ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

Законодавче забезпечення сучасної економічної політики в умовах конституційної реформи

Сесійний зал Верховної Ради України

18 травня 2005 року, 15 година

Веде слухання Перший заступник Голови Верховної Ради України МАРТИНЮК А.І.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Доброго дня, шановні учасники парламентських слухань! Ті, хто слідкує за діяльністю Верховної Ради, побачили, що в нас цей тиждень — це тиждень суцільних слухань у парламенті. Вчора ми розглядали проблему, пов’язану з соціальним страхуванням, яка безпосередньо стосується кожного громадянина нашої держави. Сьогодні ми будемо вести мову про не менш важливі справи, а саме про проблеми, пов’язані із законодавчим забезпеченням сучасної економічної політики в умовах конституційної реформи. Проблема досить гостра, актуальна, і питання, як кажуть, на часі.

З одного боку, коли ми говоримо про законодавче забезпечення тієї чи іншої проблеми, ми завжди кажемо, що бракує законів. Хоча, разом з тим, на сьогодні в електронній базі парламенту зареєстровано 167 639 правових актів, серед яких — 2890 законів, прийнятих Верховною Радою України, та майже 17 тис. указів Президента. Тобто майже 170 тис. відповідних актів регламентують нашу життєдіяльність. Це більше, ніж багато.

З другого боку, якщо говорити про їх ефективність, про доцільність існування тих чи інших законів, а особливо підзаконних актів, то життя і практика показують, що їх бракує, особливо тих, які спрямовані на суттєве вдосконалення економічної політики нашої держави.

Практично, найголовніших законів, які визначають цю політику, два — Державний бюджет на відповідний рік і програма соціального й економічного розвитку. Ми напівпрограму, я так сказав би, коли створювали Кабінет Міністрів, затвердили. Разом з тим ми зобов’язали Кабінет Міністрів, щоб вони протягом незначного часу (якщо не помиляюся, протягом двох тижнів) подали конкретну програму соціально-економічного розвитку держави на 2005 рік. Після цього вже минуло три місяці, програми немає. І якщо судити з відповіді на звернення Голови Верховної Ради до Кабінету Міністрів, у цьому році уряд не хоче подавати такої програми, каже, почекайте, подамо на 2006 рік. І це не єдиний уряд, який так ставиться до одного з найважливіших законодавчих актів, безпосередньо передбачених Конституцією нашої держави. Ось тому в нас така економічна політика, ось тому в нас такі економічні зигзаги.

На прикладі останніх подій ми бачимо, що проблем, як кажуть, немало, зокрема тих, які ми тепер повинні розв’язувати в пожежному порядку. Це й проблеми, пов’язані з нафтопродуктами (останні два дні ми разом з урядом саме цим займаємося в парламенті), з цінами на м’ясо (більшість з вас добре знає і розуміє, які вони), з тим, що нещодавно Національний банк, не залежний, по суті, ні від кого, зробив з доларом. Це зачепило не тих, у кого їх багато, а передовсім тих наших знедолених людей, які на чорний день конвертували гривні в долари, і за одну ніч ці кошти різко знецінилися. Інколи кажуть, мовляв, чому ви турбуєтеся про долар. Не про долар ми турбуємося, а про тих людей, які повірили, на жаль, цій валюті і за одну ніч опинилися розореними.

Думаю, на парламентських слуханнях ми повинні говорити і про те, якою має бути роль Національного банку у сфері визначення економічної політики держави. На жаль, ця інституція у нас дуже й дуже незалежна. В інших країнах інакше будуються взаємини між центральним банком і урядом. Є держави, де центральний банк безпосередньо входить до складу або міністерства фінансів, або навіть державного казначейства, тоді і ліва, і права рука знають, що робити. Хоча, якщо бути відвертим, я не сумніваюся, що Кабінет Міністрів знав, що зробить за одну ніч Нацбанк, мабуть, там певна політика була полагоджена. І таких прикладів з сьогоднішнього життя, на жаль, ми можемо навести досить багато.

Нинішні парламентські слухання ми проводимо за настійливим наполяганням профільного комітету, і члени комітету правильно вчинили, що вийшли з пропозицією, аби Верховна Рада прийняла таке рішення, щоб ми аргументовано і фахово поговорили про ці проблеми. Я ознайомився зі списком тих, хто має брати участь в обговоренні, це справді люди, яким є що сказати. Тому я хотів би, щоб наші парламентські слухання відбулися саме в цьому ключі, щоб ми висловили пропозиції і рекомендації, які потім Верховна Рада узагальнить, і вони ляжуть в основу розробки економічної політики та спільної діяльності Кабінету Міністрів і Верховної Ради, яка повинна законодавчо забезпечувати ці проблеми.

Тому, звертаючись до тих, хто братиме участь в обговоренні зазначеної теми, я прошу вас висловлювати свої погляди, не соромлячись, незважаючи ні на що, тому що саме для цього, ще раз підкреслюю, ми й зібралися. І, як завжди, я не втомлююся звертатися до учасників парламентських слухань з єдиною пропозицією: починайте свої виступи з кінця. Бо, як правило, ми на закінчення залишаємо те, що хочемо порекомендувати, і коли вже доходимо до пропозицій, бракує часу. У нас працює система автоматичного вимкнення мікрофона, за 30 секунд до завершення виступу вас попередить звуковий сигнал, а потім мікрофон вимкнеться автоматично, і вас уже ніхто не почує. Тому починайте з рекомендацій і пропозицій, з того, що вам болить і пече, а залишиться час — скажете ще щось.

А тепер дозвольте ознайомити вас з порядком нашої роботи. Пропонується працювати приблизно до 18 години без перерви. Ми заслухаємо доповіді першого віце-прем’єр-міністра України Анатолія Кириловича Кінаха та голови Комітету Верховної Ради України з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій Станіслава Івановича Гуренка. Потім зроблять співдоповіді представники Національного банку (поки що я їх не бачу), Вищого господарського суду, Міністерства промислової політики, Міністерства аграрної політики, а також перший заступник голови профільного комітету. Після того ми перейдемо до обговорення. На виступ в обговоренні відведено 5 хвилин.

Дозвольте зробити ще одне повідомлення. Можливо, не всі знають, що з сесійної зали відбуваються прямі радіо- і телетрансляція парламентських слухань. Так що майте це на увазі і будьте сміливіші у внесенні пропозицій.

Тепер приступаємо до реалізації плану нашої роботи.

Запрошується до доповіді перший віце-прем’єр-міністр України Анатолій Кирилович Кінах. Будь ласка, 20 хвилин.

КІНАХ А.К., перший віце-прем’єр-міністр України. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань, колеги, друзі! Тема нинішніх парламентських слухань має принципове значення, і уряд вдячний Верховній Раді України за те, що ми сьогодні маємо можливість обмінятися думками з питань, принципових для майбутнього розвитку нашого суспільства, держави, економіки України.

Ми вважаємо, що основною метою конституційної реформи щодо здійснення економічної політики є насамперед забезпечення спільної політичної відповідальності за реалізацію соціально-економічної політики в Україні. Відповідальності передовсім тих політичних сил, які сформують більшість у парламенті та на її основі уряд. Використовуючи кредит довіри, наданий виборцями, ці політичні сили визначатимуть стратегію соціально-економічного розвитку держави як мінімум на середньострокову перспективу, готуватимуть та прийматимуть відповідальні закони і закладатимуть базу для довгострокового розвитку країни.

Безумовно, дуже важливо, щоб політична більшість формувалася передовсім на основі програм, ідеології, роботи в інтересах суспільства й держави. Тому на сьогодні одна з найсерйозніших проблем в Україні, маючи на увазі недосконалу політичну структурованість суспільства і влади, — відсутність політичної відповідальності при прийнятті рішень, що приводить до суперечливості, нелогічності, відсутності послідовності не лише у складових державної політики, а й у законодавстві. Саме це є і основною темою нашої сьогоднішньої розмови.

Ми впевнені в тому, що суспільство повинно контролювати політичні сили і подавати відповідні сигнали з точки зору оцінки якості та ефективності дій і влади, і політичних сил, у тому числі шляхом обговорення, наукових дискусій та парламентських слухань.

На наш погляд, забезпечення системності у здійсненні економічної політики в умовах конституційної реформи вимагає насамперед обговорення низки принципових питань, розробки найважливіших комплексних, програмних і прогнозних документів.

Перше. Ми вважаємо, що Україні (а ми скоро вже будемо святкувати 15-ту річницю незалежності) необхідно мати стратегію соціально-економічного розвитку як мінімум на 15–20 років. Ця стратегія повинна бути невід’ємною частиною національної ідеї, яка має консолідувати політичну волю, кадри, ресурси і спиратися насамперед на пріоритет загальнонаціональних економічних і політичних інтересів.

Світовий досвід яскраво підтверджує, що до довгострокових стратегій застосовується єдиний базовий підхід — вони повинні відображати і поточну ситуацію, і прогноз розвитку. В умовах глобалізації світової економіки, інтеграційних процесів, загострення конкуренції, економічної й політичної, ми повинні врахувати всі ризики та чинники, які впливатимуть на розвиток України в довгостроковому періоді. Головна наша мета — гідне місце України у світовому співтоваристві.

Ця стратегія повинна також враховувати один дуже важливий принцип, якому, на наш погляд, Україні треба навчитися і в максимально стислі терміни удосконалюватися — необхідно ефективними сучасними демократичними методами жорстко і принципово захищати національні економічні й політичні інтереси, незважаючи на напрямок, Захід чи Схід. Як показує досвід, у світі не слухають і не поважають тих, хто не вміє захищати своїх інтересів. Нам необхідно в цьому плані вдосконалюватися, консолідуючи всі можливості і маючи на увазі, що це найголовніший пріоритет, порівняно з яким політична, посадова, особиста конкуренція мусять бути другорядними. І це, до речі, дуже якісний тест на досконалість, сучасність та відповідність національним інтересам політичної еліти, суспільства і держави в цілому.

Дуже важливою є консолідація політичних сил, які на такий період (маю на увазі довгострокову стратегію) зможуть забезпечити політичну підтримку розробленої стратегії в умовах соціально-економічного і політичного розвитку України. Тому, безумовно, використовуючи досвід інших країн, ми маємо поставити завдання щодо підготовки стратегії розвитку України на основі, підкреслюю, насамперед політико-економічних концепцій. Такий підхід дасть змогу забезпечити розуміння всіма політичними силами основних напрямів розвитку і не залежатиме, як це, на жаль, є сьогодні, від короткотермінових кон’юнктурних, політичних та інших інтересів. Ми впевнені, що конституційна реформа якраз і має бути спрямована на те, щоб сформувати такі умови, за яких цей напрям буде незворотним.

Ми впевнені також у тому, що в умовах політичної реформи має кардинально змінитися роль прогнозних і програмних документів середньострокового періоду. Оптимальний варіант, як показує світовий досвід, до 5 — максимум 7 років. Тому, на нашу думку, у розвиток парламентських слухань нам дуже важливо провести обговорення та прийняти головний документ — Основні засади економічного і соціального розвитку України, який ухвалює вищий законодавчий орган держави — Верховна Рада.

Чому необхідне таке обговорення? Насамперед тому, що, на жаль, багаторічний досвід розроблення цього головного парламентського документа засвідчує, що існують різні бачення, в тому числі у народних депутатів, щодо його наповнення. На нашу думку, конституційна реформа, безумовно, має підвищити роль Основних засад економічного і соціального розвитку нашої держави, в яких повинні бути визначені в тому числі й середньострокові напрями стратегії розвитку країни, а також відображатися бачення більшості парламенту на шляхи розвитку України.

Враховуючи зазначене, можна запропонувати, і ми маємо надію на підтримку Верховної Ради, цілу низку обговорень з цього приводу не тільки в сесійному залі Верховної Ради, а і в режимі глибокого, прозорого, відвертого діалогу держави і суспільства із залученням національного інтелекту принципових положень, які в першу чергу є основою розвитку країни. Результати обговорень, ми впевнені, повинні знайти втілення у змінах до законодавства, зокрема до Закону України про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку. Тоді буде чітко визначено статус цього документа, терміни і відповідальність.

І дуже важливо, шановні друзі, щоб така стратегія, вищезазначені Основні засади, незалежно від персонального складу уряду чи парламенту виконувалися як основа загальнодержавних, загальнонаціональних інтересів, які є найвищими серед інших чинників.

Маючи вже певний досвід, ми вважаємо, що дуже важливо, щоб структура та форма Програми діяльності Кабінету Міністрів України була визначена в Законі України про Кабінет Міністрів України. Надзвичайно важливо, щоб Програма діяльності Кабінету Міністрів, яка затверджується на рік, передовсім була не політичним, а економічним, функціональним документом. У цьому суть програми — мета, ресурси, організація, результат. Ми дуже часто плутаємося між такими назвами, як концепція, програма, наміри, тут теж необхідно розставити крапки. Ще раз підкреслюю, Програма діяльності Кабінету Міністрів — це насамперед має бути економічний, функціональний документ, виконання якого можна чітко контролювати на основі конкретних показників.

Ми маємо надію на ваші слушні пропозиції і на те, що в ході проведення конституційної реформи будемо спільно вдосконалювати підходи до технології розроблення законопроектів. Для нас дуже важливо, щоб це був системний, комплексний підхід, який ґрунтувався б передовсім на глибокому аналізі чинної законодавчої бази. Впевнені, що одним з основних напрямів такого аналізу законодавчої бази в широкому розумінні може стати стаття 1 Конституції, а саме: що зроблено, які закони необхідно прийняти, щоб Україна стала суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Це основа для оцінки якості та ефективності законодавчо-нормативної бази. Цю роботу, безумовно, необхідно виконувати із залученням наукових інститутів, фахових громадських організацій і, знову-таки, використовуючи важелі та методи діалогу суспільства й держави, суспільства і влади.

Дуже важливо, і це питання також є достатньо актуальним, суттєво скорочувати кількість розроблюваних і внесених урядом законопроектів з одних і тих самих питань. Для цього, на нашу думку, доцільно було б використати досвід ряду розвинених країн, де діє досить ефективний метод, коли законодавці доручають розробку законопроектів уряду, а уряд готує їх з відповідними розрахунками та попереднім погодженням з парламентаріями. Це сприяє підвищенню фахового рівня, а також дає можливість ефективно розглядати і приймати рішення в режимі пленарних засідань Верховної Ради.

Безумовно, нам необхідно дуже серйозно працювати над питаннями розробки й затвердження комплексних і програмних документів річного циклу, насамперед Державної програми економічного і соціального розвитку країни. Мова йде про те, що у світі дуже серйозно змінюється економічна, політична кон’юнктура, відбуваються процеси, які раніше тривали десятиліттями. Тому коли формується Державний бюджет, Основні напрями соціально-економічного розвитку держави, то річна Державна програма економічного і соціального розвитку України має вагоме значення. Проте, на нашу думку, вона матиме зміст і ефективність тільки тоді, коли її уряд готуватиме, а Верховна Рада прийматиме до розгляду Державного бюджету України, а не навпаки, з тим щоб Державний бюджет, спираючись на цю програму, забезпечував ресурсну базу, виходячи з пріоритетів суспільства, а не на основі лобіювання тих чи інших інтересів, як це часто, на жаль, буває у структурі бюджету.

І тому нам дуже важливо, консолідуючи зусилля з Верховною Радою, удосконалювати цей механізм, який, безумовно, позитивно впливатиме на системність та професійність рішень і законодавчої, і виконавчої влади. Не хочу наводити приклади, шановні друзі, але маю велику надію, що вже в цьому році ми поставимо крапку на тих методах, які використовуються при прийнятті Державного бюджету, коли вже третій рік поспіль Верховна Рада України одночасно з поданням уряду (ми тут, як кажуть, не відмовляємося від відповідальності) приймає малу фінансову конституцію — Державний бюджет без постатейного обговорення. Або коли Законом про Державний бюджет вносяться зміни до десятків, а то й сотень законодавчих актів про оподаткування, грубо порушуючи Бюджетний кодекс, де записано, що це можна робити не пізніше як за 6 місяців до нового бюджетного року, і створюючи непрогнозовану, нестабільну ситуацію з точки зору умов промислової, підприємницької діяльності, знижуючи довіру інвесторів до нашої держави. Тому ці питання, на наш погляд, вимагають суттєвого вдосконалення і є невід’ємною частиною в тому числі й конституційної реформи.

Шановні друзі! Прошу вибачення за стислість, маючи на увазі регламент, хотів би кілька слів сказати щодо деяких окремих складових державної політики в економічній і соціальній сфері, що сформована у схваленій парламентом Програмі діяльності Кабінету Міністрів України “Назустріч людям”. Саме це є головним чинником і критерієм, який повинен бути не лише в програмі, а в усіх складових державної політики.

Думаю, ви також переконалися, що суспільство, громадян України не цікавлять наші переможні рапорти про те, наскільки зростає обсяг виробництва чи обсяг валового внутрішнього продукту, люди дають оцінку власній державі і владі, виходячи з того, як соціально-економічна політика впливає на основні критерії рівня і якості їхнього життя — створення нових робочих місць, реальне зростання заробітної плати і пенсії, можливість виховувати дітей і впевнено дивитися в завтрашній день. Отже, всі напрями державної політики в економічній і соціальній сфері повинні бути сконцентровані на цих якісних показниках, які відображають фізичне, духовне, моральне здоров’я нашого суспільства. І ми намагаємося це робити, маючи на увазі, що проблеми достатньо глибокі і системні, але це, на наш погляд, повинно бути незворотним процесом і незворотною політикою.

Хочу підкреслити, що такі питання, як реформа заробітної плати, пенсійне забезпечення, зайнятість населення, збалансованість попиту і пропозиції як на внутрішньому ринку, так і на ринку праці — це саме ті якісні складові, які повинні бути покладені в основу державної соціальної політики, і в тому числі конкретних результатів. Я впевнений у тому, що це також невід’ємна складова нашої взаємодії, що передбачає подальше вдосконалення і законодавства, і структури влади в Україні, включаючи адміністративну реформу. Це питання, які стосуються соціального діалогу, підвищення відповідальності не тільки структур влади, а й суб’єктів економіки — роботодавців за посилення ролі соціального партнерства, за вирішення проблем не просто зайнятості, а й розвитку населення.

Тому ми готуємо цілу низку пропозицій, частково вони вже подані до парламенту, наприклад, щодо професійного розвитку персоналу на виробництві, внесення змін до Закону України про зайнятість населення, маючи на увазі сучасні вимоги, що діятиме не державне пенсійне забезпечення, а загальнообов’язкове державне пенсійне страхування. Перелік можна продовжити, але в цілому це має бути комплекс серйозних законодавчих актів.

Більше того, коли ми формулюємо державну політику в питаннях зайнятості, оплати праці, то повинні чітко розуміти, що йдеться не лише про соціальні стандарти, а про виховання моралі, духовності в суспільстві. Бо те суспільство, де немає критеріїв поваги, достойної оцінки чесної, кваліфікованої праці, ніколи не буде ні морально здоровим, ні консолідованим, основою чого є і справжній патріотизм, і вміння жити за сучасними методами.

Хочу підкреслити, шановні друзі, як один з принципових висновків, що всі соціальні проблеми в державі можна вирішити тільки на основі конкурентоспроможної, ефективної економіки, працюючого виробництва, збільшення кількості нових робочих місць. Там, де втрачається зв’язок між виробництвом і соціальними обіцянками влади, розпочинається жахливий соціальний, політичний популізм з відповідними наслідками — руйнуванням умов розвитку економіки, зниженням довіри людей до влади. І цього не можна допустити.

Шановні друзі, безумовно, необхідно було б більш детально поінформувати вас з інших принципових питань, таких як інноваційна політика, модернізація нашої економіки, конкурентоспроможність, але всі їх можна розкрити в ході нашого обговорення, ми готові до обміну думками і пропозиціями.

У цілому я ще раз щиро вітаю зміст і спрямованість парламентських слухань і впевнений, що парламент і уряд виконають свою місію, передовсім на основі конструктивної співпраці з високою взаємною відповідальністю, щоб кожен наш крок відповідав інтересам держави і нашого суспільства. Щиро дякую за увагу (Оплески).

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Анатолію Кириловичу.

Запрошується до слова Станіслав Іванович Гуренко, голова Комітету Верховної Ради України з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій. Будь ласка, Станіславе Івановичу, регламент 20 хвилин.

ГУРЕНКО С.І., голова Комітету Верховної Ради України з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, КПУ). Спасибі. Шановні учасники парламентських слухань! Шановні виборці! Готуючи сьогоднішні парламентські слухання, члени Комітету Верховної Ради України з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій виходили з нагальної, на нашу думку, потреби обговорити чи не найактуальнішу проблему сьогоднішньої України, а саме забезпечення економічного зростання в довгостроковій перспективі як умови усталеного соціального-економічного розвитку.

Підтримавши урядові пропозиції про внесення змін до Закону про Державний бюджет України на 2005 рік, Верховна Рада втілила в державний закон високі соціальні зобов’язання влади. Це, безумовно, підсилило і зміцнило сподівання на зміни на краще у десятків мільйонів громадян. На наше переконання, за таких обставин Верховна Рада України в межах конституційних повноважень повинна задіяти весь арсенал своїх можливостей, аби забезпечити реалізацію очікувань населення, прийняття необхідних законодавчих рішень та контроль за їх виконанням. Не лише конституційна реформа, а весь 15-річний досвід соціально-економічного розвитку, точніше, занепаду суспільства України вимагає від усіх гілок влади поєднання зусиль на головному напрямі економічної політики.

Цей напрям, як ми переконані, — створення надійного економічного фундаменту демократичного суспільного розвитку, в першу чергу, забезпечення радикального підвищення життєвого рівня наших громадян, ліквідація ганебного зубожіння населення, яке вже поставило на порядок денний питання подальшої долі українського народу, перспективи його існування в кордонах своєї держави, адже 7 млн українців сьогодні шукають заробіток за межами держави, і це ще й неточна цифра.

Як свідчить повсякденне життя та підтверджують численні дослідження, наприклад Світового банку, після 1990 року в Україні виник прошарок населення, яке має денний дохід, якщо можна назвати це доходом, на рівні 1 долара США і менше. Статистично значимою стала кількість осіб, які потерпають від голоду. Тобто у нас за міжнародними стандартами з’явилися голодуючі, і їх чисельність, на жаль, не зменшується. А майже дві третини населення України на початку нинішнього століття мали доходи близько 2 доларів США на день і менше. Це, на жаль, значно перевищує відповідні показники наших найближчих сусідів — Республіки Білорусь та Російської Федерації. Тобто пересічний українець сьогодні бідніший від пересічного росіянина та пересічного білоруса. Це прямий ганебний наслідок соціально-економічної політики Кравчука та Кучми і їх урядів.

На саміті 2000 року в Нью-Йорку Україна, приєднавшись до Декларації про цілі розвитку століття, прийняла зобов’язання до 2015 року вдвічі зменшити рівень бідності. Минуло вже майже п’ять років, а підстав говорити бодай про якісь зрушення в цьому напрямі немає.

Певну роль у ситуації, що складається, відіграють і стан законодавчої бази, і досить пасивна, м’яко кажучи, позиція Верховної Ради. Про що йдеться?

Як тепер стверджує вже й керівництво держави, чинні законодавчі акти щодо приватизації та відчуження майна використовувалися олігархічними кланами у тісному співробітництві з корумпованими посадовцями для злочинного власного збагачення. Більше десяти років про це заявляють члени фракції комуністів та деякі інші народні депутати і політики, та їхні численні спроби поставити законодавчі перепони грабунку блокувалися пропрезидентською більшістю у Верховній Раді. Лише одного разу, у 2001 році, коли надбанням суспільства стали кричущі зловживання під дахом Мін’юсту, Верховна Рада спромоглася прийняти Закон про введення мораторію на примусову реалізацію майна. Він чинний і нині, але жоден з урядів, які працювали з 2001 року, так і не подав пропозицій про внесення необхідних змін до законодавства, як того вимагає закон. А головних фігурантів скандалу врятував Леонід Кучма.

Отож і маємо нині закони про приватизацію, програми приватизації, мішок законів про особливості приватизації тощо, під прикриттям яких збагачуються 5% населення, а душові доходи більш як 70% не забезпечують і прожиткового мінімуму. Однак не маємо Закону про націоналізацію, як і жодного державного документа, який законодавчо закріплював би основи подолання і запобігання поглибленню майнового розшарування, зубожінню населення. Не маємо відповідної ініціативи й діючого уряду. А про яку побудову громадянського, демократичного чи соціального суспільства можна говорити, коли дві третини, а то й три чверті населення відкинуті сьогодні за межу виживання?

Хотів би ще раз нагадати, що за пропозицією уряду Верховна Рада прийняла Закон про Державний бюджет на нинішній рік з високими соціальними зобов’язаннями перед громадянами. На жаль, ці зобов’язання не були підкріплені зрозумілими уявами щодо реальності джерел наповнення дохідної частини бюджету. Тобто за які гроші це робитиметься, яким чином будуть реалізовані ці зобов’язання? А головне, прийнятий закон не сформував бюджету розвитку, і тому він не дає відповіді на питання, наскільки реальні сподівання на стабільність соціальної політики, на захищеність в умовах подальшої лібералізації економіки, адже саме напрям на лібералізацію закріпили безпрецедентні зміни в податковому та тарифному законодавстві, які пройшли в так званому “пакеті” із змінами до Державного бюджету.

Світовий досвід свідчить, що лібералізація економіки робить багатих ще багатшими, а бідних — біднішими. Скасування державної підтримки окремих галузей виробництва, ліквідація податкових пільг у спеціальних економічних зонах та на територіях пріоритетного розвитку, проведені разом з цим законом, безумовно, погіршать соціальну ситуацію, зменшать кількість робочих місць, збільшать кількість безробітних. У цьому може переконатися будь-хто, хто знає, що було зроблено, скажімо, у відкритій спеціальній економічній зоні “Закарпаття”. Завдяки розвитку виробництва, створенню нових робочих місць Закарпатська область у нас чи не єдина досягла рівня виробництва, який був у 1990 році. Практично закривши цю зону, що з цього виграли? Нічого. А де обіцяна програма створення 5 млн робочих місць? Вже ж минуло 100 днів з того часу, як новий уряд править і як при владі новий Президент. Програми немає.

Є ще одна обставина. Практика, національний досвід свідчать, що від ліквідації податкових пільг, яка нині так рекламується, до ліквідації пільг соціальних — один крок. Три останні уряди (не хочу називати прізвища прем’єр-міністрів, бо не всі, як кажуть, робили це зі своєї волі) щороку, починаючи з уряду шановного Віктора Андрійовича Ющенка, у цій ложі сидячи, пропонували або ж значно скоротити, або взагалі ліквідувати норми законодавства, які встановлювали соціальний захист певним досить широким колам населення, і добивалися підтримки у Верховній Раді. Це антиконституційно, це незаконно, але це робилося з року в рік, і ні в кого, в тому числі і в мене, немає гарантії, що нинішній уряд і його наступники не підуть тим самим шляхом.

Підвищення пенсій та окремих видів соціальних трансфертів, що провадяться відповідно до Закону про Державний бюджет, схвально сприймається населенням. Та не можна не звернути уваги на те, що це підвищення подається як процес, м’яко кажучи, компенсації результатів діяльності вчорашньої влади за рахунок нібито перекриття каналів розкрадання державних коштів, тіньового розподілу прибутку, а також боротьби з контрабандою і тому подібних одноразових і непрозорих для громадськості заходів. Уряд практично перейшов на ручне управління економікою, широко використовуються принципи так званої політичної доцільності, у тому числі, на жаль, і в зовнішньоекономічній політиці.

Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко всупереч постанові Верховної Ради не подала на розгляд та затвердження парламенту Державної програми економічного і соціального розвитку на поточний рік. На порушення чинного законодавства вносяться зміни до кредитно-фінансової політики, зокрема щодо курсу гривні, з невизначеними соціально-економічними наслідками. До чого призводить такий підхід, українці вже відчули на своїх гаманцях, і не тільки.

Ситуація на ринку м’ясопродуктів не потребує коментарів. Про ситуацію зі зміною курсу говорив наш шановний Перший заступник Голови Верховної Ради Адам Іванович Мартинюк у вступному слові. А от постачанням бензину та дизельного пального вчора вже переймалася Верховна Рада, відкоригувавши (звертаю вашу увагу, в черговий раз) митні та акцизні ставки на користь імпортерів.

За наявності в уряді і в керівних колах держави не тільки представників інтересів великого бізнесу, а й людей, які пов’язані з цим бізнесом безпосередньо, за вітриною соціального доброчинства відбувається перерозподіл власності на користь нової влади та наближених до неї осіб. І це теж рекламується як відновлення соціальної справедливості, хоча громадяни держави в результаті цих дій не відчують аж ніякого поліпшення, бо власність залишається в руках капіталістів і буде використовуватися аж ніяк не в народних чи то державних цілях.

А от питання: у разі чергової нестачі коштів у бюджеті чи не приведе ревізія результатів приватизації до таких пропозицій, як, скажімо, переглянути порядок наділення селян земельними паями? Або встановити відшкодування за приватизовані квартири, вони ж теж були безплатно приватизовані. А що, не знайдуться бажаючі доплатити зараз за земельні паї, чи, скажімо, за квартири в центрі Києва або в Криму? Знайдуться, звичайно.

Тобто всі ці дії мають дуже сумнівний вигляд з точки зору права і Конституції. Тими, хто порушив закон, повинна займатися прокуратура, і місце їм відомо де, а от перерозподіл награбованого на користь найбідніших верств населення, який активно нині декларується, у будь-якому разі має свої межі. Потрібен законодавчо закріплений перерозподіл внутрішнього валового продукту, валового національного доходу з урахування інтересів усіх верств населення. Отже, затвердження Верховною Радою Державної програми подолання бідності видається сьогодні першочерговим завданням.

На порядку денному — розробка низки законопроектів, насамперед про запобігання критичної стадії майнового розшарування населення, або про подолання бідності, про податок на наддоходи. На нашу думку, слід законодавчо закріпити параметри соціальних стандартів, про які так багато говориться, і врешті-решт ратифікувати Соціальну хартію.

Однак вдосконалення законодавства мало чого варте на тлі відсутності чітко визначеної економічної політики, без визначених параметрів і пріоритетів економічного та соціального розвитку держави. Оцінки діяльності уряду з боку Президента Віктора Андрійовича Ющенка, заяви урядовців і самої Юлії Володимирівни Тимошенко так чи інакше спираються на негативні оцінки стану економіки та її суцільну тінізацію.

Ось фрагмент одного з інтерв’ю шановної Юлії Володимирівни: “Що взагалі в економічному сенсі являє сьогодні наша країна? Адже сьогодні, власне, ми нічого не знаємо, який у нас експорт, який імпорт, ми не знаємо реальних обсягів фонду заробітної плати, реального ВВП, оскільки значна частина економіки працює за схемою ухиляння від податків”. Ну, звичайно, Юлії Володимирівні, як кажуть, видніше, і можна певною мірою поділити таку оцінку, та важко повірити, що такі політики, як шановна Юлія Володимирівна, вельми досвідчений і авторитетний Анатолій Кирилович, який виступав тут, такі міністри, як шановний професор Пинзеник або ж міністри-бізнесмени, які теж присутні в уряді, не орієнтуються в економічній ситуації.

Наявні оцінки свідчать, що нинішній рівень розвитку національної економіки не забезпечує кардинального зниження рівня бідності в найближчі роки. Обсяг внутрішнього валового продукту на душу населення нині становить лише близько 60% показника 1990 року, а реальна заробітна плата вдвічі нижча, ніж у 1990 році. Я думаю, що вона нижча втричі, а то й у чотири рази, але це, так би мовити, офіційно опубліковані оцінки.

Якщо, за оцінками Світового банку, економіка України за обсягом ВВП посідає 55-те місце серед 231 держави, то за якісним показником, тобто за обсягом ВВП на душу населення (звертаю вашу увагу, що це оцінка ЦРУ США, і вони, мабуть, знають, що пишуть), наша країна знаходиться аж на 120-му місці, позаду таких держав, як Сент-Люсія, Домініканська Республіка, Габон і Самоа. За найсвіжішими даними того ж Світового банку, Україна посідає 112-те місце за обсягом ВВП на душу населення в ряді країн з рівнем нижче середнього. Для довідки: середній рівень валового національного доходу на душу населення становить: у світі — 8190 доларів США, в ЄС — 26 350, в Україні — 5430 доларів США.

Що ж будемо робити? Як діятиме уряд, коли закінчаться ресурси президентських та прем’єрських подарунків малим українцям?

Потрібна державна програма економічного зростання, нарощення середньодушового ВВП, або внутрішнього національного доходу, бодай до рівня десятка держав — нових членів ЄС. Щоб уявити, що це таке: якщо нам вдасться подвоїти цей показник, то Україна вийде на рівень, який мають на сьогодні Латвія і Польща. Вони вже сьогодні мають цей рівень. Щоб дістати сучасну Португалію, необхідно вирости майже в 4 рази.

Головні макроекономічні показники цієї програми повинні враховувати не лише обсяг, а й структуру української економіки. За даними Держкомстату, експорт товарів і послуг у 2004 році становив 61,3% ВВП, а імпорт — 53,7%.

За даними Інституту економічного прогнозування, порогове значення одного зі стандартних показників економічної безпеки держави, а саме частка імпорту у загальному внутрішньому споживанні, не повинно перевищувати 35%. В Україні цей показник становить вже 72%, тобто ми живемо за рахунок імпорту. Це пряма загроза економічній безпеці країни!

Внаслідок закладеного в Держбюджеті на 2005 рік економічно необґрунтованого зниження митних тарифів обсяг імпорту цього року, вочевидь, зросте, тим самим підсилюється процес витіснення з внутрішнього ринку традиційних українських товарів, що в перспективі може призвести, наприклад, до остаточної руйнації аграрного сектору економіки і галузі легкої промисловості.

Наростаюча залежність нашої економіки від кон’юнктури світових ринків небезпечна найближчим часом занепадом таких галузей, як гірничо-металургійна, хімічна та енергетична, а відтак і подальшим зубожінням населення.

Необхідно вжити скоординованих заходів для розвитку внутрішнього ринку товарів і послуг через значне підвищення платоспроможного попиту споживачів. Я дуже задоволений тим, що цю думку поділяє перший заступник глави нашого уряду, бо тут ключове питання — це назріла і перезріла проблема значного підвищення оплати праці найманих працівників. Заробітна плата в Україні знецінена. За оцінкою експертів Фонду ім. О. Разумкова, мінімальна заробітна плата вже сьогодні повинна становити не менш як 700 гривень. А та мінімальна зарплата, яка встановлена законом, вшестеро менша від відповідного показника Польщі. До того ж фактично виплачувана зарплата ще менша.

За січень — березень поточного року заробітна плата в Україні становила лише 43% доходів населення, тоді як соціальні допомоги та інші поточні трансферти сягнули 46,2%. Вдумайтеся, Україна сьогодні живе за рахунок соціальної допомоги! Частка зарплати в доходах населення — 70%, а соціальних трансфертів — 26%. На жаль, чинне законодавство аж ніяк не визначає відповідальності роботодавця за виплату заробітної плати, що забезпечувала б гідний рівень життя населення.

Оце приблизно ті проблеми в економічній політиці України, які бачать сьогодні члени нашого комітету. Треба було б справді поєднати зусилля парламенту й уряду на їх подолання. Чи зможе це зробити нинішній уряд, нинішня влада? — це вже інше питання. Хотілося б, спираючись на виступ Анатолія Кириловича Кінаха, щиро в це повірити. Спасибі (Оплески).

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Станіславе Івановичу.

Слово для співдоповіді має Микола Іванович Хандурін, перший заступник голови Вищого господарського суду. Щоправда, я не бачу його.

Тоді Володимир Анатолійович Демьохін, перший заступник голови комітету. Будь ласка, 7 хвилин. Прошу підготуватися Черновецькому.

ДЕМЬОХІН В.А., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій (виборчий округ №184, Херсонська область). Уважаемый Адам Иванович! Уважаемые участники парламентских слушаний! Я долго думал, о чем же говорить, и еще вчера не знал, каким будет мое выступление. Находясь на трибуне Верховной Рады Украины, а это одна из самых ответственных и почетных трибун в стране, со всей прямотой и пониманием значимости сегодняшнего события решил говорить о самом главном. И это не только моя позиция, а позиция комитета и политической партии “Трудовая Украина”, которую я сегодня представляю.

В чем парадокс? Есть Комитет Верховной Рады Украины по вопросам экономической политики, который я представляю, но экономической политики в стране нет. Проблемы законодательного обеспечения экономической политики обостряются до такой степени, что мы вынуждены второй год подряд выносить их на парламентские слушания.

Что же самое главное, о чем хочется сказать для всей страны, чтобы услышали на заводах, в вузах, в сельской местности пенсионеры, школьники, студенты, наше правительство, наконец? Главное — это то, что без экономической политики государства, направленной на защиту своего народа, у нас нет будущего. Мы, народ Украины, экономически безграмотны. И этим пользуются на протяжении многих лет наши правители, как в прошлом, так и современные, в том числе и младореформаторы. В благополучных развитых странах такого экономического нигилизма, как в Украине, не отыскать со времен, когда эти страны начали переходить к успешному развитию. У нас же сегодня революционный порыв и патриотизм народа, его естественное желание жить лучше используются как индульгенция на принятие авантюристических и популистских решений.

В Украине крайне низкая экономическая культура граждан специально создана и продолжает продуцироваться. Сверхинтенсивность принятия изменений в Государственный бюджет — это тоже пример обмана граждан со стороны исполнительной власти. Большинство, за исключением узкого круга посвященных, было мгновенно наказано властью путем обвального укрепления курса гривни. Это же можно сказать сегодня о ситуации с нефтепродуктами: как только правительство начинает что-либо на рынке регулировать, этот продукт просто пропадает. Наверное, этот шаг действительно был навстречу людям, но власть сделала его похожим на мошенничество.

Вывод: законы и государственные стандарты должны установить обязательность обоснования последствий принимаемых решений и ответственность за эти решения перед обществом, моральную и уголовную. За обман граждан страны мера ответственности должна приближаться к максимальной.

Что может быть целью экономической политики страны? Для граждан государства принципиальным является представление о цели нашей экономической политики, которую мы, надеюсь, создадим. Ради приближения к определению цели национальной экономики необходимо возвратиться к комплексу базовых факторов функционирования и развития. К сожалению, базовые факторы национальной экономики у нас задвинуты в дальний угол. Цена такого подхода — уровень жизни народа и его жизненные перспективы.

Какие же все-таки цели у нас? Я считаю, что это минимизация затрат производства, которая объективно возможна в наших условиях, и обеспечение возможности работать и получать вознаграждение за свой труд каждому гражданину.

Все государственные управленческие решения должны приниматься исключительно через призму экономического анализа, только через призму их соответствия государственной экономической политике. Но при этом, как всегда, небольшое “но” — для этого нужно иметь экономическую политику.

Главная проблема нашей экономики — отток капитала. Почему у нас на словах сегодня признается капитализм, а фактически развивается социализм? Особенно в последнее время. Может, в стране это понимает лишь Социалистическая партия, потому они молча и пошли в руководство исполнительной власти, которая по умолчанию является социалистической, сама того не понимая.

Проблема обособления экономики от материального производства. К сожалению, произошло так, что большинство современных экономистов — это люди с гуманитарным образованием. Они до конца не понимают производство и вследствие отсутствия инженерных знаний неспособны его понять. Перевернули само понятие экономики под свой научный багаж, экономикой считается сфера финансовых манипуляций, денежное обращение, фондовый рынок и налоги. На самом деле экономика — нечто иное, это система обеспечения общества товарами и услугами путем материализации замыслов ученых, инженеров, медиков, агарных специалистов в сфере материального производства и предоставления услуг.

Как преодолеть сложившееся положение вещей? В том числе и посредством того, что понимается как политическая воля. То есть путем политической воли мы должны все-таки сломать тенденции, которые сегодня образовались.

Государственное управление экономикой. О государственном управлении вообще сложно говорить ввиду существенного исчезновения именно этого регулятивного процесса. В этом контексте возникает представление об образе исполнительной власти лишь как о запретительно-разрешительной системе. Очевидно, что системы государственного управления экономикой, которая действительно отвечала бы критериям ее существования, нет.

Если рассмотреть управленческую структуру правительства хотя бы на иерархиях Премьер-министр, первый вице-премьер-министр, вице-премьер-министры, то ведь управление экономикой в этой системе отсутствует. Представляется, что проблемы театра, физической культуры, кино, просвещения могут координироваться на уровне вице-премьер-министра. Есть вице-премьер-министр по вопросам европейской интеграции. Какой такой мощный объем органов управления существует в этом направлении деятельности, что он определяет необходимость отдельного вице-премьер-министра? Что это, как не ручное управление экономикой?

Наверное, и по этой причине значительные экономические события текущего года — это авралы — ценовые, с топливом, с валютным курсом. Какой следующий? Где экономические прогнозы? Где предвидение? Именно в этом состоит основной качественный показатель регулирования экономики. Почему, например, Япония, когда перед ней встала задача подняться из пепла после Второй мировой войны, собрала в границах одного ведомства науку, производство, торговлю и свыше 25 лет не изменяла этого решения?

Такая координация, которая существует сегодня у нас, не нужна. И надо серьезно подумать, нужны ли нам такие вице-премьер-министры. Спасибо, Анатолий Кириллович сегодня с нами, он — один из системных руководителей правительства уже многие годы.

Я хотел сказать многое о системном подходе, о прогнозировании и планировании, но время не позволяет, а проект рекомендаций парламентских слушаний вы найдете у себя в документах. Спасибо за внимание (Оплески).

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Володимире Анатолійовичу.

Слово має народний депутат України Леонід Михайлович Черновецький. Підготуватися Борису Маліцькому.

ЧЕРНОВЕЦЬКИЙ Л.М., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань бюджету (виборчий округ №212, м. Київ). Христианско-либеральная партия Украины, фракция “Наша Украина”. Очень важная тема. Я хочу сказать о том, что в Украине традиционно никогда не было стратегии развития государственного предпринимательства, которая, на мой взгляд, должно включать целый ряд элементов. Прежде всего, конкурсный подбор менеджеров. Сегодня ничего такого нет. В связи с этим я хочу сказать о выдающемся законе господина Кинаха, касающемся государственных предприятий.

Нет также никакого поощрения за хорошую работу и за прибыль в казну державы. Где у нас герои, где награждения? Чтобы страна знала, что этот человек возглавил государственное предприятие, работает в интересах коллектива, создает новые рабочие места, помогает тем, кто ушел на пенсию, заботится о людях. Ничего такого нет. Я надеюсь, что Майдан нам даст такую возможность. И, конечно же, я уверен в том, что идеологом этой программы может и должен стать (и станет, конечно) первый вице-премьер-министр Украины, мысли которого по этому поводу я знаю.

С другой стороны, конечно, когда вообще нет критериев оценки работы государственного руководителя, то его, как собаку, в любой момент могут выгнать, проклясть и передать это место своему родственнику — куму, зятю, деверю, золовке, кому хотите. Это тоже безобразие, которое существует на местах.

Почему это устраивает сегодня власть имущую систему, почему это традиционно всегда устраивало? Потому что с директором государственного предприятия всегда хорошо договориться, он и квартирку может дать за счет своих рабочих, недоплатив им зарплату, и вообще делает, что хочет. И взятки директора уже носят в разные государственные структуры вовсю. Потому что они работают преимущественно по обычной схеме: 90% экспорта идет по заниженной цене, деньги перечисляются на счет директора где-нибудь в Швейцарии или в другой стране, а в министерство — взятку. Ну, у нас сейчас некому давать, нет Министерства промышленной политики, но они где дают городскому голове, где управления СБУ, МВД подкупают… Это полное безобразие и пусть в никуда!

Мало того, научились создавать совместные предприятия. Это чтобы народ, который меня слушает, понимал, почему мы бедные. Мы всегда будем нищими, никогда наши пенсионеры не будут иметь денег, пока у нас не будет стратегии развития государственного сектора экономики! Сейчас там одна преступность, ничего хорошего нет.

Более того, объекты социального сектора, общежития поотдавали кому попало и теперь выгоняют этих несчастных людей на улицу вместе с семьями, детьми. Полный конец света! Создали громадную дебиторскую задолженность. Миллиарды долларов сегодня должны государственным предприятиям жулики-поставщики, которые обсели их благодаря содействию местных администраций и поставляют разную продукцию по десятикратным ценам. Это должно стать предметом особого внимания правоохранительных органов. Полное безобразие, что там творится!

И, конечно же, если мы в ближайшее время ничего не решим... Да, Анатолий Кириллович, еще когда был народным депутатом, предложил устранить дебиторскую задолженность путем издания закона. Если, например, за два месяца тебе должны и не отдают (а не отдают, потому что у таких фирм ничего, кроме пары стульев, нет), то считать эту сумму прибылью предприятия и соответственно облагать налогами. Конечно, не все государственные предприятия сегодня плохие, но в основном, за исключением 10% героев, о которых я ничего не знаю, хотя я народный депутат уже 9 лет. Но надеюсь, что мы когда-нибудь об этом все-таки услышим.

Если здесь есть директора государственных предприятий, я хочу пожелать вам только одно: позаботьтесь о своих коллективах и о стране, представьте свои предложения, а я и Анатолий Кириллович вас поддержим (Оплески).

ГОЛОВУЮЧИЙ. Та ви можете й далі подати, ви ж радник Президента, Леоніде Михайловичу. Дякую.

Слово для виступу надається Борису Антоновичу Маліцькому, директору Центру дослідження науково-технічного потенціалу та історії науки імені Доброва Національної академії наук України. Будь ласка. Підготуватися Коновалюку.

МАЛІЦЬКИЙ Б.А., директор Центру дослідження науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України. Шановні учасники парламентських слухань! У своєму виступі я хочу наголосити на необхідності надання конституційній реформі більш виразної економічної спрямованості, тобто звернути увагу на те, за що найперше відповідає депутатський корпус. На жаль, такої економічної спрямованості не було раніше, немає й тепер. Можливо, за винятком того, що на розробку, обговорення і переобговорення численних реформаторських проектів країна вже витратила, за моїми оцінками, майже 2 млрд гривень. Виходить, що законодавчий акт щодо реформування Конституції набагато дорожче обходиться суспільству, ніж прийняття самої Конституції.

Особлива гострота протиріч української дійсності багато в чому обумовлена специфікою збудованого в нашій країні капіталізму, і про це тут вже йшлося. Проте я хочу підкреслити, що в нашій українській економіці дуже незначна роль інноваційного чинника, який на порядок ефективніший, ніж усі інші. У зростанні економічних результатів нашої країни він становить лише 5–7%, що на порядок менше, ніж у розвинених країнах.

Внаслідок змістовної, технологічної відсталості вітчизняна економіка у своєму сучасному стані в принципі нездатна бути економічно ефективною, їй бракує і матеріальних, і тим більше моральних передумов для вирішення соціальних проблем, особливо на тому рівні, на якому бажають наше суспільство і, сподіваюся, нова влада. Навіть якби ми вдесятеро збільшили обсяг виробництва у нашій головній галузі — металургії, все одно українська економіка не стала б могутнішою й ефективнішою.

У зв’язку з цим хочу підкреслити, що Україна має рішуче відмовитися від домінуючої орієнтації на розвиток своєї економіки лише за рахунок розбазарювання природних ресурсів, виробництва продукції з низьким рівнем доданої вартості і використання дешевої робочої сили і реально, а не на словах, як це було за минулої влади, здійснити перехід на інноваційний шлях розвитку.

Що я пропоную для цього?

1.  Вважаю за доцільне уточнити законодавчі положення конституційної реформи з точки зору надання їй більш виразної економічної спрямованості.

2.  Переглянути положення Конституції щодо Державного бюджету і в Бюджетному кодексі чітко визначити значення бюджету для забезпечення соціально-економічного розвитку країни на інноваційній основі. А не так, як записано в Конституції — для розподілу національного багатства між громадянами і регіональними громадами.

3.  Розробити і затвердити Верховною Радою стратегію інноваційного розвитку економіки України і розбудови знаннєвого суспільства.

4.  Визначити ключові орієнтири соціально-економічного розвитку, вони науковцями обраховані, і я назву деякі з них. Зокрема, для України реально в найближчі роки досягти показника обсягу валового внутрішнього продукту на душу населення не менш як 10–12 тис. доларів, рівня мінімальної погодинної заробітної плати 3 долари, частки робочих місць у високотехнологічних та середньотехнологічних галузях — не менш як 35–40%, рівня освіти тощо.

До речі, нам потрібні не будь-які 5 млн робочих місць, головним чином потрібні робочі місця у високотехнологічних галузях. Це буде конкретним, реальним, а не політико-віртуальним кроком входження України до об’єднаної Європи.

5.  Слід також привести у відповідність з вимогами інноваційного розвитку економіки і суспільства структуру державного управління, законодавчо визначити перехід на функціональний принцип державного управління, виключну відповідальність Кабінету Міністрів за стратегічний розвиток держави, передавши ручне керування (тобто те, чим він завжди займався і особливо зараз це робить) місцевим органам влади.

6.  Запровадити систему державного індикативного планування соціально-економічного розвитку на інноваційній основі.

Лише за умов надання конституційній реформі виразної соціально-економічної спрямованості така реформа може бути корисною і дати позитивні наслідки для суспільства і кожного громадянина. Дякую за увагу (Оплески).

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Борисе Антоновичу.

Слово має Валерій Ілліч Коновалюк, перший заступник голови Комітету з питань бюджету.

КОНОВАЛЮК В.І., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань бюджету (виборчий округ №62, Донецька область). Шановні друзі! Шановні учасники парламентських слухань! Вважаю, що для нас справді важлива подія, коли сьогодні в цих стінах, у цьому залі ми проводимо обговорення тих проблем, які, напевно, турбують усе суспільство. Для нас важливо, щоб ми донесли до людей, до українців, що в Україні взагалі відсутня економічна політика. Те, що сьогодні відбувається в державі, призводить до втрати тих здобутків, які важкою працею були досягнуті в попередні роки.

Хочу нагадати, що оцінки місії Світового банку і міжнародних експертів у минулому році свідчили, що Україна мала найвищий ступінь розвитку економіки. Ми досягли рівня зростання ВВП 12,5%. Що відбувається сьогодні? Ви знаєте, ми справді чекали перетворень, ми чекали, коли зрозуміють, що економічна політика повинна формуватися винятково як засіб реалізації очікувань кожного з нас, що квінтесенцією економічної політики має стати громадянин, якого держава повинна зробити платоспроможним. Ми розуміємо, що нинішні дії парламенту й уряду не відповідають цим очікуванням.

Дозвольте нагадати, з чого все починалося. Під час внесення змін до Закону про Державний бюджет ми попереджали, що цей крок призведе до створення прецеденту, коли споживання впливатиме на подальший економічний розвиток. Ми казали, що скасування преференцій зупинить вітчизняні підприємства, цілі галузі, що скасування пільг спричинить втрату бюджетних надходжень. Я попереджав ще в лютому, що ревальвація гривні — це навмисний тиск на фінансовий ринок і спроба фінансових спекулянтів заробити надприбутки. Однак до цього не прислухались. Ми втратили можливість розвивати експортний потенціал, втратили 12% номінальних заощаджень людей, втратили можливість забезпечувати підтримку грошової одиниці, тому що змінилося сальдо зовнішньоторговельного обороту.

Я впевнений, що паливна криза — це не тільки те, що ми спостерігаємо на автозаправних станціях. За 4 місяці видобуток вугілля скоротився на 1700 тис. тонн. З 1987 року ми намагалися забезпечити зростання вуглевидобування, фактично за минулий рік воно склало 3 млн тонн, а сьогодні ми маємо по року зменшення видобутку приблизно на 6 млн тонн.

Критична ситуація з інфляцією. Коли ми казали уряду, що споживчий ринок зростає, і ті невеликі соціальні виплати, які пропонувалися, фактично з’їдає інфляція, люди втрачають доходи, — до цього ніхто не прислухався.

Хочу сказати, що для нас очевидно: державний популізм став засобом політичної інсинуації. Кожен з вас дуже добре розуміє, що два плюс два — чотири, але коли щодня з екрана телевізора намагаються переконати суспільство, що це п’ять... Ну, знаєте, можна домогтися, щоб хліб коштував 16 копійок, але цього вистачить на дві доби. Впевнений, що така позиція перегукується з намаганням ревізувати конституційну реформу. Конституційна реформа — це не тільки перелік тих повноважень, які розподіляються між Президентом, парламентом і урядом, це насамперед можливість сформувати сучасну економічну політику.

Хочу сказати, що для нас важливо, щоб ми не тільки констатували, що відбувається в державі. Нині справді спостерігається скорочення обсягу і темпів розвитку економіки. За травень ми будемо мати розвиток і обсяг ВВП на рівні 3%. Вперше за останні три роки гірничо-металургійний комплекс працює на 0,7% збитків. Це призведе до того, що ми будемо втрачати робочі місця. Ми будемо мати дефіцит і в місцевих бюджетах, які сьогодні вимушені брати комерційні кредити, щоб сплатити поточні видатки та виплатити заробітну плату. Нічим буде платити пенсії, соціальні виплати тощо.

Ми сьогодні розробляємо стратегію сталого розвитку держави. Це буде доктрина, яка відтворюватиме конкретний шлях розвитку України. Я впевнений, що така політика буде зрозуміла кожному громадянину, на цьому ми зможемо сформувати національну ідею, щоб кожен українець повірив у себе, щоб ми справді реалізували трудовий потенціал держави, тому що кожна людина повинна мати мотивацію до праці. Віримо, що така позиція справді змінить становище, яке на сьогодні склалося.

Наостанок я хочу показати список тих підприємств... (Оплески).

ГОЛОВУЮЧИЙ. Треба було з нього починати.

Слово має Валерій Михайлович Геєць, директор Інституту економічного прогнозування Національної академії наук України. Будь ласка. За ним виступатиме Ігор Шурма.

ГЕЄЦЬ В.М., директор Інституту економічного прогнозування НАН України. Шановний пане головуючий! Шановні присутні! Дозвольте за 5 хвилин зупинитися на шести пунктах.

Перше — це те, що настав час конструктивного підходу до вирішення питань у частині узгодження тих кодексів, які на сьогодні діють в Україні, — Господарський, Земельний, Цивільний, оскільки окремі статті цих кодексів сьогодні є настільки суперечливими, що породжують нові проблеми.

Для прикладу. Господарський кодекс, який прийнятий і працює, за підсумками 2004 року засвідчує таке. Коли він розглядався у Верховній Раді, у проекті було 558 статей, прийнято 418. І сьогодні, коли ми аналізуємо практику його застосування, доходимо висновку: те, що було знято під час прийняття, на сьогодні відповідає потребам, і ми вимушені повернутися до розгляду цих питань, для того щоб узгодити.

Як і Земельний кодекс, Господарський належить до числа тих, які сьогодні найбільше критикують. Разом з тим і наші фахівці, і навіть представники Американсько-української торгової палати подають пропозиції, що цей кодекс необхідно доопрацювати. На превеликий жаль, поки що ситуація не зрушується з місця.

Друге. Ми хочемо звернути увагу законодавців також на те, що необхідна правотворчість у сфері економіки, насамперед треба продовжити кодифікацію господарського законодавства і строго дотримуватися вимог Закону про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності, прийнятого 11 вересня 2003 року. Цей закон, як і Регламент Верховної Ради України, вимагає економічного обґрунтування законопроектів і прогнозу їх соціально-економічних наслідків. На превеликий жаль, на сьогодні це дуже часто не робиться.

Третє — адміністративна реформа, яка вже сьогодні стоїть на порядку денному. Не буду деталізувати, але, думаю, що і в залі, і серед слухачів та глядачів є люди, які пам’ятають, що в часи Микити Сергійовича Хрущова намагання вирішити це питання спричинили надзвичайно серйозні соціальні потрясіння. Думаю, що реалізація положень, які закладають територіальні розшарування, викличе певні соціальні неузгодження, і нам треба вже сьогодні намагатися їх законодавчо врегулювати. Сьогодні наші фахівці розробили аван-проект про статус області в Україні, і після завершення свого виступу я передам його головуючому. Думаю, що на порядку денному стоїть цілий ряд розробок, які треба здійснити з тим, щоб адміністративна реформа досягла успіху.

Четверте — вкрай важливо вирішити питання законодавчого врегулювання державної заборгованості. Якщо в частині боргів уряду на сьогодні є більш-менш досконала законодавча база, то необхідно терміново прийняти рішення про регулювання зовнішніх зобов’язань корпоративного сектору економіки. Наші дослідження підтвердили, що нинішня політика обмінного курсу заохочує накопичення зовнішніх боргів державними і приватними секторами. І в тій частині, де сьогодні відбуваються залучення корпоративним сектором, є загрозливі тенденції щодо економічної дестабілізації.

Таким чином, при внесенні змін до законодавства з питань валютного контролю ми пропонуємо надати право Національному банку України запроваджувати обов’язкове резервування запозичених зовнішніх коштів на термін до одного року в розмірі до 20% суми позики. Це право може бути реалізовано при накопиченні зовнішніх дострокових боргів корпоративного сектору в обсязі, що перевищує 15% ВВП, зараз ми знаходимося саме в такій ситуації.

Ще одне питання пов’язане з податком на додану вартість. Одна з головних причин — це той закон, який його регулює. Тільки за чотири місяці цього року заборгованість із сплати цього податку зросла на 1,7 млрд. Необхідне якнайскоріше прийняття виваженого рішення.

І нарешті останнє. У Бюджетному кодексі необхідні чіткі й виважені економічні критерії розподілу повноважень, без цього бюджетні проблеми весь час будуть нагромаджуватися. Є пропозиції, яким чином це можна зробити і реалізувати.

Враховуючи, що залишилося 4 секунди, я передаю аван-проект, про який говорив (Оплески).

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має народний депутат України Ігор Михайлович Шурма. За ним виступатиме Ігор Макаренко.

ШУРМА І.М.‚ член Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, СДПУ(о)). Фракція Соціал-демократичної партії України (об’єднаної). Шановні учасники парламентських слухань! Перед тим як говорити про законодавче забезпечення сучасної економічної політики в умовах конституційної реформи, всі в залі повинні дати собі відповідь, чи має шанс реалізуватися і відбутися ця конституційна реформа, бо самі зміни до Конституції України створюють умови для переходу до європейської системи організації влади в Україні, разом з тим зберігаючи за Президентом великі повноваження.

Однак вже сьогодні, починаючи з середини квітня, спочатку державний секретар Зінченко, а потім Президент України привселюдно висловилися на підтримку проведення референдуму про скасування змін до Конституції України, які були прийняті Верховною Радою 8 грудня 2004 року, незважаючи на те, що за це проголосували 402 народних депутати, в тому числі й Зінченко. Не буде конституційної реформи, все, що зараз тут відбувається, — це великий театр, великий популізм, ви є одночасно і акторами, і глядачами. Проте я все-таки апелюю до здорового глузду вождів України і надіюся, що їм вистачить сили волі дотриматися тих зобов’язань, які вони дали перед міжнародною спільнотою, і провести цю конституційну реформу.

За таких умов у нас є деякі пропозиції, які я вношу як представник фракції СДПУ(о).

1.  Наразі чинною владою ставиться під сумнів саме проведення конституційної реформи, робляться спроби підмінити її форсованою адміністративно-територіальною реформою. Ми виходимо з того, що провести адміністративно-територіальну реформу в термін, який пропонується, неможливо, вона потребує як мінімум 4–5 років ретельної підготовки та розробки кількох тисяч законодавчих нормативних документів. З урахуванням цього, розгляд та прийняття запропонованого урядом проекту Закону України про територіальний устрій України є недоцільним.

2.  Умовою початку проведення конституційної реформи є набрання чинності змінами до Конституції, які були підписані 8 грудня 2004 року.

3.  Після набрання чинності змінами до Конституції економічна політика має базуватися передусім на законодавчому виправленні тих глибоких деформацій, які внесені в економічне життя у 2005 році діючим урядом.

4.  Першочерговим завданням є законодавче забезпечення прав приватної власності, яке повністю унеможливило б перегляд результатів приватизації, перерозподіл власності згідно з політичними або фіскальними міркуваннями.

5.  Необхідно законодавчо обмежити можливості адміністративного державного втручання в економічні процеси, зокрема в процеси ціноутворення.

6.  Законодавчо захистити інтереси малого та середнього бізнесу, брутально порушені при внесенні змін до Закону про Державний бюджет на 2005 рік. Для цього необхідно прискорити прийняття Закону про спрощену систему оподаткування, забезпечити ефективне впровадження Закону України про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності, прийняти Закон про дозвільну систему в господарській діяльності.

7.  У рамках існуючого адміністративно-територіального устрою забезпечити процес децентралізації влади з розвитком місцевого та регіонального самоврядування. Законодавчо забезпечити формування бюджету за принципом “знизу догори”, мінімізувати перерозподіл коштів через Державний бюджет. Особливої уваги потребує законодавчий захист інтересів бюджетоутворюючих регіонів-донорів, які повинні отримувати значно більшу частку заробленого. Треба законодавчо забезпечити, щоб загальнонаціональні компанії сплачували податки не тільки в центрі, а й у тих регіонах, де вони працюють.

8.  На законодавчому рівні потрібно врегулювати питання про перегляд рішення щодо ліквідації пільг спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку та про надання додаткових гарантій інвесторам від порушення зобов’язань з боку України.

9.  З метою уникнення можливостей різкого збільшення податкового навантаження на економіку потрібно законодавчо обмежити максимально можливий рівень податкового навантаження у відсотках до внутрішнього валового продукту, прискорити розробку та прийняття Податкового кодексу, який забезпечить стабільність, прозорість і спрощення ставок податку на додану вартість та податку на прибуток. Потрібно повністю виключити можливість перегляду податкового законодавства у процесі прийняття Державного бюджету або з порушенням встановлених законодавством термінів.

Я з великою повагою ставлюся до пана Кінаха, але один у полі — не воїн. Коли ми говоримо про економічну політику і про конституційну реформу, уряд повинен сидіти тут і показати свою зацікавленість. Заяви його керівництва і один чоловік у цій залі ставлять під великий сумнів, що те, що вони декларують, буде виконано. Дякую (Оплески).

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Ігор Петрович Макаренко, директор Інституту еволюційної економіки. За ним виступатиме Петро Симоненко.

МАКАРЕНКО І.П., директор Інституту еволюційної економіки. Уважаемый председательствующий! Уважаемые народные депутаты! Спасибо за то, что предоставили возможность выступить с этой трибуны, поверьте, это большая честь. Как специалист в инновациях, как экономист я хотел бы остановиться исключительно на экономических вопросах, не политических. Исходя из пожеланий, высказанных Адамом Ивановичем, что начинать нужно с предложений, сразу предложу акцентировать внимание и политиков, и членов правительства на том, что Украине необходимо построение современной национальной инновационной системы. Под современной национальной инновационной системой я понимаю, в первую очередь, не только ту среду, в которой инновация формируется и развивается, но и инструменты управления инновационным процессом.

А дальше я попробую, приведя несколько аргументов, обосновать целесообразность и актуальность очень важного, на мой взгляд, вопроса формирования национальной экономики и политики. Скажем, если брать такую актуальную на сегодняшний день проблему, как рост цен на традиционных рынках ресурсов, то только инновация дает возможность уйти от традиционных рынков ресурсов, создавая доступ к новым ресурсам, в том числе и принципиально инновационных, не похожих на традиционную экономику.

Например, если рассмотреть совсем недалекое прошлое, когда основным энергетическим ресурсом был уголь, то если бы у нас не было инноваций, не было диверсификаций, вызванных изменениями инноваций на рынке ресурсов, мы имели бы огромное давление на рынке угля. И представьте себе, при таких огромных объемах не только национальной, но и мировой экономики, по всей видимости, цены были бы просто колоссальными, они просто раздавили бы любую национальную экономику. Однако именно инновационные движения создают уход от рынка традиционных ресурсов, таким образом диверсифицируется направление и снимается давление с инфляцией издержек.

Следующий фактор, на который я хотел бы обратить внимание, — это взаимодействие традиций и инновации. У нас почему-то сегодня говорят о том, что инновация — это новые товары и новые технологии. Поверьте мне, уважаемые дамы и господа, по всей видимости, этого мало. У нас есть возможность использовать мировой опыт создания инноваций, однако эти инновации не идут. По всей видимости, инновацию необходимо рассматривать как системный процесс, который формирует механизмы притяжения капиталов. То есть это своего рода аттрактор, механизм притяжения не только капиталов, но и ресурсов. С другой стороны, инновация — это процесс, который встречается с силами традиционной экономики и в этом взаимодействии ощущает сопротивление со стороны традиций.

Еще один пример хочу привести в части взаимодействия традиций и инновации. Если не делать разграничения между инновационным процессом и традиционной экономикой, механизм формирования приоритетов будет смещаться в область традиционной экономики. Например, если взять свободные экономические зоны, территории приоритетного развития. Коль скоро в механизмах формирования приоритетов доминирует традиция, то традиционные приоритеты поглощают эти свободно-экономические зоны, а традиционная экономика не дает требуемой отдачи, которую дает инновация. И таким образом дискредитируется такие сами по себе очень полезные и важные инструменты, как технопарки, зоны приоритетного развития и др.

Еще одна необходимость, которую диктует создание национальных инновационных систем, — это то, что даже если традиционная экономика препятствует развитию инноваций, рано или поздно наступает период, когда инновация доминирует. Это доминирование выливается в то, что происходят резкие изменения, возникает эпоха больших перемен, которая в результате очень быстрых инновационных изменений переворачивает все до неузнаваемости, и возникают риски.

Таким образом, я предлагаю обратить внимание на то, что нам сегодня крайне необходимо и актуально создание национальной инновационной системы. Еще раз спасибо за предоставленную возможность выступить (Оплески).

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має народний депутат України Петро Миколайович Симоненко. За ним виступатиме Олександра Кужель.

СИМОНЕНКО П.М., член Комітету Верховної Ради України з питань правової політики (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, КПУ). Шановні товариші, друзі! Шановні учасники парламентських слухань! Те, що сьогодні треба радикально переглянути законодавство, яке сприяє чи, навпаки, уповільнює економічний розвиток нашої держави, ні в кого не викликає сумніву. Радикальна зміна конче потрібна. Ми глибоко і всебічно аналізували реальний соціально-економічний стан в Україні і на підставі цього аналізу вимушені констатувати, що за останні роки, тобто за роки незалежності, влада так і не змогла створити національної моделі розвитку економіки нашої держави. І саме з цього треба виходити, говорячи про національне законодавство.

На мою думку, ми мусимо сьогодні констатувати й те, що влада не забезпечила стійкого і збалансованого економічного зростання, конкретних соціальних пріоритетів, відсутність яких якраз і не дає можливості чітко зосередити увагу на стратегічних напрямах розвитку.

Ми також повинні констатувати, що держава не забезпечила вирішення основних питань щодо високої зайнятості населення, ефективної структури виробництва. Чому так сталося? Сьогодні також треба зробити висновок, щоб не надавати додаткових повноважень.

Ми сьогодні свідомі того, що цілком і безповоротно діяльність всіх урядів України як незалежної країни була підпорядкована рекомендаціям Міжнародного валютного фонду, Світового банку та інших міжнародних фінансових інститутів. І результатами такої економічної політики, провідники якої знаходяться вже у новій владі (ми сьогодні повинні згадати про них — це і Пинзеник, і Терьохін) стали деіндустріалізація народного господарства, злочинна приватизація та створення різних фінансових пірамід. Не лише закони, а й управлінські підходи сьогодні заважають вирішувати питання, що стосуються нашої економічної незалежності, в тому числі й головне питання — щоб мільйони громадян України не їхали шукати кращої долі за межі рідної України.

І за оцінками експертів, і ми самі вже свідомі того, що економіка погрузла в корупції й тінізації. За якими законами формується кадровий потенціал? Хто більше вкрав, той сьогодні посаду міністра займає. Про що можна говорити, як економіка може бути національною, коли вона підпорядкована власній кишені? Кожен рядок бюджету — це дерибан у масштабах парламенту і всієї України, коли ділять між собою, хто більше витягне потім “відкатами” на власні інтереси. Для цього закони не потрібні, повинні бути національна свідомість, патріотизм і висока відповідальність за те, що робиться в державі.

Тінізація. Ну, я вибачаюсь, тут же в парламенті сидять мої колеги, які повністю... Давайте розглянемо, з чого починається тінізація. Анатолію Кириловичу, про що ми говорили? Алкоголем хто займається? Це перше джерело тінізації. Будь ласка, всі вони сидять у вас і в цій залі. Подивімося на металургійний комплекс, на енергетику — власники у вас сидять і тут у залі. Про що можна говорити, про яке законодавство і національні особливості майбутнього розвитку нашої держави?

Шановні друзі! Шановні товариші! Я теж перед вами несу відповідальність за те, що беру участь в розробці тих чи інших законів, але ми не вперше привертаємо увагу до цих проблем. Можна говорити і про закони, які сприятимуть розвиткові інноваційних моделей, я все підтримаю, але головне сьогодні, для того щоб чітко визначитися, що таке національна економіка, — прийняти рішення, яким захистити власність держави від розграбування. Підприємець, є в тебе вільні кошти? Вкладай, створюй, але не кради в народу України! Вкрали “Криворіжсталь”, на розвиток інноваційних моделей 400 млн доларів переклали з державної кишені у власну. Кажуть, реприватизацією будемо займатися. Та займіться наведенням порядку в державі!

Я вже не казатиму про ГЗК. Анатолий Кириллович, опубликовали ваш список сегодня из 29 предприятий. Ну, извините, кому не было понятно, что происходит у нас в стране? Что нельзя было их приватизировать.

Тому перше, що я пропоную, шановні друзі, — можна про що завгодно говорити, але треба навести елементарний порядок через прийняття Закону про націоналізацію і створити загальнодержавний неділимий фонд власності, який дасть можливість захистити національні інтереси.

Друге — створити передумови для сталих джерел наповнення бюджету.

Третє — створити передумови для розвитку малого і середнього бізнесу. Бо саме надмірна монополізація знищує малий і середній бізнес, не дає розвиватися ініціативі (Оплески).

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Олександра Володимирівна Кужель, яка представляє Аналітичний центр “Академія”. За нею виступатиме Геннадій Руденко.

КУЖЕЛЬ О.В., представник Аналітичного центру “Академія”. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Дозвольте почати з першої доповіді, яку нам репрезентував перший віце-прем’єр-міністр Анатолій Кінах. Перепрошую, Анатолію Кириловичу, ви казали про економічну політику і кваліфіковану опозицію, яку “Трудова Україна” презентує 25 червня, але вона жодним пунктом не відповідає політиці уряду, в якому ви працюєте. Якщо ви не згодні з цим, то майте мужність піти у відставку.

Хочу нагадати всім урядовцям, які тут присутні, що відсутність економічної політики не позбавляє вас відповідальності. І те, що було сказано з цієї трибуни, що сьогодні немає політичної відповідальності... Перепрошую, всі, хто сьогодні в уряді — це представники певних політичних сил, і ви будете відповідати за кожен крок, за всі економічні наслідки, які сьогодні є.

В Україні немає економічної політики, яка відповідала б стандартам країни, що будує демократію і ринкові відносини, яка орієнтувалася б на концепцію взаємодії трьох головних регуляторів економічних відносин — ринок, держава і громадське суспільство. Замість економічної політики ми фактично маємо руйнування. Давайте визнаємо це як факт, перш ніж говорити про законодавче забезпечення.

Основою формування економічної політики в умовах ринку є три чинники.

Перше — це здатність держави виявити і сформувати ефективного власника. Проте, на жаль, уряд, цікавить ефективний власник тільки для реприватизації. Ви знаєте, Анатолію Кириловичу, я навіть не здивована, що в цьому списку немає жодного власника з провладних структур, ну, якось так вийшло. Політика щодо неефективного власника, якому держава віддала майно під інвестиційні зобов’язання за копійки, чомусь нікого не цікавить. Цікавить там, де вже прибутки є.

Вдумайтеся в саму назву урядової програми: “Власність — народу”. Скажіть: що це означає? Де тут ідеологія формування ефективного власника? Я взагалі не розумію, як в умовах ринкових відносин і правової держави уряд може практикувати такий небезпечний політичний популізм. Про яку повагу до приватної власності може йти мова? Чи, може, урядовці хочуть повернути свою власність народу? Так ми вас підтримаємо: почніть із себе, покажіть приклад!

А що ми бачимо сьогодні? Адміністративний тиск там, де треба просто активізувати дію ринкових сил, і, навпаки, адміністративно бездіяльний стан там, де потрібно навести порядок. Уряд працює здебільшого там, де можна отримати швидкі політичні дивіденди. Ви скажете, що це економічна політика?

Впродовж кількох місяців ми пропонуємо уряду конкретні механізми впорядкування адмінпослуг, конкуренції, спрощення системи оподаткування, мікрокредитування — жодної відповіді, глухе мовчання. Ми бачимо сьогодні спроби побудувати адміністративно-поліцейську економіку. Зате уряд займається організацією передсвяткових ярмарків, залазить у кишеню до приватного сектору, лімітує рентабельність і таке інше.

У результаті жорсткого регулювання ми вже маємо зростання цін на продукти харчування, м’ясопродукти, бензин. Що далі? Після публічної презентації широкомасштабної програми будівництва житла, ремонту житлового фонду вже підскочили ціни на вторинному ринку житла. А давайте відверто визнаємо, що це житло купують переважно люди середнього достатку. Сьогодні нова влада приймає рішення, які не усувають негативних результатів діяльності старої влади в напрямі зниження цін. Скажіть, це можна вважати економічною політикою?

Виникає запитання: чи робиться хоча б поверховий економічний аналіз можливих наслідків? Тут вже казали про регуляторну політику. Ніхто не розраховує і ніхто не прогнозує неочікуваних ефектів від дій. Чи готові урядовці нести відповідальність за порушення закону? Чи знову шукатимуть ворога на стороні? Мовляв, це Росія, Захід, спекулянти, монополісти, а ми в уряді всі такі білі й пухнасті.

Друга основа економічної політики — священність і недоторканність приватної власності. А у нас вже, перепрошую, презентують програму: здай товариша і отримай його майно. Кажуть, що це майбутня програма уряду.

І третя основа — розвиток конкуренції, розвиток малого бізнесу. Перепрошую, це я, Олександра Кужель, створила закон про спрощену систему оподаткування. А в уряді Пинзеник і Терьохін відповідають за закони про ПДВ, податок на прибуток і всі інші. Не чіпайте те добре, що є, зробіть зміни там, де погано (Оплески).

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Геннадій Борисович Руденко, голова Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Підготуватися Валерію Мунтіяну.

РУДЕНКО Г.Б., голова Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (виборчий округ №149, Полтавська область). Шановні учасники парламентських слухань! Шановний головуючий! Тема сьогоднішніх слухань актуальна. Безумовно, задекларовані конституційна, адміністративна реформи мали б бути узгоджені з Програмою діяльності уряду. Це вимагає пошуку нових підходів та ідей. На нашу думку, при вирішенні цих питань треба спиратися на сучасні світові підходи. Одним з них є впровадження основних засад сталого збалансованого розвитку суспільства. Слід зазначити, що в Програмі діяльності уряду України є лише намагання відобразити взаємопов’язані економічні, екологічні та соціальні цілі.

Вважаю, що робота парламенту має бути спрямована на законодавче забезпечення Програми діяльності уряду в контексті основних засад сталого розвитку як якісно нового типу розвитку на основі поєднання економічних, екологічних і соціальних питань та комплексного підходу до їх вирішення.

Сьогодні вже багатьом зрозуміло, що економічний розвиток має здійснюватися з мінімальними додатковими ресурсами та енерговитратами на основі кардинального зниження матеріаломісткості, енергоємності національного внутрішнього продукту. Для досягнення значного економічного зростання необхідно збільшити продуктивність використання ресурсів, зменшити обсяг використання сировини та енергії, необхідних для виготовлення одиниці продукції. Це дасть значний соціальний ефект, оскільки зменшить ціну продукції, а також приведе до зменшення навантаження на довкілля.

Доцільно поступово скорочувати сировинне виробництво, збільшувати виробництва із закінченими технологічними циклами, що сприятиме глибокій переробці сировини, підвищенню якості кінцевої продукції та мінімізації обсягів утворення відходів, яких, на жаль, в Україні понад 20 млрд тонн. Проте понад 60% сировинної складової в обсязі експортних поставок держави не налаштовують на оптимізм.

Що ми вважаємо найбільш важливим?

У сфері промислової політики — розвиток галузей і технологій, пов’язаних з використанням відновлюваних джерел енергії (у цьому контексті Верховна Рада має прийняти низку законів, зокрема про енергетику відновлювальних джерел та інші), екологізація виробництва, зниження рівня техногенного навантаження на довкілля, перехід на екологічно безпечні технології. При цьому показником екологічності економіки мають стати питомі витрати кількості природних ресурсів на одиницю національного доходу.

У податковій сфері. У контексті розвитку держави і суспільства на засадах сталого розвитку вважаємо важливим поступово зменшувати оподаткування праці при одночасному збільшенні оподаткування ресурсів як джерела збереження і відтворення довкілля, підвищення ефективного використання ресурсної бази. Таким шляхом пішли розвинені країни, зокрема Німеччина, яка здійснила перший етап екологічної податкової реформи.

В агропромисловому секторі — вдосконалення системи землекористування, охорона земельних ресурсів та поліпшення якості земель за умови поступового доведення та підтримки співвідношення між орними, залуженими та залісненими площами до науково обґрунтованих нормативів для кожної ландшафтно-кліматичної зони, недопущення розширення площі орних земель. Нині рівень розораності в Україні становить 50%, у тому числі сільськогосподарських земель — 80%. Це недопустимо високі показники.

За останні 35–40 років вміст гумусу в ґрунтах України зменшився на 0,3–0,4% і становить 3,1%. Одним з головних факторів, що зумовили такий стан, є використання недосконалих технологій. Зменшення втрат гумусу можна досягти за рахунок здійснення протиерозійних заходів, вдосконалення технологічних схем, мінімізації обробітку ґрунту, збільшення посівних площ багаторічних трав.

Також потрібно підтримувати традиційне сільське господарство в контексті значних можливостей експорту продукції органічного землеробства (Захід просить: дайте чисту продукцію), переробку сільськогосподарської продукції на регіональному рівні.

І хотів би торкнутися нафтової кризи. Ви знаєте, якби її не було, її потрібно було б створити. Тому що, напевно, треба замислитися над тим, що досить жити “по-советски”. Ми не Кувейт, не Росія, в Україні потрібно впроваджувати енергоефективні, енергозберігаючі технології, альтернативні види енергії. І я не думаю, що нафтову проблему можна вирішити шляхом будівництва нового НПЗ чи тисячі нових державних заправок. Де ми нафту візьмемо? Отже, вихід — у розвитку альтернативних видів енергії, зменшенні залежності від енергоносіїв.

І я хотів би також ще одну формулу вирішення проблеми запропонувати: заборонити в майбутньому будувати заправки на старій базі, дозволяти будувати нові заправки лише на умовах багатопаливних супермаркетів, де кожен на свій гаманець знайде або А-95, або А-98, або солярку, або пропан-бутан, або біодизель, щоб кожен міг розраховувати на свою кишеню.

Вважаю, що при розробці та впровадженні адміністративної реформи обов’язково мають бути враховані ресурсна та екологічна складові. У цьому контексті в нас нічого не робиться, що ставить під сумнів ефективне проведення адміністративної реформи. Дякую (Оплески).

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Валерій Іванович Мунтіян, професор Національної академії державного управління. Підготуватися Михайлу Гладію.

МУНТІЯН В.І., професор Національної академії державного управління при Президентові України. Шановний головуючий! Шановні члени уряду! Шановні присутні! Дозвольте зосередити вашу увагу на економічній безпеці в сучасній політиці уряду.

Теза перша: держава перебуває в небезпеці. Це підтверджується переважною більшістю порогових значень. Тому пріоритетом номер один політики держави має стати забезпечення національної безпеки України. Якщо ми цього не зробимо, витрати часу, а також інших ресурсів вже будуть не потрібні, це буде марне витрачання.

Чому це небезпека? Тому що безпека гарантує захист життєво важливих інтересів людини, суспільства, держави від зовнішніх і внутрішніх загроз. А небезпека — це системна деградація, кризи, катастрофи, горе, страждання, смерть.

Який же шлях? Що уряд повинен зробити? Прийняти мудре рішення (тут вже говорили про це), вибрати і показати цей шлях, як у Біблії сказано, “мудрість розумного — знання шляху свого”. Це шлях, яким треба провести Україну між межею безпеки й небезпеки, щоб вона її ніколи не перетнула, тому що це межа між життям і смертю.

Для усвідомлення економічної категорії хочу проінформувати вас, що вона має дві основні форми, які є її фазами. Перша фаза — сталість, друга — це розвиток. У сукупності вони становлять одне ціле як системна єдність, як цілісність картини національної економіки.

Пропоную: при розробці та реалізації сучасної економічної політики привести соціально-економічну систему у відповідність з критеріями конвергенції, з критеріями економічної безпеки. Інакше у нас не буде предмета, на який спрямовувати зусилля та змінювати її поведінку.

Перше. Кабінету Міністрів України розробити та внести на розгляд Верховної Ради України низку документів, які повинні бути розроблені, наголошую, на сучасній науково-методологічній базі — доктрину як знання, концепцію як головну ідею, стратегію, де будуть зрозумілі завдання, логіка, етапи, джерела покриття, і потім перейти вже до міждержавних, транснаціональних, регіональних і міжрегіональних програм, а також механізмів реалізації економічної політики уряду. І це все повинно бути в пакеті.

Чому я загострюю увагу на науково-методологічній базі? Тому що великою помилкою було те, що попередні уряди і, ще страшніше, науковці підходили до вирішення складних проблем соціально-економічної безпеки як до простої системи. І тому скільки Верховна Рада не приймала б законодавчих актів (2, 4, 5 тисяч), складна система їх просто відштовхуватиме, не прийматиме, бо вона є інерційною. Вона може працювати на певних принципах, які належать до складної системи, таких як конструїтивність (тобто причина і наслідок можуть лежати в інших просторово-часових площинах, якщо ми цей принцип не будемо враховувати, то й далі будемо боротися лише з наслідками), резистентність системи, управління системою через точки впливу (таких точок може бути максимум три, а ми хочемо одночасно зробити все, і щоб було краще). Наміри добрі, але ненауковий підхід призводить до того, що система деградує, вона вступає в фазу кризи і далі може призвести до катастрофи.

Друге — ліквідувати диспропорцію невідповідності між вартісною оцінкою природоресурсного потенціалу з потенціальними можливостями людського капіталу. Створити інтернаціоналізоване відтворюване ядро національної економіки, що дасть змогу Україні брати участь не лише у формуванні світового доходу, а й, що найголовніше, у його розподілі.

Хочу сказати, що кінцевою метою проведення економічної реформи має бути перехід на інформаціогенну модель економіки. Українськими вченими така модель створена, вона відповідає світовим стандартам, вони нам можуть позаздрити. І я вірю в те, що український народ, який за інтелектуальним потенціалом (а це найголовніше — знання) посідає найвище місце у світі, спроможний впровадити цю модель і оволодіти нею (Оплески).

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має народний депутат України Михайло Васильович Гладій. Підготуватися Миколі Галянтичу.

ГЛАДІЙ М.В., заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, виборчий блок “За Єдину Україну!”). Шановний Адаме Івановичу! Шановний Анатолію Кириловичу! Шановні колеги, запрошені! Без сумніву, тема, яка сьогодні розглядається на парламентських слуханнях, має дуже важливе значення (про це говорили й попередні оратори) і в економічному, і в політичному, і в соціальному плані. Власне, я хотів би поділитися певними думками, що стосуються розвитку села через економічне та законодавче забезпечення як невід’ємні дві складові.

Практично немає жодного пленарного засідання, щоб у сесійній залі не згадували про село — це факт, і ви є свідками цього. І це закономірно, оскільки, крім великого економічного потенціалу, українське село має потужну духовну, культурну та мовну силу, глибоке коріння національних традицій і обрядів. Тобто це об’єкт, який заслуговує на всебічну увагу, насамперед з боку влади, у тому числі й законодавчої.

Що ми маємо насправді? Якщо говорити в цілому, то за кількісними параметрами законодавче забезпечення агропромислового комплексу досить відчутне. Тут я можу погодитися з Адамом Івановичем, який сказав у вступному слові, що в нас достатньо законів і достатньо законопроектів у Верховній Раді, треба тільки вдало їх використовувати.

Для прикладу: на сьогодні в законодавчому полі Верховної Ради налічується близько півтори сотні законів, так чи інакше причетних до розвитку сільського господарства і сільської місцевості. Вдумайтеся, майже півтори сотні! А якщо до цього додати ще й постанови, розпорядження Кабінету Міністрів, що приймаються на їх виконання, то, м’яко кажучи, паперу списано дуже багато. Тобто формально владі, виконавчій і законодавчій, є чим звітувати щодо рішень, які приймаються з аграрних питань.

Чому ж тоді, постає запитання, ми маємо такі невтішні результати в сільському господарстві, як у виробництві так і в соціальному плані? На мою думку, причин кілька.

Перша — відсутність у багатьох випадках економічно та соціально доцільних законодавчих актів, і головне — розрахованих на перспективу, а не на термінове гасіння господарських та економічних пожеж.

Друга — недостатнє або зовсім відсутнє фінансове забезпечення багатьох законодавчих актів, про що вже не раз говорилося.

І третя — елементарне невиконання навіть тих норм закону, для реалізації яких потрібне не державне фінансування, а просто звичайна виконавська дисципліна.

На підтвердження наведу два конкретних приклади. У Луцькому районі Волинської області є село Підгайці, розташоване неподалік від Луцька і привабливе з точки зору земельних ресурсів. Саме цим і користується сільська рада, передусім сільський голова Віталій Семенюк. В інтересах громади за минулий рік лише від продажу земель несільськогоподарського призначення (наголошую, ділянок під забудову) сільський бюджет отримав 1,4 млн гривень. Тому недивно, що ця сільська рада дає собі, так би мовити, раду і в фінансовому, і в економічному плані.

І другий приклад — село Білогородка пристоличного Києво-Святошинського району, теж привабливе своїми земельними ресурсами. Так ось за минулий рік від продажу цих ресурсів до каси сільської ради не надійшло жодної гривні. От вам приклад, і можемо зробити відповідний аналіз. І таких порівнянь можна навести чимало.

А щоб подібного не траплялося, і був високий коефіцієнт корисної дії кожної статті кожного закону, необхідні конкретні заходи.

По-перше, маємо домогтися, щоб депутати місцевих рад, районних і обласних, були помічниками нам, народним депутатам України, у виконанні і контролі за виконанням законів. Якщо цього не буде, то не буде певних результатів. Тому наша фракція Блоку Юлії Тимошенко пропонує провести найближчим часом парламентські слухання щодо контролю за виконанням законів. Може, вже досить їх приймати, давайте навчимося їх виконувати.

По-друге, необхідно, з одного боку, терміново провести так звану інвентаризацію всіх раніше прийнятих законодавчих актів з метою визначення їх ефективності, а з другого, — нашим комітетам слід прискіпливіше ставитися до прийняття того чи іншого закону. Ось приклад, знову-таки негативний. Земельний кодекс прийнято кілька років тому, але, на жаль, ми не можемо його нормально використовувати, тому що на черзі чекають 26 законопроектів для його реалізації.

Одним словом, шановні друзі, нам є над чим працювати з новою владою, яку сьогодні очолюють наш Президент Віктор Андрійович Ющенко, Юлія Володимирівна Тимошенко, треба формуватися навколо них і допомагати у виконанні тих чи інших завдань. Повірте, що уряд діє адекватно щодо тих сил, які хочуть заблокувати їхні розумні дії. Це і енергетична криза, і м’ясна та інші. Давайте допоможемо... (Оплески).

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Михайле Васильовичу.

Слово має Микола Костянтинович Галянтич, заступник з наукової роботи директора Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Академії правових наук України. Підготуватися Василю Надразі.

ГАЛЯНТИЧ М.К., заступник з наукової роботи директора Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Академії правових наук України. Шановний голово! Шановні учасники парламентських слухань! Шановні народні депутати України! Розуміючи всю складність процесів, що відбуваються в Україні, на мою думку, необхідно торкнутися не лише глобальних питань, а й більш конкретних.

Як приклад, щоб зрозуміти реалії існування нашої правової системи, можна навести Закон про фінансово-промислові групи. Цей закон, як ми знаємо, було прийнято в 1996 році, але до 2001 року в нашій державі не було жодної офіційно зареєстрованої фінансово-промислової групи. Тут я хотів би зазначити, що світовий досвід розвитку економіки знає багато прикладів об’єднання капіталу та виробництва. Отже, існування закону, який немає ніякого підґрунтя, — негативний приклад невідповідності права, яке повинно відтворювати економічні процеси, що відбуваються в нашій державі, і забезпечувати стабільний розвиток економіки, — свідчить про те, що, можливо, треба переглянути й деякі інші нормативно-правові і законодавчі акти.

У 2001 році в Україні було створено промислово-фінансову групу “Титан”, але в жовтні минулого року діяльність цієї фінансово-промислової групи була припинена як така, що не відбулася, постановою Кабінету Міністрів, яка скасувала документи про реєстрацію цього об’єднання. Слід зазначити, що таке об’єднання як організаційна форма, що не є юридичною особою, не передбачено в Цивільному кодексі. Господарський кодекс містить таку організаційну форму, але за Законом про фінансово-промислові групи в Україні жодної такої групи не створено.

Світовий досвід, зокрема Росії, Сполучених Штатів Америки, Японії та Китаю, свідчить, що фінансово-промислові групи працюють досить ефективно, до того ж держава надає їм значні преференції. Тут я хотів би сказати, що законодавство розвинених капіталістичних країн передбачає можливість створення цих об’єднань, не акцентуючи уваги на відносинах організаційно-правових форм.

Нам необхідно розглянути поняття “державна підтримка” та “пільги”. Пільги, які передбачалися цим законом, можливо, й не спрацювали, але треба сказати, що повинна бути державна підтримка таких об’єднань, оскільки, з точки зору фінансово-правових відносин, фінансово-промислові групи мають переваги порівняно зі звичайними підприємствами. Об’єднання банків та промислових підприємств, створення підприємствами власних банків полегшує для учасників фінансово-промислових груп умови кредитування, взаємозаліки.

На завершення хочу сказати, що ідея пріоритетного фінансування стратегічно важливих галузей з’явилася в повоєнні роки. Досвід Японії, Німеччини і Росії підтверджує: незважаючи на назву — фінансово-промислова група чи ТНК — держава повинна піклуватися про свої великі угрупування підприємств, забезпечувати їм усіляку підтримку, а малий і середній бізнес... (Оплески).

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Василь Іванович Надрага, народний депутат України. За ним виступатиме Василь Герасимчук.

НАДРАГА В.І., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів (виборчий округ №104, Луганська область). Народная партия. Уважаемые коллеги! Хотелось бы начать свое небольшое выступление со следующего тезиса. Владимир Михайлович Литвин, спикер парламента и лидер Народной партии, не единожды говорил, что конституционная реформа сама по себе не есть целью для общества, это инструмент решения его наиболее актуальных задач.

Соответственно, говоря о структуре конституционной реформы, мы точно так же должны понимать, что она идет по двум направлениям.

Первое — это изменение системы власти по горизонтали, то есть на самом верху должна быть создана новая структура отношений между Президентом, Верховной Радой и Кабинетом Министров. Такой закон принят, как вы знаете, изменения в Конституцию внесены. При всех баталиях будем надеяться, что с 1 января следующего года этот закон вступит в силу.

Вторая составляющая, которая сегодня заключается в законопроекте, рассматриваемом Конституционным Судом, — это изменение соотношения власти между центром и регионами. И я надеюсь, что Верховная Рада все-таки отработает эту тему, внесет соответствующие изменения в региональную политику, и полномочия регионов, их значение в жизни общества и в экономике будут учтены.

Буквально несколько тезисов на предмет того, как видится ситуация сегодня. Говоря о первой составляющей, о распределении власти наверху по горизонтали, то есть о перераспределении полномочий между Кабинетом Министров, Верховной Радой и Президентом (то, что уже проголосовано), хочу сказать, что, к большому сожалению, однозначно можно утверждать, что у нас отсутствует системный подход к формированию экономической политики государства.

Приведу пример. На протяжении последних лет утверждение Программы деятельности правительства, Госбюджета у нас проходит в ожесточенных баталиях и носит характер торгов между фракциями, Верховной Радой в целом и Кабинетом Министров. О какой стратегии можно говорить, если законы о внесении изменений в тот или иной законодательный акт составляют около двух третей всего законодательного потока, обсуждаемого в этих стенах?

Пример более конкретный. В Закон о налоге на добавленную стоимость изменения вносились 105 раз. Это говорит о том, что все строится по принципу сиюминутных текущих тактических задач и, соответственно, при малейшем изменении ситуации закон надо изменять.

Возвращаясь к проблеме перераспределения ресурсов, в том числе финансовых, законодательных и конституционных, между центром и регионами, хочу сказать следующее. Мы должны четко понимать, что во всех цивилизованных странах такой концентрации власти в центре и такого безвластия регионов не существует.

И, говоря об экономической политике, мы должны посмотреть, как она формируется в тех странах, где экономика развивается достаточно стабильно, обеспечивает гарантированные дивиденды собственнику и, что, наверное, более важно, достойную заработную плату наемным работникам, нормальные социальные стандарты нетрудоспособным, которым государство выплачивает субсидии и дотации. Так вот если посмотреть на американскую модель, то основные инструменты государственного участия в экономике (и в части привлечения инвестиций, и в части создания рабочих мест, поддержки местного товаропроизводителя) имеют территории, регионы (у них это штаты), в центре сосредоточены минимальные полномочия.

Поэтому когда мы говорим о структурных или законодательных изменениях, связанных с конституционной реформой, должны четко понять: одна из важнейших задач — перераспределение экономических прав регионов. Потому что они лучше понимают, что должно развиваться, они более эффективно могут проконтролировать полезность, эффективность, не побоюсь этого слова, вредность, в частности для экологии, тех или иных производств и предприятий. Также мы должны четко понимать, что этот процесс у нас будет связан и с административно-территориальной реформой, потому что формирование новых территорий — это проблема их полномочий, в том числе и в экономическом пространстве.

Говоря о моей Луганской области, считаю, что необходимо, чтобы территории имели больше полномочий и по приграничной составляющей. Приграничная торговля, приграничные экономические отношения, взаимодействие с прилегающими территориями других стран — это тоже полномочия и компетенция местных территорий и, соответственно, местных властей.

В заключение хочу сказать только одно. Если мы подойдем к такому комплексному, системному решению законодательного обеспечения экономических процессов в рамках конституционной реформы, то главное, что должно быть нашей целью, — это, безусловно, не просто эффективная экономика, а экономика, которая может и обязана обеспечить нормальные социальные стандарты для общества (Оплески).

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Василю Івановичу.

Слово має Василь Гнатович Герасимчук, декан факультету менеджменту та маркетингу Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут”. Будь ласка. За ним виступатиме Іван Заєць.

ГЕРАСИМЧУК В.Г., декан факультету менеджменту та маркетингу Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут”. Шановний Адаме Івановичу! Шановні колеги! Дев’ять тез щодо вдосконалення механізму управління державною політикою.

Отже, перше — проблема. В управлінні економікою держави ми маємо справу зі слабко структурованими проблемами, кожна з яких зачіпає багато аспектів господарської діяльності. Розвиток держави має передбачати принципово інші якісні, тобто більш високого рівня, зрушення. Безумовно, урядовцям потрібно підвищувати рівень структурованості проблем.

Друге — аналіз ситуації. Порівнювати економічний потенціал України не треба: а) з 1990 роком; б) з країнами, які раніше входили до складу Радянського Союзу; в) з країнами-сусідами; г) з країнами, що входять до ЄС; ґ) визначати рейтинг держави на тлі світового співтовариства. Вам відомі рейтинги України за індексом людського розвитку, за рівнем конкурентоспроможності та інші, вони не втішні, не прогресивні.

Третє — мета. Китай планує до 2010 року вийти на друге місце у світі за масштабами ВВП. Хто скаже, яке місце Україна налаштована досягти за тим же показником ВВП на душу населення чи будь-яким іншим через рік, 5, 10, 20, 50 років? Де науково обґрунтовані прогнози, які були б відомі, зрозумілі кожному з нас? За індексом людського розвитку ми перемістилися з 45-го на 78-ме місце. Коли ми перемістимося на втрачені позиції, а надалі на більш пристойні місця?

Четверте — політика. Державна економічна політика — це генеральна лінія та сукупність заходів, що здійснюються урядом у сфері виробництва, розподілу, обміну, споживання, накопичення, експорту та імпорту. Ці складові мають бути виваженими, узгодженими, працювати на очікуваний результат, спираючись на принципи програмного підходу в управлінні.

Шановні народні депутати! Мені як колишньому представнику Київського науково-виробничого об’єднання “Більшовик” незрозуміло ось що.

1) Чому в Україні така атмосфера байдужості до людини, яка створює матеріальні блага? Чому ми мовчимо про необхідність наближення до європейських показників насамперед у сфері виробництва? До речі, перший віце-прем’єр-міністр про це говорив.

2) Серцевиною інноваційної моделі розвитку України має виступати шанобливе ставлення до інженерної думки. Пропоную одне із засідань комітету (Станіславе Івановичу, ви ж випускник КПІ, мехмашу) провести у нас в КПІ, розглянувши найбільш перспективні напрями техніко-технологічних нововведень як першооснови інноваційної політики держави.

3) Приєднання через кілька днів України до Болонського процесу вимагає, з одного боку, впровадження принципів, покладених в основу підготовки кадрів у Європі, а з другого, — не перекреслити того, що вже накопичено у нас впродовж сотень років.

П’яте — цільове акумулювання, розподіл та використання обмежених ресурсів. Потрібні програми істотного зниження матеріало-, енергоємності продукції, підвищення як її конкурентоспроможності, так і конкурентоспроможності нашої України.

Шосте — організаційний механізм управління. Йдеться про вдосконалення взаємодії по вертикалі та по горизонталі органів державного управління, які мають нести відповідальність упродовж всього ланцюжка управлінського рішення — від ідеї до її впровадження та оцінки наслідків діяльності, академік Геєць якраз про це говорив.

Сьоме — законодавче забезпечення формулювання та реалізації стратегічних і тактичних рішень. Актуальним залишається питання узгодженості кожного з положень програми соціально-економічного розвитку держави з відповідним рядком Державного бюджету.

Восьме — контроль. Контролювати можна виконання не голослівних намірів, а конкретних показників в установлені терміни. Контроль має бути не лише констатуючим, а випереджувальним.

Дев’яте — оцінка ефективності діяльності кожного: хто чого вартий, хто як працює, хто що приносить і бере із загальнодержавної комори.

Отже, чи можна краще працювати і краще жити внаслідок виваженого прогнозування, формулювання і виконання стратегічних намірів? Краще, ніж це було вчора. Краще, порівняно з іншими країнами. Щоб наша держава стала такою ж авторитетною на Європейському континенті, як це було, наприклад, за часів Ярослава Мудрого. Відповідь на це питання має дати кожен з нас, українців, починаючи з присутніх у цій залі. Дякую за увагу (Оплески).

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Василю Гнатовичу.

До слова запрошується Іван Олександрович Заєць, народний депутат України. Підготуватися Олегу Хименку.

ЗАЄЦЬ І.О., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Фракція Української народної партії. Шановні народні депутати, учасники парламентських слухань! Організатори парламентських слухань запропонували нам обговорити законодавче забезпечення сучасної економічної політики та системного реформування суспільних відносин. По суті, така постановка питання зобов’язує нас подивитися на цю проблему через призму формування конкурентоспроможної, динамічної української нації.

Перш ніж оцінити правовий інструментарій економічної політики, слід визначитися з парадигмою, або філософією національного розвитку в контексті світових тенденцій. На мою думку, це є найслабшим місцем в українській політиці, в державному урядуванні. Поки що українська економічна політика реалізується в рамках доктрини архаїчного індустріального суспільства. Прикладом цього є надзвичайна деградація природного довкілля та надзвичайно висока ресурсо- та енергомісткість економіки. Така політика є несумісною з сучасними світовими тенденціями і відкидає Україну на узбіччя загальносвітових процесів.

Для адекватної відповіді на виклики часу в основу стратегії модернізації України слід покласти новітню доктрину сталого, тобто екологічного і соціально збалансованого, розвитку. Для України стратегічним орієнтиром має бути модель екосоціальної ринкової економіки, яка органічно поєднує економічну ефективність, соціальну справедливість та ресурсно-екологічну збалансованість. Реалізація такої моделі вимагає перегляду широкого масиву законодавства, зокрема податкового. Настав час широкого застосування інноваційно-еколого-економічних механізмів, зокрема реалізації екотрудової податкової реформи, яка частково переносить базу оподаткування з трудових ресурсів на споживання природних ресурсів та шкідливі викиди і відходи. Саме така політика може забезпечити необхідну структурну перебудову економіки в напрямі постіндустріального розвитку нації.

Наша економіка страждає вражаючою неповноструктурністю, зокрема, через відсутність багатьох критично важливих галузей, а також через обірваність багатьох технологічних ланцюгів. Одним з прикладів такої прогалини є фактична відсутність сучасного сільського машинобудування, за 15 років не налагоджено серійного виробництва власного комбайна, продуктивних тракторів, сіялок тощо, що підриває потенціал нашого сільського господарства. У цілому ж галузева, технологічна та інша неповноструктурність робить економіку вразливою з усіх боків, а також деінтелектуалізує націю.

Подолання цієї проблеми вимагає відповідного правового забезпечення. Для підвищення системності економіки надзвичайно важливе значення має малий та середній бізнес як найбільш динамічний та інноваційно орієнтований сектор. Крім того, самі підприємці — це критично важлива складова середнього класу, який є суспільною базою демократії. Мусимо визнати, що сучасна економічна політика не є сприятливою для розвитку малого та середнього бізнесу, а часто боляче зачіпає його інтереси, тому є нагальна потреба у створенні такого законодавства, яке реально забезпечило б всебічну підтримку підприємництва. З цією метою Українська народна партія пропонує терміново доопрацювати проект Закону про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, а також розробити і прийняти спеціальний Закон про малий і середній бізнес, який реально розкріпостив би величезний інтелектуальний та підприємницький потенціал нашої нації. Владі час подолати інерційне стереотипне бачення підприємництва лише як джерела наповнення бюджету і почати сприймати підприємця як партнера в розвитку країни.

Ще одним важливим інструментом забезпечення системності економіки є законодавче оформлення інституту власності, зокрема приватної. Слід визнати, що в Україні й досі немає завершеного комплексу законодавства, який ефективно регламентував би хоч би критичну масу суспільних відносин, пов’язаних з власністю. Тривалий час ліві та олігархічні політичні сили в парламенті нічого кращого не могли придумати для недопущення повноцінного ствердження приватної власності, як блокувати процес прискореного створення відповідної правової бази під цей новий і надзвичайно важливий суспільний інститут. У результаті процес приватизації майна, а тепер і землі, а також їх використання проходить не в рамках прозорості та законності, а відбувається в тіньовій, мафіозній площині. Все це призвело до великої соціальної несправедливості та неефективного використання власності і є серйозною перешкодою для модернізації країни. Тому впорядкування законодавства у сфері власності є першочерговим завданням.

І, нарешті, Українська народна партія привертає вашу увагу до потреби законодавчого забезпечення інтегрованого управління природними ресурсами. Нам треба швидше звикати до того, що природа є капіталом, який стає дедалі дефіцитнішим, а отже — обмежуючим економічним чинником. Це має знайти відображення в законодавстві, зокрема, в перегляді норм, що регламентують природокористування, в напрямі їх більшої жорсткості. Плата за використання природних ресурсів, за забруднення мізерна, і тому ми бачимо таке знищення нашого природного фактора. Дякую (Оплески).

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Іване Олександровичу.

Слово має Олег Андрійович Хименко, координатор проекту Українського інституту промислової власності. Підготуватися Георгію Крючкову.

ХИМЕНКО О.А., координатор проекту Українського інституту промислової власності. Шановні друзі! Пропозиції до Концепції державної підтримки і стимулювання винахідницької та інноваційної діяльності в Україні на 2005–15 роки з’явилися як відповідь на питання про те, яким чином інтелектуальний потенціал нації перетворити в конкурентоспроможну продукцію. На мій погляд, це найкраще зробити через розбудову в Україні так званих інноваційних кластерів. Починати треба з регіонів, а завершити — загальнодержавним інноваційним кластером, і все це має відбуватися в атмосфері побудови в Україні максимально інноваційно сприйнятного середовища.

Як ми знаємо, держава декларує побудову суспільства, що ґрунтується на знанні. Якщо подивитися, яким чином світова спільнота будує таке суспільство, то головним показником є рівень фінансування наукової та науково-технічної діяльності. Відомо: наука починає виконувати в суспільстві економічну функцію тільки тоді, коли рівень її фінансування перевищує 0,9% ВВП. Як ви знаєте, Закон України про наукову і науково-технічну діяльність, прийнятий 1991 року, декларує видатки на науку з Державного бюджету на рівні не менш як 1,7% ВВП, однак жодного бюджетного року цей показник не був виконаний. Як правило, фактична сума була в 3–5 разів меншою. Таким чином, всі 14 років незалежності України наука виконувала лише соціокультурну, або пізнавальну функцію.

Якщо подивитися на нашу економіку через призму технологічних укладів, то можна констатувати, що за такими показниками, як обсяг виробництва продукції, витрати на інновації, обсяг інвестицій, капітальні витрати на технічне переозброєння, Україна належить до країн третього технологічного укладу. За такими показниками, як фінансування науково-технічних розробок, ми — країна четвертого технологічного укладу. Світова спільнота давно пройшла ці рубежі: третій технологічний уклад — це фактично час початку Другої світової війни, четвертий технологічний уклад закінчився приблизно в 1990-х роках.

Таким чином, пріоритети не відповідають вимогам часу і не влаштовують Україну в системі міжнародного розподілу праці. Україна, як і Росія, до речі, в системі міжнародного розподілу праці є країною, яка постачає переважно сировину та сільськогосподарську продукцію. Цікавий показник: частка України у світовому обсязі торгівлі науково-технічною продукцією становить менш як 0,1%. Варто зауважити, що 40% з решти 99,9% займають Сполучені Штати Америки, і треба дуже постаритися, щоб відвоювати трохи більше. Щороку Україна купує не більш як 50 ліцензій, 20% яких використовується зі збитками. Зрозуміло, що така ситуація нас не може влаштовувати.

Фактично, є два сценарії, два виходи з такої ситуації. Перший — ми поступово будемо наздоганяти країни — світові лідери за рахунок резервів третього та четвертого і розвитку п’ятого й шостого технологічних укладів в економіці України. Або другий — зосередимо всі ресурси на ключових позиціях шостого технологічного укладу і вийдемо у світові лідери на обраних напрямах, тобто оберемо стратегію інноваційного прориву.

Для того щоб сформулювати стратегію інноваційного прориву, розглянемо, яке тло ми маємо на сьогодні. Насамперед законодавча база. Приблизно за десять останніх років напрацьовано достатню законодавчу базу, яка в принципі дає можливість підприємствам працювати в інноваційній сфері. Проте реалії такі, що бракує цілеспрямованої й послідовної державної політики. У нас є певні суперечності щодо визначення поняття “інноваційна діяльність” в окремих законодавчих актах. У нас поширена практика зупинення дії окремих норм чинних законів законодавчими або підзаконними актами. У нас нерозвинений венчурний бізнес. У нас низька економічна ефективність використання наявного науково-технічного потенціалу країни. У нас є окремі елементи інноваційної інфраструктури — технопарки, бізнес-інкубатори, спеціальні економічні зони.

Через брак часу перейду до формулювання стратегії інноваційного прориву. Отже, Україна інноваційна, якою бажано бачити нашу країну за 2005–15 роки. Перш за все, головний пріоритет — людина творча. Головні системні засади — преференції персоналіям. Роль держави — політична воля та підтримка, здійснення інвестицій у людський капітал, формулювання конкретних регіональних та національних пріоритетів, визначення чіткого й прозорого мотиваційного поля. Принцип реалізації — за ініціативою знизу. Людина — ядро зростання (Оплески).

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, треба було починати саме з цього.

Слово має Георгій Корнійович Крючков, голова Комітету з питань національної безпеки і оборони. Підготуватися Олександру Безуху.

КРЮЧКОВ Г.К., голова Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, КПУ). Шановний Адаме Івановичу! Шановні учасники парламентських слухань! Я хотів би торкнутися лише одного аспекту обговорюваної проблеми, а саме: як пов’язується розробка, формування і реалізація економічної політики держави з декларованим і активно рекламованим як панацея від усіх бід курсом на інтеграцію України до європейських і євроатлантичних структур.

Щодо членства в ЄС, то, як на мене, наведені в доповіді Станіслава Івановича Гуренка цифри, що відображають катастрофічний розрив в економічному і соціальному розвитку України і держав — членів ЄС, не залишають місця для оптимістичного сценарію. Тим паче, що відповіді на те, як уряд забезпечуватиме реалізацію цього курсу економічної політики, ми й досі не чули. А це ж засадничі питання!

Та я хочу сказати про інше. Як позначиться на економіці України вступ до НАТО? Хто сьогодні може сказати, що означає забезпечення сумісності наших Збройних Сил з натовськими стандартами в тому, що стосується бойової техніки, озброєнь, засобів розвідки, управління тощо? А відтак, які підприємства нашого оборонно-промислового комплексу залишаться, які виробництва доведеться згорнути? Цей процес уже розпочався. А йдеться, шановні друзі, про долю десятків тисяч людей, про високі технології, втрата яких загрожуватиме вітчизняній економіці, а отже — національним інтересам і безпеці України.

Моє спілкування з керівництвом альянсу дає підстави заявити таке. НАТО не потрібна могутня Україна зі Збройними Силами, здатними надійно захистити її оборону. Для НАТО досить нашої участі в миротворчій діяльності, часом як “гарматного м’яса”, транспортної авіації, нашого повітряного простору. Маю вам сказати, що 6 тис. літаків пролетіли територією України, це перевезення до Афганістану, Іраку і таке інше, а ми нічого від цього не отримали. Потрібна наша територія, я сказав би, як “подбрюшье России”.

Прикладом того, як Захід ставиться до нас, є епопея з літаком Ан-70. Найкращий літак, але ходу йому не дали і не дадуть. І ми це повинні бачити. Хто це враховує?

Не менш гострим є питання про долю нашого оборонно-промислового комплексу в контексті відносин з Росією. Треба зважати на те, що приблизно на 80% наш оборонний комплекс пов’язаний з російською промисловістю, а в умовах наростаючої русофобії, яка нагнітається по-дурному, вже зроблені заяви, що Росія згорне з нами співробітництво у цій сфері.

На жаль, як голова профільного комітету я не бачу і не відчуваю ні системного, ні перспективного підходу до цих питань. А кадрова політика режиму Кучми і нинішньої влади вже призвела до втрат і загрожує ще більшими втратами кадрового потенціалу, катастрофічним зниженням професіоналізму. Це дуже серйозні питання, пов’язанні з формуванням і розробкою економічної політики. Вважаю, що потрібно все це враховувати при її розробці і здійсненні. Дякую за увагу (Оплески).

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Георгію Корнійовичу.

Слово має Олександр Васильович Безух, завідувач сектора НДІ приватного права і підприємництва. Підготуватися Віктору Адамовичу.

БЕЗУХ О.В., завідувач сектора Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Академії правових наук України. Шановні учасники парламентських слухань! Мій надрукований виступ розданий учасникам парламентських слухань, тому я хочу зосередитися на трьох проблемах реалізації економічної політики.

Основні напрями економічної політики зафіксовані у статті 10 Господарського кодексу України. Реалізація економічної політики відповідно до чинного законодавства здійснюється Верховною Радою України шляхом прийняття відповідних законів і Кабінетом Міністрів України шляхом організації їх виконання.

Тут виступав Анатолій Кирилович, який вказав, що при прийнятті, наприклад, Закону про Державний бюджет України на 2005 рік, який зачепив багато напрямів державної економічної політики, порушено Бюджетний кодекс, Закон України про оподаткування, і я ще хочу додати Закон України про засади державної регуляторної політики. У зв’язку з цим виникає запитання: навіщо приймати нові законодавчі акти, якщо старі не виконуються ні Верховною Радою, ні Президентом України, ні урядом? Особливо урядом при прийнятті регуляторних актів — постанов Кабінету Міністрів і відповідних актів міністерств, яких багато.

Друга проблема, яку я хочу висвітлити, — необхідність впорядкування системи органів виконавчої влади у сфері реалізації економічної політики. Якщо подивитися Конституцію України, то в розділі VI передбачено повноваження уряду у сфері економічної політики, визначено, що він “спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади” (пункт 9 статті 116). У мене запитання: який правовий і фактичний зміст мають ті терміни, щоб надати повноваження Кабінету Міністрів у цій сфері?

У моєму виступі зроблено ретельний аналіз законодавства. Я дійшов висновку, що, наприклад, сьогодні спірним є питання конституційності діяльності Міністерства економіки та інших галузевих міністерств, які працюють у сфері реалізації економічної політики, оскільки стаття 19 Конституції України вимагає, щоб ці органи і посадові особи діяли “лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України”. А таких законів просто немає. Є укази Президента ще старі, прийняті Кучмою, але вони й на той час не відповідали Конституції та чинному законодавству, а тим паче із вступом у дію конституційних змін, які прямо визначають, що Прем’єр-міністр створює міністерства та призначає керівників на підставі закону — це взагалі неконституційна діяльність.

Хочу зазначити, що відповідно до статті 106 Основного Закону Президент України не має повноважень у сфері реалізації економічної політики. Ті повноваження, які він має стосовно створення певних міністерств, не дають йому права визначати компетенцію цих міністерств. Незважаючи на це, Президент постійно втручається в ці процеси.

Ще складнішим питанням є взаємодія вищого органа виконавчої влади — Кабінету Міністрів України з виконавчими органами зі спеціальним статусом. Наприклад, є Антимонопольний комітет України — спеціальний орган. Постійно лунають заяви про якісь картельні змови на території України, зокрема російських компаній, але висновків компетентного органа про це немає. Як немає й висновків стосовно впливу прийняття регуляторних актів на конкуренцію і розвиток. Тому й кажуть сьогодні, що акти, які пропонує Кабінет Міністрів України, гальмують розвиток малого та середнього бізнесу. Тобто фактично вони усувають конкуренцію у багатьох сферах економіки України.

Наприклад, Законом про Державний бюджет України на 2005 рік зроблено перерозподіл національного багатства з соціальною метою, надано перевагу одному напряму — соціальній складовій, що прямо загальмувало цілі напрями державної економічної політики, в тому числі й розвиток конкуренції.

І останнє — питання відповідальності. Я не погоджуюся з тим, що тут має йтися винятково про політичну відповідальність, за порушення законів настає правова відповідальність. Опозиція, яка обіцяла відстежувати виконання законів і дотримання передвиборних обіцянок, не робить цього і не намагається притягати до відповідальності органи влади за неправомірні дії, повертати їх у правове поле, як це робила, наприклад, та сама Семенюк, подаючи позови стосовно приватизації (Оплески).

ГОЛОВУЮЧИЙ. Будемо намагатися усунути.

Слово має Віктор Володимирович Адамович, голова правління Страхової компанії “ТАС”. Підготуватися Володимиру Королю.

АДАМОВИЧ В.В., голова правління Страхової компанії “ТАС”. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Я представляю галузь страхування життя. Свого часу ми вийшли на ринок з бажанням перейменувати його на “убезпечення життя”, бо в українській мові слово “убезпечувати” якраз і відповідає поняттю “страхувати”. У принципі, “страхування” — це русизм. Тому, починаючи з цього, я продовжу тими пропозиціями, які просив назвати Адам Іванович на початку. Тобто почну з кінця.

Для того щоб галузь страхування життя розвивалася динамічно, гармонічно і давала “довгі” гроші, дешеві інвестиційні ресурси в економіку України, створила 400 тис. робочих місць, принесла в бюджет 2,5 млрд гривень, 76 млн гривень на рік податків з агентів, які тут працюватимуть, 3 млрд інвестицій в економіку України за кожен рік, ми просимо підтримати побажання учасників ринку страхових послуг щодо внесення змін до законів про оподаткування прибутку підприємств, про страхування, про недержавне пенсійне забезпечення, запропонованих Лігою страхових організацій України. Ці зміни розроблені спільно з керівником профільного підкомітету Комітету з питань фінансів і банківської діяльності паном Олександром Валерійовичем Морозовим і викладені в законопроекті №6160. Тобто ми просимо підтримати наші пропозиції щодо внесення змін до законодавства для того, щоб уся ця галузь почала розвиватися динамічно, бо це потужний інвестиційний ресурс.

Наприклад, за минулий рік у Китаї на ринку страхування життя зібрано 38 млрд доларів. Насправді більша частина цих коштів — це гроші населення, які не вивозяться з країни, а працюють на економіку. Вони з кишень перейшли на банківські рахунки і стали інвестиційним ресурсом для розвитку китайської економіки. Китай не купує товари за кордоном, він купує технології, обладнання і експортує продукцію. Тому там розвивається економіка, наступного року там буде більше комп’ютерів і користувачів Інтернету, ніж у Сполучених Штатах Америки. Країна розвивається саме тому, що є потужний інвестиційний ресурс.

А ми якось ходимо біля грошей нашого населення, і я знаю, що в Україні на сьогодні ринок страхування життя збирає менше 0,05% ВВП за світової норми 4–5%. Вартість 1% на сьогодні — 3 млрд гривень. Тому ми хочемо, щоб уряд затвердив заходи, викладені в названому законопроекті, і разом з народними депутатами виробив економічну стратегію, таку політику, за якої цей інвестиційний ресурс піде в українську економіку.

І ми не будемо купувати іноземні товари (ми просто знижуємо бар’єри, митні тарифи для того, щоб сюди зайшли товари), а будемо інвестувати українськими грошима українську економіку. Що нам потрібно від іноземців? “Ноу-хау”. Не найкращі спеціалісти приїздять працювати в Україну, найкращі залишаються там і працюють на високих посадах у великих корпораціях за великі гроші. У нас є кращі працівники, кращий трудовий ресурс. Ми можемо створити лише в агентствах з продажу страхування життя 400 тис. робочих місць. І ці 400 тис. людей заплатять податки, прибутковий податок з громадян, ми порахували, це приблизно 76 млн гривень на рік. Просто треба повернутися до цієї галузі і підтримати пропозиції, які ми подали через наших друзів народних депутатів (Оплески).

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Володимир Іванович Король, завідувач відділу НДІ приватного права і підприємництва.

КОРОЛЬ В.І., завідувач відділу Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Академії правових наук України. Шановні учасники парламентських слухань! Одним з ключових положень Програми діяльності Кабінету Міністрів України передбачено, що уряд розглядає свою міжнародну діяльність як важливий інструмент підтримки внутрішніх політичних та економічних реформ, а також забезпечення належного місця України в системі міжнародних відносин.

У даному контексті хотілося б зазначити, що в системі традиційно пріоритетних векторів розвитку міжнародних економічних відносин України з країнами ЄС, Росією, США для України стратегічно важливим є правове забезпечення їх інтенсифікації з країнами Азіатського регіону, особливо з лідером цього регіону за темпами економічного зростання — Китаєм. Цей вектор є важливим також з геополітичної точки зору, оскільки в ХХІ столітті відбуватиметься трансформація однополярного світу в багатополярний, в архітектурі якого одне з ключових місць належатиме саме Китаю.

У процесі реалізації Китаєм політики “відкритих дверей”, яка була спрямована на інтеграцію національної економіки до світової економічної системи, ключову роль відіграли зміни до конституції, які передбачали, що в Китаї здійснюється загальнодержавний стратегічний підхід, і його сутність полягає у формуванні “соціалістичної ринкової економіки”, наріжним каменем якої є забезпечення збалансованого застосування механізмів державного регулювання економіки та дії ринкових механізмів.

На сучасному етапі відбувається значне посилення конкурентної боротьби за ринки Китаю. Цей процес зумовлений реалізацією домінантного вектора інвестиційно-інноваційної політики країни, спрямованого на залучення прямих іноземних інвестицій, у тому числі з боку транснаціональних корпорацій Японії, США, країн ЄС, 75% яких на сучасному етапі вже здійснили інвестування до Китаю.

У результаті Китай, також перебуваючи на етапі реформування економічної, правової та політичної систем, забезпечує залучення прямих іноземних інвестицій щороку в 6 разів більше, ніж Україна сукупно з 1991 року. Нині Китай посідає друге місце, після США, у системі “реципієнт — експортер — капітал”. При цьому його переваги за кількісними показниками (територією, чисельністю населення, обсягом ВВП, експорту-імпорту, валютних резервів), а також регіональні фактори привабливості для іноземного капіталу є, безумовно, надзвичайно важливими, але не завжди визначальними.

У даному контексті показовим є приклад китайської провінції Фуцзянь з населенням у 30 млн осіб, де створено умови для залучення прямих іноземних інвестицій в обсязі 5 млрд доларів США на рік. При цьому китайські експерти доходять традиційного висновку, що Україні ще багато треба зробити, щоб український інвестиційний клімат був не менш привабливим, ніж у Китаї або в країнах Центральної та Східної Європи.

Реалізації ефективної інвестиційної та інноваційної політики в Китаї, на відміну від України, значною мірою сприяло створення різних типів зон — від перших 4 спеціальних економічних зон у містах Шеньчжень, Шаньтой, Чмухай у провінції Гуандун та Сяминь у провінції Фуцзянь до більш як 100 зон високотехнологічного, економіко-технологічного та інших пріоритетних напрямів розвитку в усіх 23 провінціях Китаю, 5 автономних районах та 4 містах центрального підпорядкування — Пекіні, Шанхаї, Тяньцзіні та Чунціні.

На мою думку, заслуговує на постійну увагу з боку Кабінету Міністрів України та відповідних центральних органів виконавчої влади проект перспективного розвитку на рівні двостороннього міжнародного співробітництва, який полягає у відкритті Парку високотехнологічного науково-технічного співробітництва України та Китаю, розташованого на території району розвитку високих технологій у Китаї.

На сучасному етапі одна з ключових проблем полягає в тому, що правова система Китаю для вітчизняних суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності залишається терра інкогніто, тобто вона є абсолютно невідомою, що створює цілком визначені ризики для реалізації будь-яких ефективних напрямів у співробітництві у сферах зовнішньої торгівлі, іноземного інвестування, включаючи один з ключових напрямів — трансфер технологій. Разом з тим прийняття нашими суб’єктами підприємництва ефективних управлінських рішень неможливе без поглибленого інформаційно-правового забезпечення. Вважаємо, що на державному рівні має бути забезпечена розробка загальнодержавної цільової програми, спрямованої на правове забезпечення розвитку двосторонніх взаємовигідних економічних відносин... (Оплески).

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Шановні учасники парламентських слухань! Я хотів, щоб ми Королем і завершили, але все-таки, мабуть, нехай останнє слово скаже суддя.

Тому слово має перший заступник голови Вищого господарського суду України Микола Іванович Хандурін. Будь ласка, 5 хвилин.

ХАНДУРІН М.І., перший заступник голови Вищого господарського суду України. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати! Шановні друзі! Перехідний період економіки нашої країни вимагає від законодавця та правозастосовчих органів забезпечення ефективного балансу інтересів кредиторів, потенційних інвесторів та боржників, серед яких ще досить часто опиняються державні підприємства та підприємства з державною часткою у статутному фонді. Велику роль у цьому процесі відіграють господарські суди. Розглядаючи справи про банкрутство, вони здійснюють контроль за діяльністю всіх учасників процедури банкрутства.

У 2004 році господарські суди України розглянули 8636 справ про банкрутство, з них протягом 2004 року припинено із затвердженням звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу 7158 справ порівняно з 5950 справ за відповідний період 2005 року. Спостерігається тенденція до зменшення укладення мирових угод між боржником та кредитором у справах про банкрутство, які передбачають відстрочку, розстрочку або спрощення боргів, що дає боржнику необхідний час для розрахунків з конкурсними кредиторами та поліпшення виробничої діяльності.

П’ятирічний досвід застосування Закону про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом свідчить, що правовий механізм банкрутства використовується суб’єктами господарювання як для реального відновлення платоспроможності боржників, так і для ухилення від майнової відповідальності перед контрагентом та бюджетом. Суб’єкти господарювання не тільки перестали боятися процедури банкрутства, а й навчилися користуватися і навіть зловживати діяльністю законодавця щодо неплатоспроможних підприємств та програмами чинного законодавства.

До Вищого господарського суду постійно надходять звернення і суб’єктів господарювання, і державних контролюючих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з приводу необґрунтованого затягування процедури банкрутства. Насамперед це зумовлено недосконалістю чинного законодавства про відновлення платоспроможності та наявними колізіями з іншими галузями та інститутами.

Так, у судовій практиці трапляються непоодинокі випадки тривалого перебування відносно благополучних суб’єктів господарювання у процедурі банкрутства, в умовах мораторію незадоволення вимог кредиторів, без здійснення публікацій про порушення і провадження у справі. При цьому численні кредитори позбавлені будь-якої можливості захистити свої майнові інтереси, борги перед бюджетом не погашаються.

Так, лише в Дніпропетровській області на стадії підготовчого засідання у справах про банкрутство перебувають ВАТ “Дніпропетровський металургійний комбінат ім. Дзержинського”, ВАТ “Південний гірничозбагачувальний комбінат” (м. Кривій Ріг), ВАТ “Центральний гірничозбагачувальний комбінат” (м. Кривий Ріг), ВАТ “Інгулецький гірничозбагачувальний комбінат”, ВАТ “Дніпрошина”, “Дніпропрес” та інші підприємства.

Під різними приводами судові засідання відкладаються, провадження зупиняється у зв’язку з оскарженням ухвал до суду в апеляційній чи касаційній інстанції. Такі зловживання зумовлені недоліками чинного законодавства про банкрутство, яке, встановлюючи строки виконання певних процесуальних дій, не передбачає невідворотності публікацій оголошень про порушення справи про банкрутство у разі наявності ознак неплатоспроможності, що забезпечує підґрунтя для маніпуляцій з боку кредитора, якому доручено публікувати оголошення. Разом з тим продовжує діяти мораторій на задоволення вимог кредиторів, який вводиться відповідно до вимог Закону про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом одночасно с порушенням провадження у справі.

При цьому стаття 15 Закону про особливості приватизації підприємств Державної акціонерної компанії “Укррудпром” фактично заводить у глухий кут процедуру банкрутства підприємств цієї галузі, встановлюючи мораторій на ведення процедури розпорядження майном боржника, що є початковою процедурою в банкрутстві, без здійснення якої неможливо перейти ні до санації, ні до укладення мирової угоди. Складається враження, що в тексті зазначеного закону було допущено описку і замість мораторію на ведення процедури ліквідації було передбачено мораторій на розпорядження майном. Наслідком такої описки є тривала несплата підприємствами “Укррудпрому” боргів перед бюджетом та контрагентами на законних підставах.

Друга проблема, яка потребує негайного врегулювання, — визначення порядку продажу майна державних підприємств та підприємств з часткою державної власності у статутному фонді понад 25%, на який введено мораторій Законом України про введення мораторію на примусову реалізацію майна. На даний час у процедурі банкрутства перебувають багато державних підприємств, які давно припинили господарську діяльність і неспроможні її відновити. Крім того, багато з них мають заборгованість із заробітної плати перед працівниками, яка не погашається роками, спричиняючи негативні соціальні наслідки.

На підставі аналізу та узагальнення судової практики Вищий господарський суд розробив низку пропозицій щодо вдосконалення чинного Закону України про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, які найближчим часом будуть подані на розгляд уряду (Оплески).

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Миколо Івановичу.

Шановні учасники парламентських слухань, будемо підбивати підсумки. Хоча практично всі, хто був у списку, навіть у резервному, мали можливість виступити, якщо в когось є тези виступів, прошу передати їх до секретаріату комітету, вони будуть використані при підготовці збірника матеріалів за результатами парламентських слухань і при виробленні рекомендацій, які затверджуватиме Верховна Рада.

Кілька тез щодо нашої сьогоднішньої тригодинної розмови.

Перша. Думаю, ви погодитеся зі мною, що або добре, або, мабуть, на жаль, у нас не було в цій сесійній залі опонентів, практично ми всі однодумці. І дуже шкода, що тут не було представників економічного блоку уряду, який думає дещо не так, як ті, хто бере участь у нинішніх парламентських слуханнях. Темп, ритм цим слуханням задали доповіді голови профільного комітету Станіслава Івановича Гуренка та першого віце-прем’єр-міністра, який, як усі промовці правильно наголошували, один з не багатьох, або один серед усіх, хто значною мірою розуміє коло тих проблем, про які ми сьогодні говорили.

Цілком підтримуючи думки виступаючих про те, що нам вже час перейти до інноваційного розвитку, хочу поставити запитання: скажіть, будь ласка, як ми можемо до нього перейти, якщо в нас 85% Державного бюджету цього року становлять соціальні виплати? Скажіть, будь ласка, що тоді залишається для розвитку, для матеріально-технічної бази, для інновацій, для науки, техніки тощо? Це одна причина.

Друга проблема, мабуть, головніша, більш глибинна — непередбачуваність, зігзагоподібність діяльності нашої виконавчої влади. За результатами опитувань, 80% на запитання: “Чому ви не йдете в Україну? Чому тут немає інновацій? Чому не вкладаєте кошти?” — відповідають: “Тому що уряд непередбачуваний. Тому що невідомо, що буде завтра, не кажучи вже про післязавтра”.

Разом з тим, справедливо критикуючи уряд, я хотів би сказати, що тут є й величезна вина парламенту, оскільки конституційним обов’язком Верховної Ради є визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики. Ось якби ми за 15 років, або за роки після прийняття Конституції (майже 10 років) спромоглися таки прийняти основні засади внутрішньої і зовнішньої політики, тоді могли б і повинні були б питати з уряду, щоб він реалізовував ці засади. Проте ми їх не можемо прийняти в парламенті, тому що ні попередній, ні, на превеликий жаль, нинішній владі цього не треба. Як це не парадоксально, вони не хочуть бути зв’язані законами, а хочуть жити так, як їм живеться. І тому замість планомірного розвитку держави ми сьогодні працюємо з “кавалерійським наскоком” уряду — кожного дня латаємо ті чи інші законопроекти.

Соромно мені признатися, але факт, що ми практично не приймаємо жодного нового закону, а приймаємо переважно зміни до чинних законів. І приймаємо, на превеликий жаль, не на користь суспільству, а тому, що так хочеться тому чи іншому лобісту, бо тому чи іншому бізнесу це вигідно, йде відповідна змова, 226 голосів — і, будь ласка, зміни до закону. Особливо ці “кавалерійські наскоки” відчуваються зараз, коли уряд свої певні прорахунки хоче звалити на Верховну Раду, змусити приймати ті закони, які не приведуть до позитивних результатів, але потім можна буде знайти крайнього: “Ну, не ми ж винні, ми виконували закони”.

Хоча знову-таки, я підтверджую думку багатьох промовців, що, на жаль, одна з найбільших проблем нашого суспільства — це суцільне нехтування законами. Нам давним-давно треба встановити диктатуру — диктатуру закону. Ви знаєте, як у нас ставляться до законів, починаючи з найвищих посадових осіб і закінчуючи головою якогось хутора. На превеликий жаль, хоч міра відповідальності у відповідних кодексах виписана, ще ніхто не поніс відповідальності за порушення чи невиконання того чи іншого закону, і це, звичайно, досить і досить суттєва проблема.

Я вже говорив, і виступаючі відзначали наявність величезної кількості різноманітних законів. Навряд чи вже нинішній склад Верховної Ради встигне і профільний комітет, але, думаю, ми повинні поставити перед собою завдання, щоб хоча б наступне п’яте скликання все-таки підготувало Економічний кодекс, де все було б ясно, чітко і зрозуміло виписано. Щоб не було так, що читаєш один закон — так, а потім читаєш другий і виявляється, що й не так.

А суди досить вміло цим користуються, і ви знаєте, як вони судять, у тому числі (нехай Микола Іванович не ображається) економічні питання. Один районний суд присудив, що винен Іванов, а другий районний суд, через дорогу, — що Петров. І ні Іванов, ні Петров не знають, що робити. Це також одна з досить важливих проблем, особливо в розвитку економічних відносин, що господарські суди, виходячи з того, що у нас не досить досконале законодавство, та й іншими мотивами керуючись (я не буду їх вголос називати, усі знають), приймають ті рішення, які забезпечує той, хто хоче, щоб таке рішення було.

Дозвольте ще раз наголосити: незважаючи на те, що практично у нас розмова відбувалася в одному руслі, що ми були однодумцями в цих питаннях, я задоволений нею, бо люди тут виступали зі знанням справи. Суть цієї розмови можна звести до таких тез, істин.

1.  Стабільна, сильна політична держава — заможний народ. Або навпаки: заможний народ — сильна, стабільна держава.

2.  Влада й держава мають гарантувати кожному дієздатному громадянину реалізацію його можливостей.

3.  Кожен, хто не хоче бути найманим працівником, а прагне заробляти гроші самостійно, може їх заробляти чесно як бізнесмен чи підприємець.

4.  Кожен, хто хоче працювати в державному секторі, матиме роботу, а найголовніше — гідну плату за неї.

Це, звичайно, поки що наша мрія, наше майбутнє, тож давайте спільно зробимо так, щоб воно якомога швидше стало реальністю. Дякую вам за участь у парламентських слуханнях. На все добре.