ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

 

ЗАХИСТ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ:

ПРОБЛЕМИ ЗАКОНОДАВЧОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

ТА ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ

 

Сесійний зал Верховної Ради України

21 березня 2007 року, 15 година

 

Веде засідання заступник Голови Верховної Ради

України ТОМЕНКО М.В.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Добрий день, шановні учасники парламент­ських слухань! Відповідно до постанови Верховної Ради України сьогодні ми проводимо парламентські слухання з актуальної теми: “Захист прав інтелектуальної власності в Україні: проблеми законодавчого забезпечення та правозастосування”.

До участі в наших парламентських слуханнях запрошені, окрім народних депутатів, як зазвичай, представники центральних органів виконавчої влади, які опікуються цими питаннями, гро­мадських інституцій, інтелектуальної еліти України, які знають цю проблему і мають свою позицію. Запрошені також представники дипломатичних представництв, Всесвітньої організації інтелек­туальної власності, Європейського патентного відомства.

Ми будемо працювати протягом трьох годин без перерви і  завершимо роботу о 18 годині.

Для тих, хто вперше в нашій сесійній залі, вперше дебатує на парламентських слуханнях, хочу повідомити, що в нас працює автоматичний таймер вимкнення мікрофона. У вас буде 5 хвилин на виступ. За 30 секунд до завершення виступу прозвучить звуко­вий сигнал, а через 5 хвилин 5 секунд мікрофон автоматично вимкнеться. Тому прохання сконцентруватися під час виступу, чітко висловити свої пропозиції, ідеї, щоб була можливість до кінця дослухати ваш виступ.

Хотів би сказати, що до парламентських слухань комітет ретельно готувався, спільно з міністерством підготовлені доку­менти, які ви отримали. Але надзвичайно важливо (і в цьому, думаю, більш глибока суть цих парламентських слухань) звернути увагу не лише на проблеми законодавства, а передовсім на проблеми правозастосування, на ключові проблеми практичного виконання законодавства України.

З приємністю хочу поінформувати вас про те, що є велика увага до наших парламентських слухань. До нас надійшла теле­грама від імені Коаліції з питань захисту прав інтелектуальної власності, в якій, зокрема, йдеться:

“Порушення прав інтелектуальної власності є доволі поши­реним явищем у країнах колишнього Радянського Союзу. Щорічні втрати бізнесу та урядів внаслідок таких порушень сягають мільярдів доларів. Деякі великі компанії повідомляють про те, що більш як 50 відсотків їхніх всесвітньо відомих торговельних марок, брендів та продуктів у даному регіоні є підробкою. Порушення прав інтелектуальної власності є ключовою темою двосторонніх торговельних відносин між Європейським Союзом, США та прак­тично кожною країною колишнього Радянського Союзу.

Дослідження компаній, які ведуть бізнес у даному регіоні, доводять, що бізнес і уряд повинні працювати як партнери для досягнення ефективного захисту прав інтелектуальної власності. Це є головною місією та принципом Коаліції з питань захисту прав інтелектуальної власності.

Ми надсилаємо вам найщиріші вітання і готові співпрацю­вати з усіма зацікавленими сторонами в Україні”.

Також дозвольте процитувати фрагмент листа президента Європейського патентного відомства професора Алана Помпіду, який зазначає:

“Мені було приємно дізнатися про те, що питання інтелектуальної власності розглядатимуться на такому високому рівні. Користуючись нагодою, я хотів би підтвердити готовність Європейського патентного відомства і надалі підтримувати праг­нення України щодо досягнення європейського рівня захисту прав інтелектуальної власності та управління патентною системою, а також її зусилля щодо забезпечення відповідності українського законодавства світовим нормам”.

Класичний вираз юриспруденції про те, що право без засобів його захисту зовсім не є правом, однаковою мірою стосується проблем захисту прав інтелектуальної власності. А ви знаєте, що ми потрапляємо в різноманітні чорні списки, які го­тують не лише міжнародні, а й українські інституції.

Так, зокрема, за даними Асоціації боротьби з підробками і  піратством, Україна посідає дев’яте місце в рейтингу країн, що виробляють контрафактну продукцію. Результати цього дослід­ження показують, що Китай та Росія посідають перше місце у світі за виробництвом піратської продукції. До числа “найкращих” потрапили Індія, Бразилія, Індонезія, В’єтнам, Пакистан, Туреч­чина і, на жаль, Україна.

На думку експертів, наявність в Україні механізму для захисту прав інтелектуальної власності і його вдосконалення останніми роками зумовило зменшення кількості контрафактної продукції, однак рівень піратства в країні залишається значним, Україна є європейським лідером з виробництва та експорту неліцензійного програмного забезпечення. Експерти кажуть про те, що одним з найслабших місць України в цьому питанні є не відсутність законодавства, а насамперед слабкий урядовий контроль.

Так, Міжнародний альянс захисту інтелектуальної власності включив Україну до списку країн, за якими потрібно пильно слід­кувати у плані виробництва контрафактної продукції. У 2006 році збитки від діяльності українських піратів оцінювалися в 320 мільйо­нів доларів. Це сума збитків лише від контрафактних програмного забезпечення та музичних дисків. З 16 країн у цій категорії Україна посіла шосте місце.

Ще одна цифра: наприкінці січня 2007 року Міжнародна торгова палата назвала Україну дев’ятою країною з виробництва контрафактної продукції та піратства.

Водночас я хотів би, щоб у сьогоднішній нашій дискусії ми привернули увагу не лише до проблем піратства стосовно міжна­родних брендів, міжнародної інтелектуальної власності. Цілком очевидно, що останніми роками ця біда торкається й української інтелектуальної власності, українських діячів, українських торгових марок.

Я переглянув статистику, яку нам надав Кабінет Міністрів, і  звернув увагу на те, що у 2006 році лише Антимонопольний комітет України зафіксував 150 випадків недобросовісної конку­ренції, пов’язаної з порушенням прав інтелектуальної власності. Хочу сказати, що це один з багатьох органів, який опікується дотримуванням законності у сфері інтелектуальної власності.

Про що йдеться? Це передусім фальсифікація товарних знаків та упаковок морозива, рибних виробів, алкогольних напоїв, пива, друкованих видань, туристичних та рекламних послуг, косметичних засобів, тютюнових виробів. Отже, це проблема не менш вагома і для українського права, і для української інтелек­туальної власності. Тому я думаю, що довкола цих двох складових ми й поведемо дискусію.

Згідно з регламентом ми розпочинаємо роботу з двох доповідей. Першу доповідь зробить міністр освіти і науки України Станіслав Миколайович Ніколаєнко. Потім з доповіддю виступить ініціатор цих парламентських слухань голова Комітету Верхов­ної  Ради України з питань науки і освіти Катерина Семенівна Самойлик. Обидва виступи по 20 хвилин. Враховуючи, що в цьому комітеті працює відповідний підкомітет, ми погодилися надати Володимиру Івановичу Полохалу, голові підкомітету з питань інте­лектуальної власності, 10 хвилин для співдоповіді. І далі перейде­мо до обговорення.

Отже, я запрошую для доповіді міністра освіти і науки України Станіслава Миколайовича Ніколаєнка. Прошу, Станіславе Миколайовичу, 20 хвилин.

 

НІКОЛАЄНКО С.М., міністр освіти і науки України. Шановний Миколо Володимировичу! Шановні народні депутати! Шановні гості! Шановні друзі! Цілком зрозуміло, що Україна як молода держава може вичерпати і вичерпує свій економічний потенціал, який вона успадкувала від Радянського Союзу. Орієнтація на енергомісткі сировинні галузі, яка сьогодні, на жаль, є основою нашого експортного потенціалу, не може принести бажаного результату. У нас не так багато сировини, енергоресурсів, при­родних багатств, які ми могли б витратити на піднесення нашої економіки.

Вихід із ситуації, що склалася, — в інноваційному поступі держави, у всебічній підтримці, стимулюванні національної еко­номіки, що має базуватися на новому виді економіки — економіці знань, а також на інноваційній тріаді: освіта, наука і виробництво.

Головним фактором розвитку в ХХІ столітті стає накопичення не матеріальних благ, а знань, досвіду, вмінь, інтелектуального потенціалу, дбайливе ставлення до здоров’я людей. Це все разом і становить людський капітал. Нині частка людського капіталу в розвинених країнах становить дві третини національного багат­ства. У Сполучених Штатах Америки — майже 76 відсотків, у краї­нах Західної Європи — 74, у Росії — близько 40, в Україні — близько 25 відсотків.

Вважаю, що ініційовані Комітетом з питань науки і освіти нинішні парламентські слухання є надзвичайно актуальними. Вони мусять дати відповіді на ті питання, які я поставив у вступі. Адже і урядом, і парламентською коаліцією обрано саме іннова­ційний шлях розвитку. Ці підходи викладені у програмі “Конку­рентна Україна”, затвердження якої парламентом найближчим часом дасть змогу перейти на новий тип економічних відносин — на економіку знань.

Очевидно, що активно просувати наші товари, вироби, продукцію на міжнародні ринки, розвивати вітчизняну економіку без ефективної системи захисту інтелектуальної власності не можливо. Щоб усім було зрозуміло, про що йдеться (оскільки нас слухають не тільки в цьому залі), наведу такий приклад: за роки незалежності в Україні приватизовано майна підприємств при­близно на 43 мільярди гривень. Ця цифра могла б бути в десятки разів більшою, якби, скажімо, не було так званої ваучерної при­ватизації. Внаслідок бездумної ваучерної приватизації держава втратила коштів в 1,5–2 разу більше (якщо не в 10 разів) саме за рахунок розкрадання інтелектуальної власності, яка десятиліт­тями напрацьовувалася нашими вченими, інженерами, творчими людьми, конструкторами, винахідниками. І лише сьогодні Фонд державного майна спільно з Департаментом інтелектуальної влас­ності розробив положення, які при визначенні ціни об’єкта прива­тизації враховують наявну інтелектуальну власність. Найближчим часом це положення буде затверджено на засіданні уряду.

Я детально не зупинятимуся на всіх нормах захисту прав інтелектуальної власності, що містяться в законодавстві України. Моя доповідь супроводжуватиметься демонстрацією відповідних слайдів, які висвітлять конкретну цифрову інформацію, а повний текст виступу можна прочитати в журналі “Інтелектуальна влас­ність”, який вам роздано.

Хочу наголосити, що консолідуючою основою для всіх нормативно-правових актів у сфері правової охорони інтелек­туальної власності в Україні є Цивільний кодекс України, який містить окрему книгу “Право інтелектуальної власності”. Кодексом встановлено нові положення щодо майнових і особистих немайно­вих прав інтелектуальної власності, а також запроваджено сучасні норми захисту прав на них. Положення щодо захисту прав інте­лектуальної власності містяться також і в інших кодексах.

Як уже зазначалося сьогодні у вступному слові, в Україні діють 10 спеціальних законів у сфері інтелектуальної власності, які дають змогу регулювати відносини щодо набуття, здійснення та захисту прав на всі об’єкти права інтелектуальної власності. Норми законодавства регулюються відповідними механізмами, які  містяться у майже 100 відомчих нормативно-правових актах. Крім того, законодавство у сфері інтелектуальної власності вклю­чає відповідні укази Президента України та постанови і розпо­рядження уряду.

Принагідно нагадаю, що Україна є учасницею 18 багато­сторонніх міжнародних договорів, що діють у сфері інтелектуаль­ної власності. Вказані міжнародні договори адмініструє Всесвітня організація інтелектуальної власності, їх норми також є частиною національного законодавства України.

Україна є учасницею п’яти міжнародних угод держав СНД, серед яких угоди, безпосередньо спрямовані на захист прав інтелектуальної власності, а саме Угода про співробітництво по припиненню правопорушень у сфері інтелектуальної власності та Угода про заходи щодо попередження та припинення викори­стання неправдивих товарних знаків та географічних зазначень.

Приємно наголосити, що, за оцінками впливових міжнарод­них інституцій (а представники Всесвітньої організації інтелек­туальної власності присутні в цьому залі), сьогодні українське законодавство у цій сфері відповідає міжнародним нормам і стан­дартам щодо захисту прав інтелектуальної власності. Зокрема, воно повністю відповідає вимогам Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угода ТРІПС), яка є однією з основних угод СОТ.

Розроблення нового та вдосконалення чинного законо­давства відповідно до міжнародних норм та стандартів, передо­всім до правових засад, що діють у СОТ та ЄС, є одним з найваж­ливіших напрямів діяльності міністерства. Гадаю, про це скажуть колеги, які візьмуть участь в обговоренні.

Важливо наголосити, що тільки за останні п’ять років прийнято 7 законів щодо захисту інтелектуальної власності, 5 за­конів щодо приєднання України до міжнародних договорів у цій сфері та декілька десятків підзаконних актів.

З 2001 року в Україні діє нова редакція Закону “Про автор­ське право і суміжні права”, положення якого приведені у від­повідність з вимогами міжнародних договорів в означеній сфері. Новим Кримінальним кодексом України, що набув чинності з 1 вересня 2001 року, посилено відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності. У 2005–2006 роках до Криміналь­ного кодексу внесено зміни щодо розміру шкоди, заподіяння якої є достатнім для настання кримінальної відповідальності, що є дієвим засобом стримування порушень прав інтелектуальної власності.

Адміністративні процедури згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення застосовуються у разі: пору­шення прав інтелектуальної власності; здійснення дій, визнаних актами недобросовісної конкуренції; незаконного розповсю­дження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних тощо.

У липні 2002 року прийнято новий Митний кодекс України, що набув чинності з 1 січня 2004 року, в якому є розділ X “Контроль за переміщенням через митний кордон України товарів, що містять об’єкти права інтелектуальної власності”. У листопаді 2006 року Верховна Рада України внесла зміни до цього розділу Митного кодексу, надавши право митникам здійснювати певні дії з власної ініціативи.

Низка положень, спрямованих на захист від недобросовісної конкуренції у сфері інтелектуальної власності, містяться і в Госпо­дарському кодексі України, Законі України “Про захист від не­добросовісної конкуренції”.

З 2000 року діє Закон “Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм”, яким передбачено нанесення контрольних марок на примірники аудіо-, відеопро­дукції, дисків для лазерних систем зчитування перед їх розповсю­дженням. Це дало можливість посилити боротьбу з піратством і  встановити контроль з боку держави за розповсюдженням зазначеної продукції. На жаль, ця робота тільки починається.

З метою недопущення в Україні незаконного виробництва, експорту, імпорту дисків для лазерних систем зчитування та захисту прав інтелектуальної власності у цій сфері у 2002 році прийнято Закон “Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування”. На створення механізму реалізації положень цього важливого закону та повного і остаточного врегулювання всіх питань у цій сфері прийнято 10 постанов уряду та інші нормативно-правові акти.

Внесення зазначених змін до законодавства сприяло зняттю з України торговельних санкцій, запроваджених урядом США у зв’язку з порушенням прав інтелектуальної власності, та виклю­ченню України з категорії “пріоритетної іноземної країни” за “спе­ціальним списком 301”, що стало важливим кроком на шляху вступу України до СОТ і означало для українських підприємств збереження щороку не менш як півмільярда гривень.

З метою гармонізації законодавства у сфері інтелектуальної власності з міжнародними нормами 2003 року прийнято Закон “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності”.

У своїй законотворчій роботі міністерство спільно з Комі­тетом Верховної Ради України з питань науки і освіти намагаєть­ся  розв’язувати проблеми, актуальні для нашого суспільства. Зокрема, потребою часу є врегулювання відносин, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності в інформаційній мережі Інтернет.

У результаті багатосторонніх переговорів щодо вступу України до СОТ визнано за необхідне переглянути законодавче врегулювання питання щодо охорони прав на географічні зазна­чення іноземних держав. Враховуючи взяті Україною зобов’язання з цього питання, міністерство розробило законопроект “Про вне­сення зміни до статті 8 Закону України “Про охорону прав на зазначення походження товарів”, прийнятий Верховною Радою України в листопаді 2006 року.

На сьогодні у сфері законодавчого забезпечення прав інте­лектуальної власності, на наш погляд, слід активізувати роботу щодо розроблення та прийняття парламентом законопроектів про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань інтелектуальної власності, авторського права і суміжних прав, спрямованих на адаптацію національного законодавства до зако­нодавства ЄС, узагальнення правових норм та узгоджених тер­мінів, що застосовуються в Цивільному та Господарському кодек­сах і спеціальних законах у сфері інтелектуальної власності. На  черзі також розроблення законопроекту “Про охорону прав на комерційну таємницю” та проектів інших нормативно-правових актів.

Шановні друзі! Принагідно дозвольте зупинитися на механіз­мах реалізації законодавства щодо захисту прав інтелектуальної власності. В Україні (ви бачите це на схемі) створено розгалужену державну систему правової охорони інтелектуальної власності. Головним державним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпеченням реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності визначено Міністерство освіти і науки України, у структурі якого діє урядовий орган державного управління — Державний департамент інтелектуальної власності. Хочу сказати, що ми також готуємо кваліфіковані кадри у цій сфері.

Наголошу, для нас дуже важливо захистити національного виробника, а не тільки дбати про захист прав іноземців. Тому важливим показником діяльності системи є той факт, що в Україні постійно зростає кількість виданих охоронних документів (патентів, свідоцтв) на такі об’єкти права інтелектуальної влас­ності, як винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговель­ні марки. Усього в Україні з 1992 року видано більш як 190 тисяч охоронних документів. Слід відзначити стабільну тенденцію що­річного зростання (в середньому на 15–20 відсотків) кількості поданих заявок та наданих охоронних документів на ці об’єкти. За останні роки ми досягли суттєвого скорочення строків розгля­ду заявок на винаходи та торговельні марки. Щороку до Держав­ного департаменту інтелектуальної власності надходить близько 35 тисяч заявок на різні об’єкти права інтелектуальної власності, видається близько 25 тисяч охоронних документів. Це велика робота.

Одним з важливих напрямів діяльності міністерства є здійснення організаційно-правових заходів, спрямованих на вдо­сконалення механізмів захисту прав інтелектуальної власності і в адміністративному, і в судовому порядку. З цією метою в дер­жаві сформована дієздатна інфраструктура, яка забезпечує реалі­зацію державної політики у сфері захисту прав інтелектуальної власності.

Зупинюся детальніше на питанні захисту прав інтелектуаль­ної власності у судовому порядку. Важливим результатом вдоско­налення судового захисту можна вважати утворення колегії суддів Вищого господарського суду України з розгляду справ, пов’яза­них з цією проблематикою. На сьогодні в Україні в системі госпо­дарських судів утворені спеціалізовані колегії суддів та судові палати з розгляду справ, пов’язаних з захистом прав інтелек­туальної власності, запроваджено відповідну спеціалізацію суддів. Спори, пов’язані з захистом прав інтелектуальної власності, роз­глядаються в судах загальної юрисдикції. Передбачається також розгляд відповідних справ в адміністративних судах. Вирішуються також питання, пов’язані з удосконаленням експертного забез­печення судочинства, зокрема проведенням судово-експертних досліджень та практичною підготовкою судових експертів.

Дещо про захист прав інтелектуальної власності в адміні­стративному порядку. Спеціальною формою захисту прав інтелек­туальної власності та охоронюваних законом інтересів є адміні­стративний порядок їх захисту. З метою координації діяльності державних органів і здійснення державного контролю за до­триманням законодавства у сфері інтелектуальної власності та боротьбою з правопорушеннями в цій сфері 2003 року прийнято спільний наказ органів державної влади (МОН, МВС, СБУ, Державної податкової адміністрації, Генеральної прокуратури, Мінкультури, Держпідприємництва, Держмитслужби), яким за­тверджено програму скоординованих дій правоохоронних та кон­тролюючих органів по боротьбі з незаконним виробництвом, розповсюдженням і реалізацією аудіо- і відеопродукції, компакт-дисків, а також інших об’єктів права інтелектуальної власності. Для постійного контролю за станом її реалізації діє Координаційна рада по боротьбі з правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності, яку очолює Микола Паладій. Ми вважаємо за доцільне підвищити статус Координаційної ради, підпорядкувавши її без­посередньо Кабінету Міністрів України, а також утворити анало­гічні дорадчі органи в усіх наших регіонах — в Криму, областях і містах.

З метою забезпечення контролю за дотриманням норм законодавства у сфері інтелектуальної власності створені спе­ціальні підрозділи в Міністерстві внутрішніх справ України, Службі безпеки України, Державній митні служби України. У складі Дер­жавного департаменту інтелектуальної власності створений та успішно діє підрозділ державних інспекторів з питань інтелек­туальної власності, які працюють у регіонах. Але ми, як завжди, економимо там, де не слід економити. На жаль таких інспекторів лише 20, штатний розпис департаменту не дає можливості забез­печити кожну область України хоча б одним інспектором.

У результаті спільних заходів, вжитих державними інспек­торами тільки впродовж минулого року, виявлено 812 злочинів (на 70 відсотків більше, ніж у 2005 році). Кримінальні справи за 462 злочинами (в 3,5 разу більше, ніж у 2005 році) направлені до суду. Працівники МВС та державні інспектори з питань інтелек­туальної власності склали 5 258 адміністративних протоколів за фактами розповсюдження немаркованої контрольними марками аудіовізуальної продукції. На жаль, на сьогодні штатний розпис у  нас дуже скромний і не дає нам можливості розгорнути цю роботу в повному обсязі. Це викликає нарікання у людей, які без­посередньо страждають від недотримання законодавства у зазна­ченій сфері.

Важливою формою захисту прав інтелектуальної власності є контроль за діяльністю, що здійснюється в рамках колективного управління майновими правами суб’єктів авторського права і су­міжних прав. На сьогодні в Україні діють 11 організацій колектив­ного управління. Однак, посилаючись на складність системи роз­поділу винагороди суб’єктам авторського права і суміжних прав, деякі користувачі взагалі ухиляються від сплати цієї винагороди та отримують прибутки, незаконно використовуючи інтелектуальну власність. З цим миритися не можна. Ситуація ускладнюється ще  й недобросовісними діями деяких організацій колективного управління, що призводить до зменшення виплат авторам та виконавцям. Думаю, про це сьогодні ще скажуть.

Проблемою є також невизначеність на законодавчому рівні (і цю прогалину негайно треба заповнити) організаційно-правової форми організації колективного управління, у зв’язку з чим вини­кають труднощі під час їх державної реєстрації. І це питання також маємо вирішити.

Над розв’язанням цих та інших проблем, на мою думку, дуже серйозно повинен попрацювати Державний департамент інтелектуальної власності, зокрема товариш Паладій. Ми повинні прискорити вирішення цих проблем, зокрема з роздержавлення Українського агентства з авторських та суміжних прав (УААСП).

Важливою складовою діяльності міністерства вважаємо розвиток національної системи підготовки кадрів з цих питань. На сьогодні в Україні 16 вищих навчальних закладів готують відпо­відних фахівців за спеціальністю “Інтелектуальна власність”. Розроблені галузеві стандарти вищої освіти цієї спеціальності. Координацію діяльності навчальних закладів здійснює спеціалізо­ваний вищий навчальний заклад державної системи правової охо­рони інтелектуальної власності “Інститут інтелектуальної власності і права”, що функціонує у складі Навчально-науково-виробничого комплексу “Академія інтелектуальної власності” Міністерства осві­ти і науки України. Ми думаємо також створити спеціалізований державний вищий навчальний заклад післядипломної освіти, який би допоміг в рамках згаданої академії вирішити низку інших проблем, проводити оперативну перепідготовку кадрів і давати відповіді на ті виклики, які перед нами постають.

У 2006–2007 навчальному році продовжують підготовку за цією спеціальністю 18 осіб, але я думаю, що ми цей показник бу­демо нарощувати.

На нашу думку, необхідно також вирішити питання щодо активізації діяльності регіональних центрів науково-технічної та економічної інформації з метою надання фізичним та юридичним особам інформаційних та консультативних послуг з питань інтелектуальної власності.

На завершення хотілося б наголосити, що подальше вдоско­налення законодавства у сфері інтелектуальної власності, а най­головніше — дотримання цього законодавства є одним з пріори­тетних завдань міністерства. Ми повинні навчитися виконувати закони, шанувати закони і шукати механізми їх реалізації. Звичай­но, це спільне завдання всіх органів виконавчої влади, громад­ськості, всіх присутніх у цьому залі, бо один Державний депар­тамент інтелектуальної власності у складі п’ятдесяти осіб, або 20 інспекторів на країну з 47 мільйонами громадян всі питання вирішити не зможуть.

Гадаю, що ми спільно з Комітетом Верховної Ради України з питань науки і освіти, народними депутатами України, фахівцями з органів виконавчої влади, з вами, шановні друзі, усіма тут присутніми, з ким ми співпрацюємо, зробимо все можливе для поліпшення цієї надзвичайно важливої для нашої держави справи.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Станіславе Миколайовичу, за змі­стовну доповідь і повагу до регламенту.

Для виголошення доповіді запрошується голова Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти Катерина Семе­нівна Самойлик. Підготуватися Полохалу Володимиру Івановичу.

 

САМОЙЛИК К.С., голова Комітету Верховної Ради України з  питань науки і освіти (Комуністична партія України). Шановний Миколо Володимировичу! Шановні нечисленні народні депутати України! Вельмишановні наші закордонні гості, радіослухачі та присутні! Сьогоднішні парламентські слухання є завершальним етапом громадського обговорення по всій Україні питань законо­давчого забезпечення та практики правозастосування у сфері захисту прав інтелектуальної власності. В Україні вперше, я під­креслюю це, проводяться парламентські слухання з такої важливої проблематики. Їм передували науково-практичні конференції, симпозіуми, семінари, “круглі столи”, зустрічі з винахідниками, раціоналізаторами, представниками творчих спілок, правоохорон­них, судових органів, проведені в Києві та в усіх регіонах нашої держави.

Члени робочої групи провели експертну оцінку, узагальнили судову практику, опрацювали пропозиції та рекомендації, які надійшли. У результаті підготовлено проект Рекомендацій парла­ментських слухань. Звичайно, це лише проект, він не ідеальний, і,  безумовно, сьогодні в ході обговорення доповідей будуть висловлені нові пропозиції, всі вони будуть вивчені й узагальнені для того, щоб виробити стратегію і тактику нашої спільної діяль­ності у сфері захисту прав інтелектуальної власності.

Актуальність проблем захисту прав інтелектуальної власності. За рівнем забезпечення прав власності за підсумками 2006 року Україна посідає 58-ме місце. Про це свідчать результати дослід­ження “Міжнародний індекс прав власності”, проведених амери­канською асоціацією “Альянс за права власності”. При складанні рейтингу враховувалися такі показники: незалежність судової вла­ди, довіра бізнесу до суддів, політична стабільність, корупція, законодавча захищеність приватної власності, зручність реєстрації та перереєстрації власності, а також питання захисту інтелек­туальної власності. На перше місце у світі за рівнем захисту прав інтелектуальної власності за результатами досліджень поставлена Норвегія. Як кажуть, маємо те, що маємо, але треба й нам також прагнути до кращих показників.

Серйозні стратегічні прорахунки в питаннях захисту прав інтелектуальної власності допускаються на державному рівні. Варто згадати спробу підписання Угоди про створення Україн­ського науково-технологічного центру, статут якого суперечив чинному законодавству України і передбачав для країн-донорів безоплатну, безвідкличну ліцензію з правом на субліцензію в усіх країнах світу. Практично це — відплив інтелектуального потен­ціалу. Минуло шість років, угода досі не ратифікована. А скільки перспективних українських розробок вже реалізовано за кордо­ном? Це нікого не цікавить.

Інший приклад — спільний з Росією проект виробництва літака Ан-70, що передбачає розподіл прав інтелектуальної влас­ності 50х50. І це при тому, що сам літак і двигун до нього сконструйовані в Україні. А міжнародна реєстрація французьким громадянином Роменом Антоновим з поширенням на Україну торгової марки “Антонов” могла поставити під загрозу експорт літаків цієї марки за кордон та участь у міжнародних авіасалонах. І це нікого не стурбувало. І таких прикладів багато. На превеликий жаль: що маємо — не цінуємо, а втрачаємо — сумуємо.

Або спроба запатентувати на фізичну особу розробку “Кольчуги”. Це вже питання національної безпеки нашої держави. І що цікаво, ніяких висновків за цими фактами не зроблено.

А ось зовсім свіжий приклад. На виставці двигунів 2006 року, що відбулася в Москві, лідер російського двигунобуду­вання, який налагодив неліцензійний випуск українських двигунів, виставив як свою розробку наші двигуни для гелікоптерів, роз­робником яких є “Мотор Січ”.

Важлива роль у питаннях правової охорони та захисту інтелектуальної власності відводиться професійним представ­никам у справах інтелектуальної власності — патентним повіре­ним, яких зареєстровано в Україні більше трьохсот. Деякі з них вже давно виїхали за кордон, мають там свій бізнес, лише іноді відвідують Україну, однак і досі вважаються патентними повіре­ними. Постає запитання: чиї інтереси вони представляють за кордоном?

В Україні роль і значення інтелектуальної власності інтен­сивно зростає. Суспільство приходить до розуміння відомого висновку: інтелектуальна власність є найбільш цінним капіталом людства, виступаючи при цьому об’єктом цивільного обороту. У  міру істотного підвищення значення інтелектуальної діяльності особливо її результатів, для соціально-економічного розвитку будь-якого суспільства попит на неї також зростає. Саме тому інтелектуальна власність часто стає об’єктом неправомірних дій, зловживань, недозволеного використання, а відтак потребує на­дійної ефективної правової охорони, що залежить від законо­давця. Посилення правової охорони інтелектуальної власності необхідне ще й тому, що інтелектуальна діяльність, як засвідчує досвід країн з розвиненою економікою, здебільшого визначає і стратегію, і тактику соціально-економічного розвитку країни.

На сьогодні в Україні створена сучасна законодавча база, про що говорив Станіслав Миколайович. Перед початком парла­ментських слухань ми зустрічалися з нашими іноземними гостями, вони справді визнають, що в нас законодавча база на досить високому рівні — отут ми попереду всієї Європи. Однак вдоско­налення законодавства у сфері інтелектуальної власності зали­шається й надалі актуальним питанням. Це завдання вирішується шляхом вдосконалення Державним департаментом інтелектуаль­ної власності чинних законів, які вже працюють. Нині у Верховній Раді України опрацьовується низка законопроектів, які вдоскона­люватимуть правозахисні механізми стосовно зазначених об’єктів прав інтелектуальної власності. Посилення правого забезпечення здійснюється і шляхом збільшення кількості об’єктів інтелектуаль­ної власності, правовий режим яких визначається спеціальним законом. Комітет з питань науки і освіти спільно з Державним департаментом інтелектуальної власності та міністерствами підготував законопроекти “Про охорону прав на наукові відкрит­тя”, “Про особливості введення в обіг об’єктів інтелектуальної власності” і багато інших.

Проте, незважаючи на помітний прогрес, досягнутий остан­німи роками у сфері законодавчого забезпечення, треба сказати, що все-таки законодавча база ще недосконала, і один з чинників, який перешкоджає її вдосконаленню, — неефективна система захисту прав інтелектуальної власності.

Закони України щодо окремих об’єктів права інтелектуальної власності не приведені у відповідність з Цивільним кодексом України, що негативно впливає на захист прав інтелектуальної власності. Не врегульовано належним чином питання оцінки та взяття на бухгалтерський облік об’єктів права інтелектуальної власності — нематеріальних активів. Гальмується розвиток систе­ми підрозділів з питань трансфертних податків, хоч парламент прийняв відповідний закон. У Держмитслужбі, наприклад, спо­чатку було управління, потім відділ, а тепер сектор, який забезпечує питання захисту інтелектуальної власності. Тенденції невтішні. Це стосується і Міністерства оборони, і Національного космічного агентства, і майже всіх міністерств та відомств.

Неналежний контроль за дотриманням чинного законо­давством призвів до суттєвих проблем у діяльності організацій колективного управління правами авторів, виконавців і виробників фонограм. Ми знаємо про ці скандали, про них вже згадували Микола Володимирович і Станіслав Миколайович. Безумовно, ми повинні все зробити для того, щоб законодавство України захис­тило передусім імідж України. Трапляються випадки отримання охоронних документів на промислові зразки і корисні моделі, торговельні марки, винаходи, об’єкти авторського права, які належать іншим особам.

Законодавством не врегульовано питання щодо запобігання поданню заявок на виходи в інших країнах без попереднього по­дання заявок в Україні, що, зокрема, призводить до неконтрольо­ваного відпливу новітніх технологій та інтелектуальних складових за кордон. Останніми роками більше сотні українських винаходів запатентовано у Сполучених Штатах Америки без попереднього подання заявки в Україні. Я вже не кажу про Росію, Велику Британію та інші країни.

Недостатньо законодавчо врегульовано і питання захисту фірмових найменувань, вартісної оцінки майнових прав інтелек­туальної власності, їх відображення в бухгалтерському обліку. Не визначено порядок охорони прав на раціоналізаторські пропо­зиції, породи тварин, фольклор, народні художні промисли, нетра­диційні знання тощо. Оце якраз ті проблеми, над якими треба працювати Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти. Низку законопроектів ми вже підготували.

Досі залишається неврегульованим питання інтелектуальної спадщини колишнього СРСР. Після розпаду Радянського Союзу в Росії залишилося приблизно 500 тисяч чинних охоронних доку­ментів, авторських свідоцтв на виходи з грифом “Для службового використання”, приблизно 500 тисяч секретних авторських сві­доцтв колишнього СРСР та охоронних документів. За експерт­ними оцінками, приблизно чверть з них належить українським винахідникам. Зазначені технічні рішення ніколи не публікувалися і  охоронні документи СРСР на них мають бути перетворені на патенти України. Однак в Україні й досі немає переліку таких винаходів, а також їх описів.

Залишається незадовільним стан виконання вимог законів у сфері захисту прав інтелектуальної власності, високий рівень порушень зазначеного права. Аналіз показує, що дотримання положень законів у сфері інтелектуальної власності в Україні зали­шається на незадовільному рівні. Особливо щодо виготовлення та розповсюдження відеопродукції, комп’ютерних програм тощо. Це призвело до звинувачення України в порушенні на її території прав інтелектуальної власності, у низькому рівні захисту прав інтелектуальної власності.

Разом з тим за досить високого поширення піратства у  сфері інтелектуальної власності в Україні  абсолютні обсяги цього явища не є значними та не перевищують обсягів піратства в  зазначеній сфері багатьох інших країн. Відсутність відповідних методик оцінки обсягів піратства в Україні силами вітчизняних фахівців-експертів щодо окремих регіонів і певних об’єктів права інтелектуальної власності призвела до застосування в Україні оцінок іноземних експертів та міжнародних організацій, які невідо­мо на чому базуються і суттєво відрізняються між собою.

Користуючись присутністю на парламентських слуханнях представників Всесвітньої організації інтелектуальної власності, звертаюся з проханням вивчити це питання і створити свою мето­дику оцінки рівня піратства Всесвітньою митною організацією.

Потребує вдосконалення і координації підготовка проектів нормативно-правових актів. Вказане, зокрема, стосується повіль­ної реалізації Закону України “Про охорону прав на зазначення походження товарів”, підготовки підзаконних актів щодо вартісної оцінки тощо. Із запізненням міністерства реагують на неузгод­женість положень вітчизняних законів і виникнення проблем щодо їх застосування, зокрема стосовно промислових зразків, торго­вельних марок тощо.

Незважаючи на активізацію зусиль правоохоронних органів України із забезпечення захисту прав інтелектуальної власності, загальний рівень правопорушень у цій сфері залишається досить високим, що є підставою для звинувачення України в низьких стандартах забезпечення прав інтелектуальної власності, особли­во стосовно тієї продукції, про яку ми вже говорили. Треба запро­вадити ефективніший захист прав на наукові дослідження та інших прав інтелектуальної власності від їх неправомірного використан­ня, що стає дедалі більш поширеним.

Привласнення результатів наукової праці у формі ефектив­ного співавторства, публікація працівниками державних структур від свого імені результатів, що містяться в науково-аналітичних матеріалах, поданих підпорядкованими організаціями, передача інтелектуальних здобутків, створених за державні кошти, за межі України, відтворення результатів наукових праць без посилання на авторів і публікацію — з цими та іншими проблемами потрібно нам боротися.

Проблемними є питання організації та забезпечення систе­ми правової охорони та захисту прав інтелектуальної власності в  Україні. Серед ключових проблем забезпечення ефективної організації цієї роботи слід відзначити втрату чинності рішенням уряду щодо скоординованих дій правоохоронних і контролюючих органів у сфері забезпечення захисту прав інтелектуальної власності.

Потребує вдосконалення порядок судового розгляду спорів щодо прав інтелектуальної власності. Необхідно зробити подальші кроки в напряму спеціалізації судів з розгляду справ з означених питань. У зв’язку з цим є проблема і потреба у вирішенні питання про належне визначення юрисдикції судів стосовно порядку розгляду справ відповідної категорії. Є складнощі у вирішенні спорів судами загальної юрисдикції та спеціалізованими судами у зв’язку з недостатньою кількістю спеціально підготовлених суд­дів, суттєво ускладнено розгляд справ щодо дотримання прав інтелектуальної власності, що пов’язано передусім із законодавчо закріпленою процедурою ведення процесу у справах стосовно ви­знання недійсними охоронних документів, а також рішень щодо їх видачі в судах різної юрисдикції.

Ще одна з проблем — відсутність низки важливих для науково обґрунтованого управління статистичних показників, сформованих за міжнародною методологією. Передусім це сто­сується оцінки обсягів використання інтелектуальних здобутків у  виробництві, рівня надходжень і виплат та інших проблем. Недоліки в розроблених проектах нормативних актів, у засто­суванні законодавства та діяльності державних органів є також наслідком неналежного громадського контролю за діяльністю у  цій сфері. Проекти законодавчих актів у сфері інтелектуальної власності, як правило, не направляються на погодження Націо­нальній академії наук, Академії правових наук та іншим зацікав­леним науковим установам, для надання експертних висновків.

Слід самокритично визнати, що неповною мірою реалі­зуються контрольні повноваження, надані Конституцією України Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти щодо здійснення аналізу практики застосування законодавчих актів у діяльності державних органів, їх посадових осіб з питань право­вої охорони та захисту прав інтелектуальної власності, підготовки та подання відповідних висновків і рекомендацій. Саме тому, на наш погляд, пропонується утворити при Верховній Раді України Координаційну раду з питань інтелектуальної власності.

Проблеми освіти і брак правової культури також позна­чаються на стані охорони інтелектуальної власності України. Характерною для України стала пануюча в суспільстві зневага до  належного забезпечення захисту прав інтелектуальної власності. Це передусім вказує на те, що деформація правових понять у значної частини громадян підтримується невибагливістю їх вимог до деяких пропозицій. Це стає нормою для малозабезпе­чених верств населення.

У забезпеченні реального економічного та соціально-культурного розвитку держави інтелектуальна власність має віді­гравати ключову роль. А для цього необхідно, щоб права інтелек­туальної власності дотримувалися і охоронялися в усьому суспіль­стві, адже захист прав є багаторівневим поняттям, він не може забезпечуватися винятково міліцією, податковими, митними орга­нами та судами. Без політичної волі щодо створення відповідної правової інфраструктури та виховання культури у сфері інтелек­туальної власності захист прав інтелектуальної власності є немож­ливим, а без цього, врешті-решт, страждатиме країна, її еконо­міка і майбутнє нашої держави (Оплески).

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Катерино Семенівно.

Слово для співдоповіді має голова підкомітету з питань інтелектуальної власності Комітету з питань науки і освіти Володимир Іванович Полохало. Прошу, 10 хвилин. Після цього переходимо до обговорення. Підготуватися Черкасському Руслану Анатолійовичу.

 

ПОЛОХАЛО В.І., голова підкомітету з питань інтелектуальної власності Комітету Верховної Ради України з питань науки i освіти (Блок Юлії Тимошенко). Дякую. Шановні учасники парламентських слухань! Шановний головуючий! Шановні гості! Справді, в обох доповідях, у матеріалах, які ми отримали (це така безпреце­дентна  кількість, я сказав би, і якість матеріалів, які потребують серйозного вивчення), йшлося про загальну картину. І цілком справедливо, що автори доповідей мають право специфічно (це   жанр доповіді) порушити проблеми, які розв’язуються (успішно розв’язуються, і є певні здобутки), і які потребують вирішення. Водночас я хотів би сьогодні, з урахуванням заслуха­них доповідей, зупинитися на тому, про що ще не було сказано, буквально до декількох моментів привернути увагу, спонукаючи присутніх у цьому залі до чесної, об’єктивної розмови. Адже на парламентських слуханнях обговорюються найбільш резонансні, суспільно значущі проблеми.

Шкода, що тільки на 17-му році незалежності України ми говоримо про проблему, про яку треба було говорити ще років десять тому. Багато в чому ми запізнилися, багато шансів втра­чено, але радує (про це говорила в доповіді Катерина Семенівна), що парламентським слуханням передували близько 20 серйозних “круглих столів”, науково-практичних конференцій, в яких взяли участь більш як 800 осіб.

Широке обговорення ініційовано Комітетом з питань науки і  освіти, народними депутатами і мною в тому числі, Державним департаментом інтелектуальної власності, а найголовніше — це були перші “круглі столи”, ініційовані громадянським суспіль­ством, тими структурами, інституціями, які насамперед зацікавлені в тому, щоб був надійний захист прав інтелектуальної власності. Необхідно, щоб саме громадянське суспільство впливало на фор­мування економічної і правової політики, також на третю гілку влади — суддівську, про яку ми сьогодні ще дуже мало згадуємо. Важливим моментом (і ми докладали для цього багато зусиль) є суспільний диспут, щоб було широке обговорення, як далі рухатися Україні в цій царині, бо якщо суспільство не усвідомить вагу або цінність інтелектуальної власності для розвитку еконо­міки, поступу, жоден закон, ніяка діяльність державних структур, чиновників не буде ефективною, більше того — буде навіть шкід­ливою. Ось у цьому сенс парламентських слухань і такої серйоз­ної, глибокої розмови.

Хочу сказати, що сьогодні потрібно формувати культуру інтелектуальної власності. Як ми кажемо: культура людини — політична культура. Суспільству бракує культури інтелектуальної власності, культури захисту своїх прав.

Ми говоримо про глобалізацію дуже абстрактними по­няттями, а саме виклики глобалізації спонукали нас на початку XXI століття (минуле століття просто випало і з предмета самого суспільства, і з предмета захисту прав інтелектуальної власності саме під тиском зовнішніх чинників) почати дискусії про піратську продукцію, про її вплив на Україну, почати формування державної політики в цій сфері.

Об’єкт інтелектуальної власності характеризується такою формою, яка за своїм виразом існує на рівні ідеї чи форми. Матеріальні активи можна побачити, виміряти, є відповідні мето­дики. І тому, звичайно, важко встановити безпосередній контроль за використанням об’єкта інтелектуальної власності за допомогою правових механізмів такою ж мірою, як для інших форм власності. Упродовж століть такі країни, як США, Франція, Німеччина вироб­ляли свої правові механізми. Ми працюємо над цим останні 6–7 років. Я не так оптимістично налаштований, як моя колега Катерина Семенівна і хочу з нею подискутувати стосовно того, що ми попереду Європи за якістю законодавства, яке створили за шість років.

Сьогодні всі присутні на парламентських слуханнях отри­мали щорічний огляд, підготовлений Міністерством юстиції, щодо стану адаптації нормативно-правових актів України до законо­давства Європейського Союзу (розділ 6 якого торкається саме інтелектуальної власності). В основу огляду покладено метод порівняння позитивних положень, які закріплені в актах обов’яз­кової юридичної сили вторинного законодавства Європейського Союзу. Проте, на жаль, огляд не містить ґрунтовного аналізу природи невідповідності, шляхів її усунення. Тільки за одним напрямом захисту інтелектуальної власності наше законодавство відповідає, адаптовано оцінюється на високому рівні — цивільно-правові засоби захисту прав інтелектуальної власності. Наприклад, авторське право і суміжні права — середній рівень, охорона прав на винаходи та корисні моделі, промислові зразки — середній рівень, топографія інтегральних мікросхем, охорона прав на торговельні марки та географічні зазначення — середній, охо­рона прав на сорти рослин — середній, митні засоби захисту прав інтелектуальної власності — середній і охорона баз даних (а це найсучасніші форми інтелектуальної власності) — низький. Йдеть­ся про закони “Про інвестиційну діяльність”, “Про захист від не­добросовісної конкуренції”.

Хочу зупинитися на ще одному питанні. Ми вже навчилися вимовляти абревіатуру СОТ, скоро будемо знати, чим займається Всесвітня організації інтелектуальної власності. Я радий, що пред­ставники цієї поважної структури, яка діє вже 40 років, присутні в нашій залі. Головне призначення інтелектуальної власності поля­гає в отриманні прибутку чи іншої користі від використання об’єк­тів права інтелектуальної власності. Але тільки після того (будь-який економіст це скаже сьогодні, навіть студент-першокурсник), як права об’єктів інтелектуальної власності будуть оцінені, їх можна ввести в цивільній обіг, і тільки тоді інтелектуальна влас­ність фактично перетворюється на товар.

Хочу сказати (і це підтверджувалося на семінарі, проведе­ному Державним департаментом інтелектуальної власності в бе­резні), що величезний обсяг інтелектуальної власності взагалі не  залучений в цивільний обіг українського ринку. Ось резерв для економіки! Показник використання об’єктів інтелектуальної власності в українській економіці просто мізерний порівняно з  іншими країнами. Тому поняття “ринок інтелектуальної влас­ності” є абсолютно абстрактним сьогодні для України, його немає, він віртуальний. То що ми захищаємо, які об’єкти, якщо немає цивілізованого ринку інтелектуальної власності?

Щоб залучити в цивільний обіг об’єкти інтелектуальної власності, треба виконати три дуже прості операції:

зробити інвентаризацію наявних нематеріальних активів, виявити найбільш цінні з них;

оцінити вартість об’єктів прав інтелектуальної власності;

розробити найбільш оптимальні, з огляду на максимальний економічний ефект, схеми залучення в цивільний обіг.

Маю сказати, що в Україні на сьогодні не здійснено ні інвентаризації, ні оцінки. Взагалі це проблема не Міністерства освіти і науки, яке робить свою роботу, і Державного департа­менту інтелектуальної власності, а Фонду державного майна, який впродовж 16 років приватизовував державні об’єкти без оцінки вартості об’єктів інтелектуальної власності. Примітивний, анар­хічний капіталізм з’їв інтелектуальну власність, яка була в Україні. На жаль, не було жодної пропозиції ні від Міністерства економіки, ні від сьогоднішнього міністра пана Кінаха, який очолював майже всі ці роки Український союз промисловців і підприємців.

Хочу висловити величезне занепокоєння цими серйозними проблемами. Переконаний, що не треба політизувати це питання, але треба бути об’єктивним, чесним і сказати, що в нас є здобутки, але ще більше нерозв’язаних проблем. Якщо ми будемо себе заколисувати такими загальними словами, що в нас все добре, то залишимося на узбіччі суспільного прогресу (тому що інтелектуальна власність є сьогодні центром прогресу), не буде ні інновацій, ні інвестицій.

І останнє. Сьогодні я 40 хвилин слухав Прем’єр-міністра та інших. Хоч би слово сказали, яким чином інвестиції надходитимуть в економіку, які будуть інновації, якщо у нас немає оцінки прав інтелектуальної власності. Хотілося б, щоб саме в такому річищі йшла наша сьогоднішня розмова, бо саме така дискусія принесе користь. Давайте не будемо фіксувати абсолютно віртуальний стан речей.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Володимире Івановичу.

Шановні колеги, ми вислухали доповіді і співдоповідь, переходимо до обговорення. Ще раз нагадаю для тих, хто вперше бере участь у парламентських слуханнях: регламент на виступ в  обговоренні — 5 хвилин.

До слова запрошується Руслан Анатолійович Черкасський, перший заступник голови Державної митної служби України. Підготуватися Шпаку Анатолію Петровичу. Прошу.

 

ЧЕРКАССЬКИЙ Р.А., перший заступник голови Державної митної служби України. Дякую. Шановний головуючий! Шановні народні депутати України! Шановні учасники парламентських слухань! Як сказав Генеральний директор Всесвітньої організації інтелектуальної власності Каміл Ідріс при відкритті ІІІ Всесвітнього конгресу щодо боротьби з підробками і піратством у січні цього року: виробники контрафактної продукції, пірати не лише підри­вають економічний розвиток, а й ставлять під загрозу здоров’я і безпеку споживачів. Методи, якими вони діють, не знають кордо­нів. Лихо під назвою “підробка і піратство” набуло розмаху епіде­мії. Це світове явище, яке потребує дій глобального масштабу.

Не є винятком і стан справ в Україні. Тому Державна митна служба України, визначаючи відведену їй роль у структурі систе­ми  охорони і захисту прав інтелектуальної власності в Україні, за активного сприяння Державного департаменту інтелектуальної власності минулого року докладала значних зусиль у напрямі законотворчої роботи з метою розширення повноважень митних органів у цій сфері.

Практичну діяльність із захисту прав інтелектуальної власності на митному кордоні України митні органи розпочали 2001 року, з введенням в дію Постанови Кабінету Міністрів №412 “Про затвердження Положення про порядок реєстрації та пере­міщення через митний кордон України товарів, що містять об’єкти інтелектуальної власності”. У подальшому норми цієї постанови були кореспондовані з нормами нового Митного кодексу України.

Відповідно до вимог Митного кодексу повноваження митних органів щодо захисту прав інтелектуальної власності стосувалися лише тих товарів, що включені до відповідного реєстру Державної митної служби за заявою власника прав на об’єкт права інтелек­туальної власності. Товари, не включені до реєстру, відповідний час не контролювалися митними органами в частині можливих порушень прав інтелектуальної власності за відсутності законо­давчих підстав.

Як показала практика, факт внесення того чи іншого товару до реєстру Держмитслужби сам по собі вже є дієвим профілак­тичним заходом захисту прав інтелектуальної власності на митно­му кордоні, про що свідчить підвищення зацікавленості право­власників до співробітництва з митними органами з цих питань. Так, з 360 найменувань товарів, внесених до реєстру Держмит­служби у 2001–2006 роках, 116 найменувань внесено у 2006 році.

16 листопада 2006 року Верховна Рада України прийняла розроблений Держмитслужбою на виконання міжнародних зобо­в’язань України у процесі вступу до СОТ Закон України “Про вне­сення змін до Митного кодексу”, який набрав чинності в лютому цього року. Цим законом практично затверджено нову редакцію розділу Х Митного кодексу “Сприяння захисту прав інтелек­туальної власності під час переміщення товарів через митний кордон України”. Суттєвим нововведенням є надання митним органам права за власною ініціативою призупиняти митне оформлення товару за наявності достатніх підстав вважати, що під час його переміщення через митний кордон України може бути порушено право інтелектуальної власності, навіть якщо стосовно цього товару правовласник не подавав митному органу заяви про захист своїх прав.

Більш того, відповідно до нової редакції статті 255 Митного кодексу України заходи, пов’язані з призупинення митного оформ­лення, мають застосуватися митним органом і до товарів, що мі­стять об’єкти права інтелектуальної власності та переміщуються через митний кордон України фізичним особами, якщо сукупна вартість товарів перевищує суму, еквівалентну 200 євро.

Застосування процедур Ex Offisio автоматично зобов’язує митні органи діяти у сфері захисту прав інтелектуальної власності на кардинально вищому рівні. У плані правозастосування, прак­тичної реалізації цього закону Держмитслужба вбачає декілька проблемних аспектів.

Перше — організаційний. У минулих роках у 26 митницях створено сектори з питань захисту прав інтелектуальної власно­сті. Для ефективного функціонування митної системи в умовах нового правового поля на постійній основі будуть забезпечу­ватися: моніторинг товарних потоків, застосування систем аналізу ризиків до товарів з ознаками контрафактності, аналіз ресурсів мережі Інтернет щодо реєстрації об’єктів права інтелектуальної власності, активізація обміну інформацією із зарубіжними право­власниками, митними органами іноземних країн, міжнародними організаціями, а також удосконалення митних процедур, пов’яза­них із здійсненням митного контролю за товарами. Тому Держ­митслужба на сьогодні вживає ряд заходів з метою створення в митницях відділень захисту прав інтелектуальної власності.

І на завершення хочу сказати, що Держмитслужба докладе максимум зусиль для ефективної практичної реалізації нових правових норм (розроблено проекти постанови Кабінету Міністрів та наказу Державної митної служби), адже результат діяльності митних органів значною мірою впливатиме на міжнародний імідж України у сфері захисту прав інтелектуальної власності.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Запрошую до слова Анатолія Петровича Шпака, першого віце-президента — головного ученого секретаря Національної академії наук України. Підготуватися Руслані Лижичко.

 

ШПАК А.П., перший віце-президент — головний учений секретар Національної академії наук України. Шановний Миколо Володимировичу! Шановні народні депутати, учасники парламент­ських слухань! Важливою проблемою для України є посилення охорони, захисту та використання об’єктів інтелектуальної влас­ності у науково-технічній сфері, основу якої складають, як відомо, винаходи, комп’ютерні програми, ноу-хау тощо.

За останні п’ять років в Україні здійснено ряд заходів з під­вищення рівня захисту прав інтелектуальної власності. Зокрема, відбулося скорочення строків розгляду заяви та видачі охоронних документів на винаходи, які раніше досягали п’яти років, на не­обхідності чого не раз наполягала Національна академія наук. З 2004 року під впливом наукової громадськості в Україні припи­нена видача так званих шестирічних деклараційних патентів без проведення експертизи винаходів на новизну з переходом на видачу визнаних у всьому світі двадцятирічних патентів.

Водночас є багато проблем, які потребують вирішення. Це  стосується, зокрема, запровадження механізмів використання об’єктів інтелектуальної власності, передовсім які створюються за рахунок бюджетних коштів.

Так, права інтелектуальної власності на винаходи та інші об’єкти, створенні за рахунок бюджетних коштів, потребують за­кріплення за організаціями — виконавцями наукових досліджень. Причому мають враховуватися інтереси держави та авторів щодо використання таких об’єктів. Саме із запровадженням такого під­ходу пов’язано значне збільшення заявок на винаходи та укладан­ня ліцензійних договорів у Сполучених Штатах та країнах Євро­пейського Союзу.

Важливим у цьому плані є прискорення розгляду Верховною Радою України змін до Закону України “Про власність” та проекту Закону “Про особливості введення в цивільний оборот об’єктів права інтелектуальної власності, створених з використанням коштів державного та/або місцевих бюджетів, спеціальних та  державних фондів цільового призначення”, що має нарешті вирішити зазначене питання. Законодавчо мають бути закріплені мінімальні ставки винагороди авторам винаходів, корисних моде­лей, промислових зразків.

Крім того, треба вирішити питання про підвищення статусу патентних підрозділів установ та організацій на державному рівні. За ініціативою Національної академії наук у Законі України “Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій” передбачено створення підрозділів трансферу технологій та інте­лектуальної власності в міністерствах, академіях наук, у бюджет­них установах, і можна сподіватися на прискорення прийняття Кабінетом Міністрів України відповідного підзаконного акта з цього приводу.

Проблемним залишається (про це вже сьогодні говорили) і  питання оцінки та бухгалтерського обліку об’єктів інтелектуаль­ної власності внаслідок неузгодженості актів Фонду державного майна, Держказначейства, Мінфіну України та деяких інших відомств.

Досі не виконані положення Указу Президента України від 27 квітня 2001 року “Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні” про запровадження механізму державної під­тримки патентування вітчизняних об’єктів інтелектуальної власно­сті в іноземних державах, а також створення державної патентної бібліотеки з філіями в регіонах.

Законодавство України у сфері інтелектуальної власності треба привести у відповідність з Цивільним кодексом України та законодавством Європейського Союзу, що, безумовно, посилить захист прав інтелектуальної власності у нашій країні.

Важливою, на нашу думку, є пропозиція Катерини Семенівни щодо запровадження обов’язкового погодження проектів законів, що розробляються центральними органами виконавчої влади, з   Національною та галузевими академіями наук, передовсім з  Академією правових наук, що сприятиме більш якісній підго­товці законопроектів.

Хочу також відзначити велику роль у вирішенні зазначених проблем співпраці Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти та Національної академії наук. Відповідні напрями співпраці визначені, зокрема, у рішенні спільного засідання комітету та президії НАНУ про забезпечення розвитку вітчизняної науки від 1 листопада 2006 року.

На закінчення дозвольте висловити сподівання, що нинішнє наше обговорення, а також прийняття відповідних рекомендацій сприятимуть підвищенню рівня захисту інтелектуальної власності в Україні, а також, що дуже важливо, — більш ефективному прак­тичному використанню інтелектуальної власності у науково-техніч­ній сфері. Розгорнуті пропозиції з цих питань Національна акаде­мія наук передала до робочої групи.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Анатолію Петровичу.

До слова запрошується Руслана Лижичко, народний депутат України, голова підкомітету з питань інформаційного забезпе­чення європейської та євроатлантичної інтеграції Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції. Прошу.

 

ЛИЖИЧКО Р.С., голова підкомітету з питань інформаційного забезпечення європейської та євроатлантичної інтеграції Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції (Блок “Наша Україна”). Є можливість протестувати апаратуру Верховної Ради… Я з великою шаною і повагою ставлюся абсолютно до всіх і думаю, що ні в кого не викликає сумнівів, що я в цій темі максимально обізнана. У мене є велика промова, і я хочу вам її зачитати, тому що тут є абсолютно професійні речі.

Проте я, мабуть, почну від серця і від душі. Хочу вас закликати до того, щоб сьогоднішні наші парламентські слухання були не якимось формальним інформаційним заходом, а щоб це дійсно якимось чином зрушило ситуацію з тієї стадії, на якій вона перебуває сьогодні.

Я є автором, я є продюсером, я є носієм ідеї. Як то кажуть, людина, яка на своїй шкурі перенесла дуже багато етапів щодо цієї теми. Я кажу винятково про музику, про культуру, про ті сфери, в яких працюю. Я дуже часто стикаюся з процесами, коли люди, які придумали якусь ідею... Ну, у всьому світі ці люди можуть стати мільярдерами, тому що креативна думка, креативна ідея на сьогодні — це фантастичний ресурс. Людина, яка в змозі створити якусь ідею щодо економіки, щодо політичної стратегії... Розумієте, це є фантастичні речі, які у нас в країні, на жаль, не мають відповідної оцінки.

Коли я розпочинала, це було в 1998 році, я ризикнула. Я  ризикнула, через те що відмовилася від співпраці з піратами. Пірати пропонували мені море грошей. Для бідного артиста, коли до нього приходять з чемоданом грошей і кажуть: ось тобі готівка, ти не сплачуєш ніяких податків, нічого... Ось тобі гроші, забирай і  йди, і абсолютно байдуже, що ми далі будемо робити з твоїми альбомами, це не має значення. Ось гроші — ти їх маєш. Ми відмовилися тоді, сказали, що ми хочемо мати більший ринок, ніж Україна, ми хочемо бути зрозумілі Європі. Європа є цивілізо­ваним ринком, вона звикла працювати за цивілізованими зако­нами. Слово “пірат” у світі має негативне значення. Якщо ти пра­цюєш за цивілізованими схемами, на мові западенській, даруйте, це ганьба.

Тому ми відмовилися від цієї схеми. Ми сказали: наскільки вистачає нашого потенціалу і наших ресурсів, ми розкрутимо наш проект. Спочатку був “Світанок”, потім “Мить весни”, потім “Дикі танці”, зараз новий проект. Європа і світ навчили мене працювати за цивілізованими законами. Я знаю, що це таке. Я знаю, як це необхідно Україні, який це потенціал і ресурс. Це поштовх до   розвитку культури. Це поштовх до реалізації людей, які на сьогодні навіть не вірять у свої сили. Вони готові працювати, готові докладати зусиль, але вони не вірять, що можуть на цьому заробити. Дуже багато менеджерів залишають шоу-індустрію і взагалі сферу культури, вони не вірять, що можуть там заробити. Ми зобов’язані не тільки законодавчою, а й організаційною базою забезпечити такі можливості.

Хотіла б навіть проілюструвати на власному прикладі, як працює той чи інший закон України щодо цієї сфери. Уявіть собі, що моя продукція була б здебільше піратською в Україні. Я недо­отримала б своїх грошей. Я вкладаю гроші в кліпи, в музику, плачу гонорари музикантам, режисерам, балету і так далі, і так далі. Це  —  об’єктивні гонорари, об’єктивні витрати. Спонсори ніколи в  житті не дадуть грошей на ці витрати. Спонсори дадуть гроші лише тоді, коли я їм принесу схему і скажу: у тебе стільки-то виходів на “Інтері”, стільки-то виходів на “1+1”, тобі доцільно, тому що в тебе такі GRP, такі рейтинги тієї чи іншої програми, будь-який захід масовий, будь що. Я не годна пройти продакшн за будь-які спонсорські гроші.

Миколо, це мало часу для обговорення такої проблеми. Можна надати експерту трохи більше хвилин?

Тому я хочу зазначити, що на сьогодні є законодавча база, наскільки я обізнана, є якісь моменти, є організації колективного управління, дуже багато є питань, але, на жаль, стан справ зали­шається таким, яким він є.

Перед вами автор, перед вами людина, яка створює про­дукт, продюсує його в Україні й за кордоном, намагається макси­мально залишити в продукті національну ідентифікацію, бореться за те, щоб цей продукт був конкурентоспроможним. Я на своїй шкурі витримала дуже багато всього. Я вам зачитаю невеличку промову, яка є, скажемо так, моєю власною аналітикою.

У всьому світі використання музичних творів супроводжуєть­ся наданням дозволу та виплатою коштів. Це — нормальна практика, яка сприяє розвитку музичної індустрії. Українське законодавство створює всі передумови для використання цієї практики. У всьому світі діяльність з надання дозволу та збір коштів здійснюють організації колективного управління (ОКУ). Оскільки автори не можуть здійснювати це самостійно, вони пере­дають свої права на отримання винагороди цим організаціям.

Робота ОКУ за кордоном побудована на довірі власників. Організація зацікавлена повертати кошти і здійснювати всі про­цедури звітності. Хоча в Україні законодавство регулює діяльність ОКУ, цього, на жаль, не достатньо, є велика проблема з контро­лем за їх діяльністю. За законодавством для створення ОКУ достатньо три співавтори. Це спричинило велику кількість ОКУ, які  без жодної звітності здійснюють збір коштів і не повертають їх  автору. Не будемо називати приклади. Тому перед нами стоїть завдання врегулювати порядок відносин між власником прав та ОКУ. Зокрема, дозволити авторам вільно вибирати організацію колективного управління.

Окрім цього, щоб вирішити проблему зловживання зібра­ними коштами, необхідно визначити одну ОКУ для кожної сфери прав інтелектуальної власності, яка буде уповноважена збирати кошти. Основним критерієм вибору такої організації, на мою думку, має бути кількість переданих їй прав власників. У всьому світі ОКУ, яка має найбільше прав, і здійснює збір коштів. Але в  Україні через значні зловживання з боку окремих організацій визначення такого уповноваженого наразі є неможливим.

Тому я вважаю за необхідне розробити зміни до законо­давства, які визначили б процедуру вибору такої уповноваженої організації та основний критерій — кількість переданих їй прав власників. Держава має створити комісію за участю представників усіх суб’єктів відносин у сфері прав інтелектуальної власності, яка й відбере за принципом найбільшої кількості прав одну органі­зацію для збору коштів. Таку процедуру необхідно провести для кожної сфері інтелектуальної власності. Всього має бути не більше трьох уповноважених організацій, по одній у кожній сфері. Подальша роль держави полягає у здійсненні нагляду за діяльні­стю уповноважених організацій на предмет звітності та наявності необхідної кількості прав власності.

За час своєї творчої діяльності я отримувала авторські відрахування з Європи, з різних куточків світу, тільки не з України, на жаль. Не хотілося б, щоб це стало тенденцією. Сьогодні я хочу виступити від імені всіх людей, які вірять у свої сили і потенціал, вірять що, співаючи українську пісню, знімаючи українське кіно чи пишучи українську книгу, вони можуть заробити в Україні і стати комерційним, конкурентоспроможним продуктом у світі, — це наш потенціал, це наш енергоресурс.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Руслано. Задля поваги до регламен­ту частину часу, що Руслана перебрала, я віддам із свого заключ­ного слова.

Наступним слово має Геннадій Геннадійович Москаль, заступник голови Служби безпеки України. Підготуватися Курилу Віталію Семеновичу.

 

МОСКАЛЬ Г.Г., заступник голови Служби безпеки України. Шановні учасники парламентських слухань! Відповідно до Закону “Про основи національної безпеки” збереження, зміцнення і роз­виток інтелектуального потенціалу України віднесено до пріори­тетних інтересів держави, які захищаються Службою безпеки в межах визначеної законодавством компетенції. Організація діє­вої системи правозастосування у сфері створення та використан­ня об’єктів інтелектуальної власності безпосередньо впливає на ефективний розвиток науково-технологічного комплексу і створює сприятливий інвестиційний та інноваційний клімат у державі.

Аналіз наявної у Служби безпеки інформації свідчить про невирішеність певних проблем у цій сфері.

Зокрема, отримані в процесі контррозвідувальної діяльності матеріали демонструють недосконалість механізмів закріплення за державою прав на результати здійснених за бюджетні кошти наукових досліджень, що створює передумови до безконтроль­ного витоку та привласнення пріоритетної науково-технічної ін­формації. Вирішення цього питання можливе шляхом віднесення науково-дослідних робіт до конфіденційної інформації, що є влас­ністю держави, з подальшим прийняттям їх результату на баланс як нематеріальних активів. Для локалізації зазначеної загрози Службою безпеки ініційовано внесення відповідних змін до зако­нодавства у сфері правого регулювання режиму конфіденційної інформації.

Актуальності також набуває завдання недопущення втрати державою об’єктів інтелектуальної власності, передовсім мате­ріальних носіїв таємної інформації, в процесі приватизації підприємств оборонно-промислового та науково-технологічних комплексів, які, в тому числі, відбуваються за участю іноземних інвесторів. З метою вирішення цього питання та запобігання витоку за кордон таємної документації і перспективних розробок з ініціативи Служби безпеки України 17 липня 2003 року прийнято постанову уряду №1114.

Однак поза увагою уповноважених державних органів зали­шається питання вилучення з фондів приватизованих підприємств матеріалів відкритих проектно-конструкторських розробок. Потре­бує розв’язання проблема зняття грифів обмеження доступу з засекреченої до 1991 року інформації, яка залишилася від ко­лишнього Радянського Союзу і на даний час становить історичну та практичну цінність для України. Під час реалізації цього завдан­ня слід враховувати, що, окрім необґрунтованих витрат на фінан­сування режимних умов, держава зазнає значних економічних збитків, пов’язаних з неможливістю комерціалізації перспективних наукових напрацювань, які, до того ж, поступово втрачають свою актуальність.

Указом Президента України №85 від 30 січня 2002 року захист прав інтелектуальної власності в процесі виробництва, екс­порту, імпорту та розповсюдження дисків для лазерних систем зчитування визначено одним з пріоритетних напрямів державної політики в зазначеній сфері. З метою вирішення вказаних завдань Службою безпеки України налагоджено дієву співпрацю з Держав­ним департаментом інтелектуальної власності та Міністерством внутрішніх справ України. У рамках спільного наказу міністерств і  відомств щодо скоординованих дій правоохоронних та контро­люючих органів боротьби з незаконним обігом об’єктів інтелекту­альної власності співробітниками служби протягом 2006–2007 ро­ків виявлено та припинено ряд злочинів у цій сфері.

Аналіз структури вітчизняного ринку розповсюдження дисків для лазерних систем зчитування вказує на використання території України для реалізації контрафактної аудіовізуальної продукції, ввезеної з-за кордону. Основною перешкодою в перекритті контрабандного каналу є відсутність дієвої методики встанов­лення справжньої вартості компакт-дисків. На сьогодні їх оцінка відбувається без урахування вартості записаного на них продукту, що унеможливлює притягнення контрабандистів до кримінальної відповідальності.

Зважаючи на викладене, для забезпечення ефективної боротьби з контрабандним ввезенням на територію України піратської аудіовізуальної продукції доцільно вирішити питання про здійснення її оцінки на підставі нормативів, встановлених для аналогічних продуктів легального походження.

Безумовно, притягнення піратів до кримінальної відповідаль­ності є дієвим способом захисту авторських і суміжних прав, про­те, на нашу думку, найбільш ефективним шляхом вирішення зазначеної проблеми є економічний…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дайте можливість завершити.

 

МОСКАЛЬ Г.Г. Дякую, я завершив.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Геннадію Геннадійовичу.

До слова запрошується Віталій Семенович Курило, заступ­ник голови Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти. Підготуватися Святославу Вакарчуку.

 

КУРИЛО В.С., заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти (Блок Юлії Тимошенко). Шановний Миколо Володимировичу! Шановні учасники парламентських слухань! Хотів би зосередити вашу увагу на двох таких моментах.

На сьогодні в українському суспільстві, мабуть, просто не­має повного розуміння того, що таке захист прав інтелектуальної власності. Тому ми маємо досить багато проблем і багато пре­тензій з боку міжнародної спільноти насамперед з приводу нашо­го піратства. А потім наступаємо на ті самі граблі, коли нас обкрадають. Тому я передовсім хотів би зупинитися на питанні освіченості суспільства в питаннях прав інтелектуальної власності.

Правозастосовна практика у сфері інтелектуальної власності у нас в Україні, на мій погляд, ще досить слабо опанована. Це свідчить про те, що українське суспільство не має достатньої інформації з питань інтелектуальною власності. Тому, на мою думку, перш за все, суспільству необхідно дати інформацію, що це і з чим його, як кажуть, їдять. Вважаю, що державна політика з  правової охорони інтелектуальної власності, зокрема така її складова, як інформаційне забезпечення, має будуватися з ураху­ванням діючої в Україні системи науково-технічної і економічної інформації.

Тому, як я вже сказав, питання два: перше — інформація суспільства, а друге — система управління цими питаннями.

На мій погляд, в Україні діє ціла мережа різних закладів, структур, підпорядкованих в основному уряду, а також Міністер­ству освіти і науки, але інколи буває так, що всі ці органи не діють як єдина система у питаннях інтелектуальної власності. Тому, на мою думку, необхідно посилити роль центрів науково-технічної і  економічної інформації, які діють в Україні. У нас, до речі, таких центрів близько 20, вони є в більшості областей, центральний офіс у місті Києві.

Діяльність системи ЦНТЕІ регулюється низкою законів. Система ЦНТЕІ має свою структуру і, на мій погляд, може стати структурою, яка створить сприятливе середовище для викори­стання об’єктів інтелектуальної власності і скорочення обсягів їх незаконного використання, особливо на місцях. Необхідно лише здійснити її модернізацію, надавши органам системи НТЕІ певні повноваження. Наприклад, з питань співпраці з місцевими органа­ми влади щодо надання методичної допомоги у сфері інтелек­туальної власності, з питань перепідготовки та підвищення квалі­фікації працівників органів виконавчої влади, до компетенції яких належать питання охорони прав інтелектуальної власності, з пи­тань штрихового кодування товарів, з питань поширення інфор­мації про зареєстровані в установленому порядку права інтелек­туальної власності та науково-технічні розробки, результати прикладних досліджень серед потенційних користувачів такої інформації.

Доречною може стати інтеграція органів системи НТЕІ з Державним департаментом інтелектуальної власності та Украп­тентом. Це усуне міжвідомчі бар’єри, надасть можливість зміцнити інформаційне забезпечення та організаційну підтримку.

Пропоную включити до рекомендацій парламентських слу­хань пропозиції щодо визначення статусу органів системи НТЕІ на національному рівні, а саме:

1)  розробити концепцію розвитку системи науково-технічної і економічної інформації за напрямами (управління національною системою НТЕІ, створення національного інформаційного ресурсу, стандартизація міждержавного обміну НТЕІ);

2)  забезпечити супроводження прийняття законопроекту про внесення змін до Закону України “Про науково-технічну інформацію”;

3)  забезпечити розроблення та впровадження відповідних державних стандартів у сфері науково-технічної інформації;

4)  здійснити організаційні та фінансові заходи щодо забез­печення міждержавного обміну науково-технічною інформацією та доступу до міжнародних баз даних.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Віталію Семеновичу.

До слова запрошується Святослав Вакарчук, відомий гро­мадський діяч, співак, композитор. Підготуватися Мармазову Василю Євгеновичу.

 

ВАКАРЧУК С.І., громадський діяч, співак, композитор. Шановні народні депутати! Шановні пані та панове! Я вдячний за  запрошення відвідати ці парламентські слухання, і хотілося б говорити коротко, щоб не забирати дорогоцінний час в інших промовців.

Передовсім я хотів би звернутися із запитаннями до при­сутніх у цьому залі представників Державного департаменту інтелектуальної власності. Ви існуєте (саме існуєте, а не працю­єте) з 2000 року. Скажіть, будь ласка: що було зроблено за ці сім років? Де ваша єдина економічна, фінансова, науково-технічна, інвестиційна і соціальна політика для суспільства? Адже саме це згідно з положенням визначено вашим завданням. Особисто я  на собі не відчув жодного вашого кроку і жодних позитивних змін.

У  сфері інтелектуальної власності — повний хаос і, не побоюся цього слова, бандитизм. Відсутня прозора система виплат і контролю. Справжні власники прав за свою тяжку працю одержують копійки, разом з тим вся країна активно відраховує туди-сюди мільйон. Хтось може сказати, що недосконалий закон. Але ж цей закон подібний до багатьох інших, у світі такі закони діють, і люди нормально за ними працюють. На мою думку, цей закон міг би працювати, якби він був чистим, не обмеженим зайвим баластом, основна мета якого — приховати гроші і макси­мально заплутати всю схему.

Створіть, нарешті прозорий і зрозумілий кожному громадя­нину ланцюжок від користувача правами до власника прав. Я хотів би просто зрозуміти, як простій людині, яка зробила певний інтелектуальний винахід або має права, в цьому складному середовищі, у цій складній системі зрозуміти, де взяти гарантії, де взяти прозору схему, де їй взяти ті гроші, на які вона мала б жити? Моя колега казала, як в інших країнах живуть люди, які здійснюють авторські винаходи різного плану. Яким чином на рівні малого і середнього бізнесу здійснюється захід з приватної ініціативи щодо подання патентів?

В Україні повна неадекватність між порушенням закону та покаранням, це друга проблема. Як відомо, податки у нас теж не дуже люблять платити, але ж є наповнення бюджету. Чому? Тому що люди знають, що за грубі порушення — тюрма. Скажіть, когось посадили або бодай серйозно покарали за злочини у сфе­рі інтелектуальної власності? Я такого прикладу не знаю. Нато­мість нам показують часто показові справи студента, який скопію­вав декілька дисків для своїх друзів, або вчительки, яка через брак потрібної кількості підручників за свої власні гроші пере­ксерила їх для учнів, і це вважалося порушенням. Такі приклади нам показують, але реальних справ я не бачу. І справжні винуватці завжди, підкреслюю, завжди залишаються непокараними. Напро­шується думка, що вони мають серйозне прикриття.

Що ви, можновладці, робите в цьому напрямі? Я хотів би, щоб весь зал вас про це запитав. Я навіть не знаю, де ви всі зна­ходитеся. Якби ми так платили податки, як відраховуємо винаго­роду за права інтелектуальної власності, країна збанкрутіла б за  місяць, а може, й швидше. Щодо закону, я згідний, його потрібно вдосконалювати, працювати над ним, але починати треба з іншого.

І насамкінець запитання риторичне. Шановні можновладці (не знаю, все-таки, до кого звертатися), вас дійсно цікавить інтелектуальна власність, чи насправді тільки майнова? (Оплески).

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Святославе.

До слова запрошується Василь Євгенович Мармазов, заступник міністра внутрішніх справ України. Підготуватися Євгену Корнійчуку.

 

МАРМАЗОВ В.Є., заступник міністра внутрішніх справ України. Шановний Миколо Володимировичу! Шановні народні депутати, учасники парламентських слухань! На сьогодні у струк­турі Міністерства внутрішніх справ і на центральному, і на регіо­нальному рівнях створені спеціальні підрозділи, на які покладено завдання попередження та викриття злочинів, пов’язаних з пору­шенням авторських і суміжних прав, незаконним використанням об’єктів промислової власності та товарних знаків.

Важливим напрямом роботи міністерства є напрацювання методик викриття та розслідування злочинів у сфері інтелектуаль­ної власності, а також розроблення пропозицій щодо законо­давчого забезпечення протидії правопорушенням у цій сфері. Основною метою цієї роботи є приведення законодавства України у відповідність з вимогами Світової організації торгівлі, Угоди ТРІПС та виконання положень Угоди про партнерство і співробіт­ництво між Україною та Європейським Союзом у частині гармоні­зації українського законодавства з нормативними актами ЄС з  питань охорони інтелектуальної власності.

Так, у лютому 2006 року Верховна Рада прийняла Закон,  проект якого розроблений МВС, “Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо захисту прав інтелек­туальної власності”. Також за ініціативою МВС Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування операцій, пов’язаних з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування, обладнання та сировини для їх виробництва” внесені зміни до статті 2031 Кримі­нального кодексу України та встановлена кримінальна відпові­дальність за незаконний обіг компакт-дисків.

Внесення зазначених змін значно підвищило ефективність діяльності правоохоронних органів і дало можливість на якісно вищому рівні забезпечувати захист прав інтелектуальної власно­сті. Так, якщо до вересня 2005 року стаття 2031 Кримінального кодексу України жодного разу не застосовувалася, то після вне­сення запропонованих МВС змін порушено 773 кримінальні спра­ви за цією статтею.

Міністерство приділяє серйозну увагу не лише виявленню правопорушень, а й забезпеченню притягнення винних у вчиненні злочинів до передбаченої законодавством кримінальної відпові­дальності. Наприклад, у минулому році закінчено розслідування та направлено до суду за обвинувальним висновком 462 кримінальні справи, 115 осіб були засуджені за вчинення злочинів у сфері інтелектуальної власності.

Не менш значна увага приділяється викриттю та знешкод­женню каналів ввезення контрафактних товарів на територію дер­жави, а також припиненню діяльності підпільних виробництв такої продукції. Наприклад, наприкінці минулого року в ході проведення оперативно-профілактичної операції “Профілактика” підрозділи МВС знешкодили 7 каналів нелегального ввезення контрафакту на територію України, викрили 55 підпільних виробництв пірат­ської та фальсифікованої продукції.

Поряд з цим, аналіз результатів роботи органів внутрішніх справ і, зокрема, проведення цієї операції свідчить про наявність ряду проблемних питань, які потребують вирішення на загально­державному рівні.

Зокрема, на сьогодні значно ускладнилася процедура вилу­чення у правопорушників контрафактної та фальсифікованої продукції. Так, згідно з внесеними у 2005 році змінами до Закону України “Про міліцію” працівники міліції мають право вилучати зазначену продукцію лише після отримання відповідного дозволу суду, що не дає можливості оперативно реагувати на виявлені факти виробництва та розповсюдження підробок. Міністерство підготувало та попередньо погодило законопроект, яким передба­чається внесення необхідних змін до законодавства України з  цього питання.

На нашу думку, назріла необхідність внести зміни до Закону України “Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних”, яким передбачено обов’язкове маркування голографічними контроль­ними марками аудіо-, відеокасет та компакт-дисків перед їх ви­пуском у товарообіг. Вважаємо, що в цілому це позитивне явище, але водночас з метою недопущення легалізації контрафактної продукції потребує вдосконалення чинний порядок отримання та  застосування контрольних марок. Готується звернення до Верховного Суду щодо узагальнення судової практики застосу­вання законодавства про порушення прав інтелектуальної влас­ності та винесення цього питання на розгляд пленуму Верховного Суду.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Василю Євгеновичу. До слова запро­шується народний депутат, перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань правової політики Євген Володи­мирович Корнійчук. Підготуватися Стефановському.

 

КОРНІЙЧУК Є.В., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань правової політики (Блок Юлії Тимошенко). Шановні друзі! Питання захисту прав інтелектуальної власності в Україні з часу здобуття незалежності було менше за інші захищено законом. Наша країна вийшла з радянської си­стеми права, де цивільне право фактично не давало захисту інтелектуальної власності. Ви знаєте, що патенти не продавалися, не реєструвалися як слід, ними вільно користувалися. І це велика відмінність від решти світу, який працював за комерційними тра­диціями, традиціями ринку.

Радий, що на цьому заході присутні і шановні судді, і  народні депутати, і міністри, і багато фахівців. Тому багато не говоритиму про те, що таке інтелектуальна власність, впевне­ний, ви краще за мене знаєте це питання, ми всі тут фахівці. Вважаю, що ми маємо говорити про те, як захистити зазначені права. Я говоритиму більше про міжнародний аспект, оскільки як юрист-міжнародник досить довго мав з цим справу, намагатимуся доповісти максимально коротко.

Питання захисту інтелектуальної власності стояло жорстко на початку цього століття. Власне, 2000 року департамент ство­рено, як я пам’ятаю, під тиском американців, під тиском FАТF, під  тиском кампанії щодо вступу України до Світової організації торгівлі, оскільки порушувалися права, насамперед авторські пра­ва на музичні твори. Це підштовхнуло і розвиток українського ринку, оскільки багато українців нарешті замислилися над тим, як захистити свої права.

Багато проблем виникло у зв’язку з розвалом Радянського Союзу, хотів би нагадати одну з них. Під час розвалу Радянського Союзу не були враховані авторські права українських громадян, незважаючи на те, що багато винаходів здійснено саме в Україні. Наприклад, якщо говорити тільки про право на торговельну марку “Горілка “Столична”, яка вироблялася в Україні, це сотні мільйо­нів  доларів, втрачені для українського бюджету, про які ніхто й не згадував на переговорах про розподіл майна колишнього СРСР. Тому варто зазначити слабку міжнародно-правову базу. У  нас були і залишаються неврегульованими багато міжнародних договорів з цього приводу.

Наступна проблема виявилася саме в захисті авторських прав, хоч, як ви пам’ятаєте, права інтелектуальної власності — це не тільки авторське право. Більше роботи, принаймні приват­ним юристам, дають питання комерційної власності. Саме влас­ники великих підприємств найчастіше звертаються до юристів, більш активно захищають права, і тому законодавство в цій сфері виписано чіткіше.

На жаль, доводиться констатувати, що, власне, українські автори не дуже активно борються за захист своїх прав, недостат­ньо серйозно порушують це питання і не притягають до відпові­дальності державні органи, які покликані забезпечувати дотри­мання законодавства. Оскільки питання авторського права, і воно досить жорстко сьогодні звучало, — це питання змагальне, я  звертаюся до авторів і вважаю, що ви як власники авторських прав зобов’язані вжити всіх заходів для того, щоб ваші права були захищені.

Державні органи мають діяти в рамках правового поля, але ж ми знаємо, що корупція і свавілля саме з боку державних органів свого часу породили в Україні величезну кількість контра­фактної продукції. Всі ви знаєте, що син одного з колишніх Прем’єр-міністрів був найбільшим виробником контрафактної продукції. І з цим боротися було дуже й дуже важко у приватній сфері.

Колись, будучи приватним адвокатом в офісі торговельного представника у Сполучених Штатах Америки, у Вашингтоні, я захищав уряд щодо прав інтелектуальної власності і знаю цю проблему досконало. На закінчення хочу сказати тільки одне, будь ласка, почуйте мене. Все-таки це змагальний процес. З одного боку, автори чи власники прав комерційної власності мають захищати свої права і, залучаючи приватних юристів, державні органи, народних депутатів, сприяти поліпшенню законодавства в  цій сфері. З другого боку, ми як народні депутати маємо зробити це законодавство прийнятним для користувачів, щоб воно було доступне, щоб воно не…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дайте можливість завершити.

 

КОРНІЙЧУК Є.В. Як перший заступник голови Комітету Верховної Ради з питать правової політики, до відання якого належать питання цивільного законодавства, буду вдячний за всі ваші пропозиції і побажання щодо внесення змін до чинного законодавства.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Євгене Володимировичу.

До слова запрошується Сергій Степанович Стефановський, заступник голови Антимонопольного комітету України. Підготува­тися Савосіну.

 

СТЕФАНОВСЬКИЙ С.С., заступник голови Антимонопольного комітету України. Шановний Миколо Володимировичу! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Відповідно до своїх повноважень Антимонопольний комітет України здійснює захист прав інтелектуальної власності шляхом захисту від недобросовісної конкуренції, промислової власності — на засадах рівності осіб перед законом та пріоритету прав споживачів.

Світова практика захисту від недобросовісної конкуренції починається з ухвалення Паризької конвенції з охорони промисло­вої власності. Нагадую, що це відбулося 1883 року. Цей акт міжна­родного права, до якого Україна приєдналася у грудні 1991 року, становить частину українського національного законодавства.

Керуючись Законом України “Про захист від недобросовісної конкуренції”, який побудований на розвиток статті 10bis Паризької конвенції і введений в дію у січні 1997 року, органи Антимоно­польного комітету України вживають заходів щодо припинення порушень у вигляді неправомірного використання ділової репута­ції суб’єктів господарювання, набутої через введення в господар­ський обіг об’єктів інтелектуальної, промислової власності, а саме фірмових найменувань, знаків для товарів і послуг, упаковок та етикеток продукції, рекламних матеріалів тощо.

Протягом 2006 року органами Антимонопольного комітету України опрацьовано близько 105 заяв суб’єктів господарювання про недобросовісну конкуренцію. За статистикою, їх переважна частина (72 відсотки) стосується об’єктів промислової власності. На порушників накладено штрафи в розмірі 567 тисяч гривень.

Надано правову оцінку неправомірній діяльності суб’єктів господарювання, які здійснювали фальсифікацію торгових марок на упаковках, зокрема на ринках алкогольних напоїв, морозива, рибних консервів, пива, друкованих видань, туристичних та ре­кламних послуг, косметичних засобів, тютюнових виробів. Так, рішенням Антимонопольного комітету захищена інтелектуальна власність італійської корпорації “Ферреро-груп” (торгова марка Raffaello), державного підприємства “Луцький спиртогорілчаний комбінат” (горілка “Волинська” та “Поліська”), компанії “Мартіні енд Росі” (Італія) — власника добре відомого вермуту “Мартіні”, державного підприємства “Завод шампанських вин “Новий світ”, корпорації “Марс інкорпорейшн” (США) — власника торгових марок “Снікерс” і “Баунті”.

Наказом голови Антимонопольного комітету України захист від недобросовісної конкуренції на 2007 рік визначений пріори­тетним напрямом нашої роботи.

Отже, практична діяльність органів Антимонопольного комітету України щодо захисту промислової власності свідчить про ефективність українського національного законодавства про захист від недобросовісної конкуренції як інструменту право­вого захисту інтелектуальної власності.

Комітет активно вивчає досвід зарубіжних відомств у сфері захисту інтелектуальної власності. У грудні 2006 року в режимі “круглого столу” на тему: “Застосування норм національного та  міжнародного права в боротьбі з фальсифікацією продукції в  Україні” відбувся обмін досвідом з представниками Генеральної дирекції з питань конкуренції споживання та боротьби з шахрай­ством (Франція), Всесвітньої групи з боротьби з підробками та піратством (Англія), а також інспекторами із захисту відомих світових брендів “Луї Віттон” та “Ла Коста”.

Хочу звернути увагу, що, за даними міжнародних експертів, обсяг підробок і фальсифікованої продукції сягає 5–7 відсотків світової торгівлі, а щорічні прямі збитки підприємств від недобро­совісних конкурентів становлять майже 200–300 мільярдів євро на  рік. Проте ще більш вражаючими є наслідки такої недобро­совісної поведінки для споживачів, яких вводять в оману через нечесну комерційну практику.

Актуальною та вкрай необхідною є розробка правил профе­сійної етики конкуренції для окремих галузей нашої економіки та сфер підприємницької діяльності. Комітет готовий до співпраці щодо розроблення та запровадження цих правил. Більше того, ми  вже маємо досвід укладання угоди з асоціацією САБАТ та погодження їх галузевих правил з конкуренції. Найближчим часом такі правила будуть розроблені і погоджені у фармацевтичній га­лузі, на ринку телекомунікаційних та рекламних послуг.

Хотілося б закликати до співпраці Торгово-промислову пала­ту України, Український союз промисловців і підприємців, інші фундації з метою поліпшення законодавчого забезпечення захи­сту прав інтелектуальної промислової власності та правозастосу­вання, що безпосередньо пов’язано з виконанням функцій і  завдань Антимонопольного комітету України. Першочерговим є  схвалення Кабінетом Міністрів України змін до Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції”, якими передбачена відповідальність за…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошується народний депутат Геннадій Анато­лійович Савосін. Підготуватися Москаленку.

 

САВОСІН Г.А., член Комітету Верховної Ради України з  питань будівництва, містобудування i житлово-комунального господарства (Соціалістична партія України). Шановний Миколо Володимировичу! Шановні учасники парламентських слухань! Повноцінна система правової охорони інтелектуальної власності та її дієздатна інфраструктура забезпечують здійснення державної політики у сфері захисту прав інтелектуальної власності. І це, зви­чайно, додає оптимізму. Позитивні тенденції стабільного зростан­ня, з року в рік, кількості поданих заявок та виданих охоронних документів на об’єкти права інтелектуальної власності свідчать про ефективність системи правової охорони, про що докладно до­повів міністр освіти і науки Станіслав Ніколаєнко.

Проте хочу звернути вашу увагу на те, що сьогодні актуальним є дефіцит знань з питань інтелектуальної власності, зокрема у тих, хто приймає та ухвалює управлінські рішення. Недостатня поінформованість суспільства з цих питань призво­дить до порушень прав, а також гальмує впровадження об’єктів права інтелектуальної власності в цивільний обіг, що, своєю чергою, позначається на економічному розвитку держави та отри­манні належного прибутку її громадянами.

Незважаючи на певні недоліки, у цьому напрямі зроблено чимало. Державний департамент постійно проводить конференції, семінари, “круглі столи” з найбільш актуальних питань, пов’язаних з набуттям охорони, використанням і захистом прав на об’єкти інтелектуальної власності. Гадаю, варто підтримати увагу Державного департаменту інтелектуальної власності до проблеми роз­витку інтелектуального потенціалу обдарованої молоді.

Досить ефективною є практика утворення при науково-дослідних частинах вищих навчальних закладів підрозділів з пи­тань інтелектуальної власності відповідно до положення, затвер­дженого наказом Міністерства освіти і науки 2005 року. На сього­дні вже більш як у 60 вищих навчальних закладах створено такі підрозділи, а в 40 вузах введено відповідну посаду.

Крім того, затвердження Типового положення про підрозділ з питань трансферних технологій, інноваційної діяльності, інтелек­туальної власності, утворення цих підрозділів в установах науки і  освіти, охорони здоров’я, інших державних установах, що нале­жать до сфери управління центральних органів виконавчої влади, Національної та галузевих академій наук, передбачено Законом України “Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій”.

На часі — удосконалення системи перепідготовки та під­вищення кваліфікації працівників органів виконавчої влади, до компетенції яких належать питання у сфері охорони прав інтелек­туальної власності, що передбачено Планом першочергових заходів у сфері інноваційної діяльності, затвердженим указом Президента України від 10 квітня 2006 року.

Звичайно, без інформаційного забезпечення у сфері інте­лектуальної власності годі зрушити справу вперед, а тому дер­жавний департамент постійно пропагує зареєстровані в уста­новленому порядку права інтелектуальної власності, удосконалює існуючі та створює нові бази даних. Майже всі вони є безкоштов­ними, і це добре. Разом з тим вважаю, що в подальшому доцільно забезпечити безоплатний доступ користувачам до всіх відомостей інтерактивних спеціалізованих баз даних, таких як “Винаходи”, “Корисні моделі, зареєстровані в Україні” та “Промислові зразки, зареєстровані в Україні”.

Можна констатувати: головним для забезпечення гаранто­ваних Конституцією України прав громадян і юридичних осіб на захист прав інтелектуальної власності є створення сучасної нормативно-правової бази, що відповідатиме міжнародним нормам, а також формування дієздатної інфраструктури для за­безпечення реалізації державної політики у цій сфері. Поза тим, залишаються актуальними питання подальшого вдосконалення механізмів реалізації законодавства України у сфері інтелектуаль­ної власності. Це можна забезпечити шляхом прийняття відповід­них підзаконних нормативно-правових актів.

І на завершення побажаю успіху всім, хто причетний до цієї важливої державної справи.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошується Віктор Семенович Москаленко, заступник голови Вищого господарського суду України. Підготува­тися Луцькому.

 

МОСКАЛЕНКО В.С., заступник голови Вищого господар­ського суду України. Шановний Миколо Володимировичу! Шановні учасники парламентських слухань! Господарські суди України щороку розглядають значну кількість справ, пов’язаних із захи­стом прав на об’єкти інтелектуальної власності. Причому спосте­рігається стала тенденція до їх збільшення. У зв’язку з цим протягом останніх трьох років у господарських судах за активної підтримки Державного департаменту інтелектуальної власності, Міністерства освіти і науки України вжито ряд організаційних заходів для забезпечення ефективного судового захисту у відпо­відній сфері. Серед таких заходів — запровадження спеціалізації суддів, їх навчання, а також надання необхідної методичної допо­моги судам з метою забезпечення однакової правильної судової практики.

Визначальним у цьому розумінні є створення у Вищому господарському суді України окремої судової палати з розгляду справ, пов’язаних із захистом прав на об’єкти інтелектуальної власності. Аналогічні палати створено також в апеляційних госпо­дарських судах, а в місцевих господарських судах визначено колегії суддів чи окремих суддів, які спеціалізуються на розгляді справ зазначеної категорії.

Проте для підвищення ефективності судового захисту прав і охоронюваних законом інтересів учасників правовідносин у сфері інтелектуальної власності, на нашу думку, необхідні подальші кроки, що насамперед стосується поглиблення спеціалізації судів та підвищення рівня кваліфікації суддів. Актуальним є і внесення змін до законодавчих актів, у тому числі до процесуальних законів.

Поглибленню спеціалізації сприяло віднесення до юрисдик­ції господарських судів усіх спорів, пов’язаних із захистом прав на об’єкти промислової власності. Ми пропонуємо саме такий шлях з урахуванням запровадженої в господарських судах спеціалізації суб’єктного складу відповідних спорів та підготовленості суддів господарських судів для розгляду цих справ.

У такий спосіб можна було б вирішити і деякі проблеми у визначенні юрисдикції судів, що виникли у зв’язку з набранням чинності Кодексом адміністративного судочинства України. Як ві­домо, ці проблеми пов’язані з тим, що залишається законодавчо невизначеним вперше запроваджене в названому кодексі і згодом введене в Господарський процесуальний кодекс України поняття “публічно-правові відносини”. Така невизначеність продовжує бути найістотнішим чинником виникнення проблем у розмежуванні юрисдикції адміністративних і господарських судів України, у тому числі і стосовно розгляду справ, пов’язаних із захистом прав на об’єкти інтелектуальної власності.

Не виключаємо запровадження порядку, за яким усі від­несені до юрисдикції господарських судів спори, що виникають у  відповідній сфері, вирішувалися б у першій інстанції одним господарським судом. Це відповідає і світовому досвіду стосовно розгляду таких справ саме спеціалізованими судами.

Вважаємо, що забезпеченню ефективного захисту прав інтелектуальної власності сприятиме залучення спеціалістів для надання допомоги суддям у встановленні фактичних обставин справи. Такими спеціалістами можуть бути особи, які мають спе­ціальні знання. Їх склад може формуватися у кожному місцевому і апеляційному господарському суді з числа авторитетних фахівців у сфері інтелектуальної власності.

Доцільно також включити до процесуального закону норми щодо медіації, яка ефективно застосовується в міжнародній практиці поряд з іншими альтернативними методами вирішення спорів, такими як примирення і арбітраж. Як відомо, медіація — це врегулювання спору за допомогою незалежного, нейтрального посередника, який, не маючи жодних владних повноважень, сприяє сторонам у досягненні прийнятного для них компромісу. Відповідні пропозиції можливо реалізувати шляхом внесення відповідних норм до Господарського процесуального кодексу України, проект якого готується до другого читання.

На нашу думку, нагальною є проблема узгодження приписів Цивільного і Господарського кодексів у сфері правового регулю­вання інтелектуальної власності, а також співвідношення двох названих кодексів з раніше прийнятими і чинними на даний час законодавчими актами у цій сфері. Для забезпечення ефектив­ного судового захисту прав інтелектуальної власності необхідно усунути певні недоліки у правовому регулюванні питань, пов’я­заних із вжиттям запобіжних заходів, призначенням судової екс­пертизи, а також прискорити розроблення та впровадження мето­дики її проведення.

І на закінчення хочу зазначити, що й на даний час чинне законодавство України та організаційні заходи, здійснені Вищим господарським судом України, дають можливість власникам прав на відповідні об’єкти знайти в господарських судах захист своїх прав та законних інтересів. Такий захист може забезпечуватися і іноземним особам, які мають рівні з фізичними та юридичними особами України права, передбачені законами і міжнародними договорами України.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошується Максим Георгійович Луцький, народний депутат України, голова підкомітету з питань фахової освіти Комітету з питань науки і освіти. Підготуватися Юрченку.

 

ЛУЦЬКИЙ М.Г., голова підкомітету з питань фахової освіти Комітету Верховної Ради України з питань науки i освіти (Блок Юлії Тимошенко). Дякую, Миколо Володимировичу. Шановні колеги, спостерігаючи за виступами, видно, що кожен промовець говорить про те, що йому болить. Особливо мене вразив виступ Руслани. Відчувається, що людина створила проект з нуля, вклала в нього душу, все, що тільки могла вкласти, і недоотримала прибутки, які намагалася отримати. Однак я впевнений, що ті люди, від яких залежить вирішення цих питань, не залишаться осторонь.

Тому перейдемо до головного і поговоримо про цю пробле­му. Як сказав свого часу Платон, у будь-якому разі є лише один спосіб правильно вести полеміку: спочатку треба добре зрозу­міти, про що йде мова.

Проблема захисту інтелектуальної власності на сьогодні для України надзвичайно важлива. Ми повинні розуміти, що зво­лікання з вирішенням найбільш гострих питань щодо захисту інтелектуальної власності розбещує суспільство та провокує про­гресуючий розвиток правового нігілізму. До чого це призводить, відомо на прикладі гучних міжнародних скандалів, учасниками яких є наша держава. І хто за це відповідає, також відомо — теж держава, в черговий раз втрачаючи свій авторитет.

Проте ми можемо долучитися до вирішення цієї проблеми, до покращення ситуації в країні і піднесення її міжнародного іміджу. Наведу лише один приклад. Дуже приємно, Катерино Семенівно, що ви згадали про літакобудування, про історію Ан-70, я теж хотів би на цьому зупинитися. Є дуже повчальний досвід спільної українсько-російської розробки літаків. Він продемон­стрував наявність правових та інших проблем, пов’язаних з визна­ченням і розподілом авторських прав, а відповідно і прибутків від продажу. Постає запитання: що відбувається? Адже в Україні класичних юристів вистачає, але, на жаль, бракує юристів, профе­сійно орієнтованих на об’єкт дослідження в тій чи іншій галузі.

Потребу в фахівцях, які мають професійну підготовку одно­часно в декількох галузях знань, можна проілюструвати іншим прикладом. В Україні на часі створення патентних судів. Напри­клад, у Німеччині суддя патентного суду має, як правило, дві вищі освіти — інженерну та юридичну. Це потребує значної кількості фахівців, і нам теж необхідно вести таку підготовку. Зокрема, чи не доцільно ввести до переліку спеціальностей специфічних категорій спеціальність з правознавства, яка дозволяла б готувати магістрів-юристів на базі повної вищої технічної освіти і стажу роботи за раніше обраною спеціальністю не менше двох років? Це набуває дедалі більшого значення, зважаючи на участь нашої держави у Болонському процесі, одним з принципів якого є  забезпечення мобільності викладачів та студентів і підвищення якості освіти.

В умовах значної регіоналізації українського ринку праці ми повинні говорити скоріше про мобільність не територіальну, а  професійну. В українських умовах переміщення за межі певного регіону є не дуже характерною рисою, тому мобільність фахівців найчастіше перетворюється у прагнення підвищити свою кваліфі­кацію в межах раніше отриманої спеціальності або отримати нову. Отже, звідси випливає, що особливістю української освітньої системи в найближчі роки буде розвиток дистанційного навчання, а також підвищення кваліфікації та перепідготовки фахівців. А хіба можливе дистанційне навчання без електронних підручників та навчальних посібників? Ні.

Далі. Підвищення якості освіти як багатовекторна категорія передбачає потужне навчально-методичне забезпечення навчаль­ного процесу і, знову-таки, наявність електронних підручників та  навчальних посібників. Таким чином, ми виходимо на досі не вирішену в нашій державі болісну проблему захисту інтелекту­альної власності розробників електронної продукції. Адже викла­дачі — люди, які витрачають на створення цих підручників один, два, три, не знаю скільки років, розміщуючи їх у мережі Інтернет, стають жертвами. Тому що спритні колеги з інших навчальних закладів шляхом плагіату просто їх крадуть, ще й підписуються під ними. Тому постає запитання: хто і коли цю проблему вирішува­тиме, причому на державному рівні?

Нагального вирішення, причому також на державному рівні, потребує проблема плагіату під час підготовки кандидатських та  докторських дисертацій. І цей перелік можна продовжувати і  продовжувати. Тому треба переходити до практичного впрова­дження і дивитися, які пілотні проекти де розробляються і вже мають практичне впровадження.

Наприклад, Національний авіаційний університет має серйо­зні напрацювання з автоматизованими системами виявлення плагіату в україномовних та російськомовних текстах. Ця програ­ма вже показала себе як розробка, що має надзвичайно широкі можливості та сфери застосування. Текст глибинно аналізується в будь-яких обсягах…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Володимир Миколайович Юрченко, перший заступник начальника Головного управління податкової міліції Державної податкової адміністрації України. Підготуватися Капіці Юрію Михайловичу.

 

ЮРЧЕНКО В.М., перший заступник начальника Головного управління податкової міліції Державної податкової адміністрації України. Шановні народні депутати! Шановні учасники парламент­ських слухань! Аналізуючи особливості практичного застосування чинного законодавства в такій важливій сфері правоохоронної діяльності, як захист прав інтелектуальної власності, слід зазна­чити, що податкова міліція в межах своїх повноважень вживає всіх можливих заходів. Ця діяльність здійснюється нами відповідно до   затвердженої спільним наказом органів державної влади Програми скоординованих дій правоохоронних та контролюючих органів по боротьбі з незаконним виробництвом, розповсюджен­ням і реалізацією аудіо- і відеопродукції, компакт-дисків, а також інших об’єктів права інтелектуальної власності.

Так, протягом минулого року податкова служба здійснила 2600 перевірок суб’єктів господарської діяльності вказаної сфери, за результатами яких виявлено 1200 порушень чинного законо­давства. Викрито та припинено діяльність 48 підпільних цехів з  незаконного виробництва носіїв інтелектуальної власності. Вилучено з незаконного обігу контрафактної продукції на суму 8,6 мільйона гривень. Викрито 346 злочинів у сфері інтелекту­альної власності, відповідальність за які передбачена статтею 216 Кримінального кодексу України. За матеріалами податкової міліції за фактами порушень у сфері інтелектуальної власності порушено 18 кримінальних справ. До адміністративної відповідальності притягнуто більш як 700 осіб.

Слід зауважити, що зазначена робота триває і в поточному році. Тільки за січень — лютий поточного року податковою міліцією викрито і припинено діяльність уже 12 підпільних цехів з  незаконного виробництва носіїв інтелектуальної власності. Вилучено з незаконного обігу контрафактної продукції на суму 2,4 мільйона гривень. Стосовно посадових осіб суб’єктів господа­рювання, які скоїли кримінальні правопорушення у сфері інтелектуальної власності, за матеріалами податкової міліції прокуратурою порушено 7 кримінальних справ. До адміністратив­ної відповідальності притягнуто більш як 170 осіб.

На завершення хочу наголосити, що пропозиції стосовно вдосконалення чинного законодавства України, викладені в допо­віді, вважаємо слушними і переконані, що вони дадуть можливість значно підвищити рівень контролю з боку контролюючих право­охоронних органів за дотриманням прав інтелектуальної власності в нашій державі.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошується Юрій Михайлович Капіца, директор Центру інтелектуальної власності і передачі технологій Націо­нальної академії наук України. Підготуватися Мартиненку.

 

КАПІЦА Ю.М., директор Центру інтелектуальної власності і передачі технологій Національної академії наук України. Шановні учасники парламентських слухань! Україна, як і інші країни СНД, уклавши Угоду про партнерство та співробітництво з ЄС, зобов’я­залася забезпечити рівень захисту сфери інтелектуальної влас­ності, аналогічний до існуючого в Європейському Співтоваристві.

Дослідження законодавства України та ЄС, здійснені в 2004–2005 роках фахівцями НАН України, інших установ у рам­ках  загальнодержавної програми адаптації, свідчать про суттєву неоднорідність відповідності законодавства для різних правових інституцій.

Так, щодо торговельних марок, комп’ютерних програм, цивільно-правових засобів захисту прав у законодавстві України відсутні лише деякі уточнення, наявні в праві ЄС. Щодо автор­ського права промислових зразків, митного захисту прав мають бути внесені певні зміни. Два інститути (охорона фірмових найме­нувань та сортів рослин) містять низку норм, які не відповідають праву ЄС, що, на нашу думку, обумовлює низьку ефективність їх застосування в Україні. Відсутня охорона змісту баз даних і зага­лом не відповідає нормам ЄС правовий режим об’єктів інтелекту­альної власності, що створюються за рахунок бюджетних коштів. Проте зазначимо, що регулювання виробництва і продажу лазер­них дисків в Україні на значно вищому рівні, ніж у Європейському Союзі, що пов’язано з суттєвим посиленням законодавства та правозастосовної діяльності у 2002–2005 роках.

Державний департамент інтелектуальної власності підготу­вав законопроекти про внесення змін до законодавства України, що враховують вимоги значної частини актів ЄС. Причому серед країн СНД лише Україна вийшла на реальне виконання зобов’я­зань у цій галузі перед Євросоюзом. Проблема, однак, полягає в  тому, що вказані проекти законів ніяк не можуть потрапити до  Верховної Ради. Так, законопроект про авторське право за останні два роки вже чотири рази подавався до Кабінету Міністрів України та повертався назад.

Невирішеним в Україні також залишається питання при­ведення галузевого законодавства у відповідність з положен­нями  Цивільного кодексу. Чинний Цивільний кодекс України діє з 2004 року, проте ми вже більш як три роки живемо в умовах, коли закони щодо винаходів, авторського права та інші досі не  приведені у відповідність з ЦК, що негативно позначається на  стані охорони та захисту інтелектуальної власності. У зв’язку з  цим важливим є прискорення внесення Кабінетом Міністрів України вказаних проектів законодавчих актів на розгляд Верхов­ної Ради України.

У сфері захисту прав інтелектуальної власності в Україні відбулися значні позитивні зміни, однак низка проблем залишає­ться невирішеною. Це стосується запровадження, про що вже говорили сьогодні, власних оцінок рівня піратства, наприклад, з  використанням підходів Європейського Союзу або інших країн СНД. Досі в Україні використовуються оцінки іноземних органі­зацій — IFPI, Міжнародного альянсу інтелектуальної власності, які значно, до 20–30 відсотків, відрізняються між собою та часто не відображають реальну ситуацію.

Болючою невирішеною проблемою є діяльність організацій колективного управління, у цьому я хотів би підтримати поперед­ніх промовців. У чому причина? У недоліках законодавства, неефективності державного контролю. У результаті замість захи­сту прав, збору та розподілу авторської винагороди ці організації займаються суперечками між собою, а також інколи, за підтримки іноземних організацій, лобіюванням своїх інтересів. Наприклад, відомий лист, де пропонується замість 12 організацій закріпити збір винагороди тільки за двома.

Нагальними є завдання, з урахуванням досвіду іноземних країн, закріплення збору винагороди за однією або певними організаціями, запровадження державної підтримки та контролю за їх діяльністю, розроблення та прийняття закону про організації колективного управління.

Не виконана низка завдань щодо захисту інтелектуальної власності в науково-технічній сфері, визначених ще 2001 року відповідним указом Президента України.

Названі та інші проблеми є наслідком, зокрема, відсутності дієвого суспільного нагляду за діяльністю у сфері інтелектуальної власності, слабкістю або відсутністю організацій, що представля­ють інтереси авторів, винахідників, правоволодільців, які могли б впливати на розробку законодавства та оцінювати ефективність його реалізації, що разюче відрізняє Україну від інших країн Європи.

У зв’язку з цим актуальним є створення (і я хотів би під­тримати цю позицію проекту рекомендацій) при Комітеті Верхов­ної Ради України з питань науки і освіти позавідомчої ради, яка  в  рамках реалізації контрольних повноважень комітету здійснювала б моніторинг діяльності у сфері інтелектуальної власності, одним із завдань якої могло б бути видання “білих книг” щодо стану охорони інтелектуальної власності в Україні.

Сподіваємося, що нинішнє обговорення та прийняття реко­мендацій сприятимуть вирішенню означених проблем.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошується Олександр Владленович Мартиненко, генеральний директор інформаційного агентства “Інтерфакс — Україна”. Підготуватися Олександру Михайловичу Пасенюку.

 

МАРТИНЕНКО О.В., генеральний директор інформаційного агентства “Інтерфакс — Україна”. Шановні народні депутати, учасники парламентських слухань! Дозвольте зупинитися сьогодні на  одному аспекті проблеми охорони інтелектуальної власності, про який часто забувають, а саме на охороні цієї власності в інформаційних відносинах.

Ці питання постійно виникають у діяльності різних інформа­ційних структур — телебачення, радіо, преси, інформаційних агентств, всіх, хто тим чи іншим чином виробляє інформаційну продукцію. Але якщо для традиційних медіа головні питання захисту прав на вироблену продукцію більш-менш вирішені, то використання авторської продукції в мережі Інтернет, зокрема, не регламентоване і фактично не підпадає ні під які законодавчі норми.

Я далекий від пропозиції встановити контроль окремо взятої держави над світовою мережею і добре розумію, що це немож­ливо. Більш того, вважаю, що регламентувати Інтернет як сферу спілкування взагалі неможливо. Але, оскільки мережа вже виконує функції інформування, а Інтернет-ресурси починають відігравати роль засобів масової інформації, то у виробників інформаційної продукції виникає проблема охорони власності на неї.

Згідно з чинним Законом “Про інформаційні агентства” продукція агентства є його власністю, а право власності охор­оняється законодавством України. З одного боку, ми можемо тільки подякувати авторам цього закону, прийнятого в 1995 році, за цю норму. А з другого, — ми добре розуміємо, що доти, доки законом не буде передбачена відповідальність за його порушен­ня, він не працюватиме. Цей закон не працює.

Тимчасом несанкціоноване використання, розповсюдження, а часто спотворення інформації в мережі стало звичайним яви­щем. Агентство, яке я представляю, не має інших джерел фінан­сування, крім передплати, отже, для нього це означає заподіяння прямої матеріальної і моральної шкоди. Просто справа в тому, що свого часу, коли писали закон про захист аудіо і відеотворів, там виділили окремо аудіо-, відеотвори, комп’ютерні програми і бази даних. Про інформаційну продукцію просто забули.

Мені час від часу телефонують різні чиновники, народні депутати і просто громадяни, які висловлюють обурення з приво­ду того, що вони читають у мережі з використанням нашого бренду. І часто обурення цілком слушне, тому що наша продукція, за яку ми відповідаємо, у руках недобросовісних журналістів стає не схожою сама на себе, а інколи набуває протилежного змісту. У нас є позитивний досвід роботи з різними Інтернет-виданнями, у тому числі з “Українською правдою”, “Кореспондентом”, “Фору­мом”. Однак ми абсолютно переконані в необхідності внесення до законодавства положень, які встановлювали б адміністративну, кримінальну відповідальність за несанкціоноване використання чужої власності в інформаційних відносинах.

Ще один аспект цієї проблеми — реєстрація товарних знаків у Держпатенті. Питання масштабне, але воно торкається і Інтер­нету. Можливо, не всі знають, але реєстрація в Держпатенті чи  міжнародна реєстрація товарного знаку будь-якої компанії не  гарантує, що інша фізична чи юридична особа не зареєструє той самий знак, але за іншим класом, наприклад, розроблення комп’ютерних програм. Після цього реєструється сайт в Інтернеті. У світі це явище відоме, називається кіберсквотерство. Воно існує, з ним триває боротьба, але фактично ніде розквіту цього явища не сприяють державні органи.

В Україні ми вже маємо прецеденти, коли на сайтах з  іменами відомих, я сказав би, найбільших українських компаній існує незрозумілий Інтернет-ресурс, який, до речі, займається банальною крадіжкою інформації. Практика реєстрації товарних знаків існуючих компаній будь-ким, при тому що вони захищені міжнародною реєстрацією, на мою думку, має бути припинена. На сьогодні це виглядає як санкціоноване державою захоплення бренду, який, як ми всі розуміємо, є власністю діючої компанії.

Для вирішення проблем, про які говорилося вище, вважаю за необхідне внести зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення, якими передбачити відповідальність за незакон­не використання інформації як власності. В окремих випадках має бути передбачена кримінальна відповідальність. Крадіжка залиша­ється крадіжкою, навіть якщо мова йде не про гаманець, а про інформаційний продукт.

Зі свого боку агентство “Інтерфакс — Україна” як перший крок (думаю, що зміни до законодавства вноситимуться ще довго) запропонуємо своїм клієнтам “чорний список” тих, у кого досі не  з’явилося бажання працювати за законом, навіть за таким недосконалим. Це дасть можливість нашим користувачам зорієн­туватися, хто відповідає своїм авторитетом, ім’ям за достовірність інформації, якій можна довіряти, а хто просто намагається під­правити своє матеріальне становище, фактично перепродаючи вкрадене. Думаю, що спільними зусиллями нам вдасться сформу­вати цивілізовані відносини і в цьому сегменті інформаційного ринку.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Олександре Владленовичу.

До слова запрошується Олександр Михайлович Пасенюк, голова Вищого адміністративного суду України. Підготуватися Кузнєцовій.

 

ПАСЕНЮК О.М., голова Вищого адміністративного суду України. Шановні учасники парламентських слухань! Шановні народні депутати! Захист прав інтелектуальної власності в Україні є, безумовно, пріоритетним на шляху інтеграції України до євро­пейських структур та Світової організації торгівлі. Україною вже зроблено чимало в цьому напрямі, зокрема, створено сучасну нормативно-правову базу у сфері інтелектуальної власності, що загалом відповідає міжнародним нормам.

Наразі, на наш погляд, проблема виникає у правозастосу­ванні цих норм, а саме в неналежному виконанні своїх функцій відповідними органами державної влади, що забезпечують реалі­зацію державної політики у сфері захисту прав інтелектуальної власності. І тут своє слово має сказати суд, оскільки саме суд здійснює захист прав інтелектуальної власності та оспорюваних законних інтересів. На сьогодні такий захист можливий і в загаль­ному суді, і в господарському. Наприклад, визнання недійсними охоронних документів, рішень Державного департаменту інтелек­туальної власності тощо (що, на нашу думку, створює складнощі у доступі громадян та юридичних осіб до правосуддя).

З набранням чинності Кодексом адміністративного судочин­ства України, тобто нашим процесуальним кодексом, мали місце звернення з приводу захисту прав інтелектуальної власності і до адміністративного суду, поки що на рівні суду касаційної інстанції, тобто Вищого адміністративного суду України.

Виходячи з предметності та суб’єктності спору, пов’язаного із захистом прав інтелектуальної власності та охоронюваних зако­ном інтересів, такий спір є публічно-правовим, а адміністративне судочинство покликане захищати саме права, свободи, інтереси особи від порушень з боку публічної адміністрації. Це завдання обумовлено специфікою публічно-правових відносин, яка полягає в тому, що сторони мають нерівні можливості, оскільки особі, яка потребує судового захисту, як правило, протистоїть потужний адміністративний апарат, і з ним треба якось справитися, збалан­сувати становище сторін. Відновити порушені права особи зобо­в’язаний саме адміністративний суд.

Кодекс адміністративного судочинства України закріплює кращі європейські принципи та стандарти судового контролю за рішеннями, діями і бездіяльністю влади, його запровадження створює нові можливості для захисту прав особи, у тому числі й  захисту прав на інтелектуальну власність. Судовий контроль над втручанням публічної адміністрації у права осіб є однією із скла­дових принципу верховенства права, задекларованого в Кодексі адміністративного судочинства України.

Принципи змагальності, диспозитивності та офіційності в адміністративному судочинстві, на відміну від господарського та  цивільного процесів, дають змогу адміністративному суду не бути пасивним спостерігачем за тим, що подають особи, які бе­руть участь у справі, на обґрунтування своїх вимог. Тягар збору доказів в адміністративному судочинстві лежить не лише на сто­ронах. В адміністративному судочинстві позивачем є фізична чи юридична особа, а значна частина доказового матеріалу знахо­диться у відповідача, який є суб’єктом владних повноважень. У зв’язку з цим в адміністративному судочинстві на суб’єкта влад­них повноважень покладено обов’язок надати суду всі наявні в  нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі, а суд, щоб правильно встановити фактичний бік справи, наділений повноваженнями з власної ініціативи збирати докази, тобто суд займає активну позицію в цьому процесі.

На жаль, сьогодні через причини, не залежні від Вищого адміністративного суду України, із всієї вертикалі адміністратив­них судів фактично працюють лише Вищий адміністративний суд України і Судова палата в адміністративних спорах Верховного Суду України. Наразі з 2 квітня цього року починають працювати чотири апеляційні суди, а з 15 квітня — ще два апеляційні суди України. Трохи пізніше почнуть працювати окружні суди.

У Вищому адміністративному суді України запроваджено спеціалізацію суддів, які розглядають справи, пов’язані із захи­стом прав інтелектуальної власності, перелік питань кваліфіка­ційної комісії суддів адміністративних судів містить питання, пов’я­зані із захистом прав інтелектуальної власності.

Питання розмежування адміністративної та господарської юрисдикції у справах про захист прав інтелектуальної власності, на нашу думку, є дещо надуманими. Якщо стороною спору є фізична або юридична особа, що оскаржує рішення Департаменту інтелектуальної власності, — це публічно-правовий спір і наша юрисдикція. Якщо це спір між юридичними особами за участю Департаменту інтелектуальної власності — тоді це господарський спір, відносини тут приватно-правові.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошується Наталія Семенівна Кузнєцова, віце-президент юридичної фірми “Солком”, академік Академії правових наук України. Підготуватися Савченку.

 

КУЗНЄЦОВА Н.С., віце-президент юридичної фірми “Салком”. Вельмишановний Миколо Володимировичу! Шановні учасники парламентських слухань! Оскільки впродовж більш як двогодин­ного обговорювання було висловлено дуже багато слушних про­позицій і міркувань, дозволю собі зупинитися лише на деяких проблемах, які турбують мене як юриста, науковця і практика.

Сьогодні вже багато говорили про стан законодавчого регу­лювання відносин, пов’язаних з інтелектуальною власністю. І мені видається, що всі в цій залі і далеко за її межами розуміють, що  настав час завершити формування законодавчої бази для забезпечення функціонування відносин у сфері інтелектуальної власності. Прийнято Цивільний, Господарський кодекси, діють більш як десять законів про інтелектуальну власність, і знову порушується питання про підготовку ще одного кодексу — про інтелектуальну власність.

Мені як фахівцю інколи видається, що ми страждаємо на  кодифікоманію. Через декілька років у нас з приводу кожного факту нашого життя буде кодекс: кодекс про птахів, кодекс про риб, кодекс про інші якісь речі. І ми будемо плутатися в цих кодексах, тому що їх норми переплітатимуться.

Мені видається, що насамперед слід зробити те, що зобов’язані зробити Верховна Рада та органи виконавчої влади —привести у відповідність з чинними кодексами решту законодав­чих актів. Про це всі говорять, але ще жодного кроку на виконання ніхто не зробив. А правозастосування потерпає від такого стану. От виступали заступник голови Вищого господарського суду пан Москаленко, голова Вищого адміністративного суду. Справді, сьогодні судді в цих кодексах просто вишукують норми, на які можна спертися, щоб прийняти рішення.

Не раз пропонувалося запровадити у нас систему патентних судів, і сьогодні ця ідея лунала з трибуни. Мені видається, що ми знову-таки досі не розібралися з розмежуванням юрисдикцій, які вже створені, — цивільною, господарською, адміністративною. Ще один суд? То давайте подивимося, яку кількість справ, пов’язаних з інтелектуальною власністю, сьогодні розглядає наша судова система. Вищий господарський суд усіма інстанціями — 704 справи на рік і близько 300 (навіть менше 300) — суди загальної юрисдикції. То скажіть, будь ласка: навіщо нам патентні суди? Треба робити спеціалізацію так, як вона вже робиться в  системі господарських судів, — створюються спеціалізовані колегії, створена палата у Вищому господарському суді. Таким шляхом треба йти.

Дуже цікава ідея — передати всі спори, пов’язані з інтелек­туальною власністю, до компетенції господарського суду. Ну, тому що там за 10–15 років сформувався корпус суддів, які мають специфічні знання. Я як практикуючий юрист, як віце-президент однієї з великих юридичних фірм в Україні можу сказати, що на сьогодні ці справи, їх підготовка до розгляду, сам розгляд і вине­сення рішення є чи не найскладнішими з точки зору навіть тех­ніки, тому що розгалужене, велике за обсягом і структуроване законодавство, яке включає імплементовані норми міжнародних актів. Все це, безумовно, потребує знань. Тут говорили про те, що є дефіцит знань. А в цих суддів є знання, ми можемо це констатувати, насамперед виходячи з рішень, які вони виносять. Сконцентрувати спори, пов’язані з промисловою власністю, — це прекрасно. А що робити з авторськими, суміжними правами?

Тут виступали Руслана Лижичко, Славко Вакарчук. Їм справді ні до кого звернутися, бо на сьогодні такої спеціалізації в загаль­них судах немає. Сьогодні днем з вогнем не знайдеш у судовій системі загальних судів фахівця, який знає не тільки практику за­стосування цього законодавства, а саме законодавство. Не мають цього законодавства, не тільки його не знають.

І, зрештою, сьогодні говорили про експертизу, до цього питання справді треба привернути загальну увагу. Інколи у справі, я це кажу як адвокат, може бути шість висновків експертиз, і всі різні. То давайте наведемо лад в самій організації роботи екс­пертних установ, збільшимо кількість фахівців-експертів, але вони мають бути такими, щоб їх не треба було перевіряти.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. До слова запрошується Борис Іванович Савченко, голова Спілки кінематографістів України. Підготуватися Єфименку.

 

САВЧЕНКО Б.І., голова Національної спілки кінематографі­стів України. Добрий день, шановні панове народні депутати! Добрий день, Миколо Володимировичу! Шановні колеги! Я підго­тував свій виступ, але бачу, як підготовлені нинішні парламентські слухання, і тому, мабуть, відійду від свого наміру, а скажу ось що.

Передовсім, мабуть, сьогоднішні парламентські слухання підготовлені дуже погано, Миколо Володимировичу. Погано. Їх го­тували зацікавлені люди — Департамент інтелектуальної власно­сті, який вже немає ніякої довіри в авторів. Миколо Васильовичу, шановний, ви виходили, вас тут згадували незлим тихим словом.

Я повторюю це, тому що це єдина можливість висловитися перед народом і перед вами. Дійшло до того, що нашу громад­ську організацію через те, що ми незручні, бо найбільший масив порушень авторського права саме в аудіовізуальній сфері, Депар­тамент інтелектуальної власності просто не запрошує на свої заходи. А якщо не запросити не можна, бо бувають іноземні гості, які запитують: “А що у вас в аудіовізуальній сфері?” — то мені телефонують і кажуть: “Слухай, отой хай не приходить”. Ви розу­мієте, до чого дійшло? Це якась така дріб’язковість, що говорити про потенціал, який втрачає країна, і отакими методами керува­тися — просто безвідповідально.

Вважаю, що Департамент інтелектуальної власності на сьогодні не справляється зі своїми обов’язками, він їх просто не  визначив. Він не визначився у своєму ставленні до законів, які  регулюють цю ділянку людського права, вони ніяким чином не  гармонізовані із законодавством Європейської Співдружності. Ми це чули не один раз, від авторитетів ТАСІS, але ніяких висновків не було зроблено.

От сьогодні більшість зацікавлених людей говорили про те, що у нас добре, як за старої радянської системи. Головний конфлікт хорошого з дуже хорошим. Це влаштовували комуністи, я їм за це аплодую. Це справедливо. Іншого ми не бачимо і по-іншому не ставимося до цього.

Сьогодні ось тут у вас мали б сидіти автори. І мали б висловитися, як Руслана і Святослав Вакарчук схвильовано виступали, бо це їхній біль і їхні проблеми. Виходять представ­ники державних установ і кажуть, що зроблено не багато, але дуже добре. Тобто після цих парламентських слухань у нас скла­деться враження, що наступного разу ми збираємося через сім років (саме сім років існує Департамент інтелектуальної власності) і знову будемо хвалити, як у нас все добре.

Майже за 15 років існування Закону “Про авторське пра­во”  у  нас в аудіовізуальній сфері виграно лише три справи.
І не Департамент інтелектуальної власності їх виграв, а автори всупроти бажанню Департаменту інтелектуальної власності.

Оці наші доблесні суди, представників яких я тут чув… І один вельможний представник, і другий, ще вищий, казали, як ми вчимося, як навчаємося, як дорослішаємо, як стаємо розумними і  компетентними… Оці суди на три наших подання до суду відпо­віли, що оператор фільму “За двома зайцями” Михайло Іванов, який за законом є автором, який значиться в титрах, який зга­дується в багатьох підручниках, не є автором. І ніхто не пояснює, на яких підставах.

Наші суди не визнають автором режисера, який, мабуть, найбільше з українських режисерів одержав міжнародних призів, Віктора Греся. Він зняв лише три фільми, але ці фільми зібрали такий дощ нагород і призів! Він не визнається нашими судами автором! Де наші очільники цих судових інстанцій? Більше того, ми ледь не встряли в міжнародну халепу. Єжи Гофман — автор фільму “Огнем і мечем”… Я розумію, регламент — понад усе.

У мене є конкретна пропозиція — розділити департамент на два рукави: один має займатися патентним правом, а другий авторським правом. Це перше.

Друге — цей департамент авторських і суміжних прав напряму підпорядкувати Міністерству культури і туризму, як це робиться у всіх культурних, цивілізованих країнах світу.

І третє — створити вищу раду з рівної кількості пред­ставників Верховної Ради, авторів фільмів і авторів творів. Тільки тоді ця структура зможе працювати.

Треба починати з того, що вислухати авторів, а не допо­відати, як у нас все прекрасно.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Борисе Івановичу.

До слова запрошується Леонід Васильович Єфименко, заступник міністра юстиції України. Підготуватися Артуру Лі.

 

ЄФИМЕНКО Л.В., заступник міністра юстиції України. Шановний Миколо Володимировичу! Вельмишановні народні депутати! Поважні учасники цього зібрання! Указом Президента України від 21 березня 2004 року на виконання Закону України “Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” на Міністерство юстиції покладено виконання функцій уповноваженого центрального орга­ну виконавчої влади у сфері адаптації законодавства України до законодавства ЄС.

У рамках реалізації зазначеного закону міністерством про­ведено огляд стану адаптації законодавства України, в тому числі у сфері інтелектуальної власності. За результатами огляду спільно із зацікавленими центральними органами виконавчої влади підго­товлені рекомендації до плану заходів щодо виконання у 2007 році Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу.

Міністерством також проведено комплексне порівняльно-правове дослідження у сфері інтелектуальної власності та видано посібник “Право інтелектуальної власності Європейського Союзу та законодавство України”.

Можна стверджувати, що рівень врахування положень актів ЄС у законодавстві України є середнім. За кожним з напрямів у  цій сфері є низка положень, не врахованих у законодавстві України. З огляду на характер невідповідностей, законодавство у  цій сфері потребує системного перегляду.

Так, не в повному обсязі виконані вимоги Закону України “Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” стосовно приведення протягом 2004–2007 років законодавства України у сфері інтелек­туальної власності у відповідність із законодавством ЄС. На роз­гляд Верховної Ради України не внесено законопроекти із зазна­чених питань, не повною мірою виконані вимоги статті 51 Угоди про партнерство та співробітництво, за якими Україна до 1 берез­ня 2003 року мала забезпечити рівень захисту інтелектуальної власності, аналогічний до існуючого в ЄС.

Суттєві зміни мають бути внесені до Закону України “Про охорону прав на сорти рослин”, стосовно розширення охорони гібридів родів та видів, умов виплати роялті, видів експертиз, строків охорони сортів рослин, видів, зборів тощо.

Закон України “Про авторське право і суміжні права” має бути уточнений щодо визначення термінів, змісту майнових прав на комп’ютерну програму, повноважень організацій колективного управління, строку охорони критичних і наукових публікацій та фонограм, використання баз даних, вільного використання об’єк­тів авторського права і суміжних прав, права авторів на публічне сповіщення, права на справедливу винагороду, права спадкування тощо.

Слід привести у відповідність із законодавством ЄС закони “Про телебачення і радіомовлення”, “Про рекламу”.

Національне законодавство не передбачає охорону баз даних таким правом, як захист змісту баз даних, що не охороня­ються авторським правом, з можливою охороною щодо інвестицій та недобросовісної конкуренції. Це вимагає внесення змін до законів “Про інвестиційну діяльність” та “Про захист від недобро­совісної конкуренції”.

Закон “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” має бути уточнено щодо особливостей правової охорони винаходів у  сфері біотехнології. Закон “Про охорону прав на промислові зразки” не відповідає законодавству ЄС в частині умов патенто­спроможності промислового зв’язку, строків охорони проми­слового зразка, обсягу охорони, що надається промисловим зразкам, тощо.

Закон “Про охорону прав на топографії інтегральних мікро­схем” має бути доповнено положеннями щодо особливостей відтворення інтегральних мікросхем, сплати винагороди, охороно­здатності друкарень інтегральних мікросхем тощо.

Закон “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” слід уточнити стосовно підстав для відмови у наданні правової охо­рони торговельним маркам, прав власника свідоцтва, охоронних колективних марок тощо.

Закон “Про охорону прав на зазначення походження това­рів” також треба уточнити щодо визначення термінів, кола осіб, які  мають подавати заявку на реєстрацію, права вносити зміни до  специфікації, умов співіснування зареєстрованої та незареє­строваної назви, співвідношення використання торговельних марок і географічних зазначень тощо.

У Митному кодексі України та відповідних підзаконних актах мають бути визначені зобов’язання митних органів стосовно захи­сту прав на винаходи, корисні моделі, сорти рослин. Особливості митного контролю для певних об’єктів права інтелектуальної влас­ності, порядок знищення товарів, що порушують права інтелек­туальної власності, тощо.

Міністерство юстиції провело відповідну роботу з метою аналізу стану виконання Плану дій “Україна – ЄС”, в тому числі стосовно адаптації законодавства. Видана ось така праця.

Виходячи з наведеного аналізу стану виконання Плану дій “Україна – ЄС” у сфері інтелектуальної власності, можна зробити висновок, що рівень виконання цілей є високим. І це підтверджу­ється цілим рядом документів.

16 листопада 2006 року підготовлені зміни до…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дайте можливість завершити.

 

ЄФИМЕНКО Л.В. …що відповідатиме статті 58 Угоди ТРІПС.

Щодо торговельних марок і географічних зазначень, то після укладення двосторонньої угоди про взаємну охорону географічних зазначень між Європейською комісією та Україною ціль буде досягнуто.

Міністерство освіти і науки розробило законопроект про внесення змін до законодавства з питань інтелектуальної власно­сті, який зараз знаходиться на погодженні в центральних органах виконавчої влади.

Вважаємо, що в разі прийняття доопрацьованих проектів законів у сфері інтелектуальної власності буде досягнуто мети щодо приведення законодавства у цій сфері у відповідність з законодавством ЄС.

І ще я хочу повідомити про те, що сьогодні у Верховній Раді слухалася щорічна доповідь Кабінету Міністрів України щодо виконання Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, і парламент з цього питання вніс відповідні пропозиції.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. До слова запрошується Артур Лі, президент Всеукраїнської професійної спілки “Гільдія акторів кіно”. Підготу­ватися Петру Павловичу Крайнєву.

 

ЛІ АРТУР, президент Всеукраїнської професійної спілки “Гільдія акторів кіно”. Добрий день, громадяни України! Дозвольте ознайомити всіх присутніх з фактами.

Державна податкова адміністрація не перевіряє користувачів інтелектуальної власності, як того вимагає Положення про доку­ментальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку №88, на відповідність їх первинних документів бухгалтерської звітності вимогам законодавчих актів України, тобто на відповідність цих документів вимогам частини четвертої статті 47 Закону України “Про авторське право і суміжні права”.

Типові форми первинного обліку об’єктів права інтелекту­альної власності у складі нематеріальних активів, затверджені наказом Мінфіну №732, не узгоджуються з використанням об’єктів авторського права і суміжних прав, саме творів і виконань.

Державний департамент інтелектуальної власності видає контрольні марки на тиражування СD, DVD-дисків без дотримання вимог частини четвертої статті 47 Закону України “Про авторське право і суміжні права”, хоча згідно із статтею 4 цього закону зобов’язаний здійснювати контроль за його виконанням.

Міністерство культури і туризму видає державне прокатне посвідчення на використання фільмів без дотримання вимог частини четвертої статті 47 Закону України “Про авторське право і  суміжні права”, хоча згідно з пунктом 10 статті 4 Положення про Міністерство культури і туризму зобов’язано вживати заходів щодо захисту об’єктів інтелектуальної власності при реалізації авторських і суміжних прав.

Міністерство внутрішніх справ не помічає масового, систе­матичного порушення телекомпаніями, кінотеатрами частини четвертої статті 47 Закону України “Про авторське право і суміжні права”.

Національна рада з питань телебачення і радіомовлення надає ліценції телерадіоканалам без урахування вимог частини четвертої статті 47 Закону України “Про авторське право і суміжні права”.

За підрахунками Гільдії акторів, всі ці факти призвели до ненадходження до бюджету у 2000–2005 роках податків тільки у  сфері обігу аудіовізуальних творів на суму 1 173 020 615 гривень. Це саме ті надходження, яких завжди бракує на культуру, на кіно­виробництво, на виховання патріотизму в наших дітей.

Авторське право і суміжні права в кожній з держав — членів СОТ та ЄС приносить не менш як 5 відсотків ВВП. Це можуть підтвердити присутні в залі представники ВОІВ. А в Державному бюджеті України навіть не передбачені надходження від обігу цієї власності як товару.

Прем’єр-міністр України наголошує на стратегічному праг­ненні антикризової коаліції до європейської інтеграції. А Міністер­ство юстиції, не рахуючись з вимогами Конвенції Міжнародної організації праці №87 про свободу асоціації та захист права на  організацію, яка наголошує, що національне законодавство не  зачіпає гарантій, передбачених цією конвенцією, і застосо­вується таким чином, щоб не порушувати їх, публічно порушує права і свободи громадян України, зокрема право на об’єднання в  профспілки, впродовж року відмовляючись легалізувати нашу профспілку, бо у статуті Гільдії акторів передбачено право захи­щати інтелектуальну власність акторів-виконавців. Тобто Міністер­ство юстиції позбавляє профспілку можливості захищати саме ті права акторів, які визначаються у трудових угодах, договорах та контрактах з кіностудіями.

Всі ці факти викликають у діячів культури України недовіру до публічних заяв влади. Бо наголошується одне, а дії органів влади свідчать про протилежне. Законодавство України у сфері авторського права і суміжних прав на сьогодні недосконале та потребує змін. Проте всі чинні на сьогодні закони України дають можливість забезпечити охорону прав митців, потрібне тільки безумовне їх дотримання державними органами. Доки всі органи влади не почнуть виконувати вимоги законодавства, а не імітувати їх виконання, які закони парламент не приймав би, віз і надалі залишатиметься там.

Тож головне прохання, або вимога Гільдії акторів полягає в  тому, щоб державна влада просто виконала всі свої зобов’я­зання — почала контролювати дотримання всіма користувачами інтелектуальною власністю частини четвертої статті 47 Закону України “Про авторське право і суміжні права”, виконала свої обов’язки, визначені статтею 54 Конституції України, захистила права авторів та виконавців, надала точне визначення суб’єктів суміжних прав, терміна “роялті”, визначила акторів-виконавців як авторів художнього образу. А також за міжнародними угодами згідно з частиною другою статті 8 Міжнародної організації праці №87 про свободу асоціації та захист права на організацію легалізувала Всеукраїнську професійну спілку “Гільдія авторів кіно” з правом захищати всі правовідносини, які визначаються у трудових угодах акторів, договорах та контрактах з кіностудіями.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Петро Павлович Крайнєв, директор Науково-дослідного центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності.

 

КРАЙНЄВ П.П., директор Науково-дослідного центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності. Шановний голову­ючий! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламент­ських слухань! Незважаючи на окремі недоліки системи охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності, що склалася в Україні за 15 років, вона може забезпечити охорону відповідних об’єктів. Але такої оцінки не можна дати системі захисту прав інтелекту­альної власності. Більше того, є всі підстави стверджувати, що захист прав інтелектуальної власності не відповідає сучасним вимогам і не забезпечує надійного та ефективного їх захисту.

Останніми роками, як ми вже чули, актуальність авторського права і суміжних прав дедалі зростає. Це зумовлено двома основ­ними чинниками. Перший полягає в тому, що від неправомірного відтворення об’єктів авторського права і суміжних прав, вартість яких інтенсивно зростає, можна одержати значні доходи. Другий чинник зумовлений стрімким розвитком нових технологій, які широко застосовуються під час незаконного використання об’єк­тів, що охороняються. Ця проблема ускладнюється тим, що такі неправомірні дії часто залишаються поза контролем відповідних органів.

Відомо, що в розвинених країнах світу підприємства та організації, пов’язані з усіма формами правомірного використання звуку та відеозапису, кінематографа, книговидання, комп’ютерних програм тощо, щороку приносять 5 і більше відсотків вну­трішнього валового продукту.

В Україні ж бачимо, як національна авторська еліта зведена до рівня жебраків. Неприховано піратськи використовуються твори письменників, композиторів, художників, майстрів театру і кіно, дослідників у різних галузях фундаментальних та прикладних наук. Відверто цинічно грабується держава. Бюджет обминають мільйо­ни гривень податків, що їх повинні сплачувати, гастролюючи, ви­конавські колективи й окремі виконавці. Нехтуються норми закону, зухвало зневажаються інтереси культури ділками тіньової інду­стрії  —  численних казино, нічних клубів, студій звуко- і відео­запису. Останні фактично перебувають поза правовим полем відносин з авторами, з інститутами влади. Це, безумовно, викли­кає справедливі нарікання творчої інтелігенції.

Хочу звернути вашу увагу на те, що закони у сфері інтелектуальної власності потрібні не лише для регулювання умов охорони прав, вони повною мірою застосовуються при захисті прав, ними керуються суди і правоохоронні органи.

Під час розроблення законопроектів не залучаються науков­ці провідних академій наук, судові експерти, представники зацікавлених громадських кіл. Як наслідок, продукуються норма­тивні акти, що відстоюють корпоративні інтереси Міносвіти і науки та Державного департаменту інтелектуальної власності, а не су­спільства в цілому. Свідченням невисокого рівня підготовлених законів є той факт, що вони часто кардинально змінюються, а їх якість не поліпшується. Постійні зміни, уточнення і доповнення законів у сфері інтелектуальної власності зумовлюють нестабіль­ність законодавства, що значною мірою негативно впливає на творчу активність науковців та розробників.

Щороку в Україні суди і правоохоронні органи розглядають сотні справ у сфері інтелектуальної власності, переважна біль­шість яких потребує судових експертних досліджень із засто­суванням спеціальних знань. Міністерство юстиції України пильно відстежує опанування цього нового виду судових експертиз і докладає значних зусиль для створення в Україні умов ефек­тивного експертного забезпечення правосуддя у сфері інте­лектуальної власності. Цю інституцію треба впорядковувати і  розвивати.

В Україні діє державна система правової охорони інтелекту­альної власності, яка, на жаль, відповідно до чинного законо­давства включає обмежене коло установ, підпорядкованих Міністерству освіти і науки України. Однак захистом прав інтелек­туальної власності займаються правоохоронні органи, експертним забезпеченням правосуддя — установи Мін’юсту України, припи­нення недобросовісної конкуренції, у тому числі в зазначеній сфері, — обов’язок Антимонопольного комітету. Тобто це не лише установи, що належать до сфери управління Міносвіти і науки. Як наслідок, стратегічні цілі, завдання та пріоритети щодо захисту прав інтелектуальної власності спрямовуються переважно на вирі­шення нескоординованих поодиноких аспектів.

На наш погляд, напрями концептуальних підходів щодо регулювання захисту прав інтелектуальної власності повинні охоплювати щонайменше фінансове, правове, інформаційне та кадрове забезпечення. Отже, концепцію системи національного захисту прав інтелектуальної власності слід ще розробити, залучивши до цієї справи відповідні міністерства, відомства та наукові установи. Вона має бути оприлюднена для обговорення широким загалом.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Шановні колеги, думаю, було б справедливо, щоб під кінець нашого обговорення на критику, зауваження, застереження відреагував керівник Державного департаменту інтелектуальної власності, який слухав і нотував все, що тут відбувалося. Запрошую до слова Миколу Васильовича Паладія, керівника Державного департаменту інтелектуальної власності.

 

ПАЛАДІЙ М.В., голова Державного департаменту інтелек­туальної власності. Шановний Миколо Володимировичу! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Ми дуже уважно вислухали всі ваші зауваження, пропозиції, вдячні всім за ту турботу, яку ви приділяєте цим питанням. Ми дуже вдячні Комітету Верховної Ради, який виступив організатором сьогоднішніх парламентських слухань. Дякуємо всім представ­никам судової гілки влади за те, що відбулася така відверта розмова, яка показала, що є дуже багато питань, які потрібно вирішувати в Україні.

І оскільки так сталося, що Державний департамент інтелек­туальної власності опинився в ролі невістки, я хотів би сказати декілька слів. Минуло практично сім років з дня утворення дер­жавного департаменту. І якщо багато з тих людей, які сидять у  цьому залі, пригадають, то перші два роки цей орган працював у складі 9 осіб. Ви знаєте, що таке держава Україна, ви щойно говорили про проблеми, яких дуже й дуже багато і у сфері авторського права, і у сфері промислової власності. І незважаючи на це, приймалися відповідні закони, Україну виводили зі списку 301, знімали санкції, які були застосовані іншими урядами щодо металургії тощо. Це все робив невеличкий колектив державного департаменту.

На сьогодні нас 44 особи і, незважаючи ні на що, ми будемо продовжувати працювати в цьому напрямі. Нам нелегко, не дуже просто з фахівцями у цій сфері. Та й ситуація в державі і щодо законодавства, і стосовно тих проблем, про які говорили промов­ці, не дуже проста. Але ми віримо в перемогу і знаємо, що подо­лаємо ці непрості проблеми.

Дотримання законів — це також наше першочергове завдан­ня. Здавалося б, можна придумати відповідне законодавство. Сьогодні європейські експерти визначають, що законодавство добре. Тому департамент, у положенні про який не передбачено співпраці з судовою гілкою влади, з експертизою, з іншими орга­нами виконавчої влади, який за своїм статусом не має стосунку… І коли нас запитують: а навіщо ви це робите? — то ми кажемо, що хтось повинен це робити. Тому ми збираємо в себе всіх зацікав­лених, хто не тільки критикує, а й підставляє руку, депутатське крило для того, щоб були і нові закони, і зміни до законів, зміни­лася ситуація щодо судового захисту, щодо експертизи, щодо реальних прозорих механізмів, щоб навести порядок.

На жаль, скільки ми не говорили б, як у нас погано, тільки від розмов краще не стане. Тому департамент сьогодні з тими працівниками, які є, з тими громадськими організаціями, які спів­працюють з нами, готові до серйозної роботи на результат.

У тому числі уряд планує координацію всіх центральних органів виконавчої влади у цій сфері. Думаю, що найближчим часом після парламентських слухань буде створена координаційна рада на рівні Прем’єр-міністра України, в якій будуть задіяні не лише силові структури, а й Міністерство культури і туризму. Якщо Міністерство культури і туризму скаже, що воно готове займатися проблемами авторського права — ми будемо тільки вдячні, підставимо їм плече у цьому нелегкому, непростому, дуже важли­вому для нашої держави питанні.

Насправді авторськими правами в державному департаменті у нас займаються, мабуть, чоловік 6, і сьогодні сказати, що вони погано працювали впродовж семи років, у мене не повертається язик. Хоча ми розуміємо, що проблем дійсно багато. Тому на завершення я хотів би сказати: давайте ми всі продумаємо, кожен на своєму місці — і народний депутат, і урядовий чиновник, — що ми готові зробити для того, щоб ті проблеми, про які сьогодні говорили в цьому залі, стали простішими, прозорішими, реальні­шими щодо виконання. Щоб ще через сім років, коли ми збере­мося в цьому залі, як пролунало у виступах, ми могли сказати: у нас були такі, такі й такі проблеми, тепер їх вже немає. Якщо ми саме так поставимо питання (а ми перед собою так ці завдання ставимо), то через сім років, навіть через два-три роки, ситуація у нас буде набагато кращою.

Переконаний, що тільки разом з вами, тільки за взаємної підтримки, відчуваючи лікоть один одного… Ми щойно говорили з  Русланою Лижичко і домовилися, як можемо попрацювати разом. Тільки ми всі разом можемо побудувати прозору, красиву, квітучу нашу рідну Україну (Оплески).

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Шановні колеги, ми завершуємо третю годину нашої диску­сії, я підіб’ю підсумки. Хотів би сказати, що мені приємно працю­вати в такій творчій, інтелектуальній аудиторії, і я гордився б, якби ближчим часом у нас був такий парламент. Думаю, він набагато вище підніс би рівень законодавчої влади в Україні, аніж тепер. Але проблема не лише в цьому.

Тут кілька промовців критикували мене за те, що за 30 се­кунд вони чули якесь повідомлення. Це не я робив, це комп’ю­терна програма попереджає про закінчення виступу. Я не маю жодного стосунку до цього, це нагадування, що в парламенті регламент дуже важливий.

Стосовно нашої дискусії. Я цілком переконаний, що найваж­ливіше сьогодні — розуміння суспільством значущості захисту авторських прав, інтелектуальної власності. У мене складається враження, що, умовно кажучи, на рівні масової свідомості в  Україні ще немає такого розуміння. Все відбувається, як відбу­вається, кожен опікується своїми правами — хтось брендовими, торговими, хтось авторськими, хтось інтелектуальними, але саме суспільство у стратегічному сенсі ще не розуміє цього.

Тому ці проблеми не є предметом серйозної дискусії в  засобах масової інформації, не є предметом серйозної дискусії, як казав міністр освіти, система підготовки кадрів у вузах, і ми останні кілька років витратили на те, що вся наша держава захи­щала міжнародні бренди і міжнародного виробника. Ми звітували перед міжнародними організаціями, повідомляли, де ми ще побо­ролися з піратством в частині захисту передовсім міжнародних авторських прав і міжнародної інтелектуальної власності.

Думаю, час вже нам, зважуючи на те, що ми повинні виконувати всі ратифіковані угоди, почати захищати українські авторські права і українську інтелектуальну власність. Якщо такий акцент ми зробимо, то трохи інакше подивимося і на ситуацію, і  на ті звіти, які сьогодні почули від владних структур.

Звичайно, для мене очевидно, що треба починати працю­вати з вивчення того, що зробила відповідна інституція, покликана опікуватися цими проблемами. У нас є Державний департамент інтелектуальної власності, очевидно, можна і варто нашому комі­тету провести дискусію в межах тільки його повноважень. Що він зробив? Які прецеденти зроблені? Що він не зробив? Як можна з  ним працювати? Не загальну дискусію, а таку предметну, коротку.

Є в нас відповідна судова палата Вищого господарського суду, яка займається спорами у сфері інтелектуальної власності. Давайте залучимо Верховний Суд. І така практика є, коли Вер­ховний Суд збирає й аналізує практику спорів у конкретній галузі чи конкретній сфері. Василь Васильович Онопенко сьогодні хотів виступити, але досі триває засідання Кабінету Міністрів, він там знаходиться, тому вибачався. Ми можемо звернутися до Верхов­ного Суду, щоб він проаналізував і подивився, що за спори, які проблеми, чи взагалі можна реально почати і завершити судовий спір у тій чи іншій проблемі. Таким чином ми ще одну складову вирішимо.

Я не захищаю вищий законодавчий орган, але я не почув серйозної критики, що немає законодавчої бази чи є проблеми із  законодавчою базою. Законодавчої бази достатньо, були б правозастосування і практика виконання всіх законів, які ми тут ухвалюємо.

Очевидно, що нам треба максимально переміститися у практичну площину, тому що сьогодні, на мою думку, найбільше потерпають люди, які творять інтелектуальний продукт, і вони жодним чином не розуміють, як їм захистити свої права.

Ось нещодавно до мене прийшли керівники відомого гурту “Кобза”, який вже більш як 30 років виступають в Україні. Кілька років тому вони несподівано дізналися, що є ще одна група “Кобза”, і вона має всі права, бо щось там зареєструвала. Тепер вони ходять по судах, по наших тортурах, показують фотографії, грамоти, що вони з 1970 року виступають під цією назвою, і цей судовий процес триває другий рік.

Це один приклад. А скільки таких прикладів, коли люди, які протягом 10–20 років і сьогодні творять інтелектуальний продукт, прославляють країну, через оцей хаос, який твориться в системі захисту власності, не знають, до кого звернутися.

Тому я абсолютно переконаний, що після того, як комітет додасть ті мудрі, свіжі і критичні пропозиції, які сьогодні звучали, Верховна Рада ухвалить відповідні рекомендації наших парла­ментських слухань, і тоді можна буде перейти в площину практичної роботи кожній інституції, яка за це відповідає. Я вже не згадую Антимонопольний комітет, інші інституції, які теж повин­ні цими питаннями займатися.

Тут уже говорили колеги, я цим свого часу опікувався, що в  нас взагалі ніхто не аналізує, що відбувається на рекламному і  телевізійному ринку. Таке враження, що це нікому не треба. Може, якась критика є, хтось вирішив у фінансовий спосіб, і на тому закінчилося. Тому вихід тільки один: взяти конкретну скла­дову незахищеності авторських прав, інтелектуальної власності і в кожній цій складовій аналізувати і займатися. Тоді ці пропозиції можна буде вносити або в сесійну залу, або на засідання уряду.

Тому що коли ми визначалися з комітетом стосовно парла­ментських слухань, ідея була дуже проста. Сьогодні це фактично стратегічна дискусія, яка дає нам можливість не чекати сім років, як тут говорили, а вже за кілька місяців у Верховному Суді про­вести розмову, у Департаменті інтелектуальної власності і таке інше.

І, звичайно, думаю, що ми будемо звертатися в парламенті до засобів масової інформації, щоб на сьогодні це стало пред­метом серйозної суспільної дискусії, і суспільство дізналося, що, на жаль, ще одна біда є в українському суспільстві, яку треба вирішувати, — проблема захисту авторських та інтелектуальних прав.

Ще раз дякую за змістовну серйозну дискусію. Переко­наний, що комітет найближчим часом подасть доопрацьований проект рекомендацій, і Верховна Рада їх ухвалить. Я також споді­ваюся, що після нашої спільної роботи ситуація буде поліпшува­тися, і на наступних парламентських слуханнях ми почуємо про приклади, як композитори, актори, інтелектуали змогли захистити свої авторські права в нашій країні (Оплески).

Дякую.

 

НЕВИГОЛОШЕНІ ВИСТУПИ

 

ВОЛКОДАВ В.В., голова Державної служби з охорони прав на сорти рослин. За роки незалежності завдяки підтримці народ­них депутатів, зусиллями Міністерства освіти і науки та особливо керівництва Державного департаменту інтелектуальної власності Україна пройшла величезний шлях у забезпеченні конституцій­них  прав і свобод громадян України, зокрема щодо володіння та використання інтелектуальної власності. Відпрацьовані механізми державної регламентації та регулювання відносин, які виникають у процесі реалізації майнових і немайнових прав у сфері інтелек­туальної власності на сорт рослин.

Вперше питання щодо об’єктів інтелектуальної власності у  сільському господарстві виникло у 1993 році, з прийняттям Закону України “Про охорону прав на сорти рослин”, яким сорти рослин були віднесені до об’єктів інтелектуальної власності, права на які охороняються державою. У ході його реалізації виник ком­плекс питань щодо розподілу повноважень та ефективності за­стосування окремих нормативних вимог, внаслідок чого 2002 року Закон прийнято в новій редакції, яка впорядкувала зазначені проблеми з набуття, здійснення та захисту прав на сорти рослин відповідно до Міжнародної конвенції з охорони нових сортів рослин в редакції 1991 року Міжнародного союзу з охорони нових сортів рослин (УПОВ), членом якого є Україна.

Реалізуючи норми нової редакції Закону, Держсортслужба напрацювала і затвердила в установленому порядку проекти постанов Кабінету Міністрів України, наказів Міністерства аграрної політики України, власні накази, що дало змогу повною мірою забезпечити правозастосування Закону України “Про охорону прав на сорти рослин” у частині державної реєстрації майнових прав інтелектуальної власності на сорти рослин.

На даний час в Україні немайнові права інтелектуальної власності на сорти рослин, що засвідчується свідоцтвом про авторство на сорт рослин, набули 9966 фізичних осіб; майнові права інтелектуальної власності на сорти рослин, засвідчені 1062 патентами, — 714 фізичних і юридичних осіб; майнові права інтелектуальної власності на поширення сорту рослин, засвідчені 3427 свідоцтвами про державну реєстрацію сорту, — 3978 фізич­них і юридичних осіб.

Більш проблемним є питання захисту прав на сорти рослин. Чинне законодавство України, у тому числі Цивільний кодекс України та Закон України “Про охорону прав на сорти рослин” встановлює, що захист права власності здійснюється в судовому порядку. Певною мірою захист прав на сорти рослин забезпе­чують окремі положення Закону України “Про насіння і садивний матеріал”, завдяки якому, як свідчить аналіз Реєстру виробників насіння і садивного матеріалу, у 2006 році власниками сортів рослин було надано 1796 ліцензій на виробництво насіння та садивного матеріалу сортів по 164 культурах загальним обсягом 1,4 мільйона тонн.

Разом з тим вважаємо, що Закон України “Про насіння і  садивний матеріал” має цілий ряд недоліків, основним з яких є  його невідповідність міжнародним нормам, які діють на світово­му ринку насіння, зокрема вимогам до сортової сертифікації за схемами ОЄСД, що не дає можливості українським селекціонерам і виробникам насіння бути присутніми на міжнародних ринках.

Другою проблемою захисту прав на сорти рослин, на думку провідних експертів, є неготовність судової гілки влади розгляда­ти питання порушення права інтелектуальної власності на сорт рослин як особливого об’єкта інтелектуальної власності. Немає жодного судового рішення щодо порушення майнових прав інте­лектуальної власності на сорти рослин. І не тому, що немає порушень, вони є, але суди загальної юрисдикції іноді відмовля­ються їх розглядати, а патентних судів в Україні не існує, незва­жаючи на неодноразові декларації влади про їх створення.

Спільними зусиллями потрібно вирішити і проблему оцінки сортів рослин як об’єктів інтелектуальної власності.

Водночас вважаємо за необхідне поглибити співпрацю Державного департаменту інтелектуальної власності та Державної служби з охорони прав на сорти рослин, особливо в напрямі вдо­сконалення законодавчої бази, розроблення та реалізації єдиної державної політики у сфері інтелектуальної власності.

З урахуванням виступів учасників парламентських слухань, пропоную внести до проекту Рекомендацій пропозицію про роз­роблення Державної програми розвитку інтелектуальної власності в Україні на 2008–2012 роки.

 

ГРИЩЕНКО Д.І., директор юридичної та патентної фірми “Грищенко та партнери”. Проблема охорони й захисту об’єктів інтелектуальної власності сьогодні вийшла у світі на перший план і стала вже не лише юридичним питанням. Внаслідок глобальної інтелектуалізації сучасної світової економіки вона дедалі більше стає фундаментальною проблемою, пов’язаною з економічною безпекою, і вимагає стратегічних підходів до свого практичного вирішення.

Практика застосування чинного законодавства у сфері інте­лектуальної власності дає можливість виявити низку векторів подальшої законотворчості, які сприятимуть більш ефективній правовій охороні. Саме практика застосування — наочний крите­рій якості будь-якого закону, адже закон приймається для того, щоб його дотримувалися і використовували.

Дозвольте звернути увагу на такі актуальні проблеми у сфері інтелектуальної власності.

Визнання недійсним патенту на промисловий зразок. Остан­нім часом особливого поширення набула практика так званої “ле­галізації” використання чужих відомих торговельних марок шляхом патентування візуально тотожного зображення як промислового зразка. Такий спосіб легалізації недобросовісної конкуренції завдяки отриманню свого промислового зразка є легким і достат­ньо швидким, що пояснюється відсутністю кваліфікаційної про­цедури при видачі патенту на промисловий зразок. Проводиться лише формальна експертиза, тобто не перевіряється спільність конкретного промислового зразка з позначенням, яке вже охоро­няється як торговельна марка іншого правовласника. Отримання патенту на промисловий зразок становить основу для формально правомірної діяльності, скажімо, з виробництва тютюнової продук­ції, промислових та продовольчих товарів тощо.

Проблема необхідності запровадження експертизи, по суті, відома вже давно, проте конкретних законодавчих ініціатив немає. За таких обставин пропонуємо інший підхід до посилення право­вої захищеності власника торговельної марки. Власник раніше зареєстрованої торговельної марки вправі звернутися до суду з  позовом про визнання недійсним патенту на промисловий зразок, який охороняє ідентичне зображення (про що йшлося вище) з підстав видачі такого патенту з порушенням прав влас­ника торговельної марки. Як свідчить досвід, практика розгляду таких справ є досить успішною, вказані промислові зразки визнаються недійсними.

Проте виникає серйозна проблема у разі, якщо власник промислового зразка (знаючи про програшність справи) добро­вільно відмовляється від належного йому патенту. У такому випадку є ймовірність, що провадження у справі буде припинено. Фактичною підставою для припинення провадження може бути відсутність предмета спору — по суті, вже немає того патенту на промисловий зразок, який визнається судом недійсним (пункт 11 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Припинення провадження у справі без вирішення спору по  суті (визнання недійсним патенту на промисловий зразок, виданий з порушенням прав власника торговельної марки) суттєво обмежує засоби захисту власника торговельної марки. Адже  пред’являти вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної незаконним використанням промислового зразка, подібного до торговельної марки, можна лише тоді, коли відповідний патент на промисловий зразок визнано судом недійсним.

Іншими словами, поточний стан справ у сфері інтелекту­альної власності — не на користь законних власників торговельних марок. Треті особи можуть вільно паразитувати на іміджі торго­вельної марки, залишаючись безкарними. Для цього достатньо отримати патент на промисловий зразок, що відтворює зобра­ження торговельної марки, і таким чином легалізується викори­стання певного об’єкта. А в подальшому, коли законний власник торговельної марки подасть позов на недобросовісного підпри­ємця про визнання патенту на промисловий зразок недійсним, треба вчасно (до набрання сили рішенням суду) відмовитися від  патенту. При цьому законодавство допускає патентування багатьох (дублюючих один одного) промислових зразків, що взагалі може ускладнити прийняття остаточного судового рішення у справі.

Зважаючи на вищевикладене, пропонуємо доповнити статтю 25 Закону України “Про охорону прав на промислові зразки” частиною п’ятою:

“5.  Правила цієї статті поширюються на патенти, дія яких припинилася достроково за будь-яких умов, викладених у статті 24 цього Закону”.

Можливість визнання недійсними патентів на промислові зразки, дія яких припинилася достроково, дає змогу остаточно вирішити спір щодо незаконного використання інтелектуаль­ної   власності та стягнути з порушників відповідну грошову компенсацію.

Проблемні питання захисту об’єктів інтелектуальної власно­сті в мережі Інтернет. Ця проблема набула особливої значущості, зважаючи на сучасний рівень інформаційного та науково-техніч­ного розвитку суспільства. Об’єкти інтелектуальної власності, зокрема знаки для товарів і послуг як важливий інструмент просування товарів і послуг на ринку, широко використовуються в електронній торгівлі, що здійснюється через Інтернет.

Найчастіше в мережі Інтернет використовується знак для товарів і послуг в доменних іменах. Для цього використовують власні фірмові найменування або знаки для товарів і послуг — торговельні марки. Отже, доменні імена також можна віднести до  засобів індивідуалізації комерційних підприємств. Право на доменне ім’я виникає водночас з підключенням користувача до  Інтернету та його реєстрацією в недержавній організації, при цьому експертиза не проводиться. Власники доменів отримують право на їх використання, яке багато в чому є подібним до виключного права на використання знака для товарів та послуг. Така система реєстрації доменних імен призводить до виникнення конфліктів між власниками доменів і власниками виключних прав на товарний знак. Поширеним правопорушенням прав власників інтелектуальної власності є неправомірна реєстрація доменних імен, тотожних чи подібних до зареєстрованих знаків для товарів і послуг, так званий “кіберсквотинг”.

Спори, пов’язані з розміщенням і використанням інформації в мережі Інтернет, дедалі частіше стають предметом судового розгляду. Їх розв’язання ускладнене тим, що при використанні доменного імені в мережі Інтернет проблемним стає питання щодо наявності в цій дії одного з основних понять законодавства про авторське право — відтворення. Досить часто суди не ви­знають розміщення творів в мережі Інтернет відтворенням. Відсутність посилань на автора під час подібного відтворення також ускладнює встановлення правопорушника авторських прав. Відносини щодо використання об’єктів інтелектуальної власності в  мережі Інтернет залишаються недостатньо врегульованими і чинним законодавством України, і відповідними договорами між окремими суб’єктами інформаційних відносин.

Важливо підкреслити, що законами України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”, “Про охорону прав на промислові зразки” та “Про охорону прав на топографії інте­гральних мікросхем” визначено: пропонування для продажу, в  тому числі через Інтернет, є також використанням винаходу, промислового зразка та топографії інтегральної мікросхеми. Закон України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” вперше в національному законодавстві визначає поняття “домен­не ім’я”.

Крім того, розширено поняття використання знака. Ще донедавна під використанням знака визнавали застосування його на товарах і при наданні послуг, для яких його зареєстро­вано, — на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на  вивісках, під час показу експонатів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, у проспектах, рахунках, на бланках та в іншій документації, пов’язаній із введенням зазначених това­рів і послуг до господарського обігу. Закон доповнено положен­ням, згідно з яким використанням знака визнається також викори­стання в мережі Інтернет знака та доменних імен, тотожних чи подібних до знака настільки, що їх можна сплутати. Це свідчить про вдосконалення національного законодавства з метою захисту об’єктів інтелектуальної власності в мережі Інтернет.

Проте аналіз проблем охорони об’єктів інтелектуальної власності, зокрема знаків для товарів і послуг, у зв’язку з їх вико­ристанням в мережі Інтернет, зростання кількості судових спорів з  вищезазначеного питання вимагають подальшої розробки спе­ціальних норм для регулювання правовідносин у мережі Інтернет, вдосконалення національного законодавства в цій сфері та його гармонізація з міжнародно-правовими нормами.

 

ДОМБРОВСЬКИЙ С.В., начальник Головного управління нагляду за додержанням законів щодо прав і свобод та захисту інтересів держави Генеральної прокуратури України. Захист прав інтелектуальної власності є надзвичайно актуальною проблемою, оскільки від порушень у цій сфері потерпають і власники, і  держава.

Протягом останнього десятиліття в Україні відбувається активний процес становлення системи охорони інтелектуальної власності. На сьогодні діяльність у цій сфері регулюють 7 спеці­альних законів у цій сфері, більш як 40 законодавчих актів регла­ментують питання, пов’язані з охороною різних об’єктів інтелекту­альної власності, на їх виконання прийнято понад 100 підзаконних нормативно-правових актів. Україна надала згоду на обов’язко­вість дії на її території більш як 20 міжнародних угод у сфері інтелектуальної власності.

Проте, на жаль, боротьба з контрафактною продукцією і  піратством ще не є достатньо ефективною.

Перевірками виявлено, що масового характеру набули пору­шення, пов’язані з незаконним обігом дисків для лазерних систем зчитування та комп’ютерних програм. Об’єкти інтелектуальної власності використовують для незаконного відшкодування податку на додану вартість. Виявляються непоодинокі факти порушень авторських прав у виробничій сфері. Значних збитків зазнають власники внаслідок використання зареєстрованого знака для товарів та послуг без дозволу.

Наведу лише один приклад. Прокуратурою Запорізької області виявлено, що товариство “Рома”, з яким 16 райдержадмі­ністрацій області уклали договори на постачання комп’ютерної техніки для загальноосвітніх шкіл, обладнало комп’ютери нелі­цензійним програмним забезпеченням. Розмір завданих держа­ві   збитків перевищує 600 тисяч гривень. Прокуратура області 28 лютого 2007 року порушила кримінальну справу.

Кримінальні справи в цій сфері порушувалися прокурорами Автономної Республіки Крим, Дніпропетровської, Одеської, Житомирської, Сумської, Чернігівської, Херсонської, Хмельницької областей, міста Києва.

На ефективність системи охорони інтелектуальної власності впливає комплекс проблем, які вимагають невідкладного роз­в’язання. Насамперед необхідно забезпечити належний рівень координації органів виконавчої влади, правоохоронних та контро­люючих органів, який на сьогодні є недостатнім.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18 серпня 2005 року №753 ліквідовано Міжвідомчий комітет з проблем за­хисту прав на об’єкти інтелектуальної власності, який був ство­рений саме з метою забезпечення координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, підготовки пропозицій щодо комплексного розв’язання проблем правомір­ного використання об’єктів інтелектуальної власності, виконання зобов’язань, що випливають з міжнародних договорів України у  цій сфері. На наш погляд, є потреба повернутися до питання про відновлення діяльності Міжвідомчого комітету.

Неефективна діяльність системи органів управління у сфері інтелектуальної власності. Відомством, яке координує заходи центральних органів виконавчої влади щодо контролю за до­триманням законодавства у сфері інтелектуальної власності, є Державний департамент інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України. Однак підрозділ державних інспекторів у  складі цього департаменту нечисленний і не може забезпечити належного виконання покладених на нього функцій. До того ж державних інспекторів не призначено у 9 з 27 регіонів, а саме у Вінницькій, Чернівецькій, Черкаській, Полтавській, Закарпатській, Херсонській, Волинській, Сумській областях та місті Севастополі.

Заслуговує на увагу пропозиція науковців щодо утворення на базі Державного департаменту інтелектуальної власності Державного комітету України з питань інтелектуальної власності, надавши йому на законодавчому рівні статус національного патентного відомства, відповідального за здійснення державної політики у сфері промислової власності, авторських і суміжних прав. Нагадаю, що такий комітет вже створювався указом Президента України від 13 березня 1999 року, але через рік був ліквідований.

На сьогодні Програма скоординованих дій правоохоронних та контролюючих органів по боротьбі з незаконним виробни­цтвом, розповсюдження і реалізацією аудіо- і відеопродукції, компакт-дисків, а також інших об’єктів права інтелектуальної власності, затверджена спільним наказом МОН, МВС, СБУ, ДПА, Генеральної прокуратури України, Мінкультури, Держпідприєм­ництва, Держмитслужби від 21 травня 2003 року, належно не виконується. Для підвищення її ефективності слід розглянути питання про можливість включення до складу Координаційної ради представників Верховного Суду України та Вищого госпо­дарського суду України, в якому створена Судова палата з  розгляду справ у господарських спорах, пов’язаних із захистом прав на об’єкти інтелектуальної власності. Доцільно було б також включити до складу Координаційної ради представника Міні­стерства транспорту та зв’язку України, яке координує діяльність органів виконавчої влади, пов’язану зі створенням та об’єднанням електронних інформаційних систем в єдиний веб-портал органів виконавчої влади. Можливо також до складу ради включити і  представника Міністерства агропромислової політики України, у  складі якого діє Державна служба з охорони прав на сорти рослин, що здійснює контроль за додержанням юридичними і  фізичними особами законодавства з питань охорони прав на сорти рослин.

Викликає зауваження діяльність уповноважених органів при застосуванні адміністративного законодавства. Непоодинокі ви­падки складення протоколів не уповноваженою на те особою, неправильно кваліфікуються дії правопорушника, не складається детальний перелік вилученої (контрафактної) продукції тощо.

Одним з найбільш проблемних є питання щодо кола суб’єк­тів, які можуть бути притягнуті до адміністративної відповідаль­ності. Як правило, це звичайні реалізатори продукції. Для запо­бігання та припинення правопорушень у сфері інтелектуальної власності мають встановлюватися та притягуватися до адміні­стративної відповідальності насамперед організатори незаконного розповсюдження контрафактної продукції.

Слід розробити дієві механізми реалізації законодавчих норм щодо захисту прав інтелектуальної власності в судовому порядку. Як свідчать матеріали судової практики, кількість звер­нень до господарських судів України за захистом прав на об’єкти інтелектуальної власності щороку зростає. Протягом останніх трьох років до місцевих господарських судів України надійшло 700 заяв у спорах, пов’язаних із захистом прав на об’єкти інтелектуальної власності та розпорядженням майновими права­ми  на них. За цей період закінчено провадженням 350 справ (тільки половину), при цьому задоволено повністю або частково позовні вимоги у 114 справах.

Потребує законодавчого врегулювання питання розмежу­вання компетенції між господарською та адміністративною юрисдикцією щодо спорів про визнання недійсними свідоцтв на  знаки для товарів і послуг. Оскільки норми Господарського процесуального кодексу і Кодексу адміністративного судочинства України про підвідомчість мають загальний характер, доцільно конкретизувати, які саме спори у сфері інтелектуальної власності належать до компетенції адміністративного суду, і відповідно їх вирішення за правилами іншого судочинства виключається.

Загалом є нагальна потреба в подальшому вдосконаленні законодавчої та нормативно-правової бази.

Слід вдосконалити та уніфікувати систему захисту прав інтелектуальної власності, яка не характеризується цілісністю та  ефективністю, має неузгоджені й суперечливі положення. Кожен законодавчий акт, який регулює право на конкретні об’єкти інтелектуальної власності, передбачає власну систему захисту відповідного права.

Істотною прогалиною у законодавстві України про інтелек­туальну власність є відсутність норм про визнання України суб’єктом права інтелектуальної власності.

За браком часу неможливо детально висвітлити всі проблеми у сфері інтелектуальної власності, які потребують невідкладного вирішення, а тому Генеральна прокуратура України найближчим часом підготовить і направить до комітету Верховної Ради України ґрунтовну інформацію.

 

ЄДІН О.Й., член Комітету Верховної Ради України з питань транспорту i зв’язку (Блок Юлії Тимошенко). Економічний розви­ток України найближчим часом залежатиме від створення на­лежних умов для розвитку творчої активності громадян та дієвого механізму захисту прав на здобутки їх творчості. Створення таких умов, своєю чергою, має забезпечити інвестиційну привабливість України, вступ до СОТ і поступову інтеграцію України у Євро­пейське Співтовариство.

На мою думку, на сьогодні чинне законодавства України загалом дає можливість забезпечити достатній захист прав інтелектуальної власності. Контроль за правомірним використан­ням об’єктів права інтелектуальної власності здійснюють різні центральні органи виконавчої влади — Мінекономіки, Мінкультури, Держмитслужба, МВС, ДПА, СБУ, Держкомпідприємництва, Антимонопольний комітет та Державний департамент інтелекту­альної власності. З метою координації дій щодо боротьби з пра­вопорушеннями у сфері інтелектуальної власності 2003 року ство­рено Координаційну раду за участю представників цих відомств, очолювану головою Державного департаменту інтелектуальної власності, а також регіональні ради при всіх облдерж­адміністраціях.

Разом з тим для підвищення ефективності боротьби з  правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності потрібен більш професіональний підхід та відповідні фахівці. Так, створення 2002 року в Державному департаменті інтелектуальної власності підрозділу державних інспекторів з питань інтелектуальної влас­ності дало можливість піднести контроль за використанням об’єктів права власності на якісно новий рівень. Фахівці підрозділу в рамках роботи обласних координаційних рад по боротьбі з  правопорушеннями у цій сфері налагодили співпрацю з право­охоронними і контролюючими органами. Фахова допомога дер­жавних інспекторів та їх безпосередня участь у спільних діях з  виявлення правопорушень у сфері інтелектуальної власності дали змогу правоохоронним органам порушити чималу кількість кримінальних справ. Державні інспектори довели свою ефектив­ність як експерти, консультанти, “просвітителі” в питаннях викори­стання об’єктів права власності в регіонах України.

Завдяки співпраці державних інспекторів та правовласників майже втричі збільшилася кількість укладених договорів на виплату авторської винагороди підприємствами сфери громад­ського харчування, кабельного телебачення та розважального бізнесу. Посилення боротьби в цьому напрямі суттєво вплинуло на збільшення в Україні легального обігу аудіовізуальної продукції і фонограм. Усі ці заходи сприяють постійному зростанню надход­жень до Державного бюджету.

Однак існуюча чисельність підрозділу державних інспекторів не дає можливості забезпечити присутність у кожній області навіть одного інспектора, при тому що на кожного з них покла­дено значний обсяг завдань щодо здійснення державного контролю у цій сфері за тисячами користувачів об’єктами права інтелектуальної власності, передовсім засобами масової інфор­мації, розважальними та концертними установами, виробниками лазерних дисків, розповсюджувачами аудіовізуальної продукції і  фонограм, комп’ютерних програм та баз даних. На сьогодні в  регіонах вже діють тисячі зазначених закладів, і їх кількість постійно зростає.

Разом з тим в областях, де немає державних інспекторів (це десять областей) боротьба з правопорушеннями у сфері інтелек­туальної власності ведеться майже безсистемно і має значно нижчі результати. Координаційні ради при таких облдержадміні­страціях працюють суто формально, тому голови більшості з них звернулися до Міністерства освіти і науки України з пропозицією про збільшення чисельності державних інспекторів.

Вважаю, що для забезпечення дієвого контролю у сфері інтелектуальної власності на цьому складному етапі розвитку України без систематичного фахового контролю не обійтися, тому необхідно створити дієздатну організаційну структуру державних інспекторів з питань інтелектуальної власності з достатньою чисельністю та відповідним фінансуванням їх діяльності. Необхід­но, щоб у кожній області працювали 2–3 інспектори, а в перспек­тиві слід подумати про створення Державної інспекції з відповід­ними повноваженнями та функціями, що дасть можливість суттєво просунутися у створенні належних умов для розвитку творчої активності громадян та дієвого механізму захисту прав на здо­бутки їх творчості.

 

ЗУБЕЦЬ М.В., голова підкомітету з питань науки Комітету Верховної Ради України з питань науки i освіти (Блок Юлії Тимошенко). Своєчасність винесеної на парламентські слухання теми очевидна. Щороку направляються на експертизу до Укрпатенту в середньому 150 заявок на винаходи і моделі та  передаються на випробування до Держсортслужби більш як 200 сортів рослин. Ці новації продукуються в 70 установах Української академії аграрних наук. У кожній установі створені наукові підрозділи з питань інтелектуальної власності і маркетингу інновацій, функціонує Інститут інноваційного провайдингу, а в апа­раті президії — відділення наукового забезпечення трансферу технологій та відділ наукового менеджменту і маркетингу.

Зокрема, минулого року нашими установами видано агро­виробникам понад 3 тисячі ліцензій на використання майнового права інтелектуальної власності і реалізовано елітного насіння, молодняку тварин, посадкового матеріалу тощо майже 2 тисячам господарських товариств. Таким чином, до спеціального фонду установ надійшло близько 30 мільйонів гривень, які будуть вико­ристані на створення та впровадження нових конкурентоспро­можних розробок і технологій.

Водночас треба відзначити значне неузгодження законодав­чих актів у сферах інтелектуальної власності та інноваційної діяльності з іншими актами законодавства, що прямо чи опосе­редковано їх стосуються. Негативний аспект такого неузгодження вимог статей 7 і 9 Закону України “Про податок з доходів фізич­них осіб” із нормами законів “Про охорону прав на винаходи і  корисні моделі” та “Про охорону прав на сорти рослин” спосте­рігається в питаннях встановлення мінімальних ставок винагороди авторам. Оподаткування роялті фізичних осіб за надання ліцензії на використання винаходу, сорту рослин тощо становить лише 15 відсотків, 85 відсотків надається ліцензіатом як податковим агентом автору. У разі передачі автором права інтелектуальної власності установі, виплата розробникам дивідендів не переви­щить 15–20 відсотків роялті, одержаних установою чи організа­цією від ліцензіата. Неузгодженість положень зазначених законів з  сумою винагороди, що виплачується авторам, провокує їх до порушення законодавства.

Положення Закону України “Про охорону прав на сорти рослин” суперечать вимогам Регламенту Ради ЄС про права на сорти рослин і Закону України “Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства ЄС”. Регламентом Ради ЄС не передбачено проведення експертизи сортів на придатність для розповсюдження, оскільки продуктив­ність та інші господарсько цінні показники не віднесені до критеріїв охороноздатності сортів рослин, відсутня система підтримування сортів.

Разом з тим у Законі України “Про охорону прав на сорти рослин” відсутні статті про апеляційні органи, які засвідчують достовірність висновку установи експертизи; про систему оскар­ження висновку експертизи; про процедуру захисту інтересів авторів і встановлення взаємопорозуміння між ними та установою експертизи.

Інформацію про невідповідність Закону України “Про охо­рону прав на сорти рослин” Регламенту Ради ЄС про права на  сорти рослин, а також про порушення вимог Закону України “Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства ЄС” Академія аграрних наук надала Держсортслужбі Міністерства аграрної політики України, однак вона не була врахована, і закон набрав чинності без пропозицій Академії аграрних наук.

Статті 6, 12, 13, 16 Закону України “Про державне регулю­вання діяльності у сфері трансферу технологій”, прийнятому 14 вересня 2006 року, виписані некваліфіковано, що стає пере­поною при укладенні договорів про трансфер технологій, виплаті дивідендів ліцензіару за використання його майнового права на  інтелектуальну власність, під час державної експертизи та реєстрації договорів. Для втілення вимог згаданих статей закону необхідно створити експертні науково-економічні установи, що не реально і не доцільно через високі економічні витрати. У статті 20 цього закону передбачено вилучення з установ і організацій коштів, отриманих від трансферу технологій, та зарахування їх до спеціального фонду головних розпорядників. Така централізація усуває мотивацію трансферу технологій та їх розроблення.

З огляду на викладене, необхідно створити центральний орган виконавчої влади з питань інтелектуальної власності та  інноваційної діяльності, до якого мають увійти Український інститут промислової власності, Українське агентство авторського права і суміжних прав Міністерства освіти і науки України, Державна служба з охорони прав на сорти рослин і Головна дер­жавна племінна інспекція Міністерства аграрної політики України. Такий орган здійснюватиме єдину політику в інноваційній сфері та контролюватиме використання об’єктів інтелектуальної власно­сті на зовнішньому і внутрішньому ринках.

 

КРАСОВСЬКА А.Г., директор Українського інституту проми­слової власності. Я представляю кваліфікований колектив Державного підприємства “Український інститут промислової власності” — єдиного в Україні уповноваженого закладу експерти­зи. Головним завданням нашого інституту є розгляд заявок на об’єкти промислової власності — винаходи, корисні моделі, знаки для товарів і послуг, промислові зразки тощо.

Державна система правової охорони інтелектуальної власності в Україні була заснована у грудні 1991 року, до її складу увійшов і заклад експертизи, на той час — Науково-дослідний центр патентної експертизи.

Становлення закладу експертизи відбувалося паралельно із становленням всіх інституцій України. Так, перші 23 заявки на винаходи надійшли до закладу експертизи 30 листопада 1992 року. За станом на 1 березня 2007 року, загалом надійшло більш як 350 тисяч заявок на всі об’єкти промислової власності. За час існування державної системи правової охорони інтелектуальної власності спостерігається стабільна тенденція до збільшення кількості заявок з національних і міжнародних процедур.

З 2000 року зусилля колективу зосереджені на таких напрямах:

–  скорочення термінів розгляду заявок;

–  підвищення якості проведення експертизи;

–  забезпечення постійного підвищення кваліфікації експер­тів (здобуття спеціальної освіти у сфері інтелектуальної власності, проведення семінарів, тренінгів в Україні й за кордоном);

–  проведення міжнародних семінарів, конференцій, виставок;

–  створення бази даних для користувачів патентної інфор­мації в мережі Інтернет та на CD-ROM;

–  забезпечення відкритості та доступності експертизи для заявників (створення довідково-інформаційних систем про стан діловодства за заявками та забезпечення безоплатного доступу до них у мережі Інтернет);

–  комплектування фондів національної системи науково-технічної інформації України національною патентною документа­цією на паперових носіях та на CD-ROM.

Завдяки наполегливій роботі працівників державної системи правової охорони інтелектуальної власності щороку збільшується кількість розглянутих заявок: на торговельні знаки — майже в 4 рази, на винаходи — майже в 2,5 разу, на промислові зразки — майже в 3 рази.

Без збільшення кількості експертів за шість років вдалося скоротити терміни розгляду заявок: на винаходи — у 3 рази (на  сьогодні цей термін становить 16 місяців), на торговельні знаки — у 2,5 разу (12 місяців).

У реєстрі Державного департаменту інтелектуальної власно­сті налічується більш як 200 тисяч охоронних документів, якими регулюється захист прав промислової власності.

На сьогодні перед нами стоять завдання, які необхідно вирі­шити найближчим часом, серед яких:

–  постійне підвищення кваліфікації фахівців;

–  вдосконалення проведення експертизи;

–  продовження роботи у напряму скорочення термінів розгляду заявок;

–  повна автоматизація всіх процесів діловодства за заявками;

–  модернізація створених технологічних баз даних;

–  заміна застарілих зразків техніки сучасними;

–  забезпечення більш широкого доступу експертів до закор­донних патентних та науково-технічних баз;

–  запровадження електронних технологій проведення екс­пертизи щодо всіх об’єктів промислової власності;

–  забезпечення електронного подання заявок відповідно до чинного законодавства.

Колектив Державного підприємства “Український інститут промислової власності” впевнений, що завдяки підтримці Держав­ного департаменту інтелектуальної власності, МОН, Секретаріату Кабінету Міністрів України ми зможемо забезпечити виконання цих завдань.

Проблеми, які потребують врегулювання на більш високому рівні:

1.  Загалом в Україні відсутня культура дотримання прав ін­телектуальної власності. За кордоном перші кроки ознайомлення з інтелектуальною власністю починаються ще в дошкільному віці.

2.  Відсутність у регіонах представництв державної системи правової охорони інтелектуальної власності, які здійснювали б консультативну, роз’яснювальну та навчальну роботу в патентній сфері.

3.  Недостатня співпраця у сфері інтелектуальної власності між різними інституціями (Держкомстатистики, Державний депар­тамент інтелектуальної власності, Комітет курортології, Антимоно­польний комітет тощо). Необхідна гармонізація не тільки з євро­пейським законодавством, а й внутрішня (маю на увазі закони, що стосуються права на об’єкти промислової власності).

4.  Необхідність удосконалення законодавства з питань інтелектуальної власності, у тому числі підзаконних актів.

5.  Стрімке збільшення кількості заявок ставить складні зав­дання щодо скорочення термінів їх розгляду. Наше приміщення не  дає можливості збільшити кількість експертів та фахівців у цій сфері. Для забезпечення роботи на рівні сучасних вимог законо­давства нам бракує 6 тисяч квадратних метрів.

6.  Поширення на наше підприємство дії Закону “Про дер­жавні закупівлі” ускладнило роботу. Необхідність проведення тен­дерних процедур перешкоджає участі стабільних компаній, які ефективно працюють на ринках України. Як правило, пропозиції подають новостворені компанії, яким не вистачає або обсягів через погану якість обслуговування, або сировини.

 

МУНТІЯН В.І., професор Національної академії державного управління при Президентові України. Сьогодні ми всі є свідками того, як у світі відбувається інформаційна революція і формується інформаційне суспільство, ядром якого є суспільство знань. Навколо цього ядра здійснюються швидкоплинні за часом та кардинальні за формою і змістом трансформаційні перетворення не лише основ світової і національних економік, а й життя людей та світової спільноти загалом.

Основним стратегічним ресурсом влаштування сучасного світу, безумовно, є ресурс інтелектуального капіталу. Тому парла­ментські слухання з даної проблематики вкрай актуальні для розроблення стратегії розвитку України. Безперечно, як вчений я  підтримую основний лейтмотив рекомендацій, підготовлених Комітетом Верховної Ради України з питань науки і освіти.

Ми повинні чітко усвідомлювати, що вирішення проблем правової охорони інтелектуальної власності в сучасному світі від­бувається за умов, коли вже сформувалася глобальна система регулювання охорони та захисту прав інтелектуальної власності з центральним місцем у ній Всесвітньої організації інтелектуальної власності та Світової організації торгівлі. Базові принципи цієї глобальної системи насамперед мають враховуватися будь-якою країною світу з метою реалізації політики розширеного іннова­ційного відтворення основних фондів з подальшим переходом на інвестиційно-інноваційну модель сталого розвитку.

Для України це не просто стратегія розвитку, а забезпечен­ня конкурентоспроможності національної економіки. Пригадаймо, що ще за часів СРСР Україна посідала першість за інтелектуаль­ним потенціалом не лише серед союзних республік, а й серед країн світу. Із 100–120 тисяч поданих заявок на винаходи Україна подавала 35–37 тисяч. І це не лише моє особисте твердження. Це підтвердила Японія, яка визнала, що Україна за часів СРСР посідала перше місце у світі за інтелектуальним потенціалом. Але це було за часів СРСР. А що маємо сьогодні?

Дозвольте надати відповідь песимістам: реальні факти під­тверджують, що Україна володіє значним інтелектуальним потен­ціалом, але він майже не захищений, і держава, на превеликий жаль, не здійснила необхідної реформи для зупинення негатив­них  явищ у сфері захисту інтелектуальної власності, не створила сприятливого середовища і необхідної інфраструктури щодо ефективного функціонування даного сектору.

Безумовно, для України, яка сьогодні вибирає шлях кардинальних реформ щодо побудови інформаційного суспільства і виведення економіки на траєкторію сталого розвитку, пріори­тетом у докладанні зусиль для забезпечення синергетичного ефекту розвитку є інтелектуальний потенціал, створення системи його надійного захисту, раціонального використання і стрімкого зростання.

Наша держава і сьогодні не поступається Заходу в питаннях підготовки кадрів. За роки незалежності в Україні збільшилася кількість вищих навчальних закладів і кількість студентів. Україна входить до п’ятірки країн, які мають найвищі досягнення в ракет­но-космічній галузі, до шістки країн у галузі автомобілебудування, до десятки країн у галузі суднобудування. Сьогодні Україна перебуває на четвертому місці у світі за кількістю сертифікованих математиків-програмістів. І такий перелік можна продовжувати.

Мене турбує те, що ми нераціонально витрачаємо цей унікальний потенціал, так і не змогли утворити надійних механізмів захисту інтелектуальної власності. Чиновники, які ведуть ці питання, опікуються переважно проблемами захисту від­повідних інтересів інших держав, але ніхто предметно не перей­мається захистом інтелектуальної власності, яка є складовою нашого національного багатства. Хто порахував прямі втрати, яких зазнає держава в цих питаннях? Мова йде в основному про нафту, газ, інвестиції, а на цьому тлі допускаємо втрати, які в най­ближчій перспективі можуть завдати непоправних збитків націо­нальним інтересам державі. Потрібно створити надійну ефективну систему захисту державних інтересів і в зазначеній сфері іннова­ційної діяльності.

Думаю, що на часі визначення та реалізація широко­масштабної довгострокової стратегії модернізації всієї системи освіти, наближення її до стандартів ЄС, потреб внутрішнього розвитку держави та суспільства, запровадження ефективної моделі нової економіки. Потрібно все зробити, щоб молоді люди отримували рівні та дедалі ширші можливості здобуття якісної освіти, у тому числі вищої, незалежно від доходів та матеріаль­ного стану їхніх сімей. Необхідно впроваджувати інформаційну культуру та патентну грамотність, сформувати таке середовище, в якому суспільний статус кожної людини визначався б передусім рівнем освіченості, набутими знаннями і вмінням застосовувати їх на практиці. І безумовно, сучасна людина повинна вміти захищати свої права на інтелектуальну власність.

Насамперед потрібно збалансувати освітницький потенціал з економічними потребами, приділити значну увагу якості знань та  навичок, не прив’язувати їх лише до сьогодення, а мати перспективне стратегічне бачення.

Треба активніше працювати над проблемою інтеграції науки та освіти, все зробити для збереження високопрофесійного кадрового потенціалу, забезпечити зміцнення інженерної системи, що зберігає свій потенціал і є базовим ресурсом української економіки під час її переходу до інноваційної фази розвитку, науково-технічної сфери, заохочення молоді до участі в науковій та науково-технологічній діяльності. Необхідно забезпечити підго­товку кадрів вищої кваліфікації в зарубіжних навчальних закладах, особливо у галузях сучасного менеджменту та захисту прав інтелектуальної власності.

Органічне поєднання цілей політичної стабільності, націо­нальної єдності та інноваційної перебудови економіки є стратегіч­ним завданням розвитку нашої держави.

Поставимо запитання: а де взяти ресурси і чи маємо ми галузі економічного прориву? Переконливими доказами високо­технологічних та конкурентних можливостей української проми­словості є серійне освоєння принципово нових моделей літаків Ан-70, Ан-140 та Ан-38, які справедливо вважаються найперспек­тивнішими моделями ХХІ століття, реалізація унікального міжна­родного проекту — програми ракетно-космічного комплексу мор­ського базування “Морський старт” і “Глобалстар”, де застосо­вуються вітчизняні ракетоносії “Зеніт” та “Циклон”. З 22-х базових технологій ракетно-космічної галузі Україна володіє 17. Тільки в  промисловому комплексі функціонують 500 конструкторсько-технологічних та наукових організацій, в яких працюють більш як 65 тисяч наукових працівників, у тому числі 7,7 тисячі кандидатів і  докторів наук. Галузева наука активно взаємодіє з науковими установами НАН України та Міністерства освіти і науки.

Здійснюються роботи щодо збереження наявного та ство­рення сучасного науково-технічного і виробничого потенціалів, що є критичним для створення конкурентоспроможної спеціальної техніки. Основні напрями таких робіт:

–  інформаційні технології;

–  активна та пасивна (у тому числі радіотеплова) техніка міліметрового діапазону хвиль;

–  оптико-електронні системи видимого, ближнього і даль­нього інфрачервоних діапазонів;

–  радіолокаційні системи різних частотних діапазонів;

–  ракетні технології;

–  авіаційні технології тощо.

Більшість провідних підприємств оборонно-промислового комплексу, що реалізують зазначені напрями, вже інвестують власні кошти у прикладну науку і нові розробки в межах програм диверсифікації своєї діяльності. Прикладами є ВАТ “Мотор Січ”, ЗМКБ “Прогрес”, ЦКБ “Арсенал”, ДККБ “Луч”, НДІ “Квант-радіолокація” та інші.

Отже, за нових умов фактично заново створюються науково-технічні й технологічні потужності, інколи світового рівня. Проте знову постає та сама проблема: і в оборонно-промисловому комплексі немає ефективної системи захисту інтелектуальної власності.

Важливим інструментом державної інноваційної політики має стати і більш повне використання унікального технологічного потенціалу оборонно-промислового комплексу. В основу цієї ро­боти має бути покладено системну реструктуризацію оборонно-промислового комплексу, зорієнтовану на створення і випуск нової конкурентоспроможної продукції військового та цивільного призначення і для власних потреб, і для продажу на зовнішніх ринках. Україна займає вагомі позиції на світовому ринку високо­технологічних озброєнь, і ці позиції слід зміцнювати.

Маємо унікальні досягнення й на інших напрямах світового науково-технічного прогресу, таких як біотехнології, фізика низьких температур, ядерна фізика, електрозварювання, розробка нових матеріалів тощо. Наведу лише один приклад: створення високоякісних термостійких та високоміцних матеріалів стало, по  суті, основною технічною передумовою виготовлення нової вітчизняної конкурентоспроможної продукції в ракетно-космічній сфері, літакобудуванні, енергетиці та інших галузях.

Йдеться, таким чином, не про суто академічну науку, а нау­ку, органічно пов’язану з реальною економікою, зі сферою вироб­ництва. Ще раз наголошую: не лише з погляду завдань внутрішніх перетворень, а й у міжнародному вимірі окреслені контури науково-технологічного потенціалу нашої держави є достатньо вагомими.

І нарешті останнє, а за своєю значущістю — чи не най­головніше. Добре відомо, що імперативом сучасного цивіліза­ційного прогресу є всебічний розвиток людського потенціалу. Це  головна складова національного багатства і рушійна сила суспільного поступу, визначальний критерій оцінки його рівня. Світовою практикою доведено, що інвестиції в людський капітал — найефективніші.

Для України освоєння інновацій є головною умовою забез­печення конкурентоспроможності економіки, але науково-технічні роботи потребують великих витрат. Доцільно згадати, що за адмі­ністративної економіки бюджетні кошти планово надходили через галузеві та регіональні канали до наукових установ і підприємств згідно із затвердженими науково-технічними програмами. Крім того, підприємства фінансували науково-технічні роботи зі спе­ціальних фондів. Останнім часом скорочення бюджетного фінан­сування на ці цілі, нестача коштів у підприємств, нерозвиненість ринку капіталів призвели до зменшення інноваційних та інтелек­туальних інвестицій. Абсолютні розміри фінансування інноваційних робіт в Україні є мізерними, при цьому державне фінансування зменшилося настільки, що за показниками роздержавлення інно­ваційної сфери ми перевершили всі країни Великої сімки, окрім Японії.

У сфері захисту інтелектуальної власності необхідно зробити прорив — це головний напрям, а життєво важливим залишається вдосконалення законодавства, щоб через узгодженість промисло­вої та патентної політики сформувати єдину державну політику захисту національних інтересів у сфері економіки і технологічної безпеки.

Необхідно прискорити розроблення прозорих загально­державних методик і нормативів оцінки об’єктів інтелектуальної власності, щоб вони чітко відповідали міжнародним механізмам оформлення документації стосовно інноваційних проектів з регла­ментованим обмеженням часу їх розгляду у відповідних інстанціях.

В Україні система охорони прав інтелектуальної власності має стати дієвим інструментом розвитку економіки шляхом наро­щування запасів технологічних знань та обміну ними з нашими стратегічними партнерами. У зв’язку з широким використанням інформаційних технологій повинна відбуватися уніфікація націо­нальних патентних систем, створюватися ефективний механізм охорони інтелектуальної власності.

Інноваційний капітал нації дедалі більше перетворюється на  провідний чинник економічного зростання та міжнародного обміну, радикальних структурних зрушень, стає головним у визна­ченні ринкової вартості високотехнологічних компаній та форму­ванні високого рівня конкурентоспроможності національної економіки.

На завершення дозвольте висловити сподівання, що законо­давча і виконавча гілки влади зроблять все можливе для забезпе­чення належного захисту інтелектуальної власності.

 

ОРЛЮК О.П., директор Науково-дослідного інституту інтелектуальної власності Академії правових наук України. Ефективний розвиток сфери інтелектуальної власності є одним з головних чинників економічного розвитку України та її подальшої інтеграції у світове співтовариство. Для успішної реалізації цих планів держава повинна гарантувати належну правову охорону та захист прав інтелектуальної власності.

Водночас усім відомо, що існування будь-якої системи правової охорони не можливе без відповідної науково-теоре­тичної бази. Тому особливого значення й актуальності набуває діяльність науково-дослідних установ Національної та галузевих академій наук, що спеціалізуються у цій сфері, у тому числі Науково-дослідного інституту інтелектуальної власності Академії правових наук України.

Основні напрями діяльності нашого інституту: проведення наукових фундаментальних та прикладних досліджень у сфері інтелектуальної власності, участь у підготовці проектів законів та інших нормативно-правових актів стосовно об’єктів інтелекту­альної власності, проведення експертних досліджень з питань інтелектуальної власності.

Об’єднання у складі НДІ інтелектуальної власності провідних фахівців України, що представляють різні галузі наук, але спеціалі­зуються саме в цій сфері, максимально сприяло розробленню відповідної науково-теоретичної бази, що особливо актуально в рамках процесу гармонізації законодавства України з напрямами міжнародного та європейського права.

Поряд з фундаментальними дослідженнями, наявний прак­тичний досвід у сфері проведення судово-експертних досліджень, підготовки науково-правових висновків, здійснення оцінки немате­ріальних активів тощо сприяв тому, що інститут активно співпра­цює з органами державної влади, які входять до системи правової охорони інтелектуальної власності, правоохоронними органами, судовою гілкою влади.

Діяльність НДІ інтелектуальної власності саме під егідою Академії правових наук України, що є галузевою державною ака­демією, створила максимально сприятливі умови для проведення незалежного від відповідних державних установ моніторингу і чин­ного законодавства, і практики правозастосування та проблемних питань, що виникають під час досудового і судового захисту порушених прав та законних інтересів авторів, інших власників прав інтелектуальної власності, з метою відпрацювання спільних рекомендацій і шляхів їх удосконалення.

Активна участь у підготовці молодих учених, координація такої діяльності, у тому числі під егідою Академії правових наук України, дають підстави констатувати, що в Україні останніми роками надзвичайно підвищилася зацікавленість молодих дослід­ників у розробленні проблематики сфери інтелектуальної власно­сті, прикладом чого можуть бути матеріали щодо виконаних дисертаційних робіт, роздані учасникам парламентських слухань.

Оцінюючи перспективи розвитку сфери правозастосування та захисту прав інтелектуальної власності, доцільно зауважити таке.

На нашу думку, на сьогодні недостатньо розвинений такий компонент системи охорони і захисту інтелектуальної власності, як громадський контроль, здійснюваний, через позавідомчі струк­тури, наукові інституції, недержавні організації тощо. Такі установи мають відігравати значно вагомішу роль у вирішенні ключових пи­тань цієї сфери (як у розвинених країнах з ринковою економікою).

Не повною мірою здійснюється аналіз ефективності законо­давства у сфері охорони інтелектуальної власності та його право­застосування. З метою вдосконалення нормативно-правового регулювання та практики його правозастосування доцільним видається підвищення науково-експертних функцій НАНУ та галу­зевих академій, у тому числі Академії правових наук України.

У рамках удосконалення процедур правозахисту підтри­муємо ідею щодо необхідності подальшої спеціалізації суддів, які розглядають справи у сфері інтелектуальної власності, підвищен­ня їх кваліфікації. У зв’язку з цим вважаємо за доцільне залучення фахівців з Академії правових наук України до науково-методичних заходів з підвищення кваліфікації суддів.

Здійснювані наукові дослідження, присвячені аналізу досвіду розгляду справ про порушення прав інтелектуальної власності в  Україні й за кордоном, дають підстави підтримати ідею щодо уточнення підвідомчості спорів між спеціалізованими судами, виходячи з правової природи таких спорів.

Потребує вдосконалення система організації судових екс­пертиз при розгляді справ про порушення прав інтелектуальної власності. Діючий на сьогодні порядок атестації судових експертів та їх концентрація у судово-експертних установах органів юстиції призводить до того, що судово-експертні дослідження нерідко виконують не визнані фахівці у сфері інтелектуальної власності, а експерти, які отримали лише формальну кваліфікацію і не мають достатнього досвіду роботи в цій сфері. Вважаємо за необхідне прискорення розробки методик проведення судово-експертних досліджень та широке залучення фахівців з різних галузей наук до цього процесу.

Наукові академічні заклади також мають залучатися до проведення широкомасштабної освітньої кампанії, спрямованої на  формування в населення України правової культури, поваги до інтелектуальної власності та базових знань про права власників інтелектуального продукту і механізми його охорони та захисту.

Необхідне розширення системи підготовки та перепідго­товки спеціалістів у сфері інтелектуальної власності. З цією метою слід запровадити в середніх школах, професійно-технічних на­вчальних закладах ознайомчі курси (розділи), присвячені основам інтелектуальної власності, а у вищих навчальних закладах — спецкурси “Основи інтелектуальної власності”. Майбутні фахівці відповідних напрямів повинні докладно вивчати основи курсу інтелектуальної власності, особливо зважаючи на те, що Україна проголосила інноваційний шлях розвитку, а інновації засновують­ся на розвитку нових технологій. Брак підготовлених кадрів, що виступатимуть авторами таких технологій (особливо це стосується природничих і технічних наук), є надзвичайно гострою проблемою.

До вдосконалення науково-методичного забезпечення освіт­нього процесу необхідно залучати наукові установи Національної академії наук, Академії правових наук, інших академій, які спеці­алізуються у цій сфері.

Реалізація цих пропозицій, на нашу думку, сприятиме подальшому розвитку та якісному вдосконаленню системи охоро­ни і захисту прав інтелектуальної власності в Україні, прискоренню економічного розвитку та підвищенню міжнародного іміджу нашої держави.

 

ПАХАРЕНКО-АНДЕРСОН А.П., директор патентно-правової фірми “Пахаренко і партнери”. Ефективний захист прав інтелекту­альної власності — одна з важливих складових сприятливого інвестиційного клімату держави. Отже, для забезпечення такого захисту має повноцінно працювати правове поле, тож всі зацікав­лені особи повинні об’єднати зусилля для підтримки держави у  створенні ефективної системи захисту прав інтелектуальної власності, що дасть їй можливість зосередити свої творчі ресурси на економічному розвитку.

Поширення на ринку України товарів, які порушують права інтелектуальної власності (підробок і піратської продукції), завдає значних збитків власникам прав інтелектуальної власності та ста­вить під загрозу безпеку споживачів. Загальновизнаним фактом є те, що злочинці отримують більші прибутки від торгівлі контра­фактними і піратськими товарами, аніж від торгівлі наркотиками та  зброєю, при цьому такий спосіб отримання надприбутків є простішим і безпечнішим.

Постійне зростання обсягів незаконної торгівлі ставить під загрозу здоров’я споживачів та їх безпеку, а також підриває еко­номічний розвиток держави. Загальновідомо, якої шкоди можуть завдати підробні харчові продукти, лікарські засоби, дитячі іграшки, запасні частини до транспортних засобів чи агрохімікати, зокрема, в останньому випадку під загрозу ставиться не лише життя окремої людини, а генофонд нації в цілому. Отже, під­робки  —  це проблема національної безпеки, а в глобальному масштабі — безпеки людства.

Водночас вражаючі за своїми масштабами збитки, що завдаються контрафактною і піратською продукцією, справляють значний негативний вплив на економіку загалом, оскільки їх наслідками є втрачені надходження до державного бюджету, податки та робочі місця. Злочинці не зупиняються навіть перед застосуванням рабської і дитячої праці. За статистичними дани­ми, втрати від торгівлі контрафактними та піратськими товарами у світі 2006 року перевищили 150 мільярдів доларів США.

Враховуючи вищезазначене, хочу звернути увагу на те, що ефективною зброєю проти цієї проблеми та основою забезпе­чення економічного розвитку і поліпшення інвестиційного клімату в державі є існування дієвих механізмів правозастосування у  сфері права інтелектуальної власності. У цій царині в Україні на сьогодні є низка проблем, деякі з них я хотіла б окреслити.

Суди. Перше коло проблем, на які слід звернути увагу, — судовий захист прав інтелектуальної власності. За період свого існування господарські суди вже виробили певну практику та до­свід розгляду спорів, пов’язаних з інтелектуальною власністю. На сьогодні в цих судах запроваджена спеціалізація суддів, чого немає в судах загальної юрисдикції, оскільки вони не мають достатнього досвіду розгляду таких категорій справ, що позна­чається на якості та результатах розгляду. З огляду на викладене, доцільно розглянути питання запровадження відповідної спеціа­лізації, навчання і підвищення кваліфікації суддів у судах загальної юрисдикції, які розглядають справи у сфері інтелектуальної власності.

Слід зауважити, що на сьогодні суди загальної юрисдикції в більшості випадків не сприймають порушення прав інтелекту­альної власності як серйозне правопорушення, і на шкалі кваліфі­кації правопорушень за тяжкістю ці порушення посідають останнє місце. Така позиція частково обумовлена ставленням до цієї проблеми суспільства, недостатньою його поінформованістю, а відтак і недостатнім рівнем правосвідомості.

Іншою проблемою, пов’язаною з судовим захистом прав інтелектуальної власності, є відсутність затвердженої уніфікованої методики розрахунку збитків, завданих такими порушеннями. На сьогодні розрахунок збитків здійснюється за сумою контроль­ної закупівлі, а не за загальною вартістю вилученої продукції.

Серйозною перепоною на шляху ефективного правозасто­сування є також відсутність у чинному законодавстві, окрім законів “Про авторське право і суміжні права” та “Про захист прав спожи­вачів”, зобов’язальної норми про знищення контрафактних това­рів. Внаслідок цього після прийняття судових рішень підробки часто повертаються у торгові канали. Іноді приймаються справді курйозні рішення, наприклад про повернення контрафактної про­дукції порушнику у зв’язку із скрутним матеріальним становищем або про передачу конфіскованого товару в дохід держави, що в  принципі суперечить чинному законодавству, зокрема Закону “Про захист прав споживачів”, згідно з яким забороняється введення в обіг фальсифікованої продукції.

Правозастосування норм чинного законодавства у сфері інтелектуальної власності також ускладнене відсутністю єдиної термінології. Мають місце колізії норм права внаслідок того, що закони України щодо окремих об’єктів права інтелектуальної власності не приведені у відповідність з чинним Цивільним кодек­сом України. Наприклад, стаття 432 Цивільного кодексу передба­чає можливість прийняття судом рішення про разове грошове стягнення, водночас ці положення містяться лише в Законі “Про авторське право і суміжні права” і не включені до законів щодо інших об’єктів інтелектуальної власності.

Зауважу, що деякі з цих проблем пропонується врегулювати законопроектом “Про внесення змін до деяких законодавчих актів з питань інтелектуальної власності”, а також у законопроекті про торговельні марки передбачено поняття “контрафактний товар”.

Ще однією проблемою, яка може бути віднесена до сфери судового захисту, є складність з поданням доказів використання об’єктів інтелектуальної власності у мережі Інтернет, оскільки суди  розглядають їх як не належним чином оформлені докази. Відтак, має місце правова колізія, оскільки законами у сфері інтелектуальної власності використання в мережі Інтернет ви­знається використанням об’єкта інтелектуальної власності, але за відсутності затвердженої процедури оформлення таких доказів, їх нотаріального засвідчення (як практикується в інших країнах, наприклад у Росії) суди не розглядають такі докази як належним чином оформлені.

Для того щоб визначити шляхи подолання всіх наявних проблем і передбачити дієві механізми захисту прав інтелектуаль­ної власності, треба створити робочі групи щодо кожного об’єкта прав інтелектуальної власності та залучити до роботи в них, крім державних службовців, спеціалістів у сфері інтелектуальної власності.

Авторське право і суміжні права. Однією з ключових проблем правозастосування у сфері авторського і суміжних прав є  проблема з так званими контрольними марками для аудіовізу­альної продукції та програмного забезпечення, що служать для голографічного захисту такої продукції. Практика свідчить, що на сьогодні через недоліки в законодавстві ми фактично зіткнулися з  проблемою “мимовільної” легалізації піратської продукції. Тому треба внести зміни в законодавство, запровадивши більш жорстку систему контролю за отриманням і використанням контрольних марок.

Ще однією перепоною для ефективного застосування Закону “Про авторське право і суміжні права” є відсутність у пере­ліку дій, що визнаються порушенням авторських прав, зберігання примірників творів. Отже, фактично на сьогодні можна вживати заходів лише до осіб, які тиражують і реалізують продукцію, але не до осіб, які її зберігають.

Підводячи підсумок, передовсім хочу зауважити, що на шляху подолання окреслених проблем Україна має врахувати міжнародний досвід, зокрема досвід розвинених країн, у галузі боротьби з підробками та правозастосування. Ключова роль у цьому питанні належить чіткій взаємодії державних структур, які забезпечують захист прав інтелектуальної власності, а також співпраця державного і приватного секторів.

Нам необхідно подолати проблему недостатньої обізнаності суспільства про порушення прав інтелектуальної власності, зокре­ма про підробки і піратство. З цією метою треба здійснити ряд заходів, спрямованих на підвищення рівня обізнаності та правосві­домості, фактично сформувати новий менталітет у представників нашого суспільства. Подібно до того, як є День винахідника, доречно було б запровадити День боротьби з підробками, який відзначається в інших країнах. Необхідно проводити цілеспрямо­вану активну PR-кампанію із залученням ЗМІ тощо.

Доцільно постійно проводити спеціалізовані заходи для працівників правоохоронних, митних, судових органів та податко­вої системи для підвищення рівня їх кваліфікації з питань захисту прав інтелектуальної власності.

 

СТУПАК С.К., голова Всеукраїнського об’єднання суб’єктів авторських і суміжних прав “Оберіг”. Усім обізнаним особам цілком зрозуміло, що ситуація “Державний департамент інтелекту­альної власності — організації колективного управління” дійшла краю, і попереду на нас чекають значні зміни. Але які саме?

Розглянемо можливі сценарії. Чинний закон запровадив практику довільної реєстрації організацій колективного управління (ОКУ) як юридичних осіб, на загальних засадах, і майже безпере­шкодного їх взяття на облік у Державному департаменті інтелек­туальної власності. Сьогодні можна впевнено заявити, що така “м’яка ліцензія” в Україні себе не виправдала. Тому потрібні зміни, а можливих сценаріїв таких змін щодо впливу на виникнення і діяльність ОКУ може бути лише три:

а)  посилений державний контроль;

б)  зняття державного контролю;

в)  запровадження державно-громадського контролю.

Сценарій “а” закладено в розробленому Державним депар­таментом інтелектуальної власності законопроекті, який розгля­дався на урядовому комітеті 9 січня 2007 року під головуванням віце-прем’єр-міністра Д.В. Табачника. За результатами розгляду проект фактично відхилено: чи то відкликано, чи відправлено на доопрацювання.

Аналіз досвіду України і сусідньої Російської Федерації дає підстави стверджувати, що очікувати позитивних наслідків реалі­зації сценарію “б” не доводиться: наше неструктуроване та необі­знане в питаннях інтелектуальної власності суспільство, на жаль, сьогодні не здатне вирішити цю проблему лише механізмами громадського саморегулювання.

Для створення дієвого національного інституту колективного управління, на наше переконання, прийнятним є лише сценарій “в”.

Пропонуємо своє бачення реалізації механізму державно-громадського контролю за створенням та діяльністю ОКУ в  Україні.

Нашим початковим завданням був пошук у національній практиці організаційного аналогу, який став би прототипом меха­нізму втілення державно-громадського органу контролю щодо виникнення та функціонування ОКУ. І такий прототип знайшовся — це Аудиторська палата, передбачена Законом України “Про ауди­торську діяльність”. До складу цієї зареєстрованої у Міністерстві юстиції України юридичної особи входять представники 10 міні­стерств і така сама кількість представників з середовища ауди­торів. І хоч на професійних засадах працює лише голова Аудитор­ської палати (решта членів палати — на громадських засадах), палата має значні повноваження щодо сертифікації аудиторів, ведення реєстру, затвердження стандартів аудиту тощо.

Після того, як було знайдено перевірений і прийнятий спосіб впровадження управлінських повноважень, стало остаточно зрозу­міло, що сценарій “в” є не лише логічним, а й цілком можливим шляхом виведення з кризового стану національного інституту колективного управління майновими правами. Можливих шляхів лише два — або вносити відповідні зміни до Закону України “Про  авторське право і суміжні права”, або приймати новий, окремий закон щодо колективного управління, відповідно вилу­чивши з чинного закону розділ IV “Управління майновими правами суб’єктів авторського права і суміжних прав”.

Розробка даної ідеї поставила нове запитання: чи є у світо­вій практиці випадки “сусідства” закону про колективне управ­ління із законом про авторське право і суміжні права? З’ясува­лося, такий прецедент дає законодавство Німеччини — країни, у  якій збір авторської винагороди на рік перевищує 1 мільярд євро, і яка поступається за цим показником лише Японії.

На нашу думку, є ще один вагомий аргумент на користь виокремлення в самостійний закон проблеми нормативного за­безпечення правовідносин з колективного управління майновими правами. Цим аргументом є той факт, що набутий досвід застосу­вання чинного закону і накопичені наукові розробки щодо його подальшого вдосконалення з метою приведення у відповідність з  нормами ЄС (згадаймо хоча б колективну монографію “Право інтелектуальної власності Європейського Союзу та законодавство України”, 2006), дають підстави припускати, що наступна ітерація закону може стати цілком гармонізованою із законодавством ЄС.

Разом з тим проблема унормування саме інституту колек­тивного управління постала не лише перед Україною, а й перед ЄС. У Європейському Союзі робилися неодноразові та, на жаль, марні спроби ухвалення Директиви з колективного управління. На сьогодні маємо лише скромні локальні рекомендації ЄС щодо колективного управління, оприлюднені у травні 2006 року. Отже, є підстави припускати, що законодавство з колективного управління і ЄС, і України в майбутньому еволюціонуватиме значно дина­мічніше, ніж законодавство з авторського права і суміжних прав загалом. А якщо так, то проблему колективного управління майновими правами на твори, виконання, відеограми, фонограми варто унормувати окремим законом, що дасть змогу за необхід­ності вносити до нього зміни, не зачіпаючи при цьому базового законодавства з авторського права і суміжних прав.

Ми вважаємо, що до цього закону мали б увійти всі про­дуктивні напрацювання законопроекту “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права”, які напере­додні парламентських слухань репрезентував Державний депар­тамент інтелектуальної власності, адже він є спільною розробкою означеного відомства та зацікавлених громадських кіл, які брали участь у роботі над законопроектом. Крім того, закон з колек­тивного управління має закласти правове підґрунтя для створення в Україні Палати з колективного управління, до складу якої мали б увійти на паритетних засадах представники зацікавлених міні­стерств та представники так само зацікавлених творчих спілок або громадських організацій, що представляють належний соціум авторів (наприклад, література, музика, кінематографія, театр, живопис, дизайн, фотографія), виконавців, виробників відеограм, фонограм.

Ми переконані, що саме в такому складі Палата зможе не лише об’єктивно і всебічно оцінити реальну ситуацію з колектив­ного управління, що на сьогодні склалася в Україні, а й знайти ефективні можливості та поліпшити її.

 

ФЕДУЛОВА Л.І., завідувач відділу технологічного прогнозу­вання та інноваційної політики Інституту економіки та прогно­зування НАН України. Сучасний ринок об’єктів права промислової власності є досить динамічним і в економічно розвинених країнах, і загалом у світовій економіці. Винахідницька активність націо­нальних заявників будь-якої держави свідчить про рівень її науково-технічного і технологічного потенціалу, є індикатором технологічної конкурентоспроможності, інноваційної перспектив­ності та інвестиційної привабливості. Справедливо вважається, що і в розвинених країнах, і в країнах, що розвиваються, система охорони прав інтелектуальної (у тому числі промислової) власно­сті може стати дієвим інструментом розвитку економіки шляхом нарощування запасів технологічних знань та обміну цими знаннями між країнами.

Правова охорона інтелектуальної власності є фінансовим стимулом, необхідним для інвестування капіталів у технологічні розробки. Відповідно країни з неадекватним рівнем охорони інте­лектуальної власності не зможуть залучити значні обсяги інвести­цій і технологічних потоків, оскільки власники інтелектуальної власності не мають стимулів для укладання ліцензійних угод щодо передачі прав на об’єкти промислової власності. Як наслідок, посилюється стратифікація країн за рівнем виробництва і реаліза­ції високотехнологічної продукції. За даними ООН, ринок високо­технологічної продукції поділений таким чином: Західна Європа — 35 відсотків, США — 25, Японія — 11, Сінгапур — 7, Корея — 4, Китай — 2, інші країни, разом узяті — 16 відсотків. Частка Росії становить лише 0,13 відсотка, України — близько 0,04.

За оцінками Всесвітньої організації інтелектуальної власно­сті, хоча нові економіки, що швидко розвиваються, застосовують патентну систему дедалі активніше, використання цієї системи занадто сконцентровано, зокрема, на 5 відсотків відомств (відом­ства США, Японії, Китаю, Республіки Корея і Європейське патент­не відомство) припадає 75 відсотків усіх поданих патентних зая­вок і 74 відсотки патентів, виданих в усьому світі. Питома вага України не перевищує 0,1 відсотка. Володіння чинними патентни­ми правами або виданими за останні 20 років патентами показує ще більшу концентрацію, при цьому громадяни Японії і США відповідно володіють 29 і 22 відсотками всіх чинних у 2004 році патентів.

У зв’язку з цим важливим є законодавче врегулювання правовідносин стосовно об’єктів права інтелектуальної власності. Відомо, що у розвинених країнах розроблені і застосовуються різноманітні схеми комерціалізації інтелектуальної власності — від передачі прав власності на всю інтелектуальну власність, створену за рахунок державних коштів, у приватний сектор (США) до системи, коли держава залишає за собою визначені права власності й активно сприяє комерціалізації результатів наукових досліджень і розробок, що були створені за рахунок державного фінансування (Великобританія, Німеччина, Японія). Незважаючи на певні розбіжності, усі ці системи функціонують достатньо ефективно. Тому питання полягає не в тому, хто володіє інтелек­туальною власністю, створеною за рахунок державного фінансу­вання, а в тому, як така інтелектуальна власність може бути включена в господарський обіг.

Досвід країн ОЕСР свідчить, що найбільш ефективним шля­хом комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності є передача прав власності тим суб’єктам господарювання, де вони були ство­рені. Наприклад, серед розвинених країн США мають найбільш успішні результати у сфері комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності з точки зору чіткості визначення прав власності, перетворення винаходів у товари і промислові процеси, а також у розвитку малих і середніх підприємств. Ці результати базуються на використанні двох базових положень: визнання того, що уряд не є і не може бути ефективним власником інтелектуальної власності (права передані розробникам); розроблення та встанов­лення правил і нормативних актів, де чітко обумовлені права і  відповідальність власників за комерціалізацію інтелектуальної власності, створеної за рахунок державних коштів, зокрема шля­хом створення організацій-впроваджувачів.

Певним підтвердженням цього є дані Держкомстату України: за підсумками 2005 року, більш як 80 відсотків поданих заявок та отриманих патентів на об’єкти промислової власності припадає на  підприємства та організації державної форми власності. Від  використання об’єктів промислової власності та раціона­лізаторських пропозицій у 2005 році отримано дохід у сумі 945,2 мільйона гривень, у тому числі: за рахунок використання винаходів — 586 мільйонів (62,0%), раціоналізаторських про­позицій — 310,8 мільйона (32,9%). На підприємства приватної форми власності припадає 85% доходу.

Стосовно ситуації з патентуванням за процедурою РСТ в  окремих компаніях України слід зауважити, що жодне офіційне видання не оприлюднює відповідних даних. При цьому, за даними досліджень Інституту економіки і прогнозування НАН України, навіть успішні компанії галузі машинобудування зі значними обсягами експорту не мають належних портфелів об’єктів права промислової власності, не провадять діяльності щодо оцінки нематеріальних активів, не кажучи вже про внесення їх до статутних фондів та взяття на бухгалтерський облік.

Так, лідери машинобудування України (ДП “НВКГ “Зоря” – “Машпроект”, Новокраматорський машинобудівний завод, ВАТ “Мотор Січ”) за великих обсягів роботи патентно-ліцензійних підрозділів, великої кількості запатентованих об’єктів промислової власності: не патентують їх за кордоном; практично не мають охоронних документів, оформлених у вигляді немайнових активів; зареєстрували невелику кількість ліцензійних контрактів на купів­лю-продаж або використання об’єктів промислової власності з не­значними обсягами фінансування; здійснюють передачу за кордон ліцензій на використання об’єктів промислової власності, які за кордоном не запатентовані і згідно з Цивільним кодексом України не охороняються за межами України, а відповідно не можуть бути предметом ліцензування; мають тимчасові патенти на винаходи, які забезпечують захист тільки на території України, без можли­вості патентування за кордоном, і мають короткий термін дії, що завершується.

Тобто об’єкти промислової власності дуже обмежено вико­ристовуються для реалізації економічного потенціалу промислової власності та підвищення ринкової цінності підприємств.

За оцінками фахівців, патентне законодавство України не визначає права держави на інтелектуальну власність, навіть на ту, що створена за кошти державного бюджету, несправедливо врегульовує питання розподілу прав на об’єкти інтелектуальної власності між замовником, виконавцем робіт та авторами ство­рених об’єктів. У результаті правової колізії держава не в змозі стати повноправним учасником процесу комерціалізації результа­тів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, патентів на винаходи і корисні моделі. Адже за всі роки незалежності державні органи виконавчої влади, фінансуючи створення об’єктів інтелектуальної власності за бюджетні кошти, не отримали жодно­го патенту. Водночас держава неспроможна забезпечити дієвий контроль і захист прав на інтелектуальну власність, щоб уникнути практично “безоплатного” переходу цих прав до іноземних суб’єктів підприємницької діяльності.

Дані щодо патентно-ліцензійної діяльності вітчизняних підприємств та організацій неспівставні з даними щодо діяльності іноземних компаній і свідчать про низький рівень держав­ного  регулювання, зокрема використання стимулюючих методів та інструментів розвитку ринків об’єктів права промислової власності.

Українські успішні компанії навіть зі значними обсягами експорту не мають належних портфелів об’єктів права промисло­вої власності, не здійснюють діяльності з оцінки нематеріальних активів, не кажучи вже про внесення їх до статутних фондів та постановку на бухгалтерський облік, що перешкоджає підвищен­ню капіталізації і компаній, і економіки України.

Вищевикладене дає підстави зробити висновок про незавершеність нормативно-правової бази регулювання право­відносин стосовно об’єктів права промислової власності, з огляду на наявність неврегульованих норм, зокрема щодо приведення норм спеціальних законів з нормами Цивільного кодексу України.

Сучасна структура Державного департаменту інтелектуаль­ної власності та основні напрями його діяльності загалом відповідають структурі і напрямам діяльності відповідних відомств розвинених країн. Водночас його підпорядкованість Міністерству освіти і науки України є дискусійною, оскільки в ряді провідних країн світу патентне відомство підпорядковане міністерству економіки або міністерству торгівлі.

Рекомендації:

1.  Потребують чіткого законодавчого визначення право­відносини щодо передачі немайнових прав на об’єкти інтелек­туальної власності.

2.  Потребують врегулювання норми Цивільного кодексу України щодо необов’язковості реєстрації договорів на передачу майнових прав на об’єкти інтелектуальної (передусім промисло­вої) власності.

3.  Підприємствам корпоративного сектору національної економіки слід провести інвентаризацію об’єктів права промисло­вої власності та врегулювати договірні правовідносини щодо розподілу винагороди між авторами і власниками прав на об’єкти промислової власності за умови комерціалізації зазначених об’єктів.

4.  Органам державної влади треба вжити заходів щодо створення належних умов розвитку ринків об’єктів права проми­слової власності, у тому числі щодо запровадження принципу обов’язковості оцінювання і взяття на бухгалтерський облік нематеріальних активів підприємств України.

5.  Важливими напрямами вдосконалення системи захисту прав інтелектуальної власності є створення економіко-правового механізму інтеграції освіти, науки і виробництва, а також посилен­ня державної підтримки інноваційних структур, які використовують результати раціоналізаторської та винахідницької діяльності. Зокрема, витрати інвестора на правовий захист результатів раціоналізаторської та винахідницької діяльності мають бути гарантовано компенсовані за умови ефективного їх використання в інтересах національної економіки.

6.  Важливим є інститут патентних прав. Система правового регулювання патентних відносин має базуватися на міжнародних стандартах. Основними принципами інституту патентних прав можуть визначатися такі:

–  визнання за патентоволодільцем майнових прав, тобто права на використання запатентованого винаходу, корисної моделі чи промислового зразка, а також його виключного права перешкоджати, забороняти чи дозволяти їх використання іншими особами;

–  дотримання розумного балансу інтересів патенто­володільця і суспільства.

7.  У методологічному плані:

–  розробити алгоритми (схеми) уніфікації та спрощення патентних процедур, розподілу і правил передачі та управління інтелектуальною власністю, створеною в результаті здійснення досліджень і розробок на бюджетні кошти;

–  розробити механізм обліку інтелектуальної власності, створеної за бюджетні кошти;

–  регламентувати весь процес трансферу технологій, ство­рених у державі, з конкретизацією прав учасників процесу на створену інтелектуальну власність, роялті та інші виплати всім учасникам комерціалізації даної власності;

–  розробити технологічний платіжний баланс для регулю­вання міжнародного обміну технологіями в немайновій формі,
що реєструватиме міждержавні потоки промислової власності та ноу-хау і включатиме фінансові потоки, що відповідають купівлі-продажу патентів, ліцензій на патенти корисних моделей, проми­слових зразків, програмних продуктів, торгових марок, технічних послуг тощо.