ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

 

СТАН ТА ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО І СОЦІАЛЬНОГО СТАТУСУ

СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ТРУДОВОЇ МІГРАЦІЇ

 

Сесійний зал Верховної Ради України

17 листопада 2004 року, 15 година 10 хвилин

 

Веде засідання Перший заступник Голови Верховної Ради

України МАРТИНЮК А.І.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Доброго дня, шановні учасники парламент­ських слухань! Я прошу вибачення за певну затримку. Думаю, переважна більшість із вас були свідками того, що в нас тут досить гарячі політичні баталії відбувалися, дещо затяглося ранкове засідання Верховної Ради, і тому трохи змістився початок наших парламентських слухань.

Ми сьогодні на парламентських слуханнях маємо розглянути питання, принципово важливе для розвитку нашої держави, а  саме питання, пов’язане з проблемами правового і соціального статусу сучасної української трудової міграції. Причин такого явища, з яким ми зіткнулися в розвитку нашої держави, нашого суспільства, досить багато. На мій погляд, ще більше проблем, пов’язаних з цією ситуацією.

Як не гірко визнавати, але на сьогодні (можливо, учасники парламентських слухань назвуть більш конкретні цифри) в державі немає єдиної думки з приводу масштабів трудової міграції: одні називають цифру 3 мільйони, інші — 5 мільйонів, у засобах масо­вої інформації, у публічних виступах політичних діячів проходить інформація, що навіть 7 мільйонів громадян України перебувають за   межами нашої держави, як кажуть серед простого народу, на заробітках.

За традицією я звертаюся до учасників парламентських слухань з проханням, аби у своїх виступах ви, можливо, менше торкалися стану речей, хоча й без цього не обійдеться, а більше уваги звертали на те, що треба зробити, яких заходів необхідно вжити для ліквідації цієї проблеми. Ми її, мабуть, не ліквідуємо, якщо  бути об’єктивним, але маємо визначити, що треба зробити для її мінімізації, яких правових соціальних заходів треба вжити для її пом’якшення. Це перше.

І друге. На виступ учасника парламентських слухань відво­диться 5 хвилин. Для тих, хто вперше в сесійній залі або немає часу слідкувати за роботою Верховної Ради, хоча вона досить транслюється і по телебаченню, і по радіо, нагадую, що у нас працює автоматичний вимикач часу, тобто через 5 хвилин мікро­фон буде вимкнено. Тому я даю таку рекомендацію: починайте з  найцікавішого, що хочете сказати, і з пропозицій, залишиться час — ще щось додасте. Бо досить часто, коли підходять до найголовнішого, часу вже не залишається.

Тепер я розповім, як ми будемо працювати сьогодні. Парламентські слухання планується провести приблизно до 18 години за таким розкладом. Спочатку заслухаємо доповідь міністра праці та соціальної політики України Михайла Миколайо­вича Папієва (до 25 хвилин), потім співдоповідь секретаря Комітету Верховної Ради України у закордонних справах, народного депутата Віталія Яковича Шибка (до 15 хвилин), після того перейдемо до обговорення (ще раз нагадую, виступи по 5 хвилин).

На виступ записалися переважно народні депутати, але для того, щоб було більш справедливо, я через одного надаватиму слово — один народний депутат, один, так би мовити, пред­ставник учасників парламентських слухань. Бо народних депутатів ми чуємо досить часто, а вам можливість така випадає рідко. Тому, якщо немає заперечень, будемо реалізовувати наші плани.

До слова запрошується міністр праці та соціальної політики України Михайло Миколайович Папієв. Будь ласка, Михайле Миколайовичу, 25 хвилин.

ПАПІЄВ М.М., міністр праці та соціальної політики України. Дякую. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати України! Шановні учасники парламентських слухань! Питання, що є темою нинішніх парламентських слухань, розглядається урядом України як одна з найактуальніших проблем сьогодення.

Йдеться не лише про Україну, оскільки трудові міграції — це  загальновизнаний та загальноприйнятий економічний меха­нізм поєднання потреби і пропозиції робочої сили в рамках міжнародного ринку праці. Всі, без винятку, країни світу є одно­часно країнами-донорами і країнами-реципієнтами трудових міграцій і відрізняються лише співвідношенням імміграційних та еміграційних потоків.

Участь України в цьому процесі обумовлюється поєднанням зовнішніх чинників трудових міграцій та внутрішніх чинників соціально-економічного розвитку України.

Зовнішніми причинами трудових міграцій громадян України виступають об’єднаний ринок праці західних країн, приваблива матеріальна оцінка трудової діяльності та надійне соціальне забезпечення легальних трудових мігрантів, при чому демо­графічні чинники свідчать про постійне зростання попиту розвинених країн на працю іноземців.

Серед внутрішніх причин трудових міграцій українських громадян можна виділити передовсім незадоволений попит на роботу всередині країни. Слід зазначити, що становлення рин­кових відносин в Україні відбувалося в умовах економічного спаду, її трудовий потенціал не мав достатнього попиту на внутрішньому ринку праці. І навіть зараз, незважаючи на досить високі темпи економічного зростання, можливості використання національної робочої сили в економіці України недостатні, а матеріальне забезпечення працюючих ще не досягло європейських стандартів. Тобто Україна має економічні передумови для перерозподілу робочої сили як країна-донор.

Саме тому трудові міграційні поїздки громадян України в  контексті економічного сьогодення країни слід розглядати як явище об’єктивне, при цьому більш позитивне, ніж негативне. З  одного боку, у трудящих мігрантів — громадян України є можливість використати свою робочу силу і знання та мати за це пристойну винагороду. З другого, — держава, яка поки що не в  змозі запропонувати своїм громадянам належні робочі місця, отримує потужне зовнішнє фінансове джерело формування національного багатства і формування трудовими мігрантами підвалин для майбутнього розвитку підприємницької діяльності.

Уряд України розглядає трудові міграції громадян України як  економічну проблему і тому основним важелем державного регулювання зовнішньої трудової міграції громадян України вважає створення привабливого внутрішнього ринку праці. Останнім часом завдяки низці кроків, які здійснив уряд, спостерігається позитивна тенденція до поліпшення ситуації на ринку праці. Зокрема, вдалося стабілізувати зайнятість, зменшити безробіття, скоротити обсяг вивільнення працівників з підпри­ємств, збільшити обсяг працевлаштування безробітних громадян.

Якщо зробити аналіз попередньої ситуації, то хотілося б відзначити, що великі потоки трудових мігрантів — громадян України, що працюють за її межами, були сформовані у 90-ті роки минулого століття, а в кінці 90-х, особливо у 2000–01 роках, збільшилися внаслідок високого рівня бідності населення. Тобто заробітчанські поїздки 90-х років, 2000–01 років мали причиною зубожіння наших громадян.

За останні кілька років чинники трудових міграцій змінилися. Ними стало, насамперед, бажання наших громадян поліпшити фінансовий стан сімей, мати власний бізнес, на формування якого йдуть заробітки трудових мігрантів. Трудові поїздки наших громадян сьогодні — це важливий ініціативний крок до життє­діяльності в ринкових умовах. І ми в такому разі не повинні адміністративно протидіяти цьому, але зобов’язані активно створювати умови для повернення заробітчан в Україну. Насамперед це розбудова соціально орієнтованої держави.

Подальші кроки уряду в цій сфері будуть спрямовані на:

–  сприяння зайнятості шляхом збереження ефективно функціонуючих та створення нових робочих місць з достойною оплатою праці;

–  сприяння підготовці робочої сили, тобто професійному навчанню;

–  сприяння розвитку підприємництва;

–  сприяння підвищенню якості робочої сили;

–  посилення мотивації до легальної продуктивної зайнятості;

–  посилення соціальної підтримки безробітних;

–  посилення регулюючої ролі держави на ринку праці.

Останній пункт пов’язаний з прискоренням прийняття Закону України про Державну програму зайнятості населення на 2005–08 роки, яка зараз розглядається в Кабінеті Міністрів, та  нової редакції Закону України про зайнятість населення, яка рекомендована Комітетом Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці до прийняття в першому читанні. Велике прохання до присутніх народних депутатів України підтримати цей законопроект.

Одна з проблем, з якими ми стикаємося, як вже сказав Адам Іванович, — визначення чисельності трудових мігрантів. Відсутність таких даних призводить до різноманітних політичних, соціальних та економічних спекуляцій, стає підґрунтям необ’єк­тивних висновків і рекомендацій.

За даними Міністерства праці та соціальної політики України, а цю цифру підтримує більшість експертів, які працюють в означеній сфері, нині за кордоном працюють до 3 мільйонів наших співвітчизників. Наведена цифра обґрунтовується даними, розрахованими на підставі статистичної та адміністративної інформації про чисельність та економічну активність населення, даними консульських установ щодо громадян України, які пере­бувають за кордоном, і даними суб’єктів господарської діяльності, що займаються посередництвом у працевлаштуванні громадян України за кордоном. Також для проведення цього аналізу ми співпрацювали з об’єднаннями роботодавців інших країн, особливо тих, де працює значна кількість наших громадян, та об’єднаннями професійних спілок.

Складнощі з обрахуванням чисельності трудових мігрантів зумовлені значними обсягами тінізації означеного процесу і  можуть бути вирішені тільки шляхом вибіркових статистичних обстежень. Саме тому в проекті рекомендацій парламентських слухань закладено норму щодо проведення Мінпраці та Держ­комстатом обстежень економічної активності зовнішніх трудових мігрантів, а з метою розробки відповідних запобіжних заходів — проведення обстежень міграційного потенціалу населення України.

Окрім застосування економічних важелів, пов’язаних із ство­ренням привабливого ринку праці, державне регулювання трудо­вих міграцій громадян України здійснюється шляхом застосування таких адміністративних механізмів, як приєднання до багато­сторонніх міжнародних правових актів щодо захисту прав трудящих-мігрантів, укладення двосторонніх міждержавних угод щодо трудових міграцій, створення сприятливих умов для пере­міщення трудових мігрантів через кордон та перебування у країні працевлаштування, а також створення сприятливих умов для працевлаштування громадян України за її межами шляхом розвитку агенцій з посередництва у працевлаштуванні за кордоном.

Коротко щодо всіх означених механізмів регулювання трудових міграцій. Трудові міграції є складовою міжнародного ринку праці, я на цьому наголошую, який постійно генерує умови для міжнародного перерозподілу працездатного населення. Правові аспекти цих переміщень врегульовує низка міжнародних договорів з питань соціального захисту трудящих-мігрантів.

Україна є стороною Угоди про співробітництво у сфері трудової міграції і соціального захисту трудящих-мігрантів країн СНД, яка була підписана в 1994 році і визначає основні напрями співробітництва сторін в галузі трудової діяльності та соціального захисту трудящих-мігрантів. Зокрема, це питання, пов’язані із залученням та використанням праці трудящих-мігрантів, а саме дозволу на перебування та дозволу на роботу, визнання дипломів та створення умов праці, переказу заощаджень, возз’єднання сімей та інше.

Означена угода є рамковим документом щодо наміру урядів держав — сторін означеної угоди в реалізації політики у сфері трудової міграції на теренах СНД. Саме тому кілька років тому урядами держав — учасниць СНД було прийнято рішення про розробку Конвенції про правовий статус трудящих-мігрантів та членів їх сімей держав — учасниць СНД як рамкового документа щодо трудових мігрантів. На сьогодні означений документ роз­роблено і подано на розгляд Ради глав держав СНД. Подальшими кроками в цьому напрямі можуть бути підписання конвенції та її ратифікація, а також розробка порядку співвідношення норм Угоди про співробітництво у сфері трудової міграції і соціального захисту трудящих-мігрантів від 15 квітня 1994 року та норм Європейської конвенції про правовий статус трудящих-мігрантів.

Хочу підкреслити, що використання такого механізму регулювання трудових міграцій, як приєднання до багатосторонніх міжнародних договорів, має бути дуже виваженим як з позицій економічної та соціальної безпеки країни, так і з позиції реальної користі цих документів для трудящих мігрантів. Саме тому уряд України здійснює активну політику щодо приєднання України до Європейської конвенції про правовий статус трудящих-мігрантів 1977 року, нею обумовлені права та умови соціального захисту трудових мігрантів у країнах, де працює значна чисельність грома­дян України. Нині відповідний законопроект вже пройшов правову експертизу в Мін’юсті.

Разом з тим уряд України, незважаючи на численні закиди певних структур всередині країни, тиск окремих міжнародних організацій, не схвалює приєднання України до Конвенції Органі­зації Об’єднаних Націй про захист прав всіх трудящих-мігрантів та  членів їхніх родин 1990 року та Конвенції Міжнародної органі­зації праці №97 про працівників-мігрантів 1949 року, тому що ці кроки не створять додаткових механізмів захисту трудових мігрантів — громадян України.

Сьогодні трудові мігранти — громадяни України працюють переважно в тих країнах, що так само, як і ми, утримуються від участі у двох згаданих конвенціях. Сторонами вищезгаданих кон­венцій є країни, до яких не спостерігається значна міграція трудових мігрантів — громадян України, оскільки ці країни переважно мають рівень життя нижчий, ніж в Україні. Тому за умови приєднання України до згаданих конвенцій ми можемо отримати зворотній ефект, а саме посилити тиск на нашу територію з боку мігрантів із слаборозвинених країн.

Крім того, дія Конвенції Організації Об’єднаних Націй 1990 року поширюється на трудових мігрантів, що можуть перебу­вати у країні як легально, так і в нелегальному статусі, а це посилить криміногенну обстановку саме в Україні.

Таку ж позицію уряд займає щодо Конвенції Міжнародної організації праці №181 про приватні агентства зайнятості, яка врегульовує питання надання послуг із працевлаштування суб’єк­тами господарювання. Приєднання до означеного документа може призвести до втрати Україною ринків праці за кордоном, оскільки іноземні роботодавці цілком імовірно переорієнтують свою увагу на інші країни — донори робочої сили.

З метою регламентації відносин у сфері трудової міграції між державами — учасницями Єдиного економічного простору підготовлено проект Угоди про свободу переміщення фізичних осіб (розробник — Мінпраці), проект Угоди про спрощення процедури контролю переміщення фізичних осіб і належних їм транспортних засобів через кордон між державами — учасницями Єдиного економічного простору, проект Угоди про правовий статус трудящих-мігрантів і членів їхніх сімей держав — учасниць ЄЕП, проект Угоди про співробітництво держав — учасниць ЄЕП у  захисті національних ринків праці від нелегальної трудової міграції з третіх країн. Ці документи будуть підписані протягом найближчих місяців.

Важливим механізмом державного регулювання трудових міграцій є укладення двосторонніх міждержавних та міжурядових договорів про працевлаштування. Означені угоди врегульовують питання визнання документів про освіту, трудовий стаж, соціаль­ного страхування, соціально-трудових відносин, унормовують права та обов’язки українських громадян, які працевлаштовуються на території інших держав. Реалізація означених угод здійсню­ється через органи державної служби зайнятості шляхом узгод­ження дій приймаючої та направляючої сторін.

Актуальними завданнями уряду в цьому контексті є роз­робка мобільного механізму працевлаштування українських громадян за кордоном. На сьогодні Україна є стороною 12 двосторонніх угод, що врегульовують питання зайнятості та соціального захисту громадян України, які працюють за її межами. Протягом 2003–04 років Верховна Рада України ратифікувала відповідні угоди з Лівією та Португалією.

Слід також зазначити, що, незважаючи на намагання уряду України розширити коло країн — потенційних сторін двосторонніх договорів щодо працевлаштування українських громадян за кордоном (переговори про розробку відповідних проектів дво­сторонніх договорів у нас зараз ведуться з урядами 18 країн, зокрема з Італією, Іспанією, Чехією, Кіпром та Польщею), частина країн з різних причин гальмує переговорний процес та відтягує підписання угод.

Ми робили аналіз, чому саме відбуваються ці процеси. Переважно це стосується питань соціального захисту громадян та  формування надходжень до пенсійних фондів тих країн, де працюють наші громадяни, тому що коли вони легалізують своє перебування в країні і свою працю, то вони є платниками всіх внесків до фондів соціального страхування тієї чи іншої країни і є наповнювачами бюджетів цих фондів. Якщо будуть підписані ці угоди, то в разі виходу громадянина на пенсію будуть солідарні складові пенсійного забезпечення: за той час, коли громадянин працював за межами України, пенсію йому сплачуватиме держава, де він працював, а за той час, який він працював на території України, сплачуватиме Україна.

Країни — члени ЄС не йдуть на активізацію укладення з Україною таких договорів та угод щодо працевлаштування, тому що зацікавлені насамперед у вирішенні питань легалізації іноземної робочої сили, яка вже перебуває в країні, що сприятиме посиленню контролю держав-роботодавців за сплатою податків до бюджетів всіх рівнів та фондів соціального страхування, зниженню криміногенної ситуації в країнах-реципієнтах.

Правове забезпечення процесу легалізації трудящих мігрантів здійснюється шляхом внесення змін до відповідних законів, переважно до законів про іноземців. Зокрема, питання легалізації іноземних громадян, в тому числі громадян України, які  мають постійну роботу, активно вирішуються з Італійською Республікою, Португалією, Іспанією, тобто там, де працює найбільше українців. Уряд України розглядає ці кроки не лише з  позиції певних поступок держав-роботодавців щодо країн-донорів, зокрема України, а насамперед з позиції визнання розвиненими країнами необхідності вирішення своїх внутрішніх соціально-економічних проблем лише за умови використання праці трудових мігрантів, в тому числі з України.

Захист прав та інтересів громадян, які перебувають за межами нашої держави, на сьогодні здійснюють 107 консульських установ України. Постановою Кабінету Міністрів України затвер­джено Комплексну програму протидії торгівлі людьми на 2002–05 роки, і через консульські установи запроваджено спрощений порядок повернення в Україну громадян, які стали жертвами злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми, сексуальною та іншою експлуатацією. У разі втрати паспортів консульські установи України у стислі терміни вирішують безпосередньо з відділами громадянства, паспортною та еміграційною службами МВС України питання підтвердження особи громадянина та подальшого його документування для повернення в Україну.

Ще одним механізмом регулювання міждержавних трудових міграцій є сприяння територіальним переміщенням населення, яке   проживає у прикордонних регіонах України. Використання означеного важеля пов’язане з досягненням домовленостей між державами, які мають спільний кордон, щодо режиму спрощеного перетину кордону та механізму працевлаштування громадян на підприємствах у прикордонних областях.

В Україні 15 областей мають райони, які належать до прикордонних, і тому уряд здійснює послідовні кроки щодо право­вого забезпечення лібералізації доступу жителів прикордонних регіонів України до місць прикладання праці, які знаходяться на  території інших держав. Зокрема, на черговому засіданні Ради  глав урядів СНД мають розглядатися зміни до Угоди про співробітництво у сфері трудової міграції і соціальний захист трудящих-мігрантів від 1994 року щодо спрощення переміщення прикордонних трудових мігрантів — громадян держав СНД. В  опрацюванні цих змін упродовж 2003–04 років брала участь і українська сторона.

У сфері двосторонніх відносин підготовлено проект Угоди між урядами України та Росії щодо порядку перетину українсько-російського кордону жителями прикордонних регіонів. Активно співпрацюють в напрямі працевлаштування громадян прикордон­них територій державні служби зайнятості України, Росії, Польщі шляхом проведення міжнародних ярмарків вакансій, лише протягом 2004 року було проведено п’ять таких ярмарків. Напрями подальшої співпраці уряду України з урядами інших держав щодо прикордонних трудових мігрантів спрямовані на вироблення механізму обміну відомостями про вакансії на під­приємствах прикордонних районів.

Розуміння важливості процесів трудової міграції для українських громадян визначає дії уряду щодо створення сприятливих умов для переміщення трудових мігрантів через кордон та перебування в країні працевлаштування. Останніми напрацюваннями уряду в цьому контексті є досягнення домов­леностей з урядом Російської Федерації щодо перетину україн­сько-російського кордону за внутрішніми паспортами громадян України та легального перебування українських громадян на території Росії без реєстрації терміном до 90 днів.

Активне регулювання у сфері трудової міграції держава здійснює через розвиток інституту ліцензування. Міністерство праці та соціальної політики України як орган ліцензування, який видає ліцензії на посередництво у працевлаштуванні на роботу за кордоном, створило дієву систему державного регулювання, що насамперед враховує: регулювання видачі ліцензій, координацію діяльності ліцензіатів, проведення перевірок, інформаційне забезпечення. Громадяни України, які працевлаштовуються за  кордоном через проліцензовані посередницькі структури, залишаються єдиною категорією трудових мігрантів, які легально отримують роботу за кордоном та соціально захищені у трудових відносинах з іноземними роботодавцями.

Дозвольте звернути увагу на цифри, на жаль, вони не втішні. За 2003 рік і перше півріччя 2004 року було праце­влаштовано лише 5–7% загальної чисельності трудових мігрантів, це 150 тисяч громадян України. І це мало, оскільки значна частка наших співвітчизників для працевлаштування за кордоном вишу­кують різні тіньові шляхи, зокрема, використовується потенціал туристичних агенцій, щоб легально виїхати за кордон і без­посередньо домовитися з роботодавцем. У цьому питанні нам треба ще багато працювати.

До речі, постановою Кабінету Міністрів України затверджено Програму забезпечення прав та інтересів громадян, які виїж­джають за кордон для працевлаштування, та усиновлених інозем­цями дітей на період до 2005 року. Ця програма спрямована на  детінізацію трудових поїздок громадян України, посилення соціального захисту трудових мігрантів, а також на здійснення державної політики щодо захисту прав та інтересів дітей, усиновлених іноземцями.

Не залишаються осторонь цієї важливої проблеми і народні депутати України. Так, народними депутатами Миколою Петро­вичем Нощенком, Ігорем Федоровичем Шаровим ініційовано проект Закону про особливості ліцензування та провадження господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні за  кордоном, відповідно до якого посилюється відповідальність ліцензіатів за здійснення господарської діяльності у цій сфері. Велике прохання до Верховної Ради прискорити розгляд цього законопроекту в комітетах.

І на завершення коротко хотів би сказати про те, що терміново треба розглянути Кабінету Міністрів. Перш за все, потрібно суттєво підвищити розмір плати за отримання ліцензії з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, суттєво підви­щити розміри та механізми штрафних санкцій, до обов’язкового переліку включити соціальні гарантії тих громадян, які за дого­ворами направляються за межі України, і відповідальність фірм, які здійснюють таку діяльність, за виконання цих умов.

Також необхідно передбачити пенсійне забезпечення трудових мігрантів — громадян України, створити систему спрощеного оподаткування для цих категорій працездатного населення України, опрацювати механізми переведення в Україну грошових переказів трудових мігрантів, механізм соціального страхування цих громадян України.

З метою створення умов для працевлаштування громадян України за кордоном необхідно підтримати розвиток інституту ліцензування господарської діяльності. Цей інститут практикується багатьма країнами світу як мобільний засіб поєднання потреби та пропозиції робочої сили.

Шановні народні депутати України! Шановні учасники парла­ментських слухань! Перехід до ринкових відносин, зокрема у сфері зайнятості та структурної перебудови внутрішнього ринку праці, а також гарантоване Конституцією України право на вільне пересування, скасування обмежень щодо виїзду громадян України за кордон створили об’єктивні умови для виникнення такого соціального явища, як трудова міграція.

Трудова міграція має на сьогодні загальнодержавний характер, вона стала засобом заробітку для багатьох громадян нашої держави. За таких умов особливого значення треба нада­вати виробленню гнучкої і дієвої державної політики у сфері регу­лювання міграційних процесів та здійснення комплексного підходу до вирішення проблем у цьому напрямі. Зокрема, йдеться про запобігання нелегальній міграції і захист українських громадян за кордоном. Саме на вирішення цих питань спрямована діяльність уряду, і саме на поліпшення ситуації у сфері трудової міграції орієнтовані нинішні парламентські слухання. Спільна робота уряду і Верховної Ради полягає в реалізації рекомендацій парламент­ських слухань, проект яких я просив би підтримати. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Михайле Миколайовичу, сідайте, будь ласка.

Перед тим як надати слово співдоповідачу, дозвольте поінформувати, що в роботі парламентських слухань беруть участь віце-прем’єр-міністр України Дмитро Володимирович Табачник, міністр у справах сім’ї, дітей та молоді Валентина Іванівна Довженко, представники Кабінету Міністрів, міністерств та відомств. Тобто якщо у вас виникнуть якісь запитання і буде необхідність поспілкуватися, або ви бажатимете взяти участь в  обговоренні, подавайте записки, будь ласка, до секретаріату комітету, представники якого знаходяться справа від мене в ложі секретаріату. Мені прошу нічого не подавати, це буде без­результатно.

До слова запрошується секретар Комітету Верховної Ради України у закордонних справах Віталій Якович Шибко. Будь ласка, 15 хвилин. Підготуватися Карпачовій.

 

ШИБКО В.Я., секретар Комітету Верховної Ради України у  закордонних справах (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, СПУ). Шановні товариші! Шановні учасники парламентських слухань! Шановні колеги! Шановні громадяни України, сущі і в Україні, і за її кордонами! Те, що ми сьогодні маємо парламентські слухання з таким порядком денним, ще раз підтверджує, що питання трудової міграції набули державної ваги.

З одного боку, ми добре розуміємо, що це об’єктивний процес, адже весь світ яскраво позначений пришвидшенням внутрішніх та зовнішніх міграційних процесів, і головним чинником є ринок праці, який дедалі глобалізується та виходить за межі національно-державних утворень. А з другого боку, держава не  має права пустити цей процес на самоплив і говорити про наявність трудової міграції в режимі лише констатації факту, оскільки, за влучним висловом одного з дослідників цієї проблеми, “еміграція — це виникнення демографічних пустот, створених політичними пустотами”.

Дослідники в сучасній трудовій міграції, які і в будь-якому об’єктивному процесі, що відбувається, схильні вбачати і пози­тивні, і негативні риси та тенденції, про це зараз добре сказав Михайло Миколайович.

До позитивних рис можна віднести те, що за рахунок виїзду робочої сили за кордон зменшується рівень безробіття всередині держави, а зароблені за кордоном гроші здебільшого переси­лаються та витрачаються в Україні, тим самим сприяючи розвитку вітчизняної економіки. Після повернення на Батьківщину трудові мігранти, як правило, засновують власний дрібний та середній бізнес, що позитивно впливає на формування прошарку середнього класу. До позитивних складових можна віднести й ті, які впливають на дисципліну праці, організацію виробництва, формування світогляду його учасника. Взагалі, через мігрантів світ більше знає про Україну, і навпаки.

Першоосновою негативних рис трудової міграції, що торкнулася України, є її стихійність. Наслідком саме неконтро­льованості процесу з боку держави стали негаразди в галузях пенсійного та соціального забезпечення, медичного страхування, несприятливий режим в системі банківського переказу грошей, відсутність інформації щодо даних про надійних роботодавців за  кордоном. Ситуація поглиблюється тим, що Україна перебуває на межі демографічного дефолту, що є наслідком відмови держави від розвитку людського капіталу і створення передумов для домінування низькокваліфікованої робочої сили. Кричущим є й те, що міграція загострила проблеми сім’ї, залишених дітей. Як  наслідок — поширення пияцтва і наркоманії серед підлітків, ранніх статевих стосунків.

Як бачимо, ми маємо системну, комплексну проблему довготривалого характеру, що стосується майже всіх сфер нашого життя, і вирішувати її необхідно на державному рівні, через державні установи. Аналіз міграційної ситуації в Україні показує, що вона розвивається набагато швидше, аніж органи, покликані її регулювати. Сьогодні на рівні державних структур кожне відомство діє, виходячи із своїх інтересів, із власного розуміння поточних процесів, не маючи загальної картини міграції.

Ситуацію поглиблює постійна реорганізація органів управління, що відповідають за здійснення міграційної політики. У  результаті сфера регулювання міграції перейшла до відання більш як 10 відомств за відсутності чіткої координації між ними, оскільки Управління політики зайнятості та трудової міграції, що створено в системі Мінпраці, не наділено відповідними функціями щодо координації регулювання трудової міграції. Хоча сьогодні ми слухали міністра, але все-таки ще багато питань залишаються невирішеними, і я думаю, що саме цю проблему сьогодні можна вирішити за рахунок відповідної постанови.

Фактично відсутність державного координуючого органу призвела до того, що на сьогодні в Україні поки що немає якогось механізму та засобів на кшталт розробленої та затвердженої державної програми регулювання міграції. Вона мала б базу­ватися на концепції, що передбачає внутрішню та зовнішню мігра­цію, імміграцію та еміграцію, а також характер демографічних процесів всередині країни. Її основою, на думку комітету, має бути об’єктивний аналіз наявної ситуації, а вона на сьогодні така, що держава не в змозі забезпечити гідний рівень життя всім зайнятим громадянам. Тому треба визнати трудову міграцію об’єктивним та неминучим процесом і створити умови для взаємовигідної співпраці з державами — реципієнтами української робочої сили.

У цьому контексті можна було б певною мірою послатися на досвід Федеративної Республіки Бразилії, де держава прийняла концепцію комерційного підходу до людської робочої сили, виста­вивши її на світовий ринок. Це один із варіантів політики держави у разі, якщо він є економічно доцільним і вигідним для її громадян.

До найсуттєвіших проблем розвитку зовнішньої трудової міграції в Україні на сучасному етапі слід віднести переважно нелегальний характер трудових поїздок за кордон, відсутність офіційної статистики, низький рівень забезпечення соціального захисту українських громадян в інших країнах та переважне зайняття їх на низькокваліфікованих роботах. В Україні немає якихось ефективних механізмів залучення в економіку коштів, зароблених трудовими мігрантами.

Названі проблеми є не вигаданими, вони базуються на фактах, на жаль, переважно негативних. Маю на увазі не сам міграційний процес, а те, як він у нас проходить. Не повинно бути так, що ми маємо тільки неофіційні дані щодо кількості мігрантів, вони коливаються від 2 до 9 мільйонів осіб. Ігнорування обліку з  боку держави свідчить не лише про безпорадність або брак зацікавленості, це стимулює інші негативні процеси, заганяє вирішення проблеми у глухий кут.

Взяти, наприклад, те, що наші люди за кордоном справді мають можливість підвищувати кваліфікацію та набувати нових знань, крім, звісно, вивчення мови країни перебування. Об’єк­тивно поглиблення професійних знань потрібно хоча б з огляду на  те, що за кордон їдуть молоді люди. Як свідчать дані Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, найбільший прошарок серед тих, хто їде заробляти за кордон, — це люди у віці 20–39 років.

Що ж їм пропонує закордонний ринок праці? Більшість трудових мігрантів з України зайняті в будівництві (37%) та наданні послуг домашньої прислуги (близько 23%), тоді як у дер­жавному управлінні, освіті, охороні здоров’я — лише відповідно 1,4%, 0,6% і 1%. За такою статистикою виникає небезпідставне запитання: яких же додаткових знань набуває вчителька, яка працює покоївкою або нянею? До того ж шкідливі умови праці та  малокваліфікована праця, де здебільшого зайняті мігранти-будівельники, сезонні робітники, ставлять під сумнів не лише значення підвищення кваліфікації працівників, а й саму можливість професійного зростання.

Навіть при врахуванні позитивних ознак української трудової міграції, яка начебто генерує середній клас, і що саме вона дає змогу певній частині громадян уникнути озлидніння, слід звернути увагу на її внесок у формування прошарку люмпена. Ринок регіонів проживання значної частини трудових мігрантів орієнту­ється не на середню зарплату місцевих працівників, а на доходи, які мають сім’ї мігрантів, що зумовлює зростання цін на товари першої необхідності.

Важливість ролі міграційних грошей полягає не лише як засобу підвищення рівня життя окремих верств населення,
а й як джерела інвестування економіки України, що не набуло державної ваги в обліку та формуванні бюджету. Тільки від заробітчан Тернопільщини щороку надходить близько 100 мільйо­нів доларів США, а сумарний обсяг заробітків українських грома­дян за кордоном, за розрахунками відділу міграційних досліджень Інституту демографії та соціальних досліджень (це найбільш реальна оцінка), становить 4,7 мільярда доларів на рік, тобто 11% внутрішнього валового продукту.

Державна політика у сфері трудової міграції, на думку комітету, має поставити за мету забезпечення соціальної захи­щеності українських працівників за кордоном та зворотність зовнішніх трудових поїздок, якнайширше залучення міграційних грошей в економіку України. Бажано було б запобігти зниженню кваліфікації високоосвічених спеціалістів внаслідок зайняття за кордоном низькокваліфікованими роботами, а також, звісно, дер­жава повинна потурбуватися, як скоротити масштаби нелегальної трудової міграції населення за її межі.

Виходячи з поставлених цілей, основними напрямами такої державної політики, на думку комітету, має бути визначено і взято за основу відповідної програми:

–  розширення можливостей легального працевлаштування українських громадян за кордоном;

–  протидія нелегальній міграції;

–  пом’якшення дії факторів, які стимулюють виїзд на роботу за кордон;

–  посилення соціального захисту українських громадян у країнах-реципієнтах;

–  стимулювання інвестування зароблених мігрантами коштів в економіку України.

Тут, я думаю, МЗС треба бути більш наполегливим у реа­лізації резолюції, яку прийняла сесія ПАРЄ у грудні минулого року, про наслідки розширення Євросоюзу стосовно свободи пересу­вання громадян. І там були прийняті відповідні заходи з приводу того, щоб цей режим був значно пом’якшений.

Якщо, наприклад, торкнутися комплексу заходів протидії нелегальній міграції, то тут, з одного боку, треба передбачити поширення інформації щодо існуючої системи міжнародного працевлаштування, гармонізацію законодавства України та країн-реципієнтів у сфері трудової міграції та регулювання ринку праці в  цілому, а також про можливості отримання допомоги з боку українських закордонних дипломатичних установ, а з другого, — посилення контролю за діяльністю організацій, що здійснюють посередницьку діяльність у працевлаштуванні українських громадян за кордоном.

Поліпшення можливостей легального працевлаштування українських громадян за кордоном вимагає також здійснення таких заходів, як розширення міждержавних договорів про взаєм­не працевлаштування та соціальний захист громадян, збільшення квот для працевлаштування українців у тих країнах, з якими дого­вори вже укладені, передбачення спеціальних квот для кваліфі­кованих фахівців з визначенням переліку занять та видів діяльності при укладенні міждержавних договорів, активізацію зовнішньополітичної діяльності щодо укладання договорів про працевлаштування окремих категорій українських спеціалістів.

Комітет Верховної Ради України у закордонних справах при аналізі проблем, визначенні мети державної політики у сфері трудової міграції та її конкретного здійснення виходив з тих рекомендацій, які були надіслані до секретаріату комітету в ході підготовки до слухань. Насамперед це аналітичні матеріали Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, а   також окремих фахівців, які сьогодні присутні в залі. Це  Олександр Улянович Хомра — доктор географічних наук і  спеціаліст у галузі міграції населення, Микола Андрійович Ожеван — доктор філософських наук, професор, завідуючий відділом інформаційної безпеки та міжнародних інформаційних відносин Національного інституту проблем міжнародної безпеки при РНБО України, Олександр Федорович Висоцький — доктор юридичних наук, член спеціалізованої ради із захисту докторських і кандидатських дисертацій, Олександр Миколайович Бірюков — кандидат юридичних наук, Віктор Іванович Нагорний — кандидат історичних наук, а також Тетяна Павлівна Петрова — начальник Департаменту у сфері політики оплати праці та зайнятості населення Міністерства праці та соціальної політики України. Я  навмисно назвав цих людей для того, щоб ми добре розуміли, що на сьогодні є вже певний інтелектуальний запас в Україні, який  повинен тільки набути державного спрямування, якщо ми врахуємо всі рекомендації, які висловлюють фахівці.

Цією проблемою опікуються і окремі фракції. Так, за ініціа­тивою фракції Соціалістичної партії України у Верховній Раді за  допомогою Інституту демократії та соціальних процесів і за сприяння Міжнародного фонду “Відродження” працює творча група з написання “Білої книги трудової міграції громадян України”.

Шановні учасники парламентських слухань! Державна мудрість полягає в тому, щоб дати “зелену вулицю” заробленим коштам для забезпечення сімей трудових мігрантів, їх інвестиціям в економіку з відповідним урахуванням і одночасним забез­печенням на державному рівні умов, які могли б захистити наших заробітчан за кордоном. Тут комітет налаштований прислухатися до порад фахівців і передбачити у постанові прийняття на законо­давчому рівні митних, податкових та кредитних пільг для зовнішніх трудових мігрантів, які планують валютні заощадження за кор­доном інвестувати в Україну.

З іншого боку, держава має включити механізм регулювання відпливу робочої сили за кордон. У межах своєї компетенції Міністерство праці та соціальної політики регулює діяльність підприємств-посередників, що займаються переправою громадян за кордон, але вирішити цю проблему лише в межах українського правового поля неможливо. На сьогодні проблема діяльності приватних агенцій зайнятості набула принаймні європейського масштабу. Про це вже казав Михайло Миколайович, але я хотів би підсилити його думку рішенням сесії Парламентської асамблеї Ради Європи, яка в червні цього року розглядала питання про ситуацію з трудовими мігрантами та приватними агенціями зайнятості.

У цьому рішенні, зокрема, зазначалося, що приватні агенції зайнятості дедалі більше знаходять прогалин у національному та міжнародному праві з тим, щоб отримати прибуток, використо­вуючи основні права трудящих-мігрантів, і кваліфікованих, і неква­ліфікованих. Законодавчі бази окремих країн, малася на увазі й  Україна, не пристосовані для швидкого розвитку агенцій зайнятості, тому ані профспілки, ані кожна окрема держава не в  змозі здійснювати моніторинг діяльності цих агенцій, які вміло уникають вимог щодо прозорості їхньої діяльності. Тому ПАРЄ закликає уряди європейських держав до співпраці, надання інформації стосовно діяльності таких структур з тим, щоб гарантувати трудящим-мігрантам основні права та свободи.

Крім того, слід зазначити, що 28 січня цього року я разом з групою представників української делегації в ПАРЄ ініціював розгляд питання “Трудова міграція з країн Центральної та Східної Європи: сучасний стан та перспективи”. Змістом цієї постанови і доповіді займається наша колега народний депутат України Оксана Білозір. Зважаючи на зацікавленість міжнародних організацій, можна сподіватися на їхню підтримку, але починати потрібно з національного законодавства.

Комітет не вважає, що Україна приречена на роль постачання робочої сили, навіть дорогої. Тому слушною є пропозиція...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Віталію Яковичу.

Запрошується до слова Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Ніна Іванівна Карпачова. За нею виступатиме Оксана Білозір.

 

КАРПАЧОВА Н.І., Уповноважений Верховної Ради України з   прав людини. Шановний голово! Шановні учасники парла­ментських слухань! Як Уповноважений з прав людини вважаю, що парламентські слухання, які сьогодні відбуваються, — це надзвичайно необхідна і важлива реакція Верховної Ради України на проблему трудової міграції.

Думаю, учасникам слухань відомо, що рік тому Уповноважений з прав людини зробила комплексне моніто­рингове дослідження, яке було представлено у спеціальній доповіді, що була репрезентована парламенту нашої держави з  низкою конкретних рекомендацій і заходів, які треба вжити парламенту, уряду, Президенту і керівникам регіональних струк­тур, органам місцевого самоврядування. Хочу подякувати всім, хто відгукнувся на ці рекомендації, і сказати, що вперше в історії нашої держави фактично від найвищого керівника держави до органів місцевого самоврядування ми отримали низку пропозицій і конкретні заходи, які почали вживатися як реакція на пред­ставлену спеціальну доповідь Уповноваженого з прав людини.

Нещодавно, місяць тому, я брала участь у міжнародній конференції в Мексиці, у місті Закатекас, яка називалася “Причини і наслідки феномена міграції та захист прав людини”. Мексика була вибрана місцем проведення такого заходу під головуванням Верховного комісара ООН з прав людини не випадково, адже 10 мільйонів мексиканців на сьогодні є трудо­вими мігрантами і працюють за межами своєї держави, пере­важно у Сполучених Штатах Америки. І на відміну від України, яка досі сперечається про кількість трудових мігрантів...

У спеціальній доповіді я назвала цю цифру, яка була виведена з різних джерел, у тому числі незалежних експертів, — до 5 мільйонів, враховуючи сезонні роботи. Тільки в Російській Федерації, за даними посольства України в Російській Федерації, перебувають на заробітках 3 мільйони наших співвітчизників, враховуючи сезонні роботи.

Так ось, повертаючись до Мексики, дуже цікавий приклад. Мексиканські уряд і парламент вже протягом багатьох років реалізують низку конкретних заходів для захисту прав своїх трудових мігрантів. Зокрема, на конференції підкреслювали, що 10 мільйонів трудових мігрантів — мексиканців щороку пере­правляють до Мексики близько 12 мільярдів доларів, це друга стаття доходів державного бюджету Мексики, після експорту нафти. Мексика не боїться поцінувати свою робочу силу і визнати це. З іншого боку, своєю працею мексиканські мігранти щороку приносять до бюджету Сполучених Штатів Америки близько 100 мільярдів доларів. Тому не випадково уряд Мексики для забезпечення виборчих прав своїх громадян (що зараз є дуже актуальним для нашої держави) з 2006 року планує, що мекси­канські мігранти зможуть реалізувати своє активне виборче право, а крім того, вони зможуть обиратися до законодавчих органів своєї країни, навіть перебуваючи за її межами.

І коли я сьогодні як Уповноважений з прав людини проводжу моніторинг дотримання конституційних виборчих прав наших трудових мігрантів за межами країни, то пересвідчуюся, що вони брутальним чином порушуються. Це стосується не лише складення списків виборців. Коли легальні трудові мігранти, які сьогодні перебувають на консульському обліку, приходять віддати свій голос за одного з кандидатів на найвищу посаду в нашій державі, їх позбавляють цього права, через те що, виявляється, за існуючою інструкцією вони щороку мають спеціально приїжджати і перевіряти, чи зареєстровані вони на консульському обліку. Тобто такі бюрократичні перепони, які додатково створю­ються сьогодні, не додають оптимізму нашим трудовим мігрантам.

Скажімо, ми провели моніторинг в Іспанії, в Мадриді. До  списків виборців було занесено 3 тисячі 300 осіб. Прийшли проголосувати лише 30%, решта не змогли дістатися через брак коштів. Заробляють вони лише 7 євро, а з’їздити до Мадрида — 30 євро в обидва кінці.

Тому я вважаю, що ми мали б запровадити нові, абсолютно небюрократичні процедури в нашому національному законо­давстві.

На жаль, час вичерпано. Сьогодні таку доповідь отримали всі учасники парламентських слухань як подарунок від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини... (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Ніно Іванівно.

Від фракції “Наша Україна” слово надається народному депутату Оксані Володимирівні Білозір. За нею виступатиме Валентина Іванівна Довженко.

 

БІЛОЗІР О.В., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України у закордонних справах (багатомандатний загально­державний виборчий округ, “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Соціально-християнська партія, фракція Віктора Ющенка “Наша Україна”. Шановні краяни! Скільки разів з цієї трибуни лунали слова про те, що людина, її життя, цінності, інтереси є найбільшою соціальною цінністю в Україні. І скільки разів на практиці нам доводилося переконуватися в проти­лежному, в тому, що насправді людський ресурс в ієрархії державних пріоритетів стоїть ледве не на останньому місці, і це відчувають на собі більшість українських громадян, а особливо ті, які перебувають сьогодні на чужині.

Сьогодні з парламентської трибуни я говоритиму від імені представників сучасної української трудової міграції, тому що мала честь зустрічатися з ними по всіх континентах Землі і на власні очі побачила їхні проблеми, відчула зламані долі тих людей.

Хочу запитати сьогодні нас усіх: чому в Україні, багатющій надрами і багатствами державі з толерантним, мудрим, працьо­витим народом українською владою чиниться економічний і соці­альний геноцид? Бідність, безправ’я, беззаконня, знецінення моралі і людського життя призвели до найстрашнішого — до втрати віри громадян у свою державу, до втрати віри у можливість зреалізувати себе на своїй землі і для свого народу. І це вимило мільйони наших громадян за межі Батьківщини. Ось вони, суб’єк­тивні й об’єктивні причини появи нового соціального явища — трудової міграції. Явища, яке охопило мільйони українських родин і пронизало всю територію України, від сходу до заходу, від півдня до півночі, а не так, як це хоче показати наша влада, що це проблеми одного регіону. Вся Україна, мов корозією, прошита цим явищем, цією нашою проблемою.

Хто вони — трудові мігранти? Та це цвіт нашої нації! Це вчителі, лікарі, інженери, політичні активісти, 60% наших трудових мігрантів — це люди з вищою і середньою освітою, які сьогодні на чорній, нефаховій роботі, вимушені наймитами скитатися по чужих світах.

Виїзд громадян України на заробітки та їх працевлашту­вання за кордоном здійснюється поза правовим полем і України, і  країни перебування. Тим самим наші громадяни набувають нелегального статусу і відповідно не мають не лише елемен­тарних соціально-економічних прав у країні перебування, а й, що найстрашніше, вони фактично не існують для своєї держави.

Хоча саме трудові мігранти сьогодні є головними інвесто­рами України. За нашою статистикою, понад 5 мільярдів доларів, гірких, важкою працею зароблених грошей, щороку надходить від них в Україну і знімає соціальну напруженість мільйонів україн­ських родин. І не завдяки професійним діям уряду в Україні зростає ВВП, а завдяки заробітчанам, на кошти яких їхні сім’ї йдуть до магазину, купують українські товари і підтримують національного виробника.

Ми оперуємо сьогодні різними цифрами — 3, 5, 7 мільйонів. Скажіть мені, будь ласка: хто повинен дати суспільству цю статис­тику? Українська влада. І українська влада мовчить. Тому що яким  би не був цей показник — це результат її діяльності, це її злочин перед українським народом, перед українськими сім’ями, перед нашими дітьми, тому що, за статистикою, серед трудових мігрантів 70% — це українські жінки. І це не просто жінка — це мама, яка в Україні залишила без ласки й догляду щонайменше одну дитину, це дочка, яка на багато років залишила недоглянутою старість своїх батьків, це дружина, яка щастя своє залишила в Україні. І це в той час, коли ми говоримо про демо­графічну кризу в Україні, коли відбувається руйнація сім’ї, падає культ родини як цеглинки держави. Ось якою ціною ми платимо за гріхи української влади!

Більше того, організація виїзду за кордон, пошук робочого місця здійснюються за допомогою неформальних, часто кримі­нальних міграційних мереж. Держава повністю відсторонилася від  цього процесу, віддавши його на відкуп некомпетентним, шахрайським посередницьким структурам. Постає питання: чому, знаючи все це, держава нічого не робить для поліпшення стано­вища трудових мігрантів? Напевно, її задовольняє такий стан, він відповідає її стратегічним інтересам, тому що найбільш активна протестна частина сьогодні виштовхнута за межі держави, і ці люди самотужки, без її допомоги, вирішують свої соціальні проблеми. Із цього я роблю висновок: феномен сучасної україн­ської трудової міграції, її суб’єктивні причини — це злочинна державна політика, свідома бездіяльність української влади.

На сьогодні Віктор Андрійович Ющенко і та політична сила, яка   стоїть за його плечима, — єдина, яка спроможна вести і веде... (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Оксано Володимирівно. Сідайте, будь ласка. Всі в рівних умовах, і я нікому не надаватиму додат­кових хвилин, сідайте, будь ласка.

Слово надається міністру України у справах сім’ї, дітей та молоді Валентині Іванівні Довженко. За нею виступатиме Іван Федорович Курас.

 

ДОВЖЕНКО В.І., міністр України у справах сім’ї, дітей та молоді. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Я говоритиму про те, що конкретно протягом двох років робить уряд Януковича, щоб, по-перше, зменшити обсяг трудової міграції, по-друге, досягти ліквідації нелегальної міграції, яка значно зменшилася порівняно з 2000 роком.

Проблема трудової міграції, перш за все нелегальної, — це проблема не лише України, а, як ви розумієте, це міжнародна проблема. Нелегальна міграція тісно пов’язана з такою транснаціональною злочинною діяльністю, як торгівля людьми. Ці  проблеми були розглянуті дуже конкретно на європейській конференції, що відбулася минулого року в Брюсселі, на якій я очолювала делегацію України.

Серед українських трудових мігрантів значна частина жінок. Молоді жінки й дівчата, які становлять групу ризику, піддаються спокусі оголошень швидко заробити за кордоном і завербо­вуються на роботу. Злочинці вдало використовують необізнаність жінок із законодавством країн, куди вони від’їжджають, внаслідок чого жінка опиняється в чужій країні без візи, паспорта та грошей, без знання мови, зв’язку з рідними, потрапляючи в економічне та сексуальне рабство, залишаючись у правовому і соціальному аспекті незахищеною.

Що зробила Україна, уряд України, останнім часом?
По-перше, ми маємо досвід боротьби з торгівлею людьми, у  складі МВС створено відповідні органи. По-друге, ми маємо найкраще європейське законодавство щодо захисту нелегальних мігрантів від торгівлі людьми. Уряд України розробив відповідні нормативно-правові документи, які дають можливість організо­вувати інформаційну, профілактичну роботу і надання реабілі­таційної допомоги.

Два роки тому уряд прийняв Комплексну програму протидії торгівлі людьми, створено міжвідомчу Координаційну раду з питань протидії торгівлі людьми, місяць тому мене призначено головою цієї координаційної ради. Що ми зробили? Ми налаго­дили тісну співпрацю з Міжнародною організацією міграції, ОБСЄ, іншими міжнародними організаціями, цілим рядом українських неурядових організацій для того, щоб запобігати такому злу, як торгівля людьми, що є результатом нелегальної трудової міграції.

Приділяється достатня увага питанням реабілітації потер­пілих, адже серед найгостріших проблем, пов’язаних з наслідками торгівлі людьми, є реінтеграція жертв торгівлі в наше суспільство. Багато дівчат і жінок, які повернулися на Батьківщину, мають порушення психіки, страждають на різноманітні захворювання, тому міністерством спільно з Міжнародною організацією міграції та відповідними обласними державними адміністраціями створено і вже діють чотири міжрегіональні центри реабілітації для жертв торгівлі людьми, а також створюються нові у Дніпропетровській, Волинській, Львівській, Чернівецькій областях та в Автономній Республіці Крим.

У мережі наших центрів, соціальних служб для сім’ї, дітей та  молоді нині працюють більш як 200 “гарячих ліній” та служб “телефон довіри”, за останній рік ми створили понад 170 мобіль­них консультативних пунктів, які надають консультації щодо можливостей працевлаштування, навчання, одруження за кордо­ном. Спільно з народними депутатами, науковцями ми розробили цілу низку методичних матеріалів, зокрема методичний посібник для вчителів середніх шкіл з питань протидії торгівлі людьми, аналогічний посібник для викладачів вузів та посібник для соці­альних працівників, центрів соціальних служб для молоді. До речі, таких служб взагалі не було у 2000–02 роках, вони почали ство­рюватися лише минулого року для того, щоб дійсно реально працювати.

Вже третій рік працює загальнонаціональна “гаряча лінія”, це спільний проект міністерства та міжнародної організації “Ла Страда”, завдяки якій до нас звернулися більш як 600 тисяч жінок, і вдалося запобігти тисячам випадків потрапляння їх в економічне та сексуальне рабство.

Оскільки йдеться про переміщення значних людських потоків, трудова міграція, на жаль, має безпосередній вплив на  демографічну ситуацію в Україні, і від цього потерпають сім’ї, а головне — діти. Що ми зараз робимо? З минулого року через центри соціальних служб для сімей, дітей та молоді ми запро­вадили роботу із створення банків даних дітей, батьки яких виїхали за кордон. Ми  здійснюємо соціальний супровід сімей, де батько або мати виїхали за кордон, і цих дітей. Однак ця робота показала, що нам треба значно більше захищати таких дітей, і тому уряд найближчим часом розгляне це питання.

Закінчуючи, хочу сказати про те, що вперше уряд Януковича розробив програму дій, в якій передбачено справді ефективні заходи для ліквідації передовсім нелегальної трудової міграції і соціального захисту людей, які потрапляють в тенета злочинців. Спасибі за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Валентино Іванівно. Шановні колеги, на  цьому ми, мабуть, тимчасово перервемо приємність слухати прекрасну половину — жіноцтво, далі виступатимуть переважно чоловіки.

Слово від фракції “Регіони України” має Іван Федорович Курас. За ним виступатиме Олексій Володимирович Позняк.

 

КУРАС І.Ф., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України у закордонних справах (багатомандатний загально­державний виборчий округ, виборчий блок “За Єдину Україну!”). Дякую, шановний Адаме Івановичу. Вельмишановні учасники парламентських слухань! Шановні колеги, члени уряду! Багато і  справедливо останнім часом пишеться і говориться на різних рівнях — тут, з парламентської трибуни, на рівні уряду, в наукових колах — про необхідність інноваційної моделі нашої економіки. Це   справді реальний резерв нашого економічного прориву. І  зрозуміло, що ніякі інновації без відповідних кадрів, без кадрів найвищої наукової кваліфікації — кандидатів, докторів наук, практично неможливі, це азбучна істина.

У зв’язку з цим виникає питання про відплив мозків, про це дуже багато написано, про інтелектуальну еміграцію і таке інше. І  тут ми стикаємося знову-таки або з лукавою цифрою, або з  відсутністю інформації. Для прикладу наведу полярні дані. Я  прочитав у ЗМІ (ну, опозиційні чи неопозиційні, не будемо зараз, не хочу політизувати це питання) цифру, що за роки незалежності з України емігрували 4 тисячі докторів наук. Я вам доповідаю, шановні колеги, що у нас в Україні всього близько 6 тисяч докторів наук. Це помилка, порядок цифр просто збільшено. За моїми розрахунками, ми можемо говорити про 400 докторів наук.

Можу навести приклад по Національній академії наук, де у  нас є точна статистика. За 10 років з Національної академії наук безповоротно емігрували 534 науковці, серед них 104 доктори наук і 311 кандидатів наук, це теж висококваліфіковані фахівці. За  останні два роки картина разюче змінилися. У 2002 році від нас, з Академії наук, виїхали 1 доктор наук і 19 кандидатів наук, у  2003 році — жодного доктора і лише 17 кандидатів наук. Приблизно таке саме співвідношення по Україні, якщо мати на увазі, що науковий потенціал Національної академії наук стано­вить 20% всього наукового потенціалу України. Помножте, і ви побачите, є підтвердження відповідні і Міністерства освіти і науки, й інших. Це не повинно нас заспокоювати, але тенденція дуже позитивна, і треба речі називати своїми іменами. Це перше.

Друге. У що це нам обходиться? За світовими розрахун­ками, підготовка одного доктора наук приблизно коштує 1 мільйон доларів. За даними ЮНЕСКО, підготовка одного доктора коштує близько 600 тисяч доларів. За даними наших сусідів, скажімо, Росії — 300 тисяч доларів. У нас, я думаю, приблизно така сама сума... Зважаючи, як рахувати, яка методика, якщо враховувати всю інфраструктуру, то, звичайно, це дорожче коштує.

Про що ми повинні думати? Тут одна велика проблема — старіння науки. У нас на сьогодні середній вік доктора наук — 60 років. Науку роблять або люди перед пенсійним віком, або вже пенсіонери, і виникає загроза перерви, так би мовити, наступ­ності і втрати наукових шкіл. Це дуже-дуже серйозна річ, яку відновити наскоком або якимись разовими діями неможливо. Ми  маємо тут серйозно подумати над фінансуванням, це перша пропозиція, і проект бюджету на наступний рік нас надихає. Якщо на 40% буде збільшено фінансування науки, це дасть змогу повністю стабілізувати ситуацію. Закон про пенсії для наукових працівників працює серйозно, і я, посилаючись знову-таки на досвід Національної академії наук, можу сказати, що ми створили комісію, якщо можна так сказати, омолодження науки, вона працює успішно.

Я вважаю, і це пропозиція моя, що нам треба було б за  прикладом Росії розробити державну програму “Наукові кадри в Україні”, щоб особливо підтримати кадри молоді. Всі можливі засоби морального і особливо матеріального стимулювання, в  тому числі щодо молодіжного житлового будівництва, повинні бути надані молодим вченим, інакше нас чекають серйозні проблеми.

І останнє. Я хочу подякувати Ніні Іванівні Карпачовій за справді об’єктивний серйозний збірник, шановному міністру Михайлу Миколайовичу Папієву, співдоповідачеві Віталію Яковичу Шибку, вони все-таки подали в сумі об’єктивну картину, яка дає серйозний ґрунт для роздумів, для висновків і, головне, для вжиття практичних заходів на рівні парламенту, на рівні коригу­вання чинного законодавства, і, звичайно, на рівні дій уряду. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Іване Федоровичу.

Запрошується до слова Олексій Володимирович Позняк, завідуючий відділом міграційних досліджень Інституту демографії та  соціальних досліджень Національної академії наук України. За ним виступатиме Микола Шульга.

 

ПОЗНЯК О.В., завідуючий відділом міграційних досліджень Інституту демографії та соціальних досліджень Національної академії наук України. Шановні учасники парламентських слухань! Я представляю Інститут демографії та соціальних досліджень Національної академії наук, аналіз трудових міграцій є одним з  пріоритетних напрямів досліджень нашого інституту. Зокрема, питанням регулювання цього процесу приділено увагу в Концепції демографічного розвитку України на 2005–15 роки, розробленій нашим інститутом за дорученням президії Національної академії наук України у першій половині цього року.

Основною проблемою наукових досліджень трудових мігра­цій є проблема інформаційного забезпечення. Досі не розв’язано питання визначення масштабів зовнішніх трудових міграцій, про що вже сьогодні говорилося. Хоча слід зазначити, що україн­ськими науковцями і практиками чимало зроблено для вирішення цієї проблеми.

Зокрема, нашим творчим колективом спільно з фахівцями Державного комітету статистики України на замовлення Держав­ного центру зайнятості Мінпраці України в 2001 році було прове­дено обстеження з проблем трудових міграцій на засадах додат­кового модуля до обстеження економічної активності населення, яке здійснюється Держкомстатом щоквартально. Обстеження охопило вісім областей Західної України та Донбасу. Згідно з даними зазначеного обстеження, у 2000 році за межами України працювали за наймом 380,5 тисячі жителів цих восьми областей, що в 70 разів більше контингенту, зафіксованого державною статистикою. При цьому виявлений обсяг трудових міграцій мешканців цих областей є мінімальною оцінкою, свого роду нижньою межею довірчого інтервалу масштабів явища.

На основі узагальнення інформації численних досліджень, здійснених фахівцями України, найбільш реальним обсягом трудо­вих міграцій ми вважаємо цифру 2 мільйони осіб. З цієї трибуни сьогодні лунали інші цифри, скажімо, Міністерство праці називає цифру 3 мільйони, у доповіді Уповноваженого Верховної Ради з  прав людини називається цифра 5 мільйонів. Скільки насправді, цю суперечку ми не розв’яжемо доти, доки не створимо дієвий моніторинг трудових міграцій.

Абсолютна більшість українських трудових мігрантів працює за кордоном нелегально, одним з наслідків чого є наявність численних порушень їхніх прав. Умови праці наших громадян за  кордоном не відповідають нормативам, які встановлені як  в  Україні, так і в країнах-реципієнтах. Звичайною ситуацією є  ненормований робочий день, недотримання техніки безпеки, трапляються випадки несвоєчасної і неповної виплати заробітної плати, тривалість робочого дня українського трудового мігранта за кордоном практично завжди перевищує 8 годин, як правило, вона становить 10–12 годин. Однак разом з тим наші громадяни свідомо погоджуються на такий напружений режим з метою заробити якомога більше коштів. Задля мінімізації витрат у країні-реципієнті наші громадяни проживають у некомфортних умовах, деякі навіть привозять з України продукти. І майже три чверті осіб, які мають досвід трудових міграцій, орієнтовані на повторення поїздки.

Як уже зазначалося, міграційні гроші є не лише джерелом підвищення добробуту окремих верств населення держави,
а й перспективним джерелом інвестування економіки України. У відділі, який я очолюю, була здійснена оцінка загального обсягу коштів, які заробляють наші трудові мігранти за кордоном, вона вже називалася у співдоповіді від комітету Верховної Ради, за найбільш реальною оцінкою, це 11% ВВП. Якщо ж мають рацію ті фахівці, які вважають, що наших трудових мігрантів за кордоном 5 мільйонів, то тоді справедливою буде оцінка у 27–28% ВВП.

Відповідно проблеми регулювання трудових міграцій мають бути в центрі уваги держави. Державна політика повинна спира­тися на принцип забезпечення прав людини та досягнення стандартів гідної праці для економічно активного населення. Ключовими напрямами державної політики, я вважаю, мають бути  розширення можливостей легального працевлаштування українських громадян за кордоном та стимулювання інвестування зароблених мігрантами коштів в економіку України. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має народний депутат України, представник фракції Компартії України Микола Олександрович Шульга. За ним виступатиме Володимир Ланг.

 

ШУЛЬГА М.О., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, КПУ). Шановний Адаме Івановичу! Шановні учасники парламентських слухань! У своєму виступі я хотів би зупинитися на кількох питаннях.

Насамперед я хотів би зупинитися на причинах трудової міграції. Зараз у доповіді та співдоповіді було звернуто увагу на  внутрішні причини, хоча згадувалися й зовнішні. Я хотів би підкреслити значущість саме зовнішніх причин міграції. Справа в  тому, що якщо в сусідніх країнах рівень життя помітно вищий, то можна твердо говорити, що трудова міграція буде високою.

Зважаючи на ці міркування, поставимо наступне запитання: як  довго триватиме трудова міграція з України? Можна впевнено відповісти: довго і, мабуть, навіть можна сказати, що дуже довго. Адже поруч з нами тепер Європейський Союз із часткою ВВП на душу населення 29 тисяч доларів на рік, із середньою зарплатою в  кілька десятків разів вищою, ніж в Україні. На подолання цього розриву в життєвих стандартах потрібні роки і роки, а це значить, що ці країни ще довго будуть привабливими для наших громадян.

До спрямованості земляків за кордон слід додати зустрічні сигнали з боку розвинених країн. Західноєвропейські країни будуть заохочувати — і чим далі, тим більш настирливо — приїзд наших трудових мігрантів з причин глибокої демографічної кризи. Але ж наших громадян не запрошуватимуть на привабливі робочі місця, вони переважно виконуватимуть таку чорну роботу, як і сьогодні.

Проте трудова міграція всередині нашої країни поглиблює суспільні загрози, пов’язані з демографічною кризою. До депо­пуляції населення додається скорочення наявного населення за рахунок виїзду за кордон у пошуках роботи, а тимчасова трудова міграція — це перший крок до еміграції. Весь ланцюжок зрозу­мілий: спочатку виїздить один, якщо влаштовується, а він з  першого чи з другого разу все-таки влаштовується, потім переїздять члени сім’ї і там залишаються, вороття немає.

Якщо цим тенденціям не протиставити рішучої продуманої ефективної державної політики для скорочення трудової міграції, то Україні загрожує знелюднення. А такої політики, на жаль, у нас немає, як і науково-обґрунтованої програми дій у цьому напрямі. Причому не просто виокремленої програми скорочення трудової міграції, а такої програми, яка була б елементом довгострокової програми розвитку країни, в якій були б узгоджені зв’язки з інши­ми проектами перспектив суспільного і державного розвитку. Те,  що програма зайнятості подається, дуже добре, але це тільки локальна програма, а тут зв’язки, які пронизують все суспільство і по вертикалі, і по горизонталі, саме така програма нам потрібна.

Нам треба визначитися і щодо проблеми заміщуючої мігра­ції в нашій країні. Пан Папієв сказав, що заміщуюча міграція, тобто міграція з інших країн до нас, — це загроза криміналізації і  таке інше. Проте, я думаю, якщо ми збираємося розвиватися, то  нам все одно доведеться думати про те, ким ми будемо заміщувати ті місця і ту непривабливу роботу, яка в нас є. Це питання дискусійне, його треба вирішувати.

Отже, нинішні тенденції можуть призвести до того, що в недалекому майбутньому Україна стане місцем, де переважа­тиме населення, яке доживає свій вік, а більшість працездатних людей перебуватиме за кордоном. Скажете, що це перебіль­шення? Ні,  вже половина населення розмірковує над тим, куди виїхати із  свого населеного пункту (я наводжу дослідження Інституту соціології Національної академії наук), причому лише 10% збираються переїздити всередині України, решта — за кордон: 10% до  Росії, ще 10% за кордони колишнього СРСР, а  18% ще не визначилися, куди вони поїхали б. Молодь налаштована ще рішучіше: кожен третій у віці до 30 років збирається залишити Україну. Молодь не бачить для себе перспектив у своїй країні, 25% молодих людей, на жаль, заявляють, що вони не обрали б Україну Батьківщиною, якби мали можливість вибору.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Миколо Олександровичу. Сідайте, будь ласка.

Слово має Володимир Сергійович Ланг, голова Товариства зі сприяння працевлаштуванню моряків та захисту їхніх соціально-трудових інтересів. За ним виступатиме Тамара Прошкуратова.

 

ЛАНГ В.С., голова Товариства зі сприяння працевлашту­ванню моряків та захисту їхніх соціально-трудових інтересів. Уважаемый Адам Иванович! Уважаемые народные депутаты, дамы и господа! Я благодарен Министерству труда и социальной политики, руководству Верховной Рады за возможность высту­пить от имени всех моряков Украины перед этой уважаемой аудиторией.

Моряки Украины, как и моряки России, не от хорошей жизни стремятся уйти под иностранный флаг. Дело в том, что советский флот, российский и украинский, начал рушиться еще в  конце 1980 года. На сегодняшний день в России банкротом объявлено Балтийское пароходство, в Украине — Черноморское пароходство, количество безработных растет. Поэтому на волне перестройки, в начале 1990-х годов, моряки-энтузиасты, оставшиеся без работы (в числе которых был и я, и вот еще несколько капитанов, присутствующих здесь) создали первые предприятия, которые дали возможность украинским морякам уйти работать на иностранные суда. Первыми откликнулись греческие судовладельцы.

Сегодня наши капитаны зарабатывают в среднем до 4 тысяч долларов в месяц, матросы — от 800 до 1200 долларов, они ежемесячно ввозят в Украину 15,5 миллиона долларов. О чем это говорит? За 14 лет работы предприятия было трудоустроено 70 тысяч украинских моряков! Но сегодня такое же количество и   безработных моряков. А почему это происходит? Потому что 22 морские учебные заведения, различные курсы повышения квалификации готовят морские кадры для будущего украинского флота. Но украинского флота нет, извините, пожалуйста!

В 1998 году Министерство транспорта разработало программу стабилизации развития морского транспорта до 2005 года, которой обязало за счет пароходств, которые были в  критическом состоянии, построить более 187 судов различных классов и типов, в том числе ледоколов. Не сегодня-завтра наступает 2005 год, ни одного судна до сих пор не построено. Куда же девать этих людей?

Поэтому посредничество по трудоустройству нужно обере­гать, и мы благодарны Министерству труда и социальной поли­тики, Государственному комитету по вопросам регуляторной политики и предпринимательства, Антимонопольному комитету, Кабинету Министров. На протяжении многих-многих лет мы от имени нашей морской общественности обращаемся в Кабинет Министров по различным проблемам, и не было случая, чтобы Кабинет Министров не откликнулся, не дал соответствующие поручения министерствам и ведомствам для решения вопросов, по которым мы обратились.

Что нужно сделать для того, чтобы наши моряки не стреми­лись уходить за рубеж? Необходимо строить собственный флот, но   таких возможностей нет. Необходимо всячески поощрять систему посредничества по трудоустройству на работу за грани­цей. Необходимо создавать такие условия, чтобы наши моряки, которые еще работают на судах под украинским флагом, были социально защищены. У нас нет такого понятия в Украине,
да не было и при советской власти, как страховка моряков. Сегодня моряки иностранных судов застрахованы, не дай Бог, на случай потери жизни на 30, 40 и 60 тысяч долларов. О чем это говорит? Мой коллега, который будет выступать, председатель Федерации морских профсоюзов Юга Украины, уважаемый моряк Евгений Иванович Изотов расскажет подробнее, как защищены наши моряки. Спасибо за внимание (Оплески).

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має представник фракції Соціал-демократичної партії України (об’єднаної) Тамара Сергіївна Прошкуратова. За нею виступатиме Фущіч.

 

ПРОШКУРАТОВА Т.С., член Комітету Верховної Ради України з   питань науки і освіти (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, СДПУ(о)). Шановний головуючий! Шановні учасники парламентських слухань! Після здобуття незалежності України одним із суттєвих наслідків демократизації суспільного життя було зняття обмежень перетину державного кордону, забезпечення вільного пересування громадян. Соціально важли­вим проявом цього процесу стала зовнішня трудова міграція — явище складне, яке, безумовно, потребує всебічного обґрунтова­ного аналізу, пильної уваги Верховної Ради та конкретних дій щодо розгалуження відповідного правового поля, яке захищало б, у першу чергу, інтереси українських громадян.

Справді, офіційна статистика Держкомстату досить недоско­нала і не віддзеркалює реальних обсягів трудової міграції, але треба брати до уваги й те, що мова йде передовсім про нелегальну трудову міграцію, де можливості офіційної статистики суттєво обмежені. З іншого боку, немає ніяких підстав заважати пошукам ефективних механізмів вирішення проблем цієї важливої сфери, оперуючи ефемерними цифрами 5–7 мільйонів трудових мігрантів. Вважаємо за доцільне брати за основу дані Міні­стерства праці та соціальної політики.

Серед наслідків міграції, звісно, є позитив і є негатив. До   позитиву можна віднести зростання рівня матеріального забезпечення, адже п’ята частина сімей мігрантів оцінює своє матеріальне становище як хороше, а близько 63% — як середнє, високою є оцінка житлових умов мігрантів. Крім того, накопи­чивши певні кошти, частина мігрантів вкладає їх у дрібне підпри­ємництво, у 60% випадків відкриття власної справи членами сімей мігрантів стало можливим завдяки заробіткам за кордоном. Слід згадати і про загальний обсяг інвестицій, які отримує Україна завдяки заробітчанству. За деякими оцінками, середньомісячний сукупний дохід громадян, які працюють за кордоном, сягає 3 мільярдів гривень. Тобто значні кошти, які надходять від заробітчан, підвищують платоспроможний попит і таким чином стимулюють виробництво, сприяють розвиткові малого бізнесу, прискоренню формування середнього класу.

Звичайно, є й негативні наслідки міграції. Працюючи і часто перебуваючи за кордоном нелегально, українські громадяни стають легкою здобиччю для зловживань працедавців, а також рекету, прямого пограбування, яким нерідко займаються, на жаль, саме вихідці з України.

І тому наша фракція вважає, що державна політика у сфері зовнішньої трудової міграції має розвиватися за такими голов­ними напрямами.

Перше — це всебічне забезпечення умов для поширення легального працевлаштування, насамперед у тих країнах, куди виїжджає найбільша кількість громадян України. З цією метою слід активізувати підписання відповідних міждержавних угод та удоско­налення чинного законодавства в частині ліцензування фірм для проведення працевлаштування за кордоном.

Друге. Реалізація державної політики щодо забезпечення прав та соціального захисту працівників-мігрантів має стати більш дієвою.

Третє. Відповідні державні органи повинні проводити постійний аналіз масштабів нелегальної трудової міграції за межі України та здійснювати всі можливі в рамках законодавства заходи для запобігання цьому явищу.

Четверте. Необхідне проведення більш рішучих заходів, спрямованих на запобігання торгівлі людьми.

П’яте. На законодавчому рівні слід максимально спростити можливості для ввезення зароблених мігрантами коштів в Україну, зробити цей процес безпечним та економічно доцільним.

І основне — необхідно створити умови для повернення трудових мігрантів в Україну шляхом всебічного державного сприяння їх працевлаштуванню та створенню самостійного бізнесу.

Для послідовної комплексної реалізації міграційної політики держави на період 2004–06 років наша фракція вважає за доцільне зобов’язати Кабінет Міністрів України розробити план заходів у формі постанови, спрямованих на реалізацію вище­вказаних завдань. Відповідно Верховна Рада має створити комісію, яка працюватиме над розвитком правового поля в цій сфері. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Юрій Іванович Фущіч, начальник головного управління праці та соціального захисту населення Закарпатської облдержадміністрації. За ним виступатиме Раханський.

 

ФУЩІЧ Ю.І., начальник головного управління праці та соці­ального захисту населення Закарпатської обласної державної адміністрації. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати! Шановні члени уряду, учасники парламентських слухань! Обговорюване питання має особливу значущість для закарпатців, оскільки геополітичне розташування Закарпатської області, яка межує з чотирма державами, позначається високим рівнем і  історично-родинної, і трудової міграції, що суттєво впливає на стан зайнятості населення області.

З суб’єктивних та об’єктивних причин обсяг легальної трудової міграції в області незначний на противагу фактичному обсягу нелегальної міграції. Проте скажу, що згідно з аналізом, який ми маємо, за останні два роки вони значно зменшилися саме завдяки тому, що лише за 10 місяців цього року темпи зростання середньомісячної заробітної плати в нашій області становлять 34,5%, створено більш як 25 тисяч нових робочих місць. Це означає, що робиться все для того, щоб створити достойні робочі місця в нашому краї всіма формами і методами завдяки зусиллям органів виконавчої влади області, і тому тенденція йде до зниження.

Відповідно до укладеної Угоди між Україною та Словацькою Республікою про взаємне працевлаштування громадян обласним центром зайнятості за 9 місяців поточного року оформлено і направлено Національному бюро Словацької Республіки згідно із заявами роботодавців документи для працевлаштування більш як 200 тисяч жителів області. Серед працевлаштованих 75% станов­лять чоловіки. Із всіх громадян, які виїхали працювати до Словач­чини, майже 90% осіб мають професійно-технічну освіту і працю­ють за робітничими професіями на будівництві та у швейній промисловості.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України про порядок ліцензування підприємницької діяльності в області за станом на 1 січня поточного року діяли чотири, а на сьогодні два суб’єкти підприємницької діяльності, які мають спеціальний дозвіл-ліцензію на надання послуг, пов’язаних з посередництвом у працевлаштуванні громадян України за кордоном, — агентство “Лайтінформ” та ЗАТ “Карпаттрансбуд”. Ці суб’єкти підприєм­ницької діяльності розташовані в місті Ужгороді і відповідно до поданих обласному центру зайнятості звітів за формою №1–ТМ (трудова міграція) за сприяння цих агентств працевлаштовуються майже до 100 осіб на будівництво та у сферу послуг в Росію, основна сфера діяльності — будівництво.

З метою з’ясування реального стану зайнятості населення області, в тому числі й обсягу трудової міграції, органами праці та соціального захисту населення спільно із службою зайнятості минулого року здійснено анкетування сільського населення, опитано 135 200 осіб. Що ми отримали? За результатами дослід­ження, зайнятими вважають себе 61,4% загальної кількості опитаних. Стан зайнятості цієї частини сільського економічно активного населення області такий: 5,6% працюють офіційно за  наймом в окремих громадян, 7% — за усною домовленістю, 5,5% — за наймом за межами області, 23% — за усною домовленістю за межами області.

Який висновок з цього можна зробити? Як відомо, неле­гальна міграція позбавляє наших співвітчизників соціального захисту в разі хвороби, нещасного випадку на виробництві, профзахворювання. При досягненні пенсійного віку нелегальні мігранти позбавлені належного рівня пенсій через відсутність страхового стажу, оскільки не сплачено внески до Пенсійного фонду України. Роботодавці інших країн, які залучають трудових мігрантів з України, сплачують їм заробітну плату значно нижчу, ніж працівникам відповідної кваліфікації та спеціальності — своїм співвітчизникам. Ні для кого не секрет, що майже 80% виїжджа­ють за межі України за туристичними та гостьовими візами, залишаються там працювати нелегально, але це спеціалісти, які в нас шукають роботу.

Тому я вважаю, що слід прискорити укладення Україною договірних угод про взаємне працевлаштування громадян з Угор­щиною, Італією, Бельгією та Норвегією; на міжурядовому рівні вирішити питання про виділення додаткових квот для праце­влаштування громадян України з числа безробітних у країнах, з  якими укладені договори про взаємне працевлаштування; і, що особливо важливо, удосконалити статистичне спостереження щодо виїзду громадян за межі України та створити чітку систему за їх поверненням із-за кордону. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має представник фракції політичної партії “Трудова Україна” Анатолій Варфоломійович Раханський. За ним виступатиме Микола Ожеван.

 

РАХАНСЬКИЙ А.В., член Комітету Верховної Ради України з  питань державного будівництва та місцевого самоврядування (виборчий округ №4, Автономна Республіка Крим). “Трудова Україна", Євпаторійський виборчий округ. Шановний Адаме Івановичу! Шановні колеги! Шановні учасники парламентських слухань! Питання міграції громадян України за кордон з метою тимчасового працевлаштування сьогодні перетворилося у проб­лему державної ваги. Хвиля від’їзду громадян за кордон останнім часом набирає нечуваних розмірів. Міграційні процеси мають глибокі наслідки для держави, передусім це втрата високо­кваліфікованої робочої сили, наукових спеціалістів.

Природне питання: що спонукає їх шукати кращої долі за кордоном? Від добра добра не шукають. Причин, я думаю, багато, хоча головними є соціально-економічні. Об’єктивно їх можна пояснити, перш за все, початком розвалу Радянського Союзу, порушенням сталих економічних зв’язків, зупинкою багатьох підприємств та інше. Нині в Україні створюються реальні пере­думови виведення економіки на траєкторію сталого зростання, підвищується життєвий рівень українських громадян. Хто б що не говорив, а уряд Януковича почав проводити політику не дешевої, а дорогої робочої сили, вирівнювання дисбалансу між центром та  прикордонними регіонами України. Ці ефективні кроки уряду ведуть до зменшення кількості громадян, які від’їжджають за кордон.

Питання захисту наших співвітчизників за кордоном є над­звичайно важливим і актуальним. Більшість наших співвітчизників перебуває за кордоном у статусі нелегальних трудових мігрантів і належить до незахищеної категорії іноземців. Вони, як правило, вимушені уникати контактів з консульськими службами України за  кордоном, побоюючись переслідувань за порушення законо­давства країни перебування, що ускладнює можливість надання їм дипломатичного та правового захисту.

Вихід, на моє переконання, у подальшому укладенні двосто­ронніх договорів про працевлаштування і соціальний захист, які забезпечували б трудовим мігрантам мінімальні соціальні стан­дарти та гарантували дотримання їхніх прав. При цьому Мінпраці, МЗС України повинні провести моніторинг чинних двосторонніх та багатосторонніх угод з метою оцінки їх ефективності. Частина з них просто не працюють.

Російська сторона прийняла рішення про можливість перебування громадян України 90 днів без реєстрації. Для насе­лення прикордонних районів це надзвичайно важливо.

Проблемним питанням у сфері трудової міграції громадян України за кордон є діяльність різних посередницьких структур. Більше двох третин всіх українських трудових мігрантів виїжджа­ють за кордон за туристичними візами, які надають неякісні посередницькі послуги з працевлаштування за кордоном і не несуть за це ніякої відповідальності. На жаль, ці проблеми значною мірою зумовлені відсутністю належного законодавчого регулювання такого виду підприємництва.

Депутати з нашої фракції внесли законопроект про особли­вості ліцензування та провадження господарської діяльності з  посередництва у працевлаштуванні за кордоном, який вже отримав схвальний висновок Головного науково-експертного управління.

Шановні колеги! Не можна оминути проблему участі наших співвітчизників у виборах і референдумах під час перебування за  кордоном. З одного боку, вони не мають можливості висло­вити своє волевиявлення, навіть коли зареєструються під час такий кампаній у посольствах і консульствах. А давайте подиви­мося другий бік, — за них інколи це роблять родичі, друзі, знайомі, йдучи на виборчі дільниці з їхніми паспортами, як це було на деяких виборчих дільницях під час першого туру виборів Президента України. Це  грубе порушення Закону України про вибори Президента України, а також порушення прав людини.

Шановні учасники парламентських слухань! Державна політика України щодо регулювання процесів трудової міграції має бути гнучкою, дієздатною і мобільною, дії уряду повинні бути спрямовані на вироблення комплексного підходу для вирішення цих проблем. Кожен громадянин Україні незалежно від обставин перебування за кордоном повинен відчувати постійну турботу держави і мати право на звернення і захист. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Анатолію Варфоломійовичу.

Слово має Микола Андрійович Ожеван, завідуючий відділом інформаційної безпеки та міжнародних інформаційних відносин Національного інституту проблем міжнародної безпеки при Раді національної безпеки і оборони України. За ним виступатиме Баранівський.

 

ОЖЕВАН М.А., завідуючий відділом інформаційної безпеки та міжнародних інформаційних відносин Національного інституту проблем міжнародної безпеки при Раді національної безпеки і  оборони України. Шановні колеги! Хочу звернути вашу увагу, що  я є співавтором тих інформаційно-довідкових матеріалів, які ви отримали, розділ, який я готував, має такий характерний під­заголовок: “Від глобального капіталізму — до глобального соці­алізму”. Мова йде про те, що серед багатьох явищ, пов’язаних із глобалізацією, одне з характерних — інтенсивні трудові міграції. І головною проблемою, головним викликом, який кидає так званому цивілізованому товариству трудова міграція, — це виклик соціальній безпеці в її глобальному рівні, європейському і націо­нальному. І саме на цьому я хотів би загострити вашу увагу, на мою думку, тут головне поле для законотворчості.

Якщо проаналізувати всі причини, які зумовлюють трудову міграцію, всі виграші й програші від трудової міграції, то ми легко зійдемося на одному спільному знаменнику, який називається соціально-трудовий демпінг. Тобто, власне кажучи, мова йде про те, що національний товаровиробник економить на вартості робочої сили, в результаті він стає більш конкурентоспроможним на зовнішніх ринках, але за цю його конкурентоспроможність нам доводиться платити дорогу ціну — втечу робочої сили, яка залишає межі національно-державного утворення, що називається Україною.

Підраховано, що в Європі в ціні собівартості товару вартість робочої сили становить 75%, для України цей показник, у найпро­гресивніших галузях, не перевищує 35%, а то й 10, і 8%, як в   аграрному секторі. Таким чином демпінгуючи, ми наштов­хуємося на дуже серйозні неприємності, зокрема, це питання вже перебуває на розгляді Світової організації торгівлі, яка готує відповідні міжнародні рестрикції щодо тих країн, які вдаються до подібних заходів проштовхування своїх товарів і послуг на світо­вих ринках.

Звичайно, розвинені країни ображаються на такі країни, як наша, справедливо, бо вони втрачають свої робочі місця. І це є  предметом дуже гострих суперечок, через які, власне, як відомо, зірвався останній саміт СОТ в Сіетлі. І є багато інших подібних прикладів. Мова йде також про розробку міжнародних стандартів праці, до цього питання підключені Міжнародна організація праці та багато інших структур.

Також звертаю вашу увагу на те, що є шість серйозних проблем, пов’язаних з регулюванням трудової міграції. В англій­ській мові відповідні слова починаються з літери “r”, тому їх ще називають “шість r”:

1)  проблема повернення мігрантів до країни походження (з цього року ми дуже серйозно задіяні у створенні так званих фільтраційних таборів, де мігранти зі Сходу будуть перевірятися, а потім їх або повертатимуть назад, або пропускатимуть вперед, але радше перше);

2)  рестрикції — обмеження на в’їзд небажаних мігрантів;

3)  рекрутен — залучення бажаних мігрантів (особливо йдеться, звичайно, про висококваліфіковану, високофахову робочу силу, про втечу мозків, про що сьогодні говорив Іван Федорович Курас);

4)  репарації — відшкодування країні походження за кошти, вкладені в підготовку мігранта як такого специфічного товару, який називається робочою силою;

5)  забезпечення представників нової діаспори необхідними ресурсами;

6)  так звана ретенційна (стримуюча) політика, яка має фокусуватися на поліпшенні умов у країні постійного перебування для отримання освіти, кваліфікації. Інакше кажучи, щоб зникли міграційні спокуси. Це, мабуть, найсерйозніша з усіх цих шести політик.

Наступний аспект, на який я хотів би звернути вашу увагу, — це не лише пересування робочої сили, а й переміщення капіталів. Ми багато говоримо про те, що Україна потребує грошових ресурсів, що нам потрібен іноземний інвестор. Проте у зв’язку з  тим, що сюди прийде інвестор, треба ще ставити питання, щоб він ніс певну відповідальність за соціальну безпеку в цій країні, щоб він не розглядав Україну лише як джерело дешевої робочої сили.

І останнє, на що в мене, напевно, вже майже не зали­шається часу, але це, як кажуть англійською, last but not list, — міжнародний імідж трудової міграції. Ми дуже кепсько чинимо, коли підтримуємо цей дуже негарний імідж українського трудо­вого мігранта як члена якоїсь банди-угрупування, якоїсь руської мафії або... (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Миколо Андрійовичу.

Слово має народний депутат України, представник фракції Соціалістичної партії України Олександр Петрович Баранівський. За ним виступатиме Бірюков.

БАРАНІВСЬКИЙ О.П., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань бюджету (багатомандатний загально­державний виборчий округ, СПУ). Фракція соціалістів. Стан трудової міграції в Україні досяг такої критичної межі, коли це стало загрожувати національній безпеці України. Близько 7 мільйонів українців, а не 3 мільйони, як стверджує уряд, працю­ють за кордоном. Ми розуміємо, що наші співвітчизники виконують там як не найважчу, то найбільш непристойну роботу, не маючи жодного захисту — ні соціального, ні правового, тобто працюють у становищі рабів.

З іншого боку, нелегальні мігранти, що працюють в Україні, особливо з Китаю, В’єтнаму, кавказьких республік, чорнової роботи не виконують, а захопили ринки, нелегальний обмін валюти, очолили кримінальні угрупування. Така ситуація виникла у зв’язку з тим, що процеси, які відбуваються у трудовій міграції жителів України, владою не аналізуються, і не вживаються заходи для усунення причин її виникнення.

Основною причиною еміграції є безробіття, яке в Україні досягло, за офіційними даними, 9%, а за даними з інших джерел  —  близько 7 мільйонів осіб, або більше 30%. І це досто­вірніші цифри, адже слід враховувати і безробіття приховане, що охопило більшу частину сільського населення, окрім тих людей, які працюють за кордоном.

Люди шукають шматка хліба за кордоном, покидають вдома малолітніх дітей, які досить часто стають маленькими бомжами. Таких нараховується на сьогодні близько 140 тисяч, значна їх частина не пам’ятають ні прізвища свого, ні імені, вживають лише кликухи, які зараз модні в Україні. Чому держава не бере на себе відповідальність за долі таких дітей?

Потребує вирішення і проблема з коштами, які заробляють українці за кордоном. Заробляючи і ввозячи в Україну більш як 15 мільярдів доларів, вони ще й двічі оподатковуються — спочатку за  кордоном, плюс рекет, а потім ще Укрпошта. Це треба робити за державний кошт, потрібно звільнити від оподаткування.

Необхідно посилити відповідальність туристичних фірм, які часто замість туризму здійснюють постачання за кордон робочої сили, в тому числі й до борделів. Я тут запровадив би і кримі­нальну, й економічну відповідальність.

Потребують законодавчого обмеження доходи фірм, які мають ліцензії на здійснення посередницької діяльності у праце­влаштуванні за кордоном, адже ці послуги настільки дорогі, що людина, там заробляючи, платить посереднику, а не надсилає гроші до сім’ї.

Уряд декларує, що заробітна плата зростає, і стверджує, що вона на сьогодні в середньому становить 565 гривень. Я запитую: в кого така зарплата — у банкірів, міністрів, прокурорів, суддів, на  комерційних підприємствах? Так ці категорії населення за кордон на заробітки не їдуть. Доля жене туди вчителя, лікаря, випускника вузу, тобто тих, чиї доходи в грошовому виразі не  перевищують 237 гривень, тобто мінімальні. Вирішити ці проблеми можна, лише розв’язавши питання рівня зарплати, пенсій, стипендій, гарантованого першого робочого місця з високою заробітною платою після закінчення вузу.

Потребує вирішення на державному рівні питання нелегалів, які приїжджають в Україну з країн Кавказу, Китаю, В’єтнаму, Афганістану і створюють вибухонебезпечну кримінальну ситуацію. Вони практично захопили наші ринки, нелегальний обмін валют, часто беруть участь, а то й очолюють бандитські формування, діють відкрито, нахабно, на очах численної армії правоохоронних органів. Складається враження, що правоохоронці слугують своєрідним “дахом” для цих формувань.

А чи завжди уряд, конкретні чиновники діють в інтересах українського народу? Для прикладу візьміть будівництво дороги Київ  —  Одеса. Чому за такого безробіття в Україні, за вільних технічних потужностей Укравтодору дорогу будують іноземці, зокрема турки? Заробітна плата працівника з Туреччини на дорожньому катку становить 2500 євро. Але ви помиляєтеся, якщо думаєте, що він працює на катку. Працівник з Туреччини наймає нашого працівника, українця, за 100 євро на місяць, і той не злазить з катка по 12 годин на добу. Роботодавець, тобто турок, в   цей час розважається по готелях і ресторанах України, а українець йому заробляє 2400 євро на місяць.

Колись українців та українок вивозили в рабство до Туреч­чини, а нині турки разом з урядом України організували рабство українцям вже на українській землі. Часто уряд бере іноземні кредити, і на ці кошти запрошують на роботу іноземців. Тобто, взявши іноземний кредит, створюють робочі місця не українцям, а іноземцям. Це вже незрозуміла позиція уряду, і зовсім незрозу­міло, чи це український уряд і його керівник.

Сподіваюся, що нинішні слухання, ініційовані соціалістом Шибком, дадуть можливість владі, всьому українському суспіль­ству ширше глянути на цю проблему і вжити заходів, щоб українець був захищений за кордоном і передовсім в Україні. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово має Олександр Миколайович Бірюков, викладач кафедри міжнародного приватного та митного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. За ним виступатиме Сятиня.

 

БІРЮКОВ О.М., викладач кафедри міжнародного приватного та митного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Добрий день, шановний голово, шановні народні депутати, вельмишановні представники уряду, учасники парламентських слухань! Я маю честь бути членом робочої групи з підготовки “Білої книги з  трудової міграції”. У рамках роботи над цим великим і, на мою думку, перспективним проектом ми вивчаємо іноземний досвід, а  також стан справ у сфері регулювання в тому числі правових відносин з трудовою міграцією в Україні, вивчаємо міжнародні документи і намагаємося їх вкласти у те правове поле, яке діє в Україні.

Сьогодні так вийшло, що більшість попередніх промовців говорили про проблеми, давайте ми спробуємо щось сконстру­ювати і вийти на якісь пропозиції. Якраз для юриста це найкра­щий шлях, щоб висловити свої побажання чи поради.

Трудова міграція — це частина світових процесів. І є вже відповідний термін у світовому просторі, який означає пере­селення працездатного населення з однієї країни в іншу з еконо­мічних підстав, тобто і виїзд, і в’їзд в країну, це два аспекти.

Що стосується проблем, про які тут багато говорили.
Я хочу зупинитися лише на тому, що коли громадяни України з економічних підстав залишають Україну, на жаль, вони втрача­ють з нею зв’язки. І не лише політичні, на що звертали увагу попередні промовці, а й юридичні — це податки, соціальне забезпечення, пенсійне забезпечення, що лягає тягарем на бюджет держави. І друга проблема — це те, що на сьогодні в нас немає інформаційного центру, який сказав би, скільки наших громадян з економічних причин перебувають за межами України.

Маленький аналіз законодавства. Відомо, що єдиного закону про трудову міграцію в Україні немає, ці норми розпо­рошені в багатьох сферах чинного законодавства. Ну, можна загадати про те, що у нас постановою Кабінету Міністрів регулюються лише відносини, пов’язані з наданням дозволу на працевлаштування іноземців на території України. Це майже все. Наприклад, Кодекс торговельного мореплавства України не регу­лює питання, пов’язані з працевлаштуванням моряків, як і інші закони — про соціальне забезпечення, про пенсійне забезпе­чення, трудове законодавство. Ті норми, які є, регулюють окремі маленькі аспекти. Єдиний аспект, який на сьогодні найбільш врегульований, — це посередництво у сфері працевлаштування — створені ліцензійні умови, є орган, який виконує певні функції щодо нагляду за агентствами з питань працевлаштування.

Однак треба визнати, що в нас на сьогодні існують правові відносини, які характеризуються єдиним предметом, — це трудова міграція. І тому, враховуючи ці обставини і проблеми, я хочу наголосити на пропозиціях, які на засіданнях нашої робочої групи висувалися і зараз активно обговорюються.

Першочерговим заходом може бути створення або держав­ної програми щодо регулювання процесів міграції, або концепції, як у Росії, яка охоплювала б велике коло заходів державного регулювання. У системі державних органів щодо працевлашту­вання і трудової міграції, крім Міністерства праці та соціального забезпечення, діє Державний комітет України у справах націо­нальностей та міграції. Цьому органу в рамках такої програми можна було б надати більше важелів.

Виходячи, що є предмет регулювання, можна було б розро­бити єдиний закон, який охопив би всі ці норми, розпорошені в законодавстві. Мені здається, що було б непогано розглянути можливість у цьому законі врегулювання і еміграції, і імміграції, тому що на сьогодні ця проблема хоч і не є найважчою для України, але вона актуальна і завтра також існуватиме. І це було б найкращим шляхом — створення єдиного нормативно-правового акта... (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Михайло Лукич Сятиня, фракція Народної аграрної партії України. Будь ласка. За ним виступатиме Гліб Ясницький.

 

СЯТИНЯ М.Л., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства (виборчий округ №74, Закарпатська область). Дякую. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати! Шановні члени уряду, гості! Становлення ринкової економіки та розбудова незалежної держави спричинили кардинальні зміни в усіх сферах суспільного життя. Значних трансформацій зазнали і міграційні процеси, які серйозно активували таке явище, як трудова міграція.

Трудова міграція є одним із численних аспектів глибокої та системної кризи України, і це не є таємницею ні для владних структур, ані для суспільства в цілому. Трудова міграція почала чинити серйозний вплив на демографічну ситуацію, на стан ринку праці, на рівень життя населення, а для українського села нинішні масштаби цього явища взагалі стали загрозливими. Особливо потерпають від нього західні регіони України, передусім моє рідне Закарпаття.

Фракція Народної аграрної партії України не раз намагалася привернути увагу парламенту, уряду, громадськості до необхід­ності якнайшвидшого розв’язання цих проблем. Треба визнати, що наші заяви й до сьогодні залишаються “гласом вопиющего в  пустыне”. В Україні, по суті, нікому займатися повноцінними дослідженнями цього явища, а тим більше реально впливати на ситуацію, що склалася.

Однією з основних причин, що змушує громадян залишати Батьківщину, є відсутність роботи. Кажуть, що в її пошуках з  України емігрували від 5 до 7 мільйонів громадян, переважно це  жінки та молодь віком до 28 років. За офіційними даними, протягом 2003 року державними центрами зайнятості за кордо­ном працевлаштовано лише кілька сотень наших громадян, решта представляють нелегальну трудову міграцію. Серед мотивів визначальним чинником залишається можливість заробити за кордоном, оскільки заробітна плата в Чехії вдвічі вища, ніж в  Україні, у Польщі — втричі, в Італії та Німеччині — у кілька десятків разів.

А що у нас в Україні? Розмір оплати праці вже тривалий час не  відповідає міжнародним стандартам, рівень заробітної плати не залежить від складності та умов роботи, професійно-ділових якостей працівника та результатів його праці. За цих умов ринок праці перенасичений людьми, які не знаходять застосування своєму фаховому потенціалу. У результаті рівень безробіття, за даними Держкомстату, наближається до 4% населення праце­здатного віку, а серед селян цей рівень ще вищий. Багато хто покладав надію хоч частково вирішити питання зайнятості селян в  ході реформування колективних сільськогосподарських підпри­ємств у приватні, але, на жаль, того не сталося. Проблеми зайнятості б’ють і по сільській молоді, яка у себе вдома просто приречена на безробіття та бідність і, як наслідок, намагається реалізувати свій трудовий потенціал за кордоном.

Перед нами, народними депутатами, стоїть завдання напов­нити реальним змістом конституційне право громадянина на працю. Громадяни України мають відчувати, що держава спро­можна їх захистити, надавши робочі місця, забезпечивши елементарні гарантії права на працю.

Шановні колеги! Фракція Народної аграрної партії України виходить з того, що розширення зайнятості населення, збіль­шення кількості робочих місць — ось програма розвитку нашого суспільства на найближчий час. Її реалізація неможлива без поєднання матеріальних та фінансових зусиль держави, органів місцевого самоврядування, сільськогосподарських товаровироб­ників для нарощування обсягів виробництва продукції, розбудови інфраструктури села.

Ми апелюємо до уряду із запитанням: коли буде відновлено виконання Закону України про пріоритетність соціального роз­витку села та інших законів? Серйозні претензії ми висловлюємо до Міністерства промислової політики, Міністерства аграрної політики і Міністерства праці та соціальної політики, святим обов’язком яких є реалізація настанов держави щодо забез­печення стабільного та збалансовано економічного і соціального розвитку села.

Припинити негативні міграційні процеси, стабілізувати демо­графічну ситуацію і захистити наших громадян — трудових мігрантів можна лише правовим шляхом. Для захисту прав наших громадян, що у статусі нелегалів працюють за кордоном, чи не найефективнішим кроком є підписання міжнародних угод, які чітко регулювали б ці питання. Разом з тим ми не можемо рухатися далі, доки не ратифікуємо Конвенцію про працівників-мігрантів Міжнародної організації праці.

Шановні колеги, такі кроки дадуть можливість забезпечити національний інтереси і безпеку Української держави, утвер­дження вигідних для неї позицій у світі. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Гліб Мирославович Ясницький, національний координатор проекту МОП із запобігання торгівлі жінками. За ним виступатиме Шкіль.

 

ЯСНИЦЬКИЙ Г.М., національний координатор проекту МОП із  запобігання торгівлі жінками. Шановний пане голово, народні депутати, члени уряду, колеги! У своєму виступі я хотів би окреслити проблеми, пов’язані з трудовою міграцією, та підходи Міжнародної організації праці до вирішення цих проблем.

Від часу свого заснування МОП відіграє важливу роль у  захисті прав трудівників. Мандат МОП у сфері праці, її компе­тенція та унікальна тристороння структура зумовлюють роль цієї організації у питаннях, що стосуються трудової міграції. В епоху глобалізації міжнародні міграційні процеси набирають величезних масштабів і набувають зростаючого значення у світовій економіці. Із 175 мільйонів людей, які нині постійно мешкають за межами своїх держав, близько 86 мільйонів є економічно активними. Жінки  становлять близько половини всіх мігрантів, у сучасних умовах більшість з них мігрує самостійно як головний член сім’ї, який має заробіток.

Незважаючи на позитивний досвід працівників-мігрантів, багато з них стикаються з надзвичайними труднощами та зловжи­ваннями у формі низької платні, поганих умов праці, з практичною відсутністю соціального захисту тощо. Зростає кількість мігрантів із  неврегульованим статусом, так званих нелегальних мігрантів. Цьому сприяє зростання неформальних форм зайнятості, дефіцит власної робочої сили для виконання робіт, які є брудними, непре­стижними та небезпечними, а також відсутність можливостей для легальної трудової міграції. Поширення практики торгівлі людьми, зокрема жінками і дітьми, становить особливу загрозу для захисту прав людини. Жертви торгівлі людьми стикаються з дуже вели­кими зловживаннями та експлуатацією.

Попри очевидні позитивні наслідки трудової міграції, вони вже згадувалися сьогодні, у країнах, що розвиваються, зростає занепокоєння через відплив кваліфікованих працівників. До суто економічних чинників додаються й соціальні проблеми, з якими стикаються родини працівників-мігрантів. Багато людей прийма­ють рішення мігрувати з метою поліпшення рівня свого життя. Причиною цього стає відсутність можливостей отримати гідну працю у себе в країні.

МОП може відігравати центральну роль у сприянні політиці, спрямованій на отримання максимальних вигод від трудової міграції та зведення до мінімуму пов’язаних з нею ризиків.
На 92-й сесії генеральної конференції Міжнародної організації праці в червні цього року було проведено загальне обговорення на основі доповіді за справедливий підхід до працівників-мігрантів у глобальній економіці. За підсумками обговорення конференція ухвалила резолюцію, яка містить політичні підходи до управління міграційними процесами та план дій Міжнародної організації праці стосовно працівників-мігрантів.

Для ефективного управління процесами міграції необхідною є єдина всеохоплююча послідовна та прозора політика. Для забезпечення врахування особливостей політики в галузі праці та зайнятості ключова роль у формулюванні, виробленні, управлінні і   впровадженні політики в галузі трудової міграції належить міністерствам праці та іншим відомствам, які працюють у цій сфері. Для ефективного впровадження політики в галузі трудової міграції в рамках цих міністерств повинні функціонувати структури й механізми, які наділені необхідними повноваженнями. Необхідні також структури та механізми для соціального діалогу, а також для консультацій з громадянським суспільством і групами мігрантів.

Міжнародні трудові норми, вироблені Міжнародною органі­зацією праці, містять принципи і права, які направляють націо­нальне законодавство з питань трудової міграції. Конвенції МОП про працівників-мігрантів №97 і 143, а також рекомендації, що їх доповнюють, містять основоположні принципи рівності ставлення до громадян та працівників — мігрантів, що мають врегульований статус, а також мінімальні стандарти щодо захисту всіх праців­ників-мігрантів. Всі працівники-мігранти також перебувають під захистом передбачених у рамках декларацій МОП основних принципів та прав у сфері праці.

Серед важливих заходів у рамках всеохоплюючих націо­нальних підходів можуть бути такі, як укладення двосторонніх та  багатосторонніх угод щодо соціального забезпечення праців­ників — мігрантів з урегульованим статусом та, по мірі можли­вості, працівників — мігрантів з неврегульованим статусом, а також відображення відмінностей в умовах, з якими стикаються працівники-мігранти чоловіки і жінки, сприяння доступу до медичного забезпечення, включаючи запобігання ВІЛ/СНІДу тощо.

Резолюція визначає серед заходів, спрямованих на проти­дію торгівлі людьми, такі, що направлені на усунення першо­причин цього явища у країнах походження, — це доступ до каналів легальної трудової міграції та забезпечення гідної праці і соці­ального захисту у країнах походження.

На завершення хочу сказати, що саме на цих засадах МОП реалізує проект запобігання торгівлі жінками. У рамках цього проекту надається підтримка Міністерству праці, Державній службі зайнятості, іншим органам влади, а також організаціям робото­давцями і профспілками у зміцненні їхнього потенціалу щодо...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має народний депутат, представник фракції Блоку Юлії Тимошенко Андрій Васильович Шкіль. За ним виступатиме Ізотов.

 

ШКІЛЬ А.В., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності (виборчий округ №121, Львівська область). Дякую. Звичайно, я також хотів звернутися до урядовців, але на трибуні уряду залишився, як завжди, чемно виконуючий свої обов’язки міністр Папієв. Всі решта, хто тут був присутній, помахали рукою і пішли, я так розумію, боротися з трудовою міграцією.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Не всі, не всі, частина присутні.

 

ШКІЛЬ А.В. Ну, немає головного віце-прем’єр-міністра, якому я хотів би адресувати кілька слів.

До того ж мене один міністр вразила, вона сказала, що уряд (може, вона помилилася, підправте мене) розробив програму щодо ліквідації трудової міграції. Мені в цій ситуації подобається слово “ліквідація”. Після того, як нинішній уряд розібрався з сумськими студентами... Це ліквідація яким шляхом? Яким чином будемо ліквідовувати?

За нинішнього уряду, за нинішнього складу силових струк­тур як ви думаєте — у відрядження посилати представників сило­вих структур? Я думаю, що вони успішно ліквідують, тільки вони ліквідують усе — людей, проблему і все на світі. Тому я вважаю, що треба боротися з міграцією, але не шляхом ліквідації.

Тому що треба ліквідовувати таких урядовців, які досі не змогли розробити дієву пропозицію. Тому що трудовій міграції треба запропонувати кращу пропозицію всередині країни, ніж є зовні. Це простий вихід. Це все дуже просто. Коли тут, в Україні, можна буде заробити більше, ніж за кордоном, туди поїдуть тільки ті, хто хоче відпочити, або ті, кому просто більше подобається жити в іншій країні. А таких буде вражаюча меншість порівняно з тим, скільки зараз у нас людей перебуває за межами України.

Наступна вина уряду полягає в тому (і не лише цього,
а й попередніх, але цього, який два роки керує, це дуже серйозна вина), що вирощується ціле втрачене покоління. Раніше покоління були втрачені внаслідок війни, якихось інших непередбачуваних стихійних лих. Внаслідок чого ми втратили стільки людей?
Я не знаю, чи хто зустрічався з молодими людьми, які виїхали 5–6 років тому до Іспанії, Португалії. З них дуже мало хто хоче повертатися в Україну. Одним страшно, другим просто не хочеться, а треті не бачать жодної перспективи.

І коли тут виступають, позичаючи в Сірка очей, і розповіда­ють про те, що паспортами там голосують... Я — мажоритарний депутат з прикордонного округу, це Городоцький, Самбірський і  Мостиський райони. Я вам ще раз кажу, що у своїй перед­виборчій кампанії члени моєї команди працювали і за межами України, у свій спосіб. Тому що люди на вибори в максимальній кількості повертаються в Україну для того, щоб проголосувати. Тому що там перебувають свідомі люди, які хочуть, щоб врешті-решт пропозиція в Україні змінилася на краще.

З приводу економічного впливу. Я вам скажу, є така маленька Чернівецька область. Якщо тут є її представники, вони підтвердять. Туди в 2002 році (більше я даних не маю, маю за 2002 рік) було переказано за системою “Вестерн Юніон” нашими мігрантами, які працюють за межами України, 50 мільйонів дола­рів. За всю історію української державності туди вкладено, інве­стовано 2,5 мільйона доларів. Ви розумієте, які інвестиції надходять? І уряд пишається тим, що це його заслуга. Та це заслуга трудівників, які з горя їдуть туди, заробляють для власних сімей та ще й утримують уряд, міліцію, армію, які покликані насамперед на те, щоб їх нищити!

Давайте пригадаємо, що сказав Президент Кучма, перебу­ваючи в Італії і Греції, коли в нього запитали: “Як ви ставитеся до  тих українців, які перебувають тут, працюють тяжко в Італії
і в Греції?” Він сказав: “Нормальна жінка сюди не поїде”. Це каже Президент, умовно кажучи, про своїх дітей, за яких він відповідає, несе пряму безпосередню відповідальність!

То як ставитися тим людям, які працюють за кордоном? Як  до них будуть ставитися у країнах їхньої праці після таких слів Президента?

Тому для того, щоб повернути сюди українців, які гарують за  межами України, треба дуже просто: змінити владу. Зміна влади змінить пропозицію, ця пропозиція стане кращою, ніж назовні. Тоді ми зможемо чесно й відкрито подивитися в очі один одному і сказати, що Україна, нарешті, буде думати і дбати про своїх громадян, що ми врешті-решт побудуємо громадянське, цивілізоване, шляхетне суспільство. Бо зараз ми маємо ганьбу, а  не ту державу, в якій хотілося б жити і в яку хотілося б повертатися. Тому що тільки тоді повертатимуться наші трударі
з-за кордонів, коли, пред’являючи паспорт українця на кордоні, їм  будуть приємно дивитися в очі, будуть запрошувати “проїж­джайте, проходьте”, а не дивитися, як на дешеву робочу силу. Передовсім ми самі маємо поважати себе, тоді й будемо заслу­говувати на повагу у світі, тоді не вважатимуть наших емігрантів не більше, ніж робітниками.

Я закликаю змінити владу, і тоді зміниться ситуація в Україні! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Євген Іванович Ізотов, голова Федерації морських профспілок Півдня України. За ним виступатиме Василь Надрага.

ІЗОТОВ Є.І., голова Федерації морських профспілок Півдня України. Уважаемый Адам Иванович! Уважаемые народные депу­таты, члены Кабинета Министров! С возникновением посредни­ческих предприятий по трудоустройству моряков для работы под флагом иностранного судовладельца одновременно появились и  профсоюзы, объединяющие моряков данной категории, кото­рые в течение более десяти лет отрабатывали социальную защи­ту моряков и решали их социальные вопросы, опираясь на украинское законодательство и международный опыт профсоюз­ного движения. Немаловажную роль для улучшения деятельности профсоюзов по социальной защите сыграл и играет принятый Верховной Радой Закон Украины о профессиональных союзах, правах и гарантиях их деятельности.

Каковы методы и формы социальной защиты моряков в решении проблемных вопросов, возникающих между моряками и  судовладельцами? Прежде всего, профсоюз и профсоюзные объединения подписывают с судовладельцем коллективное соглашение, которое охватывает всю жизнедеятельность моряка и разработано на основе украинского законодательства, а также соответствует международным стандартам. Коллективное согла­шение охватывает следующие вопросы: заработная плата, часы работы, официальные праздники, комплектация и денежная компенсация при недокомплектации судна, отпуск, оплата в случае заболевания и так далее.

Остановлюсь на нескольких цифрах. В настоящее время зарплата матроса и моториста первого класса составляет от 800 до 1200 долларов США. Питание моряков производится на 5 дол­ларов США и выше. Для сравнения: когда я плавал на советских судах, мы питались сначала на 80 копеек, затем на 1 рубль 20 копеек. Каждый моряк застрахован судовладельцем на сумму от 40 до 50 тысяч долларов США. В случае потери кормильца выплачивается эта сумма и до 10 тысяч долларов США на каждого несовершенно­летнего ребенка.

Коллективное соглашение — это юридический документ, скрепленный печатью судовладельческой компании, который обязателен для выполнения. В случае невыполнения или нару­шения отдельных пунктов коллективного соглашения профсоюз на основе украинского законодательства имеет право арестовать любое судно данного судовладельца, зашедшее в украинский порт.

И это не голословно. В прошлом году по решению район­ных судов города Одессы нашей федерацией было арестовано три судна в портах Одессы, Южного и Николаева за невыплату зарплаты. Спустя двое суток после ареста деньги были пере­ведены на счета моряков.

Иногда достигают цели переговоры профсоюзов с судовла­дельцами. Естественно, при необходимости мы обращаемся за помощью к профсоюзам других стран и адвокатские конторы. Любой моряк может получить юридическую консультацию как в  профсоюзе, так и в юридических фирмах, с которыми проф­союзы сотрудничают на договорных основах.

Хочу отметить, что благодаря пенсионной реформе, ее гибкости, моряк сам может решать проблему своего пенсионного обеспечения. Так что говорить о социальной беззащитности нашего моряка, отдаваемого на растерзание иностранному судо­владельцу, мягко говоря, неправильно. Он трудится в определен­ном правовом и законодательном поле, а также защищен дого­ворными обязательствами, за соблюдением которых следят как общественные организации Украины — профсоюзы, так и право­охранительные институты Украинского государства.

Система трудоустройства моряков и их социальная защита отлажена, и ломать эту систему, которая создавалась более 10 лет, проверена временем, — неправильно. Любое новое требует немало времени на отлаживание, испытание, а часто и  немалых материальных затрат и других жертв. В этом мы убеждаемся и из прошлой истории, и из нашей новейшей. Я считаю, что нельзя обобщать отдельные недостатки и превра­щать их в закономерность.

Проблем у нас много, поэтому я надеюсь, что Украина станет мощной морской державой, и тогда мы решим все проблемы, хотя они у нас будут возникать.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Ми є могутньою морською державою, точніше, були, треба повернутися.

Слово має представник групи “Союз” Василь Іванович Надрага. За ним виступатиме Ігор Пустовий.

 

НАДРАГА В.І., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів (виборчий округ №104, Луганська область). Депутатская группа “Союз”. Тема трудо­вой миграции сегодня более чем актуальна, и она актуальна в мире, об этом говорят факты. За последние 25 лет в  2 раза увеличилось количество населения, которое можно отнести к категории трудовых мигрантов. Это общемировой, гло­бальный процесс. Поэтому проблемы, с которыми мы сталки­ваемся, условно можно поделить на две категории: первая — это общие закономерности, общая проблематика трудовой миграции; а вторая носит, я сказал бы, чисто наш национальный специ­фический характер, связанный с целым комплексом социально-экономических проблем, проблем юридического обеспечения.

Итак, отталкиваясь от общего. Безусловно, 3% населения, которые сегодня на Земле являются трудовыми мигрантами, — это показатель, который говорит о том, что мы к этой теме должны подходить несколько иначе. Судя по тому, каким образом развивается ситуация в Украине, то даже по самым скромным подсчетам (эти цифры здесь звучали) около 3 миллионов наших граждан являются трудовыми мигрантами.

Что вынуждает наших соотечественников искать лучшей жизни? В основе лежит целый комплекс причин, главные из кото­рых, безусловно, социально-экономические. Значительное влия­ние на трудовую миграцию имеет разница в доходах, которые получают наши граждане на родине, и теми, которые они получают, будучи трудовыми мигрантами. При этом следует учитывать, что на практике наши граждане, работающие за границей, как правило, получают за одну и ту же работу намного меньше, чем граждане соответствующей страны, не говоря о том, что они получают еще меньше, если являются нелегальными мигрантами. А именно они, к большому сожалению, составляют, по моим подсчетам, около 99% общего количества наших мигрантов.

Главные факторы, вынуждающие наших земляков уезжать за пределы страны, — это бедность и безработица в Украине. Поэтому первоочередное задание (я думаю, оно носит глобаль­ный характер, но это базовая причина), посредством которого мы можем преодолеть негативные последствия трудовой мигра-
ции, — это обеспечение стабильного роста национальной эконо­мики, постепенного сближения доходов наших граждан сначала с соседями — Россией, Словакией и Польшей, а в будущем выход на уровень хотя бы Греции и Италии. Вот если эта стратегическая задача будет выполняться, тогда можно говорить о том, что мы решаем проблему негативных последствий трудовой миграции.

Почему я делаю акцент на негативных последствиях? Потому что здесь один из выступающих говорил передо мной о  том, что с трудовой миграцией нужно бороться. Этого не надо делать, если мы говорим о компетентности и правильности решения проблемы. Процесс глобальный, мы должны создать цивилизованную трудовую миграцию.

Миграционные процессы имеют глубокие последствия, и  если говорить о негативах, то для нас это утрата высоко­квалифицированной рабочей силы и, в первую очередь, научных кадров. К тому же, трудовая миграция влияет на демографи­ческую ситуацию в Украине, потому что большинство наших трудовых мигрантов находятся в самом репродуктивном возрасте.

Наиболее бесправное положение у тех наших мигрантов, которые работают нелегально, а таких большинство, как я сказал, их около 99%. И я думаю, что здесь должна быть соответ­ствующая политика государства. Шаги сделаны, но нужно разви­вать их — это подписание двухсторонних договоров о трудо­устройстве, социальной защите, которые обеспечивали бы минимальные социальные стандарты для наших граждан.

Что еще мы можем сделать из того, что обсуждается сегодня? Я не считаю свое выступление глобальным и всеохва­тывающим, но думаю, что нам нужно обратиться и к деятельности фирм, которым выданы лицензии на трудоустройство, мы только в начале пути государственного контроля над их деятельностью. Здесь уважаемый лидер профсоюза моряков правильно и хоро­шие вещи говорил, но, к большому сожалению, такой организо­ванности, как в работе с нашими моряками, таких примеров мы очень мало можем найти по другим специальностям.

Поэтому я думаю, что “Держнаглядпраці”, который должен осуществлять контроль над тем, как подписываются договора по трудоустройству в Украине, должен соответствовать своей задаче, иметь хотя бы своих представителей на всех террито­риях, где эти проблемы существуют. У нас города с районным подчинением и абсолютное большинство областных центров не  имеют даже по одному представителю на район. О чем мы говорим? А ведь они дают основной контингент.

И последнее, о чем я хотел бы сказать. Мы должны более жестко контролировать фирмы, которые в той или иной степени связаны с предоставлением таких услуг. Я думаю, что и Государ­ственная программа занятости населения на 2001–04 годы, которая уже выработала себя, в новой редакции должна преду­смотреть отдельным блоком проблемы трудовой миграции. Убежден, что все, о чем я сказал, не решает и не перечисляет всех проблем, но это те шаги, которые, если мы начнем их делать, дадут какие-то позитивные изменения. И вот так постепенно, шаг за шагом, мы должны...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Василю Івановичу.

Слово має Ігор Васильович Пустовий, голова секретаріату Товариства зв’язків з українцями за межами України “Україна–Світ”. За ним виступатиме Мигович.

 

ПУСТОВИЙ І.В., голова секретаріату Товариства зв’язків з українцями за межами України “Україна–Світ”. Шановний пане голово! Шановні учасники парламентських слухань! Я хочу погово­рити про деякі інші питання, не матеріальні, треба звернути увагу і на духовний аспект цього питання.

Одним з важливих напрямів роботи Товариства зв’язків з  українцями за межами України є надання дієвої допомоги сучасній українській міграції. Товариство як один із виконавців національної програми “Зарубіжне українство” на період до  2005 року спільно з Міністерством закордонних справ, Міністерством культури і мистецтв, Державним комітетом у справах національностей та міграції проводить чимало заходів, що мають на меті задоволення інформаційних, культурних, освітніх та інших потреб наших закордонців, наших співвітчизників — представників четвертої хвилі еміграції.

Під час перебування в Україні керівники та члени зарубіжних українських громад є частими гостями товариства, яке надає їм інформаційну, методичну, юридичну та іншу допомогу. Зокрема, в освітніх семінарах, які регулярно проводить товариство, не раз брали участь освітяни з Португалії, Греції, Польщі, Росії, Боснії, Хорватії, країн Балтії. Проведення працівниками товариства анке­тування гостей дало змогу визначити потреби наших закордонних співвітчизників та намітити шляхи надання їм дієвої допомоги.

Очевидно, що ця допомога була б набагато вагомішою за умов належного фінансування товариства. Незважаючи на повну відсутність у цьому році фінансової підтримки з боку держави, наша громадська організація за сприяння спонсорів і партнерів робить усе можливе, щоб допомогти співвітчизникам за кор­доном, надає інформаційну підтримку та методичну допомогу. Наприклад, на прохання генерального консульства України в  Барселоні тамтешнім українцям товариство тільки останнім часом тричі передавало комплекти навчальної та художньої літератури. Аналогічну допомогу надано співвітчизникам у Греції, Росії, Польщі, Франції, Німеччині, країнах Балтії.

Впродовж останніх років кількість українців, які виїжджають за  кордон в пошуках роботи, значно збільшилася. Значно зросла і кількість дітей, які проживають разом зі своїми батьками-заро­бітчанами. Допомога з України має надаватися з урахуванням їхніх сьогоденних потреб.

Об’єктивну й повну характеристику заробітчанської міграції та її потреб можна буде отримати за умови проведення належного дослідження за участю і науковців, і представників вітчизняних державних та громадських організацій, що опікуються питаннями задоволення потреб закордонних українців. Результати досліджень мають бути враховані при розробці національної програми “Закордонне українство” на період до 2010 року, робота над якою сьогодні вже почалася. На реалізацію такого дослідження товариство розробило проект вивчення потреб сучасної заробітчанської міграції в Італії, Іспанії та Португалії, яким передбачено відвідання українських громадян у цих країнах у   травні 2005 року представниками відповідних вітчизняних інституцій.

Інформація, яку ми маємо від українців — гостей товариства “Україна–Світ”, свідчить, що на даний час чітко виявляється бажання українських громад сучасної міграції підтримувати тісні зв’язки з Україною, є велике бажання зберегти свою ідентичність, зберегти свою мову, звичаї, обряди. Вони хочуть навчати своїх дітей української мови, хочуть бути в курсі подій, які відбуваються на Батьківщині, сподіваються на повернення до неї. З огляду на  цей, їм вкрай необхідно бути впевненими, що Батьківщина чекає на них і готова їх прийняти. Їм потрібно одержувати постійну інформацію про нові закони, юридичні норми, які дали б можливість, сплачуючи необхідні податки, мати надію на майбутнє пенсійне забезпечення, медичне обслуговування тощо.

Для надання дієвої допомоги передовсім необхідно налагодити постійне інформаційне забезпечення. Значну увагу слід приділяти закордонним освітянам, україномовним закладам. Це  дасть можливість зберегти для України міграційну молодь. Насамперед слід поліпшити методичне забезпечення освітнього та виховного процесів.

Товариство “Україна–Світ” має сорокалітній досвід роботи із закордонним українством. Минулого року ми давали...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціо­нальних відносин Іван Іванович Мигович. За ним виступатиме Олександр Хомра.

 

МИГОВИЧ І.І., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціо­нальних відносин (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, КПУ). Дякую. Шановні колеги, запрошені, виборці! З отри­маних матеріалів, почутих повідомлень ми маємо можливість уявити глибокі причини, широкі масштаби і суперечливі наслідки такого складного явища, як міграція.

Для України небезпечним стає масовий виїзд громадян з   рідної країни. Ми маємо можливість оперувати цифрою 7 мільйонів громадян, а якщо до цього додамо ще покинутих жінок, чоловіків, батьків, дітей, то виходить, що 20–25 мільйонів наших співвітчизників охоплені самотністю, горем і муками. А  у  світової спільноти формується імідж нашої держави як постачальниці повій та злочинців. За даними Інтерполу, за останнє десятиліття 100 тисяч наших співвітчизників заарешто­вані, а  тисячі їх пропали без вісті. Неповноцінні сім’ї, сироти при роз’єднаних батьках, побутовий алкоголізм, статева розпуста, психічні розлади, соціальна напруженість, гнів і образа на немічну мачуху-Вітчизну — не злічити всього, що терплять її пасинки-українці, охоплені стихією кочування по світу.

Що ж робити? Тут уже вносили багато різних пропозицій, в   урядовому проекті рекомендацій є слушні думки, та загалом простежується однобічний, косметичний підхід, йдеться пере­важно про регулювання трудової міграції. Це важливо, але недостатньо. На наше переконання, потрібна нова радикальна міграційна політика держави, яка має включати моніторинг стану і  тенденцій демографічних процесів, аналіз найпоширеніших потоків мігрантів, ефективні заходи щодо мінімізації міграції.

Засади такої політики у нас розробляються, однак надто повільно, вони натикаються на міжвідомчі бар’єри і ніяк не сягають логічного завершення. Певною мірою винен у цьому і  наш  комітет, і Держкомнацміграції, і МВС та Мін’юст, але головне гальмо — Адміністрація Президента України, в бюро­кратичній кухні якої губляться найкращі законопроекти. Може, новий глава держави покладе край її свавіллю.

Основні положення державної міграційної політики мають бути втілені в кількох затверджених урядом довгострокових національних програмах. Для правової бази такої політики слід, як  тут уже відзначалося, активізувати зусилля МЗС і Мін’юсту з укладення відповідних міжнародних багато- і двосторонніх угод  (до речі, це взагалі не передбачено у проекті наших рекомендацій). Якщо рухатися нинішніми темпами, то не вистачить і  століття, щоб розв’язати цю проблему. Першочергова увага при цьому має бути зосереджена на країнах СНД та Західної Європи. Водночас треба домагатися виділення, як тут уже вказувалося, додаткових квот на працевлаштування громадян України з числа безробітних, полегшення для них візового режиму, врегулювання їхнього правового становища, соціального забезпечення тощо.

Протидія торгівлі співвітчизниками повинна стати одним з провідних напрямів зовнішньої політики держави. Саме так діяло в 1990-ті роки керівництво сусідньої Польщі, тоді до 200 тисяч її громадян щорічно працевлаштовувалися в Західній Європі за допомогою гнучких домовленостей, наприклад угод про сезонні роботи, збирання врожаю, стажування молодих робітників тощо. Україна повинна в повному обсязі, як уже відзначалося, тобто включно зі статтею 19, підписати і ратифікувати Європейську соціальну хартію, а також приєднатися нарешті до Європейської конвенції 1977 року про правовий статус працівників-мігрантів.

Більш активну позицію в забезпеченні прав українських трудових мігрантів покликані займати дипломатичні представ­ництва та консульські установи України за кордоном. Для цього слід відповідно розширити їхню мережу, збільшити штати та інші можливості в місцях концентрування трудових мігрантів. Варто подумати і над окремим законом України про правовий статус громадян, працевлаштованих за кордоном. Не можна далі зволікати із створенням державної міграційної служби.

В економічному плані тут наводилися заходи, яких доцільно вжити. У соціально-гуманітарному — теж, щойно попередній промовець про це говорив. Окремо скажу тільки про службу екстреної допомоги мігрантам. За попередні три роки близько 400 закарпатців загинули чи померли за кордоном. У масштабах країни таких випадків тисячі. Лише той, хто з ними стикається, знає, яка це важлива фізична, моральна, фінансова й інша проблема. Варто Держкомнацміграції, “Оранті” чи Товариству Червоного Хреста передбачити в бюджеті цільові асигнування на підтримку потерпілих мігрантів. А головне — треба створювати такі умови, які були за радянської влади, коли люди...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Іване Івановичу.

Слово має Олександр Улянович Хомра, завідуючий відділом соціально-економічної та демографічної безпеки Національного інституту проблем міжнародної безпеки при РНБО України. За ним виступатиме Волинець.

 

ХОМРА О.У., завідуючий відділом соціально-економічної та демографічної безпеки Національного інституту проблем міжна­родної безпеки при Раді національної безпеки і оборони України. Країна втрачає від будь-якої еміграції, незалежно від того, чи це еміграція постійна, чи на тимчасову роботу. Констатація цього факту дає підстави для недооцінки позитивного соціально-економічного ефекту і в більшій мірі акцентує негативні аспекти зовнішньої трудової міграції. Крім того, ефект від багатьох складових зовнішньої трудової міграції, можна говорити, також дещо викривлений. Наприклад, факт виїзду на роботу високо­кваліфікованих працівників також значною мірою недооцінений, бо його наслідки виявляються не одразу, вони розтягнуті в часі.

Позитивна оцінка зовнішньої трудової міграції виявляється передовсім у тому, що вона сприяє зменшенню бідності. У тих районах, де багато зовнішніх трудових мігрантів, відбувається певна диференціація, але рівень бідності, що фіксується статис­тичними даними, як правило, тут є дуже високим, що дає підстави вимагати коштів з державного бюджету, хоч люди, які виїжджають за кордон, до категорії бідних не належать, а якщо належить, то умовно.

Зовнішня трудова міграція відбивається також на рівні безробіття. Останнім часом впроваджується категорія “емігра­ційне безробіття”. Ті кошти, які надходять в Україну з-за кордону від зовнішніх трудових мігрантів, сприяють збереженню робочих місць, залишаючи ці робочі місця для інших працівників. Крім того, можна вважати, що на їх основі створюється ще два робочих місця (хоч в Україні, можливо, й менше). І якщо порахувати рівень безробіття, який міг би бути, то він значно вищий ніж той, який дають вибіркові обстеження домогосподарств з питань еконо­мічної активності, а також рівень зареєстрованого безробіття.

Демографічна ситуація. Звичайно, короткотермінові виїзди на  чисельність населення України у працездатному віці не впли­вають. Із збільшенням тривалості перебування за кордоном, навіть при незначному відпливу, зростає вплив зовнішньої трудової міграції на чисельність трудових ресурсів, їх структуру, ринок праці. Виїзди на роботу за кордон призводять до формування специфічного типу мігрантської сім’ї, достатньо вільної, щоб функціонувати в тих умовах, які диктує робота на виїзді, забезпечувати необхідну мобільність дорослих членів. Перехід сімей трудових мігрантів на нові умови існування не може не впливати на їхнє бажання та можливості мати дітей. Рідко яка  жінка наважиться мати кількох дітей, якщо відносини між подружжям є неміцними.

Згідно з гіпотетичними розрахунками, які як гіпотеза приймалися, українські жінки під час роботи за кордоном не народжують, загальна чисельність зовнішніх трудових мігрантів з України становить 2 мільйони осіб (це найбільш реальна цифра), частка жінок у складі зовнішніх трудових мігрантів з України становить 36% (це теж реальна цифра, а не те, що домінує жіноча складова у  структурі зовнішніх трудових мігрантів), вікова структура працюючих за кордоном жінок приймалася такою ж, як і  в Україні за   переписом населення. Чисельність народжених в Україні у 2002 році (при відсутності виїздів на роботу за кордон) жінок фертильного віку була більшою на 20,8 тисячі, або на 5,3%, ніж реально народжених.

Звичайно, завдання полягає в оптимізації величини, структури міграційних потоків, підвищенні їх ефекту. Зменшити їх, можна говорити, нереально. Ні та пропаганда, що Україна постачатиме вахтових мігрантів, навіть організовано, ні та роль, яку нині Україна виконує...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Олександре Уляновичу, ваш час вичерпано. Я думаю, Олександре Уляновичу, ми повинні радіти, що наші жінки за кордоном не народжують, бо тоді можуть виникати проблеми з громадянством. Так що, я думаю, це позитивна тенденція.

Волинець передає слово Олегу Ярославовичу Тягнибоку, народному депутату України. Будь ласка. Підготуватися Мручковській.

 

ТЯГНИБОК О.Я., член Комітету Верховної Ради України з  питань бюджету (виборчий округ №120, Львівська область). Дякую. Всеукраїнське об’єднання “Свобода”. Шановний голову­ючий! Шановні колеги! Шановні запрошені! Причини сучасної української трудової міграції передовсім є наслідком злочинного політичного режиму в Україні і викликані неспроможністю чинної влади вирішувати проблеми, які постають сьогодні перед державою та суспільством.

Існування великої трудової міграції українців, у тому числі за  межі держави, підтверджує основне — ніякого економічного зростання чи “українського економічного дива”, декларованого урядом Януковича, в Україні немає. Логічно: якщо з держави люди втікають у пошуках кращого, про яке зростання економіки можна говорити?

Сучасна українська трудова міграція обумовлена саме кризовим станом нашої економіки і антинародною політикою уряду, це є злиденне становище, а не просто бідність. Щороку від  голоду та спричинених ним хвороб помирають щонайменше 18 тисяч осіб в Україні. Дві третини людей — поза межею бідності. Є багаті, є бідні, немає середнього класу. Фактично люди не мають де шукати гарантій особистої безпеки, ніде правди шукати — ні суди, ні міліція, ні прокуратура не здатні їх захистити, тому вони й утікають.

Відсутність перспективи самореалізації, Україна втрачає інтелектуальну еліту. Наприклад, за повідомленням ректора Білго­родського університету, цей вуз значною мірою укомплектований українськими докторами і кандидатами наук. І Росія не приховує того, що вона перетягує інтелектуальні українські сили до себе: отримати житло — без проблем, отримати громадянство — без проблем, величезна заробітна плата. І це роблять і Європа, і  Америка. Україна легко відпустила 600 докторів наук, 1 тисячу кандидатів наук. Усі ці причини якраз і зумовлюють трудову міграцію з нашої держави.

Водночас більшість українців (за різними оцінками, понад 63%) виступають проти трудової міграції, тому що руйнується родина, тому що збільшується кількість безпритульних і таке інше.

Мало того, що влада довела до стану, коли є величезна трудова міграція українців, то та влада, уряд Януковича, сьогодні ще й спекулює на трудовій міграції. Перша спекуляція полягає в чому? Від 2,5 до 5 мільярдів на рік українські трудові мігранти пересилають в Україну, а уряд твердить, що це наслідок його економічної діяльності. Ну це смішно!

Друга спекуляція полягає в тому, що коли урядові вигідно, він говорить про високу трудову міграцію, коли невигідно — навпаки. Сьогодні, використовуючи в передвиборчій кампанії міф, що, мовляв, тільки з Галичини всі повиїжджали, кажуть: як вони можуть давати такий величезний відсоток на Галичині? А з інших областей, виявляється, не виїжджають працювати до Росії чи до інших країн світу? Це все брехня і неправда!

Сьогодні уряд вже визнає, що є велика трудова міграція, бо їм вигідно це використовувати в передвиборчій кампанії. А при­сутня тут пані Ніна Карпачова півтора роки тому говорила про те, що від 2 до 7 мільярдів трудових мігрантів українців. Уряд махав руками, казав: “Ні, ні, це неправда, такого не може бути” — бо їм тоді це було невигідно.

І третя спекуляція — це оті, вибачте, маразматичні ідеї про подвійне громадянство. Замість того, щоб Янукович сьогодні проводив переговори з урядами інших держав про те, щоб соціально захищати українців, яких принижують по цілому світу, вони говорять про подвійне громадянство, фактично віддаючи українців у рабство. Вибачте, друзі, але мене як українця це принижує. Що привозять сюди цинкові труни з нашими праців­никами, яких там часто обдурюють і рекетують. І що лікарі, вчителі, інженери, люди з вищою освітою, сьогодні, даруйте мені, нічники виносять за європейськими стариками. Мене це принижує!

І через те нині треба говорити про захист українців не лише в Україні, а й поза межами України. І тому Всеукраїнське об’єд­нання “Свобода”, яке я очолюю, сьогодні починає розробляти програму захисту українців. І в питанні трудової еміграції потрібно вказати, які нам треба зробити наступні кроки:

Перше. Зменшення з боку держави причин трудової міграції, насамперед нелегальної, через зменшення рівня бідності та безробіття в державі тощо.

Друге. Треба стати на захист інтересів трудових мігрантів, для чого потрібно офіційно визнати факт, що Україна є значним ринком дешевої робочої сили для Росії і країн Євросоюзу.

І, нарешті, нелегальних мігрантів потрібно перевести у  статус легальних (це дуже важливо), розширити мережу консульських установ для допомоги мігрантам, забезпечити можливість легальної трудової міграції і в результаті підвищувати імідж України.

Проте я думаю, що це вже буде виконувати не цей збанкру­тілий уряд, який довів до цього. Я сподіваюся, що це робитиме новий уряд з новим Президентом. І тоді ми будемо з гордістю говорити про українців, які працюють за кордоном. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка, слово має Ельвіра Миколаївна Мручковська, голова Чернівецького обласного громадського молодіжного об’єднання “Сучасник”. За нею виступатиме Григорович.

 

МРУЧКОВСЬКА Е.М., голова Чернівецького обласного громадського молодіжного об’єднання “Сучасник”. Шановний голово! Шановні народні депутати, учасники парламентських слухань! Я є представницею найменшої області, Чернівецької, про  яку сьогодні тут згадували. Так, ми відчули ці гроші, які прийшли у 2002 році, у різкому зростанні цін на житло — спочатку на 30%, потім на 50% і вище. І сьогодні ми також відчуваємо різке зростання цін, яке, на жаль, не може бути врегульоване.

Маючи шість років громадської діяльності у подоланні проблем торгівлі людьми, а це один із наслідків і ризиків нелегальної трудової міграції, хочу поділитися свої думками і досвідом. Допоки приймаються і реалізуються великі національні програми, допоки тут створюються закони, ми, маючи у штаті лише 7 одиниць і 12 волонтерів, маємо на обліку 96 потерпілих з Чернівецької області. Хочу сказати лише про останній випадок, коли у співпраці з підрозділом по боротьбі із злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми, карного розшуку (який, до речі, досить непогано працює в Чернівецькій області) ми мали можливість повернути з Чехії 12 осіб, надати їм матеріальну, психологічну, правову підтримку. Всього по цій справі, яка на сьогодні передана до суду, свідчать 19 осіб, з яких більше половини — віком до 35 років, і майже половина — жінки.

Про що це свідчить? Це свідчить про те, що якщо раніше проблему торгівлі людьми ми розцінювали тільки з точки зору сексуальної експлуатації, то сьогодні цей айсберг все більше виявляється, і зрозуміло, що це проблема нелегальної трудової міграції. І ми мусимо з цим щось робити.

Законодавчі акти про протидію торгівлю людьми, зокрема стаття 149 Кримінального кодексу, потребують змін. Ви знаєте, що вона, на жаль, не була уніфікована згідно з протоколами Палермських конвенцій ООН проти транснаціональної злочин­ності, це питання слухалося тут у вересні і незрозуміло, до якого часу відкладено.

Натомість ми намагаємося дати можливість тим трудовим мігрантам, які повертаються як потерпілі чи з невеличким заробіт­ком, реалізуватися тут, в Україні, і у співпраці з Міжнародною організацією праці, Міністерством праці та соціальної політики, Державною службою зайнятості проводимо в Чернівецькій області інформаційну кампанію. Це найперше, тому що 80% тих, хто повернувся, потерпілих, сказали про те, що якби вони знали, що з ними станеться за кордоном, то нікуди не їхали б.

Безперечно, я не можу перебільшити значення інформа­ційної кампанії без комплексної дії разом з працевлаштуванням, наданням можливості відкрити власну справу. За цим проектом від 20 до 40 осіб — жінок, які є потерпілими або потенційними потерпілими, зможуть отримати мікрокредити, відкрити власну справу і таким чином самореалізуватися. Чекати, допоки буде збільшено кількість місць за рахунок бюджету, немає можливості. Одне з основних завдань — це самореалізація, самозайнятість.

Ми сьогодні почули багато цікавих думок, які, я думаю, будуть реалізовані, але хочу сказати, що в нашій області, наприклад, немає жодної фізичної чи юридичної особи, кадро-
вого агентства, які займалися б посередництвом у праце­влаштуванні за кордоном. Натомість є більше сотні різних туристичних агентств, які займаються перевезенням, відкриттям короткотривалої туристичної візи. Думаю, з цим треба щось робити.

На жаль, ми сьогодні не почули конкретної відповіді, як це можна зробити, але я сподіваюся, що Міністерство праці та соціальної політики знайде можливість якимось певним чином, у  тому числі через міжнародні угоди, контролювати цю діяльність. Тому що це бізнес, який вже дуже добре налагоджений сьогодні, він приносить великі прибутки, на жаль, не бюджету, на жаль, не  на поліпшення соціальної політики в Україні, а в кишені окремих осіб.

Наразі я дякую і хочу сказати, що за всіма рішеннями, які ми тут приймаємо чи не приймаємо, слухаємо чи не слухаємо, пильно спостерігають мільйони очей українців не лише тут, а й за кордоном. І як тільки поліпшиться ситуація, вони всі готові їхати додому. Я знаю дуже добре, що ми це відчуємо, коли в лютому Іспанія легалізує наших громадян, а це багатомільйонна черга, і  вони приїдуть додому, а якими — це вже нам вирішувати. І,  звичайно, треба їм допомагати, щоб вони могли тут жити достойно. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Ельвіро Миколаївно.

Слово має Лілія Степанівна Григорович, народний депутат України. Підготуватися Турянському.

 

ГРИГОРОВИЧ Л.С., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Фракція Віктора Ющенка “Наша Україна”. Шановний головуючий! Шановна всеукраїнська громадо! Шановна міжнародна всеукраїнська громадо, яка сьогодні слухає нас! Те, що ми проводимо ці парламентські слухання, є свідченням того, що в Україні має місце таке явище, як трудова еміграція. Вона є і в інших країнах, але в нас це явище болюче, трагічне, глобальне і тотальне.

Поза сумнівом, можна зразу визначити, які імперативи, які мотивації, які рушійні сили ведуть наших співвітчизників до закордоння. Відповідь одна: на відміну від цивілізованого вибору, коли люди шукають кращого, тобто економічної складової, у нас такою мотивацією, таким імперативом є біологічна складова — люди просто виживають. Оце трагічне і особливе української трудової еміграції. А ще вона далеко не добровільна, а приму­сова, а ще вона — через сім’ї, а ще вона — через розрив ментального, душевного, цілісного.

Сьогодні можемо сказати, що є геноцид української родини, тому що сім’ї розпалися, і серед тих 7 мільйонів українських мігрантів близько 5 мільйонів — жінки, матері, сестри, майбутні матері.

Шановні друзі, я хочу наголосити на тому, що трудова міграція в Україні є явищем тотальним для всіх регіонів. Сьогодні на ранковому засіданні один мій прудкий колега народний депутат казав, що це явище поширено в кількох регіонах Західної України. Ні, шановні друзі! З моєї рідної Сумщини, де я працюю як народний депутат, з села Гарбузівка Лебединського району, де є  440 жителів, до Італії поїхали 17 жінок. А давайте порахуємо, скільки по всій Сумській області, а скільки по Донецькій, по Луганській. І до Італії, і до Іспанії, і до Росії. Скільки стоїть будинків і квартир, де просто зяють порожні вікна. Тому я наголо­шую, шановні друзі: це явище для України не є типовим для  всього світу, воно болюче, тотальне, трагічне і вимагає невідкладних рішень.

Безумовно, мали б бути відповідними внутрішня і зовнішня політика держави, щоб цьому запобігти. Внутрішня (дуже коротко) — не чинити соціального геноциду проти своїх громадян, не виганяти їх із країни, дати їм робочі місця. Зовнішня — підписання міжурядових угод, законодавче регламентування прав своїх громадян, які працюють в інших країнах.

Мені здається, нічого кращого придумати не можна, ніж те, що зробила наша шановна Уповноважений Верховної Ради України з прав людини пані Карпачова, я показую цю книгу. Вона  одна з найкращих, з напрацюваннями, що і як треба зробити. Проте, шановні друзі, ми ведемо мову про це сьогодні, 17 листопада, а 21 листопада ми нарешті будемо обирати того, хто це зробить або хто цього не зробить.

Цього понеділка в теледебатах ми чули наших двох кандидатів. Я почула сина свого народу Віктора Ющенка і його пасинка Віктора Януковича. Син мого народу пропонував дати 5 мільйонів робочих місць. Це те, що просять українці: дайте 5 мільйонів робочих місць! Віктор Андрійович почув це, зустрічаючись з нашими робітниками в Італії, Іспанії, Португалії. Я  це почула в Санкт-Петербурзі, я не почула про подвійне громадянство.

Пасинок мого народу Віктор Федорович Янукович про 5 мільйонів робочих місць не згадав. Він взагалі ні про що не згадав. Він згадав тільки про передвиборчу мішуру, якою називається так зване подвійне громадянство. Люди волають: дайте робочі місця! Люди волають: дайте гідні зарплати!

Тому я сьогодні хочу наголосити, що ми будемо мати шанс вибрати того, хто або буде це все виконувати, зменшуватиме вимушену, болючу, трагічну українську трудову міграцію, або ж виконуватиме невдалі вказівки політтехнологів, заїжджих до нас із чужих країн.

Шановні друзі! Говорячи про цю болючу і трагічну проблему, на завершення я хотіла б сказати ось що. У теледебатах двох претендентів — сина народу і його пасинка — я почула від Віктора Януковича закінчення таке: “Цю владу нічим не вичавиш”. Ця влада вичавила понад 7 мільйонів трудових мігрантів з України, тому її через кілька днів не просто вичавлять, а зметуть всенародним волевиявленням! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Запрошується до слова Юрій Петрович Туранський, директор Львівського обласного центру зайнятості. Будь ласка.

 

ТУРАНСЬКИЙ Ю.П., директор Львівського обласного центру зайнятості. Шановний Адаме Івановичу! Шановні панове народні депутати! Шановні члени уряду! Шановні учасники парламент­ських слухань! Останнім часом трудова міграція стала досить помітним явищем у суспільно-економічному житті нашої країни, в тому числі й на західних теренах.

Слід зауважити, що в західних областях України, зокрема в  Галичині, завжди спостерігався надлишок трудових ресурсів. Ще  Іван Франко у своїх працях досліджував аспекти трудової міграції та не оцінював ці процеси однозначно негативно. Коли говорити про причини трудової міграції у другій половині ХХ століття та в сучасний період, то здебільшого вони обумовлені не зовсім вдалою політикою розміщення продуктивних сил.

Ситуація, що склалася в царині трудової міграції, її масштаби та соціально-економічні наслідки спонукали нас до необхідності відповідних досліджень з двох напрямів: перший — щодо підрахунку кількості трудових мігрантів, другий — щодо підрахунку кількості дітей — так званих соціальних сиріт. На сього­дні, за даними цільового разового дослідження, проведеного місцевими органами виконавчої влади на Львівщині, на заро­бітчанській ниві за кордоном працюють 125 тисяч трудових мігрантів — наших краян.

У цьому явищі ми вбачаємо і позитивні, і негативні аспекти.

Позитиви від трудової міграції вже відчутні в різних сферах нашого економічного і культурного життя. Одначе ця користь могла б бути ще більшою, якби заробітчанська міграція стала більш організованою. І річ тут не тільки і не стільки у тих значних коштах, які надходять до України, до сімей трудових мігрантів, хоча й це дуже важливо. Насамперед у тих людей зростає загальна і трудова культура, інноваційний спосіб мислення, вони знайомляться з новітніми технологіями, які можна застосувати після повернення вдома. Отже, трудова міграція сприяє змен­шенню соціальної напруженості та навантаження на ринок праці, зокрема зниженню рівня безробіття, спостерігаються значні грошові надходження. У середньому до області щороку надходить більш як 2 мільйони доларів США, що дає великі можливості для збільшення добробуту населення.

Є й негативи.

Перше. Дуже мало із зароблених грошей витрачається на   підприємництво в Україні, самозайнятість, для соціально-економічного розвитку краю загалом. Варто сказати й те, що ті, хто працює за кордоном, на жаль, малоорганізовані. Вони приміром, не об’єднуються у відповідні спілки, не мають програми дій на перспективу. Недостатнім є й соціальний захист наших співвітчизників. У цьому, власне, їм суттєво мала б допомогти держава шляхом укладення відповідних соціально орієнтованих міждержавних угод і, головне, забезпеченням механізмів їх реалізації.

Друге. Моральні втрати — роз’єднані сім’ї, діти, що вихову­ються без батьків, тощо. І тут також допомогти можуть державні інституції, зокрема соціального захисту, взявши під опіку тих, хто залишився вдома. Зрозуміло, за умови відповідної правової підтримки і коригування законодавства.

Третє. Виїжджає частина трудового потенціалу, в тому числі висококваліфіковані працівники продуктивного віку, які згодом втрачають свої професійні навички, оскільки за кордоном виконувана ними робота часто-густо має непрестижний характер.

Четверте. Морально-психологічний аспект має різнобічний вплив. З одного боку, розпадаються сім’ї, часто молоді, залиша­ються бездоглядними діти та люди похилого віку. Так, за даними обстеження, проведеного в нашому краї, налічується майже 19 тисяч дітей, у сім’ях яких один із батьків виїхав на заробітки, та майже 5 тисяч дітей, у яких на заробітках перебувають двоє батьків. З другого боку, працюючи на чужині, заробітчани втрачають здоров’я, не отримуючи при цьому кваліфікованої медичної допомоги, зазнають впливу важкої фізичної і часто ненормованої праці.

Серед основних заходів щодо врегулювання трудової міграції, на нашу думку, є такі:

1)  підвищення реальної заробітної платні;

2)  запровадження системи обліку обсягів трудової міграції;

3)  відпрацювання механізмів реалізації міждержавних угод;

4)  розроблення механізму обліку заробітчанських коштів, аби вони працювали на економіку;

5)  у нашій області складено проект щодо опіки за дітьми — так званими соціальними сиротами. Про цей проект вже поінформовано Міністерство у справах сім’ї, дітей та молоді, і ми вважаємо, що такий досвід треба поширити на інші...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Будь ласка, Михайле Миколайовичу, кілька хвилин для заключного слова.

 

ПАПІЄВ М.М. Дякую. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати України! Шановні учасники парламентських слухань! Я дуже вдячний народним депутатам України за те, що вони проявили ініціативу, щоб це актуальне питання винести на  парламентські слухання, і сьогодні обговорили різні аспекти, і позитивні, й негативні.

Треба ставитися до трудової міграції як до елементу ринку праці. І при цьому я хотів би, щоб ми в цій залі не політизували дану проблему, бо якщо говорити мовою цифр (а цифри в нас є), то еміграційні потоки в 2000–01 роках були в 17 разів більшими, ніж сьогодні, тобто за межі України в пошуках роботи виїжджало в 17 разів більше українців, ніж у 2003–04 роках.

Про створення робочих місць. Знову-таки, візьміть дані державної статистичної звітності: у цьому році в Україні створено майже 800 тисяч нових робочих місць.

І ще одне, знову-таки, давайте без політики поговоримо. Хто  заважав уряду в 2000–01 роках укладати міждержавні, міжурядові угоди, що захищали б громадян України, які в силу об’єктивних чи суб’єктивних обставин змушені працювати за межами України? Так ось на сьогодні тільки в 2003–04 роках уряд Віктора Федоровича Януковича уклав 9 міждержавних угод у  галузі соціального забезпечення, 11 міжурядових угод у сфері працевлаштування, в рамках СНД в галузі соціального забез­печення укладено ще 9 договорів. Сьогодні треба працювати, а не говорити забагато про політику.

Крім того, я сам виходець із Західної України і знаю цю проблему зсередини. Я сьогодні вдячний громадянам України, які в  силу відомих обставин працюють за межами України, за те, що вони в ці складні для України роки були амортизаторами соціальних негараздів, тому що їхні сім’ї жили за кошти, які вони переправляли з-за кордону. І я сьогодні, як і весь уряд, відчуваю борг перед цими громадянами, яких ми маємо захистити юридично, захистити у правовому і соціальному плані, щоб вони мали достойну пенсію.

От приклад — Греція. На одного працюючого припадає 1,9 пенсіонера. Для того щоб отримати пенсію, треба мати 35 років трудового стажу на території Греції. Скажіть, хто з гро­мадян України, які працюють сьогодні у Греції, зможе отримати 35 років стажу, щоб мати право на пенсію? Ніхто. І ми зараз ведемо переговори для того, щоб роки, які громадянин України працював у Греції, були включені в пенсійне забезпечення, і він мав пенсію з тих внесків, які сплачував у Греції. Це дуже складний процес — відпрацювання й укладення таких угод.

Проте насамперед треба створювати достойні умови для працюючих на території України: створювати нові робочі місця, підвищувати заробітну плату (не на відсотки, а в рази), змінювати структуру собівартості продукції, щоб заробітна плата становила не 10%, а 35–40%, і ще є багато питань, над якими працює уряд. Позитивні тенденції в економіці України відчуваються передовсім на ринку праці, рівень безробіття, за методологією Міжнародної організації праці, за два роки у нас зменшився майже на 2%.

Шановні друзі, я вдячний вам за пропозиції, які були висловлені сьогодні. Ця проблема має і позитивні, і негативні аспекти. Давайте ми спільно попрацюємо над проектом рішення, яке прийматиме Верховна Рада України. Всі пропозиції, які будуть подані і профільному комітету Верховної Ради України, і Міністер­ству праці та соціальної політики, ми врахуємо. І давайте зробимо так, щоб життя громадян України поліпшувалося в першу чергу на  території України. Ну, і нам треба зважати на те, що люди, які  є трудовими мігрантами, вони теж є громадянами України, і ми маємо достойно захищати їх. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Шановні учасники парламентських слухань, ми наближа­ємося до завершення нашої роботи. Підбиваючи підсумки, я хотів би звернути увагу на низку позитивних моментів, яких чи не вперше ми досягли під час парламентських слухань. Найголов­ніше, цього ще ніколи не було, наскільки я пам’ятаю, що всі ті, хто  бажав взяти участь в обговоренні питання і був присутній у  сесійній залі, такою можливістю скористалися. Усі, хто був записаний і хотів виступити, одержали слово. Це, я ще раз повторюю, досить позитивно, бо нам завжди бракує часу для реалізації цієї ідеї. Це перше.

Друге. Думаю, ви зі мною погодитеся, що у нас відбулася справді конструктивна, зацікавлена і ділова розмова, що всі, хто брав участь в обговоренні цієї надзвичайно актуальної проблеми, говорили із знанням справи і вносили конкретні пропозиції.

Третє. Напевно, кожен з вас погодиться, що основний зміст тих пропозицій, які звучали, стосовно того, як потрібно поліпшити ситуацію з трудовою міграцією з України, полягає в досить простих і зрозумілих речах. По-перше, треба, щоб ми знову на  кожному кроці, як це було ще недавно, бачили оголошення: “Потрібні... Потрібні... Потрібні...” І по-друге, знову-таки проза­їчне, але дуже життєве, — це достойна заробітна плата тим, хто працює в нашій державі. І якщо ми зуміємо ці два показники піднести на гідний рівень, то ніякої трудової міграції не буде. А якщо й буде, то поодинокі випадки, а не мільйонні, як нині.

Ще один момент, на який я хотів би звернути увагу. Шановні учасники парламентських слухань, давайте не все будемо сприймати на віру, особливо деякі цифри, які називали народні депутати. Вони мають право їх називати, а ми — слухати і прискіп­ливо аналізувати, так воно чи не так. Бо інколи цифри називалися такі... Ну, хто як думав, так і говорив, може, не завжди виходячи з реалій. Отож я хотів би, щоб ми на цьому не дуже зосереджу­вали увагу і не перебільшували.

Дозвольте також від вашого імені подякувати профільному Комітету Верховної ради України у закордонних справах, який підготував ці парламентські слухання, голові комітету Станіславу Телісфоровичу Сташевському, Міністерству соціальної політики та  праці, зокрема міністру Михайлу Миколайовичу Папієву, всім працівникам секретаріату комітету і міністерства, які доклали всіх зусиль, щоб ми сьогодні продуктивно попрацювали. І я звертаюся до Комітету у закордонних справах, щоб за результатами парла­ментських слухань ми зуміли вийти на позитивні рекомендації, і  щоб вони були узаконені постановою Верховної Ради для реалізації.

А вам усім дякую за терпіння, за високу дисципліну в ході парламентських слухань. Маю сказати, що дуже хотів би, аби такими дисциплінованими були й мої колеги народні депутати, але кого обрали, того й обрали.

Дякую. На цьому парламентські слухання завершено.