ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

 

ПРО ХІД ВИКОНАННЯ В УКРАЇНІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ

СОЦІАЛЬНОЇ ХАРТІЇ (ПЕРЕГЛЯНУТОЇ)

 

Сесійний зал Верховної Ради України

6 червня 2008 року, 15 година

 

Веде засідання Голова Верховної Ради України

ЯЦЕНЮК А.П.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Добрий день! Шановні присутні, дозвольте розпочати парламентські слухання на тему: “Про хід виконання в Україні Європейської соціальної хартії (переглянутої)”.

Хочу всім нагадати, що в поточному році ми повинні звітувати про виконання цієї хартії перед Комітетом міністрів Ради Європи. І, власне кажучи, обговорення виконання хартії, того, як нам потрібно підготуватися, на яких ключових моментах зосередити увагу для повноцінної імплементації її положень, є  ключовими аспектами у проведенні парламентських слухань.

Колеги, маємо дві години для обговорення. Дозвольте запросити до доповіді міністра праці та соціальної політики України Людмилу Леонтіївну Денісову. Перелік бажаючих висту­пити великий, я намагатимуся надати слово всім, щоб усі могли висловити свою позицію.

Людмило Леонтіївно, прошу.

 

ДЕНІСОВА Л.Л., міністр праці та соціальної політики України. Шановний Арсенію Петровичу! Шановні народні депутати! Шановні гості та учасники парламентських слухань! Європейська соціальна хартія (переглянута) разом з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод складають єдиний механізм забезпечення прав людини в Європі. Її положення є  складовою системи стандартів Ради Європи у сфері прав людини, що базується на ідеї відкритого суспільства, повазі прав і  свобод людини, забезпеченні верховенства права.

Цей міжнародний договір зобов’язує держави прагнути до повної зайнятості населення, гарантувати справедливі умови праці, створити безоплатну службу професійної орієнтації та систему професійної підготовки і перепідготовки, зменшити кількість безпритульних осіб, забезпечити право на захист від бідності та соціального відчуження. Хартія гарантує право створювати профспілки і організації роботодавців для захисту економічних та соціальних інтересів, забезпечує створення ефективної системи охорони здоров’я, гарантує права на соціальне забезпечення, соціальну допомогу та користування соціальними службами, безплатну початкову і середню освіту, забороняє дискримінацію.

Європейську соціальну хартію (переглянуту) Україна ратифікувала 14 вересня 2006 року, в рік, коли Рада Європи урочисто відзначила десяту річницю з нагоди її відкриття до підписання та ратифікації. Для України хартія набула чинності 1 лютого 2007 року.

Приєднавшись до 27 статей та 74 пунктів хартії, Україна підтвердила свій європейський вибір і взяла на себе зобов’язання сприяти забезпеченню надійних передумов для реалізації прав та свобод громадян у всіх їх виявах.

Урядом затверджено план заходів щодо виконання положень Європейської соціальної хартії (переглянутої) на 2007–2010 роки з постійним моніторингом його реалізації. Розроблено проекти законів України, частину яких вже внесено до Верховної Ради України: “Про внесення зміни до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” щодо погашення боргів до Пенсійного фонду України”, “Про посилення відповідальності за несвоєчасну виплату або безпідставну неви­плату заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших встановлених законом виплат”, “Про підвищення престижності шахтарської праці”, “Про професійний розвиток персоналу на виробництві”, “Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення інвалідів автомобілями”, “Про внесення змін до Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”, “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення вимог до здійснення профілактики виробничого трав­матизму, страхових виплат та надання соціальних послуг сім’ям загиблих на виробництві”. Затверджено план заходів з надання транспортних послуг інвалідам та дітям-інвалідам з обмеженим пересуванням. Підготовлено проект Загальнодержавної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середо­вища на 2008–2012 роки.

Основні права, передбачені хартією, відповідно до нової звітної процедури Ради Європи поділені на чотири тематичні групи: 1) зайнятість, професійне навчання та рівні можливості; 2) охорона здоров’я, соціальне забезпечення і соціальних захист; 3) трудові права; 4) діти, сім’я, мігранти. Таким чином, кожний напрям положень хартії щороку почергово стає предметом звітності.

Щодо першої групи. Курс на перетворення України на розвинуту соціальну державу з конкурентною економікою вимагає підвищення ефективності державної політики зайнятості, ство­рення умов для гідної праці. Державна політика зайнятості та підвищення економічної активності населення сприяє повній, продуктивній, вільно обраній праці. У результаті здійснення відповідних заходів намітилася стійка тенденція до збільшення чисельності та поліпшення структури зайнятого населення, зменшення числа безробітних.

За даними Держкомстату, в 2007 році чисельність зайнятого населення у віці від 15 до 70 років становила 20,9 млн осіб, рівень зайнятості — 58,7%. Рівень безробіття, визначений за мето­дологією МОП, — 6,4% економічно активного населення. Слід  зазначити, що рівень безробіття в Україні був нижчим, ніж у  середньому по країнах Європейського Союзу, де він становив 7,1%.

З метою поліпшення матеріального забезпечення безро­бітних вживаються заходи для підвищення мінімального розміру допомоги по безробіттю. Вже сьогодні його підвищено до 50% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, до кінця року він становитиме 75%, а у 2009 році його буде доведено до 100%.

Водночас слід розуміти, що без підвищення престижності, безпеки та мотивації до праці, створення економічної зацікавле­ності роботодавців у розвитку трудового потенціалу та легалізації зайнятості всі зусилля державного регулювання залишатимуться малоефективними. Зайнятість стримується незадовільними умовами праці на робочих місцях, низьким рівнем заробітної плати, невідповідністю професійно-кваліфікаційного рівня праців­ників потребам економіки і ринку праці. Ринок праці з дешевою робочою силою не має перспектив.

Уряд вживає всіх заходів щодо підвищення рівня заробітної плати працівників та поліпшення їхнього матеріального стано­вища. За січень — квітень поточного року порівняно з відповідним періодом минулого року середньомісячна заробітна плата в  галузях економіки зросла більш як на 40%. Номінальна заробітна плата у квітні порівняно з квітнем минулого року зросла майже на 42%, що у 2,7 разу більше прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Постійно підвищується розмір мінімальної заробітної плати. У поточному році з урахуванням нових можливостей бюджету для намірів збільшення прожиткового мінімуму її розмір зросте до 90,4%, а в наступному — до 100% прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Майже на 50% будуть підвищені посадові оклади працівників бюджетної сфери, а з 1 вересня завершиться впровадження Єдиної тарифної сітки.

Враховуючи, що проблема кадрового забезпечення характерна для більшості європейських країн, які зацікавлені в  залученні іноземної робочої сили, слід очікувати зростання обсягу зовнішньої трудової міграції громадян України. Це ще більше загострить проблему забезпечення кадрами національної економіки. Тому на перший план ми ставимо завдання щодо підвищення ефективності використання наявного трудового потенціалу України через посилення профорієнтаційної роботи та досягнення більшої ефективності у використанні державного замовлення на підготовку кадрів.

Важливим для подальшого реформування системи зайня­тості є також прийняття нової редакції Закону України “Про зайнятість населення”, відповідний законопроект подано до Верховної Ради України.

Відповідно до вимог хартії жінкам і чоловікам мають забезпечуватися рівні права та можливості при працевлаштуванні, просуванні кар’єрними сходами та рівну винагороду за працю. Водночас статистика свідчить, що заробітна плата жінок, як правило, нижча. Це пояснюється тим, що, на жаль, ще дуже мало жінок обіймають керівні посади, а чоловіки дуже рідко займаються доглядом малолітніх дітей.

Держава також повинна забезпечити рівні права і можли­вості для гідної праці особам з обмеженими можливостями, яких в Україні близько 2,5 млн, що становить більш як 5% населення країни.

За останні три роки затверджено Державну типову програму реабілітації інвалідів і Державну програму розвитку системи реабілітації та трудової зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями, психічними захворюваннями та розумовою відста­лістю на період до 2011 року. Створено та діють 234 реабіліта­ційних центри. Починаючи з 2006 року, особам з обмеженими можливостями, які звернулися до Державної служби зайнятості за сприйняттям у працевлаштуванні, надається статус безробітного.

Держава сприяє працевлаштуванню і професійній освіті інвалідів. Однак цього недостатньо. Близько 700 тисяч осіб цієї категорії громадян, на жаль, не мають змоги працювати. Наше пріоритетне завдання — створити умови для того, щоб у них з’явилася така можливість, щоб вони повернулися до нормаль­ного активного життя. У поточному році Фондом соціального захисту інвалідів планується спрямувати не менше 50% надходжень на створення робочих місць для працевлаштування інвалідів і вдвічі збільшити видатки на їх професійне навчання.

Друга група — питання охорони здоров’я, соціального забезпечення і соціального захисту. Україна досі не ратифікувала статті 12 та 13 хартії. Сучасний стан системи охорони здоров’я, на жаль, не дає змоги повною мірою забезпечити право громадян на  медичну допомогу на рівні, передбаченому міжнародними стандартами та законодавством України. Без запровадження загальнообов’язкового державного соціального медичного стра­хування зробити це неможливо.

Здійснюючи послідовну соціальну політику, уряд прагне підвищити рівень і якість життя населення та зменшити рівень бідності. Прийнято низку документів, реалізуються системні заходи щодо вирішення проблеми бідності та запобігання їй у  майбутньому. Забезпечено динамічне зростання реальних доходів населення: за 2007 рік — на 12,6%, за січень — березень поточного року — на 19,8%.

Аналіз показників бідності свідчить про її зниження. Бідність найбільш поширена серед людей похилого віку, тому питання поліпшення пенсійного забезпечення громадян є найбільш пріоритетним у роботі уряду. Сьогодні ми вже маємо конкретні результати. Середній розмір трудової пенсії підвищено на 32%, а співвідношення середньої пенсії до мінімальної за віком протягом поточного року зросло з 42 до 60%. Коефіцієнт заміщення пенсією втраченого заробітку становить 46%, що відповідає рекомендаціям 102-ї Конвенції МОП про мінімальні норми соціального забезпечення. З 1 квітня поточного року мінімальна пенсійна виплата призначається на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а пенсія у зв’язку з втратою годувальника залежить від кількості утриманців. Розроблено проект концепції подальшого здійснення пенсійної реформи в Україні. Підготовлено проект закону, яким передбаче­но єдині принципи пенсійного забезпечення громадян.

Відповідно до статті 23 Європейської соціальної хартії (переглянутої) особам похилого віку необхідно забезпечити можливість якомога довше залишатися повноцінними членами суспільства, використовуючи їх професійний та життєвий досвід, створити умови, що надають можливість вільно обирати спосіб життя і незалежно жити у знайомому для них оточенні так довго, як вони того побажають і зможуть.

Оскільки Україна віднесена до групи європейських країн, у  яких спостерігатиметься стрімке старіння населення, ми просто зобов’язані приділяти увагу посиленому соціальному захисту цієї категорії громадян через вдосконалення системи пільг та компен­сацій, поліпшення життєвого забезпечення ветеранів війни, програму житлових субсидій, яка гарантувала б малозабезпе­ченим громадянам стабільність витрат на оплату житлово-комунальних послуг незалежно від зміни їх вартості.

Щодо вдосконалення системи надання соціальних послуг вдома або у відповідних стаціонарних установах. В Україні налічу­ється 744 територіальних центри соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян, яким надають більш як 47 видів соціальних послуг за місцем проживання.

Останніми роками спостерігається загострення такого явища, як бездомність. Чисельність бездомних збільшується за рахунок осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі, втратили суспільно корисні зв’язки і не можуть самостійно пристосуватися до життя. Урядом схвалена концепція соціального захисту бездомних громадян, яка визначила завдання та стратегічні шляхи розв’язання цієї проблеми та її профілактики у найближчі роки, на її виконання розроблено план заходів.

З метою запобігання соціальному виключенню, стигмати­зації та дискримінації окремих категорій осіб уряд створює систему реінтеграції бездомних громадян та осіб, звільнених з  місць позбавлення волі. Розвивається мережа відповідних соціальних служб, які відкрили доступ всім категоріям громадян до необхідних послуг та можливостей стати повноправними членами суспільства.

Третя група питань стосується трудових прав, визначених хартією. Більшість цих прав закріплені в Конституції України та Кодексі законів про працю України, а також врегульовані спеціальними законами України “Про відпустки”, “Про оплату праці”, “Про колективні договори” тощо.

Такі фундаментальні положення хартії, як право на вільне створення організацій, ведення колективних переговорів, захист на підприємстві, та умови, які мають створюватися для праців­ників, вже реалізовані державою у сфері соціально-трудових від­носин. Наявність належного законодавчого забезпечення сприяла розвитку профспілкового руху і створенню об’єднань організацій роботодавців. На сьогодні в Україні діють 130 всеукраїнських профспілок та профоб’єднань, а також 17 всеукраїнських об’єд­нань організацій роботодавців.

Спільними зусиллями сторін соціального діалогу в поточ­ному році розв’язано колективний і трудовий спір між Кабінетом Міністрів України та Федерацією профспілок України. Підготов­лено і підписано Меморандум про партнерство та співробітництво між урядом і всеукраїнськими профспілками та профоб’єднан­нями. Завершено більш як дворічні колективні переговори та укладено Генеральну угоду на 2008–2009 роки. Укладені і діють 84 галузевих, 27 регіональних угод, на виробничому рівні — близько 96 тисяч колективних договорів. Відновлено роботу Національної тристоронньої соціально-економічної ради при Президентові України. В усіх регіонах створено територіальні тристоронні соціально-економічні ради, діяльність яких спрямо­вана на розвиток соціального діалогу і на національному, і на регіональному рівнях. Україні невідкладно потрібен новий Трудо­вий кодекс та закон про соціальний діалог, які відповідатимуть вимогам хартії.

Четверта група — питання сімей, дітей та мігрантів. Держава підтримує сім’ї з неповнолітніми дітьми через надання їм державної допомоги, а також жінкам у період вагітності та пологів, при народженні дитини, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на дітей одиноким матерям, а також допомоги на дітей, позбавлених батьківського догляду. Загальні витрати Державного бюджету на забезпечення програм держав­ної підтримки малозабезпечених сімей, сімей з дітьми, інвалідів з  дитинства та дітей-інвалідів в поточному році збільшено майже на 3 млрд гривень порівняно з минулим роком. Для створення належних умов повноцінного утримання та виховання новонарод­женої дитини з 1 січня 2008 року запроваджено надання допомоги при народженні у збільшених розмірах — 12 тисяч 240 гривень на першу дитину, 25 тисяч — на другу, 50 тисяч — на третю та кожну наступну дитину.

Значно підвищено соціальні гарантії для багатодітних родин. З метою приєднання в майбутньому до статті 19 хартії про право трудящих-мігрантів і членів їхніх сімей на захист і допомогу в  березні 2007 року ратифіковано Європейську конвенцію про правовий статус трудящих-мігрантів.

З метою соціального захисту працівників, які виїздять на роботу за кордон, укладено сім міжнародних договорів у сфері соціального забезпечення. Проводяться переговори щодо укла­дення таких угод ще з п’ятьма країнами, що узгоджуються з  нератифікованою статтею 12 хартії щодо соціального забезпечення.

Головне завдання цього напряму — запровадити конкретні механізми реалізації зазначених угод. За сприяння Ради Європи та МОП здійснено порівняний аналіз національного законодавства у сфері соціального забезпечення з нормами Європейського кодексу соціального забезпечення. Триває підготовка до підпи­сання цього кодексу.

Орієнтовно вже у вересні цього року Україна підпише Конвенцію ООН про права інвалідів та Факультативний протокол до неї. Повноваження на підписання надано міністру праці та соціальної політики України. Реалізації положень хартії також сприятиме ухвалення Верховною Радою нового Трудового кодексу.

На завершення свого виступу я хочу зазначити, що до 31 жовтня 2008 року Україна має подати свою першу національну доповідь до Ради Європи, робота над якою триває за участю експертів Європейського комітету з соціальних прав. Після доопрацювання та узгодження вона буде надіслана сторонам соціального діалогу та передана до Ради Європи.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Людмило Леонтіївно. До вас були письмові запитання. Якщо вони є, то ви маєте час на відповідь. Не подавали письмових запитань? Тоді сідайте, будь ласка.

Для співдоповіді запрошується голова Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці Василь Георгійович Хара. Будь ласка.

 

ХАРА В.Г., голова Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці (Партія регіонів). Уважаемый Арсений Петрович! Уважаемые участники парламентских слушаний! По мнению нашего комитета, ратификация Европейской социаль­ной хартии и особенно соблюдение ее норм и стандартов является одним из условий успешной реализации европейских направлений Украины и требует конструктивного сотрудничества правительства, Верховной Рады Украины, центральных органов исполнительной власти и сторон социального диалога.

Комитет по вопросам социальной политики и труда всегда уделял и продолжает уделять особое внимание Европейской социальной хартии. 21 июня 2007 года комитет на своем засе­дании заслушал вопрос о ходе выполнения хартии и очертил два основных вопроса: 1) успешная реализация принятых Украиной обязательств и подготовка достойного доклада о выполнении ратифицированных статей и пунктов хартии; 2) продолжение работы по созданию нормативно-правовой и экономической базы для присоединения к статьям и пунктам хартии, к которым Украина еще не присоединилась.

К сожалению, мы не присоединились к основополагающему пункту 1 статьи 4 хартии, провозглашающему право всех работ­ников на справедливое вознаграждение, обеспечивающее им и  их семьям достаточный уровень жизни, притом, что статья 48 Конституции Украины еще с 1996 года гарантирует такое право каждому гражданину Украины. Нужно понимать, что для нашей страны это ключевой пункт Европейской социальной хартии. Для европейцев совершенно непонятно, как семья, в которой есть работник, а то и двое или трое, может относиться к разряду бед­ных и получать от государства субсидии и социальную помощь.

Следует признать, что правительством Украины сегодня не предпринимается никаких значительных мер для приближения страны к возможности присоединения к пункту 1 статьи 4 хартии, а значит — к решению проблемы преодоления бедности, с кото­рой мы не очень успешно боремся с 2001 года. Мало того, что на 2008 год размер минимальной зарплаты утвержден ниже прожи­точного минимума в нарушение Конституции и закона, сам прожиточный минимум установлен (опять же, в нарушение зако­на) не нормативно-правовым методом, а волюнтаристским путем.

Несмотря на неоднократные требования нашего комитета, Кабинет Министров Украины Юлии Тимошенко не утверждает новый набор продуктов питания, непродовольственных товаров и услуг, который сформирован научно-общественной экспертизой на принципах социального партнерства еще в 2005 году. А это значит, что существующий прожиточный минимум значительно ниже того, каким он должен быть на сегодняшний день. По раз­личным подсчетам, прожиточный минимум должен быть на 230 гривень больше, а это значит, что Кабинет Министров обворовывает всех, без исключения, граждан Украины, которые получают зарплату, пенсию, стипендию, социальное пособие, поскольку прожиточный минимум является основным социальным нормативом, от уровня которого зависит размер всех выплат.

Не реагирует Кабинет Министров Украины и на решение комитета о ликвидации более чем позорного явления в нашей стране — задолженности по заработной плате. В первом квартале этого года задолженность не только не снизилась, а возросла на 23,7 млн гривень и на 1 апреля уже составила 693 млн гривень.

Необходимо также отметить, что средняя заработная плата в Украине является самой низкой среди стран, с которыми она граничит. Если в Украине среднемесячная заработная плата составляет около 165 евро, то в России — 315 евро, Румынии — 326 евро, Польше — 637 евро, а в Словении — 1213 евро. Если сравнить нашу среднюю заработную плату со средней зарплатой стран Евросоюза, в который мы так безудержно стремимся, то у  нас она ровно в 10 раз меньше. Невзирая на это, правитель­ством не разработана концепция реформирования оплаты труда, и для Министерства труда и социальной политики Украины этот вопрос не является приоритетным.

Уважаемые коллеги! Я не случайно начал разговор со второго проблемного вопроса, отмеченного нашим комитетом. Не реформировав оплату труда, не ликвидировав позорное явление, когда работающие люди (а это 27,5%) относятся к социальной прослойке бедных, нам неприлично говорить о Европейской социальной хартии, о европейском выборе, о европейских соци­альных стандартах.

Отсюда вывод: правительство и Верховная Рада Украины должны наметить и реализовать меры, решающие вышеуказан­ные проблемы, подготовить экономические, нормативно-право­вые условия, позволяющие реализовать конституционное право каждого гражданина на достаточный жизненный уровень, и при­соединиться к пункту 1 статьи 4 Европейской социальной хартии. Только после этого мы можем считать свою страну достойной участницей процесса движения в Европейский Союз.

Совсем недавно, 26 марта текущего года, Кабинет мини­стров Совета Европы принял новый отчетный формуляр. Украина представляет свой отчет 31 октября 2008 года по статьям 3, 11, 14, 23, 30 хартии. Как же мы выглядим по предварительному отчету?

На рынке труда в Украине в последнее время действительно происходят позитивные сдвиги. В частности, в 2007 году числен­ность занятого населения в возрасте от 15 до 70 лет по срав­нению с 2006 годом увеличилась на 174,3 тысяч лиц, или на 0,8%. Несмотря на эту позитивную динамику, уровень занятости в  Украине остается низким. На сегодняшний день рост занятости сдерживается, главным образом, неудовлетворительными условиями труда на рабочих местах и низким уровнем заработной платы.

Количественный дисбаланс углубляется и низкими качест­венными характеристиками значительного количества свободных рабочих мест. Это, опять же, низкий уровень оплаты труда, несвоевременная ее выплата, недоступность транспорта, отсутствие жилья и тому подобное. Среди вакансий, заявленных работодателями в 2007 году, почти по каждой второй уровень предложенной заработной платы был ниже прожиточного минимума и только по 8% вакансий предложенная заработная плата была выше средней по соответствующему региону.

Особую тревогу вызывает уровень безработицы среди молодежи в возрасте 15–24 лет, который почти вдвое превышает уровень безработицы всего населения и в 2007 году составлял 12,5%. Это свидетельствует о том, что большинство молодых людей не могут найти применение своим профессиональным навыкам, особенно это касается молодых людей, окончивших учебные заведения. Так, в прошлом году только 32% выпускников высших учебных заведений получили работу.

Ситуация с обеспечением национальной экономики кадра­ми, которая сложилась в стране, свидетельствует о несовер­шенстве существующего механизма взаимодействия рынка образовательных услуг и рынка труда.

На наш взгляд, основными заданиями государственной политики на рынке труда должны быть:

– обеспечение формирования единой национальной цены труда, способной обеспечить нормальное воссоздание высококвалифицированного работника;

– внедрение гибких форм занятости и новейших социально-правовых механизмов развития коллективно-договорного регули­рования вопросов в сфере труда и социальной защиты;

– повышение мобильности рабочей силы; стимулирование спроса на рабочую силу;

– разработка экономических механизмов поощрения работодателей к созданию новых рабочих мест, прежде всего, в  регионах с избыточными трудовыми ресурсами;

– минимизация негативных последствий внешней трудовой миграции, осуществление мероприятий по поощрению возвра­щения трудовых мигрантов на Родину и обеспечение их адапта­ции, в том числе путем стимулирования предпринимательства и самозанятости;

– реализация принципов социального диалога (одно из самых слабых звеньев в Украине на рынке труда), обеспечение прозрачности трудовых отношений, открытости рынка труда для справедливой конкуренции, постепенное вытеснение его теневых сегментов.

Нам необходимо в кратчайшие сроки принять в новой редакции Закон «О занятости населения», и такая редакция уже разработана народными депутатами из фракции Партии регионов, а также разработать комплексную национальную программу занятости на качественно новом уровне.

Надо признать, что недостаточно выполняется статья 3 Европейской социальной хартии, гарантирующая право на безопасные условия труда. Наблюдается негативная тенденция роста количества несчастных случаев на производстве со смертельными последствиями, в частности в угольной, металлургической, химической отраслях и на транспорте.

Кроме человеческих потерь, государство несет еще и значительные материальные убытки. Так, в 2007 году на возме­щение вреда, причиненного 318 тысячам работникам поврежде­нием здоровья или в результате смерти, выплачено 2,4 млрд гривень. Несмотря на это, в Украине до настоящего времени нет общеобязательной программы улучшения состояния безопас­ности, гигиены труда и производственной среды. Национальная программа, утвержденная постановлением правительства еще в 2001 году, рассчитанная на 2001–2005 годы, не выполнена. Распоряжением Кабинета Министров Украины в 2007 году срок ее действия продлен до 1 сентября 2009 года. При этом изменений в Национальную программу не внесено, новых мероприятий на 2008–2009 годы не предусмотрено. Отсутствие такой программы не позволяет должным образом реализовывать единую государственную политику в сфере труда в Украине.

Следует также отметить, что правила безопасности на угольных шахтах, являющихся колоссальной проблемой для Украины, с учетом требований европейских норм, введение кото­рых предусматривалось сначала в 2005 году, а затем в 2006 году, Министерством угольной промышленности Украины так и не разработаны до сегодняшнего дня.

Одна из причин высокого уровня производственного травматизма — неудовлетворительное финансирование субъек­тами хозяйственной деятельности мероприятий по охране труда. Согласно статье 19 Закона Украины “Об охране труда” затраты на указанные цели должны составлять не менее 0,5% от суммы реализованной продукции, что в абсолютном большинстве случаев не выполняется. По данным Госкомстата, в 2006 году предпринимателями реализовано продукции почти на 2 трлн гривень, а значит, субъекты хозяйственной деятельности должны были направить на охрану труда 9 млрд гривень. Фактически такие расходы составили лишь 3 млрд гривень.

Не лучшим образом выглядит и государство, совершенно не выделяя средств на эти цели бюджетным организациям. Вопреки требованиям статей 13, 14, 18 Закона Украины “Об охране труда”, работодателями не осуществляется надлежащий контроль соблю­дения работником технологических процессов, проведения медицинских осмотров, не осуществляется учеба и проверка знаний должностных лиц по вопросам охраны труда.

На предприятиях всех без исключения отраслей имеются многочисленные факты укрывательства случаев производствен­ного травматизма. Лишь Федерация профсоюзов Украины в  прошлом году в порядке общественного контроля обнаружила свыше 500 несчастных случаев, скрытых от расследования и  учета, в том числе 6 смертей. К сожалению, эффективность мероприятий по предотвращению травматизма, реализуемых соответствующими комитетами, министерствами и ведомствами, другими государственными контролирующими органами, работо­дателями, остается на низким уровне, о чем свидетельствует неснижающееся количество несчастных случаев.

На мой взгляд, именно поэтому бледновато выглядит информация в проекте первого национального доклада по реали­зации положений Европейской социальной хартии. По статье 3 хартии на просьбу показать в отчете реализованные мероприятия, программы, планы действий и тому подобное, направленные на реализацию национальной политики по обеспечению безопас­ности и здоровых условий труда, кстати, с учетом консультаций с  организациями работодателей и работников, правительство Украины отделалось фразой: “Разработан проект распоряжения Кабинета Министров Украины об утверждении плана правовых и  организационно-технических методов повышения охраны труда и промышленной безопасности”.

Практически нечего нам ответить и на вопрос по статье 23 хартии, гарантирующей право лиц пожилого возраста на социаль­ную защиту. Неубедительные аргументы правительства в ответ на просьбы показать принятые меры, реализованные программы, планы действий, особенно относительно обеспечения достаточ­ных ресурсов, которые позволили бы лицам преклонного возраста вести достойную жизнь и принимать активное участие в  жизни общества, социальной и культурной жизни.

И уж совсем безрадостен отчет по статье 30 хартии, гарантирующей право каждому человеку на защиту от бедности и социального отчуждения. Правительство, ссылаясь на страте­гию преодоления бедности, утвержденную указом Президента в  2001 году, некую, комитету неизвестную, национальную комплексную программу и региональные программы, почти с гор­достью докладывает, что на третьем этапе реализации стратегии на 2005–2007 годы уровень бедности снизился на 0,3% и состав­ляет почти 29%. К категории бедных, следует отметить, по национальным критериям отнесено 13 млн граждан.

Правительство радуется, что за три года наибольшее улучшение почувствовали многодетные семьи, уровень бедности среди которых снизился с 80 до 67%. Правительство радуется, что уровень бедности среди работающего населения снизился на 3% и составляет 27,5%. Не знаю, нужно ли радоваться тому, что уровень бедности в малых городах сегодня составляет 32%, а на селе — и вовсе 40%.

К этому осталось добавить и плохо решаемую проблему бездомных граждан, которых в Украине десятки, а по некоторым данным, сотни тысяч. Именно они и представляют наиболее социально отчужденную часть населения страны.

В общем, картина получается не очень оптимистическая. Сегодня мы обязаны сказать об этом, чтобы побудить правительство принять самые экстренные, действенные и эффек­тивные меры по устранению имеющихся недостатков. У нас есть время и возможности во многом изменить ситуацию, достойно отчитаться 31 октября по пяти статьям Европейской социальной хартии и показать европейское лицо Украины.

Я приглашаю к сотрудничеству всех заинтересованных по вышеуказанной теме и напоминаю, что по результатам парла­ментских слушаний Верховная Рада Украины должна принять на пленарном заседании постановление, которым одобрить приня­тые нами рекомендации. Предлагаю принять проект рекоменда­ций за основу и доработать с учетом высказанных предложений и  замечаний.

Спасибо за внимание.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякуємо, Василю Георгійовичу.

Шановні колеги! Далі за регламентом — виступи від парламентських фракцій. Запрошую на трибуну представника Блоку “Наша Україна — Народна самооборона” Лілію Степанівну Григорович. Будь ласка.

 

ГРИГОРОВИЧ Л.С., секретар Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я (Блок “Наша Україна — Народна самооборона”). Шановний пане Голово! Шановна пані міністр! Шановні учасники парламентських слухань! З виступів, які прозвучали, ми довідалися, що за п’ять місяців роботи новий уряд ще не встиг ліквідувати заборгованості із заробітної плати, які були за станом на січень поточного року. Не запроваджено Єдиної тарифної сітки, про що говориться добрих десять років поспіль, але це планується зробити з вересня цього року. І, безумовно, перелік тих явищ, починаючи з медичних оглядів і закінчуючи станом робочих місць, увагою до соціально незабезпечених верств населення, безумовно, вимагає нашої спільної уваги, як це, власне, і покладено зобов’язаннями на Україну Європейською соціальною хартією.

Водночас хочу зазначити, що всі ці факти лише переконують мене в тому, що Україна воістину повинна інтегруватися в Європейський Союз. Бо 200 євро заробітної плати в Україні і  300 євро в сусідній країні блякнуть перед 1100 євро заробітної плати в маленькій Словенії, яка не має нафтодоларів.

Тепер, з вашого дозволу, хочу зосередити увагу на тематиці, яка є актуальною хоча б тому, що говоритиму про нератифіковані статті.

Статтю 13, що гарантує право на соціальну та медичну допомогу, не ратифіковано. Покладаючись на Науково-дослідний інститут праці і зайнятості населення, можу стверджувати, що розробники хартії спиралися на досвід європейських та інших країн з ринковою економікою, де фінансування системи охорони здоров’я здійснюється на ринкових засадах. Для країн з ринковою економікою природним є те, що різний рівень доходів пов’язаний з рівнем послуг, які людина може отримати.

Іншими словами, ринкова економіка сама по собі не забезпечує рівень медичних послуг, доступний усім громадянам. Тому для забезпечення пунктів 1–3 статті 13 хартії необхідні додаткові зусилля, на кшталт впровадження системи фінан­сування на основі приватного страхування на цивільно-правових засадах або ж бюджетного, чи обов’язкового соціального страхування, чи змішаної системи. На відміну від інших країн, Україна, отримавши у спадок мережу закладів охорони здоров’я та кваліфікованих медичних працівників мала б автоматично гарантувати виконання пунктів 1–3 згаданої статті, а також автоматично гарантувати і невиконання пункту 4. Проте розвиток приватних програм медичного страхування закладає засади для реалізації пункту 4.

Зокрема, щодо пунктів 1–3. Статтею 49 Конституції України передбачено забезпечення державою умов для ефективного, доступного для всіх громадян медичного обслуговування. Це гарна декларація, до речі, найкраща в Європі. Але коли в пост­чорнобильській, постсоціалістичній країні з не зовсім вдалим минулим ми не можемо виконати положення статті 49, то пере­свідчуємося, що це лише декларація. Окрім того, рішенням Конституційного Суду України від 29 травня 2002 року встановлена обов’язковість надання безоплатної медичної допомоги всім громадянам у повному обсязі. Ці положення декларують виконання пунктів 1–3, чинного законодавства про охорону здоров’я, Національного плану розвитку системи охорони здоров’я, високоякісну, доступну систему охорони здоров’я, виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України.

Отже, залишається питання медичного страхування. Саме тому до парламенту внесено три законопроекти (автори — Денісова, нині міністр праці та соціальної політики, Сухий, Карпук, Григорович, Папієв і група народних депутатів). Хочу зазначити, що запровадження загальнообов’язкового державного медичного страхування є зобов’язанням демократичної коаліції, але питання не в політичній площині, а у світоглядній. Я переконана, що ми стоїмо перед вибором — чи матимемо приватне комерційне страхування, чи соціальне страхування, що для європейської країни з постчорнобильським минулим було б прийнятно.

Сподіваюся на підтримку громади, яка нас чує, оскільки знаю, що є кому страхувати пожежників, працівників МНС, народних депутатів. А хто зацікавлений у страхуванні жителів чорноземного Полісся або шахтарів з регресивних регіонів Донбасу?

З огляду на це, я переконана, що, прийнявши цей закон, проект якого внесений і рекомендований Комітетом з питань соціальної політики та праці, ми виконаємо вимоги Європейської соціальної хартії, яку Україна ратифікувала саме в цьому пункті, і  це буде добрий адекватний крок для найбільш старіючої країни з найвищими показниками дорослої і дитячої смертності.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Для виступу запрошується представник фракції “Блок Юлії Тимошенко” Олег Борисович Шевчук. Будь ласка.

 

ШЕВЧУК О.Б., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці (Блок Юлії Тимошенко). Шановні учасники парламентських слухань! Той факт, що сьогодні у приміщенні парламенту розглядається надзвичайно актуальне питання соціального захисту населення, свідчить про пріоритети української влади. Уряд Юлії Тимошенко демонструє високі соціальні стандарти та пріоритети у своїй діяльності, і це можуть відчути не лише присутні в залі професіонали, а й пересічні громадяни.

Наші опоненти можуть по-різному оцінювати темпи зростан­ня української економіки, дискутувати щодо інфляції та макро­економічних показників, проте ніхто не зможе спростувати того факту, що нинішній Кабінет Міністрів України є найбільш соціально орієнтованим за весь час існування незалежної України.

Ще 2005 року перший уряд Прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко задекларував високі соціальні пріоритети, здійснивши безпрецедентні на той час виплати матерям при народжені дитини. Саме тоді почали вирівнюватися соціальні стандарти щодо малозабезпечених, підвищуватися пенсії та зарплати працівникам бюджетної сфери.

Починаючи з кінця 2007 року, другий уряд Юлії Тимошенко пішов на інший безпрецедентний крок — розпочав виплати компенсацій вкладникам Ощадного банку СРСР. Ще до початку виплати компенсацій наші опоненти твердили про нереальність такої ініціативи. Згодом почали лунати звинувачення щодо стимуляції зростання інфляції. Незважаючи на все це, уряд Юлії Тимошенко йде на значне реформування пенсійного забезпе­чення, підвищуючи виплати тим категоріям громадян, про яких попередня влада свідомо забула, намагаючись позбутися відпо­відальності перед пенсіонерами вже неіснуючої держави.

Сьогодні Кабінет Міністрів України Юлії Тимошенко не лише проводить локальні зміни в соціальному забезпеченні, а й ініціює радикальне реформування всієї системи. Основний наголос робиться на розвитку тристороннього соціального діалогу, саме тепер активується соціальний діалог між державою, профспілками та роботодавцями. У цьому діапазоні, за переконанням фахівців, лежить основна перспектива вирішення тих питань, що будуть порушуватися у щорічному звіті України з виконання положень Європейської соціальної хартії.

Триває успішна розбудова системи соціального страхування за чотирма його видами. На підставі базових законів здійснюється пенсійна реформа. З метою гарантування принципу цільового надання страхових коштів фінансові бюджети фондів соціального страхування відокремлено від Державного бюджету. Запровадже­но страховий принцип фінансування соціальної сфери. Забез­печено паритетне тристороннє представництво всіх учасників соціального діалогу в управлінні фондами соціального страхування.

Готується до другого читання проект Трудового кодексу, який, на думку експертів, зможе вплинути на прискорення розвитку економіки загалом і малого та середнього бізнесу зокрема, причому із забезпеченням принципу соціальної відповідальності. На черзі — схвалення проектів законів України “Про систему збору та обліку єдиного соціального внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування”, “Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування”, “Про ратифікацію Європейської конвенції про правовий статус трудящих-мігрантів”, “Про соціальний діалог в Україні”, “Про внесення змін до Закону України “Про зайнятість населення” тощо.

Можна не сумніватися, що Україна надасть кваліфікований звіт щодо виконання Європейської соціальної хартії. У виступах представників виконавчої влади, профспілок і роботодавців ми ще почуємо цифри, які свідчитимуть про рівень проблем та про шляхи їх розв’язання. Проте всі ми — учасники слухань, представ­ники влади та опозиції, маємо усвідомлювати, що розв’язання проблем, порушених у доповіді, досить складне. Ці питання мають вирішуватися за активної участі і виконавчої влади, і представ­ників роботодавців та профспілок.

Насамперед це стосується вкрай болючої проблеми для України — боротьби з бідністю. Ця проблема є вкрай важливою в  контексті європейської інтеграції України. Упродовж останніх років Україна є одним з лідерів у боротьбі з бідністю, зокрема, спостерігається впевнене зростання реальних доходів та заробіт­ної плати громадян України. Лише за останні п’ять років майже вчетверо зменшилася кількість працюючих, які отримували заро­бітну плату, нижчу за прожитковий мінімум. Рівень мінімальної заробітної плати майже зрівнявся з прожитковим мінімумом.

Уряд Юлії Тимошенко, декларуючи високі соціальні пріори­тети, демонструє готовність до ефективного реформування системи соціального захисту населення відповідно до сучасних європейських вимог. Підготовка доповіді України щодо виконання хартії, участь широких верств громадськості та учасників соціаль­ного діалогу в цьому процесі є додатковим свідченням того, що Україна наближається до європейських стандартів соціального захисту, де головну роль відіграватимуть саме профспілки, роботодавці та громадські організації, а роль держави при цьому залишиться координуючою.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, прошу сідати.

Слово надається представнику фракції Партії регіонів Михайлу Миколайовичу Папієву. Будь ласка.

 

ПАПІЄВ М.М., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці (Партія регіонів). Дякую. Шановні учасники парламентських слухань! Приємно бачити сьогодні в залі парламенту представників усіх регіонів України, фахівців соціальної сфери, які безпосередньо опікуються впровадженням у життя тих ідеалів і прав, які закріплені в Євро­пейській соціальній хартії (переглянутій).

Виступаючи від фракції Партії регіонів України, хочу звер­нути вашу увагу на те, що фракція послідовно підтримувала ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої). Це спочатку відбулося 16 липня 2006 року, коли вона була повністю ратифікована, і 14 вересня того ж року, коли її ратифікували з пропозиціями Президента України. Обидва рази фракція Партії регіонів у повному складі голосувала за хартію, за цей поважний європейський документ, який, до речі, підтверджує європейський вибір України і те, що ми прагнемо встановити в Україні європейські стандарти життя. Переконаний, що ми, народні депутати України шостого скликання, ратифікуємо Європейський кодекс соціального забезпечення.

Слухав виступи представників інших фракцій про те, що  “наш уряд зробив те, чого не робив ваш уряд”. Не хотів би опускатися до такого рівня полеміки. Враховуючи те, що в залі присутні професіонали, давайте разом подумаємо, які концептуальні питання потрібно вирішити, щоб чітко і ясно сказати, що Україна прямує до Європи, до європейських стандартів життя.

Розпочнемо з права людей на достойну винагороду за працю. Ви знаєте, ми давно говоримо про те, що потрібно здійснити реформування системи оплати праці, відійти від орієнтації на дешеву робочу силу і перейти до орієнтації на високооплачувану робочу силу. При цьому треба буде запровадити індикативні рівні заробітної плати залежно від галузей, професій, а також розробити поправні коефіцієнти для регіонів України, тому що прожитковий мінімум як основний соціальний стандарт має відмінності за регіонами України.

Необхідно здійснити реформу служби зайнятості. Констатація того, що ми маємо кваліфіковану робочу силу, не відповідає дійсності. Ми відстали від життя на 15–17 років і нині маємо низькокваліфіковану робочу силу. Раніше пріоритети були спрямовані на подолання безробіття. Тепер маємо констатувати, що найбільшим ризиком для України є дефіцит кваліфікованої робочої сили. На сьогодні в галузях економіки України маємо більше 2 млн вакансій. І це питання має поєднуватися з першим питанням, бо якщо проаналізувати наявні вакансії, то лише 8% пропонують заробітну плату вище середньої по Україні, 40% — вище прожиткового мінімуму, а 52% — від рівня мінімальної заробітної плати до рівня прожиткового мінімуму.

Постає запитання: як вирішити ці проблеми? Хотілося б, щоб до цього безпосередньо було залучено реформування системи вищої та професійної освіти. Пропоную внести до рішення парламентських слухань і до проекту постанови, який ми будемо приймати, що державне замовлення на підготовку спеціа­лістів професійно-технічної і вищої освіти має формувати ринок праці, що державне замовлення має формуватися державною службою зайнятості, професійно-технічну освіту треба передати до служби зайнятості, щоб управління нею здійснювалося на тристоронній основі за участю професійних спілок, роботодав­ців і уряду.

І головне. Ми намагаємося вирішити проблеми механізмів парламентської демократії. Потрібно, врешті-решт, прийняти законопроект “Про соціальний діалог в Україні”. Необхідно пере­йти до впровадження соціальної демократії, демократії участі. І,  може, ми скоро перейдемо до консенсусної демократії.

Переконаний у тому, що ми зробили правильний вибір. До речі, інформую вас, що національна доповідь, яку ми маємо подати до Ради Європи, буде стосуватися лише статей 3, 11, 14, 23 і 30 хартії. Хочеться, щоб у рекомендаціях парламентських слухань була відображена наша спільна позиція, які реформи необхідно здійснити в Україні для поліпшення життя громадян щодо всіх статей і пунктів Європейської соціальної хартії (переглянутої).

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякуємо, Михайле Миколайовичу.

Шановні колеги! Слово для виступу надається представ­никам сторін соціального партнерства, які підписали Генеральну угоду. Запрошую на трибуну Володимира Олександровича Грищенка. Давайте привітаємо Володимира Олександровича з  тим, що 3 червня цього року його обрано заступником титулярного члена Адміністративної ради Міжнародної організації праці від регіону Європа. Це вищий керівний орган Міжнародної організації праці.

 

ГРИЩЕНКО В.О., генеральний директор Федерації робото­давців України. Дякую. Шановний Арсенію Петровичу! Шановні пані та панове! На думку членів Федерації роботодавців України, яка представлена в 48 секторах економіки України і об’єднує більш як 500 організацій роботодавців у всіх регіонах, немає більш актуального питання в Україні, ніж досягнення рівня європейських стандартів для наших громадян. Врешті-решт, сенс бізнесу державної влади полягає не в кількості відсотків зростання ВВП, а  саме в піднесенні добробуту людей.

Життя для роботи чи робота для забезпечення життя? Гадаю, що відповідь на це запитання однакова і у представників профспілок, і у представників влади, і у представників Федерації роботодавців України. Саме Європейська соціальна хартія (переглянута) ставить орієнтири для кожної держави і кожного суспільства для досягнення цієї головної мети людства.

Проте як досягти такого високого рівня розвитку суспіль­ства, щоб кожен громадянин відчув реальність та привабливість такої якості життя? Ми впевнені, що передовсім — створенням умов для ефективного розвитку національної економіки. Саме створенням умов, а не ручним регулюванням з владного олімпу. Не треба заважати бізнесу виконувати свою основну функцію — створювати робочі місця з гідними умовами праці, гідною зарплатою і поповнювати бюджет.

Уважно проаналізувавши основні постулати Європейської соціальної хартії (переглянутої), стане зрозуміло, що її ідеологія лежить у площині досягнення таких умов праці, які Міжнародна організація праці визначила “гідна праця”. Саме стандарти гідної праці, які є квінтесенцією основних положень хартії, потрібно, на нашу думку, визначити як спільну мету. Для цього необхідно забезпечити мотиваційні засади для розвитку підприємництва. Що ж у реальному житті? В Україні діють майже 40 контрольних інспекцій та органів, постійно змінюється законодавче поле для ведення бізнесу, що не дає можливості планувати його розвиток.

А як щодо досягнення мети, визначеної статтею 11 хартії, про зобов’язання сторін із забезпечення права на охорону здоров’я? Шановні пані і панове, давайте скажемо собі чесно: система охорони здоров’я в Україні зруйнована, і нічого не робиться, щоб системно її лікувати. На якому місці соціальної ієрархії перебувають нині медичні працівники? Зарплати лікарів і медперсоналу, рівень їх соціального захисту — це наша спільна ганьба, ганьба нашого суспільства! Роботодавці, які наповнюють бюджет, вимагають негайного хірургічного втручання, реанімації нашої медицини. Ми всі разом повинні допомогти медицині, тому що, за нашими розрахунками, у 2015 році на підприємствах України майже не буде здорових робітників.

Тому Федерація роботодавців України розробила та запро­понувала в Генеральній угоді затвердити у 2008 році державну програму збереження і розвитку трудового потенціалу. Ми просимо профспілки, уряд, Верховну Раду України підтримати нас у цьому прагненні.

Дуже болюче питання для всіх нас — забезпечення зрос­тання реальних доходів населення. Бізнес, як ніхто зацікавлений у  цьому. Тому що це забезпечить підвищення купівельної спроможності громадян і, як наслідок, зростання реалізації товарів та послуг, соціальну злагоду в суспільстві. Це і є ідеальні умови для бізнесу.

Ми сьогодні можемо розповідати про зростання ВВП на 6,2%, зростання номінальної зарплати, але від цього солодше не буде. Для розуміння реального стану справ треба просто піти на базар. Один з реальних механізмів подолання цієї проблеми — системне запровадження соціального діалогу у повсякденному житті держави. Це не теорія, це норми українського законо­давства, частиною якого є ратифіковані Україною конвенції, реко­мендації та резолюції Міжнародної організації праці. І Україна як член цієї поважної організації повинна їх виконувати. Такий підхід унеможливить економічний та соціальний авантюризм влади та політиків.

У квітні цього року сталася визначна подія: уряд, профспілки та Федерація роботодавців України разом зі своїми колегами підписали Генеральну угоду, в якій запроваджено певні стандарти соціального діалогу. Кабінет Міністрів України зобов’язався не приймати жодного рішення з економічних та соціально-трудових питань без проведення консультацій з суб’єктами підписання Генеральної угоди. Ви гадаєте, вони виконуються? Ні. Лише Міністерство праці та соціальної політики України виконує ці зобо­в’язання. Ось вам і добропорядність уряду як партнера по угоді.

Шановний Арсенію Петровичу! Ви, гадаю, як і всі ми, не можете собі уявити, щоб парламент будь-якої європейської країни прийняв закон у сфері інтересів роботодавців та працівників без проведення відповідних консультацій з організаціями роботодав­ців та профспілками. Такого не насниться навіть у поганому сні! Тому ми пропонуємо розпочати впровадження норм соціального діалогу, які передбачені, до речі, в усіх базових договорах про створення і розвиток Європейського Союзу саме з Верховною Радою України. Сьогодні саме від вас, Арсенію Петровичу, як Голови Верховної Ради України залежить, чи будемо ми розбудо­вувати в Україні засади розвитку соціальної демократії, а це є основою забезпечення ратифікації виконання норм Європейської соціальної хартії (переглянутої), чи будемо продовжувати годувати країну обіцянками.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Для виступу запрошується заступник голови Федерації профспілок України Сергій Якович Українець. Будь ласка.

 

УКРАЇНЕЦЬ С.Я., заступник голови Федерації профспілок України. Шановні учасники парламентських слухань! Детальні постатейні висновки і пропозиції до рекомендацій парламентських слухань професійні спілки передали до профільного комітету. Тож зупинюся лише на окремих питаннях.

Отже, як оцінити старт України у виконані норм хартії? Скажемо так: практика реалізації дуже далека від бажаної. На сьогодні стан справ такий.

Щодо права на працю. Безробітних не так багато лише тому, що мільйони високоосвічених українців знайшли місце за кордоном і заробляють зовсім не надбаною в Україні професією. Наша економіка дає роботу переважно низької кваліфікації, а відповідно й низьку заробітну плату. Я підтримую думку про те, що з дешевою робочою силою нічого думати про економічні реформи та європейські стандарти. Низька зарплата ніколи не дасть змоги сформувати ефективний трудовий потенціал.

Щодо права на справедливу винагороду за працю. Зарплата працівника повинна забезпечувати достатній життєвий рівень йому та його сім’ї. До цього зобов’язує норма хартії через статтю 48 Конституції України. У зв’язку з цим важко зрозуміти, чим керувалася влада, коли відмовилася подати на ратифікацію пункт 1 статті 2. Очевидно спрацював звичний стереотип: своєму народові якось пояснимо, а от перед Європою потрібно звітувати.

Урядові разом з соціальними партнерами належить попра­цювати над тим, щоб серед зайнятих повний робочий день не було офіційно бідних, мінімальна зарплата стала стабільною і не нижчою за прожитковий мінімум, а сам прожитковий мінімум був обрахований справедливо і не ховався від народу, як це робиться нині всупереч закону.

Середня зарплата в Україні справді зростає і становить 350 доларів. На перший погляд, немало, але цей результат вида­ється значно скромнішим, якщо враховувати те, що у промисло­вості, будівництві, на транспорті його досягають за рахунок понаднормової роботи і виснаження працівників, а середня заробітна плата вищого менеджменту перекриває десятки, а то й  сотні зарплат рядових робітників.

Щодо права на безпечні та здорові умови праці. Забезпечити виконання правил техніки безпеки та гігієни праці держава, на жаль, виявилася неспроможною. Причина перша — роботодавці дедалі більше економлять на витратах на охорону праці, більше того, безбожно приховують від розслідування нещасні випадки, що сталися на виробництві. Як уже казав Василь Георгійович, протягом 2007 року громадські інспектори Федерації профспілок України виявили більше 500 прихованих виробничих травм, у тому числі 6 смертельних. Лише після цього людям виплачено компенсації.

Друга причина — слабкий державний нагляд за охороною праці. Наявного штату інспекторів вистачає, щоб охопити ефективними перевірками чверть суб’єктів підприємництва, інші органи влади до цієї роботи не залучені. Закликаємо робото­давців сформувати послідовну національну політику в охороні праці, бо немає чого регулярно переглядати, як того вимагає хартія. Уряд має прискорити затвердження національної програми і вперше за роки незалежності розглянути стан охорони праці на своєму засіданні спільно з соціальними партнерами. Більш критичною, ніж сьогодні, ситуація ще не була.

Щодо права на створення організацій. У залі присутні представники професійних спілок. Законодавство дозволяє ство­рювати профспілки, однак часто держава і роботодавці намага­ються зробити так, щоб вони не могли повноцінно працювати. Основна робота профспілок ведеться первинними організаціями у трудових колективах. Саме тут і розставлені головні перепони. Спробуйте легалізувати нову первинну організацію, і ви повною мірою відчуєте бюрократичний каток дозвільної реєстрації.

Або інше. Для чого профспілкова організація, якій законом заборонено займатися прибутковою діяльністю, обов’язково повинна реєструватися в податкових органах як платник податку з прибутку підприємства. Очевидно, для того, щоб ще раз обкласти податком матеріальну допомогу нужденним людям, яка випла­чується з профспілкових внесків і вже один раз оподаткована при виплаті заробітної плати.

Додають проблем і роботодавці: виставляють профспілку за  прохідну, переслідують активістів, в окремих випадках навіть намагаються забрати профспілкові внески. Ми запровадили офіційний реєстр порушень прав профспілок і лише за 2007 рік внесли до нього 112 роботодавців. Потім змушені будемо направ­ляти матеріали до Міжнародної організації праці.

Чого чекаємо від нинішніх парламентських слухань? Споді­ваємося, що Верховна Рада України у законотворчій роботі буде взірцем дотримання всіх норм Європейської соціальної хартії (переглянутої), Конвенцій МОП і особливо статті 22 Конституції України. Сподіваємося, що в Україні будуть сформовані дієві контрольні механізми, які нікому не дадуть можливості обходити соціальні норми міжнародного права, особливо ті, які спрямовані на досягнення цілей, вказаних у преамбулі хартії — соціального прогресу, забезпечення соціальних прав заради підвищення життєвого рівня і добробуту людини.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, прошу сідати.

Слово надається представнику Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Володимиру Михайловичу Яценку.

 

ЯЦЕНКО В.М., представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Шановний Арсенію Петровичу! Шановні учасники парламентських слухань! Насамперед дозвольте подякувати профільному парламентському комітету за надану можливість долучитися до підготовки парламентських слухань і  висловити позицію Уповноваженого Верхової Ради України з  прав людини щодо важливого питання, яке ми сьогодні розглядаємо. Відзначаючи певний прогрес в економіці, зростанні заробітної плати і соціальних виплат, ми вимушені визнати, що очікували більш вагомих результатів від ратифікації хартії.

До Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у  2007 році надійшло на 45% звернень більше, ніж 2006 року. І  кожне п’яте звернення стосувалося порушень соціальних прав громадян.

Актуальною залишається проблема дотримання економічних прав. У 2007 році до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини надійшло 7500 скарг з цих питань, що в 1,5 разу більше порівняно з 2006 роком.

Про порушення права на працю, незаконне звільнення, захист від безробіття, несвоєчасної виплати винагороди за працю у 2007 році надійшло майже 2 тисячі скарг, що набагато більше, ніж у 2006 році.

Рівень бідності, як уже зазначалося, у нас офіційно визнається на рівні 28% і останніми роками він залишається майже стабільним. А за оцінкою Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, з урахуванням дотримання всіх конституційних гарантій громадян він становить 70%. Постає логічне запитання: у чому ж проблема? Чому, попри економічне зростання, ми не можемо забезпечити належний захист економіч­них та соціальних прав громадян?

Вчора у Федерації профспілок України відбувся цікавий соціальний форум, де міжнародні і національні експертами говорили про тривожні тенденції. За останні роки нам вдалося скоротити відставання від європейських країн лише порівняно з  Болгарією. Ступінь експлуатації робочої сили вищий лише в  Болгарії і Російській Федерації. Зростання зайнятості відбулося переважно за рахунок збільшення кількості некваліфікованих працівників. Частка населення з вищою освітою в країні невпинно зменшується, тобто найбільш кваліфікований персонал їде з  України. Очевидно, що в умовах інтенсивних інтеграційних процесів, набуття членства в СОТ ми дедалі більше стаємо частиною економічного і соціального простору і будемо відчувати все більший і негативний, і позитивний вплив від цього процесу.

Зважаючи на все це, є кілька пропозицій до пункту 3 проекту рекомендацій:

– підготувати та подати до Верховної Ради України проект Основних засад державної еміграційної політики України;

– здійснити ревізію та вдосконалити нормативно-правову базу з питань безпеки та охорони праці;

– підготувати зміни до Закону України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності”;

– вжити рішучих заходів щодо підвищення соціальних стандартів, рівня заробітної плати і більш справедливого доступу всіх членів українського суспільства до національного багатства, що виробляється в Україні.

Прошу письмові та проголошені пропозиції врахувати під час підготовки рекомендацій парламентських слухань.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово надається народному депутату України Валерію Михайловичу Сушкевичу. Будь ласка.

 

СУШКЕВИЧ В.М., голова Комітету Верховної Ради України у  справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів (Блок Юлії Тимо­шенко). Шановні колеги! Шановні запрошені! Україна є європей­ською державою, і наше суспільство має достатній демократичний потенціал для того, щоб обрати справедливість, цивілізованість, національні і загальносвітові гуманістичні цінності. Економічне відставання молодої Української держави від розвинутих європей­ських країн, на жаль, зумовлено об’єктивними причинами — історичною спадщиною та низькими темпами ринкових перетворень.

Комітет Верховної Ради України у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів опікується громадянами, які становлять майже третину населення України і які віддавали себе повністю Україні, не шкодуючи свого здоров’я і навіть життя.

Шановні колеги! Хочу зупинитися на деяких положеннях хартії, які стосуються роботи нашого комітету. Насамперед це статті 10, 12, 13, 15, 19, 23. До речі, статті 12, 13 не ратифіковані Україною.

У нашій державі соціальний захист осіб непрацездатного віку, які мають відповідний трудовий стаж та пенсійне забезпечення, здійснюється відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, прийнятого 1993 року, який набрав чинності з 1 січня 2004 року. Згідно з цим законом в Україні має бути сформована трирівнева система пенсійного страхування, яка діє в більшості європейських країн. Нині фактично функціонує перший рівень з певними елементами другого і третього.

Шановні колеги! До кінця минулого року темпи пенсійних перетворень в Україні вже зазнали стагнації, вони практично уповільнилися. Більше того, пенсія як категорія перестала залежа­ти від заробітку і стажу. Завдяки діям нового уряду, починаючи з  цього року, відбулися реальні зрушення: перераховано і збіль­шено пенсії більш як 13 млн осіб пенсійного віку. На сьогодні пенсійна реформа справді працює.

Однак є проблеми з подальшим розвитком та вдоскона­ленням пенсійної реформи в Україні. Це наявність в українському законодавстві цілої низки законодавчих актів, які регулюють умови, призначення і розміри пенсій, насамперед спеціальних пенсій. Проблема впровадження в українське законодавство європейської практики у сфері пенсійного забезпечення реально має місце. Ця проблема має потужну соціальну складову: макси­мальні пенсії на рівні 5–10 тис. гривень і більше не сприймаються населенням України, бо більшість пенсіонерів отримують 500–1000 гривень, а середня пенсія становить 808 гривень. Уряд запровадив обмеження максимальних пенсій і встановив співвід­ношення в 4–5 разів між середньою і максимальною пенсією.

Водночас варто зазначити, що Україна завдяки зусиллям нового уряду і парламенту виконала вимогу статті 102 Конвенції Міжнародної організації праці щодо актуалізації заробітку, з якого призначається пенсія. Якщо за станом на 1 січня 2004 року коефіцієнт становив 36,5%, то за станом на 1 січня 2008 року цей показник зріс до 49,3%, що повністю відповідає вимогам Конвенції МОП.

Наголошую на тому, що стаття 23 Європейської соціальної хартії не обмежується лише вирішенням пенсійних проблем. Вона передбачає забезпечення достатніх ресурсів, які дозволяли б пенсіонерам мати задовільний рівень життя і брати активну участь у суспільному, соціальному, культурному житті. До речі, ця стаття ратифікована Україною без застережень. Вона передбачає, крім пенсійних, соціальних гарантій і забезпечення житлом, ще й на­дання медичних і соціальних послуг, але вони повною мірою не виконуються.

Мабуть, тому Україна посоромилася, скажемо так, ратифіку­вати статтю 13 хартії щодо прав малозабезпечених на соціальну і  медичну допомогу. Також не ратифікована стаття 12 хартії, яка гарантує працівникам та особам, що перебувають на їхньому утриманні, права на соціальне забезпечення, та передбачає виконання державою зобов’язань щодо підтримки внутрішньої системи соціального забезпечення на задовільному рівні, яка має відповідати Європейському кодексу соціального забезпечення.

Шановні колеги! Дозвольте згадати про деякі позитивні приклади Української держави, її законодавства насамперед щодо забезпечення вимог Європейської соціальної хартії. Національне законодавство у сфері соціального захисту інвалідів, порівняно із законодавством інших сфер соціального захисту, певною мірою відповідає вимогам ратифікованої Україною статті 15 Європей­ської соціальної хартії. Хочу зазначити, що практично всі позиції, що стосуються соціального захисту, забезпечення прав інвалідів, сьогодні знайшли відображення в нашому законодавстві. Інше питання — реалізація цих положень. Безумовно, маємо з цим серйозні проблеми, хоча багато з них вже вирішені або перебувають на стадії вирішення. Вважаю, що на виконання цієї вимоги статті 15 ми повинні досягти лише одного — дотримання законодавства України, яке нині повністю відповідає вимогам Європейської соціальної хартії.

І на завершення трохи сумний і, мабуть, дивний факт. Я  багато працюю над питанням забезпечення працевлаштування, у тому числі інвалідів. А проект рішення нинішніх парламентських слухань виглядає так, наче ми розглядаємо виконання Конвенції МОП, а не Європейської соціальної хартії. Зверніть увагу на текст і пункти рекомендацій — там не знайшлося місця реальним соціальним проблемам ні пенсіонерів, ні ветеранів, ні інвалідів. Ідеться про працю і заробітну плату, стандарти, пов’язані з пра­цею. Згоден, це суттєво і важливо, але, мабуть, нам потрібно серйозно доопрацювати проект рішення, щоб він містив шляхи забезпечення всіх статей Європейської соціальної хартії, у тому числі й тих, які Україною ще не ратифіковані, бо до цього ми повинні рухатися.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово надається народному депутату України Валерію Іллічу Коновалюку. Будь ласка.

 

КОНОВАЛЮК В.І., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я (Партія регіонів). Шановний Арсенію Петровичу! Шановні учасники парламентських слухань! Базовою основою розвитку України має бути відданість загальноєвропейським цінностям, правам і свободам людини. І не випадково у травні 1996 року, коли була схвалена Європейська соціальна хартія, у стінах українського парламенту була ухвалена нова Конституція України. Ратифікувавши хартію, Україна взяла на себе зобов’язання, що головним у процесі вдосконалення та прийняття нового законодавства буде врахування основних соціальних стандартів, базисних елементів соціального забезпечення.

Навмисно уникатиму політичних оцінок, але те, що нам вдалося через звернення до Конституційного Суду України відно­вити конституційні права і пільги громадян, які фактично були зупинені з ухваленням закону про Державний бюджет України, свідчить, що нині ми втрачаємо головний орієнтир. Потрібно, щоб держава була справді соціальною, щоб уникати будь-яких кризових політичних явищ. Бо коли забезпечуються зміни і пере­творення в економіці, соціальній сфері, то виникає потреба і  можливість здійснювати реформи, створювати умови, вдосконалювати законодавство і підвищувати рівень життя людей.

Хочу наголосити, що сьогодні знецінюються не лише грошові доходи громадян, а й довіра до влади. Нас це дуже непокоїть. Кабінетом Міністрів України не схвалено багато базових принципів стосовно соціальної політики. Недосконалим є  використання бюджетних механізмів реалізації соціальних стандартів тощо. Фінансуються організації, а не послуги. Бюджет, який розраховується на один рік, не гарантує наступність видаткової політики протягом найближчих 3–5 років.

Ускладнено координацію соціальної та бюджетної політики на рівні галузевих міністерств (освіти, охорони здоров’я тощо). Не розроблено державний мінімальний стандарт якості, який є невід’ємною складовою державних стандартів соціальних послуг та включається до державного класифікатора. В Україні зберіга­ється заборгованість із заробітної плати. Зберігається низький рівень виплат, що є основними видами соціального забезпечення. Це дає підстави для серйозних сумнівів вважати таку систему системою соціального захисту.

Мені шкода, що в середу Верховна Рада України через позицію коаліції так і не підтримала схвалення проекту Закону “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (стосовно погодинної оплати праці)”. Це був би новий стандарт, який давав би серйозний поштовх для розвитку трудового потенціалу в Україні.

Наостанок зазначу, що Європейська соціальна хартія для України є дорожньою картою до європейської інтеграції. Якщо ми сформуємо нову систему цінностей у державі, то справді уникнемо політизації і досягнемо того, на що чекають люди.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошую на трибуну голову Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду Сергія Олександровича Сторчака.

 

СТОРЧАК С.О., голова Державного комітету України з про­мислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду. Шановний Арсенію Петровичу! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Національне законодавство у сфері промислової безпеки та охорони праці на сьогодні відповідає стандартам Європейської соціальної хартії. Згідно з нормами хартії в Україні побудовано систему державного нагляду за охороною праці, яка не залежить від суб’єктів господарювання, громадських об’єднань, політичних формувань, їм не підзвітна і не підконтрольна.

Протягом останніх десяти років в Україні спостерігається тенденція до зниження виробничого травматизму, однак його рівень ще надзвичайно високий і не відповідає рівню більшості розвинутих країн світу. Враховуючи стрімкі темпи зростання обсягу внутрішнього валового продукту, в Україні постійно зростає кількість робочих місць, у тому числі й на об’єктах підвищеної небезпеки, що, безумовно, значно підвищує ймовірність травмування працюючих.

Навіть при сталому рості економічної активності ми хочемо, щоб виробничий травматизм не зростав, а постійно знижувався. Зрозуміло, що лише наглядових та контролюючих заходів для цього недостатньо. Нині до власників підприємств необхідно застосовувати зовсім інші важелі впливу. Промислова безпека та охорона праці мають стати категорією економічною, адже Україна чи не єдина держава світу, де роботодавець хоча й несе персональну відповідальність згідно із законодавством, але фінансово не зацікавлений у забезпеченні належного стану безпеки праці і зниженні травматизму.

На останньому засіданні Ради національної безпеки і  оборони України нами були озвучені законодавчі ініціативи, спрямовані передовсім на підвищення відповідальності керівника.

По-перше, це проект Закону “Про промислову безпеку”, який визначить основну ідеологію у сфері промислової безпеки, державного нагляду і експертної діяльності.

По-друге, ми ініціюємо запровадження механізму диференціації страхових внесків підприємств залежно від стану безпеки та рівня травматизму. Фонд соціального страхування від нещасних випадків має бути не тільки накопичувачем, а й розпо­дільником коштів і насамперед потужним стимулятором економічної зацікавленості роботодавця у створенні безпечних умов праці.

По-третє, потрібно внести зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення, підвищивши штрафи за невиконання вимог промислової безпеки.

Що стосується нещодавно прийнятого прогресивного Закону України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності”, то він, як ми розумі­ємо, насамперед має стосуватися фіскальних органів. Що ж до нашої роботи, то він принципово суперечить міжнародному законодавству, до речі, ратифікованому Україною. І взагалі, потрібна чітка регламентація, яким чином має застосовуватися міжнародне законодавство, якщо норми національного законодавства йому суперечать.

Шановні народні депутати! Враховуючи основні засади Європейської соціальної хартії, всі ініціативи, підготовлені комітетом, спрямовані на запобігання трагедіям та катастрофам, що виникають внаслідок виробничої діяльності. Тому прошу парламент підтримати наші пропозиції.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошую на трибуну співголову Національної тристо­ронньої соціально-економічної ради Олексія Валентиновича Мірошниченка.

 

МІРОШНИЧЕНКО О.В., виконавчий віце-президент Все­українського об’єднання організацій роботодавців “Конфедерація роботодавців України”. Шановний Арсенію Петровичу! Шановні колеги! Давайте подивимося на хартію як на документ, який уряд взяв на себе зобов’язання виконувати. Є дві вимоги: виконувати вимоги хартії і бути рамкою для імплементації вітчизняного зако­нодавства до європейського. Чи виконуються ці зобов’язання?

Давайте подивимося на виконання статті 6 хартії. З упевне­ністю можу сказати, що, на жаль, з боку уряду є порушення статті 6 хартії щодо права на ведення колективних переговорів. На сьогодні 13 із 17 організацій були позбавлені цього права, і  Генеральна угода укладена без них. Ми вважаємо це порушенням статті 6 хартії. Я поділяю стурбованість мого колеги з  Федерації роботодавців України, що уряд, підписавши угоди, з  організаціями, на другий день забув, що з ними потрібно погоджувати ряд питань, включаючи економічні. Аналогічно можна розглядати порушення з боку уряду і у сфері управління соціальним страхуванням. Бо ухилення від участі в роботі правлінь, наглядових рад є порушенням права на соціальний захист і може розглядатися як порушення вимог хартії.

Тепер щодо змісту проекту рекомендацій. Парламент часто звинувачують у тому, що він приймає мало законів. На мій погляд, він приймає їх занадто багато. Інше запитання: чи виконуються прийняті закони? Погляньте на проект рекомендацій, там пропо­нується прийняти лише три закони, які регламентуватимуть посилення відповідальності роботодавців за несплату заробітної плати, і жодного закону про підвищення продуктивності праці, конкурентоспроможності тощо.

Погляньте на сім законів, які знову пропонується прийняти щодо професійної освіти. Сьогодні, готуючись до виступу, я ді­знався, що в Україні лише щодо системи освіти діють 27 законів і 1052 нормативно-правових акти. Може, вже потрібно подумати про кодифікацію цих законів? Може, потрібно поговорити про Кодекс законів про освіту, а не приймати щось інше? До речі, і  наші європейські колеги наголошують, що потрібно виконувати чинні закони, а не лише приймати нові.

Щодо заробітної плати. Є цікава теза в рекомендаціях, що існуючий розмір мінімальної зарплати провокує бідність серед працюючого населення. На моє глибоке переконання, саме наяв­ність мінімальної зарплати в Генеральній угоді та тарифна сітка провокують бідність серед працюючого населення. Ми повинні говорити про підвищення оплати кваліфікованої праці. А ми що робимо? Знову в новий Трудовий кодекс тягнемо тарифну сітку. Тобто ми не мотивуємо оплату кваліфікованої праці. І доки не змінимо підходи, доти говоритимемо про ті цифри, які згадува­лися, про відплив кваліфікованих спеціалістів за межі держави. Тому давайте зосередимо зусилля на вирішенні саме цих проблем.

І на завершення дозвольте подякувати вам за ініціативу щодо проведення парламентських слухань, бо, на нашу думку, перший національний звіт щодо виконання Європейської соціальної хартії (переглянутої) дасть нам змогу привернути увагу до проблем соціального діалогу. Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово надається депутату Рівненської обласної ради, голові постійної Комісії з питань духовності, культури та соціальної політики Анатолію Петровичу Жуковському.

 

ЖУКОВСЬКИЙ А.П., депутат Рівненської обласної ради. Добрий день, шановні присутні! Впевнений у тому, що тема, яку ми сьогодні розглядаємо, надзвичайно актуальна. Хоча б тому, що вона стосується інтересів переважної більшості громадян України.

Не буду вдаватися в характеристики соціального стану, гадаю, про їх плачевний стан ми всі добре знаємо. Порівнювати Україну з об’єднаною цивілізованою Європою, напевно, також не варто. Проте поставмо собі запитання: чи хотіли б ми мати такі соціальні гарантії, які мають європейці? Відповідь нормальних людей завжди закономірна: так, хотіли б. А от чи маємо ми сьогодні таку можливість? Ні, не маємо.

Повірте, я є великим оптимістом, але потрібно враховувати й реалії. Чому ми не маємо такої можливості? Комплекс причин багатогранний, але є ключова причина — державний менеджмент. Управління в органах державної виконавчої влади нині, м’яко кажучи, достатньо слабке. І не тому, що там працюють погані чи хороші люди. Працюючи на посаді першого заступника голови Рівненської обласної державної адміністрації, я стверджую, що люди в нас достатньо кваліфіковані, просто вони перебувають у  старій системі органів державної виконавчої влади.

Пригадаймо історію. Пам’ятаєте, що відбулося в 1991 році? Україна здобула незалежність і, по суті, базові відносини — соціалістичну форму власності та планове виробництво — змінила на капіталістичні норми. Так, конкуренція, ринок і економіка запрацювали. А надбудова? Надбудова, яка була командно-адміністративною системою, по інерції перейшла у владу. І ми тихенько кажемо, що в нас все добре. Насправді це не так. Поки ми не здійснимо суттєві реформи в органах державної виконавчої влади, нічого не вирішиться не лише в соціальних питаннях, а й узагалі ніяких позитивних зрушень у державі не буде. Розумію, що є й інший комплекс проблем, але, на мою думку, це ключова проблема.

Чи є вихід з даної ситуації? Команда, представником якої я  є, стверджує: вихід є не лише теоретичний, а й практичний. На сьогодні є теоретичні засади у вигляді сучасних українських інтелектуальних технологій, запатентованих як ноу-хау, які розроблені для підвищення інтелекту державних службовців. Вони запатентовані й апробовані на десятках промислових підприємств та бізнес-структур і, повірте, дуже ефективні.

Арсенію Петровичу! Звертаюся до вас з проханням, з яким звертався не раз до Президента і прем’єр-міністрів — дайте нам змогу провести в масштабах держави експеримент на базі будь-яких трьох районних державних адміністрацій і ми за один рік, змінюючи систему органів державної виконавчої влади через дворівневе навчання, зміну мотивації не за процесом роботи, а за кінцевими результатами, застосовуючи інші технології, покажемо практичні результати. І якщо вони будуть успішними, тоді можна говорити про проведення експерименту на базі трьох обласних державних адміністрацій.

За браком часу не маю змоги більш детально розповісти про цей експеримент. Користуючись нагодою, пропоную до проекту рекомендацій Кабінету Міністрів України внести пункт про створення робочої групи, яка вивчить наші пропозиції і дасть їм оцінку.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово надається заступнику генерального директора Федерації роботодавців України Василю Івановичу Надразі.

 

НАДРАГА В.І., заступник генерального директора Федерації роботодавців України. Шановні колеги! Проблема зайнятості населення для України є дуже актуальною. Потрібно зазначити, що вона дуже тісно пов’язана з системою підготовки кадрів. На жаль, сьогодні система освіти не здатна забезпечити потреби економіки. Так, у 2007 році професійно-технічні навчальні заклади випустили 285 тисяч осіб, тоді як кількість вакантних робочих місць, наданих у службу зайнятості роботодавцями, становила майже 1,5 млн осіб.

На сьогодні нагальним завданням системи професійно-технічної освіти є підготовка фахівців саме широкого профілю. Бо нині, наприклад, у м’ясопереробній промисловості є спеціаль­ність “змішувач фаршу”. Тобто ми готуємо кадри, які не лише не  потрібні економіці, а які взагалі не зможуть знайти роботу за  спеціальністю. У робітників має бути сформована кваліфікація та її складові. Кваліфікація повинна мати широкий профіль і відпо­відати вимогам виробництва. Це перше.

Друге. Кваліфікація має підвищуватися відповідно до розви­тку техніки і технологій. Робітник також повинен володіти необхід­ним комплексом знань менеджменту, соціальної психології тощо.

І третє. Робітник має бути готовий до змін та інновацій. Формування укрупнених професій потребує внесення змін до системи освіти. Тут, можливо, нам допоможе досвід Німеччини. Наприклад, у них на будівництві робітники виконують зварювальні роботи, кладуть цеглу, здійснюють бетонування тощо. Тобто робітник заходить на будівельний майданчик і може працювати на різних роботах. Це відповідає інтересам і великих, і малих підприємств.

Внеском Федерації роботодавців України у розв’язання цієї проблеми є співпраця з міжнародним проектом “Реформування професійно-технічної освіти в Україні”. Ми сподіваємося на підтримку з боку уряду і просимо, щоб підтримка цього проекту знайшла відображення у проекті рекомендацій парламентських слухань.

Проблемою є й те, що регіональні органи влади практично не здійснюють діяльність з метою адаптації освіти до потреб економіки відповідної місцевості.

Федерація роботодавців України вважає, що держава спільно з соціальними партнерами повинна негайно вжити заходів щодо внесення змін до системи професійної підготовки населення, що відповідають вимогам Європейської соціальної хартії (переглянутої). Ми впевнені, що освіта і професійна підготовка лежать в основі головних цінностей суспільства, якими також є участь в економічному та соціальному житті і соціальна єдність.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово надається першому заступнику голови Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів Олені Анатоліївні Степаненко.

 

СТЕПАНЕНКО О.А., перший заступник голови Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів. Ратифікація Європейської соціальної хартії (переглянутої) мала сприяти підвищенню рівня соціальної захищеності громадян Укра­їни, адаптації національного законодавства до європейських норм і стандартів. Як профспілка ми вважаємо, що краще не вигадувати ніякого додаткового соціального захисту, а надати гідну заробітну плату. Для цього ми рекомендуємо і просимо якомога скоріше ратифікувати пункт 1 статті 4 Європейської соціальної хартії (переглянутої), який гарантує право працівників на таку винаго­роду, що забезпечує їм та їхнім сім’ям достатній життєвий рівень.

 

Вважаємо, що стратегічними напрямами державної політики мають бути:

1) поступове підвищення частки заробітної плати у структурі собівартості продукції;

2) сприяння легалізації тіньової заробітної плати, що наразі, за експертними оцінками, сягає 30% сукупної оплати праці в державі. Це наповнить бюджет податковими надходженнями;

3) поступове зменшення частки прямого державного фінансування соціальних потреб та підвищення частки фінансу­вання з боку населення на основі збільшення коштів, що надхо­дять до домогосподарств у вигляді заробітної плати та пенсій;

4) перехід від категорійного до адресного принципу надання соціальних пільг. Потрібно, щоб Міністерство праці та соціальної політики України створило механізм адресного надання пільг конкретній особі;

5) поетапне запровадження системи надання пільг у готів­ковій формі за добровільним вибором громадян, які мають на це право.

Не буду порушувати питання про створення організацій, бо про це вже згадували колеги з Федерації профспілок України. Зазначу лише, що наступ на права профспілок йде не на вищих щаблях, тут все гаразд, а саме в первинних профспілкових організаціях. Саме там звільняють членів профспілки, голів проф­спілкових комітетів, погіршують і змінюють умови праці, не пере­раховують профспілкові кошти, ігнорують право профспілкових організацій на отримання інформації від роботодавця.

Хочу зазначити, що всі наші закони дуже гарні, але потрібно передбачити жорстку відповідальність посадових осіб, чиновників всіх рівнів за порушення прав і профспілкових організацій, органі­зацій роботодавців, і членів профспілок, і загалом працівників.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошую на трибуну генерального секретаря Національ­ної   конфедерації профспілок України Петра Миколайовича Петриченка. Будь ласка.

 

ПЕТРИЧЕНКО П.М., генеральний секретар Національної конфедерації профспілок України. Шановний Арсенію Петровичу! Шановні народні депутати! Шановні запрошені! Питання адаптації національного трудового законодавства до Європейської соціаль­ної хартії (переглянутої) є дуже важливим для України, і недоліки, які мають місце, передовсім з боку державних інституцій, що мають сприяти позитивним перетворенням, лише уповільнюють їх.

Зупинюся лише на кількох аспектах виконання положень статей 5 і 6 хартії, які гарантують право на створення організацій та укладання колективних договорів. Завдяки їм ми досягли певних позитивних зрушень, але не таких, щоб стверджувати, що вони можуть гарантувати ефективні механізми захисту соціально-економічних прав в України відповідно до положень хартії.

Так, на Рівненській атомній електростанції профспілковий лідер та члени незалежної профспілки зазнають утисків уже про­тягом тривалого часу. За належність до профспілки працівників позбавляють економічних благ, просування кар’єрними сходами, підвищення розрядів та виплата премій здійснюються лише за умови виходу з незалежної профспілки. Права членів профспілки, передбачені статтями 5 і 6 хартії, ігноруються і роботодавцями, і  старими профспілками. І так по всій Україні.

Прикро не від того, що порушується закон, а від того, що нікому захистити від свавілля. Показовим прикладом може бути ситуація з Криворізьким міським театром драми та музичної комедії імені Т.Г. Шевченка, якому дісталися значні кошти на реконструкцію від приватизації “Криворіжсталі”. Кошти почали зникати, члени профспілки вдарили на сполох, але ні публікації в  пресі, ні звернення до органів прокуратури нічого не дали і  закінчилися лише тим, що посаду, яку обіймав голова незалежної профспілки, було скорочено, його звільнили з роботи, а подальша доля державних коштів досі залишається невідомою.

Численні звернення до органів прокуратури залишаються без реагування. А ось коли є замовлення, то прокуратура миттєво втручається у внутрішні справи профспілок, як це сталося на державному підприємстві “Севастопольський морський рибний порт”. Була навіть порушена кримінальна справа проти голови профкому за діяльність профспілки і лише нашими колективними зусиллями це свавілля вдалося зупинити.

Про яку ефективність адаптації національного трудового законодавства до вимог Європейської соціальної хартії може йти мова, коли людям надають певні права, скористатися якими вони не мають реальної можливості. Очікувати на поліпшення соціаль­ної політики поки що не доводиться, бо з приходом нового міністра праці та соціальної політики України підходи міністерства до вирішення порушених питань стали менш конструктивними, а міністерство стало більш закритим і недоступним для незалеж­них профспілок. Я стверджую, що в Україні є дієві незалежні профспілки, і з ними потрібно рахуватися. А той, хто їх ігнорує, не може називатися демократом у цій державі!

Євроінтеграція України передбачає вирішення проблем наближення українського національного законодавства до євро­пейського, імплементацію міжнародних стандартів у галузі соціального захисту в Україні. З вирішенням цих проблем всі будуть у виграші.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошується на трибуну голова Ради Чорнобильської територіальної організації профспілок Микола Васильович Тетерін. Будь ласка.

 

ТЕТЕРІН М.В., член ЦК Атомпрофспілки — голова Ради Чорнобильської територіальної організації профспілок. Уважаемые народные депутаты! Уважаемые члены правительства! Уважаемые присутствующие! Я представляю людей, ради которых мы сегодня собрались. Практически каждый день сталкиваясь с  проблемами работников зоны отчуждения, я хочу поделиться своими мыслями о проблемах, которые существуют и у нас в  зоне, и в общем отражают ситуацию в стране. Мы не можем быть оторванными от общего состояния дел.

Первое. Я только второй год работаю в профсоюзе, до этого десять лет работал директором предприятия. Основная проблема на сегодняшний день — то, что квалифицированные специалисты уходят и их некем заменить. Фактически, молодых людей, которые могли бы прийти на смену уходящим специа­листам, нет. Могу привести цифры: заработная плата в прошлом году составляла 1698 гривень, и это в зоне, где мы работаем по 10 часов. В этом месяце мы получили с доплатами где-то 2100 гривень. На эту зарплату в наши условия уже никто не хочет идти.

Второе. Хочу отметить, что возможность навести в этой сфере порядок возникает только тогда, когда появляется актив­ный социальный диалог, и в этом я согласен со всеми выступаю­щими. Я благодарен правительству и, в частности, министру труда и социальной политики Украины, присутствующей здесь, за  то, что сегодня такой диалог с профсоюзами активно ведется. Мы уже провели встречу и активно занимаемся решением этой проблемы. Если в таком же направлении будет развиваться взаимодействие общественных организаций, в первую очередь профсоюзов, с правительством, думаю, что основные проблемы будут решаться значительно быстрее и лучше.

И в заключение хочу сказать, что работа профсоюзов в  последнее время очень активизировалась, есть определенные сдвиги, но пока идет только процесс, а результатов, к сожале­нию, маловато. Вот как только мы увидим результаты, так сразу обстановка в социальной сфере сдвинется в лучшую сторону. Мы встречались по данным вопросам и с Президентом, и с Премьер-министром Украины, и на парламентских слушаниях есть возмож­ность выступить. Я считаю, что это правильное стратегическое направление, и все у нас получится.

Спасибо за внимание.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

На трибуну запрошується голова Всеукраїнської профспілки працівників позабюджетних організацій “Народна профспілка” Віктор Іванович Яворський. Будь ласка.

 

ЯВОРСЬКИЙ В.І., голова Всеукраїнської профспілки праців­ників позабюджетних організацій “Народна профспілка”. Вітаю всіх присутніх у залі! Дякую за можливість виступити. Аналізуючи питання, чи дотримується Україна норм Європейської соціальної хартії (переглянутої) можу з повною відповідальністю відповісти, що не дотримується. Чому і з яких причин?

Почнемо із статті 1 хартії і зобов’язань України підтримувати високий та стабільний рівень зайнятості. Так, за даними офіційної статистики, що рівень безробіття в Україні не перевищує 6% (це  найнижчий показник у Європі і світі). Водночас Міністерство закордонних справ України подає дані, що 3-3,5 млн українців офіційно виїхали на заробітки за кордон, а, за даними незалежних міжнародних експертів та правозахисних організацій, всі 7-8 млн заробітчан.

В Україні приблизно 24 млн працездатного населення, тобто третина працездатних українців так і не знайшли можливості працевлаштуватися на батьківщині і мусять поневірятися по світу в пошуках мізерного заробітку. Разом з тим держава в особі чиновників і депутатів всіх рівнів, замість того, щоб налагоджувати і сприяти відновленню виробничого потенціалу України, зайнята відвертим розпродажем народного майна, державних підприємств, землі, надр тощо.

Щодо виконання державою статей 1 і 4 Європейської соціальної хартії (переглянутої). Україна не ратифікувала пункт 1 статті 4 хартії, тобто Верховна Рада України офіційно визнала, що заробітна плата може бути нижчою за рівень, який гарантує людині гідне життя. Справді, встановлена законом мінімальна заробітна плата не може забезпечити не лише достойного життєвого рівня для працівників, а й часто навіть не забезпечує рівня тваринного виживання. Особливо це стосується працівників бюджетної сфери — вчителів, лікарів, соціальних працівників та інших. Тобто саме держава як роботодавець забезпечує їм злиденне існування.

Розрахунки спеціалістів вказують, що розмір мінімального прожиткового кошика в Україні на сьогодні становить приблизно 1200-1300 гривень на місяць, а встановлена мінімальна заробітна плата майже вдвічі менша за науково обґрунтований прожитковий мінімум. Тобто держава порушує норми статті 43 Конституції України, де зазначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Саме цього держава не забезпечує.

Звертаю увагу також на виконання норм статті 23, яка гарантує право осіб похилого віку на соціальний захист, та статті 30, яка гарантує право на захист від бідності та соціального відчуження. Нинішня ситуація з соціальними виплатами і пенсіями бажає кращого, а їх рівень не залишає можливості пенсіонерам та іншим соціально незахищеним верствам залишатися повноцін­ними членами суспільства. Водночас оздоровчі соціальні доплати депутатам і чиновникам складають сотні тисяч гривень. Дана ситуація явно суперечить нормам статей 21 і 24 Конституції України, які гарантують рівність прав і свобод громадян та їх рівність перед законом.

Хочу привернути вашу увагу до так званої соціальної реформи. Реформа соціального і пенсійного забезпечення в  Україні є не чим іншим, як відвертим шахрайством з боку державних чиновників щодо трудящих, і полягає вона у поетапній відмові держави від фінансування всіх соціальних зобов’язань, що діяли за радянських часів, перекладаючи їх утримання на плечі самих працівників за рахунок соціального страхування. Саме на рахунок соціальних внесків держава переклала тягар фінансування своїх зобов’язань з багатьох соціальних виплат — пенсійного забезпечення військовослужбовців, працівників СБУ, МВС, прокуратури, державних службовців, інвалідів, чорнобильців та інших. Водночас держава як рівноправний роботодавець і  платник страхових внесків постійно недоплачує внески до страхових фондів, але страхові пенсійні виплати державні служ­бовці отримують вчасно і в розмірі, що в 30 разів перевищують пенсії звичайних громадян. Ситуація із створенням і діяльністю соціальних пенсійних фондів більше схожа на фінансові піраміди під державним “дахом” для можливості чиновників маніпулювати і  безкарно розкрадати страхові кошти, але аж ніяк не слугувати для соціального захисту працівників.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Для заключного слова запрошується Василь Георгійович Хара. Будь ласка.

 

ХАРА В.Г. Уважаемые коллеги! Позвольте мне от имени Комитета по вопросам социальной политики и труда выразить всем большую благодарность за конструктивный разговор. Мы планировали, что будет много работы после принятия проекта рекомендаций, но теперь я понимаю, что ее будет еще больше, поскольку высказанные предложения нельзя игнорировать, мы обязательно их проанализируем.

Сегодня в зале находятся люди, очень заинтересованные в позитивных изменениях, которых можно поделить на две группы — одни занимаются социальной работой, а вторая каждый день работает с работниками, у которых колоссальное количество проблем.

Очень правильно было сказано, что есть много рычагов для того, чтобы решить многие вопросы. И то, что было сказано относительно социального диалога, в том числе и Михаилом Николаевичем Папиевым, что его нужно вывести на различные уровни, — прежде всего, зависит от нас. Нужно принять закон, и  мы могли бы уже сегодня значительно лучше вести социальный диалог и коллективно-договорным регулированием решать многие вопросы.

Я понимаю боль многих выступающих. Ну, и конечно, есть вещи, которые мы не можем принять. Поднимался вопрос о  продуктивности труда. Но это не предмет Европейской социальной хартии, это регулируется генеральными, тарифными соглашениями, коллективными договорами. В этой плоскости мы и должны решать эти вопросы. Наш комитет, как вы знаете, при подготовке любого мероприятия, в том числе и законопроектов, всегда привлекает три стороны социального партнерства для совместного решения вопросов.

О вопросе минимальной заработной платы и Единой тарифной сетки. Дорогие мои работодатели! На сегодняшний день есть минимальная зарплата, есть тарифная сетка. Не выполняются они ни в бюджетной сфере, ни на производстве. Они никому не мешают, но они есть, а если не будет тарифной сетки, то будет еще хуже. Мы эту тему обсуждали, когда защищали проект Трудового кодекса в Международной организации труда.

У нас есть все возможности достойно подготовиться к  отчету, первая часть которого состоится 31-го числа, а вторая, более значительная, в последующие сроки. Очень многое зависит от тех, кто сидит в зале, и, прежде всего, от правительства и  Верховной Рады Украины.

Комитет учтет все без исключения высказывания, которые были связаны с Европейской социальной хартией. Несвязанные с  выполнением хартии вопросы мы возьмем отдельно в работу по другим нашим направлениям.

Спасибо вам, Арсений Петрович, за ведение парламентских слушаний. Спасибо всем присутствующим, давно не было такого количества людей в зале на парламентских слушаниях. Знаю, что присутствуют не только киевляне, приехали люди практически из всех регионов Украины. Спасибо вам большое, давайте хоть что-нибудь сделаем для Украины! Есть обязательства по Европейской социальной хартии, давайте поднатужимся и выполним те, которые взяли на себя, и не опозорим Украину не только перед Европейским сообществом, но, прежде всего, перед нашими гражданами.

Спасибо.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Шановні присутні! Шановні народні депутати! Шановний Василю Георгійовичу! Я уважно прочитав проект рекомендацій, який пропонується на розгляд парламенту, і з вашого дозволу висловлю кілька власних пропозицій і думок.

Перше. Зрозуміло, що виконання будь-яких соціальних стан­дартів, у тому числі й положень Європейської соціальної хартії (переглянутої), залежить лише від розвитку економіки. Здорова економіка є запорукою високих соціальних стандартів. Якщо немає грошей у бюджеті, якщо немає грошей для економічного розвитку, то можна будь-що писати, але цього ніхто не виконуватиме. Гадаю, що в проекті рекомендацій парламентських слухань мають бути передбачені макроекономічна стабільність, підвищення темпів зростання ВВП, зайнятість населення, зменшення інфляції, підвищення продуктивності праці. Це ті ключові критерії, які нині повинні стояти на порядку денному.

Друге. Маю пропозицію, щоб комітет і присутні висловили свою позицію щодо реформування системи оплати праці. Ми в  парламенті мали складну дискусію щодо реформування системи оплати праці і можливості запровадження погодинної оплати праці. Преважна більшість країн Європейського Союзу і  Сполучені Штати Америки мають погодинну оплату праці. Можна було б вислухати позицію учасників парламентських слухань щодо реформування оплати праці.

Третє, стосовно мінімальної заробітної плати і прожиткових стандартів. Гадаю, що було б логічним звернутися до уряду (ми прийняли закон про обов’язкову публікацію мінімальних про­житкових стандартів) за оприлюдненням цієї інформації і в проекті змін до Закону “Про Державний бюджет України на 2008 рік” максимально наблизити життєві і соціальні стандарти до тих розрахункових мінімумів, які визначені законодавством.

Четверте, щодо проблеми кваліфікованого персоналу, людей, які становлять основу розвитку економіки. На жаль, у проекті рекомендацій парламентських слухань не згадано про нагальну проблему трудової міграції. Значний відплив трудових ресурсів з України, відсутність припливу аналогічних трудових ресурсів до держави створюють ключову проблему — нікому працювати. Звичайно, соціальні стандарти і розмір заробітної плати підвищуються, але внаслідок того, що Україна стала частиною глобальної економіки, стався значний відплив робочої сили до сусідніх країн. Якщо так і далі підуть справи, то на теренах України працюватимуть зовсім інші люди — вихідці з  Китаю, Індії та інших країн, що розвиваються.

П’яте. Немає чіткої позиції щодо фондів. Вже чотири роки, якщо мені не зраджує пам’ять, говоримо про реформування Фонду соціального страхування, Фонду зайнятості. Фонди хороші, грошей багато, але з огляду на статистику щодо зайнятості населення, я не бачу кореляції між витратами коштів Фонду зайнятості та підвищенням зайнятості населення. Маємо обернену пропорцію: чим більше витрачаємо — тим менше людей, які зайняті в економіці. Тому щодо фондів повинна бути чітка позиція.

Щодо Трудового кодексу. Я його цілком підтримую, завдяки вам, Василю Георгійовичу, вперше за вісім років прийняли в пер­шому читанні проект Трудового кодексу. У рамках співпраці тристоронньої комісії, роботодавців і всіх задіяних у процесі соціального діалогу потрібно його доопрацювати і внести на друге читання.

І останнє, про роль і місце профспілок. Профспілки мають бути справді незалежними і потужними органами захисту працівників. Вони нічого не повинні мати спільного з тією чи іншою політичною кон’юнктурою. Тому роль і місце профспілок у ринковій економіці є провідними для справжнього розвитку продуктивних сил.

Прошу, якщо вважатимете за необхідне, врахувати мої пропозиції, а парламент, як тільки знову запрацює, розгляне відповідний проект постанови і одразу його прийме.

Дякую всім за участь у парламентських слуханнях. На все добре.