ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

 

СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МОЛОДІЖНОГО ЖИТЛОВОГО БУДІВНИЦТВА В УКРАЇНІ

 

Сесійний зал Верховної Ради України

15 березня 2006 року, 15 година.

 

Веде засідання Перший заступник Голови Верховної Ради

України МАРТИНЮК А.І.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Доброго дня, шановні учасники парла­ментських слухань! Дивлячись на цю аудиторію, я так зрозумів, що в цій залі зібралися ті, кому конче необхідне житло, ті, хто прагне його. Тому сподіваюся, що у процесі нашої розмови ми  знайдемо розумні ефективні підходи для розв’язання цієї проблеми, яка, як і ряд інших, є досить і досить суттєво важливою для нашої держави, а особливо для молодого покоління.

Ми передусім повинні вітати ініціативу профільного комітету, який очолює Катерина Самойлик і яка звернулася з пропозицією, а народні депутати підтримали її і в лютому прийняли відповідну постанову Верховної Ради, щоб ми сьогодні провели парламент­ські слухання щодо стану і перспектив розвитку молодіжного житлового будівництва в Україні.

Ні для кого не є секретом те, що наше суспільство над­звичайно старіє. Це одне. І друге. Чисельність населення нашої країни, на превеликий жаль, зменшується досить прискоре­ними  темпами. Більшість присутніх у цьому залі пам’ятають, що в Україні в 1990 році було 52 млн населення, а на даний час нас менше 47 млн.

Якщо такими темпами ми будемо йти, а щорічно, на пре­великий жаль, по суті, вимирає місто з населенням 300–350 тис., то, поза всяким сумнівом, перспективи нашого суспільства, нашої держави будуть зовсім примарними. І немає сумніву, що причин такого стану речей досить багато, одна з яких полягає в немож­ливості створення сімей. Немає можливості де цим сім’ям облаштовувати своє життя. Є ряд законодавчих актів, є рішення й  певні програми, певне виділення коштів у державних бюджетах на фінансування цих питань, але, на жаль, можливості нашої дер­жави такі, що вони не повною мірою задовольняють ці потреби. Тому просив би, щоб ми зараз під час парламентських слухань, які триватимуть без перерви до 18 години, спробували намітити шляхи розв’язання цього питання, якщо не стовідсотково, то хоча б ті реальні кроки, які можна було б здійснити і на законодавчому рівні, і на рівні виконавчої влади для удосконалення системи кре­дитування молодіжного житлового будівництва.

Пропонується нашу роботу спланувати так: ми заслухаємо доповіді від Кабінету Міністрів — виступлять представники міні­стерства і правління Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву (по 15 хвилин), після того — співдоповідь голови профільного комітету (15 хвилин), а потім перейдемо до обговорення того, що ми почули, і до обговорення існуючих проб­лем. Нагадую, виступи — 5 хвилин.

Оскільки тут я майже поки що не бачу народних депутатів, але вони знають про це, то поінформую вас, що в нас працює таймер автоматичного вимкнення часу. За 30 секунд до відведе­ного для вас часу буде повідомлення, що у вас залишилося лише 30 секунд. Після 5 хвилин 6 секунд мікрофон буде вимкнутий, тобто ви можете продовжувати говорити, але вже без мікрофона.

Враховуючи практику парламентських слухань, завжди ви у  своїх виступах найцікавіше залишаєте на кінець, а може часу не  вистачити, тому пропоную: починайте свої виступи з останньої сторінки, а потім, залежно від часу, перейдете до першої сторін­ки, де зазвичай здебільшого загальні фрази, тому що під кінець ваші пропозиції можуть бути, на жаль, не почуті. Це перше.

Друге. Якщо хтось із вас (бо, зрозуміло, час роботи обме­жений трьома годинами) не встигне виступити, але має тези, то може здати їх у секретаріат комітету, який знаходиться право­руч від мене і ліворуч від вас. Бо, сподіваюся, матеріали цих парламентських слухань вийдуть окремим виданням, і ваші висту­пи ввійдуть до цього збірника.

Бачу, що у вас вже є бажання поговорити самим, а не слухати мене, тому давайте перейдемо до реалізації порядку денного.

Слово має міністр у справах сім’ї, молоді та спорту Павленко Юрій Олексійович. Підготуватись Валерію Омельчуку. Будь ласка.

 

ПАВЛЕНКО Ю.О., міністр України у справах сім’ї, молоді та  спорту. Вельмишановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Передусім хочу привернути вашу увагу до того, що на даний час ситуація із  забезпечення житлом населення України є вельми складною. Особливо гостро ця проблема стоїть перед молодими сім’ями. Хоча за період з 2000 по 2004 рік обсяги введеного житла зросли з 5,6 млн до 7,6 млн квадратних метрів, цього вкрай недостатньо порівняно, скажімо, з 1987 роком, коли обсяги введення житла становили понад 21 млн квадратних метрів.

Середня забезпеченість житлом в Україні становить близько 20 квадратних метрів загальної площі на одну людину, тоді як у розвинутих країнах цей показник удвічі–утричі вищий. Водночас у черзі на отримання житла перебуває близько 1,5 млн сімей, з яких понад 672 тис. потребують соціального житла.

У середньому щорічно отримують житло лише до 30 тис. черговиків. Це означає, що за збереження існуючих темпів середньому черговику доведеться чекати житло близько 60 років.

Надзвичайно гострою в державі залишається проблема забезпечення житлом сотень тисяч молодих сімей. Часто кілька поколінь однієї родини змушені проживати в одній квартирі. За  результатами соціологічних опитувань, відсутність власного житла є однією з головних причин низького рівня народжуваності.

В Україні сьогодні реальними покупцями житла на ринку нерухомості є зовсім незначна кількість громадян. За наявними оцінками, існуючими іпотечними житловими кредитами комер­ційних банків може скористатися лише 8–10% працездатного населення України, і тільки ті громадяни, які отримують значні доходи. Для порівняння: у розвинутих країнах такими кредитами користуються 60–70% громадян. Інша ж частина населення, в  тому числі особи з доходами середніми і вище середніх, не може самостійно перебороти бар’єри, що заважають виходу на ринок житла.

Основними перешкодами є недостатній рівень доходів більшої частини громадян, висока вартість одного квадратного метра житла, великий розмір першого внеску по стандартному іпотечному кредиту (близько 30%) та високі відсоткові ставки житлового кредитування. Діючі програми державної допомоги окремим категоріям населення (це військовослужбовці, праців­ники бюджетної сфери, особи, які постраждали від аварії на ЧАЕС, селяни) у розв’язанні житлових проблем недостатньо ефек­тивні, оскільки суттєво відрізняються одна від одної й містять різні механізми та підходи до реалізації. Не існує єдиної державної стратегії забезпечення житлом малозабезпечених та соціально незахищених громадян України.

Існує парадоксальна ситуація, коли в місті Києві функціонує декілька механізмів забезпечення молоді житлом, фінансування яких здійснюється з державного та місцевого бюджетів через різні установи, що у результаті призводить до розпорошення фінан­сових ресурсів та загального зниження ефективності молодіжної житлової політики в цілому в регіоні.

Слід зазначити, що Україна першою з країн Співдружності Незалежних Держав прийняла (у 1993 році) прогресивний Закон про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в  Україні, яким були закладені основи забезпечення молоді житлом.

Тепер дозвольте спинитися на реалізації Державної про­грами забезпечення молоді житлом на 2002–2012 роки. З метою сприяння проведенню державної житлової політики урядом Віктора Ющенка ще в 2000 році було утворено Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву, який є державною спеціалізованою фінансовою установою.

Дозвольте поінформувати про підсумки роботи Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву у 2005 році щодо реалізації Державної програми забезпечення молоді жит­лом. Законом України про внесення змін до Закону України про Державний бюджет України на 2005 рік були передбачені бюджет­ні асигнування на реалізацію Державної програми забезпечення молоді житлом на 2002–2012 роки на суму 130 млн гривень.

Станом на 1 січня 2006 року Державна програма забез­печення молоді житлом профінансована з державного бюджету в  повному обсязі, крім того, залучено близько 21 млн гривень коштів місцевих бюджетів. Слід зазначити, що в минулому році обсяги фінансування Державної програми забезпечення молоді житлом за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів були найбільшими.

Станом на 1 січня 2006 року фондом надано 7 тис. 783 дер­жавних довготермінових кредити на будівництво і придбання житла, з яких 1089 — у 2005 році. Кредитний портфель фонду становить понад 580 млн гривень, які знаходяться в постійному обігу і після повернення позичальниками направляється на креди­тування будівництва житла для молоді.

У 2005 році на кредитування будівництва і придбання житла для молоді було спрямовано понад 1 млн гривень від повернення раніше наданих кредитів. У 2006 році планується близько 20 млн гривень. Незважаючи на те, що соціальна ефективність Державної програми забезпечення молоді житлом зростає, практично в усіх великих містах попит на кредити перевищує бюджетні можливості. Тому залучення позабюджетних джерел фінансування є об’єктом постійної уваги фонду. Фонд впроваджує інноваційні форми і ме­ханізми забезпечення молоді житлом. А саме у 2003 році було розроблено проект Постанови Кабінету Міністрів України про за­твердження Порядку часткової компенсації відсоткової ставки кредитів комерційних банків молодим сім’ям та одиноким моло­дим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла.

У 2004 році даний проект набув суттєвого розвитку і було видано більше тисячі кредитів з частковою компенсацією від­соткової ставки.

В 2005 році фондом вже було укладено близько 16 тис. угод про надання часткової компенсації відсоткової ставки за креди­тами комерційних банків. На виконання зобов’язань за угодами про надання часткової компенсації у 2005 році було використано 25 млн гривень коштів державного бюджету.

Обсяги залучення банківських кредитних ресурсів на моло­діжне житлове будівництво становлять понад 1 млрд 750 млн гри­вень кредитних ресурсів комерційних банків. Усього за період діяльності фондом через різні механізми забезпечено житлом близько 25 тис. молодих сімей у всіх регіонах України. Хочу зазна­чити, що у 2005 році фондом було забезпечено житлом молодих сімей більше, ніж у 6,8 разу порівняно з 2004 роком.

Крім того, хотів би поінформувати про спільну роботу міністерства та фонду, спрямовану на унеможливлення зловжи­вань у процесі реалізації Державної програми забезпечення молоді житлом. З метою вдосконалення механізму надання піль­гових довготермінових кредитів на будівництво та придбання житла молодим сім’ям Міністерством України у справах сім’ї, молоді та спорту видано наказ, яким затверджено Інструкцію про порядок визначення переваги в наданні пільгових довготермінових кредитів молодим сім’ям. Згідно з цією інструкцією перевага при наданні пільгових довготермінових кредитів молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам на будівництво, реконструкцію і придбання житла віддаватиметься багатодітним молодим сім’ям, молодим вченим, молодим спортсменам, які мають найвищі досягнення на офіційних національних і міжнародних змаганнях, дітям-сиротам та соціально незахищеним молодим сім’ям.

На даний час фонд запрошує усі молоді сім’ї, які за­реєстровані в регіональних управліннях, для заповнення нових анкет, адже інформацію про наукові ступені, досягнення, сімейний стан та інше потрібно підтвердити документально. Інформація з нових анкет переноситься в комп’ютерну базу даних по кожному регіону окремо. Будь-хто може дізнатися, як формується та про­сувається черга на отримання кредиту. Інформація розміщується на офіційному веб-сайті фонду.

Таким чином, механізм визначення, кому передусім надаєть­ся кредит, стає абсолютно прозорим. А роль працівника фонду зведена лише до технічної роботи.

28 лютого поточного року роботу комп’ютерної бази даних було презентовано перед громадськістю. А на офіційному сайті фонду вже є рейтинг кожного із кандидатів у позичальники в розрізі регіонів, і кожен бажаючий може ознайомитися з цією інформацією.

Міністерство та фонд і надалі вдосконалюватимуть свою діяльність з метою впровадження доступних механізмів забезпе­чення молоді житлом, передусім через залучення позабюджетних ресурсів.

Тому у 2006 році фондом буде впроваджено ряд проектів по  залученню позабюджетних джерел фінансування Державної програми забезпечення молоді житлом. А саме: спільний проект фонду з Державною іпотечною установою по рефінансуванню кредитів, наданих молодим сім’ям на будівництво житла в рамках Державної програми забезпечення молоді житлом, а також спіль­ний проект з Державним ощадним банком по створенню системи житлово-будівельних заощаджень для молодих сімей.

Шановні учасники слухань! На завершення хотів би зазна­чити, що 2005 рік був дуже серйозним з погляду відпрацювання нових підходів до будівництва і створення умов для поліпшен­ня   житлових умов як молодих сімей, так і громадян України.
І 2006 рік, виходячи з останніх рішень, прийнятих Кабінетом Міністрів України, є тим роком, коли ми маємо всі підстави зро­бити серйозний прорив у питаннях забезпечення молодих сімей житлом. Той термін, з яким ми зіткнулися, з якого я починав доповідь, коли лише за 60 років черговики здатні отримати квар­тиру, в Україні буде значно зменшений і стане реальним для того, щоб кожна сім’я в Україні або придбала і отримала нове житло, або ж якісно поліпшила свої житлові умови.

Крім того, уряд сьогодні серйозно працює над розроблен­ням програми створення в Україні соціального житла як ще одного напряму забезпечення малозабезпечених громадян житлом. І я переконаний, що 2006 рік стане роком прориву в питаннях забезпечення, передусім молодих сімей, житлом. Бо ми розу­міємо, що без цього говорити про вихід з демографічної кризи, збільшення народжуваності, поліпшення і продовження життя українських громадян неможливо.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Юрію Олексійовичу, сідайте, будь ласка.

Я запрошую до співдоповіді голову правління Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву Валерія Олексійовича Омельчука. Будь ласка, 15 хвилин. Підготуватися Самойлик.

 

ОМЕЛЬЧУК В.О., голова правління Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву. Вельмишановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати! Шановні члени Кабінету Міністрів України! Шановні учасники парламентських слу­хань! У доповіді міністра України у справах сім’ї, молоді та спорту, голови спостережної ради Державного фонду сприяння молодіж­ному житловому будівництву Юрія Олексійовича Павленка вже прозвучали основні показники роботи фонду.

Фонд є державною спеціалізованою установою, підпорядко­ваною Кабінету Міністрів, і він є відповідальним виконавцем Державної програми забезпечення молоді житлом на 2002–2012  роки. Має регіональні управління в усіх областях України, в Автономній Республіці Крим, а в місті Києві та області фондом утворений іпотечний центр.

Як зазначалося, в минулому, 2005 році, порівняно з 2004 ро­ком фонд більш як у шість разів збільшив кількість кредитів молодим сім’ям на будівництво та придбання житла. Загальна кількість молоді, яка з допомогою фонду розв’язала свої житлові проблеми, вже перевищила 24 тис. 800 сімей. До реалізації Дер­жавної програми забезпечення молоді житлом фондом вже залу­чено понад 580 млн гривень коштів державного та місцевого бюджетів, а також залучено близько 1 млрд 750 млн кредитних ресурсів банківської системи. Образно можна сказати, що фон­дом збудовано молодіжне місто з населенням близько 70 тис. осіб. При цьому народжуваність серед позичальників фонду ста­новить 29 дітей на 1 тис. осіб, тоді як у середньому по Україні цей показник — менше 8 дітей на 1 тис. осіб. Тобто показник по фон­ду майже в чотири рази вищий, ніж середньодержавний. Це вне­сок фонду в розв’язання демографічної проблеми в Україні, хоча він не такий великий на сьогодні, але тенденція є. І ми просили б народних депутатів законодавчо підтримувати розвиток цієї про­грами, щоб швидше розв’язувалася демографічна проблема.

Слід зазначити, що 2005 рік був найкращим роком щодо фінансування Державної програми забезпечення молоді житлом. А у 1998 році було виділено перші 6 млн гривень. У 2000 році від­булось якісне збільшення фінансування програми — з держбюд­жету було виділено 70 млн гривень. До речі, у той же рік фонд отримав статус державної спеціалізованої фінансової установи. І вже у 2005 році з державного бюджету програма профінансо­вана в обсязі 130 млн гривень з місцевих бюджетів майже — 21 млн гривень, і коштів від повернення позичальників, які отри­мали раніше кредит, надійшло понад 11 млн гривень, тобто усьо­го 162 млн гривень бюджетних коштів. А також у 2005 році фондом залучено 1,6 млрд коштів банківської системи для креди­тування молодих сімей на будівництво та придбання житла з частковою компенсацією відсоткової ставки.

Щодо програми часткової компенсації. Інформую вас, що станом на 15 березня фонд закриває повністю зобов’язання перед позичальниками включно по грудень 2005 року. Особливо потрібно підкреслити, що ініціатива створення фонду сприяння молодіжному житловому будівництву, заслуга в розробці основних механізмів фінансування будівництва житла для молоді, а також і основна роль у професійному та кадровому забезпеченні роботи фонду, безперечно, належить потужній і реальній, яка існує ще з часів комсомолу, громадській організації — Всеукраїнській асо­ціації “Укрмолодьжитло” (до 1995 року —  Асоціація МЖК України).

У 2006 році виповнюється 20 років діяльності молодіжних житлових комплексів в Україні, які виникли як ініціатива активної молоді у середині 1980-х років і часто як альтернатива заформа­лізованому комсомолу. Слід зазначити, що комсомол все-таки очолив цю ініціативу, і це вважається його заслугою.

Щиро вітаю з цією славною річницею багатьох моїх колег і друзів-емжеківців, які присутні у цій залі. Це завдяки їх творчій ініціативі в Україні створена та успішно реалізується Державна програма забезпечення молоді житлом, аналогів якій немає в  інших країнах Співдружності Незалежних Держав. За 20 років існування молодіжних житлових комплексів збудовано 4,2 млн квадратних метрів житла, 77,5 тис. квартир, 860 індивідуальних будинків, 26 дитячих садків, 25 шкіл, 18 спортивно-оздоровчих комплексів, накопичено унікальний досвід самоорганізації молоді та комплексного підходу до розв’язання житлових проблем молоді.

Хоча слід зазначити, що об’єкти соцкультпобуту, які я тут називаю, були збудовані ще у 1986–1991 роках, за часів Радян­ського Союзу, і тепер ми тільки шукаємо шляхів, як поновити цей досвід. Ми поки що фінансуємо будівництво житла, а до об’єктів соцкультпобуту тільки підходимо. Далі я говоритиму про систему соціотехнополісів.

На об’єктах молодіжних житлових комплексів випробувано десятки пілотних проектів та нові економічні схеми, які покладено в основу Державної програми забезпечення молоді житлом на 2002–2012 роки. Представники багатьох організацій МЖК з різних регіонів України присутні сьогодні в цій залі, і я щиро їм дякую за  їхню благородну роботу по розв’язанню житлової проблеми молодих сімей.

Важливо зазначити, що нещодавно, 22 лютого 2006 року, розпорядженням №104-р Кабінет Міністрів України схвалив Концепцію створення та розвитку соціотехнополісів. Соціотехно­поліси — це розміщена на компактній території, як правило, на  базі молодіжних житлових комплексів, система житлових та соціально-побутових об’єктів, а також сучасних науково-вироб­ничих об’єктів, насамперед у галузях інформаційних, телекомуні­каційних та фінансових технологій, де за цілеспрямованої під­тримки держави створюються умови для інноваційного розвитку суспільства та соціально-економічної активності талановитої молоді.

Я переконаний, що цей проект буде успішно реалізову­ватися спільно Всеукраїнською асоціацією “Укрмолодьжитло” та Державним фондом сприяння молодіжному житловому будів­ництву і створить умови в Україні для творчої самореалізації талановитої молоді, щоб не їхали наші таланти шукати кращої долі в інших країнах.

Також нещодавно, 17 лютого 2006 року, на засіданні урядо­вого Комітету з питань гуманітарної та соціальної політики було розглянуто розроблений державним фондом та погоджений з від­повідними міністерствами і відомствами проект Програми забез­печення житлом молодих сімей у малих містах України на 2006–2013 роки. Було визнано необхідним внести цей документ як окрему підпрограму до складу Державної програми забезпечення молоді житлом на 2002–2012 роки, відповідно доопрацювавши останню.

Юрій Олексійович досить детально це вже висвітлив, тому наголошу лиш на одному: з 28 лютого поточного року державним фондом вже введено в експлуатацію комп’ютерну систему бально-рейтингового відбору позичальників для надання пільгових кредитів. Було дуже багато нарікань на те, що є зловживання при відборі позичальників. Тепер цю роботу згідно з критеріями, затвердженими урядом і згідно з алгоритмом, який у вигляді інструкції затверджений міністерством, виконує комп’ютер, і фак­тично будуть унеможливлені будь-які зловживання з черговістю молодих сімей.

Щодо реалізації Державної програми забезпечення молоді житлом у регіональному розрізі. Лідерами за результатами 2005 року в регіонах є Донецьке, Луганське, Львівське, Рівненське і Івано-Франківське та Сумське регіональні відділення. В цих регіонах найвищі показники фінансування програм з державних бюджетів. Крім того, місцеві ради, розуміючи гостроту цієї проб­леми, йдуть назустріч у виділенні земельних ділянок.

Фондом з місцевими органами влади за останні чотири роки проведено велику роботу щодо розробки регіональних програм забезпечення молоді житлом. І на сьогодні діє вже 121 програма. Як результат, у 2005 році з місцевих бюджетів профінансовано 21 млн гривень, але, звичайно, цього ще недостатньо і цю роботу треба активно продовжити.

На підставі рішення спостережної ради фонду зареєстро­вано як структурний підрозділ у складі фонду госпрозрахункове підприємство — управління житлового будівництва. Це підприєм­ство розпочало активну роботу і його завдання — контролювати цільове використання кожної копійки як бюджетних коштів, так і  коштів позичальника при будівництві житла. При цьому головне завдання державного підприємства — не отримання прибутків, як у всіх комерційних забудовників, а реалізація Державної програми забезпечення молоді житлом, що надасть можливість фонду буду­вати житло для молодих сімей на відведених для цього земельних ділянках за нормативами Мінбуду. Наприклад, у Києві на сьогодні норматив Мінбуду становить 3 тис. 75 гривень, а ринкова ціна — від 5 тис. 200 гривень.

Хочу підкреслити, що з перших місяців роботи фонду ці механізми його роботи жорстко зарегламентовані відповідними постановами уряду. З 1998 року нічого подібного до “Еліта-Центру” в жодному регіоні не було і не може бути. Кожен пози­чальник отримує цільовий адресний кредит, уже при укладанні угоди знає, яку квартиру він будує, знає адресу, поверх, плану­вання, кількість квадратних метрів і строк здачі квартири чи будинку в експлуатацію і сам може залучитися до контролю за будівельниками, що дуже часто молоді сім’ї й роблять.

За весь час роботи фонду під час щорічних перевірок ГоловКРУ не виявлено фактів нецільового, неадресного вико­ристання бюджетних коштів. Однак, незважаючи на те, що фон­дом через різні механізми вже забезпечено житлом майже 25 тис. молодих сімей у всіх регіонах України, і досі сотні тисяч молодих сімей потребують поліпшення житлових умов, але їх матеріальний стан не дає змоги придбати житло чи отримати іпотечний кредит у комерційному банку.

Офіційно в черзі на поліпшення житлових умов перебуває близько 100 тис. молодих сімей. На даний час назріла необхід­ність у розробці нової стратегії забезпечення молоді житлом. Тому пропонується вдосконалити існуючі підходи до розв’язання проблеми забезпечення молоді житлом та запровадити додаткові інноваційні механізми, які дали б можливість кожній молодій сім’ї, виходячи зі свого майнового стану, придбати житло; вирішити питання спрощення процедури відведення земельних ділянок під будівництво житла для молодих сімей; забезпечити збільшення обсягів фінансування Державної програми забезпечення молоді житлом як з державного бюджету, так і з місцевих бюджетів у 2006 та в наступних роках.

Виходячи з вищенаведеного, в 2006 році фондом буде запроваджено ряд нових проектів по залученню позабюджетних джерел фінансування Державної програми забезпечення молоді житлом.

Перше. Це спільний проект фонду з Державною іпотечною установою по рефінансуванню кредитів, наданих молодим сім’ям на будівництво житла в рамках Державної програми забезпечення молоді житлом. Ця програма закладена в Державний бюджет України на 2006 рік, і доручено Кабінету Міністрів України визна­чити, що частина коштів, залучених Державною іпотечною уста­новою на підставі передбаченої державної гарантії в обсязі 1 млрд гривень, буде спрямована на кредитування молодіжного житлового будівництва. Відповідний проект постанови уряду, який затвердить необхідний порядок роботи, в даний час розроб­ляється фондом спільно з Державною іпотечною установою.

Друге. Це спільний проект з Державним ощадним банком по  створенню системи житлово-будівельних заощаджень для молодих сімей. Проекти Постанови Кабінету Міністрів та відпо­відного Порядку про додаткові заходи щодо забезпечення молоді житлом надано учасникам парламентських слухань, і найближчим часом їх буде внесено на затвердження урядом.

Третє. Запровадження порядку надання субсидій. Ми запро­понували уряду проект, і в даний час він погоджується. Йдеться про субсидії на покриття витрат по першому внеску молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам, які отримали кредити у  банках на будівництво (реконструкцію) житла. Як правило, пер­ший внесок (30% вартості квартири) недоступний жодній молодій сім’ї. І якраз це було б разове субсидування цього внеску чи частини, що полегшило б молодій сім’ї розв’язати свою житлову проблему.

Колектив фонду працює над тим, щоб можна було пропо­нувати молодим сім’ям не дві програми щодо фінансування будів­ництва житла, як це є у даний момент, а щоб було п’ять–сім чи більше програм для різних категорій молодих сімей.

За найближчі два роки фонд планує вийти на такий режим роботи, коли будь-яка молода сім’я, що звертається до фонду, зможе розв’язати свою житлову проблему протягом одного–двох років.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Валерію Олексійовичу.

Слово має голова Комітету Верховної Ради з питань моло­діжної політики, фізичної культури, спорту і туризму Катерина Самойлик. Будь ласка (Оплески).

 

САМОЙЛИК К.С., голова Комітету Верховної Ради України з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, КПУ). Щиро дякую, шановні учасники слухань, ті, хто сьогодні будує Україну і для народу України. Низький уклін вам за це.

Стан суспільства, а також перспективи його успішного роз­витку визначаються такими чинниками, як створення і реалізація соціально-економічних, правових умов та гарантії для життєвого самовизначення молоді, її соціального становлення. Тому, безпе­речно, головним завданням держави, що прагне стати на шлях прогресивного розвитку, є ефективне розв’язання молодіжних проблем, серед яких щонайперше питання — це право молоді на житло.

Становище у правовій сфері, яке формує певний масив законодавчо-нормативних актів щодо надання молодим грома­дянам, молодим сім’ям права на отримання житла, сьогодні не може вважатися досконалим і потребує суттєвого удосконалення.

Мета нашого зібрання — почути ваші пропозиції з цього питання з метою напрацювання нових підходів та правових механізмів.

Як відомо, у статті 10 базового закону, який був прийнятий у  1993 році і про який тут багато згадувалося, зафіксовано, що необхідно зробити для забезпечення житлових умов молоді, а саме: держава забезпечує молодим громадянам право на жит­ло, сприяє молодіжному житловому будівництву, створенню моло­діжних житлових комплексів. Це по-перше. По-друге, органи вико­навчої влади, місцевого самоврядування разом з підприємствами і організаціями розробляють та реалізують програми створення сприятливих житлово-побутових умов для молоді, яка проживає в  гуртожитках. І по-третє, молоді сім’ї та молоді громадяни можуть одержувати за рахунок бюджетних коштів пільгові довго­строкові державні кредити на будівництво і придбання житлових будинків, квартир, на оплату вступних пайових внесків при вступі до молодіжних житлових комплексів, житлово-будівельних коопе­ративів, а також обзаведення домашнім господарством.

З часу прийняття закону минуло багато років, але норми суттєво не змінились, залишились майже ті самі. І з цього, перед­баченого законодавством, на сьогодні, по-чесному будемо гово­рити, реалізується, на мою думку, лише право (і то не в повному обсязі) на одержання пільгових довгострокових кредитів.

Досягнення в цій сфері, як засвідчили і шановні наші доповідачі, все-таки дуже скромні, а сили в нас, погляньте які. Ми з вами можемо гори перевернути, тільки трішечки б підтримки Верховної Ради України і уряду. Але, на мою думку, Міністерство фінансів сьогодні робить усе, щоб відправити в небуття ідею пільгового державного кредитування молоді.

Прошу звернути увагу на те, що Державна програма забез­печення молоді житлом, яка розрахована на період до 2012 року, затверджена постановою Кабінету Міністрів в липні 2002 року, так і не отримала першочергового загальнодержавного розвитку. На 2005 рік в Україні діяли, крім обласних, 43 районних та 31 місь­ка програми житла. І тому, звичайно, сьогодні особливо говорити про великі наші досягнення не доводиться. Тому і маємо, що за рахунок таких кредитів забезпечено житлом трохи більше 8 тис. молодих людей. Тобто молоді сім’ї залишаються наодинці зі свої­ми проблемами.

Існуюча Державна програма забезпечення молоді житлом, незважаючи на певні позитивні результати, дійсно це так, не роз­в’язує проблеми в цілому. І однією з головних причин цього є недостатнє фінансування з державного, а також просто ігнору­вання місцевими бюджетами. Міністерство фінансів України при складанні проектів державних бюджетів України на 2005 рік, а на поточний рік просто не враховувало і не дивилося в ту державну програму, яку уряд сам же затвердив.

Таким чином, у цьому році тільки на пільгове кредитування ми повинні одержати майже півмільярда гривень. А що маємо? Ледь-ледь 130 мільйонів, і то з бійкою, з криком, починаючи від бюджетного комітету і закінчуючи Верховною Радою України.

Фінансування програми вже третій рік поспіль залишається фактично на одному рівні, хоча всім відомо, що вартість житла щорічно зростає. Це також не враховується, начебто все з 1993 року застигло і стоїть на місці. До проблеми недофінан­сування, яка вже стала хронічною, додалася ще одна — свого часу Кабінет Міністрів затвердив порядок часткової компенсації відсот­кової ставки кредитів комерційних банків молодим сім’ям та молодим громадянам на будівництво, реконструкцію та придбання житла. Дійсно, одержали друге дихання, але ж невдалий вигляд має зараз і ця спроба — залучення до фінансування програми коштів комерційних банків. Дійсно, молодіжні кредити з частковою компенсацією отримали за короткий термін більш як 15 тис. молодих сімей. І вони повірили в дії уряду, фонду, міністерства, а  зараз ризикують залишитися сам на сам з банком і з вели­чезними боргами.

Громадяни у своїх листах до комітету обурюються: чотири місяці сплачували повний внесок до банків, який для них більший, ніж місячний заробіток. Це все видається знущанням. Адже дер­жава задекларувала програму, підписала з молодими людьми договори, а відповідне фінансування не забезпечили. І ставлять молоді люди цілком справедливі запитання: “На кому ж ви економите?”. На майбутньому України, на долях людей, на долях молодих сімей. Усі ж ми — і депутати, і урядовці — з екранів теле­каналів дуже красиво розповідаємо. Насправді, головне питан­ня  —  фінансування і відповідальність за реалізацію державної програми — нульова.

Ну хто захоче жити в такій державі, де держава, вибачте, поводиться, як бандит?

За підрахунками Мінфіну, на виконання умов договорів на часткову компенсацію відсоткової ставки кредитів комерційних банків потрібно вже 56 млн гривень, а бюджетом передбачено — 30 млн.

Якщо покриття дефіциту відбуватиметься за рахунок змен­шення ресурсу пільгових кредитів, то це взагалі вже кінець пільго­вому кредитуванню. Замість збільшення видатків на компенсацію Мінфін пропонує покриття таких зобов’язань за рахунок поки що не існуючих позабюджетних джерел.

Також однією з гострих є проблема відведення земельних ділянок під будівництво житла для молодих сімей. Тому комітет пропонує і Кабінету Міністрів України, і Раді міністрів АРК, і облас­ним, міським державним адміністраціям розглянути питання спро­щення процедури виділення земельних ділянок під будівництво житла для молодих сімей.

І щоб це питання вирішувалося прозоро.

Вважаю, нам треба зробити все, щоб земля виділялася для  нашої мети не на смітниках, не на пустирях, за принципом: “На тобі Боже, що мені не гоже”. Житло має споруджуватися в престижних місцях, бо кожне місто, село, селище повинно жити для молоді й мати молоде, привабливе обличчя.

Комітет вважає також за доцільне внести пропозицію щодо зміни окремих норм Закону про сприяння соціальному станов­ленню і розвитку молоді в Україні. Зокрема, надання пільгових довгострокових кредитів молодим сім’ям і механізм їх пільгового погашення, якщо йдеться про бюджетні кошти, має здійснюватися лише на підставі закону, а не в ручному порядку, підзаконними, нормативними актами і таке інше.

Повинен діяти закон — тоді буде порядок!

Окремо хочу спинитися на порядку відбору кандидатів у позичальники, який встановлюється згідно з постановою уряду. Під час відбору перевага надається п’яти категоріям молодих громадян. Але в цьому переліку не значиться чомусь молода сім’я, яка має одну–дві дитини. Як ми всі разом могли це пропустити? Як це трапилось? Але ж закон приймався передусім для підтримки таких сімей, з цією метою виписувався механізм пільгового погашення кредитів сім’ям, які мають одну і більше дітей. Та і робота наша свідчить, що якраз у тих молодих сім’ях, які одержують кредит, менше двох дітей не буває, тому що є заінтересованість цих сімей і є підтримка держави.

Перевага в наданні кредитів повинна визначатись, Юрію Олексійовичу, за всієї великої поваги до вас, і, Валерію Олексійо­вичу, не комп’ютером чи урядовою постановою, а лише законом, і  закон повинен бачити людину з усіма проблемами і відмін­ностями. Тільки тоді буде прозорість і тоді буде все правильно. Комп’ютер у цьому нам правильного не дасть нічого.

У найближчій перспективі варто подумати над удоскона­ленням нормативно-правової бази надання молоді державної під­тримки у придбанні житла за всіма напрямами, визначеними законодавством.

На сьогодні, на жаль, місцеві органи виконавчої влади і  місцевого самоврядування розцінюють цю справу скоріше як хобі, а не обов’язок. І скільки я не стукаю, щороку пишучи листи, прохаючи, будь ласка, давайте разом реалізовувати цю програму, якщо хочете як всенародну, комсомольську, молодіжну, як завгод­но назвіть, але це, дійсно, повинно бути так. На жаль, місцеві органи самоврядування вважають, що це не їх справа.

Для того щоб змінити ставлення до забезпечення молоді житлом як до другорядної справи, ми повинні також внести відповідні зміни і до Бюджетного кодексу, він не навічно розроб­лявся в нас.

Серед видатків, що здійснюються з районних бюджетів і  бюджетів міст Автономної Республіки Крим, міст обласного значення та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, визначені державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян. Доцільно конкретизувати, для яких саме категорій, і при цьому не забути саме про молодь. На місцях органи виконавчої влади, місцевого самоврядування повинні знати, на що вони можуть розраховувати і відповідно спланувати таке будівництво. На жаль, при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів на рівні бюджетів сіл, селищ, міст районного значення такі видатки поки що взагалі не передбачаються.

Потребує удосконалення справа, що стосується страхування фінансових ризиків, пов’язаних з інвестуванням кредитних ресур­сів у будівництво житла. На мою думку, важливо передбачити ряд заходів, які не допустили б випадків невиконання підрядником укладених угод.

Перелік актуальних проблем можна було б продовжити.
І я думаю, що ви їх продовжите. Але від цього легше не стане. Головне, щоб ми їх усі поклали на аркуш паперу і на головний закон, який повинен бути і в цій галузі. Зазначу лише, що і народ­ним депутатам України, і урядовцям не можна годувати молодь одними лише обіцянками. До речі, якщо їх усі скласти, то можна було б уже в цьому році забезпечити всі молоді сім’ї, всіх моло­дих громадян житлом. Тому давайте в цьому році затвердимо у  Верховній Раді України дійсно загальнодержавну національну програму забезпечення молоді житлом з обов’язковим визна­ченням конкретних термінів та гарантованого державного фінан­сового забезпечення, і забезпечимо належний контроль за її виконанням.

Водночас, і це дуже важливо, треба вивчити ще і такі питання, як: запровадження адресного надання державної під­тримки молодим сім’ям залежно від рівня доходів, а також і від інших важелів; наділення фонду правом замовника та визначення підрядників спорудження житла для молоді лише за конкурсом; визначення на законодавчому рівні нормативного встановлення резервування земельних ділянок під будівництво житла для моло­ді та рівнозначного виділення ресурсів з місцевих бюджетів.

Завершуючи свій виступ, хотіла б сказати так. Дійсно, те, що зробили ви, ті, хто присутні у цій залі, і ті, хто не зміг приїхати і взяти участь у наших парламентських слуханнях, — дуже велика справа. І я навіть сказала б так, що більш людяної, гуманної програми, програми, яка доходить до кожної молодої людини і враховує її інтереси, сьогодні в нашій державі немає. Але негоже нам, соромно і ганьба і Верховній Раді України, її бюджетному комітету, і уряду, що, на превеликий жаль, те, що ми декларуємо, іноді залишається і відходить у небуття. Наше з вами завдання —зробити так, щоб це першочергове завдання для нашої молоді, дійсно, виконувалося без будь-яких умов. І я думаю, що тоді ми здатні в найкоротший термін обов’язково вирішити найнагальніше питання — забезпечити кожну молоду сім’ю житлом.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Катерино Семенівно. Молодь вас гаряче підтримує в цьому.

Переходимо до обговорення доповіді та співдоповідей. Запрошую до слова народного депутата Олега Петрова. Підготуватися Сергію Братушці.

 

ПЕТРОВ О.В., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму (виборчий округ №211, Чернігівська область). Шановний Адаме Івановичу! Шановні колеги! Тему молодіжного житлового будівництва я особисто знаю ще з радянських часів. Тому і висту­пив одним із ініціаторів прийняття законодавства про молодіжні житлові комплекси ще в попередньому скликанні Верховної Ради України. На моїх очах та за моєї участі відбувалося розв’язання цієї дуже важливої для молоді та суспільства проблеми.

Розуміючи важливість та актуальність житлового питання для молоді, наш комітет ініціював фінансування програм молодіжного житлового будівництва з державного бюджету. Ми намагалися стимулювати тим самим фінансування цих програм з місцевих бюджетів, про що розповіла переді мною голова комітету. Голов­ним аргументом при переконанні народних депутатів, уряду щодо необхідності фінансування молодіжного житлового кредитування були та залишаються: складна демографічна ситуація, стимулю­вання народжуваності дітей, сприяння створенню гідних умов для  народження та виховання дітей, зміцнення молодих сімей, створення нових економічних відносин між державою та молодою сім’єю. Такі аргументи знаходили відгук серед народних депутатів. Обсяги фінансування відповідних молодіжних програм збільшу­валися щороку.

Для контролю за розвитком програм молодіжного житлового будівництва народні депутати багато років входили до складу спостережної ради фонду, своїм фаховим підходом впливали на порядок розподілу та використання державних коштів. Але в липні 2005 року уряд без погодження з комітетом Верховної Ради України змінює склад спостережної ради, вивівши з неї всіх народних депутатів. Це щодо прозорості, про яку нам говорив міністр.

Представники різних політичних сил та різних профільних комітетів входили до спостережної ради. Результат не примусив себе довго чекати. Стратегічні питання розвитку державного пільгового молодіжного кредитування були віднесені на другий план. А програма відшкодування позичальниками частини відсот­ків за отримані кредити у комерційних банках набула безконт­рольного характеру.

Розмір часткової компенсації багатьом позичальникам досяг 19% річних від суми отриманого в банку кредиту і перетворився з  часткової на повну компенсацію. Допущена ситуація, коли ті, хто мав гроші, отримували і пільговий державний кредит, і брали участь у компенсаційній програмі. Тобто дехто мав можливість двічі скористатися пільгами. А, наприклад, багатодітні сім’ї з неве­ликими доходами не можуть отримати ні державний, ні банків­ський кредити. Але останні нововведення взагалі перетворили фонд у якусь незрозумілу структуру.

Затвердженою Міністерством у справах сім’ї, молоді та спорту Інструкцією про порядок визначення переваги в наданні пільгових довготермінових кредитів молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію), придбання житла, якою визначено принципи формування черговості надання пільгових державних кредитів через запровадження рейтингу кандидатів у позичальники шляхом присвоєння балів, змінено пріоритетність надання пільгових державних кредитів багато­дітним сім’ям, визначену Законом України про сприяння соціаль­ному становленню та розвитку молоді в Україні, на користь інших категорій молоді. Тут уже наводилися приклади, однак я не можу зрозуміти, як можна дорівнятися до молодого вченого, якому нарахували вісім балів, якщо за одну народжену дитину дають один бал? Такий підхід взагалі перекриває доступ до кредиту пересічній молодій сім’ї.

Застаріла програма пільгового державного кредитування не  враховує економічних реалій сьогодення і стала непосильною через великі доплати особистими коштами позичальника. Вар­тість житла сьогодні становить не 30%, як сказав Валерій Олексійович, а до 50. Через нововведення та безконтрольність керівництва фонду протягом другого півріччя 2005 року повністю зруйновано та вже фактично припинено програму надання част­кової компенсації відсоткової ставки кредитів комерційних банків за рахунок державного бюджету.

Уже в 2005 році було додано до 10 млн гривень, перед­бачених у держбюджеті на часткову компенсацію, ще 15 млн. Проте і цих коштів не вистачило для виконання зобов’язань за  листопад–грудень 2005 року. У змаганні за кількістю наданих комерційними банками кредитів, невідомо з яких переконань та логіки, правління фонду зобов’язало директорів регіональних від­ділень укладати договори про часткову компенсацію понад затверджені кошторисом видатки.

За моїми підрахунками, майже всі 30 млн гривень, які передбачені у держбюджеті на 2006 рік, будуть використані фон­дом на погашення зобов’язань за 2005 рік. На виконання зобов’я­зань у 2006 році перед позичальниками, які уклали договори у 2003–2005 роках, потрібно понад 100 млн гривень, а їх у бюд­жеті сьогодні нема. Ситуація, що склалася, дуже нагадує сумно­звісну історію з фінансовою пірамідою “Еліта-Центр”. Але держав­ний фонд — не приватна структура, безслідно зникнути не може, та і сімей, що опинилися в складній ситуації, понад 12 тис. Тому вважаю, що для вивчення ситуації в Державному фонді сприяння молодіжному житловому будівництву потрібно створити спеціаль­ну комісію Верховної Ради, яка після вивчення ситуації дала б оцінку діям керівництва фонду та рекомендації щодо подальшого розвитку програми житлового забезпечення молоді.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Сергій Євгенович Братушка, заступник голови правління державної спеціалізованої фінансової установи “Дер­жавний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву”. Підготуватися Юрію Волковичу.

 

БРАТУШКА С.Є., заступник голови правління державної спеціалізованої фінансової установи “Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву”, м.Київ. Шановний Адаме Івановичу! Шановні присутні! Напевне, враховуючи недостатню поінформованість попереднього виступаючого, слід зробити деякі уточнення. Перше уточнення — щодо, як було заявлено, порушен­ня Бюджетного кодексу. Згідно з дорученням спостережної ради фонду від 2 серпня 2005 року фондом на підставі частини другої статті 27 Закону України про Державний бюджет України на 2005 рік Міністерству України у справах сім’ї, молоді та спорту направлено обґрунтування перерозподілу коштів з пільгових кредитів на часткову компенсацію. Потім Мінсім’ямолодь напра­вила Мінфіну листа, а останній — у парламентський бюджетний комітет, який прийняв позитивне рішення щодо перерозподілу бюджетних призначень, що повністю відповідає Бюджетному ко­дексу і забезпечило необхідний обсяг асигнувань на програму часткової компенсації.

Уточнення друге — щодо програми компенсації, як було наголошено, й перерозподілу коштів. За офіційними даними Міністерства фінансів, які є у фонду, на виконання умов договорів за  програмою часткової компенсації у 2006 році потрібно про­фінансувати 55,9 млн гривень, тоді як бюджетом передбачено 30 млн. За пропозицією Мінфіну можливими джерелами покриття зобов’язань можуть бути позабюджетні кошти. Над розробкою відповідного механізму залучення таких коштів фонд працює в даний час. Це такі уточнення.

За час існування Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву молодь відчула до себе всебічну увагу з боку держави. І це зрозуміло, бо саме такі показники, про які вже говорили попередні виступаючі, не буду повторюватися, свідчать про те, що молодь — у полі зору держави, і вона відпо­відає приростом народжуваності в чотири рази порівняно з моло­дими сім’ями, які не співпрацюють з фондом.

На цей час у кожному великому місті України прийняті про­грами молодіжного житлового кредитування. І, звітуючи щорічно про хід їх виконання на сесіях місцевих рад, регіональні управ­ління фонду отримують виключно позитивні оцінки з боку органів місцевого самоврядування. Депутати місцевого рівня наголо­шують, що програма молодіжного житлового кредитування є єдиною на цей час діючою державною іпотечною програмою, яка  не тільки допомагає розв’язувати житлові проблеми молоді, а й уже дала змогу розв’язати проблему добудови багатьох об’єктів незавершеного будівництва, підвестися з колін підприєм­ствам місцевої будівельної індустрії. Наслідком позитивного став­лення депутатів на місцях є постійне збільшення сукупного місце­вого бюджету та виділення земельних ділянок. Але, на жаль, не все задумане працівниками фонду вдається здійснити. На цей час фонд у своїй діяльності керується єдиним законом — про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні, та кількома підзаконними актами, тобто постановами Кабінету Міністрів України. Якщо на початковій стадії становлення молодіж­ного житлового кредитування цього було достатньо, то з набуттям величезної актуальності програми в суспільстві потрібно на зако­нодавчому рівні підкріпити повноваження фонду. Це збільшить довіру до державної програми не тільки серед молодих сімей, а й серед потенційних інвесторів, з якими постійно ведуться переговори керівництвом фонду.

Розроблялося декілька варіантів законопроектів. Найперший з них був зареєстрований ще три роки тому чи навіть більше народними депутатами Катериною Семенівною Самойлик, Олегом Володимировичем Петровим та іншими. Але, на жаль, закон, який чітко регламентував би роботу державного фонду, так і не був прийнятий.

Те саме можна сказати і про програму молодіжного житлового кредитування, яка до цього часу так і не була проголосована у Верховній Раді й не набула статусу національної програми. А її ухвалення позитивно вплинуло б на розвиток справи житлового кредитування, дало б можливість народним депутатам відчути себе більш відповідальними за поліпшення соціального стану молодих сімей країни.

Насамкінець від імені працівників фонду і великої армії позичальників хочу висловити щиру подяку Всеукраїнській асоціа­ції “Укрмолодьжитло” та депутатам — членам Комітету Верховної Ради з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і  туризму за всіляку підтримку розвитку програм молодіжного житлового кредитування.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Юрій Миколайович Волкович, директор Херсон­ського регіонального управління Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву. Підготуватися Шурмі. Є Ігор? Немає. Тоді, будь ласка, Сергій Жижко. Є? Також немає. Василь Надрага. Будь ласка.

 

ВОЛКОВИЧ Ю.М., директор Херсонського регіонального управління Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву, м.Херсон. Дякую. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати! Шановні присутні! Дозвольте висло­вити вам щирі слова вдячності й передусім голові комітету Вер­ховної Ради Катерині Семенівні Самойлик за організацію та участь у проведенні цих парламентських слухань. Уже це свідчить про надзвичайну важливість даного питання, ставлення до нього держави та уряду України.

Користуючись нагодою, хотів би зосередити вашу увагу передусім на тому, яких результатів досягнуто на Херсонщині в  реалізації Державної програми забезпечення молоді житлом і з якими труднощами на регіональному рівні доводиться стика­тися на цьому шляху, які іноді не тільки просто заважають працю­вати, а й дискредитують в очах пересічних громадян.

Так, зокрема, з 2003 року після прийняття Державної про­грами забезпечення молоді житлом намітилася певна тенденція щодо пожвавлення реальної участі органів державної влади та місцевого самоврядування в реалізації її першочергових завдань, а саме: за ініціативою регіонального відділення фонду та сприяння Херсонської облдержадміністрації протягом 2003–2004 років було підписано майже 20 довгострокових угод з органами державної влади та місцевого самоврядування — від обласного та районного до селищного рівнів, згідно з умовами яких останні брали на себе зобов’язання щороку під час формування відповідних місцевих бюджетів передбачати реальні кошти на молодіжне житлове кредитування, виділяти під забудову вільні привабливі земельні ділянки з інженерними мережами і сприяти у розв’язанні інших проблемних питань.

Результати цих та інших напрацювань постійно висвітлю­вались у засобах масової інформації, стали предметом неодно­разових обговорень на нарадах найвищого рівня.

Молодь Херсонщини, а за офіційною інформацією, і всіх інших регіонів України повірила, що, нарешті, уряд усерйоз і на­завжди визначив молодіжну житлову політику як пріоритетний напрям загальнодержавної соціальної політики. І це підтвер­джується тим, що тільки протягом 2003–2005 років до Херсон­ського регіонального управління фонду з питань можливості та умов отримання державного пільгового житлового кредиту звер­нулись понад 8 тис. молодих громадян.

Але з урахуванням обмеженості виділених кредитних ре­сурсів з усіх джерел фінансування за цей час, а саме: з держ­бюджету — понад 12,7 млн гривень, з місцевих бюджетів усіх рівнів — лише 1,2 млн гривень кредити за ці кошти були надані лише 113 молодим сім’ям Херсонщини.

З урахуванням ажіотажного попиту на житло, недостатнього обсягу фінансування заходів програми з державного та відповід­них місцевих бюджетів у 2004 році на Херсонщині було запро­ваджено механізм часткової компенсації відсоткової ставки креди­тів комерційних банків, запропонований, як я вважаю, своєчасно державним фондом. Завдяки цьому тільки у 2004–2005 роках 330 молодих сімей та одиноких молодих громадян Херсонщини поліпшили свої житлові умови, яким з держбюджету були надані часткові компенсації відсоткової ставки за отриманими у комер­ційних банках житловими кредитами на загальну суму понад 27 млн гривень.

Це дало змогу порівняно з 2004 роком збільшити кількість наданих кредитів молоді на поліпшення своїх житлових умов не в п’ять разів, як це передбачалося програмою уряду, а майже в  сім. Незважаючи на певні набутки в реалізації державної та  відповідних місцевих програм забезпечення молоді житлом, що мають місце на Херсонщині, як свідчить реальний стан справ у  цьому стратегічному напрямі державної та соціальної політики, державний фонд та його регіональні управління іноді залишаються наодинці з такими питаннями, які тривалий час не вирішуються. У  свою чергу це не тільки заважає більш ефективно працювати фонду і його регіональним управлінням, а іноді підриває чесно напрацьований їх авторитет. Так, зокрема, під час щорічного формування бюджетів усіх рівнів кошти на молодіжне житлове кредитування виділяються за залишковим принципом без ураху­вання реальних на це потреб та раніше задекларованих рішень.

Органами державної влади та місцевого самоврядування на  регіональному рівні не виконуються взяті зобов’язання за укладеними угодами та прийнятими регіональними програмами. Вони постійно посилаються на відсутність вільних коштів та пер­спективних земельних ділянок, які виділяються здебільшого під комерційні проекти, як це відбувається в місті Херсоні. Думаю, що це характерно і для інших регіонів.

Продовжують мати місце популістські заяви окремих полі­тиків та керівників правоохоронних і контролюючих органів щодо тотальної корумпованості та непрозорості в діяльності посадових осіб фонду та його регіональних управлінь. На превеликий жаль, до теперішнього часу статус державного фонду як державної спеціалізованої установи на законодавчому рівні не визначено, хоча відповідний законопроект майже три роки лежить без роз­гляду. І це тоді, коли великі комерційні фінансові установи серйозно…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Василь Іванович Надрага, народний депутат. Підготуватися Олександру Вензелю.

 

НАДРАГА В.І., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів (виборчий округ №104, Луганська область). Народный блок Литвина. Уважаемые коллеги! В связи с дефицитом времени, с вашего позволения, буду говорить тезисно. Первое. Данные вопросы освещены в предвыборной программе нашего блока, кто хочет почитает и вы найдете там на многие вопросы ответы. Второе. Как человек, с 1980-х годов имевший и имеющий отношение (вот  здесь сидят мои земляки и не дадут мне слукавить) к  молодежному жилищному строительству, позволю высказать свои мысли, которые, мне кажется, на сегодняшний момент яв­ляются базовыми, когда мы говорим, что такое молодежное жилищное строительство и вообще обеспечение молодежи жильем.

Я глубоко убежден, что сегодня отношение государства к  молодежи в части обеспечения жильем, если пользоваться языком бизнеса, можно назвать протоколом о намерениях. То есть приняли хорошую программу, в ней все написано, вроде, существует нормативная база. И все, вроде бы, хорошо, кроме одного: по большому счету государство выделяет копейки на те проблемы, о которых оно говорит, что их надо решать.

Мне кажется, всех в той или иной степени волнует то, сколько ресурсов будет иметь фонд, эта программа в текущем году, в следующем и последующих годах. Мы ответ на эти вопросы получили вчера, когда обсуждали эту проблему, и здесь нам докладывал представитель Кабинета Министров о том, как он  исполнил бюджет 2005 года и как будет исполнять его в 2006 году.

Приведу лишь две цифры для того, чтобы было понятно, что деньги в нашей стране есть, вопрос упирается только в то, куда их девают и почему их не выделяют. Можно и так поставить. 

Итак, те, кто знает, что такое бюджетные отношения, зна­комы с понятием “свободные остатки”. Это суммы денежных средств, которые остаются в распоряжении тех или иных органов власти на 1 января наступающего года. Так вот, на 1 января текущего года на свободных остатках Кабинета Министров на счетах Казначейства было 14,7 млрд гривен.

Следующий вопрос. Несколько лет назад говорили о том, что валютные запасы Национального банка составляют 2 млрд долларов, а сегодня у нас — 18 млрд долларов. Если из этих де­нег (мы не будем говорить половину) десятую часть, 5% напра­вить на жилищное строительство для молодежи, то мне не надо ни этому залу, ни никому другому рассказывать, насколько увели­чатся объемы кредитования и каким образом можно удешевить кредиты для того, чтобы не выплачивать по факту одних про­центов банку, в сумме большей, чем стоимость взятой в кредит квартиры. Вот и все ответы на все вопросы.

Следующий момент и, я думаю, вы со мной в этом согласитесь. Наверное, необходимо говорить о том, что надо создать систему, которая будет прозрачна и понятна для всего общества, а не только для заинтересованных или подотчетных структур.

Олег Владимирович Петров говорил о том, что депутатов вывели из наблюдательного совета. Может быть, это не есть вселенская беда, и лично я не являлся членом наблюдательного совета, хотя отношения с руководством фонда у меня суще­ствуют. Я считаю, что это вполне нормально, когда им тяжело, то насколько это возможно, я со своими коллегами по фракции им пытаюсь помочь.

Вопрос упирается в другое. Исполнительная власть считает, что она сама без законодателей может что-то изменить. А мы здесь слышим разговоры о том, что нужно поднять статус регламентирующей базы (вместо постановлений Кабинета Министров). Наверное, было бы правильно, чтобы был закон, в котором было бы выписано, что делает Верховная Рада, а что —Кабинет Министров в этой системе. То есть нужна прозрачная схема действия и функционирования этой системы. Только тогда все участники процесса будут задействованы вместе. А когда говорят: “Вы извините, вы нам не нужны, мы сами гениальные и  умные”, то, я прошу прощения, эта “гениальность и умность” приводит к тому, что, вообщем-то, стыдно говорить о том, что у  нас есть на самом деле реальная, наполненная жизнью и деньгами Программа государственного обеспечения молодежи жильем.

И еще один момент. Здесь он прозвучал и, я думаю, что это  уже задача в большей степени и для здесь присутствующих, и  в целом для местных органов власти. Целиком солидарен с  председателем комитета, которая сказала: нужно решить во­просы, чтобы землю под молодежное строительство выдавали безо всяких разговоров, взносов на социально-экономическое развитие, на развитие инфраструктуры (на что там еще соби­рают?). Это все вымогательство, которое вызывает недоумение. Вроде бы, и вверху, и внизу — все власть, государство, и все заботятся о молодежи, а в действительности, прошу прощения, в той или иной степени, но каждый пытается натянуть “финан­совое одеяло” на себя. Времени больше нет. Но глубоко убеж­ден, вместе можно чего-то добиться, а поодиночке нет...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Тим більше, Василю Івановичу, за добрих стосунків з керівництвом фонду.

Слово має Олександр Семенович Вензель, директор Державного науково-дослідного інституту стратегічних інвестицій. Підготуватися Ніні Григорівні Караван.

 

ВЕНЗЕЛЬ О.С., директор Державного науково-дослідного інституту стратегічних інвестицій, м.Київ. Добрый день! Как из­вестно, тот, кто не знает своего прошлого, лишен будущего. В  одном из содокладов прозвучало, что фонд был создан
в 2000 году. Смею напомнить, что Ассоциация МЖК создала Фонд содействия молодежному жилищному строительству
в 1992 году, и об этом есть постановление Кабинета Министров. В том же году Ассоциация МЖК инициировала статью 10 закона о  молодежи, на основании которой потом и началось это льгот­ное кредитование. Как бы ни близки были выборы, мне очень не хочется, чтобы наша тема стала предметом просто политичес­кого пиара всех сил.

Есть политики, которые все это время двигали данную тему — это Анатолий Матвиенко, Людмила Супрун, Олег Петров, Екатерина Самойлик. Если в 1980-е годы нам не дали финан­сирования, потому что левые фракции сказали: “Все деньги уйдут в НДП на выборы” (потому что носителями были НДПешники), то  последние два года именно Екатерина Самойлик спасает финансирование. Ни чиновникам, никому не удается, а она в  сессионном зале все-таки обеспечивает то, что мы сейчас обсуждаем.

Впервые о молодежном строительстве было написано в программе Народно-демократической партии. Что с ней сейчас сделали, вы прекрасно знаете без меня. Давайте все вместе подумаем, как можно на законодательном уровне сделать про­извол, благие намерения чиновников невозможными. Потому что мы все знаем, куда эти намерения обычно ведут.

Мне нравится, что в политику пришли молодые люди. Они перспективны, они потентны в хорошем смысле этого слова. Но они мало понимают, с чем имеют дело. Им быстро нужны результаты. И в результате мы обсуждаем компьютерный рей­тинг, который привел, в общем-то, к невозможности получения обыкновенной семье молодежного кредита. Мы хотим в пять раз больше, чем в прошлом году, увеличить помощь молодежи через программу компенсации, но в результате она оказывается в очень непонятном и сложном положении.

Юрий Алексеевич, к сожалению, ушел. Он пойдет и дальше, я уверен, что у него хорошее будущее. Придет другой министр, и  будет не спортсменов прописывать, а художников, потому что к ним у него больше лежит душа.

Давайте, дорогие депутаты, сделаем так, чтобы все было инвариантно к руководителям. Понимаете, сегодня или завтра станут пинать Омельчука за то, что он это сделал. Это вообще вопрос не парламентских слушаний. Омельчук ничего не может, когда министр стал распорядителем средств и председателем наблюдательного совета и убрал оттуда всех представительских лиц, которые что-то “волокли” в теме (Оплески). Что мы хотим от Омельчука?

Я не умею отсюда выступать, первый раз, и может, последний. У меня болит душа за то, что мы все вместе делаем не один десяток лет. Прекрасно, что, наконец-то, правительство услышало и одобрило Концепцию создания и развития социо­технополисов. По сути, на это ушло четыре года. Первый раз еще Семиноженко написал, что это интересное дело и подавайте в  правительственный комитет. Сейчас эта концепция попала в  этот комитет. Концепция социотехнополисов — это вторая жизнь МЖК. Да, это некая Селиконовая долина, объединенная, кто знает, Сау Равиллем. Технопарки, “город солнца” — в одном стакане. Это супер. Это то, где можно взращивать элиту, где она может и работать, и самоуправлением заниматься. Это также социальное жилье для детей сирот. А в проекте было еще круче: для освобожденных из мест лишения свободы. Это супер. Ребята, это пример того, как за счет одних пытаются решить проблемы других.

Уважаемые депутаты, желаю всем вам и адептам моло­дежного строительства независимо от цвета флажков и партий встретиться в этом зале после выборов. Встретьтесь здесь и сделайте так, чтобы строка молодежной программы в бюджете в процентном отношении была привязана от объема к какому-то источнику, чтобы любой Кабинет Министров, учитывая действую­щие на тот момент приоритеты в экономике, в политике… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Олександре Семеновичу, бачачи, який ви палкий прихильник проблеми, яку ми обговорюємо, обіцяю вам: якщо в мене буде можливість, я вам ще надам змогу виступити на цій трибуні в новому парламенті (Оплески).

Слово має Ніна Григорівна Караван, голова ЦК профспілки працівників МЖК. Підготуватися Богдану Дубасу.

 

КАРАВАН Н.Г., голова Центрального комітету профспілки працівників МЖК та КМС України, м.Харків. Доброго дня, шановні учасники парламентських слухань! Після Олександра Семеновича важко виступати, але спробую навіть сказати те, чого він не встиг.

Дійсно, в цій залі є багато людей, які розробляли програму молодіжного житлового кредитування, і серед них — Олександр Семенович. Цілих чотири роки (з 1992 по 1996-й рік) довелося витратити на законодавче закріплення права молоді на отримання кредиту, а також на створення структури — Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву.

Пам’ятаю, коли у 1998 році були виділені перші кошти, молодь дуже обережно ставилася до програми кредитування. І сьогодні, на моє переконання, найбільшим результатом роботи програми є те, що молодь повірила в державу та її програму. Сьогодні найголовнішим є не зрадити молодь, не зруйнувати її довіру і в черговий раз довести, що саме молодь, її проблеми є пріоритетними в Україні. Зокрема, щоб молода людина, отри­мавши освіту, обов’язково мала робоче місце, легальну заробітну плату і власне житло.

Що ми на сьогодні маємо? Так, дійсно, прийнята Державна програма забезпечення молоді житлом. Але вона, на жаль, не виконується. За чотири роки (з 2002 по 2005 рік) з державного бюджету фактично було виділено на 208 млн гривень менше, ніж заплановано державною програмою. Тобто молодь фактично отримує менше, хоча, безперечно, існує динаміка збільшення фі­нансування. Справді, як зазначалося в доповіді, в 2005 році на фінансування з державного бюджету було виділено найбільше фінансових ресурсів порівняно з усіма попередніми роками — 130 млн гривень. Але це, шановні друзі, на 90 млн менше, ніж передбачено державною програмою. У 2006 році в Державному бюджеті заплановано 150 млн гривень замість запланованих у  державній програмі 200 млн. Цього зовсім недостатньо, особ­ливо враховуючи те, що, по-перше, в 2004 році збільшено вік молодої людини з 30 до 35 років, а, по-друге, вартість 1 квад­ратного метра житла, за даними Держбуду, зросла удвічі, і це зростання триває. Це означає, що в 2002 році, коли приймали державну програму, за прогнозними показниками на 2006 рік мо­лодь мала отримати кредитів на 150 тис. квадратних метрів жит­ла, а реально з запланованих державою коштів може бути виділе­но лише на 55 тис. квадратних метрів житла. Це менше втричі.

Шановні депутати, як довго ще фінансування на молодіжне житлове кредитування залежатиме від чиновників, які вносять цифри до проекту бюджету, а не від реальних потреб молоді? Чому б вам при формуванні державного бюджету законодавчо не  визначити планування коштів на молодіжне кредитування у  відсотках до видаткової частини бюджету або у відсотках від конкретних статей доходів бюджету?

Інша проблема — фінансування з місцевих бюджетів. Тут вона вже порушувалася. На жаль, не в усіх областях місцева влада розуміє важливість розв’язання проблеми забезпечення молоді житлом. У цій залі присутні директори регіональних управ­лінь фонду, і я знаю, який вони долають шлях, доводячи комісії обласної, міської, районної ради депутатів про необхідність виділення коштів на молодіжне кредитування з місцевих бюджетів. Директори фондів переконують народних обранців у необхідності виконання державної програми. Це ж просто парадокс!

Однією зі складових фінансування програми можуть також стати кошти підприємств і організацій. В Україні гостро стоїть питання залучення молоді на роботу на підприємства. Усі без винятку галузі економіки потребують молодих кваліфікованих кад­рів, починаючи з молодого інженера, фермера, будівельника.

Тому нашим шановним депутатам якнайшвидше треба прийняти зміни до законів України, які економічно стимулю­ватимуть роботодавця вкладати гроші в будівництво житла для молодого спеціаліста, щоб роботодавцю було економічно вигідно забезпечити житлом молоду людину, аби зацікавити її працювати. Таким чином, розв’язуватиметься одночасно і проблема молодих кадрів, і забезпечення молоді житлом.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Богдан Йосипович Дубас, голова правління Державної іпотечної установи. Підготуватися — Черновецький є? Не бачу. Климпуша Ореста — також. Тоді — Фоменко. Будь ласка.

 

ДУБАС Б.Й., голова правління Державної іпотечної установи. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати, учасники парламентських слухань! Відповідно до статті 47 Конституції України кожен громадянин України має право на житло. Світ іпо­теки — це порядок та прозорість. І ми, Державна іпотечна установа, будуємо свою роботу системно. Установа є одним з  інструментів, за допомогою якого держава робить крок назустріч людям у забезпеченні доступним житлом. Її головним завданням є розвиток ринку іпотечного кредитування та здешев­лення вартості іпотечних кредитів для громадян.

Враховуючи позитивний досвід багатьох країн Євро­пейського Союзу, Балтії, Казахстану, найбільш ефективною і при­датною в існуючих українських реаліях є дворівнева модель функ­ціонування ринку іпотечного кредитування. Суть цієї моделі організації ринку іпотечного кредитування полягає в тому, що іпотечні житлові кредити, які надані фізичним особам, рефінан­суються установою другого рівня шляхом викупу в банків іпотеч­них кредитів. Таким чином, вивільняються кошти для подальшого фінансування економіки. Саме так здійснюється безперервний процес іпотечного кредитування та розвитку житлового сектору.

На сьогодні завдяки парламенту, уряду в Державному бюд­жеті України на 2006 рік передбачено збільшення статутного капіталу установи на 80 млн гривень, державну гарантію за зобо­в’язаннями Державної іпотечної установи — на суму 1 млрд гривень. Відповідно до прикінцевих положень цього закону части­на коштів, які залучені Державною іпотечною установою, має спрямовуватися на кредитування молодіжного житла.

Окрім того, установа покликана розв’язати одну з най­актуальніших проблем нашої банківської системи — невідповід­ність строків банківських депозитів термінам іпотечних кредитів, що створює для банків проблеми з ліквідністю.

На сьогодні головним джерелом фінансування є строкові депозити вкладників зі строком погашення до одного року, тоді як кредити видаються з терміном погашення до 30 років. Іншою, не менш актуальною проблемою є те, що близько 80% іпотечних кредитів видано в іноземній валюті. Це наражає позичальників на  валютний ризик, а також посилює кредитний ризик банків. Державна іпотечна установа стимулює використання національної валюти в житловому іпотечному кредитуванні, створюючи умови, коли довгострокове рефінансування гривневих іпотечних кредитів буде більш зручним і привабливим для банків. Потрібно перед­бачити та зменшити усі ризики від першого року кредитування до 30, а також прогнозувати подальший розвиток установи.

Дозвольте поінформувати, що важливим фактором стабіль­ної діяльності установи є співпраця зі страховими компаніями, що є запорукою захисту інтересів передусім громадянина і надає йому впевненості в завтрашньому дні усієї родини. Відповідно до програми діяльності Державної іпотечної установи на 2006 рік прогнозні обсяги рефінансування банків первинних іпотечних кре­диторів становитиме 1 млрд 200 млн гривень, а загальна кількість рефінансованих іпотечних житлових кредитів — близько 11 тис. І це лише початок.

Повномасштабна реалізація цього проекту матиме значний вплив не лише на сферу іпотечного кредитування та забезпечення молоді доступним житлом, а й стане запорукою стабільності в  суспільстві. Адже забезпечення доступним житлом громадян одночасно є гарантією попиту на продукцію будівельних компаній, які в свою чергу є чинниками розвитку малого та середнього під­приємництва, створення нових робочих місць.

Хочу наголосити, що впровадження іпотеки взагалі доко­рінно змінює систему взаємовідносин у суспільстві. За сучасних умов громадянину важко отримати кредит та придбати квартиру, не оприлюднюючи власних доходів. Така система стимулює гро­мадян вимагати від роботодавців виплачувати зарплату офіційно. І таким чином змінюється суспільство.

І на завершення, шановні друзі, хочу зазначити, що забез­печення молоді доступним житлом є проблемою, розв’язання якої вимагає консолідації зусиль усіх нас незалежно від політичних переконань. Упевнений, що спільними зусиллями ми здатні взяти на себе відповідальність за забезпечення громадян доступним житлом.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Катерина Олександрівна Фоменко, народний депутат. За нею виступатиме Віктор Іванович Писаренко.

 

ФОМЕНКО К.О., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань бюджету (виборчий округ №114, Луганська область). Народний блок Литвина. Дякую, Адаме Івановичу.

Шановна президіє! Шановні запрошені! Вважаю, що надалі говорити про те, наскільки важливим є питання, яке обгово­рюється, вже немає необхідності. Гадаю, сьогодні ми повинні запропонувати абсолютно конкретні шляхи розв’язання цієї проблеми, запропонувати їх, підготувати проект постанови Верховної Ради і зобов’язати Кабінет Міністрів виконати цю постанову.

Спинюсь, але дуже коротко (бо не можу про це не сказати), на таких жахливих показниках для нашої держави. У 2003 році населення України зменшилося на 365 тис. осіб, тобто смертність перевищила народжуваність. Цей показник більший на 70 тис. показника 2004 року. Можна порахувати, що за таких темпів у  нашій країні вдвічі зменшиться населення за 23 роки. Тому пропоную конкретні шляхи розв’язання проблеми забезпечення житлом нашої молоді, бо це є однією з найбільших причин того, чому в нас не народжуються діти і смертність перевищує народжуваність.

Так, наша молодь не забезпечена житлом. Що треба для цього зробити?

Перше. При придбанні готового житла, тобто на вторинному ринку, пропоную (і фракція Народної партії також підтримує ці заходи) ввести, нарешті, державне регулювання рентабельності будівництва житла в державі. Треба регулювати ситуацію, коли за  середньої заробітної плати 808 гривень, за показниками 2005 року, ціна квадратного метра житла наближається до показ­ника вартості житла у Франції. При цьому рентабельність будів­ництва сягає до 300%.

Народний блок Литвина пропонує ввести граничний розмір рентабельності будівництва житла і передусім для молоді на рівні 20–25%. Ми вже маємо досвід, коли в нашій країні регулювалися ціни, скажімо, на дитячу продукцію, ритуальні послуги тощо. Вважаю за необхідне, нарешті, ввести державне регулювання рентабельності для забудовників житла у країні.

Друге. Зобов’язати органи місцевого самоврядування здійснювати відведення земельних ділянок за конкурсом і тим забудовникам, які запропонують найнижчу вартість квадратного метра житлової площі при цьому обмеженні рентабельності.

Третє. Нарешті, збільшити видатки з державного бюджету. Кажу це вам як представник парламентського бюджетного комі­тету, професійно підтверджую слова Надраги Василя Івановича. Дійсно, обсяги державного бюджету України за три роки зросли вдвічі — з 77 млрд до 134 млрд гривень. Тобто зростання на 200%.

Чому зростають темпи надання фінансових пільг з держав­ного бюджету лише на 10–15%, для мене також незрозуміло. Я,  не пропустивши жодного засідання бюджетного комітету, на жаль, не бачила на засіданні ні профільного міністра, ні голови фонду. Я хочу сказати, що листами, мабуть, мало працювати, треба йти і вимагати свого, а ми, члени бюджетного комітету, обов’язково вас підтримаємо, я вам це обіцяю.

На жаль, Кабінет Міністрів обирає зовсім інші пріоритети для  державного фінансування. Для мене також є незрозумілим, чому при збільшенні фінансування, скажімо, Державної податко­вої   адміністрації в 2006 році порівняно з 2005-м на 229% (або 700 млн гривень), лише стілечки виділено на все молодіжне житлове будівництво. Порівняйте ці цифри. Притому, скажімо, що  фінансування Генеральної прокуратури, суддівства, РНБО збільшується на 180–195%.

Наприклад, Кабінет Міністрів знайшов можливість закласти в  бюджет кошти на таку державну програму, як будівництво криголаму в акваторії Азовського моря. І таке, мабуть, потрібно в  нашій державі. Але я не зрозуміла, чому тільки такі відсотки закладаються на молодіжне житлове будівництво.

Пропоную ці три проблеми, які я назвала, обов’язково зафіксувати у проекті постанови, що прийматиметься за резуль­татами сьогоднішніх парламентських слухань. Я вважаю, що їх  розв’язання реально могло б змінити на краще ситуацію з молодіжним житловим будівництвом.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Віктор Іванович Писаренко, директор Львівського регіонального управління Державного фонду сприяння молодіж­ному житловому будівництву. Підготуватися Рисухіну Леоніду Івановичу.

 

ПИСАРЕНКО В.І., директор Львівського регіонального управ­ління Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву, м. Львів. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народ­ні депутати! Шановні присутні! Львівське регіональне управління розпочало свою діяльність по кредитуванню молоді на будів­ництво житла одним із перших в Україні. Воно було створене на базі одного з чотирьох молодіжних житлових комплексів, які вели будівництво житла і соціальних об’єктів у місті Львові.

Будівельні організації, створені з колишніх бійців будівель­них загонів, і сьогодні здебільшого є основними забудовниками житла для молоді. Так, завершено будівництво молодіжного жит­лового комплексу №1 — першого цілісного молодіжного комп­лексу в місті Львові, збудовано МЖК “Ровесник”. У цьому році закінчується забудова МЖК “Поступ”. Триває будівництво МЖК “Каменяр”.

Науково-виробниче підприємство “Світ”, яке заснував МЖК “Поступ”, розпочало спільно з фондом забудову нового будівель­ного майданчика.

Управління співпрацює практично з кожною будівельною організацією міста Львова, яка пропонує позичальникам доступне за ціною житло. Станом на 1 січня цього року у Львівському управлінні зареєстровано понад 1700 сімей та одиноких молодих громадян — кандидатів у позичальники на отримання пільгового кредиту. Протягом минулого року, на жаль, вибуло з банку канди­датів у позичальники понад 30 сімей, які досягли критичного віку для отримання кредиту.

За весь період діяльності управління отримало та освоїло коштів з держбюджету понад 20 млн гривень, за рахунок чого введено в експлуатацію 13 тис. квадратних метрів житла — це 179 квартир, не так уже й багато як для Львова. Але, на жаль, за такого виділення коштів і ціни на житло у будівництві житла більшого досягти не вдалося.

Прийнято обласну Програму забезпечення житлом молодих сімей на 2003–2012 роки, яку затверджено розпорядженням голо­ви Львівської обласної державної адміністрації.

У 2006 році кошти на кредитування молодіжного житлового будівництва передбачені відповідними бюджетами районів і міст Львівської області на загальну суму — 1 млн 590 тис.

Збільшуються надходження від повернення позичальниками кредитів. Уже станом на 1 січня цього року повернуто в дер­жавний бюджет понад 0,5 млн гривень, у місцеві бюджети — 260 тис. гривень.

На 2006 рік по управлінню передбачається освоїти кошти державного бюджету в розмірі 4 млн гривень, а по місцевих бюд­жетах закладено 1,5 млн гривень.

Хочу подякувати головам Львівської обласної ради, Яворів­ської, Бродівської, Бузької райдержадміністрацій, голові міста Дрогобича, депутатам перерахованих районних та міських рад за  підтримку в діяльності управління і розуміння молодіжних проблем, житлової зокрема.

На жаль, обсяги коштів, що передбачаються бюджетами всіх рівнів, можуть задовольнити лише незначну частину молодих сімей, що потребують поліпшення житлових умов. При доведенні управлінню середньостатистичної вартості житла 2470 гривень за 1 метр житлової площі на виділені місцевими бюджетами кош­ти приблизно можна спорудити всього 9 квартир.

Регіональне управління проводить пошук позабюджетних коштів, які можна використати для кредитування будівництва житла.

Заслуговує на увагу, наприклад, пропозиція Запорізького управління фонду стосовно залучення коштів підприємств та організацій для кредитування своїх працівників відповідного віку. Суттєво впливає на кількість наданих кредитів вартість будів­ництва. Враховуючи відомі, напевно, на всю Україну земельні проблеми, особливо у місті Львові, вже на стадії виділення ділянок під забудову житло дорожчає на 10–15%. Неодноразові клопотання Львівського управління фонду щодо виділення йому як  замовнику ділянки під забудову в будь-якому районі міста, не говорячи вже про центральні райони, на даний час залишилися без уваги.

Не знайшла свого продовження з ряду технічних та юри­дичних причин міська програма щодо здійснення надбудов існую­чих житлових будинків. Управління тут має скоріше негативний, ніж позитивний, досвід по інвестуванню коштів позичальників у такі об’єкти.

На початок цього року організації-забудовники в місті Львові пропонують позичальникам житло за ціною від 3 тис. 200 гривень за квадратний метр. Ціни на житло в районах області і по містах обласного підпорядкування відповідають приблизно середній вартості, що її пропонує Мінбуд. І, напевно, в цьому році більшість коштів виділятиметься на будівництво житла в районах і районних центрах, а також у сільській місцевості.

Управління працює над розширенням зв’язків з усіма гро­мадськими організаціями, щоб вплинути і рішуче змінити ситуа­цію, яка склалася на Львівщині із молодіжним будівництвом….

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Перекажіть вітання Львову.

Слово має Леонід Іванович Рисухін, директор Фонду під­тримки індивідуального будівництва на селі, депутат Луганської обласної ради. Підготуватися Леоніду Черновецькому.

 

РИСУХІН Л.І., директор Фонду підтримки індивідуального будівництва на селі, депутат Луганської обласної ради, м. Луганськ. Уважаемый Адам Иванович! Уважаемые коллеги! В  одном из недавних номеров луганской региональной газеты “Ракурс” ее главный редактор Николай Северин отметил, что ныне никто не делает ставку на молодое поколение, если, конеч­но, не считать игры с молодежью в жилищное кредитование. Этими словами луганский журналист дал реальную оценку состояния дел в данном вопросе. Выделю только три аспекта данной проблемы: исторический, терминологический и организа­ционно-экономический.

Первый аспект — исторический. Фонд как инструмент реализации статьи 10 Закона Украины о содействии социальному развитию молодежи был создан Ассоциацией молодежных жилищных комплексов Украины и в последствии передан государству. Ассоциация МЖК, реорганизованная во Всеукраин­скую ассоциацию “Укрмолодежьжилище”, все эти годы сопро­вождает тему кредитования молодежи, генерирует новые идеи, которые воплощаются в решениях Кабинета Министров. Мы  готовы и дальше нести свою часть ответственности за  развитие фонда во взаимодействии с Верховной Радой и Кабинетом Министров.

От имени ассоциации я и сегодня призываю всех объеди­нить усилия и дать возможность правлению как исполнительному директору фонда нормально работать. А в наблюдательный совет действительно следовало бы ввести представителей Верховной Рады. Только это позволит обеспечить профессиональный подход и последовательно наращивать объемы кредитования.

Второй аспект — терминологический. С 1986 года мы прошли путь от непосредственного участия молодежи в процессе строительства, когда молодые врачи, педагоги, инженеры, кон­структоры в составе отрядов МЖК выходили на стройплощадку, до цивилизованных механизмов обеспечения жильем молодых семей посредством государственной кредитной поддержки. И сегодня мы должны говорить о совершенствовании организа­ционно-правовых основ строительства для молодежи, а не о мо­лодежном жилищном строительстве. Такое уточнение терминов важно для организации правильных действий по реализации третьего и, пожалуй, самого главного аспекта — организационно-экономического.

В 1997 году впервые в государстве именно в Луганской области было создано восточно-украинское отделение фонда и  был выдан за счет местного бюджета первый в независимой Украине кредит молодой семье на строительство жилья. И все эти годы благодаря поддержке Луганского областного совета область занимает лидирующие позиции в данном вопросе.

Несмотря на то что в последнее время в работе регио­нального отделения наметились определенные проблемы, в на­шей области 324 семьи как заемщики фонда получили новые благоустроенные квартиры. Давайте порадуемся вместе с ними, но в то же время отметим, что это, безусловно, мало.

В связи с этим хочу внести несколько предложений.

Первое. Действительно нужно разобраться с целесообраз­ностью сохранения такого инструмента, как компенсация кредит­ной ставки коммерческих банков. На примере реального расчета для приобретения двухкомнатной квартиры стоимостью 116 тыс. гривен мы видим, что вернуть в банк в течение 20 лет молодая семья должна 463 тыс. гривен, из которых 153 тысячи, то есть больше, чем сам кредит, — это безвозмездная компенсация банку из государственного бюджета. Но этот инструмент был введен, по большому счету, вопреки мнению правления фонда по  инициативе Министерства финансов. Поэтому я призываю каждый вопрос решать без надрыва, а с учетом профессио­нальных выводов специалистов, работающих в фонде.

Второе. Я обращаю внимание на необходимость обеспе­чения принципов равной доступности к социальным льготам. К  примеру, сегодня молодая семья получает пособие на каждого родившегося ребенка 8,5 тыс. гривен. Но та семья, которой уда­лось стать заемщиком фонда, сегодня получает дополнительную льготу в виде освобождения от уплаты процентов и снижения суммы возврата, что значительно превышает сумму государ­ственной поддержки для всех других семей, родивших детей.

Кроме того, такой подход приводит к значительному вымы­ванию средств, которые могли бы через спецфонд бюджета возвращаться на рефинансирование, как это делается, к при­меру, при реализации программы поддержки индивидуальных сельских застройщиков “Власний дім”. Там 20% кредитных ресур­сов — это средства, полученные от возврата. И это, безусловно, способствует обеспечению жильем сельской молодежи, где каж­дый шестой дом построен еще до начала Великой Отечественной войны.

Предлагаю поддержать прозвучавшую сегодня идею о со­здании рабочей комиссии Верховной Рады, но не только и не столько для того, чтобы давать оценку деятельности руководства фонда, а для обеспечения законодательной и прежде всего бюд­жетной поддержки данной программы. Готов сам участвовать в работе этой комиссии.

Спасибо.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Леонід Михайлович Черновецький, народний депутат. Підготуватися Максиму Юрійо­вичу Зелінському.

 

ЧЕРНОВЕЦЬКИЙ Л.М., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань бюджету (виборчий округ №212, м.Київ). Блок “Наша Украина”, кандидат в мэры города Киева. Уважаемый Адам Иванович! Очень благородно, что вы дали мне возможность выступить. Я вас уважаю за это. И хочу от вашего имени выска­зать благодарность Екатерине Самойлик, которая организовала эти благородные чтения, тоже очень важные для того, чтобы Украина могла услышать, как же все-таки нужно решать моло­дежные вопросы в самом главном направлении — чтобы моло­дежь получала, наконец, квартиры от своего родного государства.

Помню, как это было раньше, при той власти, которую есть за что критиковать, но эти вопросы все-таки были решены правильно. Теперь молодежи вбивается в голову то, что она должна брать кредиты в своей родной стране и неизвестно из каких средств их гасить. Это внушается и пенсионерам, чтобы они, бедные, могли получить квартиры от своего государства. Это полное безобразие, полнейшее отсутствие вообще понима­ния того, как это должно быть. Посмотрите, как это делается в странах, в круг которых стремится попасть молодежь, к которым мы приближаемся!

Хочу рассказать вам, как это делается во всем мире. Никакие кредиты для того, чтобы вы могли получить квартиры, вам не нужны. Во всем мире существует социальное жилье. И  чем богаче страна, тем больше социального жилья она имеет. А в Украине большинство мэров вместо того, чтобы воровать с утра до вечера деньги, вместе со своим задрыпанным окруже­нием, о котором вы хорошо знаете, лучше бы ушло. И лучше бы вас поддержало население, идите быстрее во власть, расска­жите, как это должно делаться.

Весь бюджет должен быть разделен по определенным направлениям, в том числе на строительство социального жилья. Это должно поощряться на самом высоком уровне. К этому намного ближе были коммунисты, да в том числе и многие из тех, кто на демократию как бы смотрит свысока.

Правильно, что вы должны получать бесплатное жилье. Неправильно, что средства должны акуммулироваться в спе­циальных фондах, ибо затем непрозрачно огромные суммы денег поступают жуликам, которые имеют подряды и мафиозные дого­воренности с теми, кто завтра будет решать вопросы строитель­ства. Кстати, о выборах подумайте, кого вы в местные советы будете избирать. Две трети этих средств пропадает по дороге, в том числе оседает в карманах лже-предпринимателей, а затем перекачивается в карманы тех, кто на местном уровне раньше бил себя в грудь и божился, что всю жизнь вам служить будет, а  потом с утра до вечера обворовывал. В этом вся проблема Украины. И вся аморальность постановки вопроса о том, что какие-то кредиты нужны людям, которые служат государству: идут на государственную службу, работают в компаниях. Им ничего такого не нужно.

Приведу вам пример Киева. Сегодня Киев берет 10–15% в  свой фонд, причем там миллион воровских внебюджетных средств, которые потом должны якобы в виде квартир отдаваться вам. На самом деле эти квартиры по 300–500 квадратных метров раздаются чиновникам. А бесплатное жилье в Украине приоста­новлено. Это будет предметом особой заботы Президента и но­вой власти, если вы дадите ему возможность избрать порядочных людей в местные органы власти, которые будут перед вами отчитываться, чем они занимаются.

Поэтому полагаю, что будущее у вас есть, позаботьтесь о  нем. И не забудьте позвонить своим родителям. Это то, что я всегда говорю во всех выступлениях.

Спасибо за внимание.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Леоніде Михайловичу.

Слово має Максим Юрійович Зелінський, позичальник дер­жавної спеціалізованої фінансової установи. Ось він зараз нам і розкаже, як це робиться.

Підготуватися Андрію Полііту.

 

ЗЕЛІНСЬКИЙ М.Ю., позичальник державної спеціалізованої фінансової установи “Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву”.  Уважаемые народные депутаты! Уважа­емые дамы и господа! В первую очередь хотел бы поблагодарить всех вас за то, что дали мне возможность высказать свое мнение по данному вопросу.

Как мне видится, на сегодняшний день действительно программа молодежного жилищного кредитования, которая про­водится Государственным фондом содействия молодежному жилищному строительству, это, пожалуй, единственная реально действующая государственная программа, которая позволяет молодым семьям среднего и выше среднего класса приобретать жилье. Специально делаю акцент на том, что именно среднего и  выше среднего класса, потому что воспользоваться данным кредитом могут только семьи, которые имеют доходы, значи­тельные по украинским меркам, и имеют определенные сбереже­ния. Поскольку, учитывая разницу между расчетной себестоимо­стью одного квадратного метра жилья (это единица, по которой рассчитывается общая сумма возможного кредита и реальной стоимости квадратного метра жилья), молодая семья с самого начала должна внести около 50% стоимости этого жилья. Только после этого она может получить кредит. Это я уже не говорю о том, какие средства нужны еще затем на ремонт данного жилья.

Другим недостатком данной программы видится практи­ческая невозможность получения кредита на приобретение жилья в домах, которые выбирает молодая семья. То есть практически можно получать только в тех домах, которые предлагает фонд. Это связано и с положением о фондах финансирования строи­тельства, и с другими нормативными актами. Но в конечном итоге для молодой семьи, которая претендует на получение кредита, это практически ограничит какую-либо возможность выбора своего будущего жилья.

Несмотря на указанные недостатки, мне как отцу троих детей приятно осознавать, что 50% полученного мной кредита государство берет на себя, и мне возвращать его не придется. Хотя рождение четвертого ребенка, которое должно состояться где-то через одну–две недели, положения дел не изменит. Законодательством это не предусматривается. То есть неважно — у тебя трое или десять детей — в принципе уже ничего не меняется. Но дети у меня не для квартиры, а для себя.

В завершение хотел бы сказать, что обязательно надо развивать эту программу, совершенствовать ее, помогать моло­дым семьям. У большинства моих друзей по двое–трое детей,
и я знаю очень много семей, у которых именно вопрос жилья является определяющим в том, рожать ребенка или нет. И это грустно. Да, надо изыскивать резервы и увеличивать финанси­рование молодежного строительства.

В преддверии выборов хотелось бы сказать, что если бы те средства, которые партии сейчас расходуют на саморекламу, они пустили на помощь молодым семьям, то уже в этом году, не одна тысяча молодых семей могла бы получить новое жилье.

Спасибо.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Але ви, Максиме Юрійовичу, не спиняйтесь, бо в нас є таке почесне звання, як “Мати-героїня”, а згодом, думаю, дійдемо і до батька-героя.

Будь ласка, Андрій Полііт, народний депутат. Підготуватись Олександру Васильовичу Паливоді.

 

ПОЛІІТ А.А., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, КПУ). Фракция Компартии Украины. Уважаемый Адам Иванович! Уважаемые участники парламентских слушаний! Обеспечение молодежи жильем — одна из наиболее актуальных проблем сегодняшнего дня. Задумайтесь, сколько молодых сердец не соединилось, сколько детей не родилось по причине отсутствия жилищной возможности, позволяющей создать теплый семейный очаг. Это в то время, когда мы говорим о сложной демогра­фической ситуации в нашем государстве, низком уровне рож­даемости и как следствие — вымирании нации, то, о чем в своем вступительном слове сказал Адам Иванович.

Выходом из сложившейся ситуации может быть лишь эффективная молодежная жилищная программа, реализацией которой, несмотря на все трудности и проблемы, о которых сегодня уже говорилось, занимается Фонд содействия моло­дежному жилищному строительству. Следует отметить, что эконо­мические показатели деятельности фонда имеют позитивные тенденции. Безусловно, с каждым годом ста­тистический пока­затель (я акцентирую на этом внимание) финансирования фонда из госбюджета растет, хотя оно, безусловно, недостаточное. А это основная составляющая результативной работы программы, без которой позитивный эффект будет невозможен. Кроме того, в 2005 году значительно возросло количество средств, аккуму­лированных фондом, за счет погашения ранее предоставленных кредитов. Здесь называлась эта цифра — более 11 млн гривен. Эти средства уже пошли на нужды молодежного жилищного строительства. Эффективность в этом объеме работы программы подтверждается тем фактом, что в семьях, получивших жилье благодаря фонду, значительно возрастает коэффициент рож­даемости. Эта цифра также называлась руководителем фонда — в четыре раза выше, чем в среднем по Украине. А это наиболее, как мне кажется, важный социальный показатель.

Кроме того, привлекаются внебюджетные средства, расши­ряется сотрудничество с коммерческими банками и обществен­ными организациями. В частности, значительную помощь фонду оказывает Всеукраинская ассоциация “Укрмолодежьжилище”, которая имеет огромный опыт самоорганизации молодежи и комплексного подхода к решению жилищной проблемы молодых семей.

С 2004 года действует кредитный союз “Укрмолодежь­кредит”, целью которой является помощь молодым семьям в ре­шении жилищно-бытовых проблем. Однако несмотря на еже­годное возрастание эффективности Государственной программы обеспечения молодежи жильем, спрос на кредиты значительно превышает средства, выделяемые государственным и местными бюджетами.

В Государственном бюджете на 2006 год на предоставление льготных долгосрочных кредитов молодым семьям и одиноким молодым гражданам заложено 103 млн 200 тыс. гривен. Этой суммы явно, я бы даже больше сказал, катастрофически недо­статочно для удовлетворения потребностей фонда и нашей молодежи в частности.

Следует отметить, что, по результатам 2005 года, финан­сирование фонда из госбюджета составило 100%. В то же время достаточно сложная ситуация сложилась с финансированием молодежного жилищного строительства из местных бюджетов. Во  многих областях использование средств местных бюджетов на  кредитование значительно меньше запланированных показа­телей.

Сегодня ведется много разговоров о распродаже земельных участков под жилищное строительство через аукцион. Несом­ненно, такой подход позволит привлечь в госбюджет, местные бюджеты больше средств, но в то же время нанесет значи­тельный и непоправимый удар по молодежному жилищному строительству. Ведь фонд не может конкурировать на аукционе с  мощными коммерческими структурами. А вот стоимость жилья возрастет, что значительно отдалит молодые семьи от его приоб­ретения. Поэтому мы считаем, что необходимо законодательно закрепить квоты на земельные участки по специальной про­грамме, в частности, под молодежное жилищное строительство.

В этой сфере остается еще масса проблем. Сегодня гово­рилось, и еще будут выступающие говорить, о необходимости увеличения средств, выделяемых государственными и местными бюджетами на финансирование Государственной программы обеспечения молодежи жильем. Также следует: упростить проце­дуру отведения земельных участков под строительство жилья для молодых семей; расширить сотрудничество фонда с коммерчес­кими банками, кредитными союзами и общественными организа­циями, способствующими молодежному жилищному строитель­ству; внедрить порядок предоставления субсидий на покрытие расходов по первоначальному взносу молодым семьям и одино­ким молодым гражданам. Я поддерживаю предложение моего коллеги Олега Петрова о создании специальной комиссии Верховной Рады.

И в завершение позвольте высказать сожаление по поводу того, что проблема обеспечения молодежи, молодых семей жильем беспокоит всего около семи–десяти народных депутатов, присутствующих в этом зале. Вот это и есть цена многих пред­выборных обещаний этих и предыдущих выборов. И, к сожале­нию, абсолютно самоустранился от этого…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Кабінет Міністрів не усунувся, він закритий, бо всі пішли на вибори.

Слово має Олександр Васильович Паливода, директор Черкаського регіонального управління Державного фонду сприян­ня молодіжному житловому будівництву. Підготуватися Миколі Рудьковському. Є? Не бачу. Тоді — Віктор Лисицький.

 

ПАЛИВОДА О.В., директор Черкаського регіонального управління Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву. Доброго дня, шановні присутні! Декілька слів про виконання Державної програми забезпечення кредитом молодих сімей у Черкаській області.

У нас були розроблені та затверджені обласна, черкаська міська та вісім районних програм. Це дало змогу залучити кошти місцевих бюджетів та спрямувати їх на недобудовані будинки МЖК, на які попередньо була спрямована державна субвенція для  забезпечення житлом військослужбовців запасу та воїнів-інтернаціоналістів, котрі стояли в черзі при місцевих радах. Таким чином, у будинках, які зведені в місті Черкасах, були об’єднані інвестиції державного бюджету та молодіжні кредити, надані за рахунок державного та місцевих бюджетів. Обсяг об’єднаних інвестицій — 5–6 млн гривень на рік — забезпечив замовлення генпідрядної організації та сім–вісім супідрядних організацій, які в свою чергу закуповують матеріали, замовляють машини-меха­нізми та сплачують податки до всіх рівнів бюджету.

При обрахунку бюджету міста Черкаси на поточний рік обсяг інвестицій, які надаються до Черкаського управління, враховується в базі доходів міського бюджету. Місцева рада зрозуміла, що регіональне управління — це фінансовий інструмент для забез­печення житлом молодих сімей, вчителів, лікарів, працівників, які  працюють у комунальній сфері, й закріплення їх за під­приємствами та установами.

Разом з обласним Управлінням сім’ї та молоді, фінуправ­лінням Черкаське регіональне управління розробило нову місцеву програму кредитування працівників бюджетних установ комуналь­ної власності на 2006–2025 роки. На сьогодні понад 2 тис. пра­цівників бюджетних установ комунальної власності області та їхніх сімей не забезпечені житлом. Впровадження запропонованої про­грами дасть можливість частково розв’язати житлову проблему бюджетників, сприятиме залученню молодих спеціалістів у бюд­жетну галузь.

Крім того, реалізація програмних заходів дасть змогу зде­шевити будівництво, створити сприятливі умови для нарощування обсягів будівництва. Кредит надається на будівництво, рекон­струкцію чи придбання житла за рахунок коштів обласного та інших місцевих бюджетів. На цю ж мету будуть спрямовані кошти від повернення раніше виданих кредитів та сплати відсотків, а також з інших джерел, не заборонених законодавством. Кредит може отримати фізична особа, яка є працівником бюджетної уста­нови комунальної власності, віком до 40 років включно та відпо­відно до законодавства потребує поліпшення житлових умов і працює в бюджетній сфері не менше одного року.

Регіональне управління здійснює облік кандидатів і надає їм кредити за датою звернення до нього. Кредит є прямим, платним, адресним, цільовим і надається на строк до 20 років. Плата за кредит становить 5% річних від суми зобов’язань за кредитом
і в подальшому спрямовується на надання кредиту. Розмір від­соткової ставки визначено мінімальний з тим, щоб частково усунути вплив інфляційних процесів та забезпечити витрати бюджету на обслуговування цього кредиту.

Кредит надається регіональним управлінням на підставі кредитного договору, до якого додається розрахунок розміру кредиту з визначенням першого внеску позичальника не менш як 10% передбаченої вартості житла.

Погашення кредиту і сплата відсотків за користування ним здійснюється позичальником, починаючи з дати реєстрації права власності або з дати укладання договору купівлі-продажу житла. Платежі вносяться рівними частинами щоквартально. Наприклад, за отриманий кредит у розмірі 150 тис. гривень на придбання квартири площею 75 квадратних метрів з розрахунку 1980 гри­вень за один квадратний метр (ціна, яка склалася на кінець 2005 року), позичальник щомісячно має сплачувати близько 600 гривень.

На фінансування зазначеної програми в 2006 році перед­бачено 2 млн гривень з обласного бюджету. Отже, ефективність програми забезпечення населення житлом через механізм кре­дитування залежить від обсягу коштів, які виділяються на регіон. При зверненні в управління 500–600 позичальників на рік кредити одержують 30–40 сімей. Тому найбільший недолік програми — недостатнє фінансування, про що говорили попередні промовці.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Віктор Іванович Лисицький, радник голови правління “Приватбанку”. Підготуватися Сергію Петраку.

 

ЛИСИЦЬКИЙ В.І., радник голови правління “Приватбанку”. Доброго дня, шановні колеги! Дякую за надану можливість виступити. Мені дуже приємно, що я протягом досить тривалого часу співпрацюю з фондом, який очолює Валерій Омельчук. Це дуже благородна справа. Трішечки допомагаєш і таке відчуття, що живеш на цьому світі недарма.

Успіхи у Валерія Олексійовича, його фонду, дійсно, разючі. Коли згадати 2000 рік і порівняти його з сьогоденням, то можна з  повною відповідальністю сказати, що відтоді фонд почав працювати фактично з нуля в організаційно-правовому забез­печенні, в ресурсах та інших питаннях. Один депутат Державної Думи Росії сказав: “Существующая демографическая ситуация в России делает бессмысленными все наши усилия по развитию страны”. Значною мірою це стосується й України, навіть на більш як сто відсотків.

Те, що Валерій Олексійович і його команда так плідно працюють на цих теренах, певною мірою надає нам бачення іншого майбутнього, ніж те, що зараз витанцьовується із демо­кратичних прогнозів, які ми маємо, а вони, відверто кажучи, дуже жахливі.

Але не можу з прямотою старого більшовика не покри­тикувати проект Постанови про додаткові заходи щодо забез­печення молоді житлом. У пункті 2 тут пропонується: визначити банківською установою, уповноваженою на відкриття та обслуго­вування спеціальних житлово-накопичувальних депозитних рахун­ків, Державний ощадний банк України. Чому Ощадбанк? Тому що в нього найкращі показники? Нічого подібного. У нього найвищий рейтинг? Нічого подібного. Я думаю, якщо ми хочемо створити ефективну систему, вдосконалювати її, то треба було б усе ж таки проводити конкурс поміж комерційними банками, включаючи приватні.

Далі. Пункт 4: встановити, що розмір внесених громадянами власних коштів на спеціальний житлово-накопичувальний депо­зитний рахунок повинен становити не менше 30% вартості збудо­ваного житла.

Дозвольте вам доповісти, що “Приватбанк”, який надав майже 5 тис. кредитів на 400 млн гривень, уже тривалий час не бере цих початкових внесків. Так роблять й інші комерційні банки. Якщо в доларах, то, на превеликий жаль, ми беремо, тому що “Приватбанк” — банк для бідних, малозабезпечених людей, позаяк це соціально орієнтований банк, і з валютою в нас не так розкішно, як в інших банках.

Далі. Цікава річ. Пункт 18 Порядку забезпечення житлом молодих сімей та одиноких молодих громадян: різниця між від­сотковими ставками за користування кредитом та рахунком не  може перевищувати розміру облікової ставки Національного банку на дату укладення кредитного договору, збільшеної на 2%. Це означає, що маржа Ощадбанку на цих операціях становитиме 9,5% плюс 2%, тому що 9,5% — це сьогодні облікова ставка Національного банку. Вибачте, але багато комерційних банків на  таких операціях беруть максимум 4%. Мені видається, що цю норму треба уточнити.

І, повертаючись до загальної ситуації, хочу сказати, що я цілком згоден з критикою, яка тут звучала з вуст і пані Самой­лик, і інших промовців: держава повинна виділяти значно більше коштів на молодіжне житлове будівництво. Тут спрацьовує моя позиція як громадянина.

І ще одне. Затримки, які були з компенсаціями, — просто поза межею критики. Я з вами цілком згоден.

І на завершення хочу побажати, щоб Фонд державного молодіжного житлового будівництва розвивався, удосконалював механізми своєї роботи, і ми через деякий час мали значно більшу кількість — не 25 тис. кредитів, а, припустимо, 250–350 тис. і більше.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Сергій Богданович Пандрак, директор Рівненського регіонального управління Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву. Підготува­тися Тетяні Пічкур.

 

ПАНДРАК С.Б., директор Рівненського регіонального управ­ління Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву. Шановний головуючий! Шановні народні депутати та учасники парламентських слухань! Реалізація Державної програми молодіжного житлового будівництва в Рівненській області роз­почалася в 1998 році. У цьому році з державного бюджету ми отримали лише 201 тис. гривень, що дало можливість п’яти моло­дим сім’ям отримати житло. Також у цьому році ми з бюджету міста Рівного отримали 96 тис. гривень, що дало можливість отримати двом сім’ям житло. Для порівняння: в минулому році ми  отримали з державного бюджету 3 млн 700 тис. гривень, а з місцевих бюджетів — 1,5 млн гривень. Це дало можливість отримати житло 44 сім’ям, тобто 33 — за рахунок державних коштів і 11 — за рахунок місцевих коштів. Динаміка є, якщо порівняти з цифрами 1998 року.

З 1998 по 2005 рік у Рівненській області надано кредит 390 молодим сім’ям. Але в даний час у мене на обліку перебуває 2700 сімей. У цьому році в Державному бюджеті на Рівненську область передбачено 4 млн 100 тис. гривень і в місцевих бюд­жетах — 820 тис. гривень. Це дасть можливість лише 30 сім’ям, або 1% тих, хто перебуває у нашому центрі на обліку, отримати житло.

Згідно з державною програмою, яка була затверджена урядом у 2002 році й розрахована на 10 років, до 2012 року ми повинні отримати з державного бюджету на Рівненську область 173 млн 900 тис. гривень. Отримали за чотири роки (2002–2005) лише більше 12 млн гривень. Це трохи більше 7%. З обласного бюджету (згідно з програмою, прийнятою у 2003 році) ми повинні отримати до 2012 року більше 16 млн гривень. З 1998 року по  2004 рік ми не отримали жодної копійки. Лише в минулому році з приходом нової влади ми отримали перші 100 тис. гривень. Це дало можливість одній багатодітній сім’ї, яка має шестеро дітей, отримати кредит для будівництва індивідуального будинку на селі. Але зазначу, що ми з обласного бюджету з запланованих 200 тис. вже отримали 140 тис. гривень, тобто динаміка є, але дуже незначна. В обласній програмі прописано, що ми повинні в цьому році отримати 1 млн 200 тис. Але навіть ці 140 тис. разом з коштами держбюджету, які вже надійшли в Рівненську область, надають можливість реально ввести в експлуатацію 49-квартир­ний будинок у місті Кузнєцовську, який уже напередодні здачі. Тобто 49 молодих сімей у містечку атомників невдовзі отримають ключі від квартир.

Черга молодих сімей була б ще більшою, якби не запра­цювала нова державна програма щодо надання компенсацій. У минулому році 648 сімей узяли кредити в банках і отримують державну компенсацію.

Звертаюся до народного депутата пана Петрова. Пане Олеже, доповідаю вам особисто, що на Рівненщині всі 700 сімей отримали компенсацію по листопад включно, тобто боргів за 2005 рік немає. Значить, кошти за грудень переходять на 2006 рік, тому що реєстри банки здають лише в січні, це є борг цього року.

Я маю доручення від молоді (близько 700 сімей) вимагати з  цієї трибуни від Міністерства фінансів негайно видати гроші, щоб молоді сім’ї могли отримати компенсацію за грудень мину­лого року, січень, лютий та березень цього року.

Хотілося б сказати дуже багато. Але зауважу одне: не потрібно створювати ніяких спеціальних комісій у Верховній Раді. З корупцією в молодіжному житловому будівництві потрібно боротися тільки одним шляхом: потрібно на порядок збільшувати державні кредити, закладати 1,5 млрд гривень, а не 100 з лишком мільйонів.

За час, що я очолюю управління (з 1999 року), в мене було понад 50 перевірок СБУ, прокуратури, КРУ і так далі. Потрібно надавати, шановні депутати і шановні...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Хотів би, щоб не зрозуміли не так заклик, бо трохи тут не так пролунало. Мовляв, боротися з корупцією — дайте більше грошей. Так що, більше буде корупції?

Будь ласка, Тетяна Валеріївна Пічкур, кандидат у позичаль­ники державної спеціалізованої фінансової установи “Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву”. Підготува­тися Ларисі Усаченко.

 

ПІЧКУР Т.В., кандидат у позичальники державної спеціа­лізованої фінансової установи “Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву”. Шановні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Я, Пічкур Тетяна Валеріївна, кандидат історичних наук, доцент Київського університету еконо­міки, технологій і транспорту, є представником тих молодих сімей, які за програмою державного кредитування стоять у черзі на отримання житла.

Державне кредитування для мене, як і для багатьох тисяч інших українських сімей, на сьогодні фактично є єдиною мож­ливістю отримати житло і поліпшити свої умови проживання.

Держава в 1998 році створила програму довготермінового пільгового кредитування на будівництво (реконструкцію) чи прид­бання житла. Ця програма, на жаль, на 100% сьогодні не працює. І я як молода людина стою в черзі на отримання житла з 1991 року. За цей час я встигла вивчитися, захиститися, отримати вчене звання, маю сім’ю і виховую дитину. Але кредиту на отри­мання житла я поки що не маю.

Таким чином, з одного боку, я є успішною людиною, а з іншого — не маю навіть елементарних умов для того, щоб існувати. Я не можу стовідсотково займатися науковою роботою, не можу собі дозволити мати другу дитину, не можу спрямовувати молодь у науково-дослідному напрямі. Звичайно, що за такого стану речей існувати молодій сім’ї у цей час надзвичайно важко.

Якщо все ж таки я маю надію, що встигну, навіть незва­жаючи на віковий ценз, отримати пільговий кредит на придбання житла, то переді мною, як і перед багатьма іншими молодими сім’ями в державі, постане інша проблема, яка пов’язана з тим, що існує суттєва різниця між вартістю одного квадратного метра житла в будівельних організацій та опосередкованою вартістю одного метра квадратного житла за державним кредитуванням. Тобто те, що нам пропонує держава.

Один квадратний метр житла в Київській області за держав­ним кредитуванням (те, що нам виділяють) становить 2 тис. 650 гривень, а у будівельних організацій вартість — 3–3,5, а інко­ли і більше тисяч гривень. Виходить, що згідно із законодавчим актом цю різницю у вартості житла моя сім’я повинна заплатити сама, тобто фактично за державного кредитування більш як 30% вартості житла молода сім’я виплачує сама, що теж є дуже обтяжливим і фактично неможливим.

Водночас я є молодим науковцем і мене турбує ще той аспект, що держава надає право вченому мати додатково 20 мет­рів житла для наукової роботи, а вони державою не кредитуються. Тобто фактично знову ж таки є недосяжними.

І, враховуючи все те, що я сказала стосовно проблеми пільгового державного кредитування, і розуміючи, що в народних депутатів є ще багато інших нагальних проблем, все ж таки прошу їх пам’ятати, що молоді сім’ї України і молодь України — це її надія, перспектива, завтрашній день. І як ви вирішите долю цього майбутнього сьогодні, таке ви його й отримаєте.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Звертаюсь до тих, від кого це зале­жить: давайте після такого хорошого виступу, щоб із канди­датів  Тетяна Валеріївна стала все-таки позичальником, бо можна в  кандидатах наук надовго затриматися, але не в кандидатах на позику.

Будь ласка, Лариса Усаченко, народний депутат. Підготува­тися Костянтину Попову.

 

УСАЧЕНКО Л.М., член Комітету Верховної Ради України з  питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Фракція Віктора Ющенка “Наша Україна”. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Сьогодні молодіжна політика народного Президента України та нової влади в державі спрямована на: збільшення можливостей для молоді в отриманні освіти, самовизначенні й самореалізації, на створення умов для всебічного повноцінного розвитку та гідного життя молодої людини, на захист і забез­печення права на житло, сприяння молодіжному житловому будів­ництву, удосконалення механізмів, придбання і забезпечення на  основі подальшого розвитку системи іпотечного житлового кредитування. Але, на жаль, проблема належного забезпечення молоді житлом в Україні й досі залишається не розв’язаною. Існують прогалини у сфері надання допомоги на житлове будів­ництво молодим багатодітним сім’ям, а також сім’ям, у яких є тяжко хворі діти з різними вадами розвитку. У таких випадках допомога повинна бути першочерговою та невідкладною.

Не менш актуальною є проблема забезпечення житлом молодих людей — випускників дитячих будинків та інтернатів. Численні звернення з цього приводу свідчать про те, що дуже часто ці діти після закінчення зазначених закладів виявляються безпритульними, оскільки або є сиротами, або їхні батьки — алко­голіки і були позбавлені батьківських прав, а рідним вони просто не потрібні.

Слід також ужити заходів для поліпшення житлових умов студентських сімей, які проживають у гуртожитках, та забезпе­чення житлом молодих спеціалістів, які одержали направлення на  роботу. Але, наголошую, вся молодь України, незалежно від майнового становища, здібностей, можливостей, повинна знати і бути впевнена в тому, що є потрібною Українській державі та суспільству.

Одним із пріоритетних шляхів вирішення житлового питання молодих сімей, одиноких молодих громадян є пільгове довго­термінове кредитування за рахунок державних коштів, коштів місцевих бюджетів і заощаджень населення, що базуватиметься на принципово нових ринкових механізмах житлового кредиту­вання, європейських стандартах. Необхідним є також удоскона­лення законодавчої й нормативно-правової бази у цій сфері, необхідної, зокрема, для створення ефективних, фінансово-еконо­мічних механізмів, залучення в молодіжне будівництво приватних, корпоративних, внутрішніх та іноземних інвестицій, а також інших позабюджетних джерел фінансування. Важливою є також спів­праця з успішними профільними організаціями з метою обміну досвідом у сфері будівництва житла для молоді та можливості використання їх виробничих підприємств та технологій.

Слід зазначити, що для досягнення вагомих результатів необхідні узгоджені дії органів державної влади усіх рівнів, органів місцевого самоврядування, а також адаптація загальних принципів і цілей до конкретних умов їх реалізації.

Надзвичайно важливими є розробка та затвердження комплексних регіональних програм розвитку житлового будів­ництва, які містили б: інформаційно-аналітичні матеріали та заходи, спрямовані на збільшення обсягів молодіжного житлового будівництва; відомості стосовно інвентаризації земельних ділянок, відведених під будівництво, та стану проектної документації на будівництво житла; механізм спрощення дозвільної системи, забезпечення належного державного контролю за молодіжним житловим будівництвом.

Не менш важливим є подальше належне виконання таких програм на державному рівні. Створення умов для розширення обсягів будівництва житла для молоді шляхом здешевлення вартості будівництва, збільшення обсягів та диверсифікації дже­рел його фінансування, цільового виділення земельних ділянок — одне з першочергових завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Наступним кроком повинно бути розширення економічної доступності житла для молоді з невисоким рівнем доходів шляхом запровадження нових та вдосконалення існуючих механізмів довгострокового кредитування молодіжного будівництва, вдоско­налення системи обліку молоді, яка потребує поліпшення житло­вих умов.

Адже молодь — це неоціненний скарб України. Забез­печення її житлом не тільки дасть змогу поліпшити демографічну ситуацію в Україні, а й створить необхідні передумови для поліп­шення соціально-побутового та економічного становища молодих сімей і одиноких молодих громадян, сприятиме їх належному, гар­монійному розвитку на благо українського суспільства, Україн­ської держави.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Костянтин Євгенович Попов, директор Запорізького регіонального управління Державного фонду сприяння молодіж­ному житловому будівництву. Підготуватися Максиму Вітру.

 

ПОПОВ К.Є., директор Запорізького регіонального управ­ління Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву. Уважаемый Адам Иванович! Уважаемые коллеги! Хотелось бы остановиться на новых направлениях в работе Запорожского регионального управления Государственного фон­да, которые мы пытаемся внедрить и по которым будем двигаться в ближайшее время. Нашей программой предусмотрен постепен­ный переход от бюджетного финансирования к небюджетным источникам. Поэтому это направление мы считаем самым глав­ным, самым важнейшим в нашей работе: поиск, разработка ис­точников, создание технологий, их освоение.

Как известно, есть три источника финансирования: сред­ства предприятий, средства банков и средства населения.

Первый источник — средства предприятий — мы освоили в 2005 году. Так, совместно с Запорожским железорудным ком­бинатом в прошлом году по согласованию с правлением фонда была освоена технология кредитования работников комбината за  счет средств предприятия. В качестве кредитных ресурсов выступили средства предприятия. И, кроме существенного недо­статка для предприятия — отвлечения средств из оборота, есть и существенное достоинство. Выполнены все требования налого­вого законодательства и соблюдены экономические интересы предприятия.

Результатом такого сотрудничества стал 60-квартирный дом в городе Днепрорудном после многих лет застоя в жилищном строительстве. Следующим результатом стало трехкратное уве­личение ассигнований комбината в 2006 году и заказ фонду освоить такую же технологию для решения жилищных проблем не  только молодых работников, но и для обычных работников комбината.

Еще один интересный заказ получен нами от другого пред­приятия области — Пологовского маслозавода. Столкнувшись с  той же проблемой — закрепления кадров через решение жилищного вопроса, пологовчане имеют намерение строить служебное жилье для молодых специалистов с последующим выкупом этого жилья. То есть имеет место не кредит, а рас­срочка, или, другими словами, товарный кредит. Таким образом, может быть соблюден баланс интересов как предприятия-собственника, так и молодого специалиста.

И в первом, и во втором случаях фонд непосредственно осуществляет все операции по планированию, движению, целе­вому использованию, учету и контролю денежных средств, а также обслуживает все связанные с этим процессы (ипотека, страхование и так далее). Тем самым мы избавляем предприятия от лишних затрат, либо от несвойственных им функций.

Мощный механизм привлечения средств населения — кредитные союзы. На наш взгляд, не срабатывает эта программа из-за большого взаимного недоверия всех участников процесса. И такое недоверие может быть “снято” путем создания кредит­ного союза на крупном предприятии, а еще лучше — на всем промышленном кусте под эгидой профсоюза — отраслевого или территориального. Таким образом, будет осуществлен действен­ный контроль, учет, установлены правила распределения средств и получения жилья, и, конечно же, с преференциями для молодежи.

А в качестве активов таких профсоюзных кредитных союзов, кроме средств собственно членов профсоюза, работников пред­приятий, могут стать и средства профсоюзов, и, например, средства, которые можно освободить от налогообложения для предприятий, благотворительная помощь. Например, для “Запо­рожстали” неналогооблагаемые проценты такой помощи в год составляют около десяти миллионов гривен. А если взять всю запорожскую промплощадку, то это на порядок больше.

Относительно банковских источников. Имея огромный опыт работы с компенсацией в рамках постановления правительства, сейчас мы создаем экономико-математическую модель использо­вания механизма компенсации на определенной территории или для определенного предприятия, исходя из финансовых возмож­ностей территориальных громад или предприятия и исходя из структуры кадров или населения на данной территории, огра­ничивая срок предоставления компенсации возрастом, когда заемщик сможет самостоятельно погашать кредит (условно — 45 лет). Вернее, проценты за обслуживание кредита. А не сроком банковского кредита.

Таковы направления работы Запорожского регионального управления Государственного фонда.

Спасибо.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Максим Кононович Вітер, директор регіонального відділення Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву в Київській області. За ним виступатиме Андрій Черних.

 

ВІТЕР М.К., директор регіонального відділення Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву в Київській області. Дякую за слово. Шановні друзі! За своїми посадовими обов’язками мені доводиться працювати з молодими сім’ями. І  упродовж останніх років роботи склалася така ситуація, що фактично люди поділилися на дві групи. Одна група — вона невелика, але щаслива, як кандидат у позичальники, яка сьогодні виступала. Одна щаслива частина — це ті, що отримали кредит, які мають власне житло, які можуть самореалізовуватися, які можуть спокійно створювати сім’ю, народжувати дітей.

І друга частина, на жаль, вона більша, але дуже нещасна, яка не має власного житла, яка дуже часто не може само­реалізуватися, яка не має можливості нормально народжувати дітей. Повірте, це дуже страшно не мати власного житла.

Постійно переймаючись цією проблемою, запитуєш себе: “Що можна зробити, для чого ми зараз зібралися? Що можна зробити, чим їм допомогти? В чому проблема? Чому ми не може­мо цим багатьом сім’ям створити умови, які за Конституцією мають право отримати житло?” Чому постійно на адресу фонду робляться закиди про корупцію? А проблема одна і вона зовсім на поверхні, не треба й глибоко шукати. Вона — в неадекватності фінансування і потреби. Спробую пояснити це на простому прикладі своєї Київської області. За час роботи фонду до нас звернулися, зібрали всі документи, зареєструвалися і стали на чергу понад 3 тис. моло­дих сімей. А у 2005 році ми надали пільговий кредит аж 70 сім’ям. Це просто неадекватні цифри. Працівники фонду — не святі, не чудотворці й не можуть сімома хлібами нагодувати всіх голодних. Вихід з цієї ситуації може бути тільки один: якщо хочемо поліп­шити ситуацію з кредитуванням, маємо змінити ставлення, треба повернутися обличчям до цієї проблеми.

Якщо хочемо, щоб програма пільгового кредитування працювала, потрібно збільшувати обсяги її фінансування, причому не на 10 чи 100 млн, а на декілька порядків. А якщо хтось скаже, що проблеми пробуксовування програми в чомусь іншому, що коштів у державі не вистачає, то можу навести три дуже цікавих за останні роки приклади.

Так, у 2004 році в державному бюджеті на молодіжне креди­тування було закладено 70 млн гривень. І в той же рік для Дер­жавного управління справами на державні нагороди було закла­дено 70 млн. Бачите, як ми працюємо: для молоді на житло — 70 і на нагороди — 70.

Ця проблема переходить від одного уряду до іншого, від однієї Верховної Ради до іншої. Ніхто не хоче бачити цієї проб­леми. 2005 рік: на молодіжне кредитування, тобто на молодь усієї країни, надали 100 млн. гривень на вирішення цього питання. Водночас на будівництво, наприклад, одного моста в одному місті через одну ріку (це теж потрібно) впродовж одного року виділили 150 млн. Це неадекватні цифри.

Така сама ситуація і в 2006 році. Свіжий факт: нещодавно за  один день додатково знайшли 137 млн гривень на вибори. А  на молодіжне кредитування немає коштів ні у Мінфіну, ні у Верховної Ради. Я підтримую пана Пандрака, який сказав: якщо хочемо, щоб молодіжне будівництво у нас розвивалось, маємо його просто фінансувати, от і все.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Учора ми виділили кошти на вибори, бо сподіваємося, що ви оберете таких народних депутатів, які вам не  будуть створювати проблем. Так що давайте на це не пошкодуємо грошей. Не треба буде плакати після того.

Андрій Черних, координатор Молодіжної громадської колегії при Голові Верховної Ради України, позаштатний радник Голови Верховної Ради. За ним — Андрій Шкіль.

 

ЧЕРНИХ А.О., координатор Молодіжної громадської колегії при Голові Верховної Ради України, позаштатний радник Голови Верховної Ради України. Добрий день, шановний Адаме Івано­вичу! Шановні учасники парламентських слухань! Одним із важли­вих чинників підвищення активності молоді в громадському житті суспільства є створення необхідних умов існування, проживання, праці та відпочинку молоді. На жаль, проблема відсутності влас­ного житла на сьогодні, мабуть, найактуальніша серед молоді. Доведено, що саме вона є причиною багатьох розлучень серед молодих сімей і спонукає до небажання народжувати дітей. В умовах гострої житлової проблеми у нашій державі, що склала­ся на сьогодні, далеко не кожен може самотужки придбати власне помешкання. А для молодої родини своє житло є найбільш очіку­ваним. Воно слугує як порятунком, так і добробутом та злагодою для сім’ї. Однією з можливостей для таких людей є пільгове житлове будівництво. За відсутності державної підтримки молода родина, яка бажає за допомогою держави розв’язати свої житлові проблеми, і досі залишається сам на сам.

Який же вихід з цього становища? Передусім потрібно, щоб була, як кажуть, політична воля керівництва держави, областей, міст щодо розв’язання цієї проблеми. При розробці та затвер­дженні бюджетів міст, областей слід передбачати необхідні кошти для обслуговування молодіжного житлового кредитування, чітко розуміючи, що саме цим ми вкладаємо гроші в майбутній розвиток нашого суспільства. Потрібно суттєво збільшити обсяг коштів з державного та місцевих бюджетів, аби кредити стали доступними кожному.

Ще одним напрямом діяльності місцевих органів влади, на мою думку, є спрощення системи виділення земельних ділянок під будівництво як багатоповерхових, так і індивідуальних житло­вих будинків. Потрібно посилити напрям роботи щодо створення в  містах молодіжних житлових комплексів з будівництва житла самими молодими людьми.

Одним із шляхів розв’язання житлової проблеми для молоді також є виділення для переобладнання під житло для молоді гуртожитків та колишніх військових приміщень.

Враховуючи викладене та з метою сприяння більш ефективному розв’язанню проблем молодіжного житлового будів­ництва потрібно: вдосконалити систему надання кредитів на будівництво та придбання житла за рахунок Державного бюджету України для молодих сімей та обмежити на законодавчому рівні рентабельність будівництва на рівні 25%. Провести роботу, спрямовану на додаткове залучення коштів місцевих бюджетів і  матеріально-фінансових ресурсів підприємств та організацій, інших позабюджетних джерел для нарощування обсягів будів­ництва житла для молоді, передусім у важко доступних та в тих, що занепадають, селах; вжити заходів до розширення обсягів будівництва житла для молоді, вдосконалити систему пільг щодо забезпечення житлом молодих сімей, особливо багатодітних, сімей з інвалідами, інших соціально незахищених категорій; роз­винути систему молодіжно-житлових комплексів, створити соціо­технополіси, діяльність яких буде спрямована на максимальну реалізацію творчого, інтелектуального та професійного потенціалу молоді; вдосконалити систему державної реєстрації права влас­ності фізичних осіб на нерухоме майно з метою створення ефективних умов для іпотечного кредитування житлового будів­ництва; удосконалити систему обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов.

Розв’язання проблеми молодіжного житлового будівництва має здійснюватися не сьогодні, а вчора. Тому що молодь — це не тільки наше майбутнє, це наше сьогодення.

Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Андрій Шкіль, народний депутат. За ним виступатиме Василь Тихоступ.

 

ШКІЛЬ А.В., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності (виборчий округ №121, Львівська область). Фракція Блоку Юлії Тимошенко. Шановні присутні! Шановний Адаме Івановичу! Шановні радіослухачі й телеглядачі! Хотів би коротко викласти позицію фракції щодо цієї важливої і насущної проблеми.

Хотів би почати з того, що передусім треба розібратися в  причинах проблеми: чому ми зараз говоримо про проблеми з  молодіжним будівництвом, будівництвом житла для молодих сімей? Тому що, коли це задумувалося, то планувалося так: буде дороге житло і будуть МЖК, які будуватимуть доступне житло, тобто здешевлення плюс доступність. Нині в Україні ми маємо проблему з будівництвом житла взагалі.

У цій залі декілька тижнів тому відбулися парламентські слухання, на яких розглядалися питання безквартирних офіцерів. Так само можна розглядати питання безквартирних міліціонерів, працівників прокуратури. Тільки серед міліціонерів і працівників прокуратури (якось так повелося в нашій країні) мало безквар­тирних. Я не знаю, з яких причин. При тому, що офіційна зарплатня в цих категорій, і серед молоді, яка там працює, не така вже й висока. Але проблема там якось знімається.

Я впевнений, що головна причина того, що в нашому суспільстві відсутнє поняття “квартира і молода людина”, полягає в тому, що, на жаль, Верховна Рада не прийняла законодавства про іпотечні цінні папери та про комплексну реконструкцію кварталів і мікрорайонів із заміною нежитлового чи застарілого житлового фонду. Складна назва, але, пригадаємо, коли урядом керувала Юлія Тимошенко, була запропонована така програма.

І питання “хрущовок”. Це неякісне житло, яке давно треба було списати і забути. Але воно існує, і там живуть люди. Ці будинки займають величезні площі. Пропонувалося на їх місці будувати соціальне житло, і відселити усіх з “хрущовок”.

У всіх, навіть розвинених, країнах є таке поняття, як “соціальне житло”. В Україні держава мусить його будувати.

І от саме там, про що говорив виступаючий переді мною молодий чоловік, треба обмежувати собівартість метра житла, вводити інші нормативи, притаманні саме соціальному житлу. А вводити щось через заборони дуже складно.

Це такий негатив проблем. Але треба тішитися з того, що в  нас є ще про кого турбуватись. Що в нас ще є молодь, є потенційні молоді батьки, які хочуть мати дітей, але проблема в тому, що немає житла.

Якщо ми так будемо займатися цією проблемою, то скоро вже не буде просто про кого турбуватися. І мені не зовсім приємно було чути виступ тут представника президентської фрак­ції, яка казала, що є такі проблеми. Це, на жаль, чи, на щастя, завдання опозиції. Опозиція порушує проблеми, а влада їх розв’я­зує. На жаль, ні нинішня влада, ні майбутня не зможуть розв’язати цих проблем до того часу, поки не буде прийнято назване мною законодавство.

Закон про іпотечне кредитування — це спрощення інституту “позичальник — позикодавець”. Уявімо собі, молода людина, яка народилася в цій країні і живе, не має житла. А тепер уявімо собі емігранта, який приїжджає до Сполучених Штатів. Там він одразу отримує житло, якщо він має роботу. Робота = житло. Таким чином має будуватися система спілкування між молоддю і дер­жавою. Робота одразу тотожна житлу. Для цього і планувалося створити потужний ринок житлового будівництва. Тобто треба спочатку надати всім квартири. Треба, щоб був надлишок житла. І має бути створена інституція, яка здешевлювала б і удоступ­нювала житло для молоді. Тоді є з чого починати.

Але коли ми говоримо про великі успіхи, такі як здали 60-квартирний будинок, то це дуже приємно, що 60 сімей знайшли дах над головою. Але це дуже мало, цього зовсім недостатньо для того, щоб говорити, що проблема хоча б якось розв’язується.

Тому, вважаю, що принаймні має існувати програма. До речі, яка програма у нинішнього уряду? Я про це не знаю. І ніхто про це не знає, на жаль, ні у Верховній Раді, ні в уряді. Я  думаю, що її немає. Але вона має бути. Проблеми треба не оминати, а розв’язувати їх. Тому урядом Юлії Тимошенко був запропонований вихід — будувати. Нині, на превеликий жаль, держава не будує, і звідси всі проблеми.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Андрію Васильовичу, ви з таким знанням справи розповідали, що, мабуть, доведеться в наступ­ному уряді доручити вам цю справу, і проблем ніяких не буде.

Василь Петрович Тихоступ, активіст молодіжного руху, Київ­щина. Підготуватися Сергію Леонідовичу Поркуяну.

 

ТИХОСТУП В.П., активіст молодіжного руху, Київська область. Добрий день, шановні депутати! Шановний Адаме Івановичу! Шановні учасники парламентських слухань! Мені дуже приємно бачити таку кількість людей, які не байдужі до проблем молоді, депутатів, які також не байдужі до проблем молоді. Я  дуже сподіваюся, що вони не просто заробляють політичні дивіденди, а дійсно переймаються проблемами молоді. Тим паче проблема, з якою стикається кожна молода сім’я, коли хоче створити сім’ю, народити дитину, це проблема житла. Тому, хто ніколи не стикався з цією проблемою, дуже важко її зрозуміти. Повірте, це дійсно дуже страшно.

Звертаюся до вас як представник молоді Київщини, якому випала така велика честь — представляти її інтереси з цієї високої трибуни. І хоча регламент лише 5 хвилин, але повірте, я за цей час донесу до вас той біль, яким переймаються жителі Київської області.

За офіційними даними, в Київській області проживає близько 550 тис. молоді, а перебуває на обліку всього 8 тис., або 1,5% загальної кількості населення. Дуже мало. Що, інші не по­требують поліпшення житлових умов? Ні, просто молодь навіть не  сподівається на те, що вона колись отримає житло, і тому лише 1,5% стоять на черзі.

Земельні ділянки під будівництво просто не виділяються. Односельці квартир чи будинків не отримують, черги не рухають­ся, заробітна плата, рівень якої настільки низький, що, порів­нюючи свою заробітну плату з вартістю квадратного метра, моло­да сім’я розуміє, що в неї ніяких шансів на це просто немає без державної підтримки. І тому дуже важливо, щоб держава пішла молоді назустріч.

Дуже важливим стало прийняття обласної програми в 2003 році. Вона дала можливість вже у 2005 році близько 24 сім’ям надати кредит на житло завдяки тільки програмі креди­тування з обласного бюджету. І 583 сім’ї отримали часткову ком­пенсацію під відсоткові ставки комерційних банків. Дуже великі зрушення. Місцеві програми забезпечення житлом прийняті в  містах Славутичі, Білій Церкві, Обухові, Василькові. Укладено угоди про співпрацю у галузі розвитку молодіжно-житлового кре­дитування з Білоцерківською, Сквирською, Васильківською, Ірпінською райдержадміністраціями. Лідером тут, звичайно, є Білоцерківська.

За офіційними даними, в регіональному відділенні Держав­ного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву в Київ­ській області в цьому році було зареєстровано 3,5 тис. кандидатів на отримання пільгового довготермінового кредиту і 2200 канди­датів на отримання часткової компенсації.

Проблемою залишається, про що вже говорив не один виступаючий, низький рівень фінансування, тому що в 2005 році з  державного бюджету було виділено лише 2 млн. 795 тис., з об­ласного бюджету — 517 тис. З виступів представників інших областей ви бачите, що це зовсім мізерна сума. А для того щоб кардинально змінити ситуацію, потрібна набагато більша сума.

Більше того, громом серед ясного неба для нас стало рішення спостережної ради про те, що регіональні відділення в Києві і в Київській області мають пройти процес реструктуризації, тобто вони просто ліквідовуються. І на сьогодні вони об’єднуються в іпотечний центр.

На даний час через ці обставини регіональне відділення державного фонду в Київській області просто не працює. Воно буде об’єднане в Київський іпотечний центр, який включатиме Київ і область. Які наслідки цього для Київської області? Я можу сказати: просто жахливі. Не буду загадувати наперед, це важко прогнозувати, але з показників різниці вартості квадратного метра житла в Київській області і по місту Києву вже видно, як склада­тиметься тенденція. За ті ж самі кошти, що і в Києві, в Київській області можна надати набагато більшу кількість кредитів. На п’ять кредитів, які можна отримати в Києві, у Київській області можна надати шість, тобто на одну сім’ю більше. Зрозуміла математика.

Рівень платоспроможності й конкурентоспроможності молоді з Київської області і з Києва абсолютно різна. Заробітні плати представників регіонів Київської області, чим далі від центру, гірші. Тому, на мою думку, слід конче припинити об’єднання двох регіональних відділень. Вони мають існувати окремо. Це моя перша пропозиція.

Друга. Надання переваги саме державним кредитам, бо кредити, які надаються на компенсацію, — це просто втрачені кошти. Вони йдуть не на підтримку будівельників, а на прибутки банкам. І до того ж надання компенсації не стимулює народжуваності.

Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Сергій Леонідович Поркуян, заступник Сєвєродонецького міського голови. Немає. От так влада вас любить.

Євген Анатолійович Ісаєв, голова громадської організації “Молодь, житло, кредит”. Підготуватися Володимиру Швадчаку.

 

ІСАЄВ Є.А., голова громадської організації “Молодь, житло, кредит”. Шановні присутні! Хотів би розпочати свій виступ з тако­го невеличкого анекдоту. Коли у голови колгоспу запитали, що будемо сіяти і скільки на наступний сезон, якщо довгоносик з’їв урожай, то він відповів: “Давайте посіємо вдвічі більше, нехай подавиться гад”.

Тому хотів би сказати, що справа не стільки в кількості коштів, скільки в тому, як ефективно вони використовуються. І, враховуючи побажання Адама Івановича, почну з кінця.

На сьогодні фонд дійсно банкрут. Як інакше можна назвати сьогодні установу, яка не може відповідати за своїми зобов’я­заннями? Безконтрольне надання зобов’язань у тому році з про­грами компенсацій призвело до того, що кошти, передбачені в  Державному бюджеті на 2006 рік, використовуються на їх погашення. Пандрак сказав, що це вже виконали. Ні, не виконали, ці кошти направлялися цього року на погашення зобов’язань того року. А на цей рік коштів немає. І це питання чомусь замов­чується, ніхто нічого про це не говорить, ніяких джерел немає, щоб побачити, а скільки зобов’язань у фонду і як вони зби­раються погашати їх.

Немає коштів, подивіться в бюджет. Думаю, що зобов’язань більше 100 млн, а в бюджеті — 30. Яке мав право фонд надавати зобов’язання до того, як був затверджений бюджет на цей рік? Це  ж свідомо зроблено. Я звертався і до голови правління, і до голови спостережної ради міністра Павленка з цим питанням. Доводив їм, що це неправильно, це не фінансовий механізм. Узагалі компенсація — не фінансовий механізм, а якась бухгал­терська схема. Практика тут така: забрати з державного пільго­вого кредитування й перекинути на компенсаційну програму. Тепер, щоб виконати зобов’язання по наданих обіцянках, треба повністю перекинути кошти 2006 року на пільгове державне кредитування. Хіба це правильно? Хіба за це голосували народні депутати? Я думаю, коли б їм сказали, на що ці кошти підуть, можливо, вони взагалі нічого не дали б фонду.

То я хотів би запитати: хто за це нестиме відповідальність і хто пояснюватиме людям? Їм же треба сказати, щоб вони спла­нували свої сімейні бюджети, бо платитимуть гроші, які не перед­бачалися на це. Сьогодні вже березень. Уявіть, що тепер роби­тимуть перекидку грошей. Іншого виходу, я так бачу, що немає: або додати в бюджеті, або знову перекинути кошти. Це вже практика така. І коли це відбудеться? Нині — виборча кампанія. Після того, ви розумієте, скільки часу ще мине, поки щось сформується в цій країні. Хто і коли прийматиме рішення по цих коштах? Я так думаю, що це буде десь наприкінці року.

А тепер давайте поглянемо на наші молоді сім’ї. Бо це я з кінця почав, щоб вистачило часу на основне.

А взагалі-то практика в фонді дуже стала. Є конкретний відповідальний — Омельчук. Він довів фонд до ручки. І практика в нас склалася така: закидається якась іміджова програма на всіх каналах, і в усіх ЗМІ виступає Омельчук, гарно, красиво.

Нагадаю, у нас були кошти Світового банку — 100 млн, резерви страхові й Пенсійного фонду. Відбулася псевдореорга­нізація. Де це все? Чому сьогодні це не прозвучало? Та тому, що його нема і не буде. То все надумано.

Тому не можна замовчувати це питання. Уже не знаю, хто це вирішуватиме. Мабуть, новий склад Верховної Ради. Але потрібно створити комісію, про яку говорив депутат Петров, вона дуже актуальна.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Ну, мабуть, за аналогією: за 2006 рік випла­тять у 2007 році. Так, як тепер за 2005 рік.

Володимир Степанович Швадчак, директор Івано-Франків­ського регіонального управління Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву.

 

ШВАДЧАК В.С., директор Івано-Франківського регіо­нального управління Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву. Шановний Адаме Івановичу, я, напевне, також почну з кінця, щоби сказати головне. У першому будинку, який зданий в Івано-Франківську за програмою кредитування (15-квартирний невеличкий будинок), кожна сім’я за чотири роки народила по одній дитині, а деякі сім’ї — по дві. Я думаю, що це…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Це в тому будинку, що здали? Може, поза межами ще щось є?

 

ШВАДЧАК В.С. Будемо сподіватися.

Тепер що стосується в тому числі виступу попереднього промовця. Безумовно, попит серед молодих сімей на пільгове кредитування був і є значно більший, ніж за компенсаційною програмою. Але, шановні колеги, кошти на програму пільгового кредитування не збільшувалися, а зменшувалися, тому що зросла держбудівська вартість квадратного метра. І ці передбачені нині кошти на Івано-Франківське регіональне управління внаслідок цього зменшилися — лише 20–30 молодих людей отримують кредит. Я дуже вболіваю за свою роботу, вона мені дуже подо­бається. І коли з’явилася компенсаційна програма, це було вели­кою допомогою для того, щоб допомогти молодим сім’ям. Їх не цікавить фінансування, їх цікавить, щоб були задоволені їхні потреби.

Я ніколи не міг і подумати, що я матиму таку честь стояти на найвищій трибуні держави. І хіба це замовчування (як висловився тут один колега), що ми з такої трибуни говоримо про ці речі?

Сьогодні йде виборча кампанія, і кожна політична сила має в своїй програмі рядки щодо молодіжного будівництва.

Але чомусь, отримавши мандати, депутати забувають про те, що обіцяли молодим людям. Питання житла є одним з п’яти найважливіших.

Я думаю, що, напевно, настав час скоординувати зусилля всіх — і фонду, і Верховної Ради, і уряду, і все-таки зробити так, щоб програма забезпечення молоді житлом передбачала всі ці нюанси, які виникли останніми роками. Можливо, крім програми, настав час обговорити питання про надання кредитів. Це основна думка, з якою я прийшов сьогодні в цей зал.

І є ще одне маленьке питання. Все-таки основа нашої програми — не будівництво житла і не житло само по собі, а кожна конкретна людина. Це я відчув у регіональному управлінні. У минулому році 600 молодих людей звернулися і отримали кредит за компенсаційною програмою. На жаль, у листопаді програма з ряду причин була призупинена.

Люди отримали кредити, вони повірили. Ми працюємо заради цих людей. Тому давайте спільними зусиллями спробуємо знайти можливість допомогти молоді. Обіцяли, що буде прийняте нове положення про компенсацію, яке, на жаль, значно звузить умови для позичальників. Давайте все-таки вирішимо питання з людьми, перед якими ми вже маємо зобов’язання. Тут, думаю, має бути співпраця різних гілок влади.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Шановні учасники, всі, хто був запи­саний на виступи, таку можливість одержали. У процесі обгово­рення надійшли дві записки, давайте тоді я їм надам уже не по 5, а по 3 хвилини, нехай висловлять свої пропозиції.

Голова постійної комісії Житомирської обласної ради Василь Іванович Неук. Будь ласка, 3 хвилини. Підготуватися Вітряному.

 

НЕУК В.І., голова постійної комісії з гуманітарних питань Житомирської обласної ради. Дякую. Хочу подякувати вам, Адаме Івановичу, і пані Самойлик за те, що знайшли можливість і проя­вили мужність і зібрали нас на це велике зібрання для обгово­рення дуже серйозного питання. І хочу подякувати народним депутатам, які прийшли і виступили. Це люди, які турбуються за наше майбутнє — молодь.

А тепер хочу надати пропозиції. Це наші спільні проблеми. Депутати Житомирської обласної ради теж не сидять, склавши руки. Позавчора на засіданні бюджетної комісії ми обговорили це питання. Завтра про це йтиметься на сесії Житомирської обласної ради. Гадаю, нам вдасться ще спрямувати кошти на те, щоб наші молоді сім’ї мали можливість мати власне помешкання. Молодь повинна побачити той вогник у нашому великому житті.

Тому просив би, щоб у рекомендаціях, які будуть прийняті за  результатами парламентських слухань, було відображено, що система молодіжного кредитування має бути прозора і підзвітна. І ще одне: людина, яка має 35 років, може взяти кредит, якщо доходи відповідають кредиту. А сьогодні, щоб узяти кредит (тут виступали переді мною молоді сім’ї), молода людина повинна мати зарплату не менше 1300 гривень. А молода людина, яка закінчила медичний чи педагогічний інститут, отримує максимум 500 гривень. Відтак йде позичати до діда чи до баби, бабину хату закладає, щоб отримати кредит.

Треба зробити так, щоб це вирішувалося через тендер, а не через банк.

І хочу підтримати думку, яка тут висловлювалась: не треба від сьогодні починати нове житлове будівництво і кредитування. Треба віддати людям те, що пообіцяли. Дали кредити, то треба їх тримати на контролі, щоб молоді люди не розувірилися в собі.

І насамкінець. Адаме Івановичу, просив би, щоб питання, які  ми обговорюємо, були чітко висвітлені у пресі, на радіо і по телебаченню. Щоб наші молоді сім’ї знали...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Наші молоді сім’ї йдуть правильною дорогою.

Лесь Анатолійович Вітряний, начальник Управління у справах сім’ї, молоді та спорту Хмельницької обласної держадміністрації.

 

ВІТРЯНИЙ Л.А., начальник Управління у справах сім’ї, молоді та спорту Хмельницької обласної державної адміністрації. Шановні друзі, дякую головуючому за надану честь виступати з головної трибуни нашої держави.

Друзі, це питання є надзвичайно серйозним для молоді. Але, очевидно, ці речі потрібно не просто порушувати на всеукраїнському рівні, а слід заглиблюватися й на місцевому рівні. Вважаю, що такі питання треба підняти на рівень обласних рад і обговорити більш детально їх специфіку для місцевих умов.

Крім того, хотілося б звернути увагу на те, що в Хмель­ницькій області на молодіжне будівництво протягом 2004 року було виділено 207 тис. гривень, у 2005 році — 200 тис., у 2006 році буде 282 тис. гривень.

Водночас виділятиметься значно більше, якщо буде прозо­ріший механізм. У розмові один із заступників голови районної держадміністрації запитав: “Для чого нам надавати гроші, якщо ми не знаємо куди, кому вони виділятимуться? Ми бачимо перед собою молоду, перспективну людину, й маємо напряму давати їй гроші з фонду районної держадміністрації, щоб вона придбала собі житло”.

Тому, друзі, очевидно на часі створення спостережних рад при обласних відділеннях. У ці спостережні ради можна залучати найбільш активних платників до цього фонду, найбільш активних директорів комерційних банків, інших фінансових установ, фінан­сових донорів, які робитимуть фінансові вливання, аби ті, хто дає гроші, чітко бачили віддачу, куди вони спрямовуються. Сьогодні від цих людей є нарікання, вони не бачать, на що  конкретно спрямовуються ці кошти.

Крім того, хотілося б звернути увагу на вторинний ринок житла. Чомусь ми говоримо тільки про нове житло. Безумовно, приємно ввійти в нову, сучасну, модерну квартиру. Але водночас, можливо, слід порушувати питання про те, що краще інколи придбати замість двох нових — три, нехай вже не в таких нових, але розширити коло молодих людей і більше надати житла. Думаю, за такого підходу в нас відбудуться зрушення в цій сфері.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Шановні колеги, наблизилася 18 го­дина, будемо підбивати підсумки нашого трьохгодинного обгово­рення. Передусім хотів би подякувати вам за цікаву, змістовну, фахову розмову. Дуже хотів би, щоб зранку в нас була така сесійна зала, як зараз, було б легше працювати, якби були такі слухняні й чемні народні депутати, як ви в цій залі, ми робили б набагато більше. І, мабуть, проблем, про які ви сьогодні тут говорите, було б менше.

Петров, будь ласка, одна хвилина для репліки. Тут є ще 600 учасників, які хотіли б виступити, але в нас є порядок.

 

ПЕТРОВ О.В. Адаме Івановичу, дві, оскільки мене двоє згадували.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Ні, одна хвилина, і не торгуйтеся, бо і тієї не дам.

 

ПЕТРОВ О.В. Передусім Сергію Євгеновичу і Сергію Богда­новичу як державним чиновникам хотів би нагадати, що Прези­дент України Ющенко від них вимагає жити за законами України.

Закон про державний бюджет — це головний закон. І те, що торік за ініціативою фонду уряд з Верховною Радою вимушені були піти на перерозподіл — це надзвичайна ситуація. Ось лист Міністерства фінансів за підписом міністра, який, на жаль, сьогодні у відпустці, до Прем’єр-міністра, який теж, на жаль, у відпустці. Йдеться про перекидку коштів з пільгового достро­кового кредитування на погашення кредитів у комерційних бан­ках.  Це зумовлено тим, що фондом у 2005 році за станом на 12 жовтня 2005 року укладено 6145 угод без забезпечення фінан­сового ресурсу. Правильно тут хтось казав: депутати голосували за кредити, а беруть гроші з кредитів у людей і дають на компенсації, і банки нормально себе почувають… (Шум у залі).

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дискусію ви проведете після того, як ми завершимо парламентські слухання. Вона, я думаю, буде корисною, як і та розмова, яку ми тут проводили. Декілька слів з приводу того, про що ми тут вели досить серйозну мову.

Поза всяким сумнівом, кожен, хто тут присутній, особливо з  молодих людей, міг би сказати і попросити в держави: “Ви надайте мені житло зараз, сьогодні, у молоді роки, на старість я вам його готовий буду віддати”. Але, на жаль, проблем досить багато і, якщо окреслювати їх коло, то вони зводяться ось до таких чотирьох.

Перша. Це відсутність будівництва доступного житла. З кожним роком житло, яке будується, стає дедалі менш доступ­ним для пересічних українців, які мають можливість за заробітну плату, яку вони одержують, його придбати. На превеликий жаль, житло, яке будується, особливо в столиці України, будується для людей, яким воно, зрештою, і не потрібне. Бо нині будівництво житла — один з найбільш дохідних видів бізнесу. І дехто має по три–шість, десять квартир, купує їх побільше не для того, щоб жити, а щоб заробляти, здаючи.

Друга проблема, чому ми так повільно вирішуємо ці питання. Кредити банк надає під такі жорсткі й кабальні умови, що практично скористатися ними нереально.

Третя проблема, про яку ви говорили і вступали у супе­речки, це недостатність державного кредитування молодіжного житлового будівництва. Я, послухавши вас, надаючи слово дирек­тору за директором, дійшов висновку, що, мабуть, коштів, які держава дає на кредитування житла, недостатньо, аби утримувати існуючі структури. Якщо виходити з обсягу коштів, які виді­ляються, то зрозуміло, що їх мало навіть для того, щоб утриму­вати організаторів цього кредитування.

І четверта проблема, яку дехто із вас зачіпав. На жаль, ми про неї мало говорили, хоча є і прийнятий нещодавно закон, бо проблема тут в іншому. Декілька разів Верховна Рада розглядала проект нового Житлового кодексу, і не прийняла його. Я дуже радий, що ми його не прийняли, бо, повірте (і, мабуть, не треба мені вас переконувати, бо ви краще розбираєтесь у цих проблемах, ніж я), що такого доброго, нормального Житлового кодексу, як нині чинний, ми вже не приймемо.

Проблема полягає в тому, щоб чинний кодекс — Житловий кодекс Української Радянської Соціалістичної Республіки — працював. На превеликий жаль, він не працює, бо відповідь одна: немає коштів. Так ось, ми прийняли спеціальний закон про будівництво соціального житла, про будівництво житла для тих, хто ніколи не зможе придбати житло за свої кошти.

На жаль, у ньому ми не врахували механізмів (і їх сьогодні немає), як віддати перевагу при одержанні цього житла передусім молодим сім’ям. Тобто прийняли закон, але механізму розв’я­зання проблеми забезпечення молоді житлом немає. До вислов­лених пропозицій про те, що і як знайти, хотів би долучити ще одну. Було б, звичайно, непогано, якби ми могли прийняти відповідний закон і надати можливість використовувати втрачені трудові заощадження на кредитування житла. Якби з цих 132 млрд гривень, які держава винна за трудові заощадження, надати нехай хоча б половину бабусям і дідусям використати, щоб будувати вам житло, то ми розв’язали б цю проблему, і житло в нас було.

Поза всяким сумнівом, проблеми щодо відведення ділянок існують і будуть існувати. Дехто з гордістю тут говорив, що в минулому році уряд 100 млн виділив на кредитування. Ніби й не мала сума, але я вам назву іншу цифру: за даними, кожен житло­вий будинок, який споруджується в Києві, дає від 30 до 50 млн доларів прибутку. 100 млн гривень з усієї держави на кредиту­вання будівництва вашого житла і до 50 млн, або 250 млн гри­вень, на одному лише будинку. Відповідь, мабуть, зрозуміла, хто швидше одержить землю: молодіжний кооператив чи ті, хто будує ці висотні будинки. Незабаром (я жартую інколи) в Києві можна буде в гості ходити один до одного не через двері, а через вікна. Відчиниш вікно — і можна вже в сусідній будинок потрапити.

Також варто подумати про те, що, мабуть, треба законо­давчо встановити, що ті, хто будує таке житло, нехай більше віддають на потреби соціального житла, бо вони зобов’язані віддавати житло місцевій владі. Я думаю, ми це законодавчо встановимо.

Тут Петров підказує, що він вніс законопроект, щоб за раху­нок втрачених заощаджень мати можливість компенсувати за будівництво житла. Значить, будемо підтримувати.

І на завершення. Дехто тут називав дані про те, що дово­диться 60 років стояти на черзі для отримання житла. Я по­боююсь, щоб (ми нещодавно змінювали норму в молодіжному законодавстві, де продовжили вік, кого вважати молодим, до 35 років) незабаром не довелося приймати закон, щоб молодими людьми вважати тих, кому до 60 років.

Сподіваюсь, що ми не допустимо цього, спинимось на 35, і все зробимо для того, аби ті, кому до 35 років, обов’язково були забезпечені житлом.

Дякую вам за щиру розмову. До побачачення.