ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

 

НАЦІОНАЛЬНА ІННОВАЦІЙНА СИСТЕМА:

СТАН ТА ЗАКОНОДАВЧЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ

 

Сесійний зал Верховної Ради України

21 березня 2018 року, 15 година

 

Веде засідання Перший заступник Голови Верховної Ради

України ГЕРАЩЕНКО І.В.

 

ГОЛОВУЮЧА. Доброго дня, шановні колеги, шановні гості Верховної Ради України! Прошу заходити до сесійної зали всіх тих, хто бере участь у парламентських слуханнях, які буквально за хвилину розпочнуться. Прошу заходити до сесійної зали.

Ще раз вітаю шановних учасників парламентських слухань і хочу поінформувати, шановні колеги, що відповідно до постанови Верховної Ради України від 8 лютого 2018 року № 2291-VIII сьогодні ми проводимо парламент­ські слухання на тему: «Національна інноваційна система: стан та законодавче забезпечення розвитку». І я хочу подякувати ініціатору – Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти.

До участі в парламентських слуханнях запрошені народні депутати України, Перший віце-прем’єр-міністр – міністр економічного розвитку і тор­гівлі України Степан Кубів та його колеги з уряду (я дуже рада вітати), пред­ставники Адміністрації Президента України, Ради національної безпеки і оборо­ни, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, національних галузевих академій наук (ми щасливі вітати науковців сьогодні в  сесійній залі), закладів освіти різного рівня, а також представники бізнесу, громадських організацій і, звичайно, засобів масової інформації.

Парламентські слухання транслює телеканал «Рада», їх можна побачити в мережі Інтернет, і за це ми також дякуємо журналістам із парламентського телеканалу «Рада».

Маю поінформувати вас, шановні колеги, про регламент нашої роботи. Основні доповідачі отримають по 10 хвилин для виступів. Із доповіддю висту­пить Перший віце-прем’єр-міністр – міністр економічного розвитку і торгівлі України Степан Іванович Кубів, із співдоповідями – представники Міністерства освіти і науки та профільного комітету. Потім згідно із списком промовців по 3 хвилини для виступу в обговоренні матимуть учасники парламентських слу­хань, які попередньо зголосилися взяти участь у дискусії.

Також хочу вас поінформувати, що я розпочинаю наші слухання, а потім моя колежанка шановна пані Оксана Сироїд продовжить головування на цих дебатах.

А зараз я запрошую до слова шановного Першого віце-прем’єр-міністра України Івана Степановича Кубіва, який поінформує учасників слухань про те, як уряд намагається розвивати інноваційну систему в Україні. Прошу вас, пане Степане.

 

КУБІВ С.І., Перший віце-прем’єр-міністр – міністр економічного розвитку і торгівлі України. Шановна пані Перший заступник Голови Верховної Ради України Ірино Геращенко! Шановні народні депутати! Дорога українська еліто! Ми зібралися сьогодні в цій залі для розгляду дуже важливої теми, дуже важливого завдання і шляхів виконання цього завдання, як того вимагає час, і ми повинні це робити набагато швидше. Завдяки Верховній Раді України, Голові Верховної Ради України, парламентським комітетам ми сьогодні проводимо не лише дуже цікаву, а чи не одну з найважливіших зустрічей з питань, що визна­чають перспективність і першість, що мають втілитися у спільних діях Прези­дента, уряду, Верховної Ради України з реалізації стратегії інноваційного розвитку України.

Усі ми добре знаємо, що українські винахідники – одні з найкращих у світі, але українські винаходи чомусь реалізуються в інших країнах або взагалі залишаються на папері. Відсутність стратегії та виразних пріоритетів для роз­витку інновацій зруйнували українську систему наукових досліджень, орієнто­ваних на подальшу реалізацію у виробництві та промисловості, а модернізація промислових підприємств взагалі потребує специфічних розробок.

Підбиваючи підсумки, можна сказати таке.

Перше. Університетські, академічні дослідження проводилися автономно, без узгодження з економічними потребами держави, замовленнями, а іноді були надто загальними або суто теоретичними і не пристосованими до реального ви­робництва. Хочу підкреслити, що Міністерство економічного розвитку і торгівлі та Міністерство освіти і науки з відповідними парламентськими комітетами проводять спільну роботу щодо вирішення даної проблематики. Ми з Міністер­ством освіти і науки завжди погоджували, погоджуємо і будемо погоджувати цей продукт, якого від нас сьогодні очікує економіка.

Друге. Система дослідних центрів, яка все-таки зорієнтована на реальний сектор економіки, також відірвана від ринку і потребує переформатування, а робота дослідних центрів має враховувати стратегічні потреби держави, попит та вимоги ринку.

І третє. Дослідні підрозділи великих промислових підприємств вирішують суто виробничі завдання конкретних підприємств і не орієнтовані на системні завдання економіки України в цілому.

Крім того, українське законодавство надзвичайно вороже до інновацій щодо їх практичної реалізації у промисловості і отримання максимальної додаткової вартості. Уявіть, український Класифікатор видів економічної діяль­ності практично не має сучасних кодів. Як і Класифікатор професій, до речі.

Це виглядає так, наче поставили сучасний комп’ютер на одну полицю з калькуляторами і назвали групу товарів «Пристрої для обрахунку чисел». Кожен рахує по-своєму, кожен продає по-своєму. Ніби правду написали, але нічого доброго з того не вийде – покупець заплутається у назвах, а магазин не знатиме, скільки продав калькуляторів, а скільки комп’ютерів.

Отже, логіка на сьогодні цілком зрозуміла – це виклик, це організація, це технологія. Оце ми з вами зустрілися, шановна еліто України, і повинні сьогодні вирішити ті питання, які перед нами стоять.

На минулому тижні я доручив почати роботу із внесення майнінгу до Класифікатора видів економічної діяльності. Наразі проводиться відповідна робота – правова, організаційна і технологічна. Тому я щиро дякую всім присут­нім тут ініціаторам, організаторам, головам профільних комітетів та колегам, які зібралися. Хочу подякувати пану Скрипнику, пану Данченку, пану Співаков­ському, пану Іванчуку, пану Галасюку, головам і членам інших комітетів, які сьогодні присутні.

Саме тут і зараз маємо закласти основу для змін, яких давно очікують суспільство, міжнародна спільнота, а головне – українські винахідники. За до­рученням Прем’єр-міністра України Володимира Гройсмана із залученням професійної спільноти та колег народних депутатів ми опрацювали попередній алгоритм для змін. Прошу, будь ласка, включити презентацію.

Згідно з даними Державної служби статистики, у 2014-2016 роках частка підприємств, які займалися інноваційною діяльністю, становила лише 18,4 %: 5,7 % – продуктові та 10,3 % – процесові. Лише 11 % інноваційних технологій використовуються в реальному секторі економіки. Найвища частка технологічно інноваційних зафіксована серед великих підприємств (31 %), тому що вони мають потрібну кількість персоналу для втілення розробок, формування додат­кової вартості. На підприємствах 90 % інновацій здійснюються за власний кошт бізнесу, 3,1 % – іноземних інвесторів, 2,9 % – кошти з інших джерел. Найгірше, що, за нашими оцінками, навіть ці показники є завищені, бо підприємства вклю­чають у свої інновації також устаткування, яке часто не українського виробництва.

Нам потрібне нове законодавство про інновації, щоб створити фундамент для підтримки інновацій, закріпити сучасні принципи і поняття відповідно до кращих міжнародних практик, європейського законодавства, рекомендацій Організації економічного співробітництва та розвитку, сформувати єдину візію формування та реалізації державної політики у сфері інновацій, інноваційної діяльності. Треба змінити заплутане регулювання і запровадити бізнес-орієнто­вану політику підтримки попиту на створення інновацій для великих підпри­ємств та малого бізнесу – стартапів. Ми заклали основу цих змін у середньо­строковому плануванні дій уряду, тепер треба чітко та ефективно розподілити повноваження.

Міністерство освіти і науки і надалі буде осередком інноваційності для розвитку людського капіталу. Міністерство економічного розвитку і торгівлі отримає важелі для підтримки інновацій як рушія зростання економіки. Це найголовніше рішення, яке потрібно прийняти невідкладно. Відповідний проект постанови ми підготували, найближчим часом підпишемо, потім будемо вносити зміни до статті 9 Закону України «Про інноваційну діяльність». Це вже вимога часу – наділити Мінекономрозвитку повноваженнями щодо формування держав­ної політики у сфері інновацій і розвитку реального сектора економіки.

У багатьох країнах світу унікальні рішення пропонують саме стартапи, тому їх потрібно підтримати в Україні. Стартапи часто є активним осередком інноваційності, а інтелектуальна власність стає ключовою складовою кожного стартапу. Треба законодавчо визначити поняття «стартап», створити систему фінансової і законодавчої підтримки, допомоги для оформлення патентів, подат­кових преференцій. Звісно, тільки за умови інкорпорації в Україні, щоб україн­ський інтелект розвивав українську економіку та приносив дохід і винахідникам, і державі.

Треба підтримати екосистему для розвитку інновацій, вдосконалити законодавство щодо інших елементів інноваційної інфраструктури відповідно до міжнародних стандартів – інноваційні парки, інкубатори, кластери, регіональні інноваційні екосистеми, смарт-спеціалізації регіонів згідно із стандартами Євро­пейського Союзу. У подальшому буде потрібна значна кількість підзакон­них нормативних актів, які мають бути співзвучними з європейським законодав­ством, адже Україна в майбутньому інтегрується в інноваційний простір ЄС, тому варто зараз врахувати ці зміни. Ми говоримо, в тому числі, і про цифрову економіку.

Треба підтримати розвиток інновацій у регіонах. Ми пропонуємо сформувати так званий типовий набір інструментів та методологій для органів місцевого самоврядування і громад з метою запуску об’єктів інноваційної інфра­структури, щоб у різних регіонах України була єдина візія створення інновацій­них парків, інкубаторів – відповідно до смарт-спеціалізації регіону, з пакетом спеціальних податкових пільг за рахунок місцевих податків, спрощення доступу до комунікацій. Тоді регіони зможуть обирати із наявних інструментів та ефек­тивно стимулювати інновації.

На сьогодні потрібно розробити і прийняти низку фундаментальних законів – про підтримку та розвиток інноваційної діяльності, про трансфер технологій, про венчурний капітал, про стимулювання розвитку криптоеко­номіки. Ми разом з паном Данченком і з паном Шимківим провели відповідну роботу, зокрема, говорили з Прем’єр-міністром на останньому засіданні уряду, на якому були присутні пан Скрипник, пан Співаковський, що ми рухаємося в тому полі.

Проте хочу наголосити, що не можна допустити, щоб все це відбувалося окремо одне від одного. Інноваційна екосистема – це синергія науки, бізнесу і влади, вона пронизана інноваційною культурою. І ми зможемо цього досягти, розвиваючи інноваційну інфраструктуру.

Тому наш спільний фокус такий:

• посилення інноваційної економіки;

• збільшення частки високотехнологічної індустрії у виробництві та експорті за рахунок інновацій;

• ефективне управління витратами та заощадження ресурсів;

• випуск товарів і послуг з високою додатковою вартістю;

• посилення конкурентоспроможності українських товарів і послуг на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Зрештою, йдеться про національну безпеку України. Зрештою, йдеться про безпеку нашої держави. Зрештою, йдеться про функціонування капіталу – інтелекту наших науковців, які спроможні зробити ту роботу, яку ми сьогодні будемо обговорювати.

Тому нам – уряду, Президенту і Верховній Раді – потрібно зібрати всі ці головні теми, всі ці головні проблеми і почати формувати єдиний вектор, єдину політику у сфері інновацій для економіки. Закликаю всіх до діалогу та співпраці, адже успіх сьогодні залежить від нас. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякуємо вам за доповідь, шановний Перший віце-прем’єр-міністре.

Слово для співдоповіді надається міністру освіти і науки України Лілії Михайлівні Гриневич. Пані Ліліє, 10 хвилин вам виділив комітет для виступу перед профільною аудиторією. Запрошуємо вас до слова.

 

ГРИНЕВИЧ Л.М., міністр освіти і науки України. Доброго дня, шановні народні депутати, шановні учасники парламентських слухань! Насамперед як міністр освіти і науки я хочу щиро подякувати всім присутнім народним депу­татам і всім присутнім учасникам, тим, хто справді реально вболіває, має інтерес і розуміє значення розвитку інноваційної сфери в Україні.

Зрозуміло, що інноваційність – це те, що в першу чергу відрізняє країни першого світу від країн третього світу. Інновації в нашому контексті – це теж за­сіб забезпечення безпеки і суверенітету країни, а також її конкурентоспромож­ності в сучасному світі.

Кожен громадянин України зацікавлений у тому, щоб у нас зростала економіка і зростав ВВП, бо це позначається на його щоденному житті. Так ось саме активізація інноваційної діяльності визначена всіма експертами, різнома­нітними рейтингами як найбільший потенціал, який має Україна для реального зростання ВВП і переходу зі стану сировинної країни до країни, яка здатна транспортувати продукти і технології.

За даними Global Competitiveness Report, є пряма кореляція: країни, в яких університети найбільше співпрацюють з бізнесом для розвитку інновацій, мають вищий індекс конкурентоспроможності. А відтак і ВВП також має кореляцію з індексом конкурентоспроможності, і ми можемо бачити, що до першої і другої десятки входять саме країни – експортери високотехнологічного обладнання та новітніх технологій. Усе це видно на слайді.

Протягом останніх років місце України в рейтингу за глобальним індексом інновацій покращується. У 2017 році Україна посіла найвищу позицію за останніх сім років – 50-те місце. Але для того інтелектуального потенціалу, який ми маємо в Україні, без сумніву, це не відповідне місце. У своїй групі за рівнем доходів ми посідаємо друге місце.

Покращити позицію вдалося за рахунок поліпшення трьох показників – бізнес-досвід, інфраструктура, креативність. Тут треба віддати належне Мінеко­номрозвитку і парламенту. Завдяки новому законодавству багато можливостей втілено, але ще дуже великий потенціал також є.

За індексом глобальної конкурентоспроможності ми за рік піднялися на чотири позиції, але це лише 81-ше місце серед 137 досліджуваних країн. Аналіз цього рейтингу демонструє, що найперспективнішим напрямом розвитку, який забезпечить піднесення економіки, є інновації, а також технологічна готовність країни і підвищення ефективності ринку праці.

Зрозуміло, що уряд зафіксував пріоритетні галузі, бо не можна розмазу­вати дуже малі ресурси на якийсь широкий спектр. Ці галузі представлені як проривні. Я не називатиму їх, щоб зекономити час, ви бачите слайди. Але до чого я хочу привернути вашу увагу? Це те, про що вже почав говорити вельми­шановний Степан Іванович Кубів, – неперервність процесів управління і загалом усього ланцюга творення інновацій.

Наведу приклади. Університети дедалі більше стають центрами іннова­ційних розробок. Ви можете подивитися на сайті Міністерства освіти і науки, ми на сьогодні маємо вже цілу добірку (я тут дещо продемонструю) проривних інноваційних рішень, які втілені в життя і як промислові зразки. За підсумками минулого року ми маємо більше 40 інноваційних винаходів: у сфері безпеки і оборони – 28 розробок, нових матеріалів, нанотехнологій – 26 розробок. Дуже багато інновацій, які наближаються до стадії впровадження, розроблено Націо­нальною академією наук України, там теж є такий доробок.

Тут лише кілька прикладів. Університети розробляють інформаційні технології управління озброєнням. У нас взагалі дуже багато робіт зараз довкола посилення обороноздатності країни. Виробництво безпілотних авіаційних комп­лексів, Spectator – це продукт університетський. Зневоднені гідрогелеві ліку­вальні пов’язки. Це я тільки так, дуже швидко, бо більше хочеться сказати, як вирішувати наявні проблеми. КПІ, наприклад, запустив на навколоземну орбіту наносупутники, які, фактично, вже є частиною міжнародної глобальної системи обміну даних, які є абсолютно ексклюзивними і необхідними. Тобто є розробки від сфери озброєння і космосу до сфери агропромислового комплексу. Так, саме в університеті виведено нову породу овець – придніпровська м’ясна, що дасть змогу розширити виробництво саме екологічно чистої продукції.

Якщо ми подивимося на ланцюг підтримки інновацій, то виразно побачимо, що є дуже чітка дірка. Є наукові дослідження, ми отримуємо результати наукових досліджень і далі бізнес готовий з відкритими обіймами отримати результат, тільки не у вигляді теоретично обґрунтованого результату дослідження, а у вигляді технологічного рішення і прототипу. І ось тут, якщо подивитися на державне фінансування, то воно зовсім мізерне саме в цьому секторі, у цій дірці. Частка держави у фінансуванні створення прототипів ста­новить трохи більше 1 %, решту вкладає бізнес. І, на превеликий жаль, якщо подивитися статистику, то побачимо, що на сьогодні інноваційною діяльністю, вкладанням в нові технологічні рішення найбільше займаються підприємства з виробництва тютюнових виробів, харчових продуктів та напоїв. Зрозуміло, що це не той шлях, тим більше що ми вже маємо зовсім інші позитивні практики, я їх покажу трохи пізніше.

І знову повертаюся до КПІ. Я просто під свіжим враженням, вчора ми з Прем’єр-міністром там побували і якраз дивилися на їхні напрацювання. Погляньте, інвестиції у стартапи КПІ від бізнесу вже зрівнялися із загальним фінансуванням університету державою, потім вони ще збільшилися, як бачите, і на сьогодні співвідношення орієнтовно таке: на 1 державну гривню, спрямо­вану на наукові дослідження в цьому університеті, маємо 30 гривень капітало­вкладень інвесторів. Це серйозний показник. Про що це свідчить? Насамперед про те, що не можна скорочувати фінансування науки, тому що це є джерело рі­шень, з яких потім випливають нові технології, випливають прототипи, виплива­ють можливості створення і провадження інноваційного бізнесу.

Звичайно, важливий поступ вперед. І перед тим, як описати, як ми бачимо цю взаємокоординацію з Мінекономрозвитку, я хочу подякувати Степану Івановичу Кубіву за добру волю і сподіваюся, що в цих певних суперечностях ми знайдемо все-таки найкращу, найефективнішу модель.

Отже, поступ полягає в тому, що в уряді утворено Раду з розвитку інновацій, яку очолює Прем’єр-міністр.

Вперше виділено кошти для фонду розвитку інновацій, власне, тієї проміжної ланки. Поки що це всього-на-всього 50 мільйонів гривень, але надалі обсяг фінансування буде нарощуватися, якщо фонд покаже свою ефективність.

Ми розуміємо, що насправді державна підтримка – це добре, але найголов­ніше – дати законодавчу базу, яка відкриє можливості для творення інновацій­них екосистем.

Для прикладу, інноваційна система КПІ. Подивіться, скільки там гравців. Як і будь-яка екосистема, вона побудована на взаємовигідних відносинах, коли університет продукує наукові результати, а бізнес отримує технологічні рішен­ня. Що їм вдалося, і це, звичайно, найскладніше – знайти спонсорів на оцей gap (оцю дірку) для створення перших прототипів і технологічних рішень. І тут важливо, щоб держава втрутилася і допомогла.

Зрозуміло, що це тільки приклад. У нас працюють вже багато таких пози­тивних прикладів навколо університетів і наукових інститутів. І вони повинні бути моделями, які також будуть відпрацьовані, і з точки зору свободи, у зако­нодавстві. Вибачте, будь ласка, якщо сьогодні, щоб заснувати при університеті мале підприємство для якогось стартапу, за сприятливих обставин потрібно шість місяців, щоб пройти всі процедури, про який start-up можна говорити? Що таке шість місяців для стартапу? Це, напевно, зрозуміло всім присутнім. Такі питання, без сумніву, ми маємо врегулювати разом з Верховною Радою України.

Два центральні органи виконавчої влади де-факто відповідальні за форму­вання державної політики у сфері інновацій – Міністерство освіти і науки та МЕРТ. На сьогодні ще немає чіткого розмежування сфер впливу та відповідаль­ності, хоча відповідний проект вже існує, і я дуже сподіваюся, що найближчим часом ми все-таки отримаємо постанову, яка чітко розподілить відповідальність і створить синергію. Нам ця синергія потрібна так само, як в екосистемі, тому що Кабінет Міністрів також є частиною глобальної інноваційної екосистеми України.

Необхідно зменшити зарегульованість, створити інфраструктуру довкола джерел інновацій. Є законодавчі ініціативи, шановні колеги, які вже розроблені Міністерством освіти і науки і внесені у Верховну Раду, але вони натикаються на бюрократичні бар’єри. Наведу тільки один приклад. Показовим може бути гальмування змін до деяких законів України щодо врегулювання питання стиму­лювання діяльності у сфері трансферу технологій. А від цього документа зале­жить дуже багато. Наприклад, чи отримають установи і організації державної системи науково-технічної чи патентної інформації дані з іноземних джерел (баз даних), чи здійснюватиметься закордонне патентування за кошти державного бюджету для державних університетів і державних установ. Ми розуміємо, що перекладати з однієї кишені в іншу інколи взагалі немає сенсу, тобто все це потрібно спростити. І тому ми просимо, щоб такі законопроекти включалися до порядку денного і розглядалися. Нехай вони будуть доопрацьовані, додатково обговорені, ми допускаємо, що вони можуть бути досконалішими, але головне, щоб цей процес рухався.

Є пріоритетні завдання нашого міністерства, які ми для себе визначили, починаючи від стратегії. Буде напрацьовано спільний документ Кабінету Міністрів, який запропонує і реформу економічних відносин у сфері вищої освіти, для того щоб надати університетам більше можливостей для створення таких екосистем та участі в них, і запровадження базового фінансування науко­вої діяльності університетів, аж до міжнародного інноваційного співробітництва в рамках Міжнародної європейської інноваційної науково-технічної програми EUREKA. Таких завдань є багато.

Єдине, що я хочу підкреслити на завершення: для того, щоб відбувалися інновації, нам потрібна синергія зусиль – не тільки слів. Уже досить слів про те, як нам потрібні інновації, потрібні зусилля. Такі позитивні практики в Україні вже є. Потрібні умови, щоб науковці отримували роялті за свої винаходи, не мусили їхати кудись в іншу країну, щоб отримати гідну заробітну плату, а могли в себе на батьківщині провадити наукову діяльність і отримувати цивілізовану оплату за те, що вони зробили і що впроваджено національним бізнесом. Дякую за увагу. Успіху нам усім! (Оплески).

 

Веде засідання заступник Голови Верховної Ради

України СИРОЇД О.І.

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую, Ліліє Михайлівно.

Ми продовжуємо нашу роботу. Запрошую до слова заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти, голову підкомітету з питань інноваційної діяльності та інтелектуальної власності, народного депу­тата України Олексія Скрипника. Прошу, регламент 10 хвилин.

 

СКРИПНИК О.О., заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, політична партія «Об’єднання «Самопоміч»). Доброго дня, шановні колеги! Сьогодні ми проводимо парламентські слухання з питань інноваційного розвитку економіки України. Україна, яка за часів Радянського Союзу мала один з найбільших наукових потенціалів, на сьогодні за індексом глобальної конку­рентоспроможності посідає 81-ше місце серед 137 країн, за глобальним іннова­ційним індексом – 50-те місце серед 127 країн, за індексом інноваційного розвитку Bloomberg – 46-те місце серед 50 країн, за темпами розвитку інновацій в Європейському інноваційному табло ми увійшли до найгіршої групи – «повільні інноватори».

Як кажуть футурологи, для того, щоб зараз не було, треба говорити про  минуле, треба було в минулому говорити про майбутнє. Тому я пропоную зосередитися не на критиці минулого, а на тому, що ми маємо зробити в інно­ваційній сфері сьогодні і завтра, а також подумати про декілька років наперед.

Важливість цих парламентських слухань підтверджує і високий рівень представництва. Я ще раз дякую Першому віце-прем’єр-міністрові України Степану Івановичу Кубіву та міністру освіти і науки України Лілії Михайлівні Гриневич за участь у парламентських слуханнях. Сподіваюся, це стане ще одним кроком у нашій спільній роботі в напрямі розвитку інновацій.

Головний меседж мого виступу: до розвитку інновацій треба підходити системно, тобто немає таких аспектів, на які можна не зважати. Ми повинні розглянути всі елементи. Випустивши з уваги якийсь елемент, ми ризикуємо не отримати інновації. Згідно з Керівництвом Осло: рекомендації щодо збору та аналізу даних стосовно інновацій[1], інновація – це введення в експлуатацію будь-якого нового чи значно покращеного продукту або процесу. Визначення дещо відрізняється від того, що ми звикли розуміти під інноваціями. Ми звикли сприймати інновації як науковий винахід, для якого виробництво і введення в експлуатацію, в принципі, є не дуже обов’язковими. Є багато українських наукових винаходів, які, на жаль, не стали інноваціями в Україні. У нас було багато наукових розробок, які зависли в повітрі. Чому? Не було високотехноло­гічного бізнесу, якому вони були б потрібні, і тому розробки не впроваджувалися.

В аналітичних матеріалах, які вам роздані, є перелік основних законодавчих актів у цій сфері, які за роки незалежності приймалися в Україні. Їх багато, а інновацій мало. Чому так сталося? Які причини? Після отримання незалежності ми не починали економіку з нуля. Те, що ми успадкували від Радянського Союзу, – металургія, машинобудування, сільське господарство – здавалося, не потребувало розвитку і приносило надприбутки небагатьом власникам виробництв. За такого стану економіки не було потреби в інновацій­ному розвитку. Що тепер змінилося? З’явилася потреба.

Розглянемо сфери розвитку інновацій. У нас є на сьогодні щонайменше три дуже інноваційні сфери.

Перша – зрозуміло, це IT, вони у всіх на слуху. Інформаційні технології з’явилися в результаті розпаду великих наукових компаній. З’явився аутсорсинг, який дав поштовх розвитку продуктів. Хочу навести деякі цікаві цифри, які мало хто знає. За даними венчурного фонду AVentures Capital, у 2017 році загальний обсяг інвестицій в українські IТ-компанії становив 265 мільйонів доларів, з яких 490 тисяч – на «посівній» фазі. Середня сума інвестицій в раунді А становить близько 5 мільйонів доларів, а на «посівній» фазі – декілька сотень тисяч дола­рів. Тобто укладено 44 інвестиційні договори, а 96 % загальної суми інвестицій надійшли від закордонних інвесторів. Фактично, у сфері ІТ відбувається ви­ключно інноваційний розвиток, бо ніхто не платить за старі технології.

Ще одна сфера, яка, якщо чесно, мене дуже здивувала, – сільське господарство. У нас за рахунок того, що ми тимчасово втратили Донбас, відбулося різке зниження виробництва в металургії і на перше місце вийшло сільське господарство. Закінчилося екстенсивне зростання, яке у нас відбувалося за рахунок землі, тепер для отримання конкурентної переваги активно використовують інновації – дрони, комп’ютерні програми, великі обсяги даних та штучний інтелект. Багато міжнародних компаній визнають Україну центром R&D в сільському господарстві. Не знаю, вірите ви чи ні, але Україна стала меккою для розробок у сфері точного землеробства. Є десятки, якщо не сотні компаній (десятки – це ті, які я знаю), які працюють в цьому напрямі. І ми не пасемо задніх, адже сільське господарство мусить розвиватися. Є дуже важлива річ – запит від бізнесу. Мотиватором і стимулом є не наука сама по собі, а спільні розробки науки і бізнесу, які втілюються завдяки ініціативам і бізнесу, і науки. У результаті такої співпраці відбулося вибухове зростання інновацій і на рівні стартапів, і у великому бізнесі.

Така сама ситуація у військовій сфері. З початком війни багато талано­витих волонтерів почали створювати маленькі компанії, сотні інноваторів та винахідників зробили все можливе, щоб розвивати військові інновації в Україні. Саме їм ми завдячуємо появою перших безпілотних апаратів, які робилися просто на коліні, нової техніки, бойових модулів, які почали надходити на озброєння армії. Великі компанії також інвестують у військові інновації, оскільки з’явився реальний попит на таку продукцію, і вони розуміють, що їхні інвестиції окупляться. Завдяки цьому на українському ринку з’являється велика кількість інноваційних технологій, якість розробки яких визнається за кордоном.

Користуючись нагодою, я дякую пану Букіну, новому генеральному директору державного концерну «Укроборонпром», за участь у парламентських слуханнях.

І наведу невеликий приклад, сподіваюся, це буде цікава інформація. Фактично, нікому не відома компанія «Українські спеціалізовані системи» уклала величезний контракт з однією із держав Сходу на постачання спеціалізо­ваної техніки. Це приклад того, як довести просту ідею допомоги армії до реалізації.

Для того щоб такий розвиток відбувався і в усіх інших сферах, якомога швидше необхідно передбачити всі елементи інноваційної екосистеми, щоб розуміти, який шлях проходить інновація від ідеї до впровадження, до комерціалізації.

Що ми маємо розглянути? Що основне? Фактично, всю екосистему можна поділити на такі групи: точки зростання, освіта і наука, бізнес, фінансування, обмін технологіями та державна підтримка.

Точки зростання. Це одна з тих тем, до роботи над якою взялося Міністерство економічного розвитку і торгівлі, тому що, фактично, це точки кристалізації. Коли ми створюємо при університетах бізнес-інкубатори, наукові технопарки, кластери, центри компетенції, там відбувається розвиток інновацій­них продуктів завдяки поєднанню інноваційної і бізнесової складових. Київська політехніка – найкращий приклад такої успішної співпраці. Наше завдання про­сте – поширити досвід Київської політехніки, щоб і інші вузи стали реально дослідницькими, якщо хочете, навіть інноваційними.

Освіта і наука. Завдяки освіті майбутні інноватори мають отримати якісну базу знань для наукових досліджень в університетах, повинні запрацювати дослідницькі університети з центрами підприємництва. Я підкреслюю, це дуже важливо, це те, що нині робить Український католицький університет. При дослідницькому університеті мають бути і бізнес-школа, і центр підприєм­ництва, і центр компетенції, де одночасно даватимуть знання щодо створення бізнесу і допомагатимуть втілити інноваційну ідею в реальний продукт.

У чому проблема дуже багатьох наших українських винаходів? Не в тому, що вони погані, а в тому, що вони складні. І дуже часто для того, щоб цей винахід пройшов дорогу від винаходу до реалізації, необхідно, щоб вчений зрозумів (це набагато простіше) основи бізнесу, знайшов партнерів, знайшов можливість зробити так, щоб його ідея впровадилася в реальне життя. Уся прикладна частина наукової роботи, яку здійснюють академії наук, державні та приватні наукові установи, має бути зорієнтована на вихід кінцевого продукту на ринок. Необхідно стимулювати перетворення наукових розробок в інноваційний продукт.

Бізнес. В Україні мають бути створені такі умови, щоб вибуховими темпами зростали стартапи, компанії, які з’являються та розвиваються на основі інноваційних технологій. Що більше у нас буде стартапів, то більше шансів через десять років мати хоча б декілька компаній з капіталізацією близько мільярда доларів. Водночас малі та середні підприємства будуть змушені вико­ристовувати інновації, щоб не поступитися своїм більшим конкурентам.

Система фінансування. Тоді як великий бізнес може самостійно фінансувати свої дослідження, інтенсивний розвиток невеликих інноваційних компаній неможливий без зовнішніх інвестицій. Тому потрібно не лише перед­бачити державну підтримку інноваційних проектів, а максимально спростити, захистити отримання фінансування від бізнес-ангелів – фондів прямого фінансу­вання, венчурних фондів. Особливо важливо полегшити інвестиції…

 

ГОЛОВУЮЧА. Прошу завершувати.

 

СКРИПНИК О.О. Про обмін технологіями говорила Лілія Михайлівна, я не буду зосереджуватися.

І останнє – державна підтримка. Ми маємо створити таку правильну модель державного управління в екосистемі, щоб вона забезпечувала розвиток інновацій. Зокрема, створена Рада з розвитку інновацій – найвищий координа­ційний орган щодо формування державної політики з розвитку інновацій. Очіку­ємо на створення офісу з розвитку інновацій, який реалізовуватиме відповідну політику, та фонд підтримки інновацій, який здійснюватиме державне фінансування.

Що ми маємо зробити? Наступні кроки – це законодавство. Ми маємо переглянути інноваційне законодавство, яке в нас є на сьогодні, внести зміни. І окремий напрям, на якому ми так само маємо зосередитися, для якого потрібна окрема зустріч, – це суттєва модернізація наукової сфери.

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 30 секунд.

 

СКРИПНИК О.О. Якщо подивимося на інноваційну сферу будь-якої країни, то інновації базуються на розвитку економіки знань. Тому наше завдан­ня – створити відповідні інституції та пілотні проекти, щоб запустити розвиток інновацій. Дякую всім за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Переходимо до виступів в обговорені. Запрошую до слова завідувача відділу Інституту економіки та прогнозування Національної академії наук України, члена Наукового комітету Національної ради України з питань роз­витку науки і технологій Ігоря Єгорова. Підготуватися Володимиру Гнату.

 

ЄГОРОВ І.Ю., завідувач відділу інноваційної політики, економіки та організації високих технологій Інституту економіки та прогнозування НАН України. Дякую. Шановні колеги! Напевне, на початку я маю сказати, що згоден з більшістю тих положень, що були висловлені у доповіді і співдоповідях, але мені хотілося б звернути увагу на декілька важливих моментів.

Насамперед йдеться про те, як здійснювати моніторинг інноваційної діяльності в Україні. Тут наводилися приклади різних інструментів, згадували інноваційний індекс, Олексій Олексійович згадував інноваційне табло. Знаєте, у країнах Європи все-таки основний інструмент для порівняння з іншими краї­нами – це інноваційне табло. І якщо ми все-таки сконцентруємося на даних цього табло… До речі, вперше ми з колегами з Національної академії наук підрахували ці показники для України в 2016 році, закрили таким чином пози­цію в плані дій уряду. Це основний інструмент, який базується на об’єктивних показниках, а не на баченні окремих експертів, на відміну від інноваційного індексу та інших. І, до речі, в Україні ми не завжди знаємо, хто ці експерти. Коли таке дослідження проводилося вперше, його виконували 400 студентів Міжнародного інституту менеджменту. Я поважаю цей інститут, але наскільки об’єктивними можна вважати ці дані для нашої країни? Це перше.

Друге. Звичайно, у нас є такий інструмент, але ми домовилися з колегами з Європейської економічної комісії ООН, що буде розроблятися спеціальний ін­струментарій для оцінки інноваційної діяльності країн «Східного партнерства». Думаю, що якщо нас підтримають парламентарії і уряд, то ми цю роботу будемо проводити, і сподіваюся, вона буде успішною.

Третє. Мені хотілося б сказати, що у нас є дуже цікаві документи, які оцінюють нашу інноваційну систему, напрацьовані навіть не в нашій країні, а нашими колегами у 2011, 2013, 2017 роках. У нас є дуже ґрунтовні роботи, підготовлені Європейською економічною комісією ООН, і останній документ, підготовлений Світовим банком, який описує інноваційну систему в Україні. Я Думаю, що навіть, спираючись на ці документи, ми можемо критично поди­витися на недоліки і на досягнення, які у нас є.

Іще хочу сказати про законодавство. У нас є аналіз законодавчих актів розвинених держав, які сприяють інноваційній діяльності. Ми готові підклю­читися і вибрати такий набір відповідних актів, який буде адекватним до реалій України, провести таку роботу.

І на завершення хочу все-таки застерегти. Ми маємо негативний досвід діяльності венчурних компаній, у нас було більш як 800 венчурних фондів, але жоден з них не фінансував інноваційних проектів…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 15 секунд.

 

ЄГОРОВ І.Ю. Тому я запрошую все-таки подумати над тим, щоб запро­ваджувати якісь норми, якісь заходи в експериментальному порядку. Думаю, це сприятиме апробації таких заходів…

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова генерального директора Наукового парку «Київська політехніка» Володимира Гната.

А тим часом ще раз наголошую, що регламент виступу – 3 хвилини. За 30 секунд до завершення ви почуєте сигнал, 30 секунд надається для того, щоб ви могли завершити свою думку. Дуже прошу вас вкладатися в регламент, бо від цього залежить, чи зможуть виступити всі колеги із списку промовців, чи ні. І хочу особливо наголосити, що народним депутатам категорично не буде по­довжуватися час для виступу, бо вони мають уже великий досвід для того, щоб контролювати час виступу. Дякую.

 

ГНАТ В.М., генеральний директор Наукового парку «Київська політехніка». Дякую. Доброго дня, шановні учасники парламентських слухань! Я дуже радий, що досвід Київського політехнічного інституту, який я пред­ставляю, затребуваний і цікавий з точки зору розвитку інноваційної екосистеми України. Наш досвід свідчить про те, що навіть у сучасних умовах розвитку економіки України, за хронічного недофінансування наукових досліджень, мож­ливо ефективно співпрацювати з бізнесом, з інвесторами і розвивати сучасну українську науку.

Власне, про що мовиться? Про те, що ще з 2006 року Київський політехнічний інститут працює над створенням інноваційної екосистеми. Із самого початку ми відійшли від так званого лінійного підходу до інновацій, коли основною детермінантою є дослідження, а перейшли до комплексного підходу та формування інноваційної екосистеми України.

На сьогодні наша інноваційна екосистема Sikorsky Challenge об’єднує 82 інженерні та наукові школи. Без цього неможливий розвиток інновацій, бо саме інженерні школи і наукові школи є тим живильним середовищем, з якого виростають всі наші інновації та успішні проекти.

Науковий парк «Київська політехніка» створений 2006 року. Його робота спрямована на комерціалізацію наукових досліджень, науковий парк виконує функцію проектного офісу, містка між наукою і інноваціями.

Стартап-школа Sikorsky Challenge. Без підприємницької освіти (як запо­чатковувати стартапи, як працювати, як розмовляти з бізнесом) неможливий подальший розвиток чи функціонування будь-яких інновацій в університеті чи поза ним.

Всеукраїнський фестиваль інноваційних проектів Sikorsky Challenge як майданчик, на якому регулярно збираються інноватори, винахідники, студенти, а також інвестори і представники бізнесу. Власне, динаміка його роботи за останніх шість років свідчить про те, що, з одного боку, кількість і якість проек­тів (стартапів), які створюються в Україні, зростає, а з другого боку – зростає інтерес бізнесу і венчурних компаній до інноваційних розробок, які народжу­ються в університетських середовищах.

І, звичайно, наше інноваційне середовище неможливе без бізнес-інкубатора, без нашого інноваційного холдингу та Інноваційно-виробничого об’єднання «Київська політехніка», до складу якого входять університет, науко­вий парк і сім високотехнологічних підприємств Києва. Власне, ці підприємства є першими нашими клієнтами і першими нашими партнерами з прототипування та розробки дрібних серій інноваційної продукції.

Отже, спираючись на власний більш як десятилітній досвід функціону­вання інноваційного середовища, ми вважаємо за необхідне здійснити такі кроки з побудови національної інноваційної системи в Україні.

Насамперед це вироблення дієвої державної політики, спрямованої на розвиток та підтримку інновацій в Україні. Інновації та інноваційна діяльність мають стати одними з головних програмних засад найбільших політичних пар­тій України, стати пріоритетами у реальних діях керівників держави і всіх рівнів державного управління, важливою складовою національної ідеї.

Ми виступаємо за законодавче врегулювання визначення та процедур функціонування стартапів, spin-off-компаній…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 15 секунд.

 

ГНАТ В.М. У цьому ми підтримуємо ініціативи уряду. Це підвищення рівня автономії вищих закладів освіти у започаткуванні інноваційних та стартап-компаній, залучення до їх діяльності персоналу та використання приміщень, майна та обладнання закладів освіти.

 

ГОЛОВУЮЧА. Ще 15 секунд, я прошу вас завершувати.

 

ГНАТ В.М. І остання теза. Ми повинні стимулювати попит на інноваційну продукцію в нашій країні і стимулювати українські компанії, розвивати їхню спроможність до впровадження інновацій у свою діяльність. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова народного депутата України, члена Комітету Верхов­ної Ради України з питань культури і духовності Сергія Таруту. Підготуватися Олексію Колежуку.

 

ТАРУТА С.О., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності (одномандатний виборчий округ № 58, Донецька область, самовисуванець). Доброго дня! Я сьогодні представляю команду Доктрини збалансованого розвитку «Україна 2030». Це команда провідних університетів України, до якої долучилася Національна академія наук, і потім разом з підприємництвом, з бізнесом, з Українським союзом промисловців і підприємців, Федерацією роботодавців, Торгово-промисловою палатою ми роз­робили доктрину, як нам увійти до 30 найрозвинутіших країн світу. Презентація цієї доктрини відбулася в парламентах Німеччини, Франції та Англії.

У цій доктрині, зокрема, велика увага приділена інноваційному розвитку України, цілий розділ. Я не буду багато про це розповідати, бо час обмежений, мені надавали 5 хвилин, а зараз залишається лише 3 хвилини, тому тільки про головне.

На сьогодні Україна посідає 50-те місце за інноваційним розвитком. Наше завдання – увійти до 30 країн. За патентною спроможністю на сьогодні ми посідаємо 27-ме місце, ставимо завдання бути на 10-му місці.

Наш підхід базується на розробці технології за методологією Foresight та врахуванні викликів глобальних мегатрендів та подальшого розвитку людства. Ми розуміємо, що сьогодні країни змагаються людським капіталом і суспільним капіталом. І якраз інноваційна складова, креативна економіка є основною базою для формування і людського, і соціального капіталу.

Те, що ми пропонуємо, можливо, десь перетинається з тим, про що тут вже чимало говорили, а це свідчить про те, що ми маємо багато спільного. Отже, ми пропонуємо:

по-перше, накопичення інтелектуального капіталу. Що для цього треба? Які спеціальності майбутнього потрібні нам сьогодні? Це якраз виклики для Міністерства освіти і науки, яке проводить реформу. Треба розуміти, який внесок в економіку буде в майбутньому і під цей внесок готувати фахівців. Відповідь на це запитання може дати тільки системний моніторинг та прогно­зування розвитку технологій за новітніми світовими технологіями Foresight. Тому ми пропонуємо, щоб уряд все-таки щороку проводив форсайт-дослідження перспективного розвитку України. Це головне завдання, результати виконання якого дадуть можливість чітко зрозуміти основні стратегії і ризики розвитку країни;

по-друге, стимулювання внутрішнього ринку. Для цього ми пропонуємо затвердити державну програму мікрокредитування інвестиційних кластерів – науки, освіти і бізнесу. Це дуже важливо, без цього ми не зможемо досягти амбітної цілі – увійти до 30 економічно розвинутих країн;

по-третє, створення кластерів технологічного підприємництва і широке застосування мікрокредитування…

 

ГОЛОВУЮЧА. Прошу, 15 секунд, більше не продовжу.

 

ТАРУТА С.О. Це дуже важливо для того, щоб розвивалися стартапи, щоб вони перетворювалися на потужні компанії. Тому ми пропонуємо створити Національну агенцію інновацій. Це дуже важливо. А також треба, щоб нам допомогли захищати… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякуємо. Ви ж знаєте, пане Сергію, що я мушу бути суворою за цих обставин.

Я запрошую до слова заступника голови Наукового комітету, професора Інституту високих технологій Київського національного університету імені Тараса Шевченка Олексія Колежука. Підготуватися Павлу Букіну.

 

КОЛЕЖУК О.К., заступник голови Наукового комітету Національної ради України з питань розвитку науки і технологій. Дякую. Шановні пані та панове! Я хотів би коротко зупинитися на двох моментах.

Інноваційна екосистема не існує сама по собі, відірвано від наукової системи, від освітньої системи. Це ми всі добре розуміємо, тому у багатьох виступах і також у проекті рекомендацій парламентських слухань наскрізною ниткою проходить думка про необхідність системного підходу до інновацій. У зв’язку з цим я хотів би зупинитися на такій проблемі.

Ми всі знаємо, наскільки шалено фрагментовані у нас і система управління у сфері науковій, науково-технічній, інноваційній, і законодавство. Ми бачимо тільки на прикладі проектів, скільки законів треба прийняти, для того щоб завершити якийсь етап. Такі самі списки проектів законів, пов’язаних із науково-технічною діяльністю у відповідній галузі, може надати будь-яке міністерство. Для того щоб подолати цю фрагментацію, щоб забезпечити системний підхід, про який ми так багато говоримо, потрібні якісь платформи.

Я хотів би звернути увагу на те, що Національна рада України з питань розвитку науки і технологій якраз і створювалася законодавцем як одна з таких платформ, як майданчик, який мав би слугувати цьому системному підходу. І я хотів би закликати всіх – і представників міністерств, і шановних народних депутатів – використовувати цей майданчик. Зараз, на жаль, можливо, ще за інерцією, Національна рада України з питань розвитку науки і технологій сприй­мається як орган Міністерства освіти і науки. Таким вона не є. Це спеціальний орган, створений для відповідної роботи. Науковий комітет як частина Націо­нальної ради готовий до співробітництва з будь-якими силами, з різних боків. І я закликаю використовувати цей майданчик для реалізації завдань.

І друге питання, на якому я хотів би зупинитися (воно сьогодні не пору­шувалося), – необхідність реформи нашої науки. Ми розуміємо, що проблеми низької якості, проблеми деградації не можуть не зачіпати інноваційну сферу. Знову-таки, давайте шукати розумне вирішення цієї проблеми. Я завжди порів­нюю нашу науку з хворим у реанімації. Давайте шукати якесь рішення, яке дасть можливість хворому одужати. Але треба починати не з «расчлененки» і не зі спроб замінити йому мозок – так не вийде. З одного боку, ця проблема назріла і  перезріла, а з другого – її треба вирішувати так, щоб у нас залишився все-таки живий організм. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам, особливо за те, що дотрималися регламенту.

Запрошую до слова генерального директора Державного концерну «Укроборонпром» Павла Букіна. Підготуватися Миколі Гаврилюку.

 

БУКІН П.Ю., генеральний директор Державного концерну «Укроборонпром». Шановні колеги! Державний концерн «Укроборонпром» на сьогодні – це об’єднання 130 підприємств, які розподілені за кластерним галузевим принципом. Двигуном інноваційного розвитку у концерні на сьогодні є конструкторське бюро і галузеві науково-дослідні інститути.

Якщо казати про результати інноваційної діяльності концерну, починаючи з 2014 року (я концерн очолив місяць тому), то я їх оцінюю, скажемо так, стримано позитивно. Чому? Тому що, починаючи з 2014 року, ми виконували стратегічне завдання – забезпечення Міністерства оборони озброєнням та війсь­ковою технікою. Концерном відремонтовано 16 тисяч одиниць техніки для Міні­стерства оборони. І, скажемо так, на сьогодні я бачу, що ми виходимо на ту пряму, з якої можна розвивати інноваційну складову.

Що робиться? На сьогодні сформовано наглядову раду концерну, яку очо­лює ректор КПІ Михайло Згуровський, членом наглядової ради став пан Ентоні Тетер, який упродовж дев’яти років очолював Агентство передових оборонних дослідницьких проектів США (Defence Advanced Research Projects Agency – DARPA), що відповідає за розробку нових технологій для використання у зброй­них силах.

На сьогодні є певні результати в інноваційній діяльності концерну, які можна побачити у вигляді виробів. Виріб, який, я думаю, багато хто бачив, «Фантом-2» – безпілотна наземна платформа, що дає можливість знищувати живу силу, транспортувати різні вантажі. Вона вже пройшла закордонне випро­бування і є результатом діяльності концерну і конструкторських установ концерну.

Які проблеми я можу окреслити в рамках відведеного регламенту? Ми бачимо, що законодавча база для інноваційної діяльності в Україні на сьогодні досить розвинута, але є окремі питання, які потребують удосконалення, проб­леми, які заважають наповнювати фінансами цю інноваційну систему. Найпро­стіший приклад – фінансування інноваційної діяльності. Якщо казати про під­приємства, які займаються серійним виробництвом, то фінансування інновацій­ної діяльності здійснюється за рахунок оборотних коштів, а витрати відносяться на витрати майбутніх періодів…

 

ГОЛОВУЮЧА. У вас ще є 30 секунд, прошу.

 

БУКІН П.Ю. Якщо казати про наукові установи і конструкторське бюро, то ця можливість обмежена, треба вносити відповідні зміни до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», щоб створити механізми для належного фінансування і пільгового оподаткування інноваційної діяльності.

Ще коротко скажу про створення агентства з оборонних технологій GARDA за моделлю DARPA (США). Цей майданчик покликаний забезпечити поєднання передової наукової думки, інвестицій, механізмів обміну та захисту технологій.

 

ГОЛОВУЮЧА. У вас 15 секунд. Будь ласка, завершуйте.

 

БУКІН П.Ю. Ми з Михайлом Згуровським домовилися, що це буде створено в КПІ, думаю, що від цього буде найбільший ефект. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова заступника директора з наукової роботи Інституту фізіології рослин і генетики Національної академії наук України Миколу Гаврилюка. Підготуватися Олександру Ольшанському.

 

ГАВРИЛЮК М.М., заступник директора з наукової роботи Інституту фізіології рослин і генетики НАН України. Дякую. Шановні учасники парламентських слухань! Питання спрямування розбудови інноваційної системи на забезпечення роботи національної економіки є надзвичайно актуальним і пріоритетним завданням практично для всіх учасників ринку інноваційної економіки. Як уже було сказано Степаном Івановичем і заступником голови ко­мітету, дійсно, законодавча база і постанови уряду у нас начебто є, але вони не стимулюють достатньою мірою інноваційний процес.

За даними Держстату України, наукоємність ВВП України у 2017 році становила лише 0,6 % проти 2,4 % у 1991 році. Витрати на забезпечення ефек­тивної наукової роботи та заробітну платню одного вченого у світі становлять 190 тисяч доларів, натомість в Україні – лише 9,3 тисячі доларів, або 4,9 % світового рівня. Так що тут у нас роботи ще надзвичайно багато.

Загальновідомо, що інновації забезпечують підвищення ефективності виробничої, комерційної діяльності, а інвестиції можуть бути залучені лише в ефективне виробництво. Отже, інновації відкривають шлях інвестиціям.

Цю філософію часу зрозуміли вчені Інституту фізіології рослин і генетики Національної академії наук, які докладають багато зусиль для її реалізації.

Пріоритетним напрямом дослідження нашої установи під керівництвом відомого вченого – генетика, селекціонера, Героя України Володимира Васильо­вича Моргуна є питання генетичного поліпшення хлібних злаків, основних про­довольчих культур – пшениці озимої і кукурудзи. Значення хліба в широкому розумінні цього слова добре відоме. Забезпечення людства продуктами харчу­вання – це світова проблема, яка вимагає глобальних рішень, її розв’язання – це питання не лише економіки, а й великої політики.

Вченими нашого інституту за останніх 35-40 років створено, зареєстро­вано та передано у виробництво близько 150 сортів та гібридів різних сільсько­господарських культур. Щороку в Україні сортами озимої пшениці селекції нашого інституту засівається 2 мільйони гектарів площ, або 30-32 % загальної площі посіву цієї культури в Україні, близько 500 тисяч гектарів засівається за кордоном, у ближньому зарубіжжі. Щорічно валове виробництво продовольчого зерна пшениці озимої, вирощеної із сортів селекції нашого інституту, сягає 8-8,5 мільйона тонн, що майже вдвічі перевищує потребу в продовольчому зерні. Практично кожна третя хлібина в Україні випікається із сортів пшениці, ство­рених вченими нашого інституту. На мою думку, це вагомий внесок у забезпе­чення продовольчої безпеки нашої держави.

Використовуючи найсучасніші інноваційні досягнення молекулярної генетики та біотехнології, створюються сорти, які мають високу продуктив­ність – 10-12 тонн зерна з гектара. Вони абсолютно конкурентні на світовому ринку, мають високу якість зерна, високу стійкість до стресових чинників довкілля, є конкурентними порівняно з іноземними.

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 15 секунд.

 

ГАВРИЛЮК М.М. Завдячуючи такій плідній роботі вчених-аграріїв, можна сказати, що національна селекція зернових культур на сьогодні забезпе­чує 85-90 % посівних площ у нашій державі… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова голову Комітету з питань електронної комерції Інтернет Асоціації України Олександра Ольшанського. Підготуватися Миколі Троньку.

 

ОЛЬШАНСЬКИЙ О.Я., голова Комітету з питань електронної комерції Інтернет Асоціації України. Доброго дня! Що можна розповісти про інновації за 3 хвилини? Що таке інновація? Ось у залі сидять люди, всі вони мають мобільні телефони. Мобільний телефон – це інновація. Хто вигадав мобільний телефон? Корпорація Motorola (Сполучені Штати Америки). Там є мікропроцесор – це інновація. Хто його винайшов? Корпорація Intel (Сполучені Штати Америки). GPS – Сполучені Штати Америки. Лайкра і нейлон, на кожному з вас є щось із лайкри чи нейлону, – Сполучені Штати Америки. Ми копіюємо на ксероксах, ми отримуємо факси, ми вдома використовуємо холодильники, які розробила корпорація General Electric (США). Це все – інновації.

Інновація – це не наукова діяльність, це не стартапи. Коли ви посіяли, виростили, зібрали, виробили продукт, довезли його до супермаркету і навіть коли продали – це ще не інновація. Інновація – це продукт, який люди масово використали в житті. Хто з вас може пригадати якусь інновацію, яка зроблена в Європі після Другої світової війни, хоча б одну?

Комп’ютер? Дивіться, винайти комп’ютер – це наукова діяльність, але щоб виробити його, щоб ми ним користувалися, потрібна була корпорація ІВМ (США).

Акваланг? Не знаю, може бути.

Skype не дотягує до інновації, вибачте. До речі, Skype – вже американська корпорація.

Я про що хочу сказати? Люди, не можна зробити ніяких інновацій, якщо у нас немає корпорацій. Чим відрізняються Сполучені Штати Америки від решти світу? Американськими корпораціями. Якщо ми не створимо умови для розвитку корпорацій в Україні, ми не зможемо робити ніяких інновацій. Ми будемо робити наукові винаходи, але використовувати їх як вироби будемо чужі – не свої.

Як може існувати корпорація у країні, де є ПДВ? Немає ПДВ ні в Сполу­чених Штатах Америки, ні в іншій інноваційній країні. Лише дві країни у світі є інноваційними – США і Японія. Немає там ПДВ, бо ПДВ – це податок...

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 30 секунд, оскільки у вас забрали час на дебати.

 

ОЛЬШАНСЬКИЙ О.Я. Завершую. Отже, не треба плутати інновації із стартапом, із науковою діяльністю тощо. Нам потрібно розвивати власний бізнес. Якщо не буде бізнесу – не буде ніяких інновацій, хоч скільки грошей витрачайте. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дуже дякую.

Запрошую до слова віце-президента Національної академії медичних наук України Миколу Тронька. Підготуватися Ользі Болібок.

 

ТРОНЬКО М.Д., віце-президент НАМН України. Шановні учасники парламентських слухань! Наукова діяльність Національної академії медичних наук України, як і всіх національних галузевих академій наук, за своїм характе­ром має бути інноваційною, бо повинна відповідати принципу «ідея – розробка – впровадження».

Хочу сказати, що за останні роки Національною академією медичних наук України у процесі реалізації середньострокового пріоритетного напряму інноваційної діяльності – впровадження новітніх технологій та обладнання для високоякісного медичного обслуговування – створено 149 новітніх технологій, частина з яких є принципово новими. Це як позитив, бо ми не повинні весь час говорити лише про негативні аспекти нашої інноваційної діяльності, тому я хо­тів би сказати дещо і про позитивні.

Групою вчених Національної академії медичних наук України і Україн­ської військово-медичної академії розроблено інноваційний підхід до організації та надання медичної допомоги в умовах гібридної війни. Практичне значення роботи полягає у впровадженні в діяльність закладів охорони здоров’я Збройних Сил України концепції лікування поранених із дуже складними ранами на основі поєднання хірургічних методів та клітинно-генетичних технологій, що дало можливість значно покращати результати лікування поранених, якість їхнього життя, а також значно зменшити ступінь інвалідизації.

У контексті наукових здобутків Національної академії медичних наук хочу сказати і про розроблення основ направленого диференціювання стовбурових клітин, яке використовується для трансплантації та регенерації органів при серцево-судинній патології, при найбільш поширеній ендокринній патології, зокрема при такому дуже серйозному ускладненні цукрового діабету, як діабе­тична стопа.

Хочу сказати як про позитив, що Інститут ендокринології та обміну речовин імені В.П. Комісаренка НАМН України уже понад 30 років працює в напрямі зменшення медичних наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Нако­пичений досвід і ті знання, які у нас є, зараз дуже затребувані нашими япон­ськими колегами. Ми зараз спільно з ними і колегами зі Сполучених Штатів Америки розробляємо міжнародну програму з ліквідації медичних наслідків аварій на атомних електростанціях.

Шановні колеги, я хотів би ще дуже коротко сказати таке. Ми забуваємо про одне – ми повинні сьогодні говорити ще й про те, щоб створити відповідні умови…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 15 секунд.

 

ТРОНЬКО М.Д. Щоб були технології, ми повинні зберегти молодь. Ви знаєте, що в кожній науковій установі люди їдуть за кордон і, на превеликий жаль, там залишаються. Ми повинні створити такі умови, щоб у майбутньому цього не було. А взагалі я хотів би… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова керівника проекту «Розвиток промисловості та інно­вацій» Офісу реформ Кабінету Міністрів України Ольгу Болібок. Приготуватися Анатолію Гіршфельду.

 

БОЛІБОК О.В., проектний менеджер Офісу реформ Кабінету Міністрів України. Шановні колеги! Головні компоненти, які ми плануємо враховувати в реформі з розвитку інновацій, вже були дуже чітко описані нашими колегами з Кабінету Міністрів – паном Першим віце-прем’єр-міністром та пані міністром освіти і науки. Що хочеться додати?

Насамперед хочу додати, що реформа з розвитку інновацій є пріоритет­ною, цього року вона є одним із восьми пріоритетів уряду.

Які конкретно аспекти ми плануємо в цьому компоненті розвивати? Най­головніше – це створення єдиного майданчика, для того щоб усі стейкхолдери, які, наприклад, сьогодні виступають, могли чітко й ефективно співпрацювати. Такий майданчик у нас розділений на два рівні.

Перший рівень – стратегічний, це Рада з розвитку інновацій, перше засі­дання якої відбулося тиждень тому. Рада з розвитку інновацій стане найголов­нішим майданчиком, який об’єднає представників уряду (це до слів пана Ольшанського), бізнесу та парламентаріїв, які фокусно працюватимуть у цьому напрямі.

Проте цього також недостатньо. Ми вважаємо, що потрібно створити інноваційну агенцію за прикладом офісу головного вченого в Ізраїлі, за прикла­дом найкращих інноваційних агенцій світу. Зараз ми працюємо зі Світовим банком над концепцією офісу з розвитку інновацій, який працюватиме, як пла­нується, у трьох основних напрямах: підтримка інновацій в існуючих компаніях, створення сприятливих умов; підтримка стартапів; координація та промоція інновацій.

І ще один важливий компонент, про який я хочу сказати, – регіональний аспект розвитку інновацій. Є дуже гарний підхід, який ми спільно з Мінеконом­розвитку та іншими стейкхолдерами намагаємося впроваджувати на рівні регіо­нів та який полягає у смарт-спеціалізації. Такий підхід уже більше семи років впроваджується в Європейському Союзі, він дає можливість, використовуючи дані так званих entrepreneurial discovery, що є конкретною співпрацею з підпри­ємствами в регіоні, зрозуміти, хто є драйверами економічного розвитку регіонів і хто продукує інновації. Адже інновації завжди починаються в малих компа­ніях, які за показниками не дають великого зростання ВВП, але вони важливі. І важливим є такий системний policy mix з об’єднання економічних лідерів регіо­нів та інноваторів. У цьому полягає підхід смарт-спеціалізації.

Важливу роль у цьому підході відіграють регіональні кластери. Вже багато цього питання торкалися, хочу додати таке. На нашу думку, кластери – це дуже потужний bottom-up підхід. І завданням уряду в плані підтримки кластерів та смарт-спеціалізації є саме створення умов, а це повинно бути насамперед ініціативою бізнесу. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до слова народного депутата України, члена Комітету Верховної Ради України з питань промислової політики та підприємництва, заступника голови – виконавчого директора Національного комітету з проми­слового розвитку Анатолія Гіршфельда. Підготуватися Яніці Мерило.

 

ГІРШФЕЛЬД А.М., член Комітету Верховної Ради України з питань промислової політики та підприємництва (одномандатний виборчий округ № 179, Харківська область, самовисуванець). Уважаемые коллеги! Уважаемый Степан Иванович! Я постарался систематизировать опыт инноваций, накоплен­ный за последние 20 лет, и ответить на несколько вопросов «почему?».

Почему Украина, одна из ведущих постсоветских республик в области науки и технологий, знаний, оказалась на обочине не только постсоветского пространства, но и европейского? Очевидно, на поверхности лежит несколько причин. У нас по-прежнему отсутствует четкое понимание промышленной стра­тегии, в основу которой положено развитие промышленности на основе высокой добавленной стоимости как безусловного локомотива. При том что эти отрасли во всем мире пронизаны инновациями и в области создания нового продукта, и в области технологий.

Как следствие, у нас сегодня отсутствует капитализация знаний. В университетской науке, в академической на балансе стоят табуретки, шкафы, здания, но только не патенты, не исследования, не разработки, которые приводят к капитализации, к роялти. Во всем мире сегодня уже 50 % активов – в немате­риальной сфере.

Следующее, очень важное, на мой взгляд. У нас отсутствует вертикаль управления инновациями. На основе той вертикали исполнительной власти, ко­торая на сегодняшний день существует в государстве, не может быть инноваций. Больной сам себя лечить не может. Министерство образования и науки не может генерировать инновации. Это должно делать министерство промышленной по­литики, оно должно быть заказчиком инноваций. Во всем мире на 70 % иннова­ции финансирует бизнес, а никак не наука.

И, наконец, самое главное. В постсоветском пространстве мы имели развитую фундаментальную, отраслевую и заводскую науку. К сожалению, мы с вами потеряли главное звено – отраслевую науку. Место отраслевой науки попыталась занять заводская наука, но, к сожалению, она не сумела выполнить те функции, которые стояли перед промышленностью, и бизнес, который остался в Украине, вынужден был заниматься трансфером технологий с Запада. А фундаментальная наука продолжала генерировать себя, создавая продукты, которые не востребованы сегодня в реальном секторе экономики.

Возвращаюсь к тому, что такое инновация. Безусловно, инновация – это внедренное улучшение, которое имеет своей целью повышение конкуренто­способности продукта.

Какой выход из этой ситуации, из этой цепочки, свидетелем которой мы стали? Ответ: перевод на рыночные рельсы механизма инноваций, создание но­вой архитектуры, создание среды для продвижения инноваций, создание иннова­ционных менеджеров, которые во всем мире способствуют сращиванию этих составляющих – государства, бизнеса и науки. Финансирование фундаменталь­ной науки – только в части конкурентоспособных знаний, которые могут быть востребованы не только на внутреннем рынке… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. На жаль, я вам мушу сказати, що інновації в державі починаються з поваги до держави. А повага до держави виявляється в тому, що її представники у стінах парламенту говорять державною мовою (Оплески). У майбутньому, якщо не буде задекларовано, що виступ буде іноземною мовою, для якого забезпечено переклад, виступ російською мовою я буду зупиняти. Дякую за розуміння.

Запрошую до слова радника міністра інфраструктури України, виконувача обов’язків заступника Дніпровського міського голови Яніку Мерило. Наступний промовець – Валентина Найдюк.

 

МЕРИЛО Я.Б., радник міністра інфраструктури України. Шановні пані та панове! Шановна пані віце-спікере! На сьогодні Україна посідає 81-ше місце за рівнем інновацій, але я вважаю, що ми маємо більший потенціал. Отже, для того щоб його реалізувати, маємо зробити декілька кроків.

По-перше, забезпечити повну свободу ведення бізнесу та захист права власності. Інновації не живуть у неволі, не буде інновацій, якщо інноватори бояться.

По-друге, треба створити умови для подолання перешкод. Тобто ми не просто створюємо інновації, а й допомагаємо приватному бізнесу там, де він сам не може або не хоче. Приватний бізнес завжди більш конкурентоспроможний. Не треба йому допомагати, треба виконувати функції держави. Наприклад, в Естонії, коли з’явився Skype, вирішили сприяти його поширенню і запровадили програму видачі стартап-віз, електронне резидентство, допомогли школам, ву­зам навчатися і навчати, кращий досвід передавати. Це все, що має робити дер­жава. Не треба конкурувати з приватними підприємствами.

По-третє, треба пишатися історіями успіху. На сьогодні у нас склалася ситуація, коли є дуже багато інновацій, але компанії бояться визнати, що у них є інноваційні продукти, бо вони бояться тиску.

По-четверте, треба створити екосистему, в якій співпрацюватимуть приватні підприємства, донори, спонсори, держава і, зрозуміло, вузи, наукова галузь. Тобто створити платформу, але не вести бізнес і не заважати.

По-п’яте, треба підтримувати будь-які інновації. Ми не маємо права казати, що Hyperloop – це правильна інновація, а якісь інші неправильні. Треба підтримувати всі. І тоді у нас з’являться історії успіху. А кожна історія успіху наших підприємців – це історія успіху України.

Тому я закликаю підтримати створення платформи для інновацій, де будуть співпрацювати і вузи, і приватні підприємства, і держава. Не заважати, не перешкоджати, а допомагати. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам за оперативність.

Запрошую до слова директора Новоград-Волинського центру науково-технічної творчості учнівської молоді пані Валентину Найдюк. Підготуватися Івану Кульчицькому.

 

НАЙДЮК В.І., директор Новоград-Волинського центру науково-технічної творчості учнівської молоді. Шановні учасники парламентських слухань! Виходячи з відомого принципу «діти – майбутнє України», важливо розуміти, якою буде Україна в майбутньому. При цьому увага фокусується на молоді, адже саме ті, хто народився вже в незалежній Україні і нині є студен­тами, навчаються і здобувають досвід, у майбутньому будуть головним рушієм кардинальних позитивних змін у державі.

За словами Кейт Раворт, професора Оксфордського університету, студенти, які будуть визначати політику у 2050 році, навчаються на ідеях із книг 1950-х, які засновані на теоріях 1850-х. Як в умовах цифрової економіки культи­вувати у них інтегральне мислення? Вважаю, що освіта – це основа, це ґрунт, на якому проростає інновація, наука – це виробник інновацій, а діти – це най­ефективніша інвестиція в майбутнє, у найближче та у віддалене.

Я – практик позашкілля, є членом Міжнародної асоціації позашкільної освіти. Ця галузь охоплює понад 1 мільйон 250 тисяч дітей. І сьогодні вже навіть питання великої науки можуть вирішувати малі академіки – учні Малої академії наук. Саме такі заклади і допомагають розкрити потенціал кожної дитини. Однак, на жаль, в умовах децентралізації гостро постало питання збереження закладів позашкільної освіти, їх сучасної модернізації. Врятувати ситуацію, на мою думку, може лише субвенція з державного бюджету на позашкільну освіту.

Надзвичайно важливим питанням є також розроблення національної про­грами розвитку позашкільної освіти, адже галузева державна цільова програма завершилася ще три роки тому.

На жаль, існують значні проблеми, повірте мені, з доступністю комп’ютер­ної техніки, підключення до мережі Інтернет для дітей, особливо в сільській місцевості. Інколи необхідно проводити лікнеп і для дітей, і для дорослих. Потрібно забезпечити сучасне обладнання для повного покриття території України, і тоді ми на місцях зможемо відкривати гуртки робототехніки, вина­хідництва чи навіть програмування. Тому наголошую на необхідності підготов­ки програми комп’ютеризації закладів та установ освіти.

Висновок один – потрібні чітка воля, наполегливість з боку урядовців, держави, об’єднання зусиль усіх регіонів України, громади задля подальшого інноваційного розвитку держави. Разом з повноваженнями треба брати і обо­в’язки за майбутнє наших дітей. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до слова президента Агенції європейських інновацій Івана Кульчицького. Прошу.

 

КУЛЬЧИЦЬКИЙ І.І., президент громадської організації «Агенція європейських інновацій». Шановні пані і панове! Я маю честь представити думку групи експертів, які мають 10-15-річний досвід роботи з європейськими науко­вими програмами. Звичайно, є багато прикладів успішної діяльності Київської, Львівської, Харківської політехніки, напевно, багатьох інших вузів, університе­тів, але ми говоримо про організаційні, правові та фінансові механізми подо­лання розриву між розробками та їх втіленням на практиці.

Наша команда хоче звернути увагу на те, як фінансуються наукові дослідження в Європейському Союзі. Власне, перехід від Сьомої рамкової програми до програми «Горизонт 2020» був зумовлений саме тим, що дуже багато розробок у Європейському Союзі не втілювалися на практиці. Тому й бу­ла розроблена інноваційна програма «Горизонт 2020», яка все це поєднала.

Якщо говорити про можливості наших вчених, то ми маємо доволі конкурентні команди. Якщо говорити про можливості нашого бізнесу, Степане Івановичу, є програма експорту Міністерства економічного розвитку і торгівлі. Ми говоримо про інноваційні продукти з високою доданою вартістю. У нас є більш як 180 заявок від малих фірм на SMI-системи (sensomotoric instruments), з них профінансовано лише 8. Але є системи, що пройшли оцінку і отримали від 10 до 13 балів, їх вже можна фінансувати.

Що ми пропонуємо? Ми говоримо про те, що підходи, які пропонували сьогодні колеги, можна об’єднати в глобальну ініціативу, так звану українську рамкову програму стимулювання інновацій, щоб об’єднати ресурси, які мають Міністерство економічного розвитку і торгівлі, Рада з розвитку інновацій, Національна рада України з питань розвитку науки і технологій. Але для цього мають бути спільні підходи, а також певні організаційні дії. Ми повинні розуміти, що інноваційні проекти мають фінансуватися на конкурсних засадах із залученням ключових стейкхолдерів.

І тут ми знову повертаємося до політики Європейського Союзу. Сьогодні відбулися засідання програмних комітетів (я є номінованим членом програмного комітету «Інформаційні та комунікаційні технології», відповідального за моніто­ринг виконання Рамкової програми Європейського Союзу «Горизонт 2020»), і  формується політика. Ключове питання: як визначати пріоритети? Хто у нас визначає пріоритетні напрями, в яких фінансуються наукові дослідження? Ми знову стикаємося з необхідністю визначення цілей і свободи конкуренції.

І якщо ми говоримо про цілі, то вони мають бути сформульовані в україн­ській рамковій програмі, і коли ми її запровадимо, то отримаємо результати, які сьогодні перебувають у фокусі цих парламентських слухань. Але щоб цього досягти, ми повинні об’єднатися після цих парламентських слухань, щоб не ста­лося так, як після попередніх слухань: поговорили, рекомендації розійшлися по стейкхолдерах, а потім знову окремо говоримо, і всі добрі слова про спільні дії так і залишаються словами. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до слова голову Всеукраїнської громадської організації «Громадська рада освітян і науковців», ректора Національного університету біо­ресурсів і природокористування України Станіслава Ніколаєнка. Прошу. Підго­туватися Марті Романяк.

 

НІКОЛАЄНКО С.М., ректор Національного університету біоресурсів і природокористування України. Шановна Оксано Іванівно! Шановні колеги! У проекті Рекомендацій парламентських слухань зазначено, що 70 % кандидатів і докторів наук в університетах задіяні у виконанні наукових досліджень та розробок, але ця армія виконує лише 10 % загального обсягу наукових дослід­жень на суму близько 15 мільйонів євро. У народі сказали б просто: повний гаплик.

У книзі Майкла Кроу «Модель Нового американського університету» стверджується, що 22 американські університети здійснюють наукові дослід­ження на суму понад 700 мільйонів доларів кожен. На сьогодні в кошторисах українських університетів на наукові дослідження закладено 2-3 % загального обсягу витрат. Про яку конкурентоспроможність можна говорити?

Кажуть: немає грошей. Пропоную простий вихід: давайте зараз по­рекомендуємо, попросимо наших дорогих народних депутатів, щоб кошти (до 1 мільярда гривень), що витрачаються на фінансування політичних партій, направили університетам на науку.

У Національному університеті біоресурсів і природокористування України, який я представляю, на наукові цілі ми витрачаємо 48 мільйонів гривень, ще 20 мільйонів – за рахунок бізнесу. Щороку ми реалізуємо сім-вісім міжнародних грантів. Тобто частка науки у загальних витратах – приблизно 10 %. За минулий рік ми маємо 300 патентів, хоч з них лише півтора десятка, на жаль, комерціалізували, та багато інших досягнень.

Пропозиція: у пункті 4 рекомендацій Кабінету Міністрів України, де йдеться про розроблення Стратегії розвитку вищої освіти, рекомендувати до 1 вересня ухвалити постанову про початок діяльності дослідницьких універси­тетів. Їх же немає! У Законі України «Про вищу освіту» вони є, а в житті немає.

Я також хотів би сказати про таку серйозну річ, як національна безпека, зокрема про таку її складову, як селекційно-ветеринарна безпека. На сьогодні у нас 9,5 тисячі біотипів рослин, з них 5,5 тисячі – іноземної селекції, або 58 %. Вітчизняні сорти соняшнику – лише 25 %, кукурудзи – 21 %, овочів – 30 %. Якщо ми не звернемо на це увагу, не підтримаємо Національну академію аграрних наук, наші університети, буде в Україні біда.

Діяльність навчально-дослідних господарств – осередку науки, техніки і так далі. Про них взагалі забули. Вони державної підтримки не отримують, кредитів брати не можуть, просто загинаються. Прошу, вже 31-й раз прошу: зробіть, будь ласка, щоб вони працювали на рівних правах хоча б із фермерами та бізнесом.

І ще одне, про надважливе. Сьогодні немає механізмів реалізації статей 14 і 15 Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність». Тільки у нас 60 наукових лабораторій практично не отримують ніякого фінансування, Українська лабораторія якості і безпеки продукції АПК (УЛЯБП АПК) отримує лише чверть від того, що є.

І про головне – дослідництво дослідництвом, інновації інноваціями, але давайте не забувати про молодих науковців. Аспірант і докторант на 4 тисячі гривень на місяць жити не можуть... (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова начальника управління інформаційних технологій Департаменту розвитку Львівської міської ради Марту Романяк. Підготуватися Наталії Чухрай.

 

РОМАНЯК М.О., начальник управління інформаційних технологій Департаменту розвитку Львівської міської ради. Доброго дня! Дуже актуальна та потрібна тема обговорюється сьогодні. Мені, людині, яка прийшла працювати до міської ради з ІТ-сфери, ця тема є дуже близькою. Отже, дуже приємно, що Львів зараз якраз робить перші кроки щодо інновацій. Хочу з вами поділитися нашим невеликим, але дуже корисним досвідом.

Отже, Львів – це місто, яке завжди було центром інновацій, завдяки тому що в ньому працюють, навчаються і живуть дуже креативні молоді люди.  Sense Stone, EdPro, LaMetric для безпілотників, Your trend для американського футболу – це лише невеличка частина інновацій, які за останні роки створені львів’янами. Нині у Львові працюють близько 20 тисяч ІТ-спеціалістів, 250 ІТ-компаній, Львівський ІТ-кластер об’єднав уже 70 ІТ-компаній. У Львові щороку випускаються 120 тисяч студентів, з них 37 % здобувають інженерні спеціаль­ності, які займають перше місце у нашому місті.

Минулого року силами Національного університету «Львівська політех­ніка» відкрито першу повноцінну стартап-школу Tech StartUp School.

Стрімко розвивається Український католицький університет.

Минулого року за підтримки ІТ-спільноти та університетів запроваджено три нові інноваційні спеціальності – дві в Національному університеті «Львівська політехніка» і одну у Львівському національному університеті імені Івана Франка. У березні цього року відкрито сучасну лабораторію Інтернету ре­чей, також у Львівській політехніці. Цього року, знову-таки, силами ІТ-спіль­ноти, ІТ-кластеру планується відкрити ще три нові спеціальності – робототехні­ка, кібербезпека та бізнес-аналітика (data science). Це яскравий приклад синергії, про яку сьогодні так багато говорять, ІТ-бізнесу, міста та університетів.

Модернізація сучасного світу – це якраз процеси, які зараз відбуваються у Львові. Це абсолютно новий досвід для України, і нам потрібно його масштабувати.

Також цього року у Львові будуть збудовані два інноваційні парки, одним із яких є ІТ-парк військового ІТ-кластера, який об’єднає 10 тисяч ІТ-спеціалістів, де будуть працювати і університетський кампус, і дитячий садок – ціла інфра­структура. Мова йде про те, що завдяки ІТ-спільноті створюється нова ін­фраструктура міста.

Минулого року також відбулися такі гарні і приємні зміни, оскільки місто Львів виступає замовником інноваційних продуктів і рішень. Так, за рішенням Львівського міського голови минулого року всі львівські школи закупили мультиборди, загалом 118 мільтибордів з сучасним інноваційним софтом.

Також реалізовано проект «Розумний» мікрорайон» – перший стартовий майданчик інновацій, де є відкриті лінгафонні кабінети, оновлені бібліотеки, медіатеки, фізичні, хімічні кабінети, комп’ютерне обладнання.

Львів цього року став першим містом, у якому прийнято Концепцію роз­витку електромобільності, якою, зокрема, передбачено, що електронний заряд­ний пристрій має бути в 15 метрах від будь-якої точки міста.

Цього року разом з ІТ-спільнотою ми плануємо відкрити повноцінний інноваційний центр, де разом з університетами будемо працювати над рішен­нями для міста.

Львів відкритий для інновацій завдяки його мешканцям, які прагнуть розвитку…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 15 секунд.

 

РОМАНЯК М.О. …та високого рівня життя, синергії бізнесу та універси­тетів. Отже, ми дуже просимо підтримки держави. Держава повинна сформувати замовлення, ми повинні формувати внутрішній ринок IT, підтримувати міста у створенні інкубаторів, акселераторів, кластерів… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова проректора з наукової роботи Національного універ­ситету «Львівська політехніка» Наталію Чухрай. Підготуватися Ользі Богомолець.

 

ЧУХРАЙ Н.І., проректор з наукової роботи Національного університету «Львівська політехніка». Дякую. Шановна пані головуюча! Шановні учасники парламентських слухань! На жаль, є в залі такі народні депутати, які ототож­нюють університети з ПТУ і вважають, що Міністерство освіти і науки не має відношення до інновацій. Дозвольте на нашому прикладі показати, що, зрештою, багато робиться в університетах і університети розвиваються в трьох напрямах: освіта, наука та інновації.

На цьому слайді показано, як нам вдалося сформувати інфраструктуру інноваційної діяльності у Львівській політехніці. Ви бачите, це понад 100 кафедр і понад 90 науково-дослідних лабораторій, в яких проводиться основна робота, і бізнес-інноваційний центр, що включає стартап-школу, про яку вже згадували, лабораторію моделювання праці, i-hub речей, підрозділ трансферу технологій та інші.

Ми сформували каталог, що містить понад 100 розробок Львівської політехніки, у тому числі в електронній формі, ви можете побачити його у нас на сайті українською та англійською мовами. Передбачено механізм замовлення наукових розробок безпосередньо через сайт.

Сьогодні пані міністр говорила про важливість доведення до дослідного взірця. Хотіла би сказати, що силами університету ми робимо нашу внутрішню інвестицію за результатами конкурсу науково-технічних проектів. Із шести проектів, які профінансувала Львівська політехніка минулого року, чотири вже вийшли на самоокупність. Тому вважаємо, що таку практику варто розвивати.

Наступний слайд показує наш досвід, як ми знаходимо альтернативні кошти на розвиток інноваційної інфраструктури в університеті. За кошти Європейського Союзу ми реалізували проект із створення хаб-лабораторії Інтернету речей, завданням якої є реалізація брокерських програм між місцевими розробниками інновацій та підприємствами за кордоном. Це перший проект в Україні під каскадним фінансуванням в рамках проекту Horse програми «Горизонт 2020» і єдина лабораторія в Україні в мережі європейських цифрових хабів.

Наступний слайд показує, що цілу низку завдань запланувала собі наша стартап-школа. Створено унікальну програму акселерації стартапів. З метою створення екосистеми в реконструйованому корпусі університету організовано коворкінг. Він також є фінансовою базою для інвестування в навчання та розвиток молодих стартаперів.

Однак проблем багато. Які основні проблеми? Хотіла би сказати, що оформити взаємодію між стартаперами і Львівською політехнікою складно, чекаємо на дозвіл Фонду державного майна, відповідно процедура довга, за два-три місяці можуть змінитися учасники. Ну, нематеріальні активи можемо в ТзОВ поєднувати, але залучати матеріальні активи вже дуже складно, оскільки до статутного...

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 15 секунд.

 

ЧУХРАЙ Н.І. Дякую. Хотіла би сказати, крім того, про що сьогодні говорили, що важливо ще два законопроекти прийняти – для забезпечення дієвої роботи нашого краудфандингового майданчика, а також варто згадати про ендаумент-фонди... (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до слова народного депутата України, голову Комітету Верхов­ної Ради України з питань охорони здоров’я Ольгу Богомолець. Підготуватися Олександру Співаковському.

 

БОГОМОЛЕЦЬ О.В., голова Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, партія «Блок Петра Порошенка»). Шановна головуюча! Шановні колеги! Що означає національна інноваційна система для найважливішого в нашій державі –збереження людського потенціалу? Чи може національна інноваційна система зробити диво? Адже кількість українців прогресивно зменшується, лише за ми­нулий рік нас стало менше на 200 тисяч, віртуальний Івано-Франківськ або віртуальний Тернопіль зник з карти України. Так, національна інноваційна система може кардинально змінити стан здоров’я нації. За рахунок чого? За  рахунок телеметричних показників, за рахунок дистанційної діагностики, за рахунок телемедицини, за рахунок будь-яких даних, які можуть бути оцифро­вані. І якщо телеметрична національна система Польщі за минулий рік за рахунок моніторингу, що був доступний кожному пацієнту після інфаркту, змогла зменшити смертність на 50 % на рік, чому Україна не може втілити таку систему?

Наша система телемедичної дистанційної діагностики новоутворень шкіри дала змогу зменшити смертність в Україні від меланоми, за даними Національ­ного канцер-реєстру, на 15 % за останніх п’ять років. І це без державної під­тримки, тільки завдяки громадському руху. А що буде, якщо буде державна підтримка? Ми зможемо ці цифри підвищити в рази!

Тому, з точки зору розвитку системи охорони здоров’я, національна інноваційна система є надзвичайно важливою, але її втілення має бути дуже обережним. Тому що коли ми говоримо про персональні дані і спроби нашого міністерства зберігати ці персональні дані – дані про стан здоров’я кожної лю­дини… Сьогодні в світі вже від цього відмовилися. Кожна людина зберігає свої персональні дані у себе, а інноваційні системи зберігають тільки кількісну інформацію про перелік тих чи інших хвороб.

І наприкінці про найважливіше. Перше слово в назві – «національна». А хто визначає критерії якості? Хто наповнює цю систему? Хто визначає систему нашої освіти? Ми маємо критерії (кількісні оцінки) знань з математики, фізики, хімії. А хто визначає гідність, чесність, моральність, патріотизм тих лю­дей, які будуть наповнювати сенсами цю систему? На сьогодні – ніхто. Саме тому сьогодні в парламенті працюють такі люди, яким, можливо, не варто навіть укладати асфальт на дорогах України.

 

ГОЛОВУЮЧА. Я попередила, що не продовжую виступ народним депу­татам. Будь ласка, 15 секунд, завершуйте.

 

БОГОМОЛЕЦЬ О.В. Я поки ще народний депутат, тому відмовляюся від своїх 15 секунд. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова народного депутата України, першого заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти Олександра Співаковського. Я впевнена, що ви також дотримаєтеся регламенту.

 

СПІВАКОВСЬКИЙ О.В., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти (одномандатний виборчий округ № 182, Херсонська область, партія «Блок Петра Порошенка»). Ми домовлялися чітко про 5 хвилин.

 

ГОЛОВУЮЧА. Ні-ні, всім депутатам по 3 хвилини. У мене іншої інфор­мації немає.

 

СПІВАКОВСЬКИЙ О.В. Ну, подивіться, це ми матеріали готували… Ні-ні, матеріали готували ми, я просто вам нагадую. Я підписав, виконувач обов’язків голови комітету, регламент – 5 хвилин.

 

ГОЛОВУЮЧА. А, є така інформація, але дивно, що вона в кінці, є, 5 хвилин.

 

СПІВАКОВСЬКИЙ О.В. Як ви скажете, я ж не модератор.

 

ГОЛОВУЮЧА. Добре, 5 хвилин. Будь ласка.

 

СПІВАКОВСЬКИЙ О.В. Дякую. Шановні колеги! Вчора в КПІ відбулася дуже важлива зустріч Прем’єр-міністра, міністра освіти і науки, членів нашого комітету. Тому мій виступ буде дещо кореспондуватися з тим, що я говорив учора.

Шановні колеги, думаю, ніхто не заперечуватиме, що ядром, центром інноваційної економіки є людина. Немає людини – не буде ніякої інноваційної економіки. Також думаю, що всім зрозуміло, що капіталізація людини почина­ється зі школи. Тому давайте просто подивимося, як це відбувається.

Зі школи людина через соціалізацію, а краще – через капіталізацію, іде до університету. Університет ми розглядаємо як систему, в якій не лише продов­жується соціалізація людини, а виконуються ще дві важливі функції – освітня і  селективна. Це унікальний майданчик, де відбувається капіталізація людини. Тепер просто подивіться, що далі відбувається у нас: через відповідні закордонні стажування, через мобільність і таке інше, оскільки ми не створюємо тут умов доступу до відповідних фінансових ресурсів, люди практично через smart vacuum cleaner їдуть і вибудовують інноваційну економіку інших країн.

Що ми вчора побачили? І взагалі, я цим 38 років займався у Херсонському державному університеті, зараз ми почули про здобутки Львівської політехніки, думаю, чимало університетів мають відповідний досвід. І тут дуже важлива наша роль як законодавців у створенні того елементу, який називається стартап, бізнес-школа, – будь-якої конструкції, яка дає можливість тут, завдяки моти­вації, абсолютно нормально проводити дослідження, створювати відповідні стартапи і комерціалізуватися. Потім ця людина йде в інноваційну економіку України і повертає ці кошти, створює велику додану вартість.

Саме цього не вистачає нашій моделі. Мій досвід показує, що в більшості університетів (90 %) ніхто не хоче працювати над такою конструкцією, тому що немає ні законодавчого, ні фінансового, ні організаційного забезпечення.

Ми з міністром освіти і науки Лілією Михайлівною Гриневич домовилися, зараз доопрацьовуються відповідні зміни до Закону України «Про вищу освіту». Головне – забезпечити університетам можливість абсолютно легально брати участь у створенні стартапів, мати відповідний вплив через акції, через участь у цих стартапах, щоб університет також став холдингом, який через відповідні дивіденди підвищуватиме власну вартість, формуватиме власну додану вартість і відповідно надаватиме можливість студентам і викладачам комерціалізуватися безпосередньо на базі університету. Це дійсно унікальна екосистема, яка має будівлі, споруди, має, хоч і невелике, фінансування з державного бюджету, зокрема, хоч і невелике стипендіальне забезпечення, кошти на комунальні платежі і таке інше.

Ми розуміємо, що університети повинні стати тим місцем, де затримується наша талановита молодь, а не емігрує через відповідні схеми. Тому ми беремо на себе обов’язок спільно з Міністерством освіти і науки доопрацювати відповідні зміни, які дозволять університетам через рішення вчених рад… Одним із інструментів буде перехід від форми бюджетної організації до неприбуткової організації, що не має на меті одержання прибутку, що дасть змогу не застосовувати норми Бюджетного кодексу, які заважають цій системі працювати інноваційно. На сьогодні ми маємо відповідний розрив комунікацій між тим, що можуть університети, і тим, що може економіка. У результаті університети ніяким чином не впливають на формування власної інноваційної системи. Тому законодавчі зміни необхідні.

Є домовленість з Прем’єр-міністром, що якщо ми даємо відповідну модель, то будуть відповідні кошти, які відкриють нашій молоді доступ до українських, а не лише закордонних грантів, через систему яких молодь залишає Україну. Сподіваюся, що оця спільна праця дасть нам змогу побудувати нову модель і створити систему стартапів на цілком легальній основі. Відповідні зміни ми внесемо, і це дасть можливість університетам працювати як елементу фундаменту інноваційної складової економіки України. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дуже вам дякую.

Запрошую до слова директора товариства з обмеженою відповідальністю «Борщ Венчурс», керуючого партнера акселератора Startupbootcamp Ukraine, члена Ради з розвитку інновацій Аллу Олійник. Немає пані Алли?

Тоді запрошую до слова пана Миколу Роїка, виконувача обов’язків віце-президента Національної академії аграрних наук України. Підготуватися Олександру Петришину.

 

РОЇК М.В., виконувач обов’язків віце-президента НААН України. Шановні учасники парламентських слухань! Сьогодні ми розглядаємо надзвичайно важ­ливе питання – інноваційну систему. Якщо говорити по Національну академію аграрних наук України, то ми як самоврядна організація маємо лише певні елементи самоврядності, але загалом перебуваємо у старій системі недопусків, недозволів і тому не можемо повноцінно увійти в ринок. Як ми чули з чудової доповіді Степана Івановича Кубіва, дійсно, потрібне законодавство, яке дасть можливість науці стати продуктивною силою.

На сьогодні, дійсно, існує величезний податковий тиск на наукові устано­ви нашої академії. Загалом цього року ми сплатили близько 1 мільярда гривень податків і зборів, а отримали бюджетного фінансування близько 300 мільйонів. При цьому у нас не вистачає коштів на нове обладнання, на нові технології, на нові програми, які вкрай необхідні. Тому треба створити таку цільну систему законодавства в інноваційній сфері, яка чітко визначить правила гри, щоб ми могли вільно працювати і як науковці, і як бізнес.

У нас є ціла низка пропозицій, але через брак часу я не буду на них зупинятися. Додам лише декілька слів щодо того, що аграрний сектор, як тут сьогодні прозвучало, є локомотивом економіки, але було сказано, що переважно галузь виробництва тютюнових виробів. Ми чітко зорієнтовані на те, що маємо забезпечувати повноцінне харчування нашого населення, і відповідно маємо створювати стартапи там, де це найбільш необхідно і вигідно насамперед нашій державі, а також щоб це був нормальний ринковий продукт.

На жаль, хоч потенціал нашої аграрної науки є досить високим, комерціалізація цієї науки досить низька. Тому ми шукаємо шляхи для роботи з бізнесом. Для цього ми створили технологічну платформу «Агротехнополіс», де враховуються потреби і науки, і бізнесу, і людини. Ми визначили цілу низку пріоритетів: «Їжа для життя», «Квітуча садиба», «Троянда степу», «Органічне виробництво», «Енергія природи» тощо.

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 15 секунд.

 

РОЇК М.В. Відповідно до цих пріоритетів, визначених Національною академією аграрних наук, ми підготували цілу низку стартапів, у які заходить реальний бізнес. Одне з великих досягнень нашої науки – це створення… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова президента Національної академії правових наук України Олександра Петришина. Підготуватися Юрію Мірошниченку.

 

ПЕТРИШИН О.В., президент НАПрН України. Шановний Степане Івановичу! Шановна Ліліє Михайлівно! Шановна Оксано Іванівно! Як сьогодні ми з’ясували, юристи не створюють інновацій. Це, мабуть, правильно. Але юри­сти мають свою зону відповідальності у цьому плані, передовсім щодо забезпе­чення якісного законодавства щодо створення інноваційної системи. Для цього я хочу запропонувати вам відповідь на три запитання.

Перше – про стан законодавства у сфері інновацій. Сьогодні багато про це говорили, Степан Іванович навіть назвав його до певної міри ворожим до інновацій. Проте я скажу про інше. У нас на сьогодні є п’ять чи шість осново­положних законів щодо інноваційної діяльності, перший з них прийнятий 1999 року, останній – 2012 року. Як бачите, минуло вже майже 20 років з часу прийняття першого закону. Для законодавства про інновації це, звичайно, дуже багато. Крім того, є ціла низка концепцій, є ціла низка стратегій, є ціла низка розпоряджень, указів, постанов з цього приводу. Крім того, є ще близько 25 міжнародних договорів з цього приводу. Крім того, велика кількість питань інноваційної діяльності регулюються Бюджетним, Митним, Податковим кодексами.

Як результат, цілісної системи законодавчого забезпечення інновацій в Україні на сьогодні не існує. Її не існує і в плані узгодженого законодавства: немає єдиного підходу, немає єдиного розуміння, немає єдиної термінології. Її й не може бути, адже перший закон прийнятий 1999 року, і ми розуміємо, що модель, яка в ньому закладалася, безнадійно застаріла.

Друге запитання: що далі? Далі нам пропонують вносити зміни до законодавства. Ось я нарахував близько 20 позицій, з приводу яких треба внести зміни до законодавства у сфері інновацій. Потреба ця не тільки теоретична, як сьогодні не раз про це говорилося, тобто питання системності, безперечно, є важливим, але це і питання практичне. На багатьох нарадах, засіданнях ко­мітетів, на багатьох симпозіумах і конференціях наголошують, що треба внести зміни до Податкового кодексу, до Бюджетного кодексу, треба ще деякі речі змінити. У результаті це не робиться, в тому числі і тому, що це зробити точково неможливо: зміни до одного кодексу тягнуть за собою зміни до іншого кодексу, якщо ми зменшуємо податкові тарифи, то це позначається на бюджеті держави і таке інше.

Що пропонує Національна академія правових наук? Сім років тому ми розробили проект Інноваційного кодексу України (шановний Степане Івановичу, я дуже вдячний за вашу участь у конференції, яка нещодавно відбулася в Харкові з цього приводу), в якому…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 15 секунд.

 

ПЕТРИШИН О.В. …всі ті питання, про які сьогодні говорилося, зведені разом, запропоновані певний підхід і певна термінологія. Звичайно, він застарів, минуло вже п’ять років, як ми зробили це видання, але є основа, є над чим працювати, є що робити. І ми готові над цим працювати. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова народного депутата України, члена Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Юрія Мірошниченка. Підготуватися Олександру Юрчаку.

 

МІРОШНИЧЕНКО Ю.Р., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, політична партія «Опозиційний блок»). Правники продовжують. Шановні колеги! Ми живемо в конкурентному і глобалізованому світі, і наша здатність бути успішними в цих умовах вимагає переходу на інноваційну модель з високою доданою вартістю. Неможливо будувати інноваційну економіку без висококваліфікованих кадрів. Саме тому нова якість освіти є запорукою всіх інновацій в країні.

Які ж вимоги ставить ринок праці до молодих спеціалістів та системи освіти?

Середня освіта, яка є базовою, має спонукати дітей до активного навчання, пошуку знань, у тому числі в ігровій формі. Внутрішня мотивація учнів має стати рушійною силою шкільної освіти.

Інноваційний характер освіти – освоєння нових і перспективних техно­логій, розробок та техніки.

Прикладний характер освіти – формування конкурентних умінь, профе­сійних навичок, інтеграція освіти і виробництва.

Наукові дослідження мають базуватися в університетах. Інтеграція вищої освіти з прикладною і навіть фундаментальною наукою.

Територіальна концентрація освіти і науки, створення технополісів та університетів – фабрик знань.

Спеціалізація фахівців та глибоке володіння своїм фахом, затребуваним на ринку праці.

Адаптивність спеціалістів, здатність швидко орієнтуватися та знаходити оптимальні рішення у мінливих умовах.

Прогнозування і врахування потреб ринку праці під час вибору галузей знань і спеціальностей, за якими готують спеціалістів.

Досягнення зазначених цілей дасть змогу:

1) зупинити негативні процеси та переорієнтувати ринок праці, економіку і суспільство на інноваційний шлях розвитку, створення та виробництво конкурентних товарів і послуг;

2) зменшити відплив нашої молоді, яка їде навчатися за кордон і часто в Україну не повертається;

3) підвищити внутрішні і зовнішні інвестиції, а зовнішні українські інвестиції стануть системними і працюватимуть в інтересах України;

4) підготовлені фахівці не шукатимуть роботи десь за кордоном, а зай­матимуться підприємницькою діяльністю в Україні.

Нарешті, створення інноваційних і високооплачуваних робочих місць та високі темпи економічного зростання дозволять підвищити рівень життя наших громадян, створять умови для подолання демографічної кризи, зміцнення обороноздатності держави та здійснення активної зовнішньої політики, а також для належного фінансування бюджетної сфери, в першу чергу соціального захисту населення, медицини та культури.

Впровадження необхідних змін у систему освіти потребує об’єднання зусиль фахівців, народних депутатів і виконавчої влади. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова генерального директора Асоціації підприємств про­мислової автоматизації України Олександра Юрчака. Підготуватися Володи­миру Власюку.

 

ЮРЧАК О.В., генеральний директор Асоціації підприємств промислової автоматизації України. Шановні пані і панове! Наша асоціація інтегрує 16 університетів, співпрацює з науковими установами Національної академії наук, ми також є фундаторами руху «Індустрія 4.0 в Україні». Тому проблеми інноваційного розвитку і відносин ринку з науковцями нам добре відомі, я хотів би просто прокоментувати деякі аспекти.

Сьогодні багато говорили про проблеми співпраці. Я ще раз акцентую увагу на слабкій ринковій орієнтації Національної академії наук та універси­тетів. Науковці і викладачі багато говорять про відсутність зв’язку з ринком, але коли ми, асоціація, надаємо цей зв’язок, відповідну інформацію, ми не завжди бачимо адекватну реакцію, здатність реагувати насправді є низькою.

У чому причина такого стану? Сьогодні тут висвітлили цілий комплекс проблем, наші викладачі найчастіше говорять про нереформованість системи. Звісно, в основі цього комплексу причин – відсутність цілісної, ефективної стратегії, про це тут також багато говорили. Ми бачимо спроби побудувати щось цілісне, високорівневе, довгострокове, на це витрачаються місяці роботи численних груп фахівців, час і гроші. Однак час минає, а результатів ми не так багато бачимо, і відповідно втрачається довіра ринку. Я кажу про реальні стра­тегії, які ми аналізували в рамках експертних груп від ряду міністерств. Тому, на нашу думку, дієві централізовані стратегії в Україні, на жаль, під питанням.

Наша ідея базується на альтернативному підході, на ініціативі знизу (це так звані рухи чи реформи), коли стратегія – це, скоріше, дорожня карта. Ми говоримо про конкретні ініціативи в рамках проектів, які мають відповідні ресурси та бюджети. При цьому дуже важливо максимально використовувати ресурс вже існуючих екосистем.

Сьогодні тут багато говорили про КПІ, Львівську політехніку. Ми діємо на тих самих принципах. Зараз ми підготували для міністерства ряд наших ініціа­тив. Мова йде про п’ять ключових напрямів.

Перший – розвиток мережі центрів «4.0», які створюються на базі ви­браних університетів з метою консолідації учасників регіональних чи сектораль­них екосистем та виконують функції нетворкінгу, створення нових навчальних програм, проведення семінарів і тренінгів R&D. Цього року ми плануємо відкри­ти чотири такі центри, перший вже відкритий в Одесі, планується в Харкові і два в Києві.

Друга програма має охопити всі заклади вищої освіти та установи НАН України з метою багатократного покращення внутрішніх і зовнішніх комуні­кацій. Комунікації – це дуже проблемна річ, тому що ми всі кажемо, що потенціал високий, але чомусь ринок його не бачить.

Третя програма має бути націлена на боротьбу з бюрократією і на формування лідерства серед викладачів, вона також передбачає ряд заходів.

Четвертий – швидке вирівнювання до кращих світових трендів і практик. Нас цікавить насамперед відповідність стандартам «4.0».

П’ятий напрям – залучення грантів від держави, органів місцевого самоврядування для втілення подібних ініціатив, які вже робляться на рівні бізнес-асоціацій.

За кожним із цих напрямів ми пропонуємо конкретні ініціативи, які реально здійснити спільними зусиллями. Дякую вам за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до слова голову Комітету з питань промислової модернізації Торгово-промислової палати України, директора державного підприємства «Укрпромзовнішекспертиза» Володимира Власюка. Підготуватися Василю Кременю.

 

ВЛАСЮК В.С., голова Комітету з питань промислової модернізації Торгово-промислової палати України. Доброго дня! Як практикуючий економіст, який займається дослідженнями із промисловості, промислової полі­тики, а також економічною теорією, я хотів би акцентувати увагу на п’яти важливих пунктах, необхідних для створення інноваційної системи.

Перше, про що вже кілька разів звучало, – майданчик, де створюються інновації. Основні майданчики – це підприємства. Якщо немає багато діючих підприємств і немає розвиненого корпоративного середовища, говорити про інноваційну систему і успіх дуже складно. У нас, на жаль, на сьогодні мало підприємств, мала товарна пропозиція і дуже слабкий корпоративний сектор. Я говорю про зв’язок двох стратегій – індустріальної та інноваційної. Я навіть розглядав би ці стратегії як один документ, тому що вони взаємодоповнюючі і між ними є зв’язок. Тому формування корпоративного середовища – це абсо­лютно необхідна умова для того, щоб розвивалися інновації.

Тут згадували різні країни. Всі країни, які стоять на передовому рубежі і  в  яких інновації працюють, мають дуже потужний індустріальний сектор, –Сполучені Штати Америки, Японія, Німеччина. Тому треба розуміти (я бачу, тут є спільне розуміння), що без розвитку корпоративного середовища і підпри­ємств, де впроваджуються інновації, успіху не буде.

Друге. Треба бути дуже практичним. Теорія важливіша, ніж практика. Ми колись працювали з китайськими компаніями, які виробляли металургійний лист. Вони не вміли його робити, не виходило, але за три роки навчилися. Тому ми повинні розуміти, що ми вміємо робити, і йти від того, що у нас є.

Що я маю на увазі? Наприклад, ми розробляємо ракетні двигуни. Ну, ситуація така, що у нас є моделі розроблені, але мало виробництва. Тобто ми розробляємо авіаційні двигуни чи ми розробляємо надтверді матеріали. Треба розуміти, яка синиця в руках у нас є, і від того будувати все це. Тому потрібен аудит тих напрямів, де ми реально можемо бути на передових рубежах.

Навколо них треба створювати технологічні центри – це те, що ми тримаємо зараз у руках. Ці технологічні центри мають бути відкритими, вони не мають бути зав’язані на роботу всередині, тому що немає замовника. До речі, замовниками якраз і є переробні підприємства, яких у нас мало, вони створять внутрішній ринок. Тому центри мають бути відкритими і працювати на весь світ. Так, наприклад будують двигуни для автомобілів, працюють на весь світ. Чому ми на весь світ не можемо виробляти, наприклад, ракетні двигуни? Для цього треба відкритість і створення такого технологічного центру.

Третє – питання комунікації, воно дуже складне для українців. У нас дуже багато окремо розумних людей, але співпрацювати їм дуже важко. Тому зараз такий інструмент, як електронні майданчики, є дуже важливим. Має бути ство­рений централізований портал, доступний для всіх, об’єднуючий, потужний (є кілька ініціатив), який дасть змогу заявляти про свої розробки, знаходити кон­такти і працювати. Це такий собі «практичний кейс», який працює.

Четверте – освіта. Тут була пані Лілія Гриневич. Потрібний новий курс нової структурної економіки, обов’язково. Цей курс формує індустріально-технологічні навики студентів: розуміння, що таке індустріальна політика, як будуються різні формації. У нас цей курс поки що відсутній.

І п’яте – інформаційна політика, обов’язково. Тому що інноваційна політика – це плекати успішні історії, для того щоб брати приклад і взагалі формувати індустріальний дух у країні. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова президента Національної академії педагогічних наук України Василя Кременя. Підготуватися Марії Карчевич.

 

КРЕМЕНЬ В.Г., президент НАПН України. Шановні Степане Івановичу, Ліліє Михайлівно, Оксано Іванівно! Шановні колеги! Думаю, ми з повним правом можемо сказати, що питання, яке сьогодні слухається, є доленосним для України. Чому? Тому що світ перейшов до інноваційного типу прогресу, і нам залишатися поза ним – це означає відстати від усього світу назавжди. У цьому контексті я приверну вашу увагу до декількох проблем.

Перше. При всій важливості законодавчих, нормативних, інших складових інноваційної системи, її основу становить людина. Олександр Володимирович Співаковський про це говорив. Консервативна, відстала, несучасна людина не може забезпечити інноваційний розвиток суспільства за будь-яких обставин. Потрібно формувати інноваційну людину: людину з інноваційним типом мис­лення і здатністю до інноваційного типу діяльності. Людину, яка не лише сприймала б динамічні зміни, що об’єктивно властиві сучасному життю, – у знаннях, технологіях, виробництві, а й могла творити ці зміни, бути ефектив­ною в постійно змінюваному середовищі.

Друге. Першочергове значення у підготовці інноваційної людини, зрозуміло, відіграє освіта. Але не можна ставити знак рівності між тим, скільки навчається людина, і тим, наскільки вона інноваційна. Нам ще потрібно пере­вести освіту та й взагалі атмосферу, в якій росте і розвивається дитина в нашій країні, у стан, коли формування інноваційності як стрижневої характеристики людини стане ключовим завданням. Можливості для цього закладені в новому Законі України «Про освіту» і в концепції «Нова українська школа».

Третє. Необхідно здійснити перехід освіти і взагалі ставлення до дитини в суспільстві до принципу дитиноцентризму, тобто максимально наблизити нав­чання і виховання кожної дитини до її конкретних здібностей, розвивати дитину відповідно до її здібностей. Тобто не дитина має сліпо в усьому підлаштовува­тися під школу, а школа повинна зробити максимально можливий крок до дитини. Саме це забезпечить формування в учня ключової компетентності – здатності до самопізнання, самовизначення та подальшого самостійного навчан­ня, інноваційного саморозвитку.

І останнє. Тут, з цієї трибуни, не раз говорили про значущість вищої школи, це абсолютно справедливо. Як справедливо й те, що у вищій школі є багато проблем у контексті інноваційності. Одна із причин цих проблем – подрібненість, розпорошеність, профільна неадекватність, надмірне дублювання тощо. У нас приймають студентів 620 навчальних закладів та їхніх філій, не ка­жучи про коледжі. Тому назріло укрупнення цих закладів з метою концентрації викладацьких, дослідницьких, матеріальних, фінансових ресурсів, створення ефективної управлінської, інформаційної, технологічної, іншої інфраструктури...

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 15 секунд.

 

КРЕМЕНЬ В.Г. На наш погляд, одним із механізмів є створення національного рейтингу університетів. У зв’язку з цим академія завтра прово­дить спеціальний методологічний семінар на тему: «Концептуальні засади роз­роблення Національного рейтингу закладів вищої освіти»... (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова начальника відділу регіональної молодіжної політики та підтримки ініціатив молоді Департаменту молодіжної політики Міністерства молоді та спорту України Марію Карчевич. Підготуватися Андрію Марченку.

 

КАРЧЕВИЧ М.В., начальник відділу регіональної молодіжної політики та підтримки ініціатив молоді Департаменту молодіжної політики Міністер­ства молоді та спорту України. Нове покоління, нова парадигма, інновації – це назви характеристики сучасних процесів, які пов’язані із народженням та перетворенням. Такі слова-конструкти завжди актуальні, на них є запит, вони дорого продаються. Тому говоритиму сьогодні про актуальне і неймовірно за­требуване в Україні – про якісно нові результати.

Чи має Україна потенціал для втілення нових ідей? Поза сумнівом. І весь світ – тому свідок. Один приклад: українка Марина В’язовська два роки тому розгадала математичну задачу, над вирішенням якої вчені працювали кілька століть, і зараз вона живе у Німеччині.

Чи кожна ідея може стати інноваційним винаходом? Ні. Тому що потрібні умови для втілення. І щоб були такі умови, потрібно інноваційно підходити до методів управління і державної політики, бо без цього створити такі умови неможливо. Саме тому молодіжна політика в Україні ґрунтується на інновацій­них формах роботи з молоддю, і нам є вже що сказати: про кілька сотень моло­діжних центрів у громадах; про абсолютно унікальний Центр науки у Тернополі; про кілька десятків наукових пікніків, проведених по всій Україні; про іннова­ційні проекти в рамках українсько-польських та українсько-литовських моло­діжних обмінів; про 12 тисяч місць для стажування і перших місць роботи для молоді у рамках ініціативи «Пакт заради молоді – 2020»; про унікальний проект ЮНІСЕФ «U-Report».

Чи цього достатньо? Категорично ні. Тому що в Україні мешкають 11,5 мільйона молодих осіб, це 27 % населення нашої країни, і ці люди див­ляться на світ інакше – широко, без упередженості, без страху, з бажанням позитивних змін. Бо інновації – це свіже мислення. І, власне, це змушує нас діяти динамічніше, ефективніше, інноваційно та відповідально, бо відповідаль­ність – це справжня сутність свободи, як наголошував Любомир Гузар. І саме відповідальність дозволить нам наше бажання перетворити у буття. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова проректора з наукової роботи Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» Андрія Марченка. Підготуватися Петру Смертенку.

 

МАРЧЕНКО А.П., проректор з наукової роботи Національного техніч­ного університету «Харківський політехнічний інститут». Шановні колеги! Багато сказано про інновації, про інноваційну систему, і я не відкрию тут нічого нового, хочу тільки підкреслити те, що сказав, Степан Іванович Кубів: інновації повинні відповідати національним інтересам. Це перше.

Друге. Це комплексна проблема, вирішення якої забезпечується спільною роботою влади, бізнесу, освіти і науки. Якщо одна з ланок з цієї системи випадає, ніякого інноваційного продукту не буде.

Я хочу звернути вашу увагу на частку коштів, які виділяються на науку в різних країнах. Я пам’ятаю, що за роки незалежності у нас цей показник коливається від 0,22 % до 1 % обсягу ВВП. Наприклад, станом на 2016 рік: Ізраїль – 4,3 %, Україна – 0,48 % ВВП.

Які наслідки? У 2016 році порівняно з 2015 роком у нас зменшилася кількість дослідників – докторів наук і всіх інших. Запитання: хто буде викону­вати інновації? Тут слушно було сказано, що немає людини – немає інноваційної економіки. Немає дослідника – немає інноваційної економіки. Тому у мене та­кий висновок, що стан інноваційної системи сьогодні дуже важко назвати задовільним.

Будь ласка, два приклади, які були зроблені без підтримки держави.

Була проблема захисту нового укриття у Чорнобилі від ураження електро­магнітними потужними блискавками, ніхто ні в Україні, ні за кордоном цю проблему не вирішив. Вирішили наші науковці.

Центр міжгалузевого двигунобудування для броньованої техніки. Ми роз­робили концепцію…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 15 секунд.

 

МАРЧЕНКО А.П. За 15 секунд скажу таке. Подивився проект Рекомен­дацій – там немає жодного слова про інновації в системі ВПК. Тому я вніс пропозиції і передав їх головуючій. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Так, і я вам дякую, за рекомендації також.

Запрошую до слова національного координатора Міжнародної європей­ської інноваційної науково-технічної програми «EUREKA» Петра Смертенка. Підготуватися Ксенії Семеновій-Шевелицькій.

 

СМЕРТЕНКО П.С., старший науковий співробітник Інституту фізики напівпровідників ім. В.Є. Лашкарьова НАН України. Зараз я не є національним координатором.

 

ГОЛОВУЮЧА. Не оновили інформацію. Все гаразд. Прошу.

 

СМЕРТЕНКО П.С. Шановні колеги! Останньою ланкою інновацій, як тут неодноразово казали, є бізнес. Що хоче бізнес від нас, науковців? Він каже: дайте готові інноваційні проекти, готові до впровадження. Чи є такі проекти у нас в Україні? Є, але дуже мало. Для того щоб збільшити їх кількість, наша група незалежних експертів розробила програмно-проектний механізм приско­рення інновацій. В основу цієї системи ми поклали три засадничі речі.

Перше – це рівень технологічної готовності (technology readiness level). Нижня вісь. TRL-1 і TRL-2 – це базові дослідження. TRL-3 і TRL-4 – це  інновації, про які тут багато казали. Комерціалізація починається з TRL-5 і TRL-6, а велика комерціалізація – TRL-7, TRL-8 і TRL-9. Бізнес хоче TRL-6.

Отже, як ми бачимо, те, що видають наша Національна академія наук, наші університети, – це «долина смерті». Це другий і третій рівні зазвичай. Четвертий і п’ятий рівні ніхто не долає. Для того щоб їх подолати, має бути державна система, про яку ми всі сьогодні тут говоримо, інноваційна структура.

Фінансування проектів має відбуватися за відомою формулою: 1, 10, 100 і 1000. Зокрема, 1 – це фундаментальні дослідження. Наприклад, я приходжу до агенції і кажу: «У мене є ідея». Мені дають 30 тисяч гривень, щоб я її розробив. З десятка проектів відбирають два найкращі, на які дають вже по 300 тисяч гривень. На цій фазі ми вже можемо залучати бізнес, тобто без фінансування з боку Міністерства освіти і науки, але вони дивляться, що у нас є. На слайді ви можете бачити етапи, останній – це успішність бізнесу.

Я хочу сказати, що ми маємо запровадити у себе досвід європейських інноваційних програм. Вони йдуть від наукового дослідження до ринку, і їх багато. Неможливо зробити якусь одну програму, яка перекриє все це.

І якщо ми все це використаємо, то станемо успішними. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до слова менеджера з комунікацій мережі академічних бізнес-інкубаторів YEP Ксенію Семенову-Шелевицьку. Підготуватися Юрію Сенюку.

 

СЕМЕНОВА-ШЕЛЕВИЦЬКА К.І., менеджер з комунікацій мережі академічних бізнес-інкубаторів YEP. Доброго дня, шановні учасники парламент­ських слухань! В інноваційній системі України університети відіграють роль джерела нових ідей, нових знань і людських ресурсів. Цю тезу сьогодні неод­норазово підтвердили. Однак коли говорять про розвиток інновацій в універ­ситетах, зазвичай мають на увазі монетизацію досліджень на кафедрах, роботу з  науковими колективами, які складаються з професорів та доцентів, і рідше згадують найбільшу за чисельністю категорію стейкхолдерів в університетах – студентів.

Університети, позиціонуючи себе для студентів, для абітурієнтів і для суспільства в цілому, кажуть, що вони готують кадри для роботодавців, і майже ніколи не згадують про те, що студент, почавши власний інноваційний бізнес-проект, сам може стати роботодавцем. Державні університети здебільшого не займаються підготовкою інноваційних підприємців, і нам в YEP це здалося дуже дивним.

Згідно з дослідженням, яке проводилося в Сінгапурі протягом п’яти років, схильність до інноваційної підприємницької діяльності мають 8 % студентів, з  них 2 %, за умови ефективної роботи, стають засновниками нових підпри­ємств. Ми порахували, зважаючи на кількість студентів, що студенти щороку можуть створювати в Україні 85 нових компаній.

Для того щоб це відбулося, нам необхідно зробити три речі:

1)  поінформувати студентів про можливість роботи над власними про­ектами, про можливість створення власного інноваційного бізнесу;

2)  надихнути їх займатися власною справою: розповісти історії успіху українських підприємців, показати, що в Україні реально створити власний бізнес і досягти успіху;

3)  показати шляхи створення бізнесу, навчити, дати інструменти, зробити разом з ними перші кроки у роботі над продуктом: від ідеї до прототипу і далі до створення бізнесу.

Університети можуть стати для економіки України і для суспільства дечим більшим, ніж просто конвеєром з підготовки працівників. Вони можуть пере­творитися на інкубатори для інноваційних бізнесів.

Більше року тому ми про це подумали і створили мережу академічних бізнес-інкубаторів YEP при університетах. Нам казали, що з університетами неможливо співпрацювати і робити прогресивні речі. Ми почали співпрацю з чотирма університетами – Київським національним економічним університе­том імені Вадима Гетьмана, Національним авіаційним університетом, Київським національним університетом імені Тараса Шевченка і Донецьким національним технічним університетом, що переміщений у Покровськ, – в яких запрацювали перші бізнес-інкубатори YEP, ми запустили 21 проект на етапі прототипу. Тепер ми працюємо в 10 університетах, у яких навчаються більше 1 тисячі студентів. Ми працюємо з експертами із США, Естонії, Ізраїлю та Польщі і запрошуємо всіх до співпраці. Звісно, на даному етапі ми не очікуємо шалених інвестицій відразу, але ми хочемо створити тренд на інновації в університетах і тренд на підприємництво у студентському середовищі. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова засновника товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний індустріальний парк», радника голови Національної науково-технологічної асоціації України Юрія Сенюка. Підготуватися Ірині Ждановій.

 

СЕНЮК Ю.В., засновник ТОВ «Міжнародний індустріальний парк». Шановні учасники парламентських слухань! Із теми нинішніх парламентських слухань «Національна інноваційна система: стан та законодавче забезпечення розвитку» слово «законодавче» я виключив би, бо розвиток залежить не так від законодавчого забезпечення, як від закладеної моделі. Законодавці лишень мали б оформляти. А не так, як ми працюємо протягом 27 років, коли законодавці нам виписують модель.

За сучасних умов (а сучасні умови – це десятиріччя) стрімко змінюються самі поняття «інноваційний процес», «інноваційна економіка». Це не те, що ми зараз обговорюємо, бо цей процес не завершується інноваційним продуктом, бо ви маєте покласти те, що взяли. Перший півцикл – новаційний, коли ви вико­ристовуєте старий капітал, а інноваційний – це створення нового капіталу, а не лишень продукту, що означає покласти те, що взяли, і збільшити національне багатство України (ми про це взагалі не кажемо). Оце повний цикл, і тоді ми могли б говорити про розширений інноваційний відтворювальний цикл.

Національна інноваційна система дісталася нам у спадок від Радянського Союзу. У Радянського Союзу була цілегенерація, це була централізована плано­ва економіка. Ми цю ціль забрали. Подивіться проект Рекомендацій, ми маємо визначення системи 2009 року, там немає цілі, невиразно визначений інновацій­ний процес. І якби ми ставили діагноз, то ми сказали б, що це системна недо­статність. Це не система, це розбалансована структурно-функціональна реаль­ність, з якою щось треба робити, вона не може бути основою для розвитку. Але це й не означає, що її не треба покращувати, бо від цього залежить виживання елементів цієї системи – університетів, інститутів, інших структур. Тому треба підтримати проект Рекомендацій, але не розраховувати на те, що тут може бути розвиток.

Другий крок – те, що робить Кабінет Міністрів. Якщо подивимося на цю схему, вона, звичайно, імітаційна, бо це вже перехід до інноваційного підходу, але тут є три шляхи: інноваційний, модернізаційний, інноваційно-креативний. Це інноваційний шлях, коли дивляться, де що в яких країнах зроблено, і орієн­туються на ресурсний підхід. Стратегічний рівень – Кабінет Міністрів, але головний документ – фінансове управління. Якщо покращити, буде модерніза­ційний шлях.

Пропозиція. Потрібна інституційно інша система, орієнтована на інституційні інновації. Ключові три типи інновацій – технологічні, соціальні, інституційні. Для цього треба підтримати пропозицію Національної академії правових наук і поєднати всі аспекти…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 15 секунд.

 

СЕНЮК Ю.В. Це Інноваційний кодекс, але написаний з позицій комітету майбутнього, який мав би отримати нормативні повноваження. Це треба зробити указом Президента, бо через Верховну Раду не пройде. Починати треба з випередження, а ми… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова виконавчого директора громадської організації Фонд «Відкрита політика» Ірину Жданову. Підготуватися Володимиру Романенку.

 

ЖДАНОВА І.А., виконавчий директор громадської організації Фонд «Відкрита політика». Дякую за запрошення. Громадянська платформа за реформування наукової сфери в Україні змогла проадвокувати окремі статті щодо спеціалізованої наукової освіти в Законі України «Про освіту» і в Законі України «Про наукову і науково-технічну діяльність». Тепер в Україні будуть існувати наукові ліцеї, наукові ліцеї – інтернати, які будуть базуватися на віт­чизняній традиції фізико-математичних ліцеїв. Сьогодні потрібно якнайшвидше імплементувати ці закони і почати працювати над розробленням стандартів наукової освіти для школярів і положення про наукові ліцеї, наукові ліцеї – інтернати. Тому я пропоную залучити до робочої групи, яка почала працювати над цим, учасників громадянської платформи, які, власне, є авторами цих статей.

Хочу сказати, що від початку, 2015 року, Лілія Гриневич підтримала ідею спеціалізованої наукової освіти. Я хочу окремо подякувати за підтримку дуже багатьом ученим, радам молодих вчених і багатьом народним депутатам, які змогли продемонструвати синергію в дії.

Крім того, хочу зазначити, що я не вірю в те, що ми зможемо зупинити відплив учених у найближчі декілька років. Але я вірю в те, що за п’ять-сім років, якщо ми активно почнемо інвестувати в наукові ліцеї, наукові ліцеї – інтернати, то зможемо створити той простір для майбутньої молоді, в якому вони хотіли б залишитися, в сильній країні.

Що для цього, на мою думку, потрібно зробити? Потрібно поєднати наукові ліцеї, наукові ліцеї – інтернати із стартап-компаніями, з hi-tech-бізнесом. Саме такий досвід я побачила в Ізраїлі, державі, яка відома нацією стартаперів. Минулого року один із стартапів було продано в цій країні за 15 мільярдів доларів. Крім того, це є основним джерелом наповнення бюджету. Система наукової освіти серед школярів, яку я побачила в Ізраїлі, релевантна для України. Нам не вистачає взаємодії наукових ліцеїв, наукових ліцеїв – інтернатів з hi-tech-бізнесом і мотивації до цієї роботи.

Крім того, я вважаю, що в громадах слід запровадити відкриту модель Green stream, яка базується на екологічних принципах, відкрита до науки, робототехніки, інжинірингу і співпрацює з hi-tech-бізнесом. Це можна зробити на базі «Міжнародної зеленої школи», яка вже п’ять років працює в Карпатах.

Хочу наголосити, що обов’язково має бути державне фінансування наукових ліцеїв. Крім того, потрібно створювати проектні команди, щоб можна було залучати інвестиції за програмою «Горизонт 2020», з інших джерел, які на сьогодні мають місцеві громади, і з європейських фондів. В Україні на сьогодні є можливості для фінансування наукової освіти для школярів. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова директора Департаменту інформаційних технологій Вінницької міської ради Володимира Романенка. Підготуватися Костянтину Ковалю.

 

РОМАНЕНКО В.Б., директор Департаменту інформаційних технологій Вінницької міської ради. Доброго дня! Хочу зосередитися на формуванні ринкового попиту на інновації. Цифрова трансформація – це впровадження сучасних цифрових інновацій для кардинального підвищення продуктивності та цінності підприємства. Цифрова трансформація – це насамперед стратегія, результатом якої є цифрові підприємства та цифрова економіка. Тобто цифрова трансформація є основою та сутністю змін у сучасному світі, насамперед в економіці, вона забезпечує радикальне підвищення попиту на інновації та багатократно підвищує їх масштабованість та ефективність.

Трансформацію можуть здійснювати компанії та професійні цифрові трансформатори. В Україні склалася ситуація, що ключові зусилля з цифрової трансформації здійснюють самі компанії власними силами, тому процес триває довго і здійснюється не найбільш ефективним шляхом. У результаті такого становища набуті знання і компетенції залишаються всередині компаній, мало поширюються і не використовуються ефективно.

Професійними цифровими трансформаторами є:

1) незалежний від вендорів консалтинг, який допомагає розробити страте­гію цифрової трансформації, вибрати оптимальні технічні рішення, вибрати інноваторів, залучених до процесу розвитку підприємств;

2) розробники продуктів, рішень;

3) інтегратори, які впроваджують готові технологічні інновації, необхідні для підвищення ефективності нашої економіки;

4) заклади освіти.

Так склалося, що більшість компаній України, які впроваджують цифрові зміни, самі по собі не є цифровими. Якщо на цифровій трансформації сконцен­трувати зусилля компаній, які професійно цим займаються, ми в рази підвищимо ефективність впровадження інновацій в реальну економіку, і в результаті зросте темп цифрової трансформації країни, значно зросте попит на інновації, підви­щиться їх комерційна ефективність, а найголовніше – буде створено конкурент­не інноваційне середовище.

Цифрова трансформація – це ключова діяльність для підвищення ефективності економіки та розширення експортного потенціалу, але наразі немає єдиної точки дотику між надавачами та споживачами послуг з цифрової трансформації. В Україні є успішні розробники цифрових інновацій, але дуже часто їм важко знайти реалізацію. Потрібно створити таку точку дотику, сервіс, подібний до hotline.ua, що забезпечить відповідну взаємодію.

Важливим кроком у напрямі коригування вад ринкових механізмів є створення більшої конкуренції за цифрові трансформації там, де їх легко знай­ти та швидко залучити. Успішні цифрові трансформації мають бути безкоштов­ними для підприємств. Тобто витрати на інновації…

 

ГОЛОВУЮЧА. Прошу, 15 секунд.

 

РОМАНЕНКО В.Б. Тобто витрати, які підприємство вкладає в інновації, успішні, з точки зору держави, які сприяють зростанню надходжень до бюджету, мають бути компенсовані з майбутніх податкових надходжень. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова члена Ради молодих учених при Міністерстві освіти і науки України, завідувача кафедри інтеграції навчання з виробництвом Він­ницького національного технічного університету Костянтина Коваля. Підготу­ватися Тамарі Прошкуратовій.

 

КОВАЛЬ К.О., член Ради молодих учених при Міністерстві освіти і науки України. Доброго дня, шановні пані та панове! Я хотів би розпочати з того, що Україні дійсно не вистачає інноваційної екосистеми і є великі прогалини в законодавстві. Як представник Ради молодих учених та завідувач кафедри Вінницького національного технічного університету скажу, що мину­лого року ми відкрили стартап-школу Sikorsky Challenge у Вінниці. Базуючись на основі успішного досвіду Київського політехнічного інституту та з досвіду спілкування з великою кількістю місцевих компаній, які є більш чи менш успіш­ними, але які вже продали свої стартапи, хочу сказати, що в Україні не вистачає відповідного законодавства, і багато таких проектів, які могли б збагачувати нашу економіку, реєструються за кордоном. Саме на цю проблему варто звернути увагу, бо реєстрація компаній збагачує інші країни, а не Україну.

Що, на мою думку, необхідно для того, щоб вирішити цю проблему? Передовсім розробити стратегію інноваційного розвитку України. І в основу цієї стратегії, як сьогодні правильно казали, треба покласти завдання навчити дітей у школах мислити критеріями креативної економіки. Шкільна система випускає досить слабко підготовлених дітей, на жаль, тому реформа школи – це дуже важливо. Адже ті діти, які вступають до вищих навчальних закладів, будуть здатні або не здатні в майбутньому створювати інновації в університетах.

Для нас було відкриттям, що багато студентів, маючи свої ідеї, не готові працювати до кінця і розвивати їх у реальних умовах, тому що немає підготовки і навчання інноваційному підприємництву. Брак такої підготовки впливає на подальшу можливість їх розвитку в суспільстві, і вони стають звичайними працівниками, вони не створюють нові компанії з високою доданою вартістю. Через те наука в Україні не отримує тієї молодої крові, яка могла б велику кількість наукових розробок перетворювати у реальний продукт і продавати його на конкурентних ринках. Тобто комерціалізації наукових досліджень, трансферу технологій, про які багато говориться, насправді не відбувається. В аспірантурах залишаються студенти, які не мають базових знань, для того щоб комерціалізувати наукові дослідження. І рідкісними винятками є такі проривні результати, які деякі університети можуть продемонструвати. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

І, будь ласка, останній виступ – Герой України, народний депутат України четвертого скликання, доцент кафедри початкової освіти Педагогічного інсти­туту Київського університету імені Бориса Грінченка Тамара Прошкуратова.

 

ПРОШКУРАТОВА Т.С., доцент кафедри початкової освіти Педагогіч­ного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка. Шановні колеги! Інноваційні і передові технології, безумовно, потребують підготовки нових спеціалістів. Але під час проходження акредитації закладами вищої освіти новий перелік спеціальностей, затверджений Кабінетом Міністрів України, спричиняє такі колізії, що викладач вищої школи, пропрацювавши 30-40 років, згідно з новими ліцензійними умовами і новими шифрами спеціальностей вважається нефахівцем. Таблиця відповідності старих і нових спеціальностей не завжди є доречною і правильною, її слід перебудувати з урахуванням думки фахівців.

Усі автори інноваційних технологій починають свій шлях зі школи. І зараз про Нову українську школу точиться чимало розмов, зокрема про навчання на інтегративній основі. Курс «Початкова школа: освіта для життя» запроваджено як пілотний проект у 40 школах міста Києва. Однак у положенні про підручники не згадуються жодним словом інтегративні посібники. І підручники, знову-таки, розподіляються між членами комісії за вузькою спеціалізацією.

Як сказав Василь Григорович Кремень, ну, і, звичайно, всі це знають, школа має сприяти розвитку творчих здібностей дитини. Але як розуміти «інно­вацію», що дітей у місті Києві тепер навчатимуть у школі за місцем проживан­ня? А як бути, якщо дитина має творчий потенціал, економічні здібності, гарно працює з конструкторами, але поряд школа, де вивчають іноземні мови, або якась школа філологічного спрямування? А як бути з тими діточками, які зареє­стровані у Запоріжжі, в Черкасах, а проживають у місті Києві? Якщо квартиро­наймачі звертаються до власників з проханням укласти з ними договір оренди, їх просять просто звільнити житло. Окрім того, що, по-перше, батьки позбавлені права вибору, по-друге – втрачається здорова конкуренція між школами і втра­чається можливість розвивати творчі здібності дитини. Тому я вважаю, що це потребує перегляду.

Ну, і, звичайно, я як вчитель з багаторічним стажем не можу не сказати про рівень підготовки педагогічних кадрів. Вступ до педагогічних навчальних закладів за результатами ЗНО – це добре, але я вважаю, що треба повернутися до педагогічних класів і здійснювати ранній професійний відбір таких дітей, без ЗНО відбирати їх для навчання, а в інституті проводити співбесіду на предмет з’ясування риторичної компетенції майбутнього вчителя, оскільки це соціоно­мічна професія, пов’язана з публічним мовленням і його культурою.

Я вважаю, що всі інноваційні технології, різні впровадження повинні передовсім працювати на розбудову освіти і нашої держави. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

І зараз ми будемо мати короткі заключні виступи Першого віце-прем’єр-міністра пана Степана Кубіва, міністра освіти і науки пані Лілії Гриневич та голови підкомітету Комітету з питань науки і освіти пана Олексія Скрипника. Регламент – 3 хвилини.

Отже, пане Перший віце-прем’єр-міністре, прошу.

 

КУБІВ С.І. Передовсім хочу подякувати за сьогоднішню зустріч. Гадаю, ми повинні частіше проводити такі зустрічі, не лише такі публічні, а й робочі, вони дають ефективність. Також дякую пані Оксані Сироїд за модераторство.

Комітет з питань науки і освіти, Комітет з питань інформатизації та зв'язку, де ми говорили з Дмитром Шимківим, Міністерство освіти і науки, Міністерство економічного розвитку і торгівлі напрацювали ту законодавчу базу, яку ми сьогодні обговорювали. Але після сьогоднішніх ваших виступів не­обхідно буде все узагальнити, конкретизувати і поставити часові межі. Все це повинно знайти відображення в законі.

Я погоджуюся з тим, що я сказав «ворожий до інновацій». Не в плані ворожості, але закон, як правильно було сказано і вами, який у 2002 році допов­нювався, а прийнятий був 18 років тому, не допомагав… Ну, це треба зміню­вати, тому що час плине.

Хочу також подякувати Олексію Скрипнику за те, що сьогодні ми отри­мали таку ділову розмову і добрі пропозиції. У залі ми бачимо три покоління: натхнення молоді, досвід і професійність. І саме якраз держава, наука і, відпо­відно, інновація, освіта повинні дати той комплекс, який ми очікуємо.

Я хочу вас запевнити, що й Міністерство економічного розвитку і торгів­лі… Наприклад, законопроект про підтримку розвитку інновацій – наш, а про трансфер технологій – Міністерства освіти і науки. Ми показуємо єдність і маємо підтримку в парламенті у комітетах пана Співаковського, пана Іванчука, пана Галасюка. Тобто залежно від того, чи це освітянська інноваційність, чи у промисловості, ми в тій моделі будемо з вами працювати.

Я би хотів залишити відкритим цей діалог, який ми з вами сьогодні розпочали у публічній сфері. Координатором, ми домовилися, буде пан Олексій Скрипник, він ваші пропозиції буде узагальнювати. А Міністерство економіч­ного розвитку і торгівлі, Міністерство освіти і науки, які постійно комунікують, разом будуть перекладати ці завдання і ці принципи законодавчих актів у пло­щину, яка забезпечить успіх. Хочу подякувати вам за роботу, яку ми сьогодні спільно розпочали, але мусимо її інтенсивно продовжувати. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам, пане Перший віце-прем’єр-міністре.

Запрошую до слова міністра освіти і науки України пані Лілію Гриневич. Прошу, пані Ліліє.

 

ГРИНЕВИЧ Л.М. Щиро дякую. Передовсім я приєднуюся до всіх подяк, які щойно висловив Степан Іванович. Це дуже важливо. Проте я хочу скори­статися цими кількома хвилинами, щоб відреагувати на деякі питання.

Я цілком погоджуюся, що інноваційність як риса, як здатність людини формується з дитинства. І ми не маємо права сортувати дітей за цією здатністю в шестирічному віці. Ми повинні зробити початкову школу такою (цим шляхом іде весь цивілізований світ), щоб вона розвивала інноваційність у кожній дитині. І лише в 5 класі може бути будь-який конкурсний відбір, для того щоб визна­чити спрямування дитини. Але давайте рухатися далі – наукова освіта, ліцеї. Це все можливо, але у нас на сьогодні недостатня мережа, ми над цим зараз пра­цюємо, працюємо над обладнанням.

Ми сьогодні говоримо, ще раз хочу наголосити, про велику екосистему, яка має багато гравців. І це може працювати тільки тоді, коли всі гравці будуть синхронно мати взаємний інтерес і дуже прозорі правила гри. Чого не вистачає в наших спільно розроблених з комітетом рекомендаціях – це більшої концен­трації щодо правил гри. Я, знову-таки, дякую за дуже правильні виступи, цінні рекомендації і сподіваюся, що в результаті спільної роботи – нашої і Кабінету Міністрів, обох наших міністерств і комітету – ми вийдемо на той варіант рекомендацій, який зможе бути керівництвом до дії.

Хочу також нагадати, що Україна пройшла безпрецедентний аудит у рамках програми «Горизонт 2020». І відповідно до цього аудиту ми повинні (не комусь повинні, а нам рекомендовано, це потрібно нам) розробити інтеграль­ну стратегічну мапу – стратегію інноваційного розвитку України, де всі ці взаємозв’язки будуть враховані і забезпечені нормативно-правовою базою. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова голову профільного підкомітету, народного депутата України Олексія Скрипника. Прошу.

 

СКРИПНИК О.О. Шановні колеги, дякую за зустріч. Спершу хочу подякувати пані Оксані. Знаєте, є статистика: стандартно у нас на парламент­ських слуханнях виступають десь близько 25 людей, сьогодні завдяки жорст­кому менеджменту пані Оксани виступили майже 40 (Оплески).

Тепер по суті. У нас підготовлений проект Рекомендацій парламентських слухань на тему «Національна інноваційна система: стан та законодавче забез­печення розвитку», який містить близько 60 пунктів: «улучшить», «углубить» і таке інше. Надзвичайно великий документ.

Що я обіцяю? Я обіцяю, що ми разом з двома профільними міністер­ствами, які задіяні у процесі інновацій, і разом з нашим комітетом переробимо ці рекомендації, щоб вони були викладені максимум у 10 пунктах, що ми попро­буємо зробити. У цих пунктах буде найголовніше – про екосистему, тут не можна виключити жодного елемента. Тому я прошу всіх, хто бажає долучитися до цієї роботи, підійти до мого помічника.

Чого я не буду допускати? Я не буду допускати «наукообразия». Я хочу зробити, щоб ми передбачили конкретні заходи, які цього або наступного року можуть бути виконані. У тому числі, Ліліє Михайлівно, маємо подумати, яким чином прискорити ті законопроекти, які вже підготовлені, щоб вони швидше пройшли через парламент. Думаю, що ми як парламентарії зробимо все, щоб це прискорити. Гадаю, ми з паном Співаковським візьмемо на себе таке зобов’я­зання і подумаємо, яким чином прискорити проходження цих законопроектів.

І два конкретні зауваження по суті.

Послуги – це теж інновації, тому сфери юстиції і всіх інших це також стосується, інновації можливі не тільки науково-технічні.

І останнє зауваження. Мені дуже шкода, що було мало представників бізнесу. Тому що без бізнесу ми інновації не можемо зробити. У нас були українські комп’ютери, які були доведені до виробництва, просто дехто того періоду не застав.

Я всім щиро дякую за нашу зустріч. Давайте спробуємо перейти від великої кількості рекомендацій до маленької кількості зроблених справ. Всім щиро дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

І ще, якщо приймете, декілька моїх рекомендацій, дозволю собі замість завершального слова. Я вважаю, що цілком слушною була пропозиція учасника парламентських слухань про філософію. Я думаю, що одним із наріжних каме­нів розвитку інновацій має стати безпека, оскільки без збереження держави інновації не матимуть сенсу. І формувати інновації довкола цілком зрозумілої мети, мені здається, набагато легше.

Те, що стосується законодавства. Справді, потрібно якісно інше регулювання, але не самих інновацій. Ми можемо написати найкращий у світі закон про інновації, але якщо ми будемо мати нинішню податкову систему з нинішнім адміністрування податків, з нинішнім тиском на бізнес, то закони про інновації нам не допоможуть. Думаю, що останні яскраві приклади навіть з таким бізнесом, як «Нова пошта», є дуже показовими. Насправді це сигнал для всіх. І ми це бачимо кожного дня, просто не всі дозволяють собі таку публічність.

І те, що стосується науки і освіти. Я звертаюся передовсім до колег зрілих, які мають великий досвід, особливо в ділянці науки і наукових досліджень чи роботи в наукових установах. Ставлячись з величезною повагою до тих здобут­ків, які були, ми маємо розуміти, що досі зберігаємо радянську систему науки. Невже ми думаємо, що використовуючи цю радянську систему, ми створимо Falcon 9? Невже ми не розуміємо, що створити щось нове можна тільки за допомогою нових інструментів? І якщо ми цього не будемо робити, то так і за­лишимося у минулому, і закони про інновації нам не допоможуть.

Тому, якщо дозволите включити мої рекомендації, я думаю, що це якраз якісне реформування системи науки та поєднання освіти і науки. Думаю, що ми до цього вже доросли, треба відважитися і це робити.

Дуже дякую всім учасникам парламентських слухань. Це було надзви­чайно цікаво, як завжди. Я бажаю нам подальшої успішної праці. Переконана, що ми тут, у цьому залі, ще зустрінемося. Гарного вечора!

 

 

НЕВИГОЛОШЕНІ ВИСТУПИ

 

АНДРОЩУК Г.О., головний науковий співробітник Науково-дослідного інституту інтелектуальної власності НАПрН України. Проблеми, що обговорюються нині, є вкрай важливими для майбутнього держави, адже для України немає альтернативи інноваційному розвитку. Зупинюся на ключовій фігурі інноваційного процесу. Без інноватора – винахідника, раціоналізатора ні про яку національну інноваційну систему говорити не доводиться.

У проекті рекомендацій, підготовленому робочою групою, констатується, що «в економіці України склалися вкрай несприятливі умови для винахідницької діяльності та використання винаходів. Винахідництво і раціоналізаторство втратили характер масового руху, що ускладнює розбудову економіки на інноваційній основі». Останніми роками ситуація значно погіршилися. Це ще раз підтверджує висновок із закону Мерфі, що залишені без втручання події мають тенденцію розвиватися від поганого до гіршого.

У Законі України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (стаття 38) задекларовано: «Держава стимулює створення і використання винаходів (корисних моделей), встановлює винахідникам і особам, які викори­стовують їх, пільгові умови оподаткування та кредитування, надає їм інші пільги відповідно до чинного законодавства України». А що маємо насправді?

Соціальний портрет українського винахідника. Основну частину (94 %) винахідників складають інженерно-технічний персонал та науково-педагогічні працівники з вищою освітою, 28 % із них – жінки. Розподіл за віком показує, що 37,6 % з них мають вік до 40 років, 12,7 % – пенсіонери. Середній вік винахідника становить 46,4 року!

В Україні середній строк розгляду заявок на винаходи до видачі патенту становить близько двох років. Показник нібито непоганий. Проте якщо проаналізувати, то побачимо суттєві викривлення у винахідницькій діяльності. Кількість заявок на корисні моделі у 2,3 разу перевищує кількість заявок на винаходи, а кількість виданих патентів на корисні моделі у 3,2 разу перевищує кількість виданих патентів на винаходи. Проте відомо, що патент на корисну модель видається без проведення експертизи по суті. Протягом року майже 75 % патентів національних власників втрачають чинність через несплату зборів за підтримання чинності патентів на винаходи і корисні моделі! Частка заявок на винаходи від національних заявників – юридичних осіб становить 50,7 %, тоді як в інших державах – майже 96 %. Це негативний наслідок дії прийнятої 2007 року постанови Кабінету Міністрів, якою у 35 разів збільшено розміри зборів за подання заявок і підтримання чинності патентів на винаходи і корисні моделі. Заявки почали подавати переважно на корисні моделі і оформляти їх на фізичних осіб.

Свого часу один із заступників голови Укрпатенту любив повторювати: «Изобретательство – удовольствие не для бедных». Напевне, за таким самим принципом діє і Мінекономрозвитку. Замість того щоб зробити належні висновки, знову пропонуються підвищити збори за подання заявки на винахід – вдвічі, а на корисну модель – втричі. Відповідний проект Постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. № 1756 і від 23 грудня 2004 р. № 1716», всупереч думці професійних кіл, схвалений на засіданні урядового комітету. Це знищить вина­хідницьку діяльність! Необхідно зупинити прийняття цього документа.

Очевидно, що вжитих державою заходів нині явно недостатньо для належ­ного стимулювання винахідництва і раціоналізаторства, створення та викори­стання інновацій. Необхідний комплекс організаційних, правових, економічних, матеріальних та інших заходів, які складуть основу програми відродження та подальшого розвитку винахідництва та раціоналізаторства.

А як за кордоном? У США патентні збори (на рівні 30 доларів) залишалися незмінними протягом 70 років, гарантуючи право кожного громадянина на участь у промисловій революції. Як відзначають дослідники, дешевий патент­ний закон Сполучених Штатів Америки був і залишається секретом великого успіху цієї країни.

Патентний закон США передбачає статус мікропідприємства. Це може бути незалежний підприємець, у якого валовий дохід за рік менший, ніж трикратний середній дохід сім’ї по країні, і який раніше подавав не більше чотирьох заявок на патентування (крім заявок, права на які винахідник був зобов’язаний передати роботодавцеві), або університет, або винахідник, який зобов’язаний передати університету права на винахід. Мікропідприємство має право на знижку в розмірі 75 % з багатьох патентних зборів, які стягуються під час провадження за заявкою на отримання патенту США. Діє зниження патент­них мит (50 %) для незалежних винахідників, некомерційних організацій і малих фірм. Додаткове мито не стягується, якщо винахід спрямований на захист навколишнього природного середовища, енергозбереження або на боротьбу з те­роризмом. Можливе прискорення експертизи на підставі віку або стану здоров’я заявника. Разом з клопотанням про прискорену експертизу заявники, які досягли 65 років, подають підтвердний документ – свідоцтво про народження або водій­ські права, а заявники, які посилаються на погане здоров’я, – довідку від лікаря, що підтверджує, що такий заявник не в змозі допомагати експерту на початковій стадії експертизи. Мита за клопотання про прискорену експертизу не стягу­ються. Що заважає запровадити такий підхід в Україні?

Останні зміни до Положення Російської Федерації про патентні та інші мита за вчинення юридично значущих дій, пов’язаних з патентом на винахід, корисну модель, промисловий зразок, передбачають додаткові пільги зі сплати мит і розширено перелік категорій заявників, які мають право на їх сплату у зменшеному розмірі. Зокрема, право на сплату мит у зменшеному розмірі мають заявники – юридичні особи, які є державною або муніципальною освіт­ньою некомерційною організацією, науковою установою, заявники – фізичні особи – підприємці.

В Україні також має бути застосовано використано іноземний досвід (США, Китай, Великобританія, Корея, Японія) прискореної експертизи заявок на винаходи. Для цього існують відповідні законодавчі підстави: статтею 6 Закону України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» встанов­лено, що державою запроваджуються заходи щодо «першочергового розгляду заявок на винаходи, що відповідають середньостроковим пріоритетним напря­мам загальнодержавного рівня». Проте ця норма закону України тривалий час не виконується.

В Україні необхідно запровадити спеціальний режим оподаткування до­ходів від об’єктів інтелектуальної власності (режим «IP-Box»). Такий механізм дає змогу оподатковувати доходи (або прибуток), отримані від об’єктів інтелек­туальної власності, за ефективною ставкою, яка є значно нижчою за стандартну ставку корпоративного податку. Останнім часом більшість країн Європи вже внесли відповідні зміни до свого законодавства.

Інноваційні ваучери – інструмент інноваційної політики, спрямований на стимулювання взаємодії між інноваторами, малими підприємствами і науковими установами. Він видається потенційним виробникам інноваційних товарів чи послуг. Інноваційні ваучери довели свою ефективність та є важливим елемен­том  державно-приватного партнерства у державах ЄС. У Європі запроваджено 25 схем інноваційних ваучерів, вартість яких становить від 500 євро до 25 тисяч євро. Реально працюють схеми використання ваучерів для надання підтримки малому та середньому бізнесу у придбанні послуг (науково-дослідні розробки, права інтелектуальної власності, тестування, інноваційний менеджмент тощо) в Німеччині, Бельгії, Австрії, Греції, Іспанії, Угорщині, Словенії та Кіпрі. В Україні інноваційний ваучер як інструмент стимулювання, зокрема, винахід­ництва та випуску інноваційного продукту поки що не знайшов застосування.

Раціоналізаторська діяльність. В Україні раціоналізаторство було найбільш масовим та ефективним (понад 70 % у загальному економічному ефекті) видом технічної творчості та основою для вищого рівня – винахідництва. Регулювання раціоналізаторської діяльності має здійснюватися на законодав­чому рівні, як у Німеччині, Польщі, Молдові та інших країнах. Відсутність нормативно-правового регулювання такого важливого об’єкта інтелектуальної власності, як раціоналізаторська пропозиція не сприяє розвитку науково-технічної творчості та активізації інноваційної діяльності. Закон України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки» відносить до творчих лише тих працівників і спілки, що діють у сфері культури та мистецтва, а відтак дискримінує товариства винахідників і раціоналізаторів. Це також має бути врегульовано. Комітет Верховної Ради України з питань науки і освіти має внести на розгляд парламенту проект Закону України «Про раціоналізаторську діяльність». В одному з минулих скликань такий законопроект був внесений народними депутатами, прийнятий за основу, але так і не розглядався у другому читанні.

Позитивні моменти. У щорічному звіті про інноваційний розвиток країн світу «Глобальний інноваційний індекс 2017» Україна вперше посіла 50-те місце та входить до 20 країн-лідерів за кількістю патентів у сфері революційних тех­нологічних інновацій: 3-D друку (11-те місце), робототехніки (17-те місце), блокчейн-технологій.

В Україні формується Вищий суд з питань інтелектуальної власності. Підписано програму співробітництва між Україною та Всесвітньою організацією інтелектуальної власності. Це забезпечить активізацію відповідних проектів, зокрема щодо затвердження Національної стратегії розвитку сфери інтелекту­альної власності в Україні та Національного проекту з політики в галузі інтелектуальної власності в університетах і наукових установах України; посилення роботи зі створення в Україні центрів з підтримки технологій та інновацій; створення Національного навчального центру з інтелектуальної власності. При Кабінеті Міністрів України утворено Раду з питань інтелекту­альної власності. Сподіваємося, це сприятиме підвищенню результативності та ефективності державної політики у сфері інноваційної діяльності.

Головна причина існуючих недоліків – відсутність політичної волі та контролю з боку уряду, відповідних міністерств, парламенту загалом і профіль­них комітетів зокрема. Політична воля – це здатність політичного суб’єкта до послідовної реалізації поставлених цілей. Вона передбачає готовність брати на себе відповідальність за політичні рішення, піднятися над особистими та групо­вими інтересами в ім’я національних. Сподіваюся, що представники відповідних міністерств і відомств зроблять відповідні висновки, а Комітет Верховної Ради України з питань науки і освіти візьме це питання на парламентський контроль.

 

ЖАБІН С.О., вчений секретар Інституту досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України. Протягом усіх років незалежності України спостерігалася тенденція негативних кількісних та якісних змін науково-кадрового потенціалу, значною мірою обумовлена скороченням бюджетного фінансування фундаментальних дослід­жень та відсутністю попиту на прикладні дослідження та розробки з боку під­приємств, які самі опинилися у складному становищі. Наукову сферу залишали і  продовжують залишати найбільш активні, творчі вчені, у тому числі молоді науковці.

Разом з тим відтворення наукових кадрів та знання є основоположними чинниками сталого розвитку науково-технічного потенціалу держави. У країнах, що реалізують інноваційно-технологічний тип розвитку, знання стають голов­ним нематеріальним активом.

З метою виявлення професійних та соціальних проблем молодих вчених України було проведено опитування в установах Національної академії наук України, Київському національному університеті імені Тараса Шевченка та Національному технічному університеті України «Київський політехнічний ін­ститут імені Ігоря Сікорського». В установах НАН України опитування здійснювалося у 2015-2017 роках шляхом поширення електронних анкет для анонімних респондентів.

Опитування показало значний зв’язок фінансових потреб респондентів з міграційними намірами. Погляди молодих учених з НАН України щодо причин виїзду можна розділити на три категорії причин: низька заробітна плата та поганий фінансово-економічний стан науки (близько 90 %); несприятливі умови праці (60 %); труднощі професійної реалізації (20-30 %). Сімейні причини становили лише 15 %.

Серед факторів, що впливають на відплив кадрів з наукової сфери до інших країн (інтелектуальна еміграція) та в інші сфери діяльності (зміна про­фесії), можна виокремити фактори, що виштовхують (push factors), та фактори, що притягують (pull factors).

До факторів, що виштовхують молодих вчених України до інших країн та в інші сфери діяльності, можна віднести такі:

• фінансова незабезпеченість;

• соціальна незабезпеченість та незахищеність, проблема з житлом;

• брак інфраструктури, реактивів для проведення досліджень;

• обмеження мобільності;

• відсутність соціальних ліфтів, можливостей для кар’єрного зростання.

До факторів, що притягують молодих вчених України до інших країн та в інші сфери діяльності, можна віднести такі:

• глобалізація науки та пов’язані з цим програми залучення талановитої молоді на навчання та наукові стажування в іноземні університети та наукові центри;

• розширення можливостей працевлаштування у міжнародні організації та транснаціональні компанії в Україні;

• вища оплата праці та краще соціальне забезпечення при роботі на державних чи приватних підприємствах, у компаніях;

• розвиток ІТ-сектора, який привабливими умовами праці залучає значну частину освіченої молоді, у тому числі науковців з фізико-математичною освітою;

• розвиток малих та середніх підприємств (самозайнятість як альтернатива роботі за наймом).

Можна стверджувати, що фактори, що виштовхують, є більш лабільними та належать до компетенції керівництва держави, регіонів, державних органів та відомств, що відповідають за розвиток науково-інноваційної системи України.

Низький рівень взаємодії науки та бізнесу. До 1991 року, коли Україна була частиною СРСР, єдиним замовником наукової продукції була держава, яка визначала напрями і теми наукових досліджень та здійснювала їх фінансування. Після розпаду Радянського Союзу ця система перестала працювати, наука опинилася в ситуації, коли держава не в змозі у повному обсязі забезпечити її потреби, а взаємодія з бізнесом знаходиться на зачатковому рівні.

Державне регулювання розвитку науково-інноваційної сфери здійсню­ється, хоч і недостатньо ефективно, в таких напрямах: формування інституцій­ного забезпечення інноваційного розвитку національної економіки; реалізація пріоритетних напрямів розвитку науки, технологій та інноваційної діяльності; програмно-цільове фінансування науково-технічної та інноваційної діяльності; підтримка підприємництва у сфері інноваційної діяльності та трансферу технологій.

Так, за результатами обстеження інноваційної діяльності підприємств (за  міжнародною методологією), проведеного у 2014-2016 роках Держстатом України, частка підприємств, що здійснювали інноваційну діяльність за реко­мендованими видами економічної діяльності, становила 18,4 %, у тому числі здійснювали технологічні інновації – 11,8 % (5,7 % – продуктові, 10,3 % – процесові), нетехнологічні інновації – 13,4 % (8,7 % – організаційні, 10,2 % – маркетингові); 34,4 % підприємств із технологічними інноваціями співпрацю­вали з іншими підприємствами та організаціями, зокрема 5,9 % – з універси­тетами, 8,4 % – з науково-дослідними інститутами.

Наведені дані підкреслюють актуальність питання розвитку взаємо­вигідних зв’язків між науковою сферою та підприємствами. Окремої уваги заслуговує академічне підприємництво, що є способом передачі знань і техно­логій від наукової та освітньої сфер до бізнесу, яке в багатьох країнах під­тримується урядами і, на жаль, мало розвинуте в Україні.

Для створення інноваційних підприємств молодим вченим не обов’язково залишати наукову сферу. У світі набуває розвитку так зване гібридне підпри­ємництво, коли людина продовжує працювати за наймом і водночас створює власну компанію.

Гібридне підприємництво може зацікавити людей, які, з одного боку, прагнуть реалізувати свої підприємницькі наміри, а з другого – хочуть обмежити небезпеки та ризики, які незмінно супроводжують бізнес, навіть якщо йдеться про його обмежені масштаби.

Молоді вчені, які мають готові до впровадження наукові результати та заінтересовані у створенні власного бізнесу, можуть значно сприяти розвитку академічного підприємництва в Україні, а це, своєю чергою, позитивно позна­читься на вирішенні їхніх соціально-економічних проблем.

Однак в Україні досі існують проблеми у співпраці між науковцями та представниками бізнесу, що негативно позначається на розвитку науки загалом, яка в цілому і за сумарним інноваційним індексом посідає останнє місце в Європі. Серед таких проблем:

• відсутність інформації про розробки вчених;

• проблеми з комунікацією – відсутність у вчених навичок розмовляти з бізнесом однією мовою;

• відсутність структур, інституцій, які могли б виступати посередниками для продуктивної взаємодії;

• недосконале законодавче забезпечення;

• недостатня компетенція менеджменту університетів та наукових установ;

• відсутність стимулів для бізнесу, який інвестує в науку та наукоємне виробництво;

• незадовільний стан інвестиційного клімату в державі загалом.

Всі наведені фактори є додатковим аргументом для молоді не йти у науку чи залишити українську науку, адже при недостатньому державному фінан­суванні відсутня можливість отримати від бізнесу кошти на реалізацію своїх ідей, розробок, проектів. Відтак дедалі менше інновацій продукується та втілю­ється у виробництві, а наукова сфера втрачає кадри та свого стратегічного партнера – бізнес.

Рекомендації:

1.  У Державному бюджеті України на 2019 рік та наступні роки забезпечувати фінансування науки на рівні 1,7 % ВВП (частина друга статті 48 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність»).

2.  Утворити та забезпечити належне фінансування Національного фонду досліджень України (стаття 49 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність»).

3.  Відновити пільгові умови оподаткування інноваційних підприємств, що працюють у рамках наукових парків і технопарків.

4.  Збільшити обсяг фінансування систем грантової підтримки, у тому числі з боку МОН та НАН України, забезпечити створення окремих програм для фінансування проектів та розробок молодих вчених.

5.  Забезпечити надання молодим науковцям, науковим (науково-педаго­гічним) працівникам пільгових довгострокових кредитів (зокрема, шляхом запровадження державної цільової програми) на будівництво (реконструкцію) та придбання житла з використанням механізмів здешевлення вартості іпотечного кредитування, часткової компенсації відсоткової ставки кредитів комерційних банків науковим (науково-педагогічним) працівникам на придбання житла, пере­ведення частини невикористовуваних площ наукових установ та закладів вищої освіти у житлові тощо.

6.  Внести зміни до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвер­дження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для навчання, стажування, підвищення кваліфікації студентів, аспірантів, наукових та науково-педагогічних працівників за кордоном» № 546 від 16 травня 2011 ро­ку та Постанови Кабінету Міністрів України «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у  відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» № 98 від 2 лютого 2011 року.

7.  Врегулювати питання забезпечення академічної мобільності, оплати праці вітчизняних та іноземних науковців у рамках виконання проектів за програмою «Горизонт 2020».

8.  Забезпечити розвиток системи інноваційних посередників (центри трансферу технологій, інноваційні центри, центри підтримки інновацій, бізнес-інкубатори, бізнес-акселератори тощо).

9.  Забезпечити на регіональному рівні створення нових та активізацію діяльності існуючих інноваційних кластерів, що об’єднують наукові інститути та/або університети, підприємства та організації для інноваційного співробіт­ництва та просування інновацій.

10.  Розробити систему заходів для стимулювання інноваційних підприємств, які інвестують у науку та наукоємне виробництво.

11.  Забезпечити введення в дію Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні».

 

КОНСТАНКЕВИЧ І.М., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти (одномандатний виборчий округ № 23, Волинська область, політична партія «Українське об’єднання патріотів – УКРОП»). Ситуація, яку ми маємо на сьогодні щодо національної інноваційної системи, – майже довершена, майже досконала. Чому? Бо не існує ніякої національної інноваційної системи! Що таке національна інноваційна система, з погляду державного управління? Це законодавче забезпечення та урядові полі­тики з реалізації законів, які поєднуються в національній інноваційній стратегії. Національна інноваційна стратегія – це стратегія створення і розвитку люд­ського потенціалу, а урядові політики – це тактики перетворення цього людсько­го потенціалу в людський капітал та створення нових цінностей і благ.

Але чи є така в Україні? Немає ніякої національної інноваційної стратегії! Інновація – це креативна ідея, яка не просто реалізована, а реалізована успішно. Які були урядові політики впродовж усіх цих років? Зменшення фінансування освіти і науки, «оптимізація» шкільної мережі, наукових установ, спантеличення молоді… І де наш людський потенціал? Шукає по світу кращого життя.

Що таке інновація? Інновація є специфічним інструментом виробництва та підприємництва, вона надає ресурсам нових можливостей для створення суспільного багатства, нових суспільних цінностей. Це зміна, яка створює новий вимір продуктивності. Які нові блага чи нові цінності ми створюємо?

Інновація – це нова ідея, нова концепція, новий продукт, які виникають з ідей інноватора, науковця або підприємця. А де беруться інноватори, науковці, підприємці? Вони виростають і виховуються в освіті, в науковій лабораторії, в культурі – усюди, де є місце для творчості та умови для успіху.

Кен Робінсон, експерт у сфері освіти та розвитку людських ресурсів, автор книги «Освіта проти таланту. Сила творчості»[2], назвав творчість процесом створення оригінальних ідей, які мають значення. Така творчість якраз і є си­нонімом інновацій, вона дає відповідь на те, якою має бути національна інноваційна стратегія. Це довгострокове інвестування в інноваційну культуру, культуру сучасного мислення, яка керує більшістю менших, часто підсвідомих, рішень, що пронизують інноваційну організацію суспільства. Сучасного суспіль­ства, яким ми прагнемо стати – суспільством успішним!

Творчість, здатність генерувати нові корисні ідеї – це насіння інновацій. Яке насіння для інновацій ми маємо? Яке насіння інновацій залишається в Україні, враховуючи умови, які тут створено?

Скорочення витрат на освіту та науку в рамках бюджетної оптимізації. Відповідно – знищення середовища, живильного ґрунту для створення людсько­го потенціалу, розвитку людського капіталу, розвитку науки та створення інновацій! У результаті життєві траєкторії та успіх молодих людей меншою мі­рою залежать від власних талантів, здібностей, наполегливої праці, а більшою – від матеріального становища, соціально-культурного середовища, соціального статусу батьків.

У 2016 році середня чисельність науковців у державах ЄС становила 3300 осіб на 1 мільйон населення. За даними ЮНЕСКО, за п’ять років (2010-2015 роки) чисельність наукових працівників у світі збільшилася на 20 % і сягнула 7,8 мільйона осіб.

В Україні – навпаки, зменшується безупинно! Динаміка кадрового потенціалу української науки протилежна європейській і загальносвітовій тенденції його розвитку. В Україні кількість дослідників на 1 мільйон населення зменшилася у 2,7 разу і становить близько 1250 науковців. У загальній кількості зайнятого населення України у 2016 році науковці становили лише 0,5 % (у 1990 році – 1,16 %). У державах ЄС цей показник у 6-7 разів більший, ніж в Україні.

Перекривлена комерціалізація. Від науки стало модним вимагати негайної комерційної вигоди. Проте для того щоб вийти на виробництво ефективних інновацій, тобто практичної науки, має існувати дуже потужний пласт теоретич­ної науки. Окрім того, не створено умов для такої комерціалізації. Українські наукові інститути мають контракти з іноземними партнерами, але не можуть працювати належно – проблеми з рахунками, з розмитненням тощо. Існує майже 30 угод про науково-технічне співробітництво з іншими державами, в яких пе­редбачено, зокрема, безмитне ввезення обладнання. Але ці угоди не працюють, бо не створено умов для їх реалізації.

Розпорошення зусиль, відсутність єдиної інноваційної стратегії, нерозуміння послідовності, як від другого і третього технологічних укладів рухатися далі. Скільки галузей – стільки інноваційних політик. Наука має стати окремим наскрізним пріоритетом державної політики.

Як досягти рівня суспільства знань, створювати інновації, якщо за 50 кілометрів від Києва навіть мобільний зв’язок неякісний, не те що рівний доступ школярів до мережі Інтернет? Не кажучи про проблему цифрового розриву…

Що ми можемо змінити? Я вважаю, що почати потрібно зі зміни тону розмови. Не урядові монологи, а діалог і дискусія. Діалог уряду з освітянами, з науковцями і підприємцями. З молоддю! Заклики, що нам потрібно більше наукових відкриттів, інноваційних продуктів, а тоді ми вам дамо більше грошей, створимо кращі умови, у світі практично ніколи не працюють.

Сьогодні уряд пишається тим, що 30 % експорту – це аграрна продукція, і динаміка впровадження інновацій в аграрній сфері шалено зростає. І я цим пишаюся, але водночас мені соромно. Соромно, що в цьому секторі також найвища динаміка зростання безробіття. А чи соромно за це уряду? Не треба дурити самих себе, а надто молодь, свідомо заганяючи в рамки мислення штам­пами «аграрної держави», оманливим лозунгом, що «український селянин – основа української економіки». А я кажу, український освітянин і науковець – ось основа сучасної інноваційної економіки і нового суспільства – суспільства знань!

Рецепт простий: успішне суспільство те, в якому успішні освітяни і науковці. Як цього досягти? Ніякого нового велосипеда! Належним чином виконувати чинні закони щодо фінансування освіти і науки, створити можли­вості для самореалізації молоді в Україні, поширювати кращий досвід, підтри­мувати успішних молодих людей, як це роблять окремі ентузіасти, стимулювати залучення приватного капіталу.

А головне – потрібна єдина державна інноваційна стратегія. В Україні приймаються програми стимулю­вання розвитку окремих галузей, всі розуміють, що без інновацій не можна, але єдиної політики в цій сфері немає. Адже не буде інновацій в авіаційній галузі чи програмному забезпеченні, якщо не буде фун­даментальних досліджень з авіоніки чи штучного інтелекту.

Вважаю, що основними напрямами роботи мають бути:

• збільшення фінансування наукових досліджень до показників Європейського Союзу;

• залучення коштів з економіки для фінансування наукових досліджень, розвиток грантової системи, створення фондів, що надають гранти для фінан­сування наукових досліджень;

• податкові, кредитні, фінансові стимули використання результатів наукових досліджень, у тому числі проведення конструкторсько-технологічних, дослідно-конструкторських робіт, передачі результатів досліджень на вироб­ництво за рахунок часткового фінансування підприємствами та коштів держав­ного бюджету;

• довгострокове планування діяльності у науково-технічній сфері шляхом затвердження Верховною Радою України стратегій наукового, науково-техніч­ного та інноваційного розвитку, а Кабінетом Міністрів України – планів розвит­ку наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності на середньострокову перспективу;

• визнання економічної віддачі капіталовкладень у людський капітал та інвестування в його розвиток з метою поліпшення його якості;

• створення умов для безперервного навчання і розвитку трудового потенціалу на основі розкриття інтелектуальних, творчих і підприємницьких здібностей, зростання компетенцій та підвищення мотивації для досягнення загальнодержавних цілей та задоволення особистих потреб;

• визнання інноваційної якості людського капіталу, розроблення і застосу­вання прогресивних персонал-технологій розвитку людських ресурсів, підтрим­ка молоді.

З цією метою ми з колегами внесли законопроекти:

«Про внесення змін до статті 22 Закону України «Про освіту» щодо навчально-виховних комплексів» (№ 8146);

«Про внесення змін до статті 62 Закону України «Про вищу освіту» щодо справедливої системи стипендіального забезпечення» (№ 5612);

«Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» щодо фінансового забезпечення бюджетної програми підвищення кваліфікації науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів» (№ 6136);

«Про внесення змін до розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України щодо створення нових робочих місць шляхом звільнення від оподаткування податком на додану вартість операцій із ввезення на митну територію України виробничого обладнання, призначеного для реконструкції або модернізації діючих чи утворення нових підприємств, та сприяння імпорто­заміщенню» (№ 6214);

«Про внесення змін до пункту 4 розділу ХХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Митного кодексу України щодо створення нових робочих місць шляхом звільнення від оподаткування ввізним митом виробничого обладнання, призначеного для реконструкції або модернізації діючих чи утворення нових підприємств» (№ 6215);

«Про внесення змін до розділу ХII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про освіту» щодо усунення розбіжностей у законодавстві сто­совно розміру посадового окладу педагогічних працівників найнижчої кваліфі­каційної категорії» (№ 7153);

«Про внесення змін до Бюджетного кодексу України (щодо забезпечення фінансування навчальних закладів професійної (професійно-технічної) освіти з бюджетів різних рівнів» (№ 7268-1).

Я також готова підтримати всіх колег, які пропонують дієві рішення у цій сфері.

 

МЯМЛІН С.В., проректор Дніпропетровського національного універси­тету залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна. Безумовно, тема парламентських слухань вельми актуальна, особливо в час, коли поступово втрачаються позиції за основними напрямами розвитку держави. І чомусь навіть мова не йде про стрімке зростання економіки і технологічний прорив, хоча над цим слід замислитися, зважаючи на затяжну економічну кризу. А це питання не лише економічної, а й національної безпеки!

Чи може Україна стати технологічно розвинутою державою? Так, може. А чому не стає? Що заважає? Що робити – брати за основу іноземні системи, що базуються лише на запозиченнях, чи все-таки згадати, що Україна є потужною науково-індустріальною державою? Вважаю, що всі засади для того, щоб Україна стала технологічно розвинутою державою, у нас є!

Узагальнивши пропозиції своїх колег, від імені Президії Ради проректорів з наукової роботи і за дорученням голови Президії, академіка НАН України, проректора з наукової роботи Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», професора Михай­ла Юхимовича Ільченка дозвольте висловити побажання та спільну думку з пи­тань розвитку національної інноваційної системи.

Спочатку декілька слів – про досвід нашого університету у створенні та впровадженні інноваційної продукції, не щоб похвалитися, а з огляду на проб­лемні питання, що виникають у багатьох закладах вищої освіти.

Щороку наш університет виконує більше 200 господарських договорів та контрактів на замовлення вітчизняних та іноземних підприємств, і не тільки з країн СНД, а й із держав Європи, Азії, із Сполучених Штатів Америки. Спектр інженерних послуг – від дослідно-конструкторських робіт з розробки інновацій­ної продукції до виготовлення макетних зразків, випробувань і сертифікації інноваційної продукції. Причому не лише в галузі транспорту (інноваційний рухомий склад для вузькоколійних залізниць, вантажні вагони для перевезення зерна, пасажирський рухомий склад для туристичних перевезень, спеціальні вагони для транспортування електромобілів), а й у сферах IT та інфраструктури (проектні роботи з’їзду з Дарницького мосту в м. Києві, мостові конструкції ДніпроГЕС у м. Запоріжжі), а також відновлення штучних споруд на Донбасі, будівництво житлових будинків для військовослужбовців, створення унікальних багатофункціональних технологічних модулів для забезпечення тилу Збройних Сил України. Як правило, розробки супроводжуються створенням об’єктів інте­лектуальної власності, щороку реєструється більше 50 таких об’єктів. Загалом університет підтримує чинність близько 250 патентів.

При виконанні значної кількості робіт виникає багато проблем, які необхідно вирішувати на законодавчому рівні. Одна з них – вимога сплати ПДВ за фактом підписання акта виконаних робіт, а не за фактом надходження коштів – вносить значний дисбаланс у бюджет університету. Лише наш універ­ситет за останніх сім років виконав робіт для підприємств на суму більше 100 мільйонів гривень та сплатив ПДВ в сумі близько 20 мільйонів гривень, а загалом заклади вищої освіти та наукові установи МОН України сплачують ПДВ на сотні мільйонів гривень щороку. Тому пропозиція: ввести зміни до за­конодавства, передбачивши можливість відтермінування сплати ПДВ до момен­ту надходження коштів. А ще краще – направляти цей податок повністю або частково на спеціальні рахунки університетів чи наукових установ для розвитку інноваційної структури та оновлення матеріально-технічної бази. Це буде реальна підтримка. А так виходить, що згідно із свідоцтвом про внесення до Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави, мова йде тільки про відтермінування сплати податку на прибуток, а майже всі державні заклади вищої освіти є неприбутковими організаціями, тобто не мають прибутку, і відповідно не мають підтримки. Тому запропонована норма про порядок сплати ПДВ може значно поліпшити матеріально-технічний стан науко­вих установ. Хоча б тих, що включені до державного реєстру.

Далі. Якщо формувати інноваційну систему лише за принципом розподілу коштів на інноваційні проекти, то це буде лише частковим вирішенням пробле­ми. Необхідно, щоб національна інноваційна система передбачала, крім керівних та експертних органів, можливість реальної спільної роботи підприємств та наукових установ і закладів вищої освіти. Безумовно, є багато позитивних прикладів такої співпраці, найбільш яскравий – інноваційна екосистема Sikorsky Challenge, до складу якої входять Науковий парк «Київська політехніка», стартап-школа, бізнес-інкубатор, Інноваційно-виробниче об’єд­нання «Київська політехніка», центр інтелектуальної власності, інноваційний холдинг, низка венчурних та інвестиційних фондів. Комітет Верховної Ради України з питань науки і освіти розглянув та схвалив позитивний досвід Київського політехніч­ного інституту імені Ігоря Сікорського з організації нової моделі взаємодії освіти, науки та бізнесу для розвитку науки та створення конкурентоспроможної економіки держави.

Така співпраця науки та бізнесу можлива також у вигляді консорціумів або кластерів, які об’єднуватимуть зусилля науковців та виробничників для досягнення поставленої мети з розроблення та впровадження у виробництво інноваційних технологій або продукції. Для цього необхідне державне цільове фінансування на двох або більше етапах: перший – для доопрацювання кон­курсної пропозиції та підготовки техніко-економічного обґрунтування іннова­ційного проекту; другий – реалізація проекту, якщо на конкурсі техніко-еконо­мічних обґрунтувань ця пропозиція пройде відбір. Для цього потребує перегляду перелік напрямів пріоритетного розвитку науки і техніки, який має бути доповнений і машинобудуванням, і розвитком транспорту та інфраструктури тощо.

Наступне. Для підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств на зовнішньому ринку пропонується запровадити норму щодо дофінансування до рівня обґрунтованої собівартості інноваційних товарів та послуг, що реалізуються на зовнішньому ринку. Це дасть можливість вітчизня­ним товаровиробникам істотно збільшити обсяг експорту і відповідно значно збільшити валютні надходження до державного бюджету.

Як відомо, напрями законодавчого забезпечення розвитку національної інноваційної системи поділяються на загальнодержавні, галузеві та регіональні. Зупинюся на загальнодержавних, тому що вони стосуються всіх суб’єктів економічного життя держави. На що слід спрямувати стимулюючі заходи? На підготовку висококваліфікованих кадрів та закріплення їх у різних сферах економіки, передовсім в освіті і науці. Тому що відплив кваліфікованих кадрів – це найгостріша проблема, яка ставить під загрозу зникнення навіть відомі вітчизняні наукові школи світового рівня. Кількість науковців стрімко знижу­ється, майже всі університети мають з цим проблеми. Тому слід істотно під­вищити рівень зарплат у цьому секторі економіки, інакше люди поїдуть з України і будуть зміцнювати науковий та інноваційний потенціал інших країн. Для цього й має бути запроваджено базове фінансування закладів вищої освіти та наукових установ не тільки на наукову діяльність, а й на розвиток інно­ваційної інфраструктури в університетах.

Пропозиції щодо законодавчої підтримки розвитку національної інноваційної системи:

• впровадження та адаптація абсолютно нової української моделі національної економіки (наприклад, Моделі високоефективної національної економіки, яку розроблено в Дніпропетровському національному університеті залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна з урахуванням напрацю­вань дослідження «Форсайт та побудова стратегії соціально-економічного розвитку України на середньостроковому (до 2020 року) і довгостроковому (до 2030 року) часових горизонтах», яке виконувалося Київською політехнікою), що дозволить радикально перебудувати економічні механізми в державі та ліквідувати дефіцит грошей у бюджеті і в реальному секторі економіки, повністю та назавжди усунути інфляцію. А це, своєю чергою, дасть можливість у найкоротші терміни істотно збільшити фінансування всіх галузей економіки, що забезпечить стрімке зростання на 25-30 % ВВП на рік та реально підвищить рівень життя громадян. Для цього необхідний або відповідний закон, або спеціальна державна програма;

• національна інноваційна система має охоплювати не лише структури, що безпосередньо здійснюють регулювання відносин щодо створення та впровадження інновацій, а й загалом усю національну економіку. Неможливо бути трохи інноваційним чи інноваційним в окремому напрямі. Інноваційна система має бути фундаментом розвитку всієї держави, тому пропонується створення Інноваційного кодексу та Інноваційної стратегії розвитку України;

• потребує законодавчого врегулювання запровадження заохочувальних заходів адміністративного та фінансового характеру зовнішньоекономічної (міжнародної) науково-технічної діяльності закладів вищої освіти (наукових установ) та підприємств у вигляді дофінансування до рівня обґрунтованої собі­вартості науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт та виробництва інноваційної продукції при здійсненні експортних поставок продукції та послуг з метою підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств, залу­чення значних валютних надходжень до бюджету.

Таким чином, науковці готові долучитися до розвитку національної інноваційної системи і мають багато напрацювань для успішного її функціонування.

Пропозиції до проекту Рекомендацій парламентських слухань:

1.  Ухвалити Інноваційний кодекс та Інноваційну стратегію розвитку України, що дасть можливість впорядкувати законодавчу базу та узгодити різні нормативно-правові акти задля єдиної стратегічної мети – досягнення Україною високотехнологічного укладу економіки.

2.  Адаптувати та впровадити Модель високоефективної національної економіки для стрімкого розвитку економіки держави та входження до числа 30 високотехнологічних країн.

3.  Утворити постійно діючу міжгалузеву робочу групу з питань інноваційного розвитку для напрацювання переліку та змісту законів України та підзаконних актів.

4.  Підготувати зміни до законодавства з питань стимулювання зовнішньо­економічної діяльності у частині дофінансування до рівня обґрунтованої собі­вартості інноваційних товарів та послуг, що реалізуються на зовнішньому ринку.

5.  Внести до законодавства зміни щодо врегулювання термінів сплати та розподілу коштів ПДВ з максимальним ефектом для розвитку інноваційних структур закладів вищої освіти та наукових установ.

6.  Започаткувати національний конкурс інноваційних проектів з конкурс­ним відбором заявок на фінансування проектів (попередній розгляд заявок, відбір переможців попереднього етапу, фінансування на першому етапі техніко-економічного обґрунтування, фінансування на другому етапі науково-виробни­чих консорціумів (кластерів) з розроблення інноваційних технологій або продук­ції, контроль і приймання результатів).

7.  Затвердити Національну програму інноваційного розвитку держави.

8.  Доповнити основні напрями розвитку науки і техніки та пріоритетні напрями інноваційної діяльності (машинобудування, транспорт, інфраструктура тощо) для сприяння розвитку високоукладної економіки.

9.  Забезпечити реформування системи підготовки кадрів у закладах вищої освіти з урахуванням потреб інноваційного розвитку держави, включаючи дер­жавну програму «Перше місце роботи» для випускників закладів вищої освіти.

10.  Здійснити коригування нормативної бази щодо вимог до інноваційної продукції та системи підтвердження її відповідності (сертифікація та декларування).

 

НІКОЛАЙКО І.В., Посол з особливих доручень Міністерства закордонних справ України. Категорії «інновації», «інноваційний розвиток», «інноваційна діяльність» стали не просто ознакою часу та модною тенденцією у риториці сучасних посадовців, а часто використовуються як популярний маркетинговий прийом для реклами будь-яких товарів.

Через те у більшості громадян складається враження, що інновації є пересічним явищем, яке супроводжує більшість процесів у нашій щоденній життєдіяльності. Однак це неправильно і навіть шкідливо для реалізації інно­ваційного потенціалу нашої держави, адже підміняє сутність інноваційної діяль­ності, зводить її до найпростішої форми – трансферу технологій, що знецінює її роль у забезпеченні соціально-економічного зростання.

Тож Верховна Рада України дуже своєчасно винесла на обговорення питання про стан та розвиток національної інноваційної системи як основи формування постіндустріальної економіки в нашій країні.

Глобальна конкуренція не лише значно підвищує значущість нововведень для забезпечення конкурентоспроможності країни на міжнародних ринках, а й обумовлює необхідність пошуку нових шляхів створення інновацій у рамках міжнародного інноваційного процесу. МЗС України тримає зазначені питання на контролі і в рамках координаційних функцій у зовнішньополітичній сфері при­діляє особливу увагу питанням співпраці і з відповідними національними міні­стерствами (МОН, Мінінфраструктури тощо), і з профільними міжнародними організаціями.

Так, минулий 2017 рік був відзначений 20-річчям створення Організації за демократію та економічний розвиток (ГУАМ) та 10-річчям співробітництва ГУАМ – Японія. Серед цілей, що стоять перед державами – членами ГУАМ: забезпечення сталого розвитку, розширення економічної та гуманітарної спів­праці, розвиток економічного, транспортного, енергетичного, науково-техніч­ного та гуманітарного потенціалу.

Проте до теперішнього часу в розвитку міжнародного економічного співробітництва ми здебільшого не акцентували увагу на інноваційній складо­вій. Нині відбуваються певні зрушення в цьому напрямі.

Хочу відзначити відновлення, а точніше, започаткування діяльності Робочої групи ГУАМ з науки та освіти, здійснене завдяки спільним зусиллям МЗС, МОН та Національної науково-технологічної асоціації України. Активна діяльність цієї робочої групи не лише принесе користь нашим країнам у гуманітарно-освітній сфері, а й слугуватиме стимулом для запуску спільних інноваційних програм і проектів у низці галузей економіки, що є вагомим резервом економічного зростання наших країн.

Такі очікування вже мають певне підтвердження, а українська сторона взяла на себе роль ініціатора такого розвитку подій. Перше засідання Робочої групи ГУАМ з науки та освіти відбулося 23-24 листопада 2017 року у Києві. До участі в засіданні було запрошено також представника Посольства Японії в Україні, адже держави – члени ГУАМ високо цінують внесок Японії у їх розвиток і підтверджують прагнення до розширення партнерства та тверді на­міри реалізувати в рамках Програми співробітництва ГУАМ – Японія проекти, що становлять взаємний інтерес.

Японія – флагман інноваційного руху в сучасному світі. Її досвід в інноваційній сфері є прикладом найкращої світової практики. Для України та  інших держав – членів ГУАМ Японія, без перебільшення, є найкращим партнером для реалізації науково-технічних та інноваційних програм і проектів.

За підсумками зазначеної робочої групи прийнято рішення вважати пріоритетними напрямами співпраці саме науково-інноваційні напрями в таких галузях: розвиток міжнародного транзиту, забезпечення продовольчої безпеки, розвиток органічного землеробства та виробництво органічного продовольства, створення енергетики майбутнього (енергоефективність, нові енергоресурси), а також підтверджено доцільність співпраці за цими напрямами держав – членів ГУАМ та Японії. Ми розраховуємо, що програми і проекти у цих сферах можуть стати конкретними «історіями успіху» в масштабах галузі, країни та регіону ГУАМ у цілому.

Окрему увагу було приділено важливості інфраструктури інноваційного розвитку в умовах глобалізації, розробці конкретних механізмів організації ефективного міжнародного інноваційного процесу в рамках співробітництва ГУАМ – Японія. Важливим у такому співробітництві є формування повнофунк­ціональної системи забезпечення інноваційного процесу як сукупності сучасних сервісних структур, що постійно підтримуватимуть і стимулюватимуть іннова­ційну діяльність, а також сприятимуть самоорганізації її учасників.

Ключовими чинниками успіху співробітництва держав – членів ГУАМ та співпраці з Японією ми вважаємо комплексний системний підхід, який дасть змогу кожній державі використати географічний, природно-ресурсний, інфра­структурний, інтелектуальний потенціал, а також забезпечить кумулятивний ефект завдяки спільній реалізації цього потенціалу у поєднанні з кращим сві­товим досвідом в організації інноваційного процесу.

 

 


[1] Oslo Manual: Guidelines for Collecting and Interpreting Innovation Data – основний методологічний інструмент Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) у сфері інновацій.

[2] Ken Robinson. Out of Our Minds: Learning to be Creative.