ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

Економічна політика України: актуальні питання

 

Сесійний зал Верховної Ради України

16 червня 2004 року, 15 година

 

Веде засідання Голова Верховної Ради України

ЛИТВИН В.М.

 

ГОЛОВА. Шановні учасники парламентських слухань! Шановні колеги! Сьогодні ми маємо обговорити вкрай важливу і  надзвичайно складну тему, точніше, базовий, ключовий напрям основних засад внутрішньої політики України. Сучасний період розвитку нашої економіки можна називати по-різному — криза, трансформація, перехід, але всі ці визначення об’єднує одна риса — цей етап є руйнуванням попередньої системи та пошуком, експериментуванням з новими ідеями.

За визначенням економістів, перше десятиліття своєї незалежної історії Україна пережила в перехідному стані — від командно-авторитарної, називають ще адміністративної, системи до ринково-демократичної. За цей час процес політичного держа­вотворення перейшов критичну межу, за якою повернення до попередньої системи політичних координат є неможливим. Однак у перебудові економічної складової суспільства прогрес набагато скромніший. Такої повільності і таких складнощів ніхто не очікував. Навіть пісемістичні варіанти перебігу перехідних процесів в еконо­міці насправді виявилися надто оптимістичними.

У промисловому секторі до занепаду дійшли не відсталі виробництва, а відносно нові науково-технологічні комплекси, засновані впродовж 1970-х, навіть 1980-х років. В аграрній сфері спостерігається фактично деградація науково-технологічного рівня. Три чверті продукції створюються ручною працею з міні­мальним, а точніше, неприпустимо низьким залученням малої механізації. Залишаються в минулому поняття “селекція”, “сіво­зміна” і навіть “хімічний захист рослин”. Не справдилися надії на вибух підприємницької активності.

Маємо визнати: Україна друге десятиліття незалежного існу­вання продовжує з гіршими стартовими позиціями, ніж мала відразу після розпаду Радянського Союзу. Виявилося, що націо­нальний суверенітет і ліквідація попередньої ідеології самі по собі ще не є тією ниткою Аріадни, яка несхибно виводить народ у  широкий світ свободи і процвітання. Тому цілком очевидним є висновок: ми не перейшли з другого світу до першого, а опини­лися у третьому, належність до якого зводить нанівець переваги суверенітету та демократії, оскільки змушує переживати бідність, відсталість, несамостійність, тягар зовнішніх боргів, принизливе почуття меншовартості.

Зазначена ситуація ставить нас перед необхідністю сконцен­трувати зусилля учасників парламентських слухань на серйозних науково виважених прогнозах і передбаченнях того, що має бути. Ми маємо дати насамперед об’єктивну, чесну оцінку економічного становища України. Це повинно слугувати тою платформою, тою основою, відштовхуючись від якої, ми будемо будувати плани. Я  думаю, що нам, особливо в ході парламентських слухань, не варто одягати один одному рожеві окуляри. Саме на цій базі нам визначатися, як оптимально досягти бажаних результатів еконо­мічного розвитку.

Попереднє ознайомлення з тематикою сьогоднішніх допо­відей та виступів доводить, що основний акцент, очевидно, робитиметься на інноваційній моделі економічного зростання. Такий підхід є вкрай злободенним. Однак, шановні колеги, чим більш наполегливо ми сповідуємо таку бажану інноваційну модель, тим більш виважено і критично маємо оцінювати сього­днішні досягнення, наш реальний потенціал.

Дехто поспішає офіційно задекларувати, як на мене, бажане за дійсне, заявляючи, що українське економічне диво насправді вже започатковано. На противагу такому оптимізму інший відомий вчений-економіст наголошує: “Наш успіх тим більший, чим більше ми порівнюємо самі себе з собою”. Гіркий сарказм, але, думаю, він є правдивим.

З урахуванням тіньової складової, національний продукт на душу населення в Україні менший від східноєвропейських сусі­дів у 4–5 разів. Для подолання такого розриву необхідно підтри­мувати темпи зростання реального ВВП на рівні 15–17% на рік упродовж десятиріччя, за умови, що ці країни стоятимуть на місці і  чекатимуть, доки ми підтягнемося до них. А для того, щоб до  2010 року досягти рівня 1990 року, потрібно впродовж семи років щороку мати рівень економічного зростання не менш як 10%, тобто за тих темпів, які ми на сьогодні маємо. Зазначений прогрес стане реальністю, якщо в країні буде керована інновацій­на модель суспільства, хочу підкреслити: керована. Вирішальну роль тут має відіграти політична воля.

Створення нової технологічно-виробничої основи вимагає значних фінансових ресурсів. Мрійливі прогнози щодо західних інвестицій навіюють крилату фразу нашої видатної поетеси Лесі Українки: “Без надії сподіваюсь”. Нам потрібні реальні, підтвер­джені розрахунками надії.

Склалося замкнуте коло: інвестиції приходять лише в розви­нену, здорову економіку, але вона не здатна сформуватися без істотних інвестиційних вливань. Як наслідок, українська економіка доексплуатовує успадкований продуктовий капітал, не забез­печуючи навіть його простого відтворення.

Про нас можна казати: багата Україна, додати б тільки ладу в Україні. Молодій державі поки що бракує усталеного, профе­сіонального і патріотичного управління. Економічна система України нагадує симфонічний оркестр, що міг би блискуче викону­вати найскладніші твори, якби з ним постійно працювали і достой­но ним керували професіонали.

Ми вже перебороли в собі стереотип, що ринок все від­регулює невидимою рукою і що він може бути тільки хорошим. Ринкове середовище жорстко прагматичне, воно не визнає категорій “Вітчизна”, “патріотизм”, “соціальна справедливість”, їх за своєю суттю та ідеологією має обстоювати держава, здійсню­ючи адекватну політику.

Ще один момент: треба повернути заробітній платі втрачені економічну роль і соціальне призначення — основного життєвого стандарту. Це проблема з проблем. По суті, це визначальний чинник оновлення економіки, і на ньому варто було б зосередити нашу увагу. Тоді реально високу ціну матимуть темпи зростання, якісної, а не кількісної, динаміки набуде валовий внутрішній продукт.

Нам потрібно переглянути ставлення до проблем бюджет­ного дефіциту, перехід до інноваційної моделі розвитку практично неможливий без вмілого використання такого інструменту. Як під­тверджує практика розвинених країн, бюджетний дефіцит може бути найпотужнішим важелем продукування, особливо зазначу, неінфляційного продукування грошей під майбутнє і для майбутнього.

Насправді ж це міст, який поєднує сьогодення з майбутнім. Інший шлях консервуватиме периферійну роль України у глобалі­зованому світі. Тому на сьогодні головне питання — інновації не  лише у сфері технологій, не менш важливе значення мають інновації в системному управлінні економікою. Нині потрібен дуже компетентний менеджмент, управління відповідно до чіткої, зрозу­мілої суспільству і народу політичної волі. Від влади потрібно одне  —  організувати й суворо контролювати процес відродження економіки, а відтак, відродження України.

У нас поки що діють ефекти масштабу, тобто економіка може розвиватися, спираючись і на внутрішній попит. Таких країн у світі небагато. Тому економіка й суспільство мають прориватися вгору, і ми повинні це забезпечити, до світових вершин цивілі­заційного розвитку. Україна повинна стати, я хотів би наголосити на цьому, європейською країною за своєю сутністю, за внутрі­шньою облаштованістю, а не затято прагнути кудись увійти.

Україна знаходиться напередодні президентських виборів, і ми всі відчуваємо підвищення політичної температури, хоча мені здається, в нормальних, цивілізованих суспільствах політична температура повинна відповідати принаймні температурі люд­ського організму, тоді буде нормально розвиватися суспільство. Ця подія неминуче максимально активізує появу великої кількості різнопланових за ідейною спрямованістю і змістовним напов­ненням програм претендентів. Економічна політика, безумовно, займе у них центральне місце. Слід сподіватися, що нинішня розмова піде на користь претендентам і кандидатам на президентство.

Таким чином, є всі передумови для того, аби сьогоднішній аналіз спонукав нас до розробки та прийняття конструктивних рекомендацій, які будуть використані в законотворчому процесі та практичній діяльності Кабінету Міністрів України.

Шановні учасники парламентських слухань! На нашому зібранні присутні представники всіх регіонів (і обласних рад, і  державних адміністрацій), відомі практики, вчені, серед них я  бачу, скажімо, Дмитра Костянтиновича Моторного. Тобто тут присутній сьогодні той потенціал, який здатен на високому рівні обговорити цю надзвичайно важливу проблему. Результати цього обговорення потрібно матеріалізувати в рекомендаціях парла­ментських слухань, які будуть слугувати орієнтиром у подальшій діяльності і парламенту, і Кабінету Міністрів України.

Пропонується такий регламент нашої роботи. Заслухати доповідь “Економічна політика України: актуальні питання”, з якою виступить міністр економіки та з питань європейської інтеграції Микола Іванович Деркач (до 20 хвилин), співдоповідь першого заступника голови Комітету з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій Володимира Анатолійовича Демьохіна (до 15 хвилин), співдоповіді (до 7 хвилин) Валерія Михайловича Геєця — директора Інституту економічного прогнозування Національної академії наук України, Олександра Леонідовича Неустроєва — міністра промислової політики України, Віктора Андрійовича Слаути — міністра аграрної політики і Сергія Івановича Пирожкова — директора Національного інституту проблем міжнародної безпеки.

Потім заслухати інформацію Кабінету Міністрів України про управління акціями (частками), що належать державі, у статутних фондах господарських товариств та підприємств, з якою висту­пить Михайло Васильович Чечетов — голова Фонду державного майна України (до 15 хвилин) і співдоповідь з цього питання зробить голова Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради України з питань приватизації Валентина Петрівна Семенюк. Потім перейти до обговорення цих двох питань у комплексі. Для висту­пів в обговоренні — до 5 хвилин. Таким чином, щоб ми могли завершити нашу роботу о 18–18.10. Немає заперечень, шановні колеги?

Тоді переходимо до роботи. Слово для доповіді “Економічна політика України: актуальні питання” має Микола Іванович Деркач, міністр економіки та з питань європейської інтеграції України. Прошу.

 

ДЕРКАЧ М.І., міністр економіки та з питань європейської інтеграції України. Шановний Володимире Михайловичу! Шановні народні депутати, запрошені! Сьогоднішні парламентські слухання фактично завершують серію конференцій, форумів, присвячених обговоренню стратегічних напрямів розвитку України. Головною темою цих обговорень було впровадження моделі інноваційного розвитку економіки, тому у своєму виступі зупинюся на основних аспектах розв’язання цієї складної, але водночас центральної проблеми української економіки.

Справді, настав час перегляду окремих підходів до здійснен­ня економічних реформ. Наша економіка сьогодні утримується на  високій траєкторії зростання — середньорічний темп приросту ВВП за останні чотири роки становить 7,4%, промислового вироб­ництва — 12,6%, а інвестицій — майже 19%.

Програмою діяльності Кабінету Міністрів та Стратегією економічного і соціального розвитку до 2015 року передбачено забезпечити доступ до результатів економічного зростання для більшого числа громадян, підвищення якості людського капіталу та включення його у процес створення доданої вартості. Це вима­гає посилення стимулів до збільшення доходів громадян, поетап­ного підвищення частки оплати праці у структурі ВВП до 50%, нарощення частки середнього класу до 45%.

Однак ми розуміємо, що ресурси, достатні для вирішення цих завдань, може забезпечити лише конкурентоспроможна економіка. Тому в ранг національного пріоритету урядом постав­лено завдання забезпечити включення тих незадіяних резервів, що повинні підтримати економічну динаміку та рівень життя.

Спільне розуміння і народних депутатів, і урядовців, і регіо­нальних влад щодо розв’язання цієї проблеми полягає у переході до інноваційно-інвестиційного розвитку на базі використання внутрішніх довгострокових джерел. Саме цей пріоритет є визна­чальним при розробленні проекту Державної програми еконо­мічного та соціального розвитку України на наступний рік, над якою зараз працює Міністерство економіки. І перше питання, що потребує вирішення, — це структурна трансформація, забез­печення випереджального розвитку тих видів діяльності, які найбільше впливають на конкурентоспроможність економіки. Тут для України єдиний шлях — використати свій значний науково-технологічний потенціал.

Головною рушійною силою у підтримці загальної динаміки технологічного розвитку будь-якої країни є тісний зв’язок між винаходами і впровадженням технологій на ринку та у вироб­ництві. Відсутність такого зв’язку є серйозним недоліком і пере­шкодою для розвитку, внаслідок чого більшість відомих винаходів українських вчених або впроваджуються за кордоном, або лежать на полицях у наукових інститутах. Тому особливої уваги потребує інвестування у науково-дослідну та інноваційну діяльність. Безумовно, 1,36% ВВП, що сьогодні інвестується в науку, — це невеликий обсяг, наприклад порівняно із Швецією чи Фінляндією, де більш як 3%. Однак там впровадження нових технологій приносить відчутну віддачу, на рівні 50% і вище, що неможливо без приватних інвестицій та без молодих енергійних бізнесменів-науковців, які формують інноваційну інфраструктуру в ринковому полі. Це те, над чим нам сьогодні потрібно найбільше працювати.

На даний час єдиним дієвим механізмом реалізації іннова­ційної моделі в Україні залишається система технопарків. Проте 8 технопарків, з яких реально дають віддачу лише 2 — це замало. Успішна інтеграція вітчизняної науки в ринкову систему вимагає переходу від моделі витратної науки до реальної комерціалізації наукових знань та отримання прибутків від вкладених інвестицій.

Що необхідно, щоб зрушити цей процес з місця? Насамперед сприятливе для інновацій середовище. У практичній площині створення повноцінного конкурентного середовища озна­чає скасування значної кількості необґрунтованих податкових галузевих пільг, що руйнують конкуренцію і не відповідають уго­дам СОТ. У 2003 році загальний обсяг галузевих пільг з оподат­кування становив майже 27% ВВП, або 71 млрд грн. У цьому контексті нам необхідно спільно з комітетами Верховної Ради відпрацювати вітчизняне законодавство у сфері оподаткування відповідно до положень угод СОТ.

Гостро стоїть питання гармонізації національного законо­давства з питань конкуренції з вимогами Європейського Союзу. У  цьому контексті необхідно вдосконалити законодавство про захист економічної конкуренції та про державну допомогу, поси­лити контроль за діяльністю посередницьких структур та моно­полістів, більш наполегливо працювати в напрямі детінізації економіки.

Шановні народні депутати, запрошені! Як ви знаєте, індика­тором ефективного конкурентного середовища є динаміка роз­витку малого та середнього бізнесу. У всьому світі поряд з акула­ми бізнесу — транснаціональними компаніями мирно співпрацю­ють сотні тисяч малих підприємств. У сучасній економіці вони є найбільшими інноваторами, об’єднуючи творчі та мобільні про­шарки населення. І наше завдання сьогодні — створити умови для переорієнтації підприємців з торгівлі на обслуговування ринку технологій та інновацій. Стимулювання, створення і розвиток малих інноваційно активних підприємств здійснюватиметься шля­хом розширення їх кредитної підтримки, створення єдиних офісів з видачі дозвільних документів у всіх регіонах.

Основним інструментом державного регулювання, структур­них змін та забезпечення державних гарантій є на сьогодні систе­ма державного замовлення. Підвищення її ефективності вимагає посилення обґрунтованості обсягів і структури замовлення відпо­відно до потреб економіки та розміщення його на конкурсних засадах. Інструментом реалізації державного замовлення є дер­жавні цільові програми, яких на сьогодні налічується більш як 250, а фінансуються з Державного бюджету 152. Перетворення їх в   інструмент реалізації пріоритетів економічної політики на 2005 рік потребує обмеження кількості програм, реалізація яких справді впливатиме на інноваційне оновлення економіки.

У зв’язку з цим необхідне уточнення напрямів технологічних змін в економіці та визначення галузей — рушіїв зростання. Навіть підтримка державою таких визнаних лідерів, як авіаційна, ракетно-космічна, суднобудівна та оборонна галузі, має буде адресною та  ґрунтуватися на глибоких оцінках економічної доцільності. Базою для визначення таких пріоритетів повинно бути розроб­лення довгострокових прогнозів науково-технологічного розвитку, технологічне передбачення, про що говориться тривалий час. Наприклад, Японія здійснює такі прогнози кожні п’ять років впродовж останнього тридцятиріччя. Сподіваємося, що державна програма прогнозування науково-технологічного та інноваційного розвитку України, яка найближчим часом буде прийнята урядом, стане серйозною базою для довгострокових прогнозів та страте­гічного планування.

Можливість успішної реалізації нової стратегії майже на 100% залежить від спроможності держави та приватного сектору забезпечити нагромадження й ефективне використання інвести­ційних ресурсів. Інвестиційний капітал повинен працювати на прискорення технологічного прогресу, створення конкуренто­спроможної продукції. Для цього нам необхідно завершити фор­мування стабільної нормативно-правової бази, що буде ґрунту­ватися на принципах рівності всіх інвесторів; відновити політику амортизації як основного джерела внутрішніх інвестицій; забез­печити на практиці впровадження механізму іпотеки шляхом створення ринку іпотечних цінних паперів. І тут першочергове завдання — прийняти закони “Про іпотечні цінні папери”, “Про амортизацію”.

Для залучення інвестицій необхідно розв’язати проблему захисту прав інвесторів та кредиторів. Нові можливості для інвестування капіталу повинні забезпечити закони “Про кредит”, “Про акціонерні товариства” тощо.

Серйозною перешкодою є відсутність Податкового кодексу, який має забезпечити ресурси для інвестицій. Істотно стримують динаміку процесів повільні темпи формування недержавних пенсійних фондів, подолання фрагментарності фінансових ринків.

Вважаю доречним наголосити, що кардинальне вирішення багатьох проблем у державі, і зокрема щодо захисту прав інвесторів та кредиторів, потребує потужного зміцнення судової системи. Держава повинна відмовитися від прямого інвестування поза конкурентними процедурами, залишивши за собою лише функції створення сприятливого для інновацій та інвестицій середовища.

Доведено і на нашому досвіді, що зменшення частки тіньової економіки супроводжується збільшенням обсягів та питомої ваги інвестицій в основний капітал у ВВП. За допомогою фінансових і податкових інструментів (ціноутворення, кредитної політики) потрібно створити новий механізм формування фінан­сових потоків для протидії системі тіньового перерозподілу ресур­сів. Важлива роль тут належить формуванню системи балансів національної економіки. Особливу увагу буде приділено віднов­ленню ролі держави у застосуванні економічних механізмів майно­вої відповідальності та банкрутства підприємств.

Дієвим знаряддям детінізації стане прийняття законів “Про управління об’єктами державної власності”, “Про державні підпри­ємства”, “Про довірче управління майном”, змін і доповнень до Закону “Про оренду державного і комунального майна”.

Шановні народні депутати! Шановні присутні! Ми добре розуміємо, що інвестиції в людський капітал в інноваційній еконо­міці повинні бути на кілька порядків вищими, ніж сьогодні. А для держави головне в цій роботі — створити законодавчі умови та вирощувати господарів, здатних самостійно мислити, відстоювати національні інтереси. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВА. Дякую, Миколо Івановичу. Доповідь закінчено.

Шановні колеги, якщо у вас будуть запитання, будь ласка, в письмовому вигляді їх подавайте, під час підведення підсумків у доповідачів і співдоповідачів буде можливість відповісти на ваші запитання.

Слово для співдоповіді має Вадим Анатолійович Демьохін, перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з  питань економічної політики, управління народним господар­ством, власності та інвестицій.

 

ДЕМЬОХІН В.А., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій (виборчий округ №184, Херсонська область). Шановний Володимире Михайло­вичу! Шановні учасники парламентських слухань! Тематика поряд­ку денного парламентських слухань охоплює питання, які є ключо­вими в діяльності нашого комітету. Якою ми бачимо головну мету сьогоднішніх слухань? Передусім — консолідувати зусилля всіх учасників та запропонувати реалістичні, адекватні існуючим проблемам кроки щодо формування економічної політики, яка так потрібна зараз Україні.

Ми бачимо проблему у двох складових: по-перше, чітко сформульована економічна політика держави, яка ґрунтувалася б на інноваційній моделі національно-економічної системи, відсутня; по-друге, процес законодавчого забезпечення переходу націо­нальної економіки на шлях інноваційного розвитку не відповідає викликам часу та потребує докорінної реорганізації. Сьогодні ми маємо визначити конкретні шляхи та методи зміни цієї ситуації, про це сказано і в посланні Президента України до Верховної Ради.

Де ж наше місце в колі цих проблем, і як ми можемо вплинути на їх вирішення?

Якщо розглядати проблему на рівні макроекономічному, то головним завданням для економічної теорії є розробка моделі національної економічної системи. Причому на нинішньому етапі розвитку суспільства ми стверджуємо, що вона має бути іннова­ційною за суттю. Припускаючи, що найближчим часом ми зможе­мо завершити процес доопрацювання цієї моделі, подивимося, яким же чином формується економічна політика. За всіма кано­нами, вона має бути втіленням у середовище економічних відно­син Основних засад внутрішньої та зовнішньої політики України.

Тепер дозвольте запитати: де цей документ? Поки що ми бачимо п’ять законопроектів, жоден з яких не прийнято як закон. Цю функцію, визначену Конституцією України, вже не перший рік без успіху намагається вирішити Верховна Рада. На сьогодні півторарічна діяльність Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України з підготовки та попереднього розгляду законів із зазначеної тематики поки що не дала конкретних результатів.

Інша сфера повноважень Верховної Ради — законодавство України. У ньому ми повинні, врахувавши властивості моделі, визначити принципи економічної політики держави. За кількістю пакет законів більше, ніж задовольняє нас, проте з позицій системного підходу ми розуміємо, що і в моделі, і в цілому в пакеті законодавчого забезпечення мають бути враховані:

1)  всі складові економічної політики, а їх, за класифікацією середньої складності, налічується не менше 10;

2)  всі їх системоутворюючі зв’язки;

3)  проведено процедуру оптимізації всієї системи за крите­ріями досягнення оголошених стратегічних цілей.

На сьогодні жодна з трьох системних вимог не виконується, і наше завдання — усіма засобами створити вплив на процес редукції цієї моделі в економічну політику.

Як не дивно, на рівні державних документів ми ніде не зустрінемо чіткого й систематизованого викладення основних понять, що належать до сфери економічної політики. Може, це нам і не потрібно? Маю заперечити, що не лише потрібно, а  нагально необхідно, це підтверджується досвідом парламент­ської діяльності практично всіх розвинених країн. Наприклад, у  загальнодоступних документах, що публікуються британським парламентом, ми знаходимо чітке визначення і економічної політики, і всіх її складових.

Наше розуміння такої класифікації може в деталях відрізня­тися від наведеної, однак незаперечно, що при формуванні економічної політики потрібно враховувати всі її складові на всіх рівнях і з усіма зв’язками. Тобто треба забезпечити емержент­ність, цілісність процесу розвитку законодавчого забезпечення, його піднесення на вищий системний рівень.

Трансформуймо це завдання в низку простих та зрозумілих питань. Які суб’єкти законодавчої ініціативи та яким чином діють щодо створення правового поля економічної політики? Чому великий масив законів з економічної тематики не утворює належ­ного якісного рівня? Як сьогодні організовано процес розробки законів з економічної тематики? Чи існує серед законотворців узгоджене розуміння основних властивостей національної еконо­мічної системи і відповідно економічної політики держави? Обме­жуся прикладами, що демонструють відповіді на ці питання.

Приклад перший. За станом на 6 травня, ми розглянули 464 законопроекти з економічної тематики. Дозволю собі лише одне порівняння: Держдума Російської Федерації має планову цифру на аналогічний період — 12 законопроектів, тобто в 39 разів менше. Всього від початку сесії ми розглянули 1562 законопроекти, Держдума — 328. Думаю, настав час сказати собі: досить так неефективно використовувати інтелектуальний потенціал нашої політичної еліти. Час подумати, як перетворити цю надлишкову кількість у мінімально достатню, але ефективно працюючу якість.

 


Приклад другий — узгодженість законів з економічної тематики.

Діаграма

Як бачимо, народні депутати ініціюють майже вдвічі більше законопроектів, ніж Кабінет Міністрів. Оскільки уряд є відпові­дальним за реалізацію державної політики, то парламентська гілка влади може забезпечити законодавче закріплення політики най­кращим чином тоді, коли пріоритет законодавчої ініціативи щодо розроблення політики належить урядові. Відзначу, що в більшості країн ситуація є зворотною: уряди генерують від двох третин до  80% законопроектів, що цілком логічно з точки зору їх повно­важень та професійного рівня.

Ця статистика наведена на момент, коли у Верховній Раді було 10 партійних фракції та 4 групи. Ми проаналізували зміст економічних блоків трьох партійних програм — Комуністичної партії України, Народно-демократичної партії та Соціал-демокра­тичної партії України (об’єднаної). Результат такий: жоден з цих блоків не може претендувати на структурований у сенсі економічних категорій документ. Кожна з програм містить лише часткові завдання різного рівня вагомості, відсутня загальна узгодженість, збалансованість заявлених проблем між собою та з іншими впливовими факторами макроекономічного рівня, відсутня кореляція з будь-якою відомою на сьогодні моделлю національно-економічної системи. Якщо врахувати внесок й інших фракцій та депутатських груп, які зовсім не мають заявлених економічних пріоритетів, проте теж беруть участь у законотворенні з еконо­мічної тематики, то для формування цілісної економічної політики шлях треба пробивати з великими зусиллями.

Приклад третій — детальніше щодо узгодженості. Сусіди в Європі чудово справляються з узгодженням економічної політики не лише в самих країнах, а й на міждержавному рівні. З 1997 року діє загальний для країн Євросоюзу Акт стабільності та зростання, який регулярно оновлюється, відстежуючи зміни конкурентної ситуації на міжнародних ринках. На його базі створено Загальне керівництво з економічної політики, і кожна європейська держава формує свою економічну політику, керуючись цим документом та  своїми специфічними особливостями. Парламентські комітети не рідше, ніж раз на рік звітують перед Європарламентом про відповідність економічної політики даної держави загально­прийнятим та затвердженим принципам. Ось таку організаційну процедуру було б корисно адаптувати до наших, українських, методів діяльності.

Приклад четвертий. Щороку при формуванні Державного бюджету країни наполегливо повторюється ситуація “зворотного алгоритму дій”. Об’єктивно бюджет є фінансовим ресурсом для Державної програми економічного і соціального розвитку, тому й  формуватися він має після того, як розроблена ця програма чи як мінімум її проект. Проте й цього року ми також продовжуємо діяти в напрямку зворотного руху.

Загалом, така безсистемність у нас впевнено стає звичною нормою. На моїй пам’яті відсутня така подія, як подання Національним банком на розгляд Верховної Ради Засад грошово-кредитної політики, а це частина макроекономічної політики держави.

Таким чином, ми прийшли до власноруч винайденої “інноваційної” моделі економічної політики, у якій грошово-кредитна та бюджетно-фінансова політики, можна сказати, існують окремо, і обидві відірвано як одна від одної, так і від Державної програми економічного і соціального розвитку.

Яким же чином діяти, аби розірвати це велике коло проблем? Я готовий надати вашій увазі пропозиції комітету щодо вдосконалення законодавства. Акцентую при цьому, що перехід до інноваційної моделі економіки не є окремим етапом якогось тимчасово організованого, політично заангажованого процесу, а  становить системний процес, що обіймає сукупну суспільну свідомість. Це є економічно-соціальний проект загальнонаціо­нального масштабу, і в цьому плані необхідне розуміння того, що Україні потрібні не окремі “технопаркові хвилі”, а системна розробка та повноважна реалізація економічної політики держави як інноваційної.

З огляду на це, адекватною формою реагування у сфері законодавчого забезпечення переходу до сучасної національної економічної системи, на наш погляд, була б розробка та введення в дію Економічного (інноваційного) кодексу України. Звісно, можна погоджуватися або не погоджуватися з такою пропозицією, можна довго обговорювати її переваги та вади, оцінювати наявність або відсутність прецедентів, а можна зробити рішучий крок — в умо­вах досить високої дезінтеграції економічного життя України зібратися й реалізувати цю пропозицію. Під кодифікацію підпали б усі основні питання, що дозволяють формувати і реалізувати інноваційну за сутністю економічну політику України на пере­хідному шляху до сучасної національної економічної системи.

Стосовно невідкладних дій усіх суб’єктів, причетних до формування та втілення в життя економічної політики.

Верховній Раді доцільно:

1)  активізувати законотворчий процес, спрямований на  формування інноваційної політики України та перехід на цій основі до сучасної національної економічної системи;

2)  забезпечити створення цілісної системи законів з питань економічної політики держави;

3)  сприяти удосконаленню законотворчого процесу з ураху­ванням позитивного досвіду парламентів інших країн;

4)  переглянути процедури розробки законопроектів з еко­номічної тематики з урахуванням статистичної звітності та моніто­рингу впливу законодавства на соціально-економічні процеси в державі;

5)  уточнити повноваження Комітету з питань економічної політики щодо узгодження законодавчих актів у сфері економічної політики.

Кабінету Міністрів:

1)  щороку забезпечувати подання до Верховної Ради України проекту Державної програми економічного і соціального розвитку України як основи формування Державного бюджету з  випередженням на два місяці відносно проекту Державного бюджету;

2)  при звітуванні про виконання Державної програми еконо­мічного і соціального розвитку України та Програми діяльності Кабінету Міністрів України інформувати Верховну Раду про діяль­ність щодо впровадження прийнятої економічної політики;

3)  при формуванні всіх складових економічної політики керуватися системною методологією з опорою на методи програмно-цільового планування і прогнозування;

4)  подати пропозиції щодо пріоритетів удосконалення законодавства в інтересах забезпечення переходу до інноваційної моделі розвитку України та вирішення актуальних проблем еконо­мічної політики.

Національному банку при формуванні грошово-кредитної політики, політики обмінного курсу неухильно керуватися вимогами загальної економічної політики держави, а також положень Бюджетного кодексу України щодо термінів подання Засад грошово-кредитної політики до Верховної Ради України. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВА. Дякую вам, Володимире Анатолійовичу.

Запрошую до трибуни Валерія Михайловича Геєця, дирек­тора Інституту економічного прогнозування Національної академії наук України. Підготуватися Неустроєву.

ГЕЄЦЬ В.М., директор Інституту економічного прогнозування Національної академії наук України. Високоповажне зібрання! Дозвольте в рамках регламенту зупинитися на десяти тезах, я спробую їх втиснути в ці 7 хвилин.

Основною ознакою сучасності в економіці є те, що сьогодні вирішальними стали стратегія і відповідна політика розвитку. Незважаючи на те, що ми пройшли шлях у десять років, я думаю, в цій залі безперечна більшість присутніх вважають, що ми сього­дні повинні повернутися до змісту і напрямів такої стратегії. Що  вона має враховувати? Перш за все те, що соціальна диференціація, яка склалася в суспільстві (маю на увазі диферен­ціацію майнову і в доходах), є тією перешкодою, яка повинна бути  здолана на шляху забезпечення стабільного економічного зростання, яке є першоосновою такої стратегії. Без подолання цього явища створити стабільну, зацікавлену діяльність, пов’язану з підвищенням продуктивності праці, буде надзвичайно складно, а, може, й неможливо, оскільки переважну більшість результатів економічного розвитку присвоюватимуть ті, хто має відповідно більшу питому вагу в розподілі доходів.

Наступна теза. Ми пройшли шлях від відновлювального економічного зростання до інвестиційного, яке зараз пережи­ваємо, і попереду — інноваційне. Так от сьогоднішня ознака інвестиційного зростання — це те, що темпи економічного зростання відстають від темпів росту інвестицій у 2–3 рази, і це добра ознака. Однак ми повинні розуміти, що цей шлях ще може продовжуватися 5, можливо, як максимум, 10 років, і за цей час ми повинні зрозуміти і відпрацювати інноваційну модель розвитку.

На шляху інвестиційного зростання ми повинні пам’ятати, що його першоосновою є відповідний фінансовий ресурс, який може це забезпечити. Чи є такий ресурс в Україні? Він є і в частині внутрішніх ресурсів, бо ті країни, які відповідним чином досягали розвитку за 10–15 років з темпами 5–6% і більше, мали норму нагромадження близько 30%, а ми сьогодні маємо норму нагромадження близько 20–22%, тобто внутрішній ресурс є.

Сьогодні є величезна проблема — еміграція робочої сили з  України, але водночас трудова еміграція може нам давати 5–7 млрд доларів відповідних заощаджень, які можуть і повинні бути повернуті в Україну. Проте основний ресурс — це те, що наші корпоративні угрупування можуть і повинні залучити за кордоном. Можливість корпоративних залучень у стратегії може досягати 3 млрд доларів на рік без порушення в Україні фінансової стабілізації. Тобто такий обсяг інвестиційних ресурсів сьогодні може бути запозичений за кордоном і влитий в економіку України без загрози дестабілізації.

Наступне. Сьогодні звучить теза про інноваційний шлях розвитку. Ми повинні зрозуміти, що українська економіка, пере­буваючи в тому стані, в якому вона є, може прийти до інновацій­ного розвитку, тільки розвиваючи і беручи широку участь у так званих регіональних ринках.

Про що свідчить світовий досвід? Країни такого рівня розвитку, які беруть участь у регіональних ринках, мають інвести­ційну складову, якою вони торгують на експорт, до 70% продукції. Якщо ж країна не бере участі в регіональних ринках, не розвиває їх, скажімо, і має такий показник всього до 20%, то її інноваційна складова становить 2–5%, не більше. Тобто ми повинні розуміти, що основою такої стратегії є величезна потужність регіональних ринків, і тільки через регіональні ринки можна увійти в екві­валентну світогосподарську систему.

Інша складова, про яку сьогодні йде мова, — це те, що має бути соціальна держава. Проте якщо ми будемо декларувати соціальну державу, вона виглядатиме як утопія. У стратегії, про яку ми можемо сьогодні говорити, ми маємо говорити про один-два, можливо, три, але такі соціальні проекти, які можна реалі­зувати. Першоосновою такого проекту має бути житлово-кому­нальна реформа і розв’язання проблеми забезпечення населення житлом. Чому? Через те що в інвестиційному шляху розвитку праця є і буде залишатися основним ресурсом. Сьогодні ж ситу­ація, в які ми знаходимося, — еміграція робочої сили з України, імміграція в Україну некваліфікованої робочої сили — багато в чому зумовлює те, що ми підрізаємо під корінь основний ресурс нашого інвестиційного зростання.

Наступне питання — це державні пріоритети і реальна прозора співпраця з бізнесом. Досвід країн, які після війни відбудовували економіку, а також сучасний досвід, наприклад Фінляндії, свідчить, що лише прозора, світла діяльність бізнесу і  держави (підкреслюю: прозора діяльність) може забезпечити реалізацію відповідних державних пріоритетів.

Торкнуся ще одного питання — про державні ресурси, і  насамперед — ефективність використання фінансових ресурсів. Без чіткого розподілу повноважень між державними органами влади ми ніколи не зможемо ефективно використати державні ресурси, оскільки ні система контролю, ні система ефективності в такому разі не працюють і не можуть працювати.

І насамкінець. Можливо, це найболючіше питання, яке є в  цій частині. Ми багато говоримо про перехід до інноваційного шляху розвитку, але при цьому треба пам’ятати: сьогодні держава може і повинна фінансувати винятково ті науково-технічні проекти, які мають запит у індустрії і які мають вихід на ринок. Знову-таки, приклад сьогоднішньої Фінляндії показує, що в такій постановці завдання може і повинно бути реалізоване. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВА. Дякую вам, Валерію Михайловичу.

Запрошую до виступу Олександра Леонідовича Неустроєва, міністра промислової політики. Наступним буде виступати Віктор Андрійович Слаута.

 

НЕУСТРОЄВ О.Л., міністр промислової політики України. Шановний Володимире Михайловичу! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Провідна роль і місце у вирішенні актуальних проблем сучасної економіки належить промисловості. Україна має розвинутий промисловий сектор економіки, який забезпечує більш як третину загального обсягу валового внутрішнього продукту.

Слід зауважити, що в роки Радянського Союзу та кризові роки незалежності розвиток промисловості мав переважно екстенсивний характер, а у кризові роки базувався на розвитку обмеженого числа секторів економіки, передовсім сировинної промисловості. Збереження такої орієнтації ще на 10–15 років означатиме остаточну втрату можливості використання іннова­ційного шляху як фактора економічного розвитку.

З метою нейтралізації екстенсивних чинників економічного зростання у промисловості, що пов’язано з переходом на іннова­ційну модель розвитку, у 2003–04 роках прийнято ряд страте­гічних документів, насамперед це нова Концепція державної промислової політики, Державна програма розвитку промисло­вості на 2003–11 роки, Загальнодержавна комплексна програма розвитку високих наукоємних технологій та ряд інших. Реалізація зазначених програм дасть можливість забезпечити прогресивні зрушення в галузевій структурі промислового виробництва, підви­щити рівень продуктивного використання науково-технологічного потенціалу, збільшити до 2013 року частку високотехнологічної продукції в експорті України до 20%.

Результатом позитивних тенденцій на даний час є зростання обсягу виробництва практично в усіх галузях промисловості, але водночас наявна низка проблемних питань, які є резервом для подальшого зростання вітчизняного промислового виробництва.

По-перше, це недостатня ємність платоспроможного внутрі­шнього ринку промислової продукції.

По-друге, переважно фіскальний характер податкової полі­тики, а також нестабільність її законодавчої бази. За оцінками експертів, загальне податкове навантаження в Україні майже вдвічі перевищує цей показник у групі країн, до якої вона належить за показниками внутрішнього валового продукту на душу населення.

По-третє, рівень інноваційної діяльності. Активність підпри­ємств залишається вкрай низькою. Так, протягом 2003 року інно­ваційну діяльність здійснювали лише 12,3% загальної чисельності промислових підприємств.

І по-четверте, недоступність кредитних ресурсів у потрібних обсягах і за прийнятною вартістю.

При цьому необхідно зазначити, що зняття або зменшення стримуючого впливу лише частини наведених проблем не дає необхідного ефекту, він досягається тільки при комплексному, системному вирішенні питань.

Основною метою сучасного періоду повинні стати структурні реформи в промисловості з урахуванням адаптації до світових інтеграційних процесів і факторів глобалізації світової економіки. Важливим питанням є вибір пріоритетів розвитку як окремих галузей економіки, так і держави в цілому. Насамперед необхідно виключити можливість стихійного формування системи пріори­тетів і звести до мінімуму роль суб’єктивних факторів.

Реалізація державних цільових програм розвитку промисло­вості в минулі роки не сприяла повною мірою забезпеченню проривів у високотехнологічних галузях. Це, в першу чергу, було пов’язано з недофінансуванням цих програм з різних джерел, у тому числі з Державного бюджету.

На цей час у результаті спільної роботи Верховної Ради та уряду України підготовлено та прийнято ряд законодавчих актів  та змін до них, які спрямовані на підтримку високотехно­логічних галузей. Це, насамперед, закони України “Про заходи щодо державної підтримки суднобудівної промисловості в Україні”, “Про державну підтримку літакобудівної промисловості в Україні”, “Про стимулювання виробництва автомобілів в Україні”, “Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агро­промислового комплексу” та інші. Спеціальний режим оподат­кування, передбачений у зазначених законах, на нашу думку, не  належить до пільг, а є проявом стимулюючої державної політики щодо розвитку пріоритетних галузей промисловості через зниження ставок оподаткування. За рахунок цих заходів у  розпорядженні підприємств було залишено коштів на суму 1,138 млрд грн. Результатом дії цих законів є поліпшення фінансово-економічного стану підприємств галузі і, як наслідок, зростання платежів до бюджету та Пенсійного фонду — 2 млрд 924 млн. Дуже показова арифметика: віддача від 1 грн обігових коштів — 2,58 грн.

Наведу ще один приклад. Авіаційна промисловість є однією з найбільш привабливих галузей промисловості для інноваційно-інвестиційної діяльності. Україна має практично всі складові інфраструктури галузі, є ряд перспективних розробок та зразків моделей літаків, які на сьогодні не лише відповідають сучасним світовим зразкам авіатехніки, а й перевершують їх. Це, перш за все, військово-транспортна та регіональна авіація.

У 2002–2002 роках Програма про державну підтримку літакобудівної промисловості фактично не фінансувалася з  Державного бюджету, головним джерелом її фінансування були корпоративні ресурси учасників. У 2004 році забезпечено фінан­сування цієї програми на мінімальному рівні, що вже дало змогу галузі вийти із зони регресу виробництва в зону розвитку. Проте для досягнення зони прогресу виробництва та стратегічного розвитку державна інвестиційна політика повинна бути на рівні 10–15% загального обсягу виробництва, що становить 250–300 млн грн на рік. Це забезпечить збільшення до кінця 2010 року питомої ваги авіаційної промисловості у ВВП України до 5%, значне підвищення рівня надходжень до Державного бюджету, зміну існуючої структури експорту із сировинного характеру на користь високотехнологічної продукції.

З метою забезпечення сталого економічного зростання та активізації інноваційної діяльності на державному рівні у 2004–05 роках необхідно насамперед відмовитися від практики зупи­нення дії законів, що передбачають стимулювання науково-техно­логічної та інноваційної діяльності, і спрямувати кошти, отримані від приватизації майна, на інноваційне інвестування та модер­нізацію промислових підприємств. Важливе значення має й від­новлення інвестиційної діяльності держави шляхом спрямування бюджетних коштів, у тому числі й за рахунок керованого бюджет­ного дефіциту, на фінансування державних цільових програм і використання їх на конкурсних засадах через механізм кредиту­вання Державного банку реконструкції та розвитку, для чого необхідно прискорити його створення.

Шановні учасники парламентських слухань! Ідея сучасної промислової політики як складової економічної політики перед­бачає створення системного організаційно-правового механізму взаємодії інтересів і відповідальності держави й бізнесу для концентрації всіх видів ресурсів за спільно вибраними пріоритет­ними програмами, маючи на меті значне підвищення конкуренто­спроможності несировинних секторів промисловості і розширення їх ринку збуту, а також перехід на інноваційну модель розвитку. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВА. Дякую, Олександре Леонідовичу.

До співдоповіді запрошується Віктор Андрійович Слаута, міністр аграрної політики. Наступним виступатиме Сергій Іванович Пирожков.

 

СЛАУТА В.А., міністр аграрної політики України. Шановний Володимире Михайловичу! Шановні народні депутати! Шановні присутні! Аграрний сектор України здатний суттєво збільшити обсяг виробництва та експорту конкурентоспроможної продукції. Це можливо здійснити при докорінному вдосконаленні державної економічної політики, зокрема щодо забезпечення сприятливих економічних умов ефективного господарювання на селі. Впевне­ний, що в майбутньому це обернеться для держави загальним зростанням національної економіки.

Слід нагадати, що сільське господарство через свої об’єктивні специфічні умови — яскраво виражена сезонність, вкрай довгий період обороту капіталу — знаходиться у значно гірших умовах, ніж інші сфери економіки держави. Проте від розвитку сільського господарства залежить розвиток інших суміж­них галузей. Дозвольте нагадати відому істину про те, що 1 грн продукції сільського господарства дає можливість отримувати 12 грн продукції інших галузей. Тому, виходячи з цих позицій, слід формувати більш ефективну економічну політику держави щодо сільського господарства.

Які ж основні напрями економічної політики в аграрному секторі?

Перше — створення рівних економічних умов, за яких галузі економіки мали б можливість одержувати рівновеликі доходи на одиницю спрямованих у виробництво ресурсів, включаючи землю.

Друге — удосконалення державної підтримки вітчизняного сільського господарства.

Ці два напрями тісно взаємопов’язані. З цією метою здійснюється удосконалення даної політики, концентрація видатків Державного бюджету на найбільших важливих напрямах аграр­ного сектору, загальнодержавне регулювання аграрного ринку, підтримка виробництва зерна, розвитку тваринництва, забез­печення виробників технікою, міндобривами, розвитку садів­ництва, виноградарства, вирішення соціальних проблем на селі тощо. Тільки завдяки запровадженню прямих дотацій на один гектар посівів зернових, на одну тонну реалізованого молока і м’яса, зростанню формування державних продовольчих резервів у поточному році, призупиненню спаду виробництва тварин­ницької продукції вдалося загалом утримати цінову ситуацію на аграрному ринку.

Разом з тим не дотримується головна вимога Закону України “Про стимулювання розвитку сільського господарства на  період 2001–04 років” стосовно фінансування галузі в обсязі не менш як 5% загальних видатків Державного бюджету. Для прикладу: у видатках Державного бюджету на 2004 рік замість більш як 3 млрд грн передбачено в 2,5 разу менше.

У стінах Верховної Ради України багато разів, і це дуже добре, заявлялося, що 2005 рік повинен стати для бюджету роком пріоритетного фінансування потреб села. Така підтримка має становити не менш як 10% загальних видатків бюджету, виходячи з позицій вступу України до СОТ. Мінагрополітики з цього приводу підготовлено конкретні пропозиції і щодо змін до Закону “Про  Державний бюджет України на 2004 рік”, і щодо проекту Державного бюджету на 2005 рік.

Третє — цінова політика. Внаслідок непрозорості більшості каналів збуту продукції дуже знижуються ціни на сільсько­господарську продукцію, які здебільшого навіть не відшкодовують нормативних витрат. Від цього страждають передовсім товаро­виробники.

Уряд вживає заходів щодо стабілізації ринку продукції. У 2004 році, як ви знаєте, впроваджуються заставні та інтервен­ційні операції із зерном в обсязі 3 млн тонн. Пропонується також врегулювати міжгалузеві пропорції при ціноутворенні, оскільки частка сільського господарства у роздрібній ціні на основні продукти (хліб, молоко) становить менше 30%, тоді як у країнах з розвиненою ринковою економікою — вдвічі більше.

Четверте — подальше удосконалення податкової та кредит­ної політики. Запроваджене в попередні роки пільгове оподатку­вання галузі зразу дало позитивний результат — за останні три роки надходження до зведеного бюджету зросли в 1,5 разу, поліпшилася бюджетна дисципліна. Як результат запровадження стимулюючих механізмів у 2003 році в аграрний сектор надійшло більш як 8 млрд грн кредитних ресурсів, а цього року, шановні народні депутати й присутні, вперше запроваджено ще й довго­строкове кредитування. І в майбутньому ця тематика буде вдоско­налюватися і продовжуватися.

Безперечним підтвердженням активізації аграрного ринку є зростання експорту сільгосппродукції, який у 2003 році, нагадаю, досяг 3 млрд доларів. Мінагрополітики нині активно працює над удосконаленням торгової політики, яка відповідає вимогам Світової організації торгівлі.

Однак при деяких позитивних тенденціях частка доходів сільгоспвиробників у загальному обсязі доходів учасників ринку ще надто низька. Оце — проблема з проблем. Левова частка прибутків іде посередникам. Саме в цьому напрямі уряд планує вдосконалювати свою політику, міністерство сьогодні відпрацьо­вує ряд механізмів для розв’язання цієї проблеми.

Найбільш болючою проблемою є соціальний розвиток села. Середньомісячна оплата праці в сільському господарстві нижча від середнього рівня у 2,5 разу, тоді як у 1990 році ці показники були рівними. Наростає ще й проблема пенсійного забезпечення. Цю ситуацію слід терміново врегулювати. Не подолано багато­кратне відставання сільської місцевості в наявності основних життєзабезпечуючих чинників — медичного, побутового, торго­вельного, транспортного обслуговування, закладів культури тощо. Тому уряд відпрацьовує нову програму розвитку сільських територій. Для виконання цієї програми необхідно забезпечити безумовне дотримання вимог Закону “Про пріоритетність соціаль­ного розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві”, в якому передбачено спрямування на ці цілі не менш як 1% ВВП, а це 3 млрд грн щорічно.

Мінагрополітики разом з іншими відомствами, з народними депутатами активно працює над удосконаленням інших напрямів економічної політики. Разом з народними депутатами підготов­лено до третього читання довгожданий законопроект з питань державної підтримки сільського господарства, він найближчим часом буде внесений на розгляд Верховної Ради і, сподіваюся, буде підтриманий.

І останнє. Стримуючим фактором подальшого розвитку аграрного сектору є низький платоспроможний попит населення країни. Без вирішення цієї макроекономічної проблеми гальмува­тиметься розвиток не лише сільського господарства, як ви розу­мієте, друзі, а й країни в цілому. Це загальнодержавна проблема, і вона потребує максимальної уваги. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВА. Дякуємо, Вікторе Андрійовичу.

До співдоповіді запрошується Сергій Іванович Пирожков, директор Національного інституту проблем міжнародної безпеки. Будь ласка.

 

ПИРОЖКОВ С.І., директор Національного інституту проблем міжнародної безпеки. Вельмишановна президіє! Шановні народні депутати, присутні! Я хотів би привернути увагу до окремих нагальних проблем економічної політики в контексті забезпечення економічної безпеки держави. Ключовими тут, на мою думку, є такі складові економічної політики — науково-технічна, зовнішньо­торговельна, інвестиційна. Саме в цих сферах народжуються головні соціально-економічні загрози, саме ці сфери визначають можливості її подальшого розвитку.

Головна проблема, що стримує структурну перебудову економіки, — технологічна відсталість, і про це вже сьогодні гово­рили. При цьому сама по собі технологічна багатоукладність — явище нормальне, але за умови, якщо нижчі уклади сполучаються з вищими і поступово самі змінюються. У нас же існують різно­типні технологічні конгломерати, які відтворюються незалежно. Водночас з індустріальними ядрами та незначними осередками постіндустріальної економіки існують доіндустріальні елементи, відбуваються повзуча деурбанізація та деградація значних територій, поглиблюється криза сільської соціально-економічної інфраструктури.

У промисловому комплексі України домінуючими є вироб­ництва третього і четвертого технологічних укладів, питома вага яких у формуванні ВВП становить 94%. П’ятий технологічний уклад не перевищує 5%, а шостий не дотягує і 1%. Це свідчить про те, що економіка України розвивається практично без сучасних інноваційних розробок, і це в той час, коли в розвинутих країнах 70–90% приросту ВВП досягається за рахунок застосу­вання результатів інноваційної діяльності.

Разом з тим, на мою думку, у нас є передумови для оптимістичного розвитку подій. Вони зосереджені, найперше, у   наявному науково-технічному потенціалі, який може стати основою для формування ряду напрямів шостого технологічного укладу. Підприємства та організації ВПК, де здавна був сконцен­трований найпотужніший інтелектуальний ресурс, вели розробки, які перевищували зарубіжний рівень, і нині вони деякою мірою дозволяють утримуватися на світовому ринку озброєння.

Наздоганяюча науково-технічна політика безперспективна, вона здатна лише поглибити технологічне відставання і втрату конкурентоспроможності. Слід шукати інші підходи, орієнтуватися на упереджувальну стратегію, яка не раз забезпечувала технологічний прорив у новітніх індустріально розвинутих країнах.

Здійснити технологічний прорив неможливо наодинці, спираючись тільки на власні сили. Наука, інновації та інноваційний ринок мають глобальний характер. Необхідно вишукати свою нішу у світовому технологічному просторі, який постійно змінює обличчя внаслідок періодичної заміни поколінь техніки і техно­логічних укладів, внаслідок чого одні країни стають лідерами, інші відходять на периферію. Нам особливо важливо вписатися на засадах партнерства у світовий технологічний ринок, розвивати науково-технічні зв’язки, здійснювати спільні інноваційні проекти як з країнами Заходу, так і особливо з країнами Сходу, які вияв­ляють посилену зацікавленість в активному використанні нашого науково-технічного потенціалу.

Розвиток процесу макростабілізації національної економіки багато в чому залежить від ефективності зовнішньої торгівлі. Зовнішня торгівля є не лише своєрідним барометром стану народного господарства, а й сама активно впливає на вироб­ництво і споживання продукції, на кон’юнктуру внутрішнього ринку. За цих умов одним із першочергових завдань держави повинно бути забезпечення зовнішньоекономічної безпеки, що полягає у спроможності протистояти впливу зовнішніх негативних чинників і мінімізувати можливі збитки, заподіяні ними, активно використовуючи участь у світовому поділі праці для створення сприятливих умов розвитку експортного потенціалу і реалізації імпорту.

На сьогодні у структурі українського експорту переважають сировинні товари, що свідчить про його неефективну структуру, тоді як показником, що визначає рівень економічної і техноло­гічної розвиненості країни, є обсяг експорту високотехнологічної продукції. Зазначу, значну частку такого експорту становить експорт продукції військового призначення та подвійного викори­стання. Отже, однією з головних проблем ринкової трансформації економіки є проблема реструктуризації оборонно-промислового комплексу.

На жаль, за роки незалежності ми майже нічого не зробили для того, щоб його реструктуризувати на сучасному рівні. Передумовою успішної реструктуризації оборонно-промислового комплексу є поєднання державної оборонної промислової полі­тики із загальнодержавною політикою економічних реформ та перетворень. Виходячи з аналізу Державного бюджету України за  попередні роки та на 2004 рік, слід зазначити, що обсяг державного замовлення на нове озброєння може завантажити національний оборонно-промисловий комплекс не більше як на 5–10%, тому в сучасних умовах принципового значення набу­ває політика залучення коштів також і з альтернативних джерел, в  першу чергу через військово-технічне співробітництво з розви­нутими країнами.

Однією з причин нераціональності та недосконалості еконо­мічної політики є невідповідність її інвестиційної складової вимо­гам економічної безпеки. На сьогодні відсутність чітких принципів в інвестиційній політиці призводить до гальмування інноваційного розвитку шляхом непродуктивного і небезпечного для економіки України залучення зовнішніх інвестиційних ресурсів.

До основної проблеми, що стоїть на заваді успішного функціонування інвестиційної політики, слід віднести недоско­налість нормативно-правової бази, насамперед в інвестиційній сфері. Сьогодні в Україні, на жаль, поширена практика зміни правил гри безпосередньо під час самої гри, що, у свою чергу, є негативним наслідком для припливу іноземного капіталу. Тому треба звернути увагу на Закон “Про інститути спільного інвесту­вання (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”, який закладає передумови для появи українських корпоративних інвесторів...

 

ГОЛОВА. Дякую вам, Сергію Івановичу.

 

———————————

 

Шановні колеги! Ми зараз маємо заслухати інформацію Кабінету Міністрів України про управління акціями (частками), що   належать державі у статутних фондах господарських товариств та підприємств. З інформацією виступить Михайло Васильович Чечетов, голова Фонду державного майна. Будь ласка. Співдоповідь зробить Валентина Петрівна Семенюк.

 

ЧЕЧЕТОВ М.В., голова Фонду державного майна України. Шановний Володимире Михайловичу! Шановні народні депутати, члени уряду, присутні! Держава є учасником-акціонером 1479 господарських товариств різної організаційно-правової форми власності, створених за участю держави під час прива­тизації, корпоратизації державних підприємств, у тому числі 34 національних акціонерних і державних холдингових компаній, утворених актами Президента України та уряду. З них Фонд державного майна України та його регіональні відділення здійсню­вали управління корпоративними правами держави у 1318 відкри­тих і закритих акціонерних товариствах, 87 товариствах з обмеже­ною відповідальністю та 19 національних акціонерних та держав­них холдингових компаніях.

Із загальної кількості корпоративних прав держави в госпо­дарських товариствах (це 1479 об’єктів):

–  343 об’єкти, тобто 23% загальної кількості, мають у своєму статутному фонді державну частку понад 50%, яка надає державі право контролю за їхньою діяльністю;

–  583 господарських товариства, тобто 40% загальної кількості, мають державну частку розміром від 25 до 50%;

–  553 господарських товариства, тобто 37%, мають дер­жавну частку у статутному фонді менш як 25%.

Управління корпоративними правами держави згідно із законодавством здійснюють Фонд державного майна, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади і деякі юридичні особи.

Центральний апарат Фонду управляє 348 об’єктами, що становить 24% загальної їх кількості, з них 129 об’єктів, тобто 9%, є такими, що надають державі право контролю за їхньою діяль­ністю. Регіональні відділення Фонду Державного майна управ­ляють 1076 господарськими товариствами, тобто 73%, з них контрольними є 168 об’єктів, або 11% загальної кількості.

Центральні органи виконавчої влади управляють 53 госпо­дарськими товариствами, з них контрольними є 45 об’єктів. З них на підставі генеральної угоди, укладеної з Фондом держмайна, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади управ­ляють 38 господарськими товариствами. Кабінет Міністрів України уповноважений управляти корпоративними правами держави у 5 національних акціонерних і державних холдингових компаніях. Інші центральні органи виконавчої влади уповноважені управляти корпоративними правами у 10 національних акціонерних і держав­них холдингових компаніях.

У структурі корпоративних прав держави значний сегмент займають підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство, кредиторська заборгованість яких ство­рилася переважно до передачі Фонду державного майна корпора­тивних прав. На 1 квітня 2004 року 343 господарських товариства, або 23% загальної кількості, знаходяться на тій чи іншій стадії банкрутства, зокрема: 152 — у стадії розпорядження майном, 84 — у стадії санації і 107 — у процесі ліквідації.

За останній рік органами приватизації вжито майже вичерп­них заходів щодо запобігання позаприватизаційного привлас­нення належних державі активів. Так, за ініціативою центральних органів виконавчої влади прийнято Розпорядження Кабінету Міні­стрів України від 29 жовтня 2003 року “Про інвентаризацію об’єктів державної власності та формування їх реєстру” та Постанову Кабінету Міністрів України від 14 квітня 2004 року “Про  затвердження Положення про реєстр об’єктів державної власності, які використовуються у сфері господарської діяльності”, на виконання яких створено та функціонують реєстри державного майна, державних корпоративних прав, майна, що надійшло до статутних фондів, господарських товариств у процесі приватизації та корпоратизації. Завдяки створеному реєстру, внаслідок послі­довних заходів Фонду державного майна щодо оптимізації корпо­ративного портфеля кількість дрібних корпоративних прав держа­ви лише за 2003 рік зменшилася майже на 11%.

Законом України “Про Державний бюджет України на 2003 рік” було встановлено завдання з надходження дивідендів від суб’єктів підприємницької діяльності, утворених за участю держави, в сумі 310 млн грн. За результатами роботи в 2003 році господарськими товариствами нараховано дивідендів на держав­ну частку більш як 322 млн грн, що на 4% перевищує визначене планове завдання. Фактично за 2003 рік до Державного бюджету України надійшло дивідендів на державну частку в розмірі 219,7 млн грн. Невиконання завдання Державного бюджету з над­ходження дивідендів на корпоративні права держави перш за все пов’язано з Національною акціонерною компанією “Нафтогаз України”, яка мала зобов’язання і можливість, але, на жаль, не перерахувала до Державного бюджету дивіденди в сумі 102 млн грн.

На сьогодні Фондом держмайна виконано планове завдання з надходження дивідендів за перший квартал 2004 року на 103,3%, і фактично за станом на 1 квітня перераховано дивіденди на державні корпоративні права в сумі 154 млн грн.

Гострою проблемою залишається якість структури держав­ного майна. Так, зокрема, державний корпоративний портфель сформований за залишковим принципом, з переважною кількістю дрібних пакетів, які не дають права контролю в органах управління ВАТ, пакетів акцій підприємств-банкрутів тощо. Тому при встанов­ленні завдання з надходження дивідендів до Державного бюджету необхідно виходити з реальних економічних прогнозів можливого прибутку підприємств. Фонд у межах своєї компетенції вживає всіх можливих заходів щодо запобігання порушення майнових прав держави, в тому числі у випадках, коли всупереч чинному законодавству, ігноруючи вимоги державного акціонера, різними методами приймаються рішення про збільшення статутного фонду господарських товариств шляхом проведення додаткової емісії акцій, що призводить до знецінення державного пакета.

Видатки Державного бюджету є строго регламентованими і  не передбачають статті на придбання акцій (часток, паїв), що позбавляє державу можливості взяти участь у придбанні акцій додаткового випуску. Держава, на відміну від інших власників, на превеликий жаль, фактично не інвестує в розвиток цього сектору економіки через відсутність джерел фінансових ресурсів для підтримки її частки у статутних фондах господарських товариств. Це створило ряд суттєвих конфліктів держави та інших акціонерів у процесі додаткової емісії акцій. Тому вважаємо, що вирішенням цієї проблеми є створення Державного емісійного фонду та виді­лення відповідних коштів у Державному бюджеті. Щороку Фонд державного майна вносить пропозицію про створення емісійного фонду за рахунок видатків Державного бюджету, з якого держава могла б інвестувати в підприємства, але, на жаль, ця ініціатива не  знаходить відображення в остаточній редакції Державного бюджету держави.

Приватизація належних державі пакетів акцій відкритих акціонерних товариств через продаж їх недержавним власникам є тільки одним із можливих, не заборонених чинним законо­давством, шляхів роздержавлення власності в Україні. Посилення контролю держави за приватизаційним процесом стимулює розвиток тенденцій з виведення з-під контролю держави активів підприємств поза вказаною процедурою. Користуючись норматив­ними колізіями, недержавні учасники приватизації відпрацювали ряд прохідних схем позабюджетної приватизації, спрямованих на перехід активів інвестиційно привабливих підприємств у приватну власність. Найбільш поширеними з них є фіктивне банкрутство та  штучне доведення підприємства до банкрутства. Це ще раз підкреслює, що там, де держава вчасно не виставляє на прива­тизацію підприємства і не стимулює приплив приватного капіталу, вона, як кажуть, ставить підприємство, з точки зору перспективи розвитку, в дуже і дуже складну ситуацію.

На даний час держава в особі Фонду держмайна фактично усунена від впливу на підприємства, які знаходяться в процесі провадження справи про банкрутство, оскільки законодавством про банкрутство не визначено функцій, прав та обов’язків органу, уповноваженого управляти державним майном, у кожній стадії процесу банкрутства підприємства-боржника. Законом не перед­бачено погодження умов укладення мирової угоди з органом, уповноваженим управляти державним майном. На даний час існують значні суперечності в нормативно-методичній базі, що регулює процеси приватизації та процедури банкрутства.

Аналіз практики відновлення платоспроможності боржників показує, що недосконалість законодавства про банкрутство ство­рила умови для зловживань керівників підприємств, які, застосо­вуючи механізм банкрутства, здійснюють приховану приватизацію. Враховуючи це, Фондом державного майна запропоновано внести до Кримінального кодексу України статті про кримінальну відпові­дальність арбітражних керуючих за недобросовісне та безвід­повідальне виконання своїх функціональних обов’язків, а саме при проведенні продажу майна державних підприємств та госпо­дарських товариств.

Проте навіть в умовах законодавчої невизначеності питань впливу державних органів управління корпоративними правами на  процеси банкрутства зусиллями Фонду держмайна вдалося запобігти банкрутству більш як 40 підприємств з державною часткою у статутному фонді більше 50%, зокрема ВАТ “Центроліт”, ВАТ “Макіївський металургійний комбінат”, ВАТ “Макіївський коксохімічний завод”, ВАТ “Інгул” та інші.

Виходячи з викладеного, вважаємо, що питання стану та ефективності управління об’єктами державної власності потребує законодавчого закріплення розроблених та узгоджених шляхів і  методів реалізації державної політики із зазначених питань, зокрема прийняття законів України “Про управління об’єктами державної власності”, “Про акціонерні товариства”, “Про Держав­ну програму приватизації на 2004–06 роки”, “Про Фонд держав­ного майна України” та “Про холдингові компанії”, якими мають бути остаточні визначені ключові питання розпорядження держав­ною власністю в сучасних умовах. Саме відсутність цих законів ускладнює виконання планів надходження дивідендів на належні державі частки у статутних фондах прибуткових товариств, ство­рює умови для неконтрольованого з боку держави проведення додаткових емісій акцій, що призводить до розмивання державних пакетів та перешкоджає ефективній реалізації приватизаційних планів держави. Дякую за увагу.

 

Веде засідання Перший заступник Голови Верховної Ради

України МАРТИНЮК А.І.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Михайле Васильовичу, сідайте, будь ласка.

До слова запрошується Валентина Петрівна Семенюк, голова Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради України з питань приватизації. Будь ласка, 10 хвилин.

 

СЕМЕНЮК В.П., голова Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради України з питань приватизації (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, СПУ). Фракція Соціалістичної партії. Відповідно до статті 116 Конституції Кабінет Міністрів “здійснює управління об’єктами державної власності відповідно до закону”. Отже, Конституція чітко встановлює, що уряд повинен управляти державним майном у спосіб, визначений законом,
а не на власний розсуд, як це відбувається нині.

Нагадаю, що до поданого урядом та прийнятого Верховною Радою України Закону “Про управління об’єктами державної власності” Президент за пропозицією Фонду державного майна застосував право вето. Ефект зачарованого кола: Президент начебто вимагає, уряд подає, а потім Президент накладає вето. Ті  урядовці, які візували законопроект, готували пропозиції і до його вето. Новий проект такого закону уряд досі не подав, незва­жаючи на неодноразові постанови та доручення Верховної Ради, а  також укази Президента, доручення Президента, включаючи і послання до парламенту.

Такі дії уряду дають підстави вважати, що він умисно зволікає з поданням до парламенту законопроекту, оскільки уряд і  Фонд держмайна шукають різні прогалини в законодавстві для того, щоб проводити відчуження держмайна.

Який може бути стан з управлінням держмайном, якщо досі немає не тільки закону про управління, а й реєстру державного майна? Як можна позитивно оцінювати діяльність уряду, якщо він досі не знає, ні як він має управляти, ні чим він має управляти? Той факт, що сьогодні доповідачем визначений голова Фонду державного майна, свідчить, що уряд взагалі усунувся від консти­туційних обов’язків щодо управління державною власністю. Адже Фонд державного майна здійснює функції з управління тільки товариствами, які знаходяться у процесі приватизації, та держав­ними корпоративними правами, а управління державними підпри­ємствами здійснюють Кабінет Міністрів та інші органи виконавчої влади.

Про “ефективність” управління свідчить те, що у 2003 році на державне майно вартістю в десятки мільярдів гривень нараховано дивідендів 333 млн грн, а надійшло до бюджету 224 млн грн. При нинішніх підходах до управління державною власністю це вже не викликає здивування. Уряд усунувся від управління підприємствами, його функції здійснює Фонд держ­майна, керівники якого постійно запевняють, що держава — пога­ний власник, і їхні дії спрямовані на те, щоб підтвердити це на практиці. У цій справі досягнення Фонду держмайна колосальні, його голова може щасливо про це доповідати на прес-конференції, як по “Криворіжсталі”.

Спеціальна контрольна комісія не раз розглядала факти неналежного виконання Фондом держмайна своїх обов’язків щодо захисту майнових прав держави у процесі управління державними корпоративними правами та в ході провадження про банкрутство підприємств, які знаходяться у процесі приватизації. Нині особ­ливо поширені схеми, коли на прохання фінансових груп або впливових осіб, а інколи — осіб із сумнівною репутацією, Фонд державного майна знімає керівника підприємства, відразу ж після заміни керівника фінансові потоки спрямовуються у потрібне для замовників русло, продукція реалізується через посередників, у яких осідають прибутки, збитки ж та заборгованість залиша­ються на держпідприємстві. Таким чином підприємство дово­диться до банкрутства і переходить у приватну власність.

За даними Фонду держмайна, за станом на початок лютого цього року із 294 товариств, у статутних фондах яких державна частка акцій перевищує 50%, 95 перебувають у стадії банкрут­ства. При цьому Фонд держмайна займає позицію стороннього спостерігача за процесом приватизації або й сам сприяє дове­денню підприємства до банкрутства, як це було з ВАТ “Чисті метали”.

Також стало нормою для Кабінету Міністрів та Фонду держ­майна відчуження державного майна в обхід законодавства про приватизацію. Застосовують позаприватизаційні схеми, які можна назвати просто шахрайством. З цього приводу слід зазначити, що відповідно до статті 19 Конституції України “органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у  спосіб, що передбачені Конституцією та законами України”. Тобто на відміну від шулерів, які керуються нормами, що все дозволено, що не заборонено, органи державної влади та їх посадові особи зобов’язані діяти тільки на підставі, в обсязі та у   спосіб, які передбачені Конституцією та законами України, оскільки їх повноваження, функції, права і обов’язки підпорядко­вані служінню державі та суспільству.

Проте окремих вищих посадових осіб держави не можна назвати державними службовцями, бо вони служать не державі, а  кланам і всіляко відстоюють їхні інтереси, завдаючи шкоди державі. Це підтвердив і Микола Азаров, коли на звернення Спеціальної контрольної комісії зазначив, що відчуження держав­ного майна урядом здійснюється поза межами законодавства про приватизацію. Але ж, повторюю: здійснення приватизації поза межами законодавства — це кримінал.

Так, Кабінет Міністрів разом із Фондом держмайна дозволив за такими схемами продати державні пакети акцій п’яти підпри­ємств целюлозно-паперової промисловості, переданих до статут­них фондів компанії “Укрпапірпром”. Цей продаж, по-перше, на порушення законодавства здійснив не Фонд держмайна, а сама компанія. По-друге, кошти від продажу були зараховані не до Державного бюджету, а на рахунки компанії. Фактично відбулося бюджетне фінансування холдингової компанії “Укрпапірпром”, не  передбачене Законом “Про Державний бюджет України”. Крім того, використання цих по суті бюджетних коштів не буде контро­люватися Рахунковою палатою, бо вони спрямовані цій компанії в  обхід бюджету. Тобто ці кошти можуть бути привласнені пев­ними особами, а може, це вже й сталося, адже жодного контролю за їх використанням з боку держави немає. Шкода, що Генераль­на прокуратура вибірково порушує кримінальні справи і не вбачає службових злочинів у таких діях.

Не можна не відзначити і вибірковий підхід Президента, уряду та Генеральної прокуратури до однакових, по суті, порушень. Наприклад, у 2003 році, коли Фондом державного майна всупереч Постанові Верховної Ради від 26 грудня 2002 року було дозволено додаткову емісію ВАТ “Інгулецький ГЗК”, Президент звільнив з посади заступника голови Фонду держ­майна і заступника міністра промислової політики, а Генеральна прокуратура кинулася до суду захищати інтереси держави. А от коли члени сім’ї Президента побажали шляхом додаткової емісії, тобто за безцінь і без жодних зобов’язань, приватизувати НАСК “Оранта”, тут уже не знайшлося захисників державних інтересів ні в Генпрокуратурі, ні в уряді. Цього разу всі зазначені органи і Фонд державного майна стали на захист інтересів Пінчука. То кому служать ці так звані державні службовці? Адже чинне законодавство про приватизацію передбачає тільки один спосіб відчуження державної власності — продаж пакетів акцій на відкритих торгах, а кошти повинні спрямовуватися до Державного бюджету.

На сьогодні діють 28 компаній, сумарний капітал яких становить 22 млрд грн, до статутних фондів яких передано корпоративні права близько 300 акціонерних товариств. Однак законодавство не містить заборони на відчуження державних корпоративних прав акціонерних холдингових компаній, створених у процесі корпоратизації. За час діяльності таких компаній, створених відповідними указами Президента, у процесі корпора­тизації та приватизації через тіньові схеми відчужено державного майна на сотні мільйонів гривень.

Варто нагадати про неправомірне відчуження пакетів акцій і  нерухомого майна компаній “Укрнафтопродукт”, “Укрресурси”, “Хліб України”, “Укрполімери”, “Укрпапірпром”, всі ці поза­приватизаційні способи пройшли під патронатом Президента. Як  наслідок — Державний бюджет втратив сотні мільйонів гри­вень, а наближені “до царя” ділки майже безкоштовно й безкарно заволоділи об’єктами стратегічного призначення.

Тобто урядовці продовжують ігнорувати Указ Президента “Про невідкладні заходи щодо впорядкування діяльності держав­них (національних) акціонерних та холдингових компаній” від 7 листопада 2001 року № 1049, у якому, зокрема, зазначалося, що пакети акцій, переданих холдинговим компаніям, які підля­гають подальшій приватизації, повинні передаватися Фонду дер­жавного майна для приватизації відповідно до чинного законо­давства. Не турбує уряд і відсутність Закону “Про холдингові компанії”, адже в першому читанні цей законопроект був прийнятий за рахунок голосів опозиції.

Ще раз повернуся до одного з останніх розпоряджень Кабінету Міністрів № 49, яким уряд дозволив НАСК “Оранта” (колишній Укрдержстрах) здійснити додаткову емісію акцій. Абсо­лютно зрозуміло, що це рішення не в інтересах держави. Адже пунктом 36 Державної програми приватизації визначено, що “Кабінет Міністрів може приймати рішення про додатковий продаж пакета акцій, закріпленого у державній власності”. Залишення державного пакета лише в розмірі 25% плюс одна акція позбавляє державу контролю за діяльністю НАСК “Оранта”, яка є правонаступницею Укрдержстраху. Хоч Законом “Про дер­жавні гарантії відновлення заощаджень громадян України” вста­новлено, що “держава зобов’язується забезпечити збереження та відновлення реальної вартості заощаджень громадян і гарантує їх компенсацію”.

Окрім того, що додаткова емісія НАСК “Оранта” здійснена всупереч постанові Верховної Ради, вона суперечить і указу Президента. Адже Президент України Указом від 9 лютого 2004 року № 175 “Про систему заходів щодо усунення причин та умов, які сприяють злочинним проявам і корупції” (зверніть увагу, яка гучна назва) доручив Кабінету Міністрів до 1 квітня 2004 року “вжити заходів до прискорення прийняття законів про порядок збільшення статутного фонду господарюючих суб’єктів… перед­бачивши механізми захисту інтересів держави, недопущення розмивання державної частки у статутному фонді таких суб’єктів”.

Я звертаюся до Президента України з питаннями: невже вам  ніхто не доповідає, що ваші укази, м’яко кажучи, відверто ігноруються урядом? А може, ви про це й знаєте, та вже втратили важелі впливу на Кабінет Міністрів? А може, ви такого стану й добиваєтесь?

Я звертаюся до уряду. Минуло більше року з того часу, як ви разом з Адміністрацією Президента сформували парла­ментську більшість начебто для прийняття законів, для нормальної діяльності уряду, а потім ще й так звану парламентсько-урядову коаліцію утворили. Постає питання: чом ж ваша більшість голосує тільки тоді, коли потрібно схвалювати Програми діяльності уряду або сприяти продажу за безцінь стратегічних об’єктів особам, наближеним до Президента і до Прем’єр-міністра? Де ваша більшість, коли треба приймати закони, яким Президент надає першочерговість?

Цілком очевидно, що в уряду та Президента зовсім інші цілі, і мета їхня — тіньова приватизація, а простіше — пограбування українського народу. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні учасники слухань, ми заслухали всі доповіді і співдоповіді. Переходимо до обговорення у порядку, складеному і запропонованому профільним комітетом.

Слово для виступу має народний депутат Богдан Володимирович Губський. Підготуватися Раханському. Регламент 5 хвилин.

 

ГУБСЬКИЙ Б.В., заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності (виборчий округ №196, Черкаська область). Шановний Адаме Івановичу! Шановні колеги! Наші оцінки сучасного стану української економіки, я  думаю, багато в чому збігаються, адже ми знаємо, що позиції будь-якої країни у світовій конкуренції визначають (ну що?) освіта, розвиток науки і здатність національної економіки перейти до  інноваційної моделі. Це безперечна істина, яку ми всі знаємо. Тим не менше, знаючи цю істину, наша країна опинилася, на жаль, на узбіччі багатьох напрямів економічної діяльності. Суспільство повинно сьогодні спрямувати свою увагу і всі ресурси якраз на відновлення всього ланцюжка, який і формує інтелектуальний потенціал нашої держави.

Перш за все — на освіту. Потрібно відродити могутній освітянський потенціал нашої держави, і особливо в сільській місцевості. Ми повинні, звичайно, забезпечити рівні можливості для здобуття вищої освіти випускникам і міських, і сільських шкіл. І окремий наголос, я вважаю, тут потрібно зробити на тому, щоб кожен фахівець, кожна молода людина, яка закінчила вищий навчальний заклад, мала можливість отримати роботу за фахом.

Найголовніше сьогодні — це створити можливості для талановитої молоді продовжувати наукову та дослідницьку діяль­ність. Це і достойна зарплата, і забезпечення наукових досліджень відповідною технікою. Як це не прозаїчно звучить, але рух до інноваційного прориву починається зі створення мільйонів робо­чих місць в Україні. Після закінчення навчальних закладів молоді спеціалісти, талановиті фахівці повинні працювати, їхній талант не повинен бути втрачений ні для них, ні для держави. Вони мають реалізовувати свої здібності, свої можливості і збагачувати інтелектуальний потенціал України. Тільки тоді ми зможемо зупи­нити відплив наших фахівців за кордон і головне — відплив висококваліфікованих фахівців після закінчення вищих навчальних закладів до ринків, до прилавків. Адже якраз втрата сірої речовини робить наше суспільство сірим, призводить до посірін­ня. І держава, витрачаючи мільярди гривень народних грошей на навчання фахівців, втрачає їх, тому що ці люди не можуть працювати за фахом, адже немає робочих місць. Звичайно, це негатив. І ми сьогодні втрачаємо патріотів рідної держави, а нашій країні потрібні якраз патріоти рідної землі, а не патріоти власних кишень.

Давайте подивимося, хто сьогоднішні “човники”, міняли, заробітчани за кордоном. Це здебільшого недавні інженери, вчителі, медики, тобто фахівці з вищою освітою, які своєю діяльністю могли б зробити відповідний внесок у розвиток нових технологій, у розвиток тих питань, які ми сьогодні обговорюємо, саме в інноваційній сфері. І як наслідок, останнім часом згідно із  статистикою питома вага інноваційної продукції в загальному обсязі продукції в Україні знизилися, вже стала меншою за 1%. Це   дуже маленька величина, якщо порівнювати із світовими стандартами.

Україна як держава, ми повинні це визнати, може знову потерпіти фіаско, якщо держава як державний інструмент не стане нині безпосереднім провідником цих ідей і визначальним акцентом у своїй діяльності не поставить державну підтримку інноваційної діяльності, фундаментальних досліджень.

Ми вважаємо, що найперше і найголовніше сьогодні — провести інвентаризацію всього комплексу законів, які стосуються розвитку інноваційного потенціалу, для того щоб надати їм стимулюючого ефекту.

Сьогодні, за умов недостатності державних і власних коштів підприємств, потрібно, виходячи із світового досвіду, здійснити конкретні заходи для підтримки малих підприємств, які діють у цій сфері.

Загалом, для себе треба поставити таке завдання: замість окремих фрагментів системи, яка на сьогодні існує, треба розробити загальну систему заходів, яка дала б можливість реалізувати постіндустріальну економіку. Адже це — вимога сучасності. І сьогодні для України потрібна якраз радикальна стратегія для входження до глобальної гуманітарної економіки. Першим етапом тут якраз і могло б стати створення державної інноваційної моделі, яка забезпечила б ефективну взаємодію державних органів управління всіх рівнів.

Що ж тут можна визначити як першочергове? Перше — це розробка Кодексу законів про науку, науково-технологічну та інноваційну діяльність. І друге, що дуже важливо, — адаптація національного законодавства до законодавства Європейського Союзу, правил і норм СОТ та до вимог тих угод, які уклала Україна з іншими державами й міжнародними організаціями. А найголов­ніше — це якраз створити робочі місця. Цей шлях Україна має подолати для забезпечення заможного життя українському народу, а наш обов’язок як законодавців — розробити такі закони, які дадуть можливість це реалізувати.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Анатолія Варфоломійовича Раханського не бачу.

Тоді, будь ласка, Анатолій Михайлович Козловський. Підготуватися Фоменко.

 

КОЗЛОВСЬКИЙ А.М., член Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин (виборчий округ №133, Миколаївська область). Шановний Адаме Івановичу! Шановні члени уряду, народні депутати, наші гості! Сьогодні ми розглядаємо дуже важливе питання, хотілося б, щоб вищі посадові особи були тут, але, напевно, воно їх не цікавить, тому будемо розглядати без них.

Фракція Народної аграрної партії України вважає, що економічна політика в державі в найближчі роки повинна бути спрямована на розвиток сільського господарства, соціальної сфери на селі, на підвищення добробуту людей.

Ні для кого не новина, що за роки економічної кризи, так званих реформ аграрний сектор зазнав величезних втрат і тепер перебуває у вкрай скрутному стані, а надто — людина села. Великі господарства ліквідовані, село занепало, руйнуються тваринницькі ферми, комплекси, зношена сільськогосподарська техніка, знищені меліоративні системи, зруйнована соціальна сфера, сільське господарство продовжує залишатися збитковим. Це все призводить до того, що ціни на ресурси втричі більші, ніж на вироблену продукцію, внаслідок чого село втратило більш як 60 млрд грн за ці роки.

Порівняно з 1990 роком більш як у 2 рази скоротився парк тракторів, комбайнів, іншої складної техніки. Нині парк техніки на  80% складається з машин, що вже вичерпали свій ресурс, і  подальша їх експлуатація економічно невигідна. У такій самій кризі — тваринництво, без розвитку якого неможливо забезпечити повноцінне харчування людей, а сьогодні середній українець споживає м’яса тільки 40% норми. Ціни на продукцію тварин­ництва не забезпечують навіть простого відтворення на стадії сільськогосподарського виробництва, а сфери збуту та переробки є прибутковими.

Фракція звертається до уряду із зауваженням, що при підготовці нормативних рішень мають прогнозуватися всі можливі наслідки їх реалізації. Зокрема, щодо пально-мастильних мате­ріалів: як тільки збирання врожаю чи посівна — ціни на пальне зростають на 30–40%. Ми повинні це прогнозувати, тому закупі­вельна ціна на зерно цього року має бути не нижчою 1 тис. грн за  тонну. Ми просимо Віктора Федоровича, Миколу Яновича підписати угоду з фракцією Народної аграрної партії, як ми це зробили на 900 млн, щоб закупити пшеницю до Державного резерву за ціною не нижчою, як 1 тис. грн за тонну.

У нас в державі часто змінюються правила гри щодо оподаткування, що негативно впливає на товаровиробника. Тому фракція вважає, що уряду разом з Верховною Радою необхідно розробити закони, які не змінювалися б впродовж хоча б десяти років. Наведу приклад: якби у 2002 році уряд виконав Закон “Про  зерно та ринок зерна в Україні” і виділив, як передбачено цим законом, 400–700 млн грн на закупівлю зерна, то було б і  зерно в державі, і нормальні ціни. Цього не було зроблено, тому маємо те, що маємо.

Закон “Про податок на додану вартість” має бути пролон­гований до 2015 року для вирішення проблем стабілізації роз­витку сільського господарства.

Уряд Януковича мені особисто імпонує чому? Тому що Державні бюджети, складені на 2003 і 2004 роки, — збалансовані. Ви знаєте, що в цьому році на 1,5 млрд грн більше виділено на  підтримку села. І ще додатково виділено 900 млн грн, з яких 300 млн грн — на дотації на посів озимих, 200 млн грн — на заку­півлю зерна, 100 млн грн — додатково на техніку, 50 млн грн — на  дороговартісну техніку. Цей уряд наша фракція підтримувала і, я думаю, буде підтримувати, оскільки вирішено багато питань.

Наша фракція пропонує прийняти Закон України, проект якого свого часу ми ініціювали, “Про державну підтримку агро­промислової галузі країни”; виділити передбачені законодавством видатки на розвиток соціальної сфери, а також відшкодування коштів, які вже наші господарства витратили.

Ми маємо керуватися народною мудрістю: “Відродимо село — відродимо державу. Заможне село — заможна держава”. Бажаю всім успіху. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Фоменко Катерини Олександрівни не бачу.

Слово має народний депутат Вадим Миколайович Гуров. Підготуватися Юрію Миколайовичу Бардачову.

 

ГУРОВ В.М., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань промислової політики і підприємництва (виборчий округ №32, Дніпропетровська область). Шановні учасники парламентських слухань! За 12 років проведення еконо­мічних реформ в Україні зроблено чимало помилок. Настав час виправляти ці помилки і не робити нових. На жаль, і нинішні слухання підтверджують мою думку: економічна політика України не набула необхідної чіткості, відсутні пріоритети та стратегічні цілі.

Можуть заперечити: адже існують численні програмні доку­менти, такі як послання Президента, Програма діяльності уряду, галузеві програми тощо. Але ж економічна політика — це не лише декларації, це передовсім ретельно вибудуваний ланцюжок практичних заходів, спрямованих на її реалізацію. Як не прикро, але правильно та професійно написані програми не завжди підтверджувалися відповідними кроками з боку державної влади.

З цієї точки зору я хотів би звернути вашу увагу на деякі, на мою думку, надзвичайно важливі складові економічної політики держави.

Перш за все, щодо інноваційної складової. Не секрет, що основні фонди вітчизняної промисловості потребують оновлення, без якого Україна ще довго залишатиметься експортером сиро­вини та напівфабрикатів. Так, металурги протягом останніх років відправляють на експорт по 10 млн тонн напівфабрикатів — заготовки прокату, а це одна третина всієї української сталі. Одна третина української сталі продається сировиною! А тепер давайте про­аналізуємо, що це таке. Шахтарі й гірники у складних умовах видобули вугілля, залізну й марганцеву руди — вибрали з надр країни сировину, яка вже ніколи не відновиться ні для нас, ні для майбутніх поколінь, на тому місці залишаються тільки провалля. Ми все це переплавляємо в доменних печах та мартенах, забруднюємо атмосферу, порушуємо екологію — для того щоб отримати кінцеву продукцію, необхідну для нашої економіки. А  далі продаємо сировину, напівфабрикат, заготовку. Ось так і живемо, така у нас промислова політика.

Інший і розумніший шлях — інтенсивне оновлення вироб­ництва, і насамперед запровадження нових технологій. Адже хіба можливе без цього підвищення конкурентоспроможності? Питання риторичне. Я як металург наведу кілька прикладів з металургійної галузі.

Нашій країні належить честь винаходу революційних у мета­лургії технологій — безперервного розливу сталі та вдування вугільного пилу в доменну піч. Перша на 15% збільшує вихід готового продукту, друга зменшує на 100–200 кг витрати коксу — дуже дефіцитного продукту — на тонну чавуну. І ці прогресивні, економічні технології, на відміну від інших країн, не знайшли поширення в Україні. Безперервним способом у нас розливають близько 17% сталі, а всі розвинуті промислові країни розливають винятково цим способом; пиловугільне вдування починає впрова­джуватися лише на одному підприємстві в дослідному порядку, хоча Китай, Японія, США, Голландія успішно послуговуються цим способом. А ми забалакуємо, що немає коксу, немає ще чогось. Мабуть, нам все-таки бракує чогось іншого, я з цієї трибуни не буду говорити, чого.

На мій погляд, причина такої ситуації — в першу чергу, прорахунки державної промислової політики. Адже зрозуміло, що держава має зробити все, аби підприємці були зацікавлені у  впровадженні нових технологій. На жаль, у нас на сьогодні робиться все, аби інвестиційна активність підприємств була невигідною.

Наприклад, позитивні результати дало проведення експери­менту в гірничо-металургійному комплексі. Експеримент дав можливість підприємствам галузі оздоровити свій фінансовий стан, поповнити обігові кошти, зменшити обсяг і навіть припинити бартерні операції. При цьому він тому й називається експери­ментом, що в разі позитивних наслідків мав би поширитися на всі галузі. Чи відбулося таке поширення?

Ні! Натомість під час бюджетного процесу під гаслом необхідності наповнення бюджету уряд вперто намагається запро­вадити норми, несумісні зі стимулюванням інвестицій. Скажімо, щодо амортизації або врахувань від’ємних значень прибутку; замість реформування та контролю за технопарками запро­ваджується мораторій на їх створення; без будь-якого індиві­дуального аналізу передбачається вилучити частку прибутку державних підприємств.

Так, тільки за 2003 рік вже колишній Криворізький державний гірничо-металургійний комбінат “Криворіжсталь” відра­хував з прибутку до Державного бюджету 250 млн грн дивідендів. Ану скажіть, хоч одне приватизоване підприємство хоч копійчину своїм акціонерам, не те що до бюджету, виплатило? Із 230 під­приємств тільки 7 виплатили 5 млн грн. Отака у нас політика! Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Вадиме Миколайовичу.

Я запрошую до виступу Юрія Миколайовича Бардачова, ректора Херсонського державного технічного університету. Підготуватися Володимиру Матвєєву.

 

БАРДАЧОВ Ю.М., ректор Херсонського державного техніч­ного університету. Високошановне зібрання! Кількість проблем, порушених сьогодні в залі Верховної Ради, тішить і водночас насторожує. Тішить, тому що і Кабінет Міністрів, і комітет Верхов­ної Ради представили реальний детальний аналіз практично всіх аспектів економічної політики України. Тобто множина основних проблем, висловлюючись мовою математики, є переліченою і, на  радість, обмеженою. Тішить те, що вже сьогодні ми говоримо про це у плані реальних дій усіх гілок влади. Достатнім як для уряду, так і для комітету Верховної Ради вважаю той факт, що такі завдання ми можемо ставити перед собою і намічати шляхи їх вирішення. Проте радіти ми будемо потім, коли все втілиться в  життя, а сьогодні є сенс більше говорити про те, що насторо­жує і хвилює. Говорити не заради знищення досягнутого, а задля об’єднання зусиль для досягнення загальної мети, простої і зрозумілої кожному — майбутнє України.

Насторожує насамперед обсяг законодавчої чи, скоріше, законотворчої роботи, яку необхідно виконати Верховній Раді в  реальному масштабі часу. Реальна практика роботи Верховної Ради дає всі підстави для досить обережної оцінки цих перспектив. Крім цього, було б добре всю правову базу форму­вання економічної політики України готувати і приймати практично в єдиному пакеті, адже будь-які політико-хронологічні перегини можуть призвести до дискредитації програми дій.

Через брак часу не торкаюся питань інформаційного або, якщо хочете, ідеологічного забезпечення дій, адже багато хоро­ших починань, і не лише в Україні, провалилися тільки тому, що не були зрозумілі. Проте одним, на мою думку неабияким, спостере­женням дозвольте поділитися.

Не так давно відбулися парламентські слухання, підготовлені Комітетом з питань науки і освіти. Багато моїх колег, як і я, активно брали участь на всіх етапах підготовки і проведення слухань. Що дивує? Проблеми, особливо в частині їх подолання, здебільшого близькі, оскільки інноваційна модель економіки і кадрове забезпечення економічної політики в цілому неможливі без істотного прогресу в науці і освіті — це основа всіх наших планів. Проблеми близькі, а от шляхи й механізми їх подолання інколи суттєво протилежні, з позицій двох дуже поважних коміте­тів Верховної Ради. Однак будуть ще й наступні парламентські слухання, підготовлені іншими комітетами. Якщо дії комітетів не  координувати, якщо не рухатися, хай і різними кроками, але в  одному напрямі, можна одержати нову редакцію відомої байки Крилова про Лебідя, Рака і Щуку. Відверто кажу, не хотілося б отримати такий класичний літературний варіант.

З іншого боку, в матеріалах сьогоднішніх слухань знайшлося окреме місце майже для всіх аспектів політики — податкової, проблемам інвестицій, позабюджетним фінансовим організаціям, енергозбереженню та аграрній політиці, зв’язку, транспорту і так далі, але не знайшлося, як завжди, гідного місця науці та освіті. Тільки шановному пану Губському треба подякувати, бо він про це хоч щось сказав. Мабуть, саме тому частина, що присвячена політиці утвердження інноваційної моделі розвитку, непристойно коротка, незважаючи на те, що інновації — це механізм практичної реалізації нової економічної політики України, нового НЕПу. Далі конспективно за браком часу.

Перше. Треба доповнити матеріали слухань аналізом взаємовідносин центру та регіонів, добре прописати регіональну економічну політику держави, особливо в частині міжбюджетних відносин.

Треба вже сьогодні прогнозувати економічні наслідки приєд­нання нашої системи освіти до Болонської конвенції, адже це суттєво може змінити як кадрове, так і наукове забезпечення розвитку вітчизняної економіки. Я не кажу, що цей процес погір­шить його, але деформує обов’язково.

У матеріалах слухань, які мені були доступні, наданих Кабі­нетом Міністрів України, дуже багато бажання посилити контроль. Наприклад, контроль “з метою зниження ризиків нецільового використання коштів в умовах пільгових режимів оподаткування” (мається на увазі діяльність технопарків), “урегулювання на законодавчому рівні питання про визначення (а треба розуміти — посилення) повноважень органів урядового фінансового контро­лю”, “удосконалення нормативно-правового забезпечення та підвищення ефективності контролю за дотриманням розпоряд­никами всіх рівнів вимог законодавства під час проведення державних закупівель” (це славетні тендери). Скрізь є фраза “в   частині посилення контролюючої функції уповноваженого органу”. Контролювати треба, і добре контролювати, але ж не знищувати, ось у чому справа. Знаючи практичну сторону всіх перевірок, особливо якщо вони йдуть хвилями, то дуже часто ніяких інновацій вже не захочеш зовсім. Дайте вже, шановні, трохи свободи хоча б тільки в науковій діяльності. Спасибі.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово має народний депутат Володимир Йосипович Матвєєв. За ним виступатиме Микола Іванович Дробноход.

 

МАТВЄЄВ В.Й., заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, КПУ). Уважаемые народные депутаты, члены правительства, приглашенные на парламентские слушания! Уважаемые избиратели! Экономические результаты последних лет, которые Президент Леонид Кучма и регулярно меняющееся правительство рекламируют как выдающиеся, не подвергаются официозом и правящим режимом критическому осмыслению и не имеют взвешенной оценки.

Как известно, начиная с 2000 года, происходит прирост макроэкономических показателей. Однако этот рост наблюдается после обвального экономического кризиса, спровоцированного политикой либерал-реформаторов под “мудрым” руководством Международного валютного фонда. А так называемыми привод­ными ремнями были все те же Кравчук, Кучма, Пинзенык, Ющенко и иже с ними, которые, как орда кочевников или гитле­ровское нашествие, прокатились по Украине. Любой трезво­мыслящий человек согласится с оценкой, которую дают комму­нисты Украины: экономика откинута на десятилетия назад, коли­чество убыточных предприятий сохраняется на уровне 40%.

Характерными чертами так называемой возрастающей экономики стали деиндустриализация всего народного хозяйства и усиление структурных деформаций, что отмечают и прикорм­ленные режимом, различными фондами экономисты.

Деструктивный характер экономики наглядно проявляется в   беспрерывном росте взаимозадолженностей, которые уже превышают 11 годовых государственных бюджетов при опережа­ющем росте кредиторской задолженности, а это тенденция общегосударственного банкротства.

Украина, население которой по уровню образования недавно занимало одно из ведущих мест в мире, и которая до  сих пор имеет наибольшее количество сертифицированных программистов, в структуре экономики производит всего 4,5% высокотехнологичной продукции и направляет в этот сектор только около 4% инвестиций. Так какую же модель экономики правящий режим строит, прикрываясь реформами? Инновацион­ной ее в соответствии с любыми современными научно-экономи­ческими теориями признать просто невозможно.

Источники роста, сформированные при социализме, в Украине практически исчерпаны: производственные фонды достигли критической черты износа, реальный сектор экономики продолжает разрушаться, интенсивно снижается плодородие почвы, производственная и социальная инфраструктура — в угро­жающем состоянии, приток трудовых ресурсов направлен в сферу обслуживания потребностей капитала, а не общества.

Экономическая политика, как известно, формируется на конкретной экономической теории, которая определяет условием экономического роста в рыночной экономике соответствие сово­купного спроса потребителей совокупному предложению произ­водителей. Научный анализ современного состояния экономики на повестку дня ставит, по мнению коммунистов, самый актуаль­ный вопрос: почему происходит неуклонное падение жизненного уровня населения и падение совокупного спроса? Этот факт вынужден признать и заканчивающий второй срок правления Президент Кучма, принародно предложивший повысить уровень безработицы в стране, чтобы хоть каким-то способом найти средства для повышения оплаты труда, которая чуть ли не самая низкая не только в Европе, куда нас тянет правящий режим, но и среди всех соседей по СНГ.

В рамках мировой экономики в Украине сформирована модель хозяйствования, при которой на базе импортированных энергоресурсов производится сырьевой продукт для сбыта на мировых рынках. Об этом здесь уже сегодня говорили. Но к этому нужно добавить и следующее: пропорции валового внутреннего продукта и маятник цен создали в Украине мощный насос хищни­ческого потребления национальных природных ресурсов при возрастающем ценовом диспаритете и компенсации ценовых затрат за счет беспрецедентного снижения оплаты труда. Цинизм государственной политики достиг такого уровня, что такая унижа­ющая национальное достоинство тенденция выдается нашими державниками за неотъемлемый атрибут современной украин­ской экономики.

Коммунисты сегодня, используя парламентские слушания, в  очередной раз обращают внимание общественности, народа Украины на необходимость коренного пересмотра экономической политики, восстановления и усиления регулирующей роли госу­дарства для защиты интересов всех слоев населения.

Наша партия, фракция коммунистов Украины в Верховной Раде Украины готова предложить реалистическую программу вывода экономики из глубочайшего кризиса, решения насущных социальных проблем, осуществления демократических преобра­зований в политической системе. К сожалению, для народа Украины эта программа не может быть осуществлена существу­ющим режимом правления, и для вывода экономики из глубо­чайшего кризиса требуется его смена, то есть смена режима. Спасибо за внимание.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово має Микола Іванович Дробноход, віце-президент Міжрегіональної академії управління персоналом. Підготуватися Катушевій.

 

ДРОБНОХОД М.І., віце-президент Міжрегіональної академії управління персоналом. Шановний пане голово! Шановні учасни­ки парламентських слухань! Питання нашої проблемної економіки, яке винесене сьогодні на слухання у Верховній Раді, безумовно, є чи не найактуальнішим у вирі проблем сучасного, тим більше майбутнього, розвитку України.

Безумовно, наш сьогоденний економічний розвиток не можна назвати стійким, який потрібно лише підтримувати, і буде все гаразд. Не може бути визнана нормальною й існуюча екстенсивно-індустріальна модель економіки радянського зразка, що будується на парадигмі економічного зростання за будь-яку ціну. А ця ціна сягає долі суспільства взагалі. Адже за такої моделі йдеться все про більші ресурсопотоки. Сьогодні десятки потягів з  сировиною чи напівсировиною прямують з України за кордон. Не треба великого розуму, щоб збільшити кількість таких потягів, а отже, мати й відповідне економічне зростання. Зрозуміло, таке економічне зростання швидко закінчиться, і навряд чи можна його називати зростанням взагалі.

На жаль, за роки незалежності ми не створили науково обґрунтованої мобілізуючої програми суспільного розвитку, яка була б сприйнята на всіх поверхах суспільства, а головне — послідовно виконувалася. В основному все зводилося і зводиться до того, хто більше урве.

Спроба розробити щось достойне була здійснена у період 1997–2002 років на основі документів міжнародних самітів 1992, 1995, 2002 років, які були спрямовані на вироблення принципів переходу суспільства на засади стійкого екологічно безпечного розвитку. При Кабінеті Міністрів була створена, хоча й фактично формальна, національна комісія з цієї проблеми, я теж був членом цієї комісії, за чотири роки були витрачені значні кошти на розробку Концепції переходу України до стійкого розвитку, інших документів. Однак ці напрацювання кудись поділися у владних лабіринтах, набувши, як і багато інших державної ваги документів, статусу пропалої грамоти. Питається: для чого треба було такий дорогий город городити?

Якби ми мали концепцію, а тим більше стратегію стійкого розвитку, принципи якого ґрунтуються на збалансованому поєднанні екологічної, економічної і соціальної складових, то сьогодні обговорювали б не проблеми нашої економіки, а меха­нізми реалізації визначених пріоритетів. А пріоритети ці визнача­ються передусім наявним природно-ресурсним потенціалом, у  якому провідне місце належить земельним ресурсам (їх частка 72%) та мінерально-сировинним (26%).

Наше ставлення до цих основних джерел життєзабез­печення відома: так званими реформами в аграрному секторі сьогодні фактично відбувається знищення села. Продаж землі — це шкода і ще раз шкода для України, це шлях до кріпацтва. На  моє переконання, і не тільки моє, не про продаж землі треба думати, а про розвиток на селі системи співвласництва як нової ефективної форми виробничих відносин. А що стосується надр, лісів тощо, то це загальнонародне надбання, дар Божий для усіх — від простої людини до Президента держави. Для реалізації цієї тези має бути прийнятий Закон “Про державний природно­ресурсний фонд”.

Сьогодні багато говориться про інноваційну економіку. По  суті, сучасна інноваційна економіка — це екологічна економіка, якою у нас і не пахне. Проте в усіх випадках тут постають два не зовсім обнадійливих аспекти. По-перше, чи знає хто, не маючи тієї збалансованої програми розвитку, до чого докладати ці інно­вації? А по-друге, на що ми здатні в цьому інноваційно-технологічному процесі?

У зв’язку з величезними втратами в нашій науці, а відтак і освіті, ми практично позбавлені можливості самостійно щось робити на рівні сучасного хай-теку. Сьогодні на це спроможні США, країни Європи, інші країни, де за уже створеної належної наукової інфраструктури на одного науковця припадає 100–200 тис. дола­рів на рік. За нашої ж уже занедбаної матеріально-технічної бази та парі тисяч доларів на науковця, дай Бог, щоб ми зберегли здатність до використання новітніх технологій. Для цього треба зберегти належний рівень вищої школи, що має готувати фахівців високої кваліфікації, який, однак, систематично втрачається.

Для переважної більшості вчених наука стала сьогодні елементом хобі. Академік Патон на попередніх парламентських слуханнях, з болем говорячи про стан української науки, мабуть, з  відчаю запропонував відкривати навчальні заклади в системі НАН України. Певен, що це мало що дасть. Вищих навчальних закладів у нас уже більше, ніж достатньо. То чи не краще збережені острівці академічної науки долучити до університетів? А взагалі, для того щоб щось нормальне в розвитку ми здійснили, треба керуватися золотим праксеологічним правилом всесвітньо відомого Т. Котарбінського: кожна добра справа, яка затівається в  межах порочної системи, рано чи пізно нейтралізується цією системою.

З цього, я думаю, всім зрозуміло, чому ми за роки неза­лежності так і не побудували омріяної України. Серед усіх передумов побудови щасливої України є невід’ємним, невід­кладним створення української нації як сукупності всіх етносів, що проживають у межах держави, об’єднуються спільними юриди­чними законами, правами і обов’язками, мають духовну потребу жити разом... (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Миколо Івановичу.

Слово має народний депутат України Зарема Гафарівна Катушева. Підготуватися Черновецькому.

 

КАТУШЕВА З.Г., член Комітету Верховної Ради України з  питань державного будівництва та місцевого самоврядування (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, КПУ). Фракция коммунистов, Автономная Республика Крым. Сегодня из  уст некоторых выступающих мы в очередной раз слышали очередную брехню. Из уст тех, кто как раз и развалил нашу великую державу — Советский Союз, державу, которую создавали наши отцы и деды. Смешно и печально слушать о каком-то мни­мом росте экономики. Как не вспомнить знаменитое и до боли близкое высказывание: “За державу обидно”.

За годы независимости Украине нанесен экономический ущерб, превышающий нанесенный фашистами в годы Великой Отечественной войны, 80% населения отброшено за черту бедности. И это все за тот период, когда в Украине не было ни войн, ни землетрясений, ни каких-то других природных катаклиз­мов. За эти годы в Украине уничтожен ракетно-ядерный щит, третий в мире по мощи после российского и американского. Практически полностью уничтожена авиация, Украина лишена системы противовоздушной обороны. Все пошло на металлолом.

Практически уничтожен также и Военно-Морской Флот. За последние годы независимости украинская армия не пополни­лась ни одним танком и ни одной артиллерийской системой. Техническое оснащение физически устарело, все распродается, разворовывается, разграбляется. Если после событий в Ираке 18 стран мира приняли решение срочно обзавестись ракетно-ядерным оружием, то в Украине принимаются решения до 2005 года сократить и жалкие остатки.

Поскольку я представитель Крыма, то хочу остановиться на механизмах повышения эффективности экономического потен­циала Автономной Республики Крым. Крым имеет свои преиму­щества перед другими регионами Украины, прежде всего, — природно-рекреационный потенциал. Этот потенциал должен развиваться в двух направлениях: во-первых, улучшение суще­ствующей материальной базы крымских курортов, повешение их комфортности, расширение возможностей и качества услуг;
во-вторых, развитие сектора элитного курорта мирового уровня на базе лучших санаториев и пансионатов Крыма для иностран­ных туристов из стран ближнего и дальнего зарубежья.

Преимуществом Крымского полуострова является и его природно-географическое расположение, которое позволяет использовать Крым не только как курортно-рекреационный регион, но и как транзитно-транспортный коридор. И потенциал здесь огромен. Задача сегодняшнего дня — направить усилия на  реконструкцию и развитие крымских портов, Керченской паромной переправы, реализацию проекта по созданию Крымского морского транспортно-промышленного комплекса “Донузлав”. Развитие портов дало бы возможность ускорить строительство новых автомагистралей, которые свяжут Крым с другими регионами страны.

Крымский регион располагает огромнейшими возмож­ностями и имеет практический опыт в развитии альтернативных источников энергии — использование ветряного потенциала, солнечные энергосистемы. Реализация этих возможностей позво­лит в перспективе уменьшить зависимость Украины от импортных энергоносителей.

Потенциал в стране у нас огромен, но для его реализации, роста экономического могущества страны необходимо усиление всех регионов Украины, которые пока еще не имеют достаточных, к сожалению, законодательной и нормативно-правовой базы. Необходимо разработать и утвердить Государственную стратегию регионального развития.

Бесспорно, для Крыма очень важным является определение статуса объектов права собственности Автономной Республики Крым, разработка механизмов реализации полномочий, закреп­ленных в Конституции Крыма. Существующая процедура управ­ления, банкротства предприятий не выдерживает никакой критики. Процесс поиска и реализации эффективных механизмов управления государственным имуществом затянулся. Увеличи­вается количество убыточных предприятий, растет число банкротств. Для некоторых субъектов предпринимательской деятельности стало очень выгодным бизнесом умышленное доведение предприятия до фиктивного банкротства. В последние годы наметилась негативная тенденция, когда новые производ­ства и предприятия оформляются как филиалы, в результате налоги от их производств оказываются за пределами региона.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово має народний депутат Леонід Михайлович Черновецький. Підготуватися Морозу.

 

ЧЕРНОВЕЦЬКИЙ Л.М., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань бюджету (виборчий округ №212, м. Київ). Дарницкий избирательный округ, лидер Христианско-либераль­ной партии Украины, фракция “Наша Украина”. Уважаемый Адам Иванович! Уважаемые радиослушатели, присутствующие! Я хочу сказать всем, кто слушает нашу передачу, что не только Крым, у  нас богатая страна. Украина является одной из самых бога­тейших и красивейших стран мира. Чего стоит только наша столица, и сколько бы мы могли получать от разных направлений деятельности — в промышленности, сельском хозяйстве, не говоря уже о туризме.

Но заводы стоят, фермеры не работают, рабочие места не создаются, потому что страну захлестнула коррупция, потому что произошло новое разделение. Это уже не советская власть, но, тем не менее, власть отделилась от народа и живет по каким-то своим правилам. При беднейшем доходе населения чиновники от уровня начальника жэка позволяют себе ездить на “мерседесах”, всякие там главы местных администраций тратят громадные суммы, кражи из бюджета, непродуманная экономическая поли­тика — все это приводит Украину к крайней бедности.

Путь для процветания страны только один — уменьшение налогов, создание хорошего инвестиционного климата для тех, кто способен трудиться. Чтобы они не убегали с Украины, потому что чуть только человек более-менее с достоинством и хочет зарабатывать деньги, то он бежит, потому что здесь ему надо платить взятки, здесь его начинают накрывать бандиты от госу­дарственных до банальных служб. Это проблема.

И громадная проблема, чтобы слышали наши избиратели, — это, конечно, расходы. Я везде и всегда говорю, что для бизнес­мена (любого — мелкого, крупного) ясно одно, это касается и  экономики страны: основные деньги зарабатываются на себе. Не на заводах даже, которые стоят, а на себе. Сегодня никто в   стране, я председатель подкомитета по тратам бюджета, вообще не контролирует расходы бюджета. Эта тема совершенно закрыта. И куда идут эти деньги? Их никогда не будет хватать! Даже при миллиарде долларов дохода в день без контроля над расходованием бюджетных средств мы всегда будем нищими! Я имею в виду не тех, кто находится в этом зале и в правитель­стве, а тех, кто сегодня на пенсии и не имеет работы. Это ужас!

Я говорю: уменьшите НДС, уберите его! НДС платят обычные рабочие, пенсионеры, это 20% с каждой гривни, кото­рую вы платите в магазинах и аптеках. Эти деньги идут в карман жуликам, которые отмывают НДС через схемы, хорошо известные парламенту. Это же просто! Уже сегодня НДС в бюджете минус 5 или сколько там миллиардов. Это превратилось в чистый доход: ничего не делай, только отправляй с фиктивной фирмы товар за границу и получай обратно возмещение. Ну что еще непонятно?

Что непонятного в том, что и в парламенте, и в правитель­стве надо объявлять людей, которые создают рабочие места? В Соединенных Штатах (кстати, в самой богатой стране мира нет НДС), если ты создал десять рабочих мест, тебе дают граждан­ство, в других странах присваивают звания, от Героя Советского Союза и что хотите. У нас кто известен из тех, кто мучается и  страдает каждый день, пытаясь что-то сделать, и ничего не может?

Я говорю: прекратите тратить деньги на “мерседесы”! Не может каждый жулик ездить на “мерседесе” в стране, где есть нечего! Но кого это касается? Кому это интересно?

Ну и в завершение я прошу всех, кто слушает нашу передачу, я всегда этим заканчиваю: позвоните своим пожилым родителям, это максимум, что мы сегодня можем сделать в условиях такого управления экономикой (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово має народний депутат Олександр Олександрович Мороз. Підготуватися Соломатіну.

 

МОРОЗ О.О., член Комітету Верховної Ради України з  питань правової політики (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, СПУ). Шановні учасники парламентських слухань! Фракція соціалістів має конкретний аналіз економічної політики уряду і має свій проект Засад внутрішньої і зовнішньої політики, які повинні задавати параметри для економічної політики, заблокований депутатами, залежними від уряду. Звідси кілька тез.

Перша з них така: нинішній уряд, як і всі попередні, окрім хіба що уряду Масола, не має ніякої економічної стратегії. Це все рефлексії в усіх складових економічної політики — соціальній, фінансово-бюджетній, податковій, інноваційній, інвестиційній, з розвитку підприємництва, зовнішньоекономічній. Ніякої стратегії немає! Замість того щоб займатися стратегічним розвитком власної держави, вся влада використовувалася лише для одного — розвалити попередню систему, щоб конкретні люди, наближені до  влади, скористалися можливістю привласнити національні багатства. І це відбулося.

Теза друга: як наслідок цього всього, по суті, скалічено, я  сказав би, найголовніші пальці на руці держави — оборонний комплекс (який раніше давав до 30% ВВП), агропромисловий комплекс (який давав до 40% ВВП), енергосистема передана у  приватні руки, і це відбилося на тарифах з усіма наслідками, зруйновано машинобудування (подивіться, по Києву ходять авто­буси мінські, українських немає, ЛАЗ рідко де проскочить), знищено мале підприємництво (сьогодні в Україні воно дає 10–12% ВВП, тоді як у розвинених європейських країнах — до 70%).

У чому причина? В Україні створена система кланової моно­полістичної економіки. За допомогою влади наближені до неї клани осідлали найпривабливіші сектори економіки — енергетика, газ і все те, що має сировинну складову, що можна продати і  заховати дохід в офшор. Через це створилися дуже серйозні структурні перекоси в економіці, і якщо уряд цього не бачить, то ми повинні дивитися, врешті-решт.

Ми надзвичайно відкриті до світової економіки, у структурі ВВП експорт становить до 60%. Так не робить жодна країна, яка  думає про свою перспективу. Це означає, що нищиться внутрішній ринок, скорочується власне виробництво, є загроза ще більшого безробіття, і саме тому 7 млн громадян України шукають собі порятунку за кордоном. Уряд це не турбує, тому що він опікується інтересами конкретних кланів, які, знову повторюю, осідлавши сировинну складову експорту, нищать підприємництво, бо не треба їм конкурентів, знищують конкурентне середовище всередині України, не допускають або блокують іноземні інвести­ції, і все це теж веде до скорочення внутрішнього ринку, до скорочення внутрішнього виробництва, до того, що Україна не матиме ніякої перспективи.

А ще треба зважити на таку обставину. Ми відкриті для світової економіки, але ж ми повинні думати своєю головою: базові параметри економіки України набагато гірші, ніж у тих краї­нах, для яких ми відкрилися, через наші природні, кліматичні, комунікаційні особливості і таке інше. Це означає, що витратність одиниці продукції в Україні завжди приблизно на 30% буде вищою, ніж у середньому при інших компонентах у Європі. Якщо  ми цього не враховуємо або якщо ми над цим замислю­ємося, то давайте подивимося на 15–20 років вперед: а що далі буде? Ми вимиємо весь свій ресурсний потенціал і виявиться, що підлаштуємося до світової економіки тільки дешевою робочою силою і ринком збуту чужих товарів. А де ж тоді буде суверенітет держави? На чому вона буде розвиватися? Яка буде перспектива для створення робочих місць, для використання науки і всього того, що можна було б сьогодні зробити?

Я ще раз повторюю: немає ніякої економічної стратегії! Кланова економіка передбачає і кланову організацію влади. Тому влада сьогодні всіма своїми інституціями стоятиме на стороні клановика, використовуватиме інструменти держави, в тому числі, або навіть найперше, податкову службу, Фонд державного майна та інші інституції для задоволення інтересів клану. Тому фондовий ринок здійснюється під сукном, тому все те, що ми бачимо... Дайте я закінчу, на одну фразу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Олександре Олександровичу, 15 секунд
і не більше. Не зловживайте тим, чого не можна робити, особливо ваша фракція.

 

МОРОЗ О.О. Тим паче. Нещодавно Михайло Чечетов говорив: за 70 коп. купив ручку, якою підписав документ на 4 млрд. Дорого державі обійдеться ваша ручка, Михайле Васильовичу. Спасибі (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має народний депутат Соломатін. Підготуватися Шурмі.

СОЛОМАТІН Ю.П., секретар Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, КПУ). Фракція комуністів. Шановні колеги! Одразу звертаюся до наших шановних урядовців з пропозицією. Вивчивши документи, надані урядом, я навіть і  згадки не знайшов про те, що ви опікуєтеся рентною політикою в Україні. І тому починаю з пропозиції і з такого запитання: чи не на часі зайнятися розробкою оптимального варіанта Концепції рентної політики України? З метою визначення шляхів посилення державного регулювання у сфері рентних відносин, розвитку відповідних економічних механізмів та інституцій, впорядкування природно-ресурсних платежів і створення на цій основі додат­кового підґрунтя для прискорення соціально-економічного роз­витку країни, відтворення її природно-ресурсного потенціалу. Закликаю вас, шановні урядовці, до співпраці з нами з цього вкрай важливого фундаментального питання.

А тепер обґрунтування цієї тези. На сучасному етапі формування народногосподарського комплексу, що характеризу­ється пошуком шляхів прискорення соціально-економічного роз­витку країни, важливого значення набуває максимальне вико­ристання природно-ресурсної ренти як національного надбання на користь усього суспільства. Природно-ресурсний потенціал має розглядатися поряд з науково-технічним як одна з найважли­віших складових цього процесу. Реалізація зазначених передумов вимагає вдосконалення державної рентної політики в напрямі ство­рення таких державних регулюючих механізмів, які дозволяли б запобігати незаконному привласненню ренти, забезпечувати її повніше вилучення і раціональний перерозподіл насамперед до  високотехнологічних сфер народного господарства, а також повноцінне відтворення природно-ресурсного потенціалу.

Державі належать прерогативи у розпорядженні рентою, яка  є тією частиною доходу, що не залежить від результатів підприємницької діяльності, вона забезпечує вилучення природно-ресурсної ренти з тим, щоб спрямувати відповідні доходи на користь усього суспільства. Нарешті, рентні платежі мають стати одним із найважливіших інструментів фінансового забезпечення охорони і відтворення природно-ресурсного потенціалу в цілому.

Разом з тим слід зазначити, що система платежів за використання природних ресурсів не повністю виконує функцію акумулювання частини доходів природокористувачів і передачі її до Державного та місцевих бюджетів. Не задіяні спеціальні механізми вилучення додаткового прибутку, в тому числі прогре­сивне оподаткування надприбутку монополістів у сфері природо­користування, насамперед використання енергоносіїв, з метою вилучення рентного доходу. Відомо, що найбільші маєтки створені за часи незалежності України саме за рахунок цього.

За вихідними методологічними передумовами, що врахову­вали скрутний стан підприємств, нормативи природно-ресурсних та екологічних платежів встановлювалися на мінімально прийнят­ному рівні, при цьому впродовж років вони не індексувалися відповідно до інфляційного чинника, девальвувалися, їх частка у   собівартості продукції сировинних галузей (вугілля, руда, концентрат) знизилася до 1% і навіть менше. Індексація норма­тивів збору за спеціальне використання природних ресурсів передбачена лише з 2004 року і хтозна, чи вона відбудеться. Спостерігається тенденція зниження платежів рентного характеру, їх частка нині становить 4,7% доходів зведеного і 2,8% Держав­ного бюджету. Для порівняння: в Росії частка відповідного рентного оподаткування в загальних податкових надходженнях оцінюється в 10–12%.

Тому в цілому створена в Україні система рентного регулю­вання у сфері природокористування і екологічного оподаткування, а також сучасний рівень платежів і зборів не забезпечили стійкого прогресу в мобілізації і акумуляції фінансових ресурсів, а також цільового спрямування коштів на здійснення природоохоронної діяльності, як механізми стимулювання цієї діяльності вони вияви­лися малоефективними. Тому я закликаю до перегляду цього важливого напряму діяльності. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово має Ігор Михайлович Шурма. За ним виступатиме Олег Григорович Білорус.

 

ШУРМА І.М.‚ член Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, СДПУ(о)). Фракція Соціал-демократичної партії України (об’єднаної). Шановні колеги! Я теж хотів би виступити емоційно, але сьогодні така ситуація, що я буду констатувати голі факти.

Результати розвитку економіки в поточному році свідчать про закріплення та посилення позитивних тенденцій 2003 року, який був найкращим для економіки, для соціальної сфери за всі роки незалежності. Реальний валовий внутрішній продукт за січень — травень поточного року зріс на 11,3% порівняно з анало­гічним періодом минулого року, промислове виробництво — на  16,9%. При цьому постійно як у виробництві, так і в експорті підвищується питома вага машинобудування. Зростання обробної промисловості значно випереджає зростання добувної. Це неза­перечний доказ прогресивної структурної перебудови промисловості.

За чотири місяці обсяг будівельних робіт збільшився на 32%, інвестицій в основний капітал — більш як на 52%, оборот роздрібної торгівлі — на 20%. Вражаючим є зростання зовнішньої торгівлі. Експорт товарів за чотири місяці порівняно з відповідним періодом минулого року зріс на 49%, імпорт — на 34%. Позитивне сальдо в зовнішній торгівлі товарами сягнуло 1,5 млрд грн, що в 4 рази перевищує показник січня — квітня минулого року.

Значне позитивне сальдо торгового та платіжного балансу забезпечує сталий приплив вільноконвертованої валюти в країну. Це дає змогу не лише міцно утримувати курс національної валюти, а й постійно нарощувати валові золотовалютні резерви країни, які вже значно перевищують 9 млрд доларів США.

Зафіксованих у поточному році темпів зростання українська економіка ще ніколи не знала. Дехто стверджує, що економічне зростання ніяк не позначається на життєвому рівні населення. Вважаю, що це демагогія, адже заробітна плата за чотири місяці збільшилася на 27%, пенсіонерам підвищено трудові пенсії, які до кінця року зростуть на 15–20%. Так, розміри малі, але тенденція до зростання є і поступ є.

Цікаво, що ситуацію в пенсійній сфері найбільше критикують ті, хто 2000 року пропонував свій варіант пенсійної реформи, який не передбачав ніякого зростання трудових пенсій, натомість пропонувалося збільшити на 5 років вік виходу на пенсію і для чоловіків, і для жінок.

Принципово важливим є те, що, незважаючи на об’єктивні обставини, на зернову та паливну кризи, і в минулому, і в поточ­ному році інфляцію вдалося втримати на низькому рівні. А обста­вини справді були об’єктивні — без перебільшення, катастро­фічний неврожай, якого не було кілька десятиліть, карколомне зростання світових цін на нафту, яке стало проблемою не лише для України, а й для більшості країн світу.

Нагадаю, що у 2000 році, який був середньо врожайним,
і в якому не було такої драматичної ситуації на світовому ринку, середньорічна інфляція перевищила 28%, ціни на хліб і цукор зросли на 60%, на м’ясо — на 70%, тарифи на житлово-кому­нальні послуги — на 40%.

Звичайно, що перебільшувати досягнуті успіхи немає ніякого сенсу, в соціальній сфері залишається безліч невирішених питань, про це свідчить і нарада з проблем ПДВ. Безперечно, виконавча влада несе пряму і серйозну відповідальність за стан речей у цій сфері, який загрожує досягнутій відносній фінансовій бюджетній стабільності. Проте значна частка відповідальності лягає і на Верховну Раду, яка свого часу прийняла вкрай недосконалий Закон “Про податок на додану вартість”. Думаю, всім зрозуміло, що законодавство про ПДВ потребує докорінного перегляду. Треба ставити питання про зменшення ставки ПДВ до 15% вже з  1 січня. Проблему ПДВ потрібно вирішувати і в загальному контексті податкового законодавства, тому необхідно повернутися до Податкового кодексу.

Для Соціал-демократичної партії України (об’єднаної) завжди пріоритетним було питання створення повноцінного ринку землі. Партія відіграла важливу роль у прийнятті Земельного кодексу. Ми категорично проти продовження терміну мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення до 2007 року, у цьому питанні ми повністю поділяємо чітку пози­цію уряду. Рішення про продовження терміну дії мораторію не тільки позбавить село необхідних кредитів та інвестицій, а й на довгі роки продовжить існування напівкримінального “сірого” ринку землі.

Більше не можна зволікати з прийняттям законів, які дозво­лять розпочати впровадження страхової медицини. На превели­кий жаль, вчора Верховна Рада не зробила цього кроку. Це не просто найважливіше соціальне питання, а й питання підвищення інноваційного потенціалу України, формування повноцінного фінансового ринку.

Це, звичайно, лишень маленька частка тих проблем, які потребують найшвидшого вирішення. Думаю, якщо ми на засі­даннях Верховної Ради відмовимося від проведення нескінченної передвиборної агітації, більшість цих проблем можна вирішувати саме в цій залі. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має народний депутат Олег Григорович Білорус. Підготуватися Коновалюку.

 

БІЛОРУС О.Г., член Комітету Верховної Ради України у   закордонних справах (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Виборчий блок Юлії Тимошенко”). Шановні колеги! Шановні виборці! Фракція блоку Юлії Тимошенко, партія “Батьківщина”, як і фракція соціалістів ще в 1999 році виробила і  подала на розгляд Верховної Ради Засади внутрішньої і зов­нішньої політики України. В основі цього документа, в серцевині була економічна стратегія, економічна політика довгострокового плану, розрахована на 25 років.

Як відомо, всі провідні країни, без винятку, мають економічні стратегії на глибину горизонту аж до 50 років, бо це відповідає так званим кондратьєвським довгим економічним хвилям, циклам, і без цього сьогодні просто не можна. Тому ми з великим занепокоєнням заявляємо про те, що велика кампанія з обгово­рення економічної політики, що розгорнулася в Україні, — конфе­ренції, з’їзди, засідання — проводиться в обмеженій, пасивній і  безрезультатній формі. Замість цього або на базі цього треба було б повернутися до вироблення національної стратегії розвитку та економічної стратегії. Без цього розраховувати на економічне піднесення, на якість економічного зростання, на без­пеку економічного розвитку України неможливо!

На жаль, цього не розуміють і керівники держави, які допустили, що Україна розвивається без національної стратегії, без економічної стратегії, без ефективної економічної політики, і вони несуть за цю антиконституційну діяльність пряму відпові­дальність, бо Конституція України як закон прямої дії вимагає, щоб кожні чотири роки, отримавши мандат, Верховна Рада розробляла і затверджувала Засади внутрішньої і зовнішньої політики і таку стратегію.

Хочу повернутися до висновку, який зробив Олександр Олександрович Мороз: не маючи стратегії, ми не маємо ніякої бази для інноваційно-інвестиційного розвитку. Виникає питання: за рахунок яких джерел ми маємо спрямовувати інвестиції, коли дохідну частину бюджету України законсервовано, заблоковано на  рівні 10 млрд доларів? І це триває роками! Всього-на-всього 10 млрд. доларів, а річний дохід роттердамського порту в Нідер­ландах вже становить 45 млрд євро! І якщо наші керманичі з гордістю заявляють, що у 2005 році обсяг валового внутрішньо­го продукту України становитиме 300 млрд грн, то це означає, що він дорівнюватиме прибутку лише одного роттердамського, рівного одеському, порту. Ви подумайте, про які речі йдеться!

Мені здається, що ситуація надзвичайна. І Верховній Раді як найвищій гілці влади, як форуму народовладдя потрібно ство­рити спеціальну комісію тривалої дії, яка вивчила б, чому у нас бюджет лише 10 млрд, чому наш валовий внутрішній продукт лише досягне 300 млрд. Думаю, що така комісія відкриє багато чого, і не лише тіньову економіку в 60%, і не лише той дерибан, який у нас є, казнокрадство, злочинну приватизацію, а й інші великі-великі недоліки.

Передові країни перейшли в постіндустріальні моделі розвитку, ми балансуємо на грані доіндустріальної, так званої консервативної індустріальної моделі. Що вона означає? Вона означає злоякісний експорт — 60%, виручка від якого залиша­ється в західних банках, і ми кредитуємо західну економіку. Це не є економічна політика і економічна стратегія...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Олегу Григоровичу. Коновалюка Валерія не бачу.

Тоді, будь ласка, Микола Андрійович Янковський. Підготу­ватися Крючкову.

 

ЯНКОВСЬКИЙ М.А., член Комітету Верховної Ради України з питань економічної політики, управління народним господар­ством, власності та інвестицій (виборчий округ №48, Донецька область). Шановний Адаме Івановичу! Шановні колеги, учасники парламентських слухань! Уважно вислухавши виступаючих, можна зробити висновок, що ринкова економіка нашої країни потребує більше динаміки і плановості в розвитку інновацій.

Основні засади економічної політики держави визначені в  посланні Президента України, у Програмі діяльності Кабінету Міністрів України, до речі, схваленої Верховною Радою України. Пріоритетним завданням, закладеним у цих документах, поряд із   соціально-економічним спрямуванням нашої економіки, є формування інноваційно-інвестиційної моделі розвитку держави. І  тут треба справедливо зазначити, що така постановка питання визначалася і в минулі роки, але сьогодні розвиток подій ставить це питання дуже гостро, щоб зберегти темпи зростання і темпи трансформації суспільства.

Можна багато говорити про ті недоліки, які в нас є, але якщо ми хочемо краще жити, повинні підтримати темпи еконо­мічного зростання хоча б 10% на рік. Інвестиції в основний капітал  —  капітальні вкладення — порівняно з 2003 роком зросли на 52,1%. Цей темп ми також повинні зберегти і далі перейти на інноваційні інвестиції. Це дасть змогу зберегти темпи зростання доходів населення, які за чотири місяці збільшилися на 117,5%.

Чи є проблеми на економічному шляху розвитку держави і чи відомі напрями їх вирішення? Так, вони є, інакше це питання не стало б предметом наших слухань, і шляхи їх вирішення переважно також загальновідомі. Концептуально, на мій погляд, це можна було б зазначити як поєднання бажаного і необхідного, а саме ринкового шляху розвитку нашої економіки і впливу на нього державного управління, інноваційно-інвестиційної діяльності з соціальним спрямуванням нашої економіки. Це, перш за все, стимулювання заробітною платою і зниження безробіття; вико­ристання для України всіх економічних чинників, в тому числі в  рамках Єдиного економічного простору і, що головне, — зони вільної торгівлі; активна участь у регіональному розподілі праці.

Кілька слів хотів би зазначити щодо вступу України до СОТ. Це питання є дуже важливим, з огляду на нашу експорто­орієнтовану економіку та недостатню розвиненість внутрішнього ринку порівняно з розвиненими країнами світу. Адже в разі циклічного спаду світової кон’юнктури ринку нам дуже важко буде зберігати ті темпи зростання, які ми маємо сьогодні. Тому нам потрібно значно прискорити ефективний вступ нашої країни до СОТ.

Ще одне питання, яке, на мій погляд, стримує розвиток нашої економіки та темпи її зростання — зволікання з визнанням України державою з ринковою економікою з боку ЄС та Сполу­чених Штатів Америки. Нашому уряду необхідно вирішувати цю проблему, обов’язково і насамперед співпрацюючи з відповід­ними структурами цих країн. Також є нагальним і на часі скасу­вання дискримінаційної поправки Джексона-Веніка щодо нашої держави.

При виконанні вищевикладених завдань, на мою думку, треба зважати на два основних чинники: по-перше, економічне зростання можливе при збереженні політичної стабільності в  державі; по-друге, все визначене і обговорене нами може бути виконано значно краще за нашої доброї волі та взаємодії законодавчої і виконавчої гілок влади. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово має народний депутат Георгій Корнійович Крючков. За ним виступатиме Валерій Павлович Дехтяренко.

 

КРЮЧКОВ Г.К., голова Комітету Верховної Ради України з   питань національної безпеки і оборони (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, КПУ). Шановний Адаме Івановичу, дякую за надану можливість виступити. Шановні учасники парламентських слухань! У своєму виступі я хотів би торкнутися дуже важливого, на мій погляд, аспекту економічної політики, який чомусь залишився поза увагою, а саме — кадро­вого забезпечення політики у сфері економіки, її інноваційного розвитку.

Що ми маємо тут? За роки так званої незалежності маємо розвал кадрових виробничих і наукових колективів, причому насамперед і переважно в галузях, які відзначалися високим технологічним рівнем. Вдумайтеся, шановні: в оборонних галузях, в тому числі в радіоелектроніці, чисельність працюючих скоро­тилася за цей час на 75–90%. Втрачені найдорожчі, найдосвід­ченіші кадри робітників, спеціалістів. Ми маємо справу з відпли­вом мозків за кордон і з виробничих підприємств, і з наукових установ.

Не можу не сказати і про кадрову політику, яку, відверто кажучи, важко зрозуміти. Передусім величезна плинність кадрів на  всіх рівнях, і в центрі, і в регіонах. Коли за 10 років змінилося по 8–9 голів облдержадміністрацій, про яку ефективну економічну політику можна говорити? Коли висуваються люди без виробничої школи, з недозрілого зеленого покоління.

Або взяти окремі кадрові рішення. Сьогодні на пленарному засіданні порушували питання про те, що діється на заводі “Арсенал”. Коли висувається людина, яка навіть не має доступу на такому специфічному підприємстві, то думаєш, чому це робиться і   в чиїх інтересах. Мене запросили на зустріч з трудовим колективом у наступну середу, я піду туди з керівником галузі, який щойно став опікуватися галуззю, але я не знаю, що я скажу цим людям. Що це за політика в державі?

Пішли чи змушені були піти з роботи досвідчені керівники великих підприємств, наукових інститутів. Десятки таких людей! Я  довго думав, що це бездарна кадрова політика, а тепер пере­конався, що це свідома, досить продумана, цинічна і в багатьох випадках злочинна кадрова політика, якій треба покласти край!

Тож чи треба дивуватися, що за цих умов, а вони створені штучно, держава виявляється нібито безпорадною, неспромож­ною управляти економікою, в тому числі в оборонно-промисло­вому комплексі. Це продовження тієї ж свідомої антинаціональної політики, політики, спрямованої на те, щоб довести до банкрут­ства підприємства і захопити загальнонародну власність, те, що створювалося напруженою працею багатьох поколінь нашого народу.

Яка ж тут роль Фонду державного майна? У мене таке враження, що у нас не Фонд державного майна, який повинен опікуватися державним майном, а фонд розбазарювання держав­ного майна, загальнонаціонального багатства. Чим опікувався тут  голова фонду? Тим, що дуже пізно вирішують питання про приватизацію. То хіба ж це розумно?

Триває процес первісного накопичення капіталу у найспо­твореніших, диких формах у поєднанні з кривавим переділом злочинно здобутої власності. Зараз схопилися за найбільш ласі шматки — електроенергетика, телекомунікації, металургія, оборо­на і земля. Земля — це єдине, що залишається в нашого народу!

За таких умов годі очікувати високої ефективності еконо­мічної політики, про що говорив Голова Верховної Ради при відкритті слухань. І я хотів би, щоб ці аспекти знайшли відображення в рекомендаціях нашого зібрання. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Георгію Корнійовичу.

Слово має Валерій Павлович Дехтяренко, віце-президент Київської організації Спілки наукових та інженерних об’єднань України. Підготуватися Кармазіну.

 

ДЕХТЯРЕНКО В.П., віце-президент Київської організації Спілки наукових та інженерних об’єднань України. Шановні най­стійкіші учасники парламентських слухань! Чи не вперше трибуна надана представнику науково-технічної громадськості нашої держави, і я щиро вдячний тим, хто організував мені можливість сказати кілька слів.

Визначивши інноваційний шлях розвитку економіки магістральним, проголосивши демократичні принципи державо­творення основними на шляху до повноправної участі в Європей­ській спільноті, наша держава повинна активно використовувати потенціал громадських організацій учених, інженерів у процесі реалізації визначеної стратегії. Ми направили організаторам парламентських слухань цілком конкретні пропозиції, які, на думку наукової громадськості, заслуговують на увагу, вони достатньо обґрунтовані. Хочу сказати кілька слів телеграфно, але, скоріше, про той біль, який турбує мене як функціонера спілки наукових товариств, а також тисячі тих талановитих людей, які творять наше майбуття.

Надзвичайно важливою є проблема використання техно­парків та інших інноваційних структур для розвитку економіки взагалі і вітчизняної зокрема. На жаль, ми зуміли довести цю проблему до абсурду. Ви зрозумійте, є приклади, коли новітня технологія, новітнє обладнання створюються в технопарку швидше, ніж проходить узгодження того проекту, щоб його визна­ли інноваційним. Абсурд полягає в чому? Науково-технічним радам, скажімо, Київського політехнічного інституту чи Інституту Патона доручили виховувати тисячі представників майбутньої технічної еліти нашої держави, а визначає інноваційність проекту, який буде впроваджуватися в технопарку, комісія при Кабінеті Міністрів, яку очолює шановний доктор історичних наук. Та я не проти тих докторів, вони розумні люди, але зберіть їх у якусь “шаражку”, як колись збирали, і заставте свій вердикт винести за один день, щоб можна було працювати в технопарку.

Читаємо матеріали, подані до наших слухань. Там шановний пан Азаров пропонує ще посилити систему контролю за техно­парками. Дайте працювати людям талановитим, тоді буде іннова­ційний розвиток держави!

Ще одна цікава деталь. В усьому світі бути членом науково-технічного товариства престижно, наші вчені пишаються, коли їх запрошують. І я знаю сотні людей, які з честю несуть звання вченого України, представляючи нашу країну в іноземних наукових товариствах. А хто із зарубіжних науковців прагне стати членом наукових товариств нашої держави? Чому це так? Та тому що наша держава не цінує науково-технічних громадських організа­цій! Ось подивіться: ті організації, які об’єднують людей, що з  глини роблять макітри і свистки, є творчими організаціями, це визнано відповідним указом Президента. Науково-технічні това­риства, які об’єднують машинобудівників, енергетиків і всіх інших, до числа творчих не належать, незважаючи на те, що вони створюють дива техніки, що вони сьогодні створюють технології, які продаються в усьому світі. Парадокс! Від кого це залежить? Розумні люди готують ті пропозиції, наш Президент — розумний інженер, але ж, вибачте мені, це є парадокс.

Я хотів би, щоб учасники парламентських слухань, наші парламентарії підтримали ініціативу науково-технічної громад­ськості щодо необхідності проведення Першого всесвітнього конгресу українських інженерів та науковців, а потім наступних. По світу сьогодні дуже багато людей, які мають корені в Україні. Не обов’язково українці, але вони знають, що потрібно економіці України, знають, як зв’язати українську технічну еліту з тією, що працює за кордом. Хотілося б, щоб на цьому конгресі розмова була не тільки навколо того, якою мовою говорити, скільки росій­ською чи українською. Я теж люблю українські пісні, можу їх дуже гарно співати, але мені хотілося б, щоб цей конгрес приніс користь нашій Україні. Користь у тому питанні, яке є сьогодні основним для розвитку економіки, — інноваційний розвиток.

Без серйозного підходу з боку держави, без опори на науково-технічну громадськість нічого не вдасться зробити.
І я хотів би, щоб сьогодні принаймні дослухалися до того, що я  сказав. Це біль душі, може, я не дуже красиво говорив… Але ви знаєте, послухав я сьогодні виступ шановного міністра економіки, і не зрозумів, може, мені не дійшло, де ж та політика економічна? Не знаю, хто вам писав ту доповідь, але принаймні я вважаю, що отримувати зарплату із сплачених нами податків він не повинен. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має народний депутат Юрій Анатолійович Кармазін. Підготуватися Джелалі.

 

КАРМАЗІН Ю.А., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань правової політики (багатомандатний загально­державний виборчий округ, Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Партія захисників Вітчизни, “Солідарність”, виборчий блок Віктора Ющенка “Наша Україна”. Дякую, Адаме Івановичу. Шановні народні депутати! Шановні представники громадськості, науковці, український народе! Ми обговорюємо сьогодні дуже важливе питання, парламентські слухання присвячені актуальним питанням економічної політики України.

Звісно, за кілька хвилин актуальні питання не охопиш, але готуючись до цих слухань, вивчаючи матеріали, які нам сьогодні роздали, і навіть проект змін до бюджету, який видали рівно 15 хвилин тому мені тут, у кулуарах Верховної Ради, величезну книжку, а завтра цей документ має обговорюватися, я можу зро­бити, і ми маємо констатувати один висновок, який я пропоную записати в рекомендаціях парламентських слухань: на жаль, в  Україні взагалі відсутня продумана економічна політика. І тут я цілком погоджуюся з народними депутатами Морозом і Білорусом, з колегою, який щойно виступав: на жаль, шановні урядовці, продуманої економічної політики немає.

Я ознайомився з оглядом Національного банку, з брошур­кою “Економічна політика України: актуальні питання”, яку він нам надав. Тут є тільки актуальні питання, економічної політики тут немає! Якби вона була, то Національний банк пояснив би всьому народу України, як розуміти, що курс гривні, прив’язаний до курсу долара, залишився таким, як був, а курс долара впав порівняно з  курсом євро на 25%. Таким чином наша грошова одиниця в  Європі одразу на 25% подешевшала. Що за це треба робити? Сергію Леонідовичу Тігіпко, вас судити треба! І ви це добре розумієте, а кажете про успіхи.

Думаю, може, я чогось не розумію, може, на наступний рік щось по-іншому буде, читаю закон. Частина п’ята статті 33 Бюджетного кодексу України: “Національний банк України до 1 квітня року, що передує плановому, подає до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України: 1)  проект основних засад грошово-кредитної політики на наступний бюджетний період; 2)  проект кошторису доходів та видатків Національного банку України на наступний бюджетний період”. Сьогодні вже, слава Богу, не 1 квітня, а в державі основних засад грошової політики немає, і до Верховної Ради вони не надходили.

Користуючись нагодою, я ще раз прошу керівництво Верховної Ради, у даному разі вас, Адаме Івановичу: нагадайте Голові Національного банку, що треба виконувати законодавство. Якщо ні, то я звертаюся до відповідних комітетів: не ставте питання так, як пропонується у проекті рекомендацій парламент­ських слухань: “Національному банку України… 2)  подати проект Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Національний банк України” в частині приведення у відповідність з  Бюджетним кодексом України строків подання до Верховної Ради України проекту Основних засад грошово-кредитної політики на наступний бюджетний період”. То що, зсунемо строки, бо там ліниві люди, чи як?

І якщо говорити про економічну політику, то треба говорити про проблему тінізації економіки. Без детінізації економіки ніякої економічної політики не може бути, це однозначно. Якщо Прези­дент держави — глава виконавчої гілки влади (де-факто, бо
де-юре він не є главою виконавчої гілки влади) пише в посланні парламенту, що 50% ВВП знаходиться в тіні, і при цьому ніхто не  стріляється — ні міністр фінансів, ні голова податкової — ніхто, і ніхто не йде зі своїх посад, то про що далі говорити? Ми маємо чітко запровадити детінізацію економіки!

І наступне — захист національних інтересів. Я погоджуюся з  тим, що відсутня національна стратегія розвитку взагалі, а про захист національних інтересів хочу розповісти на прикладі ЄЕП. Саме з економічної точки зору, не з політичної. Замисліться ось над чим: там всі рішення приймаються “шляхом виваженого (це юридично незрозумілий термін) голосування у разі погоджен­ня його з трьома державами-учасницями, на які припадає не менше двох третин сукупного валового внутрішнього продукту”. Ану замисліться, в якій конфігурації між Україною, Білоруссю, Казахстаном і Росією ми можемо мати дві третини? Ні в якій конфігурації! У будь-якій конфігурації ми будемо стояти в позі букви “зю”, як кажуть в Одесі.

І зараз нас знову поставили через бензинову кризу. Нам тут зараз представники владних фракцій розповідали... На 60% підви­щили ціни на паливо, подивіться, яка вже ціна! Де економічна політика? Де захист економічних інтересів? А треба було оштра­фувати монополістів за підняття цін і забрати заводи на користь України, які віддали безплатно. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово має Володимир Іванович Джелалі, директор Українського центру збереження та активізації нових ідей.

 

ДЖЕЛАЛІ В.І., директор Українського центру збереження та  активізації нових ідей. Большое спасибо за возможность выступить. Мы считаем, что инновационное развитие является основным методом и путем, который необходимо пройти, чтобы преодолеть экономический и системный кризис. И при этом вот что нужно понимать, уважаемые коллеги, дорогие товарищи.

Дело в том, что многие не понимают, что такое инно­вационный процесс, что такое инновационная стратегия. К сожа­лению, это так. Ни образование, ни наука, ни производство не являются сторонами, которые образуют инновационный процесс, это специальная сторона. Так же, как, скажем, вырастить репку может один дед, а вытянуть нужно всем вместе, вплоть до мышки. Это очень сложный процесс, который включает буквально всех и каждого.

И нужно понимать, что инновационная ситуация радикально изменилась. Если раньше были десятки, сотни тысяч, то сейчас это миллионы и миллионы людей, которые способны гене­рировать идеи, более того, эти идеи стали чрезвычайно сложными и многоплановыми. Настолько сложны и много­плановы, что зачастую их трудно оценить справедливо, не в смысле оценить экономически, а оценить научно, в плане их научности и реализуемости.

Поэтому для того чтобы прошел инновационный процесс, нужна радикально новая информационная технология (то есть речь идет о том, что информационная технология обслуживает инновационный информационный продукт) и соответствующая система сохранения и активизации новых идей. Такая система и  технология были разработаны в Кибцентре в 1975–2000 годах. Эта технология была апробирована в Минавтотрансе, в Украин­ском центре сохранения и активизации новых идей и дала не только очень интересные результаты, но и определенный законо­творческий, скажем так, продукт.

Более того, мы все время говорим о том, что нужно опи­раться на наукоемкие технологии, наукоемкие результаты, но наша экономика и предприятия сейчас не справляются с такого рода изделиями и услугами, потому что они требуют больших временных и финансовых ресурсов. Банк, собранный нашим центром, показывает, что есть еще два класса новых результатов, которые мы назвали инновационноемкими и ноу-вот (в отличие от ноу-хау).

Инновационноемкие результаты — это результаты, которые по конкретным координатам не обладают, скажем так, глубокой научной новизной, но, тем не менее, обладают огромным иннова­ционным потенциалом и способны генерировать качественно новые изделия и продукты, то есть такие изделия и продукты, которые отсутствуют в мире. Для примера, чтобы было понятно, это, скажем, плеер, ксерокс или часы, которые показывают, когда нужно молиться. В результате таким образом был открыт миллиардный рынок мусульман. То есть это изделия, которые способны в условиях повышающейся конкурентоспособности найти и открыть новые ниши, ниши высокой глобальности и  массовости использования. Такого рода изделия нужно спе­циально закладывать в экономическую стратегию, и закладывать определенную последовательность их реализации.

И еще один момент. Эта технология позволяет реализовать новый принцип, можно сказать, нравственной деятельности. Сейчас он, по существу, звучит так: не делай другому то, что ты хочешь, чтобы не делали тебе. Вот это неделание, собственно, и   продуцирует обломовщину. Принцип должен звучать иначе: делай другому то, что ты хочешь, чтобы делали тебе. Именно технология и система сохранения и активизации новых идей позволяют организовать активную и нравственную деятельность, обеспечить нравственным образом инновационный процесс, без которого всякого рода новые решения становятся опасными и даже чрезвычайно опасными.

И последнее. Думаю, все-таки с этой трибуны важно сказать о том, что разработана концепция Праздника Прометея, который будет объединять и показывать достижения лучших людей, лучшие творческие и коллективные, и личные достижения. Потому что мы их не видим, а спортивные праздники, извините, это уже шаг назад. Спасибо за внимание.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Шановні учасники парламентських слухань! Всі, хто записався на виступ і присутній у цій залі, таку можливість одержали. Підходить час підбивати підсумки. Миколо Івановичу? Від двох? Ну, будь ласка, за двох працюйте.

Заключне слово має Михайло Васильович Чечетов, голова Фонду державного майна України.

 

ЧЕЧЕТОВ М.В. Спасибо. Уважаемый Адам Иванович! Уважа­емые народные депутаты, члены правительства, присутствующие! Я буквально тремя тезисами кратко подведу итог.

Первое. Хочу ответить на вопрос, который ставился перед председателем Фонда госимущества, что мы вроде бы интен­сивно ратуем за приватизацию. Я отвечу вопросом на вопрос: почему рухнул великий Советский Союз? Мы выиграли войну, но  в экономическом соревновании мы наголову были разбиты и вчистую проиграли рыночной экономике. Это еще раз подтвер­дило, что экономика, которая базируется на общественной собственности, менее эффективна, менее конкурентоспособна, и  мы вчистую проиграли. Поэтому давайте не будем забывать уроки истории.

Второе. Здесь высказывалось много прекрасных мыслей, но  для того, чтобы эти мысли были синтезированы в конкретные предложения, а они потом были реализованы, нужна консоли­дация усилий всех — политических сил, Верховной Рады и правительства.

У меня есть конкретное предложение. У нас четвертый год экономический рост. На сегодняшний день самые бурные темпы экономического роста — при ныне действующем правительстве. Так давайте же отойдем от своих корпоративных, политических интересов и подставим политические плечи (и социалистическая фракция, и “Наша Украина”) этому правительству, обеспечим дальнейшую пролонгацию макроэкономических показателей и  более быструю конвертацию их в социально-экономические параметры, реальное улучшение которых ощутит основная масса населения. Это реально? Реально, если политические партии будут думать не о своей политической перспективе, а о перспек­тиве государства.

И третье, давайте закончим сегодня на мажорной ноте. Александр Александрович сказал, что я подписал документ стоимостью в 4 млрд 260 млн ручкой за 70 коп. Это действитель­но так, я ее показывал по телевидению. Ну, это другая ручка, за гривню.

У меня есть конкретное предложение. Деньги уже в бю­джете. Завтра эти деньги парламент будет делить на расходные статьи. Я предлагаю, и правительство предлагает: давайте мы половину этих денег направим на погашение задолженности по заработной плате. Мы погасили долг по пенсиям, полностью погасили задолженность по зарплате бюджетных организаций, остался в 2,1 млрд грн долг предприятий — государственных, акционерных, смешанных и так далее. Многие долги еще с 1994, 1995 годов. Только половины денег, которые пошли в бюджет по  документу, который, как сказал Александр Александрович, я подписал ручкой за 70 коп., хватит для того, чтобы решить эту важнейшую социальную задачу. Будет честь и хвала парламенту, который примет такое решение, и правительству. Есть такое конкретное предложение, и я обращаюсь к народным депутатам и  к вам как к избирателям, чтобы вы попросили своих народных депутатов, чтобы они эту инициативу правительства поддержали. И мы действительно, внеся такую коррекцию в бюджет, решим важнейшую социальную задачу. Спасибо большое.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Михайле Васильовичу, а скільки взагалі від Фонду держмайна надійшло до бюджету за п’ять місяців?

 

ЧЕЧЕТОВ М.В. За п’ять місяців надійшло 5 млрд 300 млн грн.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. З урахуванням “Криворіжсталі”?

 

ЧЕЧЕТОВ М.В. З урахуванням “Криворіжсталі”, але сьогодні ще тільки перше півріччя завершилося.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Добре, дякую.

 

ЧЕЧЕТОВ М.В. Спасибо.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Володимире Анатолійовичу, є бажання? Будь ласка, 2 хвилини.

 

ДЕМЬОХІН В.А. Уважаемый Адам Иванович! Уважаемые участники парламентских слушаний! Прежде всего, от имени комитета разрешите поблагодарить всех, кто принял участие в сегодняшнем мероприятии. Вопрос действительно очень важный и актуальный, и в рекомендациях мы постараемся максимально учесть все ваши предложения, надеемся, Верховная Рада их поддержит.

Сегодняшние парламентские слушания — заключительное мероприятие в череде намеченных и проведенных в этом году нашим комитетом “круглых столов”, посвященных инновацион­ному подходу, сегодня — это квинтэссенция всей проделанной работы, это итог.

Да, у нас много проблем, но давайте говорить о главном инструменте достижения цели, основной цели всей нашей жизни. Что это за цель? Эта цель — благополучие каждого гражданина Украины. А экономическая политика в целом и ее составляющие являются ни чем иным, как инструментом достижения главной цели. Давайте отойдем от стереотипа: строительство кораблей — ради кораблей, производство металла — ради металла. Все мы делаем ради нас с вами, здесь сидящих, ради наших семей.

И очень важно, что мы говорим об этом сегодня, когда есть рост ВВП, когда есть определенные экономические успехи. Но их можно сравнивать сегодня, уровень заработной платы и успехи, которые мы имеем? Да, если бы уровень заработной платы был совсем другой, уровень доходов каждой нашей семьи, то, конечно, можно было бы более оптимистично смотреть в буду­щее. Но мы находимся на реальной платформе, это наша реальная жизнь, и очень важно сегодня определить тот главный инструмент, который позволит таким образом построить всю нашу экономическую политику, чтобы усилить эффект роста, чтобы мы могли очень уверенно двигаться по инновационному пути.

Еще раз спасибо за участие, за предложения, я желаю всем успехов и надеюсь на плодотворную совместную работу. Комитет по вопросам экономической политики будет делать все, чтобы вопрос экономической политики стал самым главным в нашей деятельности. Мы надеемся на поддержку и правительства, и  депутатов, и всей общественности. Спасибо за внимание и успехов вам (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Шановні учасники парламентських слухань! Думаю, кожен з вас добре усвідомлює, що ті ідеї, ті пропозиції, які сьогодні пролунали в доповідях, співдоповідях, в  ході жвавого обговорення мають бути закріплені законодавчо. Бо головне завдання державного органу, в якому ви зараз знаходитеся, — законодавча база розвитку нашої держави, в тому числі й економічної її складової.

Якщо називати конкретні цифри, то, як і щодо розвитку економіки, можна бути задоволеним. Для довідки: за 9 сесій Верховна Рада другого скликання розглянула 4 тис. законо­проектів, минулого скликання — 7 тис., за два роки цього скли­кання — вже більш як 6 тис., тобто за чотири роки буде не менше 12–13 тис. Знову ж, як і з темпами економічного зростання, можна казати: все о’кей, але насправді це далеко не так. Бо, на превеликий жаль, замість того, щоб виконавча і законодавча гілки влади діяли узгоджено, у нас поки що виходить так, як у відомій байці “Лебідь, Рак та Щука”.

Не знаю, чи звернули ви увагу на цифри, які наводилися, щодо суб’єктів законодавчої ініціативи, я їх повторю і зроблю один висновок. Як доповів перший заступник голови комітету, суб’єктами, тобто авторами законодавчих ініціатив з економічних проблем виступили: 59% — народні депутати і лише 33% — уряд. А треба навпаки! Треба, щоб 90%, якщо не 99%, законопроектів з  економічної політики вносив Кабінет Міністрів, а 1% — народні депутати. Бо нехай не ображаються мої колеги, але з цього ма­сиву законопроектів з економічних питань переважна більшість — такі, які любіюють ті чи інші інтереси і не завжди слугують інтересам розвитку держави і суспільства в цілому.

І для того, щоб Кабінет Міністрів виступав головним застрільником, нам треба використати чинне конституційне право, де чітко сказано, що Верховна Рада визначає Основні засади внутрішньої і зовнішньої політики, до яких, у першу чергу, належать і економічна, і соціальна політика держави. А вже на підставі Основних засад Кабінет Міністрів в одному, а не в сотні чи тисячі документів, повинен визначити тактику своїх дій на той чи інший період і разом з Верховною Радою нести відповідаль­ність за свою діяльність. Я сподіваюся, що ми незабаром всту­пимо в таку стадію і матимемо таку можливість, якщо здійснимо політичну реформу, коли парламент, обраний народом, і Кабінет Міністрів, сформований парламентом, будуть безпосередньо пов’язані обов’язками, відповідальністю перед виборцями, які їм вручили владу.

На завершення я хочу щиро подякувати Комітету Верховної Ради з питань економічної політики, членам Кабінету Міністрів і  всім тим, хто доклав зусиль для проведення наших парламент­ських слухань. І просив би профільний комітет про те, щоб всі слушні поради, які тут прозвучали, ви виклали в проекті поста­нови. А учасникам слухань нагадую: не думайте, що ця розмова просто заради розмови — на одному з найближчих пленарних засідань Верховна Рада прийме постанову, проект якої підготує профільний комітет, за результатами наших парламентських слухань, в якій ми визначимо конкретні завдання і візьмемо на себе конкретні зобов’язання.

Щиро вам дякую за участь. До нових зустрічей, коли буде говорити про наші справи в економіці набагато приємніше (Оплески).