ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

 

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ

 

Сесійний зал Верховної Ради України

15 червня 2005 року, 15 година

 

Веде засідання Перший заступник Голови Верховної Ради

України МАРТИНЮК А.І.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Доброго дня, шановні учасники парла­ментських слухань! Будемо розпочинати свою нелегку працю. Я  зараз поясню, чому нелегку. Є досить чимало варіантів і про­позицій, як нам провести сьогоднішні парламентські слухання. Ми  сьогодні маємо розглянути одне з найважливіших питань, котре, з одного боку, зачіпає економічну сферу нашої держави, а з другого боку, стосується безпосередньо проблем соціальних відносин у державі. Ми маємо говорити про перспективи розвитку паливно-енергетичного комплексу України, від функціонування якого значною, якщо не вирішальною, мірою залежить функціо­нування народногосподарського комплексу нашої держави.

Останні події, які відбувалися у сфері паливно-енергетич­ного комплексу, ще раз нагадали, наскільки він вразливий, на­скільки болючими є дотики до тих чи інших його складових, і  наскільки негативно це позначається не тільки на гаманцях наших споживачів та економічному розвитку нашої держави, а й на її міжнародному іміджі.

Дозволю собі нагадати вам, що буквально днями Євро­пейський Союз мав прийняти рішення про надання Україні статусу держави з ринковою економікою. І ось те, що відбувалося у сфері паливно-енергетичного комплексу, те, що вчинив наш уряд із цінами на бензин, не дало можливості прийняти позитивне рішення з цього приводу, і тепер це переноситься на значно пізніший термін. Таких прикладів можна наводити безліч навіть серед літа, не кажучи вже про зими. Добре, що вони в останні роки, особливо минула зима, поводилися на користь паливно-енергетичного комплексу, тобто не було потреби докладати над­звичайних зусиль для забезпечення населення таким необхідним узимку теплом.

Повинен сказати, що до цих парламентських слухань вияв­лений настільки великий інтерес, що на порушення традиційного порядку проведення парламентських слухань профільний комітет пропонує працювати до 21 години. Профільний комітет, якщо він  таке пропонує, мабуть, після 18 години, коли ми завершимо парламентські слухання, може запросити всіх, хто побажає, і в комітеті продовжувати слухання хоч до 9 години ранку. Це їхнє право.

Ще одна новела, яку пропонує комітет і з якою я, звичайно, не погоджуюсь. Ми зазвичай збираємося на парламентських слуханнях не для того, щоб послухати членів парламенту, ми і ви їх слухаємо постійно. Парламентські слухання ми проводимо для  того, щоб послухати передовсім фахівців, які розуміються на  проблемах, внесених на розгляд, і можуть підказати, що треба зробити різним органам, але насамперед вищому законодавчому органу для того, щоб розв’язати ці проблеми на законодавчому рівні. Тому пропозиція комітету, щоб виступили його голова і сім представників, звичайно, не буде реалізована, нехай представни­ки комітету не ображаються. Виступить лише один голова про­фільного комітету. Ось такі поправки я вношу на ваш розсуд до пропозицій, які подав профільний комітет. Не знаю, що це за ініціатива? Це вперше я бачу таку бурхливу енергію, що голова комітету і кожен голова підкомітету (у комітеті сім підкомітетів) хочуть взяти слово. Треба було в комітеті підготувати загальну доповідь і доручити одному, мабуть, перш за все голові комітету, виступити з нею, як роблять інші комітети.

 

ГОЛОС ІЗ ЗАЛУ. Ви ж не приймаєте рішення самостійно.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Я приймаю рішення самостійно. Якщо ви будете вести засідання, то ви будете приймати рішення.

 

ГОЛОС ІЗ ЗАЛУ. Вам такого права ніхто не давав.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. А вам хто таке право давав? Якщо ви хочете, ми зараз закриємо парламентські слухання.

 

ГОЛОС ІЗ ЗАЛУ. Ви — головуючий, а не диктатор!

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Не кричіть, будь ласка. Я повторюю, якщо ви хочете, ми зараз закриємо парламентські слухання. Ви збирає­теся в комітеті, проводите комітетські слухання і працюєте відпо­відно до регламенту комітету. У сесійній залі ви будете працювати за регламентом, передбаченим для парламентських слухань.

Тому я ще раз наголошую: виступлять представники Кабі­нету Міністрів, один представник профільного комітету, записані представники наукової сфери, інші, а потім перейдемо до п’яти­хвилинних виступів в обговоренні і будемо працювати не до 21 години, а рівно о 18 годині завершимо обговорення питання.

Отже, переходимо до реалізації нашого плану. Запрошую до доповіді міністра палива та енергетики Плачкова Івана Васи­льовича. Будь ласка, 30 хвилин.

 

ПЛАЧКОВ І.В., міністр палива та енергетики України. Дякую, Адаме Івановичу. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Паливно-енергетичний комплекс України — це галузь економіки, яка охоп­лює діяльність з розвідування і видобутку, переробки, вироб­ництва, зберігання і транспортування, передачі і розподілу, торгівлі і збуту енергетичних продуктів: палива, електричної і теп­лової енергії.

Енергетика була і залишається головною стратегічною передумовою розвитку економіки, основою забезпечення усіх видів життєдіяльності суспільства. Тому визначення та реалізація напрямів її розвитку є пріоритетними завданнями у забезпеченні національної безпеки, політичної та енергетичної незалежності, неухильного економічного розвитку.

Паливно-енергетичний комплекс України, сформований свого часу як складова частина паливно-енергетичного комплексу СРСР, не повною мірою відповідає умовам функціонування енергетики в незалежній державі. Одним із визначальних факторів стану економіки країни є її енергозабезпеченість. За прогнозами, у 2005 році енергозабезпеченість України становитиме більш як  4 т умовного палива на одну людину, що значно менше, ніж у розвинених країнах світу.

Ключовим чинником для кожної країни є забезпечення її енергетичної безпеки. Енергетична залежність України від поста­вок органічного палива у 2000–2004 роках перевищувала 60%, тому енергетика країни в цілому потребує докорінної перебудови.

На сучасному етапі основними проблемами енергетики є:

Перше. Висока енергоємність ВВП України, яка становить 0,89 кг умовного палива на 1 долар США з урахуванням паритету реальної купівельної спроможності та перевищує середній рівень енергоємності ВВП у країнах світу в 2–3 рази. Наслідком високої енергоємності є надмірне споживання енергетичних продуктів і постійне зростання імпорту вуглеводнів в Україну.

Друге. Незадовільний технічний стан об’єктів енергетики, який характеризується критичним рівнем зношеності основних фондів (від 60 до 70%), зниженням надійності роботи енерге­тичних об’єктів, збільшенням питомих витрат палива на вироб­ництво електроенергії, збільшенням втрат у мережах при транс­портуванні енергопродуктів. Наприклад, в електроенергетиці втрати електроенергії при транспортуванні в мережах у 1991 році були 9%, а на сьогодні сягнули більш як 14%.

Третє. Неефективна система управління в енергетиці, яка формувалася спонтанно, діяла за деякими напрямами, в інтересах окремих груп впливу. Внаслідок цього держава частково втратила контроль над активами підприємств. Відбувся відтік професійних кадрів, знизився рівень науково-технічного забезпечення галузі.

Четверте. Відсутність диверсифікації джерел постачання первинних енергопродуктів (природного газу, нафти, ядерного палива). Така ситуація загрожує енергетичній безпеці держави.

Україна, з одного боку, обмежена у власних ресурсах при­родного газу, нафти, а також ядерного палива, залежна від одного джерела їх постачання та використала в основному потен­ціал власних гідроресурсів. З другого боку, Україна має достатні запаси вугілля та складових ядерного палива, включаючи уран і цирконій.

З точки зору глобальних енергетичних процесів, слід відзна­чити вигідне геополітичне та географічне положення України та пов’язану з цим її роль як значного транзитера енергетичних продуктів.

На відміну від країн нової хвилі розширення Європейського Союзу, Україна має достатньо потужні та розвинені газові, нафтотранспортні та електричні мережі, поєднані з транспорт­ними мережами держав Європейського Союзу, що дає їй змогу брати участь у формуванні європейської енергетичної політики та спільного енергетичного ринку.

Окремо хочу наголосити на рівнях цін і тарифів на енерго­продукти. Зокрема, середні тарифи на електроенергію для спожи­вачів України є одними з найнижчих серед країн СНД, країн Євросоюзу та країн, що є кандидатами на вступ до Євросоюзу.

Тарифи на електроенергію, яку споживає населення, є незмінними з 1999 року, а за ці останні шість років паливо подорожчало в середньому на 35%, витратні матеріали — на 30% тощо.

Аналогічною є ситуація з цінами на природний газ. Тільки країни, які видобувають його в достатній кількості для внутріш­нього споживання та для експорту, мають ціни на газ нижчі, ніж українські.

Структура тарифів потребує вдосконалення для забез­печення фінансової стійкості та інвестиційної привабливості енергетичних компаній. Ціни на паливо та електроенергію повинні  бути такими, щоб забезпечувалося фінансування як виробничної, так і інвестиційної діяльності підприємств.

Потрібно посилити роль державних органів регулювання та контролю суб’єктів природних монополій з метою встановлення об’єктивних цін.

Підготовлено проект Основних напрямів Енергетичної стра­тегії України на період до 2030 року. Його сформовано на основі Енергетичної стратегії України до 2030 року та подальшу пер­спективу, розробленої Національною академією наук України з урахуванням рекомендацій попередніх парламентських слухань, пропозицій національних компаній, громадських організацій та з  використанням статистичних матеріалів міжнародних енерге­тичних агенцій. Через розвиток енергетики забезпечується пере­творення України на впливового та активного учасника між­народних відносин у сфері енергетики, зокрема шляхом участі у міжнародних, міждержавних утвореннях та енергетичних проек­тах. Для цього необхідно на законодавчому рівні створити умови для діяльності відповідних суб’єктів у таких напрямах: імпорт–експорт енергопродуктів; реалізація та розвиток транзитного потенціалу; участь у розробці енергетичних ресурсів та споруд­женні енергетичних об’єктів за межами України тощо.

Незважаючи на прогнозовану економію енергетичних про­дуктів за рахунок структурного та технологічного енергозбере­ження до 2030 року, з урахуванням зростання ВВП та розвитку соціальної сфери очікується абсолютне зростання їх споживання. До 2030 року рівень споживання основних енергопродуктів збільшиться: на природний газ — на 13,5%, на нафту — на 87,5%, на електроенергію — на 74% та на вугілля — на 55%.

Забезпечення потреб в енергетичних продуктах планується здійснити за умов, по-перше, зменшення енергоємності ВВП та підвищення рівня енергозабезпеченості країни; по-друге, збіль­шення власного видобутку вугілля, урану, нафти та газу; по-третє, виробництва електричної енергії на атомних електростанціях на  власному ядерному паливі; по-четверте, збільшення обсягів та глибини переробки нафти.

Щодо розвитку електроенергетики. Основою електроенер­гетики країни є Об’єднана електроенергетична система, яка здій­снює централізоване електрозабезпечення внутрішніх споживачів, взаємодіє з енергосистемами суміжних країн, забезпечує екс­порт, імпорт та транзит електроенергії. Вона об’єднує енерго­генеруючі потужності, розподільчу мережу України та міждержавні лінії електропередач, які зв’язані між собою системоутворюючими лініями електропередач напругою 220–750 кВ. Основними вироб­никами електричної енергії є 14 потужних теплових електростан­цій, 8 гідравлічних електростанцій та 4 атомних електростанції.

Загальна електрогенеруюча потужність перевищує 53 млн кВт, із яких потужність ТЕС та ТЕЦ становить близько 58%, АЕС — 26%, ГЕС та ГАЕС — майже 10%, блок-станцій та інших джерел — 6%. До 2030 року величина генеруючих потужностей має зрости до 73 млн кВт. Основою електроенергетичної системи України зали­шатимуться теплові електростанції. Обсяги виробництва електро­енергії тепловими електростанціями у балансі електроенергії бу­дуть постійно збільшуватися та у 2030 році подвояться порівняно з теперішнім рівнем.

Розвиток теплової енергії прогнозується з переважним використанням вугілля, частка якого в паливних балансах ТЕС становитиме в 2030 році близько 80%. Це сприятиме розвитку вітчизняної вугледобувної галузі і позитивно вплине на енерге­тичну безпеку держави.

Плануються реконструкція та модернізація 100% генеруючих потужностей та введення 10 млн кВт нових потужностей. За раху­нок таких заходів прогнозується значно зменшити питомі витрати умовного палива на виробництво електроенергії, що дасть змогу зекономити більш як 72 млн т вугілля.

У балансі потужностей енергосистеми України гідроелектро­станції не перевищують 9% (оптимальний показник — 15%), що зумовило дефіцит маневрових і регулюючих потужностей. Тому передбачається такий розвиток гідроенергетики:

завершення будівництва Ташлицької та Дністровської ГАЕС;

продовження реконструкції гідроелектростанцій Дніпровсь­кого каскаду (друга черга) та Дністровської ГЕС з метою подов­ження їх експлуатаційного ресурсу на 30–40 років;

спорудження нових гідроелектростанцій на річках Тисі, Дністрі та їх притоках;

реконструкція діючих, відбудова непрацюючих та споруд­ження після 2010 року нових децентралізованих малих гідро­електростанцій на малих водостоках з доведенням виробництва електроенергії на них до 3 млрд кВт-год. у 2030 році, що в 10 ра­зів більше, ніж у 2004 році.

У разі виконання намічених завдань у 2030 році виробництво електроенергії на гідроенергооб’єктах сягне 18 млрд кВт-год., що замістить до 5 млн т умовного палива та до 380 тис. т мазуту.

У ядерній енергетиці експлуатується сьогодні 15 енер­гоблоків типу ВВЕР загальною встановленою потужністю в 13,8 МВт.

За кількістю та потужністю наявних АЕС Україна посідає п’яте місце у світі. На сьогодні діючі ядерні енергоблоки АЕС у середньому відпрацювали 54% терміну.

Ключовими напрямами розвитку ядерно-енергетичного ком­плексу є продовження терміну експлуатації діючих АЕС та пер­спективне будівництво в ядерній енергетиці.

Виходячи з розрахунку потреб в електроенергії на прогнозо­ваний період до оптимізованого балансу розвитку теплової, ядер­ної та гідроенергетики в Україні, доцільно зберегти на весь період до 2030 року частку виробництва електроенергії АЕС на рівні 45%, тобто виробництво електроенергії АЕС має зрости до 2030 року вдвічі — з 87 до 150 млрд кВт-годин.

Перспектива розвитку ядерної енергетики є такою:

подовження терміну експлуатації енергоблоків на 10 років;

забезпечення роботи АЕС в маневровому режимі з добовим та тижневим варіюванням потужності в межах від 10–20%;

доведення коефіцієнта використання встановленої потуж­ності до 85–90%;

диверсифікація схем поводження з відпрацьованим ядерним паливом шляхом забезпечення можливості тривалого безпечного його зберігання на території України.

У разі реалізації цього сценарію прогнозований обсяг виробництва електроенергії буде забезпечений у такий спосіб:

до 2010 року нині діючі 15 енергоблоків АЕС працюватимуть у межах проектного терміну експлуатації;

у період 2011–2015 років працюватимуть 17 енергоблоків, у тому числі 6 — з подовженим терміном експлуатації і 2 — ново­збудовані;

у період 2016–2020 років працюватимуть 17 енергоблоків, у тому числі 11 — з подовженим терміном експлуатації, буду­ватимуться 6 нових енергоблоків, один із яких буде введено в експлуатацію;

у період 2021–2030 років працюватимуть 15–16 енерго­блоків, у тому числі 1 — з подовженим терміном експлуатації, буде введено в експлуатацію 9 нових енергоблоків, у стадії зняття з експлуатації перебуватимуть 5–6 енергоблоків АЕС.

Виробництво електричної енергії АЕС планується здій­снювати з максимальним використанням урану і цирконію влас­ного виробництва та освоєнням технології фабрикації ядерного палива. Передбачено, що за рахунок видобутого в Україні урану в  2005 році атомними електростанціями буде вироблено 30% електроенергії, у 2010 році — понад 60%, а починаючи з 2015 ро­ку — 100%. Передбачається також збільшення виробництва ура­нового концентрату та української складової в ядерному паливі з 20 до 40 %.

Важливою проблемою для українських АЕС є поводження з відпрацьованим ядерним паливом та радіоактивними відходами. Поки що лише Запорізька АЕС має власне сховище відпрацьо­ваного палива і відходів. Основним завданням щодо поводження з відпрацьованим ядерним паливом є створення централізованого сховища “сухого” типу.

Щодо розвитку електричних мереж. На перспективу до 2030 року щодо Об’єднаної електроенергетичної системи України зберігається концепція розвитку магістральних мереж, відповідно до якої системоутворюючі функції видачі потужності електростан­цій та забезпечення паралельної роботи з енергосистемами інших країн залишаються за мережами 330 і 750 кВ з поступовим зрос­танням ролі мережі 750 кВ.

До 2010 року передбачається спорудження об’єктів, які, по-перше, забезпечать видачу потужності електростанцій, фор­мування системоутворюючої системи ОЕС України для передачі потужності із надлишкових західних регіонів України у дефіцитні центральні і східні регіони:

посилять міждержавні зв’язки з метою збільшення експорт­них поставок електроенергії;

переведуть електропостачання півдня Одеської області від молдавської енергосистеми на генеруючі джерела Об’єднаної електроенергетичної системи України;

підвищать надійність електропостачання Кримського і Кар­патського регіонів та Східного Донбасу.

Для забезпечення паралельної роботи Об’єднаної електро­енергетичної системи України з енергетичним об’єднанням країн Європи необхідно виконати значний обсяг організаційно-технічних заходів, спрямованих на модернізацію та розвиток усієї енерго­системи і приведення стандартів її роботи до вимог Європейської енергетичної системи.

У наступні періоди для забезпечення сталої роботи Об’єднаної електроенергетичної системи України буде завершене формування двох транзитних магістралей напругою 750 кВт з дов­жиною лінії більш як 2 тис. км.

Географічне положення України дало можливість збудувати потужну мережу ліній електропередач міждержавного значення, які з’єднують Об’єднану електроенергетичну систему України з енергосистемами сусідніх країн. Введення Південного та Північ­ного транзитів в 750 кВ і відновлення лінії 750 кВ на Ісакчу та Жешув забезпечать технічну можливість експорту електроенергії обсягом до 20–30 млрд кВт-год. на рік.

Для задоволення потреб споживачів у якісному та надійному електропостачанні потрібно до 2010 року ввести в експлуатацію, як мінімум, 30 тис. км розподільчих електромереж. Планується приділити додаткову увагу розвитку мереж сільської місцевості.

Стратегічними цілями розвитку систем теплозабезпечення є надійне, якісне та безпечне постачання теплової енергії галузям економіки і соціальній сфері країни. Система теплопостачання по­требує докорінної технологічної перебудови з переважним вико­ристанням комбінованого виробництва теплової та електричної енергії, підвищення економічної ефективності та забезпечення екологічних вимог, оптимального співвідношення централізо­ваного та локального теплопостачання, встановлення чіткої еконо­мічної та технічно об´рунтованої системи взаємовідносин у лан­цюгу споживач — виконавець послуг — енергопостачальна компанія. Потрібне також обов’язкове впровадження сучасних систем обліку теплової енергії.

Щодо розвитку вугільної галузі. Тенденції розвитку металургії, електроенергетики, інших галузей виробництва та  соціальної сфери зумовлюють відносно стабільний попит на коксівне і зростаючий високими темпами попит на енергетичне вугілля.

За прогнозами, запаси вугілля в Україні становлять більш як 170 млрд т, у тому числі більш як 56 млрд т — розвідані запаси. Балансові запаси вугілля на діючих шахтах становлять близько 9 млрд т, промислові запаси — 6,5 млрд т.

На сьогодні у вугільній промисловості функціонують 167 вугледобувних підприємств. Через недостатні обсяги капі­таловкладень у вугільну промисловість Україна має найстаріший серед країн СНД шахтний фонд, а його прискорене старіння призвело до формування негативного балансу виробничих потуж­ностей. Тенденція зменшення їх обсягу перетворилася на сталу та набуває загрозливого характеру.

За період 1991–2004 років виробнича потужність вугледо­бувних підприємств зменшилася із 192 млн т на рік до 129 млн т. До того ж в останні роки потужності використовуються тільки на 79%. Майже 96% шахт понад 20 років працюють без рекон­струкції. Через повільну реструктуризацію галузі в експлуатації перебуває значна кількість дрібних та середніх збиткових непер­спективних шахт.

Перспективою розвитку вугільної промисловості є задо­волення потреб економіки країни та населення у вугіллі власного видобутку.

Довгострокова політика щодо розвитку галузі розрахована на три етапи. На першому етапі (2006–2010 роки) головними завданнями є підвищення безпеки праці та соціального захисту працівників галузі, комплексне розв’язання проблеми розвитку шахтного фонду, зокрема першочергове його відтворення на су­часній техніко-технологічній основі та подальше роздержавлення, створення ринкових механізмів та стимулів для підвищення ефективності вугільних підприємств.

Обсяг видобутку вугілля у 2010 році прогнозується збіль­шити до 91 млн т на рік, а виробничі потужності — до 105 млн т на рік. Для цього мають бути введені в експлуатацію нові вироб­ничі потужності на 17 млн т за рахунок завершення будівництва других черг на трьох шахтах, а також реконструкції діючих вугле­добувних підприємств із приростом потужності та підвищення коефіцієнта використання виробничих потужностей у цілому по галузі до 86%. Це забезпечить потребу національної економіки в енергетичному вугіллі за рахунок власного видобутку повністю, а коксівного — на 82%.

Потреба в імпорті коксівного вугілля становитиме 6,5 млн т на рік. Обсяги експорту енергетичного вугілля поступово змен­шаться до 5 млн т. Експорту коксівного вугілля не перед­бачається.

На другому етапі (2010–2015 роки) передбачається мати вуглевидобуток на рівні 96,5 млн т на рік. Імпорт коксівного вугіл­ля становитиме близько 6 млн т на рік. Для забезпечення роз­витку галузі мають бути введені в експлуатацію виробничі потуж­ності на 8 млн т за рахунок завершення розпочатого будівництва трьох шахт до 2001 року, а також реконструкції діючих вугле­добувних підприємств із приростом потужності. Коефіцієнт вико­ристання виробничих потужностей у цілому по галузі має становити 86%.

Третій етап (2015–2030 роки) розглядається як довгостро­кова перспектива. Обсяг видобутку вугілля зросте до 112 млн т на рік. Потреба економіки в енергетичному вугіллі буде забезпе­чена, а імпорт коксівного вугілля зменшиться до 2 млн т на рік, або до 6% потреби. Експорту вугілля не передбачається. Виробничі потужності на перспективний період мають зрости до 124 млн т на рік, коефіцієнт їх виростання — до 90%.

Щодо розвитку нафтогазового комплексу. У загальному балансі споживання первинної енергії в Україні нафта і газ становлять більш як 60%. Упродовж останніх років за рахунок власного видобутку потреби країни у природному газі задо­вольняються на 24–27%, а потреби в нафті — на 17–20% .

Ураховуючи нинішній прогнозний рівень споживання нафти провідними європейськими країнами, наближення економіки України і життєвого рівня населення до європейських стандартів, можна прогнозувати, що у 2010–2015 роках попит на нафту зросте до 35 млн т на рік, у 2020 році — до 40 млн т, а у 2030 ро­ці — до 50 млн т.

Попит на нафту планується задовольняти як за рахунок зростання обсягів її видобутку з вітчизняних родовищ, організації видобування вуглеводнів за кордоном, так і їх імпорту.

У перспективі розвиток нафтогазової промисловості харак­теризуватиметься зростанням та стабілізацією обсягів влас­ного  видобування нафти з газовим конденсатом до 5 млн т до 2015 року. Планується до 2010 року збільшити обсяги пошуково-розвідувального буріння до 185 тис. м на рік, що майже у 6 разів перевищує фактичний обсяг пошуку і розвідувального буріння нафти у 2004 році. Виходячи з перспективного попиту на нафту та  прогнозних рівнів видобутку нафти і газового конденсату в Україні, у 2010–2015 роках ми імпортуватимемо до 32 млн т нафти, у 2020 році — до 38 млн т і у 2030 році — до 50 млн т.

Суттєвим недоліком нафтотранспортної системи України є те, що зовнішніми надходженнями нафти вона пов’язана тільки з російською нафтопровідною системою, що призводить до моно­польного становища однієї країни у сферах постачання нафти в  Україну та її транзиту. Тому заходи з диверсифікації джерел надходження нафти розглядаються як ключовий елемент забезпе­чення національної безпеки держави. Географічне положення України дає змогу задіяти різноманітні джерела постачання нафти незалежними шляхами з Азербайджану, Казахстану, Туркмени­стану, при цьому суттєво посиливши роль нашої держави як тран­зитера між нафтовидобувними країнами Каспійського регіону та важливими ринками збуту в Європі.

Нафтоперевальний комплекс у порту “Південний” та нафто­провід “Одеса–Броди” створюють технічні можливості для імпорту нафти також із країн Персидської затоки та Північної і Західної Африки. Реалізація проекту нафтопроводу “Самсун–Джейхан” через територію Туреччини істотно полегшила б імпорт нафти з Іраку та інших країн, обминаючи Босфор. Передбачається збіль­шення завантаженості системи нафтопроводів до 2010 року до 65 млн т на рік, до 2015 року — до 70 млн т на рік, а в подальші роки зберегти обсяги транспортування нафти або поступово їх зменшувати.

Збільшення обсягів транспортування нафти планується здійснити за рахунок поетапної реалізації проекту інтеграції нафтопроводів “Дружба” та “Адрія”, а також будівництва нафто­проводу “Броди–Плоцьк” та поетапної реалізації проекту Євро­Азіатського нафтопровідного коридору для забезпечення транс­портування нафти з країн Каспійського регіону (Казахстан, Азер­байджан) та країн Персидської затоки (Іран, Ірак, інші країни) до 2010 року — до 10 млн т і до 2015 року — до 20 млн т.

Перспектива розвитку нафтогазової промисловості полягає в зростанні видобутку газу до 28,5 млрд куб. м у 2010 році. Виходячи з балансів надходження та розподілу природного газу в Україні, на перспективу передбачається імпортувати природного газу з Російської Федерації до 28 млрд куб. м, із країн Середньої Азії — до 44 млрд куб. м. Залежно від ситуації з ресурсами при­родного газу протягом 2006–2010 років та 2011–2015 років на експорт передбачається поставляти від 6 до 14 млрд куб. м газу. Перспективними країнами щодо імпорту газу в Україну можуть бути Казахстан, Азербайджан, Іран, Ірак.

Існують пропозиції щодо кількох варіантів поставки ірансь­кого газу за маршрутом Іран–Україна–Європа. Для забезпечення диверсифікації поставок природного газу в Україну буде здійсню­ватись подальше вивчення цього питання. Аналіз обсягів транзиту газу свідчить про те, що транзитні потужності газотранспортної системи нині сягають своїх максимальних або проектних значень. Для підтримання надійного та ефективного функціону­вання газотранспортної системи до 2015 року планується цілком завершити реконструкцію всіх компресорних станцій. До 2030 року буде завершено модернізацію та технічне переоснащення газо­транспортної системи.

На сьогодні рівень газифікації житлового фонду в містах становить близько 77%, а в сільській місцевості — близько 32%. Для повної газифікації міст та сільських населених пунктів України до 2030 року потрібно забезпечити щорічний приріст газифікації на рівні 1% — для міст та 3% — для сільських населених пунктів.

Ураховуючи прогнозоване зростання цін на природний газ, загальні темпи газифікації населених пунктів України коригува­тимуться з урахуванням можливостей використання як альтерна­тивного власного джерела енергозабезпечення — електроенергії.

Загальна потужність шести вітчизняних нафтопереробних підприємств із первинної перегонки нафти на сьогодні становить більш як 51 млн т на рік. Основною проблемою нафтопереробної промисловості є необхідність проведення реконструкції і модер­нізації нафтопереробних підприємств з метою поглиблення пере­робки сирої нафти.

Стратегія вітчизняної нафтопереробки зорієнтована на випуск палива оптимальної якості, що відповідає технічно, еколо­гічно і економічно обґрунтованим вимогам за мінімальних витрат на виробництво.

Необхідно також створити державний резерв нафто­продуктів на випадок надзвичайних ситуацій. Для стабілізації цінової ситуації на ринку нафтопродуктів одним із першочергових заходів є створення вертикально інтегрованої нафтової компанії з  видобутку, переробки та реалізації нафти і нафтопродуктів. Через діяльність вертикально інтегрованої нафтової компанії стане можливим дієвий вплив на роздрібні ціни на нафтопродукти виключно ринковими, а не регуляторними методами.

Стосовно основ політики в питаннях енергозбереження. З  огляду на європейський вибір України подальший розвиток енергетики має здійснюватися на засадах ощадливого викорис­тання енергопродуктів в усіх сферах економіки. Економічно до­цільний потенціал енергозбереження країни визначається на рівні 45% обсягів сучасного споживання паливно-енергетичних продук­тів. Обсяги реальної економії енергетичних продуктів за рахунок енергозбереження настільки великі, що мають подвоювати власні паливні можливості країни. Лише завдяки впровадженню маловит­ратних короткотермінових організаційно-технічних заходів у най­ближчі півтора–два роки економія енергетичних продуктів реально може становити 12–14 млн т умовного палива на рік.

Реалізація можливостей енергозбереження стримується тим, що досі в країні не розроблено дієвого економічного меха­нізму стимулювання інвестування. Розроблення та впровадження енергоефективних заходів (Мікрофон вимкнено).

Надайте ще кілька хвилин, Адаме Івановичу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Не можна, на жаль. Але, ураховуючи вашу недосвідченість і те, що ви вперше на цій трибуні, я вам надаю ще 3 хвилини. Будь ласка, завершуйте.

 

ПЛАЧКОВ І.В. Розвиток енергетичного законодавства України є одним із пріоритетних завдань. Ураховуючи існуючий стан законодавства, яким регулюється паливно-енергетичний комплекс, розроблення та прийняття проектів нових законодавчих актів необхідно здійснювати на основі створеного перш за все єдиного рамкового закону, у якому мають бути передбачені основні засади правового регулювання всієї енергетики, визна­чені національні інтереси в цій сфері, встановлені правила діяль­ності для всіх учасників енергетичних відносин як державних орга­нів, так і суб’єктів господарювання, виходячи з принципів спра­ведливості, недискримінаційності та прозорості. У подальшому такий закон повинен стати основою енергетичного права України.

Підсумовуючи викладене, можна сказати, що реалізація планів розвитку енергетики гарантує розв’язання її проблем:

зниження енергоємності ВВП з 0,89 кг умовного палива на  1 долар США у 2005 році до 0,36 кг умовного палива на 1 долар США у 2030 році;

оптимізації структури виробництва електроенергії за видами палива;

досягнення соціальної спрямованості розвитку енергетики, зокрема, шляхом створення нових робочих місць, поліпшення умов праці та техніки безпеки;

забезпечення енергетичної безпеки шляхом зменшення рівня енергетичної залежності країни від зовнішніх поставок палива з 55% у 2005 році до 36% у 2030 році;

диверсифікації джерел і маршрутів постачання природного газу та нафти;

створення в Україні стратегічного резерву нафти та газу.

Шановні народні депутати! Шановні присутні! Я зробив спробу стисло надати інформацію щодо напрямів розвитку енер­гетики України.

Із сказаного можна зробити висновок, що у вітчизняній енергетиці як складних проблем, так і важкої роботи з метою їх розв’язання вистачить на багато відповідальних напружених років. Реалізація зазначених напрямів розвитку потребує спільних зусиль виконавчої і законодавчої гілок влади та постійної під­тримки суспільства.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Іване Васильовичу, за доповідь. Сідайте, будь ласка. Слово надається голові Національної комі­сії    регулювання електроенергетики Кальченку Валерію Миколайовичу. Будь ласка, 10 хвилин. За ним буде виступатиме Андрій Клюєв.

 

КАЛЬЧЕНКО В.М., голова Національної комісії регулювання електроенергетики України. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати та учасники парламентських слухань! Пан міністр у доповіді детально охарактеризував стан та основні напрями Енергетичної стратегії України на період до 2030 року. Дозвольте мені в межах відведеного часу спинитися на окремих питаннях державного регулювання природних монополій в елек­троенергетиці та нафтогазовому комплексі, що належить до ком­петенції Національної комісії регулювання електроенергетики України.

Перше. Регулювання підприємницької діяльності. Його комі­сія здійснює шляхом встановлення цін і тарифів на виробництво, передачу і постачання електричної енергії та природного газу природними монополіями, а також роздрібних тарифів для насе­лення, граничних рівнів цін на природний газ для всіх категорій споживачів.

Друге. Ліцензування і контроль за дотриманням умов та правил здійснення підприємницької діяльності ліцензіатами НКРЕ.

Слід зазначити, що, незважаючи на суттєві відмінності в  організації ринків електричної енергії та природного газу, ці сектори паливно-енергетичного комплексу України мають багато спільних проблем, які повинні бути розв’язані у процесі реалізації Енергетичної стратегії України на період до 2030 року.

Основою діяльності оптового ринку електричної енергії став Закон України про електроенергетику, прийнятий у 1997 році. Але  практична ефективна реалізація його розпочалася з другої половини 2000 року після внесення Верховною Радою України змін та доповнень, спрямованих перш за все на припинення безоплатного споживання енергоносіїв та запровадження розра­хунків за електроенергію лише в грошовій формі.

За рахунок реалізації положень закону України та впро­вадження ефективних регулюючих заходів було суттєво підвищено рівень розрахунків і доведено його до 98% за минулий рік, що  відповідає середньоєвропейському рівню, порівняно з 70% у  2000 році. Наслідком цього стала можливість провадити дієву інвестиційну політику в електроенергетиці, спрямовану на покра­щення технічного стану підприємств галузі, зокрема, закінчити будівництво енергоблоків на Хмельницькій і Рівненській атомних електростанціях та лінії електропередач для видачі їх потужності в енергосистему.

Загальний обсяг фінансування інвестиційних програм за ра­хунок надбавок до оптового тарифу та інвестиційних складових у  структурі тарифу на передачу і постачання електричної енергії у 2003 році становив 1,6 млрд гривень, у 2004 році — 2,7 млрд. На 2005 рік передбачається фінансування інвестиційних програм в обсязі 3,2 млрд гривень.

Вважаємо, що робота комісії щодо наповнення та моніто­рингу фактичного виконання інвестиційних програм через реальну тарифну політику дасть змогу сформувати дієвий механізм фінан­сування прогнозованого розвитку галузі. Та для реалізації дове­дених до вашого відома в доповіді основних положень Енерге­тичної стратегії, спрямованої насамперед на забезпечення енергетичної безпеки держави за рахунок збільшення обсягів виробництва електричної енергії на власних паливних ресурсах до майже 90% порівняно з 28% на сьогодні, потрібно вишукати джерела фінансових ресурсів обсягом 58 млрд доларів США. Це насамперед введення нових та подовження терміну роботи діючих енергоблоків атомних електричних станцій, модернізація та реконструкція більш як 50% зношеного обладнання та введен­ня близько 30% нових генеруючих потужностей теплових елек­тричних станцій, введення додаткових маневрових та пікових потужностей ГЕС, ГАЕС, а також значного обсягу міждержавних та системоутворюючих електромереж як для видачі потужності, так і для підвищення надійності та розширення обсягів експорту.

Наше бачення можливих реальних джерел фінансування розвитку галузі є таким:

Перше. Подальша оптимізація тарифної політики та роз­ширення інвестиційної складової до 25% у складі тарифу. При цьому зазначені кошти недопустимо використовувати на інші цілі, не пов’язані з розвитком галузі. Одночасно необхідно через ринкові механізми не допускати необґрунтованого підвищення цін на паливні ресурси, які становлять близько 88% оптової ринкової ціни, а також у найближчі роки поетапно відійти від перехресного субсидування, яке на сьогодні становить 2,8 млрд гривень.

Друге. Повернення заборгованості минулих років (близько 15 млрд гривень) перш за все споживачів промисловості та жит­лово-комунального господарства через законодавчо-правове забезпечення.

Третє. Активізація інвестиційної політики в галузі за рахунок більш ефективного та цільового використання амортизаційного фонду та збільшення частки прибутку, яка використовується на інновацію.

Четверте. Розширення залучення кредитних ресурсів та зовнішніх інвестицій.

Крім цього, для забезпечення реалізації програми інтеграції Об’єднаної електроенергетичної системи України до Євро­пейської енергосистеми та доведення експорту електроенергії до 25 млрд кВт-год. на рік у найближчі роки потрібно виконати значний комплекс організаційно-технічних заходів щодо дове­дення стандартів роботи Об’єднаної електроенергетичної системи України до вимог UCTE, створення та введення в роботу сис­темних комплексів протиаварійної автоматики. Для цього доцільно переглянути тарифну політику експорту електроенергії, спряму­вавши відповідні кошти на розв’язання зазначених проблем.

Щодо перспектив розвитку оптового ринку електроенергії. З метою вдосконалення та подальшого розвитку системи конку­рентних відносин на оптовому ринку електричної енергії України розроблена і схвалена Кабінетом Міністрів України Концепція функціонування та розвитку оптового ринку електричної енергії України, в якій передбачається поетапний перехід від існуючої моделі ринку “Єдиного покупця” до повномасштабного конку­рентного ринку електричної енергії. Відповідно до концепції ринок електроенергії України до кінця 2008 року має бути лібералізо­вано — переважна більшість електроенергії буде продаватися за  прямими договорами між виробниками та споживачами за договірною ціною.

Реалізація концепції запланована в три етапи.

Перший етап — удосконалення існуючої моделі.

Другий етап — створення механізмів нової моделі ринку, які певний час діятимуть паралельно з існуючою.

Третій етап — перехід до ринку двосторонніх контрактів.

Стосовно ринку природного газу. Однією з нагальних проб­лем, що потребують особливої уваги, є реформування ринку природного газу. Газова галузь України характеризується високим ступенем монополізації і недостатньою прозорістю. Крім того, чинні нормативно-правові акти не забезпечують комплексного законодавчого регулювання та не відповідають окремим вимогам законодавства ЄС, а низка важливих питань у галузі не врегульо­вана на законодавчому рівні, оскільки досі немає закону щодо ринку газу, не визначено процедури доступу до газотранспортної системи тощо.

Прийняття Верховною Радою Закону України про засади функціонування ринку природного газу в Україні дасть змогу вдо­сконалити та закріпити на законодавчому рівні систему регулю­вання діяльності газового сектору економіки.

Щодо тарифів на електроенергію. На сьогодні методами державного регулювання ціна на електроенергію в Україні утримується на рівні, найнижчому в Європі і нижчому, ніж у біль­шості середньоазіатських країн колишнього Радянського Союзу, за винятком Киргизії.

Відповідно до світових тенденцій у тарифоутворенні роз­винених країн цінова і тарифна політика в електроенергетичній галузі базується на необхідності відшкодування обґрунтованих витрат енергетичних підприємств на виробництво, передачу, роз­поділ та постачання електроенергії і насамперед витрат на пер­винні енергоносії — газ, вугілля, ядерне паливо.

Середньо- і довгострокові тенденції зміни ціни електро­енергії визначатимуться співвідношенням таких факторів:

зміна зростання ринкових цін на газ, вугілля, уран на світо­вих ринках;

зростання вартості робочої сили у структурі витрат енерго­компаній, що пов’язано із світовими тенденціями, та відставання України в цьому відношенні від рівня розвинених країн;

зростання інвестиційної складової у структурі ціни електро­енергії, оскільки обладнання енергогенеруючих та електропереда­вальних компаній в Україні на даний час є морально застарілим та фізично зношеним і потребує значних капіталовкладень;

розширення конкурентного середовища в електроенергетиці в результаті запровадження повномасштабного ринку двосторон­ніх договорів та балансуючого ринку, а також застосування дієвих заходів антимонопольного контролю та регулювання;

скорочення витрат за рахунок зростання ефективності роботи компаній унаслідок застосування механізмів, що стиму­люють підвищення ефективності — покращення менеджменту, заміна застарілих технологій.

З огляду на зазначене протягом наступних 3–7 років відбуватиметься поступове наближення ціни електроенергії та  природного газу в Україні до рівня ринкових цін на лібе­ралізованих ринках Європейського Союзу.

Застосування комісією низки механізмів тарифного стиму­лювання до зменшення втрати електричної енергії в мережах на її транспортування дало змогу за останні три роки суттєво змен­шити втрати електроенергії в ряді... (Лунає сигнал, який попе­реджає, що залишилося ще 30 секунд відведеного часу).

Якщо можливо, надайте ще півтори–дві хвилини.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Ви маєте 30 секунд. Будь ласка.

 

КАЛЬЧЕНКО В.М. Слід відзначити, що комісією запровад­жено цілісну систему жорсткого контролю та системного моніто­рингу дотримання ліцензіатами законодавства та нормативно-правових актів на ринках електроенергії та природного газу, перш за все дотримання встановлених цін і тарифів. Виявлені при цьому порушення умов ліцензіатами систематично розглядаються на відкритих засіданнях комісії з прийняттям конкретних рішень.

На завершення звертаюся до Верховної Ради з проханням прискорити прийняття низки підготовлених законопроектів, спря­мованих на підвищення економічної ефективності роботи галузі та рівня державного регулювання природних монополій у паливно-енергетичному комплексі: про заходи, спрямовані на забезпе­чення сталого функціонування підприємств паливно-енерге­тичного комплексу; про Національну комісію регулювання енергетики України; про засади функціонування ринку природного газу.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Валерію Миколайовичу. Сідайте, будь ласка.

Шановні учасники парламентських слухань! Я розумію, що кожен із вас незадоволений головуючим, але така його доля — поставити всіх у рівні умови. Якщо одному, другому, третьому надати більше часу на виступ, то, не забувайте, ті, які мають виступати далі, зовсім не виступлять. То я хотів би почути, що скажуть ті, які записані потім, бо ті, які записані першими, кажуть, щоб надавати більше часу, адже вони все одно виступлять. Невдячна роль головуючого і полягає в тому, щоб не порушувати регламенту. Це одне.

І друге. Вибачте, Андрію Петровичу, у залі присутні чимало не депутатів, і я повинен їм пояснити, як працює наш таймер. За 30 секунд до завершення часу виступу лунає звуковий сигнал, який вас про це попереджає. Після того як збігли ці 30 секунд, мікрофон автоматично вимикається і далі вас, якщо ви говорите, не чують у залі і не чують поза межами цього залу ті, які, може, і хотіли б почути вас, адже парламентські слухання транслюються в прямому теле- і радіоефірі. Тому ще раз прошу: вкладайтеся в регламент і починайте виступ з найголовнішого. Чомусь у нас така методика слов’янська, що все найцікавіше ми на кінець від­носимо, а коли переходимо до цього найцікавішого, уже бракує часу нам. То останню сторінку свого виступу робіть першою, а потім скажете все, що залишиться, і обов’язково будуть чудові виступи.

Слово має Андрій Петрович Клюєв, голова Комітету Верхов­ної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки. Будь ласка, 15 хвилин. Підготуватися Валерію Гейцю.

 

КЛЮЄВ А.П., голова Комітету Верховної Ради України з  питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та  ядерної безпеки (виборчий округ №46, Донецька область). Уважаемый Адам Иванович! Уважаемые коллеги! Уважаемые участники парламентских слушаний! Топливно-энергетический комплекс Украины — наиболее значимый сектор национальной экономики, поскольку никакая хозяйственная деятельность, особенно в современных условиях, без надежного энергообес­печения невозможна. Предприятия ТЭК являются градо­образующими во многих регионах Украины. От уровня развития энергетического сектора зависит потенциал социально-экономи­ческого развития страны, а стабильная работа этой отрасли — это еще и залог энергетической безопасности нашего государ­ства. Этим, конечно, и обусловлен такой большой интерес, ува­жаемый Адам Иванович, к этим парламентским слушаниям. Поэтому мы собирались с председателями подкомитетов нашего комитета и приняли решение провести на эту тему еще и “круглый стол”. Всех, кто сегодня не сможет выступить, пригла­шаем принять участие в “круглом столе”.

Сегодняшние парламентские слушания являются логи­ческим продолжением системного процесса формирования Энер­гетической стратегии Украины, инициированной Комитетом Вер­ховной Рады Украины по вопросам топливно-энергетического комплекса, ядерной политики и ядерной безопасности. Им пред­шествовали парламентские слушания и ряд тематических фору­мов, проведенных за последние несколько лет комитетом либо при его участии. От имени комитета благодарю всех их участ­ников, большинство которых находится в этом зале.

Сценарий развития ТЭК Украины выстраивается с учетом выбранного внешнеполитического курса, направлений и пара­метров развития отечественной экономики. Возможности их реализации определяются имеющимся ресурсным потенциалом, а также степенью открытости и инвестиционной привлекатель­ностью нашей экономики. Хочу остановиться на нескольких, на наш взгляд, важных моментах.

Первое. Энергоэффективность украинской экономики. Более высокая энергоемкость ВВП Украины по сравнению с  другими странами обусловлена наличием преимущественно энергоемких отраслей в структуре экономики, их техническим и  технологическим уровнем, недозагрузкой мощностей, низкой заработной платой, наличием убыточных предприятий и другими факторами. Они взаимосвязаны. В результате обслуживающий экономику топливно-энергетический комплекс не имеет возмож­ности освободиться от долгов и перекрестного субсидирования. Он вынужден, как уже отмечалось, в течение длительного вре­мени удерживать низкие цены и тарифы на энергетическую продукцию и услуги.

Перспективы развития ТЭК по любому сценарию, учитывая современное его состояние, требуют значительных инвестиций. Для этого прежде всего необходимо привести в норму систему текущих взаиморасчетов и разрешить долговую проблему на за­конодательном уровне, учитывая сложность и многообразие хозяйственных связей топливно-энергетического комплекса.

С этой целью комитетом ко второму чтению подготовлен законопроект №5476, в котором предусмотрено разрешение этой проблемы, разработаны организационно-правовые механиз­мы погашения задолженности. Его принятие позволит избежать банкротства и развернуть инвестиционную деятельность не только предприятиям ТЭК, но и предприятиям всех других отраслей.

Второе. Энергосбережение, которое должно стать главным приоритетом Энергетической стратегии. Экстенсивное использо­вание невозобновляемых источников энергии (нефть, газ, уголь и другие) в дальнейшем уже не допустимо, поскольку изжила себя прежняя модель развития экономики. Дефицит энергоноси­телей и в дальнейшем при обострении ситуации на мировом рын­ке может сдерживать социально-экономическое развитие нашего государства. Поэтому важно добиться понимания обществом исчерпаемости собственных энергетических ресурсов и необхо­димости бережного их использования.

Осознание необходимости энергосбережения будет способ­ствовать, как это происходит во всем мире, появлению высоких технологий, сокращению потребления и поиску альтернативных источников энергии, что в конечном итоге приведет к улучшению качества жизни. На это, в частности, нацеливает Энергетическая хартия, нормы которой должны быть заложены в основу нашей стратегии, поскольку еще в 1998 году Украина взяла на себя обязательства осуществить переход на общемировые принципы и стандарты в энергетике.

Реализация политики энергосбережения в различных отрас­лях экономики и в быту требует создания соответствующей системы управления и научно-технического обеспечения. Нужна  детализированная система законодательных актов, норм и пра­вил, предусматривающая разработку не только запретительных, но и поощрительных мер, в том числе и фискального характера. Закон Украины об энергосбережении, принятый в 1994 году, фактически не сработал прежде всего из-за отсутствия гибкой системы таких мер.

Приоритетность политики энергосбережения относительно использования традиционных энергоресурсов ведет к расшире­нию использования попутно извлекаемых и вторичных энерго­носителей, поиску и освоению источников возобновляемой энер­гии. С этой целью приняты законы Украины об альтернативных видах редкого и газового топлива, об альтернативных источниках энергии, о комбинированном производстве тепловой и электри­ческой энергии. Совсем недавно принят Закон о теплообес­печении, направленный на рациональное использование тепловой энергии и экономию первичных энергоносителей.

Подготовлен ряд проектов других правовых актов. Особого внимания заслуживает законопроект №4451 о газе (метане) угольных месторождений, принятие которого позволит за счет дегазации шахт повысить безопасность ведения горных работ и дополнительно включить в хозяйственный оборот экологически чистый энергоноситель.

Предметом пристального внимания в законотворчестве должно стать стимулирование масштабного притока инвестиций в сферу энергосбережения, что в последнее время, к сожалению, было либо ослаблено, либо вообще приостановлено.

Не менее серьезны вопросы управления государственным имуществом и дальнейшей приватизации объектов топливно-энергетического комплекса. В целях сохранения регулирующей роли государства в развитии ТЭК целесообразно оптимизировать размеры доли государства в уставных фондах энергокомпаний и  предприятий и обеспечить содействие их приватизации. При этом схемы продажи национальных компаний должны преду­сматривать участие миноритарных акционеров. Все это требует совершенствования действующего законодательства и государ­ственных программ приватизации.

Особенно актуальным становится вопрос привлечения ин­вестиций в угольную промышленность. Незавершенность струк­турных и институциональных преобразований в угольной промы­шленности в силу тяжелейшего финансового состояния самой отрасли и недостатка средств господдержки на развитие шахт­ного фонда, а в последние годы — и на компенсацию издержек обуславливает необходимость изменения системы управления. Нужна принципиально новая, научно обоснованная и восприни­маемая населением угольных регионов концепция организации угледобычи в Украине.

Надо сказать, что в этой связи многие положения Горного закона Украины, который был принят в 1997 году, устарели и тре­буют с учетом перспективных задач развития угледобычи серьез­ной переработки.

Особого внимания заслуживают вопросы социальной защи­ты работников угольной промышленности в первую очередь при закрытии шахт. Это нашло отражение в законопроекте №7352 о ликвидации горных предприятий.

Определяя перспективы развития отраслей топливно-энер­гетического комплекса, мы должны исходить из того, что Украина осознанно стала на путь рыночных преобразований. Поэтому надо совершенствовать рыночные механизмы, институциональ­ные преобразования в сфере реализации энергетических продуктов.

Рынки электроэнергии и газа в Украине уже созданы, адаптирована британская модель энергорынка и электроэнер­гетики, апробированы механизмы. Этот опыт в дальнейшем целесообразно использовать в организации и развитии оптовых рынков всех видов энергоносителей при соответствующем нор­мативно-правовом обеспечении. В первую очередь нужен закон о Национальной комиссии регулирования энергетики и регулиро­вании отношений между субъектами энергорынка. Это даст воз­можность установить степень и меры государственного влияния на субъектов рынка на долгосрочный период.

Требуют законодательного урегулирования вопросы лицен­зирования, рентных отношений, отвода земли для недропользо­вания. Определенные наработки в комитете уже есть.

Третье. Диверсификация источников энергии. Более поло­вины наших потребностей в исходном топливе покрывается за счет импорта. Эта тенденция сохраняется. Структура импорта энергоносителей, их происхождение известны, и, безусловно, ситуация обязывает вести поиск новых источников. Варианты есть.

Диверсификацию можно обеспечить за счет освоения новых месторождений нефти и газа, более энергичного использования транзитных возможностей Украины, участия в изучении и освое­нии запасов углеводородов на территориях других стран, участия в инвестиционных проектах по развитию международной газо­транспортной системы и за счет использования энергии воды, ветра, солнца. Однако эти варианты требуют в основном больших капитальных затрат, отдача от них наступит по прошествии не  менее 10 лет, а страну надо обеспечивать энергоресурсами ежедневно.

Поэтому на данный момент, на наш взгляд, надо взвешенно подходить к вопросам развития взаимоотношений с традицион­ными поставщиками нефти и газа в Украину. Такая энерге­тическая политика не противоречит основному политическому курсу и нацелена на обеспечение устойчивого развития всей экономики и соответствующих стандартов жизни населения Украины.

Теперь остановлюсь на вопросах ядерной и радиационной безопасности, к которым не может оставаться равнодушным ни  один украинец, переживший вместе со всей страной Черно­быльскую трагедию.

С учетом стратегической задачи повышения энергетической независимости Украины атомная промышленность в текущем столетии для развития отечественной электроэнергетики будет играть определяющую роль. По масштабам использования ядер­ной энергии Украина занимает восьмое место в мире и пятое — в Европе.

За последние годы в Украине сформированы основы ядер­ного законодательства, осуществлены структурные реформы в сфере использования ядерной энергии и обеспечения ядерной и радиационной безопасности. Уже в рамках нового законо­дательства завершено строительство и сдано в эксплуатацию два  энергоблока, ведется реабилитация гидроаккумулирующих электростанций, реализуются другие крупные проекты.

Для решения серьезных проблем атомной энергетики раз­работаны программы и проекты, связанные с созданием ядерно-топливного цикла, строительством национального хранилища радиоактивных отходов, продлением ресурса и выводом атомных электростанций из эксплуатации, созданием соответствующих фондов. Однако из-за отсутствия системного подхода к стратеги­ческому планированию развития отраслей ТЭК эти программы не имеют достаточного финансового обеспечения, а по некото­рым из них отсутствуют и рациональные организационные и тех­нические решения.

В этой связи первоочередными задачами являются созда­ние единой государственной системы обращения с отработанным ядерным топливом и единой государственной системы обраще­ния с радиоактивными отходами, как этого требуют ядерное законодательство и международные обязательства Украины.

Кроме того, для принятия более взвешенных решений относительно размещения новых объектов атомной энергетики и  хранилищ радиоактивных отходов, а также повышения уровня защищенности персонала АЭС и населения, проживающего в зоне наблюдения, комитетом подготовлен ряд соответствующих, логически связанных между собой законопроектов №5753 и №5336.

Обращаю внимание на важный момент законотворчества. Законодательство должно быть унифицированным, давать воз­можность выстраивать стратегию, а для достижения стратеги­ческих целей — реализовывать отраслевую политику, внедрять разнообразные программы и проекты. В таком случае не будет необходимости в пожарном порядке принимать важные решения.

Если при наличии Энергетической стратегии Украины мы усовершенствуем законодательство, страна получит современ­ное, отвечающее международным стандартам энергетическое право. С этой целью целесообразно:

Первое. Решить проблему долгов за потребленные энерго­ресурсы и упорядочить финансово-расчетную систему в сфере ТЭК.

Второе. Упорядочить имущественные отношения, способ­ствовать активному развитию процессов приватизации и демоно­полизации в отраслях.

Третье. Четко разграничить сферы государственного управ­ления и государственного регулирования в энергетическом секторе, обеспечить определенную децентрализацию функций управления, уточнить полномочия управляющих и регулирующих структур.

Четвертое. Способствовать созданию и совершенствованию оптовых рынков энергоносителей.

Пятое. Строить внешнеэкономическую деятельность в энер­гетическом секторе только на принципах экономической целесо­образности и взаимной выгоды в долгосрочном периоде.

Шестое. Способствовать дальнейшей либерализации цено­вой, тарифной политики, поддерживая паритет цен на энерге­тическую продукцию и продукцию других отраслей по мере воз­растания покупательной способности населения.

Седьмое. Содействовать повышению уровня капитализации доходов в отраслях топливно-энергетического комплекса соот­ветствующим совершенствованием амортизационной, налоговой, инвестиционной, а также денежно-кредитной и валютной политики.

Подводя итоги сказанному, еще раз акцентирую ваше внимание на серьезности вопроса, ради которого мы здесь собрались.

Благодарю всех за внимание.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Андрію Петровичу. Слово має дирек­тор Інституту економічного прогнозування, академік Національної академії наук України Гейць Валерій Михайлович. Будь ласка, 10 хвилин.

 

ГЕЙЦЬ В.М., директор Інституту економічного прогнозування Національної академії наук України. Дякую. Шановний пане головуючий! Шановні присутні! Дозвольте дещо розширити наші парламентські слухання і зробити доповідь у частині не лише енергетики, енергетичної перспективи, а й енергетики і еконо­мічної перспективи України, оскільки, розглядаючи енергетику саму по собі, ми рішення щодо неї, на мій погляд, не знайдемо.

Якщо ви подивитесь матеріали, які вам роздані, то поба­чите, що упродовж найближчих 25 років ми маємо щорічно вкладати в середньому 6 млрд доларів в енергетику для того, щоб вирішити всі ключові питання, на яких наголошували попередні промовці. Підкреслюю, що це є цілком правильно з точки зору як енергетики, так і всього паливно-енергетичного комплексу.

Але, будь ласка зверніть увагу на те, що означають ці 6 млрд доларів, або 31 млрд гривень, капіталовкладень щорічно в українську економіку. Це фактично більш як 30% усіх капітало­вкладень, які робить щорічна українська економіка у своє майбутнє.

Якщо ми далі порівняємо цю цифру з обсягами коштів, які виділялися на розвиток енергетики в попередні роки, а це було 6, 8, 9 млрд гривень (у різні роки по-різному), то побачимо, що тепер треба в 3, 4, 5 і навіть 6 разів більше коштів. Запитую всю присутню громаду: чи реально це, чи не реально? Ви, без­сумнівно, дасте відповідь, що це нереально.

Тому розглядати перспективи розвитку паливно-енерге­тичного комплексу у відриві від стану справ в економіці в цілому ми не  маємо права. Ми маємо право розглядати перспективи цього комплексу в трьох аспектах: або зміни тарифної політики, що веде до зростання цін, або зміни бюджетної політики, що веде до переорієнтації бюджету ( а він у видатковій частині страшенно соціально орієнтований, я можу сказати, що соціальна орієнто­ваність нашого бюджету на сьогодні найвища у світі), або струк­турної перебудови економіки.

З огляду на сказане вношу пропозицію: на парламентських слуханнях треба розглянути питання про майбутнє структури економіки України. Якщо його розглядати, виходячи з того, що економіка залишається в існуючих координатах і з тією динамікою, яка є на сьогодні, паливно-енергетичний комплекс з усіма його проблемами виявиться гальмом і не дасть можливості досягнути темпів економічного зростання, які декларуються. Ні в якому разі про це не може йти мова, якщо залишати все так, як воно є на сьогодні. Ми маємо розглянути це питання в такій постановці. Ми розуміємо, що відбувається, і віддаємо прерогативу паливно-енергетичному комплексу, даємо можливість нашим вугільникам, енергетикам повністю лібералізувати ціни, ціноутворення, щоб була можливість сформувати відповідні прибутки і за рахунок певної мотивації диверсифікувати капіталовкладення та забез­печити розвиток цього комплексу у відповідності з тією динамікою економічного зростання, якої ми маємо намір домогтися в пер­спективі. Тобто ми маємо розглядати це питання в такому вимірі — переорієнтація бюджетної спрямованості.

На сьогодні, на превеликий жаль, те, що відбувається в бюджеті, це страшна річ: більш як 80% видатків бюджету со­ціально спрямовані. Це взагалі шлях у нікуди. Бюджет наступного року — теж шлях у нікуди через те, що він формується знову як соціально орієнтований. Ми фактично закладаємо підрив свого майбутнього. Ми на це маємо звернути увагу повною мірою і не допустити цього. Якщо ми дбаємо про перспективи економічного зростання, потрібно закласти таку орієнтацію бюджету, яка дасть змогу з часом досягти нам відповідної перспективи.

Якщо ми від цього відмовляємося і залишаємо в бюджеті соціальну складову, то повинні розуміти, що соціальні видатки бюджету закумулюють сценарій, коли не відбуватиметься струк­турна перебудова економіки, коли енергетичний комплекс розви­ватиметься в нинішній динаміці, відновлюватиме своє економічне зростання і нормалізуватиме капіталотворення упродовж майбут­ніх 40 років, а за деякими розрахунками — і 60 років. Я наведу деякі цифри, щоб вам було зрозуміло.

Частка матеріальних витрат у товарній продукції вугільної промисловості становить 45%, що менше, ніж у тепловій енерге­тиці. Значна частина валової доданої вартості в галузі припадає на заробітну плату і нараховані податки. Водночас частка власних інвестицій у витратах на загальне виробництво становить усього 66%. Тому для вугледобувних підприємств розрахунковий період повного оновлення основних фондів за рахунок власних інвестицій у нинішніх складових становить 60 років. Он там сидить Юхим Леонідович Звягільський, він розуміє, що це таке і чим це загрожує нашому паливно-енергетичному комплексу.

Повертаючись до проблем паливно-енергетичного ком­плексу, я повторюю, що ми повинні розглядати перспективи онов­лення паливно-енергетичного комплексу із розумінням того, що власних інвестиційних ресурсів у цій структурі економіки немає і не буде, навіть якщо надійдуть можливі інвестиції з-за кордону.

Ще одне, на чому хотілося б наголосити, враховуючи, що я маю ще 3 хвилини і пам’ятаючи те, до чого нас закликав голо­вуючий. Маю на увазі законодавчу ініціативу, яку треба було б реалізувати. Насамперед потрібно розробити і прийняти законо­проект про енергетичну політику в контексті тих аспектів, на які я щойно звертав увагу. Без визначення стратегії, політики струк­турної перебудови, стратегічних пріоритетів щодо паливно-енер­гетичного комплексу, зрозуміло, нам не обійтися. Має бути забезпечено прийняття таких документів, як концепція, стратегія, програма.

Далі. Нам необхідно вдосконалити чинні закони про електроенергетику, про нафту і газ та розробити нові законо­проекти про вугілля, про альтернативні джерела енергії і про енергетичний баланс принаймні на майбутні 25 років. Підкрес­люю, учені готові взяти на себе і розроблення проектів законів, і розроблення не тільки методології, а й, власне, самого енерге­тичного балансу з урахуванням тих аспектів, на яких я наголосив.

Я зекономив 2 хвилини 40 секунд. Оскільки я вчетверте на  цій трибуні, мене вже просто навчили економити час, інакше нічого не встигнеш сказати.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Валерію Михайловичу. Ваш прогноз, як завжди, суворий, але справедливий.

Запрошую до слова Кулика Михайла Миколайовича, дирек­тора Інституту загальної енергетики, академіка Національної академії наук України. На ваш виступ відводиться 15 хвилин.  Після того перейдемо до обговорення.

 

КУЛИК М.М., директор Інституту загальної енергетики Національної академії наук України. Шановний Адаме Івановичу! Шановні колеги! У своєму виступі я спинюся на окремих проблемах довгострокового розвитку ПЕК України, які не пору­шувалися або недостатньо, на наш погляд, висвітлені за браком часу в попередніх виступах.

Паливно-енергетичні баланси. Однією з головних причин незадовільного рівня енергетичної безпеки країни є вкрай неви­гідні паливно-енергетичні баланси, які Україна успадкувала від Радянського Союзу. На сьогодні частка природного газу в загаль­ному споживанні первинних енергоресурсів в Україні становить близько 41%, що більше, ніж у 1990 році, коли цей показник ста­новив 39%. І це в той час, коли близько 80% обсягів газу імпор­туються за цінами, які, з урахуванням транспортних витрат, є наближеними або навіть вищими за європейські.

Зворотна ситуація спостерігається з вугіллям. Маючи вели­чезні запаси конкурентоспроможного на внутрішньому ринку вугілля, Україна займає серед вуглевидобувних країн одне з останніх місць за часткою його використання.

Тому ключовою проблемою нашої енергетики є зміна струк­тури енергоспоживання шляхом зменшення частки природного газу та збільшення частки вугілля. Дослідження, які були виконані під час розроблення проекту Енергетичної стратегії, свідчать, що за період до 2030 року є можливість зменшити частку природного газу в обсягах споживання первинних ПЕР з нинішнього 41% до  31–32%. Одночасно за певних умов в обсягах споживання ПЕР  може бути підвищена частка вугілля до 32–33%, на жаль, не більше. Відносно значне зростання отримають відновлювальні джерела енергії.

Енергоефективність та енергозбереження. Цій ключовій для  долі української енергетики проблемі шановні колеги вже приділили багато уваги, ними зроблені правильні висновки. Хочу  лише підкреслити, що в разі збереження нинішнього рівня енергетичної ефективності Україна не має жодних перспектив збереження державності. Виконані розрахунки показали, що в разі збереження існуючого рівня енергоефективності споживан­ня первинних ПЕР за базовим сценарієм повинно становити у 2030 році близько 860 млн т умовного палива. Це фантастична цифра. Це означає, що в цьому випадку не тільки базовий, а й навіть песимістичний cценарій розвитку економіки не буде реалізований. Економіка не витримає такого навантаження вар­тості енергоресурсів. Україна просто приречена різко підвищити ефективність використання паливно-енергетичних ресурсів.

Аналіз і розрахунки підтверджують, що ми маємо всі можли­вості для поступового зниження енергоємності нашого ВВП з до­сягненням у 2030 році її рівня 220–240 г нафтового еквівалента на 1 долар США, що лише на 20–25% нижче середнього значення цього показника для країн Євросоюзу. Однак для досягнення таких значних результатів потрібні виважена політика та ефективні дії вищого керівництва країни.

Вугільна промисловість. Виходячи із світових тенденцій роз­витку енергетики, вимог енергетичної безпеки, стратегія розвитку вугільної промисловості України до 2030 року має бути спрямо­вана на значне збільшення обсягів видобутку вугілля. На сьогодні вугільна галузь перебуває у надзвичайно тяжкому економічному та технологічному стані.

У свідомості не лише широких верств населення, а й навіть багатьох фахівців та політиків сформувалося чітке уявлення про дуже обмежені можливості зростання вугільної галузі. На щастя, це не відповідає дійсності. Дослідження, виконані останнім часом в Інституті загальної енергетики НАН України, показали великі резерви та потенційні можливості, які має вугільна промисловість. У найближчі роки першочерговими мають стати заходи з вико­ристання наявних внутрішніх резервів, підвищення ефективності роботи шахт і розрізів. Ці заходи не потребують значних інвес­тицій, про які розповідав переді мною шановний Валерій Михай­лович. Вони можуть бути здійснені у відносно короткі строки і дати значні результати.

До таких заходів належать:

зменшення аж до повного вико­рінення тіньових та посеред­ницьких операцій;

збільшення обсягів видобутку вугілля за рахунок підвищення рівня використання виробничих потужностей (мається на увазі, що шляхом ліквідації вузьких місць при незначних капіталовкладеннях у відносно короткі строки може бути введено в дію 26–27 млн т додаткових потужностей);

покращення якості вугільної продукції;

усунення цінових диспропорцій поступовий перехід на ціни вугільної продукції, які відповідають цінам на імпортоване вугілля;

диверсифікація діяльності вугледобувних підприємств, пере­хід з однопродуктового на багатопродуктове виробництво (маєть­ся на увазі налагодження випуску продукції, що видобувається разом із вугіллям і вважається відходом виробництва: шахтних (кар’єрних) вод, порід відвалів шахт і збагачувальних фабрик, шахтного метану, металів тощо);

концентрація капітальних вкладень на підтримку виробничих потужностей діючих шахт і прискорення введення в експлуатацію нових потужностей з високим ступенем готовності;

дострокове закриття збиткових вугільних шахт має бути припинено до розробки нормативної бази його доцільності, вихо­дячи з пріоритету інтересів національної економіки та енерге­тичної безпеки країни.

У результаті реалізації зазначених заходів видобуток вугіл­ля  може бути доведений до 97 млн т у 2010 році, до 117 млн т у 2020 році (за базовим сценарієм) і до 128 млн т у 2030 році. Ці   показники суттєво вищі за відповідні показники, наведені в  проекті Основних напрямів Енергетичної стратегії України на період до 2030 року.

Розвиток структури генеруючих потужностей. В умовах України для покриття базисної частини графіків електричного навантаження можуть бути використані дві конкуруючі технології — атомні електростанції та вугільні ТЕС. Варіантні розрахунки собі­вартості виробництва електроенергії на нових, підкреслюю, на нових сучасних АЕС та ТЕС демонструють незначну (у межах 5%) перевагу ТЕС. Оскільки за економічними показниками АЕС і ТЕС практично рівнозначні, необхідно залучати та брати до уваги також інші аргументи і показники цих технологій.

Як відомо, незаперечною перевагою атомних електро­станцій є те, що вони не дають викидів пилу, окислів азоту та сірки, а головне — вуглекислого газу. Це дуже вагомо в умовах дії рамкової Конвенції ООН про зміну клімату та Кіотського протоколу до неї.

Основні негативні фактори, пов’язані з дією АЕС, також добре відомі. Це напрацювання радіоактивних відходів, які необ­хідно зберігати у спеціальних дорогих сховищах протягом мільйо­нів років; зниження рівня енергетичної безпеки внаслідок закупівлі обладнання ядерних енергетичних реакторів за кордоном; змен­шення числа робочих місць в енергомашинобудівному комплексі України внаслідок закупівлі обладнання ядерних енергетичних реакторів за кордоном; труднощі погодження нових майданчиків для АЕС з місцевою владою та населенням через високий рівень його радіофобії; зменшення числа робочих місць та рівня роз­витку вугільної промисловості України через суттєве зниження потреби в енергетичному вугіллі; ймовірність техногенних катастроф планетарного масштабу типу Чорнобильської; прогнозована негативна реакція європейських країн, насамперед Євросоюзу, на значний розвиток атомної енергетики в Україні.

Позитивні та негативні фактори, пов’язані з використанням вугільних ТЕС, є зворотними до факторів, перелічених для АЕС. Головним недоліком теплових електростанцій є те, що на сьогодні у світі немає ефективних технологій утилізації вуглекислого газу, який ними виробляється. Однак в умовах України на період до 2030 року та навіть на подальшу перспективу цей фактор пом’як­шений тим, що згідно з Кіотським протоколом ми маємо значний запас допустимих викидів парникових газів. Усі інші фактори є позитивними, я їх не буду повторювати, це і робочі місця, і енер­гетична незалежність тощо, додам лише один: якщо віддавати перевагу тепловій енергетиці, то вводяться в дію дуже великі (18–20 млн кВт) надлишкові готові до роботи потужності теплових електростанцій, які зараз не використовуються, та підвищуються їхні економічні показники. Розвиток вугільної енергетики легко сприймається населенням та міжнародною спільнотою. Тому нам видається більш доцільною стратегія розвитку генеруючих потуж­ностей Об’єднаної енергосистеми України, коли потужність атом­них електростанцій підтримуватиметься в період до 2030 року на нинішньому або дещо вищому рівні, а саме 14–16 ГВт з обся­гами виробництва електричної енергії близько 100 млрд кВт-год., а поступове збільшення навантаження братимуть на себе теплові електростанції.

Варіанти розвитку атомної енергетики на рівні 20 млн кВт і  більше з обсягами виробництва електроенергії на них близько 150 млрд кВт-год. доцільно мати як альтернативні на випадок виникнення проблем у розвитку вугільної промисловості.

Остання проблема. Затвердження та введення в дію Енер­гетичної стратегії України. Пріоритетні напрями та основні по­казники функціонування довгострокового розвитку енергетики України повинні бути затверджені в державних документах, зокрема в Енергетичній стратегії. Україна є однією з небагатьох європейських країн, яка досі не має офіційно визначених та за­тверджених енергетичної політики та стратегії. Прийняти та ввес­ти в дію стратегію розвитку енергетики вкрай необхідно з бага­тьох причин. Така вимога зумовлена передовсім об’єктивними чинниками. Економіка України та її паливно-енергетичний ком­плекс потребують документа, у якому були б визначені пріоритети і параметри їх гармонійного розвитку на довгострокову перспек­тиву. Відсутність енергетичної політики та стратегії призводить до великих економічних втрат, які ми спостерігаємо останнім часом.

Поява такого документа відповідає вимогам міжнародних угод та зобов’язанням України. Треба враховувати зокрема, що обов’язковою умовою вступу кожної країни до Євросоюзу є наявність у неї власної енергетичної стратегії як державного документа.

Практично всі промислово розвинені країни, а також про­відні країни, що пройшли шлях від централізованої до ринкової економіки, уже досить давно розробили та періодично уточнюють свої енергетичні стратегії. У 2003 році зусиллями Міністерства палива та енергетики і Національної академії наук України були розроблені та у 2004 році уточнені проект концептуальних поло­жень Енергетичної стратегії України та сам проект Енергетичної стратегії України на період до 2030 року та подальшу перспективу.

У 2005 році комісія Міністерства палива та енергетики України на основі Програми Кабінету Міністрів “Назустріч людям” та зазначених проектів розробила проект Основних напрямів Енергетичної стратегії України на період до 2030 року.

Таким чином, у країні існують всі передумови та гостра потреба у введенні в дію Енергетичної стратегії України на період до 2030 року. Можливими варіантами такого введення є прий­няття відповідного закону України або постанови Кабінету Міністрів України.

Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Шановні учасники парламентських слухань! Ми витратили півтори години на заслуховування доповіді і співдоповідей. Рівно стільки часу залишилося для їх обгово­рення. Нагадую, для виступу в обговоренні відводиться 5 хвилин.

Запрошую до слова Людмилу Павлівну Супрун, першого заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань бюджету. За нею виступатиме Сургай.

 

СУПРУН Л.П., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань бюджету (багатомандатний загально­державний виборчий округ, виборчий блок “За Єдину Україну!”). НДП. Шановний Адаме Івановичу! Шановні учасники парла­ментських слухань! Шановні колеги! Сьогодні ми обговорюємо надзвичайно важливе питання, яке стосується розвитку паливно-енергетичного комплексу. Є стара легенда про те, що 40 років водив Моісей усіх своїх по пустелі, щоб нарешті кудись їх та ви­вести. Енергетична стратегія, за якою Україна “ходила” починаючи з 1994 року, вже практично себе вичерпала і потребує негайного перегляду.

Чому потрібна стратегія? Відповідаючи на це запитання, не можна не погодитися з шановним академіком Гейцем.

У законах України не передбачається вирішення страте­гічних питань. У них вирішуються питання врегулювання окремих проблем, окремих існуючих суспільних відносин. Стосовно, скажі­мо, такого закону, як закон про державний бюджет, то він має локальний характер за своїм фінансовим інструментом, його дія обмежена в часі. Тому пропонуємо розглядати перспективи роз­витку паливноенергетичного комплексу не у відриві від економіки, а саме разом з економічними перетвореннями.

Чого ми хочемо добитися сьогодні, через певний період часу  —  10, 20 і більше років? Чому весь час виникають питання, які ми не можемо вирішити? Наприклад, газифікація сільських населених пунктів. Коли населення вимагає це зробити, уряд, влада гальмують цей процес, бо розуміють безперспективність таких підходів. Однак вони не можуть пояснити це правдиво населенню, і починаються тяганина, затягування цього процесу.

Як працюватиме нафтопровід “Одеса–Броди”? Скільки ми можемо вкладати грошей для того, щоб здійснювати перекачку нафти із нівідкіля в нікуди? У 2000 році збудувавши частину нафтопроводу, не можемо п’ять років визначитися, що з ним тепер робити і як він працюватиме — у прямому чи в реверсному режимі. Бо Україна з тих чи інших обставин опинилася не тільки на економічному, й на політичному роздоріжжі, визначаючи шлях нафти із Каспію до Європи.

Як у разі підвищення цін на газ спасти від банкрутства енергоємні виробництва, які можуть бути зруйновані і залишитися поза конкуренцією, оскільки у собівартості енергетична складова перевищує 40%?

Хто відповідатиме за бездумне закриття Чорнобильської електростанції в грудні 1999 року без жодної копійки компенсацій, без перекваліфікації та працевлаштування працівників? Таких запитань безліч.

Коли ми ведемо мову про нову стратегію уряду, то маємо розуміти, що слова не повинні розходитися з ділом.

Якщо ми хочемо йти до Європи, гармонізувати своє законо­давство із законодавством європейського співтовариства, то не повинні закривати такі програми, як програма вітроенергетики.

Ви знаєте, що внесенням змін до Закону про Державний бюджет україни на 2005 рік було скасоване майже повністю фінансування вітроенергетики, залишилися тільки його краплини. Що ми хочемо зробити, ліквідувавши це фінансування? Загубити 300 млн гривень, витрачених на підготовку до запровадження найсучасніших технологій. Ми хочемо рухатися в Європу, яка не прийме виробництва нашої електроенергії, якщо у його складі  частка відновлювальних джерел буде меншою 10%.

Ми маємо унікальну можливість — 67% виробництва вітряків на сьогодні вже локалізовано в Україні. Так чому уряд приймає рішення про те, щоб відповідне фінансування зменшити порівняно з попереднім роком практично втричі? Можливо, саме тому, що створені нашими найкращими спеціалістами (до речі, колишніми працівниками КБ “Південне”) перспективні геліостанції з ККД до 20%, які не тільки є самоокупними, а й мають високу рентабель­ність, на жаль, уже в Детройті.

Тому ми підтримуємо пропозицію про негайне врахування у  видатках бюджету на цей рік коштів на визначення стратегії паливно-енергетичного комплексу, на залучення до розв’язання цієї проблеми максимальної кількості працівників і припинення нарешті знущання над паливно-енергетичним комплексом, із якого видавлюються останні краплини податків заради соціальних видатків. Бо, коли зарізати дійну корову сьогодні, то завтра не буде ні корови, ні молока.

Я наполягаю на тому, щоб рекомендації цих парламентських слухань були спрямовані передовсім на фінансову пріоритетну підтримку в наступному році саме паливно-енергетичного комп­лексу як рушійної сили економіки України в цілому.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово має Микола Сафонович Сургай, директор Українського науково-дослідного проектного інституту гірничої промисловості. За ним виступатиме Віктор Шевченко.

 

СУРГАЙ М.С., директор Українського науково-дослідного проектного інституту гірничої промисловості. Уважаемый Адам Иванович! Уважаемые депутаты, коллеги, друзья! Сегодня нет необходимости убеждать наше общество в значимости топливно-энергетического комплекса для стабилизации развития экономики страны. Особо хочу остановиться на главном энергоносителе Украины — угле, доля которого в объемах орга­нического топлива составляет — заметьте — 97%, а разведанные запасы до глубины 1500 метров — 117,5 млрд т. Кроме того, воз­можна добыча попутного газа, в том числе от дегазации, свыше 15 трлн куб. м.

Заслуживает внимания замечательная информация Мини­стерства экономики и по вопросам европейской интеграции от 18 мая этого года, в которой особо подчеркнуто, что развитые страны мира отдают предпочтение именно углю не по форме, а  по содержанию, и приводится замечательная справка, еще раз подтверждающая справедливость того, что уголь — главный энер­гоноситель в Украине: разведанных запасов газа и нефти в мире — на 40 лет, урана — на 20 лет, кстати, в Украине разве­данных запасов угля — на 450 лет. Из этой информации мы узнаем, что такая развитая страна (а мы же на Запад ориенти­руемся), как Соединенные Штаты Америки, планирует построить 92 новые электростанции, работающие на угле, 6 из них ввести в  действие уже в 2006 году, а до 2025 года построить 148 элек­тростанций, работающих на угле. Вот это пример, вот что надо изучать на Западе.

Исходя из этих проблем, стратегию развития угольной про­мышленности надо рассматривать в разрезе поручений, которые мы получили от Президента и Премьер-министра. Именно в этом плане надо работать.

Вчера шахтеры которые собрались на пленум ЦК проф­союза, с болью говорили о том, что по углю ходим, а энерго­носители просим за границей. Ну, а в наше время, вы знаете, даже дід бабу безплатно не цілує. В рыночной экономике везде надо платить.

Нерадивое отношение нашего государства (и мы во многом виноваты) привело угольную промышленность к тому, что мы имеем сегодня. Надеемся, что государство начнет строить шахты. Ведь мировой рекорд, до сих пор не побитый, принадлежит Украине — 406,7 метра вертикального ствола! Но сегодня пока нам надо думать, как строить новые шахты. Проблемой является нехватка кадров. За последние восемь лет из отрасли ушло по­рядка 45 тыс. шахтеров. Не буду анализировать причины и не буду утомлять вас цифрами их очень много. Скажу только (много говорунов у нас есть), что Советский Союз оставил Украине 207 млн мощностей. То есть 207 млн вспаханного поля! Мы дохо­зяйничались до 91,4 млн. Селяне правильно говорят: не по­сеешь — не пожнешь. Нет предмета труда! Негде уголь добывать! О чем разговор ведем?! В 1993–1994 годах в отрасли работало 1400 лав, сегодня — 348. В 50-е годы вводили в год 35 шахт, а за все годы независимости не построили ни одной шахты. (Лунає сигнал, який попереджає, що залишилося 30 секунд відведеного часу). Что, уже все?

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Ви маєте ще 30 секунд.

 

СУРГАЙ М.С. Значит, уголь стране не нужен (Пожвавлення в залі).

Если мы не сделаем то, о чем я сказал, так и будем жить в злыднях. Правда, не все, а большинство.

Спасибо за внимание (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Миколо Сафоновичу. Слово має Віктор Олександрович Шевченко, директор Старобешівської теп­лової електростанції. За ним виступатиме Ігор Насалик.

 

ШЕВЧЕНКО В.О., директор Старобешівської теплової електростанції. Уважаемый председательствующий! Уважаемые господа! Я представляю предприятие — электростанцию, на кото­рой в концентрированном виде в наличии все проблемы энер­гетики. Предприятию 47 лет, оборудованию — от 40 до 47 лет. Выступающие называли цифру предельного износа — до 70%. На  нашей электростанции оборудование работает постоянно в  переменном режиме, оно полностью изношено физически и устарело морально, и без решения этой проблемы предприятие должно исчезнуть. Для государства, может быть, это была бы небольшая потеря, если бы речь шла только о Старобешевской ТЭС. Но в таком же положении находится подавляющее боль­шинство тепловой энергетики Украины, и, если ее всю ликви­дировать, вслед за этим нужно ликвидировать угольную про­мышленность. Поэтому я поддерживаю то, что многие предла­гали: нужно определиться со стратегией, без этого мы будем в тупике.

Как отдельно взятое предприятие, мы попытались выйти из создавшейся ситуации, если можно так сказать, своим путем. В 1996 году было заключено кредитное соглашение с Евро­пейским банком на реконструкцию одного из блоков 200 МВт с  заменой изношенного котельного агрегата на котел с цирку­лирующим кипящим слоем. Это давало возможность использо­вания угольных отходов (забалансовых) вместо топлива, выйти на  европейские нормы выбросов, расчистить отстойники возле обогатительных фабрик. И еще много чего это давало: новая тех­нология — новый уровень видения энергетики.

Парламент в том же 1996 году при ратификации Гарантий­ного соглашения единодушно поддержал этот проект, не было ни  одного голоса “против”. Коллективный разум возобладал над  фракционными и политическими разногласиями. Уважаемые парламентарии! Я должен сейчас поблагодарить вас и поздра­вить в общем-то, поскольку строительство этого блока завер­шено, он уже находится в опытной эксплуатации, достиг проект­ных 210 МВт, правда, пока только на антраците, а на шламах — 170–180 МВт. Мы полностью уверены в том, что шламы сжи­гаемы. Мы будем получать на этом оборудовании электро­энергию с топливной составляющей 3,7 копейки в отличие от 8–9 копеек, как это есть сегодня, используя не топливо, а отходы. Мы считаем, что это хорошая альтернатива импортным источ­никам топлива. Украине не по карману использовать столько газа, она в принципе не может быть третьей страной в мире по этому показателю.

Нам очень удивительно, почему в Киеве, Харькове на боль­ших мощных тепловых блоках сжигается газ. Это возможно только, будем говорить, при искусственных условиях, когда на этот газ почему-то существуют коммунальные цены, хотя он для всех должен стоить одинаково, они успешно конкурируют на рын­ке, а в это время Краснолиманская шахта, себестоимость добычи угля на которой составляет 140 гривен за 1 т, практически стоит, вместо трех смен работает в одну, уголь невостребован.

Мы считаем, что энергорынок — хорошая затея, но его пра­вила должны соответствовать самым строгим требованиям или хотя бы здравому смыслу.

Старобешевская ТЭС находится в 30–40 километрах от шахт, а тариф на перевозку — 20 с лишним гривен. Рынок угля усредняет тариф по всей Украине, и все платят одинаково. Казалось бы, в этом ничего страшного нет, делится на всех по-братски, но теряется смысл для конечного потребителя в эко­номии этих перевозок. Если никому неинтересна цена этих пере­возок, они становятся пустыми, вагоны возят по всей стране, и никто об этом не думает, все равно будет уплачено. Это тоже достаточно серьезная ошибка, которая вносит коррективы в спо­собность предприятий конкурировать в равных условиях.

Наиболее угнетают тепловую энергетику старые долги. У каждой генерирующей компании 1,5–2 млрд долгов 90–х годов, когда энергетика и угольная промышленность вытягивали всю страну. Им никто не платил. Этот узел парламент должен разрубить. Но уже на протяжении длительного времени парла­мент не решает эту проблему, и мы сегодня обращаемся к народ­ным депутатам: пожалуйста, примите решение в отношении этих долгов, которые являются нашими общими долгами.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово має народний депутат України Ігор Степанович Насалик. За ним буде виступати Семен Поташник.

 

НАСАЛИК І.С., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної полі­тики та ядерної безпеки (виборчий округ №86, Івано-Франківська область). Шановні друзі! Мій виступ буде стислим. Адам Іванович, відкриваючи парламентські слухання, сказав, що вони пов’язані з  тим, що відбувалося на ринку світлих нафтопродуктів. Я коро­тенько скажу про кілька основних проблем.

Ринок світлих нафтопродуктів в Україні — це не тільки сфера паливно-енергетичного комплексу. Це сфера всієї економіки України. У структурі енерговитрат на одиницю виробленого това­ру від 5 до 95% припадає на світлі нафтопродукти, як у хімнафто­переробці. Із року в рік щовесни і щоосені перед нами завжди постає проблема світлих нафтопродуктів.

Які механізми впливу на цей ринок має держава? Рентна плата, але, оскільки ми добуваємо своєї нафти тільки 16%, вона не може вважатися механізмом впливу, і акцизний збір. Більше держава і Кабінет Міністрів не мають механізмів впливу на цей ринок. Я не погоджуюся з Людмилою Супрун, яка вважає, що законодавчо встановлюються деякі регламентні норми. Через законодавство можна повністю змінити ринок. І таке відбулося з ринком світлих нафтопродуктів.

Я офіційно заявляю, що указ Президента, виданий у 1999 році, яким різко було підвищено акцизний збір на світлі нафтопродукти, повністю знівелював ринок світлих нафтопро­дуктів, перевівши його у сферу спільних підприємств. Я офіційно заявляю, що через цей указ, виданий Президентом Леонідом Даниловичем Кучмою, держава втратила десятки мільярдів дола­рів платежів до бюджету та інших платежів. Це стало підставою для розгляду даної проблеми в 2002 році Радою національної безпеки і оборони. Як ви знаєте, Верховний Суд тоді відмінив існування цих спільних підприємств. Але в цей період був пов­ністю зруйнований ринок світлих нафтопродуктів.

Сьогодні лунало запитання, що зумовило кризу на ринку світлих нафтопродуктів? З Адміністрації Президента ми чули, що це сталося через невміння Кабінету Міністрів володіти цим рин­ком. Із Кабінету Міністрів ми чули про картельну змову відповід­них нафтотрейдерів.

Не буду вникати в умови приватизації нафтопереробних заводів, у те, чому вони приватизувалися основними російськи­ми   нафтовими структурами ТНК і “Лукойл”. Це зрозуміло. Але мушу сказати, що картельні змови були є і будуть, якщо від­повідно не реагуватимуть Кабінет Міністрів і Президент. Піховшек в “Епіцентрі” поставив запитання: які у вас аргументи? Ми може­мо сказати, що в нас є конкуренція на ринку світлих продуктів? Такої конкуренції немає. На всіх заправках ціна на бензин одна­кова. Конкуренція змушує нафтопереробні заводи збільшувати вихід світлих нафтопродуктів. На сьогодні в середньому на всіх нафтопереробних заводах він становить 50%, максимум 62%. Але  для цього треба реконструювати завод. Щоб його повністю реконструювати, потрібно як мінімум 250–300 млн доларів. Ні ТНК, ні “Лукойл” на цю реконструкцію не зважуються з різних причин, у тому числі фінансових.

Тому я сьогодні вас інформую про те, що в Комітеті з питань паливно-енергетичного комплексу розробляється законопроект, який повинен стимулювати збільшення виходу світлих нафто­продуктів на нафтопереробних заводах. Ідеться про те, щоб фі­нансово зацікавити нафтопереробні заводи в цьому.

У законопроекті передбачається (і всіх, хто зацікавлений у  належній роботі саме цього сектору паливно-енергетичного комплексу, я прошу подавати свої пропозиції в цьому плані), що 50% акцизного збору (хоча це можна дискутувати, можливо, щоб було 40%) на світлі нафтопродукти, вироблені нафтопереробними заводами за рахунок реконструкції заводу, яка може дати збіль­шення їх виходу на 30–40% (і, зрозуміло, ціна на них у такому разі буде знижуватися), надходило на фінансування нафтоперероб­ного заводу. Я вважаю, що це конкретний механізм впливу на ціни на світлі нафтопродукти не тільки регуляторною політикою, а й відповідними якісними законодавчими актами.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово має Семен Ізраільович Поташник, президент Асоціації “Укргідроенерго”. За ним буде виступати Недашковський.

 

ПОТАШНИК С.І., президент асоціації “Укргідроенерго”. Уважаемый председательствующий! Уважаемые народные депу­таты, коллеги энергетики и присутствующие! Я написал доклад, но с учетом того, что очень много уже сказали и министр, и те, кто выступал до меня, попытаюсь в эти 5 минут изложить очень коротко стратегию развития гидроэнергетики в нашей стране.

Ситуация такая. В компании “Укргидроэнерго” работает де­вять гидроэлектростанций, одна гидроаккумулирующая электро­станция, Киевская, кстати, первая в бывшем Советском Союзе, с  общей установленной мощностью (я округляю) 5 млн кВт. В Украине экономически выгодный гидроэнергопотенциал состав­ляет примерно 50%: около 20 миллиардов из технически воз­можных 40 миллиардов.

Таким образом, развитие гидроэнергетики имеет явные возможности. У нас для этого есть все. Есть научный, есть кад­ровый потенциал. Есть заводы. Есть проектные институты. И есть инвестиционная привлекательность, потому что с нами работает Мировой банк. Мы доказали наши возможности. В ближайшее время будет подписан договор между Украиной и Мировым банком о программе второго этапа развития и реконструкции ГЭС Днепровского каскада и Днестровской гидроэлектростанции примерно на 360 млн долларов, из них 100 млн долларов — это инвестиции.

На мой взгляд, в основных направлениях стратегии, разработанных Министерством топлива и энергетики, Нацио­нальной академией наук, Институтом общей энергетики, совер­шенно правильно делается упор на то, чтобы до 2030 года гидро­энергетика Украины достигнула мирового стандарта, без чего, наверное, трудно будет говорить и об интеграции в Европу. А это значит, что маневренные мощности, пиковые мощности, аварий­ный резерв — все то, что обеспечивает гидроэнергетика, должны составлять минимум 15–20%. В России, кстати говоря, это 20%.

Поэтому наша задача в соответствии с основными направ­лениями стратегии, разработанными в Украине, которые, на­сколько я понимаю, рассматриваются сегодня на парламент­ских слушаниях, это увеличить мощности и соответственно выра­ботку на период до 2030 года примерно вдвое. Установленная мощность гидроэлектростанции и гидроаккумулирующей электро­станции должна вырасти примерно до 10 млн кВт. Выработка соответственно тоже должна увеличиться вдвое. Об этом говорил и Иван Васильевич.

Есть ли для этого возможности? Есть. Остроту положения с маневренными мощностями в связи с базой атомных электро­станций снимет Ташлыкская гидроаккумулирующая электростан­ция, строительство которой свыше чем на 90% завершено. Это совершенно реальный объект, кстати, с уникальными первы­ми в Украине обратимыми гидроагрегатами мощностью 150 МВт, который можно ввести в эксплуатацию даже в этом году.

Строится Днестровская гидроаккумулирующая электростан­ция мощностью примерно 2,5 млн кВт. Готовность ее строитель­ства дает мне, как профессионалу, возможность утверждать с этой высокой трибуны, что при соответствующих финансиро­вании и организации этой стройки тоже можно пустить первый уникальный не только в Украине и бывшем Союзе, но в мире обратимый гидроагрегат мощностью 400 тыс. кВт. Это тоже со­вершенно реальный объект.

Мы пересмотрели мощность Каневской гидроаккумули­рующей электростанции. Она, как и Киевская, в верхнем бьефе. Разрабатывается ТО резкого уменьшения ее мощности с учетом баланса. Это — 1000 МВт остро необходимой пиковой мощности. Этот объект, по нашему твердому убеждению, можно было бы построить и ввести в эксплуатацию в 2012–2013 году.

И, наконец, есть возможности дальнейшего развития тради­ционной гидроэнергетики — это использование водотоков.
Во-первых, большие запасы гидроэнергоресурсов (и это учтено в стратегии) есть в Западной Украине. В частности, на речке Тисе можно построить каскад гидроэлектростанций мощностью при­мерно 600 МВт. Во-вторых, целый комплекс реконструированных объектов.

В завершение я хочу сказать, что у меня нет никакого сомнения в том, что, если стратегия будет утверждена законом или постановлением, гидроэнергетика Украины станет достойной уровня мировых стандартов.

Спасибо за внимание.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово має Недашковський Юрій Олександрович, голова Ради Державного підприємства “Енерго­ринок”, президент НАЕК “Енергоатом”. За ним буде виступати Астров–Шумілов.

 

НЕДАШКОВСЬКИЙ Ю.О., голова Ради Державного підприєм­ства “Енергоринок”, президент Національної атомної енерго­генеруючої компанії “Енергоатом” Шановний головуючий! Шановні народні депутати, присутні! Дякую за надану можливість висло­вити з цієї трибуни думку фахівців, їх бачення перспектив розвитку атомної енергетики. Ми переконані в можливості безпечного, ефективного та конкурентоспроможного функціону­вання ядерно-енергетичної галузі, яке сприятиме зміцненню національної безпеки та забезпеченню стабільного розвитку Української держави.

На 15 енергоблоках чотирьох вітчизняних АЕС виробляється близько половини електроенергії для потреб нашої країни. Атомна електроенергія суттєво дешевша за електроенергію, ви­роблену на теплових електростанціях. Нині світ вступає в епоху ядерного ренесансу. Відновлюється довіра до мирного вико­ристання ядерної енергії і поступово формується переконання, що це екологічно чиста енергія, котра якнайкраще відповідає меті сталого розвитку та попередження глобальних змін клімату планети.

Звичайно ж, ключові засади розвитку — це гарантія ядерної та радіаційної безпеки, мінімізація впливу на навколишнє сере­довище. Ми засвоїли уроки Чорнобиля і Трі Майл Айленда. Доко­рінно змінилися уявлення, принципи і ставлення до безпеки. За два післячорнобильських десятиріччя світова ядерна енерге­тика досягла вражаючих успіхів, безпечно відпрацювавши 12 тис. реакторороків. Тепер в Україні експлуатуються реактори другого покоління, рівень безпеки яких відповідає сучасним вимогам.

Однак процеси удосконалення не стоять на місці. Нині у світі розпочато спорудження реакторних установок третього покоління. Після 2030 року очікується промислове освоєння реакторів чет­вертого покоління. Ці проекти дадуть змогу подолати ризики, які ще притаманні ядерним технологіям. Наразі такі чинники, як ефек­тивність, конкурентоспроможність, гарантування безпеки, еколо­гічна доцільність, а також існування самодостатньої власної ре­сурсної бази — уранових та цирконієвих родовищ визначають провідну роль атомної енергетики в енергозабезпечені країни.

Запропонований нами базовий сценарій розвитку перед­бачає зростання загальної встановленої потужності АЕС України порівняно з нинішньою, яка становить 13,8 ГВт, до 20 ГВт у  2030 році та підтримання відносної частки АЕС у загальному виробництві електроенергії протягом планованого періоду на рівні 45%. При цьому термін експлуатації діючих енергоблоків запла­новано продовжити понад проектні на 10 років і розпочати почи­наючи з 2008 року будівництво нових енергоблоків АЕС одинич­ною потужністю 1000–1500 МВт.

Передбачається диверсифікація джерел постачання свіжого ядерного палива, створення елементів власного ядерно-палив­ного циклу, включаючи розвиток уранового та цирконієвого ви­робництва, фабрикацію тепловиділяючих збірок, спорудження централізованого сховища для відпрацьованого ядерного палива.

Звичайно ж, реалізація таких грандіозних планів потребує невідкладного розв’язання низки проблем. Насамперед це сто­сується поводження з радіоактивними відходами, зокрема ви­переджаючого створення в Україні сховища для їх захоронення.

Необхідно також забезпечити реальні механізми накопи­чення коштів для зняття в майбутньому з експлуатації енерго­блоків, які відпрацювали свій ресурс.

Галузь потребує фінансового оздоровлення, першочерго­вого розв’язання проблеми колосальних боргів, накопичених за останнє десятиріччя.

Користуючись нагодою, звертаюся до вас, шановні народні депутати: підтримайте, будь ласка, багатостраждальний законо­проект №5476, про який уже багато мовилося в попередніх ви­ступах. Без урегулювання проблеми, якому він присвячений, будь-які перспективи стають примарними. У нас здебільшого сформо­ване ядерне законодавство, але й воно потребує кодифікації і подальшого удосконалення.

Необхідно прийняти закони про соціальне та економічне регулювання галузі.

Потрібно терміново розробити правову базу створення та функціонування державної системи поводження з радіоактивними відходами і починати наповнювати її реальним організаційним та фінансовим змістом.

Слід створити систему державних гарантій для інвестицій у ядерну галузь, обсяги яких до 2030 року оцінюються у більш як 100 млрд гривень. З огляду на вартість вкладень і тривалі терміни ядерних інвестиційних циклів держава повинна захистити інвес­торів від можливих ризиків. Саме за таких умов, як свідчать роз­рахунки, інвестиції в атомну енергетику стають найбільш приваб­ливими і доцільними.

Вибір нових реакторних установок пропонується здійнювати на міжнародних тендерах, що, до речі, зовсім не означає, як наголошувалося у виступах, домінування під час спорудження енергоблоків західних чи російських технологій та виробників. Україна має прекрасно розвинене ядерне машино- і приладо­будування, унікальний будівельно-монтажний комплекс, проектно-конструкторські інститути, галузеву та академічну науку. Те, що в Україні бракує реакторобудівельних технологій, можна компен­сувати кооперацією з організаторами-конструкторами реакторних установок та придбанням відповідних проектів. “Енергоатом” має намір найближчим часом розпочати опрацювання пропозицій щодо створення проекту “Українська АЕС”. Такий підхід забез­печить стовідсоткове завантаження вітчизняної промисловості та  науки і дасть реальний поштовх інноваційному розвитку нашої держави.

Шановні учасники слухань! Ми переконані, що атомна енер­гетика завоює світ для того, щоб його врятувати.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово має народний депутат України Астров–Шумілов Геннадій Костянтинович. За ним буде виступати Євстахій Крижанівський.

 

АСТРОВ–ШУМІЛОВ Г.К., член Комітету Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки (виборчий округ №111, Луганська область). Уважаемые коллеги, правительство, все присут­ствующие в этом зале! Мы сегодня собрались на парламентские слушания в такой важный период, когда стоит не теоретический, а уже практический вопрос — быть или не быть Украине энерге­тически независимым государством? В ситуации, когда постоян­но повышаются цены на энергоносители, которые мы получаем из России, из других стран, сейчас даже обсуждается то, чтобы цены на энергоносители повысить в 2, 3 и более раза, надо определяться, какими энергоносителями нам обеспечить промы­шленность, социальную сферу и быт. Таким энергоносителем для нашего государства, здесь уже говорили об этом, является уголь, запасов которого у нас на многие сотни лет. Только отношение к  угольной отрасли, которое мы наблюдаем все 15 лет, свиде­тельствует о том, что мы не поддерживаем, а гробим эту отрасль. Поддержка в 165 млн — в 1990 году и 80 млн — в 2004 году.

Тенденции, которые прослеживались за истекшие пять ме­сяцев 2005 года, сигнализируют об одном: начался очередной виток спада угольной отрасли. Для примера выступающие при­водили Соединенные Штаты Америки. Я приведу для примера Китай, где добыча угля выросла с 1 млрд т до 2 млрд т. Вот госу­дарство действительно думает об энергети­ческой безопасности.

В этом году по программе “Уголь Украины” мы должны добыть 100 млн т. Причина падения достигнутых объемов произ­водства, технико-экономических показателей всем известна, мы о ней говорили, это изношенный, устаревший шахтный фонд. Я имею в виду и оборудование, и горные выработки, и условия, в которых шахтеры работают на тысячеметровой голубине, и все остальное, включая заработную плату и престижность. И мы ничего не изменим при нынешнем отношении к отрасли, при нынешнем бюджетном финансировании. За 10 лет ни одной шахты не по­строишь, каким бы рекордным ни было строительство. Чтобы построить шахту, нужно 20–25 лет, но за это время мы потеряем как минимум 50% достигнутых на сегодняшний день объемов производства. Это реальность. Это я говорю как практик, который проработал 50 лет. Поэтому нам остается одно: менять свое отношение к угольной отрасли.

Теперь я перехожу к тому, что нам надо делать.

Первое. Увеличить финансирование в 4–5 раз со следую­щего года на строительство горизонтов, реконструкцию, техни­ческое перевооружение, переоснащение очистных забоев с ис­пользованием новых технологий и техники.

Второе. Строительство шахт. Приостановить закрытие шахт. Разработать условия выдачи лицензий упрощенным способом. Предусмотреть льготное кредитование с погашением процентов за кредит из госбюджета на строительство частных шахт и пере­данных в частную собственность на определенных условиях шахт, подлежащих закрытию. Вот какой парадокс имеем сегодня. Для   выдачи лицензии надо собрать 200 подписей, немножко больше, чем для получения разрешения на строительство самой шахты.

Третье. Создать биржу по продаже угольной продукции и закупке материально-технического оснащения под контролем Кабмина, чтобы не распространялись кому-то выгодные слухи о разворовывании средств руководителями угольной отрасли.

Четвертое. Создать банк угольной отрасли.

Пятое. Создать современную правовую базу относительно поднятия престижности шахтерского труда, так как уже сейчас существует острая необходимость в кадрах.

Шестое. Определить перечень предприятий, которые не должны приватизироваться.

И еще хочу сказать, что наши потери в угольной отрясли, которые я выразил в тоннах, в деньгах составляют 180 млрд гри­вен. Вот деньги на развитие угольной отрасли.

Спасибо.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Запрошую до слово Євстахія Івано­вича Крижанівського, ректора Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу. За ним буде виступати Звягільський.

 

КРИЖАНІВСЬКИЙ Є.І., ректор Івано-Франківського націо­нального технічного університету нафти і газу. Шановний голо­вуючий! Шановні народні депутати та всі присутні! Успішне функ­ціонування паливно-енергетичного комплексу України значною мірою визначається рівнем кадрового забезпечення та рівнем ви­користання високоефективних наукоємних технологій. Комплексна підготовка фахівців для потреб нафтогазової галузі України здійснюється в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу.

Системність та комплексність підходу досягаються за раху­нок концентрації в одному навчальному закладі спеціальностей, необхідних для забезпечення технологічних процесів у галузі, починаючи від геологорозвідувальних робіт і завершуючи транс­портуванням нафти, нафтопродуктів і газу. Сформована цілісна структура підготовки фахівців, а саме: довузівська підготовка, підготовка фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями, після­дипломна підготовка, підготовка кадрів вищої кваліфікації, серти­фікація кадрів та моніторинг їхньої професійної діяльності.

Розбудова та розвиток означених системних елементів здій­снюється в руслі світових та євроінтеграційних процесів. Універ­ситет є активним учасником Болонського процесу, спрямованого на загальноєвропейську інтеграцію освітніх сфер.

З огляду на обмежений час коротко спинюсь лише на окре­мих аспектах. Зокрема, це створення галузевої системи сертифі­кації кадрів, тобто системи, яка дає змогу об’єктивно та неупе­реджено оцінити фаховий рівень спеціаліста на будь-якому етапі його професійної діяльності. Формуючи цю систему, ми виходили з критеріїв та вимог, які пред’являються до фахівців загально­визнаними світовими центрами сертифікації. Навчання і серти­фікація фахівців для бурових робіт здійснюються в тренажерному центрі з використанням повномасштабного тренажера-імітатора “Drillsim–5000” відповідно до вимог всесвітньо визнаної органі­зації “Інтернешнл вел контрол форм”. Сертифіковані в цьому центрі фахівці визнаються всіма країнами світу. З точки зору загальнонаціональних інтересів спеціалісти-буровики отримали доступ до міжнародних ринків праці, а Україна в цілому — доступ до участі в тендері на виконання бурових робіт у перспективних нафтогазоносних провінціях світу. Ця практика заслуговує поши­рення в таких виробничих секторах, як видобування нафти і газу, транспортування нафти і газу, геологорозвідувальні та пошукові роботи.

Вирішення цих питань лежить у площині стратегічних інте­ресів України в частині участі в проектах розроблення перспек­тивних родовищ різних країн світу, сприяє до певної міри розв’я­занню проблеми диверсифікації джерел надходження енерго­ресурсів на внутрішній ринок та відповідає потребам енергетичної безпеки держави.

Характеризуючи стан справ у підготовці кадрів, не можна не сказати про існуючі проблеми.

Перше. Низький рівень оплати праці у вищій школі призво­дить до відтоку перспективних молодих учених та викладачів як за кордон, так і в інші сектори економіки. І хоча наш уряд уже зробив окремі кроки в цьому напрямі, проте до досягнення конкурентного рівня оплати у вищій школі ще далеко.

Друге. Низький рівень фінансування розвитку матеріально-технічної бази університетів та наукових центрів.

Третє. На достатній рівень координації та інтеграції наукових зусиль академічної, університетської та галузевої науки, що призводить до розпорошення коштів та прорахунків у визначенні пріоритетних напрямів досліджень.

Четверте. Неефективність механізмів та відповідної інфра­структури для швидкого і оперативного впровадження результатів науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт у вироб­ництво, швидкого тиражування і розповсюдження інновацій з ме­тою отримання максимального ефекту. Саме на розв’язання на­званих проблем необхідно першочергово спрямувати зусилля з  тим, щоб уникнути великих збитків. Для прикладу. Транзитне обслуговування газових потоків визначає позицію України як транзитної держави. Особливої ваги набуває питання точності обліку кількості газу, адже похибка вимірювання лише в 0,1%  призводить до фінансових розбіжностей на кордонах держав близько 10 млн доларів щорічно. Водночас реальна похибка вимі­рювання становить 1–2%. Цю проблему можна розв’язати зусил­лями науковців, зокрема, Івано-Франківського національного тех­нічного університету нафти і газу та Національного університету “Львівська політехніка”, які мають значні напрацювання для ство­рення відповідної міждержавної нормативної бази, газовимі­рювальних засобів...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Сідайте, будь ласка. Слово має народний депутат України Юхим Леонідович Звягільський. За ним буде виступати Артур Праховник.

 

ЗВЯГІЛЬСЬКИЙ Ю.Л., член Комітету Верховної Ради України у закордонних справах (виборчий округ №43, Донецька область). Уважаемый Адам Иванович! Уважаемые коллеги! Последние 15 лет новые угольные шахты в Украине практически не строи­лись. Бездумная реструктуризация с ее миллиардным расходо­ванием бюджетных денег свелась к простому закрытию шахт. Средства использовались неэффективно, а порой просто расхи­щались. Методы государственной поддержки отрасли откровенно нерыночные. Бюджетные средства выделяются в форме бесплат­ного подарка. Предприятиям безразлично, по какой цене для них приобретается оборудование. На господдержку строительства и  переоснащение шахт в текущем году в бюджете выделено почти 1 млрд 400 млн гривен одной строкой, что безадресно и непрозрачно.

Руководителями угольной отрасли назначались люди, не всегда подготовленные к решению масштабных государственных задач, вследствие чего уровень управляемости отраслью упал.

Отрасль замучили бесконечные непродуманные реоргани­зации. Начатая в 2003 году очередная реорганизация не завер­шилась. В прошлом году указом Президента была создана Национальная акционерная компания “Уголь Украины” и три ком­пании в областях. Но ситуация продолжает ухудшаться.

Самый серьезный недостаток этой реформы заключается в  том, что шахты как звено отрасли лишены финансовой само­стоятельности. Их руководители не могут решить ни один даже  технический вопрос, связанный с расходованием средств. Это противоречит рыночной экономике.

Парадоксально, но большинство директоров не знает ни своих потребителей, ни поставщиков, ни цену реализуемого угля или приобретаемых материалов и оборудования. Руководящий корпус отрасли уничтожается. Из-за низкой зарплаты престиж­ность шахтерского труда падает. С первого места по зарплате шахтеры скатились до второго десятка.

Президент Украины Виктор Андреевич Ющенко объявил политику возрождения отрасли: ликвидировать задолженность по заработной плате, реструктуризировать долги угольных пред­приятий, обеспечить занятость в шахтерских городах и совер­шенствовать ценообразование на угольном рынке. Необходимо для этого предпринять ряд мер.

Первое. Как можно быстрее вернуться к трехступенчатой структуре управления: шахта — территориальное объединение — министерство. Шахты с добычей более 1,5 тыс. т в сутки должны стать основным звеном, получить статус юридического лица с  полной хозяйственной самостоятельностью. Территориальные объединения должны обеспечить проведение единой технической политики на своих предприятиях. Министерство должно обеспе­чить и нести ответственность за проведение единой технической и экономической политики в отрасли, за эффективное использо­вание бюджетных средств, за строительство и закрытие шахт.

Второе. Принципы бюджетного финансирования строитель­ства и переоснащения шахт нужно немедленно пересмотреть. Все позиции бюджета сделать адресными. Приобретение обору­дования, оснащение новых лав, перспективное развитие произ­водства надо финансировать рыночными методами через систему кредитования под гарантии министерства с погашением кредитов за счет предприятия, а процентов — государством за счет бюджета.

Третье. Политику цен на угольную продукцию должно контролировать государство. Под контроль необходимо взять все цены на продукцию угольного машиностроения предприятий-монополистов, не допуская необоснованного их завышения.

Четвертое. Поставить жесткий заслон бесконтрольному расходованию и хищению средств на реструктуризацию. Ввести временный мораторий на передачу шахт под закрытие. Убыточ­ные шахты при наличии запасов ставить на консервацию. Прора­ботать вопрос о накоплении средств на закрытие шахт, чтобы в будущем это не ложилось на экономику, на плечи государства.

Пятое. В целях усиления тенденций к снижению травма­тизма сохранить Государственный комитет по надзору за охраной труда как самостоятельный орган, подчиненный Кабинету Министров.

И последнее. Нужно уделить большое внимание добычи газа метана для того, чтобы повысить безопасность и получить уголь по более сниженной себестоимости, сделав его конкурент­ным на внутреннем и мировом рынке.

Спасибо за внимание.

 

Веде засідання Голова Верховної Ради України

ЛИТВИН В.М.

 

ГОЛОВА. Дякую вам також. Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! В Україні з офіційним візитом перебуває парламентська делегація Австрійської Респуб­ліки на чолі з Головою Національної Ради Австрійської Республіки Його Високоповажністю паном Андреасом Колем. Прошу вас, ша­новні колеги, привітати високих гостей, які присутні в сесійній залі, і від імені Верховної Ради України побажати нашим австрій­ським колегам плідного перебування на гостинній українській землі (Оплески).

 

Веде засідання Перший заступник Голови Верховної Ради

України МАРТИНЮК А.І.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Продовжуємо парламентські слухання. Слово надається Артуру Веніаміновичу Праховнику, директору Інституту енергозбереження та енергоменеджменту. За ним буде виступати народний депутат України Раханський.

 

ПРАХОВНИК А.В., директор Інституту енергозбереження та енергоменеджменту. Шановний головуючий! Шановні народні депутати, усі присутні! Як відомо, енергозабезпеченість України наполовину залежить від інших держав. Для багатьох країн світу це не є загрозливим, але це загрозливо для України. Чому? Тому, що Україна, на жаль, має найгірший показник енергоефективності серед усіх індустріальних та особливо постіндустріальних країн світу. Хоча ми маємо показник енергозабезпеченості такий, як країни Центральної Європи, у нас енергоефективність у 2,5 разу гірша порівняно з ними. Наша промислова продукція за показ­ником енергоефективності в 1,5–2 рази гірша, ніж у країнах ЄС. З такою політикою щодо енергоефективності ми приречені на те, щоб наші товари програвали конкурентну боротьбу на світових ринках товарів, а робітники недоотримували плату за свою працю.

Ми залежимо від поставок енергоносіїв саме тому, що над­мірно та марно їх споживаємо. Чим більше споживаємо енерго­носіїв, тим більше змушені займатися диверсифікацією.

Шановні державні управлінці! Якби ви приділяли стільки уваги енергоефективності, як ви приділяєте її диверсифікації, ми не мали б таких проблем із самою енергоефективністю. Можна зіслатися на те, що зміна технології та промислового обладнання потребує значних капіталовкладень та часу. Це, справді, так. Але, більш глибоко вивчивши це питання, з’ясовуємо, що йому притаманні не тільки технологічні, а й управлінські вади. На остан­ні мало хто звертає увагу, ніби з цим усе гаразд. Але вони є у фінансовій, соціальній, виробничій, адміністративній, юридичній та ринковій сферах діяльності людини. Їх можна повністю уник­нути в разі відповідних управлінських дій. Для цього потрібно значно менше інвестицій і часу, наявність управлінських вад залежить від вас, шановні державні управлінці.

Звертаю увагу на те, що світова спільнота розробила енергетичну стратегію як рекомендацію на ХХІ сторіччя, у якій наголошується на нерозривності дій у вирішенні трьох взаємо­пов’язаних завдань: енергозабезпечення, енергодоступності та енергоприйнятності.

Існує концепція побудови енергетичної економіки України з точки зору врахування перешкод, які треба подолати обов’язко­во, та відповідної гармонізації до світових тенденцій. Оскільки я  не маю можливості надати зміст концепції, наголошу лише на першочергових діях.

Перше. Доцільно створити Національне агентство з ефек­тивного використання енергії та питань змін клімату як централь­ний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом та найвищим підпорядкуванням.

Друге. Терміново напрацювати та прийняти закон про коор­динаційний облік енергії, яким заборонити реалізацію енергії без відповідного обліку.

Третє. Скоригувати на значне зменшення нічний тариф на електричну енергію для стимулювання впровадження накопичу­вачів тепла на електричній основі для шкіл та лікарень, розташо­ваних у місцевостях, де немає централізованого теплопостачання. Це не буде збитковим ні для виробників, ні для розподільчих компаній, але це буде розв’язанням для суспільства соціальної проблеми.

Четверте. Привести управлінські рішення щодо нормування втрат в електричних мережах України до технологічно можливих. Насамперед треба зробити повне незалежне енергетичне обсте­ження мереж усіх обленерго.

П’яте. Прийняти постанову Кабінету Міністрів щодо обов’яз­кового проходження підвищення кваліфікації з питань енерго­ефективності для службовців та працівників промисловості, які мають справу з енергетичними ресурсами та енерго­використанням.

Шосте. Провести широке обговорення питань щодо фор­мування політики енергозбереження. Для цього залучити громад­ську неурядову організацію Науково-технічну спілку енергетиків та електротехніків України, якій уже виповнилося 125 років.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово має народний депутат України Анатолій Варфоломійович Раханський. За ним буде виступати Степан Кудря.

 

РАХАНСЬКИЙ А.В., член Комітету Верховної Ради України з  питань державного будівництва та місцевого самоврядування (виборчий округ №4, Автономна Республіка Крим). Дякую. Євпаторійський виборчий округ, “Демократична Україна”, між­фракційне об’єднання “Депутати-чорнобильці”. Шановний Адаме Івановичу! Шановні колеги! Шановні учасники парламентських слухань! Перспективи розвитку паливно-енергетичного комплексу повинні бути одним із найважливіших, пріоритетних питань для України — держави з перехідною економікою. Парламентська Асамблея Ради Європи постійно на своїх сесіях приділяє увагу питанням розвитку енергетики в країнах Європи і впливу на довкілля використаного природного та ядерного палива, звертає увагу на розв’язання проблем переробки і збереження відпра­цьованого ядерного палива та його відходів. Держави з атомною енергетикою грубо порушують умови Лондонської конвенції про забруднення довкілля радіоактивними відходами, хоронячи їх в океані або під землею.

Зважаючи на критичний стан справ із ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, особливо невиправдану затримку будівництва нового конфайменту над об’єктом “Укриття”, який перебуває в  аварійному стані, першого та другого сховищ відпрацьованого ядерного палива, ми, члени постійної делегації в Парламентській Асамблеї Ради Європи Раханський, Симоненко, Олійник, Шибко, Самофалов, постійно своїми виступами, організаціями виставок, кінофільмів під час сесій ПАРЄ звертаємо увагу ПАРЄ, Євро­пейського банку реконструкції та розвитку на необхідність термі­нової фінансової та технічної допомоги з їхнього боку, оскільки Європейський банк є одним із головних донорів та розпорядників Чорнобильського фонду “Укриття”. Так, нещодавно Україну відві­дав відомий усьому світу пан Ханс Блікс, голова Асамблеї країн–донорів Чорнобильського фонду “Укриття”, повідомивши про на­дання допомоги в сумі 250 мільйонів.

Шановні колеги! Не потрібно забувати, що за 5 років по­мерло 600 тисяч учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. За січень-квітень поточного року народилося 136 тисяч, а помер­ло 285 тисяч, у тому числі 1321 дитина віком до одного року. Це також є наслідки Чорнобильської катастрофи.

Ми, народні депутати України, пропонували всім урядам включити до складу Асамблеї країн-донорів від України народних депутатів, але всі уряди, і нинішній у тому числі, відповідні міні­стерства відмовчуються, мабуть, бояться присутності нас, депу­татів, у цій Асамблеї.

Шановні колеги! Я особисто вдячний долі, що у своєму житті працював у системі Держплану. Як би її хто не критикував, але це була система галузевих та загальних державних балансів. Таку систему мають держави світу з ринковими відносинами неза­лежно від об’єктів різних форм власності. Наші горе-ринковики її знищили. Тому в критичному стані перебуває тепер економіка України.

Економіка держави започатковується з розвитку паливно-енергетичного комплексу. Якими були дії держави за роки неза­лежності? У 1996 році прийнято Національну енергетичну про­граму до 2010 року. У 2000–2001 роках проведені парламентські слухання на теми “Енергетична політика України” та “Енергетична стратегія до 2030 року”. Уряд повинен був би сьогодні доповісти нам про стан виконання програми та рекомендацій парламент­ських слухань.

У країні немає державної програми енергозбереження. Великі витрати характерні для водо- та теплопостачання. Збільшується потреба в електроенергії. Підвищується плата населення за ці послуги.

Мінпаливенерго в полоні атомної енергетики. Боронь Боже, я не проти атомної енергетики, але в міністерстві забули про альтернативні види електроенергії, про малу гідро- та вітроенер­гетику. Країни, які прагнуть до ЄС, повинні досягти виробництва електроенергії від відновлювальних джерел енергії на міні­мальному рівні 10–12% загального споживання, а для країн–членів ЄС — не менш як 22%. Прогресивні країни планують уже цей показник на рівні до 60%.

У Криму біля Євпаторії працює найбільший в Україні комп­лекс вітроелектростацій у складі Тарханкутської, Донузлавської, Сакської вітроенергосистем загальною потужністю 30 МВт (це не­багато) з гідроустановками від 110 до 600 кВт. Але розвиток малих гідро- та вітроелектростанцій у державі сприятиме поліп­шенню життя в регіонах. Тому ми не повинні забувати про те, що нами ратифіковано Кіотський протокол.

Пропоную рекомендувати уряду України довести до 2010 року потенціал використання відновлювальних джерел енер­гії в загальному балансі України до 10–12%, а до 2030 — до 25%. Це буде доброю передумовою щодо вступу України як до СОТ, так і до ЄС.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово має Степан Олександрович Кудря, заступник директора Інституту відновлювальної енерге­тики. За ним буде виступати Гудима.

 

КУДРЯ С.О., заступник директора Інституту відновлювальної енергетики Національної академії наук України. Шановний голо­вуючий! Шановні народні депутати! Шановні присутні! Коли ми розглядаємо концепцію розвитку паливно-енергетичного комп­лексу України на перспективу, безумовно, важливо зрозуміти місце в цьому комплексі відновлювальної енергетики. Було сказано, що  в паливно-енергетичному комплексі домінуючими є вугільна і атомна енергетика. Але необхідно врахувати тенденцію зміни цін на електроенергію на перспективу. Відповідно до офіційних євро­пейських даних, вартість електроенергії, виробленої газовими, вугільними, атомними електростанціями, має тенденцію зростати. Водночас ціна на електроенергію з відновлювальних джерел, особливо на електроенергію, вироблену вітровими електро­станціями, знижується і за прогнозом до 2020 року становитиме близько 3 центів за 1 кВт-год.

Яке місце повинна зайняти нетрадиційна, або, як правильно її треба називати, відновлювальна енергетика в нашому паливно-енергетичному комплексі? Як засвідчив світовий досвід, це місце дуже важливе. Більшістю передових країн встановлено планові показники для цієї галузі на рівні 25–30%, а в Данії — на рівні 50%. Частка відновлювальних джерел енергії в енергозабезпе­ченні України становить менше 3%, водночас річний енергопотен­ціал в Україні на порядок вищий.

Відомо також, що наша країна має чудові вітрові енергетичні ресурси в Причорномор’ї, Приазов’ї. Особливо високий вітровий потенціал у Карпатах. Ми маємо також хороші гідроресурси для розвитку не тільки великої, а й малої гідроенергетики.

Виходячи з цього та враховуючи європейські стандарти і наш потенціал відновлювальних джерел енергії, пропоную вста­новити для відновлювальних джерел енергії показник 20–25%.

Необхідність розвитку відновлювальної енергетики продик­тована також намірами нашої країни вступити до ЄС. Мінімальний показник для відновлювальної енергетики в загальному енерго­балансі європейських країн і країн–претендентів на вступ до ЄС становить 12%. Це з урахуванням великої гідроенергетики.

Ми повинні не забувати й того, що для України є обов’яз­ковим виконання Кіотського протоколу, який вона ратифікувала.

І на завершення два важливих зауваження.

Перше. Успішний розвиток вітчизняної відновлювальної енергетики можливий тільки на основі вітчизняного машино­будування. Це видно на прикладі розвитку української вітроенер­гетики. У разі імпорту вітроенергетичних установок до України ціна на ці машини практично подвоюється за рахунок транспорт­них витрат і митних зборів. До того ж, у разі імпорту техніки від­буваються інвестування не української, а зарубіжної економіки.

Друге. Найближчим часом на розгляд Верховної Ради має бути внесений законопроект про “зелений” тариф. Він повинен стати найголовнішим документом у визначенні майбутнього української альтернативної енергетики на найближчі роки. Зна­чення ухвалення закону про “зелений” тариф важко переоцінити. Саме завдяки ухваленому закону про “зелений” тариф Німеччина вийшла на перше місце у світі щодо будівництва вітрових елек­тростанцій, а також створила могутню експортну вітроенергетичну промисловість. Для довідки. Цей документ взяли за основу роз­роблення свого законодавства в галузі відновлюваних джерел енергії Іспанія, Італія, Чеська Республіка та інші країни.

Також ми просимо вашої підтримки. Річ у тому, що згідно з  поправками, внесеними до Державного бюджету України на 2005 рік у березні 2005 року, фінансування комплексної програми будівництва ВЕС скорочено практично в 3 рази. Гадаємо, це просто помилка, але, на жаль, трапилася вона в найвідпові­дальніший для української вітроенергетики період становлення. Як наслідок, на українських машинобудівних заводах зупинена підготовка виробництва ВЕУ потужністю 600 кВт. А це база на перспективу для виробництва вітротурбін дво- і тримегаватного класу. Просимо вас виправити цю помилку.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово має народний депутат України Гудима Олександр Миколайович. Підготуватися Симоненку.

 

ГУДИМА О.М., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки (виборчий округ №119, Львівська область). Шановний пане головуючий! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Я представляю фрак­цію Української народної партії в парламенті і, користуючись наго­дою, з цієї високої трибуни звертаюся від імені партії до Прези­дента України Віктора Ющенка із закликом терміново скликати Раду національної безпеки і оборони з огляду на загрози енерге­тичній безпеці України.

Ми нещодавно пережили нафтову кризу. Сьогодні ведуть мову про газ не тільки президенти Ющенко і Путін, а й 35 млн українців, які з жахом очікують, чи з нового року Росія втричі не підніме ціни на енергоносії. Я запитую уряд, який на цих слухан­нях не представлений, не кажучи вже про те, що я не можу це  запитати в міністра палива і енергетики: чи готовий уряд до наступних криз? Чи не вважаєте ви, що ми матимемо в най­ближчий час ультиматум у вигляді того, що Росія підніме в 3 рази ціну на свіже ядерне паливо і в 3 рази — за відпрацьоване ядерне паливо? У мене з’явилися ці запитання після доповіді, виголо­шеної нібито від уряду. Академік Гейць слушно поставив вимогу про реальні енергетичні баланси, яких наша держава не має, перспективні енергетичні баланси, яких наша держава також не має тільки тому, що вже який рік поспіль не має економічної стратегії.

П’ять років тому відбулися аналогічні парламентські слухан­ня. Від уряду в них брала участь віце-прем’єр-міністр Юлія Тимошенко. Сьогодні від уряду немає нікого. І це не є парла­ментські слухання. Це є монолог чи побажання одного Міністер­ства палива та енергетики. Поруч із міністром Плачковим немає міністра економіки, який би від уряду сказав, чи ті запити Міні­стерства палива та енергетики в Україні взагалі реальні?

Я маю кілька запитань щодо ядерної енергетики. Прига­дайте, шановні панове атомники, у 2000 році хіба не ви приймали з урядом Ющенка і Тимошенко програму створення неповного ядерно-паливного циклу і будівництва заводу ядерного палива, неважливо якого — російського, американського чи французь­кого? Де в матеріалах, наданих нам до сьогоднішніх парла­ментських слухань, написано, що уряд планує будувати завод ядерного палива? Того немає. Але водночас хтось говорить, що хоче збудувати 15 ядерних блоків і збільшити свою залежність від Росії вдвічі.

Кілька запитань щодо нафтової галузі. Хіба головною причи­ною нафтової кризи, яку ми щойно пережили, було не те, що ми запустили в нафтову трубу лише російську нафту? Хоча 1–2 млн т каспійської нафти в тій трубі однозначно стабілізували б ринок нафтопродуктів. Чи ви бачите в наданих документах намір України збудувати завод, який буде переробляти каспійську нафту? Ми що, будемо нафту переробляти на заводі ТНК “Би Пи”?

І, врешті, дві хвилини присвячу газовій проблемі, яка сього­дні є предметом гострої дискусії. Зачитую вам, шановні урядовці, офіційні статистичні дані. Я хотів би побачити людину, яка вірить, що Україна споживає 75 млрд куб. м газу. Те, що Україна в п’ятірці найбільших світових держав за показником споживання газу, це ганьба для України. Ми — найбільші марнотратці. Те, що ми вже на першому місці за питомою вагою споживання газу по відношенню до ВВП, це є ще більша ганьба. Але на п’ятій сторінці інформаційних матеріалів, розданих міністерством, я читаю, що, виявляється, у 2010 році Україна буде вже споживати не 75, а 80, а в 2030 році — 90 млрд куб. м газу. А дані, записані на сто­рінці 26, узагалі викликають у мене відчуття, що в уряді працюють люди, які є ворогами енергетичної безпеки і національних інте­ресів, якщо вони інформують: “Очікується, що в нашій країні по­треба в газі буде збільшуватися до 110 млрд куб. м у 2010 році та  до 128 млрд куб. м у 2030 році”. Я стверджую, що в Україні сьогодні мінімум 15 млрд куб. м газу або розкрадається, або неефективно використовується.

Не треба нам схвалювати ніякі нові рекомендації. Уряд мусить не 2005 року, бо уряду не до того і парламенту не до того, а  хоча б на наступний рік мати економічну стратегію і нарешті отримати документ...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має народний депутат Петро Мико­лайович Симоненко. Підготуватися Панасовському.

 

СИМОНЕНКО П.М., член Комітету Верховної Ради України з  питань правової політики (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, КПУ). Уважаемые участники парламентских слу­шаний! Я убежден, что наш разговор привлечет внимание не только общественности и специалистов, но и политиков, руково­дителей — тех, кто должен отвечать за развитие страны и должен, концентрируя все то, что здесь было сказано, обеспечить его практическую реализацию.

Поэтому я считаю, что информация, научные сообщения и  предложения, высказанные с этой трибуны, очень интересны, и  могу заверить вас от имени своих товарищей по фракции, что мы максимально их используем и будем ими руководствоваться в парламентской деятельности при формировании законодатель­ного поля, направленного на развитие перспектив топливно-энер­гетического комплекса.

Но ваша информация, ваши сообщения дают мне основания считать, что работа топливно-энергетического комплекса должна организовываться исходя из главного вывода: в Украине реальна угроза энергетической безопасности.

Я хотел бы сегодня посоветоваться с вами и предложить наше понимание, кроме того, что было сказано, а самое глав­ное  —  еще и определить условия, при которых ваши добрые пожелания могут быть выполнены. На мой взгляд, эти условия следующие.

Первое. Реальная государственная программа развития, а  не реструктуризации, угольной отрасли и топливно-энергети­ческого комплекса в целом.

Второе. Реальная, а не декларативная, государственная поддержка финансирования для пополнения оборотных средств и  особенно финансирования капитальных вложений, потому что именно эти отрасли требуют самых серьезных капитальных вложений.

Третье. Рассмотрение главного вопроса — вообще перспек­тивы энергетической безопасности Украины, которая связана с собственностью. То есть угольная промышленность и энергети­ка должны быть государственным сектором экономики. И очень странным сегодня выглядит то, что за этот сектор экономики ведут кровопролитную — я не ошибся — кровопролитную борьбу олигархи и бандиты, но не государство. От погони за сверх­прибылью, которую дает именно эта отрасль, страдает народ Украины, уничтожается промышленный потенциал, усиливается зависимость от внешних факторов воздействия и утрачивается политическая независимость страны.

Четвертое. Я считаю, что сегодня от имени этого уважае­мого собрания надо поставить перед правительством главное требование: в конце концов восстановить Министерство угольной промышленности. Ведь все недостатки — из-за утраты управляе­мости отраслью. Нет управления, значит, нет перспективы раз­вития, нет обобщения научных исследований и практики реализа­ции этих исследований. Прав Николай Сафонович, который ска­зал: за 15 лет не построено ни одной шахты. Выводят шахту из эксплуатации, и ни одному шахтеру не обеспечивается рабочее место.

Пятое. Очистка, по сути дела, этого главнейшего сектора экономики от криминализации. Топливно-энергетический комп­лекс — самый криминализированный! И очистить его надо начи­ная от шахты и заканчивая электростанцией, убрав коммерческие структуры, среди которых из каждых пяти — одна в оффшорной зоне. Тогда будут нормальными управление отраслью и ее финансирование.

Уважаемые товарищи! Мы должны серьезно задуматься над тем, что не решаются главные социальные вопросы. Мы говорим о развитии общества и отрасли, а ведь о жизни человека практически не говорим. Реальной зарплаты шахтеру не хватает, чтобы накормить семью, а не то, чтобы повезти отдохнуть, купить мебель, машину и так далее.

Я считаю главным социальным вопросом и вопрос безопас­ности шахтеров. Без государственной поддержки его не решишь, потому что капитал, пришедший на шахту, сверхприбыль полу­чает, а не обеспечивает жизнь и здоровье шахтера. Вот почему сотнями, как говорится, выносим шахтеров на кладбище.

Мне думается, что сегодня серьезнейшим образом надо поставить вопрос о так называемых бесперспективных, выми­рающих городах. Мы должны потребовать от правительства кон­кретных действий, сказав о том, что происходит в Стаханове, родной Брянке, Антраците, Шахтерске, Торезе, Снежном, Дзержинске, Александрии! А Львовско-Волынский бассейн! Там ведь все шахты практически позакрывали, по-моему, послед­нюю сожгли уже.

Товарищи! Я с тревогой и болью говорю об этом, потому что мне понятно, что за этим стоит. За этим стоит по-настоящему мощь нашего государства. Это развитие науки, подъем отечест­венного машиностроения, восстановление топливно-энергети­ческого комплекса в целом.

Что надо сделать во внешней политике? Надо отказаться от Меморандума Международного валютного фонда. Ющенко его подписал — и закрыли 112 шахт, а облэнерго продали. Кому? Коммерческим структурам.

Я считал бы возможным сегодня в развитие Единого эконо­мического пространства сосредоточить...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово має народный депутат Олег Григорович Панасовський. Підготуватися Надразі.

 

ПАНАСОВСЬКИЙ О.Г., член Комітету Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та  ядерної безпеки (виборчий округ №47, Донецька область). Уважаемые коллеги! Как официальному представителю Верхов­ной Рады Украины, мне выпала честь 15 лет тому назад защищать Энергетическую программу Украины на период до 2000 года в Москве. Мы имели комплексную экспертную оценку проектов реконструкции украинских ТЭС и план их реализации. С этой трибуны я выступал как содокладчик по вопросам Национальной энергетической программы Украины до 2010 года, энергетичес­кой политики Украины, Энергетической стратегии Украины на период до 2030 года.

К сожалению, принятые решения и рекомендации по энер­гетике за этот период практически не исполнены. Могу утвер­ждать, что изложенные сегодня в основном докладе планы и задачи нереальны, следовательно, невыполнимы. Чтобы сохра­нить имеющийся энергетический потенциал страны, заложить основы стабильного энергообеспечения общества, нужна научно обоснованная и общественно воспринимаемая долгосрочная энергетическая политика государства, требуются энергетическая доктрина, стратегия, программа. Этого нет.

Разработать и тем более осуществить стратегию и реаль­ную программу по энергетике в стране, не имеющей националь­ной программы экономического развития, не имеющей экономи­ческой политики, практически невозможно. Энергетическая стра­тегия должна ориентироваться на прогноз долгосрочного разви­тия страны. В стратегии должны быть заложены и сформули­рованы цели, приоритеты, этапность реализации основных задач по развитию электроэнергетики и ТЭКа в целом. Этого нет.

В настоящее время более 70% энергоблоков ТЭС Украины отработали ресурс, превышающий мировые предельные нормы износа. Остаточный ресурс ТЭС составляет 5–7 лет. Имея энер­госистему в 53 млн кВт установленных мощностей, для обеспе­чения стабильности Украина обязана, по мировым нормативам, ежегодно вводить новые мощности в объемах до 2 млн кВт. Это условие не выполняется и практически невыполнимо.

Созданная в советский период достаточно эффективная энергетическая база, отраслевая инфраструктура с мощной отла­женной системой обслуживания и обеспечения разрушена на­столько, что требуется создание ее заново.

Собственным энергомашиностроительным комплексом Украина не располагает. Мощнейший строительно-монтажный комплекс, которым отрасль обладала, практически разрушен. Элитные энергетические кадры страны утеряны.

Важнейшим условием сохранения и стабильного развития энергетического комплекса является его научное обеспечение и  сопровождение. Его практически нет. Практически требуется воссоздание научно-технической базы энергетики. Финансовые и интеллектуальные возможности Украины для реализации таких задач крайне ограничены.

Чтобы выйти к 2030 году на прогнозируемые в соответствии с базовым сценарием развития ТЭК позиции, требуется, по рас­чету, 140 млрд долларов США. При нынешней экономической ситуации страна не в состоянии ежегодно четверть своего бюд­жета вкладывать в ТЭК. Следовательно, исполнение изложенного плана при нынешних финансовых возможностях и уровне органи­зации управления экономикой страны, при нынешней системе управления ТЭКом невозможно.

Вынесенный на парламентские слушания главный доклад не   может рассматриваться как программа или план. Это — намерения.

Вынужден отметить, все происшедшие преобразования в  энергетической системе и угольной промышленности в период независимости страны не дали реальных результатов, а лишь усугубили ситуацию. Да, сегодня с учетом существующих мощ­ностей Украина имеет большой экспортный потенциал. Однако еще пять лет такой политики и Украина из реального экспортера превратится в крупнейшего импортера электроэнергии. Надо прекратить эксперименты в отраслях ТЭК, находящихся в основа­нии финансовой пирамиды государства.

Необходимо немедленно выполнить комплексную инвента­ризацию генерирующих мощностей, производственных активов, производственных площадок и регионов их расположения для определения их технического состояния и отнесения к катего­риям, подлежащим восстановительному ремонту, продлению ре­сурса, коренной реконструкции или созданию замещающих мощностей, списанию. Провести комплексную инвентаризацию национальной промышленности для определения потенциальных возможностей отечественного машиностроительного комплекса осуществлять проекты коренной реконструкции и нового строи­тельства генерирующих мощностей, производства сетевого энер­гетического и парасетевого технологического оборудования.

Создать рабочую группу аналитиков-экспертов из числа ведущих специалистов промышленного комплекса страны, спе­циалистов отрасли энергетики, руководителей энергетического машиностроения, представителей науки, строительно-монтажного комплекса, руководителей проектно-технологических институтов для определения возможности технического, программного, науч­ного обеспечения выполнения программы реконструкции отрас­ли. Эту группу должен возглавить Кулик Михаил Николаевич. На  основании полученной базы данных разработать реальную, обеспеченную необходимыми ресурсами энергетическую про­грамму реализации намеченных мер и поставленных задач и  целей в соответствии с Энергетической стратегией Украины на период до 2030 года.

Спасибо за внимание.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово має народний депутат Василь Іванович Надрага. Підготуватися Рудьковському.

 

НАДРАГА В.І., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів (виборчий округ №104, Луганська область). Добрый день! Фракция Народ­ной партии, Луганская область. Как народный депутат, избранный от Луганской области, позволю себе высказать некоторые мысли об угольной отрасли, которая является становым хребтом эконо­мики нашей области.

Наверное, вы со мной согласитесь, что последние 15 лет угольная отрасль жила на правах нелюбимой падчерицы в семье, может быть, не очень богатых, но все-таки хозяев. Уголь — един­ственный энергоноситель, который Украина имеет в избытке. По отдельным прогнозам, его должно хватить на 500 лет, а может, и более. Вот только достается он из-под земли достаточно дорого и опасно. Кое-кто из экспертов  высказывает мнение о  том, что неплохо, может быть, и закрыть эту отрасль, дескать, какая разница, кому платить. Можно покупать и подешевле. Я  не  был бы так категоричен. Во-первых, уголь для Украины является объектом, который имеет стратегическое значение. Во-вторых, закрытие угольных предприятий наносит государству огромный социальный вред.

В частности, с закрытием шахт в Луганской области возникла масса нерешаемых проблем. Это и безработица, это и  пустые местные бюджеты шахтерских городов и поселков, изношенные коммунальные сети, отсутствие тепла в домах, брошенные шахтерские поселки и так далее, и тому подобное.

Отдельно остановлюсь на проблеме создания новых рабо­чих мест для шахтеров, уволенных в связи с закрытием шахт, чле­нов их семей и членов семей погибших шахтеров.

Внедрение конкретных проектов создания новых рабочих мест было определено постановлением Кабинета Министров №1954 и являлось по сути социальной защитой. Данный меха­низм устраивал органы местного самоуправления.

Что же имеем на деле? Во-первых, предложенный пра­вительством новый порядок использования государственных средств для создания новых рабочих мест нарушает права шах­теров, которые потеряли работу в связи с ликвидацией угольных предприятий, ибо удешевление кредитов не является источником финансирования создания новых рабочих мест и лишь обеспе­чивает выплату ставки по кредитам.

Во-вторых, на создание новых рабочих мест согласно по­рядку, утвержденному Кабмином в декабре 2002, должны быть направлены средства, предусмотренные бюджетной програмой реструктуризации угольной и торфодобывающей промышлен­ности. Поэтому, считаю, мы должны внести соответствующие изменения в госбюджет как на текущий год, так и учесть все это при разработке проекта Государственного бюджета Украины на 2006 год.

Следующее. Проблема экологии, связанной с закрытием шахт. В частности, вот к чему привело закрытие 43 угольных шахт в Луганской области: зоны вероятного подтопления составляют 796 га; зоны, опасные из-за выделения метана, — 38,3 га; пло­щадь угрожающих зон — 1174,3 га; площадь радиоактивного загрязнения земной поверхности — 5,3 га. И это тогда, когда в  Постановлении Кабинета Министров о порядке ликвидации убыточных угледобывающих и углеперерабатывающих предприя­тий предусмотрено, что физическая ликвидация возможна только при условии обеспечения гидроэкологической безопасности территорий.

Поэтому считаю, что, во-первых, необходимо внести у Госу­дарственную программу по предотвращению и борьбе с подтоп­лением земель, утвержденную постановлением №545, допол­нения относительно проведения мероприятий по предупрежде­нию и ликвидации подтопления населенных пунктов шахтными водами. Во-вторых, обеспечить финансирование предусмотрен­ных соответствующих природоохранных мероприятий, а Минтоп­энерго в кратчайшие сроки обеспечить проведение необходимой корректировки планов ликвидации шахт с учетом экологической ситуации.

В целом же мы должны четко понимать, что с целью преду­преждения отрицательных последствий ликвидации шахт Минтоп­энерго совместно с Министерством охраны окружающей природ­ной среды должны разработать долгосрочную программу изме­нения экологогидрологической ситуации и комплексную схему инженерной защиты территорий, решить вопрос о правопре­емственности особенно тех объектов, которые несут в себе потенциальную опасность для окружающей среды.

Подводя итог, скажу одно. В целом, обсуждая проблемы как угольной отрасли, так и топливно-энергетического комплекса и  называя тонны, кубометры и киловатты, мы должны в первую чередь не только понимать экономическую составляющую, но и четко осознавать, что это несет населению Украины, тем более тем, кто эти тонны, кубометры и киловатты вырабатывает.

Спасибо.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово має народний депутат України Рудьковський Микола Миколайович.

 

РУДЬКОВСЬКИЙ М.М., член Комітету Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки (багатомандатний загально­державний виборчий округ, СПУ). Шановні учасники парла­ментських слухань! Більш компетентної доповіді з питань енер­гетики, як зробив сьогодні міністр у цьому залі, ніколи не було. Але й більш критичної ситуації в енергетиці, на яку насувалася криза, теж не було. Мені здавалося, що міністру легше інфор­мувати про 2030 рік, аніж про те, як пережити цю зиму.

Проблема полягає в тому, що в останній час в енергетичній галузі втрачається керованість, що зумовлено двома факторами —системним і особистісним.

Скажу декілька слів про кадрову ситуацію, що складається. Я підтримую Президента, який вважає, що потрібно оновити кад­ри. Якщо “соколи”, які є поряд з Президентом, розгледіли в нашо­му колезі Івченку здібності керувати НАК “Нафтогаз України”, я підтримую це політичне рішення. Ми Івченка підтримаємо в залі, бо він розуміється на газовій сфері. Але я ставлю запитання: як високо ті “соколи” повинні були піднятися в небо, щоб розгле­діти здібності в пана Олександра Олександровича Турчака з Івано-Франківська, який колись трохи керував у газовій системі, керу­вати “Укртрансгазом”?

Якщо Рудник погано вимовляє слова “слава героям” чи “героям слава”, бо він має харківській акцент, то є інші фахівці — чи Клюк, Ковалко, Розгонюк, чи ще хтось такий же, чи Бабій, який не гірше від Турчака вимовляє ці слова, бо теж учився в Івано-Франківському університеті.

Я ніколи не зустрічався з Олександром Олександровичем Турчаком. Може, у нього премудра голова, але, якщо ви хочете зробити з нього керівника “Укртрансгазу”, призначте на півроку, хай розбереться в системі, а потім остаточно призначте, хай керує. Олександр Олександрович не здатний ще обстоювати ін­тереси “Укртрансгазу”, бо він ще не володіє всіма питаннями. Ми завжди захищали газову систему, і тоді, коли там Бакай був, і тоді, коли там були інші приходящі. Вас, Олександре Олексан­дровичу, так само, як стюардесу, посадили за штурвал і будуть вами керувати і попихати.

Кадрова політика в галузі ніяка. Немає в галузі й управління, бо НАК “Нафтогаз України”, і НАКи вугільні, атомні фактично не керуються міністерством. Вони підпорядковані указом Президента уряду й ігнорують уряд. Я був на засіданні уряду, коли обговорю­валося питання енергетичного забезпечення України і балансу газу. Незаконтрактовано на цей рік 5 млрд куб. м газу. Ми не зна­ємо, якою буде ціна на газ. Ми експортуємо 4 млрд куб. м газу за  кордон по 120 доларів, а закуповувати його будемо по 160 доларів.

Це хто ж у державі приймає такі рішення? Верховна Рада повинна проголосувати і прийняти рішення підпорядкувати всі НАКи безпосередньо міністерству. Із сатрапів, що навколо Прези­дента, один вибрав собі кураторство над газом, другий — над нафтою. І вже порушується питання про створення вертикалі, інтегрованої під одного. Третій сатрап уже взявся за створення вугільного НАКу. Дійшли до того, що й бюджетні кошти, щоб їх перерозподіляти, потрібно вирвати з міністерства. Розкол міні­стерства на три: нафтове, електроенергетики і газу — це не крок назад, це три роки назад! Це призведе до того, що знову не платитимуть вугільникам за вугілля і так далі. Це все ми, шановні колеги, проходили.

Не можу не сказати кілька слів про ситуацію, яка скла­дається із нафтозабезпеченням. Прийнятий закон, яким встанов­люється нульова ставка на імпорт світлих нафтопродуктів, ство­рює нерівні умови для нашого виробника. Я тоді виступав і пропонував дати уряду право встановлювати ставку імпортного мита на світлі нафтопродукти. Відмовилися. Тепер у нерівних умо­вах опинилися наші виробники.

Енергетична ситуація в Україні найгірша за останній час. Якщо Президент особисто не покладе на Прем’єр-міністра обо­в’язки вирішувати ці питання, не дозволить Прем’єр-міністру їздити в Росію, бо сьогодні заборонено...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Ваш час вичерпаний. Сідайте, будь ласка.

Шановні колеги! На годиннику 18 година. Будемо підбивати підсумки нашої розмови. Мабуть, варто почати з останнього виступу. Я бачу, що більша частина залу підтримує пропозиції, заклики Миколи Миколайовича. Єдине я хотів би Миколі Миколайовичу нагадати: ваша політична сила входить в урядову коаліцію, так що, звертайтеся, будь ласка, до тих, які керують, а не до тих, які зібралися в цій залі, бо переважна більшість їх до уряду не має відношення. Тобто наводьте порядок, а не гучно вигукуйте з трибуни. Але це так, до слова.

Щодо інших проблем, які порушувалися промовцями. Я доб­ре розумію і усвідомлюю, що, дійсно, паливно-енергетичний комплекс досить потужний, не єдиний, він охоплює велику кіль­кість різноманітних галузей. І кожен представник тієї чи тієї галузі, звичайно, розповідав про те, що йому болить. Але найголовніше полягає в тому, що всі промовці виступали зі знанням справи, виходячи з того, що є.

Найбільші біль і тривогу висловлювали вугільники, які опини­лися в ситуації, коли загострилися проблеми із фінансуванням, із доходами і всім іншим. Гадаю, що й інші галузі, які поки що не  мають таких проблем, можуть незабаром опинитися в подібній ситуації, і їх представники будуть так само гостро виступати, як сьогодні це робили вугільники.

Я вважаю слушним прислухатися нам перш за все до думки академіка Гейця про те, що ми постійно матимемо подібні проблеми, допоки в нас не буде чіткої єдиної енергетичної стра­тегії: що розвивати, як розвивати і в якому напрямі розвивати. Бо  ми дедалі більше звертаємо свої погляди туди, де маємо найбільшу залежність. Ви називали ці цифри, я просто їх нагадаю. Ми нафтою забезпечені на 20%, газом забезпечені трошки більше. За рештою енергоносіів від когось залежимо. А от вугілля ми маємо стільки, що можемо за цим енергоносієм ні від кого не залежати. Але вугільну галузь ми губимо, натомість розвиваємо ті  галузі, у яких є цілковита наша залежність від інших держав, і  вони, зважаючи на політичну кон’юнктуру, можуть нас із вами поставити економічно на коліна. А все через те, що ми не маємо єдиної економічної стратегії.

У виступах наголошувалось на тому (зокрема, колега Панасовський на це звертав увагу), що треба уряду не тільки доповідати про те, що він буде робити, а й прозвітувати про те, що він зробив. Та немає жодного уряду, який може прозвітувати про те, що він зробив, бо, на превеликий жаль, наші всі уряди тимчасові, призначаються на півроку, рік, може, трохи більше. Урядовці не встигають прозвітувати про те, що ними зроблено, як інші приходять на їхні посади. І нам даремно питати в уряду, що він зробив. Що в Плачкова запитувати, що він зробив, як він тільки-но починає працювати? І я боюся (не хочу накаркати), що на наступних парламентських слуханнях ми іншому міністру вже будемо давати завдання і запитувати, що він зробив. Нічого він не зробить, якщо буде в нас така кадрова вакханалія, якщо ми непродумано підходитимемо до кадрової політики.

І знову я повертаюся до того, на чому наголошували академіки: найголовніше наше завдання — розробити економічну стратегію нашої держави, складовою якої має бути енергетична стратегія. І, безумовно, нам необхідна загальна політична страте­гія, яку повинен визначити парламент, бо це його конституційний обов’язок. Конституцією на Верховну Раду покладено право ви­значення основних засад внутрішньої і зовнішньої політики. Це право ми маємо з 1996 року, шановні колеги депутати, народні обранці, тобто вже 9 років, будемо незабаром визначати 9-ту річ­ницю Конституції, але, на превеликий жаль, ще жодного разу за ці 9 років ми не зуміли прийняти основних напрямів зовнішньої і  внутрішньої політики і розвиваємося так, як розвиваємося. Тому,  ще раз наголошую, щодо тих проблем, які сьогодні обго­ворювалися, і до парламенту є справедливі застереження, і до тих, які працюють у виконавчій владі.

На завершення ще раз приношу вибачення тим, які не змогли виступити, і нагадую пропозицію, висловлену головою профільного комітету. Зважаючи на таку ситуацію, комітет про­понує ще у формі “круглого стола” провести дискусію, обмінятися думками перед тим, як приймати наше остаточне рішення. Бо за підсумками парламентських слухань Верховна Рада завжди прий­має постанову, яка має не законодавчий, а рекомендаційний характер, у ній визначаються завдання і для виконавчих структур влади, і для парламенту, зокрема, що потрібно вдосконалити в законодавстві.

Учасникам слухань, які не виступили, але мають підготовлені виступи, пропоную їх здати працівникам секретаріату комітету, які сидять у ложі справа від мене, для того, щоб ми, коли будемо напрацьовувати рекомендації, могли їх урахувати.

Я щиро дякую всім вам за участь, за небайдужу розмову, за  розуміння цих проблем і закликаю спільно їх розв’язувати. На  все добре. На цьому парламентські слухання оголошуються завершеними.

ТЕКСТИ НЕВИГОЛОШЕНИХ ВИСТУПІВ

 

МОСТОВИЙ В.М., заступник голови Державного комітету України з нагляду за охороною праці. Пріоритетним напрямом роботи Держнаглядохоронпраці України залишається вугільна га­лузь. Умови роботи підприємств вугільної промисловості України, серед яких  нараховується близько 200 діючих шахт, відрізняються високим рівнем небезпеки: близько 90% шахт — газонебезпечні, 35% — небезпечні через раптові викиди вугілля, породи та газу, 70% — небезпечні через вибухи вугільного пилу, 30% — небез­печні через самозаймання вугілля.

Промислово-виробничі фонди вугледобувних підприємств спрацьовані в середньому на 65–70%.

Останніми роками у вугільній галузі намітилась позитивна тенденція зниження рівня аварійності та виробничого травма­тизму. Тільки за 2000–2004 роки більш ніж у 2 рази знизився рі­вень загального травматизму (з 19 682 випадків до 9195), у півто­ра разу — смертельного (з 316 випадків до 200) при обсягах видобутку вугілля 80 млн т.

Проте динаміка зниження рівня аварійності та виробни­чого  травматизму, що спостерігається у вугільній промисловості України, не в повній мірі відбиває фактичний стан промислової безпеки. Щорічно на вугільних підприємствах галузі відбуваються тисячі інцидентів (відмовлень чи ушкоджень технічних пристроїв, відхилень від режимів технологічного процесу), що призводять до  простою виробництва та втрат вугільної продукції і є, по суті, провісниками можливих аварій.

Стан справ у сфері забезпечення безпеки в галузі зали­шається складним. Лише в 2004 році органами Держнагляд­охоронпраці України було виявлено і запропоновано до усунення понад 720 тис. порушень вимог безпеки праці, а за 5 місяців поточного року — на 5% більше, ніж за відповідний період минулого року. Через загрозу виникнення аварійних ситуацій і загибелі людей було призупинено понад 40 тис. робіт і об’єктів.

У ситуації, що характеризується значною зношеністю основ­них фондів, недостатністю надійних сучасних технологічних сис­тем і засобів захисту, низьким рівнем кваліфікації виробничого персоналу, очевидна необхідність збереження та подальшого вдо­сконалення і підвищення ефективності функціонування діючої ком­плексної системи здійснення та експертно-технічного забез­печення гірничого нагляду і державного управління охороною праці. Лише за цієї умови можливе подальше посилення впливу на роботодавців у питаннях забезпечення промислової безпеки на  вугільних підприємствах і набуття тенденцією зниження рівня аварійності та виробничого травматизму незворотного харак­теру. Через те комітет підтримує пропозицію народного депутата України Ю. Звягільського про збереження Держнаглядохоронпраці України як центрального органу виконавчої влади.

Незавершеність структурних реформ у вугільній галузі нега­тивно позначилась на стійкості системи державного управління галуззю. Тільки за 14 років (1991–2004) чотири рази змінювався статус центрального органу виконавчої влади, до сфери управ­ління якого належала вугільна промисловість. Урешті його статус був знижений з рівня профільного міністерства до рівня депар­таменту у складі Мінпаливенерго України.

Постійний процес реструктуризації негативно впливає на виконання державних та галузевих програм. Зокрема, лише част­ково виконується Програма підвищення безпеки праці на вугіль­них шахтах, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 6 липня 2002 року №939, і її складова — Комплексна програма дегазації вугільних пластів.

Комітет позитивно сприймає підготовку проекту указу Президента України щодо поновлення Міністерства вугільної промисловості.

У процесі реструктуризації вугільної галузі постає ряд питань, що потребують свого вирішення, наприклад ліквідація деяких шахт.

На різних стадіях ліквідації перебувають 112 вугільних під­приємств. Завершена фізична ліквідація на 57 шахтах і одному розрізі, а з реєстру діючих підприємств вилучено лише 6 шахт. Це зумовлено тим, що на цих підприємствах не виконані заходи щодо екології та промислової безпеки, не до кінця розв’язані соціальні та інші проблеми.

На думку комітету, необхідно прийняти закон щодо порядку ліквідації вугільних підприємств.

Щорічно смертельний травматизм унаслідок вибухів метану становить 10–30% у загальній структурі смертельного травма­тизму шахтарів. З огляду на це на сьогодні немає більш актуаль­ного завдання, ніж запобігання вибухам метану на шахтах.

Розв’язання цієї проблеми неможливе без прийняття не­стандартних рішень, впровадження новітніх наукових розробок, насамперед широкомасштабних передових технологій комплекс­ної дегазації вугільних пластів.

Щодо вугільної галузі немає єдиної науково-технічної полі­тики, спрямованої на комплексний підхід до освоєння виробничих потужностей шахт, ефективного використання запасів, будів­ництва нових і реконструкції діючих вугільних підприємств, роз­роблення і впровадження проектів дегазації вугільних пластів тощо.

Для запобігання виникненню аварій на вугільних підприєм­ствах необхідно кардинально змінити філософію роботи вугільних підприємств. У всьому світі дегазація використовується як основ­ний спосіб підвищення техногенної безпеки і її обсяги наро­щуються щорічно.

Вугільні родовища слід розглядати як газовугільні, уяснив­ши, що газ метан — така ж корисна копалина, енергоносій. Замість боротьби із цим газом слід застосовувати передову технологію його вилучення та ефективного використання. Настав час, коли ще на стадії проектування паралельно із вуглевидобу­ванням слід передбачати технічні рішення щодо вилучення та використання метану.

Таку програму вже розпочали успішно реалізовувати за під­тримки Держнаглядохоронпраці на шахтах ім. Засядька, “Красно­армійська-Західна”. Уже є певний позитивний досвід, який можна впроваджувати на інших шахтах.

На наш погляд, назріло питання концентрації в єдиному центрі наукових сил галузевої науки, що сприятиме тому, щоб не розпорошувалися, а раціонально використовувалися як науко­вий потенціал, так і кошти, які виділяються урядом для розвитку науки.

Як показує аналіз, серед основних причин високого рівня виробничого травматизму на більшості підприємств вугільної про­мисловості лишаються низький рівень підготовки спеціалістів і керівників, велика плинність кадрів, часта зміна керівників шахт і дільниць, несвоєчасне та неякісне їх навчання.

Однією з болючих проблем у вугільній галузі є несвоєчасне або формальне проведення медичних оглядів та професійного добору. На шахти приймаються особи, які мають хронічні захво­рювання з протипоказаннями для роботи в підземних умовах, про що свідчать майже щоденні виклики “швидкої допомоги” до шахтарів із гострими серцево-судинними захворюваннями, епі­лепсією, гіпертонічною хворобою тощо.

Незважаючи на те що увага Мінпаливенерго України неодноразово приверталася до недопустимості зволікання з орга­нізацією і проведенням медичних оглядів, низький рівень їх про­ведення, непрофесійний добір під час зарахування на підземні роботи, зазначена ситуація не стабілізується, а на окремих під­приємствах погіршується.

На критичне становище з проведенням власниками медо­глядів звернула увагу й Генеральна прокуратура України в ході перевірки дотримання вимог Закону України про охорону праці.

Ураховуючи викладене, Держнаглядохоронпраці України пропонує у констатуючій частині проекту Рекомендацій парла­ментських слухань зазначити складний стан справ у сфері забез­печення безпеки у вугільній галузі та існуючі проблеми і фактори ризику, а рекомендацію стосовно підвищення безпеки праці ви­класти в такій редакції: “Підвищення безпеки праці та рівня за­хисту гарантій прав працівників галузі на охорону праці шляхом збереження Державного комітету України з нагляду за охороною праці як центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом та наділення його додатковими повноваженнями техно­логічного нагляду для подальшого вдосконалення і підвищення ефективності функціонування діючої комплексної системи здійс­нення та експертно-технічного забезпечення державного гірни­чого нагляду і державного управління охороною праці”.

 

НИКИТОРОВИЧ А.В., президент зовнішньоекономічної асоціації “Новосвіт”. В последние десятилетия в мире наблю­дается устойчивый и повсеместный интерес к малым ГЭС и дру­гим возобновляемым источникам, вызванный в первую очередь желанием международного сообщества снизить негативное влия­ние энергетики на окружающую среду.

Пик строительства малых ГЭС в Украине пришелся на послевоенные годы. К концу 50-х годов в стране эксплуатиро­валось 956 таких гидроэлектростанций.

Однако рост концентрации производства электроэнергии на   крупных гидравлических, тепловых, а затем и атомных электростанциях при пониженных экологических требованиях к   этому производству, заниженной стоимости топлива, привел к  неконкурентоспособности малых ГЭС. В таких условиях их до­стоинства не могли быть оценены всесторонне ни количественно, ни качественно. Поэтому на сегодняшний день в Украине осталось работающих около 60 малых ГЭС.

Рыночная система существенным образом изменила соот­ношение между различными видами генерации, выдвинув на пер­вый план не только экономические, но и экологические и со­циальные факторы. Возникла необходимость учета в полной мере этих факторов, подтверждаемая тенденциями развития мировой и отечественной энергетики, что привело к значительному увели­чению капитальных затрат, особенно в тепловую и атомную генерации.

В последние годы снизились уровни гарантий энерго­обеспечения потребителей централизованной системы вслед­ствие ее возросшей подверженности неблагоприятным природ­ным воздействиям, износа материальной части, оборудования и других факторов.

Постоянные затруднения в обеспечении энергетики энерго­носителями вызывают потребность в повсеместном снижении ее  топливной составляющей и уменьшении вредных выбросов в атмосферу.

Эти обстоятельства заставляют в новых хозяйственных условиях по-новому посмотреть на малую гидроэнергетику, по­пытки решить проблемы которой безуспешно осуществляются в Украине уже около 10 лет.

К объектам малой гидроэнергетики относят электростанции мощностью до 20–30 МВт. Условно малые ГЭС принято подраз­делять на микроГЭС (мощностью до 100 кВт), миниГЭС (мощ­ностью от 100 до 1000 кВт) и малые ГЭС (мощностью от 1000 до 30 000 кВт).

Последняя официальная инвентаризация малых ГЭС в масштабах всей страны проводилась в 1984–1985 годах.

Развитие рынков для более чистых и эффективных энерге­тических технологий играет ключевую роль в достижении оптимального баланса между экономическим ростом и защитой окружающей среды.

Необходимо использовать экологически чистую электро­энергию на базе существующих реконструированных и восста­новленных малых ГЭС; поднять использование гидропотенциала Украины до уровня европейских стран, что даст возможность комплексно решать проблемы экологии, улучшения инфраструк­туры сельских районов, экономии дефицитного топлива, а также существенно улучшить энергетическую безопасность страны.

По данным института «Укргидропроект», Украина обладает очень высоким гидропотенциалом: наряду с действующими ма­лыми ГЭС существует около 107 недействующих малых ГЭС, которые можно было бы восстановить и получить дополнительно 24 МВт электрической мощности и увеличить выработку экологически чистой (“зеленой”) электроэнергии на 96 млн кВт-ч в год.

Строительство малых ГЭС на незарегулированных участках речек может быть экономически оправдано только при комп­лексном использовании водных ресурсов создаваемых водохра­нилищ. Так, в соответствии со Схемой рационального использо­вания водных ресурсов бассейна реки Тиса, разработанной институтом “Укргидропроект” в 1993 году, был рассмотрен воп­рос производства электроэнергии на 33 русловых и дерива­ционных ГЭС общей установленной мощностью 400–600 МВт с годовой выработкой электроэнергии около 1600 млн кВт-ч.

Все это требует взвешенного подхода к работающим ГЭС, оказания помощи и поддержки предприятиям и организациям, которые берутся строить новые ГЭС. При этом нужно учитывать, что срок окупаемости средств на восстановленных и вновь построенных ГЭС приблизительно одинаков — от 7 до 11 лет. 

Без сомнений, реализация гидроэнергетического потен­циала малых речек Украины путем строительства новых и восста­новления разрушенных малых ГЭС существенно повысит уровень энергообеспечения отраслей экономики, уменьшит объемы необходимого импорта органических видов топлива, улучшит эко­логическую обстановку в регионах страны.

Опыт работы внешнеэкономической ассоциации «Новосвіт», которая эксплуатирует малые ГЭС, свидетельствует о том, что на сегодняшний день практически все оборудование на малых ГЭС 50-летней давности, то есть физически изношенное и морально устаревшее. В связи с этим возникает очень много проблем с ремонтом, восстановлением и подбором оборудования.

Основные проблемы восстановления и эксплуатации малых ГЭС: как правило, отсутствуют документы по строениям, соору­жениям, оборудованию и водным ресурсам; отсутствует серийное оборудование, поэтому практически каждая малая ГЭС требует индивидуального подхода и соответственно индивидуального заказа оборудования, а это всегда дорого; большой срок (болем  7 лет) окупаемости вложенных средств при отсутствии механизма льготного кредитования (до 9% годовых, объем средств до 1 млн долларов).

В настоящее время наши коллеги по Ассоциации произво­дителей электроэнергии на малых ГЭС восстанавливают Снятин­скую ГЭС мощностью 800 кВт в Ивано-Франковской области. Нами за период с 1998 по 2004 год восстановлено 9 малых ГЭС. Идут работы по восстановлению еще двух малых ГЭС. Но средств для их восстановления не хватает. Учитывая, что внешне­экономическая ассоциация “Новосвіт” уже использовала кредиты в размере 1,5 млн гривен и подходит срок их возвращения, темпы восстановления малых ГЭС существенно замедлятся.

Поэтому предприятия — производители электроэнергии на  малых ГЭС ищут способы, как решить все поставленные задачи. Выход, по-моему, в том, чтобы:

Первое. Освободить от налога на воду малые ГЭС до 20 МВт, которые будут вводиться в строй с 1 мая 2005 года, сроком на 6 лет (период окупаемости), тем болем, что этот налог по не совсем понятным причинам с 1 января 2004 года вырос на 11,1% по сравнению с 2003 годом.

Второе. Рассмотреть совместно с Министерством финансов Украины и Национальным банком Украины возможность кредито­вания производителей электроэнергии на малых ГЭС под залог имущества малых ГЭС с кредитной ставкой 10% годовых, которая на сегодняшний день составляет 19–20%.

Кроме финансовой, мы столкнулись с проблемой реализа­ции выработанной электроэнергии в отдельных областях, дру­гими словами, с проблемой доступа к электросетям.

Как вы все хорошо понимаете, восстановить малую ГЭС и  выработать электроэнергию — это полдела. Главное — иметь возможность продать всю выработанную электроэнергию потре­бителю. Благодаря целенаправленной работе НКРЭ и “Энерго­рынка Украины” создана нормативная база, которая регулирует порядок работы и отпуска электроэнергии малыми ГЭС (мощно­стью до 20 МВт).

В мае 2004 года эту проблему рассматривал и подкомитет по вопросам электроэнергетики профильного Комитета Верхов­ной Рады Украины по вопросам топливно-энергетического комп­лекса, ядерной политики и ядерной безопасности. К сожалению, в законодательстве не создано стимулирующих мероприятий для  развития малой гидроэнергетики, как это сделано в Латвии, Киргизии и других странах бывшего Советского Союза. Как пока­зывает опыт, малым ГЭС не гарантирован доступ к электрическим сетям облэнерго, к сожалению, законодательно права производи­телей практически не защищены. Поэтому мы просим НКРЭ, “Энергорынок Украины” и Антимонопольный комитет оказать нам  поддержку в формировании правовой основы для работы производителей электроэнергии на малых ГЭС.

Таким образом, для массового увеличения количества малых ГЭС в Украине необходимы:

Первое. Решение вопросов кредитования для реконструк­ции и восстановления малых ГЭС при ставке не больше 9–10%, в противном случае срок окупаемости превысит 10 лет.

Второе. Отмена или значительное снижение налога на воду для вновь вводимых ГЭС, так как вода только проходит через турбину ГЭС и, если предприятие имеет каскад  из нескольких малых ГЭС, оно платит по 3–4 раза за одну и ту же воду. Такого налога нет ни в Литве, ни в Белоруссии, ни в Польше.

Третье. Создание нормальных условий для работы с “Энергорынком”: производители должны иметь возможность про­давать всю выработанную электроэнергию потребителям. Необ­ходимы поддержка и помощь тем, кто работает, а также уверен­ность в том, что вся выработанная электроэнергия будет куплена потребителями или собственниками электросети, на территории которой находится ГЭС.

Таким образом, создав благоприятные инвестиционные условия для очень сложного бизнеса, связанного со строитель­ством и восстановлением малых ГЭС, мы получим возможность иметь дополнительно, по оценкам института “Укргидропроект”, до  500 МВт электрической мощности и вырабатывать около 1700 млн кВт-ч электроэнергии в год за счет внутренних инвес­торов и сэкономить 900 тыс. т угля в год.

 

ПИШНИЙ В.М., депутат Запорізької обласної ради. Шановні учасники парламентських слухань! Запорізька область на сьогодні є найбільшим виробником електричної енергії в Україні. Енерге­тика Запорізького краю нараховує більш як 70 років і робить свій внесок в сьогодення як флагман енергетичної галузі України.

Перша гідроелектростанція “Дніпрогес”, перша найбільша за  установленими потужностями Запорізька теплова електро­станція ВАТ “Дніпроенерго”, перша найбільша в Європі Запорізька АЕС ДП НАЕК „Енергоатом".

За 2004 рік електростанціями області було вироблено 51 977,3 млн кВт-год. електроенергії, а за п’ять місяців 2005 року — 20 318,8 млн кВт-год., що на 7% менше порівняно з відповідним періодом 2004 року.

Основними причинами зменшення товарного виробництва електроенергії є неповна завантаженість роботи Запорізької ТЕС — на 1/6 установлених потужностей та відсутність ліній видачі потужності Запорізької АЕС, що унеможливлює роботу всіх її шести енергоблоків в осінньо-зимовий період. Крім того, щодо Запорізької АЕС існують диспетчерські обмеження в разі роботи п'яти енергоблоків.

У 2004 році всіма споживачами Запорізької області було спожито 13 952 млн кВт-год. електроенергії на суму 1758,3 млн гривень.

Сплачено 1769,3 млн гривень, що становить 101% вартості відпущеної електроенергії, або на 2% більше, ніж у 2003 році.

Наведені цифри свідчать, що Запорізька область споживає менше третини виробленої електроенергії та розраховується за неї більш як на 100%.

В області сконцентровані потужні металургійний та машино­будівний комплекси. Їх розвиток та конкурентоспроможність на  світовому ринку нерозривно пов’язані з ціною за спожиту електроенергію. Так, Відкрите акціонерне товариство “Запорізь­кий виробничий алюмінієвий комбінат” (ЗАлК) є одним із найбільш енергоємних підприємств Запорізької області та єдиним в Україні виробником первинного алюмінію. Його середньомісячне спожи­вання електроенергії перевищує 200 млн кВт-год.

Ураховуючи основні напрями політики керівництва держави та Кабінету Міністрів України щодо соціально-економічного роз­витку регіонів та України в цілому, вважаємо за необхідне ство­рити умови для розвитку енергетичної, металургійної та машино­будівної галузей на інвестиційних засадах.

Додаткове залучення потужностей Запорізької ТЕС та Запорізької АЕС для потреб енергоємних підприємств області створить можливість формування регіонального енергоринку (енергобіржі) з постачання та розрахунків за спожиту електро­енергію за диференційованим тарифом на взаємовигідних умовах. У Запорізькій області такі напрацювання вже здійснювалися.

Для стабілізації роботи та розвитку підприємств паливно-енергетичного комплексу області потрібно в подальшому вжити таких заходів.

Щодо Дніпровської гідроелектростанції. У 2006 році розпо­чати і у 2017 році завершити другий етап реконструкції електро­станції, під час якого відбудеться заміна обладнання. Це дасть можливість збільшити середньорічне виробництво електроенергії, міжремонтні періоди, а також значно скороти витрати на капі­тальні та поточні ремонти обладнання.

Щодо Запорізької ТЕС ВАТ “Дніпроенерго”. Здійснити мо­дернізацію тепломеханічного обладнання енергоблоків потуж­ністю  300 МВт згідно з розробленим перспективним планом до  2012 року, реконструкцію та заміну обладнання ВРУ 159-330, що вичерпало свій ресурс, до 2008 року, відповідно до заплано­ваних заходів запровадити автоматизовану систему управління електрофільтрами на блоках.

Щодо Запорізької АЕС ДП НАЕК “Енергоатом” Забезпечити повну видачу потужності в разі роботи шести енергоблоків шляхом реалізації проекту добудови лінії напругою 750 кВ “Кахов­ська” до 2008 року, впровадити до 2007 року заходи щодо забез­печення ефективної роботи ставка-охолоджувача, до 2008 року реалізувати повною мірою заходи з підвищення безпеки роботи енергоблоків та забезпечити виконання програми щодо продов­ження експлуатації енергоблоків на термін до 50 років.

Щодо ВАТ “Запоріжжяобленерго”. Впровадити надійне енер­гопостачання найбільш енергоємних промислових підприємств шляхом реконструкції діючих мереж, які тривалий час експлуа­туються в зонах з інтенсивним забрудненням атмосфери, збуду­вати підстанцію 35/10 кВ на підставі інтенсивного зростання навантажень електромережі в центрі міста Запоріжжя, виконати другий етап масштабного проекту підвищення надійності енергозабезпечення міста Бердянська та курортної зони, збудувати підстанцію 35/10 кВ “Степок” з урахуванням інтенсив­ного розростання селища міського типу Кирилівки та баз відпо­чинку на Федотовій косі.

Щодо ВАТ “Запоріжгаз” та ВАТ “Мелітопольгаз”. Забезпе­чити подальший розвиток системи газопостачання шляхом заміни застарілих та прокладення нових розподільчих газових мереж, зростання експлуатаційних потужностей газового господарства.

У разі внесення згаданих заходів до загальнодержавної про­грами додатково будуть надані техніко-економічні обґрунтування.

 

РЕВЕНКО А.Д., перший заступник голови Кіровоградської обласної державної адміністрації. Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Дозвольте подякувати за те, що мені надано можливість висловити точку зору обласної державної адміністрації на ситуацію в паливно-енергетичному комплексі.

Аналіз подій останнього часу свідчить про те, що саме в цій галузі зосереджені найболючіші проблеми сьогодення. Тому як для держави, так і для Кіровоградщини перспектива розвитку цієї галузі, вважаю, має бути пріоритетною.

В області здійснюється розробка відкритим способом єди­ного в Україні родовища бурого вугілля, яке є власним енерге­тичним ресурсом та сировиною для виробництва буровугільних брикетів, вуглелужних реагентів, гірського воску та інших важли­вих видів продукції. Крім цього, здійснюється розробка родовищ та видобування уранової руди, яка є сировиною для виготов­лення  палива для атомних електростанцій. Без перебільшення, Кіровоградщину з цього погляду можна назвати буровугільним та урановим Донбасом.

Водночас ситуація у вугільній промисловості області зали­шається складною. Причина цього полягає не стільки в діяльності конкретних підприємств, скільки в тому, що немає комплексного підходу до подальшого розвитку галузі та використання бурого вугілля, у тому числі як палива для ТЕС, на основі сучасних техно­логій його спалювання.

Розв’язати дані проблеми була покликана програма “Україн­ське вугілля”, затверджена у вересні 2001 року. У цій програмі були визначені підприємства, які мали бути добудовані, рекон­струйовані, на яких мало відбутися технічне переоснащення, а також були визначені необхідні для цього суми коштів.

Проте в ході реалізації заходів, намічених у програмі, стало зрозуміло, що держава такої підтримки буровугільній галузі на­дати не може. У результаті розпочате в 1983 році будівництво розрізу “Костянтинівський” кошторисною вартістю 475,5 млн гри­вень не завершено. На цей об’єкт за 22 роки виділено лише 240,2 млн гривень, або 50,5%. Така сама доля і розрізу “Морозівський”.

Практично було призупинено технічне переоснащення підприємств із виготовлення брикетів та теплоелектроцентралей. На сьогодні зношеність основних фондів теплоелектроцентралей перевищила 60%, брикетних фабрик — 80%, залізнично-транс­портного обладнання — 86%. Як наслідок, протягом останніх п’яти років відбувалося щорічне падіння обсягів видобутку вугілля та інші негаразди в роботі названих підприємств.

У результаті пошуку шляхів виходу з критичної ситуації, що склалася, частину підприємств Державної холдингової компанії “Олександріявугілля” у 2004 році було передано в оренду. Проте від цього ситуація не поліпшилася. Зниження обсягів видобутку бурого вугілля та виробництва брикету продовжується, до того ж виникли проблеми із виплатою заробітної плати.

5 квітня 2005 року Спеціальна контрольна комісія Верховної Ради України з питань приватизації розглянула стан справ, що склався у ДХК “Олександріявугілля”, і прийняла рішення, яким доручила Фонду державного майна України та його регіональному відділенню в Кіровоградській області розірвати договори оренди та забезпечити повернення орендованого майна державі.

Нині позов про розірвання договору оренди розглядається в  суді. Якщо орендарі виконають усі інвестиційні зобов’язання, умови договору оренди, погасять борги перед працівниками, бюджетом, енергетиками, вчасно сплачуватимуть орендну плату, оренда буде можливою, однак лише за умови, що підприємство буде об’єднане в одне ціле, а не розірване на шматки. Адже принципово ми не проти оренди — ми проти того, як вона здійснювалася минулого року, коли орендарі розібрали прибуткові підприємства, залишивши решту підприємств, що їх обслуго­вували, але не давали прибутку, напризволяще та ще й не роз­раховувалися з ними.

Тобто ми стоїмо на тому, щоб орендарі в межах чинного законодавства та договірних відносин виконували належним чи­ном зобов’язання, розвивали підприємства, забезпечували їх стабільну роботу, а працівники своєчасно отримували заробітну плату.

Водночас держава та Міністерство палива та енергетики теж не повинні стояти осторонь від проблем виробництва, ціноутво­рення, дотування вугільної продукції. Це стосується підприємств усіх форм власності — і державних, і тих, які засновані на оренді державного майна, як передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2003 року №1311.

Для стабільної роботи в області є всі передумови. Розвідані та розроблені запаси вугілля, незначна глибина залягання пластів (від 40 до 100 м) та їх потужність (8–12 м), а також впровадження сучасних технологій спалювання бурого вугілля на діючих ТЕС надають значні перспективи розвитку буровугільного комплексу.

У травні до обласної державної адміністрації надійшов проект Постанови Кабінету Міністрів України про внесення змін до  програми “Українське вугілля”, у якому визначено подаль­ший  розвиток вугільної галузі до 2010 року, проте фінансування підприємств буровугільного комплексу Кіровоградської області в   даному проекті, на жаль, не передбачено. Зауважу, що ДХК “Олександріявугілля” є містоутворюючим підприємством, від роботи якого залежить не лише соціально-економічна ситуація в  місті, а й життєдіяльність самого міста Олександрії, адже на сьогодні загальна чисельність працюючих на підприємствах стано­вить близько 7 тис. осіб.

Ураховуючи викладене, обласна державна адміністрація на­дала Міністерству палива та енергетики пропозиції у відповідних додатках до проекту Постанови Кабінету Міністрів України про внесення змін до програми “Українське вугілля” все-таки перед­бачити у 2006–2010 роках капітальні вкладення на будівництво і реконструкцію вугледобувних підприємств.

Не можна лишити поза увагою і питання подальшого роз­витку уранодобувної промисловості, яка є основою енергетичної безпеки держави.

На території області розташовані два структурних підрозділи Східного гірничо-збагачувального комбінату: Інгульська та Смолін­ська шахти, які виконують роботи з видобутку уранової руди.

На сьогодні в їхній діяльності постає проблема, пов’язана з поступовим вичерпанням запасів руди та зменшенням вмісту урану в ній. За попередніми розрахунками, шахти можуть прова­дити виробничу діяльність ще протягом 10–12 років.

Дана проблема може бути ефективно розв’язана шляхом будівництва підприємства з видобутку та первинного збагачення уранових руд на базі Новокостянтинівського родовища. Проект такого будівництва затверджений розпорядженням Кабінету Міні­стрів України від 9 червня 2000 року №256.

Варто відмітити, що Новокостянтинівське родовище в енер­гетичному еквіваленті рівноцінне будівництву 29 вугільних шахт продуктивністю 1,5 млн т вугілля щорічно кожна.

Уведення в експлуатацію цього підприємства на базі даного родовища дасть змогу, ураховуючи видобуток уранової руди на діючих шахтах Східного ГЗК, забезпечити потреби України в урані для ядерного палива, значно поліпшити соціально-економічний стан цього регіону, додатково створити більш як 1000 робочих місць.

Водночас за весь період будівництва Новокостянтинів­ської   шахти з державного бюджету фактично надійшло лише 17,8 млн гривень, або 1,3% необхідних 1356,0 млн гривень згідно з проіндексованим кошторисом будівництва. На нашу думку, дані капіталовкладення не відповідають вимогам часу, враховуючи те, що Україна нарощує потужності своїх атомних електростанцій, які є гарантом отримання дешевої електричної енергії та енерге­тичної безпеки держави.

Вважаємо, що на об’єктах Новокостянтинівки щорічно необхідно освоювати не менш як 100 млн гривень капітальних вкладень, що дасть можливість ввести об’єкти в терміни, встанов­лені проектною документацією.

Відповідні пропозиції надані нами для врахування в Реко­мендаціях нинішніх парламентських слухань.

 

УМАНЕЦЬ М.П., голова науково-технічної ради Інституту глобальної економічної та енергетичної стратегії. Уважаемый председательствующий! Уважаемые народные депутаты и участ­ники парламентських слушаний! Тема моего сообщения — состоя­ние и перспективы развития электроэнергетики и, в частности, ее ядерной составляющей. Эта составляющая объективно является основой энергетической отрясли, и непризнание этого очевид­ного факта при разработке планов перспективного развития уже принесло невосполнимый вред экономике.

Пора признать, что ни украинские уголь, нефть, газ, гидро­ресурсы, ни нетрадиционные источники не составят в XXI веке конкуренцию украинскому урану в сфере производства электро­энергии. Сегодня на уране вырабатывается 50%, а на угле —30% электроэнергии. Это закономерность, нарушать которую не­безопасно.

Нефти у нас нет, газа нет, гидроресурсы ограничены. Спор идет о конкурентоспособности тепловой и атомной энерге­тики. Давайте хоть раз без лукавства и лоббизма подсчитаем себестоимость электроэнергии с учетом:

для тепловых электростанций — объема ежегодных дотаций в угольную промышленность и стоимости будущих электро­станций, соответствующих с точки зрения эксплуатации требо­ваниям Киотского протокола;

для атомных электростанций — затрат будущих периодов на переработку, хранение и захоронение РАО, на хранение ОЯТ, на снятие с эксплуатации АЭС.

Расчеты не будут в пользу угля. Это и будет ответом на  вопрос, надо ли и в каком формате форсировать создание национального ядерно-топливного цикла. Опасно для энергетики, для экономики, для быта держать в зависимости от импорта 50% выработки электроэнергии, даже если источники поставок диверсифицированы.

У нас достаточно урана, циркония, нержавеющей стали, мы владеем некоторым спектром передовых технологий, мы еще не окончательно разогнали профессионалов. У нас есть все для создания собственного ядерно-топливного цикла и прежде всего собственного ядерного топлива. Кстати, наши прогнозы оправда­лись, украинский уран стал конкурентоспособным на мировом рынке.

Лимит времени на разработку бесконечных концеп­ций  давно исчерпан. Пора реализовать Постановление Кабинета Министров Украины от 6 июня 2001 года №634-8 об основных показателях создания ядерно-топливного цикла в Украине (редак­ция 2000 года) и Соглашения между Кабинетом Министров Украины, Правительством Республики Казахстан и Правитель­ством Российской Федерации о содействии в развитии и дея­тельности ЗАО “Совместное украинско-казахстанско-российское предприятие по производству ядерного топлива”.

Нерешенных задач ума, но их можно решить, если появится отсутствующий до сих пор фактор, который определяется как политическая воля, и решать их будет государственный орган, непосредственно подчиненный Премьер-министру Украины, а  не  отгороженный от него частоколом инстанций, зачастую некомпетентных.

Существующая система управления энергетической от­раслью, к которой нас с 1996 года упорно вела так называемая административная реформа, больше всего устраивает тех, кому выгодно похоронить в Украине одну из самых значимых технологий ХХІ века — ядерную.

 

ШЕВЦОВ А.І., директор Регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень у місті Дніпропетровську. Одним із завдань Регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень у місті Дніпропетровську, який я пред­ставляю, є стратегія розвитку паливно-енергетичного комплексу та енергетична безпека країни. Виходячи з цього, ми беремо участь у розробленні енергетичної стратегії та у вирішенні окре­мих питань цього напряму. Серед них і стратегічні питання ядер­ної галузі країни, які мають важливе значення для нашого регіону.

Значення ядерної енергетики для економіки країни загаль­новідоме: базова складова енергосистеми країни, забезпечує до 50% потреб в електроенергії. Згідно з прогнозами така роль вітчизняної ядерної енергетики збережеться і на перспективу, що в цілому відповідає світовим тенденціям.

Зростання уваги до ядерної енергетики у світі зумов­люється, по-перше, значним подорожчанням органічного палива та виснаженням його світових запасів, по-друге, принциповими перевагами атомної енергетики:

висока концентрація енергії (1 кг урану містить у 20 тис. разів більше енергії, ніж така сама кількість вугілля);

мінімальні викиди в атмосферу (2–6 г СО2 на 1 кВт-год., приблизно стільки ж СО2 виділяється в разі використання енергії вітру і сонця, що на два порядки нижче, ніж у разі використання вугілля, нафти або природного газу);

мінімально шкідливий вплив на здоров’я людей (вплив на збільшення смертності від виробництва електроенергії на АЕС майже в 300 разів нижчий порівняно з ТЕС, що працюють на вугіллі, у розрахунку на 1 ГВт (103МВт) потужності в рік).

Суттєве зростання ядерних потужностей прогнозується в  країнах Азіатсько-Тихоокеанського регіону, уже з’являються заяви про ренесанс ядерної енергетики в США і навіть у деяких європейських країнах. Про наміри розгортання ядерної енерге­тики заявили Польща, Туреччина, Індонезія та В’єтнам.

Тобто загальні завдання української ядерної енергетики відповідають світовим тенденціям, та до їх конкретної реалізації потрібно докласти ще немало зусиль. Мова йде про високо­технологічну, науко- і капіталоємну галузь, що має великий вплив на національну безпеку. Питання стратегії розвитку цієї галузі повинні бути предметом дослідження, вивчення, обговорення провідних академічних, науково-дослідних, проектно-конструктор­ських установ, суспільно-політичних організацій країни. Так, влас­не, і було під час розроблення останнього проекту Енергетичної стратегії країни, який поки що лишається незатвердженим. Рішення, які приймалися раніше, майже повністю не виконувалися.

Як наслідок, на сьогодні у вітчизняній атомній енергетиці серед комплексу поточних проблем, зокрема забезпечення експлуатаційної безпеки блоків, спорудження сховищ, об’єкту “Укриття” тощо, є такі, що відносяться до розряду стратегічних і  потребують невідкладного розв’язання. Насамперед маються на увазі проблеми, пов’язані зі станом підприємств ядерно-палив­ного циклу (ЯПЦ) і продовженням ресурсу діючих ядерних блоків.

Стосовно першої групи проблем, то ситуація всім відома. Комплексна програма створення ЯПЦ в Україні, яка була востаннє уточнена постановою Кабінету Міністрів у червні 2001 року, передбачала розвиток власної атомної промисловості на базі успадкованих від Мінсередмашу підприємств у Дніпропетровській області, уранових шахт Кіровоградської області, наукової бази Харківського фізико-технічного та Дніпропетровського трубного інститутів. Проте ця програма, як і всі попередні, провалена через брак фінансування та недосконалість керівництва галуззю.

Фактично зірвано освоєння Новокостянтинівського урано­вого родовища, унаслідок чого постає питання про можливість подальшого функціонування Східного гірничо-збагачувального комбінату (місто Жовті Води, Дніпропетровська область). Більше того, на грані банкрутства опинилися такі стратегічно важливі для України підприємства, як ДНВП “Цирконій” і ДП “Придніпровський гідрометалургійний завод” (місто Дніпродзержинськ, Дніпропет­ровська область). Скрутним стало становище всіх підприємств —виконавців програми. Двосторонні україно-російські угоди щодо нарощування участі підприємств України в циклі виробництва ядерного палива, як правило, не виконуються.

Виходячи з обставин, які на сьогодні склалися, варто зосередити зусилля і фінансові ресурси на виконанні етапів Комплексної програми створення ЯПЦ, спрямованих на задово­лення довгострокових потреб не тільки внутрішнього, а й зовніш­ніх ринків. Ідеться про уранову і цирконієву промисловість. Розви­ток уранового та цирконієвого виробництва та супутніх вироб­ництв (гафнію тощо), які принципово базуються на новітніх техно­логіях, дасть змогу не тільки забезпечити національну ядерну енергетику паливом, а й розширити перспективи цієї галузі на  зовнішніх ринках, особливо враховуючи тенденцію зростання світових цін на цю продукцію та збільшення потреб у паливі. Регіон має можливості взяти на себе також виробництво прокату, комплектуючих та остаточну комплектацію тепловиділяючих  збірок (ТВЗ).

Треба також мати на увазі, що останнім часом у світі роз­гортаються процеси, пов’язані з посиленням жорсткості режиму ядерного нерозповсюдження, які можуть узагалі перекреслити плани щодо створення вітчизняного ЯПЦ. Якщо рішення стосовно неядерних країн, що мають наміри створити власні ЯПЦ, прийма­тимуться за станом де-факто, то позиції України за нинішнього стану справ можуть виявитися непереконливими. Тому свої праг­нення перейти з розряду країн—постачальників сировини в ранг країн, що володіють передовими технологіями і виробляють кон­курентоспроможну кінцеву продукцію, Україна повинна підкріп­лювати конкретними справами.

Щодо питання продовження ресурсу діючих ядерних реакторів. Це дуже важливе питання, оскільки від його вирішення залежить, коли і в якій кількості буде потрібно введення нових блоків. Отже, в наступному десятиріччі (2010–2020 роки) скін­чаться проектні терміни експлуатації 12 з 15 діючих українських ядерних блоків. На кожному блоці потрібно провести обстеження й отримати висновок щодо можливості продовження терміну, роз­робити план заходів, забезпечити фінансування (орієнтовно 10% ціни нового блоку) і проведення необхідного комплексу робіт (у США провадяться роботи з продовження термінів експлуатації ядерних реакторів на 20 років).

До інших стратегічних питань вітчизняної атомної енерге­тики, які потребують глибокого дослідження і широкого обгово­рення, ми відносимо: вибір типу (а скоріше, типів у цілях дивер­сифікації) нових реакторів і майданчиків під них; розв’язання проблеми поводження з відпрацьованим ядерним паливом та радіоактивними відходами.

Слід зазначити, що сьогодні розв’язанням аналогічних проблем переймаються практично всі країни світу, що мають атомну енергетику. Світове співтовариство об’єднує зусилля для їх розв’язання в рамках спільних проектів. Україна стоїть осторонь цих процесів. Сьогодні, на відміну від багатьох країн Східної Європи, не кажучи вже про високорозвинені країни, Україна не є учасником розроблення таких міжнародних ядерних проектів, як Міжнародний проект ядерного реактора (ІНПРО), Міжнародний термоядерний експериментальний реактор (ІТЕР), не є членом Європейського центру ядерних досліджень (ЦЕРН) і Міжнародного ядерного університету. Наслідком цього може стати втрата Україною в недалекому майбутньому нинішніх позицій в розроб­ленні передових технологій і виробництві наукоємної продукції.

Очевидно, що для розв’язання цих та інших проблем потрібно вдосконалити структуру управління вітчизняної атомної галузі. З цього приводу висловлювалися різні пропозиції, почи­наючи від корпоратизації та об’єднання всіх підприємств ЯПЦ. Однак усе це потребує напрацювань, належного обґрунтування та обговорення.

Менш складним в організаційному сенсі, але не менш зна­чимим для забезпечення національних інтересів, на нашу думку, було б створення Національного агентства (комітету) атомної промисловості з метою проведення єдиної державної політики в  ядерній сфері, включаючи розвиток ядерної енергетики (атомні реактори, паливо для АЕС, поводження з радіоактивними від­ходами, науковий супровід тощо), міжнародне співробітництво, а  також проблеми ядерного нерозповсюдження і боротьби з ядерним тероризмом. Невідкладними завданнями також є недо­пущення ліквідації існуючих підприємств атомної промисловості регіону, активізація роботи Спільного українсько-казахстансько-російського підприємства з виробництва ядерного палива.

ШУРМА І.М.‚ член Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, СДПУ(о)). Незважаючи на зниження енергоємності ВВП за останні роки, економіка України лишається однією з найбільш енергоємних у світі.

За роки економічного зростання (1999–2004) енергоємність ВВП України щорічно знижувалася майже на 5% і в 2004 році досягла рівня 1989–1990 років.

Енергоємність ВВП України, навіть розрахована за пари­тетом купівельної спроможності, у 3,3 разу вища, ніж енерго­ємність ВВП у країнах ЄС, на 53% вища, ніж енергоємність ВВП у багатому енергоресурсами Казахстані, і на 8% вища енерго­ємності ВВП Росії — країни, забезпеченої енергоресурсами.

Характерно, що основним фактором зниження енергоєм­ності української економіки за останні 5–6 років було не поліп­шення кінцевого використання енергії, а зменшення питомої ваги умовно постійних витрат енергії. На сьогодні цей ресурс прак­тично вичерпаний, і подальше економічне зростання прямо зале­жить від активізації цілеспрямованої політики енергозбереження.

Як відзначають експерти, на сьогодні державної політики енергозбереження немає. На їхню думку, Закон України про енергозбереження неадаптований до сучасних умов і тому прак­тично не працює. Нової Комплексної програми енергозбереження дотепер не прийнято, так само як і Енергетичної стратегії України на період до 2030 року. Крім цього, ліквідація Державного комі­тету України з енергозбереження також не сприяє розв’язанню вказаних проблем. Подібні адміністративні реорганізації значно обмежують можливість проводити повноцінну комплексну політику.

За таких умов плани уряду довести до 2030 року енерго­ємність ВВП України до нинішнього рівня енергоємності ВВП в європейських країнах поки що нереальні.

Необхідна дієва законодавча підтримка Державної програми реформування, модернізації та розвитку комунальної енергетики України. Негайно потрібно розв’язувати проблеми, що склалися в  галузі комунальної енергетики більшості населених пунктів через недостатнє забезпечення паливно-енергетичними ресурса­ми об’єктів життєзабезпечення, соціальної сфери та бюджетних установ.

У більшості житлово-комунальних господарств розбалансо­вані та некеровані окремі напрями функціонування комунальної енергетики України, а її сучасний стан оцінюється у цілому як кризовий з огляду на: граничну зношеність та моральне старіння основних виробничих фондів; падіння обсягів виробництва тепла і зміну структури теплопостачання; постійне зростання заборгова­ності споживачів; зростання питомих витрат паливно-енергетич­них ресурсів; зменшення можливостей підприємств у заміні фізич­но зношеного та морально застарілого обладнання, виконанні поточних та капітальних ремонтів; збільшення втрат при транс­портуванні та розподілі тепла; брак коштів на впровадження енергозберігаючих заходів; незадовільний фінансовий стан та збитковість підприємств комунальної енергетики.

Найбільшу частку в собівартості послуг тепло- і водо­постачання становлять витрати на енергоносії (50–70%). Тарифи на житлово-комунальні послуги не забезпечують їх собівартості і сформовані без урахування низької платоспроможності більшості платників.

Вивчення достовірності розрахунків тарифів засвідчує, що окремі надавачі послуг тепло- і водопостачання та водовідве­дення, з постачання електроенергії та газу включають в інші опе­раційні витрати суми безнадійної дебіторської заборгованості, витрати на утримання об’єктів соціально-культурного призначен­ня, баз відпочинку, оплату путівок, шефську та благодійницьку допомогу, витрати на спортивні та інші соціальні заходи.

Через незадовільний технічний стан основних засобів та об­ладнання, застарілі технології до 30–40% спожитих енергоресур­сів витрачається марно. Не встановлено реальних стимулів їх збереження.

Для розв’язання нагальних проблем енергозабезпечення та енергозбереження в містах, селищах, селах, покращення якості та здешевлення житлово-комунальних послуг необхідно терміново прийняти Державну програму реформування, модернізації та роз­витку комунальної енергетики, визначивши фінансове забез­печення її виконання.

Не сприяють покращенню стану в галузі паливно-енерге­тичного комплексу України високі ціни на енергоносії, що досягли критичної межі, а також діюча тарифна політика, відсутність заці­кавленості підприємств—виробників послуг у скороченні їх енер­гоємності та поступовому здешевленні продукції.

На формування цін на енергоносії негативно впливає наявність великої кількості посередників між підприємствами-виробниками та споживачами послуг.

Енергетична безпека є невід’ємною складовою економічної і національної безпеки, тому процеси, що відбуваються у сфері енергетики, безпосередньо впливають на забезпечення захисту пріоритетних національних інтересів України, зокрема на створен­ня екологічно та технологічно безпечних умов життєдіяльності; створення самодостатньої соціально орієнтованої ринкової еко­номіки; збереження і підвищення науково-технологічного потен­ціалу; досягнення національної злагоди, політичної й соціальної стабільності в суспільстві.

Усе це необхідно враховувати при визначенні перспектив розвитку паливно-енергетичного комплексу України поряд із таки­ми традиційними аспектами, як світові тенденції щодо перспектив енергозабезпечення, досягнення в галузі науки і новітніх техно­логій, можливості використання альтернативних джерел енергії і  таке інше. Основними критеріями мають стати економічність і безпека.