ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

Зовнішня політика України як інструмент забезпечення національних інтересів держави: здобутки, реалії та перспективи

Сесійний зал Верховної Ради України

19 листопада 2003 року, 15 година

Веде засідання Перший заступник Голови Верховної Ради

України МАРТИНЮК А.І.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні друзі! На нинішніх парламентських слуханнях ми маємо розглянути питання “Зовнішня політика України як інструмент забезпечення національних інтересів держави: здобутки, реалії та перспективи”. Сподіваюся, що і  учасники парламентських слухань, і ті радіо- й телеслухачі, які спостерігають за ходом нашого засідання, добре усвідомлюють, що проблема, яку ми сьогодні маємо розглядати, надзвичайно актуальна для нашої держави. Тут досить багато питань, з якими нам потрібно конкретно визначитися, з якими ми повинні чітко встановити орієнтири і дуже добре орієнтуватися, чого ми прагнемо і чого хочемо досягти на цьому напрямі нашої державної діяльності.

Сьогодні я просив би всіх учасників парламентських слухань, які візьмуть участь в обговоренні, підходити до цього питання конструктивно, аби потім, приймаючи постанову Верховної Ради за результатами парламентських слухань, даючи відповідні рекомендації та доручення Кабінету Міністрів, структурам виконавчої влади, ми чітко могли визначити бачення цієї надзвичайно актуальної проблеми.

Планується побудувати нашу роботу таким чином: доповідь міністра закордонних справ Костянтина Івановича Грищенка — до     25  хвилин, співдоповідь голови профільного комітету Станіслава Телісфоровича Сташевського — до 15 хвилин, потім до  5 хвилин — виступи представників депутатських фракцій і груп та парламентських комітетів (по одному представнику). Таким чином, до 18 години ми завершимо слухання цього питання.

Переходимо до реалізації програми парламентських слухань. Слово для доповіді надається міністрові закордонних справ України Костянтину Івановичу Грищенку. Будь ласка.

ГРИЩЕНКО К.І., міністр закордонних справ України. Шановний Адаме Івановичу! Передовсім від імені Міністерства закордонних справ і всіх українських дипломатів хочу привітати вас на цій посаді, побажати вам усього найкращого.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Щиро дякую.

ГРИЩЕНКО К.І. Шановні народні депутати України! Шановні гості! Перед тим як перейти до реалій, перспектив та здобутків зовнішньої політики України, хотів би зробити дві важливих, як на мене, констатації.

Перша стосується характеру сучасної міжнародної політики, який суттєво відрізняється від тих стереотипів та образів, що часто побутують у суспільстві. Сучасна зовнішня політика — це не  лише кулуарна робота і навіть не тільки розгалужена мережа контактів між політиками і відносин між державами, це складний клубок, в якому переплетені і суто політичні питання, і економіка, і  культура, і наука, і безліч інших чинників. За цих умов зовнішня політика України — це питання як дипломатів, так і всіх гілок влади, всіх державних установ, громадських організацій та інших структур, які сьогодні є повноправними гравцями на міжнародній арені. Дипломати — це команда, яка веде корабель у морі світової політики, але будуємо і навантажуємо цей корабель ми всі разом.

Друга констатація стосується самого поняття національних інтересів. Ми виходимо з широкого розуміння цього терміна, яке включає і зміцнення економічних позицій, і культурну експансію, і,  безумовно, орієнтацію на інноваційну модель розвитку. Це ще один аргумент на користь того, що успішна зовнішня політика може стати реальністю тільки за умови консолідації всіх складових державної влади в Україні.

Тепер більш предметно про той шлях, який ми пройшли за  роки незалежності. На мою думку, відлік системної і цілеспрямованої діяльності України у міжнародних відносинах можна вести з 1993 року, коли був прийнятий перший великий програмний документ у цій сфері — Основні напрями зовнішньої політики України. Нагадаю, що в цьому документі зафіксовано як основні такі завдання української дипломатії: утвердження України як незалежної демократичної держави; забезпечення стабільності міжнародного становища України; збереження територіальної цілісності та недоторканності її кордонів; включення національного господарства у світову економічну систему; захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном; поширення у світі образу України як надійного і передбачуваного партнера.

Думаю, початкова декада української незалежності пройшла під знаком перших трьох пунктів: утвердження державності, забезпечення стабільності оточення, збереження територіальної цілісності. Є підстави говорити, що на цих напрямах наша діяльність була достатньо ефективною. Україна швидко здобула світове визнання. Оформлення кордонів тривало значно довше, але й  воно, принаймні на суходолі, близьке до завершення. Завдяки вирішенню складних питань у відносинах із сусідніми країнами та  активній регіональній політиці України ми можемо говорити про стабільне міжнародне оточення, в якому розвивається наша держава.

Вирішальні і болючі проблеми початкового етапу незалежності були в цілому вирішені, але це лише основа для того, щоб працювати далі та прямувати до нових цілей.

По-перше, на порядку денному залишаються і ще довго залишатимуться три інші стратегічні напрями, визначені ще тоді, 1993 року: входження у світову економіку, захист прав та інтересів громадян України, поліпшення іміджу нашої держави. Це перманентні напрями роботи дипломатичної служби, які не втрачають актуальності незалежно від політичного моменту. На них українська дипломатія концентрує свої зусилля нині і буде концентрувати у подальшому.

По-друге, перед Україною стоять важливі завдання щодо реалізації її пріоритетних геополітичних цілей. Пріоритетом номер один був і залишається Європейський Союз. Причини для цього цілком прагматичні: Європейський Союз сьогодні — це найбільший у світі інвестор; ЄС — це глобальний гравець, який матиме в перспективі не менші впливи на світовий розвиток, ніж Сполучені Штати; ЄС — це система цінностей, на які ми орієнтуємося, будуючи Україну як європейську державу.

Орієнтація на європейський еталон життя, демократію, заможність, стабільність може стати тим фактором, який об’єднає українську націю на десятиліття вперед. Як би критично ми іноді не дивилися на внутрішній розвиток України, на світовій арені вона фігурує і стверджується саме як європейська держава.

Паралельно ми намагаємося будувати в дусі стратегічного партнерства відносини із Сполученими Штатами Америки та Росією. На мою думку, партнерство з ЄС необхідне для побудови європейської України, а партнерські відносини із США та Росією важливі для справжнього партнерства з Європейським Союзом. Тому я вважаю, що немає жодних підстав говорити про суперечливість цих точок опори України на світовій арені, вони доповнюють одна одну. Треба лише турбуватися про те, щоб ні в кого не виникало сумніву, що з цих трьох пріоритетів найбільшим для нас є Європа.

У відносинах з ЄС ми маємо постійний політичний діалог, який спирається на Угоду про партнерство та співробітництво. Дипломати працюють з Європейським Союзом, домагаючись визнання України країною з ринковою економікою. На моє переконання, вирішення цього питання лежить у близькому майбутньому.

Паралельно йдеться про вирішення низки торговельних проблем у контексті імплементації Угоди про партнерство і співробітництво, започаткування переговорів щодо створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, розробки плану-графіка адаптації нашого законодавства до норм ЄС та отримання допомоги на його реалізацію.

На жаль, визнання політичної перспективи входження України в ЄС проходить важче, ніж у випадку з нашими сусідами на західному кордоні. І причина не лише в нас. Причина значною мірою в тому, що берлінська стіна, яка тривалий час поділяла Європу, не зникла повністю з політичного ландшафту нашого континенту, вона перемістилася у свідомість багатьох європейських стратегів, які за інерцією сприймають Україну як геополітичну тінь Росії. Інерція мислення в ЄС була і залишається проблемою для європейської інтеграції України, але не найбільшою. Через низку проблем, більшість з яких пов’язана з першою хвилею розширення, ЄС поки що не готовий до прямого визнання України як можливого члена. Тим не менше, ця ідея має своїх палких прихильників і провідників.

Причина замовчування українського питання в ЄС — це небажання відкривати нову дискусію на цьому етапі, яка обтяжить Євросоюз на тлі й без того складних, проблемних питань. Назву лише одне: внутрішнє реформування ЄС, переговори щодо нової, так би мовити, конституції Союзу. Проте уже з травня ця ситуація може, і ми очікуємо, вона буде змінюватися.

Наша справа: стверджуватися як європейській країні, розвивати ринкову економіку, демократичне суспільство, інтегруватися у світову економічну систему. Це необхідно для нас самих, і це наближає нас до стандартів європейської спільноти. Найважливіше з цих завдань на даному етапі — приєднання України до Світової організації торгівлі, від чого залежать і подальший розвиток діалогу з ЄС, і наша інтеграція у світову економічну систему.

Якщо йдеться про стратегічні речі, то, мабуть, не треба нагадувати, що останніми роками ми остаточно утвердили ідею євроатлантичної інтеграції як стратегічної мети України. Ця мета має не лише безпековий, а й принциповий політичний характер. Головні орієнтири на цьому шляху — план дій Україна — НАТО, який ми вже маємо, і план дій з набуття членства, до якого ми прагнемо.

З іншого боку, при всій орієнтації сучасної зовнішньої політики на міжнародні політичні та безпекові структури основним будівельним матеріалом дипломатії залишається розвиток дружніх відносин з іншими країнами на двосторонньому рівні. Очевидною метою цієї діяльності є створення надійної смуги миру, стабільності і безпеки навколо України, зміцнення її позицій у регіоні, а  отже, і збільшення ваги на міжнародній арені. Саме під таким кутом зору ми розглядаємо відносини із Сполученими Штатами, які на нинішньому етапі переведені в конструктивне та прагматичне русло, що відповідає стратегічному характеру двостороннього діалогу.

Серйозним зовнішньополітичним здобутком можна вважати ті результати, яких вдалося досягти за останні роки у діалозі з  Росією. Маю на увазі передусім підписання Договору про дружбу, співробітництво і партнерство, визначення правових засад розміщення на території України Чорноморського флоту Російської Федерації, укладення Договору про українсько-російський державний кордон. Водночас на сьогодні у стосунках з цією країною залишається низка питань, які потребують нашої подальшої прискіпливої уваги. Про все це детально говорилося на нещодавніх парламентських слуханнях з питань українсько-російських відносин. Тому сьогодні лише зазначу, що непрогнозовані і потенційно небезпечні дії нашого північного сусіда щодо острова Коса Тузла — це серйозна проблема не лише для нас, а й для нашого партнерства. Проте я далекий від того, щоб ставити під сумнів майбутнє цього партнерства. Якщо у відносинах з Росією є проблеми, то ми будемо їх вирішувати винятково в дусі добросусідства. Альтернативи цьому я не бачу.

Справжнім набуттям як з точки зору зовнішньополітичних інтересів України, так і з загальноєвропейських позицій стала розбудова українсько-польського стратегічного партнерства. Зі вступом Польщі до НАТО та ЄС посилюється роль українсько-польських відносин у реалізації європейських та євроатлантичних прагнень України. Важливими з цієї точки зору є підписання у  2003 році Угоди про асиметричний порядок запровадження візового режиму між Польщею та Україною, а також прагнення Польщі відігравати ключову роль у формуванні східного виміру політики Європейського Союзу.

За часи незалежності України нам вдалося розбудувати конструктивні відносини з Німеччиною. Вона стала найбільшим торговельно-економічним партнером України в Європі. Ми вивели політичний діалог з Німеччиною на найвищий політичний рівень. Про це свідчить регулярне проведення міжурядових консультацій на найвищому рівні, наступні такі консультації відбудуться 13 січня 2004 року.

Наш діалог із Францією та Великою Британією розвивається, хоча є ще багато резервів.

Ключовим європейським партнером стала Італія, яка належить до найбільш позитивно налаштованих до нас держав, посідає друге місце за обсягом товарообігу з Україною, є одним із найбільших імпортерів українських товарів.

За часи незалежності Україна успішно вирішила завдання збереження старих та пошуку нових форм співробітництва в політичній, економічній та інших площинах з країнами Центральної та Східної Європи, передусім з нашими безпосередніми сусідами. Поряд з українсько-польским діалогом послідовно розбудовувалися взаємини України з Угорщиною та Словаччиною. На  новий етап виходять відносини з Румунією, з якою вдалося вирішити принципово важливе питання кордону, а зараз триває робота над делімітацією континентального шельфу та виключних економічних зон у Чорному морі.

Окреме місце в політиці України займає наш сусід Молдова, про що свідчать і результати нещодавнього візиту Президента до Республіки Молдова. У нас є багато плюсів у відносинах з цією країною, і є проблемні питання. Великий плюс — це значні обсяги двосторонньої торгівлі. За дев’ять місяців 2003 року обсяг торгівлі становить 407,6 мільйона доларів, порівняно з минулим роком цей показник зріс в 1,5 разу. Однак ті колізії, які розгорнулися останніми роками між Кишиневом та Києвом у питанні Придністров’я, не можуть не турбувати українську дипломатію. Ми працюємо на   позитивне вирішення цієї проблеми як такої, що турбує не лише нас, а й усю європейську спільноту.

З точки зору залучення України до реалізації регіональних транспортних та енергетичних проектів у рамках створення коридору “Європа — Кавказ — Азія” важливого значення набули відносини з країнами Південного Кавказу та Туреччиною. Хотів би зазначити, що за підсумками 2002 року Туреччина посіла друге місце, після Росії, за обсягом споживання українських товарів і вийшла на четверте місце серед торговельних партнерів України.

Окремо хотів би звернути увагу і на активну позицію України на Балканах. Наші військові брали участь у миротворчих операціях в цьому регіоні. Український фактор чітко відчувався в Македонії. Українські контингенти виконували свій обов’язок в Хорватії, Боснії та Герцеговині. Українці присутні у складі багатонаціональних сил під проводом НАТО в Косово.

Одна з реалій глобалізованого світу полягає в тому, що відстані в ньому скорочуються, а перелік партнерів тієї чи іншої країни вже не визначається їх географічним розташуванням. Тому логічно, що Україна збільшує свою присутність, передусім економічну, у країнах Азії, Африки та Латинської Америки. Вони становлять важливий ринок збуту промислових, сільськогосподарських, військово-технічних товарів та послуг, є джерелом стратегічної, промислової й аграрної сировини, а також важливими міжнародними комунікаційними вузлами.

Шановні народні депутати! Нових обрисів за 12 років набула діяльність України в ООН. Підтвердженням зростання її авторитету стало головування в 1997–98 роках Геннадія Удовенка на 52-й сесії Генеральної асамблеї ООН, обрання України непостійним членом Ради безпеки ООН в 2000–01 роках. Вагомим є і внесок нашої держави у миротворчу діяльність під егідою ООН. На сьогодні Україна входить до складу десяти держав — найбільших контрибуторів миротворчих операцій та посідає перше місце серед європейських країн за представленістю в таких операціях ООН.

Завдяки зусиллям української дипломатії вдалося стримати тенденцію до зниження інтересу міжнародної спільноти до подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, а відтак запобігти згортанню програм міжнародної допомоги в цій галузі. Хоча, звичайно, ми хотіли б, щоб ці обсяги були значно більшими.

Важливим з точки зору зміцнення позиції України як активного чинника міжнародних відносин стало залучення нашої держави до діяльності Міжнародної антитерористичної коаліції після подій 11 вересня 2001 року.

Широкі можливості для нашої участі в обговоренні та прийнятті рішень з питань європейської політики і безпеки відкрило приєднання України 1992 року до співробітництва в рамках ОБСЄ, а також вступ у 1995 році до Ради Європи. Знову-таки, я на цьому не буду детально зупинятися, депутати про це знають.

Кілька слів про СНД. Ми розглядаємо СНД як інструмент, як механізм, що за певних умов, у разі його оновлення в дусі європейських стандартів і надання Співдружності головним чином економічного спрямування, здатен відігравати важливу роль серед механізмів втілення в життя інтересів нашої держави. Якщо нам вдасться провести свою лінію в рамках СНД, то ця структура зможе стати нам реально корисною.

Прагнучи розвивати рамкові умови для економічного співробітництва на пострадянському просторі, Україна підписала Угоду про формування Єдиного економічного простору. Останніми місяцями ця тема також часто звучала і тут, у парламентських стінах. Принциповим для нас моментом, і я про це не раз говорив, є утворення зони вільної торгівлі. Ми бачимо ЄЕП як засіб реалізації інтересів України з відновлення економічних зв’язків з іншими країнами — нашими партнерами.

Сьогодні хоча б пунктирно я хотів би згадати ГУУАМ. Незважаючи на труднощі останніх років, потенціал цієї організації, в якій Україна відіграє роль каталізатора і рушія, далеко не вичерпаний. У нас є програма дій у співробітництві в рамках ГУУАМ, і ми розраховуємо на суттєве підвищення ефективності цієї організації.

Шановні пані та панове! Постійний рух до вдосконалення та вивірення зовнішньополітичного курсу має базуватися винятково на усвідомленні фундаментальних національних інтересів України. Відтак, нашим головним орієнтиром ми вважаємо потреби українського суспільства у безпечному та поступальному розвитку, у досягненні європейських стандартів життя. Таким чином, наші успіхи мають вимірюватися не кількістю угод, зустрічей або суто економічними показниками. Головним результатом нашої діяльності має бути практичне просування магістральним курсом на зміцнення держави, підвищення добробуту народу та забезпечення належного місця України на світовій арені. І цей орієнтир має визначати кожен наш крок та дію у повсякденній роботі.

У загальних рисах зовнішня політика України, на моє переконання, повинна продовжувати розвиток на таких магістральних напрямах. Європейська та євроатлантична інтеграція як стратегічна мета, що акумулюватиме зусилля України щодо ствердження як європейської країни, а не уламка колишньої чи придатка нових імперій. Україна має продовжувати активну багатосторонню політику в рамках універсальних, регіональних та регіональних міжнародних організацій.

На особливу увагу заслуговує формулювання основних засад регіональної політики України, що є системною складовою євроінтеграційного курсу. Це передбачає формування бачення України як важливої європейської держави та впливового регіонального чинника. Активізація регіонального співробітництва з країнами Центральної Європи покликана сприяти мінімізації негативних та посиленню позитивних для України наслідків розширення ЄС.

Важливим і надалі залишатиметься співробітництво в рамках ГУУАМ, а також з країнами СНД як у рамках Співдружності, так
і в інших форматах.

Актуальним залишається завдання поглиблення зовнішньоекономічних відносин. Ідеться як про посилення присутності нашої держави на традиційних ринках, передусім у державах СНД, Центральної та Південно-Східної Європи, так і освоєння нових ринків для українських товарів та послуг на Близькому Сході, у  Латинській Америці, Азії й Африці. При цьому необхідно більш чітко визначити українські можливості щодо розвитку співробітництва з тими країнами, які є або прагнуть стати лідерами в конкретному регіоні.

Сьогодні зовнішня політика України виходить на новий етап визначення та реалізації пріоритетних завдань. Цей етап має базуватися на досягнутих високих темпах економічного зростання, збільшенні обсягів зовнішньоторговельного товарообігу, забезпеченні виконання стратегічних завдань у площині як внутрішньої, так і зовнішньої політики. Визначення загальних принципів зовнішньої політики на кожному з напрямів має ґрунтуватися на   баченні її цілісного характеру, взаємопов’язаності розвитку зовнішніх зносин на всіх напрямах за умов дотримання визначеного стратегічного курсу на європейську інтеграцію. У  цьому контексті ми покладаємо велику надію на плідну співпрацю між МЗС та Верховною Радою України.

Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам, Костянтине Івановичу, за виступ, думаю, що всі учасники парламентських слухань із великою зацікавленістю його прослухали, оскільки це, по суті, ваш перший публічний виступ на посаді міністра закордонних справ. Нам було досить цікаво, і я дивлюся, у нас повністю ложа дипломатів заповнена, це також не випадково. Дякую вам.

Для співдоповіді запрошується голова Комітету Верховної Ради України у закордонних справах Станіслав Телісфорович Сташевський. Будь ласка.

СТАШЕВСЬКИЙ С.Т., голова Комітету Верховної Ради України у закордонних справах (виборчий округ №217, м.Київ). Шановний Адаме Івановичу! Шановні колеги! Шановні учасники парламентських слухань! Масштабна тема нинішніх слухань є однією з доленосних для розвитку нашої держави. Ініціюючи та виступивши організатором їх проведення, Комітет у закордонних справах виходив з конституційних повноважень Верховної Ради в частині законодавчого визначення засад зовнішньої політики України. Мабуть, жоден з об’єктів законодавчого регулювання не викликав такого розмаїття думок і концепцій, як питання, що винесено на нинішні парламентські слухання. Варто зазначити, що лише протягом останніх двох скликань з цього питання внесено 26 законопроектів, 9 із них чекають нині на оцінку та рішення Верховної Ради України.

На сьогодні базовим документом, що регулює зовнішньополітичну діяльність України, є схвалені постановою Верховної Ради в липні ще 1993 року Основні напрями зовнішньої політики України. Цей документ відіграв важливу роль в утвердженні України як незалежної демократичної держави, її входженні до європейської та світової спільноти, зокрема в набутті повноправного членства в таких впливових міжнародних структурах, як Рада Європи, Організація чорноморського економічного співробітництва, Центральноєвропейська ініціатива, у створенні політико-правової бази європейської та євроатлантичної інтеграції України, участі в регулярному співробітництві на пострадянському просторі, стабільних та дружніх відносинах України з її стратегічними партнерами і сусідами.

Разом з тим значна частина положень Основних напрямів вже не зовсім відповідає сьогоденню. Образно кажучи, цей документ значною мірою створювався ще очима, руками і мозком Української РСР, а керуватися ним мала вже незалежна Україна.

Так, розвиток інтеграційних процесів у Європі та на євроатлантичному просторі, новий рівень відносин Росії з НАТО та ЄС створили якісно нові умови для визначення нашого місця в європейській системі координат. Проголошення Україною в цьому контексті курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію стало ключовим моментом з точки зору нашої зовнішньополітичної орієнтації і відповідним чином має бути закріплено.

Прийняття закону щодо засад зовнішньої політики чітко вимагає від нас і Конституція України. Адже у правовій державі всі закони та інші нормативно-правові акти і дії мають бути приведені у відповідність із вимогами Основного Закону. На це нас орієнтують і міжнародні зобов’язання України, адже за статтею 3 Статуту Ради Європи Україна має обов’язок визнавати принципи верховенства права і дотримуватися їх.

Нині, коли перед Україною, як ніколи раніше, постають виклики щодо визначення свого місця у стрімких процесах глобалізації та регіональної інтеграції, коли виникають нові зовнішні загрози національній безпеці з боку міжнародного тероризму та різного роду неоімперських геополітичних проектів, нам вкрай важливо нарешті досягти консенсусного мислення всередині українського політикуму, відкинути вузькопартійні, фракційні та  регіональні уподобання і виступити з єдиних національно-державницьких позицій в інтересах забезпечення зовнішніх умов для мирного, сталого соціально-економічного та духовно-культурного розвитку України.

Робота над документом, що визначатиме засади зовнішньої політики, яка триває вже досить довгий час, вимагає активної позиції українських парламентаріїв. Вона вимагає також значної активізації діяльності створеної в жовтні минулого року Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради з цього питання. Водночас ми розраховуємо й на подальшу активність з боку виконавчої влади, науковців, громадськості.

У цьому контексті нинішні слухання мають сприяти формуванню відповідно до вимог часу цілісного бачення зовнішньополітичної діяльності України, усвідомленню взаємопов’язаності розвитку зовнішніх зносин на всіх напрямах та їхньої підпорядкованості стратегічному пріоритету України — курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію.

Тиждень тому Комітет у закордонних справах провів за участю провідних політиків, науковців та експертів “круглий стіл”, присвячений сучасному стану та перспективам зміцнення зовнішньої політики України. Цей захід став свого роду інтелектуальним штурмом перед нинішніми парламентськими слуханнями.

Хотів би відзначити, що до кінця 1990-х років українська зовнішня політика базувалася на моделі багатовекторного розвитку зовнішніх зносин, що давало підстави для серйозної критики та звинувачень у невизначеності й непослідовності нашої зовнішньополітичної поведінки. В останні роки наша держава чітко визнала головним вектором зовнішньополітичної діяльності держави курс на європейську і ширше — євроатлантичну інтеграцію. Така стратегія має суттєво вплинути на весь вектор пріоритетів зовнішньої політики держави, включаючи і формування нової моделі національної безпеки.

Європейська інтеграція України передовсім означає: подальше поліпшення та інституційне зближення з ЄС та еволюційне просування до кінцевої мети інтеграції України — Європейського Союзу; адаптування українського законодавства до норм ЄС та Ради Європи як ключових інтеграційних елементів; поглиблення відносин України з НАТО як однією з основних складових всеохоплюючої системи європейської стабільності та безпеки.

Попри всі труднощі процесу європейської інтеграції, вже сьогодні зовнішньополітична діяльність України поступово перебудовується згідно з цим стратегічно обраним курсом. Процес євроатлантичної інтеграції України є логічним продовженням її стратегічного курсу на утвердження в суспільстві принципів демократії, забезпечення прав і свобод людини, підвищення комфортності життєвого рівня.

Процес розширення і реформування ЄС розглядається Україною як важливий чинник створення нової архітектури європейської безпеки в її економічному, воєнному, політичному та інших вимірах. Разом з тим розширення ЄС прогнозує передумови створення нових ліній поділу Європи. Для України виникає загроза опинитися за європейською стіною і бути остаточно витісненою на периферію об’єднаної Європи, а тому в цьому контексті підвищується значення ефективного діалогу з ЄС
з метою отримання Україною вже найближчими роками статусу асоційованого члена ЄС.

Подальшої і підвищеної уваги потребує і зовнішньоекономічний вимір як один із ключових з точки зору забезпечення стратегічних інтересів України. Тут необхідно задіяти комплекс заходів, спрямованих на посилення нашої економічної присутності на світових ринках, на співробітництво з міжнародними фінансовими інституціями та економічними організаціями. При цьому пріоритетом для нашої держави на найближчу перспективу залишається набуття членства в СОТ, що є важливим як з   економічних інтересів, так і в контексті євроінтеграційних прагнень.

Все це посилює важливість парламентського виміру зовнішньополітичної діяльності як у законотворчій діяльності, так
і в поглибленні міжпарламентського співробітництва для лобіювання інтересів нашої держави на міжнародному рівні.

Протягом нинішнього скликання нам вдалося значно активізувати міжпарламентські стосунки, передусім з нашими стратегічними партнерами та сусідами. Ознакою якісного поглиблення та активізації наших міжпарламентських зв’язків стала їх інституалізація на особливо важливих напрямах, наприклад через утворення українсько-польської та українсько-литовської парламентських асамблей, Міжпарламентської комісії України і Росії тощо. Це забезпечує регулярний і цілеспрямований характер стосунків з нашими колегами, дає змогу розробляти та реалізовувати комплексні програми міжнародної співпраці у сфері розвитку договірно-правової бази міждержавних відносин, парламентської участі в урегулюванні гострих та конфліктних питань.

На глобальному рівні Україна як держава, що добровільно відмовилася від свого ядерного статусу, має відігравати активну роль в запобіганні поширенню зброї масового знищення та домагатися більш чітких гарантій своєї безпеки від держав ядерного клубу. Ключовим напрямом у сфері міжнародних політичних відносин є підвищення ролі України в ООН як держави, що робить значний внесок у зміцнення міжнародної безпеки, зокрема через участь в операціях ООН з підтримання миру та протидії тероризму у світі.

Формування регіональної політики як невід’ємної складової інтеграційного курсу вимагає від України вироблення чітких підходів до питання участі в тих чи інших регіональних організаціях. Це є важливою передумовою реалізації цілісного підходу до зовнішньополітичної діяльності України, ефективності та стратегічної спрямованості наших дій на міжнародній арені. У цьому контексті взаємовідносини з НАТО — ключовою організацією із забезпечення безпеки в Європі — повинні базуватися на виконанні взятих Україною зобов’язань, чіткій реалізації прийнятих документів у зазначені в них терміни та наповненні співпраці конкретним змістом.

Україна зацікавлена в підвищенні ефективності механізмів ОБСЄ та Ради Європи. Участь у них повинна сприяти повномасштабній участі нашої держави у формуванні та розвитку загальноєвропейського простору безпеки, співробітництва, спільних цінностей демократії, верховенства права та поваги до прав людини.

В умовах створення на просторі СНД нових організацій необхідно чітко визначити пріоритети, ступінь та механізми ефективної участі України в регіональних утвореннях. Нові ініціативи щодо більш тісної інтеграції країн СНД, зокрема проект створення Єдиного економічного простору Росії, України, Казахстану та Білорусі, Організації регіональної інтеграції, є поки що більш політичними, а не економічними проектами, що потребують ретельного економічного обґрунтування з точки зору національних інтересів України. Проте очевидно, що створення зони вільної торгівлі на принципах СОТ має бути головною метою наших інтеграційних зусиль на пострадянському просторі.

Більш тісна інтеграція в цьому напрямі не повинна створювати проблем для реалізації зовнішньополітичних пріоритетів України — вступу до ЄС і НАТО. Україна своїми діями має підтвердити лідерство в ГУУАМ, стійкий розвиток цього об’єднання потребує розробки спільної стратегії дій, узгодження інтересів країн-учасниць на основі спільних економічних інтересів та проектів, серед яких найважливіший — реалізація проекту євро-азійського нафтотранспортного коридору, що зміцнила б енергетичну безпеку не лише країн-учасниць об’єднання, а й усієї Європи.

Україна має активніше використовувати можливість співпраці в Чорноморському регіоні, зокрема в рамках ОЧЕС. При цьому головний акцент має бути зроблений на поглибленні економічної співпраці, максимальному використанні потенціалу України як країни — транзистера енергоресурсів та реального контрибутора в забезпеченні стабільності і безпеки в цьому регіоні.

Ключовим напрямом двосторонніх міждержавних відносин має стати розвиток відносин із стратегічними партнерами України. Ситуація потребує цілеспрямованих і послідовних дій щодо наповнення практичним змістом стратегічного партнерства України з іншими державами, передовсім з країнами ЄС, Росією, США, Польщею та Німеччиною. При цьому стратегія відносин України з її стратегічними партнерами має спрямовуватися на  використання здобутків двостороннього співробітництва для досягнення головної мети — європейської інтеграції нашої держави.

Основним критерієм стратегічного характеру партнерства України у її відносинах з іншими державами має бути економічний ефект співробітництва. У ситуації розгортання діалогу США і  Заходу з Росією Україна має прагнути на всіх рівнях дипломатичної активності своєї повноправної участі в цьому діалозі з питань, що зачіпають національні інтереси держави.

Водночас у стратегії розвитку України співробітництво з  Російською Федерацією визначено домінантою двосторонніх відносин. Наші країни тісно пов’язані не лише географічно й економічно, а й різноманітними культурними та родинними чинниками. Модель взаємовідносин України і Росії має будуватися на критерії підвищення нашої міжнародної конкурентоспроможності, передусім у загальноєвропейському контексті. На нашу думку, таке стратегічне партнерство не стане відмовою від євроінтеграційного вибору, а буде важливим механізмом відстоювання українських економічних інтересів як на пострадянському просторі, так і в Європейському Союзі.

Отже, українська зовнішня політика має бути виваженою, передбачуваною та активною. При цьому визначення її пріоритетів повинно базуватися на чітких національних інтересах нашої держави, її реальних можливостях. Від того, наскільки вдасться використати зовнішні чинники для прискорення внутрішніх соціально-економічних і демократичних перетворень, залежить місце і роль держави у світі, її майбутнє як повноправного члена європейської спільноти.

Дякую вам за увагу і бажаю учасникам слухань плідної роботи.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Станіславе Телісфоровичу. А зараз ми переходимо до висловлювання позицій фракцій і депутатських груп.

Слово надається Борису Івановичу Тарасюку, фракція “Наша Україна”. Підготуватися Шурмі. Нагадую, регламент — до 5 хвилин.

ТАРАСЮК Б.І., голова Комітету Верховної Ради України з питань Європейської інтеграції (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Адаме Івановичу, я поздоровляю вас з обранням
на цю високу посаду. І хотів би, користуючись нагодою, від імені фракції “Наша Україна” поздоровити міністра закордонних справ Костянтина Івановича Грищенка, якого знаю більше десяти років як висококваліфікованого дипломата, із вступом на цю посаду. Бажаю вам усіляких успіхів!

Я з приємністю відзначаю присутність у цій залі багатьох своїх колишніх колег, які становлять кістяк кваліфікованого, високопрофесійного дипломатичного корпусу нашої держави. І  також те, що зала Верховної Ради однозначно помолоділа. Отож вітаю всіх присутніх у цій залі майбутніх міністрів закордонних справ, заступників міністрів і послів, кваліфікованих дипломатів.

Шановний пане головуючий! Шановні учасники парламентських слухань! Сфера зовнішньої політики у 2000 році визначалася експертами як одна з найуспішніших сфер державного будівництва нашої держави за десять років. До кінця минулого століття Україна закріпилася як впливовий учасник європейської, євроатлантичної політики. Згадаймо, що в 1997 році Україна була визнана особливим партнером НАТО, у 1999 році — унікальним і  стратегічним партнером Європейського Союзу, у 1999 році саме міжнародний авторитет дав змогу Україні вибороти місце непостійного члена Ради безпеки ООН.

З 1992 року Україна брала активну участь у миротворчих операціях, виступила гарантом мирного врегулювання конфлікту в Придністров’ї. У другій половині 1990-х років Україна послідовно набувала рис регіонального лідера, заснувала і стала лідером регіонального утворення ГУУАМ, саме завдяки зусиллям України вдалося перетворити це об’єднання в міжнародну регіональну організацію — Організацію Чорноморського економічного співробітництва. Україна виступала активним організатором і каталізатором процесів зближення між двома найвпливовішими регіонами Європи — Балтійським і Чорноморським.

Проблеми в зовнішній політиці почалися майже водночас з  економічним зростанням у 2000 році, яке стало можливим внаслідок успішної діяльності уряду Віктора Ющенка. Проте відомо, що згідно з українською Конституцією роль Прем’єр-міністра і уряду в зовнішній політиці не є визначальною.

Що відбулося в зовнішній політиці після 2000 року? У нас почалися проблеми з Радою Європи внаслідок проведення авантюристичного референдуму в квітні 2000 року. Саме в цьому році відбувся відхід від курсу на євроатлантичну інтеграцію, з    офіційного вжитку навіть зникли слова “євроатлантична інтеграція”. Саме тоді почався крен у бік Сходу, саме тоді почалася ізоляція на міжнародній арені.

У чому ж причина? Чому українська влада спромоглася розгубити весь позитив першого десятиліття у питаннях зовнішньої політики? Головне — проблеми внутрішньополітичного характеру. Що відбувається? Дисбаланс між гілками влади, коли виконавча влада намагається підпорядкувати собі дві інші гілки влади — законодавчу і судову, наступ на парламентаризм, більше того, шельмування парламенту, авторитарні тенденції всередині країни, наступ на свободу слова, запровадження цензури, цинічне запровадження практики адмінресурсу. Окремо — боротьба з опозицією методами тоталітаризму.

На прикладі Донецька можна пересвідчитися, що влада використовує весь арсенал: розкол країни, міжнаціональну ворожнечу, нехтування державною символікою, політичне і  моральне розтління молоді. Свою адекватну реакцію на ці антиконституційні, антидемократичні дії дав Європейський Союз у  заяві трійки Європейського Союзу від 7 листопада, а також у   заяві найбільшої партії в Європарламенті — Європейської народної партії. Я процитую слова президента Європейської народної партії: “Події в Донецьку продемонстрували, що уряд та Адміністрація Президента України будуть використовувати адміністративний ресурс з метою тиску на опозицію, на відволікання дій опозиції від політичної роботи та виборчої кампанії”.

Хотів би сказати, що ще однією причиною проблем у  зовнішній політиці є непослідовність у реалізації зовнішньополітичного курсу: декларується одне, а на практиці робиться зовсім інше, подекуди й протилежне. Курс на європейську інтеграцію декларується, а підписуються угоди про входження в євразійський простір.

Окремо хотів би відзначити активізацію ролі Верховної Ради, де склалася стійка європейська і євроатлантична більшість, про що засвідчило прийняття Постанови Верховної Ради про Рекомендації парламентських слухань про взаємовідносини та співробітництво України з НАТО.

Окремо хотів би зупинитися на питанні прийняття зовнішньополітичних рішень, що є серйозною проблемою. Як відомо, зовнішньополітичні рішення приймаються в Адміністрації Президента. Дійшло до того, що у профільних міністерствах навіть не знають про рішення, прийняті в Адміністрації Президента. Такою була ситуація з ухваленням Угоди про Єдиний економічний простір, коли ні Міністерство закордонних справ, ні Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції не були поінформовані. Історія повторюється: аналогічна ситуація була 1991 року, коли новообраний перший Президент незалежної України Леонід Кравчук підписав у Біловезькій Пущі угоду про СНД, і про цей факт не було поінформовано навіть Міністерство закордонних справ.

За великим рахунком, мої колеги дипломати заслуговують на співчуття. Їхні професіоналізм і досвід використовуються не на забезпечення та захист інтересів держави, а на пом’якшення негативних наслідків непослідовних дій Банкової в зовнішній політиці, причиною чому є відхід від демократії у внутрішній політиці.

Фракція “Наша Україна” виступає за розроблення і прийняття закону про засади зовнішньої політики, це вимога часу. Ми   відзначаємо в цілому високий професіоналізм української дипломатії і виступаємо за визнання за МЗС належного місця у процесі визначення та реалізації зовнішньополітичного курсу.

Фракція “Наша Україна” виступає за послідовне втілення в  життя зовнішньополітичного курсу на європейську і євроатлантичну інтеграцію, за розвиток стосунків з Російською Федерацією, іншими сусідами та іншими країнами світу. Декларації мають бути підкріплені послідовними діями виконавчої і законодавчої влади. Виконавча влада має подати заявку на членство в Європейський Союз і НАТО.

Нарешті, лише демократія, поважання прав людини, верховенство права, виконання міжнародних зобов’язань приведуть до повернення заслуженого авторитету нашій державі. Фракція “Наша Україна” переконана, що Україна має всі підстави для того, щоб відігравати ключову роль в європейській політиці. Україна разом з Польщею в Центрально-Східній Європі, разом з   Німеччиною та Францією у Західній здатні побудувати міцні підвалини стабільності і безпеки в Європі.

Після президентських виборів наступного 2004 року Європа і весь світ побачать нову Україну, громадяни якої з гордістю заявлятимуть за кордоном: “Я — громадянин України”.

Дякую за увагу (Оплески).

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Борисе Івановичу. Прошу наступних промовців не брати прикладу в перевищенні регламенту.

Слово від фракції Соціал-демократичної партії України (об’єднаної) має народний депутат Ігор Михайлович Шурма. Підготуватися Рішняку.

ШУРМА І.М.‚ член Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, СДПУ(о)). Фракція Соціал-демократичної партії України (об’єднаної). Шановні учасники парламентських слухань! Зовнішня політика — це той стрижень функціонування держави, який зобов’язаний представляти, проводити і захищати національні інтереси України у світі.

Депутатська фракція Соціал-демократичної партії України (об’єднаної) усвідомлює міру складності, а отже, міру відповідальності всіх суб’єктів державного управління, причетних до здійснення зовнішньої політики, в тому числі і роль парламенту в  цьому питанні, адже за Конституцією України саме Верховна Рада України визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики держави.

На глибоке переконання фракції, зовнішня політика України мусить враховувати наступні чинники. По-перше, вона має відзначатися цілісністю, відповідністю певним принципам та спроможністю досягати поставленої мети, в тому числі шляхом поєднання власних зусиль з діями інших суб’єктів міжнародної багатосторонньої взаємодії. Це — складова успішності. По-друге, представляючи українські національні інтереси у світі, зовнішня політика має базуватися як на безпосередньому усвідомленні цих інтересів, так і на засадах сучасного гуманістичного світогляду, заснованого на принципах солідарності, справедливості, демократії, адаптованих до проблем світової політики. Це — складова реальності.

У зовнішній політиці держави повинен реально застосовуватися і діяти принцип пріоритетності цілей. У вирізненні зовнішніх пріоритетів фракція Соціал-демократичної партії України (об’єднаної) ставить на перший план гарантування національної та міждержавної безпеки, включаючи її політичні, економічні та воєнні компоненти, оскільки в сучасному розумінні безпека набула значення одного з невід’ємних прав людини.

До життєво важливих зовнішньополітичних інтересів належить і створення стабільних та сприятливих умов для стійкого економічного розвитку країни і прискореного просування соціальних та політичних стандартів життя, поширених у розвинених країнах Європи.

Безумовно, до цієї групи пріоритетів належить також зміцнення енергетичної незалежності держави, в тому числі шляхом визнання її транзитного статусу та рівноправної участі в системі євразійських енергетичних комунікацій.

Також соціал-демократи впевнені, що принципово важливою складовою зовнішньої політики України має стати активна участь у  міжнародній співпраці, спрямованій на досягнення керованості процесами світового розвитку, гарантування міцного миру та приборкання анархії в міжнародних відносинах. Виходячи з цього, Україна має підтримувати: зміцнення ролі та статусу Організації Об’єднаних Націй поряд із проведенням її реформування; збільшення позитивного внеску міжнародних організацій у запобігання конфліктів; здійснення миротворчої діяльності та постконфліктної реконструкції; відвернення негативного впливу глобалізації на окремі регіони.

На наше переконання, принципово важливими для зовнішньої політики держави також є активна участь у формуванні системи європейської безпеки на засадах рівності її учасників та  визнання інтересів безпеки всіх країн, незалежно від членства у військових та військово-політичних угрупуваннях. У цьому плані найбільш бажаним для України варіантом мала б стати система, побудована на основі діючих інституцій та форм співробітництва шляхом: укладення зобов’язуючих угод та посилення політичних компонентів у діяльності структур європейської безпеки; забезпечення участі країни в процесах європейської інтеграції; аргументованого заперечення проявів дискримінаційного ставлення до України з боку європейських інституцій; врегулювання суперечливих проблем у відносинах з сусідніми державами на засадах взаємної поваги суверенітету та національної гідності; побудови відносин з державами-сусідами на засадах взаємовигідного партнерства; завершення врегулювання питань, пов’язаних з делімітацією та демаркацією українських кордонів; досягнення сприятливих умов для вступу до Світової організації торгівлі; отримання статусу асоційованого члена Європейського Союзу; встановлення зони вільної торгівлі з Росією, Білоруссю та Казахстаном у межах проекту Єдиного економічного простору.

На завершення хочу особливо наголосити на тому, що значний акцент фракція Соціал-демократичної партії України (об’єднаної) робить на захисті економічних інтересів України.
Без гарантування умов сталого економічного розвитку наближення України до європейських стандартів суспільного життя є неможливим так само, як і втілення засад правової, демократичної, справедливої та солідарної держави, як це й передбачають традиції та цілі міжнародного соціал-демократичного руху.

Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Ігоре Михайловичу.

Слово від фракції Аграрної партії України надається народному депутату Івану Миколайовичу Рішняку. Підготуватися Білорусу.

РІШНЯК І.М., член Комітету Верховної Ради України у закордонних справах (виборчий округ №162, Сумська область). Шановні учасники парламентських слухань! Зовнішня політика України, на думку фракції Аграрної партії України, надзвичайно тонко й серйозно повинна враховувати зміни на геополітичній карті світу ХХІ століття: по-перше, треба констатувати повне панування Сполучених Штатів Америки, що займають домінуючу позицію в сучасній системі міжнародних відносин; по-друге, Російська Федерація посилила свої позиції в Євразійському регіоні; по-третє, Європейський Союз чекають нелегкі часи розширення; по-четверте, Китай претендує на роль супердержави; і нарешті, довготривала криза у Близькосхідному регіоні може призвести до непередбачуваних наслідків.

На жаль чи на щастя, нам нікуди не втекти від того простого факту, що Україна існує на перетині європейської та азійської культур, християнського та мусульманського світів. За такої ситуації, яка при розумному її використанні може приносити неабиякі політичні та економічні дивіденди, Україна приречена розвивати двостороннє співробітництво з усіма країнами та шукати власний шлях, не приєднуючись до військових блоків та наддержавних союзів. Потрібно нарешті ефективно використовувати географічне розташування держави як транзитної, але з беззастережним урахуванням всіх економічних та екологічних чинників. Пріоритетними мають бути зовнішньополітичні зв’язки з найближчими західними сусідами — Польщею, Угорщиною, Словаччиною, Молдовою, Румунією.

Зовнішньоекономічний аспект сучасної політичної ситуації в  Україні обумовлюється наявністю і впливом трьох потужних факторів: фінансова залежність країни від західних міжнародних організацій; енергетична залежність від Росії та країн СНД; зацікавленість у просуванні української зброї на міжнародні ринки. У зв’язку з цим Україна в зовнішній політиці мусить перейти від невизначеності до активної і послідовної політики на базі довгострокової стратегії.

Потрібна реальна інтеграція зовнішньої і внутрішньої політики держави, вони мають бути поєднані спільною метою — ефективним захистом і реалізацією національних інтересів України. Зусилля держави мають бути зосереджені на тому, щоб зовнішня політика була максимально зорієнтована на захист життєво важливих інтересів держави та її громадян. Нам треба позбавитися надмірного альтруїзму, втілюючи політику здорового прагматизму та зваженого реалізму.

Відносини зі стратегічними партнерами не повинні мати одностороннього та віртуального характеру. Західні кредитори активно впливають не лише на зовнішню, а й на внутрішню державну політику, вимагаючи від уряду України виконання рішень, що суперечать національним інтересам нашої держави. Від такого впливу потрібно позбавитися, перш за все ми маємо домогтися, щоб наші стратегічні партнери поважали наші інтереси. Зовнішня політика України повинна працювати на внутрішню, а не навпаки. Це означає, що кожен крок має прораховуватися з точки зору його впливу на внутрішньополітичну та економічну ситуацію в державі.

Одне з найважливіших завдань зовнішньополітичного відомства — захист інтересів кожного українського громадянина, жоден з наших співвітчизників, потрапляючи за кордон, не повинен у складних ситуаціях бути кинутим напризволяще. На мій погляд, аналізуючи звернення моїх виборців, ми ще далеко не  досягли такої позиції. Наші люди повинні завжди відчувати за  собою сильну державу, яка здатна належним чином захистити інтереси і права своїх громадян. Це стосується і юридичних осіб, розташованих за межами нашої держави.

На завершення хочеться наголосити, що зовнішня політика України повинна постійно підпорядковуватися тільки національним інтересам, завданням зміцнення безпеки, економічної й політичної. Верховна Рада України мусить, нарешті, затвердити засади зовнішньої і внутрішньої політики, і в першу чергу треба припинити практику, коли зовнішньополітичний курс суверенної України диктується МВФ, НАТО, Сполученими Штатами Америки чи іншими силами. Всі мають завжди пам’ятати, що співпраця і диктат — це різні речі.

Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Іване Миколайовичу.

До слова запрошується представник фракції Блоку Юлії Тимошенко Олег Григорович Білорус. Підготуватися Бокому.

БІЛОРУС О.Г., член Комітету Верховної Ради України у   закордонних справах (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Виборчий блок Юлії Тимошенко”). Шановні учасники парламентських слухань! Дозвольте й мені поздоровити шановного міністра і шановного Першого заступника Голови Верховної Ради із вступом на високі державні пости, побажати успіху і запевнити, що опозиція з її критичним підходом готова до плідної співпраці.

Сьогодні ми бачимо, що не лише парламент як вищий орган народовладдя, а й громадяни України пробуджуються до активного і гострого інтересу в питаннях зовнішньої політики. “Круглий стіл”, який відбувся недавно у Верховній Раді з цих питань, засвідчив, що ми можемо сприяти підвищенню ефективності і  зовнішньополітичної, і зовнішньоекономічної діяльності України. А Верховна Рада має особливі, дуже високі, можна навіть сказати, визначальні конституційні повноваження і прерогативи у сфері зовнішньої політики і міжнародних відносин. Як вища законодавча гілка державної влади Верховна Рада несе відповідальність не лише за визначення засад міжнародної стратегії і зовнішньої політики держави, а й за контроль ефективності реалізації цих конституційних засад, за те, щоб зовнішньополітична і зовнішньоекономічна діяльність держави та всіх гілок влади відповідали національним інтересам, інтересам конкурентоспроможного, безпечного й ефективного розвитку країни в жорстких умовах нового світопорядку.

Саме через високі критерії відповідності національним інтересам ми сьогодні повинні оцінювати результати зовнішньополітичної діяльності нашої держави за 13 років суверенної державності. Виходячи з цих критеріїв, можна зробити такі основні висновки.

Україна здобула міжнародне визнання як суверенна держава і створила передумови, коли її державна суверенність та високий статус великої європейської держави потенційно можуть мати незворотний характер. Разом з тим зовнішня політика України, її зовнішньополітична діяльність ще не відповідають ефективній реалізації національних інтересів України як європейської держави і особливо як країни транзитивного типу.

Системна довгострокова криза в державі, а надто криза влади в Україні призвели до розриву, дезінтеграції зовнішньої та внутрішньої політики, до недостатнього й неефективного використання зовнішньоекономічної діяльності в побудові нової держави і нового громадянського суспільства на принципах внутрішньодержавного та громадянського солідаризму, соціального партнерства.

Зовнішня політика і зовнішньополітична практична діяльність України ще не відповідають інтересам національної безпеки, в  тому числі інтересам зміцнення суверенітету, безпечного випереджального розвитку, територіальної цілісності, створення системи стратегічного партнерства як гарантії безпеки в умовах нарощування нових світових тенденцій, передовсім імперіалізації процесів глобалізації, формування системи глобалізму, або глобального імперіалізму як нової системи світопорядку, нової ідеології і в майбутньому, очевидно, нової суспільно-політичної формації.

Наявні зовнішньополітичні доктрини і концепції України є пасивними, традиційними, застарілими і залежними від більш могутніх держав. Довгострокова політична стратегія України, розрахована на 25–30 років, відсутня, бо відсутня, як уже казав колишній міністр Тарасюк, і національна стратегія. Прийняття цих суттєвих документів блокується владним режимом.

В Україні не створена єдина державна система зовнішньополітичної діяльності. Виконавча влада замість ефективного виконання, реалізації засад зовнішньополітичної стратегії перебрала на себе прерогативи законодавчої влади, а законодавча влада самообмежилася лише міжнародними парламентськими зв’язками. Це становище ненормальне. Принижена роль Кабінету Міністрів і Міністерства закордонних справ, про що вже казали.

Що нам треба робити?

Перше. Очевидно, потрібно створити державну координаційну раду з проблем зовнішньої політики і зовнішньоекономічної діяльності.

Друге. Створити підкомітет з парламентського моніторингу зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності.

Третє. Запровадити практику парламентських консультацій при призначенні на провідні дипломатичні пости України.

Четверте. Заснувати науковий журнал “Світова економіка і міжнародні відносини” на базі Національної академії наук. Розробити і затвердити державну програму входження України в європейський науковий і освітній простір. Ми будуємо суспільство знань, суспільство ноосфери.

П’яте. Розробити і запровадити механізми залучення третіх сторін до розв’язання конфліктних проблем України з агресивними сусідами.

Шосте. Забезпечити безумовне виконання міжнародних зобов’язань України, особливо щодо сталого розвитку і зменшення бідності населення мінімум на 50 відсотків до 2015 року. Це зобов’язання прийняла на себе Україна на Форумі тисячоліття.

Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Олеже Григоровичу.

До слова запрошується представник фракції Соціалістичної партії України Іван Сидорович Бокий. Підготуватися Бичкову.

БОКИЙ І.С., член Комітету Верховної Ради України з питань Європейської інтеграції (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, СПУ). Шановні народні депутати, представники дипломатичного корпусу української діючої і майбутньої дипломатії! Дорогі виборці! Напевно, здобутки нашої зовнішньої політики все-таки є, і значимі, але чому ж у свідомості нашого народу відкладається протилежне? Я посилаюся на недавні соціологічні опитування Центру Разумкова. На запитання “Чи відповідає нинішня зовнішня політика України її національним інтересам?” тільки 5,7 відсотка респондентів відповіли “так, повною мірою”, ще 46,6 відсотка вважають, що вона тільки частково відповідає національним інтересам. А решта?

Тим часом 69,6 відсотка опитаних вважають економічну складову пріоритетною в зовнішній політиці держави. Тобто не дипломати і не політики, а власне народ вважає, що головною турботою нашої дипломатії і всіх, хто працює на закордонному напрямі, зокрема й депутатів парламенту, має бути економізація зовнішніх зносин, що випливає з багатьох причин і насамперед з  того, як ми живемо. Реальність же, як свідчить опитування, оцінюється негативно.

Чи не помиляється в оцінках наш народ? Ми, соціалісти, вважаємо, що ні. Економізація зовнішньої політики може мати успіх тільки за умови довгострокового стратегічного плану розвитку держави. Його у нас немає, і причина всім відома: державу взяли в полон кримінальні клани. І тому на головному напрямі — економічному, який, власне, й визначає наші основні інтереси, зовнішню політику можна вважати провальною. Ані Президент, ані  профільні органи виконавчої влади не виявляють виваженості і послідовності в її проведенні. І коли Президент цими днями зізнався, що гасає по світу в пошуках ринків у зв’язку з відходом до Євросоюзу наших давніх партнерів, він, по суті, зізнався в дилетантстві свого зовнішньополітичного курсу, в дипломатичному аматорстві. Коли півень клюне, і кішка закрутиться, а  дипломатія й державне керівництво мають все передбачати і працювати з випередженням.

Ні, ми реалісти і розуміємо, що така ситуація має історичне підґрунтя. Після розвалу Радянського Союзу зовнішня, а ще більше внутрішня політика України перебуває в латентній стадії, адже раніше все підпорядковувалося Москві, звідти йшли всі рішення, туди відпливав наш інтелект, нарешті, кучмівщина так і не подолала синдрому молодшого брата.

Не заперечуючи плідності зусиль нашої професійної дипломатії, варто все-таки сказати, що пасивність зовнішньої політики, яку генерувала (точніше, не здатна була генерувати активність) Банкова, призводила Україну до програшу, насамперед у вирішальних моментах. Маю на увазі угоди про правонаступництво стосовно колишнього СРСР, митні угоди, територіальний поділ, газотранспортні угоди.

Тузла — яскраве підтвердження згубності такої політики, переведення нашої державної незалежності в повну залежність від стратегічних партнерів. Як і вся ситуація з нашим просуванням до Євросоюзу, якого нам не бачити за нинішнього режиму з його авантюризмом і потуранням корупції, тоталітаризмом у внутрішній політиці і зневагою до міжнародного співтовариства.

Варто зауважити й таке. Експерти з геополітики визначили пріоритетною для України багатовекторну зовнішню політику. Але знову-таки, як вона проводилася? Для захисту не національних стратегічних інтересів держави, а окремих політичних кіл, промислово-фінансових груп, інколи окремих осіб, сім’ї Кучми-Пінчука наприклад. Промовистою є місія України в Іраку заради порятунку репутації однієї особи — Кучми.

Маємо дику ситуацію, коли Президент і Кабінет Міністрів ведуть переговори та укладають договори фактично від свого імені. Така персоналізація, така приватизація зовнішньої політики до добра не доведе, як і президентський “твіст” із частою зміною керівників Міністерства закордонних справ.

Від імені фракції соціалістів хочу привернути увагу до такої проблеми. Як відомо, згідно зі статтею 85 Конституції України засади внутрішньої і зовнішньої політики визначає Верховна Рада України. Але ця конституційна норма постійно і злісно торпедується Банковою, про що вже говорив колега Борис Тарасюк.

Соціалістична партія України, яка нещодавно увійшла до  авторитетної сім’ї Соціалістичного інтернаціоналу, вважає, що зовнішня політика України повинна будуватися на таких чотирьох постулатах: національні інтереси та стратегічні пріоритети України; спрямування зовнішньої політики на запобігання конфронтації; формування зовнішньополітичних цілей, механізмів і часових рамок їх досягнення має ґрунтуватися на сформованих реаліях; зовнішня політика повинна мати системний і науковий характер.

Добре, що ми зібралися сьогодні на ці парламентські слухання. Думаю, що ще більше користі дали б постійні відкриті дебати з аналізом поточних подій у державі і наших зовнішніх відносин з іншими державами та світом. Може, годилося б для цього створити моніторингову групу з депутатів, урядовців, експертів, журналістів.

Зовнішня політика в демократичній державі має бути публічною справою, і тільки тоді національні інтереси в ній стануть пріоритетом і гостинцем, а не однією з багатьох стежок.

Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Іване Сидоровичу.

Слово має народний депутат Бичков Сергій Анатолійович, представник фракції партій Промисловців і підприємців та “Трудова Україна”. Підготуватися Симоненку.

БИЧКОВ С.А., заступник голови Комітету Верховної Ради України у закордонних справах (виборчий округ №25, Дніпропетровська область). Шановний пане головуючий! Шановні учасники парламентських слухань! Шановні виборці! Шановний Адаме Івановичу, маю приємність вітати вас на цій посаді від імені фракції, яка не лише поздоровляє вас, а й учора в повному складі голосувала за це.

У своєму виступі я хотів би звернути увагу на важливість економічної складової зовнішньої політики України. У сучасних умовах глобалізації та інтернаціоналізації на перший план виходить необхідність органічного поєднання роботи в зовнішньополітичному напрямі із внутрішніми процесами, в першу чергу економічними. Водночас треба зазначити, що існує низка чинників, які можуть поставити під загрозу перші ознаки економічної стабілізації та стійкого, поступального розвитку економіки країни. Серед них — можливе погіршення зовнішньоекономічного становища, що може призвести і вже призводить до здійснення тиску на нашу державу економічними методами.

Активне входження нашої держави до світового економічного простору нерозривно пов’язано не лише з розширенням торгівлі та інвестицій, а й із зростанням конкуренції з боку окремих країн та потужних транснаціональних корпорацій, а також підвищенням ризику втрат від можливих міжнародних фінансових, промислових та торгових криз. До того ж недостатньо тільки нашого бажання або декларацій. Бажання має бути підкріплене відповідним рівнем розвитку економіки.

З метою концентрації та ефективного використання наявних можливостей, сил і засобів існує необхідність визначення найбільш пріоритетних для економіки держави проблем, можливі шляхи та механізми вирішення яких мають бути покладені в основу процесу економізації зовнішньої політики України.

Динаміка світових процесів в умовах глобалізації, а також сучасний етап розвитку вимагають посилення відповідальності державних органів, до функцій яких належать формування та реалізація зовнішньоекономічної політики України, за досягнення конкретних і відчутних результатів цієї роботи на всіх напрямах. Серед них один з найважливіших — через економінізацію надати зовнішнім зносинам України більш цілеспрямованого, цілісного та прагматичного характеру.

Оскільки зовнішня політика є інструментом забезпечення участі і сприйняття держави на міжнародній арені, що в умовах глобалізації нерозривно пов’язано з перспективами її подальшого розвитку, надзвичайно важливо, щоб вона відображала національні інтереси держави в цілому, а не була інструментом задоволення амбіцій окремих посадових осіб.

Відповідно до Конституції України право визначати основні напрями зовнішньої політики належить виключно парламенту, який, у свою чергу, уповноважений народом України. Реалізація основних напрямів зовнішньої політики вимагає юридичного і  політичного такту. Потрібно, щоб наші заяви про стратегічне партнерство збігалися з устремліннями держав-партнерів, тобто були взаємними. Для цього необхідно визначити основні пріоритети у зовнішній політиці, затвердити алгоритм поступових дій на  міжнародній арені. Більш того, головною передумовою посилення економічної складової зовнішніх зносин України є створення багаторівневого ефективного механізму його реалізації, що має передбачати такі кроки.

Перше — посилення економічного спрямування діяльності закордонних дипломатичних представництв України. З огляду на  необхідність підвищення ефективності економічного напряму діяльності, закордонні представництва та торгово-економічні місії у їх складі, а також зовнішньоекономічні підрозділи Міністерства закордонних справ та Міністерства економіки мають координувати дії щодо систематичного збору, аналізу та направлення до органів державного управління необхідних матеріалів, які використовувалися б для генерування та прийняття необхідних рішень. Парламент, у свою чергу, повинен виробити механізм моніторингу, забезпечити його законодавче закріплення та виконання.

Друге, ми повинні посилити в законі відповідальність керівників регіонів та великих міст України за втілення системи позитивного іміджу нашої країни за кордоном на регіональному рівні.

Третє — посилення міжвідомчої взаємодії органів державного управління, що має забезпечити досягнення більш глибокої координації внутрішньої і зовнішньої політики у сфері економіки, від якої залежить реалізація цільових орієнтирів у зовнішньоекономічній сфері, вирішення проблем запровадження нової моделі функціонування внутрішніх економічних процесів, забезпечення сприятливих умов для ділової активності українського бізнесу на зовнішніх ринках.

І останнє — це міжрегіональне співробітництво України, визначення міжрегіональних пріоритетів нашої країни. Верховна Рада останнім часом завдяки зусиллям Голови Верховної Ради та  заступника Голови Верховної Ради Олександра Олексійовича Зінченка зробила практичні кроки на цьому напрямі, створивши міжпарламентські асамблеї (це найвища форма відносин між парламентами країн) з Литвою і Польщею, а це вже практично міжпарламентський простір від Балтійського до Чорного моря. Ми  були свідками, як сприяла роботі Міністерства закордонних справ у розв’язанні конфлікту щодо острова Коса Тузла комісія, створена Верховною Радою. На думку більшості фахівців, блискуче з цим справилися і комісія, і Міністерство закордонних справ, і всі, хто був практично залучений до цієї справи.

З метою поліпшення міжнародного іміджу України 15 жовтня Кабінет Міністрів затвердив Державну програму забезпечення позитивного іміджу України на найближчі три роки після прийняття відповідної постанови Верховної Ради України. Головним завданням є втілення цієї програми. Кошти, які планується інвестувати у  втілення цієї програми, є надійним внеском у майбутній розвиток України. Першою редакцією Державного бюджету на 2004 рік було передбачено фінансування цих заходів в обсязі 3,8 мільйона гривень, але у підготовленому до другого читання законопроекті ці кошти чомусь вже не передбачені. Ми це виправимо.

І на завершення я хотів би сказати ось що. Важливо пам’ятати, що ми не можемо законодавчо закріпити всі дії, які належать до сфери зовнішньої політики, оскільки дія законів України поширюється виключно на території України. Водночас дії всіх органів влади у сфері зовнішньої політики повинні виходити з тих законодавчих положень, які ми повинні розробити в постанові за результатами цих парламентських слухань та безпосередньо в законі, який треба прийняти конституційною більшістю в інтересах народу України.

Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Сергію Анатолійовичу.

Слово надається керівникові фракції Комуністичної партії України Петру Миколайовичу Симоненку. Прошу виставити 10 хвилин, оскільки записаний на виступ від комітету народний депутат Крючков передає свій час товаришу Симоненку. Підготуватися Зарубінському.

СИМОНЕНКО П.М., член Комітету Верховної Ради України з питань правової політики (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, КПУ). Шановні колеги, учасники парламентських слухань! Особливо звертаюся до представників молоді, присутніх у цій залі. Я хотів би запропонувати вам дещо іншу оцінку результатів діяльності держави у дуже важливій сфері зовнішніх стосунків.

Загальновідомо, що зовнішня політика будь-якої держави є ефективною лише тоді, коли вона відповідає національним інтересам, спирається на економічну й оборонну могутність, підтримується переважною більшістю населення конкретної країни. Чи є такою зовнішня політика нинішньої України? Незважаючи на попередні виступи, у нас, комуністів, підстав для позитивної відповіді на це питання немає. Адже, позбувшись під тиском Сполучених Штатів і Росії усієї ядерної зброї, не подбавши при цьому, як ми все більше переконуємося тепер, про створення реальної гарантії суверенітету, недоторканності кордонів України, тодішнє бездарне керівництво підірвало нашу обороноздатність і безпеку, перетворило Україну на другорядну чи навіть третьорядну державу, з якою можна не рахуватися, якій можна диктувати свою волю.

Нагадаю, що відмова України за вимогою тодішнього держсекретаря Сполучених Штатів Америки Мадлен Олбрайт від Бушерського контракту з Іраном завдала величезних збитків харківському “Турбоатому”. Близько 500 мільйонів доларів держава Україна втратила тільки через вказівку Олбрайт!

Припинення американською стороною виконання своїх зобов’язань щодо утилізації стратегічних ракет на Павлоградському хімічному заводі створило загрозу екологічної катастрофи на Півдні України. Це вас, шановні представники молоді, чекає, бо  там зараз дійсно десятки чорнобилів утворені завдяки ось такій зовнішній політиці.

Західні держави не виконали своїх обіцянок стосовно надання Україні допомоги у зв’язку з виведенням з експлуатації Чорнобильської атомної електростанції. Не добудували два енергоблоки, сьогодні у страшному становищі Чорнобильська атомна електростанція, це реальна загроза нової ядерної трагедії.

І такі приклади можна продовжувати. Нищівних ударів завдано оборонно-промисловому комплексу, зруйновано багато відомих у всьому світі трудових колективів, втрачено чимало прогресивних технологій, які були основою технічного прогресу і оборонної могутності нашої держави.

Така зовнішня політика призвела до того, що основні стратегічні підприємства і галузі нашої з вами, молодь, України є власністю олігархів інших держав. Куди ж тоді дивилися десять урядів і два президенти України, що ми з вами, молодь, вже не  маємо власності, якою ми повинні розпоряджатися, щоб мати і власну політику, і власну державу, і власне майбутнє?

Десятки тисяч кваліфікованих робітників, спеціалістів, вчених змушені шукати застосування своїм знанням, досвіду, талантам за кордоном. Зверніть, будь ласка, увагу: кількість працюючих тільки у військово-промисловому комплексі скоротилася з 1,5 мільйона до 185 тисяч. Ми втратили безповоротно могутній технологічний потенціал — і кваліфіковану робочу силу, і технології втратили вже.

Додамо до цього розвал усієї української економіки, соціальної сфери, катастрофічне зниження життєвого рівня переважної більшості нашого населення. Нині в Україні обсяг валового внутрішнього продукту в розрахунку на одного працюючого становить (за даними, що публікуються в пресі) від 4,5 до 15 відсотків середнього по Європейському Союзу рівня. Середня заробітна платня на годину в Україні становить 0,65 євро, коли в тому ж Європейському Союзі — 22 євро. Так куди ж і в якості кого сунуть нас у так звану Європу?

У критичному стані опинилися Збройні Сили, вони фінансуються сьогодні тільки на 60 відсотків. За таких умов українське політичне керівництво відмовилося від курсу на перетворення України на нейтральну позаблокову державу, проголошеного в  Декларації про державний суверенітет України, закріпленого в  Акті проголошення незалежності України і підтриманого переважною більшістю нашого народу на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року. Нас, молоді люди, зраджують власні так звані керівники — і Президент, і уряд, і зовнішньополітичне відомство України.

Треба сказати правду: політика України — і внутрішня, і   зовнішня — практично сьогодні визначається у Сполучених Штатах Америки, верховодами НАТО, Міжнародним валютним фондом та Світовим банком, олігархічними колами Росії.

Скажіть, колеги, яка поважаюча себе держава залишила б без реагування неприпустиму за своїм змістом і тоном резолюцію, ухвалену американським конгресом у жовтні 1996 року? Після  прийняття Конституції України нам безцеремонно диктували, що мають робити уряд, парламент і Президент України. До   речі, ця програма виконується, шановні молоді люди, які сьогодні навчаються у вузах України. Українська влада приховала цей безпардонний документ від власного народу. Між тим саме цей документ, а також директиви, чи то пак поради, які постійно надходять від американського посольства в Києві, і визначають політичний курс України, програму дій уряду.

І я хотів би привернути вашу увагу, молоді люди, що щороку, коли ми розглядаємо бюджет нашої з вами начебто незалежної держави, перш ніж він потрапить до Верховної Ради, його розглядає Міжнародний валютний фонд, і тільки якщо він дає згоду, ми   як начебто незалежна держава розглядаємо цей бюджет.
Це ганьба для нас з вами, якщо ми не виправимо це становище і не ліквідуємо таку систему влади у нас в Україні!

Зовнішня політика України насправді не є нашою власною самостійною національною політикою, це політика залежної, васальної, напівколоніальної держави, яка формується без затвердження її основ Верховної Радою і проводиться всупереч волі переважної більшості нашого населення.

Шановні друзі! Я хотів би ще раз нагадати, що лише п’ята частина громадян України підтримує позицію, яку сьогодні зайняв Кучма і його оточення щодо вступу України до НАТО, водночас майже вдвічі більше не підтримують її. Сьогодні практична більшість народу України виступає проти направлення до Іраку наших військовослужбовців. Молоді люди, саме вам доведеться бути в  цих гарячих точках! Я хотів би спитати вас: як мені розуміти міністра оборони і повідомлення наших інформаційних агенцій, коли кажуть, що самострілом загинув ще один військовий? Я питаю: що, туди відправили людей, які в руках автомата не тримали? Вибачте, якщо ви таких людей направляєте, то їдьте туди самі, міністре оборони Марчук, і захищайте інтереси Сполучених Штатів Америки в Іраку. Тоді це буде принципово. Не відправляй наших дітей гинути там за американські нафтові інтереси і за цей долар, який сьогодні зганьбив практично економіку України! Демагогією займаються ті, хто заявляє, що начебто відстоює наші інтереси.

А як розуміти те, що за дорученням Кабінету Міністрів підписується і Верховній Раді нав’язується ратифікація так званих меморандумів, зокрема з Міжнародним валютним фондом? Молодь, шановні, я прошу вас, ви — наше майбутнє, звертаюся до вас не тільки від імені комуністів, як громадянин України: почитайте той меморандум, який підписав Ющенко! Там записано від імені народну України закрити 62 шахти в Україні. Поляки тільки одну закривають — всі вийшли на вулиці і сьогодні б’ють вікна уряду Польщі. Там записано 300 тисяч робочих місць скоротити у бюджетній сфері. Це вас, майбутнє, вже виганяють з  роботи, вам не дають права працювати тут! Там записано продати всі енергосистеми тим, так скажемо, хто дасть великі гроші. Хто дасть великі гроші? Забирають за безцінь, а ми сьогодні втрачаємо енергетичну незалежність нашої держави. Ось що записано в цих меморандумах!

Так само і в Меморандумі про взаєморозуміння між Кабінетом Міністрів і штабами НАТО, згідно з яким Україна, не будучи членом НАТО, зобов’язується дозволяти “розгортання сил НАТО”. Ось чому діти народу України поблизу Яворівського полігону сьогодні хворіють бозна-чим, це ж результати тих навчань! А ми, комуністи, попереджали про це.

Оце називається незалежна політика?! І якраз під командуванням і керуванням НАТО на території України в мирний час проводяться операції з урегулювання кризових надзвичайних ситуацій і конфліктів та навчання під проводом НАТО! Чи потрібно доводити, що цим створюються реальні умови для втягування України в можливі авантюри НАТО для використання з цією метою і території України з усіма негативними, а то й трагічними наслідками? Створюється враження, що в деяких урядових структурах — в оборонному, зовнішньому та інших відомствах — вже сформувалися цілі підрозділи, які по суті є філіалами НАТО в Україні. Думаю, невипадково в деяких виданнях нещодавно з’явилися заклики до збільшення кількості українських військових в Іраку.

Шановні друзі! Ми, фракція комуністів, категорично наполягаємо на терміновому поверненні наших хлопців з Іраку, тому внесли до Верховної Ради відповідний законопроект. Проте ситуація у Верховній Раді така, шановні студенти, що гроші тих, хто заявляє, що вони є патріотами народу України, за кордоном України знаходяться, в іноземних банках. І вони відбитки пальців залишають на кнопках, коли голосують за направлення наших хлопців до Іраку тому, що Сполучені Штати Америки кажуть їм: ось твої гроші, ось твоє майбутнє, а сьогодні ти голосуй, щоб твої хлопці поїхали кров проливати за нас, за інтереси американців. Ось де відповідь на питання, з яким ми сьогодні стикаємося, ось у чому полягає проблема!

Ще коротко кілька тез. Курс українських властей спрямований передусім на перетворення України на підконтрольну Сполученим Штатам і НАТО територію, на державу якщо не ворожу, то в будь-якому разі не дружню сусідній Росії. Чи розуміють ті, хто штовхає Україну на такий шлях, чим це загрожує нашому народу і розвитку України? І доводиться лише дивуватися, як узгоджено, принаймні в часі, діють у цьому напрямі російські шовіністи й агресивні націонал-екстремістські сили в Україні. Вони не думають про ваше, шановна молодь, майбутнє, їм сьогодні головне, як вони завжди казали: “Геть москалі! Україна тільки для українців”. А сьогодні хазяйнують в Україні всі, крім українців. Ми  не є володарями власної долі, бо власність народу України на сьогодні належить іноземним олігархам.

Прагнення інтегруватися в Європу. Ось тут, шановні, я хотів би ще раз привернути увагу до СОТ та інших організацій. Шановні друзі, зверніть, будь ласка, увагу: дійсно, за кількістю “мерседесів” і рівнем корупції Україна і влада України посідають перше місце в Європі. Це без сумніву. Проте Україна, за оцінками міжнародних організацій, належить до країн третього світу. І сталося це тому, що такі президенти, як Кравчук, продаючи “Бласко”, Одеське пароплавство, хабарі отримуючи і тримаючи їх у закордонних банках, ще й досі тут сидять з посадами і з мандатами народних депутатів. Ось у чому проблеми, шановні наші студенти.

На завершення хочу ще раз наголосити: нам з вами, шановна молодь, будувати майбутнє; нам з вами треба бути обережними, коли ми вибираємо долю, як власну, так і майбутнє України. Ми повинні розуміти об’єктивно, що сьогодні Україна не є незалежною, бо влада кримінальна, корумпована і продажна. Влада сьогодні відпрацьовує той капітал, який вкрадений у вас, не в минулого, а у вас, шановна молодь. Якщо ми цього не зрозуміємо, то ніколи не будемо мати вільної і незалежної держави, а  будемо байстрюками на Земній кулі. Переконаний, що позиція фракції комуністів ніколи не дозволить, щоб ваше майбутнє було під загрозою.

Дякую (Оплески).

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Петре Миколайовичу.

Слово надається Олегу Олександровичу Зарубінському, представникові фракції Народно-демократичної партії. Підготуватися Губерському.

ЗАРУБІНСЬКИЙ О.О., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань Європейської інтеграції (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, виборчий блок “За Єдину Україну!”). Шановний головуючий! Шановні учасники парламентських слухань! Коли пробуєш оглянутися трохи назад, то мимоволі усвідомлюєш, як багато зусиль і часу ми витратили, та й продовжуємо витрачати, на доведення зрозумілих істин: ми   — в центрі Європи, ми — європейська країна. Ми навіть не  помічали, що ніхто з нами й не сперечався. Однак ми були ображені, пропускаючи мимо вух делікатні заяви своїх стратегічних і нестратегічних партнерів про європейські критерії й цінності, про європейські стандарти суспільної демократії, про шляхи забезпечення добробуту людей. Врешті, про те, що Богом дані географічні і геостратегічні параметри існують не для декларацій, а для практичного використання у внутрішньому і зовнішньому контексті, тобто в наших національних інтересах.

Ми також не помічали, що про все це нам постійно натякали не лише високі чиновники з міжнародних офісів, а й близькі друзі, добрі сусіди, котрі з подивом спостерігали, як ми відривалися від них, мов відпрацьований ступінь ракети. Хоч стартували нерідко з  набагато кращих позицій. Тож чи треба дивуватися, що в європейських очах ми стали прикладом країни, в якій амбіції й амуніції, як кажуть в Одесі, — дві великі різниці.

Ми часто ображалися, коли нас традиційно обзивали окраїною північної імперії, тепер ризикуємо стати околицею, коли хочете, європейською. Для цього, знову-таки, є всі підстави, бо ж за  нами справді — несходима Євразія. Та справа не в географії, “економічні тигри”, як відомо, народжуються і на околицях.

Щоб зрозуміти, чого ж нам бракує, придивімося до себе. Стратегічним курсом своєї зовнішньої політики ми проголосили європейський вибір. Здається, визначилися, чому ж тоді безкінечно петляємо у штучному лабіринті векторів? При кожній нагоді, коли треба чітко сформулювати мету, я вже не кажу про національну ідею, ми обов’язково доточуємо: “...Але ми водночас виступаємо за активне співробітництво з нашим найближчим партнером”. І пішло-поїхало!

Таж усім і так зрозуміло, що ми об’єктивно приречені розвивати відносини з усіма, хто нас оточує, особливо з тими, з  ким пов’язані історичною долею, економічною й енергетичною пуповиною тощо. На жаль, ми дуже послідовні в незграбних реверансах: то направо, то наліво. Ми ухитрилися закріпити їх навіть у  Конституції, несміливо назвавши українську мову державною з  роз’ясненнями, які не залишили сумніву у двозначності всього доброго, що ми хочемо робити в інтересах власного народу. Норма Конституції щодо іноземних баз приглушена “Перехідними положеннями”. Досі не визначилися з кордонами, і в результаті, як каже парламентський класик, “маємо те, що маємо”, аж до посягань на територіальну цілісність і політичну незалежність.

Серед того, що маємо, — замість асоційованого членства в  Євросоюзі, на яке сподівалися як на один з етапів інтеграції, отримали статус сусіда. Отже, тепер у нас з’явився ще один сусід, на цей раз колективний. Можна спересердя кепкувати над цією ситуацією, але ж хіба це не ми постійно, навіть в офіційних заявах, систематично порівнюємо, а по суті протиставляємо себе іншим, лагідно називаючи їх і цивілізованими, і демократичними, не залишаючи при цьому сумніву у власній нецивілізованості, принижуючи себе в такій спосіб та ще й повторюючи, як аксіому: на   Заході нас ніхто не чекає, наша продукція неконкурентоспроможна, ми абсолютно неготові. І хоч неупереджений аналіз показує, що насправді не все так однозначно убого, ми продовжуємо крутити платівку своєї недолугості вже декілька років.

Чи конструктивна така “державотворча” філософія? Чи викликає вона бажання мати нас у своїй компанії? Чи демонструє вона, врешті, світло в кінці тунелю нашому суспільству? Наша помилка, на мій погляд, полягає в тому, що свої переживання у   зв’язку з недосяжністю на даному етапі ключової мети — членства в Євросоюзі, своє невдоволення власною роздвоєністю ми подекуди видаємо за українську зовнішню політику. Політику слабкого суб’єкта міжнародних відносин, який невпинно шукає сильну руку не в себе вдома, а десь на стороні.

Нам конче необхідно усвідомити, що досягнення міжнародних стандартів можливо тільки завдяки утвердженню цих стандартів всередині своєї держави засобами активної й ефективної внутрішньої політики. Динамічна зовнішня діяльність ризикує ще  тривалий час залишатися демонстрацією бажань, якщо не отримає серйозних економічних і навіть, я сказав би, вольових імпульсів, здатних обслуговувати, забезпечувати і гарантувати нашу державну незалежність в її соціально-політичних, духовних та безпекових параметрах. До речі, саме на таких засадах спрацює установка на економізацію самої зовнішньої політики.

Ще одне. Так історично сталося, що практично в усі європейські структури ми приходимо і будемо приходити після інших. Тому наші здобутки, малі чи великі, у сфері економічних і політичних реформ, так само як і недоліки, і провали на цьому шляху, будуть обов’язково співвідноситися не тільки з відомими Копенгагенськими критеріями, а й з показниками країн-неофітів. Тож, з   усіх точок зору, нам після певного розчарування, очевидно, необхідно якнайретельніше проаналізувати за певною методологією ініціативу Євросоюзу щодо відносин сусідства, а також досвід кандидатів на входження в організацію і власний досвід співробітництва з ЄС з тим, щоб максимально повно опрацювати свої стратегічні й тактичні завдання та механізми і суб’єкти їх реалізації, мінімізувати можливі негативи.

Нарешті. У втіленні євроінтеграційних намірів у життя, в адекватній політиці по всьому периметру наших національних інтересів я бачу одне і єдине, найважливіше завдання української дипломатії.

Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Олеже Олександровичу.

До слова запрошується Леонід Васильович Губерський, директор Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, академік Національної академії наук України, доктор філософських наук, професор. За ним виступатиме народний депутат Климпуш.

ГУБЕРСЬКИЙ Л.В., директор Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Сьогоднішня дискусія ще раз засвідчує особливу актуальність та важливість розробки основних засад зовнішньої політики України. У руслі дискусії дозвольте висловити деякі міркування щодо основних принципів, на яких, на нашу думку, має базуватися зовнішня політика нашої держави.

Зрозуміло, що ключовою категорією при виробленні концептуальних основ та здійсненні практичних кроків зовнішньої політики виступають національних інтереси. Їх ефективне забезпечення може здійснюватися лише за умови діалектичної єдності зовнішньої та внутрішньої політики держави. Відсутність такої єдності може стати на перешкоді реалізації фундаментальних національних інтересів України. Це перше.

Друге. На наш погляд, нам дійсно бракує, сьогодні про
це говорилося, наукового та інтелектуального обґрунтування зовнішньополітичних рішень, фундаментальних досліджень у цій сфері, врахування новітніх тенденцій світової політики у сучасних умовах глобалізації, регіоналізації та інтеграції. Треба відверто визнати, що ми, науковці, суттєво заборгували суспільству в   забезпечені належного наукового супроводу цих важливих процесів.

З іншого боку, не можна не зазначити, що навіть наявні результати наукових досліджень та відповідні рекомендації науковців ще не достатньо інтегруються у процес прийняття зовнішньополітичних рішень у нашій державі. Підвищення рівня наукового забезпечення, без сумніву, сприятиме успішному вирішенню ще однієї проблеми — посилення ефективності механізму прийняття рішень у сфері зовнішньої політики.

Одним з фундаментальних зовнішньополітичних викликів Україні на сьогодні є висока динаміка інтеграційних процесів на   Європейському континенті — розширення Європейського Союзу, формування інтеграційних осередків на теренах СНД, інтенсифікація діалогу ЄС — Росія щодо проектів єдиного європейського економічного простору. Участь чи неучасть України в тих чи інших інтеграційних процесах має розглядатися не як самоціль, а як інструмент реалізації наших постійних національних інтересів, насамперед у справі забезпечення сталого економічного розвитку. Тому Україна має розробити таку євроінтеграційну модель, яка об’єднала б і стратегічні, і тактичні цілі, їх просторову та часову реалізацію.

Зрозуміло, що успішна реалізація зовнішньополітичної стратегії нашої держави значною мірою залежатиме від її кадрового забезпечення. У зв’язку з цим підготовка фахівців-міжнародників сьогодні набуває загальнодержавного значення. Нині підготовка таких фахівців з різних спеціальностей здійснюється у більш як 20 вищих навчальних закладах державної і   недержавної форми власності. Підготовка ж магістрів з усіх спеціальностей освітнього напряму “міжнародні відносини” зосереджена в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, який указом Президента України Леоніда Кучми визначено головним навчально-методичним центром з підготовки фахівців для роботи у сфері міжнародних відносин і зовнішньої політики України. Колектив інституту, усвідомлюючи високу відповідальність, покладену на нього цим статусом, докладає чимало зусиль до постійного вдосконалення підготовки висококваліфікованих професіоналів-патріотів для сфери зовнішніх зносин нашої держави.

Водночас у практиці підготовки цих фахівців є ряд питань, що потребують свого подальшого вирішення. На нашу думку, в умовах різкого зростання національної потреби в кадрах назріла необхідність вироблення комплексної державної програми підготовки фахівців-міжнародників, адже сфера міжнародних відносин є специфічною сферою професійної діяльності, і підготовка кадрів для такої роботи має бути, очевидно, предметом особливої уваги з боку держави.

У зв’язку з цим означена програма, як нам видається, має передбачати: з’ясування реальних потреб держави та суспільства у фахівцях-міжнародниках; відповідні зміни у фінансуванні підготовки таких кадрів; сприяння посиленню наукового потенціалу вищих навчальних закладів. Йдеться також про цільові замовлення на підготовку фахівців, забезпечення умов для проходження практики і стажування, сприяння у працевлаштуванні випускників, участь у розвитку матеріально-технічної бази навчального процесу тощо. Ця програма має базуватися також на  кращих національних та прогресивних міжнародних стандартах освіти, що сприятиме входженню України до європейського освітнього простору та приєднання до Болонської концепції.

І насамкінець дозвольте щиро подякувати за можливість нашим студентам і викладачам бути присутніми на такому важливому і корисному для нас засіданні.

Дякую за увагу (Оплески).

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Леоніде Васильовичу. Успіхів вам у  підготовці висококваліфікованих кадрів-міжнародників, щоб ваш інститут дійсно був провідним центром, так, як це було і в добрі часи.

Слово має представник групи “Народовладдя” Орест Дмитрович Климпуш. За ним буде виступати Надрага.

КЛИМПУШ О.Д., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань будівництва, транспорту, житлово-комунального господарства і зв’язку (виборчий округ №75, Закарпатська область). Шановний пане головуючий! Шановні учасники парламентських слухань! Дозвольте висловити позицію депутатської групи “Народовладдя” з обговорюваного питання. Сьогодні я — народний депутат, але маю достатній досвід роботи послом, тому закликаю до стриманості і виваженості в оцінці дипломатичної діяльності. Тут ми майже всі себе вважаємо за фахівців, але все-таки треба відповідні корективи вносити.

Нині, як і десять років тому, Україна продовжує перебувати між центрами тяжіння — Європейським Союзом, Росією та Сполученими Штатами Америки. Здається, такий розклад сил залишиться незмінним і в найближчі кілька десятиліть, тому нам доцільно вважати його константою геополітичної ситуації, в якій доводиться діяти нашій державі. За такої ситуації найважливішими для нас питаннями мають бути: як чітко ми бачимо свій інтерес у відносинах з кожним із названих центрів, які є реальні шляхи реалізації національних інтересів України, а також які перешкоди стоять перед успішною реалізацією зовнішньої політики нашої держави?

Хотів би сконцентруватися на окремих напрямах практичної роботи в зовнішньополітичній сфері, згаданих у доповідях міністра та голови парламентського комітету.

Що стосується Європейського Союзу. Ні для кого зараз не  секрет, що відносини з Європейським Союзом розвиваються не за найкращим сценарієм. Ідеться про фактичну візову блокаду України з боку країн Європейського Союзу та країн-кандидатів. Асиметричні візові угоди з Польщею та Угорщиною, які можна сміливо віднести до успіхів нашої дипломатії, фактично означають лише тимчасове врегулювання візових питань з нашими західними сусідами.

Однак досягнення стратегічної мети — членства в Європейському Союзі є для нас туманною перспективою. Ми відчуваємо політику виштовхування України на периферію континенту та  спостерігаємо спробу зняття українського питання з порядку денного Євросоюзу шляхом надання принизливого статусу сусіда. Спроби МЗС України завести мову про компенсацію за очікуване падіння товарообігу з державами — новими членами Європейського Союзу доволі різко й однозначно було відхилено Європейською Комісією.

У відносинах із Сполученими Штатами ми проходимо етап, так би мовити, післякольчужної реанімації відносин. Вашингтон, схоже, так і не вирішив для себе, наскільки надійними союзниками можуть бути українці, хоча в питаннях НАТО ми можемо констатувати активізацію американської підтримки.

Водночас Росія демонструє готовність до повної і безумовної інтеграції, час від часу надсилаючи нам нові “шлюбні” варіанти. За 12 років відносин між Україною і Росією нам так
і не вдалося знайти алгоритм оптимальної взаємодії з Москвою. Кажуть, що проблема в тому, що Росія та її еліта не сприйма-
ють українців рівноправним зовнішньополітичним партнером. Це   правда. Однак чи все Україна зробила для того, щоб російсько-український діалог відбувався на рівних?

Останнім яскравим прикладом, безумовно, є проблема Тузли. Одразу підкреслю: відповідні міністерства й відомства України спрацювали в цій ситуації швидко і злагоджено. Важливу роль відіграла і Верховна Рада України. Однак якби з Москвою завжди вівся такий прагматичний і конкретний діалог, то нікому в  Росії не спало б на думку будувати Таманську дамбу. І взагалі, стосунки з державами-сусідами також мають бути в числі наших пріоритетів, як це має місце у пріоритетах держав — наших сусідів, що вже практично стали членами Європейського Союзу.

Вважаю за необхідне наголосити на таких висновках, які мають формувати підходи на майбутнє.

Перше. Гучність і декларативність наших зовнішньополітичних заяв — це вчорашній день зовнішньої політики. На   практиці у відносинах з кожною країною слід прагнути до прийняття ними певних зобов’язань перед Україною, нехай не   глобального, але повсякденного порядку. Нехай це буде політикою дрібних кроків, однак така політика належить до інструментарію всіх, навіть найбільш потужних, держав світу. Для  прикладу: у відносинах з Росією слід продовжувати активне відстоювання наших прав на закордонну нерухомість колишнього СССР, ми неприпустимо непослідовні і ненаполегливі в цьому питанні.

Друге. Не допускати суперечностей між заявами і практичними діями, оскільки саме такі випадки найбільше підривають наш міжнародний імідж. Як транспортник, мушу згадати нашу позицію у транспортних коридорах. В Україні вже давно проголошено пріоритетним спорудження п’ятого транспортного коридору, однак ми не змогли продемонструвати практичної наповненості нашої зацікавленості. Скажу відверто: Італія, Словенія, Угорщина спочатку із здивуванням, а тепер уже з відвертим роздратуванням сприймають наші запевнення про готовність участі у створенні цього коридору. А те, що ми не можемо визначитися стосовно сьомого коридору, який проходить по Дунаю, стало вже для нас традиційним.

Третє. Стратегічною метою зовнішньої політики має бути створення системи дієвих гарантій безпеки і територіальної цілісності України. На жаль, як засвідчила Керченська криза, у випадку критичного розвитку подій Україна залишається сам на сам з  агресором. Тому одним з елементів такої політики, на мою думку, має стати укладення в якійсь формі відповідної союзницької угоди із Сполученими Штатами або з НАТО, яка гарантувала б Україні надійний захист.

І останнє. Маємо максимально використати можливість міжпарламентських груп з державами, що вступили до Європейського Союзу, такими як Угорщина, Польща, Словенія тощо, для швидкої та ефективної гармонізації законодавства з європейським.

На завершення хочу наголосити, що держава повинна чітко усвідомлювати ситуацію у світі, становище, в якому знаходиться Україна, і ставити перед компетентними міністерствами і державними органами відповідні завдання.

Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Оресте Дмитровичу.

Слово надається представнику депутатської групи “Народний вибір” Василю Івановичу Надразі. Підготуватися Черновецькому.

НАДРАГА В.І., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів (виборчий округ №104, Луганська область). Уважаемые коллеги! Позвольте вас поприветствовать, особенно хочется поприветствовать будущих дипломатов и высказать пожелание, чтобы, придя на  смену нам, в том числе и в этот зал, вы более прагматично относились к своей деятельности и не устраивали предвыборного митинга вместо того, чтобы обсуждать принципиальную и важную тему: “Внешняя политика Украины как инструмент обеспечения национальных интересов государства: достижения, реалии и перспективы”.

Возвращаясь к теме сегодняшнего заседания. Глубоко убежден, что полноценное соблюдение национальных интересов Украины должно обеспечивать государство в целом, и хочу подчеркнуть это, — исполнительная, законодательная ветви власти, все участники формирования государственной политики должны вести более активную, целенаправленную внешнюю политику нашего государства.

На данный момент существует целый ряд проблем, с которыми Украина как государство сталкивается во внешнем мире. Их  можно разделить по группам — это, прежде всего, экономическая сфера, национальные интересы, культурное и духовное развитие.

В экономической сфере, я хотел бы отметить, — это создание благоприятных условий для продвижения украинских товаров и услуг на мировой рынок и вторая не менее важная задача — выход украинских высокотехнологических товаров на  мировые рынки. Мы сегодня можем предложить, может быть, не так много, но у нас есть высокие технологии, с помощью которых мы можем выйти на мировой рынок.

В национальной сфере тоже есть несколько составляющих, требующих нашего внимания, — это вопросы территориальной целостности государства, обеспечения гарантий невмешательства во внутренние дела Украины представителей более влиятельных стран, создания эффективной системы защиты от   несанкционированной миграции, препятствия незаконным потокам контрабанды, минимизации рисков техногенных катастроф, защиты интересов украинских граждан, пребывающих за границей.

И последнее — это сфера культурного, духовного развития. Здесь есть, на мой взгляд, несколько проблем. Назову только две   — это ознакомление мирового сообщества с украинской культурой и налаживание более тесных реальных отношений с  украинской диаспорой за рубежом. По последней позиции я   свою точку зрения уже высказывал и могу ее повторить: к большому сожалению, я глубоко убежден, что на сегодняшний день с украинской диаспорой у нас больше ситуативных деклараций, чем системной работы. Касательно и ближнего, и дальнего зарубежья, к большому сожалению, повторю еще раз, глубоко убежден, что на сегодня системной работы в этих вопросах мы не ведем.

Следующий момент. Я глубоко убежден, что, говоря о внешней политике Украины, мы должны четко для себя определить прагматичную, я бы сказал, объективную задачу, которую должно ставить перед собой государство, осмысливая и формируя свою внешнюю политику. Так вот для Украины в данном случае стратегической задачей является интеграция в международное сообщество, касается ли это вопросов экономики, международной безопасности, духовного, культурного, иного развития. В целом можно сказать: задача Украины сегодня — интегрироваться в мировое сообщество, и когда мы это поймем, нам будет проще решиться и на какие-то тактические шаги, которые нам нужно сделать сегодня.

Одна из наших проблем, к большому сожалению, и сегодняшняя наша дискуссия, и та дискуссия, которая проходит в нашем обществе, подтверждают это, — что мы так и не можем объективно оценить, какими должны быть наши отношения с соседями, ближними и дальними. Мне это напоминает побасенку о плохом хозяине, который, разгулявшись, начинает хаять соседей, ближних и дальних, а потом, когда немножко остынет, бежит к ним за  спичками и солью. Так вот если мы говорим о том, что мы — цивилизованное государство со своими интересами, в том числе и во внешней политике, мы должны сами себе ответить: а чего мы хотим от наших соседей? Какими должны быть наши отношения?

Например, мы сегодня слышали разные оценки наших отношений с Россией. Да, безусловно, сегодня можно сказать, там тоже есть силы — активные участники в политической составляющей России, которые бы хотели, образно говоря, подергать нас с вами немножко за уши, чтобы мы не расслаблялись. Но в целом как государство мы должны осознать одну простую истину: есть экономические, есть исторические, есть культурные отношения, которые, хотим мы или не хотим, обвязывают нас быть в союзнических отношениях с Россией. В каком качестве и до какой составляющей — это уже вопрос второго порядка.

Но когда мы кидаемся в крайности… Вот и сегодня даже с  этой трибуны одни говорят: “Нам не нужна Россия”, другие кричат: “Нам не нужна Америка”. Так нельзя! Мы должны понять, чего мы хотим от других участников международного сообщества. И вот эта попытка или желание все-таки выйти на объективность, я думаю, должна стать базовой, если мы говорим о внешней политике Украины. Ибо глубоко убежден, что национальные интересы Украины во внешней политике — это взвешенная интеграция в мировое сообщество с учетом экономических, культурных, географических, иных задач и проблем, которыми сегодня мучается Украина. И самое главное — это поиск союзников, потому что если мы как государство начнем коллекционировать себе оппонентов во внешней политике, то рано или поздно мы  станем тем соседом, от которого отвернулась вся деревня. Мы должны осознать: чем больше у нас будет союзников, чем лучше нас будут понимать, а значит, тем лучше мы сможем отстаивать свои интересы.

Поэтому считаю, что нам надо прекратить во внешней политике упиваться собственной исключительностью, какой-то особенной счастливостью или несчастностью, я не знаю еще чем. Мы должны четко представлять объективную картину: кто мы есть, каков этот объективный мир и каким образом в этом объективном мире какие объективно возможные задачи мы можем решать для пользы своего государства. Вот в этой объективности, я убежден, и есть залог нормальной внешней политики любого государства, и Украины в частности. И я глубоко убежден, что мы должны все-таки выйти на эти подходы (Оплески).

Спасибо.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Василю Івановичу.

Від позафракційних слово надається народному депутату Черновецькому Леоніду Михайловичу. За ним виступатиме Олійник.

ЧЕРНОВЕЦЬКИЙ Л.М., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань бюджету (виборчий округ №212, м.Київ). Уважаемый Адам Иванович! Уважаемые присутствующие народные депутаты и молодые люди, которых я вижу в Верховной Раде! Это не совсем моя тема, но, представлюсь, я избран от Дарницкого района города Киева и представляю Христианскую либеральную партию Украины. Я расскажу о таких вещах, которые для молодых людей, которые нас слушают, являются новыми.

На мой взгляд, не может быть эффективной внешней политики без эффективной внутренней политики. Нам сегодня совершенно нечего представлять за рубежом. Что бы ни говорил любой патриот, если в Украине не уважают, особенно на региональном уровне, права отдельных граждан, если наши люди живут плохо внутри страны, если они сбегают за рубеж и выглядят там совершенно ужасным образом, то, конечно, мы вряд ли можем рассчитывать на то, чтобы нас признавали как серьезное государство.

Но сегодня мое выступление больше адресовано Министерству иностранных дел, потому что, конечно же, я надеюсь, что новый министр будет работать очень долго, он не должен зависеть от внутренней политической конъюнктуры. И в Министерстве иностранных дел нужно сделать очень много, уже можно сделать, чтобы Украина была представлена в мире как цивилизованная страна.

Расскажу вам такую интересную вещь. Я дружил со многими дипломатами из разных стран, и, например, главный дипломат Италии ездил на самой дешевой машине, которую только можно себе представить — “Фольксваген Гольф”. Наши же дипломаты все ездят на “мерседесах”. Мы типичная коррумпированная страна в глазах иностранцев, как Россия и другие посткоммунистические страны, и соответствующим образом себя ведем.

Наши дипломаты совершенно не представляют нашу страну, это, может быть, новый министр исправит, как это должно быть. Они не отчитываются перед министром и перед Верховной Радой, что хорошего они сделали для своих граждан в каждой конкретной стране. Они каждый день должны давать отчет, сколько людей они защитили, они должны этим жить. Не просто получать деньги большие, ездить на “мерседесах” и находиться в  очень дорогой собственности, а отчитываться, скольких людей они защитили, кому помогли, в чем заключаются эти проблемы. Эти проблемы министр иностранных дел должен поднимать в  Верховной Раде, и все общество должно знать, в каком ужасе находятся наши граждане за рубежом.

Кроме того, как говорится: посмотри, кто твой друг, и  поймешь, кто ты сам. Никакой конкретной внешней политики в  Украине не существует. Мы должны дружить со странами, где издревле права человека защищаются, где есть свободы — это и  Соединенные Штаты Америки, нравятся они мне или не нравятся, и европейские страны, но ни в коем случае не террористические режимы. И в этом смысле глава МИДа должен давать соответствующие наставления через Верховную Раду и должностным лицам — с кем встречаться, с кем дружить, с кем не дружить.

У нас существуют самые элементарные вещи, которые МИД уже может исправить. Мы сегодня имеем международный договор с Соединенными Штатами, и чтобы попасть в эту самую богатую страну мира, они нам ставят визу на въезд, и мы платим столько-то долларов. Украина тоже берет определенное количество денег за то, чтобы въехать в нашу несчастную родину, и  тоже ставит визу, за которую во многих странах еще нужно платить взятки. Потому что в Украину попасть, чтобы вы знали, очень сложно. И это должен знать министр иностранных дел.

Наоборот, казалось бы, сделайте такой визовый режим для развитых стран, чтобы любой иностранец мог попасть в нашу страну беспрепятственно, и каждый из них здесь оставит по 10 тысяч долларов. Один Киев чего стоит, посмотрите, мы имеем одну из самых старых столиц мира! Но в Киеве коррупция. Мэр города здесь устроил такие ужасы, что ни одна иностранная инвестиция без взяток вообще невозможна. Здесь ничего не строится, ничего не делается. Пусть министр иностранных дел даст этому оценку.

И еще много вещей можно сделать, которые реально уже сегодня осуществимы. Но говорить о внешней политике серьезно, о том, что мы можем что-то изменить в парламенте или на  каком-то ином уровне без того, чтобы изменить все внутри, в самом мышлении… Кстати сказать, у нас мало профессиональных дипломатов свободной страны, потому что Министерство иностранных дел как было при Советском Союзе отстойником для  разных коррупционеров, людей-неудачников в государственной политике, так им и осталось.

Спасибо за внимание (Оплески).

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякуємо й вам.

Слово має керівник постійної делегації Верховної Ради України у Парламентській асамблеї Ради Європи Борис Ілліч Олійник. Підготуватися Кармазіну.

ОЛІЙНИК Б.І., член Комітету Верховної Ради України у   закордонних справах (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, КПУ). Дякую. Хотів би передусім подякувати Костянтину Івановичу і Станіславу Телісфоровичу за зважену і  переконливу інтродукцію. Я — практик, дорогі мої юні колеги, і  тому починаю так: якщо ми визначаємо зовнішню політику як інструмент, то, напевно, треба починати з власника цього інструменту, цебто з держави, пам’ятаючи, що зовнішня політика органічно виростає із внутрішньої.

Що ж маємо у цій сфері? Так, ми накреслили стратегічну мету — побудувати суверенну, соборну, правову, демократичну, соціальну державу, що в сукупності становить передоснови національної ідеї. Міжнародне товариство визнало Україну, відчинивши їй двері до європейських і світових інституцій.
Але як ми реалізуємо ці складові своєї станової ідеї? Відверто кажучи, спорадично: то візьмемося за руки через усю Україну, демонструючи єдність і злагоду, а вже за кілька днів намнемо боки лівим, скажімо, у західних кресах, а у східних — правим.
Оце вам, юні друзі, і соборність, і, перепрошую, злука.

Щодо залежності чи незалежності судової, четвертої, гілки годі й говорити — повна залежність. Що ж до соціального чинника, то варто лише засвідчити шокуючу різницю між статками зграйки багатих та масою бідних і на тому поставити знак запитання з окликом. Так, схожі проблеми перебули й інші держави молодої демократії. Але якщо вони їх вже чи майже перебули, то ми й досі перебуваємо. У чому ж справа? А в тому, що в згаданих країнах навіть полярно супротивні політичні сили все ж вийшли на консенсус. Змагаючись за владу, вони мали конкретні плани, в кінцевому рахунку спрямовані на єдину мету — побудувати свої незалежні держави. У нас же конфронтація між партіями й рухами настільки затята, що ми просто не чуємо одне одного, а бачимо тільки владу.

Всі оці різночитання віддзеркалюються й на зовнішній політиці, де часто лише професіоналізм дипкорпусу хоч якось ретушує нашу непослідовність. А все це — гіркий наслідок недержавного, неукраїнного мислення значної частини владців. Хіба ми так легко та безкорисливо позбулися б ядерного потенціалу, нічого, окрім обіцянок, не одержавши навзаєм, аби наші владці твердо на державному рівні обстоювали національні інтереси?

Такі ж, пробачте, “набутки” маємо й після закриття Чорнобильської АЕС. Ми й досі не визначили, що таке багатовекторність. Відтак, то беремося вгніздюватися в європейський простір, то кидаємося у протилежний бік. То хизуємося своєю без’ядерністю, то рвемося в НАТО, куди, як відомо, приймають не народи й держави, а території для розміщення тієї самої зброї.

Ця наша домашня непослідовність рефлектує і на замежну. Ми майже всіх величаємо стратегічними партнерами і водночас відсторонено спостерігали, як бомбардують Сербію, з котрою нас пов’язує не просто партнерство, а віра і доля. Ми виступаємо за   розв’язання найгостріших проблем тільки мирним шляхом і   посилаємо своїх солдатів до Іраку, вперше за всю історію України стаючи поплічниками тих, хто вчинив неспровоковану агресію супроти суверенної держави. Ця вібрація не додає нам авторитету в міжнародному співтоваристві.

Я в жодному разі не применшую позитиви нашої дипломатії, але скажу те, що обходять інші. Треба нарешті замість тих, для кого Україна — лише тимчасова територія визиску, привести до  влади тих, для кого Україна — під лівим крилом, неперехідна постійна величина, для кого вона в серці, а не деінде. Стосовно нашого дипкорпусу, в його професіоналізмі я не маю жодного сумніву.

І, Адаме Івановичу, нас чекає слухання на Парламентській асамблеї у січні, чим же ми звітуватимемо, коли навіть забули про свої кодекси?

Дякую за увагу (Оплески).

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Борисе Іллічу, що нагадали, ми про них, я думаю, незабаром згадаємо.

Переходимо до виступів від комітетів. Слово має Юрій Анатолійович Кармазін від Комітету з питань правової політики. Підготуватися Матвієнку.

КАРМАЗІН Ю.А., голова підкомітету Комітету Верховної Ради   України з питань правової політики (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Партія захисників Вітчизни, “Солідарність”, виборчий блок Віктора Ющенка “Наша Україна”. Шановний український народе! Шановні учасники парламентських слухань! Шановний Адаме Івановичу! На жаль, після виступу народного депутата Надраги УТ-1 припинив трансляцію наших слухань. Відповідь на  запитання “Хто заборонив?” можна побачити в тому, що під час виступів Черновецького та мого старійшого колеги пана Олійника звучала реклама програми Оксани Марченко “Імена”. Як  відомо, перша леді — понад усе... Це до наших українських порядків, які впливають на зовнішньополітичні чинники.

Насамперед дозвольте висловити вдячність міністру закордонних справ Грищенку, віце-прем’єр-міністру Азарову (а я рідко на адресу урядовців говорю якусь подяку) і голові комітету Сташевському за ґрунтовну підготовку слухань. Ми вперше від уряду отримали такі ґрунтовні матеріали. Цитую: “Головним викликом національній безпеці України в політичній сфері слід вважати прагнення Російської Федерації забезпечити цілковиту підконтрольність нашої держави в усіх сферах діяльності — зовнішньополітичній, економічній, безпековій, гуманітарній”. А ще й духовній, пане Грищенко, треба додати, ще й там намагаються нас контролювати, ви знаєте, через які відомі в державі інституції.

А що, ми не знали про це? Чи ми з цієї трибуни не попереджали, що Миколаївський глиноземний завод віддано російським олігархам, вкрадено у держави 500 мільйонів? Що, ми не попереджали, що всі нафтопереробні заводи передані? А тепер ви думаєте, куди нафтопровід “Одеса — Броди” рухати. Так от біда і  загроза цій державі — саме в олігархічному режимі, який зараз при владі, який і вимкнув трансляцію парламентських слухань.

Це сталося тому, що Верховна Рада не виконала своїх обов’язків, передбачених Конституцією. Відповідно до пункту 5 статті 85 до нашої компетенції належить визначення засад зовнішньої політики. Ми їх не визначили. Чому? Блокувала весь час Адміністрація Президента. А де законопроект про адміністрацію чи про канцелярію, який я розробив? Його зняли, Адаме Івановичу. Хто зняв, якщо він був внесений до порядку денного ще минулої сесії?

Тепер кілька питань до дипломатів. Шановні панове дипломати, хто захищає Україну! Я вважаю, що нам треба затвердити принципи, якими повинні керуватися і ви, і органи державної влади, а також завдання цих органів. У цих принципах, зокрема по Керченській проблемі, має бути передбачено, що при здійсненні своїх повноважень у питаннях, що торкаються делімітації та  захисту державного кордону, ви маєте виходити з того, що державним кордоном України в Керченській протоці є лінія, по  якій за станом на 16 липня 1990 року проходив зафіксований у  відповідних нормативних актах та на відповідних географічних і топографічних картах кордон між Українською РСР та Російською РСР. Острів Тузла не є і не може бути предметом переговорів!

І саме тому Януковичу треба було піднятися і піти, а вам треба було йому це пояснити, коли Касьянов почав його повчати.

І саме тому МЗС України треба було направити ноту Російській Федерації після того, як вони почали нахабно і зухвало по кабельних мережах дискутувати, потрібна чи не потрібна Росії територія Криму, розігрувати цю історію у своїй внутрішній передвиборній гонці. Ноти ми не направили, а треба було це зробити, так робить весь світ. Ми ж не порушуємо питання про Бєлгородську область чи про Кубань, хоча це споконвіку українські території.

Шановні, я хотів би, щоб ми сьогодні відповіли на багато питань, але, на жаль, я не дозволю собі забирати стільки регламенту, як дехто собі дозволив, скажу лише кілька тез. Нерентабельні шахти треба закривати, а не дозволяти дерибанити й далі державні кошти. У цьому році при зниженні мінімальної зарплати до 205 гривень дозволяємо 4 мільярди на вугільну галузь закласти, це при тому, що було менше трьох у минулому році. Нібито шахтарям. Ніколи вони не дістануться! Вони дістануться клану Януковича, Ахметова та інших, які стали мільярдерами тут.

Тепер далі. Шановні, я просив би дивитися не лише на  Росію, не лише на Сполучені Штати, подивіться далі. Чому ми свої інтереси так обмежено розуміємо? І Росія, і Білорусь — всі з Тайванем дружать, всі здійснюють економічні й торгово-економічні відносини. У нас навіть є спільне комюніке ще 1992 року, де   записано, що КНР не має заперечень проти підтримання Україною виключно неурядових торговельно-економічних зв’язків з Тайванем. Ми цього не робимо, шановні друзі.

Ми з вами — серце Європи. Ми не Азіопа, на відміну від Російської Федерації, мовою якої тут дозволяють собі говорити наші деякі парламентарії. Тому я закликаю вас забути про те, що був Рік Росії в Україні. Це безглузда витівка, таких років не проводить жодна держава. Давайте ми будемо проводити в Україні рік, століття і тисячоліття України! Саме тоді ми забезпечимо справді адекватний захист народних, державних інтересів України, і це відповідатиме майбутньому.

А щодо МЗС, то хочу сказати, що я підготував звернення по  тому, що робиться на Чорноморському флоті, і звертаю вашу увагу на невиконання рішень українських судів.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Юрію Анатолійовичу, передайте, будь ласка...

КАРМАЗІН Ю.А. Я закінчую, я передам. Треба було кричати, коли ваш лідер 13 хвилин займався передвиборною агітацією,
а я говорю по суті.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Вимкніть мікрофон, будь ласка. Юрію Анатолійовичу, лідер мав два регламенти, тому що йому голова комітету Крючков передав своє слово. Давайте будемо точними.

Слово має голова Комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування Анатолій Сергійович Матвієнко. Будь ласка. Підготуватися Баранівському.

МАТВІЄНКО А.С., голова Комітету Верховної Ради України з  питань державного будівництва та місцевого самоврядування (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Виборчий блок Юлії Тимошенко”). Шановний Адаме Івановичу! Шановний Костянтине Івановичу! Шановні учасники парламентських слухань! Дуже приємно, що така молода аудиторія, значить, майбутнє нашої зовнішньої політики — в надійних руках, і сподіваюся, що значно краще, ніж сьогодні. І, може, саме в тому є сенс вашої участі. Тому я вітаю ініціаторів парламентських слухань, які вас запросили, і за вашу мужність слухати все тут я вам низько вклоняюся.

Я хотів би висловити позицію Української республіканської партії “Собор”, яку представляю як її голова у Верховній Раді України. Для ілюстрації нашої не віртуальної, як усе в Україні, а  реальної зовнішньої політики хочу навести приклад, яким був вражений днями.

Ви, очевидно, пам’ятаєте, позавчора чи ще день тому вся наша телевізія показала відеоряд одного змісту стосовно нафтопроводу “Одеса — Броди”. Коментар зводився до того, мовляв, поганий перший заступник міністра закордонних справ Чалий щось там намагається лобіювати в інтересах Польщі, а як було б добре оцей нафтопровід “Одеса — Броди” віддати ТНК, тобто Росії, тому що вона пропонує нібито вигідні для України умови. І я нічого не розумію, коли дивлюся таку офіційну позицію, в тому числі й на Першому національному телеканалі.

Що таке нафтопровід “Одеса — Броди”? Найперше — це диверсифікація енергопоставок в Україну. Це значить не мати монопольної залежності від Росії, на якій ми сьогодні сидимо, і знайти можливі альтернативні шляхи. Це безпека, це перспектива, це майбутнє України! І торги з приводу того, кому це більше потрібно, Польщі чи Росії, взагалі є абсурдними. Ми маємо чітко розуміти, що треба шукати альтернативні джерела, зокрема й  каспійську нафту, яка має туди піти. І саме це — національний інтерес, якому має бути підпорядкована будь-яка дія. Це аксіоматично, це засадничо і це найголовніше.

А ми бачимо, як Президент виступає, як наш Прем’єр-міністр, у тому числі з приводу нафтопроводу “Одеса — Броди”, веде політику не дуже виразну, і Міністерство закордонних справ офіційно заявляє, крім винятків, окремих працівників, що давайте віддамо тому, хто більше заплатить. Ну, це вже демонстрація реальної політики: торгуємо національним інтересом, а не захищаємо національний інтерес. Росія не торгує, бо Росія для того, щоб посадити нас на залежну політику, готова на 3 долари (запам’ятайте це!) платити більше за транзит через “Одеса — Броди”, ніж через Новоросійськ. Ось вам політика національна, ось зовнішня політика, яку пропагує Росія. Ми ж сьогодні, ще раз повторюю, реально, і це приклад, торгуємо національними інтересами.

Питання друге. Дивно, але вже 13 років нашій незалежності, а офіційна зовнішня політика ставить перед нами сакраментальне запитання: Росія чи Європа? Навіть надаючи пріоритет Європі, все одно провадить отаку багатовекторну політику. Ну, це несправедливо, не можна Росію порівнювати з Європою. Якщо вже говорити, то давайте визначимося — Європа чи Євро-Азія — і поставимо конкретно запитання.

Стосовно Росії. Це наш сусід, як і інші держави, я не хочу їх  перераховувати. Демократ той, хто вміє жити з сусідом. І тому ми маємо шукати, безперечно, демократичну перспективу відносин із Росією. Але головне: ми маємо заявити на весь голос, що у фарватері Росії Україна ніколи більше не ходитиме. Крапка! Бо Україна — це велика європейська держава, яка має право на  самостійний рух у світовому океані. І це треба демонструвати не тільки гаслом, а конкретною позицією.

Що ж ми демонструємо? Меншовартість. Росія завжди кликатиме нас у фарватер, вона нас триматиме там з усіх сил, ніколи не відпустить, бо це її інтерес. І я не маю ніяких претензій до Росії, то її національний інтерес. Імперський дух Росії був завжди такий: а) ми йому слугуємо чи б) ми йому не слугуємо.

І нарешті, можливо, останнє. Європа — це далека перспектива. А що сьогодні? Чи маємо ми від зовнішньої нашої політики чітку відповідь на запитання: а що таке Україна сьогодні? Це буферна зона, з якої нас сьогодні перетворюють і скоро перетворять у смітник, чи це суб’єкт міжнародної політики? Очевидно, для того щоб стати суб’єктом, треба перетворити Україну на перехідний період у потужний центр комунікаційних зв’язків Європи і Євро-Азії. І задекларувати це як реальну політику, яка інтересна і Європі, і Росії, але найперше інтересна Україні. Щось на зразок Австрії, яка задекларувала свою політику у повоєнний час.

І насамкінець, я прошу вибачення, Адаме Івановичу, остання теза: чому ми такі несимпатичні зовні? Тому що ми несимпатичні у внутрішній політиці, тому що ми маємо сьогодні еліту, яка слугує не національним інтересам, а приватним. Це чорна еліта, вона не  є ні інтелектуальною, ні патріотичною. І якщо ми не змінимо цю владну еліту, ми ніколи не матимемо зовнішньої політики, здатної захищати національні інтереси. У ваших руках, дорогі молоді люди, найперше: або ми залишимося і далі невизначеними й сірими, або ми будемо справжньою могутньою європейською державою. Думаймо, аналізуймо, а головне — діймо!

Дякую за увагу (Оплески).

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Анатолію Сергійовичу.

Слово надається представникові Комітету з питань бюджету Баранівському Олександру Петровичу. Підготуватися Осташу.

БАРАНІВСЬКИЙ О.П., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань бюджету (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, СПУ). Дякую, Адаме Івановичу. Шановні учасники парламентських слухань! Життя ще раз довело, що в зовнішній політиці немає дрібниць. Дванадцять років керівництво держави шукало привід для створення образу національної ідеї, довкола якої можна було б згуртувати суспільство, і  виявилося, що ним став шматочок землі в морі, 6,5 кілометра завдовжки і 500 метрів завширшки.

Як вчора з подивом писала московська газета “Известия”, Тузла сформувала український патріотизм. А я б сказав, що цим самим Україна отримала урок стратегічного партнерства, зіштовхнувшись, з одного боку, з холоднокровним практицизмом і відвертим, грубим тиском старшого брата, який, окрім територіального, ще й хоче нашого єдиного економічного простору,
а з другого боку, — з тупою байдужістю провідників НАТО, куди ми, закотивши штани, забувши про без’ядерний статус України, спішимо також стрімголов. Чи не здається вам, друзі, що Тузла — це як точильний брусок, як пробний камінь, посланий нам задля того, щоб ми, визначаючи перспективи зовнішньої політики держави, ще раз зважували всі “за” і “проти”, дбаючи не про чиїсь там вигоди, політичні дивіденди, а передусім про національні інтереси держави Україна?

Насамперед я маю на увазі ті похоронки, які ми стали отримувати з Іраку. За що це плата? Які такі національні інтереси ми маємо в Багдаді, Басрі, інших містах Близького Сходу? Чи  комусь хочеться, щоб і Україну, як нещодавно Італію, потрясла національна жалоба за вояками, яких ця країна з великою готовністю послала на виручку американцям, котрі безпросвітно пов’язли в іракському військовому конфлікті? Італійський прем’єр-міністр Берлусконі, відомо, погнав своїх солдат на загибель, маючи значні проблеми з кримінальним кодексом, запровадивши в країні жорстоку цензуру. “Гарматне м’ясо” стало його платою перед Вашингтоном за персональну індульгенцію. Хіба в нашій країні для когось секрет, що італійський прем’єр є особистим другом нашої держави, а діють вони за одним принципом — ставлячи особисті інтереси вище державних, національних.

Скажіть, будь ласка, у якій країні може бути такий приклад, щоб вимкнули телевізійну трансляцію парламентських слухань?

Де таке є, в якій країні, коли 210 депутатів вимагають звіту міністрів, а вони не йдуть? В іншій країні він вже на другий день не був би міністром, одразу.

Де таке можливе, як у нас, коли два дні тому ми отримали проект бюджету на друге читання, де урядом поставлена мінімальна зарплата бюджетної сфери (вчителі, лікарі, працівники культури) 205 гривень, коли прийнято законом — 237? Наруга йде над законом, притому з боку вищих посадовців!

А наші люди мовчать. Мовчать лікарі, мовчать вчителі, мовчить уся інтелігенція! Скажіть, таку країну будуть поважати, коли ми самі себе не поважаємо?

За рівнем економічного розвитку Україна — навіть не Італія, ми нині бідні навіть на хліб. Проте я переконаний, що навіть і в цю зернову скруту наші люди могли б поділитися і цією дещицею із  своїх засіків з голодними іракцями, але тільки не життями своїх синів, не похоронками в обмін на примарливий статус миротворців. Соціалісти про це попереджали, коли приймалося відповідне рішення, але до нас тоді не прислухалися. Похоронки своїх солдатів — в обмін на те, щоб глава держави і олігархи з  його оточення стали нарешті в’їзними в Сполучені Штати. Погодьтеся, що це страшна розмінна монета, вона ніяк не відбиває національних інтересів держави, окрім приватних інтересів ряду вищих посадових осіб з Банкової.

При цьому хочу звернути увагу всіх, що Японія — близький друг США, як відомо, відмовилася вводити свої війська до Іраку. А   вчора прийшло повідомлення, що уряд Філіппін у зв’язку з відсутністю очевидного поліпшення ситуації в цій близькосхідній країні прийняв рішення відізвати свій контингент з Іраку. Невже ж ми гірші батьки для своїх синів, ніж японці й філіппінці?

Користуючись нагодою, я вношу пропозицію, щоб у підсумковому документі нинішніх парламентських слухань було чітко й  однозначно записано, що ми наполягаємо на негайному виведенні нашого контингенту військ з Іраку, де розв’язана і ведеться безпрецедентна війна за володіння нафтовими багатствами Близького Сходу. Вже до Нового року наші солдати повинні бути в Україні!

Хочу привернути вашу увагу до слів канцлера Федеративної Республіки Німеччини Шредера, який цими днями на весь світ заявив: “Ми повинні навчитися і своїм друзям казати «ні»”.
Я б до цього додав: особливо тоді, коли цього вимагають інтереси держави. Чи не правда, сильна позиція Німеччини і Франції в  іракський проблемі може бути зразком для наслідування? Чому ж ми не вчимося кращому, а обов’язково прагнемо догодити забаганкам окремих персоналій навіть у такій важливій справі, якою, без сумніву, є зовнішня політика держави?

Дякую (Оплески).

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово від Комітету у закордонних справах має Ігор Іванович Осташ. Підготуватися Соломатіну.

ОСТАШ І.І., заступник голови Комітету Верховної Ради України у закордонних справах (виборчий округ №127, Львівська область). Сьогодні аз єсмь в іпостасі голови Комісії щодо забезпечення парламентського контролю за режимом державного кордону України в районі острова Тузла. Я найперше хотів би сказати про те, про що Борис Ілліч Олійник, представник у Раді Європи, мабуть, забув сказати: чи не вперше в цьому залі ми  можемо гордитися гендерною рівновагою, і я сподіваюся, що так колись буде в українському парламенті. А ще я хотів би вклонитися мужності наших студентів, які вже третю пару слухають лекції без перерви.

Шановні друзі! Оскільки я буду говорити сьогодні про Тузлу, хотів би сказати, що для мене Тузла — це однозначно дзеркало нашої зовнішньої політики. Ми прекрасно розуміємо росіян, які дивляться стратегічно вперед і розуміють, що незабаром у  Чорному морі будуть присутні військово-морські сили НАТО, що треба зміцнювати свої позиції за рахунок нових баз, як, скажімо, Новоросійськ, бо в Чорному морі буде також, очевидно, і каспійська нафта, яка завжди супроводжується посиленою присутністю мілітарних засобів. І ясно, що росіяни посилюватимуть свою присутність у Севастополі. Тому, без сумніву, на нашому порядку денному скоро постане проблема дискусії в нашому суспільстві щодо того, що робити з військово-морською базою Росії у Криму, в Севастополі.

Думаю, що ми усвідомлюємо: Тузла показала нам, наскільки гострою є проблема кордонів України. Майже по всьому периметру, не лише з Росією, а й із Молдовою, Румунією, навіть не ратифікована угода з Білоруссю. Очевидно, це також комусь вигідно, тому що державу, яка має серйозні проблеми з кордонами, не   приймуть до жодного солідного міжнародного клубу, і ми повинні про це пам’ятати.

Хотів би сказати, що вчора на Інтернет-сайті “Интерподробности” я прочитав статтю заступника директора Інституту СНД пана Жаріхіна, московського вченого, який дуже цікаво говорив про те, що ми, мовляв, ще не тиснули на Україну, але є цікаві засоби вирішення проблеми з Тузлою. Зокрема, скажімо, це так звані труби великого діаметра (хоч я переконаний, що наші президенти щодо цього домовляться), є ще проблема з ядерними твелами, тому що українська енергетика на 30 відсотків атомна і не зможе обійтися без російських ядерних твелів, є також нафта й газ. І я подумав: дійсно, є в міжнародній політиці різні аргументи, в тому числі й ті, які називаються відомими словами “жарити” і  “мочити”. Однак ми повинні розуміти, що все-таки в цьому світі ми робимо все можливе, аби вирішувати всі наші проблеми дипломатичним шляхом.

Колега Матвієнко тут говорив про нафтопровід “Одеса — Броди”. Це дійсно на сьогодні проект нашої незалежності, проект диверсифікації наших енергоносіїв, надзвичайно потрібний Україні. І я дуже радий, що ми в рішенні парламентських слухань запишемо про необхідність проведення слухань з питань енергетичної незалежності Української держави.

Думаю, всі ми свідомі того, що ми можемо сьогодні говорити про багатовекторність, але на нас чекає дуже серйозне випробування, якщо ми не забезпечимо проведення в Україні чесних, прозорих, справедливих президентських виборів. Тоді можна надовго забути слова “європейський вибір”, “європейський вектор”, тому що Україна перетвориться в державу, яка не буде цікавим партнером ані для Європи, ані для Росії, ані для Сполучених Штатів Америки.

І на завершення щодо багатовекторності. Ви знаєте,
у нас чомусь в Україні полюбляють сюжет “За двома зайцями”.
У нас навіть у парламенті є два Зайці, один тут присутній, другого, на жаль, немає. Я хотів би сказати, що справді вірю в те, що настане час, коли в Україні з вибором двох зайців будуть пов’язані тільки пам’ятник Проні Прокопівні та ресторан “За двома зайцями” на Подолі, і в цьому ресторані нам доведеться робити вибір лише між зайцем печеним і зайцем смаженим. Я переконаний, що ви зробите все можливе для того, щоб такі часи настали, і щоб Україна дійсно дивилася тільки вперед.

Слава Україні! (Оплески).

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Ігоре Івановичу.

Від Комітету з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи слово має Юрій Петрович Соломатін. Підготуватися Зайцю.

СОЛОМАТІН Ю.П., секретар Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, КПУ). Дякую. Шановні колеги, присутні, радіослухачі, Адаме Івановичу! Я хочу торкнутися насамперед питань, які належать до відання нашого комітету і стосуються здійснення зовнішньополітичної діяльності державою Україна.

Екологічна політика. Ми вже прослухали стенання про те, що гине наша українська тюлька навколо нашої української Тузли, яку розмивають течії, штучно створені ворожою, ганебною Російською державою. І це є політика, але політика штучна, притягнута в наше суспільство, в наш політикум. Справжня екологічна політика полягає не в тому, щоб плекати якусь рослинку, занесену до Червоної книги, або якусь комаху, а в тому, щоб спрямувати наші зусилля на створення належних умов життя для українського народу.

Саме про це йшлося на саміті Землі в Йоганнесбурзі у  вересні 2003 року, де розглядалася Концепція стійкого, або сталого розвитку людства. І саме на пропозицію двох провідних європейських капіталістичних держав — Федеративної Республіки Німеччини і менш відомої, але з пристойним рівнем життя Данії — в цій концепції як першорядне завдання записано подолання бідності. А “бідність”, за світовим визначенням, — це така межа, коли людина отримує менше 1 долара на добу, 30 доларів на  місяць — 165 гривень. Це трошки більше, ніж середня пенсія нашого українського пенсіонера.

І друге питання, яке було визначено як вкрай необхідне, як обов’язкове для задоволення потреб будь-якої людини на планеті Земля — це чиста питна вода і каналізація. А ми сьогодні слухали кілька проектів Закону України про житлово-комунальні послуги і  можемо зробити висновки. Учора про це й на телебаченні показали сюжет, коли в Херсонській області люди живуть на півострові, навколо них — Київське водосховище, а вони не мають чистої питної води.

Ось такі ми є, таке наше суспільство, така наша держава, і  таке спрямування її діяльності. Тому я хочу сказати, що Зелений рух — це дуже добре, і наш комітет завжди підтримує добрі стосунки з представниками Зеленого руху та інших громадських організацій, але насамперед, я хочу це підкреслити, ми маємо плекати українську людину, того “маленького українця”, про котрого дуже багато згадують наші колеги з відомої організації, яка зветься “Їх Україна”.

Чорнобиль. Мій колега по фракції і керівник фракції комуністів Петро Симоненко дуже добре виклав, як Україну кинули, як лоха, з чорнобильськими проблемами — і в питанні закриття Чорнобильської станції, відшкодування всіх витрат, які з цим пов’язані, і в питанні добудови атомних блоків нас кинули напризволяще. Ось така Європа і такі Сполучені Штати Америки.

Проте такі самі проблеми, як у нас, залишилися в Росії
і в Білорусі. Тому в рекомендаціях парламентських слухань з  чорнобильських проблем, які відбулися у квітні цього року, ми записали завдання зміцнити наші спільні зусилля з народами
і з представниками законодавчої та виконавчої гілок влади тих держав, які постраждали від Чорнобиля. І дуже дивно, коли мені як секретарю комітету доводиться неординарних зусиль докладати для того, щоб поїхати на міжнародну конференцію до Москви, а водночас у нас цілі літаки експресом спрямовуються до Брюсселя або навіть до Вашингтона. Чи доцільно це робити саме таким чином?

І питання, пов’язане з природокористуванням. Шановні, у нас нафти й газу лише 15 відсотків потреби, 85 відсотків — десь там, на пострадянському просторі. І в проекті рекомендацій парламентських слухань записано: треба шукати джерела диверсифікації паливно-енергетичного комплексу. Шановні, у нас на 50 років геологами розвідано покладів урану для забезпечення атомної енергетики, але техніка і технології залишилися спільними з тією державою, з котрою ми зараз б’ємо горщики. Кому це
на користь?

І насамкінець хочу сказати ось про що. До парламентських слухань ми всі отримали два документи — таку блакитну книжечку з матеріалами “круглого столу” і другу книжечку з проектом рекомендацій. Так ось перша книжечка — це апологія єврохолуйства, а друга — це декларація єврохолуйства. Не може бути наша держава в холуях у Сполучених Штатів Америки і в тої Європи, куди вона пнеться.

Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Юрію Петровичу.

Слово має Іван Олександрович Заєць, народний депутат України. І на цьому будемо завершувати.

ЗАЄЦЬ І.О., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Українська народна партія, фракція “Наша Україна”. Шановні учасники парламентських слухань, пані та панове! Як би я зі свого 12-річного парламентського досвіду оцінив зовнішню політику України? Зовнішня політика України — це політика вагань керівної еліти і втрачених можливостей. Чому? Тому що правлячий владний режим від самого початку не сприйняв європейський вибір українського народу.

Нагадаю, що ще на зорі нашої державності була сформована політика повернення до Європи, “Додому в Європу!”. Ця   політика була суголосна настроям нашого народу, і тому 1 грудня 1991 року український народ проголосував саме за європейський вибір України. Як ми розуміємо європейський вибір України? Це бажання жити за європейськими стандартами, за європейською шкалою цінностей. Тому ми вважаємо, що саме європейська орієнтація — це базовий елемент нашої зовнішньої політики і наших внутрішніх трансформацій.

Проте після проголошення незалежності, а особливо з  1994 року, у нас все змінилося. Спочатку нам твердили про необхідність відродження старих виробничих зв’язків, неначе світ не змінився, а ми застигли в ньому, і можна було ці розірвані зв’язки відновити. Ми вже переходили до ринкової економіки, вже ринкова економіка стукала у двері Росії, а нам кажуть: відтворюйте старі виробничі зв’язки, які ви розірвали. Їх неможливо було відтворити! Можна побудувати нові, на нових засадах, з урахуванням національних інтересів України, а не відтворювати.

Політика відтворення розірваних зв’язків скоро трансформувалася у політику так званої багатовекторності. Ідеологи цієї політики, зокрема тодішній глава Адміністрації Президента Табачник, говорили про те, що Україна — це є міст, це є чіп між Заходом і Сходом. Тобто вони не хотіли реалізовувати політику європейського вибору, а шукали собі якогось окремого місця. У  глобалізованому світі, де на перші позиції виходить солідарність, солідаризоване співробітництво, не можна заховатися ніде.

Тому нам треба сьогодні однозначно визначитися і сказати: ми не зійдемо зі шляху європейського вибору. У нас не так багато на сьогодні сусідів, що ми могли б закрутитися і втратити орієнтацію. Із травня наступного року у нас лише два сусіди, по  суті, — СНД і Європейський Союз. То між ким тут губитися? Звісно, нам треба йти до Європейського Союзу.

Отже, невизначеність нашої керівної еліти призвела до того, що не було стратегічного бачення. Хоча ми не можемо так однозначно оцінювати зовнішню політику, бо були й великі успіхи, але були й великі провали, пов’язані з тим, що наша політична еліта не знала мов, що вона не розуміла, що таке ринок, вона боялася інформатики, боялася вільної преси, тому й задкувала від європейського вибору.

Мене сьогодні турбує те, що правлячий режим використовує зовнішню політику для того, щоб роз’єднати українське суспільство. Ми бачили, як приймалося рішення про Угоду про Єдиний економічний простір, до того ж у цій угоді ще й штучно роз’єднується економічне й політичне, наче їх можна насправді роз’єднати.

Для чого такі проекти підкидаються? Не для того, щоб створити кращі зовнішні умови для економічного зростання. Сьогодні відбувається нормальне економічне зростання української економіки, і це означає, що зовнішньополітичні умови прекрасні для нашої економіки. А народ каже, що від добра добра не   шукають. То для чого вони пішли на укладення цієї угоди? Для  того, щоб знову поділити наше суспільство, нашу політичну еліту на дві частини: одні будуть іти в Європу, а такі, як ліві, йтимуть на Схід. При словах “союз із Росією” з нашими лівими трапляється те, що й із мишами, які бачать сир у мишоловці.
Вони знають, що там їхня смерть, але лізуть у ту мишоловку.

Тому, шановні друзі, для нас сьогодні дуже важливо сформувати національні інтереси України. Складовою цих національних інтересів має бути саме орієнтація на Європейський Союз, на  НАТО. Без такого сформування національних інтересів наша політична еліта буде хитатися, і ніколи ми не будемо мати хорошого проводу.

Я дуже розраховую на вас, молодих людей, що ви одержите добру освіту, що ви вже сьогодні формуєтеся як громадяни України, без політичних ангажувань, що ви усвідомите національні інтереси України, візьмете кермо нашої держави в зовнішньополітичному напрямі, і відповідно у внутрішньому ми разом створимо такий політичний режим, який забезпечить нам заможне життя, який забезпечить перетворення України у впливову європейську державу.

Дякую (Оплески).

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Іване Олександровичу.

Слухання наші підходять до завершення. Костянтине Івановичу, можливо, якісь відповіді на запитання, підсумки. Будь ласка.

ГРИЩЕНКО К.І. Передовсім дякую за можливість виступити і головне — вислухати. Звертаючись до молодих людей, які сидять у залі, я хотів би сказати кілька загальних речей. Перефразуючи відомий вислів, мабуть, ні про що так багато не ведуть мову, як про погоду і в даному разі — про зовнішню політику. Думки завжди будуть різні, виходячи з політичних установок, із власного досвіду, з уяви про те, що ми можемо досягти і що ми вже втратили. Головне для України як держави, я переконаний,
і для Міністерства закордонних справ як для відомства, яке я очолюю, — це те, що Україна має рухатися саме в тому напрямі, який принесе найбільші вигоди українському народу. Є орієнтир, він визначений, він проголосований, він у більшості не викликає сумніву.

Хотів би знову підкреслити, що це не означає, що ми не  будемо працювати там, де є реальна віддача, де є реальний інтерес. Стратегічний напрям визначений, але тільки дурень не  шукає вигоди, не шукає нових можливостей, де б вони не виникали. При цьому наше завдання — працювати професійно. За ці 12 років ми збудували таку групу професіоналів, які здатні виконувати дуже складні завдання.

Сьогодні бажаючих потрапити на роботу в міністерство багато. На кожне місце з 5–6, а інколи й із 10 людей ми добираємо або намагаємося добрати кращих. Хочу щиро подякувати Леоніду Васильовичу Губерському за ту величезну роботу, яку він проводить з підготовки кадрів, і звернутися з проханням до Верховної Ради підтримати його заклик про створення державної системи підготовки кадрів у цій сфері. Наші потреби залишаються великими, оскільки вимоги до тих, хто здійснює зовнішню політику, зростають.

Хочу також подякувати всім, хто виступив сьогодні в обговоренні. Для мене, я переконаний, так само і для всіх, хто був у залі, крім обміну думками з питань зовнішньої політики, це великий і  дуже наочний урок парламентаризму. Думаю, що кожен зробить свій висновок з цього уроку. Для мене цей висновок — у необхідності підтримувати контакти з усіма фракціями, з усіма тими, хто переймається долею України і дійсно думає про її зовнішню політику.

На цьому я хотів би завершити, оскільки на практичні запитання я навряд чи зміг би за 5 хвилин відповісти. Тому ще раз, і це щиро, я дякую всім без винятку, хто виступив. Для мене важливо усвідомлювати позицію політичних партій, комітетів при виробленні нашої політичної лінії. Дякую.

І ще раз дякую головуючому за ведення засідання, яке вирізнялося найвищим рівнем якраз європейського парламентаризму.

Дякую (Оплески).

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Костянтине Івановичу.

Станіславе Телісфоровичу, будь ласка. Увімкніть мікрофон Сташевського.

СТАШЕВСЬКИЙ С.Т. Спасибі. Перш за все я хотів би подякувати всім учасникам парламентських слухань за те, що вони внесли дуже багато конкретних пропозицій, адже у своєму виступі я говорив, що мета наших парламентських слухань — підготовка до розробки законопроекту про основні засади зовнішньої політики України.

Я також вдячний учасникам “круглого столу”, вони тут присутні. Усі пропозиції, висловлені і на засіданні “круглого столу”, і в сесійній залі, будуть покладені в основу основного документа, і я думаю, що ми внесемо їх також на розгляд комісії, яку очолює Олександр Олексійович Зінченко.

Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Шановні колеги! Сподіваюся, що
ви погодитеся з основним висновком, що випливає з нашої сьогоднішньої такої довготривалої розмови, а саме: українська зовнішня політика має вийти на якісно новий рівень. Це обумовлено не лише специфікою пріоритетів та масштабністю завдань,
а цілком уже конкретними зрушеннями у відносинах з нашими ключовими зовнішньополітичними партнерами.

Підсумовуючи нашу сьогоднішню плідну розмову, можна сказати, що висловлювалися дві точки зору: одні говорили, що це взаємопов’язані вектори, інші промовці говорили про них як про протилежні вектори. Один з векторів — це розвиток українсько-російських відносин як стратегічно важливих для побудови загальноєвропейського простору безпеки, політичної та економічної стабільності. Ще один важливий вектор — пріоритетність інтеграції до європейських та євроатлантичних структур, у першу чергу це приєднання до Європейського Союзу й НАТО, поглиблення взаємодії з державами Центральної та Східної Європи.

Думаю, що кожен із нас, мабуть, повинен усвідомити: ми повинні не проситися в Європу, а побудувати таке життя в нашому суспільстві, щоб Європа нас просила, аби ми вступили до Європейського Союзу. Ось тоді ми з вами виконаємо свою історичну місію і виявимося, як кажуть, на висоті.

Реалізація зовнішньої політики потребує більш чіткого формулювання національних інтересів України, це також відзначали багато промовців, зокрема щодо форм, завдань та цілей участі нашої держави в діяльності міжнародних організацій, а  також ключових підходів до розвитку співпраці в торговельній, економічній, енергетичній, транспортній, культурно-гуманітарній, інформаційній сферах.

Принциповим питанням у цьому контексті є подальше посилення координації дій центральних органів державної влади, здійснення єдиної стратегії і тактики у розвитку зовнішньополітичних та зовнішньоекономічних відносин з нашими партнерами.

За цих умов закономірним має стати посилення ролі Верховної Ради України, зокрема щодо здійснення нею функцій контролю відповідності реалізації зовнішньополітичних завдань засадам зовнішньої політики України і тим законам, які ми приймаємо. Сьогоднішня наша робота, за всього її дискусійно-полемічного характеру, підтвердила, що таке розуміння в депутатському корпусі є, як і є бажання матеріалізувати його в законодавчій практиці та діяльності парламенту загалом.

Бажаю успіхів на цьому винятково важливому напрямі нашої спільної роботи представникам виконавчої і законодавчої гілок влади, а також усім, хто готує кадри, зокрема Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Дякую за увагу та участь у парламентських слуханнях. На все добре, шановні друзі (Оплески).

НЕВИГОЛОШЕНИЙ ВИСТУП

ДЕМЬОХІН В.А., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій (виборчий округ №184, Херсонська область). В своем выступлении я хотел бы уделить основное внимание вопросу соотношения внешней политики и основных положений экономической политики Украины. Обсуждаемая сегодня тема, по определению, не может рассматриваться вне рамок государственной экономической политики Украины. А существует ли сегодня такая, определенная на государственном уровне, экономическая политика Украины? К сожалению, больше “нет”, чем “да”.

В ситуации, если бы экономическая политика государства все же была определена, существовала бы возможность выбора наиболее рациональной и согласованной модели внешней политики Украины с точки зрения обеспечения национальных интересов Украины. А до тех пор, пока у нас не будет существовать выраженной государственной экономической политики, ответственно и предметно о внешней политике как инструменте обеспечения национальных интересов говорить тяжело.

Отсутствие экономического ядра в нынешней политике нашего государства приводит к возникновению других негативных моментов. Приведу несколько частных комментариев.

Первое. На сегодняшний день низка степень согласованности практически во всех действиях органов государственной власти Украины.

Второе. Отсутствует прозрачность и открытость действий, предпринимаемых государством во внешней политике, как следствие — становится невозможным прогнозирование.

Третье. Нельзя назвать достаточной информированность субъектов хозяйствования, независимо от форм собственности, и  даже государственных служащих об основных направлениях внешней политики.

Все это приводит, например, к тому, что люди в ситуации экономико-политической неопределенности и отсутствия прогнозируемости создают новые производства, инвестируют в эти производства капитал, потом изменяется нормативная база, вследствие чего производства (бизнес) утрачивают свои позиции и становятся убыточными.

Хочется отметить, что когда начинается “непубличность”, возникают подозрения и вопросы. Подобная ситуация “непубличности” внешней политики Украины, к сожалению, уже входит в  привычку и не может вызывать одобрения. Такое неодобрение автоматически ретранслируется и на саму суть вопросов внешней политики, хоть и не всегда для этого существуют основания.

Все изложенное косвенно свидетельствует о том, что режим ручного управления как экономикой, так и внешней политикой
по-прежнему существует, и переходить на альтернативные методы управления, к сожалению, никто не спешит.

В качестве вывода хочется еще раз подчеркнуть, что вне четкой, обоснованной и утвержденной на государственном уровне экономической политики внешняя политика государства развиваться не может. В Украине, к сожалению, нужно признать, что внешняя политика явно оторвана от государственной экономической политики и представляет собой, скорее, что-то “самодостаточное”. Соответственно, от нее нельзя ждать каких-то особых достижений с точки зрения обеспечения национальных интересов государства.

Не хочу аболютизировать, что все, что позволяет заработать, — хорошо. Это не так. Но ведь если проанализировать, то действительно получается, что все, что хорошо для  государственной экономики, в итоге — хорошо для каждого гражданина. Экономическая политика должна быть направлена на урегулирование этих отношений, а внешняя — на их обеспечение.

Первоначально необходимо закрепить на государственном уровне экономическую политику Украины, а потом на ее основе выстраивать внутреннюю и внешнюю политику государства. Только в таком случае можно будет говорить о достижениях и перспективах каждой из них.