ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

 

СВОБОДА СОВІСТІ Й ІДЕНТИФІКАЦІЯ ОСОБИ

 

Сесійний зал Верховної Ради України

29 червня 2005 року, 15 година

 

Веде засідання Перший заступник Голови Верховної Ради

України МАРТИНЮК А.І.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Доброго дня, шановні учасники парла­ментських слухань! Оскільки на площі біля будинку Верховної Ради, кажуть, зібралося чимало віруючих, які хотіли б почути нашу розмову, прошу секретаріат увімкнути туди трансляцію, щоб вони мали можливість бути співучасниками нашої з вами розмови.

Сьогодні ми проводимо парламентські слухання на тему “Свобода совісті й ідентифікація особи”. Це одна з найскладніших проблем у взаємовідносинах між церквою і державою. Маємо приємність відзначити, що, незважаючи на різноманіття конфесій, за великим рахунком, у багатьох питаннях між ними налагоджені взаємовідносини і співробітництво. Однак є проблема, яка, незважаючи на її законодавче врегулювання, незважаючи на постійну увагу до неї суспільства, церковної громадськості, незважаючи на увагу до неї парламенту, незважаючи, ще раз наголошую, на те, що прийнятий відповідний закон, залишається практично не врегульованою. Ця проблема неодноразово пору­шувалася у відповідних документах, прийнятих тією чи іншою церквою.

Наприклад, 29 грудня 2003 року Священний Синод Україн­ської Православної Церкви Московського Патріархату виступив із  спеціальним посланням, у якому всебічно обґрунтовувалась дана проблема.

11 березня 2004 року керівники християнських церков України звернулися до законодавців і громадськості з приводу пропозицій запровадження в Україні нових способів реєстрації фізичних осіб. Під цим зверненням стояли підписи керівників семи християнських конфесій.

Українська Православна Церква Київського Патріархату 15 липня 2004 року виступила з окремою Декларацією Помісного Собору Української Православної Церкви Київського Патріархату про духовне відродження українського суспільства в умовах гло­балізації світу, в якій значна увага приділялася проблемі, яку ми з вами маємо сьогодні обговорити.

Як я вже зазначав, Закон про Державний реєстр фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів у чинній редакції покликаний урегулювати дану проблему. Закон є, але він, як свідчить реакція з місць, виконується далеко не повною мірою і не так, як хотілось би.

Ті, хто захищає інтереси відповідних відомств, хто опонує цьому закону, посилаються на те, що, мовляв, він суперечить чин­ній Конституції, наводять відповідні статті. Наприклад, статтю 24, де сказано, що громадяни мають рівні конституційні права і сво­боди та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігій­них та інших переконань, статтю 35, де йдеться про те, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов’язків перед державою, та статтю 67, яка зобов’язує кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правда, у нас чомусь ті, які опонують чинному Закону про Державний реєстр фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів, забувають про те, що практично в такому ж ключі, у повному, як кажуть, обсязі, діє, і ніхто не заперечує його дії, Закон про альтернативну (невійськову) службу, хоча згідно з цим законом представники тих чи інших релігійних об’єднань, які мають свої релігійні переконання, отримують дозвіл на звільнення їх від дійсної військової служби і застосування до них альтернативної служби. Тобто питань, як бачимо, чимало.

Протягом часу, відведеного на парламентські слухання (а ми працюватимемо приблизно до 18 години), ми заслухаємо допо­відь голови підкомітету у справах релігій Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності Михайла Васильовича Косіва (15 хвилин); співдоповіді голови Комітету з питань моло­діжної політики, фізичної культури, спорту і туризму Самойлик Катерини Семенівни, яка була ініціатором проведення парла­ментських слухань (10 хвилин), заступника голови Державної податкової адміністрації Оперенка Григорія Миколайовича (10 хвилин), а потім виступлять учасники парламентських слухань (по 5 хвилин). Ще раз наголошую: приблизно о 18 годині ми маємо завершити нашу роботу.

Нагадую, відбувається пряма теле- і радіотрансляція парла­ментських слухань. Майте на увазі, все, про що ми говоритимемо в цьому залі, чує все українське суспільство, нашу розмову відслідковує вся наша держава.

Перед тим як розпочати нашу розмову, нагадаю відомі слова Ісуса Христа: віддайте Богові — Боже, а кесареві — кеса­реве. Тобто я закликаю до толерантної. виваженої розмови.

Коли ми розпочинаємо парламентські слухання, я завжди звертаюся до тих, хто в них вперше бере участь, і нагадую, що в  нас працює автоматизована система відліку часу. За 30 секунд до завершення відведеного вам часу (на трибуні є табло, яке показує, скільки ще залишилося відведеного вам часу) пролунає звуковий сигнал. І як тільки ці 30 секунд вичерпаються, мікрофон буде автоматично вимкнено, ви, так би мовити, будете обез­звучені.

Тому прохання, як завжди, те саме. Чомусь так склалося, що найголовніше ми хочемо сказати вкінці. Ви починайте свій виступ з кінця, скажіть найважливіше, а потім, залежно від того, скільки вам залишиться часу, висловите ті чи інші думки. Давайте думати про ближнього, бо той, хто виступає на трибуні, забуває, що за ним є ті, які чекають виступу. Якщо зловживати часом, то, без сумніву, не матимуть можливості виступити ті, які записалися. Я розраховую на те, що ми працюватимемо оперативно, і всі, хто на нинішній момент подав заяви на виступи, матимуть можливість одержати слово.

Приступаємо до роботи. Запрошую до слова Михайла Васильовича Косіва, голову підкомітету у справах релігій Комітету Верховної Ради з питань культури і духовності. Будь ласка, 15 хвилин. За ним виступатиме Катерина Самойлик.

 

КОСІВ М.В., голова підкомітету у справах релігій Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності (багато­мандатний загальнодержавний виборчий округ, “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Шановні учасники парламентських слухань! Тема наших сьогоднішніх парламентських слухань “Свобода совісті й ідентифікація особи” вже упродовж багатьох років є об’єктом прискіпливої уваги органів законодавчої і вико­навчої влади, релігійних і громадських органів.

Стосовно законодавчого спектра цього питання, то голо­вуючий Адам Іванович Мартинюк назвав основні статті Кон­ституції, які торкаються даного питання. Це статті 24, 35, 67. Я не буду заради економії часу їх повторювати. Скажу тільки, що в статті 67 Конституції України зазначено: “Кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом”.

А стосовно статті 35, в якій записано, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов’язків перед державою або відмовлятися від виконання законів за мотивами релігійних переконань, то цілком слушно сказав Адам Іванович, що багато наших спів­вітчизників не несуть військової служби саме через релігійні пере­конання. Ми знайшли форму, як замінити їм цей обов’язок якоюсь іншою суспільно-корисною працею.

Як свідчить міжнародний досвід, немає винятків щодо використання ідентифікаційних номерів (підкреслюю, саме іденти­фікаційних номерів) платниками податків у країнах Європи. Європа, як ми знаємо, складається не лише із католицького Заходу, а й з православного Сходу. А саме у державах право­слав’я (Болгарія, Румунія, Греція, Росія) ідентифікаційні податкові номери все-таки існують.

Отже, на рівні релігійних переконань це питання, здавало­ся  б, вирішене, хоча для певної частини наших співвітчизників воно все-таки існує. Я теж зішлюся на послання Святійшого Патріарха Московського і всієї Руси Алексія ІІ, в якому зазна­чається: “Богословська комісія і Священний Синод, обговоривши тему податкових номерів, прийшли до твердого переконання: питання про те, чи приймати податковий номер, є справою вільного громадянського вибору, але ніяк не є віросповідним питанням”. До подібного висновку церква приходить не вперше. Приходить після найретельнішого дослідження всіх богослов­ських, громадських та наукових аспектів проблеми. Один абзац цього послання Святійшого Патріарха хочу передати мовою оригі­налу. Це звернення в тому числі і до всіх нас. “Дорогие мои! Со  всей искренностью, любовью и пастырской заботой говорю: вам нечего бояться. Если же кто-то, пусть даже самый красно­речивый человек, будет продолжать сеять в ваши сердца ложные страхи и сомнения, то верьте не ему, а полноте церковной”.
По-моєму, цілком вичерпну і справедливу думку сказано.

Так само проблемою, яку ми сьогодні розглядаємо, пере­ймався і VII Пленум Синодальної Богословської Комісії Російської Православної Церкви. У пункті першому його висновків зазна­чається, що прийняття чи неприйняття індивідуальних номерів жодним чином не є питанням сповідання віри або гріховним діян­ням. Це є справою особистого вибору, воно не має релігійного значення.

Отже, здається, в даному разі ми знайшли, так би мовити, вихідні точки наших розмірковувань. Дискусія щодо прийняття чи неприйняття ідентифікаційних номерів має вичерпне пояснення.

Крім того, звертаю вашу увагу, що така ідентифікація є не   лише в податкових кодах. Ми маємо паспортну ідентифі­кацію   особи, ідентифікацію службових документів, пенсійну ідентифікацію, і це жодною мірою не обмежує і не порушує конституційного права кожного на свободу совісті і релігійні переконання.

Отже, є не стільки проблема ідентифікаційного номера, який став основою Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів, скільки проблема нових інформаційних технологій, які кардинально змінили увесь світ і стали чинниками порушення приватного життя особи.

Якщо будь-який ідентифікаційний номер заміняє саму особу, це справді є гріхом для кожного віруючого чоловіка, бо ми, як правило, маємо імена, пов’язані зі Святим Письмом, зі святими церкви чи тої, чи тої, чи тої, включаючи Адама і Єву, Архангела Михаїла, небесного Добродійника Миколая. Коли особа замі­няється якимсь номером, це справді є посяганням на саму сут­ність людини, в очах віруючого чоловіка це є, без сумніву, гріховним актом.

Сьогодні стало можливим технічно відстежувати діяльність будь-якої особи і заміняти її номером. Нелегальне поширення баз персональних даних, наданих громадянами державним органам, використання цих даних особами, яким вони не надавалися, зайвий раз викликають відчуття вразливості в цьому питанні. Відомості про особу збираються значною кількістю організацій та державних органів, і використовувати їх без дозволу самої особи є незаконно.

У разі створення єдиного електронного реєстру персональ­них даних залишається цілком реальною загроза розголошення конфіденційної інформації або її використання із злочинними намірами. Саме на цьому наголошували керівники християнських церков України у своєму зверненні до нас, депутатів, про що казав Адам Іванович Мартинюк.

Отже, потрібно забезпечити баланс між правом особи на захист персональних даних і цілком зрозумілим і нормальним правом держави на збирання інформації. Саме тому на наших парламентських слуханнях варто звернути увагу на цю тему, яка  може бути визначена так: “Ідентифікаційні системи і захист персональних даних особи”. Бо це проблема не лише віруючих, а й усіх громадян України.

Особливість нинішніх парламентських слухань полягає ще й  у тому, що відповідна проблема постала і перед нами, народ­ними депутатами України, бо у Верховній Раді на обговоренні є три законопроекти, які торкаються цього питання. Один із законо­проектів уже прийнято в першому читанні. Як кажуть спеціалісти і  аналітики, він не найкращої якості, бо в ньому не враховується дуже багато аспектів, на яких наголошують як філософи, аналі­тики, так і богослови та церковні діячі.

Таким чином, потрібно визначити провідний комітет, бо цими законопроектами поки що опікуються три різні комітети Верховної Ради. Маємо визначити конкретний комітет, який візь­меться за цю справу, бо, скажімо, Комітет з питань фінансів і  банківської діяльності — це одні підходи, Комітет з питань науки і освіти — інші підходи, а Комітет з питань правової політики має свої специфічні підходи. Нам треба про це домовитися в сесій­ному залі, зокрема на цих парламентських слуханнях.

Добре було б, якби ми, зрештою, визначилися щодо пер­спективи розв’язання такої проблеми, як ратифікація дуже серйозної Конвенції Ради Європи про захист осіб стосовно авто­матизованої обробки даних особистого характеру. Для Європи, зокрема для Сполучених Штатів Америки, це питання пов’язане із  цілком реальною загрозою тероризму, і ми знаємо із засобів масової інформації, як воно в них загострилося.

Отже, я хотів би, щоб на нинішніх парламентських слуханнях після всіх тих виступів, які ви виголосите з цієї трибуни, ми намітили, по-перше, потребу невідкладного прийняття конкретних рішень, по-друге, найбільш прийнятний спосіб розв’язання цієї важливої проблеми.

Треба сказати, що в цій справі ми самі багато чого ускладнили, бо напередодні президентських виборів 1999 року внесли в її регулювання певний правовий аспект, який сплутав дуже багато положень і для Міністерства юстиції, і для Міністер­ства фінансів. Те саме було зроблено і напередодні виборів 2002 року. Очевидно, це робилося з метою, так би мовити, вигля­дати відповідно перед певною кількістю виборців, які є віруючими людьми.

Цього, без сумніву, робити не треба. Треба чітко дотриму­ватися того, чого вимагає від нас законодавство, чого вимагає від нас суспільна потреба і що, без сумніву, поєднується і вкладаєть­ся в поняття свобода совісті і релігійні почуття наших спів­вітчизників.

Отже, я гадаю, що ми проведемо дуже серйозне і результа­тивне обговорення питань, які і я зачепив у своєму виступі, що це буде зроблено толерантно, як нас і закликав головуючий, для потреб нашого суспільства і нашої держави. Бажаю всім вам плідної праці і виважених думок.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Михайле Васильовичу, за економію 50 секунд. Слово має голова Комітету Верховної Ради України з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму Катерина Семенівна Самойлик. Будь ласка, 10 хвилин. Підготу­ватися Оперенку.

 

САМОЙЛИК К.С., голова Комітету Верховної Ради України з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, КПУ). Глибокоповажні учасники парламентських слухань! Тема парла­ментських слухань настільки актуальна й об’ємна, що навряд чи вистачить передбаченого часу для того, щоб знайти вичерпні відповіді на всі питання, які нас турбують. Але однозначно, що настав час розпочати цю роботу і поступово розв’язувати проблеми.

Суспільство занепокоєне підвищенням цін на проїзд, продукти харчування, комунальні послуги. Усе це в центрі уваги засобів масової інформації, депутатів різних рівнів. Проте є інші проблеми, які мають великий вплив на самовідчуття і само­почуття, самоповагу громадян та стабільність у нашому суспіль­стві. До таких важливих і нерозв’язаних суспільних проблем належить законодавче забезпечення конституційного права на свободу совісті, реалізації його у всіх сферах життя. Адже замов­чування цього спонукає органи виконавчої влади на місцях, полі­тичні організації до маніпулювання, чого не можна допускати.

Я зосереджуся на трьох питаннях. Перше. Законодавче забезпечення одного з важливих загальнолюдських прав — права на свободу совісті. Цей принцип закладений у Конституції, про нього вже казали, але під час уважного вивчення відповідної статті виявляється, що вона містить у собі внутрішнє протиріччя: в одній її частині декларується принцип свободи совісті в загаль­ноприйнятих термінах, а в іншій частині вся свобода совісті зводиться тільки до альтернативної (невійськової) служби. Це має не останнє значення для окремої категорії громадян, але свобода совісті цим не вичерпується. Це наслідок поверхневого ставлення до основних прав і свобод громадянина України — права на жит­тя, на освіту, на працю, на повагу до його гідності. Справді, іноді панує ось така неповага до бід і проблем окремої частини гро­мадян, між іншим, не гіршої, а саме віруючих, які мають свої переконання і віру.

В Україні взаємовідносини між державою і церквою визна­чені в Законі про свободу совісті та релігійні організації, прийня­тому більше ніж 10 років тому. На жаль, цей закон на сьогодні вже  не регулює правовідносин, які виникли в суспільстві з того часу, а саме майнових, земельних, пов’язаних із оподаткуванням, внутрішніми, міжконфесійними стосунками, правом власності на храми, інше культове і некультове майно. Однією з основних вад цього закону є те, що в ньому не визначено статусу юридичної особи для релігійних спільнот — церков, передовсім для право­славної церкви. Цей статус наданий лише первинній ланці церкви — релігійній громаді.

Невирішеними залишаються питання правонаступництва.

Серед поправок, внесених у закон у 1993 році, були і анти­структурні, антицерковні положення, а саме: про почергові богослужіння в одному храмі різних конфесій, про можливість переходу релігійної громади в іншу юрисдикцію без втрати своїх майнових прав. Саме ці положення були чинником міжконфе­сійного напруження та основних конфліктів релігійного характеру в 90-х роках.

Сьогодні саме ці особливості законодавства використо­вуються для інспірацій, які підтримуються представниками окре­мих місцевих органів влади, контрольованих провладними полі­тичними силами. Подібна практика переноситься на Центральні і  Західні регіони України. Ці положення називають “троянським конем” у релігійному середовищі, вони породжують суспільну напругу і дестабілізують громадський спокій.

Я наведу лише кілька прикладів. У селі Рохманів Шумського району Тернопільської області релігійній громаді УПЦ, яка корис­тується Храмом Святої Трійці з 1946 року, згідно з розпо­рядженням голови Тернопільської обласної державної адміністра­ції нав’язується почерговість користування храмом із недавно утвореною релігійною громадою Київського Патріархату. Людей просто штовхають один на одного. Чому в даному разі не піти шляхом виділення земельної ділянки для будівництва церкви, щоб уникнути конфлікту в суспільстві, зокрема в цьому окремому селі?

Протестуючи проти цього рішення, замішаного на неповазі, я вважаю, до Канонічної Української Православної Церкви, до прихожан, які споконвіку живуть на цій землі, священик змушений був голодувати 47 днів. У нього просто не було іншого способу привернути до цього увагу. І тепер він розіпне намет біля Секретаріату Президента України, який обіцяв вирішити це питання.

У Чернівецькій області захоплено два храми. А мотиви такі: жителі тих сіл, громадяни України, віруючі УПЦ нібито є грома­дянами іншої, як кажуть ті, хто захопив ці храми, чужої держави.

Вибачте, будь ласка, але хто наділяв правом ділити віруючих на своїх і чужих, ділити душу людини?

У Закарпатській області, у краї, де переважна більшість людей є православними віруючими, які зберегли традиційні життя та мораль, де не було міжконфесійного протистояння навіть у 90-х роках, через втручання місцевих органів влади також роз­почалася конфронтація між віруючими.

Такі приклади є і в інших регіонах нашої держави. Кому ж вигідно роздмухувати ворожнечу, ділити Україну і ділити весь народ? Цієї проблеми не можна замовчувати, її треба розв’я­зувати, у тому числі тут, у сесійній залі вищого законодавчого органу нашої держави.

Грубим втручанням у внутрішні справи церкви є реанімована ідея так званого об’єднання православної церкви. З боку держави знову розпочата кампанія тиску на ієрархів. Активізувалися поїзд­ки високопосадовців у Константинополь, Стамбул. Я вважаю, що не можна допустити, щоб порушувалася Конституція тими людьми, які є гарантами додержання Конституції.

Я тезово розповіла про сучасні больові точки міжцерковного життя. На мою думку, це цілеспрямована політика пригнічення церкви, залякування служителів з чіткою політичною метою. Усе це стало можливим через недосконалість законодавчої бази, яка регулює право на свободу совісті. Гармонізація церковно-державних відносин у найближчому майбутньому є одним із найважливіших завдань. Вирішувати його повинна тільки Верховна Рада України, Адаме Івановичу, тільки ті люди, яким народ довірив тут представляти їхні інтереси.

Друге. Однозначно, що держава повинна дотримуватися конституційного принципу відокремлення церкви від держави.

Визначення конкретних юридичних та інших положень дасть можливість існування православній церкві, іншим традиційним релігійним організаціям незалежно, як справді поважним, силь­ним організаціям. Це має стати стабілізуючим чинником у суспіль­стві. Тоді церква нарешті займатиметься притаманними їй, як релігійній структурі, віровченнями, морально формуючими вихов­ними завданнями. Це само по собі буде вигідно і державі, і суспільству, і кожному громадянину зокрема. Ми повинні пиша­тися тим, що маємо такий потужний духовний потенціал. Це ж славні наші нащадки запорожці зі словами: “За землю руську! За віру православну! За Україну без панів та холопів!” ішли в бій.

І остання тема, яка є приводом наших слухань, — забез­печення прав і свобод громадян у зв’язку з активним введенням і використанням в усіх сферах суспільного життя ідентифікаційних номерів. Цей процес пов’язаний із збиранням, зберіганням, використанням електронних баз даних на кожну особу.

На думку віруючих, існує небезпека несанкціонованого доступу до цієї інформації і можливість маніпулювання нею. У  1999 році не тому, що це був рік президентських виборів, а тому, що, ми пам’ятаємо, під стінами Верховної Ради відбува­лися постійні акції протесту православних віруючих, Верховна Рада України конституційною більшістю прийняла закон України, яким надала право альтернативної форми реєстрації сплати податків громадянам без використання цифрового імені.

На жаль, за ці шість років держава подала негативний приклад ігнорування закону. Завдяки тисячам судових процесів, які відбулися по всій Україні, вдалося послабити гостроту цієї проблеми. Але виникає питання: чому віруючі люди повинні при­нижувати своє право судовими процесами, якщо є закон, якого ніхто не скасовував? Так, були намагання в цій сесійній залі п’ять разів скасувати цей закон, але не вдалося. І тому я вважаю, що і  в  нашій державі вже настав час створення уповноваженого органу із захисту персональних даних громадян, як це є в бага­тьох країнах світу.

І як підсумок. Держава повинна поважати своїх громадян, їхнє право на свободу совісті, право на віросповідання і на всі інші природні і невідчужувані права людини, гарантовані Консти­туцією. Бо ми з вами всі разом приречені жити в державі, ім’я якій Україна. Всі інші кроки призводитимуть до недовіри, до ворож­нечі, до напруги в суспільстві. Дякую за увагу(Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Катерино Семенівно. Слово для співдоповіді надається Оперенку Григорію Миколайовичу, заступ­нику голови Державної податкової адміністрації України. Будь ласка, 10 хвилин.

 

ОПЕРЕНКО Г.М., заступник голови Державної податкової адміністрації України. Дякую. Шановний головуючий! Шановні народні депутати, запрошені! Дякую за запрошення виступити на такому поважному зібранні на тему “Свобода совісті й іденти­фікація особи ”, яка на сьогодні є дуже важливою і дуже делі­катною для обговорення. Я зупинюся тільки на тій частині, яка стосується податкової служби, а саме введення Державного реєстру фізичних осіб — платників податків.

Нагадаю стисло історію цього питання. У 1994 році був прийнятий Закон про Державний реєстр фізичних осіб — плат­ників податків. Якраз у цьому законі пропонувалося покласти функцію ведення цього реєстру на Державну податкову службу. Чому було прийнято таке рішення? На це запитання можна дати кілька відповідей. Гадаю, що основним аргументом у ті часи було те, що податкова служба мала працівників, найбільш обізнаних у  справі ведення цього реєстру, і мала хорошу матеріально-технічну базу для того, щоб це забезпечити. Повторюю, це було виконано відповідно до закону, прийнятого на той час.

До державного реєстру вносилися тільки ті фізичні особи, які зобов’язані сплачувати податки, збори, інші обов’язкові плате­жі до бюджетів та внески до державних цільових фондів у порядку і з дотриманням умов, визначених законодавчими актами України.

Акцентую вашу увагу, що до реєстру заноситься лише інформація про платників податків, а не про фізичних осіб. Я маю на увазі те, що ви не побачите в цьому реєстрі ні політичної приналежності, ні релігійних переконань. Ви побачите тільки статистичні дані, визначені нормативними актами.

На законодавчому рівні це питання вирішується на підставі статей 24 і 67 Конституції України, норми яких є нормами прямої дії. Зокрема, у статті 24 сказано (до речі, це вже сьогодні про­звучало, я тільки хочу повторити), що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань.

З часом використання ідентифікаційних номерів набуло більш масового характеру, ніж тоді, коли воно започатковувалося (маю на увазі 1994 рік). На сьогодні ідентифікаційний код вико­ристовується, коли здійснюються виплати соціального характеру, пенсії, оформлення спадщини, особливо оподаткування і таке інше. Під “таке інше” я маю на увазі те, що в разі, коли людина отримала соціальну допомогу чи отримала за новим Законом про податок з доходів фізичних осіб право на кредит, вона може скористатися ідентифікаційним кодом для прискорення тої чи тої операції.

Водночас використання ідентифікаційних номерів дає можливість передовсім малозабезпеченим верствам населення не збирати неймовірної кількості паперів для отримання соціаль­них виплат, а лише подати копію довідки про присвоєння коду, і тоді вже органи виконавчої влади з бази даних використовують інформацію, потрібну для вирішення питань, на яких я акцентував щойно.

Як свідчить міжнародний досвід, у багатьох країнах світу використовуються податкові та соціальні номери і винятків для окремих категорій громадян немає. Доповідач називав ці країни, я  лише дозволю собі повторитись. Це такі православні країни, як Болгарія, Греція, Росія Румунія, Бельгія, Іспанія. До речі, якщо ви захочете виїхати в окремі європейські держави (наприклад в  Ірландію), не маючи ідентифікаційного коду, вже ніхто вам не дасть візи.

Упродовж 10 років до державного реєстру занесена інфор­мація про 45 млн фізичних осіб. Це не платники податків. Дані великої кількості цих людей були внесені до Державного реєстру фізичних осіб, і якраз вони отримали цей код для того, щоб було більш доступно, більш спрощено оформлювати різного роду соціальні пільги та виплати.

Ми провели інвентаризацію, які прізвища найбільш роз­повсюджені і наскільки складно в даному разі працювати устано­вам, які я назвав раніше. Я вважав, що найбільш розповсюджені прізвища Іваненко, Петренко, як ми звикли. Ні, Коваль Микола Іванович — таке прізвище та ім’я і по батькові має 371 особа в  Україні. Серед цих осіб 35 є платниками податків, решта отри­мала ідентифікаційний код лише для того, щоб користуватися ним з інших причин.

На початку 2004 року найбільш бурхливо обговорювалося питання щодо доцільності отримання ідентифікаційного коду саме з релігійних мотивів. Надходили численні скарги, пропозиції, висловлювалося невдоволення тощо. Для того щоб зняти напругу, Державна податкова адміністрація разом з Міністерством внутрішніх справ видали спільний наказ, зареєструвавши його відповідно до законодавчо визначеної процедури, в якому дозволили окремим платникам податків мати альтернативну форму обліку. Мається на увазі, що вже з 1 листопада 2004 року окремі громадяни отримали можливість відмовитися від іденти­фікаційного номера за рахунок особливої відмітки в паспортних даних і стати на облік у податкових органах. Номер і серія паспорта замінювали ідентифікаційний код.

Якою є ситуація на сьогодні? Призупинився потік звернень з  відмовами від ідентифікаційних кодів і почали надходити звернення протилежного змісту. Тільки за цей рік більш як 100 громадян звернулися до нас із проханням анулювати їх відмову в отриманні ідентифікаційних кодів і видати їм нові або відновити старі коди для того, щоб використовувати їх у цілях, про які я вже казав.

Я не заперечую, можливо, і не потрібно використовувати цю назву — Державний реєстр платників податку. Коли вносити­муться зміни до законодавства, можливо, запропонувати назву “соціальний номер” або використати в цьому номері (аналогія є) цифри і букви. Можна що хочете придумати, щоб відійти від поняття, яке, не розумію чому, так лякає всіх платників податків. Можливо, нехай це буде соціальний податок. Я з відповідальністю кажу, що керівництво Державної податкової адміністрації готове взяти участь у відпрацюванні будь-якої пропозиції і передати ведення цього реєстру в інший орган виконавчої влади, який буде визначений законодавством. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Але за податки ви відповідаєте, отож нічого передавати.

Доповіді і співдоповіді завершено. Звертаюся до тих, у кого є якісь пропозиції: ось праворуч сидять працівники секретаріату профільного комітету, ви туди можете подавати пропозиції щодо проекту Рекомендацій парламентських слухань, які потім будуть узагальнені у вигляді постанови.

Переходимо до обговорення заслуханих доповіді і спів­доповідей. Регламент — 5 хвилин.

Слово має Горбунова Лідія Миколаївна, заступник міністра юстиції України. За нею виступатиме Павло Мовчан.

 

ГОРБУНОВА Л.М., заступник міністра юстиції України. Шановний головуючий! Шановні учасники парламентських слухань! Насамперед я хочу наголосити на законодавчому забез­печенні цього важливого питання, яке ми сьогодні розглядаємо. Хоча, звичайно, думки щодо цього вже висловили попередні промовці.

У статті 35 Конституції України записано: “Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свобо­ду сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я і мораль­ності населення або захисту прав і свобод інших людей”.

Відповідно до статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

У статті 4 Закону України про свободу совісті та релігійні організації передбачено, що в офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується. За будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії, так само як і за розпалювання пов’язаних із цим ворожнечі й ненависті чи ображання почуттів громадян, законом встановлена відповідаль­ність. Ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухиля­тися від виконання конституційних обов’язків.

Упродовж тривалого проміжку часу в Україні гостро стояла проблема відмови від індивідуальних ідентифікаційних номерів, що надаються фізичним особам — платникам податків та інших обов’язкових платежів і зберігаються за ними протягом усього їхнього життя. Міністерство юстиції України розглянуло велику кількість звернень і скарг громадян, які з релігійних мотивів відмовилися від будь-якої нумерації, що, за їхнім переконанням, призведе до впровадження системи тотального контролю над людиною.

Заявники вважали, що порушуються їхні права і свободи, і  висловлювали прохання про надання можливості здійснювати будь-які платежі, отримувати медичну допомогу, пенсії, сплачу­вати податки тощо за допомогою власних імен і прізвищ, а не за обов’язкової наявності ідентифікаційних номерів чи будь-яких документів, які містять кодування людини.

З огляду на це, як ви знаєте, 16 липня 1999 року були вне­сені зміни до Закону України про Державний реєстр фізичних осіб  —  платників податків та інших обов’язкових платежів, від­повідно до яких для осіб, які через свої релігійні або інші пере­конання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомили про це відповідні державні органи, були збережені раніше встановлені форми обліку платників податків та інших обов’язкових платежів. Тепер у паспортах зазначених осіб передбачається робити відмітку про наявність у них права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного коду.

Проте упродовж п’яти років ця норма не виконувалася через те, що не було механізмів її практичного застосування. Це, зви­чайно, викликало відповідну реакцію віруючих, оскільки вони не могли реалізувати своє право. Дане питання було частково вирі­шене лише в 2004 році прийняттям відповідного спільного наказу Державної податкової адміністрації та Міністерства внутрішніх справ України. 20 жовтня 2004 року Міністерством юстиції України був зареєстрований наказ Державної податкової адміні­страції та Міністерства внутрішніх справ від 19 жовтня 2004 року, яким на виконання Закону України про Державний реєстр фізич­них осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів було затверджено Порядок внесення відмітки до паспорта грома­дянина України.

Відповідно до цього наказу до паспорта громадянина України, який через свої релігійні або інші переконання відмов­ляється від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомив про це органи державної податкової служби, вноситься відмітка про наявність права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера.

За своїм змістом відмітка надає право здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера, не відображає ставлення громадян до релігії і не суперечить положенню статті 4 Закону України про свободу совісті та релігійні організації, в якій забороняється вказувати в офіційних документах ставлення гро­мадян до релігії.

Так само немає підстав вважати положення Закону України про Державний реєстр фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів такими, що не відповідають Консти­туції України, оскільки мова йде лише про застосування щодо певної категорії осіб особливих форм обліку сплачуваних ними податків.

На думку Міністерства юстиції України, створення в Україні Єдиного державного реєстру фізичних осіб потрібне і актуальне. Це є важливим інструментом підвищення...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Я попереджував про те, що через 30 секунд після звукового сигналу мікрофон буде вимкнено. Будь ласка, всі про це пам’ятайте. Мені важко відмовляти жінці, але що зробиш.

Павло Михайлович Мовчан, перший заступник голови Комітету з питань культури і духовності. За ним виступатиме Геннадій Удовенко.

 

МОВЧАН П.М., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Фракція Української народної партії. Шановний головуючий! Шановні учасники парламентських слухань! Пробле­ма, яку ми сьогодні розглядаємо, значно ширша. Вона означена, на мій погляд так, що перегукується з проблемою конфлікту культур та цивілізації, проблемою стосунків особистості та суспільства, суверена і сюзерена, влади земної та небесної. Це проблема постійного зазіхання на особистість з боку будь-якої влади за будь-якої формації: чи це був раб і господар, чи це був   васал і феодал, чи це є нинішній олігарх-роботодавець та  робітник. У теперішній же ситуації згаданий роботодавець гіпертрофується у величину життєдавця.

З історії ми знаємо, якими спротивами супроводжувалися процеси ранньоісторичної ідентифікації, коли шляхом перепису намагалися обмежити особистість в її правах на вільне пере­сування. Були бунти. Були повстання. Були війни.

Не забуваймо, що певною мірою формуванню нового віровчення — християнства Рим може завдячувати домаганню своїми переписами обмежити особистість у її міграційній необ­хідності. Збір подушного був нічим іншим, як наслідком такої ранньоісторичної ідентифікації. Відомий герой роману “Мертві душі” нашого геніального Миколи Васильовича Гоголя Чичиков є втіленням цього абсурду переписів та ідентифікацій. А чого варта історія, відбита в повісті Юрія Тинянова “Поручик Кіже”, де неіснуюча віртуальна особистість завдає стільки клопотів російським чиновникам?

Проте я не можу обійти увагою і той лад, у якому процес ідентифікації був доведений до майже абсолюту: “Нет печатки, нет человека”. Для того щоб вирватися в буквальному розумінні із  села, потрібно було або вербуватися, і лише тоді ти міг одер­жати довідку, яка б свідчила про твою ідентичність, або скоїти злочин. Можна було прожити все життя неідентифікованим у зоні замешкання, де тебе не лише формально ідентифікували, а й кла­сифікували: голова колгоспу, комендант гуртожитку, бригадир і просто бугор.

Шлях до міста кожного мого перевесника — це шлях ідентифікації з твоєю нацією, яку називали нацією бандерівців, власівців і просто зрадників. Це шлях приниження, коли тебе ставили щоразу на місце: хохол. Це втрачання себе, адже від тебе відбирали твою мову, твої звичаї, твою історію.

Шлях ідентифікації, який я пройшов, — це шлях намагання відлучення мене від національних духовних перлів, шлях накидання мені абстрактної категорії “советский”. Про це слід не забувати.

Водночас про те, які несуть загрози глобалістичні іденти­фікаційні процеси, також варто думати і запобігати найважливі­шому — розмиванню особистості, яке відбувається через потужні інформаційні, квазікультурні та економічні чинники.

На превеликий жаль, цивілізація, прогрес, технічно озброюючи людину, здебільшого роззброюють її духовно. Інтен­сивні цивілізаційні процеси останніх десятиріч супроводжуються прискореною моральною деградацією, духовною спустошеністю, інтелектуальним убозтвом. Доцільність витісняє цінність, прагма­тизм — душевну піднесеність. Економікоцентристська ідеологія, яка стала домінуючою у світі, намагається підім’яти під себе всі складові божественної природи людини. Тому наше завдання полягає не в протестах, запереченнях цивілізаційних здобутків, а в духовній кристалізації кожної особистості.

Проте це тема дещо інших парламентських слухань. Адже  число, як і літера, це велика абстракція, якою, власне, наділений і сам час. Кожне ім’я є знаком особистості, своєрідною оболонкою нашого “Я”. І оте “Я” потрібно оберігати все життя від сатани, який хоче нас означити неодмінно числом.

Я звертаю увагу на закцентовану нинішню фізіологічну особистість, яка формується і в Україні. Обговорюючи запропоно­вану тему, я не можу обминути процесу, уже впровадженого в життя, — чипізації, ідентифікації до чипа, який, власне, підміняє саму особистість.

Хочу застерегти українське суспільство від таких процесів. Тільки закцентована духовність може нас убезпечити від того процесу глобалізації, що заперечується всіма церквами, зокрема Київським Патріархатом, який рік тому вніс документ, запропону­вавши підписати його всім церквам України.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово має Геннадій Йосипович Удовенко, голова Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. Підготуватися Архієпископу Димитрію.

 

УДОВЕНКО Г.Й., голова Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Шановний Адаме Івановичу! Високодостойні отці! Шановні учасники парламент­ських слухань! Як правило, я починаю свої виступи на парла­ментських слуханнях, наголошуючи на тому, що вони дуже актуальні. Зазвичай на парламентських слуханнях ми обгово­рюємо проблеми, які потребують законодавчого врегулювання. Питання, яке ми обговорюємо сьогодні, було вирішене в Законі України про внесення змін до Закону України про Державний реєстр фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів у 1999 році, на який уже посилалися попередні промовці. Інша річ, що в нашій державі (можливо, так і в інших державах) закони повинні мати ще так звані підзаконні акти. Так от тодішньому режиму, який мав втілювати в життя названий мною закон, знадобилося (про це тільки що шановна пані заступ­ник міністра юстиції Горбунова сказала) п’ять років, щоб видати спільний Наказ Міністерства внутрішніх справ і Державної подат­кової адміністрації України про Порядок унесення відмітки до паспорта громадянина України на виконання Закону про Держав­ний реєстр фізичних осіб — платників податків та інших обов’яз­кових платежів. П’ять років! Громадяни були змушені захищати свої права в судах, вони скеровували численні звернення принаймні до комітету, який я очолюю. Надійшли тисячі звернень, але ж ми не могли вирішувати питання по суті, бо комітети Верховної Ради не мають такого права. Ми зверталися до Міністерства юстиції, до Державної податкової адміністрації, до  Міністерства внутрішніх справ і просили це питання вирішити. І сьогодні ми з вами проводимо ці парламентські слухання на предмет того, як, з одного боку, не допустити порушення закон­них прав людини, а з другого боку, забезпечити виконання чин­ного закону, зумовленого тим, що будь-яка демократична, навіть супердемократична держава повинна мати зв’язок із своїми громадянами як фізичними особами — платниками податків, для чого і введений цей ідентифікаційний номер.

Шановний доповідач Михайло Косів посилався на те, що Московський Патріархат особливо адамантний у цьому плані. Патріарх Московський Алексій звернувся з відповідним послан­ням. Я не буду повторювати цитату, яку наводив шановний Михайло Косів, але хотів би заявити, що виважену позицію в цих питаннях зайняла УПЦ Київського Патріархату. Наведу цитату з   Декларації Помісного Собору УПЦ Київського Патріархату “Про  духовне відродження українського суспільства в умовах глобалізації світу”: “Наша церква не виступає проти запро­вадження соціальних нововведень, які покликані задовольнити функціональні потреби суспільства, зокрема проти ідентифіка­ційних податкових кодів або нових способів реєстрації фізичних осіб в Україні, але вважає за необхідне вказати на небезпеку (наголошую — на небезпеку), яка походить від таких нововведень, якщо вони є примусовими та безальтернативними”.

От на цих слуханнях ми повинні для себе і для нинішньої нової влади виробити відповідні рекомендації. Основна рекомен­дація — влада повинна вести постійний діалог, кваліфіковано роз’яснювати громадянам доцільність того чи іншого ново­введення. На сьогодні на розгляді у Верховній Раді перебуває, мабуть, десять чи дванадцять законопроектів щодо реєстрації фізичних осіб. Усі хочуть, щоб більше було даних про фізичну особу. Ми не повинні допустити використання кримінальними структурами і владою цих усіх даних про фізичну особу проти неї. Як нам цього добитися, це вже залежить від усього суспільства. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Геннадію Йосиповичу. Слово має Архієпископ Димитрій, Українська Православна Церква Київського Патріархату. За ним виступатиме Володимир Рудик.

 

АРХІЄПИСКОП ДИМИТРІЙ, Українська Православна Церква Київського Патріархату. Ваші Високопреосвященства, Преосвя­щенства, всечесні отці, дорогі браття і сестри, шановні учасники парламентських слухань! Перш за все хотілося б подякувати керівництву Верховної Ради України за надану можливість висло­витися з даного питання, яке вже майже 10 років хвилює віруючих України і лежить у площині інтересів релігійної свободи.

Християнство розглядає свободу як невід’ємну якість люди­ни, дану їй Творцем. Унаслідок гріха людина може втратити і втрачає свободу як внутрішню, так і зовнішню, але ніхто і ніколи не може повністю позбавити людину цієї Богом даної якості.

Українська Православна Церква Київського Патріархату на своєму Помісному Соборі, який відбувся 15 липня минулого року, в Декларації, яка вже тут згадувалася, зазначила, що християни України як громадяни Української держави, дбаючи про її благо, повинні сумлінно виконувати свої суспільні та громадянські обов’язки, пам’ятаючи про свою відповідальність не тільки перед законами і суспільством, а й у першу чергу перед нелицемірним суддею — Богом.

Тому, звичайно, віруючі Київського патріархату, завжди пам’ятаючи слова апостола Павла “Жадав би сам бути відлученим від Христа,” є послушними громадянами. Саме з цього контексту і випливає заява, яку вже цитував Геннадій Йосипович Удовенко, про те, що, церква, не виступаючи проти соціальних нововведень, усе-таки виступає за те, щоб були введені альтернативні шляхи, можливості виконання громадянського обов’язку для кожної віруючої людини.

Українська Православна Церква Київського Патріархату з розумінням ставиться до бажання вдосконалити збір податків, адже від цього напряму залежить добробут людей, особливо матеріально зубожілої категорії населення — людей похилого віку, пенсіонерів. Якщо йдеться про захист прав дитини, про поліп­шення добробуту нашого народу і особливо людей похилого віку, то ми не можемо як громадяни цієї держави виступати проти тих соціальних нововведень, які насправді робляться для покращення добробуту.

Наша церква також звертає увагу і на те, що не тільки християнське розуміння права на свободу дає нам право заявляти про альтернативні шляхи і деякою мірою їх вимагати, а сама Конституція України гарантує нам це право на свободу.

Проблемним питання присвоєння податкових кодів, речових штрих-кодів переймаються не тільки православні в Україні. Ця проблема знайшла відгуки і реакцію у багатьох православних помісних церквах, які у своїх деклараціях заявляють про те, що сучасна християнська есхатологія також усе наполегливіше по­переджає, що людська історія, саме людство не можуть дати ніяких гарантій того, що сучасні і дедалі більш ефективні техніки керування, техніки контролю за поведінкою людини, маніпулю­вання і технології формування масової свідомості не обернуться колись проти самої людини.

Віруючі Київського Патріархату ніколи і ніде не заявляли через хресні ходи свою християнську позицію з цієї проблеми, але це не означає, що ми байдуже спостерігаємо. Ми ще раз просимо нашу владу зробити консенсусні рішення і дати можли­вість християнам України відчути себе вільними.

З цієї трибуни сьогодні також згадувалася ідея Помісної Православної Церкви. Це є, звичайно, історична річ і історичний рух, який спинити неможливо. Слава Богу, що наша влада на такому високому рівні почала цим питанням займатися. Всі деле­гації, які відбували до Константинополя, якраз були спрямовані на те, щоб вирішити це питання. Ми виступаємо за те, щоб воно було вирішене. І тоді ми не порушуватимемо таких питань, якщо у нас буде Єдина Помісна Православна Церква. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово надається Володимиру Михайловичу Рудику, заступнику міністра внутрішніх справ України. За ним виступатиме Станіслав Пхиденко.

 

РУДИК В.М., заступник міністра внутрішніх справ України. Шановні присутні! Сьогодні ми зібралися для обговорення дуже важливої теми “Свобода совісті й ідентифікація особи”, а саме проблемних питань застосування Закону України про Державний реєстр фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів та інших питань, пов’язаних з ідентифікацією особи.

Як свідчить світова практика, наявність якісних державних інноваційних ресурсів є найважливішим елементом ефективного державного управління, підґрунтям для розв’язання актуальних соціально-економічних проблем.

Для забезпечення інформаційного супроводу вирішення найважливіших економічних, соціальних і політичних завдань органи державної влади, місцевого самоврядування, інші органі­зації, установи протягом тривалого часу створюють реєстри різних категорій населення.

Одним із таких реєстрів є Державний реєстр фізичних осіб  —  платників податків та інших обов’язкових платежів, який функціонує відповідно до згаданого закону, прийнятого ще в 1994 році.

У 1999 році статтю 1 даного закону було доповнено частиною другою такого змісту: “Для осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття іденти­фікаційного номера та офіційно повідомляють про це відповідні державні органи, зберігаються раніше встановлені форми обліку платників податків та інших обов’язкових платежів. У паспортах зазначених осіб робиться відмітка про наявність у них права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера”.

З метою виконання положень цього закону, зняття соціаль­ної напруги в суспільстві та врегулювання питання щодо внесення відмітки до паспорта громадянина України фізичної особи — платника податків та інших обов’язкових платежів, яка за релігій­ними або іншими переконаннями відмовляється від прийняття ідентифікаційного номера, Державною податковою адміністрацією України разом з Міністерством внутрішніх справ розроблено Порядок унесення відмітки до паспорта громадянина України, про  що вже казалося. Відповідно до положень цього Порядку працівники територіальних підрозділів служби у справах грома­дянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб органів внутрішніх справ на підставі відповідних довідок органів податкової адміні­страції вносять відмітки у вигляді штампу до паспорта грома­дянина України про можливість здійснення особою будь-яких платежів без наявності ідентифікаційного номера.

Міжнародними стандартами виготовлення машинозчиту­вальних паспортних документів передбачено внесення до візуаль­ної зони подорожніх документів персонального (ідентифікацій­ного) номера особи, який надається державою. Тому Концепцією створення Єдиної державної автоматизованої паспортної систе­ми, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року № 40, передбачено обов’язкове внесення до  бази даних цієї системи інформації про ідентифікаційний номер особи. Проте, оскільки в Україні присвоєння ідентифікацій­них номерів передбачено лише в Законі України про Державний реєстр фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів, до паспорта громадянина України для виїзду за кордон вноситься саме цей номер.

Змінами від 13 серпня 2002 року до Указу Президента України про заходи щодо створення Єдиної державної авто­матизованої паспортної системи затверджено описи паспорта громадянина України для виїзду за кордон та проїзного доку­мента дитини, в яких зазначається факт про внесення до них даних про персональний номер. Тобто надання довідки про присвоєння ідентифікаційного номера є обов’язковим при оформ­ленні паспорта громадянина України для виїзду за кордон. Саме цей номер є базовим елементом для побудови Єдиної державної автоматизованої паспортної системи, яка на регіональному рівні функціонує вже у 27 регіонах.

Україна, яка прагне вступити до ЄС, повинна вдоскона­лювати свої паспортні документи і привести їх у відповідність до міжнародних вимог та європейських стандартів. Якщо проана­лізувати міжнародну практику з цього питання, слід зазначити, що в багатьох країнах світу присвоюється ідентифікаційний номер платників податків, проте в законодавстві не визначено винятків для будь-яких категорій осіб.

На думку МВС, зазначене питання потребує подальшого законодавчого врегулювання.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово має народний депутат секретар Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності Станіслав Семенович Пхиденко. Підготуватися Архієпископу Августину.

 

ПХИДЕНКО С.С., секретар Комітету Верховної Ради України   з питань культури і духовності (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, КПУ). Шановний Адаме Івановичу! Шановні учасники парламентських слухань! Шановні виборці! Особливо мої волиняни і лучани, десятки делегацій яких приходили до мене як народного депутата на прийом, порушуючи дане питання, яке є дуже важливим і яке ми сьогодні обгово­рюємо.

У нашій державі може бути що завгодно, тільки порядку бракує. Що характерно, всі представники виконавчих владних структур люблять поплакати на тему: було б усе добре, тільки належних законів парламент не приймає. Такі нарікання специ­фічні і часто недоречні, бо закони є, і їх чимало. А от диво, їх часто не виконують ті самі чиновники з виконавчих владних структур, іноді роками їх треба примушувати втілити закон у життя.

Так сталося і з цим законом, який Верховна Рада прийняла шість років тому. Тоді ми, народні депутати, проголосували за  прийняття змін до закону, пішли назустріч побажанням і  скасували коди для тих віруючих, які категорично не хотіли їх отримувати з огляду на свої релігійні переконання.

Минуло шість років, а ми ще й досі дискутуємо: треба чи не треба це робити? Хіба можливо таке в нормальній правовій і демократичній державі? Гадаю, після нинішніх парламентських слухань усе стане на свої місця.

Виявляється, що Державна податкова адміністрація України протягом шести років добре подумала і погодилася замінити коди на особисті відмітки в паспортах, про що, як ви чули, заявив представник МВС. Тобто зроблено те, що записано в частині другій статті 1 Закону України про Державний реєстр фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів і що ми шість років тому передбачили.

У цьому законі є чотири правові норми, в яких робиться виняток для віруючих людей, їх давно треба виконувати.

Що тут правильного чи, може, і надуманого? Адже дехто каже: “Чого, мовляв, ті православні віруючі протестують, чим заважають їм ці коди?”. Відповісти на запитання можна, проана­лізувавши цю проблему в кількох аспектах: правовому, мораль­ному і релігійному.

Правовий аспект. Закон прийнято, він діє, але окремі статті не діють. Яка причина? Я вже сказав: неповороткість чиновників виконавчої влади. За ці роки за скаргами віруючих проведено безліч судових процесів, і, зауважте, майже всі вони виграні, а Міністерство внутрішніх справ і Державна податкова адміністрація досі не порозумілися між собою, кому з них який штамп і з якого боку в паспорті ставити.

Іноді кажуть: “Чому дехто з віруючих за його заявою буде вилучений з Державного реєстру фізичних осіб? Чому так? Чи це правильно?”. Гадаю, правильно. Зробили ж ми виняток для віруючих юнаків, які не пішли служити в армію через те, що вони віруючі.

Зауважу, ми прийняли для них новий закон, створили альтернативу — невійськову службу. Це своєрідна повинність, яку вони відбувають. А йдеться ж про службу в армії, що є святим обов’язком.

Чому ми не можемо так само вчинити, щоб розв’язати і  дану проблему, зважаючи на те, що прецедент ми створили? Можемо, і треба це зробити державним чиновникам, оскільки ця проблема торкається свободи совісті, є її специфічним аспектом.

Моральний аспект. Даруйте, але всім моїм виборцям якоюсь мірою не по собі стає, коли кожен із нас втрачає своє індивідуальне обличчя і всі ми починаємо значитися під номерами 1, 2, 3, 4, 157, 10 мільйонів. Чому не байдуже нам? Вибачайте, шановні друзі, але це тварин часом беруть на облік, їм на вуха клеймо ставлять для того, щоб їх пронумерувати. Якщо таке роблять щодо худоби, то це зрозуміло, а ми все-таки люди. Я цього не сприймаю, багато людей цього не сприймає. Та й інше пам’ятаємо: німецькі концтабори, татуйовані коди на руках. Навіщо нумерувати нас і далі? Таке запитання ставлять багато віруючих людей.

І, нарешті, релігійний аспект. Для справді віруючої людини релігійні переконання є підґрунтям для найсильнішої негативної мотивації щодо кодів. Віруючі не хочуть стати сліпим знаряддям у руках антихриста. Це велика проблема віруючої людини. І ми, законодавці, незалежно від того, віруючі ми чи не віруючі, повинні з огляду на це зробити все для її розв’язання. А що зробити треба? Треба зробити те, про що з цієї трибуни розказали пред­ставник Міністерства внутрішніх справ і представник Міністерства юстиції. Виявляється, вже півроку тому, навіть більше, досягнута домовленість і створений особливий порядок, який дає право ставити спеціальну відмітку в паспорті і звільняти людину від необхідності мати код, тільки наші люди ще про це не знають.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово надається Архієпископу Августину, Українська Православна Церква. Підготуватися Леоніду Черновецькому.

 

АРХІЄПИСКОП АВГУСТИН, Українська Православна Церква. Слава Ісусу Христу! Вельмишановний Адаме Івановичу! Високо­поважні депутати! Дорогі співвітчизники! Дякую за надану мені можливість виступити перед представниками вищої законодавчої влади України. Для мене велика честь передати вам вітання, благословення і побажання успішної праці на благо українського народу і держави від імені Предстоятеля Української Право­славної Церкви Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Володимира.

Напевно, багато хто з присутніх, особливо депутати від Львівщини, думають, що я знову буду розповідати про те, що наболіло в мене на душі: як у Галичині грубо порушується релігійна свобода і зневажаються права православних. Усе це так, але моє коротке слово буде не про те.

Щодо проблеми ідентифікаційних номерів. Попередній промовець підкреслив, що на вимогу представників новітніх нетрадиційних релігійних течій альтернативу виконанню священ­ного обов’язку — захисту Вітчизни знайшли і затвердили законом. А ось на багаторічні численні прохання представників традиційних віровизнань розв’язати болючу для віруючих проблему іденти­фікаційних номерів аналогічної реакції чомусь немає. Хіба коди є важливішими, святішими, ніж військовий обов’язок? Чи нам, православним, для успішного вирішення цього питання потрібно заручитися підтримкою окремих впливових протестантських сил?

Тому ще раз прошу народних депутатів із розумінням поста­витися до цієї проблеми. Владу повинно турбувати не те, чи насправді ідентифікаційний номер несе в собі загрозу спасінню християнина, а те, як забезпечити віруючим громадянам України право і можливість жити, трудитися і молитися із спокійним, чистим сумлінням, щоб їх не бентежила совість. Я вважаю, що законопроект №3711–3 від 16 березня 2004 року в цьому відно­шенні є цілком прийнятним.

На мій погляд, сьогодні найважливіше нагадати, що нас тривожить небезпека того, що наша Батьківщина може знову перетворитися на арену серйозних, глибоких внутрішніх потря­сінь. Спричинити їх цього разу може те, що, на превеликий жаль, стало вже нормою: втручання політиків у тонку матерію релігійних відносин. Ступінь цього втручання вже досяг критичної межі. Якщо зараз не приборкати спокуси використовувати релігійний фактор для досягнення будь-яких політичних цілей, Україна підійде до межі масштабного релігійного протистояння, здатного підірвати той відносний спокій, який ще поки існує в нашому суспільстві.

Наведу два приклади з історії. Усі ви знаєте, що в ХІІІ століт­ті Київська Русь була завойована монголо-татарами, які перетво­рили на попелище нашу квітучу землю, винищили і погнали в рабство сотні тисяч людей. Але ці люті загарбники навіть не намагалися зруйнувати православну віру наших предків. У зводі законів Чингіс-хана вказувалося на те, щоб страчувати будь-якого монгола, який хоча б погудить віру скореного народу. Дикому степовому завойовнику не забракло розуму, щоб зрозуміти: під­корений народ можна грабувати, примушувати до рабства, але, якщо зачепити релігійні струни його життя, бунт неминучий. Не вдаватимуся в історичні подробиці, відзначу лише одне: крах Золотої Орди настав тоді, коли вона, прийнявши іслам, забула про колишню терпимість.

Інший приклад. Наприкінці XVI століття королю Польщі Сигізмунду ІІІ спало на думку зміцнити свою державу, об'єднавши все її населення, у тому числі православних українців, одною вірою — католицькою. Так з’явилася Брестська унія. Підсумок закономірний: до середини XVII століття після козацьких воєн Хмельницького Польща втратила Лівобережну Україну, а ще через сторіччя з лишком і зовсім перестала існувати як самостійна держава.

Давайте ж, нарешті, поки не пізно вчитися на уроках історії, а не продовжувати соціальний експеримент над народом, що знемагає від нього упродовж майже цілого сторіччя. Пора вже усвідомити, що будь-яке насильство над релігійною совістю людини не минає безслідно. Церква — це божественне установ­лення, царство не від світу цього, як сказав сам Господь Ісус Христос, а не суспільний інститут. Вона живе за своїми богонатхненними законами, а не за принципами формування політичних платформ і блоків. Ставитися до неї з позиції політичної кон’юнктури – не просте божевілля, а гріх, за який неминуче чекає суворе і відчутне Боже покарання. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово має народний депутат Леонід Михайлович Черновецький. Підготуватися Протоієрею Олексі Петріву.

 

ЧЕРНОВЕЦЬКИЙ Л.М., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань бюджету (виборчий округ №212, м.Київ). Христианско-либеральная партия. Уважаемый председатель­ствующий! Уважаемые присутствующие! Особенно радует меня то, что в зале очень много духовенства. Я полагаю, что вообще было бы очень здорово, если бы народ Украины побольше видел в зале среди народных депутатов не обязательно избранных, а просто как надзор за совестью многих из здесь присутствую­щих. Тогда, конечно же, многие решения, которые мы принимали, больше отдавали бы совестью.

Я хочу поразмышлять на тему, что важнее для Украины: экономическая целесообразность или мораль. В первом случае мы должны говорить не только об идентификационных кодах, но  и о разном программном обеспечении и так далее. За грани­цей — это возможность проникнуть в самую глубину личной жиз­ни человека через разные профсоюзные, лечебные учреждения, что мы еще можем не допустить, потому что у нас в этой сфере пока полный беспорядок. Кстати сказать, мы могли бы, вместо того чтобы принимать закон о кодификации каждого гражданина Украины, поставить заслон этим проникновениям, потому что завтра это будет просто поздно делать, и тогда каждый чиновник будет знать личную жизнь любого коммуниста, капиталиста, рабочего — кого угодно и сможет его скомпрометировать, что уже сегодня и происходит.

Хочу сказать, что для меня, конечно, выбор простой: мораль — это главное, что необходимо сегодня обществу. Это то, что отличает свободную Украину от тоталитарного режима, при котором мы, здесь присутствующие в основном, прожили всю свою сознательную жизнь. Если нет морали, тогда все остальное может обернуться очень плохими последствиями. Главное — это мораль тех, кто имеет власть. Вот почему я говорю о присутствии здесь обязательно людей из разных конфессий, я мечтаю о том, чтобы они потихоньку надзирали за парламентом.

Я всегда говорю, что рабочий день каждого чиновника должен начинаться с того, чтобы он поинтересовался, кто в чем нуждается и какую помощь он ему может оказать, встретился с представителями конфессий, разных благотворительных орга­низаций. Вот, например, сегодня я получил письмо из Николаев­ской области (не могу туда дозвониться, ну хоть убей). Уже выиг­рали все суды. Выселяют там детский садик, который органи­зовала местная религиозная община. Безобразие! Сначала вроде позвонил мне, сказал: “Все, не трогаем”. Теперь уже ему это до лампочки.

И, конечно, до лампочки сегодня состояние морали 99% тех, кто управляет обществом. Мы далеко от тоталитарного режима не продвинулись. Конечно же, надо, чтобы в каждой шко­ле преподавались основы христианской идеологии (если это татарская община, то другой религиозной идеологии), потому что ничего нового ни одна страна мира не изобрела.

Оказывается, что божественные принципы были перене­сены в Кодекс строителя коммунизма и другие важные документы марксизма-ленинизма. Ничего нового нет. Это глав­ное, что можно и нужно обсуждать.

Важно также, чтобы мы побольше говорили о совести и о  том, как эта совесть должна работать у каждого человека в Украине. Протестуй против разных несправедливых вещей, защищай бедного, поступай в жизни так, как ты хочешь, чтобы поступали с тобой.

Что мы видим в парламенте? То одного тянут в тюрьму, то  потом другого туда же. Потом одни голосуют за него. Тут проблемы как бы начинаются.

Я полагаю, что совершенно нельзя сравнивать важность идентификационного кода и свободу совести. Если верующий человек считает, что его идентифицировать нехорошо для Бога, упаси Господь так поступать. Это первый шаг, который мы могли бы сделать в парламенте на пути…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Протоієрей Олекса Петрів, Українська Греко-Католицька Церква. За ним виступатиме Михайло Паночко.

 

ОЛЕКСА ПЕТРІВ, Протоієрей Української Греко-Католицької Церкви. Слава Ісусу Христу! Високопреосвященні і Преосвященні Владики, Всечесні Отці! Шановний пане головуючий! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Насамперед хочу передати подяку за організацію таких слухань, привітання і побажання успішної праці на благо, на духовне і матеріальне зростання нашого народу від глави нашої церкви Блаженнійшого Любомира Гузара.

Що стосується безпосередньо теми нинішнього обгово­рення, то насамперед приходять на думку слова нашого Божественного Спасителя про те, що пізнайте істину, і істина зробить вас вільними.

Дякуючи Богові, ми знаємо, де істина, і ми відчуваємо себе вільними. Стояти на сторожі тієї свободи, тієї волі, яку нам дає віра, яку осягнули завдяки цивілізаційному досягненню, церква просить і звертається до всіх маючи двохтисячолітній досвід. Особливо Українська Греко-Католицька Церква, яка має досвід 43 років гоніння, підпільного служіння і переслідування, знає, що таке є свобода, і просить усіх людей доброї волі бути чуйними, пильнувати свободу. Бо те, що нам пропонується, а саме запро­вадження нового способу реєстрації фізичних осіб в Україні, який сприятиме встановленню повного контролю за населенням шляхом присвоєння в обов’язковому безальтернативному порядку кожній особі ідентифікаційного номера, який мав би стати основ­ною, неповторною та незмінною ідентифікуючою ознакою фізич­ної особи, є небезпекою і не може бути сприйнято кожною люди­ною, яка цінує свою свободу. Ми повинні бути цього свідомі.

Також пропозиція довічно закріпити за людиною певний код (чи цифровий, чи літерний, чи штриховий — будь-який), який мав би бути основною неповторною, незмінною ознакою, відсунувши на другий план ім’я людини, за своєю сутністю присвоєння люди­ні знеособлюючого коду, який має використовуватися у всіх правовідносинах між державою і громадянином, а також самими громадянами, суперечить християнському розумінню значення імені і в духовно-культурному плані розриває сув’язь поколінь.

Ми також кажемо, що пропонована система відкриває шлях до встановлення тотального контролю за всіма сферами життя і  діяльності людини, тому закликаємо до пильності. На жаль, сучасний економічно-матеріальний і духовний стан нашого суспільства свідчить про недостатній рівень можливості захистити конфіденційну інформацію. На жаль, сьогодні відомчі бази, наприклад бази Державтоінспекції чи операторів телефонного зв’язку, можна за незначну ціну придбати на “чорному” ринку. У разі створення єдиного електронного реєстру даних зали­шається цілком реальною загроза розголошення конфіденційної інформації або її використання із злочинними намірами.

Водночас введення до реєстру як ідентифікуючої ознаки таких біометричних даних, які в принципі неможливо змінити, зводить нанівець систему захисту свідка у резонансних судових справах. Окрім цього, електронні бази даних і залежні від них ідентифікуючі документи залишаються вразливими перед техніч­ними помилками.

Викликає стурбованість також бажання розширити іденти­фікаційний номер платника податків до вживання у всіх сферах, а  не тільки в податковій. Ми закликаємо і кажемо, що тоталіта­ризм будь-якого ґатунку приходить непомітно, як злодій уночі, і краде найдорожче — свободу. Повернення цієї незаконно відчу­женої цінності є дуже і дуже важким. Тож просимо бути пильними і чуйними.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово надається Паночку Михайлу Степановичу, Єпископу Церкви християн віри євангельської України. Підготуватися Андрію Шкілю.

 

ПАНОЧКО М.С., Єпископ Церкви християн віри євангель­ської України. Я вітаю всіх учасників парламентських слухань і можу сказати, Слава Богу, що нарешті покликали людей, які працюють у церкві, священнослужителів, керівників церков і релі­гійних організацій. Питання є надзвичайно непросте, і тут однієї думки бути не може. Хотів би сказати зовсім небагато, поділитися деякими думками, які лежать у мене на серці, від Церкви християн віри євангельської України, висловити наш погляд на цю проблематику.

Перше. Ми вдячні Богу і вдячні владі України за дану свободу в питаннях віровизнання для всіх церков і релігійних організацій.

Коли я з цієї трибуни чи з інших місць чую, що в Україні є така дуже складна обстановка, то я рекомендую повернутися на 20 років назад і порівняти, яка сьогодні ситуація і якою вона була раніше. І коли це лунає з вуст тих, хто колись був проти, а тепер захищає, стає трошки не по собі.

Друге. Питання ідентифікаційного номера не є богослов­ським питанням. Біблія застерігає нас тільки від одного коду. Це код духовного значення, про який написано в книзі “Відкриття Івана Богослова”. Цей код діє в духовному значенні, а не в цифровому. Всякий, хто йшов проти Бога і проти Христа, уже мав цей код у своєму серці, щоб ви знали, тому що це духовне значення, а не тільки просто цифри.

Третє. Але все ж таки необхідно враховувати думку людей, бо мир у суспільстві — найважливіша цінність. Тому варто піти назустріч людям і надати їм альтернативу, як дали альтернативу для військової служби, і війська України не стали слабшими, навпаки, шукають інші країни, де б вжити свої таланти і здібності.

Четверте. Є слушна думка, яка тут уже пролунала, щоб замість назви “ідентифікаційний код” була, наприклад, назва “соціальний номер” чи “соціальна картка”, щоб це не вражало людей.

П’яте. Велике значення в цій проблемі відіграє довіра органам влади, бо дані про особу можуть потрапити до рук людей, які далекі від закону.

Шосте. Гнучкий підхід до цього питання з урахуванням думки народу допоможе безболісно розв’язати цю проблему.

Апостол Павло колись сказав: “Усе, що ви робите, робіть з  любов’ю”. Правду не можна захищати, затиснувши зуби чи кулаки. Правду треба захищати з любов’ю, виходячи назустріч один одному, не дорікаючи один одному, бо ми всі пливемо на одному кораблі, який називається Україна. І хай нас Бог благо­словить у цьому. Нам треба просити мудрості, щоб рішення, які прийматимуться тут, були на користь народу України, щоб у  нашому суспільстві були мир і злагода. Тому варто прислу­хатися. Хай вас Бог усіх благословить і допоможе нам вирішити всі питання в мирі та спокою. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово має Андрій Васильович Шкіль, народний депутат України. Підготуватися Олександру Зайцю.

ШКІЛЬ А.В., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності (виборчий округ №121, Львівська область). Фракція Блоку Юлії Тимошенко. Шановний головуючий! Шановні гості! Шановні колеги! Звичайно, передовсім хочу подякувати за справді цікаві парламентські слухання. Хоч я і був за межами цієї зали, але слухав усі виступи в кулуарах і мушу сказати, що сама тема, можливо, і менш важлива, але дуже високий рівень дискусії.

Стосовно поняття “ідентифікаційний код” мушу сказати, що дуже невдало вибрано словосполучення для його позначення: ідентифікаційний і код. Тобто сама ця назва підштовхує до певних роздумів — кого ідентифікують і чи це кодує когось, чи, навпаки, в такий спосіб когось знакує.

Той, хто утворював цей термін, не задумувався над наслід­ками, а слово важить. Він не задумувався над тим, що ця назва в  когось може викликати роздуми. Це просто бухгалтерський термін запропонували в закон. І як дуже часто наша українська мова збіднюється бухгалтерськими або іншомовними термінами, які мало розуміють ті, хто слухає, і нерідко мало розуміють ті, хто їх вживає. Тому я за те, щоб переглянути назву, термінологію.

Можливо, навіть передбачити певну законодавчу базу під використання цих даних, скажімо, заборону тощо. Хоч ця база вже існує, але я готовий її посилити. Я, як законодавець, готовий ініціювати посилення відповідальності за розголошення цих таєм­ниць. Але я можу погодитись з попереднім промовцем. Ви знаєте, коли злочинець скористається цим ідентифікаційним кодом, це одне. От щоб диявол не скористався, розумієте, ці сили.

Злочинець може нашкодити раз, але не більше. І якщо держава його спіймає і покарає, то наступний злочинець завжди буде думати перед тим, як застосовувати свої знання і вміння на зле. Тому завданням держави є забезпечувати невідворотність покарання, тим самим викликати довіру до себе і запобігати дискусіям, що працівники ДАІ чи будь-хто продають бази даних.

До речі, торгують базами даних із телефонних книг. Це  основний товар, він найцінніший, тому що надаються адреса, номер телефону, прізвище, ім’я, по батькові практично кожного власника телефону. Проте ми не можемо дискутувати на тему, чи потрібні нам телефонні книги, чи не потрібні. Нам потрібні чесні люди. Нам потрібні моральні чиновники. Нам потрібна моральна влада. І тоді всі ці речі відійдуть на заднє тло.

Тут уже наводився приклад Сполучених Штатів Америки, де  соціальне страхування є обов’язковим для всіх, але можна відмовитися. Тобто я за те, щоб було захищено право людей не мати ідентифікаційного коду. Тільки коли директор банку не хоче мати ідентифікаційного коду, то, скільки б він мені не пояснював, що він трактує це як печатку диявола, я в це не хочу вірити. Гадаю, що швидше за все він не хоче відверто сплатити всі стягнення, які на нього накладає держава. А коли людина, яка справді вірить, переконана, що так і є, і це видно навіть неозброєному чи замиленому оку чиновника, тоді можна вести мову про те, що людина напише, що вона не займатиметься підприємницькою діяльністю, не буде утримувати фонди, і їй непотрібно буде знати, що таке фінансова дисципліна. Це зовсім інше. І тут треба давати не просто альтернативу, а давати людині свободу від контролю з боку держави. Бо для мене печатка в  паспорті не з пропискою, а з реєстрацією є значно більшим обмеженням. Якщо прискіпливіше подивитися на візи, то вони є обмеженням волі в пересуванні світом. Але існують ці правила, ці закони, ми мусимо їх поважати. Краще змінити, але поважати діючі норми ми мусимо.

Хотів би наголосити на тому, що як законодавець я здатен і готовий попрацювати над тим, щоб створити альтернативу тій верстві населення, яке не хоче мати ідентифікаційний код. Але одразу попереджаю, що на того, хто від цього ідентифікацій­ного коду відмовляється, покладаються певні зобов’язання.

Закликаю присутніх тут народних депутатів, у тому числі і себе, до того, щоб змінити термінологію. Ми мусимо це зробити. Від самого початку це мало певний несмак, думку рухало не в  тому напрямі, в якому потрібно було її рухати. Треба було б переглянути термінологію. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. До слова запрошується Олександр Васильович Заєць, директор Інституту релігійної свободи. Підготуватися Сергію Кіроянцу.

 

ЗАЄЦЬ О.В., директор Інституту релігійної свободи. Шановний головуючий! Шановні учасники парламентських слухань! Шановні представники засобів масової інформації! З тих виступів, які пролунали з цього місця, вже видно, що головною тезою чи головною рекомендацією цих парламентських слухань повинно бути те, щоб влада налагоджувала діалог із суспільством чи з окремими групами, які є в суспільстві, перед тим як прийма­ти ті або інші рішення, які зачіпають суспільні інтереси.

Питання, яке сьогодні обговорюється на парламентських слуханнях, є проблемним упродовж більш як 10 років — з моменту прийняття парламентом відповідного Закону про Державний реєстр фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів. З моменту введення в дію цей законодавчий акт відразу викликав негативну реакцію з боку частини православних віруючих у зв’язку з їх релігійними переконаннями: сприйняття ідентифікаційних номерів як кодів, що мають відношення до сповнення апокаліптичних пророцтв.

Це питання свого часу було розглянуто на засіданнях Cвященного Синоду Української Православної Церкви, який сформулював офіційну позицію церкви з цього питання: іденти­фікаційні номери або коди, як їх називають, не є числами імені антихриста, про яке згадує Апокаліпсис, однак є підстава роз­глядати їх як певні прообрази або передвістя останніх.

Водночас Священний Синод закликав державу не силувати совість віруючих, запровадивши для них альтернативний спосіб податкового обліку.

Після цього відбулося кілька хресних ходів до стін Верховної Ради України з вимогами скасувати обов’язкове одержання кодів. І, як результат, ми знаємо, що в 1999 році були внесені зміни до цього закону та передбачено, що для осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифіка­ційного номера та офіційно повідомляють про це відповідні державні органи, зберігаються раніше встановлені форми обліку платників податків та інших обов’язкових платежів. У паспортах зазначених осіб робиться відмітка про наявність у них права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера.

Проте, на жаль, Державна податкова адміністрація України не вжила свого часу необхідних заходів щодо практичної реалі­зації права громадян на альтернативну форму податкового обліку. Більше того, нею було ініційовано законодавчі пропозиції стосов­но скасування положень про альтернативний податковий облік. Це у свою чергу дало новий поштовх щодо подальшої політизації даного питання.

Для мене особисто, як і для переважної більшості громадян України, питання ідентифікаційних податкових номерів не є проблемним, але, з огляду на те що дане питання є проблемним для частини громадян України, потрібно шукати шляхи його вирішення. Конституцією України проголошено, що головним обов’язком Української держави є утвердження і забезпечення прав і свобод людини. Тому постановка питання про повернення до безальтернативного податкового обліку фізичних осіб прямо суперечить букві та духові Конституції України.

Мені було дуже приємно почути від представника Державної податкової адміністрації України, що на одинадцятому році дії цього закону вони прийшли до такого рішення, що можна змінити деякі речі, які стосуються понятійних питань цієї проблематики, тобто змінити ідентифікаційний номер платника податків на, наприклад, соціальний номер або, можливо, реєстраційний номер картки платника податків тощо. Це дуже добре, позитивне рішення.

Ураховуючи те що на розгляді в парламенті є кілька законопроектів, які торкаються цієї проблематики, можливі кілька варіантів розвитку подій.

Перше. Залишити все так, як є, і щоб автономна альтерна­тивна система податкового обліку була створена всередині Державного реєстру фізичних осіб — платників податків, тобто виконувати вимоги чинного Закону України про Державний реєстр фізичних осіб — платників податків.

Друге. Відійти на  позицію, яка була до прийняття змін, які я  озвучив, тобто на позицію 1999 року. Але цей варіант є проб­лематичним, він, уже зараз це видно, створить певну соціальну напругу в суспільстві.

Третє. Можливо, шляхом діалогу попрацювати над тим, щоб замінити певні поняття і зробити таким чином, щоб дана проблема була знята.

Ситуація з ідентифікаційними номерами є яскравим прикла­дом того, як не повинні діяти державні органи, зокрема Верховна Рада України, коли вона приймає законодавчі акти.

Користуючись нагодою, хочу сказати, що серед законо­проектів, які перебувають на розгляді у Верховній Раді Україні, є такі, що містять більш проблемні пропозиції, пов’язані з подвій­ною реєстрацію релігійних, громадських, благодійних та інших організацій...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово надається народному депутату України Сергію Георгійовичу Кіроянцу. За ним виступатиме Петро Яроцький.

 

КІРОЯНЦ С.Г., голова підкомітету Комітету Верховної Ради   України з питань фінансів і банківської діяльності (багато-мандатний загальнодержавний виборчий округ, СПУ). Уважаемый Адам Иванович! Уважаемые участники парламентских слушаний! В  своем выступлении я остановлюсь на таком вопросе, как идентификация личности и необходимость ее осуществления. Может быть, я повторюсь, но у меня есть определенные предложения в этой связи.

Как любое цивилизованное государство Украина обеспе­чивает каждому гражданину свободу совести и религии. Введе­ние идентификационного кода представители некоторых рели­гиозных организаций подвергли критике и отказались оформлять соответствующие коды. Уже несколько лет в Украине ведутся жаркие споры между верующими и налоговыми инспекциями по поводу отказа от этих кодов. На одной чаше весов — рели­гиозные убеждения людей, на другой — вполне понятное желание государства упорядочить и систематизировать общественную жизнь. Но разбираться с этой проблемой приходится украинским судам. Многие суды оказались просто завалены исками с требо­ваниями отменить идентификационные коды. Истцы считают, что  коды являются клеймом антихриста. Они доказали в суде, что налоги можно платить, не имея при этом кода, а их веро­исповедание не позволяет им отождествлять свою фамилию и данные о себе с определенной цифровой символикой. Истцы не уклонялись от уплаты налогов, и суды обязали Государствен­ную налоговую администрацию сделать в их паспортах специаль­ную отметку, разрешающую платить налоги без наличия кода, хотя определенные проблемы остались.

В законе предусмотрено исключение для лиц, которые имеют свои религиозные или другие убеждения. А это уже благодатнейшее поле для всевозможных юридических манипу­ляций. Судам становится все сложнее разбираться с этими “другими” убеждениями, ведь вполне возможно, что кому-то захочется злоупотребить правами, предоставленными для верую­щих. Достаточно часто недобросовестные граждане отказы­ваются от идентификационного кода, принимая участие, напри­мер, в регистрации фиктивных предприятий. В любом случае государство обязано принять во внимание мнение разных религиозных конфессий и найти выход из сложившейся ситуации. Таким выходом вполне может быть разработка нового бланка паспорта (кстати, данный вопрос сейчас обсуждается), номер которого и будет оригинальным кодом. При этом отпадет необходимость оформлять дополнительный идентификационный код. Слава Богу, от номера паспорта еще ни в одной стране никто не отказывался. Так что я предлагаю при Верховной Раде или Кабинете Министров создать рабочую группу по изучению, а главное, по решению данного вопроса. Его надо решить раз и навсегда, чтобы больше к нему не возвращаться. Спасибо за внимание.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово має Яроцький Петро Лаврентійович. Немає? Миколи Нощенка я також не бачу. Народний депутат України Володимир Іванович Кафарський, секретар Комітету з питань науки і освіти. Підготуватися Лукіянику Валентину Борисовичу.

 

КАФАРСЬКИЙ В.І., секретар Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти (багатомандатний загально­державний виборчий округ, виборчий блок “За Єдину Україну!”). Ваші Високопреосвященства! Високодостойні Отці! Шановні депу­тати і запрошені! Я подивився документи і матеріали, які нам сьогодні роздали, і мені стало незрозуміло, чому ми зібралися. Будь ласка, почитайте, що ми маємо в документах. Ми маємо в документах чітку позицію, що, хто не хоче користуватися іденти­фікаційним номером, він може від нього відмовитися і згідно зі статтею 1 чинного закону користуватися даними паспорта. Амінь!

А тепер дивимося далі. Я підготував виступ, а потім його засунув під стіл і вирішив скористатися лише матеріалами, які ви всі маєте перед собою. Подивимося, що є з цього приводу в країнах, які є віруючими і до яких нам треба наближатися.

Іспанія. Для резидентів посвідчення особи, в якому міститься індивідуальний податковий номер, обов’язкове для кож­ного громадянина Іспанії з 17 років. Контролюють це регіональні комісаріати поліції. Використовуються ідентифікаційні податкові номери для обліку платників податків. Винятків немає.

Греція. Те саме. Виняток є для осіб, що постриглися у монахи.

Далі. Російська Федерація. Ідентифікаційний номер юридич­них та фізичних осіб — платників податків має бути. Контролює податковий орган. Де записано? В Податковому кодексі. Використовується для обліку платників податків. Винятків немає. Це я звертаюся до певних конфесій.

Україна. Ідентифікаційний номер фізичної особи — платника податків та інших обов’язкових платежів. Формує та видає ці номери податковий орган. Регулюється законом України. Використання: паспортна система тощо. Виняток: релігійні або інші переконання дають право особі відмовитися від прийняття ідентифікаційного номера. Тобто найбільші свободи в цьому питанні передбачені в Україні.

Ми, народні депутати, готові ще зробити якісь потрібні кроки. Шановні, поважні отці, ви цю проблему знаєте краще, ніж ми. Ми хочемо з вами порадитися. Дайте нам свої висновки, що ми маємо зробити. Ми спробуємо в закон це ввести, наскільки це можливо в державі. Є держава.

Ми вступили в ХХІ століття. Духовна криза загрожує Європі. В Україні духовність відроджується, а Європа її втрачає. Шановні мої, я, як представник парламентського комітету, недавно провів міжнародну конференцію з питань духовного відродження України в Луганську. Ми думаємо, як відроджувати духовність молоді, як ввести систему відродження і формування духовності, розвитку особистості у вищих навчальних закладах, як повернути духов­ність у сім’ю, як вивести на розуміння духовності наших викла­дачів, професорів, тому що моральну доброчинність у багатьох випадках ми плутаємо з духовною. Ми з цими питаннями ще до кінця не розібралися.

Отже, ми, народні депутати — члени фракції Народної партії Литвина, готові ще піти назустріч, щоб це питання вирішити до  кінця. Проте просимо вас, давайте зустрічатися з питань, які потрібно вирішувати в нашому суспільстві. Це — відродження і формування справжньої духовності, розвиток особистості, гідної, оскільки ми історично православна держава, християнської православної держави. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово має Лукіяник Валентин Борисович, голова Союзу православних братств. Підготуватися Євгену Войнаровському.

 

ЛУКІЯНИК В.Б., голова Союзу православних братств. Шановні народні обранці! Ваші Високопреосвященства! Тема, яка сьогодні обговорюється на парламентських слуханнях, має дуже багато аспектів. Для певної частини суспільства це не є проб­лемою, а для певної — це, на жаль, є проблемою, і саме Верхов­на Рада, яка обрана народом, має ці права (хоча вони розуміють­ся, може, деякою мірою неправильно) захищати.

Проблеми ідентифікаційних номерів самих по собі, справді, немає. Є проблема ідентифікаційних номерів як проблема свобо­ди совісті, контролю держави, обліку, з метою якого введені ці номери, збору інформації, користувачів інформації. І, врешті-решт, виникає питання: для чого існує наша держава? Якщо держава існує для задоволення благ і потреб громадян — це одна справа, а якщо держава розвивається шляхом тоталітаризму, прямуючи до загального контролю, — це інша справа.

Так, у багатьох державах світу проблему ідентифікаційних номерів розв’язано. Але є окремі держави, де її розв’язано не в такий спосіб, як у нас.

Ідентифікаційний номер не є простим порядковим числовим номером. Ідентифікаційний номер є новим кодовим, цифровим, електронним ім’ям, яке розпізнають засоби інформації для того, щоб під цим номером зібрати електронне досьє, яким можуть користуватися не тільки податкові органи, а й усі органи, у тому числі ті, яким громадяни нашої держави не давали такого права: МВС, Служба безпеки, міграційні служби. Крім того, згідно з на­шим законодавством цими базами даних можуть користуватися і зарубіжні користувачі.

Отже, контроль за сплатою податків і сплата податків — різні речі. Сплата податків — конституційний обов’язок. Контроль за сплатою податків — справа держави. Органи державної влади за рахунок податків, які сплачуються громадянами України, мають створити таку систему контролю, у тому числі за сплатою податків, яка, з одного боку, буде ефективною, гнучкою, а з дру­гого — не буде порушувати прав і свобод громадян.

Дуже дивно було чути від представників Державної подат­кової адміністрації, що вони намагаються вирішити це питання. Минуло 6 років, а підзаконного акта, який би розв’язав цю проб­лему, на жаль, немає. Минулорічна інструкція суперечить закону і фактично скасовує закон. Якщо раніше громадяни України тисячі (нехай дадуть офіційну статистику) судових процесів вигравали, після цієї інструкції все зайшло в глухий кут. Тобто виникає, справді, проблема свободи.

Якщо це неправильне рішення, будь ласка, нехай Державна податкова адміністрація звернеться в Конституційний Суд, і хай Конституційний Суд вирішить. На жаль, ДПА пішла шляхом вне­сення у Верховну Раду України нових законопроектів для того, щоб Верховна Рада України все-таки прийняла закон, який був би вигідний певним чиновникам, певній державній структурі. Але чи вигідно це державі — не знаю. Є кілька законопроектів, які містять норми, що дають змогу цю проблему розв’язати, якщо їх виважено прийняти у Верховній Раді України.

Ще хочу сказати щодо посилань на статтю 24 Конституції, згідно з якою не може бути привілеїв у тому числі за релігійними переконаннями. Скажіть, у відмітці в паспорті написано, що я православний і маю привілеї? Там не написано такого. І це є пряме перекручування істини.

Цю проблему за п’ять хвилин не можна розкрити. За час, що залишився, скажу ще кілька фраз. Ключовим фактором, який впливає на сучасні глобалізаційні процеси, є діяльність так званого світового уряду. Слід визнати, що ця наддержавна струк­тура ефективно виконує роль штабу нового світового порядку, у своїй роботі орієнтується на інтереси нечисленної еліти, об’єднаної певним спорідненням і ініціацією в деяких організаціях деструктивної спрямованості. Ось тут треба шукати неприйняття ідентифікаційних номерів.

І на завершення слова із Псалтиря: “Якщо Господь дарував нам цю свободу волі, то її ніхто не зможе обмежити”. Якщо держава підтримає своїх громадян...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово має Євген Войнаровський. На  жаль, не написано, хто ви. Представтеся, будь ласка. Підготуватися Георгію Лайкову.

 

ВОЙНАРОВСЬКИЙ Є. Житель города Одессы, участник православного движения “За право жить без кодов”. Уважаемые присутствующие! Я хотел бы прежде всего указать на то, что использование идентификационных номеров прямо противоречит действующему законодательству Украины, а именно действую­щему Гражданскому кодексу Украины, потому что статьей 28 Гражданского кодекса Украины четко устанавливается принцип, согласно которому физическое лицо в Украине осуществляет все права и обязанности под своим именем, состоящим в свою очередь из фамилии, имени и отчества. Из приведенного вытекает, что человек реализует и законные интересы под своим именем. Очевидно, что в данной норме никоим образом не упоминается об идентификационном номере.

Однако, исходя из реалий нашего времени, без исполь­зования идентификационного номера человек утрачивает воз­можность осуществлять свои законные гражданские права. Дошло до того, что человек без номера не может устроиться на  работу, дети не могут получить аттестаты зрелости, сдать документы для поступления в вузы. Даже с младенцев требуют получение идентификационных номеров. Как же так? Младенцы ж не являются субъектами налогового права. Зачем им нужен номер, если председатель налоговой инспекции утверждал, что в реестр вносят только плательщиков налогов?

Из этого можно сделать вывод, что идентификационный номер ставится наравне с именем человека, а возможно, его и подменяет. Получается, что система учета в эпоху глобализа­ции власти становится по своему значению выше, чем сами объекты учета, граждане нашего государства. Это в то время, когда статья 3 Конституции Украины гласит, что человек является наивысшей ценностью государства.

В своих выступлениях многие ссылались на европейские государства. Я хочу тоже привести примеры именно госу­дарств — членов Европейского Союза. В статье 35 Конституции Португалии запрещается создание единой базы данных. В Шве­ции пришли к выводу, что необходимо ограничить действие иден­тификационного номера. Навстречу своим православным гражда­нам пошла Финляндия. Как видно, данная проблема актуальна для стран — членов Европейского Союза.

Хотелось бы задать вопрос в связи с примером, который также приводился, что идентификационный код нужен для полу­чения визы, скажем, в ту же Ирландию. Но, извините, если внутренний код государства, который предоставляется госу­дарством, необходим для получения визы, то это свидетель­ствует о чем? Только о том, что код является не внутри­государственным, а межнациональным, глобальным кодом. А это уже грозит потерей суверенитета нашего государства.

Также хотелось бы сказать, что постановка на учет в нало­говой инспекции и регистрация в реестре плательщиков обяза­тельных платежей — это не одно и то же. Фактически, если человек отказывается от включения в данный реестр, это не значит, что он избегает уплаты налогов. Поэтому считать, что отказ человека от кода, это форма уклонения от уплаты налога, абсурдно.

Обращаю ваше внимание и на то, что еще в конце
40-х годов ХХ века присвоение личных номеров в фашистской Германии было осуждено Нюрнбергским процессом. Данная норма является нормой jus cogens, то есть она не имеет срока давности и распространяется на все государства мира. Хотят они ее признавать или не хотят, она для них обязательна.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово має адвокат Лайков Георгій Федорович. За ним виступатиме Шмальонова Галина Іванівна.

 

ЛАЙКОВ Г.Ф., приватний адвокат. Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Я як приватний адво­кат наголошу на проблемах судового захисту прав віруючих православних громадян України на життя без ідентифікаційного номера. Як зазначалося вже в цьому залі, Верховна Рада України в липні 1999 року внесла зміни до Закону України про Державний реєстр фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів, якими дозволила для віруючих громадян внесення від­повідної відмітки в паспорт і визначила, що інформація про таких громадян не вноситься до Державного реєстру фізичних осіб — платників податків. Проте, як було сказано, упродовж п’яти років ці положення закону не виконувалися, що зумовило численні позови і скарги віруючих громадян до судових органів.

Також не розв’язав проблеми і спільний Наказ Державної податкової адміністрації та Міністерства внутрішніх справ України про затвердження Порядку внесення відмітки до паспорта громадянина України щодо ідентифікаційного номера фізичної особи — платника податків та інших обов’язкових платежів, який був уведений у дію з 1 листопада минулого року. Чому? Тому, що в ньому жодним чином не вирішується питання скасування ідентифікаційного номера та виключення його з Державного реєстру, а тільки регулюється порядок внесення відмітки в пас­порт. Виконання даного наказу, через те що він оскаржений громадянами до Печерського районного суду міста Києва, зупинено, про що Печерський районний суд міста Києва пові­домляв і Державну податкову адміністрацію України, і Міністер­ство внутрішніх справ України.

Практика судового захисту прав віруючих православних громадян на життя без ідентифікаційного номера свідчить, що за теперішнього законодавства громадянину дуже важко відстояти в суді своє право на звільнення від номера, виключення номера з Державного реєстру, проставлення відмітки в паспорті, а потім ще й домогтися виконання судового рішення, постановленого на користь громадянина.

Проблеми, з якими стикається громадянин, полягають ось у чому. На сьогодні в Україні працює трирівнева система судового захисту прав громадянина на життя без номера, а саме: місцевий суд, апеляційний суд, Верховний Суд України. Громадянину потрібно пройти всі ці судові інстанції для того, щоб домогтися позитивного судового рішення, яке набрало б законної сили. Практика свідчить, що розгляд справи в перерахованих судах з моменту подання позовної заяви або скарги триває приблизно три місяці в місцевому суді, три місяці в апеляційному суді і шість місяців у Верховному Суді України. Тобто разом приблизно один рік справа розглядається судовою системою, якщо, звичайно, не відбувається повернення справи на повторний розгляд. Тоді тривалість розгляду справи ще збільшується на півроку чи більше.

Виконання рішення суду становить окрему стадію, яка називається виконавчим провадженням. Виконавче провадження можна розпочати лише після отримання позитивного рішення місцевого суду, залишеного в силі апеляційним судом і касацій­ним судом, отримання в суді виконавчого листа, тобто після проходження перерахованих етапів.

Громадянин повинен звернутися до відділу державної вико­навчої служби із заявою про примусове виконання рішення суду, і  тільки тоді державний виконавець приступає до примусового виконання рішення суду. Процес примусового виконання триває приблизно шість місяців, і для даної категорії справ утруднений через неможливість контролю за виключенням номера з Держав­ного реєстру та небажання органів Державної податкової адміні­страції добровільно виконувати рішення судів.

Навіть застосування державним виконавцем штрафів не дає позитивних результатів у виконавчому провадженні, оскільки законодавством передбачено оскарження постанов державного виконавця, що значно затягує процес виконання. До того ж, органи державної податкової служби використовують тактику оскарження, затягування судових процесів і виконавчого провад­ження, а саме: заявляють клопотання про зміну підсудності, не з’являються на судові засідання, не надають вчасно на запит суду інформації про присвоєні громадянам номери, змінюють пред­ставників, просять суд про зупинення виконавчого провадження, завжди подають апеляційні і касаційні скарги. Отже, на кожному з цих етапів громадянину необхідно складати юридичні докумен­ти, оплачувати державне мито, вартість ксерокопій, поштові ви­трати, не кажучи вже про послуги адвоката.

Зазначу, що Конституція України не містить жодного поси­лання чи вказівки на ідентифікаційний номер, проте вже в 45 за­конах цей номер прописаний і реалізація прав та виконання обов’язків сотнями тисяч громадян поставлені в залежність від цього номера.

Отже, процес судового захисту прав віруючих православних громадян України на життя без ідентифікаційного номера є довго­тривалим. І вирішення на законодавчому рівні цього питання допоможе реалізувати...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово має Шмальонова Галина Іванівна. Представляє громадську організацію міста Жмеринки Вінницької області. Яку організацію, сподіваюся, скажете. За нею виступатиме В’ячеслав Нестерук.

ШМАЛЬОНОВА Г.І. Я представляю Жмеринську організацію “Просвіта”. Шановні депутати! Шановні члени уряду! Шановні учасники парламентських слухань! Нам кажуть, що питання кодів нібито не має жодного відношення до свободи совісті, релігійного віросповідання і порушень прав людини. Проте це відверта неправда і небажання зрозуміти очевидні речі.

Передбачається, що головним елементом нових документів, які повинні засвідчувати особистість людини, є особистий код, що має присвоюватися зразу після народження і діяти до смерті та після смерті. Індивідуальний номер людини фактично замінює собою її прізвище, ім’я, по батькові, бо є одночасно і унікальним, і універсальним.

У близькому майбутньому ідентифікувати громадянина можна буде лише за його номером, а його людське ім’я стане другорядним, непотрібним, якимсь рудиментом. Цим беззакон­ним актом порушується право громадянина мати нормальне людське ім’я, а не інвентарний номер. У людини буде відібрано право вибору, а без свободи волевиявлення це вже не людина.

Існування людини, що відмовиться від ідентифікаційного номера, буде практично неможливим. У близькому майбутньому не матимеш номера — не матимеш куска хліба і жодних прав.

Ще вчора в такі перспективи ніхто не повірив би, але сьогодні думаюча людина не зможе відмахнутися від реальності проблеми створення тоталітарної світової системи управління, аналогів якій у світовій історії ще не було. Залишилося лише змусити всіх членів суспільства начебто добровільно взяти в користування смарт-картки, вже уніфіковані на теренах Євро­союзу, узаконити безготівковий рахунок і повний комп’ютерний контроль над усіма видами операцій.

Новий світовий порядок, що запроваджується в масштабах цілого світу, має мету — знищити нашу з вами людську подобу і перетворити на слухняних виконавців волі світової олігархії, яка вже й так має доволі велику владу, а от після обов’язкового впровадження ідентифікації ця влада буде необмеженою. Ми  зрозуміємо, що попали в рабську залежність від системи, коли із обігу зникнуть гроші, а розрахунки проводитимуться тільки через комп’ютер.

Шановні! Спробуйте об’єктивно подивитися на процеси, які нині відбуваються у світі, і ви побачите, що завуальовано чинить­ся шалений тиск на елементарні демократичні права людини. Кожна людина, у тому числі і ви, депутати, буде прозора для неві­домого користувача комп’ютерної системи обліку. Не сумнівай­теся, що в базі даних накопичуватиметься не лише біометрична інформація, а й ваші ділові контакти, переміщення, товарно-гро­шові операції, а в подальшому — ваші особисті дії.

Депутат Шкіль запевняє, що треба набрати чесних чинов­ників. Але не можемо ми всі бути чистими і чесними, як ангели, тому що ми всі — люди, грішні за своєю суттю. Немає ніякої гарантії того, що чиновник, маючи у своїх руках потрібну інфор­мацію, не скористається нею, яким би чесним він не був. Саме безгрішна інформація може бути використана проти людини за великі гроші, який би чесний чиновник не був.

Номер кожного, у тому числі і ваш, шановні депутати, за лічені хвилини може бути заблокований у комп’ютері за найменшу провину. Кому тоді що доводити? До кого апелювати? Закріп­лення особистого номера — це лише перший крок, далі — код, що замінить людині паспорт. Він повинен бути на людині — на руці або на лобі, тому що це номер людини.

Дорогі співвітчизники! У нашій державі все робиться під гаслом “В ім’я людини, заради людини і для людини!”, а вийде якраз навпаки. Бо, добровільно зрікаючись своєї свободи вибору і волевиявлення, ми віддаємо її в руки світової еліти, яка сама розробить правила життя для сірої маси космополітів і готова вже зараз змінювати Конституцію і закони, аби дорватися до необме­женої влади над світом. У наших силах ці процеси хоч трохи пригальмувати. Закликаємо не приймати нових документів, що містять цифрову та електронно-магнітну кодифікацію, яка буде ключем до банку даних про всіх жителів на Землі, що саме по собі вже є грубим порушенням прав людини на конфіденційну інформацію і норм конституції будь-якої цивілізованої держави.

Просимо вас подумати про майбутнє своїх дітей та онуків. Це вже наш не релігійний, а громадський та особистий обов’язок. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово надається В’ячеславу Васильовичу Нестеруку, заступнику голови Всеукраїнського союзу об’єднань євангельських християн-баптистів. За ним виступатиме Манкіш Марія.

 

НЕСТЕРУК В.В., заступник голови Всеукраїнського союзу об’єднань євангельських християн-баптистів. Слава Ісусу Христу! У Біблії написано, що немає нічого таємного, щоб не було явне. Уже все зафіксовано, і ми, як люди, маємо пам’ятати, що Бог все фіксує. Але для людей Бог дав деякі обмеження, щоб ми не все знали. Ми не можемо читати думку, не можемо знати інформацію. Диявол намагається зробити так, щоб знати все про людину.

Чому порушується це питання? Тому, що в Біблії, у “Книзі відкриття”, є число 666. Це число антихриста, якого віруючі люди бояться, вони не хочуть прийняти це начертання, кожна людина його по-своєму трактує. Запровадження ідентифікаційного коду деякі люди, мабуть, зрозуміли як наближення до цього моменту. Тому добре, що дане питання вже вирішено внесенням у паспорт відповідної відмітки.

Зрозуміло, що певні коди, певні цифрові значення будуть, бо кажуть, що ми йдемо в Європу. Але я вважаю, що наш Президент, інші керівники держави мають заявити, що в Україні є свобода совісті, і, можливо, ми обійдемося без якихось кодів, без якихось номерів. Ми маємо заявити про це голосно. Це буде правильно і це буде розумно.

Нам завжди треба враховувати, що в нашій державі є свобода совісті. Верховна Рада, ухвалюючи той чи інший закон, мусить пам’ятати, що є люди, які не зможуть переступити через свої релігійні переконання. Тому треба давати альтернативу. Коли людина відмовляється прийняти ідентифікаційний номер, це не  означає, що вона не хоче платити податки. Навпаки, для віруючих людей це пряма аксіома, що треба сплачувати податки. Але віруюча людина неспокійно спить, коли вона прийняла якусь цифру. От коли людина, незалежно від того, до якої конфесії, вона належить, вважає, що це неправильно, треба це врахо­вувати, і давати якусь альтернативу, щоб ця людина спокійно могла спати.

Більше не буду на цьому акцентувати, а скористаюся нагодою, щоб сказати й про інші питання, які цікавлять наше суспільство, віруючих людей і які у Верховній Раді теж мають порушуватися. Зокрема, деякі люди переймаються тим, що релі­гійним організаціям, церквам не надається місце для того, щоб збиратися, не виділяється земля в обласних центрах, у Києві. Чому так? Якщо, вибачте, це якась корчма чи ресторан, то на кожному розі ми їх бачимо, щоб християнин (а ми вважаємо Україну християнською країною), як тільки прокинеться зранку, міг або туди зайти, або туди.

Я вважаю, що нашій державі потрібно подбати про те, щоб проста собі людина, де б вона не перебувала, куди б вона не прийшла, скрізь бачила б, що там є церква, там збираються люди, там Богові моляться. Це буде відродження духовності. Щоб церква не була десь там на околиці, бо просто немає іншого місця. Чому немає місця? Духовності немає місця? А пияцтву є місце?

Ми, як віруючі люди, хотіли б, щоб серйозну увагу було приділено духовності, щоб давали певні місця, де люди могли б збиратися, щоб такі засоби масової інформації, як телебачення і радіо, надавали можливість виступити, бо зараз якщо й можна отримати 5 хвилин для виступу, то тільки за велику ціну, а, знаєте, тому злу, яке руйнує душі наших дітей і наше суспільство, надається досить багато ефірного часу. Я вважаю, що це якісь перекоси в нашому суспільстві.

Ми маємо налаштовувати совість наших людей на духов­ність, щоб вони йшли до Бога. Тоді буде злагода в нашому краї, тоді буде благополуччя. Це досить серйозне питання. Не знаю, чи прислухаються до наших думок, які з цього висновки зроблять, але віруючі люди хотіли б, щоб в Україні була по-справжньому свобода інформації, користування землею тощо.

Водночас хочеться подякувати державі, бо існував закон про совість і за радянської влади, але ніхто до віруючих не при­слухався. Слава Богові, що тепер трохи прислухаються. Ми дуже просимо, щоб ще більше прислухалися, бо від віри в Бога, від релігійної ситуації в Україні наше благословення. Хай Бог благо­словить нас!

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово має Манкіш Марія Михайлівна, місто Чернівці. За нею виступатиме Олександр Чорноволенко.

 

МАНКІШ М.М., парафіянка Свято-Георгіївського храму, с.Шубранець Заставнівського району Чернівецької області. Шановні депутати! Звертаюся до вас від православного народу України. Ми вас обрали для того, щоб ви захищали наші права та допомагали нам у розв’язанні наших проблем, але ви не виправ­довуєте наших сподівань. Упродовж шести років ми просимо вас прийняти поправки до Закону України про Державний реєстр фізичних осіб — платників податків. Ми вимагаємо скасування ідентифікаційних номерів і ведення обліку на паперових носіях інформації. Ми вимагаємо цього тому, що присвоєння людині ідентифікаційного номера суперечить засадам нашого віро­сповідання.

Ігноруючи наші вимоги, ви тим самим ігноруєте і виключаєте з активного життя держави три чверті всього населення України. Ви відбираєте у цих людей право на працевлаштування, на ведення підприємницької діяльності, на загалом активну участь у  житті громадянського суспільства і ведете їх в електронний концтабір. Ігноруючи наші пропозиції і поправки до згаданого закону, ви, шановні депутати, призводите до того, що люди не можуть влаштуватися на роботу, діти не можуть вчитися, працюючі та пенсіонери не можуть отримувати заробітну платню та пенсію. І все це через те, що ви навмисно не хочете дати альтернативу цим людям жити без ІН, без електронних паспортів із мікрочипами, без електронних носіїв інформації та іншої сим­воліки, яка для нас є сатанинською. Ви свідомо приймаєте зако­ни, якими викидаєте людей на вулиці і прирікаєте їх на голодну та холодну смерть. І це ви називаєте нашими привілеями.

Мене прислали сюди сотні тисяч православних людей, які ще раз просять вас пошанувати наше конституційне право на віросповідання, адже в нашій державі нині права православних нехтуються. Сьогодні ми хочемо скористатися нагодою і опри­люднити відкритого листа до влади від усього нашого право­славного люду.

Звертаємося до вас, Голово Верховної Ради, до вас, шановні депутати, до вас, пане Президенте, до вас, пані Прем’єр-міністр України, з останньою надією на те, що ви звернете увагу на кричущі факти переслідування нас за віру, на факти порушення нашої свободи сумління з боку місцевих властей. У нас незаконно відбирають храми, нас обливають брудом у місцевих газетах, якими керують обласні та районні адміністрації. Нас залякують арештами, нам створили атмосферу страшної напруги, неспокою, загрози початку в Україні міжконфесійних воєн. Прикладів цього  — десятки, сотні. Для ілюстрації наведемо хоча б один із  життя громади парафіян Свято-Георгієвського храму села Шубранець Чернівецької області. Двері нашого храму зламали невідомі, привезені для цієї мети спеціально з райцентру. Нам оголосили, що наш храм забирає Київський Патріархат, бо Президент Ющенко дав наказ створити Єдину Помісну Право­славну Церкву в Україні. З ім’ям Президента на вустах місцева сільська рада схвалює рішення про скасування нашого права власності на наш храм — права, яке ми мали на законних підставах. Коли ми намагаємося захистити наші законні права, нас називають москалями і жебраками, свинями та іншими непристойними словами. Але ж ми такі самі українці, як усі наші громадяни, і віра наша — це віра наших батьків, і ми не збираємося її зрікатися.

Те, що відбувається в наших селах, де спеціальні загони силоміць забирають храми в українських православних Москво­ського Патріархату і передають їх до Київського Патріархату, не має нічого спільного з демократією і правами та свободами людини. Між людьми штучно розпалюють ворожнечу, розсва­рюють і ділять людей. Усе це, повторюємо, робиться з іменем Президента Ющенка на вустах. Чи знає про це Ющенко? Чи  справді він схвалює таку політику? Чи справді в його плани як Президента входить розпалити страшну міжконфесійну війну в Україні? Чи повториться у нас трагедія Югославії?

Усі ці питання потребують негайної відповіді. Ми звер­таємося до Президента, Голови Верховної Ради України, Прем’єр-міністра України і просимо про допомогу. Ми також звертаємося до міжнародних правозахисних організацій, до іно­земних посольств і просимо захистити наше законне право мати можливість молитися в наших храмах.

Нагадуємо вам, що за Конституцією держава не має права втручатися в життя церкви. Церква має свої непорушні канони, керується апостольськими правилами Вселенських Соборів та  Святим Письмом. І це не підлягає жодним змінам та доповненням.

А як ви дієте насправді? Ви хочете керувати церквою і  творити для неї якісь свої особливі закони, утворювати якусь свою єдину помісну українську церкву ручного управління.

Ми заявляємо з усією переконаністю: жодна сила не змусить нас відступити від своєї віри, віддати наші храми, збудовані нами та нашими батьками. Ми будемо стояти до останнього, захищаючи нашу віру.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово надається народному депутату Чорноволенку Олександру Віленовичу. Підготуватися Протоієрею Миколаю.

 

ЧОРНОВОЛЕНКО О.В., член Комітету Верховної Ради України з питань бюджету (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Доброго дня, шановні друзі. Народний рух України, фракція Віктора Ющенка “Наша Україна”.

Проблема, яка обговорюється на нинішніх парламентських слуханнях, насправді виходить далеко за рамки проблеми впро­вадження податкових кодів. Я не буду докладно зупинятися на  тому, що, мабуть, всі діючі в Україні конфесії, у тому числі і  Українська Православна Церква Московського Патріархату, і Російська Православна Церква, не вважають податковий код апокаліптичним числом звіра або іншою ознакою відречення від віри в Бога.

Ми вже мали можливість ознайомитися з відповідними матеріалами з цього приводу. У висновках VІІ Пленуму Синодаль­ної Богословської комісії Російської Православної Церкви від 19–20 лютого 2001 року написано: “Прийняття чи неприйняття індиві­дуальних номерів ні якою мірою не є питанням сповідання віри або гріховним діянням. Це справа особистого вибору, вона не має релігійного значення”.

Якщо запровадження податкових кодів не має релігійного значення, чому воно взагалі повинно розглядатися в контексті забезпечення свободи віросповідання? Тому я вважаю, що проб­лема несприйняття податкових кодів невеликою кількістю вірую­чих Української Православної Церкви Московського Патріархату є значною мірою штучною і надуманою (Оплески). Дякую.

Я цілком погоджуюся з висновками згаданої комісії. Непоро­зуміння, які виникають у церковному середовищі під час дискусії про індивідуальні податкові номери, свідчать про необхідність посилення навчального служіння церковної ієрархії і виправлення недоліків, які існують в духовному окормленні.

Мабуть, не Верховна Рада України, а присутні в цьому залі святі отці та інші високоповажні духовні особи Української Православної Церкви Московського Патріархату повинні пояснити своїй пастві, що запровадження податкових кодів ніяким чином не зачіпає їхніх релігійних переконань.

Спостерігаючи за подіями навколо запровадження подат­кових кодів, я з подивом відзначив, що, в той час як в Україні віруючі, які належать до Московського Патріархату, організовано протестують проти цього, в самій Росії таких протестів немає, принаймні ми про них нічого не чули. Патріарх Московський Алексій ІІ та найвище керівництво Російської Православної Церкви багато разів через засоби масової інформації та звер­нення закликали віруючих спокійно сприймати введення подат­кових номерів.

Така разюча відмінність між позицією духовних наставників однієї і тієї ж церкви в Україні і Росії наводить на думку, що проблема ідентифікаційних кодів ніщо інше, як привід до деста­білізації українського суспільства і можливість для проведення антидержавної агітації (Оплески).

Буду радий, якщо це не так. Проте вважаю, що, якби в  Україні була Єдина Помісна Українська Православна Церква, ми сьогодні розглядали б не питання кодів, а питання співпраці держави і церкви заради духовного відродження українського народу. Тому хочу з цієї трибуни висловити підтримку ідеї Єдиної Помісної Православної Церкви в Україні. Держава не повинна втручатися у внутрішнє життя церкви, але бути посередником і  допомагати православним українцям порозумітися між собою є не тільки її право, а й її обов'язок.

Водночас погоджуюся з думкою, що присвоєння податкових номерів або кодів безпосередньо фізичній особі — громадянину України може сприйматися громадянином як образа гідності людини. Кожен громадянин України має ім'я та прізвище, за якими він повинен у першу чергу ідентифікуватися у взаємовідно­синах з державою. Тому вважаю слушною пропозицію, щоб і у сфері оподаткуванні, і в інших сферах обігу державної інфор­мації цифрові або інші коди присвоювалися не самій фізичній особі, а обліковій справі, файлу або іншому документу. Чудовим прикладом цього є сучасна паспортна система, коли серію і номер має паспорт, а не людина, яку він засвідчує як особу.

Окремо потрібно торкнутися питання запровадження Єдиного реєстру фізичних осіб в Україні. У різних проектах законів він називається по-різному, але суть цього нововведення однакова. Тут я поділяю занепокоєння церкви, яке було вислов­лено в окремому зверненні до Верховної Ради: збирання приват­ної інформації про кожну фізичну особу в одному реєстрі може призвести до порушення права людини на таємницю приватного життя та інших охоронюваних Конституцією її законних прав.

Тому є пропозиція, щоб Концепцію про свободу совісті і релігії, проект якої опрацьований спільно з представниками кон­фесій і Центром Разумкова та обговорений у Комітеті з питань культури і духовності, було прийнято як основу взаємодії між церквою і державою.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово має Протоієрей Миколай. Підготуватися Геннадію Литвинову.

 

ПРОТОІЄРЕЙ МИКОЛАЙ. Дякую головуючому. Архієпископи, священнослужителі і всі присутні! Дякую насамперед Богові, що Бог сподобив поділитися цією наболілою проблемою.

Перш за все ми, як віруючі люди, повинні розуміти, що відбуваються процеси не просто земні, а відбуваються процеси вселенські. Ми забуваємо, що Бог нас кличе на наступне буття, відбувається вдосконалення Всесвіту, відбувається процес ево­люції Всесвіту, злиття нашого світу з наступним. Як написано в  “Посланні до єфесян” (перша глава, десятий вірш), “Горний і дольний світ іде у злиття. Іде процес обоготворення”. І якщо ми, земляни, не зможемо правильно порозумітися в цих усіх проб­лемах і насамперед у духовному плані, ми не зможемо визволи­тися від немощі у смертності, адже ми живемо у світі, який обмежений часом і простором.

А тепер по суті, щодо ідентифікаційного коду. Справа в тому, що ніхто не відмовляється платити податок. Але значи­мість ідентифікаційного коду з духовного боку не є та значимість, яку ми маємо як зовнішню, щоб усі платили податки підконтроль­но. Тут насамперед є контроль душі на перспективу. Іде боротьба у Всесвіті. І Бог — дух, і Сатана — дух. Ми це знаємо із Святого Письма. І тому, якщо ми не зможемо правильно порозумітися в духовному плані, ми будемо повержені і не зможемо правильно сприйняти ці особливості з номерами. Це відбувається іденти­фікація душі кожної людини.

Звернемося до Святого Письма. Тут казали про висновки VІІ Пленуму Синодальної Богословської Комісії РПЦ. Мабуть, саме в духовному плані треба було б ґрунтуватися на них. У другій “Книзі Параліпоменон”, третій “Книзі Царств” (тисяча років до Ісуса Христа) ми знаходимо, що царю Соломону платили 666 талантів золотих. Ця сама цифра. Це було три тисячі років тому.

Звичайно, все робиться не в злагоді із Святим Письмом, а якраз навпаки. І тому цей контроль має надзвичайне значення, віруючі люди дуже чутливі. У пророка Даниїла (сьома глава, 25 вірш), в “Откровенії” (глава тринадцята), у першому посланні Іоанна (друга глава, 18 вірш) знаходимо: “Умоляю вас, браття, у кінці віків буде антихрист”. І вже є багато антихристів. Так пише апостол Павло ще в перші апостольські часи.

Людство хочуть звести в біомасу через технології, які тепер мають високий розвиток. Церква і люди у своїй духовній простоті відчувають це, вони насторожені і виступають проти цього та про­сять владу, депутатів, яких обирали, щоб вони захистили їх.

А тепер щодо помісної церкви. Мені по лінії місіонерства доводилося бути в західних областях. І там мене запитали: “Коли нарешті об’єднають православні гілки?” От відповідь. Об’єднати треба духовно. Це знаходимо у Святому Письмі. Можна людей просто зігнати. Згадаймо колишню систему: зганяли, приму­шували, мучили. Правда? Не відмовилися, все-таки вистояли. Тому це зовнішньо. Господь внутрішнім порядком об’єднує, Духом Святим. Сказано конкретно: “Царство Небесне — внутрі вас”. Дух Святий один, він не розділявся.

Тому йдеться про те, щоб не утворювати об’єднання, а приймати Святий Дух, повертатися в споконвічну православну церкву, яка з’єднана з усім світом і має 15 помісних церков. Інакше не буде.

Дякую. Спаси Господи.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово має Литвинов Геннадій Миколайович, представник Дніпропетровської області. Підготуватися Євгену Максименку.

 

ЛИТВИНОВ Г.М., представник Дніпропетровської області. Уважаемые Архипастыри, Священноначалие, Адам Иванович, гос­пода народные депутаты, представители религиозных конфессий, гости и приглашенные! На сегодняшний день в Украине сложи­лась очень непростая ситуация с так называемой альтернативной системой учета налогоплательщиков. Налогоплательщик, который захочет оформить в данный момент гарантированный действую­щим законодательством отказ от индивидуального номера нало­гоплательщика, столкнется с запутанными и немаловажными пре­понами непосредственно в Государственной налоговой админи­страции Украины, а также по районам и весям в налоговых инспекциях.

С помощью всех нормативных документов чиновники пытаются как-то урегулировать внутренне противоречивую ситуацию и выйти из двойственного положения, в котором они очутились.

С одной стороны, существует принятый Верховной Радой действующий Закон о Государственном реестре физических лиц  —  плательщиков налогов и других обязательных платежей, законодательно закрепляющий право альтернативного учета налогоплательщиков по ранее установленной форме.

С другой стороны, Государственная налоговая админи­страция Украины и ее последователи прилагают все усилия, чтобы блокировать этот закон.

Являясь последовательной сторонницей обязательного присвоения ИН всем гражданам нашего государства без исклю­чения: пенсионерам, монахам, детям и так далее, ГНАУ ранее ссылалась на отсутствие механизма, давая непосредственно свои отписки. Теперь она ссылается на принятый совместный приказ ГНАУ и МВД Украины №602/1226.

Настоящим приказом никоим образом не урегулирован вопрос отмены идентификационных номеров граждан, исклю­чения идентификационных номеров граждан и связанной с ними информации из Государственного реестра, а также Инфор­мационного фонда и непосредственного уничтожение учетных карточек, на основании которых была введена информация в электронные носители.

Более того, культивируемый ГНАУ порядок грубо нарушает статью 4 Закона Украины о свободе совести и религиозных организациях, поскольку непосредственно оказывается психоло­гическое давление на православных граждан, которых более 42 миллионов в нашем государстве, и разжигается между тем вражда. То есть это, получается, или секта, “беспоповщина”, или ИНовцы, или те, которые не приняли код.

Приказ также противоречит статье 32 Конституции Украины, где записано, что не допускается сбор, хранение, использование, распространение всей конфиденциальной информации. Все это они прекрасно понимают, но незаконно продолжают собирать формы Б1, Б2, где 38 пунктов, хотя в законе Украины говорится, что нужны только фамилия, имя, отечество, дата рождения, место проживания, место занятия хозяйственной деятельностью и вид уплачиваемых налогов. Не более. Значит, нарушается закон. Есть законодательный орган, то есть генерал, который командует войсками. Упомянутый приказ, который спущен подведомствен­ным органам от ГНАУ до МВД, зарегистрирован в Министерстве юстиции. Здесь присутствуют представители Министерства юсти­ции, они прекрасно понимают, что любой нормативно-правовой акт, который нарушает право граждан на свободу совести и так далее, подлежит отмене

Мы видим, что есть нарушение статьи 23 Всеобщей декла­рации прав человека, непосредственно статей 42, 43 Консти­туции Украины о праве на предпринимательскую деятельность, праве на труд, законов о занятости населения, об оплате труда, о коллективных договорах и соглашениях, о статусе судей, о го­сударственной службе, о предпринимательстве, о статусе народ­ного депутата Украины.

Мы прекрасно понимаем, что существует новый Госреестр, который соответствует мировым стандартам. Это не является национальным достоянием Украины, он действует в 120 странах мира.

Мало кто знает, что в разных концах мира люди проти­вятся введению тотального электронного контроля, осущест­вляемого посредством присвоения пожизненно ИН, который характеризуется глобальностью, тотальностью, пожизненностью, несменяемостью.

Мы прекрасно помним, как в Японии три месяца назад вышли миллионы граждан с повязками “Нет коду!”. Коды отменили.

В Германии, Франции, Австрии, Австралии, Португалии нет идентификационных номеров, а уровень жизни в этих странах высокий. То есть отсутствие ИН не тормозит их развитие.

В Германии, например, попытки введения единого иденти­фикатора встретили сопротивление со стороны Бундестага и Федерального конституционного суда. Также Комитет экспер­тов Совета Европы по вопросам защиты данных в своем докладе отметил, что ИН является унизительным, оскорбительным для личного достоинства, создающим угрозу для человека и свободы совести.

Представитель ГНАУ сказал, что только 100 человек обрати­лись по поводу исключения из Госреестра. А мы по Днепро­петровску за три месяца выиграли 700 судов. Непосредственно налоговую администрацию и инспекции обязали поставить не штампы, а печати, потому что права граждан заверяются только гербовой печатью. Более 700 человек обратилось за исклю­чением из Госреестра.

Хотелось бы, чтобы государственная власть не влазила в церковные дела, потому что церковь отделена от государства, и непосредственно не нарушала каноническое и догматическое утверждения…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово має Максименко Євген Володимирович, керівник громадського руху “За Русь святу, за віру православну”.

 

МАКСИМЕНКО Є.В., керівник громадського руху “За Русь святу, за віру православну”. Всім добрий вечір! Передусім, шановний Адаме Івановичу, шановні співгромадяни, я хочу висло­вити слова вдячності ініціатору сьогоднішньої події Катерині Семенівні, яка чимало зусиль доклала для того, щоб це врешті-решт відбулося.

Ще раз наприкінці обговорення наголошу на тому, на чому наголошували, і знову всім нагадаю, що при народженні людини Бог чи священик дає їй ім’я, яке супроводжує людину протягом усього життя. У Бога всі люди перераховані. Більшість людей розуміють, що світ утворений не з інфузорії, а людина виникла не від мавпи, а тому є Творець.

Ураховуючи це, логічно запитати: хто бажає не рахуватися із встановленими Богом законами буття? Хто дуже бажає пере­рахувати населення планети? Бог? Ні! Мабуть, все-таки той, хто Творцю суперечить, тобто антихрист. Сатана бажає копіювати хрещення через свої цифрові символи трьох шісток, підміняючи Боже ім’я композицією із цифр в номері-кличці. Це дуже серйозно.

Православних людей вважають безглуздими чи хворими лише за те, що вони не бажають приймати замість імені число Сатани. Не бажають люди, щоб їх обліковували, як обліковує комірник ґвинти чи токарні різці.

Ми будуємо демократичну державу! Це гасло лунає скрізь. Та яка ж це демократія, якщо влада не рахується з думкою людини? А таких людей щонайменше сотні тисяч. Було б більше, та, на жаль, люди не в змозі відмовитися від ідентифікаційного таврування, бо інакше не зможуть отримувати ні пенсію, ні зарплати. Більшість людей вимушена мовчати. Саме влада вимушує їх так поводитися всупереч боговстановленим законам. Люди страждають від свавілля влади, яка творить беззаконня в  угоду західним кукловодам. Та, як не дивно, самі кукловоди з демократичного Заходу не використовують цифрових техноло­гій, що б нам хто не казав, відносно своїх громадян.

17 березня, коли обговорювалося питання про проведення сьогоднішніх слухань, пан Лесь Танюк сказав, що Захід живе, застосовуючи номери, і то є нормальним. Мушу заперечити, оскільки в Сполучених Штатах Америки всі останні адміністрації президентів від Ніксона до Клінтона послідовно виступали проти перетворення американського соціального номера в загальнодер­жавний ідентифікатор та проти введення єдиної національної ідентифікаційної картки. Тобто в США організації та компанії, які вимогливо консультують ідентифікаційні реформи у світі, у себе відмовилися від пропонованих засобів ідентифікації, турбуючись про національний суверенітет. І там, мабуть, про всяк випадок ввели в армії посади офіцерів з інформаційної війни.

Чому не виявляють бажання бути в єдиній Європі мешканці розвинених країн? А тому, що більшість із них розуміють це як втрату статусу незалежності їх держав. Бо без єдиної системи загальноєвропейського обліку єдина Європа існувати не зможе. А там православних людей набагато менше, ніж на нашій спокон­вічній території Київської Русі. Виходить, питання, яке порушують православні віруючі, стосується і католиків, і іудеїв, і мусульман. Не треба навмисно розділяти людей на касти, начебто одні розумніші інших. Просто православним людям, особливо Київ­ської Русі, Богом було дано набагато більше випробувань для під­твердження статусу народу-Богоносця.

Ще раз згадаю пана Танюка відносно позиції канонічної церкви. У Посланні Священного Синоду УПЦ було сказано таке. “Идентификационный номер, кроме всего прочего, обезличивает человека, практически лишая его фамилии и имени на уровне государственной гражданской жизни, унижает его достоинство и  приводит к нарушению его прав и свобод, хотя сама по себе кодификация вне какого-либо контекста не может быть ква­лифицирована как антихристианское учение”. Так воно і є. Хто  раніше заперечував використання особистого паспорта чи табельного номера на заводі? Утворюйте галузевий облік, а не облік людей. Паспорт чи перепустка на завод мають номер, але то є номер посвідчення, тобто папірця, а не номер людини.

Також пригадаю інтерв'ю “Рабочей газете” від 26 березня 1998 року предстоятеля УПЦ Блаженнійшого Митрополита Воло­димира. “Это так близко к апокалиптическому тексту о печати антихриста, без которой люди не смогут ни покупать, ни прода­вать и которую христиане не должны принимать”. Чи можливо вже сьогодні отримати зарплату чи придбати навіть водонагрівач, не маючи ідентифікаційного номера?

Як неможливо знищити святу церкву, так неможливо і пере­могти силу православного духу в тих людях, які впевнено стоять у  вірі і суперечать втіленню в життя для своїх дітей числа звіра. І  для цих сотень тисяч людей, які не вважають себе громадянами “демократичної держави”, у самої держави є лише один засіб їх  угамувати — створити зону і всіх туди звести, наприклад Чорнобиль. Повірте, віруючій людині ніяка радіація не завадить молитися Богові.

Вельмишановні співгромадяни! Ми обговорюємо питання свободи совісті. Я дуже всіх прошу: допоможіть людям таким чином, щоб вони сказали: “Я — громадянин України!”

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Шановні учасники парламентських слухань! Наша спільна праця наближаються до завершення. Запрошую до слова Михайла Васильовича Косіва. Він у межах 5 хвилин зробить коментар до проекту Рекомендацій парла­ментських слухань, який ми плануватимемо прийняти як поста­нову Верховної Ради. Будь ласка.

 

КОСІВ М.В. Високодостойні учасники парламентських слу­хань! Гадаю, що наша робота була дуже продуктивною. Ми з особливою увагою вислухали представників церков.

Усе, що тут було сказано, наш секретаріат записав. Мені дуже цікавими були підходи високодостойних предстоятелів різних церков. Зокрема, я висловлюю подяку тим, хто надав кон­кретні пропозиції, як надалі вирішувати це питання. Преосвящен­нійший Єпископ Паночко Михайло Степанович взагалі, по-моєму, запропонував дуже цікаву формулу для вирішення цього питання, оскільки, й справді, справа не в цифрах, а у внутрішньому стані людини, у вірі, у відданості тому вченню, за яким людина себе вивіряє.

Так само й інші керівники церков розкрили своє конкретне бачення цієї проблеми. Представники уряду і Державної подат­кової адміністрації, Міністерства юстиції, Міністерства внутрішніх справ запропонували практичні кроки, як найближчим часом розв’язати цю проблему.

Я розумію, що таку тему, яка зачіпає душевне єство людини, неможливо обмежити лише тим, що ми визначили як тему наших парламентських слухань, тобто свобода совісті й  ідентифікація особи. Але все-таки закликаю не розширювати цієї нашої розмови до таких меж, які справді є загрозою майбут­ньому, але на сьогодні в нашій державі не існують. Щодо своєї держави ми можемо вести мову про ідентифікаційний податковий код. Ну, навіщо ви створюєте такий ажіотаж навколо ідентифікації самої особи, яка має замінити, і я на цьому наголошував, усе — і ім’я, і прізвище, коли ж такого немає?! Немає цього в Україні!

Мені було дуже приємно почути мого земляка Високо­преосвященнійшого Владику Августина, який переконує нас, що використовувати релігійний фактор у політичних цілях є згубним і для суспільства, і для церкви. Але, Владико, я, на жаль, не взяв стосу листівок, на яких з одного боку — молитва і ікона Пресвятої Богородиці, а з другого боку — молитва (ну, не знаю, як той текст навіть назвати) за одного з кандидатів.

То я, справді, дуже тішуся, що ми нарешті дійшли до того, що церква і політика мають усе-таки бути відокремлені і мають бути свої підходи. А почерговість богослужінь не має ніякого стосунку до ідентифікаційного номера. Але, дорога сусідко із Чернівецької області, якщо ви ходите на святу літургію (а я так зрозумів, що ходите), то маєте пам’ятати, що вона починається благальною єктенією, в якій сказано, що віруючі у церкві моляться за добрий стан святих божих церков. І за з’єднання всіх Господу помолимося. Якщо ви це робите в церкві, то як же ви можете казати, що якась світська влада в це втручається. Чи світська влада вам щось не дає?

Ми всі ваші пропозиції записали і врахуємо.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні учасники парламентських слухань! Будемо підбивати підсумки нашої трьохгодинної розмови. Гадаю, що переважна більшість присутніх у сесійній залі і тих, хто нас слухає, не може погодитися з думкою одного з моїх колег, який сказав, що проблема, яку ми обговорювали, штучна і надумана. Ні, ні і ще раз ні! Якби вона була штучною і надуманою, ми не проводили б сьогодні цих слухань. Якби вона була штучною і  надуманою, то не стояли б тисячі людей під різними держав­ними установами, не проводили б різні акції, не збирали б різні підписи, не зверталися б масово до наших судів для розгляду цієї проблеми.

Треба визнати, що проблема є. Я дуже радий, що в ході парламентських слухань, незважаючи на те що висловлювалися різні, часом протилежні погляди, було засвідчено одне: наші душі й совість бентежить той стан справ, у якому ми опинилися.

Ми сьогодні досить часто зверталися до Основного Закону, до Конституції, виконання якої є святим обов’язком кожного громадянина України.

Ще раз хочу нагадати найважливішу, на мій погляд, статтю 35 Конституції, яка торкається нашої проблеми та яка проголошує, що церква і релігійні організації в Україні відокрем­лені від держави, а школа — від церкви, жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова. Але давайте покладемо руку на серце і чесно один одному скажемо: як держава втру­чається у церковні справи, намагається використати той чи інший чинник, так і церква намагається втрутитися у державні справи, передусім у шкільну освіту. Цей факт залишається фактом, а нам треба все-таки дотримуватися чинної Конституції.

Ми звертали увагу на те, що склалася, справді, парадок­сальна ситуація. Зазвичай ми проводимо парламентські слухання для того, щоб врегулювати суспільні відносини, які є в державі, законодавством. Для проблеми, яку ми обговорювали, характер­но прямо протилежне: є закон, вона законодавством урегульо­вана, але щодо неї ми змушені визнати найголовнішу, на мій погляд, ваду нашого суспільства і нашого державного устрою, його, так би мовити, ахіллесову п’яту — це невиконання законів. Це найболючіше питання, бо законів, які мають на меті захистити конституційні права і обов’язки громадян, ми маємо достатньо, але вони суцільно не виконуються. Скажіть мені, яке суспільство, яка податкова адміністрація, яке МВС у будь-якій державі могли б собі дозволити протягом п’яти років не виконувати закону? Це тільки в нас таке можливо! Це тільки ми можемо собі дозво­лити так діяти! (Оплески).

А діємо ми так тому, що, на превеликий жаль, все без­відповідально, ще жодного чиновника не було звільнено з посади за невиконання законів. Вони упродовж п’яти років, вибачте, дурили нам усім голову, щось вигадували, щоб не виконувати цього закону, і досі його практично не виконують.

Вони нам тут радісно повідомили, що в жовтні минулого року видали спільний наказ. Є спільний наказ, але він половин­чатий. За цим спільним наказом забороняється займатися під­приємницькою діяльністю, якщо ти не маєш коду, забороняється фізичній особі бути засновником, тобто наполовину виконали закон.

Якщо є сумніви, що закон суперечить Конституції, то є право звернення до Конституційного Суду. Це єдиний орган держави, який має право тлумачити закони. Більше того, це єдиний орган держави, який має право скасовувати закони про­тягом п’яти чи шести років. Ті, хто має сумніви щодо закону, могли б уже це зробити, але, мабуть, у них інші сумніви, вони знають, що Конституційний Суд визнає цей закон конституційним. І тому, звичайно, не ризикують розв’язувати цю проблему конституційним шляхом.

Водночас я розумію ці відомства і міністерства, вони повин­ні встановлювати контроль, і від них інші закони вимагають такого контролю.

Але кожен із вас знає, і сьогодні не один із вас привертав увагу до того, що, на превеликий жаль, ніщо таємне в нашій державі не є таємним. Уся інформація спокійно продається на  будь-якому ринку, і продають цю інформацію, на превеликий жаль, ті, які мають її захищати. Даними, які продаються на ринках, володіє лише Міністерство внутрішніх справ або Державна податкова адміністрація. Однак якимось чином вони з’являються на компакт-дисках, і все це практично за безцінь, за 10–15 гри­вень, можна спокійно (я не казатиму де, бо ви без мене знаєте) роздобути і купити.

І тому я розумію побоювання тих громадян, які, поси­лаючись на свої релігійні переконання, кажуть, що їм це віра забороняє. Звичайно, нам потрібно знайти, і ми обов’язково знайдемо, законні шляхи розв’язання цієї проблеми. Але сама ситуація навколо неї ще і ще раз підштовхує до думки, що до того часу, поки парламент не буде здійснювати контролю над вико­нанням законів, поки ми будемо писати закони, а міністерства і відомства ігнорувати їх виконання, порядку в державі не буде (Оплески). Я сподіваюсь, що з 1 січня наступного року наберуть чинності зміни до Конституції, згідно з якими Україна буде парла­ментсько-президентською республікою. І тоді, я впевнений і пе­реконаний, жоден міністр не дозволить собі ігнорувати закони, прийняті Верховною Радою, бо він залежатиме від Верховної Ради. Бо український парламент буде призначати і матиме право звільнити міністрів з посади, якщо вони не виконуватимуть законів. І, звичайно, такі люди не матимуть права працювати на відповідальних посадах.

Отже, зміцнення парламентського контролю дасть можли­вість розв’язати чимало проблем. Гадаю, що і цю проблему ми успішно розв’яжемо для того, щоб зайвий раз не збуджувати нашого суспільства. Оскільки тут зібралися люди, які мають без­посереднє відношення до роботи з людьми, до впливу на їхні душі, я ще раз прошу: будьте обачливі, ви дуже добре розумієте, що роздмухати пожежу досить легко, загасити її буде дуже і дуже важко. А всі ми з вами є громадянами однієї держави, яка називається Україною. Дякую вам. На все добре. До побачення (Оплески).