ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

 

ПРО СОЦІАЛЬНЕ, МЕДИЧНЕ І ПЕНСІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВЕТЕРАНІВ ВІЙНИ ТА ВІДЗНАЧЕННЯ 65-РІЧЧЯ ПЕРЕМОГИ У ВЕЛИКІЙ ВІТЧИЗНЯНІЙ ВІЙНІ 1941–1945 РОКІВ

 

Сесійний зал Верховної Ради України

3 червня 2009 року, 15 година

 

Веде засідання Голова Верховної Ради України

ЛИТВИН В.М.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні ветерани! Шановні народні депутати, члени уряду! Шановні учасники парламентських слухань! Сьогодні на парламентські слухання виноситься проблема, яка має винятково важливе звучання політичне, економічне і міжна­родне. Ми маємо сьогодні всебічно обговорити питання про соціальне, медичне і пенсійне забезпечення ветеранів війни та відзначення 65-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 років.

Тому, відкриваючи парламентські слухання, насамперед хочу сказати про те, що ми маємо напрацювати відповідні пропозиції, щоб ця річниця за масштабами заходів, які будуть здійснюватися, була такою, аби ми гідно пошанували людей, які здобули Перемогу. Щоб це були заходи, які дадуть нам змогу повернути втрачене у патріотичному вихованні молоді. Щоб це була подія, яка забезпечить консолідацію українського суспільства довкола пам’яті, довкола героїки і довкола того, що ми спільні в оцінках минулих героїчних років, пов’язаних із звитягою наших батьків, наших рідних і близьких.

Це має бути дата, яка наочно підтвердить, що лише консолідоване суспільство, лише об’єднаний народ, який розуміє, шанує і правильно оцінює минуле, спроможний на успіх.

Це має бути дата, яка дасть нам можливість відновити історичну пам’ять і розуміння того, що Перемога була здобута спільними зусиллями.

Це має буде дата, яка наочно підтвердить необхідність мати нормальні людські, особливі стосунки з усіма країнами — колишніми радянськими республіками, які спільно здобували Перемогу. У нас мають бути нормальні стосунки насамперед із Росією та з іншими республіками колишнього Радянського Союзу (Оплески).

У зв’язку з цим я хочу повідомити, що нещодавно відбулося засідання Міжпарламентської асамблеї держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав, на якому прийнято рішення підтримати рішення глав держав СНД про проведення спільних заходів для відзначення 65-ї річниці Перемоги, у тому числі й за­провадження відповідної медалі для нагородження всіх учасників Великої Вітчизняної війни колишнього Радянського Союзу. Була й  низка інших пропозицій, які, цілком очевидно, мають бути органічно вписані в ті заходи, які ми будемо здійснювати в Україні. Тобто для нас вкрай важливо надати відповідного політичного звучання, щоб правда була та, з якою батьки, наші співвітчизники і всі люди виборювали Перемогу. І тому насамперед мають гово­рити ветерани, а не політики, і не повинно бути намагань і бажань накинути своє бачення, свої оцінки на весь людський загал.

Що стосується соціального, медичного і пенсійного забезпечення ветеранів війни, то цілком очевидно, що нам треба зробити все для того, щоб чинні закони виконувалися в повному обсязі. І ми спільно маємо вийти на ті рішення, які в цьому плані ще належить прийняти.

Переконаний, що в нас сьогодні є всі підстави для проведення саме таких слухань, і я переконаний, що Верховна Рада України має слухати насамперед тих людей, які сьогодні мають усі моральні й інші права говорити на цю тему, тим паче що на парламентських слуханнях присутні більш як 300 ветеранів війни. І ви, шановні учасники парламентських слухань, пред­ставляєте 33 всеукраїнські і майже 100 регіональних громадських організацій ветеранів війни, у тому числі районні та міські осеред­ки відповідних організацій. У парламентських слуханнях беруть участь і голова Ради Організації ветеранів України Петро Цибенко, і представники уряду, міністерств, державних комітетів, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, і, звісно, народні депутати України.

Отже, такий представницький склад дає підстави сподіватися на те, що в нас відбудеться серйозна, відверта, принципова розмова, яка дасть нам можливість вийти на консолідований результат у вигляді рекомендацій парламентських слухань, які Верховна Рада України повинна затвердити відповід­ною постановою і зробити все, щоб ці рекомендації були реалі­зовані спільно з виконавчою владою, тобто з урядом, органами місцевого самоврядування під дієвим контролем ветеранських організацій.

Шановні учасники парламентських слухань, оскільки до 18 години відбуватиметься пряма трансляція слухань і вся країна зможе побачити і почути, про що ми тут говоримо, пропонується таким чином організувати нашу роботу: для доповіді міністра праці та соціальної політики України відвести до 20 хвилин, для співдоповіді голови Комітету у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів — до 15 хвилин. Я просив би до доповідача і співдопо­відача подавати запитання в письмовому вигляді. Коли будемо підбивати підсумки наших парламентських слухань, у них буде можливість надати вам письмові відповіді з кожного питання. Пропонується також для виступів в обговоренні надавати до 5 хвилин. Водночас я пропоную голові Ради Організації ветеранів України, народному депутату України, першому заступнику голови Комітету у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів відвести дещо більше часу, в межах 10–15 хвилин, якщо немає заперечень. Погоджуємося на такий розклад засідання? Гаразд.

Тоді я запрошую до доповіді від Кабінету Міністрів України міністра праці та соціальної політики України Денісову Людмилу Леонтіївну. Будь ласка. Після неї виступатиме Валерій Михайлович Сушкевич.

 

ДЕНІСОВА Л.Л., міністр праці та соціальної політики України. Шановний Володимире Михайловичу! Дорогі ветерани! Шановні учасники парламентських слухань! Дозвольте насамперед подяку­вати за увагу до питань соціального захисту та підтримки вете­ранів війни, чисельність яких на сьогодні становить 2 мільйони 400 тисяч осіб.

В Україні сформована відповідна законодавча система, якою визначено зобов’язання держави щодо створення гідних умов життя ветеранам війни та забезпечення шанобливого ставлення до них. Політика щодо соціального захисту ветеранів війни ґрунтується на положеннях Конституції України, законів України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, “Про жертви нацистських переслідувань”, “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, “Про основи соціальної захище­ності інвалідів в Україні”, “Про соціальні послуги” та інших норма­тивних актів.

Забезпечення соціального захисту ветеранів війни здійснюється двома гілками влади. З одного боку, законодавча влада забезпечує існування та вдосконалення законодавчої бази, це належить до компетенції Верховної Ради України, а з другого — є виконавча влада, до компетенції якої належить реалізація зако­нодавства та надання соціального захисту. Дозвольте зупинитися на цій площині питань.

Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” спрямований на визначення правового ста­тусу ветеранів війни, створення належних умов для їх життєзабез­печення. Згідно з цим законом щороку до 5 травня ветеранам війни виплачується разова грошова допомога у кратному співвід­ношенні до розміру мінімальної пенсії за віком.

Уряд щороку підвищує розмір такої допомоги. Підвищив і  цього року, але не виконав цієї норми закону. Чому? З двох причин.

Перша — має місце правова колізія щодо виплати цієї допомоги. Розмір мінімальної пенсії за віком, на основі якого у  певному співвідношенні передбачена виплата допомоги, не може використовуватися як розрахункова величина, оскільки згідно з іншим законом він застосовується лише для визначення розміру трудової пенсії. Це ускладнює і виплату допомоги дітям війни, яка передбачається в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Конституційний Суд визначився, що вирішити це питання має законодавець, тобто шановні народні депутати.

І друга причина — уряд забезпечує виплату щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни у межах видатків, затвер­джених Верховною Радою під час прийняття Державного бюджету України.

У разі прийняття Верховною Радою України рішень щодо законодавчого врегулювання цих питань та збільшення видатків на зазначену мету уряд обов’язково гарантуватиме виплату допо­моги у законодавчо встановленому розмірі.

Чинним законодавством гарантовано право ветеранів війни на забезпечення протезними виробами. У 2009 році на цю про­граму передбачено 297,2 мільйона гривень, як і минулого року. У  першому кварталі на 100 відсотків забезпечено технічними та іншими засобами реабілітації інвалідів війни, які цього потребу­вали. Їм видано близько 4,5 тисячі цих засобів.

У листопаді минулого року уряд удосконалив механізм забезпечення населення, у тому числі інвалідів війни, технічними та іншими засобами реабілітації в частині спрощення порядку взяття на облік осіб та забезпечення цими засобами. На практиці ми бачимо, що через свій вік ця категорія громадян потребує також і забезпечення палицями, милицями, колясками та іншими засобами реабілітації. Проте не завжди ветерани в змозі вчасно оформити статус інваліда та скористатися відповідними гаран­тіями. Мінпраці розробило відповідний законопроект щодо поши­рення на ветеранів війни права на безплатне отримання всіх технічних та інших засобів реабілітації. Сподіваюся, що найближ­чим часом цей проект закону буде підтримано урядом та подано на розгляд Верховної Ради. Тому прошу шановних народних депутатів, присутніх у залі, підтримати його. В умовах, які забез­печує чинне законодавство та може забезпечити прийняте зако­нодавство, без залучення додаткових бюджетних коштів міністер­ство зможе забезпечити ветеранів війни палицями, милицями, колясками та іншими технічними засобами реабілітації.

Дуже гостро для уряду стоїть питання забезпечення інвалідів автомобілями. На сьогодні на обліку для забезпечення автотранс­портом перебувають 92 тисячі осіб, з них 23 тисячі — інваліди війни. Для забезпечення всіх осіб автомобілями необхідно 3,3 мільярда гривень, з них 950 мільйонів потрібно, щоб забезпе­чити автомобілями всіх інвалідів війни.

Минулого року за рахунок різних джерел фінансування інвалідам війни видано 1720 автомобілів — це майже третина всіх автомобілів, які придбано та надано населенню. У поточному році Державним бюджетом, на жаль, не передбачено видатки на закупівлю цих автомобілів. І ми дуже вдячні за вашу, народні депутати, підтримку, зокрема народному депутату Валерію Михайловичу Сушкевичу, який запропонував спрямувати кошти Фонду соціального захисту інвалідів на придбання автомобілів для інвалідів. Мінпраці ініціює перед урядом спрямування цих коштів на першочергове забезпечення автомобілями інвалідів війни, і я сподіваюся на підтримку своїх колег міністрів та на вашу, шановні народні депутати. Завдяки цьому 200 ветеранів війни зможуть отримати автомобілі вже цього року.

За останні два роки двічі вдосконалювався порядок забез­печення інвалідів автомобілями, у тому числі і щодо залишення автомобілів після смерті інваліда в сім’ї. Урядом розроблено та Верховною Радою України схвалено в першому читанні законо­проект, який врегулює цілу низку питань, порушених вами, шанов­ні ветерани, та народними депутатами, зокрема щодо залишення автомобілів, отриманих як гуманітарна допомога, членам сім’ї у разі смерті інваліда.

Ми всі розуміємо, що найголовніше для людини — це її здоров’я. Для вас, шановні ветерани, його постійна підтримка є  запорукою вашого довголіття. Усі ці питання перебувають під  постійним і особистим контролем міністра охорони здоров’я України. На парламентських слуханнях він присутній і особисто дасть відповіді на всі ваші запитання.

Щодо санаторно-курортного лікування. На сьогодні на обліку перебувають 88 тисяч ветеранів війни. Минулого року забезпе­чено оздоровлення майже 39 тисяч ветеранів, з них близько 70 відсотків — у санаторіях Мінпраці. Майже кожен із присутніх у цій залі мав можливість пройти курс лікування в наших закладах.

Ми визнаємо, що умови проживання та медична база цих закладів потребують поліпшення. У минулому році, маючи навіть незначні ресурси, міністерство вишукало кошти і забезпечило капітальний ремонт окремих корпусів спеціалізованого клінічного санаторію “Перемога” (місто Київ), побудову котельні в санаторії “Батьківщина” (місто Трускавець), ремонт спальних та лікувальних корпусів санаторію “Салют” (місто Одеса), ремонт теплових ме­реж санаторію “Слава” (місто Миргород), ремонт систем холод­ного водопостачання та реконструкцію мінікотельні у санаторії “Ветеран” (місто Алушта). Хочу запевнити, що Мінпраці продовжує роботу в зазначеному напрямі, щоб покращити вам, шановні ветерани війни, умови проживання та лікування в цих закладах. Підкреслюю, всі шість санаторіїв — це заклади системи Мінпраці.

Починаючи з грудня 2007 року, коли я очолила відомство, ми боремося за санаторій імені Семашка (місто Сімеїз, Автономна Республіка Крим), майже всі корпуси якого передані в довгостро­кову оренду без погодження з Мінпраці, у тому числі й медичний корпус. Тому спільно з правоохоронними органами ми в судовому порядку повертаємо цей санаторій для вашого відпочинку та оздоровлення, шановні ветерани війни.

Інвалід війни за бажанням може отримати компенсацію замість невикористаної санаторно-курортної путівки. Розміри її на сьогодні залишаються дуже низькими. Ми вибачаємося перед вами, шановні ветерани, але законами передбачаються певні видатки, в межах яких ми й забезпечуємо виплату вам компен­сацій. Сподіваємося, що спільними зусиллями парламенту, уряду та виконавчих органів ми наблизимо розмір таких компенсацій до середньої вартості путівки.

Ми розуміємо, що є багато недоліків у сфері санаторно-курортного лікування ветеранів війни, виявлених у тому числі й  Рахунковою палатою. Ми вжили заходів для їх усунення, а саме:

1)  у централізованому банку даних з проблем інвалідності створили реєстр обліку щодо забезпечення курортного, санаторно-курортного лікування ветеранів війни та видачі путівок, у тому числі за різними нозологіями;

2)  регіональними органами праці та соціального захисту населення в межах бюджетних призначень здійснюється придбан­ня путівок до санаторіїв, які максимально наближені до місця про­живання ветерана;

3)  майже всі підвідомчі санаторії Мінпраці отримали ліцен­зію МОЗ на провадження діяльності з медичної практики.

Життєзабезпечення ветеранів війни підтримується системою пільг та компенсацій. У 2008 році урядом Тимошенко забезпечено в повному обсязі надання всім ветеранам війни пільг і субсидій на  оплату житлово-комунальних послуг, послуг зв’язку та інших передбачених законодавством пільг. З цією метою видатки на 2009 рік збільшено проти 2008 року на 32 відсотки — з 4,5 до 6 мільярдів. У минулому році 19 тисячам ветеранів війни та членів сімей загиблих встановлено телефон, у поточному році ця робота триває.

Вперше з минулого року інвалідам війни здійснюється капітальний та поточний ремонт будинків і квартир. Таку допомогу отримали більше 2 тисяч інвалідів війни, членів сімей загиблих. У 2009 році ця програма теж працює.

Створено 743 територіальні центри соціального обслуго­вування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян, які діють майже в кожному місті та районі. Більш як 600 тисяч вете­ранів війни отримують соціально-побутові послуги та медико-соціальну реабілітацію в таких центрах.

Держава не залишає поза увагою і самотніх ветеранів війни, які потребують постійної сторонньої допомоги. На сьогодні в Україні функціонують 267 будинків-інтернатів для громадян похи­лого віку та інвалідів, де на повному державному утриманні про­живають 6,5 тисячі ветеранів війни та праці. Мінпраці постійно контролює умови проживання підопічних, не допускає зниження рівня харчування, якості соціально-побутового та медичного обслуговування навіть в умовах фінансово-економічної нестабільності.

Окремо стоїть питання пенсійного забезпечення наших ветеранів. Минулого року урядом за підтримки парламенту досяг­нуто значного поліпшення пенсійного забезпечення. Збільшено величину оцінки одного року страхового стажу, відтепер він має вартість 1,35. Проведено осучаснення заробітної плати. Середній розмір пенсій підвищено на 52 відсотки, що забезпечило пере­вищення мінімального розміру пенсії на 68 відсотків. Усунено зрів­нялівку в розмірі пенсій. Найменший розмір пенсійної виплати з 1 квітня 2008 року встановлено на рівні прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб. Встановлено диференційовані розміри мінімальних пенсійних виплат учасникам бойових дій та інвалідам війни залежно від категорій від 840 до 1200 гривень. У 5 разів підвищено розмір надбавки, який не переглядався з 2002 року, на догляд за особами, які потребують постійного стороннього догляду.

Головне завдання уряду на 2009 рік — забезпечення в пов­ному обсязі та в установлені терміни фінансування на виплату пенсій пенсіонерам. З метою недопущення порушення строків виплати пенсій з початку цього року урядом запроваджено кален­дарний графік виплати пенсій. Для кожного пенсіонера індивіду­ально визначена дата щомісячної виплати пенсії. У першу чергу виплата здійснюється інвалідам війни, учасникам бойових дій, членам сімей загиблих військовослужбовців. І уряд це завдання виконує. Протягом січня — травня 2009 року виплата пенсій здій­снюється своєчасно, і можу вас запевнити, що так буде й надалі.

За п’ять місяців поточного року бюджет Пенсійного фонду за власними надходженнями виконано на 108 відсотків. Тому уря­дом прийнято рішення про поетапне підвищення протягом поточ­ного року мінімального розміру пенсійних виплат і працюючим, і непрацюючим пенсіонерам.

Окремо хочу привернути увагу до питання перерахунку пенсій та визначення розміру показника середньої заробітної плати. Мінпраці спільно з Пенсійним фондом України забезпечено здійснення перерахунку пенсій, виходячи з розміру середньої заробітної плати 1197 гривень 91 копійка. Уже в поточному році перераховані пенсії 238 тисячам працюючих пенсіонерів.

Водночас у 75 відсотків пенсіонерів з урахуванням періодів роботи після призначення пенсії відбулося зменшення індивіду­ального коефіцієнта заробітної плати. Як показує аналіз звернень пенсіонерів (ось у мене є ці дані), значна їх частина за діючого механізму перерахунку пенсій згодом втрачає до 50 відсотків своєї пенсії. Тому показник середньої заробітної плати за 2008 рік (1573 тривні) необхідно застосувати у разі, якщо індивідуальний коефіцієнт зарплати не зменшується. Для цього необхідні законодавчі зміни. І народним депутатом України Сушкевичем Валерієм Михайловичем внесено законопроект, яким врегульову­ється це питання, а також затверджується на постійній основі показник вартості одного року страхового стажу. Прошу шановних народних депутатів підтримати цей законопроект.

Звертаю вашу увагу, що урядом у 2008 році щомісячно забезпечується виплата підвищених більш як удвічі розмірів довіч­них державних стипендій 100 ветеранам війни з числа учасників бойових дій та для всіх Героїв Радянського Союзу, повних кавалерів Ордена Слави, нагороджених чотирма і більше медаля­ми “За відвагу”, а також Героїв Соціалістичної Праці, удостоєних цього звання за працю в період Великої Вітчизняної війни.

Багато нарікань ветеранів війни виникає щодо їх обслугову­вання, порушення прав, неналежного ставлення та непрофе­сійності при вирішенні їхніх проблем. Тому сьогодні урядом при Мінпраці створено соціальний контактний центр. Громадяни одержали можливість відкритого спілкування з усіма органами виконавчої влади у разі порушення своїх прав. Цей номер є на слайді, ви можете запам’ятати його і звертатися до нас. Ми будемо вирішувати всі питання, з якими ви до нас звернетеся.

Шановні учасники парламентських слухань! Враховуючи велике історичне і суспільно-політичне значення святкування 65-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні, а також зберігаючи традиції українського народу щодо шанобливого ставлення до пам’яті про захисників Вітчизни, увічнення героїчного подвигу народу та зважаючи на необхідність постійного піклування про ветеранів Великої Вітчизняної війни, урядом утворено організа­ційний комітет з підготовки святкування Перемоги і затверджено план заходів щодо підготовки та відзначення цієї пам’ятної дати.

Хочу зазначити, що на їх виконання наприкінці минулого року за пропозицією Організації ветеранів України, підтриманої урядом, розпочато проведення Всеукраїнської естафети пам’яті “Слава визволителям України”. Детальніше про діяльність уряду в цьому напрямі вас поінформує у своїй доповіді голова Держав­ного комітету України у справах ветеранів Ігор Миколайович Плосконос.

Окремо звертаю увагу керівників центральних та місцевих органів виконавчої влади на необхідність шанобливого ставлення до ветеранів війни та їх громадських організацій. Наприкінці 2008 року я особисто в Мінпраці зустрілася з усіма керівниками всеукраїнських громадських організацій ветеранів та учасників війни. Нагальними питаннями, які потребують вирішення, визна­чено забезпечення приміщеннями, автотранспортом, оргтехнікою та надання фінансової підтримки для їх статутної діяльності. Мною були надіслані звернення до голів облдержадміністрацій для вирішення порушених питань.

Хочу подякувати присутнім у залі керівникам Автономної Республіки Крим, Вінницької, Дніпропетровської, Луганської та Одеської областей, які небайдужі до ветеранів, забезпечують фінансову підтримку статутної діяльності громадських організацій, активно долучаються до процесу відновлення пам’ятників, на­дають підтримку музеям бойової слави.

Водночас викликає занепокоєння ставлення до організацій ветеранів керівників Волинської, Львівської, Сумської, Тернопіль­ської областей, а також Київської міськдержадміністрації. Місцева влада Києва частково погасила борги ветеранським організаціям за 2008 рік, але питання щодо фінансового забезпечення та під­тримки у 2009 році досі не вирішено. Прикро, що саме у столиці організації ветеранів не забезпечені необхідними приміщеннями та автотранспортом. Київська міська влада намагається виселити із займаних приміщень, розташованих у центрі міста, дві ветеран­ські організації — Київську організацію ветеранів війни та Міжна­родну українську спілку учасників війни. Про це йдеться і у звер­ненні до Прем’єр-міністра голови Ради Організації ветеранів України, народного депутата України Петра Степановича Цибенка. Я сподіваюся на те, що спільними зусиллями ми вирішимо питання участі обласних державних адміністрацій у створенні належних умов діяльності громадських організацій ветеранів війни.

Шановні учасники парламентських слухань! Все, про що я сказала у своїй доповіді і все, що буде запропоновано учасни­ками парламентських слухань, напередодні відзначення 65-ї річ­ниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні буде оформлено як щорічну програму підтримки ветеранів війни. Мінпраці спільно з центральними органами виконавчої влади оформить всі пропо­зиції та внесе відповідний документ на розгляд уряду.

Шановні ветерани війни! Звичайно, скільки б ми не зробили в напрямі щодо пенсійного, соціально-побутового або житлово-комунального, транспортного забезпечення ветеранів війни, ще є конкретні напрями і програми, які потребують посилення та ви­конання. Адже ставлення цивілізованого громадянського суспіль­ства до своїх ветеранів не має вимірюватися лише забезпеченням виконання чинного законодавства. Кожен з нас несе відповідаль­ність за благополуччя цих людей.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Людмило Леонтіївно, будь ласка, візьміть записки.

Шановні колеги, доповідь завершено. Тепер із співдоповід­дю виступить голова Комітету у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів Сушкевич Валерій Михайлович. Будь ласка.

 

СУШКЕВИЧ В.М., голова Комітету Верховної Ради України у   справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів (Блок Юлії Тимошенко). Шановні колеги! Шановні ветерани війни, зокрема й  ті, які нас дивляться по телебаченню, слухають по радіо! Шановний Володимире Михайловичу! Шановні колеги народні депутати! Знаєте, так сталося, що я на початку свого виступу не можу не згадати людину, яка стала символом ветеранського руху, а саме Івана Олександровича Герасимова. Так сталося, що завтра річниця смерті Івана Олександровича, тому я пропоную вшанувати пам’ять про нього хвилиною мовчання.

(Хвилина мовчання).

Дякую.

Насамперед хочу звернути вашу увагу на те, що нинішні парламентські слухання, присвячені розгляду сучасного стану та поточних проблем соціально-медичного і пенсійного забезпечен­ня ветеранів війни, відбуваються практично в переддень відзна­чення двох знаменних для нашої держави пам’ятних дат. Восени цього року буде відзначатися 65-та річниця визволення України від фашистських загарбників, а 9 травня 2010 року — День Пере­моги і 65-та річниця Перемоги у Великій Вітчизняній війні.

Шановні колеги! Це зобов’язує нас, всі владні інституції нашої держави всіх рівнів, ще раз прискіпливо і об’єктивно звер­нутися до проблем ветеранів. Ми маємо запитати себе: що ми зробили для ветеранів війни, чи відчувають вони турботу рідної держави, як реально виконуються закони, прийняті задля їх со­ціального захисту та підтримки, які перспективи вдосконалення законодавчого та нормативно-правового регулювання підтримки та соціального захисту ветеранів війни? На всі ці непрості пи­тання, особливо гострі в умовах світової економічної кризи, яка, на жаль, не оминула України і створила певні труднощі, зокрема і  щодо наповнення Державного бюджету та Пенсійного фонду, ми повинні дати відповідь під час сьогоднішньої розмови.

Я впевнений, що обговорення теми парламентських слухань буде гострим і об’єктивним, запорукою чого є присутність більш як 300 повноважних представників громадських організацій вете­ранів війни всеукраїнського, обласного, міського і навіть район­ного рівня з усіх регіонів України.

Власне, це наш спільний соціальний звіт — уряду, Верховної Ради і парламентського Комітету у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів. Ми звітуємо перед заслуженими людьми, які з честю і  гідністю пройшли свій життєвий шлях, не схилившись перед страшним ворогом, та захистили мирне небо своєї Вітчизни, здобувши Велику Перемогу.

Перед моїм виступом міністр праці та соціальної політики шановна Людмила Леонтіївна за дорученням уряду досить детально і системно висвітлила сучасний стан у сфері соціального захисту ветеранів війни, торкнулася питань медичного та пенсій­ного забезпечення. Упевнений, що детальніше на медичних та пенсійних проблемах, якими дуже переймаються наші ветерани, зупиняться міністр охорони здоров’я і голова правління Пенсій­ного фонду, виступи яких заплановані дещо пізніше. А я як співдоповідач від профільного комітету зупинюся на законодавчих та інших правових аспектах соціального, медичного і пенсійного забезпечення ветеранів війни. Доповім шановним ветеранам, що вдалося зробити на законодавчому рівні комітету і Верховній Раді для поліпшення їхнього життя.

Отже, правова, законодавча основа соціального, медичного та пенсійного захисту ветеранів війни. Всі ви знаєте, шановні колеги, що правовою основою, яка визначає ці відносини, є прий­нятий у 1993 році Закон “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

З того часу шляхом прийняття 23 відповідних законів до цього закону були внесені певні зміни, доповнення, які на початковому етапі вдосконалення згаданого закону стосувалися розширення переліку пільг для ветеранів війни. На жаль, у 1990-х роках зміни до цього закону щодо розширення пільг вносилися на хвилі популізму і не мали достатнього фінансового ресурсу для їх виконання. Пізніше, починаючи приблизно з 2000 року, зміни стосувалися переважно вдосконалення підходів до визначення певних категорій ветеранів війни, тобто значно розширилося коло пільговиків. І знову Верховна Рада, вносячи такі зміни до закону, на жаль, не завжди керувалася строгою принциповістю правової позиції, що містилася у статті 4 Закону “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, а визначалася якось іншим чином, так що це не завжди принципово стосувалося закону.

Наслідком таких популістських підходів до вдосконалення цього закону маємо той факт, що на повну реалізацію його право­вих норм у держави завжди бракувало коштів. Тобто не було аде­кватності законодавчого визначення і фактичного забезпечення.

Водночас варто відзначити як суттєвий позитив законо­давчої роботи Верховної Ради внесення останніми роками змін до Закону “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захи­сту”, які справді реально працюють на підтримку ветеранів війни, посилюють соціальну захищеність їхніх сімей, сприяють вирішен­ню проблем, пов’язаних з отриманням відповідного статусу.

Зокрема, це зміни, які дали змогу отримати статус учасника бойових дій та відповідні пільги особам, які у складі формувань народного ополчення брали участь у бойових діях під час Великої Вітчизняної війни, а також особам, які у неповнолітньому віці були призвані чи добровільно вступили до лав Радянської Армії і  Військово-Морського Флоту під час військових призовів 1941–1945 років.

Прийнято доповнення, яке створило правові підстави для здійснення позачергового безплатного, за рахунок держави, капітального ремонту житлових будинків і квартир інвалідів війни та першочергового поточного ремонту житлових будинків і квар­тир. Це також нова законодавча норма.

Прийнято зміни, які дали змогу отримати статус учасника війни особам, які під час оборони міста Севастополя проживали на його території і мають посвідчення “Мешканець обложного Севастополя” і “Юний захисник Севастополя 1941–1942 років”.

Прийнято зміни, які дали можливість надати статус інваліда війни особам, які безпосередньо брали участь у бойових діях під час Великої Вітчизняної війни та війни з Японією і стали інва­лідами внаслідок загального захворювання або захворювання, отриманого під час проходження військової служби чи служби в   органах внутрішніх справ, державної безпеки та інших військових формуваннях.

Водночас варто зазначити, що, на жаль, будь-яка раціональ­на зміна, прийнята Верховною Радою до базового закону, прово­кує народних депутатів на передвиборні електоральні законодавчі спалахи уваги щодо подальшого розширення пільг чи отримання більш високого статусу ветерана війни. На жаль, такі питання ви­рішуються не в системному порядку, а часто просто як передви­борні кроки. На жаль, це ті реалії, які є на сьогодні.

Прикладом такого не вельми конструктивного підходу може бути внесений нещодавно законопроект, метою якого є надати статус учасника бойових дій мешканцям обложного в певні періо­ди 1941–1942 років міста-героя Севастополя, для яких нещодавно законодавчо вже створено правову можливість отримати статус учасника війни. Але ж давайте не забувати, що йдеться про осіб, яким на початку війни було до 10 років. І перед нашим комітетом постає питання, чи справді морально надати статус учасника бойових дій людям, яким на той час було 10 років? Я підкреслюю, йдеться про статус учасника бойових дій, тобто пропонується прирівняти їх до бійців-воїнів, які зі зброєю в руках реально під ворожим кулеметним вогнем ходили в атаку, здобуваючи перемогу.

Готуючись до цих парламентських слухань, я як голова комітету чітко окреслив коло проблем саме питаннями соціаль­ного, медичного та пенсійного забезпечення ветеранів війни, тобто винятково тих осіб, на яких поширюється дія Закону “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. Саме та­ким чином означена тема парламентських слухань. І, незважаючи на певну спорідненість тематики, предмет нинішнього обгово­рення не повинен безмежно розширюватися і охоплювати проб­леми, наприклад, соціального захисту дітей війни, які також мають проблеми і мають право на їх вирішення, чи, скажімо, колишніх військовослужбовців, звільнених у запас.

Однак, користуючись нагодою і говорячи про питання морально-етичного аспекту визначення статусу особи, яка має право на ті чи ті соціальні пільги, хочу, шановні ветерани, порадитися з вами. З огляду на значну електоральну потужність ситуації, деякі політичні кола свідомо розкручують тему негайного відновлення положення Закону “Про соціальний захист дітей війни” щодо підвищення пенсії цій, до речі, дуже шанованій мною категорії (моя мама також дитина війни) у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Отож, шановні ветерани, я хотів би під час наших слухань почути, як учасники бойових дій ставляться до того, що в разі реалізації цих вимог діти війни отримуватимуть доплату 149 гривень, тоді як учасники бойових дій отримують 124 гривні. Сподіваюся на вашу відповідь під час парламентських слухань, це важливо для роботи комітету.

Виходячи з таких обставин і суспільно-політичних реалій роботи українського парламенту, наш комітет, який я очолюю, дуже обережно ставиться до пропозицій суб’єктів права законо­давчої ініціативи, які, прагнучи розіграти електоральну карту, інко­ли подають не зовсім виважені пропозиції, що враховують інте­реси лише певної групи осіб.

Як приклад можна навести проект Закону “Про внесення змін до деяких законів України (щодо поширення дії Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” на працівників окремих дипломатичних установ України за кордоном)”. Комітет прийняв одностайне рішення відхилити цей законопроект, який, на мою думку, ображає справжніх вете­ранів війни, які отримали цей статус в окопах Вітчизняної війни, не одержуючи за виконання свого святого обов’язку — захисту Батьківщини заробітної платні, як нинішні претенденти на статус учасника бойових дій, які працювали в дипломатичних представ­ництвах у гарячих точках планети. Хоча це також окрема проблема.

Водночас є ціла низка життєво важливих для ветеранів проблем, які потребують законодавчого врегулювання. Зокрема, необхідно привести норми Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” у відповідність із Законом “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” щодо пільгового оподатку­вання доходів ветеранів війни. Цей пункт у тексті рекомендацій передбачений як завдання уряду щодо подальшого вдосконален­ня законодавчої бази.

Водночас я хочу висловити вдячність колегам народним депутатам Цибенку і Коновалюку, які були ініціаторами цих парла­ментських слухань і фактично допомогли розробити багато пози­цій проекту рішення наших парламентських слухань.

На наш погляд, необхідно саме законодавчо визначити перелік держав, де відбувалися бойові дії, участь у яких є підста­вою для встановлення статусу ветерана війни, і ми не повинні делегувати повноваження з такого визначення Кабінету Міністрів, як це відбувається тепер.

До речі, за всієї поваги до наших миротворців слід сказати, що вони все-таки добровільно зголошуються поїхати на службу в  небезпечний регіон збройного конфлікту. Вони отримують за це пристойну грошову винагороду, перебуваючи у складі формувань ООН чи інших міжнародних організацій. Отже, чи етично сьогодні прирівнювати їх до воїнів Великої Вітчизняної війни, надто в умо­вах фінансово-економічної кризи? А коли в чинному законі є нор­ма, що Кабінет Міністрів визначає країни, де відбувалися бойові дії, участь у яких є підставою для отримання відповідного статусу, і законодавці, і справжні ветерани стають заручниками рішень уряду, який може визначати це несправедливо, приймати рішення без широкого громадського обговорення. Тоді як ми на засідання комітету завжди запрошуємо ветеранів і приймаємо свої рішення прозоро, за участю представників організацій ветеранів.

Необхідно, зрештою, законодавчо впорядкувати визначення розміру разової грошової допомоги ветеранам війни до Дня Перемоги. На сьогодні розмір таких виплат встановлюється постановою уряду. Водночас під час його законодавчого визна­чення ми зобов’язані враховувати можливості Державного бюдже­ту, надто тепер, в умовах економічної кризи. Громадські органі­зації ветеранів війни мають сприйняти це з розумінням (я споді­ваюся на це), але треба шукати шляхи розв’язання цієї проблеми.

Потребує нагального оперативного вирішення питання встановлення належного розміру грошової компенсації ветеранам війни вартості санаторно-курортного лікування. На сьогодні розмір такої компенсації не відповідає реальній вартості путівки. Добре знаю, що для ветеранів це дуже болюче питання. До комітету надходять десятки, сотні листів з вимогою розв’язати цю проблему. Однак скажу як народний депутат, який постійно тісно співпрацює з парламентським бюджетним комітетом, з урядом, з  Міністерством фінансів: зробити це, враховуючи нинішні можливості Державного бюджету, дуже й дуже непросто. Але я  категорично не погоджуюся і не погоджуся, як і члени комітету, що за реальної вартості оздоровчої путівки 3–4 тисячі гривень інвалід І групи отримує лише 260 гривень. Запевняю вас, шановні колеги, що комітет докладе всіх зусиль для значного збільшення розміру цієї виплати ветеранам, і сподіваюся, що нам вдасться знайти розуміння такої позиції урядом. Адже уряд, незважаючи на труднощі, навіть за кризових умов пішов назустріч моїй пропо­зиції, втіленій в окремому законопроекті щодо збільшення на 12 мільйонів видатків Держбюджету на санаторно-курортне ліку­вання ветеранів, і сьогодні це дає змогу видати більшій кількості ветеранів війни компенсації за санаторно-курортне лікування.

У проекті рекомендацій наших парламентських слухань міститься чітка недвозначна вимога щодо необхідності під час розроблення закону про Державний бюджет за підсумками його виконання в першому півріччі передбачити підвищення рівня забезпечення ветеранів війни путівками на санаторно-курортне лікування, належне фінансування закладів охорони здоров’я та санаторно-курортних закладів Міністерства праці та соціальної політики, Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки, в яких обслуговуються ветерани війни.

Торкнувшись медичної тематики, я хочу акцентувати увагу присутніх на вкрай важливій і болючій проблемі…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Я прошу вас, давайте завершувати, бо не встигне ніхто з ветеранів виступити.

 

СУШКЕВИЧ В.М. Ще 3 хвилини.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка, 1 хвилину і завершуйте.

 

СУШКЕВИЧ В.М. Шановні колеги, я хотів би зупинитися ще на одному надзвичайно важливому питанні. Хочу привернути вашу увагу до намагання уряду запровадити спеціалізоване адміністру­вання вирішення проблем ветеранів. Саме тому було прийнято рішення відновити діяльність Державного комітету у справах ветеранів як органу виконавчої влади. Відтоді минуло більше двох років, призначено керівництво, є приміщення, відповідне офісне обладнання, службові автомобілі та інші атрибути влади. Однак, на жаль, центральний орган виконавчої влади в цій сфері, на мою думку, сьогодні реально не працює. Немає ні пропозицій уряду, ні пропозицій до наших парламентських слухань, за час роботи нашого комітету голова Держкомветеранів жодного разу не був на засіданні комітету.

Мені незрозуміла ситуація з такою роботою державного комітету. А коли ми прочитали пропозиції, подані до наших парламентських слухань, складається враження, що це написано якоюсь недолугою громадською організацію, яка просто критикує те, що зроблено.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте, будь ласка, 30 секунд. Ми не можемо на парламентські слухання виносити зведення рахунків з державним комітетом. Я прошу вас, по суті.

 

СУШКЕВИЧ В.М. Володимире Михайловичу, я просто хочу сказати, що на сьогодні є ще одна проблема, яка стосується Національного банку. Ми звернулися до банку, щоб його пред­ставники були присутні тут, щоб ми могли обговорити проблему депозитних рахунків ветеранів. На жаль, представників Національ­ного банку немає. Я хотів би, користуючись нагодою, звернутися і  попросити Національний банк про належне адміністрування питань, які стосуються ветеранів війни.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, час вичерпано.

Я просто звертаюся до народних депутатів, прошу вас і  благаю: давайте так працювати, щоб виступили більшою мірою люди, які приїхали і хочуть сказати слово. Запитання до доповіда­ча і співдоповідача прошу подавати в письмовому вигляді.

Переходимо до обговорення — до виступів та внесення пропозицій. Я просив би подавати пропозиції до проекту реко­мендацій, які ми маємо затвердити відповідною постановою Верховної Ради України.

Слово має Цибенко Петро Степанович, голова Ради Організації ветеранів України, народний депутат України, перший заступник голови Комітету у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів.

 

ЦИБЕНКО П.С., голова Ради Організації ветеранів України, перший заступник голови Комітету Верховної Ради України у  справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів (Комуністична партія України). Дякую, Володимире Михайловичу. Шановні учасники парламентських слухань! Сказати, що питання, винесене сьогодні на парламентські слухання, важливе або навіть надзвичайно важливе, — це не сказати нічого. Проблема ця життєво важлива, причому життєво важлива у самому прямому і самому безжаліс­ному розумінні цього слова, адже всім відомо, якими стрімкими темпами йдуть від нас ветерани-фронтовики, інваліди Великої Вітчизняної війни, рятівники людства від фашизму, гордість, честь і совість нації. І якщо ми хоча б не загальмуємо цей процес, у  тому числі через прийняття невідкладних кроків, напрацьованих на цих парламентських слуханнях, то Україна ризикує залишитися без генетичної пам’яті народу, а це вже надзвичайно серйозно.

Я дуже уважно слухав звіт уряду, співдоповідь голови про­фільного комітету з цієї надзвичайно гострої, болючої соціальної проблеми. Дуже зацікавлено вслуховувався в інформацію, що лунала, як і присутні тут активісти ветеранського руху. І в мене склалося стійке переконання, що у звіті мова йшла не про ту Україну, в якій тяжко бідують і важко виживають, а інколи й не виживають сотні тисяч громадян України, а про якесь таке собі міфічне українське ельдорадо, де в добрі, почестях і достатку живуть мільйони українців.

Повірте, що дуже багато ветеранів сприймають своє життя зовсім інакше, ніж описано у звіті уряду. Я зовсім не хочу сказати, що в Україні нічого не робилося або не зроблено в інтересах ветеранства взагалі і ветеранів війни зокрема. Протягом останніх 5–7 років дещо, справді, зроблено. Але треба і собі, і ветеранам чесно сказати, що більшість зробленого з’їдено стрімким зро­станням вартості життя та обвальним підвищенням цін і тарифів, тобто інфляцією.

Якщо спробувати, так би мовити, у загальному вигляді оцінити те, що зроблено в Україні, то виглядає це, на моє глибоке переконання, так. В Україні завдяки зусиллям народних депутатів України кількох скликань та завдяки активній роботі ветеранських організацій створена одна з найдосконаліших законодавчих баз   щодо соціального захисту ветеранів війни серед країн пострадянського простору. Повірте, це правда, я знаю, про що кажу. І тим гірше усвідомлювати, що, маючи досконалі законо­давчі підвалини, маючи народногосподарський комплекс, який за радянських часів входив до першої десятки найбільш розвинених економік Європи і світу, наші ветерани, принаймні значна їх частина, опинилися на узбіччі життя, по суті, жебракують. А це і є головна оцінка діяльності влади.

Чому так відбувається? А відбувається так насамперед тому, що в Україні створена нездоланна система тотального або часткового ігнорування чинного законодавства. Ця система про­низує всю вертикаль влади — від сільського, селищного голови до Прем’єр-міністра і Президента України. В Україні значною мірою не діє чинне законодавство, незважаючи на безліч державних, громадських і політичних інституцій, які мають стежити за дотри­манням законодавства. Не діє, незважаючи на рішення Конститу­ційного Суду України, що категорично забороняє будь-яким орга­нам і посадовим особам приймати рішення, спрямовані на зву­ження конституційних прав і свобод громадян, або обмежувати їх законом про державний бюджет.

Однак найстрашніше те, що всі органи державної влади, перші особи держави, знаючи про систему зухвалого, тотального невиконання чинного законодавства, роблять вигляд, що в Україні нічого надзвичайного, нічого протизаконного не відбувається. Більше того, дехто з чиновників знайшов навіть виправдання своєї бездіяльності, брутального порушення чинного законодавства — мовляв, наприймали законів, які неможливо виконати через величезну, надмірну кількість пільг.

Хочу заперечити такому чиновнику. Верховна Рада України як вищий законодавчий орган не прийняла жодного закону, по­треба в якому не була б продиктована життєвою скрутою ветера­на. Проблема, як на мене, полягає в тому, що маємо владу, яка неспроможна забезпечити виконання чинного законодавства, а  відтак треба не законодавство ігнорувати, а змінювати владу. І  ветеранство над цим дедалі частіше замислюється (Оплески). А  поки влада залишається такою, як вона є, ветерани змушені, повторюю, змушені, бо їх до цього підштовхує держава, зверта­тися до судів за захистом від цієї держави.

Шановні колеги! Ви лише вслухайтеся в ту страшну стати­стику, яку я зараз наведу. У судах України розглядається 69 тисяч позовів громадян до різних державних установ соціального захисту, за якими прийняті позитивні рішення на суму 140 мільйо­нів гривень. Ще 81 тисяча позовів на 235 мільйонів перебуває у  процесі розгляду і, очевидно, будуть задоволені. Найтиповіші з  них — це позови стосовно разової грошової допомоги до Дня Перемоги, яку держава довільно зменшила в 10 разів, позови ді­тей війни, яким утричі зменшили розмір доплати до базової пенсії за статус дитини війни.

Законодавством передбачено, що ветерани-фронтовики, інваліди війни мають право лікуватися в госпіталях. Це медичні заклади більш високого рівня, ніж загальної мережі охорони здоров’я. На сьогодні на медикаменти та харчування в них має витрачатися відповідно 40 і 35 гривень на добу. А яка ситуація насправді? Насправді лише у 5 госпіталях з 32, а саме у дніпро­петровському, закарпатському, луганському, кримському, кірово­градському, в першому кварталі 2009 року ця вимога дотри­мувалася. У більшості госпіталів норму виконували наполовину, а у львівському, рівненському та київському на харчування і меди­каменти витрачалося лише 9–15 гривень. Я вже не кажу, що до госпіталю складно потрапити, надто людині з сільської місцевості, через вкрай обмежену кількість місць.

Особливо гострою для ветеранів є проблема зору. Планом дій щодо поліпшення життєзабезпечення ветеранів війни на 2007–2010 роки передбачалося вже у 2008 році Одеському очному госпіталю надати статус загальнодержавного з відповідним фі­нансуванням з Державного бюджету України. Тобто на сьогодні єдиний очний госпіталь мав би вже функціонувати як загальнодержавний, але це рішення не виконано. Більше того, Україна мало не втратила його, як і обласний госпіталь, бо керівництво області збиралося розрахуватися ним за ремонт інших приміщень. До речі, цей госпіталь ми врятували спільними зусиллями, а 13 з них за пострадянський час таки втратили.

На нездоланну проблему перетворилося санаторно-курорт­не забезпечення ветеранів. Протягом року в санаторіях оздоров­люються до 60 тисяч ветеранів, що становить менше 2 відсотків потреби. Ситуація ускладнюється ще й тим, що ті з ветеранів, які мають право на санаторне оздоровлення, але з різних причин не  змогли скористатися цим правом, отримують як компенсацію не середню вартість путівки, як передбачено Законом “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, а жалюгідні 100–200 гривень, та й то лише якщо зможуть за ними виходити.

Кардинального вирішення потребує питання транспортного забезпечення ветеранів війни. У черзі на отримання автомобіля стоять близько 150 тисяч інвалідів, у кожній області на обліку їх від 2 до 8 тисяч, а вирішується ця, вочевидь, найболючіша про­блема інвалідів вкрай незадовільно. Так, у 2008 році виділено, наприклад, у Херсонській області 58 автомобілів, у Криму — 84, в  Кіровоградській області — 74, в Чернівецькій — 64. Але це минулого року, коли державним бюджетом на ці цілі передбача­лося 120 мільйонів гривень, а в поточному році у Державному бюджеті навіть рядка такого немає. Отаке воно, українське ельдорадо!

Проте й це ще не все. Уряд у своєму намаганні “розв’язати” проблему транспортного забезпечення пішов іще далі. Постано­вою Кабінету Міністрів України №12 від 14 січня 2009 року для пільгових категорій, у тому числі для інвалідів та учасників бойо­вих дій у Великій Вітчизняній війні, для проїзду в автобусах між­міського та приміського сполучення були запроваджені так звані проїзні талони. На практиці це означає, що постановою уряду фактично зупинено дію Закону “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, оскільки ветерани-фронтовики, наймолодшому з яких 82–83, усі ці талонно-паперові бар’єри про­сто не здолають. Організація ветеранів України надіслала Прем’єр-міністру вже з півсотні листів з вимогою скасувати цю провока­ційну антиветеранську постанову, але нас, вочевидь, або не почу­ли, або чекають, коли ветерани-фронтовики погрюкають у двері уряду.

Що стосується Кабінету Міністрів України, то хочу нагадати ще одне провальне рішення. Уряд безнадійно спізнився з прий­няттям постанови №333 від 25 березня 2009 року, якою затвер­джено національний перелік ліків, що підлягають державному ре­гулюванню цін, та встановлено граничні розміри постачальницько-збутових і торговельних надбавок на них. По-перше, цей перелік включає лише 215 найменувань. По-друге, і власне перелік, і тор­гові надбавки на ліки, які встановлюються у відсотках до ціни ліків, прийнято лише тоді, коли ціни на основні ліки злетіли в три-чотири рази і вище. Іншими словами, ветерани розраховуються за  неповороткість чиновників не лише гаманцем, а й своїм здоров’ям.

До того ж значно зменшилася кількість ветеранських аптек, відкриття яких ще в 1999 році було ініційовано Організацією ветеранів України і підтримано Президентом України. З року в рік їх чисельність зменшується, а вони могли б дещо пом’якшити ціновий удар.

Дуже потерпають ветерани і від невиконання норм законодавства щодо захисту власників земельних ділянок та земельних паїв. Орендна плата за користування земельними ділянками, а серед власників є і ветерани війни, м’яко кажучи, далека від законодавчо визначеної. Цю проблему треба негайно вирішувати.

Значного підвищення потребує рівень пенсійного забез­печення. Відповідні напрацювання є, їх треба реалізовувати. У  багатьох питаннях соціального захисту ветеранів ефективним помічником і союзником органів державної влади та органів місцевого самоврядування могли б стати громадські організації ветеранів та їх активісти на місцях. Проте нещодавно відбувся пленум Організації ветеранів України, який засвідчив, що дуже часто і держава, і місцева влада цього просто не хочуть, а відтак не надають організаціям ветеранів матеріальної, організаційної, методичної допомоги для реалізації їх статутних завдань, як це передбачено чинним законодавством. “Лідери” тут відомі — Тернопільщина, Львівщина, Івано-Франківщина, деякі інші регіони. Цього, так би мовити, слід було очікувати. А ось як серед них опинилася столиця України — місто-герой Київ, збагнути важко.

Бракує часу, та все ж не можу не зупинитися ще на одній проблемі. Все те, про що я сказав вище, безумовно, важливо для ветеранів-фронтовиків, але не менше їх турбує проблема правди­вого висвітлення вітчизняної історії і її найгероїчнішої сторінки — Великої Вітчизняної війни, а також проблема фашизації україн­ського суспільства.

Як могло статися, що героїв-фронтовиків, визволителів людства від фашизму, з мовчазної згоди, а інколи і за прямого сприяння держави перетворили на таких собі окупантів?

Як могло статися, що в центрі Києва, на Хрещатику, роби­лася спроба проведення установчого з’їзду націонал-соціаліст­ської партії? І це у великій європейській державі, яка понесла найбільші втрати від фашизму і в генетичній пам’яті якої має бути імунітет від фашизму!

Як могло статися, що вже протягом п’яти років відверто блокується виконання постанови Верховної Ради України про встановлення в місті-герої Києві пам’ятника славному сину україн­ського народу, льотчику, тричі Герою Радянського Союзу Івану Микитовичу Кожедубу? Кажуть, що немає коштів. Водночас спо­рудили 150-мільйонний меморіал у Парку Слави, в абсолютно дотаційній Івано-Франківській області споруджено меморіальний комплекс, присвячений Степану Бандері, вартістю в декілька десятків мільйонів гривень, увічнена навіть пам’ять американця Джеймса Мейса, а на пам’ятник Кожедубу грошей немає.

Усі ми не діти і розуміємо, що справа зовсім не в коштах. Просто погляд перших осіб держави і насамперед Президента України пана Ющенка спрямований зовсім в інший бік. І допоки так буде, нічого не зміниться.

Отже, підсумовуючи, я звертаюся до найвищого керівництва держави, органів державної влади та органів місцевого самовря­дування з вимогою хоча б у переддень 65-ї річниці визволення України від фашизму та 65-ї річниці Великої Перемоги приділити належну увагу всім тим, хто здобував перемогу безпосередньо на фронті, в партизанському загоні чи біля заводського верстата. Не забуваймо, що все те, що має Україна сьогодні від незалежності, хоч якою примарною вона була б, до мирного неба над головою, найперше стало можливим завдяки їх ратному і трудовому подвигу. Віддячмо їм за все це не лише приємними словами на свята, а й реальним підвищенням життєвого рівня.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. До виступу запрошується народний депутат України Валерій Коновалюк. Після нього виступатиме міністр охорони здоров’я України Василь Михайлович Князевич.

 

КОНОВАЛЮК В.І., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я (Партія регіонів). Уважаемые участники парламентских слушаний! Дорогие ветера­ны! Это событие сегодня крайне важно не только для собравших­ся в зале, я уверен, что сейчас за нами следит вся Украина, все ваши побратимы-ветераны, которые с тревогой и болью осозна­ют и оценивают происходящее сегодня в нашей стране.

В жизни каждого народа есть знаменательные даты и собы­тия, которые навсегда останутся в памяти поколений. Время безжалостно к ветеранам Великой Отечественной войны, их численность с каждым годом уменьшается. За последние пять лет ветеранов, к большому сожалению, стало в два раза меньше. Именно это и побудило меня выступить с инициативой проведе­ния парламентских слушаний исключительно для того, чтобы кардинально изменить государственную политику, чтобы вы смог­ли вполне ощутить уважение и достойную заботу со стороны нашего государства.

Вы знаете, я мог бы много говорить о проблемах, с кото­рыми вы живете, с которыми сталкиваетесь ежедневно, о безраз­личии чиновников, которые сегодня просто закрывают перед вами двери. Я устал слышать разговоры о том, что сегодня не  хватает средств. Это не так, средства у государства есть, и я убежден, что мы эти средства в первую очередь должны на­править именно на социальную защиту, на поддержку ветеранов в Украине (Оплески).

Думаю, что основным посылом наших парламентских слушаний будет обращение к Президенту Украины и ко всем политическим лидерам — потенциальным кандидатам в Прези­денты о том, чтобы 2010 год в Украине провозгласить Годом ветеранов Великой Отечественной войны, чтобы была сформи­рована единая государственная программа, предусматривающая решение всех ключевых проблем в течение года, чтобы в этой программе нашло отражение не только социальное, медицин­ское, пенсионное обеспечение, но чтобы наши ветераны почув­ствовали и реальную моральную поддержку, чтобы в конечном итоге прекратились издевательство и шельмование нашей исто­рической памяти, памяти о наших героях.

Я хотел показать эти графики, на которых отражены основные цифры, это печальная статистика. Я побывал во многих странах, которые освобождали от фашизма наши воины-осво­бодители, и видел, какое там отношение к ветеранам войны. В прошлом году я проводил День Украины в Бундестаге и увидел надписи советских воинов, которые немцы сохранили в Рейхстаге в назидание потомкам.

Сегодня мы видим обратное в нашей стране. Мы с этим никогда не согласимся. Я вам обещаю, даю слово, что, включив все ваши пожелания, мы разработаем и внесем на рассмотрение до 28 октября, ко дню 65-й годовщины освобождения Украины, Кодекс ветеранов Украины, где мы подтвердим ваш социальный статус, предусмотрим все меры и механизм ответственности за то, что сегодня не выполняется чиновниками.

Многое хотелось сказать в эту волнительную для меня минуту, потому что наш сыновний долг и главная обязанность — уберечь то, что вы сделали для всех нас — мир, свободу, стабильность и независимость Украины. Думаю, что не случайно именно сегодня создана и зарегистрирована межфракционная депутатская группа “Дело чести”, в которую вошли народные депутаты — офицеры и генералы, понимающие, в каком состоя­нии сегодня находится государство, что коррупция и казнокрад­ство стали тотальными в Украине, что миллиарды гривень в ко­нечном итоге оседают в карманах чиновников.

Только комиссия, которую я возглавлял, выявила нарушения на миллиарды гривень, которые попали не в Государственный бюджет для финансирования социальных расходов, пенсионного обеспечения, а к дельцам, которые сегодня почувствовали, что их время пришло. Нет! Мы с вами становимся по ту сторону линии фронта, и они ответят за все преступления, которые совершили.

Я хочу показать вам славную хронику тех лет, возможно, кто-то из вас увидит и узнает себя. Хотел бы еще раз показать, что до сих пор по Украине разбросаны останки многих солдат-освободителей. Наша обязанность — сделать все для того, чтобы не только восстановить все мемориалы, братские могилы, но чтобы в каждой области была Книга памяти, чтобы каждого павшего мы засвидетельствовали и почтили память о нем, в том числе помогая семьям погибших. И много другого мы должны сделать в плане информационного и идеологического обеспе­чения. Это очень важно.

И самый главный вопрос: чтобы наша с вами инициатива была поддержана и был создан единый оргкомитет подготовки празднования 65-летия Великой Победы вместе с Россией и  Беларусью, потому что победа тогда была одна на всех…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте, будь ласка.

 

КОНОВАЛЮК В.І. В заключение я хотел бы от всей души пожелать вам крепкого здоровья, пожелать, чтобы мы с вами действительно смогли за этот год изменить ситуацию в отноше­нии не только ветеранов Великой Отечественной, но всех ветера­нов в Украине, того поколения, которое завоевало мир и свободу и дало нам право жить достойно в независимой стране.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово надається міністру охорони здоров’я Князевичу Василю Михайловичу. Після нього виступатиме голова правління Пенсійного фонду України Зарудний Олексій Борисович.

 

КНЯЗЕВИЧ В.М., міністр охорони здоров’я України. Шановний Володимире Михайловичу! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Дорогі ветерани! Я як міністр охорони здоров’я, галузі, яка стосується кожного, найбіль­ше хочу вибачитися перед вами за рівень обслуговування, за ті проблеми, які вас спіткають. Ганьба! Моральність суспільства оці­нюється за тим, як воно ставиться до своїх стариків, до заслуже­них людей і до дітей. На превеликий жаль, ми маємо те, що маємо.

Медична допомога ветеранам війни надається у спеціалізо­ваних госпіталях, у спеціальних відділеннях та в загально­лікувальних профілактичних закладах. В Україні функціонують 32 госпіталі для ветеранів війни загальною кількістю 7313 ліжок та 28 госпітальних відділень на 1395 ліжок. Функціонують також ліжка в обласних лікувально-профілактичних закладах, міських, цент­ральних, районних і дільничних. Фінансування двох госпіталів — Українського державного медико-соціального центру ветеранів війни та Українського госпіталю “Лісова поляна” — здійснюється з державного бюджету, решти — з обласних бюджетів. Загальні фінансові видатки на госпіталі України в 2008 році становили 349 мільйонів, це 95 відсотків плану. На перший квартал цього року госпіталі профінансовані на 96,8 відсотка, на медикаменти — на 98,4 відсотка.

У 2008 році профілактичними медичними оглядами охоплено майже 97 відсотків ветеранів війни, це дещо більше, ніж 2007 ро­ку. На превеликий жаль, найбільші проблеми ми маємо в сільській місцевості. І без серйозного реформування, без правильної по­становки питання в сільській місцевості ситуацію не виправити. На  превеликий жаль, тривалий час ви змушені отримувати ще неякісну медичну допомогу.

У 2008 році стаціонарну медичну допомогу в госпіталях отримали 720 тисяч ветеранів, або 26 відсотків. Проліковано в  госпіталях ветеранів війни, які проживають у сільській місце­вості, 16,7 відсотка. Середній термін перебування — 18,4 дня.

Основою комплексного стаціонарного лікування ветеранів війни є медикаментозне забезпечення і раціональне харчування. Постановою Кабінету Міністрів №680 від 26 квітня 2007 року вста­новлено норми, за якими на харчування виділяється 35 гривень і  на медикаменти — 40 гривень. На колегії Міністерства охорони здоров’я ми розглянули цю ситуацію. І, справді, як казали попе­редні промовці, маємо різне ставлення місцевої влади і різне фінансування з місцевих бюджетів. На превеликий жаль, ці норми не витримуються. Ми звернули увагу керівництва, звернулися з  проханням до всіх керівників областей, думаю, що ситуацію виправимо. На осінь заплановано нове слухання.

Наявність системних захворювань у ветеранів, їх затяжний перебіг потребує продовження лікування в амбулаторних умовах або стаціонарного вдома. На превеликий жаль, це пов’язано з  можливостями місцевого бюджету, ставленням до ветеранів органів виконавчої влади в регіонах. Можливості дуже обмежені. Сьогодні я хочу подякувати тим регіонам, де вкладають на одного жителя більш як 200 гривень на пільгові рецепти. На превеликий жаль, є такі, де на це по 5 чи 6 гривень виділяється. Різниця колосальна, треба буде на рівні уряду розглядати це питання. Незважаючи на дорожнечу ліків, ми можемо запропонувати меха­нізми, як зменшити вартість ліків.

Ми повертаємося до підтримки аптек для ветеранів, розглядаємо питання про створення державної, комунальної ме­режі аптечних закладів. Ще раз кажу, що, на превеликий жаль, ситуація, яку маємо на сьогодні, не задовольняє міністра охорони здоров’я також. Я впевнений, що держава, уряд попрацюють над тим, аби поліпшити ситуацію.

Спасибі.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

Шановні колеги, є багато звернень від ветеранів і водночас застереження такого змісту: “Ми, інваліди війни, приїхали на ці слухання, дуже потрібні всім ветеранам-переможцям. Але це не так, як хотілося б. Виступи (я пропускаю) спрямовані на передви­борну кампанію. Потрібно ділом зайнятися, політику — в сторону” (Оплески).

Зрозуміло, що ми не можемо нікуди подітися від політики, як сказала Ліна Костенко, “влізла в душу нам політика”. Водночас я  закликаю всіх: виступайте по суті тих проблем, які нам належить розв’язувати, а головне — вносьте пропозиції, яке рішення ми маємо прийняти.

І ще одну записку мені передали: “На каком основании в Корсунь-Шевченковском музее, где была битва, которая приравнивается к Сталинградской, в первом зале музея разме­щен на всю стену портрет Бандеры?” Я там был на праздновании 65-летия, никакого портрета не было. Думаю, что я дам поруче­ние и комитет по этому поводу разберется.

Шановні учасники парламентських слухань, зараз слово надається голові правління Пенсійного фонду України Зарудному Олексію Борисовичу. Потім виступатиме Плосконос Ігор Миколайович.

 

ЗАРУДНИЙ О.Б., голова правління Пенсійного фонду України. Шановний Володимире Михайловичу! Шановні ветерани! Шановні учасники парламентських слухань! Пенсійним забезпе­ченням у нашій державі охоплено майже третину населення, у  тому числі майже 2,5 мільйона ветеранів. Для багатьох із цих людей пенсія є єдиним джерелом доходу, тому забезпечення стабільності роботи пенсійної системи і насамперед своєчасна та  повна виплата пенсій є головним нашим завданням. І нині, незважаючи на всі кризові явища, українські пенсіонери отри­мують належні пенсійні виплати чітко, згідно із встановленими графіками, день у день. Хочу вас запевнити, що так буде й надалі і всі зобов’язання щодо пенсійних виплат будуть виконані (Оплески).

Проте не менш важливим завданням для нас є і буде уважне, шанобливе ставлення до пенсіонерів, ветеранів, підви­щення якості їх обслуговування. Саме на цьому я й хочу зупинитися у своєму виступі.

Спершу кілька слів про те, що вже зроблено і робиться в  цьому напрямі. Кожній людині при зверненні за призначенням чи перерахунком пенсії необхідно знати і розуміти свої права. Але фактично до 2008 року взагалі не було документа, який визначав би права громадян у відносинах з пенсійними органами. Тому Пенсійним фондом минулого року розроблено документ, який чіт­ко визначив основні права громадян при зверненні до Пенсійного фонду і найголовніше — обов’язки цих органів стосовно пенсіо­нерів та ветеранів. Цей документ доведено до кожного пенсіоне­ра, і як результат ми відчуваємо зменшення спірних питань і скарг від пенсіонерів та ветеранів. Наприклад, у першому кварталі цього року в 1,5 разу зменшилася кількість звернень до Пенсійного фон­ду порівняно з аналогічним періодом минулого року, а повторних звернень — у 2 рази.

Минулого року розпочав роботу контакт-центр Пенсійного фонду. Це безплатна гаряча телефонна лінія, звернувшись на яку, пенсіонер може одержати фахову консультацію та оперативно вирішити будь-які питання свого пенсійного забезпечення. За час роботи центру його послугами скористалися вже більше 86 тисяч людей, у яких відпала потреба особисто чи письмово звертатися до органів Пенсійного фонду.

В усіх регіонах країни запроваджено практику виїзних прийомів працівників Пенсійного фонду, на яких надаються кон­сультації та вирішуються питання пенсіонерів безпосередньо за місцем проживання. Особливо ефективна така форма роботи в  сільській місцевості. Виїзні прийоми періодично здійснює все керівництво Пенсійного фонду та керівники регіональних підроз­ділів. У 2008 році і в першому кварталі поточного року проведено більш як 62 тисячі таких виїзних прийомів, на яких побувало понад півмільйона пенсіонерів.

Для зручності обслуговування пенсіонерів практично в усіх органах Пенсійного фонду встановлено інформаційні кіоски, за допомогою яких людина, не звертаючись до працівника фонду, може ознайомитися з інформацією про своє пенсійне забезпе­чення, зокрема про розмір пенсії, її розрахунок, стаж, заробіток, переглянути інформацію про сплату страхових внесків. На сього­дні функціонують 612 таких кіосків, які дедалі більше користуються популярністю у пенсіонерів.

Говорячи про подальші кроки, спрямовані на підвищення якості обслуговування пенсіонерів і ветеранів, зупинюся на такому. Ми створюємо централізовану систему призначення виплати пенсій на базі сучасних технологій, яка значно скоротить строк обробки пенсійних справ, мінімізує необхідність відвідуван­ня пенсіонерами органів Пенсійного фонду, дасть можливість запобігати помилкам при визначенні розмірів пенсій.

Відпрацьовується нова технологія спілкування з пенсіонера­ми, що виключає необхідність ходити від дверей до дверей, збираючи підписи і печатки. Усі питання, з якими людина прийшла до Пенсійного фонду, вирішуватимуться в одного спеціаліста за принципом єдиного вікна.

Розробляється технологія запровадження електронного пенсійного посвідчення, яке з часом міститиме всю інформацію про всі пільги і соціальні виплати, на які має право людина, і для їх отримання треба буде користуватися лише одним документом. Фактично мова йде про створення єдиного соціального паспорту людини.

Найближчим часом в органах Пенсійного фонду запланова­но створення спеціальних апеляційних комісій, які розглядатимуть скарги громадян щодо правильності призначення, перерахунку та виплати пенсій. Така практика дасть можливість вирішувати спірні питання пенсійного забезпечення без необхідності звернення до суду. До участі в роботі комісій обов’язково будуть запрошені представники громадських організацій пенсіонерів і ветеранів. До речі, співпраці з організаціями ветеранів ми приділяємо велику увагу, оскільки це дає можливість чітко розуміти проблеми, які нам спільно треба вирішувати.

На завершення я хотів би запропонувати, щоб питання підвищення якості обслуговування пенсіонерів, зокрема з викори­станням сучасних інформаційних технологій, знайшли відображен­ня в рекомендаціях нинішніх парламентських слухань. Відповідні пропозиції передані профільному комітету Верховної Ради.

Насамкінець хочу побажати нашим ветеранам, всім учасни­кам парламентських слухань здоров’я і сказати, що органи Пенсійного фонду відкриті для спілкування з вами і завжди готові прийти на допомогу.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. До виступу запрошується голова Держав­ного комітету України у справах ветеранів Плосконос Ігор Миколайович.

 

ПЛОСКОНОС І.М., голова Державного комітету України у  справах ветеранів. Шановні народні депутати! Шановні, дорогі наші ветерани! Підтримуючи доповідача і оцінки стану виконання чинного законодавства у сфері соціального захисту ветеранів війни та праці, хотів би наголосити на деяких питаннях, які, на думку комітету, як ніколи загострилися саме в цей час, напере­додні 65-річчя визволення України від фашистських загарбників та Перемоги у Великій Вітчизняній війні.

Сьогодні, на мою думку, не на часі говорити про те, що зроблено для ветеранів, оскільки ми в неоплатному боргу перед ними і повинні робити все можливе для покращення їхнього жит­тя. У Європі, до якої ми прямуємо, прийнято не тільки говорити, а  й щоденно пам’ятати про тих, хто приніс народам визволення від фашизму. А в нашій державі усім гілкам влади потрібно зроби­ти все, щоб рівень життя переможців хоча б якоюсь мірою відпо­відав рівню життя ветеранів армії, яка прийшла на нашу землю як загарбник і була розбита ціною тяжких втрат і страждань.

Наш синівський обов’язок — гідно віддячити нашим ветера­нам за їхній подвиг, вшанувати пам’ять про полеглих у роки війни, тим паче що людей, які піднімалися в атаку, а наймолодшому з  них уже 82 роки, залишилося в Україні менше 380 тисяч та ще близько півтора мільйона тих, які, не шкодуючи сил і здоров’я, кували перемогу в тилу, віддаючи все без останку для фронту, для перемоги.

Ми не повинні забувати і статистику, вона невмолима. Близько 60 тисяч ветеранів щороку йдуть із життя, і не тільки від ран та віку, а йдуть із життя від самого життя. Наведу такий приклад. Ми в держкомітеті постійно відслідковуємо через місцеві органи влади відомості про осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, зокрема про Героїв Радянського Союзу періоду Великої Вітчизняної війни. І коли напередодні 64-ї річниці Перемоги ми проводили заходи їх вшанування, то протягом лише декількох днів перед 9 Травня з життя пішли 8 фронтовиків — Героїв Радянського Союзу. До речі, на сьогодні в Україні їх залишилося лише 63.

Смерть не ділить людей на простих і героїв, вона невмолима. Як нашим ветеранам боротися з цим тяжким життям? На всі їхні запити та звернення про вирішення існуючих проблем відповідь одна — в державі криза, немає грошей. До речі, у  законах щодо соціально-правового захисту ветеранів війни та праці, які в Україні найкращі серед країн колишнього Радянського Союзу (народний депутат Цибенко це підкреслював, і я з ним погоджуюся) і яких багато, розроблено систему пільг, гарантій та компенсацій, які мали б забезпечити гідний рівень життя ветера­нів. Проте, на жаль, вони не тільки не діють, а просто ігноруються і на місцях, і в центрі. Невиконання законів щодо соціальних гарантій ветеранів — це ще гірше, ніж відсутність таких законів.

Постійно працюючи в регіонах, ми щодня зустрічаємося з  ветеранами і завжди чуємо одне й те саме: немає виплат, немає коштів, немає компенсацій, відсутня щорічна виплата інва­лідам до Дня Перемоги. Рівень медико-санітарних послуг щороку знижується, зменшується кількість ліжко-місць для ветеранів у лікарнях та госпіталях. Безслідно зникають магазини, які обслу­говують ветеранів війни, і це в період кризи. Досить сказати, що в  місті Києві і Київській області залишилося лише по одному торговельному підприємству, які обслуговують ветеранів війни. А це ж передбачено законами!

Таким чином, виходячи з вищевикладеного і враховуючи висловлені пропозиції, Державний комітет України у справах ветеранів пропонує:

1)  оголосити 2010 рік Роком ветеранів Великої Вітчизняної війни;

2)  у Законі України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” в окрему категорію виділити соціальну групу учасників бойових дій Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років;

3)  у Державному бюджеті України на 2010 рік передбачити окрему бюджетну програму для фінансування заходів з увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 років;

4)  розглянути питання щодо обов’язкового фінансування у  2009 році заходів з відзначення 65-ї річниці визволення України на загальнодержавному рівні та виготовлення ювілейної медалі “65 лет Победы в Великой Отечественной войне 1941–1945 годов”.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово надається голові Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я Бахтеєвій Тетяні Дмитрівні. Після неї виступатиме Мартинов Микола Єгорович, голова Київської міської організації ветеранів.

 

БАХТЕЄВА Т.Д., голова Комітету Верховної Ради України з  питань охорони здоров’я (Партія регіонів). Дорогие ветераны! Уважаемый Владимир Михайлович! Уважаемые участники парла­ментских слушаний! На долю ветеранов Великой Отечественной войны выпало немало испытаний, лишений. Они выстояли в жес­токой кровопролитной войне и победили, отстроили заново разрушенную страну и воспитали нас. Но, прежде всего, я хочу поблагодарить вас за то, что у нас есть возможность жить в сво­бодной стране. Спасибо вам и низкий поклон, дорогие ветераны! (Оплески). Вы для нас — герои-победители. И с каких бы позиций сегодня не рассматривали историю современники, вы останетесь ими навсегда.

Подготовка к празднованию 65-летия Великой Победы — это, прежде всего, огромная ответственность и нравственный долг власти. Поэтому на проблемах лечения, протезирования, льготного предоставления лекарств, санаторного обеспечения, на вопросах обеспечения надлежащего социального ухода и кон­кретной помощи тем, кто в ней нуждается, должна быть сконцен­трирована работа соответствующих органов исполнительной власти. Тщательное, целенаправленное изучение ситуации и по­ложения каждого участника Великой Отечественной войны должно проводиться в индивидуальном порядке, ни один ветеран не должен быть забыт.

К сожалению, время безжалостно уносит жизни наших ветеранов. Пятая часть одиноких людей пожилого возраста, в том числе и ветеранов войны, в Украине не получают необходимой социальной поддержки ни со стороны государства, ни со стороны родственников.

Серьезной проблемой на сегодняшний день остается проб­лема оказания офтальмологической помощи ветеранам войны. Только в оперативном лечении катаракты к концу 2008 года нуждалось более 100 тысяч ветеранов. Кроме того, 76 процентов ветеранов нуждаются в зубном протезировании. Таким образом, вопросы медико-социального обеспечения ветеранов являются чрезвычайно актуальными.

Особого внимания требует решение вопросов обеспечения доступности и качества как амбулаторной, так и стационарной медицинской помощи ветеранам, в том числе высокоспециализи­рованной медицинской помощи, и, конечно же, обеспечения ветеранов лекарствами. Ведь, по статистике, у каждого ветерана по четыре-пять хронических заболеваний, протекающих с часты­ми осложнениями и требующих длительного лечения и восстанов­ления. Постоянно принимать лекарства вынуждены 81 процент ветеранов, 40 процентов нуждаются в реабилитации после пере­несенных болезней и травм, 100 процентов нуждаются в санатор­но-курортном лечении, право на которое ветеранам гарантиру­ется законом.

К сожалению, следует признать, что недостаточное финан­сирование отрасли здравоохранения, органов труда и социальной защиты населения, особенно в условиях социально-экономиче­ского кризиса, приводит к снижению доступности для ветеранов социальных услуг и медицинской помощи. Фактически государ­ство на сегодняшний день не в состоянии обеспечить реализа­цию в полном объеме социальных гарантий ветеранам войны, установленных Законом Украины “О статусе ветеранов войны, гарантиях их социальной защиты”.

Наш Комитет по вопросам здравоохранения получает большое количество обращений от ветеранов войны, на которые мы стараемся своевременно отвечать. Как говорят сами ветера­ны, сегодня героям нет ни уважения, ни денег, положенные им льготы не предоставляются и компенсации не выплачиваются, а  пенсия большинства фронтовиков не превышает 700 гривень. Из частных автобусов стариков-льготников выгоняют, а на лекар­ства ветеранам выделяют 1,6 гривни в месяц.

Причиной такой ситуации является не только недостаточное финансирование социальных гарантий, но и явные просчеты при формировании проектов Государственного бюджета Украины, а  также недостатки в организации исполнения соответствующих бюджетных программ. Систематически, несмотря на неоднократ­ное признание Конституционным Судом Украины неконституцион­ности таких действий, правительство при разработке закона о  Государственном бюджете Украины ограничивает или вообще останавливают действие установленных законами льгот, компен­саций и гарантий ветеранам войны. Так, в 2007–2008 годах почти в 10 раз уменьшены размеры ежегодной разовой денежной помо­щи и компенсации за неиспользованную путевку. В 2007 году Министерство труда и социальной политики Украины в качестве компенсации выделяло 250 гривень, а в 2008 году — 200 гривень, что ниже средней стоимости путевки в 10 раз.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте, будь ласка.

 

БАХТЕЄВА Т.Д. При этом уровень обеспечения санаторно-курортным лечением наших ветеранов в подведомственных сана­ториях остается крайне низким, в 2007 году обеспечено только 56 процентов от потребности, в 2008 году — 52 процента. Как результат, ветераны не получили ни услуг надлежащего уровня, ни должной денежной компенсации. Зато в санатории в Симеизе все лечебные корпуса, предназначенные для ветеранов, давно отданы в аренду на 25 и даже 49 лет. Когда же власть вернет их нашим ветеранам?

Хочу еще раз подчеркнуть, что невыполнение государством своих социальных обязательств полностью подрывает принцип доверия ветеранов к государству. Давайте перестанем вспоми­нать о наших ветеранах только один раз в году — в День Победы и сделаем все от нас зависящее, чтобы вернуть уважение госу­дарства к этим людям. Ветеранам нужны медицинская помощь, социальные льготы на самом высоком и ответственном уровне.

Спасибо за внимание (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Шановні учасники парламентських слухань, я отримав записку з вимогою надавати слово для виступу відповідно до затвердженого списку. Хочу сказати, що я надаю слово відповідно до затвердженого списку і прошу всіх дотримуватися визначеного регламентом часу, через 5 хвилин вимикатиметься мікрофон. Я  просив би починати з кінця (я звертаюся до колег депутатів), тобто з внесення пропозицій.

До виступу запрошується Мартинов Микола Єгорович, голова Київської міської організації ветеранів. Після нього висту­патиме Голубєва Ірина Євгенівна.

 

МАРТИНОВ М.Є., голова Київської міської організації ветеранів. Уважаемый Владимир Михайлович! Уважаемые участ­ники слушаний! Дорогие коллеги ветераны! Я должен доложить некоторые вопросы, связанные с темой сегодняшних слушаний. Прежде всего, о нашей столичной организации ветеранов. Это одна из ведущих организаций ветеранов в Украине, включающая более 500 тысяч ветеранов, в том числе и коллективных членов. В  организацию входят 28 Героев Советского Союза и 50 Героев Социалистического Труда, люди, награжденные орденом Трудо­вой Славы, 5 Героев Украины.

В решении задач социальной, правовой и моральной защи­ты ветеранов Совет организации, весь актив, несмотря на сложные, кризисные социально-экономические условия, направ­ляет работу на то, чтобы жизнь ветеранов-пенсионеров была более комфортной, чтобы ветераны несли жителям столицы, своим детям, внукам и правнукам добрые семена высокой нрав­ственности, морали и героико-патриотические традиции.

Учитывая, что в Киеве около 700 тысяч пенсионеров, то есть одна четверть населения столицы, настроение ветеранов-пенсио­неров определяет общий морально-этический климат, отношение к значимости и величию Победы в Великой Отечественной войне, разгрому фашизма, а также отношение к фальсификаторам исто­рии и фальсификации в целом.

Какие проблемы волнуют нас, ветеранов? Вот некоторые из них.

В социальном плане. Более 80 процентов ветеранов сто­лицы — это рабочие, инженеры, врачи, учителя, имеющие месяч­ный доход ниже прожиточного минимума. Пенсии индексируют­ся   со значительным отставанием от роста цен, особенно на лекарства и в целом на лечение. Пенсионеры-военнослужащие норму своей пенсии вынуждены отсуживать в судах.

Не выполняется закон Украины об обеспечении участников боевых действий санаторными путевками. Возможность получить путевку предоставляется раз в два года, а компенсация состав­ляет всего лишь 200–250 гривень, в то время как путевка сейчас стоит от 5 тысяч гривень. По городской программе “Турбота” на 2009 год выделено средств всего лишь на 300 путевок в Киевскую бальнеологическую лечебницу, но ведь в прошлые годы выде­лялось 1,5–2 тысячи путевок. А это единственная лечебница в Украине, имеющая высокий статус.

В Деснянском районе столицы фактически отсутствует стационарная поликлиника. Во многих больницах, госпиталях вместо положенных 35 гривень на питание, 40 гривень на лечение выделяется всего 6 и 12 гривень соответственно. Бесплатное лечение ветеранов в большинстве больниц фактически только декларируется.

Кроме того (об этом уже говорилось), 23 общегородские организации ветеранов в 2008 и в 2009 годах не получили финан­совой поддержки на уставную деятельность, на поддержку волон­терского движения, финансовую поддержку работников аппара­тов советов. Что можно сказать, если мэр столицы никакого внимания не уделяет столичной организации ветеранов? Он ни на один торжественный праздник по случаю освобождения Киева от фашистов, ни на другие великие праздники ни разу не встретился с ветеранами и не показался среди них.

Много организаций административными решениями, реше­ниями судов или рейдерскими методами выселяются из служеб­ных помещений. Об этом здесь уже говорили ветераны войны, в  частности, первичные организации Голосеевского и Подоль­ского районов. А самому городскому совету ветеранов третий год  подряд Шевченковская райгосадминистрация города Киева не предоставляет право на заключение договора аренды на занимаемое им помещение. То есть не выполняется статья 20 Закона Украины “О статусе ветеранов войны, гарантиях их социальной защиты”.

В правовом и моральном плане нарастает тенденция фальсификации истории, что проявляется в ложной интерпрета­ции событий прошлого в школьных, вузовских учебниках, печат­ных, электронных средствах массовой информации, в создании музеев так называемой советской оккупации, героизации колла­борационистов. Утверждается отъявленный национализм, перехо­дящий в фашизм и нацизм, разжигается вражда между славян­скими народами, особенно в отношении России, сносятся памят­ники, мемориалы советским воинам, переименовываются улицы, нарастает культурное, языковое разобщение, а также церковный раскол. Все это противоречит букве и духу Закона Украины “Об увековечении Победы в Великой Отечественной войне 1941–1945 годов”.

Итак, какие предложения? Прочитав проект рекомендаций, я считаю, что нужно поддержать рекомендации по итогам наших слушаний, в частности, обязать центральные и местные органы государственной исполнительной власти и органы местного самоуправления безусловно исполнять законы Украины о ветера­нах войны, о детях войны, другие законы. Дополнить Закон Украины “О статусе ветеранов войны, гарантиях их социальной защиты” положением, исключающим волюнтаризм в исполнении требований статьи 20 в части предоставления помещений, финансовой поддержки и оплаты аппарата.

В правовом, моральном плане:

1)  пересмотреть указы Президента как во многом не соответствующие Закону Украины “Об увековечении Победы в  Великой Отечественной войне 1941–1945 годов”;

2)  учредить книгу-летопись и серию документальных фильмов, увековечивающих участников войны (это поручить товариществу “Прометей”).

Владимир Михайлович, мы, ветераны столицы, благодарим вас. Мы уже не первый раз в этом году встречаемся с вами, помним ваши слова о том, что никому не будет позволено фальсифицировать историю, переделывать историю, спасибо вам за это. И думаю, что после сегодняшних слушаний эти слова будут претворяться в жизнь.

Большое спасибо. К 65-летию Великой Победы мы, ветераны, намерены утверждать в жизни наше высокое героико-патриотическое наследие, следовать правде истории, свято чтить память о павших во имя свободы и независимости и достойно чтить и чествовать ныне живущих ветеранов.

Спасибо (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Запрошую до виступу начальника Управління у справах жінок, інвалідів, ветеранів війни та праці Київської міської державної адміністрації Голубєву Ірину Євгенівну. Після неї виступатиме Семішан Олексій Іванович.

 

ГОЛУБЄВА І.Є., начальник Управління у справах жінок, інвалідів, ветеранів війни та праці Київської міської державної адміністрації. Шановний Володимире Михайловичу! Шановні добродії і добродійки! Київська влада має сталі конструктивні партнерські відносини з ветеранською громадськістю, які за­кріплені угодою. Спільно з 22 ветеранськими організаціями ми плануємо і проводимо 11 міських і загальнодержавних заходів, 111 тисяч ветеранів до 9 Травня отримали 21 мільйон 446 тисяч гривень разової допомоги. У травні була погашена заборгованість за 2008 рік перед громадськими організаціями за оренду та кому­нальні видатки на суму 280 тисяч гривень.

У місті плідно працюють 10 територіальних центрів соціаль­ного обслуговування, 3 інтернатні заклади, волонтерський рух, започатковано новий проект “Кращий дім”. Парк автомашин, що обслуговує лежачих хворих та інвалідів, налічує 36 одиниць. Минулого року даній категорії киян виділено 71 квартиру. У 2008 році потреби ветеранів війни у слухових апаратах задо­волені на 95 відсотків, у штучному кришталику ока — на 55 від­сотків, 6061 ветерану (100 відсотків потреби) встановлено зубні протези, 100 відсотків ветеранів пройшли комплексний медичний огляд.

У госпітальних відділеннях цього року буде забезпечено харчування на 35 гривень і медичне обслуговування на 40 гривень на добу на одну особу, незважаючи на те, що з бюджету міста вилучено 8 мільярдів гривень.

Для поліпшення якості надання медичної допомоги вете­ранам війни просимо МОЗ України внести зміни до наказу №33 від 2000 року в частині збільшення кількості посад середнього та молодшого медичного персоналу шпиталю та шпитальних відді­лень лікарень.

У місті Києві мало місце зволікання з переукладенням договорів оренди офісних приміщень з ветеранськими організа­ціями. Це зумовлено тим, що в законах України про Державний бюджет на 2007 і на 2008 роки було визначено, що передача в  оренду комунального майна здійснюється виключно на конкурс­них засадах. На сьогодні питання оренди приміщень по вулиці Хрещатик, 25, переведення МУСУВ з вулиці Трьохсвятительської на Саксаганського, 100 підготовлені для прийняття позитивного рішення на сесії Київради. Готуються рішення Київради про звільнення організацій ветеранів та інвалідів від орендної плати.

Залишається невирішеним питання у Шевченківському районі щодо права на оренду приміщення, яке займає ветеран­ська організація. В останній відповіді Шевченківської райради мотивація неукладення договору: суперечить статті 73 Закону “Про Державний бюджет України на 2009 рік”. Ми просимо вашо­го втручання, Володимире Михайловичу, щодо підписання угоди оренди Шевченківською райрадою з найчисленнішою громад­ською організацією Києва.

Містом проведено конкурс на кращий проект пам’ятника тричі герою Радянського Союзу Івану Микитовичу Кожедубу, визначено місце його встановлення. Для втілення мрії ветеранів ми просимо Міністерство регіонального розвитку та будівництва України виділити кошти з державного бюджету для встановлення монумента.

Відомо, що війна не закінчена доти, доки не похований останній полеглий солдат. Зусиллями Олександра Кравченка, який присвятив цьому все своє свідоме життя, за допомогою Голосіївської районної державної адміністрації та меценатів ство­рено народний меморіал — капличка в пам’ять про воїнів, загиб­лих під час оборони і звільнення міста Києва. Там поховано 413 людей, тож просимо Міністерство охорони навколишнього природного середовища України виявити добру волю і не фор­мально підійти до вирішення цього питання.

Просимо Міністерство фінансів профінансувати наш спіль­ний захід з Держкомветеранів до 65-ї річниці визволення України. І запевняю вас, що, попри тимчасові труднощі, спільно з громад­ськими організаціями, якими керують надзвичайно професійні, віддані люди, з активом міста Києва ми докладемо всіх зусиль, щоб Київ, як і раніше, був флагманом у вирішенні проблем людей, які дарували нам життя, які здобули Перемогу.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має виконувач обов’язків голови Всеукраїнської організації інвалідів війни та Збройних Сил Семішан Олексій Іванович. Підготуватися Куликову.

 

СЕМІШАН О.І., виконувач обов’язків голови Всеукраїнської організації інвалідів війни та Збройних Сил. Шановний Володимире Михайловичу! Шановні народні депутати! Шановні ветерани і ветерани Великої Вітчизняної війни! Безперечно, втішно нам сьогодні бути присутніми і слухати наше питання, як воно виконувалося і виконується. До 55-ї, 60-ї річниці Перемоги приймалися постанови Верховної Ради. Ідучи на парламентські слухання, я уважно прочитав постанову від 25 березня 2005 року щодо підготовки до 60-річчя Перемоги. Але ж нічого не виконано!

Усі чиновники, усі керівники держави, уряду, виступаючи перед нами — ветеранами та інвалідами Великої Вітчизняної війни, кажуть, що ми в неоплатному боргу перед вами. А коли ж цей борг буде сплачуватися, люди добрі? (Оплески). Як уже відзначили промовці, наймолодшому учаснику Великої Вітчизняної війни, учаснику боїв, фронтовику 82 роки. А мені 84-й рік, я брав участь у штурмі Берліна на танку (Оплески). І ми все чекаємо, все сподіваємося, все просимо. Напевно, погано вимагаємо, тому що не виступаємо разом перед чиновниками районного рівня, обласного і вище.

Товариші, Всеукраїнська організація інвалідів війни та Збройних Сил на сьогодні має у структурі 17 обласних організа­цій, 303 міських і районних, 675 первинних організацій. Загалом організація охоплює 220 231 інваліда війни. А всього в Україні, як ви вже чули, близько 380 тисяч. Справжніх фронтовиків, учасників бойових дій — приблизно до 150 тисяч. А ще через три-п’ять років ви навряд чи із свічкою знайдете учасника Великої Вітчизняної війни, фронтовика і учасника бойових дій.

Хто такі фронтовики, я не пояснюватиму. Це бійці Радянської Армії, які каторжно воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни в окопах, танках, на літаках, кораблях, підводних човнах. І промовці вже казали про різні категорії, які прирівняні до ветеранів Великої Вітчизняної війни. А чи можна їх прирівнювати? Я вважаю, що не можна. Треба зрештою розібратися в цьому, потрібно окремим рядком виписати в законі про бюджет і на 2010 рік, і на наступні роки, які пільги надаються саме ветеранам Великої Вітчизняної війни, щоб це було визначено законом.

Наш основний Закон “Про статус ветеранів війни, гарантії їх   соціального захисту”, прийнятий 22 жовтня 1993 року, не виконувався і не виконується. Візьміть статтю 13, де передбачено для ветеранів війни 27 пільг. Якщо хоч 7 якось виконуються — то добре, решта не виконуються. За останніх 17 років так званої незалежності України 17 разів змінювали цей наш закон. Його випотрошили! Замість того, щоб зміцнювати...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка, завершуйте.

 

СЕМІШАН О.І. У законі записано про пенсії. Деякі зрушення за останні п’ять років є. Але таких пенсій, як поранені Німеччини, тобто переможені, наші інваліди Великої Вітчизняної війни не одержують, ми в багато разів злиденніші. Там поранений одержує 2100 євро на місяць, а ми, переможці, завжди з простягнутою рукою.

І хоч і виписано в законі, що інвалідам війни І групи нараховується 400 відсотків пенсії, ІІ групи — 350 відсотків, ІІІ групи — 200 відсотків, але це не виконувалося і не виконується. Тоді як у деяких країнах, скажімо, у Білорусі, Росії, Ізраїлі, пенсіонери, а тим більше ветерани війни, в літній час здійснюють круїзи, ми трудимося до скону, щоб забезпечити своє життя.

Є протокольне рішення Кабінету Міністрів від 3 листопада 2008 року про виконання статті 20 закону, в якій ідеться про фінансову підтримку громадських організацій ветеранів, надання їм офісних приміщень. Натомість у нас київська обласна органі­зація у квітні вже відсвяткувала своє 10-річчя, але до сьогодні не має власного приміщення, а в харківській обласній організації, яка включає 18 організацій, 10 організацій не мають приміщень для офісу, а деяким запропоновано звільнити приміщення. Це в країні, яка здобула Велику Перемогу і забезпечила мир в усьому світі, не тільки незалежність України, а й мир у Європі, в усьому світі!

Я вже казав, що в таких умовах ми відзначали 55-ту, 60-ту річницю, шкода, якщо так відзначимо і 65-ту річницю визволення України і Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Немає безплатного лікування, передбаченого Конституцією, операції для інвалідів війни платні. До Всеукраїнської організації інвалідів війни та Збройних Сил звернувся інвалід Збройних Сил ІІ групи. Каже, що кладуть його в Київський шпиталь інвалідів війни і на обох очах мають робити операцію. За таку операцію треба заплатити 12 тисяч гривень. Та де ж йому їх узяти з такою пенсією? Просить допомоги.

А ось іще такий приклад. Мешкає у Святошинському районі міста Києва інвалід Великої Вітчизняної війни Мисник Михайло Іванович, якому 96 років. Його бідолаху коляскою пересувають ті, які його обслуговують. Він інвалід війни І групи, всі роки війни був на фронті, а одержує пенсію 1380 гривень. Цей чоловік вже чотири рази звертався до нас, він просить: “Не вистачає на харчу­вання, на ліки, памперси немає за що купувати, а їх на тиждень використовується півтори пачки. Більше 600 гривень тільки на памперси треба на місяць, допоможіть хоч памперси купувати”. То хіба можна, щоб на 65-му році Перемоги так забезпечували інвалідів війни?

Всупереч рішенню Конституційного Суду про неправомір­ність зупинення дії соціальних статей чинних законів вже зупинено дію 19 законів і 100 статей інших законів щодо соціального захисту. Це неприпустимо! А чому це стало можливим у нашій країні? Вибачте, але я, інвалід Великої Вітчизняної війни І групи, мушу з болем у серці сказати, що політична та економічна боротьба прихватизаторів…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Олексію Івановичу, може, ще й інші ветерани мають виступити?

 

СЕМІШАН О.І. Вибачте.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте, будь ласка, я розумію, що цікаво слухати, але завершуйте.

СЕМІШАН О.І. Це вина дикого американського капіталізму, який насаджує нам Міжнародний валютний фонд. Усі ті, хто виконує зобов’язання перед цим фондом, усі залишилися, як і  були, відсталими країнами. Такою буде й Україна.

Щодо пропозицій. Бажано, щоб пропозиції промовців та рекомендації парламентських слухань були виконані.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Народний депутат України Куликов Кирило Борисович, фракція “Наша Україна — Народна самооборона”. Будь ласка. Потім виступатиме Юрійчук Василь Остапович, голова Чернівецької обласної організації ветеранів.

 

КУЛИКОВ К.Б., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань бюджету (Блок “Наша Україна — Народна само­оборона”). Спасибо. Уважаемые ветераны! Уважаемый Владимир Михайлович! Уважаемые коллеги! Написал доклад, но читать его  не смогу, потому что все, что там написано, искусственно. Обо всем, что хотелось сказать, скажу кратко: я прошу прощения за все то, что происходит у нас в стране.

Я понимаю, что вы спасли без нас страну, вы без нас эту страну отстроили. А мы сегодня не оправдываем то доверие и то, что вы нам дали. И мне за это стыдно. Я — коренной киевлянин, мой отец — коренной киевлянин, мой дед — коренной киевлянин, я — потомственный офицер, и мне стыдно за все то, что сегодня происходит в Киеве. Все выступающие сегодня отметили, что худшего и более циничного отношения к ветеранам войны, чем в  Киеве, нет нигде. Это стыд, позор и издевательство! (Оплески). Я не имею права на аплодисменты, поэтому прошу не хлопать, мы не заслужили никаких аплодисментов. Я как глава временной следственной комиссии по вопросам расследования нарушения Конституции киевскими властями могу сказать, что происходящее в Киеве — это системное издевательство над всеми. У нас к праздникам ветеранам раздают подарки от мэра. От какого мэра? Это что, из его кармана? Нет, это подарки, сделанные за счет средств бюджета Киева.

И почему мы вспоминаем о ветеранах раз в году? Я лично поехал в госпиталь ветеранов Великой Отечественной войны, потому что мне стало страшно, когда узнал, что ветераны пи­таются на 6–15 гривень в день. Все-таки смогли хоть что-то сде­лать. Действительно, сегодня питание соответствует нормам, предусмотренным Министерством здравоохранения. Я сам ходил на кухню и пробовал пищу. Это единственное, о чем я могу честно сказать, что это сделано. Но нет лекарств!

Мы говорили о качественной медицине, но сегодня мы должны говорить о том, чтобы сохранить медицину вообще. У нас нет младшего медицинского персонала, потому что в муници­пальных учреждениях такие зарплаты, что никто не пойдет рабо­тать. Нет нянечек, нет среднего медицинского персонала и нет тех врачей, которые должны жить с этими людьми, они должны любить этих людей, потому что 60 лет назад эти люди их отстояли. А их нет! Их просто нет, они не пойдут туда работать!

Почему в коммунальных аптеках, где обслуживаются ветераны войны, цены на лекарства гораздо выше, чем в  коммерческих? До чего мы дошли?

Я просто не знаю, что сказать, мне стыдно об этом говорить. У нас постоянно уходят ветераны. Я хочу узнать, кому в  голову пришло просчитать экономические нормы рентабельно­сти, например, крематория (30 процентов)? Кто вообще не боится ничего ни на небе, ни на земле? Как они могут жить с этим? Как они могут вводить цены на въезд на кладбище? А они живут с этим, и выходят на красные дорожки в Каннах, чтобы продемон­стрировать свои драгоценности. Это власть!

Представитель киевской власти здесь говорила про “Кращий дім” — личный проект семьи нынешнего мэра, посред­ством которого у ветеранов, у пенсионеров отбирают квартиры, а  их переселяют непонятно куда. Да этой авантюрой должна заняться Генеральная прокуратура Украины за издевательство над пожилыми людьми! Вы им обязаны, не за квартиры, вы им просто обязаны, потому что вы живете. Это ведь хуже, чем фашисты. Фашисты не делали того, что делают они.

Я еще вот что хочу сказать. Мы можем выпустить к 65-ле­тию освобождения Украины новую медаль. Это хорошо. Но давай­те сделаем другое: направим наши правоохранительные органы, чтобы они сделали то, что положено по закону, и запретили наживаться на боевых наградах ворам и мошенникам, которые продают боевые ордена. Наверное, важнее защитить дедушку, у которого украдут боевой орден Красной Звезды и на каждом углу будут его продавать Джону или Сэму. Наверное, это важнее, чем любая новая медаль.

И последнее. Коллега Коновалюк говорил о совместной комиссии по празднованию освобождения Украины. Я хотел сказать, что такая комиссия создана в рамках нашей общей парламентской… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. До виступу запрошується голова Чернівецької обласної організації ветеранів Юрійчук Василь Остапович. Підготуватися Іващенку Олесю Володимировичу.

 

ЮРІЙЧУК В.О., голова Чернівецької обласної організації ветеранів. Шановний Володимире Михайловичу! Шановні учасни­ки парламентських слухань! Дуже актуальна сьогодні наша зустріч у стінах парламенту з урядовцями, парламентаріями, а надто тому, що зовсім скоро виповниться півтора десятиліття цьому закону, і ми стоїмо напередодні великих свят — 65-річчя Перемоги і визволення України.

Кажуть, закон наш дуже добрий і навіть найкращий серед країн СНД. Однак, знову-таки, треба визнати, що цей закон на  80 відсотків має декларативний характер. Про це не тільки ми кажемо, а й погоджуються, на превеликий жаль, керівники дер­жави. Я хотів би ось що порадити. Шановні Володимире Михайло­вичу і члени уряду, напевно, якби зустрічі з ветеранським активом були регулярними, то й не було б таких слів: “Маємо те, що маємо”. Коли це каже ветеран, ще можна зрозуміти, але коли таке каже міністр, ми з цим не погоджуємося. Напевно, міністр повинен думати про те, що треба зробити, аби не було того, що на сьогодні маємо.

Дозвольте навести декілька прикладів нормальної співпраці у  нас в області. У нас також були негаразди. Але вже практично три роки ми двічі на рік регулярно зустрічаємося з головою обласної державної адміністрації, головою обласної ради, з на­чальниками управлінь і на цих зустрічах обговорюємо всі проб­лемні питання, які є у ветеранів. І маю сказати, що за останніх два роки дуже багато проблем просто усунуто. Я запрошую до нас на ветеранські активи (ми говорили про це сьогодні на нараді у Петра Степановича) міністра охорони здоров’я, міністра освіти, голову Пенсійного фонду, міністра оборони, для того щоб можна було всі ці проблеми не просто обговорювати на парламентських слуханнях, а в робочому порядку розібратися з тим, що ми знає­мо. Тому що дуже багато є проблем, які ми просто заговорюємо.

Сьогодні було багато виступів наших шановних керівників держави, урядовців, коли вони просто намагалися випустити пар. Це дуже добре з вашого боку. Але ми все-таки сподіваємося на те, що результатом нинішніх парламентських слухань стануть практичні дії.

І хотів би зупинитися на питаннях цінової політики на ліки. Хочу нагадати, що вже двічі Чернівецька обласна рада зверталася до парламенту з цього приводу, але відповіді ми поки що не отри­мали. Як я сьогодні зрозумів з виступу міністра охорони здоров’я, напевно, такої відповіді і в нього поки що немає. Тоді ми запи­туємо: а хто ж у державі приймає рішення, хто за них відповідає? Нам кажуть: треба разом з вами цю справу зробити. Ви скажіть, яким чином, і ми вам допоможемо в цьому.

Наступне питання — санаторно-курортне лікування. Я спілку­вався з ветеранами, і вони казали: Василю Остаповичу, поба­жайте, будь ласка, всім народним депутатам і всім урядовцям, щоб вони одержували за невикористані путівки те, що ми сьогодні отримуємо. Це просто вищий клас наруги над ветеранами!

Потребує термінового врегулювання питання забезпечення інвалідів війни автотранспортом. Визнаймо чесно: і ті, хто вже пішов із життя, і ті, хто сьогодні ще живий, в абсолютній більшості автотранспорт не отримали. Давайте зробимо хоч щось, щоб люди одержали компенсацію. Не треба заводити людей на цих питаннях, а просто скажімо чесно: цього не буде. Я думаю, що це питання обов’язково потрібно вирішувати.

Повернення заощаджень у Ощадбанку СРСР. Ми проана­лізували дані по нашій області і бачимо, що вклади ветеранів в  Ощадбанку колишнього СРСР невеликі, це не десятки і не сотні тисяч гривень. Вважаю, що необхідно розглянути питання і ком­пенсувати ветеранам Великої Вітчизняної війни ці заощадження до 65-річчя Перемоги. Правильно було сказано: ще три-п’ять років, і в нас не буде ветеранів Великої Вітчизняної війни.

Щодо майнових і земельних паїв. Про це вже говорили, я  додам тільки ось що. Нещодавно ми бачили по телебаченню, як красувався один політик і хвалився, що він за майнові ваучери отримав мільйонні доходи. Скажіть, будь ласка, хто з вас, віддав­ши свої приватизаційні папери, отримав хоча б гривню? Я думаю, що більшість таких, які абсолютно нічого не отримали. Потрібно врегулювати ці питання, тому що одні наживаються, а інші нічого не мають.

Хочу сказати ще декілька слів стосовно вдосконалення матеріально-фінансової підтримки діяльності організацій вете­ранів. На сьогодні Організація ветеранів України — це одна з  організацій, яка має свої представництва в кожному районі, на виробництвах, в інших закладах. Хочеться, щоб була відповідна матеріальна підтримка. Ця підтримка є, але вона недостатня і  дуже відрізняється по областях. Думаю, Міністерству праці та соціальної політики потрібно вчинити так, як робимо ми у своїй області, — знайти спільний знаменник і вирішити це питання, особливо щодо транспортного забезпечення.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має перший заступник голови Державного комітету із земельних ресурсів України Іващенко Олесь Володимирович. Після нього виступатиме Шевченко Станіслав Миколайович.

 

ІВАЩЕНКО О.В., перший заступник голови Державного комі­тету України із земельних ресурсів. Шановний Володимире Михайловичу! Шановні ветерани, учасники парламентських слухань! Сьогодні, я вважаю, не на часі говорити про те, що зроб­лено для ветеранів, оскільки ми в неоплатному боргу перед ними і  повинні зробити все можливе для поліпшення їхнього життя. В  Європі, до якої ми прямуємо, прийнято не тільки говорити, а й щодня пам’ятати про те, що потрібно зробити.

Дозвольте зупинитися на тому, що зроблено урядом, а саме Державним комітетом України із земельних ресурсів. Державним комітетом із земельних ресурсів підготовлено низку законо­проектів та проектів постанов Кабінету Міністрів, які розроблялися на виконання Постанови Кабінету Міністрів “Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян”, зокрема щодо набуття права на землю. Метою прийняття постанови є виконання цільових заходів соціального і правового захисту учасників бойових дій у період Великої Вітчизняної війни, матерів, яким присвоєно звання “Мати-героїня”, та інвалідів І групи. Прийняття постанови дасть можливість учасникам бойових дій у період Великої Вітчизняної війни, матерям замовляти виконання робіт з  реєстрації та видачі державних актів на право власності на земельні ділянки на безоплатній основі. Це насамперед.

Крім того, розроблено проект спільного наказу Держав­ного  комітету із земельних ресурсів, Міністерства фінансів та Міністерства економіки про внесення змін до розміру оплати земельних кадастрових робіт та послуг, прийняття якого дасть змогу учасникам бойових дій отримувати послуги з реєстрації та видачі державних актів на право власності на земельні ділянки також на безоплатній основі.

Крім того, оскільки порушували питання стосовно орендної плати за земельні частки (паї) і самих земельних часток (паїв), то хочу довести до вашого відома, що розроблений проект Закону “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання земельних відносин”, яким передбачається внесення змін до законів України “Про землеустрій”, “Про фермерське господарство” та “Про оренду землі”. У даному законопроекті всі ці питання будуть врегульовані насамперед з тією метою, щоб повною мірою виконувалися вимоги Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

Державний комітет України із земельних ресурсів у своїй повсякденній роботі приділяє максимальну увагу проблемам ветеранів війни. Відкрита гаряча лінія, всі звернення розгляда­ються в першочерговому порядку, ми докладаємо всіх зусиль, щоб не було жодних затримок ні з видачею правовстановлюючих документів, ні з вирішенням нагальних питань, що виникають.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. До виступу запрошується голова Дніпропетровської організації ветеранів Шевченко Станіслав Миколайович. Після нього виступатиме Петро Симоненко.

 

ШЕВЧЕНКО С.М., голова Дніпропетровської організації ветеранів. Дорогие товарищи! Днепропетровская областная организация насчитывает 750 тысяч человек. В 2007 году по на­стоянию нашей организации был внесен проект решения област­ного совета о выделении средств на восстановление памятников воинам Великой Отечественной войны в области. Наше требова­ние поддержали 100 процентов депутатов областного совета, и в 2008 году было выделено 2 миллиона гривень, в 2009 году — 2 миллиона гривень и на будущий год — 2,5 миллиона гривень на  восстановление памятников, в основном в сельских районах. А у нас требуют особого внимания районы, где было форси­рование Днепра, а именно Солонянский, Верхнеднепровский, Софиевский. И уже в этом году израсходован 1 миллион, выде­ленный на восстановление памятников.

В этом году, в апреле, мы провели пленум при участии председателя облгосадминистрации, на котором обсудили пер­спективы развития здравоохранения и обслуживания ветеранов в  области. Хочу сказать, что у нас за прошлый и текущий год построено четыре районных больницы в сельских районах (при­чем обслуживание в этих больницах — европейского образца), четыре профилактические здравницы, обслуживающие более 700 человек, 51 территориальный центр обслуживает 90 тысяч человек. Все это способствует оздоровлению ветеранов.

Однако на сегодняшний день лекарства для ветеранов очень дороги, даже в так называемых льготных аптеках. Например, мезим в 2008 году стоил 6,12 гривни, а в этом году — уже 19,2 гривни, актовегин — соответственно 100 и 300 гривень, то же самое все остальные лекарства. Областной совет выделял на льготные лекарства 1 миллион 76 тысяч гривень в 2007 году, 1 миллион 628 тысяч гривень в 2008 году. Но, учитывая, что цены на лекарства стремительно растут, эти деньги практически пропадают и не идут полностью на восстановление здоровья ветеранов.

Мне хотелось бы узнать: почему вдруг прекратила существование фармацевтическая фабрика в Днепропетровске? Ведь лекарства, которые там производились, отпускались по льготным ценам и обеспечивали ветеранов области, да и других областей. Лекарства, поступающие из-за границы, продаются в  льготных аптеках гораздо дороже, чем изготовленные в нашей стране. Но в Украине фармацевтических заводов становится все меньше и меньше.

И следующий вопрос, который я хотел бы поднять, касается протезов отечественного производства. Вы знаете, что протезные заводы финансируются целенаправленно из Киева. Но, к вели­чайшему сожалению, на сегодняшний день наш протезный завод практически стоит и по объективным причинам не может полностью обслуживать ветеранов. Эту ситуацию надо срочно исправлять и компенсировать средства, недополученные в  предыдущие годы.

И последнее. Мне очень нравится высказывание, которое мы слышим и от Президента нашей страны, и от Премьер-мини­стра, да и в Верховной Раде: закон один для всех. Так давайте же, в конце концов, здесь, в Верховной Раде, будем требовать исполнения действующего закона в отношении ветеранов. Положена такая пенсия инвалиду І, ІІ, ІІІ группы, участникам бое­вых действий — выдавайте, в конце концов, пусть правительство думает, как это сделать. Почему с меня требуют исполнения закона, если я нарушил Правила дорожного движения, а когда правительство недоплачивает ветеранам, никто за это не отвечает?

Спасибо (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Петро Миколайович Симоненко, голова фракції Компартії України у Верховній Раді України. Наступним виступатиме Усіченко Іван Гнатович.

 

СИМОНЕНКО П.М., член Комітету Верховної Ради України з  питань правової політики (Комуністична партія України). Шановні учасники парламентських слухань! Дорогі ветерани Великої Вітчизняної війни! Велике вам спасибі і низький уклін за той великий подвиг, який ви здійснили в ім’я нас і для нас. Велике вам спасибі за мужність і героїзм. Велике вам спасибі за  честь і совість, за славу, яку ви принесли нашому народу (Оплески).

І сьогодні, в цей день, коли ми обговорюємо механізми, конкретні кроки для того, щоб гідно відзначити 65-ту річницю Великої Перемоги, ми з вами, з одного боку, дуже здивовані та  занепокоєні тим, що відбувається реально в нашому житті, а з другого — хочемо залишити нащадкам цю Велику Перемогу як світлу пам’ять і як дороговказ, щоб вони ніколи не помилялися і  шанували те, що за нашу незалежність ми мільйони життів найкращих синів і дочок поклали на олтар цієї перемоги.

Оскільки ми сьогодні зібралися для обговорення таких важливих питань, я хочу висловити і свою точку зору, і точку зору своїх товаришів по фракції, по партії щодо того, що реально відбувається за розмовами про значення Великої Перемоги. Та політика, яка проводиться в державі, — це ганьба для України! Це перший висновок.

Другий висновок з нашої сьогоднішньої розмови полягає в  тому, що саме для ветеранів потрібна ця розмова. Адже треба, щоб ми зрозуміли, що треба зробити, щоб захистити і правду історії, і своїх побратимів, і пам’ятники, і пам’ятки історії, і щоб ми залишили майбутнім поколінням оцю велич Перемоги.

А ми, на жаль, сьогодні змушені говорити про те, що з  2000 року в державі проводиться політика на знищення прав, які ви завоювали кров’ю і потом після Великої Вітчизняної війни, тих привілеїв, які ви повинні отримати від держави. Саме тоді, у  2000 році, через Державний бюджет у вас, шановні ветерани, за один рік вкрали 13 мільярдів гривень, скасувавши ваше право, надане законом, користуватися підтримкою з боку держави. І вже навіть після того, як Конституційний Суд засудив подібну практику, сьогодні продовжується те саме.

Ми сьогодні говоримо про те, що з року в рік чуємо запевнення, ніби ось-ось буде краще, а до Дня Перемоги видають тільки 5-14 відсотків допомоги, і не більше. Ми забули сьогодні про те, що ветерани, особливо інваліди І групи, мають право на позачергове безплатне отримання житла від держави. Ми забули вже про те, коли ветерани отримували автомобілі, які повинні видаватися відповідно до державної програми, покликаної вирі­шити ці конкретні соціальні питання, про які ми з вами говоримо. Нам намагаються нав’язати думку, що держава не в змозі щось зробити. Я, власне, тому й кажу, що саме для ветеранів Великої Вітчизняної війни сьогодні потрібна ця розмова. Бо в такий спосіб якраз намагаються сховати справжні причини, чому ця проблема сьогодні постала реально в державі.

Я не хочу повторювати ті питання, про які казали мої колеги. Ви бачите, як Петро Степанович, очолюючи сьогодні ветеранську організацію, принципово ставить питання. Ці принципові питання якраз і роблять честь ветеранській організації, яка стала на шлях організаційного об’єднання всіх наших ветеранів.

Підбиваючи підсумки в першій частині своїх роздумів над тим, що реально відбувається, хочу ще раз заявити, що, на жаль, за роки незалежності уряд і політичні сили, які стоять на боці цього уряду, перетворилися на похоронну команду того, що ви завоювали. На жаль, це гірка правда (Оплески).

Думаю, що міністр після цих слів все-таки зробить висновки і розбереться з міською держадміністрацією, яка виганяє ветеранів з приміщення. Хто дав право взагалі піднімати руку на ветеранів? Хто дав право піднімати руку?

Отож, шановні, що ми, комуністи, пропонуємо сьогодні для того, щоб покращити роботу.

По-перше, на мою думку, ми повинні зробити все для того, щоб організаційно зміцнити ветеранський рух у державі.

По-друге, ми повинні перейти від психології протягнутої руки “дайте нам”, а поставити питання так, щоб влада щодня приходила до нас і запитувала: “Що ви, батьки і матері, хочете, щоб ми ще зробили?”

По-третє, ми повинні, на мою думку, сьогодні повести рішучу боротьбу з тими політичними силами, які займаються політичним шахрайством.

По-четверте, до 65-ї річниці добитися змін у всіх підручни­ках, примусити міністра освіти і науки змінити підручники, в яких перекрутили велич цієї перемоги.

Перейменувати всі вулиці, які сьогодні названі на честь фашистських пособників, які воювали на боці німців. Адже тепер замість імен героїв Великої Вітчизняної війни вулиці носять їхні імена.

Наступне. До річниці Великої Перемоги відновити всі могили і пам’ятники загиблим у роки Великої Вітчизняної війни, а також усі шкільні музеї. Я вважав би за потрібне примусити сьогодні Міністерство освіти і науки відновити в усіх школах музейні кімнати, які там повинні бути.

Досить марних балачок, треба забезпечити ветеранів безплатними ліками і санаторно-курортним лікуванням і поставити крапку. Яким коштом — то вже ваша справа. Менше крадіть, а  віддавайте батькам, які кров провали.

Я вважаю, що до 65-ї річниці всім інвалідам І групи треба виділити безплатно автомобілі і надати житло всім тим, які його потребують, їх залишилися вже одиниці.

І на завершення буквально одне речення. Ті, хто сьогодні шикується під бандерівські прапори і захищає поплічників фаши­стів, перебуваючи при владі, ніколи не допомагатимуть героям Великої Вітчизняної війни. Допомагатимуть героям Великої Вітчизняної війни і українському народу, який переміг фашизм у  складі радянського народу, тільки ті, хто сьогодні під червоними прапорами, як і ви, які під червоним прапором здобули Перемогу. Тільки ці політичні сили будуть вам допомагати.

Дякую (Оплески).

 

Веде засідання Перший заступник Голови Верховної Ради України ЛАВРИНОВИЧ О.В.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошується до слова Усіченко Іван Григорович, президент Товариства Червоного Хреста України. Будь ласка.

 

УСІЧЕНКО І.Г., президент Товариства Червоного Хреста України. Шановні народні депутати! Шановні наші ветерани! Робота організації Червоного Хреста з медико-соціального обслу­говування незахищених верств населення, у тому числі ветеранів Великої Вітчизняної війни, проводиться в тісній взаємодії з місце­вими органами влади, закладами охорони здоров’я, установами соціального захисту та організаціями ветеранів.

Створена у 1961 році патронажна служба Червоного Хреста на сьогодні має 3200 посад сестер. Крім надання медичної допо­моги, патронажна служба Червоного Хреста здійснює індивідуаль­ний догляд за хворими, вирішує багато питань, пов’язаних з  наданням побутових послуг, організацією консультацій лікарів, влаштуванням пацієнтів до будинків-інтернатів тощо. Організо­вуючи медико-соціальне обслуговування, організації Товариства Червоного Хреста насамперед приділяють увагу одиноким громадянам похилого віку та інвалідам, які частково або повністю втратили здатність до пересування та до самообслуговування.

Кількість громадян похилого віку та інвалідів, які перебу­вають на обліку в організації Червоного Хреста, за останні шість років збільшилася майже в півтора разу і в цьому році сягнула 500 тисяч осіб. Більш як 60 тисяч підопічних, які отримують допо­могу, є інвалідами і учасниками Великої Вітчизняної війни та інвалідами праці.

Усім відома ситуація, яка склалася з медичною допомогою сільському населенню. Тому протягом шести останніх років ми проводимо інтенсивну роботу зі створення пунктів першої допомоги Червоного Хреста в сільській місцевості. На сьогодні діє 831 такий пункт, у кожному з них щороку отримують допомогу до 150 осіб.

Шановне зібрання! Подальшого розвитку набуває робота з  надання натуральної та матеріальної допомоги підопічним, що надзвичайно важливо за нинішніх умов. Організаціями товариства проводяться доброчинні акції із збору продуктів харчування, одя­гу, предметів гігієни та інших товарів від населення, підприємств, комерційних структур. Допомога надається і товарами, і коштами. Так, минулого року допомогу одержали 1,2 мільйона підопічних Червоного Хреста на загальну суму більше 35 мільйонів гривень. Більшість організацій товариства співпрацюють з госпіталями для ветеранів Великої Вітчизняної війни, але цій роботі треба надати більш системного характеру та збільшити обсяг гуманітарної підтримки.

Прийнятий у 2002 році Закон “Про Товариство Червоного Хреста України” чітко окреслює взаємовідносини між товариством і державою, передбачає підтримку гуманітарної діяльності Черво­ного Хреста з боку органів місцевої влади. Вагому допомогу від органів місцевої влади одержують більшість обласних організацій, проте останніми роками з’явилася тенденція до нерозуміння в  питаннях належності приміщень, у яких розміщаються медико-соціальні центри та кімнати Червоного Хреста, їх почали просто відбирати.

Важким тягарем на бюджети обласних організацій лягли орендна плата за приміщення та оплата комунальних послуг, які стрімко зростають. На сьогодні ми маємо 452 медико-соціальних центри та кімнати, 5 лікарень Червоного Хреста, 294 палати, 3 хоспіси, 15 денних стаціонарів, 417 пунктів прокату речей для догляду за хворими. На їх базі тільки в минулому році надано більш як 2 мільйони медичних та соціально-побутових послуг.

Звернення Національного комітету товариства, обласних ор­ганізацій Червоного Хреста та обласних державних адміністрацій до Кабінету Міністрів з питання внесення зміни до відповідної постанови уряду щодо пільгової оренди за використання примі­щень, в яких безоплатно надається допомога інвалідам, ветера­нам та іншим вразливим категоріям населення України, не знахо­дили підтримки. Тому, користуючись нагодою, звертаюся з цієї високої трибуни до народних депутатів, особливо до членів Комітету Верховної Ради у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів з проханням посприяти нам у цій справі. А членів уряду, які тут присутні (щоправда, їх мало), просимо дослухатися до нашої пропозиції і внести відповідні зміни до постанови Кабінету Міністрів України №786 від 4 жовтня 1995 року. Це рішення зміцнить наші можливості в гуманітарній сфері, а отже ветерани війни отримають кращу допомогу.

Одним з першочергових завдань організацій товариства є  спрямування зусиль на залучення додаткових фінансових та матеріальних ресурсів. Тому Товариство Червоного Хреста України пропонує провести акцію милосердя “Шана визволителям України”, яку на державному рівні розпочати 1 лютого 2010 року. Основною метою акції стане мобілізація державних інституцій, громадських організацій, приватних структур та всього населення на допомогу ветеранам війни. Впевнені, що можна буде зробити дуже багато корисних справ і допомогти ветеранам.

Добра вам і здоров’я, наші ветерани!

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. До слова запрошується директор Українського державного медико-соціального центру ветеранів Гріненко Юрій Олександрович.

 

ГРІНЕНКО Ю.О., директор Українського державного медико-соціального центру ветеранів. Шановні народні депутати! Вельмишановні ветерани Великої Вітчизняної! Держава Україна має бути гордою тим, що серед усіх країн СНД з високою ефективністю функціонує система госпіталів тільки в Україні. Однак погіршення стану здоров’я ветеранів війни, що виявляється в несприятливих демографічних показниках, скороченні середньої тривалості життя, особливостях захворювань літніх людей, потребує поліпшення організації надання медичної допомоги.

Важливо насамперед законодавчо визначити стратегію розвитку госпіталів як систему в загальній системі стаціонарної медичної допомоги населенню України, при цьому визнавши госпіталь не тільки лікувальним закладом для надання кваліфіко­ваної стаціонарної медичної допомоги ветеранам, а також як регіональний центр з геріатричної підготовки медичних і соціаль­них кадрів. У перспективі такі заклади надаватимуть стаціонарну допомогу інвалідам всіх категорій та літнім людям.

Робота системи медичного обслуговування ветеранів війни у  перспективі потребує обов’язкового інформаційного забезпе­чення, зокрема створення системи моніторингу госпіталів, госпі­тальних відділень, палат для ветеранів у лікувально-профілактич­них закладах, їх кадрового, фінансового та матеріального забез­печення з метою ефективного управління всією мережею. Така інформаційна система відображатиме ефективність надання ме­дичної допомоги всім інвалідам та літнім людям. На жаль, наріж­ним каменем створення моделі інформаційного забезпечення є централізоване, з державного бюджету, фінансування відповід­ного проекту.

Існує значна невідповідність між реальною потребою у ста­ціонарному лікуванні ветеранів війни та фактично розгорнутими ліжками, а також їх доступністю та забезпеченням. Більш як 50 відсотків, а це майже 1,5 мільйона ветеранів війни потребують обов’язкового стаціонарного лікування щорічно, а фактично ліку­ються лише 700 тисяч на рік. При цьому найбільш ефективно використовується ліжковий фонд госпіталів, з набагато меншою ефективністю працюють ліжка в загальній мережі через низький рівень їх фінансового забезпечення.

Ефективним варіантом вирішення проблеми збільшення обсягу стаціонарного лікування ветеранів війни є організація ро­боти виїзних денних стаціонарів у районах силами обласних госпі­талів для ветеранів війни. На практиці прикладом роботи таких стаціонарів є Кременчуцький госпіталь у Полтавській області.

Гостро постало питання розробки стандартів лікування хворих літнього віку та створення формулярів лікарських засобів. Існуючі в Україні стандарти не можуть використовуватися для ліку­вання хворих старших вікових груп, захворюваність яких характе­ризується множинною хронічною патологією та тяжким перебігом. Значно знижує ефективність лікування хворих старшого віку відсутність формулярів лікарських засобів для геріатрії, що особ­ливо відчувається останнім часом, коли діє заборона на закупівлю оригінальних лікарських засобів за наявності на фармацевтичному ринку їх генеричних вітчизняних аналогів. Однак відомо, що гене­ричні препарати далеко не завжди є аналогами оригінальних і  часто відрізняються від них за ефективністю та побічною дією.

Фаховий рівень медичного персоналу в лікувальних закладах є одним з основних чинників ефективності та якості лікування. Фактор мотивації, своєю чергою, виступає як стимулюючий інструмент якості виконання професійних обов’язків медичним персоналом. Зважаючи на проблеми кадрового забезпечення, комплексність патологій та психологічний аспект у роботі з хвори­ми літнього віку, назріла необхідність підвищення заробітної плати персоналу госпіталів у 1,5-2 рази. Окремо хочу звернутися до народних депутатів з проханням законодавчо закріпити патронат госпіталів за головами обласних державних адміністрацій.

У своєму зверненні до уряду хочу наголосити на деяких питаннях. Насамперед щодо виділення субвенцій з Державного бюджету для здійснення компенсацій за пільгове перевезення автомобільним транспортом ветеранів війни, які проходять лікування в Українському державному медико-соціальному центрі ветеранів війни, розташованому на території Переяслав-Хмельницького району. Обсяг таких субвенцій на 2009 рік здій­снено Міністерством фінансів з урахуванням кількості пільгових категорій населення в кожній області. У зв’язку з тим що ветерани війни, які користуються послугами центру, приїжджають з різних областей України, їх кількість не враховується Міністерством фі­нансів при визначенні Київській області обсягу зазначеної субвен­ції. А це майже 9 тисяч ветеранів щороку.

Прошу уряд знайти можливості профінансувати у 2009 році Український державний медико-соціальний центр ветеранів війни для завершення реконструкції діючого харчоблоку, збільшити видатки на утримання центру, які в 2009 році становлять лише 8 відсотків потреби, окрім захищених статей. Дуже важливо виді­лити кошти на розроблення проекту реконструкції аварійних очис­них споруд медико-соціального центру...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Юрію Олександровичу, будь ласка, завершуйте.

 

ГРІНЕНКО Ю.О. Бажаю всім ветеранам міцного здоров’я і  терпіння. Живіть довго, хай вас береже Бог.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. До слова запрошується голова Всеукраїн­ської громадської організації “Товариство українських офіцерів” Стеценко Олександр Олексійович.

 

СТЕЦЕНКО О.О., голова Всеукраїнської громадської органі­зації “Товариство українських офіцерів”. Шановні ветерани! Шановні учасники парламентських слухань! Шановні народні депутати! Справді, слухання в найвищому законодавчому органі України проблемних питань життєзабезпечення ветеранів цілком можливо назвати тріумфом, але водночас і трагедією соціального та правового захисту ветеранів. Чому так? Тому що на сьогодні в нашій державі створена досить досконала законодавча база, якою передбачаються соціальні гарантії та пільги ветеранам війни, учасникам бойових дій, іншим категоріям. А що ж насправді?

На сьогодні в нашій державі створена законодавча база, яка практично не має зворотного механізму, який давав би змогу контролювати виконання законів і звітувати. Навіть сьогодні на наших слуханнях ніхто не звітував за жоден закон, ніхто не сказав, що все-таки зроблено для ветеранів, по пунктах. Якби були звіти, були б відповідальні, тоді, безумовно, були б і якісь рішення.

Хочу сказати, що нині виконавча і судова гілки влади інтерпретують прийняті закони як заманеться, на свій розсуд, а в деяких випадках просто їх ігнорують. У результаті права ветера­нів-військовослужбовців та ветеранів правоохоронних органів поставлені навіть нижче, ніж інших громадян України.

Наша організація допомагала в суді, наприклад, Герою Радянського Союзу Чибісову, учаснику визволення Харкова та форсування Дніпра, щодо перерахування пенсії по пільгах. На сьогодні також ветеран військової служби, віце-адмірал Безкоровайний судиться з Міністерством оборони щодо пере­рахування пенсії.

Ви бачили, як стоять безквартирні з лозунгами, питають, що їм робити, куди ще йти, нікому вони не потрібні. Сьогодні вже говорили про передбачене законом право ветеранів і військово­службовців на землю. Але ніхто цієї землі не дає, як були безквартирні ветерани, військовослужбовці, такими вони й  залишаються.

Шановні друзі, ви знаєте, на сьогодні є ветерани (їх менше в залі) — учасники Великої Вітчизняної війни, переможці. Є  ветерани, які підставили їм плече, — ветерани Збройних Сил, інших правоохоронних органів. І є молодь. То якщо ми не віддамо нашим визволителям, нашим переможцям всього того, на що вони заслужили, не подякуємо їм за все, що в нас є, ми отримаємо все те, що мають вони, або навіть гірше. Про це треба пам’ятати і треба, щоб слухання проходили так, як це потрібно, щоб забезпечити нарешті гідне життя нашим ветеранам.

Сьогодні згадували про Корсунь-Шевченківську битву. Її на­зивали “Сталінградом на Дніпрі”, вона розпочалася 25 січня і  закінчилася 17 лютого. Ми відсвяткували 65-ту річницю. А тепер скажіть: хоч якісь засоби масової інформації згадали про цю битву? Фільм показали якийсь? У цій битві брали участь 255 тисяч людей з боку Радянського Союзу, 170 тисяч налічували німецькі війська. Більше 100 учасників цієї битви удостоєні звання Героя Радянського Союзу, 23 частинам присвоєно почесне наймену­вання “Корсунська” і 6 частинам — “Звенигородська”. Це вперше німецьких загарбників загнали в котел і розгромили...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Олександре Олексійовичу, будь ласка, завершуйте.

 

СТЕЦЕНКО О.О. Яка була пропаганда цієї події? Ніякої. То що ж ми хочемо? І ми говоримо про 65-ту річницю Перемоги. Вона так само спливе, перед святом щось роздадуть, якісь подачки… А інформації ніякої не буде. І ті герої, які сьогодні присутні в залі, з орденами і медалями залишаться сам на сам із своїми проблемами.

Я хотів би ще сказати, користуючись присутністю Першого заступника Голови Верховної Ради, народних депутатів, про проблему соціального забезпечення житлом військовослужбовців. Вони також сьогодні стоять там під стінами, учасники боїв в Афга­ністані, Югославії, але Міністерство оборони нічого не забезпечує. Навіть до відзначення битви під Корсунем-Шевченківським по­жежне училище з Черкас виставило почесну варту, а не Міністер­ство оборони. Оркестр був із Чернігова. Тоді постає запитання: де  Міністерство оборони? Землі повно, але безквартирним нічого не передається. Як були безквартирні офіцери, такими вони залишаються й на сьогодні.

Я хотів би знати, де поділи 26 гектарів землі в районі вулиці Кіквідзе? У Коцюбинському 146 гектарів. Де їх поділи? Чому не передати землю на будівництво житла для військовослужбовців навіть на умовах часткової участі? Можна віддати по 10 соток цієї землі під забудову, а люди приймуть рішення, чи будувати, чи що робити з тією землею, щоб забезпечити себе житлом.

Я вдячний за те, що мене вислухали, і хочу просити Верховну Раду і місцеві органи влади віддати людям належне, поки вони ще живі. А не потім казати, що вони були добрі.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

Під час виступів промовці торкалися різних тем і питань, що стосуються профільного міністерства. Я прошу Людмилу Леонтіїв­ну Денісову відповісти на питання, які були порушені, і висловити свої пропозиції щодо їх вирішення.

 

ДЕНІСОВА Л.Л. Дякую. Дорогі ветерани! Шановні голову­ючий, учасники парламентських слухань! Після мого виступу справді надійшло багато запитань, які вас хвилюють. На деякі з них я вже відповіла у своїй доповіді. Ще окремо зосереджу вашу увагу на питанні виплати щорічної разової допомоги до 9 Травня, а також доплати до пенсії, яка призначається дітям війни.

Є рішення Конституційного Суду. Ми отримали роз’яснення Конституційного Суду, як забезпечити виконання попереднього рішення, прийнятого в 2006 році. Конституційний Суд нам дав роз’яснення, що є прогалини в законі і потрібно їх усунути, прий­нявши законодавчі рішення. Тому я ще раз наголошую, що є дві причини, з яких уряд не зміг виконати цих доручень, не зміг забезпечити виплати в тих розмірах, які передбачені законодав­ством. Перша причина — це законодавчі прогалини, і я вам можу дати обіцянку, що Мінпраці ініціюватиме зміни до законодавства, які дадуть можливість виконати рішення Конституційного Суду, ухвалене 2006 року. І друга причина — обмеженість коштів. Наприклад, на щорічну разову допомогу до 9 Травня виділено тільки 403 мільйони гривень, яких було достатньо, щоб здійснити виплату в тих розмірах, в яких ви отримали. Ми будемо намага­тися, щоб зростали надходження до Державного бюджету, які да­дуть можливість забезпечити вам підвищення цієї доплати, а також доплати дітям війни. Бо в Державному бюджеті не передбачалося коштів у достатньому обсязі.

Були запитання стосовно фінансової підтримки всеукраїн­ських організацій. Цього року одержують державну підтримку 16 всеукраїнських громадських організацій, у бюджеті передбаче­но 7,5 мільйона гривень на підтримку всеукраїнських громадських організацій ветеранів війни.

Треба сказати, що не тільки центральні органи виконавчої влади підтримують громадські організації, а й місцеві органи виконавчої влади надають таку підтримку. Згідно зі статтею 20 Закону “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” місцеві органи влади також повинні надавати підтримку. Минулого року всіма місцевими органами виконавчої влади направлено на підтримку громадських організацій 13 мільйонів гривень. У цьому році теж передбачено кошти.

Я хочу сказати губернаторам тих областей, де ветеранські організації не мають відповідної підтримки, що це все-таки неповага до організацій. Хочу закликати всіх губернаторів ще раз переглянули бюджетні призначення на ці статті, щоб збільшити допомогу, яка вам потрібна.

Що стосується пільгового проїзду ветеранів у міському та приміському транспорті. До нас почали надходити скарги ветеранів війни, що деякі перевізники неправильно трактують закон і вимагають якісь талони для перевезень. Тому я сьогодні підписала роз’яснення, і ми виступили з ініціативою щодо вдосконалення порядку, за яким вам надаються ці пільги. Тобто в  законодавстві буде виписано, що ветеранам війни надаються такі пільги на підставі відповідного посвідчення. Щоб нічого іншого у вас не вимагали.

Що стосується санаторно-курортного лікування. Шановні народні депутати вже про це казали і на графіках демонстрували, що потреба в путівках удвічі більша, ніж ми забезпечуємо на сьогодні. Але хочу наголосити, що ми щороку збільшуємо видатки на ці цілі. У цьому році ми збільшили видатки в 1,3 разу проти минулого року. Ми працюємо над тим, щоб кожного ветерана війни забезпечити санаторно-курортним лікуванням.

Щодо компенсацій, то просто прошу у вас вибачення за те, що з тих видатків, які передбачені, можна надати тільки таку компенсацію — 260 гривень. Але ми будемо пропонувати, щоб компенсацію ви отримували в розмірі фактичної вартості путівки, щоб ви особисто мали можливість забезпечити себе санаторно-курортним лікуванням, а не тільки розраховувати на те, що передбачить держава.

До мене надійшло також багато записок із запитаннями, що мають особистий характер. Ми відповімо на кожне з них за вказаною адресою. Якщо адреса не вказана, я прошу запам’ятати чи записали телефон соціального контактного центру. Я ще раз вам його нагадаю: 8-800-507-30-90.

Були прохання про особисту зустріч (вказано телефони і  адреси), ми обов’язково зателефонуємо вам і призначимо зустріч з міністром, з керівниками департаменту, що опікується проблемами ветеранів.

Дякую вам, шановні ветерани війни.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Людмило Леонтіївно.

Запрошую до заключного слова голову Комітету у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів Сушкевича Валерія Михайловича.

 

СУШКЕВИЧ В.М. Дякую. Шановні ветерани! Від імені Комітету у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів дозвольте подякувати за все, що було запропоновано. За критику, за ту оцінку, яка сьогодні дана всім державним інституціям, у тому числі Верховній Раді України.

Ви знаєте, турбує мене трохи (та, мабуть, не трохи), що мало народних депутатів у залі, за це я хочу вибачитися перед вами. Це те, що сьогодні маємо. І в цьому контексті я хочу закликати парламент, всі політичні сили не використовувати проблеми ветеранів війни у політиці з метою розширення свого електорату. Дуже багато пролунало закликів, яскравих обіцянок стосовно того, що все і вся має бути для вас забезпечено. І за це я хочу вибачитися, бо, мабуть, треба мати відповідальність за кожне слово, яке говориться в цій залі. І треба визначатися, що сьогодні держава може і що вона повинна зробити, маючи відповідні варіанти державного адміністрування тої чи тої проблеми, і робити це. Але не можна розкидати яскраві обіцянки, як на виборах. Не можна цього робити стосовно тих, хто зробив Українську державу.

Я хочу закликати Міністерство праці і соціальної політики, Пенсійний фонд продовжити пошук нових можливостей вирішення цих питань навіть за кризи, за економічної скрути. Продовжити пошук і наближатися до орієнтирів ветеранського закону, наближатися неухильно і постійно.

Хочу закликати до роботи Державний комітет у справах ветеранів. Будь ласка, треба не тільки критикувати, треба працювати.

Хочу просити Міністерство охорони здоров’я не тільки констатувати, скільки, що і як, а надати конкретні пропозиції до рекомендацій парламентських слухань.

Шановні колеги! Рекомендації парламентських слухань будуть опрацьовані протягом тижня. Я хочу подякувати всім, хто письмово звернувся до комітету і надав пропозиції. Кожна пропозиція буде вивчена, опрацьована і відповідним чином врахо­вана у рекомендаціях парламентських слухань, які будуть запро­поновані парламенту України для прийняття рішення.

І останнє. Знаєте, я від початку до кінця сидів у залі і кожний виступ сприймав, як відчуття важкої заборгованості перед пере­можцями. З цим відчуттям заборгованості і щирої відповідальності я хочу піти з цієї зали, щоб спільно працювати з виконавчою владою, з колегами, з парламентом України та реалізувати відчут­тя обов’язку перед вами в роботі органів виконавчої і законо­давчої влади.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Валерію Михайловичу. Сідайте, будь ласка.

Шановні учасники парламентських слухань! Вибачте, звичайно, що час обмежений і непомітно сплили години, відведені для парламентських слухань. Ви почули зараз заключні слова профільного міністра, голови комітету. Протягом тижня секрета­ріат комітету буде опрацьовувати всі пропозиції, які надійшли, які не встигли виголосити. Ще можна буде скористатися особистою присутністю міністра і голови профільного комітету. Все, що надійшло письмово, обов’язково буде опрацьовано і за тиждень Верховній Раді України буде запропоновано схвалити проект постанови, яка має затвердити рекомендації, проект яких сьогодні був запропонований на розгляд.

Час неухильно сплинув, і відповідно до норм о 18 годині ми маємо завершити наші парламентські слухання.

Дякую всім учасникам парламентських слухань і бажаю всім зберегти добре здоров’я і оптимізм! (Оплески).