ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

 

НАЦІОНАЛЬНА ІННОВАЦІЙНА СИСТЕМА УКРАЇНИ:

ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ

 

Сесійний зал Верховної Ради України

20 червня 2007 року, 15 година

 

Веде засідання Перший заступник Голови Верховної Ради

України МАРТИНЮК А.І.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Доброго дня, шановні учасники парла­ментських слухань! Гадаю, що ті, хто уважно спостерігає за роботою Верховної Ради України, знають, що ми у цьому скли­канні ретельніше підходимо до тем парламентських слухань. Якщо  в попередніх скликаннях буквально щомісяця розглядали ті чи інші питання на парламентських слуханнях, то в цьому скли­канні дійшли висновку, що на такий розгляд треба виносити найактуальніші проблеми, а цілу низку інших питань потрібно роз­глядати на слуханнях у профільних комітетах.

І саме проблема, яку ми сьогодні розглянемо, дістала схвалення. Верховна Рада ще в січні прийняла рішення про те, щоб у липні провести парламентські слухання, присвячені одній з найактуальніших проблем, яка нагально, з усією проблема­тичністю постала перед нашою державою.

Як завжди ми працюватимемо впродовж трьох годин без перерви. Заслухаємо доповіді, а потім надамо можливість висту­пити фахівцям (по 5 хвилин на виступ), які безпосередньо працю­ють над цими питаннями.

Я закликаю вас, шановні учасники парламентських слухань, щоб ви більше говорили про проблемні питання, звертали увагу на те, що може і повинен зробити парламент (а його завдання — законодавче забезпечення розв’язання тих чи інших проблем). Поза будь-яким сумнівом, звертайте увагу на ті питання, які належать до сфери діяльності і мають вирішуватися Кабінетом Міністрів України, оскільки нині ми працюємо в іншій моделі управління державою, і парламент безпосередньо пов’язаний з Кабінетом Міністрів, який формує його. Отже, у рекомендаціях, які затвердить Верховна Рада України, ми надамо відповідні рекомендації виконавчим органам влади, у тому числі й Кабінету Міністрів України, що потрібно буде зробити у цьому напрямі.

Для тих, хто вперше бере участь у парламентських слухан­нях, нагадую, що не головуючий регулює регламент, у нас працює автоматика. Мікрофон вимикається автоматично через 5 хвилин, за 30 секунд до закінчення наданого часу ви почуєте сигнал. Будь  ласка, намагайтеся вкластися у відведений вам регламент. Все одно за 5 хвилин всього не скажете, то виберіть те, що, на вашу думку, є найголовнішим.

Переходимо до реалізації порядку денного. У нас 40 учас­ників виявили бажання висловитися. Напевно, всі не отримають такої можливості, але це залежатиме від тих, хто виступатиме попереду. Якщо економити час, то всі зможуть висловитися.

Запрошується для доповіді голова Державного агентства України з інвестицій та інновацій Івченко Віктор Анатолійович. Будь ласка, 15 хвилин. Підготуватися Катерині Іванівні Самойлик.

 

ІВЧЕНКО В.А., голова Державного агентства України з інвес­тицій та інновацій. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! У сучасному світі якість управління інноваційними процесами стала визна­чальним фактором, який обумовлює конкурентоспроможність національних економік.

В Україні за останні півтора десятка років спостерігається технологічне відставання від розвинених країн світу і, як наслідок, зниження конкурентоспроможності економіки нашої України. Ми є учасниками і свідками гальмування розвитку високотехнологічних галузей промисловості, зниження якості робочої сили. Причина цього, на мою думку, — у непослідовності проведення науково-технологічної та інноваційної політики, її низькій ефективності. Збереження таких тенденцій у подальшому може призвести до остаточного вибуття України з числа економічно розвинених країн світу. На сьогодні ми маємо валовий національний продукт, який у перерахунку на одного українця у 20 разів менший, ніж на кож­ного фіна, у 25 разів менший, ніж на кожного сінгапурця. Я вже не коментую структуру нашого ВВП.

Можна назвати щонайменше чотири системні проблеми, які стримують інноваційну діяльність в Україні.

По-перше, державне управління інноваційною діяльністю здійснюється без чітко сформульованої стратегії науково-техноло­гічного та інноваційного розвитку, вибудованого державного менеджменту її реалізації, послідовної та виваженої зовнішньої і внутрішньої економічної політики.

По-друге, в Україні занадто довго триває процес перероз­поділу власності шляхом приватизації державного майна. Ці про­цеси об’єктивно пов’язані з банкрутством підприємств, дезорга­нізацією виробництва, його реструктуризацією, які за своєю суттю є протилежними тому, що необхідно для запровадження інновацій у наше виробництво.

По-третє, світовий ринок високотехнологічних товарів та послуг вже фактично сформований, і Україні як суб’єкту необхідно відвойовувати своє місце в міжнародному розподілі праці, а це зробити дуже непросто.

І насамкінець — державне управління інноваційною діяль­ністю в Україні традиційно тяжіє до галузевих засад, тоді як необхідно системно і послідовно впроваджувати функціональні принципи. Таке завдання було сформульовано як одне з нагаль­них у Концепції науково-технологічного та інноваційного розвитку України, схваленій майже вісім років тому, 13 липня 1999 року, відповідною постановою Верховної Ради України. З вашого дозволу я процитую цей документ. У концепції, зокрема, йдеться про основні заходи щодо вдосконалення управління в науково-технологічній та інноваційній сфері, “мають бути спрямовані на реформування центральних органів виконавчої влади за функціо­нальним принципом, забезпечення структурної повноти їх повно­важень, більш чітке визначення завдань і прав, механізму коорди­нації їх взаємодії між собою та з іншими органами виконавчої влади”.

Слід зазначити, що це питання ми вважаємо надзвичайно актуальним у тому контексті, що у світових рейтингах конкуренто­спроможності національних економік лідерами є Фінляндія, Велика Британія, Нідерланди, Сінгапур, Японія, Сполучені Штати Амери­ки, Південна Корея та Ірландія. І видатні здобутки цих країн обумовлені передовсім інноваційним чинником, вони базуються на беззастережному виборі державного управління інноваційним розвитком як моделі, що базується саме на функціональних під­ходах і принципах.

Перехід на функціональні принципи в державному управлінні інноваційним розвитком вимагає чіткого розуміння того, за який час, яким чином, які ресурси, залучені до процесу перетворення, дадуть очікуваний кінцевий результат. Якщо пригадати, що до­слідники інноваційних теорій пов’язують інновацію з можливістю отримання окремими суб’єктами господарювання конкурентних переваг в умовах сучасного ринку, то саме економічний чинник має стати домінуючим при формулюванні і оцінюванні кінцевих результатів конкретної інноваційної діяльності. Таким чином, кон­курентоспроможна на світовому ринку товарів та послуг продукція стає цілком логічним і довершеним результатом управління інно­ваційним розвитком за функціональним принципом.

За такого загального підходу причетними до створення кон­курентоспроможної продукції стають: по-перше, окремі підприєм­ства, які виробляють інноваційну продукцію, надають відповідні послуги; по-друге, держава, яка законодавчо, інфраструктурно, у  тому числі й фахово забезпечує цей процес, і, по-третє, суспільство в цілому, рівень розвитку якого визначає, зокрема, і культуру виробництва. Всі ці учасники спільно формують у країні інноваційно сприятливе середовище, яке спонукає дедалі більше суб’єктів господарювання займатися інноваційною діяльністю, у  результаті якої створюється конку­рентоспроможна продукція. Як наслідок, у країні закріплюються ринкові механізми господарю­вання, стрижнем яких є конкуренція.

Цілком очевидним є факт, що в сучасній Україні присутні практично всі ланки господарчого механізму, здатного продуку­вати конкурентоспроможну продукцію: у нас достатньо винахід­ників та фахівців, спроможних сформулювати ідею майбутнього товару, є чимало підприємств, установ і організацій, здатних ви­конати необхідні маркетингові, наукові, технологічні дослідження, освоїти промисловий випуск нової продукції, забезпечити її виве­дення та реалізацію на світовому ринку. Сподіваюся, що сьогодні ці та інші можливості будуть змістовно, достовірно й об’єктивно висвітлені в доповідях та виступах учасників парламентських слухань.

Якщо робити деякі узагальнення, то можна цілком справед­ливо ставити питання про ефективну злагоджену роботу і кожної ланки зокрема, і загалом усього механізму продукування конку­рентоспроможної продукції, адже кінцевий результат однієї ланки стає, так би мовити, вхідною сировиною для нової. Відповідь на  запитання про державне управління інноваційною діяльністю отримати доволі просто: треба поєднати систему інституцій, що входять до згаданого господарчого механізму, в єдину сукупність задля створення, поширення і використання знань, втілених у но­вих продуктах і технологіях, на основі чого відбудеться істотне прискорення економічного зростання. Таке поєднання фактично реалізується в межах національної інноваційної системи. Саме на таких засадах сьогодні підходить до завершення опрацювання концептуального бачення розвитку національної інноваційної си­стеми України.

На виконання Указу Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 квітня 2006 року “Про стан науково-технологічної сфери та заходи щодо забез­печення інноваційного розвитку України” Державне агентство України з інвестицій та інновацій у співпраці з іншими зацікавле­ними центральними органами виконавчої влади, Національною академією наук України, комітетами Верховної Ради України роз­робило проект розпорядження Кабінету Міністрів про Концепцію розвитку національної інноваційної системи та затвердження плану заходів щодо її реалізації. Наприкінці травня проект розпо­рядження було внесено на розгляд урядового Комітету з питань гуманітарної і соціальної політики. Цей документ є у вас, його видали під час реєстрації.

У концепції національна інноваційна система визначається як сукупність фізичних та юридичних осіб у межах національних кордонів, які об’єднані в комплекси інститутів правового, фінан­сового та соціального характеру, діяльність яких спрямована на сприяння ефективному створенню, розповсюдженню, у тому числі комерційній реалізації, та використанню нових знань і технологій. Метою розвитку національної інноваційної системи, по суті, є вдо­сконалення способу організації всієї економіки України, за якого роль головного джерела стійкого економічного зростання відігра­ватимуть нові знання та їх технологічне застосування.

Визначена мета обумовлює зміст Концепції розвитку націо­нальної інноваційної системи та план заходів щодо її реалізації, дає підстави конкретизувати їх структуру, забезпечити системне і послідовне у часі та просторі формування окремих її сегментів, а саме: інституційного устрою інноваційної економіки, пріоритетів інноваційного розвитку виробничої сфери економіки, фінансуван­ня науково-технічної інноваційної діяльності, розвитку інновацій­ного підприємництва та ринків об’єктів права інтелектуальної власності.

Хочу наголосити, що національна інноваційна система краї­ни — це середовище, в якому, якщо користуватися аналогіями, броунівський рух суб’єктів господарювання набуває необхідної впорядкованості й прискорення в напрямі визначених державою полюсів тяжіння через оголошені стратегічні цілі, а також систему довгих і середньострокових пріоритетів, які підтримуються держа­вою. Для прикладу: у США побудова національної інноваційної системи підпорядковувалася меті досягнення світового рівня кон­курентоспроможності, у Франції — технологічній перебудові структури економіки.

З огляду на вищевикладене, проект плану заходів щодо реалізації концепції як один з першочергових заходів передбачає підготовку Стратегії інноваційного розвитку України. Цей документ має дати українському суспільству чітку відповідь на запитання: чого прагне досягти Україна як суверенна держава у сучасному глобалізованому світі переведенням своєї економіки на іннова­ційну модель розвитку, які пріоритети такого розвитку вона оби­рає, яким чином руху у кожному з напрямів знайде підтримку в  кожного члена українського суспільства і світової спільноти загалом?

Реалізація Стратегії інноваційного розвитку України дасть змогу забезпечити системність та послідовність у проведенні державної інноваційної політики. Найближчими роками має бути створена інституційна інфраструктура ринкової економіки та фор­сованого зростання інвестицій у технологічну модернізацію і ви­робничої, і сировинної бази, структурну перебудову всього госпо­дарського комплексу України. Особливу роль тут мають відіграти великі науково-промислові об’єднання та фінансово-промислові групи. Такі корпоративні системи повинні опікуватися розширен­ням свого впливу на внутрішній і, особливо, на світовий ринок.

Для реалізації середньострокових пріоритетів інноваційної діяльності в Україні доцільно впорядкувати роботу технологічних парків, створити сучасні наукові центри та лабораторії при корпо­раціях, новітню інноваційну інфраструктуру та інформаційні банки технологій, спеціальні інноваційні фонди із залученням інституціо­нальних інвесторів — комерційних банків. Має бути модернізовано діяльність вільних економічних зон і регіонального, і міжнародного типу, створено мережу малих інноваційних впроваждуваних під­приємств. Суттєвого вдосконалення на ринкових засадах потре­бує система управління і координації інноваційною діяльністю, інноваційними проектами та програмами.

Хочу наголосити, що ключова роль у формуванні національ­ної інноваційної системи належить державі, яка встановлює правила її функціонування, а також забезпечує необхідну ресурс­ну підтримку, включаючи фінансування та створення необхідної інфраструктури.

З огляду на це, окремо хотів би зупинитися на системі державного управління інноваційним розвитком економіки, яка склалася на сьогодні. Її важко назвати ефективною, адже відпо­відні управлінські функції, як добре відомо присутнім у цій залі, історично розпорошилися між кількома центральними органами виконавчої влади. Така ситуація призвела до відсутності систем­ності та послідовності у здійсненні державою заходів щодо фор­мування і реалізації державної інноваційної політики та до неузго­джених дій органів виконавчої влади і на загальнодержавному, і на регіональному рівні.

Варто зазначити, що у 2006–2007 роках відбулися суттєві позитивні зміни в системі державного управління інноваційним розвитком. Заінтересовані центральні органи виконавчої влади, зокрема Міністерство освіти і науки, Міністерство економіки, Міністерство промислової політики і Державне агентство України з інвестицій та інновацій, яке я представляю, розмежували свою компетенцію в інноваційній сфері, що зняло потребу розподілу повноважень. Ми зараз чітко розуміємо, який з органів, що робить. Міністерство науки і освіти України визначає політику у своїй сфері, Державне агентство України з інвестицій та інно­вацій її реалізує, і така робота в чотири руки поки що дає, на мій погляд, непогані результати. У будь-якому разі, я вбачаю перспек­тиви в цій співпраці.

Хочу звернути вашу увагу на те, що правильні теоретичні речі, про які йшлося, держава на сьогодні вже активно підтримує конкретними заходами. Нині діють дві державні програми (на 766 і 40–44 мільйони), спрямовані на підтримку інноваційних і інвес­тиційних проектів...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Вікторе Анатолійовичу.

Слово має голова Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти Самойлик Катерина Семенівна. Будь ласка. Підготу­ватися Станіславу Миколайовичу Ніколаєнку.

 

САМОЙЛИК К.С., голова Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти (Комуністична партія України). Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати! Шановні наші гості і всі, хто нас слухає! Питання, що сьогодні розглядається, важливе й актуальне. Інноваційна система держави — це новий вимір економічних, соціальних відносин, який базується на пріори­тетному розвитку знань, технологій і їх використанні. Це перехід у новий вимір суспільних цінностей, коли знання стають мате­ріальною основою буття людини, а технології, їх застосування, створюють якісно новий вимір благополуччя цілого суспільства. Створення такої системи є викликом часу, а з іншого боку, як свідчить досвід передових країн світу, — і прерогативою держави, виявом політичної волі її керівництва, консолідованих дій усіх органів державної влади. Головна мета таких перетворень — конкурентоспроможність економіки та покращення життя людей.

Враховуючи можливості нашої науки, освіти, інтелектуальної власності, інформаційних технологій в інноваційному процесі, комітет ініціював проведення таких парламентських слухань. Звичайно, цьому передувала копітка робота. На початку листо­пада минулого року проведено спільне засідання нашого комітету та президії Національної академії наук України щодо забезпечення розвитку вітчизняної науки. У листопаді 2006 року відбулися комі­тетські слухання з питань інноваційного розвитку. У березні на парламентських слуханнях розглядалося питання “Захист прав інтелектуальної власності в Україні: проблеми законодавчого забезпечення та правозастосування”.

Проте у своєму виступі я хотіла б більше зупинитися на  основних проблемах, які, на думку Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти, є першочерговими, без їх ви­рішення говорити про національну інноваційну систему немає сенсу. Ми добре розуміємо, що із встановленням інноваційної економіки роль держави стає значно вагомішою, ніж за умов звичайного регулювання економічної політики. Це передбачає розроблення стратегії, перехід до інноваційної моделі розвитку, використання методів наукового планування на всіх рівнях управ­ління, системного аналізу, прогнозування, оптимізації, програмно-цільових методів управління, підвищення рівня інноваційної куль­тури тощо. Увесь цей ланцюжок має бути пронизаний ідеологією інновації і спрямований на кінцеву мету — створення висококонку­рентної продукції.

Одним з найважливіших факторів у цьому є бюджетний процес. Ідеологія формування державного бюджету має бути кардинально змінена, його розроблення має здійснюватися невід­ривно від плану економічного та соціального розвитку України, у тісній взаємодії. Це не повернення до старої планової системи, це повернення до керованості та прозорості економічної політики. Всі передові країни світу саме так здійснюють свою економіку, тут немає нічого нового.

Ще в 2000 році Верховна Рада України прийняла Закон “Про державне прогнозування та розроблення програм економіч­ного і соціального розвитку України”. Згідно з цим законом перед­бачено формування довгострокових прогнозів, п’ятирічних планів соціально-економічного розвитку України. Минуло сім років, але тільки нині діючий уряд розпочав роботу з розроблення п’ятиріч­ного плану соціально-економічного розвитку України.

Про інноваційний розвиток економіки України на найвищому рівні говориться дуже багато і давно. У 2002 році розроблено Стратегію економічного та соціального розвитку України на 2002–2011 роки.

У 2004 році затверджено Стратегію економічного та соціаль­ного розвитку України “Шляхом європейської інтеграції” на 2004–2015 роки. Курс на інноваційний розвиток задекларований про­грамами уряду України на 2007 рік та визначений Бюджетною декларацією цілей і завдань бюджету на 2008 рік.

Однак відсутня загальна керованість цим процесом, робота проводиться безсистемно і не знаходить логічного завершення, передусім на виконавчому рівні, і це чесно треба визнати всім. Інноваційна сфера стала одним з модних напрямів та прикриттям для прийняття рішень різного рівня про отримання бюджетних коштів і міжнародних грантів. Навіть на законодавчому рівні для аргументації важливості того чи іншого закону вживається інно­ваційна термінологія.

За термінами “інновація” та “інноваційна діяльність” в Україні прийнято 80 законів та більш як 600 підзаконних актів, більше тисячі нормативних актів міністерств та відомств. Проводиться велика кількість “круглих столів”, деякі з них мають постійний характер. У наукових установах створюються відповідні відділи, формується наукова тематика, захищаються дисертації. Лише за останні роки за тематикою “інноваційна діяльність” захищено більш як 100 кандидатських та 10 докторських дисертацій. Це не­погано і справді підвищує рівень інноваційної культури. Однак чим більше суспільство переймається важливістю інновацій, тим менш інноваційною стає економіка нашої держави. Це ще раз підтвер­джує відсутність належної керованості цим процесом з боку держави.

Нормативно-правова база регулювання інноваційної діяль­ності недосконала, вона не є системною. Відсутній належний контроль за виконанням законів. Не буду називати всі чинні зако­ни, що регулюють діяльність у цій сфері, ви їх знаєте. Зазначу, що комітет проводить роботу щодо їх вдосконалення. Пройшов перше читання проект Закону “Про наукові парки”, підготовлені проекти законів “Про іннополіси”, “Про венчурне фінансування інноваційної діяльності”, вони вам роздані для того, щоб ви висло­вили свою точку зору. Зазначу, що ці законопроекти, як і біль­шість уже прийнятих законів, розроблені народними депутатами України. На превеликий жаль, законопроекти, що вносяться уря­дом, тільки шліфують чинне законодавство, до того ж, як свідчить досвід, не завжди вдало і на користь справі.

Законодавча робота в цьому напрямі має бути скоорди­нована, потрібно посилити контрольні функції щодо реалізації законів. Навіть у Верховній Раді інноваційну сферу розпорошили між декількома комітетами, напередодні розгляду питання ми іноді маємо цілком протилежні точки зору. Наприклад, Комітет Верхов­ної Ради України з питань науки і освіти підтримував проект Закону “Про науковий парк “Київська політехніка”, а Комітет з пи­тань економічної політики категорично проти, і потрібно проводити консультації, диспути тощо, щоб все-таки вийти на рішення.

Виконання законодавства в науково-технічній та інноваційній сфері є вкрай незадовільним. На цьому наголошували учасники слухань, що відбулися в комітеті в листопаді минулого року. До цього слід додати ще низку проблем.

Перше. Зміни, які часто вносяться до чинного законодав­ства, не завжди роблять ці закони кращими. Нагадаю тільки про скасування преференцій у законах “Про інноваційну діяльність” та  “Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків”, що практично і зруйнувало всю інноваційну діяльність у державі.

Ще один приклад. У квітні цього року Кабінет Міністрів вніс до Верховної Ради України проект Закону “Про внесення змін до Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність”, де пропонується переглянути норму закону про фінансування науки на рівні 1,7 відсотка ВВП і викласти її в такій редакції: “Держава здійснює поступове збільшення обсягів бюджетного фінансування наукової і науково-технічної діяльності до рівня у 1,7 відсотка ва­лового внутрішнього продукту України...” До рівня і на рівні — це різні речі. Комітет, звичайно, з цим не може погодитися.

Друге. Поширюється практика, коли підзаконні акти, що приймаються на виконання законів, виходять за рамки норм цих законів. Так, у листопаді минулого року прийнято постанову Кабінету Міністрів України “Деякі питання організації діяльності технологічних парків” №1657, яка затверджує такий порядок реєстрації технологічних парків, що суперечить чинному законо­давству України і взагалі ставить під ревізію всі рішення Верховної Ради України у цій сфері. Оця чехарда відбувається саме тому, що ігнорується чинна законодавча база.

Зупинюся на деяких питаннях, пов’язаних з реалізацією Закону “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні”. Це дуже важливий закон, ним передбачено створення в Україні системи прогнозних досліджень і вироблення на їх основі пріоритетів інноваційної діяльності, визначено механізми реалі­зації пріоритетів шляхом формування інноваційної програми та державного замовлення. Всі ці питання до сьогодні, на преве­ликий жаль, не вирішені, до їх вирішення навіть не приступали.

У період глобалізації, перетворень, посилення міжнародних вимог до економіки України тільки шляхом розроблення прогноз­них програм та пріоритетів Україна може знайти своє місце у  світовому розподілі праці. При цьому прогнозні дослідження повинні мати стратегічний характер і стати складовою національ­ної безпеки нашої держави. Така робота потребує залучення в  повному обсязі всього науково-технічного потенціалу держави та інформації, навіть можливостей спеціальних органів та дипло­матичних місій за кордоном. Але такого розуміння ще не скла­лося, і тому фінансування у 2004 році затвердженої Кабінетом Міністрів України програми прогнозування науково-технічного розвитку скорочено майже вдвічі, її практична реалізація при­зупинена.

У квітні 2007 року розпорядженням Кабінету Міністрів України схвалена концепція Державної програми прогнозування науково-технологічного розвитку на 2008–2012 роки. На жаль ця  концепція розроблена, без узгодження з фахівцями, тому нам потрібно її обговорити, щоб визначити шляхи вдосконалення аби вона мала практичне застосування.

Ще одна проблема — реалізація інноваційних пріоритетів. Законом “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні” визначено механізм реалізації стратегічних і середньо­строкових пріоритетів інноваційної діяльності. Проте ці норми не  отримали необхідного розвитку в підзаконних нормативно-правових актах Кабінету Міністрів України та центральних органів виконавчої влади. З цього приводу не прийнято жодної поста­нови. Як наслідок — діючі програми та державне замовлення не скориговані відповідно до пріоритетних напрямів інноваційної діяльності. За цей час не було розроблено жодної інноваційної програми — ні на державному, галузевому, ні на регіональному рівнях. Не створено ефективної системи конкурсного формування пропозицій з реалізації пріоритетів та державного замовлення.

Для структурної трансформації економіки на інноваційній основі необхідно вже найближчим часом розробити нову струк­туру державного замовлення, вдосконалити механізм бюджетних видатків на підтримку інноваційних процесів в Україні, надати цьому процесу прозорості, доступності та гласності.

Все вищезазначене пов’язано з неефективністю адміністра­тивно-організаційної структури управління науково-технологічною, інноваційною діяльністю. За роки незалежності, напевно, жодна інша сфера державного управління не зазнавала таких реорга­нізацій. Навколо цього і нині точиться багато дискусій, а на державному рівні визначальними є особисті стосунки, політичні розстановки, а не професіоналізм, не користь справи і не еконо­мічна доцільність. Зазначу лише, що ефективність державного управління визначається станом справ у відповідній сфері. У квітні цього року комітет у порядку контролю розглянув питання про реалізацію Закону “Про пріоритетні напрями розвитку науки і  техніки”. Згідно з цим законом на формування державних науково-технічних програм мало виділятися не менш як 30 від­сотків коштів, які виділяються на науку з державного бюджету. Починаючи з 2003 року, кошти, що спрямовувалися Міністерству освіти і науки на реалізацію цих програм, зменшилися з 0,6 до 0,3 відсотка, що у 100 разів менше, ніж передбачено законо­давством. Як наслідок — вкрай низька ефективність зазначених програм, повна втрата їх впливу на процес розвитку науки і техніки в державі, дискредитовано саме поняття пріоритетів та конкурсного фінансування.

І ще одне. Державним бюджетом України на цей рік на реалізацію інноваційних проектів, як вже сказав Віктор Анато­лійович, передбачено більш як 800 мільйонів гривень, крім того 50 мільйонів — на формування інноваційних структур регіону. Це  серйозний крок уряду на поліпшення інноваційного клімату в державі.

Прийнято відповідні постанови Кабінету Міністрів України, Державним агентством України з інвестицій та інновацій вже здійснено розгляд перших інноваційних проектів. Однак ця робота провадиться без достатньої поінформованості суспільства, гласності та прозорості.

Слабка взаємодія органів управління з міжнародними фондами і організаціями, суспільство практично непоінформоване про такі зв’язки. Не використовуються електронні технології та Інтернет для інформування про міжнародні програми, фонди. За станом на 1 січня 2007 року, залишилися невикористаними кошти міжнародних програм та організацій в обсязі більш як 1 мільярд доларів США, які могли б бути інвестовані в економіку нашої держави.

Ігноруючи законодавство, відбувається приватизація в нау­ково-технічній сфері, відбирають приміщення, руйнують наукові школи, нищать обладнання та інтелектуальну власність, набуло поширення рейдерство. На превеликий жаль, це стосується нас.

І тому ми впевнені, що потрібні чітка виконавча вертикаль, ефективна координація діяльності в цій сфері, і найголовніше, на наш погляд, — вболівання за справу та обстоювання національних інтересів нашої держави і нашого суспільства.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Катерино Семенівно.

До слова запрошується міністр освіти і науки України Станіслав Миколайович Ніколаєнко. Підготуватися Шпаку Анато­лію Георгійовичу.

Будь ласка, Станіславе Миколайовичу, 10 хвилин.

 

НІКОЛАЄНКО С.М., міністр науки і освіти України. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати! Шановні друзі, колеги, запрошені! На нашу думку, ми сьогодні робимо корисну справу: аналізуємо ситуацію в інноваційній сфері, спільно шукає­мо шляхи виходу з того кризового становища, в якому вона сього­дні опинилася. Думаю, найголовніше наше завдання сьогодні — не  змагатися один з одним, хто найбільше вболіває за Україну, а  все-таки запропонувати ефективні заходи щодо подальших наших дій. Як Маяковський казав: “Мы всегда заходимся в бешеном споре, кто прав и кто виновен, а тут и спора нет — все виновны”.

Тому я хочу сказати, що ми можемо утворити хоч 15 різних виконавчих структур, але доти, доки бізнес матиме змогу за раху­нок безконтрольного допуску до сировинних ресурсів отримувати надприбутки, йому не потрібні будуть ні вчений, ні науковець, ні академія наук, ні технопарк. Там легше, швидше і там “короткі” гроші. Це один з чинників.

Хотів би також зазначити, що нам запропонований непо­ганий проект рекомендацій, але, мені здається, що він написаний на рівні трирічної давнини. Наприклад, у рекомендаціях йдеться, що державне замовлення в нас неефективне. Натомість два роки поспіль держзамовлення за технічними, технологічними спеціаль­ностями зростає, цього року зросло на 6 відсотків, ми скоротили державне замовлення на економістів, юристів. Записано що, у нас на освіту виділено 4–5 відсотків ВВП. Насправді в цьому році — 6,6 відсотка. Потрібно уважніше якось. Тобто я вважаю, що проект потребує доопрацювання. Або, наприклад, стверджується, що кількість патентів і заявок зменшується. Навпаки кількість зростає. Напевно, розробники просто скористалися застарілими доку­ментами, потрібно свіжіші брати.

Ефективність інноваційних процесів, на нашу думку, значною мірою визначається тим, яким чином усі суб’єкти взаємодіють між собою в єдиній національній інноваційній системі. І, на мою думку, головне наше завдання на сьогодні — проаналізувати національну систему ще раз і зробити все можливе, щоб вона працювала. Якщо на Міністерство освіти і науки, покладається вся коорди­нація і водночас виділяється 10 відсотків усіх коштів, які є в цій системі, то я думаю, що за рахунок 10 мізерних відсотків скоорди­нувати роботу 226 державних університетів неможливо.

Національна інноваційна система створюється не на голому місці, і ті, хто так думає, глибоко помиляються. Ще за радянських часів існувала досить логічно вибудована інноваційна система, яка відповідала потребам тієї економіки й досить ефективно пра­цювала. Ви бачите на слайді її основні характеристики.

Я хотів би сказати, що процес трансформації, який відбу­вається, дещо затягнувся в часі і зумовлює відставання інших структурних реформ. Нам потрібна нова система, і про це сьогодні йшлося в доповідях. У результаті наш вагомий науково-технічний, промисловий потенціал ще недостатньо працює, я з цим згоден. І тому нам потрібно думати сьогодні про зміц­нення конкурентоспроможності. Ви бачите, на слайді представ­лені ці моменти.

Інноваційна активність наших підприємств, ми це конста­туємо, за останні десять років скоротилася вдвічі. За глобальним індексом конкурентоспроможності Україна в минулому році посі­дала, на жаль, 78-ме місце, за освітніми показниками — 44-те. Тобто нам потрібно сьогодні замислитися над тим, як підтягнути показники. Ми маємо достатньо розвинений сектор науки. Крім значного потенціалу академічної, є ще досить потужна наука у вищих навчальних закладах, ви можете побачити її структуру.

Міністерство освіти і науки України не сидить, склавши руки. Наші громадські колеги, наші вчені ініціювали прийняття ряду законів на підтримку розвитку інноваційних процесів. Цього року ми знаємо, скільки прийнято постанов Верховної Ради, підго­товлено 8 законопроектів про внесення змін до законів. Не можу не відзначити активної ролі Верховної Ради України зокрема про­фільного комітету у формуванні законодавчої бази. Це і концепція інноваційного розвитку, і відповідні постанови, які приймалися свого часу.

Відповідно до сформованої законодавчої бази розвиток інноваційної системи здійснюється поетапно. Прошу подивити­ся на слайд. Міністерство освіти і науки України сьогодні підтри­мує ідею створення технопарків. Ті 8 технопарків, які нині діють, працюють, пройшли складний шлях, але за 7 років вони виробили продукції на 8,4 мільярда гривень. Скажімо, технопарк ІЄЗ ім. Є.О. Патона на одну вкладену гривню реалізував продукції на 35 гривень. Вважаю, це досить серйозний показник.

Разом з тим ми бачимо, що ця форма на сьогодні, скажімо так, втрачає свою роль. Непоправної шкоди завдано у 2005 році, коли з ініціативи тодішнього Прем’єр-міністра була призупинена діяльність цілої низки зон пріоритетного розвитку внесенням змін до Закону “Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків”. Це незважаючи на категоричне запере­чення Міністерства освіти і науки, ми голосували проти цього, але, на жаль, тоді переміг такий підхід. Нині відновлена робота технопарків, перше і друге засідання комісії вже відбулися, ми затвердили нові проекти, думаю, ця робота піде.

Шановні учасники парламентських слухань! Не можу не торкнутися найбільш чутливого питання — розгортання іннова­ційної діяльності в Україні та її фінансової підтримки. Скажу відверто, ми повинні розуміти: Міністерство освіти і науки вносить ті пропозиції, які потрібні сьогодні державі, вони надходять до уряду, потім до бюджетного комітету і тоді з них залишається те, про що справедливо сказала Катерина Семенівна, — 0,3–0,6 відсотка. Тому я думаю, що й народні депутати України повинні також взяти на себе відповідальність, бо останню крапку у всіх цих справах ставлять вони разом з міністерством, звичайно.

Хочу також сказати, що цього року в державному бюджеті вперше передбачено великі кошти (близько 1 мільярда гривень) на підтримку інноваційної діяльності шляхом їх прямого кре­дитування та відшкодування відсоткових ставок за кредитами. Ми  очікуємо, що всі ці кошти будуть спрямовані на реалізацію ефективних інноваційних проектів, у тому числі й розроблених академічною вузівською наукою. Нині, я вже сказав, комісія пра­цює. Я підтримую ідею про те, що частина коштів від приватизації державного майна має спрямовуватися на наукову діяльність, але це потрібно робити спільно уряду і парламенту, передбачати в законі про Державний бюджет. Це перше.

Друге — запровадження на конкурсних засадах державного замовлення на інноваційну продукцію. Тут також треба перейти до практичних дій. З цього питання мають бути відповідні пропозиції, гадаю така рекомендація парламентських слухань була б на ко­ристь справі.

Третє. Є проблеми з фінансовою підтримкою інноваційної діяльності малих і середніх підприємств. Погляньте будь ласка на слайд. В усьому світі саме малі та середні підприємства стають опорою інноваційного розвитку, тому я просив би, щоб ми звер­нули на це увагу і в рішенні також про це зазначили.

Важливою передумовою створення інноваційної економіки є розвиток інноваційної культури, формування в суспільстві пози­тивного іміджу науковця і новатора. Міністерство освіти і науки розробило галузевий стандарт вищої освіти за спеціальностями “менеджмент інноваційної діяльності” та “управління інноваційною діяльністю”, і вже цього року в 15 вищих навчальних закладах бу­де розгорнуто підготовку таких фахівців. Нині концепція уже гото­ва і ми працюємо над програмою “Наука в університеті”, розумію­чи, що університет без науки не може повноцінно функціонувати.

Думаю, що всі ці пропозиції ми внесемо до проекту і прошу нас підтримати. На завершення дозвольте сказати кілька слів про структуру управління інноваційною і науково-технічною діяльністю. Про це сьогодні справедливо говорили, і глибоко переконаний, що основним координаційним органом має бути вища рада, створена при уряді чи при Президенті, до складу якої входитимуть вчені Національної академії наук, бізнесмени-практики, народні депутати. Відповідати за цю сферу має один центральний орган виконавчої влади, а не декілька. Якщо буде 44 розпорядники бюджетних коштів у галузі науки, то кінця і краю не буде цьому безладу.

Щодо нашого міністерства. У нас було ціле Міністерство науки, сьогодні залишилося два департаменти загальною чисельністю 40 осіб. Державне агентство України з інвестицій та інновацій має приблизно 200 штатних осіб, а в нашому міні­стерстві 40 людей цим займаються. І ми координуємо їхню діяль­ність. Світова практика свідчить, що у всіх розвинених країнах саме Міністерство освіти і науки є єдиним координуючим орга­ном, тому що освіту і науку розривати не можна, а саме тут наро­джуються і запроваджуються інновації.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Станіславе Миколайовичу.

Слово має перший віце-президент — головний учений секретар Національної академії наук України, академік Націо­нальної академії наук України Шпак Анатолій Петрович. Будь ласка, 10 хвилин. Підготуватися Каракаю Юрію Васильовичу.

 

ШПАК А.П., перший віце-президент — головний учений секретар Національної академії наук України. Шановний Адаме Івановичу! Шановні колеги! Передовсім дозвольте щиро подяку­вати керівництву Верховної Ради, відповідним комітетам, уряду за те, що сьогодні розглядається на рівні парламентських слухань таке надзвичайно важливе питання, яким постійно безпосередньо опікується Національна академія наук України.

Запровадження ефективних форм та механізмів стимулю­вання інноваційних процесів є надзвичайно актуальним завданням розвитку економіки України. Про це сьогодні ми вже чули і всі ми погоджуємося з такою тезою. На жаль, ігнорування інноваційного фактора під час проведення ринкових перетворень в Україні призвело до величезних втрат в економічній, науково-технічній та соціальній сферах. На сьогодні більш як 90 відсотків продукції, що виробляється промисловістю України, не має сучасного тех­нічного забезпечення, що спричиняє нерентабельність і неконку­рентоспроможність більшості вітчизняних товарів. Фінансовий стан переважної більшості підприємств не дає змоги впроваджувати нові технології, оновлювати виробниче устаткування, утримувати висококваліфікованих спеціалістів.

На межі повного знищення, треба відверто сказати, опини­лася вітчизняна галузева наука, яка свого часу була провідником між розробками економічних інститутів та виробництвом. Галузеві інститути, як ніхто інший, знали проблеми відповідної галузі і могли чітко сформулювати її потреби.

Всі потужні країни світу розвиваються сьогодні переважно завдяки інноваціям. Так, наприклад, у Франції зміцнення на гло­бальному рівні провідних позицій у галузі розвитку високих технологій набуло статусу національної ідеї. Започатковано прин­ципово нову програму підтримки робіт у сфері високих технологій в Україні, створення полюсів конкурентоспроможності, метою яких є формування великих науково-виробничих комплексів, зон, які об’єднуватимуть діяльність високотехнологічних підприємств та наукових інститутів у різних галузях економіки.

У Росії однією з особливостей національної інноваційної системи на сьогодні є значне фінансування інноваційного розвит­ку з бюджетних джерел у рамках виконання бюджету розвитку. Іншою особливістю є пріоритетне ресурсне забезпечення прорив­них проектів за рахунок різних джерел фінансування. Зокрема, нещодавно прийнято рішення на рівні президента Російської Федерації щодо забезпечення фінансування в обсязі 180 мільяр­дів рублів робіт з розвитку нанотехнологій.

А що в Україні? Національна академія наук фінансує зі свого базового бюджету в обсязі (близько 10 мільйонів гривень), а Міні­стерство освіти і науки ще менше (програми в галузі нанофізики і наноелектроніки). Такі ресурси зовсім не дають можливості вивчати ці проблеми.

Хотів би зазначити, що Національна академія наук завжди приділяла особливу увагу доведенню своїх наукових результатів до практичної реалізації. Не буду детально зупинятися на історич­ному аспекті, приверну вашу увагу тільки до деяких складових конкретної інноваційної діяльності Національної академії наук. Ще  в 1999 році Національна академія наук України виступила ініціатором створення в Україні технологічних парків. Перші з них були засновані за участю наших провідних інститутів, про це сьогодні вже згадували.

З 2004 року Національна академія наук України за підтримки уряду вперше започаткувала конкурс на виконання власних інноваційно спрямованих науково-технічних розробок. Є перші результати, дозвольте навести приклади.

Нині проходить виробниче випробування спеціальна техно­логія відпрацювання запасів у вугільних ціликах, що фактично відкриває принципово нову галузь використання сучасних високо­технологічних машин для добування вугілля без втручання людини.

Створено апаратурно-методичний комплекс для геофізичних досліджень колекторів нафти і газу в обсаджених свердловинах, що суттєво підвищує коефіцієнт видобутку. Він вже пройшов випробування у відповідних відомствах.

Розроблено технологію виробництва конструкційних дета­лей  з титанових сплавів, що на сьогодні у світі дуже актуально. Ці  сплави мають поліпшені властивості і цілком відповідають потребам авіаційної, автомобільної та космічної галузей.

Продовжується ефективна співпраця Національної академії наук з міністерствами та відомствами. За останні півроку підпи­сані угоди з АНТК імені Антонова, Міністерством регіонального розвитку та будівництва та деякими іншими підприємствами й установами. Можна також згадати про плідну співпрацю з шахтою імені Засядька, в результаті якої розроблено та впроваджено нову технологію дегазації та утилізації шахтного метану.

Можна продовжувати цей перелік, але зупинюся на одній проблемі, яка, на нашу думку, дуже важлива на сьогодні, а саме вироблення механізму державної підтримки процесу впрова­дження. Залучення науки до інноваційних процесів потребує ефективних механізмів швидкого перенесення фундаментальних знань у головні сфери діяльності суспільства. Створенням Дер­жавного агентства України з інвестицій та інновацій ця теза отри­мала реальне організаційне втілення. Дуже важливо, що відповідні кошти передбачені в державному бюджеті на кредитування та реалізацію проектів, про це ми вже чули сьогодні. Однак для ефективного переходу виробництва на інноваційну модель необ­хідно створити в державі справді сприятливий інноваційний клі­мат, задіяти всі необхідні механізми та стимули для підвищення зацікавленості виробничої сфери у впровадженні наукоємних технологій. Зокрема, з метою заохочення підприємств, на нашу думку, назріла необхідність включити видатки на проведення науково-дослідних, і дослідно-конструкторських робіт до валових витрат.

Є ще цілий ряд невирішених проблем, які суттєво перешко­джають ефективному розвитку інновацій. Наведу, можна сказати, тривіальний приклад. Усім відомі так звані тендери, без яких неможливо виконати жодного серйозного проекту. Чому? Тому що жоден інститут не може самостійно, без залучення суміжників, виконати всього комплексу необхідних робіт. Цей процес зай­має  декілька місяців, після чого необхідно заключити договори, перерахувати гроші, які, до речі, теж надходять нерівномірно. І виходить, що реальне виконання проекту, розрахованого на рік, починається у кращому разі, в травні-червні, а може, і в серпні. Таке становище потрібно виправляти, якщо держава розраховує отримати той результат, на який сподівається. Гадаю, вчорашнє рішення Верховної Ради щодо впорядкування тендерів, безумов­но, сприяє наведенню в цьому питанні порядку, але, на мій по­гляд, це мало стосується інноваційної сфери. Дуже хотілося б відчути в реальному режимі необхідні рішення.

Думаю, що для успішного переведення економіки України на інноваційний шлях розвитку є всі підстави, необхідна лише копітка праця всіх гілок влади і учасників створення інновацій. Зі свого боку, Національна академія наук України в межах можливостей готова до співпраці і підтримує всі зусилля, спрямовані на вирі­шення означених проблем.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Анатолію Петровичу.

Переходимо до обговорення. Регламент на виступ 5 хвилин. Слово має голова підкомітету інноваційної діяльності Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти Юрій Васильович Каракай. Будь ласка. Підготуватися Валерію Мунтіяну.

 

КАРАКАЙ Ю.В., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти (Партія регіонів). Шановні колеги! Сьогодні обговорюється дуже важливе і, я сказав би, ключове для розвитку України питання. Відразу зауважу, що, мабуть, з його вирішенням ми спізнилися на 15 років, бо якщо б після здобуття незалежності це питання було вирішене, ми мали б зовсім інші результати в економіці та соціальній сфері. Нині ми змушені монтувати інноваційну систему вже в тих реаліях ринкових відно­син, які маємо. При цьому було приватизовано майже 100 тисяч підприємств, але в жодному з приватизаційних договорів не вису­валася умова інноваційних перетворень на цих підприємствах. Втрати дуже великі, але, як казав наш перший Президент “Маємо те, що маємо”.

Не секрет, що інноваційна політика в Україні шкутильгає на обидві ноги. Статистка висвітлює дуже тривожні тенденції, про це вже казали сьогодні попередні промовці. Наведу деякі з них. Інноваційну діяльність щороку припиняють близько сотні промис­лових підприємств. За такої динаміки у 2017 році в нашій державі не залишиться жодного інноваційно орієнтованого виробника.

У загальному обсязі реалізованої промислової продукції лише 6,5 відсотка мають ознаки інновацій. Для порівняння: в Євросоюзі — 60 відсотків. Частка високотехнологічної продукції у структурі ВВП за останнє десятиліття скоротилася в 6 разів, до 0,6 відсотка. Якщо у промисловості частка морально застарілого обладнання становить 65 відсотків, то в науково-технічних уста­новах — 98 відсотків.

За статистикою 70 відсотків інноваційних підприємств — представники коксівної, нафтопереробної, хімічної та металур­гійної галузей. Можна зрозуміти, які інновації там відбуваються. Водночас вітчизняні високотехнологічні сфери — авіаційно-космічна, електронна, біоінженерна тут не значаться.

Якщо проаналізувати регіональний аспект, картина не на­багато краща. У Рівненській області аж 8 інноваційно активних підприємств, у Сумській — 12, тобто у 3–5 разів менше, ніж у співставній за економічним потенціалом Івано-Франківській об­ласті. За часткою інноваційно активних підприємств між Києвом — лідером з впровадження інновацій та Харківською і Одеською областями, які посідають друге і третє місця, — двократна прірва.

В усьому світі найбільш інноваційно активними є малі підприємства, вони легше адаптуються до вимог ринку і потреб споживача, швидше освоюють випуск нової продукції. У нас все навпаки: серед великих підприємств з чисельністю працюючих більш як 10 тисяч інноваційними є 64 відсотки, серед підприємств з чисельністю працюючих менше 100 осіб — лише 3,5 відсотка.

Гадаю, наведених прикладів достатньо для того, щоб зро­бити висновок, що резерви зростання України за рахунок неінно­ваційного шляху розвитку вичерпані. Треба вирішувати ці проб­леми. Якщо розібратися і говорити про найголовніше, я назвав би такі.

Найперша, на мій погляд, — проблема нормативно-методо­логічна. За кількістю прийнятих щодо інноваційної сфери законо­давчих, підзаконних актів ми випередили всі країни Євросоюзу. Але яка якість цього законодавства? Якщо, наприклад, проаналі­зувати те, що у нас в Україні визначається терміном “інновація”, і те, що мається на увазі в законодавстві розвинених країн світу… Я не буду на цьому зупинятися за браком часу, думаю, що в залі присутній підготовлений контингент, який розуміє, що лише за  рахунок лояльного ставлення до критерію “інноваційності” і  визначення “інноваційності”, будь-яке мінімальне вдосконалення продукту, що нібито може зробити його конкурентоспроможним (теж поняття відносне), — за законом дає підстави вважати його інноваційним. Тому сьогодні в Україні інноваційними продуктами вважаються сіялки і комбайни, транспортні стрічки і упаковка, численні побутові вироби, у тому числі й ті, що збираються винят­ково з імпортних комплектуючих. Будьмо відверті: вперше ви­пущена в Україні продукція у 99 випадках із 100, а може, і з 1000, не буде інновацією світового масштабу. Тому для об’єктивності всю українську інноваційну статистику треба було б скоротити у 5–7 разів.

Друга проблема — розпливчастість пріоритетів. У Законі “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності України” такими визнано 41 сферу. Для порівняння: у Росії — 8 наукових пріори­тетів, у Німеччині — 5 при неспівставних бюджетах і бюджетному фінансуванні в Україні, Росії та Німеччині. Практично всеосяжний характер пріоритетів не дає можливості нам сконцентрувати обмежені ресурси на тих справді проривних точках, які ще можуть забезпечити наші наука і виробництво, залишки яких залишилися на світовому рівні.

Наступна проблема — державно-управлінська. У нас 3–4 державних органи займаються управлінням у цій сфері — Державне агентство України з інвестицій та інновацій, Міністер­ство освіти і науки, Міністерство промислової політики і Міністер­ство економіки. Практично кожне вітчизняне відомство має...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Про це вже говорили, на це вже нарікали, що у нас багато керівників.

Слово має заступник міністра економіки України, доктор економічних наук, член-кореспондент Національної академії наук України Мунтіян Валерій Іванович. Будь ласка. Підготуватися Михайлу Васильовичу Зубцю.

 

МУНТІЯН В.І., заступник міністра економіки України. Шановний Адаме Івановичу! Шановні учасники парламентських слухань! Було багато негативу, але є ще й позитив, і, я хотів би зосередитися на ньому, бо вважаю, що це більш продуктивна сила.

Продовжу думку, яка була висловлена міністром освіти і науки України. Що ми бачимо за глобальними індексами виміру? Індекс конкурентоспроможності — серед 125 країн Україна посідає 78-ме місце. За індексом економічної свободи — 89-те. За індек­сом екологічного виміру — 110-те місце серед 147 країн. А за індексом виміру знань та освіти Україна посідає 45-те місце з 191 країни-учасниці Організації Об’єднаних Націй. За індексом К-суспільства — 40-ве місце із 45 найбільш розвинених країн світу.

Висновок перший: необхідно надати пріоритет фактору часу, при цьому сконцентрувати основні зусилля саме на тих вимірах, де Україна посідає 40-ве і 45-те місця у світі. Хоча б тому, що, за оцінками провідних вчених, якщо буде створено одне додатко­ве робоче місце у сфері освіти і науково-дослідній сфері, це зумо­вить створення 7–10 нових робочих місць у соціально-економічній сфері нашої держави.

Другий зріз після індексів — економічне зростання. Ми знає­мо, що критерієм є приріст валового внутрішнього продукту, про це вже говорили, але хочу уточнити — 2,7 відсотка. Країни Єврозони — плюс 2,6 відсотка, країни Євросоюзу — плюс 2,2 від­сотка, і прогноз показує, що Сполучені Штати Америки вийдуть на 2,2 відсотка, тобто нижче порогового значення.

Висновок другий. Ми не повинні дивитися на новий світовий порядок очима вчорашнього дня. Нестійкість розвитку ключових країн — США, країн Західної Європи і Японії зумовила їх перехід у цикл економічного затухання. Якщо ризики на світових ринках посиляться, це приведе їх у фазу деградації. Зате формуються нові регіони світового економічного зростання — Китай, Індія, Російська Федерація і Бразилія.

Стосовно України. У 2006 році приріст ВВП становив 7,1 від­сотка, тоді як загальносвітовий — 4,9 за станом на 1 січня поточ­ного року, приріст ВВП становив 7,9 відсотка. Ми часто кажемо, що немає впливу уряду, економіка все регулює. То хіба Сполучені Штати Америки не хотіли врегулювати, щоб вийти на показники 2,7 відсотка? А країни Європейського Союзу? Чи Японія, темпи зростання якої вдвічі нижчі критичної межі, теж не хоче вийти на гарні показники після кризи в Тихоокеанському регіоні? Тобто треба говорити аргументами, фактами правди.

Висновок третій: темпи економічного зростання в Україні необхідно зберегти для забезпечення піднесення економіки і до­бробуту населення. Хоча б тому, що ми повинні вийти з сину­соїди, в яку ми потрапили 1999 року. Для цього нам потрібно забезпечити приріст ВВП у 30 відсотків. Це ключове завдання для політики уряду.

Тепер подивимося, які у нас результати у другому вимірі, це наша ретроспектива. Україна за інтелектуальним потенціалом посідала перше місце у світі. Це дані, приведені Японією, на підставі заявок на авторські свідоцтва. Україна подала їх 37 тисяч. Не буду зараз говорити про час від ідей до впровадження.

Це було вчора, а що сьогодні? Ось що ми маємо за станом на 1 січня 2007 року. Україна входить до п’ятірки провідних країн у галузі ракетобудування, до сімки країн у галузі авіабудування, до десятки країн у галузі суднобудування, до десятки країн у провід­них галузях оборонно-промислового комплексу. Ну, і посідає п’яте місце за кількістю сертифікованих математиків-програмістів. Тобто, знову-таки повертаємося до освіти і до знань.

Четверте. Що насамперед необхідно зробити? По-перше, забезпечити захист національних інтересів нашої держави. Захистити те, що маємо.

По-друге, інформаційне суспільство та економіка знань будуть визначальними, тому точки економічного прориву не можна розпиляти. Справді, їх не повинно бути сотні, максимум — три, тому що соціально-економічна система є складною систе­мою, але це мають бути п’ятий і шостий технологічні уклади.

По-третє, ємність світового інноваційного ринку становить 3 трильйони доларів.

По-четверте, українська наука подарувала світові нові моде­лі — інформаціологічну, інформаціоногенну, іоносферну економіки, засновані на новій світогенній системі.

Міністерство економіки України працює над розробкою доктринальних, концептуальних і стратегічних документів. Кінце­вим продуктом має стати програмне забезпечення організації політики уряду. Це якість освіти, інновацій, конкурентоспромож­ність, ресурсне забезпечення та нова якість життя. Ми віримо, що Україна має шанс на прогрес.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти Михайло Васильович Зубець. Будь ласка. Підготуватися Валерію Михайловичу Геєцю.

 

ЗУБЕЦЬ М.В., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти (Блок Юлії Тимошенко). Шановний Адаме Івановичу! Шановні учасники парламентських слухань! Своєчасне усвідомлення та дослідження особливостей сучасного етапу розвитку агропромислового комплексу спонукало Україн­ську академію аграрних наук розробити науково обґрунтовану стратегію інноваційного розвитку аграрного сектору економіки та механізм її реалізації і утвердження за системою інноваційного провайдингу, яка забезпечує функціонування науки і підприєм­ництва в єдиному збалансованому комплексі.

З цією метою створено та атестовано в системі Української академії аграрних наук першу недержавну наукову установу фундаментальних та прикладних досліджень наукоємного ринку — Інститут інноваційного провайдингу. Інститут досліджує інноваційні процеси в агропромисловому комплексі і розробляє інтеграційні системи створення та трансферу наукоємних технологій, продук­ції, підходи до структурної перебудови і розвитку наукових уста­нов та їх дослідно-експериментальної бази за моделями венчур­ного підприємства.

Головним пріоритетом для Української академії аграрних наук стає підвищення рівня знань, їх інноваційні спроможності завоювання ринку наукової продукції агропромислового спожи­вання. Реалізація цього пріоритетного завдання і надалі здійсню­ватиметься у двох напрямах: сприяння розвитку фундаментальних досліджень на основі виконання науково-технічних програм і пере­орієнтація на створення конкурентоспроможних інновацій, що відповідають запитам споживачів.

Безумовно, здійснення цього завдання буде непростим, оскільки, як ви добре знаєте, громадське життя в Україні занадто ідеологізоване. Суспільство і держава не одержують відповідних знань щодо уникнення ризиків, які характерні для агропромисло­вого виробництва, швидкого і всебічного реагування на зміну внутрішньої й зовнішньої кон’юнктури, здійснення адаптації за ра­хунок арсеналу інноваційних факторів. А їх наука вже могла б надати, а саме стосовно забезпечення продовольчої безпеки України, нарощення експертного потенціалу наукоємної продукції, створення більш керованого та ефективного наукоємного ринку продукції сільського господарства і переробної промисловості, формування ефективних інновацій, їх трансформування та освоєн­ня засобів застосування, а також підвищення рентабельності і  здешевлення виробництва продукції сільського господарства. На основі визначених проблем сформовані загально організаційні економічні пріоритети, заходи щодо вдосконалення наукової сфери за інноваційною моделлю.

Вважаємо за необхідне:

по-перше, здійснити реформування національної наукової системи з урахуванням вимог до академічної та університетської науково-дослідних структур, ввести механізми програм до цільо­вого планування і фінансування науки через національні галузеві та регіональні фонди фундаментальних і прикладних досліджень;

по-друге, створити ефективну самостійну національну інно­ваційну систему, яка діяла б за ринковими принципами та інтегру­валася б з науковою сферою;

по-третє, створити засади та побудувати в Україні сучасний наукоємний ринок науково-технічної та інноваційно-технологічної продукції з урахуванням вимог СОТ, інших міжнародних норм, від­працювати нормативно-правову базу державного регулювання та організаційно-економічні механізми ринкового саморегулювання функціонально-цільової системи продукування наукоємного ринку;

по-четверте, сформувати за програмно-цільовим методом систему державного замовлення науково-технічної та інноваційно-технологічної продукції на основі державного фінансування та інвестування досліджень, а також стимулювання створення і трансферу інноваційних технологій;

по-п’яте, створити депозитарну національну галузеву регіо­нальну систему обліку, оцінки і використання об’єктів інтелек­туального капіталу, створених за державний рахунок та за державним замовленням;

по-шосте, запропонувати систему навчання і підвищення кваліфікації в системі інноваційної освіти на основі інтегрованої науково-інноваційної та освітянської інфраструктури наукоємного ринку.

Здійснити ці завдання не можливо лише за рахунок дер­жавної науково-інноваційної сфери, тому потрібна нова підприєм­ницька наскрізна ідеологія, методологія і практичний інструмен­тарій ринкових нововведень для забезпечення вирішення проблем переходу економіки України, її наукової сфери на нову інноваційну модель функціонування та розвитку.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Михайле Васильовичу.

Слово має академік, директор Інституту економіки та прогнозування Національної академії наук України Геєць Валерій Михайлович. Будь ласка. Підготуватися Віталію Івановичу Майку.

 

ГЕЄЦЬ В.М., директор Інституту економіки та прогнозування НАН України. Дякую, шановний Адаме Івановичу. Дорогі колеги, хочу звернути увагу: я, напевне, вдесяте на парламентських слуханнях, але таку кількість людей у залі бачу вперше. Напевне, і парламентаріїв на засіданні, як правило, збирається менше. То,  дай Боже, всім нам розуму і не тільки фахівцям, збиратися задля обговорення таких проблем. Представників засобів масової інформації взагалі немає, бо їх цікавлять “смажені” факти, а не майбутнє України. Це, так би мовити, вступна частина.

Тепер щодо змісту і щодо проблеми. У матеріалах, які вам роздані, є оцінки нашого Інституту стосовно національної інно­ваційної системи, досвіду і наші рекомендації. Спробую зробити коротке узагальнення.

Національна інноваційна система є найвищим здобутком XX століття, за визнанням міжнародно визнаних фахівців і всієї світової спільноти. Щодо національних інноваційних систем у краї­нах з перехідною економікою, таких як наша, за експертною оцін­кою зарубіжних фахівців, жодна країна не змогла її створити. Не  створили її й ми, хоча в частині науки, освіти, всього, що пов’язано з цією сферою, зроблено доволі багато.

У чому полягає можливість такого твердження? Справа в тім, що національна інноваційна система включає корпоративний сектор, вибудований за інтегральною вертикально організованою структурою, в який обов’язково включена наука, а міжкорпора­тивні узгодження в частині інновацій на сьогодні становлять тре­тину всіх узгоджень. Без цього елементу національної інноваційної системи не було, немає і не буде.

Щодо оцінки того, що ми маємо в цій частині. У цій частині, на превеликий жаль, працює інший фактор, який нас сьогодні має надзвичайно турбувати. У чому він полягає? У тому, що наша наукова і освітянська системи включаються в міжнародний простір і при цьому надзвичайно пасивно працюють, бо перша складова, про яку я казав, — корпоративна не діє на національну економіку і на національні технології.

Якщо проаналізувати фінансування української науки, то на  20–25 відсотків вона вже сьогодні фінансується іноземними компаніями. А 30 відсотків — це гранична величина. І якщо враху­вати, що в нас сьогодні інноваційну діяльність здійснюють 8 від­сотків промислових підприємств, і до цього додати, що експорт наукових послуг вдвічі перевищує імпорт, то всі бюджетні видатки, Адаме Івановичу, на ці цілі нині працюють на експорт наукових послуг, а не на експорт інноваційної діяльності!

Люди добрі! Ми можемо пишатися наукою, але якщо зберігатиметься така ситуація, ми надалі будемо не отримувати, а втрачати. Сьогодні ця частина проблеми перенесена у сферу економічних реформ і вибудовування власних національних інте­грованих структур, куди включений цей сектор. Час визначатися з  пріоритетами, це все слід робити, без цього нічого не буде, скільки б президент Національної академії наук чи міністр освіти і  науки за це не боролися б. Так і надалі триватиме: провідні економічні наукові школи будуть працювати, фінансуватися і не­погано жити, а ми будемо платити технологічну ренту тому, хто використовує результати науки. Треба про це говорити відкрито і  водночас розумно всю цю частину вибудовувати саме таким чином. Вибачте але, нічого не буде, за такої системи мотивацій.

Не буду наголошувати на всіх складових, які пов’язані. У цьому документі є наші позиції, що потрібно зробити в кожній частині. Проблему національної інноваційної системи треба вне­сти в програму стратегії і на неї нав’язати інші елементи. Тому це і є основною квінтесенцією вибудовування національної іннова­ційної системи. Без цієї складової інші не працюватимуть. Будемо формувати кадри і науку для інших структур і технологій інших країн.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Валерію Михайловичу. Оскільки ми говоримо про науку і нові технології, то хочу вас поінформувати, що незважаючи на відсутність представників засобів масової інформації, пряма телетрансляція нашої дискусії відбувається. Так що присутність — не обов’язкова умова, але бажано, щоб вони були присутні на парламентських слуханнях, я вас у цьому підтримую.

Слово має народний депутат Віталій Іванович Майко. Будь ласка. Мабуть, не побоюся цього слова, найбільший прихильник проблеми, яку ми сьогодні обговорюємо, серед усіх народних депутатів. Підготуватися Гринькову Борису Вікторовичу.

 

МАЙКО В.І., секретар Комітету Верховної Ради України з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва (Блок Юлії Тимошенко). Знаєте, мені здається, якби у нас був парламент у такому складі, як сьогодні, і ми розглянули б такі питання, як сьогодні, то життя українського народу стало б про­стішим і значно кращим. Ми завжди, особливо цей ряд — кому­ністи і соціалісти, ставимо питання про середній заробіток. Але  ніхто не хоче подумати про вашу справу — продуктивність праці. Можу навести такий приклад. Нещодавно відбулося засідання ради директорів Києва. Ми пішли подивилися одне підприємство. Середня заробітна плата — 12 тисяч гривень, 145 працівників, 37 мільйонів гривень сплатили за рік до бюджету. Робота чиста, спокійна. Я подивився обладнання, усе обійшов — все нам по силі. І ми робимо на Україні. Подивився, що вони там роблять: розливають дуже шкідливу хімію. Знаю, що наші київські хіміки давно вже хочуть це саме робити. Заробітна плата в 6 разів вища, ніж найвища київська зарплата!

То я хочу сказати, що всі в країні повинні зрозуміти, що без науки ми жити добре не будемо. Це єдиний шлях до гарного життя — поставити на службу науку. Але зробити це лише зако­нами не можна. Я вже подивився, скільки законів ми прийняли, вже й перелічити їх не можна! Потрібно зробити так, щоб поняття інновації, впровадження наукового досвіду було способом життя в  Україні, щоб ця праця була найбільш оплачуваною, щоб наш учений не шукав заробітку в Китаї, Європі чи деінде. Мій друг їздив до Китаю читати лекції, а от минулого року прийшов і каже: “Знаєш що, друже, треба вже мені їхні лекції слухати”. Я з цієї трибуни десятки разів казав про те, що потрібно швидше вироб­ляти апарати штучного дихання. Розробили, створювали сім років. Приїхали китайці, попросили апарат, ми їм не дали. Через рік вже по всьому світу поставили американський апарат.

Я хотів би, щоб усі зрозуміли одне і повірили в себе. Коли ми згадуємо про науку, то обов’язково починаємо з інформа­ційних технологій. Все це потрібно, але хочу зауважити, що в Херсонській області (я три дні тому повернувся звідти) в деяких районах зібрали по 13 центнерів пшениці з гектара. А німка з Асканії-Нової збирала по 80 центнерів з гектара, не знаючи про інформаційні інновації. Вона просто знала як треба працювати.

Дуже гарні були доповіді і виступ міністра освіти і науки України мені сподобався. Катерино Семенівно, це у вас такий важіль, який може примусити всіх працювати, — Національна академія наук України. Але давайте подивимося, що ми можемо сьогодні дати підприємствам.

Згадаймо Інститут електрозварювання імені Є.О. Патона. Скільки заводів працює в цьому напрямі, які обсяги виробництва? Колись був інститут “Квант”, я там працював, він завантажував роботою у Радянському Союзі 150 тисяч людей. Скільки сьогодні завантажує один інститут, і чому це так? Тому, хто завантажує людей, платимо стільки, скільки й тому хто не дає результатів роботи. Я не кажу про фундаментальну науку, це інше питання.

І на завершення. Взагалі, я прийшов послухати, щоб знати, чим допомогти, але висловлюю і свою думку. Перш за все — повірте в себе. Потрібно примусити повірити в науку і не чекати, поки хтось допоможе. Вимагайте допомоги науковців у всіх питан­нях. Ви справді ті люди, які достойні того, щоб ними опікувалися. Я щоразу кажу про це з цієї трибуни, і щораз мені бракує часу, але мене Бог нагородив голосом, тож я закликаю вас: вірте в це і обов’язково... (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Спасибі, Віталію Івановичу.

Слово має директор Інституту сцинтиляційних матеріалів Національної академії наук України, академік Гриньов Борис Вікторович. Будь ласка. Підготуватися Миколі Васильовичу Новікову.

ГРИНЬОВ Б.В., директор Інституту сцинтиляційних матеріа­лів НАН України. Глубокоуважаемые народные депутаты! Уважае­мые коллеги! В этом месяце как раз заканчивается половина срока, отведенного Законом Украины “О специальном режиме инновационной деятельности технологических парков”, на реше­ние задачи по становлению одной из важнейших составляющих инновационной структуры в стране. Эти семь с половиной лет, кроме неоспоримых определенных успехов участников технопар­ков по созданию новейших технологий, инновационной продук­ции, о чем уже здесь говорили, отмечены также и длительными судебными тяжбами с налоговыми органами. Эти тяжбы не только сыграли отрицательную роль в деле создания положительного имиджа инновационных структур, но и породили всеобщий скеп­тицизм относительно искренности деклараций правительственных органов о государственной поддержке инновационной деятельно­сти в стране.

Редакция закона неоднократно менялась, но как показывает практика, его редакция, действующая с 2006 года, так же далека от совершенства, как и первая, принятая в 1999 году. Мне кажет­ся, что постоянно возникающие трудности в использовании зако­на, множество допускаемых ошибок в его трактовке как со стороны технопарков, так и со стороны контролирующих органов, отчасти вызваны и тем, что мы с самого начала при организации этой деятельности в Украине отошли от классической модели технопарков, которых действительно в мире насчитываются мно­гие сотни, а может быть, и тысячи.

Известно, что классическая модель технопарка — это предоставленная государством четко ограниченная территория (здание или комплекс зданий) на которую в соответствии с законодательством распространяются те или иные государ­ственные преференции в зависимости от региона, в котором существует технопарк, инновационных направлений его деятель­ности, конкретных задач, которые решают фирмы, работающие в его составе. В этих зданиях создана соответствующая инфор­мационная и энергетическая инфраструктура для того, чтобы можно было осуществлять деятельность по опытно-конструк­торской доработке новых технологических и технических разра­боток, освоению выпуска новой инновационной продукции. Они создаются не на базе больших научных центров, как у нас, а просто специально строят новые.

Таким образом, во всем мире технопарки служат для поддержки начальных стадий процесса коммерциализации той или иной научно-технической разработки. По сути, эти структуры предназначены для поддержки хоть и высокотехнологичного, но малого бизнеса. Если разработка удачная и бизнес развивается, то предприятие выходит из-под опеки технопарка.

У нас же технопарки, особенно их проекты, подняты слиш­ком высоко, я бы сказал, на общегосударственный уровень. Проекты получаются такие большие, что по каждому из них впору принимать специальные правительственные решения, если для их реализации требуется государственная поддержка.

При таких масштабных проектах у налоговых администраций действительно возникают большие бреши в сборе налогов, осо­бенно на региональном уровне, где исполнитель проекта техно­парка иногда оказывается, чуть ли не единственным солидным налогоплательщиком. Поэтому налоговики зачастую идут на заве­домое превышение своих полномочий, лишь бы сохранить объем сбора налоговых платежей.

Опять таки, вследствие масштабности проектов и больших сумм возникающих субсидий каждым проектом вынуждена зани­маться правительственная комиссия на уровне вице-премьер-министров и министров.

И самое главное, потерялась основная идея, заложенная в функциональное назначение технопарков, — начальная под­держка попыток внедрения в практику новых высокотехноло­гичных разработок и коммерциализации этой деятельности. При реализации этой идеи проекты по определению не могут быть масштабными, они укладываются в рамки малого бизнеса. Такие небольшие проекты как раз и отвечают самому духу технопарков, которые призваны поддерживать новейшие инновационные начинания.

На мой взгляд, есть смысл и в нашей стране создать сеть технопарков классического типа, уже апробированных во многих странах — и развитых, и развивающихся. Их следует создавать в  зданиях или на территориях, которые могут предоставить или  построить региональные и общегосударственные структуры или даже частные инвесторы. Упростится задача и для Министер­ства образования и науки, она сведется просто к координации деятельности технопарков, проверке направлений инновационной деятельности, не требуя при этом общегосударственной значи­мости проектов и согласования на уровне всех ведомств. Техно­парки классического типа очень легко встроить в структуру региональных инновационных центров, и они очень быстро станут центрами по коммерциализации новых научно-технических разра­боток — одного из главных звеньев инновационной структуры страны. При этом, конечно, нужно дать возможность существую­щим технопаркам так называемого функционального типа закон­чить зарегистрированные проекты в соответствии с действующим законом.

Благодарю за внимание (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Борисе Вікторовичу.

Слово має директор Інституту надтвердих матеріалів імені В. Бакуля Національної академії наук України Новіков Микола Васильович. Будь ласка. За ним виступатиме Качур Ігор Анатолійович.

 

НОВІКОВ М.В., директор Інституту надтвердих матеріалів імені В. Бакуля НАН України. Шановний голово! Шановні присутні! Я представляю бакулівський науково-технічний комплекс, який працює 46 років і має стрижнем своєї діяльності інноваційну роботу. За ці роки інститутом створено багато технологій, алмаз­них продуктів, інструментів з кераміки, з надтвердих сплавів. Все це дало можливість Україні зайняти провідне місце у світі в цій галузі, тому що основою цієї роботи є надвисокі температури, які  вдвічі перевищують температуру плавлення сталі, надвисокі тиски — тисячі кілобар. Це під силу небагатьом науковцям і науко­вим країнам.

Тому ідеологія інноваційно-інвестиційного розвитку мені знайома зблизька, і я, так би мовити, як той суб’єкт, про якого піклується наша держава і про якого нині йде мова, хотів би зупинитися на двох питаннях.

Перше питання дуже важливе. Ви знаєте, що кожні 15 років відбувається зміна поколінь. Нині ми підійшли саме до того часу, коли на зміну старому поколінню, яке володіло всім арсеналом інтелектуальної власності та мало змогу реалізовувати все це у промисловості, приходить нове покоління.

Думаю, що до тієї системи університетів, яка в нас існує за  досвідом нашого інституту, потрібно приділити більше уваги конкретним центрам. На жаль, тут немає Михайла Захаровича Згуровського, а я хочу підкреслити, що Київським політехнічним університетом спільно з Національним авіаційним університетом у нашому інституті за власні кошти ми створили центр підготовки спеціалістів з інструментальної справи та наукового приладо­будування. Ці 50–60 студентів, які проходять у нас підготовку, випускаються бакалаврами, магістрами, підготовленими до тієї роботи, про яку ми зараз піклуємося. Мені здається, що такі центри повинні працювати у ряді провідних наукових центрів з різних напрямів науки і технології, вони можуть зробити вагомий внесок у те, щоб забезпечити науку і інноваційну справу кваліфі­кованими кадрами. Треба більше піклуватися про такі центри, і, на мою думку, доцільно запозичити досвід Китаю та Фінляндії.

Друге питання. От ми зараз готові за три роки майже в 5 разів збільшити випуск своєї продукції. Нині це 15 тонн алмазів та алмазних виробів, кераміки, а виробництво може бути збіль­шено до 50–60 тонн, що додатково забезпечить для України близько 200 мільйонів гривень. А якщо взяти ту галузь, про яку ми піклуємося, — майже 1 мільярд гривень. З цією метою ми роз­робили проекти, які базуються на тому, що каталізатором у цьому просуванні є певне державне фінансування. Згодом ми зможемо витрачати на це власні кошти (близько 10 мільйонів гривень), а з бюджету потрібно 6 мільйонів гривень. Така бюджетна під­тримка дасть можливість залучити ще більше коштів від недер­жавних організацій (більш як 60 мільйонів гривень). І все це дасть позитивні наслідки для держави.

Тому, на мою думку, інноваційний фонд, який створила держава, має не тільки розподіляти гранти на велику кількість різних проектів. У нашій країні за багато років створені авіаційні, космічні, теплотехнічні центри, а також у галузі інструментальної справи, зварювання. Потрібно підтримати їх потужним концен­трованим фінансуванням.

Мені доводилося брати участь у японському інноваційному проекті, і його фінансування (40 мільйонів доларів на рік) дало змогу потім ще два чи три десятки років одержувати користь. Тому, мені здається, що правильна політика, піклування про кадри — це запорука того, що наша наука, наші вчені і працівники впораються із завданнями інноваційно-інвестиційного розвитку.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Миколо Васильовичу.

Слово має заступник міністра промислової політики України Качур Ігор Анатолійович. Будь ласка. Підготуватися Затолокіну Олександру Петровичу.

 

КАЧУР І.А., заступник міністра промислової політики України. Дякую, Адаме Івановичу. Шановні учасники парламентських слухань! Україна визначила одним із стратегічних напрямів роз­витку держави формування інтелектуально орієнтованої економі­ки. Стан майбутньої економіки мають визначати високотехно­логічні підприємства. Щоб поліпшити роботу цих підприємств та створити нові виробництва необхідно посилити роль держави у формуванні та функціонуванні національної інноваційної системи.

За останні півтора-два роки виробництво продукції про­мисловості набуло ознак стабільності. За підсумками 2006 року приріст виробництва становив 6,2 відсотка, що вдвічі перевищує показник 2005 року.

Визначальний вплив на зростання промислового вироб­ництва мали металургія та обробка металу (приріст 8,9 відсотка проти спаду 1,5 відсотка в 2005 році), машинобудування (приріст 11,8 відсотка проти 7 відсотків у 2005 році), авіаційна промисло­вість (темпи зростання 116 відсотків), суднобудівна промисловість (темпи зростання 114 відсотків). У січні-лютому 2007 року порівня­но з відповідним періодом 2006 року обсяг виробництва зріс на 11 відсотків, а за період з початку року — на 13,5 відсотка.

Розподіл обсягів наукових та науково-технічних робіт за секторами науки показує, що близько 68 відсотків усіх розробок зосереджено в галузевому та заводському секторах науки. Тому проблема інноваційного розвитку промисловості України є домі­нуючою. Галузева наука є найважливішою ланкою між фунда­ментальною наукою та виробництвом і забезпечує впровадження у виробництво досягнень академічної, вузівської та заводської науки у вигляді конкурентоспроможних виробів, новітніх техно­логій, технологічного обладнання. Реалізація інноваційної політики повинна бути спрямована на створення умов для розвитку галузе­вої науки, підвищення ефективності функціонування галузей та підгалузей промисловості.

Науковий потенціал Міністерства промислової політики складають близько 300 наукових організацій, з них 271 атестовані як наукові установи. За результатами атестації визначено 236 го­ловних наукових установ з відповідних науково-технічних напря­мів. Серед їх персоналу інженерно-технічні працівники становлять більш як 80 відсотків, майже 3 відсотки загальної чисельності працівників мають науковий ступінь, науково-технічна діяльність становить в середньому більш як 85 відсотків загального обсягу виконаних робіт. Однак молодих наукових працівників — менше 5 відсотків. Необхідно вживати відповідних заходів для залучення молодих працівників.

Державні бюджетні кошти становлять менше 2 відсотків загального обсягу фінансування. Підприємства навчилися зароб­ляти кошти, це свідчить про накопичений великий потенціал у галузевій науці, який може давати прибутки. Наукові установи хімічної промисловості виконують більше половини обсягу всіх робіт серед головних наукових установ — 0,6 мільярда гривень. Головні установи гірничо-металургійного комплексу також мають потужне фінансування за рахунок коштів замовників.

Для зменшення податкового тиску на галузеві наукові установи пропонуємо:

поновити дію пункту 4 статті 12 Закону України “Про плату за  землю” щодо звільнення від земельного податку галузевих наукових установ;

внести зміни до статті 24 Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність” бо різниця між пенсією наукового працівника за цим законом та пенсією, обчисленою відповідно до інших законодавчих актів, має виплачуватися за рахунок держав­ного бюджету, а не за рахунок наукової установи;

скасувати або зменшити до 6–8 відсотків ПДВ на вартість робіт та послуг наукових установ та ставку ПДВ на вартість робіт і послуг наукових установ, які виконуються за міжнародними контрактами, шляхом внесення відповідних змін до пункту 2 статті 6 Закону України “Про податок на додану вартість”;

скасувати відрахування державними науковими установами 50 відсотків прибутку до держбюджету.

Ці зміни в податковому законодавстві повинні стосуватися галузевих наукових установ, внесених до державного реєстру, яким надається підтримка держави. До державного реєстру вне­сено більше 100 наукових установ сфери діяльності Міністерства промислової політики України.

Мінпромполітики виступає за продовження мораторію на  приватизацію об’єктів науки. Протягом останніх п’яти років середньорічні темпи зростання обсягів реалізованої продукції у високотехнологічних секторах промисловості України, за даними Держкомстату, становили 29 відсотків, рентабельності — 41 від­соток. Однак ці підприємства мають високий ступінь зношення основних фондів — більш як 60 відсотків. Проводиться аналіз їх стану з метою визначення стратегії переозброєння у 2008–2010 роках.

Мінпромполітики фінансує потужний пілотний інтернет-проект “Україна промислова” з просування вітчизняної продукції на світові ринки збуту. Більшість високотехнологічних підприємств беруть участь у його виконанні.

На підвищення інноваційного потенціалу українських про­мислових підприємств спрямовані цільові комплексні науково-технічні програми з розробки та впровадження нових технологій та обладнання в галузі високих наукових технологій мікро­електроніки, технологій надвисоких частот, машинобудування, авіаційної та суднобудівної промисловості, розвитку та рефор­мування їх методологічного комплексу.

У 2007 році з ініціативи Мінпромполітики запроваджені програми державної підтримки підприємств суднобудівної про­мисловості та літакобудування, сприяння впровадженню у вироб­ництво сучасної техніки через механізм здешевлення кредитів. Таким чином, ми визначили чіткі пріоритети щодо інноваційного розвитку сектору промислового виробництва.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Затолокін Олександр Петрович, науковий керів­ник програми ХАБІТАТ ООН із стратегічного планування та іннова­ційного розвитку України. Прошу. За ним виступатиме Микола Михайлович Стеблинський.

 

ЗАТОЛОКІН О.П., науковий керівник програми ХАБІТАТ ООН із стратегічного планування та інноваційного розвитку України. Шановний пане голово! Шановні учасники парламентських слухань! Ще раз дякую за запрошення і за можливість висловити свою позицію. Дозвольте акцентувати вашу увагу на декількох аспектах проблеми, яка сьогодні розглядається: по-перше, інноваційна діяльність місцевих органів влади з розроблення та впровадження регіональних інноваційних програм; по-друге, спів­праця місцевих органів влади з міжнародними фінансовими організаціями; по-третє, розвиток співпраці з організаціями системи ООН.

Пошук впродовж останніх років оптимальних моделей інно­ваційного розвитку на регіональному рівні наочно показав, що одним із стримуючих чинників їх впровадження є, насамперед, відсутність співпраці та взаємодії між основними групами учасни­ків інноваційного процесу — місцевими органами влади, іннова­ційними підприємствами та фінансовими кредитними установами.

В умовах децентралізації управління стало очевидним, що політика місцевих органів влади щодо інноваційного розвитку та відносини, що склалися між фінансово-кредитними установами та інноваційними підприємствами, вже не відповідають новим ринковим відносинам і стають істотним стримуючим чинником. Вся сукупність цих та багатьох інших чинників не сприяє ство­ренню сприятливого інвестиційного клімату на місцевому рівні, не забезпечує залучення інвестицій у розвиток регіонів.

На пошук можливих шляхів вирішення цих проблем і був спрямований проект Програми розвитку ООН “Підтримка малого і середнього підприємництва в Україні”, в якому протягом 1999–2002 років взяли участь представники місцевих органів влади та підприємці з 197 районів та міст України, з 8 областей та Авто­номної Республіки Крим. У рамках проекту розроблено близько 3 тисяч інвестиційних проектів, третина з яких мала інноваційну складову на загальну суму 952 мільйона доларів. Впроваджуючою агенцією за цим проектом виступив Центр муніципального менеджменту, який, починаючи з 1994 року, сприяє реалізації в Україні Програми ООН по населених пунктах, ООН ХАБІТАТ та організовує стажування лідерів місцевого самоврядування в Украї­ні за програмами ООН із стратегічного планування.

Прийняття нової Конституції України, законів України “Про місцеве самоврядування в Україні”, “Про місцеві державні адмі­ністрації” створило принципово нову політико-правову модель державного устрою України, яка характеризується сьогодні тим, що органи місцевого самоврядування вже не є органами дер­жавної влади і, маючи власні владні повноваження, самостійно вирішують питання місцевого значення. Відносини між органами місцевого самоврядування та суб’єктами господарської діяль­ності, розташованими на їх території, будуються виключно на договірній та податковій основі. Органи місцевого самовряду­вання можуть виконувати всі майнові права щодо об’єктів права комунальної власності — передавати їх у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати в оренду, використовувати як заставу.

Місцевим органам влади також надано право здійснювати управління майном інших суб’єктів права власності у разі його передачі їм в установленому порядку. Тобто в такому разі вони можуть виступати гарантами інноваційних підприємств, які отри­мують кредити для реалізації регіональних інноваційних програм.

Особливу увагу при цьому слід приділити сировинним ресурсам, які є об’єктами інноваційної діяльності місцевих органів влади і можуть виступати гарантійним забезпеченням іннова­ційних проектів підприємств області. Проте вже котрий рік Вер­ховна Рада України не може визначити правовий статус місцевих природних ресурсів і внести відповідні зміни до Закону “Про надра”.

Закон України “Про інноваційну діяльність”, прийнятий у 2002 році, надав органам місцевого самоврядування право формувати і реалізовувати регіональні та місцеві інноваційні про­грами. Але практика роботи місцевих органів влади за цей час засвідчує, що вони виявилися нездатними забезпечити реалізацію наданих їм повноважень.

І тут, здається, Верховна Рада у повній мірі могла б від­повідно до Закону “Про місцеве самоврядування в Україні” вико­ристати свої повноваження в частині надання методичної допомо­ги органам місцевого самоврядування та за участю профільного Комітету Верховної Ради з питань науки і освіти вперше в Україні розглянути проекти 27 середньострокових регіональних інновацій­них програм на 2008–2011 роки. Це дало б можливість реально оцінити інноваційний потенціал регіонів, визначитися з пріори­тетними напрямами інноваційної діяльності, які затверджуються Верховною Радою України на середньострокову перспективу, і  найголовніше — зрозуміти, яку інноваційну продукцію можуть реально запропонувати регіону, і яку додану вартість за рахунок цього вони можуть створити на своїй території.

Лише за цих умов інноваційні підприємства, які працюють на відповідній території, будуть не пасинками, а партнерами місцевої влади, зможуть отримувати муніципальні гарантії для реалізації своїх проектів та мати доступ до…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Микола Михайлович Стеблинський, голова правління Української державної інноваційної компанії. За ним виступатиме Михайло Яворський.

 

СТЕБЛИНСЬКИЙ М.М., голова правління Української держав­ної інноваційної компанії. Шановні учасники парламентських слухань! На виконання завдань уряду щодо формування та реалі­зації державної політики у сфері розвитку інноваційної інфра­структури першочерговими напрямами роботи Української дер­жавної інноваційної компанії вбачається вдосконалення діяльності Українського банку реконструкції та розвитку щодо кредитування суб’єктів інноваційної діяльності та забезпечення ефективного платіжного механізму, зокрема, збільшення його статутного капі­талу, створення регіональних відділень, що забезпечить розши­рення сфери його діяльності на всю Україну.

Для контролю за цільовим використанням коштів, які будуть надаватися на фінансування інноваційних та інвестиційних проектів із впровадження новітніх енергозберігаючих технологій, технологій з виробництва альтернативних джерел палива, компа­нія спільно з банком розробляє проект тристоронньої угоди, яка буде укладатися між інноваційною компанією, банком та клієнтом.

Також планується створення української інноваційної страхо­вої компанії з метою надання гарантій інвесторам щодо повер­нення вкладених ними грошей у той чи інший інноваційний проект через механізм страхування інноваційних ризиків, а також надання страхових послуг виконавцям інноваційних та інвестиційних проек­тів. За рахунок надання страхових послуг страхова компанія по­винна акумулювати страхові внески і створювати страхові резерви.

Планується також створення компанії з управління активами із залученням Українського банку розвитку та реконструкції, яка, своєю чергою, створить і управлятиме пайовим, венчурним інно­ваційним фондом, що дасть можливість залучати капітал вітчизня­них та іноземних інвесторів на інноваційну діяльність.

На наш погляд, необхідне також створення української інноваційної лізингової компанії з метою придбання обладнання для суб’єктів інноваційної та інвестиційної діяльності, які реалі­зують проекти. Передача їм цього обладнання в лізинг, фінан­совий або оперативний, забезпечить інноваційній компанії додат­кові гарантії щодо повернення грошових коштів і контролю за виконанням договорів з придбання та передачі в лізинг цього обладнання.

Це ті заходи, які, на нашу думку, мають бути здійснені най­ближчим часом з метою розвитку інноваційної системи України. Я  так коротко, тому що хочу сказати, що не можу погодитися з  тим твердженням, що в цьому році відсутня прозорість. Два тижні тому, під керівництвом Держінвестиції, ми розпочали відбір інноваційних та інвестиційних проектів. За півроку отримано заявок на 7,5 мільярда гривень, підготовлено пакет нормативних документів, розроблено і затверджено три постанови Кабінету Міністрів України, три порядки конкурсних відборів — це накази, які зареєстровані в Міністерстві юстиції України. Накази розміщені на сайті інноваційної компанії. Ми надаємо безкоштовну допомогу всім, хто до нас звертається, тому що заявки — це ще не проекти. Можу сказати лише одне, що на сьогодні, на жаль, ми змогли відібрати проекти, які більш-менш відповідають зазначеним у на­казах нормам. Це чотири проекти — на компенсацію відсоткової ставки за кредитами. Проектів про пряме бюджетне кредитування у нас поки що немає, жодного бізнес-плану і комплекту доку­ментів, які б відповідали вимогам, встановленим урядом і Держав­ним комітетом України з інвестицій та інновацій. Хочу сказати, що, на жаль, серед заявок, які маємо, немає жодної, яка вказувала б на спробу об’єднати зусилля науки і виробництва. Це в основному заявки виробників, які підприємці розробляють власними зусиллями.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має директор Львівського центру науково-технічної та економічної інформації, кандидат технічних наук Михайло Степа­нович Яворський. Будь ласка. Підготуватися В’ячеславу Павловичу Соловйову.

 

ЯВОРСЬКИЙ М.С., директор Львівського центру науково-технічної та економічної інформації. Шановний Адаме Івановичу! Шановні колеги! Свого часу відомий англійський письменник і винахідник Артур Кларк сказав: “Мало знати, потрібно і засто­совувати. Мало хотіти, потрібно і діяти”. У цьому контексті перма­нентне бажання переходу на інноваційний шлях розвитку в нашій державі потрібно рішуче переводити до конкретних дій, зокрема сформувати в нових умовах національну інноваційну систему та її регіональні підсистеми.

Як відомо, будь-яка інноваційна система має ряд складових. Одна з них — малий і середній бізнес у науково-технологічній сфері. Як свідчить досвід, вони вирішують два завдання: забез­печують зайнятість активної частини науково-технологічного спів­товариства та ефективно і швидко переносять раніше накопичені знання в академічній, вузівській і галузевій науках на ринок това­рів і послуг. Це не вимагає великих бюджетних дотацій, бо основ­ною рушійною силою є здорове честолюбство і підприємливість.

Нині на Львівщині функціонує більш як 100 малих інновацій­них підприємств. У 1994 році за нашою ініціативою було створено Західноукраїнську регіональну асоціацію інноваційних фірм “Львів­технополіс”, затверджена і діє регіональна програма розвитку малого підприємництва на 2007–2008 роки та її підпрограма “Реалізація інноваційних проектів”. Метою заходів цієї програми є створення в регіоні на нашій базі системи моніторингу іннова­ційних проектів, на основі яких можна створювати малі інноваційні фірми. Наскільки мені відомо, Міністерство економіки України готує Державну програму формування середнього класу.

Хочу внести пропозицію: закласти в суть цієї програми філософію формування середнього класу шляхом сприяння роз­витку малого інноваційного бізнесу в різних сферах економіки і вирішити питання створення фонду сприяння формуванню малих підприємств у науково-інноваційній сфері, внести зміни до поста­нови Кабінету Міністрів України №786 від 4 жовтня 1995 року “Про методику розрахунку і порядок використання плати за орен­ду державного майна”, зафіксувавши в цій методиці оптимальні орендні ставки для малих інноваційних фірм. Статистичний збір­ник “Наукова та інноваційна діяльність в Україні” доповнити роз­ділом “Малі підприємства, які працюють у науково-технічній сфері”. Встановити квоту для малих інноваційних підприємств при  оголошенні конкурсу на здобуття Державної премії України в  галузі науки і техніки. Встановити квоту для малих інноваційних підприємств при формуванні державного замовлення на іннова­ційну продукцію.

Іншим важливим елементом інноваційної системи повинні стати бізнес-інноваційні центри, технопарки, центри трансферу технологій. У нашому регіоні на початку 90-х років ХХ століття одними з перших в Україні були створені агротехнопарк “Броди”, Трускавецький валеологічний інноваційний центр, технопарк “Яво­рів”. Окремі функції центрів трансферу технологій в областях виконують регіональні центри науково-технічної і економічної інформації. Сформовані певні інформаційні ресурси в кожній області, набуто досвід роботи на ринку об’єктів права інтелек­туальної власності та участі в міжнародних програмах.

Наведу приклад нашої діяльності — ми забезпечуємо інно­ваційну складову Міжнародного інвестиційного ярмарку, який щорічно відбувається в місті Львові. За нашої інформаційно-консультаційної підтримки проект львівської субфірми “Елекс” отримав нагороду Центральноєвропейської ініціативи як кращий інноваційний проект.

Протягом останніх двох років більше 150 українських вчених та фахівців за нашого сприяння (ми були партнерами у двох проектах Шостої рамкової програми ЄС і мали на це ресурси) змогли взяти участь у різних міжнародних конференціях, вистав­ках, брокерських зустрічах. Думаю, що центрам науково-технічної, економічної інформації, іншим державним підприємствам та установам, які досягли суттєвих результатів у сфері залучення інвестицій в Україну шляхом участі в міжнародних проектах, по­трібна певна підтримка з боку держави у вигляді додаткового бюджетного фінансування для створення робочих місць для висо­кокваліфікованих спеціалістів і молоді у сфері охорони та комер­ціалізації інтелектуальної власності, технологічного аудиту тощо. Потрібна державна програма для створення в Україні за рахунок різних джерел фінансування інфраструктури підтримки інновацій­ної діяльності, яка існує у Польщі, Німеччині, Росії, скандинавських країнах.

Нещодавно ми в центрі проводили моніторинг громадської думки наших клієнтів, партнерів по спільних проектах і 46 відсотків опитаних зробили прогноз, що Україна ввійде в число техно­логічно розвинених країн світу, 40 відсотків вважають, що Україна буде постачальником дешевої робочої сили. Все-таки оптимізм є, і, гадаю, ми повинні переломити ситуацію на користь народу України. Цей шанс не повинні втратити ні нинішні політики, ні майбутні.

Дуже багато залежить від самоорганізації представників науково-інноваційної громадськості, від того, наскільки впевнено й ефективно ми будемо...

 

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Михайле Степановичу.

Слово має заступник директора Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України, доктор економічних наук В’ячеслав Павлович Соловйов. Будь ласка. Підготуватися Миколі Іллічу Садовому.

 

СОЛОВЙОВ В.П., заступник директора Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва. Шановні колеги! Сьогодні ми обговорюємо проблему впливу інновацій науки на економіку. Концепція розвитку національної інноваційної системи розглядалася на засіданні Державного комітету соціального та гуманітарного сектора. Ми ставимося до  науки і інновацій, як до якогось соціального явища. Але це економічне явище.

Чому це так? Може, тому що соціальна несправедливість, є такий вимір, в Україні досить велика. За деякими оцінками вона вимірюється як співвідношення прибутків найбагатших 20-ти відсотків і найбідніших 20-ти відсотків громадян країни. Скажімо у  Фінляндії — в три рази, у Сполучених Штатах Америки — в дев’ять разів, у країнах з розвиненою економікою у середньому в шість разів, а в Україні — в 15 разів.

Мабуть сьогодні, дійсно, потрібно соціально захищати тих, хто займається наукою й інноваціями, тому що вони не належать до найбагатших верств населення, а, скоріше, до середнього чи нижче середнього класу.

Водночас, якщо подивитися об’єктивно, то ми маємо досконале інноваційне законодавство, яке має досить великий авторитет, і воно постійно вдосконалюється, але це призводить до деяких протиріч, про які вже сьогодні казали (створення технологічних парків тощо).

Сьогодні говорили про фінансування науки. В Європі нама­гаються зробити, щоб у середньому три відсотки валового вну­трішнього продукту йшли на фінансування науково-технологічної діяльності. Але за рахунок чого? За рахунок гармонізації техно­логічних рівнів у всіх регіонах Європи, інтенсивного залучення приватних коштів і координації між інноваційними політиками регіонів і галузі.

У нас цього немає. На сьогодні, коли створено Державне агентство України з інвестицій та інновацій це можна буде зробити, тим більше, що це агентство вже об’єднало функції інвестицій та інновацій. Слід також подумати про комплексний підхід до розвитку великих технологічних підприємств, малих і середніх підприємств. Тому що перспективні й успішні великі технологічні підприємства не можуть функціонувати без роботи малих і середніх підприємств інноваційного напряму. У нас окремо розробляється законодавство для малих і середніх під­приємств, окремо — для високотехнологічних підприємств.

Необхідно звернути увагу на якість інвестицій. Соціальне середовище дуже чутливе до значних інноваційних інвестицій. І тому потрібно на це звертати увагу при плануванні розвитку високотехнологічних підприємств.

І останнє. Для того, щоб перевести інновацію науки в еконо­мічну сферу, потрібно, щоб підвищилась увага з боку Міністерства економіки України і Міністерства фінансів України до цих питань.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має народний депутат України Микола Ілліч Садовий. Підготуватися Бойку Роману Володимировичу.

 

САДОВИЙ М.І., секретар Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти (Соціалістична партія України). Шановні учасники парламентських слухань! Комітет Верховної Ради Украї­ни з питань науки і освіти вдячний всім учасникам парламентських слухань за участь і активне обговорення. Тут, безумовно, зібра­лися небайдужі люди і я згоден з академіком Геєцем, що коли кажуть про серйозні справи, коли зібралися для того, щоб пора­дитися, що нам робити в галузі розвитку науки, технології, то засобів масової інформації взагалі немає. Водночас, коли йде якась політична баталія, то там аж балкон коливається, ледве не завалиться — стільки там техніки і журналістів. Тому я звер­таюся до радіослухачів і телеглядачів, щоб вони розібралися де політична тріскотня і хто дійсно вболіває за справу.

Нині розглядається доленосна проблема подальшого розвитку української економіки. Я вас запевняю, що і Катерина Семенівна Самойлик як голова Комітету Верховної Ради України з  питань науки і освіти України, і Міністерство освіти і науки в  особі міністра Ніколаєнка, і всі депутати врахуємо всі ті заува­ження і пропозиції, які сьогодні прозвучали, і які будуть подані на  електронних або паперових носіях (їх можна подати після парламентських слухань) будуть узагальнені, і будуть враховані в постанові Кабінету Міністрів України, або у змінах до законів, або у нових законах, в яких буде передане просування у напрямі розвитку нашої економіки і суспільства.

Сьогодні ефективність сучасної економіки залежить не тіль­ки від ефективної діяльності самостійних суб’єктів господарю­вання — промислових компаній, інститутів, вищих навчальних закладів тощо, а й від того, наскільки вони взаємодіють один із одним як елементи колективної системи створення і використання знань, тоді, коли знання перетворюються у безпосередню вироб­ничу силу.

Слід зазначити, що за попередні роки нам так і не вдалося створити необхідні умови для інноваційного розвитку економіки, національної інноваційної системи.

У розвинених державах 90 відсотків приросту внутрішнього валового продукту йде якраз за рахунок новітніх технологій, у нас же — 0,1 відсотка. Я ще раз погоджуюся з академіком Геєцем, який демонстрував деякі таблиці.

Україна лише 8 років активно формує правову базу для розвитку інноваційної діяльності та формує власну інноваційну систему. У національному законодавстві навіть немає чіткого по­няття, що ж таке інноваційна діяльність. Ми повинні ліквідувати ці прогалини.

У різних країнах інноваційна система розбудовувалася за участю держави. Цілком очевидно, що для України роль і участь держави у створенні національної інноваційної системи повинна бути стрижневою. Саме тому свого часу відбулося повернення до ідеї створення шлюзів для передачі результатів досліджень до наступних стадій технологізації і практичного освоєння у формі технопарків, про що уже говорилося.

Зараз по-іншому можна оцінювати підсумки діяльності за  8 років, але об’єктивна ситуація виглядає так. Незважаючи на критичні зауваження і недоліки технопарки, яких усього 8, ви­пускають 7,8 відсотка від усього загалу інноваційної продукції, створюючи, безумовно, нові робочі місця.

Зупинюся на тому, що необхідно зробити. Перше. Розро­бити національну концепцію інноваційного розвитку. Цей документ має визначати, яким чином Україна має увійти до міжнародної системи розподілу праці. Бо наші наукові здобутки йдуть за кор­дон. Технологія не йде, а наукові здобутки йдуть за кордон.

Друге. Забезпечити структурну реорганізацію і технологічну модернізацію виробництва з метою підвищення якості.

Третє. Створити нову фінансово-кредитну систему для роз­витку інновацій.

Четверте. Створити великі національні інноваційні компанії, такі як фізико-технічні інститути Харкова, Донецька, про які ми знаємо.

І наостанок. Нам необхідно покінчити із проблемою розпо­рошення коштів і перетягування канатів (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має перший заступник голови Вищої атестаційної комісії України, доктор фізико-математичних наук, професор Бойко Роман Володимирович. Будь ласка. Підготуватися Олександру Анатолійовичу Мазуру.

 

БОЙКО Р.В., перший заступник голови Вищої атестаційної комісії України. Із сьогоднішніх виступів я зрозумів, і це очевидно, яку велику роль відіграє наука у вирішенні інноваційних проблем. Тому логічно було б ознайомити присутніх із станом підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації. Про це я вас коротко поінфор­мую. Крім того, я хочу сказати про деякі інноваційні виклики часу, які стоять перед системою підготовки та атестації наукових кадрів і завершу виступ парадоксом, який існує в нашій системі під­готовки наукових кадрів.

Щодо стану підготовки наукових кадрів. Хочу сказати, що з початку діяльності Вищої атестаційної комісії України з 1993 року кількість докторів наук, які захищалися в 1993 році, і кількість докторів наук, які захистилися в 2006 році, майже однакова. Приблизно 700 докторів наук по всіх галузях науки в 1993 році захистилися, так само і в 2006 році. Але структура науковців, які захищали докторську дисертацію, трішки відмінна.

У 1993 році була значна кількість докторів наук, які захищали дисертації в галузі природничих наук, і невелика частина в сус­пільних гуманітарних науках, то в 2006 році навпаки — кількість докторських дисертацій, захищених у галузі природничих наук, була в півтора рази менша ніж у 1993 році і вийшла на рівень 700 докторів наук за рахунок суспільних гуманітарних наук. Це щодо докторських дисертацій.

Щодо кандидатських дисертацій — інша ситуація. У 1993 ро­ці у нас захищалося близько 3 тисяч, 2,5 тисячі кандидатських дисертацій захищали щороку, в 2006 році захистили понад 5 тисяч дисертацій. Тобто маємо динаміку зростання підготовки кандида­тів наук. Однак структура підготовки наукових кадрів, кандидатів наук приблизно така сама, як і захист докторських дисертацій.

Захистів кандидатів наук у галузі природничих наук практично не збільшилося, хоча сьогодні почули, що перспектива за наукою. А якраз всі інноваційні новинки можуть з’являтися в технічних і природничих науках. На жаль, за рахунок суспільних наук ми нічого не виграємо на світовому ринку в економічному плані. Вдвоє збільшилося захистів кандидатських дисертацій, збе­реглася кількість захистів у природничих науках, і зростання зрозуміло за рахунок яких наук.

Тепер щодо інноваційних викликів, які стоять перед систе­мою підготовки, атестації наукових кадрів вищої кваліфікацїі. Ці  виклики, звичайно, в плані конкурентоспроможності наших науковців як у нас, так і за кордоном. Це підготовка наукових кадрів і атестації. Крім того, у зв’язку з входженням України до  Болонського процесу у нас ще існує проблема уніфікації підготовки наукових кадрів. Щоб вирішити ці проблеми Вища атестаційна комісія планує запросити на допомогу у проведенні контролю за підготовкою наукових кадрів і захистом директорів і ректорів і віддати їм повноваження певного контролю за про­цесом атестації.

І, нарешті, про парадокс. З кандидатів наук, які захистилися в 2006 році, 10 відсотків — люди, які не мали відношення ні до науки, ні до аспірантури. Пройшовши науковий тренінг, це як тре­нер, який готував спортсмена три роки...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Романе Володимировичу. Ви поди­віться, може вони і освіти не мають, а диплом купили. Це швидше всього так.

Слово має виконавчий директор технопарку “Інститут електрозварювання імені Є.О.Патона” Мазур Олександр Анато­лійович. Будь ласка. Підготуватися Борису Володимировичу Буркинському.

 

МАЗУР О.А., виконавчий директор технопарку “Інститут електрозварювання імені Є.О.Патона”. Я представляю один из крупнейших украинских технопарков, инновационная продукция которого составляет две третьи продукции всех технопарков Украины. Однако достаточно сказать, что годовая инновационная продукция участников нашего технопарка составляет 1,6 милли­арда гривень в год. То есть, как видите, это уже достаточно серьезная доля экономики Украины.

За прошедшие годы участники технопарка выполнили 14 проектов по созданию и выведению на украинский и мировой рынки новых технологий и материалов, учитывающих новейшие достижения сварочной науки и техники. Именно эти проекты позволили переломить негативную тенденцию и создать положи­тельный баланс внешнеэкономической деятельности предприя­тий, выпускающих сварочное оборудование и материалы.

Приведу некоторые из наших проектов. Впервые в мире была использована высокочастотная сварка мягких живых тканей, то есть сварка человека, его узлов и частей. На сегодняшний день в Америке успешно прооперировано более 5 тысяч больных. Американские специалисты назвали этот проект прорывом в хирургии ХХІ века. Работа получила Государственную премию Украины.

Лучшие в мире машины для сварки высокопрочных рельсов, так называемого, бархатного пути скоростных железных дорог, занимающие лидирующие позиции на мировых рынках.

Не имеющие аналогов в мировой практике технологии выплавки высококачественных сварочных флюсов, позволяющих на половину заменить дефицитное дорогостоящее импортное сырье шлаковыми отходами металлургии. И целый ряд других проектов, которые я не могу перечислять из-за жесткого регламента.

Работа в рамках специального режима позволила техно­паркам ЕС за счет налоговых и таможенных преференций обеспечить государственную поддержку инновационной деятель­ности технопарка в объеме 150 миллионов гривень, это за 6 лет деятельности. При этом напрямую из бюджета технопарк не полу­чил ни копейки, а в бюджет было перечислено 454 миллиона гривень. Таким образом, прямой доход бюджета от деятельности технопарка за эти 6 лет составил 304 миллиона гривень. Вот вам и дыра в бюджете, как любил говорить бывший министр финан­сов. Настоящая дыра в бюджете — 90 миллионов гривень, кото­рые недополучил бюджет вследствие технической ошибки прави­тельства только по нашему технопарку. Ошибка, от которой технопарки (не только наш, но и все остальные) до сих пор не могут оправиться.

Подводя итоги 6-летней деятельности, мы имеем моральное право на примере нашего технопарка утверждать, что разрабо­танная и реализованная в Украине концепция технопарков в виде научно-промышленных комплексов без стен или виртуальных технопарков, как их называют на западе, себя оправдала. Более того, опыт нашего технопарка использован при создании техно­парков в Белоруссии, Эстонии. Индия, Вьетнам намерены ис­пользовать наш опыт при создании региональных технопарков, меньших по размерам, и не могут рассчитывать на такие гигант­ские инвестиции, как IT-технопарки.

Кстати, Борис Викторович, вы прекрасно знаете, что для создания западных технопарков, которые работают в основном с малыми предприятиями, необходимо даже по скромным амери­канским нормам 10–15 миллионов долларов первоначальных инвестиций. Сможем ли мы позволить себе такую роскошь в  ближайшем будущем? И можем ли мы отказываться от той реальной модели, которая у нас сегодня работает, и переходить на другую, которую мы не можем осилить? Технопарк, естествен­но, не панацея от всех бед. Это только один из элементов инновационной структуры наряду с бизнесом, инкубаторами, инновационными центрами, научными парками, технополисами. Но это единственные на сегодня реально действующие в Украине виды инновационных структур, которые становятся, как я уже сказал, серьезным фактором экономики страны.

Казалось бы неплохие результаты у нас по итогам на дан­ный момент. Но как говорят: “Нет пророка в своем отечестве”. Вы  думаете кто-то из руководителей сказал нам: “Молодцы”? Или пришел и спросил: “Почему у вас получается, а у других нет?” Настораживает тот факт, что уже новые руководители, в том числе имеющие отношение к инновационной деятельности, заявляют, что украинские технопарки не оправдали себя, они “здебільшого не працюють”. Приходите к нам, мы открыты для всех. Посмотрите как мы работаем, может быть имеет смысл распространять наш опыт и дальше.

Спасибо за внимание.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Прийдемо, подивитися технопарки, ви там розкажете більше. Обов’язково. Дякую.

Слово має директор Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень Національної академії наук України, акаде­мік Борис Володимирович Буркинський. Будь ласка. Підготуватися Наталії Дмитрівні Кожевіній.

 

БУРКИНСЬКИЙ Б.В., директор Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати. Шановні колеги! Всі присут­ні на парламентських слуханнях дуже вдячні керівництву Верхов­ної Ради України за те, що зібрали нас на таке велике зібрання для обговорення важливого для нашої країни питання.

Всі ми добре знаємо, щоб вийти на траєкторію розвитку в  Україні є два основних напрями, два основних ресурси — при­родно-сировинна база і науково-інноваційний потенціал. Природні ресурси належать до розряду вичерпних і ставки на ці ресурси посилять нашу залежність від промислово розвинених країн. Тому одним з найважливіших ресурсів, які можна використати для роз­витку України, залишається інноваційний потенціал.

Сьогодні вже говорили, що в цьому напрямі прийнято дуже багато законів (80 законів і підзаконних актів). Але виникає пи­тання: чому вони не працюють? Думаю, питання полягає в тому, що ми десь відірвали ці закони від реального економічного життя, від бюджетної сфери і від сфери соціально-економічного життя. Законодавча сфера живе сама по собі, а бюджетна — сама по  собі. Давайте подивимося, які на сьогодні закони контролює Верховна Рада України, їх знає кожен з нас — питання привати­зації. А Закон України “Про інноваційну діяльність” не виконується. Все, що приймається на законодавчому рівні, не виконується на виконавчому, десь воно гальмується і нівелює цей процес.

Шановні колеги! Реалізація інноваційної стратегії соціально-економічного зростання потребує прискореного розвитку високо­технологічного виробництва. У цьому напрямі найважливішим є питання не просто прискореного росту високотехнологічного виробництва, а інноваційно-технологічне оновлення за критерієм стимулювання та забезпечення високих показників енерго- та ресурсозбереження, природозаощадливого виробництва, забез­печення найпрогресивніших стандартів безпеки життєдіяльності людей та захисту довкілля.

Саме тому одним із ефективних напрямів переходу на інноваційну модель розвитку вітчизняної економіки слід вважати стратегію екологічно чистого виробництва, що базується на теорії сталого розвитку та реалізує систему принципів, механізмів екологізації виробництва, необхідних для цього інноваційного рішення та забезпечує умови комплексного вирішення екологічних та економічних проблем сьогодення та майбутнього.

Фахівцями Національної академії наук України розроблена проектна версія національної концепції впровадження та розвитку екологічно чистого виробництва, яка узагальнює принципові методологічні положення впровадження екологічно чистого вироб­ництва в Україні, з метою поліпшення стану навколишнього сере­довища, збереження та відновлення природно-ресурсного потен­ціалу за умови переходу України до сталого розвитку.

Впровадження концепції передбачає формування страте­гічних пріоритетів держави у сфері розвитку екологічно чистих технологій, забезпечує наукове обґрунтування і впровадження заходів державної політики в частині впровадження та розвитку екологічно чистого виробництва, сприяння створенню передумов екологізації економіки України та реалізації одного з важливих напрямів — перебудови техногенного середовища, технічного переозброєння індустріальної галузі економіки та сфери надання послуг на основі впровадження новітніх наукових досягнень.

Національна концепція впровадження та розвитку екологічно чистого виробництва підготовлена для розгляду та затвердження як законодавчого акта України. На сьогодні Національною акаде­мією наук України та Міністерством охорони навколишнього природного середовища України проведено підготовчу роботу щодо створення координаційного комітету з питань впровадження та розвитку екологічно чистого виробництва в Україні. Цей комітет має взяти на себе функцію об’єднання зусиль по приведенню наукових досліджень та розробці цільових програм.

На щастя, стоїть питання прискорення прийняття і затвер­дження вже в цьому році або не пізніше наступного року на основі національної концепції впровадження чистих технологій і на цій підставі розробки стратегії та Національної програми впроваджен­ня та розвитку екологічно чистого виробництва.

На наш погляд, активного сприяння і позитивного вирішення цих питань слід очікувати від профільного комітету, де нині роз­глядається ця концепція.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Борисе Володимировичу.

Запрошую до слова президента Української асоціації бізнес-інкубаторів та інноваційних центрів Наталію Дмитрівну Кожевіну. Будь ласка. Підготуватися Олександру Андрійовичу Бережному.

 

КОЖЕВІНА Н.Д., президент Української асоціації бізнес-інкубаторів та інноваційних центрів. Уважаемый Адам Иванович! Уважаемые участники парламентских слушаний! Я хотела бы сказать, что мы сегодня очень много говорим о европейском пути развития Украины и этот путь для нас невозможен без дальней­шего кардинального изменения отношения к науке, образованию, развитию экономики. Я представляю бизнес-инкубацию, которая работает в сфере малого бизнеса. Хочу отметить, что сегодня тот опыт, который мы могли бы внедрять у себя, разработан фактически энтузиастами. Он сегодня не получил никакой под­держки ни со стороны Кабинета Министров Украины, ни от Министерства образования и науки Украины. В этой сфере сегодня как никогда мы могли бы готовить более целенаправ­ленно кадры для предпринимательского сектора.

Один из лучших бизнес-инкубаторов на сегодня существует во Львовском политехническом институте. Там накоплен опыт, руководство поддерживает работу этого инкубатора, он разви­вается. В остальных регионах по отчетам бизнес-инкубаторов сегодня около ста, а на самом деле работает около семи. Рабо­тая с ректорами университетов, задавая им вопрос о бизнес-инкубаторах, мне говорят: “Выделили помещение, потому что от нас потребовали создания бизнес-инкубатора. А что с этим делать, мы просто не знаем”.

Мы потеряли один из лучших бизнес-инкубаторов, который был создан усилиями энтузиастов Белой Церкви. Он был одним из лучших в странах СНГ, семиэтажное здание, в котором были созданы все информационно-коммуникационные условия. Это здание было продано в прошлом году. Никакие наши обращения не смогли защитить коллектив этого предприятия. Более 300 предприятий благодарны Белоцерковскому бизнес-инкубато­ру. В нем обучались белорусы, казахи, туркмены, приезжали со всех стран бывшего СНГ, поляки очень много помогали и рабо­тали с этим бизнес-инкубатором. Мы потеряли такую жемчужину, где многие мэры могли бы получать опыт муниципального бизнес-инкубатора. По вопросам, касающимся мэрии, мэров больших и малых городов, бизнес-инкубаторы также не находят никакой поддержки.

Сегодня наша ассоциация, выполняя проект Мирового банка “InfoDev” по формированию межрегиональной информа­ционно-коммуникационной среды развития бизнес-инкубации в  Украине, фактически сосредоточила свое внимание на вир­туальном бизнес-инкубаторе, который на базе харьковских технологий дает сегодня новые примеры и помогает в развитии технопарка, существующего в институте Харькова.

На базе нашей ассоциации создан один из лучших тренин­говых центров. Совместно с Казахской ассоциацией бизнес-инкубаторов мы сегодня являемся координаторами создания тренинговых программ, которые могли бы дистанционно обучать предпринимателей малых предприятий инновационным техно­логиям.

В завершение я хотела бы подчеркнуть. Мы недавно с Институтом экономики Национальной академии наук Украины прошли курс обучения 25-ти предпринимателей малых пред­приятий города Киева инновационному менеджменту. Насколько важна была такая двухнедельная программа повышения квали­фикации для наших предпринимателей. Их глаза засветились, они увидели совершенно новые возможности работы своих предприятий.

У нас колоссальные ресурсы, но мы это все отдаем. Сегодня международные корпорации выходят на наш рынок, а наш бесправный потенциал бороздит океаны, получая рабочие места, зарабатывая в России, Европе и где угодно, только не в своей стране.

Поэтому нам кардинально надо менять подходы к развитию инновационного пути, нужна действенная программа. К сожа­лению, в сегодняшних рекомендациях только констатация: не решено, не решено и не решено. Давайте будем говорить о том, что можно решить, и что нас поведет в другую сторону.

Спасибо (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має директор Запорізького державного центру науково-технічної та економічної інформації Бережний Олександр Андрійович. Будь ласка. Підготуватися Валерію Петровичу Івасюку.

 

БЕРЕЖНИЙ О.А., директор Запорізького державного центру науково-технічної та економічної інформації. Шановний голо­вуючий! Шановне поважне зібрання! Тиждень тому, коли я зби­рався від’їжджати на ці парламентські слухання, я сказав кулі­біним Запорізької області, а кулібіними я називаю тих людей, які небайдужі до процесів інноваційного розвитку нашої країни, перетворення її у дійсно квітучу, незалежну державу: “Хлопці, якщо й після цих парламентських слухань нічого не зміниться на краще у нашій державі щодо підтримки наукової діяльності, інновацій і пенсіонерів, які хочуть щось зробити, але не мають змоги, грошей, і найголовніше — умов, то це буде погано”. Мені дуже приємно, що коли я повернуся додому, зможу повідомити їм, що нарешті сьогодні, у такий непростий час, дякуючи і керів­ництву Верховної Ради України, і шановній Катерині Семенівні, цій симпатичній жінці, яка нас, мужів, переконувала, давайте, хлопці, робити щось для поліпшення стану справ, які теж, мабуть не випадково, мають жіночі імена — інновація, інформація, наука і освіта.

Погоджуюся з тими промовцями, які говорили, що досить вже приймати концепції, закони тощо. Першу таку спробу було здійснено в 2004 році, коли спеціальною постановою Верховної Ради України було проаналізовано стан дотримання законодав­ства щодо розвитку науково-технічного потенціалу та інноваційної діяльності в Україні. Якби сьогодні хтось із депутатів звернувся до цієї постанови і проаналізував, що ж змінилося з 2004 року, то можна було б помітити, що у постанові, яку сьогодні розглядаємо, майже нічого не змінилося.

Прикро згадувати, що свого часу Запорізька область (багато учасників парламентських слухань пам’ятають) була ініціатором впровадження автоматизованих ліній робототехніки, пам’ятаєте, запорожці: “Ручну працю — на плечі машин” тощо. Цей досвід був відомий не тільки в Радянському Союзі, а й в країнах економічної взаємодії.

Але то було в минулому. Колись були створені спеціальні ради з розвитку науково-технічного прогресу. Сьогодні можна сказати, що це було в минулому, але завдяки зусиллям Верховної Ради, Кабінету Міністрів України і самого життя ми повертаємося до цих процесів.

Щодо нашої області. Кажуть: “Один в полі не воїн”. Воїн! Прийшов заступником губернатора молодий, енергійний, шанов­ний, поважний хлопець, відомий підприємець і щось почало змі­нюватись: обновили склад коаліційної ради, почали розробляти проект регіональної інноваційної програми розвитку в Запорізькій області тощо.

Читаю проекти законів, які нам роздали перед парла­ментськими слуханнями. Чому якщо ми кажемо про трансфер, ви називаєте просування технологій, чи вживаємо слова провайдер чи промоутер, венчур. Венчур, я так розумію — впровадження. Люди, які займаються даним питанням, навіть не розуміють цих слів. Давайте, шановні народні депутати, коли ви будете роз­робляти чи приймати якийсь новий закон, згадайте нашу рідну мову і слова в ній ці є. Хочу сказати про Запорізький центр. Ми не тільки займаємось трансферами. Наведу приклад. Зацікавилися однією розробкою пенсіонера, який у нас працює, зацікавилися москвичі, а ми не хочемо продавати дружній Росії. Чому нам самим не робити, не впроваджувати?

 Розумію, що часу залишилося обмаль, тому пропоную ті гроші, які сьогодні виділяють в Україні на науку, інновації тощо сконцентрувати, за допомогою чи спеціальної ради, чи Міні­стерства освіти і науки України. Ми готові співпрацювати з усіма департаментами Міністерства освіти і науки України, з профіль­ним Комітетом Верховної Ради України, лише була б користь. Ми не хочемо сподіватися на ті гроші...

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякуємо за привітання. Але ці депутати ще нікуди не пішли.

Слово має заступник міністра охорони здоров’я України Валерій Петрович Івасюк. Підготуватися Віктору Миколайовичу Білякову.

 

ІВАСЮК В.П., заступник міністра охорони здоров’я України. Шановний Адаме Івановичу! Шановні колеги! У залі присутній професор Петренко, наш провідний фтизіатр і викладач. Я закли­каю його в свідки, щоб продемонструвати вам, що є в медицині інтегральним показником і вищої освіти, і науки.

За радянських часів ми долали туберкульоз ефективніше і вдвічі швидше, не маючи високих технологій, хороших ліків, а маючи лише гарну організацію і навчання у вищих медичних закладах за класичною системою викладання.

Отже, саме з цієї позиції я хотів би оцінити фундаментальні інструменти створення системи оптимального інноваційного клімату.

Пане міністре освіти і науки України, думаю, що є якісь українські відповідники слова, яке я не можу вимовити — інновація. Гадаю, що є український відповідник і потрібно ввести в обіг це слово.

Оптимальні інструменти для створення інноваційного клімату й інноваційної системи. Що це за фундаментальні інструменти?

Перше. Система фінансово-адміністративного управління сфер виробництва та людської діяльності.

Друге. Організація та забезпечення наукового пошуку.

Третє. Освіта.

Дуже коротко хочу дати характеристику цих інструментів щодо найбільш науково- і техноємної сфери людської діяльності, якою є медицина.

Перше. Система управління охорони здоров’я. Можу вам цілком відверто сказати, що більш гіпертрофованого в розумінні механізму управління цієї системи, як механізм, який вже згаду­вався — адміністративний принцип управління охорони здоров’я, що існує нині, не було ніколи. Це примітивно галузевий принцип управління.

Гадаю, що потрібно переходити до функціонального прин­ципу, тому що через це і розвалилася управлінська вертикаль, через низку політичних процесів, від цього страждає система надання медичної допомоги.

Друге. Наука. Ми, так би мовити, залишаємося навіть у позавчорашньому дні. Думаю, що нарешті потрібно так само відійти від галузевого принципу формування Національної ака­демії наук України. Національна академія наук повинна перетво­ритися в клуб вчених, мудрих людей. Потрібно її позбавити відповідного державного фінансування, це громадська організа­ція. Перевести всю науку на рівень університетів і робити так, як  це робилося, здається за “царских кровавых времен” і як це робиться в усьому світі. Потрібно ліквідувати Академію медичних наук, галузеві академії і щоб була єдина академія — Національна академія наук України, яка є найвищим експертом у державі щодо доцільності тих чи інших державних рішень і не більше того.

Щодо Вищої атестаційної комісії. Так само, цей вітер має піти в небуття. Професорське звання і ступінь, так само як і кандидатські, доцентські, має давати університет і за це нести відповідальність. Не держава повинна відповідати за своїх профе­сорів, а університет. Це — ринок науки, ринок якості підготовки наукових університетських кадрів. Отже, керівником професорів не повинна бути держава.

Щодо вищої медичної освіти. Ви знаєте, подорожуючи Україною з відповідними дорученнями, виступаю, здавалося б, на формальних зустрічах, коли починаю згадувати так званий Болон­ський процес, противником якого я є, кажу, що більшої шкоди медичній науці і практиці, ніж Болонський процес важко завдати. Навіть 16 років руйнації української класичної вищої медичної школи.

Хочу завершити виступ прикладом. Я спілкувався з профе­сорами, хірургами вони мені продемонстрували наслідки Болон­ського процесу. Запитання студенту: “Куди хірург повинен напра­вити відтік крові з рани після мастектомії (видалення молочної залози)?” Відповідь студента, який вчився за Болонським проце­сом — на підлогу. Замість відповіді: в місце, яке дренується хірургом (це вже специфічні речі). Тобто це формальне... (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Валерію Петровичу, думаю, поки що ваші адміністративні інновації не для нас, ми не готові до цього, зачекаємо трішки, бо нічого і так не маємо, а якщо розпочнемо ще так модернізувати управління цим процесом, як ви пропо­нуєте, то і того не матимемо. Мабуть, не Болонський процес винен, а викладач.

Слово має директор Дніпропетровського регіонального центру інноваційного розвитку, голова правління технологічного парку “Машинобудівні технології”, Віктор Миколайович Біляков. Будь ласка. Підготуватися Ігорю Вікторовичу Лисицькому.

 

БІЛЯКОВ В.М., директор Дніпропетровського регіонального центру інноваційного розвитку. Уважаемый Адам Иванович! Уважаемые народные депутаты! Уважаемые участники парламент­ских слушаний! Украина располагает огромным научно-техни­ческим потенциалом, ценность которого соизмерима, а возможно и превосходит ценность реализованных в настоящее время производственных сил.

Естественно возникает вопрос, почему же за существующие предприятия с морально и физически изношенными основны­ми фондами ведется достаточно жесткая борьба между финан­совыми группами, готовыми выкладывать огромные капиталы за  них, а замечательные инновационные разработки остаются невостребованными?

Причиной такого положения, по нашему мнению, является отсутствие организационной системы, позволяющей целенаправ­ленно проводить работы по превращению результатов научно-технической деятельности в действующие технологии и новые предприятия.

В настоящие время в стране предпринимаются шаги по созданию инновационной инфраструктуры. Создано Государ­ственное агентство Украины по инвестициям и инновациям, в составе которого работает Украинская государственная иннова­ционная компания, создаются региональные центры инновацион­ного развития, в государственном бюджете на 2007 год преду­смотрены значительные средства на поддержку этих задач. Все это является весьма позитивным и свидетельствует о повышении внимания государства к инновационному процессу. Это не может не вызывать одобрения.

Вместе с тем следует отметить, что при решении задач, связанных с проблемами инновационного процесса, который является весьма сложным и деликатным, необходимо очень точно сконцентрировать направленность выполняемых работ и соответ­ственно выстроить организационную систему, обеспечить мето­дически обоснованное и целенаправленное использование выде­ляемых на эти цели ресурсов.

Как известно, недостаточно хорошо и правильно органи­зованные мелочи могут не дать возможности достичь правильно поставленных больших целей. Практическая реализация этапов инновационного процесса осуществляется путем создания кон­кретных инновационных проектов, каждый из которых совершен­но индивидуален и характеризуется только ему присущим набо­ром работ, степенью новизны, составом исполнителей, набором условий выполнения и так далее.

Следовательно, создаваемая инфраструктура должна быть достаточно гибкой, предусматривать возможность разных под­ходов к отдельным проектам и вместе с тем регламентировать основные методические подходы к работе с проектами разных групп. Чтобы управлять научно-техническим прогрессом, движе­нием по этому пути, необходимо создать объект управления. Нельзя управлять тем, чего нет. В качестве такого объекта мы совместно с Днепропетровской облгосадминистрацией попыта­лись создать организационную систему, инфраструктуру, направ­ленную на поддержку инновационного развития Днепропетров­ской области. Инфраструктура формировалась на основе трех основных теоретических предпосылок. Это четкое понимание состава работ инновационного процесса и составных частей ин­новационного проекта, элементов классической науки об управ­лении организационными системами, функций управления орга­низационными системами, которые должны быть реализованы в создаваемой инфраструктуре в полном объеме. Разработанная на базе нашего технопарка классификация инновационных проек­тов четко позволяют определить укрупненные характеристики проекта, отнести его к той или иной категории и соответственно применить соответствующие мето­дики работы с ними.

Инфраструктура, о которой мы говорим, имеет ряд преиму­ществ, элементов новизны. Формируемая инфраструктура преду­сматривает выполнение всего комплекса управленческих работ, которые включают в себя все этапы от формирования и раз­работки инновационного проекта до сопровождения и реализа­ции его после государственной регистрации.

Создание инфраструктуры предусматривает концентрацию усилий всех управленческих субъектов, заинтересованных в инно­вационном развитии региона, здесь речь идет не только о при­влечении всех, кто должен заниматься инновационным процес­сом, но и о четкой координации и распределении функций между ними.

Инфраструктура демонстрирует ряд направлений, которые на сегодняшний день еще не решены и которые крайне необхо­димы для ее совершенствования и развития.

Благодарю за внимание.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має віце-президент Асоціації інформаційних техноло­гій України Ігор Вікторович Лисицький. Будь ласка. Підготуватися Олександру Федоровичу Морозову.

 

ЛИСИЦЬКИЙ І.В., віце-президент Асоціації інформаційних технологій України. Уважаемый Адам Иванович! Уважаемые господа! Позвольте поблагодарить организаторов парламентских слушаний за предоставленную возможность высказать мнение участников Ассоциации информационных технологий о проблемах развития индустрии программного обеспечения, в частности — реализации инновационной модели развития в этой сфере деятельности.

Наша ассоциация насчитывает более 50 участников, среди которых крупные национальные компании, представители гло­бального бизнеса, высшие учебные заведения.

Участникам ассоциации удалось реализовать потенциал, накопленный во времена Советского Союза, выйдя на мировой рынок. Сейчас индустрия демонстрирует высокие темпы эконо­мического роста (около 50 процентов в год), насчитывает около 50 тысяч трудоустроенных, постоянно растут поступления в госу­дарственный бюджет.

Однако за все годы независимости государство не прини­мало участия в развитии индустрии. Как известно, невидимая рука рынка особенно благосклонна к производителям тех стран, правительство которых расчетливо поддерживает конкуренто­способность своих компаний.

Наша индустрия оказалась перед лицом проблем, которые она уже не может решить самостоятельно, среди которых острая нехватка квалифицированных кадров, непроходная (с точки зре­ния конкуренции) на мировом рынке фискальная модель, дорогая и некачественная инфраструктура — все это имеет непосред­ственное отношение к обсуждаемой сегодня проблематике. Ведь инновации рождаются там, где ученые получают сигналы с рынка и разрабатывают наиболее перспективные научные направления. Сообщают же эти сигналы представители конкурентоспособной индустрии.

В Украине существует разрыв между практикующими бизнесменами и украинской наукой, ведущей разработки по собственному усмотрению. Наши многолетние попытки решения назревших проблем не увенчались успехом. Постоянно прихо­дится слышать, мол, есть дела поважнее. Один политический кризис сменяет другой и у политиков и чиновников руки до этого не доходят.

Безрезультатные попытки создания регуляторного про­странства без учета реальных моделей ведения бизнеса в усло­виях глобальной экономики вызывают из памяти старый одесский анекдот. Идет командировочный по улице Пушкинской в Одессе. Ему навстречу одессит. Командировочный спрашивает: “Если я пойду прямо, там будет железнодорожный вокзал?” Одессит ему отвечает: “Уважаемый, он там будет, даже если вы туда и не пойдете”. К чему я это рассказал? Вопрос регуляторной поли­тики, видимо, нужно ставить иначе, нежели сегодня.

Если удастся создать регуляции, повышающие конкуренто­способность индустрии на мировом рынке, мы займем там до­стойное положение. Если нет — утрата рынка неминуема. Произойдет это благодаря принятию Налогового кодекса либо вопреки, не имеет значения. Кстати, мы не против проекта кодекса и готовы его поддержать. Что изменится у нас в резуль­тате его принятия?

Господа, позвольте по поручению руководства Ассоциации информационных технологий огласить наши вполне опреде­ленные требования, изложенные в виде предложений к проекту рекомендаций парламентских слушаний: “З метою підвищення конкурентоспроможності національної індустрії програмного за­безпечення шляхом реалізації інноваційної моделі розвитку реко­мендувати Кабінету Міністрів України спільно з Асоціацією інфор­маційних технологій України, спираючись на кращий світовий досвід, у тримісячний термін розробити план першочергових за­ходів політики щодо даної індустрії, в якому передбачити:

–  створення до кінця 2007 року індустріального парку про­грамного забезпечення;

–  забезпечення розвитку складових конкурентоспромож­ності шляхом впровадження конкурентоспроможної стосовно країн-конкурентів економічної моделі господарювання вітчизняних підприємств індустрії; внесення необхідних змін до законодавчої та нормативно-правової бази; залучення Асоціації інформаційних технологій; України до прийняття рішень щодо державного фінан­сування наукових розробок у сфері інформаційних технологій, створення з використанням інвестиційного потенціалу індустрії спеціалізованої інфраструктури; вдосконалення системи підготов­ки фахівців, спрямованої на підвищення якості вищої освіти та збільшення кількості випускників відповідних спеціальностей”.

Завершая свое выступление, обращусь к народным депу­татам Украины и украинскому правительству. Поддержите нас, пока еще успешных. Ведь лошадью особенно легко управлять, если направлять ее туда, куда она уже и так скачет.

Благодарю за внимание.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має генеральний директор Донецького інноваційного центру обласної державної адміністрації, доктор технічних наук, професор Олександр Федорович Морозов. Будь ласка. Підго­туватися Оксані Іванівні Жилінській.

 

МОРОЗОВ О.Ф., генеральний директор Донецького іннова­ційного центру обласної державної адміністрації. Дякую, Адаме Івановичу. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати! Шановні представники уряду! Шановні гості і присутні! Який вбачається результат роботи Національної інноваційної системи України? Яка конкретна мета? Вже неодноразово наголошува­лося, і я згоден з цим, що це забезпечення міжнародної конку­рентоспроможності держави, підприємств, українських товарів чи  послуг через формування інноваційної сприйнятливості су­спільством його економіки, створення умов високої інвестиційної привабливості та покращення життя людей. Чи є підстави для того, щоб на парламентських слуханнях стверджувати, що основні чинники працездатності національної інноваційної системи знахо­дяться на стартовій позиції або вже існують на якомусь проміж­ному фініші формування? Виступи свідчать, що це не таке просте питання, бо що ми маємо?

Очевидні й озвучені відомі факти, які є проблемами:

відсутність вкрай необхідної стабільної взаємодії гілок влади;

неефективність судової влади та відсутність захисту прав власності, зокрема міноритарних акціонерів, прав інтелектуальної власності;

висока ціна грошей для інноваційної діяльності, відсутність венчурного капіталу, нерозвиненість ринків капіталу, неготовність підприємств до IPO;

низька ефективність державного сектору, бізнесу, однією з причин є недостатність на ринку праці кваліфікованих кадрів, необхідних для бізнесу, держави, що пов’язано, зокрема, з недо­статніми інвестиціями держави в освіту, науку та наукоємні виробництва;

низька ефективність системи охорони здоров’я, яка має забезпечувати ефективне відновлення найважливішого капіталу. Якого? Людського! Адже українська нація невпинно, стрімко вимирає;

нерозвиненість інноваційної інфраструктури, необхідної для створення нової економіки — економіки знань.

Все це є. Однак пропоную врахувати це у рекомендаціях парламентських слухань, використати інноваційний підхід для ви­рішення проблеми, визначити, що ці проблеми є основними завданнями реалізації Національної інноваційної системи, як інструмента їх розв’язання.

Безумовно, не останню роль відіграють і суспільні цінності: культура, соціальна згуртованість нації, яка дає силу для еконо­мічного прориву. Наприклад, китайці демонструють високий рівень згуртованості (про це вже згадували) та довіри до своєї держави. Нам би таку.

Водночас для стрибка від ресурсної конкурентоспро­можності, за якою Україна лише експортує товари з низькою доданою вартістю і абсолютно не капіталізує інтелект, необхідно Державному агентству України з інвестицій та інновацій спря­мувати співпрацю на тісну взаємодію з Національною академією наук України, науковцями, творцями інтелектуального капіталу. Разом з тим для інноваційної конкурентоспроможності потрібна ще й соціальна згуртованість навколо ідеї конкурентоспромож­ності. Ця мета задовольнить усіх і зніме, на мій погляд, штучні суперечності. Адже громадяни усіх регіонів хочуть жити краще і  бізнес усіх регіонів має працювати ефективніше. Чи можна сподіватися, що чинна влада кардинально змінить політику до інноваційної діяльності, до створення ефективної Національної інноваційної системи, до інвестувань держави в економіку, знан­ня, в інтелектуальний капітал? Як свідчить рівень уваги та обго­ворення на цих парламентських слуханнях — так.

Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. І вам дякуємо. Слово має заступник завіду­ючого кафедри менеджменту інноваційної та інвестиційної діяль­ності Київського національного університету імені Т.Г. Шевченка Оксана Іванівна Жилінська. Будь ласка. Підготуватися Сергію Петровичу Школяру.

 

ЖИЛІНСЬКА О.І., заступник завідуючого кафедри менедж­менту інноваційної та інвестиційної діяльності КНУ імені Т.Г. Шевченка. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати! Шановні колеги науковці й освітяни! Декілька аспектів, на яких хочу зосередити вашу увагу.

По-перше, це концептуальні основи розбудови національної інноваційної системи. Наукова спільнота скоро святкуватиме
100-річчя з дня введення Йозефом Шумпетером в науковий обіг терміну “інновація”. За ці роки визначення терміну “інновація” змі­нилося від його значення як нової продукції до нової продукції і нових послуг у постіндустріальну добу. На сьогодні розробка інновацій у сфері послуг є таким же високоінтелектуальним і наукоємним видом діяльності, як створення новітніх техніки і тех­нологій. Наведу приклад: у цій залі інновацією у створенні влас­ного іміджу стала традиційна для українського жіноцтва коса, вона перетворилася на головну перукарську інновацію ХХІ століття.

У розвинених країнах формування і реалізація національних інноваційних систем базується на засадах постіндустріального суспільства. В Україні у створенні валового внутрішнього продукту частка сфери послуг у 2005 році вже становить 65 відсотків, а з 20,6 мільйона працюючих 61 відсоток — зайняті у різновидах економічної діяльності, які надають послуги. Однак вітчизняна статистика досліджує інноваційну активність лише промислових підприємств, до уваги не беруться інноваційно активні підприєм­ства, які надають новітні послуги. На законодавчому рівні не визначено поняття “інноваційна послуга”. І цей перелік можна було б продовжувати. Отже, концепція побудови Національної інноваційної системи має виходити із засад постіндустріального розвитку, а не індустріального. Нагальним є включення до кола суб’єктів інноваційної діяльності підприємств, які надають послуги, розробка та впровадження методичного інструментарію стати­стичних обстежень інноваційно активних підприємств, які надають новітні послуги.

По-друге, це проблеми головної ланки національної іннова­ційної системи — проблеми науково-технічної діяльності. Як відо­мо, науково-технічна діяльність містить три взаємопов’язані скла­дові — дослідження і розробку, підготовку наукових кадрів та надання науково-технічних послуг. Але фахівцям, які досліджують цей вид діяльності, добре відомі всі недоліки. Я зупинюся дуже коротко на трьох блоках.

У сфері досліджень і розробок — недієвість механізмів комерціалізації наукових і технічних знань, деіндустріалізація, на­голошую, деіндустріалізація та відставання у сфері інформатизації і комп’ютеризації наукових досліджень і розробок в усіх галузях науки, а не лише в академічному чи вузівському. Депрофесіо­налізація більшості науковців, докторів наук, які зосереджені на умовах сумісництва у вузівському секторі науки, де вони вико­нують здебільшого представницьку, а не дослідницьку функцію.

У сфері підготовки наукових кадрів — перетворення вищих навчальних закладів на провідну ланку підготовки аспірантів і докторантів за умов, що дослідження та розробки у вузівському секторі науки виконуються практично лише класичними, технічни­ми та медичними університетами.

Відкриття аспірантури та докторантури вищими навчальними закладами — необхідна умова отримання ними ІV рівня акреди­тації і такого бажаного у назві слова “університет”. За цим словом стоїть тисячолітня інтелектуальна діяльність сотень поколінь про­фесорів, яку новопосталі українські університети повністю нівелю­вали. Вдумайтеся, кількість університетів лише в Києві дорівнює сумарній кількості невеличкої європейської країни. Процеси повальної універсизації були призупинені чинним міністром освіти і науки України Ніколаєнком Станіславом Миколайовичем.

В Україні надання освітніх послуг за рентабельністю є най­дохіднішим видом економічної діяльності. Він перевищує навіть рентабельність фінансової діяльності, тобто новостворений уні­верситет більш рентабельний, ніж комерційний банк. Водночас якщо освітня діяльність вимагає ліцензування та акредитування вищого навчального закладу, то в підготовці наукових кадрів такі механізми державного регулювання просто відсутні.

Єдиним механізмом державного регулювання підготовки наукових кадрів є діяльність Вищої атестаційної комісії України, що поширюється на процеси атестації наукових і науково-педагогічних працівників.

Пропонуємо передбачити процедури ліцензування та акре­дитації підготовки наукових кадрів з метою подальшого запобі­гання процесам університизації в системі вищої освіти. Пропо­нуємо доповнити нормативне забезпечення акредитації вищих навчальних закладів ІV рівня акредитації розділом “Забезпечення виконання досліджень і розробок”. Це дозволить реформувати українські університети і перетворити їх на дослідницькі — одну з провідних ланок національної інноваційної системи.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Оксано Іванівно.

Слово має директор Полтавського державного центру науково-технічної і економічної інформації Сергій Петрович Школяр.

 

ШКОЛЯР С.П., директор Полтавського державного центру науково-технічної і економічної інформації. Дякую. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Існуюча законодавча база України з пи­тань інноваційної діяльності дозволяє певною мірою впроваджу­вати її на регіональному рівні. На Полтавщині в 2004 році на за­сіданні сесії обласної ради прийнято програму інноваційного та науково-технічного розвитку Полтавської області до 2008 року, метою якої є розробка і запровадження заходів, спрямованих на структурну перебудову економіки на інноваційній основі в кон­тексті середньострокових інноваційних пріоритетних напрямів регіонального рівня.

Перший етапом реалізації програми — визначення станов­лення інноваційної інфраструктури області для активізації іннова­ційної діяльності в регіоні. Системний підхід дозволив виявити комплекс проблем при просуванні інноваційних проектів від про­ведення робіт щодо підготовки кадрів інноваційної діяльності до захисту прав інтелектуальної власності на рівні ідеї і на рівні впровадження у виробництво.

У рамках програми на сьогодні створено консультаційний центр з питань інноваційної діяльності, який надає методичну, практичну допомогу суб’єктам господарювання, проводить індиві­дуальні консультації, науково-практичні конференції, семінари, “круглі столи” з актуальних питань інноваційної діяльності. Ство­рена, підтримується і поновлюється в мережі Інтернет база інноваційних розробок полтавських науковців під назвою “Інтелек­туальний потенціал Полтавщини”.

Проводиться щорічний відкритий регіональний конкурс “Винахідництво року”. До цієї роботи залучається науковий потен­ціал регіону, особлива увага приділяється енерго- та ресурсо­збереженню тощо.

На сьогодні в області розроблені та впроваджені установки з виробництва екологічно чистих видів палива, ведеться селекція нових видів рослин і тварин, використовуються композитні мате­ріали нанотехнологій у вертольотобудуванні, будівельній галузі, медицині. Для координації зусиль науково-технічного потенціалу розроблено пропозиції щодо створення науково-виробничих комплексів за пріоритетними напрямами. Слід зазначити, що деякі провідні підприємства машинобудування вже зараз входять до складу існуючих технопарків. Наразі актуальні інноваційні, соціаль­ні проекти, ведеться активна робота з талановитою молоддю. У цьому році організаційно-методично підтримано молодого вина­хідника, розробку якого (єдиного з України) нещодавно відзначено нагородою Всесвітньої організації інтелектуальної власності. І вже зараз провідні світові автобудівельні компанії виявляють зацікав­леність до неї, завдяки проведеному активному інформаційному забезпеченню із залученням існуючого потенціалу системи науко­во-технічної інформації і регіонального центру в тісній співпраці з Державним департаментом інтелектуальної власності.

У подальшому чекають своєї черги амбітні управлінські інноваційні проекти. Звичайно, досягненню бажаного результату заважає низка таких причин: недосконалість законодавчої бази, відсутність вертикалі структурних підрозділів з питань інноваційної діяльності в органах виконавчої влади, у тому числі й в райдерж­адміністраціях.

Питання створення регіонального центру інноваційного розвитку Державним агентством України з інвестицій та інновацій не вирішується в поточному році і навіть не включено до розгляду на 2008 рік. На жаль, аналогічна доля спіткала і створення регіо­нальних управлінь з питань трансферу технологій, хоча органи виконавчої влади на місцях постанову з цього питання погоджували.

Слід зазначити, що недосконала статистична законодавча база не дозволяє відслідковувати інноваційну діяльність у сфері аграрно-промислового комплексу, де при впровадженні інно­ваційних технологій продукція, що виробляється завдяки ним, не належить до інноваційної. Наявні проблеми щодо заохочення керівників інноваційних та інноваційно-активних підприємств, за­лучення коштів фінансових установ, створення венчурних фондів, підготовки кваліфікованих кадрів для реалізації інноваційної політики.

Крім того, на нашу думку, необхідно всебічно використо­вувати в інноваційній діяльності потенціал державної системи науково-технічної інформації, її регіональних центрів, головного інституту УкрНТІ з їх розвиненою мережею, корпоративними інформаційними ресурсами для проведення патенто-кон’юнктур­них та інших досліджень у галузі економіки.

У цьому контексті пропонуємо підготувати проект постанови Кабінету Міністрів України щодо розширення повноважень органі­зації і підприємств системи НТІ в інноваційній діяльності, не ство­рюючи при цьому додаткових структур (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Шановні учасники парламентських слухань! Практично всі, хто бажав взяти участь у розмові, скори­сталися такою можливістю. Ті з вас, хто має світлі думки, а вони у  вас всі світлі і перспективні, але не встигли виступити, будь ласка, здайте тези своїх виступів до секретаріату комітету. Ми готуватимемо за підсумками парламентських слухань збірник і там будуть опубліковані доповіді, співдоповіді, виступи і неви­голошені виступи.

Підбиваючи підсумки нашої трьохгодинної розмови, хотів би подякувати профільному комітету, міністерствам і відомствам, які  незважаючи на різні політичні нюанси все-таки наполягли на  проведенні парламентських слухань. Переконаний, що це піде на користь тій справі, представники якої зібралися у сесійній залі.

Повинен сказати, ви погодитеся з моєю думкою, що це була розмова розсудлива і розважлива, так як і належить тій категорії людей, які займаються надзвичайно важливою державною справою.

Підбиваючи підсумки, хочу сказати, що все світове співтова­риство можна порівняти з гігантським заводом. Є на цьому заводі цехи первинної переробки, де зазвичай працюють люди низької кваліфікації. Існує збиральний цех, де стоять люди в білих хала­тах, які виробляють готову продукцію. Повинна бути бухгалтерія, інженерне бюро, інші технічні служби, де працюють люди з вищою освітою і кваліфікацією. Вище знаходиться дирекція і правління цього величезного заводу, де засідають, як правило, і так повинно бути, наймудріші. Якщо поставити запитання: в якому цеху іннова­ційної галузі знаходиться наша держава, то, на превеликий жаль, відповідь очевидна — у цеху первинної переробки і до найвищого щабля, до дирекції, правління нам йти ще дуже і дуже далеко. Причини цього ви сьогодні називали і вони, на превеликий жаль, мають місце. А найголовніша з них полягає в тому, що у нас поки що метал цінується більше за знання і науки. Ось якщо буде навпаки, тоді ми і вийдемо з першого цеху, про який я говорив.

Протягом останнього року я побував на підприємствах, установах, які мають безпосереднє відношення до проблеми, яка  сьогодні обговорювалася. Був я в Інституті кібернетики імені В.М. Глушкова НАН України, Київському політехнічному інституті, на відомих свого часу підприємствах “Сатурн” і “Маяк”. Всі вони унікальні не тільки для нашої держави (колишньої республіки Радянського Союзу), а й для СНД і Європи. Що зали­шилося? В Інституті кібернетики практично все залишилося, але, на превеликий жаль, це не дуже потрібно нашій державі. Хоча там створено унікальний комп’ютер. У світі, принаймні в Європі, такого комп’ютера немає. Але він, на жаль, використовується досить і досить слабо. Коштів на фінансування завершення роботи, як мені доповідало керівництво, немає. За моєї допомоги створено науковий парк “Київська політехніка”. Я був автором цього закону, він почав діяти. Хочу, щоб ми дійсно подивилися наскільки цей закон ефективний, а потім поширили цю практику і на інші навчальні, наукові установи і заклади.

Щодо підприємств “Сатурн” і “Маяк”. На ці унікальні під­приємства проводяться рейдерські атаки через те, що вони розташовані в дуже престижних місцях, намагаються викинути все, що там є і створити чергове казино, заклади для розпусти. Хоча, наголошую, підприємства унікальні. У залі присутні люди, які  краще за мене розуміють, чим вони займалися і що вони ще можуть зробити.

Ми говорили про фінансування. Кожен з нас добре знає, що  Закон України “Про наукову і науково-технічну діяльність” передбачає щорічне виділення коштів на розвиток науки з дер­жавного бюджету мінімум 1,7 відсотка валового внутрішнього про­дукту. За останні 5 років виділялося 0,4 відсотка, а за законом — 1,7 відсотка. Щоправда в бюджеті на 2007 рік — 0,8 відсотка. Це рекордний показник за останній період незалежності. Але все одно це далеко не 1,7 відсотка.

На освіту згідно з Законом України “Про освіту” повинно щорічно виділятися з державного бюджету 10 відсотків валового внутрішнього продукту. Ми виділяємо 4,5−5 відсотків у серед­ньому за 5 років (на сьогодні — трішки більше 6 відсотків). Але знову ж таки не 10 відсотків, а мінімально, що передбачається законом.

Кожен добре розуміє, особливо ця аудиторія, що не лише фінансування важливе, а ще й як це фінансування вико­ристовується, як ми навчилися застосовувати знання, які дає нам освіта і наука. Твердо переконаний і немає необхідності пере­конувати в цьому аудиторію, що всі за інновацію, за розвиток науки, передових технологій, майбутнього нашої держави.

Щиро вірю, що на наступних парламентських слуханнях ми  більше говоритимемо про здобутки, які матимемо, і про той досвід, який набуде наша держава. Бажаю всім нам дійти до такого стану речей.

Щиро дякую всім вам за участь у парламентських слуханнях. На цьому парламентські слухання оголошуються закритими.

Нехай щастить!

НЕВИГОЛОШЕНІ ВИСТУПИ

 

КИЯК Б.Р., директор Фонду фундаментальних досліджень. Прикро усвідомлювати на шістнадцятому році незалежності нашої держави справедливість таких негативних суспільних сентенцій-оцінок: “маємо майже нульову активність у сфері придбання і роз­робки наукових концепцій і технологій”. Чому так відбувається? Чому продовжуються тенденції, коли все менше прецедентів чес­ної конкурентної боротьби, відкритих конкурсів інвестиційних проектів. Ці процеси тривають у той час, коли в країні впрова­джуються ліберальні процедури управління, що мають базуватися на господарській ефективності та прозорості відносин.

Слід погодитися з висновками аналітиків щодо максимізації власної ефективності та продуктивності шляхом створення відпо­відної управлінської школи, яка б базувалася на таких категоріях управління, як менеджмент наукових і творчих процесів, інакше й  надалі діятимуть “єдині інструменти державного управління — прийоми антикризового і процесного менеджменту”.

Значно складніший проблемний характер методології фун­даментальної науки, яку розуміють як теорію наукового знання і пізнання. Критерієм наукового знання є його відповідність сучас­ним поглядам, що характеризується можливістю співвідношення з деякою реальністю. У багатовимірній науці як винятково склад­ній політсистемі виділяють соціокультурну, соціально-економічну, семіотичну, гносеологічну, впроваджувальну та інші підсистеми.

Світ, беззаперечно, є складнішим, ніж пропоновані прості і навіть ускладнені моделі. Тому стратегія як мистецтво і особли­вий вид аналітики вимагає інструментарію для роботи з невідо­містю. А подолання хаосу, на думку Г.Почепцова, “будується на принципах поступового відвоювання порядку в критичних сферах. Невизначеність, ставши об’єктом досліджень, набула рис керова­ності, тим самим ставши одним із компонентів, які беруться до уваги в стратегічному аналізі”.

Підвищений інтерес до системного аналізу є однією з  прикмет сучасної наукової методології, коли досліджуються “науково-технічні і соціально-економічні проблеми міждисциплі­нарного характеру за умов обмежених, часових, матеріальних та інших видів ресурсів, наявності концептуальної невизначеності та різних видів ризиків”. У процесі формування системної мето­дології та її практичної реалізації слід дотримуватися таких прин­ципів: системної узгодженості, процедурної повноти, функціональ­ної оригінальності, інформаційної взаємозалежності, цілеспрямо­ваної відповідності, функціональної раціональності, багатоцільової спільності, багатофакторної адаптації, процедурної відкритості, раціональної доповнюваності.

Якщо на інформаційному етапі розвитку економіки законо­давцями є спеціалісти, які вміло працюють з потоком інформації та здатні її аналізувати і перетворювати у прикладні рішення, то вже у постінформаційній економіці ядром формування вартості будь-якого продукту буде група спеціалістів із сфери творчих і наукових процесів. Рішення, а отже й ключ до інновації, базу­ватиметься на стратегічній інтуїції як синтезу аналізу минулого досвіду і натхнення.

Глобальна конкуренція та підвищена складність (отже і вар­тість) сучасних досліджень провокують зростання інвестицій у науковий пошук. Наприклад, у 1250 найбільших компаніях світу спостерігається семивідсотковий ріст таких затрат. Тільки євро­пейські компанії у 2005–2006 роках витратили на науково-дослід­ницькі та конструкторські розробки у п’ять разів більше, ніж у середньому за останні чотири роки.

Найближчим часом вітчизняній науці така перспектива не загрожує. Потрібна консолідація фінансових та інтелектуальних зусиль на визначених проривних напрямах за обмеженим пере­ліком міждисциплінарних пріоритетів.

Як показує досвід лідерів на ринку інтелектуальної власності у сфері високотехнологічних виробництв, більш важливою виявилась наявність поряд з соціальним капіталом інформаційних мереж, що відіграють роль самоорганізаційних форм координу­вання. Такі розгалужені мережі не лише здійснюють збір інформа­ції для потенціальних споживачів її розповсюдження, а й сприяють впровадженню, забезпечуючи при цьому інвентаризацію перспек­тивних технологій, а також відхід від неефективного дублювання та визначення пріоритетів.

На сучасному етапі розвитку науково-технологічного потен­ціалу конче необхідний багатоаспектний аналіз, оцінювання інноваційної інформації. Функцію управління повинні здійснювати організації, що цілеспрямовано відбирають інформацію. Такими віртуальним підприємствами, що тимчасово об’єднують юридич­них і фізичних осіб, які здійснюють перспективні розробки, можуть бути різні фонди, що шляхом незалежного експертного відбору на конкурсних засадах надають грантову підтримку ініціативним, пріоритетним проектам.

Однією з таких віртуальних організацій, що була і залишає­ться складовою повного інноваційного циклу, в Україні з 1992 року є Державний фонд фундаментальних досліджень (далі — ДФФД). Окрім основного завдання — надання грантової підтримки науці, ДФФД реалізує технології інтелектуального аналізу даних, си­стемно обробляючи бази даних і автоматично виявляючи прихо­вані закономірності, асоціації й тенденції. Це дозволяє, викори­стовуючи інтелектуальні методи, узагальнити інформацію, прово­дити аналіз даних і за його результатами приймати мотивовані рішення та робити прогнози.

Діяльність ДФФД реалізується у контексті концепції соціо­гуманістичної стратегії розвитку України, серед основних чинників якої підвищення ролі особистості науковця, зокрема наукової, освітянської молоді, нові механізми продукування знань, генеру­вання інформації, проектів, ідей.

Спільна наша мета — забезпечення конкурентоспроможності України, підвищення індексу її людського розвитку та входження у світову спільноту на рівнопартнерських засадах. Лише в цьому разі домінуватиме національна ідея: Україна соборна, українська і  конкурентна. Наша мотиваційна спрямованість — орієнтація не лише на оволодіння традиційними знаннями як соціальною цінністю, а й творче продукування нових знань, проектів, інфор­мації, акумулювання людського капіталу як базових чинників випе­реджального розвитку, формування національної гідності, патріо­тизму, духовності, щоб протистояти нівелюючим впливам глобалізації.

 

МИРОНЕНКО Н.М., начальник відділу правових експертиз Київського регіонального центру Академії правових наук України. Ефективна інноваційна політика є передумовою розвитку еконо­міки, а в сучасній, розвиненій, економічно незалежній державі вона набуває ознак стратегії загального розвитку. Будучи склад­ним і багатогранним явищем, інноваційна політика вимагає різно­манітних і гнучких методів державного впливу.

Необхідність посилення державного регулювання, отже, зростання ролі права в інноваційному розвитку України, стають особливо актуальними в умовах обмеженості ресурсів і вибору варіанта найбільш ефективного їх використання.

На сьогодні в Україні діє 14 законів, більш як 50 підзаконних актів, виданих Кабінетом Міністрів України, а також понад 100 пра­вових актів відомчого характеру. Однак процес створення законо­давчої бази (у зв’язку з відсутністю єдиних концептуальних підхо­дів) тривалий час здійснювався безсистемно і мав фрагментарний характер. Цим пояснюється недостатня ефективність правового регулювання інноваційної діяльності, на яку справляє суттєвий негативний вплив практика призупинення чинних норм законодав­ства. Мова, зокрема, йде про механізми податкового й митного регулювання.

На сьогодні, завдяки прогностичній і практико-організаційній функціям, саме правова наука повинна дати відповіді на низку концептуальних питань інноваційного розвитку в Україні, зокрема:

визначити правову природу й особливості правового статусу організаційно-правових форм інтеграції освіти — науки — вироб­ництва, організаційно-правових форм інтеграції самої науки (фун­даментальної, галузевої та прикладної);

розробити економіко-правовий механізм стимулювання інноваційного процесу, включаючи розробку й впровадження в  практику кредитних, податкових і митних пільг для суб’єктів інноваційної діяльності, створення й функціонування банків розвитку;

розробити правове забезпечення випуску конкурентоспро­можної продукції на основі залучення венчурного капіталу;

визначити правову природу й розробити правові механізми регулювання створення й функціонування спеціальних інновацій­них зон, здатних інтенсифікувати процес комерціалізації наукових розробок на основі поєднання інноваційного підприємництва й венчурного фінансування;

створити ефективну систему, що відповідає світовим стан­дартам, правового захисту об'єктів інтелектуальної власності як основи інноваційного процесу;

розробити організаційно-правову модель удосконалення державного управління у сфері інноваційної діяльності, включаючи принципи, форми, методи, функції державного управління, систе­му державних органів, що здійснюють управлінський вплив у інноваційній сфері.

Рішення зазначених завдань неможливе окремо від загаль­них процесів реформування правової системи України, серед яких визначальна роль належить сучасному етапу кодифікації законо­давства й співвідношенню, норм національного й міжнародного права, що змінилося у правовому полі України.

На сьогодні серед фахівців, зайнятих розробкою проблема­тики інноваційного розвитку, популярною є думка про необхідність розробки Кодексу законів про науку, науково-технологічну та інно­ваційну діяльність. Можна погодитися з ідеєю розроблення такого документа, як систематизованого збірника чинних законів або витягів з них, тобто створення на основі інкорпорації. Розробка кодифікаційного акта, що охоплював би правовим регулюванням всю сукупність суспільних відносин, що виникають у сфері іннова­ційної діяльності, — завдання нездійснене, а сам підхід — помил­ковий з таких причин.

1.  Суспільні відносини, які виникають у зв’язку з формуван­ням і реалізацією інноваційної політики неоднорідні за своїм змістом, у зв’язку з цим регулюються нормами різних галузей права.

2.  Кодифікація полягає в корінному опрацюванні чинних нормативних актів у тій або іншій сферах відносин. Результатом є кодифікаційний акт, як правило кодекс, що визначає правові основи тієї або іншої галузі законодавства.

3. У основі поділу системи законодавства й системи права на галузі лежить предмет і метод правового регулювання.

Таким чином, виходячи з предмета регулювання при підго­товці запропонованого кодексу, він повинен охопити суспільні від­носини, які опосередковують сферу науки, науково-технологічну й інноваційну діяльність. Іншими словами такий нормативний акт міститиме норми зобов'язального права (частина цивільного й господарського кодексів), норми, регулюючі відносини у сфері інтелектуальної власності (частина цивільного кодексу й спеціаль­не законодавство), норми фінансового права (частина бюджет­ного кодексу), норми трудового права, адміністративного права, інших галузей права.

Враховуючи, що переважна більшість зазначених норм но­сить універсальний характер (застосовується для регулюван­ня   суспільних відносин), які виникають не тільки у зв’язку зі  здійсненням інноваційної діяльності, вилучення їх з чинних нормативних актів порушить їх цілісність, або (якщо цього не ро­бити) призведе до дублювання. Результатом стане зниження рівня ефективності та якості законодавства в цілому.

На сьогодні незаперечною цінністю України, її інтелектуаль­ним капіталом, що за певних умов може забезпечити їй швидкий розвиток, є фонд високоосвічених і висококваліфікованих профе­сіоналів — докторів наук. Відмова від докторантури й підготовки докторських дисертацій негативно позначиться на розвитку інте­лектуального потенціалу України. Підготовка докторських дисер­тацій вимагає наукової зрілості вченого, здійснюється на наявній серйозній науковій базі, спрямована на рішення проблеми, що має важливе значення для розвитку науки та суспільства. Як пра­вило, результат дисертаційного дослідження — новий напрям у науці. Кандидатські дисертації виконати це завдання не змо­жуть. Та й стимул до наступних наукових пошуків буде загублено.