ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

 

СОЦІАЛЬНЕ СТРАХУВАННЯ

ТА СОЦІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ: СУЧАСНИЙ СТАН,

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

 

Сесійний зал Верховної Ради України

17 травня 2005 року, 15 година

 

Веде засідання Перший заступник Голови Верховної Ради

України МАРТИНЮК А.І.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Доброго дня, шановні учасники парла­ментських слухань! Розпочинаємо роботу. Шановні колеги! Сього­дні протягом приблизно трьох годин ми маємо обговорити одну з  найактуальніших, найпекучіших проблем, яка зачіпає інтереси кожного члена нашого суспільства, — це система соціального страхування в нашій державі. Розглянувши, які ми маємо здобутки в цій галузі, найголовніше — визначитися, що потрібно зробити для того, щоб врегулювати ці проблеми передусім на законо­давчому рівні (оскільки це парламентські слухання) якомога до­ступнішими, дієвішими законодавчими актами.

Без сумніву, ті, хто зібрався сьогодні в сесійній залі, хто слухає нас зараз у прямій теле- і радіотрансляції, добре усвідом­люють, що питання щодо соціального страхування та соціального забезпечення в Україні супроводжує кожного громадянина, кожну людину від найперших кроків, навіть раніше, і до останнього дня. В одних випадках це приємні події, наприклад, пов’язані з народ­женням дитини, з вагітністю жінок, в інших — це події, не зовсім приємні в житті людини, — різні хвороби, безробіття тощо. Проте, ще раз наголошую, ці проблеми зачіпають кожного громадянина нашої держави.

Нагадаю, що парламентські слухання з подібною тематикою, на яких ми обговорювали законопроект про соціальне страхування, відбулися більш як 9 років тому, у квітні 1996 року. У 1998 році Верховна Рада прийняла відповідний закон, і ось сьогодні ми маємо подивитися, як він працює, що в ньому пози­тивного, чим не влаштовує стан забезпечення соціального страхування.

Звертаючись до учасників парламентських слухань, хочу сказати, що ми з профільним комітетом свідомо скоротили час для виступів. Зазвичай ми даємо 5 хвилин, але оскільки сьогодні багато учасників слухань бажають взяти участь в обговоренні проблеми, ми просимо, щоб ви вкладалися в 3 хвилини. І дуже просимо, щоб ви ці 3 хвилини розрахували, щоб спочатку сказали те, що завжди кажете вкінці, бо на найважливіше зазвичай бракує часу. Тому починайте, будь ласка, з того, що вам найбільше болить, що найбільше хвилює.

Я просив би вас бути відвертими, критичними і самокритич­ними, тому що ми зібралися на парламентські слухання заради того, щоб визначити больові точки законотворчого процесу і від­повідно до нашої розмови затвердити Рекомендації парламент­ських слухань, в яких чітко і ясно вказати, що треба змінити в законодавстві, аби поліпшити ситуацію.

І ще одне. Я попереджаю вас, шановні друзі, що у нас пра­цює автоматичне вимкнення мікрофона. За 30 секунд до завер­шення вашого виступу пролунає відповідний сигнал (на трибуні є табло, яке показує час), і в 3 хвилини 06 секунд мікрофон буде вимкнено. Від головуючого це не залежить, просив би мати на увазі.

Отже, якщо не буде заперечень, пропоную побудувати нашу роботу таким чином. Як я вже казав, планується працювати приблизно до 18 години без перерви. Ми заслухаємо доповідь від профільного комітету (20 хвилин), співдоповіді міністра праці та соціальної політики (10 хвилин), голови Комітету у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів (5 хвилин), голови Комітету з питань екологічної політики (5 хвилин) і після того перейдемо до обговорення (по 3 хвилини). Таким чином, сподіваюся, всі бажаючі, які записалися на виступ, матимуть можливість взяти участь в обговоренні цієї проблеми.

Переходимо до реалізації нашого плану.

Слово для доповіді має голова Комітету з питань соціальної політики та праці Василь Георгійович Хара. Будь ласка, 20 хвилин. Підготуватися В’ячеславу Анатолійовичу Кириленку.

 

ХАРА В.Г., голова Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці (багатомандатний загальнодержав­ний виборчий округ, КПУ). Уважаемые участники парламентских слушаний! Вопросы, которые мы сегодня намерены обсудить, чрезвычайно важны как для нашего государства и его населения, так и для каждого отдельного человека — гражданина Украины. Так случилось, что повестка дня сегодняшних парламентских слушаний настолько многогранна и бесконечно болезненна, что для ее всестороннего обсуждения, анализа, поиска путей реше­ния нужны не часы, а дни.

В своем докладе я остановлюсь в основном на вопросах, имеющих непосредственное отношение к Комитету по вопросам социальной политики и труда, а они касаются большинства украинских семей, большей части населения нашей страны. Другие, не менее важные и острые для людей проблемы, рас­кроют в своих выступлениях мои коллеги — председатели коми­тетов, занимающихся социальной защитой различных категорий населения, которые получают социальную помощь и поддержку государства.

Для того чтобы мы более четко представляли объем и глубину проблем, имеющихся сегодня в стране, остановлюсь на кратком анализе состояния бедности в Украине. По данным статистики, в 2004 году черта бедности составила 263 гривни. Напомню вам, уважаемые коллеги, что этот показатель опреде­ляет предельную черту, за которой наступают бедность и нищета. Таким образом, 13 млн граждан Украины (а это свыше 28% населения) сегодня находятся за чертой бедности, при этом 55% бедного населения относятся к категории нищих. Глубина бедно­сти составляет 25%, то есть бедному населению до черты бед­ности (напоминаю, это 263 гривни на человека в месяц) не хва­тает 65 гривен. При этом совокупный дефицит доходов бедных составляет 826 млн гривен в месяц. Именно такая сумма необхо­дима нам, чтобы вывести значительную часть населения страны из позорной зоны бедности, унижающей и оскорбляющей чело­веческое достоинство граждан Украины.

Среднедушевые затраты бедного населения составляют 198 гривен в месяц по сравнению с 412 гривнями в среднем по стране, то есть в 2 раза ниже. Остается высоким уровень бед­ности среди семей с детьми — 35% против 19% среди семей без детей. Как показывает статистика, этот уровень зависит от мест­ности проживания: чем меньше размер населенного пункта, тем выше процент бедного населения. Уровень бедности в сельской местности составляет 35% против 20% в среднем в крупных городах.

По-разному складывается ситуация и в регионах Украины. Нужно отметить значительное снижение уровня бедности в Закарпатской области — с 45% в первом полугодии 2003 года до 23% в этот же период 2004 года. Среди регионов с повы­шенным уровнем бедности — Автономная Республика Крым, Хмельницкая, Ровенская, Черниговская и Волынская области (свыше 37% бедных). Не намного лучше ситуация в Ивано-Фран­ковской, Тернопольской, Николаевской и Одесской областях. Наилучшее положение сегодня в городе Киеве, Донецкой и Полтавской областях.

В целом за последние два года в ситуации с бедностью произошли хоть и небольшие, но позитивные изменения. Черта бедности возросла с 220 гривен в 2003 году до 263 гривен в 2004 году, то есть уже сложился норматив определения бед­ности. Доходы бедного населения возросли на 21%.

Несмотря на повышение показателей бедности и значи­тельный рост ее предельной черты (почти на 40 гривен), это не  нарушило стабильной тенденции к улучшению ситуации с   доходами бедного населения. Совокупные доходы бедного населения (на одно лицо в месяц) в 2002 году составляли 146 гривен, в 2003 году — 169, за 9 месяцев 2004 года — 198 гривен.

И хотя эти скромные успехи нас совершенно не устраи­вают и не радуют, все же нужно отметить, что динамика послед­него года свидетельствует о необратимой тенденции снижения масштабов бедности в стране и улучшения положения бедного населения. Во всем этом, конечно же, сыграла положитель­ную  роль система социальной защиты, действующая сегодня в Украине.

В первые годы независимости финансирование всех видов помощи осуществлялось, как и ранее, в советское время, из средств Государственного бюджета и единственного Фонда социального страхования.

С 1 января 1993 года вступил в действие Закон Украины о государственной помощи семьям с детьми, согласно которому размер всех видов помощи составлял 100% заработка (дохода) для всех работающих и неработающих. Нормы этого закона ис­полнялись через постановления Кабинета Министров Украины, которые определяли гораздо меньший размер соответствующих выплат. Например, пособие по беременности и родам составляло 25% минимальной заработной платы (18 гривен), одноразовая помощь при рождении ребенка предусматривалась в четырех­кратном размере минимальной заработной платы, а на самом деле выплачивалось всего 25% (74 гривни), денежные выплаты матерям, занятым уходом за тремя и более детьми, составляли 18 гривен, помощь на детей одиноким матерям — 15 гривен. Возможности Государственного бюджета не обеспечивали на необходимом уровне выплату всех видов социальной помощи.

Поэтому с целью реального повышения всех видов социаль­ной помощи Верховная Рада Украины приняла Концепцию соци­ального обеспечения населения Украины, в которой были зало­жены новые подходы через принципы социального страхования, предусмотрены выплаты социальных пособий за счет страховых взносов работодателей и наемных работников.

Последующим этапом реформирования стало принятие и  введение в действие Основ законодательства Украины об общеобязательном государственном социальном страховании и законов по отдельным видам социального страхования.

Общеизвестно, что сегодня в Украине действуют четыре таких фонда:

1)  фонд страхования от несчастного случая на производ­стве и профессионального заболевания, которые привели к поте­ре трудоспособности;

2)  фонд страхования на случай безработицы;

3)  фонд страхования в связи с временной потерей трудоспособности и затратами, обусловленными рождением и погребением.

Эти фонды созданы и действуют с 2001 года.

4)  Пенсионный фонд введен в действие с 1 января 2004 года.

Положительные результаты введения новой системы обще­обязательного государственного социального страхования были видны почти сразу: регулярно осуществляются выплаты без­работным; снижена задолженность по выплате помощи по вре­менной нетрудоспособности со 168 млн гривен в 2001 году до 17 млн гривен в 2004 году; обеспечена регулярность текущих выплат потерпевшим, ставших инвалидами на производстве; значительно уменьшена задолженность по выплате возмещения ущерба прошлых лет с 607 млн гривен в 2000 году до 30 млн гривен в 2004 году. Увеличилось число страхователей, которые до создания фондов не регистрировались как плательщики взносов.

В связи с принятием в 2000 году Закона о прожиточном минимуме все социальные выплаты стали привязываться к этому основному социальному стандарту (как этого требует Консти­туция), что привело к росту размеров пособий и всех видов помощи.

Следует констатировать, что за последние два года вырос­ли размеры всех видов материального обеспечения, которые выплачиваются из фондов социального страхования, и не только достигли уровня прожиточного минимума, как это предусмотрено статьей 46 Конституции Украины, а и значительно их превысили. В тоже время необходимо отметить, что пособия, которые финан­сируются из Государственного бюджета, в большинстве не дости­гают прожиточного минимума.

Для определения размера выплат государственной помощи незастрахованным в системе социального страхования приме­няется такой показатель, как уровень обеспечения прожиточного минимума. В результате при определении права на некоторые виды социальной помощи государство исходит не из величины прожиточного минимума, а из фиксированных в Законе о Госу­дарственном бюджете сумм — 100–150 гривен.

Также недостаточным остается размер помощи по уходу за  ребенком до достижения им трехлетнего возраста. Для за­страхованных лиц этот вид помощи составляет 104 гривни, для незастрахованных — 90 гривен.

Что касается пособия по безработице, то оно также не соответствует прожиточному минимуму и составляет для застра­хованных лиц 135 гривен, а для незастрахованных — 108 гривен. При этом нужно понимать, что этот вид пособия не может воз­растать упреждающими темпами по сравнению с заработной платой, он должен, прежде всего, обеспечивать функцию стимулирования к труду и не порождать иждивенческих настрое­ний в обществе. С ростом минимальной заработной платы будет расти и размер этого вида пособия.

Параллельно с системой социального страхования в усло­виях рыночных преобразований была создана система социаль­ной помощи, которая, в первую очередь, состоит из помощи семьям с детьми, государственной социальной помощи мало­обеспеченным семьям, детям-инвалидам, инвалидам с детства и другим категориям.

К наиболее значимым достижениям последних лет в сфере предоставления социальной помощи можно отнести также изме­нение источников финансирования социальных программ. После централизации выплат из Государственного бюджета подавляю­щее большинство выплат осуществлялось за счет субвенций, вследствие чего постепенно были ликвидированы задолженности перед получателями. Введение жесткого контроля над финанси­рованием помощи семьям с детьми и малообеспеченным семьям позволило на протяжении 2004 года стабилизировать их выплату. Но при всем этом социальные выплаты все же не досягают предусмотренного Конституцией уровня прожиточного минимума.

Таким образом, для выполнения этих конституционных тре­бований необходимы действенные меры по наполнению Государ­ственного бюджета. И это первостепенная задача правительства.

Что касается социального страхования, то здесь недостатки иного характера, выявленные как в законодательной сфере, так и в практической работе фондов социального страхования.

В 2003–2004 годах комитет осуществлял парламентский контроль за выполнением всех законов Украины по социальному страхованию, что дало возможность выявить ряд недостатков:

1)  выявлены нарушения нормативно-правовых актов, утвержденных правлениями фондов;

2)  установлены случаи превышения полномочий председа­телями правлений фондов;

3)  практика формирования страховых тарифов и взносов осуществлялась с нарушением базовых законов;

4)  имелись неединичные случаи игнорирования принципов социального партнерства и попытки исполнительной власти командовать фондами.

По результатам контроля комитет выдвинул предложения о внесении изменений в уставные документы фондов. На выпол­нение наших рекомендаций Кабинет Министров внес законо­проекты по всем видам социального страхования, направленные на совершенствование законодательной базы.

В этом году потребовалось вмешательство комитета в  ситуацию, которая возникла в Фонде социального страхования в связи с временной утратой трудоспособности, когда на заседа­нии правления фонда 15 апреля по настоянию министра труда и  социальной политики было принято решение о сокращении средств на выплату пособий по временной нетрудоспособности на 86 млн гривен и на 50% сокращены расходы на санаторно-курортное лечение. Все это было сделано только для того, чтобы выполнить обещание Президента Украины о повышении размера помощи при рождении ребенка до уровня 8,5 тыс. гривен. То есть в ущерб другим социально незащищенным категориям населения принимаются попытки реализовать предвыборное обещание, нарушив законодательство.

Сейчас по решению комитета постановление правления фонда приостановлено. Возникает вопрос: почему исполнитель­ные органы не предусмотрели решение этой проблемы через финансирование из Государственного бюджета? Почему только 158 млн гривен предусмотрено для компенсации фонду из Гос­бюджета, в то время как для этого требуется минимум 700 млн гривен? И почему выплата этой помощи растянута на целый год, когда по своей природе она является одноразовой? Это преду­смотрено базовым законом.

Кроме того, комитет под постоянным контролем держит вопрос соответствия размеров материального обеспечения за­страхованных лиц положениям Конституции Украины. На эту тему были проведены два “круглых стола” с участием представителей работодателей, профсоюзов и государства. Однако до сих пор вызывает тревогу порядок формирования размера страховых взносов. Полностью нарушается система, когда необходимо просто подсчитать расходы на материальное обеспечение и  предоставление социальных услуг для застрахованных лиц согласно действующему законодательству, и на этой основе рас­считать размеры взносов. Вместо этого со стороны Министер­ства труда и социальной политики (предыдущего состава) поступила команда о среднем размере страхового тарифа, что в  последующем привело к финансовой нестабильности работы фондов, а точнее к дефициту, исчисляемому сотнями миллионов гривен.

Кроме этого, Законом Украины о Государственном бюджете ежегодно, начиная с 2002 года, на фонды социального страхова­ния возлагаются нецелевые выплаты, которые не предусмотрены базовыми законами. Только из Фонда социального страхования от несчастных случаев на производстве за период с 2002 года было изъято 314 млн гривен на погашение задолженности по одноразовой помощи и возмещению ущерба. Два года подряд законами о Государственном бюджете на Фонд социального страхования на случай безработицы возлагается обязанность оплачивать расходы на социальные услуги и материальное обеспечение незастрахованным лицам, на что только в 2004 году из фонда изъято более 90 млн гривен. На Фонд социального страхования в связи с временной утратой трудоспособности воз­лагаются обязанности по оплате первых пяти дней временной нетрудоспособности для бюджетных организаций, что также про­тиворечит базовому закону и приводит фонд к дополнительным затратам на сумму более 100 млн гривен ежегодно.

Все это вызывает не просто тревогу за стабильную работу фондов, но и противоречивое отношение к органам исполни­тельной власти, которые вместо осуществления должного над­зора за работой фондов прямо вмешиваются в их финансовую деятельность, грубо нарушая действующее законодательство.

Вызывает сомнение целесообразность того, что во главе правления двух фондов — в связи с временной утратой трудоспособности и на случай безработицы — стоят замести­тели   министра труда и социальной политики, представители того   органа, который должен осуществлять контроль за их деятельностью. Видимо, неслучайно среди желающих выступить на сегодняшних парламентских слушаниях нет председателей правления этих фондов. Понятно, что они не могут высказать объективную точку зрения правления, которая может не совпа­дать с мнением министра. Таким образом, принципы социального партнерства, заложенные в базовых законах, грубо нарушаются именно со стороны органа государственной власти, который должен осуществлять надзор за деятельностью фондов через призму закона.

Комитет не может обойти вниманием и вопрос единого социального налога. Законопроект, неоднократно рассматривае­мый Верховной Радой по этому вопросу, не находил поддержки у народных депутатов, однако со стороны Министерства труда и  социальной политики звучат предложения о необходимости его внедрения.

К сожалению, однозначно в пользу единого социального налога и двукратного уменьшения отчислений в социальные фонды высказался и Президент Украины Виктор Андреевич Ющенко в прямом эфире 12 мая. Жаль, что Президент не сказал, за счет чего пополнятся недостающие средства фондов. За счет бюджета? Вряд ли, он сам пополняется незаконным образом за счет средств социального страхования. Тогда остается един­ственный источник — застрахованные лица, то есть граждане Украины. Если так, то для наемных работников это обернется непосильной ношей и потерей не менее 20% заработной платы.

Рассматривая вопрос о едином социальном взносе, мы должны понимать, что такое реформирование системы социаль­ного страхования может привести к ее полному разрушению, поскольку передача даже отдельных сходных функций в один орган вызывает сомнения в части целевого использования средств этих фондов.

В Фонде социального страхования от несчастных случаев на  производстве размер страхового тарифа устанавливается не  только в зависимости от класса профессионального риска производства (существует 67 классов), но и предусматривает особые страховые тарифы для отдельных отраслей экономики (видов работ) без изменения класса профессионального риска для производства в целом.

В Фонде социального страхования в связи с временной утратой трудоспособности все выплаты осуществляются непо­средственно на предприятии, и только после этого оставшиеся суммы направляются в бюджет фонда.

Также следует отметить, что различаются базы начисления страховых взносов и сборов в эти фонды, формы финансовой отчетности, отчетные периоды, в конце концов, различны кате­гории плательщиков этих взносов. Таким образом, объединение страховых взносов на все виды социального страхования в еди­ный социальный налог приведет к чрезвычайной путанице в платежах.

Основные аргументы министерства звучат так: четыре фонда, четыре платежа, четыре проверяющих — это много, нужно создание единого органа. На сегодняшний день нет ни схемы объединения, ни расчетов, ни механизма, ни финансирования, ни  финансово-экономического прогноза. Все мы знаем, к чему приводят такие реформы — 90% населения нищает, а 10% богатеет.

Кроме того, не введен в действие пятый вид обязательного государственного социального страхования — медицинское страхование. Решением Конституционного Суда Украины уплата страховых взносов на этот вид социального страхования преду­смотрена только работодателями. Это свидетельствует о том, что введение единого социального налога не может быть законо­дательно и практически спрогнозировано без завершения полно­го формирования системы всех видов социального страхования. Учитывая это, каждый из нас понимает, что незавершенное действие не имеет положительного результата.

Очевидно, следует также обратить внимание на негативный опыт Российской Федерации, где применяется единый социаль­ный налог, существующий с 1999 года, но он не достиг ожидае­мых результатов и тех целей, ради которых вводился. Снижение социальной нагрузки на работодателя (с 36% до 26%) не стало стимулом для легализации заработной платы. Финансовые ресур­сы фондов исчерпали себя, средства дотируются из феде­рального бюджета. В отличие от России, мы не можем рассчи­тывать на наш бюджет ни в ближайшей, ни в среднесрочной перспективе.

Крайне неразумным с нашей стороны будет разрушение успешно работающей системы социальной защиты граждан Украины, уникальной на постсоветском пространстве. Комитет по вопросам социальной политики и труда вместе с миллионами граждан Украины, защищаемых ныне действующей системой социального страхования, надеется на то, что Президент, органы исполнительной власти очень осторожно подойдут к этому вопросу и не будут навязывать экономически и социально необо­снованные изменения, которые, без сомнения, приведут к раз­рушению государственной системы социальной защиты населения.

Уважаемые коллеги! Реализация социальных функций госу­дарством, другими субъектами социальной деятельности вклю­чает в себя правовые и экономические механизмы.

Правовые должны быть реализованы путем разработки и  принятия Социального кодекса Украины, предусмотрев при этом обеспечение его сбалансированности с Бюджетным, Семей­ным, Гражданским, Хозяйственным кодексами, а также с другими, пока не принятыми.

Экономические механизмы должны стимулировать развитие экономики страны, ее социальную направленность, рост доходов населения, прежде всего заработной платы. Нам необходимо кардинальное реформирование системы оплаты труда, восста­новление стимулирующей функции заработной платы, определе­ние цены рабочей силы, повышение удельного веса фонда оплаты труда в себестоимости продукции, в валовом внутреннем продукте и денежных доходах населения.

Курс Украины на евроинтеграцию требует адаптации нашего законодательства к требованиям Европейского Союза, и сегодня законодательство в сфере социального страхования соответ­ствует этим требованиям, остается только проблема с обеспече­нием размеров выплат на уровне европейских стандартов. Следует отметить, что в Германии, Франции и других европейских государствах, откуда мы почерпнули опыт, базовая система социального страхования уже существует более 100 лет, и она все время совершенствуется, а не претерпевает столь глубоких реформаций, как это предлагается у нас.

В связи с вышеизложенным органам исполнительной власти следует очень взвешенно подходить к проблемам социальной защиты населения, не делая кавалерийских наскоков на отдельно взятые вопросы, учитывая при этом, прежде всего, интересы граждан Украины. Мы надеемся, что участники парламентских слушаний выскажут свои предложения к подготовленным сторо­нами социального партнерства рекомендациям. Все они будут учтены при подготовке окончательной редакции для утверждения Верховной Радой Украины. Реализация этих рекомендаций позво­лит поднять на более высокий уровень социальную защиту граждан Украины. Благодарю за внимание.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Василю Георгійовичу. Доповідь закін­чено, переходимо до співдоповідей.

Запрошується до слова міністр праці та соціальної політики України В’ячеслав Анатолійович Кириленко. Підготуватися Цибенку. Будь ласка, В’ячеславе Анатолійовичу, 10 хвилин.

 

КИРИЛЕНКО В.А., міністр праці та соціальної політики України. Шановний пане головуючий! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Соціальне забезпе­чення є безумовним пріоритетом діяльності нового уряду, і це відображено і в Програмі діяльності уряду, і вже в перших його діях: 81% цьогорічного бюджету спрямовано на соціальні видатки, що є найбільшим показником за всю історію України. Вперше мінімальна пенсія сягнула рівня прожиткового мінімуму для не­працездатних — 332 гривні. Розпочато ліквідацію пенсійної зрівня­лівки. Якщо до 1 квітня лише 10% пенсіонерів отримували пенсію, вищу за мінімальну, то тепер 53%. До 8,5 тис. гривень збільшено допомогу при народженні дитини. Істотно зросли допомоги на дітей-сиріт, дітей-інвалідів, інвалідам з дитинства, малозабезпеченим самотнім матерям. Проте ми усвідомлюємо, що стабільне зростання життєвого рівня і досягнення соціальної гармонії можливе лише в разі здійснення системних змін, створення сучасної системи соціального забезпечення і соціального страхування. Упродовж 1998–2003 років запроваджено чотири з п’яти видів страхування, передбачених Основами законодавства України про загальнообов’язкове дер­жавне соціальне страхування.

Слід зазначити, що в системі соціального страхування накопичилася ціла низка проблем.

Перше. Чотири страхові фонди здійснюють низку однакових функцій — реєстрацію платників страхових внесків, збір цих внес­ків, контроль за їх надходженням. Крім того, фонди соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та соціального страхування від нещасних випадків на виробництві мають спільні функції щодо оздоровлення та реабілітації грома­дян, а також виконують функції, характерні для медичного страху­вання. Внаслідок цього видатки на адміністрування чотирьох фон­дів невиправдано зросли, сягнувши 700 млн гривень на рік лише на утримання виконавчих дирекцій плюс ще близько 200 млн на допоміжні видатки. І це при тому, що тільки у Фонді соціаль­ного страхування на випадок безробіття після зміни його керів­ництва вже цього року непрофільні видатки скорочено на 182 млн гривень. Це дало змогу відразу збільшити мінімальний розмір до­помоги по безробіттю із 125 до 135 гривень.

Таке дублювання, про яке я сказав вище, обтяжує робото­давців, які повинні звітуватися перед чотирма фондами, подавати чотири платіжних доручення, обслуговувати чотирьох контролерів. Навряд є потреба в кожному з фондів створювати свою систему персоніфікованого обліку, коли можна вдосконалити існуючу сис­тему, наприклад Пенсійного фонду, для її застосування і в інших видах соціального страхування.

Отже, на нашу думку, запровадження єдиного соціального внеску на часі. У міністерстві вже створено робочу групу з роз­робки відповідного законопроекту, до участі в якій запрошені всі зацікавлені сторони. Уряд внесе цей законопроект на розгляд Верховної Ради України.

Друге. Діяльність страхових фондів не є прозорою для суспільства. Проведені протягом останніх місяців перевірки за­свідчують, що багатомільйонні суми страхових коштів витрачалися неефективно. Наприклад, стосовно службових осіб Фонду соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою праце­здатності Генеральною прокуратурою порушено кримінальну справу за ознакою злочину відповідно до частини другої статті 364 Кримінального кодексу.

Упродовж останніх місяців директорів трьох фондів соціаль­ного страхування звільнено, змінені бюджети двох фондів, змен­шується число видаткових статей, через які, як правило, здійсню­валися зловживання. На думку уряду, абсолютна прозорість діяль­ності фондів — перша передумова ефективності соціального страхування.

Щодо пенсійної проблеми. Попередній уряд заклав на цей рік реальний дефіцит Пенсійного фонду в 17 млрд гривень. На сьогодні цю прогалину вдалося закрити, але бюджет не може вічно дотувати Пенсійний фонд у таких обсягах. Україна нині витрачає на пенсії 16% ВВП, що є чи не найбільшим показником у світі. До цього слід додати 26 різних законів, якими регулюються питання пенсійного забезпечення, наявність численних пільг зі сплати пенсійних внесків і, нарешті, співвідношення пенсіонерів та працюючих, яке скоро може становити 50 на 50.

Незважаючи на це, новий уряд ніколи не відступить від наміру виплачувати пенсії на рівні, не нижчому за прожитковий мінімум для непрацездатних осіб, а також здійснювати їх подаль­шу диференціацію залежно від стажу та заробітку. Ми також ніколи не підемо на збільшення розміру пенсійних внесків. Натомість ми пропонуємо інші шляхи збалансування фінансів Пенсійного фонду.

Перше. Виведення з тіні вже наявних і створення нових робочих місць, а також перегляд пільг зі сплати внесків на пен­сійне страхування, що розширить базу збирання внесків.

Друге. Зростання заробітної плати, яка знову має стати головним джерелом доходів населення. Цього року ми збільшує­мо мінімальну зарплату щоквартально, з 1 вересня вона зрів­няється з мінімальною пенсією, сягнувши 332 гривень.

Третє. Все пенсійне законодавство слід привести до єдиних принципів, звівши його якщо не до одного, то принаймні, як тепер бачиться, до кількох системних законів.

Четверте. Поруч із солідарною, треба все-таки створити накопичувальну пенсійну систему, як це передбачено новим базо­вим законом.

Такі кроки оздоровлять не лише систему пенсійного страху­вання, а й економіку загалом.

Не менше проблем накопичилося в системі соціального забезпечення. На нашу думку, державна соціальна допомога має надаватися справді бідним громадянам, а її розміри в дуже стислі терміни мають підвищитися настільки, щоб жоден громадянин не  отримував доходів, нижчих за прожитковий мінімум. Тобто призначення більшості видів допомоги потрібно прив’язати до рівня доходів родини, і в цьогорічному бюджеті вже зроблено такі  кроки. Сам механізм отримання соціальної допомоги також має бути впорядкований. Перший крок на цьому шляху вже зроблено — завершується запровадження єдиної заяви для отри­мання всіх видів допомоги.

Найважливіше — узагальнити і зробити доступною для пра­цівників органів соціального захисту інформацію про статус та реальні доходи заявників. З цією метою потрібно використовувати не лише напрацювання Міністерства праці, а й дані, вже нако­пичені в Державній податковій адміністрації, органах юстиції та внутрішніх справ, страхових фондах. Нашою метою є налагод­ження тісного обміну інформацією між різними відомствами, а отже, і зменшення числа різноманітних довідок та інших паперів, які громадяни мають подавати до органів праці та соціального захисту. На зміну ходінню людей по інстанціях і безлічі довідок мають прийти єдина заява і єдина база даних, а також декларація про майно та доходи, за яку мають нести відповідальність заяв­ник   і соціальні інспектори з розширеними повноваженнями. Простіше кажучи: менше бюрократичних процедур, більша довіра до людини, яка звертається за допомогою, але й більша її відповідальність.

Завдяки співпраці зі Світовим банком Міністерство праці планує вже цього року запровадити у 20 районних та міських управліннях нову технологію прийому та обслуговування грома­дян, а в наступному році ця технологія запрацює ще як мінімум у 160 районах. Міністерство ініціювало перегляд проекту, щоб охопити європейською системою прийому громадян усі районні управління вже до середини 2008 року.

Окрема проблема — ставлення до інвалідів. Інваліди потре­бують гуманного ставлення і тому потрібно, щоб були переглянуті й соціальні підходи до цієї категорії. Я був здивований тим, як спритні ділки тривалий час робили бізнес на потребах інвалі­дів.  Сьогодні здійснюються рішучі системні та кадрові зміни і в Фонді соціального захисту інвалідів, і в промисловому об’єд­нанні “Укрпротез”. Ці зміни покладуть край величезній кількості зловживань, що мали місце в недалекому минулому.

Я закликаю всі громадські організації інвалідів у спільники, однак реабілітація, інтеграція в суспільство та соціальний захист інвалідів мають стати турботою не одного відомства, а всього суспільства. Ми маємо покласти край корупції і знущанням з  інвалідів у медико-соціальних експертних комісіях, поліпшити їх  медичне обслуговування, дати можливість більшості інвалідів навчатися, працювати та відпочивати разом зі здоровими людьми.

Стислий регламент не дає можливості докладно зупинитися на цілій низці гострих соціальних проблем, над розв’язанням яких активно працює уряд. Це проблеми житлового забезпечення та житлового кредитування, ціла низка чорнобильських проблем, а також тисячі безпритульних, у тому числі дітей, і багато інших проблем, що залишилися в Україні у спадок від минулого режиму.

Розв’язуючи найгостріші соціальні проблеми, вже сьогодні ми розпочали роботу над ґрунтовною концепцією нової соціальної політики. Ми маємо відповісти на головні виклики, що стоять перед суспільством. Країну, в якій кожна людина отримує гідний соціальний захист, ми можемо створити лише власним розумом і власними руками. Давайте робити це разом. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, В’ячеславе Анатолійовичу.

Запрошується до виступу Петро Степанович Цибенко, голова Комітету Верховної Ради України у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів. Будь ласка, 5 хвилин. Підготуватися Геннадію Руденку.

 

ЦИБЕНКО П.С., голова Комітету Верховної Ради України у  справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, КПУ). Шановні учасники парламентських слухань! Сьогодні ми розглядаємо одне з най­гостріших і найболючіших питань — щодо сучасного стану проб­лем та перспектив розвитку соціального страхування і соціального забезпечення в Україні. При цьому одним з основних елементів системи соціального страхування є пенсійне страхування, датою впровадження якого вважається січень 2004 року. Хоча, строго кажучи, це не зовсім так, оскільки окремі кроки на шляху запро­вадження пенсійної реформи було здійснено раніше. Зокрема, це стосується передачі функцій призначення пенсій органам Пенсій­ного фонду, запровадження персоніфікованого обліку пенсійних внесків тощо.

Цілі реформування декларували, як завжди, благородні — отримання пенсій залежно від трудового внеску, підвищення пенсійних виплат з урахуванням державних соціальних гарантій, ліквідація відмінностей у рівнях пенсійного забезпечення, приві­леїв, можливість накопичування коштів у недержавних пенсійних фондах. Проте сталося (так у нас нерідко буває), м’яко кажучи, не  зовсім так, як гадалося, принаймні на початковому етапі.

Гірке розчарування настало після прийняття урядом 20 листопада 2003 року Постанови Кабінету Міністрів України №1783 про заходи щодо поліпшення пенсійного забезпечення громадян, якою змінені офіційні показники середньої заробітної плати в Україні за 1958–91 роки та за 2002 рік, тобто кожному пенсіонеру недодано від 25 до 124 гривень залежно від стажу роботи і розміру колишньої заробітної плати.

Найбільше при такому “коригуванні” середньої заробітної плати постраждали вчителі, лікарі, працівники культури, аграрного сектору. Наслідком такого нововведення стала така цікава законо­мірність: чим старший пенсіонер, тим менший у нього розмір пенсії. У своїх зверненнях пенсіонери постійно порушують питан­ня, що зазначена постанова уряду має бути скасована як така, що суперечить Конституції України, фальсифікує державну статистику стосовно середньої заробітної плати в Україні і відкриває можли­вості для подальшої фальсифікації, утиску матеріальних і фінан­сових прав пенсіонерів, принижує їх честь і гідність. На жаль, і   минулий, і нинішній уряд вважають, що ця постанова є правомірною.

Загальне невдоволення спричинила зрівнялівка у рівнях пен­сій, до якої вдався уряд, прийнявши Постанову від 18 вересня 2004 року про підвищення рівня пенсійного забезпечення. Цією  постановою в один ряд були поставлені інваліди, ветерани праці і війни, особи, які мають особливі заслуги перед Україною, а також ті, хто аби як і аби де пропрацював кілька років. Поява цієї постанови викликала особливий подив ще й з огляду на те, що кілька законів, спрямованих на розв’язання проблеми щодо встановлення мінімальної пенсії на рівні прожиткового мінімуму, як цього вимагає стаття 46 Конституції України, прийнятих Вер­ховною Радою, наразилися на президентське вето, яке готувалося тим самим урядом.

Загалом пенсійна реформа, про необхідність якої ми так довго і багато говорили, після прийняття і реалізації трьох по­станов Кабінету Міністрів України від 20 листопада 2003 року, 24 липня і 18 вересня 2004 року знову була повернута в режим ручного управління, до дискримінаційної зрівнялівки. Ситуація на­гадувала відому роботу Володимира Ілліча Леніна “Крок вперед — два кроки назад”.

Змінити ситуацію щодо запровадження пенсійного страху­вання, відійти від зрівнялівки у пенсіях вдалося за наполяганням народних депутатів України, які 23 грудня 2004 року прийняли Закон України про внесення змін до Закону України про загально­обов’язкове державне пенсійне страхування, яким встановили мінімальний розмір пенсії за віком на рівні прожиткового мінімуму і відповідно підвищення розміру пенсії залежно від трудового внеску. На жаль, реалізація цього закону затяглася в часі, лише в квітні розпочалася виплата пенсій у новому розмірі та доплат до  цих пенсій. Закінчення цієї роботи очікується в червні поточ­ного року.

Дискусійним і проблемним залишаються питання величини коефіцієнта страхового стажу в солідарній системі, відсотка індек­сації пенсії залежно від зростання середньої заробітної плати. Запровадження показника страхового стажу у співвідношенні 1% за 1 рік роботи в 2 рази зменшує рівень пенсії порівняно з поряд­ком розрахунку, який був передбачений Законом України про пен­сійне забезпечення, що оцінюється багатьма громадянами як порушення статті 22 Конституції України, згідно з якою при прий­нятті нових або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Шляхи вирі­шення цих питань мають відшукати Верховна Рада України спільно з урядом.

Хочу повідомити також, що вже на цьому тижні комітет внесе на розгляд Верховної Ради України проект закону...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Сідайте, будь ласка.

Слово має голова Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Геннадій Борисович Руденко. Будь ласка, 5 хвилин.

 

РУДЕНКО Г.Б., голова Комітету Верховної Ради України з  питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (виборчий округ №149, Полтавська область). Дякую. Шановний головуючий! Шановні за­прошені! Місяць тому на Дні уряду ми розглядали весь комплекс чорнобильських проблем, як відомо, вони не вирішуються роками. Це не проблема окремого уряду, це проблема системна.

Ми повинні чітко усвідомлювати, що подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — це багатопланова проблема. Це не лише подолання бідності через мізерні соціальні чорнобильські виплати, так звані “відкупні”, це й подолання наслідків Чорнобиль­ської катастрофи в рамках безпосереднього забезпечення радіа­ційної безпеки, належного медичного обслуговування, житла, обов’язкового працевлаштування людей у разі їх переселення. Дотепер існують дуже великі проблеми, особливо в місцях ком­пактного проживання чорнобильських переселенців. Не секрет, що сьогодні структура зайнятості населення зміщується в бік не­формального сектору. Це так звана тіньова зайнятість без реє­страції працевлаштування, гарантій оплати, безпечних умов праці, охорони життя працівників та соціального страхування. Не маючи від держави гарантій працевлаштування, чорнобильці змушені йти на це.

На сьогодні соціальний захист чорнобильців здійснюється згідно із Законом про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, прийнятим у 1991 році, ще за часів Радянського Союзу. Від самого початку цей закон не виконувався на 100%, максимальне фінансування було на рівні 57%. За даними Міністерства праці та соціальної політики України, для виконання закону в повному обсязі потрібно 23 млрд гривень. Таких коштів у бюджеті немає. Наголошую, ніколи закон не виконувався повною мірою.

З кінця 1991 року, ставши незалежною країною, ми маємо рахувати та раціонально витрачати свої кошти, а не розрахову­вати на допомогу сусідів. Тому треба підійти до проблеми більш стратегічно і подивитися, а чи всі програми взагалі раціонально можуть працювати, та якою є економічна й соціальна ефективність цих видатків. Цього ніхто ніколи не підраховував.

У законі передбачено більш як 50 видів пільг, дві третини з  яких не мають ніякого стосунку ні до компенсації втраченого здоров’я, ні до підвищення якості життя. Чи готові урядовці піти на радикальні зміни закону, щоб він став реальним? Давно вже пора переглянути своє ставлення до соціального захисту по­страждалих. Перегляд — це не обов’язково зменшення, інколи це збільшення (про це свідчить досвід росіян і білорусів).

Уряд має розробити власну концепцію, в якій було б перед­бачено справді справедливе фінансування тих, хто ліквідував Чорнобильську катастрофу. Сподіваюся, що уряд візьме на себе відповідальність за непопулярні, але справедливі рішення і внесе до Верховної Ради пропозицію про соціальну ефективність фінан­сування з боку держави. Можливо, при новому підході до пробле­ми соціального захисту постраждалих потрібно провести заміну неефективних пільг на грошову допомогу, відкривши банківські рахунки, щоб громадяни могли самостійно розраховуватися за ліки, проїзд, комунальні послуги, додаткове харчування та інше.

Розв’язання чорнобильских проблем неможливе без пере­гляду територій, які зазнали радіоактивного забруднення. Статус цих населених пунктів не переглядався з 1991 року. На сьогодні у  нас відсутній законодавчо затверджений перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення згідно із  Законом про правовий режим території, що зазнала радіо­активного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи. Таким чином, досі діючі постанови Кабінету Міністрів стали нелегітимними, що ставить під сумнів законність проведення соціальних виплат громадянам, які мають на це право.

Чому уряд зволікає з приведенням статусу території радіоактивного забруднення до критеріїв, визначених законом? За результатами дозиметричної паспортизації 2000 року, 1256 населених пунктів, віднесених до радіоактивно забруднених, які отримують пільги, не відповідають визначеним законодавством критеріям радіоактивно забруднених, і ми це неодноразово підкреслювали. Хочу наголосити, що зміна статусу населеного пункту в жодному разі не повинна супроводжуватися зміною статусу і рівня соціального захисту постраждалих громадян.

Основою подальшої стратегії подолання наслідків Чорно­бильської катастрофи мають стати наукові дані. Наука повинна дати відповідь, де забруднено, і на ті території мають поширюва­тися пільги. Дуже важливим питанням є підвищення практичної користі наукових розробок, тому що, на жаль, дуже часто наукові дані просто залишаються на папері, і ніхто їх не використовує, все вирішується на рівні політичних кабінетів.

Також, безумовно, потрібно торкнутися питання пенсії чорнобильців, яка, на жаль, не відповідає реаліям життя. Міні­стерство замість вирішення питання рекомендує інвалідам-чорнобильцям переходити на трудову пенсію. Хотілося б від уряду почути: коли будуть виконані вимоги статті 67 Закону України про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслі­док Чорнобильської катастрофи, щодо збільшення розміру всіх доплат, пенсій і компенсацій відповідно до зростання індексу вартості життя та мінімальної заробітної плати? Не менш важли­вою є й житлова проблема. Тому ми вважаємо, що настав час прийняти Державну програму забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

І останнє. У четвер розглядатиметься проект Постанови Верховної Ради про інформацію Кабінету Міністрів. Прошу народ­них депутатів його підтримати.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Геннадію Борисовичу.

Таким чином, ми заслухали доповідь і співдоповіді, перехо­димо до обговорення. Ще раз нагадую: регламент, як ми й домо­вилися, 3 хвилини.

Слово має народний депутат України Олександр Микола­йович Стоян, член фракції “Регіони України”. Підготуватися Тетяні Степанковій.

 

СТОЯН О.М., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Представник Національного форуму профспілок України в парламенті. Дуже коротко про нове потужне всеукраїнське профоб’єднання: воно зареєстроване в грудні як національне профоб’єднання, до складу якого входять більш як 12 національ­них профспілок, має всеукраїнський статус і є найпотужнішим після Федерації профспілок України.

Шановні колеги! Шановні друзі профспілкові працівники, працівники фондів соціального страхування! Ви всі добре розу­мієте, що соціальне страхування є складовою соціальної політики держави: чим краща соціальна політика держави, тим менше громадяни, трудящі України витрачатимуть на відрахування в різні соціальні фонди. Проте чи є в нашій державі соціальна політика? Хочу однозначно сказати, що її немає, є окремі заходи уряду, які підсилюються в міру наближення виборів до парламенту, виборів Президента України.

Проте сьогодні ми бачимо перші спроби нового уряду щось зробити в соціальному плані, і тому невипадково наслідками цієї соціальної політики є те, що громадяни України об’їлися дешевим м’ясом на свята, машини “обпилися” дешевим бензином, міні­мальна заробітна плата видається як революційне досягнення уряду — аж 290 гривень, а рівня мінімальної пенсії вона досягне до кінця року. Такого ніколи не було, навіть у найгірші часи років незалежності, тому що мінімальна заробітна плата повинна бути випереджаючою, звідси й поповнення соціальних фондів, і моти­вація до праці. Я вже не кажу про те, що є інший показник — про­житковий мінімум у розмірі 453 гривні. Якби цей показник діяв, і  йому стовідсотково відповідала мінімальна заробітна плата, мабуть, тоді було б більше наповнення соціальних фондів. Ось чому сьогодні фонди соціального страхування виконують основні функції підтримки і безробітного, і того, хто захворів, і того, хто став калікою. Нам треба дивитися, щоб ці соціальні фонди працю­вали на громадян. Тому я хочу коротко зупинитися на двох питан­нях управління фондами.

Перше. Фонди соціального страхування управляються на   тристоронній основі, на паритетних засадах: роботодавці, представники людей найманої праці — профспілки і уряд. Я став­лю запитання: а чому уряд? Хіба держава платить внески до соці­альних фондів? Чому держава запускає руку в соціальні фонди? Мій колега Хара вже наводив приклад: приймається популіст­ське  рішення про виплату 8500 гривень при народженні дитини, 170 млн забезпечує уряд, а решта фінансування покладається на фонд. А виплата допомоги по догляду за дитиною до досяг­нення нею трирічного віку? І 50% соціальних, здешевлених путівок забирають. Я вважаю, що управління фондами соціального страхування повинно здійснюватися на двосторонній основі: роботодавці і профспілки як представники найманої праці, а за урядом — наглядова функція.

Друге. Я підтримую те, що сказав шановний пан Кириленко. Звичайно, шановні колеги, не можна так роздувати правління фондів. Я пригадую, 10 років тому...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Олександре Миколайовичу. Не пока­зуйте від імені новоствореної організації неорганізованість. Ви так її розхвалювали, а зараз демонструєте абсолютно інші позиції (Оплески). Сідайте, будь ласка, вас все одно не чують.

Слово має голова правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захво­рювань України Тетяна Михайлівна Степанкова. Підготуватися Колосюк Галині.

 

СТЕПАНКОВА Т.М., голова правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Шановний пане головуючий! Шановні народні депутати, члени уряду, пані і панове! Фонд соціаль­ного  страхування від нещасних випадків на виробництві — один з фондів, який передовсім повинен виконувати функцію профілак­тики, захисту і відновлення здоров’я тих, хто вже отримав якісь негаразди від виробничої діяльності. Хочу додати, якщо ми до­мовилися говорити відверто, що він повинен займатися ще й адаптацією тих інвалідів, які втратили працездатність у невели­кій кількості, для того щоб вони адаптувалися в суспільстві, що цілком збігається з програмами Міністерства праці та соціальної політики.

Водночас хочу звернути увагу, що Фонд соціального страху­вання від нещасних випадків на виробництві, як і інші фонди, виконує свою функцію з точки зору переходу від бюджетного фінансування (сьогодні він бюджетом не фінансується) до фінан­сування через страхові внески. Бюджет фонду становить близько 2 млрд гривень. Тобто ми говоримо про перехід від заборго­ваностей (за станом на 1 січня 2001 року, їх розмір сягав 641 млн гривень) до конкретного фінансування конкретних проблем.

З огляду на порушені питання, хотіла б коротко, у вигляді ремарки, висловитися щодо пропозицій про єдиний внесок, які активно обговорюються, і про мінімізацію витрат фонду. Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві виплачує в середньому 83% загальної суми коштів, що надходять до фонду, на відшкодування шкоди потерпілим на виробництві, тобто на проблеми, які виникають у страхувальників.

Разом з тим відносини з державою не зовсім однозначні, тому що за час роботи, як відзначав голова комітету, з фонду вилучено більш як 300 млн гривень на невластиві йому функції. Таким чином, фонд не може виконувати всі статті в повному обсязі, передбачені основним законом.

Стосовно управління. Управління фондом, як і всіх інших фондів, здійснюється на основі трипартизму, тобто в управлінні бере участь урядова сторона. Питання відносин з урядовою сто­роною, на мою думку, могли б достатньо вирішуватися шляхом її участі в правлінні фонду.

Отже, на завершення ще раз назву найактуальніші пробле­ми — відносини з державою, повернення коштів, які були вилучені незаконно (ми проініціюємо конституційний позов), і ефективність управління. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Галина Володимирівна Колосюк, заступник голови Федерації профспілок України. За нею виступатиме Василь Надрага.

 

КОЛОСЮК Г.В., заступник голови Федерації профспілок України. Шановний пане головуючий! Шановні народні депутати! Шановні запрошені! Я хотіла б продовжити тему, якої торкнулися у своїх виступах народні депутати Хара та Стоян. Мова йде про двостороннє управління фондами. Наші науковці стверджують, що  роль держави у фондах соціального страхування зводиться до  двох функцій: перша — представляти роботодавця, а друга — гарантувати дотримання законодавства.

Як на практиці реалізуються ці функції? 15 квітня, про це вже сьогодні згадували у виступах, відбулося засідання правління Фонду соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, на якому було розглянуто питання про внесення змін до бюджету цього фонду у зв’язку із збільшенням розміру одноразової допомоги при народженні дитини.

Профспілки як представники застрахованих осіб не раз заявляли про свою підтримку політики держави щодо збільшення цих виплат. Упродовж багатьох років це питання порушува­лося  перед виконавчими органами. Отже, збільшення відбулося, і  профспілки вбачають у цьому і свою заслугу. Єдиною пробле­мою на заваді впровадження цієї виплати завжди стояла відсут­ність коштів і в Державному бюджеті, і в бюджетах фондів.

Наприклад, Фонду соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності для виплати цієї допомоги додатково потрібно 797 млн гривень. У пункті 21 Прикінцевих по­ложень Закону України про внесення змін до Закону про Дер­жавний бюджет України на 2005 рік уряд передбачив зобов’я­зання Державного бюджету перед цим фондом. Тобто в разі нестачі грошей саме на ці виплати з бюджету мають бути виді­лені  відповідні кошти. На жаль, на сьогодні ця сума становить лише 158 млн гривень. І тому нас дуже здивувала позиція уряду, коли на цьому засіданні правління він натиснув на роботодавців, і  з голосу, без попереднього обговорення, було прийнято без­дефіцитний бюджет.

За рахунок чого було прийнято такий бюджет? Мова йде про скорочення видатків на допомогу за лікарняними листками на  86 млн гривень. А фактичне використання видатків за цією статтею за перший квартал уже становить 102%.

Крім того, не враховується ситуація, пов’язана із швидким поширенням в Україні епідемії ВІЛ/СНІДу, яка, за визначенням МОП, є трудовою проблемою, коли передбачається виплата за лікарняними листками.

Ми категорично не погоджуємося із скороченням на 130 млн видатків на санаторно-курортне оздоровлення. Тобто у другій половині цього року не будуть оздоровлені 70 тис. застрахованих осіб. Мова йде також про скорочення і взагалі позбавлення резерву бюджету цього фонду, тобто це ставить під загрозу фінансову стабільність фонду.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Галино Володимирівно. Сідайте, будь ласка.

Слово має народний депутат України Василь Іванович Надрага, фракція Народної партії. За ним виступатиме Ріке Вольфганг.

 

НАДРАГА В.І., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів (виборчий округ №104, Луганська область). Уважаемые коллеги! Суще­ствующая система социальных гарантий, которые государство предоставляет гражданину на сегодняшний день (позволю себе высказать свою точку зрения), нам досталась в наследство от советской системы, и все годы независимости мы только коли­чественно увеличиваем размеры тех или иных выплат.

Я глубоко убежден, что мы должны концептуально менять систему социального обеспечения, социальных гарантий госу­дарства, потому что существующая имеет недостатки. Позвольте назвать некоторые из них:

1.  Эта система слабо адаптирована под изменения демо­графической ситуации. Здесь уже звучала мысль о том, что в   ближайшее время на одного работающего будет один пенсионер.

2.  Мы имеем высокий уровень социальных взносов, поряд­ка 40–50%, что ведет к уклонению от их уплаты, а соответственно увеличивает стимулирование теневой экономики. Забюрокра­тизированная громоздкая система отчетности различных фондов тоже не способствует делу.

3.  Выполнение фондами несвойственных им функций, не  всегда эффективная система административного управления, они действуют по принципу кассы по сбору и выдаче денег.

4.  Более 40 законов регулируют те или иные социальные выплаты, которых тоже почти 40.

5.  Право на льготы не всегда подкреплено материально, такие материально неподкрепленные льготы имеют 30% населения.

Таким образом, созданная громоздкая система социального обеспечения не обеспечивает должный уровень социальных выплат, он остается достаточно низким, если мы посмотрим то, что получает конкретный человек. Сегодня общество требует от исполнительной и законодательной власти создать достойные условия жизни и труда граждан. Что для этого нужно сделать?

Для этого нам необходимо перейти от системы мини­мальных социальных выплат к системе нормальных социальных стандартов, как это существует во всем мире. Наличие социаль­ного стандарта как политики государства и соответственно как базиса для определения внутренней экономической политики является определяющим. Суть ее заключается в следующем: тру­доспособному населению обеспечивается возможность трудить­ся, а нетрудоспособному гарантируются достаточные социальные выплаты за счет государства. Что для этого нужно сделать?

1.  Ввести два-три вида социального пособия, создать еди­ную базу всех социальных выплат, уменьшить административные расходы, снизить уровень социальных взносов до 25–30%.

2.  Перераспределить структуру страховых взносов между работодателями и работниками, создать механизм, стимули­рующий работодателей к добровольным страховым программам.

В заключение сошлюсь на венгерского писателя Йожефа Этвеша: “Благосостояние государства обеспечивают не те день­ги, которые оно ежегодно отпускает чиновникам, а те, что оно ежегодно оставляет в карманах граждан”. Вот это должно быть базой.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Василю Івановичу.

Слово має Ріке Вольфганг. Оскільки пан Вольфганг з пере­кладачем, будь ласка, 5 хвилин. За ним виступатиме Елла Лібанова.

 

ВОЛЬФГАНГ РІКЕ, експерт проекту TACIS. Шановний голо­вуючий! Пані та панове! Дякую за можливість виступити з цієї високої трибуни. У ході реалізації проекту TACIS “Надання під­тримки розвитку системи страхування від нещасних випадків в  Україні” ми здійснили аналіз чинного законодавства України з цих питань. Хочу відзначити, що, на нашу думку, загалом воно відповідає нормам, що діють у країнах Європейського Союзу, але деякі питання потребують певного вдосконалення.

Ми проаналізували низку законопроектів щодо змін до зако­нодавства, поданих на розгляд Верховної Ради України, і, врахо­вуючи досвід більшості країн Європейського Союзу, пропонуємо не об’єднувати Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві з іншими фондами. Це пов’язано з тим, що даний фонд, на відміну від інших, має свою специфіку, яка полягає в диференціації страхових тарифів залежно від ступеня професійного ризику галузі, а також вирішує питання зниження ризику виникнення травм та професійних захворювань, чого не роблять інші фонди.

На нашу думку, поєднання цього фонду з іншими чи запро­вадження єдиного органу, який збиратиме за нього страхові внески, не поліпшить його роботи. Сумнівним видається і скоро­чення управлінського апарату.

Хочемо наголосити, що цей вид страхування діє як само­стійний у Німеччині, Франції, Швейцарії, Швеції, Австрії, Іспанії, Бельгії, Данії, Люксембурзі та загалом у більшості країн Західної Європи. Це дає найкращі результати, оскільки міжнародний підхід передбачає впровадження профілактичних упереджуючих заходів, що зменшують страхові виплати на відшкодування та реабілітацію.

З нашої точки зору, нелогічною є практика, коли загально­державна програма з охорони праці, яка затверджується Верхов­ною Радою України і має реалізовуватися відповідним централь­ним органом виконавчої влади, фінансується переважно за раху­нок цього фонду, вона повинна фінансуватися з Державного бюджету. Потрібно передбачити фінансування за рахунок фонду лише тих програм з охорони праці, які затверджені його правлінням.

Також ми рекомендуємо створити у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві необхідний фінансовий резерв в обсязі не менш як 25–30% річних коштів, що відповідає практиці західноєвропейських країн.

Повна версія наших рекомендацій дещо ширша, але за бра­ком часу я не можу всі їх викласти і передаю головуючому. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Елла Марленівна Лібанова, заступник директора Інституту демографії та соціальних досліджень, член-кореспон­дент Національної академії наук України. За нею виступатиме Леонід Вернигора.

 

ЛІБАНОВА Е.М., заступник директора Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України. Шановні учасники парла­ментських слухань! Дозвольте повернутися до питання єдиного соціального внеску. Отже, чого ми прагнемо досягти в результаті зміни нині діючої системи збирання та адміністрування страхових внесків? По-перше, спрощення самої процедури сплати внесків та перевірки її правильності; по-друге, збільшення сукупних над­ходжень до фондів; по-третє, максимально ефективного їх вико­ристання; і, по-четверте, зниження ставок внесків і відповідного зростання конкурентоспроможності українських товарів та послуг. Цілком зрозуміло, що запровадження єдиного внеску забезпечує досягнення першого результату. Прогноз отримання другого, третього і тим більше четвертого не такий очевидний.

Отже, щодо можливості збільшення надходжень. Запровад­ження єдиного внеску, єдиної бази даних спростить систему конт­ролю за правильністю сплати внесків, але лише трохи підвищить її ефективність. Треба здійснити цілий комплекс технічних заходів, змінити формули розрахунків ставки єдиного внеску, але, врешті-решт, це цілком реальне завдання. Фінансовий ефект може дати і зниження необґрунтованих виплат у результаті створення єдиної бази даних. Ми знатимемо, скільки люди сплачують внесків і скільки вони реально отримують заробітної плати. Це буде єди­ною базою для нарахування всіх видів виплат.

Щодо перспектив максимально ефективного використання зібраних коштів. Сьогодні про це вже казали, хочу лише під­креслити, що ефект від викорінення дублювання функцій ми, безперечно, отримаємо, але далеко не миттєво. На перших порах ми мусимо, навпаки, витратити додаткові кошти на створення єдиної бази даних, запровадження нових комп’ютерних програм і  взагалі на забезпечення роботи структури, яка збиратиме цей єдиний внесок. І непринципово, чи це буде податкова адміністра­ція, чи Пенсійний фонд, чи новостворений адміністратор. Потрібні гроші.

І останнє. В Україні поширена думка, що основною при­чиною ухиляння від сплати внесків є надто високий, начебто найвищий у Європі, рівень ставок — до 45%, якщо включати внески найманих працівників. З цим можна сперечатися, оскільки майже такий самий рівень ставок у більшості країн. Однак якщо говорити суто про внески роботодавців, то ставки справді зави­сокі. Принаймні міжнародні експерти стверджують, що внески у розмірі більш як 20% підштовхують людей до приховування своїх доходів. Відповідно ми очікуємо, що зниження ставок сприятиме зниженню  ступеня тінізації доходів, а отже, в кінцевому підсумку, забезпечить збільшення надходжень до фондів і зростання конкурентоспроможності. Не факт, що вдасться досягти першої цілі, але якщо буде досягнуто другу, то це стане беззаперечним успіхом реформ. Проте для запобігання руйнації фінансової спро­можності системи соціального страхування через зниження ставок треба, по-перше, звільнити фонди від невластивих їм функцій, зокрема це стосується виплат соціальних допомог при народженні дитини, на поховання і таке інше. По-друге, здійснювати виплати лише за умови попередньої сплати внесків. І по-третє, забез­печити безпосередній зв’язок між виплатами і сплаченими внесками (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має народний депутат України Леонід Вернигора. За ним виступатиме Віктор Єременко.

 

ВЕРНИГОРА Л.М., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці (багато­мандатний загальнодержавний виборчий округ, СПУ). Фракція Соціалістичної партії України. На парламентських слуханнях, Адаме Івановичу, які проводилися в цій залі 9 років тому, мені випала честь доповідати, тоді ми розглядали поданий мною законопроект щодо Основних засад загальнообов’язкового дер­жавного соціального страхування. Ми всі пам’ятаємо часи, коли соціальне страхування було у віданні профспілок. Ясно, що тоді в  десять разів менший був штат, менші витрати, але в державі були єдина власність і єдиний загальний порядок, і не треба було створювати ці фонди.

Чотири фонди, які ми створили згідно з Конституцією, по  суті, визначилися в напрямах — це пенсійне забезпечення (не страхування поки що), компенсація втрати здоров’я і роботи. Вважаю, що з урахуванням цього ми повинні напрацьовувати і подальший розвиток наших фондів. Вигадка про п’ятий фонд, медичного страхування, не має сенсу, тому що це страхування галузі, а не людини, такого не може бути, це антиконституційно. Більше того, в Конституції не зазначено, скільки фондів повинно бути, є напрями, а чи буде один фонд, чи п’ять — не визначено. Тому на сьогодні ми повинні розвивати ці напрями.

Я цілком підтримую позицію, що, як і 9 років тому, ми повинні визначитися, скільки фондів повинно бути, чи буде у нас єдиний внесок, що його сплачуватиме, і хто управлятиме фондами. Внесок може бути один, але кошти мають розподіля­тися за чотирма напрямами, це теж ясно. А от з управлінням, гадаю, ми трошки переборщили. Це не відповідає Конституції, я  змушений про це сказати і Міністерству праці та соціальної політики. Бути стороною управління і наглядати за управлінням самоврядного позабюджетного державного фонду — це не те що не ліберально-демократично, це просто ґвалтування фонду.

Вважаю, що в Рекомендаціях нинішніх парламентських слу­хань ми повинні записати, що фонд конституційно ще не змінено, але відбувається замах на його переформування. Давайте розпочнемо все-таки із внесення змін до Закону України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Тому, Адаме Івановичу, хочу вам нагадати, що у Верховній Раді зареєстровано поданий мною законопроект про внесення змін до Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, який чомусь півтора року не розглядається. Прошу внести це питання на один із найближ­чих розглядів, і тоді ми конкретно поговоримо про ті зміни, які я   пропоную, про всі чотири фонди, без Фонду медичного страхування.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Наполягайте настирливіше, будемо вносити законопроект.

Слово має Віктор Олександрович Єременко, директор Центру продуктивності, кандидат економічних наук, академік Світової академії наук з продуктивності. Підготуватися Леоніду Черновецькому.

 

ЄРЕМЕНКО В.О., директор Центру продуктивності Міністер­ства праці та соціальної політики (м. Краматорськ Донецької області). Дякую вам за можливість виступити і висловити свої пропозиції щодо прискореного покращення становища соціаль­ного страхування, соціального забезпечення в Україні через підви­щення продуктивності. Пропоную додати до Рекомендацій парла­ментських слухань таке доповнення. “Визначити підвищення продуктивності національної економіки постійно діючим механіз­мом динамічного зростання соціальних стандартів і гарантій. Гаслом цього процесу визначити: через підвищення продук­тивності — до європейських соціальних стандартів і гарантій. Розробити загальнонаціональні масштаби для реалізації цих пропозицій”.

Чим я керувався при формулюванні цієї пропозиції? Насамперед мені пощастило вивчати досвід країн Західної Європі, Північної Америки, а також Японії. Підвищення продуктивності забезпечує прибутки підприємцям, податки державі, більш високі стандарти працівникам. Крім того, Центр продуктивності Міністер­ства праці та соціальної політики України, який є членом Європей­ської асоціації національних центрів продуктивності і національним відділенням Світової конфедерації науки і продуктивності, брав участь у розробці Європейського меморандуму “Продуктивність, інновації, якість трудового життя та зайнятість”. Ми видали цей документ і всі бажаючі можуть з ним ознайомитися.

Ця пропозиція також підтверджується даними міжнародної і вітчизняної статистики. Коли Західна Європа закладала підвали­ни нинішнього досить високого рівня соціального забезпечення, було організовано Комітет з питань продуктивності при Європей­ському агентстві з продуктивності, який ще в 1959 році сфор­мулював, що продуктивність — це передовсім стан розуму, ставлення до світу, суть якого полягає в невпинному вдоско­наленні всього існуючого. Це переконаність у тому, що людина сьогодні краще, ніж учора, а завтра краще, ніж сьогодні може виконувати будь-яку роботу.

Нарешті, продуктивність передбачає передусім зусилля щодо використання в економічній діяльності нових теорій і мето­дів, що постійно змінюються. Це тверда віра у прогрес людства, який означає розвиток.

У Сполучених Штатах Америки за щорічного зростання про­дуктивності 3,2% доходи населення подвоюються кожні 20 років. Тому основним резервом є вміле, ефективне використання на­ціональних ресурсів і можливостей, розумніша і відповідальніша праця кожного — від робочого місця до підприємства, установи, території. Для цього Міністерством праці та соціальної політики України створена певна науково-методична база. Обов’язково потрібно розробити й інші заходи загальнонаціонального масштабу із залученням Національної академії наук, Міністерства економіки та інших.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має народний депутат України Леонід Черновецький. За ним виступатиме Федір Шевченко.

 

ЧЕРНОВЕЦЬКИЙ Л.М., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань бюджету (виборчий округ №212, м. Київ). Уважаемый Адам Иванович! Уважаемые представители самых гуманных фондов в Украине и разных организаций! Я, Леонид Черновецкий, лидер Христианско-либеральной партии Украины, хочу сказать вам следующее. В принципе, у нас в стране высокие проценты отчисляют в различные фонды, которые должны под­держивать население, в основном не такие, как я, а те, кто нуждается в помощи.

Вот я недавно спускаюсь по лестнице в своем доме и вижу бабушку, которая говорит: “Сынок, включи свет”. А над ней горит большая лампа, просто бабушка не видит ничего. И у нее нет ни детей, никого. Она не может дойти до своей квартиры. Где же деньги этих фондов?! Что это за фонды?! Я девять лет в парла­менте и до сих пор не могу разобраться, в каких фондах какие деньги рассредоточены. Громадные материальные ресурсы! При­чем, что характерно: зайдешь к какому-нибудь начальнику фонда, а у него и мебель импортная, и все на свете есть. А люди умира­ют с голоду. Это что за безобразие?

Что я считаю главным для работодателей? Вот у меня, например, работают 6,5 тыс. человек. Мы с зарплаты каждого отчисляем деньги в социальные фонды. Должен быть контроль, куда идут эти деньги, работодатели должны внимательно за этим присматривать, потому что в этих фондах жульничество, не­хорошие всякие вещи. Слава Богу, пришла новая чистая власть. Я полагаю, что новый министр обязательно наведет в этом жуль­ническом хозяйстве порядок. Это самое основное, что мы должны сделать. Люди, которые рассчитывают на дополнительные сред­ства, должны понимать, что с завтрашнего дня, когда господин Кириленко об этом скажет, наконец-то будет контроль над этими фондами, будут внимательно следить за расходованием средств, предназначенных для обездоленных людей. За счет этих денег должен быть наведен порядок.

Ну где в мире стариков бросают на произвол судьбы? Это  чистое безобразие и геноцид! Я видел, как это делается в европейских странах, во всех странах мира, везде за каждой бабушкой присматривают. Это совершенно справедливо. Человек достиг определенного возраста, он уже никому не нужен, родные и близкие этого старца только и ждут его смерти, чтобы поделить оставшееся имущество. Друзей у него нет, никого нет, он один, как перст. Но государство должно быть с ним рядом, обязано обеспечить ему присмотр. Денег для этого вполне достаточно. Я полагаю, что мы сможем обсудить этот вопрос на следующем нашем собрании.

И последнее. Я обращаюсь к вам как к людям самых гуман­ных профессий, выполнив мою просьбу, вы будете лучше, чем Верховная Рада. Давайте почтим память сотен людей, убитых сегодня, их расстрелял из танков Каримов в Узбекистане. Я прошу минутой молчания…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Леоніде Михайловичу, поки що я керую Верховною Радою. Будь ласка, сідайте.

Слово має Федір Федорович Шевченко, голова Чернігівської громадської організації “Союз інвалідів від трудового каліцтва та професійних захворювань”. За ним виступатиме Микола Нощенко.

 

ЧЕРНОВЕЦЬКИЙ Л.М. Никакого порядка у вас не будет, пока вы не понимаете, о чем идет речь!

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Ми говоримо трішки про інші проблеми. Завтра буде пленарний день, ви на пленарному засіданні внесете пропозицію.

Будь ласка, увімкніть таймер спочатку.

 

ШЕВЧЕНКО Ф.Ф. голова Чернігівської громадської організа­ції “Союз інвалідів від трудового каліцтва та професійних захво­рювань”. Шановні народні депутати! Шановні учасники парла­ментських слухань! Викласти думку про сучасний стан системи соціального страхування тому, для кого вона запроваджена, за кілька хвилин, відведених для виступу, дуже складно. За чотири роки існування соціального страхування від нещасних випадків на  виробництві та професійних захворювань вдалося розв’язати багато проблем людей, потерпілих на виробництві. Водночас через недосконалість цього виду страхування багато проблем інвалідів залишаються нерозв’язаними.

Загальновідомо, що пенсія по інвалідності призначається у зв’язку з підвищеними потребами інваліда на організацію його життя. Тому вона не може залежати від інших доходів інваліда та бути складовою інших страхових виплат. У Законі України про охорону праці було передбачено обчислення втраченого заробітку без урахування пенсій та інших доходів, одержуваних праців­ником. Ця норма закону діяла упродовж дев’яти років. Законом України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захво­рювання, які спричинили втрату працездатності, цю норму скасо­вано, унаслідок чого значно погіршився фінансовий стан інвалідів.

Багаторічна практика пенсійного обслуговування інвалідів від трудового каліцтва та професійних захворювань, яке здійсню­валося органами соціального забезпечення, цілком задовольняє інвалідів цієї категорії, потреби у зміні такого порядку немає. На сьогодні ці функції виконує Пенсійний фонд. Тому дуже важли­во зберегти таке обслуговування, закріпити законом, щоб пенсія по інвалідності від трудового каліцтва та професійного захворю­вання призначалася та виплачувалася Пенсійним фондом від­повідно до Закону про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування. А ще краще було б, якби із власного бюджету підприємства. Тоді стали б можливими зменшення фінансового навантаження на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань і надання більшої уваги профілактичній роботі із запобігання нещасним ви­падкам на виробництві та професійним захворюванням. Не менш важливим є те, що й досі залишається невирішеним питання щомісячних страхових виплат...

Боже мій, уже час... Шановні наступні промовці! У Адама Івановича я не випрошу додаткового часу, будь ласка, подаруйте по 5 секунд кожен, і я завершу виступ, тексту зовсім мало зали­шилося, усього ось на сторіночці, Адаме Івановичу, я — учасник ліквідації наслідків кучмівського режиму, мені ще хвилину має бути надано.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Гаразд, якщо Верховна Рада встановить такі пільги, треба внести відповідний законопроект. Завершуйте, будь ласка, залишилося 10 секунд.

 

ШЕВЧЕНКО Ф.Ф. Свого часу підприємства, які ухилялись від виплат працівникам, потерпілим на виробництві, подали дані про розміри цих виплат до фонду, не здійснивши необхідних пере­рахунків. Фонд щороку намагається коригувати такі виплати, але їх розміри залишаються незмінними. Для прикладу: інвалід І групи, який повністю втратив працездатність, отримує 16, 29, 43 гривні на місяць. Оце такі страхові виплати.

Отже, якщо вже ми не ведемо мови про відшкодування шкоди працівникам, потерпілим на виробництві, і намагаємося застосовувати соціальні стандарти, за основу потрібно брати не той заробіток, який працівник втратив багато десятків років тому, а той, який він міг би мати, якби не втратив свого здоров’я.

Звичайно, мені не дадуть до кінця все сказати, а ще стільки важливого я не сказав. Та воно все важливе, Адаме Івановичу! Мене посилали сюди люди, щоб я і те, і те сказав. А що ще можна встигнути сказати? Хіба що одне: бережіть своє здоров’я всі, хто  мене чує і бачить, бо воно потрібне не тільки вам, воно потрібне вашим родичам, близьким і всьому нашому суспільству. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Микола Петрович Нощенко, народний депутат України, член Комітету з питань бюджету, який опікується соціаль­ними програмами. За ним виступатиме Борис Зайчук.

 

НОЩЕНКО М.П., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань бюджету (виборчий округ №160, Сумська область). Спасибі, шановний Адаме Івановичу. Депутатська група “Демократична Україна”. Шановні колеги! Я цілком погоджуюся з  оцінкою народного депутата Стояна (на жаль, він вийшов) полі­тики соціального захисту і страхування, яка провадиться в нашій державі, тільки трошки пом’якшу її. Я сказав би, що ця політика перебуває на стадії осмислення. Незважаючи на те, що ми робимо в цьому напрямі (а я, наприклад, у цій системі працюю вже більш як десять років), нам не вдалося подолати ні низької якості життя, ні низьких показників здоров’я населення, ні низької вартості національної робочої сили. До цього треба додати, що залишаються високим рівень злочинності і недостатньою підтрим­ка найважливіших галузей соціальної сфери. Наведеного, напев­но, досить, щоб мати повне уявлення, якою є соціальна політика нашої держави, але я мушу продовжити цей перелік: у нас най­нижча оплата праці, найнижчий прожитковий мінімум.

Якщо ми кажемо, що Україна готується вступити до СОТ або ломиться у відкриті європейські двері, то треба обов’язково дати відповідь на запитання (я прошу і наше шановане міністерство звернути на це увагу): як будуть розв’язуватися соціальні пробле­ми, які тенденції, динаміка? Жодного слова з цього приводу сьогодні не було сказано, начебто й не в нас найнижча заробітна плата. От уявіть, будь ласка, розчинили перед нами європейські ворота: там мінімальна заробітна плата — 2 тис. доларів, у нас — 80 доларів; там тільки допомога на житло становить 900 марок, у нас вся соціальна допомога — 25 доларів.

Я, чесно кажучи, хотів привернути увагу всієї виконавчої структури до наших “храмів” соціальної допомоги. Я позавчора вітав ветеранів зі святом, і до мене звернулася жінка — мати чотирьох дітей, каже: “Миколо Петровичу, допоможіть отримати допомогу”. Два місяці її сім’я як малозабезпечена не може отримати допомогу через те, що управлінню соціального захисту просто відключили електроенергію, не працює комп’ютер.

Сьогодні тут плакалися представники фондів. Я знаю бюджети всіх ваших фондів, шановні! За три роки жодної копійки з бюджетів ваших фондів не вилучили! Чому ви плачетеся? Тому,  що вас хтось хоче контролювати? А де відкритість, прозорість? Я, навпаки, сказав би: ми — відкриті, маємо 3 млрд, ось на що вони витрачені. Ні, намагаються відокремитися, не допустити громадськість до контролю.

Ще є побажання міністерству: швидше впроваджуйте нове­ли, що напрацьовуються в тому числі за допомогою фондів. Маю  на увазі ту саму єдину заяву, те саме “єдине вікно”. Це  “єдине вікно” відчинилося в 1999 році. Сім років минуло, а ми знову...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Миколо Петровичу.

Слово має Борис Олександрович Зайчук, голова правління Пенсійного фонду України. За ним виступатиме Ольга Гінзбург.

 

ЗАЙЧУК Б.О., голова правління Пенсійного фонду України. Шановний Адаме Івановичу! Шановні присутні! Дозвольте по­інформувати вас, що Пенсійний фонд забезпечує в повному обсязі виплати пенсій відповідно до норм чинного законодавства. Ви  знаєте, що минуло вже більше року з дня набрання чинності Законом України про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування. У процесі впровадження його норм виявилася низка гострих соціально-економічних проблем, перш за все пов’язаних з рівнем оплати праці та зайнятості населення.

Перерахунки пенсій за новим законом показали, що причи­ною малого розміру пенсії є низький рівень заробітної плати. Для  прикладу: у 2004 році, за даними персоніфікованого обліку, 4,1 млн осіб отримували заробітну плату за місяць у розмірі до 100 гривень і майже 3 млн осіб — від 100 до 200 гривень. Усе  це негативно позначається на бюджеті пенсійної системи, яка функціонує не ізольовано від макроекономіки, демографічного стану та ситуації на ринку праці, а безпосередньо зазнає впливу цих факторів.

Соціально-економічний розвиток країни зумовлює необхід­ність вдосконалення концепції пенсійної реформи, її адаптації до умов ринкових відносин. Значне зростання розміру пенсійних ви­плат, не забезпечене відповідними доходами, спричинило дефі­цит коштів бюджету фонду. Так, фінансування встановленого в 2005 році розміру мінімальної трудової пенсії на рівні прожитко­вого мінімуму для непрацюючих, тобто 332 гривні, щомісяця по­требує додаткових видатків з бюджету фонду на суму майже 800 млн гривень. При цьому слід зауважити, що розмір мінімаль­ної заробітної плати з 1 січня встановлено на рівні 262 гривні. Така ситуація призвела до випереджаючого зростання видатків на  пенсійні виплати порівняно з темпами зростання заробітної плати, що суперечить основним принципам фінансової стабіль­ності пенсійної системи.

Незважаючи на те, що дефіцит фонду покривається коштами Державного бюджету, саме існування дефіциту є серйозною проблемою, яку потрібно невідкладно розв’язувати. Впровад­ження дієвих економічних заходів щодо підвищення заробітної плати та зростання її частки в собівартості продукції сприятиме зростанню і доходів Пенсійного фонду. Поряд із цим з метою за­вершення формування в нашій державі страхової, а не бюджетно-розподільчої пенсійної системи, потрібно:

1.  Перейти на визначення всіх основних параметрів пенсій­ної системи на основі актуальних розрахунків, тобто виходячи з необхідності довгострокової фінансової забезпеченості державних пенсійних зобов’язань.

2.  Обґрунтувати комплекс заходів, які забезпечували б коригування діючої пенсійної системи за тими параметрами, що не відповідають базовим страховим принципам.

3.  Розробити програму заходів на перехідний період транс­формації бюджетно-розподільчої пенсійної системи у страхову.

Вирішення цих трьох завдань дасть змогу зберегти курс на  впровадження пенсійної реформи і збереження страхових принципів пенсійного забезпечення. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Борисе Олександровичу.

Слово має Ольга Петрівна Гінзбург, народний депутат України.

 

ГІНЗБУРГ О.П., член Комітету Верховної Ради України з  питань промислової політики і підприємництва (виборчий округ №161, Сумська область). Дякую, Адаме Івановичу. Шановні учасники парламентських слухань! Ми сьогодні розглядаємо питання соціального забезпечення та соціального страхування в  Україні. Дозвольте звернутися до вас зі своїми думками, бо я  знаю, що треба зробити, щоб ми не мали проблем, пов’язаних із соціальним забезпеченням та соціальним страхуванням. Принаймні мені так здається.

Головне, що для цього потрібно зробити, — забезпечити, щоб за соціальну роботу відповідали люди з чуйним серцем. Які  знають проблеми хворих, стареньких бабусь і дідусів, дітей-сиріт і переживають за них. А ще треба, щоб наша промисло­вість працювала, тоді люди будуть забезпечені робочими місцями і робитимуть відрахування до всіх цих фондів, включаючи Пенсійний.

Також хотіла б привернути увагу уряду і всіх присутніх до  питань, які турбують мене як депутата-мажоритарника і моїх виборців.

Проблеми, які виникають щодо пенсій, треба було розв’яза­ти вже вчора. Подивіться: доплати до пенсій за стаж пенсійним законом зведені нанівець, тобто за рік, відпрацьований понад встановлений стаж, людина отримує 1 гривню, за десять років — 10 гривень. Люди збентежені, вони запитують: чому це так?

Якщо людина працювала на роботах, занесених до спис­ку №2, то в 50 років вона виходить на пенсію, але наступні 5 років їй у трудовий стаж не зараховуються, і знову вона втрачає в розмірі пенсії.

Якщо людина працює на півставки, їй зараховують у трудо­вий стаж півроку, хоч вона рік відпрацювала. Оскільки немає гро­шей, щоб забезпечити виплату мінімальних зарплат, у школах усім встановили по півставки. Медсестри, санітарки так само працюють на півставки, на чверть ставки. Людина працює рік, а їй у  трудовий стаж зараховують четверту частину року. Хіба це не  проблема? Цю проблему треба терміново розв’язувати, бо вона турбує суспільство.

Не можу оминути й категорію чорнобильців, бо чорнобильці отримують мінімальну пенсію 284 гривні. Усі пенсіонери отри­мують 332 гривні, а чорнобильці — 284, і для них не робляться перерахунки. Або, наприклад, чорнобилець звертається до полі­клініки, щоб отримати безплатні ліки. Один день на тиждень від­ведений для цього, в інший день йому ліків не відпустять, навіть якщо вони в нього просто закінчилися.

У нас діти, які є сиротами, без батьків, по вокзалах тиняють­ся. За віком вони ще такі маленькі, але страшне життя вже зро­било їх зовсім дорослими. Ми також повинні на них звернути увагу.

Діти з малозабезпечених сімей у селах мають право на забезпечення (немає представника Міністерства освіти і науки?) безплатним харчуванням або на відповідну доплату. Також не виконується ця норма.

Усі ці проблеми якось випадають з нашого поля зору, але ми мусимо їх розв’язувати. У нас, шановні народні депутати, є одне надбання на сьогодні (я сама з фракції комуністів, але про це скажу) — це вотум довіри до влади...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Ольго Петрівно.

Слово має Анатолій Варфоломійович Раханський, народний депутат України. Будь ласка. За ним виступатиме Ігор Якимів.

 

РАХАНСЬКИЙ А.В., член Комітету Верховної Ради України з  питань державного будівництва та місцевого самоврядування (виборчий округ №4, Автономна Республіка Крим). Благодарю, Адам Иванович. Евпаторийский избирательный округ, “Демо­кратическая Украина”, межфракционное объединение “Депутаты-чернобыльцы”. Уважаемый Адам Иванович! Уважаемые участники парламентских слушаний! Проект Рекомендаций нынешних парла­ментских слушаний мы внимательно рассмотрели совместно с независимыми профсоюзами Крыма, Евпаторийским горкомом профсоюза работников госучреждений, Всеукраинской черно­быльской народной партией и в основном их одобрили. Однако есть замечания и предложения.

Фонды социального страхования осуществляют выплаты, которые должны финансироваться за счет Госбюджета. Это ухуд­шает выполнение их обязательств перед страховщиками. В не­равных условиях находятся субъекты социального страхования, которым выплачивается помощь по временной нетрудоспособ­ности за счет фонда: бюджетники получают выплаты с первого дня нетрудоспособности, а работающие во всех других организа­циях — за счет собственных средств. Необходимо эти категории людей поставить в равные условия.

Предприятия с небольшой численностью работников годами не получают санаторно-курортных путевок для работающих и чле­нов их семей. В то же время наша страна, как никакая другая, богата санаторно-курортными учреждениями, как детскими спе­циализированными, так и для взрослых, где лечат различные заболевания. Это санатории в Евпатории, Саках, Ялте, Алуште, Трускавце, Одессе и многих других городах. Но они загружены три-четыре месяца в году. А такая категория инвалидов І группы, как спинальники, которых в стране 32 тыс. человек, с начала этого года не могли начать лечение, поскольку тендер состоялся только в марте.

Вопрос оздоровления детей летом не решается, особенно в городах-курортах. Так, в Евпаторию со всей страны едут дети на отдых, а евпаторийцам, ялтинцам и детям из других городов-курортов летом хоть уезжай на север. В Евпатории до 2003 года постоянно функционировали дневные профилактории для рабо­тающих страховщиков на базе санаториев. Однако фонды со­циального страхования не соглашаются на финансирование дет­ского оздоровления в дневных лагерях с обеспечением питанием, культурно-массовым и медицинским обслуживанием.

В адрес межфракционного объединения “Депутаты-черно­быльцы” поступают письма от граждан, пострадавших вследствие аварии на ЧАЭС, о том, что в законах об общеобязательном государственном страховании не предусмотрены особенности страхования, страховые услуги и помощь гражданам Украины, потерпевшим вследствие Чернобыльской катастрофы, независи­мо от льгот, компенсаций и доплат согласно Закону Украины о  статусе и социальной защите граждан, пострадавших вслед­ствие аварии на ЧАЭС. В то же время чернобыльцы и пред­приятия, на которых они работают, регулярно платят страховые взносы…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Віктор Андрійович Мироненко, народний депутат України. Будь ласка. Підготуватися Василю Якобінчуку.

 

МИРОНЕНКО В.А., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України у закордонних справах (виборчий округ №5, Авто­номна Республіка Крим). Фракция Коммунистической партии Украины. Уважаемые соотечественники! Для того чтобы улучшить социальное обеспечение, мы должны, прежде всего, понять сло­жившуюся ситуацию.

По данным Организации Объединенных Наций, социальная защита населения в нашей стране при коммунистической направ­ленности 1970–80 годов была лучшей в мире. Сейчас, когда мы вернулись к капитализму, социальная защита населения стала ничтожной не только по сравнению с тем коммунистическим периодом, но и по сравнению с Беларусью, где очерняемый ворами-олигархами, их средствами массовой информации прези­дент Лукашенко сохранил направленность на Союз с Россией, сохранил социалистическую направленность и благодаря этому обеспечивает в Беларуси, в отличие от власти Украины, реали­зацию основных прав каждого человека.

Мы часто слышим о том, что там нарушаются права чело­века. Какое лицемерие! Какая бессовестность! Там каждому дается право на работу, жилье, отдых, бесплатное образование, бесплатное здравоохранение, что очень важно для гражданина любой страны. Нам бы перенять этот добрый опыт. Но вместо этого пришедшая к власти при поддержке США команда, увы, обеспечивает вмешательство в дела Беларуси, фактически под­держивает олигархов и США, стремящихся поставить весь мир в унизительную зависимость от себя, выделивших миллионы дол­ларов на организацию государственного переворота в Беларуси в интересах США и олигархов.

Чтобы существенно улучшить в Украине социальное страхо­вание и социальное обеспечение, способствовать ликвидации страшной безработицы, увеличению количества рабочих мест, необходимо не ухудшать, а развивать всесторонние связи с брат­скими государствами Беларусью и Россией. Несомненно, надо возвратиться с капиталистического пути на прогрессивный социа­листический путь, по которому идут Швеция, Беларусь и другие государства. Почему мы об этом забываем?

Учитывая тревожные тенденции в Госбюджете, мы обра­щаем внимание на то, что надо прекратить приватизацию страте­гических отраслей экономики, которая разрушает экономику, приводит к уменьшению поступлений в Госбюджет, в Пенсионный и другие фонды. Необходимо предусмотреть в Госбюджете достаточно средств на социальное обеспечение незастрахован­ных лиц и уволенных военнослужащих.

Нельзя допускать создания специального фонда. Нельзя допускать включения средств фондов социального страхования в  Госбюджет. Мы обязаны обеспечить нормальную работу всех фондов, за это все мы должны бороться, иначе ничего хорошего не будет. Спасибо.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Василь Іванович Якобінчук, директор Київського обласного центру зайнятості. Будь ласка. Підготуватися Волинцю.

 

ЯКОБІНЧУК В.І., директор Київського обласного центру зайнятості. Шановні народні депутати! Шановні учасники парла­ментських слухань! Я, мабуть, єдиний промовець від Державної служби зайнятості, яка багато робить для пом’якшення соціальної напруженості в суспільстві, врегулювання ринку праці та соціаль­ного захисту населення. Тільки на Київщині завдяки зусиллям служби зайнятості і її тісній співпраці з владними структурами, роботодавцями, громадськими організаціями в цьому році на 15% збільшилася кількість новостворених робочих місць, більш як на третину скоротилися обсяги вивільнення працівників, майже на чверть зросла середньомісячна потреба підприємств у праців­никах, з початку року працевлаштовано близько 10 тис. незайня­тих громадян.

Державна служба зайнятості активно долучилася до вико­нання поставленого Президентом України завдання створити 5 млн робочих місць, у тому числі за рахунок сприяння роз­витку  малого і середнього підприємництва. Виходячи з аналізу ринку праці, такі місця треба створювати насамперед у сільській місцевості, оскільки рівень безробіття у віддалених сільськогосподарських районах Київської області значно пере­вищує цей показник у приміських районах, а також для жінок, яких серед безробітних більш як 60%, а в Обухівському районі Київської області — 80%.

Для подальшого підвищення ефективності діяльності робо­чих органів Фонду соціального страхування на випадок безробіття вважаємо за доцільне:

1)  прискорити розгляд та прийняття нової редакції Закону України про зайнятість населення і змін до Закону про загаль­нообов’язкове державне соціальне страхування на випадок без­робіття, а також узгодити ці законодавчі акти;

2)  передбачити в законодавстві відповідальність за пору­шення вимог частини четвертої статті 20 Закону про зайнятість населення (мається на увазі інформування служби зайнятості про вільні і новостворені робочі місця);

3)  законодавчо визначити статус зайнятості сільського на­селення (на сьогодні близько 50% загальної численності безро­бітних становлять жителі села).

Ми також вважаємо, що настав час вжити відповідних захо­дів з метою об’єднання фондів соціального страхування, запро­вадження єдиного соціального внеску для роботодавців з наступ­ним розподілом консолідованих коштів за напрямами соціальної роботи. Це дасть змогу, з одного боку, спростити фіскальні взаємовідносини між державою і роботодавцями, а з другого, — значно скоротити кількість службовців, які обслуговують напов­нення кожного окремого фонду. Крім того, вивільнені працівники можуть бути використані для безпосередньої соціальної роботи з населенням.

Хотів би ще сказати, що слід виважено ставитися до будь-якого експериментування зі стабільно діючими соціальними меха­нізмами. Маю на увазі пропозиції деяких політиків щодо скасу­вання виплати одноразової допомоги по безробіттю для організа­цій підприємницької діяльності і працевлаштування на дотаційні робочі місця, а ці кошти спрямувати на кредитування створення нових робочих місць. Тобто по суті йдеться про заміну надання соціальних послуг застрахованому населенню...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Михайло Якович Волинець, народний депутат України. За ним виступатиме Іван Габор.

 

ВОЛИНЕЦЬ М.Я., член Комітету Верховної Ради України з  питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та  ядерної безпеки (багатомандатний загальнодержавний ви­борчий округ, “Виборчий блок Юлії Тимошенко”). Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати, гості та запрошені! Якою ж є на сьогодні реальна картина соціального страхування? Чи насправді реалізуються всі поставлені завдання реформування соціального забезпечення населення України?

Варто звернути увагу на те, що старі профспілки, роботодавці і створені ними “жовті” профспілки об’єднали зусил­ля для використання фондів соціального страхування з метою наживи, отримання значних фінансових коштів через фінансові маніпулювання коштами фондів. Вони фактично узурпували управ­ління фондами соціального страхування. Дивно, що все це їм сходить з рук. У правліннях усіх трьох фондів є представники профспілок, які не мають жодного члена профспілки.

Прикладом реальної ситуації щодо відмивання грошей може бути Фонд соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності. За інформацією правоохоронних органів, під час проведення відкритих торгів із закупівлі послуг санаторно-курортних закладів виконавча дирекція Фонду соціального страху­вання у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності зобов’язала переможців тендеру нотаріально засвідчити договори, укладені з  фондом, у попередньо визначеного нотаріуса, за що нотаріус отримав 1% вартості кожної угоди (загалом сума угод становила 6 млн гривень). Крім того, на базі кожного санаторію закритого акціонерного товариства “Укрпрофоздоровниця”, що перебуває в  управлінні Федерації профспілок України, створюються закриті акціонерні товариства, через які Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворю­вань закуповує путівки для оздоровлення із значною накруткою — до 20%.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань працює лише чотири роки, а вже встиг отримати назву “нещасний фонд”. За роки своєї діяльності фонд спромігся виплачувати лише відшкодування застрахованим за втрачене здоров’я, а інші функції, покладені на  нього законом, не виконуються взагалі. Причинами цього є кадрова чехарда, безконтрольність виконавчої дирекції фонду. На  даний час ГоловКРУ та Рахункова палата проводять перевірку діяльності фонду. Результати перевірки варто проаналізувати профільному комітету Верховної Ради України. Такий аналіз дасть можливість виявити прогалини в законі та підготувати відповідні зміни до нього. Можливо, доцільно зробити управління фондом не  тристороннім, як це є нині, а двостороннім: роботодавці та наймані працівники, залишивши за державою наглядову функцію.

Можна навести безліч фактів порушень у сфері соціального страхування, яка є однією з найбільш уразливих у соціальному забезпеченні. Чомусь усі хочуть нагріти руки на коштах соціаль­ного страхування.

Підсумовуючи викладене, зазначу, що, на мою думку, треба вдосконалити управління фондами державного соціального стра­хування. Особливо потребує вдосконалення порядок прийняття правліннями фондів соціального страхування рішень з питань бюджету, обрання голови правління, призначення керівника вико­навчої дирекції та його заступників на засадах консенсусу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Микола Георгійович Кульчинський, народний депутат України. Будь ласка. Підготуватися Людмилі Подоляко.

 

КУЛЬЧИНСЬКИЙ М.Г., член Комітету Верховної Ради України у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Шановний Адаме Івановичу! Шановні учасники парла­ментських слухань! Тема нинішніх слухань є чи не найпріо­ритетнішою на сучасному етапі розвитку українського суспільства. Попередня влада фактично тільки лицемірно декларувала роз­виток різних сфер соціальної політики, а насправді займалася пограбуванням власного народу, внаслідок чого переважна біль­шість населення опинилася на межі виживання. Нова влада, без сумніву, демонструє нову соціальну політику, визначаючи першо­чергові заходи, реалізація яких дасть змогу втілити в життя соціальні стандарти, закладені в Конституції України.

Можемо констатувати, що почався процес подолання роз­риву між конституційно закріпленим статусом України як соціаль­ної держави та втіленням цієї конституційної норми в життя. Свідченням цього є Державний бюджет на 2005 рік, найбільш соціально орієнтований за всі роки незалежної держави, та вста­новлення розміру пенсійного забезпечення відповідно до прожит­кового мінімуму. І це тільки перші кроки, оскільки сьогодні ми вийшли на забезпечення мінімального рівня соціальних гарантій. Для успішного розв’язання всього комплексу проблем соціального захисту потрібно розробити чітку концепцію соціальної політики, прийнявши Соціальний кодекс з урахуваннями світового досвіду в цій галузі.

Як відомо, найвпливовіші напрями у функціонуванні соціальної політики — ліберальний і патерналістський. Жоден з них не вписується в систему нашої соціальної політики, оскільки через колоніальну, кланово-олігархічну спадщину ми мусимо виробляти неординарні підходи до реалізації соціальних прав населення.

Надання компенсацій і пільг у сферах охорони здоров’я, житлово-комунальних та транспортних послуг, зв’язку та у всіх інших, віднесених законодавством до соціального захисту, окре­мим верствам громадян і категоріям працівників підлягає впоряд­куванню. Власне кажучи, постала необхідність переорієнтувати підходи держави до встановлення пільг, переваг, гарантій та ком­пенсацій, яким раніше надавався пріоритет у вирішенні питань соціального захисту громадян.

Доцільність такої роботи полягає у вдосконаленні системи адресної соціальної допомоги, що дасть змогу в умовах переходу до ринкової економіки зробити систему пільг більш справедли­вою, прозорою і спрямованою на підтримку найменш захищених. Актуальність впровадження адресної соціальної допомоги зумов­люється принаймні двома чинниками.

Перший. За даними Держкомстату, близько 39% домо­господарств України користуються різними пільгами, надання яких не залежить від рівня доходів отримувачів, а вмотивоване особ­ливим статусом осіб. Отже, соціальною допомогою користується далеко не найбідніше населення, що посилює соціальну напру­женість у суспільстві та викликає справедливі нарікання громад­ськості. Крім того, така ситуація призводить до численних зловживань у цій сфері.

Друге. Численність активного населення працездатного віку становить близько 22 млн осіб, тоді як численність пільгових кате­горій перевищує 14 млн. Отже, арифметика дуже проста: потреба в коштах, необхідних для реалізації всіх передбачених законо­давством пільг, виливається в суму, що значно перевищує можли­вості річного бюджету держави.

Без перебільшення, соціальна політика нової влади є перед­нім краєм боротьби за майбутнє України, яка завершиться ще не  скоро. Вона буде непростою. Головна її особистість полягає в  тому, щоб довести, що ринкові реформи і демократія можуть реально поліпшити якість життя і перетворити злет людського духу на продуктивну силу, яка забезпечить гідний розвиток і май­бутнє українського народу. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Людмила Іванівна Подоляко, голова Чернігівської обласної організації профспілки працівників торгівлі, громадського харчування та послуг, член правління Чернігівського обласного відділення Фонду соціального страху­вання у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності.

 

ПОДОЛЯКО Л.І., голова Чернігівської обласної організації профспілки працівників торгівлі, громадського харчування та послуг. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати! Проф­спілки Чернігівщини схвалюють наміри Верховної Ради щодо посилення соціального захисту громадян та необхідності його законодавчого врегулювання. З усіх діючих фондів соціального страхування лише один — у зв’язку з тимчасовою втратою праце­здатності — має правління в областях.

Навіть маючи недосконале законодавство, ми багато зро­били. Перш за все, нами не допущено централізації коштів фонду на літній відпочинок дітей, що призвело б до зменшення наполо­вину числа оздоровлених школярів. Саме завдяки активності членів правління обласного відділення Фонду соціального страху­вання у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та проф­спілок за сприяння профільного комітету Верховної Ради України правлінням фонду внесено зміни до регламенту роботи стосовно скасування способу прийняття рішень опитувальним голосу­ванням, що сприяло більш ефективній роботі на користь застра­хованих осіб.

Та повною мірою виконувати функції, покладені на нас базовим законом, ми не можемо через суперечності в самому законі. Ми не раз зверталися до Федерації профспілок України, Верховної Ради України з пропозицією про внесення змін до закону стосовно принципу прийняття рішень правлінням, тобто приймати їх більшістю присутніх від кожної сторони, або про перехід на двостороннє управління фондом, а держава здійсню­вала б нагляд. Контролювати ефективне витрачання коштів могли б ревізійні комісії при правлінні фонду, відділеннях, але чинне законодавство не передбачає їх створення, нас не чують. У  Києві, мабуть, вважають, що в регіонах завжди не мають рації. Бюджет формується на місцях, а розпоряджатися коштами хочуть нагорі.

Для нас є незрозумілим прийняття в першому читанні законопроекту №3584, за яким управління в областях лікві­дуються. Просимо народних депутатів вилучити таку норму.

У нерівні умови поставлені суб’єкти соціального страху­вання, оскільки Законом про Державний бюджет два роки поспіль на фонд перекладається виплата допомоги за перші п’ять днів хвороби працівникам бюджетної сфери.

Реалізація намірів держави перекласти на фонд виплату збільшеного розміру допомоги при народженні дитини може призвести до повної ліквідації витрат на оздоровчі заходи застрахованих осіб та їхніх дітей. Під загрозою оздоровча кампанія 2005 року, бо досі не прийнято відповідного рішення центральним правлінням фонду.

І про пенсійне страхування. Присутнім відома постанова №1783 попереднього уряду, за якою і нині мільйони пенсіонерів недоотримують щомісяця близько 20% заробленої пенсії. Верхов­на Рада своєю постановою ще в минулому році рекомендувала Кабінету Міністрів скасувати згадану постанову, але ні старий, ні новий уряд не зробили цього. Складається враження, що Вер­ховна Рада безсила на них вплинути.

Вважаємо також, що призначення пенсій за окремими законами, різний рівень внесків до Пенсійного фонду є соціально несправедливими, не зацікавлюють працюючих...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Сергій Жижко, народний депутат України. Під­готуватися Надії Мякушко.

 

ЖИЖКО С.А., член Комітету Верховної Ради України з   питань національної безпеки і оборони (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати та учасники парламентських слухань! Проблема соціального стра­хування та соціального забезпечення належить до суспільно важливих, оскільки безпосередньо торкається інтересів практично 30 млн наших співгромадян. Виступи, які ви заслухали, засвід­чують належний рівень уваги держави до цієї проблеми. Однак під  час ознайомлення з матеріалами до парламентських слухань у мене виникли сумніви щодо раціональності побудови системи соціального страхування, якими поділюся з вами.

Кожному з чотирьох видів загальнообов’язкового держав­ного соціального страхування відповідають окремі фонди, на ра­хунках яких концентруються кошти платників страхових внесків. Незабаром із впровадженням системи медичного страхування має бути створено п’ятий фонд. Проте кожен фонд, як і будь-яка установа, потребує працівників, приміщень, оргтехніки, оплати комунальних послуг, охорони тощо на регіональному і місцевому рівнях.

Наприклад, система органів Пенсійного фонду України на початку року об’єднувала понад 16 200 працівників централь­ного апарату, Кримського, 24 обласних, Київського і Севасто­польського міських управлінь та 732 міських, районних у містах та районних відділів. Структура інших фондів є менш численною, але практично такою ж витратною. Так, у Вінницькій області апа­рат працівників Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань налічує аж 121 особу. Із сплачених роботодавцями до цього фонду в 2004 році майже 22 млн гривень 8% становили витрати на поточні видатки робочих органів фонду, з них 0,4% витрачено на оплату праці, ще 0,4% (це близько 900 тис. гривень) — на капітальні видатки, у  тому числі на капітальний ремонт та викуплення приміщень для відділень фонду в двох районах.

Отже, висновок очевидний: значна частина коштів усіх фон­дів реально використовується не за призначенням. І є проста можливість зменшити нераціональні витрати — об’єднати всі п’ять фондів в один. Виграш очевидний: зменшуються видатки на утри­мання, вдосконалюються механізми державного і громадського контролю, населенню значно зручніше мати справу з однією уста­новою, яка здійснює виплати з усіх видів соціального захисту.

Можна піти ще далі, надавши такому фонду право інвесту­вати кошти в державні підприємства під відсоток, близький до облікової ставки Національного банку, і в такий спосіб, з одного боку, створити додаткові досить суттєві джерела надходжень коштів, а з другого, — надати дешеві кредити державним підприємствам.

На розгляді Верховної Ради перебуває законопроект, у якому пропонується запровадження єдиного соціального внеску. Це також можливий варіант спрощення діючої системи соціаль­ного страхування та соціального забезпечення, хоча, на мій погляд, у такому разі будуть створені передумови для непотрібної зрівнялівки, оскільки платитимуть усі, але далеко не всі є потен­ційними споживачами страхових виплат.

Збираючись взяти участь у цих парламентських слуханнях, я  був упевнений, що діюча система соціального страхування та соціального забезпечення не є досконалою. Вислухавши думки колег, я переконався: діюча система соціального страхування та   соціального забезпечення потребує глибоких змін. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Надія Семенівна Мякушко, начальник Головного управління праці та соціального захисту населення Полтавської облдержадміністрації. Будь ласка. За нею виступатиме Олександр Бондарчук.

 

МЯКУШКО Н.С., начальник Головного управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації. Шановний головуючий! Шановне товариство! Мені, можливо, найскладніше і водночас найпростіше виступати, оскіль­ки впродовж 15 років я очолювала обласний комітет профспілки працівників лісових галузей і лише другий місяць очолюю Головне управління праці та соціального захисту населення Полтавської облдержадміністрації. Я була безпосереднім учасником і свідком того, коли одна за одною функції соціального захисту і соціаль­ного забезпечення від профспілок переходили до тих чи інших фондів, і могла бачити ефективність цього переходу.

Дуже багато цікавих думок було сказано сьогодні з цієї трибуни, не буду зосереджувати вашу увагу на них, лише зазначу, що я цілком підтримую пропозиції щодо формування єдиного соціального страхового внеску і розпорядження ним єдиним орга­ном, який буде створено на основі трипартизму.

Чому, власне, ми до цього приходимо? Не знаю, чи звер­тали ви увагу в областях на такі речі. Мене, наприклад, за  цих буквально півтора місяця роботи, скажемо так делікатно, здивувало ось що. Минуло півтора року, як Головне управління праці та соціального захисту отримало у своє підпорядкування управління соціального захисту чорнобильців. І от що мене дивує: і минулого, і поточного року кількома чорнобильськими програ­мами управляє Міністерство праці та соціальної політики, іншими програмами соціального захисту чомусь керує Міністерство з пи­тань надзвичайних ситуацій.

Приверну вашу увагу лише до однієї проблеми, а саме до  проблеми санаторно-курортного оздоровлення чорнобильців. Так от, шановне товариство, шановні члени Кабінету Міністрів, не  може Міністерство з питань надзвичайних ситуацій знати краще, яке за профілем лікування потрібне чорнобильцям у  Полтавській області, які санаторії їм найбільше підходять, і куди вони хочуть їхати оздоровлюватися. На жаль, не вдалося змінити цієї ситуації ні в минулому, ні в цьому році. За якимсь незрозу­мілим реєстром, невідомим фінансуванням надсилається нам подання приїхати і отримати путівки. Наша ж заявка щодо того, яке за профілем оздоровлення в яких санаторіях потрібне, як можна зекономити кошти, не переїжджаючи на далекі відстані, якою повинна бути якість цього оздоровлення, не враховується.

Я дуже прошу зважити на наведені аргументи. Очевидно, санаторно-курортним оздоровленням усіх пільгових категорій населення повинна опікуватися одна державна структура, оскільки на це виділяються державні кошти. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Олександр Бондарчук, народний депутат України. За ним виступатиме Юрій Саєнко.

 

БОНДАРЧУК О.В., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці (багатомандат­ний загальнодержавний виборчий округ, КПУ). Фракция комму­нистов. Уважаемые участники парламентских слушаний! Уважае­мые товарищи! Я не буду останавливаться на состоянии дел в  сфере социального страхования, социальных государственных гарантий, оно неудовлетворительное, наверное, большинство участников слушаний со мной согласится.

Можно сказать о чем? Разные концепции существуют в  сфере социального страхования, в мире используются самые разнообразные модели. Задача, которая при этом ставится, — обеспечение уверенности человека от его рождения до глубокой старости.

Через систему фондов, через Закон о социальных гарантиях и социальных стандартах мы в Украине пытаемся решить эти проблемы. Практика показывает, что сегодня пока не удается этого достичь. Даже после повышения пенсионных выплат, одно­разовой помощи при рождении ребенка возникли проблемы. Фактически мы обанкротили Фонд социального страхования в  связи с временной утратой трудоспособности. Что касается обеспечения пенсионеров, то при нынешнем росте цен и тарифов они начинают понимать, что это, наверное, тоже не выход.

Где же выход? Усовершенствовать систему, перераспреде­лять взносы? Думаю, что не там мы ищем, товарищи. Все дело в  том, что в период перехода от социалистического способа производства к капиталистическому у нас упала производи­тельность труда, структура производства приобрела откровенно колониальную форму, даже структура занятости изменилась таким образом, что фактически мы искусственно ищем, чем людям заняться. Ведь многие люди не работают в сфере мате­риального производства, а заняты каким-то сомнительным биз­несом, в лучшем случае торговлей, а в основном просто парази­тической деятельностью типа предоставления каких-то кредитов.

Тут выступал мой коллега, который ездит на машине “Майбах” стоимостью 500 тыс. долларов (по-моему, столько стоит эта “тачка”), и рассказывал, кого-то критикуя, что люди неспра­ведливо живут. Дело в том, что капитализм ставит перед собой единственную цель — получение прибыли за счет эксплуатации трудящихся, за счет эксплуатации большинства. Основа для воз­можности такой эксплуатации — институт частной собствен­ности  на средства производства. Если мы действительно не хотим эксплуатации большинства, а хотим, чтобы доходы от на­шей деятельности шли людям, трудящимся, большинству, нужно ликвидировать институт частной собственности. А оранжевые, которые пришли к власти, замахиваются на национализацию уже базовых отраслей промышленности…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Олександре Володимировичу.

Слово має Юрій Іванович Саєнко, завідуючий відділом соціальної експертизи Інституту соціології НАНУ, доктор наук, професор. За ним виступатиме Сергій Шевчук.

 

САЄНКО Ю.І., завідуючий відділом соціальної експертизи Інституту соціології НАН України. Шановні колеги! Скористаюся мудрою порадою Адама Івановича і одразу почну з пропозицій.

1.  Назріла потреба запровадити міждисциплінарний, міжга­лузевий національний моніторинг соціальної політики. Ми за­декларували, що наша держава соціальна, і результати всієї діяльності також мають бути соціальними. Тому основна оцінка стану суспільства — це стан соціальної політики.

2.  Соціальну політику треба розглядати з двох боків. Ми  розглядаємо її тільки з боку пасивності, тобто соціального захисту і соціальної допомоги. А є ще активний бік соціальної політики, коли ми повинні створити умови для формування актив­ної, відповідальної, духовно багатої, культурної особистості, яка розуміє, що відбувається в суспільстві, і знаходить свої моделі виживання.

3.  Соціальну ситуацію можна описати, тільки використо­вуючи три види показників — статистика, соціальні виміри і  експертні оцінки. За умови такого комплексного підходу можна оцінити стан соціальної політики. Я хотів би відзначити чудове розуміння цього Міністерством праці та соціальної політики, особливо заступниками міністра пані Гарячою і паном Гнибіден­ком, за ініціативою яких ми провели в минулому році два дослід­ження і оцінили орієнтації та ставлення населення до страхування, зокрема до впровадження нової пенсійної реформи.

Щодо добровільного страхування, це відомо, у свідомості населення такої орієнтації немає. Її треба формувати, особливо в молоді. Зрозуміло чому: тому що довіра до банків і до страхових структур дуже низька, 5–7%.

Стосовно пенсійної реформи. Незважаючи на те, що була проведена активна робота з пропаганди пенсійної реформи, про неї поінформовані менше половини громадян, а в Західному регіоні — близько 20%.

Постпенсійні орієнтації. Отримувати пенсію і працювати хочуть 60% громадян. Вимагають легалізації зарплат 65% робото­давців. Це треба відзначити...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Сергій Шевчук, народний депутат України. За ним виступатиме Андрій Калашников.

 

ШЕВЧУК С.В., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань Європейської інтеграції (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, виборчий блок “За Єдину Україну!”). Дякую, Адаме Івановичу. Шановні присутні! Шановні колеги народні депутати! Нещодавно я брав участь у зустрічі з фахівцями Світового банку, на якій розглядалися питання соціальної сфери. Вони висловили переконання, що наша держава є дуже багатою. По-перше, тому що ми приблизно 16% коштів валового внутрішнього продукту скеровуємо на пенсійне забезпечення, тоді як Світовий банк рекомендує використовувати на ці цілі близько 7%, а в Ірландії, наприклад, цей показник ще нижчий — близько 6%. А по-друге, тому що чотири фонди виконують приблизно аналогічні функції. Їх дивує, як може бути в   Україні близько 70 тис. соціальних працівників, які мають 2500 офісів. І чи не занадто витратними є такі умови господарювання?

Тому за дорученням фракції я зверну увагу учасників парла­ментських слухань на певні недоліки в діяльності фондів соціаль­ного страхування і висловлю пропозиції, які надходять з місць, щодо вдосконалення їх роботи.

Насамперед ми вважаємо, що завдання Фонду соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності і  Фонду соціального страхування від нещасних випадків на ви­робництві та професійних захворювань справді є подібними й  аналогічними. Фонди збирають внески від одних і тих самих страхувальників, надають допомогу в разі тимчасової втрати працездатності, а самі страхувальники повинні реєструватися в  обох фондах, окремо вести облік і звітність щодо коштів. У разі виникнення страхового випадку досить часто навіть незрозуміло, який фонд має відшкодувати застрахованій особі допомогу з тим­часової втрати працездатності. Об’єднання функцій цих фондів дасть змогу не лише спростити для страхувальників процедури реєстрації, обліку і звітності, а й певною мірою запобігти виник­ненню конфліктів.

Уже давно назріло питання про перегляд проведення в  Україні трудової експертизи. У разі об’єднання у штат робочих органів необхідно залучати фахівців, лікарів-експертів, які можуть досконало здійснити трудову експертизу і провести аналіз захво­рюваності. У результаті скорочення видатків на утримання апарату на державному й обласному рівнях, а також раціонального вико­ристання коштів на виплату допомоги з тимчасової втрати праце­здатності зменшиться видаткова частина бюджету фонду.

Фракція також пропонує підвищити відповідальність праців­ників фондів шляхом, можливо, поширення дії Закону про дер­жавну службу на працівників усіх фондів соціального страхування. У такому разі не буде отієї різниці, коли працівники Пенсійного фонду, центрів зайнятості є державними службовцями, а праців­ники інших фондів, які виконують також важливі державні функції, не належать до цієї категорії.

Потребує вдосконалення чинне законодавство з питань соціального страхування. Особливо хотів би звернути увагу на  рішення, які приймаються, зокрема, щодо створення на гро­мадських засадах...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Андрій Андрійович Калашников, професор, доктор медичних наук. За ним виступатиме Сергій Кіроянц.

 

КАЛАШНИКОВ А.А., професор, доктор медичних наук. Шановний Адаме Івановичу! Шановні присутні! Попередні промов­ці вже зупинялися на роботі одного з чотирьох діючих фондів, маю на увазі Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Народний депутат України Волинець сказав, що нині триває його перевірка ГоловКРУ і Рахунковою палатою, і на виконання їхніх зауважень будуть вжиті якісь заходи.

Ось я маю висновок аудиторського дослідження ефектив­ності використання коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України за 2001–03 роки, у якому йдеться про те, що фонд оби­рає пріоритетом компенсацію наслідків нещасних випадків, тобто виконує термінову поточну роботу, і не працює на перспективу. Так, левову частку видатків фонду було спрямовано на відшкоду­вання шкоди потерпілим на виробництві та членам їхніх сімей, за рахунок чого упродовж дослідженого періоду 309 тис. потерпі­лих отримали 2 млрд 350 млн гривень, або 85% усіх видатків фонду. Видатки на профілактику нещасних випадків на вироб­ництві, що є першим завданням цього фонду, за три роки були профінансовані на суму 30 млн гривень, або 1% усіх видатків фонду, до того ж за залишковим принципом, видатки на медичну, соціальну та професійну реабілітацію — на суму 61 млн гривень, або 2,2% всіх видатків фонду.

Висновок такий. Наведені факти свідчать, що фонд фак­тично вже банкрут, за рахунок наявних на сьогодні коштів фонду немає можливості задовольнити всі потреби потерпілих страху­вальників. Я в цьому фонді працював, добре знаю його роботу, знаю слабкі місця і завдання фонду, що дає мені право зверну­тися з пропозицією до Міністерства праці та соціальної політики. У зв’язку з тим що цей фонд дуже складний за своїми завдан­нями, він потребує допомоги. Треба ширше розглядати питання страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Я пропоную Міністерству праці та соціальної полі­тики як органу, який контролює роботу цього фонду, розглянути питання захисту...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Сергій Кіроянц, народний депутат України. Під­готуватися Сухому.

 

КІРОЯНЦ С.Г., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності (багатомандат­ний загальнодержавний виборчий округ, СПУ). Шановний пане головуючий! Шановні народні депутати та учасники парламент­ських слухань! У своєму виступі я зосереджуся на понятті “соціальний захист”, яке визначається як проведення конкретної роботи для реалізації прав і свобод громадян. Аналіз проблем соціального захисту свідчить, що для його вдосконалення необхід­но відповісти на три основні запитання: ким здійснюється цей захист, кого і від чого захищають?

На запитання, ким здійснюється захист, відповісти най­простіше. Природно, що державою. Проте в розвинених країнах ви почуєте додаткову відповідь — і профспілками. Серед їхніх основних завдань залишаються питання рівня і форм оплати пра­ці, тривалості робочого часу, щорічних та додаткових відпусток, медичного та соціального страхування тощо. Тож саме проф­спілки обстоюють соціально-економічні інтереси працівників. А  де  ж наші профспілки, що і де вони обстоюють? Це перша проблема, на яку треба терміново звернути увагу.

На запитання, кого захищають, відразу є відповідь — люди­ну. До того ж захист має бути гарантований кожній людині, саме тому найбільшу популярність здобула шведська доктрина соціаль­ного захисту. Швеція піднесла турботу про своїх громадян у ранг національного культу. Шведи не залежать ні від своїх рідних, ні від благодійних організацій, від народження і до смерті їх захищає держава. Для цього ще в 1977 році у Швеції здійснили реорга­нізацію соціальних відомств і, що найголовніше, сформулювали основні завдання соціальної служби, дуже широкі, але конкретні та зрозумілі населенню. Серед них можна виділити три основних: гарантія доходу, заходи щодо навколишнього природного середо­вища та сервісу, турбота, включаючи охорону здоров’я. За кожне завдання визначено відповідальність та відповідальних, серед яких держава, регіональні й місцеві органи, незалежні страхові компанії та профспілки.

Тепер дамо відповідь на третє, останнє запитання: від чого захищають людину? Насамперед від безробіття. Гарантія доходу як завдання соціальної служби визначено саме для цього. Начебто нічого нового, але, крім виплати соціальної допомоги на  випадок безробіття, визначено цілий комплекс заходів, серед яких — перекваліфікація, трудова адаптація, реабілітація, соціаль­не медичне, батьківське страхування, народна пенсія, підтримка в разі звільнення з військової служби.

Зважаючи на те, що часу залишилося обмаль, хоч кілька слів скажу ось з якого приводу. Сьогодні треба розробляти не законо­давчі норми, а конкретні національні програми захисту населення, які забезпечать реальні позитивні результати. Якщо ми матимемо конкретні державні програми, то зможемо спитати з людини...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Ярослав Сухий, народний депутат України. Будь ласка.

 

СУХИЙ Я.М., секретар Комітету Верховної Ради України з  питань соціальної політики та праці (виборчий округ №79, Запорізька область). Шановні колеги! Шановні учасники парла­ментських слухань! Безумовно, тема, яка сьогодні розглядається, найпроблематичніша і потребує надзвичайно глибокого аналізу майбутніх соціально-політичних, соціально-економічних наслідків тих заходів, які ми будемо розробляти в Рекомендаціях парла­ментських слухань. Тому так важливо було почути думку профе­сіоналів, тих людей, які працюють безпосередньо на місцях, забезпечуючи виплату соціальної допомоги і відшкодування за  соціальним страхуванням із дотриманням (це найголовніше), принципу соціальної справедливості, що несе мир і спокій у суспільство, громадянське примирення.

Промовці вже зазначали, що в разі непереведення нашої системи соціальної політики на адресність, ми будемо мати навіть не зрівнялівку, а набагато гірше. Погодьтеся, що, наприклад, безплатний проїзд в автотранспорті для всіх пенсіонерів — це несправедливість, це неправильно і незрозуміло, бо пенсія буває 300 гривень, буває 3 тис., а буває 13 тис. гривень.

Ми маніакально вперто тримаємося за безплатне медичне обслуговування і маємо те, що людина панічно бігає з грошима в  кишені по лікарні і питає, скільки бере той чи той лікар, скільки потрібно заплатити тій чи тій медсестрі, тому що потрібно ряту­вати чиєсь життя та здоров’я.

Урешті-решт, якщо економіка стала на ринкові рейки, розви­вається, базуючись на ринкових чи принаймні трансформаційних принципах, не можна залишати соціальну сферу в тому стані, який був у минулому. Або давайте скажемо, що ми повертаємося до суспільних фондів споживання, які були всім зрозумілі, усіх влаштовували, але за Радянського Союзу були нафта, газ, ліс, було за рахунок чого наповнювати бюджет. Усього цього ми не маємо тепер, і вихід у нас один: ринковим відносинам в економіці мають відповідати ринкові відносини в соціальній сфері. Інакше ми втратимо все те, що колись напрацювали, те, чим дуже горди­мося сьогодні, — мир у суспільстві. Бо в нас відбувається різка диференціація зарплат. Погодьтеся, грошові доходи невеличкої частини людей — величезні, а переважної кількості — мізерні. Зрозуміло, що це не сприяє стабільності в суспільстві.

І останнє. На прикладі центрів зайнятості я хочу довести, що нам потрібно вдосконалювати діючу систему соціального страху­вання, не ламати її і, не дай Боже, не адмініструвати з боку держави. Пригадайте, від простої реєстрації безробітних, від ви­плат допомоги центри зайнятості (зокрема Запорізький обласний, Донецький обласний) перейшли до ярмарок вакансій робочих місць. Це здорово! Це чудово! Це означає, що у сфері соціального страхування нам є ще багато над чим працювати, і я дуже хотів би, аби всі, особливо спеціалісти з місць, подали до профільного комітету свої зауваження і пропозиції до проекту постанови, який ми проголосуємо в цьому залі. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Шановні колеги, всі, хто бажав взяти участь в обговоренні, реалізували своє бажання, тому будемо наближатися до завершення.

Голова комітету Василь Георгійович Хара для заключного слова має 3 хвилини. Будь ласка.

 

ХАРА В.Г. Уважаемые коллеги! Позвольте мне от имени нашего комитета и от всей Верховной Рады поблагодарить вас за  заинтересованный разговор на сегодняшних парламентских слушаниях.

Я пришел к основательному выводу о том, что Украина сделала правильный выбор, что мы на правильном пути, что нужно совершенствовать замечательную систему социального страхования и социальной защиты, которую мы имеем сегодня. Болевые точки мы знаем. Львиная доля того, что было сказано, будет обозначена в наших рекомендациях.

Действительно, мы должны довести до совершенства ту систему, которая у нас существует. Мы использовали опыт, прежде всего, Германии и Франции. В ближайшее время деле­гация под эгидой TAСIS совершит поездку для ознакомления с  изменениями, которые происходят в этих странах. И я думаю, что мы изменим наше законодательство с тем, чтобы более совершенной стала наша социальная защита.

Да, есть недостатки, на них указывали практики, выступав­шие с этой трибуны. Но среди этих недостатков есть и такие, с  которыми можно не очень соглашаться, скажем, чрезмерные расходы фондов социального страхования. Единоразовые рас­ходы при формировании этих фондов на приобретение зданий, оборудования и так далее действительно были значительными, но надо полагать, что в последующем они уменьшатся.

Некоторые выступающие, в том числе и народные депутаты, говорили о том, что нет прозрачности. Какая еще может быть большая прозрачность, если управляются фонды на трехсторон­ней основе социальными партнерами? В центральном правлении 15 представителей от государства, 15 — от объединений работо­дателей, 15 — от профсоюзов. Какая еще прозрачность нужна? Пожалуйста, давайте предложения.

Я считаю, что управление фондами достаточно прозрачное. Единственное, с чем я не согласен, — трехсторонняя основа управления, потому и подал законопроект об управлении на дву­сторонней основе: одна сторона — работодатели, в том числе и государство как работодатель, и вторая сторона — профсоюзы. И государство более жестко осуществляет контроль за деятель­ностью этих фондов. Это делается для улучшения управляемости. И самое главное, стороны вынуждены будут находить компро­мисс. Две стороны не будут объединяться против третьей для того, чтобы принимать незаконные решения.

Хочу вас еще раз поблагодарить и заверить, что все выска­занные предложения (ведется стенограмма) мы в комитете будем обобщать и рассматривать для дополнения ими проекта реко­мендаций. Я обращаюсь ко всем, у кого есть в этом заинтере­сованность, и к тем, кто присутствует в зале, и к тем, кто слушает радио- и телетрансляцию парламентских слушаний: мы ждем от  вас в ближайшее время письменных предложений в адрес нашего комитета по совершенствованию законодательства, по совершенствованию системы управления. Любые ваши предло­жения мы очень ждем.

И последнее. В нашем комитете создана постоянно дей­ствующая рабочая группа, состоящая из представителей работо­дателей, профсоюзов и государства. Все очень важные вопросы, прежде всего социальные, мы обсуждаем на заседаниях рабочей группы. Пожалуйста, я приглашаю всех для участия в ее работе. Если нет такой возможности, присылайте свои предложения.

Еще раз спасибо, и очень надеюсь, что сегодняшний наш разговор будет реализован в виде значительного повышения социальной защиты наших граждан.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Василю Георгійовичу.

Шановні учасники парламентських слухань, будемо підби­вати підсумки.

Перше, що я хотів би зробити, це визнати свою провину в  тому, що погодився з пропозицією комітету про трихвилинний регламент. Мабуть, треба було все-таки надавати по 5 хвилин, бо  кожен, хто брав участь в обговоренні, висловлював думки із знанням справи, з болем у душі і серці. Сьогодні нас слухали мільйони людей, бо питання, яке ми обговорювали, торкається 47 млн громадян нашої держави та, мабуть, і тих, хто ще не народився.

Друге. Обговорюючи ціле коло соціальних проблем, най­головнішу увагу ми зосередили на одній із них, а саме організа­ційній: бути одному, чотирьом, п’ятьом чи скільком фондам. Це й зрозуміло, адже в цій залі зібралися люди, які так чи інакше безпосередньо причетні до цієї справи.

Я з розумінням ставлюся до пропозиції Кабінету Міністрів про те, що повинен бути один фонд. Водночас я розумію і  представників різних фондів, які кажуть, що фондів має бути стільки, скільки є, щоб вони не розчинилися в одному фонді. І тому я вважаю, що після парламентських слухань ми ще не раз повинні і на засіданні профільного комітету, і разом із соціальним блоком уряду добре поміркувати, скільки все-таки соціальних фондів потрібно. Щоб не вийшло так, що інші фонди будуть по­глинуті створеним єдиним фондом.

Кожному з нас зрозуміло, що ніякий інший фонд з Пенсій­ним фондом зрівнятися не може. Пенсійний фонд незабаром буде мати у своєму, так би мовити, кошику стільки коштів, скільки має Державний бюджет. Водночас інші фонди мають не тільки набага­то менше наповнення, а й заборгованість. На жаль, сьогодні жоден із промовців не сказав про те, що фонди діють, але вони заборгували громадянам. За даними державної статистики, за  станом на 1 січня 2005 року Фонд соціального страхування у  зв’язку з тимчасовою втратою працездатності більш як 30 млн гривень винен тим, кому мав би зробити виплати. Тобто треба і  цієї проблеми не обминати, казати про те, що є фонди, які не виконують того, заради чого вони створені.

Ще одну проблему я вбачаю в тому, що в будь-якому разі ми повинні уніфікувати критерії соціального захисту, встановити такі гарантії, які були б приблизно однаковими — хоча б на рівні прожиткового мінімуму. І дуже добре, що ми нарешті один з таких критеріїв, а саме розмір мінімальної пенсії, підняли до рівня прожиткового мінімуму — 332 гривні. Бо дивіться, прожитковий мінімум становить 332 гривні, а розмір мінімальної допомоги по  безробіттю, тобто коли людина втратила роботу, якщо я не помиляюсь, 108 гривень. Звичайно, зрозуміло, що це не допо­мога, її розмір не витримує ніякого порівняння. Так само і розміри інших видів соціальної допомоги тим чи іншим категоріям грома­дян, якщо подивитися розрахунки, ще досить далекі від рівня прожиткового мінімуму.

Якщо ми з економічних причин не можемо сьогодні за­безпечити соціальні допомоги на рівні прожиткового мінімуму, давайте забезпечимо їх хоча б на рівні межі бідності, яка стано­вить 263 гривні. Нижче межі бідності не може бути жодна со­ціальна виплата. Давайте законодавчо врегульовувати, щоб нижче розрахункової межі бідності не була жодна соціальна допомога. Тоді ми матимемо хоч якусь можливість вважати, що соціальні фонди покликані все-таки розв’язувати хоча б найелементарніші наболілі проблеми тих, хто потребує соціального захисту.

Мушу звернути увагу також на ті соціальні проблеми, яких  ми, на жаль, не торкнулися в сьогоднішній нашій розмові. Наприклад, одна з найболючіших соціальних проблем (до речі, на  цю тему свого часу були окремі парламентські слухання) — повернення знецінених заощаджень громадян. Так, нібито ця проблема не стосується прямо нашої сьогоднішньої теми, але це  тільки на перший погляд. Хоча цю гостру соціальну проблему розв’язати в найближчий період неможливо, про неї і суспільству, і нам усім не можна забувати.

Так само не потрібно забувати, що і рівень заробітної плати, і її купівельна спроможність також є соціальною проблемою. Сьогодні, на жаль, жоден із промовців не сказав чомусь про те, що, незважаючи на обіцянки вже не одного уряду, у нас досі не запроваджена Єдина тарифна сітка. Ми тільки говоримо про це, а як була зрівнялівка в оплаті праці головного лікаря і сані­тарки в лікарні чи директора школи і прибиральниці, так вона, на  превеликий жаль, і залишається. Будемо сподіватися, що ця норма запрацює. Ми заклали в Державному бюджеті на 2005 рік відповідні кошти, і, мабуть, найближчим часом Кабінет Міністрів внесе такі пропозиції, і Єдина тарифна сітка буде запроваджена.

Ми також заслухали співдоповідь щодо цілого комплексу чорнобильських проблем. Я хотів би, щоб ми до них підійшли виважено. Правильно наголошували, що мінімальна пенсія, яка колись була встановлена для чорнобильців, вважалася недосяж­ною порівняно з мінімальною пенсією для працюючих. Тепер, ви бачите, склалася диспропорція. Це одна проблема.

Але є й друга проблема. Я дедалі частіше чую розмови про те, що треба ліквідувати третю і четверту чорнобильські зони. Зупинімось! Якщо я не помиляюсь, лише близько 3 млн громадян підпадають під чорнобильське законодавство, а в третій чи чет­вертій зоні їх набагато менше. До того ж не забуваймо про те, що особливо поліські села, поліські райони Рівненської і Волинської областей живуть лише за рахунок того, що законодавчо визначені ці зони, бо своїх доходів вони не мають. Ні сільського госпо­дарства там немає, ні виробничих чи інших кооперативів, ні про­мислових підприємств. Цей крок не принесе користі, на яку сподівається той, хто хоче відщипнути шматок від цього “пирога”.

Усім, хто пропонує подібне, нагадаю, що у статті 22 Консти­туції чітко й однозначно визначено: “При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод”. І я прошу тих, хто ініціює такі пропозиції, все-таки економію шукати за рахунок чогось іншо­го, а не за рахунок цієї знедоленої частини населення, тим більше не такої вже й численної.

І, нарешті, проблема, чи не найголовніша, яка безпосеред­ньо стосується Верховної Ради. На неї промовці звертали увагу, якщо не помиляюсь, народний депутат Надрага. Діють близько 40 чинних законів щодо регулювання проблем, які ми сьогодні розглядали. Вони нерідко суперечать один одному, нерідко ство­рюють для вас, безпосередніх практичних працівників, такі колізії, що ви не знаєте, як із них вийти. Мабуть, настав час приймати Соціальний кодекс, і я прошу профільний комітет спільно з Кабі­нетом Міністрів попрацювати над його створенням. Зведемо всі ці  закони в один кодекс, в якому всі норми будуть уніфіковані, тобто будуть чіткими, зрозумілими і не суперечитимуть одна одній. Нинішній склад Верховної Ради навряд чи встигне виконати таку колосальну роботу, але, гадаю, таке завдання на майбутнє ми повинні перед собою ставити і так чи інакше в найближчій перспективі ухвалювати кодекс законів стосовно всього комплек­су соціальних проблем.

Завершуючи, шановні учасники парламентських слухань, я ще раз дякую вам за те, що ви із знанням справи аналізували проблеми. Не хотів би критикувати своїх колег, але інколи в нас буває так, що одні й ті самі люди виступають як спеціалісти в  обговоренні різних питань: сьогодні, скажімо, на промислову тему, завтра — на тему сільського господарства, післязавтра — з  проблем гінекології, потім — ще з якоїсь проблеми. А якраз сьогодні, ще раз наголошую і висловлюю своє задоволення, ми  обговорили питання із знанням справи, бо виступали ті, хто безпосередньо опікується соціальними проблемами.

Наприкінці щиро приєднуюся до побажання Федора Федо­ровича Шевченка усім нам бути здоровими. А ще я бажаю вам якомога рідше звертатися до різних соціальних фондів. На цьому парламентські слухання оголошуються закритими. Будьте здорові! Хай вам щастить!


ТЕКСТ НЕВИГОЛОШЕНОГО ВИСТУПУ

 

ШУРМА І.М., член Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, СДПУ(о)). Тема, винесена на обговорення, є більш політичною, ніж законотворчою. На думку депутатської фракції СДПУ(о), розв’язання цієї проблеми більшою мірою залежить не від процесів удосконалення чинного соціаль­ного законодавства, а від волі політичної сили, яка нині при владі. Приміром, громадськість уже опинилася в ситуації, коли Законом про Державний бюджет України на 2005 рік зупинено дію низки соціальних законів, коли уряд упродовж січня–березня 2005 року не виконував у повному обсязі пенсійне законодавство. Отже, громадський контроль за владою залишається необхідністю.

Ідеологічна невизначеність політичної сили, яка нині здій­снює владу, спонукає нас більш активно формувати в суспільстві прихильність до соціал-демократичних ідей соціальної спра­ведливості та соціального захисту. Варто акцентувати, що базо­вим інститутом соціального захисту громадян ми вважаємо соціальне страхування.

Соціальне страхування має безпосереднє відношення до кожної людини, починаючи від народження і до останнього дня життя. Система соціального страхування ширша за систему соціального забезпечення і включає також завдання збереження та відновлення здоров’я, профілактики професійної захворю­ваності і виробничого травматизму, запобігання безробіттю. Від  розвиненості системи соціального страхування, її надійності і стабільності великою мірою залежать добробут людей та якість їхнього життя.

В умовах ринкової економіки соціальне страхування висту­пає додатковим інструментом концентрації фінансових ресурсів, дає можливість узгодити суспільні інтереси, встановити солідарну відповідальність роботодавця та держави за майбутнє працівника, за забезпечення соціальної орієнтованості економічного розвитку.

За період, коли здійснюються реформи, нашій державі вда­лося перейти від радянської системи соціального забезпечення до системи соціального страхування. Водночас дістали розвитку і нестрахові форми підтримки населення — допомоги малозабез­печеним, сім’ям з дітьми, соціальне обслуговування людей похи­лого віку тощо. Однак і досі залишаються невирішеними ще багато питань.

Складність вирішення більшості з них зумовлена тією обста­виною, що система соціального забезпечення, зокрема соціаль­ного страхування, діє не автономно, а вмонтована в ринкове економічне середовище. Фінансова основа соціального страху­вання безпосередньо залежить від стану ринку праці, формується під впливом податкової політики в цілому.

В українських умовах поширеність нелегальної або напів­легальної зайнятості, з одного боку, підриває фінансову основу соціального страхування, а з другого, — позбавляє працівників соціального захисту. До цього часу уряд не забезпечує належних заходів боротьби з нелегальною зайнятістю всередині країни. У царині ж міжнародних угод України стосовно мільйонів наших трудових мігрантів ще дуже багато роботи.

Подальше розгортання пенсійної реформи передбачає передачу управління частиною активів системи соціального страхування недержавним страховим фондам. Потрібно забез­печити надійність та ефективність використання коштів цих фон­дів. Це буде неможливим, якщо не сформувати розвиненого та прозорого фондового ринку і не запровадити дієвого держав­ного контролю за дотриманням господарського законодавства. Та  й у діяльності державних фондів соціального страхування ще надто мало прозорості, що й призводить до зловживань.

Нагальним для вирішення є питання запровадження медич­ного страхування. За розрахунками, у результаті запровадження обов’язкового медичного страхування на користь системи охорони здоров’я треба перерозподілити додатково близько 3% виробленого внутрішнього валового продукту держави. Відне­сення цих коштів на валові витрати підприємств неминуче призве­де до збільшення навантаження на фонд оплати праці і зростання вартості кінцевої продукції. Однак слід зважити на те, що в усьому світі витрати на медичну допомогу є складовою частиною вартості робочої сили, тому забезпечення обов’язкових платежів для від­новлення одного з основних ресурсів — робочої сили економічно виправдане. Зростання сумарних платежів до фондів соціаль­ного  страхування внаслідок запровадження додаткового його виду має супроводжуватися зниженням загального податкового навантаження.

Крім економічних, запровадження медичного страхування передбачає розв’язання ще й низки інших проблем. Потрібно по-новому формувати бюджети лікувальних закладів, шукати нові методи організації оплати праці, формулювати вимоги до якості медичної допомоги, створювати систему моніторингу та оцінки діяльності медичних працівників, розвинену систему акредитації і ліцензування, аудиторську службу.

У цілому оцінюючи перспективи розвитку системи соціаль­ного страхування в Україні, слід мати на увазі, що навіть у країнах з усталеними традиціями соціально орієнтованої ринкової еконо­міки ця система не є чимось застиглим, вона розвивається і ре­формується. І в Україні реформи, що відбуваються в соціальній політиці, соціальному страхуванні, є спрямованим у майбутнє багатоаспектним процесом, який набуватиме специфічних рис відповідно до демографічних, економічних, соціальних та інших умов.