ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

 

ПРО СТАНОВИЩЕ МОЛОДІ В УКРАЇНІ

(щодо підтримки молодої сім’ї,

посилення соціального захисту дітей та молоді

у 2001–2006 роках)

 

Сесійний зал Верховної Ради України

20 грудня 2006 року, 15 година

 

Веде засідання Перший заступник Голови Верховної Ради

України МАРТИНЮК А.І.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Доброго дня, шановні учасники парламент­ських слухань! Розпочинаємо роботу.

З одного боку, дивлячись на сесійну залу, я радий бачити молоді красиві обличчя, добре було б, якби серед депутатів їх було більше. А з другого, — жалкую, що мало присутніх народних депутатів, бо те, про що ми будемо говорити, ті питання, які будемо порушувати, розв’язувати і втілювати в життя має Верхов­на Рада через законодавчі акти та ініціативи, а також Кабінет Міністрів України, інші органи виконавчої влади, які повинні виконувати ці функції.

Сьогодні ми проводимо парламентські слухання “Про стано­вище молоді в Україні (щодо підтримки молодої сім’ї, посилення соціального захисту дітей та молоді у 2001–2006 роках)”, на яких підіб’ємо підсумки зробленого, зосередимо увагу на тому, що ще не вдалося зробити, і окреслимо перспективи подальшого роз­витку цього питання.

Відповідно до прийнятих Верховною Радою законодавчих актів проблеми молоді щороку є предметом парламентських слу­хань, ми досить часто розглядаємо їх на Днях уряду, коли уряд звітує про виконання тих чи інших питань пов’язаних з життям і  діяльністю молоді.

Кожен добре розуміє й усвідомлює, що майбутнє залежить від молоді. Однак, на превеликий жаль, ті, від кого залежить реалізація державної політики у цій сфері, ще недостатньо роблять для того, щоб забезпечити цю тезу, щоб вона стала реальністю. Ми змушені констатувати, що наше суспільство старіє досить швидкими темпами. Сьогодні ми на парламентських слуханнях будемо говорити про те, що у нас різко скорочується чисельність населення і за рахунок того, що менше народжується дітей, тобто менше молодого покоління, і за рахунок того, що йдуть з життя старші покоління.

Нагадаю вам регламент, як ми будемо працювати і в якому ритмі. Працювати ми будемо приблизно 2 години 50 хвилини. Заслухаємо доповідь міністра України у справах сім’ї, молоді та спорту, співдоповідь голови профільного комітету Верховної Ради, а потім кожен, хто записався на виступ у комітеті, в межах 5 хвилин матиме можливість виступити в обговоренні цих питань.

Завжди, відкриваючи парламентські слухання, я звертаюся до промовців, тому хочу звернутися і до вас: починайте свої виступи з головного, тому що на кінець ви завжди залишаєте найцікавіше. Залиште загальні фрази, якими починаєте виступ, на  потім, якщо вистачить часу. Почніть з конкретних пропозицій, рекомендацій і з того, що болить і пече. Залишиться час, скажете на останок і загальні фрази. Ті, хто не встигне виступити, будь ласка, подайте тексти до секретаріату комітету, представники якого знаходяться справа від мене, зліва від вас. За результатами парламентських слухань ми будемо готувати збірник матеріалів, де невиголошені виступи також будуть опубліковані, а головне — вони будуть проаналізовані в комітеті, який готуватиме проект постанови Верховної Ради про рекомендації наших парламент­ських слухань.

Запрошую до слова Віктора Петровича Коржа, міністра України у справах сім’ї, молоді та спорту. Будь ласка, 20 хвилин, Вікторе Петровичу.

Для тих, хто, можливо, не знає, скажу, що Віктор Петрович буквально днями перейшов із сесійної зали на міністерську роботу, так що він буде виступати у двох іпостасях — і як нещодавній народний депутат, і як нинішній міністр.

Будь ласка, Вікторе Петровичу.

 

КОРЖ В.П., міністр України у справах сім’ї, молоді та спорту. Шановний Адаме Івановичу! Шановний пане віце-прем’єр-міністре! Шановні народні депутати! Шановні представники моло­діжних організацій! У мене сьогодні перший виступ в якості міні­стра, тому, ви розумієте, є певне хвилювання. Хочу вам доповісти про те, що ми ретельно готувалися до нинішніх парламентських слухань. Вашій увазі запропоновані відповідні інформаційні матеріали, наш попередній аналіз, а також я доповню свій виступ інформаційними матеріалами, які ви побачите на табло Верховної Ради. Користуючись нагодою, дозвольте висловити всім повагу та  сподівання на плідну співпрацю, порозуміння, більш активний діалог, пошук нових форм співробітництва. А тепер дозвольте перейти до доповіді.

Сьогодні ми зібралися, щоб обговорити основні питання становища молоді та розглянути ефективні шляхи поліпшення нашої співпраці. Частка молоді у складі постійного населення України становить третину. Проте місце молодого покоління в  суспільному житті визначається не лише значною часткою у  структурі населення, а й особливостями соціального станов­лення та суспільним призначенням. Адже діти та молодь, з одного боку, є однією з найбільш соціально незахищених верств суспіль­ства, а з другого, — саме молоді люди виступають провідниками демографічного, соціально-економічного, політичного та духов­ного поступу України.

Саме тому сьогодні ми розглядаємо становище української молоді як рушійної сили соціально-економічних перетворень у  нашій країні. І те, що такі зустрічі, такі підведення підсумків стали системою, свідчить про велику увагу виконавчої і законо­давчої гілок влади до важливих соціальних питань.

Насамперед дозвольте розглянути питання освіти молоді, оскільки освіта є основним чинником забезпечення конкуренто­спроможності України в сучасних умовах, коли виробництво набу­ває інноваційного характеру. Освітній потенціал молоді України досить високий, про що свідчить постійний запит з боку молоді на освіту та досить високий рівень набутої молоддю освіти в цілому.

Водночас є підстави стверджувати, що освітній потенціал молоді не реалізується належною мірою, передусім через невід­повідність системи освіти потребам ринку праці, що підтверджу­ють статистичні дані, які ви можете зараз побачити.

Відзначається також тенденція до зниження якості освіти через низьку соціальну престижність педагогічної професії (ця проблема всім відома), критичну застарілість матеріально-техніч­ної бази закладів освіти всіх рівнів та недостатні темпи її модерні­зації. Збереження і поглиблення зазначених негативних тенденцій створює ризики незворотності відставання України від розвинених країн світу.

До речі, виразним показником неналежного соціального статусу вчителя в сучасному українському суспільстві є результати соціологічних досліджень Українського центру економічних і полі­тичних досліджень імені Разумкова, які однозначно свідчать, що рівень повної довіри до вчителів знизився з 44 відсотків у  2003 році до 26 відсотків — у 2006 році.

Доречно також зауважити, що, попри зазначене падіння рі­вня довіри до вчителів, він є відносно високим, якщо порівнювати з представниками інших професій. Серед представників 18 про­фесій, стосовно яких визначався рівень суспільної довіри, вчителі виявилися лідерами. На останньому місці рейтингу опинилися політики, яким повністю довіряють лише 2 відсотки опитаних, а не довіряють 56 відсотків. Я не міг не навести на ваш розсуд ці дані.

На молодіжному ринку праці спостерігаються неоднозначні тенденції. З одного боку, рівень економічної активності молоді протягом останніх років є досить високим та стабільним. Продов­жується тенденція попередніх років щодо зменшення безробіття. З другого боку, поряд з позитивними зрушеннями, протягом останніх років посилюються й негативні процеси, зростає чисель­ність економічно неактивної молоді. Молодь сьогодні потребує не  тільки реалізації трудової активності, а й гідної винагороди за працю, і це також всім зрозуміло.

Впродовж 2001–2005 років відбулися позитивні зміни в  матеріальному становищі молоді: збільшилися доходи, поліпши­лася структура доходів і витрат молодіжних господарств та показ­ники споживання. Проте наявні високі показники бідності в моло­діжному середовищі, особливо серед молодих сімей, які мають дітей, не можуть не турбувати українське суспільство. Ми повинні разом подумати, які заходи запровадити для вирішення цих питань. До того ж ступінь нерівності суспільства за доходами в  післякризовий період, починаючи з 2000 року, не тільки не зменшився, а й, навпаки, на превеликий жаль, зріс, що є одним з  чинників соціальної напруженості.

Хочу звернути вашу увагу на проблеми, які потребують негайного вирішення — подолання таких негативних явищ, як поширення ВІЛ/СНІДу, наркоманії, погіршення основних показни­ків стану здоров’я української молоді. Протягом 2001–2005 років набула ознак сталості тенденція попередніх років щодо поширен­ня в молодіжному середовищі наркоманії та епідемії ВІЛ/СНІДу. Вже доводиться вживати такий медичний термін до цього соціаль­ного явища. Останніми роками характерною рисою наркоспожи­вання в Україні є залучення молоді від 13 до 15 років. А динаміка поширення ВІЛ-інфекції дає підстави висловити припущення про початок в Україні другої хвилі епідемії ВІЛ/СНІДу.

Викликає занепокоєння поширення в Україні ігроманії, яка визнана Всесвітньою організацією охорони здоров’я хворобою ХХІ століття. На це треба звернути особливу увагу, тому що в ряді країн, у тому числі в Російській Федерації, до законодавства внесені серйозні зміни, спрямовані на подолання цієї проблеми. Там відводяться спеціалізовані зони для ігрових автоматів, вони вже не будуть загальнодоступними, тому велика кількість малих і  середніх операторів цього ринку шукатимуть збут в Україні. На це треба звернути особливу увагу.

На жаль, ми на сьогодні маємо неврегульоване законодав­ство, загальну доступність гральних автоматів, відсутність держав­ного контролю за виробництвом і розповсюдженням комп’ютер­них ігор, що негативно впливає на формування морально-цінніс­них орієнтирів дітей та молоді, сприяє поширенню цієї негативної тенденції. Хочу сказати, що у профільному комітеті, в якому я мав честь працювати, ми обговорювали це питання, і я переконаний, що на часі вдосконалення законодавства. Думаю, Микола Володи­мирович Томенко детальніше висвітлить позицію комітету з цього питання.

Хоча впродовж 2001–2005 років поступово зменшувався рівень злочинності і правопорушень серед неповнолітніх та моло­ді, частка неповнолітніх серед засуджених практично не зміни­лася. Викликає занепокоєння те, що, на відміну від 2001 року, у  2005 році майже на 10 відсотків зросла чисельність неповно­літніх, які на момент взяття на облік у підрозділах кримінальної міліції у справах неповнолітніх не мали батька, на 42 відсотка — взагалі не мають батьків, на 70 відсотків — проживають у дитячих будинках-інтернатах.

На сьогоднішньому засіданні уряду прийнято загально­державну програму боротьби з цими явищами за програмою МВС, до якої залучені інші міністерства й відомства. Думаю, що реалізація цієї програми поліпшить ситуацію з неповнолітніми, які мають проблеми кримінального характеру. Перший крок у вирі­шенні цих питань уряд зробив сьогодні.

Нинішній стан здоров’я української молоді не може задо­вольнити суспільство, а діюча система виховання не спонукає значну частину юнаків та дівчат до бажання вести здоровий спосіб життя. Як людина, яка пропрацювала більш як 20 років у галузі фізичної культури і спорту, хочу сказати що на сьогодні міністер­ство далеко не весь свій потенціал використовує для залучення до здорового способу життя проблемної молоді. Є досить багато серйозних механізмів, які активніше будуть включені в реалізацію цих вкрай важливих для суспільства питань.

За даними Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, щороку зростає кількість людей, залучених до фізкуль­турно-оздоровчої роботи. Зростанню кількості громадян, які займаються фізкультурою і спортом, сприяло збільшення спортив­них споруд в Україні. Проте це лише перші кроки. І тут, на преве­ликий жаль, ми ще маємо колосальні проблеми.

Міністерством розроблені заходи щодо докорінної зміни ситуації в матеріально-технічному забезпеченні. Активно діє про­грама будівництва універсальних спортивних майданчиків, яких буде кількасот, та тренажерних вуличних майданчиків, які розроб­лені за типовими угодами. Розпочнеться будівництво льодових стадіонів, до яких будуть залучені сотні, тисячі наших молодих людей. Впевнений, що такі активні заходи Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту з відволікання дітей від вулиці дадуть позитивні результати.

Разом з тим хочу сказати, що рівень залучення дітей до регулярних занять фізичною культурою та спортом у 10–15 відсот­ків нікого не влаштовує — ні мене, ні вас, бо всі ми розуміємо, що відповіді на питання про те, де решта 85–90 відсотків, на превели­кий жаль, ми не маємо.

Існуючий стан потребує посилення міжгалузевого багато­рівневого співробітництва різних профільних міністерств, концен­трації ресурсів на розв’язання найболючіших проблем у сфері збереження і зміцнення здоров’я дітей та молоді. Реалізація окремих складових державної політики щодо вирішення проблем молоді та молодих сімей, соціального захисту дітей і молоді нале­жить до повноважень багатьох центральних органів виконавчої влади та їх регіональних структур.

Проблемами молоді опікуються Міністерство освіти і науки України, Міністерство охорони здоров’я України, Міністерство праці та соціальної політики України, Міністерство культури і  туризму України, Міністерство внутрішніх справ України, органи місцевих державних адміністрацій та органи місцевого самовряду­вання. Координаційну роль у реалізації державної молодіжної політики покладено на Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту, і ми зробимо все можливе для того, щоб вивести цю спів­працю на якісно новий рівень.

Важливу роль у становленні та соціальному розвитку дітей і  молоді відіграє співпраця органів державної влади з міжнарод­ними неурядовими організаціями. Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту співпрацює з 12 міжнародними неурядо­вими організаціями, серед яких основним стратегічним партнером є, безумовно, Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ). Також розширюється співробітництво з організаціями Ради Європи, Європейського Союзу за програмами ТAСIS, по лінії Організації безпеки та спів­робітництва в Європі, Міжнародної організації з міграції та багатьма іншими.

За роки незалежності в державному та місцевих бюджетах окремим рядком стали виділятися кошти на реалізацію молодіж­них програм і заходів центральних та місцевих органів виконавчої влади, молодіжних громадських організацій. Якщо порівнювати з  2001 роком, то видатки з державного бюджету у 2005 році збільшилися майже в 7,2 разу.

Особливе значення у становленні та розвитку суспільства має соціальний захист населення, який ґрунтується на засадах поглиблення адресної допомоги та забезпечення матеріальної підтримки непрацездатних громадян, сімей з дітьми, передусім багатодітних, дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклу­вання, дітей-інвалідів та осіб з обмеженими фізичними можливо­стями. Найбільш вагоме підвищення соціальних виплат відбулося у 2006 році. Тільки разова допомога при народженні дитини зросла до 8500 гривень. Державну допомогу щомісяця отримують більш як 3 мільйони родин і громадян, які її потребують. Ці зміни зумовили підвищення народжуваності, що, безумовно, сприяє поліпшенню демографічної ситуації загалом.

Крім матеріальної допомоги, система соціального захисту передбачає також надання соціальних послуг різним категоріям сімей, дітей та молоді. На це спрямована діяльність центрів соці­альних служб для сім’ї, дітей та молоді, мережа яких щороку зростає. Якщо порівнювати з 2001 роком, у 2005 році кількість соціальних послуг, наданих цими службами, збільшилася у  6,4 разу. Останніми роками з’явилися заклади соціального спрямування, зокрема центри соціально-психологічної допомоги, соціальні гуртожитки, соціальні центри матері та дитини, центри соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціо­нальними обмеженнями, а також центри ВІЛ-інфікованих дітей та молоді.

У 2005 році в Україні розпочався процес реформування системи соціально-правового захисту дітей-сиріт та дітей, поз­бавлених батьківського піклування, на засадах пріоритетності сімейних форм влаштування дітей. На сьогодні завершена більша частина роботи щодо внесення змін до нормативно-правових актів соціально-правового захисту, вирішено проблему фінансу­вання прийомних дітей та дитячих будинків сімейного типу з  державного бюджету, розробляється програма реформування інтернатних закладів тощо.

Хочу повідомити, що вчора у складі офіційної делегації я  побував у Чернівцях, де ми вивчали позитивний досвід право­славного монастиря. У цьому монастирі виховуються 137 дітей, 37  з яких усиновлені, а 100 перебувають під опікою. Отець Михайло проводить відповідну роботу.

Аналізуючи питання фінансування, шукаючи шляхи вдоско­налення цієї системи, хочу запросити вас до обговорення, підве­дення підсумків нашого експерименту за принципом “гроші ходять за дитиною”, звернути увагу на те, що нам усім треба ретельніше розібратися в механізмах фінансування цих категорій дітей. Механізм “слідування грошей за дитиною” дуже недосконалий. Ті  з вас, хто розуміється на цьому питанні, звернули увагу, що дитина вже перейшла на сімейну форму виховання, а кошти, ви­ділені з державного бюджету на інтернат чи дитячий будинок, протягом фінансового року залишаються в цій установі і за ди­тиною не пішли. Тому нам треба дуже серйозно в цьому розібратися.

Забезпечення молоді та молодих сімей житлом — окрема проблема, і стан її вирішення залишається вкрай незадовільним, складним. Серед соціальних проблем вона посідає одне з остан­ніх місць і, безумовно, потребує розв’язання. Низький рівень доходів та високий ризик бідності молодих сімей з дітьми є свід­ченням необхідності зміни пріоритетів соціальної політики в на­прямі підтримки молоді.

Однією з форм державної підтримки молодих сімей, їх соціального захисту є надання пільгових кредитів на будівництво або реконструкцію житла. Проте це не вирішує в цілому проблему забезпечення молоді та молодих сімей житлом. За експертними оцінками, іпотечними житловими кредитами комерційних банків можуть скористатися лише 8–10 відсотків громадян України пра­цездатного віку. Невисокий рівень матеріального становища мо­лоді, особливо молодих сімей з дітьми, висока вартість житла, великий розмір першого внеску та високі процентні ставки за кре­дитами в комерційних банках призводять до того, що ця проблема лише поглиблюється.

Хотів би вислухати вашу думку з приводу підвищення віко­вого цензу поняття “молодь” до 35 років. Чи відповідає це євро­пейським стандартам? Чи відповідає це реаліям нашого життя? Запрошую обмінятися думками з цього приводу, бо в мене ще остаточно не склалася власна думка, гадаю, тут є що обговорити.

Значну увагу органи державної влади приділяють оздоров­ленню дітей. За період літньої оздоровчої кампанії 2006 року в  Україні організованими формами відпочинку та оздоровлення охоплено майже 3 мільйони людей. Враховуючи необхідність законодавчого врегулювання організаційних, правових і фінансо­вих засад оздоровлення молоді, Міністерством у справах сім’ї, молоді та спорту розроблена Концепція державної програми оздоровлення і відпочинку дітей та молоді і прийняття відповід­ного закону.

Незважаючи на поліпшення ситуації на ринку праці, проблема безробіття серед молоді залишається дуже гострою. Хотів би зробити детальніший аналіз, але, на жаль, збігає час, я  змушений завершувати свою доповідь.

Аналізуючи всі складові питання, які входять до нашої спіль­ної співпраці, хочу запропонувати таке: у січні ми плануємо про­вести велику нараду в Міністерстві у справах сім’ї, молоді та спорту, на якій я хотів би почути всі ваші думки, ваш аналіз ситуації, що склалася. Сподіваюся, ми будемо вести чесний парт­нерський діалог. Але хотів би, щоб і ви допомогли нам у визна­ченні пріоритетних програм розвитку, щоб у нас не було різних підходів. Також хочу, щоб ви самокритично підійшли до питання, наскільки дієвими є сьогодні ваші громадські організації, чи реально їх діяльність поширюється на всю територію України, і які завдання вони можуть виконувати. Думаю, що наша розмова буде конструктивною, серйозною, ми продовжимо ту важливу дискусію, яка сьогодні розгорнеться на парламентських слуханнях.

Дякую за увагу. Впевнений у нашій подальшій конструктив­ній співпраці.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Вікторе Петровичу. Давайте привіта­ємо Віктора Петровича з дебютом, це його перша доповідь у ролі міністра. Вікторе Петровичу, ви не дуже довго думайте про 35 років, бо незабаром доведеться, якщо так будемо працювати, приймати рішення про те, що молода людина — це та, якій не виповнилося 50 (Оплески).

Слово має Микола Володимирович Томенко, голова Комі­тету Верховної Ради з питань сім’ї, молодіжної політики, спорту та туризму. Будь ласка, 15 хвилин.

 

ТОМЕНКО М.В., голова Комітету Верховної Ради України з  питань сім’ї, молодіжної політики, спорту та туризму (Блок Юлії Тимошенко). Добрий день, шановні колеги! Думаю, що і міністр, і  я солідарні в тому, що молоді люди сьогодні подорослішали, і це не тому, що європейська норма 35 років, а тому що життя вимагає нас привести законодавство у відповідність з цією нор­мою. Це, можливо, один з небагатьох оптимістичних результатів діяльності парламенту за останній період. У зв’язку з підвищенням цієї норми молодих людей в Україні стало майже 15,5 мільйона. І я цілком переконаний, що коли ми разом будемо говорити про проблеми, то повинні розуміти, що зміст та ідеологія молодіжної політики, про яку ми говорили десять чи навіть п’ять років тому, суттєво змінилися, оскільки змінилася країна, змінилося мислення людей.

Хочу запропонувати розглянути проблемні моменти сто­совно ключових складових молодіжної політики і дати можливість міністерству і нашому комітету будувати й формувати нову моло­діжну політику. Більше того, я абсолютно переконаний, що вона повинна будуватися з системи місцевого самоврядування.

Перед парламентськими слуханнями ми мали невелику дискусію, і я сказав, що нам треба вивчати досвід вузів, терито­ріальних громад для того, щоб ми були в системі інновацій, які  сьогодні з’явилися. Оскільки просто приймати рамкові закони, що на дві третини складаються з декларацій про повагу до моло­дої людини, очевидно, немає потреби. Необхідна підтримка абсо­лютно конкретних програм, які даватимуть позитивні результати.

Однією з найболючіших є проблема працевлаштування. На  сьогодні ми намагаємося зрозуміти, що можна зробити в цій сфері. Не хочу наводити цифри, бо вони всі сумні й невеселі, ска­жу лише, що серед громадян, які виїжджають працювати за кор­дон, більше половини — молодих людей. Це означає, що найбільш інтелектуально підготовлену частину суспільства ми відпускаємо, або не заперечуємо, що вона виїжджала і працювала за кордо­ном. Статистика по Україні не менш сумна.

Ви знаєте, що ми прийняли Закон “Про забезпечення моло­ді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцям”. Цей закон не виконується вже три роки, і в цьому бюджетному році дія його призупинена. Я абсолютно переконаний, якщо уряд вважає цей закон неефективним, нам треба дебатувати і думати, як знайти механізм, який буде дієвим. Роботодавець повинен знати, що за кожну працевлаштовану молоду людину він отримуватиме пільги або преференції та повагу від держави. І якщо в такій формі закон не працює, давайте шукати іншу форму. Досвід показує, що інші механізми дуже важко знайти. Тому стимулювання роботодавців за залучення на роботу молодих людей — одна з найважливіших проблем, і ми в парламенті це добре розуміємо.

Одна з найважливіших проблем у сфері освіти — планування зайнятості й робочої професії. На сьогодні мої дискусії з керів-никами підприємств засвідчують, що якщо Міністерство з питань освіти і науки знайде механізм співпраці з керівниками підпри­ємств, які на сьогодні ефективно працюють, ми зможемо вийти хоча б на базові показники фахівців, які мають бути працевлаш­товані. Думаю, нам треба трошки змінити суспільну думку щодо моди на юристів, економістів, політиків чи моделей. Очевидно, країна потребує більш широкого спектра професій і розуміння того, як важко працевлаштувати цих людей. Хочу навести цифри по вищих навчальних закладах, вони не просто кричущі, вони страшні. Це означає, що дві третини вищих навчальних закладів працюють на ринок безробіття, оскільки ці люди не можуть праце­влаштуватися за фахом.

Проблеми молодих сімей. Хочу наголосити, що вік молодої сім’ї у нас зріс. Це означає, що й молоді люди почали розуміти, що сім’ю треба створювати, коли вже маєш професію і певні соці­альні гарантії, коли розумієш, що це таке. Ми сьогодні зареєстру­вали законопроект щодо системи усиновлення, щоб підвищити вік усиновлювачів з 18 до 21 року. Треба, щоб люди розуміли, що таке сім’я, що таке виховання дитини, коли йдуть на такий досить серйозний крок.

На жаль, якщо говорити мовою статистики, у нас зменшу­ється частка молодих сімей, які офіційно реєструють шлюб, і  збільшується загальна кількість однодітних неповних сімей, так само як зростає частка одиноких і розлучених. Найбільша кількість розлучень припадає, зрозуміло, на молоді сім’ї. І це змушує нас говорити не лише про економічне стимулювання. Ви знаєте, в  парламенті була серйозна дискусія, врешті, ми знайшли спільну мову з урядом, і практика економічної допомоги при народженні першої дитини буде збережена, але цілком зрозуміло, що це один з багатьох стимулів. Не менш важливими є світоглядні, ціннісні стимули важливості ролі сім’ї та родини.

Якщо сьогодні проїхати Києвом чи іншими містами і подиви­тися зовнішню рекламу, якщо подивитися телебачення, то стане зрозуміло, що створювати сім’ю і жити в сім’ї в цій державі взагалі не потрібно, тому що пропагуються зовсім інші цінності. Третій рік я з цієї трибуни переконую народних депутатів, серед яких дуже багато власників чи опосередкованих власників реклам­ного ринку, що Дід Мороз з пляшкою горілки в руках — це зневага до країни і до молодих людей. На жаль, мені не вдалося їх переконати. Законопроект про заборону реклами алкоголю та тютюнових виробів прийнято лише в першому читанні, і я спо­діваюся, що хоч якийсь компроміс ми знайдемо, щоб пляшка, склянка чи ще щось потихеньку переставали бути модними. У цій сесійній залі ми ледве знайшли 226 депутатів, які віддали свої голоси за прийняття законопроекту в першому читанні.

Надзвичайно важливим у частині підтримки молодої сім’ї є  питання забезпечення житлом. Ми сьогодні в комітеті почали готувати новий базовий закон, один з ініціаторів — народний депутат Євген Філіндаш виступатиме сьогодні і розкаже про проблеми з розподілом молодіжного житла та про економічні складові. Ми з міністром вже говорили, що треба розібратися в  цьому питанні, оскільки виглядає це таким чином: держава дає гроші, банки на цьому заробляють, вони просто оператори, а дер­жава впродовж 15 років сплачує відсотки за кредит. Постає запи­тання: який від цього економічний ефект?

Очевидно, якщо зберігати систему молодіжного кредитуван­ня, треба принципово інакше до цього підійти. Ми проаналізували лише останні декілька років, і виходить, що в нас купувалися одні з  найдорожчих квартир для небідних людей. Якщо держава для небідних людей чи їхніх дітей купує квартири, то така програма не  потрібна. Треба, щоб ця програма була передовсім у контексті соціального житла для малозабезпечених сімей, для молодих людей, які не в змозі купити житло. Тому міністерство й уряд сьогодні над цим працюють, ми в комітеті так само думаємо над цим, щоб, зберігаючи цю програму, зробити її справді програмою для молодих сімей, а не для тих, хто випадково прорвався туди чи мав можливість отримати такий кредит.

Освітня проблема не менш важлива на сьогодні. Хочу вам сказати, що ми з народним депутатом з Партії регіонів Андрієм Пінчуком, з іншими моїми колегами — представниками різних фракцій не можемо отримати від Міністерства освіти і науки дані, скільки у нас гуртожитків. Ніхто не може сказати, скільки гурто­житків в Україні? Тому коли ми запитуємо сьогодні про те, в якому стані соціальна складова нашої студентської молоді, — ніхто не може відповісти. Слава Богу, в цьому році вперше (ні, минулого року теж передбачалися, але не до кінця виконані) закладено кошти на ремонт гуртожитків. Щоправда, суму мені соромно нази­вати — 25 мільйонів гривень. А це означає: якщо ми сьогодні, крім просто навчання, не подумаємо про побут студентів, то добре розуміємо, що навчання не буде.

Як приклад наведу Сумський аграрний університет. Я був приємно вражений, що там можна вчитися, бо в кожній кімнаті у  гуртожитку є Інтернет. Уявіть собі: щоб у всіх гуртожитках у кім­наті був Інтернет, комп’ютери і можливість працювати, тоді в нас і  вимоги до студентів були б більші.

Тим більше, сьогодні ми дебатуємо і про систему фінансу­вання студентського самоврядування. На сьогодні держава фінан­сує в середньому 50 відсотків студентів, 50 відсотків вузи зароб­ляють самі. Я не хочу всіх ректорів критикувати, сьогодні ми деба­тували про вік ректорів, інші питання, але я точно знаю: якщо ректор не на місці, ніхто його сьогодні не контролює щодо витра­чання цих коштів. Ми з молодіжними студентськими організаціями домовилися, що будемо пропонувати законопроект, за яким у  Вченій раді буде не менш як 15 відсотків студентів і аспірантів, ці люди повинні контролювати всі управлінські рішення у вузі й  інституті студентського самоврядування, який обирається всіма студентами й аспірантами і повинен мати право розпоряджатися хоча б 1 чи 2 відсотками коштів вузу. Тоді студенти нестимуть відповідальність за те, що відбувається у вузі. А так вони знають: не дай Бог, щось не те скажеш — тебе виключать наступного дня. Сьогодні без студентів можна виселити з гуртожитку, виключити з вузу. То хіба це система студентського самоврядування, про яку ми говорили ще в кінці 1980-х років?

Не менш важливою є проблема молоді на селі. Як нам молоду розумну, інтелектуальну людину запросити в село? Не  заставити, а запросити в село! Сьогодні уряд зробив перший крок, ми теж довго дебатували на цю тему, — підтримка молодих людей, які після закінчення вищого навчального закладу їдуть на село. Вчителю, який на три роки укладає угоду і їде працювати в  село, виплачується разова грошова допомога у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат. Це, звичайно, малий, але перший крок, який сигналізує молодій людині: якщо вона хоча б на деякий період їде працювати викладачем чи медиком у село, держава надаватиме їй максимальну підтримку. Бо якщо в селі не буде молодого вчителя чи молодого медика — не буде життя у селі, ви це прекрасно розумієте.

Ми прийняли рішення, яке підтримала вся сесійна зала, — повернути систему фінансування інструкторів з фізичної культури та спорту, це вже молодих людей, бо зазвичай це були молоді люди. У нас в радянський період у кожній сільській раді був один інструктор. Хочу навести приклад: у нас у деяких областях із 500 інструкторів збереглися в штаті 1 або 2. То як же фізична культура і спорт розвиватимуться в селі, якщо нікому цим займа­тися? Тому надзвичайно важливо переконати, запросити цих вихованих, освічених молодих людей у село.

Проблеми духовних цінностей теж дуже актуальні. Тут при­сутні керівники постійних комісій, управлінь з питань молоді. Не треба рішення Верховної Ради чи уряду, щоб ще раз переглянути витрачання коштів, які ви отримуєте. Не можна витрачати кошти, які надходять на виховання молодих людей, на концерти, куди молодь приходить за півціни пива чи слабоалкогольних напоїв випити. Хіба це виховання молоді за бюджетні кошти?

Я вчора з жахом слухав засідання Київради, де казали: “Знаєте, дуже важлива річ — День Києва. Треба молодих людей запросити”. Хочуть 5,5 мільйона витратити на те, щоб організу­вати концерти для молодих людей в місті Києві. Та якщо розум у  чиновників є, то в місті Києві за право орендувати центральну площу треба ще в бюджет гроші отримати, бо на День Києва організувати театральне чи мистецьке дійство із залученням спонсорів — це честь велика. Вони вчора проголосували: 5,5 мільйона! Краще ви дали б ці кошти на соціальні програми, на освітні, на інші, аніж на концерт, спонсорами якого будуть горілка й пиво.

Тому просив би, щоб усі, хто в системі місцевого само­врядування опікується проблемами молоді, пильнували, щоб без конкурсу, без дискусії жодна копійка не була витрачена по лінії молоді, фізичної культури і спорту. Їх і так небагато, цих коштів. Ще раз наголошую, наш аналіз засвідчує: ступіть неефективності використання коштів, особливо на молодіжні проекти, один з най­вищих в Україні. І це не просто підказка органам місцевого самоврядування, потрібно передбачити це в наших рішеннях.

Що стосується охорони здоров’я. Сумно дивитися на цифри по СНІДу. Не буду нікого лякати, всі це добре знають. Недаремно ми сьогодні в сесійній залі 418-ма голосами підтримали в першо­му читанні законопроект про заборону перепрофілювання та за­криття оздоровчих, спортивних, інших закладів. Я цілком переко­наний, що якщо сьогодні ми разом не відродимо спортивну інфраструктуру, не повернемо спорт і фізичну культуру в модне життя для молодих людей, нас чекають дуже сумні наслідки. Тому ми це робимо і орієнтуємося на вас.

Насамкінець про суспільно-політичну складову. Я завжди був прихильником того, щоб до влади приходили молоді люди, щоб було більше жінок. Але, аналізуючи теперішні партійні списки, мені стає сумно, більшої дискредитації молодих депутатів, як тепер, важко знайти. Кожен другий молодий депутат — брат, ди­тина або племінник якогось політика вищого рівня. Тому давайте не дискредитувати цю добру ідею і зробимо все можливе, щоб молодь приходила в політику і у Верховну Раду.

Я абсолютно переконаний, якщо нашою спільною, загально­державною, національною ідеєю всіх політичних сил, всіх структур влади і місцевого самоврядування будуть чотири принципові речі, які звучать так: успішна, здорова, освічена і культурна нація, — тоді ми можемо сказати, що ця країна має шанс на майбутнє. І  молоді люди в соціологічних опитуваннях не казатимуть, що хотіли б працевлаштуватися за кордоном, а будуть залишатися в  Україні і пишатимуться своєю країною.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Миколо Володимировичу.

Шановні учасники парламентських слухань! Ми заслухали доповідь і співдоповідь людей, які безпосередньо відповідають за роботу з молоддю від імені уряду і від імені Верховної Ради. Переходимо до їх обговорення. Нагадую, регламент — 5 хвилин, за 30 секунд до завершення виступу лунає сигнал і мікрофон автоматично вимикається.

Народний депутат України Катерина Левченко. Будь ласка. Підготуватися Вадиму Георгієнку.

 

ЛЕВЧЕНКО К.Б., член Комітету Верховної Ради України з  питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності (Блок “Наша Україна”). Добрий день, шановні друзі, шановні колеги! Тема парламентських слухань у нас сьогодні дуже широка, і тому свій виступ хочу присвятити одній з проблем — проблемі захисту прав дітей, передовсім дітей, які перебувають у скрутному становищі, дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування.

Зупинюся не деяких основних проблемах, які можна вирі­шити шляхом вдосконалення чинного законодавства, і ті пропо­зиції, які я висловлю, пропоную внести до рекомендацій парла­ментських слухань, а також закріпити в законодавчих ініціативах. Дуже добре, що сьогодні на парламентських слуханнях присутній віце-прем’єр-міністр з гуманітарних питань, тому що проблеми є  комплексними, вони потребують зусиль не тільки народних депутатів, не тільки Міністерства України у справах сім’ї, молоді та  спорту, а й загалом уряду, потребують міжвідомчого й ком­плексного підходу.

Найперше — питання національного усиновлення. Організо­вана Державним департаментом з усиновлення та захисту прав дитини активна соціальна реклама, яка пропагує національне усиновлення, потребує підтримку з боку Верховної Ради та уряду. Вважаю, що Закон “Про державну допомогу сім’ям з дітьми” необхідно доповнити нормою, відповідно до якої допомогу, що виплачується при народженні дитини в розмірі 8,5 тисячі гривень, мають отримувати і батьки-усиновлювачі, причому незалежно від віку усиновленої дитини.

Нинішня ситуація в державі демонструє парадокси держав­ної політики щодо дітей та ігнорування принципу найкращого інтересу дитини. Бо якщо усиновлюється дитина віком до півроку, ці гроші виплачуються, а якщо старша — не виплачуються. Скажіть мені: чим відрізняються ці діти, і чим можна пояснити такий вибірковий підхід? За оперативними даними Державного департа­менту з усиновлення та захисту прав дитини, у 2006 році гро­мадянами України усиновлено лише 752 дитини і 538 дітей — громадянами інших держав. Отже, це не такі великі гроші.

На жаль, національне усиновлення ще не стало пріоритет­ною формою влаштування дітей-сиріт. Хотіла б навести статис­тичні дані, скільки дітей усиновлюється віком до півроку, але, на  жаль, такої статистики у нас на сьогодні немає. Перша група дітей, яка фіксується, — віком від народження до 3 років. Тому я вважаю, що обов’язково треба вести статистичний облік з ураху­ванням віку дитини по роках, а не тільки за віковою групою, скажімо, від народження до 3, від 4 до 7 тощо.

Для того щоб розвивати національне усиновлення, потрібно запроваджувати податкові пільги для людей, які усиновлюють дитину. Це питання вже відпрацьовується, як мені відомо, з Дер­жавною податковою адміністрацією. Необхідно вносити зміни до Закону “Про податок з доходів фізичних осіб”. Крім того, важливо запровадити щомісячну допомогу сім’ям, які усиновили дитину, в  розмірі одного прожиткового мінімуму. Знову-таки, потрібні зміни до Закону “Про державну допомогу сім’ям з дітьми”.

З метою здійснення такої політики варто відмовитися від домінуючої на сьогодні таємниці усиновлення і не приховувати факти усиновлення дітей, а пишатися ними. Знаю, що така пропозиція викликає активні дискусії, але їх потрібно ініціювати в  суспільстві, для того щоб, знову-таки, сформувати думку і  сформувати позицію, яка буде враховувати найкращі інтереси дитини.

Якщо здійснюється цілеспрямована державна політика, то всі документи, які отримують потенційні батьки-усиновлювачі, мають бути безплатними. На сьогодні довідки від психіатра, пси­холога і нарколога, які видаються Міністерством охорони здо­ров’я, довідка про відсутність судимості, яка видається Міністер­ством внутрішніх справ України, для цієї категорії осіб є платними. Фахівцям добре відомо, що усиновлення — найдешевший спосіб влаштування дитини-сироти, але навіть на цьому держава сього­дні намагається заробити гроші. Тому необхідно відомчими нака­зами негайно скасувати плату за ці довідки.

Нам потрібно також прийняти національний план на вико­нання Конвенції про захист прав дитини, де будуть враховані всі  пропозиції громадських організацій і профільних міністерств. Тому я бажаю вам успіху в тій роботі, яка всіх очікує. Молодість — це стан душі, тому будьте завжди молодими!

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має президент Всеукраїнської громадської організації “Наші діти” Вадим Георгієнко. За ним виступатиме Євген Філіндаш.

 

ГЕОРГІЄНКО В.М., президент Всеукраїнської громадської організації “Наші діти”. Добрий день, пане головуючий та учас­ники парламентських слухань! Хочу розпочати свій виступ з тези, яка пролунала в доповіді пана Томенка, що Міністерство освіти і  науки не може підрахувати, скільки в них гуртожитків. На жаль, це справді так. Також він відзначив проблеми щодо виконання місцевих програм органами місцевого самоврядування, участі молоді у прийнятті рішень на місцевому та регіональному рівнях. З бюджетів різних рівнів витрачаються кошти на молодіжну полі­тику, досить великі кошти, якщо взяти всю Україну, але ніхто не може сказати, чи змінюється становище молоді внаслідок реаліза­ції цих програм.

Як і ви, я отримав книгу “Про становище молоді в Україні”. Це дуже важливий посібник, але я не бачив жодної міської або регіональної програми або звіту про виконання тієї чи іншої про­грами, яка за очікуваними результатами показувала б, як запро­поновані заходи сприяли поліпшенню становища молоді. Що це означає? Витрачаються кошти, а стало становище молоді кращим чи ні, ніхто не знає. Ніхто не знає відповіді!

Також хочу наголосити на кількох важливих аспектах практичної роботи на регіональному та місцевому рівнях. Насам­перед  — коріння проблеми. Зі здобуттям Україною незалежності молодь практично повністю втратила свій вплив. Був здійснений перехід до адміністративного управління молоддю з жорсткою вертикаллю згори донизу, а результатом стала втрата молоддю відповідальності за те, що відбувається. Не маючи відношення до вироблення і реалізації молодіжної політики, молодь не відчуває відповідальності за наслідки чиїхось рішень щодо молодіжної політики, власної громади, суспільства та країни. На жаль, це призводить до втрати відповідальної поведінки щодо власного життя. Наслідки такої політики пролунали в доповіді міністра: епідемія ВІЛ/СНІДу, зростання рівня правопорушень, наркоманія та інші загальновідомі проблеми.

Я пропоную розглядати молодіжну політику не лише як посилення соціального захисту за “совковим” принципом соціаль­ного забезпечення, коли хтось робить щось для молоді, а як інструмент, що має забезпечити комплексну стратегію розвитку країни, геополітичну конкурентоспроможність Української держа­ви, а також розвиток місцевих громад та суспільства протягом наступних 10–15 років.

Для виконання цього принципу треба мати досвід, аналіз, прогнозування, які важливі риси суспільства майбутнього. Найбільшу конкурентоспроможність мають держави з розвине­ними самоврядними громадами. Потреби в них визначаються і під час переходу до парламентсько-президентської республіки, і під час адміністративної реформи, і для посилення впливу місце­вого самоврядування.

Водночас складаються досить жорсткі виклики, які потре­бують відповідних якостей, якими має володіти сучасна молода людина. Однак сучасна система виховання та молодіжної політики в Україні не забезпечує підготовку молоді до життя в умовах самоврядних громад. Базовою має стати модель муніципальної молодіжної політики, якщо ми прагнемо досягти конкуренто­спроможності нашої держави та самоврядних громад.

На підставі здобутих знань та 16 років практичного досвіду я  розробив версії такої моделі і у вересні представники 13 обла­стей України визначили цю модель як таку, що найбільше відпо­відає потребам молоді та місцевих громад. Потім відбувся молодіжний саміт, і всеукраїнська ініціативна група розробила систему впровадження моделі. Мені дуже приємно, що рівень зацікавленості цією моделлю та відповідний резонанс створили умови для початку діалогу з народними депутатами України, бо близько 38 міст України виявили зацікавленість у вирішенні проблем молоді у своїх містах. Хочу привітати всіх членів робочої групи з числа народних депутатів, з якими ми сьогодні провели перше засідання, і закликати всіх небайдужих до впровадження цієї моделі та приєднання до ініціативної групи. Давайте разом перебудовувати, реформувати молодіжну політику в Україні!

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Народний депутат України Євген Філіндаш, фракція Соціа­лістичної партії. Підготуватися Вікторії Назаренко.

 

ФІЛІНДАШ Є.В., секретар Комітету Верховної Ради України з  питань сім’ї, молодіжної політики, спорту та туризму (Соціа­лістична партія України). Шановні колеги, радіослухачі, телегляда­чі! Дозвольте привітати всіх учасників парламентських слухань від імені моїх колег молодих народних депутатів — нечисленної групи, яка становить менше 5 відсотків складу парламенту, деякі з них намагаються створити таке своєрідне молодіжне лобі в цих стінах. Дозвольте висловити сподівання, що на наступних виборах частка молоді у парламенті буде хоча б такою, як частка молоді серед населення держави, тобто як мінімум третина. І всі з них лобіюва­тимуть розв’язання молодіжних проблем. Через деякий час дехто з вас обживе ці крісла. Принаймні, дуже на це сподіваюся.

Тепер до суті проблеми. Ми сьогодні розглядаємо питання вкрай важливе для всіх нас — питання молодого покоління. За  великим рахунком, все, що робить держава, вона робить для своїх громадян, для нинішнього покоління, для прийдешніх поко­лінь. І в цьому сенсі державна молодіжна політика, головне завдання якої полягає в тому, щоб створити рівні та достатньо сприятливі умови для розвитку молоді, для життєвого старту, має бути одним з базових напрямів діяльності держави. Це з точки зору теорії і здорового глузду, врешті-решт.

На жаль, до останнього часу демонструвався принцип залишкового підходу у ставленні до реалізації державної молодіж­ної політики. Сподіваюся, що з приходом нового міністра, свого недавнього колеги Віктора Петровича Коржа ситуація почне змінюватися.

Які можливості держава пропонує молодим? Якщо казати відверто:

по-перше, якісна вища освіта фактично доступна лише для молоді з заможних сімей;

по-друге, частка безробітних серед молоді в Україні найвища, право першого робочого місця значною мірою декларативне;

по-третє, стартові можливості для власної справи, самі знаєте, надзвичайно обмежені й зарегульовані адміністративно;

по-четверте, масова фізична культура та спорт, здорове дозвілля — у глибокому занепаді і, за окремими винятками, дуже погано фінансуються;

і, врешті-решт, пільгові кредити на житло для молоді мають можливість отримувати лише 2–3 відсотки з тих десятків, сотень тисяч молодих сімей, які цього потребують. Виділені бюджетом на  наступний рік кошти, на превеликий жаль, не відповідають тому обсягу, який потрібен.

Загальною є проблема низької активності молоді в реалі­зації державної політики і в місцевому самоврядуванні. Це одна з  причин, чому в нас таке становище з молоддю. Якщо ми самі за себе не боремося, то ніхто за нас боротися не буде. Тут широкий простір для ініціатив, починаючи від підготовки законопроектів про розвиток студентського самоврядування, щодо муніципальної молодіжної політики, про який згадував попередній доповідач, з  приводу якого в нас сьогодні відбулося засідання робочої групи, яка починає вирішувати, будемо сподіватися, цю проблему.

Детальніше зупинюся на одній з ближчих до мене тем —житлове забезпечення молоді. Почну з того, що, за результатами соціологічних досліджень, саме незабезпечення житлом є однією з головних причин низької народжуваності. І скільки б ми не писа­ли на білбордах заклик “Кохаймося!”, але без того, щоб було де  розмістити плоди цього кохання, і було, власне кажучи, де  кохатися, у нас не буде нормальної демографічної ситуації, не  буде збільшення населення. Спочатку потрібно дати житло, для того щоб були сім’ї, підвищувалася народжуваність.

На сьогодні в черзі на поліпшення житлових умов пере­бувають близько 90 тисяч молодих сімей, а більшість просто не стають на чергу. Виділяється дуже низьке, незадовільне фінан­сування, незважаючи на зусилля нашого комітету. У проекті бю­джету вдалося лише на 40 мільйонів гривень збільшити суму, яка планувалася, а потрібна в рази більша. Думаю, що від імені комітету ми будемо вносити такі зміни.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Євгене.

Слово має Вікторія Миколаївна Назаренко, генеральний секретар Національної асамблеї інвалідів України. Підготуватися Равілю Сафіулліну.

 

НАЗАРЕНКО В.М., генеральний секретар Національної асам­блеї інвалідів України. Дякую. Шановні народні депутати України, члени уряду! Шановні учасники парламентських слухань! Від імені Всеукраїнського громадського соціально-політичного об’єднання “Національна асамблея інвалідів України”, від імені 500 тисяч молодих інвалідів — громадян нашої держави дозвольте подяку­вати за можливість виступити перед таким поважним зібранням та зупинитися на актуальних проблемах становища молоді з інва­лідністю в Україні, що потребують термінового вирішення.

Перша серед пріоритетних проблем, з якими стикається молодь з інвалідністю, — залежність від батьків, відсутність окре­мого житла, бар’єрне архітектурне середовище, що загалом робить для них недосяжною мрію про самостійність. Вважаємо, що необхідно домогтися термінової реалізації державної про­грами забезпечення безперешкодного доступу людей з обмеже­ними можливостями до соціальної інфраструктури, прийняти програму “Житло інвалідам” та забезпечити реальну можливість отримання молодіжних кредитів на будівництво та купівлю житла для молоді з інвалідністю.

Другою пріоритетною проблемою молоді з інвалідністю є  реалізація права на працю. Працевлаштування для людини з  інвалідністю — це можливість самореалізації, фінансової та соціальної незалежності. І тут є певні труднощі. Недоступність міського транспорту ускладнює проїзд до місця роботи. Робото­давці часто не хочуть приймати інвалідів на роботу або пропо­нують некваліфіковану працю. Практично не створюються спеціа­лізовані робочі місця для працевлаштування молодих інвалідів.

Необхідно відзначити, що державою створені певні законо­давчі умови для забезпечення працевлаштування та зайнятості інвалідів, але необхідно закріпити на державному рівні механізм заохочення роботодавців у прийнятті людей з інвалідністю на роботу, особливо молоді.

Третя проблема — організація спілкування та дозвілля. Можливість відвідувати загальні свята, спортивні заходи, театри й  кінотеатри, клуби й дискотеки обмежені знову-таки через соці­альні та архітектурні бар’єри. Мрія про путівку до санаторію іноді зігріває молоді серця по кілька років. Їдуть не так за лікуванням, як для того, щоб поспілкуватися.

Вкрай важливим є питання доступу молодих інвалідів до освіти. На жаль, поки що отримання належної освіти в інтегро­ваному середовищі є мрією багатьох молодих інвалідів. Існуючі архітектурні й транспортні перешкоди до доступу в навчальні заклади, фінансова неспроможність сплачувати за навчання, врешті, неготовність закладів приймати на навчання інвалідів, відсутність спеціальних підручників для незрячих студентів, сурдо­перекладу для глухих, недосконалість дистанційних форм навчан­ня тощо роблять навчання для молодих інвалідів мрією. Сьогодні необхідно терміново розробити, прийняти державну програму “Освіта інвалідів” та забезпечити її фінансування.

І останнє питання — створення сім’ї та народження здорових дітей, що є сенсом життя кожної людини. Сприяння вирішенню цього питання потребує забезпечення міжвідомчої взаємодії орга­нів соціального захисту населення, сім’ї, дітей та молоді, освіти, зайнятості, охорони здоров’я. Державна політика має бути спря­мована на забезпечення повної інтеграції молоді з інвалідністю у  загальний молодіжний рух України та суспільство в цілому. Ми   сподіваємося на розуміння та підтримку у вирішенні цих питань Верховної Ради України, уряду, міністерств, передусім — Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Равіль Сафіуллін, народний депутат України, заступник голови Комітету з питань сім’ї, молодіжної політики, спорту та туризму. Підготуватися Захарчишину.

 

САФІУЛЛІН Р.С., заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань сім’ї, молодіжної політики, спорту та туризму (Партія регіонів). Уважаемые народные депутаты! Уважаемые члены правительства, участники парламентских слушаний! Мы  собрались здесь, чтобы обсудить насущные проблемы нашей молодежи, а значит, осудить будущее нашего государства.

В своем выступлении я хотел бы сосредоточиться на одной немаловажной составляющей социального развития молодежи — формировании здорового образа жизни. Нельзя не отметить стремление соответствующих органов государственной власти сделать как можно больше в этом направлении. Имеются и  положительные результаты этой деятельности. Однако некото­рые моменты не могут не вызывать тревогу.

Так, в Законе Украины “Про Загальнодержавну програму підтримки молоді на 2004–2008 роки” одним из основных на­правлений реализации программы определено формирование здорового образа жизни молодежи, где предусматривается, в  частности, введение новых стандартов городской застройки в  целях увеличения количества спортивных площадок, введения механизма финансового, в том числе налогового, стимулирования строительства спортивных сооружений, а также деятельности по оказанию услуг оздоровительного характера населению.

Откровенно говоря, на сегодняшний день профильный Комитет Верховной Рады по вопросам семьи, молодежной поли­тики, спорта и туризма вынужден заниматься не законодательным обеспечением создания новой материально-технической базы, даже не улучшением существующей, речь идет хотя бы о сохра­нении того, что есть. Несмотря на обозначенный курс развития спортивных сооружений, декларируемые требования учитывать эти параметры при застройке, в комитет нескончаемым потоком идут обращения граждан с просьбой сохранить спортивную площадку или стадион, на территории которого планируют построить жилой дом или офисное здание.

Мы сегодня говорим о том, что наша молодежь имеет проблемы с курением, наркотиками. Во многом эти проблемы порождаются простой причиной: отсутствием нормального, здо­рового досуга, а точнее — отсутствием возможности отдохнуть. Чем заниматься детям в каменных джунглях, в которые превра­щаются наши города? Сегодня даже если ребенку захочется поиграть в футбол, баскетбол, теннис, да просто повисеть на турнике, ему элементарно некуда пойти. Далеко не каждая семья может позволить себе оплатить занятия ребенка в спортивном клубе, поэтому не стоит закрывать глаза на проблему отсутствия общедоступных спортивных площадок, которые, между прочим, предусмотрены планами городской застройки.

Кроме того, привлечение молодежи к занятиям физической культурой и спортом — серьезный фактор борьбы с детской преступностью. О пользе здоровью даже говорить не приходится, это очевидно. Так почему мы сегодня отказываемся от этого наиболее доступного средства профилактики детской преступ­ности, заболеваний, от воспитания нашей молодежи здоровой, красивой, сильной и телом, и духом?

Кроме проблем отсутствия материально-технической базы спорта для всех, нельзя не отметить тот факт, что до сих пор в  стране не сформирована необходимая инфраструктура физкультурно-оздоровительной и спортивно-массовой работы по  месту учебы, работы, жительства. Местные органы еще мало внимания уделяют вопросу создания условий для развития физи­ческой культуры и спорта. Очень жаль, что для большинства руководителей разного уровня типичной остается недооценка возможностей массового спорта в решении важных социально-экономических проблем. Как следствие — они не создают прием­лемых условий для удовлетворения потребностей работников в  оздоровлении. А мировой опыт свидетельствует, что спорт для всех — это высокорентабельная социальная сфера, инвестиции в  которую дают эффект в несколько раз выше, нежели выделе­ние средств на лечение заболеваний и борьбу с антиобщест­венными явлениями.

На сегодняшний день мы имеем полностью разбаланси­рованную систему физкультурно-спортивной работы по месту жительства и массового отдыха наших граждан. Предлагаю при разработке рекомендаций парламентских слушаний обязательно поручить местным органам исполнительной власти и органам местного самоуправления обратить пристальное внимание на состояние общедоступных спортивных площадок и сооружений, а  также на развитие физкультурно-оздоровительной и спортивно-массовой работы по месту учебы, работы и жительства.

Спасибо за внимание.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Лев Леонідович Захарчишин, заступник голови Львівської обласної ради. За ним виступатиме Олег Надоша.

ЗАХАРЧИШИН Л.Л., заступник голови Львівської обласної ради. Шановні учасники парламентських слухань! Шановні колеги! Скористаюся порадою Адама Івановича і почну з кількох заключ­них думок, які хотів би висловити.

По-перше, вважаю, що молодь повинна стати не так об’єктом докладання зусиль держави, як реальним і рівним парт­нером у виробленні не тільки молодіжної, а загалом політики у  державі.

По-друге, вважаю, що треба не так боротися з наслідками прорахунків у вихованні дітей та молоді, як інвестувати у вдоско­налення самої системи виховання.

А тепер щодо тез, які я хотів озвучити. Важливим завданням кожної цивілізованої нації є виховання у своїх громадян двох важливих цінностей — патріотизму та духовності. Саме ці базові поняття є запорукою успішності провідних світових держав.

Духовно-патріотичне виховання є завданням різних інсти­туцій — родини, церкви, громади, держави. Визначальною в цьому питанні є позиція держави як інституції, яка володіє найбільшими можливостями, ресурсами і наділена найбільшою в цій сфері відповідальністю.

Головна проблема сучасної України — відсутність єдиної державної політики в галузі духовно-патріотичного виховання молоді. У колишньому СРСР держава і правляча Компартія вирі­шували ці питання системно і серйозно. Діяла всеохоплююча система дитячо-юнацьких організацій — жовтенята, піонери, комсомол, які повністю забезпечувалися й контролювалися державою. Після розпаду СРСР у сфері молодіжної політики виник вакуум, не заповнений і досі. Відсутність виразної позиції держави та системних кроків у цьому питанні не сприяють вихованню свідомих громадян України.

Одним з найуспішніших міжнародних досвідів у цьому питан­ні є Всесвітня організація скаутського руху, до складу якої входять понад 16 мільйонів громадян більш як у 150 країнах світу. Більшість державних і громадських лідерів цивілізованих держав є  вихованцями скаутингу. Ідейною основою скаутингу є формула вірності Богу, своїй державі та служіння ближнім — родині, місце­вій громаді, своїй державі та світовій спільноті. Скаутинг має добре відпрацьовану ефективну методику і велику традицію виховання дітей та молоді.

Український скаутинг — “Пласт” веде свій початок з 1911 ро­ку. Серед його засновників були професори Львівського універ­ситету Олександр Тесовський та Іван Чмола, а також син Івана Франка Петро. На сьогодні “Пласт” є найбільшою із скаутських та  виховних організацій в нашій державі, і саме ця організація могла б стати однією з базових для реалізації державної системи духовно-патріотичного виховання.

Для успішного розвитку духовно-патріотичного виховання в  Україні необхідно вирішити кілька системних завдань.

Перше. Враховуючи, що скаутинг охоплює дітей, молодь та  дорослих і тому не повністю вписується в чинне українське законодавство, необхідно внести до нього відповідні зміни, щоб забезпечити організаціям такого типу доступ до державних про­грам у сфері дитячих, молодіжних і громадських організацій.

Друге. Необхідно розбудувати мережу центрів духовно-патріотичного виховання, які могли б стати базою для діяльності скаутських та інших громадських, релігійних, соціальних, освітніх організацій. Такі центри мають створюватися з урахуванням реальних потреб та можливостей регіонів, їх матеріально-технічне забезпечення повинно здійснюватися з державного та місцевого бюджетів, а також із залученням ресурсів донорських організацій і  меценатів. Одним з перших пілотних проектів у цій галузі міг би стати проект такого центру в селі Зашків поблизу Львова, який починають реалізовувати місцева громада, Львівська обласна рада, Львівська обласна державна адміністрація та громадські організації.

Третє. Необхідно деформалізувати участь представників недержавних громадських молодіжних організацій у сфері державної політики в галузі духовно-патріотичного виховання. Повинні реально запрацювати громадські ради при основних державних інституціях — Президентові, Верховній Раді, Кабінетові Міністрів. Вироблення політики у сфері духовно-патріотичного виховання повинно бути не виключною прерогативою держави та її державною монополією, а спільним продуктом громадських і  державних інституцій.

І на закінчення хотів би порушити кілька питань, які виникли під час попередніх виступів. Насамперед хочу з приємністю зазна­чити, що Львівська обласна рада нещодавно прийняла звернення щодо мораторію на зміну функціонального призначення спортив­них споруд на території області. Гадаю, це один з перших політич­них кроків, про що говорив пан Сафіуллін.

Також хотів би привернути увагу уряду і парламенту до дуже хорошої ініціативи — створення мережі дитячих будинків сімей­ного типу. Думаю, це перший реальний крок до подолання такого ганебного пострадянського явища, як інтернати, до того, щоб по­чати виховувати дітей у нормальній атмосфері родини. Тож закли­каю вас реально збільшити фінансування цих проектів, тому що це реальна інвестиція у молодь і майбутнє нашої держави.

Дякую і бажаю всім успіхів.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Олег Надоша, народний депутат України, заступник голови Комітету з питань сім’ї, молодіжної політики, спорту та туризму. За ним виступатиме Оксана Гарнець.

 

НАДОША О.В., заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань сім’ї, молодіжної політики, спорту та туризму (Блок Юлії Тимошенко). Добрий день, шановні! Хотілося б, щоб ви зрозуміли, що той менторський тон, яким ми сьогодні говоримо про молодь, — це не є основа нашої політики. Кожен з тих, хто знаходиться в цьому залі, думає про молодь. Над цим питанням працюють не тільки комітет і профільне міністерство. Я закликаю вас працювати всім суспільством, тому що які потрібні закони ми  не приймали б, без вашої ініціативи знизу ми справді нічого не зробимо.

Парламентські слухання присвячені проблемі становища молоді. Ми чекаємо ініціативи від вас. Ми готові і вислухати вас з  цієї трибуни, і розглянути письмові звернення, щоб підготувати рекомендації парламентських слухань та розробити відповідні законопроекти.

Що ми маємо на увазі, коли говоримо про молодь? Ми гово­римо про проблеми навчання молоді, проблеми в суспільному житті, але забуваємо про головне — про сім’ю. Сім’я — основний, базисний розрахунковий об’єкт. З сім’ї починається виховання дітей. І в цій проблемі ми справді не враховуємо дуже багато чин­ників. Ми не маємо на сьогодні законодавчо закріпленого поняття “сім’я”. Ми не можемо сказати, що сім’я є законодавчо обґрунто­ваним чинником. Чому? Тому що ми, приймаючи закони, не маємо системи.

Я згоден з попереднім промовцем, що сім’я не має матері­альної бази, яка дозволяла б їй жити і планувати своє майбутнє. Давайте розглянемо таке питання. Що на сьогодні має сім’я? Який її бюджет? Бюджет молодої сім’ї становить приблизно 2 тисячі гривень. Вибачте, перспективи займатися бізнесом дуже примарні на такі гроші, отримати кредит на житло також пробле­матично. Які ще чинники дають можливість сім’ї планувати своє майбутнє? Я вам скажу — ніякі.

Сьогодні, маючи дуже багато програм, державних допомог, ми не маємо системи, яка могла б вивести сім’ю із скрути, поста­вити її на ноги. Тому ми маємо фактично 53 відсотки розлучень у  шлюбах, які укладаються молодими людьми до 25 років. Молода сім’я не має нашої підтримки, і в цьому питанні була б дуже важливою ваша ініціатива, всіх присутніх у цьому залі. Бо ви — це активна молодь, яка може дати нам поради і взяти участь у підго­товці проектів законодавчих актів.

Не можна сказати, що керівництво держави не перейма­ється проблемами сім’ї. Згадаймо 2005 рік, коли уряд Тимошенко ініціював законодавчі акти, які дали змогу підтримати сім’ю. Допомога при народженні дитини зросла в 10 разів, допомога на першу дитину зросла в 5 разів, допомога на дітей, які перебу­вають під опікою, зросла в 4 рази. Це тільки маленькі кроки, які ще не мали системного характеру, бо прем’єрство Юлії Володи­мирівни Тимошенко тривало лише сім місяців, але була започат­кована програма, яка мала витворити загальний ланцюг систем­них дій з підтримки сім’ї.

Сьогодні в цьому залі присутня делегація з мого рідного міста, дуже активна делегація, це наш молодіжний парламент. Я  знаю, якими проблемами вони переймаються. Свої законопро­екти вони доносять до мене, а я, в свою чергу, стараюся втілити їх у роботі комітету й Верховної Ради загалом. Отже, закликаю вас усіх не лише слухати депутатів чи керівництво держави, да­вайте рухатися назустріч, ми готові прийняти вашу допомогу і  спільно працювати над розв’язанням проблем молоді.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Оксана Миколаївна Гарнець, керівник проекту Програми розвитку ООН “Створення безпечного середовища для молоді України”. Підготуватися Анатолію Антемюку.

 

ГАРНЕЦЬ О.М., керівник проекту Програми розвитку ООН “Створення безпечного середовища для молоді України”. Шановний пане головуючий! Шановні учасники парламентських слухань! Найперше, що мені хочеться сказати в цій аудиторії, що ми всі маємо розуміти: молодь — це не окрема сфера, яку ми можемо виділити і працювати тільки в ній, молодь — це сфера, яка пронизує все наше життя, і тому, мабуть, так складно розв’я­зувати всі проблеми, пов’язані з нею. Це стосується не тільки нашого життя, яке має особливі труднощі, це відбивається і в між­народних документах, які останнім часом виходять щодо молоді в  системі ООН і Європейського Союзу. У них зазначається, що молодь сьогодні — це, по-перше, пріоритетний напрям розвитку, і  по-друге, молодь — це той напрям, який потребує додаткових, а  може, й максимальних, інвестицій порівняно з іншими напрямами.

Незважаючи на те, що певний прогрес у світі відбувається, нинішня молодь стикається з більш серйозними і складними проблемами, ніж молодь попередніх поколінь. Це і зниження якості освіти, і безробіття, і бідність, і соціальна нерівність. Тому надзвичайно важливою стає справді конструктивна й ефективна молодіжна політика.

Однією з проблем молодіжної політики є те, що як правило, вона формується, базуючись на уявленнях про молодь, які є до­сить негативними. Це і вживання наркотиків, і певні негативні стереотипи, і злочинність серед молоді тощо. А більш ефективним є створення такої молодіжної політики, яка ґрунтувалася б на по­зитивних уявленнях про молодь і на позитивних конструктивних принципах.

Тут наводили досить сумні цифри, а мені хотілося б навести кілька позитивних. Опитування, проведене в рамках нашого проекту серед молоді України (його результати опубліковані в науковому виданні “Молодь в Україні. Дослідження молодіжного сектора: проблеми і перспективи”, яке ви отримали сьогодні), показало, що близько 60 відсотків молодих людей відзначають, що в Україні можна вибудувати нормальне майбутнє для себе, своєї родини і країни. Тобто молоді люди бачать майбутнє в  Україні. Тому дуже важливо побудувати ефективну молодіжну політику.

Причому якщо розглядати молодіжну політику як набір законів про молодь, вона не працює. У цій брошурі наведено аналіз нашого молодіжного законодавства, і виявляється, що ті 600 законів, які є, чудові, але вони не працюють. Потрібна певна державна узагальнена стратегія, що охоплювала б усі елементи соціально-економічної структури держави, які працювали б на мо­лодь. І в цьому немає нічого поганого, це робота на наше майбутнє.

Хочу звернути увагу на деякі проблеми молоді, які є, на мій погляд, найбільш показовими. Перш за все, як молодь оцінює державну молодіжну політику. Тільки 7 відсотків опитаних молодих людей сказали, що молодіжна політика позитивна й ефективна. Тобто молодь просто не бачить цієї реальної політики. Водночас більш як 30 відсотків молодих людей говорять про те, що далеко не всі мають доступ до освіти.

Тобто є величезна кількість проблем, які можна вирішити лише комплексними заходами, ефективною молодіжною політи­кою, що має ґрунтуватися на таких засадах: відкритості, тобто широкого обговорення; участі молоді, що найголовніше, тобто молодь має брати участь у формуванні молодіжної політики на кожному етапі і на кожному рівні її розроблення; інтегративності, тобто молодіжна політика має бути інтегрована...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має народний депутат Анатолій Антемюк. Підготу­ватися Євгену Царькову.

 

АНТЕМЮК А.Д., член Комітету Верховної Ради України у  закордонних справах (Партія регіонів). Шановний Адаме Івано­вичу! Шановні колеги, присутні, представники уряду! Насамперед дозвольте привітати учасників парламентських слухань і висло­вити сподівання, що за їх результатами ми все-таки зробимо правильні висновки і зможемо вивести молодіжну сферу на вищий рівень.

Проблема, яку ми сьогодні обговорюємо, є чи не найважли­вішою. У ній закумульовано не лише наше сьогодення, а й знач­ною мірою перспектива майбутнього нашої держави. Тому все позитивне потрібно зберегти, примножити і продовжити роботу із  всебічного вдосконалення економічного, соціального і право­вого середовища як єдиного цілого — державної системи поліп­шення становища молоді в Україні, підтримки молодої сім’ї, поси­лення соціального захисту дітей та молоді.

На кількох прикладах постараюся довести недосконалість законодавчих актів, які регулюють дану сферу, висвітлити ганебну практику ставлення чиновників до проблем молоді.

Наприклад, у статті 8 Закону України “Про охорону дитин­ства” вся відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, покладається на батьків. І це тоді, коли 27 відсотків українських сімей перебувають за межею бідно­сті. Мені незрозуміло, яким чином ці батьки можуть забезпечити належні умови і нести таку відповідальність.

Далі. Законодавством передбачено надання молодим сім’ям, одиноким молодим громадянам довгострокових кредитів на придбання житла та інші цілі. Постанова Кабінету Міністрів України від 29 травня 2001 року конкретизує умови надання такого кредиту. Першою умовою є підтвердження кандидатом своєї пла­тоспроможності. Однак усі ми знаємо, що більшість молодих сімей не є платоспроможними. Отже, висновок: необхідно приве­сти законодавчі акти щодо соціального захисту молоді у відповід­ність з реальним станом суспільства.

Йдеться також про доцільність збільшення вікового статусу молодої сім’ї. Я вважаю, що він має бути поза межею 35 років. Оскільки наше суспільство розшарувалося на багатих і бідних, в  законодавчих актах необхідно не тільки закріпити надання суб­сидій, а й визначити новий гнучкий механізм кредитування моло­дих сімей залежно від матеріального становища, стану здоров’я, інвалідності та інших показників, передбачити збільшення термінів погашення кредиту. Однією із складових розв’язання проблем, з  якими стикається молодь, є гуманне, державницьке ставлення до них чиновників, зокрема, увага до житлових проблем тих сімей, в яких виховуються діти — майбутнє нашої нації.

Шановні народні депутати! Шановні радіослухачі і телегля­дачі! Дозвольте висловити думки виборців, які приходять до мене зі своїми проблемами. Наведу кілька прикладів ставлення чинов­ників до проблем молоді.

У місті Хмільнику Вінницької області, яку я представляю в  парламенті, сім’я інваліда з дитинства II групи Шевчук Ольги Савівни, в якої двоє дітей, і одна дитина, як і мати, інвалід з дитинства II групи, все життя мешкає на площі 4,85 квадратного метра на особу, без жодних комунальних послуг і зручностей. А  міський голова Мельничук Володимир Іванович пропонує Ользі Савівні ремонт і приватизацію.

Інший приклад. У місті Вінниці сліпі і напівсліпі люди — працівники підприємств Українського товариства сліпих прожи­вають разом зі своїми дітьми в гуртожитку, по 9 сімей на поверсі, де для них облаштовано аж один кран для миття посуду, одна сушильня та інші подібні зручності. От про що ми говоримо.

Інший приклад. Типова сім’я Пічнюка Сергія Анатолійовича — сліпа дружина, він і другокласник-син — все життя мешкає в кім­наті площею 13 квадратних метрів. І замість турботи про карди­нальне вирішення проблеми цих нещасних сімей та їх дітей на моє депутатське звернення заступник міського голови надіслав відповідь, що кошти на поліпшення своїх житлових умов повинні знайти або заробити самі сліпі інваліди I–II групи.

У деяких чиновників Вінницької області є хитріший підхід. Пропонується житло, заздалегідь непридатне для проживання, і  якщо людина від нього відмовляється, то їй на майбутнє закри­вається будь-яка перспектива порушувати своє житлове питання. Подібне слід називати не поліпшенням житлових умов, а знущан­ням над батьками та дітьми. Тому якщо ми прагнемо в молодіжній політиці змін на краще, нам належить підняти економіку, привести законодавство у відповідність з суспільними реаліями і рішуче позбавлятися кадрів, які не бажають розв’язувати проблеми людей.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Євген Царьков, перший секретар ЦК ЛКСМУ за дорученням фракції Комуністичної партії України. Підготуватися Людмилі Денісовій.

 

ЦАРЬКОВ Є.І., перший секретар ЦК ЛКСМУ. Ленинский ком­сомол Украины, Компартия Украины. Уважаемый Адам Иванович! Уважаемые участники парламентских слушаний! Уважаемые теле- и радиослушатели! В набросках прочитал доклад Президенту Украины и Верховной Раде, он показался мне чересчур радужным и оптимистичным. Вместо десятков глупых вопросов (“Чи пишає­теся ви громадянством України?” и “Какой язык, русский или украинский, является для вас родным?”), на мой взгляд, нужно было глубже изучить реальное положение молодежи и детей на селе, а также всю социальную политику относительно молодежи.

К кому я обращаюсь? Прежде всего, к чиновникам, которые пропагандируют так называемые западные ценности, ценности Вашингтона, вместо того чтобы развивать воспитание молодежи на наших современных традициях, на нашей истории, на нашем славном прошлом, через которое любое государство строит будущее на много веков вперед.

Вместо того чтобы сетовать в докладе на то, что, видите ли, бедной Украине досталось непосильное советское наследие в  виде большого количества кинотеатров, клубов, объектов куль­туры на селе, которые невозможно вытянуть современным бюджетом, на мой взгляд, нужно посмотреть на эту проблему через другую плоскость, а именно: почему заколачивают сотни сельских клубов, детские площадки, а вместо них вечером там работают “разливайки”, продают спиртное, легкие наркотики, так называемую “травку”, и прочее наследие “цивилизованного Запада”.

На этом фоне мы наблюдаем массовое сокращение объек­тов культуры и воспитания на селе. По данным, имеющимся в  докладе, мы видим, что с 2001 года даже количество киноуста­новок сократилось. Было их 5 тысяч в Украине, а сегодня 600. То  есть ребята на селе не имеют возможности пойти в кино, на нормальный какой-то концерт, а вечно проблема упирается в  какие-то дешевые клубы, где входной билет 5 рублей и просто продают пиво, водку и все остальное.

В докладе также говорится о заботе государства о молоде­жи, о том, что, по данным министерства, профилактическим осмотром охвачено 99 процентов молодежи, но молодежь, видите ли, сама негативно относится к своему здоровью. Проблема — в  наших государственных учреждениях здравоохранения, которые не соответствуют европейским стандартам.

Какой выход? В докладе не предлагается какой-либо реаль­ный проект по сохранению здравоохранения на селе, в частности и в молодежной среде. Идет намек на частную медицину, кото­рая, как вы знаете, на селе полностью недоступна.

Забота о детях в Украине в XXI веке, в последние годы, напоминает отчеты Вермахта. Доски “достижений”, по данным Детского фонда ООН (ЮНИСЕФ), Госкомстата Украины, Европейской организации защиты детей, за последние десять лет говорят следующее: по детской смертности мы достигли уровня стран третьего мира и занимаем первое место в Европе; коли­чество самоубийств увеличилось в 3 раза; количество онкозабо­леваний  —  в 5 раз, заболеваемость туберкулезом возросла от 6 до 7 раз; количество подростков до 18 лет, заразившихся сифи­лисом, увеличилось в 20 раз; по уровню торговли детьми Украина вышла на второе место в Европе, после России.

А вы знаете, что в Украине 800 тысяч беспризорных? Для  меня как для представителя левых сил эта цифра была шоком. И что 60 тысяч, только по официальным данным, детей-беспризорников живут в Киеве, Киевской области в подвалах, трущобах, коллекторах. Я сам из Одессы и знаю, как они массо­выми стаями (не человеческими, а как волчата) перебираются летом на юг, чтобы как-то выжить попрошайничеством на теплом побережье.

Жаль, что в рамках выступления я не могу затронуть про­блемы проституции, СПИДа, наркомании. К сожалению, регла­мент, который присутствует только в парламенте, в стране он отсутствует, ограничивает время на изложение всей ситуации. В  оставшееся время хочу обратить внимание на общенациональ­ную трагедию. На протяжении 1995–2005 годов, за десять лет, количество употребляемого алкоголя в чистом виде на одного молодого человека возросло в 129 раз. Поэтому предлагаю зако­нодательно (соответствующие документы подготовлены) ограни­чить продажу спиртного до 18 лет реально, а не административ­ными методами, запретить рекламу алкоголя на телевидении в  бизнес-время, то есть с 8 до 22 часов, а также перенять опыт российских парламентариев и запретить распивание спиртных напитков в общественных местах.

Оглянитесь вокруг, дорогие чиновники! Призываю вас отбросить статистику и реально посмотреть на заботу о детях…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має народний депутат Людмила Денісова, заступник голови Комітету з питань соціальної політики та праці. Підготуватися Дмитру Павлову.

 

ДЕНІСОВА Л.Л., заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці (Блок Юлії Тимошенко). Добрый день, уважаемые гости, уважаемые коллеги народные депутаты! Вы знаете, такую мрачную картину обрисо­вал предыдущий оратор, что трудно даже начать выступление и  сказать о чем-нибудь светлом. Проблем в стране действитель­но много, а проблем у молодежи, наверное, больше, чем у всего общества, вместе взятого. И я знаю о них не понаслышке, потому что тоже мама, у меня две дочери. Они учатся в университете, у  них есть возможность получить первое рабочее место, но я очень хотела бы в этом парламенте, в первой своей каденции решить такие вопросы, чтобы, когда они окончат университет, они вышли в успешное общество успешных и образованных молодых людей.

Безусловно, сегодня перед молодежью стоит целый ряд проблем (какие-то я повторю под другим углом зрения). В первую очередь, это проблема образования, потому что необразованный человек никому не нужен, ни в какой стране, в том числе и в Украине. Поэтому возможность получения бесплатного высшего образования очень важна для наших молодых людей, и поскольку эта возможность на сегодняшний день минимальная, а иногда даже отсутствует, то это, безусловно, проблема. Следующая про­блема — трудоустройство и получение первого рабочего места. Далее — сокращение возможностей построения семьи и вообще материнства у женщин. Мы знаем, в каких условиях иногда женщины становятся матерями и потом воспитывают своих детей.

В 1993 году проблемы молодежи в стране были законо­дательно урегулированы. Тем не менее, на мой взгляд как на­родного депутата, как заместителя председателя Комитета по вопросам социальной политики и труда, они ни коим образом не урегулированы, то есть проблемы не решаются, они как были, так и есть. Об этом говорите вы, молодые люди. Общенацио­нальный опрос “Положение молодежи в Украине” показал, что, прежде всего, вы выделяете следующие три проблемы: безрабо­тица (61,9 процента молодежи назвали эту проблему первой); трудности получения образования (44,5 процента) и жилищные проблемы (22 процента). Безусловно, вас волнуют и политическая ситуация в стране, и организация досуга, и распространение наркомании и алкоголизма, которым подвержена не только моло­дежь, но и все общество.

Давайте поговорим о жилищном строительстве и жилье. Сегодня предыдущие ораторы много говорили о том, что эта проблема не решается. Обращу ваше внимание только на некото­рые цифры и, скорее всего, подтвержу то, что было сказано передо мной, опровергну оптимистические прогнозы министра.

В  этом году не предоставлено ни одного кредита с частич­ной компенсацией процентной ставки. Ни одного! О каких поряд­ках мы говорим? Только 150 льготных кредитов на всю Украину. Вдумайтесь, 150! А на 2005 год приходился пик молодежно-жилищного оптимизма, было выдано 15 тысяч 800 кредитов на молодежное строительство. Ведь можем, когда хотим! Я обра­щаюсь к присутствующим здесь членам правительства и законо­дателям.

Безусловно, таким же пессимистическим остается прогноз на 2007 год. На эти цели предусмотрено направить 133 миллиона гривен, из которых 30 миллионов — на предоставление льготных кредитов, а 103 миллиона — на частичную компенсацию. То есть в  каждом регионе будет обеспечено всего десять семей, или 250–270 кредитов.

Конечно, тема трудоустройства очень важна. Но как бывший председатель общества с ограниченной ответственностью “Корпорация “Гуматекс” должна вам сказать, что проблемы есть и  у предпринимателей. Мы стояли в очередь в Херсонском техническом университете, чтобы взять оттуда…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Дмитро Миколайович Павлов, голова постійної комісії Дніпропетровської обласної ради з питань науки, освіти, сім’ї та молоді. Вибачте, а я вас навіть по батькові назвав, думав, ви вже солідний чоловік. Дмитро Павлов має слово. Підготуватися Борису Баглею.

 

ПАВЛОВ Д.М., голова постійної комісії Дніпропетровської обласної ради з питань науки, освіти, сім’ї та молоді. Дякую вам, Адаме Івановичу. Не тільки у Верховній Раді є молоді люди в  депутатському складі, а й у регіонах, в кожній області, в кожно­му місті та районі. Оскільки ви сказали про молодий вік, то я ска­жу, що в Дніпропетровській обласній раді близько 20 відсотків молодих депутатів. І ми сьогодні пишаємося тим, що наші молоді депутати є не тільки рядовими членами постійних комісій, а й очо­люють постійні комісії, є заступниками та секретарями.

Нинішні парламентські слухання — це один з прикладів, коли держава приділяє увагу розгляду проблемних питань у державній молодіжній політиці. Уже багато говорили про комплекс проблем, про механізми їх вирішення, тому зупинюся лише на деяких аспектах.

Шановні колеги, подивіться на цю залу. Тут є представники всіх регіонів України, народні депутати України, представники виконавчої влади, лідери молодіжних та студентських організацій. І всі сьогодні говорять про важливість вирішення молодіжних проблем. Однак насправді у щоденній роботі в нас немає такої єдності в поглядах і в діях, як сьогодні. Тому я певен, що найпер­ше, що ми повинні спільно зробити, — об’єднати зусилля влади, представницької і виконавчої, і молодіжної громадськості. Роль молоді в цьому процесі — найважливіша, тому що молодь має стати не користувачем молодіжної політики, а найактивнішим її учасником.

Дніпропетровщина — великий регіон, і молодь становить більш як 25 відсотків населення області. У нас функціонує широка мережа вищих навчальних закладів, розвинений громадський сектор молодіжної політики. Тому ті проблемні питання, які сього­дні називали промовці (здоров’я молоді, забезпечення житлом, працевлаштування), — дуже актуальні, і їх треба вирішувати спільно. Ми живемо в непростий час, але, напевно, простих часів не буває.

Багато говориться про приєднання України до Європей­ського Союзу, але я певен, що Україна стане повноправним членом Європи тоді, коли молоді люди не тільки сприйматимуть європейські цінності, а й своїми знаннями та економічними мож­ливостями зможуть по-доброму конкурувати зі своїми європей­ськими однолітками. Тому, спираючись на вищезазначене та поді­ляючи думки попередніх промовців, хочу підтримати такі кроки.

Перше. Шановний Адаме Івановичу і народні депутати! Думаю, що слід розглянути питання про доцільність і можливість створення Молодіжної ради при Верховній Раді України, щоб ця консультативна структура стала справді дієвою і змогла об’єднати низку всеукраїнських та регіональних молодіжних організацій.

Друге. На державному рівні треба провести моніторинг регіональних програм у сфері молодіжної політики. У нас в області функціонує програма “Молодь Дніпропетровщини”, але ми хотіли б, щоб був створений єдиний інформаційний простір молодіжної політики, щоб нововведення у Львівській області одразу доходили до Дніпропетровська, щоб діяльність профільного міністерства була більш зрозумілою і ближчою до молоді.

Третє. Як представник Всеукраїнської молодіжної гро­мадської організації “Союз молоді регіонів України”, я певен, що   слід розширити практику проведення конкурсів-грантів і на державному рівні для всеукраїнських організацій, і на рівні міст та областей для регіональних молодіжних організацій.

Четверте — питання фінансування та штатного забезпечення молодіжної політики. У 2004–2005 роках я мав честь працювати начальником Управління у справах сім’ї та молоді Дніпропетров­ської облдержадміністрації і можу сказати, що лише три фахівці на рівні області відповідають за реалізацію 20 програм та напря­мів. Треба на законодавчому рівні закріпити граничну чисельність таких працівників.

Шановні друзі! Певен, що молодь виправдає надії, які на нас покладає суспільство, і завтрашній день України буде кращим.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую й вам, Дмитре.

Слово має Борис Михайлович Баглей, заступник голови Чернівецької обласної державної адміністрації. Наступним висту­патиме Анатолій Ігнатович.

 

БАГЛЕЙ Б.М., заступник голови Чернівецької обласної дер­жавної адміністрації. Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! У ході виступу я буду його змінювати, тому що готувався виступати і планував виступ, коли був один міністр, тепер міністр змінився, і критикувати його роботу якось не з руки, ще дуже мало він працює. Тим більше, вчора міністр побував у нас в Чернівецькій області, бачив реальну роботу. У  багатьох питаннях ми вже порозумілися, думаю, що міністер­ство під новим керівництвом наші побажання враховуватиме.

Хочу поділитися досвідом роботи у нашому регіоні. Маю моральне право це говорити, бо пройшов шлях від головного спеціаліста молодіжної структури до заступника голови облдерж­адміністрації і зробив висновок: з молоддю не можна загравати, до неї треба ставитися серйозно, довіряти їй.

За два роки, впродовж яких я працюю заступником голови облдержадміністрації, ми більш як 70 молодих людей залучили до державної служби, направили на навчання до Національної акаде­мії державного управління, її філіалів, до нашого університету на спеціалізацію з державного управління. Ми вважаємо, що саме молодь повинна йти на державну службу.

Хочу опонувати молодому народному депутату, який сказав, що багатьох з вас хотів би бачити в наступному складі Верховної Ради. Я побажаю вам прийти сюди в 60-річному віці, коли є досвід, а тепер треба йти на державну службу, у представницькі органи влади, там здобувати досвід для того, щоб на завершення своєї політичної кар’єри творити добрі, розумні, потрібні закони. Не такі, які маємо на сьогодні.

Що позитивного за останні два роки зроблено міністер­ством? Позитивним, на мою думку, є те, що сконцентрована увага на вирішенні соціальних проблем: створення дитячих будинків сімейного типу, допомога дітям-сиротам і дітям, позбавленим батьківського піклування. Цю програму, безумовно, треба продов­жити. Це перше.

Користуючись нагодою, хочу звернутися до Віктора Петро­вича. У вас є заступник міністра, яка трохи колюча й часто свариться. Але це спеціаліст на своєму місці. Я би попросив вас зберегти цього заступника міністра у структурі.

Друге — допомога регіонам дитячими спортивними майдан­чиками. Дуже хороша програма, її також варто продовжити на наступні роки.

Третє, найважливіше, на мою думку, питання, яким повинна займатися держава, крім соціальних, — допомога обдарованій молоді. Тобто тій молоді, яка здатна вивести державу на найви­щий рівень. Саме тут держава повинна сконцентровувати свої зусилля, надавати таким дітям допомогу.

Хочу звернутися до міністра у справах сім’ї, молоді та спорту: дивіться трохи далі, ніж печерські пагорби, частіше приїжджайте в регіони. Наша область через два місяці буде на  кордоні з країною — членом Євросоюзу, Румунією. У нас є 26 громадських організацій, які мають безпосередні стосунки з  громадськими організаціями цієї держави. Ми маємо обласні програми, передбачили фінансування в обласному бюджеті і бу­демо, безумовно, підтримувати їх, але й на державному рівні має бути фінансова підтримка молодіжних програм у регіонах.

І на завершення додам. У нас такий високий рівень демо­кратії, що будь-хто поруч з словом “Президент” може вилити відро помиїв, і йому за це нічого не буде. Це не робить нам честі, шановні.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Анатолій Олександрович Ігнатович, президент Всеукраїнської молодіжної громадської організації “Українська асоціація студентського самоврядування”. Підготуватися Пінчуку.

 

ІГНАТОВИЧ А.О., президент Всеукраїнської молодіжної громадської організації “Українська асоціація студентського самоврядування”. Доброго дня, шановні учасники парламентських слухань, шановні представники Кабінету Міністрів! Розпочну з  проблеми, яку вирішила порушити Українська асоціація студент­ського самоврядування, — соціальне становище молоді. Сьогодні можна заявити про те, що соціальне становище молоді на даний момент є надзвичайно складним. Передовсім хочу сказати про доступ до якісної освіти, тобто пов’язати освіту як визначальний фактор розвитку українського суспільства з розвитком нашої держави.

Перша проблема — стипендія. Людина вступає до вищого навчального закладу і отримує стипендію 134 гривні, що стано­вить 30 відсотків прожиткового мінімуму. Вижити на ці гроші вона не може. Установлюючи таку стипендію, ми говоримо про те, що студента повинен хтось утримувати або він повинен працю­вати. Якщо студент працює, це фактично знижує якість його осві­ти, бо в умовах реформування вищої освіти, яке нині відбувається, більшість часу студент має проводити в межах навчального закладу. Отже, він фактично не має часу на працю, і всі гроші на  його утримання надають його батьки. Тобто 134 гривні — не та стипендія, яка має надаватися нашим студентам, якщо ми хочемо отримувати якісний рівень освіти, про який ми декларативно говоримо в рамках Болонської системи освіти.

Друге — недотримання соціальних стандартів, про які декла­ративно заявляє наш уряд. Зокрема, пільги на проїзд. На День студента ми почули дуже багато обіцянок від віце-прем’єр-міністра з гуманітарних питань пана Дмитра Табачника, зокрема, він заявляв про те, що взимку і влітку студенти їздитимуть без­платно. Не знаю, наскільки це передбачено бюджетом, але про цю зиму, я так розумію, вже не йдеться, і ми навіть не говоримо про те, що закон не передбачив студентам права їздити влітку за 50 відсотків вартості. Воно обмежене і не дотримується, фактично нівелюється постановою уряду. У мене виникає логічне запитання: що, влітку студент не є студентом? Є студентом. Влітку він навпа­ки повинен їздити оздоровлюватися, а оздоровлення в нас над­звичайно дороге. Влітку студент приїжджає поселятися в гурто­житок, на це витрачаються гроші, фактично ми знижуємо рівень соціального захисту студентів і аспірантів. Про аспірантів взагалі окрема розмова, про їхні стипендії, які не дають можливості здійснювати ніяких наукових розробок.

Пан Томенко говорив, що в гуртожитках, які ви відвідали, є  Інтернет і комп’ютери. Це, скоріше за все, виняток з правила, і  це, напевно, гуртожитки тих навчальних закладів, де вчилися колишні або теперішні народні депутати чи керівники країни. Тому що в більшості гуртожитків в Україні студенти проживають не те що по троє в кімнатах, де повинні жити двоє, на двоярусних ліжках, а взагалі в умовах, непридатних для проживання.

Можна говорити і про якість освіти. Виникає логічне запитання: чому в нас готують стільки економістів, юристів, які нікому не потрібні? А готують їх стільки тому, що люди просто не  хочуть іти на інженерні спеціальності, хоча наша економіка потребує інженерних кадрів. Не йдуть вони туди, бо ніхто не хоче працевлаштовувати інженерів, роботодавці говорять про низький рівень підготовки наших інженерних фахівців.

Так само можна говорити про реформи у сфері вищої освіти, зокрема про рівень “бакалавр”. Буквально вчора вищим навчальним закладам розіслана постанова Кабінету Міністрів, в  якій взагалі не говориться про спеціаліста, залишені тільки бакалавр і магістр. Хоча бакалавр досі не визнається нашими роботодавцями як людина з вищою освітою. То про які реформи ми говоримо, якщо вони не визнаються там, де фактично…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має народний депутат Андрій Пінчук, фракція Партії регіонів. Підготуватися Максиму Мельничуку.

 

ПІНЧУК А.П., член Комітету Верховної Ради України з питань бюджету (Партія регіонів). Шановний Адаме Івановичу! Шановні представники уряду! Шановні учасники парламентських слухань! Сьогодні озвучено дуже багато проблем, які стоять перед молод­дю і перед державою. Хочу зупинитися на деяких з них, щодо яких я проводив дослідження і маю деякі результати.

Вважаю, що найважливішою для молоді є проблема доступ­ного житла. Відсутність власної оселі на сьогодні є найбільш акту­альною проблемою, причиною багатьох розлучень, низької наро­джуваності та багато інших питань, які виникають у житті молодої людини.

В умовах гострої житлової проблеми, яка склалася на сього­дні в нашій державі, далеко не кожен може самотужки купити житло в кредит чи й просто винаймати квартиру, наприклад, у  Києві, Одесі або Харкові, це досить серйозні кошти.

Однією з можливостей доступного житла є саме пільгове кредитування молоді. І для того щоб воно набуло справді серйоз­них масштабів і дало результат, передовсім має бути політична воля керівництва держави, але не тільки держави, а й керівництва на місцях, органів місцевого самоврядування. Сьогодні є нагальна необхідність активнішої участі в розв’язанні цієї проблеми органів місцевого самоврядування, зокрема, в передбаченні у бюджетах міст і областей коштів, які відповідають реальним потребам цієї сфери.

Потрібно також розробити прозору систему виділення на пільгових умовах земельних ділянок під будівництво житла для молоді, і щодо висотних будинків, і щодо власних осель. Саме цей крок має надати імпульс для того, щоб житло стало доступнішим. Ми знаємо, яка ситуація склалася сьогодні із землею, особливо у  великих містах, і найяскравіший приклад — місто Київ.

У Державному бюджеті на 2007 рік передбачено 40 мільйонів гривень на пільгове кредитування будівництва і придбання житла для молодих сімей та одиноких молодих громадян. Також пла­нується повернути 21 мільйон гривень за рахунок вже наданих кредитів. Проте в розрізі держави і її потреб це мізерні кошти, які проблеми аж ніяк не вирішать. Тому необхідно знайти заходи, спрямовані на ефективніше розв’язання проблем молодіжного житлового будівництва.

Серед першочергових питань — обмеження рентабельності будівництва одного квадратного метра житла для молоді. Як ми знаємо з висновків експертів, ринок будівництва має рентабель­ність як мінімум 100 відсотків, а в окремих випадках — і 400, і 500. Необхідно розширити повноваження спостережної ради Держав­ного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву, щоб була більш прозорою робота цієї установи, і кадрові призначення, і організаційні, і фінансові питання. Потрібно звільнити від плати за землю на період будівництва суб’єктів господарювання, які будують житло для молоді. Тоді це буде справді соціальне житло.

Основною проблемою є визначення механізму повернення кредитів, щоб це було дійсно кредитування. Тому що за весь час діяльності фонду вже витрачено більш як мільярд, а скільки повертається — незрозуміло. Чому? Тому що повернені кошти не спрямовуються знову на ці цілі.

Сьогодні вже зареєстровано законопроект, про який доповів колега Філіндаш, і я як співавтор хочу сказати таке. На сьогодні є  багато нарікань з цього приводу, але все-таки ми хочемо, щоб це питання регламентувалося законом, а не постановами Кабінету Міністрів. Закликаю вас найближчим часом долучитися до роботи над цим законопроектом, спільними зусиллями доопрацювати його і створити вагомий і якісний закон.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Максим Мельничук, почесний голова Всеукраїн­ської молодіжної громадської організації “Спілка молодих аграріїв України”. За ним виступатиме Володимир Гищак.

 

МЕЛЬНИЧУК М.Д., почесний голова Всеукраїнської молодіж­ної громадської організації “Спілка молодих аграріїв України”. Дякую, Адаме Івановичу. Шановний пане віце-прем’єр-міністре! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Дуже непроста ситуація в державі на сьогодні, і говорити про молодіжну політику — це передовсім говорити про нас з вами, про присутніх у цьому залі. Я сам — киянин у першому поколінні, батьки мої — вихідці з регіонів, я провів усе своє дитинство і вихо­вувався в сільській місцевості, тому знаю проблеми села та сільської молоді.

Декілька фактів статистики. За п’ять років в Україні не стало 74 населених пунктів, хоча третина української молоді на сьогодні мешкає на сільських територіях. Протягом останніх років у селах народилося 552 тисячі осіб, а померло 1,2 мільйона. Тобто народ­жуваність вдвічі нижча, ніж смертність. Кількість бібліотек, клубів, будинків культури зменшилася в 4 рази. Тільки 8 відсотків сіль­ської молоді мають вищу освіту. Порівняно з молоддю, яка мешкає в містах, це втричі нижчий показник.

Щодо конкретних пропозицій, які ми хотіли б внести від імені нашої організації і загалом від молоді, яка навчається у ви­щих навчальних закладах України.

Перше — строге дотримання регламенту вступу сільської молоді до професійних та вищих навчальних закладів України на умовах бюджетного фінансування. Це дуже важлива проблема, адже всі ми знаємо, що у сільської дитини дедалі менше можливостей вступити до вищого навчального закладу, надто до столичного.

Друге — створення дієвої системи працевлаштування чи продовження навчання молоді після закінчення професійно-техніч­них чи вищих навчальних закладів до IV рівня акредитації.

Третє — створення єдиного реєстру випускників та спеціалі­стів за спеціальностями, які вони отримали протягом навчання у  професійно-технічних чи вищих навчальних закладах.

Четверте — стимулювання регіональних роботодавців шля­хом надання дотацій на житло та товари першої необхідності для молодих спеціалістів. Давайте стимулювати не молодого спеціалі­ста, а того, хто дає йому роботу, він знає, що з цими коштами робити. На сьогодні будувати складніше, ніж відновити те, що вже побудовано. Краще зробити гарний ремонт, створити всі умови для життя молодого спеціаліста, і в нас буде зовсім інша ситуація.

П’яте — зниження рівня залякування молоді різноманітними кредитними програмами, внаслідок чого не хочеться й починати добру справу. У нас все перетворюється в розмови про кредитну лінію, про банк, який вам допоможе. Нехай краще ми будемо хотіти щось робити, а банк нам допоможе не кредитною, а реальною програмою, яка дасть змогу вкласти гроші у справу, і держава отримає відсотки з прибутку.

Шосте — підтримка інноваційної політики в Україні, що під силу тільки талановитій молоді, за умов координації держави та вчених зі світовим ім’ям.

Сьоме — стимулювання зростання заробітної плати залежно від стабільності роботи в одному колективі. За прикладом Японії, де держава надає підтримку людині, яка працює на одному місці постійно, її заробітна плата підвищується.

Восьме — лобіювання залучення держави до глобальних проектів з урахуванням зайнятості молоді як основного рушія таких процесів. Назву деякі приклади: сучасні комп’ютерні бухгал­терські та облікові програми в агропромислових підприємствах; інформаційна система контролю за якістю посівів сільськогоспо­дарських культур; моніторинг та запобігання виникненню хвороб тварин у глобальному масштабі з використанням GPS-навігації (це те, чого Україна досі не має); земельна реформа та складання карт місцевості; альтернативна енергетика із застосуванням су­часних біотехнологій та біотехніки.

Система місцевого самоврядування має відстежувати зростання фахового і професійного рівня молодих спеціалістів. Застосування квотування молоді в різноманітних комісіях та радах як інструменту підготовки і майбутньої естафети в державному управлінні.

І на завершення скажу про те…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Незважаючи на наше добре знайомство, додаткового часу ви не отримаєте. Сідайте, Максиме. Викладачу треба орієнтуватися швидше. Дякую.

Слово має Володимир Гищак, директор Київського молодіж­ного центру праці. Підготуватися Віктору Хижняку.

 

ГИЩАК В.М., директор Київського молодіжного центру праці. Добрий день, шановний головуючий, шановні учасники парламентських слухань! Я очолюю Київський молодіжний центр праці, який опікується питаннями працевлаштування. За останні шість років до центру праці звернулися за допомогою близько 68 тисяч молодих людей, з яких 40 відсотків — не кияни, а меш­канці Київської та інших областей, з них кожен третій знайшов постійну або тимчасову роботу за допомогою нашої організації. Слід зазначити, що для 72 відсотків це було працевлаштування на перше робоче місце.

Зважаючи на досвід нашої організації, зупинюся у своєму виступі на чотирьох основних питаннях: профорієнтація молоді; залучення до роботи на державній службі; стажування та підви­щення кваліфікації молодих спеціалістів за кордоном; координація роботи молодіжних центрів праці в Україні.

Перше — профорієнтація молоді. Цього року Київський молодіжний центр праці, продовжуючи програму професійної орієнтації щодо правильного вибору майбутньої професії, про­тестував тисячу школярів — старшокласників десяти загально­освітніх середніх шкіл міста Києва. За результатами опитування школярів виявилося, що 93 відсотки старшокласників мають ба­жання вступити саме до вищих навчальних закладів і тільки 7 від­сотків планують працювати або вступати до закладів професійно-технічної освіти.

Давайте подивимося на ринок праці. На сьогодні ринок праці потребує саме робітничих професій. А що відбувається? Багато молодих людей отримують спеціальність, витрачають час, зусилля, гроші, а потім виявляється, що отримана професія не має попиту на ринку праці. При цьому держава витрачає кошти на навчання таких спеціалістів.

Тому звертаюся з пропозицією звернути увагу профільних міністерств на питання профорієнтації молоді, при цьому досвід Київського молодіжного центру праці може бути використаний як модель для всіх регіонів України. На мою думку, це дасть змогу зекономити значні державні кошти.

Друге — залучення молоді до роботи на державній службі. Цього року ми реалізували програму залучення молоді до роботи на державний службі, в якій взяли участь більш як 6 тисяч випуск­ників вищих навчальних закладів міста Києва. Після комплексного відбору було рекомендовано для залучення до кадрового резерву державної служби 100 найкращих кандидатів з найвищим рівнем управлінського потенціалу. Усі вони працевлаштовані в Київській міській державній адміністрації.

Успішний досвід реалізації даної програми свідчить про те, що вона забезпечує підготовку кадрового резерву державної служби з числа найактивніших молодих людей, здатних у майбут­ньому прийняти керівництво державними та суспільними спра­вами. Отже, пропонуємо підтримати цю програму на державному рівні, щоб забезпечити поступове омолодження кадрів державних службовців.

Третє — стажування та підвищення кваліфікації молодих спеціалістів за кордоном, про це вже говорили. Протягом останніх років Київський молодіжний центр праці успішно організовує виробниче стажування та підвищення кваліфікації молодих спеціа­лістів за кордоном. Під час проходження стажування молоді люди набувають практичного досвіду роботи, підвищують кваліфікацію, вивчають іноземні мови, покращують свій матеріальний стан та мають нагоду отримати нове бачення перспектив щодо розвитку економіки України. До речі, після закінчення програм всі молоді спеціалісти повертаються в Україну.

Результатом програм стажування є підвищення конкуренто­спроможності молоді на ринку праці та формування в Україні нової генерації керівників, орієнтованих на європейські стандарти управління. Сьогодні таких фахівців усі організації беруть залюбки, пропонують досить гарні зарплати.

Виходячи з цього, з метою розширення можливостей стажу­вання молоді за кордоном пропонуємо активізувати процес укла­дення міждержавних угод щодо реалізації програм обміну досві­дом та підвищення кваліфікації молодих спеціалістів за кордоном.

І четверте — координація роботи молодіжних центрів праці в  Україні. На сьогодні діють 132 молодіжних центри праці в усіх областях України. Тільки за минулий рік центрами праці праце­влаштовано понад 80 тисяч молодих людей, надано близько 60 тисяч інформаційно-консультативних послуг.

Молодіжні центри праці зацікавлені в більш чіткій коорди­нації роботи, тому пропонується створити Всеукраїнський моло­діжний центр праці, що значно підвищить ефективність реалізації державної молодіжної політики в Україні. Необхідно внести зміни до Постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2001 року №40 “Про затвердження Типового положення про молодіжний центр праці”, тому що там не виписані всі ці питання.

На завершення дозвольте подякувати…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Віктор Хижняк, координатор мережі центрів ресоціалізації наркозалежної молоді “Твоя перемога”. За ним виступатиме Михайло Волинець.

 

ХИЖНЯК В.С., координатор мережі центрів ресоціалізації наркозалежної молоді “Твоя перемога”. Добрый день, дорогие друзья! Очень приятно здесь находиться и выступать. Все время смотрю по телевизору заседания Верховной Рады — там руга­ются, спорят о чем-то. Думаю, может, попаду, и меня тут… На  самом деле, мне очень нравится атмосфера: настолько все добродушны, такое впечатление, что все интересуются пробле­мами молодежи. Наверное, потому, что эта проблема касается будущего.

Я как отец 18-летней девочки не хотел бы, чтобы моя дочь употребляла наркотики. Как координатор центра ресоциализации “Твоя перемога” я благодарен Виктору Петровичу Коржу за то, что Министерство по делам семьи, молодежи и спорта занимает­ся проблемами наркозависимости. И вопрос действительно очень важный, он не имеет никакой политической окраски, поскольку затрагивает людей самого разного социального положения.

В книге, которую нам раздали, написано, что в Украине зарегистрировано 124 тысячи наркозависимых. На самом деле это те молодые люди, которые попали в поле зрения сотрудников МВД. Но мы же хорошо понимаем, что настоящая статистика значительно выше. Наша сеть занимается профилактикой по выс­шим учебным заведениям.

Я выходец из Одессы. Тут один докладчик из Одессы говорил, что все едут туда, в трущобы, и там живут. Вот я — выходец их этих трущоб. Меня наркотическая жизнь довела до самого подвала. То, что я стою здесь живой и здоровый, — благо­даря центрам ресоциализации. Я занимаюсь ресоциализацией уже девять лет и, конечно, большую помощь оказало постановле­ние Кабинета Министров №809, подписанное Кинахом, о созда­нии сети центров “Твоя перемога”. Благодаря этой работе, благо­даря тому, что Министерство по делам семьи, молодежи и спорта объединило 37 реабилитационных центров, у нас сейчас есть ре­зультат — за два года мы имеем 750 человек, которые не только изменили свой образ жизни, но и стали эффективными сотрудни­ками таких центров ресоциализации.

Я снимаю шляпу перед помощником министра здраво­охранения, и очень рад видеть вас еще раз, но все-таки мы понимаем, что здравоохранение выполняет только свой участок работы. Проводя профилактику, мы определяем основные при­чины, которые толкают молодежь на употребление наркотиков: интерес, “в жизни надо попробовать все”, влияние окружающей среды и, конечно же, желание показаться крутым. Мы видим, что   это факторы в основном социальные, поэтому подход к  ресоциализации должен быть не только медицинский, но и социальный.

Для примера, инвалиды не представляют социальной опасности в обществе. А каждый наркозависимый, по статистике МВД, за время употребления наркотиков вовлекает около 200 человек. Это может быть моя дочь или ваш ребенок. Мы же не знаем, как они ведут себя в клубах и чем там занимаются. Кто-то разделил наркотики на легкие и тяжелые. На мой взгляд, легкие — это те, которые легко достать, тяжелые — труднее. Но и то, и другое — наркотики.

Каждый наркозависимый, чтобы употребить наркотик, совершает как минимум два преступления в день: первое — достать деньги на наркотики, второе — приобрести наркотики. И  если у нас в центре находятся 10 человек — это снижение криминогенной ситуации на 20 преступлений в день. Это у кого-то не вытянут кошелек в трамвае, у кого-то не ограбят квартиру. Хотелось бы, чтобы эти центры и дальше поддерживали, оказы­вали им всяческое содействие. Прошу прощения, я волнуюсь.

Большинство сотрудников центров ресоциализации — это люди, которые сами прошли путь борьбы с наркотиками, они хорошо знают эту проблему. Но они не являются специалистами в том широком понимании, о котором мы привыкли говорить. Большинство из них не имеют высшего образования, но они нашли в себе силу воли излечиться и теперь помогают другим людям. Кто, как не они, знают, как помочь человеку, употребля­ющему наркотики. Поэтому необходимо решить очень серьезный вопрос об обучении этих людей и о лицензировании такой социальной услуги. Хочу обратиться и к народным депутатам, и к нашим министрам с просьбой рассмотреть вопрос о создании отдела, который занялся бы лицензированием и обучением этих специалистов.

Мы сейчас должны объединиться, чтобы не было, как в бас­не Крылова “Лебедь, Рак и Щука”, не тянули в разные стороны…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Спасибо.

Слово має Михайло Волинець, начальник відділу у справах сім’ї та молоді Рівненської обласної державної адміністрації. За ним виступатиме Олексій Кляшторний.

 

ВОЛИНЕЦЬ М.С., начальник відділу у справах сім’ї та молоді Рівненської обласної державної адміністрації. Шановний Адаме Івановичу! Шановні Дмитре Володимировичу, Вікторе Петровичу! Питання реалізації молодіжної політики в нашій державі є постій­ною темою парламентських слухань, це вже стало доброю тради­цією. Так само традиційно з цієї трибуни лунають виступи про діяльність молодіжних організацій, про ті чи інші проблеми, які є в молодіжному середовищі. І дуже рідко, на жаль, доводиться чути про тих людей, які безпосередньо покликані реалізувати державну молодіжну політику.

Мабуть, не треба переконувати присутніх у цьому залі, що реалізація тієї чи тієї програми, успіх справи залежить від людей, які її здійснюють. Хто ж здійснює в нашій країні реалізацію дер­жавної молодіжної політики? На державному рівні на сьогодні ми маємо міністерство, яке, на жаль, час від часу реорганізовується, змінює назву, об’єднується, роз’єднується. Зрозуміло, це не до­дає стабільності його діяльності. На рівні областей — управління у  справах сім’ї, молоді та спорту. На рівні районів — відділи або сектори у справах молоді та спорту. На цьому дозвольте зупи­нитися детальніше.

Що таке відділ або сектор у справах молоді та спорту районної державної адміністрації? Це структура із штатною чисельність 1–2 особи. Це структура, яка має забезпечувати реа­лізацію тих багатьох програм, про які говорили сьогодні. Постає запитання: як один працівник може з цим впоратися в районі з  20–30 сільських, селищних рад або 50 населених пунктів, які об’єднані в сільські, селищні ради? Як він фізично може дійти до тієї сім’ї, за паспортизацію і соціальний супровід якої відповідає?

Можливо, хтось зауважить, що в умовах браку фінансування, безробіття запровадження додаткових посад є або передчасним, або взагалі недоцільним. Дозвольте не погодитися. На сьогодні в  нашій державі напрацьовано нормативно-правову базу, що дає можливість значно поліпшити роботу щодо створення і комплек­тації структур, які й повинні реалізовувати державну молодіжну політику на місцях.

Що я маю на увазі? Ще 2004 року уряд Віктора Федоровича Януковича прийняв Постанову Кабінету Міністрів “Про заходи щодо вдосконалення соціальної роботи із сім’ями, дітьми та молоддю”. Цією постановою затверджено План розвитку мережі центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді на 2005–2010 роки, включаючи сільські, селищні центри, який доведений до кожної області.

Хтось може скаже, що ми сьогодні говоримо про питання майбутнього. Хочу відзначити, що за станом на 15 грудня в  Рівненській області в селах працює 181 спеціаліст. Це штатні посади, люди отримують зарплату. Зрозуміло, що можна ставити певні завдання і запитувати про їх виконання, оскільки політика не обмежується написанням інформації на рівні спеціаліста райдерж­адміністрації, а доходить безпосередньо до кожної людини.

Область у нас аграрна, і відповідно 50 відсотків молодих людей мешкають у сільській місцевості, тому без спеціалістів на місцях не можна говорити про конкретну реалізацію державної молодіжної політики. Звичайно, не все так добре, як хотілося б. Є  й проблеми.

Проблема номер один, хоч як це банально, — фінансове забезпечення діяльності галузі. Сьогодні називали низку постанов, у тому числі й попередній промовець говорив про гарні поста­нови, про те, що є мережа, — це все добре. Але кожен цей документ має один пункт, де записано, що фінансування закладу здійснюється з місцевого бюджету. На жаль, вся численна мережа соціальних служб для молоді має значно більшу потребу на утри­мання галузі, ніж передбачено і виділяється з місцевих бюджетів.

Наведу одну цифру для прикладу. Для потреб тільки Рівнен­ського обласного центру соціальних служб для молоді (90 відсот­ків — це заробітна плата і утримання центру) на 2007 рік потрібно 1 мільйон гривень. Розрахунковий показник бюджету доведено в  обсязі 600 тисяч гривень. Зрозуміло, що кожного року кожна місцева, районна ради передбачають кошти на утримання уста­нови, але в даному разі не можна говорити, що це є державна політика, це лише розуміння керівника того чи іншого органу місцевої влади.

Вважаю, що потрібно на державному рівні змінити підходи і  штатний розпис. Він повинен враховувати потреби сьогодення. Жодне наше управління не має такого штатного розпису і відпо­відно працює на місцях, як кому вдасться домовитися з керівниц­твом області, міста чи району.

Дозвольте ще раз подякувати за те, що такі слухання відбуваються постійно…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Олексій Кляшторний, голова секретаріату Української асоці­ації студентського самоврядування. За ним виступатиме Андрій Черних.

 

КЛЯШТОРНИЙ О.М., голова секретаріату Української асоціа­ції студентського самоврядування. Дорогі друзі! Ми живемо в уні­кальний час, коли стається багато чудес. Одне з них сталося особисто в моєму житті, коли Верховна Рада минулого скликання і  попередній Президент України встигли повернути мені втрачену молодість. Тому сьогодні перед вами стоїть молода людина, яка   належить до категорії молоді за чинними законодавчо встановленими віковими межами (до 35 років) і ще чотири роки буде до неї належати.

Проте минуло вже приблизно 14 років з того часу, як, буду­чи студентом першого курсу, я написав заяву про вступ до студентської громадської організації і став частиною поняття “державна молодіжна політика в Україні”. За цей час я встиг по­працювати в цій системі у різних іпостасях — від рядового активіста, керівника студентського самоврядування факультету до радника Прем’єр-міністра України. Тому коли сьогодні я вкотре виходжу до парламентської трибуни, то роблю це із змішаним відчуттям.

З одного боку, мені приємно бачити багатьох людей, з яки­ми раніше зводила доля, знати, що вони продовжують започатко­вану справу, і праця, яку вони здійснюють впродовж років, не минає даремно, приносить плоди. Один з них зараз заходить до залу — Георгієнко, який сьогодні вже виступав.

З другого боку, дорогі друзі, маю з великим сумом і жалем констатувати, що, на жаль, за період, який ми зараз розглядаємо, ми не змогли нічого суттєво змінити в реальній молодіжній полі­тиці, яка стосується реального життя переважної більшості моло­дих людей в нашій країні. Надто сумно відзначати, що ті надії, які я мав, приходячи півтора роки тому у виконавчу владу, у про­фільне міністерство, що ми після Помаранчевої революції зможе­мо внести кардинальні зміни... На жаль, короткий регламент не дає змоги вдаватися до аналізу цього питання, але реалізувати принципові зміни, які позначилися б на житті більшості молодих людей, на сьогодні ми не змогли.

Тому хвилини, що в мене залишилися, хочу використати для того, щоб звернутися до нового міністра. На сьогодні найголов­ніше чітко визначити (що в нас не було визначено впродовж усіх років, коли ми жили в царстві віртуальної статистики і само­обману): що ми, власне, робимо? Яка головна мета молодіжної політики? Що з тих ресурсів, які спрямовуються на ці цілі, ми повинні дати конкретній молодій людині. У поширеній доповіді немає ніякого аналізу, як розподіляються, на що витрачаються 430 мільйонів, які минулого року були виділені на молодіжні програми. Наприклад, 150 мільйонів — на молодіжне житлове будівництво, це, якщо рахувати не за ринковими цінами, а за собівартістю, 1 тисяча двокімнатних квартир, тобто це не ті кошти, щоб можна було вирішити основні соціальні проблеми молодих людей.

Погоджуюся з попереднім промовцем, колегою, якого мені теж дуже приємно бачити, Михайлом Волинцем, який впродовж багатьох років подвижницьки працює на молодіжній ниві, що не будуть вирішені проблеми ні з функціональним, ні з фінансовим забезпеченням в областях, доки в нас не буде чіткої, зрозумілої відповіді на запитання: за які кошти що ми робимо і які конкретні послуги надаємо молодим людям?

Переконаний, що сьогодні в центрі молодіжної політики, її філософії має бути розв’язання тієї величезної проблеми, яка є головною загрозою для національної безпеки нашої країни, — демографічної, а кажучи простіше — швидкого вимирання нашої нації. Якщо ми за короткий час не напрацюємо принципових підходів щодо того, які потрібно здійснити соціальні витрати, щоб забезпечити молодим сім’ям реальну можливість мати і вихову­вати двох-трьох дітей, а не одну дитину, як сьогодні, боюся, що через кілька років буде пізно проводити такі парламентські слухання.

У нас ще є час, але від розмитої дискусії ми повинні перейти до набагато чіткішої дискусії про те, яку мету ми ставимо і якими засобами будемо її досягати.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Андрій Черних, координатор Молодіжної громад­ської колегії при Голові Верховної Ради України. Будь ласка. За ним виступатиме Ігор Кузьменко.

 

ЧЕРНИХ А.О., координатор Молодіжної громадської колегії при Голові Верховної Ради України. Добрий день, шановні Адаме Івановичу, Дмитре Володимировичу! Шановні члени уряду! Шановні учасники парламентських слухань! Адаме Івановичу, прислухаючись до вашої поради, почну з власного бачення розв’язання тих проблем студентства й молоді, які накопичилися за всі ці роки.

Пільговий проїзд студентів. Необхідно привести Постанову Кабінету Міністрів України від 5 квітня 1999 року №541 “Про за­твердження порядку надання пільгового проїзду студентам вищих навчальних закладів I–IV рівнів акредитації та учням професійно-технічних навчальних закладів у міському й приміському пасажир­ському транспорті та міжміському автомобільному і залізничному транспорті територією України” у відповідність з вимогами Закону України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні”, який передбачає надання пільгового проїзду протягом року, включаючи автомобільний транспорт.

Проблема участі в конкурсах молодіжних проектів, які орга­нізовуються міністерством, органів студентського самоврядуван­ня. Необхідно за участі студентських організацій внести зміни до Постанови Кабінету Міністрів України від 25 липня 2002 року №1062 “Про затвердження Порядку проведення конкурсу проектів програм, розроблених громадськими організаціями, стосовно дітей, молоді, жінок та сім’ї” з метою надання права участі в  конкурсі профспілковим організаціям студентів та органам студентського самоврядування вищих навчальних закладів.

Студентські гуртожитки. За участю органів студентського самоврядування, профспілкових організацій студентів вищих навчальних закладів та студентських громадських організацій розробити типові положення про студентські містечка вищого навчального закладу, про студентський гуртожиток, про студент­ський сімейний гуртожиток, типові правила внутрішнього розпо­рядку в студентських гуртожитках вищих навчальних закладів, типову угоду на поселення студентів у студентський гуртожиток, порядок розрахунку вартості проживання в студентському гурто­житку, санітарні норми проживання в гуртожитку, типовий штат­ний розпис студентського гуртожитку.

Провести всеукраїнську інвентаризацію студентських гурто­житків з метою визначення кількості студентських гуртожитків, які   знаходяться в підпорядкуванні вищих навчальних закладів, із зазначенням кількості студентів, забезпечених і незабезпечених місцями в гуртожитку.

З метою ефективнішого використання бюджетних коштів, які виділятимуться на реконструкцію та будівництво нових гуртожит­ків, необхідно залучати студентські організації до процесу прий­няття рішень. Запровадити практику попереднього обговорення та узгодження зі студентськими громадськими організаціями, проф­спілковими організаціями студентів проектів нормативних актів щодо соціально-економічних прав та гарантій студентської молоді на рівні Кабінету Міністрів. Тобто створити консультативно-дорад­чий орган при Кабінеті Міністрів України.

Реальний захист прав студентів. Необхідно на законодавчо­му рівні забезпечити механізм, що відрахувати студента з вищого навчального закладу, перевести студента (аспіранта), який навча­ється за державним замовленням, на навчання за контрактом за рахунок коштів фізичних та юридичних осіб, підвищити плату за навчання, поселити студента (аспіранта) в гуртожиток і висели­ти з гуртожитку можна лише за згодою органів студентського самоврядування. Затвердити нормативні документи з питань сту­дентських містечок і гуртожитків для проживання студентів та аспірантів.

Пластикові студентські квитки нового зразка не можуть кош­тувати від 6 до 14 гривень в межах одного міста. Потрібно, щоб міністерство не рекомендувало єдину ціну, а встановило ціну на  рівні не вище 6–7 гривень. І щоб керівники вищих навчальних закладів забезпечили своєчасну їх видачу студентам.

Пільгове кредитування молодих людей для отримання вищої освіти. Необхідно вдосконалити систему надання освітніх кредитів у частині повернення кредитів та збільшити фінансування цієї державної програми.

Оздоровлення дітей та молоді. Треба провести інвентариза­цію всіх наявних оздоровчих таборів на предмет форми власності, умов оздоровлення та кількості дітей, які були оздоровлені в кож­ному регіоні за останні п’ять років.

Працевлаштування молоді. Більшість молодіжних центрів праці реально не забезпечують молодь роботою, вони переважно лише проводять освітні заходи, “круглі столи”. Тому необхідно провести інвентаризацію діючих центрів праці та розробити систему вдосконалення їх діяльності.

Молодіжно-житлове будівництво. Необхідно розглянути можливість обмеження на законодавчому рівні вартості одного квадратного метра житла для молоді. На сьогодні система моло­діжно-житлового будівництва недоступна для більшості молодих громадян.

Залучення молоді до участі у прийнятті управлінських рішень. Необхідно активніше залучати молодь до розроблення та  прийняття рішень щодо молодіжних проблем на державному, регіональному та місцевому рівнях шляхом створення і надання підтримки діючим молодіжним адміністраціям, парламентам та іншим дорадчим органам.

І останнє питання, на якому я хотів би наголосити, — захист студентських сімей. Необхідно, щоб кожна студентська сім’я була реально забезпечена окремою кімнатою в студентському гурто­житку. На жаль, нині це можливо лише в поодиноких випадках.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Ігор Кузьменко, директор Донецького обласного клубу юних моряків “Океан”. Підготуватися Лідії Леонтьєвій.

 

КУЗЬМЕНКО І.А., директор Донецького обласного клубу юних моряків “Океан”. Шановні Адаме Івановичу, Дмитре Володи­мировичу, члени уряду! Шановні народні депутати та запрошені! Може видатися дивним, що в сухопутному місті Донецьку вже понад 27 років працює обласний клуб юних моряків “Океан”. Часто ставлять запитання: як з’явився такий заклад у шахтар­ському краї і з якою метою? Морська історія Донеччини формува­лася протягом століть. Знаковим є те, що організатор перших морських експедицій до Північного полюсу Георгій Якович Сєдов народився в нашому краї.

На продовження славних традицій з 1978 року Донецький обласний клуб юних моряків “Океан” проводить відкриті всеукраїнські вітрильні перегони, збори, змагання з морського багатоборства та фестивалі патріотичної творчості клубів юних моряків. Участь у цих заходах щороку беруть більш як 15 тисяч дітей та підлітків, які мріють у майбутньому захищати морські кордони своєї Батьківщини або здійснювати далекі морські похо­ди. Курсанти клубу виїжджають на морську практику, де вони мають можливість застосувати свої знання.

У Донецькій області також вже понад 15 років працює обласний центр військово-патріотичного виховання. З 1992 року центр проводить обласну військово-патріотичну гру “Майбутній воїн”, яка щороку залучає близько 7 тисяч дітей та підлітків, від­роджує кращі традиції підготовки юнаків до виконання обов’язків захисника Вітчизни. Останніми роками участь у грі беруть також команди з інших регіонів України та Росії.

Діяльність обласного центру військово-патріотичного виховання та клубу юних моряків починалася з невеликих гуртків, організованих воїнами-афганцями та ветеранами морського флоту. Нині ці заклади, що об’єднують більш як 10 тисяч дітей та  підлітків, є структурними підрозділами обласного управління у  справах сім’ї, молоді та спорту, мають підтримку обласної дер­жавної адміністрацій.

Як свідчить досвід роботи, саме позашкільні заклади, гро­мадські об’єднання патріотичного спрямування сьогодні, як ніко­ли, актуальні і для держави, і для батьків, і для дітей. Така виховна діяльність закладає основу громадянської самосвідомості дитини, допомагає формувати моральні принципи особистості, стає орієн­тиром у виборі майбутньої професії.

Часто звучить гасло: “Україна — морська держава”. Морська вона не лише через вихід до Чорного й Азовського морів та наяв­ність флоту, а також тому, що є люди, які хочуть служити на флоті. Є юнаки-романтики, які потім реалізують своє захоплення в мор­ських професіях. Державна підтримка клубів юних моряків має сприяти піднесенню престижу морських професій, підготовці кадрів для українського Військово-Морського Флоту та цивільного мореплавства. На сьогодні більш як 12 тисяч юнаків і дівчат у різ­них регіонах України займаються в клубах юних моряків. Здебіль­шого клуби існують як заклади системи освіти, хоча, як свідчить досвід, ефективніше вони працюють в системі закладів управлінь у справах сім’ї, молоді та спорту.

Якщо звернемося до історії, то побачимо, що програма військово-патріотичного виховання дітей та підлітків потужної мор­ської держави з виходом майже до всіх морів і океанів, якою був Радянський Союз, базувалася на масових іграх сухопутних видів — змаганнях “Зарница” та “Орленок”. Не було централізованої стру­ктури підтримки дитячо-юнацького морського руху та масових заходів для юних моряків загальнодержавного рівня.

Вважаємо за доцільне запропонувати у практиці сучасної державної молодіжної політики, окрім традиційних заходів війсь­ково-патріотичного виховання, приділити увагу розвитку морсь­кого напряму для підтримки морських традицій у патріотичному вихованні, координації та подальшого розвитку цього руху, зокрема:

1)  розробити довгострокову програму підтримки дитячо-юнацьких морських клубів у системі Міністерства України у спра­вах сім’ї, молоді та спорту;

2)  створити базовий Всеукраїнський клуб юних моряків як координуючий орган дитячо-юнацьких клубів морського спряму­вання і профільні дитячо-юнацькі клуби в містах та районних центрах України;

3)  організувати щорічне проведення Всеукраїнської дитячо-юнацької гри “Вітрила мрії”, аналогів якої не було на теренах України та колишнього СРСР.

Підсумовуючи викладене, дозвольте висловити вам вдяч­ність за підтримку і запевнити, що Донецька область має достат­ньо напрацьованого досвіду та готова стати базою для реалізації зазначених програм.

Дозвольте також вручити цей сувенір від моряків сухо­путного Донбасу керманичам…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Буду сподіватися, що це допоможе, коли буде гаряче в сесійному залі.

Слово має Лідія Євстахіївна Леонтьєва, директор Держав­ного інституту розвитку сім’ї та молоді. За нею виступатиме Галина Яблонська.

 

ЛЕОНТЬЄВА Л.Є., директор Державного інституту розвитку сім’ї та молоді. Шановний головуючий! Шановні члени уряду! Пані  та панове! Попередні промовці вже привертали увагу до багатьох аспектів діяльності та становища молоді в Україні. Хочу звернути вашу увагу на політичну орієнтацію та громадську діяль­ність молодих людей.

Аналізуючи політичну орієнтацію та рівень громадської діяльності, слід зазначити, що кожна десята молода особа в  Україні досить активно цікавиться політичним життям, кожен третій слідкує за основними політичними подіями і лише третина зовсім не цікавиться політичною діяльністю. На формування полі­тичної орієнтації молоді справили значний вплив події останніх двох років.

Треба сказати, що 2002 року люди досить негативно оціню­вали ставлення влади до молодих людей, основні акценти були на  економіку, політичне життя, зовнішню політику. У 2006 році ці питання вже вважалися не такими актуальними. Загалом став­лення молоді до влади протягом останніх двох років поліпшилося в аспекті демократизації влади.

За нашим опитуванням, більшість молодих людей наприкінці 2005 року вважали, що влада байдужа до інтересів молоді, корум­пована, нездатна забезпечити відповідного життєвого рівня. Якщо в 2004 році ми не бачили істотних відмінностей між західно-центральним і східним регіонами, то, починаючи з 2005 року, ці відмінності були досить яскравими. Якщо в західно-центральному регіоні 32 відсотки молодих людей вважали, що влада піклується про інтереси людей, то у східному регіоні — 17 відсотків. Непідкупною владу вважали на заході 19 відсотків, на сході — 6 відсотків. Демократичною відповідно на заході — 50 відсотків, на сході — 26 відсотків.

У зовнішньополітичній сфері переважна більшість молодих людей вважають однаково важливими орієнтацію на зближення з  країнами Заходу і на єднання із східнослов’янськими держа­вами, на відміну від середнього і старшого покоління, представни­ки яких надають перевагу східній орієнтації.

Що стосується політичної орієнтації молодих людей, то сьогодні найбільшу підтримку серед молоді має національно-демократична ідеологія — 21 відсоток, соціал-демократична ідео­логія — 12 відсотків і 50 відсотків молодих людей не визначилися політично, що, ми вважаємо, є великим полем для діяльності політичних партій. Невдоволення багатьох молодих людей ситуа­цією в Україні є підґрунтям формування конфліктного потенціалу.

За даними опитування Державного інституту розвитку сім’ї та молоді, на запитання “Що вас спонукає вийти на вулицю і вия­вити свій протест?” відповіді варіювалися в таких аспектах: різке зниження життя; порушення прав людей; зазіхання на територі­альну цілісність України. У червні 2006 року в західно-централь­ному регіоні частіше, ніж у південно-східному, молодь висловлю­вала готовність до участі в акціях протесту і виходах на вулицю.

Громадянська активність молоді виявляється не лише в полі­тичних діях, а також і в громадській діяльності. Проте серед загальної кількості громадських організацій молодіжні становлять лише 5 відсотків. При цьому необхідно підкреслити, що темпи створення громадських молодіжних організацій активно зроста­ють, за останні три роки їх кількість збільшилася втричі. Однак, попри зростання кількості громадських молодіжних організацій, залишається доволі низькою участь молоді в таких організаціях, до їх роботи залучені лише 2–3 відсотки молоді. Причиною є те, що молоді люди недостатньо обізнані з діяльністю громадських молодіжних організацій.

Треба відзначити і досить позитивні тенденції. Якщо у  2000 році майже 70 відсотків молодих людей відповідали, що вони не знають про діяльність жодної молодіжної організації, то 2006 року таких людей було вже 43 відсотки.

На завершення хочу сказати, що необхідно посилювати роль молоді в суспільному житті. Молодь своїми діями дедалі активніше заявляє про себе в алгоритмі суспільного життя країни як учасник формування і реалізації молодіжної політики в інтересах молодих громадян та суспільства і держави загалом.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Галина Гілярівна Яблонська, народна артистка України, Міжнародна ліга “Матері і сестри — молоді України”.

 

ЯБЛОНСЬКА Г.Г., президент Міжнародної ліги “Матері і  сестри — молоді України”. Шановне зібрання! Дуже схвильована тим, що маю можливість виступити з приводу такого дуже складного і дуже відповідального питання, як проблеми молоді. Маленька довідка, чому така вже досить солідна людина виступає з цієї теми. Я вже 15 років поспіль, з дня створення Збройних Сил України, очолюю жіночу громадську організацію, яка має на меті національно-патріотичне виховання молоді. Раніше ми називалися “Матері і сестри — воїнам України”, потім відбулися деякі зміни, наша організація розширила свою діяльність і відповідно змінила свою назву.

На власному досвіді я переконалася, що найефективнішим, найдієвішим засобом виховання молоді є мистецько-просвітни­цька робота. І коли ми сьогодні говоримо про проблеми молоді, то я пригадую солдата, який один іде в ногу, а вся рота — не в ногу. Давайте перевернемо цей варіант. Мене дивує, що за винятком пана Захарчишина із Львівщини ніхто з промовців не  торкнувся проблеми духовної, гуманітарної. А це — основа основ. Людина народжується на світ і в ній вже є ота Божа іскра, яка потім керуватиме всім її життям. І якщо ми не зможемо цю Божу іскру роздмухати, дати їй належним чином розвинутися і  досягти свого повного вияву в цій людині, вважайте, що ця особистість, які б цікаві іноземні чи вітчизняні напрацювання не  були запропоновані, не реалізується, якщо вона духовно не спрямована і не націлена на певну свою місію. А місія української молоді — відродити Україну. Я хотіла б, щоб шановний пан Дмитро Табачник, який сьогодні перебуває на вершині нашої гуманітарної сфери діяльності, намагався посилити отой тонень­кий прошарок української інтелігенції, про який він говорив, і допоміг визначити гуманітарну політику України.

Ви знаєте, ще Авіценна говорив: лікуйте не окрему хворобу, а весь організм. І якщо ми говоримо про проблеми молоді, то це насамперед проблема нашої держави. Коли утверджувалася українська незалежність, наша Українська держава, так всі були обтяжені комуністичною ідеологією, що одразу вирішили: не треба ніякої ідеології, воно саме якось потім… А, виявилося, само не зробилося! І чим більше минає часу, тим більше ми відда­ляємося від тієї України, про яку ми мріяли, коли її утверджували.

У мене є дуже багато наробок, є багатий досвід роботи. І я знаю, що молодь, яка бере участь у реалізації цих проектів, і та молодь, яка сидить отак перед нами, коли ми ділимося своїм мистецьким надбанням, створює єдине енергетичне поле, в якому в кожному народжується його особиста оцінка. Через мистецтво молодь долучається до усвідомлення своєї національної належ­ності. Я ніяким чином не хочу применшити значення інших націо­нальностей, бо кожен, хто поважає свою державу, свою націю, поважатиме і націю свого друга. І це забезпечить нам оту світову гармонію, до якої ми всі прагнемо.

На завершення хочу подякувати новому міністру у справах сім’ї, молоді та спорту, який обіцяє в кінці січня зібрати всі молодіжні організації…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Зараз ми в міністра уточнимо, в січні якого року він збирає. Так, у січні 2007 року.

Запрошується до слова Дмитро Володимирович Табачник, віце-прем’єр-міністр України. Будь ласка.

 

ТАБАЧНИК Д.В., віце-прем’єр-міністр України. Дякую. Шановний Адаме Івановичу! Шановні учасники парламентських слухань! Погоджуюся з тим, що сьогодні було висловлено дуже багато цікавих думок, які увійдуть до рекомендацій парламент­ських слухань, до планів роботи і Кабінету Міністрів, і Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту, і Міністерства праці та соціаль­ної політики. Хочу зробити лише кілька коротких ремарок.

Почну з того, про що сказав пан Баглей, заступник голови Чернівецької обласної державної адміністрації: з молоддю не можна загравати. Треба відверто говорити, що подальша соціалі­зація бюджету та збільшення соціальних пільг, до чого подекуди закликають і на парламентських слуханнях, і під час пленарних засідань Верховної Ради, межуватиме із загрозою національній безпеці держави. Тому що подальше збільшення категорій пільго­виків унеможливить розвиток України і стане загрозою для прийдешніх поколінь, для вас, молодого покоління, ваших дітей і  онуків.

Нам треба шукати шляхи підвищення конкурентоспромож­ності суспільства і конкурентоспроможності молоді. На жаль, про це сьогодні досить мало говорили. Постійно йшлося про те, що треба фінансувати. Це, звичайно, природно, бо парламентські слухання якраз і є тим барометром, на якому громадські органі­зації висловлюють свої сподівання уряду. Проте представники молодіжних громадських організацій, крім Черниха, не говорили і  про те, які закони треба змінювати. Ніхто з представників сту­дентського самоврядування не сказав, що нам негайно треба внести зміни до Закону “Про вищу освіту”, щоб приватні універ­ситети не продовжували обдурювати суспільство. Уже наші сусіди по СНД, наприклад Азербайджан, внесли необхідні зміни до законодавства, записали, що приватний вищий навчальний заклад може навчати студентів, якщо має власні обладнані примі­щення, а не орендовані. Це маленький конкретний приклад.

Пан Ігнатович говорив про Болонську угоду і водночас про розмір стипендій. Скажіть, будь ласка, в яких країнах Західної Європи є масові стипендії і безплатні гуртожитки? Нам спільно все це треба аналізувати. Тому що місце в гуртожитку може одержати не кожен студент, а лише той, який потребує соціаль­ного захисту, у кого батьки не можуть заробити. Ми чомусь не говоримо про те, що всі студенти Західної Європи з першого дня навчання або платять за навчання, або працюють.

Прозвучало запитання: чому ми готуємо стільки юристів і  економістів? Тому що ми демократична, вільна країна, і більш ніколи не буде ЦК КПРС і Держплану, які визначали б, скільки нам треба юристів, садоводів, лікарів. Для довідки можу сказати, що впродовж останніх трьох років в Україні збільшується конкурс на  природничі, інженерні спеціальності. Цього року в Київському політехнічному інституті на деякі факультети конкурс був один до трьох.

Цілком мав рацію пан Гищак, коли говорив про Всеукраїн­ський центр зайнятості молоді. Думаю, це треба робити спільно із Всеукраїнським центром зайнятості, де просто треба створити молодіжний підрозділ.

Погоджуюся і з думками пана Хижняка про центри ресоціалі­зації, необхідність ліцензування цієї діяльності. Загальною про­блемою є збільшення штатних одиниць у структурах обласних і  районних державних адміністрацій, але, знову-таки, для цього треба внести зміни до законів “Про місцеве самоврядування в  Україні” та “Про місцеві державні адміністрації”.

Я абсолютно переконаний, що національною метою не лише молоді, а й усієї України має стати потужна національна демогра­фічна програма, без якої ми ніколи не зможемо говорити про конкурентоспроможну Україну XXI століття.

Загалом мені приємно, що сьогоднішні парламентські слу­хання проходили доброзичливо, було дуже багато цікавих думок. Хочу сказати, що в січні 2007 року, одразу після різдвяних канікул, відбудеться зустріч представників громадських організацій у Міні­стерстві сім’ї, молоді та спорту, на яку будуть запрошені пред­ставники й керівники не лише цього міністерства, а й усіх причет­них, зокрема Міністерства соціальної політики та праці. Ми обо­в’язково запросимо також представників Міністерства транспорту, щоб врешті-решт з’ясувати всі питання щодо безоплатного проїзду студентів влітку й восени.

Дякую вам за активну участь, за вашу небайдужу позицію і  принагідно хотів би сердечно всіх привітати з Новим Роком, із  святом Різдва Христового, побажати успіхів, гараздів, нових творчих задумів. Будемо частіше бачитися.

Спасибі.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Дмитре Володимировичу.

Шановні учасники парламентських слухань! Непомітно минули три години. Список бажаючих взяти участь в обговоренні у мене ще на три години, але на цьому будемо завершувати.

Передусім дякую вам за небайдужість, за розуміння ситуації, за погляди та пропозиції. Йдучи на ці парламентські слухання, я  сподівався, що на них буде не менш гаряче, ніж інколи на пленарних засіданнях Верховної Ради. Мої надії не справдилися. З  одного боку, це добре, мені легше буде завтра засідання вести, а з другого, — я трішки розчарований, бо чекав емоцій, молодечого запалу, ентузіазму.

У будь-якому разі я ще раз підкреслюю те, що сказав Дмитро Володимирович: нас справді радує те, що в нас росте покоління людей, які усвідомлюють і добре знають, чого вони прагнуть. За державою залишається лише допомогти реалізувати ці прагнення.

Вам говорила директор Державного інституту розвитку сім’ї та молоді, думаю, ви також ознайомилися із збірником матеріалів, які вони підготували, що майже втричі зросла чисельність громадських молодіжних організацій. Проте, на превеликий жаль, якщо покласти руку на серце, жодної організації у загальнодер­жавному масштабі не чути, а вас аж 6 тисяч. І, як показують дослідження, лише 2 відсотки молоді об’єднують ці громадські організації.

Шкода, що не вистачило часу, міг би виступити представник Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівни­цтву. Але, знову-таки, ми виділяємо кошти на будівництво, навіть спеціальні парламентські слухання з цього приводу проводили. Подивився я статистику: за останніх два роки поліпшили житлові умови аж 2500 молодих сімей. Якщо ми будемо поліпшувати жит­лові умови такими темпами, то справді доведеться, як я жартома сказав, підвищувати категорію молоді з 35 років до 50, а потім ще старше, щоб отримати це житло.

Я цілком солідарний з промовцями, які говорили про духов­не начало в усіх наших справах. Яке воно може бути, якщо, як свідчать соціологічні дослідження, на запитання “Де ви (молоді люди віком від 14 до 35 років) найчастіше проводите свій вільний час?” 31 відсоток опитаних відповіли, що найчастіше дозвілля про­водять на вулиці, 21 відсоток — у кафе й барах, лише 3 відсотки — у бібліотеках і ще 3 відсотки молоді відповіли, що свій вільний час вони проводять у секціях, клубах за інтересами тощо. Звідси — духовні начала, звідси — патріотизм.

Ще раз нагадую тим, хто не встиг виступити (я вибачаюся, було мало часу): здайте доповіді до секретаріату комітету, ми їх опублікуємо.

Завершуючи, хочу нагадати відому істину: у молодих людей є один недолік — молодість, але він дуже швидко минає. Тому я  вам щиро бажаю: будь ласка, якомога більше користуйтеся перевагами цього недоліку.

На цьому парламентські слухання оголошуються закритими. На все добре! Доброго вам Нового Року і сподівань на те, що міністерство зробить набагато більше, ніж досі робило. Давайте разом привітаємо нового міністра, генерала міліції Віктора Петро­вича Коржа не тільки з призначення його Верховною Радою на цю посаду, а й з 15-річчям української міліції.

НЕВИГОЛОШЕНІ ВИСТУПИ

 

НІКІТЕНКО А.С., помічник-консультант депутата Запорізької обласної ради. У своєму виступі висвітлю два наболілих питання, а саме проблеми індексації пенсії у разі втрати годувальника та забезпечення молодих людей, які здобули вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю.

Щодо першого питання. У Запорізькій області на обліку в Пенсійному фонді перебувають 19687 дітей, які отримують пенсію у разі втрати годувальника. З них 15979 — діти до 18 років або діти-інваліди, 3708 — діти, які навчаються на денній формі у  вищих навчальних закладах І−ІV рівнів акредитації та профе­сійно-технічних навчальних закладах. На жаль, інформації щодо кількості дітей, які отримують, разом із вищезазначеними випла­тами, стипендії, в електронній базі Пенсійного фонду немає.

Проблема полягає в індексації пенсій та стипендій, які  отримують студенти (курсанти) денної форми навчання ви­щих  навчальних закладів І−ІV рівнів акредитації. Отже, студенти (курсанти), які отримують пенсію у разі втрати годувальника, поді­ляються на дві категорії: ті, які отримують тільки пенсію, і ті, які отримують пенсію та стипендію. Ці діти втратили своїх батька чи матір, що становить для людини дуже велику психологічну травму і також знижує її соціальну забезпеченість внаслідок зменшення сукупного доходу сім’ї. В умовах зростання цін на товари та по­слуги рівень пенсії і стипендії є дуже низьким, щоб забезпечити гідне існування відповідно до статті 48 Конституції України (щодо достатнього життєвого рівня).

Крім того, у статті 1 Конституції України задекларовано, що  Україна є соціальною державою. Для того щоб підтримати соціально незахищені верстви населення держава встановила соціальні стандарти та гарантії. Згідно із Законом України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” від 05 жовтня 2000 року №2017−ІІІ поряд з іншими державними соціальними гарантіями визнається й індексація грошових доходів населення, яка встановлюється з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності в умовах зростання цін. Отже, індексація доходів є механізмом, який під­вищує грошовий дохід, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Пенсії у разі втрати годувальника та стипендії індексуються відповідно до нової редакції Закону України “Про індексацію гро­шових доходів населення” від 06 лютого 2003 року зі змінами та  доповненнями та відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку проведення індексації гро­шових доходів населення” від 17 липня 2003 року №1078 зі зміна­ми, внесеними постановою Кабінету Міністрів від 17 травня 2006 року. Проте річ у тім, що у разі якщо студент отримує пен­сію, то індексується тільки стипендія, оскільки у листі-роз’ясненні від 01.07.2004 №03-3/6402-024-2 Пенсійного фонду вказано, що  індексація пенсії проводиться після індексації оплати праці на  підставі довідки з підприємства, установи та організації, де працює пенсіонер, в якій зазначається розмір оплати праці пра­цюючого пенсіонера, проіндексовану її суму та суму індексації. Приблизно така сама норма міститься в пункті 9 Постанови Кабінету Міністрів “Про затвердження порядку проведення інде­ксації грошових доходів населення”. Таким чином у даному разі студент відноситься до категорії працюючого пенсіонера.

Стипендія та пенсія у разі втрати годувальника різняться між собою граничним розміром доходів, що індексуються. Так, сти­пендія індексується в межах прожиткового мінімуму, встанов­леного для працездатних осіб, а пенсія — в межах прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб. Стипендія не повинна впливати на розмір пенсії в бік її зменшення, а насправді вона впливає. Наприклад, якщо пенсія становить 280 грн, то з індексацією вона становитиме приблизно 350 грн за умови, що особа стипендію не отримує. Якщо особа отримує стипендію, то рівень пенсії буде становити 280 грн. Якщо студент захоче проіндексувати пенсію, то він повинен надати в органи Пенсійного фонду необхідну довідку з місця навчання.

Враховуючи вищезазначене, доцільно внести зміни до статті 10 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” та до пункту 9 Постанови Кабінету Міністрів України “Про  затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення” стосовно індексації пенсії у разі втрати году­вальника, яка має проводитися незалежно від того, отримує особа стипендію чи не отримує.

Зазначені зміни значно спростять процедуру отримання грошей особами, які отримують пенсію у разі втрати годувальника (без довідки з вузу, який може знаходитися в іншому місті, без  процедури підрахунку індексації, яка значно ускладнилася у зв’язку з нещодавніми змінами до Постанови Кабінету Міністрів “Про затвердження Порядку проведення індексації грошових до­ходів населення” від 17 травня 2006 року). Ця соціально незахи­щена категорія населення зможе отримати трохи більше грошей, що, в свою чергу, частково забезпечить задоволення їх соціаль­них потреб.

Друге. Пунктом 29 частини першої статті 77 Закону України “Про Державний бюджет на 2006 рік” на 2006 рік зупинено дію Закону України “Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з надан­ням дотації роботодавцю” від 04 листопада 2004 року №2150–ІV. Цей закон спрямований на забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем шляхом надання дотації роботодавцю.

Закон встановлює умови надання дотації роботодавцю в  разі прийняття на роботу за направленням державної служби зайнятості молоді, якій надається перше робоче місце за отрима­ною професією (спеціальністю), строком на два роки та за умови відсутності на підприємстві протягом останніх шести місяців скорочення чисельності працюючих за професією (спеціальністю), за якою працевлаштовується молодий громадянин. Кабінет Міні­стрів встановлює перелік професій та спеціальностей, щодо яких може надаватися дотація роботодавцю для забезпечення молоді першим робочим місцем. Закон також визначає обов’язки робо­тодавця стосовно виконання гарантій зайнятості прийнятих з до­тацією осіб. Отже, сподіваємося, що 2007 року цей закон діятиме в повному обсязі.

 

СЕРЕДЕНКО Т.В., представник Харківської регіональної громадської організації Центр “Розвиток Людини” Харківського міського центру волонтерів. На данный момент в молодежной среде существуют следующие проблемы: бесцельность и потре­бительское отношение к жизни, низкая социальная активность и незаинтересованность молодого поколения в своем будущем и будущем своей страны, наркомания, преступность, рост забо­леваемости ВИЧ/СПИДом и многие другие.

Основные причины — бездуховность, отсутствие единых социальных стандартов достойного человека, позитивных идеа­лов, необходимых обществу целей и т.д.

Какая-либо воспитательная работа фактически целенаправ­ленно не ведется. Теоретических оснований для этого нет, обще­признанная идеология отсутствует.

Для решения вышеуказанных проблем формирования чело­века как высокодуховной социально активной личности, вывода молодежного движения на качественно новый уровень развития предлагается следующее:

1. Разработка идеологии молодежного движения, создание условий для формирования сильных молодежных организаций в рамках единого движения. Для этого необходимо:

–  создание стандарта достойного человека (служение об­ществу, постоянный личностный рост и максимальная самореали­зация, взаимоотношения и достойный образ жизни);

–  разработка теории и программы подготовки кадров для молодежных организаций, дающей не только профессиональные знания, но и формирующей, прежде всего, сильные личные качества;

–  разработка и реализация новых организационных механизмов: четкость организации, создание системы взаимодействия организаций между собой для взаимопомощи и взаимоусиления;

–  пропаганда молодежного движения, его новых стандар­тов на общенациональном уровне.

2.  Ввод в систему среднего и высшего образования на государственном уровне программы по формированию сильной социально активной личности. Что предполагает:

–  требования к программе: философские знания (мир как уникальная возможность раскрытия внутреннего потенциала человека, воодушевление и т.д.), постановка целей (смысл жиз­ни), задачи, необходимые для их достижения (управление собой и т.д.), позитивная система ценностей и т.д;  

–  подготовка кадров (второе высшее образование) из наиболее соответствующих данным программам по личным качествам.

За основу предлагаю взять философско-практическую систему “Развитие человека”, в которой на данные вопросы уже существуют ответы, но они должны быть существенно расширены и адаптированы к молодежной среде. Автор и научный руково­дитель системы, академик РАЕН и МДА, доктор философских наук, профессор Миание М.Ю. награжден Высшей Общественной наградой России — знаком Ордена св. Александра Невского “За  труды и Отечество” І степени (Москва, 2006 г.) и Между­народной Георгиевской медалью ІV степени “Честь. Слава. Труд” (Киев, 2006 г.). Система “Развитие человека” защищена научно и получила общественное признание.

Возможные начальные формы реализации: создание на ака­демическом уровне при участии Министерства образования и  науки и Министерства по делам семьи, молодежи и  спорта совместных с нашей системой кафедр.

 

ХАВРУСЬ В.О., модератор розділів “Освіта та наука”, “Відновлювана енергетика” Альянсу громадських активістів “Майдан”. Нині я представляю щонайменше дві  організації, в яких активно задіяна молодь, — Національну академію наук України та  Альянс громадських активістів “Майдан”. Відповідно до свого світогляду бачу кілька проблем, які потребують вирішення спіль­ними зусиллями народних депутатів, виконавчої влади і представ­ників громадських організацій. Саме тому зупинюся на кількох суто практичних речах.

Сьогоднішні парламентські слухання, мабуть, були б непо­трібними або відбувалися б у принципово іншому форматі, якби не шалена боротьба в нашій країні за ресурси та блага сучасної цивілізації. Саме через боротьбу за ресурси та “місце під сонцем” відбувається деградація нашої країни з безліччю проблем, у тому числі й для молоді. Справа в тому, що ті небагаті ресурси, які є в  Україні, активно вивозяться з нашої держави та сприяють зба­гаченню суміжних країн. Саме тому, на мою думку, треба активно розвивати власне виробництво наукомісткої продукції на основі наявних в Україні та відновлюваних ресурсів — насамперед соняч­ної та вітрової енергетики, а також закладати великі лісонасад­ження, які є природними перетворювачами та акумуляторами сонячної енергії. Відновлювані джерела мають стати широко­поширеними та доступними кінцевому споживачу. Таким чином ми одержимо підґрунтя  для розвитку малого бізнесу, зниження рівня безробіття тощо. Це перше.

Друге питання — виховання молоді. На моє переконання, найбільша проблема для молоді і для України загалом на сього­дні  — це проблема якісної освіти та етики людських стосунків. Значною мірою вона випливає з попередньої проблеми, але в  Україні також відсутня цілісна політика щодо розвитку освіти та науки, як наслідок — процвітають хабарництво, корупція та інші негативні явища. Окремого реагування потребує проблема фаль­шивих вузівських дипломів, без вирішення чого Україна не  матиме майбутнього. У вирішенні проблем освіти та науки готові допомогти громадяни та громадські організації. Так, Все­українська асоціація “За європейські цінності в науці” (http://www.ukrnauka.org.ua) на основі вивчення досвіду розви­нених країн винесла низку важливих пропозицій щодо структур­ного реформування наукової сфери.

І третє, останнє. У нас є проблема не лише у браку від­повідальних і конструктивних рішень, а й у тому, щоб голос конкретного громадянина чи громадської організації був почутий органами влади. Це я знаю з власного досвіду активіста Альянсу “Майдан”. Навіть найкращі пропозиції важко комусь запро­понувати, щоб вони були реалізовані, часто владні структури надсилають звичайні відписки. Наприклад, для мене тестом на взаємодію влади та громадян буде обрання Уповноваженого Вер­ховної Ради з прав людини. Понад 100 громадських організацій, у  тому числі молодіжних, висунули на цю посаду кандидатуру Євгена Захарова. Він не задіяний у політичній діяльності, має ве­ликий досвід у допомозі особам, чиї права порушені, веде актив­не правове просвітництво. І саме від того, чи буде позитивно вирішено це питання, залежатиме майбутнє і молоді, і нашої країни.