ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

Про державну політику в галузі повернення та компенсації

втрачених (знецінених) заощаджень громадян.

Стан відновлення та перспективи

Сесійний зал Верховної Ради України

8 грудня 2003 року, 15 година

Веде засідання Голова Верховної Ради України

ЛИТВИН В.М.

ГОЛОВА. Доброго дня, шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Сьогодні ми виносимо на розгляд одне з найактуальніших, найбільш чутливих, гострих, болючих питань для абсолютної більшості наших співвітчизників: про державну політику в галузі повернення та компенсації втрачених (знецінених) заощаджень громадян, стан відновлення та перспективи.

Парламентські слухання мають на меті сприяти напрацюванню врешті-решт якихось реальних підходів, пошуку реальних шляхів розв’язання цієї проблеми. Розуміючи, що зробити це надзвичайно непросто, що йдеться про 132 мільярди гривень, тобто більш як про два державних бюджети України,
ми водночас повинні виходити з того, що йдеться про життєві інтереси людей, до того ж найменш захищених. Для багатьох
із них — це, можливо, остання надія забезпечити свою старість, більш-менш пристойне існування і щось залишити у спадок дітям та онукам. Я думаю, що втрата заощаджень — це один із основних чинників, який каталізує недовіру людей до влади, до держави.

Законом України про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України, який набрав чинності 21 листопада 1996 року, держава взяла на себе зобов’язання щодо відновлення вартості заощаджень та здійснення державних витрат з компенсаційних виплат. Минуло шість років, змінилося п’ять урядів, що зроблено в частині виконання цього закону, взятих зобов’язань?

Починаючи з 1997 року, за рахунок Державного бюджету
на компенсаційні виплати громадянам було спрямовано лише 1 мільярд 460 мільйонів гривень. Не важко порахувати, яка це частка від загальної кількості заощаджень, а отже, якщо такими темпами ми будемо рухатися й далі, то потрібно буде близько 500 років для того, щоб повернути людям їхню трудову копійку.

Очевидно, що треба знайти нові рішення, нові механізми для того, щоб виконати зобов’язання держави. Думаю, ми не повинні обмежуватися тим проектом постанови, який запропоновано: взяти до відома, вжити рішучих заходів. Треба ще додати тільки одне: засукати рукава по саму шию і почати активно працювати. Йдеться тут не просто про відновлення соціальної справедливості, а про імідж і про майбутнє держави.

Думаю, що саме на сьогоднішніх парламентських слуханнях ми не лише заявимо про те, що вболіваємо за народ, а й будемо говорити про конкретні підходи, конкретні шляхи вирішення
цієї болючої проблеми. Ми повинні відійти від констатації, у цій частині ми є надзвичайно сильними і потужними політиками,
треба говорити про реальні механізми.

Говорячи про заощадження, я думаю, нам потрібно було б порахувати, скільки таких людей ще залишилося, особливо літнього віку, що потрібно цим людям, які в них першочергові запити — чи оплата лікування, чи списання заборгованості
із плати за житло. Тобто ми повинні шукати підходи до кожної людини і пропонувати їй варіанти, які могли б її влаштувати, — чи то забезпечити навчання дітей, онуків, чи, можливо, подивитися
в процесі приватизації, які повинні йти на це відрахування,
в ході наділення людей землею, недобудованими приміщеннями. Тобто нам, окрім всього іншого, потрібна копітка робота з кожною людиною. Ми ж радше віддаємо перевагу загальним, масштабним підходам і пропозиціям, апеляціям до великих цифр. Розумієте, тут хочеться сказати: не вірю гучним і великим цифрам. Очевидно, ми повинні переорієнтуватися на індивідуальну роботу.

Шановні колеги! Багато учасників слухань виявили бажання виступити в обговоренні цього питання, тому пропонується такий регламент проведення парламентських слухань. Доповідь від організаційного комітету з підготовки проведення парламентських слухань зробить голова Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці Василь Георгійович Хара (10 хвилин), із співдоповідями виступлять голова Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України з питань фінансово-економічного обґрунтування джерел і механізму відновлення заощаджень громадян України Катерина Олександрівна Фоменко та заступник міністра фінансів України Олександр Степанович Яременко (10 хвилин), потім перейдемо до виступів учасників парла-ментських слухань (до 5 хвилин). Пропонується таким чином попрацювати, щоб близько 18 години завершити парламентські слухання. Немає заперечень?

Тоді я запрошую до доповіді Хару Василя Георгійовича.
Будь ласка.

ХАРА В.Г., голова Комітету Верховної Ради України з   питань   соціальної політики та праці (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, КПУ). Уважаемый Владимир Михайлович! Уважаемые народные депутаты, приглашенные, журналисты! Сегодня вопрос возврата и компенсации
утраченных (обесцененных) сбережений граждан является одним из самых острых в нашем обществе, одним из самых глобальных и в социальном плане, и в плане доверия к банкам,
и, главное, к правительству, к его гарантии возмещения не только сбережений, но еще и инфляционных потерь.

В сложившейся ситуации необходимо принимать во внимание, что в советское время количество денег у граждан превышало обеспеченность товарами. Это отмечают все эксперты, оценивающие данную проблему. И люди вкладывали деньги в Сберегательный банк не только для того, чтобы
в случае возможности купить какую-то ценную и нужную
вещь, но и, как говорится, для обеспечения старости, на “черный день”. Нужно понимать, что эти финансовые средства обеспечи-вали в государстве колоссальные внутренние инвестиции
в промышленность, в сельское хозяйство, что выражалось в той собственности, которая сегодня перестала быть общенародной.

Немалая часть вкладов была внесена и в пред-
кризисное время, в 1989–1991 годы. Согласно действующим
в то время правилам на начало каждого года депозиты
Сбербанка Украинской ССР, являющегося неотъемлемой частью
Сбербанка СССР, переводились в Госбанк СССР, а в конце
года возвращались. В конце 1990 года сбережения населения
в отделениях Сбербанка на территории Украины составляли около 84 миллиардов советских рублей, и в январе 1991 года
они были переведены в Москву, в Госбанк СССР. В декабре 1991 года, вы помните, СССР был развален, как и его единая финансовая система, и деньги в Украину не были возвращены.

На протяжении вот уже многих лет по этому вопросу
идут переговоры с Россией, и мы считаем, что их необходимо продолжить до положительного решения. Есть незначительные успехи в этом направлении, но пока положительного
решения нет.

Правительство Украины в прошлые годы не могло
и не очень стремилось вернуть населению сбережения
в Сбербанке. Это было обусловлено, конечно, и развалом страны, кризисным периодом в экономике, гиперинфляцией. Покупательная способность денег в гривневом эквиваленте
резко уменьшилась, а денежная реформа 1996 года, когда был произведен обмен по курсу 10 тысяч карбованцев за 1 гривню,
и вовсе сделала эти вклады незначительными.

Наше государство добровольно решило возместить гражданам их потери, связанные с обесцениванием денежных средств, и это отрадно. В ноябре 1996 года Верховная
Рада первой в СНГ приняла Закон о государственных
гарантиях восстановления сбережений граждан Украины. Компенсация обесцененных сбережений производится поэтапно,
в соответствии с принимаемыми ежегодно постановлениями Кабинета Министров Украины и в зависимости от объема средств, выделяемых на эти цели в Государственном бюджете.

Вначале, как вы помните, давали определенные суммы престарелым вкладчикам, кому было за 80, 90 и 100 лет. Потом Конституционный Суд признал такой порядок несоответствующим Конституции и ущемляющим права остальных вкладчиков. Ежегодно на выплату компенсаций предусматривалось по 200 миллионов гривен, кроме 1998 года, в котором было выделено 100 миллионов. Но из этих средств выплачивалось
не более 20 процентов, и лишь в 2001 году все выделенные деньги были выплачены вкладчикам.

Начиная с 2002 года, на эти цели в бюджете предусматривалось по 500 миллионов гривен. По состоянию
на 30 октября 2003 года из 500 миллионов гривен, пре-дусмотренных в Госбюджете, вкладчики через учреждения ОАО “Сбербанк” получили 409 миллионов гривен, что составляет 75,5 процента.

Вместе с тем хочу обратить ваше внимание на то,
что законодательно предусмотрена компенсация и выплата задолженности по сбережениям граждан, размещенным в период со 2 февраля 1992 года в учреждениях Госстраха, которые гарантированы государством на 1 октября 1996 года в сумме 7,77 миллиарда гривен. Два постановления Кабинета Министров, принятые с 1998 по 2003 год, предусматривали выделение на эти цели из Госбюджета в общей сложности 4,6 миллиона гривен,
но они данной категории вкладчиков не возвращались.

В Госбюджете на 2003 год также были заложены средства на компенсацию потерь по вкладам по постановлению Кабинета Министров № 382 от 26 марта 2003 года. К сожалению, вопреки требованиям закона эти деньги были направлены только на выплату долгов по сбережениям в учреждениях Сбербанка, поэтому граждане, застрахованные бывшим Госстрахом, и их наследники в данный момент лишены возможности получать соответствующие выплаты наравне с вкладчиками Сбербанка. Это вызывает недоверие у населения не только к банкам,
не только к правительству, но и вообще ко всей системе страхования.

Сегодня сумма государственного долга вкладчикам составляет около 130 миллиардов гривен, так мы зафиксировали эту цифру. Это более 60 процентов объема внутреннего валового продукта. И конечно, понятно, что нереально быстро погасить этот долг, даже создавая чрезмерную нагрузку на Госбюджет. При существующих темпах возврата, об этом Владимир Михайлович уже говорил, этот процесс будет длиться
бесконечно долго, что не может удовлетворить ни вкладчиков, ни правительство, ни нас, народных депутатов, как представителей граждан Украины.

Не проходит и дня, чтобы Верховной Раде, Председателю Владимиру Михайловичу Литвину, Комитету по вопросам социальной политики и труда, народным депутатам не
поступали жалобы о невыполнении государством обязательств
по возвращению долга. Люди обращаются с просьбами вернуть их честно заработанные и отложенные на “черный день” сбережения во все инстанции — к Президенту Украины, правительству и даже в Европейский суд по правам человека. Сложившаяся ситуация требует кардинальных изменений и никак не может удовлетворить ни вкладчиков, ни народных депутатов.

Мы интересовались, какие меры для решения этого
вопроса предпринимаются в других странах СНГ. Сразу скажу, что позаимствовать какие-то эффективные наработки нам не удалось. Об этом более детально расскажет в своем выступлении Екатерина Александровна Фоменко, председатель Временной специальной комиссии Верховной Рады Украины по вопросам финансово-экономического обоснования источников и механизма восстановления сбережений граждан Украины, я остановлюсь лишь на некоторых моментах.

В России индексация долга была произведена по стоимости потребительской корзины в 1992 году, и на момент индексации они вышли на стоимость долгового рубля, по данной системе
он равен примерно 30 современным российским рублям, или 1 доллару США. Иначе говоря, если у россиянина на счету
в Сбербанке обесценилась 1 тысяча рублей, то государство обязуется ему вернуть около 1 тысячи долларов США. Сумма выплат в России не облагается налогами. Компенсацию выплачивают ежегодно в зависимости от категории и года рождения вкладчиков, срока хранения вклада. Сумма долга, конечно, в России громаднейшая, поэтому компенсация потерянных сбережений в России незначительна, хотя лучше,
чем у нас, и Госдума, так же, как и мы, ищет пути решения вопроса кардинальным образом.

В Беларуси, например, на сумму, которая подлежит компенсации, выдаются сертификаты государственных компенсационных облигаций. Сумма погашенных облигаций
за счет фонда компенсации зачисляется на специальные счета Сбербанка. Собственники этих счетов по безналичному расчету могут оплачивать услуги, приобретение товаров, погашение кредита и тому подобное.

Азербайджан тоже принял решение погасить долги Сбербанка СССР перед гражданами, в планах правительства — провести эту работу в течение пяти лет. Они надеются осуществить эту акцию, прежде всего, за счет ожидаемых поступлений от нефтяных контрактов. У нас таких возможностей, к сожалению, нет. Пока здесь не приступили к решению
данной проблемы, существуют только проекты. В первый год планируется выплатить долг лицам старше 70 лет, во второй — старше 60-ти, в третий — старше 50-ти, в четвертый — гражданам, имеющим какие-либо льготы, и на пятый год — всем остальным.

Казахстан вообще рассчитывает погасить задолженность
по компенсации вкладов в трехлетний срок. В первый год — вкладчикам 1936–1940 года рождения, во второй — 1941–1960,
в третий — 1961 года рождения и позже. Компенсация вклада осуществляется по курсу: 1 доллар равен 150 рублям. Средства для выплат долга, как и в Азербайджане, планируется получить
от доходов сырьевой экономики, то есть от нефти.

Обмен мнениями с немецкой консультативной группой
по вопросам экономических реформ показал, что представители Германии также, к сожалению, не могут предложить быстрого
и успешного решения вопроса. В частности, они советуют значительно уменьшить сумму долга и его погашение обеспечить в течение 25 лет, отдав предпочтение дифференциации уровня компенсаций в зависимости от суммы вклада и так далее.

За период третьего созыва народные депутаты внесли 19 законопроектов по этому вопросу. Не отстают от своих
коллег и ныне действующие народные депутаты — разработано 10 законопроектов о внесении изменений в Закон о госу-дарственных гарантиях восстановления сбережений граждан Украины. В законопроектах, внесенных народными депутатами Михаилом Павловским и Юлией Тимошенко, Виталием Олуйко, Владимиром Демехиным и Алексеем Козаченко, Иваном
Боким, Валентиной Семенюк, Станиславом Николаенко, Иваном Сподаренко и Александром Морозом, предлагается решить вопрос возмещения и компенсации обесцененных сбережений граждан не только за счет бюджетных средств, но и за счет поступлений из других источников — от приватизации государственного имущества, осуществления операций
с государственными ценными бумагами, от государственной части акций акционерных предприятий и так далее.

Комитет рассмотрел эти законопроекты и практически
все предлагает Верховной Раде принять за основу. Но хочу сказать, что, конечно, только этими мерами проблему не решить.
Мы считаем, что Кабинет Министров должен обсудить все предложения, которые будут сегодня высказаны, и в ближайшее время внести свой законопроект. Вместе с тем считаем необходимым заручиться поддержкой и помощью Национального банка в поисках средств для обеспечения компенсационных выплат вкладчикам и оказании помощи в определении дополнительных источников финансирования. На наш взгляд, учреждения Сбербанка могли бы по опыту Беларуси рассмотреть вопрос о выдаче сертификатов на оплату части жилищно-коммунальных услуг, приобретение товаров длительного пользования украинского производства, медикаментов и тому подобное.

Приглашая всех к обсуждению вопроса, мы надеемся,
что участники слушаний внесут немало заслуживающих внимания предложений, которые пополнят проект рекомендаций для нашего правительства с целью положительного решения этого наиболее болезненного для нашего государства социального вопроса.

Спасибо за внимание.

ГОЛОВА. Дякую вам, Василю Георгійовичу.

Для співдоповіді запрошується голова Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України з питань фінансово-економічного обґрунтування джерел і механізму відновлення заощаджень громадян України Катерина Олександрівна Фоменко. Будь ласка.

ФОМЕНКО К.О., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань бюджету (виборчий округ №114, Луганська область). Дякую. Володимире Михайловичу, прошу вас збільшити регламент, тому що я не мала змоги виступити зі звітом комісії.

Шановний Володимире Михайловичу! Шановні народні депутати! Шановні запрошені! Одним із питань, яке держава не
в змозі вирішити протягом останніх 11 років, є питання повернення знецінених заощаджень колишніх вкладників Ощадбанку СРСР.
Це викликає незадоволення громадян та посилення соціальної напруженості в суспільстві. Закон України про державні
гарантії відновлення заощаджень громадян України від 1996 року виявився просто недієздатним. Цей закон треба або скасувати
як такий, що не вирішує проблеми, яка стоїть перед державою, або внести до нього суттєві зміни.

Розміри коштів, що передбачаються щороку в Державному бюджеті на компенсацію втрат, не можуть забезпечити реального зменшення обсягу неповернутих вкладів громадян. Нагадаю, визнаний на сьогодні борг становить 60 відсотків валового внутрішнього продукту держави, або 260 відсотків запланованих надходжень Державного бюджету України на 2003 рік. Реалії вимагають від нас невідкладної зміни політики у питанні відновлення знецінених заощаджень. Нарешті необхідно виявити волю та розум і вирішити це болюче питання.

Над визначенням шляхів вирішення цієї проблеми і працює тимчасова спеціальна комісія, зокрема над визначенням зовнішніх (тобто за кордонами України) і внутрішніх джерел.

Щодо зовнішніх джерел. На підставі вивчення значної кількості документів комісія дійшла висновку, що на сьогодні
є всі підстави повернутися до переговорів щодо зобов’язань колишнього Ощадбанку СРСР перед вкладниками України.
До речі, ці висновки були підтримані Комітетом Верховної Ради України у закордонних справах, Комітетом Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці, Міністерством закордонних справ України.

Пропоную вам зробити невеликий екскурс в історію питання. З 1922 року по 1990-ті роки відповідно до встановленого порядку кожного останнього дня року загальна сума залишків коштів на коррахунках Ощадбанків, розташованих на території України, списувалася на коррахунки правління Ощадбанку СРСР. Таким чином було списано 84,3 мільярда карбованців за станом на 1 січня, ця сума відповідала залишку вкладів населення України на зазначену дату. За даними правління Ощадбанку, ця сума розподілилася між Держбанком СРСР та Мінфіном СРСР.

Перший робочий день 1991 року установи Ощадного банку СРСР розпочали з нульового залишку на кореспондентських рахунках і в таких умовах вони працювали рік. Проблеми нестачі коштів не виникало, оскільки працювали переважно на залучення вкладів громадян.

13 березня 1992 року в Москві держави-учасниці підписали угоду, згідно із статтею 1 якої всі ці борги були віднесені до внутрішнього державного боргу. А відповідно до статті 2 цієї
угоди сторони беруть на себе зобов’язання щодо погашення державного внутрішнього боргу в сумах, пропорційно до залишку заборгованості, яка склалася за станом на 1 січня 1991 року. Проте Україна, Молдова, Білорусь і Таджикистан підписали
цю угоду не повністю, вони підтримали пропозицію Білорусі, що угода про розподіл внутрішнього боргу має підписуватися лише разом з угодою про розподіл активів та пасивів Державного банку СРСР. При цьому наголошувалося, що заборгованість перед населенням з боку установ Ощадбанку СРСР, розташованих
на території держав-учасниць, утворилася винятково внаслідок вилучення коштів Ощадбанку союзними органами та склалася нерівномірно по союзних республіках.

Рівно через тиждень, 20 березня 1992 року, у Києві зібралися представники всіх країн СНД, щоб підписати угоду про розподіл активів та пасивів Держбанку СРСР. Статтею 1 цієї
угоди передбачалося створити спільну комісію для розроблення механізму розподілу. Також передбачалося, що Центробанк Російської Федерації надасть всі документи стосовно ліквідаційної комісії та балансу Держбанку СРСР. Російська сторона не підписала цієї угоди, комісія не була утворена, документів цих ніхто не отримав.

Таким чином, згідно з угодою від 13 березня 1992 року зобов’язання Ощадбанку СРСР виникають лише після розподілу активів та пасивів колишнього Держбанку СРСР. Оскільки розподіл активів та пасивів не відбувся, існування зобов’язань України може заперечуватися.

З української сторони угоди підписував тодішній
Прем’єр-міністр України Вітольд Павлович Фокін. Після неофіційної зустрічі з ним і обговорення подій 13 березня 1992 року комісія ще раз пересвідчилася в необхідності продовження переговорів з Російською Федерацією про врегулювання питань щодо зобов’язань колишнього Ощадбанку СРСР. Наші наміри були підтримані і екс-прем’єр-міністром.
До речі, комісія має інформацію, що литовський сейм ухвалив подібне рішення про звернення до Російської Федерації щодо поновлення переговорів.

Верховною Радою України не раз приймалися рішення
з цього питання. Так, при розгляді питання про ратифікацію
Угоди між Україною та Російською Федерацією щодо зовнішнього боргу Україна ще раз наголосила на тому, що підписання цієї угоди можливе лише тоді, коли нам будуть надані матеріали
щодо балансу Держбанку СРСР. І знову цих матеріалів Україна
не отримала.

У 2000 році Верховна Рада України своєю постановою зобов’язала Кабінет Міністрів знову порушити питання
про врегулювання взаємовідносин щодо Ощадбанку СРСР. Посольство України в Російській Федерації порушило зазначене питання перед Центробанком Російської Федерації та Ощадним банком Російської Федерації. Прошу звернути увагу, на якому рівні вирішувалися ці питання: Посольство України в Росії звертається до банків! Отримали відповідь, Російська Федерація відповіла, що ліквідація Ощадного банку СРСР була здійснена за взаємною домовленістю керівників Ощадбанків колишніх республік (я знову-таки підкреслюю рівень цих домовленостей), що підтверджується Угодою про загальні основи взаємовідносин та взаєморозрахунків Ощадбанку СРСР від 30 жовтня 1991 року.

Кабінет Міністрів звернувся до Ощадного банку для того, щоб отримати цю угоду від 30 жовтня 1991 року, але отримав відповідь, яку передав нам, що такої угоди в архівах Ощадного банку на сьогодні немає.

Маю сказати, що спеціальна комісія також офіційно зверталася до Ощадного банку і отримала таку саму відповідь. Тоді ми звернулися до Прем’єр-міністра України, цього листа
було направлено Ощадбанку, і надійшла така сама відповідь. Спеціальна комісія звернулася до Генерального прокурора, отримала відповідь, що це питання не належить до компетенції Генеральної прокуратури.

Отже, цей документ спеціальній комісії Верховної Ради вдалося отримати лише через півтора року, до того ж за
межами України, джерело нас просили не називати. Хочу підкреслити, що це дуже цікавий документ. Згідно із зазначеною угодою від 30 жовтня 1991 року правлінням Ощадбанку СРСР 82,9 мільярда карбованців на рахунку №98 переоформляються
у міжбанківський кредит Ощадбанку України на термін до врегулювання питання про розподіл внутрішнього державного боргу СРСР. Передбачалося, що в 1991 році Ощадбанк СРСР сплатить за цей кредит плату в установленому на цей рік розмірі. Розмір плати у 1992 році та в наступні роки буде встановлюва-тися спеціальною угодою сторін. Тобто Україна мала отримати
відсотки за користування своїми ресурсами. Решту коштів
у розмірі 1,4 мільярда карбованців переоформлено у міжбанків-ський кредит Ощадбанку під 7 відсотків річних на термін до врегулювання Ощадбанком СРСР розрахунків з Мінфіном. Такий цікавий документ.

Враховуючи вищевикладене, комісія вважає, що оскільки Україна не брала на себе зобов’язань з погашення державного внутрішнього боргу колишнього СРСР перед українськими вкладниками до розподілу активів та пасивів колишнього Держбанку СРСР, виникає необхідність у поновленні переговорів з Російською Федерацією.

Хочу підкреслити, що комісія наполягає на врегулюванні питань розподілу між державами зобов’язань колишнього Ощадбанку СРСР. Адже ми добре розуміємо, що вклади населення СРСР, в тому числі й українців, використовувалися майже виключно як інвестиційні ресурси для народно-господарського комплексу СРСР. І якщо Ощадбанк мав майже виключно пасиви по вкладах населення, то активами, у свою чергу, розпоряджалися розташовані на території України відділення Промінвестбанку, Укрсоцбанку, Агробанку, Ексімбанку, які здійснювали кредитування народногосподарського комплексу. Вважаємо за доцільне окремим питанням розглянути зобов’язання цих установ перед українськими вкладниками.

Ми звернулися до Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції за інформацією про обсяг отриманих Українською РСР інвестиційних ресурсів, для того щоб можна було їх зіставити з обсягами використаних коштів українських вкладників. Така інформація, на жаль, не була нам надана
у зв’язку з її відсутністю в Міністерстві економіки. Ми вважаємо, що сальдо це на користь України, тому що в іншому випадку
нас одразу ознайомили б з інформацією про активи та пасиви Нацбанку та інші активи колишнього СРСР.

Спеціальна комісія подала на розгляд Верховної Ради України проект постанови про ініціативу створення у складі міжпарламентської комісії із співробітництва Верховної Ради України та Федеральних зборів Державної думи Російської Федерації міжпарламентської групи для врегулювання
з Російською Федерацією питань розподілу міждержавних зобов’язань колишнього Ощадбанку СРСР по вкладах громадян України. Цей проект двічі вносився до розкладу засідань Верховної Ради України, але, на жаль, так і не був розглянутий народними депутатами.

Висновки тимчасової спеціальної комісії підтримані Міністерством закордонних справ, яке вважає обґрунтованою позицію комісії щодо доцільності поновлення зазначених переговорів для визначення міжнародно-правових зобов’язань Російської Федерації.

Шановні народні депутати! Спеціальна комісія водночас провадила роботу з пошуку внутрішніх джерел для відновлення заощаджень громадян України, адже ми розуміємо, що питання врегулювання відносин з Російською Федерацією вирішиться, мабуть, ще не скоро. Законодавче визначення джерел додаткових фінансових ресурсів дасть можливість прийняти новий закон, який забезпечуватиме нові засоби відновлення знецінених заощаджень громадян.

Комісія вважає, що одним із суттєвих джерел фінансування компенсації знецінених вкладів повинен стати податок на нерухоме майно громадян. Відповідний законопроект, розроблений мною та членами комісії, внесений до Верховної Ради України ще 9 квітня 2003 року. Під час розробки цього законопроекту ми виходили
з того, що акумульовані протягом 1922–1990 років на рахунках Ощадбанку українські вклади використовувалися як інвестиційні ресурси і фінансували будівництво заводів, фабрик, житла тощо, які на сьогодні майже повністю приватизовані. Тому насамперед постає питання одержання державою доходу від оподаткування нерухомого майна, що належить громадянам на праві приватної власності, та спрямування цих коштів на повернення втрачених заощаджень вкладників.

Запровадження такого закону не вплине на матеріальне становище малозабезпечених верств населення, оскільки визначається, що неоподатковуваним мінімумом вважається вартість всіх об’єктів нерухомості, що перебуває у власності громадянина, яка не перевищує 70 тисяч доларів США (а на сьогодні вже є пропозиції записати 100 тисяч). Ми скористалися тим, що держави пострадянського простору приблизно такий встановили розмір неоподатковуваного мінімуму. Введення
цього податку значно збільшить ресурси держави та можливості проведення розрахунків з населенням по знецінених вкладах.

На сьогодні є укази Президента, урядові постанови, які значно спростять механізм стягнення цього податку державними податковими органами. Це, зокрема, Постанова Кабінету Міністрів України про створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру, якою визначено, що адміністра-тором Державного реєстру прав на землю та нерухоме майно
є Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті по земельних ресурсах.

Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України на даний час не може надати інформацію щодо хоча б орієнтовної вартості нерухомого майна громадян у зв’язку
з відсутністю обліку об’єктів нерухомості, тому ми не змогли обґрунтувати, скільки ресурсу надасть нам реалізація такого закону.

Цей податок запроваджено майже в усіх країнах
світу. Тимчасова спеціальна комісія, працюючи над законо-
проектом, провела переговори з представниками парламентів Литви, Латвії, Естонії, Киргизстану, Росії. У Росії такий податок введено, основною особливістю оподаткування нерухомого майна
є диференційованість податку залежно від форми власності.

Шановні народні депутати! Я як голова Тимчасової спеціальної комісії разом з іншими народними депутатами розробила, зареєструвала і подала ще один дуже важливий законопроект, який пропонує новий механізм компенсації знецінення заощаджень. Він передбачає, насамперед, проведення як готівкових, так і безготівкових розрахунків з вкладниками — оплата навчання у вищих навчальних закладах, послуг в установах охорони здоров’я, погашення заборгованості за послуги установ житлово-комунального господарства, пільгових кредитів, наданих на будівництво, реконструкцію і придбання житла. Джерелом покриття вищезазначених видатків буде створений спеціальний Державний фонд компенсації заощаджень громадян, кошти
якого не входять до складу Державного бюджету України. Це
основна відмінність законопроекту, який передбачає наповнення спеціального державного фонду за рахунок кількох джерел,
а не лише за рахунок Державного бюджету.

Обмеженість бюджетних ресурсів вимагала нестандартних рішень у визначенні інших джерел формування зазначеного фонду. Новий законопроект пропонує наповнити спеціальний фонд за рахунок:

1) коштів від реалізації Закону про податок на нерухоме майно громадян;

2) коштів від приватизації державних підприємств у розмірі не менш як 50 відсотків;

3) відсотків від прибутку колишніх державних спеціалізованих банків, а також банків, які здійснювали фінансування державних цільових програм;

4) коштів від повернення проіндексованих на процент інфляції кредитів банків, наданих у 1992–1994 роках;

5) безпроцентних кредитів Національного банку України.

У разі невиконання плану надходжень по джерелах утворення спеціального фонду компенсації кредити Національного банку видаються в розмірі, який забезпечить повне погашення державних компенсаційних облігацій, запланованих до погашення в поточному році. Наданий безпроцентний кредит Нацбанку терміном на 25 років погашається за рахунок коштів Державного бюджету.

Я розумію, шановні присутні, що не всі запропоновані джерела позитивно сприймаються, оскільки запропонована схема безпрецедентна, і її реалізація зачіпає майнові інтереси значної частини населення України та українського бізнесу. Це вкрай утруднює реалізацію запропонованої стратегії, оскільки вимагає значної політичної волі, але іншого шляху, шановні колеги, у нас немає.

На суму компенсації знецінених заощаджень та заощаджень громадян, поміщених у цінні папери, видаються державні компенсаційні облігації, які у визначений законом термін викуповуються за рахунок коштів спеціального Державного фонду компенсації заощаджень громадян.

Емісія компенсаційних облігацій має такі переваги:

1) юридично закріплюється сума зобов’язань держави перед окремими громадянами та терміни проведення відповідних грошових виплат;

2) громадянин одержує можливість у будь-який час передати власні облігації іншій особі або реалізувати їх на вторинному ринку за ціною, нижчою за номінальну, в тому числі державі, яка таким чином може, підкреслюю, суттєво зменшити обсяг відповідних зобов’язань;

3) витрати на обслуговування обігу компенсаційних облігацій є нижчими, ніж адміністрування прямих грошових виплат.

При розробці цього законопроекту, методик індексування компенсаційних облігацій ми враховували й таке. Власники облігацій мають бути захищені від знецінення компенсаційних виплат та загрози бути ошуканими несумлінними посередниками. Уряд матиме можливість досить точно передбачати загальний обсяг номінальних компенсаційних витрат на найближчий рік.

Отже, підводячи підсумок викладеного, у постанові Верховної Ради України за результатами парламентських слухань мають бути відображені наступні позиції.

Перше. Зобов’язати Національний банк України провести інвентаризацію вкладів населення та дати можливість вкладникам через систему Ощадбанку як найбільш розгалужену в Україні отримати державні компенсаційні облігації. Вважаю, що сума заборгованості, яка на сьогодні визначена, значно зменшиться
у зв’язку із значним зменшенням чисельності населення внаслідок виїзду громадян до інших країн, втратою ощадних книжок тощо.

Друге. Облігації випускаються із вказаним терміном погашення та можуть погашатися Національним банком України раніше вказаних термінів за ціну, нижчу номінальної.

Утворюється спеціальний Державний фонд компенсації заощаджень громадян, кошти якого не входять до складу Державного бюджету України.

Хочу підкреслити ще одну дуже важливу думку, викладену
в цьому законопроекті: невикуплені компенсаційні облігації можуть бути використані вкладниками для безготівкових розрахунків
за товари, роботи, послуги установ охорони здоров’я, для оплати навчання, погашення заборгованості за житлово-комунальні послуги тощо.

Отже, на завершення хочу сказати, що дійсність вимагає
від нас докорінно змінити підходи до вирішення цієї
проблеми. Шановні запрошені! Шановні народні депутати!
Неприйняття законодавчих актів, регулюючих відновлення знецінених заощаджень, провокує до використання цієї проблеми як аргументу для критики парламенту та державної влади
в цілому, як елементу передвиборних обіцянок і підґрунтя для популістських заяв.

Я дуже розраховую, шановні колеги, на вашу підтримку
при розгляді і прийнятті розроблених комісією законопроектів
для врегулювання проблеми повернення заощаджень громадян України. Будь-яка реалістична пропозиція може зазнати жорсткої критики з різних боків і зловживань з політичними намірами, ми це розуміємо, але це не повинно бути підставою для подальшого зволікання з вирішенням цієї довготривалої проблеми. Її треба вирішити раз і назавжди, від нас цього вимагає суспільство.

Я вам дуже вдячна за увагу.

ГОЛОВА. Дякую вам також, Катерино Олександрівно.

До співдоповіді запрошується заступник міністра фінансів України Олександр Степанович Яременко. Будь ласка.

ЯРЕМЕНКО О.С., заступник міністра фінансів України. Шановний Володимире Михайловичу! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Проблема, яку
ми сьогодні обговорюємо, стосується практично кожного громадянина України.

Як зазначали Василь Георгійович та Катерина Олександрівна, протягом останніх років виплати компенсацій
по знецінених грошових заощадженнях здійснювалися шляхом визначення вікових категорій вкладників або їх належності
до певних соціальних категорій. Після прийняття рішення Конституційним Судом України у жовтні 2001 року виплата компенсацій здійснюється усім вкладникам на рівних умовах.

Всього за період з 1997 року, як сказав Володимир Михайлович, за рахунок коштів Державного бюджету було виплачено компенсацій на суму 1 мільярд 460 мільйонів. Якщо подивитися ці виплати по роках, то побачимо, що левова частка виплачена протягом останніх двох років. Найбільші суми були скеровані на виплату 50-гривневих компенсацій по кожному вкладу протягом останніх років (майже 880 мільйонів гривень)
і компенсації спадкоємцям померлих вкладників (більш як 320 мільйонів гривень). Тобто ви бачите, що ця робота
в основному була проведена урядом протягом останніх років.

На жаль, процес повернення громадянам грошових заощаджень здійснюється повільно. Зрозумілим є й те, що для прискорення процесу повернення громадянам їхніх коштів необхідно вишукувати нетрадиційні джерела й механізми, про
що говорили попередні доповідачі, а не намагатися вирішувати цю проблему винятково за рахунок коштів Державного бюджету, який на сьогодні, до речі, є найбільш реальним і стабільним джерелом видатків на ці цілі.

Хочу наголосити, що уряд протягом останніх років вживає заходів для розв’язання цієї болючої проблеми. Зокрема,
у 2001 році, до речі, як і в 2000 році, Міністерством фінансів разом з іншими центральними органами влади опрацьовувалося питання можливості здійснення за рахунок знецінених грошових заощаджень громадян розрахунків за житлово-комунальні послуги, оплати навчання, медичних послуг тощо. Однак рішення з цього приводу так і не було прийнято, оскільки проведена робота з розроблення такого механізму показала, що для цього необхідний реальний фінансовий ресурс, тобто на рахунках вкладників мають бути реальні гроші. В іншому випадку близько 15 мільйонів квартиронаймачів, практично всі житлово-комунальні організації, підприємства, що надають послуги, були б залучені до роботи, яка просто ніколи не дала б результату. Тому всі дійшли висновку про недоцільність проведення такої роботи.

У 2000 році відповідно до розпорядження Президента України з представників центральних органів виконавчої
влади, за участю Голови Національного банку України, голови
правління Ощадного банку, науковців була створена робоча
група з опрацювання механізмів погашення втрат громадян від знецінення грошових заощаджень. Цією групою розроблено проект Закону про виплату соціальної компенсації громадянам України, які втратили грошові заощадження внаслідок ліквідації фінансової системи колишнього СРСР, в основу якого покладено розрахунок реального співвідношення гривні і радянського карбованця, який містив прихований інфляційний потенціал та
інші якісні характеристики цих грошових одиниць. Розроблений законопроект, на нашу думку, дозволив би реально зрушити
з місця проблему компенсації втрачених заощаджень за рахунок саме надходжень загального фонду Державного бюджету. Однак на презентації цього законопроекту до нього було висловлено багато нарікань, у тому числі і з боку народних депутатів України, переважна більшість яких стосувалися неможливості зменшення загального обсягу зобов’язань держави.

Тому, маючи сьогодні таку нагоду, хочу звернутися до народних депутатів з пропозицією продовжити спільну роботу
в цьому напрямі з урахуванням досвіду Російської Федерації
в частині здійснення компенсаційних виплат по знецінених грошових заощадженнях шляхом визначення реальних етапів
і розмірів гарантованих виплат вкладникам Ощадного банку
і Укрдержстраху.

Те, про що говорила шановна Катерина Олександрівна, стосовно виплати компенсаційних облігацій, — це також питання
з цього законопроекту, про який я сказав.

Звичайно, навіть в умовах, які пропонувалися законо-проектом, процес повернення громадянам знецінених грошових заощаджень все одно буде тривалим. Однак не слід ігнорувати
і той факт, що запропонований у законопроекті підхід на сьогодні є найбільш реальним і виваженим, особливо з огляду на те,
що серед країн — колишніх союзних республік лише в Україні розрахунок зобов’язань був здійснений без урахування реального зростання гривні до радянського карбованця та зниження номінальної вартості заощаджень відповідно до рівня інфляції.

Також хотілося б відзначити, що ми значну увагу приділяємо опрацюванню пропозицій, насамперед тих, що містяться
у законопроектах, підготовлених народними депутатами України. Однак більшість з них зводиться до тих же систем безготівкових розрахунків, які через відсутність реальних джерел фінансування не можуть бути здійснені. Тому я хочу ще раз наголосити, що
в якій би формі розрахунки не пропонувалися, у готівковій чи безготівковій, їх реалізація має бути підкріплена реальними фінансовими ресурсами.

Тепер дуже коротко я хотів би зупинитися на питанні включення зобов’язань з повернення грошових заощаджень до складу внутрішнього державного боргу, яке не раз порушувалося вами, шановні народні депутати. Ці зобов’язання не можуть
бути віднесені до складу державного боргу за його економіч-
ним визначенням. Виникнення боргового зобов’язання має
обумовлюватися відносинами позики та відповідним чином
оформлятися. Крім того, включення зазначених зобов’язань
до складу державного боргу не вирішує головної проблеми — забезпеченості цих видатків ресурсами.

Дійсно, у світовій практиці існує пріоритетність виплат
за державним боргом порівняно з іншими видатками, така
норма закріплена в законодавчих актах багатьох країн. Разом
з тим за останні роки Україна здійснила цілу низку заходів
з реструктуризації державного боргу, що було обумовлено недостатністю наявних ресурсів для розрахунків за державним боргом у повному обсязі. Отже, зовнішні та внутрішні кредитори не уникли реструктуризації боргових зобов’язань України, незважаючи на те, що в бюджетах відповідних років були передбачені кошти на погашення та обслуговування цих боргів.

І, нарешті, хотів би сказати, що повернення знецінених грошових заощаджень громадянам є найбільш соціально важливим питанням, тому його розв’язання вимагає, окрім коштів, які щорічно передбачаються в Державному бюджеті на ці цілі,
ще й пошуку нетрадиційних джерел їх забезпечення. У зв’язку
з цим ми і в подальшому будемо працювати над його вирішенням, передовсім шляхом вдосконалення чинного законодавства з цієї проблеми, про що говорила Катерина Олександрівна, визначення реального обсягу зобов’язань держави щодо відшкодування громадянам втрат від знецінення їхніх коштів, що передбачає здійснення ґрунтовних розрахунків, прийняття на їх основі
єдиного соціально справедливого рішення і, найголовніше, його забезпечення реальними фінансовими ресурсами.

Водночас хочу відзначити, що всю цю роботу та прийняття виваженого рішення доцільніше було б здійснювати разом
з народними депутатами України та Тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України з питань фінансово-економічного обґрунтування джерел і механізму відновлення заощаджень громадян України, яку очолює Катерина Олександрівна Фоменко. Ми й надалі сподіваємося на спільну і конструктивну роботу
в опрацюванні зазначеного питання та пошуку реальних шляхів його розв’язання.

Дякую за увагу.

ГОЛОВА. Дякую вам, Олександре Степановичу, сідайте,
будь ласка.

Шановні колеги, переходимо до виступів і обговорення доповіді та співдоповідей.

Слово має Ярослав Михайлович Сухий від фракції
Соціал-демократичної партії України (об’єднаної). Підготуватися Петру Миколайовичу Симоненку.

СУХИЙ Я.М., секретар Комітету Верховної Ради України з  питань соціальної політики та праці (виборчий округ №79, Запорізька область). Шановні народні депутати! Шановні запрошені, члени уряду! Чого чекають від нас під час нинішніх парламентських слухань наші виборці? Я солідарний з Головою Верховної Ради Володимиром Михайловичем Литвином: чекають не простої констатації фактів, ми все це знаємо, чекають не всім остогидлої політиканської тріскотні, не чергового фарсу популістів з їхніми завідомо утопічними прожектами та фантазіями.
Такі, на превеликий жаль, підходи деяких недобросовісних політиків впродовж років є і цинічними, і неприпустимими,
бо дезінформують людей і віддаляють реальну перспективу повернення вкладів.

Фракція СДПУ(о) виходить з того, що, починаючи з вкрай недосконалого, я сказав би, недолугого закону 1996 року,
всі спроби парламентаріїв у цьому залі вирішити питання компенсації знецінених заощаджень не знайшли належного практичного втілення. Тому вважаємо головною метою слухань: по-перше, проведення детального аналізу стану справ; і по-друге, напрацювання обґрунтованих пропозицій стосовно реальних шляхів вирішення цієї проблеми, яка була і буде в полі зору Верховної Ради України, Комітету з питань соціальної політики та праці і фракції СДПУ(о).

Щодо державної політики в галузі компенсації знецінених заощаджень. Про неї ні в попередні роки, ні сьогодні взагалі
не доводиться говорити, бо такої політики немає і ніколи не було. Були якісь фрагменти — латання дірок, а не політика. Можливо, хтось сумнівається, тоді запитайте: чи є в уряді, в Мінфіні
відділ, управління чи департамент, який займався б поверненням заощаджень? Немає. Чи виконано в повному обсязі хоча б одне
з розпоряджень Президента України щодо втрачених заощаджень? Жодного!

До речі, згідно з останнім розпорядженням Президента
було створено міжвідомчу групу під керівництвом Василя Рогового, яка мала подати на розгляд Верховної Ради остаточний варіант законопроекту. Ми чекаємо урядового законопроекту,
бо всі законопроекти народних депутатів України відкидалися як безпідставні. Ні, уряд не подав свого законопроекту й досі.

З позитиву можу відзначити хіба що діяльність українського Ощадбанку, який власним коштом, за рахунок своїх витрат, без додаткових робочих місць, які мала б створити держава чи уряд, намагається реалізувати і закон 1996 року, і рішення уряду
Кінаха про видачу 50 гривень на рік кожному вкладнику. Шановні колеги, аби повернення власних грошей не супроводжува-
лося незручностями для наших громадян (м’яко кажучи, незручностями), Ощадбанку України потрібна допомога держави.

На нашу думку, подальше зволікання з розробкою
дієвого механізму компенсації вкладів — відверте порушення
прав людини, з одного боку, і втрата інвестиційного потенціалу,
з другого.

Від чого ж, на думку фракції СДПУ(о), залежатиме перспектива успіху в прийнятті реального, працюючого закону,
що дасть змогу реально розблокувати процес повернення населенню його трудових заощаджень? Головна передумова — це спільні дії законодавчої та виконавчої гілок влади, їхня добра
воля за участю широких кіл громадськості. І я сьогодні висловлюю щиру подяку представникам громадськості, які допомагають
нам, будять уряд, не дають йому дрімати, і нам у тому числі, намагаючись запропонувати свої виходи з цього глухого кута.

Крім того, при прийнятті працюючого, з економічним
і фінансовим обґрунтуванням закону слід виходити з таких концептуальних засад. Потрібно з’ясувати:

1) що являють собою ці борги за статусом, тобто чиї
це борги;

2) який характер цих знецінених заощаджень, чому сума становила більш як 130 мільярдів радянських карбованців;

3) де, яким чином працювали людські, народні гроші після 1991 року.

Фракція СДПУ(о) вважає, аби повернення заощаджень стало справді державною справою, потрібно:

1) законодавчо внести зміни до закону 1996 року, особливо в частині суми компенсації, а ще краще (я солідарний з головою тимчасової комісії) — взагалі цей закон скасувати;

2) встановити, що заощадження, цінні папери Держстраху (подобається це уряду чи не подобається) у встановленому розмірі є державним внутрішнім боргом України;

3) розробити реальний і зрозумілий народу механізм компенсації заощаджень, такі пропозиції є;

4) продовжити переговори з урядом Росії щодо врегулю-вання повернення вкладів, перерахованих у свій час на рахунок правління Ощадбанку СРСР.

Шановні колеги! Кошти повинні повертатися так, як
і вкладалися, живими грошима, а не якимсь міфічним списанням боргів чи взаємозаліком. Ми зобов’язані спонукати уряд до розуміння того, що народу України потрібна нехай гірка, але правда, потрібен конкретний поступальний рух вперед у справі компенсації, у справі повернення вкладів.

Дякую за увагу.

ГОЛОВА. Симоненко Петро Миколайович запрошується
до виступу від фракції Комуністичної партії України. Підготуватися В’ячеславу Кириленку.

СИМОНЕНКО П.М., член Комітету Верховної Ради України з питань правової політики (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, КПУ). Шановні колеги! Шановні учасники парламентських слухань! Шановні виборці! Одразу хочу зазначити, що, за оцінкою Компартії України, в Україні відсутня взагалі
будь-яка державна політика щодо повернення та компенсації вкрадених, а не втрачених, заощаджень громадян.

Протягом 1999–2001 років на розгляд Верховної Ради України було внесено близько 20 законопроектів, але всі вони вносилися за ініціативою народних депутатів, у тому числі
й моїх товаришів, друзів — депутатів-комуністів, жодного разу — за ініціативою Кабінету Міністрів України. На сьогодні жоден з цих законопроектів не набрав чинності.

Ця так звана політика зводиться лише до виділення
з бюджету якихось мізерних крихт. Із 1994 по 2003 рік на погашення боргу виділено на папері 1 мільярд 460 мільйонів гривень. За таких темпів треба чекати 627 років, доки повернуть усі заощадження. А якщо взяти до уваги, що при щорічних
темпах зниження населення України на 300–400 тисяч осіб,
за прогнозами демографів, у 2020 році українців залишиться 36 мільйонів, то стане зрозуміло, на що розрахована так звана політика уряду: немає людини — немає проблеми.

Гострота цього питання визначається і постійним погіршенням життя переважної більшості громадян України, багатьом з них навіть немає за що поховати рідних чи близьких. Все це дає мені підстави зробити головний висновок, що ситуація з пограбуванням заощаджень мільйонів громадян України засвідчує злочинність дій тих, хто руйнував Радянський Союз.
А провідники так званих радикальних економічних реформ,
що підтверджують, до речі, і останні 12 років незалежності, піклуються лише про своє особисте збагачення за рахунок інших громадян України і в першу чергу за рахунок власності народу України, за рахунок тих же привласнених заощаджень.

Відсутність комплексного підходу до управління економікою, визначення її пріоритетів, особливо в соціальній сфері, часта зміна урядів призвели до того, що держава все більше стає
як внутрішнім, так і зовнішнім боржником, заручником мільярдних запозичень, а коштів на цілі, пов’язані з поверненням боргів,
як завжди, бракує.

Так, за станом на 1 листопада цього року обсяг
зовнішнього державного боргу збільшився до 14,4 мільярда доларів США, в тому числі прямий зовнішній борг — до 8,4 мільярда доларів США.

Перший крок, який пропонує фракція комуністів, — включення до складу внутрішнього державного боргу грошових заощаджень у сумі 132 мільярди гривень, що створить відповідне правове поле для врегулювання цієї найгострішої проблеми сьогодення. Це відповідальність держави перед кожним громадянином, у якого вкрали заощадження.

Україна, до речі, єдина з усіх країн СНД не визнала державним боргом оці вкрадені заощадження громадян.
Що роблять інші країни? Можна наводити багато прикладів.
Та сама Білорусь, до речі, виплатила 80 відсотків вкрадених заощаджень, лише 20 залишилося, над якими вони працюють. Позитивні зміни відбуваються в Росії, Туркменистані, Молдові
та інших країнах. Тільки уряди України, регулярно змінюючи один одного, практично нічого не зробили, не роблять і, як бачимо,
не збираються нічого робити.

Виконуючи Державні бюджети з профіцитом, тимчасові уряди, в тому числі й нинішній, не спромоглися профінансувати
ці витрати в повному обсязі. Так, відділення Ощадбанку проводять виплати по 50 гривень, але вибачте, це просто знущання над людьми, коли вони місяцями, роками чекають 150 гривень на поховання, і держава не віддає.

Ми вкотре наполягаємо, щоб черговий тимчасовий уряд України розробив дієвий механізм повернення заощаджень,
який дасть змогу формувати реальні, а не віртуальні джерела. Фракція комуністів вже не раз їх пропонувала. І я хотів би привернути увагу, в тому числі й моєї колеги Фоменко: те, про
що вона говорила з трибуни, комуністи вже 7 років пропонують. Пропонували конкретні закони, але уряди не хочуть їх приймати. Що ми сьогодні пропонуємо?

По-перше, запровадити державну монополію на зовнішню торгівлю стратегічною сировиною, а також на продукцію критичного імпорту, 4–5 мільярдів гривень на рік можна мати
за рахунок цього джерела і спрямовувати на повернення заощаджень.

По-друге, запровадити державну монополію на алкогольні напої та тютюнові вироби, це 6–8 мільярдів гривень щороку.

По-третє, скасувати пільги комерційних структур, це дозволить додатково одержати до бюджету близько 30 мільярдів гривень. Не за рахунок ошуканого населення, а треба проводити таку політику, щоб від багатих до бідних кошти перерозподілялися, тоді зможемо повертати вкрадені заощадження.

І, нарешті, виконуючи накази наших виборців, фракція комуністів внесла на розгляд Верховної Ради проект закону,
який передбачає утворення Державного компенсаційного фонду
і визначає основні засади його формування. За орієнтовними розрахунками, фонд може щорічно спрямовувати на погашення заощаджень від 5 до 7 мільярдів гривень.

Що це за кошти? Зокрема, це кошти Державного бюджету
в обсязі не менш як 1 відсоток суми доходів затвердженого бюджету. Це 70 процентів коштів, отриманих від приватизації державного майна. У народу вкрали, власність забирають, отож те, що від власності реалізується і привласнюється, будь ласка, давайте повернемо нашому народу. Це також 1 відсоток від суми купівлі валюти юридичними та фізичними особами, 3 відсотки
від продажу предметів розкоші — дорогих автомобілів, золота
і виробів з нього, окрім вінчальних обручок, антикваріату тощо. Таким чином, фракція комуністів пропонує реальні заходи, як усе це треба зробити.

Ще раз хочу підкреслити: фракція комуністів наполягає, щоб, розглядаючи державну програму повернення вкрадених заощаджень, ми виходили з того, що людина не повинна страждати, а держава має використовувати всі фактори регулювання і управління для того, щоб ці заощадження якомога швидше повернути.

І останнє. Якось я в дискусії з одним із так званих
політиків України ось тут, у Верховній Раді, запропонував ще один механізм. Давайте порахуємо ті гроші, які були у нас на рахунках
і вкрадені. У нас же за них будували заводи й фабрики. Чи, може, забули, що це були найпотужніші програми інвестицій у народне господарство — дороги, лікарні, житло будували і багато чого іншого? Отож давайте тепер перевіримо, які підприємства будувалися за останні 5–10 років, і подивимося, у чиїх руках вони сьогодні. Якщо в тих, хто тут сидить, в руках олігархів України, давайте всі прибутки від використання цієї власності направимо не в їхню кишеню, а на те, щоб повернути заощадження громадян, це буде чесно й порядно.

А взагалі, шановні друзі, треба наводити порядок
у державі, і чим скоріше ми виженемо цю владу, тим скоріше будуть позитивні зміни і в цьому питанні.

Дякую (Оплески).

ГОЛОВА. Слово має В’ячеслав Кириленко від фракції
“Наша Україна”. Від фракції “Регіони України” хто виступатиме? Пеклушенко.

КИРИЛЕНКО В.А., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Фракція “Наша Україна”. Шановні колеги! Я згоден з тими, хто вважає, що заощадження українських громадян вкрадено. Єдине, що я вважаю, що ці заощадження вкрадено спільно російською та українською номенклатурою, яка за станом на 1 січня 1991 року і на 1 січня 1992 року перебувала при владі як у Російській Федерації, так
і в Україні, так і, до речі, по всьому Совєцькому Союзу, хіба що окрім країн Балтії. Це також факт, від якого важко відмахнутися.

Інша річ, що оцей зовнішній бік проблеми має дуже конкретний правовий вияв, і сьогодні він детально викладений головою Тимчасової спеціальної комісії. Хочу сказати лише те,
що проблема боргу перед нами з боку Російської Федерації
з порядку денного уряду України незалежно від його партійної належності не повинна зніматися, оскільки Центробанк Росії
у вересні 1996 року одноосібно відмовився продовжувати переговори про механізм розподілу активів і пасивів Ощадбанків республік колишнього СРСР, тобто відмовився взагалі визнавати, де ці гроші.

А от щойно нам було повідомлено, що ще 30 жовтня 1991 року, тобто до референдуму і до біловезьких угод, відбулися якісь таємні збори представників усіх Ощадбанків у Москві,
де укладено договори про якісь міжбанківські кредити, про якісь ставки, відсотки і таке інше. Тобто цими грошима маніпулювали вже в 1991 році у великому обсязі. Давайте подумаємо: хто міг ними тоді маніпулювати? Тільки той, хто контролював ситуацію
у всьому колишньому Совєцькому Союзі. А публічно, як офіційна позиція: немає грошей — ні в Центробанку Росії, ні в Ощадбанку України. Хрест на цій історії ставиться, і давайте, шановні, кажуть нам деякі ділки і в Росії, і в Україні, до цього не повертатися.

Нагадаю, що ще 1 червня 2000 року Верховна Рада прийняла постанову, якою зобов’язала уряд порушити це питання під часів переговорів з урядом Росії. До речі, уряд (тоді це був уряд Ющенка) виконав цю постанову Верховної Ради, і, на відміну від усіх апокаліпсичних прогнозів, це не призвело до погіршення стосунків між Україною та Росією, а навпаки, під час діяльності уряду Ющенка товарообіг між Україною та Росією збільшився приблизно на 25 відсотків. Так що ці процеси мають різну природу, і не треба пов’язувати відстоювання інтересів українських виборців з якимось імовірним погіршенням стосунків. Російська Федерація — це друзі наші, брати. Я думаю, що вони підуть, нарешті, назустріч законним вимогам України у питанні повернення заощаджень нашим вкладникам.

Наступне — внутрішні проблеми. Безумовно, все те,
що пропонують народні депутати України третього і четвертого скликань, так чи інакше уряду непросто виконати. Проте щойно виступав представник уряду. І що він сказав? Він поінформував, що збирається робити уряд завтра, через місяць, через півроку?
Ні, особисто я цього не почув. Виборці, які нас слухають,
також. Це уряд, який має всю повноту влади в країні, якого підтримує президентська більшість у парламенті! Де рецепти виходу з ситуації?

Я не вважаю, що нині Верховна Рада може серйозно говорити про утворення якогось спеціального компенсаційного фонду. Я вважаю, що доля будь-якого компенсаційного фонду,
до якого будуть здійснюватися обов’язкові відрахування,
буде дуже сумною, це буде та сама доля, що колись на
початку незалежності посіла трасти. Це буде черговий траст,
і контролюватимуть його ті, хто й зараз контролює Україну.
І використовуватимуться ці кошти не на повернення заощаджень вкладникам, а на особисте збагачення тих, хто буде засновником фонду, я вважаю, тих, хто стоятиме біля реальної влади в Україні на той момент, коли фонд буде створюватися. Можливо, це спрощений підхід, тоді прошу мені заперечити і навести приклад діяльності хоч одного фонду, який оперує публічними грошима
і при цьому повертає гроші вкладникам.

І останнє. “Наша Україна” вносить кілька пропозицій щодо розв’язання цієї проблеми.

Перше. Ми вважаємо, що ми не маємо права підміняти питання повернення в повному обсязі заощаджень нашим громадянам якимись соціальними компенсаціями, всі гроші мають бути повернуті.

Друге. Ми вважаємо, що бюджетне фінансування, яке закладається на ці цілі, повинно збільшуватися. Колись, до 1999 року, уряди фінансували взагалі не більше 8 відсотків того, що закладалося в бюджеті на повернення. Тепер, починаючи
з уряду Ющенка, — 100 відсотків, але сума в півмільярда гривень не витримує жодної критики.

У мене виникає питання: у бюджеті на наступний
рік передбачено 100 мільйонів тільки на чергову резиденцію Президента, мільярди гривень взагалі не обраховані, 2,3 мільярда мали б піти на підвищення мінімальної заробітної плати — де
вони ділися? Хіба не можна це все пустити на компенсацію заощаджень і виплачувати не по 50 гривень, а хоча б по 150?
Ні, так питання не ставиться. Соціальні гроші забираються, але перерозподіляються на статті, що забезпечуватимуть перемогу
в президентській виборчій кампанії силам, які зараз при владі.

І останнє. Ми вважаємо, що нові закони повинні передбачати підтримку людини зараз, а не тоді, коли їй це вже
не буде потрібно. Людина має отримати право за гроші з рахунку вже зараз купувати ліки, оплачувати комунальні та транспортні послуги і таке інше. Це єдиний підхід, який може реально допомогти людям, що втратили заощадження і вже ні на що
не сподіваються. І такий закон може прийняти Верховна Рада цього скликання, щоправда, на моє глибоке переконання, його чекає вето Президента України Кучми, який досі ветував усі соціальні закони, незалежно від того, депутатами яких фракцій вони вносилися. Думаю, що на цей раз такого бути не повинно. На таких позиціях стоїть фракція “Наша Україна” (Оплески).

ГОЛОВА. Від фракції “Регіони України” слово має народний депутат Пеклушенко. Підготуватися Терену Віктору від фракції Блоку Юлії Тимошенко.

ПЕКЛУШЕНКО О.М. член Комітету Верховної Ради України з  питань правової політики (виборчий округ №84, Запорізька область). Уважаемые коллеги, присутствующие, избиратели! Проблему, которую мы сегодня обсуждаем, можно смело ставить в один ряд с проблемами такого порядка, как голодомор, как Чернобыль. Мы, депутаты-мажоритарщики, ежедневно, ежечасно испытываем остроту этого вопроса на себе, когда каждый
из 120–200 человек, приходящих на прием, задает один вопрос: “Когда вернут мои деньги?”

Пользуясь случаем, я хочу сказать, Владимир Михайлович, что, мне кажется, система проведения парламентских
слушаний требует изменений. Потому что, на мой взгляд, это
не парламентские слушания, а самослушания с уклоном
в самолюбование. Мы должны рассматривать вопросы с целью
не политической рекламы, а поиска путей изменения ситуации.

Что я имею в виду? Если мы посмотрим предложенный итоговый документ, то, на мой взгляд, здесь неправильно расставлены акценты в причинах сложившейся ситуации. Пишут: “…Поскольку инфляционные процессы в Украине и либерализация цен со 2 января 1992 года привели к обесцениванию денежной массы и всех сбережений граждан”. Я высказываю свою личную точку зрения: причины кроются в ином.

В начале 1990-х годов группа лиц, причастных
к банковскому бизнесу, сделала все, чтобы разрушить систему государственных банков, включая главные активы вкладчиков, — это и кредиты, выдаваемые самим себе, это и тысячу и более процентов на депозиты, начисляемые самим себе. Вследствие этого были разрушены государственные банки и произошло становление основных сложившихся на сегодня банковских структур в Украине. Все это — с молчаливого согласия и при непосредственном участии Национального банка Украины. И все, кто там работал, все, кто его возглавлял, должны покаяться.

Я это говорю не с целью очередной раз озвучить ответ
на вопрос “Кто виноват?”, а с целью высказать свою точку
зрения по вопросу “Что делать?” Необходим государственный подход. Вклады можно вернуть только деньгами. Рассчитывать на
бюджет — это затянуть вопрос во времени до бесконечности. Необходим системный государственный подход.

Почему государственные активы — пенсионный фонд, бюджетные деньги — обращались в сфере так называемых мощных коммерческих банков, а не в государственном банке?
За это время за счет государственных источников коммерчес-
кие банки заработали не одну сотню миллионов гривен
прибыли, которая вместо того, чтобы вернуться к обворованным вкладчикам, вернулась к инициаторам процесса.

Поэтому на государственном уровне нужно решить
эту проблему следующим образом. Необходима система, укрепляющая экономику государственного Сбербанка. Для этого есть все составляющие. Нужно помнить, что без участия банковского капитала реально данная проблема не может быть решена. На мой взгляд, часть прибыли банков, а также
богатых и сверхбогатых вкладчиков должна быть направлена на
решение этой проблемы. Надо рассмотреть вопрос о выделении коммерческими банками государству или государственному учреждению долгосрочных беспроцентных кредитов на решение этой проблемы.

Пользуясь случаем, я хочу обратиться ко всем людям, которые имеют власть, деньги и совесть. Помните одно крылатое выражение: “На вилах народного гнева хватит места всем!”

И главное. Верховной Раде и Кабинету Министров
нужно перестать спорить, на что тратить бюджетные деньги. Необходимо говорить о главном — как увеличить государствен-ный и местные бюджеты, а для этого одним надо перестать делать вид, что они платят налоги, а другим, что они их собирают.

К сожалению, ситуация, сложившаяся с незащищен-
ностью граждан в сфере банковской деятельности, остается
по-прежнему катастрофической. Тому свидетельство — положение дел в Запорожской области. Такое чувство, что злой гений
избрал Запорожскую область в качестве полигона. Владимир Михайлович, принято постановление Верховной Рады по банку “Славянский”, принято постановление Кабинета Министров,
а ничего не решается! Какие еще нужны манифестации?

А возьмите ситуацию с нашим банком. Я не понимаю, как можно было допустить, чтобы с банка были выведены активы,
в три раза превышающие уставный фонд?

В этой связи как насмешка и как оскорбление звучит рекламный ролик, где уважаемый человек с гордостью говорит
о защите 20-гривневых купюр. Мне кажется, он должен
понимать, что его задача — защищать не двадцатки и пятидесятки,
а 48 миллионов своих сограждан (Оплески).

ГОЛОВА. Дякую вам за виступ. Правда, тут варто було б зазначити, що в наших реаліях гроші і совість — це поняття,
які не є сумісними.

Терен Віктор Васильович від фракції Блоку Юлії Тимошенко. Наступним буде виступати Олександр Мороз.

ТАРАН (ТЕРЕН) В.В., голова підкомітету Комітету Верховної
Ради України з питань прав людини, національних меншин
і міжнаціональних відносин (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Виборчий блок Юлії Тимошенко”). Фракція
Блоку Юлії Тимошенко. Передусім, Володимире Михайловичу,
я не знаю, чи відбувається сьогодні трансляція, бо минулого разу, коли на парламентських слуханнях розглядалося питання про стан духовності в Україні, трансляції не було. Тому якщо духовність державу не цікавить, то принаймні це питання мало б цікавити.

ГОЛОВА. По радіо трансляція відбувається.

ТАРАН (ТЕРЕН) В.В. Спасибі, Володимире Михайловичу. Шановні учасники парламентських слухань! Шановні громадяни України! Кожен рік ми чуємо від уряду радісні новини про зростання обсягу валового національного продукту, і, здається, було б логічним, щоб це зростання, якщо воно не міфічне,
а реальне, позначалося на життєвому рівні населення. Воно
й позначається, але з точністю до навпаки: зросли ціни на хліб,
у листопаді маємо рекордний рівень інфляції, а в бюджеті на повернення заощаджень щороку закладається одна й та сама сума — 500 мільйонів гривень, хоч вона мала б зростати пропорційно до обсягу валового національного продукту.

Ось чому депутати нашої фракції Юлія Тимошенко, Олександр Турчинов, Михайло Павловський та інші розробили законопроект, згідно з яким на повернення заощаджень має виділятися сума, не менша як 1 відсоток валового національного продукту за попередній рік. І це було б радикальним вирішенням проблеми.

Водночас депутати нашої фракції пропонують вдосконалити і сам механізм повернення заощаджень. У межах виділеної
урядом суми люди повинні мати право за рахунок своїх заощаджень здійснювати оплату житлово-комунальних послуг, навчання, медичної допомоги тощо.

Коли переді мною виступав заступник міністра фінансів
пан Яременко, то він говорив, що це нереально. Шановний пане Яременко, дозволю собі послатися на стенограму звіту уряду
з питань повернення заощаджень громадян (це засідання Верховної Ради від 11 грудня 2001 року), де тодішній міністр фінансів Мітюков говорив, що можна провести лікування або здобути освіту за рахунок компенсації заощаджень. Раджу вам вивчати спадщину Мітюкова.

Маю надію, що з тими чи іншими поправками Верховна
Рада України прийме наш законопроект. Проте, на жаль,
я так само переконаний, що цей закон не буде підписаний Президентом. Я народний депутат України трьох скликань поспіль, і за моєї пам’яті український парламент вже більш
як 10 разів (як стверджує депутат Сухий, 14 разів) приймав
закони про повернення заощаджень, на які Президент
накладав вето.

Ну добре, якщо, на думку гаранта з Банкової, депутати такі недолугі, що не можуть розробити нормального закону, то чому уряд не може запропонувати закон, який реально вирішить питання повернення вкладів? Адже уряд є суб’єктом законодавчої ініціативи.

Втім, я вибачаюся перед урядом, уряд запропонував
один такий законопроект, його підписав Янукович. У цьому законопроекті пропонувалося суму боргу перед українськими вкладниками зменшити із 130 до 80 мільярдів гривень. Отак одним махом Янукович зняв заборгованість на 50 мільярдів. Щоправда, під тиском народних депутатів, під тиском громадської думки він потім свій законопроект відкликав. Оце вам реально те, що пропонує і що робить уряд.

Влада щоразу повторює одне й те саме: немає грошей. Однак у бюджеті знову зросли видатки на Генеральну прокуратуру і податкову адміністрацію, на Державне управління справами
(так звану ненаситну “тьотю Дусю”), знаходяться кошти на військовий контингент в Іраку, на так зване опитування населення щодо кучмівських конституційних ініціатив, на організацію протестуючих трудящих, коли Ющенко приїжджав до Донецька
та Харкова, і таке інше. А от на повернення заощаджень грошей немає.

У влади немає грошей на повернення заощаджень не тому, що їх справді немає, а тому, що ця влада неукраїнська, вона
не захищає життєвих інтересів ні кожного громадянина зокрема, ні України в цілому. Ось чому Кучма, хоч і їздить щомісяця
до Москви (навіть Щербицький так часто не їздив), ніколи
не порушував і не порушить твердо питання про повернення
Росією Україні 132 мільярдів доларів, які щезли в московських
кишенях. І Кучма “услужливо” (це слово із сленгу нашого Президента) патронує створення так званого Єдиного економічного “пространства” (не “простору”, а “пространства”), яке обійдеться Україні щорічною втратою 10–15 мільярдів гривень, можу послатися хоча б на оприлюднені підрахунки екс-міністра економіки Ланового.

І ще одне запитання: чому ми говоримо про пограбування наших громадян у минулому часі? Сьогодні, як і раніше, тільки
з більшою інтенсивністю, триває пограбування України. Мільярди гривень не надійдуть до бюджету у разі створення газового консорціуму, у разі використання нафтопроводу “Одеса — Броди” в реверсному напрямку, якщо це станеться, а російський бізнес вже замахнувся і на десять українських обленерго.

Питання повернення заощаджень тісно кореспондується
з поверненням вкладів громадянам, яких пограбували трасти,
із знищенням з політичних міркувань банку “Слов’янський”,
із знищенням банку “Україна”, коли відомо, хто і скільки взяв кредитів, лише Генеральній прокуратурі нічого невідомо.
Все це — ланки одного ланцюга, політичного ланцюга, бо все — на продаж, все — на вибори. Проте все це — ваші гроші, громадяни України! За ваші заборговані мізерні зарплати і пенсії, за ваші вкрадені заощадження, за ваші пограбовані трастами вклади жирує ця влада і торгує самою Україною, шукаючи підтримки своїми грошима в Росії. А між тим попереду — справді вибори, і через Конституційний Суд Кучмі мостять доріжки на третій термін.

І тому на завершення я хочу запитати вас, шановні громадяни України: хочете Кучму на третій термін?

Веде засідання Перший заступник Голови Верховної Ради

України МАРТИНЮК А.І.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте, будь ласка.

ТАРАН (ТЕРЕН) В.В. Хочете, щоб ваші вклади повернулися через 500 років? Якщо ви цього не хочете, то мусите...

ГОЛОВУЮЧИЙ. Вимкніть мікрофон (Шум у залі).

Шановні колеги! У нас записалися 40 народних депутатів,
і кожен, хто записався, хоче виступити. Кириленко, ви виступили, то можете говорити “хай скаже”, а що скажуть ті, хто не виступив?

Слово надається Олександру Олександровичу Морозу.

МОРОЗ О.О., член Комітету Верховної Ради України
з питань правової політики (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ,СПУ) Шановні колеги! Я звертатимуся переважно до радіослухачів, які сподіваються, що слухання в парламенті розкриють їм шлях до повернення заощаджень. То я відразу хотів би їх заспокоїти, щоб вони не хвилювалися: майте на увазі, ця влада ніяких грошей вам не поверне, вона й не збиралася того робити, тому будьте спокійні. Сьогодні ми говоримо про варіанти, але вони певною мірою гіпотетичні, бо до тих пір, поки не буде змінена ця система влади (ось що хотів сказати мій попередник Віктор Терен), до тих пір, поки буде цей Президент при владі, ніяких грошей вам не повернуть. От суть того, що сьогодні відбувається в державі.

Ми запропонували проект закону про додаткові заходи для повернення заощаджень громадян і вже впродовж двох каденцій ніяк не можемо пробити його через Верховну Раду. Чому? Та тому що не хочуть цього закону влада і її представники у парламенті.

Ось тут переді мною раніше виступав представник сьогоднішньої правлячої партії СДПУ(о) і соловейком розливався про те, який недолугий був закон, прийнятий у 1996 році.
Оскільки я — автор цього закону, перший автор, то я хотів би сказати, що на основі цього закону білоруси борги повернули
і росіяни у значно більшій мірі, ніж Україна. Однак там влада
інша, там не настільки злодійська влада, як в Україні, ось у чому причина.

Ми знову, в черговий раз, запропонували проект закону, який передбачає накопичення грошей від використання державної частки акцій підприємств, коштів від приватизації і частини прибутків комерційних банків. Це дає змогу елементарно накопичувати щороку близько 8 мільярдів гривень і вже за
перші два роки повернути борги приблизно 8 мільйонам вкладників, власників ощадних книжок, а їх у нас на сьогодні 54 мільйони. Розроблено графік відповідний і все інше. І має бути бюджетний контроль, отже, державний контроль за цією процедурою, бо я згоден, що якісь фонди для цього не придатні, це будуть ті ж трасти, через які вже раз пограбовано населення України.

Тут виступав заступник міністра фінансів із дуже цікавими міркуваннями, і я хотів би їх певною мірою дезавуювати перед громадянами. Він лицемірив, коли говорив про те, що у грошах радянського періоду була прихована інфляція. Людина інфляцію визначає не в економіці, відкритій для грабунку перед світовою економікою, що здійснюється у нас сьогодні, коли вже вивезено на десятки мільярдів доларів майна, багатств України, вона оцінює інфляцію тим, скільки на карбованець можна купити хліба, за скільки карбованців можна купити автомобіль і таке інше.
Отож треба віддати людям ті гроші, які мали реальну вартість,
а не намагатися за допомогою певних маніпуляцій знову їх обдурити. Сказати, що тепер вам винні не 130 мільярдів, а 20, бо, мовляв, це легше можна повернути. Не треба дурити людей!

Тому я розумію прекрасно, що сьогодні мова йде не лише про повернення заощаджень. Людей пограбували ще раз, коли запустили трасти. Ви пригадайте, хто підписував відповідні документи. Мені здається, Прем’єр-міністром тоді був Леонід Кучма, коли підписував два укази про створення трастів,
якими пограбовано мільйони і мільйони людей на величезні, астрономічні суми.

Ось днями Печерський суд розглядає позов одного
з керівників колишнього трасту “Омета ХХІ століття” Віктора Медведчука до Дмитра Чобота. Але він не знав, на кого нарвався. Дмитро Чобіт знайшов усі документи і доводить те, що траст “Омета ХХІ століття” був створений на злодійських засадах, доводить це документально, підписами тих же ініціаторів, які потім були засновниками інших корпорацій і вкрали астрономічні суми
у громадян і у держави в цілому.

Тому, очевидно, я думаю, що ми ініціативу таку проявимо, аби люди звернулися з позовними заявами до суду. Бо є сьогодні багаті люди, які розжилися на ваших злиднях, і вони мусять поділитися своїми надприбутками, повернути гроші по вкладах. Це зменшить напруженість, яка сьогодні виникає у зв’язку
з великими боргами держави по заощадженнях громадян, і це створить умови, які допоможуть справді скоріше повернути вклади населенню. А зробити це треба обов’язково. І це буде зроблено новою владою, яка змінить нинішню, злодійську.

Спасибі (Оплески).

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Олександре Олександровичу.

Слово надається Олександру Віталійовичу Шлапаку, заступнику Голови Національного банку України. Підготуватися Заваді.

ШЛАПАК О.В., заступник Голови Національного банку України. Шановний пане головуючий! Шановні народні депутати, присутні! Від імені фахівців Національного банку я запропонував би розглянути проблему, яку ми сьогодні обговорюємо, в два етапи.

Я згоден з тими, хто критикує закон 1996 року, кажучи про те, що він не дав відповіді на дуже багато питань. А тому, мені здається, ми дещо перескакуємо, коли говоримо про прийняття нового закону. Дай Боже, щоб він був прийнятий у найближчий час і був коректним в економічному, в соціальному сенсі, але нам треба говорити про те, що робити сьогодні. Тому першу частину свого виступу я хотів би присвятити тим проблемам, з якими
ми стикаємося сьогодні, коли навіть за цими куцими коштами, запланованими в Державному бюджеті, здійснюємо відповідні виплати людям.

Готуючись до парламентських слухань, разом з нашими колегами з Ощадного банку ми проаналізували близько 10 тисяч звернень, які надійшли до Ощадного банку і до Національного банку. Ми дійшли висновку, що передовсім на сьогодні треба поліпшити діючий механізм надання компенсацій за знецінені заощадження українців як у частині фінансування, так і в частині адміністрування цих виплат. Адже, не виконуючи взяте на себе зобов’язання з виплати по 50 гривень на існуючий рахунок, держава наражається на значне соціальне невдоволення.

На що найбільше скаржаться люди? На відсутність достатньої кількості коштів, щоб виплатити навіть по 50 гривень, що призводить до вибіркового, кумівського розподілу коштів; на недосконалість процедури виплати коштів, тобто отримує кошти той, хто спритніший; на віддаленість відділень Ощадного банку, які здійснюють виплати, тощо.

Проаналізувавши ці обставини, нам видається, що треба було б спробувати вже зараз до бюджету 2004 року внести певні зміни, які врегулювали б ці питання. Я хотів би ще раз нагадати цифри: з 54 мільйонів рахунків, які ми маємо на сьогодні, поки
що нам вдалося обслужити тільки 7,8 мільйона. Причому за принципом абсолютно доступної, відкритої черги: хто перший прибіг — той отримав свої 50 гривень, хто не зміг дійти — той їх
не отримав. Це збуджує людей, дратує їх. Тому ми вважаємо, що хоча б оцей перший етап — виплати по 50 гривень — нам треба здійснити. Для цього треба було б у бюджеті на 2004 рік передбачену суму 500 мільйонів гривень змінити на 1 мільярд 855 мільйонів гривень. Лише таким чином ми зможемо розрахува-тися з усіма вкладниками за заборгованістю з компенсації у 50 гривень, що склалася упродовж останніх років. Це єдиний шлях встановити певну соціальну справедливість.

Ми вважаємо, що такі зміни треба було б внести. А що стосується форми, я згоден з тими, хто виступав за те, щоб
ці кошти зарахувати на рахунки всіх вкладників. Усвідомлюю,
що при цьому виникнуть труднощі бюджету, і тому Нацбанк пропонує уряду активну співпрацю у питанні зняття додаткового навантаження на бюджет. Зокрема, ми готові використати інструмент рефінансування Ощадного банку. Цим ми могли б,
з одного боку, заспокоїти людей, щоб вони не розносили вщент відділення Ощадного банку, намагаючись зняти свої 50 гривень, вони знали б, що в будь-який момент можуть забрати їх або зробити будь-які виплати. З другого боку, незадіяним, вільним ресурсом, який так чи інакше залишиться в Ощадному банку,
ми зможемо фінансувати короткострокові зобов’язання уряду,
тобто вкладати кошти в урядові цінні папери, і таким чином (що, на нашу думку, дуже важливо) уникнути загрози розкручування інфляційної спіралі в Україні.

Що стосується основної проблеми, яка сьогодні обговорюється, а саме того, як нам діяти в довгостроковій перспективі. Мені здається, треба обов’язково виходити
з двох надзвичайно важливих застережень. Перше з них, на чому
я особливо хотів би наголосити. Розмір суми компенсації,
яка відшкодовується, має визначатися, виходячи з розвитку української економіки, з реальних обсягів її зростання,
і в жодному разі не з емісійних джерел. Мені видається, що треба бути щирими перед людьми і визнати: у разі, якщо запустимо емісійний механізм (а, на превеликий жаль, такі пропозиції сьогодні звучали з цієї трибуни), ми просто ще раз обдуримо людей, ще раз обкладемо їх інфляційним податком.

І друге застереження. Я вважаю, що не потрібно так
різко критикувати уряд за його спробу все-таки відповісти на запитання, яким чином здійснюються виплати в інших державах колишнього Радянського Союзу, і провести паралельні оцінки. Сьогодні говорили про те, що все-таки кращий стан справ
у Білорусі, Казахстані, але я хотів би нагадати й те, що
білоруси виплачують у 81 раз менше, ніж зобов’язалася Україна,
Казахстан — у 28 разів. Вони по-іншому оцінили свої витрати. Мені здається, треба все-таки набратися мужності, сісти ще раз за рахівницю і подивитися наші можливості, скільки ми могли б віддати нашим людям, не обманюючи їх.

Нарешті, мені видається абсолютно доречною пропозиція,
з якою виступила сьогодні Катерина Олександрівна, в сенсі формування спеціального фонду, але я теж вважаю, що він обов’язково повинен бути бюджетним і підпадати під усі форми бюджетного контролю. Як джерела наповнення цього фонду можна розглянути доходи від приватизації державного майна, від державних цінних паперів, від частки акцій держави, розміщених
в акціонерних товариствах, частку прибутку колишніх комерційних банків та інші. При цьому, на мою думку, можна було б вжити ще ряд заходів.

По-перше, нам потрібно провести інвентаризацію цих вкладів.

По-друге, я переконаний, що суми виплачених компенсацій необхідно включати до сукупного доходу громадян.

І, нарешті, мені видається, треба все-таки розглянути проблему так званих “мертвих грошей”, тобто спрямування цих коштів на оплату за комунальні послуги, за які наші люди сьогодні не можуть розрахуватися.

Національний банк готовий разом з фахівцями займатися цією економічною, я підкреслюю, а не політичною проблемою.

Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Олександр Леонідович Завада, голова правління Національної акціонерної страхової компанії “Оранта”. Від фракції НДП підготуватися Супрун.

ЗАВАДА О.Л., голова правління Національної акціонерної страхової компанії “Оранта”. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати, учасники парламентських слухань! Днями Національна акціонерна страхова компанія “Оранта” відзначила 82-гу річницю з дня свого створення. Упродовж десятиліть довіра клієнтів до компанії зароблялася важкою працею кращих фахівців галузі, однак досі над компанією дамокловим мечем висить невирішена проблема компенсації 17 мільйонам застрахованих
у колишньому Укрдержстраху. Це проблема, яка стосується практично кожної української сім’ї.

Водночас таке становище суттєво підриває довіру громадян до інституту страхування в цілому. Страхування відіграє вагому соціальну функцію в державі. Вирішення проблем соціального захисту за рахунок страхування перевірено часом, при цьому завдяки перенесенню державних соціальних виплат з бюджету
на страхові виплати зменшується навантаження на Державний бюджет. Навіть при настанні катастроф природного й техно-генного характеру значну частину збитків можуть брати на себе страховики, а страхові резерви в розвинутих країнах слугують джерелом масштабних інвестицій.

Сьогодні держава витрачає кошти на рекламу пенсійної реформи, але найкращою рекламою, мабуть, було б виділення коштів на компенсацію громадянам втрат від знецінених грошових заощаджень за договорами страхування, зокрема страхування додаткової пенсії. Отже, вирішення проблеми компенсаційних виплат сприятиме відновленню довіри громадян до держави та відродженню страхування.

Незважаючи на те, що законом України визначено зобов’язання держави перед страхувальниками установ державного страхування СРСР, виконання його вимог в цій частині залишається невирішеним. Водночас Ощадбанк, починаючи з 1997 року, тобто вже майже сім років поспіль, хай
і невеликі, але реальні кошти отримує для виплати компенсацій своїм вкладникам.

Конституція України гарантує рівність конституційних прав громадян: “Усі суб’єкти права власності рівні перед законом” (стаття 13). Тому таке дискримінаційне ставлення до власників страхових полісів колишнього Укрдержстраху порівняно
з власниками Ощадбанку, що набуло постійного характеру, порушує їхні конституційні права і потребує негайного виправлення.

На сьогодні НАСК “Оранта” готова виконувати зобов’язання за цими договорами. Упродовж 10 років ми несемо постійні витрати на зберігання та підтримання картотеки особових рахунків за договорами довгострокового страхування, що знаходяться в регіональних структурних підрозділах компанії на паперових носіях, — це плата за оренду приміщень, за опалення, оплата праці працівників, що обслуговують картотеки. Щороку витрати на це сягають 1 мільйона гривень. Скорочення витрат на збереження картотек можливе шляхом створення електронної бази договорів та автоматизації процесу. Ці заходи вимагатимуть додаткового разового інвестування коштів державою в сумі 3 мільйони гривень. Автоматизація дасть можливість провадити виплати незалежно від обраного законодавцями принципу, способу й розміру компенсації та незалежно від місця укладення договорів, що теж важливо для пересічних громадян.

Таким чином, для відновлення виплат компенсацій
з урахуванням рішення Конституційного Суду на законо-
давчому рівні необхідно встановити етапи, терміни повернення заощаджень та обсяги щорічних бюджетних асигнувань, адже після прийняття такого рішення фактично стосовно установ Укрдержстраху виплати були припинені взагалі.

Водночас слід обов’язково врахувати особливості структури НАСК “Оранта”, яка має підрозділи в регіонах до рівня райцентрів. Це зумовлює економічну доцільність здійснення виплат на одну особу в розмірі, не меншому за мінімальну заробітну плату. Інакше може мати місце ситуація, коли сума транспортних витрат страхувальника, особливо в сільській місцевості, перевищить суму виплати, що дискредитує саму ідею компенсації.

Виходячи з конституційного принципу соціальної захищеності громадян, НАСК “Оранта” вкотре пропонувала
у 2004 році повністю компенсувати внески за договорами страхування, щодо яких страхові випадки вже настали,
а саме у зв’язку із смертю застрахованих їхнім спадкоємцям,
а також пенсіонерам, застрахованим за договорами страхування додаткової пенсії. На жаль, у Державному бюджеті на 2004 рік, так само, як і в 2003 році, передбачено лише 500 мільйонів гривень на виплату компенсацій вкладникам Ощадбанку. Тому сьогодні
ми втратили ще одну можливість вже з початку наступного року відновити виплату компенсацій за договорами страхування.

Наші пропозиції. Керуючись конституційним принципом рівності, прийняти політичне рішення про усунення дискримінації стосовно власників страхових полісів установ колишнього Укрдержстраху і реально, підкреслюю це, забезпечити їм право
на одержання відновлених державою заощаджень хоча б
нарівні з вкладниками Ощадного банку, а також обов’язково
з урахуванням особливостей структури НАСК “Оранта”.

Внести зміни до Державного бюджету на 2004 рік, передбачивши додатково кошти в розмірі 132 мільйони гривень на забезпечення компенсації громадянам втрат від знецінення грошових заощаджень, розміщених в установах колишнього Укрдержстраху, в тому числі 124 мільйони — безпосередньо
на виплати, 3,4 мільйона — на компенсацію витрат, пов’язаних
із виплатами, і 4 мільйони — на підтримання картотеки особових рахунків та створення її електронної версії.

У подальшому щорічно передбачати відповідні кошти
з дотриманням таких вимог. Виплати проводити залежно від дати укладення договору, починаючи з договорів, що були укладені 1972 року, не допускаючи черг і ажіотажу, які мають місце сьогодні. Щорічна сума, що виділяється для проведення виплат, підлягає збільшенню пропорційно до зростання обсягу ВВП.

Шановні народні депутати! На ваше рішення
чекають мільйони ваших виборців, тож сподіваюся, що розумний компроміс буде знайдено.

Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Олександре Леонідовичу.

Слово від фракції НДП має Людмила Павлівна Супрун. Підготуватися Бондаренку.

СУПРУН Л.П., перший заступник голови Комітету Верховної  Ради України з питань бюджету (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, виборчий блок “За Єдину Україну!”). Шановні учасники парламентських слухань! Хочу звернутися від імені фракції НДП не тільки до тих, хто сьогодні знаходиться в залі, а до всіх громадян України, які з тих чи інших причин потерпіли від того, що розподіл майна Радянського Союзу в 1991 році та всі інші підписані міжнародні угоди, пов’язані
з отриманням незалежності України, на жаль, не були продумані
з усіх точок зору, і внаслідок цього громадяни практично втратили свої заощадження.

Враховуючи те, що мій виступ не є першим, я хотіла б зупинитися на тих принципових питаннях, які фракція НДП вважає за необхідне озвучити в цьому залі, а також наполягатиме на
їх вирішенні.

По-перше, ми будемо наполягати на створенні постійно діючого органу виконавчої влади, який повинен мати міжвідомчий характер, з приводу повернення заощаджень громадян.

По-друге, ті зобов’язання, які сьогодні виконує держава
з відновлення заощаджень громадян, на наш погляд, не можуть бути віднесені до внутрішнього боргу України, і про це ми сьогодні можемо сперечатися з депутатами, які представляли іншу точку зору. Держава повинна прийняти на себе зобов’язання виступати від імені громадян України.

Необхідно відзначити, що в 1991 році кошти громадян України розміщалися на рахунках не лише в Ощадбанку,
а й у Зовнішекономбанку, і вони рахувалися у вільно конвертованій валюті. Так от існує прецедент: гроші, які рахувалися у валюті,
в повному обсязі погашені Російською Федерацією, і це означає, що вона де-юре і де-факто визнала, що ці гроші фактично знаходилися у підпорядкуванні і були заборговані Росією українським громадянам. Це прецедентне право повинно стати приводом для того, щоб ми продовжили розгляд питання про повернення заощаджень громадян.

Необхідно сказати, що думка про зменшення обсягу коштів, які належить повернути громадянам, викликає просто нерозуміння і здивування, адже ми повинні зважати на те, як в інших країнах — колишніх республіках СРСР вирішено це питання. Була врахована купівельна спроможність певної грошової одиниці, яка існувала
на той період часу. І якщо брати офіційний курс, то за 56 копійок 1991 року можна було придбати 1 долар. Давайте подивимося
на купівельну спроможність: від 12 до 24 копійок коштувала
буханка хліба, нині — від 1,2 гривні до 2,5, тобто заощадження знецінилися в 10 разів. Ми повинні говорити про збільшення суми, а не про зменшення!

Не можна також говорити про зарахування цих коштів
у сукупний дохід громадянина, адже ми розуміємо, у зв’язку з чим виникає це питання. За таких умов всі доходи громадянина, які він отримає як повернення знецінених заощаджень, підпадатимуть під новий Закон про оподаткування доходів громадян, а це означає, що з цієї суми буде стягнено 13 відсотків податку. Безперечно,
ми не можемо цього допустити, адже ці доходи вже були колись оподатковані, це особисте нагромадження капіталу громадянина.

Як же вирішити питання стосовно повернення, точніше, відновлення заощаджень громадян? Чи повинні ми роздати гроші, яких маємо сьогодні в Держбюджеті в недостатній кількості, громадянам? Чи може це спричинити інфляцію? За даними фахівців, 23,7 відсотка громадян — власників знецінених вкладів мали на рахунках до 300 гривень. Що буде робити людина
з 300 гривнями? Вона що, піде купувати валюту? Ні, вона купить продукти харчування, погасить борги по квартплаті і, можливо, придбає ліки. Від 300 до 1 тисячі гривень мали 21 відсоток громадян, ця сума становить 75,5 мільярда. Основна маса громадян, які на той момент мали заощадження на рахунках, мали від 1 до 2,5 тисячі, це 26,8 відсотка громадян.

Як організувати цей процес, щоб поновити й відновити кошти? На наш погляд, їх треба використати як інвестиційний ресурс держави. Інвестиційний ресурс держави повинен працювати на створення і відновлення підприємств, що мають можливість повертати від своєї діяльності від 10 до 15 відсотків річних, які й будуть спрямовуватися на вирішення цієї
проблеми. Таким чином, протягом 5–6 років спрямувавши інвести
ційний ресурс держави на створення нових підприємств, на розробку корисних копалин, на відновлення нашого економічного потенціалу, ми могли б ці кошти повернути громадянам
у повному обсязі, не спричинивши інфляції, а навпаки, розвинувши економіку України.

На жаль, за браком часу я не можу викласти всіх пропозицій стосовно вирішення цього питання, але хочу сказати, що під
час зустрічі з виборцями один із них, якому 90 років, запитав: “Людмило Павлівно, скільки ми ще повинні прожити, щоб мати надію на повернення зароблених нами грошей?” І сьогоднішні парламентські слухання повинні дати відповідь на питання:
чи мають право громадяни України сподіватися, що протягом
3–5 років цей уряд, ця країна, ця Верховна Рада вирішать цю проблему?

Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. П’ять років навряд чи цей уряд буде діяти, так що давайте по-іншому.

Слово має Бондаренко Володимир Дмитрович, підготуватися Цибенку.

БОНДАРЕНКО В.Д., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва та місцевого самоврядування (виборчий округ, №219, м.Київ). Фракція Блоку Віктора Ющенка “Наша Україна”, місто Київ. На початку я хотів би зробити дві ремарки стосовно висловлювань моїх колег, зокрема пана Пеклушенка. Він сказав про те, що ті, хто має владу, гроші
і совість, повинні звернути увагу на стан повернення вкладів.
На жаль, владу і гроші мають одні, а совість — другі. І ті, хто має совість, не виходять з вилами та з сокирами до уряду, до Президента і до Верховної Ради. Тому звертатися до тих, хто має водночас владу, гроші і совість, поки що немає такої можливості.

Я також хотів би звернути увагу пана Шлапака, який закликав подивитися, що у Молдові, що в Білорусі, що українці настільки мали багато совісті, що поклали ті гроші у найбільшій кількості. У загальній структурі вкладів населення України зробило домінуючий внесок, який потім розікрали як росіяни, так і наші нувориші, і вони втрачені для суспільства поки що.

І ще попрошу пана Шлапака занотувати перелік харчових продуктів, які на той час можна було придбати за 1 карбованець: буханка хліба — 16 копійок, 200 грамів ковбаси — 32 копійки, 1 літр молока — 22 копійки, 2 кілограми картоплі — 18 копійок, 1 кілограм солі — 8 копійок і ще 4 коробки сірників. От хай
пан Шлапак подумає, що з цими товарами можна було спокійно, вільно прожити один день. Що можна зробити сьогодні з нашою гривнею? Нічого. І навіть 1 євро сьогодні нічого не значить проти тих грошей, які ми колись мали.

Що нам треба з’ясувати при розгляді цієї проблеми? На мій погляд, лише три питання — хто скільки й куди поклав, хто скільки і як украв, і яким чином повернути.

Так от якщо перше — хто скільки і куди вклав — більш-менш відомо, бо люди й самі звертаються, хоча багато вже вмерло,
то питання про те, хто і яким чином вкрав, треба з’ясувати.

Давайте піднімемо списки Ощадбанку, яким сьогодні керує один з лідерів Соціал-демократичної партії України (об’єднаної),
і подивимося, хто скільки брав кредитів (а списки є) і якими грошима повернув. Тут пан Ярослав Сухий нам розказував,
як це зробити, то треба почати перш за все з себе. І от коли ми подивимося, тоді побачимо, хто скільки вкрав.

І коли тут починають пересмикувати прізвища різні й таке інше, то не варто цього робити. Плужников — це Плужников,
у нього ніколи не було прізвища Ющенко. І коли він використовував банківські броньовані автомобілі для провезення компромату проти Мороза, то він фінансувався грошима, вкраденими у населення України.

Третє, щодо того, як повернути. Повернути можна сьогодні спокійно і вільно, і хай не брешуть ті, хто каже, що немає таких джерел. Є такі джерела.

По-перше, треба розібратися з росіянами, хай цим займається МЗС і з’ясовує питання.

По-друге, з тими, хто брав кредити.

По-третє, чому кошти від великої приватизації спрямовуються на технічне переоснащення тих підприємств,
які за безцінь забирають олігархи? Вони собі створюють
додаткові можливості. Ні, гроші від великої приватизації треба до
копійки повернути, тому що всі об’єкти в Україні створювалися людьми, які тепер не можуть скористатися своїми трудовими заощадженнями. А розкрадають їх ті, хто сьогодні при владі. Від великої приватизації все до копійки повинно йти на повернення грошей населенню, в тому числі від приватизації “Укртелекому”
та інших великих об’єктів.

Ще одне джерело — податок на майно, отримане
в результаті такої незаконної приватизації. Багато людей взяли
ці об’єкти за копійки, за 3, 5, 10 копійок. І в тій же фракції,
про яку я говорив, треба шукати основні джерела повернення,
тому що якраз вони нахапалися, більш як пів-України сьогодні привласнили, і ще в деяких фракціях більшості.

Я хотів би сказати, що слушна і пропозиція, яку тут вносили, стосовно монопольних товарів. Ще одне джерело повернення вкладів — реалізація земельних ділянок. Адже нічого не треба додатково виробляти, в Україні є земля, яку сьогодні беруть за копійки, а не за реальні гроші.

Хочу сказати, що ця проблема не буде розв’язана,
я підтримую Олександра Олександровича, нинішньою владою.
Ця влада могла її розв’язати вже давно і більш ефективно працювати. І півмільярда, котрі виділяються, нічого не значать. Тому якщо ми реально сьогодні хочемо вирішити цю проблему, треба зробити лише один крок — змінити нинішню владу.
А ті, хто прийде, повинні з совістю, честю й гідністю повернутися до людей, які зробили ці заощадження.

Я вніс законопроект, який Міністерство фінансів
відкинуло, при тому відкинуло в цинічній формі. Цей законопроект пропонував зробити вклади громадян України успадковуваними, щоб хоч діти або онуки вкладників могли одержати ці гроші.
Так вони написали, що це значно збільшить витрати бюджету України. Вибачте мені, свого часу в людей украли, а тепер чекають, доки вони вмруть, щоб нікому було повертати.

Дякую. Давайте всі думати над цим і змінювати цю владу (Оплески).

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має народний депутат України Петро Степанович Цибенко. Підготуватися Павловському.

ЦИБЕНКО П.С., голова Комітету Верховної Ради України у  справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, КПУ). Шановні колеги! Шановні учасники парламентських слухань! Шановні громадяни України! Сказати, що сьогоднішня проблема важлива, — це
не сказати нічого. Її розв’язання може стати тим рятівним
кругом, що спроможний врятувати мільйони найбільш
знедолених громадян України. І навпаки, невирішення означатиме позбавлення тих самих мільйонів будь-якого, хай навіть теоретичного, шансу на виживання.

Сьогодні як голова профільного Комітету у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів я виступаю від імені найбільш знедоленої частки нашого суспільства — ветеранів, пенсіонерів та інвалідів, їх на сьогодні 14 мільйонів осіб.

Для тих, хто сумнівається у правдивості того, що
я тільки-но сказав, або вважає сказане перебільшенням,
нагадаю, що мінімальна пенсія на сьогодні становить 50 гривень, мінімальна виплата — 90, а максимальна — 150 гривень. Якщо проаналізувати співвідношення розміру пенсій громадян України
і прожиткового мінімуму, то картина виглядає таким чином: дві третини громадян України (а це більш як 8 мільйонів пенсіонерів) отримують пенсію на рівні половини прожиткового мінімуму для непрацездатних і менше, а 1 мільйон громадян — взагалі на рівні мінімальної виплати, тобто 90 гривень і менше. Більшої ганьби для країни, що претендує на звання демократичної, правової, соціальної держави, уявити неможливо.

У цій ситуації у пенсіонерів, ветеранів та інвалідів було
дві надії. Надія перша — пенсійна реформа, навколо якої
було обіцяно стільки, що й осягнути неможливо. Однак вже
сьогодні, ще до введення в дію базового Закону про загально-
обов’язкове державне пенсійне страхування, стало очевидним: замість пенсійного “бліцкригу” вийшов вселенський конфуз,
якщо не сказати скандал. За нормами цього закону, за різними попередніми підрахунками, від 6 до 8 мільйонів нинішніх пенсіонерів не матимуть не те що суттєвого, а навіть символічного збільшення розміру пенсії.

А те, як уряд прийняттям своєї постанови від 20 листопада однією рукою заліз до кишені кожного пенсіонера, ветерана та інваліда, обікравши його, самовільно знизивши офіційну середню заробітну плату за 2002 рік з 376 гривень до 306, а другою обіцяє підвищити пенсію на жалюгідні 4,2 відсотка, достойне Книги рекордів Гіннеса як атракціон нечуваної щедрості.

Лопнула ще одна булька. І тепер всі надії пенсіонерів, ветеранів та інвалідів пов’язані з поверненням вкладів. Хоча,
як на мене, шансів тут не більше, ніж у будь-якій лотереї. І справа зовсім не в тім, що народні депутати України, принаймні частина
з них, не прагнуть розв’язати цю надзвичайно болючу проблему чи не готові це зробити. Мій песимізм пов’язаний з іншим.

Шановні громадяни України! Лише за останні два роки Верховна Рада України ухвалила 4 чи 5 варіантів змін до базового закону, кожен з яких був спроможний якщо не вирішити цю болючу проблему, то хоча б зняти її гостроту. Підкреслюю, вони були прийняті парламентом, затримка за одним — за підписом Президента України. На жаль, на біду і на сором України, цього
не сталося.

Звичайно, комітет та частина депутатського корпусу докла-датимуть зусиль для вирішення цієї проблеми. Підтвердження цього — поява законопроекту, внесеного депутатами-комуністами на чолі з Петром Симоненком. Проте на заваді знову може стати відсутність політичної волі у вищого керівництва держави, замаскована під відсутність необхідних коштів, як це було вже
не раз. Адже всім відомо, що у цього режиму для людини праці, пенсіонера, ветерана та інваліда грошей не було, немає і не буде. А якщо так, то треба змінювати політичний режим. Саме в цьому
я бачу шлях до розв’язання цієї болючої соціальної проблеми.

І одна ремарка щодо позиції доповідачів, вона щонайменше дивна. Всім громадянам України давно й напевне відомо,
що гроші вкладників розкрадено тут, в Україні, кравчуками і їх компанією. Саме тому за кілька років тут з’явилися мільйонери
і мільярдери у доларовому вимірі. А тепер кажемо: хай сплатить Росія. Як на мене, це казочка з розряду міфів про золото Полуботка або гроші партії, розказана для того, щоб перевести стрілку відповідальності, в тому числі й кримінальної, з фактичних винуватців на сусідню державу.

Дякую.

Веде засідання Голова Верховної Ради України

В.М. ЛИТВИН

ГОЛОВА. Слово має Михайло Антонович Павловський. Підготуватися Тамарі Сергіївні Прошкуратовій.

ПАВЛОВСЬКИЙ М.А., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Виборчий блок Юлії Тимошенко”). Дякую, Володимире Михайловичу. Блок Юлії Тимошенко, партія “Батьківщина”, Хмельниччина. Шановні, я почну свій виступ незвично. Ось у мене в руках звернення до мене тисячі виборів, тисячі хмельничан, рівно тисяча підписів.
Я не буду все читати, зачитаю одну фразу: “Ми працювали по
40–50 років і сьогодні вимушені помирати голодною смертю. Благодійні акції, які держава і СДПУ(о) присвячують до свят, нас не влаштовують. Це принижує нас, людей похилого віку”. Ну, ви бачите по телебаченню, як 100 грамів горілки ніби 100 грамів золота дають. Що люди просять? Щоб ми передбачили у законі можливість погашення заборгованості за комунальні послуги
тих людей, які мали по 20, а то й 40 тисяч доларів на своїх ощадних книжках, а тепер — жебраки. Остання фраза: “Просимо вас, благаємо від імені знедолених пенсіонерів Хмельниччини посприяти нам, старим людям, і вирішити питання з нашими заощадженнями, які ми складали на “чорний день”. А тепер
щодня — “чорний день”, і щодня виникає питання, як не вмерти насильницькою смертю”.

Люди вірять нам. Я демонструю законопроект мій
і Юлії Тимошенко, внесений 13 січня цього року, разом із законопроектами, про які говорили мої колеги. Ми дійсно могли б написати нормальний закон. Дуже просто у нас передбачено: повинно бути півмільярда, це тверда сума, яка в бюджеті за
будь-яких обставин передбачається, плюс 1 відсоток приросту ВВП (чим більше, тим краще), плюс 50 відсотків від
приватизації — і будемо мати не менше 3 мільярдів щороку.
І дуже швидко цей процес буде розв’язуватися, тільки треба захотіти.

Тепер стосовно того, звідки оця біда взялася. Я колись одну свою статтю назвав так: “Чужі поради, свої біди”. Нам нав’язали такий курс реформ, як латиноамериканським країнам, —
знищити все. Міжнародний валютний фонд запропонував
нам програму шокової терапії. А програма шокової терапії
має таке основне завдання (цитую): “Знищити зайві кошти громадян і підприємств”. Оце вам зайві кошти. Як знищити? Механізм вони запропонували — гіперінфляція. Прем’єр-міністр Кучма Леонід Данилович у 1993 році встановив світовий рекорд
з гіперінфляції — 10256 відсотків.

Я хотів би дорікнути Шлапаку (на жаль, він пішов), що ні він, ні в Національному банку, мабуть, просто не розуміють, що таке інфляція. Я про це так сміливо кажу, бо маю нові результати
в галузі інфляції, і тому впевнено стверджую: вони не розуміють! То я процитую їм Фрідмана, на якого вони спираються. Фрідман сказав: “Гіперінфляція не є об’єктивним явищем в економіці,
це цілеспрямована дія уряду і національного банку або їх некомпетентність”. Думаю, що в Україні мало місце і перше,
і друге водночас.

Отже, поради чужі, а біди — наші. Це означає, що всі,
хто виконував ці поради (а у Президента дуже багато іноземних радників-консультантів), — або безмозгі, або свідомо думали, що ніхто не зрозуміє, що вони роблять. То тепер треба виправляти
ці помилки, бо урядів було десять, голів Верховної Ради —
сім, а Леонід Данилович один за цей період. То найбільший винуватець — це він, нікуди не дінешся, тому треба виправляти.

Де взяти гроші? Шкода, немає Шлапака, я трошки його навчив би, що таке інфляція. Він каже: ні копієчки не можна.
Чому Національний банк 2 мільярди гривень, які в нього зайві,
не знає, куди діти? Хоче достроково віддати борги замість того, щоб вкласти у виробництво. Не треба боятися емісії, щоб віддати людям гроші, оцим пенсіонерам, вони ж одразу повернуть
у виробництво! І попит зросте, і все зросте, тільки не треба цього боятися. Не боялися зробити дурницю, коли приймали програму шокової терапії, то не треба боятися думати і вирішувати ці проблеми!

Як? Сьогодні мої колеги дуже правильно ці шляхи означили, найголовніше — потрібно захотіти. Бо на цей наш законопроект
з Юлією Тимошенко що ми отримуємо від уряду? Немає грошей.
А мозки у вас є чи ні? Думайте, де взяти гроші, де заробити, як створити умови для того, щоб дійсно відстояти інтереси людей!

Я в одній статті назвав нинішні реформи економічним тероризмом, це наукове визначення. Економічний тероризм проти власного народу, і втрачені заощадження — це одна із складових. Тому потрібен не економічний тероризм, а економічний розвиток в інтересах свого народу. Національні інтереси, інтереси свого народу мають бути вищими і за глобалізацію, і за інтеграцію, все має бути підпорядковано своїм людям. Отакий уряд ми повинні мати і таких лідерів, тоді не буде проблем.

Дякую за увагу (Оплески).

ГОЛОВА. Анатолій Матвієнко. Підготуватися Володимиру Майстришину.

МАТВІЄНКО А.С., голова Комітету Верховної Ради України
з питань державного будівництва та місцевого самоврядування (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Виборчий блок Юлії Тимошенко”). Дякую, Володимире Михайловичу.
Я хотів би висловити позицію Української республіканської партії “Собор”, яку представляю у Верховній Раді, наша партія входить до блоку Юлії Тимошенко. Дійсно, повернення заощаджень — за замістом проблема життєво необхідна, а за своїм виконанням на сьогодні просто ганебна. Ганебна ще й тому, що з кожним днем ми бачимо, як зростають ціни на хліб, на комунальні послуги,
на будь-які елементарні послуги. На превеликий жаль, на цьому тлі ми маємо все менше й менше надій на те, що заощадження будуть повернуті. Ось чому люди сьогодні криком кричать уже
не про те, щоб негайно повернули заощадження, а щоб хоча б дали чітку відповідь, коли, в який спосіб, за якою послідовністю це буде вирішено.

Ми 12 років тільки те й робимо, що їх обманюємо. Більше того, вже який склад парламенту приходить на гаслі: “Оберіть мене — я поверну заощадження разом із Президентом”, а потім, прийшовши до парламенту, забуває, що він це обіцяв. Ганьба! Але не всім. І я хочу, щоб радіослухачі і всі, хто нас слухає, розуміли: ганьба сьогодні тим депутатам, які підтримують уряд, які підтримують Президента, які називають себе пропрезидентською, проурядовою більшістю і нічого не роблять для того, щоб виконати свої обіцянки. А з проектами, які пропонує опозиція,
ви вже чули, що роблять і уряд, і Президент.

З другого боку, ми сьогодні маємо зробити конкретні
кроки, Володимире Михайловичу, я абсолютно вас підтримую.
Ми маємо розкласти всі борги, або вкрадені у людей гроші,
а їх 132 мільярди, на складові, чітко показати природу кожної
з них і відповідно до цієї природи запропонувати, яку частину
в який спосіб ми будемо людям повертати. І не говорити, що ми, бачте, неправильно оцінили, бо хтось у Білорусі оцінив у 20 разів менше. Я тут підтримую пана Бондаренка, який сказав, що можна було купити за карбованець тоді і що можна купити за гривню сьогодні. Навпаки, ми недооцінили тих заощаджень.

Так ось, яка природа цих грошей, які складають 132 мільярди? Тут я з паном Цибенком хотів би пополемізувати. Даруйте, пане Цибенко чи товаришу Цибенко, але як би ми не крутили, а 90 мільярдів нинішніх гривень, бо це було 84 мільярди карбованців, — це заощадження, вкрадені Горбачовим і Павловим, керівництвом та міністром фінансів колишнього Союзу РСР,
а Єльцин і Путін — їхні правонаступники, і вони мають відповідати, в який спосіб буде повернуто цих 90 мільярдів.

Це гроші не України, це гроші Іваненка, Петренка
і Сидоренка. Ніяких зобов’язань ці люди перед державою
не брали, і ніхто й не питав України. І ми маємо розуміти, що це
є наша позиція. Даруйте мені, це приблизно 18 мільярдів доларів. Хай не за рік, хай за п’ять років, але це приблизно щороку
16–17 мільярдів гривень. Хай не грішми, хай газом... Тому вже сьогодні ми маємо вступити в переговорний процес. І я раджу
в цьому питанні нашим депутатам консолідуватися, а не одним тягти проти Росії, а другим — за Росію. Ми не проти Росії.
Ми сьогодні за те, щоб ми всі стояли за національний інтерес України!

А подивіться, Володимире Михайловичу, що робиться
з цими переговорами. Перевели на Національний банк, на рівень клерків, і не ведемо їх. Це питання виконавчої влади, але
ніколи Кучма не висловить Путіну принципової позиції, бо він
його питає: “Володимире Володимировичу, ти мене спасеш?”
А Володимир Володимирович каже: “Спасу, Леоніде Даниловичу, але якщо будеш давати”. От він і дає, ціною 90 мільярдів українських гривень спасає не Україну, а себе.

Другий резерв, який ми сьогодні маємо. Подивіться, що чиниться сьогодні у нас на кордоні. Якщо подивитися, то це
не кордон, а прохідний двір. Ми маємо контрабанду в такому обсязі, який важко навіть оцінити. Наведу приклад тільки по товарах легкої промисловості: 46 тисяч тонн, або 150 мільйонів виробів на рік (це по три вироби на кожного громадянина України) так званого “секонд-хенду” контрабандно проходить через наші кордони. Це 10 мільярдів гривень лише по цьому виду товарів!

Те саме стосується захисту власного товаровиробника. Польща за рахунок ринку України до свого бюджету щороку
кладе 5 мільярдів гривень. Давайте захистимо власного товаро-виробника!

Ось ті великі ресурси, яких ми не задіяли. Я не проти тих, про які сьогодні говорили з трибуни, але, не змінивши політичної еліти, не змінивши безвідповідальної, злодійської влади і режиму, не привівши української влади, ми дійсно нічого не змінимо.

Дякую (Оплески).

ГОЛОВА. Слово для виступу має Володимир Якович Майстришин. За ним виступатиме Валентина Петрівна Семенюк.

МАЙСТРИШИН В.Я., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань бюджету (виборчий округ №14, Вінницька область). Дякую, Володимире Михайловичу. Фракція “Регіони України”. Шановні учасники парламентських слухань! Те, що ми зібралися сьогодні в цій залі, ще раз підтверджує, що дана проблема масштабна і дуже гостра.

Взагалі, мені зараз складно виступати, тому що я вийшов
на цю трибуну, щоб рекламувати свій законопроект, де чітко виписана процедура виплати цих заощаджень. Тому я зараз
все-таки не буду відходити від тематики свого виступу і розповім, у чому суть мого законопроекту. Знаєте, можна багато говорити про політику, але я думаю, що люди, які зараз нас слухають по радіо, хочуть почути, коли заощадження будуть повернуті, в який термін і в який спосіб. Тим більше, що я очолюю підкомітет
з питань державного боргу Комітету Верховної Ради України
з питань бюджету.

У чому суть мого законопроекту? Перед тим як викласти його основні засади, я хотів би навести слова відомого англійського економіста, який казав, що не довіряє двом типам людей: архітекторам, які обіцяють дешево збудувати гарне житло, та економістам, які обіцяють складні економічні рішення викласти одним рядком. Думаю, що ця проблема є також з цього розряду, вона також дуже велика і дуже складна.

На мій погляд, треба перерахувати реальну купівельну спроможність гривні на той момент, коли Україна прийняла на себе відповідальність за ці вкладення. Це не 1991, а 1992 рік.
Я це пропоную з огляду на те, як проблему взагалі можна вирішити, не загнати у глухий кут, а вирішити. Таким чином,
я пропоную перерахувати ці кошти в реальні товари, скажімо,
в холодильники, щоб було зрозуміло, скільки холодильників можна було купити тоді, і так, щоб можна було ці ж холодильники реально облікувати сьогодні, і видати цінні папери. Коли ми зробимо перерахунок, то побачимо, що ця сума становить близько 40 мільярдів гривень.

Якщо ми визначимо суму 40 мільярдів гривень, то можна вже більш-менш реально говорити про її відшкодування протягом 25 років. Таким чином, визначивши цю суму, кожна людина, за моїм законопроектом, отримує облігацію, яку можна дарувати, завдяки якій можна отримати кредит, яку можна заставити, щоб придбати житло, залишити у спадщину і таке інше.

Який принцип закладено щодо випуску цих облігацій? Передовсім, виходячи з реальних можливостей (щорічного обсягу Державного бюджету) і враховуючи, що українська економіка
має перспективи до майбутнього зростання, виплату 40 мільярдів гривень слід реструктурувати на 25 років із щорічним зростанням обсягу щорічних виплат на 5 відсотків. Обсяг щорічних виплат
має становити приблизно 1,5 відсотка видатків Державного
бюджету. Думаю, якщо ми закладемо таку норму, це не
порушить стабільності співвідношення зростання обсягу виплат
до зростання видатків Державного бюджету і відповідно до зростання ВВП.

Сума погашення облігацій обраховується з урахуванням реструктуризації залишків на кожному компенсаційному
вкладі або в договорі страхування конкретного громадянина.
Всі облігації видаються вкладникам та застрахованим особам.
Що стосується облігацій дисконтного типу, то за них можна отримати тільки суму номіналу. Щоб не ускладнювати процес виплат, його прозорості пропонуємо не враховувати подальший інфляційний процес. Погашатися за номіналом у поточному році повинні тільки облігації поточного та минулих років. Облігації майбутніх років можна проводити тільки дисконтом і тільки за рахунок додатково виділених коштів.

Насамкінець я хотів би сказати, що можна ще раз повернутися до розрахунків і ще раз пообіцяти нашим громадянам, які сьогодні уважно нас слухають (думаю, що для
них це одна з останніх надій), все що завгодно. Проте давайте повернемося до можливостей економіки, до можливостей держави і скажемо, що є реалії, на які можна спиратися. Зрештою, ми несемо відповідальність перед своїми виборцями,
і запропонований механізм є необхідною реальністю.

Дякую за увагу.

ГОЛОВА. Валентина Петрівна Семенюк має слово для виступу як голова Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради України з питань приватизації. Підготуватися Ільчуку.

СЕМЕНЮК В.П., голова Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради України з питань приватизації (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, СПУ). Фракція Соціалістичної партії. Шановні колеги! Шановні запрошені, гості! Шановні громадяни України! Ви, звичайно, звикли до того, що вас ошукували через різні “лохотрони” на ринках, на вокзалах, але такого ошуканства, яке відбулося під егідою держави, коли були знецінені заощадження громадян, напевно, в історії світу ще
не було.

Перш за все хочу назвати сподвижників цієї афери.
Першим кроком було підписання 1992 року міжурядової угоди
про заборговані заощадження в установах колишнього Ощадного банку СРСР за станом на 1 січня 1992 року. Тоді ця сума становила 83 мільярди карбованців.

Давайте згадаємо й інші цифри. Коли Україна здобувала свою незалежність, тоді банк мав цей борг і повинен був повернути кошти. Державний бюджет України на той час становив 95 мільярдів карбованців, тоді це було 87 мільярдів доларів,
і ніяких інших боргів, крім цього, не було.

Тоді ж сподвижники, починаючи з прем’єрства Кучми,
пішли далі шляхом боргових зобов’язань, і на сьогодні
Державний бюджет України вже становить 56 мільярдів гривень, або 10,7 мільярда доларів. Крім того, у нас ще борг по судових позовах на 10 мільярдів. Тобто можна сказати, що фактично Україна живе у борговій ямі.

У 1996 році народні депутати України, і я в тому числі,
під головуванням Олександра Олександровича Мороза прийняли Закон про державні гарантії відновлення заощаджень громадян. Багато представників виконавчої влади тоді говорили, що такий закон не потрібен, але саме тоді ми зафіксували борг і сказали, що яка політична сила не прийшла б до влади, вона повинна повернути ці гроші. Саме відтоді завдяки названому закону
в Державному бюджеті передбачаються кошти на ці цілі, починаючи з 200 мільйонів до 500 мільйонів цього року. І ми, представники народу, повинні пам’ятати, що ми зобов’язані повернути ці гроші.

Пан Майстришин говорив про можливості економіки.
Як голова Спеціальної контрольної комісії з питань приватизації хочу сказати, що можливості є. Красти перестати треба! Наведу приклад. Україна 70 відсотків державної власності втратила. Скільки ми отримали в бюджет? Майже 6 мільярдів. А якщо порахувати загальну кількість майна? Фактично воно опинилося
в тих мільярдерів, які сьогодні перебувають в оточенні Президента і в Кабінеті Міністрів.

Що ми сьогодні маємо в бюджеті від роботи державних підприємств? 500 мільйонів гривень від дивідендів, і ще 500 мільйонів від орендної плати. Тобто фактично грошей немає. А що ж відбувається з приватизацією? Всі об’єкти продаються
в сім разів дешевше, ніж фактично на них витрачено коштів.

Далеко ходити не треба — приватизація “Укрпапірпрому”, нещодавно Спеціальна контрольна комісія розглядала це питання. Київський картонно-паперовий комбінат: вартість будівництва — 550 мільйонів гривень, чистий прибуток — 12 мільйонів гривень
на рік, продають за 6 мільйонів гривень. Хто ж готує відповідні документи? Дмитро Табачник, бо, бачте, йому сьогодні потрібен цей об’єкт, тому що йдемо на вибори, треба тримати в руках
всю поліграфію, щоб завтра забезпечувати виборчу кампанію. Спеціальна контрольна комісія робить зауваження, що об’єкт продається із заниженням вартості в сім разів. Закладається афера: Фонд державного майна, який повинен проводити приватизацію, своїм наказом передає це право комерційній структурі, тобто передає свої повноваження. Генеральна прокуратура цього не бачить, нібито не з бюджету отримують заробітну плату прокурори, судді і всі решта.

Навіщо я навела цей приклад? Щоб ще раз підтвердити: доки ми не змінимо систему влади, ніякого повернення не буде,
і не треба дурити народ!

Що робити? Змінювати систему влади! Кошти від приватизації повинні йти не олігархам, як це з “Укрпапірпромом”, а 50 відсотків має спрямовуватися на повернення заощаджень громадян, тому що саме за них будувалися промислові велети
і всі ці об’єкти, особливо стратегічного призначення.

Тут Олександр Олександрович Мороз говорив про
наш законопроект щодо повернення заощаджень громадян.
Ми в 1998 році подали зміни до закону, де показали джерела: це 50 відсотків від приватизації, це хоча б 25 відсотків від прибутку комерційних банків, які за одну ніч стали приватними, а це були бюджетні гроші, і тепер ці банки повинні поділитися своїми коштами, спрямовувати їх на повернення заощаджень громадян.

Однак, на жаль, шановні виборці (аналізуйте результати голосування), за цієї влади, за цього Президента і за цієї більшості повернення заощаджень ніколи не буде!

Дякую (Оплески).

ГОЛОВА. Слово має Костянтин Данилович Ільчук,
голова Рівненської обласної організації Всеукраїнської спілки ошуканих вкладників та акціонерів. Наступним виступатиме Юрій Соломатін.

ІЛЬЧУК К.Д., голова Рівненської обласної організації Всеукраїнської спілки ошуканих вкладників та акціонерів. Шановні народні депутати і всі присутні! Я хотів би почати не з того, що написав, а з тих цінних паперів, які тут дехто пропонує. Що таке цінні папери? Невже ми не знаємо, як згоріли ті ваучери? Невже ми не знаємо, до чого вони нас доведуть? Візьміть собі цінний папір, підіть у магазин і за нього купуйте товари, я звертаюся до тих, хто забрав у нас гроші. Оце буде найкращий метод: візьміть їх собі і спробуйте купити за них те, що потрібно.

Шановні народні депутати! Від вашої позиції залежить прискорення повернення заощаджень громадянам України. Голова Національного банку спрямовує зусилля на дострокове повернення зовнішнього боргу, що є аморальним стосовно знедолених вкладників. Обіцянки та зобов’язання держави повернути борги в 1993 році обернулися законом про державних службовців, завдяки якому з бюджету було поцуплено 1 мільярд доларів США. Якщо враховувати, що платня державних службовців продовжує зростати, як нецільові витрати, то лише
за минулі 10 років держава цинічно занедбала шанс повністю погасити заборгованість перед вкладниками до 2003 року в сумі 53 мільярди гривень.

Таким чином, штучно створена боргова катастрофа має наслідки, аналогічні Чорнобильській. Різниця лише в тому, що вкладники мільйонами вмирають, не маючи права отримати свої зароблені мозолями, тяжкою працею гроші, щоб купити ліки.
Хто дав право на порушення статті 41 Конституції розпоряджатися нашою власністю? Ніяке зниження вартості гривні, перетворення її в цінні папери неприпустимо, це геноцид!

Пропоную на прикладі Рівненської області створити позабюджетний центральний фонд вкладників при Ощадбанку. Після нашої зустрічі в Рівному у червні 1999 року Леонід Кучма видав указ про створення фонду, що мав бути допоміжним засобом до коштів, виділених у бюджеті.

Найбільшим джерелом наповнення фонду має стати
податок на нерухомість багатих, до 2 відсотків, як це робиться
в цивілізованих країнах. Треба прийняти закон, щоб розкошели-лися банки, які виросли і перетворили наші заощадження
в кредити. Пропоную перерахувати в наш фонд 25 процентів прибутків мільйонерів, мільярдерів, створених за рахунок наших заощаджень, ваучерів, компенсаційних сертифікатів через різні трасти і страхові компанії. Наші діти й онуки повинні повністю отримати оформлені на них страховки, зокрема дошлюбні, де
на кожного тисяча лежить. А вони який подарунок отримають? Нічого. Треба заборонити зниження вартості цінних паперів, які пропонують випускати в обмін на заощадження для лікування, будівництва житла, навчання та оплати комунальних послуг.

Ніякі лутковські з Мін’юсту не заборонять нашим людям звертатися до міжнародних судових інстанцій. Потрібно
негайно зменшити вірогідність соціального вибуху. Наші обранці
говорять, що закон не має зворотної дії, на наші вимоги індексувати забрані кредити, наприклад, по білоруському варіанту: “Источником образования Специального государствен-ного фонда компенсаций сбережений населения являются суммы, поступившие в возмещение с учетом индексации незаконно полученных в период до 1992 года кредитов на строительство жилья, поступлений от приватизации республиканской собственности в размере 50 процентов”.

Шановні народні депутати! Однією із складових
реалізації ваших передвиборних програм є прийняття Закону про повернення заощаджень з урахуванням всіх наших пропозицій. Невже вам не соромно, що за 12 років незалежності Україна повернула 0,5 відсотка вкладів, тоді як Росія й Білорусь —
відповідно 38 і 75 відсотків? Сімнадцятимільйонна громада пограбованих здатна виступити на захист своїх прав! Я вважаю, що потрібно також створити слідчу комісію у Верховній Раді для вивчення питання, куди поділися наші гроші.

Дякую за увагу (Оплески).

ГОЛОВА. Юрій Соломатін. Будь ласка. Підготуватися Петренку.

СОЛОМАТІН Ю.П., секретар Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, КПУ). Фракція комуністів. Шановні колеги! Шановні радіослухачі! Як і всі депутати, на минулому тижні я зустрічався з виборцями, побував у семи районах Київської області, зустрівся з тисячами людей, і на всіх зустрічах виникало найболючіше питання про повернення заощаджень. Ось як я пояснював людям це питання.

Ви вважаєте, що капіталістична партія України поверне
вам гроші, які ви заощадили за радянських часів? Капіталістична партія України складається з буржуазного уряду міністрів-капіталістів. Вони дбатимуть про вас? Ось як у тому документі, який нам роздали з тим, щоб Верховна Рада його прийняла.
Що пропонує нам уряд? “Тимчасовій спеціальній комісії Верховної Ради України з питань фінансово-економічного обґрунтування джерел і механізму відновлення заощаджень громадян (увага!) активізувати роботи з визначення фінансових джерел...” Будуть ще 20 років активізувати. Не вірте уряду, він бреше кожним своїм словом!

Буржуазний Президент — складова частина капіталістичної партії України. Мій колега Петро Цибенко сказав, скільки
разів Президент накладав вето на закони, які навіть буржуазна Верховна Рада приймала, спрямовані на поліпшення становища найбільш знедолених верств населення. Ця людина вас захищатиме? Ні, ніколи ця людина вас не захищатиме!

І, нарешті, буржуазна Верховна Рада України як складова частина капіталістичної партії України, в ній — 300 депутатів-мільйонерів. Вони дбатимуть про вас? Вони з цієї трибуни будуть проголошувати, що дбають про вас, а насамперед робитимуть свої бізнесові оборудки, а потім, можливо, якусь крихту кинуть вам, піввідсотка загального боргу.

Ось ця капіталістична партія України ніколи не запропонує жодного рішення для того, щоб трудові заощадження громадян були дійсно повернуті. У Верховній Раді України виокремилося кілька політичних течій, які начебто пропонують свої привабливі рішення.

Блок “Їхня Україна” що пропонує? Продовжувати розпочатий у 1991 році процес пошуку золота Полуботка та золота КПРС, про що вже згадував мій колега Петро Цибенко, і шукати в Ощадбанку колишнього СРСР ті гроші, які там були залишені. Хлопці, почекайте, хай там ще відсотки наростуть! Такі пропозиції мають лише одне політичне підґрунтя: відволікти увагу від тих, хто вкрав безпосередньо в Україні ті гроші, які могли б сьогодні працювати на наш знедолений народ.

“Єдуни” більш винахідливі, вони звертаються до сучасних комерційних банків, які в 1991–1992 роках збагатіли за рахунок руйнації тодішнього державного Ощадбанку, і пропонують,
щоб вони надали хоча б безвідсоткові кредити на те, щоб ці заощадження повертати. А хто і коли ці кредити повертатиме?
Це зашморг на шиї не лише наших дітей, а й онуків.

Тут один чоловік дуже винахідливий доводив нам, що мозок треба мати на те, щоб гроші шукати. Проте я хочу запевнити
всіх, що мозок у цієї новітньої української буржуазії працює лише на одне — як вкрасти. Не на те, щоб повернути, а на те, щоб вкрасти!

Тому я хочу всій цій капіталістичній партії України протиставити єдину справжню народну захисницю — Комуністичну партію України. Петро Симоненко, наш лідер, виклав, де вишукати кошти на це, комуністи — народні депутати України про це не раз говорили.

Як припинити подальше пограбування народу? Насам-
перед припинити привласнення прибутку від виробництва алкогольних та тютюнових виробів і використання надр, повернути корисні копалини в користування всього народу і таке інше.
Тому хочу сказати лише одне: тільки в разі об’єднання
навколо Комуністичної партії України народ може вирішити
це вкрай болюче завдання. Єднайтеся, добрі люди, навколо Комуністичної партії України, і ми вирішимо це питання остаточно й назавжди!

Дякую за увагу (Оплески).

Веде засідання Перший заступник Голови Верховної Ради

України МАРТИНЮК А.І.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має народний депутат України Володимир Сергійович Петренко. Підготуватися Кульчинському.

ПЕТРЕНКО В.С., член Комітету Верховної Ради України з   питань будівництва, транспорту і зв’язку (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, КПУ). Коммунистическая партия Украины, Сумщина. Уважаемые участники парламентских слушаний! Сегодня мы рассматриваем одну из наиболее
больных и авантюрных проблем для народа Украины, 17 миллионов ограбленных государством граждан ждут от нас решения важнейшей проблемы — справедливого возврата их сбережений. Здесь назывались печальнейшие цифры, как идет этот процесс. Позор! Ганьба! Конечно, нет слов для выражения, полностью подорвано доверие народа к государству, обман вкладчиков продолжается. Но в чем же секрет?

Правильно коллега заметил, здесь действительно много говорили, наводили тень на плетень, отвлекали внимание
от главной проблемы. Так что же случилось с нами за последние 12 лет? Вся трагедия и суть проблемы состоит в том,
что буржуазное государство с целью быстрого накопления первоначального капитала и возрождения класса новой буржуазии стало на путь наглого грабежа своего народа. В итоге обогатились примерно 5 процентов богачей за счет обнищания остальной массы наших граждан. Например, денежные вклады, приватизационные сертификаты в силу правовой незащищен-ности неопытного населения от грабительских трастов и новой национальной буржуазии были эффективны лишь в руках ловкачей и авантюристов, которые за бесценок получили все общенародное богатство.

Вся ответственность за эти преступления лежит, прежде всего, на первом Президенте Украины Кравчуке и бывшем Премьер-министре, а теперь Президенте Украины Кучме.
С их молчаливого согласия пытаются и дальше обманывать
и дезинформировать народ. Вот и появляется официальное мнение о том, якобы Россия присвоила сбережения украинских вкладчиков. Это политическая провокация! Ведь все мате-риальные ценности, которые обеспечивали стоимость бумажных купюр и безналичных депозитов, остались в Украине, уважаемые господа, их никто никуда не вывозил и не мог вывезти, это производственные мощности, машины, оборудование, материалы, культурные и валютные ценности, железные дороги, земли, жилье, дворцы. То есть все национальное богатство осталось
в Украине, все имущество СССР, как вы помните, было разделено по территориальному критерию. И вы помните, как эти богатства типа “Бласко” оказались в руках всевозможных авантюристов. Это первое.

И второе. А как вы объясните то, что украдены 8 миллиардов и триллионы купоно-карбованцев, внесенные украинским народом в 1992–95 годах, когда уже не было СССР? Где они делись? Почему вы о них не вспоминаете, уважаемые господа? Поэтому поднимать вопрос о задолженности России перед украинскими вкладчиками — это попытка разжечь антироссийские настроения, а решение важной проблемы загнать в тупик. Ответственность за судьбу вкладов несет Украина,
и только так.

Уважаемые коллеги! По мнению фракции Коммунистической партии Украины, проблему возврата сбережений необходимо решать срочно, в ближайшие пять-семь лет, приняв для
этого соответствующие решения. Вот роздали сейчас проект постановления по результатам парламентских слушаний. Это просто детский лепет, нельзя его принимать за основу. Если так будет, то все зайдет в тупик!

Где взять средства? Об этом говорили многие выступающие, средства действительно есть, было бы политическое желание решить эту проблему. Поэтому не буду повторяться, есть много направлений, о них сказал Петр Николаевич Симоненко и другие мои коллеги. Однако нужно политическое решение, чтобы принять эти законы и их реализо-вать. В противном случае, если это не будет реализовано, действительно, я согласен со многими, надо поднимать народ
и менять систему власти.

Спасибо за внимание.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має народний депутат України Микола Георгійович Кульчинський. Підготуватися Фількіну.

КУЛЬЧИНСЬКИЙ М.Г., член Комітету Верховної Ради України у справах пенсіонерів ветеранів та інвалідів (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Виборчий блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Народний рух України, фракція
“Наша Україна”. Шановний Адаме Івановичу! Шановні учасники парламентських слухань! У ХХ столітті український народ не тільки було піддано тотальному фізичному знищенню, що підірвало
його генетичний потенціал, він зазнав тотального пограбування матеріальних цінностей, які впродовж століть здобував
тяжкою, часто рабською, працею. І то не тільки від чужинців, східних та західних окупантів, а й своїх-таки соплемінників, які використовували такі ж цинічні й безсоромні методи пограбування власного народу, як і всілякі зайди.

У часи творення незалежної держави український
люд знову був пограбований з використанням найновіших шахрайських технологій. Наші слухання нічого не будуть варті, якщо Верховна Рада не з’ясує, яким же чином заощадження українських громадян опинилися в Москві. Ми повинні бачити прозору й чітку картину зникнення заощаджень, адже вклади громадян гарантувалися всім майном, всенародною власністю, яка перебувала в управлінні радянської держави. Де поділося
це майно, чому воно за безцінь опинилося в руках кількох олігархічних сімей? Чи була готівка в установах Ощадбанку України до 2 січня 1992 року, скільки її було, чи вона також вивозилася до Москви? Якщо так, то хто здійснив цю операцію? Якщо ні, то де вона поділася? Якщо хтось привласнив ці кошти
і конвертував їх у валюту, то хто це зробив? Верховна Рада мусить дати відповіді на ці питання. Якщо такі відповіді ми дамо, то знайдемо і спосіб повернення заощаджень, якщо ми, звичайно, хочемо це зробити, а не тільки лукавити перед власним народом
і безкінечно його дурити.

А от чи хоче сучасна влада повернути заощадження?
Я в цьому сумніваюся, бо тільки урядом Віктора Андрійовича Ющенка закладена в бюджеті сума у 200 мільйонів гривень вперше була повністю повернена вкладникам, хоч цей уряд
почав своє урядування, коли держава була в боргах, як кожух
у реп’яхах. Разом з тим у бюджеті на 2004 рік на ці цілі закладено 500 мільйонів гривень, хоч нинішній уряд декларує зростання ВВП на 7–8 відсотків, і ніби й борги не такі вже й великі.

Цілком очевидно, що для повернення заощаджень має бути створена інша суспільно-політична атмосфера в державі.
І вона могла бути створена у 2002 році, коли “Наша Україна” запропонувала угоду про спільну діяльність, однак у про-президентській більшості перемогли егоїстичні особисті
і кланові інтереси, переважили зажерливість та цинізм.

На сьогодні Закон про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України потребує змін. Стаття 2 закону гласить: “Держава зобов’язується забезпечити збереження
та відновлення реальної вартості заощаджень громадян (хочу підкреслити — реальної вартості!) і гарантує їх компенсацію
у встановленому порядку”. А стаття 3 встановлює, що заощадження “відновлюються у співвідношенні 1 карбованець заощаджень на 1,05 гривні за станом на 1 жовтня 1996 року”.
Де ж тут реальна вартість заощаджень? Ні в 1996 році таке співвідношення не забезпечувало відновлення реальної вартості, ані тепер, коли купівельна спроможність гривні у 8–10 разів менша, ніж колишнього карбованця.

Окрім того, як я вже говорив, оскільки заощадження громадян гарантувалися всім майном радянської держави,
то теперішні “прихватизатори” народної власності повинні б відраховувати певні кошти на окремий позабюджетний рахунок, щоб повернення заощаджень реально відбулося в найближчому майбутньому. У цьому контексті Верховна Рада, якби більшість справді цього хотіла, мала б прийняти проект Закону про внесення змін до Закону України про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України, внесений народними депутатами Олександром Морозом, Боким, Семенюк та іншими.

І ще один аспект нашої теми. Проблема повернення
вкладів є не так економічною, і сьогодні про це вже говорили,
як моральною. Колись відомий радянський журналіст-міжнародних Цвєтов писав у газеті “Известия”, що відразу після Другої світової війни в Японії була прийнята програма турботи про материнство
і дитинство, щоб створити умови для відродження нації. Так от
у той час японський імператор не дозволив собі жодного зайвого прийому, а ті, які відбувалися, були максимально скромними.
Цей принцип максимальної скромності був притаманний усій виконавчій владі, бо її метою була турбота про власний народ, що потрапив у велику біду.

Аморальність нашої нинішньої влади цілком очевидна кожному українському громадянину. І ніяка політична реформа
не змінить моралі цієї влади, скоріше навпаки. Ті 500 мільйонів
у бюджеті 2004 року від Президента, його уряду та більшості —
це тільки “великодушна” подачка грабіжників та поневолювачів пограбованим і поневоленим українцям, які й далі перебувають
в умовах неймовірної експлуатації та пограбування. Мавр зробив свою справу, Мавр мусить піти. Гряде нова генерація політичних діячів і дай їй Боже перемоги, бо тільки тоді громадяни України повною мірою отримають свої вкрадені заощадження.

Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Сергій Георгійович Фількін, голова Луганської обласної організації Всеукраїнської спілки ошуканих вкладників
та акціонерів.

ФІЛЬКІН С.Г., голова Луганської обласної організації Всеукраїнської спілки ошуканих вкладників та акціонерів. Уважаемый Адам Иванович! Уважаемые члены правительства, которых нет, кстати сказать, на этих слушаниях! Уважаемые народные депутаты! Я представляю старшее поколение наших людей, ветеранов войны и труда, и должен сказать о том, что
у нас нет времени ждать возвращения вкладов, мы уже смотрим
в другую сторону. Поэтому у меня к вам большая просьба. С этой высокой трибуны все-таки я еще раз хочу попросить всех 450 народных депутатов конкретно заняться этим делом.

Понимаете, получается какой-то парадокс. Вот сегодня
мы два часа слушаем выступления народных депутатов,
членов правительства, все говорят: да, надо срочно решать
эту проблему. Все знают, как решать, предлагают различные варианты… Ну так кто же против? Что, народ против всех этих проектов законов?

Хочу подчеркнуть, что в качестве основополагаю-
щих принципов создания суверенного государства Украина
в Конституции записаны забота об обеспечении прав и свобод
человека, создание достойных условий его жизни, развитие
и укрепление демократического, социального, правового государства. Мы же начали строительство правового государства с полным неприятием прав человека и значительным
ухудшением его жизненных условий. Ну что это такое? Как это все можно понять?

За 12 лет независимости проблему погашения долга народу не решили ни Президент, ни правительство, ни Верховная
Рада, к сожалению. Погашение долга по вкладам — это самая болезненная, самая острая социальная проблема более 60 процентов народа Украины и, конечно, она должна решаться при активном участии народа.

За 2,5–3 часа парламентских слушаний, Адам Иванович,
мы не решим ни одной проблемы. Поэтому я к вам обращаюсь:
надо продлить эти слушания и завтра, пусть в более узком кругу. Думаю, Екатерина Александровна согласится, чтобы мы завтра
с ее комиссией собрались, пригласили членов правительства, представителей Сбербанка и еще поработали над этой проблемой, чтобы конкретно поставить какие-то точки.

Я хотел бы за 1,5–2 минуты ознакомить вас с работой Сбербанка по восстановлению сбережений граждан. В общей сложности потери вкладчиков (я говорю для Екатерины Александровны) по Луганской области от преступно-халатной деятельности руководства Сбербанка, позволившего себе вольно трактовать законы, указы и постановления правительства, превысили 100 миллиардов гривен! Это те деньги, которые
не восстановлены на сберкнижках вкладчиков.

Не в полном объеме выполнен указ бывшего президента Горбачева об увеличении размера сбережений на 40 процентов
и создании специальных счетов.

Не выполнен Указ Президента Украины Кравчука №138
о компенсации населению Украины ущерба от обесценивания сбережений в связи с либерализацией цен, где предусмотрена переоценка и увеличение сбережений на 100 процентов.

16 сентября 1992 года принят Закон Украины о госу-дарственном внутреннем долге Украины (№2604), в статье 8 которого указано: “Для фінансування витрат по розміщенню, рефінансуванню, виплаті доходу та погашенню боргових зобов’язань уряду України у складі Державного бюджету України створюється фонд обслуговування державного внутрішнього боргу України. До цього фонду зараховуються кошти у розмірі 50 процентів, одержані від приватизації майна державних підприємств”.

Адам Иванович, я просил бы до 10 минут.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні друзі, давайте, будь ласка,
у Верховній Раді не керувати Верховною Радою. Регламент —
5 хвилин, будь ласка, вкладайтеся. Я вам дам ще 1 хвилину,
не більше. Продовжуйте.

ФІЛЬКІН С.Г. Хорошо. В общем, многие нормативные акты принимались правительством, Верховной Радой, Президентом, где-то 700 процентов должно быть восстановлено сбережений,
а восстановлено 150–200.

Думаю, проблема погашения долга народу давно переросла из экономической в политическую. Возврат вкладов превратился в политический товар кандидатов в депутаты и претендентов
на пост Президента Украины, при проведении очередной избирательной кампании вновь появляется изъеденный молью лозунг: “Вернем вклады народу!”

Уважаемая Екатерина Александровна! Ми не занимаемся популизмом и не собираемся особенно тонко разбираться
в процессах. Называете наши предложения безумными идеями. Это предложения не наши, это предложения товарища Кучмы
и министра финансов, который, кстати, сегодня должен был выступить, потому что он в 2001 году на активе выступал
и говорил о том, что нет никакой проблемы с возвращением вкладов, еще не приватизировано государственного имущества на 120 миллиардов. Так почему он сегодня не сказал нам, вкладчикам, когда будут возвращены сбережения?

Мы изучали, как решается эта проблема в некоторых странах СНГ. Я лично дважды был в Российской Федерации,
в Госдуме неделю изучал эту проблему. Мы были в Беларуси, лично я был в парламенте и в администрации президента.
Но почему там решается эта проблема, а в Украине не решается? Неужели Украина — самая бедная страна? Беларусь чем
поражала нас всегда? Картошкой и болотами, тем не менее, она возвращает вклады. А Украина самая лучшая республика была
в Советском Союзе, и у нее нет денег.

Адам Иванович, мы предлагаем следующее:

1) акционерами государственного акционерного банка “Сбербанк Украины” должны быть пострадавшие вкладчики, это прежде всего;

2) Закон Украины о государственных гарантиях восстановления сбережений граждан Украины от 21 ноября 1996 года требуем немедленно отменить, он проблемы не решает;

3) до 1 июня 2004 года провести ревизию всех вкладов
в Сбербанке, внесенных гражданами Украины до 21 ноября 1996 года, с целью определения фактического долга Сбербанка;

4) Кабинету Министров Украины после согласования
с Верховной Радой до 1 мая 2004 года разработать программу погашения долга с указанием конкретных сроков и источников финансирования.

ГОЛОВУЮЧИЙ. У вас 10 секунд.

ФІЛЬКІН С.Г. Адам Иванович, но самое главное —
это источники...

ГОЛОВУЮЧИЙ. Тоді давайте найголовніше, і на цьому закінчимо.

ФІЛЬКІН С.Г. Источниками фонда возврата вкладов должны быть поступления средств от приватизации (100 процентов), отчисления от прибыли Сбербанка (до 25 процентов),
отчисления от вкладов в накопительные пенсионные фонды
(до 50 процентов), средства от предоставления взаимозачетов
за услуги ЖКХ (мы же сейчас даем субсидии, так почему нельзя эти деньги направить на эти цели?), за счет придания кредитных функций комиссионным счетам вкладчиков в Сбербанке…

ГОЛОВУЮЧИЙ. Сергію Георгійовичу, ми ж із вами домовлялися, ви вже взяли 10 хвилин замість п’яти. Дякую.

ФІЛЬКІН С.Г. Адам Иванович, извините, просто очень наболело. Спасибо.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Треба було починати з того, що болить.
З Катериною Олександрівною домовляйтеся, хоч завтра, хоч післязавтра, хоч 24 години на добу працюйте... От зараз підійдіть
і домовтеся.

ФІЛЬКІН С.Г. Хорошо, но дело в том, что надо правительство пригласить…

ГОЛОВУЮЧИЙ. З нею домовляйтеся.

Будь ласка, Рудьковський, і завершуємо.

РУДЬКОВСЬКИЙ М.М., член Комітету Верховної
Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної    політики та ядерної безпеки (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, СПУ). Дякую. Шановні народні депутати! Шановні присутні! Повернення заощаджень громадян дасть змогу не лише підняти рівень доходів населення, а й збільшити довіру держави до себе самої і, з другого боку, стимулювати стабільне економічне зростання, про яке ми говоримо, але насправді громадяни його не відчувають.

Як вам відомо, чотири рази Верховна Рада приймала закон, що забезпечував механізм реального повернення заощаджень громадянам, і чотири рази Президент накладав вето. Ми навіть долали вето Президента. Це свідчить про що? Що як би ми
в залі не говорили, що не пропонували б, ми ніяк не зрушимо
з цього питання доти, доки буде цей Президент, який керується не інтересами обкрадених і обдурених вкладників державного банку, а інтересами банкірів, тих, хто на сьогодні володіє грішми.
І тому ми повинні сьогодні говорити не про гіпотетичні форми механізмів повернення, а про механізми усунення Президента, відсторонення цієї олігархічної влади і заміну тими, хто буде реалізовувати соціальні програми.

Якщо опозиція реалізує проведення конституційної
реформи і отримає реальні важелі впливу, тоді вона дійсно зможе
за 3–5 років повернути більшу половину заощаджень найбільш незахищеним верствам населення. Мова йде про громадян,
які мали до 5 тисяч карбованців на книжці, бо є й такі, в яких
по 100 і по 150 тисяч, тобто йдеться саме про найбільш вразливі верстви населення. Механізмами можуть бути і націоналізація тютюнової та горілчаної галузі, і обкладення реальними
податками підприємств металургійної промисловості. Чому металургійний комбінат, який випускає 5 мільйонів тонн сталі, сплачує 70 мільйонів гривень податків? Він повинен платити
1–1,5 мільярда гривень. Навіть у цих джерелах, які я назвав, знаходиться від 8 до 12 мільярдів гривень, але я не буду зараз
на цьому зупинятися.

Хочу сказати одне: нині потрібно говорити про зміну системи влади і про визначення пріоритетів. Заступник Голови Нацбанку, який виступав, був рупором кандидата в Президенти Тігіпка і сказав, що потрібно 1,8 мільярда, і Національний
банк з благословення Сергія Леонідовича готовий кредитувати повернення заощаджень громадянам. Він готовий, але уряд чомусь не передбачає це в бюджеті.

Ще одне питання. Навіть якщо ви передбачаєте в бюджеті
і виплачуєте якісь кошти, не ганьбіть самі себе, чиновники
і представники банку. Люди за місяць записуються, стоять
у чергах по 12 годин. Якщо повертаємо, треба розіслати запрошення, щоб люди прийшли на конкретний час і отримали свої гроші. Не потрібно, щоб вони стояли там тижнями. Це, на мою думку, просто аморально стосовно тих, хто довірив свої гроші державі.

Я однозначно хочу заявити: якщо б Президентом в Україні був соціаліст, то ми б за три, максимум за п’ять років повернули більшу частину заощаджень. Я думаю, що це зробив би
і Президент-комуніст. Всі інші кандидати в президенти —
це кандидати від капіталу, від великого бізнесу. Результати парламентських виборів у Росії (те, що не пройшов до парламенту Союз правих сил) показали, що росіяни не довіряють кандидатам у президенти і партіям, які, так би мовити, реалізують політику відкритого, дикого капіталізму. Нам потрібні соціалізм і соціальне забезпечення, турбота держави про людину!

Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Шановні колеги! Шановні
учасники парламентських слухань! Усі, хто бажав взяти участь
в обговоренні питання, скористалися такою можливістю.

Справді, питання надзвичайно злободенне, воно зачіпає інтереси великого кола людей, і я дуже хотів би, аби і профільний Комітет з питань соціальної політики та праці, і міністерство,
яке цим опікується, і фонди державні й недержавні, що мають відношення до цієї проблеми, дослухалися до пропозицій,
які сьогодні лунали. Особливо я хотів би, аби вони звернули
увагу на виступи представників Рівненської та Луганської обласних організацій Всеукраїнської спілки ошуканих вкладників та акціонерів Костянтина Даниловича Ільчука та Сергія Георгійовича Фільчука, які від імені людей, що втратили свої заощадження, з болем, з тривогою, порушуючи регламент, говорили про те, що їм болить і пече. Їх можна і треба зрозуміти, бо вони говорять про те, що повинна зробити держава, усі гілки влади.

Якщо підбивати підсумки і говорити про різноманіття пропозицій, які тут звучали, то їх можна звести до таких основних напрямів. Найперше і найголовніше, що торкається кожного з цих напрямів, — докорінне поліпшення соціально-економічної ситуації. Бо скільки б ми не говорили про можливі шляхи, якщо у нас економіка і соціальна сфера будуть на такому ж рівні, як сьогодні, то ми дійсно ще століття будемо чекати на розв’язання цієї проблеми. Тобто все знову-таки впирається в економіку, саме від розвитку економіки залежатиме реалізація цих пропозицій.

Низка пропозицій зводилася до того, що треба
шукати додаткові можливості наповнення Державного бюджету. Пригадуєте, свого часу, ще в парламенті минулого скликання, разом з указами Президента, які ми схвалювали, ми знайшли необхідні додаткові заходи для того, аби в 2000 році були виплачені пенсії. Це готувалося заздалегідь законами і рішеннями Верховної Ради протягом 1998–1999 років. Отже, треба знайти якійсь механізми, подібні до тих, якими ми зуміли законодавчо забезпечити пенсійні виплати. Давайте шукати їх спільно, щоб повністю забезпечити повернення всіх заощаджень, щоб значно більше докладалося коштів у державну скарбницю для того, аби скеровувати їх на розв’язання цієї проблеми.

Багато промовців — і представники Кабінету Міністрів,
і народні депутати — говорили про те, що потрібно прискорити прийняття відповідного закону. Об’єктивного, виваженого
закону, який дасть можливість дійсно контролювати виконання виконавчою владою тих зобов’язань, які братиме на себе держава щодо врегулювання цього болісного питання.

Лунали також пропозиції, в тому числі у виступі представника спеціальної комісії Верховної Ради, що необхідно надати, так би мовити, нового імпульсу її діяльності. Я, до речі, підтримую Сергія Георгійовича Фількіна, аби вони, маючи нагоду, й завтра попрацювали у складі цієї комісії і розглянули можливі пропозиції. Мова йде про те, щоб ми все-таки, незважаючи на неоднозначність цього питання, продовжили переговорний
процес з Російською Федерацією з приводу тих проблем, які тут порушувалися. Тобто і цього не треба виключати, треба, так би мовити, намагатися використати всі можливості.

Найголовніше полягає, ще раз наголошую, в тому, аби все розмаїття пропозицій, які сьогодні прозвучали, звести до якогось спільного знаменника і врахувати у відповідних реальних законодавчих актах для того, щоб домогтися помітних зрушень
у цьому напрямі.

Якщо виходити з повідомлень державної статистичної служби, із заяв уряду, то ми останнім часом маємо досить суттєве збільшення і ВВП, і обсягу промислової продукції, а отже, базуючись на цьому, повинні зробити і більш суттєві зрушення
у процесі повернення заощаджень.

Я хотів би, шановні друзі, подякувати всім, хто взяв
участь у парламентських слуханнях, побажати вам добра,
щастя і головне — здоров’я, щоб дочекатися повернення цих заощаджень. Дякую (Оплески).