ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ

КОМІТЕТ З ПИТАНЬ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я, МАТЕРИНСТВА
ТА ДИТИНСТВА

 

ОНКОЛОГІЧНІ ЗАХВОРЮВАННЯ В УКРАЇНІ.

ПРОБЛЕМА ТА ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ

 

Стенографічний звіт про парламентські слухання

17 березня 2004 року

 

ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

Онкологічні захворювання в Україні.

Проблема та шляхи подолання

 

Сесійний зал Верховної Ради України

17 березня 2004 року, 15 година

 

Веде засідання Перший заступник Голови Верховної Ради

України МАРТИНЮК А.І.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Добрий день, шановні учасники парламент­ських слухань! Повірте, це щиро, я з великим задоволенням дивлюся на заповнену сесійну залу, і дуже хотілося б, аби у нас під час пленарних засідань було стільки народних депутатів, як сьогодні учасників парламентських слухань. Тому будемо сподіватися, що ми продуктивно попрацюємо над однією з най­болючіших, найгостріших проблем, яка хвилює і наше суспільство, і, без сумніву, весь світ.

Всі парламентські слухання, а надто з питань, які виносить на розгляд профільний комітет, очолюваний професором Поліщуком, завжди стосуються злободенних, болючих, вразливих проблем нашого життя. Однак з усієї низки слухань, які ми проводили за участю профільного комітету, нинішня проблема, напевно, є однією з найболючіших і найвразливіших.

Ми маємо ряд законодавчих актів з цієї проблематики, Кабінетом Міністрів створена Державна програма “Онкологія” на  2002–06 роки, є ціла низка рішень Президента держави щодо розв’язання цих проблем. Однак, незважаючи на це, проблема залишається і, на превеликий жаль, нам не вдається зменшити її напруженість, зменшити біду, якої завдають нашому суспільству онкозахворювання, навпаки, вони поширюються. За даними, які наводять спеціалісти, щорічно мільярди гривень втрачаються внаслідок онкозахворювань. Кожному з нас добре зрозумілі і  проблеми соціальні, пов’язані з цим питанням, і наскільки це психологічно важко для цієї категорії хворих та їхніх сімей.

Тому, відчуваючи налаштованість зали, ще раз наголошую: я хотів би, аби ми сьогодні повели відверту і щиру розмову не так про те, що бракує коштів, не так про те, як живе медицина (повірте, народні депутати, переважна більшість, знають біди медицини, нам відомі проблеми, які існують), давайте розглянемо це питання кардинальніше. Зрозуміло, що від фінансування, від матеріально-технічної бази залежить дуже багато, але, мабуть, на превеликий жаль, залежить не все. Ми повинні сьогодні подумати, як зробити прорив у розв’язанні цієї проблеми. Бо, на превеликий жаль, так складається історія, що людство набагато ефективніше працює на засоби знищення людини, ніж на ті, які мають захистити її здоров’я.

Я хотів би, враховуючи авторитетність нашої зали на нинішніх парламентських слуханнях, щоб саме в такому ключі ми  повели нашу розмову. А потім відповідно будемо просити профільний комітет, аби на основі нашої розмови були підготов­лені необхідні рекомендації, які після схвалення Верховною Радою стануть обов’язковими для виконання органами виконавчої влади та іншими структурами, щоб хоча б мінімізувати ті проблеми, які спричиняють онкологічні захворювання.

Ще раз хотів би закликати вас говорити не так про пробле­ми, як про шляхи подолання цих проблем. На превеликий жаль, проблем набагато більше, ніж шляхів їх подолання, тому давайте зосередимося саме на цьому.

Профільний комітет пропонує нам працювати без перерви протягом двох годин, заслухати доповіді міністра охорони здоров’я та голови Комітету Верховної Ради з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства (по 15 хвилин), співдоповідь директора НДІ онкології (10 хвилин), а потім протягом години надати можливість виступити учасникам парламентських слухань і   приблизно о 17 годині завершити нашу роботу. Отже, якщо немає зауважень з приводу такого порядку роботи, переходимо до реалізації нашої програми.

Запрошується до слова міністр охорони здоров’я України Андрій Володимирович Підаєв. Будь ласка.

 

ПІДАЄВ А.В., міністр охорони здоров’я України. Вельмишановний Адаме Івановичу! Вельмишановні панове народні депутати! Вельмишановні присутні, колеги! Перш за все дозвольте висловити подяку профільному комітету, всім народним депутатам, які в черговий раз винесли на розгляд парламентських слухань дуже важливу і болючу проблему — онкологічні захворювання в Україні.

Діагноз “рак” для будь-якої людини завжди звучить, як вирок. Скільки б ми, лікарі, не говорили про нові досягнення в лікуванні пухлин, про те, що є багато їх різновидів і дуже багато з них піддаються лікуванню й навіть виліковуються, такий діагноз важко сприймається хворими та їх близькими, оскільки поки що реальний стан лікування онкозахворювань і в Україні, і в Європі, і у світі далеко не оптимістичний.

На сьогодні онкопатології за рівнем захворюваності і смерт­ності в усьому світі посідають одне з перших місць у загальних статистичних реєстрах, що характеризують рівень здоров’я населення. Спеціалісти Єврокомісії стверджують: кожен четвертий житель країн ЄС помирає від раку. Щороку від онкозахво-
рювань помирають 837 тис. європейців і реєструються близько 4 млн нових випадків онкологічних захворювань.

Захворюваність на рак на 100 тис. населення становить: в Україні — 325, у Росії — 313,9, у Центральній та Східній Європі — 349 випадків. Слід зауважити, що ці показники включають число нововиявлених хворих на онкопатологію. Якщо ж ми порівняємо контингенти онкологічних хворих у 1993 і 2003 роках на 100 тис. населення, динаміка зростання вражаюча — 25,7%. На одну чверть зріс контингент онкологічно хворих за 10 років.

І, що дуже важливо, прогнози невтішні. Передбачається, що  в 2010 році онкологічні захворювання зростуть ще на 25%. Це  провокується багатьма чинниками: наслідки Чорнобильської катастрофи, високий рівень антропогенного забруднення довкіл­ля, зміни способу життя населення. На сьогодні згідно з канцер­реєстром в Україні на обліку перебувають 818 тис. осіб. Сумна тенденція зростання кількості хворих для нас зрозуміла, її треба сприймати як факт. Поширеність злоякісних новоутворень на території України коливається в дуже широких межах — від 230 до 475 випадків на 100 тис. населення. Найбільша кількість хворих реєструється в Кіровоградській, Миколаївській, Івано-Франківській областях.

До вашої уваги пропонуються демонстраційні слайди, які нададуть вам додаткову інформацію і проілюструють мою доповідь.

Структура захворюваності на злоякісні новоутворення з ураженням органів в Україні така: пухлини травневого каналу — 23,8%, органів дихання — 14,2%, шкіри — 13,1%, молочної залози — 9,7%, жіночої статевої сфери — 9,7%.

Нині медики володіють потужним фаховим потенціалом, рівень кваліфікації вітчизняних онкологів досить високо оціню­ється міжнародною медичною спільнотою. У клініках України проводяться складні операції, їхні успішні результати — зусилля не одного хірурга, а всієї лікарні, всього персоналу, що працює узгоджено та кваліфіковано. Так, за минулий рік було проведено 32926 хірургічних втручань, це 25% усіх виявлених онкохворих.

В Україні ще 1992 року створена і успішно працює спеціа­лізована онкологічна служба. Система онкологічної допомоги населенню включає 45 онкологічних диспансерів, протипухлинних центрів та лікарень, в яких працюють 2296 лікарів-онкологів та   радіологів. У лікувальних закладах розгорнуто 12300 ліжок, для лікування та диспансерного нагляду за онкологічно хворими залучено 728 онкологічних відділень та 2004 оглядових кабінети. Простежується чітка тенденція до створення в онкологічних закладах вузькоспеціалізованих відділень.

Разом з тим слід констатувати, що рівень онкологічної допомоги населенню України все ще не відповідає реальним потребам та сучасним вимогам. Так, лише 60% первинних хворих охоплені радикальним лікуванням, одна з причин — його висока собівартість. За попередніми розрахунками фахівців, вартість лікування одного онкологічно хворого, включаючи встановлення діагнозу, терапевтичне, хірургічне та радіологічне лікування неза­лежно від виду онкопатології, становить у середньому 15 тис. грн, а при гемобластозах (пухлинах кровотворної системи) — до 60 тис. грн. Проста арифметика показує: якщо тільки первинно хворих у 2003 році було зареєстровано 155 тис. 328 осіб, то для їх діагностики й лікування необхідно близько 3 млрд грн, тобто практично половина зведеного бюджету всієї галузі охорони здоров’я.

Таким чином, в Україні, як і в цілому світі, використання високих технологій та новітніх медикоментозних засобів у діаг­ностиці та лікуванні онкохворих — високовартісний процес. Міжнародний досвід свідчить про те, що практично в жодній країні світу середній житель не в змозі самостійно покривати витрати на високоякісне та дороговартісне лікування. На допомогу хворому приходять громадські об’єднання, страхові фонди, благодійні організації. В усьому світі широко застосовується практика створення фондів на національному рівні, які існують за рахунок благодійних відрахувань приватних компаній, здебільшого тих, що   своїм функціонуванням завдають шкоди здоров’ю людей та навколишньому середовищу.

Поки що основне завдання медиків — усіма можливими і  доступними методами забезпечити зменшення рівня смертності та максимальне продовження тривалості і якості життя хворих на  онкопатологію. Як відомо, тривалість життя хворого залежить не лише від віку, статі, локалізації, виду пухлини, а й від часу виявлення. Давно встановлено прямий зв’язок: чим на більш ранній стадії встановлено діагноз, тим успішніше лікування і  сприятливіший прогноз. Так, відсоток виживання при визначенні діагнозу і лікуванні на першій стадії становить 92%, на другій — 88%, на третій — 42%, на четвертій — 13%. На жаль, доводиться констатувати, що у зв’язку з пізньою діагностикою приблизно 40% онкохворих вмирають протягом року, а показник п’ятирічного виживання в середньому не перевищує 41%.

Довідково хочу надати інформацію про виконання і фінан­сування Державної програми “Онкологія” на 2002–06 роки, про  яку згадував Адам Іванович. Бюджет програми на 2002 рік розрахунково становив 114,6 млн грн, в ньому передбачалося 114 млн грн на придбання медикаментів для лікування онко­логічно хворих. На жаль, у 2002 році бюджет був виконаний на 23,1%.

У 2003 році вперше програма фінансувалася з Державного бюджету повністю. Міністерство охорони здоров’я дало можли­вість провести стовідсоткове фінансування централізованої закупівлі лікарських засобів, задовольнити потреби стаціонарних онкологічно хворих в онкопрепаратах першої лінії і частково (до 30%) — другої та третьої лінії, а також у засобах супроводу.

Відповідно до розподілу видатків Державного бюджету на  2004 рік для забезпечення заходів, передбачених Державною програмою “Онкологія”, затверджено 130 млн 360 тис. грн, в тому числі 115,6 млн грн на придбання онкопрепаратів і 14,7 млн грн на закупівлю високовартісного медичного обладнання. З ініціати­ви Міністерства охорони здоров’я при підтримці народних депута­тів України затверджено також фінансування в розмірі 88 млн грн видатків на централізоване придбання діагностичного та лікуваль­ного обладнання для боротьби з онкозахворюваннями, тубер­кульозом та іншими хворобами передовсім для сільських лікарень. З них 50 млн грн планується спрямувати на закупівлю високовартісного медичного обладнання, насамперед гама-терапевтичних апаратів, рентгенобладнання, ультразвукового обладнання, маммографів, всього того, що заявлено фахівцями. Це те, що зроблено урядом стосовно фінансування.

Ті проблеми, які виносить Міністерство охорони здоров’я на обговорення з фахівцями галузі.

Перше — це діагностика. МОЗ розуміє і доводить до всіх, особливо до лікарів первинної ланки, що від їхніх знань, настороженості та вміння виявити онкозахворювання на ранніх стадіях залежить, як довго проживе людина і чим їй зможе допомогти високоспеціалізована медична допомога.

Особливої уваги потребують жителі сільської місцевості. На  превеликий жаль, як правило, онкопатологія у них виявляється вже на пізніх стадіях. Питома вага хворих на третій — четвертій стадіях процесу в 2003 році становила 36%, і навіть при візуаль­них локалізаціях цей показник невиправдано високий. Також відзначаються обмеженість заходів щодо формування груп підви­щеного ризику на онкозахворювання та недостатнє впровадження скринінгової програми.

Друге — лікування. Неприпустимим є стан забезпечення онкологічних закладів медичною технікою для операційних відділень, реанімації та інтенсивної терапії, недостатньо наркозо­дихального обладнання, операційних наборів, медичного інстру­ментарію, але найгірший стан справ з обладнанням для дистан­ційної та внутрішньопорожнинної променевої терапії.

Гама-терапевтичні апарати, якими укомплектовані онкологіч­ні диспансери, були закуплені ще за радянських часів і експлуату­ються вже більш як 40 років. Нова сучасна техніка не закупову­ється у зв’язку з високою вартістю. Навіть на заміну джерел випромінювання, придатність яких вичерпана, і активність знизи­лася до критичних рівнів, місцева влада не виділяє коштів, держава взяла цей обов’язок на себе. Між тим, не можна не  зважати на те, що користування застарілими, некондиційними гамма-терапевтичними апаратами з простроченими джерелами випромінювання шляхом збільшення терміну експозиції лікуваль­ної дози, що, на жаль, має місце, може завдати значної шкоди пацієнтам.

Фактично відсутні в онкологічних диспансерах рентгенівські комп’ютерні томографи, призначенням яких є насамперед дослідження онкологічного захворювання з метою вибору опти­мальної тактики і обсягу хірургічного втручання, планування променевої терапії, оцінки ефективності проведеного лікування.

Оптимізація хіміотерапевтичного лікування пов’язана голов­ним чином із затримкою впровадження економічно обґрунтованих протоколів. Досі практично не застосовуються фармако-економічний та фармако-епідеміологічний підходи до вибору тих чи інших медикаментозних схем, не створюються передумови до  переходу на формулярну систему. Для онкології це особливо важливо, оскільки протиракові хіміопрепарати та засоби супрово­ду є найдорожчими серед усіх медичних виробів.

Вже сьогодні ми можемо забезпечити всіх хворих, які цього потребують, препаратами першої лінії, і за умови впровадження стандартів діагностики і лікування злоякісних новоутворень цей процес повинен бути максимально прискореним. Потрібно якнай­швидше визначитися з підходами до поняття “препарати першої лінії” як у кількісних, так і в якісних показниках.

З метою поліпшення якості спеціалізованої онкологічної допомоги, на думку міністерства, на базі Донецького, Львівського, Одеського, Харківського та Кримського онкодиспансерів слід створити міжрегіональні онкологічні центри, зміцнити їх матеріально-технічну базу сучасним обладнанням, в тому числі лінійними прискорювачами електронів, сучасними апаратами для  внутрішньопорожнинної та внутрішньотканинної променевої терапії.

Третє — догляд та реабілітація онкохворих. Окреме і дуже болюче питання — догляд за онкохворими. На всю Україну є лише чотири хоспіси, практично відсутня реабілітація хворих після лікування, окрім переведення їх на групу інвалідності, обмеження часу роботи і, відповідно, зменшення оплати. Процес адаптації онкохворих надзвичайно складний, ця проблема вимагає нагального вирішення.

Необхідно терміново економічно обґрунтувати розробки і   запровадити в практику програми психологічної, фізичної, трудової та соціальної реабілітації хворих, створення хоспісів та  центрів знеболювання. І тут надзвичайно важлива співпраця із  Всеукраїнською спілкою інвалідів. Я зустрічався вчора з паном Лисаком, він присутній тут, ми обговорювали напрями, за якими будемо працювати в цьому році.

На завершення хочу запевнити, що уряд України, розуміючи важливість проблем онкологічно хворих, разом з Верховною Радою, громадськими організаціями та фахівцями галузі розуміє важливість програми і зробить все можливе для подолання цієї хвороби.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Андрію Володимировичу, сідайте.

Шановні учасники парламентських слухань! Справа, в кінці сесійної зали, є працівники секретаріату комітету, яким можна передати запитання до доповідачів у письмовій формі. Під час завершення слухань вони дадуть відповідь на ці запитання.

Запрошується до слова голова Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства Микола Єфремович Поліщук. Будь ласка.

 

ПОЛІЩУК М.Є., голова Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства (виборчий округ №214, м.Київ). Шановний Адаме Івановичу! Шановні присутні, радіослухачі, телеглядачі, народні депутати України! Приємно відзначити, що Верховна Рада України приділяє належну увагу проблемам демографічної кризи в Україні, а саме зменшенню народонаселення, та намічає шляхи їх подолання. Свідченням цього є й нинішні парламентські слухання, які покликані загострити увагу населення України, а надто владних структур, на проблемі подолання онкологічних захворювань як однієї з основних причин захворюваності і смертності населення України.

В Україні спостерігається невпинна тенденція до зростання захворюваності на рак, вона щорічно збільшується приблизно на 3% і в середньому по країні становить 325 випадків на 100 тис. населення, а в Севастополі, Кіровоградській, Полтавській, Одеській, Запорізькій областях цей показник сягає 365–475 випадків на 100 тис. населення.

Щороку в Україні реєструються близько 160 тис. хворих на  рак і помирають від раку приблизно 100 тис. осіб. Онкохворі становлять 25% інвалідів в Україні, це практично майже кожен третій чоловік (27,7%) та майже кожна п’ята жінка (18,5%). Показник смертності населення від онкозахворювань у країні дорічної летальності становить 185 на 100 тис. населення, тобто кожен третій онкохворий помирає до року. Це в 2–10 разів перевищує показники розвинутих країн!

Рак викликає тривогу в усьому світі. І якщо Україна, а це ми з вами — Верховна Рада, уряд, Президент, кожен із нас, жителів України, не буде приділяти цьому належної уваги, то в найближчі 25 років очікується різке збільшення хворих на рак, приблизно вдвічі. Не буду далі зупинятися на статистичних даних, котрі детально висвітлені в доповіді міністра охорони здоров’я профе­сора Підаєва. Думаю, наступні промовці також їх називатимуть.

Відомо, що онкологічна патологія є мультифакторною. Це   означає, що у виникненні раку відіграють роль спадкова і   середовищна компоненти. Ризик захворювання і локалізація пухлин певною мірою залежать від генетичного складу популяції та насиченості середовища канцерогенами. Злоякісні пухлини частково є генетично зумовленими і майже у 85% виникають внаслідок дії канцерогенних чинників навколишнього середовища, тобто антропогенних чинників довкілля. Це і іонізуюча радіація, основну частину якої людина отримує в закритих приміщеннях, що  не вентилюються; до 15% природного радіаційного фонду належить ґрунтовим радіонуклідам, що є складовою тваринних і   рослинних продуктів та організму людини; і забруднення атмосферного повітря промисловими викидами та особливо авто­транспортом, забруднення повітря приміщень.

Основним чинником тут є тютюнопаління, 80% хворих на рак легень — це курці. В Україні курять 50% міських і 60% сільських чоловіків працездатного віку, в Києві палить кожна четверта жінка. Куріння збільшує ризик виникнення раку молочної залози на 30%. Рак легень та молочної залози в Україні виходить на провідні позиції: відповідно 40,9 та 58,8 випадку на 100 тис. населення. Ситуація з тютюнопалінням як одним із основних факторів ризику онкозахворювань в Україні критична!

Вагому роль у виникненні онкозахворювань відіграють якість питної води та продуктів харчування. Дві третини населення України користується водою басейну Дніпра. Забруднення поверхневих вод солями тяжких металів, гербіцидами, пестици­дами, нафтопродуктами і особливо хлорування є тими мутаген­ними факторами, що сприяють виникненню раку сечового міхура, кишківника.

Надзвичайно важливе значення має вміст у продуктах харчування канцерогенів, бензопірену та інших, що зумовлено децентралізацією постачання харчових продуктів, виготовленням їх в умовах канцерогенно небезпечних технологій, вирощуванням овочів та фруктів на забруднених територіях поблизу промислових підприємств та транспортних магістралей, неконтрольованим використанням сільськогосподарських добрив, безконтрольною торгівлею імпортними харчовими продуктами, що містять високі дози бензопірену, безконтрольним прийомом лікарських препа­ратів. Лікарські препарати можуть сприяти мутагенному тиску на людину і виникненню онкозахворювань. Це, зокрема, ізоніазит, який є обов’язковим в Україні при лікуванні туберкульозу, частина протипаразитарних, антимікробних, антивірусних, антипухлинних та інших лікарських препаратів. Я ще раз підкреслюю: безконтрольний прийом ліків шкідливий!

Важливе значення у виникненні онкозахворювань має порушення гормонального гомеостазу, адже відомо, що після аварії на ЧАЕС збільшилася кількість не тільки раку щитовидної залози, а й інших онкопатологій.

Шановні колеги, чому я так детально зупинився на причинах, що можуть сприяти виникненню онкозахворювання? Тому що належна роль держави і громадян та контроль над тютюно­палінням, очищенням води, вживанням ліків дадуть змогу знизити кількість хворих на рак на 50 тис. Це перспектива, до якої ми повинні намітити шляхи сьогодні і через 5–10 років можемо мати результати. Адже 20 років тому в Угорщині й Австрії рак зустрічав­ся однаково часто, а на сьогодні в Австрії — майже вдвічі рідше, бо соціально-економічні умови там різко відрізняються від угор­ських. Помітні результати в Польщі, Канаді, де названим факторам приділяється належна увага, зокрема, забороні тютюнопаління в  громадських місцях та поліпшенню соціально-побутових умов життя людей. Тобто це фактори первинної профілактики онко­захворювань, які разом із санпросвітньою роботою та розвитком інституту лікаря загальної сімейної практики мають відіграти основну роль у виявленні і зниженні захворюваності на рак.

Як нам відомо, в Україні профілактика онкозахворювань ні на державному, ні на місцевому рівні не проводиться. У 2003 році органи охорони здоров’я замовили Україні аж 14% лікарів загальної сімейної практики. Прошу зазначити, не міністерство, а  місцеві органи не замовляють цих лікарів! Враження таке, що  голови та начальники здороввідділів не тільки не розуміють важливості розвитку інституту лікаря загальної сімейної практики, а й не виконують постанову Кабінету Міністрів № 989 від 20 червня 2000 року, підписану Віктором Ющенком. Відсутність чіткої вертикалі в системі охорони здоров’я та багатовідомчість закладів охорони здоров’я не сприяють вирішенню загально­державних проблем, зокрема щодо онкологічних захворювань.

Одна третина онкозахворювань може бути виявлена на   ранніх стадіях, коли медична допомога буде ефективною, і   тривалість життя хворих збільшиться більш як на 5 років. Високими залишаються рівні захворюваності на рак ротової порожнини, гортані, щитовидної залози, шлунка, кишківника, легень, шкіри, молочної залози, матки, яєчника, передміхурової залози, сечового міхура, нирки. Тривогу викликає поширеність злоякісних новоутворень лімфатичної та кровотворної системи.

Надзвичайно важливе значення має підготовка медичних кадрів у вузах, особливо післядипломна, та онконастороженість не лише медичного персоналу, а й населення. Проте без належ­ного сучасного діагностичного обладнання виявити онкозахворю­вання на ранніх стадіях найчастіше неможливо. У більшості регіо­нів діагностичне обладнання наявне, хоча в переважній більшості воно потребує оновлення та ремонту. Відзначається концентрація дороговартісного обладнання, зокрема ВМРТ, в Києві і відсутність ВМРТ у Криму, відсутність навіть КТ не тільки в Кіровограді,
а й у цілій області, що має викликати тривогу не лише уряду,
а й місцевої влади.

Якщо діагностичне обладнання в онкоцентрах відстає від   сучасного приблизно на 5–10 років і потребує ремонту, то   радіологічно-лікувальне, тобто обладнання для променевої терапії, — 20-ти, 30-ти, а то й 40-річної давності. Хіба це не повинно викликати тривогу і Верховної Ради, і уряду? Адже при наявному обладнанні ми опромінюємо не тільки пухлину, а цілі органи, спричиняємо опіки шкіри, руйнуємо органи, викликаємо променеву хворобу, здорожуємо лікування хворим, зрештою, прискорюємо їхню смерть. Я вже другий рік говорю про це! Можливо, нинішні парламентські слухання зрушать цю проблему. Хочу сказати, що Міністерство охорони здоров’я намітило в цьому плані проведення певних рішень, думаю, що вони відбудуться.

На сьогодні в Україні слід створити не менш як 7–8 центрів для радіологічного лікування хворих, тут вже говорили, у Києві, Дніпропетровську, Донецьку, Харкові, Сімферополі, Одесі та Львові. Щороку три-чотири центри треба оснащувати. Так, це дорого, але гроші на це слід знайти. Адже в Словаччині з  населенням лише 5 млн є шість сучасних лінійних прискорю­вачів, у нас — жодного!

Скорочувати витрати на охорону здоров’я не можна, а ми скоротили з 3,2% ВВП у 2003 році до 3,1% ВВП у 2004 році, а  вчора сказали, що ВВП зростає на 9,5%. То куди ж діваються гроші, якщо не йдуть на медицину? Із міністерства вимагають (не   дають гроші, а вимагають!) не говорити про демократію. Створити умови для демократичного життя, у даному разі доступу до медичної допомоги — ось наше завдання. Дороговартісне обладнання має закуповуватися за бюджетні кошти навіть за умов страхової медицини. У цьому році передбачені кошти на дорого­вартісне обладнання, думаю, вони будуть використані адекватно.

Лікування онкохворих без застосування хіміотерапії неможливе. Це надзвичайно дороговартісні препарати. Хочу від­значити, що якщо в 2002 році Державна програма “Онкологія” була профінансована трохи більш як на 24%, то в 2003 році,
як і в 2000 році, — повністю. Ефективне поєднання профілак­тичних заходів, діагностики та лікування, поєднання хіміотерапії та  радіотерапії у США та країнах Західної Європи дало змогу досягти зменшення смертності від пухлин на 20%, а в деяких країнах — майже на 70%.

Онкологи відмічають, що вперше в 2003 році для лікування онкохворих почали надходити реальні препарати. Треба сказати, що це вже заслуга Міністерства охорони здоров’я. Проте є й   недоліки. Звісна річ, якщо починається справа, то не все враховується. Зокрема, не враховується показник “вартість — користь”, через що більшість коштів витрачається на препарати, які застосовуються в паліативній терапії і серйозно не впливають на виживання. Відсутні препарати, які використовуються у щоден­ній практиці. Велика частина препаратів — виробництва країн третього світу.

Рішення щодо закупівлі нерідко приймається суб’єктивно, причому не завжди особами, які займаються хіміотерапією (це вже залежить від нас, лікарів). Відзначається незбалансова­ність асортименту закупівель: не завжди кошти використовуються раціонально; включаються в тендер препарати, дія яких не пере­вірена; нерідко надходять препарати з обмеженим терміном придатності; надається перевага брендовим, дорогим препара­там, тоді як генерики, що в 40–50 разів дешевші, часто відходять на задній план. Спостерігається низький рівень лікарів-онкологів і тих, хто бере участь у тендерних закупівлях. Майже відсутні ліки-генерики вітчизняних виробників, а якщо є, то умови тендерних закупівель не завжди сприяють тому, щоб купували саме їх.

Міністерство охорони здоров’я із залученням провідних онкологів має розробити програму протиракової боротьби, яка базуватиметься на перевірених наукових досягненнях сучасної онкології, враховуватиме результати епідеміологічних досліджень по онкозахворюваннях та їх зв’язок із способом життя в регіонах, а також намічатиме перспективний план на 5–10 років. Хочу сказати, що в академічних інститутах всі ці розробки є, треба їх тільки використати.

Діюча програма, затверджена 2002 року, на мою думку, не  зовсім досконала, вона містить окремі профілактичні заходи, а  профілактика повинна бути системною. До речі, у 2002 році ні  копійки не було виділено на профілактичні заходи! Тільки на 2004 рік намічено.

Відсутня спрямованість на розвиток власної протипухлинної фармації. При закупівлі протипухлинних препаратів необхідний державний підхід з визначенням груп хворих, призначення яким ліків забезпечить достовірне подовження тривалості життя. Для відомих препаратів слід використовувати процедуру приско­реної реєстрації. На ранніх стадіях можливе вилікування раку та продовження життя. Важливим також є поліпшення якості життя при пізньому виявленні раку, а також при невиліковних формах. На сьогодні розроблені технології, які дають змогу зменшити страждання, пов’язані з надзвичайними болями. Це вже в нас проводиться.

Ефективність боротьби з онкозахворюваннями ми відчуємо через 10 років, якщо будемо вживати заходів щодо профілактики онкозахворювань, раннього їх виявлення та лікування. Для цього не слід видумувати щось своє, національне, будувати нові центри, треба використати світовий досвід, підготувати кадри, оснастити діючі лікувальні заклади діагностичним лікувальним обладнанням, адекватною хіміотерапією з урахуванням показника “вартість — користь”, частіше використовувати денні стаціонари, хоспіси, підготувати законодавчу базу і відповідні постанови Кабінету Міністрів. Але все це вимагає не лише зусиль, а й реальних коштів.

Думаю, що ми разом з вами підготуємо відповідну постанову Верховної Ради, яка врахує максимум питань даної проблеми.

Дякую за увагу.

 

Веде засідання заступник Голови Верховної Ради України

ЗІНЧЕНКО О.О.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Миколо Єфремовичу.

Слово для співдоповіді надається директору Українського науково-дослідного інституту онкології та радіології МОЗ України, головному онкологу Міністерства охорони здоров’я України Сергію Олександровичу Шалімову. Будь ласка.

 

ШАЛІМОВ С.О., директор Інституту онкології АМН України, головний онколог Міністерства охорони здоров’я України. Глубокоуважаемый Александр Алексеевич! Глубокоуважаемые народные депутаты Украины! Глубокоуважаемые участники парламентских слушаний! Заболеваемость злокачественными новообразованиями населения Украины, как и большинства экономически развитых стран, характеризуется возрастанием при  наметившейся тенденции к снижению показателей смерт­ности. Злокачественные новообразования занимают второе место в   общей структуре смертности населения Украины после сердечно-сосудистых заболеваний. В 2003 году в Украине зарегистрировано свыше 155 тыс. новых случаев заболевания раком. По оперативным данным, в 2003 году число смертей от рака составило около 89 тыс.

Одной из наиболее актуальных проблем в онкологической помощи, обуславливающих фатальность онкологических заболе­ваний, является позднее выявление болезни. Причины этого — как неудовлетворительный уровень насыщенности медицинских учреждений диагностическим оборудованием, так и недоста­точный уровень онкологической грамотности и настороженности врачей общей лечебной сети, куда пациент впервые обращается за помощью.

На наш взгляд, интегральным показателем качества онколо­гической помощи является летальность до года и пятилетняя выживаемость пациентов — показатели, достоверное определе­ние которых стало возможным после накопления персонифици­рованной информации о больных в национальном канцеррегистре Украины. На эти показатели существенно влияет уровень запущенности, а также использование адекватных технологи­ческих методов лечения.

В Украине свыше 35% онкологических больных умирают в  течение года с момента установления диагноза. Вместе с тем только за счет своевременной диагностики можно достичь пятилетней выживаемости 80–90% пациентов при раке шейки матки, молочной железы и толстого кишечника. При зло­качественных опухолях легких, желудка, костей, лимфатической и кроветворной ткани комбинированное и комплексное лечение с использованием химио- и лучевой терапии позволяет улучшить качество жизни онкологических больных и значительно увеличить ее продолжительность.

Вместе с тем, в конце 1990-х годов материально-техническое обеспечение службы значительно ухудшилось вслед­ствие ограниченности финансовых ресурсов, снизилась обеспе­ченность онкологических больных средствами специального лечения, особенно лучевого и химиотерапевтического, с приме­нением эффективных современных схем.

В соответствии со стандартами медицинских технологий, утвержденными в 1998 году Министерством здравоохранения Украины, на проведение химиотерапии одному больному необхо­димо не менее 550 грн в год, без учета стоимости терапии прикрытия. Между тем, бюджеты онкологических учреждений предусматривали на один койко-день от 60 коп. до 5 грн. В целом неудовлетворительное состояние ресурсного обеспечения не позволило обеспечить реализацию государственных социальных гарантий и выполнение нормативов специализированной онко­логической помощи больным раком в соответствии с отрасле­выми стандартами.

Несмотря на реконструкцию и строительство кировоград­ского, львовского, черниговского, киевского, ровенского, черно­вицкого и ряда других онкологических диспансеров, с учетом норматива 123,3 койки на 1 тыс. первичных больных, утвержден­ного Министерством здравоохранения Украины, дефицит специ­ализированного коечного фонда для лечения онкологических патологий в отдельных регионах составляет до 60%. Уже более 10 лет заморожено строительство Херсонского областного онкологического диспансера, на неопределенный срок приостановлено строительство хирургического корпуса Института онкологии Академии медицинских наук Украины в Киеве, вторых очередей корпусов онкологических центров в Одесской и Ровенской области.

Жизненная необходимость решения насущных проблем онкологической помощи населению обусловила принятие 29 марта 2002 года Постановления Кабинета Министров Украины № 392 “Об утверждении Государственной программы “Онкология” на 2002–2006 годы”. Цель программы: повышение эффектив­ности общегосударственных мероприятий по профилактике, раннему выявлению и лечению онкологических заболеваний; снижение смертности; уменьшение количества первичных выхо­дов на инвалидность вследствие заболевания раком; создание условий для увеличения продолжительности и улучшения качества жизни онкологических больных.

С учетом актуальности борьбы с предраком и раком молочной железы в рамках программы “Онкология” во исполне­ние поручений Президента Украины разработан и утвержден комплекс первоочередных мероприятий Министерства здраво­охранения Украины и Академии медицинских наук Украины по профилактике и лечению указанной патологии.

Следует отметить значительный резонанс, который полу­чило утверждение Государственной программы “Онкология” в  регионах. Органы местной власти начали изыскивать дополни­тельные средства для практической онкологии. Санитарно-эпидемиологическая служба практически во всех регионах проводит постоянный контроль уровня загрязнения окружающей среды и продуктов питания канцерогенно опасными и радио­активными веществами.

Принимаются меры к закрытию вредных производств. В Ивано-Франковской области закрыт асфальтобитумный завод. В Киевской области оштрафованы нарушители предельно допу­стимых уровней загрязненности. В Сумской области разработан и  внедрен областной план действий по гигиене окружающей среды на 2002–05 годы. В Закарпатской и Черниговской областях проведена паспортизация канцерогенно опасных производств.

Активно внедряются мероприятия по вторичной профи­лактике и скринингу рака визуальных локализаций в Ивано-Франковской, Киевской, Луганской, Полтавской, Сумской, Черкасской, Черновицкой и Черниговской областях.

Несмотря на ограниченность местных ресурсов, начали выделять средства на укрепление материально-технической базы онкологических учреждений с целью обеспечения государствен­ных нормативов и стандартов диагностики и лечения. Покупают лабораторно-диагностическое оборудование — от гематологи­ческих анализаторов и эндоскопов до компьютерных томографов, а также лечебное оборудование — операционную и наркозно-реанимационную аппаратуру, обновляют источники ионизиру­ющего облучения. В отдельных регионах выделены деньги на реконструкцию, капитальный ремонт, строительство онкологи­ческих учреждений. Созданы хосписы для онкологических больных в городе Киеве, в Ивано-Франковской, Луганской и ряде других областей.

Большое внимание уделяется совершенствованию нормативной базы онкологической помощи нашим пациентам, поиску новых и совершенствованию существующих форм и мето­дов организации противораковой борьбы, обеспечению ее надле­жащего качества. Подготовлен с главными областными онколо­гами и передан Министерству здравоохранения Украины проект нового приказа, регламентирующего специальную онкологи­ческую помощь населению. Разработаны новые экономически обоснованные клинические протоколы химиотерапии с акцентом на максимальном использовании недорогих генерических препаратов.

Прошел один год после утверждения комплекса первоочередных мер по борьбе с раком молочной железы, и  в  стране уже работают более 40 маммологических центров и кабинетов. Коечный фонд для лечения больных раком молочной железы включает более 400 коек. Более 1 млн женщин охвачено скринингом на выявление рака и предраковых заболеваний молочной железы. За год в стране проведено 50 научно-практи­ческих конференций, семинаров, школ, совещаний по актуальным вопросам маммологии, подготовлено более 1500 врачей. Вопро­сы профилактики и ранней диагностики опухоли молочной железы освещены в 60 тыс. буклетов санитарных бюллетеней, в 12 тыс. публичных выступлений специалистов.

Реализация Государственной программы “Онкология” предусматривает дальнейшее развитие онкологической службы, которая обеспечивает оказание специализированной помощи онкологическим больным на уровне международных стандартов, улучшение их качества жизни, эффективную медицинскую и социальную реабилитацию.

Считаю необходимым кратко информировать о работе Института онкологии Академии медицинских наук Украины как ведущего учреждения в стране по решению наиболее актуальных проблем профилактики, диагностики, лечения рака, совершен­ствованию организации противораковой борьбы.

За 10 лет институтом проведено два съезда онкологов с  международным участием, 66 научно-практических конферен­ций, в которых приняли участие более 10 тыс. медицинских работников, выпущено более 80 методических информационных изданий, получено 87 патентов на новые методы диагностики и лечения рака. Ежегодно институт проводит два-три совещания с   главными специалистами по онкологии, главными врачами онкологических учреждений, заведующими кафедрами онкологии медицинских вузов, на которых подводятся итоги деятельности службы за текущий год.

Значительный вклад в лечение онкологических больных вносят и другие институты Академии медицинских наук Украины. Ежегодно в клиниках академических учреждений оказывается стационарная медицинская помощь более 20 тыс. онкологических больных, амбулаторная помощь более 50 тыс. пациентов.

Благодарю за внимание.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Сергію Олександровичу.

Переходимо до обговорення. Хочу нагадати, що згідно з   попередньою домовленістю у нас регламент виступу — 3 хвилини.

Слово для виступу надається Тетяні Дмитрівні Бахтеєвій, народному депутату, фракція “Регіони України”. Підготуватися Сердюку.

 

БАХТЕЄВА Т.Д., секретар Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства (виборчий округ №42, Донецька область). Глубокоуважаемый Александр Алексеевич! Глубокоуважаемые коллеги! Сегодня мы рассма­триваем, без преувеличения, один из важнейших вопросов как  для всей нашей страны, так и для каждого жителя. Вы только вдумайтесь: от злокачественных новообразований умирает каждый пятый мужчина и каждая десятая женщина! За 18 лет, пошедших после Чернобыльской катастрофы, количество онко­логических заболеваний щитовидной железы детей возросло в  300 раз. По прогнозным данным, до 2010 года общее коли­чество больных раком в Украине увеличится до 1 млн человек. Если бы речь шла об инфекционном заболевании, мы уже говорили бы об эпидемии. Эти цифры никого из нас не могут оставить безразличным.

Но что очень важно. Онкологические заболевания — далеко не первая актуальная проблема нашего здравоохранения, которая выносится на парламентские слушания. Мы уже обсуждали в этом зале вопросы борьбы с эпидемией туберкулеза и СПИДа, с  сердечно-сосудистыми заболеваниями и другими, по которым зачастую мы лидируем в Европе — как по заболеваемости, так и  по  количеству осложнений. Да, мы поднимаем и озвучиваем в  парламенте очень важные проблемы медицины, и это очень хорошо. Но давайте посмотрим глубже на проблемы здраво­охранения.

Все эти поднимаемые темы вторичны, они — лишь следствие неудовлетворительного состояния самой отрасли здравоохранения в нашей стране. Мы уже в течение многих лет стараемся и никак не можем залатать огромное количество дыр, имеющихся в нашем здравоохранении. И никогда не сможем сделать этого, если не подойдем к решению проблем отрасли системно.

Кабинет Министров, Академия медицинских наук Украины, многочисленные научно-исследовательские институты должны уделить пристальное внимание выполнению поручений Президента Украины о реформировании здравоохранения от  5 января 2004 года. Не латать дыры, а начинать рефор­мировать всю неэффективно работающую систему здраво­охранения — этому должна служить переориентация законо­дательной, политической, административной работы властных структур на приоритеты здравоохранения, особенно в вопросах финансирования и материально-технического обеспечения медицинской отрасли.

Учитывая вышеизложенное, предлагаю внести в проект Постановления Верховной Рады Украины такой пункт: поручить Кабинету Министров и самоуправляющейся Академии медицин­ских наук Украины до 1 июня 2004 года разработать стратеги­ческий план реформирования системы здравоохранения Украины, проанализировать его на совместном заседании комитета Верховной Рады и Кабинета Министров с представителями всех заинтересованных общественных, международных организаций, с   привлечением средств массовой информации и выполнить принятый план не позднее 1 ноября 2004 года. Тогда это будут уже не слова, а конкретные дела.

Благодарю за внимание.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Тетяно Дмитрівно.

Слово має Андрій Михайлович Сердюк, директор Інституту гігієни та медичної екології Академії медичних наук України. Підготуватися Троньку.

 

СЕРДЮК А.М., директор Інституту гігієни та медичної екології ім. О.М. Марзєєва АМН України. Вельмишановний Олександре Олексійовичу! Вельмишановні учасники парламент­ських слухань! Канцерогени й мутагени як пусковий механізм онкозахворювань проникають у всі сфери життєдіяльності людини — в повітря, воду, продукти харчування, товари побутової хімії тощо. Що на нас чекає?

Перше. Скажімо, в Києві забруднення автотранспортом вже перевищило всі граничні норми і сягає 53%. А це означає, що щороку з цієї причини можуть додатково захворіти на рак легенів близько 150 киян.

Друге. У відповідь на дію виробничих канцерогенних чин­ників розвивається професійний рак. Майже всі наші галузі промисловості за міжнародною класифікацією позначаються як  канцерогенно небезпечні. Ми ж реєструємо лише один із 100 випадків, можливо, справді професійного раку. Тож нагаль­ним завданням є запровадження державного реєстру потерпілих внаслідок професійних захворювань.

Розвиток хвороби можна попередити найсучаснішими методами дослідження і лікування. Згадаю лише використання сучасних методів імунодетекції, генних маркерів тощо. Саме тут зроблю акцент на генетиці, адже пухлина частіше розвивається у людей зі спадковою схильністю. Зрозуміло, що медична гене­тика потребує значно більшої уваги.

Третя проблема — радон. У країні 19% одноповерхового житлового фонду не відповідає вимогам нормативів щодо радону. За міжнародними оцінками, радон спричиняє половину випадків смерті від раку легенів. Нещодавно вчені нашого інституту та Центру радіаційної медицини Академії медичних наук перевірили ряд районів Київщини. Перевірили і вжахнулися: у Рокитнянському районі є багато будинків, у яких мешканці отримують такі дози опромінення від радону, як отримували ліквідатори в перші дні аварії на ЧАЕС. Люди живуть у цих умовах роками, а потім хворіють на рак легенів. До речі, за скромними підрахунками, людей з такими дозами опромінення в Україні близько 100 тис.

Який вихід? Перш за все — профілактика. Одну третину всіх видів раку можливо попередити шляхом профілактики. Проте така ефективна стратегія потребує створення системних програм на національному рівні: по-перше, національної програми профілак­тики онкозахворювань, можливо, як складової національної програми “Онкологія”; по-друге, національної програми “Радон”.

Ви поставите логічне запитання: яка ж ціна профілактики? За нашими підрахунками, тільки за програмою “Радон” сумарні витрати держави за десять років можуть становити 1,5 млрд грн, а її реалізація за цей час дасть можливість державі зекономити близько 5 млрд грн. От і рахуйте, будь ласка. Ще додайте тисячі врятованих життів.

Насамкінець наголошу: профілактика дієва лише тоді, коли  всі заходи усвідомлюються та підтримуються і державою, і суспільством.

Дякую за увагу. Прошу мої пропозиції врахувати при доопрацюванні рекомендацій парламентських слухань.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Андрію Михайловичу.

Для тих, хто сьогодні вперше в сесійній залі парламенту, пояснюю: це не я випереджаю регламент, це система спрацьовує за 30 секунд до закінчення часу виступу.

Слово має Микола Дмитрович Тронько, директор Інституту ендокринології та обміну речовин Академії медичних наук України. Підготуватися Гаврилюку.

 

ТРОНЬКО М.Д., директор Інституту ендокринології та обміну речовин АМН України. Шановний Олександре Олексійовичу! Шановні народні депутати! Шановні колеги! Як ви добре знаєте, однією з найактуальніших медичних проблем після аварії на  Чорнобильській АЕС є проблема тиреоїдної патології, зокрема раку щитовидної залози. Починаючи приблизно з 1990 року, ми   спостерігаємо значне зростання захворюваності на рак щитовидної залози серед дітей та підлітків.

Яка ж на сьогодні реальна ситуація? За 1986–2002 роки прооперовано (відповідно до бази даних нашого інституту) більш як 2674 випадки раку щитовидної залози. На цій діаграмі, я хотів би звернути вашу увагу, наведено дані захворюваності серед дітей, яким на момент аварії було від 0 до 18 років. Основна частина хворих, приблизно дві третини, — це діти, яким на  момент аварії було 0–14 років. Якщо спостерігати на 100 тис. популяції 0–18 років, то ми бачимо значне зростання захво­рюваності в доаварійний період і в 2001–02 роки.

Також хотів би зазначити, що 60 % прооперованого раку у  дітей та підлітків припадає на шість північних регіонів. Ви  бачите, яка частота раку щитовидної залози. Якщо порівняти її з доаварійним періодом, то вона зросла на два порядки, в десятки разів, якщо порівнювати з регіонами, які не постраж­дали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Аналогічна ситуація стосується і підлітків. Як бачите, в північних регіонах показники захворюваності на 100 тис. значно вищі, ніж в інших регіонах України.

Коли ми провели аналіз по п’ятиріччях (1986–90, 1991–95, 1996–2000 роки), то зверніть, будь ласка, увагу, що частка дітей, хворих на рак щитовидної залози, особливо яким на момент аварії було 0–4 роки, за ці п’ятиріччя значно зросла. І якщо ми проаналізуємо частоту раку щитовидної залози у когорти дітей, яким було 0–4 роки, то вона значно вища.

Чому я про це кажу? Проблема була актуальною, є актуальною і в найближчі роки залишатиметься дуже актуальною. Наведу лише один приклад. У рамках українсько-американського проекту ми проводимо скринінг 13 тис. дітей з різними дозами навантаження на щитовидну залозу. В Овруцькому районі на 100 обстежених виявляється один випадок раку щитовидної залози. Я про це кажу, щоб підкреслити актуальність даної проблеми.

Що ми пропонуємо?

Перше. У квітні ми будемо відзначати 18-ті роковини Чорнобильської катастрофи. Ми хотіли б за два роки у тих районах, які найбільш постраждали, провести скринінгове обстеження всіх без винятку дітей і підлітків, які були на момент аварії.

Друге. І Міністерству охорони здоров’я, і Академії медичних наук треба, мабуть, подумати про вдосконалення системи диспансерного нагляду за цими хворими. Користуючись нагодою, я хотів би звернутися і до керівництва Верховної Ради, і до керів­ництва Міністерства охорони здоров’я, що ми повинні подумати про санаторно-курортну реабілітацію і лікування.

І третє. Я хотів би звернутися за допомогою та підтримкою до керівництва держави і до керівництва Верховної Ради. Ми з 1998 року будуємо корпус для лікування дітей радіоактивним йодом і ніяк не побудуємо. Вже шість років чуємо лише обіцянки. Тому я просив би, щоб у рекомендаціях парламентських слухань було конкретно записано, що цю роботу треба завершити.

Нам також треба подумати про налагодження вітчизняного виробництва радіоактивного йоду і фармпрепаратів проти­пухлинної дії. Я згоден з Миколою Єфремовичем щодо генериків, бо вони на сьогодні більш дешеві, звичайно, маю на увазі ті, які відповідають міжнародним стандартам.

Вирішимо ці питання — тоді дійсно зробимо конструктивний крок вперед.

Я дуже вдячний за увагу. Спасибі.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякуємо, Миколо Дмитровичу.

Слово має Василь Васильович Гаврилюк, народний депутат України, група “Народовладдя”. Підготуватися Сятині.

 

ГАВРИЛЮК В.В., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України (виборчий округ №147, Полтавська область). Спасибо, Александр Алексеевич. Вы  знаете, если бы Верховная Рада работала так интенсивно и   внимательно, как сегодня медицинские работники в зале, я  думаю, эффективность работы парламента была бы намного выше. Поэтому, Николай Ефремович, надо больше медиков в Верховную Раду (Оплески).

Учитывая, что времени мало, дорогие друзья, хотелось бы сказать вот что. Проблема серьезная, все мы знаем, что у нас забрали ядерное оружие, и Украина стала никому не нужна. Чернобыльскую станцию закрыли, обещали помощь, но никто никому не будет помогать, мы с вами отлично знаем, что спасение утопающего — дело рук самого утопающего.

Сегодня Министерство здравоохранения прилагает много усилий для решения этих проблем, есть серьезные сдвиги, во  многом благодаря новому министру Андрею Владимировичу Пидаеву. От имени депутатской группы “Народовладдя” хочу выразить огромную благодарность за то, что он вместе с вами занимается этой серьезной проблемой.

Но мы не можем оставаться в стороне, когда некоторые вопросы решаются, на наш взгляд, не с государственных позиций, не с точки зрения хорошего хозяина. Что же проис­ходит? Почему мы сегодня закупаем такие важные медицинские химические препараты в России и других зарубежных странах? А   ведь там они стоят намного дороже. Давайте разберемся и  посмотрим: хороший хозяин поступал бы так? Наверное, есть среди чиновников Министерства здравоохранения заинтересо­ванные люди. Я не хочу говорить о гуманности, но, с точки зрения хозяина, наверное, надо рациональнее использовать и так скудный бюджет Министерства здравоохранения и всех местных органов и институтов.

Поэтому депутатская группа “Народовладдя” будет наста­ивать, чтобы в рекомендациях наших слушаний предусмотреть поручение Генеральной прокуратуре самым тщательным образом проверить деятельность непосредственно этой службы, которая занимается закупками. И обратиться к Кабинету Министров с  требованием рассмотреть, как можно способствовать, помочь развитию отечественного производства. У нас уже есть поло­жительные примеры — программы по сахарному диабету и по другим видам работают. На 20–25% мы могли бы удешевить эти препараты. А это значит, что мы сможем больше онкобольных обеспечить, они пройдут курс лечения, дополнительное оборудование купить. Это хозяйский подход.

И конечно, нельзя не принимать во внимание то, что многие из онкобольных — инвалиды Великой Отечественной войны и  инвалиды труда. А ведь они сегодня оставлены один на один с болезнью. Это геноцид в полном смысле этого слова! Практи­чески люди сегодня продают все, что только можно, ради того, чтобы попытаться каким-то образом себя лечить.

Поэтому призываю всех, и группа “Народовладдя” будет настаивать на этом, принять действенные рекомендации наших парламентских слушаний, и чтобы обязательно были сделаны выводы. Не просто поговорили, а чтобы был результат.

Спасибо.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Василю Васильовичу.

Слово має Михайло Лукович Сятиня, народний депутат України, фракція Аграрної партії. Підготуватися Чехуну.

 

СЯТИНЯ М.Л., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з  питань охорони здоров’я, материнства та дитинства (виборчий округ №74, Закарпатська область). Шановний Олександре Олексійовичу! Шановні учасники парламентських слухань! Провідну роль у профілактиці та лікуванні всіх захво­рювань, і передовсім таких масових, як онкологічні, відіграють ліки. Які б програми ми не приймали і в міру можливості вико­нували, успіх гарантовано лише за умови достатнього матеріаль­ного забезпечення. Так було завжди і, на жаль, людство досі нічого нового не придумало.

Якщо критично аналізувати стан виконання програми з   профілактики та лікування онкологічних захворювань, треба визнати, що найслабшою ланкою є забезпечення хворих необ­хідними ліками. Враховуючи важливість цієї проблеми, у лютому 2003 року згідно з указом Президента України Міністерство охорони здоров’я створило Державну службу лікарських засобів і виробів медичного призначення. Без сумніву, рішення необхідне і своєчасне. Одним із основних завдань служби є подальший розвиток вітчизняного виробництва ліків на діючих підприємствах фармацевтичної галузі.

Указом Президента від 17 грудня 2003 року “Про невідкладні заходи щодо забезпечення права громадян на охорону здоров’я і  медичну допомогу”, зокрема, передбачалося: “До 31 грудня 2003 року розробити та затвердити комплекс заходів, спрямова­них на... розширення асортименту та збільшення обсягів вироб­ництва лікарських засобів і виробів медичного призначення вітчизняними підприємствами фармацевтичної промисловості... забезпечити проведення переговорів із провідними іноземними виробниками лікарських засобів і виробів медичного призначення з метою налагодження виробництва лікарських засобів і виробів медичного призначення, які не виробляються в Україні”.

Президент не раз підкреслював необхідність термінового вирішення проблеми забезпечення хворих доступними, ефектив­ними та безпечними ліками. Що зроблено, які кроки у визначе­ному керівництвом держави напрямі здійснено?

Шановні учасники парламентських слухань, є два шляхи вирішення цієї проблеми: перший — забезпечення хворих оригінальними препаратами транснаціональних корпорацій, які коштують для нашої країни шалені гроші; і другий — забезпечення дешевими генериками, тобто аналогами, які за ефективністю нічим не гірші, ніж оригінальні, але вартість їх значно нижча. Можу навести приклад: препарат “Тованік” фірми “Авентіс” коштує 200 грн за флакон, а такий самий аналог — 50 грн, або в чотири рази дешевше. І для нас, і для держави це дуже великі гроші.

Останнім часом в Україні зареєстровано значну кількість генериків з різних країн у формі “In balk”. Отримуючи і розфасо­вуючи таку продукцію на наших вітчизняних фармацевтичних підприємствах, ми одразу здешевлюємо їх як мінімум на 30%. Податки і робочі місця — в Україні. Сьогодні українські фарма­цевтичні підприємства плідно працюють у цьому напрямі, такі як “Дарниця”, “Здоров’я” та інші. Однак, напевно, це комусь невигідно.

Подивіться на таку ситуацію. Це унікальне явище у світі, коли до складу комісії Міністерства охорони здоров’я України, яка формує перелік лікарських засобів, що повинні закуповуватися, підкреслюю, за бюджетні кошти, входять директори представ­ництв іноземних і наших вітчизняних виробників. Як ви думаєте, що вони робитимуть? Протидіятимуть і рекомендуватимуть заку­повувати за бюджетні кошти тільки свою продукцію! Таким чином пускається в хід інформація про низьку ефективність генериків. Авторитетно можу заявити, що це неправда! Я тримаю в руках висновки провідних спеціалістів з різних регіонів України, які свідчать про лікувальну дію генеричних препаратів, на які більше всього нападають прибічники дорогих закупівель. Крім того, є ще й досвід інших країн.

І на завершення хочу сказати ось про що. На мою думку, все це відбувається тому, що Україна не має національної політики забезпечення населення лікарськими засобами. Є урядова програма, але спробуйте ознайомитися з нею — на чотирьох з  половиною сторінках тільки статистика стану справ в охороні здоров’я і набір загальних фраз, без жодної цифри. Більше ста країн світу розробили і реалізують такі програми. У нас також все прийнято, але знову, на жаль: хотіли, як усі, а вийшло, як завжди.

Дякую. Вибачте за затримку.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Василь Федорович Чехун, директор Інституту експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького Національної академії наук України. Підготуватися Щепотіну.

 

ЧЕХУН В.Ф., директор Інституту експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького НАН України. Високоповажний Олександре Олексійовичу! Шановні народні депутати, колеги! Особисто я дотримуюся думки, що єдина мета науки — позбавлення людства від страждань. Ці слова належать Бертольду Брехту, який вклав їх в уста Галілео Галілея. Я повністю поділяю його думку.

І хотів би сказати про те, що проблема пухлин настільки складна, що вона вже давно вийшла за рамки суто медичної практики, сьогодні це виклик суспільству. Тому, як ніколи, треба мобілізувати зусилля і науковців, і політиків, і бізнесменів. Хочеться сподіватися, що саме цей день стане переломним і  увійде в історію як день активного наступу у вирішенні цієї проблеми.

На жаль, вона настільки складна, що рутинними методами її  не здолати. Досвід тисячоліть і наукові розробки ХХ століття дали змогу досягти лише 50-відсоткової ефективності лікування цієї патології. Сьогодні, якщо не розробляти нових технологій у  профілактиці, діагностиці та лікуванні, на жаль, цей відсоток буде знижуватися. Для того щоб зберегти або покращити цей показник, необхідні титанічні зусилля саме науковців.

Національна академія наук ніколи не стояла осторонь від   вирішення цієї надзвичайно складної медико-біологічної проблеми, тому науковці добре розуміли її складність і масштаби. Саме основоположник вітчизняної школи експериментальної та клінічної онкології, президент Академії наук України О. Богомолець свого часу сказав, що злоякісна пухлина — це не локальний процес, а хвороба всього організму, і треба виробляти й відпо­відну тактику лікування. На жаль, не прислухалися до порад талановитого вченого, знадобилося ще майже століття, щоб людство усвідомило ці геніальні поради.

Історично склалося так, що саме в НАНУ сконцентрований науковий і науково-методичний потенціал медиків, біологів, хімі­ків, які займалися і продовжують займатися розробкою сучасних технологій. Як приклад, у Національній академії наук розроблено ряд методик для ранньої і диференціальної діагностики лейкозів, що значно підвищили ефективність їх лікування. Розроблено низку ефективних протипухлинних препаратів та препаратів супроводу, зокрема “Мебіфон”, “Бластен”, “Лаферон” та інші. Навіть в Інсти­туті електрозварювання розроблена система зварювання біоло­гічних тканин, що може мати значний антиметастатичний ефект. Вперше створено та зареєстровано протипухлинну вакцину, до   якої виявляють величезний інтерес іноземні фірми, але, на  жаль, мало інтересу в Міністерстві охорони здоров’я. Тут нас підтримують Київська міська державна адміністрація і цілий ряд міжнародних програм.

У високоповажного товариства може виникнути питання: а  чи був залучений цей арсенал для підготовки такої важливої програми, як “Онкологія”? Якщо відповісти дипломатично, то це звучатиме так: далеко не повною мірою. У програмі є цілий ряд розділів, де здобутки Національної академії наук не враховані. Проте, можливо, не це головне. Хвилює інше. У авторів програми були благородні наміри — самотужки охопити весь спектр існуючих проблем і зробити спробу перевершити Козьму Пруткова. Можливо, було б доцільно визначитися з пріоритетами, оцінити реальні надбання установ незалежно від їх відомчого підпорядкування і не розпорошувати кошти. Ставка на придбання дороговартісних імпортних реактивів — це тактика, але не страте­гія. При тому, що в установах НАНУ справді є цілий ряд оригіналь­них розробок, зокрема протипухлинних препаратів, а також ресинтезовані основні протипухлинні препарати. До речі, саме в  нашому інституті проводяться їх передклінічні дослідження, і  вони показують не меншу ефективність, ніж закордонні дорогі препарати.

Пам’ятаймо, ми переступили поріг ХХІ століття. І тому в про­грамі необхідно було б не лише передбачити вимоги сьогодення, а й подумати про день завтрашній. А це зовсім нові технології, на  яких мають базуватися молекулярна діагностика, біо- і фото­динамічна терапія. Вони дуже коштовні, державних коштів не  вистачить, щоб їх закупити. І якщо ми так будемо рухатися й    далі, то приречені на підтримку імпортного виробництва. Складається цікава ситуація (до речі, не лише для гумористів,
а й для юристів), коли ми закуповуємо імпортні реактиви, а наші наукові розробки фінансують іноземці.

Отже, при створенні такої важливої державної програми слід було б врахувати думки і можливості науковців. І не лише медиків, біохіміків та хіміків, а й психологів, соціологів, юристів і, зрештою, економістів. Тільки тоді можна досягти більшого, хай не перемоги, але кращої якості життя онкологічних хворих. І це лише частина того, що є в засіках вітчизняної науки.

Виникає ще одне питання, але вже не філософське: що робити, щоб цим надбанням скористалося суспільство, і пере­дусім стражденні люди? Ми маємо своє бачення відповіді:
по-перше, треба створити міжвідомчу координаційну раду, не тільки на папері, а й на ділі; по-друге, провести ґрунтовну інвентаризацію реальних вітчизняних досягнень, повернутися до   них лицем; і по-третє, створити чітку вертикаль системи протиракової боротьби, розробити та затвердити державні стандарти діагностики і лікування, в тому числі й підготовки студентів — майбутніх лікарів XXI століття. Лише в такому разі можна бути впевненим у раціональному використанні хоч тих невеликих бюджетних коштів, які на сьогодні може виділяти держава на подолання цієї страшної проблеми.

Дякую за увагу. Вибачте, будь ласка.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Ігор Борисович Щепотін, завідувач кафедри онкології Національного медичного університету. Підготуватися Оленіченку.

 

ЩЕПОТІН І.Б., завідувач кафедри онкології Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця. Шановний Олександре Олексійовичу! Шановні народні депутати! Шановні колеги! Для мене дуже велика честь сьогодні виступати з цієї високої трибуни перед людьми, які дійсно впливають на майбутнє нашої держави і на добробут її населення. Минулий 2003 рік був найвидатнішим за всі роки незалежності нашої держави — Державна програма “Онкологія” отримала стовідсоткове фінансу­вання, і це відчули не лише ми, онкологи, а й наші пацієнти.

Проте зрозуміло, що за такий короткий час, за один рік неможливо вирішити питання, які накопичувалися роками. Так,  захворюваність і смертність від раку в Україні продовжують зростати, рак — молодіти, близько 50–80% хворих помирають протягом одного року з моменту встановлення діагнозу. За таких трагічних обставин тільки 30% хворих отримують спеціалізоване лікування в онкологічних установах, решта лікується в загально­лікарняній мережі, подекуди навіть лікарями, які не мають достат­ньої онкологічної кваліфікації. Лише 25% хворих отримують спеціалізоване лікування, включаючи променеву чи хіміотерапію, що в більшості випадків продовжує тривалість життя чи навіть дає можливість вилікуватися від цієї хвороби. Діюча система онко­логічної служби дозволяє збільшити частку хворих, лікованих в  онкологічних закладах, де ефективність лікування в 2–3 рази вища. Це можна зробити в дуже короткий термін, але для цього потрібні бажання і постійний контроль.

У зв’язку з відсутністю загальнодержавних стандартів медичного обстеження та лікування у більшості онкологічно хворих діагноз встановлюється дуже пізно, коли радикально допомогти вже неможливо. У багатьох медичних установах лікарі не володіють усім обсягом сучасних операцій чи спеціалізованими методами лікування, необхідними для сучасного рівня допомоги. Тобто якість лікування конкретного хворого, а часто і його життя залежать від рівня кваліфікації лікаря, до якого він звернувся. Виходить, що обсяг лікування зумовлюється не клінічною необхідністю, а технічними можливостями хірурга. Запровадження загальнодержавних стандартів обстеження та лікування хворих, а  також контроль за їх виконанням у досить короткий термін дадуть нам можливість поліпшити результати лікування.

У нас, у вітчизняних онкологів, немає серйозних розбіж­ностей щодо найкращих схем лікування різних онкологічних захво­рювань. Розбіжності виникають, коли йдеться про закупівлю державою препаратів для безоплатного лікування. Це різні речі. Оптимальне співвідношення ціни та якості досі залишається золотим правилом вигідної купівлі взагалі, але воно часто порушується, коли йдеться про державні закупівлі. Медичні препарати не повинні вибиратися залежно від національності чи  кольору шкіри виробника. Клінічна ефективність, виробництво за сучасними технологіями відповідно до світових стандартів, найдешевша ціна та реєстрація в Україні — ось критерії оптимального вибору та здорового глузду.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово має Геннадій Петрович Оленіченко, головний лікар Київської онкологічної лікарні. Підготуватися Бондарю.

 

ОЛЕНІЧЕНКО Г.П., головний лікар Київської онкологічної лікарні. Шановний Олександре Олексійовичу! Шановні присутні! Дозвольте мені як лікарю-практику оголосити моменти, які нас дуже турбують на сьогодні.

Перше — безперечно, це підготовка кадрів. Яку картину ми маємо? Студент 6-го курсу медичного університету навчається онкології лише 36 годин. Про який фах цього студента чи молодого лікаря, про яку онконастороженість ми можемо казати?

Друге. З урахуванням того, що на сьогодні у нас майже не  розвинутий інститут психологів, про яку соціальну чи фізичну реабілітацію ми можемо говорити? Про яку реабілітацію можна вести мову під час проведення лікування онкологічно хворого?

Також проблема, про яку вже говорили і Андрій Володимирович, і Микола Єфремович, — розвиток паліативної медицини, стаціонарів, які називаються “хоспіси”. Насамперед це установи, напевно, більш соціальної, ніж медичної спрямованості, але ми не маємо на сьогодні інституту підготовки ні лікарів, які володіли б питаннями паліативної медицини, ні середнього медичного персоналу, який міг би надавати достатню допомогу онкологічно хворим 4-ої клінічної групи.

Стосовно діагностичного обладнання. На сьогодні жодна медична установа України не має апаратів для ендоскопічного та ультразвукового обстеження експертного класу.

Таким чином, враховуючи відсутність кадрів, відсутність достатньої діагностичної бази, ми не можемо вести мову про досить ефективні профілактичні огляди.

Тут порушували питання про стандарти лікування. Це також є досить серйозною проблемою, і якщо зробити зріз по регіонах України, то побачимо, що майже кожен регіон лікує свою нозологічну форму так, як вважає за доцільне. Однак на сьогодні є стандарти, розроблені Всесвітньою організацією охорони здоров’я, тому це також одне з найважливіших питань.

І останнє, на чому я хотів би зупинитися, — забезпеченість радіологічним обладнанням. Гадаю, не треба забувати, що в  усьому світі один лінійний прискорювач розраховується на  1 млн населення. Тому, на мою думку, треба звернути увагу на  доцільність придбання потрібної кількості лінійних прискорю­вачів та апаратів для променево-дистанційної терапії. Ще одна пропозиція стосовно надання радіологічної допомоги — це ство­рення майже в усіх регіонах відділень ізотопної терапії лікування метастатичного раку, насамперед гормоночутливих пухлин.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Григорій Васильович Бондар, генеральний директор Донецького обласного протипухлинного центру. Підготу­ватися Вернидубову.

 

БОНДАР Г.В., генеральний директор Донецького обласного протипухлинного центру. Глубокоуважаемый Александр Алексеевич! Уважаемые друзья! Проблема рака пришла к нам не  сегодня, не вчера, она прошла через тысячелетия, и решать эту проблему нам придется еще столетия, не меньше. Когда-то Арбелин сказал, что пока человечество не разберется, что такое жизнь, не поймет, что такое рак.

По данным ВООЗ, четыре фактора играют основную роль в  развитии опухоли: первый — экология, второй — профес­сиональные вредности, третий — особенности питания и четвер­тый — курение. Если мы не будем работать над этими факторами, эффективная профилактика опухолей почти невозможна.

Все вопросы, которые мы подавали, были освещены в  выступлении министра здравоохранения, но вместе с тем я хотел бы обратить ваше внимание на проблему лечения онко­логических больных. Прежде всего, в течение года мы регистри­руем 40% больных, которые действительно подлежат комбини­рованному, комплексному лечению, 41% из всего количества больных (у нас в Донбассе это 16 тыс. из 84 тыс. онкологических больных, состоящих на учете) в течение года уходят из жизни. То  есть их лечение, будь то химиотерапия или лучевая терапия, по существу, неэффективно.

И вместе с тем хотел бы обратить ваше внимание на методы лечения, которые в настоящее время применяются.

Первое место и, уверяю вас, такое положение будет сохраняться в ближайшее десятилетие, занимает хирургический метод лечения, он применяется и в сочетании с другими, и как самостоятельные метод. При первой и второй стадиях он дает возможность человеку жить 5–10 лет, более 10 лет проживают 90% больных с первой стадией. Сочетание хирургического метода лечения с лучевой терапией, которая по возможностям наиболее эффективна и применяется как самостоятельный метод, дает возможность увеличить продолжительность жизни приблизи­тельно на 20–30% даже больным с третьей стадией. На третьей и  четвертой стадиях развития опухолей кишечника и других локализаций мы иногда добиваемся продления продолжитель­ности жизни на 20–30%. Кроме того, лучевые методы применя­ются самостоятельно при опухолях кожи, шейки матки и других локализаций.

Но в наших условиях… У нас в Украине есть один линейный ускоритель, и тот периодически не работает. У наших соседей в Польше — около 30 линейных ускорителей, в Чехии — 11, в  России — более 40, а в Украине работает один. Соответ­ствующие будут и результаты.

Последний метод лечения, который сейчас получил распространение — химиотерапия. Я хочу довести до вашего сведения, что химиотерапия — это вспомогательный метод лечения и только в 6% случаев (при гемогластомах, лимфомах, опухолях женских и мужских половых органов) он дает эффект. Во всех остальных случаях это вспомогательный метод.

Кроме того, хочу обратить внимание всех присутствующих на такие моменты, которые, по-видимому, не принимаются во  внимание, когда тендеры проводят. Во всех инструкциях по  химиотерапии написано, что все материалы (иглы, шприцы, флаконы и так далее), которые были в контакте с препаратом, должны быть помещены в двойной полиэтиленовый пакет и сожжены при температуре 1000°С; экскреты подлежат такой же обработке.

Народ сейчас очень увлекается уринотерапией. Один больной мне говорит: “Григорий Васильевич, я уринотерапию проверяю на наших самых стойких долгожителях — прусаках.
Я, — говорит, — 10 обработок провел, все они погибли. Можно ли принимать такую мочу после применения химиотерапии?”

То есть если мы проводим тендеры, извините, должны быть препараты сопровождения, надо благоустроить химио­терапевтические отделения, потому что это вредно для персо­нала и для самого больного. Никакой защиты! Ни специальных халатов, ни галош, ни перчаток, ни масок, по существу, ни   в   одном химиотерапевтическом отделении нет. Поэтому думайте, что делать, эту проблему надо решать. В общем-то, все говорят: молчи, нельзя об этом говорить. Почему нельзя? Потому что, знаете, думают, что это решение окончательное. Ничего подобного, плохи те решения, которые нельзя менять, значит, это неправильные решения.

И последнее, наши предложения. Я считаю, что Украина как государство должна иметь свой государственный, национальный центр. Два института находятся на одной территории, уже 7 лет прошло, как издан приказ о том, что они объединены, до сих пор никакой работы не проводится этим нашим онкологическим институтом и не будет проводиться. Центр такой нужен. Уже  10 лет, как мы подали в Министерство здравоохранения наши предложения о создании четырех региональных центров. Не  хотите создавать, открывайте свои филиалы, никто же не против, но надо же каким-то образом объединять наши усилия по работе с этим контингентом больных.

И естественно, извините, надо все-таки увеличить затраты на хирургическое оснащение, поскольку это основной метод лечения онкобольных. Никакого хирургического оснащения нет! Посмотрите, это совершенно не предусмотрено в финан­сировании. Науки в Украине нет, на обучение не выделяются средства. Так что если мы не будем эти проблемы решать, то напрасно мы здесь собрались.

Благодарю за внимание (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Григорію Васильовичу. Ви тільки ніколи не мовчіть, бо якщо ми будемо й тут мовчати, то де ж можна тоді обговорювати ці проблеми?

Слово має Іван Васильович Вернидубов, народний депутат України, фракція “Регіони України”. Підготуватися Шурмі.

 

ВЕРНИДУБОВ І.В., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією (виборчий округ №224, м.Севастополь). Шановний Олександре Олексійовичу! Шановні присутні! Ще  більше року тому Верховна Рада України, заслухавши звіт уряду про роботу Міністерства охорони здоров’я, визначила недо­ліки та окреслила шляхи їх подолання. Однак наведені сьогодні в  доповідях показники захворюваності та смертності в онкології свідчать про те, що позитивних зрушень, на жаль, мало. Більшість хворих і сьогодні не отримують необхідні їм дешеві ефективні ліки, при цьому є навіть такі випадки, коли 3 млн грн державних коштів витрачаються на закупівлю ліків з обмеженим строком придатності, які потім викидаються. Так було з “Вінкрістіном”. У багатьох країнах світу такі ліки роздають безплатно.

Дійсно, я підтримую попередніх промовців у тому, що ефективну роль повинна була зіграти Державна служба лікарських засобів, яка й створювалася головним чином для того, як зазна­чалося, щоб забезпечити умови для зниження цін на ліки як основного чинника їх доступності. Проте ціни на ліки зростають, їх  бракує, ситуація погіршується. Це провина, на мою думку, конкретної посадової особи, що очолює Державну службу лікар­ських засобів і виробів медичного призначення, на яку покладено вирішення цих питань, — Пасічника Михайла Францевича.

На виконання Указу Президента України “Про невідкладні заходи щодо забезпечення права громадян на охорону здоров’я і   медичну допомогу” від 17 грудня 2003 року необхідно було до кінця минулого року “розробити та затвердити комплекс захо­дів, спрямованих на недопущення погіршення забезпечення пільгових категорій населення та закладів охорони здоров’я лікарськими засобами і виробами медичного призначення та   створення дефіциту лікарських засобів, які є основними і доступними за ціною широким верствам населення; розширення асортименту та збільшення обсягів виробництва лікарських засобів і виробів медичного призначення вітчизняними підпри­ємствами фармацевтичної промисловості”, створити базисні умови для налагодження виробництва лікарських засобів, які до цього не вироблялися в Україні. І практично результатів з цих питань немає.

Передбачалося також формування спеціального резерву основних лікарських засобів. Де ці резерви? Що зроблено в   цьому напрямі? Практично нічого. Водночас катастрофічно знижується обсяг експорту лікарських засобів, що завдає удару, між іншим, і розвитку економіки, і міждержавним відносинам.

І все це здебільшого тому, що національну політику у фармацевтичній галузі, зокрема в питаннях забезпечення населення лікарськими засобами, формують такі фахівці, як пан Пасічник. При тому, що він заступник міністра, голова Державної служби лікарських засобів і виробів медичного призначення, він ще й призначається головним державним інспектором України з контролю за якістю лікарських засобів. Тепер усе зосереджено в  одних руках — ліцензії, перевірки, відповідальність за вироб­ництво і за якість ліків, які виробляють підлеглі. Однак і це ще не  головне, при цьому він залишається співвласником великої фармацевтичної фірми “Фалбі”.

Тут Микола Єфремович говорив, що умови тендерних закупівель не зовсім відповідають правилам. Як же вони можуть відповідати? Звичайно, ця фірма здебільшого виграє тендери. Перелік ліків, які закуповуються, формує зазначена державна служба, а до складу комісії з формування переліку включено представника іноземної компанії, яка постачає свої ліки фірмі “Фалбі”. Впевнений, що ці факти повинні стати підставою для серйозної перевірки правоохоронними органами на предмет наявності корупційних дій.

Причина ситуації, яка склалася, — і в тому, напевне, що цей специфічний напрям роботи очолює не фахівець, а людина, яка за   базовою освітою є інженером-механіком, а за покликом — підприємцем. Щоправда, недавно він заочно здобув вищу фарма­цевтичну освіту, але жодного дня не працював ні за спеціаль­ністю, ні в галузі організації охорони здоров’я і тому не має в цих питаннях ніякого досвіду. Напевно, все-таки підприємцю важко зрозуміти, чому треба знижувати ціни, зменшуючи власні прибутки, він завжди ставитиме свої особисті інтереси вище інтересів хворих і держави.

Шановні урядовці, керівники Головдержслужби, я закликаю вас провести позачергову атестацію таких фахівців і допомогти їм працевлаштуватися згідно з їх кваліфікацією. Чекати від них подвигів на благо людей — це, на мою думку, марно втрачати час.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Ігор Михайлович Шурма, народний депутат України, фракція СДПУ(о). Підготуватися Новаку.

 

ШУРМА І.М.‚ член Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, СДПУ(о)). Фракція Соціал-демократичної партії України (об’єднаної). Шановні учасники парламентських слухань! Я належу до тих людей, які дуже скептично ставляться до самих парламентських слухань. На пре­великий жаль, після парламентських слухань ми приймемо реко­мендації, а далі з’являються запитання: чи отримає сатисфакцію пацієнт? Чи краще працюватиме лікар? Чи поліпшиться його матеріальне забезпечення? Чи зміниться ставлення до медицини в суспільстві і в державних органах? Думаю, що на всі ці запи­тання можна відповісти “ні”, тому що від констатації фактів, якою б гострою не була ця риторика, фінансування не збільшиться, медицина не отримає більше грошей, і це є факт.

Тому для того, аби припинити ці слухання, які ми постійно організовуємо (з проблем серцево-судинної патології, ВІЛ-інфек­ції, онкології, у майбутньому — травматології), нам необхідно зробити один крок — прийняти Закон “Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування”, який відкриє двері до початку реформування системи фінансування охорони здоров’я.

Поза тим, сьогодні є тема, і ми зобов’язані її обговорювати. Я не буду зупинятися на первинній профілактиці раку, оскільки тут було багато уваги приділено цьому аспекту, але хотів би сказати, що з метою профілактики професійного раку в Україні необхідно забезпечити паспортизацію канцерогенно небезпечних підпри­ємств, створити чи розширити бази даних про канцерогенні підприємства і канцерогени у навколишньому природному середовищі, а також реєстр осіб, які мають професійний контакт з хімічними канцерогенами.

Необхідно відновити масові профілактичні огляди населення бригадами лікарів, особливо це стосується сільських мешканців. Всі добре розуміють, що житель села на сьогодні віддалений від   районного центру чи обласного і не в змозі потрапити до спеціалізованого закладу.

Нині на Львівщині працюють 194 сімейних лікарі. В утво­рених 34 амбулаторіях сімейного лікаря роль первинної медико-санітарної допомоги у виявленні хворих на рак є доведеною. Львівські лікарі підібрали більш як 300 наукових джерел, поділили їх за напрямами участі сімейних лікарів в онкології. Сімейним лікарям необхідно звернути увагу на неорганізовані групи населення, використовувати всі можливі діагностичні процедури для встановлення стадії захворювання, бо фатальність онко­логічної хвороби обумовлена пізнім її виявленням. Показники задавнення хвороби не мають тенденції до зниження і коливаються від 14 до 60%.

Ми можемо говорити про необхідність флюорографічного обстеження — знову стикаємося з проблемою фінансування. Лікування повинно бути комплексним, а на місцях цього забезпечити не можна. Онкоцентри отримують від Міністерства охорони здоров’я половину препаратів, яких не замовляли, а вони є дороговартісними і не є вкрай необхідними. Це різні препарати, можна вести дискусії про доцільність імуномодуляторів чи застосування хіміотерапії, але це інша тема. Необхідно припинити централізацію закупівлі хіміопрепаратів, бо лікування онкохворих має бути сконцентровано у спеціалізованих установах, а не роз­сіюватися по непрофільних стаціонарах, де немає можливості виконати повноцінне комплексне або комбіноване лікування.

Визначення потреб і пріоритетів в організації онкологічної допомоги населенню — одне з основних завдань Державної програми “Онкологія”. Дуже хотілося б, щоб ця програма була справді державною, а не регіональною, тому що я сьогодні намагаюся з’ясувати, куди подівся мільйон, призначений за державною програмою для Львівської області. Його немає, і хтось повинен на це дати відповідь. Чому робиться така різниця між регіонами?

Враховуючи, що більше двох третин бюджетних коштів заплановано виділити на придбання препаратів для лікування онкохворих, варто більше уваги приділяти цьому аспекту, бо вважаю, що саме він на сьогодні є пріоритетним і найбільш непрозорим у всій державній програмі.

Ні для кого не таємниця, що деякі чиновники відверто лобіюють інтереси західних фірм — виробників протиракових хіміопрепаратів. Ці препарати та засоби супроводу найбільш вартісні серед усіх медикаментів, отож зрозуміло, що є за що боротися. Аргументи лобістів традиційні: торгові марки, оригі­нальні препарати якісніші, ніж генерики. Проте клінічні досліджен­ня, спостереження фахівців-практиків переконують, що аргументи ці надумані, і лікарі-онкологи це беззастережно підтвердять. А от вартість генериків, які до того ж виробляють вітчизняні підпри­ємства, на кілька порядків нижча. Віддаючи перевагу власним виробникам, ми, зрештою, зможемо вивільнити додаткові кошти на придбання вкрай необхідного обладнання для онкоцентрів. Економія на генериках до того ж дасть змогу виконати указ Президента про здешевлення лікарських препаратів. Кому і чому невигідно не помічати таких очевидних фактів? Чому державні кошти, виділені на таку болючу проблему, як онкологія, намагаються розподілити без урахування фінансових можли­востей держави, об’єктивної ситуації, без урахування інтересів спеціалістів?

Немає потреби переконувати, що означена проблема не суто медична, а, скоріше, гостро соціальна. Можливо, розібратися в ній допоможуть правоохоронні органи. Я повністю підтримую ініціативу міністра охорони здоров’я про доцільність створення 5–6 міжрегіональних центрів, забезпечення їх дороговартісною апаратурою з метою надання високоякісної медичної допомоги, а  система хоспісів дасть змогу всім страждаючим отримати людські умови.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Василь Леонідович Новак, директор Інституту патології крові та трансфузійної медицини Академії медичних наук України. Підготуватися Черновецькому.

 

НОВАК В.Л., директор Інституту патології крові та трансфузійної медицини АМН України. Вельмишановний Олександре Олексійовичу! Вельмишановні народні депутати! Пані  та панове! Дозвольте коротенько зупинитися на проблемах онкогематології, яка становить лишень частинку загальної онкології. Загалом в Україні налічується близько 32 тис. онко­гематологічних хворих, загальна чисельність онкохворих — 283 тис. Онкогематологія посідає 7–8 місце серед онкологічних захворювань. Рання смертність, тобто протягом першого місяця з часу виявлення, на жаль, в Україні найвища, перевищує 34%.

В Україні, як і в усьому світі, спостерігається постійна тенденція до збільшення таких захворювань, як мієломна хвороба, гостра лейкемія, множинні мієломи. В останні роки досягнуто значного прогресу в лікуванні онкогематологічних хвороб. Так, у розвинених країнах виліковується до 80% хворих дітей з гострою лімфобластною лейкемією та до 90% дорослих з хворобою Годжкіна. Навіть при найбільш важких, до недавнього часу безнадійних, онкогематологічних хворобах вдається досягти
5-річного виживання майже у 40% хворих.

У світі гематологія належить до найбільш динамічних дисциплін, в яких знаходять практичне втілення найновіші техно­логії. На жаль, у нашій країні це одна з найменш забезпечених галузей медицини. Через відсутність сучасної апаратури недостатнім залишається рівень обстеження і діагностики. Фактично, спеціальні дослідження доступні лишень установам Академії медичних наук і Національної академії наук України. У  більшості хворих у регіонах діагностика варіантів хвороби не проводиться. У свою чергу, без складних цитохімічних, імуно­фенотипічних, генетичних досліджень неможливо призначати сучасні цитостатичні препарати та проводити трансплантацію кісткового мозку і стовбурових гемопоетичних клітин.

Значну роль у забезпеченні хіміотерапією онко­гематологічних хворих відіграє програма “Онкологія”. Однак, незважаючи на збільшення з року в рік закупівельного фонду цитостатичних препаратів, виділені кошти покривають лишень до  20% потреби, а вартість лікування одного онкогематологічного хворого становить від 5 до 100 тис. грн. Безумовно, що ні заклад охорони здоров’я, ні більшість хворих не мають можливості профінансувати ці витрати.

Проведення повноцінного лікування за сучасними протоко­лами обмежене, наслідком чого є висока смертність та інваліди­зація. Хоч ми й розробили вперше в Україні стандарти в лікуванні онкогематологічних хворих, на жаль, на сьогодні ми їх не можемо застосувати, тому вкрай важливо суттєво збільшити обсяг закупівлі препаратів за кошти державного бюджету.

Наступною нагальною потребою є створення мережі центрів трансплантації кісткового мозку та стовбурових гемопоетичних клітин. Саме за допомогою цих методів можна досягати успіхів у   лікуванні таких невиліковних захворювань, як лейкемії та лімфоми. На жаль, в Україні на сьогодні є лише два центри трансплантації кісткового мозку. Для прикладу, у Франції — 130, у  сусідній Польщі — 13. Створення вітчизняних центрів у різних регіонах України приведе перш за все до економії валютних коштів і найголовніше — до одужання та відновлення праце­здатності багатьох хворих.

У нас, на жаль, практично відсутні медична реабілітація та  соціальна адаптація хворих з пухлинами крові. Міністерство охорони здоров’я та Академія медичних наук розробили програму розвитку гематології в Україні, в якій передбачено заходи з метою поліпшення ситуації у цій важливій і перспективній ділянці медицини. Тому прошу народних депутатів і профільні комітети підтримати ідею створення національної програми розвитку гематології в Україні.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Леонід Михайлович Черновецький, народний депутат України, фракція “Наша Україна”. Підготуватися Кармазіну.

 

ЧЕРНОВЕЦЬКИЙ Л.М., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань бюджету (виборчий округ №212, м.Київ). Уважаемый Александр Алексеевич! Уважаемые участники парламентских слушаний! Я еще не знаю, о чем буду говорить, но  точно могу вам сказать, что весь смысл того, о чем я скажу дальше, сводится к главному: у нас в стране недостаток не препаратов и различной техники, хотя и это есть, а недостаток морали. Потому что на самом деле наши онкологические больные нуждаются в особом внимании со стороны и правительства, и  парламента. Я не настроен кого-либо критиковать. Я хочу сказать о том, что христианская мораль должна войти во все сферы нашего общества. Поэтому я считаю, что сегодняшние парламентские слушания очень важны. И я благодарен господину Полищуку и председательствующему, что мы можем говорить об этих проблемах. Те, кто сегодня болеет этой страшной болезнью, которым не на что рассчитывать, слушают каждое наше слово.

Думаю, Александр Алексеевич, что в ближайшее время вы можете поставить вопрос о следующих законопроектах, которые должен рассмотреть парламент. Их инициатором можете быть вы или кто-нибудь другой из депутатов. Я полагаю, что, прежде всего, конечно, должна быть национальная программа, основывающаяся на христианских ценностях. Я считаю, что каждый депутат должен хотя бы раз в месяц проведывать эти больницы на своем избирательном округе и знать, какие там проблемы; что чиновники в правительстве обязательно должны смотреть, в каком состоянии находится у нас медицина вообще и  в частности онкобольные. И те, кто слышат нашу передачу, пусть не голосуют за депутатов, которые не знают этой проблемы и не прочувствовали ее своей душой. Потому что эта проблема очень серьезная.

И, конечно, у меня есть много слов благодарности в адрес врачей, тех, кто здесь присутствует, к которым я обращаюсь по  разным вопросам, касающимся и детей, и пожилых людей. Например, есть господин Козявкин в Западной Украине, я не был с ним знаком, но это благородный человек, и он ни разу не отказал в помощи детям, хотя за это нужно платить. Я благодарен министру, который выделил средства, 45 тыс., для одного из онкобольных. Но это — капли в море.

Самое главное, требуйте и вы от своих депутатов, пусть они вносят соответствующие законопроекты в Верховную Раду. Это   большая проблема, ею нужно заниматься системно и  постоянно. И говорить об этом надо не только один раз в год (слава Богу, то мы сегодня рассматриваем эти вопросы, у нас до   сих пор даже таких парламентских слушаний не было), а всегда. И в душе у каждого чиновника, у каждого парламента­рия должна жить любовь к таким людям.

Ну и, конечно, нужен Закон “О социальном медицинском страховании”. Вам нужны деньги для того, чтобы вы лечили больных. А то, что вы сегодня делаете бесплатно, достойно самой высокой похвалы.

Спасибо за внимание (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Юрій Анатолійович Кармазін, народний депутат України, фракція “Наша Україна”. Підготуватися Лисаку.

 

КАРМАЗІН Ю.А., голова підкомітету Комітету Верховної Ради   України з питань правової політики (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Партія захисників Вітчизни, “Солідарність”, виборчий блок Віктора Ющенка “Наша Україна”. Шановні учасники парламентських слухань! Дорогі хворі, які чогось очікують від цих слухань! Я з глибоким занепокоєнням послухав виступи та інфор­мацію про очікуваний прогноз захворюваності на тлі загального зменшення чисельності населення України. Можу сказати, що, на мою думку, на сьогодні склалася критична ситуація з виконан­ням Державної програми “Онкологія”.

За наявною в мене інформацією, ситуація у сфері придбання медичних препаратів для лікування онкозахворювань виглядає так, що вище керівництво Міністерства охорони здоров’я вирішує питання, які медичні препарати придбавати, з урахуванням інтересів якихось інших, аніж державні, вимагаючи від галузевих спеціалістів підписувати складені списки і погрожуючи в разі відмови звільненням. Саме через численні звернення з цього приводу я був вимушений звернутися до Прем’єр-міністра України, секретаря Ради національної безпеки і оборони та Генеральної прокуратури України з наведенням конкретних фактів.

Я про це зараз не говорив би, якби не отримав брутальну відписку від виконуючого обов’язки міністра охорони здоров’я Загороднього, де написано, що все нормально, “все хорошо, прекрасная маркиза”. Я вдячний Генеральному прокурору Васильєву та його заступнику Ользі Михайлівні Колінько, які   провели перевірку з цього питання, за результатами якої встановлено, що “Міністерством охорони здоров’я не забезпе­чено регіонального розподілу медпрепаратів згідно з прогнозо­ваною захворюваністю”. Житомирській області виділено пігулок “Рефампіцину” на 400 тис. вище норми, Севастополю — на 224 тис., тоді як всі інші області цей препарат недоотримали. Тернопільській області при замовленні 280 тис. пігулок на рік не виділено жодної, пане міністре. А ви мені відписки шлете!

Крім того, порушуються вимоги Закону “Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти”. У 2003 році перемож­цями торгів на постачання протитуберкульозних препаратів на   загальну суму 50 млн 300 тис. грн визнано ЗАТ “Ганза” і ТОВ “Візит-Україна”, з якими укладено договори та передплачена вартість поставки. У встановлені місце і строк продукцію не поставлено через відсутність умов для зберігання значних кількостей препаратів та прострочення аналізу якості деяких із них більш як на 30 днів. У мене виникає запитання: навіщо мати будь-які відносини з тими, хто надає неякісні препарати?

Шановні учасники парламентських слухань! У мене є конкретні пропозиції, які напрацювали фахівці Партії захисників Вітчизни, але оскільки сьогодні скоротили регламент з 5 до 3 хвилин, я прошу ще 1 хвилину.

Я вважаю, що треба застосувати донецький досвід (як не дивно, тому що Донецьк сьогодні у нас критикують), напрацьо­ваний в обласному протипухлинному центрі, очолюваному акаде­міком Бондарем. Треба застосовувати цей досвід у всіх областях.

Більш того, у Державній програмі “Онкологія”, орієнтованій на боротьбу із злоякісними новоутвореннями, треба врахувати необхідність оптимізації наукових досліджень, і я підтримую передбачене цією програмою стовідсоткове фінансування програми ранньої діагностики.

Також я просив би вас, виходячи із звернень громадян та  конкретних результатів, залучати і вивчати досвід народної медицини в боротьбі з цією хворобою, зокрема можливості крапель “Екомеду”. Я чую пожвавлення в залі. Не хочу називати конкретні випадки, але вони є, коли не застосовувалися дороговартісні препарати, а використовувалися знання, вміння, надбання, все те, що впродовж тисячолітньої історії створювалося і вирощувалося на українській землі. Це коштує копійки, але це виліковує людей, і дай Боже, навіть після того, як встановлено страшний діагноз. Я свої пропозиції подам.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Леонід Павлович Лисак, голова Всеукраїнської спілки онкоінвалідів. Підготуватися Тарутінову.

 

ЛИСАК Л.П., голова Всеукраїнської спілки онкоінвалідів. Вельмишановний Олександре Олексійовичу! Вельмишановні друзі! Короткочасний вік життєдіяльності онкологічно хворих зумовлює необхідність термінових рішень стосовно не лише лікування,
а й їх комплексної реабілітації. Поряд з медичною допомогою, необхідно розробити систему всебічної реабілітації. Досвід показує, що ще до надання кваліфікованої медичної допомоги треба забезпечити хворому комплекс психосоціальної підтримки.

Велике число хворих після медичного лікування вмирають не від ускладнень та основного захворювання, а від нервового напруження, постійного стресу, що виникає у хворого внаслідок страху за невиліковність хвороби, що часто підтримується лікарями, друзями та родичами. Іноді збільшує психічну травму стримане або негативне ставлення до пацієнта. Постійна тривога, хронічний стрес є пусковим механізмом до метастазування пухлин і передчасного вкорочення життя. Цьому також сприяє відсутність достатньої уваги до такої людини з боку органів охорони здоров’я та соціального захисту. Після виписки з лікарні такі хворі, як правило, потрапляють у вакуум, що призводить до поглиблення психологічних розладів, які вже почалися до впровадження агресивних методів лікування.

Як відомо, часто лікування спричиняє видалення органа або його частини та виникнення значних функціональних порушень. Онкоінваліди відрізняються від інших інвалідів тим, що термін життя у них дуже короткий, вони весь час перебувають під загро­зою метастазування та рецидиву. Все це вказує на необхідність введення нової категорії “онкоінвалід”, такі хворі потребують належних умов для лікування, життя, праці, розваг, відпочинку. Для цього необхідно впровадження реабілітології як науки, розроблення відповідної методології всієї системи, і такі люди певним чином потребують законодавчого захисту.

Поряд з цим, на підвищення рівня захворюваності онко­логічними хворобами впливає недосконалість матеріально-технічної бази охорони здоров’я. Це не дає змоги адекватно й  комплексно впроваджувати сучасні методи лікування і особливо профілактики. Те саме можна сказати і щодо соціального захисту та реабілітації.

З іншого боку, необхідно підійти до розроблення нового напряму реабілітаційної підтримки — соціальної реабілітації онко­інваліда як людини, що може якісно працювати в соціумі. Потрібно впроваджувати механізми забезпечення працевлаштуванням хворих, які можуть і хочуть працювати, якнайширше використо­вувати принцип “рівний — рівному”. Тут треба враховувати факт, що хвороба поставила цих людей в рівні умови, незалежно від кваліфікації, культури і знань, проте вони значно відрізняються один від одного щодо своїх устремлінь. Вони часто хотіли б виконувати роботу за своїм фахом, могли б робити її дуже якісно, однак, з одного боку, дуже жахаються ставлення колег і друзів, а  з другого, — не знають, куди звернутися за порадою та допо­могою. Для цього необхідно створювати центри комплексної реабілітації.

Звичайно, не завжди онкоінвалід може працювати в тих самих умовах, що й здорова людина, але, враховуючи унікальні можливості цього контингенту, можна створити їм належні умови. Унікальність можливостей онкологічно хворого зумовлена саме коротким терміном його життя, за цей мінімальний відрізок людина часто робить геніальні дії, на що вказують приклади з  історії. Як використати ці унікальні можливості, може підказати наука реабілітологія, і це вже економічно вигідно для країни.

Скільки б не вказували на недоліки охорони здоров’я, загалом скрутне економічне становище, цю проблему можна вирішувати значною мірою за рахунок громадських організацій, зокрема онкоінвалідів. Це пов’язано з тим, що проблема онкоінвалідів — далеко не тільки медична.

Хочу додати, що я дуже вдячний пану міністру за його особливе ставлення до проблем онкоінвалідів. Це дає нам надію на майбутнє в перспективі спільного подолання проблем хворих на рак.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Валерій Іванович Тарутінов, президент благодійного Фонду проти раку молочної залози. Підготуватися Лободі.

 

ТАРУТІНОВ В.І., президент благодійного Фонду проти раку молочної залози. Вельмишановний Олександре Олексійовичу! Шановні народні депутати! Шановні запрошені! В усьому світі державами стимулюється розвиток структур з раннього виявлення і своєчасного лікування раку молочної залози, щорічно відбувається до десяти міжнародних форумів, присвячених цій проблемі. Рак молочної залози посідає перше місце серед злоякісних новоутворень у жінок.

В Україні інтенсивність зростання захворюваності на рак молочної залози за останні 10 післячорнобильських років збільшилася вдвічі. Хочу звернути вашу увагу, що кожну годину в Україні від раку молочної залози вмирає одна жінка. Смертність призводить до щорічних втрат 35 тисяч людино-років у найбільш продуктивному працездатному віці. На жаль, наша країна є одним із лідерів серед держав Європи за числом хворих на рак молочної залози. Саме рак молочної залози є основною причиною смертності жіночої популяції, підкреслюю, у працездатному віці.

У цивілізованих країнах діють державні програми з проблем раку молочної залози, створюються мережі маммологічних центрів. У нашій країні ця проблема знаходиться в занедбаному стані — не налагоджено масовий скринінг, відсутня система маммологічної служби. Як наслідок, у більшості випадків рак діагностується занадто пізно, що є причиною різкого збільшення смертності, на  третину. Лікування запушених форм раку молочної залози коштує майже в 30 разів дорожче, ніж на ранніх стадіях. Слід також враховувати, що передраковою патологією молочних залоз в Україні страждає більшість жіночого населення. Водночас треба зазначити, що результатами широкомасштабних скринін­гових програм у США, Швеції, Канаді та інших країнах доведено, що за належної організації такої роботи смертність від раку молочної залози можна скоротити більш як удвічі.

Стосовно зазначеної проблеми міністром охорони здоров’я ще в 1996 році було прийнято рішення про організацію Україн­ського маммологічного центру, керівником якого я був призна­чений. Проте ні фінансовими, ні матеріальними ресурсами це рішення так і не було підкріплено, тому фактично на сьогодні центр не діє. Прошу вашого сприяння у створенні Українського маммологічного центру на базі Інституту експериментальної патології, онкології та радіобіології імені Кавецького та забез­печенні його належним приміщенням, необхідними коштами і штатом. Тільки в такому разі центр стане діючим.

Фонд проти раку молочної залози готовий організувати підтримку провідних зарубіжних фірм “Такеда”, BMW, “Фарма-Іст”, “Джонсон і Джонсон” у забезпеченні обладнанням такого центру, що дасть можливість запрацювати центру на повну потужність і  значно поліпшити ситуацію у зниженні захворюваності та смерт­ності на рак молочної залози.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Лобода Михайло Васильович, перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства. Будь ласка.

 

ЛОБОДА М.В., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, КПУ). Шановний Олександре Олексійовичу! Шановні учасники парламентських слухань! У розданих матеріалах ви одержали проект рекомендацій наших слухань та відповідний проект постанови Верховної Ради. Я не буду зараз зачитувати цих документів, ви з ними ознайомитесь, і прохання протягом п’яти календарних днів направити свої пропозиції й зауваження до Комітету з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства.

До учасників парламентських слухань, які за браком часу не  взяли участь в обговоренні, також прохання направити свої пропозиції у письмовому вигляді до комітету. Хочу вам сказати, що за матеріалами нинішніх парламентських слухань буде видано збірник, тому прошу надіслати тексти ваших виступів, які не були виголошені.

І оголошення. На третьому поверсі у нас організована виставка на тему “Онкологія”. Запрошуємо всіх бажаючих відвідати її.

Комітет узагальнить всі ваші рекомендації і пропозиції. Ігоре Михайловичу Шурма, мабуть, ви правильно сказали, що ми маємо  підготувати такі рекомендації, які забезпечать результат у боротьбі з тяжкими онкологічними недугами.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Михайле Васильовичу.

Валентин Олексійович Анастасієв, будь ласка, 3 хвилини. Ми  вже виходимо за межі регламенту, але домовились, що це останній виступ, і будемо підводити риску.

 

АНАСТАСІЄВ В.О., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, КПУ). Уважаемый Александр Алексеевич! Уважаемые участники сегодняшнего форума, такого представительного совещания, на котором решается очень серьезный вопрос! Я хочу высказать несколько мыслей от имени 14-миллионного отряда пожилых людей, а также организации ветеранов войны, труда и Вооружен­ных Сил. По нашему мнению, медицинское обеспечение ветера­нов войны, труда и Вооруженных Сил, всех пенсионеров является на сегодняшний день чрезвычайно актуальным и, можно сделать такую оценку, неудовлетворительным.

К тому же, статистика не в нашу пользу. Так, пик заболева­емости и смертности от онкологических болезней приходится на   возрастную группу 70–75 лет, в основном это ветераны Великой Отечественной войны. И с этим пиком надо бороться, видимо, только медицинским путем.

К сожалению, существующая сеть госпитальных учрежде-ний — по сути, единственных оазисов бесплатной медицинской помощи — не принимает на лечение онкобольных инвалидов, участников боевых действий и ветеранов Великой Отечественной войны. Не один раз мы ставили вопрос о крайне неудовлетво­рительном выполнении статьи 49 Конституции Украины и других законодательных актов в части бесплатного медицинского обслуживания ветеранов и пенсионеров.

Более того, я согласен с товарищами, которые говорили в  своих выступлениях о слишком дорогих лекарствах. Действи­тельно, тяжело больной ветеран Великой Отечественной войны, ветеран труда, пенсионер при нищенской пенсии поставлен в условия поиска средств на покупку онкопрепаратов, стоимость которых на курс лечения иногда превышает 20 тыс. грн. Конечно, болезнь любого человека — это несчастье для всей семьи, и действительно, сколько слез, сколько горечи приходится пере­живать этим людям. Сегодня не все делается в этом вопросе.

В заключение я должен доложить, что, учитывая возраст ветеранов и пенсионеров, тяжесть онкозаболеваний, страдания семьи, мы, ветераны, требуем:

первое — государство обязано выполнить свои законы и  постановления и взять на себя все расходы по лечению и содержанию онкобольных (это лечение в стационарах, создание домов милосердия, хосписов для больных в терминальной стадии);

второе — уделить особое внимание закупке максимально дешевых онкопрепаратов и созданию в Украине производства отечественных противораковых препаратов, доступных не только для больного, но и для государства;

третье — разработать межведомственный документ Министерства здравоохранения, Министерства труда и социаль­ной защиты, Красного Креста, в котором предусмотреть обеспе­чение тяжелых онкобольных средствами по уходу, оказание помощи таким больным и их семьям;

четвертое — не на бумаге, а на деле принять меры по   выполнению Постановления Кабинета Министров Украины № 392 от 29 марта 2002 года “Об утверждении Государственной программы “Онкология” на 2002–2006 годы”.

Вот такие наши просьбы и требования.

Спасибо.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово для підведення підсумків має Андрій Володимирович Підаєв, міністр охорони здоров’я. Можна з місця, будь ласка.

 

ПІДАЄВ А.В. Дякую, шановний Олександре Олексійовичу. Шановні присутні! По-перше, я хочу подякувати за можливість обговорення цього важливого питання, і якщо Олександр Олексійович дозволить, хочу відповісти на кілька запитань, які надійшли.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка.

 

ПІДАЄВ А.В. Щодо стурбованості фахівців про гістологічне та цитологічне забезпечення лабораторій. Дані про потребу в   мікроскопах і витратних матеріалах у мене є, відповідне завдання вже дано, я маю надію, що цього року воно буде виконано.

Що стосується хіміопрепаратів. Була така записка: “Химио­препараты выделяются сроком годности 3–5 лет, ограниченное количество химиопрепаратов — сроком годности 3 года, рассчи­таны на применение в течение 1–2 лет”. Я только что обратился к  главному онкологу и от уважаемого Сергея Александровича получил ответ, что не было случаев, когда заявки с регионов были превышены.

Поэтому, находящиеся в зале главные онкологи, у меня к  вам большая просьба: вы знаете механизм подачи заявок, на  сегодняшний день головной институт удовлетворяет все ваши требования, по данным, которые поступают ко мне, все ваши заявки удовлетворяются на 100%. Поэтому если у вас есть случаи, что вам навязываются препараты или не довозятся в  нужном количестве, я прошу лично ко мне обращаться, чтобы я  для себя и мы вместе имели прозрачную картину состояния дел, чтобы не держать меня в таких темных рамках.

На ваше предложение о ротации главных специалистов, чтобы не было заангажированности, я думаю, что это невоз­можно. Главные специалисты, думаю, будут объективно относить­ся к вашим заявкам и к государственным протоколам лечения тех или иных патологий.

Что касается выступления депутата Кармазина (жаль, что он ушел). Я хочу сказать, во-первых, что “Рефампицин” сложно отнести к той группе препаратов, о которой мы сегодня говорим. Во-вторых, Министерство здравоохранения и все его управления на местах 1026 дней проверяются соответствующими органами, сегодня идет очередная проверка Счетной палаты, КРУ, прокура­туры и так далее. Я очень благодарен депутатам за внимание и  в  этом зале вношу такое предложение. У нас прозрачные тен­дерные процедуры, и мы приглашаем всех депутатов принимать участие для того, чтобы не вносить какой-то дисбаланс в плано­мерную работу. Потому что в период подведения итогов и подго­товки к итоговой коллегии невозможно было планово сложить необходимые документы…

Хочу еще раз поблагодарить всех участников, я вниматель­но записал все ваши предложения, это для меня немаловажно. И   хочу еще раз поблагодарить главных онкологов городов и  областей, начальников управлений, ваше мнение должно и  будет учитываться при создании национальных протоколов. Мы   сейчас говорили с Александром Федоровичем, чтобы президиум Академии медицинских наук первоочередным своим поручением от вас и главной задачей поставил создание государственных формуляров и экономически обоснованных фармакологических подходов к лечению той или иной нозологии.

Спасибо.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Андрію Володимировичу.

Будемо підводити остаточну риску в нашій розмові. Шановні колеги, дозвольте дуже коротко.

По-перше, я хотів би подякувати всім небайдужим до цієї біди, яка постукалася у двері багатьох людей. На жаль, їх не одиниці, не десятки й не сотні. І я не поділяю думки тих, хто каже, що парламентські слухання — неефективна процедура. Звичайно, вона не знімає медичної проблеми, але вона має вирішити одне — привернути увагу суспільства до цієї надзвичайно складної проблеми. Мені здається, що сьогоднішня наша розмова саме в такому ключі була витримана.

По-друге, абсолютно чітко виділено ключові, пріоритетні проблеми. Думаю, що всі присутні зробили основний висновок, що онкологічне захворювання є проблемою не суто медичною, а  вже й соціальною, і нам треба шукати системний, комплексний вихід. Немає потреби говорити, що нам потрібна державна програма, що вона має бути комплексною і включати в себе всі пропозиції, які тут лунали і які, напевно, не прозвучали у виступах за браком часу.

І ще один важливий висновок — подолати цю хворобу самотужки галузь медицини не в змозі. Тому я хотів би, щоб ви  особисто, Андрію Володимировичу, передали, і ми зробимо від імені Верховної Ради підсумок, що це проблема, до якої має  бути прикута увага всього Кабінету Міністрів. Адже якщо не  висвітлити цю проблему через проблеми бюджету, через проблеми фінансування всієї галузі, через проблему матеріально-технічного забезпечення, то я думаю, що тоді дійсно розмови залишаться лише розмовами. Давайте попрацюємо спільно для того, щоб досягти мети, і щоб навіть песимісти змінили думку на оптимістичну.

Хочеться сподіватися, що нинішні парламентські слухання будуть не останніми, що вони стануть потужним імпульсом для активізації всієї протиракової роботи в Україні.

Ще раз хотів би подякувати всім, хто знайшов час, хто приїхав з регіонів. Дозвольте висловити подяку організаторам слухань, дякую всім за участь, бажаю доброго здоров’я та добробуту. На все добре (Оплески).