ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

Формування здорового способу життя української молоді:

стан, проблеми та перспективи

 

Сесійний зал Верховної Ради України

26 листопада 2003 року, 15 година

 

Веде засідання Перший заступник Голови Верховної Ради

України МАРТИНЮК А.І.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Доброго дня, шановні учасники парламент­ських слухань! Дозвольте мені розпочати наше засідання, яке пропонується провести без перерви і завершити близько 18 години.

Сьогодні на парламентських слуханнях ми маємо розглянути питання “Формування здорового способу життя української моло­ді: стан, проблеми та перспективи”. За визнанням Всесвітньої організації охорони здоров’я, “здоров’я — це стан повного фізич­ного, духовного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб або фізичних вад”. Для молодих людей вести здоровий спосіб життя — це означає виконувати всі види своєї повсякденної діяльності у спосіб і методами, які сприяють забезпеченню здоров’я.

Проведення парламентських слухань з питань формування здорового способу життя нашої молоді для нас, без сумніву, є особливо актуальним. На жаль, стан здоров’я молодих громадян в останні роки за багатьма параметрами не можна вважати задо­вільним, а заходи, що реалізуються у цій сфері, неадекватно вирі­шують ці проблеми, зокрема у визначенні пріоритетів. Органи влади на всіх рівнях віддають перевагу наданню медичних послуг та лікуванню захворювань і недостатньо зважають на організацію і  проведення профілактичних заходів та формування здорового способу життя.

Думаю, що всі учасники парламентських слухань не лише в цьому переконані, а й усвідомлюють, що передумови та пер­спективи міцного здоров’я неможливо створити зусиллями лише окремих спеціалізованих державних структур. Формування здоро­вого способу життя — це багатогранний процес, який вимагає комплексного підходу та реалізації координованих зусиль усіх зацікавлених сторін, а саме законодавців, органів управління, представників усіх соціально-економічних секторів, місцевої вла­ди, засобів масової інформації, недержавних організацій і, голов­не, самих молодих громадян. Тому парламентські слухання, весь їх хід підготовки та сьогоднішнє обговорення і мають сприяти, з  урахуванням досвіду, визначенню програмних підходів до вирі­шення цієї проблеми за участю всіх зацікавлених сторін.

З цією метою для участі у слуханнях запрошені народні депутати України, члени уряду, керівники державних комітетів, представники Адміністрації Президента, обласних державних адміністрацій, місцевих рад, ряду міжнародних організацій, гро­мадських об’єднань, державних структур по роботі з молоддю, лідери молодіжних і дитячих організацій, науковці та інші.

Шановні колеги, я вас запрошую до співпраці і пропоную такий регламент нашої роботи. Ми маємо заслухати дві доповіді: від уряду виступить голова Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, а від Верховної Ради — голова Комітету з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму (по 15 хвилин). Після того приступимо до обговорення, у нас досить широкий список бажаючих виступити (регламент — до 5 хвилин).

Шановні колеги, особливо я звертаюся до своїх колег народних депутатів, давайте вкладатися в межі цих 5 хвилин, бо ми, мабуть, як ніхто, зацікавлені в тому, аби більше людей висту­пили на парламентських слуханнях. І оскільки сьогодні записалися на участь в обговоренні чимало саме не членів парламенту, не народних депутатів, то я хотів би, щоб ми скористалися нагодою і послухали і представників установ, які працюють над реалізацією молодіжної політики, і керівників молодіжних організацій, бо це передовсім їх стосується, саме їм, як кажуть, болить і пече. Тому я  дуже просив би кожного, хто одержав слово, пам’ятати, що за тобою чекає ще не один десяток осіб, які також хотіли б щось сказати. Давайте будемо толерантними і думати не лише про те, аби собі виступити. Ось такий у нас буде порядок. Ще раз наголошую, ми будемо працювати протягом трьох годин з тим, щоб приблизно о 18 годині підбити підсумки нашої розмови.

Приступаємо до реалізації програми парламентських слухань.

Запрошую до слова голову Державного комітету України у справах сім’ї та молоді Валентину Іванівну Довженко (Оплески).

 

ДОВЖЕНКО В.І., голова Державного комітету України у  справах сім’ї та молоді. Шановний Адаме Івановичу! Шановний Олександре Олексійовичу! Шановні народні депутати, учасники парламентських слухань! Здоров’я — це скарб кожного грома­дянина, стратегічний ресурс держави, запорука розвитку між­народної спільноти в цілому.

Конституція України визнає життя і здоров’я людини однією з найвищих соціальних цінностей. Як уже наголосив Адам Іванович, Оттавська хартія, прийнята 1986 року, вважає здоров’ям не лише відсутність хвороб або фізичних вад, а стан фізичного, духовного і соціального благополуччя. На реалізацію потенціалу здоров’я впливають вагомі чинники, кожен з яких вартий розгляду на окремих парламентських слуханнях, — це мир, дах над голо­вою, соціальна справедливість, освіта, харчування, дохід, стабіль­на екосистема та сталі ресурси.

Важливими кроками, які були здійснені Верховною Радою України та урядом України в забезпеченні становлення молоді, її  всебічного розвитку, стали нещодавнє ухвалення Верховною Радою України Закону України про Загальнодержавну програму підтримки молоді на 2004–2008 роки та розроблення проекту Національної програми патріотичного виховання молоді до 2008 року. Актуальність питань здоров’я, їх спільність для країн з  різним ступенем розвитку та вплив на соціальне самопочуття молодої людини засвідчили учасники регіонального форуму з  проблем молоді “Молодь ХХІ століття: реалії та перспективи”, що відбувся у вересні цього року в Києві під егідою Європейської економічної комісії ООН за участю близько 450 делегатів із 25 країн світу.

Усвідомлюючи соціальну важливість проблем здоров’я, вперше проводяться тематичні парламентські слухання з питань формування здорового способу життя української молоді, стану та   перспектив. Ці питання належать до сфери діяльності багатьох центральних органів виконавчої влади, зокрема міні­стерств охорони здоров’я, освіти і науки, внутрішніх справ, культури і мистецтв, праці та соціальної політики, з питань над­звичайних ситуацій, оборони, Мінекоресурсів, Держкомспорту та  інших, за участю яких було підготовлено щорічну доповідь на  тему сьогоднішніх парламентських слухань, в якій всебічно проаналізовано стан здоров’я української молоді в контексті основних завдань щодо її становлення, соціально-економічного розвитку держави в цілому. Ми вдячні всім центральним та місцевим органам виконавчої влади, народним депутатам України за участь у підготовці цієї щорічної доповіді.

Об’єктивні показники та результати опитувань, наведені у  щорічній доповіді, свідчать, що в Україні поки що існує багато невирішених проблем щодо формування здорового способу життя як у цілому серед населення, так і серед молоді зокрема. Більшість молодих людей не задоволена станом навколишнього середовища, умовами праці, навчання й відпочинку, матеріальним становищем своєї сім’ї, доступністю та якістю медичного обслуговування. Молодь віддає перевагу пасивним формам проведення дозвілля, зменшується інтерес до культурного надбання. Менше половини юнаків та дівчат займаються фізкультурно-оздоровчою роботою. Спостерігається тенденція їх раннього залучення до таких шкідливих звичок, як куріння, вживання алкоголю та наркотичних речовин, до дошлюбних та позашлюбних статевих відносин.

За останні десять років частка хворих на наркоманію серед неповнолітніх збільшилася у 6–8 разів, смертність серед осіб цієї групи за цей час зросла в 40 разів. Хоча суттєво і зменшилася захворюваність підлітків на алкоголізм, наркологічні розлади і  венеричні хвороби, проблема повноти обліку цих захворювань не дозволяє об’єктивно оцінювати відповідність отриманих ста­тистичних даних реальному стану справ. Актуальною залишається проблема соціально зумовлених хвороб, зокрема СНІДу та тубер­кульозу.

За даними Міністерства оборони, кількість здорових призов­ників, придатних до військової служби, не перевищує 75 відсотків, а практично кожен другий військовослужбовець змушений протя­гом служби звертатися за медичною допомогою.

Кількість захворювань, пов’язаних з репродуктивним здоро­в’ям, серед майбутніх матерів зростає невпинно з року в рік, і уповільнення цієї вкрай небезпечної тенденції не простежується. Крім того, частка передачі ВІЛ-інфекції статевим шляхом стано­вить практично третину, а за темпами розповсюдження ВІЛ-інфек­ції Україна посідає одне з провідних місць у Європі. Проте слід відзначити, що, з іншого боку, частка передачі ВІЛ-інфекції верти­кальним шляхом, тобто від матері до дитини, зменшується. Завдяки своєчасно здійсненому нашими висококваліфікованими медиками-професіоналами діагностуванню та лікуванню вагітних у  майже 2 тисяч дітей, народжених від ВІЛ-інфікованих матерів, діагноз ВІЛ-інфекції відсутній.

Шановні учасники парламентських слухань! Здоров’я дітей і  молоді формується в сім’ї. Сім’я, в якій діти й батьки становлять духовне ціле, живуть у злагоді, забезпечує достатній розвиток і  становлення молодої людини. Сімейні розлади спричиняють моральні страждання, фізичні хвороби, багато в чому визначають майбутнє дітей. Переконливим свідченням цього є той факт, що серед неповнолітніх злочинців практично половина виховувалися в неповній сім’ї, як правило, однією матір’ю, а більш як 6 відсот-
ків — взагалі без батьків.

Аналіз ситуації свідчить, що стан здоров’я молоді — це, без перебільшення, найважливіша із складових національної безпеки. Саме на його покращання має бути спрямована державна полі­тика, адже досягнути позитивних результатів цілком можливо, незважаючи на нестачу тих чи інших ресурсів, за умови об’єднання зусиль органів влади, громадських організацій та всіх небайдужих громадян, впровадження міжнародних підходів, які довели свою ефективність. Головний з таких підходів — пере­орієнтація з лікування на профілактику, з подолання хвороби — на її попередження, адже, за висловом Томаса Мора, мудрий ско­ріше уникатиме хвороб, ніж вибиратиме засоби проти них.

Державна політика повинна бути спрямована на формування престижності фізичного і духовного здоров’я. Важливою ланкою в  цьому є інформаційна складова. Кожен з нас розуміє, що абсо­лютно неприйнятним є формування через засоби масової інфор­мації сумнівних ідеалів на ідеях насильства, цинізму, культу влади і заробітку грошей у будь-який спосіб, романтизації шкідливих звичок. Тому особливо своєчасним є нещодавно розглянутий Кабінетом Міністрів України проект закону України щодо встанов­лення обмежень показу кіно-, відеопродукції, що за своїм змістом підриває суспільну мораль. Актуальним завданням є створення доброзичливого до дітей, молоді та сімей інформаційного просто­ру, позитивного національного медіа-продукту.

Основною ланкою впровадження інформаційної стратегії здорового способу життя є мережа закладів, що працюють з  дітьми та молоддю, передовсім освітніх та виховних. Виходячи з   цього, Міністерство освіти і науки України впровадило курс валеології, що охоплює весь період навчання в середній школі. Міністерство охорони здоров’я України організувало діяльність центрів здоров’я, кабінетів санітарної освіти, відділень профілак­тики. Наступним кроком стало створення за підтримкою ЮНІСЕФ мережі клінік та установ, дружніх до молоді. Прикладом може служити місто Старокостянтинів на Хмельниччині, яке впроваджує проект “Місто, дружнє до дитини, сім’ї та молоді”.

Важливу роль відіграють центри соціальних служб для моло­ді, які надають безоплатні кваліфіковані послуги всім, хто зверта­ється за допомогою. Тільки за 9 місяців цього року до центрів звернулися більш як 2 мільйони молодих людей. Можна взяти на себе сміливість і стверджувати, що такими результатами щоден­ної інформаційно-консультативної роботи є суттєве, більш як у  4 рази, зменшення протягом останнього десятиліття кількості абортів серед дівчат, за п’ять років на 15 відсотків зменшилася питома вага осіб, інфікованих внаслідок ін’єкційного вживання наркотиків, починаючи з 2001 року, поступово зменшується кіль­кість самогубств серед молоді. У цих тенденціях вбачається результат діяльності розгалуженої мережі телефонів довіри, громадських приймалень, кризових центрів системи Держком­сім’ямолоді, співпраці з громадськими організаціями, які разом надають необхідну психологічну допомогу і формують у молодої людини почуття впевненості та захищеності.

На часі — посилення контролю щодо заборони куріння та  вживання алкоголю в громадських місцях, відповідальності за  продаж тютюнових та алкогольних виробів неповнолітнім. Слід забезпечити спрямування надходжень від оподаткування цих виробів на підтримку програм формування здорового способу життя серед дітей, підлітків та молоді.

Пропонується також протягом 2004 року провести все­українську кампанію з впровадження здорового та раціонального харчування, вживання йодованої солі. Цей та інші проекти реалізу­ються спільно з міжнародними партнерами — представництвом ЮНІСЕФ в Україні, українсько-канадським проектом “Молодь за здоров’я”, ЮНЕЙДС, Фондом народонаселення ООН та іншими.

Завдяки зусиллям уряду, місцевих органів виконавчої влади, громадських організацій на виконання прийнятої на початку цього року Державної програми відпочинку та оздоровлення дітей відповідно до постанови Верховної Ради кількість дітей та учнів­ської молоді, які оздоровилися протягом літа 2003 року, збільши­лася майже на чверть.

Хоча кількість осіб, що займаються фізкультурою за місцем проживання, зросла теж майже на чверть, однак спортивні клуби діють поки що лише при 15 відсотках загальноосвітніх закладів.

Актуальним завданням є розвиток молодіжного туризму, розроблення і впровадження програми відновлення системи дитя­чого молодіжного туризму в межах України, включаючи тематичні екскурсії, походи вихідного дня, спортивно-туристичні маршрути тощо, відновлення їх матеріальної бази.

Особливої уваги та всебічної підтримки з боку громадськості заслуговують заходи, спрямовані на відродження національних традицій, на виховання мужності, витривалості, зміцнення духов­ного здоров’я в цілому. Серед них — започатковані Міністерством з   надзвичайних ситуацій, Міністерством оборони, Держком­сім’ямолоддю військово-патріотичні та військово-спортивні ігри “Школа безпеки”, “Котигорошко”, “Патріот”, які з кожним роком набувають популярності. Адже, за висловом древньогрецьких мудреців, той, хто здоровий душевно, в змозі перенести і гнів, і горе, і радість, й інші почуття.

Минулого тижня ми вітали зі столітнім ювілеєм народного майстра, скульптора, винахідника Антона Гнатовича Штепу. Це   була дуже хвилююча подія. Хочу вам сказати, що цей поважний чоловік, сповнений бажань і нових задумів, планує сконструювати вічний двигун. Життя Антона Гнатовича — це переконливий доказ цінності здоров’я і необхідності зберігати його змолоду.

Саме на це спрямована діяльність місцевих органів влади Рівненської області, де створюються соціально-культурно-дозвіль­ні комплекси на території кожної сільської ради. До складу комплексів входять соціальні служби для молоді, сімей, дітей, клубні заклади, бібліотеки. До речі, сьогодні в нашій залі присутні перші 50 молодих соціальних працівників Рівненської та Миколаїв­ської областей, які почали здійснювати соціальну роботу з дітьми, сім’ями і молоддю на селі. Свою ефективність довели і пересувні консультативні пункти для сільської молоді, що протягом кількох років діють у Херсонській, Волинській, Полтавській, Черкаській областях.

Важливим є формування в кожної молодої людини відпові­дального ставлення до свого здоров’я. Для цього ми намагаємося залучати усі чинники — соціальні, медичні, інформаційні, освітні та  мистецькі. Довела свою дієвість започаткована Держкомсім’я­молоддю спільно з Київським драматичним театром на Подолі акція “Мистецтво проти наркоманії і СНІДу”, яка охопила десятки тисяч молодих людей у багатьох областях України. Молодь не  лише знайомилася з класичними творами Михайла Булгакова, а й на власні очі спостерігала передану засобами мистецтва трагедію людини, яка знівечила власну долю і життя близьких людей внаслідок вживання наркотиків. Аналогічні інформаційні компанії, виступи інтерактивних театрів, мистецькі заходи відбува­ються в усіх регіонах України, в тому числі напередодні Всесвіт­нього дня боротьби зі СНІДом під гаслом “Нове покоління без СНІДу”.

Стратегічним завданням є залучення самої молоді до пропа­ганди здорового способу життя. На особливу увагу заслуговує волонтерський рух — це більш як 20 тисяч юнаків та дівчат, які власним прикладом доводять переваги здорового способу життя та допомагають одноліткам у скрутних життєвих обставинах, підказують, куди звернутися по допомогу, і тим самим зменшують кількість потенційних правопорушень та кризових ситуацій.

Важливу роль у формуванні відповідального ставлення до власного життя і здоров’я відіграють молодіжні та дитячі громад­ські організації. Цього року Деркомсім’ямолодь вперше проводи­ла конкурс проектів програм громадських організацій, перемож­цями якого визнано 144 проекти. Багато з них поєднують органі­зацію змістовного дозвілля із розвитком фізичних та духовних якостей дітей і молоді. Найбільшою популярністю впродовж оздоровчої кампанії набули всеукраїнські дитячі ігри “Золотий льодоруб” Дитячого альпійського руху, “Вперед і вгору” Націо­нальної скаутської організації “Пласт”, Міжгалузева програма оздоровлення студентів Асоціації правозахисних організаторів студентів та Всеукраїнської студентської ради.

Серед нещодавніх заходів слід звернути увагу на п’ятий тур всеукраїнської акції “Молодь — майбутнє України” в дитячих будинках, інтернатах, колоніях для неповнолітніх у всіх регіонах України та на фестиваль “Родина” Дмитра й Назарія Яремчуків, який буде проводитися вже вдруге.

Завдяки ініціативі громадських організацій, яку підтримано на державному рівні, відповідною постановою Кабінету Міністрів України, розвивається мережа центрів ресоціалізації наркозалеж­ної молоді “Твоя перемога”, яка зараз нараховує більш як 70 центрів, що мають статус молодіжних, релігійних, державних, громадських, благодійних організацій, їх роботу координують обласні управління у справах сім’ї та молоді.

Шановні учасники парламентських слухань! Зважаючи на те, що загальний стан здоров’я української молоді на межі тисячоліть істотно погіршився, а серед юнаків і дівчат бажання вести здоро­вий спосіб життя ще не стало панівним, існує нагальна потреба у зміні підходів до вирішення цих проблем, перегляду традиційних форм і методів діяльності у цій сфері.

Чинна нормативно-правова база потребує передусім удосконалення та ретельного контролю за її виконанням, особли­во в частині забезпечення охорони здоров’я, створення належних соціально-економічних умов, стану довкілля, відродження духов­ності, формування світогляду, життєвих цінностей.

У загальнодержавному масштабі спостерігається певна розпорошеність діяльності влади та громадськості, на часі ство­рення Національного центру здорового способу життя, міжсекто­рального за характером діяльності, який об’єднуватиме інтереси та зусилля органів влади та громадських організацій, впрова­джуватиме кращий вітчизняний і міжнародний досвід. Важливо на державному рівні розгорнути широкі інформаційно-роз’ясню­вальні кампанії, щоб кожна молода людина будувала своє життя під гаслом “Бути здоровим престижно, модно і корисно”, мала бажання зберегти своє здоров’я.

Формування здорового способу життя, пропаганда престиж­ності здоров’я мають стати національною доктриною. Це вимагає розроблення та прийняття національного плану дій. Ідеї та пропо­зиції, ваші конструктивні зауваження, висловлені під час нинішніх парламентських слухань, а також матеріали підготовленої щоріч­ної доповіді визначать подальшу стратегію розвитку нашої держа­ви в цьому напрямі.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Валентино Іванівно, сідайте, будь ласка.

До слова запрошується голова Комітету Верховної Ради України з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму Катерина Семенівна Самойлик (Оплески). Будь ласка.

 

САМОЙЛИК К.С., голова Комітету Верховної Ради України з  питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, КПУ). Шановні учасники парламентських слухань! Комітет, визначаючи тему парламентських слухань, ставив за мету передусім привер­нути увагу народних депутатів та громадськості до нагальних проблем, пов’язаних із здоров’ям молоді; проаналізувати ефективність впровадження органами державної влади, громад­ськими організаціями положень Декларації про загальні засади державної молодіжної політики в Україні; оцінити суспільну потре­бу у вдосконаленні законодавства, нормативної бази щодо формування здорового способу життя нашої молоді, зокрема в  питаннях забезпечення фізичного, соціального, психологічного та духовного виховання. У кінцевому підсумку ми маємо спільно оцінити передумови та запропонувати механізми визначення найоптимальніших шляхів щодо створення і повноцінної комплекс­ної системи формування здорового способу життя нашої молоді.

Нагальна потреба у вирішенні цього питання для України обумовлена, за висновками експертів і науковців, тим, що загальноприйняте у всьому світі твердження “Здорова молодь — міцна держава” не знаходить адекватного втілення у повсякден­ному житті нашого суспільства, у діях і органів державної влади, і громадських організацій.

З початку реформування соціально-економічних відносин не  лише відбулося різке зниження національного доходу, що позбавило переважну більшість наших громадян гарантованого мінімуму соціального забезпечення, а й виникло психологічне відчуження від нової соціально-політичної системи. За результа­тами численних опитувань, рівень недовіри до держави молоді віком 15–24 років перевищує 60 відсотків, а кожен п’ятий з опита­них відповів, що служба у Збройних Силах України — це безглузде й небезпечне заняття і необхідно будь-що ухилятися від неї. Це  свідчення того, що формування справжнього громадянина — справді нагальна проблема для нашої держави. І це свідчення краху ліберального підходу, ліберальної ідеї у вихованні молоді.

Такі підсумки опитування не можуть бути випадковими, а  тим більше неочікуваними, адже так звані реформи призвели до значного скорочення особистих доходів і відповідного обме­ження доступу молодих громадян до основних ресурсів, необхід­них для підтримання та поліпшення здоров’я, зокрема харчування, та медицини.

Актуальні проблеми соціально зумовлених хвороб зроста­ють. Чисельність молоді віком 25–29 років з уперше встановленим діагнозом туберкульозу зросла, наприклад, тільки за один рік майже на 20 відсотків. Триває різке погіршення ситуації щодо ВІЛ/СНІДу, вірус якого вражає насамперед молоде покоління. І  найстрашніше те, що точна кількість ВІЛ-інфікованих в Україні невідома. ООН називає страшенну цифру — 1 відсоток населення, а  це майже півмільйона осіб. І найбільш активною віковою групою щодо захворювання на СНІД є група 20–39 річних.

До цього варто додати, що за останні два роки кількість споживачів наркотичних засобів та психотропних речовин подвої­лася. До того ж вік наркозалежної молоді має сталу тенденцію до омолодження, за останні 10 років частка хворих на наркоманію серед неповнолітніх збільшилася майже у 8 разів. За оцінками національних експертів, кількість споживачів лише ін’єкційних наркотиків на кінець 2002 року становила 560 тисяч осіб.

Не можна обійти увагою і проблему дітей-інвалідів. Незважаючи на страшенні бюрократичні перепони для отримання офіційно цього статусу, сьогодні їх у нашій державі 150 тисяч. Визначаючи стратегію і принципи формування здорового способу життя, треба зважити і на те, що за 1991–2001 роки підвищення рівня захворюваності та поширеності хвороб серед молоді відбулося за всіма класами хвороб. До речі, намагаючись хоча б частково компенсувати зазначені вади і оздоровити школярів та  студентів, користуючись літніми канікулами, Верховна Рада України за ініціативою нашого комітету вже другий рік поспіль проводить спеціальні Дні уряду з цієї проблематики.

До другого чинника за результатами реформування соціально-економічних відносин можна віднести погіршення умов праці, навчання і значне обмеження можливостей для змістовного відпочинку. Середньомісячний обсяг витрат у розрахунку на одну особу в сім’ях, до складу яких входять молоді люди віком 14–27 років, становить 224 гривні, що значно менше прожиткового мінімуму. На послуги навчання, освіти, дошкільного виховання в  середньому на місяць у структурі сукупних витрат витрачається значно менше, ніж на тютюн та алкоголь.

Для абсолютної більшості громадян залишаються обмеже­ними сімейні бюджети на забезпечення змістовного дозвілля. Порівняно з 1990 роком вдвічі зменшилися показники відвідування громадянами музеїв та концертних заходів, втричі — театрів. Більш як 11 відсотків загальноосвітніх закладів у містах та 41 від­соток у селах не мають спеціальних залів для занять фізичною культурою.

Картина буде неповною, якщо не згадати і про те, що досить інтенсивно зменшується частка учнів і студентів навчаль­них закладів всіх рівнів акредитації, всіх форм власності, які навчаються за рахунок державного та місцевих бюджетів. Якщо ще в 1995 році за кошти державного і місцевих бюджетів було прийнято до вищих навчальних закладів першого та другого рівня акредитації 85,9 відсотка студентів, то в минулому році — 47 відсотків. А до закладів третього і четвертого рівня акредитації в 1995 році вступило на навчання за державні і місцеві кошти 78 відсотків, у минулому році — лише 37 відсотків. Які можуть бути наслідки?

Поширення платного навчання знищує шанси для отримання конкурентоспроможних і престижних професій малозабезпечених верств населення, це, в свою чергу, впливає на формування життєвих установок, способу життя, моральності суспільства.

Значно впливає на цей процес і проблема стартового працевлаштування молоді, адже саме в головній сфері життє­діяльності людини, у праці, закладаються підвалини домінуючої в  суспільстві системи цінностей, сімейних стосунків і моралі, а загалом і майбутнього самого суспільства.

Ще на перших парламентських слуханнях у 1995 році їх учасники відзначали, що в державній політиці зайнятості головним елементом є цілеспрямоване, свідоме використання прихованого безробіття і вимушеної неповної зайнятості, пасивне ставлення до  поширення нерегламентованої зайнятості та участі молоді в дикому ринку праці. І хоча вища освіта нібито дає певні пере­ваги щодо працевлаштування, випадки звертання випускників вищих навчальних закладів до центрів зайнятості та їх подальшої перекваліфікації непоодинокі.

За даними обстежень Національного інституту стратегічних досліджень, не за фахом працюють 70 відсотків молодих людей з  вищою освітою в галузі фізичних, математичних, технічних наук, 46 відсотків — біологічних, агрономічних та медичних наук, 76 відсотків — прикладних наук і техніки.

І знову мусимо сьогодні наголосити на тому, що проблема забезпечення першого робочого місця, взагалі працевлаштування молоді залишається гострою. У 2002 році серед півмільйона незайнятої молоді майже 133 тисячі — випускники навчальних закладів різних типів. Рівень працевлаштування випускників — трохи вище 30 відсотків. Відбувається те, чого не можна було допустити за будь-яких умов і ситуацій, а саме втрачено інфор­мацію про реальний процес працевлаштування випускників, їх закріплення на робочих місцях, достатність набутих професійних якостей, мотиви звільнення, обсяг та характер нерегламентованої зайнятості тощо.

За висновками експертів, подальший розвиток у такому напрямі закладає фундамент для соціально-економічної кризи в  майбутньому, а вже сьогодні доводиться констатувати, що з року в рік збільшується кількість неповнолітніх, які засуджуються за злочини проти власності, за умисне вбивство, за злочини, пов’язані з обігом наркотиків. Цього року більш як 6 тисяч осіб відповідного віку не відвідують школи, близько 30 тисяч дітей та підлітків займаються бродяжництвом.

У країні стає все більше порожніх дитячих садків. У селах і  містах все рідше лунає дитячий сміх, а якщо точніше, щороку на  100 тисяч народжується менше дітей. В умовах величезної напруженості фізичних і духовних сил, відсутності стабільної роботи і нормального заробітку молодь боїться народжувати дітей. Вже є в державі й армія дітей-сиріт, 150 тисяч маленьких сирітських душ, а ще в 1995 році їх було втричі менше. Це офіцій­ні дані, а щорічні рейди, які проводить МВС, виявляють ще від 30 до 40 тисяч неповнолітніх сиріт і безпритульних.

Тому не дивно, що майже половина молоді, за даними Держкомстату, схильна виїхати за кордон на постійне місце проживання. І це не лише якісь домисли, адже за даними звіту ООН (індекс розвитку), за рівнем доходів населення, тривалості життя та освіти Україна посідає 75 місце у світі. Зрозуміло, що за таких умов забезпечити вирішення всіх питань, що визначають стан фізичного і духовного здоров’я молоді, досить проблема­тично.

Що далі? По-перше, ми напрацювали відповідне законо­давство, яке в цілому забезпечує необхідні правові засади для формування здорового способу життя, завдання виконавчої влади — не відкладати реалізацію за завтра, на потім, а терміно­во, пріоритетно забезпечити виконання цих законодавчих актів.

По-друге, за допомогою ряду міжнародних організацій (ПРООН, ВООЗ, ЮНІСЕФ), представників українсько-канадського проекту “Молодь за здоров’я”, вітчизняних установ сформовано певну інформаційно-методичну базу, яка дає можливість на більш достатньому організаційному рівні здійснити реалізацію низки програм і проектів у цій сфері.

На превеликий жаль, є ряд чинників, які досить негативно впливають на ціннісні орієнтири молоді, формування в неї потре­би вести здоровий спосіб життя. Так, в Україні з кожним роком поглиблюється розшарування на дуже багатих і дуже бідних. Майже половина молодих людей оцінює своє матеріальне стано­вище як дуже низьке, низьке і нижче за середнє, майже 40 відсот­ків вважають для себе вищу освіту недоступною, а 70 відсотків, підкреслюю це, вважають, що заробити на гідне життя чесним шляхом майже неможливо.

Ще один чинник — необов’язковість у виконанні чинних законів, указів, постанов органами виконавчої влади усіх рівнів та неналежний рівень фінансування. Лише один приклад: за 10 років з часу прийняття Закону про фізичну культуру і спорт наше Міні­стерство освіти і науки так і не спромоглося запровадити у шко­лах третій урок фізичної культури. А результат? Здоровими при­ходять до школи 15–20  відсотків дітей, практично здоровими по закінченню школи виявляються лише 5–7 відсотків.

У загальнодержавному масштабі, як зазначили автори щорічної доповіді, спостерігається певна розпорошеність діяль­ності, недостатня координація та інтеграція зусиль і ресурсів, які можуть бути спрямовані на вирішення проблем, пов’язаних з формуванням здорового способу життя.

Візьмемо підготовку кадрів для сфери фізичної культури і  спорту. За наявності п’яти спеціалізованих вищих навчальних закладів у системі Держкомспорту фахівців з фізичної культури і   спорту готують ще більш як 60 вищих навчальних закладів,
проте щороку констатуємо брак вчителів фізичної культури для загальноосвітніх закладів, тренерів для дитячо-юнацьких спортив­них шкіл.

І головне, як на мою думку, — ми повинні змінити вектор державної політики стосовно підходів до всіх суб’єктів, діяльність яких пов’язана з формуванням здорового способу життя нашої молоді. Йдеться про те, що пріоритети повинні віддаватися не   проведенню масових заходів, а ми хибуємо саме на це, а практичній роботі з молоддю, з конкретною молодою людиною. Це найперше і найголовніше завдання.

Друге. Значні організаційні, економічні та соціальні ресурси треба зосереджувати не на боротьбі з наслідками, а на прове­денні профілактичних заходів, кінцевою метою яких має бути формування у молоді чіткого усвідомлення того, що здоров’я є головним багатством. Для реалізації цієї мети необхідно залучати громадські організації, як бачимо, самотужки держава поки що нездатна вирішити ці проблеми.

На завершення хочу запропонувати всім учасникам обгово­рити проект рекомендацій парламентських слухань, в якому відобразити нашу оцінку становища в державі щодо формування здорового способу життя української молоді і закликати зверну­тися до всіх гілок влади з вимогою безумовного виконання поло­жень Загальнодержавної програми підтримки молоді, нещодавно затвердженої Верховною Радою України, та розробки щорічних заходів на її виконання, особливо в розділах, які безпосередньо стосуються порядку денного нинішніх слухань.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Катерино Семенівно. Шановні колеги доповідачі, я вам дуже вдячний за те, що ви чітко дотримувалися визначеного регламенту. Просив би всіх, хто виступатиме далі, також дотримуватися, бо, нагадаю, до списку, сформованого профільним комітетом, на виступ в обговоренні внесено 47 осіб. Звичайно, виступлять далеко на всі, але давайте зробимо все для того, щоб виступило якомога більше.

Слово має Мироненко Віктор Андрійович, народний депутат України. Підготуватися Гавришу.

 

МИРОНЕНКО В.А., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України у закордонних справах (виборчий округ №5, Автономна Республіка Крим). Фракция коммунистов. Уважаемые соотечественники! Когда мы ставим задачи, касающиеся физи­ческого и духовного здоровья молодежи, то, естественно, должны четко осознавать нынешнюю ситуацию и пути решения проблем.

Поворот в 1991 году от социализма назад к капитализму, к  разрушительной массовой приватизации предприятий в городе и селе во имя наживы узкого слоя населения чрезвычайно ухудшил решение основных проблем молодежи, обрек часть молодых людей на безысходность и даже смерть.

Здравоохранение, образование, получение специальности стали платными, хотя при социализме все это было бесплатным. Массовая безработица, нищенские стипендии, зарплаты и пен­сии, рост цен на хлеб и другие продовольственные товары жесто­ко ударили прежде всего по молодежи и престарелым, отправив на тот свет и за границу даже не сотни тысяч, а миллионы людей. Иначе, как геноцидом, это не назовешь.

Виновные в этом, боясь потерять власть, боясь ответствен­ности в случае прихода к власти Коммунистической партии Украины, изо дня в день рассказывают о голодоморе 1932–1933 годов и в то же время жестоко, корыстно продолжают всеохватывающую, разрушительную приватизацию. Невиданное в  мире ограбление, уничтожение народа! Скуплены и разорены детские оздоровительные лагеря, учителя влачат нищенское существование, опасно растут неграмотность, наркомания, преступность. О каком будущем страны можно вести речь?

Придя к власти 12 лет назад с помощью обмана, капиталистические демократы, националисты обещали значи­тельный рост отечественной экономики, жизненного уровня, духовности. Обманули! Любой честный человек не сможет отри­цать, что переход от социализма к капитализму сократил эконо­мику вдвое, жизненный уровень — в несколько раз, уничтожаются наука, образование, духовность. Если при социализме, при господстве народной коллективной собственности на средства производства утверждались коллективизм, справедливость, чело­вечность, дружба народов, то сейчас, при господстве частной, капиталистической собственности, закономерно утверждаются индивидуализм, эгоизм, культ денег, во имя которых надо идти на обман, жестокость, предательство.

Средства массовой информации популяризируют не Богдана Хмельницкого — освободителя украинского народа от  польского жесточайшего национального, католического гнета, воссоединившего Украину с Россией, а Мазепу. Не освободи­телей от немецко-фашистских захватчиков Ковпака, Рыбалко, Черняховского, а вояков ОУН–УПА, стрелявших в спины воинов-освободителей. Скажите, кто освободил Украину? Вояки ОУН–УПА или все же Советская Армия? Вполне понятно, что национа­листы мешали освобождению Украины и подлежат осуждению, а не прославлению.

Бывшему государственному секретарю Ватикана Агостино Касароли принадлежат слова: “Жаль, что коммунизм потерпел крах. В системе существовали фундаментальные ошибки, однако в то же время были такие ценности, как солидарность, справедливость, уверенность в завтрашнем дне”. При социа­лизме, Союзе, дружбе с Россией и Белоруссией у нас были средний мировой жизненный уровень, лучшая в мире система дошкольного воспитания, лучшая в мире социальная защищен­ность населения, в том числе и молодежи. Каждому человеку после окончания учебного заведения гарантированно предостав­лялась работа. Благодаря возвращению к капитализму все эти права молодежи практически ликвидированы.

Однако сознательность молодежи растет. Все большее количество молодых людей вступает в Ленинский коммунисти­ческий союз молодежи Украины, в решительную борьбу за пре­кращение всеобщей приватизации, которая иначе, как граби­тельской, и быть не может, а некоторые считают, что она может быть все-таки какой-то справедливой, за ликвидацию законным путем капитализма, переход страны на прогрессивный социа­листический путь. Стать комсомольцем и мужественно бороться за социализм в наших условиях — героизм!

Убежден: молодежь вместе со всем ныне бедствующим народом добьется ликвидации капиталистической направлен­ности, решительного поворота на прогрессивный, социалисти­ческий путь.

Как депутат, избранный в округе, настаиваю на прекраще­нии всеобщей приватизации предприятий, бьющей по нашему народу, прежде всего по молодежи. Деньги из стратегических отраслей экономики должны идти не в карманы олигархов,
а в Госбюджет и в местные бюджеты для народа, для молодежи, для существенного повышения зарплаты учителям, без чего не может быть развития образования, развития Украины.

Требую, чтобы центральная и местная власть не закрывала школы и детсады, а выполняла Конституцию, законы Украины, чтобы внесла необходимые средства в Госбюджет, в местные бюджеты на 2004 год для обеспечения прав молодежи на бес­платное образование, гарантий получения работы после оконча­ния учебных заведений, получения льготных кредитов молодым семьям на строительство жилья.

Спасибо (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Вікторе Андрійовичу. Слово має Гавриш Степан Богданович. Не бачу його.

До слова запрошується Олена Вікторівна Пащенко, голова Всеукраїнської дитячої спілки “Екологічна варта”. Будь ласка. Підготуватися Полііту.

ПАЩЕНКО О.В., голова Всеукраїнської дитячої спілки “Екологічна варта”. Шановні учасники парламентських слухань! Сьогодні вже говорили про те, що здоровий спосіб життя, здоров’я дітей та молоді на 20 відсотків залежить від стану нашого довкілля. Проте серед багатьох питань глобальної еколо­гічної кризи на сьогодні найважливіші та найнагальніші — це передусім формування нової ідеології у ставленні до природи, що можливо лише за умов глибокої перебудови всієї системи освіти, поліпшення взаємодії громадських організацій із владою та усві­домлення державними посадовцями своєї відповідальності за формування здорового способу життя дітей і молоді.

Так говоримо ми, діти Всеукраїнської дитячої спілки “Екологічна варта”. Сьогодні ми — це система громадського екологічного виховання, це система самоврядування і виховання екологічно свідомого лідера, це практична дія на захист довкілля, це 32 тисячі хлопців і дівчат по всій Україні. Хотілося б відзначити, що дитячий громадський рух є вдалою системою для формування самоорганізованої особистості, людини з високими показниками громадської активності та громадянської відповідальності. Саме в   позашкільній роботі дитина виявляє якнайбільше якостей особистості, на їх основі за допомогою дорослих та особливо однолітків формує нові, набуває вмінь та навичок.

Виховання у громадській організації здійснюється таким чином, щоб надати можливість кожній дитині взяти участь у ціка­вих, обов’язково практичних природоохоронних заходах. Важливо те, що за допомогою спеціальних програм діти в кожній акції можуть здійснювати взаємонавчання. Ми використовуємо систем­ний підхід, поєднуємо екологічне виховання з практичною робо­тою, освітніми розвиваючими заходами, науково-практичною роботою дітей та вихованням лідерських якостей.

Ми свідомі того, що проблема формування нового етичного світогляду дітей та молоді, нового, неспоживацького менталітету, здорового способу життя має велике значення для сьогодення та   майбутнього. Враховуючи великий досвід громадських органі­зацій, науковців і педагогів, необхідно поєднати наші зусилля з діяльністю державних установ.

Відчутною на сьогодні стала тенденція до зменшення фінансування програм діяльності громадських молодіжних органі­зацій. Щорічно зменшується обсяг бюджетних коштів, що виділя­ються на ці цілі. Це неприпустимо ще й тому, що молодіжний рух зростає і шириться з кожним днем.

Ми вважаємо позитивною практикою організацію конкурсу програм для молодіжних та дитячих організацій Державним комітетом у справах сім’ї та молоді в 2003 році. Саме цього року конкурс було організовано за чіткими вимогами, оцінювання робіт здійснювалося прозоро і вчасно, чого не спостерігалося в минулі роки, за проведення конкурсу іншими установами. Ми вважаємо за необхідне продовжувати конкурс саме за такої системи організації. Державна підтримка громадського руху дітей та моло­ді має бути системною, треба відмовитися від епізодичної уваги до діяльності наших об’єднань.

Десять років впровадження в Україні системи та ідеї сталого, збалансованого розвитку показали, що глобальна про­грама змін поки що не знайшла адекватного відображення в  національних програмах розвитку і практичного втілення в жит­тя. Держава продовжує жити за інерцією історично успадкованих поглядів і звичок. Майбутнє розглядається як продовження сього­дення, пропонуються лише деякі додаткові заходи.

Ми вважаємо також, що в інформаційному просторі України впроваджуються програми та рекламні заходи, які пропагують аморальність, людиноненависництво, насилля, також тютюно­паління і алкоголізм. Необхідна активізація впровадження соціаль­ної реклами щодо формування здорового способу життя в освітніх закладах, у засобах масової інформації та в повсякденному житті.

Нас, громадських молодіжних та дитячих організацій, є дуже багато. Якщо ми будемо працювати разом із державними установами, із законодавчою владою, ми віримо в те, що наше майбутнє, майбутнє наших дітей буде здоровим.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Олено Вікторівно.

Слово має народний депутат України Андрій Анатолійович Полііт. Підготуватися Полетт Шац.

 

ПОЛІІТ А.А., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, КПУ). Фракция Компартии Украины, Ленинский комсомол Украины. Уважаемый Адам Иванович! Уважаемые участники парламентских слушаний! Вынесенный на обсуждение вопрос имеет стратеги­ческое значение для будущего Украины. От того, как мы подгото­вим молодежь к суровым реалиям современной жизни, каким багажом, какими ресурсами вооружим, зависит, без преувели­чения, судьба украинского народа в XХI веке.

К сожалению, цифры, которые прозвучали в докладах, мате­риалы, розданные участникам слушаний, не внушают оптимизма. И дело не только в прогрессирующем ухудшении здоровья молодого поколения Украины, вызванного, помимо всего прочего, банальным недоеданием. В выступлении Екатерины Семеновны Самойлык раскрыты глубинные причины этих явлений. Серьезные проблемы с получением качественного образования, работы по специальности, созданием семьи, рождением детей, отсюда — неверие в собственное будущее, рост самоубийств и молодежной преступности.

Давайте задумаемся над ситуацией, в которой оказывается выпускник школы, расположенной вдали от промышленных и  культурных центров Украины. Полученный уровень знаний не позволяет ему на равных конкурировать со сверстниками, закончившими столичные лицеи и гимназии, родители не имеют средств оплачивать обучение в вузах. И что же ему остается? В лучшем случае — техникум или ПТУ, затем — армия, дальше — пустота.

Без образования можно найти только неквалифицированную работу: строительство, торговля на рынках, охрана киосков. О  каком здоровом образе жизни можно говорить в этом случае? Больничные не оплачиваются, условия работы, мягко говоря, не способствуют укреплению здоровья. Одни ищут выход из тупика на дне бокала или на острие иглы шприца, другие выбирают темную сторону жизни — уходят в криминал, а третьи едут на заработки за границу.

Рассмотрим и более оптимистический вариант. Молодой человек поступает в институт, делает все для того, чтобы получить качественное образование. Родители выбиваются из сил, чтобы оплатить ему учебу. А что ждет его за стенами вуза? Не секрет, что без связей, без знакомств сложно, а точнее, практически невозможно найти достойно оплачиваемую работу, тем более по специальности. Предприятиям нужны специалисты с большим опытом работы. Где его взять выпускникам вузов, абсолютно никого не интересует.

На каких ценностях сегодня воспитываются молодежь и  подростки? В прошлом году Верховная Рада приняла поста­новление о 60-летии подпольной молодежной комсомольской организации “Молодая гвардия”. Но, находясь после принятия этого постановления на юбилейных мероприятиях в Краснодоне, мне жутко было видеть, во что превратили торговцы металлом мемориальный комплекс. Задумайтесь: от Вечного огня остались только трубочки для газа. О каком духовном и патриотическом воспитании может идти речь, на каком примере?

Да, в буржуазном обществе продается и покупается все, даже память о погибших героях. Позорное решение Тернополь­ского горсовета, постановившего назвать улицу города именем наемника из эсэсовской дивизии “Галичина”. И после этого мы удивляемся социальной, общественно-политической пассивности молодежи, росту молодежной преступности.

Исходя из сложившегося положения, мы должны не только очертить проблемы, но и предложить конкретные пути их реше­ния. Остановлюсь на трех предложениях.

Первое. Необходимо поддержать молодежь из мало­обеспеченных семей в получении качественного образования как увеличением бюджетного набора, так и совершенствованием образования на периферии. Ведь если молодой человек, окончив школу, чувствует свою ненужность, о его психологическом здоровье говорить не приходится.

Уже давно необходимо запустить простаивающую несколько лет систему кредитования молодежного образования. Мы не имеем права замалчивать проблему коррупции в администра­тивном и преподавательском составе учебных заведений, борьбу с ней необходимо выводить на всеобщий, я бы сказал, на госу­дарственный уровень.

Второе. Государство должно восстановить действенную систему трудоустройства выпускников учебных заведений. Ведь если подавляющее большинство выпускников не работает по специальности, на ветер выбрасываются огромные деньги, вло­женные в их обучение.

Третье. Нельзя забывать о медицинском обеспечении. Проще предупреждать болезни, чем затем лечить.

То внимание, которое Верховная Рада по инициативе молодежного комитета уделяет оздоровлению детей и молодежи, имеет большое значение. Мы должны добиться, чтобы каждый ребенок хотя бы раз в год имел возможность оздоровиться, а  проще говоря, поправить свое здоровье. Не менее важно не на словах, а на деле обеспечить каждого молодого человека бес­платной квалифицированной медицинской помощью. К сожале­нию, эта норма Конституции сегодня практически не выполня­ется.

И последнее. Необходима полноценная система патриоти­ческого, духовного воспитания подрастающего поколения. От того, какого человека мы вырастим, каковы будут его ценност­ные ориентации, зависит очень многое. Поэтому необходимо принятие комплексной программы патриотического воспитания молодежи, Верховная Рада уже не раз принимала решения о ее разработке и, думаю, органам исполнительной власти давно пора сделать шаги в этом направлении.

Спасибо (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Полетт Шац, керівник українсько-канадського проекту “Молодь за здоров’я”. Підготуватися Надразі.

 

ПОЛЕТТ  ШАЦ, керівник українсько-канадського проекту “Молодь за здоров’я”. Вельмишановні пані та панове! Маю велику честь від імені Канадського товариства міжнародного здоров’я подякувати вам за надану можливість виступити в парламенті незалежної України та обмінятися думками щодо здорового способу життя молоді.

Ми знаємо, що передумовами здорового способу життя є мир, безпека, освіта, здорова їжа та здорове довкілля, достаток, соціальна справедливість та рівноправність. Ми до цього переліку додали б іще чесноти, які сповідував Григорій Сковорода, — любов до свободи, сила волі, щирість душі, спраглість знань.

Чому саме Канада співпрацює з Україною на ниві здорового способу життя молоді? Відповім: бо саме в Канаді уряд вперше визнав, що здоров’я залежить від чинників, які лежать переважно поза системою охорони здоров’я. Саме в Канаді започатковано програму Всесвітньої організації охорони здоров’я під назвою “Здорові міста і здорові громади”. І саме в нас у 1986 році відбу­лася Перша Міжнародна конференція з формування здорового способу життя, яка ухвалила Оттавську хартію. Ми пишаємося тим, що Канада посідає одне з перших місць у світі за якістю та тривалістю життя і рівнем здоров’я.

Ми сподіваємося на вашу підтримку українсько-канадського проекту “Молодь за здоров’я”, який вже має багато прихильників по всій Україні та за її межами. Проект побудовано на засадах Оттавської хартії, він фінансується Канадським агентством міжнародного розвитку, менеджмент здійснює Канадське това­риство міжнародної охорони здоров’я. Головним виконавцем проекту визначено Український інститут соціальних досліджень, на  базі якого створено Український центр формування здорового способу життя молоді. Проект підтримують Державний комітет у справах сім’ї та молоді, Міністерство освіти і науки, Міністерство охорони здоров’я, Державний центр соціальних служб для молоді, громадські молодіжні організації, наукові установи та навчальні заклади. Значне сприяння надав і Комітет Верховної Ради з пи­тань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму. Ми  щиро вдячні їм та українській молоді за допомогу і активну участь у проекті.

Головними напрямами проекту є профілактика тютюно­паління, протидія вживанню алкоголю та наркотичних речовин, поширенню ВІЛ/СНІД та інших захворювань, що передаються статевим шляхом, пропаганда фізичної активності, здорового харчування, заходів збереження психічного здоров’я молоді і,  нарешті, створення умов для участі самої молоді у формуванні здорового способу життя. Проект уже пройшов пілотний етап, у  ході якого в місті Києві вироблено модель діяльності щодо залучення молоді до здорового способу життя.

Сьогодні ми працюємо над адаптацією цієї моделі у малих містах та селах Рівненської й Черкаської областей з метою її поширення по всій Україні. Результатом проекту стане досвід реалізації місцевих програм з формування у дітей та молоді навичок збереження та зміцнення здоров’я, створення місцевих відпочинкових центрів, видання інформаційної, методичної, наукової літератури, підвищення потенціалу навчання фахівців, підготовка команд тренерів, досвід участі самої молоді.

Ми розраховуємо, що Український центр формування здорового способу життя молоді стане ключовою самостійною ланкою процесу поширення моделі “Молодь за здоров’я”. Ми  також беремо участь у розробці пропозицій для уряду України щодо державної політики з формування здорового способу життя молоді, а саме проекту національної програми дій. Сподіваюся, що нинішні парламентські слухання послужать поштовхом до істотних зрушень у цій сфері.

На завершення хочу згадати слово великого Тараса Шевченка: “І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь”. Отже, якщо канадський досвід успішно накладається на українську позитивну практику, то ми разом зможемо створити для нашої молоді умови, які дозволять їй будувати здоровий світ.

Дякую за вашу увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

З урахуванням того, що в нас була зарубіжна гостя, я їй дозволив позловживати регламентом, але інші цього не одержать.

Надрага Василь Іванович, народний депутат. Будь ласка. Підготуватися Зверєвій.

 

НАДРАГА В.І., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів (виборчий округ №104, Луганська область). “Народный выбор”, Луганская область. Пять минут, конечно, не время, поэтому позволю себе говорить тезисно, если вы не возражаете. Два тезиса: во-первых, я бы не хотел, чтобы мы устраивали предвыборный митинг из этой проблемы, и во-вторых, не мучаясь глобальностью проблем, все-таки надо говорить о том, что можно и нужно сделать.

Итак, я глубоко убежден, что сохранение здоровья населе­ния, в частности детей и подростков, должно стать приоритетной задачей государственной политики Украины.

Следующая составляющая — актуальность действий и эффективность работы по пропаганде здорового образа жизни, предотвращению вредных привычек — обусловлена тем, что наиболее остро этот вопрос стоит в молодежной среде, поскольку молодые люди, не имея жизненного опыта и устано­вившейся системы ценностей, часто попадают под разруши­тельное влияние извне. Они склонны наследовать худшие образ­цы поведения, не способны самостоятельно сопротивляться вовлечению в употребление алкоголя, наркотиков и табако­курение.

Формирование здорового образа жизни среди молодежи требует всестороннего подхода со стороны педагогов, медиков, психологов, работников средств массовой информации, власти, общественных организаций. А поэтому для решения проблем, связанных со здоровым образом жизни в молодежной среде, необходимо системно, последовательно проводить работу, направленную на то, чтобы здоровый образ жизни стал частью сознания молодежи.

Следует разработать и реализовать стратегические и такти­ческие задачи для решения этой проблемы, а именно: создать общегосударственную модель формирования здорового образа жизни среди молодежи и подростков; усилить роль учреждений здравоохранения и образования в формировании здорового образа жизни, значительно увеличить роль средств массовой информации в укреплении здоровья молодежи на бесплатной основе; разработать и внедрить систему проектов социальной рекламы.

Из всего комплекса проблем и направлений хочу остано­виться на социальной рекламе. На сегодняшний день улицы наших городов и районов, страницы газет, журналов, телеви­зоров буквально заполонила реклама сигарет и различных алкогольных напитков. И напрямую, и в завуалированной форме нам постоянно внушают, что только тебе, “справжньому”, может повезти от этой “Мерной”.

Я ни в коей мере не сомневаюсь в том, что в этой сфере нужно наводить порядок, но я точно так же глубоко убежден, что бесполезно бороться с вредными привычками, которые реклами­руются на каждом шагу. Причем реклама делается профессио­нально, умело и, не побоюсь этого слова, денег на это не жа­леют. В то же время закон Украины, предусматривающий отчисления от рекламы алкоголя и сигаретной продукции на социальные мероприятия, сегодня не работает. Закон есть, норма есть, но фактически она не действует.

Поэтому для концентрации средств, направленных на со­циальную рекламу, считаю необходимым, даже остро необхо­димым, создание специального фонда. Целью его деятельности должна стать пропаганда здорового образа жизни как вообще всего населения, так и молодежи. Источником пополнения средств будут деньги, отчисляемые от затрат на рекламу сигарет и алкогольных напитков, а распорядителем, я глубоко убежден в  этом, должен стать Госкомитет по делам семьи и молодежи, председатель которого сегодня уже изложила свое концеп­туальное видение, отделы по делам семьи и молодежи на местах, центры социальной службы для молодежи. Это даст возможность целенаправленно и рационально использовать полученные сред­ства. Думаю, что они должны быть использованы и на социальную рекламу вообще, и на пропаганду того положительного опыта, который на сегодняшний день уже существует.

Я в данном случае не только представляю депутатскую группу “Народный выбор”, но и являюсь депутатом-мажоритар­щиком от Луганска. И скажу, что в той же Луганской области есть масса примеров, которые можно популяризировать, в частности, по решению проблем организации свободного времени моло­дежи, летнего оздоровления, студенческих отрядов, которые работают и в области, и летом выезжают в Крым. Глубоко убежден, что подобные примеры есть и в других областях, и на национальном уровне. Положительный опыт мы тоже должны донести, потому что, еще раз повторю, к большому сожалению, средства массовой информации этого не обеспечивают.

И коль я уже сказал о Луганске, я все-таки патриот своей земли, хочу ответить на тираду по поводу музея “Молодой гвар­дии” и 60-летия этой организации. Не знаю, почему, может, пере­волновался человек и увидел не в том виде Вечный огонь. Вечный огонь горит, работает отремонтированный музей, куда приезжают дети и молодежь со всей Украины.

И последнее. Безусловно, создание подобного фонда — не  просто моя личная инициатива. Я предлагаю и госкомитету, и   профильному комитету Верховной Рады: давайте займемся этим. Я и мои коллеги готовы в это дело включиться, чтобы довести его до ума. Глубоко убежден, что будут у нас возмож­ности, и все получится.

Подводя итог, хочу сказать, что даже если все, о чем мы говорили, будет сделано, революции в восприятии молодежью здорового образа жизни это не осуществит. Но если мы не будем идти шаг за шагом, то мы вообще никуда не дойдем.

Спасибо (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка, До слова запрошується Тетяна Миколаївна Зверєва, голова Республіканського комітету у справах охорони сім’ї та молоді Автономної Республіки Крим. Підготува­тися Романчишину.

 

ЗВЕРЄВА Т.М., голова Республіканського комітету у справах охорони сім’ї та молоді Автономної Республіки Крим. Уважаемые народные депутаты! Уважаемые участники парламентских слуша­ний! Прежде всего, от имени делегации Автономной Республики Крым я хочу поприветствовать всех участников слушаний и поже­лать нам результативной работы. Проблема очень актуальная. Не  секрет, что молодежь — наиболее активная, но и наиболее уязвимая часть населения страны. Она требует постоянной защиты, помощи и поддержки со стороны государства и обще­ства. Особенно это касается той части молодежи, которая в пол­ной мере испытала на себе все негативные последствия, связан­ные с либерализацией моральных требований и правовых норм.

В связи с этим мы видим три этапа, которые должны быть в  центре внимания: во-первых, выявление и предупреждение тех, кто склонен к асоциальному поведению; во-вторых, непосред­ственное оказание им помощи в той или иной критической ситуа­ции; в-третьих, адаптация к условиям нормальной жизни.

То, что касается первого этапа, то в Крыму, как, впрочем, и  в целом в Украине, сложилась четкая система выявления моло­дых людей, склонных к асоциальному поведению. Но в части профилактики настало время на государственном уровне поднять проблему пропаганды здорового образа жизни.

В докладе Валентины Ивановны четко обозначены задачи пропаганды здорового образа жизни, и я продолжу тему рекла­мы. Думаю, следует поставить на повестку дня вопросы о соотно­шении социальной и коммерческой рекламы. Наступательный характер алкогольной, табачной рекламы необходимо нейтрали­зовать рекламой здорового образа жизни, пропагандой здоровья как редчайшей ценности. Было бы справедливо, если бы соотношение рекламного времени было бы примерно равным, а  часть расходов по изготовлению социальной рекламы была возложена на производителей вышеуказанных товаров.

Следует обратить особое внимание на продукцию, форми­рующую на подсознательном уровне позитивную установку по отношению к наркотикам. Вот я приобрела в Симферополе мороженое, которое производится в Кировограде и Днепро­петровске. Мороженое называется “Твоя конопляная доза. Минздрав предупреждает: после третьей дозы к вам придет счастье”. Мороженое называется “Маковый укол. Минздрав предупреждает: после третьей порции к вам придет счастье”. Мороженое называется “Пломбир с маком и коноплей”. Понимаете, этим шутить нельзя. Психологи утверждают, что таким образом детям подсознательно закладывается в лучшем случае интерес, а в худшем — нормальное отношение к нарко­тикам.

Кроме того, уверена, что только совместными усилиями нам удастся упорядочить лицензирование и места реализации видео- и полиграфической продукции, которая, не являясь доку­ментально порнографией, фактически формирует в сознании молодых людей моральную распущенность. Наша комиссия по нравственности недавно проводила рейд. Вот эти журналы, которые имеют лицензии Госкомитета связи, которые якобы не  носят характер порнографической продукции, но это явная порнография. Изъяли мы их в киосках высших учебных заведений Крыма и лицеев. Я думаю, что это очень серьезная проблема, и ею нужно заниматься.

Что касается оказания конкретной помощи молодому чело­веку, уже попавшему в беду, то мы считаем, что только создание и расширение сети специализированных служб и центров может снять остроту данной проблемы. Сегодня в Автономной Республике Крым действует сеть центров социальных служб для молодежи, приютов для несовершеннолетних, детские дома семейного типа, Центр медико-социальной реабилитации для несовершеннолетних. По нашим данным, 75 процентов молодых людей, прошедших через эти учреждения, выходят абсолютно здоровыми. Но возвращаться им приходится в ту же среду, где мать пошлет попрошайничать, а друзья нальют, предложат выпить и закурить. Поэтому остро стоит вопрос адаптации молодого человека, который прошел курс лечения и реабилита­ции и стремится утвердиться уже в новом образе жизни. Сегодня государство должно пересмотреть вопрос ответственности роди­телей за воспитание своих детей, законодательно усилив ее.

Вместе с тем хочу подчеркнуть, что у преобладающей части молодежи в последние годы изменилось отношение к жизненным ценностям. Основными принципами стали здоровье, образо­вание, карьера и крепкая семья. Чтобы сохранить и развить эту тенденцию, мы видим задачу в создании справедливых стартовых условий для самореализации молодых людей. Мы очень надеемся, что народные депутаты Украины при утверждении Государственного бюджета на 2004 год поддержат стремление молодых людей вести здоровый образ жизни и строить крепкое государство.

Спасибо (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Василь Григорович Романчишин, заступник міні­стра культури і мистецтв України. Підготуватися Курасу.

 

РОМАНЧИШИН В.Г., заступник міністра культури і мистецтв України. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати, учасники парламентських слухань! З підготовлених урядом інформаційно-аналітичних матеріалів до сьогоднішніх слухань, із виступів, що вже прозвучали з цієї трибуни, видно, які тривожні симптоми проявляються нині в молодіжному середовищі, як складно формувати світоглядні, моральні орієнтири на ведення здорового способу життя.

Два аспекти здоров’я людини, духовний і фізичний, на наш погляд, дуже тісно пов’язані. Тож звідси випливає особлива роль культури, просвітництва, естетичного виховання. Як переконливо довела історична практика, неоціненну роль у формуванні духовності молодих людей відігравали і відіграють установи та заклади культури, особливо коли йдеться про малі міста і сільську місцевість. Нагадаю, що сьогодні в Україні діють майже 19 тисяч публічних бібліотек і 18 тисяч клубів, палаців культури, понад півтори тисячі мистецьких навчальних закладів.

Однак у минулому десятилітті позитивний вплив діяльності культурно-просвітницьких закладів на нашу молодь явно ослаб. Закрилося багато установ культури на селі, зменшилися обсяги фінансування бібліотек, мало поповнювалися їхні фонди, значно зменшилася кількість кінотеатрів. Все це негативно вплинуло на  вирішення проблем дозвілля молоді. У цьому дозвіллі дедалі більше місце почали посідати так звані порожні або неінте­лектуальні форми проведення вільного часу, спрямовані не на виховання людини-особистості, відповідальної перед суспіль­ством, а навпаки, на її повне знеособлення, на культивування егоїстичних інстинктів, а в підсумку — на духовну та фізичну деградацію людини.

На щастя, зусиллями центральних та місцевих органів влади, громадських організацій, всього культурно-мистецького середовища за останні роки вдалося не лише зупинити негативні тенденції в культурній галузі, а й забезпечити позитивні зрушення, стабілізувати мережу закладів культури, поступово збільшити їх фінансування, кількість відвідування молоддю.

В останні роки суспільством все гостріше усвідомлюється роль національного кінематографа як важливого виховного чинника. Ефективність розповсюдження і демонстрування фільмів сьогодні регулюється вимогами державного прокатного посвід­чення. Мінкультури спільно з правоохоронними органами прово­дить перевірки дотримання цих вимог. Експертна комісія, до складу якої входять кінознавці, кінокритики, психологи, члени Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, щороку забороняє для показу близько 3 відсотків прокатних фільмів. У 2003 році з 14,5 тисячі прокатних фільмів з нашої подачі органами прокуратури заборонено 230.

Урядом прийнято Загальнодержавну програму розвитку національної кіноіндустрії на 2003–2007 роки, якою передбачено динамічне нарощування вітчизняного кіновиробництва та кіно­показу. Від зорієнтованої на культ насильства, аморальності і  всевладдя криміналу закордонної кіно- і телепродукції ми пере­ходимо до прищеплення позитивних загальнолюдських цінностей, почуття національної самосвідомості та патріотизму.

Традиційно важливим засобом культурно-естетичного вихо­вання є національна художня та художньо-публіцистична літера­тура. Одним із основних важелів, за допомогою яких наше міні­стерство впливає на долучення молоді до книжки, є розвиток державних бібліотек, поповнення їхніх фондів новими вітчизня­ними виданнями. З цією метою уряд затвердив Державну програму поповнення бібліотечних фондів на період до 2005 року. У результаті кількість користувачів бібліотек значно зростає, на  мій погляд, 5 відсотків щорічно — це досить позитивна харак­теристика. Додам, що на сьогодні близько 90 відсотків головних регіональних бібліотек мають доступ до Інтернету, майже половина цих бібліотек створили свої веб-сторінки.

Актуальним залишається питання контактів органів держав­ної влади та місцевого самоврядування з творчою молоддю. Цього року за сприяння нашого міністерства створена громадська організація “Форум творчої молоді”, яка об’єднала представників різних творчих напрямів, сприяє творчому взаємозбагаченню, спільному вирішенню та подоланню проблем і за підтримки держави реалізує творчі проекти молодих митців.

Наступний 2004 рік Президентом України Леонідом Данило­вичем Кучмою оголошений Роком творчої молоді.

На завершення свого виступу хочу висловити впевненість, що ми спільними зусиллями забезпечимо створення умов для зростання й виховання нашої молоді на засадах високої духов­ності і моралі.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам, Василю Григоровичу.

Слово має Іван Федорович Курас, народний депутат України. Підготуватися Захарчишину.

 

КУРАС І.Ф., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України у   закордонних справах (багатомандатний загально-державний виборчий округ, виборчий блок “За Єдину Україну!”) Вельмишановний головуючий! Шановні колеги, учасники парла­ментських слухань! Серед тем парламентських слухань остан­нього часу неактуальних немає, але проблема, що розглядається сьогодні, без будь-якого перебільшення, є особливою. Достатньо сказати, що за індексом людського розвитку, який представляє Організація Об’єднаних Націй, наша держава сьогодні посідає 75-те місце у світі, і молодіжна компонента у цих показниках є дуже й дуже суттєвою.

Отже, тема ця є не просто гострою, вона є не лише інтегративним показником способу життя нинішньої молодої людини в дуже непростому, фрагментованому і в економічному, і  в соціальному, і в духовному розумінні перехідному суспільстві, а й найбільш, я сказав би, адекватним соціальним портретом цілого покоління і, що найважливіше, реальним, зримим прообра­зом дня прийдешнього. Тому можна тільки подякувати Держав­ному комітету України у справах сім’ї та молоді, який підготував дуже ґрунтовну щорічну доповідь Президенту, парламенту та  уряду, і керівництву Верховної Ради, її профільному комітету за те, що вони виступили ініціаторами проведення цих парламент­ських слухань.

Я хотів би на цьому наголосити ще й тому, що з часу, коли я  працював в уряді і мав безпосереднє відношення до створення Міністерства у справах сім’ї та молоді, а тепер за дорученням нашої фракцій і президії Національної академії наук беручи участь у діяльності дорадчих органів державного комітету, я маю можли­вість спостерігати, якщо можна так сказати, етапи становлення цього важливого державного соціального інституту.

Я хотів би сказати дуже просту річ, шановні колеги. Є різні оцінки, є крайнощі, є прагнення дуже високо оцінити роботу держави в цілому і відповідного комітету, є протилежні оцінки, схильні навіть до катастрофізму і так далі. Як свідок і учасник багатьох цих справ я можу сказати одне: більш небайдужої державної інституції на сьогодні в Україні, може, і немає (Оплески). І це дуже приємно. Висновок тут однозначний: вплив спільних зусиль парламенту і виконавчої влади на формування державної молодіжної політики став значно відчутнішим, і він зростає. Хоча зрозуміло, тут далеко не все залежить від нас, від державних органів. Я глибоко переконаний, що нинішні парла­ментські слухання допоможуть консолідувати наші зусилля.

Мене вразив висновок вчених, передусім медиків і соціо­логів, що стан системи охорони здоров’я визначає лише 10 від­сотків самопочуття людини, а решта, 90 відсотків, обумовлюється екологією (20 відсотків), генетикою (20 відсотків) і 50 відсотків — способом життя. Якщо врахувати, що останній показник все відчутніше впливає і на екологію, і навіть на спадковість людини, то стає зрозумілим, наскільки важливими є радикальні зміни економічних і соціальних умов для утвердження здорового способу життя молоді.

У матеріалах і в багатьох виступах констатація прозвучала, є пропозиції цікаві. В офіційних документах пропозиції теж є, але, на жаль, їх менше, і тому, не повторюючи вже сказаного, хотів би висловити кілька пропозицій.

Перше. З урахуванням набутого досвіду і наявних напрацю­вань, у тому числі нормативно-правових, виникає нагальна потре­ба створення дійсно єдиного координаційного центру (не важли­во, як він буде називатися, рада чи комісія), який зміг би об’єдна­ти зусилля державних органів різної галузевої підпорядкованості.

Я, може, вже не всіх молодих керівників наших виконавчих органів знаю, але дивуюся, чому сьогодні немає тут представників Міністерства охорони здоров’я. Адже про це йде мова, і тут дуже багато питань, мав би бути міністр, при всій повазі до заступників.

Треба виробити довгострокову загальнонаціональну страте­гію формування здорового способу життя молоді, і на цій основі має бути розроблена і прийнята відповідна національна програма на 2005–2010 роки. Зрозуміло, що така програма може бути підготовлена лише на основі глибокого постійного соціального моніторингу. Наші академічні інститути соціології, політології, держави і права, економіки, економічного прогнозування і низка інших разом з Державним інститутом проблем сім’ї та молоді могли б долучитися до цієї роботи, зрозуміло, на умовах держав­ного замовлення і посиленої уваги до цієї проблеми з боку уряду.

Друге. Давно відома істина: не може бути здоровим, не кажучи вже пасіонарним, суспільство або нація без об’єднуючої, якщо хочете, надихаючої ідеї. Для молодого покоління цей чинник має не менше, а можливо й більше, значення, ніж матеріальні та економічні. Я міг би навести дуже багато прикладів з програм середньої, вищої школи, які торкаються проблем естетичного виховання, особливо проблем етики, які в нас, на жаль, зараз є дуже й дуже применшеними.

І останнє, шановний Адаме Івановичу, я завершую, це дуже проста річ: якщо не буде належного фінансування і конкретної роботи, звичайно, ці проблеми зрушити неможливо. На цьому я хотів би наголосити особливо сьогодні, напередодні завтрашнього розгляду і голосування проекту Державного бюджету на 2004 рік.

Дякую вам за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Левко Леонідович Захарчишин, голова Крайової пластової ради України. Підготуватися Волкову.

 

ЗАХАРЧИШИН Л.Л., голова Крайової пластової ради України. Шановні учасники парламентських слухань! Одним із засадничих завдань різних педагогічних систем було виховання активного, фізично і психічно здорового молодого покоління, здатного розбудовувати свою державу. Незалежно від політичних систем, правляча еліта приділяла особливу увагу вихованню своїх наступ­ників як запоруці збереження системи суспільних цінностей. Гасло “У здоровому тілі — здоровий дух” у різних формах було основою більшості виховних систем. Саме ідеал здоров’я як передумови успіху в дорослих справах особливо наголошувався при вихованні молоді.

На початку ХХ століття британець лорд Баден-Пауелл, про­аналізувавши різні національно-культурні традиції, започаткував нову, оригінальну, і, як показав час, успішну систему виховання, яку він назвав скаутинг, з англійської — розвідувач. Скаутинг за   короткий час поширився в більшості країн світу, ставши, по  суті, базовою недержавною системою виховання дітей та мо­лоді. Причиною такого феноменального успіху були, з одного боку, ідейні засади, які виходили з універсальних гуманістичних принципів людства, з другого, — методики, які враховували особливості психіки дітей, їх потребу у грі, змаганні за лідерство.

Український “Пласт”, заснований видатним українським педагогом Олександром Тисовським як національна модель скаутингу, завжди приділяв велику увагу плеканню здорового способу життя. Передовсім принцип дотримання засад здорового способу життя викладено в базовому, програмному документі — Пластовому законі, де, зокрема, говориться: “Пластун дбає про своє здоров’я”. Саме той факт, що здоровий спосіб життя є не просто одним з елементів виховної програми, а й засадничим принципом “Пласту”, свідчить про надзвичайно глибоке і відпо­відальне ставлення організації до цієї проблематики.

В основі пластового виховного процесу лежить засада всебічного самовиховання особистості, гармонія фізичного, інте­лектуального, духовного і соціального розвитку. Через постійне спілкування з природою, заохочення творчого самовиявлення та  інтелектуального зростання в колективі однолітків, активну громадську діяльність формується здорова особистість.

Пластові принципи і практики стверджують неприйняття шкідливих для здоров’я речовин — алкоголю, тютюну, наркотиків. Формування такої постави серед членів успішного і престижного молодіжного середовища сприяє усуненню поширених серед молоді стереотипів сприйняття тютюну й алкоголю як бажаних супутників дорослого життя і життєвого успіху.

Практичні елементи плекання здорового способу життя широко представлені у виховній програмі “Пласту”. Це елементи пластових проб, спрямовані на формування навичок, дотримання засад щоденної гігієни, загартування тіла, система вмілості спортивного та туристичного спрямування, проведення щорічної всеукраїнської літньої спартакіади і зимової олімпіади для дітей та  молоді, проведення літніх і зимових оздоровчих таборів для молоді спортивно-туристичного та екологічного напряму. Зокрема, цього року “Пластом” було проведено 90 оздоровчих таборів, у яких взяло участь близько 10 тисяч дітей зі всієї Україні. Більшість цих заходів була підтримана Державним комітетом у справах сім’ї та молоді у проекті “Вперед і вгору”.

У процесі проведення виховної програми “Пласт” активно залучає до співпраці батьків. Така співпраця є запорукою успішності виховного процесу, оскільки саме в родині форму­ються основні звички і стиль життя молоді. Робота з батьками проводиться через діяльність гуртків “Пластсприята”, своєрідних опікунських рад, які беруть активну участь у роботі з дітьми.

Цього року “Пласт” також за підтримки Держкомітету у спра­вах сім’ї та молоді проводить програму “Українська родина”, ме­тою якої є сприяння відродженню в родинах підставових духовних цінностей, які формують обличчя української самобутності.

“Пласт” проводить активну працю з популяризації здорового життя серед громадськості, ефективним засобом антиалкогольної та антитютюнової програми серед дітей та молоді є власний приклад пластунів — юнацтва і дорослих. Традиційно пластуни не  дозволяють собі курити чи пити спиртні напої, свою позицію вони активно популяризують у громадах.

Зокрема, в Івано-Франківську “Пласт” вже кілька років успішно реалізує антиузалежнюючу програма, яку підтримали Українська школа лідерів, Івано-Франківський міськвиконком та мережа міжнародних організацій. Програма включає в себе видання і поширення серед молоді спеціальних буклетів, плакатів, проведення тематичних семінарів, вечорів, розважальних заходів тощо.

Цього року пластунами Чернівців успішно проведено захід із  символічного обміну цигарок на цукерки, в День відмови від тютюну пластуни обміняли понад 500 цукерок на цигарки і про­вели їх урочисте знищення.

Активна громадська позиція пластової молоді в плеканні засад здорового способу життя є позитивним прикладом для молоді і має підтримку серед громади. Досвід “Пласту”, приклад багатьох відомих особистостей, вихованих у “Пласті”, здатність організації виконувати соціально важливі проекти — все це робить вкрай актуальним питання співпраці з владними інституціями. Результатом такої співпраці може бути не лише реалізація окремих проектів, скерованих на утвердження принципів здорового способу життя в українському суспільстві. Ми пропо­нуємо розглянути можливість розробки і реалізації національної програми з утвердження засад здорового способу життя. Така програма мала б стати своєрідним спільним проектом як держав­них інституцій, парламенту й уряду, так і широкого загалу громад­ських недержавних організацій, в тому числі церков. “Пласт” готовий виступити реальним партнером у цьому проекті, запро­понувавши весь наявний методичний і кадровий потенціал.

Саме такий підхід до вирішення проблеми утвердження здорового способу життя в українському суспільстві має, на нашу думку, найкращі перспективи. Лише сконсолідовані зусилля усієї громади, незалежно від суспільної ролі, дадуть можливість мобі­лізувати необхідні ресурси, зробити цю справу не лише обов’яз­ком певної групи держслужбовців, а й усієї нації. Давайте ж спробуємо перетворити багато гарних слів, які тут звучали, в реальні діла, яких потребує Україна.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово має Олег Ігорович Волков, ректор Національного університету технологій та дизайну. Підготуватися Борзих.

 

ВОЛКОВ О.І., ректор Національного університету технологій та дизайну. Шановні члени президії! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Виконуючи своє основне призначення — підготовку висококваліфікованих кадрів, вищі навчальні заклади сьогодні поставлені в умови необхідності подолання болючих проблем сучасного суспільства, зокрема СНІДу, наркоманії, правопорушень тощо, які безпосередньо торкаються молоді.

Немає сенсу перелічувати складності, з якими стикається молода людина, яка не є достатньо захищеною, правильно орієнтованою та соціально адаптованою. У результаті ми маємо важкі фізичні, психологічні, морально-етичні та інші наслідки. Це   значно ускладнює завдання виховної роботи, спонукає до пошуків нових форм та методологій.

З огляду на це, у нашому вузі вперше затверджена Програ­ма гуманітарного розвитку, яка передбачає системну гуманізацію життя молодої людини, залучення молоді до мистецького процесу, інтеграцію загальноосвітніх, культурно-мистецьких програм у навчальний процес та організацію дозвілля молоді. Активізується робота Ради сприяння розвитку студентства, зокрема напрямів, що сприяють духовному розвитку, формуванню та засвоєнню загальнолюдських норм поведінки.

Вперше окремо виділено напрям “благодійництво” як важливий засіб формування таких якостей характеру, як вміння співчувати, віддавати, розуміти проблеми іншої людини. У рамках цього напряму за ініціативою студентів здійснюється благодійна програма “Мистецтво щирих сердець”, в рамках якої студенти розробляють колекції моделей одягу для дітей-інвалідів і дарують їх закладам для дітей з фізичними вадами. У цьому нам активно допомагає Державний комітет у справах сім’ї та молоді, до речі, з  яким наш університет підписав Угоду про взаємну співпрацю, і  наш університет фактично є майданчиком для відпрацювання нових програм, які потім будуть поширюватися на інші навчальні заклади. Розробки студентів 1–4 грудня будуть представлені в  Палаці мистецтв “Український дім” на виставці, яка відбудеться до Міжнародного дня інвалідів.

Здійснюється робота з підвищення соціальної активності молоді, активної участі в молодіжному громадському русі. Так, 1 грудня, до Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом, на базі університету відбудеться широкомасштабна акція, мета якої — привернути увагу молоді до проблем, пов’язаних з ВІЛ/СНІДом, засобами мистецтва, через тематичний концерт. Організаторами акції є Фонд профілактики хімічних залежностей та СНІДу, а також ряд міжнародних та вітчизняних громадських організацій.

Обов’язково треба наголосити на позитивній ролі спорту,
і в цьому напрямі в нашому університеті проводиться велика робота щодо зміцнення матеріальної бази, створення команд, активного залучення всіх студентів до спорту.

Я навів лише кілька конкретних прикладів у здійсненні цієї роботи, проте впевнений, що саме через конкретні заходи, конкретні кроки ми досягнемо нашої основної мети — формування людини.

А тепер, говорячи про конкретні заходи, я хотів би внести кілька конкретних пропозицій.

Першорядне наше завдання — випускати освічених спеціалістів, практично підготовлених до майбутньої роботи. На   жаль, на сьогодні в легкій промисловості великі державні підприємства припинили свою діяльність, тут працюють тільки малі й середні підприємства недержавної форми власності. Ми  маємо проблему з практикою студентів на цих підприємствах, вони не хочуть брати наших студентів на практику, і тому необхід­не законодавче заохочення підприємців щодо надання можли­востей для отримання практичної підготовки студентів.

Друге питання — проблема першого робочого місця. Про це багато років говориться, нарешті треба законодавчо закріпити державні гарантії надання першого робочого місця людині, яка закінчила вищий навчальний заклад.

Третє конкретне питання, яке я хотів би поставити. Я дуже вдячний народному депутату Надразі і пані Зверєвій за те, що вони наголосили на ролі реклами. У доповідях говорилося про негативну роль теле-, кінопродукції, засобів масової інформації. Вони наголосили і на ролі реклами. Я хотів би навести два конкретних приклади. Міністр освіти і науки видав наказ, згідно з  яким забороняється тютюнопаління у всіх вищих навчальних закладах. Фактично як виклик до політики вищих навчальних закладів навпроти нашого університету встановлено великий біг­борд, вдвічі більший, ніж це табло, з пропагандою тютюнопаління.

Другий приклад. Де б я не їхав, на роботу чи у справах, всюди стикаєшся з рекламою, де мені пропонують зробити вибір. Я свій вибір зробив, нема питань, для аудиторії мого віку це нормальна реклама, але я дивлюся, що там пропонується вибір людині, яка тільки почала читати, а тим, хто не може читати, там ще й малюночок є. Я не розумію таку роль реклами і вважаю, що тут потрібна роль уряду.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Олеже Ігоревичу, завершуйте.

 

ВОЛКОВ О.І. Вибачте, ще одне важливе питання, про яке не можу не сказати. Я хотів би нагадати про трагедію, яка сталася в Московському університеті імені Патріса Лумумби. Стан гурто­житків і у нас — то велика трагедія, і я просив би народних депутатів при розгляді бюджету обов’язково передбачити кошти на капітальний ремонт гуртожитків навчальних закладів.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Олеже Ігоровичу. Напевно, це вам спеціально поставили такий рекламний щит, щоб перевірити вашу стійкість: палитимете чи не палитимете. Так що це вас зваблюють.

Слово має народний депутат Олександр Іванович Борзих. Підготуватися Гребенюченку.

 

БОРЗИХ О.І., член Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, виборчий блок “За Єдину Україну!”). Фракція Аграрної партії України. Шановні народні депутати, члени уряду, запрошені! Відомо, що з питань реалізації нової молодіжної політики в Україні прийнято відповідний закон України, указ Президента, ряд рішень уряду. Відповідно до цього в країні проводиться певна робота із створення організаційних, соціально-економічних і політико-правових умов для різнобічного залучення молоді до активної діяльності в суспільстві. Проте життя показує, що заходи, які намічалися в цих важливих документах, здійснювалися половинчасто, тому становище молоді в багатьох питаннях залишається невизначеним, з великою низкою невирі­шених проблем.

Особливо це стосується сільської молоді. На сьогодні вона найбільш невлаштована і в соціальному, і в економічному плані. Це є однією з основних причин того, що тільки за останні 11 років село втратило 260 тисяч соціально активних юнаків і дівчат — майбутніх господарів землі. Молоді люди вимушені масово виїжджати і шукати роботу й місце проживання у містах та в краї­нах далекого зарубіжжя, лише 5 відсотків сільської молоді мають змогу здійснювати підприємницьку діяльність.

При цьому розвиток негативних тенденцій підсилюється вкрай низьким рівнем зарплати працівників сільського господар­ства, який наполовину нижчий прожиткового мінімуму. Нестача коштів призводить до зубожіння молоді, що має велику небез­пеку, проявом якої є подальша сімейна спадковість збіднілості, з незворотною деградацією таких сімей у майбутньому.

Гострою проблемою є забезпечення молодих сільських сімей житлом. Як її вирішувати без необхідних фінансових ресур­сів у сім’ях? Покладали велику надію, що з прийняттям Державної програми “Власний дім” ситуація суттєво поліпшиться. На жаль, виявилося, що це черговий документ, на реалізацію якого урядов­ці мало звертають увагу. У частині підтримки сільської молоді ця програма фінансується лише на 13 відсотків потреби, тому за три роки кредити на будівництво житла отримали аж 958 молодих сімей на всю Україну. Щодо надання допомоги сільським забудов­никам Державним фондом сприяння молодіжному житловому будівництву, то він селу не виділяє жодної копійки.

Не можна оминути питання навчання та освіти сільської молоді. Негативна демографічна ситуація призвела до різкого скорочення кількості дітей дошкільного та шкільного віку. З цієї причини тільки за п’ять останніх років закрилися понад 300 шкіл і  2 тисячі дитячих дошкільних закладів, на 5 тисяч зменшилася кількість вчителів. За таких темпів через 8–10 років у сільських школах нікого буде навчати. А це ж майбутня молодь.

Отримати вищу освіту випускнику сільської школи стало також проблематично. Якщо 15–20 років тому серед абітурієнтів вузів кожен третій був вихідцем із села, то сьогодні навіть в  аграрні навчальні заклади більше вступає міської молоді. Батьки сільських юнаків та дівчат через бідність не можуть забезпечити їх навчання навіть в аграрних вузах, не кажучи вже про платне навчання. А якщо вони навіть і закінчують навчальний заклад, то, як правило, через непривабливість сільського життя залишаються працювати в місті.

Важливу роль у формуванні здорового способу життя відіграють фізична культура, спорт та інші культурні заходи. Дитина або молода людина повинна в чомусь себе реалізувати. А  що ми бачимо на селі? Клуби і будинки культури не працюють, спортивні секції і дитячо-юнацькі спортивні школи ліквідовані, тренерів і організаторів спортивної роботи поскорочували. На всю сільську місцевість є лише 1,5 тисячі примітивних стадіонів, і ті не працюють. За 11 років на селі побудовано, навіть неприємно називати цифру, 20 невеликих стадіонів, про спортивні зали й басейни і казати нічого. При такій ситуації молодь на селі веде, можна грубо сказати, бродячий спосіб життя з відповідними негативними наслідками.

Вкрай загострилася проблема кадрового забезпечення села. Життя вимагає, щоб в аграрну галузь прийшла нова генерація керівників та спеціалістів, здатних працювати в нових економічних умовах. А що ми маємо? Нині в сільському господарстві на керівних посадах працюють лише 13 відсотків молодих людей віком до 30 років, а керівників і спеціалістів з вищою освітою на всю галузь тільки 36 відсотків.

Вдумайтеся в наведені факти! Якщо сказати відверто й чесно, то сільською молоддю ніхто серйозно не займається
ні на урядовому рівні, ні серед громадських організацій. І ситуація тут з боку держави практично безконтрольна.

Ми чітко повинні усвідомити, що невжиття кардинальних заходів щодо суттєвої підтримки розвитку соціальної сфери села і створення належних умов для проживання й діяльності сільської молоді вже найближчим часом може призвести до неперед­бачуваних негативних наслідків як для села, так і в цілому для держави. Не буде села — не буде й держави. Тому зараз Кабінету Міністрів перш за все необхідно розглянути хід виконання Закону про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в   Україні і відповідного указу Президента з цього питання. Це перше.

І друге. Беручи до уваги, що у нас відсутня чітка стратегія здійснення молодіжної політики в країні, необхідно було б уряду терміново розробити і прийняти свого роду молодіжну конститу­цію, розраховану на ближчу та віддалену перспективу. Наша Аграрна партія також готова до цього долучитися. У нас є бачення здійснення молодіжної політики на селі, і ми вже ведемо в цьому напрямі відповідну роботу.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Сергій Володимирович Гребенюченко, голова Шполянської районної державної адміністрації Черкаської області. Підготуватися Доманському.

 

ГРЕБЕНЮЧЕНКО С.В., голова Шполянської районної державної адміністрації Черкаської області. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Вважаю для себе за честь представляти в цьому залі Черкащину, а саме її Шполянський район. До речі, згідно з останніми дослідженнями науковців, географічний центр України знаходиться саме в місті Шполі Черкаської області. Усього в районі проживають 52 тисячі жителів, з них 16 тисяч — молоді люди. На сьогодні Шполянщина — це розвинений агро­промисловий район Черкаської області, що має потужний природ­ний, людський, промисловий та інтелектуальний потенціал. У  районі пріоритетними є переробна й харчова галузі промисло­вості, які в загальному обсязі виробництва становлять 80 відсотків і фактично забезпечують приріст обсягів виробництва. За ком­плексом рейтингових показників район посідає третє місце в області.

На Шполянщині широко розвинена соціальна сфера, працю­ють 32 загальноосвітні школи, гімназія, школа-інтернат для дітей-сиріт, дві філії вузів, професійний ліцей та технічний коледж, є центральна районна лікарня, у кожному селі — амбулаторія чи ФАП, для організації змістовного відпочинку в районі діють кіно­театри, клубні заклади, бібліотеки, спортивні школи.

У районі проводиться значна робота щодо реалізації державної молодіжної політики. Зокрема, розроблено і затвер­джено сесією районної ради цілий ряд програм, таких як “Робота з обдарованою молоддю”, “Відпочинок та оздоровлення дітей”, “Діти Шполянщини” та інші, на реалізацію яких щороку спрямо­вується з районного бюджету більш як 6 тисяч гривень.

Крім того, на сесіях Черкаської обласної та всіх районних рад області аналізується стан реалізації державної політики щодо дітей, жінок, сімей у регіоні. Відповідно до рішень сесій при кожній сільській раді введено посади консультатів-радників по ро­боті з сім’ями, жінками та молоддю, завдяки чому значно активізувалася робота в сільській місцевості.

До речі, вчора на сесії нашої районної ради затверджена районна програма “Здоров’я молоді району” на 2003–2005 роки, на реалізацію якої у проекті бюджету на 2004 рік передбачено 100 тисяч гривень.

Формування здорового способу життя виходить за рамки традиційних уявлень про охорону здоров’я. Цей процес спрямо­ваний на те, щоб питання охорони здоров’я стояли на порядку денному всіх політиків, в усіх секторах та на всіх рівнях, і змушує їх відчувати свою відповідальність за здоров’я людини. Саме так визначається одна з найважливіших сфер дії державної політики щодо здоров’я Оттавською хартією, яка є основним документом, що скеровує діяльність з формування та підтримки здорового способу життя в усьому світі.

На мою думку, особливої уваги потребує саме молодь, усвідомлення нею цінностей здоров’я, розуміння визначальної ролі здорового способу життя та формування свідомої індиві­дуальної поведінки кожної молодої людини.

Враховуючи вищевикладене, проблема формування здоро­вого способу життя молоді в районі є однією з першочергових. Для цього є і певний досвід, і передумови, створені рядом заходів, спільних дій органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, організацій, навчальних закладів. Зокрема, з метою профілактики негативних явищ у молодіжному середовищі при районному центрі соціальних служб для молоді діє мобільний консультативний пункт та спеціалізована служба сім’ї “Родинний дім”, інтерактивний театр “Вибір”, а при район­ному відділі освіти — центр соціально-психологічної реабілітації підлітків. Традиційними стали єдині дні профілактики право­порушень серед неповнолітніх, які проводяться щомісяця.

У районі активно поширюється волонтерський рух. При шко­лах створено волонтерські загони, які беруть участь у благодійних акціях, масових заходах.

З метою охорони материнства і дитинства при районній поліклініці діють кабінет планування сім’ї та школа молодих батьків.

Впливовими і найбільш масовими формами популяризації здорового способу життя є спортивні змагання на приз клубу “Шкіряний м’яч” (перше місце в області), “Найспортивніше село” та гра-випробування “Котигорошко”. До речі, районна команда — переможець обласних змагань, брала участь у всеукраїнському етапі на базі центру “Молода гвардія” і серед команд України посіла п’яте місце.

Незважаючи на обраний шлях з формування здорового способу життя, останнім часом серйозну стурбованість викликає стан здоров’я дітей та молоді, зумовлений негативними проявами соціально-економічного, екологічного, психоемоційного характеру. Значно посилилися фактори, які негативно впливають на форму­вання здорового способу життя населення, а саме: негативний вплив реклами алкогольних, тютюнових виробів в засобах масової інформації, перенасичення телевізійних програм фактами жорсто­кості, насильства, а також відсутність змістовних теле- і радіо­передач для молоді інформаційно-просвітницького напряму щодо формування здорового способу життя.

Шановні колеги! Як свідчить досвід розвинених країн, досягти успіху в боротьбі з цими явищами можна лише за актив­ної участі самої молоді, при поєднанні зусиль громадських органі­зацій, науковців, органів державної влади. Ускладнення нарко­ситуації, поширення тютюнопаління, вживання алкоголю та тен­денції до поширення ВІЛу навіть у сільській місцевості спонукають нас шукати інші шляхи й результативні форми роботи. Тому ми з великою зацікавленістю і відповідальністю сприйняли запрошен­ня до роботи в реалізації українсько-канадського проекту “Молодь за здоров’я”. Спираючись на наші традиції та канадський досвід у формуванні здорового способу життя, ми намагатимемося ство­рити сприятливе середовище для реалізації мети і завдань проек­ту.

Шановні народні депутати! Користуючись нагодою, хочу висловити кілька пропозицій.

Перше. На мою думку, на часі питання прийняття Національ­ної програми формування здорового способу життя молоді та забезпечення її належного фінансування.

Друге. Вважаю вкрай необхідним створення на державному рівні Всеукраїнського центру формування здорового способу життя, який би ініціював і підтримував міжгалузеву діяльність, спрямовану на реалізацію державної політики у цій сфері.

І третє. Назріла необхідність здійснення державного контро­лю за змістом реклами, телепередач, друкованої продукції щодо їх негативного впливу на формування світогляду молоді.

Здоров’я населення — показник добробуту держави, тож його збереження є завданням державного рівня.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Анатолій Іванович Доманський, народний депутат України. Підготуватися Костенкові.

 

ДОМАНСЬКИЙ А.І., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони (багато­мандатний загальнодержавний виборчий округ, КПУ). Вельми­шановні учасники зібрання! Шановний Адаме Івановичу! З цієї трибуни я буду говорити про те, що сам пережив, де сам брав участь, хоч я людина й немолода, але мені питання сьогоднішніх парламентських слухань зрозуміле. Зрозуміло те, як сьогодні живе наша сільська молодь, бо свої дитячі роки я прожив у селі. А тоді, коли вже почав добре розуміти життя, став військово­службовцем і найкращі роки свого життя провів у Збройних Силах.

И сегодня, уважаемые товарищи, не случайно обсуждается вопрос о формировании здорового образа жизни молодежи Украины. Я считаю, что это вопрос будущего независимой Украины, ибо среди вас сидят президенты, будущие депутаты, министры, ученые, космонавты, полководцы. Да, молодому поко­лению принадлежит будущее. И мы считаем, что не все делаем для того, чтобы сегодня наша молодежь имела все необходимое и проявляла себя во всех сферах деятельности — в учебе, рабо­те, культуре и так далее.

Сегодня положение нашей молодежи определяется состоя­нием образования и культуры, спорта и физической культуры, здоровья и образа жизни, состоянием базы физического и духов­ного воспитания и жизненного уровня каждого молодого чело­века. Не хочу заниматься критиканством, но скажу, если дать общую оценку, то все это находится в плачевном состоянии.

В системе образования процветают коррупция, взяточни­чество, молодой человек не в состоянии получить бесплатное образование, даже если имеет хорошие способности.

Уровень культуры заметно снизился. В Украине имеется 25 тысяч клубов, из них 21 тысяча в сельской местности и 4 тыся­чи в городах. И тот, кто недавно был в селе, в деревне, знает, в каком состоянии находятся клубы, и что некуда пойти молодому человеку. Окна и двери забиты или их вообще нет, там нет тепла и света, там годами не показывают кинофильмы, там не встре­тишь интересного человека, который может чему-нибудь научить, воспитать. А если мы еще спросим, какую зарплату получает директор клуба или библиотекарь, то понятно, что у него и жела­ния нет работать с молодежью, что-то нести в молодые сердца, в умы молодых людей.

А какая система воспитания молодежи? Большинство из них воспитываются на улице, в подворотне, пополняя ряды беспри­зорников и наркоманов. Я не буду называть цифры, их в докладах приводили. Не буду утверждать, что в этом повинен кто-то другой, в этом есть вина и Верховной Рады, и народных депу­татов. Хочу сказать, что мы уделяем этому недостаточно внима­ния и иногда, так сказать, обходим стороной эти вопросы.

В загоне, можно сказать, находится система по обеспече­нию здравоохранения молодых людей. Раньше в Житомирской области в каждом населенном пункте были медпункты, куда молодой человек, если у него что-то заболело, мог обратиться. Сейчас эти медицинские пункты заколочены, медперсонала в де­ревне нет, даже с незначительной болячкой надо ехать в район­ный центр.

Мы хорошо помним, как проходили медицинское обследо­вание школьники, учащиеся ПТУ. Когда молодой парень достигал определенного возраста, его брали на учет, и он каждые полгода проверялся.

Хочу привести некоторые цифры, чтобы вы имели представ­ление о тех, кто готовится проходить службу в Вооруженных Силах. К нашему сожалению, большинство молодых людей ищут свою судьбу за кордоном. И те ребята, которые поехали в Ирак, сделали это не из любви к американцам или представителям других наций, они поехали, чтобы заработать копейку, какую-то сотню, тысячу долларов и здесь что-то купить, как-то прожить.

Вы посмотрите, что творится у нас. В этом году предо­ставлена отсрочка от призыва в армию на лечение 26 тысячам человек. Непридатні до військової служби в мирний час і обмеже­но придатні у воєнний — 48 тисяч 271 осіб. Визнано непридат­ними до військової служби за станом здоров’я 49 тисяч 772 осо­би. И это притом, что не лучшая молодежь идет в армию, вы хорошо это знаете. Лучшие идут в институты, в университеты, а   тот, кто не смог определить свою судьбу, идет служить в Вооруженные Силы.

Вот почему я считаю, и это позиция Комитета по вопросам национальной безопасности и обороны, что, рассматривая новый бюджет и другие законы, Верховная Рада в центр внимания должна ставить молодого человека.

Спасибо (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Микола Павлович Костенко, голова Державного комітету України з питань фізичної культури і спорту. Підготува­тися Мовчанові.

 

КОСТЕНКО М.П., голова Державного комітету України з  питань фізичної культури і спорту. Шановний Адаме Івановичу! Шановні учасники парламентських слухань! Як відомо, важливим компонентом здорового способу життя є цілеспрямована рухова активність. Лозунг “Спорт для всіх” після того, як його з кінця
60-х років минулого століття почали активно поширювати по всьо­му світу під егідою Ради Європи, ЮНЕСКО та інших авторитетних міжнародних організацій, сьогодні не менш популярний, ніж олімпійська ідея нового часу, відроджуюча соціально-педагогічні цінності кубертенівського олімпізму. Загальнодоступний спорт передбачає вдосконалення тіла і душі в гармонії з природним середовищем, конкретною людиною і суспільним загалом.

Сьогодні Держкомспорт завершує підготовку проекту Національної спортивної доктрини, яка орієнтуватиме українське суспільство на поетапне створення в державі ефективної системи фізичної культури і спорту на демократичних та гуманістичних засадах. Думаємо, що реалізація доктрини надасть можливість підвищити і якість життя населення України шляхом оздоровлення нації, виховання молоді і формування здорового способу життя, забезпечить утвердження міжнародного авторитету українського спорту.

У поточному році українська молодь успішно репрезентувала нашу державу на чемпіонатах світу і Європи, де здобула більш як 60 медалей найвищого ґатунку, а 130 спортсменів молодіжного віку вже вибороли олімпійські ліцензії на ігри 2004 року в Афінах. Четверте загальнокомандне місце українських студентів на Все­світній універсіаді цього року також говорить саме за себе.

Місяць тому Верховна Рада України на Дні уряду детально розглянула комплекс питань з удосконалення олімпійської підго­товки збірних команд України і спортивного резерву. Ми вдячні Верховній Раді за таку увагу і вже здійснюємо заходи з виконання Постанови Верховної Ради із зазначеного питання. Тому я дозво­лю собі все-таки зупинитися не на олімпійських проблемах,
а на проблемах спорту для всіх.

Результати соціологічного дослідження, проведені в травні цього року Центром соціальних експертиз і прогнозів на наше замовлення, засвідчують, що лише 40 відсотків молодих людей в  Україні оцінюють своє дозвілля як активне. Це вдвічі менше, ніж показники у провідних європейських країнах.

Проблема активізації фізкультурно-спортивного руху як важ­ливого компоненту здорового способу життя, звичайно, повинна вирішуватися в молодіжному середовищі і, мабуть, у таких площи­нах: вдосконалення системи занять спортом з урахуванням необхідності; розширення спортивних інтересів молодих людей і   використання кращих зразків наявної практики; підвищення добробуту населення, у зв’язку з цим збільшення часу на дозвілля і насичення його активними формами відпочинку; застосування економічних стимулів з метою створення умов для занять спортом; розвиток матеріально-технічної бази фізкультурно-спортивного руху. І, мабуть, не менш важливим є формування у   суспільній свідомості розуміння переваг здорового способу життя, про це вже багато сьогодні говорили.

Поряд із традиційними формами залучення молоді до актив­них занять фізичною культурою і спортом (змаганнями, роботою підліткових спортивних клубів, секцій спортивних шкіл) Держком­спорт здійснює пошук нових підходів до вирішення зазначеної проблеми. Урядом підтримана ініціатива Держкомспорту щодо створення мережі центрів фізичного здоров’я населення “Спорт для всіх”, головним завданням яких є залучення передусім молоді до регулярних занять спортом. Такі центри на сьогодні вже плідно працюють на Донеччині, Дніпропетровщині, Рівненщині та в інших областях.

Нещодавно я відвідав Одеську область, побував у неве­личкому місті Южному. Незважаючи на труднощі, там створені прекрасні умови для розвитку фізичної культури і спорту, до цього залучена практично половина населення міста. Тому, я думаю, краще використовувати позитивний досвід і втілювати його, ніж скаржитися, що ми чогось не можемо.

Спільно з Міністерством освіти і науки ми затвердили комплекс заходів щодо проведення в Україні в 2004 році Європей­ського року освіти через спорт. Хід парламентських слухань пере­конує, що вирішення питань формування здорового способу життя української молоді можливо лише за умови консолідації зусиль законодавчої й виконавчої влади, а також активної участі громадськості. Така співпраця у нас є, і тому я думаю, що стан справ ми зможемо поліпшити вже в найближчому майбутньому.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Миколо Павловичу.

Слово має народний депутат України Павло Михайлович Мовчан. Підготуватися Кроці.

 

МОВЧАН П.М., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Шановний Адаме Івановичу! Шановні учасники парламентських слухань! Згадався мені старий анекдот про колгосп, коли звітує голова колгоспу і каже: “Як у нас все пре­красно! От залишилися гроші, ми не знаємо, як використати”. Встає старий дід із передньої лави й каже: “Давайте купимо фанери, багато-багато фанери. І зробимо з цієї фанери дири­жабль, і всім селом полетимо... далеко-далеко”.

Я згадав це тільки тому, що тут один чоловік, який від районної державної адміністрації виступав, навів мене на такий поклик: “Я хочу в державу Шпола, де все так прекрасно. У тій державі Шпола все чудесно!”

Давайте не приховувати. Я завдячую Катерині Семенівні, що  вона ініціювала цю розмову, це як продовження слухань, які ми провели два тижні тому на тему: “Духовна криза суспільства і  шляхи її подолання”. Це майже перегук проблем, які існують в  Україні. Ми для того парламентські слухання робимо, щоб почу­ти ваші сигнали, а не щоб ви звітували. Щоб суспільні сигнали сюди надходили, і ми виробляли відповідну політику.

Питання не в тому, хто винуватий. Ми всі добре знаємо, хто винуватий. Ми знаємо, хто складає 7 відсотків найбагатших людей України, хто узурпував все майно. Тільки не поширюйте міф, мої шановні колеги зліва, про те, що до влади прийшли націоналісти. Ви знаєте, хто при владі. Ви знаєте, хто залишився при банках, при підприємствах, тепер і при землі. Ви знаєте, що чекає нас. І тому питання “Чи має Україна і українська нація перспективу?” є надзвичайно актуальним.

Свого часу, у 1960-х роках, латиський поет Імант Зієдоніс сказав: “Коли я п’ю каву і їм бутерброд чи грінки, мене привчають до щоденних бомбардувань В’єтнаму”. Вранці СРСР подавав інформацію по своїх каналах, і таким чином, як кажуть, поступово ця інформація вбивалася. Нас щовечора “магнолії” і всі інші телепередачі привчають до найжахітливішого — до кризового сприйняття життя. Криза, суцільна криза. Так воно є! А чому ми не   ставимо питання: “А що робити, яких заходів вживати, як діяти?” Скажіть, будь ласка, за таких тенденцій ми змінимо ситуацію? Та ніколи в житті!

Підтвердженням того буде завтрашня акція біля стін Верхов­ної Ради, де може навіть пролитися кров, де будуть провокатори, і  знову казатимуть, що нібито рветься до влади “Наша Україна”, яка дійсно, як у цілому світі, як складова опозиції хоче змінити ситуацію.

Ви зробили все, що можна, ви відправили свою молодь до кембріджів та оксфордів і залишите золоту молодь України за  межами України. Що ви нам залишили? Залишили проблеми, ту статистику, яку наводили Валентина Іванівна, Катерина Семенівна, Олександр Іванович Борзих, всі, хто говорив, давав сигнали.

І я не хотів би, щоб ми, за висловом нашого земляка, відомого російського історика Віктора Шкловського, “займалися виверженням вати”, щоб говорили, ніби все прекрасно. Давайте думати, як систему змінювати. Вона не зміниться ніколи в житті, бо ті, хто прихопив, узурпував владу, прагнуть її зберегти.

Бо є механізми. Бідність мультиплікується, вона поширю­ється, вона ніколи не зменшується, вона спонукає до того, що один із депутатів, дообираючись влітку на Чернігівщині, купував голоси за пачку морозива. Я їду в його окрузі, йде бабуся, несе чотири пачки. Сонце пече, воно тече. Кажу: “Що ви зробили?” — “Я проголосувала”. — “А за кого ж ви проголосували?” Називає прізвище. Ми мультиплікуємо, і це буде до безкінеччя. Злидні обиратимуть ту владу, яку купується, яка купує мандати, поки ми не змінимо найважливіше — підходів, ідеології, про яку казав Іван Федорович.

Чи ми виховаємо сьогодні патріота України на тому абсолютно ненаціональному ґрунті? Якщо велика Росія сьогодні повертає землі, повертає імідж держави, повертає імідж нації, формує її на одній мові, на одній ідеології, на патріотизмі, то я вас запитую: чи є ці складові в нашій державній ідеології?

Саме тому “Наша Україна”, солідаризуючись із багатьма іншими політичними силами, вважає, що треба змінювати ситуа­цію, і якомога скоріше, бо наші діти приречені на погибель. Тут, з цієї трибуни Ніна Карпачова казала: 500 тисяч українських моло­дих дівчат на торгах у борделях Європи і Азії. Про що ми гово­римо? Шановні! Я хотів би, щоб ви дали собі звіт: ми порятуємося тільки одним способом — коли будемо належати не до 7 відсотків,
а до тих 93, і будемо вболівати і спільно вирішувати ці проблеми.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Крока Валентин Іванович, перший заступник голови Рівненської обласної ради. Підготуватися Байсарову.

 

КРОКА В.І., перший заступник голови Рівненської обласної ради. Шановний Адаме Івановичу! Шановні учасники парламент­ських слухань, колеги! Питання, яке ми сьогодні обговорюємо на  парламентських слуханнях, повинно турбувати усіх нас, неза­лежно від політичних поглядів, віросповідань, рангу чи посади, яку обіймає кожен із нас. Ця проблема стає національною.

У доповіді Валентини Іванівни чітко наводилися статистичні дані, вони жахливі. Закономірно виникає питання: а чому все так? Відповідь на нього має дати тема сьогоднішніх парламентських слухань, адже формування здорового способу життя населення, і  в першу чергу молоді, є чи не найголовнішою проблемою сього­дення. І прикро, що чинники, які повинні впливати на це, не поставлені в пріоритет ні на рівні держави, ні в регіонах.

Елементарний приклад — реклама, про це вже говорили. Що сьогодні ми бачимо на рекламних стендах, на телебаченні, на  сторінках преси? Скрізь і всюди — цигарки, горілчані напої, пиво і таке інше. Усе це подається в кольоровому зображенні з  таким смаком, що справді хочеться самому почати палити, хоч ніколи не палив. І лише невеликими літерами під рекламою написано, що це все шкодить здоров’ю.

Нещодавно мені у складі української делегації представників Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, Українського інституту соціальних досліджень, Черкаської і Рівнен­ської областей довелося побудувати в Канаді, де питання форму­вання здорового способу життя молоді дійсно піднесено на дер­жавний рівень. Там на екрані телевізора не побачиш відвертої порнографії, пропаганди насилля, ніхто не палить у громадських місцях, адже заборонено. За телефонним дзвінком можуть оштрафувати батьків, дитина яких палить, а також дорослих, які палять вдома перед дитиною. Скрізь і всюди реально діють програми з цих питань, вони підкріплені фінансово. І недаремно там середня тривалість життя перевищує 80 років, а це на півтора-два десятки років більше, ніж у нас.

Яка ж у Рівненській області проводиться робота, щоб ство­рити максимально сприятливі умови для формування здорового способу життя молоді? Перш за все обласна рада, державна адміністрація використовують нові підходи, кращий досвід, запроваджують нові ефективні структури на підпорядкованих територіях.

Прикладом цього є культурно-дозвільні комплекси. Вони створені на території кожної сільської або селищної ради і об’єд­нують клуби, бібліотеки, музеї, загальноосвітні заклади, школи естетичного виховання, спортивні громадські організації, госпо­дарські приватні структури. Керівництво комплексами здійснює координаційна рада, яку очолює сільський або селищний голова. За рахунок місцевих бюджетів, коштів господарських структур, членів культурно-дозвільних комплексів протягом року придбано інвентарю на 1,5 мільйона гривень (це сучасні музичні центри, магнітофони, звукопідсилююча апаратура, спортивний інвентар), проведено ремонтів майже на 1 мільйон гривень, розпочато будівництво чотирьох закладів культури.

Ще одним новим підходом, який має дати позитивний результат у найближчому майбутньому, є створення сільських центрів соціальних служб для молоді, закріплення відповідальних за роботу з молоддю з числа працівників на підприємствах, в установах та організаціях, в яких кількість молодих людей пере­вищує 50 осіб. На даний час в області створено й діють більше 200 сільських, селищних центрів соціальних служб для молоді, в  яких введено штатні посади директорів центрів або соціальних працівників.

Влітку цього року в Рівненській області розпочато реалізацію українсько-канадського проекту “Молодь за здоров’я людини”. Здоров’я молодих людей, їх самопочуття залежать від умов, в  яких вони проживають. Значна частина студентської молоді проживає в гуртожитках, стан яких, як не прикро, жалюгідний. На Рівненщині цей рік оголошено Роком студентських гуртожитків, проведено обласний огляд-конкурс на краще їх облаштування. Як  результат — там обладнані сучасні душові кімнати, кімнати особистої гігієни жінки, відпочинку, побутові кімнати тощо. Згідно з розпорядженням голови облдержадміністрації протягом вересня цього року такі огляди були проведені в усіх гуртожитках, кращі з них будуть відзначені почесними грамотами облдержадміністра­ції, обласної ради та грошовими преміями вартістю 10, 8 і 5 тисяч гривень.

Зроблено, звичайно, перші кроки. У нас багато ще є проблем, і ми розуміємо, що вирішення цього блоку питань буде позитивним чинником у формуванні здорового способу життя молоді, її зайнятості, соціальної підтримки. Лише спільними зусиллями ми зможемо подолати цю проблему, якщо зміст нашого життя буде здоровим.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Валентине Івановичу.

Слово має народний депутат Байсаров. Підготуватися Мальчину.

 

БАЙСАРОВ Л.В., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки (виборчий округ №49, Донецька область). Шановні колеги! Шановні учасники парламентських слухань! У нашій країні проживають більш як 11 мільйонів молодих громадян, що становить 23 відсотки населення країни. Молодь як соціально-демографічна група характеризується не лише віковими ознаками, а й специфікою соціального становлення, особливим місцем у структурі суспільства.

У кожного покоління — свої проблеми. Найгостріша проблема сьогодення — це алкоголізм і наркотики. Загрозливого поширення серед молодих набули такі соціально небезпечні хвороби, як туберкульоз, СНІД. Діти, підлітки, молодь — це та категорія населення, яка ще ані духовно, ані фізично не склалася, яка найбільш уразлива в умовах становлення ринкової економіки. Саме в такі періоди уривається зв’язок часів і поколінь, породжується безліч соціальних процесів і явищ, у полон яких молодий громадянин, що приходить у цей світ, потрапляє з само­го народження або навіть до нього.

Швидка зміна реального сектору економіки висуває перед кожною людиною, яка хоче знайти місце роботи або просунутися службовими східцями, вимоги щодо постійного вдосконалення. Не випадково замість тези “Освіта — не на все життя” ООН вису­нула девіз “Освіта через усе життя”.

Не може не хвилювати рівень злочинності і правопорушень серед молоді, що на сьогодні в 1,5 разу вищий, ніж у 1990-х ро­ках. Повною мірою ці негативні тенденції виявляються і в моєму Добропільському виборчому окрузі. У Красноармійську злочин­ність серед підлітків та молоді зросла з 59 у 2001 році до 82 зло­чинів у 2002 році, у Димитрові — з 45 до 70, у Добропіллі — з 10 до 20 злочинів.

До причин, що породжують негативні прояви, слід віднести: послаблення виховної роботи в навчальних закладах, на підпри­ємствах; пропаганда насильства, всіх видів злочинів, зниження рівня життя, заміна справжніх загальнолюдських цінностей удава­ними, сурогатними цінностями, відсутність високих ідеалів у моло­ді та дорослого населення; знищення доступної демократичної культурно-дозвільної сфери, спортзалів, музичних шкіл, шкіл есте­тичного виховання, гуртків та студій.

Один приклад. Майже 30 років гордістю і центром спортив­ної та фізичної культури малих міст Донецької області Димитрів, Родинське, Красноармійськ та Красноармійського району був Палац спорту “Олімп”, який мав 50-метровий басейн, ігровий зал із залами боротьби, боксу тощо. У цьому залі зросла плеяда відомих спортсменів, у тому числі олімпійські чемпіони Віктор Бураков, Володимир Козлов, багато майстрів спорту. Будинок Палацу спорту знаходиться на балансі шахти “Центральна”, яка сьогодні не в змозі виділити 10 мільйонів гривень на повноцінний ремонт та утримання Палацу спорту “Олімп”. Що таке плавальний басейн для Донбасу, ви всі розумієте.

Кожен українець з гордістю вважає себе співвітчизниками Яни Клочкової, Лілії Підкопаєвої, Андрія Шевченка. А ще зовсім недавно ми могли назвати десятки імен видатних спортсменів нашої країни, котрі надихали хлопців та дівчат до занять спортом.

Вважаю, що турбота про старше покоління повинна бути прерогативою держави, а адаптацію молоді до умов переходу країни на ринкові відносини повинні взяти на себе і підприємства, розвиток яких забезпечуватиме нинішнє молоде покоління. Інвестування в людський фактор, насамперед у молодь, є не менш ефективним, ніж оновлення основних фондів підприємства або його технічне переозброєння, хоч і не гарантує швидкої віддачі.

Хочу навести живий приклад. Відкрите акціонерне товариство “Вугільна компанія «Шахта Красноармійська-Західна № 1»” завжди стратегією свого розвитку передбачала підтримку молоді. Напрацьовано чимало різних форм цієї підтримки. Наприклад, під час літніх канікул до 500 школярів старших класів під керівництвом досвідчених майстрів-наставників осягають ази професії на дільницях, виконують посильну роботу з виплатою заробітної плати, і що найважливіше, — з оформленням трудових книжок. Оплачується навчання дітей гірників у профільних вищих навчальних закладах і технікумах, що забезпечує оновлення кадрового складу підприємств.

Вугільна компанія та благодійний фонд “Надія” надають молодому поколінню змогу духовного морального виховання і  творчого розвитку вже сьогодні в Дитячому методичному центрі християнської православної просвіти, дитячому центрі “Надія” та палаці культури, кожен з яких відвідує близько тисячі дітей. Також проведено реконструкцію спортивних майданчиків двох середніх шкіл, відкрито гуманітарну гімназію.

Сьогодні за рахунок власного прибутку акціонерне това­риство будує фізкультурно-оздоровчий комплекс, де будуть формуватися воля і цілеспрямованість молодого покоління. Основою здорового способу життя нашої молоді вважаю створення умов для нормального виробничого старту і забез­печення гідної заробітної плати, тому що убогість так само небезпечна, як і хвороба. Треба впевнено переконувати молодих людей, що здоровим і багатим бути набагато краще, ніж хворим і   бідним. Молодь вимагає пильної уваги суспільства і довго­строкових інвестицій, без яких її потенційні можливості ніколи не розкриються.

Спасибі за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Мальчин Георгій Васильович, голова Всеукраїн­ського дитячого патріотичного об’єднання “Майбутнє України”. Підготуватися Ніколаєнкові.

 

МАЛЬЧИН Г.В., голова Всеукраїнського дитячого патріо­тичного об’єднання “Майбутнє України”. Шановний Адаме Івановичу! Шановні члени уряду! Шановні народні депутати України! Шановні учасники слухань! Я хотів би кілька слів сказати про стан патріотичного виховання молоді в нашій державі.

Патріотичним вихованням молоді, окрім державних інститутів, на сьогодні займається низка громадських об’єднань, серед яких можна назвати дитячо-юнацьке товариство “Січ”, об’єднання “Пласт”, Спілку української молоді, Асоціацію скаутів України, Українську спілку ветеранів Афганістану, Всеукраїнське дитяче патріотичне об’єднання “Майбутнє України” та багато інших.

Всеукраїнське дитяче патріотичне об’єднання “Майбутнє України” діє з березня 1997 року і об’єднує більш як 50 клубів та  центрів патріотичного виховання молоді, в яких на сьогодні займаються близько 10 тисяч підлітків. Осередки створено
у 22 областях України. Основними завданнями об’єднання є організація роботи з патріотичного виховання молоді, виховання молоді України на основі загальнолюдських принципів, підготовка юнаків до служби у Збройних Силах України. Організації, що об’єдналися, мають багаторічний досвід виховної роботи.

Хотілося б відзначити найпотужніші осередки в Черкаській, Кіровоградській, Луганській областях, де робота ведеться не тільки в обласних, а і в районних центрах, у селах. Це є основним пріоритетом роботи нашої організації. Найбільш потужною можна вважати Донецьку обласну організацію, яка не лише зберегла все  краще з патріотичного виховання молоді, що залишилося від  Радянського Союзу, а й зуміла за роки незалежності за допо­могою місцевої державної адміністрації підняти цю справу на но­вий рівень і ділиться досвідом з іншими організаціями.

Широку допомогу в організації та проведенні нашої роботи надають Державний комітет у справах сім’ї та молоді, Український національний комітет молодіжних організацій, Українська спілка ветеранів Афганістану, місцеві державні адміністрації, громадські організації.

Окрім суто оборонно-прикладного напряму, комплексний підхід до патріотичного виховання передбачає в діяльності об’єднання низку систематичних заходів щодо розвитку духов­ності молодого покоління українців та формування моральності і   національної самосвідомості молоді: проведення тематичних екскурсій до історичних пам’яток, пов’язаних із героїчним мину­лим нашого народу; проведення акцій “Чиста вулиця”, “Чисте місто”; постійно діюча програма “Шлях до храму”, яку ми прово­димо спільно з Українською православною церквою як Москов­ського, так і Київського патріархатів, залежно від регіону України; постійно діюча програма “Кров, сльози та реальність афганської війни”, під час якої проходять зустрічі з ветеранами афганської війни та надається шефська допомога інвалідам і сім’ям загиблих.

Водночас аналіз виховної діяльності свідчить про наявність ряду серйозних проблем. Не хотілося б знову й знову наводити відомі всім дані, які звучали сьогодні, підліткової злочинності, наркоманії, стану здоров’я призовників, бажаючих залишити батьківщину після отримання вищої освіти. Все це відомо. Проблема відсутності патріотизму серед молоді просто вражаюча.

Діючі в Україні державні інститути, громадські організації, до  компетенції яких належать організація і проведення роботи з патріотичного виховання молоді, на сьогодні не в змозі ефектив­но, цілеспрямовано і скоординовано працювати над вирішенням тих проблем, які постають перед ними в умовах розбудови української державності, культурного та духовного відродження українського народу.

Причин цього багато, причин об’єктивних, стосовно кожної з  них можна було б проводити окремі парламентські слухання, але однією з найбільш вагомих можна вважати недосконалість нормативно-правової бази патріотичного виховання молоді. Проаналізувавши нормативно-правові акти щодо патріотичного виховання молоді, можна зробити такі висновки.

Перше. Переважна більшість згаданих нормативно-правових документів припадає на другу половину існування незалежної України, тобто на останні 5-6 років, у перші роки не було нічого.

Друге. Більшість чинних документів спрямована переважно на прикладний аспект патріотичного виховання, допризовну підготовку. Поза увагою залишаються такі важливі аспекти патріотичного виховання молоді, як виховання духовності, націо­нальної самосвідомості молодого покоління українців. Допризовна підготовка залишає поза увагою значну частину української моло­ді, а саме дівчат, молодих жінок, віруючих, хворих та інвалідів, які не підлягають призову в армію.

І головне: є укази і розпорядження Президента, є кілька постанов Кабінету Міністрів, немає головного. Шановні народні депутати, які ще присутні в залі, я звертаюся до вас, немає Закону України про патріотичне виховання молоді. Без цього закону не зможуть координовано і цілеспрямовано працювати ні органи виконавчої влади, ні ми, представники громадських організацій. Сподіваємося, що ще за час цієї каденції Верховної Ради ми дочекаємося цього закону, який конче потрібен на місцях.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Станіслав Миколайович Ніколаєнко, голова Комітету з питань науки і освіти. Підготуватися Довганик.

 

НІКОЛАЄНКО С.М., голова Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти (виборчий округ №187, Херсонська область). Фракція Соціалістичної партії. Шановний Адаме Івановичу! Шановні колеги! Я хотів би сказати, що Київська Русь свого часу набула могутності і здобула визнання не тоді, коли вона постійно вела війни, за Святослава і Володимира, а за часів правління просвітителя Ярослава, якого народ правильно й чітко назвав Мудрим. Наше майбутнє прямо залежить від того, як ми зможемо сьогодні підтримати нашу освіту і науку, чи матиме молодь доступ до цих галузей.

Зовсім нещодавно, кілька днів тому, я розмовляв із майстром виробничого навчання одного з профтехучилищ Києва Ольгою Коваленко. Вона мені розповіла, що з 32-х дітей, які готуються в цій групі як верстатники, 31 хворіє на виразку шлунку, гастрит тощо. Ось наші майбутні робітники, ось наші майбутні солдати, ось наше майбутнє. Хороший лікар каже: перед тим, як людину лікувати, її потрібно хоча б нагодувати.

Я задаю запитання собі, всім присутнім і уряду: чому ми вже кілька років поспіль всупереч Закону про основи молодіжної політики відміняємо харчування учнів 1–4 класів? Як можна сьогодні взагалі говорити, що ми держава, якщо ми це робимо? Навіть під час війни це було! Чому ми сьогодні всупереч Закону про освіту відмінили харчування учнів професійно-технічних училищ? Адже там 51 відсоток — це вироб­ниче навчання, діти фізично працюють. На все це потрібно 400–500 мільйонів гривень.

Я ставлю ці запитання і до себе, і до уряду, і до Верховної Ради України. Чому в такому стані сьогодні студентські їдальні? Хто взагалі ними опікується і в кого за них серце болить? Більшість студентів взагалі не отримує гарячого харчування, у кра­щому випадку в гуртожитку щось розігріли. Мало того, у проекті бюджету на цей рік уряд пропонує ще й пільги на харчування для студентських їдалень скасувати. Це щоб взагалі добити нашу молодь? Що, ми в бюджеті із 64 мільярдів не можемо на ці цілі знайти кошти?

Візьмемо інший аспект — розвиток фізичної культури і  спорту. Голова Держкомітету виступав. До речі, я пропоную в рекомендаціях також дати доручення Держкомспорту і Міністер­ству освіти і науки. Сьогодні державні спортивні установи надають в основному платні послуги студентам і учням. Чому ми ігноруємо законодавство, яке це, до речі, забороняє?

Подивіться на місто Київ, я вже не кажу про Рівне, де ми недавно були, де люди, до речі, працюють. У місті Києві стільки дорогого житла набудували! Одна квартира — це 100–150 тисяч доларів. А скільки побудували дитячих спортивних шкіл? Я живу на Лівобережній, там уже два храми. Скоро між храмами не можна буде пройти, вечорами собак ганяють, а вдень у церкві дзвонять. А дітям куди піти? Спробуйте записатися в дитячу спортивну школу. Немає цього!

Кажуть, кошти потрібні. Я задаю питання таке: чому всупереч Закону про загальну середню освіту в 1–3 класах досі не скоротили уроки до 30 хвилин? Чому сьогодні дітей зі шкіл не випускають надвір? Що, завідуючий райвно цього не бачить?
Діти сидять (ви поцікавтеся!) з 9 до 15 години у школах. Чому це так? І які кошти для цього потрібно? Звичайно, є проблеми, в які потрібно і кошти вкладати, але я задаю питання: які гроші потрібні для того, щоб навести лад?

І ще про одне — про наше майбутнє. Я хочу сказати про доступність вищої освіти. Закон про вищу освіту передбачає, що в Україні на 10 тисяч населення має бути не менш як 180 студен­тів і 100 учнів технікумів. Сьогодні ми вже маємо 360 чи 340 сту­дентів на 10 тисяч населення, але ж то все платна освіта. І  сьогодні більшість студентів, які вступили на платне навчання, не мають за що харчуватися, це знову-таки здоров’я.

Чому ми проголосили в постанові уряду 130–140 тисяч прийняти на безплатне бюджетне навчання на перші курси, а  приймаємо 60–70 тисяч? Бакалаврів і магістрів на четвертому, п’ятому курсах збили разом зі вступниками на перший курс, і  кажемо: 140 тисяч. Кого ми дуримо? У Західній Україні сьогодні на 15 випускників — одне бюджетне місце, приблизно те саме діється на Півдні. Що це таке?

Я вважаю, що в Україні сьогодні не криза в економіці, а   криза, розруха в головах людей, і передовсім керівництва держави. Невже нікого в уряді сьогодні не турбує розмір стипен­дій? Невже ніхто не знає, що середній вік кандидата наук — 50 років, доктора наук — 60 років?

Ми завтра будемо голосувати бюджет, де передбачено 5 мільярдів на підтримку шахтарів. І сьогодні мафіозно-кримінальні структури виштовхують людей, щоб вони прийшли сюди. Я за те, щоб шахтарів підтримати, але на 100 тисяч шахтарів виходить по 50 тисяч бюджетних коштів. То може ми прямо віддамо кожному шахтарю, та хай люди живуть? А на освіту, а на науку, а на дошкільні навчальні заклади?

Отже, у нас є все, тільки ми не хочемо господарювати, як слід (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має директор Львівського обласного молодіжного центру праці Олеся Матвіївна Довганик. Підготуватися Козловському.

 

ДОВГАНИК О.М., директор Львівського обласного молодіж­ного центру праці. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати! Шановні пані та панове! Перехідний період для України не лише позначився епохальними змінами в економіці, а й торкнув­ся соціальних сфер життя. Відкрилися кордони, створилися нові можливості для самореалізації, змінилися критерії цінностей. І найпершим індикатором стала молодь, вона дуже чітко прореа­гувала на це. Багато що стало дозволеним та доступним, зацікавлює реклама, про яку тут вже говорили, і молодь почала захоплюватися алкоголем, наркотиками.

Як Львівський молодіжний центр за допомогою державного комітету цього року впроваджував те інноваційне, що, на нашу думку, здатне протистояти або відволікти? Ми запропонували акцію “За збереження пам’яток України на теренах замків”. У нас їх є дев’ять, але на сьогодні один вже перебуває на межі знищення, він пропадає за останні десять років. Це була не тільки львівська акція, вона стала київською, харківською, житомир­ською, приїжджала молодь з усіх куточків України, хто зміг потрапити, тому що коштів було обмаль, не всім молодим людям можна було допомогти.

Цього року в молодіжних студентських загонах взяли участь більш як 480 тисяч осіб по всій Україні. Тут біля мене сиділи учасники слухань і казали, що це заробітчанство. Це не завжди заробітчанство. Молоді люди, які приїхали, передусім цікавилися архітектурою, нашими звичаями, нашою культурою, тим, що може виховувати патріотично-національну ідею.

Як на мою думку, що молодіжні загони дають? Вони дають альтернативу, сприяють формуванню здорового способу життя, у  цьому загоні можна поєднати все те, що нас хвилює. Молодіжні загони сприяють розвитку фізично здорових людей, виховують патріотичний дух, морально та фізично здорову націю. Вони дбають не тільки про відродження, а й про психічне і національно-патріотичне здоров’я, формують цінності.

Думаю, було б доцільно підтримати ініціативу Державного комітету у справах сім’ї та молоді і спрямувати кошти на розгалу­ження молодіжних таборів праці та відпочинку, створення мережі. Треба надавати організаційну підтримку у створенні і використо­вувати сучасні методи менеджменту в діяльності таких таборів, задіювати міжгалузеве співробітництво, залучати всіх, хто може сприяти їх організації та діяльності. Це дасть можливість запобігти негативним проявам поведінки в молодіжному середовищі, сформувати здоровий спосіб життя на засадах фізичного розвитку та патріотичного виховання.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую й вам, Лесю Матвіївно.

Слово надається народному депутату Анатолію Михайловичу Козловському. Підготуватися Бауеру.

 

КОЗЛОВСЬКИЙ А.М., член Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин (виборчий округ №133, Миколаївська область). Фракція Аграрної партії України.
На думку нашої фракції, ми сьогодні розглядаємо дуже важливе питання. Як тут говорили депутати, справді, немає вищої інституції, як наша молодь, це — наше майбутнє. Саме молоді будувати нашу молоду державу, отож яка молодь — така й  держава. Ми бачимо, яка в нас сьогодні держава, така й мо­лодь. Ви подивіться на ложу уряду, як турбується уряд про нашу молодь. Немає ні Прем’єр-міністра, ні віце-прем’єр-міністра, нікого немає і нікого це не турбує, крім Верховної Ради.

Я думаю так: про що батько для своїх дітей дбає? Щоб здобули вищу освіту, щоб мали гідну роботу, щоб була квартира. Наш уряд, я вважаю, теж повинен про це турбуватися. Хочу сказати молоді, всім присутнім і всім своїм виборцям, що я вже кілька разів звертався до уряду за допомогою для нашої молоді і на всі запити отримав негативні відповіді. Тому я сьогодні хотів би звернутися до уряду і особисто до Миколи Яновича Азарова, щоб він подивився проект Державного бюджету, який ми завтра будемо розглядати, і знайшов за цю ніч ще хоча б 200 мільйонів, щоб ми мали 300–350 мільйонів на розвиток і під­тримку нашої молоді (Оплески).

А що в нас виходить? На 2004 рік на підтримку молодої сім’ї уряд планує ще на кілька мільйонів менше. То яка ж у нас буде молодь, що ж ми будемо робити? Я думаю, що коли в нас молодь буде добре розвиватися, то буде гарантована й безпека держави, бо якщо молодь буде грамотна, то вона грамотно будуватиме нашу державу.

Дивіться, у нас 1 мільйон 200 тисяч осіб закінчують інститу­ти, а держава дає лише 20 тисяч робочих місць. То ми для кого спеціалістів готуємо за державні кошти? Для Німеччини, для Франції, для інших держав, куди їдуть наші молоді люди і там пра­цюють.

Тому ми повинні цю ситуацію переглянути, і я дуже просив би уряд, щоб все-таки підтримка була. Тому що я — батько своїх дітей, у мене двоє синів, а у Віктора Федоровича — вся молодь нашої держави, він повинен до них ставитися, як до своїх дітей.

Я звертався, щоб відремонтувати стадіон у Баштанці на Миколаївщині. Діти грають у футбол на першість держави, займають хороші місця, а уряд відмовив навіть у тих нещасних 60 тисячах для молоді на селі. Оце ставлення нашого уряду!

Я як депутат буду все робити для того, щоб наша молодь мала достойне життя, мала роботу і гідну заробітну плату, мала майбутнє. Без молоді не буде майбутнього у нас і в нашої держави.

І хотів би, товариші, сьогодні сказати всім, хто виступав з  цієї високої трибуни. Якщо наша виконавча влада гарненько все це подивиться, прочитає і хоча б на 50 відсотків виконає те, що ми сьогодні говорили, те, що ми просимо, — думаю, що зрушення будуть помітні.

Отже, проблема роботи для молоді залишається вкрай актуальною, ми повинні створювати нові робочі місця. Якщо наша молодь працюватиме, навчатиметься, добре себе почуватиме, буде наша держава, і у нас буде майбутнє. Тому я хочу нашій молоді побажати всього найкращого і запевнити, що я як народний депутат все робитиму для того, щоб наша молодь достойно жила і працювала в нашій державі.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Анатолію Михайловичу.

Слово має народний депутат України Михайло Йозефович Бауер. Підготуватися Венцковському.

 

БАУЕР М.Й., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти (виборчий округ №204, Чернівецька область). Шановні учасники парламентських слухань! Наближається до завершення наша робота, отож я думаю, що сьогодні треба обговорити ще кілька позицій.

Перша — взаємовідносини центру з регіонами, про це не йшлося сьогодні на парламентських слуханнях. Мені здається, що ми тяжко грішимо проти істини і кривимо душею, коли без­апеляційно заявляємо, що всі проблеми молодіжної політики сьогодні мають вирішуватися на місцях, у регіонах, а центр залишає за собою доктрини, концепції, заходи, програми, постанови, не підкріплені коштами, та ще міжнародні конференції, семінари, наради, презентації. Можливо, так могло б бути і не шкодило, якби місцеві бюджети були переповнені коштами.

Особливо критична ситуація склалася в регіонах дотаційних. Я мав розмову з головою нашого управління. Фактично тільки на  зарплату передбачені кошти, ніяких коштів на жодну програму немає. Тому я думаю, що Державному комітету у справах сім’ї та  молоді варто взяти приклад з Міністерства освіти і науки та запровадити цільові державні програми, на реалізацію яких централізувати кошти в Державному бюджеті і фінансувати їх зверху донизу.

Друге питання — про основні принципи молодіжної політики, роботи з молоддю. Молоді треба нести європейську перспективу і  європейські цінності через розширення співробітництва в галузі освіти, виховання, культури, науки і високих технологій, адже таланту нашій молоді не доводиться позичати, швидше, у неї за безцінь купують його. А держава національне інтелектуальне надбання захищає дуже неохоче, мляво, некваліфіковано. Скільки в цій залі проговорено, що українське законодавство має відповідати європейським стандартам, все це записано в Консти­туції, частково і в законах, але, як у нас вже заведено, за лихою традицією не виконується.

У молодіжній політиці державної влади відсутні законодавчо вмотивовані правила гри. Пропоную ці правила закріпити законо­давчими актами прямої дії, доступними для виконавчої вертикалі і  прозорими, зрозумілими для всіх. Ми були учасниками Дня уряду у травні 2003 року, на якому розглядалося питання про заходи Кабінету Міністрів України щодо захисту національних інтересів держави у сферах національно свідомого і патріотичного виховання молодого покоління та забезпечення умов його розвитку. Минуло півроку. Пошуміли, погомоніли та й затихли, а умов розвитку як не забезпечували, так і не забезпечуємо.

Показовою є доля Закону України про внесення змін до деяких законів України щодо соціального захисту молодих вчених. У науці залишилися або дуже молоді, яким ще нагулювати досвід треба, або патріархи, хоч і тверезо мислячі, але вже патріархи. Треба омолоджувати нашу науку, про це тут вже йшлося.

Третя позиція — кадри. Чи маємо ми кадри для роботи з   молоддю? І чи готові ми, всі присутні у цій залі, сьогодні працювати з молоддю? Думаю, що ні. Фінансування безперервної освіти, безперервної зайнятості молоді, оплата праці не нижче вартості споживчого кошика, психологічна підтримка, соціальний захист високопрофесійних кадрів дадуть позитивний результат, припинять руйнацію молодіжного середовища, а з ним і суспіль­ства в цілому. А те, що позитивне вирішення проблеми — за високоосвіченими, професійними і високооплачуваними кадрами, це аксіома.

І завершуючи, я би хотів сказати нетрадиційно і просто від душі. Молодь сьогодні має завдячувати, я підкреслюю це, голові комітету Катерині Семенівні Самойлик, яка в цій залі робить чудеса для посилення державної підтримки. І я їй щиро дякую за це (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Михайле Йозефовичу.

Слово має Борис Михайлович Венцковський, головний акушер-гінеколог Міністерства охорони здоров’я України, член-кореспондент Академії медичних наук України, професор. Підготуватися Сафіулліну.

 

ВЕНЦКОВСЬКИЙ Б.М., головний акушер-гінеколог Міністер­ства охорони здоров’я України. Шановна президіє! Шановні учасники парламентських слухань! Ми сьогодні розглядаємо надзвичайно важливу, актуальну і глобальну проблему, але кожен кулик дбає про своє. Я акушер-гінеколог, а акушерів-гінекологів турбує насамперед здоров’я дівчат-підлітків та молодих жінок, які завтра стануть матерями і вирішуватимуть проблеми здоров’я наших нащадків.

Шановний депутат Ніколаєнко навів приклад, що із 32 хлоп­чиків 31 має виразкову хворобу. Я вам хочу навести деякі дані стосовно дівчаток і молодих жінок. Всього в Україні близько 26 мільйонів жінок, з них фертильного віку — 12,5 мільйона, дітей і підлітків до 18 років — 5 мільйонів. Захворюваність серед дівча­ток до 14 років становить 17 тисяч 530 осіб на 10 тисяч відпо­відного населення, підлітків 15–18 років — відповідно 15 тисяч.

Більше мене турбує вік 16–19 років, тобто це ті дівчата й  молоді жінки, які завтра стануть матерями. Так от серед усіх захворювань на 10 тисяч осіб новоутворення — 60, хвороби крові — 150, хвороби ендокринної системи — 1,5 тисячі, розлади психіки — 200, нервові хвороби — 900, сечо-статевої системи — 1,5 тисячі. Це я назвав тільки ті хвороби, які вирішують стан репродуктивної системи молодої жінки, тут не враховано інфек­ційні, паразитарні, хвороби дихання та інші, і вже з цього бачимо, що кожна дівчина чи молода жінка має більш як дві хвороби. Це  жахлива, жахлива цифра, шановні учасники парламентських слухань!

Щоб не втомлювати вас, більше не називатиму соматичні захворювання, але наведу ще такі дані. Сьогодні 10 молодих жінок із 10 тисяч мають сифіліс або гонорею. Всього 5 мільйонів, і 10 із 10 тисяч. Це тільки зареєстрованих, а насправді ще більше.

Далі. На 2002 рік в Україні офіційно зареєстровано близько 50 тисяч жінок, які страждають безпліддям. І це тільки ті жінки, які звертаються за допомогою, які не мають грошей і звертаються за допомогою до державних лікувальних установ. Екстрапольовані дані на підставі наукових досліджень і звітів стверджують, що жінок, які страждають на безпліддя, більш як 500 тисяч, і з них 80 відсотків — жінки до 28 років.

Чому я звертаю увагу на безпліддя? Часу мало, щоб про все сказати, а сьогодні, в умовах демографічної кризи, це жінки, які хочуть народжувати, але не можуть. Сьогодні в Україні є всі підстави для того, щоб вирішити це питання, як вирішується у світі, але для цього потрібне фінансування.

Ми працюємо над виконанням національних програм “Планування сім’ї”, “Діти України”, “Збереження генофонду”, нарешті маємо Національну програму репродуктивного здоров’я, але вона фінансується, м’яко кажучи, недостатньо. І це нас дуже турбує. Ми маємо можливості, маємо руки, маємо голови, але недостатнє фінансування цієї програми не дозволяє нам зробити те, що нам належить зробити.

Дякую вам за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякуємо й вам.

Слово має Сафіуллін Равіль Сафович, народний депутат України. Підготуватися Павленку.

 

САФІУЛЛІН Р.С., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, виборчий блок “За Єдину Україну!”). Шановні народні депутати та члени уряду! Шановні запрошені! Сьогоднішнє засідання присвячене висвітленню наявних проблем сучасної української молоді та пошуку шляхів їх подолання. Чима­ло вже було сказано про, мабуть, найголовнішу проблему — незадовільний стан здоров’я молодих громадян.

Про це яскраво свідчать ті статистичні матеріали, що були підготовлені до сьогоднішнього засідання. Один із показників: у  період з 1998 до 2002 року на строкову військову службу призвано 474 тисячі осіб, за той же період призовними комісіями визнано непридатними до військової служби за станом здоров’я майже в 1,5 разу більше. А між тим стан здоров’я, як свідчать експерти Всесвітньої організації охорони здоров’я, на 50 відсотків залежить від способу життя людини.

Знову звернуся до статистики: лише 30 відсотків підлітків віком від 13 до 17 років не пробували курити, натомість 35–40 відсотків курять щодня; 75 відсотків молодих українців як найяскравіший спосіб проведення дозвілля визначають пасивний перегляд телепрограм. За останні 12 місяців 70 відсотків жодного разу не відвідували місця для занять спортом.

Давно вже зрозуміло і навіть проголошено: необхідна умова вирішення проблеми захворюваності української молоді — це формування здорового способу життя, і першим кроком тут має стати виправлення недоліків фізичного виховання та розвитку. Ці недоліки обумовлені комплексом невирішених питань, але зараз я хотів би зупинитися на одному з визначних — дуже слабо розвинена матеріально-технічна база фізичної культури і спорту.

Справді, чи створені зараз у нашій державі умови для того, щоб молодь займалася спортом? Яка в нас ситуація із загально­доступними спортивними спорудами, із майданчиками для фізкультурно-оздоровчої роботи? Одразу хочу уточнити, що мова йде про матеріальну базу саме масового спорту, спорту для всіх, про ті загальнодоступні споруди, куди кожен має змогу прийти у  вільний від навчання час, щоб зміцнити своє здоров’я та підви­щити фізичні можливості організму.

Що ми маємо зараз? Мережа фізкультурно-оздоровчих та  спортивних споруд дедалі скорочується. Причина зрозуміла — утримувати загальнодоступні спортивні споруди економічно недоцільно, тому власники або просто відмовляються від утри­мання таких споруд, або починають надавати платні спортивно-оздоровчі послуги, які за ціною недоступні для широких верств, або просто використовують їх не за цільовим призначенням, найчастіше як ринки. А ті майданчики, які поки що мають вигляд спортивних, знаходяться в такому стані, що заняття на них може принести не користь, а шкоду здоров’ю.

На мою думку, чи не найважливішу роль у справі формування здорового способу життя відіграють саме умови, які створені за місцем проживання молоді. На сьогодні майже третина дитячих та підліткових клубів фізкультурно-оздоровчої спрямованості і відповідних спортивних майданчиків належать організаціям житлового фонду. В Україні також діють нормативи забезпеченості населення фізкультурно-оздоровчими установами при проектуванні житлової забудови, оптимальних розмірів майданчиків для заняття фізкультурою у житлових кварталах. Але чи проводиться там фізкультурно-оздоровча робота, і в якому стані нині ті майданчики?

Ми маємо визначити: ситуація із створення необхідних матеріально-технічних умов для залучення молоді до фізичної культури і спорту на сьогодні також незадовільна. Ця проблема потребує негайного вирішення. І в першу чергу потрібно вжити заходів для збереження тієї бази для занять спортом, що існує на сьогоднішній день.

Можна визначити два пріоритетні напрями у вирішенні цієї проблеми: це задоволення потреб молодих громадян у загально­доступних спортивних спорудах, придатних для використання, та   забезпечення винятково цільового використання наявних спортивних споруд. Я розумію, скільки зусиль потребує реалізація цих завдань, але мета — здоров’я української молоді — того варта.

І ще одне питання, на яке я хочу звернути увагу. Указом Президента України від 6 жовтня 1999 року передбачалося створити Національний молодіжний оздоровчий центр на базі санаторіїв “Червоний маяк” та “Юність” у селищі Сімеїз (Автономна Республіка Крим). На жаль, цей указ досі не виконано. Національна рада молодіжних організацій України виступила з  ініціативою створити в системі Міністерства охорони здоров’я державне підприємство, яке, об’єднавши ці санаторії, безпо­середньо займалося б оздоровленням молоді. Треба відзначити, що цю ініціативу підтримує Прем’єр-міністр України. Вважаю за  необхідне відобразити це питання і в рекомендаціях наших парламентських слухань.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Равілю Сафовичу.

Слово має народний депутат Юрій Олексійович Павленко. Підготуватися Рябіці.

 

ПАВЛЕНКО Ю.О., секретар Комітету Верховної Ради України з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”, Молодіжна партія України. Шановний головуючий! Шановні учасники парламентських слухань! Шановні урядовці, присутні й неприсутні! Для тих, хто не присутній, я думаю, питання молоді є другорядними, але мова не про них. Шановні колеги! Значна частина життя сьогоднішніх молодих людей припала на   часи змін. Сучасна молодь зазнала на собі всіх великих проблем перехідного нестабільного періоду, пов’язаного з бо­ротьбою за справжню, повнокровну незалежність. Так, з одного боку, здається, що молодим, енергійним, працездатним легше долати різноманітні проблеми, але, з другого боку, молодь має значно менший досвід, ніж старше покоління, і менш захищена від різноманітних проблем, від згубного впливу.

Так, українська молодь завжди була однією з найосвіченіших у світі, тому українці зробили величезний внесок у розвиток сусідніх країн і світу в цілому. На жаль, сьогодні молоді люди фактично позбавлені права на нормальну освіту, бо неможливо вступити до вузу на престижну спеціалізацію без хабара, зв’язків чи без величезної оплати за контрактом. А талановиті абітурієнти опиняються за дверима, бо в них немає коштів на навчання. Уявіть собі, який буде лікар, який потрапив до медінституту, а  знань не отримав, бо талант за гроші не купиш; яким буде правник; яким буде економіст.

Нинішня влада, що створила такі умови в системі освіти, свідомо знищує еліту нації. Дійсно, цій владі кваліфіковані спеціалісти з України не потрібні. Чому? Тому що вона завжди може виписати їх з-за кордону. Навіщо владі освічений народ, який зрозумів би, що ця влада робить з ним? Питання, очевидно, риторичне. Однак коли владі потрібно “гарматне м’ясо”, вона прагне використати саме молодь, яка через відсутність об’єктивної інформації зі ЗМІ, через брак досвіду та вкрай скрутне матеріальне становище готова брати участь в акціях можновладців.

Я хочу запитати у міністра освіти, можливо, він з поважної причини сьогодні відсутній, чи йому не соромно, що його підопічних використовують в особистих цілях? Я хочу запитати в   тих, хто платить молодим людям за участь в акціях: вам не моторошно від того, що тим хлопцям і дівчатам ви та ваші справи абсолютно байдужі?

Останній приклад — події в Донецьку. При проведенні з’їзду Блоку “Наша Україна” місцева влада за вказівкою центральних органів влади використала молодих людей у своїй брудній політичній боротьбі. Я особисто бачив, як 31 жовтня неповнолітнім роздавали спиртне їхні старші керівники, мабуть, для відповідного підігріву до антизаконних дій.

Для участі в так званій акції протесту студентів донецьких вузів зняли з навчання ректори та декани, про що студенти розповідали делегатам з’їзду. Було видно, що багатьом дуже неприємно, що їх втягли в брудні антидемократичні ігрища. Як голова Молодіжної партії, як народний депутат України я вкрай стурбований тими проблемами, які скинуті сьогодні у всій своїй вазі на плечі молодої людини. Використовуючи нове покоління у  власних цілях, ця влада практично залишила молодь наодинці з  її бідами — безробіттям, відсутністю житла, неможливістю здо­бути освіту, поширенням наркотиків, СНІДу та інших негативних явищ.

Приклад з останнього. До мене звернулися з листами студенти вищих навчальних закладів Одеси, Харкова, Дніпро­петровська, Донецька, Луганська стосовно вкрай напруженої ситуації, пов’язаної з жахливими умовами проживання у студент­ських гуртожитках, про що вже сьогодні говорили. Під листами міститься більш як 5 тисяч особистих підписів студентів. Ми вже знаємо про події в Москві, коли подібна халатність чи безвід­повідальність призвела до 39 смертей.

Так от ці студенти самі створили спеціальні комісії, обійшли всі гуртожитки і виявили, що в них вже давно не робився ремонт, про що ви всі знаєте. У місцях приготування їжі, туалетах, душових та інших приміщеннях технічне обладнання знаходиться в жахливому стані чи взагалі зіпсовано, що, у свою чергу, призве­ло до антисанітарії і, як наслідок, до різноманітних хвороб серед студентів. Така ситуація спостерігається в більшості регіонів, і  мені приємно сьогодні чути про позитивний досвід такої роботи у Рівненській області.

Отож я звертаюся до панів Януковича, Кременя, Медведчука і пропоную їм пожити бодай місяць у таких гуртожитках, в яких молодь живе роками, за ту мізерну стипендію. І хочу подивитися потім на них, якщо їм запропонують взяти участь у мітингу чи пікетуванні за 20 гривень, чи відмовляться вони після такого проживання?

Вважаю, що така ситуація проживання українського студент­ства, молодих громадян є неприпустимою і ганебною. Наголошую ще й на тому, що студенти з власної ініціативи вже порушують ці питання. Я не бачу зараз, до кого звернутися з уряду, я пере­конаний, що парламент сьогодні знаходиться в розірваному стані, і це штучно робиться, тому звертаюся до молодих людей: не  чекайте, що за вас хтось що-небудь вирішить у цій державі. Ви є господарями у своїй державі, від вашої позиції залежить, в  якій країні ми будемо жити. Не бійтеся захищати свої права! Я  вас прошу, не виконуйте злочинних наказів. Тому що ця влада, вочевидь, не здатна сьогодні вирішити проблем молоді, так само як і старшого покоління, зменшивши вчора мінімальну зарплату.

Дякую вам (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має народний депутат України Володимир Леонідович Рябіка.

 

РЯБІКА В.Л., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, СДПУ(о)). Дорогие друзья! Заканчиваются очередные парла­ментские слушания по проблемам молодежи. Я, как и многие здесь присутствующие, был на всех предыдущих парламентских слушаниях. Мне очень приятно видеть своих друзей, тех людей, для которых молодежная политика — это главное в жизни, для чего они живут, во имя чего работают. И я хочу сказать им спасибо за то, что они делают в той сложной ситуации, в которой сегодня находится наша страна.

Чем отличаются эти слушания от предыдущих? Наверное, немногим. И, наверное, так же, как все предыдущие, они заканчиваются определенной недосказанностью и неудоволь­ствием, что вот снова поговорили и разошлись, что многое так и останется, как и было, нерешенным.

Отличаются они слабым присутствием Кабинета Министров, такого еще не было ни разу, откровенно говоря, и надо с этим что-то делать.

Отличаются тем, что осталось меньше года до президент­ских выборов, и чувствуется очень большой накал митинговщины и популизма, здесь многие клеймили друга. Хотя я мог бы вспом­нить и о том, что не так давно была самая большая демонстрация возле Кабинета Министров. Там был другой руководитель, и это был единственный руководитель Кабинета Министров, который пытался отменить студенческие льготы на проезд. Понимаете? И  тогда на тот митинг студенты пришли не потому, что кто-то их туда загнал, как потом говорили многие, а потому, что другого выхода не было. И были там студенты — представители оппози­ционных организаций, даже тех, которые входят в политическое объединение “Наша Украина” и сегодня поддерживают этого экс-премьера. Поэтому давайте не будем говорить о том, кто в чем виноват, мы можем очень многое друг другу сказать. Давайте поговорим о молодежной политике.

И третье, чем отличаются сегодняшние парламентские слушания от предыдущих, — это то, что у нас, в конце концов, сегодня есть “Загальнодержавна програма підтримки молоді”, и в этой программе есть все, о чем мы сегодня говорили, там предусмотрены все пункты, в том числе и патриотическое воспитание молодежи.

Я оптимист, так же, как и вы, но я реалист и понимаю, что кроме программы, которая является законом, нужно ее наполне­ние, и мы с вами прекрасно понимаем, что от того, что написано, до того, что будет сделано, очень-очень много придется пройти. Я защищал эту программу в Кабинете Министров, вместе с  нашим профильным комитетом, спасибо Екатерине Семеновне и всем депутатам — членам комитета, мы внесли более 100 поправок, но она все равно, по нашему мнению, несовершен­на, потому что нашей молодежи нужно дать больше.

Молодежь — главный ресурс государства. Сегодня студен­тов у нас в два раза больше, чем было в 1990 году, и выпускни­ков тоже в два раза больше. Но сегодня многие студенты и вы­пускники не связывают свое будущее с Украиной. Здесь нет работы под эти специальности, и они едут зарабатывать деньги за рубеж. Мы это знаем и говорим об этом.

Сегодня мы говорим, что большая проблема в образовании — состояние общежитий. Кто их отремонтирует? Кто? Необходимо принять конкретные шаги и программу их ремонта, в  том числе это должны сделать и студенческие строительные отряды. Я подал законопроект по студенческим строительным отрядам, и надеюсь, мы примем его на следующей сессии.

Нужны деньги. В прошлом году по инициативе нашего комитета на 30 процентов увеличено финансирование молодеж­ных программ в Украине. Я надеюсь, что в этом году бюджет тоже будет увеличен (вы знаете, завтра мы будем голосовать), может, не на 30 процентов, но будет увеличен обязательно. Это серьез­ные проблемы, будет борьба в парламенте, и те депутаты, которые здесь выступали, будут бороться за каждую гривню. Каждый будет тащить на свои отрасли — на аграриев, на строи­телей, на металлургов, на шахтеров и так далее. Я хотел бы, чтобы мы все понимали, что молодежная политика — это не только Госкомитет по делам семьи и молодежи, это и образо­вание, и здравоохранение, это очень-очень много отраслей. И молодежная политика должна рассматриваться в целом, госу­дарственно.

Вопрос, который сегодня вынесен на обсуждение, а именно состояние здоровья молодежи, является, наверное, самым болезненным и самым больным для власти. Я это говорю, принимая на себя долю ответственности за то, что происходит сегодня. Я всю жизнь в молодежной политике был, пока не стал депутатом, и в том, что сегодня есть, я тоже частично виноват.

Хочу сказать, что по некоторым видам болезней заболеваемость сегодня в 5 раз выше, чем была в 1990 году. Я  понимаю, что мы находимся в очень сложной ситуации, но кроме нас эту проблему никто не решит. И та большая работа ученых, которая проведена, нуждается в конкретных программах по преодолению этой проблемы. Здесь очень хотелось бы услы­шать нормальную, взвешенную позицию Министерства здраво­охранения, здесь хотелось бы увидеть конкретные предложения по преодолению этой беды.

Я понимаю, что сегодня мы обеспокоены будущей Олимпиадой, я тоже являюсь членом профильного спортивного комитета, но я хотел бы, чтобы мы сегодня серьезно поговорили о массовом спорте, о том, что у нас нет школьных площадок в  нормальном состоянии, у нас некуда человеку в селе или в городе пойти и просто позаниматься спортом.

И в завершение своего выступления я хотел бы еще раз сказать, что парламент видит эти проблемы, мы знаем, как их решать, и только вместе с вами, особенно я обращаюсь к пред­ставителям общественных организаций, мы сможем их преодо­леть. Но это дело не разового решения, быстрых путей здесь не бывает.

Спасибо за внимание (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Шановні колеги! Ми з вами дещо порушили нашу домовленість, уже 10 хвилин працюємо понад норму, отож будемо підбивати підсумки.

Те, що ми сьогодні почули, а із 47 записаних 26 виступили, — питання не нові, але разом з тим ми ще і ще раз загострили увагу на тих проблемах, які стоять перед нашою державою, перед її майбутнім. Проблема номер один — це здоров’я, здоровий спосіб життя, нормальні умови для підростаючого молодого покоління.

Якщо підбивати підсумки сказаного, можна зробити висновок, і ви це знаєте, це реальність, у виступах сьогодні це також прозвучало, що, за великим рахунком, претензії до Верхов­ної Ради щодо захисту проблем молоді пред’явити сьогодні важко. Верховна Рада протягом останнього часу доклала чимало зусиль для законодавчого забезпечення вирішення цих проблем. У цій сесійній залі ми прийняли цілу низку законів і постанов, постійно привертаємо увагу до цих питань і на Днях уряду, і на парламентських слуханнях.

Особливо хотілося б відзначити плідну співпрацю профіль­ного комітету Верховної Ради на чолі з Катериною Семенівною Самойлик та Державного комітету у справах сім’ї та молоді, який очолює Валентина Іванівна Довженко. Мабуть, рідко коли можна сказати, що існують такі добрі контакти профільного комітету Верховної Ради і профільного відомства Кабінету Міністрів. Це нас радує і хотілося б, щоб цей позитивний досвід поширився й на інші міністерства та комітети Верховної Ради.

Проблема виникає в іншому, про це також учасники слухань говорили, — у виконанні і дотриманні того, що ми в цій сесійній залі приймаємо. Взагалі, за великим рахунком, законів створено в   Україні більше, ніж треба. Я, можливо, дещо утрирую, але законів уже — тьма, а виконання — на нульовому рівні. Це зале­жить від багатьох чинників і передусім від того, що ми завтра маємо приймати, — від куцого Державного бюджету, де економ­лять на всьому і в першу чергу намагаються економити на майбут­ньому нашої держави.

Я сподіваюся, що ми спільними зусиллями, крок за кроком, подібними заходами все-таки зрушимо це питання з мертвої точки і доможемося позитивних результатів. Впевнений, і хотів би, аби й ви пройнялися цією переконаністю, що так чи інакше майбутнє нашої держави незабаром опиниться в надійних руках. Ми сподіваємося, що це майбутнє буде добрим і прекрасним, отож давайте спільно на це попрацюємо.

Дякую за участь у парламентських слуханнях. До побачення (Оплески).

НЕВИГОЛОШЕНІ ВИСТУПИ

 

БІЛИЙ  БОРИС, голова Всеукраїнської громадської організа­ції “Український молодіжний собор”. Принагідно хочу висловити подяку організаторам парламентських слухань за актуальну для сьогодення проблему. Сподіваюся, що до рекомендацій учасників слухань прислухаються представники влади, бо здоровий спосіб життя молоді — це запорука майбутнього нашої держави, її перспектива та надія.

Останнє десятиліття позначилося виникненням у молодіж­ному середовищі цілого ряду асоціальних прошарків. Жорсткі вимоги ринку до якості робочої сили, і не в останню чергу за показниками стану здоров’я, залишають поза активним суспільно-економічним життям чимало молодих людей. Втрачаючи базову мету, не маючи змоги реалізуватися, ці відкинуті суспільством люди поглинаються середовищами наркоманів та алкоголіків. Погіршення якості освіти також спричиняє відсутність усвідомлення молоддю цінності здоров’я як ресурсу і засобу власного розвитку, як одного з головних чинників створення й  існування здорової, повноцінної сім’ї, а також як запоруки суспільної успішності.

Складається враження, що влада зацікавлена в таких проце­сах. Звісно, хворим і неосвіченим населенням простіше маніпулю­вати. Вся Україна бачила, як п’яні молоді люди та підлітки під час візиту Віктора Ющенка до Донецька виступали в ролі антиукраїнської масовки, до пуття навіть не розуміючи, кому й навіщо це потрібно.

Отже, на словах виступаючи за поширення здорового способу життя у молодіжному середовищі, органи виконавчої влади, які зобов’язані вирішувати зокрема й ці молодіжні проблеми, насправді нерідко використовують бюджетні кошти зовсім на інші цілі, часто протилежні тим, які декларуються.

Лише за офіційною статистикою, 1 вересня цього року не  пішло до школи більш як 12 тисяч дітей, які досягли шкільного віку. Зрозуміло, що таким чином вони випали із загально­державної системи нагляду за здоров’ям малолітніх. Саме ці діти мають всі шанси поповнити армію юних наркоманів та токсико­манів. Водночас соціальна реклама, яка пропагувала б здоровий спосіб життя на телебаченні та в інших засобах масової інформа­ції, майже цілком відсутня.

Чому дедалі більше безпритульних хворих малолітніх на наших вулицях, чому в Криму зникають санаторії для хворих на   туберкульоз дітей і підлітків при мовчазному потуранні Адміністрації Президента і Кабінету Міністрів? Чому “молодшають” важкі й невиліковні хвороби — діабет, психічні розлади, СНІД? Цим   викликам нинішня влада не може протиставити швидкі та ефективні дії.

Натомість триває приватизація оздоровчої інфраструктури, особливо в рекреаційно-привабливих зонах України, перш за все у Криму, Одесі та Карпатах, а також навколо Києва. Це веде до втрати можливостей для молодих людей якісно й недорого оздоровлюватися і відпочивати. Така ситуація може бути виправлена, якщо, з одного боку, під час приватизації санаторіїв і таборів відпочинку жорстко виконуватиметься умова збереження їхнього профілю роботи, а з іншого, — найбільш соціально значущі об’єкти цієї сфери будуть утримуватися за рахунок відповідних соціальних відрахувань. І тоді в нас буде не лише один “Артек”.

Українська нація, попри війни й голодомори, попри свідоме споювання впродовж століть, має ще доволі якісний генофонд. Однак цей ресурс не безмежний. Вже сьогодні стрімка депопу­ляція може поставити під загрозу саме існування українців на історичній батьківщині. До стрімких міграційних потоків молодих освічених та здорових людей у західному напрямку можуть додатися і військовослужбовці-контрактники, яких вже сьогодні починає вербувати російська армія, заманюючи спрощеною процедурою отримання російського громадянства. До речі, нестача здорових призовників є свідченням національної деградації. На жаль, це повною мірою стосується сьогоднішньої України.

Щоліта “Український молодіжний собор”, який я маю честь очолювати, здійснює спортивно-оздоровчі походи Україною. Під   час цих походів ми, зокрема, забезпечували проведення ультразвукового обстеження стану здоров’я громадян. Ці обсте­ження підтвердили масовість захворювань, зумовлених станом довкілля, якістю харчування і шкідливими звичками — палінням
та вживанням алкоголю. Також мушу наголосити: де б ми не зустрічалися з молоддю, проводячи спортивні змагання, розпові­даючи про самоцінність здорового способу життя, ми всюди зна­ходили відгук і розуміння в молодіжному середовищі. Молоді справді потрібна підтримка й допомога у збереженні її власного здоров’я.

Пропоную до переліку рекомендацій парламентських слухань включити доручення уряду розробити та винести на затвердження Верховної Ради проект Державної програми забезпечення оздоровлення молоді та підлітків. Ця програма має включати:

–  проведення регулярних заходів щодо диспансеризації (медичних, профілактичних оглядів);

–  відновлення повноцінної системи літнього оздоровлення дітей (табори відпочинку, профілакторії, санаторії);

–  збільшення кількості місць у санаторіях для дітей та моло­ді, особливо які страждають на туберкульоз, захворювання нерво­вої системи;

–  масовий фізкультурний рух — відновлення мережі спортивних секцій, проведення аматорських спортивних змагань;

–  спортивно-краєзнавчий туризм з екологічним наголосом (треба створити мережу районних клубів), що не лише дає змогу пізнавати рідний край і зберігати його природу, а й залучає молодь до здорового способу життя;

–  профілактика наркоманії і алкоголізму, в першу чергу з допомогою інформаційних впливів соціальної реклами;

–  підтримка скаутського та пластунського руху;

–  заходи щодо попередження травматизму;

–  відновлення системи туристських клубів в Україні і пере­дусім у столиці України — місті Києві.

 

ДЕМЬОХІН В.А., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій (виборчий округ №184, Херсонська область). Мои коллеги уже говорили об этом, я же, в свою очередь, хотел бы еще раз отметить первопричину возникновения обсуждаемой сегодня проблемы. Она заключа­ется в том, что в первые годы масштабных преобразований (начало 90-х годов прошлого века) государственной функции координации и контроля над молодежной сферой не уделялось практически никакого внимания, особенно если сравнивать с предшествующим периодом.

Кроме прочего, это привело к очень быстрому распростра­нению западной массовой культуры, пропагандирующей, за­частую, антисоциальные образцы аморальной культуры. Наша молодежь, как губка, впитала в себя пропагандируемые идеалы.

Не многое в позитивном смысле изменилось с тех пор. В  подтверждение этому — та же реклама, которую мы видим на  экранах наших телевизоров. Мне не хотелось бы никого обидеть, но задумайтесь: Андрей Шевченко рекламирует пиво “Рогань”, братья Кличко — пиво “Черниговское”. На кого направ­лена эта реклама? Как используется авторитет этих спортсменов? Я не говорю о целесообразности рекламирования пива на теле­экране, я говорю об ошибочности использования авторитета спортивных кумиров молодежи в подобных целях.

Хочу подчеркнуть, что наше общество и государство должны воспринимать украинскую молодежь как стратегический ресурс, который важнее, чем сырьевые, топливные или финансовые ресурсы, украинская молодежь — наш генофонд. А, исходя из этого, и ответственность за принимаемые решения должна быть соответствующей.

Еще один момент, заслуживающий внимания, — это сам механизм реализации политики, направленной на формирование здорового образа жизни молодежи. В сложившихся на сего­дняшний день условиях такая политика должна реализовываться не только профильным комитетом в системе государственных органов, а всеми государственными и негосударственными структурами во вверенных им масштабах под координацией этого органа. Нынешняя форма, существующая в Украине, скорее свойственна развитым государствам, с развитыми экономиками. Как и многое другое, принципы реализации молодежной полити­ки мы пытаемся перенимать у развитых государств без должной адаптации.

Проблема, характерная для Украины и на данный момент не   имеющая полного решения — это так называемая “утечка молодых мозгов”. В Украине идет постоянный отток образован­ной и одаренной молодежи. Если существующие темпы (по оцен­кам, от 2,7 до 5 тысяч специалистов в год) в будущем сохранятся, это окончательно повлияет на состояние нашего генофонда.

Как же можно остановить этот процесс или хотя бы сократить его масштабы? Как можно удержать “золотой фонд” на родине? Пока, к сожалению, ясных, исчерпывающих ответов нет. Когда удельный вес молодых семей, удовлетворивших свои жилищные потребности, составляет только 1 процент от общего числа существующих молодых семей (895 семей из 83791, по данным за 2002 год), масштаб проблемы становится ясным. А   жилищный вопрос — один из ключевых рычагов противо­действия оттоку молодежи.

Еще один аспект обсуждаемой проблемы — серьезная диспропорция роли молодежи в политике, которая обедняет интеллектуальный потенциал этой сферы деятельности и, в конце концов, не соответствует ее демографическому весу.

В целом, если говорить о вопросе формирования здорового образа жизни украинской молодежи, можно согласиться, что проблем остается достаточно много. Кое-что уже сделано, но в условиях, когда молодежь составляет около четверти всего населения нашей страны, этого мало.

 

УДОВЕНКО Г.Й., ãîëîâà Комітету Верховної Ради України з  питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Áëîê ³êòîðà Þùåíêà “Íàøà Óêðà¿íà”). Неможливо переоцінити важливість проблеми, яку ми сьогодні розглядаємо. Духовне та фізичне здоров’я молоді — майбутнє нашої держави. Саме молоді люди є носіями демографічного, соціально-економічного, політич­ного та духовного руху, обумовленого потребами сучасності.

Право людини, молоді на захист її здоров’я є одним із загальнолюдських та визнаних міжнародною спільнотою прав людини, це зазначено і в нашому законодавстві. Не зачіпаючи всього кола проблем, пов’язаних із забезпеченням державою права молоді на здоровий спосіб життя, хочу привернути увагу лише до деяких питань, пов’язаних насамперед з формуванням фізичного та духовного здоров’я.

Звернімося до офіційних даних. В інформаційних матеріалах, наданих народним депутатам Державним комітетом України у  справах сім’ї та молоді, зазначено, що до школи приходять здоровими лише 15–20 відсотків дітей, а по закінченню школи практично здоровими залишаються 5–7 відсотків. За результа­тами опитувань, лише від третини до половини молодих людей вважають свій стан здоров’я добрим, і це у віці 18–29 років, коли стан здоров’я має бути найкращим. Страшно навіть подумати, що вже сьогодні ми — нація, де молодь тотально хвора.

Як склалася така ситуація, коли ми знаємо, що існує безліч програм медичного характеру, безоплатне медичне обслугову­вання тощо? Хотілося б почути, зокрема від міністра охорони здоров’я, що ж міністерство охороняє: здоров’я дітей, якого вже немає? Можливо, на сьогодні це вже питання Міністерства з питань надзвичайних ситуацій?

Зрозуміло, що причин цього багато — економічних, соціаль­них, екологічних та інших, але хочу зупинитися на окремих проблемах, які, на мій погляд, рішуче впливають на формування і  фізичного, і духовного здоров’я молоді, абсолютна чисельність якої у складі всього населення вперше за останнє десятиріччя зменшилася.

Однією з головних причин, на мій погляд, є те, що тривалий час в Україні розвиваються негативні процеси у сфері духовності, деформуються моральні засади суспільства, у занепаді виховання патріотизму та поваги до історичної спадщини українського народу. Відповідно різко знизився рівень несприйняття громад­ськістю негативних соціальних явищ.

Мабуть, нікого вже не треба переконувати в тому, що роль засобів масової інформації (особливо державних), видавництв, творчої інтелігенції, сфери культури в цьому процесі залишається, м’яко кажучи, нейтральною, а в деяких випадках — відкрито деструктивною. Чи довго ще держава робитиме вигляд, що вона не усвідомлює загрозливість ситуації у сфері забезпечення духовного та фізичного здоров’я молоді, а також катастрофічні наслідки, до яких може призвести нехтування вихованням моло­дого покоління?

Усі знають про вимоги Закону України про рекламу. Його практичну реалізацію та контроль за дотриманням здійснюють органи виконавчої влади різних рівнів. Рекламна сфера діє в ме­жах закону і, на перший погляд, ніби немає ніяких проблем (орієнтуючись на офіційну інформацію).

Однак кого ми намагаємося обдурити? Себе? Прихована або й відверта реклама спиртного на телебаченні набула вже, вибачте, форми відвертого “шабашу”. Рекламується не просто певний вид алкоголю, а й, що найстрашніше, — філософія, спосіб життя, в якому алкоголь є безсумнівною складовою.

Візьмемо тільки один вид алкогольної продукції — пиво, реклама торгових марок якого нині є найпоширенішою і найагре­сивнішою. Пиво має найвищий попит серед молоді, його вживає більш як 71 відсоток молоді, при цьому 6 відсотків — щодня. Так “у чиї ворота” грає авторитетний футболіст Шевченко в рекла­мі пива “Рогань”, або кого нокаутують брати Клички в рекламі пива “Чернігівське”? Нашу молодь?

Якщо до цього додати вживання молоддю так званих слабо­алкогольних “тоніків”, “ром-кол” та іншої продукції такого типу, вимальовується картина тотального споювання молоді під окоза­милюючі пояснення про їхню “нешкідливість”.

Мені складно закидати прихильність до радянських методів формування здорового способу життя, але, люди добрі, переваж­на більшість присутніх пам’ятає, що ще 20 років тому дівчина-підліток з цигаркою в зубах і пляшкою пива в руці — екстра­ординарна подія, сьогодні ж це — норма. На тлі вищенаведених даних щодо стану здоров’я молоді це — національна катастрофа.

Те саме і з тютюновою продукцією — молоді пропонується страшніше і згубніше, ніж переваги певного типу цигарок, пропа­гується стиль життя, наприклад Marlboro, Camel тощо. І ось ре­зультат: знову-таки за офіційними даними, поширеність куріння серед молоді зростає, серед учнівської молоді щодня курять 46 відсотків хлопців та 28 відсотків дівчат. Можна вважати, що серед хлопців схильність до куріння історично сформована та ста­ла, але ще зовсім недавно, 15–20 років тому, куріння дівчат було винятком, сьогодні це правило, і серед дівчаток кількість вику­рених за день сигарет практично така ж, як і серед хлопців.

Ніякі державні програми для молоді, школа та інші виховні заклади не в змозі нейтралізувати без перебільшення вбивчий для духовного здоров’я молоді вплив засобів масової інформації, пропаганду насильства та розбещеності. Хтось може назвати це перебільшенням, але скажіть, будь ласка, які аргументи потрібні, скажімо для тих із нас, хто бачив тільки анонс (навіть не сам фільм) серіалу “Секс і місто” на “1+1”? Ми що, не розуміємо наслідків впливу такого типу продукції, чи хочемо, щоб наша молодь зовсім забула, що секс — це не просто елемент розваги, а в першу чергу механізм нашого роду?

У когось мої слова можуть викликати посмішку, але це вже не смішно. Фактично всі, передовсім високорозвинені, країни світу внаслідок різкого падіння народжуваності опинилися на межі демографічної кризи і відчули на собі наслідки сексуальної свободи та пропаганди такого стилю життя.

Не дивно, що залишається актуальною проблема погіршен­ня психічного здоров’я молоді, зростає питома вага засуджених за злочини молодих людей, є нагальною проблема пошуку робо­ти, особливо на селі.

В Україні катастрофічно скорочується населення, і вище­викладене значною мірою є причиною цього. Можна називати й  інші причини та довго дискутувати на цю тему, але часу на дискусії вже немає. Якщо ми не вживемо швидких та ефективних заходів для виправлення ситуації, вся наша політична, еконо-
мічна та інша діяльність з часом може стати просто нікому не потрібною.

Тому ми маємо зробити все можливе й неможливе, щоб створити необхідні умови для здорового фізичного та духовного розвитку нашої молоді. Вони — людський потенціал нашої країни, від них залежить її духовне й фізичне відродження, розквіт країни у майбутньому.