ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

Сучасний стан та перспективи розвитку

земельних відносин в Україні

Сесійний зал Верховної Ради України

13 вересня 2005 року, 15 година

Веде слухання Перший заступник Голови Верховної Ради

України МАРТИНЮК А.І.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Доброго дня, шановні учасники парламентських слухань!

Ми сьогодні разом протягом десь трьох годин, без перерви маємо попрацювати для того, аби виробити колективну думку, підготувати необхідні розумні, виважені рекомендації для того, щоб удосконалити процес розв’язання однієї з найважливіших проблем життя будь-якого суспільства, в тому числі українського. Бо всім добре відомо, ще з тих часів, коли ми навчалися у школі, про те, що найважливіші перипетії, найбільше боротьби точилося навколо матінки-годувальниці, навколо землі. Тут проблем у нас дуже багато.

Хотів би, щоб зараз, обговорюючи питання, пов’язані із сучасним станом та перспективами розвитку земельних відносин в Україні, ми спробували колективно надати відповідь на ряд таких запитань.

Передусім, чому ми, говорячи, щоправда, не всі, що в нас був прийнятий наймудріший, найкращий Земельний кодекс серед усіх європейських держав, все ж на практиці не відчуваємо, щоб він зумовив зрушення в земельному питанні? Чому цей Земельний кодекс не дав змоги нам прогодувати нашу державу, яка має найбагатші землі у світі?

Відповісти на запитання: чому, говорячи про те, що в нас нібито повністю все законодавчо врегульовано, ми, особливо ті з вас, хто має безпосереднє відношення до виробництва сільськогосподарської продукції, не знаємо, куди її збути? Ми говоримо, що був один із найкращих для сільського господарства за погодніми умовами рік, зібрали нібито непоганий урожай, але економічна ситуація на селі ахова, як ніколи, бо немає чим розрахуватися, заплатити за солярку, ціна на яку зросла в енну кількість разів, немає чим посіяти.

Ми звикли, особливо, можливо, ті, хто має менше відношення до села, бачити, як горить стерня. Але спостерігати повсюдно, як цього літа горіла солома по всій Україні, бо економічно невигідно її скирдувати, силосувати і так далі, це, мабуть, також не свідчить про наше ефективне господарювання.

Я окреслив лише кілька проблем. Ви, маючи можливість узяти участь у обговоренні і доповіді, і співдоповіді від профільного комітету, назвете їх більше.

Просив би, шановні учасники слухань, особливо ті, хто вперше бере участь у них і виступатиме в обговоренні, у вас буде можливість протягом 5 хвилин викласти свої думки. Нагадую, що в нас працює автоматичний таймер відключення мікрофона. За півхвилини до закінчення терміну сигнал вас попередить. У 5 хвилин 6 секунд мікрофон автоматично вимкнеться, тобто те, що ви продовжуватиме говорити, буде вже для себе.

Тому я завжди прошу всіх, будь ласка, починайте з кінця, бо наша слов’янська натура така, що лиш наприкінці ми висловлюємо рекомендації та пропозиції. А поки дійдемо до цих рекомендацій і пропозицій, то вже не буде часу. Тому почніть з рекомендацій і пропозицій, а як залишиться час, то скажете те, що мали намір сказати на початку свого виступу, який завжди зводиться, як кажуть, до загальної характеристики.

Ще раз нагадую, ми зараз протягом десь 25 хвилин заслухаємо доповідь державного комітету з цих питань, співдоповідь від профільного комітету, а після того в межах десь понад дві години проведемо обговорення з тим, щоб близько 18 години підбити підсумки і завершити обговорення питання.

З вашого дозволу приступаємо до реалізації порядку денного парламентських слухань. Надаю слово голові Державного комітету по земельних ресурсах Сидоренку Миколі Яковичу. Будь ласка, 25 хвилин, Миколо Яковичу. Підготуватися Томичу Івану Федоровичу.

СИДОРЕНКО М.Я., голова Державного комітету України по земельних ресурсах. Доброго дня! Шановний головуючий! Шановні народні депутати, учасники парламентських слухань, вельмишановні творці української земельної реформи!

Саме так я звертаюся до кожного з вас, хто бере участь у розв’язанні головних проблем власності на землю й управління земельними ресурсами. Бо створення нової системи земельних відносин у країні на основі власності на землю, забезпечення рівності прав власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад і держави — це основа земельної реформи, головний вектор ринкової економіки держави. Це, якщо хочете, золотий ключ для вступу України до європейських структур та світової співпраці.

Хочу нагадати, що ми є держава з могутнім земельним потенціалом (прошу подати слайд 1), який становить 5,7% території Європи. Із 60,3 млн. гектарів майже 70% становлять сільськогосподарські угіддя з найкращою родючістю на Земній кулі.

Реформування земельних відносин в Україні розпочалося у 1991 році. У результаті демонополізації земель відбулися принципові, докорінні зміни форм власності на землю, максимально розв’язана проблема забезпечення громадян земельними ділянками, введена плата за землекористування, створені передумови формування ринку землі. Звідси назріла нагальна потреба у проведенні системного аналізу зробленого та визначення проблем, шляхів і методів подолання відставання.

Хочу привернути увагу членів парламенту України, всіх політичних сил, які готуються до парламентських перегонів, до того, що нинішня виборча кампанія відбуватиметься в зовсім іншій Україні, ніж усі попередні. Діаграма 1 підтверджує, що в державі створена критична маса землевласників, чітко сформовані три вектори — державний, комунальний та приватний. В Україні сьогодні немає жодної оселі, жодного суб’єкта діяльності, якого не стосувалися б земельні відносини. Виборці з нетерпінням чекають на політичних вождів із відповідями на класичні запитання: що робити та хто винен?

Розуміючи масштаби та широкий спектр проблематики, дозволю собі в межах відведеного часу спинитися лише на деяких, на нашу думку, головних напрямах діяльності та запрошую всіх зацікавлених до участі в обговоренні та напрацюванні рекомендацій парламентських слухань, які стануть складовою “дорожньої карти” Держкомзему на найближчі роки.

Дозвольте стисло спинитися на констатуючій інформації. У сфері земельних відносин підготовлено 24 законодавчих акти, що, незважаючи на окремі колізії в законодавстві України, забезпечили необхідну нормативно-правову базу. Неабияка роль у цьому належить нашим ветеранам-вченим — Леоніду Яковичу Новаковському, Борису Михайловичу Чепкову та багатьом іншим. Ми вдячні нашому профільному комітету Верховної Ради та його голові Івану Федоровичу Томичу за взаєморозуміння та підтримку Держкомзему у створенні законодавчої бази.

З прийняттям Закону України про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень започатковано державну реєстрацію прав власності та створення системи реєстрації. На ці цілі отримано кредит Міжнародного банку реконструкції та розвитку.

За час проведення земельної реформи в цілому завершено первинну приватизацію сільськогосподарських угідь країни. У власність товаровиробників передано 28,3 млн. гектарів продуктивних земель, або 67,7% загальної площі. У результаті реформування створено понад 22 тис. нових агроформувань ринкового типу, серед яких переважають товариства з обмеженою відповідальністю — 33% та фермерські господарства.

Кількість фермерських господарств тривалий час майже не змінюється (прошу подати слайд 2).

На 1 січня 2001 року кількість фермерських господарств становила 46,4 тис. Резервний фонд земель на даний час становить 3 млн. 300 тис. гектарів, або 12% площі розпайованих сільськогосподарських угідь.

На сьогодні із загальної площі земель резерву надано працівникам соціальної сфери 456 гектарів, або близько 14%. Крім того, загальна площа земель запасу на 1 липня поточного року становила 9 млн. гектарів, з них не надано в користування —3,5 млн.

Станом на серпень цього року право на земельну частку (пай) набули 6 млн. 887 тис. громадян, з них 6 млн. 774 тис., або 98%, отримали сертифікати на право на земельну частку.

З різних причин не витребували свої сертифікати 1,6% громадян — це 113 тисяч.

Площу переданих в оренду земельних часток подано на слайді 3. Хотів би, щоб одразу показали і слайд 4. Прошу звернути увагу одночасно на дію договорів оренди.

Загальна сума виплат у грошовому еквіваленті за договорами оренди у 2005 році становить 2 млрд. 300 гривень. Із цієї суми селянам-пенсіонерам на даний час сплачено 1 млрд. 100 млн. — це 47,8% в дохідній частині бюджету селян-пенсіонерів.

На жаль, серед форм плати за оренду земельних часток домінує натуральна або бартерна форма — 81,6% (це видно зі слайда 5). Звідси орендна плата по регіонах за розмірами різниться майже у 2,5 раза. Середній по Україні її розмір за рік становить 122 гривні за 1 гектар, найменша орендна плата — в Рівненській та Житомирській областях — відповідно 65 і 64 гривні за 1 гектар, а найвища — в Кіровоградській та Черкаській — 140 та 153 гривні відповідно. Це потребує вивчення.

Відповідно до доручення Президента України від 17 червня поточного року ведуться активні роботи по заміні сертифікатів на державні акти на право власності на земельну ділянку. В повному обсязі ж передбачається закінчити до кінця поточного року.

На сьогодні залишається замінити сертифікати 472 тис. громадян. Економічний оборот землі та концентрація її ефективного господаря — це процес сьогодення. Для врегулювання цих питань прийнято Закон України про оцінку земель та в першому читанні проект Закону про ринок земель. На первинному ринку землі продано 23 тис. земельних ділянок несільськогосподарського призначення загальною площею 10,6 тис. гектара на суму 1 млрд. 120 млн. гривень. А загалом підготовлено до продажу 24,1 тис. ділянок (слайд 6).

Протягом першого півріччя цього року продано 2,7 тис. земельних ділянок несільськогосподарського призначення загальною площею 1,4 гектара на суму 224 млн. гривень. Це на 100 млн. більше, ніж за відповідний період минулого року. Слід зазначити, що при продажу земельних ділянок вартість одного гектара в середньому по Україні становить 126 тис. гривень. При цьому по місту Києву вона дорівнює 24,6 млн. гривень, що майже в 195 разів більше за такий показник по Україні (прошу подати слайд 7).

Неоціненний внесок у наповнення бюджетів усіх рівнів дасть запровадження земельних аукціонів. За нашими розрахунками, це може щорічно давати до базового рівня всіх бюджетів понад 20 млрд. гривень. Лише один приклад з практики аукціонів: у місті Кременчуці проведено лише один земельний аукціон, на якому продано п’ять земельних ділянок площею 0,52 гектара. Їх ціна зросла із 147 тис. гривень до 1 млн. 911 тис. гривень, тобто в 13 разів.

Ще один величезний ресурс місцевих бюджетів — конкурси на право оренди земель. Наприклад, у місті Чернівцях за результатами конкурсу на право оренди земельної ділянки стартова ціна з 470 тис. гривень зросла до 600 тис. гривень, або майже в 15 разів.

Водночас, станом на 1 травня поточного року, в Криму передано в оренду земельних ділянок загальною площею 150 тис. гектарів за орендної плати в середньому 2 гривні за сотку, що дає лише 33 млн. гривень орендної плати на рік. Є різниця?

Зрозуміло головне: порядок відчуження земель державної та комунальної власності негайно потребує змін.

Станом на серпень поточного року, обсяги робіт із нормативної грошової оцінки земель населених пунктів становлять 58% кількості населених пунктів та 64% їх загальної площі. Грошова оцінка земель несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів — лише на 0,85% їх загальної площі.

На даний час в економічний оборот включені лише землі несільськогосподарського призначення. Нові економічні відносини передбачають формування ефективного господаря-власника землі. Особливу роль у реформуванні земельних відносин відіграє державний земельний кадастр, який є інформаційною базою для ефективного управління земельними ресурсами, ведення системи реєстрації землеустрою, підтримки податкової та інноваційної політики держави, встановлення та розвитку ринку землі, обґрунтування розмірів плати за землю.

Суть Концепції кадастрово-реєстраційної системи з інтегрованою базою даних полягає у створенні реєстраційної системи на основі єдиної бази даних державного земельного кадастру, в якій міститься інформація як про земельні ділянки та іншу нерухомість, так і сам реєстр прав, а також індексні карти та кадастрові плани (прошу подати слайд 8).

Такий підхід дає змогу реалізувати вимогу Президента України щодо запровадження технологічної моделі “єдиного вікна” по обслуговуванню користувачів системи.

Відокремлення реєстру прав від кадастрових баз даних та ведення його іншими відомствами зведе нанівець усі переваги інтегрованої системи реєстрації з єдиною базою даних.

З метою запровадження системи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно державним підприємством “Центр державного земельного кадастру” при Держкомземі України здійснено ряд заходів. Зокрема, створено систему органів реєстрації з 55 реєстраційних офісів, які обслуговуватимуть 665 реєстраційних округів (прошу подати слайд 9). Проведено підготовку державних реєстраторів, офіси забезпечені необхідною технікою, створено корпоративну мережу передачі. Тобто сьогодні центральний офіс готовий до експлуатації.

Та, попри певні здобутки в роботі по створенню системи реєстрації, мають місце і недоліки. Зокрема, нам необхідно забезпечити ефективнішу взаємодію органів Держкомзему та Центру державного кадастру на місцевому та регіональних рівнях.

Усе ще невирішеною залишається проблема кадрового забезпечення. Потребують перегляду та уточнення деякі науково-технічні рішення.

Є також ряд стримуючих чинників. До них слід віднести відомчу заангажованість. З липня 2004 року ми маємо Закон про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень. Але все ще тривають дискусії щодо інституційної належності системи.

На сьогодні проблемним питанням залишається нормативно-правове регулювання ведення Державного реєстру прав на нерухоме майно.

Все ще не прийнято Закон України про державний земельний кадастр. До речі, Україна єдина серед країн пострадянського простору без такого закону.

Ми вдячні Голові Верховної Ради Володимиру Михайловичу Литвину, голові Комітету Верховної Ради з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій Станіславу Івановичу Гуренку за ініціювання перед Президентом України питання стосовно реалізації закону щодо створення системи реєстрації.

Потребують законодавчого регулювання також питання інформаційної взаємодії Центру державного земельного кадастру з установами БТІ щодо обміну інформацією, необхідною для цілей реєстрації.

На наше глибоке переконання, необхідна більш конструктивна інтеграція спільних зусиль Держкомзему, Мін’юсту та установ БТІ по успішному впровадженню системи реєстрації прав на нерухомість. Ми вбачаємо свою провину в тому, що не зуміли своєчасно організувати таку взаємодію, бо всім зрозуміло, що тут роботи вистачить на всіх.

Для поліпшення стану справ у цій сфері доцільно приєднати до системи Держкомзему державні служби геодезії, картографії та кадастру. Ми сподіваємося на підтримку Верховної Ради України та уряду в цій справі.

Першим кроком щодо розмежування земель державної та комунальної власності є інвентаризація земель. Станом на 1 липня поточного року, площа проінвентаризованих земель несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів становить 6 млн. 72 тис. гектарів, або 54,5%, що недостатньо. Площа проінвентаризованих земель населених пунктів становить 3 млн. 671 тис. гектарів, або 50,3% загальної площі. Також цього недостатньо.

Дехто пояснює ці прорахунки тільки відсутністю фінансування. Думаю, це не зовсім так. Адже в нас немає правової бази, немає Закону про державну інвентаризацію земель, методик, стандартів, еталонів. Тобто роботи тут ще багато.

Вважаємо, що інвентаризація повинна відбуватися паралельно з оновленням картографічного матеріалу, а заносити до реєстраційної системи дані по старих земельних ділянках взагалі не можна до їх інвентаризаційного покриття.

Просимо Верховну Раду України сприяти у прийнятті Закону про державну інвентаризацію земель.

Ключовою організаційно-правовою проблемою в найближчий період, яка вимагає невідкладного розв’язання, є створення системи управління землями державної власності. Комунальна власність на землю має бути відокремлена від державної й набути самостійної форми власності. У державній власності повинні перебувати землі, які становлять територіальну базу суверенітету держави, забезпечують її економічний і соціальний розвиток, сталість навколишнього середовища, національну безпеку й оборону, тобто землі, які взагалі не можуть перебувати у власності інших суб’єктів права на землю.

Аналізуючи численні порушення земельного законодавства, що мають місце у використанні земель державної власності, напрошується висновок про потребу створення фонду земельної державної власності та принципової зміни управління землями державної власності з покладанням відповідальності за ефективне їх використання на орган державного управління.

Впевнений, що лише злагодженими зусиллями Верховної Ради України, Кабінету Міністрів, Держкомзему, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, сільських, селищних, міських рад питання розмежування земель державної та комунальної власності створить належні умови для поповнення як державного, так і місцевих бюджетів.

Відповідно до Закону України про землеустрій землеустрій став одним з основних механізмів державного управління в галузі використання та охорони земельних ресурсів. Він охоплює широкий діапазон землевпорядних робіт від делімітації і демаркації державного кордону, розробки загальнодержавних регіональних програм, використання й охорони земельних ресурсів, встановлення меж адміністративно-територіальних утворень до розробки конкретних проектів територіального устрою населених пунктів, підприємств тощо.

За період земельної реформи землеустрій майже повністю втратив державний характер. А тому, спираючись на зазначений закон, потрібно значно посилити ефективність державної регуляторної політики в галузі землеустрою. Деградаційні процеси земельних ресурсів в Україні не тільки не локалізовані, а й продовжують подальшу руйнацію земель, що призводить до втрати щорічно близько 100 тис. гектарів родючих земель.

Державним комітетом спільно з Міністерством аграрної політики України розроблений проект Закону про Загальнодержавну програму використання та охорони земель. З прийняттям зазначеного закону будуть визначені основні напрями діяльності з метою забезпечення поліпшення стану усіх категорій земель та природного довкілля, врегулювання господарської та інших видів діяльності у сфері збереження і невиснажливого використання земель в Україні. За активної підтримки парламенту цей закон може запрацювати, уже починаючи з 2006 року.

Важливою ділянкою роботи нашого державного комітету є здійснення державного контролю за використанням та охороною земель.

Протягом 2003–2005 років Державною земельною інспекцією та інспекціями підрозділів органів Держкомзему проведено 253 перевірки дотримання вимог земельного законодавства, якими виявлено понад 158 тис. порушень.

Аналіз виявлених порушень земельного законодавства свідчить, що основною причиною їх виникнення є неналежне виконання своїх функціональних обов’язків територіальними органами земельних ресурсів, органами місцевого самоврядування та місцевими державними адміністраціями.

Більшість порушень земельного законодавства спровоковано цими органами шляхом прийняття неправомірних рішень. Усе це вже призвело до соціальної напруженості в окремих населених пунктах. Чого варті порушення в місті Києві та Київський області (Пуща-Водиця, Троєщина, Погреби, Козин), у Криму, вони відомі на всю країну.

Звертаю увагу керівників територіальних органів земельних ресурсів, з якими сьогодні вперше зустрічаюсь як голова державного комітету. З таким становищем миритися не будемо, і порушники законодавства нестимуть відповідальність згідно з законом. Можна констатувати, що інспекторами до органів прокуратури передано 2586 матеріалів, за якими 108 порушників притягнуто до кримінальної відповідальності. Але потрібно визнати: Держземінспекція своїми діями не змогла подолати корупцію, хабарництво та чиновницьке свавілля і певною мірою сама загрузла в тінізації земельних відносин.

Цьому треба покласти край. Цього вимагає від нас Президент України, і ми це зробимо. Зробимо, звичайно, спільно з органами Міністерства внутрішніх справ та Службою безпеки України. Я запевняю вас у цьому.

Хочу особливо наголосити, що з метою послідовної адаптації законодавства України, яке регулює питання захисту права власності, до законодавства Європейського Союзу, вдосконалення системи обліку земельних ділянок та нерухомого майна, а також створення сприятливих умов для розвитку ринкових відносин і активізації інвестиційної діяльності в Україні відповідно до указу Президента та розпорядження Кабінету Міністрів України Інститут землеустрою, філіали та його Київське відділення передані зі складу Української академії аграрних наук до сфери управління Державного комітету управління з земельних ресурсів.

Така інтеграція державної структури і науково-дослідних та проектних інститутів, як свідчить практичний досвід, дає позитивний результат. Тематика наукових досліджень та структура і обсяги проектно-вишукувальних робіт формуються відповідно до потреб, практики кожного району, хоча відійшли на другий план фундаментальні дослідження. Звідси — на часі вивчення питання щодо більш тісного зв’язку та інтеграції цих наукових установ з Національною академією наук України.

Питання підбору, розстановки та підготовки кадрів для державної системи земельних ресурсів є дуже важливим і вельми актуальним на сьогодні, коли триває очищення та оновлення колективу, як цього вимагає Президент України та, власне, і сама ситуація. Чисельність центрального апарату комітету за штатом становить 140 осіб (прошу слайд 10), чисельність працівників територіальних органів земельних ресурсів — 10 тис. 469 осіб.

На сьогодні землевпорядників готують у 16 вузах ІІІ—ІV рівнів акредитації та у 22 вузах І—ІІ рівнів, а саме ліцензований обсяг підготовки фахівців за спеціальністю “землевпорядкування і кадастр” — понад 600 осіб, за спеціальністю “геоінформаційні системи та технології” — понад 100. Ця кількість молодих спеціалістів повністю задовольняє нас.

З метою забезпечення кадрового складу зі спеціалістів високого професійного рівня сформовано кадровий резерв.

Держкомзем тісно працює в напрямі підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів із кращими вузами країни. Останнім часом досягнуто домовленості з Національною юридичною академією імені Ярослава Мудрого щодо підготовки спеціалістів-юристів із поглибленим вивченням земельного права.

Прошу ще 5 хвилин.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Тридцять секунд, не більше.

СИДОРЕНКО М.Я. Пане головуючий, поставте, будь ласка, на голосування.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Кому голосувати? Тут головуючий визначає. Гаразд, оскільки це ваш дебют, надаю вам 5 хвилин, але як виняток, уперше і востаннє. Будь ласка, завершуйте.

СИДОРЕНКО М.Я. Дякую. Держкомзем України має своє інформаційне видання — науково-виробничий журнал “Землевпорядник”.

Про фінансування. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України “Про затвердження заходів щодо реалізації основних напрямів земельної реформи в Україні на 2001–2005 роки” передбачено фінансування видів робіт з Державного бюджету України в розмірі 3 млрд. 753 млн. гривень.

Лімітивними асигнуваннями з Державного бюджету Держкомзему за п’ять років передбачено кошти на суму 177 млн., а отримано — 121 млн. У 2005 році передбачено фінансування у розмірі 33 млн. гривень (прошу показати слайди 11 та 12). На програми збереження, відтворення та забезпечення раціонального використання земельних ресурсів — 5 млн. гривень.

Законом України про внесення змін до Закону України про Державний бюджет України на 2005 рік скасована стаття 21, яка передбачала для централізованого виконання робіт 30% коштів від земельного податку. Тому ми чекаємо, щоб з бюджетом–2006 Верховна Рада, як і кошти дорожніх зборів повністю у проекті вже заплановано передати на дорожнє будівництво, і ці 30% також спрямувала на цільове використання.

Велику зацікавленість у народних депутатів України викликає питання щодо використання коштів кредиту Світового банку, а ще більше — механізм їх повернення. Повідомляю: позика Світового банку надана Україні на вигідних умовах, більше того, повернення коштів передбачено не з Державного бюджету України, а за рахунок господарської діяльності Центру земельного кадастру. Для більшої прозорості й демократичності запрошуємо профільний комітет Верховної Ради до співпраці з Держкомземом щодо ефективного та раціонального використання наданої позики.

Ми визнаємо, що комітет недостатньо уваги приділив співпраці з профільним комітетом, з парламентськими фракціями, особливо з питань аграрної політики та земельних відносин. Упевнений, що спільними зусиллями нам удасться підняти земельні відносини на новий якісний рівень, цього чекає від нас суспільство. Стабільні земельні відносини — це стабільність економіки, стабільність у державі. Дай нам, Боже, усім мудрості й злагоди, і ми зробимо все від нас залежне.

Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Миколо Яковичу. Сідайте, будь ласка. Ви навіть дещо зекономили з 5 хвилин, які просили.

Зі співдоповіддю виступає голова Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин Томич Іван Федорович. Будь ласка, 15 хвилин. Підготуватися Лещенку Володимиру Олексійовичу.

ТОМИЧ І.Ф., голова Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Щиро дякую. Шановний Адаме Івановичу! Шановні учасники парламентських слухань! Шановні громадяни України!

П’ятнадцятий рік триває земельна реформа. Основним завданням її передбачався розподіл земель з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на засадах приватної власності з їх раціональним використанням та охороною земель. На сьогодні переважно завершено процес роздержавлення земельного фонду. У власність громадян і юридичних осіб передано 49% всієї площі земель держави. Однак земельна реформа не досягла логічного завершення. Рівноправний розвиток форм власності і форм господарювання не одержав фактичного підтвердження. Колективну форму власності ліквідовано, приватна власність запроваджена в більшості випадків у невизначеній формі. Земельні частки не мають у натурі фактичних меж, оренда земельних часток становить мізерну плату. В цілому суспільство втомилось від затяжної невизначеності в питаннях земельних відносин в Україні.

Одне із основних завдань земельної реформи — раціональне використання і охорона земель — практично не реалізується. Як висновок: український селянин так і не став господарем на власній землі, а в сільській місцевості на кращих у світі чорноземах панують безробіття і безгрошів’я. За період земельної реформи прийнято майже 30 законодавчих актів, серед яких основний — Земельний кодекс України, на розвиток якого Кабінет Міністрів України повинен був підготувати та подати протягом 6 місяців 38 проектів нормативних актів, тим самим створивши правове поле для врегулювання земельних відносин. Фактично урядом надано лише 7. За таких обставин ці функції частково змушені були взяти на себе народні депутати України, члени Комітету Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин шляхом внесення на розгляд 10 законопроектів. Хоча правове поле земельних відносин так і залишається неврегульованим.

Не прийнято, з вини уряду, закони про земельний державний кадастр, про державний земельний банк і ще цілий ряд із 24 законопроектів. Водночас частина вже прийнятих не виконується. Так, після набрання 14 липня 2004 року чинності Законом України про розмежування земель державної та комунальної власності за рік і два місяці Кабінет Міністрів не спромігся навіть затвердити форму Державного акта на право комунальної власності на землю. Не розроблені методичні рекомендації по складанню проектів розмежування земель. Замість цього готуються уже пропозиції змін до цього закону.

Фактично застосування Земельного кодексу України свідчить про те, що ряд його норм суперечать навіть Конституції України і потребують серйозного вдосконалення. Так, 43 тис. фермерських господарств із користувачів земельних ділянок в один день перетворилися на орендарів, що призвело до того, що понад 50 народних депутатів України звернулися до Конституційного Суду України щодо обмеження прав і свобод громадян України.

Про недосконалість земельного законодавства свідчать численні зміни, які надходять від народних депутатів України, до Земельного кодексу, яких протягом скликання, вдумайтеся, шановні колеги, надійшло 46 у вигляді окремих законопроектів. Вважаю за необхідне після завершення наших слухань, враховуючи пропозиції, спільно з урядом комплексно підійти до вдосконалення селянської конституції.

Кабінет Міністрів повинен поліпшити роботу і щодо прийняття власних нормативно-правових актів на виконання відповідних прийнятих законів. Так, з передбачених Законом України про землеустрій семи нормативних актів прийнято лише два, хоча строк минув ще у січні 2004 року. І наведені факти непоодинокі.

Удосконалення регулювання земельних відносин зумовлює необхідність кардинального поліпшення інформаційної бази про земельні ресурси, стовідсоткового забезпечення громадян, юридичних осіб необхідними правовстановлюючими документами на землю. На жаль, у процесі проведення реформи цю базу втрачено. На території області, району, селищної, сільської ради нині немає відповідних землевпорядних, планово-картографічних, ґрунтових, землеоцінюючих, екологічних матеріалів. Абсолютна більшість міст не має меж, генеральних планів, не встановлені граничні прибережні смуги рекреаційних оздоровлюючих земель. Я впевнений у тому, що хтось у цьому вельми зацікавлений, тому що в каламутній водичці дуже легко ловити рибку. Інакше як можна пояснити те, що жодне із кримських міст не має визначених на місцевості меж? І це не тільки в Криму, так і в багатьох інших містах України.

На ділянках природно-заповідного фонду будуються приватні оздоровчі заклади та дачі. В рекреаційних зонах будуються техногенно-небезпечні об’єкти. Непоправної шкоди незаконною забудовою завдано таким загальнонаціональним природним заповідним об’єктам, причому за потурання місцевих органів влади, як Нікітський ботанічний сад, парк-пам’ятник садово-паркового мистецтва “Фороський”, Ялтинський гірський лісовий заповідник.

За оцінками експертів, на місцях не відповідає офіційним статистичним даним кількість виданих державних актів на право приватної власності на землю власникам земельних часток (паїв). Так, на сьогодні їх видано близько 75% від загальної потреби 6,8 млн.

До причин, які стримують цей процес, слід віднести встановлення Держкомземом України високої плати за реєстрацію права власності на землю та зволікання із видачею державних актів. А як інакше, шановні колеги, можна пояснити відсутність належної кількості навіть бланків державних актів на право власності на землю. Це для того, щоб спеціально затягувати час і змушувати людей давати хабарі навіть за бланк на виготовлення державного акта, що належить громадянину України.

Тривожний стан із видачею державних актів на право власності на землю — їх видано лише 32% громадян, які приватизували свої присадибні та садові ділянки. Строки завершення цих робіт уже переносилися Верховною Радою України чотири рази. Скільки ж можна їх ще переносити?

Недостатньою і застарілою є землеоціночна база. Дані нормативно-грошової оцінки сільськогосподарських угідь давно потребують коригування. За межами населених пунктів грошова оцінка земель несільськогосподарського призначення здійснена менш ніж на 1% їх загальної площі. А у 12,5 тис. населених пунктів грошова оцінка земель узагалі не проводилася.

Ряд депутатів та керівників органів місцевого самоврядування в десятки разів занижують ціну землі, обкрадаючи тих, хто за них голосував. Такі приклади мали місце в Київській, Одеській областях, у Автономній Республіці Крим.

Так, шановні колеги, в липні 2004 року Рада міністрів Автономної Республіки Крим укладає з товариством “Авіакомпанія “АероСвіт” угоду купівлі-продажу земельних ділянок державного санаторію “Форос” (66 гектарів землі), які продаються за 22 млн. гривень, або 3 тис. 300 гривень за сотку, що майже в 40 разів нижче реальної вартості. Я не кажу про правовий бік цього питання і про те, що на цих землях розташовані історичні пам’ятки, могили Героїв Радянського Союзу.

Отже, для здійснення своєї діяльності в галузі регулювання земельних відносин і управління землекористуванням держава нині не має відповідної землевпорядної, кадастрової, містобудівної та екологічної документації. Це гальмує завершення земельної реформи, не дозволяє забезпечити захисту прав на землю, запровадити цивілізований земельний ринок.

Ми повинні визнати, що останніми роками значно зріс рівень деградації сільськогосподарських земель. Наслідком високої аграрної освоєності та розораності земельного фонду, екстенсивного господарювання і деградації сільськогосподарських угідь є надзвичайно низький рівень їх продуктивності. Валової продукції сільського господарства в розрахунку на один гектар сільськогосподарських угідь у країні останніми роками виробляється у вісім разів менше, ніж у країнах Європейського Союзу.

Всі ви пам’ятаєте, які гострі дискусії в цій залі точилися щодо термінів мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. Але від часу прийняття Верховною Радою України про продовження терміну урядом так і не вжито заходів щодо створення сільської інфраструктури ринку земель сільськогосподарського призначення та нормативного його забезпечення. Адже без законів України про земельний кадастр, ринок землі, земельний іпотечний банк, створення товариств з регулювання обороту земель сільськогосподарського призначення, здійснення зонування земель за їх придатністю землеустрою не може йтися про цивілізований ринок землі.

Вже понад 10 років ведуться розмови про зменшення розораності територій України до науково обґрунтованого рівня. В результаті проведення земельної реформи більше двох третин сільськогосподарських угідь, у тому числі майже 80% ріллі, вже перебувають у приватній власності.

Необґрунтовано приватизовано близько 5 млн. деградованих і малопродуктивних угідь. Необхідно розробити і реалізувати механізм їх трансформації, передбачивши викуп земель державою.

Шановні колеги! Це буде набагато дешевше, ніж підтримувати виробництво в таких умовах і витрачати бюджетні кошти на ведення їх діяльності, відшкодовувати власникам і землекористувачам недоодержані доходи, коли орні землі відводяться під консервацію або трансформацію, інші менш дохідні угіддя.

Нині показник розораності територій України становить 56%, а сільськогосподарських угідь — 77, і є одним із найвищих у світі.

Значні площі сільськогосподарських угідь становлять надмірно кислі й солонцюваті, перезволожені та заболочені. Вміст гумусу в ґрунтах має стабільну тенденцію до зниження. За оцінками фахівців, щорічна втрата гумусу через обмеження кількості органічної речовини та ерозії ґрунтів становить 32 млн. тонн. А екологічні збитки від ерозії ґрунтів перевищують щорічно 10 млрд. гривень у середньому за рік.

Таким чином, загалом деградація сільськогосподарських земель набуває загрозливого характеру. У червні 2003 року Верховною Радою України було прийнято Закон про державний контроль за використанням та охороною земель. Згідно з цим законом здійснення державного контролю покладено на Держкомзем України, в його складі створено Державну інспекцію з контролю за використанням і охороною земель зі статусом урядового органу.

Закон наділив цю інспекцію досить широкими повноваженнями. Отже, контроль за землекористуванням мав би значно поліпшитися. Однак факти свідчать про те, що випадки грубого і масового порушення земельного законодавства мали місце у 2003–2004 роках. Тобто тоді, коли вже мали спеціальну контрольну земельну інспекцію. Думаю, що всім нам є над чим задуматися, треба проаналізувати кадровий склад інспекцій, зосередивши зусилля працівників саме на здійсненні контролю.

Особливої уваги потребує прогнозування і планування сільських територій. Оскільки земля у сільськогосподарському виробництві є основним засобом виробництва, земельні відносини необхідно розглядати в комплексі, як економічні та соціальні, адже вартість землі прямо пропорційно залежить від стану рівня розвитку та прибутковості сільськогосподарської діяльності.

Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Нещодавнє призначення головою Державного комітету України по земельних ресурсах нашого колеги члена Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин Миколи Яковича Сидоренка є свідченням намагання Президента України Віктора Ющенка повернути довіру населення в справедливість земельної політики влади. Я бажаю Миколі Яковичу успіхів на цьому нелегкому шляху.

У доповіді за браком часу неможливо охопити багато вузьких місць земельної реформи, болючих проблем, розраховую, що ви їх порушите у своїх виступах, внесете конкретні пропозиції, які будуть враховані шляхом доопрацювання рекомендацій, прийнятих Верховною Радою.

Сьогоднішні парламентські слухання повинні стати основою Державної програми розвитку земельних відносин на 2006–2010 роки, реалізація якої у ХХІ столітті на найкращих у світі чорноземах забезпечила гідне життя нашим співвітчизникам.

Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Іване Федоровичу.

Слово має голова підкомітету з питань регулювання земельних відносин, водного та лісового господарства Комітету Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин Лещенко Володимир Олексійович. Підготуватися Яворській Олені Григорівні.

ЛЕЩЕНКО В.О., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, КПУ). Фракція Комуністичної партії України, Чернігівщина.

Шановний Адаме Івановичу! Шановні учасники парламентських слухань! Шановні виборці!

Доповідач від Кабінету Міністрів хвалив земельну реформу. Голова профільного комітету м’яко критикував сучасний стан земельних відносин. Я ж як комуніст спробую надати політичну оцінку сучасному напряму реформування земельних відносин, відповісти на запитання: чому земельна реформа буксує, чому не сприймається народом України?

Відповідь проста — ця реформа не наша, чужа, впроваджується силоміць. А наш народ останнім часом уже добре нагодували різноманітними реформами, тому навіть слово “реформа” сприймається ним з відразою, бо внаслідок їх проведення людям стає жити дедалі важче.

Такі ж попередні результати і земельної реформи. Ліквідували колгоспи — позбавили людей роботи, реальної допомоги колективного господарства в складні періоди свого життя, й інколи навіть труну зробити немає де.

Розпаювали землю — плати здирникам, що “присмокталися” біля земельних органів, давай хабарі та плату за державні акти.

Сам обробити не можеш, якщо вдасться — здай пай в оренду, а орендарі — здебільшого безсовісні, їх ніхто і не контролює.

Зате маєш пай — на облік як безробітний “зась”.

Не працюєш — соціальної допомоги від держави не діждешся.

Тобто глибоко продумана, цілеспрямована політика стосовно земельного питання, яка послідовно і настійливо втілюється в життя всіма тимчасовими буржуазними урядами України, насправді, є згубною для нашого народу.

Реформування земельних відносин, як відомо, розпочалося під диктовку західних політичних та фінансових кіл одразу ж після антинародного перевороту, здійсненого на території СРСР у 1991 році.

Думкою селян з цього приводу тоді, як і по сьогодні, ніхто не поцікавився. Тобто ідея проведення земельної революції в Україні належить не нам, а закордонним хазяям минулої та чинної влади, які ліплять з України державу “по своему образу и подобию”.

Слід згадати сумнозвісний меморандум, укладений на початку 90-х років минулого століття між Урядом України та Міжнародним валютним фондом, під яким стоїть підпис і тодішнього Голови Національного банку України Віктора Ющенка, де виписана детальна інструкція: що, коли і як слід реформувати в нашій країні, тобто знищувати або сприяти привласненню купкою новоспечених багатіїв.

Ось там уперше було поставлене завдання перетворити землю в предмет купівлі-продажу, або в товар. Кінцева ж мета — відібрати в селян і передати так званим ефективним власникам, чи, точніше, грабіжникам українського народу.

Зазначена ідея уже більше десяти років виконавчою владою реалізується на практиці, всі маніпуляції з землею проведені через укази Президента.

Відчутним поштовхом до прискорення цього процесу став незаконно прийнятий у 2001 році пропрезидентською більшістю у Верховній Раді Земельний кодекс України. Спочатку були знищені колгоспи та радгоспи, зруйнована матеріально-технічна база сільськогосподарського виробництва. Потім справа дійшла до розподілу землі. Технологія та ж сама, що була застосована й під час приватизації державного майна, начебто для всіх селян рівні умови, рівні за розміром паї. Потім землю стало нічим обробляти, нікому здати в оренду, і в результаті поступово земля знецінилася в свідомості селян, тобто вона їм стала непотрібною. А на черзі — привласнення землі новими поміщиками.

У результаті таких дій влади кризові явища в аграрному секторі економіки сягнули критичної межі. Рівень використання сільськогосподарських угідь в Україні на сьогодні удвічі нижчий порівняно з 1990 роком. Близько 10 млн. гектарів ріллі виведено з обробітку, позаростало бур’янами. Через відсутність добрив та сівозмін земля деградує. Луки та пасовища здичавіли і стали непридатними для використання.

Свідомо підірвано базу виробництва тваринницької продукції. Дика ринкова стихія знищує вітчизняного товаровиробника, а уряд Тимошенко шляхом лобіювання інтересів трейдерів та іноземних структур через згубну митно-тарифну політику останнім часом свідомо добивав наші сільгосппідприємства.

Україна внаслідок такого реформування земельних відносин практично втратила продовольчу безпеку. Ми на родючих землях із працьовитими людьми дожилися до ганьби вистарцьовувати за кордоном м’ясо, цукор, картоплю тощо. Через це подальше таке безглузде реформування земельних відносин у країні слід було б негайно припинити.

Проте, незважаючи на негативні результати, реформування цією ж владою продовжується. Президент Ющенко, коли був депутатом, підтримував мораторій, тепер він вимагає прискорити цей процес. Комуністи категорично виступають проти торгівлі землею, проти такої реформи. Ми завжди захищали і захищатимемо наше село і селянство.

Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має заступник міністра охорони навколишнього природного середовища Яворська Олена Григорівна. Підготуватися Калінчуку Василю Антоновичу.

ЯВОРСЬКА О.Г., заступник міністра охорони навколишнього природного середовища України. Шановний пане головуючий! Шановні народні депутати і всі учасники парламентських слухань!

Головним завданням земельної реформи, як відомо, є визначення справжнього господаря землі. На сучасному етапі земельної реформи, коли практично половину земель уже передано в приватну власність, особливо важливими стають аспекти реформування земельних відносин, пов’язані з захистом інтересів держави при використанні земель водного, лісового фонду, інших земель природоохоронного призначення.

Маленький приклад. Під час інвентаризації земель басейну річки Десенки, однієї з приток Південного Бугу, виявлено, що розпайовано 1,5 тис. гектарів прибережних захисних смуг, тобто власності держави. А малих річок в Україні — близько 70 тис. От і уявімо собі масштаби.

Тут уже називалося чимало фактів забудови земель прибережних смуг, природно-заповідного фонду. У цілому недосконалий механізм державного контролю за використанням і охороною земель залишається практично недіючим щодо повернення державі ділянок, зайнятих подібними самозахопленнями, особливо забудовою. І ті заходи, що пропонувалися в попередніх виступах щодо посилення, по суті, відомчого контролю земельної інспекції, не видаються ефективними, тому що в умовах ринку, як відомо, адміністративні заходи практично не діють або ж не дають достатньо хорошого результату.

Таким чином, один із найважливіших аспектів розв’язання цієї проблеми є все-таки забезпечення виконання державою своїх функцій власника земель за новими більш досконалими механізмами і на першому етапі розмежування земель державної та комунальної власності.

Процес розмежування земель — нині на початковій стадії, оскільки чинне законодавство передбачає для цього складний, витратний і довготривалий механізм. Нині підготовлено зміни до чинного Закону України про розмежування земель державної та комунальної власності, які стосуються, зокрема, і визначення складу проекту розмежування земель, і визначення порядку, як це робити. І тут представники Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, інших урядових органів дуже сподіваються на підтримку народних депутатів для того, щоб цей механізм можна було вдосконалити і роботу прискорити.

Інший важливий аспект — це землеустрій та охорона земель, створення сприятливого екологічного середовища, збереження і поліпшення природних ландшафтів. На жаль, досі не усунуто розбіжності між Земельним та Водним і Лісовим кодексами України, що стримує перехід на європейські принципи організації територій, спрямовані на збереження біологічного і ландшафтного різноманіття, виконання Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі.

Такі зміни до законодавства також підготовлено, і ми розраховуємо на підтримку їх у сесійній залі.

Роками не вирішувались питання переведення земель, щодо яких прийнято рішення про оголошення їх територією природно-заповідного фонду. І тільки в цьому році вперше виділено кошти на винесення в натурі меж усіх заповідників та національних парків, що знаходяться в підпорядкуванні Мінприроди.

Виконання цих робіт плануватиметься й у наступні роки, і, сподіваємося, такі пропозиції до Державного бюджету України, які подаються Мінприроди, також будуть підтримані.

Виявилися розпайованими значні площі малопродуктивних, деградованих, у тому числі схилових земель. І це в умовах, що 57,5% земель України зазнають ерозії. Виведення з сільськогосподарського обороту малопродуктивних земель, територіальна організація агроландшафтів шляхом землевпорядкування земель нових агроформувань, у тому числі контурно-меліоративна організація територій, — єдиний шлях до переходу на принципи сталого розвитку у використанні та охороні земель.

Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово від фракції Народної партії має Калінчук Василь Антонович. Підготуватися Ткаченку Олександру Миколайовичу.

КАЛІНЧУК В.А., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин (виборчий округ №144, Одеська область). Фракція Народної партії. Одещина. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань!

Земельну реформу в Україні розпочато ще до отримання нею своєї незалежності. Радикальні зміни, що відбулися в аграрному секторі за роки її реалізації, закріпив Земельний кодекс України, прийнятий Верховною Радою.

Але, незважаючи на значну кількість нормативних актів щодо забезпечення проведення земельної реформи, потрібно констатувати, що у здійсненні цієї важливої роботи є багато недоліків і труднощів. І у депутатів фракції Народної партії викликає стурбованість ситуація, яка склалася із розвитком земельних відносин в Україні.

По-перше, основне завдання реформування земельних відносин — істотне підвищення ефективності використання охорони земельного фонду — не реалізовано. Значні площі землі не використовуються або використовуються не за призначенням, втрачають свою цінність. Реформування земельних відносин, реорганізація колективних сільськогосподарських підприємств, економічна криза значною мірою зруйнували систему заходів щодо охорони ґрунтів, спрямованих на відтворення й підвищення родючості земель. За даними науковців, в Україні деградовано 60% чорноземів.

Усе це є результатом недостатньої уваги уряду до фінансування програм охорони, поліпшення раціонального використання земельних ресурсів. Не виконується Закон України про плату за землю, яким передбачено 30% коштів від плати спрямовувати на виконання заходів щодо земельної реформи та охорони ґрунтів. На ці цілі щорічно спрямовується коштів у 10–15 разів менше. І я щодо цього підтримую Миколу Яковича Сидоренка.

Крім того, позаяк орендні відносини на селі мають переважно короткотерміновий характер, ефективне використання земель сільськогосподарського призначення та дотримання ґрунтозахисних агротехнологій не здійснюються. Орендарям не вигідно вкладати кошти для поліпшення родючості ґрунтів, захисту їх від ерозійних процесів, проведення сівозмін, технічних робіт. Зокрема, в нас на Одещині лише 13% договорів оренди вкладено на строк понад 6 років, із них більш як на 10 років — лише 3%.

Таким чином, конституційна вимога щодо необхідності особливої охорони державою основного національного багатства — землі — залишається декларативним гаслом.

По-друге, багато проблем виникає при застосуванні законодавства у сфері земельних відносин. Наприклад, правові економічні та соціальні основи організації державного контролю за використанням та охороною земель, передбачені законом України з цього питання, чітко не визначені. Нині його здійснюють три державні організації, а також обласні та районні державні адміністрації та органи місцевого самоврядування. Проте розподілу повноважень між ними не проведено: сільська рада контролює використання земель у межах населеного пункту, а районна державна адміністрація — за межами населених пунктів, районні та обласні ради взагалі обмежені законодавством у контролі за рухом земельних ділянок.

Місцеві державні адміністрації не мають достатніх правових підстав для здійснення контролю за використанням та охороною земель, а органи місцевого самоврядування, маючи певні повноваження, не можуть ефективно їх здійснювати, оскільки не проведено розмежування земель державної та комунальної власності. У зв’язку з цим виникають порушення земельного законодавства, які завдають значних збитків бюджетам різного рівня, породжують недовіру до органів державної влади, зумовлюють напруженість у суспільстві.

Очевидним сьогодні є питання створення в Україні єдиного державного органу по контролю за використанням та охороною земель на базі існуючої системи інспекційних органів Держкомзему та інших міністерств і відомств, що сприятиме припиненню порушень земельного законодавства.

По-третє, має місце невиконання законів щодо використання земель для загальнодержавних потреб. Знову ж приклад: на будівництві автомагістралі Київ–Одеса землевідведення здійснювалося практично після того, як було проведено роботи по спорудженню об’єктів. Водночас у багатьох випадках земельні питання з юридичними і фізичними особами до цього часу Укравтодором не врегульовані. Я попереджав на колегії Держкомзему, що так буде. А це викликає зливу звернень громадян до органів виконавчої влади та Верховної Ради України.

Тому, незалежно від того, для яких цілей відводяться земельні ділянки, потрібно керуватися законом, а не сьогоденною доцільністю.

Шановні колеги! Наші парламентські слухання, пропозиції та зауваження, виголошені у доповідях та виступах, їх реалізація, на думку фракції Народної партії, сприятимуть досягненню головної мети земельної реформи — забезпеченню умов раціонального високоефективного та екологобезпечного використання земель, у тому числі в інтересах забезпечення більш ефективного розвитку агропромислового комплексу і всієї національної економіки.

Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Василю Антоновичу.

Слово від фракції Комуністичної партії України має народний депутат Ткаченко Олександр Миколайович. Підготуватися Голику Володимиру Романовичу.

ТКАЧЕНКО О.М., член Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, КПУ). Фракція Комуністичної партії України.

Шановні колеги! Цими днями на сесії Верховної Ради України фракція Комуністичної партії зробила заяву про катастрофічне становище в агропромисловому комплексі та небезпеку продовольчому забезпеченню нашої держави. Нинішнє обговорення проблем, пов’язаних із земельними відносинами, свідчить про те, що 14 років реформ підтвердили безглуздість їх проведення. Внаслідок цього ми пожинаємо гіркі плоди — втрату великотоварного глибокоспеціалізованого виробництва, знищення економічної могутності нашої держави, повне знедолення 16,5 млн. сільського населення. Сьогодні на селі питання номер один — кадри, без яких уже не в змозі працювати ні сучасна техніка, ні наукові технології. Як бачимо, ми втратили основний стрижень, який об’єднував українське суспільство навколо основи основ нашого буття — матері-землі.

Висновок можна зробити лише один: українська земля безцінна, як і саме поняття “земля” — це категорія не економічна, а моральна. Це життєвий простір 47-мільйонного українського народу. Держава в непродуманих пошуках замість ефективного власника землі створила орендодавця, який здає в оренду свою частку (пай) під 1,5% річних від вартості землі, яка була встановлена постановою Кабінету Міністрів у 1996 році в ціновому виразі від 3 до 7 тис. карбованців за гектар. Навіть за кріпосного права поміщик оплачував працю кріпака п’ятою копною, тобто 20%. Вдумаймося: в якій ще державі можна так знецінювати землю з її багатими чорноземами, природними ресурсами і працьовитим людом?

На підтвердження цього наведу лише один приклад. Ось що пише і пропагує американська сільськогосподарська фірма “Фрідом фармінтернешнл”: “Сьогодні з’явилася хороша можливість купити землю в Україні для американських підприємців з великою вигодою. Наше керівництво має можливість закупити орендовану землю за неймовірно низькими цінами. Ми орендуємо в Україні за ціною 10 доларів за акр, тобто за 0,4 гектара. За новими приватизаційними законами ми сподіваємося придбати по 90 доларів за акр, тобто по 220 доларів за гектар. Це дуже урожайна земля, яка називається чорноземом”. А далі в цій статті говориться про те, що Україна ідеально підходить для вирощування різних сільськогосподарських культур, і вигідно продавати цю продукцію на світовому ринку.

Як бачимо, 90 доларів за акр, або 220 доларів за гектар, самі американці визнають, що це багата земля. І тут же газета коментує для прикладу, що 1 гектар кам’янистої, напівпустельної землі в Іспанії, яка без зрошування взагалі непродуктивна, у 99 разів дорожчий, ніж українські чорноземи.

Хто, шановні друзі, дав право колишньому Президентові Кучмі та його вірним слугам Даниленку, Гайдуцькому та іншим, які готували проекти указів, знущатися над українським хліборобом? До речі, й сьогодні ці люди працюють радниками нинішнього керівництва.

А тепер пригадаємо, як у жовтні 2001 року приймався Земельний кодекс. Це трагічна сторінка історії нашої держави, її потрібно негайно виправляти. Помаранчева революція, наслідки якої ми сьогодні пожинаємо, це дитяча гра порівняно з тими катаклізмами, що чекають нас у виробничих і земельних відносинах найближчим часом. Якщо не вживемо невідкладних заходів для докорінного перегляду Земельного кодексу і скасування указів колишнього Президента з питань земельних відносин, то нас чекають незворотні процеси втрати не лише сільськогосподарських угідь, а й життєвого простору українського народу.

Які ж висновки? Західний диктат, який підтримується доморощеними реформаторами, справляє згубний вплив на найболючіше місце в розвитку нашої економіки і держави — аграрний сектор. Як бачимо, руйнування агропромислового комплексу — це орендна система господарювання в державі. На моє глибоке переконання, шановні друзі, Україні сьогодні потрібно негайно відмовитися від орендних відносин в агропромисловому комплексі і перейти до створення великотоварних глибокоспеціалізованих господарств. Поки що в нас є Українська академія аграрних наук, її дослідні станції та науково-дослідні інститути...

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Олександре Миколайовичу.

Слово має начальник Тернопільського обласного головного управління земельних ресурсів Голик Володимир Романович. За ним виступатиме Юхновський Олег Іванович.

ГОЛИК В.Р., начальник Тернопільського обласного головного управління земельних ресурсів. Шановний пане Голово! Шановні народні депутати! Шановні колеги!

Безперечно, законотворче напрацювання в цій залі земельних питань надає державі і людям неоціненну допомогу і надію. Проте аналіз практики застосування земельного законодавства, а також існуючої нині системи державного управління чітко віддзеркалює суттєві суперечності між прагненнями людей до справедливого й оперативного вирішення їх земельних питань і можливості розпорядників землями щодо їх забезпечення, між фактичним розумінням норм закону і неадекватними діями до цих норм суб’єктів права, між інтересами конкретної особи та інтересами держави, які є визначальною мірою гальмом у розвитку самих земельних відносин, а відтак, і гальмом інших сфер.

Багатовекторність трансформації земельних ділянок потребує звуження організаційно-методичних та процедурних рамок у процесі реалізації цього права. Ми переконалися в тому, що красномовним фактом є те, що в розпорядників землями сьогодні в Україні не все гаразд з виконанням повноважень у цій частині. Про це свідчать результати нещодавньої комплексної перевірки в Україні додержання земельного законодавства. Факт залишається фактом: розпоряджаються одні — до відповідальності притягуються інші.

Перелік нагальних питань земельних відносин можна продовжити, проте ми дійдемо, як на мене, й так невтішного висновку: по-перше, вони не встигають за потребами розвитку країни, по-друге, для того, щоб щось отримувати, треба щось вкладати — і кошти, і працю. Їх явно не вистачає. По-третє, потрібні якісно нові зміни на базі напрацьованого, вдосконалення державної системи управління земельними ресурсами.

Виникає запитання: що ж далі? За браком часу спинюся лише на основних потребах, які, на мій погляд, вже назріли давно.

Напрацювань з питань нормативно-правової і матеріальної бази нині є чимало. На мою думку, логічними тут мали б бути такі кроки.

У концептуальному аспекті рішення з приводу будь-яких дій актів щодо земельних ділянок має приймати спеціально уповноважений державний орган з земельних ресурсів за погодженням з органами місцевого самоврядування або з органами державної влади, а за потреби — з іншими структурами у місячний термін, а не в десяток місяців або декілька років, як це робиться нині.

Вартість земельного паю і вартість майна селянина мають стати основою створення нових форм господарювання на селі. За споживання, або, як ми кажемо, за використання, землі податок мають сплачувати усі без винятку. Тобто ті, хто експлуатує землю, і ті, хто набув на неї права, але в диференційованому порядку. Для прикладу наведу градацію ставок від 0,1 копійки за 1 квадратний метр до 1000 гривень за гектар. За попередніми підрахунками, без обтяження для громадянина плата за землю може зрости мінімум на порядок.

Продаж земельних ділянок має проводитися виключно на конкурсних засадах. На вторинному ринку слід ввести фінансові обмеження — 60–65% у сумі чергового платежу продажу до бюджету. При цьому мають бути встановлені й вираховуватися від кон’юнктури ринку мінімальні державні ціни.

На базі Інституту землеустрою — створити земельні доми, де прозоро зосередити усі операції з землею. Тому що тут десятиліттями створювалася інформаційна база, тут є спеціалісти, і не треба видумувати якихось інших — асоціацій тощо.

Державна інвентаризація земель обов’язкова один раз на чотири–п’ять років має проводитися аерофотозйомка, ґрунтові агрохімічні обстеження за потребою, але не рідше одного разу на 10 років загальним масивом обов'язково і згідно з законом. Кожні три–п’ять років потрібна розробка екологозберігаючих і поліпшуючих угіддя програм розвитку місцевих територій.

Ви знаєте, що в нас сталося: практично ніхто нічого не планує, не передбачає і так далі. А 15% зборів за землю таки слід незалежно від фінансової ситуації в державі залишати на розвиток державного управління землями і збереження природного стану землі.

Сьогодні у виступах названо чимало проблем. Тому потрібна, на моє тверде переконання, політична воля народних депутатів України і Президента України для розв’язання земельних проблем. Держкомзем самотужки не може забезпечити цього, в нього бракує повноважень. Треба створювати державну адміністрацію...

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Зате в Держкомзему є земля.

Слово має секретар Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин Юхновський Олег Іванович. За ним виступатиме Одайник Микола Миколайович.

ЮХНОВСЬКИЙ О.І., секретар Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Виборчий блок Юлії Тимошенко”). Дякую. Шановний Адаме Івановичу! Шановні колеги! Шановні учасники парламентських слухань!

Даруйте за нескромність, але саме я ініціював проведення парламентських слухань із таким порядком денним. Поштовхом до цього стали численні зустрічі з моїми виборцями, бідами яких у дев’яти випадках з десяти є саме земельні проблеми. Це і правовий нігілізм, і суперечки щодо правильності розподілу сільськогосподарських земель, і виділення земельного паю в натурі, і плата за послуги, і ставлення місцевої влади до землевпорядних проблем.

Певен, сьогоднішні слухання започаткують серйозну дискусію не лише в парламенті, а й у суспільстві з цілого ряду земельних питань, які є, справді, нагальними і потребують всебічного обговорення широким загалом.

Декілька, як на мене, найбільш важливих проблем. Перша стосується мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення. Треба визнати, що мораторій став предметом постійних спекуляцій, що дезорієнтує суспільство, гальмує законотворчість, консервує чинне земельне законодавство. Із 28 законів, які мали бути розроблені на розвиток Земельного кодексу, на сьогодні є лише 11. Із 90 нормативно-методичних актів — лише 30.

Аргументи на користь обороту земель сільськогосподарського призначення, їх вартості близько 300–400 млрд. гривень і можливості залучення ріллі в ролі гарантованого інструменту застави, на мій погляд, певною мірою ілюзорні. Адже ми добре розуміємо: проблеми, що накопичилися в агропромисловому комплексі, лише частково пов’язані із проблемами власності на землю. Переважна більшість з них лежить у зовсім іншій площині.

Погоджуюся, земля як основний засіб виробництва повинна мати ринкову ціну. Рух землі від власника до власника — аксіома здорової високоефективної сільськогосподарської економіки.

Щоправда, постає цілий ряд запитань: як продавати, кому, навіщо, хто купить, за чиї гроші і так далі? Саме це і непокоїть власників паїв. Але перед тим, як визначити критерії обігу земельних ділянок, доцільно отримати відповідь на головне запитання: дозволити купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення чи заборонити?

Яким чином? Як один із варіантів пропоную провести загальнодержавний референдум. Наші громадяни у тому числі дадуть відповідь на запитання, яке поставив Микола Якович сьогодні у своїй доповіді. Наголошую, саме громадяни, а не політики.

Друга проблема стосується ефективної віддачі від розпайованих угідь. Якщо гасло концепції земельної реформи “Приватизація землі — не самоціль, а спосіб забезпечення ефективного використання цього ресурсу як основного фактору підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарського виробництва”, то воно, вважаю, сумнівне. Зайве говорити, добре чи погано те, що ми вдалися до парцеляції, подрібнення земельних масивів, утворення суцільного черезсмужжя. Це реалії сьогодення.

На тлі погіршення економічної та соціальної ситуації на селі, масових відмов від оренди земельних ділянок суб’єктів сільськогосподарської діяльності постало питання не збереження, а організації, наголошую саме на цьому, виробництва сільськогосподарської продукції.

Наука має розробити та запропонувати оптимальні інвестиційно привабливі типи, моделі землекористування для кожної кліматично-ґрунтової зони з урахуванням ареалів ефективного вирощування сільськогосподарських культур, традицій господарювання, світового досвіду, але без зайвих крайнощів на кшталт “відродимо колгоспний лад”.

А Верховна Рада, уряд повинні забезпечити законодавчу базу для створення сприятливих умов організації власниками сільськогосподарських земельних ділянок економічно вигідного беззбиткового їх використання, а також належне бюджетне фінансування, дотації на рівні західноєвропейських країн та абсолютно просту, зрозумілу систему оподаткування сільськогосподарського виробництва, яка включала б два види платежів. Це земельний податок на заміну фіксованого сільськогосподарського податку та єдиний соціальний платіж. Така система оподаткування стимулюватиме ефективне використання земель сільськогосподарського призначення, з одного боку, унеможливить подальшу парцеляцію, з іншого — створення латифундій.

Першим кроком до цього, на думку наших науковців, може стати прийняття Закону про земельні ренти та їх перерозподіл. Це дасть змогу убезпечитися приватного присвоєння орендних доходів у разі збільшення вартості землі, ліквідувати нерівність між тими, хто володіє землею, і тими, хто її обробляє.

Другим кроком має стати єдиний соціальний платіж, що забезпечить надійний соціальний захист, пристойні пенсії усім без винятку селянам.

Завершуючи свій виступ, скажу, що селянам набридли безкінечні обіцянки, заяложені тези про найкращі у світі чорноземи та невтомні руки. Їх більше цікавить створення владою сприятливих умов для успішного ведення аграрного бізнесу. Власне, від цього залежить, чи стане Україна конкурентоспроможною державою у виробництві сільськогосподарської продукції.

Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово від фракції “Наша Україна” має Одайник Микола Миколайович. За ним виступатиме Бойчук Василь Якович.

ОДАЙНИК М.М., член Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин (виборчий округ №18, Вінницька область). Фракція “Наша Україна”, Вінниччина. Шановні учасники засідання! Шановні громадяни України! Доброго дня вам, доброго вам усім здоров’я, щастя, добра і добробуту в кожну вашу родину!

На мій погляд, сьогодні на парламентські слухання внесено найболючіше питання сучасної України — це питання землі — нашої святині, нашого багатства. І що цікаво? Що всі знають, що земля найбагатше джерело існування будь-якого народу і до земельних відносин потрібно ставитися дуже і дуже обережно, а до людей, які працюють на землі, — з повагою і шаною.

А що сталося в нас? Усі питання з формування земельних відносин були віддані на відкуп Президентові та людям, які востаннє були в селі тоді, коли народилися. І з 1992 року вони шукають ефективного власника. Своїми указами Кучма крок за кроком знищував агроформування, а разом з ними і селянина як клас. Надто це було зроблено одним з останніх указів про прискорення реформування агропромислового комплексу (до речі, до дня сміху), розоривши селян до кінця, забравши в них усе, в тому числі право на працю. Тому селянину залишилося тільки одне — гірко сміятися та дивитися на земельний сертифікат, або державний акт.

Але це тільки та частина має на що дивитися, яка має “бумажку” на цю землю. А що робити тим, яких узагалі обдурили. І куди їм звертатися? Причому таких не одиниці, їх тисячі, ви це знаєте. Сьогодні суди переповнені справами про нечесний і несправедливий розподіл землі.

Тому фракція політичної партії “Народний Союз “Наша Україна”, ще раз проаналізувавши ситуацію і те, що сталося, та те, що відбувається сьогодні, виступає з ініціативою, що викладена в заяві, яку я хотів би зачитати.

“Депутатська фракція політичної партії “Народний Союз “Наша Україна” занепокоєна станом земельних відносин в Україні. Відсутність належного державного контролю, незаконне розбазарювання земельних ресурсів, тіньові схеми, безкарна діяльність аферистів, безвідповідальне орендування, що виснажує ґрунти, – все це наслідок занепаду однієї з найважливіших ділянок агропромислового комплексу.

Земля, на превеликий жаль, і ми всі це знаємо, поки що не працює в інтересах ні селян, ні фермерів, ні сільськогосподарських підприємств, які обробляють її. Громадяни змушені за безцінь здавати в оренду власні паї, мимоволі стаючи жертвами безкінечного пограбування, обману, обдурювання і глузування над селянином.

Сьогодні як ніколи назріла необхідність прозорого ведення державної політики в цій галузі, причому на основі професійних підходів і повного розуміння реального стану справ. Ми вповні усвідомлюємо, що вдосконалення використання земельних ресурсів, вироблення чітких і відповідальних правил орендування, запровадження автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру, контроль за землекористуванням і періодичні екозабезпечувальні профілактичні заходи мають бути першочерговими завданнями нинішньої влади.

Депутатська фракція політичної партії “Народний союз „Наша Україна” закликає всіх колег парламентаріїв долучитися до поліпшення законодавчої та науково-методичної бази землекористування в Україні. Її потрібно виробити, тому що сьогодні цих документів немає, і це треба всім визнати.

Ми переконані, що належний розвиток земельних відносин є одним із пріоритетів сільського господарювання, економічного поступу в цілому. Наше завдання усіма силами сприяти подібним процесам, дбаючи про найбільший національний скарб України — землю. Адже від цього залежить добробут українського суспільства, кожного громадянина та держави в цілому”.

А від себе хотів би додати таке. Я переконаний, що тільки тоді відродиться й квітнутиме Україна, тільки тоді ми зможемо щиро сміятись, коли відродимо спільними зусиллями, попри політичні погляди, нашу рідну землю-неньку.

Дякую усім.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має начальник Ковельського районного відділу земельних ресурсів Волинської області Бойчук Василь Якович. За ним виступатиме Кирильчук.

БОЙЧУК В.Я., начальник Ковельського районного відділу земельних ресурсів Волинської області. Шановні депутати! Шановні колеги! Шановні присутні!

Ковельський район розміщений у центрі Волинської області і є перехідним між зонами Лісостепу і Полісся. І ми як дисципліновані виконавці після відомого Указу Президента про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки приступили до розпаювання земель, яке розпочали одночасно в усіх господарствах району.

Оскільки ми серед перших розпочали ці роботи, то відповідно й помилок наробили найбільше. Але, оскільки у нашому районі вже видано 80% державних актів на земельну частку (пай), то тепер дискутувати про те, потрібна була така реформа чи ні, думаю, зайве, адже назад вороття немає. Проте, звичайно, в процесі цієї роботи нам необхідно проаналізувати це все, підправляти в межах можливого для того, щоб і людям, і нам, спеціалістам, було легше, як кажуть, працювати, аби земля наша ефективніше використовувалась.

Які сьогодні проблеми постали перед нами? Найбільше помилок ми допустили в тому, що в процесі розпаювання не всюди змогли переконати власників земельних часток (паїв) у тому, що потрібно вилучити побільше деградованих земель, тобто тих, які поросли чагарниками, які внаслідок виходу з ладу меліоративних систем заболотились тощо. І там, де ми цього не змогли зробити, маємо багато проблем.

Але не вина цієї земельної реформи в тому, що неефективно використовуються землі. Тому що у господарствах, які ефективно використовують землі, вчасно і в грошовій формі, добре платять за оренду, немає сьогодні проблеми з переданням в оренду землі, немає нарікань громадян, якихось непорозумінь. Але річ у тому, що, оскільки землі на Поліссі бідні, то, дійсно, як вже говорили виступаючі, для багатьох громадян власність на земельну частку (пай) стала практично тягарем, позаяк не виплачуються соціальні допомоги і так далі. І сьогодні чимало людей звертаються з проханням допомогти чи то здати цю землю, чи подарувати сільській раді, державі. Та на даний час це законодавчо не врегульовано, і щоб на законних підставах подарувати сільській раді, практично необхідно, щоб цей власник земельної частки (паю) сплатив нотаріусу мито для того, аби віддати свою землю. Парадокс, звичайно.

Чимало точиться розмов про продаж землі. Зрозуміло, що, з одного боку, правильно було встановлено мораторій, щоб не допустити спекуляції, масової скупки родючих земель. Але з іншого боку — є така проблема: у нас 20% власників земельних часток (паїв), у яких є потреба продати свою земельну ділянку. Людина одержала її у спадщину, проживає в іншій області, відтак не може її сама використовувати, навіть вчасно приїхати, аби укласти договір, щоб здати її в оренду й одержати кілька центнерів зерна. Їй вона не потрібна. Якби людина мала можливість її продати, вона це зробила б з великим бажанням, чи то державі, чи то індивідуальному власнику, чи то органу місцевого самоврядування. Але це питання в нас не врегульовано. Річ у тому, що в бюджетах не закладені кошти на купівлю землі від приватників-громадян. Тому над цим також, мабуть, потрібно працювати.

І ще таке питання. Звичайно, держава повинна розробляти програми використання меліорованих земель, ремонту меліоративних систем, заліснення малопродуктивних земель. Для цього потрібні кошти. У нас є багато земель, які потребують заліснення. Але лісогосподарські організації не мають стільки коштів, щоб це здійснювати і щоб земля використовувалась ефективно.

Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має представник фракції Блоку Юлії Тимошенко Кирильчук Євген Іванович. Підготуватися Новаковському Леоніду Яковичу.

КИРИЛЬЧУК Є.І., член Комітету Верховної Ради України з питань бюджету (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Виборчий блок Юлії Тимошенко”). Фракція Блоку Юлії Тимошенко.

Я під багатьма тими речами, які були сьогодні сказані, міг би підписатись. Дійсно, земля — це не тільки основа національного виробництва. Це, якщо хочете, фундамент нашої держави. І якщо є порядок у земельних відносинах, завжди буде порядок у державі. Маючи найкращі землі, найвищу розораність їх у світі, а це 78%, маючи роботящих селян, і купувати м’ясо, цукор, а було і зерно — найбільший парадокс України.

Якщо ми сьогодні поставимо правильний діагноз, встановимо хворобу, то тоді її можна вилікувати. Звернення до усіх цих негараздів, вважаю, є пошуком шляхів, як вийти з цієї важкої ситуації. І крах авторитету сільськогосподарського виробництва в Україні (а це вісім перших місць у Європі по виробництву сільськогосподарської продукції на душу населення) розпочався з так званих реформаторських указів Президента Кучми, починаючи з №666 від 10 листопада і аж до №372 від 30 травня 2001 року, яких усього було видано 17.

І до всього цього маємо додати сфальсифікований Земельний кодекс, який не був прийнятий у цьому залі, він був проголосований у кабінеті колишнього заступника Голови Верховної Ради чистими бюлетенями, й Президент Кучма підписав його як прийнятий закон. Саме тому він і не діє так як слід. Його повністю потрібно переглянути, покласти на реальну дійсність, а не пристосовувати на догоду комусь чи в Україні чи за її межами.

Як ви знаєте, Верховною Радою прийнято понад 20 законодавчих актів, але це також було зроблено отут під тиском, тому багато з них суперечать один одному. І це також треба впорядковувати. І саме з таких причин ми накладаємо мораторій на торгівлю землею сільськогосподарського виробництва, а процес іде. Продано 13 тис. сертифікатів, подаровано 95,5 тис., успадковано 850 тис. і обміняно 2,5 тис. Це величезна кількість землі, яка вже потрапила в спекулятивний оборот в Україні, що стало причиною всіх тих злочинних оборудок навколо Києва, у Криму, навколо обласних центрів, великих міст обласного і республіканського підпорядкування. Йде спекуляція землею.

А тепер поставимо запитання. Тут є представники всіх областей. Скажіть, а як використовуються землі запасу? Це земля суто державна. На це запитання ви рідко де знайдете позитивну відповідь. Здебільшого не знають де і як вона використовується.

Тепер давайте повернемося до фахового рівня кадрів, які цим управляють. Ось є в інформації, що з 70 працівників у Київському управлінні земельних ресурсів тільки три мають освіту землевпорядника. А чи решта знає, як цим керувати?

Хочу наголосити, що майбутнє України — за великотоварним сільськогосподарським виробництвом. І заперечу тут одному із виступаючих, який згадав Юлію Володимирівну Тимошенко. Ось напрацьовані нею документи щодо виведення із ситуації, в якій опинилися земельні відносини. З них профільний комітет вибрав практично все і вносить як рекомендації наших парламентських слухань, які має проголосувати Верховна Рада.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Євгене Івановичу.

Слово має Новаковський Леонід Якович, академік. За ним виступатиме Мельник Микола Євтихійович.

НОВАКОВСЬКИЙ Л.Я., академік. Шановний Адаме Івановичу! Шановні учасники парламентських слухань!

Спинюся на двох питаннях, одне з них стосується наших наукових досліджень. Удосконалення земельних відносин в Україні неможливе без наукової розробки найважливіших проблем землекористування, землеустрою і земельного кадастру. До травня 2003 року у країні існував єдиний науковий академічний заклад із цих проблем. Ученими та фахівцями Інституту землеустрою було розроблено першу, другу та третю редакції Земельного кодексу, інші базові закони щодо регулювання земельних відносин. Здійснювалися фундаментальні прикладні дослідження, виконувався комплекс робіт по землеустрою. Незважаючи на заперечення Української академії аграрних наук, наукової громадськості, колективів інститутів-філіалів, уряд прийняв неправове рішення, згідно з яким інститут і філіали було передано до сфери управління Держкомзему України. Окремі піарщики не забарилися відзначити, що цією передачею створені реальні умови для формування наукової тематики, яка відповідала б невідкладним потребам суспільства і держави.

Що ж сталося насправді? Роботи колишніх філіалів інституту за бюджетні кошти майже не фінансуються, зате над ними призначено наглядачів — так званих наукових директорів, які одночасно є начальниками обласних управлінь земельних ресурсів. Не біда, що з 25 начальників управлінь лише 2 мають науковий ступінь, а 10 не мають навіть базової землевпорядної освіти.

Наукові дослідження головного інституту вкрай недостатньо забезпечуються фінансово, десь близько 60% від потреби, особливо, коли це порівняти з такими замовними роботами, як виготовлення телевізійних фільмів вартістю 800 тис. гривень тощо. Фундаментальні дослідження інститутові нині не замовляються взагалі.

Загальна чисельність його працівників за цей період зменшилася з 154 до 88. З шести поверхів лабораторного корпусу чотири з половиною в нього забрали. Інститут і колишні філіали залишилися без пансіонату в Криму. І це, незважаючи на те, що ці колективи вклали в розвиток пансіонату понад 1 млн. гривень власних коштів. Із загальної кількості 1200 путівок, реалізованих у цьому році, працівникам Держкомзему та інституту продано лише 22.

Можна було б на цьому спинитися, але оскільки Микола Якович порушував питання щодо інституту, хотів би теж сказати, що нам все-таки доведеться розв’язувати цей вузол і зробити так, щоб у нас у сфері науки був інститут з питань земельних відносин. Доцільно було б повернути працівникам і створений ними оздоровчий заклад.

Ще одне питання – про особливо цінні землі. У 1990 році Земельним кодексом було визначено перелік особливо цінних земель. Це золотий фонд держави. Законом заборонено вилучення цих земель, крім окремих випадків і лише за погодженням цих питань з Верховною Радою.

Минуло майже 15 років, однак до цього часу картування цінних земель не проведене. Органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, які приймають рішення про вилучення земель, не забезпечені відповідним плановим матеріалом про розміщення цих угідь. На практиці це призводить до того, що вимога щодо захисту особливо цінних земель ігнорується.

У справу неправомірного використання особливо цінних земель вніс свою частку і Держкомзем. Своїм наказом від 6 жовтня 2003 року він затвердив власний перелік особливо цінних груп ґрунтів, який суперечить статті 150 Земельного кодексу. Якщо, наприклад, на Південному узбережжі Криму особливо цінні землі, коричневі ґрунти за законом становлять 14 720 гектарів, то за наказом Держкомзему — лише 6019 гектарів, або 41%. Виходить, що відведення 60% коричневих ґрунтів Криму не потрібно погоджувати з Верховною Радою.

Для наведення належного порядку з відведенням особливо цінних земель, на нашу думку, потрібно повторно внести на розгляд Верховної Ради і прийняти новий, більш розширений перелік особливо цінних земель, до яких, зокрема, слід віднести землі реакраційного і оздоровчого призначення і ліси першої групи та землі прибережних смуг водного фонду. Вимоги щодо заборони вилучення ділянок необхідно поширити на надання, передачу у власність та оренду, зміну цільового призначення зазначених земель.

Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Від фракції Соціалістичної партії України слово має Мельник Микола Євтихійович. За ним виступатиме Бабміндра Дмитро Іванович.

МЕЛЬНИК М.Є., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, СПУ). Соціалістична партія України. Шановний Адаме Івановичу! Шановні учасники парламентських слухань!

Сьогодні на розгляд громадськості внесене одне дуже важливе питання: як бути з землею, як ми використовуємо її сьогодні і про земельні відносини завтра. У передбачений регламентом час хотів би привернути вашу увагу до деяких аспектів цієї проблеми, бо більшість з них із цієї трибуни уже висловлені.

По-перше, ми по-варварськи ставилося до землі, занехаяли її. Історія не знає такого, щоб господарі, як ми звикли себе називати, за 14 років незалежності родючий чорнозем України змогли перетворити у напівпустелю. Якщо хтось цього не бачить чи не хоче розуміти, то про це наочно свідчать цифри. У 1990 році в Україні в ґрунт було внесено 4,2 млн. тонн поживних речовин. А за період 2001–2004 років щорічно вносилося близько по 100 тис. тонн, або 2,5% до 1990 року.

А як використовуємо землю? Половина земель нині взагалі необроблена, а на частині з них, що використовується, господарі про сівозміни й думати не хочуть, органіки не вносять, бо тваринництво збиткове. До чого це може призвести, ми всі знаємо, але заходів протидії цьому не вживаємо. Уряд сьогодні ставиться до землі буквально неуважно. Звідси випливає висновок: уряду необхідно терміново розробити і внести на розгляд Верховної Ради України Загальнодержавну програму використання та охорони земель, а також вжити рішучих заходів для вирішення цього питання.

При формуванні Державного бюджету України на 2006 рік необхідно кошти від сплати податку за землю в повному обсязі залишити на місцях для використання їх лише на заходи щодо забезпечення родючості ґрунтів та охорони земель. Уряд не повинен бути глухим до цих проблем.

По-друге, чимало питань виникає під час розпаювання земель та передачі земельних паїв у оренду. До мене звернулася жителька села Заливанщина Вінницької області Танюк Марія Василівна, жінка похилого віку, їй 91 рік, інвалід, яка, незважаючи на неодноразові звернення протягом двох років до Держкомзему, місцевої державної адміністрації, голови обкому профспілок, обласних властей, президента Української академії аграрних наук, голови Аграрної партії України, не може отримати свій пай.

Розпаювання земель у минулому в колгоспі, а нині дослідному господарстві “Корделівське” Калинівського району Вінницької області не здійснюється на законних підставах через непроведення нормування земель та зборів трудового колективу, що в свою чергу з огляду на звернення громадян суперечить вимогам Земельного кодексу України та Закону України про захист конституційних прав на землю.

У даний час за моїм зверненням Міністерством внутрішніх справ України розглядається колективна заява працівників КСП “Колос” села Комарів, Вінницької області стосовно зловживань посадових осіб під час розпаювання майна зазначеного підприємства.

Не можу не згадати й про усні звернення жителів одного із сіл Броварського району Київської області, земельні паї яких було вилучено рішенням суду разом з іншим майном сільськогосподарського призначення за ціною 15 гривень за 1 гектар.

Надходження на розгляд Верховної Ради значної кількості законопроектів — близько 50 — щодо внесення змін до Земельного кодексу України свідчить про нагальність його перегляду в оновленій редакції. Кабінет Міністрів неодноразово обіцяв внести такий проект у 2004 році. Але уже завершується 2005 рік, а проекту оновленого Земельного кодексу до Верховної Ради урядом ще не внесено.

Чого ми чекаємо? Яка причина цього? Може, відсутність в уряді віце-прем’єра з питань агропромислового комплексу, який цікавився б і контролював цю ділянку. І якщо так, необхідно в рекомендаціях парламентських слухань надати доручення уряду щодо термінового вирішення питання про віце-прем’єра з питань АПК і завершення роботи над проектом оновленого Земельного кодексу України й внесення його на розгляд парламенту.

По-третє, ринок земель. Справа дійшла до того, що за наполяганням Кабінету Міністрів України розгляд законопроекту про ринок земель, №2600–1, планувався для включення до розгляду на пленарному засіданні парламенту на минулому тижні. Невже не розуміємо, що для затвердження законом України правил проведення ринку землі необхідно спершу визначити інфраструктуру ринку, хто продає...

ГОЛОВУЮЧИЙ. І навіщо продає. Дякую. Сідайте, будь ласка.

Слово має начальник Запорізького обласного головного управління земельних ресурсів Бабміндра Дмитро Іванович. За ним виступатиме Сухий Ярослав Михайлович.

БАБМІНДРА Д.І., начальник Запорізького обласного головного управління земельних ресурсів. Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань!

Мораторій на продаж або відчуження земель сільськогосподарського призначення для ведення фермерського та іншого товарного виробництва, термін дії якого продовжено до 1 січня 2007 року, порушує конституційні права власників землі, об’єктивно стримує інвестиції, виключає можливість іпотечного кредитування сільського господарства. Основна причина, на яку посилалися законодавці щодо продовження терміну мораторію, —уникнення спекуляції землями сільськогосподарського призначення.

Пропонуємо замість заборони на відчуження земель для ведення фермерського та іншого товарного виробництва прийняти ряд нормативних актів, які унеможливили б спекуляцію землею. Наприклад, заборонити на певний термін після набуття права на землі сільськогосподарського призначення продавати їх за ціною, вищою за покупну. Тобто купив землю — використовуй її за цільовим призначенням. І продати її не можеш, наприклад, протягом п’яти років. А коли продаєш, то по ціні, за яку купив, звичайно, з урахуванням інфляції.

Шановні народні депутати! Близько 50% власників земельних паїв — це пенсіонери. Селяни-пенсіонери змушені здавати свої земельні паї в оренду, при цьому їх часто дурять, розраховуються половою.

Чому б законодавчо не врегулювати, щоб пенсіонери могли передавати, здавати свої паї державі, можливо, Пенсійному фонду чи в фонд державної власності? А взамін отримували б додаткову пенсію. Є такий досвід, наприклад, в Угорщині.

Вважаємо за необхідне вилучити обмеження щодо площ земель сільськогосподарського призначення, що можуть бути у власності громадян чи юридичних осіб. У Степовій зоні гранична площа — 100 гектарів не відповідає вимогам екологічно безпечного землекористування, не забезпечує умов ефективного сільськогосподарського виробництва.

На нашу думку, нормативно слід регулювати не максимальний рівень сільгоспугідь, які можуть бути у власності для ведення виробництва, а мінімальний. Наприклад. Науково-експериментальні розробки для Південно-східного регіону свідчать, що площа ріллі для будь-якої форми господарювання менш як 600 гектарів є економічно й екологічно недоцільною.

Законом України про внесення змін до Земельного кодексу від 6 жовтня 2004 року передбачено продовження терміну переоформлення права постійного користування на право власності чи оренди для громадян та юридичних осіб, які за цим кодексом не можуть мати їх на такому рівні, до 1 січня 2008 року. У результаті через призупинення продажу землі та невиплати орендної плати (саме це і спонукає мораторій), яка є вищою від земельного податку і може становити до 10% від нормативної грошової оцінки, бюджет лише нашої області не доотримує щорічно понад 100 млн. гривень. Пропонуємо і просимо зняти такий мораторій.

На даний час не досить активно розвивається ринок земель. І на це є ряд об’єктивних причин. Передусім не завершено формування законодавчої бази, якою врегульовується це питання. На розгляді Верховної Ради знаходиться проект Закону про ринок земель, але його не прийнято.

Є потреба прийняти ряд підзаконних нормативних актів, якими повинна бути врегульована процедура продажу земель.

Нормативно не забезпечено проведення земельних аукціонів, конкурсів. На сьогодні немає інфраструктури, яка повинна забезпечувати ринок землі. Не створенні земельні банки, біржі. Юридичні особи, які проводять земельні торги, не мають спеціального дозволу (ліцензії) на їх проведення.

Потребує спрощення процедура відведення земельних ділянок. Для цього треба змінити статті 122, 149, 151 Земельного кодексу. І змінити саме в такому напрямі, щоб будь-який відвід здійснювався відповідно до генерального плану забудови населеного пункту або до земельно-господарського устрою за межами населеного пункту. І цей генеральний план і земельно-господарський устрій має бути погоджений з усіма уповноваженими органами.

Пропонуємо такий порядок цього. Органи місцевого самоврядування та виконавчої влади затверджують генеральний план або проект земельно-господарського устрою і передають його для реалізації до органів державної реєстрації речових прав. Передача повноважень по здійсненню процедури відчуження земельних ділянок державному органу реєстрації виключить прямі контакти мерів, голів райдержадміністрацій віч-на-віч з замовниками. Така система значно послабить корупційні дії з боку органів влади, забезпечить законність, прозорість та доступність інформації щодо здійснення будь-яких трансакцій з земельними ділянками.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово від фракції “Регіони України” має Сухий Ярослав Михайлович. Підготуватися Удовенку Геннадію Йосиповичу.

СУХИЙ Я.М., секретар Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці (виборчий округ №79, Запорізька область). Шановні учасники парламентських слухань!

Проблематика вдосконалення земельних відносин для нашої держави з її воістину вражаючим Європу земельноресурсним потенціалом є не просто високоактуальною, а й життєво важливою для майбутнього нашої України. Історія не один раз вчила: яким це майбутнє буде, багато в чому залежить від того, які настрої панують на селі.

Поки що ці настрої можна сформулювати як тривожне очікування, очікування не просто кращого життя — очікування, коли ж завершиться цей болючий для села, невиправдано розтягнутий експеримент над людьми під назвою “реформування земельних відносин”. Ніяк не може бути вдосконалення земельних відносин за безземельних селян і занедбаності землі без ефективного власника. Це вже, вибачте, не реформа, а якесь п’ятнадцятирічне мордування живих, свідомих людей із живою, хоч і несвідомою, великою рогатою худобою. Якщо людей не шкода (за що боролись — то тепер розгрібайте), то коні, як відомо, не винні — шкода вже худобу.

Вина за те все, що відбувається, за весь негатив цього бездарно затягнутого на роки процесу є комплексною. Тут — і “зусилля” наших політиків, які на негараздах селян намагаються не перший рік здобути якийсь політичний капітал, і бездіяльність численних урядів з відсутністю в них політичної сили волі, і Верховної Ради за неналежне законодавче забезпечення земельної реформи. Але головним гальмом реформи є відсутність її підтримки сільськогосподарськими виробниками. Що і не дивно. Ми забули, що починалася реформа під гаслом поліпшення добробуту селян.

Нинішній звіт уряду містить 35 сторінок і дуже багато хороших діаграм, але на висвітлення питання соціального захисту сільського населення скромно припадає десяток рядків. Такий підхід є глибоко помилковим, бо без сукупної взаємодії фінансово-економічних, правових, соціальних чинників реформа приречена на провал, а село чекає стагнація та соціальна напруженість.

Дивимось звіт Рахункової палати про виконання Державного бюджету України в 2005 році, сторінки 23–24. Справжній фінансовий голодомор влаштував уряд Тимошенко селекції в рослинництві, підтримці фермерських господарств, жодної гривні не отримали заходи докорінного поліпшення землі. І що особливо ганебно, так це те, що жодної гривні із тих нещасних запланованих 3,2 млн. не спрямовано на оздоровлення та відпочинок дітей, працівників агропромислового комплексу. От вам і вся казка про так званий соціальний бюджет.

Комітет з питань соціальної політики та праці, фракція “Регіони України” вважають, що чинники, які негативно впливають на соціально-трудові відносини на селі, не є чимось об’єктивно, стихійно неминучим, вони мають характер суб’єктивних конкретних помилок. Саме звідси — збитковість сільськогосподарського виробництва, диспаритет цін, незадовільний стан матеріально-технічної бази. Вражає вперте небажання банківської системи працювати на реальні сектори економіки і на село, незавершеність урегулювання земельних та майнових відносин, але особливо викликає занепокоєння найнижчий у народному господарстві рівень заробітної плати — 47% середнього рівня по економіці, заборгованість із зарплати в сільському господарстві, обсяг якої є найвищим.

Одним із сумних здобутків уряду Тимошенко є зростання заборгованості з січня 2005 року на 30%, високий рівень прихованого та офіційного безробіття, занепад соціально-культурної сфери на селі тощо.

Шановні колеги! Шановні учасники парламентських слухань! Ми маємо хорошу можливість прискорити реформування земельних відносин, домогтися більшого прогресу, мінімізації соціальних наслідків реформування земельних відносин для нашого багатостраждального села. Складовою цього процесу будуть рекомендації наших парламентських слухань. Депутатська фракція політичної партії “Регіони України”, Комітет з питань соціальної політики та праці закликають усі фракції, всі політичні сили, а особливо вас, спеціалістів агропромислового комплексу, спеціалістів землі від народу надати свої пропозиції та висновки для таких рекомендацій.

Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово від фракції Народного руху України і як голова Комітету з прав людини має Удовенко Геннадій Йосипович. За ним виступатиме Ратушний Михайло Ярославович.

УДОВЕНКО Г.Й., голова Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Шановний Адаме Івановичу! Шановні учасники парламентських слухань!

Гадаю, ні в кого немає сумніву, що ці слухання, дійсно, нададуть імпульс всебічному розвитку аграрного сектору. Попри те, що ми запускаємо сьогодні супутники, слава Богу, що зберегли це, ми є аграрна держава, і про це сьогодні багато говорилося.

Певно, немало хто з вас думає: ну, чого це Удовенко, голова Комітету з прав людини, прийшов на ці слухання? Прийшов тому, що ми нині одержали менше прав. Від селян надходять численні звернення із скаргами на дії місцевих органів влади, на байдужість до їхніх проблем. До людей, особливо селян, місцева влада часто ставиться по-скотськи. І про це треба прямо говорити.

Нині, слава Богу, ми по всій Україні створюємо громадські комітети захисту прав людини, які надаватимуть безоплатну юридичну допомогу селянам у розв’язанні їхніх проблем. І Народний рух України активно приєднався до цієї діяльності.

У мене є великі сподівання на те, що справедливість братиме гору в земельних відносинах у зв’язку з призначенням головою Держкомзему Миколи Яковича Сидоренка. Це фахівець високого класу, має величезний досвід державної діяльності, всі дні пробув на Майдані. І можу стверджувати, що він, Адаме Івановичу, заражений духом Майдану...

ГОЛОВУЮЧИЙ. Це добре, що був на Майдані. Але там не ділили землю.

УДОВЕНКО Г.Й. Окрім того, Адаме Івановичу, це ж ви говорили на пленарному засіданні Верховної Ради, він єдиний з парламентаріїв, хто одразу подав заяву про складення депутатських повноважень, на відміну від інших наших колег. 

І хотів би, щоб він виховував таке ж ставлення до Конституції, до законів у своїх численних співробітників, на яких, до речі, йдуть численні звернення.

Шановні учасники слухань! Дійсно, майже 15 років триває земельна реформа. Я пишаюся тим, що біля її витоків був Народний рух України, зокрема В’ячеслав Чорновіл. Але ми маємо визнати, що значна частина селян ще не відчула позитивних наслідків її проведення.

Водночас я категорично не погоджуюся, що ця реформа нібито продемонструвала свою недолугість, про що сьогодні було сказано. Можу стверджувати, що свою недолугість продемонструвала саме колгоспно-радгоспна система. Це ви чуєте з перших вуст, бо я був тридцятисячником. У 1955 році ЦК КПРС звернувся до своїх синів і дочок піти у відсталі колгоспи. І я 3,5 року був головою колгоспу, в якому держава не давала колгоспникам ні копійки. І щороку 1 травня кожний двір повинен був сплачувати по 3–5 тис. на займ. От яка була система. Ця система робила все для того, щоб пригнобити селянина.

На жаль, в нас до цього часу немає чітко окресленого етапу завершення земельної реформи. Сподіваюсь, що і Микола Якович Сидоренко, і Іван Федорович Томич, видатна людина в сільському господарстві, перший фермер України, все зроблять для того, щоби вивести наше сільське господарство з кризи. Але все це будуть розмови, якщо держава не покриватиме різницю в цінах, як це робиться в усьому демократичному світі. У нас за 2 тонни селітри в 2000 році треба було дати 1 тонну пшениці, за 1 тонну дизельного палива — 4 тонни пшениці. Це має вирівняти держава, уряд і цей зал...

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Геннадію Йосиповичу.

Від фракції Української народної партії слово має Ратушний Михайло Ярославович. Підготуватися Підтоптаному Анатолію Миколайовичу.

РАТУШНИЙ М.Я., член Комітету Верховної Ради України з питань Європейської інтеграції (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Шановні учасники парламентських слухань! Шановні представники уряду!

Фракція Української народної партії вважає позитивним проведення таких слухань. Ми вважаємо, що земельна реформа, і про це говорили багато виступаючих, на жаль, не забезпечила появи реального господаря на українській землі. Ті, хто говорить про реформи, — це, як правило, колишні працівники колгоспного лобі, які успішно перетворилися на латифундистів, а проста селянка за щастя від них отримує мішок зерна. Фермерство в Україні, скільки не говориться про нього, не має можливості розвиватися.

Ми вважаємо, що ринок землі треба вивести з тіні, бо він фактично перебуває в тіні, навіть у радіусі 50 кілометрів навколо Києва. Тільки тоді буде усунута корупція і забезпечено надходження до державного і місцевих бюджетів.

Ми голосували за введення мораторію на продаж сільськогосподарських угідь, але в даний час, на нашу думку, це серйозно гальмує реальну земельну реформу. Фактично це тінізує відносини на селі в питанні земельних ресурсів. Подібні побоювання існували в Литві й у Польщі, мовляв, приїде якийсь там товстосум з великими грошима з Німеччини, Франції чи Великої Британії, але ці держави успішно вирішили питання перетворення землі на товар. А нині Литва забезпечує продукцією тваринництва, молочною продукцію об’єднану Європу.

Наша фракція підтримає в законодавчому блоці передусім прийняття законів про ринок землі, про державний земельний кадастр, про зміни до деяких законодавчих актів щодо земель несільськогосподарського призначення.

Окремо хочу сказати про ДЗК. На наше тверде переконання, ні в якому разі, за всієї поваги до Міністерства юстиції, цей підрозділ не можна виводити з системи земельних ресурсів. Це не тільки вимога, записана в угоді зі Світовим банком. Але тоді, впевнений, буде більше порядку.

Вважаю, немає чим гордитися, що в нас найбільша розораність земель — 78%, як тут наводилися цифри. Тому позиція, озвучена заступником міністра охорони навколишнього природного середовища, про те, що давно пора ввести межі на цінні землі — заповідників, заказників, національних парків, — повинна бути реалізована. Слава Богу, на це вже виділені, хоча із запізненням, кошти.

Насамкінець, і про це було сказано у виступі нового голови Держкомзему Миколи Яковича Сидоренка, ми знаємо, яка корупція, які зловживання відбувалися в питанні тіньового продажу земель. На щастя, це поки що не відбувається в Кіровоградській області, хоча ми чули, які суми були отримані на відкритих торгах у Кіровоградській області, і скільки отримає бюджет від передачі в оренду в Криму. Ці цифри говорять самі за себе. Для того щоб усунути таку корупцію, треба сміливо замінювати корумповані кадри. Фахівці мають чітко знати, скільки коштує сотка землі в Кончі-Заспі, Козині, Підгірцях, Нових Безрадичах, Ялті, Судаку.

Думаю, нове керівництво Держкомзему не допустить того, щоб люди, які свого часу, не будемо називати прізвищ, з допомогою свого батька реалізовували злочинну тіньову приватизацію землі в Обухівському районі, йшли на підвищення в Київ, чи деінде, а ті, що чесно працювали на реалізацію земельної реформи, не помічалися і затиралися.

Тому Українська народна партія підтримує рекомендації за результатами наших слухань. Гадаю, до них будуть долучені й тези, які прозвучали тут. Я впевнений, що тоді ми не словом, а ділом реалізуємо земельну реформу. І, нарешті, на українській землі з’явиться реальний господар, а пенсіонери, наші батьки і діди, які все життя працювали на землі, отримуватимуть реальну ціну за свій пай і за свою земельну ділянку.

Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Михайле Ярославовичу. Не будучи жителем Київської області, ви дуже добре знаєте її географію.

Слово має Підтоптаний Анатолій Миколайович, Кунцівський сільський голова Новосанжарського району Полтавської області. Підготуватися Бескіді Олександру Івановичу.

ПІДТОПТАНИЙ А.М., Кунцівський сільський голова Новосанжарського району Полтавської області. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань!

Земля — найцінніше національне багатство, та, на жаль, вона нині найменше цінується. Несповна вона задіяна і в нинішніх ринкових економічних відносинах, через що багато втрачають і землевласники, і територіальні громади, і держава в цілому. Прикро, що ці питання не вдалося врегулювати ні в процесі реалізації земельної реформи, ні з прийняттям Земельного кодексу.

Правове поле земельної реформи переважно створено, але законодавча база реформування поки що залишається суперечливою і недостатньою. Правові норми, які регулюють земельні відносини, розсіяні по різних кодексах, законодавчих та інших нормативно-правових актах. Отже, життя ставить нагальну вимогу прийняти державну програму врегулювання земельних відносин. Земельна політика держави найближчими роками повинна зосереджуватися на остаточному розв’язанні проблем розвитку власності на землю, формування цивілізованого ринку землі, розвитку іпотечного кредитування, поліпшення організації державного контролю за використанням і охороною земель.

Мені як сільському голові щоденно доводиться зустрічатися з простими селянами, розв’язувати проблеми, що виникають у земельних відносинах. І дещо нам удалося зробити. Зокрема, хочу зазначити, що майже всі, а це 630 пайовиків, провели заміну сертифікатів на право на земельну частку (пай) на державні акти на право власності на землю. Що це дало? Це, дійсно, дало змогу зберегти цілісність земельного масиву і передати його ефективному господарю.

Проведено грошову оцінку земель населених пунктів. Знову, що ж це нам дало? Це нам дало надходження до місцевого бюджету, що, звичайно, сприяє поліпшенню матеріально-технічного забезпечення сільської громади і самого простого селянина.

З великими зусиллями, але ми вирішили питання передачі в оренду господарських дворів, шляхів та прогонів, полезахисних лісосмуг. Постійно тримаємо на контролі стан розрахунку за оренду земельних паїв, створили громадську спілку власників земельних та майнових паїв, що захищає їхні інтереси.

Говорячи про позитив, хотілося б зосередити увагу на проблемних питаннях, які потребують негайного втручання та розв’язання.

Перше. Потрібно врегулювати вилучення земельних ділянок у державну власність для подальшого надання в оренду підприємствам нафтогазового комплексу.

Друге. В інтересах держави слід врегулювати питання реалізації невитребуваного права на земельну частку (пай).

Третє. У зв’язку з неврегулюванням майнових та земельних відносин — визначити порядок надання в оренду занедбаних господарських дворів, якщо землі під ними були передані в колективну власність колишнім колективним сільськогосподарським підприємствам.

Четверте. Визначити порядок надання земель під під’їзними дорогами, які проектувалися під час паювання земель колективної власності, межі яких на сьогодні не встановлені і використовуються єдиним масивом — земельними частками (паєм) як орні, рільні землі.

П’яте. Полезахисні смуги виконують функції захисту земель під впливом різних негативних факторів. Тому необхідно врегулювати надання земель під лісосмугами у власність.

Шосте. Виробити більш дієвий механізм позбавлення права користування земельними ділянками недбайливих господарів та внести відповідні зміни до Адміністративного кодексу в частині відповідальності за порушення вимог земельного законодавства.

З огляду на викладене вважаю за необхідне при формуванні Державного бюджету України на наступний рік врахувати пропозиції та передбачити кошти для прискорення завершення земельної реформи. Не можна її надовго затягувати, селянин уже стомився, а сільські громади не в змозі віднайти кошти на розв’язання всіх проблем. До того ж це значні кошти за такого скромного бюджету.

У нас на Полтавщині накопичено позитивний досвід ґрунтозахисних технологій. Питання захисту збереження ґрунтів на даному етапі розвитку суспільства має не лише екологічне спрямування, а й набуває великого економічного і соціального значення. Деградація та забруднення ґрунтів негативно впливають на якість та безпеку продовольчої сировини, особливо, коли йдеться про виробництво продуктів дитячого та дієтичного харчування. Свого часу в Полтавській області у приватному підприємстві “Агротехнології” на чолі з Героєм України Антонцем Семеном Свиридоновичем під час експерименту були отримані хороші результати...

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Бескіда Олександр Іванович, керівник фермерського господарства “Бескіди” Дубенського району Рівненської області. За ним виступатиме Оніщук Микола Васильович.

БЕСКІДА О.І., керівник фермерського господарства “Бескіди” Дубенського району Рівненської області. Шановні колеги! Важливість сьогоднішнього питання, мабуть, важко переоцінити. 15 років земельної реформи практично виявили всі недоліки, в тому числі держави, в земельних відносинах.

Я належу до землекористувачів, які завдяки земельній реформі мають можливість працювати на землі. Але, аналізуючи використання земельних паїв, які були надані людям безоплатно і які люди взяли в користування, покористувалися ними два–три роки й покинули, вважаю, що цей процес призвів до розірваності полів. Від такого землекористування поля стають пусткою. Орендаря на такі поля уже знайти буде важко, а то й неможливо.

За ці 15 років значно погіршився стан земель. Оскільки немає ефективного господаря на землі, немає довгострокової оренди, не вносяться мінеральні добрива, то родючість ґрунтів погіршується, зростає їх забур’яненість. Про ерозію ґрунтів можна навіть не говорити, бо протиерозійних заходів не проводить ніхто.

На жаль, на сьогодні держава не приділяє уваги стану використання землі. Земля була найбільшим багатством держави, яка її успішно роздала і фактично відмовилася від свого багатства. Мабуть, державі потрібно повернутися обличчям до землі й узяти її у свої руки.

Яким чином? Мабуть, доцільно було б державі з допомогою різних форм оренди земельних часток (паїв) узяти землю у свої руки, тобто оформляти через відповідні державні структури, підрозділи, фонди або селищні ради договори з власниками земельних паїв. Землекористувач повинен мати одного орендодавця — державу, тобто шляхом суборенди від держави.

Потрібно вирішити питання міни земельних паїв, ділянок, які люди вже забрали. Це порвані поля, які вишли з обороту в сівозмінах. Слід викупити земельні ділянки, які були надані людям на практично непридатних для сільськогосподарського виробництва землях: крутосхилах, неродючих землях. На жаль, таких громадян дуже багато. Вирішити питання заліснення таких ділянок на сьогодні неможливо ні зусиллями державного лісового фонду, ні самими громадянами. Це можна зробити тільки за рахунок держави.

Питання мораторію на продаж землі. На мою думку, продавцем і покупцем землі може бути лише держава. Тобто, якщо громадянин хоче свій пай продати, то первинним покупцем повинна бути держава, а далі вже вирішуватиметься питання про те, розпоряджатися чи комплектувати поля для подальшого використання в сільськогосподарських цілях або продати. Тільки таким чином можна здійснювати ефективний контроль за використанням землі, і не буде покинутих земель, а вся земля буде в обробітку.

Ще одним важливим питанням є стабільність у рішеннях, прийнятих державою. Не може бути сьогодні одне рішення, а завтра — інше. Свого часу фермерам надали земельні ділянки в постійне користування, тобто це було практично довічне користування. Нині — заміна.

Ефективність використання землі залежить від ефективності державної політики в агропромисловому комплексі. Це і цінова політика, зокрема стабільність цін на зерно. Ми повинні знати, на чому працюємо, не лише сьогодні, а й завтра, і післязавтра. Регулювання цін на пальне. Тут пропозиція в майбутньому скасувати пільги щодо податку на додану вартість. Ми маємо бути платниками ПДВ, але при цьому оплачувати 7–10…

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Олександре Івановичу, за ваші цікаві думки.

Слово від фракції Партії промисловців і підприємців України має Оніщук Микола Васильович. Підготуватися Третяку Антону Миколайовичу.

ОНІЩУК М.В., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань правової політики (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, виборчий блок “За Єдину Україну!”). Шановні колеги! Шановні учасники слухань!

Хотів би розпочати свій виступ із нагадування про подію трирічної давності, яка сталася в селі Сенькове Куп’янського району Харківської області, коли голова колишнього сільсько- господарського підприємства Ігор Момот, як ви пам’ятаєте, скерував свій комбайн на односельців, які захищали свою землю. Тоді не обійшлося без трагічних наслідків. Це свідчить про те, наскільки значущою і чутливою для людей є тема землі і всього, що з нею пов’язано. Це по-перше.

По-друге, це свідчить про те, що такі випадки стають можливими, коли зміни у відносинах у суспільстві набагато випереджають нормотворчі зусилля законодавців. Саме з таких позицій хотів би проаналізувати загалом стан правового регулювання відносин на селі, позаяк виступаю також як перший заступник голови парламентського комітету з питань правової політики.

Шановні учасники слухань! Справді, етапним у правовому регулюванні землі було ухвалення 25 жовтня 2001 року Земельного кодексу України. Проте цей законодавчий акт, попри його прогресивність, не зміг вирішити значної кількості питань, що постали перед українським суспільством. Досить зауважити, що понад 30 статей Земельного кодексу і дотепер потребують ухвалення окремих законів на його виконання, без яких кодекс повноцінно працювати не може.

Така тенденція конкретизації Земельного кодексу окремими законами, а про це сьогодні вже йшлося, на жаль, вже можна впевнено сказати, ні теоретично, ні практично себе не виправдовує, оскільки виникають суттєві проблеми в застосуванні чинного законодавства і значно посилюється колізійність, тобто внутрішня конфліктність як між окремими нормами самих законів, що ухвалюються на виконання кодексу, так і між кодексом та окремими законами.

Було б доцільно, якби Земельний кодекс був повніший за змістом і охоплював своїм регулюванням всю повноту земельних відносин за аналогією з новим Цивільним кодексом, який нещодавно набрав чинності.

На мою думку, шановні колеги, прошу звернути на це увагу, назрів час для підготовки нового Земельного кодексу України, який був би позбавлений норм перехідного періоду та увібрав би в себе всі прогресивні норми сучасних законів, ухвалення яких передбачається також і в недалекому майбутньому.

Шановні учасники слухань! Як відомо, нині, по суті, завершилась безоплатна приватизація земель в Україні, чим фактично ліквідовано (не хочу говорити, добре це чи погано, але це факт) соціалістичну структуру великотоварного сільськогосподарського виробництва.

Новий же тип відносин, що відповідав би характеру і структурі нинішнього землеволодіння, як відомо, не створений. І про це сьогодні, до речі, говорили багато виступаючих. Таке становище, по суті, є основною проблемою аграрного розвитку у країні. Якщо не вийти з цієї ситуації своєчасно, то нас може очікувати лише подальша стагнація українського аграрного виробництва і поглиблення кризи на селі.

Основним питанням у розв’язанні цієї проблеми є якраз процес оптимізації землеволодіння і землекористування приватних сільськогосподарських підприємств, що виникли у результаті земельної реформи. Наділення земельними паями понад 7 млн. громадян, що, безумовно, є позитивним, водночас внаслідок черезсмужжя, вкраплення дрібних ділянок інших власників у масиви земель господарств у свою чергу суттєво гальмує розвиток ефективного товарного виробництва, утруднює охорону та відновлення земель. Адже більшість селян не мають належних спеціальних знань, досвіду, фізичних можливостей, а головне — бажання займатися хліборобською працею в ринковому товарному середовищі.

Їх спадкоємці переважно проживають в іншій місцевості, у містах і не збираються самостійно працювати на землі. Селяни старших вікових груп не можуть сподіватися на земельну власність для забезпечення у старості, якщо не матимуть можливості її реалізувати.

Не можна не зауважити, що одним із негативних і головним наслідком мораторію є зменшення інвестиційної привабливості української аграрної економіки. За таких умов сьогодні треба забути про іпотечне кредитування.

Шановні колеги, підсумовуючи, хочу наголосити, що вже в поточному році є гостра необхідність визначити державну політику на поточні 7–10 років.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Миколо Васильовичу.

Слово має віце-президент Української академії аграрних наук Третяк Антон Миколайович. За ним виступатиме Черновецький Леонід Михайлович.

ТРЕТЯК А.М., віце-президент Української академії аграрних наук. Шановні учасники парламентських слухань!

Про складність земельних відносин в Україні свідчать усі сьогоднішні виступи. І, гадаю, ніхто не сумнівається в тому, що ця проблема є досить складною і потребує невідкладного розв’язання, а для цього передусім — серйозного обдумування рішень, які приймаються. Адже склалася думка, що люди свідомо замінюють розумне планування і контрольоване управління землекористуванням стихійністю і роблять це в такому швидкому темпі і такою глибокою мірою, яких не знала історія людства, і тому об’єктивно вже найближчим часом зіткнуться з найімовірнішими труднощами.

Аналіз ситуації земельних відносин в Україні, зокрема, наведені у доповідях і виступах факти соціальної напруженості в окремих регіонах України, свідчить, що нинішній стан організації землекористування і земельної власності є наслідком часто стихійної, завжди несистемної сільськогосподарської політики і невпорядкованої урбанізації.

Оптимальне використання земельних та інших природних ресурсів, безперечно, буде головним питанням у найближчому десятилітті. При цьому є підстави стверджувати, що лише у процесі розв’язання цієї проблеми необхідно рухатися вперед, лише суворо дотримуючись науково обґрунтованих рекомендацій у питаннях земельних відносин, які забезпечують економічно ефективне та екологічно безпечне використання земельних та інших природних ресурсів.

Проте на сьогодні ситуацію, яка склалася з фундаментальною землевпорядною наукою як основною рушійною силою розвитку земельних відносин, можна охарактеризувати таким словом, як “знищення”. Так, після ліквідації Інституту землеустрою, про що вже йшлося, за ініціативи попереднього керівництва Держкомзему України навесні 2003 року, по суті, припинено фінансування фундаментальної землевпорядної науки, а це дослідження у галузі земельних відносин, землеустрою, земельного кадастру. І не дивуйтеся, що є багато проблем, їх буде ще більше, бо сьогодні ніхто не прогнозує наслідків від тих рішень, які приймаються, від дії нормативної бази, яка сьогодні розробляється непродумано.

Сьогодні в Україні в період становлення нового земельного ладу, введення землі в ринковий економічний оборот, незавершеності земельної реформи і в час, коли ще не відпрацьовані методи і економічні та правові механізми раціоналізації землекористування, немає наукового закладу, який здійснював би науковий супровід розвитку земельних відносин, апробації законодавства, моделювання земельних відносин на різних рівнях і в галузях, аби не робити експериментів над українським народом.

Відсутність фундаментальних досліджень у галузі є й однією з головних причин недосконалості існуючих земельних відносин. Наведу приклад. Якщо з урегулюванням земельних відносин склалася недолуга ситуація, коли процес управління єдиним об’єктом розрізнений як за формами власності на землю — державна, комунальна та приватна, так і за органами виконавчої влади — Кабінет Міністрів, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, а щодо землі як ресурсу за відомствами — Міністерство аграрної політики, Міністерство охорони навколишнього природного середовища, державні комітети лісового і водного господарства, не говорячи вже про основний комітет, можна дискутувати про те, де, в якому органі чи відомстві мають бути зосереджені основні функції управління земельними ресурсами, але абсолютно очевидно, що навіть за тісної співпраці та взаємодії окремих органів влади і відомств єдиної, чіткої й цілеспрямованої системи управління не складеться. Це пов’язано з тим, що Цивільний кодекс щодо землі як об’єкта правовідносин побудований на засадах інституту власності, природоохоронне законодавство — на засадах ресурсного інституту, Земельний кодекс використовує обидва. Таким чином, склалася законодавча ситуація, коли регулювання земельних відносин знаходиться в одній площині, а організація раціонального використання землі, включаючи інформаційне забезпечення та землеустрій, — у іншій.

Важко стверджувати, що чинний Земельний кодекс України повністю вирішив усі питання регулювання земельних відносин. Більше того, слід зазначити, що він породив і деякі нові проблеми, зокрема в сільському господарстві, в екології, про які вже йшлося сьогодні. Але можна констатувати, що існуючі проблеми навряд чи будуть розв’язані без динамічної розробки й організації повного пакета необхідних законодавчих документів і програм, які повинні належним чином функціонувати щодо землі як об’єкта управління. Тому проблеми тільки тоді будуть розв’язані, коли землевпорядна наука і кваліфіковані землевпорядні кадри працюватимуть у цій галузі поєднано. І я сподіваюся на розуміння і підтримку цього як народних депутатів, так і уряду.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має народний депутат Черновецький Леонід Михайлович. За ним виступатиме Добряк Дмитро Семенович.

ЧЕРНОВЕЦЬКИЙ Л.М., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань бюджету (виборчий округ №212, м.Київ). Христианская либеральная партия Украины. Уважаемый Адам Иванович! Уважаемые присутствующие и те, кто нас слушает!

В Украине осталось немного ресурсов, принадлежащих украинскому народу, которые еще не успели разворовать депутаты разных уровней, высокие должностные лица. Главный ресурс, который остался в Украине разворованным еще не до конца, — это земля.

К сожалению, я не до конца понимал суть вопроса, когда мы принимали в Верховной Раде Земельный кодекс Украины. Сегодня для меня однозначно, что этот кодекс противоречит Конституции.

Вся земля в Украине принадлежит ее народу не вообще, а конкретно каждому человеку, проживающему на ее территории, и он вполне может ею воспользоваться. Мы знаем, как распоряжался землей преступный режим. Я не уверен, что нынешний далеко от него ушел. И депутаты получали по 6 гектаров в самых лучших местах Киевской области, как например господин Пинчук, у которого денег девать некуда, и другие важные люди, от которых зависят судьбы простых украинцев.

Земля должна принадлежать народу. Вот я вчера присутствовал на собрании жильцов в городе Киеве, по улице Киото, 5. Посмотрите, что делается в городе Киеве. И это земли несельскохозяйственного назначения. Как сегодня горсовет распоряжается землями в столице? Прямо на головах у людей строят дома. Полное безобразие. Полагаю, что за каждым домом должен быть закреплен земельный участок.

Вообще, сама концепция распределения земли должна быть изменена. Каждому селянину, который сегодня не имеет средств к существованию и похож на инопланетянина, только с плохой планеты, где есть нечего, должно быть выделено соответствующее количество земли.

Ни один иностранец на территории Украины не должен покупать красивую украинскую землю, потому что, в том числе присутствующим здесь, как и мне, скоро придется летать на каком-то самолете, ибо земли будут скуплены.

Вы посмотрите, некоторые депутаты, которые сегодня осуждают власть, себе по 100 гектаров заполучили. Куда им 100 гектаров? Ну, четыре на четыре — это максимум, это же понятно. Уже и к возрасту подходят соответствующему. Ну, подумай о Боге и о том, как люди живут в Украине, нуждаются, им не платят по сберкнижкам и они рассчитывают на то, что мы, Верховная Рада, примем важное решение: категорически запретить продажу земли… А депутатам вообще запретить покупку земли. Как и министрам разных уровней, которых гоняют как собак, но они успевают скупить сколько угодно земли. А также их заместителям, капиталистам-коммунистам, которые здесь сидят и которые отоварились по полной программе. Банкирам тоже. Запретить покупать землю всем, кто имеет власть.

Только не умрите от горя, что я выступаю. Вам же нравится то, что я говорю, правда?..

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Леоніде Михайловичу. Ви вже роздали всю землю, а ті, хто купив, що буде робити? Хай віддадуть? Почніть, Леоніде Михайловичу, віддавати з себе.

Будь ласка, Леоніде Михайловичу, не робіть чергового шоу. Ще раз повторюю, на відміну від вас фабриками, заводами, банками і металами я не володію. Відповідно до статті 13 Конституції земля є об’єктом права власності українського народу. Леоніде Михайловичу, я вам роблю зауваження. Надайте можливість виступити й іншим. Якщо наполягатимете, я вам надам слово для репліки наприкінці.

Леоніде Михайловичу, тут зібрали людей не для того, щоб дивитися на ваш цирк, який ми бачимо щодня, а для того, аби послухати. Ви мали можливість виступати 5 хвилин. Чи ви хочете, щоб на вашому виступі ми завершили парламентські слухання? Я можу це зробити. Але поясню всьому народу, що зібралися, тисячі гривень витратили на відрядження для того, аби подивитися на ваш черговий виступ. Ви його завершили. Сідайте, будь ласка. Дякую.

Добряк Дмитро Семенович, директор державного підприємства “Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою”. За ним — Руденко Геннадій Борисович.

ДОБРЯК Д.М., директор державного підприємства “Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою”. Шановний головуючий! Шановні народні депутати! Шановні присутні!

Надзвичайно важливою складовою питання, що розглядається, є використання й охорона земельних ресурсів України. Серед європейських (без євроазіатських) країн Україна є найбільшою за площею земельного фонду.

Земельним ресурсам України властива певна двоїстість. З одного боку, у складі земель України, як тут уже говорилось, переважають чорноземи, які засновник наукового ґрунтознавства Докучаєв свого часу відносив до найбільшого багатства Російської імперії. З іншого боку — впродовж останніх десятиліть надмірної інтенсивності набули деградаційні процеси, які кардинально відбиваються на продуктивності земель, подекуди перетворюючи їх на взагалі орнонепридатні. Не маючи активної протидії, ці процеси (ерозія, засолення тощо) призводять до втрати родючості ґрунтів, яка перекреслює колишні переваги чорноземів. Понад 6 млн. гектарів орних земель з 32 млн. не можуть використовуватися у складі цих угідь, оскільки, втративши свою продуктивність, мають негативний рентний дохід, тобто одержана на них продукція не окуповується понесеними затратами.

Все це змушує кардинально переглянути сучасне ставлення до земельних ресурсів, на які припадає понад 44% загального природного ресурсного потенціалу країни. А тому з огляду на стан земель України, де довкілля і здоров'я людей поступаються за пріоритетністю економічним чинникам, Головним науково-дослідним та проектним інститутом землеустрою спільно з Інститутом Української академії аграрних наук була розроблена Загальнодержавна програма використання та охорони земель.

Характеризуючи стан земельних ресурсів України, зазначу, що їх сучасне використання не відповідає вимогам раціонального природокористування, яке пов’язано передусім з надмірно високим рівнем сільськогосподарського освоєння, що визначає екологічну ситуацію в Україні й зумовлює розвиток деградаційних процесів.

Ці процеси приводять щороку до втрат у середньому 65–70 гривень на 1 гектар, або в цілому по Україні понад 400 млн. гривень. Для подолання кризового стану в галузі використання та охорони земель необхідно вжити превентивних заходів. Насамперед це зменшення освоєних сільськогосподарських територій шляхом виведення деградованих, малопродуктивних та радіоактивно забруднених земель з інтенсивного сільськогосподарського використання та переведення їх у природні території, перспективної структуризації земельного фонду України і доведення його до екологічно збалансованого — 50 на 50.

Важливим у структуризації земельного фонду є розширення мережі національних природних та регіональних ландшафтних парків, в результаті чого площа природоохоронного призначення збільшиться на 3,5 млн. гектарів.

Передбачається створення системи полезахисних лісових смуг та інших захисних лісонасаджень на площі близько 600 тис. гектарів, в результаті чого площа лісів в Україні збільшиться до 18,3%.

Передбачається проведення захисних заходів у районах, постраждалих внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, у тому числі консервації радіоактивно забруднених сільськогосподарських угідь.

Понад дві третини території України знаходяться в умовах несприятливого водного режиму. Тому подальший розвиток гідромеліорації є необхідною й економічно доцільною умовою ведення сільського господарства.

Реалізація програми передбачається в два етапи: перший — 2006–2010 роки і другий — 2011–2015 роки. Вона реалізується шляхом розроблення, прийняття та впровадження законодавчих, нормативно-правових та інших актів. Загальна вартість досить серйозна — 73,9 млрд. гривень, але кошти, що передбачаються з Державного бюджету України, повністю покриваються за рахунок плати за землю та коштів, які надходять від сільськогосподарського виробництва.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має голова Комітету з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Руденко Геннадій Борисович. Підготуватися Усаченко Ларисі Михайлівні.

РУДЕНКО Г.Б., голова Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (виборчий округ №149, Полтавська область). Дякую. Шановна громадо! Українці без землі — не українці. Україна без якісної, славної землі, за яку точилися війни, — не Україна. А що з якістю землі сьогодні в Україні?

Без перебільшення можна сказати, що ситуація з землею —критична. Найбільш поширеними та небезпечними є деградаційні процеси, пов’язані з сільськогосподарською діяльністю. Впливу ерозії зазнає 57,5% земель країни. Площа еродованих земель зростає на 80–90 тис. гектарів. За прогнозами Національного центру Інституту ґрунтознавства та агрохімії, протягом найближчих двох років більшість ґрунтів України втратять практично весь фосфор, накопичений за роки інтенсивної хімізації. Щорічно лише внаслідок ерозії втрачається близько 11 млн. тонн гумусу, 0,5 млн. тонн азоту, 0,4 млн. тонн фосфору, 0,7 млн. тонн калію. За оптимального вмісту гумусу 4% сьогодні він становить лише 3%. Причиною цього загалом є, зокрема, недосконалі земельні відносини, а звідси — використання недосконалих технологій сільськогосподарського виробництва, виснаження земельних ресурсів.

Частка земель, на яких вносяться органічні добрива, становить лише 3% загальної площі посівної. Потрібно додати широкомасштабне вирощування технічних культур з високим рівнем споживання органічних сполук. У результаті, за оцінками експертів, втрата гумусу сягає 35–45 млн. тонн.

Держава на це наче закриває очі, і до цього часу не проведена достовірна оцінка стану земельних ресурсів. Дані ж державного земельного кадастру щодо якості характеристик земель не оновлювалися з 1996 року. Незважаючи на прийнятий закон, повсюдно поширене випалювання стерні, в такий спосіб руйнується шар ґрунту.

Чому така ситуація? Моя відповідь така: бо немає власника на землі.

Одним із шляхів удосконалення земельних відносин у сфері сільськогосподарського виробництва є введення в дію Земельного кодексу. Я переконаний, досить недосконалого, зокрема щодо ринку землі. Але маємо те, що маємо.

Популістська турбота окремих політиків за селян вилилась у мораторій на продаж землі. Але процес йде, тіньовий.

Очевидною є дискримінація, як і за часів соціалізму, коли городяни отримали від держави і мали право приватизувати квартири, але селяни цього права не отримали. Ми вже й забули, як приватизовувалися квартири, хоча тоді теж точилися суперечки, як городяни розпоряджатимуться своїм майном. Тому треба надати селянам право самостійно вирішувати свою долю. Вони показали, що вони розумні.

Вважаю, що політики відняли це право в селян, і потрібно цю ситуацію виправити.

На сьогодні розпайовано 96% сільгоспугідь, що підлягають паюванню. Станом на 1 березня 2005 року, понад 7 млн. громадян України отримали відповідні сертифікати. Основа для ринку створена, але чи всі вони мають сили і можливість господарювати на ній? Ось і віддають за безцінь в оренду, а орендарі як тимчасові користувачі часто і поводяться як такі. Ні землі, ні селянам від цього не краще. Отримані в оренду земельні ділянки переважно використовуються для якнайшвидшого отримання прибутку без урахування здатності земельних ресурсів до відтворення. Масова культивація технічних культур призводить до виснаження та деградації земельних ресурсів.

Відсутність достатніх інвестицій у сільськогосподарське виробництво в найближчі п’ять років призведе до повного занепаду. На відновлення родючості земель будуть потрібні надзвичайні витрати.

Дійти впритул до вирішення цих питань можна, лише знявши обмеження на вільний оборот земель та забезпечивши реалізацію положень Земельного кодексу.

Тому мною на розгляд Верховної Ради було внесено проект закону №5452–1 від 5 вересня 2005 року, яким передбачається скасування пунктів 14–15 розділу Х “Перехідні положення”, якими громадянам введено мораторій до 1 січня 2007 року.

Законопроектом передбачається надання права громадянам та юридичним особам, а також власникам земельних часток продавати або іншим чином відчужувати належні їм земельні ділянки загальною площею до 100 гектарів, вносити право на земельну частку до статутних фондів сільськогосподарських товариств.

Прийняття такого закону буде справедливим стосовно селян. Упевнений, що це забезпечить надходження інвестицій у сільське господарство і забезпечить розвиток, невиснажливе використання, збереження та відтворення земельних ресурсів.

Власники земельних ділянок будуть зацікавлені у збереженні та відновленні їх природних властивостей та невиснажливому їх використанні.

Прошу підтримати мій проект закону і надати людям право самостійно вирішувати, що робити із землею.

Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Усаченко Лариса Михайлівна, народний депутат України. І будемо завершувати.

УСАЧЕНКО Л.М., член Комітету Верховної Ради України з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Шановний Адаме Івановичу! Шановні учасники парламентських слухань!

18 грудня 1990 року Верховною Радою була прийнята Постанова про земельну реформу, якою започатковано проведення в нашій країні масштабного реформування земельних відносин. Отже, 18 грудня — 15-річчя земельної реформи в Україні.

Земельна реформа на селі увійшла в дуже важливу стадію —стадію оформлення права власності селян на землю. На даній стадії відбувається обмін земельних сертифікатів на державні акти на право власності на земельні ділянки. Однак цей процес супроводжується порушенням конституційних прав громадян на землю. Як зазначається в постанові Верховної Ради України, прийнятій за результатами розгляду цього питання на Дні уряду у Верховній Раді 23 травня 2003 року, такі порушення зумовлені корупційними діями та зловживаннями з боку посадових осіб місцевих органів влади. Безпідставно не було включено до списку тих, хто має право на земельну частку (пай), 162,3 тис. громадян, а поновлено у правах — лише 94% з них. Водночас 5,3 тис. громадян неправомірно отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) і лише 86,8% з них позбавлено цього права. У зв’язку з цим Указом Президента України про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки від 3 грудня 1999 року встановлено обмеження щодо розміру вартості зазначених робіт. Згідно з пунктом 1 указу під час реформування колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно вартість виготовлених документів, необхідних для одержання державного акта на право приватної власності на землю, для осіб, що виявили бажання одержати такий акт за плату, має становити до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто не більше 85 гривень.

З запровадженням Держкомземом України плати за державну реєстрацію державних актів та покладанням цієї реєстрації на державне підприємство “Центр державного земельного кадастру” селяни змушені платити за послуги не тільки землевпорядних організацій, а й районних відділень державної установи. Але ж основним джерелом доходів для багатьох із них є орендна плата за майно та за землю, яка здебільшого виплачується не грошима, а сільгосппродукцією. Все це створює значну соціальну напруженість на селі, яка зростає з початком впровадження проекту Світового банку.

Як відомо, згідно з умовами цього проекту Уряд України отримує кредит на створення системи реєстрації та виготовлення державних актів на право власності на землю. Причому за рахунок цього кредиту планується оплачувати й усі витрати на державну реєстрацію державних актів, і тому селяни будуть звільнені від цієї плати.

Верховна Рада України Постановою про стан дотримання законодавства України щодо видачі державних актів на право власності на землю, сертифікатів на право на земельну частку (пай) та їх обігу; про дотримання законодавства України щодо виділення в натурі (на місцевості), використання та обігу земельних ділянок сільськогосподарського призначення, прийнятою 22 травня 2003 року, рекомендувала Кабінету Міністрів України забезпечити контроль за вартістю робіт з виготовлення документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки громадянам та юридичним особам, і вжити заходів щодо зменшення розміру плати за виконання цих робіт. Такою є позиція вищого законодавчого органу нашої країни, і Держкомзем повинен з нею рахуватися.

Ще до однієї важливої проблеми хочу привернути вашу увагу. Це скасування мораторію на відчуження сільськогосподарських угідь. У ринковій економіці ресурси, в тому числі земля, повинні бути товаром. Спекуляції землею можна запобігти шляхом прогресивного оподаткування доходів від продажу землі. Що стосується побоювань щодо масової зміни цільового використання земель сільськогосподарського призначення, то є багатий досвід законодавчого врегулювання цього питання в інших країнах.

Отже, ми повинні ще раз звернутися до Земельного кодексу України і переглянути ті його положення, які суперечать Конституції.

Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Будемо підсумовувати. Будь ласка, Миколо Яковичу, 3 хвилини. Іване Федоровичу, підготуйтесь.

СИДОРЕНКО М.Я. Шановний Адаме Івановичу! Шановні учасники парламентських слухань!

Дозвольте мені подякувати вам за участь у розгляді надзвичайно важливого для нашої держави питання. Виступи учасників парламентських слухань підтвердили, що ситуація, яка склалася в Україні в галузі земельних відносин, зумовлена комплексом причин і обставин, до яких я передусім відніс би такі, як:

— недооцінка змісту складності масштабів і специфіки земельних перетворень під час проведення економічної реформи;

— традиційне звуження предмета земельної реформи на перших порах до сільськогосподарської галузі, а останніми роками — до правових відносин, що для України є перехідною економікою, є помилковою метою;

— надмірна політизація земельного питання, зокрема питань приватної власності та купівлі-продажу земельних ділянок;

— незавершеність і невпорядкованість земельного законодавства, його неузгодженість з цивільним, природоохоронним та господарським законодавством;

— недосконалість системи державного управління земельними ресурсами, приниження ролі землеустрою в організації інвестиційно привабливого та конкурентоспроможного землекористування;

— загострення суперечностей у галузі сільськогосподарського землекористування внаслідок повсюдного зниження родючості ґрунтів і різкого зменшення обсягів робіт по їх поліпшенню;

— затяжні дискусії щодо місця, ролі та інституційного бачення державного земельного кадастру і державної реєстрації речових прав та їх обмежень;

— структурне розмежування в системі комітету функцій державного управління, контролюючих та реєструючих.

Для мене як новопризначеного голови Держкомзему ці парламентські слухання, ваші пропозиції щодо подальшого розвитку земельних відносин і критичні зауваження на адресу Держкомзему є дуже важливими.

Своє завдання я вбачаю у здійсненні заходів, які повернули б авторитет і повагу до Держкомзему як основного урядового органу з питань державної земельної політики. Для цього я готовий співпрацювати з усіма народними депутатами, вченими, практиками, з повагою ставитися до кожної розумної пропозиції щодо поліпшення державного управління земельними ресурсами.

Водночас хочу заявити, що не передбачаю масових кампаній по кадровій чистці системи Держкомзему, але методи люстрації будуть застосовані у процесі інвентаризації кадрового потенціалу на предмет професійності й порядності. У системі Держкомзему буде тільки одна вимога: професійно служити Україні і виконувати закони.

Щиро дякую усім, хто взяв участь у слуханнях і вніс конструктивні пропозиції. Слава Україні!

ГОЛОВУЮЧИЙ. До заключного слова запрошую голову профільного комітету Івана Федоровича Томича. Будь ласка.

ТОМИЧ І.Ф. Шановний Адаме Івановичу! Шановні учасники парламентських слухань!

Від імені Комітету Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин висловлюю щиру вдячність вам за ваші пропозиції. За ваш біль, висловлений з цієї трибуни щодо земельних відносин в Україні, щодо врегулювання найбільш болючого фундаментального питання нашої держави.

Користуючись нагодою, особисто хочу подякувати Адаму Івановичу за те, що чітко відповідно до регламенту і поданого комітетом списку ми змогли надати слово для виступів. Водночас прошу вибачення у тих народних депутатів і фахівців, які за браком часу не змогли висловити свою позицію з цієї трибуни.

Запрошую вас до співпраці. Виступи, які ви підготували, будуть надруковані в нашому збірнику. Я прошу подати в секретаріат свої пропозиції, виступи для того, щоб ми могли їх узагальнити під час розгляду рекомендацій, які будуть прийнятті за результатами проведення наших парламентських слухань.

Вас усіх як науковців, так і практиків у галузі права, землеустрою закликаю до зваженої позиції щодо фахового розв’язання найбільш болючого питання — становища української землі.

Друзі, ми не повинні повторити таких перегинів, невиправданих кроків, як це сталося з прийняттям Земельного кодексу. Сьогодні незалежно від позиції, лівої чи правої, питання землі не повинні стати предметом спорів, і ми не повинні допустити на межі приватної власності ніяких соціальних проблем. Ми повинні об’єднати суспільство й усіх українців незалежно від їхніх політичних уподобань.

Переконаний, що Україна має такий надзвичайно великий шанс у ХХІ столітті, щоб ним скористатися, реалізацію цих намірів вона повинна закласти, спираючись на професійний і практичний досвід, у Державній програмі розвитку земельних відносини в Україні на 2006–2010 роки.

Щиро вам дякую. Закликаю до співпраці і вірю в те, що більше з цієї трибуни не буде звучати теза про те, що земля є обтяженням для селянина. Земля — годувальниця селянина!

Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, шановні учасники парламентських слухань. Гадаю, переважна більшість із вас, окрім тих, хто не мав можливості виступити, погодиться з тезою про те, що розмова в нас відбулася. Вона була предметною, фаховою, зі знанням справи.

Мушу констатувати, що було розмаїття думок. Хоча це не дуже погано, проте шкода, що була й наївність пропозицій. Вона полягала у тому, хто казав: давайте приймемо той закон чи той, третій, десятий, і все стане на свої місця. На превеликий жаль, найбільша біда нашої держави полягає в тому, що в нас ігноруються закони. У нас законів удосталь, але немає диктатури закону. І ось те, що сталося, те, до чого ми дійшли в земельних відносинах, це якраз, з одного боку, вияв деякої недосконалості законів, з іншого — суцільне ігнорування. Кожен читав його так, як він хотів читати, а головне — в більшості не читав, а вирішував той чи інший начальник так, як йому хотілося це вирішити.

Звідси — розмаїття думок і підходів до мораторію на землю. Хотів би привернути увагу до того, що найбільшими прихильниками ліквідації мораторію на землю, і вони говорили про це з цієї трибуни, були ті, хто зовсім недавно з цієї ж трибуни все робив для того, аби накласти такий мораторій.

У чому питання? А питання дуже просте, я вам поясню. Питання полягає в тому, що коли я в опозиції — то нехай буде мораторій на землю, а якщо я при владі — то нехай не буде цього мораторію. Давайте ж будемо, повторюю, все-таки керуватися законом. Бо вчора були в опозиції — влада продавала й роздавала землю як хотіла, підтримували мудру пропозицію — треба мораторій. Сьогодні тієї влади немає, прийшли інші — і геть мораторій. Давайте знайдемо золоту середину, зробимо так, щоб працював закон, усе було чесно і щоб не закликали тут віддати землю тим, у кого немає, а почали віддавати ті, хто її набрав, а зараз каже: “Більше нікому не давайте”. Так хай віддадуть ті, хто набрав, — і нікому не давайте.

Шановні учасники слухань! Ви найбільше розумієте біль, позаяк найближче стикаєтеся з цією проблемою, бо на ваші плечі лягають усі ці проблеми. Хіба приємно, коли понад два місяці пів-Козина чергує в лісі біля Кончі-Заспи і вимагає справедливості? Інша половина села прийде — вимагатиме іншої справедливості. Тобто давайте діяти згідно з законом, і тоді нам усім буде набагато легше.

Є ще одна проблема, яку, на превеликий жаль, ми сьогодні не порушували. Ніхто чомусь не згадав статтю 13 Конституції, в якій визначено, що проблема, яку ми обговорювали, земля — це загальнонародне надбання. Щоправда, Черновецький говорив, тільки, на жаль, пішов. А як ми поділили землю? Народу? Селянам. І то, далеко не всім, хто живе в селі. Скільки проблем із сільською інтелігенцією? Дуже багато. Тобто давайте і тут виправляти, хоча це робити вже дуже і дуже важко, але треба шукати можливості. Якщо навіть не всьому народу, а тільки одній третині, а то і менше третини населення в нас живе в селі, але й той, хто одержав на селі цю землю, то вони мали б можливість її мати. Тут також, гадаю, проблема, яку нам розв’язувати нелегко, бо далеко вже зайшли.

Мене здивувало сьогодні питання кадрів. Називалися конкретні цифри, які свідчать, що в структурах, які повинні займатися питаннями землеустрою, майже немає землевпорядників. Одна справа колись це було, я, наприклад, пригадую, що свого часу, на початку 1980-х мав щастя за сумісництвом викладати у Львівському сільськогосподарському інституті. Дійсно, тоді найнижчий конкурс і, вибачте, найгірші студенти були на землевпорядному факультеті.

Але ось на першому дзвінку я був у нашому Національному аграрному університеті. Його ректор підкреслив, що нині найвищий конкурс на землевпорядників. Де тоді кадри діваються? Значить, щось не спрацьовує. Гадаю, кадри повинні бути, бо конкурс є.

Ще про деякі проблеми. Думаю, правильно тут порушували питання представники академії, що в них забрали інститути. А чому не вчинити мудріше: хочуть вони бути в системі академії — нехай будуть. Але роботу їм нехай дає державний комітет, тобто нехай Держкомзем виступає в них замовником. І вони матимуть роботу, і задоволені будуть одні й другі. Бо, я розумію, академічна наука хоче незалежності, а Держкомзему, мабуть, немає значення, залежний він чи незалежний, головне, щоб якісно виконував цю роботу. Давайте поміркуємо над цією проблемою, гадаю, тут через державне замовлення можна було б знайти розумний підхід до цієї справи.

Були пропозиції про те, щоб провести з питань землі референдум. Мудра пропозиція – порадитися з народом. Але, замисліться, я вам назву цифри. Сільського населення у нас — 15 млн., а міського — 32 млн. Що нам скажуть міські жителі на цьому референдумі? Скажуть все, що хочуть, бо вони здебільшого відношення до землі не мають. І вони за чисельністю вдвічі переважають тих, хто сидить на цій землі і працює. Тут, мабуть, референдумом важко буде справедливо розв’язати цю проблему. Нам треба буде зробити це мудріше, і, можливо, мають рацію ті, хто вносив таку пропозицію. Давайте приймемо більш досконалий Земельний кодекс, де ми можемо, мабуть, поміркованіше підійти до цієї справи.

На завершення такі міркування. Я бачу у профільного комітету Івана Федоровича Томича і в Держкомзему, який очолює Микола Якович Сидоренко, є порозуміння. Добре, що ви хочете знайти підходи до цієї проблеми, добре, що ми спершу провели ці парламентські слухання, відклавши на пропозицію профільного комітету цілу низку законопроектів. Тепер, переконаний, половина з них, навіть ті, що вніс уряд, буде або переглянута, або по-іншому розглянута.

Тому, будь ласка, готуйте оперативно рекомендації парламентських слухань, щоб ми на одному з найближчих пленарних засідань Верховної Ради ухвалили їх. Але такі рекомендації, які прийняв би весь зал, тому що всі питання щодо земельних відносин, як ви, Миколо Яковичу, правильно сказали, треба буде вирішувати через сесійну залу. Треба буде вирішувати через закони. І давайте не будемо ламати “через коліно”, а виважено підійдемо до цих проблем.

Шановні учасники слухань! Щиро дякуючи за розмову, нагадаю вам, прислухайтеся до пропозиції профільного комітету: хто має тези, але не встиг виступити, здайте їх. І не тільки для того, щоб були надруковані, хоча й це важливо, а більше для того, щоб відібрати з них пропозиції для рекомендацій наших парламентських слухань.

І я цілком підтримую тезу, яка була на слайдах Державного комітету з земельних ресурсів: будуть стабільні земельні відносини — буде стабільною економіка, а найголовніше, буде стабільною наша держава.

Давайте в такому ключі й працювати.

Дякую вам. Усього найкращого.