ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

Українсько-російські відносини: сучасний стан

та перспективи

 

Сесійний зал Верховної Ради України

22 жовтня 2003 року. 10 година

 

Веде засідання Голова Верховної Ради України

ЛИТВИН В.М.

 

ГОЛОВА. Доброго ранку, шановні колеги! Прошу займати свої місця, розпочинаємо нашу роботу.

Шановні учасники парламентських слухань! Сьогодні на  парламентські слухання винесена надзвичайно важлива тема: “Українсько-російські відносини: сучасний стан та перспективи”, вона має виключну вагу і для України, і для Росії, очевидно, і для Європи та всього світу загалом. Якщо розглядати її у широкому контексті, у ретроспективі і перспективі, то можемо сказати, що  ми маємо надзвичайно позитивні оцінки щодо українсько­російських відносин.

Сьогодні завдання полягає в тому, щоб інтенсивний діалог, який відбувається на рівні глав держав, урядів, парламентів
(а ми щойно завершили третє засідання міжпарламентської комісії) наповнити якісно новим змістом.

Пропонується такий порядок організації нашої роботи. Запропонувати виступити з доповіддю першому віце-прем’єр-міністру України Миколі Яновичу Азарову. Зробити співдоповідь від Комітету Верховної Ради України у закордонних справах Сташевському Станіславу Телісфоровичу. Запросити до виступу Першого заступника Голови Ради Федерації Федеральних Зборів Російської Федерації Горегляда Валерія Павловича.

На наших парламентських слуханнях присутня делегація парламенту Росії. Давайте привітаємо наших колег (Оплески).

Ми домовилися також, що виступлять уповноважені представники фракцій, а потім представники комітетів. Такий регламент пропонується. Немає заперечень?

Запрошую до доповіді першого віце-прем’єр-міністра України, міністра фінансів України Миколу Яновича Азарова.

 

АЗАРОВ М.Я., перший віце-прем’єр-міністр, міністр фінансів України. Уважаемый Владимир Михайлович! Уважаемые члены Федерального Собрания! Уважаемые народные депутаты! Актуальность обсуждаемой сегодня на парламентских слушаниях темы трудно переоценить, так как двухсторонние отношения с  Российской Федерацией на государственном уровне оценены как отношения между стратегическими партнерами. Это опреде­лено не только общей историей, сходными продвижениями в эво­люционном развитии, но и теми целями, на достижение которых направлена наша интеграция.

На сегодняшний день украинско-российское сотруд­ничество характеризуется прагматизмом, стремлением к выпол­нению подписанных межгосударственных документов, реализа­цией двухсторонних взаимовыгодных экономических проектов, проведением общих бизнес-форумов, дальнейшим усилением взаимодействия, как на двухсторонней основе, так и на между­народной арене.

Договорно-правовая база отношений между Украиной и Российской Федерацией насчитывает 294 двухсторонних между­народных договора, среди которых: 37  межгосударственных, 155  межправительственных, 102  межведомственных. На сегодня­шний день из общего количества подписанных документов всту­пили в силу 253 договора.

Базовым документом является Договор о дружбе, сотруд­ничестве и партнерстве, который был подписан 31 мая 1997 года и вступил в силу 1 апреля 1999 года.

Приоритетное значение имеет развитие торгово­экономической сферы. В этом направлении между нашими странами 27  февраля 1998  года был заключен Договор между Украиной и Российской Федерацией об экономическом сотруд­ничестве на 1998–2007  годы, который вступил в силу 15  июля 1999 года.

Развивая отношения партнерства с Российской Федера­цией, Украина исходит из того, что они должны быть направлены на: обеспечение динамичного, стабильного, эффективного разви­тия национальных экономик; повышение уровня жизни населения; развитие добрососедских отношений между двумя государ­ствами; укрепление международной и региональной безопасно­сти и стабильности.

Реализация такого подхода в развитии украино-российских отношений является одним из обязательных условий для дости­жения стратегических целей — полномасштабной интеграции в европейские и евроатлантические структуры.

Следует отметить, что в текущем году, как и в целом за последние годы, в Украине продолжается уверенный экономи­ческий рост. И в этих условиях очень важно, что Российская Федерации остается основным торговым партнером Украины, ее  часть во внешнеторговом обороте составляет более 30 про­центов.

В целом украино-российская внешняя торговля с начала 2003 года активизировалась. Объем торговли товарами в  январе — августе 2003 года увеличился почти на 34 процента и    превысил 8 миллиардов долларов. Предприятия Украины в   текущем году поставили металлургической продукции почти в  2 раза больше, чем в предыдущем, на 50 процентов возросли поставки продовольственных товаров, на 12,6 процента — машино­строительной продукции.

Благодаря конструктивным усилиям сторон последова­тельно продолжалась работа по преодолению барьеров на пути продвижения товаров в 2003 году на рынки обеих стран. Так,  решением Межведомственной комиссии по международной торговле от 20  августа текущего года либерализированы специальные меры в отношении импорта в Украину одноразовых шприцев происхождением из России, увеличена годовая квота на  их поставку. 7 августа текущего года в Москве проведены консультации по урегулированию вопроса поставок украинских труб большого диаметра и оцинкованного проката, подписан соответствующий меморандум, а 18 августа текущего года — протокол к соглашению о поставках украинских труб большого диаметра, в результате чего квота увеличена на 120 тысяч тонн. Конечно, положительно надо оценить поставки российского зерна на украинский рынок.

Вместе с тем необходимо отметить, что наиболее отрица­тельно на развитие украино-российского сотрудничества влияют расхождения в порядке таможенного, тарифного и нетарифного регулирования, установление транзитных тарифов и режимов, местных налогов и портовых сборов. Все это ведет к неоправдан­ному повышению цен на товары, услуги (работы), препятствует свободному их перемещению, провоцирует распространение нелегальных форм во взаимной торговле.

Сдерживающим фактором в развитии взаимной торговли остается блокирование российской стороной процесса ратифика­ции подписанного почти десять лет тому назад Соглашения о  создании зоны свободной торговли государств — участников СНГ. Неоправданно медленно проходят процессы сокращения изъятий и устранения искусственных препятствий во взаимной торговле, которые усложняют реализацию достигнутых догово­ренностей. Только за последний год Российская Федерация приняла ряд нормативных актов, которые, к сожалению, не спо­собствуют улучшению торговых взаимоотношений.

Крайне болезненным для украинских товаропроизводи­телей, ориентированных на российский рынок, стал переход Российской Федерации с 1 июля 2001 года на взимание косвен­ных налогов во взаимной торговле по принципу страны назна­чения, за исключением энергоносителей, нефти, природного газа, газового конденсата. Вследствие этого увеличилась стои­мость продукции большинства предприятий, у которых основную часть себестоимости составляет плата за энергоносители. На  предприятиях, производящих азотные удобрения, удельный вес энергоносителей в себестоимости продукции достигает 70 процентов, на металлургических предприятиях — до 40 про­центов.

Таким образом, взимание косвенных налогов по данной схеме отрицательно влияет на конкурентоспособность украинской продукции на российском рынке и не имеет аналогов в мировой торговой практике. Поэтому украинская сторона настойчиво и  последовательно проводит переговоры с российской стороной о переходе на общепринятую схему взимания налога на добав­ленную стоимость при поставках в Украину нефти, природного газа, газового конденсата, то есть применение нулевой ставки на энергоносители.

В углублении экономических и культурных связей между Украиной и Россией особая роль принадлежит развитию, интенсификации регионального и приграничного сотрудничества. При реализации задач в этих сферах принципиально важным является эффективное использование потенциала Программы межрегионального приграничного сотрудничества Украины и  Российской Федерации на 2000–2007 годы, соответствующих двухсторонних и многосторонних соглашений, договоренностей, поиск новых форм и механизмов сотрудничества.

Деловые контакты с соседними регионами России уже наработаны в Харьковской, Донецкой, Запорожской, Днепро­петровской, Львовской, Сумской и других областях Украины. На уровне регионов Украины и Российской Федерации подписано свыше 200 соглашений.

Хотелось бы отметить, что развитие такого важного направления двухстороннего сотрудничества, как межрегиональ­ное, сдерживается как отсутствием координации действий центральных органов исполнительной власти Украины и России, так и отсутствием соответствующей нормативной базы.

В этой связи предлагается рассмотреть возможность разработки межправительственного соглашения о принципах и  механизмах развития межрегионального сотрудничества. Так,  украинская сторона предложила российской стороне заклю­чить новое Соглашение о гарантиях прав граждан, работавших в  районах Крайнего Севера и приравненных к ним местностям, в  области пенсионного обеспечения. Указанное предложение, к   сожалению, не поддержано российской стороной. В связи с   этим предлагается провести полномасштабное экспертное изучение данной проблемы, с учетом интересов обеих сторон, с  целью нахождения взаимоприемлемого компромиссного реше­ния по этому вопросу.

Более эффективных действий требует и выполнение Положения о предупреждении и недопущении нелегальной ми­грации, включая надлежащее обустройство государственной границы между Украиной и Российской Федерацией и заключе­ние соглашения о возвращении нелегальных мигрантов, о реад­миссии. Решение этой проблемы осуществляется в рамках пере­говорного процесса по заключению двухстороннего соглашения о  приеме и передаче лиц, нелегально находящихся на террито­риях обеих государств. Инициатива заключения данного соглаше­ния исходила от украинской стороны, которая еще в 1995 году передала российской стороне соответствующий проект и предло­жила провести двухсторонние переговоры. К сожалению, до  настоящего времени российская сторона не приняла оконча­тельного решения.

Необходимо подчеркнуть, что сегодня основные усилия должны быть направлены на поиск решений, способствующих закреплению и наращиванию положительных результатов. Так,  реализация мер, намеченных на девятом заседании сме­шанной украинско-российской Комиссии по сотрудничеству в  Ялте 18 июля этого года, позволит достичь более высоких результатов в торгово-экономическом сотрудничестве.

Развитие отношений с Российской Федерацией, как в двух­сторонних, так и в многосторонних форматах, будет и в дальней­шем осуществляться на принципах, не противоречащих принци­пам присоединения Украины ко Всемирной торговой организа­ции. Исходя из этого, Украина и в дальнейшем будет прилагать все усилия для применения режима свободной торговли без изъятий и ограничений. Достижение этой цели позволит задей­ствовать неиспользованный на сегодняшний день потенциал раз­вития двухстороннего экономического сотрудничества.

Следует найти такие решения, которые в дальнейшем будут способствовать реализации огромного потенциала торгово-экономических отношений между двумя государствами, и их принятие послужит новым импульсом к достижению конкретных результатов. Это будет способствовать дальнейшему развитию дружественных отношений между нашими государствами на благо наших народов.

На сегодняшний день в двухсторонних отношениях, к сожа­лению, существуют проблемные вопросы. Российская сторона затягивает представление на ратификацию Государственной Думой Договора между Украиной и Российской Федерацией об украинско-российской государственной границе. Не проявляется активность и в переговорном процессе по вопросам заключения двух дополнительных соглашений — о контроле над вооруже­ниями Черноморского флота Российской Федерации и о порядке действий в кризисных ситуациях.

Фактором определенного напряжения в украинско-российских отношениях остается активное использование Россией ситуации вокруг ратификации Верховной Радой Украины так называемого нулевого варианта. Вопрос рассматривался на  заседаниях Верховной Рады, в ее комитетах. Принято поста­новление Верховного Совета Украины с пятью предостереже­ниями.

Предостережения, с которыми дважды официально была ознакомлена российская сторона, касались непосредственно условий ратификации. Речь идет о возвращении средств Украины со счетов “Внешэкономбанка” СССР, возмещении части алмаз­ного фонда и золотого запаса, обеспечении реструктуризации государственного долга Украины перед Российской Федерацией.

К сожалению, со стороны России имеет место промедление в решении проблем, связанных с передачей Украине части заграничной собственности бывшего Советского Союза, в частно­сти помещений советских дипломатических учреждений, предста­вительств.

В экономической сфере наиболее актуальными проблем­ными вопросами двухстороннего торгово-экономического сотруд­ничества, требующими немедленного решения, являются сле­дующие: отсутствие реального режима свободной торговли; взимание российской стороной экспортного НДС в торговле с  Украиной, который Россия не применяет в торговле с другими странами; действие постановлений правительства Российской Федерации о введении экспортной таможенной пошлины на  целый ряд российских товаров, которые в Украине отнесены к  категории критического импорта; применение жестких мер по   защите внутреннего рынка от украинской продукции; специальные и антидемпинговые меры в отношении целого перечня металло- и сельхозпродукции.

В гуманитарной сфере необходимо обратить внимание на   использование некоторыми представителями российской стороны так называемой проблемы соотечественников за грани­цей. Вместе с тем российская сторона не обеспечивает надлежа­щим образом на государственном уровне удовлетворение национально-культурных потребностей украинцев в Российской Федерации.

Надеемся, что подписание документов по Единому экономи­ческому пространству послужит шагом к формированию отноше­ний между Украиной и Российской Федерацией, Республикой Казахстан и Республикой Беларусь на более высоком цивилизо­ванном уровне, отвечающем интересам государств и нормам ВТО. Это будет способствовать устранению существующих барьеров и дальнейшему укреплению торгово-экономических отношений между Украиной и Российской Федерацией. Украина после подписания данных документов ожидает более быстрого продвижения в направлении создания полномасштабной зоны свободной торговли с учетом требований Всемирной торговой организации и европейского опыта.

Хотелось бы особо остановиться на последних событиях вокруг украинского острова Тузла. Строительство российской стороной ударными темпами гидротехнического сооружения в   Керченском проливе без соответствующего уведомления Украины и в отсутствие надлежащего реагирования со стороны российских властей на неоднократные обращения Украины абсолютно не отвечает духу и положениям Договора о дружбе, сотрудничестве и партнерстве между Украиной и Российской Федерацией.

Кроме того, Министерство иностранных дел Российской Федерации нотой от 16 октября этого года срочно попросило представить ему копии документов, включая картографические, на основании которых украинская сторона строит свои предполо­жения о принадлежности ей косы острова Тузла.

Мы рассчитываем на незамедлительный двухсторонний переговорный процесс по урегулированию этой проблемы и недопущению создания напряженности в украинско-российских отношениях. Следует активизировать переговорный процесс по  определению правового статуса и разграничению Азовского моря и соответствующих районов Черного моря, Керченского пролива. Поэтому нужно срочно садиться за стол переговоров и   искать компромиссы, которые могли бы удовлетворить обе стороны. В противном случае, как это и прозвучало в заявлении Верховной Рады от 14 октября этого года по поводу событий в   Керченском проливе, Украина оставляет за собой право принятия необходимых мер в соответствии с международным правом.

Мы с пониманием относимся к совместному заявлению Межпарламентской комиссии по сотрудничеству Верховной Рады Украины и Федерального Собрания Российской Федерации от  21 октября сего года к президентам обеих стран по данному вопросу и призываем российскую сторону к конструктивному диалогу. Украина всегда исходила из позиций конструктивного, взаимовыгодного сотрудничества на взаимном признании и ува­жении суверенных прав каждой из сторон. Но Украина готова
и к соответствующим действиям по защите своего суверенитета. Безусловно, надеюсь, что в ближайшее же время со стороны Российской Федерации будут приняты соответствующие меры.

Благодарю за внимание.

 

ГОЛОВА. Дякую, Миколо Яновичу. Сідайте, будь ласка.

Запрошую до співдоповіді голову Комітету Верховної Ради України у закордонних справах Сташевського Станіслава Телісфоровича.

 

СТАШЕВСЬКИЙ С.Т., голова Комітету Верховної Ради України у закордонних справах (виборчий округ №217, м.Київ). Шановний Володимире Михайловичу! Шановні українські та росій­ські колеги! Шановні учасники парламентських слухань! Перш за   все хотів би наголосити, що тема українсько-російських відносин є, без сумніву, однією з ключових для всього комплексу відносин України із зовнішнім світом. Базовий політичний договір заклав міцний правовий фундамент для розбудови відносин між двома державами на засадах рівноправності і стратегічного партнерства, що є одним з визначальних факторів зміцнення стабільності та безпеки на Європейському континенті.

Стратегічне значення для національних інтересів України має поглиблення взаємовигідного економічного співробітництва з Росією, зокрема в зовнішньоторговельній сфері, у сфері транс­портування енергоносіїв та сприяння ефективному і безпечному функціонуванню трансконтинентальних транспортних коридорів. Проте частка України в зовнішній торгівлі Росії, яка ледве перевищує 6 відсотків, а також структура двостороннього товаро­обігу поки що, на наше переконання, не відповідають потенціалу нашої співпраці і не можуть нас задовольнити. Адже зростання відбувалося переважно за рахунок нашої чорної металургії, дещо меншою мірою — продовольчої галузі, а з російської сторони — продукції паливно-енергетичного комплексу.

Спільною проблемою України і Росії залишається переважно сировинна орієнтація економіки, низька питома вага високо­технологічної продукції в експорті. Разом з тим далеко не повною мірою задіяно величезний потенціал виробничої кооперації, науково-технічної співпраці, реалізації спільних економічних проектів у сферах високих технологій, що забезпечить економічне зростання на інтенсивній та довгостроковій основі, сприятиме прогресивним структурним реформам. Водночас позиції україн­ських експортерів на російському ринку послаблюються жорсткою політикою Росії щодо захисту власних виробників.

Серед гострих нерозв’язаних проблем в економічних відно­синах залишаються: стягнення російською стороною експортного ПДВ у торгівлі з Україною, яке Росія не застосовує в торгівлі з  третіми країнами; збереження експортного мита на значну кількість російських сировинних товарів; незавершеність процесу формування зони вільної торгівлі як бази для подальшого розвитку інтеграційних процесів.

З метою закріплення позитивних тенденцій, що намітилися в українсько-російській торгівлі, Україні необхідно вдосконалювати практику і поширювати застосування засобів державної підтримки вітчизняного товаровиробника. При цьому така підтримка не повинна давати приводів для нових розслідувань і підштовхувати Росію до запровадження захисних дій з метою витіснення українських товарів з російського ринку.

Українсько-російське співробітництво має набути імпульсу у зв’язку з формуванням Єдиного економічного простору Білорусі, Казахстану, Росії та України. Підписавши в Ялті 19 вересня цього року Угоду про формування Єдиного економічного простору і від­повідну концепцію, Україна, безумовно, розраховує на якісне поглиблення економічного співробітництва, насамперед на росій­ському напрямі, а разом з тим і на розв’язання застарілих про­блем, що гальмують розвиток наших економічних відносин.

Для України першочерговим завданням формування Єдиного економічного простору є створення повноцінної зони вільної торгівлі без виключень і обмежень, тобто таких умов, що забезпечували б високий рівень регіональної економічної інтегра­ції та водночас не суперечили Конституції і законам України, її  стратегічному курсу на європейську та євроатлантичну інтегра­цію і вступу до СОТ на умовах, що відповідають нашим національним інтересам. Саме такий підхід до формування Єдиного економічного простору міститься у відповідних заявах Верховної Ради України від 22 травня та 17 вересня цього року.

Протягом 2002–2003  років значно тіснішими стали українсько-російські міжпарламентські зв’язки. У результаті обміну візитами на найвищому парламентському рівні у 2002 році розпочала активну роботу Міжпарламентська комісія із спів­робітництва Верховної Ради і Федеральних Зборів Російської Федерації. Робота цього органу ведеться в напрямі гармонізації наших законодавств та їх адаптації до європейських і світових стандартів. Вчора у конференц-залі Верховної Ради відбулося третє засідання міжпарламентської комісії, на якому обговорено низку найважливіших і найнагальніших питань наших двосторонніх відносин.

Одним із ключових завдань міжпарламентської співпраці ми вважаємо забезпечення правового супроводження міждержав­них домовленостей. У цьому контексті особлива увага надається процесу синхронізації набуття чинності основних двосторонніх договорів між Україною і Російською Федерацією.

Водночас надзвичайно актуальним завданням залишається інвентаризація договірно-правової бази двосторонніх відносин. За   станом на жовтень 2003 року, між Україною та Російською Федерацією укладено майже 300 двосторонніх угод та договорів на міждержавному, міжурядовому і міжвідомчому рівнях. Разом з  тим слід зазначити, що частина цих угод застаріла. Договірно­правова база вимагає подальшої інвентаризації, вилучення з  реєстру таких угод, що вже втратили чинність або актуальність. Як підкреслювалося ще на березневому засіданні вищезгаданої міжпарламентської комісії, більш як 100 двосторонніх договорів не стикуються із сьогоднішніми реаліями і повинні бути скасовані або переглянуті.

Чи не найгострішою проблемою у наших двосторонніх відносинах залишається неврегульованість питання державного кордону. Безперечно, позитивним кроком у контексті проблема­тики українсько-російського кордону є завершення делімітації його суходільної частини. Таким чином, невідкладними пробле­мами на сьогодні залишаються дві: виконання домовленостей щодо синхронної ратифікації підписаного президентами двох країн Договору про українсько-російський державний кордон, а також розв’язання проблеми водної частини державного кордо­ну в Азовському і Чорному морях, у Керченській протоці.

У зв’язку з ситуацією навколо будівництва дамби у Керченській протоці слід розглядати зазначений факт як ознаку потенційної загрози державному суверенітету України над части­ною її території, розвитку партнерських, дружніх відносин між двома країнами, що підтверджено заявою Верховної Ради України від 14 жовтня цього року.

У підсумку є очевидним, що саме комплексна невирішеність проблеми українсько-російського державного кордону є однією з  причин цього небезпечного прецеденту. Про це йшла серйозна розмова вчора на засіданні міжпарламентської комісії. Депутати і  Російської Федерації, і України засуджують такий факт і прийня­ли відповідне звернення до президентів Росії та України.

У контексті врегулювання питань, пов’язаних з тимчасовим перебуванням і функціонуванням на території України Чорно­морського флоту Російської Федерації, проблемним залишається питання щодо визначення розмірів та початку практичного фінансування урядом Російської Федерації соціально-економічної інфраструктури міста Севастополя, здійснення реального еколо­гічного контролю та моніторингу у військових формуваннях і на кораблях Чорноморського флоту, передачі Україні об’єктів бере­гової інфраструктури, включаючи об’єкти навігаційно-гідрогра­фічного забезпечення мореплавства тощо.

Нинішній етап розвитку відносин між Україною і Росією неможливо розглядати поза контекстом європейських інтегра­ційних процесів. Здійснення проголошеного Україною курсу на   європейську інтеграцію об’єктивно передбачає виведення всього комплексу українсько-російських відносин на якісно новий рівень, який не лише враховуватиме національні інтереси при налагодженні довгострокової взаємовигідної співпраці, а й ство­рюватиме необхідні передумови для вступу України до Євро­пейського Союзу.

У світлі ухваленого ЄС послання “Розширена Європа. Сусідство” Україна цілком поділяє стурбованість небезпекою, що може спричинятися слабкими кордонами і неконтрольованістю міграційних потоків. Це стосується і українсько-російського кордону. Відтак, у найближчі рік-два Україні і Росії необхідно завершити роботу над проектами та підписати двосторонні угоди щодо посилення протидії нелегальній міграції та прийому-передачі нелегальних мігрантів.

Хотів би торкнутися і проблеми перебування громадян України в Російській Федерації. Особливу увагу необхідно приді­лити завершенню роботи над проектом Угоди щодо співробіт­ництва у соціально-трудовій сфері та створення співвітчизникам належних умов для проживання та праці. Потребує прискорення спільне опрацювання проекту двосторонньої Угоди про гарантії прав громадян України, які працювали в районах Крайньої Півночі, в галузі пенсійного забезпечення.

Проблемним залишається питання медичного страхування співвітчизників, особливо трудових мігрантів, що перебувають у   Росії. Відповідна міжурядова угода від 28 жовтня 1999 року практично не діє, внаслідок чого люди позбавлені невідкладної медичної допомоги. У вирішенні всіх цих питань ми сподіваємося на тісну співпрацю з нашими колегами в парламенті Росії.

Пріоритетної уваги вимагає гуманітарний вимір двосторон­нього співробітництва, адже це душі і долі людей. За останній час на цьому напрямі вдалося досягти ряду позитивних зрушень. Це,    зокрема, і повернення фрагментів чотирьох фресок Михайлівського Золотоверхого собору, переданих у лютому 2001 року, що дає змогу сподіватися на реституцію решти фресок і мозаїк з цього собору та інших предметів національної історично-культурної спадщини.

У завершальній стадії перебуває вирішення питання налагодження нормальної роботи Бібліотеки української літера­тури в Москві у новому приміщенні.

Визначною подією в культурному діалозі наших народів стало урочисте відкриття в Москві меморіальної дошки на честь Михайла Грушевського на будинку, де він мешкав в останні роки свого життя.

Безумовно, позитивний вплив на розвиток гуманітарного виміру нашого співробітництва справило проведення за підтримки вищого державного керівництва двох країн Року України в Росії і Року Росії в Україні.

Проте невирішеність ряду питань в гуманітарній сфері, на   жаль, поки що заважає нормальному розвитку відносин з   Російською Федерацією. На жаль, вимушений констатувати, що культурний простір Росії поки що значною мірою залишається закритим для митців і творів української культури.

На порядку денному гостро стоїть питання заснування загальноросійської української газети, яка мала б стати основним інформаційним органом для забезпечення соціально-культурних та інформаційних потреб українців у Росії.

Вимагає ратифікації російською стороною Угода про органі­зацію та діяльність інформаційно-культурних центрів. На відміну від Росії, яка розширює свою інформаційну присутність в Україні через відкриття представництв російських ЗМІ, організаційну та  фінансову допомогу співвітчизниками, культурно-інформаційна присутність України в Російській Федерації розширюється непри­пустимо повільно. Причиною цього є передовсім відсутність кош­тів. Так, брак фінансування є головною причиною неефективної реалізації Національної програми “Закордонне українство” на період до 2005 року.

Слід також зазначити, що відповідальні державні органи України не повністю використовують наявні резерви для застосу­вання паритетного підходу до вирішення питань в інформаційній сфері, як це передбачено базовим українсько-російським догово­ром від 31 травня 1997 року.

Вважаємо неприпустимою для здорового розвитку відносин між Україною і Російською Федерацією активну діяльність деяких засобів масової інформації Росії із створення негативного іміджу України в російської громадській свідомості через подачу пере­важно негативних, тенденційних матеріалів про Україну.

Вважаємо, що політичні та ідеологічні спекуляції навколо функціонування російської мови в України (наприклад, заява першого заступника міністра закордонних справ Російської Федерації пані Митрофанової або нещодавнє висловлювання з  цього приводу міністра внутрішніх справ Росії пана Гризлова) також не можуть сприятливо позначитися на відносинах між державами. Адже йдеться про нав’язування Україні, як і іншим пострадянським державам, надання російській мові офіційного статусу. Ці складні питання потребують, на нашу думку, чіткої й адекватної реакції як органів української влади, так і політичних сил у самій Росії, зацікавлених у розвитку рівноправного і взаємо­вигідного співробітництва між нашими країнами.

Шановні колеги! Підсумовуючи свій виступ, хотів би під­креслити, що у нас немає альтернативи розвитку всебічного співробітництва з Росією. Однак наше стратегічне партнерство буде реальним і ефективним лише за умови рівноправності та  партнерства взаємин, політичної відповідальності влади обох країн та підтримки з боку суспільства. Безумовно, ми маємо усвідомити, що в процесі взаємодії Україна та Росія прагнуть реалізувати свої національні інтереси. У наших відносинах є як  спільні позицій, так і певні розбіжності, і наша першочергова роль як парламентаріїв полягає в тому, щоб, захищаючи свої стратегічні інтереси, розвивати взаємовигідне співробітництво, шукати компроміси і рухатися вперед.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВА. Дякую, Станіславе Телісфоровичу.

Запрошую до виступу Горегляда Валерія Павловича — Першого заступника Голови Ради Федерації Федеральних Зборів Російської Федерації.

ГОРЕГЛЯД В.П., Перший заступник Голови Ради Федерації Федеральних Зборів Російської Федерації. Уважаемый Владимир Михайлович! Уважаемые народные депутаты Украины! Уважаемые коллеги! Разрешите выразить глубокую благодарность за пригла­шение делегации Федерального Собрания Российской Федера­ции принять участие в проводимых сегодня Верховной Радой Украины парламентских слушаниях, посвященных важнейшей, с  нашей точки зрения, актуальнейшей теме — проблемам и со­стоянию российско-украинских отношений.

Российско-украинские отношения — серьезный фактор ста­бильности на всем евразийском пространстве. Спектр их влияния весьма широк — от благосостояния каждого гражданина в обеих странах до перспектив содружества в целом, места и роли России и Украины в мире.

Знаковым событием в жизни двух братских народов стало проведение Года Украины в России и Года России в Украине. Эти мероприятия, осуществляемые под эгидой двух президентов, способствовали углублению взаимовыгодных связей в различных сферах. Стало уже хорошей традицией совместное проведение нашими парламентами слушаний по актуальным вопросам взаимодействия.

Почти год назад представительная делегация Верховной Рады прибыла в Москву, чтобы обсудить совместные подходы к углублению экономической интеграции наших стран. С обосно­ванной тревогой тогда мы говорили о значительном спаде торгово-экономической и деловой активности, серьезных трудностях, которые испытывают в своей работе хозяйствующие субъекты наших стран. Было привлечено внимание правительств и общественности к наиболее болевым точкам, сдерживающим интеграционные процессы.

Мы с удовлетворением можем констатировать сегодня, что усилиями президентов, правительств, парламентов двух госу­дарств, благодаря настойчивости деловых кругов удалось пере­ломить ситуацию и даже добиться некоторого роста взаимного товарооборота. Об этом достаточно подробно говорили предыду­щие ораторы. Углубились старые и появились новые экономиче­ские связи. Необходимо признать, что даже пресса, которая порой очень остро и справедливо критикует нас, забыла термин “торговая война”, который часто упоминался еще в прошлом году.

Хочется отметить деловой и регулярный характер, который приобрели контакты между парламентариями наших стран, доверительность и плодотворность встреч руководителей Совета Федерации и Верховной Рады. Этот стиль характерен и для рабо­ты нашей межпарламентской комиссии.

Как известно, вчера на ее очередном заседании было рас­смотрено немало непростых вопросов. При этом заслуга наших коллег, с моей точки зрения, в том, что они идут на прямой диалог по самым сложным проблемам, стремясь находить раз­вязки, устраивающие обе стороны. Мне вообще импонирует атмосфера открытости и откровенности, которую привнесла еще в прошлогодних слушаниях делегация наших украинских коллег.

Я помню, как мой коллега Александр Алексеевич Зинченко предложил тогда, на последних слушаниях, определиться, где мы стратегические партнеры, а где — конкуренты. Не берусь опро­вергать или поддерживать этот тезис, но разделаю его в главном: открытый и откровенный обмен мнениями всегда лучше, чем камень за пазухой. Что, собственно, и подтвердили вчерашние дискуссии, в том числе и по такому острому вопросу, как проб­лема, возникшая в Керченском проливе.

Именно поэтому наша делегация ехала на слушания с таким настроем, чтобы еще раз сверить часы, найти взаимоприемлемые пути решения наболевших проблем. Уверен, что такая атмосфера будет сегодня и в этом зале, и весь ваш настрой об этом свиде­тельствует.

Базой российско-украинского взаимодействия, и это при­знают наши украинские коллеги, является необходимость разви­тия экономической интеграции. Главной задачей должно стать создание достаточно емкого общего рынка продукции обраба­тывающих отраслей, преодоление однобокой топливно-сырьевой направленности наших экономик. Очень убедительно сегодня об этом говорил первый вице-премьер-министр Украины. Причем решить эту задачу мы сможем только совместными усилиями. Необходимость этого подтверждают и ученые наших стран.

Казалось бы, очевидные вещи, о которых много говорят
и в этом зале, и в залах в Москве, но, тем не менее, мы сегодня в  вопросах торгово-экономических отношений имеем довольно много проблем, которые разрешить можно только в результате кропотливой совместной ежедневной работы.

И все-таки, невзирая на отмеченный позитив, хочется спросить: а есть ли заметные подвижки в интеграционных про­цессах? Давайте вновь обратимся к Программе экономического сотрудничества на 1998–2007 годы, которую давно следует под­вергнуть серьезной корректировке. Там записано, например, что  товарооборот между нашими странами к 2008 году должен возрасти не менее чем в 2,5 раза. Программа реализуется уже шестой год, а рост за это время не превысил и 10 процентов. Получается, что намеченные программные ориентиры фактически провалены.

Безусловно, Украина сегодня является основным торговым партнером России среди стран СНГ, и цифры в докладах приводились, они очень убедительные и красноречивые. Но, тем не менее, необходимо признать, что Украина постепенно уступает свои позиции как торговый партнер России. По объемам торго­вых операций она переместилась со второго места в 1999 году на  третье после Германии и Беларуси. Но если взять Беларусь, то по экономическому потенциалу и количеству населения от Украины она, мягко говоря, отличается.

Все мы знаем, что для такого развития событий существуют и объективные, к сожалению, причины. Как мне рассказывали, вчера на заседании комиссии шел предметный разговор о путях их устранения. Но нельзя, с моей точки зрения, забывать главное: в мире жесткой конкурентной борьбы, когда все основные рыночные ниши уже заняты, нам нельзя упускать наш шанс в  несомненно содержательных, но слишком длительных дискус­сиях. Если мы сегодня совместно не выйдем на мировые рынки с наукоемкими товарами, завтра эти возможности могут оказать­ся недоступными. По крайней мере, давайте договоримся: если уж мы не можем помочь бизнесу наших стран пробить различные препоны и барьеры, давайте хотя бы не мешать этому. Отрадно, что подобной позиции придерживается и украинская сторона, и об этом свидетельствовали предыдущие выступления.

В этом контексте представляется важным придать больший динамизм работе смешанной российско-украинской межправи­тельственной комиссии, которая представляет собой сегодня довольно громоздкий и медленно разворачивающийся механизм. Ее подкомиссии не обладают необходимыми полномочиями,
да и, необходимо признать, собираются не всегда регулярно. Может быть, следует рекомендовать повысить статус этих под­комиссий, поставить во главе их министров, чтобы они в преде­лах своих полномочий могли принимать оперативные решения или, при необходимости, выходить на более высокий уровень.

Хороший пример в этом плане есть — это пример мини­стерств транспорта наших стран, которые поставили на постоян­ную основу совместное проведение коллегий. Однако при всей важности таких вопросов, как согласование таможенных пошлин, различных квот, необходимости развития приграничного сотруд­ничества, производственной кооперации и многого другого, о чем уже было сказано, невозможно продвинуться вперед без решения ряда принципиальных вопросов, которые диктуют сегодня и   экономическая ситуация на постсоветском пространстве, и  императивы экономической глобализации. И к таким вопросам, безусловно, относится создание Единого экономического про­странства.

В заявлении президентов четырех стран, подписанном при заключении соглашения о формировании ЕЭП, отражено понима­ние масштабности и сложности задач, стоящих на этом пути, подчеркнута решимость претворить данный проект в жизнь. Учитывая, что по этому вопросу было сказано много, и наши позиции в основном совпадают, я сокращу эту часть своего выступления, дабы не повторять своих коллег.

Хочу лишь обметить, что скоро нам предстоит решить вопрос о ратификации Соглашения о ЕЭП парламентами стран­участниц, определить задачи по реализации достигнутых догово­ренностей. Красной нитью через все документы по формиро­ванию ЕЭП проходит необходимость гармонизации и унификации законодательств в сфере экономики, торговли, по ряду других направлений. А это, как известно, прямая наша с вами функция, задача парламентов. Группой высокого уровня образованы экспертные группы по проведению сопоставительного анализа законодательств государств-участников. Этот анализ ориенти­рован на выявление барьеров для доступа на рынки товаров, услуг, капиталов и рабочей силы, а также на оценку состояния и    перспектив проведения реформ в экономике в целом
и в конкретных отраслях.

Думаю, что нужно объединить усилия и в рамках межпарламентской комиссии создать рабочую группу по проб­лемам формирования ЕЭП. Мне кажется, мы готовы к принятию такого решения. Знаю, что намечается ряд мероприятий в фор­мате четырех парламентов. Все эти возможности следует исполь­зовать для того, чтобы сблизить позиции по пока еще несогласо­ванным вопросам и найти пути их решения.

Одним из таких вопросов является отношение к ходу пере­говоров о вступлении в ВТО. Почему-то некоторые украинские политики считают, что создание ЕЭП затормозит вступление Украины в ВТО. Думается, однако, что дело обстоит не столь трагично. Совсем наоборот, ведь вся работа по формированию ЕЭП, по унификации законодательства, как это следует из подпи­санных документов, должна строиться (цитирую) “на базе правил и принципов ВТО”. Дальнейшее развитие торгово-экономических отношений между Россией и Украиной, включая вопросы производственной и научно-технической кооперации, во многом будет определяться позициями двух стран при вступлении в эту организацию. В этой связи необходимо выработать механизм их согласования, который предусматривал бы проведение регуляр­ных консультаций для выхода на взаимоприемлемые решения.

Есть немало проблем, требующих нашего внимания.
Это и вопрос о так называемом нулевом варианте. Здесь позиции наших сторон, как известно, расходятся, но, опять-таки, не все так трагично, мне кажется, что мы можем найти вариант решения. Это и реализация соглашения по открытию филиалов учебных заведений, вчера эта тема подробно обсуждалась на заседании комиссии. Это и незавершенность формирования полно­масштабного режима свободной торговли, и несовершенство законодательства о финансово-промышленных группах. Все это сдерживает дальнейшее развитие взаимовыгодного российско-украинского сотрудничества, негативно сказывается на системе финансово-экономических отношений и хозяйственных связей между нашими странами.

Как видите, предстоит освоить целый класс проблем, большая часть из которых ложится на плечи нашей двухсторонней межпарламентской комиссии, и отрадно отметить то, что она сегодня работает с ускоренными оборотами. Вчерашнее заседа­ние это ярко продемонстрировало.

Сегодня сотрудничество наших парламентов осуществляет­ся на основе протокола, подписанного в январе прошлого года. В  этой связи нужно подумать, не следует ли рассматривать вопрос о подготовке полномасштабного соглашения между Верховной Радой Украины и обеими палатами Федерального Собрания Российской Федерации. Оно могло бы отражать современные реалии, содержать нормы о более тесном взаимо­действии в различных сферах, представляющих общий интерес, определить механизмы сотрудничества на уровне профильных комитетов и руководящих органов наших парламентов. Наверное, можно было бы и повысить статус нашей межпарламентской комиссии. Все это, конечно, требует осмысления и проработки, надеюсь, в ходе сегодняшних ваших парламентских слушаний эти идеи прозвучат.

В заключение разрешите еще раз поблагодарить вас за возможность принять участие в слушаниях и выразить уверен­ность в том, что их результаты послужат делу дальнейшего развития добрососедских, партнерских отношений между нашими странами и укреплению дружбы и сотрудничества между народами России и Украины. Я надеюсь, что никакая частная проблема, пусть она многим кажется очень острой, и мы разделяем озабоченность украинской стороны, не сделает заложником весь комплекс наших двухсторонних отношений.

Спасибо за внимание. Спасибо еще раз за приглашение принять участие в ваших столь высоких слушаниях (Оплески).

 

ГОЛОВА. Дякую, Валерію Павловичу.

Шановні колеги, перед тим як перейти до виступів уповноважених представників фракцій, дозвольте від вашого імені привітати Бориса Ілліча Олійника з днем народження і 55-літтям творчої діяльності. Я вже не кажу, скільки років йому (Оплески).

Переходимо до виступів уповноважених від депутатських фракцій та груп. Слово має Віктор Андрійович Ющенко від фракції “Наша Україна”. Підготуватися Валерію Павловичу Пустовойтенку.

 

ЮЩЕНКО В.А., член Комітету Верховної Ради України з  питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Шановний Володимире Михайловичу! Шановні друзі! Шановні колеги з Росії! Ці слухання моя команда ініціювала півроку тому, ми хотіли спокійної і від­вертої розмови про відносини України з Росією, але не так ста­лося, як гадалося. Лише 255 метрів та пару днів сьогодні нас від­діляють від, можливо, непоправних речей. Ми на найбільш кри­тичній межі за 12 років наших відносин. Не знаю, чи насправді хтось у Москві збирається кинути бомбу в Керченську протоку, але можливість збройного конфлікту так жваво не обговорюва­лася навіть у роки розподілу Чорноморського флоту. Це жахливо, але це також факт.

У цей час Верховний Головнокомандувач, який на Біблії
і на Конституції присягав боронити територіальну цілісність держави, мандрує далекими світами. Переконаний, у ці дні Президент України мав бути не в повітрі над Латинською Америкою, а саме в цьому залі. Пустує чомусь і місце Віктора Федоровича в урядовій ложі. Але маємо те, що маємо.

Друзі! Тузла стала символом системної кризи в наших дво­сторонніх відносинах. Причини цієї кризи — це стратегія з боку Росії, коли відверто ігноруються інтереси і державна гідність України, з іншого боку, — це відсутність чіткої послідовної політики щодо Росії з боку українського керівництва. Дамба в  Керченській протоці стала наслідком лакейства та васальної залежності українських кермачів.

Тузла сьогодні — це не просто провокація, це попередження Європі. І це вимога усвідомлення громадянами України необхід­ності пробудження самоповаги та констатація її відсутності у нинішнього політичного керівництва України. Криза в Керченській протоці виникла не на пустому місці, вона породжена практикою взаємин за останній час.

Прикро чути також інші негативні сигнали, які доходять, вони не сприяють порозумінню. Це і заява про можливість превентив­них військових ударів по території сусідів, і занесення України до  чорних списків, і фантазії про ліберальну імперію, і заяви про невизначеність кордону.

Справжня ж невизначеність, можливо, полягає дещо в іншо­му. Чи визначилася російська еліта щодо сприйняття України як  окремої держави? Йдеться про фактичне, а не юридичне сприйняття. Розумію, як це психологічно складно для російських політиків, серед яких є й такі, яким досі болить відрізана Фінляндія, хоч минуло вже 86 років. Особисто я вірю: Росія нас визнає, а не лише декларує визнання. А коли так, то всі проблеми ми вирішимо в дусі нової ідеології — стратегічного партнерства не лише президентів чи держав, а й народів.

Поки що всюди авгієві стайні нерозв’язаних проблем —
і в економіці, і в політиці, і в соціальній та гуманітарній сферах. Замість їхнього вирішення будуються химерні геополітичні прожекти на зразок ЄврАзеС, ЄЕП, перенесення Одеси в Броди тощо. Це нагадує плани повороту сибірських рік до Центральної Азії.

Отже, цілком зрозуміло, чому і наші виборці, і ми відчуваємо гостру незадоволеність станом українсько-російських стосунків. Ці   стосунки, як я вже зазначив, повною мірою відтворюють системні збочення, які характеризують внутрішній політичний розвиток обох країн. Наші взаємини не можна назвати демокра­тичними. Діалог зводиться до вузькоелітарних зв’язків та тіньових процедур узгодження інтересів. Осторонь залишаються іноді навіть президенти двох країн.

Доля двох народів не може вирішуватися на кланово­олігархічних сходняках за принципом баш на баш. Контр­продуктивним, на мій погляд, є й намагання вилучити з процесу українсько-російського порозуміння політичні сили з обох сторін, які представляють голоси десятків мільйонів виборців.

Саме моя команда ще в 2000 році змогла довести, що стосунки України та Росії не є вічно проблемними, за рік мого прем’єрства ми збільшили товарообіг з Росією на 25 відсотків. Той же рік — рекордний за обсягом російського капіталу, вкладеного в Україну. Саме тоді ми поклали край крадіжкам газу, що здійснювалися за змовою з обох боків, вирішили боргову проблему. Саме тоді я в персональних контактах з президентом Путіним та прем’єр-міністром Касьяновим відчував повагу до нашої держави і бажання вести діалог на рівних.

Проте чи можливий такий діалог тепер, коли партнера у   росіян представляє в Україні некомпетентна, непопулярна влада? Влада, яка більше переймається проблемами власного виживання, яка подає нашим сусідам такі спокусливі пропозиції, від котрих будь-якому мужчині відмовлятися вкрай важко. Невже, шановні українські колеги, незрозуміло, що сильні поважають лише сильних?

Моя команда і я — людина, народжена на крайньому сході України, маємо чітке й оптимістичне бачення наших стосунків. У його основі п’ять принципів: безальтернативність добросусід­ства, визначена самим Господом Богом, історією, географією та економічними інтересами; повага до суверенітету і територіальної цілісності — ні тобі старшого, ні тобі меншого; економічний прагматизм; безексплуатаційність, невикористання тиску та шан­тажу; пріоритетність соціально-гуманітарних проблем людей. Виходячи з цих принципів, ми категорично наполягаємо на  створенні зони вільної торгівлі між Україною та Росією без вилучень та обмежень.

Користуючись присутністю тут групи російських колег депутатів, закликаю вас, друзі, ратифікуйте Угоду про зону вільної торгівлі, яка у ваших шухлядах пилиться вже десяток років. Давайте не словом, а ділом почнемо створювати зону вільної торгівлі. “Ні!” торговим війнам, “Так!” миру та співпраці — ось гасло дня. Україна має бути не п’ятим, як нині, а першим, як рані­ше, торгівельним партнером Росії, і Росія для нас — партнером номер один.

Політика економічної співпраці має доповнюватися вирішен­ням соціально-гуманітарних проблем, від яких щодня по обидві сторони кордону потерпають мільйони людей. До нас звернулася 77-річна вчителька Наталія Іллівна Гребенюк. Рік тому вона з   Лисичанська, що на Луганщині, переїхала до дочки у Сєрєбряний Бор під Санкт-Петербургом, але й досі не отримує пенсії. Чи не свідчить це про те, що й досі не вирішено проблему пенсійного забезпечення?

І досі складною є процедура перетину кордону та митниць, постійно дорожчають телефонні переговори між Україною та  Росією. Комусь аж зудить перейти до поїздок по закордонних паспортах, які коштують чималих грошей. Сотні тисяч українців потерпають від драконівського реєстраційного режиму в Москві та   інших регіонах. Немає зрушень у вирішенні проблеми української мови. І багато іншого, про що вже говорили мої колеги.

Шановні друзі! Якби тут була не Верховна Рада, а банкетна зала, я, щиро кажу вам, зараз підняв би тост за святе — українсько-російську дружбу. Але на сьогодні давайте домови­мося: для початку знімемо з порядку денного Тузлу. Українсько-російський кордон — це не місце для того, щоб бавитися з сірниками.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВА. Валерій Павлович Пустовойтенко від фракції Народно-демократичної партії України. Наступним буде виступати Іван Федорович Курас.

 

ПУСТОВОЙТЕНКО В.П., голова Комітету Верховної Ради України з питань будівництва, транспорту, житлово-комунального господарства і зв’язку  (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, виборчий блок “За Єдину Україну!”). Шановні учасники парламентських слухань! Шановні гості! Почну з про­стого й очевидного для кожного з присутніх у цій залі — стан та розвиток українсько-російських стосунків є стратегічно важли­вим напрямом як для України, так і для Російської Федерації. Ці  стосунки не можуть і не повинні залежати від кон’юнктури окремих економічних чи дипломатичних проблем, що час від часу виникають, а відтак одразу хочу закликати колег утриматися від відповідних емоцій.

Переконаний, що нинішні парламентські слухання будуть мати сенс тільки в тому разі, якщо ми зможемо витримати страте­гічний масштаб проблем у ході обговорення та сформулювати такі  принципи і підходи, які дадуть змогу досягти якісних змін на   російському напрямі зовнішньої політики України. Власне, в цьому й полягає завдання таких слухань у вищому законодав­чому органі нашої державі.

Нині в центрі уваги політиків та громадськості перебуває цілий комплекс проблем, різних за масштабом та значенням, які тісно пов’язані з Росією. Це й напруга навколо острова Тузла в  Керченській протоці, що виникла як наслідок егоїстичної полі­тики нашого сусіда та неврегульованості територіальних проблем. Це й пакет економічних проектів, що викликають чимало супере­чок, — проект газотранспортного консорціуму, пропозиції щодо реверсивного використання нафтопроводу Одеса — Броди, нові ініціативи щодо співпраці у сфері електроенергетики і ключова проблема — визначення перспектив новоствореного Єдиного економічного простору на основі угоди, підписаної президентами чотирьох країн.

Перелік проблем можна продовжувати й далі, але я хочу звернути вашу увагу на один принциповий момент — це хронічна неготовність України, її виконавчої влади, дипломатичного кор­пусу та економічного менеджменту до нових ініціатив і проектів Російської Федерації. Відповідь лежить на поверхні: якщо євро­пейський напрям для України є прорахованим і опрацьованим на  рівні національної стратегії, то російський напрям і його більш широкий контекст — євразійський напрям залишається білою плямою. І, не маючи власної сформульованої політики, не маючи чіткого бачення своїх інтересів і механізмів їх реалізації, ми постійно вимушені працювати в руслі чужих ініціатив.

Отже, ключова проблема, яку я хочу поставити: необхідність прагматизації відносин з Росією як одним із стратегічних партнерів України. Виходячи з уже визначеної національної стратегії на повноцінну європейську інтеграцію України, що передбачає її входження в економічний, правовий, культурний та політико-інституційний простори Європи, Україна має опрацю­вати і євразійську політику, в рамках якої чітко визначити пріори­тети у сфері співпраці, глибину економічної інтеграції та послідов­ність у розвитку економічних та гуманітарних стосунків з Росією — найближчим партнером у регіоні.

Хочу підкреслити: нова євразійська політика України має ґрунтуватися на вже означених європейських пріоритетах. Вважаю, що парламентарії можуть взяти ініціативу і взяти на себе розробку концептуальних засад такої політики. Відповідну парламентську групу можна було б сформувати вже на цій сесії.

Підґрунтям для роботи цієї групи може стати базовий Договір про дружбу та співробітництво 1997 року, Довгострокова програма економічного співробітництва України і Росії 1998 року, пакет угод про зону вільної торгівлі, який ратифікувала Верховна Рада України і який не був ратифікований Держдумою Росії, та  Положення про створення Єдиного економічного простору. Було б цілком логічно, якщо б така політика, за аналогією з  європейською та євроатлантичною, знайшла відображення у  посланні Президента України до Верховної Ради, а також у проектах конституційних законів на основі засад внутрішньої та   зовнішньої політики. Адже ми маємо за найближчі кілька місяців на рівні національної стратегії відповісти на питання: якими будуть стосунки з Росією на найближчу та віддалену перспективу, на 5, 10 чи 25 років. І лише таким чином ми позба­вимося абсолютно безглуздої дискусії про те, “з Росією” чи “без Росії”, оскільки така дискусія має відверто провокаційний харак­тер як стосовно громадян України, так і щодо росіян.

Я домовився з фракцією Аграрної партії, що забираю їхній час.

Другий момент, який, на мою думку, має принципове геополітичне значення для України. Необхідність опрацювання нової євразійської політики України, що логічно пов’язано із вже визначеною європейською стратегією, цілком слушно вимагає від нас і наступного прагматичного кроку. Маю на увазі можливість перенесення терміну ратифікації Угоди про Єдиний економічний простір до моменту вироблення та підписання Україною нової Угоди про співпрацю з Євросоюзом, зокрема в рамках нової стратегії сусідства та чітким визначенням перспектив набуття Україною асоційованого членства в Європейському Союзі.

Я вважаю, що саме протягом зими — весни 2004 року діючий парламент зможе опрацювати ці питання і перейти до ратифікації Угоди про Єдиний економічний простір. Маю надію, що колеги з Держдуми підтримають наші устремління визначитися не лише політично та концептуально, а й законодавчо. Тим біль­ше, що вчора на засіданні парламентської делегації Росії і народ­них депутатів України було заявлено, що питання про ратифікацію угоди Державною Думою буде розглядатися вже новим складом російського парламенту.

Третій момент — про прагматику у сфері економічної співпраці та спільних проектів. Я вважаю, що сьогодні суто в   економічному сенсі українсько-російські відносини, якби ми дипломатично не визначали, є відносинами асиметричної залежності. Для України це означає, що сьогоднішній прибуток завтра може обернутися структурною економічною залежністю та геоекономічним монополізмом, який так чи інакше тягне за собою і геополітичну залежність. Тому такі відносини за визначенням є проблемними для України і потребують нових концептуальних підходів при опрацюванні спільних інтеграційних проектів. Зокрема, їх ефективність має визначатися для України не просто кількісними показниками, а тим більше не короткостроковими економічними дивідендами, а з огляду на перспективу зменшення асиметричності у двосторонніх стосунках.

Назву дві базові вимоги, що мають бути покладені в основу прагматизму економічних стосунків наших держав. Перше: еконо­мічна ефективність окремих економічних проектів не повинна підривати інфраструктурні передумови розвитку української економіки. Це передусім стосується транспортних галузей, енер­гетики та зв’язку. І друга вимога: практична програма економічної інтеграції в рамках проекту ЄЕП, що, як відомо, напрацьовується вже зараз, не повинна обмежувати курс на інтернаціоналізацію національної економіки та використання її порівняльних переваг.

Участь України в Єдиному економічному просторі не повин­на конфліктувати з наміром прискорення входження до Світової організації торгівлі, створення зони вільної торгівлі з ЄС, активного залучення західних чи азійських інвестицій у національні проекти розвитку. Відповідно це має стати і головним критерієм при опрацюванні програм подальшої структурної перебудови національної економіки, знайти відображення в урядових програмах та програмах приватизації, законопроектах про еконо­мічну безпеку та про енергетичну стратегію і безпеку України.

Верховна Рада України має докласти всіх зусиль, щоб забезпечити політичний, законодавчий та експертно-громадський контроль за підготовкою та наступним схваленням проектів, що   мають стратегічне значення для майбутнього української економіки.

Сьогодні дуже гостро постає проблема розробки та впро­вадження чіткої й ефективної системи контролю за діяльністю транснаціональних компаній, у тому числі й російських. Народно-демократична партія виступає за легалізацію присутності росій­ського капіталу в Україні, за контроль щодо дотримання ним європейських стандартів при затвердженні інвестиційних та при­ватизаційних проектів і виконання взятих інвестиційних та соціаль­них зобов’язань.

Шановні учасники парламентських слухань! На завершення хочу висловити надію, що ми спільно зможемо подолати всі вади попереднього етапу, коли прогрес в економіці й гуманітарній сфері підмінявся риторикою та спекуляціями, і в результаті за­мість побудови раціональних та прагматичних стосунків між двома незалежними державами ми витрачали енергію або на перепи­сування історії, або на економічне прожектерство. Реалії між­народної політики та інтереси двох дружніх народів-сусідів вимагають від політиків максимального реалізму, що надасть можливість нашим народам власними силами будувати своє майбутнє.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВА. Іван Федорович Курас має слово від фракції “Регіони України”. Підготуватися Андрію Деркачу.

 

КУРАС І.Ф., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України у закордонних справах (багатомандатний загально­державний виборчий округ, виборчий блок “За Єдину Україну!”) Вельмишановний Голово! Шановні російські колеги, учасники парламентських слухань! Філософи стверджують, що ні в чому так не виявляється закономірність, як у випадковості. Очевидно, випадковістю слід вважати те, що зустріч парламентаріїв Росії та  України і наші парламентські слухання відбуваються, можна сказати, в піковий момент напруги навколо Керченської протоки. Однак закономірним є бажання і української, і російської сторін не  лише знайти оптимальний вихід з цієї гострої, але, зрештою, часткової ситуації, а й зробити свій вагомий внесок у вироблення гарантій стабільних дружніх відносин між нашими суверенними державами на довготривалу перспективу. Це особливо важливо в Рік Росії в Україні.

Жорсткий регламент позбавляє можливості будь-яких ремінісценцій і детальних обґрунтувань, тому висловлю лише кілька міркувань і пропозицій.

Перше. Мені видається, що сьогодні при розгляді будь-яких, особливо спірних, проблем наших непростих взаємин в еконо­мічній, політичній, військовій, дипломатичній, культурній та інших сферах дуже важливо ставити в центр уваги основоположні національні інтереси наших держав і вирішувати проблеми на взаємну користь і на перспективу, при цьому максимально уникаючи взаємних звинувачень, посилань на історичні кривди й  образи, і мнимі, і правдиві, однобічних оцінок подій і явищ, які зачіпають інтереси обох народів.

На превеликий жаль, нерідко ми зустрічаємося в повчаль­ним синдромом, з бажанням поставити Україну в кут з позиції сили, і нерідко, на жаль, такі мотиви присутні у виступах багатьох політиків і з одного, і з другого боку.

Читаю останнє число російської “Литературной газеты”, яка цілу сторінку присвятила досить різкій критиці українських істориків. Звинувачення в зоологічному націоналізмі й шовінізмі, в тому, що (цитую мовою оригіналу) “значительная часть гумани­тарной украинской интеллигенции сегодня усиленно уводит Украину от России. Та самая объединенная Европа, куда так рвется Леонид Кучма, весь этот местечковый национализм и шовинизм категорически отвергает. А без России, Белоруссии и Казахстана никуда вообще не вступишь”.

Начебто це нас змушує робити адекватну відповідь, але ми цього не робимо. І якби ми зі свого боку почали критикувати, скажімо, російську сек’юритарну демократію або ідеї про лібе­ральну імперію, то навряд чи це сприяло б прозорим стосункам як  у рамках СНД, так і в рамках двосторонніх відносин між Україною і Росією. Вихід ми вбачаємо в одному — в рівно­правному реалістичному діалогові.

Фракція “Регіони України” до Року Росії в Україні видала журнал “Діалог”, присвячений українсько-російським відносинам від давніх-давен до сьогодення. На сторінках видання подано виступи президентів наших держав, прем’єр-міністрів, глав регіо­нів і видатних учених. Мені здається, це якраз зразок плідного, поважного й уважного ставлення до інтересів один одного.

Друге, щодо проблеми Єдиного економічного простору. Я  глибоко переконаний у тому, що підписана в Ялті глобальна угода аж ніяк не відміняє, а навпаки, передбачає посилення двосторонніх зв’язків прикордонних областей України і Росії.
І тут треба не чекати на прийняття нових нормативних документів, ратифікацію угоди парламентами, створення нових міждержавних і тим більше наддержавних регулюючих органів, а задіювати продуктивні, викликані потребами самого життя механізми посилення ролі регіонів у системі українсько-російських відносин, повною мірою використовуючи вже набутий власний досвід і  досвід функціонування єврорегіонів, який аж ніяк не суперечить співпраці, як відомо, відповідних держав у рамках Євросоюзу чи інших регіональних об’єднань.

Я глибоко переконаний, що якби така співпраця діяла на  рівні, скажімо, Криму і Кубані, то й проблеми навколо Тузли не виникали б. Ми вважаємо, що назріла необхідність розроблен­ня комплексної стратегії взаємовідносин між Україною і Росією, і    не лише на рівні міжурядових, міждержавних стосунків,
а й на рівні того, що ми називаємо народною дипломатією. Тому  що так: ми начебто якоюсь мірою від Росії відійшли,
а на Захід не прийшли і виявляємося в такому досить складному межовому стані. Очевидно, це потребує дуже серйозної уваги й аналізу.

Необхідно було б створити, на нашу думку, двосторонню раду у складі віце-прем’єр-міністрів, ключових міністрів України та Росії для розгляду цих та інших поточних проблем.

І ще про парламентські механізми, тут уже говорили. Як би там не було, але Україна вступила до Міжпарламентської асамблеї. І як вона там представлена? З десяти комітетів, здається, тільки в одному ми маємо своїх представників, в інших нікого немає, і ми там не працюємо. Я не думаю, що це на нашу користь і на користь нашим взаємо­відносинам.

І останнє, про роль науки. Хочу сказати, що на тлі розпа­лених пристрастей слово вчених Росії і України має прозвучати особливо вагомо. Менш як за місяць у нас в Києві відбудеться спільне засідання президій Російської академії наук і Національної академії наук України, де серед інших проблем особливий акцент буде зроблено на гуманітарній складовій наших стосунків. Я гли­боко переконаний у тому, що це буде на користь розв’язанню багатьох проблем, і ми все зробимо для того, щоб сталося саме так.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВА. До виступу запрошується Деркач Андрій Леонідович від фракції політичних партій Промисловців і під­приємців та “Трудова Україна”. Підготуватися Нестору Шуфричу.

 

ДЕРКАЧ А.Л., заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки (багатомандатний загально­державний виборчий округ, виборчий блок “За Єдину Україну!”). Уважаемые российские гости, Владимир Михайлович, коллеги, представители средств массовой информации, друзья! После
12-ти лет независимости Украины странно слышать последний отчет в наших средствах массовой информации: до украинского берега россиянам осталось 200–300 метров. А что дальше? Битва с Украиной за Тузлу?

Когда дамба становится поводом для начала информацион­ной войны, то это свидетельствует об одном: не все в порядке в  наших двухсторонних отношениях. Мы не сумели пережить комплекс неполноценности, подозреваем друг друга и поэтому легко переходим грань, отделяющую рациональную, прагматич­ную политику от иррациональной истерии. Элементарный вопрос рассмотрения и урегулирования потенциальной, подчеркиваю, территориальной, а по сути экономической, проблемы пытаются решать ломовым способом.

Тузла — это не камень преткновения в украино-российских отношениях, это показатель нашей геополитической близору­кости. Пугают легкость, с которой находятся поводы для конфлик­тов, и готовность некоторых политических сил их поддерживать.

Абсурдно, но факт: мы декларируем европейский выбор во внешней политике и одновременно опускаемся до примитив­ного решения проблем с ближайшими соседями. Это вопрос безответственности МИДов обеих стран, Кабинета Министров Украины и правительства России, являющихся стратегическими партнерами в августе в Крыму и оппонентами в октябре в Тузле.

Я обращаюсь к Премьер-министру Крыма. Сергей Владимирович, вместо того, чтобы неделю пугать страну унифор­мой, нужно было оперативный штаб гражданской обороны в июле разворачивать, причем прямо в ресторане “Тифлис”, где клялись друг другу в дружбе и верности навек. Там бы и играли в войнушку со стратегическими партнерами (Шум у залі).

Реакция — Европа или Россия — на геополитический вызов истории неадекватна и упрощена. Вопрос активизации и углубле­ния украино-российских отношений становится особенно актуаль­ным в период расширения Европейского Союза, глобализации экономики и поисков места в глобальном распределении рынков труда.

Ни у кого не вызывает сомнений, что экономические позиции Украины в странах ЕС определяются ее статусом транзитной страны и возможностью пользоваться украинским рынком сбыта. Следует признать, что ни промышленность, ни  сельское хозяйство нашей страны в ближайшем будущем не будут конкурентоспособными и представляющими интерес для стран — членов ЕС. Мы — рынок для ЕС, ЕС для нас — модель экономических, политических и гражданских отношений, к кото­рым нужно стремиться совместно с Россией. Следовательно, экономика Украины остро нуждается в реализации параллельного курса создания комплексной экономической кооперации на пост­советском пространстве в рамках ЕЭП.

Нам необходимо перенять европейский опыт и при наличии продуманной экономической политики, сильной политической воли развивать кооперацию украинских и российских пред­приятий, возрождая экономику и повышая качество жизни наших сограждан. Мы хотим реального улучшения экономики, создания рабочих мест, а не деклараций и фуршетов с либерально-демократическими лозунгами в духе наших министерств иностранных дел и экономики, стремящихся совместить суще­ствующую экономику и виртуальную европейскую интеграцию, итогом чего может стать тупик и железный занавес по всей границе.

Естественно, отношения с Россией необходимо строить, исходя из соображений здорового прагматизма. И для того чтобы сотрудничество было равным, Украине следует не столько отказываться от неустраивающих ее предложений в тех или иных областях сотрудничества, сколько предлагать свои варианты и  модели, и не только в сфере экономики и границ. “Трудовая Украина” выступает за координацию с Россией в области научно-технической, в сферах образования и здравоохранения — в вопросах, интересующих миллионы людей, которые вследствие разрыва связей вынуждены торговать на рынках, имея научные степени кандидатов и докторов наук.

Нас пугают призраком наднационального регулирующего органа в рамках ЕЭП. Этой аббревиатурой скоро, наверное, будут пугать детей. “Единое экономическое пространство — угроза национальной независимости Украины” — уникальный по своей бессодержательности тезис. Налицо конфликт понятий. Выбор любого геополитического вектора уже сопряжен с угрозой нацио­нальной независимости. В Евросоюзе, куда некоторые так само­стоятельно стремятся, есть Европейская комиссия, и ее полномо­чия тоже ущемляют суверенные права членов ЕС.

Мы еще не успели даже договориться о создании единого понятийного аппарата в рамках ЕЭП, а уже говорим об угрозе. Понятие “единое пространство” воспринимается как единая валюта и лишение независимости. Даже не предпринимается попытка научиться думать в унисон, понимать друг друга, зато развито желание подозревать Россию в инспирировании глобаль­ного заговора. Конечно, очень просто мыслить категориями войны: Российская Федерация — плохо, Евросоюз — хорошо. В   современном мире нет плохих и хороших, есть интересы Украины, и от этого надо отталкиваться.

По нашему глубокому убеждению, задача Украины состоит не в том, чтобы не допустить в рамках ЕЭП наднационального органа, а в том, чтобы наша страна получила в этом органе достойное представительство и имела возможность эффективно участвовать в принятии решений, в конце концов, предложила свою модель работы этого органа.

Пока украинские политики будут работать по системе опознания “свой-чужой”, а чиновники — паразитировать на лозун­гах независимости и разбазаривать активы, страна будет блуждать в трех векторах интеграции, а народ — выезжать и вымирать.

“Трудовая Украина” выступает за развитие украинской культуры и государственной заботы о русском языке и рассма­тривает эти явления не как взаимоисключающие, а как взаимо­дополняющие. Здесь особенно важно определить приоритеты, что для нас важнее — чтобы восточные регионы Украины научились думать на украинском языке или же научились думать об интересах Украины, неважно на каком языке?

Если свобода человека является высшим приоритетом, то  разве не должна быть свобода выбора способа общения приоритетом для нас? Что для нас важнее — качество образо­вания наших детей или удовлетворение комплексов националь­ной и государственной неполноценности политиков и чиновников, которые вместо того, чтобы финансировать строительство новых школ с украинским языком и качественным преподаванием, тотально перепрофилируют русские школы? На ум невольно приходит сравнение с советскими временами, когда те же государственные функционеры боролись с украинским языком в  Украине. Поскольку мы ратифицировали Европейскую хартию национальных языков, подобная политика однозначно восприни­мается как нарушение прав человека. Это унизительная практика, от которой нужно отказаться.

Фракция “Трудовая Украина” считает, что все вопросы украино-российских взаимоотношений нужно решать шаг за шагом, отказавшись от политической демагогии, стереотипов, позирования, путем переговоров и кропотливой работы исполни­тельной и законодательной власти. При этом у нас должны быть: прозрачность целей, ясность задач, умеренность претензий, экономический прагматизм, публичность в принятии решений и ответственность за судьбы людей.

Спасибо за внимание.

 

ГОЛОВА. Слово має Нестор Іванович Шуфрич від фракції Соціал-демократичної партії України (об’єднаної). Підготуватися Олегу Білорусу.

 

ШУФРИЧ Н.І., член Комітету Верховної Ради України з  питань бюджету (виборчий округ №201, Черкаська область). Дякую. Шановний головуючий! Шановні учасники парламентських слухань! Уважаемые российские коллеги! Наші слухання відбу­ваються в умовах, коли вже підписано Угоду про створення Єдиного економічного простору. Щодо цього документа існують різні позиції. Одні політики чинять запеклий спротив, відкидаючи саму ідею підтримки такого договору, інші, навпаки, вважають, що  ми маємо приєднуватися до будь-яких російських ініціатив, не обтяжуючи себе роздумами щодо їх відповідності національним інтересам України.

Сьогодні діє нова логіка міжнародних економічних відносин, відбуваються процеси глобалізації та регіональної інтеграції. Сила держави, її здатність до проведення самостійної зовнішньої політики вимірюються тим, як вона відстоює свої економічні права у численних міжнародних структурах. Це стосується навіть най­потужніших держав сучасного світу — Сполучених Штатів Америки та Китаю. І це, звичайно, стосується України.

Вважаємо, що нашим завданням є відстоювання інтересів України у будь-яких міжнародних союзах. Так, нашою стратегіч­ною метою є входження до ЄС, але це зовсім не єдина наша ціль, оскільки Україна знаходиться на перехресті шляхів сполучення між Заходом і Сходом. Отже, європейськість — це наше геополітичне визначення. Воно зовсім не виключає, а навіть, з огляду на наше географічне положення, передбачає необхідність бути активним учасником регіональних інтеграційних програм.

Ми вже фактично запізнилися з інтеграцією до товариства східноєвропейських країн. Тож давайте не будемо повторювати цю помилку. Подумаємо краще, які у нас інтереси на Сході.

По-перше, величезні ринки для наших товарів. Специфіка цих ринків — у тому, що вони потребують продукції, створеної за певними стандартами, які притаманні саме нашій промисло­вості. Отже, наші підприємства там є конкурентоспроможними.

По-друге, ми пов’язані з цими країнами технологічними ланцюгами, почасти вже розірваними, але ще перспективними. Ми маємо пишатися своїми літаками, ракетами, тепловозами, але не треба забувати, що найбільш технологічна українська продукція випускається в кооперації з російськими партнерами.

По-третє, ми маємо захищати мільйони наших спів­вітчизників, які нині працюють у Росії. Ми знаємо, що права й  інтереси цих людей недостатньо захищені, але ж зрозуміло, що вирішити ці проблеми можна тільки співпрацею з Росією.

Таким чином, у Росії, Білорусі, Казахстані ми маємо інтереси, які мають бути реалізовані. І навіть супротивники ЄЕП не  відкидають необхідності утворення зони вільної торгівлі без винятків за участю Росії. Якщо така зона нам справді потрібна, маємо продумати, яких саме заходів потрібно вжити для її ство­рення, і яку ціну ми готові за це заплатити.

Я вважаю, що участь у створенні ЄЕП якраз і є тим механіз­мом, який дасть можливість реалізувати конче необхідну для України зону вільної торгівлі. З іншого боку, ми маємо розуміти, що ніхто благодійністю на займається. Якщо зона вільної торгівлі потрібна передовсім Україні, то ми маємо чекати відповідних вимог від наших партнерів і повинні бути готові до оцінки цих вимог та відстоювання власних інтересів.

Проте важко збагнути, коли 18 вересня підписується Угода про Єдиний економічний простір, а через кілька днів починається будівництва греблі до українського острова Коса Тузла. Споді­ваюся, що російські політики розуміють можливі наслідки цих подій. Ситуація навколо будівництва російською стороною дамби в напрямі острова Тузла яскраво засвідчила, що нинішній стан українсько-російських відносин є вкрай нестабільним.

Соціал-демократична партія України (об’єднана) висловлює нерозуміння дій російської сторони. Ми не розуміємо, чому Росія почала в односторонньому порядку будівництво дамби. Чи існують технічне та екологічне обґрунтування цього проекту? Чи зупинить­ся будівництво перед лінією державного кордону України? Хто  приймав рішення про початок будівництва у прикордонному районі? Чому ці ініціатори не попередили українську сторону про початок будівництва? Чи розуміють вони наслідки таких дій? Дії  російської сторони, на жаль, не відповідають духу і букві договорів, укладених між нашими країнами, вони не відповідають нормам міжнародного права.

Ми вважаємо, що проблема має бути вирішена на рівні президентів країн, які нарешті мають показати чиновникам, хто, власне, визначає політику у сфері міждержавних відносин.

Дякую за увагу.

 

Веде засідання Перший заступник Голови Верховної Ради України ВАСИЛЬЄВ Г.А.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Від фракції Блоку Юлії Тимошенко слово має Олег Григорович Білорус. Наступний — Олександр Мороз.

 

БІЛОРУС О.Г., член Комітету Верховної Ради України у   закордонних справах (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Виборчий блок Юлії Тимошенко”). Фракція Блоку Юлії Тимошенко. Шановні народні депутати! Шановні парламен­тарії Росії! Росія була, є і буде нашим стратегічним партнером, природним партнером, тому українсько-російські відносини ми повинні розглядати відповідно до високих критеріїв саме стратегічного партнерства. Розвиток міждержавних відносин України і Росії за 13 років незалежності не може задовольняти братні народи України і Росії. Не з вини України штучно загострюються напруженість і конфлікт інтересів двох країн. У  цілому ми оцінюємо стан українсько-російських відносин як незадовільний, як такий, що суперечить національним інтересам України і Росії.

Великий договір України і Росії 1997 року не виконується, або виконується незадовільно. Замість братерського співробіт­ництва зростає політична й економічна асиметрична залежність України від Росії. Велика європейська держава Україна пере­творюється в підлеглу, підконтрольну, васальну державу сусідньої держави.

Програма довгострокового економічного співробітництва України і Росії не реалізується. Угода 1994 року про створення зони вільної торгівлі так і не ратифікована Державною Думою Росії. Стосовно України Росія встановила і здійснює дискриміна­ційний економічний режим спеціального експортно-імпортного мита, що підриває міжнародну конкурентоспроможність України. Це стосується насамперед таких стратегічних ресурсів, як нафта, газ, метал, цукор та інші.

У чому ж причина такої негативної еволюції наших відносин? Кажуть, що все пояснюється і все робиться в інтересах проголо­шеної нової ліберальної імперії Росії. Ми не віримо в імперські зазіхання російського народу, але криза Тузли, як крапля води, відображає ненормальний стан українсько-російських відносин. І це остання крапля нашого терпіння, як правильно було відмічено вчора на засіданні Міжпарламентської комісії.

Дві країни повинні зробити все можливе, щоб негайно припинити конфлікт, який набуває характеру міжнародного. До  порушення територіальної цілісності і кордонів України зали­шилося 200 кроків. Це межа, яку не повинен переступити ніхто. Ми не повинні допустити, щоб у Тузлі пролилася хоч одна крапля братерської крові, бо тоді цей процес стане неконтрольованим і некерованим.

Ніякі політичні й передвиборні інтереси в Росії чи в Україні не можуть бути виправданням того, що українсько-російські відносини набули такого злоякісного характеру. Хто тут несе відповідальність? Влада Росії, щоб зірвати приєднання України до НАТО, до ЄС чи влада України?

На нашу думку, насамперед відповідальність тут виконавчої влади України, яка не забезпечила проведення твердої й послі­довної довгострокової політики України у відносинах із сусідами, великими і малими. Немає й російської політики в Україні. Керів­ники держави і виконавчої влади не забезпечили ефективного захисту національних інтересів, розробку національної стратегії розвитку нашої держави на 25–30 років, перешкоджають прийнят­тю парламентом України передбачених Конституцією засад зовнішньої і внутрішньої політики.

З року в рік з вини керівництва держави відбувається здача національних інтересів на грані національної і державної зради. Більш як семирічні переговори щодо делімітації державних кордонів України і Росії в Азовському морі не дали результатів. Ми згодні, що Азовське море — це внутрішні води Росії і України, але державний морський кордон України повинен бути. Він фак­тично є — це адміністративний кордон колишнього СРСР. У  ситуації, коли цей конфлікт вже вийшов за рамки двосторонніх відносин України і набув міжнародного характеру, ми повинні вирішувати питання, що робити у разі порушення державного кордону і територіальної цілісності України.

Наша фракція пропонує таке.

Уряду України слід негайно звернутися до Ради безпеки ООН, НАТО, ОБСЄ, СНД, ЄС, урядів — гарантів безпеки України (США, Великої Британії, Франції, Китаю), до урядів всіх країн “Великої сімки” з проханням не допустити порушення терито­ріальної цілісності України.

Верховній Раді негайно звернутися до Парламентської Асамблеї Ради Європи, ОБСЄ, ПАЧЕС, НАТО з проханням втрутитися в конфлікт у Керченській протоці і направити в зону конфлікту міжнародних спостерігачів.

Уряду України звернутися до Міжнародного суду з приводу захисту недоторканності своїх кордонів.

Ми вимагаємо негайного повернення Президента України до столиці і початку прямих переговорів на найвищому рівні.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Від фракції Соціалістичної партії України слово надається Морозу Олександру Олександровичу.
Наступний — Ісаєв.

 

МОРОЗ О.О., член Комітету Верховної Ради України з питань правової політики (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, СПУ). Шановні колеги! Уважаемые российские гости! Наша розмова матиме сенс тоді, коли вона дасть поштовх поліпшенню взаємин між Україною та Росією і піднесенню добро­буту українського й російського народів. Саме так розглядає нинішні парламентські слухання Соціалістична партія України і її фракція в парламенті.

Наша партія — партія державницька. Це теза з нашої програми. Оцінюючи бачення міжнародних відносин, ми керуємо­ся формулою, котру ще в 1960-х роках сформулював видатний український поет Василь Симоненко, звертаючись до України:

                        Ради тебе перли в душу сію,

                        Ради тебе мислю і творю...

                        Хай мовчать Америки й Росії,

                        Коли я з тобою говорю (Оплески).

Можна навести десятки аналогічних висловів представників російської літератури. Це нормально. Сьогодні Україна — суверен­на держава. Росія — наш стратегічний партнер. Так було і буде завжди, як би те хто не оцінював.

Суверенність України — не антитеза братерським стосункам з Росією і в політиці, і в економіці, і в духовній сфері. У Росії
та в Україні постійно чути голоси про стратегічний курс на дружбу і співробітництво. Ми навіть переживали за здоров’я міністрів Російської Федерації, котрі щоранку піднімалися з думкою: “А что я сделал для Украины?” Пам’ятаєте цю тезу Єльцина?

Чому ж у житті не так? СПУ переконана: вся справа в тому, що й економіка, і політика наших країн підпорядковані інтересам паразитуючих кланів та політиків, що обслуговують ці клани. Це   вони насаджують режим обмежень у торгових відносинах, де  більш як 20 тисяч винятків з режиму вільної торгівлі. Це вони намагаються підпорядкувати стратегічні об’єкти української еконо­міки, газотранспортну систему, НПЗ, енергоринок і таке інше. Це  вони зруйнували технологічні зв’язки у виробництві верстатів, комбайнів, сільськогосподарської техніки. Чому? Бо найбільші прибутки і російських, і українських кланів лежать в експорті сировини та енергії. Що з того мають наші народи? Безгрошів’я, безробіття, безперспективність, колоніальне майбутнє.

Один із шляхів подолання такої перспективи — це зона вільної торгівлі без винятків і обмежень. Ця вимога зафіксована, до речі, в програмі нашої партії ще 11 років тому. Ми вважаємо її  базою, а в нинішній момент — і межею інтеграції. Це, до речі, було зафіксовано і в договорі, який ми ратифікували ще в сере­дині 1990-х років. Я тоді вів засідання і пригадую, наскільки дискусійною була ця тема, але депутати виходили з держав­ницьких інтересів і з перспективи взаємин між Україною і Росією.

Саме клани, намагаючись відволікти увагу народів від  справжніх причин занепаду держав, організовують кризи на  зразок Керченської. Сценарій зрозумілий: затіяти провокацію із дамбою, підштовхнути парламенти до радикальних рішень, довести ситуацію до критичної точки, а потім звинуватити в тому опозиційні сили, зокрема претендентів на участь у президент­ських перегонах. А мета прозора: Кучма-3 на білому коні як гарант миру і стабільності.

Не піддаючись на цю провокацію, наша фракція підтримує виважену і солідну позицію українського парламенту. Втеча Кучми в найгостріший за 13 років момент у взаєминах між Україною і  Росією — це свідчення нікчемності вищої української влади і    непряме свідчення його погодження провокативних дій.
Ми не можемо закривати очі на те, що відбувається, тому що Тузла — це індикатор сутності наших взаємин між Україною і Росією.

Наші владці, виходячи із шкурних інтересів, готові стати васалами де завгодно, чи на Сході, чи на Заході. Але ми пред­ставляємо народи, їхні інтереси вищі від задумок політиканів. Ми  сподіваємося, що росіяни не на словах, а на ділі підтвердять принцип добросусідства. Його формула: мораторій на будівництво гідротехнічних споруд. Думаю, що після того ми знайдемо можливість розібратися з іншими деталями.

Чому вузька купка людей спекулює природними труднощами в налагодженні міждержавних зв’язків? Чому їхній інтерес стає державною політикою? Чому від участі у зміцненні зв’язків відсторонені опозиційні сили України, які представляють симпатії 70 процентів населення України? Так само і в Росії опозиційні сили відсторонені від налагодження нормальних зв’язків. А з їх участю, до речі, можна було б створити спільну моніторингову комісію з народних депутатів та експертів, щоб забезпечити громадський контроль за розвитком подій.

Відповідь ми знаємо: це зміна системи влади, проведення політичної реформи, розпочинаючи з виборів на пропорційній основі. Нашим країнам потрібні серйозні політичні зміни. Тільки тоді можна сподіватися на стабільність і взаємовигідність стосунків Росії й України (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Від групи “Європейський вибір” слово має Леонід Олексійович Ісаєв. Наступний — Степан Гавриш.

ІСАЄВ Л.О., член Комітету Верховної Ради України з питань будівництва, транспорту, житлово-комунального господарства і зв’язку (виборчий округ №169, Харківська область). Уважаемый Геннадий Андреевич! Уважаемые гости из России! Уважаемые коллеги, присутствующие! Уважаемые наши избиратели! Совершенно очевидно, что повестка сегодняшних парламентских слушаний не может оставить равнодушным ни одного человека — ни в этом зале, ни за его пределами. Слишком высока цена обсуждаемого вопроса для обеих сторон. Да и оценки наших отношений разные, а правильнее сказать, во многих случаях противоположные. Но этого не надо пугаться, расхождения во   взглядах существуют во всех парламентах, и это одна из характерных черт демократии, которую, кстати, кое-кто из нас пытается чернить.

На мой взгляд, главная причина такого положения заключается в том, что одни отдают приоритет политическим, а другие — экономическим взаимоотношениям. К тому же одни и  в прошлом, и в настоящем ищут негатив, другие — позитив, и каждая сторона выдает свою позицию за истину. И того, и дру­гого было и остается у нас предостаточно. За примерами далеко ходить не нужно, их уже много приводилось в этом зале,
да и еще они будут звучать.

Обсуждая тему украинско-российских отношений, важно понять, что категоричность и крайность в оценках — это не что иное, как путь в тупик. Так можно с водой выплеснуть и ребенка или пойти в противоположную сторону, по ложному пути. Взвешенность, здравый смысл и экономическая целесообраз­ность — вот залог того, что мы сможем взять правильную ноту в этой очень непростой партии.

Давайте вместе спокойно порассуждаем, посоветуемся, как нам быть. На мой взгляд, надо прекратить споры о том, куда направлять внешнеэкономический вектор — на Запад или на Восток. Не нужно быть транспортником или большим полити­ком, чтобы понимать: в каждом конкретном случае стрелки пере­водят на путь, который ведет к реальным договорам, заказам, поставкам и инвестициям.

И еще. Этот сюжет уже звучал не раз, поэтому я просто повторюсь, “він того вартий”. Кто нас ждет, друзья, на Западе? Конечно, никто. Кто хочет, чтобы Украина была сильной? Никто. Кому нужен сильный конкурент? Конечно же, никому. Поэтому если мы туда когда-то и попадем, то их задача будет заключаться в том, чтобы по всем капиталистическим законам не допустить нашего развития, движения вперед.

А Россия для Украины — это 70 процентов продуктов экспорта, 60 процентов импорта теплоносителей. Россия и Украина — это 2484 километра границы, 197 миллионов населе­ния. Силища-то какая! Толково руководить ею, сколько можно сделать добрых дел, нам никакие конкуренты будут не страшны!

Как я вижу пути улучшения взаимоотношений между наши­ми странами, повышения эффективности сотрудничества? Пунк­тирно, понимая, что за время, отведенное регламентом, надо успеть сказать о многом.

Первое — лучше увидеть, изучить интересы и возможности сторон, при этом обязательно соблюдать баланс интересов.

Второе — эффективнее использовать материальный и ду­ховный потенциал обеих стран. Ведь Советский Союз создал крупнейшие в мире основные фонды. Вот бы теперь их правильно использовать совместными усилиями.

Третье — уважение прав государств. И это, пожалуй, самое главное. Не буду расшифровывать за неимением времени.

Конечно, надо при этом иметь очень солидное законо­дательство. Мы все находимся в одной лодке, но гребем в раз­ные стороны, да порой еще и раскачиваем ее. Комментарии здесь излишни.

И еще одно. Здесь Николай Янович говорил о региональном сотрудничестве. Это один из важнейших вопросов, который нам надо обязательно здесь обсуждать. У меня нет времени подробнее рассказать, я представляю Харьковский регион, который контактирует с 37 регионами России. У нас 718 пред­приятий осуществляют связи с Россией, торговый оборот — более 226 миллионов, более 40 процентов экспорта и импорта, прежде всего с Белгородской областью. Так что нам есть о чем рассказать. Но цифры это минимальные, их можно на порядок увеличить, и для этого у нас есть все возможности.

В налаживании регионального сотрудничества должны сказать свое весомое слово и Кабинет Министров, и Националь­ная академия наук, и другие институты. Они должны дать реко­мендации регионам, и эти рекомендации, умноженные на ини­циативу, создадут все условия для продвижения вперед.

Давайте будем откровенны: наши отношения не всегда были безоблачны, проблемы были и будут, но нам под силу их решать. И убежден, что коль будет добрая воля, а у нас она есть, мы сумеем прийти к тому, чтобы наша эффективность была максимальной. Нам за это наши народы скажут большое спасибо.

Спасибо за внимание (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Степан Богданович Гавриш, група “Демокра­тичні ініціативи”. Наступний — Петро Симоненко.

 

ГАВРИШ С.Б., член Комітету Верховної Ради України з   питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та  ядерної безпеки (виборчий округ №177, Харківська область). Шановні колеги! Шановні наші друзі з Державної Думи Російської Федерації! Ваша присутність у цьому залі вже є свідченням того, що непорушність стабільності наших стосунків має серйозну і значну перспективу. Дякую, що саме сьогодні, у час випробувань наших відносин, ви з нами ведете діалог.

Тема українсько-російських відносин є однією з ключових для світового прогресу і архітектури глобальної системи безпеки, вона є тестом для демократії на теренах колишнього Радянського Союзу. Показовий політичний діалог лідерів наших держав за своєю насиченістю майже не має аналогів у сучасній історії.

Договірно-правова база українсько-російських відносин налічує 337 документів, тоді як зі Сполученими Штатами — лише 110. Разом з тим останні події змушують нас серйозно замисли­тися, вони несуть значні ризики розбалансування міждержавної рівноваги і загрожують як мінімум політичним, а то й громадян­ським конфліктом між нашими народами.

Це ситуація навколо реверсу нафтопроводу Одеса — Броди та ультиматум стосовно транспортування російської нафти, заява заступника міністра закордонних справ Російської Федерації про необхідність надання російській мові статусу офіційної в Україні, розвиток подій навколо Єдиного економічного простору та ство­рення газового консорціуму, безпрецедентне включення України до чорного списку російського Комітету фінансового моніторингу, втрата Україною першого місця серед експортерів сільськогоспо­дарської продукції до Росії і найбільш резонансна — якась дивна провокація з дамбою в Керченській протоці. Сукупність цих неприємних для України факторів не хотілося б розглядати як ланки стратегічного і поліваріативного плану стосовно України.

Про конфлікт у Керченській протоці сьогодні говорили всі мої колеги. Це передовсім питання української суверенності. Хочу нагадати, що підписання Україною договору про нерозпов­сюдження ядерної зброї відбулося, зокрема, в обмін на гарантії територіальної цілісності України з боку ядерних держав, в тому числі й Росії.

Це питання має знаковий резонанс для українців, воно стало об’єднуючим стрижнем, консолідувало українську націю, різновекторні політичні сили. Такої солідарності в нашому суспільстві не було жодного разу за останніх 12 років. Будівництво дамби як демонстрація зверхності, неповаги до України турбує і  політичну еліту, і українську громадськість, але цим ще й ста­виться під сумнів демаркація всього українсько-російського кордону в даному регіоні. Емоції в політиці, тим більше міжнародній, завжди мають фатальні наслідки, тому категорично недопустимими є відверто конфліктні заяви деяких російських політиків з приводу прикордонного інциденту.

Шановні друзі! Звичайно, в українсько-російських відно­синах є цілий ряд інших проблемних, невирішених питань, відповісти на які можливо лише мовою ХХІ століття, мовою ком­промісу і партнерства. Причини тут різні, але головна — це нерозуміння змін, які сталися в історичній та політичній системі розвитку світу, де не сила, а діалог рівних країн забезпечують стабільний прогрес.

Нам поки що не вдалося сформувати нову природу економічних відносин: не створено жодної спільної фінансово-промислової групи, спроможної конкурувати на європейських ринках, відсутні ефективні механізми контактів між політичними, діловими та науковими елітами. Російський посол Віктор Черномирдін визнав, що між країнами склалася ситуація інтелек­туального відчуження, пошук нового алгоритму співпраці звівся до банального й прагматичного політико-економічного бартеру.

Це зобов’язує політичні еліти двох народів до діалогу в   напрямі перелому в наших стосунках, особливо у відчутті 2004 року — року виборів глав наших держав. Він накладає на нас додаткову відповідальність за дотримання європейських стандар­тів політичної поведінки, в тому числі і в міждержавних відносинах, де український острів Тузла не може бути розмінною монетою. Зараз необхідна зрозуміла концепція розбудови українсько-російських відносин, наші спільні перспективи слід поставити на  системну основу, мабуть, аналогічно до стратегії та програми інтеграції України до Європейського Союзу. Процес прийняття рішень з ключових проблем вимагає прозорості та збалансова­ності, нам бракує стабільних моделей співробітництва між полі­тичними, підприємницькими та науковими елітами країн. Як наслі­док маємо Тузлу.

Хочу наголосити, що Росія як постійний член Ради безпеки ООН несе особливу відповідальність за безпеку і стабільність у  світі. Висувати сьогодні будь-які територіальні претензії до України — це не просто серйозно зашкодити двостороннім відносинам і надовго підірвати довіру наших народів, це означає піти врозріз із Гельсінським заключним актом, іншими міжнарод­ними зобов’язаннями Росії, загострити ситуацію в Європі. За  будь-яких обставин нам слід відкинути мову емоцій, ведення силового діалогу. Для гармонізації позицій слід негайно активізу­вати переговорний процес з питань державного кордону, його делімітації та демаркації.

Шановні колеги! На завершення хочу сказати, що серед українських, так само як і серед російських, політологів існує думка, що основна проблема українсько-російських відносин полягає в тому, що половина українських громадян ставиться до  Росії позитивно, а половина — ні, і з цього нібито треба вихо­дити у наших стосунках. Категорично не можу з цим погодитися. І  це не є правдою. Нам вкрай потрібен національний консенсус щодо відносин з Росією, аналогічно до того, як ми досягли порозуміння щодо європейського вибору України, пріоритету інтеграції до Європи. Лише так Україна може найефективніше поєднати процес інтеграції до ЄС з подальшим поглибленням україно-російських відносин співробітництва, забезпечити власні національні інтереси.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Від фракції Комуністичної партії України слово має Симоненко Петро Миколайович. Наступний — Толочко.

 

СИМОНЕНКО П.М., член Комітету Верховної Ради України з питань правової політики (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, КПУ). Уважаемые российские коллеги! Уважаемые украинские коллеги и избиратели! Проблема развития и укреп­ления отношений между Украиной и Россией выходит далеко за  пределы обычной в таких случаях международной практики. И  я ничего нового здесь не скажу, если еще раз подчеркну,
что у нас общая история и единая культура, выдающиеся достижения во всех отраслях человеческой деятельности, весомый вклад в духовную и научную сокровищницу челове­чества, в том числе и прежде всего за годы советской власти.

Сегодня Украина и Россия — отдельные государства.
Но мы, коммунисты Украины, определяя свое отношение к данной проблеме, учитываем, что мы продолжаем оставаться тесно связанными друг с другом экономически, политически, в культуре и в чисто человеческих отношениях. Украина не мыслится без миллионов русских. Они стали системообразующим фактором во  всех отраслях народного хозяйства, в социокультурной сфере и государственном аппарате. В свою очередь, не меньшее количество украинцев являются субъектом исторических судеб России.

Мы, коммунисты Украины, считаем, что нет более важной задачи, чем развитие и укрепление отношений между Украиной и  Россией, перевод всего комплекса отношений на постсовет­ском пространстве в русло реальной интеграции и конкретной реализации ранее принятых политических решений. Мы убежде­ны, что на этом пути двухсторонние отношения должны допол­няться многосторонними, только в этом случае возможно в каче­стве перспективной цели рассматривать ту или иную форму консолидации географического, экономического, гуманитарного, социального и политического пространства бывшего Союза. Под  этим углом зрения необходимо быстрее переходить к прак­тической реализации ялтинского соглашения о создании Единого экономического пространства.

Сегодня весь спектр оценок украино-российских отношений сводится к двум тезисам, об этом уже говорили: Украина — независимое государство; Россия — стратегический партнер Украины. Очевидно, что противопоставление этих тезисов являет­ся деструктивным для украино-российских отношений. Нельзя противопоставлять так называемые достижения независимости Украины и стратегию партнерства с Россией, так как на практике будем иметь, и имеем сегодня, очень тяжелые последствия. Лишь на бумаге существуют сотни двухсторонних украино-российских документов, которые фактически не выполняются. Официальные отношения наших государств используются преимущественно для внутренних, узких пиарных и электоральных целей.

Анализируя характер отношений между Украиной и Россией за 12 лет независимости, хотел бы предложить уважаемым колле­гам из украинского парламента следующий анализ. На первом этапе развития этих отношений доминировали и превалировали политические аспекты проблемы, характер которых сводился к  тому, что “Геть від Москви” и “Україна тільки для українців”. И именно в это время руководили этим направлением в деятель­ности Украины представители правых националистических партий, получивших приоритет после переворота в 1991 году (Шум у залі).

На втором этапе, после того как эти политические силы подготовили приход к власти олигархов и криминального капи­тала, именно олигархический капитал затормозил развитие отно­шений между Украиной и Россией, используя Украину как соб­ственную вотчину для решения главных вопросов: передела собственности и захвата стратегических, экономических элемен­тов народного хозяйства. Вот что сегодня мы должны анализи­ровать и понимать.

Печально, но факт: доминирование деструктивных интона­ций привело к тому (я подчеркиваю, это касается обеих стран), что в политической сфере отношения Украины и России погрязли преимущественно в декларативности и популизме, вместо того чтобы развивать и строить четкие механизмы взаимодействия во  имя народов Украины и России, а не во имя олигархов — представителей Украины и России.

В экономической сфере Украина все больше теряет не то что потенциальные, а реальные российские рынки, переориенти­руя свои товарно-финансовые потоки на Запад, и, как следствие, из когда-то мощного производителя ныне обвально превра­щается в зависимого, второстепенного потребителя. И я хотел бы напомнить нашим украинским товарищам. Разве не в этот первый этап взаимоотношений Украины и России у нас были своеобраз­ные войны на границе вследствие различных тарифов, ограниче­ний поставок продукции и так далее?

В социальной сфере происходит системное падение уровня жизни украинских граждан, рост безработицы, тотальная неле­гальная трудовая миграции в страны Европейского Союза и,  прежде всего, в Россию. Мы должны понимать, что именно здесь, в парламенте Украины, мы должны разработать четкую программу, как защитить от 5 до 7 миллионов граждан Украины, работающих сегодня в России.

В военной сфере продолжается катастрофическое разрушение материально-технической и кадровой основы украин­ской армии. Потенциал сотрудничества военно-промышленного комплекса наших стран реализовывается лишь эпизодически, мы  стали серьезными конкурентами, что неизбежно приводит к продвижению Украины в направлении НАТО.

Уважаемые российские коллеги, не забудьте: если и далее будет продолжаться такая политика во взаимоотношениях Украины и России, натовские танки будут у вас под Воронежем (Оплески). Именно к этому ведет сейчас реальная политика Кучмы и Кабинета Министров. И не случайно робертсоны сюда приезжают, чтобы определять график, который утвердил Марчук: 2007–2008 годы — вступление Украины в НАТО.

В культурной сфере братские, дружеские, даже семейные связи наших славянских народов разрушаются. Статус русского языка в Украине не определен и используется лишь как предмет политических спекуляций, особенно в период избирательных кампаний. Мы, коммунисты, убеждены: русский язык должен иметь у нас статус официального языка, и таким образом будут развиваться и укрепляться, прежде всего, украинский язык, а также наши дружеские отношения.

Все это, уважаемые товарищи, и есть общие контуры состояния украино-российских отношений. При таких условиях, исходя из национальных интересов украинского народа, усматри­вая в Едином экономическом пространстве реальный механизм решения социально-экономических проблем наших государств, коммунисты Украины поддерживают ратификацию Верховной Радой Соглашения о формировании Единого экономического пространства. По мнению Компартии, Россия является стратеги­ческим партнером Украины, тем партнером, во взаимоотно­шениях с которым мы можем решить многие конкретные, очень серьезные проблемы, с которыми столкнулась Украина. Совокуп­ный эффект кооперации экономик в рамках четверки должен минимизировать конкуренцию стран — участниц Единого эконо­мического пространства на мировых рынках.

И касательно того, будет ли укрепление связей с Россией тормозить наше движение в Европу. Нет, поскольку невозможно затормозить то, что и так находится без движения. Последний саммит в Ялте как раз и подтвердил, что Европейский Союз рас­сматривает Украину не как потенциального члена, а как соседа на задворках. И с этим тоже надо считаться.

Европейский Союз — это закрытый клуб, и стать его полно­правным и равноправным членом, используя лишь политический популизм, невозможно. Нужны реальные экономические показа­тели, соответствующие определенным стандартам. Надо идти в Европу не через Африку, рискуя остаться в последней навсегда, а строить Европу здесь. Я обращаюсь к украинским коллегам: в  Украине надо строить Европу, а не двигаться туда, куда нас не зовут.

И в завершение. Здесь мои оппоненты предлагают, чтобы я дал оценку событиям, происходящим на острове Тузла. Да всем очевидно, что это политическая провокация, как с одной, так
и с другой стороны. И то, что вчера правительство Украины доложило… Оказывается, у нас из средств массовой информации создан спецназ, который показывает представителя правитель­ства Крыма как человека, готовящегося к войне. Я вот задаю вопрос: “Почему он в военной форме находится там и демонстри­рует всему обществу Украины, что готовится к войне?” Или те же средства массовой информации показывают конкретного чело­века, который заявляет: “Дайте мне автомат, я пойду стрелять”. Я  задаю вопрос: “Кого ты стрелять собрался, россиян?” (Шум у залі).

Уважаемые товарищи, это политическая провокация! Нужно взвешенное политическое решение по защите суверенитета и независимости государства. Только взвешенной и выверенной позицией мы сможем отстоять независимость и суверенитет и защитить будущее Украины.

Благодарю (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Від групи “Народовладдя” слово має Петро Петрович Толочко. Наступний — Надрага.

 

ТОЛОЧКО П.П., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти (багатомандатний загально­державний виборчий округ, “Виборчий блок Юлії Тимошенко”). Глубокоуважаемый Геннадий Андреевич, коллеги! Уважаемые гости из России! Думаю, что даже по выступлениям в этом зале вы убедились, что между Украиной и Россией существуют проблемы. Правда? Заявления обеих сторон о стратегическом партнерстве, а также о том, что тесному сотрудничеству Украины и России нет альтернативы (они звучали и с этой трибуны), по  существу, не находят реального выражения. И с этим мы должны считаться.

Мне представляется, что этому есть две причины: Украина никак не может определиться, с кем ей быть — с умными или с красивыми, а Россия не вполне отдает себе отчет, что Украина — такая же суверенная держава, как и Россия, и что стратегическое партнерство с Украиной выгодно в том числе и России.

Сегодня украинско-российские отношения подвергаются испытанию на прочность проектом создания Единого экономи­ческого пространства четырех стран. Не знаю, как в других стра­нах, но в Украине эта идея не вызывает всеобщего восхищения. Многим кажется, что “экономический союз четырех” противо­речит заявленному Украиной курсу на европейскую интеграцию. И хотя нас успокаивают даже представители ЕС и НАТО, что это не так, часть наших политических деятелей по-прежнему продол­жают упорствовать. При этом еще и попугивают людей тем, что с  вхождением в Единое экономическое пространство Украина потеряет свой государственно-политический суверенитет.

Мне такая позиция не кажется разумной. Не знаю, когда нам удастся поймать европейского журавля в небе, но то, что своей непоследовательностью мы можем выпустить из рук эсэнгевскую синицу — это определенно. Стоит ли здесь доказы­вать, сколь важны для Украины экономические отношения с  Россией, и что бы было с нашей независимостью, если бы эти отношения вдруг по какой-то причине прервались?

Мы спешим во Всемирную торговую организацию, никак не  сообразуясь с тем, что если это произойдет не синхронно с   Россией и другими странами “союза четырех”, мы просто потеряем их рынки, восточные рынки. Разумеется, в этих усло­виях не будет и речи о создании зоны свободной торговли, на чем все время настаивает Украина.

Мне кажется, что многие недоразумения в наших двух­сторонних отношениях происходят оттого, что ни один экономи­ческий проект не имеет прозрачного обоснования. Кабинет Министров не сделал ни по одному проекту, который обсуждает­ся здесь, толкового, прозрачного расчета: выгодно это Украине или невыгодно, выгодно Единое экономическое пространство или  вхождение в Европейский Союз. К сожалению, мы руковод­ствуемся преимущественно эмоциями. Одни считают, что плохо Единое экономическое пространство, а другие, что плох Европей­ский Союз.

Говорят, что время романтичного восприятия Украиной России и Россией Украины прошло. Вы знаете, мне как историку очень не хотелось бы, чтобы это время действительно ушло. В  Украине проживают около 9 миллионов русских, и в России, наверное, столько же украинцев. Вот, пожалуйста, говорят, 11 миллионов украинцев проживают в России. И абстрагировать­ся от этого мы никак не можем. Мы равноправные сотворцы культур: россияне — украинской, а мы — российской культуры, и  от этого тоже абстрагироваться никак нельзя. Я не согласен с  тем, что русский язык и литература объявляются в Украине иностранными (Шум у залі). Думаю, что вы извините наших невоспитанных депутатов.

Но я также считаю, что уважительное отношение к украин­скому языку и к украинской культуре должно быть и в России. То, что в России только одна библиотека украинской литературы и только в десяти школах преподается украинский язык (да, у нас есть данные), — это плохо. Как говорил Михаил Сергеевич, процесс пошел, но пошел он очень медленно. Поэтому, мне кажется, что нам легче было бы вести диалог, если бы мы пари­тетно уважали друг друга.

Думаю, что трудности в наших взаимоотношениях — главным образом, порождение политических элит. В народе —
и в украинском, и в российском — никогда не было неприятия.
И я думаю, что, несмотря на усилия определенных кругов, разойтись, поссориться нам не удастся.

Спасибо за внимание.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Василь Іванович Надрага від групи “Народний вибір”. Наступний — Куніцин.

 

НАДРАГА В.І., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів (виборчий округ №104, Луганська область). Уважаемые коллеги! Не скажу ничего нового, высказав тезу о том, что отношения Украины и Российской Федерации настолько многоплановы и значимы, что на сегодняшний день есть смысл поговорить в комплексе об этих мероприятиях. К большому сожалению, из-за недостатка времени позволю себе лишь тезисно высказать некоторые положения.

Безусловно, базовыми должны быть экономические отноше­ния, и перспективы сотрудничества Украины и России следует рассматривать с двух позиций. Первая позиция — экономический прагматизм, который сегодня начинает появляться, но я думаю, что тут еще работать и работать. И второе: я глубоко убежден, что политика скоординированной интеграции в международное экономическое сообщество — это задача, над которой должны работать и украинская, и российская сторона.

Следующая проблема. Я глубоко убежден, и это под­тверждают факты, что приграничные и межрегиональные отноше­ния тоже являются базовыми для наших государств. С Россией граничат семь из 26  административных регионов Украины — Черниговская, Сумская, Харьковская, Луганская, Запорожская, Донецкая области и Республика Крым. Это одна из наиболее развитых частей Украины, ведь здесь производится 46 процентов промышленной продукции, 37 процентов общей валовой добавленной стоимости. Доля этих регионов в инвестициях в   основной капитал равняется 34 процентам, а в сельско­хозяйственном производстве — 29. Поэтому развитие пригранич­ного и межрегионального сотрудничества тоже является задачей, над которой необходимо работать как одной, так и другой стороне.

Должен сказать, что проблемы здесь накопились, и главное следствие состоит в том, что это ведет к вытеснению украинских и  российских товаров на наших внутренних рынках товарами третьих стран. Ведь ни для кого не секрет, что в Украине достаточно активно идет продукция азиатских регионов, и украинские товары вытесняются с российского рынка.

Что необходимо сделать? С учетом специфики двух форм связей — приграничных и межрегиональных — должны быть выра­ботаны подходы к совершенствованию экономического механиз­ма их развития. Некоторые из них я позволю себе назвать.

Безусловно, это координация политики и национальных законодательств Украины и России в отношении приграничных регионов и их полномочий. Следовательно, необходимо сближе­ние полномочий властей приграничных регионов Украины и  России по осуществлению приграничного и межрегионального сотрудничества.

Я хотел бы остановиться и на более частной теме, с  которой сталкиваются жители приграничных регионов. Речь идет об оборудовании достаточного количества пропускных пунктов на границе, эта проблема остро стоит как для одних, так и для других. Семьи людей поделены границей, но не порваны отношения, поэтому нужно организовать упрощенный транс­пограничный пропуск для населения и хозяйствующих субъектов приграничных регионов при максимальном сокращении нелегаль­ной миграции и контрабанды. Попытки ввести упрощенный порядок пересечения границы для жителей приграничных областей, в частности на Харьковско-Белгородском участке, оказались не вполне удачными. Эксперимент показал, что такой порядок требует организации движения по отдельному коридору, а это мероприятие весьма затратное. Поэтому я глубоко убежден, что при ограничении бюджетных ресурсов регионов должны быть вливания центральных бюджетов с обеих сторон.

Хотел бы сказать еще об одной составляющей, она сегодня не так часто звучит, но время от времени вызывает определенное напряжение. Это проблема транзита российских энергоносителей через территорию Украины. И здесь, я глубоко убежден, базовым должен быть следующий постулат: как с украинской, так и с рос­сийской стороны максимальную ответственность за эти процессы должно взять на себя государство. Потому что если мы отдадим это в негосударственный сектор, то создадим проблемы и для себя, и для наших соседей.

Следующая проблема, и она здесь уже озвучивалась, — это проблема наших соотечественников. Мы должны четко понимать, что в России находятся две категории наших соотечественников: те, кто в силу обстоятельств выехал на заработки, и те, которые уже не первое поколение живут там. Хочу сказать только одно: по  большому счету, в этом вопросе сегодня больше ситуативных деклараций, согласований, чем реальных подвижек.

И последнее — тема Тузлы, достаточно активно сегодня обсуждаемая. Я глубоко убежден, что в России должны понять, что речь идет о суверенном государстве Украина, имеющем свои интересы и свои границы. И поэтому я считаю: если мы добьемся этого понимания, если у той стороны будет понимание, что это суверенное государство, что мы обречены быть соседями и гео­графически, и исторически, то добрососедские отношения будут развиваться намного динамичней, чем сегодня.

Спасибо.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово надається Голові Ради міністрів Автономної Республіки Крим Сергію Куніцину. Наступний — Георгій Крючков.

 

КУНІЦИН С.В., Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Уважаемый Геннадий Андреевич! Уважаемые народные депутаты Украины, депутаты Государственной Думы Федераль­ного Собрания Российской Федерации! С учетом дефицита времени я хотел бы без эмоций просто проинформировать вас. Можно много говорить о месте Крыма, о той работе, которую проводят органы власти Крыма с тем, чтобы стабилизировались и  укреплялись российско-украинские отношения в рамках Года России в Украине, но сегодня, к сожалению, сложилась такая ситуация, о которой я хотел бы вас проинформировать.

Вчера поздно ночью я прилетел из Керчи, где проводил совещание по поводу ситуации на острове Тузла. Хочу вам сказать, что до экзамена на зрелость российско-украинских отно­шений на данную минуту осталось немногим более 100 метров. Только что мне позвонили пограничники и доложили, что от российско-украинской границы дамба сегодня на 8 утра находи­лась в 144  метрах, сейчас она уже в районе 100  метров. Я считаю, что это будет серьезный экзамен на зрелость.

И если кого-то смущала моя форма, то я вам хочу сказать, что надо съездить туда. Некоторые депутаты были, они видели, что в этой грязи, где находятся сегодня пограничники, где живут наши рыбаки, особо в костюмах не походишь. А потом, я началь­ник гражданской обороны Крыма, начальник территориальной обороны. И я не превышаю свои полномочия, а действую в рам­ках Конституции Украины и Крыма (Оплески).

Я хочу вам сказать, что не надо быть наивными людьми. Губернатор Александр Ткачев, которого я хорошо знаю, и с кото­рым мы вместе с Леонидом Ивановичем подписывали соглаше­ние в 1999 году, вообще уходит от разговора. И я понимаю,
что с инженерной точки зрения то, что сегодня там строится, не   имеет никакой подосновы. Как инженер-строитель я вам говорю, что данная конструкция в том виде, в котором она строится, и так, как она делается, обречена на размыв. Значит, речь не идет о том, что она нужна как инженерное сооружение. У  нас есть заключения Керчьрыбпрома, Укргипроводхоза и дру­гих проектных институтов: с точки зрения гидрологического режима, ихтиологии, сохранения рыбных запасов эта дамба нанесет вред как российской, так и украинской стороне.

Мы вчера вместе с руководством Керченского рыбного морского порта проанализировали, какова же цена, если гово­рить об экономике. За проход всех кораблей в этом проливе Керченский порт собирает 6 миллионов долларов, из них только 1 миллион долларов платят россияне. Неужели цена отношений между Россией и Украиной всего миллион долларов?

Можно уходить от этого вопроса, делать вид, что ничего не  происходит, обвинять кого-то и говорить, что мы не знаем, где эта граница. Но я вам хочу сказать, для этого надо побывать там, в этом городе, где половина семей тут, половина там, и  100 метров до границы. Завтра мы будем на пороге границы. Скажите мне, кто будет нести ответственность, если, не дай Бог, произойдет конфликт? Как должны действовать завтра украин­ские пограничники — пацаны, которые там стоят, если произой­дет пересечение государственной границы? Кто за это будет отвечать? Губернатор Краснодарского края, который якобы под­писал приказ гражданской обороны? Или я буду за это отвечать?

Мы сегодня должны понять, что это не просто ситуация… Когда Касьянов был в Крыму, мы с Януковичем говорили о том, что, может, там мост построить. Он сказал: “Не нужен нам мост, нам нечего там возить, у нас нет расчетов, которые позволяли бы говорить о грузопотоках в этом районе”.

Поэтому я хочу вам сказать, что не надо вдаваться в  историю. Там живут рыбаки, люди с просоленными лицами, которых в 1969 году выселили, остров смыло, и у них два года удерживали из заработной платы за то, чтобы заново 4 миллиона тонн песка намыть. Сегодня 30 семей там живут. Никто с Кубани не пришел и не вспомнил, что это когда-то был полуостров Таманский, 4 миллиона рублей удерживали из зарплаты у людей, чтобы они вернулись. Все на балансе Керченского торгового порта — причал, пансионат завода “Альбатрос”, еще один пан­сионат на 300 мест. Все восстановлено руками людей, которые там живут, из них две третьих — русские, они говорят: “Ребята, остановитесь, что вы делаете?” Там же люди все чаще вспоми­нают, извините меня за глупость, Даманский. Но при всей дружбе к китайскому народу мы же — не СССР и Китай.

Можно ко мне предъявлять любые претензии, но я просил бы и руководство Думы, и руководство России, и парламент Украины: мы на пороге момента истины, завтра дамба будет на  российско-украинской границе, и мы все должны отдавать себе отчет, что надо принимать решение, мы ответственны за то, что завтра может произойти. Я был сегодня у Премьер-министра, информировал Президента, надо немедленно садиться за стол переговоров. Кто потом будет отвечать? Нам этого никто не простит.

Это все, что я хотел сказать (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Голова Комітету з питань національної безпеки і оборони Крючков Георгій Корнійович. Наступний — Стретович.

 

КРЮЧКОВ Г.К., голова Комітету Верховної Ради України з   питань національної безпеки і оборони (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, КПУ). Уважаемый Геннадий Андреевич! Уважаемые народные депутаты! Уважаемые россий­ские коллеги и друзья! Как это не прискорбно, но сегодняшний разговор происходит, когда отношения между нашими странами и, боюсь, между нашими народами оказались в фазе опасного обострения, в состоянии кризиса, возникновение которого нор­мальной логикой невозможно объяснить.

Если все же отвлечься от непосредственного повода,
то не будем, товарищи, забывать, что шероховатости и сложности в наших отношениях обусловлены, прежде всего, тем, что те, кто под пьяную лавочку в Беловежской Пуще разваливал союзное государство, менее всего думали о судьбах своих народов, о   решении возникающих в такой ситуации больших и малых проблем. Как быть с государственными границами, вооружен­ными силами, оборонно-промышленным комплексом, общей соб­ственностью за рубежом, всякого рода активами и пассивами, трудовыми сбережениями граждан и о многом другом, что сего­дня нам выходит боком? Чего стоит только проблема Черномор­ского флота, для урегулирования которой потребовалось более семи лет, а она и сегодня нет-нет, да и отравляет наши отно­шения.

Не могу не сказать и о том, что хотя подавляющее большинство граждан в наших странах не приемлет такого разви­тия событий, которое отдаляло бы их друг от друга, и в России, и  в Украине есть силы, которым не по нутру нормальные, а тем более добрососедские, дружественные отношения между нашими народами и государствами.

Политическую обстановку в Украине во многом определяют сравнительно немногочисленные, но воинствующие, крикливые русофобы, целенаправленно культивирующие негативный образ России чуть ли не как противника, разжигающие антироссийские, антирусские настроения и страсти. Но я был бы не до конца откровенным и искренним, если бы не сказал о том, что нагнета­ние русофобии нередко стимулируется позицией и действиями влиятельных российских политиков и государственных деятелей.

Кому нужно было создавать конфликтную ситуацию в  Керченском проливе? Чего добиваются те, кто ее спровоци­ровал? Сорвать ратификацию Соглашения о Едином экономи­ческом пространстве? Подыграть антироссийским, прозападным, проамериканским силам в Украине, ускорить ее вхождение в  НАТО и приблизить американские натовские военные базы к границам России? Утвердить в украинском обществе представ­ление, будто Россия — один из гарантов независимости Украины  — посягает на ее суверенитет? Неужели это отвечает государственным интересам России?

Я не касаюсь здесь правомерности или неправомерности действий России, тем более что осуществлялись они пока что на  российской территории. Ответ на этот вопрос должны дать переговоры. Уверен, нам не придется обращаться к между­народным организациям, ума у нас должно хватить. Я имею в   виду способ действий соседей, способ недобрососедский, демонстративно пренебрежительный.

Чего стоит хотя бы позавчерашнее заявление одного из вице-спикеров Государственной Думы: почему, мол, такой шум, ведь это такая мелочь, вроде небольшой ссоры на дачном участке. А как понимать требование российского МИДа к нашему внешнеполитическому ведомству? Несколько лет идут перегово­ры о делимитации границы, и вдруг только сегодня понадобились карты.

Когда слушаешь или читаешь высказывания отдельных политических деятелей России, заявляющих о том, что, придя к  власти, они, а не наш суд, будут судить известных деятелей Украины, Белоруссии за преступления перед собственными народами, что никакой Украины, Белоруссии и других республик не будет, то понимаешь, что это клиника, политическая клоунада. Таких и у нас немало.

Но когда и некоторые деятели России высокого уровня заявляют, что союз России и Белоруссии возможен, только если шесть белорусских областей станут губерниями Российской Федерации, что нынешняя Россия — это всего лишь обрубок великой России… Значит, обрубком является и Украина, хотя в  Советском Союзе ни Украина, ни Белоруссия, ни другие республики не были частью Российской Федерации.

Когда в ход пускается тезис о либеральном империализме, то невольно задумываешься: а не озвучивают ли шуты от поли­тики какие-то намерения российских властей? Не хотелось бы в   это верить. И сегодняшнее обсуждение показало: лучшего подарка агрессивным силам, которые хотели бы в преддверии 350-летия Переяславской рады на века рассорить братские народы, чем провокационная возня вокруг острова Тузла, нельзя было придумать.

Удивляет другое. Почти месяц развивается конфликт, неприятный конфликт, нагнетается психоз в обоих государствах, а Президент Российской Федерации молчит, Президент Украины укатил на 11 дней в очередную Панаму, Премьер-министр еще куда-то, и все свалили на Верховную Раду.

Коренные интересы Украины и России, обстановка в мире, характер реальных и потенциальных угроз, не говоря уже о нашей общей истории, бесценном политическом положительном опыте нашего многовекового сотрудничества, о генетическом родстве народов, диктуют, требуют, обязывают нас идти рядом, согласо­вывать наши позиции и действия, вместе думать и заботиться об укреплении оборонной мощи, о сохранении и развитии оборонно-промышленного потенциала, а главное — не закатывать истерику, не делать ничего такого, что было бы во вред интересам наших стран и отношениям между нашими народами. Пусть же наша сегодняшняя встреча, откровенный и нелицеприятный разговор парламентариев обоих государств послужит этому.

Благодарю за внимание (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Володимир Стретович, голова Комітету з   питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією. Наступний — Борис Тарасюк.

СТРЕТОВИЧ В.М., голова Комітету Верховної Ради України з  питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Шановна президіє! Шановні колеги! Шановні радіослухачі! Політики і політика взагалі,
і ми з вами, присутні в цій залі, і наші шановні гості з Державної Думи служать для того, щоб забезпечувати взаємовідносини між людьми. Ми — слуги народу. У нас в Україні і назва така — народні депутати України. Тому мій виступ буде ґрунтуватися на такому гуманітарному зрізі: що приносить сьогодні напруженість у сто­сунках між Росією і Україною пересічному громадянину? Я вперше на цій трибуні, пам’ятаючи, що державною мовою є українська, з поваги до наших російських гостей говоритиму російською.

Уважаемые друзья! Вы не будете отрицать, и ни для кого не секрет, что больше всего гуманитарных, человеческих, экономи­ческих и социальных связей — между Россией и Украиной. И когда сегодня Россия в одностороннем порядке вводит страхо­вание гражданской ответственности собственников транспортных средств для украинцев, не вводя для своих граждан, отстрачивая на 1 января, то я считаю, что это дискриминационная мера по отношению к своему соседу.

И если меня с дипломатическим паспортом на таможне в  Пулково капитан шмонает в полном смысле слова, проверяя бумажник, есть ли у меня доллары незадекларированные,
а я везу десять пачек “Кламина” для родственницы, больной раком… Я говорю: “Зачем вы это делаете? Вам что, недостаточно дипломатического паспорта?” А он мне отвечает: “А почему вы отделились? Кто вас просил?” Почему у обывателя, у российского гражданина формируется сознание, что, мол, Украина такая сякая отделилась?

Я хочу также сказать о том, что Украина делегировала России многих талантливых людей. Мы сегодня восхищаемся нашими земляками, которые чудачат в Государственной Думе, я  имею в виду Владимира Вольфовича Жириновского, родом из города Костополя. Мы благодарим за государственную пози­цию Григория Явлинского. И сегодня пусть Санкт-Петербург поблагодарит украинскую землю за то, что дала ему нового губернатора.

Скажу честно, что я вчера как гражданин радовался победе “Локомотива” не меньше, чем победе киевского “Динамо”,
и когда нет украинского клуба или спортсмена на чемпионате мира, я радуюсь победе российского спортсмена. Потому что
я вырос, мое детство прошло в Советском Союзе, и все здесь родом из детства. Я защищал диссертацию в Москве. И когда она за десять лет преобразилась, я хочу, чтобы преобразилась вся Россия и стала такой же красивой, как Москва. И чтобы преобразилась Украина.

Но сегодня почему-то политики не хотят этого. Значит, это подтверждение того, о чем здесь говорили, — что и в России,
и в Украине политики не те! Народ изберет других политиков,
но мы же теряем! Мы уходим на второстепенные позиции, от  которых путь назад будет очень долог, чтобы подняться и  выровнять наши отношения. Может, мы все-таки найдем тот принцип добрососедства, коль мы обречены быть соседями?
И я хочу вам сказать, что стабилизация в Европе будет зависеть от того, насколько стабильными будут отношения между Россией и Украиной.

Исторически Украина первой прорубила окно в Европу, заявив о своем намерении стать членом Совета Европы.
И я считаю, что вы должны быть заинтересованы в том, чтобы Украина стала мощным государством, и Россия пришла в Евро­пейский Союз вместе с Украиной. Вы же не скроете, что Россия имеет сегодня глобальные проблемы с Западной Сибирью и эскалацией китайского фактора. Вы скажете: это наши пробле­мы. Никто же этого не отрицает. Так почему вы еще и своих соседей пинаете?

Да не будет противостояния полярных систем! Мир изменился! Помимо Соединенных Штатов и Советского Союза (читай: России) уже есть Европейский Союз, который совсем другие подходы, другие принципы закладывает в отношения между нациями и народами.

Хочу сказать еще и о том, что сегодня как никогда важно, чтобы мы стратегически отрабатывали совместные усилия. И тут я преднамеренно не говорю ни слова о Тузле. Потому что Тузла — это наша “ганьба” (украинское слово), это наш позор, позор тем политикам, которые на Бирючем договорились, как разыграть
эту карту. Для “пересічного громадянина” достаточно понять,
что за этим стоит.

И в завершение своего выступления я призываю всех наших соотечественников, и тех, которые слушают нас ушами своих полномочных представителей в Государственной Думе: давайте будем строить отношения на принципах добрососедства, взаимо­выгодного сотрудничества и соревнования на экономическом поприще. И чем мы будем сильнее, сильнее будут наши народы. А народы разберутся.

И последняя ремарка. Год назад на Международной конференции “Парламентарии против коррупции” в Канаде мои коллеги из Государственной Думы возмущались: “Почему канадцы не понимают русского языка?” Ну не понимают украинцы из диаспоры русского языка, они его никогда не слышали. Так  вот сегодня в Украине еще слышат и понимают русскую речь. И я хочу, чтобы это оставалось надолго, потому что знание языка только обогащает человека.

Спасибо (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Борис Іванович Тарасюк, голова Комітету з  питань Європейської інтеграції. Наступний — Іван Заєць.

 

ТАРАСЮК Б.І., голова Комітету Верховної Ради України з   питань Європейської інтеграції (багатомандатний загально­державний виборчий округ, “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Шановний пане головуючий! Шановні колеги! Уважаемые российские коллеги! Не думав я, що нам доведеться обговорювати стан українсько-російських відносин на тлі кризи, яка виникла в Керченській протоці. У кожної країни є проблеми, вирішення яких вона не може відкладати на завтра, але в силу обставин, що не залежать від неї, не може розв’язати їх сама. До   таких проблем належать насамперед українсько-російські відносини.

Історія сучасних українсько-російських взаємин поки складається переважно з довгого ланцюга ілюзорних здобутків та  втрачених реальних можливостей. І це справді прикро. Справа в тому, що відносини між нашими країнами мають значний потен­ціал партнерства континентального масштабу. Українсько-російські взаємини — не особиста справа лише наших двох народів і держав, адже від рівня відносин між нашими країнами, без перебільшення, залежать безпека та стабільність у Європі. Україна — найбільша європейська держава. Росія — найбільша євразійська держава. Обидві невдовзі стануть найбільшими сусідами розширеного Європейського Союзу, обидві належать до  військових надпотуг. Дуже важко уявити ситуацію в Європі, якщо відносини між нашими країнами будуть розгортатися за кон­фронтаційним сценарієм.

Прикро усвідомлювати, що сьогодні в українсько-російських відносинах все більш домінуючим стає відчуття тривоги. Більше половини українських громадян вважають наші взаємини неста­більними та поганими. На 13-му році розвитку взаємин між двома незалежними країнами ситуація наблизилася до точки кипіння. Не треба ілюзій, відносини України і Росії входять у кризову фазу.

На жаль, в ході нинішніх парламентських слухань ми змушені передовсім говорити про становище навколо українського острова Тузла. Ми переконані, що ні вибори в Україні, ні вибори в Росії не можуть виправдати затоплення державних коштів на дні Керченської протоки. Сьогодні Тузла стала символом системної кризи в російсько-українських відносинах.

Причини цієї кризи — по-перше, стратегія бульдозера з боку Росії, коли відверто ігноруються інтереси і державна гідність України, а по-друге, відсутність чіткої й послідовної політики щодо Росії з боку українського керівництва. Дамба у Керченській протоці стала наслідком лакейства та васальної залежності українських керманичів.

На 13-му році незалежного існування обох країн ми опини­лися перед загрозою військового конфлікту з Росією. Кому це  потрібно? Як таке взагалі могло статися? Тузла сьогодні — це не просто провокація, це попередження Європі. І це вимога усві­домлення громадянами України необхідності пробудження само­поваги, це констатація відсутності цієї самоповаги у нинішнього політичного керівництва України.

Криза в Керченській протоці виникла не на пустому місці, вона породжена практикою взаємин за останній період. Передусім ці відносини ніяк не можна назвати демократичними. Сказане стосується як внутрішніх умов формування політики України щодо Росії чи Росії щодо України, так і режиму двосто­роннього спілкування. Це передусім вузькоелітарні, корпоративні зв’язки та непублічні, тіньові процедури узгодження інтересів і прийняття рішень.

Ще одна дуже важлива риса у загальній картині недемо­кратичності українсько-російських стосунків — вони ніколи не були по-справжньому рівноправними. Російська сторона постійно намагається домінувати, а українська, не володіючи повноцінними ресурсами захисту своїх національних інтересів, — ухилятися від нав’язаних партнером умов.

Чому українська влада не в силі бути рівноправним партнером? Ми всі це знаємо, і це не є секретом. Внутрішня слабкість влади, відсутність реальної підтримки з боку суспільства безпосередньо позначаються на її зовнішній поведінці. Заграван­ня із зовнішньополітичними партнерами із сподівання на їхню підтримку у внутрішніх конфліктах вже лише дратує останніх та  викликає у них відкритий скепсис. Чи йдеться про Росію, чи про Європейський Союз, чи про Сполучені Штати Америки.

Висновок. Для посилення позицій українська сторона повинна бути реальним партнером, який чітко артикулює свої національні інтереси і має можливості їх відстоювати. Треба розуміти, що ніхто не буде кращим гарантом територіальної цілісності України, аніж сама Україна. Переконаний, що мирному врегулюванню спровокованої кризи альтернативи немає, як немає альтернативи встановленню справжніх добросусідських взаємин між Україною та Росією, виведення їх на рівень реального стратегічного партнерства.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Перший заступник голови Комітету з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Заєць Іван Олександрович. Підготува­тися Густову.

 

ЗАЄЦЬ І.О., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (багато­мандатний загальнодержавний виборчий округ, “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Українська народна партія. Шановні учасники парламентських слухань! Чи можемо ми бути задоволені рівнем українсько-російських відносин? Однозначно — ні. Нас не можуть задовольнити ні рівень, ні, тим більше, характер цих відно­син. Чому так? Тому що політична основа, база цих відносин є
не просто хибною, а шкідливою за своєю суттю.

Російська влада так і не відмовилися від імперської політики щодо України, вона нав’язує українцям відносини підлеглості Москві, диктат Білокам’яної, здійснює досить агресивну експан­сійну політику в усіх сферах відносин — чи то економічних, чи  інформаційних, чи культурних. У свою чергу, українська влада досить часто й безпричинно прогинається під цим тиском, йде на  нічим не виправдані поступки, шкодячи національним інтере­сам України і заохочуючи Москву до ще агресивнішої політики. Отже, якщо ми хочемо продуктивних, цивілізованих відносин, відносин стратегічного характеру між двома країнами, то повинні нарешті забезпечити їх рівноправний і взаємовигідний характер. Іншого не дано.

Росія повинна визнати українську державність як геополі­тичну реальність на віки вічні і будувати свої відносини з Україною винятково в рамках міжнародного права. Українська влада, зокре­ма керівництво Української держави, водночас має зрозуміти, що вона не є підлеглою російської влади, що вона є владою незалеж­ної держави, що російсько-українські відносини — це не відносини групи олігархів і спецслужб з обох сторін, а широкий спектр відносин.

Якщо приймається така логіка, а вона загальновизнана в європейському світі, то перше, що треба зробити, — це в термі­новому порядку вирішити питання кордонів, зокрема делімітації державного кордону на Азовському і Чорному морях. Тільки в  такому разі будуть зняті підстави для небезпечної діяльності російських реваншистських сил. На цьому напрямі проблеми саме Росія першою має продемонструвати свою волю до налагодження цивілізованих відносин.

Те, що робить російська сторона в Керченській протоці, є не просто недружнім актом з боку Росії до України, це випробову­вання і водночас прояв нещодавно затвердженої президентом Росії Путіним військової доктрини, яка передбачає можливість превентивного нападу, нанесення збройного удару по територіях сусідніх держав. Судячи з усього, Україна є першою мішенню в  реалізації цієї російської військової доктрини, адже російська влада досі уникає консультацій з питання будівництва російською стороною екологічно шкідливої і небезпечної за своїми наслід­ками дамби, хоч стаття 7 великого договору між Україною і Росією зобов’язує у таких випадках розпочати двосторонні консультації. Росія ухиляється від таких консультацій майже місяць.

Скидання Путіним цієї проблематики на місцевий рівень — це вже прояв ялтинських угод про Єдиний економічний простір. Вже не раз російські політики заявляли, що для них цей простір має назву Єдиний митний союз, тому вже зараз російська влада розглядає українську суверенну територію як свою. Заява глави адміністрації президента Росії пана Волошина про можливість бомбардування української території є погрозою у військовий спосіб порушити суверенітет України. Це реальна загроза.

За такої ситуації українській владі, українській громадськості слід вжити найрішучіших заходів, щоб знайти шлях розв’язання цієї та інших проблем.

Перше. Слід вимагати негайного започаткування двосторон­ніх консультацій з проблеми будівництва Росією дамби в Керчен­ській протоці на найвищому рівні. Адже російська сторона пору­шує не лише двосторонні угоди, а й Міжнародну конвенцію з морського права.

Друге. Оскільки такі дії несуть у собі загрозу не тільки для  українсько-російських відносин, а й для цілого регіону і світу, вже зараз слід задіяти міжнародні механізми для виправлення ситуації, зокрема ті, які передбачені Будапештським меморан­думом про гарантії безпеки України з боку ядерних держав. Це  питання негайно має бути порушене також на Генеральній асамблеї ООН.

Третє. Українська влада має вжити заходів з перегляду всього комплексу відносин з Росією. Зокрема, Верховна Рада України має доручити Комітету у закордонних справах підготувати пропозиції щодо розподілу боргів колишнього СРСР не по-брат­ськи, коли всю вигоду має тільки Росія, а відповідно до інтересів України і міжнародного права. Це стосується і алмазного фонду, і золотого запасу, і майна.

Четверте. Кабінету Міністрів України слід виробити і реалізу­вати систему заходів щодо недопущення в подальшому дискримі­наційної політики у торгівлі з боку Росії, яка вже сьогодні завдає збитків українцям щонайменше на півтора мільярда доларів. У  цьому контексті уряд мав би провести досить детальні роз­рахунки щодо реалізації угод про ЄЕП. Я переконаний, якщо такі розрахунки будуть зроблені, до ратифікації цих угод справа не повинна дійти.

П’яте. Українській владі слід переглянути і позицію щодо перебування Чорноморського флоту на території України, у  Севастополі. Передовсім треба переглянути фінансові умови його перебування. Не секрет, що Росія платить Україні 97 міль­йонів доларів на рік за своє базування, Україна ще й витрачає кошти на компенсацію збитків для Севастополя, а тим часом кораблі Чорноморського флоту, як пишуть російські засоби масо­вої інформації, забезпечують прикриття будівництва дамби.
То хто ж тоді головнокомандуючий у Росії — пан губернатор чи Путін?

Якщо ми вживемо таких заходів, це змусить Росію відступити від імперських амбіцій і нормалізувати відносини з   Україною. Росія має зрозуміти, що Україна — не Чечня
і не Абхазія. Якщо будемо зволікати з відповіддю на російську експансію, то досидимо, шановні друзі, до війни.

І ще два маленькі питання.

Перше. Я хотів би звернутися до російської сторони, щоб вони врешті-решт визнали УПА воюючою стороною у Другій світовій війні. Я не розумію, для нас це питання національної гідності (Шум у залі).

І друге. Я хотів би, щоб росіяни не протидіяли у Генеральній асамблеї ООН щодо визнання голодомору геноцидом, а навпаки, поборолися за те, щоб така резолюція була прийнята. Отоді ми справді перегорнули б складні сторінки нашої історії і відкрили ті, які об’єднують і ведуть у майбутнє.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово надається Густову Вадиму Анатолійовичу, голові Комітету Ради Федерації у справах Співдружності незалежних держав. Будь ласка. Наступний — Цибенко.

 

ГУСТОВ В.А., голова Комітету Ради Федерації у справах СНД Федеральних Зборів Російської Федерації. Уважаемые коллеги! Хочу сказать, я прошу прощения, мы очень многое там не слышим, вот те бурные обсуждения, которые идут на украин­ском языке, практически процентов 60 россияне не слышат (Шум у залі). Мы, видимо, находимся как раз в той зоне, где перевод практически не слышен, а украинский язык, к сожалению, не  понимаем. Хотя я, наверное, должен был что-то знать, потому что у меня оба сына женились на украинских девушках и, навер­ное, к следующим слушаниям я подготовлюсь и буду знать украинский язык. Это первое.

Второе. Позвольте мне высказать свое искреннее призна­ние организаторам проведения этого столь важного мероприятия. И хочу высказать свои соображения. Вы знаете, у меня сейчас сложилось такое впечатление, что мы перестаем слышать друг друга. Вот это очень страшно.

На самом деле, за последние полтора года проведена колоссальная работа по завершению “бракоразводного процес­са”. Обвинять сегодня Россию во всех грехах, по крайней мере, нетактично. За последние годы решили вопросы по газу, в апре­ле решили вопросы по нефти. Украина — первое государство, с  которым подписан договор о государственной сухопутной гра­нице. И сегодня, когда с 1996 года прошло 15 совещаний Комиссии по приграничным вопросам, может быть, в последние пять-шесть месяцев она неэффективно работает, к сожалению, мы с вами стали заложниками неэффективной работы исполни­тельной власти.

Ведь сегодня, решив вопросы по сухопутной границе, мы подошли к самой серьезной проблеме — установлению мор­ских границ, определению правил действий в районе и Керчен­ского пролива, и Азовского моря. И здесь криками мы друг другу не поможем, потому что мы знаем, что такое проводить границу. Я не в первый раз участвую в этом мероприятии. Мы с Эстонией Чудское озеро два года делили, чтобы решить проблему.

И теперь выскажу свою точку зрения по теме слушаний: “Украинско-российские отношения: современное состояние и перспективы”.

Приграничное сотрудничество. Мы много говорим, но такое впечатление, что украинская сторона только начинает нас слы­шать. Вы же прекрасно знаете, что Украина сегодня укрепляет и   ужесточает приграничный режим. Да? Вы же знаете, это совершенно четко. И если мы в ближайшие два-три месяца не  заставим исполнительную власть разработать соглашение о  статусе приграничных территорий, мы все отдадим на границе его величеству сержанту или рядовому пограничнику. Там взятки будут процветать еще более мощно. И мы людей поставим в  такую же ситуацию, как было в Иван-городе и Нарве, когда доходило до конфликтных ситуаций. Поэтому проект о жизне­обеспечении мы представили еще шесть месяцев назад и вчера об этом мы тоже говорили.

Далее. Мы буквально 29 октября примем значительно упрощенную процедуру по вопросам гражданства, 2,5 тысячи граждан России получат гражданство через министерство вну­тренних дел. И когда Украина ставит вопрос о том, что надо подписать соглашение о тех украинцах, которые работают сегодня на Севере, мы предлагаем более широкое соглашение — о статусе украинцев, проживающих в России, и россиян, прожи­вающих в Украине. Там и пенсия будет, и “Газпром” готов жилье строить для тех, кто долго проработал, и упрощенные все варианты, и так далее. Это же мы предложили, но сегодня этот вопрос не принимается.

Единое экономическое пространство. Что еще нужно нам? И  поэтому мы, депутаты, совершенно правильно решили, что в  апреле следующего года обсудим эти варианты “четверкой”, и  здесь будет работать зона свободной торговли без изъятий и ограничений. Это то, что нужно нам, обоим народам.

Я еще раз хочу высказать позицию Совета Федераций, нашей делегации. Мы сегодня однозначно говорим, что мы — за  сильную Украину. Может быть, тогда хоть комплекса не будет младшего, старшего брата и так далее. Сегодня очень часто встречаются наши президенты, дай Бог, и парламенты раскрутят­ся в таком же режиме. К сожалению, на мой взгляд, все пробле­мы, которые сегодня возникли, — это следствие во многом недоработки структур исполнительной власти. Мы не слышим оценки первых лиц страны как раз в этой конфликтной ситуации.

Поверьте, члены Совета Федерации (нас здесь большин­ство, Дума у нас сейчас на выборах) сделают все, чтобы разре­шить ситуацию, которая сегодня сложилась на Тузле. Хотя я еще раз хочу подчеркнуть, что Россия пока ведет работы на рос­сийской территории, ни в какие чужие границы не лезет, нам   своей территории хватает. А когда исполнительная власть еще начинает раскручивать, что мы готовы защищать свой суверенитет… Давайте подумаем, о чем мы говорим.

Спасибо (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Спасибі. Запрошується до виступу Цибенко Петро Степанович, голова Комітету у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів. Наступний — Томенко.

 

ЦИБЕНКО П.С., голова Комітету Верховної Ради України у  справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, КПУ). Уважаемые радио­слушатели! Уважаемые коллеги — и с российской, и с украинской стороны! Думаю, что подобное обращение вполне правомерно не  только с точки зрения нашего депутатского статуса, но и с   точки зрения того, что все мы, без исключения, едины в  главном: все мы готовы трудиться, не покладая рук, во имя улучшения украино-российских отношений.

Поскольку я выступаю от имени Комитета Верховной Рады Украины по делам пенсионеров, ветеранов и инвалидов, хотел бы высказать мнение о том, что выступление представителя коми­тета, любого профильного комитета, все-таки должно отличаться от выступления руководителя фракции или группы. Чем именно? Как я понимаю, руководителю комитета надлежит говорить о том, что делает и что обязан сделать соответствующий комитет для укрепления украино-российского сотрудничества, братства, дружбы через те проблемы, над которыми работает комитет. Иными словами, в отличие от фракции, у нас в руках другой инструментарий, а цель одна — всемерное укрепление дружбы, братства и сотрудничества между нашими народами.

Уважаемые коллеги! Думаю, по итогам моего выступления у  вас будет возможность сравнить, насколько я соответствую тому стандарту, который высказал сейчас. Так вот, о работе комитета и о том, как он способствует достижению заявленной цели.

Хотел бы без преувеличения сказать, что россияне и украинцы очень тесно сотрудничают в достижении главной цели нашего комитета — социальной защиты пенсионеров, ветеранов и инвалидов, координируют свою деятельность. Подчас наши действия просто совпадают по направлениям и по времени. Скажем, по инициативе правлений пенсионных фондов, мини­стерств социальной политики двух стран и при самом активном участии депутатов от Украины и от России в Украине был прове­ден семинар по обмену опытом по вопросам осуществления пенсионной реформы.

Мы благодарны нашим российским коллегам за то, что они, будучи на полшага впереди в деле реализации пенсионной реформы, поделились своим опытом. Это дает нам шанс, реализуя эту задачу в Украине, получить на одну шишку, на один синяк меньше и пойти дальше в реализации пенсионной реформы, чем пошли россияне. Думаю, что реальной и практи­ческой пользы от такого сотрудничества нашим гражданам будет несравненно больше, чем от голословных заявлений и клятв в дружбе и братстве, а тем более от безосновательных обвине­ний друг друга.

Другой пример. 25 сентября 2002 года Комитет Верховной Рады Украины по делам пенсионеров, ветеранов и инвалидов рассмотрел на своем заседании вопрос о состоянии подготовки соглашения между Российской Федерацией и Украиной о гаран­тиях прав граждан, работавших в районах Крайнего Севера и приравненных к ним местностях, в сфере пенсионного обеспе­чения. Для нас, уважаемые российские коллеги, эта проблема чрезвычайно остра, значима и злободневна, поскольку речь идет об уровне пенсионного обеспечения нескольких десятков тысяч наших граждан.

По итогам этого заседания комитет подготовил проект обращения Председателя Верховной Рады Украины Владимира Михайловича Литвина к Председателю Государственной Думы Российской Федерации Геннадию Николаевичу Селезневу о необходимости ускорения наших совместных действий по реше­нию этой проблемы. Обращение было передано во время визита в Украину Председателя Госдумы. И буквально недавно мы полу­чили позитивный, обнадеживающий ответ от руководителя Думы.

Но дело даже не в ответе. Главное, как я понимаю, в том, что общую острую социальную проблему мы должны решать с  двух сторон, если все-таки стараемся ее решить. Легче всего сказать: эту проблему обязана решать Россия, мы умываем руки. И этим способом часто страны СНГ пользуются, я бы даже сказал, злоупотребляют. Но пользы от этого нашим гражданам немного. Мы обязаны вместе искать рычаги для решения общих проблем. Уверен, именно в этом залог успеха. Тональность же диалога, а точнее, монолога, который исповедуют некоторые политики, и вы их видели сегодня на этой трибуне (и такие политики есть как в Украине, так и в России), — это путь в никуда, мы это уже проходили. Поэтому, други мои, давайте искать то, что нас объединяет, сближает, роднит, а не то, что разъединяет и  искусственно провоцируется. Я думаю, что именно на это мы получили полномочия от наших народов.

Спасибо (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово надається Томенку Миколі Володими­ровичу, голові Комітету з питань свободи слова та інформації. Наступний — Єхануров.

 

ТОМЕНКО М.В., голова Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації (багатомандатний загально­державний виборчий округ, “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Шановні колеги! Чим більше я аналізую стан українсько-російських відносин, тим більше розумію, що їхній характер на  сьогодні визначається трьома категоріями політичних гравців: політичними технологами, кількома визначними менеджерами з організації криз у Росії і в Україні, кількома фінансово-політич­ними групами і, очевидно, на останньому місці — президентами. На жаль, характер цих відносин не визначається народами, точно не визначається парламентами і, напевно, не визначається урядами. І оскільки ці українсько-російські відносини є елементом гри, маніпуляцій і вирішення конкретних інтересів під час передовсім виборчих кампаній, доки ця ситуація буде домі­нуючою, доти ми не здатні будемо вийти на абсолютно раціональну, а не ірраціональну мову взаємин і порозуміння.

Давайте розглянемо кілька прикладів. Парламентська виборча кампанія 2002 року велася практично у фарватері спеку­ляцій довкола українсько-російської теми, де кілька політичних сил розігрували карту “двох Україн” і намагалися переконати російську сторону в тому, що якщо одні сили прийдуть до влади, то Україна точно розколеться, а якщо інші — то Україна точно буде з Росією. І цю маніпуляцію, на щастя, не підтриману українським народом, очевидно, будуть використовувати і під час президент­ської виборчої кампанії.

Історія з Єдиним економічним простором теж є історією досить серйозної маніпуляції, коли кілька сторін намагаються переконати в тому, чого не існує. Причому найцікавіше, що прези­денти обох країн кажуть нам, що ми, парламентарії, очевидно, бездари і не спромоглися одну сторінку тексту угоди прочитати.

Так ось, текст угоди ми точно прочитали. Більше того, ми запитали наших людей не про те, вони за дружбу і мир з Росією чи за війну, вибачте, як дехто хоче поставити питання, а про те, яким має бути формат відносин між Україною і Росією. І мудрий український народ мудро, як завжди, відповідає. На запитання “Як  повинна діяти Верховна Рада у ситуації довкола Єдиного економічного простору?” українці відповіли таким чином:

затвердити текст угоди, підписаний Президентом — 14 відсотків;

взагалі не затверджувати — 19 відсотків;

затвердити текст угоди, вилучивши положення, що супере­чать Конституції — 3–4 відсотки;

решта не визначилися.

От вам мудрий, прагматичний підхід: треба будувати взає­мини в такий спосіб, щоб не суперечили Конституції, закону, і щоб обидва народи мали з того вигоди.

Я взагалі думаю, може, нам варто з лексиконів наших керівників вилучити слова “кохання”, “любов”, “дружба”. Хай вони їх в інтимному житті використовують. Давайте говорити термінами “партнерство”, “співробітництво”, “інтереси”, “вигоди”. Давайте абсолютно чітко в кожній угоді шукати, що отримують російський громадянин і український громадянин. І як тільки ці інтереси будуть абсолютно співмірні, тоді й угоди будуть написані не езо­повою мовою, де кожен читає те, що хоче прочитати, а такою, яка буде підтримуватися обома народами.

Про Тузлу я хотів би сказати тільки одну річ. На мою думку, ми є заручниками чергової маніпуляції цих кількох менеджерів з  організації криз в Україні і в Росії. Один мудрий менеджер у  Росії вважає, що це класна штука для того, щоб якісь політичні сили на парламентській виборчій кампанії в Росії показали, як вони будуть вирішувати проблему України. А інші мудрі кризові менеджери в Україні запропонують Президенту оголосити надзвичайний стан, коли він з Латинської Америки приїде і наведе порядок. Правда, перенесе президентські вибори на два роки і  позбавить українських людей демократичних політичних прав, які тут тільки починають відроджуватися. Тому я хотів би, щоб ми не грали за схемами кризових менеджерів.

Я хотів би, щоб в Україні, коли йдеться про ЗМІ, бо я пред­ставляю Комітет з питань свободи слова та інформації, з’являлися не брудні, як каже один дуже відомий політик, “подоночні” сайти, а зразки високої російської культури, яку ми вже не бачимо кілька років, ми бачимо бруд під виглядом російської культури. І я абсо­лютно точно впевнений, що якщо ми змінимо головний формат українсько-російських відносин, то на наступних слуханнях будемо говорити про інші речі, не такі сумні. Тому я хочу, щоби ми змінили цей формат у такий спосіб: давайте перестанемо дружити президентами, а будемо дружити народами, і тоді все буде класно.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово надається Юрію Івановичу Єханурову, голові Комітету з питань промислової політики і підприємництва. Наступний — Геннадій Йосипович Удовенко.

 

ЄХАНУРОВ Ю.І., голова Комітету Верховної Ради України з   питань промислової політики і підприємництва (багато­мандатний загальнодержавний виборчий округ, “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Уважаемый Геннадий Андреевич! Уважаемые участники парламентских слушаний! Уважаемые рос­сийские коллеги! Члены Комитета по вопросам промышленной политики и предпринимательства, естественно, выступают за дальнейшее развитие экономических отношений между Украиной и Российской Федерацией. В первую очередь нас интересует реальное наполнение тех соглашений, которые уже достигнуты. А реальным, на наш взгляд, является создание зоны свободной торговли и, к сожалению, это тоже реалии, с существенными изъятиями и ограничениями. Одновременно нам обязательно нужно договориться о взаимодействии наших машиностроителей, о совместной реализации проектов космических программ наших стран, синхронизировать реформы в инфраструктурных отраслях.

К большому сожалению, сегодня в этом зале витает тень Тузлы. Хотя я разделяю эмоции, царящие здесь, хочу предосте­речь от попыток реанимировать идеи пещерной русофобии. Главная проблема Тузлы — не извне Украины, а внутри нее. Своей слабостью и рознью мы сами провоцируем тех, кто видит возможным решать свои проблемы за наш счет. Я готов поблагодарить россиян за науку. Они убедительно проде­монстрировали нам, какой должна быть внешняя политика прагматического государства. А должна она быть адекватной, то   есть способной реализовать интересы своего государства всеми доступными способами.

Способ, примененный россиянами в нашем случае, изящен и не нов. Они эту технологию уже откатали чуть восточнее — в Каспийском море. Но форма агрессии не влияет на суть другой проблемы — проблемы территориальной целостности Украины, гарантированной пятью великими державами в обмен на наше разоружение и нейтралитет. Сегодня мы можем констатировать, что защитный механизм гарантий не действует. Это означает, что точно так же он может не сработать и против других соседей, реально предъявляющих или способных предъявить нам террито­риальные претензии. Тузла, остров Змеиный страшны именно как прецеденты, которые могут стать началом цепной реакции.

Примеры Змеиного и Тузлы ясно иллюстрируют старую истину — гарантий для слабых не существует, они могут лишь надеяться на милость сильных. Это серьезный сигнал для всех, кто склонен уповать на чужую силу и чужие обещания, и не важ­но, о россиянах идет речь или о НАТО. Не считаю, что механиз­мом коллективной безопасности стоит пренебречь, но убежден, что под чье бы покровительство мы не отдавались, рассчитывать надо только на себя.

И мой вывод из еще не закончившейся кубанской драмы: Украине нужно серьезно подойти к переоценке приоритетов своей оборонной доктрины. Конечно, гонка вооружений нам
не по карману, но наша страна все же не настолько бедна и  ресурсами, и интеллектом, чтобы не суметь вновь создать небольшой ядерный арсенал, способный выступить в роли факто­ра сдерживания не в меру любящих нас соседей. И не подумайте, что я говорю только о россиянах (Оплески). Не так давно эта стратегия спасла мир от саморазрушения. Думаю, что ее рано списывать в число раритетов истории.

Уважаемые коллеги! Декларация о государственном суверенитете Украинской ССР 12 лет назад определила статус УССР как державы, придерживающейся трех безъядерных прин­ципов: не распространять, не производить, не приобретать. Мы  заявили миру о своих намерениях, мы их честно выполнили, невзирая ни на что. Сегодня самое время подвести итог того, как мир выполнил свои обязательства перед нами.

Я хочу напомнить, что Постановление Верховной Рады Украины о ратификации Договора о нераспространении ядерных вооружений устанавливает прямую связь между безъядерным статусом нашей державы и соблюдением гарантий ее террито­риальной целостности, и ряд других условий. А Закон Украины о присоединении Украины к Договору о нераспространении ядер­ных вооружений прямо оговаривает право Украины на адекватную реакцию в случае возникновения угрозы ее суверенным правам.

Потому считаю, что независимо от исхода конфликта вокруг принадлежности Тузлы, даже если это пиар-конфликт, что скорее всего, а тем более в случае отторжения острова Верховная Рада Украины должна рассмотреть вопрос о том, как были выполнены обязательства, опираясь на которые мы начали процесс разоружения (уверен, специалистам найдется что рассказать нам в этом зале), затем дать фактам оценку и, исходя из нее, принять решение, как нам жить дальше. Очевидно, что конкретным шагом была бы соответствующая строчка в бюджете следующего года.

Спасибо за внимание (Оплески).

Геннадію Андрійовичу, є ще одна пропозиція поза межами цього питання. Давайте ми на цій карті два острови позначимо.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово надається Геннадію Йосиповичу Удовенку, голові Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. Наступний — Анатолій Матвієнко.

 

УДОВЕНКО Г.Й., голова Комітету Верховної Ради України з  питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Шановний Геннадію Андрійовичу! Шановні російські гості, учасники парламентських слухань! Геннадію Андрійовичу, я записувався як народний депу­тат, бо, можливо, не всі мої погляди поділяє комітет.

П’ять років тому в цьому залі був ратифікований Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією. Статтею 3 цього договору передбачається, що “Високі Договірні Сторони будують відносини одна з одною на   основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, тери­торіальної цілісності, непорушності кордонів”. Нагадаю, що лідер Народного руху В’ячеслав Чорновіл був першим у цьому залі, хто  запропонував Верховній Раді ратифікувати даний договір. У   той час Верховна Рада виходила з того, що договір стане фундаментом і дороговказом українсько-російських відносин, з  яким обидві сторони будуть звіряти свої дії і керуватися його положеннями.

Однак так не сталося. Останні події, пов’язані з будівниц­твом російською стороною дамби до української Тузли, свідчать про те, що наші стратегічні партнери, як зазначено в договорі, фактично його перекреслили і діють на власний розсуд. Більше того, останні заяви посла Росії в Україні Віктора Черномирдіна свідчать про те, що Росія не визнає історичний кордон з нашою державою.

Постає питання про те, що договори з Росією не варті навіть паперу, на якому вони написані! Це, до речі, не я стверджую, про  це сказав відомий німецький канцлер Бісмарк ще більш як 100 років тому. Отже, бачимо, що наш північний сусід мало змінився незалежно від форми правління чи людей при владі. Нагадаю також, що у зв’язку з відмовою України від ядерної зброї між Україною та Росією, США і Великою Британією (три держави), а також окремо з Францією та Китаєм у грудні 1994 року була підписана угода, відповідно до якої ці країни гарантують державний суверенітет України та недоторканність її кордонів. Угодами передбачається проведення відповідних консульта­цій, якщо виникають якість проблеми. На жаль, російська сторона знову демонструє свою зневагу до підписаних нею на найвищому рівні угод.

Пошлюся на іншу угоду, укладену зовсім недавно, — про створення Єдиного економічного простору. Зазначу, що Російська Федерація неймовірно вигадлива стосовно форм намагання поновити свій повний вплив на Україну. Нав’язування нам Угоди про ЄЕП збігається з вакханалією навколо коси Тузла. Вочевидь, російські політтехнологи, які розробили цю операцію, не узгодили її з авторами Угоди про ЄЕП. Кращого подарунка Україні стосовно ЄЕП, як уже сьогодні зазначалося, зробити було важко, оскільки ситуація з Тузлою є абсолютно явним зазіханням на суверенітет України та її територіальну цілісність, тоді як в Угоді про ЄЕП ці  зазіхання прикриті фіговим листком під назвою “єдиний регу­люючий орган”, і її прибічники з обох боків в один голос запевняли, що суверенітету України ніщо не загрожує. Що ж, Тузла стала гарантією того, що ратифікація Угоди про ЄЕП Верховною Радою, сподіваюся, провалиться.

Для того щоб картина наших двосторонніх відносин на цих слуханнях була більш повною, згадаю ще про один момент, який хоч і не перебуває в центрі уваги громадськості та ЗМІ, але дуже характерний для, скажу прямо, прикрого стану українсько-російських відносин: це рік 70-річчя страшної трагедії україн­ського народу — голодомору 1932–33 років. Ми провели парла­ментські слухання, було прийнято звернення Верховної Ради до  українського народу з цього приводу. Парламенти ряду країн, зокрема Канади, Швейцарії, а недавно й Аргентини, офіційно висловили співчуття Україні в річницю цієї трагедії, визнавши її геноцидом. Президент України звернувся до Генеральної асамблеї ООН з пропозицією на рівні ООН визнати голодомор 1932–33 років геноцидом проти українського народу, влашто­ваним сталінським режимом. Сталінським — не російським.
І хто б ви думали в ООН найбільше протидіє цій ініціативі, яка стала б гідним вшануванням пам’яті більш як 7 мільйонів загиблих українців? На жаль, Російська Федерація.

Висновки. У нас є Договір про дружбу, співробітництво і  партнерство. Закликаю Росію згадати про нього і надалі стави­тися до України як до партнера, а не як до об’єкта економічних, політичних, а віднедавна і територіальних зазіхань. Це в наших спільних інтересах. Вірю, що ми здатні жити в мирі, злагоді і по­вазі один до одного. Проте якщо ситуація з Тузлою докорінно не   зміниться, наполягаю на тому, щоб Україна звернулися до   Ради безпеки з відповідною скаргою, а також до урядів — гарантів державного суверенітету України, в тому числі й Росії. Такий досвід в України є, у 1993 році ми зверталися до Ради безпеки ООН у зв’язку із зазіханням на Севастополь.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово надається голові Комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування Анатолію Сергійовичу Матвієнку. Наступний — Баранівський.

 

МАТВІЄНКО А.С., голова Комітету Верховної Ради України з  питань державного будівництва та місцевого самоврядування (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Виборчий блок Юлії Тимошенко”). Шановні колеги! Шановні гості — представники парламенту Росії! Сьогодні в одній із доповідей з цієї трибуни прозвучало прекрасне гасло: альтернативи розвит­ку взаємовигідного всебічного співробітництва для України немає.

Дозволю собі заперечити. А хіба нинішня дійсність — не  альтернатива тому, чого прагнуть український і російський народи? Дозволю собі тільки перерахувати: нова стратегія з правом превентивного удару, ядерного в тому числі, ліберальна імперія, політика мови, політика конфесійна, політика щодо інформаційного простору, ЄЕП, про який сьогодні згадувалося, Одеса — Броди, консорціум і, нарешті, те злополучне, про що сьогодні кожен говорить, — конфлікт у Керченській протоці навколо острова Тузли. Хіба це демонстрація, я хочу запитати, взаємовигідного співробітництва? Очевидно, ні.

Не знаю, як у Росії, але чітко знаю, що переважна більшість в   Україні, хіба що за винятком невеликої групи фаворитів Президента України і самого Президента, не задоволені тим, що сьогодні відбувається в українсько-російських відносинах.
Та й Президент це робить не тому, що він дбає про Україну,
а тому, що просить гарантій і готовий за ці гарантії віддати все, в тому числі й Україну загалом.

Проте як би ціна цього подарунка комусь не була цікавою і  не подобалася, вона є оманливою. Варто знати і Кучмі, і його прислужникам, і тим, хто чекає, вірячи в цю ілюзію, якогось подарунка, що зробити цього йому ніхто не дасть, як не дасть український народ права зазіхати на свої кордони, на свою тери­торіальну цілісність, ставити під сумнів виборену незалежність України. Цього ніколи не буде! І це має зафіксувати парламент, і ми маємо це зрозуміти (Оплески).

Отже, відносини, які склалися, нас сьогодні не влаштовують. Не влаштовують вони ні український, ні російський народ. Чому? Де шукати відповіді? Як знайти цю відповідь? Очевидно, ми маємо домовитися про якісь певні принципи. І я хотів би їх задекла­рувати, користуючись цією нагодою.

Принцип перший. Шукати відповідь не українці мають сьогодні в Росії або росіяни в Україні, шукати цю відповідь росіяни і російські політики мають у Росії, а українці й українські політики — в Україні. Ми повинні усвідомити, що Росія має свої національні інтереси, і те, що тільки цим святим інтересом вона буде керува­тися, є незаперечною істиною. Але я хотів би, щоб і Росія зрозуміла, що Україна як самостійна держава має також свої національні інтереси, і захист національних інтересів — це не  антиросійська, а проукраїнська політика. І навіть Кучма це зро­зумів, написавши книжку “Україна — не Росія”.

Я хотів би, щоб ми домовилися про такі принципи. І ми, і росіяни маємо відмовитися від того комплексу, даруйте, неправ­дивого про нібито Росію як старшого брата. Ну, виходячи з цього, якщо ми визнаємо, що Київ — мать городов руських, а не росій­ських, то це вже принаймні брехливо. А якщо говорити про рів­ність і партнерство, це, очевидно, неправильно. І особливо це стосується нас, українців.

І друге. Ми маємо зрозуміти, що Росія і ми, українці, маємо бути зацікавлені, щоб і в Росії, і в Україні була справжня націо­нально свідома, професійна влада. І ми маємо усвідомити, що не  лизоблюдів, не казнокрадів, не зрадників треба підтримувати у боротьбі за владу в Україні. Думаю, що ми маємо пам’ятати народне прислів’я: краще з розумним загубити, ніж з нерозумним знайти. Очевидно, це також ті принципи, які маємо будувати в наших відносинах.

І нарешті найголовніше. Я вважаю, що ми, українці, маємо зрозуміти, що лише маючи власну гідність, ми будемо мати й адекватне до нас ставлення. І якби Президент мав гідність, якби уряд мав гідність, то з Тузлою у нас не було б такої прикрості, яку ми зараз маємо. Не було б прохання: “Прийміть заступника міністра”, а вже давно була б домовленість, і ми не стояли б на порозі конфлікту.

І останнє. За указом Кучми ми всі невдовзі маємо від­значати 150-річний ювілей війни, яку в Європі називають “схід­ною”, а в Росії “кримською”. Ту війну російська офіційна пропа­ганда сприймає досі крізь призму героїчної оборони Севастополя. Проте та війна водночас ознаменувала крах жандармської, миколаївської Росії. Підкреслюю, цей крах пішов Росії на користь, бо було скасовано кріпацтво, запроваджено ліберальні реформи війська, суду, місцевого самоврядування. Зрештою, епоха Олександра II ознаменувалася як епоха розквіту Росії. Тому
я від щирого серця бажаю сьогодні з цієї трибуни провокаційним політикам з боку Росії поразки Тузлинської авантюри, бо, вигравши, вона неминуче остаточно перетвориться на цілковито гебіcтську, а зовсім не ліберальну, як твердить дехто з тамтешніх правих, імперію. А програвши, або вигравши, і Україна, і Росія зберігають шанс залишатися нормальними членами світового співробітництва і надалі підтримувати дружні, взаємовигідні стосунки зі своїми сусідами.

І насамкінець я запрошую своїх колег: якщо наші президенти не здатні зупинити Україну і Росію за 5 хвилин до страшенної кризи і, можливо, катастрофи, то давайте і українські, і російські парламентарії сядемо на літак, поїдемо сьогодні на  острів Тузлу і своєю присутністю зупинимо від безчинства і нерозумного кроку.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово надається Олександру Баранівському. Наступний — Павло Мовчан.

 

БАРАНІВСЬКИЙ О.П., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань бюджету (багатомандатний загально­державний виборчий округ, СПУ). Шановні учасники парламент­ських слухань! Шановні колеги з Росії! Дорогі наші виборці! Не  вважайте, будь ласка, мене циніком, але й у проблемі коси Тузли, в ускладненні російсько-українських стосунків є свої позитивні риси. У такі поворотні моменти історії завжди чітко й  конкретно проявляється, хто є хто в політиці, хто чим дихає у відстоюванні інтересів України.

Якщо Президент у такий момент аж на 11 днів залишає свою країну, відправившись до Бразилії, то в мене виникає питання: а чи не є Леонід Данилович співучасником змови проти власного народу? Оскільки пан Кучма багатьма своїми поперед­німи діями вже доводив, що проблеми, так би мовити, вирівню­вання підупалого власного іміджу на міжнародному рівні він завжди обмінював на привабливі шматки економіки України. В  обмін на запопадливі усмішки нашому Президенту у Кремлі йшли транснаціональні корпоративні інтереси держави — під­приємства енергетичного комплексу.

Іншими словами, на 13-му році незалежна наша економіка стала виглядати жабою, яку ось-ось має проковтнути сіра чапля в  образі ненажерливих представників бізнесу північного сусіда. Але й цього, схоже, мало. Почалася вже відверта торгівля українськими територіями. Не дарма ж ні з Кремля, ні з вулиці Банкової в Києві і понині, а вже понад три тижні йде активний наступ російських козацьких камазів з боку Краснодарського краю у наш бік, не проронили ні пари з вуст ні Путін, ні Кучма.

Отже, неважко здогадатися, що між главами держав щодо цього існує певний секретний протокол за горезвісним зразком протоколів Молотова і Ріббентропа. Щоправда, там ділили територію Європи, а тут глава держави, який прославився на весь світ як такий, що жорстоко воює зі свободою слова, замовляє напади на журналістів, народних депутатів, ні за що віддає на  поталу стратегічну висоту на водних просторах. Адже це не  просто точка на карті України, коса Тузла — це та стратегічна підвалина, яка є не лише південним морським форпостом держави, а й у прямому розумінні воротами Азовського моря.

Можна сказати, що Тузла нарешті розвіяла примарливий вересне­вий туман, у якому ховалися гіпертрофічні обриси якогось там таємного економічного простору. Тепер уже можна з упевне­ністю казати, що головним результатом Ялтинського саміту глав чотирьох держав була таємна змова двох керівників держав щодо здачі володінь України, основної частини стратегічних, матеріаль­них і біологічних запасів Азовського моря та Керченської протоки.

Якщо зважити на те, що ці події розвиваються за рік до  президентських виборів в Україні, то можна висловити припу­щення, що все це — не що інше, як неприкрита спроба відволікти демократичні національно-патріотичні сили від того, щоб покласти край кримінальній владі. Знайшовши ворога в образі північного сусіда, вони забули б про те, як будуть відбуватися вибори Президента України. Чи це спроба не проводити їх узагалі? Під  маскою боротьби із зовнішніми ворогами запровадити над­звичайний стан, розпустити парламент, ввести пряме прези­дентське правління і ще на десяток літ зцементувати кучмізм при владі.

З іншого боку, не забувайте і про те, що напередодні — президентські вибори в Росії. Чи не є все це чорним піаром передвиборної команди Путіна, яка в такий спосіб намагається утвердити перед виборцями образ президента — збирача земель? Якщо це не так, то чому мовчать тоді і Кучма, і Путін? Цей нездоровий ажіотаж посилено підігрівається засобами масо­вої інформації з обох боків. Що вже казати, якщо навіть вельми обережний у своїх висловлюваннях один із лідерів СДПУ(о) заявив, що треба застосувати силові методи проти порушників кордону. Комусь уже, як бачимо, хочеться крові.

За всім цим не можна забувати, що здача національних інтересів нашої держави найвищими посадовцями, з одного боку, і агресивність окремих яструбів, котрі вже готові навіть бомбити Тузлу, аби лише вона не стала українською, з другого, не від­повідають корінним інтересам народів, які проживають у спокон­вічному мирі та дружбі. Українців і росіян у районі Керченської протоки зіштовхують лобами недолугі політики. І страшно, що такі люди прийшли до влади.

Думається, проблема Азовського моря, Керченської прото­ки, загалом відносин українського і російського народів лежать у  площині раніше прийнятих двосторонніх українсько-російських угод. І це має стати базою для узгодження інтересів держав-сусідів, вироблення взаємовигідної політики країн, які мають значні сухопутні й морські кордони. Вважаю, що приклад того, як усім нам діяти, має показати Верховна Рада, вона має зажадати, щоб глава держави негайно повернувся до Києва або назавжди залишився у Бразилії. І щоб нам тут все-таки дали відповідь, що відбувається, і як будуть жити наші народи. Я вірю, що народи своє слово скажуть, і ми будемо жити в мирі, як жили до цього, з повагою один до другого (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Від Комітету з питань культури і духовності слово має Павло Мовчан. Наступний — Зарубінський.

 

МОВЧАН П.М., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Шановний Геннадію Андрійовичу! Шановні колеги! Шановні колеги з Російської Федерації! Історія повторюється, і  вже відстежуються алгоритми постійного вияву агресії Росії. Цей алгоритм вже запрограмований — через кожні 12 років вона потребує конфліктів. Очевидно, що вже кінець цього року підтвер­джує існування такої необхідності кровопускання чи страшилок для свого власного люду.

Я згадую історію і ось в якому контексті. У той час, коли українська народна влада в особі представників Центральної Ради брала участь у переговорах у Бресті разом з Троцьким, армії Муравйова спустошували північ України, стрімко наближалися до   Києва, і на захист України від цієї навали стали майже беззбройні студенти. Нинішня ситуація абсолютно один до одного нагадує мені цей сюжет. Ми тут говоримо, збираємося в якомусь форматі узгоджувати позиції, а роботи не припиняються
ні на хвилину. Отже, агресія неминуча.

У зв’язку з цим Українська народна партія, її керівництво та  всі обласні організації, звертається до Головнокомандувача і  до Верховної Ради із закликом оголосити мобілізацію добро­вольців на захист нашої держави, щоб не сталося того, що було в 1918 році! (Оплески). Ми цей день відзначаємо як День героїв, що полягли під Крутами. Щоб не кидати студентів і неозброєних людей, ми повинні вже сьогодні думати про реальний захист.

Тепер питання до представників Російської Федерації. У вас в  депресивному стані всі зони по Урал, ви віддаєте Курили, віддаєте Сахалін, яке соціально-економічне, демографічне стано­вище на багатьох територіях Російської Федерації — нам добре відомо з преси. Особисто я це відстежую, тому що мої далекі родичі мешкають на Далекому Сході Російської Федерації. Вони кажуть, що занепад, запустіння та депресія. А ви робите вигляд, що цих проблем немає, що Тузла і Україна — це найважливіше.

Без сумніву, це справа транснаціональних компаній, про які сьогодні говорив Олександр Олександрович Мороз, бо саме вони переакцентували нашу увагу зумисне, щоб ніколи Росія не пере­творилася у високопродуктивну державу з новітніми технологіями.

Я розумію інерцію, яка існує у росіян і в поляків. Поляки, створивши товариство любителів Львова, до сьогодні марять західними землями України, хочуть повернути їх до лона своєї держави. Таких людей стає щоразу менше й менше. Це хвороба, це велика імперська хвороба, яка називається “французький синдром де голлівщини”. Де Голль потім змушений був протидіяти тим хвилям, які сам і породив, проголосивши відбудову великої Франції, коли вона втрачала колонії одна за одною. Коли Алжир став предметним іспитом Французької імперії, всі зрозуміли, що це загрожує, зрештою, самій Франції.

Так збагніть одне: доки ви, спираючись на п’яту колону, яка вас тут підтримує, будете культивувати ці ідеологеми повернення втрачених земель, Росія ніколи не відбудеться як високо­індустріальна європейська держава. Це є серйозні застереження.

У культурній сфері я хотів би зазначити одне. Сьогодні в  Росії якщо хтось хоче передплатити українську пресу, він повинен платити 187 доларів, наприклад, це ціна передплати газети “День”. У той час як у нас російські видання продаються за  безцінь, їх тут море. Я не кажу вже про те, що ваші закони жорстоко регламентували всі гастрольні можливості українських акторів чи українських груп у Росії. І це все за потурання української влади і деяких представників ФСБ в парламенті, вони в нашому парламенті працюють, ви їх сьогодні чули.

Проте я хотів би сказати ось про що. Доки ви будете замовчувати найбільшу національну трагедію, яка відбулася в  Україні у 30-х роках минулого століття, — голодомор, до якого було причетне керівництво Росії, адже вона є правонаступницею Союзу, доти ми не зможемо говорити про правдиві стосунки і про правдивість ваших намірів. Отже, будемо захищати Україну влас­ними силами (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Олег Зарубінський. Наступний — Леонід Іванович Грач.

 

ЗАРУБІНСЬКИЙ О.О., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань Європейської інтеграції (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, виборчий блок “За Єдину Україну!”). Шановний Геннадію Андрійовичу! Шановні народні депутати, всі учасники парламентських слухань! Звичайно, хотілося б зараз проспівати оду про розвій нашого багатогранного, рівноправного і взаємовигідного співробітництва як взірець для інших країн та народів, як життєдайний бальзам на   душу кожного українця і росіянина. Проте як не ховай, а стрижнева лінія на реанімацію віджилого механізму домінування одного учасника над усім і вся дуже вже випирає.

Адже, виявляється, можна привласнити 120 мільярдів карбо­ванців українських громадян — нинішніх пенсіонерів з колишнього Ощадбанку СРСР і робити вигляд, що так і треба. Можна пере­творити в золото Полуботка золоті, валютні та алмазні фонди, всю проблему правонаступництва щодо активів і пасивів колишнього Радянського Союзу і навіть відмовити Україні в належній інфор­мації щодо цього. Можна безкінечно зволікати з передачею об’єктів нерухомого майна в багатьох країнах за кордоном, доки воно не буде врешті остаточно розкрадено. Можна на багато років розтягти вирішення питання про статус і облаштування українсько-російського кордону, щоб при нагоді, як ні в чому не бувало, засипати піском міждержавні домовленості.

На жаль, ми постійно маємо справу з проявами політико-економічного тиску з боку потужного сусіда. Хіба не дивно, що країна, політична еліта котрої нагадує нам, що ми з однієї з ними колиски, член Ради безпеки ООН, до речі, з української подачі (про це не всі знають), один з гарантів нашої безпеки в порядку компенсації за відмову від ядерної зброї, стратегічний партнер, врешті, настільки відверто ігнорує загальновизнані норми добро­сусідства та етику міжнародного права, що ставить у незручне становище не тільки наших лідерів, а й мільйони своїх прихиль­ників в Україні? Ну як, скажіть, українським друзям Росії сприй­мати отакий блискуче продемонстрований у дусі, як то кажуть, партнерства і конструктивізму тамансько-тузлинський цинізм?

Особливо пікантно, на цьому сьогодні вже наголошували, це виглядає як ілюстрація до багатосторонніх переговорів про  Єдиний економічний простір, що паралельно відбувалися в історичній Ялті. Щойно Президент України поставив всій підпис під доволі спірним проросійським документом і не встиг повер­нутися до столиці, як йому в спину кинули грудку у вигляді таманської греблі. “Хороший сусід так не робить”, — справедливо сказав Президент. “Дивлюся на російську карту і не розумію, може, їм чогось бракує?" — не без іронії прокоментував він ситуацію і висловив сумнів у тому, що ця зухвала провокація є ініціативою місцевих властей.

Водночас, знаючи нашу, на жаль, догідливість, хіба ж не смішно, що ми, спілкуючись з росіянами з висоти майже нульо­вої тузлинської відмітки, наввипередки поспішаємо заспокоїти їх, що зброя ні в якому разі застосовуватися не буде. Та хіба ж нас хтось тягне за язика? Наше найперше завдання — не заспокоюва­ти Москву, а наголошувати, що вона повинна не доводити конфлікт до гарячої точки, а негайно зняти його з порядку ден­ного, як це личило б великій нації і державі, хоч і ненадійному, але стратегічному партнерові та нібито гарантові нашої територіальної недоторканності.

З іншого боку, ми не маємо права не проробляти всі можливі варіанти, не знаючи істинних намірів загадкових любите­лів “приращения земель”, котрі мають у цій справі величезний, багатовіковий практичний досвід. Печать його виразно видно і  неозброєним оком, тобто без бінокля. А про те, що ми нічого не  знаємо, свідчить невдала спроба міністра закордонних справ України щось з’ясувати та незграбна спроба Москви щось пояснити.

Не чути, до речі, і телефонних розмов на найвищому рівні, як це бувало в інших значно буденніших ситуаціях. У будь-якому разі нас чекають переговори, а в разі їх невдачі — звернення до міжнародних інстанцій. Не треба оглядатися: “А что нам скажет княгиня Марья Алексеевна?” І не треба поступатися. Ми вичерпа­ли ліміт поступок. До того ж ми нічого не загарбували і на росій­ську велич піску не сипали. Є міжнародне право, і необхідно всім миром домагатися, щоб його норми були вищими усіляких дамб та їхніх недолугих архітекторів. Інакше ми далеко зайдемо.

І останнє. Не хотілося б розглядати все це як досягнення Року Росії в Україні, що ось-ось завершиться, або як подарунок до  350-річчя Переяславської ради, яке наближається. Не віриться також, що причиною ускладнення наших двосторонніх відносин може бути лише передвиборна ситуація в Росії. Але якщо це так, то доводиться подивуватися винахідливості політтехнологів росій­ської демократії. Воістину: “Умом Россию не понять”.

Дякую за увагу (Оплески).

ГОЛОВУЮЧИЙ. Від депутатської групи Верховної Ради України з міжпарламентських зв’язків з Російською Федерацією Леонід Іванович Грач. Наступний — Кириленко.

 

ГРАЧ Л.І., член Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією (багато­мандатний загальнодержавний виборчий округ, КПУ). Уважаемый Геннадий Андреевич! Уважаемые депутаты Федерального Собрания Российской Федерации, Верховной Рады Украины, радиослушатели и телезрители! Слушая сегодня прения, непо­священный человек может удивиться: как можно дойти до жизни такой? Хорошо, если бы все это происходило, как в той пого­ворке, “милые бранятся, только тешатся”. Но капризу истории было угодно, чтобы все, что происходит сегодня, в том числе
и в этом зале, вышло за пределы еще совсем недавно единой семьи. Речь идет об отношениях двух государств. Причем голоса здравых политиков в этом зале сегодня, к огромному сожалению, сопровождаются откровенными экстремистскими заявлениями и непозволительными высказываниями в адрес нашего стратеги­ческого партнера номер один — России. Поэтому, уважаемые российские коллеги, за тех, кто таким непозволительным обра­зом поступил безответственно в адрес Российской Федерации, приношу вам извинения (Шум у залі).

Неужели мы забыли, в том числе и справа сидящие зайцы, что в начале 90-х годов мало кто в мире радовался появлению Украинского государства? Французы, немцы, англичане — все настороженно отнеслись к этому, а несколько ранее Буш старший, выступая здесь, вообще не советовал нам заниматься такими играми. И только Москва, подарив независимость, сразу принялась помогать вновь рожденному Украинскому государству (Шум у залі).

Вспомним, вплоть до 1994 года ничего не платили за энергоносители, нечем было платить, и набралось тогда долгов едва ли не более 5 миллиардов долларов. Вспомним, что по  просьбе украинской стороны Россия согласилась на нулевой вариант по внешнему долгу СССР. А если бы не согласилась, сколько бы мы имели теперь долга — 40, 50 миллиардов долларов или больше? Вспомним, что наши люди, не имея работы здесь, трудятся в России. И этот перечень можно продолжать.

И поэтому еще более злободневный вопрос: что лежит в  основе нынешнего положения дел? Ведь один товарооборот чего стоит! Он в Украине как минимум в три раза ниже, чем потенциальный. Основательно разрушены наработанные прежде производственные специализация и кооперация, и дело не   только в трансформации отношений собственности. Так почему же наши братские отношения время от времени подвергаются жесточайшим испытаниям?

Конфликт вокруг Тузлы показал, как легко спровоцировать нашу политическую общественность на противостояние с Россией. Язык жестких заявлений и ультиматумов, на который так легко перешли наши политики, даже не попытавшись предварительно решить проблему в так называемом рабочем порядке, свидетельствует о том, что значительная часть украинских политиков, в том числе и часть народных депутатов, в   действительности не стремятся к установлению тесных, дружеских отношений с Россией, скорее наоборот (Шум у залі).

Почему министры и с той, и с другой стороны, несколько лет подряд заседая, ведя разговоры о делимитации границы, не   решили эти проблемы? Это вызывает, по меньшей мере, удивление. Ведь большинство нашего народа поддерживает интеграцию, желает установления тесных экономических, полити­ческих связей с братскими народами России. Депутаты же Верховной Рады как политические представители народа, казалось бы, должны реализовать его волю на сближение с Россией.

Что заставляет часть народных избранников пренебрегать мнением своих избирателей? Я вижу здесь несколько причин:
во-первых, отсутствие стратегического подхода; во-вторых, неумение в своей деятельности руководствоваться интересами государства и общества; в-третьих, стремление к политическим эффектам, отсутствие чувства ответственности за собственные слова и действия.

Многим из нас так и не удалось понять, что ни Украина, ни Россия не способны сохранить свой государственный сувере­нитет, занять достойное место в мире, действуя поодиночке. Ни Украина, ни Россия не являются самодостаточными в геополи­тическом и экономическом отношении. Наши страны взаимно зависят от интеллектуальных, экономических, природных ресур­сов, друг от друга. Выжить они могут, только поддерживая и укрепляя свое сотрудничество.

На наш взгляд, часть элиты и Украины, и России не умеют сегодня в своей деятельности руководствоваться интересами общества и государства. Мы не умеем быть прагматиками. Стратегические выгоды от союза с Россией очевидны, но мы слишком заняты мелочными обидами и интересами. Это естест­венно: кто не умеет думать о главном, вынужден размежевы­ваться в мелочи.

Я еще много примеров мог бы привести, но хочу подчеркнуть одно. Мы выстраиваем отношения с Россией, оглядываясь на другие страны, все время думаем, как к нашему союзу отнесутся ЕС или Соединенные Штаты Америки. То же можно сказать и в отношении России, которая все никак не  решится перейти к самостоятельной внешней политике. На  парламентариев Украины и России ложится ответственность за защиту нашего культурного и исторического наследия (Шум у залі).

И последнее. Ругаться сегодня с Россией — это то же самое, что пилить сук, на котором сидишь. Запомните: если, как говорят атеисты, не доведи Боже, случится разрыв с Россией, Украина утратит послед­нюю надежду на экономический подъем, на преодоление новейшей руины и на саму независимость. Так  давайте сделаем все для того, чтобы наша дружба крепчала и сохранялась!

И, в отличие от Виктора Ющенко, именно за эту дружбу я  всегда провозглашу тост. І вип’ю келих горілки, закушу хлібом, салом з цибулею, в тому числі і в цьому залі (Шум у залі).

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні колеги, заспокойтеся, будь ласка. Давайте порадимося. Виступили від фракцій, груп, від комітетів, деякі депутати наполягають на виступах. Є пропозиція попрацю­вати рівно до 14 години і на цьому завершити. Так?

В’ячеслав Кириленко. Будь ласка. Наступний — Мироненко.

 

КИРИЛЕНКО В.А., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Фракція “Наша Україна”. Шановні колеги! Шановні російські гості! Шановні виборці! Я  одразу хочу сказати, що Блок Віктора Ющенка “Наша Україна” послідовно виступає за зміцнення українсько-російських стосун­ків. Незважаючи на те, що деякі олігархи і в Україні, і в Росії намагаються зробити із нас страшилку для Російської Федерації, хочу сказати, що це є провокацією, яка не йде на користь дружбі між українським та російським народами.

Разом з тим кожен розуміє дружбу по-своєму. Ми пропо­нуємо її розуміти конкретно, з огляду на інтереси наших виборців, тобто наших народів. Я хотів би зосередитися на кількох конкрет­них соціально-економічних темах наших стосунків.

Передусім я хотів би все-таки порушити проблему заощаджень українських громадян, які залишилися на рахунках совєцького Ощадбанку ще в 1991 році. Тоді на рахунках Ощадбанку в Москві було закумульовано 84,3 мільярда совєцьких рублів, і українським вкладникам ці кошти не повернені.

Російська Федерація 1992 року угодами від 13 і 20 березня погоджувалася розв’язувати цю проблему, однак уже 1996 року Центробанк Росії оголосив, що не вважає це питання для себе проблемою і в односторонній спосіб виходить із переговорного процесу. На нашу думку, це поспішне рішення Центробанку Росії, яке не йде на користь українсько-російським стосункам. Думаю, що  депутати обох країн повинні порушити цю проблему ще раз, утворити необхідну комісію і почати повертати гроші, які належать українським громадянам.

Друга проблема — активи. Верховна Рада України 1997 року ухвалила Постанову про умови визнання розподілу активів і паси­вів колишнього Совєцького Союзу. Нульовий варіант не ратифіко­ваний українським парламентом. Я не знаю, чи про це відомо в Держдумі Російської Федерації. Хочу нагадати, що за розподі­лом (лише окремі цифри) Україні належить активів — 12,1 мільяр­да доларів США, 7,8 мільярда совєцьких рублів за відповідним курсом, 42,1 тонни золота, на 600 мільйонів рублів майна колиш­нього Совєцького Союзу за кордоном і таке інше. Це без ураху­вання алмазного фонду і частки України в експорті озброєнь.

Фракція Віктора Ющенка “Наша Україна” ініціюватиме, щоб парламенти наших країн повернулися до цього питання, оскільки це реальна проблема, яка важлива для кожного українського громадянина і для української економіки в цілому.

Третє. Україна має величезні збитки внаслідок вилучень із зони вільної торгівлі, які застосовує Російська Федерація. Робіт­ники, які працюють на трубних, хімічних, металургійних, коксо­хімічних заводах, потерпають від того, що Російська Федерація застосовує односторонні вилучення. Ми готові говорити про українсько-російську економічну співпрацю, але передусім хотіли  б переконатися, що Російська Федерація таки має волю до  швидкого укладення угоди про зону вільної торгівлі. Це в інте­ресах української промисловості, українських людей. До речі, ця українська промисловість сконцентрована, головним чином, на  Сході України, у Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій та інших областях, а не десь на тій Галичині, якою завжди лякають в Росії найбільш “сердробольных” громадян.

Наступне питання. Ми не маємо претензій до політики, яку провадить Російська Федерація, захищаючи свої інтереси. Якщо вона вирішує, що вона готова завдавати превентивних ядерних ударів по території своїх сусідів, значить, на це воля Російської Федерації. Ми маємо претензії до нашого уряду. Бо коли Чорноморський флот Росії не сплачує гроші Севастополю,
і від того страждають севастопольці, — то це проблема українського, а не російського, уряду. І коли коса Тузла, український острів, раптом стає російським півостровом — це також проблема не Росії. Це проблема Президента України, який зараз втік із країни, щоб її не розв’язувати, і проблема нашого уряду й нашого парламенту.

Якщо російські депутати не бачать у цьому жодної проблеми, значить, ми будемо вирішувати її самі. Єдине, що Україна може піти на односторонню делімітацію і демаркацію кордону. І завтра Верховна Рада, дасть Бог, утворить тимчасову спеціальну комісію, яка відстежуватиме режим державного кордо­ну в районі українського острова Тузла.

На завершення. Я вважаю, що патріотична і популярна влада, новий президент, який буде обраний наступного року, нарешті задовольнить українсько-російські стосунки, і вони із братських перетворяться на по-справжньому дружні та рівно­правні.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово надається народному депутату Віктору Андрійовичу Мироненку. Наступний — Яворівський.

 

МИРОНЕНКО В.А., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України у закордонних справах (виборчий округ №5, Автономна Республіка Крим). Фракция Коммунистической партии Украины. Уважаемые соотечественники! Ненавистники наших народов очень надеются, что строящаяся дамба пересечет адми­нистративную границу и сорвет ратификацию Соглашения о Еди­ном экономическом пространстве. Но я убежден, что это не произойдет. Объединительный процесс не удастся остановить!

Единое экономическое пространство должно создаваться только на принципах равенства. Стремление какой-то страны к  доминированию, как и попытки войти в Единое экономическое пространство, не беря на себя никаких обязательств, не учитывая интересы друг друга, свидетельствуют о том, что руководство этих стран в действительности не желает функционирования Единого экономического пространства.

Когда Верховной Радой Украины был принят мой проект постановления о необходимости создания Единого экономи­ческого пространства, а затем еще большим количеством голосов было принято постановление, я был рад, ибо осознавал, что создание Единого экономического пространства будет способствовать восстановлению выгодных Украине экономи­ческих связей с Россией, Белоруссией и Казахстаном. Но я отлич­но понимал, что неизбежны провокации.

Нарастание страстей вокруг острова Тузла — это прово­кация, направленная на срыв ратификации Соглашения о созда­нии Единого экономического пространства. Очень опасная прово­кация господствующих в Украине и России с 1991 года, чутко улавливающих пожелания США проамериканских сторонников капитализма, дико ограбивших народ с помощью приватизации и желающих любой ценой продолжить это ограбление. Их хо­зяева — Соединенные Штаты Америки, которые стремятся уста­новить свое мировое господство, провоцируют конфликты во  многих регионах мира, а потом приходят туда как мировой жандарм во имя своих экономических и политических интересов. Они, конечно же, не желают создания Единого экономического пространства от Бреста до Тихого океана, самого богатого в  мире полезными ископаемыми, чрезвычайно перспективного, полезного, остро необходимого нашим народам.

Уважаемые соотечественники! Именно этим и объясняется то, что паны, прикрывающиеся патриотической фразой, возра­жающие против создания Единого экономического пространства, не желают прислушиваться даже к словам руководителя Евро­комиссии Романо Проди, который 7 октября 2003 года по поводу создания Единого экономического пространства заявил, что раз­витие экономических связей Украины с Россией не препятствует развитию связей Украины с Европейским Союзом, а наоборот — способствует. Наши украинские и российские политики, ездящие в США за советами, прикрываясь патриотической фразой, желая получить больший процент на выборах, снова жестоко пытаются использовать принцип “разделяй и властвуй”. Это вторая причина инцидента.

Была и третья причина, на которую указывают жители Краснодарского края, — стремление предотвратить смыв плодо­родных земель, пляжей, построек, уменьшить соленость Азов­ского моря. Если Украина и Россия — стратегические партнеры, то обязаны учитывать интересы друг друга, обязаны идти на ком­промиссы. Государственная граница по суше утверждена именно благодаря компромиссам. И сейчас, в этой ситуации, мы должны видеть необходимость компромиссов.

Давайте прямо признаем, что внешняя политика Украины не  вызывает доверия у России, что Россия опасается вхождения Украины в НАТО, о чем мы часто говорим, вхождения амери­канских, натовских военных судов в Азовское море, ибо все это создает реальную угрозу безопасности России. О высказываниях лидеров США мы знаем, они ставили задачу ликвидации Союза Советских Социалистических Республик, достигли этого, сейчас стремятся расчленить нашего брата и соседа — Россию. И если мы действительно братья и стремимся к сотрудничеству, то должны, наверное, понять их чаяния.

Учитывая все это, учитывая необходимость восстановления выгодных Украине экономических связей, существенного повы­шения жизненного уровня, восстановления дружбы, всесторон­него сотрудничества между нашими народами, предлагаю следующее.

Первое. Обеспечить безотлагательную ратификацию Договора о Едином экономическом пространстве, который позво­лит создать единый регулирующий орган и экономический союз. Без этого Единое экономическое пространство функционировать не сможет.

Второе. Подписать договор о границе, закрепляющий принадлежность Керчь-Еникальского канала Украине, гарантию возможности прохождения российских судов по каналу с оплатой за прохождение Украине в лице Керченского морского торгового порта, более 100 лет обеспечивающего проводку судов, содержа­ние лоцманской, маячной, навигационной службы, замену, ремонт, приобретение, установку буев, очистку, углубление канала. На это портом потрачены огромные средства.

И третье, последнее. Придать Азовскому морю статус внутреннего моря Украины и России, установить границу по дну, по ныне действующему в Азовском море каналу (не знаю, почему возражает правая сторона), что обеспечит учет предложений России в отношении статуса Азовского моря и возможность нуждающейся в нефти, газе и других природных ресурсах Украины использовать две третьих дна Азовского моря, развивать рыбную отрасль. Братские народы будут вместе!

Спасибо за внимание.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово надається народному депутату України Володимиру Яворівському.

ЯВОРІВСЬКИЙ В.О., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації (виборчий округ №123, Львівська область). Шановні співвітчизники! Дорогі наші гості! Я хотів би вас, шановні колеги, трошки захистити, бо  тут дехто намагався вас скубти, і як народний депутат СРСР останнього скликання, який працював у групі Сахарова (МДГ), хочу вам сказати велике спасибі. Ви класні хлопці, класні політи­ки. Те, що ви робите, — це прекрасно, я захоплююся. З Тузлою — все чудово, нічого кращого проти підписання цього кабального ЄЕПу ми в парламенті ніколи не придумали б. А тепер, я пере­конаний, за нього тут ніхто не проголосує.

Ви — молодці! Я захоплююся вами, бо парламент російський виділяє 8 мільйонів доларів на впровадження російської мови у  школі, а мій рідний уряд на впровадження рідної української мови виділяє разів у 10 менше. Ви молодці, ви молодці абсолютно у всьому! Я переконаний, що ви у своєму парламенті, в Думі, ніколи не дозволили б так виступити українцеві, як тут виступив Грач. Ви цього ніколи не дозволили б, бо це принизило б вас як політиків, як громадян Росії.

Ми захоплюємося буквально всім, що ви робите, і вашим президентом захоплюємося, і тим, що не повертаються гроші. Це  прекрасно все, тому що ви справді класні політики! Одне-єдине хочу вам сказати, не маючи жодного зла до Росії, як полі­тик, який у цьому болоті політичному бовтається вже 13 років, так  само, як багато хто з вас. Хлопці! Річ у тім, що ми даємо вам можливість робити все те, що ви робите з нами. І навіть не ми, не  парламент, я просто хочу, щоб ви знали: в Україні ще не було української, патріотичної, чесної, порядної влади. Ми її ще не  мали. Мали Леоніда Макаровича, який сказав: “Ну що ж, маємо те, що маємо”, — а де ділося решта, Леонід Макарович нам не пояснює.

Маємо зараз другого президента, який... Політика наша українська і стосунки з Росією (ви знаєте про це) залежать від  того, скільки вони випили ввечері. Так чого зустрічатися без краваток? Може, краще без голів зустрічатися? Ми маємо Президента, який... Назріває колосальний конфлікт, який треба розв’язувати, бо вже тут у залі лунало: “Хотят ли русские войны?” — знову ставимо це питання. А наш Президент полетів у  Бразилію на карнавал. Кажуть, що привезе звідти нову книжку “Україна — не Бразилія”. Скоро у Спілку письменників будемо його приймати.

Через те я хочу вам сказати: всі проблеми — надумані. Дорогі мої росіяни! Я вам процитую вашого російського автора (ось з Інтернету вийняв, “Московские новости”) Максима Артем’єва:

“Но зададим себе провокационный вопрос: а нужна ли Россия Украине? Что можем мы дать нашим вчерашним “братьям”? Боюсь, что ничего. Украине не нужна Россия (це  росіянин пише, ще раз повторюю). Ориентация на союз с  последней способна лишь законсервировать оставшиеся от советских лет проблемы, затянуть выход Украины в глобальный клуб развитых демократических государств. В чем больше всего нуждается сейчас Украина? В создании современных рыночных институтов, структурной перестройке экономики, построении гражданского общества, многопартийной демократии и правового государства. Может ли хоть чем-то помочь ей в этом Россия? Нет. Все образцы необходимого находятся не на востоке,
а на западе — в расширяющейся единой Европе. Поэтому запад­ный вектор поисков своего будущего для Украины естественен и  понятен. Даже если брать модели и алгоритмы перехода от  тоталитарного строя и командной экономики к демократии и  рынку, то Россия — не лучший образец: реформы в Польше и  Чехии, в Литве и Эстонии идут (во многом — уже прошли) куда успешнее и последовательнее” (Оплески). Ось для мене, українця, справжня російська еліта, так мислять справжні росій­ські патріоти. З такою Росією, я переконаний, є майбутнє і в Росії, і в України.

А вам, завершуючи, хочу сказати одне-єдине. Нам залиши­лося ще якихось 400 днів потерпіти цю нашу окупаційну владу. Після цього ми проведемо демократичні перевибори, прийде до   влади демократичний, патріотичний чоловік, українське су­спільство до цього дозріло, знайте про це. Ми будемо мати або свого Гавела, або Кваснєвського, або ще когось. І тоді мені вас хвалити не буде за що. Ми будемо просто дружити з вами (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Підводимо риску виступом від Міжпарла­ментської комісії “Україна–Росія”, яка працювала останніми днями.

Добкін Михайло Маркович. Будь ласка.

 

ДОБКІН М.М., член Комітету Верховної Ради України з  питань бюджету (виборчий округ №174, Харківська область). Шановні колеги! Шановний головуючий! З поваги до російської делегації буду виступати російською мовою.

Уважаемые друзья, коллеги, все присутствующие здесь! Мне выпала большая честь подытожить сегодняшние парламент­ские слушания, которые были непростыми. Было много эмоций, много было выплеснуто и злости, и дружелюбия, всевозможных чувств и эмоций. На мой взгляд, самое главное — что у нас есть диалог. Тяжелый, сложный, но есть диалог, который показывает, насколько осторожными нужно быть в дружественных отноше­ниях, насколько выверенным и просчитанным должен быть каждый шаг, чтобы у нас больше никогда не возникала ситуация, будто между Украиной и Россией существует только Тузла, и только Тузла определяет наши взаимоотношения.

Вчера на встрече с российскими коллегами я говорил о   том, что политические партии приходят и преходят, любые политики, даже самые раскрученные, со временем уйдут, а  дружба останется. Дружба между нашими народами была, есть и будет. Я это говорю как представитель города Харькова, Слобожащины, которая граничит с Россией. Как бы мы тут не ломали копья, какие бы мы претензии друг другу не выставля­ли, люди, живущие в приграничных территориях, дружили, дружат и будут дружить. Им все равно, кто здесь кричит: “Геть, москалі! Віддайте нашу територію!” Хотя я тоже не приветствую то, что происходит сейчас в районе Керченского пролива.

Я хочу выразить благодарность своим российским колле­гам, которые вчера в очень непростой обстановке, в очень слож­ном диалоге пошли на компромисс, и после длительных пере­говоров российская делегация и наша межпарламентская группа, в которую входят представители практически всех фракций Верховной Рады, пришли к единому мнению. Это говорит о том, что на уровне парламентов мы готовы решать любые проблемы. Тому подтверждением служит наше вчерашнее совместное заявление к президентам двух стран.

Поэтому я выражаю глубокую признательность вам, дорогие наши российские коллеги, за то, что вы сегодня мужественно выслушали все те эмоции, которые кипели в этом зале. Но если мы друзья, если отношения наши прозрачны и открыты, мы должны говорить друг другу все — и позитив, и негатив, потому что жизнь, к сожалению, состоит из положительных и отрица­тельных сторон.

И в заключение я хотел бы сказать несколько слов о том, что и половины не было бы злости, злобы, нечистоплотности, которые выплеснулись сегодня в этом зале, если бы… Поверьте, я не учу и не советую, и считаю наши средства массовой информации глубоко профессиональными, но если бы они не однобоко освещали события, если бы на всех центральных каналах не показывали постоянно российских политиков, депу­татов, которые проводят сейчас свои пиар-кампании, построен­ные на антагонизме в адрес Украины, если бы их не цитировали постоянно, может быть, и у нас в обществе, и в этом зале не было бы сформировано такое негативное, злобное отношение к данной проблеме, которая, несомненно, существует и которую, несомненно, надо решать. Поэтому я не советую вам, но у нас у самих полно невменяемых, так лучше уж вы наших показывайте по всем каналам, чем из других государств (Шум у залі). Вы  знаете, если нет воспитания, то ни мозгов, ничего другого уже не прибавится.

Хочу также сказать, что мне повезло завершать наши слушания, мне повезло, что после моего выступления с обеих сторон — улыбки. Я уверен, что даже негативные слова, которые, может, и звучат в мой адрес, — это из добра и любви ко мне, потому что по-другому и быть не может. На этой мажорной ноте я  заканчиваю свое выступление, и очень хотелось бы, чтобы следующие парламентские слушания по вопросам отношений Украины и России прошли в другой обстановке, с большим количеством людей в этом зале, более дружественно, открыто и честно.

Спасибо (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні колеги, будемо завершувати нашу роботу.

Сьогодні відбулася ділова і конструктивна розмова. Дуже багато бажаючих було записано на виступ, але не всім, на жаль, надана така можливість, тому прохання до тих, хто не встиг виступити, передати тексти до профільного Комітету у закордон­них справах для узагальнення і видання матеріалів парламент­ських слухань, а також розповсюдження їх серед усіх, хто цікавиться цією проблемою. А я переконаний, що вона, без пере­більшення, цікавить і весь український загал, і російське суспільство.

Прошу Комітет у закордонних справах за результатами парламентських слухань розробити відповідні рекомендації та  внести їх в установленому порядку на розгляд і затвердження Верховною Радою України.

Дякую всім за роботу. Ще раз давайте подякуємо російській делегації за участь у слуханнях. На все добре.

ТЕКСТ НЕВИГОЛОШЕНОГО ВИСТУПУ

 

ШКІРЯ І.М., член Комітету Верховної Ради України з питань будівництва, транспорту, житлово-комунального господарства і  зв’язку (виборчий округ №57, Донецька область). Главными на  сегодня в украинско-российских отношениях являются два аспекта: Единое экономическое пространство и ситуация в  Керченском проливе. Остановлюсь на экономическом аспекте нашего сотрудничества.

Сегодня украинско-российское сотрудничество характери­зуется прагматизмом, стремлением к выполнению подписанных межгосударственных документов, реализацией взаимовыгодных двухсторонних экономических проектов, проведением общих бизнес-форумов с участием президентов двух стран, дальнейшим усилением взаимодействия как на двухстороннем уровне,
так и на международной арене.

Договорно-правовая база отношений Украины и Российской Федерации насчитывает 294 двусторонних международных договора, среди которых 37 межгосударственных, 155 межправи­тельственных, 102 межведомственных. Сегодня из общего коли­чества подписанных документов вступили силу 253 договора.

Приоритетное значение для наших государств имеют разви­тие торгово-экономической сферы, стратегическое — развитие топливно-энергетической сферы. В гуманитарной сфере заключен ряд договоров, которые касаются социальной защиты прав граждан Украины и России, работающих за пределами своих государств, в социально-трудовой сфере и в области семейной политики, обеспечения гендерного равенства. Немаловажное значение имеет также сотрудничество в регулировании и разви­тии природоохранных и межрегиональных связей между областя­ми Украины и субъектами Российской Федерации.

Семь административных территорий Украины граничат с  регионами России и поддерживают с ними экономические и  дружественные отношения. Пример тому — Донецкая область. Как один из крупнейших индустриальных регионов Украины, она ориентировалась на разностороннее международное сотрудни­чество и зачастую выступала инициатором интеграционных процессов, в том числе и с Россией. Однако в последние годы отмечается спад в торговле с основным партнером по внешне­экономической деятельности — Российской Федерацией.

Экспорт товаров в Россию за последние семь лет сократился на 20 процентов, и это вызывает тревогу. Программа экономического сотрудничества между Украиной и Россией на  1998–2007 годы предусматривает, что товарооборот между нашими странами к 2007 году должен увеличиться как минимум в  2,5 раза. Но программа реализовывается уже шестой год, а товарооборот не вырос и на 10 процентов.

Вхождение Украины в ЕЭП позволит расширить торговые возможности украинских товаропроизводителей, восстановить утраченные связи, увеличить объемы производства и реализации продукции. Это увеличит мобилизацию доходов в бюджеты всех уровней, позволит повысить заработную плату. Постепенное открытие рынков, условия международной конкуренции, прони­кновение иностранного капитала будут способствовать модерни­зации экономики Украины для последующего вступления в зону свободной торговли с ЕС.

Российско-украинские отношения — это серьезный фактор стабильности во всем евразийском пространстве, а их базой является необходимость развития экономической интеграции. Главной задачей сейчас должно стать создание двумя государствами достаточно емкого общего рынка продукции обрабатывающих отраслей, преодоление однобокой топливно-сырьевой направленности экономик двух государств. Россия является основным торговым партнером Украины среди стран СНГ, и если мы сегодня не выйдем совместно на мировые рынки с наукоемкими товарами, завтра эти возможности могут оказаться недоступными.

Вскоре украинскому и российскому парламентам предстоит принять решение о ратификации Соглашения о формировании ЕЭП, но уже сегодня нужно сделать все, чтобы сблизить позиции по пока еще несогласованным вопросам.

Введение зоны свободной торговли — это то, чего Украина добивается с момента подписания в апреле 1994 года Соглаше­ния о создании зоны свободной торговли. Европейская интегра­ция — это стратегическая цель, зона свободной торговли — необходимая практика. Цель Единого экономического простран­ства — создание условий для стабильного и эффективного развития экономик наших государств и повышения уровня жизни граждан.