ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

Соціально-економічні проблеми ВІЛ/СНІДу, наркоманії

та алкоголізму в Україні та шляхи їх розв’язання

 

Сесійний зал Верховної Ради України

1 грудня 2003 року, 14 година

 

Веде засідання Перший заступник Голови Верховної Ради України МАРТИНЮК А.І.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні народні депутати України! Шановні учасники парламентських слухань! Сьогодні, у Всесвітній день боротьби із СНІДом, ми зібралися в цій залі, щоб обговорити три   надзвичайно складні та болючі для нашого суспільства і  людства в цілому проблеми — поширення ВІЛ/СНІДу, наркоманії та алкоголізму.

Про складність і велике соціально-економічне значення цих проблем свідчить те, що до нинішніх парламентських слухань значний інтерес виявили не лише українські політики, фахівці та  представники громадськості, а й представники цілого ряду міжнародних та зарубіжних неурядових організацій. У наших слуханнях беруть участь представники ООН та Європейської комісії, Агентства США з міжнародного розвитку, інших міжнарод­них та іноземних донорських організацій, що надають Україні фінансову й технічну допомогу при розв’язанні зазначених проблем.

У Декларації про відданість справі боротьби з ВІЛ/СНІДом, прийнятій на спеціальній сесії Генеральної асамблеї ООН 27 червня 2001 року, зазначено, що епідемія цієї хвороби є глобальною проблемою. Це одна з найсерйозніших загроз життю та гідності, здійсненню прав людини. Вона, без сумніву, підриває соціально-економічний розвиток і зачіпає всі ланки суспільства — націю, громаду, сім’ю та кожну особу зокрема.

Елементами ефективної державної політики у сфері стримування епідемії ВІЛ/СНІДу є профілактична діяльність, що має бути основою заходів реагування на епідемію, забезпечення відповідного догляду, підтримки та лікування людей, надання підвищеної уваги найбільш вразливим групам населення, до яких у першу чергу належать жінки, молодь та діти, малозабезпечені особи, забезпечення зниження соціального та економічного впливу епідемії на суспільство, проведення відповідних наукових досліджень, спрямованих на вдосконалення профілактичних та  лікувальних підходів, прискорення та полегшення доступу до профілактики, догляду та лікування ВІЛ/СНІДу, підкріплення захо­дів боротьби з ВІЛ/СНІДом відповідними стабільними ресурсами.

Не переобтяжуватиму вас цифрами. Думаю, що на них у  своїх виступах зупиняться фахівці. Скажу лише, що сьогодні Україна, на жаль, — на вістрі цієї проблеми. Наша держава за  темпами розвитку епідемії ВІЛ/СНІДу посідає одне з провідних місць у Європі, поступаючись лише Російській Федерації. СНІД не знає ані адміністративних, ані соціальних кордонів, це проблема кожної людини. Якщо вона не торкнулася її або її близьких сьогодні, то немає жодних гарантій того, що цього не станеться завтра.

Важливими для України, як і для решти країн світу, є також проблеми наркоманії та алкоголізму. Показники їх поширеності в  українському суспільстві є досить високими. Тривожать і тен­денції, за якими вони розвиваються. Передусім це постійне збільшення числа молодих людей, які потрапляють у наркотичну залежність та мають алкогольні проблеми. Варто звернути увагу й  на те, що проблема наркоманії в Україні, як і в багатьох інших країнах, тісно пов’язана з проблемою ВІЛ/СНІДу. Адже вибух епідемії ВІЛ/СНІДу, що мав місце кілька років тому в нашій держа­ві, передусім був пов’язаний з поширенням вірусу імунодефіциту в  середовищі споживачів ін’єкційних наркотиків. Ці люди, до речі, і досі залишаються однією з найбільш вразливих груп ризику у контексті поширення ВІЛ-інфекції.

Проблеми наркоманії та алкоголізму, як і проблема ВІЛ/СНІДу, є не так медичними, як соціальними. Зусиллями лише медиків їх не подолати. Тому принцип комплексного підходу до  формування і реалізації ефективної політики, що пропонується світовим співтовариством у контексті ВІЛ/СНІДу, може і повинен застосовуватися і в боротьбі з поширенням наркоманії та алкоголізму.

Не можна сказати, що держава не приділяє уваги розв’я­занню названих проблем. Певних заходів з цією метою вживають як законодавча, так і виконавча гілки влади, органи місцевого самоврядування, дедалі більшу роль у цій справі відіграють громадські організації. Створена відповідна законодавча база, приймається значна кількість відповідних державних програм, до  виконання яких залучається широке коло виконавців, вжива­ються заходи з організації відповідних координаційних механізмів. Проте нам варто примножувати спільні зусилля. Політика протидії епідемії ВІЛ/СНІДу, наркоманії, алкоголізму повинна бути ком­плексною, в її реалізації мають брати участь органи державної влади та місцевого самоврядування, неурядові громадські організації у тісній співпраці з міжнародними організаціями та програмами.

Саме тому, підтримавши ініціативу Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства, Верховна Рада України вирішила провести ці парламентські слухання, запросивши до участі усіх, хто за своїми службовими обов’язками повинен сприяти розв’язанню вищезазначених проблем, а також усіх, хто, виходячи із своєї громадянської пози­ції, є до них небайдужим.

Сподіваюся на те, що проведення нинішнього заходу сприятиме підвищенню ефективності боротьби із СНІДом, нарко­манією та алкоголізмом в Україні, дасть змогу визначити першо­чергові заходи, яких необхідно вжити всім ланкам українського суспільства. Отож я закликаю всіх до активної та плідної роботи.

Пропонується такий порядок проведення парламентських слухань: доповідь міністра охорони здоров’я (до 15 хвилин), співдоповідь голови профільного комітету Верховної Ради
(до 15 хвилин), виступи директора Українського центру профілак­тики і боротьби зі СНІДом та головного нарколога Міністерства охорони здоров’я (по 10 хвилин), далі запросимо до виступу наших шановних гостей з міжнародних організацій, які надають Україні необхідну фінансову, технічну та іншу допомогу в розв’я­занні цих проблем (по 5 хвилин), після цього — виступи в обго­воренні (до 5 хвилин). Записалося чимало і народних депутатів, і   представників громадськості, тож прохання дотримуватися регламенту. Я дуже просив би тих, хто виступатиме, саме в  5 хвилин вкладатися, аби у нас була можливість якомога більше поспілкуватися. Плануємо ми працювати до 18 години з перервою на 20 хвилин після 16 години, під час якої ви зможете ознайоми­тися з виставкою на третьому поверсі.

Отже, переходимо до реалізації програми парламентських слухань.

Запрошується до слова міністр охорони здоров’я України Андрій Володимирович Підаєв. Будь ласка.

Дозвольте поінформувати вас, шановні учасники, що в наших парламентських слуханнях беруть участь представники Кабінету Міністрів на чолі з віце-прем’єр-міністром Дмитром Володимиро­вичем Табачником.

 

ПІДАЄВ А.В., міністр охорони здоров’я України. Дякую. Шановний Адаме Івановичу! Шановний Дмитре Володимировичу! Шановні народні депутати, колеги, запрошені! Передовсім дозвольте від імені уряду висловити подяку Верховній Раді за   відчутне посилення турботи про охорону здоров’я нашого народу. Поточного року вже проведено три Дні уряду з питань охорони здоров’я, парламентські слухання щодо проблем тубер­кульозу, демографічної ситуації, формування здорового способу життя молоді, про заходи Кабінету Міністрів України щодо попередження смертності та інвалідності внаслідок серцево-судинних та судинно-мозкових захворювань.

Сьогодні ми зібралися, щоб обговорити одразу три проблем­них питання. Два з них старі, як наш світ, — це проблеми алкого­лізму та наркоманії, а третя зовсім нова і для нашої держави, і для всіх країн світу — епідемія ВІЛ/СНІД-інфекції. І хоч ця нова пробле­ма з’явилася нещодавно і нічого спільного не повинна була б мати з нашими старими проблемами алкоголізму та наркоманії, наступні події довели їх прямий зв’язок.

Минуло лише 22 роки з того дня, як у світі був зареєстро­ваний перший випадок захворювання на СНІД, однак за цей час масштаби поширення хвороби перевищили всі найгірші прогнози 10-річної давності. Згідно з даними ЮНЕЙДС Всесвітньої органі­зації охорони здоров’я за станом на кінець 2002 року, загальна кількість дорослих і дітей, які живуть з ВІЛ/СНІДом, у світі стано­вить 42 мільйони. Кількість померлих за час епідемії перевищила 20 мільйонів. Лише в 2002 році виявлено 5 мільйонів нових випад­ків інфікування, з них 800 тисяч — дітей. Така ситуація склалася у світі.

В Україні перший випадок ВІЛ/СНІД-інфекції було за­реєстровано в 1987 році, всього 16 років тому, але за ці роки темпи зростання кількості носіїв цієї хвороби, кількість хворих та  померлих, економічні збитки суспільству так різко зросли, що винесене на сьогоднішнє обговорення питання щодо соціально-економічних проблем ВІЛ/СНІДу, наркоманії та алкоголізму є вкрай актуальним не лише для медичної галузі, а й для всієї держави в цілому.

Для України, як і для інших країн, проблема СНІДу не є суто медичною. Наслідки, які спричинює епідемія ВІЛ/СНІДу, можна поділити на демографічні та соціально-економічні, які проявля­ються на індивідуальному рівні, рівні господарств, підприємств та, як це науково доведено, на макроекономічному рівні.

З’явившись в Україні, ВІЛ/СНІД підступно, поодинокими випадками інфікування (30–40 за рік) призвів до спалаху хвороби в середовищі споживачів ін’єкційних наркотиків, а від них через сексуальні контакти струмочки інфекції розтеклися в благополучні верстви населення, що призвело до зростання кількості ВІЛ-інфікованих серед вагітних жінок та донорів. Все це призвело до епідемії, початком якої вважається 1994 рік.

На 1 жовтня 2003 року в Україні зареєстровано 59 тисяч 397 ВІЛ-інфікованих, серед них 3 тисячі 992 дітей, народжених ВІЛ-інфікованими матерями. СНІД діагностовано у 5 тисяч 436 хворих, половина з них, тобто 3 тисячі 114, померли. Переважна більшість інфікованих — особи 20–39 років. Постійно реєструються випадки ВІЛ-інфекції серед підлітків. Щомісяця виявляється 600–700 нових випадків інфікування, щороку — 7–8  тисяч. Відзначається акти­вація статевого шляху інфікування. Найбільш уражені регіони: Донецька — 12 тисяч 250 випадків, Дніпропетровська — 10 тисяч 667, Одеська, Миколаївська області, Крим, місто Севастополь.

Однак, за визначенням експертів, офіційно зареєстрована кількість ВІЛ-інфікованих не відображає реальної ситуації в країні. Розрахункова кількість ВІЛ-інфікованих за станом на 2001 рік оцінювалася експертами в межах 330–410 тисяч осіб, тобто не менш як 1 відсоток дорослого населення.

Таким чином, основними шляхами інфікування ВІЛ в Україні є вживання ін’єкційних наркотиків та статевий. Для України, на  відміну від інших країн, характерним є гетеросексуальний шлях передачі ВІЛ-інфекції, гомосексуальний представлений лише окремими випадками. Саме тут, можна казати, і зустрілися шляхи старих хвороб (наркоманії і алкоголізму) та зовсім нової — ВІЛ/СНІДу. Пияцтво, наркоманія та ВІЛ-інфекція зустрілися й  об’єдналися в боротьбі проти людства. І тому Україна усвідом­лює всю небезпеку, яка загрожує нації, й намагається реалізувати стратегію подолання цих хвороб на національному, регіональному та місцевому рівнях.

Ще два роки тому Україна стала ініціатором скликання
26-ї спеціальної сесії Генеральної асамблеї ООН, яку було присвячено обговоренню проблем СНІДу на світовому рівні,
а також підписала Декларацію про відданість справі боротьби
з ВІЛ/СНІДом і привела у відповідність з положеннями декларації національну політику протидії епідемії.

У вересні поточного року, виступаючи на 58-й сесії Гене­ральної асамблеї Організації Об’єднаний Націй, Президент України Леонід Данилович Кучма назвав цей визначний документ глобальним планом боротьби світової спільноти з епідемією СНІДу. Стратегія боротьби з ВІЛ/СНІДом в Україні ґрунтується на  інтеграції міжсекторальних зусиль, активному залученні між­народних, донорських та громадських організацій, безпосередній участі у вирішенні цієї проблеми Президента, парламенту та уряду України, на розумінні того, що СНІД — це глобальна проблема і стосується як усього суспільства, так і кожної людини зокрема.

Свідченням того, що проблема СНІДу в Україні набула державної ваги, стало законодавче та нормативно-правове врегу­лювання питань щодо ВІЛ/СНІДу. З 1991 року в Україні діє Закон України про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту та соціальний захист населення із внесеними у   1998 та 2001 роках поправками, який відповідає сучасним міжнародним нормам.

Протягом останніх трьох років видано три укази та доручен­ня Президента України, на виконання указу Президента створена і  функціонує міжсекторальна урядова комісія з питань боротьби з  ВІЛ/СНІДом, де пліч-о-пліч з керівниками центральних органів влади працюють представники громадських та міжнародних організацій.

Значним досягненням у сфері боротьби зі СНІДом стало включення представника нашої держави до правління Глобаль­ного фонду боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією, де Україна представляла інтереси 24 країн Східноєвропейського регіону і вже у першому раунді отримала згоду на найбільший у  Європі грант для України в 96 мільйонів доларів і низку грантів для країн регіону — Молдови, Таджикистану, Румунії та інших. Підсумком активної позиції України став виступ Президента України на 58-й сесії Генеральної асамблеї Організації Об’єдна­них Націй із звітом про діяльність у сфері подолання епідемії, високо оцінений учасниками сесії. “Запорукою прогресу у бороть­бі з епідемією СНІДу може стати об’єднання зусиль” — цей вислів Президента України відображає політику держави у сфері парт­нерства і взаємодії в усіх напрямах боротьби з ВІЛ/СНІДом.

У нашій державі вже реалізовано три загальнодержавних програми профілактики ВІЛ/СНІД-інфекції, поточного року завер­шується виконання четвертої програми. Ці програми були спрямо­вані на: створення бази вітчизняного виробництва разового інструментарію медичного призначення; розробку та вдоско­налення вітчизняних діагностичних тест-систем; запобігання внутрішньолікарняним спалахам ВІЛ-інфекції; профілактику пере­дачі ВІЛ-інфекції через донорську кров; розвиток мережі лікувально-профілактичних закладів служби СНІДу; забезпечення скринінгу населення на ВІЛ та лікування вкрай обмеженої кількості хворих на СНІД.

Проте відсутність повноцінного фінансування програм з   державного та місцевих бюджетів (зокрема профілактичних, лікувальних, інформаційно-освітніх заходів, закупівлі діагностич­ного обладнання, проведення наукових досліджень) не сприяла зупиненню розвитку епідемії. Тому сформована нова, п’ята, про­грама передбачає більш повноцінне фінансування заходів за  рахунок державного та місцевих бюджетів, а також додаткових ресурсів — гранту Глобального фонду та позики Світового банку. Сподіваємося, що це дасть змогу розширити можливість профі­лактичних втручань щодо зміни ризикованої поведінки, здійснити широкомасштабне лікування, догляд та підтримку всіх хворих на  СНІД і таким чином зупинити поширення в країні епідемії цієї соціально небезпечної хвороби.

На сьогодні Україна — одна з небагатьох країн, де Міністерство охорони здоров’я впровадило нову технологію контролю за епідемією ВІЛ-інфекції безпосередньо у вразливих групах. Це дало змогу визначити реальну їх ураженість та відсте­жити ефективність профілактичних програм.

Значним досягненням у галузі профілактики ВІЛ-інфекції стала програма запобігання передачі ВІЛ від матері до дитини. В Україні запроваджено дворазове тестування на ВІЛ всіх вагітних з подальшою хіміопрофілактикою ВІЛ-інфікованих жінок для попередження розвитку хвороби у новонароджених та профілак­тику серед цих дітей. За два останніх роки кількість ново­народжених з ВІЛ-інфекцією знижено з 27 до 10 відсотків, тобто врятовано від СНІДу 555 дітей. Всесвітньою організацією охорони здоров’я Україна визнана лідером у виконанні заходів профілак­тики ВІЛ-інфекції серед новонароджених, і наш досвід рекомендо­ваний для впровадження в інших регіонах Європи.

До цього слід додати, що держава приділяє значну увагу безпеці донорської крові. За останні роки кількість інфікованих через кров реєструвалася в поодиноких випадках: у 2001 році — два випадки, в 2002 році — три, протягом поточного року таких випадків не зареєстровано. У більшості регіонів розпочато про­граму безпечного донорства шляхом карантинізації плазми крові, але вкрай недостатнє фінансування цього заходу протягом двох попередніх років не дало змоги запровадити зазначену методику в закладах охорони здоров’я. Тому поточного року Міністерство охорони здоров’я прийняло рішення за кошти державного бюджету провести закупівлю холодильного обладнання для зберігання замороженої плазми.

Залучення додаткових ресурсів з Глобального фонду дозволить нам розпочати організацію закупівлі антивірусних препаратів для лікування 4 тисяч хворих на СНІД та лабораторно-діагностичного обладнання.

Вважаю за необхідне ще раз підкреслити, що Організація Об’єднаних Націй і організації, що діють під егідою ООН, передовсім Всесвітня організація охорони здоров’я та ЮНЕЙДС, наполягають на тому, що і ВІЛ/СНІД, і наркотичні та алкогольні проблеми — не винятково медичні, а біопсихосоціальні. Організа­ція Об’єднаних Націй підкреслює, що соціальний та психологічний фрагмент ВІЛ-інфікування, наркотичних та алкогольних проблем становить до 90 відсотків. Структури охорони здоров’я у світі традиційно накопичують різнобічну інформацію щодо ВІЛ-інфікованих та людей, які страждають на алкоголізм і наркоманію. Аналогічна ситуація і в нашій країні.

Домінуючою тенденцією розвитку наркотичних проблем в  Україні є постійне зростання кількості зареєстрованих хворих із   наркотичною залежністю. Вибухоподібне зростання кількості наркозалежних осіб на початку 1990-х років вилилося у два взаємопов’язаних процеси: стабільне зростання контингенту таких хворих на 12 відсотків щороку та значне розширення спектра наркотичних речовин, які використовуються для немедичного вживання. Кількість зареєстрованих хворих з наркотичними розла­дами в наркологічних закладах України за станом на 1 січня 2003 року перевищила 83 тисячі осіб.

Протягом останніх десяти років кількість хворих з наркотич­ними проблемами, що зверталися за медичною допомогою до державних наркологічних установ, зросла майже в чотири рази — з 22 тисяч 466 в 1990 році до 83 тисяч 867 на кінець 2002 року. Насторожує віковий аналіз контингенту — це люди активного віку, більш як 78 відсотків — віком до 30 років.

Середній рік вживачів наркотиків в Україні щорічно зменшується. Поодинокі звернення за медичною допомогою у  зв’язку з наркоманією осіб підліткового періоду, що мали місце на початку 1990-х років, у кінці 90-х змінилися на систематичні звернення десятків пацієнтів-підлітків за наркологічною допомогою.

Щодо алкогольної ситуації в Україні, то більш як 80 відсотків осіб з алкогольними проблемами — це люди працездатного віку, 25–55 років. Аналіз контингентів осіб, які зверталися за нарколо­гічною допомогою протягом останнього десятиріччя, показує наявність значних змін у стилі алкогольної поведінки населення. Так, у містах значно знизилося вживання саморобної горілки, що  пояснюється винятковою дешевизною алкогольних напоїв промислового виробництва в країні. Розширюється спектр вживання алкогольних напоїв передусім в напрямі зростання частки слабоалкогольних напоїв, особливо серед молоді та школярів.

Динаміка смертності від алкогольних отруєнь демонструвала зменшення загальної кількості таких випадків більш як на 30 від­сотків за 1995–98 роки, але останнім часом цей показник знову почав зростати. Разом з тим рівень смертності від цирозу печінки залишається стабільно високим, що свідчить про збереження загального рівня споживання алкоголю в країні.

Фахівці Міністерства охорони здоров’я і залучені міжнародні експерти в останні роки не раз аналізували алкогольну і нарко­тичну ситуацію в Україні. Відповідні пропозиції за результатами цих досліджень виносилися на розгляд уряду, міністерств та  відомств, які разом з медиками працюють в антиалкогольних і антинаркотичних напрямах.

На жаль, значною мірою основні недоліки наявної ситуації залишилися незмінними, найвагоміший з них — безпідставний і   очевидний перекіс у протиалкогольній та протинаркотичній роботі винятково в напрямі медичного чи кримінального її змісту. Проблеми ці біопсихосоціальні і потребують зовсім іншої струк­тури суспільної відповідальності на цей виклик. І найголовніше: без створення високих профілактичних бар’єрів неможливо зупи­нити приплив нових людей з алкогольними та наркотичними проблемами. Годі вже й казати, що їх лікування і реабілітація — це тривала й фінансово витратна робота. Найголовніше, що ліку­ванням чи позбавленням волі ми вирішуємо лише проблему наслідків, зменшити масштаб проблеми у такий спосіб неможливо.

Основним напрямом діяльності у подоланні алкоголізму та наркоманії Міністерство охорони здоров’я вважає переорієнта­цію протиалкогольної та протинаркотичної роботи у профілак­тичну площину. Міністерство підтримує ряд перших вітчизняних профілактичних проектів.

Так, спільно з Українською православною церквою в місті Києві фахівці-наркологи провели перші навчальні тренінги із свя­щениками з метою освоєння ними технології проведення анти­алкогольної та антинаркотичної профілактичної роботи серед населення. Фахівці систем охорони здоров’я та освіти в порядку експерименту впроваджують профілактичний протиалкогольний та  протинаркотичний проект з перепідготовки й навчання шкіль­них психологів і вчителів-валеологів для роботи в консультативних пунктах для батьків та дітей, які створюються в кожній школі міста.

Започатковано і кілька спільних проектів в учнівських колективах. Проект “Профілактика вживання психоактивних речо­вин серед студентської молоді” реалізується Національною акаде­мією внутрішніх справ України. Метою проекту є відпрацювання сучасної системи профілактичної протиалкогольної та проти­наркотичної роботи у вищому навчальному закладі. Ініціаторами цієї роботи також виступають медичні працівники.

Як вже відзначалося, ефективність та результативність реабілітаційних заходів серед хворих на наркоманію визначається подальшою роботою фахівців інших, немедичних відомств. Біль­шість хворих на наркоманію — особи молодого віку. Після виписки з наркологічного закладу ці люди повертаються до звичайного життя і потребують вже не спеціалізованої медико-психологічної допомоги, а системної соціально-психологічної роботи в закладах та установах соціального спрямування.

Брак центрів психосоціальної реабілітації молоді з наркотич­ними проблемами, недостатня профілактична робота з підлітками і учнівською молоддю, повільне впровадження вітчизняних профі­лактичних та реабілітаційних програм, відсутність системної анти­наркоманійної пропаганди саме в засобах масової інформації, особливо на телебаченні, серед різних категорій населення — всі ці питання залишаються досі проблемними.

Навпаки, всі ми бачимо, що робиться на телебаченні, — про­паганда (інше слово важко підібрати) сексу, насильства, нена­висті, відвертої порнографії, пияцтва, алкоголізму та наркоманії. Те, що Заході можна побачити тільки на високовартісних каналах телебачення, у нас доступне не лише молоді, учням, а й дошкіль­нятам. Особливо неприємно бачити приховану рекламу алкоголю на всіх каналах телебачення, яка поступово розширюється.
І до чого тут приречене на насмішки “Міністерство охорони здоров’я попереджує...”, коли відкрито порушується Закон про рекламу, всі бачать це і роблять вигляд, що це справа лише Міністерства охорони здоров’я.

Як і будь-який інший вид фахової діяльності, профілактична протиалкогольна та протинаркотична робота потребує різних форм забезпечення, в тому числі й на рівні суспільної філософії та  законодавства. На жаль, Україна має слабко визначені позиції у протинаркотичній та протиалкогольній сфері, суспільна філосо­фія досі залишається невизначеною, що призводить до надмір­ного покладання відповідальності за результати цієї роботи на  систему охорони здоров’я. Чинне українське законодавство повністю зорієнтоване на фіксацію необхідності дій лише в галузі третинної профілактики, а саме концентрує увагу на боротьбі з  кримінальними структурами або примусовому лікуванні осіб з наркотичними проблемами.

Розуміючи необхідність змін, Міністерство охорони здоров’я України виступило ініціатором розробки Концепції державної політики України щодо алкоголю та наркотиків. Проект концепції розроблено, узгоджено в установленому порядку, ця робота практично завершена. Прийняття зазначеної концепції забезпе­чить проведення державою збалансованої та послідовної політики щодо алкоголю та наркотиків, спрямованої на охоплення всього населення, від запобігання першому вживанню алкоголю та наркотичних речовин до зменшення спричинених ними негативних наслідків для суспільства, включаючи заходи з обмеження доступ­ності та контролю за обігом алкоголю, наркотичних засобів та психотропних речовин.

Міністерство охорони здоров’я вважає основними складо­вими повноцінної сучасної державної політики щодо зупинення епідемій алкоголізму, наркоманії та ВІЛ/СНІДу такі заходи:

1)  створення повноцінної системи первинної профілактики ВІЛ/СНІДу, наркоманії та алкоголізму, починаючи з молодших класів школи, що включає інформаційно-цільові кампанії, тренінги, семінари, тематичні конференції тощо;

2)  забезпечення адекватного інформування про наслідки вживання алкоголю, наркотиків та наслідки ВІЛ/СНІДу;

3)  заборона залучення виробників алкогольних напоїв до підтримки спортивних та інших масових заходів;

4)  формування адекватної політики щодо алкоголю, нарко­тиків та ВІЛ/СНІДу на місцевому рівні;

5)  використання економічних важелів для контролю та посту­пового обмеження виробництва алкоголю із залученням отрима­них коштів безпосередньо у сферу охорони здоров’я, оскільки виробники надто дешевого та доступного всім верствам насе­лення алкоголю повинні частину своїх прибутків спрямовувати на виправлення тієї шкоди, яку вони завдають суспільству;

6)  удосконалення законодавчої бази стосовно дотримання прав людини, гуманного ставлення до людей, що живуть з   ВІЛ/СНІДом, особливо медиками, які працюють з цією категорією пацієнтів;

7)  створення єдиної національної системи моніторингу і   оцінки, спрямованої на оперативне коригування заходів націо­нальної програми;

8)  розробка комплексного довгострокового плану лікуван­ня, догляду та підтримки хворих на ВІЛ/СНІД-інфекцію;

9)  організація вітчизняного виробництва препаратів для лікування СНІДу та опортуністичних інфекцій;

10)  забезпечення контролю якості вітчизняних тест-систем, що застосовуються для діагностики ВІЛ-інфекції;

11)  створення хоспісів для хворих у термінальній стадії хвороби;

12)  оснащення сучасним лабораторно-діагностичним обладнанням центрів профілактики і боротьби із СНІДом, а  обласних станцій переливання крові — новітніми технологіями, які забезпечать повну безпеку донорської крові, тканин і органів.

Підводячи підсумки, дозвольте зазначити, що Україна стоїть на порозі нового етапу глобальної боротьби з ВІЛ/СНІДом, адже провідна роль уряду, міжсекторальний підхід, узгодження дій державних органів, міжнародна фінансова підтримка дають нам можливість виконати одну з основних цілей Декларації тисячо-ліття — до 2015 року зупинити поширення ВІЛ/СНІДу та інших соціально небезпечних хвороб. Розв’язання цих проблем можливе лише на основі плідної взаємодії з Верховною Радою, що є одним з основних напрямів діяльності Кабінету Міністрів.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Андрію Володимировичу.

Слово для співдоповіді надається голові Комітету з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства народному депутату України Миколі Єфремовичу Поліщукові.

 

ПОЛІЩУК М.Є., голова Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства (виборчий округ №214, м. Київ). Дякую. Шановні пані та панове — учасники парламентських слухань! Те, наскільки обговорювані нами проблеми є гострими для України, і те, наскільки є великою увага  українського суспільства до них, підтверджується кількістю учасників нинішніх парламентських слухань. Комітет Верховної Ради з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства надзвичайно вдячний усім вам за відгук і підтримку у проведенні цього заходу.

Здоров’я населення є відображенням економічного стану держави та ставлення влади до забезпечення соціальних потреб людей. Є пряма залежність між поширеністю хвороб, тривалістю життя та часткою валового внутрішнього продукту, що виділяється на потреби системи охорони здоров’я.

Уряд України запевняє, що останнім часом обсяг ВВП зростає щороку на 6–8 відсотків. То чому ж тоді постійно зменшується частка ВВП на охорону здоров’я? Ось динаміка: 2002 рік — 2,6 відсотка, 2003 рік — 3,2 відсотка, а в бюджеті 2004 року передбачається на охорону здоров’я виділити 3,1 відсотка ВВП.

Як думає влада про свій народ, ми бачимо за вичерпною статистикою стосовно поширення ВІЛ/СНІДу, наркоманії та алкого­лізму, наведеною міністром охорони здоров’я. До речі, Сьєрра-Леоне та Ліберія належать до регіонів з найбільшою, до 58 відсот­ків, ВІЛ-інфікованістю населення. Це суто соціальні хвороби, вони відображають ставлення влади до свого народу. Жебрацька зарплата, менша від прожиткового мінімуму, безробіття, безвихідь на тлі безсоромного збагачення купки олігархів — все це, як від­значав наш Президент, кинуло народ на дно, яке не міг собі уявити навіть Максим Горький.

Поширюється наркоманія, а з нею ВІЛ/СНІД серед молоді. Від 50 до 70 відсотків зачеплених цими проблемами — особи,
які не мають професії та постійного місця роботи. Думаю, всіх вразила нещодавня інформація, яка прозвучала по радіо, про двох ВІЛ-інфікованих жінок у Донецьку, які продовжують займатися проституцією на дорозі, знаючи про свою хворобу. Медики встановили діагноз, а що зробила влада для цих людей? Вигнала на вулицю, знизила мінімальну зарплату, поповнила когорту таких людей своїм бездушним ставленням до них.

Отже, усі обговорювані нині проблеми є не так медичними, як соціальними, тому їх розв’язання має ґрунтуватися на ком­плексному підході: це передовсім забезпечення належного рівня життя людей; підвищення, а не зниження, зарплати; створення нових робочих місць; реальна турбота про молодь, не уроки футболу, де по 3–5 дітей у сільській школі, а уроки здоров’я, причому не декларативні, а конкретні, і не раз на тиждень.

Проблеми ВІЛ/СНІДу — це проблеми не лише системи охорони здоров’я, це перш за все проблеми прав людини.
Для розв’язання проблем ВІЛ/СНІДу, наркоманії та алкоголізму необхідні й ефективне законодавство, пріоритет профілактики, забезпечення сильного управління на всіх рівнях, широке залучення громадськості, і все це слід підкріпляти стабільними фінансовими, кадровими, матеріально-технічними та іншими ресурсами. Надзвичайно важливим є також забезпечення належ­ного доступу населення до лікування, догляду та підтримки, дотримання прав людини.

Що стосується законодавства у сфері боротьби з ВІЛ/
СНІДом, то в цілому воно є досить прогресивним і формально дає змогу забезпечити скоординований, заснований на профілактиці, широкій участі громадськості, гласності й відповідальності, підхід до розв’язання цієї проблеми на всіх рівнях державного управ­ління. Передусім це стосується тих блоків законодавства, що гарантують добровільність тестування та можливість отримання консультативної допомоги, захист від дискримінації, зокрема вразливих груп населення, право на медичну допомогу та соціальне забезпечення, на освіту, на інформацію, на конфіден­ційність, на захист від втручання у приватне життя, право на пра­цю та захист від незаконного звільнення, право на свободу думки, об’єднань тощо.

Отже, законодавство у цій сфері створено, і органи виконавчої влади та місцевого самоврядування мають дотри­муватися його вимог. У свою чергу, кожному окремому грома­дянину і громадськості в цілому необхідно знати свої законні права. Що стосується останнього, то тут, без перебільшення, над­звичайно важливою та неоціненною є роль громадських право­захисних організацій, які широко представлені сьогодні в цій залі.

Разом з тим цілий ряд норм національного законодавства у  сфері боротьби з ВІЛ/СНІДом потребує вдосконалення з метою підвищення ефективності заходів контролю за епідемією ВІЛ, а також посилення гарантій дотримання прав людини, подальшого обмеження потенційних можливостей для дискримінації та остра­кізму стосовно осіб, які живуть з ВІЛ, їх близьких та вразливих у контексті ВІЛ/СНІДу груп населення.

При цьому перш за все доцільно розглянути питання про зміну необґрунтовано жорсткої дефініції СНІД як “особливо небез­печної інфекційної хвороби” та про приведення цієї дефініції у  відповідність з реальним ступенем контагіозності, характерним для цієї хвороби. Адже не в останню чергу завдяки цій дефініції у  суспільстві формується не зовсім адекватне ставлення до ВІЛ-інфікованих, хворих на СНІД та їхнього близького оточення. Водночас можливість зараження вірусним гепатитом В чи С у  60 разів перевищує ризик зараження ВІЛ у лікарнях. Необхідно також розглянути питання про приведення у відповідність з між­народними рекомендаціями тих положень Кримінального кодексу України, якими встановлено відповідальність за передачу та загрозу передачі ВІЛ.

У процесі вдосконалення законодавства слід звернути увагу й на необхідність поширення універсальних захисних заходів щодо забезпечення контролю за інфекцією на всіх професійних працівників, які мають потенційний ризик зараження, а особливо на медиків. Необхідно також внести зміни до законодавства, що передбачали б можливість отримання гарантованої екстреної медикаментозної профілактики ВІЛ-інфекції для всіх осіб, які зазнали сексуального чи іншого насильства з високим ризиком зараження, та всіх медичних працівників, які зазнали такого ризи­ку при виконанні професійних обов’язків.

Цілий ряд законодавчих заходів має бути вжито з метою забезпечення права ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД на належ­ну медичну допомогу та підвищення доступності цієї допомоги. Передусім це стосується антиретровірусної терапії ВІЛ-інфекції, оскільки препарати, що застосовуються для її проведення, надзвичайно дорогі.

Кардинального вдосконалення потребують законодавство та державна політика у сфері боротьби з наркоманією та незакон­ним обігом наркотиків. Поки що вони зорієнтовані переважно на  боротьбу з кримінальними структурами та на примусове ліку­вання осіб з наркотичними проблемами. Лише деякі статті Кримі­нального кодексу та Кодексу України про адміністративні право­порушення певною мірою можна віднести до таких, що регулюють заходи третинної профілактики. Таке спрямування законодавства суперечить політиці ООН, визначеній у доповіді 42-ї сесії Комісії ООН по наркотичних засобах.

Хочу звернути увагу й на те, що, активно обговорюючи в суспільстві проблеми ВІЛ/СНІДу та наркоманії, ми часто необ­ґрунтовано забуваємо про алкогольну проблему. Смертність від спричинених алкогольним сп’янінням дорожньо-транспортних пригод, отруєнь, утоплень та захворювань щороку перевищує 20 тисяч осіб. Тільки за 1995–2000 роки в “нетверезих” дорожньо-транспортних пригодах зазнали травм більш як 62 тисячі осіб і понад 7 тисяч громадян загинули.

Щорічна кількість смертей від отруєння алкоголем пере­вищує 10 тисяч осіб. При цьому хочу підкреслити, що мова йде не  про отруєння неякісним алкоголем, як про це говорить рекла­ма, а про отруєння, спричинене надмірним вживанням алкоголю. Люди пиячать на роботі, вдома, на вулиці. Там, де є добра робо­та, відповідна платня, там, де людина зайнята, вона пити не буде. А  жебрацька зарплата, дешева горілка — це прямий шлях до пияцтва та злочинності. Проте в Україні досі відсутня офіціаль­но затверджена концепція державної політики щодо алкоголю та наркотиків.

Далі не зупинятимуся детально на пропозиціях щодо вдосконалення законодавства, що регулює заходи з розв’язання обговорюваних питань. Вищезазначені та цілий ряд інших пропо­зицій стосовно вдосконалення законодавчої бази наведені у роз­даному вам проекті рекомендацій, підготовленому комітетом.

Разом з тим хотів би поставити кілька важливих запитань представникам уряду. Хоча, до певної міри, деякі з них можна вважати риторичними, тим не менше, на мою думку, вони будуть корисними для подальшого обговорення і визначення першо­чергових заходів, яких необхідно вжити з метою підвищення ефективності протидії проблемам, які ми сьогодні розглядаємо.

Перше. Чим керувався уряд, коли вносив до переліку платних медичних послуг у державних та комунальних закладах охорони здоров’я такі види послуг, як анонімне обстеження і   лікування хворих на наркоманію та алкоголізм і хвороби, що передаються статевим шляхом? Як це розуміти, виходячи з   пріоритетності цих проблем для суспільства, і чому саме анонімне обстеження та лікування в цих випадках має здійсню­ватися на платній основі? Як це, зрештою, розуміти в контексті необхідності дотримання права людини та конфіденційність інформації про стан здоров’я?

Друге. Коли нарешті уряд забезпечить відповідне вдоско­налення чинної системи контролю якості тест-систем для діагностики ВІЛ-інфекції, що використовуються в Україні, з метою приведення її у відповідність з міжнародними стандартами?

Третє. Чому, незважаючи на підтверджену світовим досві­дом медичну, соціальну та економічну ефективність такого методу лікування наркотичної залежності та профілактики поширення ВІЛ у середовищі ін’єкційних наркоманів, як замісна терапія, досі гальмується широке запровадження цього методу в практику? Чому відповідними міністерствами та відомствами досі не розроб­лено узгоджених офіційних інструктивних матеріалів, які дозво­лили б зрушити цю проблему з місця? Адже відповідні завдання щодо запровадження цього методу містить Програма профілак­тики ВІЛ-інфекції/СНІДу на 2001–2003 роки, чинність якої ось-ось завершується. Відомо також і те, що цей метод є невіддільною умовою ефективної реалізації стратегії зменшення шкоди, яка розглядається ООН як найбільш прийнятний механізм профілак­тики поширення ВІЛ у середовищі ін’єкційних наркоманів, і без його запровадження ця стратегія не може бути повною та успішною.

Четверте. Чому, незважаючи на такий кричущий стан справ з поширенням ВІЛ-інфекції, наркоманії та алкоголізму і на постій­не декларування пріоритетності профілактики, проблемам вихо­вання у дітей та молоді навичок здорового способу життя, береж­ного ставлення до свого здоров’я не приділяється належної уваги у навчальних планах та програмах освітніх закладів? Принаймні проаналізувавши проект Державного стандарту базової і повної середньої освіти по освітній галузі “Здоров’я і  фізична культура”, підготовлений Міністерством освіти і науки, ми не знайшли в ньому жодної конкретної згадки про проблеми СНІДу, наркома­нії та алкоголізму.

П’яте. Чому не вживаються заходи щодо забезпечення доступності гарантованого законодавством права на добровільне тестування на ВІЛ/СНІД для осіб, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі? Чому, незважаючи на наявність відпо­відного законодавства, ці люди фактично позбавлені права на доступ до відповідної медичної та консультативної допомоги?

Шосте. Коли нарешті буде забезпечено належне виконання вимог Закону України про рекламу в частині соціальної реклами, в   тому числі й тих її аспектів, що пов’язані з пропагуванням здорового способу життя? Коли буде забезпечено належний контроль за дотриманням законодавства стосовно регулювання реклами алкоголю, правил торгівлі алкогольними напоями, в тому числі за дотриманням встановленої законом заборони на продаж алкогольних напоїв неповнолітнім та в недозволених для цього місцях?

Сьоме. Чим, зважаючи на актуальність проблеми наркоманії та незаконного обігу наркотиків, можна пояснити абсолютну відсутність хоча б якогось цільового фінансування заходів, передбачених затвердженою Кабінетом Міністрів України Програ­мою реалізації державної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів на 2003–2010 роки, в бюджеті на 2004 рік?

Восьме. Коли нарешті працівники правоохоронних структур почнуть дивитися на осіб, які страждають на наркотичну залеж­ність, не як на правопорушників, а насамперед як на хворих людей? Коли вони у своїй діяльності почнуть застосовувати не лише силові методи, а й методи профілактики? Адже профілак­тика — це завдання не лише медиків, освітян та соціальних служб, брати участь у ній мають і правоохоронні органи.

Дев’яте. Чому уряд, незважаючи на наявність наданих Глобальним фондом коштів, досі не розпочав закупівлю анти­ретровірусних препаратів для лікування СНІДу згідно з відповід­ною угодою, укладеною Міністерством охорони здоров’я? Чому так пізно, лише через кілька місяців після надання цих коштів, порушили питання про необхідність запровадження відповідних митних та податкових пільг? Тим часом хворі на СНІД, які потре­бують лікування, не можуть його отримати і вмирають.

І десяте, останнє. Коли уряд, інші центральні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування нарешті перейдуть від декларативних розмов про необхідність залучення громадськості до розв’язання проблем СНІДу, наркоманії та алко­голізму і реально розпочнуть забезпечувати фінансову підтримку неурядових організацій, залучаючи їх до виконання державних програм та надання відповідних послуг як одержувачів бюджетних коштів, що передбачено чинним Бюджетним кодексом України?

Дуже хотілося б почути відповіді на ці запитання у виступах представників виконавчої влади, які нині беруть участь в обгово­ренні цих проблем.

Шановні учасники парламентських слухань! Завершуючи свій виступ, я прошу вас уважно ознайомитися з проектом рекомендацій, підготованим комітетом, і у своїх виступах вносити пропозиції, спрямовані на його вдосконалення. Ті з вас, хто не  матиме можливості виступити нині, можуть направити такі пропозиції до комітету після завершення слухань. Ми їх розгля­немо і все раціональне обов’язково врахуємо при доопрацюванні.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Миколо Єфремовичу.

Слово має директор Українського центру профілактики і боротьби зі СНІДом Алла Михайлівна Щербинська. Підготуватися Вієвському. Будь ласка, Алло Михайлівно, 10 хвилин.

 

ЩЕРБИНСЬКА А.М., директор Українського центру профі­лактики і боротьби зі СНІДом. Шановні народні депутати! Шановні члени уряду! Шановні присутні! Для мене велика честь виступати на засіданні парламенту країни в обговоренні питань, які, без сумніву, хвилюють нашу державу. Дякую вам.

Пандемія ВІЛ/СНІДу у світі триває вже більш як 20 років, в  Україні — 15. За цей час поодинокі випадки інфекції переросли в повномасштабну епідемію, коли щодня виявляють 20–22 нових випадків інфікувань, а 2–3 особи помирають від СНІДу. З 2002 ро­ку ми спостерігаємо нову хвилю епідемії, пов’язану із статевим шляхом інфікування, тобто епідемія вийшла за межі вразливої групи споживачів ін’єкційних наркотиків і почала поширюватися серед благополучного населення.

Що означає сказане у прогнозі на майбутнє та в соціально-економічному контексті? Фахівці в галузі СНІДу, соціологи та економісти за участю міжнародних експертів розробили прогноз розвитку епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні до 2010 року залежно від  державної політики протидії епідемії, успішності профілактики
та лікування. Якщо ці заходи виявляться недостатніми, то загальна кількість смертей від СНІДу в Україні може наблизитися до пів­мільйонного рубежу. Внаслідок епідемії тривалість життя може скоротитися на 2–4 роки для чоловіків та на 2–4,7 року для жінок. Витрати на лікування та догляд за ВІЛ-інфікованими
та хворими на СНІД, за найбільш оптимістичними оцінками, сяга­тимуть 553 мільйонів гривень на рік. Народжуваність зменшиться за рахунок додаткових втрат ненароджених дітей. Все це призве­де до відчутного скорочення кількості працездатного населення, зменшення продуктивності виробництва і обсягу валового націо­нального продукту.

ВІЛ вражає переважно молодь — майбутнє нашого суспіль­ства, його репродуктивний, працездатний, обороноспроможний потенціал. Рання хвороба і смерть молодих людей — це осиротілі діти та сім’ї, залишені без догляду старі батьки, це теж додатковий тягар на плечі держави. Вже сьогодні ми вимушені створювати дитячі будинки для дітей, що народилися від ВІЛ-інфікованих матерів і залишені ними. Прикладом може бути будинок дитини “Малятко” в Макіївці, де виховуються 65  ВІЛ-інфікованих дітей. Щороку кількість таких дітей може збільшува­тися, кожну десяту ВІЛ-інфіковану дитину залишають у полого­вому будинку.

Отже, СНІД виходить за межі медичної проблеми. Причина його поширення лежить у площині соціальній, це хвороба, спричи­нена зміною поведінки. Наслідки СНІДу — це вже основоположна проблема розвитку суспільства, його безпеки та стабільності.

Вітчизняний та міжнародний досвід свідчить про те, що ми вже маємо інструменти для подолання загрози епідемії. Насам­перед це профілактичні програми, спрямовані на зміну ризико­ваної поведінки молоді, осіб з уразливих груп. Доведена еконо­мічна ефективність таких профілактичних програм. Наприклад, вартість попередження одного випадку інфікування ВІЛ серед споживачів ін’єкційних наркотиків становить приблизно 1030 гри­вень. Вартість лікування одного хворого на ВІЛ орієнтовно, за даними ВООЗ, становить близько 7900 гривень на рік за міні­мальної закупівельної ціни препаратів.

Соціологічні дослідження, проведені в різних регіонах України, показали, що профілактичні програми серед споживачів наркотиків, працівників секс-бізнесу позитивно спрацьовують, допомагають цим людям змінити ризиковану поведінку на без­печну, уникнути зараження себе і своїх партнерів. Такі програми дають доступ особам з уразливих груп до інформації, медичних, соціальних та інших послуг. Вони залучають уражених та людей з  вразливих груп до суспільно активного життя, передусім до розробки та впровадження програм, поважаючи їх особистий досвід та стурбованість за долю інфікованих людей.

Маючи такий дієвий інструмент, як профілактичні програми, ми вже сьогодні повинні значно збільшити масштаби заходів, максимально розширити відповідь на епідемію, поки ще не запізно. Зменшити поширеність ВІЛ можна при охопленні профі­лактичними програмами більш як 60 відсотків представників уразливих груп, нині цей показник сягає 20 відсотків.

Наше суспільство виявилося твердошкірим до потреб людей з уразливих груп та тих, які живуть з ВІЛ/СНІДом. Їх бояться, від них відвертаються. Час змінити таке ставлення, оскільки осуд, страх, дискримінація — це теж фактори, що сприяють поширенню ВІЛ.

Цього року Україна отримала шанс зробити рішучий крок в наступі на епідемію, маю на увазі залучення додаткових ресурсів Глобального фонду та Світового банку для подолання епідемії в  Україні. Вперше ми розпочинаємо лікування не просто кількох десятків людей, а відразу 4 тисяч. Крок не тільки важливий,
а й відповідальний, оскільки Україна першою у Східній Європі взяла на себе сміливість здійснити таку програму. Для цього ми відпрацьовуємо національний план лікування, який передбачає лікування не саме по собі, а в комплексі з доглядом, підтрим-
кою хворих з боку соціальних працівників, волонтерів, людей з ВІЛ/СНІДом.

До суто медичної проблеми лікування хворих долучається компонент соціально-психологічної роботи, покладений на со­ціальні служби для молоді та громадськість. Виконання цього заходу покладено на мережу лікувально-профілактичних закладів, центрів профілактики СНІДу, які здійснюють профілактичні заходи та надають медичну допомогу хворим на ВІЛ-інфекцію, ведуть моніторинг за поширенням ВІЛ у регіоні. Сьогодні центри, а їх
в Україні 35, готуються до проведення сучасної терапії СНІДу, провадять навчання лікарів та медичних сестер. Представники громадських організацій також вчаться формувати у хворих прихильність до режиму антиретровірусної терапії, доглядати
за хворими та підтримувати їх у домашніх умовах.

Центри профілактики СНІДу стали осередками профі­лактичної роботи серед населення та медичної допомоги всім хворим на ВІЛ-інфекцію/СНІД. Проблема в тому, що на сьогодні їхня діяльність не завжди знаходить підтримку місцевої влади, частина з них не мають достатньої матеріально-технічної бази, а обладнання багатьох лабораторій застаріле. За кошти Глобаль­ного фонду та Світового банку планується зміцнити лабораторно-діагностичну базу, поновити застаріле обладнання, але це не зні­має відповідальності з місцевих адміністрацій за забезпечення лікувально-опортуністичних інфекцій, розширення кадрової струк­тури центрів за рахунок таких спеціалістів, як епідеміологи, соціологи, юристи, забезпечення діяльності “кабінетів довіри”, де можна пройти анонімне тестування та консультування.

Сьогодні в усьому світі визнано, що ефективним інстру­ментом у боротьбі з епідемією ВІЛ/СНІДу є моніторинг і оцінка як невід’ємна складова національної відповіді на епідемію. Тільки скоординована міжвідомча система моніторингу і оцінки спромож­на забезпечити найбільш ефективне та раціональне використання ресурсів. Система моніторингу й оцінки дозволяє оцінити, якою мірою програма профілактики здійснює вплив на епідемію в бік її подолання. Для України це нова справа, вона потребує уваги і   підтримки держави щодо створення певної інфраструктури та розвитку її потенціалу.

Шановні учасники парламентських слухань! З початком нового тисячоліття Україна взяла на себе низку зобов’язань, під­писавши в 2001 році Декларацію про відданість справі боротьбі з  ВІЛ/СНІДом, кожні два роки ми звітуємо перед Генеральною асамблеєю ООН про її виконання. Саме через єдину національну систему моніторингу та оцінки буде представлена відповідь України на епідемію за ключовими показниками, стандартизова­ними у світі. Над створенням такої системи ми вже нині працюємо.

На завершення я хотіла б підкреслити: сьогодні ми знаємо, що і як робити, і нарешті отримали достатньо ресурсів, тож час усім разом попрацювати на цій ниві.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Алло Михайлівно.

Слово має головний нарколог Міністерства охорони здоров’я України Анатолій Миколайович Вієвський. Підготуватися панові Дагласу Гарднеру. Будь ласка, 10 хвилин.

ВІЄВСЬКИЙ А.М., головний нарколог Міністерства охорони здоров’я України. Дякую. Шановний Адаме Івановичу! Шановний Дмитре Володимировичу! Шановні народні депутати і члени уряду! Шановні учасники парламентських слухань! У цій залі багато людей, з якими ми співпрацюємо з проблем подолання наркотичної, алкогольної залежності, ВІЛ/СНІДу протягом бага­тьох років. Тому, напевне, не потрібна велика кількість констата­цій, звичайних для наших фахових, і не тільки фахових, обговорень.

Разом з тим це перший подібний захід у моїй країні, і тому все-таки я вважаю, що конче потрібно зазначити: температура емоцій, тривога, наша зацікавленість, стурбованість проблемами наркотиків, ВІЛ/СНІДу, без сумніву, зростають. І це зростання абсолютно обґрунтоване, бо рахунок йде на тисячі смертей, на   сотні тисяч скалічених доль. І це підкреслює, безумовно, актуальність питання.

З іншого боку, мені хотілося б ці 10 хвилин використати виключно для кількох надзвичайно важливих з точки зору нашого фахового загалу констатацій.

У нас вже багато що робиться, погодьтеся, це не зовсім та неорана цілина, яка була ще певний час тому. Разом з тим нам багато чого бракує. Чого насамперед? Передовсім як фахівець я  погодився б із тим, що кажуть і наші іноземні колеги, і в нашому фаховому загалі, — нам помітно бракує часу, ми програємо час
по відношенню до проблем ВІЛ/СНІДу, наркоманії та алкоголізму. І підтверджень тому — маса, візьміть яку завгодно статистику,
це і є аргументація того, що часу нам бракує.

Де ж його взяти? Люди у світі, коли шукають вільний, додатковий час, починають переглядати, що ж вони роблять. Саме це зробила Організація Об’єднаних Націй вже двічі у сфері протидії наркотикам та алкоголізму, зокрема й на Генеральній асамблеї, між іншим, дуже непросто визначаючи сучасну позицію стосовно тих речей, про які ми сьогодні говоримо.

На сьогодні багато з того, що для нас поки що є звичним (на шкоду звичним) і в політичних підходах, і в практичних засобах, у світі вже відмерло. Світ підтримав інший, збалансо­ваний підхід. Наприклад, у сфері протидії наркотикам вплив на попит і вплив на пропозицію вважаються рівнозначущими, ми ж продовжуємо робити наш звичний акцент здебільше на незакон­ному обігу наркотичних речовин. Це тільки частина тих питань,
які, безумовно, треба вирішувати, це і є, якщо хочете, ключ до того, де ми починаємо програвати.

Перше і найголовніше — треба перенести акцент на профі­лактичні технології. Причому для мене тут ключове слово — “технології”. Не листівки які-небудь, не лекції, не залякати так, що психіатр буде потрібний, не це називається профілактичною роботою. Це збільшення, якщо хочете, загалу роботи без будь-якого сподівання на серйозний результат.

На щастя, Україна знаходиться не на острові і не у вакуумі, і  тут поступово зростає кількість позитивних прикладів реальних профілактичних програм. Нам треба їх підтримати. І тут ми впи­раємося, з одного боку, в нашу звичну ментальність. Тут знову виникає слово “час”, нам потрібен час для того, щоб ми зрозу­міли, усвідомили, переосмислили і так далі, і так далі...

З другого боку, якщо у нас немає серйозної, повноцінної, обґрунтованої, збалансованої політичної декларації, констатації, куди ж ми прямуємо, нам надзвичайно важко стимулювати ці процеси, наприклад на місцях, де й досі вагаються. Причому прикладів безліч, не хочеться гаяти час. Чи треба впроваджувати програму обміну шприців, чи не треба? Скільки можна вагатися? Ми вагалися стільки, що певною мірою вже проґавили час, а це один з найефективніших визнаних у світі способів профілактики ВІЛ/СНІД-епідемії.

Стосовно наркотичної галузі можу навести як приклад відсутність концепції, і я дуже вдячний міністрові і голові комітету, які сказали про це, це не дає можливості визначитися. Думаєте, немає ніякого практичного значення? Ні, має. Коли ми не так давно опитували батьків в одному з районів міста Києва стосовно того, чи запроваджувати протинаркотичне профілактичне навчан­ня, більш як 30 відсотків батьків сказали твердо: “Ні за яких умов! Я не хочу, щоб з моєю дитиною будь-хто будь-як говорив на наркотичні теми”. Про яку ж тоді профілактичну роботу у школі можна вести мову, навіть за наявності доброї волі Міністерства освіти чи дирекції школи, якщо 30 відсотків учнів будуть штучно вилучені з цієї роботи? Це й буде база для подальшого зростання вживання наркотичних речовин. І тут без політичних рішень на державному і достатньому місцевому рівнях не обійтися.

Стосовно моєї галузі, галузі лікування. Я вдячний поперед­нім промовцям, які позбавили мене необхідності підкреслювати це, але наше ставлення до лікування винятково як до медичних дій призвело до того, що ми практично не розвивали центри ресоціалізації наркозалежної молоді. І тут, шановні народні депу­тати і члени уряду, а в першу чергу представники обласних державних адміністрацій, зверніть, будь ласка, увагу на зусилля Держкомсім’ямолоді, адже самотужки державний комітет ніколи не справиться з тим, що є конче потрібним для нашого суспільства. Ми то полікуємо, а от куди людина повернеться? Без центрів ресоціалізації наркозалежної молоді, подібних струк­тур ніде у світі проблема не вирішується. У нас вони названі так, у світі інакше, але вони є конче потрібними.

І ще хочу сказати як лікар-нарколог. Я працюю в галузі, у якій приблизно 5,5 тисячі різних фахівців: лікарі, медичні сестри, психологи, соціальні працівники. На початку 1990-х років нарко­логія підпала під величезне скорочення, причому нічим абсолютно це не обґрунтовувалося. Проблеми зростали — наркологія скоро­тилася вдвічі, насилу вдалося передовсім зусиллями урядових структур зупинити цей процес, але тільки до цього року.

Сьогодні ми вже маємо інформацію про те, як у регіонах, де проблеми наркоманії стоять найгостріше, наприклад у Дніпро­петровській області, ведеться робота із скорочення наркологічних закладів. Все, ми досягли результатів, тепер можна в черговий раз забути про проблему і почати скорочення. Я просив би звернути увагу на ці речі. Адаме Івановичу, ми працювали з  комітетами, внесли деякі пропозиції і просили б їх підтримати в рекомендаціях парламентських слухань.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам, Анатолію Миколайовичу.

Слово для виступу надається координатору системи Організації Об’єднаних Націй в Україні панові Дагласу Гарднеру. Підготуватися панові Норберту Жустену.

 

ГАРДНЕР  ДАГЛАС, координатор системи Організації Об’єднаних Націй в Україні. Шановний пане Мартинюк! Шановні народні депутати України! Пані та панове! Я хочу поговорити
з вами про одну найбільш вирішальну складову у справі боротьби з ВІЛ/СНІДом — лідерство. Три року тому на спеціальній сесії Генеральної асамблеї з питань ВІЛ/СНІДу світ погодився
з тим, що подолання цього вірусу потребує наполегливого лідер­ства, поєднання власної відданості та конкретних дій, а також масштабу цього лідерства, що охоплює всі рівні суспільства.

Звертаюся до вас, шановні народні депутати, стосовно трьох позицій, де ваше лідерство може сприяти зупиненню епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні.

Перше. Відчиніть двері для залучення нових партнерів
з метою організації справді загальнонаціонального реагування. Молодіжні організації, релігійні групи, жіночі асоціації та інші — всі вони мають брати участь у реагуванні на ВІЛ/СНІД, бути задіяні у профілактичній роботі.

Тут є кілька можливостей. Асоціація роботодавців та профе­сійні спілки є ключовими партнерами в організації реагування на  робочому місці. Робоче місце може стати основним джерелом точної інформації, місцем реалізації програм профілактики та втілення політики недискримінації.

Недержавні організації є відданими партнерами та союзни­ками, проте потрібні законодавча база і нові ефективні адміністра­тивні процедури для того, щоб державні органи могли укладати контракти з такими організаціями на надання послуг у сфері профілактики та догляду за хворими.

Державні органи можуть виконувати розширені функції стосовно вразливих груп і тих груп населення, яких важко досягти. Ваше лідерство в цих моментах потрібне для нала­годження нових шляхів партнерства з метою ефективного загальнонаціонального реагування.

Друга думка, якою я хочу поділитися з вами. Є справедлива теза, яку ви, напевно, вже чули: боріться з вірусом, а не з людь­ми. Ми не можемо захистити себе шляхом зведення бар’єрів між  неінфікованими та інфікованими. У сучасному світі зі СНІДом не  існують “вони” і “ми”, ми всі живемо разом. Дискримінацію можна подолати тільки через ведення відкритого, інтенсивного та  обґрунтованого роз’яснення на загальнонаціональному рівні. Треба сконцентрувати зусилля на забезпеченні прав усіх громадян, включно з тими, хто живе з ВІЛ/СНІДом, як у законо­давстві, так і в щоденній практиці.

Успішні акції протидії ВІЛ/СНІДу мають доповнюватися відповідним правовим середовищем, а також конкретними меха­нізмами забезпечення прав, наприклад через розширення діяль­ності уповноваженого Верховної Ради з прав людини.

Подібним чином, поряд з таким поліпшеним правовим середовищем, потрібне ваше лідерство у сфері організації догля­ду за хворими, особливо в розширенні охоплення антиретро­вірусною терапією, що продовжує життя. Йдеться не лише про  надання життєдайних ліків, а й про взаємодію Міністерства охорони здоров’я, організацій, що надають такі послуги, та гро­мад. Нова ініціатива ВООЗ та ЮНЕЙДС під назвою “Три на п’ять” — 3 мільйони до 2005 року — якраз стосується розширення доступу до антиретровірусних препаратів.

Вельмишановні народні депутати! Потрібне ваше лідерство, щоб припинити замовчування цих проблем та допомогти україн­ським громадянам жити з розумінням ВІЛ/СНІДу, а також ваша підтримка під час зустрічей з виборцями та законодавчі рішення з цих питань, які є вирішальним чинником. Давайте спільно боро­тися з вірусом і підтримувати людей, які з ним живуть.

Третя думка. Захищайте майбутнє через захист дітей та молоді. Серед перших успіхів України у боротьбі з ВІЛ/СНІДом можна назвати Національну програму профілактики передачі ВІЛ від матері до дитини, про яку говорив пан міністр Підаєв. Завдяки їй вдалося зменшити рівень передачі з 27 до 10 відсотків. Це зра­зок відданої праці, успішного партнерства і мобілізації ресурсів. Потрібна також підтримка тих дітей, які вже інфіковані вірусом.

Ще один момент стосовно молоді. Школа має відігравати вирішальну роль у формуванні здорового способу життя молоді, особливо зважаючи на те, що це безпосередньо стосується основного чинника поширення — ін’єкційного споживання нарко­тиків. Широкомасштабні можливості системи освіти ще не повністю задіяні в реагуванні на ВІЛ.

Якщо коротко, я звертаюся до вас, громадські й політичні діячі України, з такими трьома пропозиціями: відчиніть двері для партнерства; боріться з вірусом, а не з людьми; фокусуйте увагу на дітях та молоді. Система агенцій ООН в Україні готова
пліч-о-пліч працювати з вами, з усіма партнерами у сферах профілактики ВІЛ/СНІДу, догляду за хворими з метою становлен­ня народу України як здорової, квітучої нації.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово для виступу надається керівникові Представництва Європейської комісії в Україні панові послу Норберту Жустену. Підготуватися панові Кристоферові Краулі.

 

НОРБЕРТ  ЖУСТЕН, керівник Представництва Європейської комісії в Україні. Шановний пане головуючий! Шановні народні депутати! Шановні колеги і гості! Для мене велика честь бути сьогодні тут і мати можливість виступити з промовою перед українським парламентом — найвищим представницьким органом влади. Хотів би привітати ваше рішення про проведення парла­ментських слухань з приводу одного з найбільших викликів, що  сьогодні постав перед людством, — епідемії СНІДу, а також щодо її соціально-економічного впливу на населення України.

Попередні промовці вже згадували про символічне значення проведення таких слухань саме 1 грудня, у Всесвітній день боротьби із СНІДом. Цей день є особливим для нас усіх, це день підтримки 40 мільйонів людей в усьому світі, які живуть із захво­рюванням на ВІЛ/СНІД. Це день для того, щоб зрозуміти, що кожні 10 секунд від СНІДу помирає одна людина. Це день для того, щоб усвідомити те упереджене ставлення, з яким стика­ються люди, які живуть із діагнозом ВІЛ/СНІД. Це день для зміни нашого ставлення, підвищення рівня порозуміння і боротьби з дискримінацією.

Епідемія СНІДу заслуговує на всіляку увагу з нашого
і з вашого боку. Занадто багато життів втрачено через СНІД, епідемія спричиняє багато страждань, призводить до дестабілі­зації цілих суспільств і зводить нанівець десятиліття зусиль щодо розвитку. Як ви знаєте, ці події не оминули Україну. Україна перебуває на передовій епідемії СНІДу в Європі, найвищі у світі темпи поширення ВІЛ — в Україні.

Дозвольте привернути вашу увагу до результатів нещодавніх досліджень, що проводилися спільно українськими і міжнарод­ними експертами, які розкривають факти поширення ВІЛ в Україні, а також економічні та соціальні наслідки епідемії. Дані про резуль­тати цих досліджень українською і російською мовами будуть передані вам по закінченню слухань. Дослідження, що проводи­лися спільно з Британською радою і Департаментом міжнарод­ного розвитку (DFID), представляють два протилежні, так званий оптимістичний і песимістичний, сценарії розвитку ситуації в Україні.

За оптимістичним сценарієм, кількість ВІЛ-позитивних осіб в Україні до 2010 року перевищить півмільйона, а кількість леталь­них випадків внаслідок СНІДу досягне 43 тисячі 400. Відповідно до песимістичного сценарію кількість ВІЛ-інфікованих осіб в Україні становитиме 1 мільйон 440 тисяч, а рівень смертності від СНІДу сягне 89 тисяч 200 осіб за той же період. Окрім того, середня тривалість життя знизиться до 66 років, і майже половину щоріч­ного бюджету Міністерство охорони здоров’я буде змушене витрачати на вирішення питань, прямо чи опосередковано пов’я­заних з епідемією СНІДу. Ці дані шокують, особливо враховуючи побоювання, що песимістичний сценарій може виявитися правильним.

Проте битву ще не програно. Як зазначає більшість міжнародних експертів, Україна ще й досі має шанси поборотися з епідемією і не допустити реалізації найгіршого сценарію.
Це потребує масованих, конкретних і зосереджених заходів, які необхідно вжити негайно, на всіх рівнях суспільства.

Європейський Союз приділяє значну увагу питанням ВІЛ/СНІДу в Україні. За останні три роки ми спільно з нашими колегами із USAІD надавали підтримку великій програмі боротьби з поширенням ВІЛ/СНІДу, а також щодо підвищення рівня обізна­ності української молоді про ВІЛ/СНІД. Ця програма дала дуже заохочуючі результати, і ми готові до продовження наших зусиль. Європейський Союз вже виділив 2 мільйони євро для спільної з  Міністерством освіти і науки реалізації проекту, метою якого є забезпечення дітей та підлітків в українських школах необхідними знаннями та навичками, які допоможуть їм захиститися від зара­ження на ВІЛ. Ми також плануємо реалізацію значних програм на  загальну суму більш як 5 мільйонів євро спільно з Державними комітетом у справах сім’ї та молоді, а також Міністерством оборони.

Мені дуже приємно сьогодні визнати, що уряд України протягом останніх років демонструє значну рішучість у питаннях, пов’язаних з епідемією. У 2001 році створення урядової комісії з   питань боротьби з ВІЛ/СНІДом стало найбільшою віхою у  боротьбі з поширенням епідемії в Україні. Ваш Президент пан Леонід Кучма оголосив 2002 рік Роком боротьбі зі СНІДом в Україні.

Сьогодні я маю можливість відверто говорити з вами на цю тему і хотів би запропонувати три головних напрями для реалізації заходів у цій сфері.

Перше. Грант, виділений Україні Глобальним фондом з   боротьби зі СНІДом, туберкульозом і малярією, є одним з  найбільших грантів і був першим із виділених Східній Європи. Як наслідок — світ спостерігає за розвитком ситуації. Оскільки Європейська комісія і країни — члени ЄС є найбільшими доно­рами Глобального фонду, ми хотіли б бачити успішні результати. Для контролю за реалізацією проекту створено механізм коорди­нації заходів в Україні, але він потребує підсилення і допомоги з боку парламенту для виконання поставлених завдань.

Найбільш важливим питанням, що наразі стосується проекту Глобального фонду, є звільнення від оподаткування, що загрожує зривом проекту і може зіпсувати міжнародний імідж України.
На сьогодні Україна залишається єдиною країною в регіоні, що не звільнила грант Глобального фонду від оподаткування.

Друге. Хоча грант Глобального фонду є значним за розмі­ром, цих коштів недостатньо для адекватного вирішення проблем ВІЛ/СНІДу, і Україні необхідно мобілізувати значні ресурси, вклю­чаючи бюджетні, на всіх адміністративних рівнях. Нещодавно Верховна Рада ратифікувала позику Світового банку у 63 мільйони доларів США для запобігання та контролю за поширенням ВІЛ/СНІДу і туберкульозу в Україні. Ми вітаємо вас з нагоди затвердження такої потрібної позики.

Третє. Всім відомо, що ВІЛ/СНІД не може розглядатися як суто медична проблема, це епідемія, що має медичні, соціальні, економічні і, що найважливіше, гуманітарні аспекти. Для успішної реалізації широкомасштабних програм із запобігання поширенню хвороби треба залучити до цієї роботи всі сектори суспільства. Необхідно посилити законодавчі норми, що діють у цій сфері, з тим щоб забезпечити багатосторонню співпрацю та залучати до партнерства громадські організації і приватний сектор.

Я від щирого серця сподіваюся, що боротьба з ВІЛ/СНІДом в Україні буде успішною, і це стане значним внеском у пере­творення країни, розташованої в самому центрі Європи, у країну добробуту. Як сказав Віктор Гюго, “немає нічого потужнішого за  ідею, час якої настав”. Ми переконані в тому, що для України настав такий час, час для того, щоб втілити на практиці досвід, якого набуло людство протягом останніх двох десятиліть ціною мільйонів людських життів. Європейський Союз готовий допо­могти Україні у здійсненні цих зусиль.

Дякую вам (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово для виступу надається директору Регіональної місії Агентства США з міжнародного розвитку в Україні, Білорусі та Молдові панові Крістоферу Краулі. Підготуватися Богатирьовій.

 

КРАУЛІ  КРІСТОФЕР, директор Регіональної місії Агентства США з міжнародного розвитку в Україні, Білорусі та Молдові. Дякую. Шановний пане головуючий! Високоповажні народні депутати! Пані та панове! Я сьогодні вранці, як звичайно, увімкнув телевізор, щоб подивитися новини. І сьогодні у програмі CNN в  центр уваги було поставлено питання поширення ВІЛ/СНІДу в  Африці та Азії, як майже щороку, коли я бачив ці звіти у Всесвітній день боротьби зі СНІДом.

Україна — не Африка, Україна — не Азія, поки що ні, в тому, що стосується поширення ВІЛ/СНІДу. Досі головна увага світової громади спрямована на Африку й Азію, і світові ресурси також скеровувалися в інші частини світу. Однак нещодавно завдяки дослідженням, про які вже говорили, ми побачили певні зміни. Здається, увага починає привертатися до тих країн, де ми все ще маємо добру можливість зупинити розвиток епідемії. Саме цим прагненням зумовлений грант Глобального фонду.

Україна є одним із найбільших реципієнтів, і Агентство США з міжнародного розвитку, яке також фінансує програми боротьби з ВІЛ/СНІДом, має намір посилити фінансування. Фонд народо­населення ООН, наприклад, зміг домогтися збільшення ресурсів для боротьби з ВІЛ/СНІДом, з проблемами, зумовленими цим захворюванням, в Україні. І про це я хотів би вам дещо розповісти сьогодні.

Як пан Жустен вже згадував, протягом останніх років ми  дуже тісно співпрацюємо з Європейським Союзом у питаннях, які  вважаємо першорядними для боротьби зі СНІДом в Україні. Агентство США з міжнародного розвитку вже визначило Україну  як найбільш важливу країну для якомога більшого надання ресурсів з тим, щоб розвинути потенціал для боротьби з ВІЛ/СНІДом.

Завдяки цьому ми починаємо реалізацію в Україні нового п’ятирічного плану, який ґрунтуватиметься на передовому світо­вому досвіді, більше уваги буде приділятися допомозі хворим, профілактиці та поширенню інформації серед груп з найвищим ступенем ризику. Це означатиме скорочення передачі хвороби від матері до дитини, розширення мережі центрів соціальної допо­моги, посилення діяльності центрів моніторингу і оцінки. Також треба подолати негативне ставлення в суспільстві до громадян, у  тому числі дітей, уражених СНІДом, захистити права тих, хто захворів на ВІЛ/СНІД.

Наша агенція виступає за посилення плідного співробіт­ництва. Ми вітаємо парламент з ратифікацією угоди про позику Світового банку на ці цілі. Ми також дуже велику підтримку надаємо Глобальному фонду, і це допомагає розвитку та впро­вадженню системи оцінки і моніторингу. Ми співпрацюємо з уря­довими організаціями, надаємо їм технічну допомогу, зокрема Міністерству охорони здоров’я в закупівлі антиретровірусних препаратів.

Однак ще багато потрібно зробити. Я хочу підтримати пана  Жустена і закликати парламент ухвалити рішення про звіль­нення гранту Глобального фонду від оподаткування. Ми вважаємо, що без звільнення від оподаткування ніяке подальше фінан­сування неможливе. І також хочу закликати парламент, врахо­вуючи світову практику, забезпечити найефективніше використан­ня цих ресурсів. Давайте сьогодні проаналізуємо наші досягнення і виклики, які стоять перед майбутнім. Ми вважаємо, що сконцентровані зусилля з нашого боку допоможуть зупинити епідемію ВІЛ/СНІДу в Україні.

Дуже дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Шановні колеги, ми заслухали доповіді і співдоповіді, виступи представників поважних між­народних організацій, які надають допомогу нашій державі у  розв’язанні проблем наркоманії, алкоголізму та ВІЛ/СНІДу. Зараз переходимо до обговорення інформації, яку ми почули, висловлення пропозицій, думок, порад, що треба зробити для боротьби з цим лихом.

Оскільки під час виступів зарубіжних гостей я спокійно дивився на порушення ними регламенту, своїх рідних попе­реджаю, що подібного я не допускатиму. Регламент — 5 хвилин.

Слово має народний депутат Богатирьова. Будь ласка. Підготуватися Довженко.

 

БОГАТИРЬОВА Р.В., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства (виборчий округ №41, Донецька область). Шановні учасники парламентських слухань! Сьогодні чи не вперше відбу­ваються парламентські слухання, присвячені соціально-еконо­мічним проблемам ВІЛ/СНІДу, наркоманії та алкоголізму. Тема­тика порядку денного кореспондується з тим комплексом проблем, які вже не раз обговорювалися у Верховній Раді під час парламентських слухань з інших питань.

Хочу наголосити, що існує ціла низка нарікань з боку експертів, представників громадських організацій стосовно того, що ухвалені українським парламентом рекомендації здебільшого так і залишаються на папері. Це можна досить легко пояснити традиційним браком ресурсів, необхідних для розв’язання відповідних проблем, насамперед ресурсів фінансових, проте вважаю, що парламент мав би сконцентрувати свою увагу
і на механізмах забезпечення реалізації прийнятих рішень.

Проблеми поширення ВІЛ-інфекції, СНІДу та наркоманії цілком конкретно і безпосередньо пов’язані з національною безпекою країни. Сьогодні у світі розуміють, що проблема ВІЛ/СНІДу є не просто вузьким питанням сфери охорони здоров’я, це питання розвитку, прогресу та безпеки кожної держави. Наші сьогоднішні слухання також є демонстрацією того, що парламент усвідомлює цю складну проблему і намагається шукати шляхи її розв’язання. Від нас з вами залежить, наскільки цей процес буде адекватним.

Не секрет, що одна з основних причин високих показників захворюваності на туберкульоз, враження на ВІЛ/СНІД криється у  складній соціально-економічній ситуації, бідності населення. І  незважаючи на те, що згідно з офіційними даними Міністерства праці та соціальної політики у поточному 2003 році за всіма показ­никами бідності спостерігається стабільна позитивна тенденція, кількість бідних родин все ще залишається надто значною, щоб вести мову про якісний перелом ситуації на краще.

Впевнена, що присутні в цій залі чітко розуміють, що проблеми ВІЛ-інфекції на сьогодні є проблемами не лише 58 тисяч ВІЛ-інфікованих та близько 5 тисяч дорослих і дітей, хворих на СНІД, згідно з офіційною статистикою МОЗ, або навіть близько 500 тисяч людей, реально уражених ВІЛ-інфекцією, за даними міжнародних експертів, це майже 1 відсоток населення України. За кожною цифрою офіційної статистики стоять реальні люди з їх смертельним болем та родини, які страждають.
І ми не повинні залишатися байдужими до їхньої долі.

В Україні динамічно зростає кількість уражених, а лікування у 2002 році отримали лише 35 осіб. У 2003 році ситуація в цьому плані поліпшилася досить умовно. Так, за кошти Державного бюджету з початку 2003 року отримали антиретровірусну терапію 65 хворих на СНІД, тоді як хворобу діагностовано у більш як 5 тисяч дорослих та дітей. У МОЗ існують плани до кінця 2003 року охопити антиретровірусною терапією 2 тисячі осіб,
а в подальшому їх кількість збільшиться до 4 тисяч за кошти гранту Глобального фонду.

Водночас складно сказати, наскільки кардинально це вирі­шить проблеми, які з’являться вже в недалекому майбутньому, адже донорські кошти рано чи пізно закінчаться. Нам уже сьогодні треба вирішити, що корисніше для країни: весь час купувати відповідні ліки за кордоном чи налагоджувати власне вироб­ництво, можливо, за допомогою партнерів з-за кордону, вивчаючи досвід інших країн у цій галузі. Важливо дивитися на кілька кроків уперед, розв’язуючи існуючі проблеми насамперед на користь уражених. Варто звернути увагу на повчальний досвід Бразилії, яка взяла курс на виробництво антиретровірусних препаратів на  власній території, і за цей період вартість лікування там зменшилася в 4 рази.

Разом з тим комплексний догляд за особами, що живуть з  ВІЛ/СНІДом, у світі включає цілу низку заходів, крім доступу до антиретровірусних препаратів. Серед них — існування закладів добровільного консультування та тестування, психологічна допо­мога інфікованим, профілактика та лікування туберкульозу, профі­лактика та лікування ВІЛ-асоціативних захворювань. Особливе місце займають також заходи, пов’язані з соціальною, духовною та психологічною підтримкою ВІЛ-інфікованих.

Шановні учасники парламентських слухань! Проблема ВІЛ/СНІДу стосується всіх і кожного, і чим раніше суспільство та влада це усвідомлять, тим краще, тим ефективніше ми зможе­мо розв’язувати проблеми, спричинені поширенням ВІЛ/СНІДу та наркоманії. Йдеться про профілактику, лікування та психоло­гічну реабілітацію хворих і уражених. У суспільстві циркулюють різноманітні міфи щодо ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД, що  саме може розглядатися як серйозна проблема, адже відбу­вається фактичне вилучення українських громадян із суспільного життя.

Шановне товариство! Я усвідомлюю, що кожен з вас має свій погляд на дану проблему та шляхи її розв’язання. Певна частина чиновників досить скептично дивиться на можливість розв’язання, мінімізації вищеозначених проблем, популярним аргументом є нестача ресурсів, насамперед фінансових. Проте реальний досвід демонструє, що в окремих випадках перепони створюємо ми самі.

Я доходжу таких невтішних висновків у зв’язку з підпи­санням Угоди про програмний грант між Глобальним фондом боротьби із СНІДом, туберкульозом і малярією та Міністерством охорони здоров’я як основним реципієнтом, зокрема в частині розв’язання питань оподаткування. Адже якщо Україна зараз не   виконає узгоджених умов проекту, необхідних ресурсів на  виправлення ситуації з боку міжнародних організацій вона не  отримає. А це, нагадую, 92 мільйони доларів, які сприятимуть зупиненню інфекції, лікуванню і збереженню життя кількох тисяч громадян країни.

Шановні колеги! Вважаю, що ми повинні вирішувати стратегічні завдання за принципом “крок за кроком”. Розуміючи брак часу, я хочу запропонувати парламенту створити комісію зі  спеціальним статусом, яка могла б контролювати та законо­давчо забезпечувати вирішення цих проблем. Сподіваюся, що ми не марно сьогодні витратили час і разом будемо долати проблему.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Валентина Іванівна Довженко, голова Держав­ного комітету України у справах сім’ї та молоді. Підготуватися Бойку.

 

ДОВЖЕНКО В.І., голова Державного комітету України у  справах сім’ї та молоді. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати, учасники парламентських слухань! Стояти осторонь проблем поширення алкоголізму, наркоманії, ВІЛ/
СНІДу — це значить нищити майбутнє українців та України.
Ми зобов’язані вжити заходів для запобігання поширенню цих негативних проявів з використанням всіх відомих та апробованих іншими державами форм і методів роботи, а також допомогти реабілітуватися тим, хто вже має ці недуги.

На думку науковців, доцільно не лише розробити національну систему показників щодо поширення наркоманії та ВІЛ/СНІДу, а й створити базу даних кращого досвіду, існуючих методик та технологій. Це дасть можливість визначити правильні шляхи у здійсненні подальшої профілактики та реабілітаційної роботи з широким залученням громадськості. Ці питання, поряд з іншими, буде вирішувати нещодавно створений згідно з поста­новою уряду Всеукраїнський інформаційно-ресурсний центр.

Як вам відомо, ВІЛ-інфекція концентрується в окремих групах населення. Серед них — жінки, залучені до комерційного сексу, та споживачі ін’єкційних наркотиків. За останні два роки кількість споживачів наркотичних засобів та психотропних речовин подвоїлася, до того ж вік наркозалежних має тенденцію до омолодження. Зокрема, за останнє п’ятиріччя кількість непрацю­ючої молоді, яка споживає наркотики, збільшилася втричі, серед них жінок та неповнолітніх — вдвічі. Поглиблення цих явищ стано­вить загрозу внутрішній безпеці країни, зокрема демографічній, оскільки середній вік уражених на наркоманію не перевищує 26 років, тобто це найактивніший репродуктивний вік.

Державний комітет у справах сім’ї та молоді зосереджує свою роботу на формуванні в молодого покоління здорового способу життя, безпечної поведінки та системи високих життєвих цінностей. На це спрямовують свою діяльність, зокрема, центри соціальних служб для молоді, кризові, соціально-реабілітаційні, соціально-профілактичні установи державного комітету, яких на  сьогодні в Україні налічується близько тисячі. Тільки за дев’ять місяців цього року до центрів за допомогою звернулися більш як 2 мільйони молодих людей. Значно зросла кількість молодих людей, які звертаються, щоб отримати інформацію про ВІЛ/СНІД та наркоманію, дуже багато тих, хто хоче стати на шлях здорового способу життя і позбутися негативних звичок. Позитивно зарекомендувала себе діяльність 29 центрів соціальної роботи “Довіра”, які працюють із ін’єкційними наркоманами.

Партнерами держкомітету в профілактиці наркоманії, алкоголізму, ВІЛ/СНІДу стали міжнародні організації, за що
ми їм надзвичайно вдячні, громадські організації, різноманітні фонди, що працюють в Україні. Представництво ООН в Україні
(тут присутній пан Гарднер) сприяє реалізації спільних проектів: з   Фондом народонаселення — щодо розбудови інтегрованої мережі послуг з репродуктивного та статевого здоров’я, з  ЮНІСЕФ — щодо профілактики ВІЛ-інфекції серед підлітків та молоді в Південному регіоні та з профілактики ВІЛ/СНІДу серед молодих людей, які вживають наркотики ін’єкційним шляхом.

До речі, за підтримки ЮНІСЕФ до кінця цього року буде відкрито два центри ресоціалізації наркозалежної молоді “Твоя перемога” в Житомирській та Донецькій областях. Ці центри створюються в регіонах структурними підрозділами Державного комітету у справах сім’ї та молоді спільно із зацікавленими громадськими організаціями за підтримки міжнародних, на сьогодні їх діє вже більш як 70. Тому ми надзвичайно високо цінуємо допомогу Європейської комісії (тут присутній пан Жустен) у   створенні таких центрів та в налагодженні системи праце­влаштування ВІЛ-інфікованих молодих людей через молодіжні центри праці.

Неоціненний вплив на формування іміджу здорового способу життя, попередження негативних проявів у молодіжному середовищі мають мистецькі та спортивні заходи. Цього року спільно з громадською організацією “Креативний фонд імені Булгакова” ми провели Всеукраїнську акцію “Мистецтво проти наркоманії та СНІДу”, яку підготували за участю Театру на  Подолі, Британської ради в Україні, Українського освітнього центру реформ. У ній взяли участь десятки тисяч молодих людей. Основним заходом цієї акції був показ вистави “Склади слово «вічність»” за Булгаковим. Це намагання не лише надати інфор­мацію про небезпеку на ім’я “СНІД” та “наркоманія”, а й спроба засобами театрального мистецтва сформувати у глядачів усвідом­лення того, що здоров’я — це найцінніший дар, за збереження якого кожен відповідає передусім особисто.

Одним із соціально-економічних наслідків поширення ВІЛ/СНІДу, наркоманії та алкоголізму залишається сирітство. Все  більше ВІЛ-інфікованих матерів залишають новонароджених дітей у пологових будинках, вважаючи їх безнадійно хворими, про це говорила пані Щербинська. Держкомітет спільно з представ­ництвом благодійної організації ВІЛ-інфікованих дітей “Надія” за  підтримки Дитячого фонду ООН, ЮНЕЙДС реалізує в Херсоні перший проект щодо запобігання ранньому соціальному сиріт­ству, а саме створює центр матері і дитини. Ми також розробля­ємо програму соціального супроводу сімей, де є ВІЛ-інфіковані, та програму влаштування ВІЛ-інфікованих дітей-сиріт до дитячих будинків сімейного типу і прийомних сімей.

Для активізації впровадження соціальної реклами щодо формування здорового способу життя цього року ми провели конкурс на кращу соціальну рекламу. Минулого тижня ми демон­стрували цю виставку у Верховній Раді і зараз укладаємо угоди із  засобами масової інформації на її розміщення.

Також ми надзвичайно активно почали працювати над підвищенням кваліфікації соціальних працівників, психологів для роботи з дітьми і молоддю, які схильні до асоціальної поведінки. На нашу думку, необхідно запровадити щорічні медичні профогляди і тестування стану здоров’я організованих категорій молоді.

Наостанок хочу відзначити, що сьогодні на часі і вкрай необхідно сприяти втіленню у суспільну свідомість переваг здоро­вого способу життя, формуванню національного культу соціально активної, фізично здорової та духовно багатої особистості. А  можливо це зробити лише за умови, що об’єднаємо зусилля державної влади, органів місцевого самоврядування, громадсько­сті та міжнародних інституцій.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Юрій Анатолійович Бойко, народний депутат України. Підготуватися Медведєву.

 

БОЙКО Ю.А., член Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації (виборчий округ №97, Київська область). Шановний Адаме Івановичу! Шановні учасники парламентських слухань! Два тижні тому країна відзначала одну з  найтрагічніших дат своєї історії — чергову річницю голодомору, геноциду проти українського народу. Думаю, що організатори жалобної акції на Михайлівській площі в Києві не сподівалися, що  сюди прийде стільки молоді. На відміну від антиукраїнського шоу в Донецьку, її ніхто не споював горілкою. Цю прекрасну юнь покликала на майдан генетична пам’ять, бажання знати свою історію не з програми якоїсь партії чи з підручника, а з самого життя. Особливо символічно виглядала весільна пара з нарече­ною у білій фаті, котра у найщасливіший день свого життя прийшла запалити свічку пам’яті про безвинні жертви нашого народу.

Сьогодні маємо дуже розшароване суспільство, протилежні погляди на мораль, політику, совість, сенс життя. У нас багато говорять про нестачу стадіонів, тренажерних залів, клубів для молоді, і це справедливо. Проте чомусь ніхто не скаржиться на  брак казино, стриптиз-барів, ресторанів, секс-шопів. Сьогодні у нас мало істинних вихователів молоді, зате з надлишком — продавців наркотиків, підробного алкоголю, від якого гинуть люди.

Як священик у рамках нинішньої теми буду говорити про стан духовності, адже ця трагедія є результатом відсутності моралі, ми пожинаємо наслідки атеїстичної ідеології. У духовному суспільстві існує заборона цих явищ, у християнстві чесноти Новим Заповітом підносять людину до усвідомлення потреби розумової, духовної та фізичної досконалості. Саме тому у форму­ванні здорового суспільства велика роль належить церкві.

Багато монастирів та церковних громад різних конфесій добровільно взяли на себе обов’язок духовної і психологічної опіки над важко хворими, від яких відвертається суспільство, а іноді й родина. Активно допомагає молодь і в діяльності добро­чинних місійних організацій, братств, патріотичного вишколу підростаючого покоління. Як приклад можу назвати багато парафій Броварського та Баришевського районів свого виборчого округу. Важко переоцінити роль священиків, які працюють у лікарнях та відділеннях для алкоголіків і ВІЛ-інфікованих.

Наша держава все більше повертає до віри, насильно забраної в народу більшовицькою системою. Дорога ця непроста, адже ще й нині шкільні та вузівські підручники стверджують, що людина походить від мавпи. Чого ж нам дивуватися нинішньому хаосу, який зчиняють ті, хто вважає себе нащадками мавпи?
Наша досконалість або протилежна їй характеристика якраз і   формується, і вимірюється способом життя. Одна частина молоді широко використовує блага цивілізації, опановує закони організації економіки, бізнесу, комп’ютерні технології, вивчає іноземні мови і здобуває славу Україні. Друга частина обирає наркотики, алкоголь, грабіж, деградацію особистості.

Нинішня політика держави у сфері засобів масової інформації, інституцій розваг, де панують бойовики, порнографія, стриптиз, телешоу з обіцянками миттєвого збагачення, якраз і підштовхує незміцнілі душі до другого шляху. Якби у нас не пану­вав дух наживи будь-яким способом, то не було б і цього ганеб­ного явища — торгівлі наркотиками навіть у школах та вузах, не  було б тяжкого гріха і швидкої невідворотної кари — нарко­залежності та СНІДу.

Хочу запитати бізнесменів на людському горі і тих, хто потурає їм: чи бачили ви наслідки своєї діяльності у будинках для  неповноцінних дітей? Чи дивилися ви в очі матерів, діти яких вживають наркотики? Не миритися з цим другим згубним шляхом повинні всі ми, а особливо молодь. Нашим культуртрегерам, шоу­менам потрібно докорінно змінити стиль і зміст роботи з молодіж­ною аудиторією, замість тотальної вестернізації та культу несмаку пропагувати високі зразки культури.

У час повсюдного безмежного розгулу статевої розпусти, сексу фахівці-медики, вихователі, відповідні служби та священики мають приділяти більше уваги вихованню статевої культури, нести знання про ті недуги, яких завдає розбещеність, а не бити руками об поли, коли заразні хвороби охоплюють тисячі. Всім нам потріб­но виконувати та доносити до людей Європейську хартію з алко­голю, особливо в частині профілактики.

До цих та інших проблем, на мою думку, вже конкретно підключилася Верховна Рада. Зокрема Комітет з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства і Комітет з питань свободи слова та інформації внесли в законодавче поле норму про обме­ження реклами та популяризації алкогольних напоїв, тютюнових виробів, розробляють законопроекти щодо захисту суспільної моралі.

Шановне товариство, тільки вірою можна відродити Україну! Нині християнський світ вступив у час Різдвяного посту, це — час роздумів, стримання від негідних вчинків, очищення душі, це час на підготовку до того, щоб у кінці цих добровільних випробувань радісно зустріти Віфлеємську зірку, що провістила про прихід у світ Спасителя. Нехай же ця зоря засяє над нещасними і неміч­ними, котрі оступилися. Нехай вона сяє над нашою Україною!

Дякую (Оплески).

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Андрій Медведєв, посол доброї волі з питань ВІЛ/СНІДу представництва ООН в Україні. Підготуватися Кармазіну.

 

МЕДВЕДЄВ  АНДРІЙ, посол доброї волі з питань ВІЛ/СНІДу представництва ООН в Україні. Шановні пані і панове! Шановні народні депутати! Хочу звернутися до вас із закликом боротьби зі СНІДом — хворобою, що забрала життя вже більш як 20 мільйонів людей в усьому світі. Думаю, немає необхідності нагадувати, що  всі ми, незалежно від соціального статусу, маємо долучитися до цієї боротьби.

Весь світ вступив у боротьбу, оголосив війну СНІДу,
і нам надається унікальна можливість взяти участь у цій боротьбі, подолати епідемію. На сьогодні, за неофіційними даними,
в Україні від 1,5 до 2 відсотків населення ВІЛ-інфіковані, і най­страшніше те, що це переважно молоді люди віком до 30 років, це наше майбутнє. Як ми можемо бути впевненими в завтрашньому майбутньому, у здоров’ї нашої нації? Я вважаю, що без глобаль­ної протидії ВІЛ/СНІДу ми не можемо мати впевненості в завтрашньому дні.

Хочу нагадати, що, вживаючи заходів для подолання СНІДу, ми зможемо виробити формулу боротьби і з іншими хворобами, які забирають мільйони життів, — туберкульоз, алкоголізм тощо. Ми також зможемо створити сприятливий інвестиційний клімат, тому що інвестиції, особливо західні, не завадять нам у цій справі. Ми маємо докласти зусиль на різних рівнях, реалізовуючи цю кампанію, щоб жити у здоровому цивілізованому суспільстві,
щоб ми могли пишатися тим, що ми — громадяни України.

Хочу ще раз всіх вас закликати стати на боротьбу зі СНІДом і довести світовому співтовариству, що наша країна може ефективно боротися і зі СНІДом, і з іншими епідеміями.

Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово надається Юрію Анатолійовичу Кармазіну. Підготува­тися Огнев’юку.

 

КАРМАЗІН Ю.А., голова підкомітету Комітету Верховної Ради   України з питань правової політики (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Партія захисників Вітчизни, блок Віктора Ющенка
“Наша Україна”. Шановні учасники парламентських слухань! Шановний народе України! Те, що я почув від представників уряду, свідчить про повну капітуляцію уряду України перед проблемами СНІДу, алкоголю та наркоманії. Начебто всі за боротьбу, проте хочу нагадати, що за останні роки можливості наркологічних служб значно скорочені. Державний бюджет на   наступний рік — це бюджет вимирання України, в якому вкрадено від 7 до 10 мільярдів доларів.

Шановні представники міжнародних організацій, я вам щиро дякую, але ви просто не знаєте, що наших власних коштів вистачить на боротьбу за виживання українського народу, виста­чить, якщо не будемо ратифікувати таких угод, як ми рати­фікували.

Я не вважаю, що величезна заслуга України — ратифікація Угоди про позику (Проект “Контроль за туберкульозом та ВІЛ/СНІДом в Україні”) між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку. І поясню, чому, щоб усі народні депутати знали, щоб люди знали, тому що не всім хотілося це  слухати, коли розглядалося дане питання. Ми ратифікували цю  угоду без обговорення. Підняв руку — ніхто тобі слова не надав. А що ж ми ратифікували?

Ось вона в мене, ця угода. Вона велика, часу мені ніхто не дасть, але давайте з’ясуємо, куди пішли кошти. Угодою перед­бачено, на що ми маємо ці кошти витрачати: 29 мільйонів 170 тисяч — на товари, за винятком ліків, 9 970 тисяч — на ліки, 1 мільйон 170 тисяч — на послуги іноземних консалтингових фірм, 9 мільйонів 130 тисяч — місцевих консалтингових фірм. Це в дола­рах, отож помножте на 5.

Люди добрі, від цих цифр, від оцих ганебних ратифікацій,
які підготували в уряді, повертаюся до життя. Отже, в три рази ви скоротили чисельність тих, хто бореться з наркотиками, з нарко­манією, бореться за душу конкретного наркомана та алкоголіка. На ваших каналах сьогодні (у нас немає жодного каналу!) йде реклама всього цього зла.

І я вважаю, що боротися сьогодні треба не зі СНІДом,
не з наркоманією, не з алкоголізмом, а за наше майбутнє,
за майбутнє України. Тому я вам нагадую, що в Одесі, де лише
за дев’ять місяців цього року померло 424 особи, це рівно вдвічі більше, ніж минулого року, є стаціонар аж на 25 місць.

Шановні, та вам не соромно було нам отут лекції читати?
Ці кошти, які пішли на ваші відрядження, на інше, треба було на збільшення стаціонарів витратити, на ліки для хворих, на захист.
А ви нам будете розказувати, куди гроші витрачати, які нам же віддавати! Не нам вже — ми вимремо, наші діти повинні будуть віддавати ці кошти!

Я вам нагадую: те, що відбувається в Одесі, — це проблема, створена урядом. Спочатку ви дали вказівку всіх хворих на СНІД направляти в 14-ту колонію. Що, я не говорив, пане Льовочкін, чим це закінчиться? Потім ви перестали їх обстежувати.
Всі 100 відсотків, 2 тисячі людей напхали. А як же право громадя­нина на безпечні умови перебування? Де дотримання прав інших людей? А тепер контролюємо за можливістю. Можливостей тепер немає, зате є можливість витрачати гроші на інші цілі.

Шановні друзі! Я щиро вдячний комітету за те, що він взагалі порушив ці проблеми. Хочу звернути вашу увагу, що в тих матеріалах, які роздані, сказано, що мало цього центру, який є, треба інші створювати. Нагадаю, що є Указ Президента про Анти­кризовий центр. Хіба це не криза? Тотальна загроза всім, тоталь­ний страх, тотальний тероризм, якщо хочете, СНІДом і всім іншим. Тому я вважаю, що раз є Антикризовий центр, хай він витрачає кошти не на прослуховування політичних діячів,
а на боротьбу зі СНІДом, на боротьбу за людей.

Дуже добре, що Міністерство охорони здоров’я почало приділяти увагу зонам ризику і особливо співпраці з православ­ною церквою. У тілі, в якому є Бог, немає місця ні СНІДу, ні нарко­манії, ні горілці.

Дякую вам за увагу. Успіхів вам у боротьбі за Україну,
а не проти СНІДу. СНІДу ми вже програли.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово надається Віктору Олександровичу Огнев’юку, заступнику міністра освіти і науки України.

 

ОГНЕВ’ЮК В.О., заступник міністра освіти і науки України. Шановний Адаме Івановичу! Пані і панове! Сьогодні в багатьох виступах ми чули звернення до освіти, оскільки в цій залі, очевидно, всі розуміють, яке значення має освіта у формуванні світогляду молодого покоління. Дійсно, ми постійно звертаємося до цієї сфери, оскільки це сфера, де відбувається, по суті, процес людинотворення. Я хотів би подякувати всім за розуміння значення освіти у вихованні молодого покоління і хочу сказати, що ми усвідомлюємо роль галузі у розв’язанні проблем СНІДу і той внесок, який мають зробити всі педагоги у вирішення цієї надзвичайно складної проблеми.

Сьогодні відбувається модернізація освітньої сфери, і особ­ливу увагу ми приділяємо саме формуванню здорового способу життя. Вперше в нашій історії серед навчальних предметів у школі з’явився предмет “Основи здоров’я”. Цей предмет введено
у 1–4 класах, затверджено відповідні програми, розроблено підручники. І це не просто декларація, це реальний крок, яким опікуються багато вчителів.

Нині завершується розробка Державного стандарту для основної і старшої школи. Тут Микола Єфремович Поліщук, голова комітету, підкреслював, що він не бачить поки що в цьому документі проблем, які спрямовані на боротьбу із СНІДом. Хочу вас запевнити, що ці проблеми будуть включені, вони вже включені, ми приступаємо до наступного серйозного етапу — розробки навчальних програм і підручників для 5–9 класів. Ці питання знаходять чільне місце у змісті освіти.

Проте будьмо відверті: чи були ми готові до тих соціальних проблем, які є на сьогодні в суспільстві? До тих проблем, які пов’язані з боротьбою з бідністю? Чи був готовий вчитель до вирішення всіх цих проблем? Звичайно, ні. І тому зусилля Міністерства освіти і науки України спрямовуються на те, щоб насамперед підготувати кожного педагога до цієї надзвичайно складної і відповідальної роботи. Вчитель має перейнятися цими проблемами, бути готовим до спілкування з дітьми, в тому числі з  ВІЛ-інфікованими. Батьки протестують проти того, щоб ВІЛ-інфіковані діти навчалися у звичайних класах, у суспільстві є певні застереження і стереотипи ставлення, тому це досить серйозна моральна, педагогічна і соціальна проблема, якою ми повинні займатися.

Ми вважаємо, що тільки введенням навчального предмета “Основи здоров’я” ми не розв’яжемо цієї проблеми, завдання полягає у валеологізації всього змісту природничої й гуманітарної освіти. Тобто ми повинні зробити все для того, щоб освіта виконала свою здоров’язберігаючу функцію, щоб у дитини були сформовані компетентності на збереження здоров’я, щоб вона розуміла, як це робити, як зберегти те, що дано природою.

Крім власне предметів, пов’язаних із здоров’ям, ми вважаємо, що проблема морального виховання, про яку сьогодні також говорили, стоїть досить гостро. Державним стандартом освіти передбачено введення предмета “Етика”.

Ці проблеми є надзвичайно складними, оскільки саме дитяче, молодіжне, студентське середовище найбільш вразливе. Нам, очевидно, в суспільстві потрібно думати й над тим, як сфор­мувати відповідне виховне середовище, атмосферу, в якій не культивуються ті негаразди, про які говорили попередні промовці.

З цією метою ми здійснюємо цілий ряд спільних програм
із нашими партнерами. Ми вдячні, зокрема, представництву ООН в Україні, з яким спільно реалізуємо програму “Рівний рівному”, коли саме діти розповідають дітям, як вберегтися від тих чи інших проблем. В Україні впродовж уже більш як п’яти років реалізуєть­ся спільний українсько-канадський проект “Молодь за здоров’я”. Крім того, Міністерство освіти і науки України розпочало під­готовчу роботу щодо подання до Глобального фонду подолання епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні саме компонента “інформаційно-освітня діяльність”.

Ми сподіваємося, що, об’єднавши наші зусилля з різними відомствами, іншими міністерствами, комітетами, громадськими організаціями, з нашими зарубіжними партнерами, зможемо спільно вирішити багато проблем. Звичайно, освіта не вирішує всіх проблем, але через освіту можна зробити дуже багато.
І Міністерство освіти готове продовжувати цю роботу, воно відкрите для співпраці.

Дякую всім, хто з нами співпрацює (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні колеги, відповідно до графіка нашої роботи зараз буде оголошена перерва на 20 хвилин, в ході якої ви матимете можливість у фойє третього поверху ознайомитися із  спеціальною виставкою, підготовленою неурядовими громад­ськими організаціями. Першим після перерви виступатиме Володимир Жовтяк. Оголошується перерва до 16 години 25 хвилин.

 

(Після перерви)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні друзі, прошу займати місця, продовжуємо парламентські слухання.

Слово надається Володимиру Олеговичу Жовтяку, голові координаційної ради Всеукраїнської благодійної організації “Мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом”. Підготуватися депутату Шевчуку.

 

ЖОВТЯК В.О., голова координаційної ради Всеукраїнської благодійної організації “Мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом”. Шановні народні депутати, представники уряду, громадських та  міжнародних організацій! Сьогодні я вийшов на цю трибуну, щоб донести до вас голос ВІЛ-інфікованих громадян нашої країни. Я особисто живу з ВІЛ з 1996 року і на сьогодні очолюю всеукраїнську організацію “Мережа людей, які живуть з ВІЛ/
СНІДом”. Це благодійна організація, яка створена ВІЛ-інфіко­ваними людьми та діє в їхніх інтересах. “Мережа” працює в  16 областях України у партнерстві з більш як 20 неурядовими організаціями, надаючи різноманітні соціальні послуги близько 5,5 тисячі осіб, які живуть з ВІЛ/СНІДом.

Ми пройшли шлях від групи самодопомоги в 1999 році до  національної організації, яка поряд з міжнародними виконує програми протидії епідемії ВІЛ/СНІДу в нашій країні. Зокрема, “Мережа” співпрацює з Міжнародним альянсом з ВІЛ/СНІДу в   Україні, виконує Програму догляду та підтримки людей, що живуть з ВІЛ/СНІДом, фінансовану Міністерством охорони здоров’я за кошти Глобального фонду.

Програми “Мережі” підтримують Організація Об’єднаних Націй, Агентство Сполучених Штатів Америки з міжнародного роз­витку, Європейська комісія та інші міжнародні агенції. Представ­ник нашої організації репрезентує інтереси ВІЛ-інфікованих людей Східної Європи та Центральної Азії у правлінні Глобального фонду.

На сьогодні для припинення епідемії та забезпечення лікування хворих на ВІЛ/СНІД багато що робить уряд України, зокрема Міністерство охорони здоров’я, але ще більше маємо зробити ми всі разом.

Основні перепони для ефективного подолання епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні, на наш погляд, такі:

1)  невідповідність підзаконних актів чинному законодавству України, що призводить до розголошення таємниці діагнозу, відмови у наданні медичних послуг;

2)  порушення прав на освіту та працю, обмеження репро­дуктивних прав, дискримінація та стигматизація ВІЛ-інфікованих з боку суспільства;

3)  оподаткування міжнародних благодійних внесків, спрямо­ваних на профілактичні та лікувальні програми в галузі ВІЛ/СНІДу, в тому числі коштів Глобального фонду;

4)  кримінальне переслідування людей, які живуть з ВІЛ/
СНІДом, на підставі статті 130 Кримінального кодексу України;

5)  необґрунтовано висока ціна на ліки проти СНІДу за раху­нок митних зборів.

Для поліпшення ситуації, на наш погляд, треба вжити таких заходів.

Перше. Необхідно провести аналіз та переглянути підзаконні акти з питань ВІЛ/СНІДу, які не відповідають чинному законо­давству України, передусім ті, що стосуються забезпечення анонімності та конфіденційності діагнозу, права на добровільне та   безплатне тестування, а також обов’язкового письмового підтвердження про кримінальну відповідальність.

Друге. Повинна бути відповідна державна політика, вклю­чаючи адекватне фінансування програм з ВІЛ/СНІДу з державного та місцевих бюджетів, крім міжнародних програм.

Третє. Треба переглянути статтю 130 Кримінального кодексу України та привести її у відповідність із рекомендаціями Програми ООН з ВІЛ/СНІДу.

Четверте. Вважаємо за доцільне залучати людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом, до процесу прийняття рішень стосовно протидії епідемії на всіх рівнях місцевої та державної влади.

П’яте. Треба скасувати митні збори на імпорт медичних препаратів та обладнання для лікування й діагностики ВІЛ/СНІДу, звільнити від оподаткування благодійні кошти міжнародних доно­рів, спрямовані на протидію епідемії в Україні.

Виступаючи від імені ВІЛ-позитивних людей України, на завершення хочу сказати таке. ВІЛ-інфікована громада налічує близько 500 тисяч громадян України і є значною частиною електорату, на який не можна не зважати. І сьогодні з цієї трибуни хочу запитати вас, представники влади: коли ВІЛ-інфіковані люди отримають лікування, чому кошти Україна одержала, а люди досі не отримали лікування?

Ми свідомі того, що без державної підтримки та спільних зусиль ми не зможемо подолати епідемію в Україні. Ми обрали чинний парламент України і віримо в розуміння та підтримку з боку влади. Настав час не ділитися на ВІЛ-інфікованих та неінфі­кованих людей, а бути одним суспільством. Лише так ми, грома­дяни України, зможемо зупинити епідемію.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Сергія Володимировича Шевчука я не бачу.

Слово має народний депутат Тетяна Дмитрівна Бахтеєва. Підготуватися Корнієнку.

 

БАХТЕЄВА Т.Д., секретар Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства (виборчий округ №42, Донецька область). Шановний головуючий! Шановні колеги й запрошені! Сьогодні дуже багато було сказано про масштабність проблеми, про величезну кількість хворих і загрозу здоров’ю суспільства, але мені хотілося б привернути вашу увагу до питання, якого мало хто торкався, а саме до гендерного аспекту проблеми поширення ВІЛ/СНІДу в Україні.

Жінкам і за фізіологічною статтю, і за соціальною роллю епідемія загрожує більше. Навіть анатомічна будова жінки зумовлює втричі вищу імовірність інфікування ВІЛ порівняно з чоловіком. У соціальному плані ситуація ще складніша. Ми живе­мо в суспільстві, де в ранг офіційної політики зведені патріархаль­ні цінності — на першому місці виступає чоловік, а жінці відво­диться другорядна роль.

Праця жінок низькооплачувана (у нашій країні — лише 70 відсотків оплати праці чоловіків), на безліч жіночих проблем держава просто не зважає. В українській сім’ї добувач грошей і  годувальник — зазвичай чоловік, відповідно йому надається привілей прийняття рішень. Проте саме чоловік вирізняється більш ризикованою поведінкою у багатьох сферах, зокрема в тих, що стосуються здоров’я. Це відбувається під дією культурних традицій і виховання. Як наслідок, жінка часто є заручницею поведінки чоловіка.

У більшості суспільств, які розвиваються, в умовах еконо­мічної нестабільності жінки й дівчата стикаються з більш високим ризиком інфікування ВІЛ порівняно з чоловіками, оскільки нижчий соціально-економічний статус зменшує їхні можливості для вибору більш безпечних і менш ризикованих для здоров’я життєвих стратегій.

Наведу один показовий приклад. Кількість жінок, які живуть з  ВІЛ/СНІДом, останніми роками невпинно зростає. У 1997 році жінки становили 41 відсоток ВІЛ-інфікованих дорослих, за три роки цей показник зріс до 47 відсотків. Тобто за три роки частка інфікованих жінок зросла на 6 відсотків!

Переконана, що для захисту жінок і суспільства в цілому потрібна розробка всеосяжних програм з профілактики та догля­ду, які враховували б широке коло соціально-економічних, куль­турних та політичних чинників, оскільки саме такі програми мають більше шансів на успіх у боротьбі з епідемією. Ці програми мають передбачати зобов’язання на найвищому політичному рівні і   містити заходи, спрямовані на вирішення гендерних питань епідемії різними шляхами (включаючи внесення змін до чинного законодавства, про що йдеться у згадуваній конвенції, а також національну політику, плани та стратегії у сфері ВІЛ/СНІДу). Такі   програми дадуть змогу підвищити якість інформаційно-просвітницьких та інших послуг у сфері охорони здоров’я, а також забезпечити їх надання з урахуванням культурних і гендерних особливостей.

Крім того, хочу звернути вашу увагу, що існує ціла низка чинників, які підвищують уразливість жінок і дівчат до ВІЛ-інфекції. Зокрема, певні соціальні норми та упередження іноді пере­шкоджають жінкам отримувати всебічні знання з питань сексуаль­ного здоров’я, що, в свою чергу, позбавляє їх можливості розпо­ряджатися власним тілом і контролювати своє статеве життя.

Уразливість жінок посилюється тим, що вони мають обмежений доступ до економічних можливостей і обмежену самостійність, а також численні обов’язки, які вони повинні виконувати в домашньому господарстві та суспільстві.

Жінки часто заражаються у більш ранньому віці, ніж чоловіки. Наприклад, у 1998 році більшість ВІЛ-інфікованих жінок з країн, що найбільш потерпають від епідемії СНІДу, належали до  вікової групи від 20 до 30 років. У цих країнах імовірність інфікування дівчат-підлітків та молодих жінок у 5–6 разів перевищує імовірність інфікування чоловіків того самого віку.

Наведу приклад по своїй рідній Донецькій області, там серед усіх хворих на СНІД жінок 63 відсотки — віком від 19 до 29 років. У 2002 році в області оперативно виявлено 2437 випад­ків ВІЛ-інфекції, а в 2003 році — вже близько 2700 нових випадків! За станом на 21 жовтня, в Донецькій області оперативно виявлено 19343 ВІЛ-інфікованих.

І, що найголовніше, не можна забувати про наших дітей. За станом на початок цього року, серед ВІЛ-інфікованих громадян України — близько 5,5 тисячі дітей, і їх переважна більшість (більш  як 95 відсотків) народилися від ВІЛ-інфікованих матерів. Піклуючись про здоров’я матерів, ми піклуємося про здоров’я наших майбутніх поколінь!

Таким чином, для ефективної боротьби з епідемією необхідно поширення інформації з питань ВІЛ/СНІДу та інших інфекцій серед різних аудиторій та в різних умовах (наприклад, для підлітків — у школі і поза школою, для молоді — вдома
і на робочому місці). Така інформація має бути спеціально дібраною і збалансованою з урахуванням статі та гендерних чинників. Для пропаганди більш справедливих відносин та прин­ципів поведінки на основі взаємної поваги необхідні нові форми роботи серед хлопчиків і дівчаток.

Шановні колеги! Як свідчить досвід, контроль над епідемією значною мірою залежить від того, наскільки суспільство і сім’я здатні протистояти поведінці, зумовленій гендерними чинниками, що посилює імовірність інфікування дівчат та жінок. Це, в свою чергу, вимагає наявності потужних і послідовних національних стратегій, планів та політики, про що я вже говорила. Вважаю, що реалізація і детальна розробка вказаних напрямів дасть можли­вість значно посилити ефективність боротьби з епідемією, гаран­тувати забезпечення прав всіх членів нашого суспільства.

Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Ой, що ж мені робити з порушниками регламенту?

Слово має перший заступник міністра внутрішніх справ України Михайло Васильович Корнієнко. За ним буде виступати Толопило.

 

КОРНІЄНКО М.В., перший заступник міністра внутрішніх справ України. Шановний Адаме Івановичу! Шановні пані та пано­ве! Проблеми, які сьогодні обговорюються, як і в усьому світі, мають і криміногенний аспект. Сьогодні на обліку в міліції пере­бувають 120 тисяч наркоспоживачів, серед них майже 6 тисяч — неповнолітні. Найбільш ураженою наркоманією категорією осіб залишається молодь віком до 30 років, 78 відсотків з них не мають постійної роботи. На сьогодні кожний сьомий зареєстро­ваний злочин пов’язаний з незаконним обігом наркотиків.

Водночас ми розуміємо, що ефективність роботи право­охоронних органів у даному напрямі полягає не в боротьбі з  окремими хворими на наркоманію особами, як про це вже слушно відзначали, а в протидії злочинній діяльності угруповань наркоділків, викритті каналів надходження та мереж роз­повсюдження наркотиків.

Традиційно в Україні наркоринок представлений нарко­тиками, виготовленими з макової соломки. Упродовж 2003 року було виявлено 4 тисячі 200 фактів незаконного посіву маку та   конопель, знищено нарковмісні рослини на площі майже 800 тисяч квадратних метрів.

З метою недопущення наповнення нелегального наркоринку засобами, виготовленими в кустарних умовах, тільки в поточному році міліція припинила функціонування 208 спеціально обладнаних підпільних нарколабораторій та 2 200 осередків нелегального вживання і виготовлення наркотиків кустарним шляхом. Саме вказані осередки є одним з найнебезпечніших джерел поширення ВІЛ-інфекції.

З незаконного обігу ми щороку вилучаємо до 30 тонн наркотиків. За останні п’ять років у тісній співпраці з право­охоронними органами іноземних країн ліквідовано 54 міжнародних наркоканали контрабандного переміщення наркозасобів. Нарко­трафіки пролягають із Туреччини, Молдови, Румунії, країн Центральної та Східної Азії транзитом через Росію.

Зважаючи на те, що на сьогодні близько 10 тисяч осіб, які  перебувають на обліку, — це учні шкіл, студенти технікумів та вузів, органи внутрішніх справ проводять регулярні оперативно-профілактичні заходи в навчальних закладах. Лише за останні два місяці біля навчальних закладів та безпосередньо на їхніх територіях вилучено більш як 20 кілограмів наркотиків, у стані наркотичного сп’яніння затримано 420 підлітків, до адміністратив­ної відповідальності за зберігання наркотиків притягнуто 180 неповнолітніх. Порушено 240 кримінальних справ стосовно дорослих осіб, які розповсюджували наркотики на території навчальних закладів. На сьогодні найбільше потерпають від цієї проблеми гуртожитки ПТУ та вузів. І тут, безумовно, потрібні зусилля не лише міліції та урядових структур, а й усієї громадськості.

Через брак часу не буду торкатися такої проблеми, як пияцтво, але скажу, що на обліку в міліції перебувають півмільйона осіб, які зловживають спиртним. І ми повинні подякувати нашим дільничним, які запобігли скоєнню десятків тисяч злочинів, тому що вони справді проводять профілактичну роботу. Я не зовсім згоден з окремими промовцями, які говорили, що урядові організації в цьому плані нічого не роблять. Навпаки, якби не урядові організації, то й тих результатів, які ми маємо, хоч вони й не такі великі, не було б.

Як представник одного з провідних правоохоронних органів вимушений у черговий раз констатувати, що лише силовими заходами ситуацію не виправити. Наприклад, Сполучені Штати Америки протягом п’яти років витратили на програми силової протидії поширенню наркотиків (вдумайтеся!) близько 100 мільяр­дів доларів, що приблизно дорівнює дохідній частині Державного бюджету України за всі роки незалежності. Проте, незважаючи на колосальні витрати, наркоситуація у США залишається стабільно складною. Саме тому сьогодні весь цивілізований світ спрямовує основні зусилля на профілактичні заходи. Навіть з економічної точки зору превентивні заходи потребують на порядок менше фінансових витрат, ніж боротьба з негативними наслідками, до яких призводять наркоманія та алкоголізм.

Упродовж 1990-х років справді скорочено потужності нарко­логічних закладів, тому необхідно хоча б на рівні обласних центрів створити пункти психологічної і медичної допомоги хворим на СНІД та наркозалежним особам. Ми вважаємо, що голови державних адміністрацій повинні цим опікуватися. Це перше.

Друге. Вже відзначали, що сьогодні по телебаченню, як   ефірному, так і кабельному, демонструються кінофільми та телепрограми, які пропагують кримінальний спосіб життя, роз­пусту, насильство. Ідеться про те, як круто пити горілку, як круто нюхати кокаїн, однак ніхто не пропагує, що треба займатися спортом і здобувати знання, щоб стати успішною людиною. Ми  вважаємо, Адаме Івановичу, що було б доцільним, аби вирі­шення цієї проблеми взяв на себе парламент. Є у вас важелі, є  перші напрацювання, є перші закони, отож якщо Верховна Рада за це візьметься, то все буде нормально.

І останнє. Окрім державного фінансування, потрібно активно залучати кошти недержавних фондів, програм міжнародної допо­моги тощо. З цією метою доцільно було б розглянути питання про  створення при Кабінеті Міністрів відповідного національного фонду, надавши йому статус державної спеціалізованої неприбут­кової організації.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Михайле Васильовичу.

Слово має Андрій Павлович Толопило, керівник проекту благодійної організації “Всеукраїнська асоціація зменшення шкоди”. Підготуватися депутату Сятині.

 

ТОЛОПИЛО А.П., керівник проекту благодійної організації “Всеукраїнська асоціація зменшення шкоди”. Шановний голо­вуючий! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламент­ських слухань! Темпи поширення епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні перевищили найгірші прогнози: число ВІЛ-інфікованих за останні п’ять років зросло на 500 відсотків, при цьому до 80 відсотків випадків інфікування пов’язані із споживанням ін’єкційних нарко­тиків. Прогнозна кількість споживачів наркотиків в Україні пере­вищує 500 тисяч осіб.

До числа проблем, що сприяють цьому і вимагають невід­кладного вирішення, належать:

1)  відсутність доступу представників вразливих верст насе­лення до профілактичних, інформаційних та лікувальних програм (до них залучено лише 15 відсотків наркозалежних);

2)  перевага і надмірне використання силових заходів у вирі­шенні соціально-медичних питань, пов’язаних із вживанням нарко­тиків. Наркозалежні, як правило, стають об’єктом кримінального переслідування замість реальної боротьби з організованою нарко­злочинністю, яка не є достатньо ефективною;

3)  відсутність доступу наркозалежних до сучасних методів допомоги, зокрема замісної терапії, взагалі дискримінаційне ставлення у суспільстві до наркозалежних та ВІЛ-інфікованих осіб;

4)  певні недоліки законодавства.

Наслідком цього є стрімкий розвиток епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні, систематичне порушення прав ВІЛ-інфікованих та нарко­залежних людей у практиці роботи медичних і соціальних закладів та з боку правоохоронних органів. У 20 регіонах України у 30 від­сотках випадків було зафіксовано відмову в наданні медичної допомоги ВІЛ-інфікованим та наркозалежним особам, 80 відсотків наркозалежних людей взагалі ніколи не зверталися за допомогою до державних установ.

Ми пропонуємо такі шляхи вирішення означених проблем:

1)  усунення суперечностей між відомчими актами МОЗ та  МВС щодо вживання психоактивних речовин, в тому числі забезпечення наркозалежним доступу до замісної терапії;

2)  зміна підходів до оцінки ефективності діяльності право­охоронних органів у сфері протидії незаконному обігу наркотиків;

3)  залучення наркозалежних та ВІЛ-інфікованих осіб до участі у процесі прийняття рішень на різних рівнях;

4)  забезпечення необхідного фінансування для реалізації профілактичних програм із державного та місцевих бюджетів;

5)  створення дієвих механізмів доступу до фінансування, в тому числі з державного та місцевих бюджетів, для громадських та благодійних організацій, які надають допомогу наркозалежним та ВІЛ-інфікованим особам, через державне соціальне замовлення;

6)  проведення необхідної інформаційно-просвітницької ро­боти серед широких верств населення про захворювання на ВІЛ/СНІД та шляхи його поширення.

Першим кроком до цього є створення робочої групи з   представників заінтересованих органів державної влади та неурядових організацій — виконавців державної програми бороть­би с ВІЛ/СНІДом, а також інших зацікавлених суб’єктів для вироб­лення пропозицій щодо гармонізації законодавства в галузях ВІЛ/СНІДу та обігу наркотиків, усунення порушень у право­застосовчій практиці і проведення інших необхідних заходів з метою боротьби з епідемією.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Михайло Лукович Сятиня, народний депутат України.
Будь ласка. Підготуватися Кривошеєву.

СЯТИНЯ М.Л., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства (виборчий округ №74, Закарпатська область). Дякую. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Алкогольні та наркотичні проблеми помітно впливають на життя великої кількості людей у нашому суспільстві. За станом на початок 2003 року, за деякими даними, прихована кількість осіб з алкогольними проблемами в Україні перевищує 6,5 мільйона осіб. Більш як 80 відсотків з числа хворих  —  люди працездатного віку від 25 до 55 років. Тільки від алкогольних отруєнь щороку гинуть близько 10 тисяч осіб, приблизно стільки ж помирають від цирозу печінки.

Соціально-економічні наслідки такої ситуації просто жахливі. Важко визначити кількість зруйнованих сімей. А скільки дітей зростають напівсиротами, або ще гірше — щодня спостерігають картини п’яних сварок, знущань, сімейного терору? Скільки дітей з цієї причини тікають з дому, поповнюючи армію безпритульних?

Наслідком цього, безумовно, є поширення злочинності серед підлітків. Кількість молодих людей серед засуджених за грабежі, розбої та наркоманію коливається від 76 до 82 відсот­ків. З кожним роком злочинність стає молодшою. Ми дійшли вже до того, що дві третини молодих людей впевнені, що нині в  Україні заробити на гідне життя чесним шляхом неможливо, а  це вже становить особливу загрозу для всього суспільства, оскільки стосується інтересів національної безпеки нашої держави.

Ми ще не звернули увагу на найжахливіший аспект цієї проблеми, а саме на дитячий алкоголізм. І тут гріх не згадати “щиру допомогу” так званих доброзичливців з усіх усюд у зни­щенні не просто народу України, а й самого генетичного фонду нації. Статистика свідчить, що шаленими темпами поширюється споживання слабоалкогольних напоїв, які мають значну попу­лярність серед підлітків. А якщо додати до цього швидке звикання дитячого організму до алкоголю внаслідок регулярного вживання? Вже тепер ми маємо зростання кількості алкоголіків серед молодих людей віком від 18 до 20 років, а що ж буде далі?

Виникає цілком слушне і логічне запитання: куди дивиться наш уряд? Чому не б’є на сполох? Коли навчимося думати не  лише про власний гаманець, а хоч трошки про державу? Чому не запроваджуються відповідні санкції? Чому уряд, громадськість, суспільство не поставлять надійний заслін поширенню алкоголізму, і передусім дитячого?

Ми зовсім не звертаємо уваги на профілактичну проти­наркологічну роботу. На жаль, Україна має невизначені позиції
і в цій сфері, що призводить до надмірного покладання лише на  силові відомства та заклади системи охорони здоров’я. Більше того, за самою структурою, її характером фінансування тут проводиться певна робота переважно вже з наслідками вживання алкоголю, бо законодавчі регламентації не враховують профілак­тичних можливостей. Чинне українське законодавство повністю зорієнтоване на фіксацію необхідності дій лише в галузі третинної профілактики, а саме концентрує увагу на боротьбі з криміналь­ними структурами або на примусовому лікуванні осіб з нарко­тичними проблемами.

Шановні колеги! Особливу загрозу для населення нашої країни та для її майбутнього становить поширення інфекції, пов’язаної з вірусом імунодефіциту людини. Тільки за 1995–97 роки кількість офіційно зареєстрованих ВІЛ-інфікованих зросла в 11 разів, за наступні чотири роки ця кількість збільшилася ще
в 2,3 разу.

На сьогодні, за даними міжнародних організацій, Україна входить до шести країн світу, де найвищими темпами зростає рівень цієї інфекції, інші п’ять — найбільш відсталі африканські країни. Ми потрапили в “хорошу компанію”. За останні шість років абсолютна захворюваність зросла у 21 раз, а кількість хворих
на одиницю населення ще більше — у 25 разів.

Шановні колеги, ця жахлива статистика змушує приймати
і реалізувати нагальні рішення. Хочу відзначити, що відповідна робота, звичайно, проводиться, але фінансування вкрай обме­жене. Фракція Аграрної партії України пропонує докласти зусиль, аби затвердити концепцію державної політики України щодо протидії поширенню ВІЛ/СНІДу, алкоголізму та наркоманії. Якщо Україна як держава, а українці як нація не хочуть зникнути з    історичної арени, то потрібно усім миром вирішувати ці проблеми.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВА. Дякую.

Слово має Євген Кривошиєв, голова правління Київської міської громадської організації Клуб “Еней”. Підготуватися Шурмі.

 

КРИВОШЕЄВ  ЄВГЕН, голова правління Київської міської громадської організації Клуб “Еней”. Шановний пане головуючий! Шановні учасники парламентських слухань! Київська міська орга­нізація “Еней” намагається допомагати всім, хто має цю проблему в житті. Ми надаємо свої послуги, виходячи з принципів анонім­ності, безкоштовності і загальнодоступності. Крім того, наша організація є учасником соціальних програм із запобігання поши­ренню ВІЛ-інфекції, туберкульозу та СНІДу, бере участь у реалі­зації міської програми профілактики СНІДу на 2003–05 роки.
Ми — ті люди, які знають цю проблему зсередини і безпо­середньо виконують рішення, що приймаються Верховною Радою і Кабінетом Міністрів.

Як свідчить наш досвід, найбільшою перепоною у виконанні соціальних програм є криміналізація таких проблем, як наркома­нія. Річ у тім, що в нашій країні бути наркоманом — це злочин. Хвороба перетворюється на злочин, наркоман — на злочинця, він  позбавлений прав і часто стає жертвою зловживань. Родичі наркозалежних є заручниками хвороби своїх дітей, вони стражда­ють матеріально, а самі наркозалежні часто (і це не окремі факти) потрапляють до в’язниці лише за те, що мають наркотичну залежність.

Відповідно до вітчизняного законодавства вживання нарко­тиків не заборонено, але заборонені збереження і передача наркотиків, що є симптоматикою хвороби. Не можна бути нарко­маном, якщо хоча б час від часу не мати дози наркотику,
а це злочин. Проте люди залежать від наркотиків, вони йдуть на  цей злочин і в результаті потрапляють до в’язниці. Хто був у  в’язниці рік чи два, розуміє, наскільки несправедливо судити людей за те, що вони захворіли на цю хворобу. І чи захворіли вони із своєї вини, чи не своєї — вже неважливо.

Наркоманія, алкоголізм і СНІД несуть загрозливі наслідки для суспільства, і якщо цю проблему не вирішувати, вона заганя­ється в підпілля, немає достовірної діагностики та доступу до цільових груп. Багато людей не хочуть знати свій ВІЛ-статус, вони відмовляються проходити тестування, бо немає відповідного лікування, а ще й тому, що це захворювання спричиняє негативні соціальні наслідки.

Серед заходів, які покликані полегшити наслідки цих хвороб і посилити ефективність боротьби з ними, ми вважаємо, треба кваліфікувати наркоманію як соціальне явище. Необхідно розріз­няти поняття “наркозалежний” і “наркодилер”.

Треба полегшити роботу наших правоохоронних органів, створити умови, щоб вони могли займатися справді роботою. Ідеться не про те, щоб попередити вуличну торгівлю, а про лікві­дацію каналів постачання наркотиків. Успіх у роботі — це не коли порушено багато кримінальних справ, а коли ліквідовано джерела постачання наркотиків.

Ми вважаємо, що необхідно запровадити (або посилити, якщо є таке явище) суспільний моніторинг. Тобто громадські організації повинні знати, що відбувається в цій сфері, і мати можливість висловити свою думку стосовно того, наскільки ефективні заходи, яких вживають відповідні державні структури щодо цих проблем. Мало лише голих цифр і показників, треба ще й оцінювати ефективність.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово надається народному депутату Шурмі Ігорю Михайловичу. Підготуватися Глузману.

 

ШУРМА І.М.‚ член Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, СДПУ(о)). Фракція Соціал-демократичної партії України (об’єднаної). Шановні учасники парламентських слухань! Сьогодні 1 грудня — з одного боку, день святочний, а з другого, дуже сумний. Святочний тому, що 12 років тому збулася віковічна мрія українського народу мати свою державу, мати можливість вчитися, творити, працювати в Україні, народжуватися, жити та й, зрештою, померти на своїй землі. У цей день ми обрали першого Президента України.

І з цього моменту, очевидно, починається сум. Сум, бо ми вірили, що, ставши самостійними й незалежними, з часом будемо повноправними членами європейського та світового товариства, отримаємо демократію з усіма її чеснотами. Однак не все так сталося, бо ми виявилися неготовими до зустрічі з тими явищами, які цивілізоване людство отримало як жертву за демократичний устрій. У гонитві за стандартами розвинутої демократії ми почали втрачати цінності, притаманні українцям, а саме духовність, мораль, культуру.

Ми не очікували, що соціально-економічні негаразди, які закономірно виникли в державі, поставлять громадян України в  умови, до яких ми не звикли та й не вміли в них перебувати. У  цих умовах невизначеності, непотрібності, постійної соціально-економічної та морально-психологічної напруженості наркотики, алкоголь, секс-індустрія дають можливість втекти від жорстокої реальності. Саме тоді 70-річна моральна цнота колишнього Радянського Союзу була зґвалтована незаперечними атрибутами сучасної цивілізації — наркотиками, алкоголем і тією ж секс-індустрією.

Свого часу міністр охорони здоров’я Сполучених Штатів Америки Джозеф Каліфано сказав, що наркотики і розпуста не  нападали на Сполучені Штати Америки, їх туди запросили. Прочинивши залізну завісу, ми вчинили аналогічно. Будучи пере­конані, що здолаємо ці перешкоди, ми не могли й подумати, що жертвою наркотиків, алкоголю, ВІЛ-інфекції можуть стати консти­туційні права наших громадян.

Що ми маємо сьогодні? Чи можна розраховувати, що Україна може бути стерильною, якщо у світі 40 мільйонів ВІЛ-інфікованих? Цього року померло 3 мільйони цих людей. Смерт­ність внаслідок ВІЛ/СНІДу посідає перше місце на Африканському континенті і четверте місце у світі.

Що стосується ситуації на Львівщині, то ВІЛ-інфіковані та   хворі на СНІД концентруються у великих містах і районах навколо Львова — Червоноград, Борислав, Стрий, Городоцький район. Погіршення спостерігається з 1996 року, коли збудник проник у середовище наркоманів. Лише в 2000 році кількість зареєстрованих ВІЛ-інфікованих збільшилася на 20 відсотків,
а за дев’ять місяців цього року їх стало 113. На обліку в   лікувально-профілактичних закладах області перебувають 442 ВІЛ-інфікованих, з них 38 — у  стадії розгорнутих клінічних проявів. Це офіційна статистика. Але чи відповідає вона правді?

У такій ситуації, на мій погляд, необхідно розширити мережу анонімних кабінетів для обстеження хворих на ВІЛ, зберегти систему централізованих закупівель тест-систем для діагностики ВІЛ-інфекції та збільшити їх обсяг. Людям сьогодні нікуди піти, щоб перевіритися.

Треба широко інформувати населення про проблеми СНІДу, його профілактику з показовими прикладами. Наші діти повинні бачити стан хворого на ВІЛ-інфекцію. Наші діти повинні спостерігати, до чого доводить ВІЛ-інфекція, і як виглядає ця смерть.

Що стосується алкоголю та наркотиків, то ця проблема обходиться нам ціною життя і здоров’я людей, а також надзви­чайно великими витратами держави, які скеровуються на бороть­бу з цим злом. Вибухонебезпечне збільшення кількості нарко­залежних осіб перейшло у два взаємопов’язаних процеси: щорічне збільшення наркохворих на 11–20 відсотків та значне розширення спектра наркотичних речовин. Внаслідок названих хвороб 77 відсотків цього контингенту не здобувають професії, а 50 відсотків взагалі не працюють.

Професійні проблеми зумовлюють високий рівень соціальної дезадаптації осіб з наркотичними чи алкогольними розладами. Лише у Львівській області під диспансерним спостереженням з метою лікування та реабілітації перебувають 32 442  хворих наркологічного профілю. Однією з найгостріших є проблема алкогольних психозів серед осіб працездатного віку, яка вимагає значних матеріально-технічних витрат на збереження життя хворих і несе ризик інвалідизації та смерті таких пацієнтів.

За такої ситуації, на мій погляд, необхідно посилити наступ силових структур на нелегальний обіг наркотичних речовин, сфальсифікованих алкогольних напоїв. В Америці побутує думка: “У нас немає проблем з наркотиками, у нас є проблеми з полі­цією”. Я дуже поважаю пана Корнієнка, але доки тут, у залі, в уря­довій ложі сидітиме лише міністр охорони здоров’я, доки будуть відсутні міністр внутрішніх справ, голова Служби безпеки, голова Державної митної служби, доти ця проблема залишатиметься медичною, а насправді від медицини вона залежить лишень на 10 відсотків.

З метою наближення наркологічної допомоги до сільських мешканців, своєчасного її надання необхідно зберегти міжрайонні наркологічні відділення та диспансери.

Кадрове забезпечення. Глибоко переконаний, що у всіх державних закладах у штатний розклад необхідно вводити психологів. Сьогодні наркологічно хворих лікують лікарі-наркологи. Професія далеко не елітна серед медичних праців­ників, але для того щоб стати наркологом, необхідно пройти інтернатуру по психіатрії, потім курси спеціалізації по наркології і   лишень після цього людина може займатися цією роботою. Необхідно вирішити питання проходження інтернатури по наркології.

Треба обмежити рекламу щодо вживання алкоголю, створити систему антиалкогольної пропаганди в засобах масової інформації, розширити мережу кабінетів анонімного опитування, підтримувати створення в системі соціальних служб реабіліта­ційних центрів для молоді, залежної від алкоголю.

І на завершення хотів би сказати, що сьогодні український парламентарій робить все від нього залежне, аби привернути увагу до цих проблем. Про це свідчать і нещодавні парламентські слухання з питань духовної кризи та формування здорового способу життя. Лишень повернувшись обличчям до цих проблем, ми можемо говорити про те, чи є в України майбутнє.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Семен Фішелевич Глузман, голова експертної ради при Міністерстві праці та соціальної політики України. Підготуватися Черновецькому.

Глузмана немає. Тоді народний депутат України Черновецький Леонід Михайлович. Також немає.

Андрій Олександрович Клепіков, директор громадської організації “Міжнародний альянс з ВІЛ/СНІДу в Україні”. Будь ласка. За ним — Льовочкін.

 

КЛЕПІКОВ А.О., директор громадської організації “Міжнародний альянс з ВІЛ/СНІДу в Україні”. Шановний пане головуючий! Шановні народні депутати, члени уряду та гості! ВІЛ/СНІД — це величезна проблема, і ми сьогодні вже відчуваємо її наслідки. Як уже відзначали, близько 1 відсотка населення України ВІЛ-інфіковані, а це півмільйона громадян України, серед  них молодь становить переважну більшість, отож рівень ВІЛ-інфікованих серед молоді значно вищий. Це вже наражає на небезпеку не лише окремих громадян, а й Україну як державу.

Це проблема, яка турбує нас, ваших виборців. Влітку цього року ми провели дослідження серед молоді в Києві, і молодь відзначила, що найбільше бракує уваги до цієї теми з боку політиків. Це привід задуматися над конкретними діями. На нашу думку, конкретні дії можуть бути такі.

Перше — це ініціатива. Мені дуже сподобалася пропозиція про створення спеціальної робочої групи для забезпечення реалізації програм, які виходять за межі лише охорони здоров’я,
а й стосуються соціальних, економічних, безпекових проблем.

Друге — це гроші. Вже йшлося про те, що Україна отримала суттєву міжнародну допомогу, і найближчі два-три роки будуть вирішальними. Від нас залежить, чи вдасться змінити ситуацію на  краще, чи буде у нас така “СНІДівська Тузла” до африканських країн, де ВІЛ-інфекцією уражено близько 40 відсотків населення, і  процес уже майже набув безповоротного характеру. Дуже прикро, що бюджетне фінансування охорони здоров’я, програм боротьби зі СНІДом буде зменшено в наступному році. Якщо вдасться це переглянути, було б дуже добре.

Третє — законодавство. Очевидними є суперечності між Законом про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення і Кримінальним кодексом, деякими іншими законодавчими актами, що призводить до дискримінації ВІЛ-позитивних людей, перешкоджає ефективній роботі з вразливими групами. А саме тут треба докладати зусиль.

Микола Єфремович згадав про донецьку ситуацію, яка була висвітлена в засобах масової інформації. Дві з трьох представ­ниць секс-бізнесу були ВІЛ-позитивними. От уявіть собі важли­вість роботи з цією вразливою групою. Якщо нічого не робити, вони щодня “даруватимуть” вірус 5–10  новим людям. Проте завдяки нашій підтримці, підтримці інших організацій увага приді­ляється саме групам, які найбільш ризикують.

Програми замісної терапії не лише важливі для поліпшення стану наркозалежних, це основна умова започаткування лікування ВІЛ-позитивних людей, адже 73 відсотки ВІЛ-інфікованих є спожи­вачами ін’єкційних наркотиків. У зв’язку з цим необхідно пере­глянути як законодавчі, так і підзаконні акти з метою якнайшвид­шого забезпечення введення замісної терапії. Лише таким чином ми можемо виконати зобов’язання, які взяла на себе Україна перед Глобальним фондом боротьби зі СНІДом, туберкульозом і малярією.

Також наостанок хотів би наголосити, що ми потребуємо вашої підтримки. Ми — це представники громадських організацій, самі ВІЛ-позитивні, їхні батьки, родичі та друзі. Ця робота, найбільш ефективна робота з людьми, відбувається на місцях, серед ваших виборців, у ваших округах, тому в цей скрутний час дуже важливі ваше сприяння та політична підтримка.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Володимир Анатолійович Льовочкін, голова Державного департаменту України з питань виконання покарань. Підготуватися Черновецькому.

 

ЛЬОВОЧКІН В.А., голова Державного департаменту України з питань виконання покарань. Шановний Адаме Івановичу! Високоповажні учасники парламентських слухань! На початку виступу хочу подякувати організаторам парламентських слухань за блискучу ідею їх проведення та добру організацію роботи. Певен, ці слухання сприятимуть консолідації зусиль у подоланні чуми ХХІ століття.

Епідемія ВІЛ/СНІДу, яка розпочалася в Україні у другій половині 1980-х років, негативно позначилася на епідемічній ситуації в установах виконання покарань. Надходження великої кількості ВІЛ-інфікованих поставило гострі та важковирішувані питання щодо обстеження, розміщення, утримання та подальшого нагляду за ВІЛ-інфікованими та хворими на СНІД. У зв’язку з цим спільно з Міністерством охорони здоров’я було розпочато активне розроблення заходів протидії, а саме 100-відсоткове обстеження всіх засуджених та ізольоване їх утримання.

Проте, як показала практика, вивчення міжнародного досвіду, ці заходи, пане Кармазін, виявилися неправильними і   породили численні проблеми, пов’язані з порушенням прав людини, зокрема щодо збереження конфіденційності діагнозу та  забезпечення громадського спокою в місцях дислокації уста­нов. Практика обов’язкового тестування на ВІЛ-інфекцію всіх осіб, які прибувають до установ департаменту, проіснувала до 1997 року і була скасована, а хворі розосереджені.

Розробка адекватних заходів протидії ВІЛ/СНІДу фахівцями департаменту велася з урахуванням міжнародного досвіду у тісній співпраці з Міністерством охорони здоров’я та ЮНЕЙДС ООН.
За короткий час створено нормативно-правову базу щодо порядку медичного огляду та обстеження на ВІЛ-інфекцію осіб,
які перебувають у місцях позбавлення волі, умов їх тримання, надання їм медичної та соціальної допомоги з урахуванням рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров’я.

Впровадження нових принципів, у першу чергу конфіден­ційності та доступності медичної допомоги ВІЛ-інфікованим і хво­рим на СНІД, утримання їх на загальних засадах сприяли зменшенню напруженості серед засуджених та особового складу, підвищенню рівня знань про ВІЛ-інфекцію та СНІД.

З 1987 року в установах виконання покарань ВІЛ-інфекцію вперше було виявлено у 9517 осіб, з них у 271 особи виявлено СНІД. На теперішній час на офіційному обліку перебувають близько 1700 ВІЛ-інфікованих, 10 відсотків з яких жінки. Однак є підстави вважати, що фактична кількість ВІЛ-інфікованих серед засуджених вища.

Переважна більшість ВІЛ-інфікованих сконцентрована у   південних і східних областях країни, причому це пов’язано з  концентрацією в установах департаменту осіб, які належать до груп ризику. На епідемічну ситуацію значно впливає надходження ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД до слідчих ізоляторів. Причому їх кількість коливалася від 11 осіб у 1994 році до майже 3 тисяч осіб у 1996–97 роках. Різке зниження чисельності вперше виявле­них ВІЛ-інфікованих, які надходять до слідчих ізоляторів, почи­наючи з 1999 року, пов’язано із скасуванням обов’язкового обстеження на ВІЛ та запровадженням тактики добровільності і  конфіденційності обстежень, а також із недостатньою кількістю тест-систем.

Департамент бере активну участь у реалізації програм профілактики та подолання ВІЛ/СНІДу в нашій країні. І ми вдячні за включення нас до цих програм.

Коротко про наявні проблеми та шляхи їх подолання.

Перше. Нам необхідна допомога у вирішенні питання тестування засуджених і ув’язнених, а також в організації їх лікування високоактивною антивірусною терапією, забезпечення цієї категорії хворих сучасним лабораторним обстеженням.

Друге. Пріоритетними для нас заходами є профілактика ВІЛ серед наркозалежних осіб та алкоголіків. За станом на 1 грудня поточного року в установах тримається 16,5 тисячі осіб, засудже­них за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів. З них до 6 тисяч засуджених застосовано примусове лікування від наркоманії відповідно до статті 96 Кримінального кодексу України, у тому числі до майже 700 жінок. Крім цього, в установах тримається 11 тисяч хворих на  хронічний алкоголізм, з яких 630 — жінки. Для примусового лікування цих осіб у нас є відповідні засоби і сили.

Третє. Ми просимо вашого сприяння у вирішенні серйозної проблеми, яка у нас виникла, з комплектуванням установ під­готовленими кадрами — психологами та лікарями, а також із  залученням до роботи з ув’язненими громадських організацій, які продовжили б роботу з цією категорією осіб після закінчення терміну ув’язнення.

Епідемія ВІЛ/СНІДу має різнопланові наслідки, але найбільш трагічні з них демографічні, пов’язані з втратою людського життя. Недопущення або зменшення цих втрат до мінімуму — основне наше завдання. І ми повинні зробити все належне для його виконання.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Володимире Анатолійовичу.

Слово має народний депутат України Леонід Михайлович Черновецький. Підготуватися Івасюку.

 

ЧЕРНОВЕЦЬКИЙ Л.М., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань бюджету (виборчий округ №212, м. Київ). Шановний Адаме Івановичу! Шановні учасники парламентських слухань! Хочу вам сказати, що впродовж чотирьох років я дуже серйозно займаюся питаннями, пов’язаними в тому числі
і з ВІЛ-інфекцією. Щотижня я зустрічаюся з людьми, які називають себе безпритульними, тому я добре знаю цю проблему не лише
з преси чи із статичних даних, а й із спілкування з ними.

Треба сказати таку важливу річ: є організаційні питання
в державі Україна, які не вирішені для цих людей. Тобто взагалі ми до цієї проблеми тільки приступаємо, тому що наркоманія, алкоголізм дедалі більше охоплюють нашу країну. Дещо, зокрема перші кроки Верховної Ради, було вдалим. Маю на увазі прийняття Закону про захист суспільної моралі, де передбачена заборона розповсюдження порнографічної продукції. Цей законо­проект свого часу я ініціював, потім він був суттєво доопрацьо­ваний нинішнім Генеральним прокурором і колишнім народним депутатом паном Васильєвим.

Взагалі, держава не має засобів, щоб інформувати своїх громадян про наслідки вживання наркотиків. І я хочу вам сказати, що сьогодні Україна буквально гине від ВІЛ-інфекції. З іншого боку, загальність проблеми — це та опора, на яку держава може робити ставку в боротьбі з цими проявами, тому що хворіють на  наркоманію та СНІД і мільйонери, і мільярдери, і безпритульні. Це дуже серйозна проблема, яка не підлягає регулюванню з боку МВС чи Міністерства охорони здоров’я, це проблема соціальна.

І я хотів би сказати, що вихід з цього становища лише один — відродження моралі. Бореться з цією проблемою тільки Господь Бог. Я є свідком цього і можу навести масу прикладів. У нас діє ще й наркологічний центр, куди приходять люди, які повністю були втрачені. Це стосується дітей моїх знайомих, моїх родичів багатьох, я знаю цих дітей. Я знаю, що у нас був хлопчик, в якого не було місця, де зробити укол, а тепер він уже сім років не вживає наркотиків, нормально працює, бо прийшов до Бога.
І на сьогоднішні слухання треба було запросити якомога більше представників різних конфесій, бо більше з цим має боротися церква. Ніякого іншого, медикаментозного, лікування не існує.

Отож основна проблема нашого суспільства — відсутність будь-якої моралі. І я хочу сказати, що опора й майбутнє нашої держави — у добрих людях, які періодично потрапляють до уряду чи парламенту. Один з них — Михайло Васильович Корнієнко, він був у моєму центрі, знайшов час і двічі приїздив, розмовляв
з безпритульними, більшість з яких є наркоманами. Він запропо­нував свою допомогу і надає її. Є ще міністри, які на ці проблеми відгукуються, і є повне нерозуміння з боку цілої низки посадових осіб, від яких багато в чому залежить розв’язання цих проблем.

У Києві взагалі цим ніхто не займається, не хочу вдаватися
в подробиці. Я займаюся цим, мені дав Бог, є ще ціла низка громадських організацій, які займаються, і ми витягуємо людей із цих проблем, але ніхто цим серйозно не цікавиться. Наприклад, за всю історію центру “Стефанія”, в якому побувало більше 2 мільйонів людей, його ніхто не відвідав з Київської міської державної адміністрації, а там повно безпритульних дітей.

На завершення хотів би сказати таке. Якось я слухав одного проповідника, який навів такий приклад стосовно наших дітей. Настає час, коли пташенята оперяються. Вони залишають свої гнізда, і нам залишається тільки чекати, прилетять вони назад чи поламають крила. Якщо ми й надалі будемо так ставитися до своїх дітей на рівні держави, нас повністю захоплять наркома­нія і СНІД. І нічого такого, за що ми могли б ухопитися, окрім окремих добрих душ у владних структурах, на сьогодні немає.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Валерій Петрович Івасюк, колишній голова Національного комітету боротьби із захворюван­ням на СНІД при Президентові України. Підготуватися Надразі.

 

ІВАСЮК В.П., науковий консультант Української правничої фундації. Даруйте, але не можу не відреагувати на виступ депутата Шурми. Не показ смерті хворого на СНІД зупинить епідемію. Ви знаєте, студенти-лікарі сотні разів бачать легені померлих курців, однак палити не кидають. СДПУ(о), яка є моно­полістом найбільших засобів масової інформації, повинна припи­нити пропаганду ризикованої поведінки.

Шановні пані і панове! Успішність протистояння СНІДові залежить від вчасності, достатності та адекватності відповідної національної програми дій. Декларативність, тим більше претен­зійна, навіть якщо вона проголошена главою держави з трибуни ООН, навпаки, шкідлива, бо не гарантує правильності використан­ня міжнародної фінансової допомоги та національних ресурсів.

В аналітичній доповіді ЮНЕЙДС Комітетові Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства у  жовтні цього року про характер епідемії СНІДу в Україні було доказово показано, що в 1997 році в Україні сталося безпре­цедентне в Європі абсолютне зменшення масштабу та темпу епідемії. Після 1999 року ми констатуємо геометричне пришвид­шення поширення ВІЛ/СНІДу в Україні. Життєво важливо зрозу­міти, завдяки чому сталося перше, і які причини призвели до другого.

У документі Національного комітету з профілактики нарко­манії та захворювання на СНІД “Аналіз, стан та результати вико­нання Національної програми профілактики СНІДу на 1995–1997 роки”, який я передам міністру охорони здоров’я України, є відповідь на перше запитання. Принагідно хочу подякувати всім тим, хто своїм сумлінням уможливив успіх у 1997 році і дав шанс десяткам тисяч українців не перетнути червону стрічку СНІДового потойбіччя.

Що ж до причин вибухоподібного зростання темпів епідемії СНІДу після 1999 року, передовсім у частині управління відповід­ною національною програмою, їх можливо буде зрозуміти у разі порушення Генеральною прокуратурою кримінальної справи за   фактами спричинення збитків в особливо великих розмірах економіці України, вчинення дій, спрямованих на заподіяння шкоди здоров’ю людей, порушення законодавства про бюджет тощо за статтями 113, 210, 222, 227, 364 та 367 Кримінального кодексу України. Пропоную міністру охорони здоров’я України зробити таке подання до ГПУ. В якості свідків слід допитати панів Сердюка, Горбуліна, Семиноженка, Гураля, Шевчука, Щербинську.

Сподіваюся, що ці парламентські слухання спричинять ургентні дії уряду для мінімізації епідемії СНІДу. Серед них, на мій погляд, мають бути такі.

По-перше, визнання світових показників і характеристик якості тест-систем, запровадження міжнародних стандартів BBI для створення національної референс-панелі ВІЛ-позитивних сироваток як інструменту формування ринку тест-систем. До речі, вітчизняні тест-системи на антитіла до ВІЛ компанії “ДіаПрофМед”, від яких відмовилася навіть Білорусь, востаннє були заборонені МОЗ Росії у 2001 році через вкрай низьку якість і більше не допускалися до тендеру.

По-друге, якісна зміна системи донорства в Україні шляхом будівництва заводу з переробки крові та законодавчого скасу­вання платного донорства. Переведення тестування на ВІЛ/СНІД донорських матеріалів на систему “антитіло — антиген”.

По-третє, запровадження порядку лікування хворих на СНІД тільки залежно від прямих показників CD4, співвідношення CD4–CD8 та вірусного навантаження.

По-четверте, бюджетне забезпечення повномасштабної інформатизації населення з профілактики ВІЛ/СНІДу, зокрема щоденної соціальної реклами на загальнонаціональних навчальних каналах обсягом 3 хвилини ефіру.

По-п’яте, відновлення системи управління Національною програмою профілактики СНІДу і наркоманії, яка існувала до 1998 року від початку пандемії СНІДу.

Світові лідери та глави держав повсякчасно опікуються постраждалими від цієї біди. Напередодні Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом президентська родина утворила профільний благодійний фонд. Отже, відтепер проблема виживання ВІЛ-інфікованих дітей буде вирішена так само, як є вирішеною проблема безпритульної малечі фондом “Україна — дітям!”.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово надається Василю Івановичу Надразі, народному депутату України. Підготуватися Співаку.

 

НАДРАГА В.І., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів (виборчий округ №104, Луганська область). Шановні колеги! Історично склалося так, що ні зусилля професіоналів, ні цілеспрямоване фінансування не змогли зробити заборону наркотиків і алкоголю основним завданням суспільства. Суспільство не змогло повер­нутися до цієї проблеми настільки, щоб вона стала визначальною у його світоглядній діяльності. Докладені зусилля принесли досить скромні результати, і на даний час зловживання різними речови­нами особливо помітне, воно швидко знаходить відгук у людських та фінансових ресурсах.

Профілактиці завжди приділялося менше уваги, ніж лікуван­ню, але зараз настав час, коли її вивчення і розвиток перебувають на підйомі. Можливо, найбільш значущим чинником, який викли­кав такі зміни, став зв’язок наркоманії з проблемою СНІДу. Особи, які вживають наркотики внутрівенно, становлять другу за чисель­ністю групу ВІЛ-інфікованих у Європі та США. Крім того, вплив наркотиків у ряді випадків може провокувати безладні статеві контакти, що посилюють ризик зараження. Більшість все ж згодна з тим, що профілактика має бути важливим компонентом у сучас­ному підході до вирішення проблеми зловживання різними речовинами.

Що таке профілактика зловживань? Вона традиційно поділяється на три етапи.

Перший — це первісна профілактика, для якої характерно запобігання вживанню наркотиків до того, як взагалі з’явився шанс їх вжити. Це запобігання початковому вживанню: ніколи не  починай вживати наркотики, і не будеш мати з ними ніяких проблем. В основі цього підходу лежить принцип “Просто скажи «Ні!»”, особливо коли молодим людям пропонують наркотик.

Другою метою первинної профілактики може бути форму­вання відповідального ставлення та/або культури вживання речо­вин. Найкращий приклад — відповідальне ставлення до випивки. Численні рекламні плакати і телевізійні передачі мають приділяти більше уваги тому, що не можна сідати за кермо у стані алкогольного сп’яніння або дозволяти це нетверезим друзям.

Вторинна профілактика має справу із зловживанням, яке вже почалося. Цей тип профілактики подібний до раннього лікування, коли проблеми наркотиків тільки з’явилися.

Третинна профілактика полягає в лікуванні людей, які повною мірою вживають наркотики і цілком залежні від них.

Повертаючись до первинної профілактики, хочу відзначити два моменти, які мають бути базовими в організації цієї роботи, — заборона доступності і утримання від використання, це основні постулати.

Одним із чинників, які впливають на ефективність профілак­тики, є вік контингенту, з якого починається цікавість до наркотич­них речовин. У результаті досліджень, які доводять, що навіть маленькі діти формують своє розуміння інтоксикації, культури пиття і наслідків алкоголізму, більше уваги приділяється просвітницьким матеріалам для учнів початкової школи. Підготовка матеріалів для такого рівня більш ефективна, ніж спроби змінити вже усталені уявлення про наркотики у старших класах.

Як приклад можна розглянути ставлення до тютюнопаління. Коли вчені намагалися визначити найбільш сприятливий вік для впровадження програм боротьби з курінням, вони дослідили 500 школярів 6-х, 9-х і 12-х класів шкіл Массачусетса. Результати показали, що найбільшого ефекту вдалося досягти в 6-х класах. Тут лише 6,5 відсотка учнів назвали себе випадковими чи постій­ними курцями, у старших класах таких було вже 32 відсотки. Шестикласники також відзначили менший тиск з боку своїх ровесників щодо спонукання до паління. З цього можна зробити висновок, що профілактика має спрямовуватися на тих, хто ще не  познайомився з цим злом, саме на це треба спрямовувати фінансові, людські та інші ресурси держави, громадських організацій і суспільства в цілому.

Повертаючись до рекомендацій наших парламентських слухань. У проекті відзначається: “У червні 2003 року Кабінетом Міністрів України затверджено Програму реалізації державної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів на 2003–2010 роки... Крім того, незважаючи на те, що найважливішим джерелом фінансування заходів програми мають бути кошти державного і   місцевого бюджетів, при формуванні проекту Державного бюджету на 2004 рік її спеціальне цільове фінансування не перед­бачене”. У нас в 14-му пункті позначено, що треба передбачити фінансування. Отже, по-перше, цей пункт повинен бути 1-им,
а не 14-м, і по-друге, там має бути більш жорстке формулювання, яке зобов’яже Кабінет Міністрів почати фінансування цієї національної програми з 1 січня 2004 року.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Я звертаюся до народних депутатів: Яворівського не бачу, Шевченка немає, Калінчука немає.

Тоді слово має Микола Якович Співак, завідуючий відділом Інституту мікробіології та вірусології Національної академії наук України. Теж немає?

Чайка Ганна Володимирівна, голова Комітету з питань охорони здоров’я Всеукраїнської спілки “Громадянський парла­мент жінок України”, наші колеги й конкуренти. Будь ласка. За нею — Соломатін.

ЧАЙКА Г.В., голова Комітету з питань охорони здоров’я, материнства і дитинства Всеукраїнської спілки “Громадянський парламент жінок України”. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати, запрошені! Стратегія боротьби зі СНІДом, наркоманією та алкоголізмом в Україні ґрунтується на визнанні її однією з пріоритетів державної політики у сфері охорони здоров’я та соціального розвитку населення. Привернення уваги до цієї проблеми найвищих владних інституцій, кожної людини зокрема стало своєрідним критерієм, за яким визначається рівень демократичності держави, і свідченням того, що дані проблеми набули державної ваги.

Обговорювалися ці питання і в Комітеті з питань охорони здоров’я, материнства і дитинства Громадянського парламенту жінок України, до складу якого входять представники абсолютно всіх медичних професій, а також усіх регіонів України.

Ми вважаємо, що заслуговує на особливу увагу досвід Рівненщини, де за сприяння голови обласної державної адміні­страції, обласного управління охорони здоров’я та при активній співпраці соціальних працівників, працівників культурно-дозвільних комплексів при сільських та міських радах з громад­ськими, жіночими, профспілковими організаціями створено брига­ди, метою роботи яких є виявлення та вплив на жінок і молодих дівчат, схильних до девіантної поведінки.

Оскільки алкоголізм та наркоманія є стежками, якими хворі впевнено прямують до ВІЛ-інфікування та СНІДу, я хочу більше уваги приділити даній проблемі.

Закони України від 1991 та 1998 року з поправками 2001 року та укази Президента України, видані за останні два роки, визначили політичні, організаційні і фінансово-економічні та   медико-соціальні аспекти боротьби з епідемією в Україні. Пріоритетами нашої держави у вирішенні проблем ВІЛ/СНІДу визначено два основних напрями: запобігання інфікуванню ВІЛ та  підтримка людей, вражених ВІЛ-інфекцією. Такі хворі захищені соціально і законодавчо. Однак для медицини спущено більш як 20 урядових програм, які не мають фінансової підтримки у Державному бюджеті, а місцеві бюджети не в змозі фінансувати державні програми через брак коштів, тим самим породжуються скарги від хворих, уникнення ними відповідного лікування.

Особливу стурбованість викликає ставлення держави до   медичних працівників. Постановою Кабінету Міністрів від 10 жовтня 1998 року №1642 передбачена допомога медпраців­никам у разі інфікування або смерті від ВІЛ-інфекції. Якщо вдума­тися в цифри: десятирічна заробітна плата у разі смерті, від 50 до 100 неоподатковуваних мінімальних заробітних плат при інфіку­ванні ВІЛ-інфекцією. То виникає запитання: чи не дешевше впро­вадити на державному рівні фінансування профілактичних заходів із запобігання ВІЛ-інфікованню медичного персоналу?

Адже не секрет, що з кожним роком зростає кількість аварій, пов’язаних з можливістю зараження ВІЛ-інфекцією. Так, тільки цього року зареєстровано в Рівненській області 8 таких аварій, у Житомирській — 8, Івано-Франківській — 13, Чернігівський — 9, Черкаській — 18, Хмельницькій — 6 і приблизно така сама статистика по інших регіонах. Хоча в Україні навіть не ведеться статистична звітність з цього приводу.

Враховуючи, що обов’язковому обстеженню на ВІЛ-інфекцію підлягають лише вагітні і донорська кров, цифри, які наведені в  усіх попередніх звітах, можна помножити на 50, а то й на 100. Про епідемічне зростання захворюваності на СНІД в Україні треба говорити більш широко, і кожного пацієнта, який звертається за  допомогою до медичного закладу, слід розглядати як потен­ційного ВІЛ-інфікованого. У першу чергу під небезпеку зараження підпадають медичні працівники, які працюють з цими пацієнтами, однак заклади охорони здоров’я профілактичними засобами — від кольчужних рукавичок до щитків, разової білизни та інструмен­тарію — на практиці не забезпечуються, тому що місцеві бюджети, я вже про це говорила, не передбачають таких витрат.

Розглянувши і обговоривши питання на засіданні комітету та  враховуючи, що в бюджеті на 2004 рік передбачено близько 7 мільйонів гривень окремим рядком на боротьбу зі СНІДом та туберкульозом, ми вносимо такі пропозиції:

1)  забезпечити заклади охорони здоров’я, що надають стаціонарну допомогу хворим, профілактичними засобами згідно з вимогами наказу №120 МОЗ України;

2)  створити міжрегіональні СНІД-центри з сучасним лабора­торним обладнанням, багатопрофільними стаціонарами для більш раціонального використання коштів Державного бюджету;

3)  у Державному бюджеті передбачити кошти для придбан­ня тест-систем з метою 100-відсоткового обстеження хворих, які   перебувають у стаціонарах, особливо хірургічного профілю, та медичного персоналу.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має народний депутат України Юрій Петрович Соломатін. Підготуватися Беспальку.

 

СОЛОМАТІН Ю.П., секретар Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, КПУ). Я буду в двох іпостасях виступати — і як політик, і як спеціаліст. Як політик я представляю Комуністичну партію України. Як спеціаліст я є секретарем Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування і ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

Давайте ми згадаємо часи “перебудови”, коли на теле­баченні одній жіночці дуже розкутий ведучий запропонував таке питання: “А чи є секс в СРСР?” І ця жіночка засмучена відповіла: “У нас сексу немає”. Як тоді глузували над цією жінкою! Минуло 13 чи 15 років, і зараз ми можемо впевнено сказати: “У нас секс є!” Разом із сексом у нас з’явилися наркотики, зловживання алкоголем, туберкульоз, СНІД. Тому далі я хочу перейти вже до фахових питань.

Я добре знаю, що кожна велика проблема (а проблема СНІДу — це велика проблема), як і кожна медаль, має два боки. Сьогодні на наших слуханнях я почув виступи лише з одного боку, а я хочу привернути вашу увагу до другого боку проблеми і підійду до цього поступово.

Як фахівець з Комітету з питань екологічної політики, я дуже добре знаю проблеми Кіотського протоколу, котрим перед­бачається зменшення викидів в атмосферу так званих парникових газів і за рахунок цього запобігання зміні клімату. Україна з усіх сил намагається приєднатися до цього протоколу, у нас навіть у  травні цього року відбувся величезний конгрес з цього приводу. Однак чомусь Сполучені Штати Америки відмовляються від цього, путінська Росія відмовляється, величезний Китай відмовляється, Іран також відмовляється. Приєднуються дрібненькі такі країни, які  намагаються на торгівлі квотами отримати якісь грошики. І Україна як хуторянська країна намагається приєднатися до країн, що торгують своїм навколишнім середовищем.

Ще одне питання — Чорнобильська проблема і боротьба за   належну радіаційну безпеку людини, проблема малих доз радіації. Приблизно рік тому в Україні відбулася презентація чудового звіту Програми ПРООН “Гуманітарні наслідки подолання Чорнобильської катастрофи”. Там є дуже слушні пропозиції, але   чомусь наші науковці стали, як скеля, проти пропозицій, викладених у цьому документі і підтриманих Організацією Об’єднаних Націй, Програмою ПРООН, Науковим комітетом по дії атомної радіації Організації Об’єднаних Націй, Всесвітньою організацією охорони здоров’я та іншими міжнародними інституціями. Чому? А тому, що навколо малих доз радіації згрупувалася певна еліта, певні корпорації, в тому числі й наукові, які щось із цього мають.

Тепер щодо проблеми СНІДу, зокрема другого боку цієї проблеми. Наведу деякі цитати, викладені російською мовою.

“Борьба со СПИДом закончилась поражением. Налого­плательщики США заплатили более 45 миллиардов долларов, однако за это время не было открыто никакой вакцины… СПИД противоречит всем законам инфекционной болезни”. Питер Дюсберг, профессор молекулярной и клеточной биологии Калифорнийского университета, автор книги “Выдуманный вирус СПИДа”.

В предисловии к этой книге американский ученый, лауреат Нобелевской премии, присужденной за открытие химической реакции, которая используется без ведома и согласия автора в   диагностике ВИЧ-инфекции, профессор К. Муллис пишет: “Гипотеза ВИЧ/СПИДа — не просто научная недоработка: это адская ошибка. Я говорю это как предупреждение”.

Венгерский ученый доктор Антал Макк утверждает, что “СПИД — это не смертельное заболевание. Это бизнес на смерти...”

Тому я дуже хотів би звернути вашу увагу, що навколо цієї проблеми є й ті, про яких кажуть: для кого — війна, а для кого — матір рідна. У проекті рекомендацій, який ми отримали, у трьох підпунктах йдеться про звільнення від мита ввезення певних технологій, ліків. А я таке порушую питання: хто і скільки за рахунок цього отримає грошей? Без визначення цього “хто і скільки”, нам здається, вирішувати це питання недоречно.

І останнє. Ми у своїх рекомендаціях звертаємося до Кабінету Міністрів, а я вважаю за доцільне сформулювати ще   один пункт — народу України: поновити радянську владу, соціалістичний устрій, який є єдиною гарантією достойного життя.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Беспалько Віктор Вікторович, викладач Кам’янець-Подільського державного університету. Будь ласка. Підготуватися Шевчуку Олександру Анатолійовичу.

 

БЕСПАЛЬКО В.В., викладач Кам’янець-Подільського держав­ного університету. Шановний головуючий! Шановні учасники парламентських слухань! Тут торкалися таких важливих проблем, як лікування, наголошували на тому, що є досить дорогі методи,
а я хочу запропонувати деякі більш дешеві. Добре вже те, що всі зрозуміли, що будь-яке одне відомство (чи то Міністерство охорони здоров’я, Міністерство освіти і науки чи Міністерство внутрішніх справ) цю проблему не вирішить, має бути комплексний підхід.

Тут пропонувалися програми для середніх шкіл стосовно формування здорового способу життя. І для того, щоб ці про­грами існували, були ефективними, їх мають втілювати педагоги. Так ось починати цю комплексну програму треба з наркологічної підготовки майбутніх педагогів.

Міністр охорони здоров’я наголошував, що в деяких вищих навчальних закладах існують такі цикли. Хочу сказати, що в Кам’янець-Подільському державному університеті цей цикл існує вже чотири роки. Всі педагоги всіх факультетів, без винятку, вивчають основи наркології. А оскільки наркологічні проблеми тісно пов’язані з репродуктивним здоров’ям, а тим самим з майбутнім нації, з цього року ми ввели курс “Основи формуван­ня репродуктивного здоров’я, профілактики ВІЛ-інфікування і наркоманії”, тобто поєднали ці цикли. Це важливо з огляду на те, що педагоги будуть працювати з дітьми і у своїй майбутній професії використовуватимуть найновіші сучасні технології профілактичної діяльності.

Я сам лікар за фахом, але добре розумію, і ми повинні це усвідомлювати, що наркоманія, на жаль, не лікується, ми можемо їй тільки запобігти. А для цього ми, медики, повинні навчити цьому педагогів. І тільки тісний симбіоз “педагог-лікар”, “лікар-педагог” дасть змогу ефективно протидіяти цьому явищу.

Ще одне питання. Вивчаючи проблему поширення нарко­тизації, можна зробити висновок, що кожен регіон в Україні має певну специфіку. У Східному регіоні, наприклад, поширення більше, а от структура наркотизації менша, менша кількість поширених наркотиків. У Західному регіоні України свій відбиток накладає близькість кордонів, тут набагато ширший загальний спектр уживаних речовин.

Тому ми пропонуємо створити чотири регіональних центри антинаркотичної профілактики, які враховували б регіональні особливості. До складу персоналу цих центрів мають входити медики, педагоги, психологи, правознавці, представники пенітен­ціарних закладів. Тільки в комплексі можна вирішувати цю проблему, тому що ні медики, ні педагоги, ні правознавці самотужки її не вирішать. Я не думаю, що потрібно дуже багато коштів для того, щоб такі центри створити і коригувати антинаркотичну діяльність, а тим самим і профілактику ВІЛ/СНІДу, залежно від регіональних особливостей.

Правильно наголошували на тому, що мають бути не разові акції, а системна робота. Роздачею разових шприців чи запобіж­них засобів контрацепції ми не вирішимо цю проблему. Так, ми допоможемо якійсь частці людей, але не вирішимо проблему загалом. Тим більше що кожен, хто спілкується за наркоманами, добре знає, що наркоман має шприц. Так, він може користуватися ним місяць, але СНІДом він від шприца не захворіє.

Тому до вирішення цих проблем треба підходити комплексно, зокрема й навчаючи педагогів, психологів. Тим біль­ше що з’явилася нова спеціальність “медична психологія”, це їхній хліб, вони повинні це робити. І тільки в комплексі ми подолаємо ці проблеми.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Шановні друзі, ми наближаємося до завершення нашої розмови. У нас залишилося ще два промовці, пропоную надати їм слово, потім обговоримо проект рекомендацій і будемо підбивати підсумки.

Слово має Олександр Анатолійович Шевчук, голова прав­ління Українського фонду боротьби зі СНІДом. Будь ласка. Підготуватися Шевченку.

 

ШЕВЧУК О.А., голова правління Українського фонду боротьби зі СНІДом. Шановний Адаме Івановичу! Шановні друзі, присутні,
а також опоненти! Перша частина мого виступу буде стосуватися висловів людей, які сьогодні присутні тут, психічне здоров’я яких викликає в мене певні думки. Зокрема, чи не варто пану Івасюку звернутися до пана Глузмана, який пропустив сьогодні свій виступ.

Мова йде про тест-системи. Я маю причетність до них,
очолюю підприємство, яке їх випускає, і хочу сказати відверто, що  наші тест-системи сертифіковані щодо діагностики ВІЛ/СНІДу міжнародними організаціями. З 2001 року ми маємо сертифікат контролю якості ISO 9001, виданий Бюро Верітас. Більше того, нещодавно ми надали Міністерству охорони здоров’я результати незалежних іспитів, які були здійснені Інститутом тропічної медицини, на них був і професор Анатолій Гураль, присутній сьогодні в цьому залі. Тому ми не можемо сьогодні мовчати, коли нас звинувачують, що ми верблюди. За свої слова, пане Івасюк, треба відповідати, і я думаю, що відповідь ви даватимете в інших стінах. Це перше.

Друге. Український фонд боротьби з ВІЛ/СНІДом був створений 2001 року, щоб привернути увагу громадськості до цієї проблеми, в тому числі й міжнародної, і залучити міжнародні донорські кошти для боротьби з ВІЛ-інфекцією/СНІДом відповідно до програми, затвердженої Кабінетом Міністрів. Ідеться про четверту національну програму, з наступного року діятиме п’ята.
У зв’язку з цим на сьогодні Український фонд виконує проект, який називається “Інформаційно-освітня діяльність”, і є основним реципієнтом Глобального фонду.

Щодо освіти. Хочу поінформувати присутніх та пред­ставників уряду, що минулого місяця підписана угода з Міністер­ством освіти і науки та розпочата робота щодо інвентаризації всіх навчальних програм у середніх і вищих навчальних закладах України. Нас хвилює профілактична робота у студентському середовищі. Якщо у школах є вже певні зрушення, то серед студентів на сьогодні немає цільового охоплення цієї аудиторії.
А студентство — це 1019 вищих навчальних закладів I–IV рівня акредитації, це 2,5 мільйона студентів, які є активними учасника­ми всіх наших процесів, зрештою, це майбутнє нашої держави. Крім того, якщо говорити з позиції народних депутатів, це все-таки електорат.

Тому ми просимо вас підтримати наші дії в цьому напрямі.
І будемо запрошувати народних депутатів, будемо пропагувати виступи у ваших округах серед молоді з метою доступу студент­ства до інформації про здоровий спосіб життя і до тих духовних цінностей, про які сьогодні так багато говорять, маючи на увазі кожен своє.

У галузі інформаційної діяльності. Крім того, що ми відверто й відкрито кажемо всім, що є ресурс 3 мільйони доларів на   наступний рік (ця цифра стосується і освітньої діяльності), ми виступили з ініціативою щодо вироблення державної інформа­ційної політики в галузі подолання ВІЛ/СНІДу. Чому? Тому що потрібно встановити певні рамки, щоб люди, які надають цю інформацію, мали змогу працювати за правилами. Потрібні технології, про які сьогодні вже говорили промовці у своїх конструктивних доповідях.

На завершення хочу внести кілька пропозицій. Перша пропозиція стосується державного замовлення на послуги громадських організацій, і ми повинні подбати про те, щоб кошти на це були передбачені в Державному бюджеті. І ще пропонується внести до проекту рекомендацій парламентських слухань такий пункт: “Створити робочу групу з журналістів, урядовців, представників недержавних організацій, бізнес-структур для розробки національної концепції державної політики в галузі подолання епідемії ВІЛ/СНІДу”.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Олександр Сергійович Шевченко, директор Харківського інституту проблем громадського здоров’я. За ним виступатиме Жебрівський.

 

ШЕВЧЕНКО О.С., директор Харківського інституту проблем громадського здоров’я. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати, учасники парламентських слухань! У своїй доповіді я хотів би тезово торкнутися тих моментів, що могли б бути корисними передовсім народним депутатам, які прийма­тимуть рішення щодо фінансування медико-соціальних рішень і соціальних програм.

На сьогодні законодавча база України в цілому відпрацьо­вана досить повно, навіть порівняно із законодавством Сполу­чених Штатів та західноєвропейських країн закони демократичні, вони забезпечують права ВІЛ-інфікованих, всіх громадян, якою б асоціальною не була їхня поведінка.

Проте я хотів би підкреслити, що демократизація суспіль­ства має й інший бік. Норма про добровільне обстеження на  ВІЛ/СНІД відповідає вимогам Організації Об’єднаних Націй, Європейської комісії, інших демократичних інституцій, але часто не сприяє захисту українського суспільства від епідемії ВІЛ/СНІДу. Жодна епідемія ще ніколи не викорінювалася добро­вільними методами.

Не в усіх лікувальних закладах дотримуються вимоги законо­давства. Це пов’язано з оплатою праці, не вирішена проблема забезпечення закладів, які надають термінову допомогу, необхідними матеріалами та засобами для тестування. У статті 10 Закону України від 3 березня 1998 року про внесення змін до  Закону України про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення не передбачено примусового обстеження на ВІЛ-інфекцію та СНІД тих, хто зазнав сексуального насильства. Їхні права на практиці захищаються гірше, ніж права ВІЛ-інфікованих.

Клініки не отримують фінансування на придбання облад­нання та матеріалів для профілактики та роботи з пацієнтами, що належать до груп ризику. У разі зараження медикам дуже складно довести факт професійного зараження.

ВІЛ-інфікованим дітям при народженні виплачується лише 34 гривні, зрозуміло, що витрати на їх утримання значно більші, ніж здорових дітей. Відсутня національна стратегія соціального забезпечення дітей, народжених від ВІЛ-інфікованих матерів, після смерті батьків від СНІДу, а також ВІЛ-інфікованих дітей. Поки  що немає ніякої позиції держави стосовно дітей, від яких відмовилися батьки у зв’язку з діагнозом ВІЛ чи з перспективою його встановлення. З часом кількість таких дітей зростатиме.

До цільових програм з профілактики ВІЛ/СНІДу і наркоманії, на наш погляд, необхідно вносити лише ті пункти, які реально будуть профінансовані. Перед обличчям епідемії видимість роботи неважлива, тому що в умовах епідемії треба діяти за правилами не гуманної громадської медицини, а воєнної чи медицини катастроф.

У нашому суспільстві залишається високою доступність наркотичних засобів як у межах міста, так і в місцях позбавлення волі. Соціальним службам потрібно активніше працювати з група­ми ризику, зокрема з представницями секс-бізнесу. Маю вам сказати, що серед медиків є така позиція, що можна було б і легалізувати секс-бізнес, тоді ми краще контролювали б інфекції.

До Закону про рекламу треба внести норму про заборону реклами торгових марок, які представляють алкогольні напої, бо ЗМІ заполонила непряма реклама алкоголю.

Для ефективної освітньої роботи щодо запобігання поши­ренню наркотиків та алкогольних напоїв треба забезпечити школи якісними фільмами по профілактиці, проводити широкомасштабні програми із залученням ВІЛ-інфікованих, придбати обладнання для спеціальних імунологічних досліджень, які мають не при­близно, а точно ідентифікувати ступінь поширення захворю­ваності. Джерелом фінансування могли б бути кошти Глобального фонду по боротьбі з СНІДом, туберкульозом і малярією.

І коротко про досвід інших країн, які я відвідував. Хотілося б, щоб презервативи для молоді були більш доступними, і програми були недорогими. Це могла б теж взяти на себе держава. Я  передаю тези свого виступу Адаму Івановичу і прошу передати їх голові комітету Поліщуку, можливо, вони будуть корисними у роботі.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні колеги! Усі, хто мав бажання взяти участь в обговоренні цієї проблеми, виступили. Зараз я прошу заступника голови Комітету з питань охорони здоров’я, мате­ринства та дитинства, народного депутата Павла Івановича Жебрівського прокоментувати і поінформувати, яка буде подаль­ша робота з проектом рекомендацій, які затверджуватиме Верховна Рада за результатами нинішніх парламентських слухань.

Будь ласка, Павле Івановичу.

ЖЕБРІВСЬКИЙ П.І., заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства (виборчий округ №65, Житомирська область). Дякую, Адаме Івановичу. Шановні учасники парламентських слухань! Підводячи підсумки сьогоднішньої дискусії, варто зазначити, що проблема, яка обговорюється, справді становить загрозу національній безпеці і генофонду нації. Виходячи з ваших висту­пів, шановні колеги, зрозуміло, що боротися потрібно не лише з   наслідками, а й із причинами, які спонукають до зростання темпів поширення епідемії ВІЛ/СНІДу, наркоманії та алкоголізму.

Комітет Верховної Ради з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства підготував проект рекомендацій нинішніх парламентських слухань, які передбачається затвердити спеціальною постановою Верховної Ради. Проект вам роздано, ви мали можливість з ним ознайомитися.

В Україні досить прогресивна законодавча база щодо профілактики та боротьби зі СНІДом, проте стан її виконання часто є незадовільним, у тому числі залишаються нерозв’язаними проблеми, які не вимагають значного фінансування. На моє глибоке переконання, крім того, потрібна політична воля тих політичних сил, які взяли на себе відповідальність за стан справ у  державі, для того щоб впровадити напрацювання фахівців, які є на сьогодні. От пан Вієвський сидить, у нього стільки напрацю­вань стосовно подолання наркоманії, що за умови їх реалізації боротьба з наркоманією в Україні була б, мабуть, найефектив­нішою. Проте сьогодні вони не впроваджуються, тому що, на моє глибоке переконання, політичної волі бракує.

Аналіз соціально-економічних причин таких згубних для нашого суспільства явищ, як наркоманія, алкоголізм та СНІД, який зроблено досить детально сьогодні, засвідчив, що вкрай необхід­но поєднати зусилля вищого законодавчого органу держави, центральних виконавчих структур, їх представників на місцях та органів місцевого самоврядування.

Виходячи з цього, проект рекомендацій, що пропонується комітетом, викладено в такій структурі.

Перше. Кабінету Міністрів України рекомендується забез­печити чітку систему моніторингу та оцінки ефективності заходів, що вживаються з метою подолання епідемії ВІЛ/СНІДу, наркоманії та алкоголізму, їх повноцінне фінансування та контроль якості тест-систем.

Друге. Привести у відповідність з міжнародними вимогами норми Кримінального кодексу України, що стосуються криміналь­ної відповідальності за зараження ВІЛ/СНІДом. Вдосконалити митне та податкове законодавство з метою підвищення фінан­сової доступності лікування хворих на ВІЛ/СНІД. Розробити та   затвердити концепцію державної політики України щодо алкоголю та наркотиків.

Третій напрям рекомендацій передбачає заходи профі­лактичного спрямування і стосується впровадження цих тем
в базові навчальні програми закладів освіти, підготовки відповід­них медичних спеціалістів та створення мережі центрів ресоціалі­зації наркозалежної молоді.

Четверте. Окрім заходів щодо вдосконалення правового забезпечення боротьби з проблемами, які ми обговорили, рекомендації містять і цілий ряд пропозицій щодо організаційних заходів, яких мають вжити органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, щоб підвищити ефективність боротьби із СНІДом, наркоманією та алкоголізмом, забезпечити фінансування відповідних програм з державного та місцевих бюджетів, підвищити роль неурядових організацій у їх виконанні.

При формуванні зазначеного проекту ми намагалися врахувати рекомендації міжнародної спільноти та побажання українських фахівців, представників громадських організацій. Пропозиції і зауваження, висловлені під час слухань, будуть проаналізовані комітетом, найбільш раціональні ми врахуємо при остаточному доопрацюванні проекту. Усіх, хто не зміг виступити, прошу подати пропозиції до комітету, за можливістю ваші заува­ження будуть враховані. Переконаний, що Верховна Рада прийме відповідну постанову, і Комітет з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства візьме під свій парламентський контроль виконання цих рекомендацій.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Павле Івановичу.

Слово має віце-прем’єр-міністр України Дмитро Володимирович Табачник. Будь ласка.

 

ТАБАЧНИК Д.В., віце-прем’єр-міністр України. Шановний Адаме Івановичу! Шановні учасники парламентських слухань! Передовсім я хочу подякувати Комітету Верховної Ради України з  питань охорони здоров’я, материнства та дитинства, членам цього комітету, його голові професору Миколі Єфремовичу Поліщукові за те, що така важлива тема стала предметом розгляду у Верховній Раді, і не лише як окрема сторінка діяльності комітету чи Міністерства охорони здоров’я, а як частина стратегічної програми збереження здоров’я української нації. Спасибі за підготовку, за те, що сьогодні відбулася така важлива розмова.

Хотів би сказати, що уряд принципово підтримує практично всі позиції, які викладені в проекті рекомендацій, напрацьованому комітетом. Свої пропозиції до проекту постанови ми також узагальнимо з урахуванням тих міркувань, які прозвучали сьогодні у виступах учасників парламентських слухань, і подамо до комі­тету. Частина з них буде покладена в основу урядових рішень, в основу рішень урядової комісії по боротьбі із СНІДом.

На мою думку, найважливіше у сьогоднішніх слуханнях є те, що ми розглядали цю проблему не лише як медичну, не лише як соціальну, а як проблему політичну, що стосується національної безпеки, взагалі збереження народу нашої держави.

Ще раз хотів би подякувати від імені урядовців, які взяли участь у парламентських слуханнях, і хочу запевнити вас, що ми також прагнемо реалізації рекомендацій, які сьогодні спільно з  Верховною Радою, з парламентським комітетом будуть напра­цьовані. Єдине, що нас стримує (це не в плані критики деяких виступів), — ми змушені спиратися на реальні можливості бюджету. Завдяки спільним зусиллям урядових структур і Верхов­ної Ради на наступний рік фінансування цих програм ми перед­бачили в більшому обсязі, ніж цього року. Думаю, що більшість проблем, які прозвучали, ми почнемо розв’язувати вже в наступ­ному році.

Дякую всім учасникам парламентських слухань (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Дмитре Володимировичу.

Шановні учасники парламентських слухань! Шановні гості! Думаю, що своєю плідною працею протягом майже чотирьох годин ми виконали поставлене перед собою завдання.

По-перше, ми ще і ще раз привернули увагу громадськості, нашого суспільства до тих складних проблем, які постали перед нами у цій сфері, і намітили заходи, які стимулюватимуть діяль­ність усіх державних структур — і законодавчої, і передовсім виконавчої, для подолання цих недуг нашого суспільства.

По-друге, сьогоднішнім обговоренням, доповідями, висту­пами ми ще раз дали зрозуміти міжнародній спільноті, що Україна як держава чітко дотримуватиметься міжнародних зобов’язань, які вона взяла на себе, бо боротьба із СНІДом, наркоманією і  алкоголізмом — це не внутрішня наша проблема, це біда всезагальна, вселюдська, і тут нам потрібно спільно працювати.

Завершуючи наші слухання, я ще раз щиро дякую кожному з  вас, віце-прем’єр-міністру Дмитру Володимировичу Табачнику, міністру, всім представникам уряду, які взяли участь у нашому спільному обговоренні.

На цьому парламентські слухання оголошуються закритими. На все добре, шановні товариші.