ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

 

ПРО РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ОРГАНІВ

МІНІСТЕРСТВА ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

І ВПРОВАДЖЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКИХ СТАНДАРТІВ

 

Сесійний зал Верховної Ради України

5 жовтня 2011 року, 15 година

 

Веде засідання Голова Верховної Ради України

ЛИТВИН В.М.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановний міністре! Шановні члени колегії! Шановні учасники парламентських слухань! Теми парламентських слухань можна умовно поділити на прохідні, важливі і надважливі. Сьогодні якраз той момент, коли ми розглядаємо надважливу проблему, що стосується і нинішнього стану нашого ключового правоохоронного відомства, проблем, які існують, а також тих заходів, які належить вжити і які будуть напрацьовані, я в цьому переконаний, у ході наших парламентських слухань. Тим більше що, як мені бачиться, до них підвищений суспільний інтерес, втім, як і загалом до правоохоронної системи України.

Цьому аспекту нашого життя приділяє увагу і керівництво держави. І те, що керівництво Міністерства внутрішніх справ запропонувало Верховній Раді провести такі парламентські слухання, також є наочним підтвердженням того, що є розуміння ситуації, проблем і необхідності здійснення тих кроків, які мають підтримуватися, забезпечуватися, у тому числі з боку Верховної Ради України, не кажучи вже про Кабінет Міністрів України.

Цю проблему, я вважаю, нам важливо розглядати в такому загальному річищі заходів, що реалізуються під назвою “адміні­стративна реформа”. Ми всі готові до того, що нам потрібно надати нашій адміністративній реформі загальноприйнятих цивілі­заційних рис.

Разом з тим я переконаний, шановні колеги, що нам не тре­ба зациклюватися на дефініціях “європейські стандарти”, “євро­пейський вибір”, “європейська цивілізація”. Бо часто-густо за цими дефініціями ми не бажаємо розгледіти сутність проблеми. А  головне і визначальне питання — це права людини, наскільки вона почувається захищеною, впевненою. Ми повинні все зробити для того, щоб люди зверталися до міліції не тільки у складних життєвих ситуаціях, щоб вони не боялися правоохоронної си­стеми, бачили в ній насамперед захист і допомогу.

Зрозуміло, що ми не можемо обійтися без прив’язки обго­ворюваного питання до тих засад, на яких функціонує правоохо­ронна система в інших державах, насамперед Європейського Союзу.

Шановні колеги, я закликаю вас загострено, відкрито гово­рити про проблеми, але водночас не політизувати це питання. Насамперед я адресую це побажання своїм колегам народним депутатам України. Ми вже всі висмоктані криком і словами. Нам бракує одного — згуртованої, спільної і результативної роботи. Тим паче що сьогодні потрібні конкретні пропозиції, які повинні матеріалізуватися в конкретних діях.

До цього, зокрема, підштовхують останні резонансні події. Завдяки засобам масової інформації ми, по суті, стали свідками цих подій. Очевидно, нам потрібно бути готовими не лише до роз­мови, а й до практичних дій, зважаючи на те, що явища, які рані­ше, на щастя, обходили Україну, сьогодні стукають у наші двері. Маю на увазі насамперед тероризм в усіх його виявах.

Сподіваюся, що сьогодні парламент послухає і почує людей, які розуміються на цій проблемі. Загальними закликами, я думаю, всі вже нагодовані. Бо коли ми розглядаємо проект державного бюджету, одразу постає запитання: чому збільшили видатки (хоч там збільшення невелике) Міністерству внутрішніх справ? Хоча забуваємо про те, що зняли таке джерело доходів, як техогляд автотранспорту, виходячи з того, що мають бути запроваджені цивілізовані стандарти, і фактично передали цю справу приватним структурам. Тож треба чимось заповнювати цю прогалину в бю­джеті, якщо хочемо відчувати хоча б на мінімальному рівні той поріг захищеності, який потрібен кожній людині.

Тому я сподіваюся, що за результатами нинішніх парламент­ських слухань ми спокійно, зважено, без політичних маніфестацій подивимося на те, як забезпечено у фінансовому плані Міністер­ство внутрішніх справ України, для того щоб була мінімальна забезпеченість, а потім щоб була можливість, у тому числі і в пар­ламентаріїв, висувати відповідні вимоги.

Я думаю, що ми повинні сьогодні обговорити цю проблему і  з урахуванням громадської думки. А зваживши на громадську думку, маємо вирішувати, що нам належить зробити.

Шановні колеги, враховуючи чутливість проблеми, а також те, що надійшло дуже багато заявок на виступи, я пропоную погодити такий регламент нашої роботи. Для доповіді міністру внутрішніх справ Могильову Анатолію Володимировичу надамо до  20 хвилин. Запитання прошу подавати в письмовому вигляді. Наприкінці парламентських слухань ми залишимо 15 хвилин для підбиття підсумків і для відповідей міністра на ваші запитання. Для співдоповіді від Верховної Ради України — до 15 хвилин. Виступи — у межах 5 хвилин. Таким чином, щоб ми до 18 години завершили парламентські слухання.

Доводжу до вашого відома, що відбувається пряма трансля­ція парламентських слухань, нас дивиться вся Україна. Просив би це також враховувати в тому плані, щоб ми продемонструва­ли конструктивізм, розуміння і знання тих проблем, які ми взяли сьогодні до розгляду. Немає заперечень? Дякую.

Запрошую до доповіді міністра внутрішніх справ України Могильова Анатолія Володимировича.

 

МОГИЛЬОВ А.В., міністр внутрішніх справ України. Шановний Голово! Шановні учасники парламентських слухань! Я  вдячний за можливість виступити перед вами. Вважаю, що реформування системи МВС — одна з найважливіших проблем нашого суспільства.

За 20 років незалежного шляху Україна пережила низку політичних, ідеологічних, економічних та соціальних трансформа­цій. Вона є незалежною державою з власною долею, з власним шляхом розвитку і перспективою. Ця перспектива визначається європейським вибором, загальним курсом на всебічну модерні­зацію, які чітко проголосив і реалізує Президент України Віктор Янукович.

Особливо значного реформування потребують правоохо­ронні структури держави. Адже саме вони несуть багатопланове навантаження, пов’язане з виконанням функцій захисту життя, гідності та власності громадян, їхніх невід’ємних прав і свобод, дотримання громадського порядку і спокою. Вважаю за необхідне нагадати, що основними завданнями органів внутрішніх справ є забезпечення особистої безпеки громадян, запобігання право­порушенням, охорона громадського порядку та безпека дорож­нього руху, виявлення і розкриття злочинів, захист власності від злочинних посягань.

Організація роботи міліції, особливо впродовж перших десяти років незалежності, здійснювалася виходячи з того, що протиправні прояви змінювали свою спрямованість, їх суспільна небезпека зростала. Відчуваючи це, громадяни дедалі частіше шукали захисту в державних органах, насамперед у міліції. Саме органи внутрішніх справ протягом цих років були однією з небага­тьох державних структур, що діяли досить стабільно.

Прошу звернути увагу на слайд на екрані. Отже, цілком природним є той факт, що число звернень громадян до міліції за роки незалежності постійно зростало: якщо 1992 року їх було трохи більше 1 мільйона, то 2010 року — більше 3 мільйонів, або майже втричі більше. При цьому слід зазначити, що чисельність працівників міліції істотно не змінилася.

Шановні учасники парламентських слухань, вважаю за не­обхідне зупинитися на особливостях соціально-економічного роз­витку, які визначали криміногенну ситуацію в державі. Насампе­ред слід звернути увагу на кардинальну трансформацію відносин власності та системи господарювання — виник потужний приват­ний сектор економіки. Внаслідок цього різко зросла кількість по­тенційних об’єктів злочинних посягань, поширилися нові види злочинів, відбулося зростання тіньового сектору економіки.

Втрата громадянами ідеологічних та моральних основ життя, значні соціально-економічні труднощі негативно вплинули на соціально-економічну ситуацію в державі. У громадській свідомо­сті набули поширення такі явища, як бездуховність, вседозволе­ність, правовий нігілізм, прагнення досягти успіху будь-якою ціною. Слід також зауважити, що позитивні процеси відкритості, глобалізації, входження України до світового економічного, соці­ально-культурного, інформаційного просторів супроводжувалися зростанням міграції. Реальними стали такі загальносвітові загро­зи, як міжнародний тероризм і транснаціональна злочинність.

Внаслідок дії зазначених та інших вагомих факторів остан­німи роками значно змінилася структура злочинності. З’явилися злочини, пов’язані з торгівлею людьми. Значної трансформації зазнала наркозлочинність, яка з банальних проявів побутового характеру дедалі більше перетворюється на злочинний бізнес. Істотні зміни відбулися у злочинності у сферах господарської та  службової діяльності. Крім традиційних розкрадань та хабар­ництва, з’явилися злочини, що посягають на господарську діяль­ність, кредитно-фінансові ресурси та засади конкуренції. Через значне вдосконалення технологій злочинного збагачення постала необхідність забезпечення ефективної протидії злочинам, пов’яза­ним з використанням ринкової інфраструктури, електронно-обчи­слювальної техніки, автоматизованих систем комп’ютерних мереж тощо.

Безумовно, змінився і злочинець. Протягом останнього десятиліття фактично сформувалася нова генерація злочинців. Це  вже не колишні примітивні злодії, які здобули лише неповну середню освіту. Сучасний злодій — це високоосвічена людина, яка опанувала комп’ютерну техніку, сучасні засоби зв’язку, деякі з  них володіють іноземними мовами, мають досвід перебування за кордоном.

Вважаю за необхідне зауважити, що велика кількість чин­ників, що впливають на злочинність, перебувають поза сферою компетенції МВС. Доводиться боротися переважно з їх наслід­ками — злочинами та правопорушеннями. Отже, незважаючи на певні позитивні моменти, говорити про забезпечення належного правопорядку в державі ще зарано.

У цьому плані певний негативний вплив мала і кадрова ситуація в міліції, яка склалася протягом останніх років. Вказаний період характеризувався складними кадровими стресами. Так, на початку 2000 року Кабінет Міністрів змінив умови виплат у зв’язку з виходом на пенсію. Це зумовило одномоментний вихід на пен­сію майже 10 тисяч досвідчених працівників, які ще могли б пра­цювати. У 2005 році у зв’язку з внесенням змін до пенсійного законодавства звільнилися майже 19 тисяч працівників.

Значної шкоди збереженню кадрової керівної ланки органів внутрішніх справ заподіяло необґрунтоване поширення на МВС директиви про скорочення Збройних Сил. Згідно з нею особи, які досягли граничного віку перебування на службі, підлягали обо­в’язковому звільненню. Як відомо, здебільшого це стосувалося працівників віком до 45 років, які мали звання до підполковника включно. Тож тепер нам бракує кількох тисяч начальників райвід­ділів та інших підрозділів, які мали значний досвід правоохоронної роботи і досить молодий вік.

Для того щоб показати, до чого це призвело, наведу узагальнені дані щодо особового складу деяких провідних служб. Загальна укомплектованість провідних служб — карного розшуку, патрульної служби, дільничних інспекторів міліції, слідчих — стано­вить близько 90 відсотків. Більше двох третин працівників цих служб мають вік до 35 років і загальну вислугу в органах внутріш­ніх справ менше 10 років, при цьому стаж роботи у службі не сягає і 5 років, а стаж роботи кожного другого дільничного інспек­тора — менше 3 років. Скажу відверто: говорити про професіона­лізм фахівця, який працює в міліції менше трьох років, не доводиться.

Хочу проінформувати присутніх, що нині ми свідомо йдемо на вимушене скорочення особового складу з метою підвищення грошового забезпечення та реального покращення матеріального стимулювання працівників, які продовжують працювати в міліції. Зазначені вище дані свідчать про те, що, незважаючи на всі намагання, не вдалося повною мірою зберегти кадрове професій­не ядро працівників провідних міліцейських служб.

В яких умовах працюють міліціонери сьогодні? Розмитість професійного ядра призводить до численних прорахунків, що негативно сприймається громадянами. Прошу звернути увагу на  наведені на слайдах дані щодо рівня довіри до міліції, надані за  результатами вивчення його провідними центрами соціальних досліджень. Як бачимо, показники різняться, але загальна оцінка рівня довіри до міліції є незадовільною.

Ми розуміємо, що для успішної роботи конче потрібно змінити на краще ставлення громадян до міліції, і наполегливо працюємо в цьому напрямі. Ми змінюємо саму філософію міліцей­ської служби. Основа змін — відхід від карально-репресивної мо­делі, її часи давно минули. Ми переходимо до концепції сервісної орієнтованості, апробованої в цивілізованих країнах моделі полі­цейської діяльності, що ґрунтується на підтримці громадськості.

Наведу приклади того, як працювала міліція впродовж попе­редніх років. За рік ми складали щодо громадян України близько 9 мільйонів адміністративних протоколів. Що вищим був цей по­казник, то краще, вважалося, працює міліція. Уявіть, ми вимагали від працівників міліції близько 9 мільйонів протоколів на рік! Причому тепер маємо порушені карні справи за фальсифікацію цих протоколів, бо всі керівники міліції тиснули на підлеглих, щоб вони цю нікому не потрібну цифру забезпечили. Те саме і щодо розкриття злочинів. Розкриття злочину будь-якою ціною вважа­лося правилом роботи в міліції, вся керівна ланка міліції вимагала розкриття злочину будь-якою ціною. Це неприпустимо в розум­ному суспільстві, не кажучи вже про цивілізоване суспільство.

На сьогодні завдання міліції виконують 182 тисячі працівни­ків міліції, це атестований склад. Таким чином, на 100 тисяч гро­мадян України припадає 393 працівники міліції. За статистикою, в деяких іноземних країнах чисельність працівників поліції на 100 тисяч населення становить: у Росії — 1117, в Ізраїлі — 420, в Угорщині — 399, у Польщі — 322, у Німеччині — 321. Отже, кіль­кість працівників міліції в Україні на сьогодні практично зрівнялася з кількістю поліцейських у країнах розвиненої демократії і є цілком достатньою для виконання наших функцій.

Проблема в іншому. Протягом останніх років істотно зни­зився рівень фінансового та матеріально-технічного забезпечення діяльності органів внутрішніх справ. Більша частина автотранспор­ту складається із застарілих моделей, кожен третій автомобіль підлягає списанню. За мінімальної потреби 10 літрів пального на автомобіль на добу реально виділяється менше 3 літрів. Ось ви бачите таблицю. Уявіть собі, що весь автотранспорт органів внутрішніх справ на добу офіційно одержує таку кількість паль­ного. На оплату комунальних послуг щороку в бюджеті передба­чається трохи більше половини необхідних коштів.

На забезпечення органів та підрозділів внутрішніх справ озброєнням, боєприпасами, засобами індивідуального захисту і активної оборони у 2008–2010 роках виділялися кошти в обсязі не більше 5 відсотків потреби.

Подивіться на цей слайд: справа — це те, що потрібно закуповувати для працівника міліції, а ці три предмети зліва — це те, що ми реально можемо купити за бюджетні кошти. Картина вражаюча.

Лише 53 відсотки особового складу забезпечені засобами індивідуального бронезахисту та активної оборони. Недостатнім є рівень забезпечення форменим одягом. Тільки 22 відсотки пра­цівників органів внутрішніх справ можуть брати участь у виконанні завдань у повному комплекті обмундирування.

Близько 80 відсотків спецустанов міліції потребують плано­вого, поточного чи капітального ремонту, реконструкції. Їхній стан, за оцінкою Європейського комітету проти тортур, не витримує жодної критики. Не краща ситуація з обладнанням кімнат для затриманих у міськрайорганах внутрішніх справ, тільки 28 відсот­ків з них відповідають встановленим вимогам.

Помітно знизився і рівень матеріального забезпечення працівників міліції. Цілий ряд передбачених для них матеріальних пільг фактично знецінилися. Рівень заробітної плати, який колись був одним з найвищих серед працівників силової сфери, тепер навіть на 5 відсотків менший, ніж середній розмір зарплати у про­мисловості. Слайд ви бачите.

Шановні учасники парламентських слухань! Звертаю вашу увагу на такий негативний факт, що серед силових структур у Міністерстві внутрішніх справ найнижчий рівень заробітної пла­ти. Так, у 2011 році середній розмір заробітної плати в МВС ста­новив 2492 гривні, у Міністерстві надзвичайних ситуацій — 2942, у Міністерстві оборони — 3525, у Службі безпеки — 4418 гривень.

На сьогодні міліціонер України забезпечений гірше, ніж правоохоронець у Росії, Білорусі, Грузії, де середній рівень гро­шового забезпечення становить 750–1000 доларів США. Я про це кажу, тому що згідно із законом працівнику міліції заборонено займатися будь-якою іншою діяльністю. Тобто якщо працівник промисловості або якоїсь іншої сфери має можливість отримати ще якийсь дохід, то працівнику міліції це заборонено законом. З   іншого боку, за результатами незалежних соціологічних досліджень професія міліціонера стабільно входить до п’ятірки найбільш небезпечних. Саме тому і виникають серйозні проблеми з формуванням кадрового потенціалу міліції.

Критичною є ситуація щодо забезпеченням житлом праців­ників органів внутрішніх справ і членів їхніх сімей. За 1998–2010 роки із загальної кількості осіб, які перебували на обліку для поліпшення житлових умов (близько 20 тисяч), квартири отримали трохи більше 3 відсотків.

До речі, хочу звернути вашу увагу на те, що хоча бюджет МВС 2012 року начебто і збільшується на 1,5 мільярда гривень, враховуючи втрату надходжень від скасованих платних послуг у сумі 1,2 мільярда гривень та інфляцію близько 10 відсотків, наше забезпечення в проекті бюджету наступного року, мабуть, буде нижче, ніж 2011 року.

Не треба мати багату фантазію, щоб, враховуючи названі вище фактори, уявити образ міліціонера: на списаному автомобі­лі, заправленому власним коштом, одягнений наполовину в ци­вільне, після виконання своїх обов’язків на території він поверта­ється до райвідділу, якому за борги ось-ось відключать опалення та електроенергію. Складається враження, що протягом багатьох років чиниться такий собі експеримент над міліцією, щоб з’ясу­вати, де ж межа її витримки. Зрозуміло, що цей експеримент по­трібно припиняти.

Зокрема, це засвідчили і останні події в Одесі. Нас звину­вачували, що штурм тривав декілька годин. Чому так сталося? У  2005 році на керівні посади в міліції прийшли не скажу що непрофесіонали, скажемо так, не спеціалісти. И в июне 2005 года приказом №352 в подразделениях “Беркут” ликвидировали штур­мовые подразделения и изъяли все серьезное оружие: взрыв­чатку, гранатометы, предметы, которыми можно вскрывать поме­щения. На волне этих “революционных” изменений из “Беркута” сделали ППС. Это одна из причин трагедии, случивейся в Одессе.

На протяжении этих лет было ликвидировано обучение проведению специальных операций, в итоге к проявлениям тер­роризма наши подразделения оказались совершенно не готовы. Для штурма в Одессе, мы по крохам собирали вооружение, необходимое для проведения такой специальной операции. Вот в чем основная причина: отсутствие в течение длительного вре­мени обучения, расформирование специальных подразделений, а также изъятие и ликвидация практически всех предметов, необ­ходимых для нормальной работы при проведении специальных операций.

Слід зазначити, що престижність роботи в органах внутріш­ніх справ істотно знизилася. До нас, на жаль, здебільшого йдуть люди, які наразі не змогли влаштуватися у сфері підприємництва. При цьому на майбутнє вони все одно планують працевлашту­ватися в іншій сфері, більш безпечній і прибутковій.

Підтримувати певний рівень кадрів вдається за рахунок невеликої частки ветеранів, які залишилися і самовіддано працю­ють, і тієї частини молодих працівників, для яких почуття відпові­дальності за правопорядок у державі є найважливішим. Утриму­вати сім’ї молодим міліціонерам, як правило, допомагають батьки, тільки тоді вони можуть працювати.

Наведені дані однозначно свідчать, що система органів внутрішніх справ перебуває у складному становищі і потребує серйозного реформування. Вивчення європейського досвіду побу­дови систем поліції показало, що існує дві основні моделі — цент­ралізована і напівцентралізована, вибір залежить від відповідних повноважень органів управління у сфері внутрішніх справ. Проте, незважаючи на модель побудови, основні завдання поліції зали­шаються ті самі, про які я сказав раніше.

Ми вивчили досвід реформування поліції низки євро­пейських держав, зокрема Франції, Німеччини, Польщі та інших. З урахуванням багатьох факторів найбільш прийнятним для нас є досвід Польщі. Народ Польщі ментально схожий на український, за чисельністю населення і за площею території Україна з Поль­щею приблизно однакові. Тому ми вважаємо, що досвід Польщі щодо реформування поліції найбільш прийнятний для України.

У Польщі функціонує багатопрофільне міністерство, до моделі якого прагнемо прийти і ми, але на сучасному етапі ми орієнтуємося на його поліцейську складову. Міністерство вну­трішніх справ Польщі — це структура, в якій поліція займає великий сегмент, крім того, до його повноважень належить управ­ління територіями. Отже, ми взяли за модель саме цю поліцейську структуру.

На початковому етапі реформ, які проводилися в Польщі у 1995–1999 роках, чітко розмежовано компетенцію кримінальної служби та служби профілактики, розформовано місцеві сили поліції, сформовано служби адміністративного та матеріально-технічного забезпечення поліції, впорядковано питання застосу­вання вогнепальної зброї та спеціальних засобів, розширено сфе­ри інформаційної підтримки та забезпечення оперативної інфор­мації, з боку держави гарантовано повне фінансування.

На наступному етапі забезпечено належне правове регулю­вання діяльності поліції, її наближення до населення, більшість працівників задіяні в територіальних органах та безпосередньо в охороні громадського порядку.

Результатом цих реформ стало кардинальне поліпшення матеріально-технічного та фінансового забезпечення поліції, ство­рення належної правової основи її діяльності, підвищення кадро­вого потенціалу, фаховості працівників, стабільність професійного ядра. Основні зусилля працівників поліції спрямовані на форму­вання у населення відчуття безпечності умов проживання і на недопущення порушення прав громадян з боку поліції. Як резуль­тат — зросла довіра громадян до поліції, підвищився авторитет цього державного інституту в суспільстві.

Хочу зазначити, що, починаючи з середини 1990-х років, здійснено кілька спроб реформування МВС, які відбувалися в межах загального реформування системи кримінальної юстиції та правоохоронних органів. Розуміючи, що для цього потрібні кошти, час, внесення значних змін до законодавства, ми вирішили не чекати і розпочали реформування своїми силами. Я розповім про ті реформи, які ми вже здійснили в МВС на сьогодні.

Адаме Івановичу…

 

Веде засідання Перший заступник Голови Верховної Ради

України МАРТИНЮК А.І.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. У вас 30 секунд, говоріть.

 

МОГИЛЬОВ А.В. Я прошу, шановне панство, дозволити мені завершити доповідь, я нечасто виступаю.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка, Анатолію Володимировичу.

 

МОГИЛЬОВ А.В. Дякую, Адаме Івановичу.

Отже, затверджена нова структура Апарату МВС, з 24 до 12 зменшена кількість департаментів.

Оптимізована структура регіональних і транспортних управлінь.

Розпочато реорганізацію вищих навчальних закладів. Запроваджено експериментальну програму підготовки фахівців за схемою “курсант — військовослужбовець — курсант”. Здійснено реорганізацію Київського національного університету внутрішніх справ і Академії управління МВС, на їх базі функціонує Національ­на академія внутрішніх справ. Ліквідовано п’ять юридичних інсти­тутів, які функціонували у складі університетів.

Створено Департамент кримінальної міліції, до складу якого увійшли всі основні служби, що ведуть боротьбу із злочинністю.

Водночас у бік помітного зменшення переглянуто кількість посад керівної ланки. Опрацьовані пропозиції щодо зменшення кількості генеральських посад (їх зменшили майже вдвічі). Уже переглянуто перелік посад з граничним званням полковник, їх кількість також значно зменшена.

Найбільш істотне реформування відбулося в підрозділах ДАІ. Адже не секрет, що саме вони накопичили своєрідну критичну масу негативного суспільного резонансу. Особовий склад цих підрозділів значно скорочено, вони передані та підпорядковані начальникам міськрайорганів.

Вважаємо, що стратегічною метою реформування органів внутрішніх справ є їх глибинна якісна модернізація, перетворення на ефективні, динамічні, високомотивовані і високотехнологічні структури. МВС поетапно має стати цивільним правоохоронним відомством європейського зразка.

На нашу думку, відповідно до цієї стратегічної мети є три системні напрями реформування.

Перший — покращення кадрової політики. Необхідно поліп­шити грошове забезпечення, забезпечити гарантії соціального захисту працівників міліції та членів їхніх сімей. Вектор кадрових перетворень спрямований не на механічне скорочення чисель­ності, а насамперед на забезпечення високої якості підготовки працівників, підвищення їх професіоналізму, високої посадової, громадської компетентності.

Другий — відповідне матеріально-технічне, фінансове та програмно-інформаційне забезпечення. Вітчизняна інформаційна база має бути повноцінно інтегрована у світову та європейську правоохоронні мережі.

Третій — необхідно створити інституції постійного громад­ського контролю за діяльністю органів внутрішніх справ. Треба підтримувати постійний діалог, налагодити відносини партнерства із структурами та організаціями громадського суспільства.

З урахуванням міжнародного досвіду доцільно запровадити нові внутрішні та зовнішні критерії методики оцінювання функціо­нування діяльності МВС. Зокрема, у світовій практиці використо­вуються три основні складові такої оцінки: зовнішня оцінка населення, яка здійснюється шляхом регулярного опитування громадян та шляхом аналізу їхніх скарг і заяв; внутрішня оцінка — думка працівників поліції про свою роботу; оцінка діяльності за показниками державної статистики.

Ми вважаємо, що для об’єктивної оцінки роботи міліції необхідно використовувати всі три підходи, надаючи пріоритет оцінці громадян. Як свідчить досвід Польщі, використання зазна­чених підходів дало змогу за сім років підвищити рівень довіри населення до поліції з 46 до 74 відсотків. Водночас хочу підкрес­лити, що такий результат не настав одномоментно, оскільки поль­ську поліцію реформували протягом 17 років, акцентуючи увагу на внесенні змін до законодавства, поліпшенні умов служби та матеріально-технічного забезпечення.

У контексті необхідних змін ми пропонуємо за центральним апаратом міністерства, а надалі і за обласними управліннями залишити тільки організаційну, методичну, контрольну та пред­ставницьку функції. Їх участь у виконанні практичних заходів слід мінімізувати. Водночас органи внутрішніх справ міського та район­ного рівня мають володіти достатніми повноваженнями у прийнятті рішень щодо розстановки кадрів, застосування сил та засобів. Їх  кадрове і матеріально-технічне забезпечення має відповідати потребам сьогодення, глибині та складності поставлених завдань.

На даний час ми практично завершили опрацювання моделі оптимізації структури та штатної чисельності міськрайорганів. Стратегічною метою є максимальне наближення працівників міліції до населення. Для прикладу, у структурі міських органів, що обслуговують міста з населенням більше 70 тисяч осіб, створю­ються служби оперативного реагування. Такі служби в порядку експерименту протягом року добре зарекомендували себе в низці областей. Створюються вони в одному блоці з стройовими части­нами штабних підрозділів. До складу групи оперативного реагу­вання входять офіцер з юридичною освітою та два працівники мо­лодшого начальницького складу. Це дає змогу значно покращити оперативність реагування на заяви і повідомлення громадян про вчинення злочинів, максимально наблизити прийняття кваліфіко­ваних рішень щодо проблем громадян з подальшою передачею матеріалів оперативно-слідчим групам.

Назріла потреба наближення міліції до мешканців сільської місцевості. З цією метою опрацьовується питання щодо створення інституту штатних помічників дільничних інспекторів міліції. Такі працівники могли б проходити базову підготовку протягом 4–5 мі­сяців у наших навчальних закладах, отримувати звання сержанта і  нести службу в межах одного населеного пункту. Таким чином працівник міліції завжди триматиме руку на пульсі місцевої грома­ди і у разі потреби зможе якнайшвидше прийти на допомогу.

Проводиться реформування внутрішніх військ з урахуванням європейських стандартів, удосконалюється система управління військами, принципи та методи їх застосування.

На окрему увагу заслуговує вдосконалення діяльності орга­нів досудового слідства. На нашу думку, таким органом у системі МВС України має стати процесуально незалежна інституція — слідчий комітет. Його створення у складі МВС має супроводжува­тися чітким законодавчим визначенням правового статусу слідчо­го комітету та внесенням відповідних змін до УПК України.

Хочу зазначити, що подальше реформування підрозділів МВС має здійснюватися після внесення відповідних змін до зако­нодавства України. У цьому процесі ми розраховуємо на підтрим­ку Верховної Ради.

Внутрішні ресурси МВС для подальшого вдосконалення практично вичерпані. Хронічне бюджетне недофінансування МВС, без сумніву, можна назвати системним зубожінням. Вирішення фінансових проблем за рахунок скорочення кадрів ще можливе, але ми вже впритул наблизилися до межі, за якою таке скоро­чення зробить неможливим належне виконання функцій міліції.

Резюмуючи сказане, звертаю вашу увагу на те, що продов­ження реформування органів внутрішніх справ може відбуватися двома шляхами.

Перший передбачає здійснення реформ всередині системи органів внутрішніх справ за рахунок додаткових бюджетних коштів в розмірі близько 1 мільярда гривень на рік (це фактично лише компенсує рівень інфляції). Він включає скорочення штатної чи­сельності працівників міліції, внаслідок чого збільшується наванта­ження на них і дещо підвищується заробітна плата за рахунок ви­вільнених коштів. Ми можемо вийти на найнижчий показник кіль­кості працівників правопорядку на 100 тисяч населення в Європі. При цьому не виключена можливість істотного зниження якості роботи. Видатки на таке реформування становлять так званий бю­джет виживання.

Слід підкреслити, що певний позитив від таких заходів суспільство може очікувати ще не одне десятиліття. При цьому органи внутрішніх справ ще тривалий час будуть розміщуватися в непристосованих приміщеннях, де місця для утримання грома­дян, які вчинили злочини і правопорушення, не відповідають жод­ним стандартам. Транспортні засоби, технічне оснащення, си­стема обліку інформації істотно не поліпшаться і не дадуть змоги оперативно та ефективно здійснювати заходи із забезпечення правопорядку.

Другий шлях передбачає щорічне фінансування на рівні нормативної потреби. Для кардинального реформування відповід­но до європейської моделі у 2012 році і наступних роках нам не­обхідно додатково близько 3 мільярдів гривень на рік. Якщо кошти в такому обсязі будуть виділені, можливо здійснити серйозну пе­ребудову органів внутрішніх справ, підняти матеріально-технічне забезпечення на сучасний рівень, значно підвищити якість кадро­вого складу, звести до мінімуму корупцію. У такому разі ми отри­маємо сучасну правоохоронну структуру європейського стандарту за 3–5 років. Усе залежить від політичної волі парламенту.

Дякую за увагу. Я виклав у своїй доповіді те, що вважав за потрібне (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Анатолію Володимировичу.

 

МОГИЛЬОВ А.В. Я вдячний вам за оплески, але я змалював досить страшну картину.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Оплески означають, що ваша схема модер­нізації міністерства підтримана.

 

МОГИЛЬОВ А.В. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Як ми й домовлялися, на письмові запитан­ня, які вже надійшли (будь ласка, візьміть їх), Анатолій Володими­рович відповість наприкінці слухань.

Запрошується до співдоповіді голова Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Віктор Дмитрович Швець. Будь ласка, 15 хвилин.

 

ШВЕЦЬ В.Д., голова Комітету Верховної Ради України з пи­тань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності (Блок Юлії Тимошенко). Шановний головуючий! Шановні учасники парламентських слухань! Шановні громадяни! Безумовно, ми під­тримуємо прагнення міністра внутрішніх справ до реформування ввіреного йому відомства. Проте маю сказати, що Комітет з пи­тань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності і я як голова комітету теж бачимо концептуальні підходи до цього про­цесу та майбутні результати такого реформування.

Прошу зауважити, що підходи, про які я зараз говоритиму, не взяті зі стелі, як часто це робиться у нас в державному управ­лінні, їх основні риси і принципи ретельно обговорені з колишніми міністрами внутрішніх справ, їхніми заступниками, з багатьма іншими керівниками правоохоронних органів, зокрема органів внутрішніх справ, спеціалістами, вченими, правознавцями. Більше того, ми взяли до уваги думки представників громадських об’єд­нань, правозахисних організацій та міжнародних структур. Я свідо­мо не вдаватимуся в деталі, адже сьогодні ми маємо дати ос­новний поштовх, визначити напрям реформування. При цьому наріжним каменем є питання майданчика, де буде розгорнуто подальший процес реформування.

Усі добре знають, що доручити реформування тим, кого реформують, означає зупинити процес, як кажуть, на пні. На мою думку, в ролі такої бази реформування можуть виступити три структури — Президент України, РНБОУ та Верховна Рада Украї­ни. Вони здатні вишукати необхідні людські та матеріальні ресур­си, а головне — невідкладно розпочати цей процес у реальному вимірі. Впевнений, що протягом місяця-двох після ухвалення ре­комендацій нинішніх парламентських слухань, тобто вже наступ­ного року, ми маємо побачити реальні зрушення. Адже за 20 років розмов про реформування ми довели Міністерство внутрішніх справ до такого стану, який чітко виявився в Одесі минулого тиж­ня: під час першої спроби захоплення злочинці втекли, при цьому загинули двоє і поранені четверо міліціонерів; друге захоплення перетворилося на воєнний штурм у центрі міста, який тривав 4 години. Ця трагедія не дає нам жодної хвилини на зволікання. А якби там було не три кілери, а 33, як слушно зауважив один із народних депутатів сьогодні на пленарному засіданні? Фактично ми перебуваємо в ситуації: або зараз, або вже ніколи.

Переконаний, що реформа МВС не може відбуватися у ваку­умі. Лише водночас з реформою всієї правоохоронної системи ми зможемо змінити сутність цього органу державного управління. І кращого місця, ніж парламент, для обговорення цієї проблеми немає.

Проте перед тим, як обґрунтувати наше бачення майбут­нього МВС, ми маємо чітко з’ясувати, в чому полягають навіть не  приводи, а глибинні причини, що призводять до необхідності реформування міністерства. Адже сьогодні нібито система пра­цює, щоденні оперативні зведення свідчать, що злочини реєстру­ються, розслідуються, розкриваються, справи направляються до  суду. Всі знають, що ДАІ на автошляхах присутня, “Беркут” майже щовечора є героєм теленовин, чималі бюджетні витрати на МВС також є доказом того, що робота ведеться. Іншими сло­вами, 300-тисячний колектив міністерства намагається реалізува­ти функції, які на нього покладені законом.

Більше того, я переконаний, що переважна більшість міліціо­нерів щодня чесно і сумлінно виконують свої службові обов’язки. Вони роблять це попри недофінансування, попри відсутність службового житла та багато інших проблем, і за це їм слід віддати належне.

Проте в цій залі та за її межами немає жодної людини, яка заперечила б необхідність реформування Міністерства внутрішніх справ України. Об’єктивний погляд на існуючий стан речей свід­чить, що МВС сьогодні — це апаратний монстр, який, маючи вели­чезний силовий потенціал, не здатен ефективно вирішувати навіть базові завдання — протидіяти злочинності та захищати права і свободи людей. І це треба, шановні колеги, визнати.

Суспільство ставить дуже серйозні виклики, а натомість адекватної реакції міліції на них немає. На жаль, все більше наших виборців вважають, що стягти з людей якомога більше податків на своє утримання та ще й обкласти їх поборами за водійські права, довідки, дозволи тощо — саме це і є головною метою української міліції сьогодні.

До речі, прошу звернути увагу на таке. Міністерство вну­трішніх справ України — це фактично міністерство міліції. Подивіться на слайд. Хтось може мені показати, де там щось із сфери внутрішніх справ, окрім суто поліцейських функцій? Слід­ство, підрозділи ОРД та охорони громадського порядку — і все. Тобто назва залишилася ще з часів Радянського Союзу, а зміст давно змінився. На сьогодні відокремлені органи пожежного на­гляду, пенітенціарна служба, триває процес відокремлення органу у справах міграції.

Далі. Міністр юридично і фактично очолює орган дізнання, водночас йому підпорядковані всі слідчі органи внутрішніх справ, які за законом мають давати органу дізнання вказівки щодо окре­мих процесуальних чи оперативних дій. Немає жодної іншої країни в світі, де слідчий був би лейтенантом міліції і в матеріальних, дисциплінарних та інших питаннях повністю залежав не тільки безпосередньо від керівника міліції, а й від усіх начальників аж до міністра. Я поставлю риторичне запитання: де ж тут процесуальна самостійність?

Тепер щодо структури. Створення окремих центральних органів державної влади на базі підрозділів МВС призвело до виникнення численних управлінських структур, які є паралельни­ми, виконують одні й ті самі завдання. Подивіться на слайд: ми  взяли лише структури МВС, МНС, прикордонної та міграційної служб. Скрізь є підрозділи фінансового, ресурсного забезпе­чення, медичний, юридичний, кадрів, міжнародних зв’язків, прес-служба, режимні відділи. Я вже не кажу про санаторії, бази відпочинку, ансамблі тощо. На діяльність працівників цих підрозді­лів витрачаються значні кошти. Більше того, в результаті ми маємо боротьбу за вплив між цими органами, їх керівниками та апаратами. І все це не тільки переобтяжує бюджет, а й створює додаткові корупційні ризики.

Ми повинні чесно відповісти на запитання, яку кількість працівників МВС держава може забезпечити. Не на папері, а реальними коштами, які потрібні на бензин, на гідну зарплату, на зброю, на засоби зв’язку тощо. Якщо 300 тисяч осіб — будь ласка, нехай буде 300 тисяч, але сьогодні ці 300 тисяч забезпечені менш як наполовину. Якщо є кошти на 150 тисяч міліціонерів, хай їх буде така кількість. Це принаймні буде чесно по відношенню до цих людей і до українського суспільства. Ми повинні чесно сказати людям, що держава не має коштів на утримання більшої кількості міліціонерів.

Про корупцію вже багато було сказано, але не можна не звернути увагу на її зухвалий характер. Преса рясніє повідомлен­нями про міліціонерів, які на дорогих джипах гасають україн­ськими дорогами. Підприємці можуть багато цікавого розповісти про своє спілкування з працівниками УБОЗ або ДСБЕЗ. Прикро, але це так.

Проте люди хотіли б отримувати від міліції допомогу, а не переходити на інший бік вулиці, помітивши людину в міліцейській формі. Про те, що населення не відчуває себе в безпеці, свідчать не тільки десятки тисяч звернень громадян, які ми отримуємо, а й соціологічні дослідження. Рівень довіри до міліції знижується не просто швидко, а катастрофічно. Якщо 2009 року 49 відсотків громадян вважали, що насильство в міліції поширене, то 2011 ро­ку так вважають більше 63 відсотків. Більше 60 відсотків вважають, що ніхто не застрахований від такого насильства. І це є основною причиною того, що МВС треба негайно реформувати.

Які альтернативи ми пропонуємо?

Насамперед треба визначити, що ми хочемо мати в резуль­таті — повноцінне Міністерство внутрішніх справ з відповідним набором функцій та повноважень чи службу національної поліції? У розданих вам матеріалах є довідка про організацію відповідних структур у деяких країнах світу. Моделі є різні, але треба чітко до­тримуватися обраного шляху. Ми вважаємо, що слід обрати Міні­стерство внутрішніх справ. Причина дуже проста: весь комплекс проблем внутрішніх справ має вирішуватися на підставі єдиної узгодженої державної політики. Це може забезпечити лише по­єднання в одному відомстві функцій протидії злочинності, охорони громадського порядку і громадської безпеки, питань громадян­ства і міграції, охорони важливих об’єктів та державного кордону.

До речі, це світовий досвід. Наприклад, так побудовані відповідні міністерства у Федеративній Республіці Німеччина та Сполучених Штатах Америки. Модель, яку ми пропонуємо для обговорення, ви можете побачити на слайді. Відразу зауважу, що це не треба робити за місяць чи два, виважений розклад перед­бачає три етапи реформування, які проводяться протягом трьох років, починаючи з 2012 року.

Входження прикордонної поліції до структур МВС має відбутися не раніше, ніж на другому етапі реформування. І це не тому, що ми чомусь не хочемо чіпати прикордонну службу в тому вигляді, в якому вона на сьогодні існує. Причина в тому, що цей орган активно розвивається і вже фактично належним чином ви­конує функції прикордонної поліції. Тобто її входження до структур МВС відбудеться набагато легше, ніж інших. Насамперед ми має­мо змінити підрозділи, які щодня працюють з людьми, — займа­ються розшуком, слідством і охороною громадського порядку.

Отже, міністр стає виключно політичною фігурою, реалізує програму Президента у сфері відповідальності МВС, не впливає безпосередньо на оперативну діяльність служб та підрозділів, але координує їх діяльність у разі потреби. Має відбутися підвищення ролі колегіальних органів, до складу колегії МВС входитимуть керівники державних департаментів та служб. Рішення міністра проводиться виключно через колегію. Важливо те, що голова колегії — це один з керівників органів, що входять до складу МВС. Щороку відбувається планова ротація голови колегії. Міністр має двох заступників: перший відповідає за штаб і центр оператив­ного реагування, другий — за апарат і всі підрозділи забезпечення (кадри, бухгалтерія, тилові структури тощо). Безпосередньо підпо­рядкована міністру Служба внутрішньої безпеки.

Пропонується, щоб до складу МВС входили: Державний департамент поліції, Державний департамент з питань міграції та громадянства, Державний департамент з питань надзвичайних ситуацій, Державна варта, Державний департамент досудових розслідувань, Державний департамент захисту інформації про особу, Державний департамент прикордонної поліції. Тут слід зауважити, що справа не в назві, це все поки що умовні форму­лювання. Державна варта може називатися жандармерія чи націо­нальна гвардія або навіть внутрішні війська, як тепер. Так само й  інші департаменти. Важливо інше: кожен департамент є само­стійною юридичною особою, яка фінансується за окремою бю­джетною програмою в межах бюджету МВС.

Нагадаю, що ще два десятиліття тому міліція, яка була по суті збройним ополченням, мала б стати поліцією. Відкладати далі, вважаю, вже нікуди. Навіть наші сусіди росіяни вже твердо стали на цей шлях, і немає ні юридичних, ні фактичних підстав не зробити цього й нам.

Далі. Усувається дублювання функцій у низці державних органів, у тому числі підрозділів забезпечення. Ви бачите, що апарат міністерства один, він реалізує всі функції забезпечення — від бухгалтерії до міжнародних відносин. При цьому, за нашими оцінками, забезпечується економія ресурсів до 30 відсотків. Ство­рюються спільні бази даних, що значно підвищує ефективність обробки інформації. Відбувається демілітаризація значної частини правоохоронної системи. Лише працівники поліції, Державної варти і частково Державного департаменту з питань надзвичайних ситуацій матимуть погони, всі решта — державні службовці.

Створюється система екстреної допомоги населенню за єдиним телефонним номером 112 та єдина система оперативного реагування на надзвичайні ситуації. Загалом маємо створити си­стему, яка була б малою чисельно і максимально відкритою для суспільства. Відповідно після того, як ми визначимо структуру міністерства, можемо легко перенести цю модель на регіональний та місцевий рівні. Адже нині в кожній області діє мініМВС, мініМНС тощо.

Найбільш дискусійним на сьогодні є питання кадрової полі­тики у місцевих правоохоронних органах…

 

Веде засідання Голова Верховної Ради України

ЛИТВИН В.М.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте, будь ласка.

 

ШВЕЦЬ В.Д. Можна дозволити населенню обирати місцевих правоохоронців, як, наприклад, у Сполучених Штатах Америки обирають шерифів, але при цьому вони мають керуватися чинним законодавством і підпорядковуватися керівництву МВС. В основу слід покласти існуючий адміністративно-територіальний устрій. При цьому важливо визначити принципи взаємодії місцевої поліції з місцевою владою, від питань фінансування до забезпечення самостійності правоохоронців в ухваленні рішень.

Ми впевнені, що такий шлях дасть змогу зекономити на міліцейських менеджерах і натомість спрямувати бюджет на служ­би, які щоденно несуть службу щодо охорони прав і свобод гро­мадян, — дільничні, оперативні, патрульні.

При цьому мені видається корисним досвід реалізації пілотних проектів. Наприклад, у низці регіонів розпочався пілот­ний проект щодо сімейних лікарів. Так само нам слід у контексті підготовки до Євро-2012 здійснити реформування регіональних та місцевих органів внутрішніх справ у Львові, Донецьку та Харко­ві. Нині для цього слушний момент, адже триває доопрацювання проекту Державного бюджету України на 2012 рік. При цьому за основу треба взяти досвід Мюнхена, який приймав численні спор­тивні події, у тому числі й футбольні. Мюнхенська поліція має ве­личезні напрацювання, їх можна адаптувати та використовувати в наших умовах.

Що ми очікуємо в результаті процесу реформування? Реальне забезпечення охорони прав і свобод кожного громадя­нина — це перше і головне, підвищення соціального статусу пра­цівників МВС, забезпечення гарантій соціального захисту право­охоронців, у тому числі пенсійного та медичного забезпечення, зміцнення законності, створення умов для зниження рівня коруп­ції, поліпшення керованості системи і збільшення прозорості для  контролю з боку суспільства, зміцнення авторитету органів внутрішніх справ.

Сподіваюся, що за результатами сьогоднішньої дискусії ми зможемо вийти на розуміння моделі, яка буде спроможна реально виконувати свої функції та завдання і сприяти подальшому про­цесу побудови в Україні правової держави.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні колеги, доповідь і співдоповідь виголошено. Запитання до міністра прошу подавати в письмовій формі.

Переходимо до обговорення. Запрошую до виступу Ніну Іва­нівну Карпачову, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. За нею виступатиме Володимир Олійник.

 

КАРПАЧОВА Н.І., Уповноважений Верховної Ради України з  прав людини. Шановний Голово! Шановні народні депутати, учасники парламентських слухань, співвітчизники! Нагадаю, що Уповноважений з прав людини є суб’єктом цивільного контролю над військовою організацією і правоохоронними органами. Тому хочу зазначити з цієї трибуни, що навіть за відсутності належного фінансування і матеріально-технічного забезпечення, часто ціною неймовірних зусиль, а інколи й життя працівники міліції виконують свої обов’язки з охорони громадського порядку, захищаючи права наших громадян.

У День української міліції, 20 грудня 2010 року я внесла подання до Прем’єр-міністра України з проханням забезпечити права працівників органів внутрішніх справ на державні гарантії соціального захисту. Я отримала позитивну відповідь, і ви знаєте, що відбулося певне збільшення бюджетних видатків порівняно з  попереднім роком. Однак я вважаю, що треба кардинально переглянути рівень грошового утримання та соціального захисту працівників міліції та членів їхніх сімей. Вони мають бути адекват­ними рівню фізичних і моральних затрат на службі та не нижчими, ніж в інших правоохоронних і силових структурах. Про це сьогодні сказав у своїй доповіді і міністр внутрішніх справ Анатолій Моги­льов. Я впевнена, що саме тоді можна буде очікувати більш ефек­тивної роботи міліції.

Інша частина моєї роботи пов’язана із зверненнями грома­дян щодо порушення їхніх прав саме з боку працівників міліції та з  реформуванням системи органів внутрішніх справ України. Щороку до Уповноваженого з прав людини надходить 5 тисяч звернень про порушення прав людини працівниками органів вну­трішніх справ. Про рівень довіри сьогодні вже говорили, відбува­ється катастрофічне зниження. Найбільше повідомлень про не­обґрунтоване затримання, неналежне проведення досудового слідства, застосування з боку працівників міліції тортур, недозво­лених методів ведення слідства і жахливі умови в деяких спец­установах, зокрема в кімнатах тримання затриманих громадян.

Моніторинг Уповноваженого з прав людини засвідчує, що й досі працівники міліції для досягнення формальних показників у роботі вдаються до жорстокого поводження із затриманими, а також інколи до масових затримань та арештів.

З самого початку створення інституту омбудсмена я постій­но наголошувала, зокрема і з цієї трибуни, на необхідності подо­лання цієї ганебної практики, вносила відповідні акти реагування. Попри те, що міністр внутрішніх справ України публічно відмовив­ся від застосування показника частки розкритих злочинів в оцінці ефективності діяльності, цей показник, на жаль, досі використову­ється в регіонах, як і раніше. І це призводить до зловживання пра­вом на арешт, до катування людей заради зізнання у злочинах.

Я сьогодні не можу не звернути увагу на те, що продов­жуються зловживання правом на арешт, і хочу з цієї трибуни звер­нутися до всіх правоохоронців, адже саме подання слідчих, дізнавачів є визначальним, тільки після того підключається про­куратура, і тільки після того суд приймає остаточне рішення щодо арешту.

Саме тому що в Україні відбуваються постійні зловживання правом на арешт, системність цієї проблеми змусила Європей­ський суд з прав людини 10 лютого 2011 року прийняти рішення у справі “Харченко проти України”, де суд звернув увагу на невмо­тивованість рішень судів про арешт і підкреслив, що взяття під варту має застосовуватися тільки тоді, коли існує реальна загроза ухилення обвинуваченого від слідства та суду.

Україна, на жаль, продовжує залишатися одним з лідерів із  застосування арештів у Європі. Більш як у 90 відсотках випадків суди задовольняють подання слідчих і дізнавачів про обрання арешту як міри запобіжного заходу.

Не можу не звернути увагу нашого високого зібрання на те, що останнім часом спостерігається ганебна практика, коли органи прокуратури (особливо багато звернень з Автономної Республіки Крим з цього приводу), залучивши працівників спецпідрозділів МВС, повторно затримують осіб, яких судом звільнено з-під варти із застосуванням альтернативних запобіжних заходів, тобто коли суд визначив як запобіжний захід заставу або підписку про не­виїзд. Такі затримання відбуваються, коли людина стоїть на порозі ізолятора тимчасового тримання або суду, і навіть тоді, коли осо­ба перебуває в лікарні під крапельницею.

Так сталося з 70-річним Героєм України, колишнім народ­ним депутатом України Миколою Павлюком, якого протягом двох тижнів чотири рази поспіль затримували. Так сталося з громадя­нином Російської Федерації Андрієм Аніщенком, якого протягом трьох тижнів тричі затримували, з Ларисою Туйсузовою, заступни­ком голови Чорноморської селищної ради, яку за три тижні двічі затримували, і зараз, у ці хвилини, мої представники відвідують її в ізоляторі тимчасового тримання міста Саки.

Тому з метою запобігання такому явищу я прошу народних депутатів внести до Кримінально-процесуального кодексу України зміни, якими унеможливити повторне затримання особи, звільне­ної судом з-під варти із застосуванням запобіжного заходу, не пов’язаного з арештом.

Далі. Сьогодні не можна не сказати про те, що справа про загибель студента Ігоря Індила сколихнула все суспільство. Це показовий приклад нехтування працівниками міліції правами лю­дини. Справа резонансна. Ви знаєте, що Президент звернувся до  Генерального прокурора України з проханням у двотижневий термін ретельно вивчити всі обставини смерті студента Ігоря Індила в Шевченківському райвідділі міліції міста Києва, надати правову оцінку цьому інциденту і вжити заходів реагування відпо­відно до законодавства України. Генеральний прокурор має допо­вісти про результати цієї роботи особисто главі держави.

Рік тому було моє подання Генеральному прокурору, моє звернення до міністра внутрішніх справ. Я чекала, що все-таки ми по-чесному доведемо цю справу до логічного завершення, до справедливого завершення, і все суспільство дізнається правду. Сподіваюся, що після доручення Президента все-таки це буде зроблено.

І, мабуть, на завершення, оскільки час сплинув, скажу таке. Позитивні зміни є. У деяких регіонах умови для ув’язнених у спец­установах покращені. Однак у кімнатах для затриманих на сього­дні затримані особи перебувають у поганих умовах, які принижу­ють їхню гідність, що згідно з міжнародними стандартами вважа­ється одним з видів катувань. Маю сказати, що четверта частина ізоляторів тимчасового утримання, зокрема в Євпаторії, Бахчиса­раї, Сімферополі, Одесі, Тернополі, не відповідають сучасним ви­могам. Ще гірші умови утримання в кімнатах для затриманих гро­мадян, де людину можна утримувати до трьох діб. 90 відсотків таких кімнат не відповідають європейським стандартам!

Тому, на моє глибоке переконання, щоб підняти престиж міліції, треба звернути увагу насамперед на всі факти порушення прав людини і перейти до захисної функції.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Володимир Миколайович Олійник, перший заступник голови Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності. Будь ласка. Потім виступатиме Андрій Іванович Садовий.

 

ОЛІЙНИК В.М., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохорон­ної діяльності (Партія регіонів). Дякую. Шановний Голово! Шановні учасники парламентських слухань! На робочій нараді з питань реформування кримінальної юстиції Президент України підкрес­лив, що реформування органів кримінальної юстиції — це не лише зобов’язання перед Європейським Союзом, це насамперед зобо­в’язання перед українським народом. Мета реформи зрозуміла — створення нових відносин між громадянами і правоохоронними органами європейського рівня, які ґрунтуватимуться на безумов­ному виконанні та повазі до конституційних прав і свобод людини.

Ми сьогодні говоримо про реформування міліції, але, на мою думку, насамперед потрібно затвердити концепцію загаль­ного реформування органів кримінальної юстиції. Ми не зможемо рухатися далі, якщо не вирішимо багато загальних проблем.

Зокрема, щодо досудового слідства. Його матиме кожен орган, як сьогодні, чи все-таки буде комітет?

Ми повинні вирішити питання щодо максимального уник­нення дублювання або виконання невластивих повноважень.

Ми повинні принципово, з урахуванням європейського досві­ду вирішити, які питання у сфері охорони правопорядку передає­мо органам місцевого самоврядування. Такий корисний досвід уже є, зокрема і в Україні.

Ми повинні, врешті-решт, вирішити питання, в який спосіб громадські організації, загалом суспільство контролюватимуть діяльність правоохоронних органів. І багато-багато інших питань.

Без затвердження такої концепції (за дорученням Президен­та вона вже розроблялася в уряді, потребує доопрацювання і за­твердження) ми не зможемо рухатися далі, бо це буде танок на граблях — постійно будемо повертатися до тих самих проблем. І тому, очевидно, треба ставити питання про затвердження цієї концепції парламентом. Бо як ми обійдемося без фінансового забезпечення? Наміри є, а як підкріпимо — організаційними, нормативно-правовими актами? Це має бути державна програма, і підхід має бути державницький, бо багато висловлюється міркувань, тільки ми їх не реалізуємо.

Безперечно, ми повинні вважати пілотним проектом рефор­мування Міністерства внутрішніх справ. Це пілотний проект. Проте знову-таки постає запитання: це реформування проводитиме МВС чи хтось інший? Європейський досвід свідчить, що це настільки серйозний процес, що сама структура, яка реформуєть­ся, не може себе реформувати. Отже, ми повинні чітко зрозуміти: або реформування проводить Адміністрація Президента спільно з РНБО… Бо в цій проблемі вже є проблема національної безпеки. Послухавши сьогодні міністра внутрішніх справ, я вам скажу сло­вами одного з популярних героїв, який бореться із злочинністю: “Картина маслом”. Далі вже нікуди!

Ми ж вимагаємо правопорядку, забезпечення охорони прав і життя громадян, а фактично під це не підводимо ніякої бази. По суті, за такого фінансування ми штовхаємо міліцію до корупції. Вона ж продовжує в неконституційний спосіб отримувати папір, матеріали, потрібні для роботи, пальне, про яке говорили, оргтехніку, проводити ремонти. Держава ж цього не забезпечує! А далі як вибудовувати відносини з підприємцями: учора просив — завтра посадив? Це неправильно. Ми маємо чітко визначитися: якщо правоохоронні органи нам потрібні, а вони потрібні, тоді ми повинні забезпечити їх фінансово. А якщо ми бачимо, що немає такої можливості, то скорочувати треба з розумом. Бо, знаєте, можна так догратися у скорочення, що далі й не варто тримати міліцію. Маєте назву, та толку немає. Сьогодні ситуація змушує нас приділити цьому увагу.

А тепер я хочу відповісти на критику багатьох: яке суспіль­ство, така й міліція. Це ж дзеркало! Ми всі загралися, бо нічого фундаментального, системного не робили, а тільки постійно при­мовляли: та обійдеться, знайдуть, їздять на автомобілях — Бог з ними! Ми не замислювалися, що дали поштовх певним кримі­нальним стосункам.

Тому я вважаю, що тема слушна, потрібно по-державниць­кому до неї підійти. І тоді ми поступово, крок за кроком, хоч через 5–10 років отримаємо нову міліцію, за яку будемо дякувати і українському народу, і самим собі.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Андрій Іванович Садовий, Львів­ський міський голова. За ним виступатиме Володимир Стретович.

 

САДОВИЙ А.І., Львівський міський голова. Високоповажний пане Голово Верховної Ради! Шановні пане міністре, голово пар­ламентського комітету! Шановні колеги народні депутати, офіце­ри, представники засобів масової інформації, громадських органі­зацій! Дорогі наші глядачі, хто бачить нас зараз по телебаченню! Я думаю, що для присутніх у цьому залі і взагалі для українців немає важливішого питання, ніж безпека. Кожен хоче, щоб коли стається біда, ти набрав телефон міліції — і за лічені хвилини отримав допомогу. Чи в нас так? Напевно, що ні. Однак, шановні колеги, якщо ми поїдемо і подивимося, в яких умовах трудяться працівники міліції, які умови в гуртожитках, то можна лише ди­вуватися, як вони мають силу і мужність розкривати злочини, ризикуючи своїм життям. Бо це умови, які не личать країні, яка хоче називати себе цивілізованою.

Сьогодні багато говорилося про рівень довіри до міліції. А я вважаю, що це рівень довіри громадян до власної держави. Якщо для кожного з нас безпека на першому місці, то ми повинні зробити все можливе, щоб міліція була належним чином забез­печена умовами для виконання своїх обов’язків, а тоді вже можна з неї питати. А не так, як сьогодні, коли фінансів немає, проблеми накопичуються одна за одною, і дуже часто намагаємося шукати крайніх. І так відбувається протягом багатьох десятиліть.

Так, ми сьогодні проходимо складну трансформацію. За ра­дянських часів міліціонер повинен був захищати систему, сьогодні ми хочемо, щоб міліція захищала людину, особу. Це складна трансформація.

Розповім вам про власний досвід. Я працюю на посаді Львівського міського голови п’ять з половиною років. За цей час змінилося п’ять начальників УВС області, така сама кількість начальників міської міліції, якщо говорити про начальників шести райвідділів міста — змінилися десятки людей. Це дуже велика проблема. Якщо відбувається така постійна ротація, як можна ви­магати якісної, системної роботи? Начальник міліції повинен мати гарантію, що він працює як мінімум п’ять років. Тоді він планує свою роботу, добирає команду, і з нього можна спитати.

Одне з перших рішень, яке я прийняв на посаді міського голови, — спільно з депутатами міської ради я знайшов можли­вість виділити 40 машин для міліції, щоб вчасно можна було виїж­джати на виклики. Я домовився з нашими заправними станціями, щоб кожного місяця вони виділяли 4 тонни пального. А тепер вже цього не можна робити, бо це корупція. Однак грошей ніхто ж не дає! Люди приходять на прийом до мене як до міського голови і кажуть: ми тебе обрали громадою, ти за все мусиш відповідати, повинен розв’язувати проблеми. Приходить і дружина міліціонера, бо треба допомогти з житлом, і мешканці з іншими проблемами. Тому головне, щоб ми сьогодні не кинули міліцію напризволяще, а розуміли, що це наша спільна справа — допомогти і це питання вирішити.

Є світовий досвід. Багато країн мали подібні проблеми і  якісно їх вирішували. Я пропоную декілька прикладів, які стосу­ються контексту місцевого самоврядування. Я переконаний, що нам треба думати про розподіл міліції кримінальної і міліції з пи­тань громадської безпеки, яка має тісно співпрацювати з місце­вим самоврядуванням. Звичайно, тоді буде інше ставлення, ми знайдемо і додаткові кошти, і можливості. А доки ми до того дій­демо, я вважаю, що призначення на керівні посади в міліції у мі­стах і районах має обов’язково погоджуватися з міськими голова­ми. Можливо, це не вдасться зробити одразу, це складний етап, до якого треба йти. Наприклад, я як міський голова готовий за­пропонувати, пане міністре, Львів як майданчик для реалізації пілотного проекту, якщо є таке бажання, враховуючи підготовку до Євро-2012. Тому що тільки разом ми зможемо допомогти міліції зробити її сильною і потужною, щоб кожен з присутніх і кожен українець почувався в безпеці і захищеним.

Дякую, шановні колеги.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Запрошую до виступу Володимира Стретовича, заступника голови Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності. За ним виступатиме Юрій Прокопчук.

 

СТРЕТОВИЧ В.М., заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності (Блок “Наша Україна — Народна самооборона”). Шановний пане Голово! Шановні учасники парламентських слу­хань! Шановні громадяни! За 20 років незалежності Україна набу­ла величезного досвіду у проведенні різноманітних реформ. Всі вони відрізнялися одна від одної масштабами, результативністю, глибиною. Національні правоохоронні органи зазнають реформу­вання вже 20-ий рік поспіль, і кінця цьому процесу не видно. Змінювалися політичні орієнтири, вожді, змінювалися напрями реформ. Однак, на жаль, за весь цей час не було жодної доко­рінної, всі були вибірковими, які не змогли змінити обличчя Міністерства внутрішніх справ України.

Побудова європейської країни завжди починається з форму­вання надійних інституцій для забезпечення природних прав лю­дини, а саме права на життя, проживання, пересування, свободу слова і віросповідання. Діяльність правоохоронних органів повин­на мати прозору основу та захищати права і свободи кожного громадянина держави. Не дарма ці органи називаються право­охоронними, тобто покликані охороняти права і свободи грома­дян, бути для них якщо не другом, то принаймні союзником.

А що насправді? Нині, коли минуло 20 років, ми продов­жуємо бачити неефективність української влади, зокрема органів внутрішніх справ, ставлення громадян України до правоохоронних органів є катастрофічно негативним і продовжує погіршуватися.

Основним елементом підтримання правопорядку в державі, безперечно, є система органів внутрішніх справ. Недаремно в Нідерландах Міністерство внутрішніх справ називають матір’ю міністерств. Реформування цих органів потребує конкретного ви­значення пріоритетів, шкали цінностей, нових шляхів побудови їх внутрішньої системи. Необхідно виробити єдину довгострокову концепцію реформування всіх вітчизняних правоохоронних орга­нів, яка містила б, зокрема, стратегію взаємодії Міністерства вну­трішніх справ з громадянським суспільством. Реформування має бути радикальним, а не помірно вибірковим, а реформи — все­охопними та послідовними. Реформування лише одного аспекту діяльності МВС ніколи не змінить ставлення громадян до нього, а це ставлення є лакмусовим папірцем ефективності і справедли­вості його діяльності.

МВС сьогодні є своєрідним дзеркалом українського су­спільства, про це казали попередні промовці. Однак нездатність держави протягом 20 років самостійного розвитку сформувати справді дієву структуру влади і відійти від радянської моделі функціонування правоохоронних органів є, очевидно, прямим відображенням неправильності нашого державного будівництва. Успішність реформ не залежить від грошових сум, історії право­охоронних органів чи професійного рівня залучених іноземних експертів. Ефективність реалізації залежить від політичної волі та рішучості влади у проведенні реформ. Ці зміни повинні бути докорінними.

Однак від частого повторювання слова “реформи”, як і від повторювання слова “халва”, у роті солодше не стає, і в державі краще теж. Кожен повинен розуміти, що жодні кадрові переста­новки на верхівці правоохоронної вертикалі результату не дадуть. Потрібні реформи знизу, дії, які змінять обличчя системи на міс­цях. Наша міліція не буде ефективною доти, доки її не поважа­тимуть люди. Для громадян органи міліції є зовнішнім виявом права. З міліціонером вони зустрічаються найчастіше у своєму житті. Однак сьогодні ця структура, на жаль, не є віддзеркаленням чинного правопорядку в країні.

Основним недоліком системи органів внутрішніх справ, на нашу думку, є відсутність професіоналів, здатних кваліфіковано виконувати покладені на них обов’язки. Значна частина їх зали­шили систему ще в 1990-х роках, не бажаючи бути інструментом чиїхось “розборок” чи виконання справ на замовлення. Нині їх відсутність пояснюється нестабільними умовами праці та низьким рівнем підготовки у вузах. Однією з головних причин кадрової проблеми залишається низький рівень зарплат, що є першим стимулом до корупції. Залишається також проблема низького фінансування органів внутрішніх справ у центрі і на місцях, про що говорилося в доповіді міністра.

Хочу загострити увагу учасників слухань на проблемі, що останніми роками бентежить українське суспільство, — це засто­сування тортур, побоїв, катувань працівниками міліції, що часто має трагічні наслідки. Наприклад, учора до мене звернулися батьки 21-річного Володимира Кривоноса, якого востаннє бачили живим патрульні міліції на залізничній станції Вінниця вночі 18 квітня, а через два тижні його труп знайшли у річці Південний Буг. Усі спроби батьків дізнатися, хто згубив молоде життя, залишається без відповіді у міліції і в прокуратурі.

Як озброєний, підкреслюю це, орган виконавчої влади, міліція не може бути вільною від контролю суспільства. Інакше вона стане інструментом узурпації влади. Декілька років тому при кожному ВВС в області діяли правозахисні громадські ради, однак у 2010–2011 роках вони були розформовані, внаслідок чого зро­стає число скарг на цинічні, антилюдські дії міліціонерів. Мною підготовлений законопроект про створення таких рад в областях на законодавчому рівні, однак він не здобув підтримки парламент­ської більшості. Хотілося б, щоб влада почула потреби суспіль­ства, оскільки, за даними соціологічних досліджень, дві третини громадян бояться застосування тортур при зустрічі з міліціонера­ми чи потраплянні в міліцейський відділок.

Що треба зробити?

Перше — змінити механізм підготовки кадрів Міністерства внутрішніх справ. Повинен бути суворий відбір: правоохоронцем не може бути людина з низьким моральним та освітнім рівнем.

Друге. Працівники органів внутрішніх справ, передовсім оперативні, повинні отримувати гідну зарплату. Якщо залишити зарплати на теперішньому рівні, то Україна й залишиться на тій самій позиції в міжнародному Індексі сприйняття корупції. Зарпла­ти мають бути збільшені.

Третє — спільно з громадськістю провести принципову професійну атестацію кадрів МВС і залишити лише тих, хто може нести високе звання українського міліціонера.

Четверте — після прийняття нового Кримінально-процесу­ального кодексу спрямувати всі зусилля на реформування органів досудового слідства, підвищити статус слідчих, їхнє матеріальне забезпечення. Настав час створити єдиний орган досудового слідства.

П’яте. Має бути створена ефективна система громадського контролю за діяльністю правоохоронних органів. Громадяни повинні мати змогу контролювати діяльність правоохоронних органів через неурядові організації, ЗМІ, громадських спостеріга­чів. Ми сподіваємося, що Міністерство внутрішніх справ саме за­цікавлене в тому, щоб бути прозорим перед суспільством.

І на завершення. Ми живемо в бурхливий час. Зробити Україну затишною для проживання громадян з дотриманням їхніх прав і свобод — такий обов’язок покладений на нас у нинішній непростий для держави час. На нас усіх, хто причетний до влади. Перефразовуючи дитячу казку про втрачений час, наостанок скажу: “Ми не помічаємо, як старіємо, якщо нічого не робимо”.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Шановні колеги, насамперед народні депутати, я вас прошу, починайте виступ з кінця, тоді буде все нормально, і ми послухаємо більше людей. Будь ласка, врахуйте цю пропозицію.

Слово має Юрій Володимирович Прокопчук, голова підкомі­тету з питань парламентського контролю та законодавчого забез­печення реформування органів прокуратури Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності. За ним виступатиме Валерій Бевз.

 

ПРОКОПЧУК Ю.В., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохорон­ної діяльності (Блок Юлії Тимошенко). Шановний Голово! Шановні учасники парламентських слухань! Визначальними умовами впро­вадження реформ є політичний консенсус та суспільна підтримка. Якщо цього немає, успішного впровадження реформ, звісно, не буде. Що стосується реформування органів системи МВС, на мою думку, таке реформування має відбуватися в комплексі з рефор­муванням усієї кримінальної юстиції.

Синдром реформування МВС ми спостерігаємо з 1995 року, але, як бачимо, під вивіскою реформ протягом цих років відбува­ється так звана реорганізація. Мабуть, кожен начальник управлін­ня і той, хто пройшов усі ці ланки, знає, що це або банальне скорочення, або перейменування, або під виглядом іще чогось роблять щось інше, що призводить до звільнення професійних слідчих, тих, хто вміє, знає і любить свою роботу. За цей період у нас збільшився, на превеликий жаль, тільки апарат — із 1200 до 3500 осіб. Багато про що розповідають, багато що відбувається. На жаль, маємо більше негативних наслідків, про які не хочемо говорити.

А що робити з тим, що відбувається? Зокрема, вбивства у слідчих ізоляторах. Скажіть мені, будь ласка, де той слідчий, який пресував Дмитренка, де прокурор, який наглядав за цією справою, і суддя, який його засудив за статтею 115 до перебу­вання в тюрмі? У той час знаходять іншого. Ми вже мали такі приклади. Це професійні дії? Звісно, все це треба виправляти. Або події, що відбувалися 24 серпня, коли наша рідна міліція була кинута проти українського народу. І таких прикладів можна наве­сти багато. Але чи дасть це нам щось, як кажуть, на перспективу? Та ні. І саме тому катастрофічно знижується довіра до міліції.

Чи можуть реформувати міліцію ті, хто її очолює? Очевидно, ні. Чи можуть її реформувати ті, хто негативно ставиться до мілі­ції? Відповідь однозначна — ні. Міліцію потрібно реформувати так, щоб вона застосовувала надані права виключно на законних під­ставах, а не на догоду тим чи тим політичним лідерам чи для здій­снення якихось олігархічних планів.

Відколи існує незалежна Україна, мабуть, жодна державна структура не пережила стільки потрясінь, як міліція. Бо тільки в системі МВС відбувається, як у тому фільмі: “Власть переме­нилась — скидывай сапоги”. І давай змінювати, починаючи з на­чальників обласних управлінь, районних і далі далі… Такого не по­винно бути, треба зупинитися. Очевидно, що є логіка в тому, щоб почати із зміни назви. Не треба цього боятися, бо поліція похо­дить від слова “поліс”, що в перекладі означає “місто, держава”. Тому давайте від мілітаризованої назви перейдемо до більш ци­вільної. Почнемо з назви.

Як приклад реформування МВС на пострадянському просто­рі я хочу навести Грузію. Ви знаєте, що там повністю було скасо­вано все, починаючи з назви відомства, люди почали з нуля. Насамперед вони підвищили заробітну плату до 3 тисяч доларів рядовим працівникам, вирішили питання квартирного забезпечен­ня. У результаті таких заходів вони повністю подолали корупцію. Завдяки таким діям на сьогодні в Грузії, у не найбагатшій державі, ставлення громадянина до поліцейського, як і поліцейського до громадянина, адекватне і базується саме на повазі.

Шановні колеги, у цьому залі багато досвідчених працівників правоохоронних органів — і тих, хто був міністром, і тих, хто долав наслідки 1990-х років, які, на жаль, повертаються в Україну. Серед присутніх — люди, які багато зробили для становлення правоохо­ронних органів. І не творили, до речі, стільки спецпідрозділів, як “грифони”, “беркути”, “соколи” та інші всілякі хижі звірі, вибачте за таку назву, тоді їх не було. До речі, ці спецпідрозділи, на пре­великий жаль, показали свою цілковиту неготовність до того, що відбувалося в Одесі. Тільки після 5-годинного бою і за втручання справжніх професіоналів із спецпідрозділу “Альфа” Служби без­пеки України це питання було вирішено. Але чи потрібно було це починати там взагалі?

Тому ми готові до співпраці, ми готові підтримувати всіх тих, хто стоїть на шляху реформування міліції. Переконаний, що ми зі свого боку зробимо все для того, щоб і рівень довіри народу до міліції, і відданість міліції українському народу тільки зростали.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Валерій Ананійович Бевз, голова Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і коруп­цією. Потім виступатиме Олександр Бобильов.

 

БЕВЗ В.А., голова Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією (Комуністична партія України). Шановний Володимире Михайловичу! Шановний Анатолію Володимировичу! Шановні учасники парламентських слухань! Я хотів би нагадати про те, що рівно 16 років тому з цієї трибуни до народних депутатів України звернувся Президент України Леонід Данилович Кучма. Було поставлено одне запитан­ня: яке суспільство ми будуємо? Тобто з цієї трибуни Президент попросив депутатів сказати йому, що треба побудувати, а він візьметься і побудує. На жаль, не сказали. Тому побудували те, що побудували. Побудували суспільство, в якому сьогодні пану­ють агресія, загальносуспільне хамство, зовсім інші суспільні від­носини, які, за великим рахунком, серйозно впливають і на діяль­ність правоохоронних органів.

Тому й постала низка новітніх негативних явищ, серед яких основні такі: набуття злочинністю організованого, професійного характеру, розвиток тіньової економіки, поширення правового нігілізму. Система правоохоронних органів вимушена працювати фактично в нових умовах, коли традиційні підходи до боротьби із злочинністю та охорони громадського порядку втрачають свою ефективність.

Необхідно зазначити, що протягом років незалежності України не раз декларувалися намагання реформувати органи кримінальної юстиції. Було розроблено декілька концепцій рефор­мування, які так і не були реалізовані. У цій залі сьогодні присутні міністри, заступники міністрів, начальники УМВС, вже сиві, які пе­режили не одну реформу, що, на жаль, так і не були до кінця реалізовані. Протягом багатьох років основним орієнтиром ре­формування правоохоронної системи держави були інтереси окремих відомств, які ініціювали розв’язання лише своїх проблем у сфері правоохоронної діяльності.

На сьогодні організація та діяльність системи правоохорон­них органів України засвідчують, що це структура, безумовно, громіздка. Її ланки характеризуються надмірним бюрократизмом, неузгодженістю, дублюванням компетенції. Слабкість та неефек­тивність діяльності правоохоронних органів пов’язані також з не­достатнім фінансуванням, корумпованістю та значною заполітизо­ваністю. Тому питання необхідності реформування системи МВС є цілком нагальним. Але реформування треба проводити в ком­плексі, тут я абсолютно погоджуюся з попередніми промовцями.

На нашу думку, задля ефективного реформування правоохо­ронної системи в цілому і зокрема системи МВС треба вирішити декілька простих і водночас складних питань. Насамперед потріб­но створити повноцінне правове підґрунтя, адже реформаторські дії мають спиратися на відповідні нормативно-правові акти, які визначають завдання, функції певної правоохоронної структури, її місце і роль у системі виконавчої влади, принципи діяльності тощо. Якщо говорити про стан законодавчого забезпечення на сьогодні, то найперше, що впадає в очі, — величезна кількість нормативних актів. До речі, Голова Верховної Ради України Воло­димир Михайлович Литвин сьогодні казав про те, що парламент має серйозно займатися питаннями ефективності кожного законо­давчого акта, для того щоб він справді працював, а не лежав десь на полиці. Ідея, по суті, не нова. Ефективність кожного закону за­лежить від того, коли він прийнятий і наскільки відповідає вимо­гам сьогодення. Нині Україна, як ніколи потребує прийняття ново­го Кримінально-процесуального кодексу. Необхідність його прий­няття зумовлена економічними, соціальними і політичними зміна­ми, адже всім відомо, що Кримінально-процесуальний кодекс — це засіб і спосіб реалізації кримінального права в державі.

Зрозуміло, що Кримінально-процесуальний кодекс 1960 ро­ку вже не встигає за суспільними перетвореннями, які відбува­ються в Україні. Водночас у процесі реформування є очевидною потреба прийняття в новій редакції низки законів, що регулюють діяльність органів внутрішніх справ, зокрема й Закону “Про опера­тивно-розшукову діяльність”. До речі, маємо подякувати нашим попередникам, які 20 грудня 1990 року Указом Президії Верховної Ради Української РСР прийняли Закон “Про міліцію”, який і на сьогодні є актуальним та працює.

Оскільки Голова Верховної Ради надзвичайно жорстко стежить за дотриманням регламенту, за браком часу про події в Одесі можу сказати так: “Каждый мнит себя героем, видя бой со  стороны”. Не робімо поспішних висновків. Для цього є міністр, який проведе службове розслідування і “раздаст всем сестрам по серьгам”.

І ще одне. Тут згадували про дзеркало. Хай мені вибачає Леонід Данилович Кучма, я нагадаю ще одне його висловлювання. У 1998 році з цієї трибуни він сказав, що міліція є дзеркалом українського суспільства. Тому я закликаю своїх колег політиків: давайте, друзі, частіше дивитися в дзеркало.

І наостанок. Я часто повторюю слова, які 1967 року сказав Міністр внутрішніх справ Союзу РСР Микола Онисимович Щоло­ков на Всесоюзній нараді керівних працівників МВС. Так ось, тоді він сказав сакраментальну фразу, краще не скажеш: “Голодная и нищая милиция опасна для общества”.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Олександр Фадійович Бобильов, голова підкомітету з питань контролю за виконанням законів уповноваженими державою органами на боротьбу з організова­ною злочинністю і корупцією Комітету з питань боротьби з органі­зованою злочинністю і корупцією. Наступним виступатиме Віктор Король.

 

БОБИЛЬОВ О.Ф., член Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією (Блок “Наша Україна — Народна самооборона”). Уважаемый Владимир Михайлович! Уважаемые участники парламентских слушаний, кол­леги! Сегодняшняя дискуссия о путях реформирования системы органов внутренних дел является убедительным свидетельством того, что и на уровне общества, и на уровне высшего руководства государства есть понимание того неопровержимого факта, что существующая система МВД требует серьезных структурных изменений.

У наших граждан есть немало нареканий на работу милиции и вопросов по поводу организации системы МВД, ее численно­сти, специфики отношений, сложившихся между правоохраните­лями и населением, различных резонансных проявлений корруп­ции, иногда таких, как недавно были в Харьковской области. Но это единицы, отщепенцы. Подобные факты как раз используются как повод для разнообразных политических спекуляций и фор­мирования негативного имиджа милиции.

Мы не должны забывать, что именно эти люди в силу своих профессиональных обязанностей ради спокойствия и благополу­чия своих сограждан фактически ежедневно сознательно идут на риск, нередко несущий угрозу не только их здоровью, но и жизни. Об этом, в частности, свидетельствуют недавние трагические события, связанные с попыткой задержания профессиональных наемных убийц в Одессе.

Вместе с тем мы должны четко осознавать, что наши органы правопорядка — это результат эволюции общества, показатель его зрелости, способности должным образом организовываться для решения соответствующих задач. И в этом смысле они явля­ются отражением общества со всеми его насущными пробле­мами, без решения которых мы не сможем двигаться дальше.

Дискуссия о реформе правоохранительных органов ведется давно. И сегодняшние парламентские слушания на эту тему сви­детельствуют о крайней необходимости ее проведения. Однако уже сегодня можно со стопроцентной уверенностью утверждать, что реформа системы органов внутренних дел заранее обрече­на  на провал в случае отсутствия должного финансирования, а  потому первым и главным условием ее проведения является обеспечение финансирования органов охраны правопорядка и их материально-технического обеспечения.

Еще министр Щелоков в далеких 1960-х годах говорил, что нищая милиция опасна для общества. Наконец, раз и навсегда надо преодолеть устоявшуюся практику хронического недофинан­сирования МВД, обычно оно не достигает и половины от норма­тивных потребностей. Согласитесь, сложно говорить о серьезных успехах в борьбе с коррупцией и преодолением преступности, когда правоохранительные органы вынуждены сами добывать се­бе бензин, технику, средства на ремонт служебных помещений, мебель и даже командировочные расходы и форменное обмунди­рование, которыми их должно обеспечивать государство.

Ежегодное недофинансирование МВД Украины фактически разбалансировало кадровый потенциал. О чем можно говорить, если сотрудников с выслугой свыше 20 лет осталось всего лишь около 5 процентов. По словам министра внутренних дел, от об­щего количества личного состава с выслугой 25 лет осталось менее 2 процентов. При этом зарплата участкового первого года службы составляет 1400 гривень, старшего участкового (а это уже люди, проработавшие не менее пяти лет) — до 2000 гривень. Понятно, что при таком уровне оплаты труда сложно говорить о престиже работы милиционера.

Необходимо рассматривать реформирование системы МВД несколько глубже. В контексте инициированной Президентом Украины декриминализации экономических и хозяйственных пре­ступлений необходимо пересмотреть структуру соответствующих подразделений, борющихся с экономической преступностью. В то же время, надо очень серьезно пересмотреть структуру и управ­ление подразделениями по борьбе с организованной преступно­стью, которые дублируют функции друг друга. У нас экономиче­ской преступностью занимаются практически все ведомства и все мало-мальски контролирующие подразделения. В конце концов, в  советское время этим занимался только ОБХСС в милиции, так должно быть и сегодня.

В ходе реформы органов системы МВД надо особенно осторожно подойти к реформированию патрульно-постовой служ­бы и ГАИ. В данном случае необходимо, на наш взгляд, сделать акцент на усилении тех структур патрульно-постовой службы, ГАИ, которые непосредственно отвечают за порядок на улицах, и на дорогах, за безопасность дорожного движения. Все осталь­ные функции ГАИ следует передать в соответствующее министер­ство, которое будет этим заниматься.

Задача власти и общества — обеспечить правоохранителям достойные условия работы, тогда реформа правоохранительных органов принесет обществу ожидаемый результат.

И главное, что я хочу сказать: каждый из нас понимает, что в милиции работает немало патриотов и преданных делу закона прекрасных людей.

Спасибо за внимание.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Запрошую до виступу Віктора Миколайовича Короля, народного депутата України третього — п’ятого скликань, генерал-лейтенанта міліції. За ним виступатиме Олег Ляшко.

 

КОРОЛЬ В.М., народний депутат України третього — п’ятого скликань. Спасибо. Уважаемые участники парламентских слуша­ний! Прошу вас почтить минутой молчания память правоохрани­телей, которые погибли, исполняя свой долг. Это будет наш вклад, наша реакция на то, что мы обсуждаем.

(Хвилина мовчання).

Спасибо.

Я, как и все присутствующие, неравнодушен к событиям, происходящим и внутри страны, и в нашей родной доблестной милиции. Прежде всего, хотелось бы, чтобы нынешние парла­ментские слушания не превратились в огульную демонстрацию тех негативов, которые присущи и милиции, и правоохранитель­ным органам в целом. Хочу обратить ваше внимание на то, что мы живем во время, когда разгул политической анархии, все­общий нигилизм, зашкаливающая коррупция, львиная доля кото­рой направлена на нейтрализацию действий правоохранительных органов, их дискредитацию, хроническая нехватка бюджетных средств — это далеко не полный перечень негативных факторов, влияющих на работу правоохранительных органов и, в частности, МВД.

Хотелось бы также обратить внимание на тот факт, что МВД в нынешнем виде досталось нам в наследство от Советского Союза с его режимом, однопартийностью, со всеми вытекаю­щими последствиями. Хотя надо отдать должное, что милиция в  то время достойно выполняла возложенные на нее функции. Однако времена меняются, и требования к правоохранительной деятельности тоже. Пришло время не только поменять вывеску “милиция” на “полиция”, но и изменить суть действий этих органов.

С моей точки зрения, началу реформ в системе МВД должна предшествовать системная и тщательная инвентаризация всех органов и ведомств, которые от имени государства прямо или косвенно принимают участие в правоохранительной деятель­ности либо в контрольных функциях. После этого, когда мы про­ведем такую инвентаризацию, надо приступить к ревизии дея­тельности этих органов, устранению ненужного, вредного дубли­рования, приносящего ущерб делу. И уже следующим этапом на основе полученных результатов должно быть создание обновлен­ного, соответствующего европейским стандартам, воспринима­емого нашим обществом Министерства внутренних дел, особенно подчеркиваю: на принципах непартийности, стабильности кадро­вого и финансового обеспечения, независимого от влияния и вмешательства чиновников любого ранга. Это ведомство дол­жен возглавить вице-премьер-министр — министр внутренних дел. Руководитель МВД — это политическая фигура, реализующая политику и программу Президента, Кабинета Министров и персо­нально несущая ответственность перед ними за ее реализацию.

Мы говорим много, но нет политического решения, которое стало бы стартом для всего, о чем я сказал. Если такое решение будет принято, то я вижу Министерство внутренних дел одним из ключевых в Кабинете Министров Украины.

Само Министерство внутренних дел должно состоять из аппарата министра, коллегии МВД и штабных служб, обеспечи­вающих деятельность функциональных подразделений (профес­сионалы меня поймут).

Функциональные же подразделения должны быть самостоя­тельными, юридически независимыми ведомствами со своим правовым статусом. Например, полиция, следственное подразде­ление и другие. Их руководители должны быть наделены всеми правами по исполнению своих функций и входить в состав кол­легии МВД, решения которой обязательны для сотрудников. Центральные органы функциональных подразделений должны быть минимальными по численности, укомплектованы професси­онально грамотными и высококомпетентными сотрудниками, их основная задача — руководство и создание условий для работы территориальных органов. Я говорю общими фразами, но вы понимаете, о чем я говорю.

Основной упор в работе надо сделать на территориальные органы. Именно там должно быть сосредоточено 99,9 процента финансовых и материальных ресурсов. Необходимо расширить права начальников территориальных управлений, предоставить им возможность обеспечить полноценную работу функциональных подразделений. Руководители территориальных органов должны назначаться по процедуре назначения министра.

Не могу не коснуться вопроса социального обеспечения, за неимением времени буквально несколько слов. Нам надо уйти, наконец, от понятия “льготы”. Да нет льгот! Это государство рассчитывается с нами за тяжкий труд, за исполнение нами обязательств, которые мы принимаем с присягой. Ведь я отдаю свою жизнь, жизнь своих близких за то, что вы мне минимально обеспечите не жизнь, а возможность исполнения этих обязательств.

Поэтому я предлагаю и прошу отразить это в рекоменда­циях парламентских слушаний: мы должны уйти от льгот и прийти к новой экономической модели стимулирования труда работника милиции, когда будут предоставляться беспроцентные кредиты под гарантии государства. И тогда молодой сотрудник, придя на работу и получив право на кредит, сразу не сбежит, не будет становиться в очередь на квартиру. Может, квартира есть у его родителей. Он сам будет решать, что ему необходимо для того, чтобы достойно выглядеть, учиться и профессионально работать.

Теперь о бюджете. Я обращаюсь к министру, здесь и мини­стры присутствуют. Денег никогда не хватало. Я был первым заместителем председателя бюджетного комитета и знаю, что не хватает ни армии, ни милиции, ни Верховной Раде. Поэтому необходимо уйти от практики, когда перед принятием бюджета все министры стоят толпой и выбивают на коленях, разными спо­собами, через все каналы какой-то бюджет. Нам надо прийти к формуле: определенный процент от ВВП умножается на числен­ность сотрудников милиции — и получаем правильные расходы.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Стосовно ВВП. Записано в законах — не в одному законі, а в багатьох, — що на освіту виділяється не менше 10 відсотків обсягу ВВП. І що з того?

 

КОРОЛЬ В.М. Владимир Михайлович, я не могу сейчас дискутировать, но мы бы попробовали хоть раз выполнить этот закон и тогда сказали бы, что с того.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Можна попробувати виконати закон, якби план в районі не виконувався за рахунок відрахувань від заробіт­ної плати. Ви ж добре розумієте, що виробництво стоїть, а ми в сесійній залі Верховної Ради постійно з’ясовуємо стосунки. Іде боротьба: хто більше наобіцяє. Наобіцяли стільки, що сьогодні маємо на 160 мільярдів соціальних пільг. На 160 мільярдів! При тому що бюджет на наступний рік буде 334 мільярди. А ми перед виборами приймаємо закони, усім наобіцявши папірців. Розумієте?

Раніше була система соціального забезпечення, вона була на мінімальному рівні, але людина знала, що ця система діє. Ми її зруйнували, понаприймали перед виборами рішень... Діє прин­цип: якщо оберуть — якось викрутимося, дію цих законів зупини­мо, не оберуть — хай виконують інші.

Люди повинні розуміти, кого вони обирають. А в нас, як пра­вило, люди обирають того, хто бичку хвоста не закрутив, собачої будки не збив. Я думаю, ви зі мною погодитеся. Хто більше кри­чить, того й обирають (Оплески).

Зрозуміло, що бюджет не може бути таким, як у нас є. Сьогодні ми приймаємо делегацію Національної Ради Австрії. Це країна, в якій 8,2 мільйона населення. У нас ви знаєте, скільки на­селення. Бюджет, як я вам уже сказав, — 334 мільярди, видаткова частина — трохи більше 370 мільярдів. У них бюджет — 90 мільяр­дів євро. Помножте на 12 і стане зрозуміло.

Нам треба всім припинити цю балаканину (я маю на увазі не парламентські слухання) і думати про відповідальність. Бо у нас коли людина говорить про серйозні речі, то кажуть: “Та ми стоми­лися від цих серйозних речей, он 10 людей обіцяють, ви тільки мене оберіть, і завтра все буде”.

Я наводив приклади і закликав Верховну Раду України ви­значитися з приводу соціальних пільг у законопроекті про гарантії держави щодо виконання судових рішень. Я показав, що з 2000 ро­ку запровадили ганебну практику зупинення дії соціальних законів. А ми один одного звинувачуємо. Однак відповідають усі — і попередні, і чинні, і, очевидно, майбутні.

Треба зробити так, щоб країна почала працювати. Адже вся країна не працює, а ми кажемо міліції, щоб біля кожного стіжка сіна поставили сторожа. Людина не може вивести корову чи коня прив’язати біля хати, бо човгає 20 тих, які пропили все, що було, і тепер думають, коли будуть розкуркулювати тих, хто з останніх жил тягнеться, працюючи на селі. Що, не так? Усе так! І розмова у нас має бути про те, що країна повинна працювати. Коли люди­на працює, її не треба охороняти, вона не піде красти. А сьогодні вже дійшло до того, що один в одного дрова крадуть. І ми потім звинувачуємо: винна міліція. Якщо й надалі будемо так жити, то тільки й будемо робити, що реєструвати правопорушення і зло­чини. Вибачте за емоції, нам усім це болить, але ми повинні, мабуть, прийняти рішення, домовитися. В Україні має відбутися з цього приводу серйозна розмова.

Ось у нас розглядається проект бюджету. Його рвуть на частини, всі тільки додають. Я щодня телефоную голові бюджет­ного комітету і запитую: “Скільки ще ви там додали мільярдів?” А  він каже: “Порахувати боїмося”. Бо він же не збільшиться, цей бюджет. Шановні колеги, прийміть з розумінням мою репліку.

Слово має Олег Валерійович Ляшко, заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань бюджету. Будь ласка. Є? Немає.

Тоді запрошую до слова Тетяну Володимирівну Мазур, менеджера Міжнародного руху “Міжнародна амністія” в Україні. Прошу. Наступним виступатиме Сергій Гусаров.

 

МАЗУР Т.В., менеджер Міжнародного руху “Міжнародна амністія” в Україні. Добрий день! Насамперед дозвольте подяку­вати за можливість представити позицію міжнародної правозахис­ної організації Amnesty International, яка є однією з найвідоміших громадських організацій у світі. Досить знаково, що я сьогодні представляю цю позицію, оскільки 12 жовтня Amnesty International презентує наше останнє дослідження ситуації з дотриманням прав людини в Україні, що стосується проблеми катувань та проблеми безкарності міліції.

Це дослідження продемонструвало, що в Україні фактично існує культура безкарності за серйозні кримінальні проступки, включаючи катування та вимагання, скоєні правоохоронцями в ході їхньої роботи. Структурні недоліки, високий рівень корупції, тісні функціональні та інші зв’язки між прокуратурою і міліцією, відсутність або незадовільне проведення розслідувань криміналь­них вчинків, скоєних правоохоронцями (навіть у тих випадках, коли є медичні або інші достовірні докази на підтримку заяв), переслідування та залякування скаржників, а також дуже низький рівень притягнення винних до відповідальності — усе це сприяє безкарності за порушення правоохоронцями прав людини.

Європейський комітет з питань запобігання катуванням чи  нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню стверджує: “Віра в можливість заборони катувань та  інших форм жорстокого поводження опиняється під загрозою щоразу, коли посадові особи, які мають нести відповідальність за подібні зловживання, уникають відповідальності за свої дії. Якщо після появи інформації, в якій вказується на жорстоке поводжен­ня, не з’являється швидка та дієва відповідь, тоді ті, хто схильний до застосування жорстокого поводження щодо позбавлених волі осіб, швидко увірують — і зовсім не безпідставно — що вони мо­жуть чинити це безкарно. І навпаки, коли перед судом, відпові­даючи за свої дії чи помилки, постають посадові особи, які відда­ють розпорядження, дозволяють, пробачають або чинять кату­вання чи жорстоке поводження, це, без сумніву, сигналізує про те, що ніхто не буде миритися з такою поведінкою”.

Упродовж останніх років (думаю, для вас це не секрет) Європейський суд з прав людини все частіше приймає рішення проти України, в яких доходить висновку, що Україна порушує свої обов’язки за статтею 3 Конвенції про захист прав людини і осно­воположних свобод щодо запобігання катуванням та іншим видам жорсткого поводження. Більше того, ці висновки свідчать про си­стематичну неспроможність держави проводити ефективне роз­слідування заяв про катування. У жодній із справ, в яких Євро­пейський суд з прав людини визнав порушення статті 3, винні не постали перед судом, а органи влади України не вжили адекват­них заходів для усунення перешкод в ефективному розслідуванні скарг на дії правоохоронців.

Існуюча система, що використовує місцеву прокуратуру для розслідування жорстокого поводження з боку працівників міліції, вочевидь не працює. Працівники міліції та прокуратури часто тісно взаємодіють під час розслідування кримінальних справ, а деколи вони навіть розміщені в одній будівлі, тому працівники прокура­тури просто не можуть і часто не хочуть неупереджено та ефек­тивно розглядати скарги про катування.

Яскравим прикладом цього є справа Сергія Фесіка, якого затримали працівники міліції у Харкові через відсутність докумен­тів, а потім жорстоко побили. Він подав скаргу до прокуратури, і його викликали для надання пояснень. Фесік розповів нам, що слідчий запросив його зайти до сусіднього відділення міліції, де йому видали протокол, в якому стверджувалося, що його побили незнайомі люди на вулиці, а він звинуватив працівників міліції тільки тому, що був п’яний. Коли він відмовився підписати цей протокол, присутні працівники міліції почали кричати на нього та погрожувати. Він злякався і підписав протокол. Проте згодом він оскаржив ці дії в іншій прокуратурі, і на сьогодні ця справа досі розслідується.

Amnesty International вважає, що єдиною можливістю забез­печення ефективного розслідування скарг про катування та інші види жорстокого поводження є створення цілком незалежної структури, яка мала б усі необхідні ресурси для розслідування всіх заяв про порушення прав людини з боку працівників правоохо­ронних органів, включаючи міліцію. Ця рекомендація не єдина, але ключова в нашому дослідженні, вона цілком збігається з реко­мендацією, наданою Комісаром Ради Європи з прав людини.

Така структура має відповідати певним вимогам, а саме:

1) додержуватися у своїй діяльності п’яти принципів: незалежності, оперативності, ретельності, громадського контролю та залучення потерпілих;

2) не повинна мати жодних ієрархічних або організаційних зв’язків з міліцією і функціонувати цілком незалежно від уряду та правоохоронних органів;

3) мати адекватне фінансове та кадрове забезпечення, включаючи склад власних незалежних експертів-слідчих, а також керівництво, яке є компетентним, досвідченим, незалежним, об’єктивним та чесним;

4) мати завдання розслідувати всі заяви про серйозні пору­шення прав людини з боку працівників правоохоронних органів, включаючи факти смерті під час утримання під вартою, катування та інших видів жорстокого поводження і проявів расової дискримі­нації, а також порушувати розслідування за власною ініціативою за відсутності конкретних скарг;

5) мати всі необхідні повноваження, включаючи право захо­дити до приміщень відділень міліції або інших відповідних місць, а також право викликати свідків та вимагати пред’явлення доказів і документів;

6) направляти справи до прокуратури та / або внутрішніх дисциплінарних комісій, мати повноваження давати розпоряджен­ня стосовно порушення дисциплінарного розслідування та вима­гати від дисциплінарної комісії звіти про результати таких розслідувань;

7) рекомендувати вжиття відповідних заходів стосовно си­стеми роботи міліції загалом.

Дане містить також низку інших рекомендацій. Презентація дослідження відбудеться 12 жовтня об 11 годині у вигляді прес-конференції в “Укрінформ”. Запрошую усіх вас.

Наша організація також має намір перед презентацією зустрітися з представниками органів влади, зокрема Міністерства внутрішніх справ, Адміністрації Президента, Міністерства юстиції, офісу омбудсмена, для того щоб обговорити факти, наведені у дослідженні, та наші рекомендації.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам також, Тетяно Володимирівно.

Сергій Миколайович Гусаров, перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань правової політики, док­тор юридичних наук. Наступним виступатиме Валентин Коваленко.

 

ГУСАРОВ С.М., перший заступник голови Комітету Верхов­ної Ради України з питань правової політики (Партія регіонів). Шановний Володимире Михайловичу! Шановні учасники парла­ментських слухань! Питання, яке ми сьогодні розглядаємо, дуже важливе. Адже те, що система МВС України потребує докорінного реформування, ніколи і ні в кого не викликало заперечень.

Практично всі керівники цієї системи займалися її реформу­ванням, але бажаних результатів це не дало. Причина в тому, що спроби якісно змінити систему здійснювалися хаотично, без чітко продуманого державного плану. Багато наукових і практичних на­працювань залишилися незатребуваними. І це не випадково, оскільки кожний керівник розробляв концепцію реформування та  відповідні структури під себе. Незаперечним, але сумнівним досягненням реформаторів стало перетворення МВС з багатопро­фільного відомства на міністерство міліції.

Складалася ситуація, коли система реформувала сама себе. Тоді як науковий підхід вимагає, щоб реформатор перебував поза структурою, що піддається змінам, але був глибоко обізнаний з роботою МВС.

Виходячи з цього, видається за доцільне створити від­повідний орган при Президентові України. Це забезпечить комп­лексний підхід до реформування системи МВС із залученням всіх заінтересованих відомств та дасть змогу запобігти поспішним рішенням, останнім з яких було приниження ролі ДАІ шляхом реорганізації департаменту в управління, тоді як питання безпеки на дорогах є архіважливою функцією держави. Саме орган при Президентові України має розробити концепцію реформування, визначити нову структуру системи МВС, розробити потрібні зако­нопроекти та проекти підзаконних актів з урахуванням наукових розробок і прогнозів, з використанням досвіду інших країн.

Однак ні бездоганна концепція, ні ефективність нових структур, ні надійна правова основа реформування не дасть нам змоги досягти мети — забезпечення надійної охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства та держави від протиправ­них посягань, якщо залишиться незмінним фінансування міністер­ства, яке останнім часом сягає нижче 40 відсотків потреби.

У результаті рядові працівники, тобто ті, які несуть на собі основний тягар протидії злочинності, через низьку заробітну плату позбавлені змоги легально забезпечити гідне існування собі та своїм сім’ям. Пільги, які частково компенсували низький рівень доходів, практично скасовані. Перспективи придбання житла не­має. А у працівника міліції є діти, яких треба нагодувати, одягти, забезпечити їх духовний розвиток. І постає дилема: чи залиша­тися чесним працівником, чи піти на порушення закону заради виживання. Ось одна з причин корупції.

Що стосується керівника районного підрозділу, то його на вчинення корупційних дій штовхає майже кожен момент службової діяльності, починаючи з організації виїзду на місце пригоди. Вико­ристовуючи лише передбачене нормативне пальне, автотранс­порт органу працював би лише дві доби на місяць. А де брати кошти на засоби зв’язку, витратні матеріали, оплату комунальних послуг, ремонт транспорту і багато чого іншого, необхідного для нормального функціонування міліції? Таке становище з фінансу­ванням знижує здатність міліції виконувати покладені на неї завдання і призводить до втрати довіри населення.

Залишаються незрозумілими процеси істотного скорочення особового складу, яке не повинно призводити до погіршення безпеки населення. Скорочення треба компенсувати декриміналі­зацією ряду деліктів, спрощенням порядку провадження досудо­вого слідства та провадження у справах про адміністративні пра­вопорушення, запровадженням у діяльність міліції сучасних техніч­них засобів, комп’ютерної техніки та відеоспостереження, підви­щенням її мобільності шляхом забезпечення сучасним спеціалізо­ваним транспортом, спецзасобами тощо.

Нарешті, потрібно запалити зелене світло місцевій міліції, що зменшить тиск на державний бюджет та покращить обслуго­вування населення.

Необхідно забезпечити працевлаштування скорочених пра­цівників, щоб вони не поповнювали ряди сумнівних комерційних структур.

Чимало прорахунків у соціальній сфері.

Надмірна політизація кадрових призначень в МВС поперед­нім керівництвом призвела до масового відпливу професіоналів. На сьогодні залишилися одиниці носіїв позитивних традицій та досвіду протидії злочинності.

Тривожним сигналом є щоденні повідомлення про надзви­чайні пригоди з працівниками міліції, які або пачками притяга­ються до відповідальності за різні правопорушення, або гинуть і отримують травми внаслідок непрофесіоналізму.

Складна ситуація і з укомплектуванням керівними кадрами середньої ланки, внаслідок чого МВС не має можливості повно­цінно виконувати свої функції.

У своєму виступі я не ставив за мету викласти концепцію реформування міліції, а хотів привернути увагу уряду та суспіль­ства до проблем правоохоронців. Міліція — це фундамент право­охоронної системи, а МВС — становий хребет держави. Негативні явища в них підривають засади держави, а цих явищ уже накопи­чилося чимало, є реальна загроза незворотних процесів.

Настав час замислитися над пріоритетами і поставити крапку в цьому експерименті над міліцією. Система хворіє і потре­бує невідкладних заходів коригування, адже ми ризикуємо зали­шити наших громадян наодинці зі злочинністю.

І останнє. Валерій Ананійович сказав, що міліція — це дзер­кало влади. На цьому дзеркалі іноді з’являються мухи. І ми цими парламентськими слуханнями маємо велику частку цих мух із дзеркала зігнати.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам також.

Шановні колеги, нам потрібно з вами, як колись казали, порадитися. Міністру вже надіслали стільки запитань, що для від­повідей потрібно щонайменше 30 хвилин. То, можливо, ми зроби­мо таким чином. Я думаю, що для нас усіх і для суспільства вкрай важливо почути відповіді на ті, очевидно, непрості, болючі запи­тання безпосередньо від першої особи відомства. Тому якщо ви не заперечуєте, давайте ще протягом півгодини проведемо висту­пи, а потім попросимо міністра відповісти на запитання і сказати, що міністр і відомство думає про ваші виступи і оцінки. Немає заперечень? Дякую.

Слово має Валентин Васильович Коваленко, ректор Національної академії внутрішніх справ. Будь ласка. Наступним виступатиме Олег Мартиненко.

 

КОВАЛЕНКО В.В., ректор Національної академії внутрішніх справ. Шановний Володимире Михайловичу! Шановні народні депутати, учасники парламентських слухань! У своєму виступі що­до питання реформування системи органів Міністерства внутрі­шніх справ України відповідно до європейських стандартів коротко зупинюся на ключових позиціях, які, на моє переконання, мають важливе значення для такого реформування.

Очевидно, що сьогодні державні діячі, політики, експерти та всі небайдужі члени нашого суспільства ставлять собі запитан­ня: якою повинна бути поліція? Як досягти високого європей­ського рівня? Як змінити устрій самої міліції, в якому пануватиме повага до верховенства права та людської гідності? Головною умовою пошуку правильної відповіді на ці запитання є насамперед те, що на сьогодні у вищого керівництва країни є політична воля щодо проведення системних змін в органах державної влади.

Перша ключова позиція, на якій я хочу зупинитися. Народний депутат Володимир Стретович побіжно торкався цих питань, але я хочу сказати, що науковцями зроблений аналіз щодо реформувань, які відбувалися в Україні. І що я хочу довести до вашого відома? Попередні реформи не були доведені до логічного кінця, хоч у більшості випадків вони проводилися з при­ходом нової влади чи нових міністрів, бо, як правило, вони прово­дилися безсистемно. Це головна причина того, що вони не були завершені.

Друга ключова позиція стосується реформування криміналь­ної міліції. Насамперед потрібно сказати, що системно-функціо­нальний підхід дасть змогу вдосконалити діяльність правоохо­ронних органів шляхом оптимізації завдань і функцій, структури і чисельності, фінансового та матеріально-технічного, організацій­но-правового та кадрового забезпечення. Саме про ці напрями йдеться у двох проектах концепції реформи органів кримінальної міліції, які розроблені колективом нашої академії. Один — за дору­ченням колишнього віце-прем’єр-міністра України Володимира Сівковича, другий — з ініціативи науковців нашої академії. Ось вони, я вам їх представляю, вони є на сайті академії.

Хочу відзначити, що робочий варіант проекту концепції обговорено та схвалено учасниками засідання “круглого столу”. Дехто з народних депутатів з ним уже ознайомлений, оскільки в  засіданні “круглого столу” брали участь парламентарії Сергій Миколайович Гусаров та Володимир Миколайович Олійник, урядовці, керівники міністерств, відомств. І хочу зазначити, шановні колеги, що не менш важливим є те, що науковці академії брали безпосередню участь у підготовці нового Кримінально-про­цесуального кодексу, і я вважаю, що його розроблення буде до­ведено до логічного завершення.

Третя позиція щодо реформування Міністерства внутріш­ніх справ. Нині академія за дорученням міністра внутрішніх справ розпочала новий етап реформування органів внутрішніх справ. Отже, перша вимога міністра: метою реформування системи Міністерства внутрішніх справ є поетапне перетворення системи органів внутрішніх справ на правоохоронне відомство європей­ського зразка з високою мотивацією працівників міліції до вико­нання службових завдань і обов’язків, що мають на меті захист населення та мають підтримку серед населення. Оцінка населен­ням роботи міліції є результатом її роботи. Така вимога міністра внутрішніх справ.

Друга вимога міністра: міліціонери повинні діяти як особи, які надають послуги громадянину, який є платником податків, забезпечуючи таким чином утримання, зокрема, і міліції.

Третя вимога: міліція повинна бачити у громадянинові насамперед партнера і безпосередньо надавати допомогу громадянам.

Четверта ключова позиція, шановні колеги. Як відомо, реформа освіти, у тому числі й вищої, є однією із складових Програми економічних реформ на 2010–2014 роки. Що я хотів би зазначити? Насамперед йдеться про вдосконалення змісту та яко­сті спеціальної освіти, оптимізації мережі вищих навчальних за­кладів. Переконаний, що сучасні навчальні заклади правоохорон­ного профілю повинні готувати фахівців, які будуть знавцями права, букви і духу закону.

Саме з цією метою ми створили в університеті вісім кафедр, на громадських засадах залучили до роботи на них кваліфікованих фахівців-практиків. Я дуже вдячний присутньому в цьому залі начальнику ГУ МВС у місті Києві Крикуну і начальнику ГУ МВС у Київській області Собку, які скеровують фахівців для проведення занять.

Наостанок, користуючись нагодою, що в залі присутні народні депутати, хочу внести пропозицію щодо стратегічного напряму подальшої підготовки молодших спеціалістів Міністерства внутрішніх справ. Як ви знаєте, у нас діє ліцей імені Ярослава Кондратьєва, куди ми приймаємо дітей працівників міліції, які загинули при виконанні службових обов’язків. Нині чимало ЗМІ показують, що в Україні є проблеми, пов’язані з вихованням дітей-сиріт, бездомних дітей, тих, які мешкають у підвалах. Шановний Володимире Михайловичу, на сьогодні у нас є п’ять ліквідованих вузів. Гадаю, ми вправі ще декілька вузів скоротити. І на їх базі я пропоную створити ліцеї правового профілю, де будуть вихову­ватися діти-сироти.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошую до виступу Олега Анатолійовича Мартиненка, доктора юридичних наук, голову правління Всеукраїнського гро­мадського об’єднання “Асоціація українських моніторів дотриман­ня прав людини в діяльності правоохоронних органів”. Наступним виступатиме Ляшко.

 

МАРТИНЕНКО О.А., голова правління Всеукраїнського громадського об’єднання “Асоціація українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів”. Спасибо. Уважаемые участники парламентских слушаний! В целях экономии времени я не буду останавливаться на проблемах общественного контроля и общественной экспертизы, которые существуют в области деятельности органов внутренних дел.

Хотел бы обратить внимание на то, что формы обще­ственного контроля, относительно новые для нашего общества, — это тот независимый общественный аудит, которого требует деятельность любого государственного учреждения. А если это касается органов внутренних дел, то тем более, поскольку они обладают силовыми полномочиями и правом на ограничение свободы граждан. О том, насколько не развита в нашем обществе культура восприятия общественного контроля, можно говорить часами, но это, в общем-то, тема для других парламентских слушаний.

По теме реформирования органов внутренних дел я должен акцентировать внимание на том, что сегодня прозвучало, якобы разрабатывается или уже разработана концепция реформирова­ния, которую скоро должны принять. При этом ни в средствах массовой информации, нигде я не встречал общественного обсу­ждения либо общественной экспертизы такого проекта норма­тивного акта. И это уже симптом, который заставляет нас по­думать о том, какую реформу или концепцию реформирования мы хотим.

Если мы хотим качественную реформу, то надо обращаться не только к опыту соседнего государства — Польши, можно посмотреть также на опыт соседнего государства — Российской Федерации. Там больше года работали две общественные комис­сии по реформированию МВД, созданные, если не ошибаюсь, при Министерстве внутренних дел и при Президенте. Работали достаточно долго и достаточно конфликтно, насколько я знаю из общения с российскими правозащитниками. После этого проект реформирования был выставлен на общественных и государ­ственных сайтах, и электронное обсуждение продлилось еще несколько месяцев. В результате в Российской Федерации появи­лась полиция. Насколько качественно прошло переаттестование сотрудников милиции в полицию, покажет время. Но мне понра­вилось то, что наш северный сосед отвел на это достаточно длительный промежуток времени, и вовсе не по каким-либо вну­тренним политическим причинам, а понимая, что такая громадная армия, как милиция Российской Федерации, заслуживает длительного периода реформирования.

Я призываю вас сделать то же самое. И в проект рекомен­даций внести предложения по созданию не только рабочей груп­пы по реформированию органов внутренних дел (или по разви­тию концепции) при Комитете Верховной Рады Украины по вопро­сам обеспечения правоохранительной деятельности, но и по созданию общественных комиссий при Президенте, при Кабинете Министров, при комитете, при Министерстве внутренних дел. К тому же эта комиссия при министерстве не должна дублировать общественный совет. И вот такой многоступенчатый и разноуров­невый общественный контроль в результате достаточно длитель­ной (может быть, это займет несколько месяцев) работы приве­дет к тому, что мы создадим концепцию, которую воспримет и государство, и население Украины. Таким образом будет решен и финансовый вопрос: либо мы сокращаем или реформируем органы внутренних дел под те средства, которые остались в госу­дарственном бюджете, либо мы реформируем органы внутренних дел в развитую, как здесь заявлялось, европейскую структуру, и  под это надо искать деньги, а это — налоги граждан. Но в лю­бом случае и та, и другая модель будет согласована.

На этом я заканчиваю свое выступление. Спасибо.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам також.

Слово має Олег Валерійович Ляшко, заступник голови Комі­тету Верховної Ради України з питань бюджету. Наступним виступатиме Олександр Бандурка.

 

ЛЯШКО О.В., заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань бюджету (Блок Юлії Тимошенко). Дякую, шанов­ний Володимире Михайловичу, за вашу неймовірну чуйність і де­мократизм, що ви дали можливість мені виступити, незважаючи на моє запізнення. Але ви знаєте, чому ви дали мені можливість виступити, бо те, що я скажу, хвилює мільйони українських громадян.

І тому моє перше запитання до міністра Могильова. Шановний пане міністре, ви сидите смієтеся. Ви чому смієтеся? Чи не з того приводу, що в Шевченківському райвідділі міліції ваші підлеглі вбили студента Ігоря Індила, мого земляка, 19-літнього хлопця з Борзнянського району Чернігівської області? Я колись у Борзні закінчував школу-інтернат. Цей хлопець народився на Борзнянщині, виріс, приїхав сюди вчитися у вузі, для того щоб піднімати Україну з колін, щоб як мінімум троє дітей народити і збагачувати, будувати нашу країну. А ви його вбили! Ваші підлег­лі і ви, тому що ви покрили цей злочин! Ганьба кому, Могильову? Правильно. Ганьба Могильову! Ганьба всім тим…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Я прошу вас, виступайте, будь ласка, по суті, інакше я вимушений буду… Звинувачення пред’являти не потрібно. Будь ласка.

 

ЛЯШКО О.В. Володимире Михайловичу, ви на яку тему зібрали тут парламентські слухання — як реформувати міліцію. То хіба не по суті ми говоримо, якщо міліція вбиває людей? Хіба не потребує реформування так звана правоохоронна систе­ма, де сотнями гинуть ні в чому не винні українські громадяни? Яка ж тоді суть має бути?

Ви причитаєте, що вам не вистачає бюджетних коштів. На що вам, пане міністре, не вистачає бюджетних коштів? На те, щоб ганяти громадян, які виходять протестувати проти антисоці­альних реформ влади? Ви виганяєте сотні тисяч міліціонерів. Ви не даєте нам, опозиціонерам, пройти, щоб висловити владі ганьбу. Ми не йдемо битися з вами, з тими хлопцями, яких ви кидаєте під Верховну Раду проти афганців, проти чорнобильців. Ми не б’ємося, це ви з нами б’єтеся! Це ви не даєте можливості народу висловити свій протест відповідно до Конституції. Ви б’єте кийками бабів, дідів, молодих хлопців і дівчат. Вам на це грошей не вистачає?

Коли бабу чи діда нещасного обікрадуть, курку, порося чи корову вкрадуть, ви пишете: “Немає складу злочину”. А коли люди виходять висловити протест проти ганебної політики уряду, у вас тисячі людей тут стоять, захищають Верховну Раду, яку давно розігнав би український народ, замість того щоб захищати грома­дян. Замість того щоб допомагати людям, які потребують вашого захисту (Шум у залі). Сидіть, мовчіть і не кричіть! Я розумію, що я в невдячному середовищі…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Я прошу вас, давайте по темі парламент­ських слухань, це не передвиборний мітинг. Я вас прошу, висту­пайте по темі.

 

ЛЯШКО О.В. Володимире Михайловичу, по темі. Не заби­райте мій час. Он сидить заслужена людина, герой — Олександр Маркович Бандурка. Генерал, всім генералам генерал. Бачите, він, на відміну від вас, пузатих і мордатих, сидить і мовчить…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Вимкніть мікрофон. Все, дякую. Я прошу вас, ви перейшли на образи.

 

ЛЯШКО О.В. Я вибачуся, дайте…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте, будь ласка.

 

ЛЯШКО О.В. Я вибачуся, якщо я когось образив. Підніміть голову, отой крикун, який “ганьба” кричить.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Я ще раз прошу, не керуйте тут.

 

ЛЯШКО О.В. Я вибачаюся, якщо я вас обізвав. А хто виба­читься перед мільйонами українських громадян, які не можуть знайти захисту в нашій міліції, які не можуть дочекатися, що захи­стять їхні права, а їхніх дітей вбивають у міліцейських відділках? Ви ледь пів-Одеси не перестріляли, щоб зловити чеченського терориста. А чому ви не ловили його раніше? Бо ви його “кришу­вали”, він вам данину носив. А тепер ви що робите? (Шум у залі).

Не кричіть, дайте людині сказати (Шум у залі). Слухайте, зупиніть 100 людей, запитайте, як вони до вас ставляться. Повірте, 99 із 100 скажуть те саме, що я кажу. Мене сюди люди і Господь послав, щоб хоч я один вам сказав те, що люди про вас думають. Так що сидіть і не перебивайте.

Пане Могильов, я звертаюся до вас. Ви досвідчений міліціо­нер, пройшли від самого низу до самого верху. Я добре читав вашу біографію, і немає питань, що ви професійний міліціонер. Але сьогодні ви взяли на себе тяжкий хрест, ви служите владі. А ви повинні служити не владі, ви повинні служити народу, україн­ським громадянам. І коли влада вас штовхає на злочини, виво­дить вас проти дітей, проти батьків, проти онуків, проти громадян України, які мають конституційні права на свободу слова, на сво­боду протесту, ви як офіцер повинні написати заяву і піти з поса­ди, але не втрачати свою честь. А ви сидите, смієтеся! Ви можете сміятися скільки завгодно. У Біблії написано: настане час… Добре сміється той, хто сміється останнім (Шум у залі).

І “ганьба” вам люди кричать так само, як ви мені тут кричите. Бо я знаю, що мільйони людей в Україні, які слухають наші оці виступи і балаканину пусту… Яка ні до чого не приведе, бо ви все розповідаєте, що вам мало грошей. Ви наступного року 20 мільярдів гривень на міліцію берете, а на охорону здоров’я — 9 мільярдів, на освіту — ще менше! Навіщо нам країна, де міліція захищає владу від людей, замість того щоб навчати людей, щоб здоровими росли і будували країну?

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Все, ви вже виступаєте 6 хвилин. Сідайте, будь ласка.

Шановні колеги, ви зрозуміли, як мені працювати? (Оплески).

Слово має Олександр Маркович Бандурка, ректор Харківського національного університету внутрішніх справ. За ним виступатиме Інна Богословська.

 

БАНДУРКА О.М., ректор Харківського національного універ­ситету внутрішніх справ. Шановний Голово! Шановні учасники парламентських слухань! Як міліціонер я міг би Олегу Ляшку дати відповідь, але він підтвердить, що міліція буває справедливою. Наші з ним шляхи перетнулися, коли я був начальником УВС Хар­ківської області, а він ще не був народним депутатом. Щоправда, це не вплинуло на наші нормальні стосунки. Думаю, що він тут просто погарячкував, треба це сприймати з певною часткою критики.

Я без перебільшеної скромності скажу, що я — жива історія української міліції (Оплески). Бо прийшов у міліцію ще за міністра Бровкіна, який став міністром у 1956 році, пройшов усі інстанції і всі звання. До цього залу я прийшов ще як депутат Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки і впродовж чотирьох скликань був народним депутатом України, сидів тут на різних місцях, і там, де Володимир Михайлович, теж доводилося головувати.

Це я для того кажу, шановні колеги, щоб пояснити наступні свої думки. Міліцію легко критикувати, у міліції важко працювати, і впродовж уже більш як півстоліття я чую, що міліція не така. А вона й не може бути іншою, вона точно така, як народ, рідною дитиною, кровинкою якого є міліція. І пани міліціянти не спусти­лися з неба, як янголи, що коли одягли форму, над ними німб засяяв, як оце моя зачіска. Ні, вони такі самі люди, і не можуть бути іншими. Це просто ми до них ставимо інші вимоги: щоб вони були кращими, щоб були взірцем, щоб були законослухняними, культурними і на щабель вище, ніж ми всі решта.

Але ж тоді давайте й ми будемо такими. Давайте, щоб наша політична еліта, культурна, ділова, правляча, ті, кого в народі називають “верхівка”, теж були законослухняними. Щоб коли мілі­ціонер виконує рішення суду і стоїть отут на посту, він був недо­торканний, як це передбачено законом. Щоб міліціонер, який виконує рішення суду, органу влади, органу місцевого самовря­дування чи свого вищого керівництва не був обпльований, прини­жений, зганьблений. Він же не сам туди став, його ж поставили за законом! (Оплески). А ми його за те буцаємо, що він законо­слухняний, що він виконує обов’язки, які на нього покладені відповідними нормативними актами. Тому давайте змінимо став­лення до міліціонера.

У темі сьогоднішніх слухань визначено “впровадження євро­пейських стандартів”. Ми не можемо забезпечити європейський рівень матеріально-технічного, побутового, іншого забезпечення, але мусимо змінити ставлення до міліціонера. Можна міністра поважати чи не поважати, але система все-таки заслуговує на повагу. Бо в нас і кризові явища були, і політичні, соціальні кон­флікти, а міліція робить свою справу, колись гірше, колись краще, але загалом справляється. І попри те, що є окремі порушення законності, про які тут казали представники громадських організа­цій… Так, шаленство, з яким виступав Олег Ляшко, можна поясни­ти — емоції. Але загалом міліція свою справу робить, навіть у тому жебрацькому становищі, в якому вона сьогодні перебуває.

Тому я хотів би звернутися не так до системи МВС, як до народних депутатів. Шановні народні депутати, ми розуміємо, що бюджет не розтягнеш, я тут за нього голосував десятки разів, але все-таки необхідно подбати про матеріально-технічне поста­чання, про необхідний мінімум для забезпечення діяльності пра­цівника міліції. І, безумовно, треба прискорити прийняття законів, які регламентують нашу діяльність (їх називали), — нові редакції законів “Про міліцію”, “Про оперативно-розшукову діяльність”, новий Кримінально-процесуальний кодекс.

І хотів би, захищаючи честь міліціонера, власне, свою честь, бо я є невід’ємною частинкою системи МВС, подякувати за те, що сьогодні ми провели такі парламентські слухання, привернули увагу суспільства до цієї проблеми, і думаю, маю право сказати, що ми врахуємо критику і будемо працювати краще.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошується до виступу Інна Германівна Богословська, перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з пи­тань культури і духовності, яка була одним з ініціаторів проведен­ня цих парламентських слухань. Будь ласка.

 

БОГОСЛОВСЬКА І.Г., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності (Партія регіонів). Дякую. Шановні колеги! Ми тут багато що почули, тому я хотіла б концептуально визначити те, що ми почули. Зокрема, ми почули дві пропозиції.

Першу пропозицію висловив міністр внутрішніх справ, який сказав, що сьогодні він бачить необхідність реформування МВС в напрямі створення української поліції. Фактично, він запропону­вав реформування за польською моделлю, де Міністерство внутрі­шніх справ виконує всі ті функції, про які сказав шановний пан Швець. Він вважає, і, чесно кажучи, думаю, ми всі розуміємо, що на сьогодні ресурсу для такого глобального реформування МВС в Україні немає. Тому пропонується внести до рекомендацій про­позицію про модернізацію системи внутрішніх справ за напрямом, запропонованим сьогодні, — створення поліції для виконання всіх функцій, які ми бачимо в цьому блоці.

Я є прихильником створення Міністерства внутрішніх справ за європейським зразком. У більшості країн діє такий стандарт (до речі, він існував і в Російській імперії), що Міністерство внутрі­шніх справ відповідає і за дороги, і за території тощо. Міністр внутрішніх справ Франції Саркозі тому й став президентом, що він фактично відповідав навіть за Міністерство фінансів, яке за фран­цузьким законом підпорядковано Міністерству внутрішніх справ.

Проте треба розуміти, що для того, щоб сьогодні навести лад хоча б у сфері кримінальної міліції, поліції, захисту грома­дянських прав і свобод, захисту власності… Тому що на сього­дні  люди в Україні мають дві проблеми, за системою Маслоу: перша проблема — забезпечення виживання (їжа, побутові умови) і друга — безпека. Люди не почуваються безпечно у власній країні, тому що немає в державі пріоритету. Ми повинні створити цей  пріоритет! І коли міністр внутрішніх справ сьогодні вийшов на трибуну, то, я думаю, ви всі погодитеся, ми побачили, по-пер­ше, професіонала, який точно розуміється на тому, про що каже, і  по-друге, людину, яка серед функцій міліції поставила на перше місце захист прав людини. Це переворот! (Оплески).

Тому, по-перше, я прошу вас підтримати цю пропозицію, щоб у рекомендаціях цей напрям був затверджений. На першому етапі ми повинні створити умови для природних функцій міністер­ства міліції, яким воно у нас фактично є, а після того переходити до створення повноцінного великого Міністерства внутрішніх справ. Переконана, що ми це зробимо.

По-друге, ми повинні розуміти, що жодної реформи без грошей не буває. І тому я пропоную передбачити в рекомендаціях завдання Кабінету Міністрів і Міністерству внутрішніх справ визна­чити пріоритети на п’ять років реформування, щоб на кожний рік були виписані “маяки”, виконання яких ми перевіримо, зокрема і щодо фінансування. Бо якщо ми будемо взагалі все реформува­ти, ніколи нічого не буде. Треба визначити план на перший рік реформування, на другий, третій і так далі. А завдання Верховної Ради і міністерства — оптимізувати фінансування, щоб ми могли бути відповідальними один перед одним і перед суспільством.

По-третє. Тут багато кажуть про те, що в Україні дуже багато затримань. Фахівці, присутні в цьому залі, знають, чому так багато арештів. Тому що немає навіть елементарних лабораторій, здатних забезпечити збір доказів, і тому визнання провини, як і за радянських часів, залишається чи не єдиним фактором для почат­ку доведення провини. Я запитала щойно у фахівців: а що у вас з портфелями, хоча б з портфелями? Вони купують їх за власні кошти. Про яке сучасне кримінальне слідство можна вести мову? Тому нам треба думати не тільки про бензин, бо бандитів треба наздоганяти, не тільки про спецтехніку… Тут згадували Одесу. Скажіть, будь ласка, чи не треба вклонитися в пояс, що там не бу­ло жертв серед цивільного населення, жодного поранення…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте, будь ласка.

 

БОГОСЛОВСЬКА І.Г. Дякую. Тут дуже багато героїв. І коли переді мною виступав такий полум’яний оратор, я подумала, що свого часу кримінальна система таки не допрацювала (Оплески).

І ще. Я дуже поважаю і дуже вдячна пані Ніні Карпачовій за той шалений труд, який вона виконує впродовж багатьох років. Але не треба впадати в крайнощі, закликаючи прийняти закон про запобігання повторному арешту. Що, ми не знаємо, яка корупція в судах? Що, ми не знаємо, як випускають людей?..

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте, будь ласка, прошу вас.

 

БОГОСЛОВСЬКА І.Г. І після того, як законодавчо забезпе­чимо неможливість повторного арешту, будемо наздоганяти тих, хто за хабар вийшов із суду? Тому не треба впадати в крайнощі…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні учасники парламентських слухань! Маю сказати, що це вперше у моєму житті парламентські слухан­ня, де така вдячна аудиторія. Якби така Верховна Рада, то можна було б працювати. Тихо, як у першому класі. Це свідчить про те, що люди знають, чого прийшли і що очікують.

Шановні колеги, у міністра вже навіть більше запитань, ніж на півгодини відповіді. Думаю, що буде добре, якщо ми почуємо відповіді на ці запитання, почують люди, які спостерігають за перебігом парламентських слухань.

Я перепрошую всіх учасників парламентських слухань, які не встигли виступити. Шановні колеги, для нас же головне — щоб було прийнято рішення. Тому всі ваші пропозиції, будь ласка, передайте Віктору Дмитровичу Швецю. Переконаний, що жодна ініціатива, яка заслуговує на увагу, не буде втрачена. Прошу поставитися до моєї пропозиції з розумінням.

Будь ласка, Анатолію Володимировичу.

 

МОГИЛЬОВ А.В. Спасибо, Владимир Михайлович. Я благо­дарен всем за столь активное обсуждение темы, которую подняли мы. В принципе, инициатором этого обсуждения было именно Министерство внутренних дел. Я глубоко убежден, что нам в МВД необходимы системные реформы. И мы готовы их проводить при соответствующей поддержке парламента, особенно относительно финансирования. Я говорю об этом, потому что дальнейшее су­ществование МВД в том виде, в котором оно есть, практически невозможно. Более того, мы получим еще больший негатив от общества. Работу милиции надо коренным образом изменять.

Но перед тем как отвечать на вопросы, я хотел бы отве­тить  на отдельные очень энергичные выступления. Я понимаю, что у некоторых граждан…

 

ЛЯШКО О.В. Українською мовою відповідайте!

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка, я прошу.

 

МОГИЛЬОВ А.В. Гаразд, особисто вам я відповім україн­ською мовою. Зважаючи на буйну юність окремих народних депутатів, у них немає підстав любити міліцію. Всем понятно, что милицию они любить не могут (Шум у залі).

Я вас, заметьте, не перебивал. Я говорю о людях, юность которых была буйной, и они не могут себя нормально вести на трибуне Верховной Рады. А если рассказывать дальше, то о вас лично я могу рассказать намного больше, о том, сколько лет вы отсидели…

 

ЛЯШКО О.В. Розкажіть, давайте!

 

МОГИЛЬОВ А.В. Ну, в общем, вы понимаете…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Я прошу вас…

 

МОГИЛЬОВ А.В. А теперь я скажу по поводу борьбы с вла­стью отдельных выступающих. Сейчас на экране покажут кадры, короткий видеосюжет. Это исповедь человека, которого мы при­влекаем к ответственности за грабежи банковских учреждений. Человек ранее судим. Сейчас вы услышите, как организовывают­ся акции, с которыми милиция вынуждена бороться (Шум у залі).

Нет, чтобы было понятно, я вам отвечу сейчас, это займет буквально 25 секунд. Чтобы всем было понятно, кого привлекают к акциям, которые проводятся у нас в стране, и с кем вынуждена бороться милиция, вместо того чтобы заниматься своими обязан­ностями по борьбе с преступностью. Вместо этого мы занима­емся проблемой, о которой рассказывает вот эта видеозапись. Я хочу, чтобы все это понимали.

Так вот, на протяжении нескольких месяцев в отношении этого гражданина проводился целый комплекс оперативно-розыскных мероприятий. Раскрыт целый ряд преступлений, со­вершенных этой группировкой. Вот послушайте.

 

ВІДЕОЗАПИС. Я, житель Івано-Франківська, підтримуючи стосунки з Сергієм Мельниченком, який на даний момент прожи­ває в Києві, та знаючи, що я раніше судимий і вчинив нові зло­чини, він використав мене у своїх цілях. Мельниченку було відомо, що я не мав постійного заробітку. Тому він запропонував мені зорганізувати групу людей з Івано-Франківської області в кількості приблизно 100 чоловік, для того щоб брати участь в акціях про­тесту проти діючої теперішньої влади. Я згодився, бо за участь в акціях Мельниченко обіцяв за кожного чоловіка за кожний день по 100 доларів США. Виїзди мали відбуватися після вказівки Мельниченка (Шум у залі).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Я прошу вас, заспокойтеся!

 

МОГИЛЬОВ А.В. Данный гражданин проходит обвиняемым по уголовному делу о Налоговом майдане. Тот Мельниченко, о котором он говорил… (Шум у залі).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Я прошу вас, сядьте на місце. Олегу Валерійовичу, я прошу вас, сядьте на місце, будь ласка.

 

МОГИЛЬОВ А.В. Мельниченко, о котором говорит этот граж­данин, десять раз привлекался к административной ответствен­ности за нарушение порядка в ходе проведения массовых меро­приятий в Киеве. Он проходит обвиняемым по уголовному делу по Налоговому майдану.

Так вот, когда звучит крик “Банду геть!”, мне интересно, о какой банде идет речь, кто собирает их в Киев, и с кем милиция вынуждена бороться. Это сотня людей с Ивано-Франковска.

А то, что это не провокация, я легко подтвержу. Мы эту всю компанию разрабатывали более трех месяцев. Естественно, есть записи всех разговоров, официально полученные судом, и когда закончится уголовное дело, все эти записи можно будет обнародовать, чтобы все понимали, кто какие компании собирает для драк с милицией. Там в разговорах звучат фразы, что надо собрать тех, кто будет бить милиционеров, не побоится сесть за это на сутки, что за это будет отдельная плата и так далее. Вот к чему мы идем с такими вот пламенными лозунгами!

Теперь я хочу сказать отдельным товарищам по поводу громадных реформ, которые они проводят. Ну, во-первых, в Гру­зии никто 3 тысячи долларов не получает. Здесь выступал один народный депутат, говорил, что такую зарплату там получают. В  реформу полиции в Грузии вложены огромные деньги ино­странных инвесторов. Не большие, а огромные деньги. Плюс к этому, я вам скажу, что по численности людей, сидящих в тюрь­ме, по законам очень сложным… За признание человека в том, что он вор в законе, он получает многолетнее лишение свободы. Если мы хотим такие права и свободы, это можно сделать, можем принять в законодательном органе такие законы. Так что это условный опыт, будем так говорить (Оплески).

Теперь вопрос, о котором говорила представитель общест­венной организации “Международная амнистия”. Я понимаю вас, но создавать отдельный орган, который что-то будет расследо­вать… Это уже последствия причин. Если бы вы в своем выступ­лении или исследовании сказали о причинах, которые порождают пытки, насилие в милиции, и о путях, как эти причины устранить, я перед вами стал бы на колени. А говорить о последствиях — это совсем неправильно (Оплески).

По поводу отдельных уголовных дел, которые расследуются. Я полагаю так: будет итоговое решение суда, тогда кого-то будем обвинять в совершении уголовных преступлений, иначе ничего не будет.

Тут поднимали вопрос о том, что необходимо реформиро­вать как внешнее, так и внутреннее законодательство. Я слушал генерала Короля по этому вопросу. Мы у себя в системе МВД, присутствующие начальники подтвердят, очень много приказов, которые создавали излишнюю бюрократическую бумажную воло­киту, ликвидировали. Мы значительно урезали ненужную писа­нину. Вы как оперы меня понимаете, сколько там писалось. Мы максимально это устранили. В настоящий момент мы принимаем активное участие в разработке нового УПК, который значительно упростит саму процедуру досудебного следствия и высвободит наших работников. Это то, где мы можем сжать численность.

По поводу реформы. Здесь товарищ предлагал, что надо создавать, скажем так, мегаминистерство. Я отвечаю за полицей­ское направление этой деятельности. Мы сейчас хотим реформи­ровать именно полицейское направление, приблизить его к насе­лению, чтобы оно выполняло функции защитника населения, убрать громадную надстройку сверху. Но это поэтапные шаги ре­формы, они у нас прописаны, под них необходимо только соот­ветствующее финансирование, и мы через какой-то период вый­дем на нормальный уровень европейской полицейской структуры. Называйте ее милиция или полиция — это уже второй вопрос, надо привести правоохранительную деятельность в соответствие с общеевропейскими мерками.

Теперь ответы на вопросы.

“У своїй доповіді ви визначили, що від працівників міліції вимагали більше 9 мільйонів адмінпротоколів. Які показники роботи сьогодні?”

У нас в настоящий момент в системе МВД (сидящие началь­ники УВД подтвердят) процента раскрываемости нет вообще. Поднимаем вопрос только о том, чтобы по каждому уголовному делу проводилась работа в максимально возможном полном объеме, который мы можем обеспечить, по этому оценивается работа. Практику админпротоколов, которые требовали в мили­ции все эти годы (чем больше протоколов, тем лучше работает милиция, присутствующие генералы понимают, о чем речь идет), отменили, никто протоколов не требует ни от ГАИ, ни от админ­службы. Этот показатель мы убрали вообще.

Был вопрос об одном уголовном деле, указан его номер, мы это дело посмотрим, решим.

“Чому за вашим наказом анульовано Управління моніторингу за діяльністю МВС, якщо ви декларуєте співпрацю з громад­ськістю?”

Значит, в этом управлении было по одному человеку в об­ласти, которые содержались за счет бюджета МВД, и этот чело­век якобы наблюдал за соблюдением законности в структуре. Большинство этих людей (ответственно говорю) были назначены по чьей-то протекции, просто за бюджетные деньги содержались эти люди. При том, что в любой области есть как минимум 20, а  то и 30 человек личного состава управления внутренней безо­пасности, которые содержатся за наши же деньги и должны выполнять те же функции. Скажите, какой в этом смысл?

При МВД и при каждом УВД созданы общественные советы. В Общественный совет при МВД входят более 35 представителей различных общественных организаций. Я считаю, что это вполне действенный контроль, они могут поднимать любой вопрос, на заседания этого совета при необходимости приглашают меня или моих заместителей, задают вопросы и получают на них ответы. Чем это не форма общественного контроля? Зачем за бюджетные деньги содержать какую-то общественную организацию? Я счи­таю, что это абсолютно неправильно. Более того, принцип “кто платит, тот и заказывает музыку”, думаю, срабатывает и в мили­ции. Думаю, я обосновал, почему мы это подразделение убрали.

“Не считаете ли вы, что наиболее рабочим подразделением был “Сокол”, который сокращен на треть? И что будем делать сейчас?”

События в Одессе, я уже говорил об этом в своем докладе, именно это и показали. В 2005 году и “Сокол”, и “Беркут” были сокращены, у них были убраны штурмовые подразделения, вы­полняющие специальные операции. Они остались только (я даже мотивацию понять не могу) в Киеве, Киевской области, Крыму, Донецке и Львове. Я к мэру Львова обращаюсь. Почему-то руко­водство в 2005 году посчитало, что Львов — один из самых кри­минальных городов, потому и оставили там эту структуру. Во всех остальных городах их ликвидировали. Более того, у этих подраз­делений забрали все оборудование и предметы, необходимые для проведения специальных операций. Включая нормальные тяжелые бронежилеты, о которых вы писали, что мы купили очень дорогие.

Бронежилеты бывают разных классов. Тут отдельные депу­таты, выступая, кричали, мол, почему вы купили бронежилеты не по 800, а по 900 гривень. Потому что по 800 гривень — только от ножа, а чтобы бронежилет выдержал автоматную пулю или писто­летную пулю ТТ, он должен быть четвертого, третьего класса и  так далее, с полной защитой. А погибший “беркутенок” ехал на службу в бронежилете, который массивно закрывал только его грудь, нижняя часть оставалась незакрытой.

Это вина всех тех, кто финансировал и закупал для МВД неизвестно что. По этому поводу завтра в МВД проводится сове­щание всех руководителей “Беркута” и “Сокола”. Подготовлены заявки на все необходимое снаряжение для этих штурмовых групп. Я уже поговорил с нашими структурами, которые занима­ются закупкой вооружения за границей. Мы в ближайшее время, бросив все и вся, выделим деньги и закупим самые современные средства обороны и защиты для этих спецподразделений. Подразделения “Сокол” и “Беркут” будут приведены в состояние соответствующей боевой готовности (Оплески).

За полтора года своей деятельности я не успел закрыть все прорехи в МВД, которые понаделали уважаемые предшествен­ники, эти специалисты с большой буквы. Мы получили результат того, что сделали с системой МВД, когда по политическим моти­вам поставили во главе неизвестно кого (Шум у залі).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Я прошу вас, шановні колеги…

 

МОГИЛЬОВ А.В. Подождите, давайте закончим базар. Вы же не депутат, вы выступаете только так (Шум у залі).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Олегу Валерійовичу, я прошу вас. Шановні колеги, я прошу вас, давайте…

 

МОГИЛЬОВ А.В. Вы патриот Украины? Так вы заблуждае­тесь. Ви ганьбите Україну! Ви Україну принижуєте, постійно принижуєте.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Так, Олегу Валерійовичу, шановні колеги, я прошу вас, давайте домовимося таким чином. Якщо потрібно — внесіть проект постанови, запросимо міністра внутрішніх справ на засідання Верховної Ради і з’ясуємо всі ці питання. Будь ласка, заспокойтеся.

 

МОГИЛЬОВ А.В. Заметьте, я пана Ляшко не обвинял в суди­мостях, я сказал, что у него была буйная молодость. А у него почему-то это вызвало такую бурную реакцию. Я говорю о вашей буйной молодости, уважаемый (Оплески).

Следующий вопрос касается реформы ведомственного образования. Я глубоко убежден, что ведомственное образование МВД требует серьезного реформирования. Нам необходимо, чтобы у нас остались максимум одно высшее учебное заведение и учебные центры, где мы будем переучивать людей, окончивших гражданские средние или высшие учебные заведения, за три-четыре месяца доучивать их до необходимого минимума юриди­ческих знаний, который нам необходим.

Следующий вопрос: “Ви вважаєте, що надання МВС платних охоронних послуг населенню — властива функція міністерства?” И подобный вопрос, что в полиции Польши такой функции нет.

Значит, если брать наш Департамент Государственной службы охраны, то это абсолютно хозрасчетное подразделение. Абсолютно хозрасчетное. Оно в форме милиции, но само себя обеспечивает финансированием. Более того, для того чтобы ве­домство, которое само оказывает охранные услуги, не выдавало лицензии на такие услуги, с этого года у нас лицензии выдает отдельный департамент министерства. А этот департамент зани­мается чисто охранными функциями, он на рынке — один из конкурентов, существуют и другие структуры.

На мой взгляд, эффективность услуг этого подразделения, имеющего больший опыт милицейской работы, высокую способ­ность мобильно работать и получать информацию, намного выше. Поэтому многие серьезные фирмы обращаются за охранными услугами именно в Министерство внутренних дел, в Департамент Государственной службы охраны. В принципе, это не функция милиции, по большему счету, но это абсолютно хозрасчетная структура, не берущая ни копейки из бюджета.

Следующий вопрос: “Как вы думаете, как может граждан­ское общество помочь реформам в МВД?”

Ну, реформам в МВД может помочь только гражданское общество. Мы на заседании Общественного совета при МВД выслушиваем все предложения по реформированию. Мы их учи­тываем, кое-что, я думаю, будем использовать. На сайтах практи­чески всех наших департаментов есть блоги, где можно выска­зать свои предложения по реформированию. Ну, в большей мере это касается ГАИ. Вот начальник Департамента ГАИ здесь присут­ствует, больше всего это касается их. Многие предложения мы учитываем в своей работе.

В настоящее время мы прорабатываем много новшеств, которые готовы ввести в законодательные акты, в том числе в Закон “О милиции”. Но я не думаю, что мы выдумаем какие-то абсолютно уникальные новеллы, которых нет в работе полицей­ских структур развитых европейских стран. Поэтому в большей мере, конечно, мы оцениваем тот опыт, который есть в европей­ских странах.

“Предусмотрено ли у вас реформирование и отмена показа­телей по формам 1 и 4”?

Этот вопрос писал специалист, я понимаю. Ну, чтобы вы понимали, что такое форма 1 и форма 4 в уголовной статистике. Форма 1 выставляется на выявленное уголовное преступление, а  форма 4 — на раскрытое преступление. В настоящее время никто из руководителей не требует этих карт с мест. Только если общая цифра снижается, тогда мы выясняем, почему плохо идет работа по тем или иным заявлениям. Это чисто оценочный показатель для проверки работы. За сами эти показатели никто ни на одной коллегии никого не ругает.

Здесь речь идет о начальнике райотдела в Винницкой обла­сти, который якобы привлекается к уголовной ответственности. Я дам поручение и по этому делу разберусь. Я не готов навскид­ку  ответить о начальнике райотдела, который якобы совершил какое-то правонарушение. Я разберусь. Там указан телефон, мы разберемся.

“В бывшем Советском Союзе на 250 миллионов человек было 250 генералов, в Украине — 34. В настоящее время 118 ге­нералов…”

Я в докладе говорил о том, что мы у себя в МВД практи­чески более чем на 50 процентов генеральские должности сокра­тили. Генералами в МВД остались только министр, заместители министра, начальники территориальных управлений, начальники не всех даже департаментов МВД Украины. Генеральские долж­ности заместителей начальников УВД областей, заместителей начальников департаментов мы ликвидировали. Более того, я уже говорил в докладе о том, что мы ликвидировали большое число полковничьих должностей.

Честно говоря, за последние годы у нас звания в милиции нивелировались, генералов стало очень много. Я не буду гово­рить других слов. Да, у нас их раздавали, вы знаете, отдельные товарищи вырастали от капитана до подполковника за два-три года. Как кадровый офицер, я такого вообще не понимаю. Каждая звездочка должна завоевываться трудом. Значит, как я уже ска­зал, половину мы сократили. Можно подумать и дальше, но, в принципе, мы уже выходим на уровень Советского Союза.

Теперь по учебным заведениям. В советское время в Украи­не была только одна Высшая школа милиции, которая обслужи­вала не только Украину, а еще и Молдову. С моей точки зрения, надо оставить в МВД один академический вуз — академию, а все остальные наши учебные заведения перепрофилировать в учеб­ные центры, в которых люди, имеющие высшее или среднее образование, получали бы минимальную юридическую подготовку для работы на территории.

Почему? Я обсуждал эту тему с министром Табачником. У нас в Украине вузов стало столько, что, по-моему, уже скоро детей не будет хватать. Причем на это тратятся значительные бюджетные средства. Поэтому мы поэтапно все сократим. Нельзя это сделать одномоментно, потому что в каждом нашем вузе на четырех курсах учатся курсанты, я не могу их сократить. Только поэтапное сокращение и сжимание приведет к тому, что мы получим.

Плюс к этому, я вам скажу, у нас еще наука. Вот сидит уважаемый генерал-полковник Бандурка, с которым мы много полемизировали по теме нашей ведомственной науки. У нас же громадное число докторов наук и кандидатов наук, от которых практической отдачи крайне мало. А диссертации защищаются. Во многих странах было модно, чтобы на визитке указать “кандидат наук”. Вот у нас все и начали создавать большую науку.

Назову вам тему кандидатской диссертации в одном из милицейских вузов: “Участие крымских татар в русской армии ХVIII века”. Какое отношение это имеет к милиции, одному Богу известно, но диссертация такая есть. Или “Правовое устройство западных территорий Украины в период Первой мировой вой­ны” — кстати, тема докторской диссертации, защищенной в милицейском вузе. Ну, этот бред надо прекращать, поэтому мы и принимаем по образованию такие решения, с этим воюем.

На все вопросы я ответил, 3 минуты у меня осталось… (Оплески)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Сідайте, будь ласка, Анатолію Володимировичу.

 

МОГИЛЬОВ А.В. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Це ж не засідання парламенту, де надається право на репліку, тут не може бути репліки.

Шановні колеги, будемо завершувати парламентські слухання… (Шум у залі). Я прошу вас, шановні колеги, ми ж домо­вилися… (Шум у залі). Шановні колеги, я прошу, ми домовилися перед початком проведення парламентських слухань, що всі запи­тання до міністра подаватимуться в письмовій формі… (Шум у за­лі) Я прошу вас, підійдіть, щоб міністр відповів на ваше запитання. Ну, Олегу Валерійовичу, ви ж не зловживайте своїм правом.

Шановні колеги, будемо підбивати підсумки і завершувати роботу парламентських слухань. Думаю, ми сьогодні ще раз пере­коналися в головному і очевидному, що Україна не може, не по­винна, і, певен, не буде надалі розвиватися в режимі нездій­снення, нереалізації того, що належить зробити, аби вона стала повноцінною державою, а не недодержавою. І для цього нам потрібно уважно подивитися на такий важливий інститут, як Міністерство внутрішніх справ і на правоохоронну систему загалом. Всі зійшлися на тому, що вона потребує реформування.

Переконаний, всі ми єдині в тому, що сьогодні потрібно, критикуючи це відомство, надати йому необхідну допомогу, привернути суспільну увагу, оскільки його діяльність стосується всіх і кожного. Тому я сподіваюся, що будуть узагальнені всі про­позиції, які були висловлені (а серед них були й надзвичайно цікаві, я сказав би, революційні), і пропозиції, які ще надійдуть від учасників парламентських слухань, оскільки я певен, що кожен з вас має власне бачення, що потрібно робити, як залучити гро­мадськість (бо ми добре розуміємо, що система ніколи сама себе не реформуватиме), для того щоб ми вийшли на прийнятне рішення і на прийнятні рекомендації.

Тому, шановні колеги, я дякую вам за участь у парламент­ських слуханнях. Прошу комітет опрацювати всі пропозиції, всі звернення, які надійдуть до вас, і підготувати рекомендації, для того щоб ми могли їх прийняти і забезпечити реалізацію. Нам треба поспішати з огляду на те, що скоро ми будемо приймати Державний бюджет України. Думаю, після того як ми ухвалимо рекомендації парламентських слухань, у мене буде можливість подякувати комітету за те, що він провів необхідну організаційну роботу на належному рівні.

Я вдячний вам за сьогоднішню розмову, вдячний за толе­рантність. Будемо сподіватися, що ми лише розпочали серйозну розмову, бо така серйозна справа, як реформування системи Міністерства внутрішніх справ, потребує постійного діалогу, щоб ми не збилися із загалом правильно визначених орієнтирів.

Дякую всім за участь у парламентських слуханнях та оголо­шую їх закритими. До побачення (Оплески).

 

 

НЕВИГОЛОШЕНІ ВИСТУПИ

 

ДІДЕНКО А.А., координатор програм Харківської право­захисної групи. Протягом останніх двох років ми спостерігаємо стійку динаміку зростання фактів незаконного насилля з боку пра­воохоронних органів. Якщо за попереднього керівництва відом­ства фіксувалися певні кроки влади в напрямі налагодження діа­логу з громадськістю, то зі зміною керівництва в МВС України ми бачимо впевнений крок назад — до закритості системи і відсто­ронення громадськості від контролю за діями міліції.

Знищені ціле Управління з моніторингу за дотриманням прав людини в МВС, інститут помічників міністра МВС з прав людини, мережа мобільних груп, які мали можливість безперешкодно відвідувати будь-які місця несвободи, підпорядковані МВС, на всій території України, фіксувати або навіть сприяти припиненню актів незаконного насилля, зустрічатися із затриманими, які утримують­ся в підрозділах МВС та установах виконання покарань, мати до­ступ до журналів реєстрації затриманих. Помічники міністра МВС з прав людини також працювали в усіх областях України, мали можливість терміново реагувати на факти незаконного насилля, яке відбулося або відбувається, у невідкладних випадках навіть повідомляти міністра про надзвичайні події в неробочий час. Управління з моніторингу за дотриманням прав людини при МВС проіснувало два з половиною роки. За цей період ми спостерігали значне зменшення випадків нахабного, з почуттям власної без­карності знущання над людьми з боку працівників міліції.

З переходом відомства під керівництво Могильова ми кон­статуємо, бо це очевидні речі, стрімке збільшення фактів незакон­ного насилля в міліції. Ми заявляємо про те, що кожні 40 секунд в Україні відбувається акт незаконного насилля в МВС. Про оче­видну динаміку погіршення ситуації з дотриманням прав людини в  МВС свідчить смертність у підрозділах міліції. У 2009 році — 23 випадки, у 2010 році — 51 загиблий, тільки за перше півріччя поточного року до публічної сфери потрапила інформація про майже 40 випадків смертей у підрозділах міліції, тобто майже вдвічі більше, ніж за перше півріччя минулого року.

Деякі випадки приголомшують очевидними ознаками кату­вань, але, незважаючи на це, вони залишені без адекватної реак­ції з боку держави у вигляді справедливого кримінального переслідування.

Зокрема, дві смерті, одна за одною, сталися в міськвідділі міліції у Лозовій Харківської області за дивних обставин — одна людина вистрибнула (чи викинули) з вікна і померла в лікарні, а через нетривалий час відбулася така сама подія, тільки цього разу з іншого поверху вистрибнула (або викинули) людина і також зі смертельними наслідками.

Громадянин Сажко знайдений навпроти будівлі Святошин­ського райвідділу міліції столиці. Хлопець стояв на колінах біля паркану метрової висоти з мотузкою на шиї. За версією МВС — суїцид за межами райвідділу. Насправді є всі підстави сумніватися в об’єктивності цієї версії і стверджувати, що людина була зака­тована до смерті саме в райвідділі міліції.

А випадок харків’янина Якова Строгана взагалі вражає своєю зухвалістю, почуттям впевненої безкарності працівників міліції. Його двічі катували і навіть зі слідами тортур доправили до суду для обрання міри запобіжного заходу. Складається вражен­ня, що, незважаючи на потужний суспільний резонанс і надзви­чайний розголос цієї події, влада демонструє принципову пози­цію, посилаючи громадянам, які намагаються відстояти свої пору­шені права, неприхований месседж: будете скаржитися на мілі­цію — буде те, що з Яковом Строганом.

Олександр Рафальський був підданий катуванням з боку працівників міліції. Про цей факт йдеться у висновках Комітету ООН проти катувань. “Міжнародна амністія” у своїй річній доповіді зазначила, що Рафальского катували з метою отримання зізнання у скоєнні злочину. На засіданні парламентського Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності порушу­валося питання про те, що причетні до цього правоохоронці досі не покарані, але ефективне розслідування у цій справі так і не від­бувається, що породжує у міліціянтів впевненість у своїй безкарності.

За даними соціологічних досліджень, проведених Харків­ським інститутом соціальних досліджень спільно з Харківською правозахисною групою, у 2009 році налічувалося близько 604 ти­сяч фактів застосування незаконного насилля в міліції, у 2010 році цей показник зріс до 780–790 тисяч.

Ми змушені публічно заявити про те, що незаконне насилля в міліції — це не поодинокі випадки, а системне явище. Із право­охоронного органу міліція перетворилася на державний орган системних порушень прав людини, що становить загрозу націо­нальній безпеці України. Такої ж думки у своїх публічних заявах дотримується омбудсмен. Генеральна прокуратура України у своїх публічних заявах однозначно висловлюється про те, що катування та інші акти незаконного насилля в міліції мають системний і  масштабний характер та потребують адекватного державного реагування щодо їх вирішення і припинення.

Публічні заяви міністра внутрішніх справ Могильова також містять занепокоєння ситуацією щодо застосування незаконного насилля в міліції, проте ці заяви мають, на мій погляд, виключно декларативний характер, бо заходи, які планує здійснити міністр у сфері покращення ситуації з дотриманням прав людини в МВС, не мають чіткої стратегії, спрямованої на вирішення цих проблем.

Ми можемо досягти поліпшення ситуації з дотриманням прав людини в МВС тільки шляхом: по-перше — зміни державної політики у сфері МВС, по-друге — посилення громадського контролю за МВС, по-третє — ефективного розслідування фактів незаконного насилля.

Щодо першого. За дев’ять місяців поточного року були зроблені системні, виважені кроки з боку представників свідомого суспільства, спрямовані на переконання керівництва держави в тому, що існуюча державна політика роботи силового відомства МВС саме у сфері дотримання прав людини на захист життя і особистої безпеки особи не витримує жодної критики і потребує докорінних змін. Сподіваємося, що саме з ініціативи держави що­до реформування системи органів Міністерства внутрішніх справ України і впровадження європейських стандартів, завдяки злаго­дженій і свідомій співпраці громадськості та влади нам вдасться вирішити цю проблему.

Щодо другої тези. Ефективний громадський контроль мож­ливий тільки шляхом конструктивного діалогу між керівництвом держави, власне МВС і громадянським суспільством. Відкритого, прозорого, публічного діалогу, якого в Україні бракує. Без такого діалогу Могильов може скільки завгодно заявляти про свою не­примиренність до катувань, але ситуація з дотриманням прав лю­дини в підрозділах міліції буде тільки погіршуватися.

Ми також сподіваємося, що Україна здатна виконати зобо­в’язання щодо створення національних превентивних механізмів запобігання катуванням, взяті на себе після підписання і ратифіка­ції у 2006 році Факультативного протоколу до Конвенції ООН про­ти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що прини­жують гідність, видів поводження і покарання.

Щодо третього чинника — ефективного розслідування фактів незаконного насилля прокуратурою — маємо низку нарікань. І хоч суспільство чує гучні заяви Генеральної прокуратури щодо жорст­кого реагування на факти незаконного насилля в МВС, бездіяль­ності прокуратури на місцях, відсутності ефективного реагування на звернення громадян щодо фактів незаконного насилля в під­розділах міліції у вигляді порушених кримінальних справ, на прак­тиці маємо цілу низку випадків, коли прокуратура, відмовляючи в порушенні кримінальної справи за фактом незаконного насилля, по суті, сама порушує норми права. Про це свідчать і рішення Європейського суду з прав людини у справах, де суд визнав порушення Україною статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в її процесуальному аспекті, власне, відсутність ефективного розслідування з боку прокуратури, яка є єдиним органом, що проводить державну політику у сфері кримі­нального переслідування осіб за вчинення ними посадових злочи­нів. І політика ця незмінна.

З огляду на вищенаведене, держава за участю громадсько­сті повинна вжити активних дій (і законодавча, і виконавча, і судо­ва гілки влади), для того щоб державна політика в МВС стала публічною, прозорою і передбачуваною. Для цього потрібні певні стратегічні заходи, спрямовані на формування свідомої громад­ської думки і знання своїх прав під час затримання, взяття під варту працівниками міліції, а також здатності суспільства адекват­но реагувати на факти порушення прав людини в МВС, а для цього відомство має бути відкритим і прозорим, приймати перед­бачувані рішення.

І, безумовно, необхідне ефективне розслідування та принци­пове судове реагування за належною кваліфікацією злочинів у разі виявлення фактів незаконного насилля в МВС.

 

ДУРДИНЕЦЬ В.В., радник Міністерства внутрішніх справ України, голова Всеукраїнської асоціації “Чорнобиль” органів та військ МВС. Вперше за роки незалежності України Верховна Рада розглядає надзвичайно актуальне питання: “Реформування орга­нів системи Міністерства внутрішніх справ України і впровадження європейських стандартів”.

За останніх 20 років, незважаючи на неодноразові намаган­ня, так і не було проведено цілісної реформи органів внутрішніх справ, як і загалом правоохоронних органів країни, сфери кримі­нальної юстиції. А кардинальні реформи цієї сфери давно назріли. Про це чітко зазначив Президент України В.Ф. Янукович у послан­ні до Верховної Ради України “Модернізація України — наш стра­тегічний вибір”.

Хотів би привернути увагу учасників парламентських слухань до таких думок.

Перше. Реформування органів внутрішніх справ в Україні є невід’ємною частиною демократизації суспільного життя та по­будови правової держави. Слід відзначити, що процес реформу­вання проходить у часи зміни політичних традицій та економічних відносин в Україні. Сформувалася ринкова економіка з перевагою корпоративного та приватного секторів, склалися нові форми господарювання, виникла велика кількість суб’єктів підприємни­цтва. Зазнала значної трансформації соціальна культура, відбула­ся значна диференціація населення за рівнем доходів та умовами життя, утворився ринок праці, сформувався прошарок безробітних.

Поряд із внутрішніми перетвореннями, на криміногенну ситуацію в Україні істотно впливають процеси загальносвітового характеру.

Існуюча в Україні правоохоронна система, на жаль, не здатна адекватно ефективно відповісти на ці виклики.

Друге. Глибокі зміни соціально-економічних і політико-правових умов функціонування системи МВС України, курс нашої країни на євроінтеграцію, а отже, на чітку відповідність роботи міліції європейським стандартам правоохоронної діяльності, де­термінують відхід від радянської моделі і потребують переходу на якісно нові засади практичної діяльності.

Необхідність реформування системи МВС, приведення її у відповідність із суспільними потребами і можливостями держави визначалася з перших років незалежності України і досить широко декларувалася. Було розроблено кілька концепцій реформування, які, на жаль, не були реалізовані.

У проекті Концепції реформування системи МВС України, підготовленому Міністерством внутрішніх справ за участю практи­ків, науковців, ветеранів органів внутрішніх справ, з урахуванням зарубіжного досвіду, чітко визначені мета, основні завдання, принципи та напрями реформування органів внутрішніх справ, їх функції, структурна побудова і повноваження, що дасть змогу перейти від каральних до соціально-сервісних функцій та досягти основних організаційних і правових параметрів моделі, здатної більш ефективно забезпечувати права і свободи особи, протидію злочинності і корупції, громадську безпеку, виконання інших зав­дань, покладених на Міністерство внутрішніх справ.

Третє. Метою реформування є поетапне перетворення системи Міністерства внутрішніх справ у далекій перспективі на цивільне відомство європейського типу.

Важливо підкреслити, що реформування системи МВС України має проводитися в контексті реалізації державної полі­тики у сфері кримінальної юстиції та забезпечення правопорядку, яка повинна ґрунтуватися на засадах верховенства права, відпо­відати європейським стандартам і гарантувати додержання прав людини і основоположних свобод.

Основні завдання: додержання Конституції і законів України, беззастережне реагування на всі звернення громадян, належного рівня профілактика правопорушень і злочинності, забезпечення порядку на відповідній території, а отже — безпечних умов життя людини. Людина за таких умов стає основним об’єктом право­охоронного захисту.

Важлива і взаємодія органів внутрішніх справ з іншими пра­воохоронними органами, органами державної влади та органами місцевого самоврядування, громадськими об’єднаннями.

Четверте. У проекті Концепції як основні напрями рефор­мування системи МВС України визначені: створення законодавчої бази перетворень, що передбачає підготовку конкретних законо­проектів і проектів постанов уряду, та визначення основних завдань, функцій і структури системи МВС.

Зазначена Концепція визначає, що головним завданням системи МВС України є забезпечення внутрішнього правопорядку в державі, що передбачає виконання органами внутрішніх справ таких функцій:

виявлення, припинення, розкриття і запобігання злочинам, розшук осіб, які їх вчинили;

забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів;

розшук осіб, які безвісно відсутні;

забезпечення досудового розслідування злочинів;

охорона і забезпечення громадського правопорядку та гро­мадської безпеки;

здійснення оперативно-розшукової діяльності;

нагляд за особами з антисоціальною поведінкою, які пере­бувають на обліку;

нагляд і контроль за дотриманням правил перевезення екологічно небезпечних вантажів;

забезпечення безпеки дорожнього руху;

захист власності від злочинних посягань;

участь у наданні соціально-правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам у вико­нанні покладених на них законом обов’язків тощо.

Пропонується нова структурна побудова Міністерства внутрішніх справ України, що відображає його новий статус, за­безпечує поєднання власне міліцейсько-поліцейської діяльності та інших завдань з реалізації внутрішньої політики держави, закріп­леної у відповідних правових приписах.

Хотів би наголосити, що всі служби в системі МВС — важливі, але міліція громадської безпеки об’єктивно займає особ­ливе місце як провідна служба у захисті життя, здоров’я, прав і свобод громадян, власності, навколишнього природного середо­вища, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань. На міліцію громадської безпеки покладається основний тягар здійснюваної в державі соціально-профілактичної діяльності. Пра­цівники цієї служби, насамперед дільничні інспектори міліції, найбільш наближені до населення та його потреб. У зв’язку з цим значно підвищуються вимоги до добору і професійно-кваліфікацій­них якостей працівників цієї служби.

Детальніше завдання та основні напрями діяльності органів внутрішніх справ визначені в проекті Концепції. Вони достатньо і чітко деталізовані.

Крім того, значна увага в цьому документі також приділена питанням щодо:

формування позитивного іміджу органів внутрішніх справ, їх взаємодії з населенням і громадськістю;

забезпечення громадського контролю за діяльністю системи Міністерства внутрішніх справ;

взаємодії Міністерства внутрішніх справ з іншими органами державної влади та органами місцевого самоврядування;

кадрового забезпечення системи Міністерства внутрішніх справ України;

запровадження нового стилю управління персоналом;

наукового, інформаційного, матеріально-технічного і фінан­сового забезпечення діяльності системи МВС України;

міжнародного співробітництва в ході реформування системи Міністерства внутрішніх справ України.

Положення Концепції, етапи її реалізації мають бути деталі­зовані та розвинуті в цільових програмах, планах поступального вдосконалення окремих напрямів оперативно-службової діяльно­сті МВС та складових його системи.

Шановні колеги! Щоб забезпечити комплексне реформуван­ня системи МВС, нам усім треба налаштувати себе на серйозний, тривалий, нелегкий процес щоденної практичної роботи. Не нама­гатися щоразу починати з “нуля”, не допускати зневажливого ставлення до попереднього досвіду, а крок за кроком досягати визначеної мети. Мають бути забезпечені системність і послідов­ність усіх перетворень.

Напрацювання, які є в Міністерстві внутрішніх справ, можуть бути використані при підготовці Концепції державної політики у  сфері кримінальної юстиції та забезпечення правопорядку в Україні.

Підтримую пропозиції, викладені в доповіді міністра внутріш­ніх справ України, генерал-полковника міліції Анатолія Володими­ровича Могильова та співдоповіді голови Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Віктора Дмитровича Швеця.

Вважаю, що рекомендації нинішніх парламентських слухань стануть гарною основою для подальшої роботи з комплексного законодавчого визначення шляхів реформування системи органів внутрішніх справ України, як і всієї системи кримінальної юстиції Української держави.

 

КАМЕНЄВ М.В., заступник голови Всеукраїнської молодіжної громадської організації “Фундація регіональних ініціатив”. У кон­тексті теми парламентських слухань щодо впровадження європей­ських стандартів у діяльність МВС дуже важливо згадати про стандарти у сфері права на свободу мирних зібрань. Зокрема, міжнародні документи визначають, що свобода мирних зібрань (так само як свобода слова, право на справедливий суд та інші) є  формою захисту прав людини та основоположних свобод. Дотримання прав людини та їх гарантування є наріжним каменем демократичного суспільства, що особливо важливо для України, зважаючи на її головування в Комітеті міністрів Ради Європи та майбутнє головування в ОБСЄ.

Складовою частиною європейського права в цій галузі є рі­шення Європейського суду з прав людини, обов’язкові до вико­нання в Україні. Крім того, важливе місце посідають Керівні прин­ципи зі свободи мирних зібрань ОБСЄ та Ради Європи.

Стандарти надають перевагу і передбачають не перешкод­жання, обмеження або розгін зібрань, а притягнення до відпові­дальності порушників після закінчення зібрання. Презумпція на користь проведення зібрань є одним з основних регулюючих принципів свободи мирних зібрань згідно з Керівними принци­пами ОБСЄ та Ради Європи, що є важливою складовою європей­ських стандартів. ОБСЄ відзначає, що обмеження свободи мирних зібрань може бути нерозривно пов’язане з порушенням прав на життя та справедливий суд, свободу пересування і свободу від катувань.

Часто міліція посилається на порядок організації та прове­дення заходів, затверджений рішенням органу місцевого самовря­дування. Однак посилання на такі документи як на підставу обме­ження права на мирні зібрання є порушенням пункту 1 статті 92 Конституції України, якою встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод.

Право на мирні зібрання порушується міліцією дедалі частіше. Декілька прикладів за вересень:

15 вересня на Майдані Незалежності у Києві міліція застосувала силу проти беззбройних учасників мирного зібрання, метою якого було привернення уваги до подій навколо фірми “ПростоПрінт”. Міліція протизаконно вимагала припинити мирне зібрання, після чого з ігноруванням процесуальних норм та засто­суванням сили (бійців спецпідрозділу “Беркут”) вилучила реквізит акції — футболки, створивши при цьому небезпечну ситуацію на проїжджій частині вулиці Хрещатик. Під час вилучення футболок беркутівці побили учасників мирного зібрання та журналістів, по­шкодили техніку фотокореспондента видання “Коментарі”.

22–23 вересня на Студентському контр-форумі “Інший бік освіти”, ініційованому незалежною студентською профспілкою “Пряма дія”, міліція декілька разів застосовувала силу (бійців спецпідрозділу “Беркут”) до беззбройних студентів, які проводили мирну акцію. Накази віддавав начальник ГУ МВС України в місті Києві генерал-лейтенант Крикун, виконували їх працівники міліції під керівництвом полковника Пасльона і підполковника Оніщенка. 22 вересня працівники міліції вчинили спробу вилучення у студен­тів аудіотехніки із застосуванням сили. 23 вересня студентам блокували прохід маршрутом демонстрації і тримали їх дві години в оточенні без можливості залишити місце проведення мирних зборів.

Для вирішення зазначених проблем доцільно вжити таких заходів:

1) Верховній Раді України — внести відповідні зміни до Закону України “Про міліцію”, Кодексу адміністративного судочин­ства України, Кодексу України про адміністративні правопорушен­ня, Кримінального кодексу України, Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”;

2) керівництву МВС, зокрема Головному штабу МВС та за­ступнику міністра з громадської безпеки, — організувати прове­дення навчання особового складу щодо міжнародних стандартів у галузі права на свободу мирних зібрань із залученням представ­ників правозахисної спільноти та Комісії зі свободи зібрань Гро­мадської ради при МВС України;

3) прокуратурі — притягати до відповідальності працівників міліції, які порушують право на свободу мирних зібрань, за відпо­відними статтями Кримінального кодексу України. Зокрема, за наведеними фактами перешкоджання та розгону мирних зібрань у вересні 2011 року притягти до кримінальної відповідальності начальника ГУ МВС України в місті Києві генерал-лейтенанта Кри­куна та його підлеглих — полковника Пасльона та підполковника Оніщенка.

Прошу народних депутатів направити відповідні звернення щодо притягнення до кримінальної відповідальності зазначених офіцерів міліції. Порушення основоположного права людини не може залишитися безкарним.

 

КОБЗІН Д.О., директор громадської організації “Харківський інститут соціальних досліджень”. На фоне постоянного в течение последнего 20-летия реформирования органов внутренних дел наиболее важной из нерешенных задач остается создание новых методов оценки эффективности их деятельности.

Неоднократные декларации Министерства внутренних дел Украины, предпринятые попытки уйти от системы количественных показателей (например, через оценку динамики показателей) и радикально изменить методы оценки пока не привели к ожидае­мым результатам. Поэтому сегодня можно констатировать своего рода патовую ситуацию: многие руководители и рядовые сотруд­ники милиции, прокуратуры, Министерства юстиции понимают, что существующая система оценки деятельности милиции и кри­миногенной обстановки устарела, но при этом не видят путей вы­хода за пределы внутрисистемной отчетности, что замыкает круг. К сожалению, у многих руководителей предоставление возможно­сти для независимой оценки деятельности органов внутренних дел и сбора данных об эффективности милиции при помощи открытых процедур, основанных на измерении общественного мнения, вызывает массу опасений. Среди них наиболее распро­странена боязнь того, что “работу профессионалов будут оцени­вать непрофессионалы” и что “население не сможет правильно истолковать полученную информацию”.

Вместе с тем, опыт Великобритании и США показывает, что опросы общественного мнения давно уже стали основным методом оценки работы полиции, вытеснив официальную стати­стику. Именно на результаты опросов опираются как при подве­дении итогов, так и при планировании бюджетов. Так, американ­ские криминологи еще в 1960-х годах начали экспериментировать с альтернативными методами оценки и применять массовые опросники для измерения уровня преступности и эффективности работы полиции. Так же, как и в нашей стране, первые отчеты вызвали серьезную полемику, прежде всего о том, действительно ли тенденции в полицейской статистике отражают существующие тенденции в масштабах преступности или только тенденции в регистрации преступлений. Однако после студенческих волне­ний в США, Франции и Великобритании метод стал все более востребованным, в первую очередь, потому что позволял избе­гать необъективности и предвзятости полицейской статистики, а также чудачеств, которыми пестрят сообщения граждан.

Надо отметить, что переход от одних показателей эффек­тивности деятельности к другим в указанных странах не был моментальным и столкнулся с определенным сопротивлением со стороны части офицеров полиции. Руководство полиции критико­вало результаты опросов населения, обвиняя его в субъективно­сти и незнании особенностей профессиональной деятельности. Однако переговорный процесс между обществом и полицией не прерывался, что в дальнейшем позволило прийти к выработке компромиссных моделей.

Использование социологических замеров в Великобритании повсеместно применяется с 1990 года, когда Home Office (МВД Великобритании) обозначил их сначала как один из, а потом и как основной метод измерения удовлетворенности деятельностью полиции. Результаты опросов, которые изначально предоставля­лись центральному аппарату и руководству полиции, на сего­дняшний день общедоступны. Доверие к таким опросам возра­стало с каждым годом, и в 1999 году Home Office принял реше­ние, что такое исследование должно стать ежегодным, и выборка расширяется до 40 тысяч респондентов (практически вдвое). Еще одна важная рекомендация состояла в том, что результаты опро­са публикуются вместе с отчетами и статистикой полиции, что облегчает их сравнение и позволяет составить более объектив­ную картину уровня преступности и эффективности полиции.

Следует отметить, что в Украине уже существует опреде­ленный опыт использования опросов общественного мнения о деятельности милиции и других государственных институтов. Однако этот опыт показывает, что есть вполне определенные причины, по которым этот метод все еще не вошел в арсенал МВД Украины. В первую очередь, это недоверие руководства МВД к общественному мнению, отношение к нему как к оценке непрофессионалов, а также опасение, что придется услышать о себе “плохое”.

Единственным исключением можно считать революционный по своим масштабам и методам эксперимент, проведенный в Харьковской области в 2000–2003 годах. В ходе совместного проекта Харьковского национального университета внутренних дел, Центра имени Лорда Скармана Лестерского университета (Великобритания) и УМВД Украины в Харьковской области была предпринята беспрецедентная попытка изменить методы работы милиции с населеним. В течение трех лет в Коминтерновском районе Харькова и пгт Солоницевка внедрялись новые методы полицейской деятельности, основанные на поддержке общест­венности (community policing).

Отметим, что среди множества видов деятельности (встречи с представителями общественности, информационная кампания, создание в структуре райотделов должности специали­ста по связям с общественностью) использовался также социоло­гический опрос как новый метод оценки деятельности милиции, дополняющий статистические данные. В ходе проекта дважды опрашивалось по 1000 респондентов. Однако, несмотря на то, что эксперимент был признан успешным как в регионе, так и в Мини­стерстве внутренних дел, а его результаты высоко оценены международными экспертами, большая часть наработок так и не получили дальнейшего развития и широкого применения в дея­тельности органов внутренних дел.

Опытом успешного оценивания можно считать также иссле­дование, которое руководство УМВД Украины во Львовской обла­сти использовало как метод оценки своей деятельности глазами населения в 2007 году, а также оценку деятельности милиции г. Харькова, проведенную Харьковским институтом социальных исследований в 2010 году. Таким образом, отговорки руководства МВД о “необходимости дополнительного анализа проблемы” не учитывают уже существующий опыт в этой сфере и демонстри­руют нежелание сдвинуть проблему с места.

В то же время Министерство внутренних дел периодически пытается проводить подобные опросы своими силами. К сожале­нию, в ходе их проведения игнорируются такие факторы, как независимость, объективность (проведение опросов было возло­жено на Центр связей с общественностью МВД Украины — под­разделение, занимающееся поддержкой имиджа милиции) и на­дежность (опросы проводятся без соблюдения социологических процедур, обеспечивающих валидность полученных данных). Например, в аналитических материалах ГУМВД Украины в Харь­ковской области приводятся данные, что в 2008 году проведено 86 опросов общественного мнения, в которых приняли участие около 500 человек, что позволяет сделать вывод, что в среднем одно исследование подразумевает опрос 6 человек.

Следует отметить, что важнейшим фактором, определяю­щим эффективность социологического исследования как метода оценки деятельности милиции, является надежность полученных данных. Проведение такого исследования требует кропотливой организационной работы по его подготовке — расчет выборки опрашиваемых, составление маршрутных листов, контроль хода опроса, математическая обработка данных. Все это предъявляет достаточно высокие требования к исследователям, иначе полу­ченные результаты не представляют никакой ценности.

Именно поэтому необходимо проводить такие исследования силами профессиональных социологов с использованием следу­ющих показателей в оценке деятельности милиции:

ощущение безопасности граждан (страх стать жертвой пре­ступления; опасение отдельных групп, мест, конкретных преступ­лений);

оценка деятельности милиции (общее оценивание, удовле­творенность результатом работы, удовлетворенность общением);

оценка латентной преступности (какова доля преступлений, о которых не сообщается; какие это виды преступлений, причины несообщения);

оценка масштабов нарушений прав человека (сколько граж­дан считают, что их права были нарушены работниками милиции).

Указанные показатели могут использоваться в анализе как отдельно друг от друга, так и суммироваться, когда каждый пока­затель получает свой взвешенный индекс и в сумме выходит рей­тинговая оценка работы каждого подразделения.

В качестве одной из компонент комплексного показателя эффективности работы милиции необходимо предусмотреть “заметность работы милиции”. Эта компонента должна включать изучение того, насколько население района (города) знакомо с месторасположением РОВД, опорных пунктов милиции (в горо­дах). В дальнейшем такая информация может существенно упро­стить работу по сокращению дистанции между населением и милицией, которую необходимо начинать с повышения осведо­мленности населения о начальнике РОВД, службе участковых инспекторов милиции. Такая осведомленность граждан позволит наладить партнерские отношения, создать атмосферу взаимной ответственности, сделать более безопасными и комфортными районы проживания.

Учитывая сложность и затратность, моментальное введение подобной модели в Украине невозможно. Однако благодаря ра­боте, проведенной общественными организациями, уже сегодня существует возможность осуществлять первичное финансиро­вание такой деятельности исключительно за счет внебюджетных средств и грантов. При этом следует отметить, что не имеет никакого смысла единоразовое проведение подобного исследо­вания. Очевидно, что результативным может быть только посте­пенное, но непрерывное изменение методов оценки деятельности органов внутренних дел путем снижения роли статистических показателей и введения показателей, основанных на измерениях мнения населения.

Уже сегодня существуют организации, которые готовы предложить сотрудничество в разработке и реализации програм­мы по постепенному изменению системы показателей эффектив­ности деятельности органов внутренних дел, основанной на:

подготовке и проведении исследований во всех регионах Украины (выборка около 10 000 респондентов).

подготовке и издании методического обеспечения для проведения подобных опросов. Со временем это позволит не только получить объективные результаты, но и подготовить широ­кий круг специалистов для МВД, отработать наиболее простые и эффективные методики опросов.

Именно такая модель содержит столь необходимые ресурсы для того, чтобы обновить и реформировать существующую систе­му оценки деятельности органов внутренних дел. Важным итогом реализации этой стратегии взаимодействия полиции и населения в Великобритании и США стало постепенное осознание того, что ключевым фактором повышения удовлетворенности полицией выступает качество повседневного, рутинного общения полиции и  граждан. Как сказал один из британских экспертов, “манера, в  которой действует полиция, не менее важна, чем результаты, которых она достигает”. Использование подобной стратегии оценки деятельности милиции в Украине не только повысит ее эффективность за счет более объективной процедуры сбора дан­ных, привлечения новых показателей, но и сделает деятельность милиции более понятной, прозрачной и подконтрольной граж­данскому обществу.

 

МІЩЕНКО С.М., заступник голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних i кримінальних справ. За су­часних умов, у період розбудови України як правової держави, реформування органів державного управління, судової системи та системи правоохоронних органів, пріоритетним напрямом діяль­ності яких є дотримання конституційно закріпленого принципу законності, захист прав та інтересів особи, а також реалізація її права на справедливий суд набувають особливої актуальності.

Слід зазначити, що прийняття 1996 року Конституції України, проведення “малої судової реформи” у 2001 році, початок судової реформи у 2010 році, продовження роботи над проектом нового Кримінально-процесуального кодексу наочно підтверджують курс України на розбудову правової та демократичної держави, основ­ним змістом діяльності якої є утвердження та забезпечення прав і свобод людини.

Для ефективної боротьби зі злочинністю, а отже, для реального захисту конституційних прав і свобод людини і грома­дянина, має бути стабільною практика застосування кримінально-правових норм — у дізнанні, оперативно-розшуковій діяльності, досудовому слідстві, суді та під час виконання покарання. Оскіль­ки невиправданий консерватизм застарілих процесуальних проце­дур шкодить правосуддю, сподіваємося, що новий Кримінально-процесуальний кодекс України, проект якого розроблений робо­чою групою, створеною при Президентові України, за умови його прийняття Верховною Радою України сприятиме підвищенню рів­ня  здійснення кримінального судочинства, залишить незмінними його демократичні засади і процесуальні гарантії законних прав та інтересів учасників процесу.

Ми поділяємо стратегічні плани Президента України щодо прийняття в найкоротші строки нового КПК України та продов­ження процесу реформування шляхом прийняття в новій редакції законів України “Про прокуратуру”, “Про оперативно-розшукову діяльність”, “Про адвокатуру” та інших.

Прийняття зазначених законодавчих актів, на нашу думку та на думку юристів-практиків, істотно змінить умови забезпечення прав людини, сформує переконаність особи та суспільства в дієвості принципу верховенства права, підвищить рівень довіри громадян України до інститутів влади загалом і до органів та установ, що здійснюють судочинство, зокрема.

З огляду на викладене та на тему парламентських слухань слід зазначити, що в положеннях проекту нового КПК України передбачені такі позитивні процесуальні зміни в діяльності органів досудового слідства та дізнання:

1) спрощення процедури початку досудового розслідування, яким вважатиметься внесення відомостей, що випливають з пода­них особою заяви чи повідомлення про кримінальне правопору­шення або з самостійно виявлених обставин, які свідчать про вчи­нення кримінального правопорушення, до Єдиного реєстру досу­дових розслідувань. З цього моменту слідчий зможе здійснювати всі необхідні процесуальні дії. Таким чином, орган досудового розслідування отримає можливість використовувати всі законо­давчо закріплені засоби та способи розслідування (у тому числі негласні методи);

2) ліквідація підрозділів дізнання, оскільки досудове розслі­дування кримінальних правопорушень (злочинів та кримінальних проступків) здійснюватиметься лише слідчими під процесуальним керівництвом прокурора та суддівським контролем з боку слідчого-судді;

3) новий порядок досудового розслідування, що включає гласний та негласний збір і фіксацію інформації (не доказів) про обставини діяння, необхідні для встановлення об’єктивної істини у кримінальному провадженні, та позбавить зайвої формалізації за рахунок скорочення кількості слідчих дій, що вимагають прото­кольної фіксації;

4) забезпечення процесуальної рівності сторін, змагальності й диспозитивності процесу через встановлення нової процедури збирання сторонами під час досудового розслідування саме фактичних даних, а не доказів, як це передбачено нині, оскільки визнання цих даних доказами відбуватиметься виключно судом у присутності і за безпосередньої участі сторін обвинувачення та захисту;

5) удосконалення порядку оскарження рішень, дій чи без­діяльності органів досудового розслідування і прокурора, а також оскарження ухвал слідчого-судді;

6) детальна регламентація заходів забезпечення криміналь­ного провадження та введення ряду запобіжних заходів, альтерна­тивних арешту.

Крім того, передбачається новий порядок кримінального провадження на підставі угод та у формі приватного обвинува­чення, скорочений судовий розгляд справ з особливим порядком прийняття судового рішення та багато іншого.

З вищезазначеного випливає, що практична реалізація цих та інших положень нового КПК потребуватиме ретельної підго­товки і професійного підходу. А тому доцільним видається:

1) розроблення дієвих механізмів своєчасної доставки в су­дове засідання підсудних, оперативного супроводу кримінальних справ, виконання судових рішень — постанов суду про судові доручення і приводи;

2) приведення у відповідність з цивілізованими стандартами функціонування ізоляторів тимчасового тримання. Зокрема, необхідно:

розробити нормативні документи, які чітко регламентують порядок роботи із затриманими та заарештованими особами;

забезпечити розміщення та функціонування постійно діючої системи відеоспостереження у приміщеннях, де здійснюється ро­бота з підозрюваними, затриманими, заарештованими та свідка­ми (опитування, допит, утримання);

створити в ізоляторах тимчасового тримання належні медико-санітарні умови;

реконструювати старі приміщення, а також побудувати нові, забезпечивши потреби регіональних підрозділів МВС України;

3) відокремлення органів досудового розслідування від органів дізнання (райвідділів) в окремий підрозділ — слідчий комітет, що сприятиме реалізації принципів процесуальної само­стійності та незалежності слідчих. Про переваги чіткого організа­ційно-функціонального поділу міліції на адміністративну (патруль­ну) і кримінальну свідчить досвід функціонування систем право­охоронних органів у розвинених іноземних державах;

4) удосконалення порядку призначення на посаду слідчого та запровадження конкурсного відбору кандидатів за результа­тами незалежного (автоматизованого) тестування;

5) підготовка комплексу заходів (кадрових, організаційних, інформаційних, матеріально-технічних) щодо дотримання встанов­лених нормативів допустимого навантаження на слідчих.

Підсумовуючи вищевикладене, слід зазначити, що досягти мети реформування системи правоохоронних органів України можна лише за умови здійснення основних напрямів реформу­вання всіх правоохоронних органів системно, узгоджено та послі­довно, що дасть змогу вдосконалити всю систему правоохорон­них органів України.

 

ОНИЩУК А.С., голова Професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України. У питаннях рефор­мування МВС, на мою думку, усі програли найголовніше — час, хоча втрачено не тільки час. Втрачено суспільну довіру та найцін­ніше, що її формує, — високопрофесійний персонал. Можливо, дане обговорення підштовхне державні інститути до розв’язання проблем, без розуміння та вирішення яких розмови про реформи залишаться популістськими деклараціями, які ми періодично чуємо.

Вважаємо, що розв’язання переважної більшості проблем МВС залежить саме від Верховної Ради та Кабінету Міністрів, які відкладали їх вирішення у довгу шухляду і тому несуть відпові­дальність за негатив, що давно перейшов критичну межу, оскільки довіра суспільства до міліції — на точці замерзання. Та й довіра до влади тих, хто служить у системі МВС, не перевищує 30 відсотків, 70 відсотків працівників міліції їй не довіряють. Це вкрай небез­печні сигнали, зумовлені хибною політикою держави стосовно МВС та його персоналу.

Саме ставлення держави протягом останніх десяти років призвело до руйнації системи, її цінностей, моральних засад. Фахівці зреагували на таку політику масовими звільненнями, а керівники (і середньої ланки, і найвищого рівня) потрапляли під вплив політиків, які ведуть між собою перманентну боротьбу за призначення “своїх”. Так, за роки незалежності звільнено керівни­ків УМВС: у Львівській області — 17, в Автономній Республіці Крим  —  15, у місті Києві — 13. Усього більше 300 перших керів­ників обласного рівня. Фактично, по керівному складу за останніх 10–12 років пройшовся “ураган”. Це проблема, яка теж має врахо­вуватися в процесі реформування системи МВС.

Ще одна проблема, без вирішення якої неможливе рефор­мування МВС, — фінансування. Давайте замислимося: як може ефективно працювати відомство за фінансування в обсязі 40 від­сотків потреби? З основних функцій міліції держава фінансує тільки половину, а вимагає виконувати всі. За такої політики пра­цівники міліції апріорі стають корупціонерами, оскільки зобов’я­зані виконувати те, що державою не фінансується.

Це, в свою чергу, тягне за собою порушення прав праців­ників міліції, що набули системного характеру, оскільки уряд і парламент брутально ігнорують та не виконують більш як півде­сятка рішень Конституційного Суду України щодо протизаконного позбавлення працівників міліції соціального пакета.

Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України №780 від 20 липня 2011 року окремим категоріям працівників органів вну­трішніх справ скасовано пільгове обчислення вислуги років, а дея­ким введено пільгове обчислення, застосування якого викликало численні скарги працівників у зв’язку з порушенням їхніх прав. Хочу подякувати з цієї високої трибуни Уповноваженому Верхов­ної Ради України з прав людини Карпачовій Н.І. та народному депутату України Гусарову С.М., які надали неоціненну допомогу в поновленні прав наших колег, порушених згаданою постановою.

Те саме можна сказати і про наказ МВС №90 від 23 березня 2010 року, який системно порушує права працівників. Хочу заува­жити, що адміністративний шлях вирішення системних проблем давно себе вичерпав, його застосування дає негативний результат.

Прикро, але факт, що за дотриманням прав засуджених осіб  здійснюється більший контроль, ніж за дотриманням прав міліціонерів. На нашу думку, треба припинити війну проти праців­ників міліції, розпочату владою 2000 року скасуванням соціально­го пакета. За цей період міліціонерів незаконно позбавили права на безплатний проїзд у громадському транспорті. Їм продовжують платити грошове забезпечення, на яке неможливо існувати, не те  що достойно жити. Ми маємо найнижчу заробітну плату серед силових структур. Фактично, нас позбавили забезпечення уніфор­мою, канцелярськими товарами, бензином. Життя працівника мілі­ції у разі загибелі при виконанні службових обов’язків (для прикла­ду, в Одесі) оцінено державою у 80 тисяч гривень і 96 тисяч сім’ям загиблих працівників (профспілка зібрала 100 тисяч гривень). При­чому Кабінет Міністрів своєю постановою №707 від 12 травня 2007 року зменшив ці виплати вдвоє, позбавивши державного страхування. За професійні захворювання взагалі немає ніякої компенсації.

Професіоналізм, порядність, високі моральні стандарти серед працівників міліції державою не культивуються. Останні резонансні події серед особового складу — логічний результат низки проблем, що накопичилися в системі. Якщо їх не вирішу­вати сьогодні, то завтра вони наздоженуть вас. Бідний, голодний міліціонер є не просто небезпечним, він може стати неконтрольо­ваним.

На такому негативному фоні не можливо забезпечити дотри­мання конституційних прав громадян. Тому не слід обманювати себе і суспільство з цього приводу. Потрібні “правила гри”, зрозумілі і для тих, хто працює в системі, і для суспільства. Якісні зміни мають випереджати реформи, інакше негатив тягтиме на­зад, а ми з реформами будемо ходити по замкнутому колу.

Важливою умовою вдалих реформ є фактор відкритості перед суспільством. Якщо реформи спрямовані на забезпечення високих стандартів дотримання прав громадян, то для цього по­трібна і професійна, і широка суспільна дискусія, якої, на жаль, немає.

Дані парламентські слухання мають стати поштовхом до реальних реформ. Потрібно припинити нищити систему, можливо, це буде найкращий внесок у її реформування на даному етапі. Для нас реформа має розпочатися з прийняттям Державного бюджету на 2012 рік не в обсязі 44 відсотки потреби. З таким бюджетом виконуватися буде тільки те, що фінансується, оскільки все, що за межами фінансування, — це корупція згідно з анти­корупційним законодавством.

Головним критерієм оцінки міліцейської роботи необхідно визнати стан довіри населення до міліції, яка забезпечує права та інтереси людини. Для досягнення цієї мети та визнання міліції суспільством слід відійти від каральної функції в її діяльності. Наприклад, у США від 80 до 90 відсотків кожної зміни поліцейські виконують функції обслуговування населення, громадських зв’яз­ків. У діяльності української міліції соціальна функція теж має ста­ти пріоритетом.

За умов реалізації такої політики відновиться довіра суспільства до міліції. Її відсутність означає, що міліція є якимось паразитичним організмом, що приносить лише шкоду суспільству. Ставлення населення до міліції — це своєрідний індикатор став­лення до влади взагалі. Причому дуже суттєвий і точний. Тому для досягнення високого соціального рейтингу міліції потрібні рефор­ми не тільки МВС, а й у соціальних та економічних сферах.

 

РОМАНЮК Б.В., керівник Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю при РНБО України. Органи та підрозділи системи МВС України вже не раз реформувалися, але всі реформістські заходи стосувалися не істотного видозмінення їхньої структури, а переважно перей­менування служб або бездумного механічного скорочення штатів, як правило, тих підрозділів, які займаються оперативно-розшу­ковою діяльністю чи несуть патрульно-постову службу. Проводи­лося і проводиться немало кампаній з очищення рядів органів внутрішніх справ від працівників, які себе скомпрометували, але значних зрушень не відбулося. Причина в тому, що зовнішні фор­ми видозмін підміняють сутнісні системні реформаційні зміни, які здатні і змінити форму, і підвищити результативність діяльності.

Коли йдеться про європейські стандарти, то ми їх сприйма­ємо специфічно, в основному як бездумне запозичення чужого досвіду. Наприклад, заходилися створювати муніципальну міліцію, бо чули, що вона діє в деяких країнах, забуваючи про те, що це  переважно країни з федеральним чи земельним устроєм, або залишається вона там як консервативна західна традиція і не в та­кому вигляді, як у нас її проектують, — під місцевих керівників, для задоволення їхніх забаганок. Чому ми не говоримо про такі великі розвинуті європейські країни, як Італія чи Франція, з таким же унітарним устроєм, як в Україні, де система МВС досить центра­лізована і немає місцевої поліції? Чому не говоримо про інші по­дібні країни? Чому не кажемо, що в Україні, як і в багатьох євро­пейських державах, кодифіковано кримінальне право та інші галузі права, вони діють на всій території держави, а їх застосування здійснюють саме централізовані правоохоронні структури?

У жодній країні Заходу не існує однакової структури системи МВС і поліції. Поліцейські чи інші підрозділи системи МВС у різних країнах вибудовуються на основі їх права, традицій, суспільної правосвідомості тощо. Однак, незважаючи на певні відмінності, у цивілізованих країнах світу міністерства внутрішніх справ мають багато спільного. Вони є цивільними відомствами, у структурі яких перебувають як самостійні служби загальна поліція, прикордонна поліція, жандармерія, пожежна охорона, служба порятунку і навіть контррозвідка, а також всі інші служби, до компетенції яких відне­сено забезпечення внутрішнього правопорядку в державі і які потребують оперативності в реагуванні на процеси, що відбува­ються в країні. Зокрема, МВС Франції займається виборами, в ін­ших державах такі міністерства мають відношення до культури і туризму, управління регіонами тощо.

Наше МВС так обібрали, що варто забрати слідчий апарат та внутрішні війська, і його сміливо можна перейменувати на головне управління міліції України. Поряд з тим існують міністер­ства та інші державні структури, які паралельно з міліцією займа­ються правоохоронною діяльністю чи забезпеченням громадсько­го порядку і ефективно можуть працювати тільки в структурі МВС у комплексі з його оперативними та системними заходами, як це має місце в інших країнах. Нікому в цій залі не треба доводити, яка буде вигода навіть з точки зору державних витрат на утриман­ня окремих чиновницьких апаратів та обслуговуючих служб цих розрізнених відомств. Гроші немалі.

Хочу нагадати, що європейські стандарти — це норми чи рекомендації, які більшою мірою стосуються не форми, а суті ме­ханізмів функціонування переважно поліції, її функцій, форм та способів забезпечення прав і свобод громадян. Проте саме цих стандартів ми й не дотримуємося при реформуванні. Для досяг­нення таких сутнісних змін потрібна системність, яка, на нашу думку, включає питання істотного реформування процедури добо­ру, якісної підготовки кадрів, їх переміщення по службі, системи управління органами та підрозділами МВС, форм і способів орга­нізації їхньої роботи, матеріально-технічного забезпечення органів внутрішніх справ, матеріальної винагороди і соціального забезпе­чення працівників. Отже, мова йде про сутнісні зміни, а це вели­кий обсяг роботи.

Стосовно кадрів. На жаль, у нас досі немає досконалої системи добору і навчання кадрів, професіограм особистості для різних видів професійної діяльності в системі МВС тощо. Система професійної поліцейської освіти у країнах континентальної Європи складається з трьох рівнів — нижчого, середнього, вищого. У нас майже немає поліцейської освіти і такої системи, а переважна більшість закладів МВС — це виші, яких більше, ніж у будь-якій країні Заходу, які випускають правознавців, мало підготовлених до практичної міліцейської діяльності. На їх підготовку значною мірою впливає порочна система комплектування керівного та виклада­цького складу. Переважно це особи, які не мають належного або й зовсім ніякого практичного досвіду роботи в органах внутрішніх справ. Кого вони можуть підготувати?

Наприклад, навчальні заклади поліції Англії та інших країн укомплектовуються викладачами, які мають достатній досвід прак­тичної роботи. І навіть за такого порядку через певний час вони знову повертаються на практичну роботу, оскільки потребують нових практичних знань для подальшої передачі студентам (слухачам).

Система управління має бути дещо децентралізована, треба демілітаризувати підрозділи та напрями діяльності, розмежувати оперативно-розшукові, слідчі, штабні та забезпечувальні функції між собою та центральними, регіональними і територіальними органами тощо. Організація роботи всіх органів і підрозділів має вибудовуватися на принципах відповідальності за конкретні види діяльності та за роботу з розкриття і розслідування конкретних категорій злочинів, у тому числі оперативних служб центрального апарату.

Наприклад, у ФРН 7 липня 1997 року навіть прийнято закон про Федеральне управління кримінальної поліції і співпрацю федерального уряду та урядів федеральних земель щодо справ кримінальної поліції (Bundeskriminalamtgesetz — BKAG), де у пара­графі 4 чітко визначено, що воно займається розслідуванням зло­чинів проти Федерального президента, членів уряду, бундестагу, міжнародних злочинних угрупувань тощо. Таке розмежування ком­петенції не тільки відповідає призначенню і професіоналізму під­розділів цього центрального поліцейського органу, а й виключає створення якихось особливих органів на кшталт НБР тощо, як це постійно прожектується у нас.

Матеріально-технічне та соціальне забезпечення залежить від можливостей держави, але укрупнення органів з правоохорон­ними функціями, ліквідація дублюючих функцій, демілітаризація та скорочення адміністративних служб, введення заборони на ате­стацію працівників, які приходять на роботу до структурних під­розділів органів і навчальних закладів, що не стосуються опера­тивно-розшукової, слідчої діяльності чи охорони громадського порядку, дасть змогу зекономити чималі кошти, які можна буде використати на підвищення рівня забезпечення стройових підрозділів.

 

ШЕМЧУК В.В., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності (Блок “Наша Україна — Народна самооборона”). Останнім часом дедалі частіше порушується питання тотального реформування правоохоронних органів загалом і МВС зокрема. В  Адміністрації Президента, Верховній Раді, Кабінеті Міністрів перманентно народжуються ідеї, проекти та концепції з цього приводу. До цього процесу вже долучилися не лише діючі та ко­лишні політики, науковці та фахівці, не лише громадські та міжна­родні правозахисні організації, що логічно, а й посольства і ди­пломатичні представництва іноземних держав, “товариства в’яз­нів”, структури, відверто пов’язані з організованими злочинними формуваннями. Єдине, що об’єднує безліч концепцій та пропо­зицій з реформування системи органів Міністерства внутрішніх справ України, — визнання їх недосконалості та необхідності змін і в організації системи, і в законодавчому забезпеченні, які мають відповідати вимогам часу.

Очевидно, що органи внутрішніх справ переживають кризу і  потребують реформ. Однак не можна забувати, що головне призначення реформування полягає в тому, щоб органи держав­ної влади були націлені насамперед на створення належних умов для повноцінної реалізації громадянами своїх прав і свобод, за­кріплених Конституцією України.

Заходи з реформування системи органів Міністерства внутрішніх справ України необхідно проводити з урахуванням все­бічного аналізу соціально-економічної та криміногенної обстанов­ки в суспільстві, а також прогнозованих тенденцій його розвитку в  цих напрямах. У нагоді стане критичний аналіз реорганізацій у системі МВС попередніх років.

Історія питання реформування правоохоронної системи знає  намагання прокурорів змінити судоустрій, спроби адвокатів з колишньої президентської канцелярії зламати систему органів прокуратури та формувати кадрову політику в правоохоронних органах за політично-квотним принципом, старання чиновників колишнього уряду програмно (у Програмі діяльності Кабінету Міні­стрів) передбачити руйнацію системи досудового слідства та кон­центрацію слідчих функцій в одних руках — МВС. Сподіваюся, все це в минулому, але впевненості, що такі спроби не повторяться, немає.

Лише ледачий ще не висловився на користь позбавлення прокуратури наглядових функцій та перейменування міліції на поліцію, скасування так званого загального нагляду прокуратури, передачі до міліції, СБУ та податкової міліції функцій досудового слідства, надання митним органам права проводити оперативно-розшукову діяльність. Після “аргументованого” роз’єднання СБУ та Служби зовнішньої розвідки чуються голоси про необхідність їх об’єднання (аргументи ті самі, але висновок протилежний).

Аналізуючи потуги керівної ланки Міністерства внутрішніх справ кількох останніх каденцій, можна зробити висновок, що робилося і робиться в плані реформування все, щоб нічого не  змінювати. Намагання внутрішніх реформ настільки безглузді, що перейшли в конвульсії. Для доведення до повного абсурду за­лишилося змавпувати в Росії ідею “системного реформування”, найсистемнішого за майже столітню історію міліції — переймену­вання її на поліцію. Приказка про вино у старих міхах — найкра­щий коментар до такої “реформи”. Реформи мають здійснювати люди реформаторської ментальності, а не дилетанти чи реінкар­новані пенсіонери. Здорової концепції реформування української міліції саме Міністерство внутрішніх справ створити апріорі не може. А успіх реформи ззовні залежить від політичної волі глави держави. Не буде волі — не буде ні концепції, ні самих реформ.

Показовим є намагання реформувати систему відомчої освіти, яка є однією з найпотужніших освітніх систем держави. Експериментування, започатковане новим міністром, є компро­місом між прихильниками повної ліквідації освіти та академічної науки в МВС і прихильниками передачі освітніх та наукових уста­нов МВС до відання Міністерства освіти і науки, молоді та спорту. Посилання на європейський чи американський досвід некоректне, оскільки там є спеціальна освіта для правоохоронців, і думки про її передачу чи відмову від такої спеціалізації вражаються безглуздям.

Президент України проголосив адміністративну реформу та активно її проводить. На мою думку, реформування органів охоро­ни правопорядку і спецслужб має проводитися в контексті запо­чаткованої Президентом адмінреформи. Структура правоохорон­них органів і спеціальних служб України має відповідати загальній концепції державного будівництва, запропонованій Президентом.

Таким чином, ряд міліцейських та інших правоохоронних підрозділів мають вийти із складу Міністерства внутрішніх справ, яке було й залишається таким собі монстром, що бореться з усім чим завгодно, а насправді це все покриває. Яскравий приклад — боротьба з незаконним обігом наркотиків. Підрозділи МВС вже давно перетворилися на наркодилерів, філії наркопритонів та нарколабораторії. Не кращі справи й в СБУ, працівники якої кри­мінально контролюють усе те, з чим насправді повинні бороти­ся, — від контрабанди до наркотрафіку.

Моя позиція — потрібно створити нові державні служби із спеціальним статусом, які виконуватимуть специфічні функції та підпорядковуватимуться, наприклад, Президенту чи Прем’єр-міні­стру. Зокрема, державні служби із спеціальним статусом по боротьбі з корупцією, незаконним обігом наркотиків, контрабан­дою. Можливо, доцільно створити єдину державну службу із спеціальним статусом, уповноважену на проведення оперативно-технічних заходів, що передбачають тимчасове порушення кон­ституційних прав громадян, службу спеціальних розслідувань, ім­міграційну та паспортну служби, службу дорожньої безпеки та організації руху, службу протидії злочинним проявам серед дітей та в молодіжному середовищі. Таким чином ряд відомчих коруп­ційних вертикалей відпаде. І якщо нові служби створюватимуться новими людьми на нових засадах, за достатнього фінансування та під жорстким контролем, тоді можна сподіватися на їх мінімальну корумпованість.

Переконаний, що діяльність кожного державного органу (служби) із спеціальним статусом має регулюватися законодавчо, тобто законом України, а не відомчим наказом чи постановою уряду. Через складність внесення змін до законодавчих актів ро­бота органу буде більш стабільною, а права і соціальний статус правоохоронців, закріплені в законі, — більш захищеними.

Окремо слід зупинитися на оцінці роботи правоохоронних органів. Необхідно позбавитися рудимента правоохоронних орга­нів радянських часів у вигляді гонитви за показниками, у процесі якої приносяться в жертву та калічаться долі невинних людей. Становище, що склалося на сьогодні, — неприпустиме. Скажу коротко: це банальне окозамилювання, гонитва за показниками та статистична брехня. Брехня, за яку борються, жалують нагороди чи виганяють з роботи. При цьому цифри одні й ті самі, а виснов­ки залежать від вимоги — піднести чи принизити.

Сьогодні Міністерство внутрішніх справ звітує про відмову від непотрібних звітів, статистичних даних, знизивши їх кількість на 80 відсотків, начебто при їх збиранні працівники підрозділів на місцях відриваються від реальної роботи з протидії злочинності. Проте не можна просто відмовитися від статистики. Вона дає можливість оцінити реальний стан криміногенної ситуації в окре­мих регіонах і в цілому в країні, планувати заходи щодо запобі­гання злочинним проявам у суспільстві. Статистика має служити правоохоронним органам, а не керувати кадрами.

До того ж гонитва за показниками та створення таким чином видимості благополуччя в роботі може призвести до того, що Україна перетвориться на країну, де, принаймні арифметично, проживатимуть лише особи, які конфліктували із законом,— при­тягалися до кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної від­повідальності. Минулого року таких була половина з усіх повно­літніх мешканців України!

Головним показником ефективності роботи правоохоронців має стати рівень довіри до них з боку пересічних громадян, а не особиста довіра керівництва держави. Тим паче що за нинішнього “кефірного” (в межах 3,5 відсотка) рівня довіри громадян до пра­воохоронців роботи в цьому напрямі вистачить не одному поколін­ню міністрів внутрішніх справ, керівників податківців, голів спец­служб та генеральних прокурорів.

Україні не потрібні реформи заради задоволення чиїхось особистих амбіцій. Не потрібні косметичні реформи заради окоза­милювання чи “випуску пари”, зняття напруженості в суспільстві. Реформування системи правоохоронних органів треба почати з розроблення чіткого визначення понять “правоохоронний орган”, “спеціальний правоохоронний орган” та “працівник правоохорон­ного органу”. Це робота для науковців і теоретиків державотво­рення. На сьогодні ні такого визначення, ні переліку правоохорон­них органів у профільних законах немає. Точніше, є визначення в Законі “Про державний захист працівників суду і правоохорон­них органів”, де у статті 2 “Основні поняття” наведено лише їх перелік.

Стосовно очікуваних результатів. Хотілося б, щоб результа­том реформи стали оптимізація кількісного складу, підвищення ефективності діяльності правоохоронців та працівників спеціаль­них служб, зміна їх якісної складової.

Законодавче закріплення прав і повноважень правоохорон­них та спеціальних органів дасть можливість не лише надати їм права, соціальний захист і статус, а й вимагати від них дотриман­ня та ефективного використання наданих повноважень.

Загалом, кінцевим результатом реформування мала б стати фундаментальна довіра до правоохоронців не лише з боку дер­жавної машини чи її очільників, а насамперед з боку громадян, щоб люди не боялися людини у формі, а молодь прагнула працю­вати у правоохоронних органах.

Ми так часто шарахаємося із Сходу на Захід, що настав час зупинитися, узагальнити своє і чуже, після чого відібрати най­краще з урахуванням нашої ментальності. Здатні до глибокої аналітики і політично незаангажовані науковці в Україні ще є.

Сподіваюся, що є й політична воля та бажання змін у  Президента України і в депутатського корпусу Верховної Ради України.

 

ЯРУЛЛІНА Е.Ш., президент Всеукраїнської спілки громад­ських організацій “Асоціація захисту суспільної моралі”. На мою думку, і це позиція Асоціації захисту суспільної моралі, яку я пред­ставляю, реформа МВС буде ефективною, якщо сприятиме розвитку співпраці з громадськими формуваннями на всіх рівнях.

Європейський Союз проголосив 2011 рік Роком волонтер­ства. Європа зрозуміла, що без участі активного населення, а са­ме волонтерів, реформи і прогрес неможливі. Очільники Євро­пейської комісії визнали, що без допомоги населення вони самі не впораються.

У Законі України “Про соціальні послуги” поняття “волонтер” визначається як фізична особа, яка добровільно здійснює благо­дійну, неприбуткову та вмотивовану діяльність, що має суспільно корисний характер. В аспекті реформування МВС до волонтерів віднесені представники громадських формувань, яких за радян­ських часів називали “дружинниками”.

Згідно із Законом України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” основним завданням членів загонів громадських формувань є надання допомоги орга­нам внутрішніх справ у забезпеченні громадського порядку та громадської безпеки, запобіганні адміністративним проступкам і  злочинам.

Так, з 5 до 9 вересня 2011 року загін громадських форму­вань Комітету захисту суспільної моралі Міжнародної громадської організації “Асоціація сприяння розвитку національного лідерства” проводив спільно з РВ МВС в Солом’янському районі м. Києва пілотний проект з розроблення нової схеми патрулювання. Результати пілотного проекту показали, що за одну годину патру­лювання один представник громадського формування може при­пинити близько 20 адміністративних правопорушень. Загалом громадські формування в Україні налічують близько 43 тисяч членів, і якби вони виходили патрулювати хоча б один раз на рік на одну годину, то могли б припинити 860 тисяч правопорушень! А якщо взяти до уваги, що всі кримінальні злочини починаються з адміністративних порушень, то вважаю, що доцільніше здійсню­вати профілактику причин правопорушень, ніж вести боротьбу з їх наслідками.

Проте що ми маємо насправді? Люди вступають до громад­ських формувань тільки для того, щоб отримати дозвіл на зброю. Вони не зацікавлені у наведенні порядку та припиненні право­порушень. Це доводить негайну необхідність внесення змін до Закону України “Про участь громадян в охороні громадського по­рядку і державного кордону”, адже форма цієї участі майже пов­ністю залишилася старою, відомою ще з часів Радянського Сою­зу. Стан формування в Україні громадянського суспільства дослід­жують українські вчені О. Гарань, А. Карась, А. Колодій, В. Полоха­ло, С. Рябов, В. Сидоренко, В. Ткаченко, М. Томенко та інші. У їх­ніх роботах можна побачити аналіз цього аспекту.

На сьогодні структуру Київського міського громадського формування складають 10 районних штабів та 13 міських спеціалі­зованих загонів за відповідними напрямами діяльності. У струк­турних підрозділах міського формування — 150 штабів і більш як 50 спеціалізованих загонів. У столиці спільно з працівниками мілі­ції щодня перекривається більше 150 маршрутів і постів.

Зважаючи на рівень фінансування МВС у 2011 році, на збід­нення технічного оснащення працівників правоохоронних органів, кількість дрібних правопорушень не зменшиться, а зросте, поси­лення урбанізації призведе до активізації антигромадських еле­ментів суспільства. Тому вивчення досвіду залучення до цієї по­трібної суспільству діяльності широких верств громадськості є  досить актуальним.

За кордоном практично скрізь у всіх підрозділах поліції функціонують спеціальні структурні формування, працівники яких займаються тільки роботою з населенням. Взаємодія поліції та мешканців здійснюється через громадські ради і комітети, що складаються з представників профспілкових, релігійних та інших громадських організацій.

Наприклад, у Японії низький рівень злочинності досяга­ється  саме завдяки налагодженій співпраці сил правопорядку і громадськості. При всіх поліцейських префектурах функціонують відділення Асоціації запобігання злочинності, до якої приймають усіх, хто бажає надавати допомогу вартовим правопорядку у віль­ний від роботи час. Обов’язок членів асоціації — повідомляти поліцію про скоєні злочини та патрулювати на вулицях увечері або вночі у складі “загонів пильності”. До Асоціації запобігання зло­чинності входять не тільки окремі громадяни, а й об’єднання громадян професій, представники яких найчастіше стають жерт­вами злочинів (банківські працівники, касири, продавці та інші). Причому такі об’єднання у Японії, на відміну від України, існують не тільки формально, а й є дуже активними. Форпостами асоціації є так звані “пункти контакту”, де скривджені в будь-який час доби можуть отримати допомогу і необхідну консультацію.

Добре було б, якби у нас у штабах мікрорайонів існували такі пункти.

У Сполучених Штатах Америки більше 20 років тому почали створювати добровільні групи боротьби із злочинністю. Викори­стання волонтерів з числа мешканців ефективно практикується в поліцейському управлінні міста Панама-Сіті (штат Флорида). Тут після перевірки рівня спеціальних знань і проходження спеціаль­ної підготовки громадяни отримують практично ті самі права, що й штатні поліцейські. Тому, на відміну від України, де громадські формування обмежені участю представників МВС, вони після роботи і навчання самостійно здійснюють патрулювання на вули­цях міста.

Вважаю, що в Україні неодмінно треба внести зміни до законодавства про громадські формування, розширивши правові можливості їх активістам. Не кажучи вже про фінансування гро­мадських формувань, яке найчастіше залишається тільки на папе­рі, та навіть якщо гроші виділяються з місцевих бюджетів, вони не  доходять до рядових представників громадських формувань, на яких і тримається вся система сучасних ДНД.

Крім того, хочу наголосити, що незабаром відбудуться футбольні матчі Євро-2012. Страшно дивитися правді у вічі, бо, на мою думку, сили МВС не готові до прийняття шаленої кількості людей, які зазвичай приїздять на такі змагання. Не кажучи вже про мовленнєву непідготовленість. При цьому МВС ігнорує допо­могу представників громадських формувань, хоча саме тепер треба консолідувати всі сили України для гарної підготовки до Євро-2012, щоб не зганьбити імідж нашої держави.

Висновок: реформа МВС не можлива без участі активних свідомих громадян — представників загонів громадських форму­вань, які готові допомагати правоохоронцям припиняти право­порушення.