ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

 

СТАН СУСПІЛЬНОЇ МОРАЛІ В УКРАЇНІ

 

Сесійна зала Верховної Ради України

9 листопада 2011 року, 15 година

 

Веде засідання заступник Голови Верховної Ради України

ТОМЕНКО М.В.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Добрий день, шановні колеги. Прошу зай­мати місця.

Шановні учасники парламентських слухань! Відповідно до постанови Верховної Ради України від 8 вересня 2011 року ми сьогодні проводимо у стінах Верховної Ради України парламент­ські слухання на тему: “Стан суспільної моралі в Україні”. Ця тема і  проблематика вперше обговорюється в сесійній залі українсько­го парламенту, проте не вперше вона постає перед українським суспільством. І я думаю, що сьогодні ми будемо вести мову не лише про якісь конкретні речі, які виникають у наших парламент­ських дискусіях, бо це не парламентські слухання для обгово­рення законопроектів чи для обговорення статусу того чи іншого органу влади, а обговоримо стратегічні, ціннісні орієнтири.

На жаль, парламентські слухання стосовно стратегії гумані­тарної політики, які нещодавно відбулися, де була серйозна, плід­на дискусія, не були підтверджені відповідними рекомендаціями парламентських слухань, тому я сподіваюся, що після нинішньої дискусії ми ухвалимо рекомендації, проект яких підготував про­фільний Комітет з питань культури і духовності. Тому що надзви­чайно важливо, щоб за результатами парламентських слухань ми мали чіткий план дій і пропозицій для Верховної Ради, Кабінету Міністрів, органів місцевого самоврядування. Інакше це буде просто наукова конференція, а не парламентські слухання, які визначають завдання для органів державної влади.

Дозвольте поінформувати, що ми працюємо за традиційним регламентом — з 15 до 18 години. Усі пропозиції стосовно поряд­ку виступів і представництва формуються профільним комітетом, якому було доручено організувати ці слуханні. Тому я діятиму відповідно до пропозицій, які надав комітет. І з огляду на те, що уряд і Міністерство культури України так само активно працюють і за межами сесійної зали, ми пропонуємо вам, враховуючи те, що міністр після відрядження за кілька хвилин прибуде, розпочати з погляду парламенту на стан суспільної моралі, а потім уже почуємо оцінку міністра культури, який виступить дещо пізніше. Якщо не заперечуєте, від парламенту ми маємо дві співдоповіді з цього питання — голови Комітету з питань культури і духовності Володимира Олександровича Яворівського і секретаря Комітету з питань культури і духовності — ініціатора цих парламентських слухань Вікторії Олександрівни Дем’янчук. Від уряду виступить міністр культури.

Отже, до співдоповіді від парламенту запрошується голова Комітету з питань культури і духовності Володимир Олександро­вич Яворівський. Регламент 7 хвилин. Будь ласка, Володимире Олександровичу, розпочинаємо роботу.

 

ЯВОРІВСЬКИЙ В.О., голова Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності (Блок Юлії Тимошенко). Добрий день, Україно, яка нас слухає і дивиться! Добрий день, шановні учасники цих дуже важливих для українського суспільства, для української душі і для української історії парламентських слухань! Звісно, цікавіше було б спершу послухати міністра, а потім уже нам з Вікторією робити співдоповідь, але чомусь так склалося.

Чи є на планеті бодай одне моральне суспільство? Гадаю, що немає. Є більш моральні, є менш моральні. Є окремі моральні люди, до речі, теж більш моральні і менш моральні. Одначе певні формули моральності все-таки існують. У тоталітарній диктатор­ській країні колегіальний рівень моральності набагато нижчий, ніж у відкритому громадянському суспільстві. Чому? Тому що в тоталі­тарному суспільстві ті, хто має мораль, як правило, сидять за ґратами або вилучені з суспільства. У вільному суспільстві мо­ральні люди мають можливості для самовдосконалення і повноцін­ного розвитку особистості.

Де перебуває наша нація, наша держава і ми з вами? Не будемо опускатися в історичні надра, в історичні глибини, але я переконаний, що найаморальнішим і найважчим для української душі, для української історії, для українського суспільства було ХХ століття.

Перша світова бійня, в яку було втягнуто дві велетенські імперії, які в результаті тієї війни потім порівняно легко розпалися.

Потім братовбивча війна, коли брат ішов на брата, яка не додала нам моральності, а, навпаки, вимивала її з української душі.

Потім ґвалтівна колективізація, коли було знищено кореневу моральну частину українського суспільства, особливо в україн­ському селі, де цієї моралі, можливо, було більше, ніж у місті. І до влади прийшли, на превеликий жаль, п’яндилюги, ледарі, амо­ральні покидьки, войовничі атеїсти, які нав’язували іншим свою антимораль. Згодом вони стануть чекістами, енкаведистами, стукачами, секретарями райкомів і обкомів, і велетенська репре­сивна машина буде утримувати монополію саме на їхню, а не народну мораль.

А далі нація з ослабленим моральним імунітетом не змогла чинити опору штучному Голокосту 1932-го і 1933-го, коли мова вже йшла не просто про мораль, а про елементарне людське право вижити, наїстися. Сталінщина 1937-го року остаточно зачистила рештки морального українського суспільства і, звісно, патріотичних і моральних людей.

А тоді Друга світова з її газовими камерами, концтаборами, осатанінням, тваринним страхом, який охопив майже всю Європу. Ми виграли (тодішній Радянський Союз) Другу світову війну, втра­тивши близько 40 мільйонів людей (разом з тими, хто був у конц­таборах). А Німеччина, яку ми розтрощили, втратила лишень 10 мільйонів. Зрозуміла річ, що Друга світова війна опустила українське суспільство ще нижче, можливо, навіть до абсолютної нульової позначки.

А вже брежнєвські мертвечина і безчасся з його брехливі­стю, лукавством, масовим розправами над інакомислячими моральними авторитетами фактично добили нас.

Ось така приблизно генетична спадщина нашої моралі. Через те абсолютно зрозуміло, що з відновленням Української державності нам все треба було починати з нуля.

Що ж ми маємо на сьогодні, який стан речей? Навіть дев’ять жінок за один місяць не можуть народити дитину. То чи є бодай якісь елементарні зрушення у відновленні, нарощуванні мораль­ності в українському суспільстві? Що відбувається в цій царині?

У 2003 році два геніальні українські моралісти — Леонід Черновецький (знаєте такого чоловіка) і екс-прокурор Геннадій Васильєв — внесли до українського парламенту законопроект про захист суспільної моралі. Цим двом людям найбільше пекла мо­ральність, особливо Черновецькому, він хотів відразу все поно­вити, щоб усе стало на свої місця. Світова громадськість камінь на камені не залишила на цьому законопроекті. Бо він фактично порушує права людини, підпільно відновлює ту саму цензуру, при­чому небезпечну. Тому що де знайти спеціаліста, який візьме на себе відповідальність встановити, де еротика, а де вона межує, скажімо, із сексом і тому подібне? Де знайдеться людина, яка візьме на себе відповідальність сказати, що це морально, а це — аморально?

Безперечно, що той орган, який повинен цим займатися, мав би складатися з найбільш моральних людей у суспільстві. У  нас такі є, я не сумніваюся… Це мій погляд, може, він суб’єк­тивний… Пане Миколо, ви мені трошки додайте часу, якщо немає міністра.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Ні, міністр буде. Працюємо за регламентом, показуємо приклад.

 

ЯВОРІВСЬКИЙ В.О. То мені завершувати?

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Хвилинку, будь ласка.

 

ЯВОРІВСЬКИЙ В. О. Отже, світова громадськість буквально розгромила цей законопроект, але закон прийняли і він почав діяти. Янукович під час останнього свого прем’єрства видав по­станову Кабінету Міністрів про те, щоб створити комісію, яка буде цим займатися. Так от, я свою думку завершую тим, що…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Так, завершуйте.

 

ЯВОРІВСЬКИЙ В.О. Ми маємо моральні авторитети в Украї­ні, але ніхто з них не одважиться взяти на себе відповідальність судити. Ми таку комісію сьогодні маємо, її критикують з усіх боків, і дуже справедливо, тому що вона здійснює цензуру.

Я змушений завершувати. Я думав, що це буде співдопо­відь, а це ні те, ні се, пане Миколо. Через те я завершую і хочу сказати, що за останній законопроект, який внесено, взагалі го­лосувати не можна. Він уже прийнятий у першому читанні! Якщо ми його вкинемо в суспільство і надалі працюватиме ця комісія, це відкине Україну назад. Я в цьому абсолютно переконаний. Через те ці ігрища потрібно завершувати.

Колись Гюго сказав прекрасну фразу: “Нехай парламент займається будь-чим, тільки нехай не виходить на вулицю і не лякає коней” (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Володимире Олександровичу.

До співдоповіді запрошується секретар Комітету з питань культури і духовності Вікторія Олександрівна Дем’янчук. Регла­мент 7 хвилин. Будь ласка.

 

ДЕМ’ЯНЧУК В.О., секретар Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності (Комуністична партія України). Мені хотілося б почати свій виступ із слів Тараса Шевченка: “Найбільш гірка отрута нашого морального буття — безнадійність”. Шановні учасники парламентських слухань! Проблема, яку ми розглядаємо сьогодні, є для нас істотною і надзвичайно важливою, особливо на тлі глибинних потрясінь, що відбуваються в сучасному світі. Адже теперішній стан суспільної моралі не просто непокоїть, він кричущий. І тому важливо визначити основні чинники цієї пробле­ми, виявити причини, що впливають на формування здорового морального клімату в суспільстві, адже без здорових моральних та прийнятних для суспільства духовних цінностей не можна побудувати сильної, справді демократичної держави.

Існуючі в суспільстві норми моралі, як відомо, не містять формалізованих правил і чітко визначених форм відповідальності за їх недотримання. Та здорове суспільство завжди знаходило можливості коригувати поведінку людей і за допомогою мораль­ного, громадського впливу, і встановлюючи в разі необхідності відповідні правові норми. Проте дотримання загальноприйнятих моральних норм залежить насамперед від внутрішнього пере­конання людини, її вихованості і зрілості. І тут першорядну роль відіграють такі індивідуалізовані моральні категорії, як совість, честь, розуміння обов’язку перед суспільством, перед колекти­вом, перед своїми товаришами, рідними і близькими. Саме це спрямовує поведінку людини в моральне річище, формує мораль­ну зрілість, соціальну орієнтованість особистих цінностей.

Наше суспільство має багату, можна сказати, унікальну культурну і духовну спадщину. У світі добре відомі толерантність, доброта, цнотливість українського народу, нетерпимість до   будь-яких проявів аморальності, нечесності і безвідповідальності. На жаль, нині ми спостерігаємо, як на тлі різноманітних політичних і економічних негараздів руйнуються вікові моральні та духовні засади, що підриває моральне здоров’я нації, ставить під загрозу майбутнє молодого покоління.

Сьогодні доводиться з гіркотою відзначати, як погіршується виховна та просвітницька робота у школах і вузах, закриваються дитячі заклади і молодіжні клуби, гуртки, спостерігається тотальне послаблення інституту сім’ї як основи виховання, нівелюються моральні загальнолюдські цінності, а це призводить до аморалі­зації українського суспільства.

Деградація усіх напрямів життєдіяльності починається з освіти і дошкільного виховання. Це системний результат недба­лого ставлення держави до своїх громадян. Депопуляція, трива­юче перевищення смертності над народжуваністю, що вже при­звело до зменшення більш як на 6 мільйонів нашого населення, масова втеча українців за кордон на заробітки і на постійне про­живання — це демографічні наслідки такого ставлення. Деморалі­зація, популяризація так званих нетрадиційних сексуальних орієн­тацій та інших збочень, яких, будемо відвертими, раніше не знало наше суспільство, поширення насильства, жорстокості, терпимість навіть до найжахливіших злочинів, алкоголізму, наркоманії, за­гальна невротизація населення — це соціальні наслідки.

Звичайно, все це є наслідком того удару, який завдано нашому суспільству в результаті перевороту на початку 1990-х ро­ків, зруйнування цінностей, на яких формувалися покоління наших людей. А що прийшло на зміну цілісній системі виховання, яка, за всіх недоліків, прищеплювала молодим людям чесність, повагу до своїх товаришів, прагнення чесно виконувати громадянський обов’язок?

За 20 років після проголошення незалежності так і не визна­чено, що є пріоритетом для України, яке суспільство ми будуємо. Радянська Україна була серед найбільш читаючих країн світу, видавалася величезна кількість книг, науково-художньої і популяр­ної літератури, світової класики. А сьогодні рідко яка молода лю­дина читає щось за межами шкільної програми. Наше покоління виховувалося на прикладах самовідданої праці стахановців на благо Вітчизни, на священних образах героїв Великої Вітчизняної війни, Героїв Соціалістичної Праці, на досягненнях покорителів космосу, зрештою, на прикладі футболістів київського “Динамо”, які в 1975 році вибороли Суперкубок УЄФА. Це теж історія нашої країни, історія нашого народу.

А чим ми можемо похвалитися сьогодні, через 20 років після здобуття незалежності? Такими надзвичайно високими показни­ками: перше місце в світі за рівнем дитячого алкоголізму, перше місце серед країн Європи і Центральної Азії за поширенням ВІЛ серед дорослих, п’яте місце в світі за вживанням алкоголю на душу населення. Україна є другою країною у світі після Чилі, де палять більше 30 відсотків юнаків і дівчат у віці 13–15 років. Крім того, Україна займає одне з перших місць у Європі за кількістю самогубств. За поширенням дитячої порнографії Україна також у числі світових лідерів. На жаль, до цієї ганебної і страшної за своїми наслідками справи все більше долучаються наші засоби масової інформації, особливо телебачення. Все це є наслідком очевидної моральної і духовної деградації суспільства, нехтування етичними нормами, традиційними людськими цінностями, що складалися та формувалися в суспільстві протягом віків.

На таку поведінку громадян, безперечно, впливає відсутність національної, тобто об’єднуючої державницької ідеї. Ми розумі­ємо, як непросто виробити таку ідею в суспільстві, яке є роз’єдна­ним за багатьма позиціями, за ставленням до нашого історичного минулого, до зовнішньополітичного вибору, до так званих ре­форм, внаслідок яких основні багатства виявилися зосередже­ними в руках невеликої купки мільярдерів і мільйонерів, а мільйо­ни людей відкинуті за межу виживання. Проте стосовно таких категорій, як моральна чистота, повага до людини, до її законних прав та інтересів суспільство має бути єдиним і згуртованим.

На нинішній тривожний стан суспільства впливає передусім відсутність Концепції державної гуманітарної політики, що призво­дить до того, що часто-густо погляд влади на суспільний розвиток нагадує військову операцію “зачистка території”. Така позиція не може не викликати занепокоєння. Ми вважаємо ненормальним те, що в уряді немає людини в ранзі віце-прем’єр-міністра, якій було б доручено координувати діяльність у гуманітарній сфері.

Для формування і поширення моральних цінностей у сус­пільстві важливо і необхідно більшою мірою використовувати потенціал виховної роботи в навчальних закладах, соціальної та психологічної роботи з сім’ями, сучасних ресурсів засобів масової інформації, якщо хочете, і соціальної реклами. Сьогодні ж прак­тично нанівець зведено патріотичне виховання молоді, формуван­ня почуття любові і поваги до Вітчизни. Втім, складно навіть говорити про ефективність цієї роботи в умовах, коли держава не забезпечує своїм громадянам реалізації конституційних прав і свобод.

Ми вважаємо за необхідне посилити відповідальність усіх державних органів і їх керівників за дотримання і виконання вимог законодавства з питань, що стосуються морального виховання. Особливо це стосується телебачення, радіо, преси, Інтернету. Йдеться не про повернення до тотальної цензури, моральним цензором має бути совість тих, кому доручені ці потужні засоби духовного і морального впливу. На даний час в Україні прийнято достатньо нормативно-правових актів щодо захисту суспільної моралі, однак вплив їх на утвердження здорової моральної атмо­сфери в суспільстві вкрай недостатній. І першопричиною цього є відсутність контролю і вимогливості передусім з боку уряду.

Безумовно, нині перед нашою молодою державою стоять десятки гострих невідкладних проблем. Проте, визначаючи пріо­ритети, ми не маємо права забувати перевірену повчальним досвідом істину, що без порятунку в душах людей не може бути порятунку і процвітання в державі. На нашу думку, ми повинні будь-що зосередити зусилля уряду, всіх органів державної влади, творчих спілок, громадських організацій, найактивнішої частини суспільства насамперед на протидію негативним тенденціям, що руйнують та знищують духовний і моральний потенціал нації. Мета нашої зустрічі — допомогти один одному і суспільству загалом зрозуміти причини такої негативної ситуації. Жити і діяти, як ра­ніше — вже неможливо. Жити і діяти, як тепер — смертельно. Зрозуміємо причини — знайдемо і рішення (Оплески).

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Шановні колеги, у нас в урядовій ложі присутні пред­ставники більшості міністерств, керівники інших центральних органів виконавчої влади, які так чи інакше пов’язані з темою сьогоднішніх парламентських слухань. Зокрема, зліва від мене — делегація Національної ради з питань телебачення і радіомовлен­ня на чолі з головою Національної ради Володимиром Манжосо­вим. У нас принцип роботи демократичний, тож ви можете у ви­ступах або письмово звертатися до цих інституцій. Під кінець слу­хань або в разі необхідності я надам слово й іншим посадовим особам, які присутні в залі.

Сподіваюся, що міністр дорогою налаштувався на роботу, тож запрошую до доповіді від уряду міністра культури України Михайла Андрійовича Кулиняка. Регламент 15 хвилин. Прошу.

 

КУЛИНЯК М.А., міністр культури України. Добрий день, шановний головуючий, шановні народні депутати, учасники парла­ментських слухань! Тема сьогоднішніх слухань належить до най­актуальніших у суспільному житті сучасної України, адже мораль як важливий складник системи духовних вартостей є основою будь-якої культури, запорукою взаємоповаги, взаєморозуміння в суспільстві, а отже, запорукою злагоди та громадянського миру в країні.

Процес формування системи моральних норм, духовних цінностей суспільства тривалий, складний та багатоплановий. У ньому беруть участь чимало суспільних і державних інститутів — родина, система освіти, молодіжне середовище, релігійні органі­зації, сфера культури і мистецтва, засоби масової інформації, сфера економіки. На тісний зв’язок між системою морально-етичних норм у суспільства та його економічним життям вказував ще класик соціології Макс Вебер, який прямо пов’язував проте­стантську етику та дух капіталізму.

На жаль, в нинішньому глобалізованому світі дух капіталізму керується вже не суворими нормами протестантської етики, а  засадами споживацтва та моральним релятивізмом. Сьогодні комерціалізація, керована прагненням до зиску як основним прин­ципом, охоплює вже не лише економічну сферу, а й інші сфери життя суспільства — освіту, популярну культуру і навіть політику.

Ці суперечливі тенденції не оминули й Україну. Внаслідок масштабних соціально-політичних, економічних і культурних змін, що відбувалися протягом двох останніх десятиліть, у нашому суспільстві стало помітно більше свободи, але не стало більше відповідальності. Як приклад можна назвати сучасні засоби масо­вої інформації (телебачення, радіо, преса, Інтернет), які у нас зде­більшого належать до приватного сектору, а тому керуються передусім принципом одержання прибутку і не переймаються тим, як впливає пропонована ними медіа-продукція на моральні норми суспільства, на виховання молодого покоління.

Чималу роль у формуванні суспільної моралі традиційно віді­грає культурно-мистецьке життя суспільства, зокрема діяльність закладів культури, духовні здобутки митців. Відомо, що за силою емоційного впливу на людину, на утворення в неї уявлень про добро і зло мистецтво не має рівних серед інших чинників форму­вання особистості. Однак і сфера культури у нас сьогодні, як відомо, ділиться на некомерційний та комерційний сектор, на культуру високу і культуру масову, які керуються різними принци­пами і мають різні цілі.

Яким же чином держава може впливати на процеси формування суспільної моралі, на дотримання морально-етичних норм у різних сферах суспільного життя, водночас не порушуючи громадянських прав і свобод? Зрозуміло, що значні важелі впливу держава, зокрема органи виконавчої влади, мають сьогодні лише щодо деяких ділянок поміж описаних мною сфер формування суспільної моралі, а саме закладів культури і мистецтва, освіти, засобів масової інформації державної та комунальної форми власності. Натомість щодо недержавних організацій та приватних комерційних структур єдиними інструментами впливу є законо­давче регулювання та контроль за дотриманням нормативно-правових актів.

Нині в Україні сформовано наближене до європейських стандартів законодавство у сфері захисту суспільної моралі. Зокрема, це закони України “Про захист суспільної моралі”, “Про культуру”, “Про кінематографію”, “Про телебачення і радіомовлен­ня”, “Про інформацію”, “Про рекламу”. Окремі питання захисту су­спільної моралі врегульовані актами Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства культури України, Національної ра­ди України з питань телебачення і радіомовлення. Органи вико­навчої влади, керівники державних і комунальних підприємств та організацій повинні забезпечувати неухильне дотримання поло­жень згаданих законодавчих актів у своїй організаційній і творчій роботі. Зокрема, у сфері культури це стосується таких галузей культури, як театрально-видовищне мистецтво, кінематографія, образотворче мистецтво, а також діяльності інших культурних та розважальних закладів.

У театрально-видовищних закладах відповідальність за зміст репертуару, зокрема, щодо дотримання норм моралі, недопущен­ня порнографії та пропаганди насильства, несуть передовсім керівники закладів. Репертуар затверджується художніми радами закладів. Таким чином, Міністерство культури здійснює політику щодо захисту суспільної моралі шляхом формування та затвер­дження художніх рад, призначення керівників закладів і контролю за дотриманням ними умов контрактів, чинного законодавства. Про дієвість цієї політики можна судити за тим, що останніми роками випадків порушення вимог чинного законодавства щодо недопущення порнографії та пропаганди насильства в українських театрально-видовищних закладах не зафіксовано.

У сфері кіномистецтва, зокрема в кінопрокаті. Відповідно до  законодавства Міністерство культури надає дозволи, тобто прокатні посвідчення, на демонстрування фільмів. При наданні дозволів відповідно до змісту фільму обов’язково визначаються глядацька аудиторія, для якої рекомендовано фільм, умови та час його демонстрування, передбачаються вікові обмеження для аудиторії.

З метою недопущення на екрани кіно і телебачення фільмів порнографічного характеру і таких, що пропагують війну, насиль­ство, жорстокість, фашизм, релігійну нетерпимість, при Держкіно України працює Експертна комісія з питань розповсюдження і де­монстрування фільмів. Ця комісія має право встановлювати індекс фільму, яким визначається глядацька аудиторія, надавати екс­пертні висновки. На підставі висновку Експертної комісії Держкіно має право відмовити в державній реєстрації фільмів та видачі прокатного посвідчення або встановлює один із індексів, що ви­значає глядацьку аудиторію та відповідно до цього умови розпо­всюдження і демонстрування фільмів.

Так, у січні—вересні 2011 року видано прокатних посвідчень на 6641 назву фільмів. Експертною комісією за цей час перегля­нуто 619 фільмів, з них 181 кінострічці відмовлено в державній реєстрації.

Істотно ускладнює контроль за дотриманням суспіль­ної   моралі у сфері кінопрокату те, що переважну більшість демонстрованих в Україні фільмів становлять фільми закордон­ного виробництва. Щороку на територію України ввозиться більше 14 тисяч назв фільмів. Тому важливим завданням у сфері кінема­тографії є збільшення виробництва вітчизняних фільмів та їх присутності в кінопрокаті.

Щодо цього вже спостерігаються певні зрушення: на 2011 рік затверджено найбільший за роки незалежності України обсяг бюджетного фінансування національного кіновиробництва — 110,8 мільйона гривень. Держкіно України провело конкурсний відбір кінопроектів. За результатами цього конкурсу 37 фільмів-переможців включено до програми кіновиробництва та розповсю­дження національних фільмів на 2011–2012 роки.

Держкіно також вживає заходів задля посилення контролю за дотриманням кінотеатрами України часу демонстрування фільмів з обмеженнями щодо глядацької аудиторії. Місцеві органи управління кінематографією забезпечують проведення перевірок зазначених правил у регіонах та надають відповідну інформацію.

У сфері образотворчого мистецтва головну відповідальність за дотримання норм законодавства про захист суспільної моралі несуть художні ради закладів культури (музеїв, галерей) та ви­ставкові комітети і куратори мистецьких заходів. Чітких критеріїв віднесення того чи іншого об’єкта образотворчого мистецтва до порнографії чи еротики чинним законодавством не встановлено, що деколи утруднює контроль за дотриманням норм суспільної моралі.

Складним і різноманітним за кількістю жанрів та напрямів є  музичне мистецтво. Театри опери і балету, філармонії, театри оперети і музичної комедії, ансамблі пісні і танцю здійснюють свою репертуарну політику, забезпечують дотримання норм зако­нодавства щодо суспільної моралі у тому самому форматі, що й театрально-видовищні заклади.

Міністерство тісно співпрацює з творчими спілками, зокрема у справі забезпечення дотримання норм суспільної моралі при проведенні мистецьких фестивалів, оглядів, конкурсів, що прохо­дять під егідою цих творчих спілок.

Велику систематичну діяльність з виховання високих моральних принципів, громадянської свідомості дітей та юнацтва здійснюють українські бібліотеки, влаштовуючи численні лекторії, клуби за інтересами, літературно-ігрові студії. Цю роботу бібліо­теки координують і проводять спільно з органами місцевого само­врядування, правоохоронними органами, громадськими організа­ціями.

Як зазначалося, чимало проблем у справі дотримання норм суспільної моралі існує у сфері популярної масової культури, зокрема популярної естрадної музики та інших форм шоу-бізнесу. Важливість цієї сфери, з погляду суспільної моралі, а також з по­гляду виховання молоді, визначається саме її масовістю, загаль­ною доступністю і численністю форм донесення цієї культури до споживача: концерти, фестивалі, розважальні музичні телеканали та радіостанції, шоу-програми на загальнонаціональних телекана­лах, розповсюдження аудіо- та відеопродукції.

Надзвичайно складно налагодити дієвий контроль за дотри­манням законодавства у всіх цих сферах діяльності. І то не лише законодавства щодо суспільної моралі. Міністерство культури, регіональні управління культури роблять чимало для забезпечення такого контролю у межах своєї компетенції. Зокрема, відповідаль­ність за моральний та естетичний рівень концертно-фестивальних заходів у сфері популярної музики несуть оргкомітети цих заходів, затверджені відповідними органами культури. Маємо зазначити, що якихось значних порушень норм Закону України “Про захист суспільної моралі” під час проведення таких заходів за останні роки не зафіксовано.

Функції контролю за здійсненням державної політики у сфері захисту суспільної моралі дозвільними, видовищними, культурно-освітніми закладами недержавної форми власності здійснюють відповідні місцеві органи влади, зокрема обласні управління та міські відділи культури, а також правоохоронні органи.

Органами влади систематично проводиться робота, спрямо­вана на запобігання явищам, що підривають суспільну мораль. Профілактичні заходи здійснюються під час проведення мистець­ких акцій, молодіжних фестивалів, концертно-розважальних про­грам тощо.

Систематично проводиться робота щодо інформування населення, зокрема молоді, про небезпеку вживання наркотиків, їх шкідливого впливу на здоров’я, можливості зараження СНІДом тощо. У липні цього року за фінансової підтримки Міністерства культури на Рівненщині відбувся Всеукраїнський мистецький молодіжний соціально-екологічний фестиваль проти наркоманії і СНІДу, алкоголю і тютюнопаління під назвою “Біле озеро”.

Не можна оминути увагою і таку сферу культурної діяльності, як розважальні інтерактивні комп’ютерні програми, адже вони на сьогодні є одним з поширених видів масового культурного про­дукту. Орієнтовані на дитячу, молодіжну аудиторію, вони здатні справляти значний вплив на формування її моральних орієнтацій. Однак заходи держави, спрямовані на захист суспільної моралі у зазначеній сфері, ускладнюються тим, що виробництво і розпо­всюдження комп’ютерного продукту переважно належить до сфе­ри приватного бізнесу, значна частина якого діє в так званому тіньовому секторі. На жаль, Міністерство культури України не має достатніх повноважень та інструментів контролю щодо виготов­лення, розповсюдження розважального програмного забезпечен­ня, зокрема комп’ютерних ігор, та щодо дотримання норм суспільної моралі у їх змісті.

Підсумовуючи, варто стисло окреслити першочергові завдання щодо захисту суспільної моралі в Україні.

Перше. Необхідно вдосконалити законодавчу базу за­хисту  суспільної моралі. Зокрема, слід розробити і закріпити у  нормативних документах чіткі, однозначні критерії віднесення культурного продукту до такого, що має порнографічний характер, зокрема для різних видів кіно-, відеопродукції, театральних поста­новок, шоу-програм, творів образотворчого мистецтва тощо. Нині такі критерії врегульовано лише стосовно кінопродукції. Без тако­го врегулювання документальне доведення порушень Закону “Про захист суспільної моралі” є проблематичним.

Слід вдосконалити нормативну базу контролю за дотриман­ням суспільної моралі щодо культурного продукту, що виготовля­ється та поширюється суб’єктами господарювання різних форм власності, зокрема приватними підприємцями. Це стосується роз­дрібного продажу та публічного розповсюдження комп’ютерних ігор в Інтернет-клубах, через мобільний зв’язок та визначення вікових обмежень для користування цими іграми.

Друге. Необхідно посилити координацію дій та забезпечити чіткіший розподіл повноважень органів виконавчої влади стосовно додержання вимог чинного законодавства у сфері захисту су­спільної моралі. Зокрема, слід вирішити проблеми, що виникли з  правовим статусом Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі.

Третє. Слід посилити державну підтримку популяризації кращих зразків вітчизняної, світової літературної та мистецької класики, високого професійного мистецтва сучасних авторів та народної музики як ключового чинника морального та інтелекту­ального виховання особистості, що запобігає проявам деморалі­зації в суспільстві.

Звісно, у стислій доповіді немає можливості повністю роз­крити всі проблеми, що існують у сфері захисту суспільної моралі в Україні, та детально визначити завдання, здійснення яких дасть змогу подолати ці проблеми. Однак я сподіваюся, що й інші учас­ники сьогоднішніх парламентських слухань зроблять свій важли­вий внесок у цю справу, і ми спільними зусиллями здійснимо істотні кроки в напрямі забезпечення здорової моральної атмосфери в українському суспільстві та поліпшення морального виховання молодого покоління.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Михайле Андрійовичу.

Шановні колеги! Як ми й домовлялися, ви можете подати в  письмовому вигляді запитання доповідачу і співдоповідачам, наприкінці нашого засідання вони матимуть можливість дати відповідь.

А тепер переходимо до дискусії. Регламент виступів в обго­воренні — 5 хвилин. Прошу всіх дотримуватися регламенту, як міністр це зробив.

І дві ремарки перед дискусією. Перша ремарки пов’язана з тим, що увага засобів масової інформації прикута до законопро­екту про внесення змін до Закону України “Про захист суспільної моралі”, який ухвалений у першому читанні і готується до розгля­ду в другому читанні. Щоправда, не профільним Комітетом з пи­тань культури і духовності, який готував нинішні парламентські слухання, а Комітетом з питань свободи слова та інформації.

Я вважаю, що автори законопроекту — це люди, які пере­живають за духовність, культуру, суспільну мораль, тому й внесли такий законопроект. Проте водночас як людина, яка медійними питаннями займається у Верховній Раді вже досить тривалий час, маю вам сказати, що парламент не ухвалить законопроекту, який міститиме норми, що дозволятимуть забороняти діяльність засо­бів масової інформації, Інтернет-видань без рішення суду, за службовою запискою якогось органу виконавчої влади. Я в цьому абсолютно переконаний. Ми надто довгий час пройшли, врегу­льовуючи законодавство, щоб зліквідувати цензуру. Тому не від­новиться в Українській державі цензура навіть з міркувань суспіль­ної моралі.

Отже, я думаю, що добрі, правильні, суспільно значущі ідеї залишаться в цьому законопроекті, а над інструментарієм ми ще попрацюємо, щоб він відповідав Конституції і законам. У нас мають відповідні повноваження Національна рада з питань теле­бачення і радіомовлення та інші структури. Тому ще раз хотів би всіх заспокоїти, що, на моє глибоке переконання, у цілому не буде проголосований законопроект у редакції, щоб потім якимось наказом можна було заборонити газету, телеканал чи Інтернет-видання.

І друга теза. Я хотів би вас попросити розширити коло дискусії. Бо ми всі тут — союзники у справі захисту суспільної моралі. Не лише парламент і уряд, а й церква, і громадські інсти­туції, органи місцевого самоврядування. Це той випадок, коли лише всі разом ми можемо щось зробити, а поодинці не можемо зробити нічого.

Отже, я запрошую розпочати нашу дискусію Івана Дмитро­вича Беха, директора Інституту проблем виховання Національної академії педагогічних наук України. За ним виступатиме Юрій Романович Мірошниченко. Прошу. Регламент 5 хвилин.

 

БЕХ І.Д., директор Інституту проблем виховання НАПН України. Шановні учасники парламентських слухань! Сьогодні ми розуміємо, що стан нашої моралі низький, і це характеристика нашого українського життя. Причин цього багато, вони економічні, соціальні, культурологічні, організаційно-правові та інформаційно-психологічні. Кожна з цих причин сама по собі морально небез­печна, але, на жаль, вони діють у нас комплексно, відтак їх де­структивний вплив на декілька порядків зростає. І саме в цьому сумна специфіка нинішньої ситуації. Тож мінімізація їх негативного впливу потребує належної координації діяльності органів держав­ного управління і органів місцевого самоврядування та чітко визначеної стратегії державної політики у сфері захисту суспільної моралі.

Ми свідомі того, що в частини нинішнього покоління дітей та молоді спостерігається істотне спотворення емоційно-почуттєвої сфери, зокрема пригнічення почуття співпереживання іншій люди­ні. Агресія набула руйнівних форм у розв’язанні міжособистісних непорозумінь. Вони не можуть протистояти різним спокусам, нав’язуванню асоціальних стилів поведінки та її пропаганді, яка нерідко здійснюється всією індустрією мас-медіа. У результаті цього набуває стійкості тенденція передчасного штучного пробу­дження сексуального потягу, він стає відчутним вже в дітей молодшого шкільного віку, не кажучи про підлітків. Відтак підро­стаюча особистість розвивається за принципами Фрейда, а не за законами вищої світської чи релігійної культури.

Найбільш істотним і соціально небезпечним видається порушення глибинних зв’язків дорослих і дітей, тобто відчуження дитинства від світу дорослих. Ми шукаємо відповіді на запитання: чому сучасні юнаки та дівчата жорстокі? І не хочемо бачити при­чини цього у недбалості своїх дій, у власному авторитаризмі чи повній байдужості. Адже між проголошеними дорослими прави­лами і їхньою реальною поведінкою — прірва. Дитина призвича­юється жити за принципами подвійної моралі, сприймає суспільні норми формально. Наслідки відчуження дітей і дорослих віддзер­калюються і у психічних станах дітей, і в поведінці дорослих, у  яких атрофувалося відповідальне ставлення до дитини. Нині спостерігається серйозний дефіцит уваги і поваги до дитини, у  тому числі з боку рідних та близьких.

Наголосимо, що лише наявність Закону “Про захист суспіль­ної моралі” ситуацію, на жаль, не виправить. Важливими для дієвості закону є обґрунтованість механізмів його реалізації, а та­кож розвиток правової, підкреслюю, і морально-духовної культури громадян. Тільки тоді ми можемо спільно діяти.

Як науковець хочу також зазначити, що ми не пасивно чекаємо прийняття державних декретів у цій царині, а розуміємо, що перед нами стоять завдання здійснення випереджального науково-методичного забезпечення процесу виховання морально розвиненої особистості. Зокрема, у своїх наукових розробках вчені Національної академії педагогічних наук України пропонують конкретні шляхи для поліпшення стану моралі в суспільстві. Такі розробки створені на підставі системного бачення ситуації, кон­кретних експериментальних даних і з урахуванням особливостей психофізіологічного та соціального розвитку дітей. Так, тільки за останні роки нами розроблено програми виховання дітей та учнів­ської молоді, основні орієнтири виховання учнів 11–12 класів за­гальноосвітніх навчальних закладів. Ці програми, проекти ми широко апробуємо, і вони працюють. Ну, звісно, не в усіх школах, а в експериментальних.

Наголошу, що нинішню ситуацію можна змінити якісно тільки за умови конкретної і дієвої участі всіх учасників соціальної взаємодії щодо поліпшення морального стану суспільства, і одним з головних завдань такої взаємодії є своєчасне і консолідоване виконання рекомендацій…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошується Юрій Романович Мірошниченко, народний депутат України, представник Президента України у  Верховній Раді України. За ним виступатиме Лілія Степанівна Григорович. Прошу, Юрію Романовичу, регламент 5 хвилин.

 

МІРОШНИЧЕНКО Ю.Р., представник Президента України у  Верховній Раді України, голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань правової політики (Партія регіонів). Шановні учасники парламентських слухань! Шановні співвітчиз­ники! Я не буду у своєму виступі, що є обмеженим у часі, ще раз наводити приклади духовного спустошення і доводити необхід­ність мобілізації всіх можливих сил і ресурсів суспільства для від­родження української нації. Це, на моє переконання, є очевидним, особливо для тих, хто зібрався в цій залі. Спробую лише запро­понувати своє бачення духовного порятунку нашого суспільства.

На жаль, сьогодні ані сім’я, ані освітні заклади, ані трудові колективи, де людина проводить переважну частину свого буття, не виконують у повному обсязі роль формування і підтримки духовного стрижня в житті людини. Система ціннісних координат (що є добре, а що погано) часто виникає і закріплюється в люди­ни під впливом аморальних прикладів на вулиці, агресивних або розпусних продуктів масової культури, фільмів та передач.

Чи має суспільство такий інститут, що міг би виконати роль духовного поводиря української нації, коли інші суспільні та державні інститути, на жаль, не можуть ефективно протистояти навалі моральної деградації? На моє переконання, такий інститут є. Це церква (Оплески). Дякую. Вона єдина, хто може врятувати від духовного Чорнобиля.

Протягом віків саме церква була опорою для людини від дня народження і до смерті. Саме в церкві відбувалися і фіксувалися найважливіші події життя кожної особи. Саме церква показувала шлях і допомагала людині врятувати свою безсмертну душу. І то­му саме церква повинна в цю хвилину важких для нашого народу випробувань взяти на себе рятівну місію. Церква має активно увійти в освітній простір, взявши на себе функцію просвітництва і виховання, у Збройні Сили, у правоохоронні органи і пенітенці­арну систему, трудові колективи і життя територіальних громад, ставши добрим порадником і наставником у складних життєвих ситуаціях. Незалежно від етнічного походження, суспільного стану, місця проживання людині має бути відкрита дорога до храму. Кожен сам обере, який або якої конфесії буде цей храм.

Хтось скаже, що Основний Закон України декларує відокре­мленість церкви від держави. Так, як юрист я можу це підтвер­дити. Однак саме Конституція спонукає нас в умовах демократії делегувати від держави до самостійних, самоврядних суспільних інститутів важливі функції. Саме тому ми будуємо в Україні грома­дянське суспільство, підтримуємо розвиток місцевого самовряду­вання, незалежних ЗМІ, громадських і професійних організацій, передаємо і делегуємо їм права ухвалювати обов’язкові для виконання рішення. Всі вони далеко не завжди мають родовий зв’язок із державою. Церква в цьому сенсі має всі підстави претендувати на домінування у сфері духовного життя суспіль­ства. Це завдання вимагає створення потужної інфраструктури, координації зусиль всіх церков і конфесій, представлених в Украї­ні, і максимального сприяння держави.

Високоповажні представники всіх церков і конфесій! Бог дав вам місію порятунку безсмертних душ десятків мільйонів мешкан­ців України. Це надважке служіння, воно вимагає єднання і коор­динації зусиль, щоб спільно з державою відвернути народ від прірви.

Найближча мета, я впевнений, — це спільна підготовка та сприяння в ухваленні нової редакції Закону “Про свободу совісті та релігійні організації”, а також внесення змін до цілого ряду законів, що створить правові підстави для активних дій церкви в освітній сфері, житті територіальних громад і трудових колекти­вів, сфері культури. Такі напрацювання могли б стати на порядок денний Всеукраїнської ради церков, яка покликана бути майдан­чиком координації зусиль всіх церков і конфесій.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте, будь ласка.

 

МІРОШНИЧЕНКО Ю.Р. Шановні колеги! Президент України Віктор Янукович неодноразово і принципово порушував питання духовного відродження нації. Це не лише декларація, це зміст його політики. І я як Представник Президента України у Верховній Раді України готовий особисто долучитися до активних і скоорди­нованих дій з відродження духовності, передовсім шляхом удоско­налення правового поля. Наші наміри — чисті і щирі. І нехай Господь нам допоможе (Оплески).

Дякую вам за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Запрошую до слова Лілію Степанівну Григорович, народного депутата України. Після неї виступатиме Павло Михайлович Мовчан. Прошу.

 

ГРИГОРОВИЧ Л.С., секретар Комітету Верховної Ради Украї­ни з питань охорони здоров’я (Блок “Наша Україна — Народна самооборона”). Голова Союзу українок. Високопреосвященні владики! Шановні духовні лідери, високодостойні світочі моральні української нації! Шановні учасники парламентських слухань! Одне з визначень моральності — це здатність відрізняти добро і зло і не переходити цю межу. Дякувати богу, маємо ці парламентські слухання, і я вважаю, що інтелектуальна плоскостопість — зводити все до того, буде чи не буде цензура. Моральне людство — це людство, яке має майбуття. Неморальне людство — це фініш, фінал, кінець.

Вибираючи щоденно між добром і злом, кожна людина, народи, людство часто переступають цю межу, бо така вже люд­ська природа, ця межа називається “вседозволеність”.

Аморальність людини у стосунках з природою — це торнадо, землетруси, зміна клімату. Чи треба спинитися? Аякже, треба, і Кіотських протоколів дотримуватися. Аморальність людини у сто­сунках з екологією — це фільтри на питній воді. Чи, може, не будемо ставити? Аморальність людини — у вседозволеності. Скажімо, на такому прикладі. Каліфорнійська сім’я з двох приста­рілих лесбійок всиновила хлопчика Томмі, якого два роки трима­ють на гормонах, бо хочуть з нього зробити дівчинку Теммі. Чи треба зупинитися? Треба.

З огляду на те, я хочу зачитати дуже цікавий документ. Це Заповіді свідомого українця, які склав Союз українок у 20-х роках минулого століття, це були матері молодих хлопців, які потім пішли на звитягу — боротися за незалежну Україну.

Перша заповідь: “Будь моральний, бо моральність і чес­ність — це підстава твоєї гідності”.

Або ще одна: “Люби свій народ і ніколи не зраджуй, працюй для нього і заступайся за нього, при потребі жертвуй за його добро, бо добро народу — то твоє добро і твоїх дітей”.

Ще одна: “Не бійся потерпіти за правду і вір, що правда переможе”.

Ті жінки писали ці заповіді не в глобалізовану добу, не в інформаційну добу, якою є наша доба, а ще за попередньої доби — технократичної. Що ж маємо тепер? Тепер маємо про­блеми з мораллю. І якщо хтось у цій залі скаже, що у нас все в порядку... Не в порядку! Не в порядку ні з життєвим рівнем, ні з мораллю. Для того щоб мати високий життєвий рівень, треба щоденно працювати. Для того щоб мати моральне суспільство, треба його плекати. І починати з дітей.

Сьогодні багато мовилося про Закон “Про захист суспільної моралі”. Не готові ми на початку нашої незалежності до всіх тих речей, які прийшли до нас, бо ще не маємо громадянського суспільства. А я, до речі, хочу сказати, що громадянське суспіль­ство, демократія — це моральність. Коли влада переступає цю межу, то можна закривати харківське телебачення чи одеське або робити рейдерську атаку на видавництво “А-ба-ба-га-ла-ма-га” і  без змін до Закону “Про захист суспільної моралі”. До речі, депутатський запит про це я вже подала.

Тому я хотіла б наголосити, що моральний політик — той, який не бігає по фракціях, по партіях і не змінює своєї політичної позиції (Оплески). Як народний депутат п’яти скликань, яка три­має свою позицію, маю право сказати це як експерт, бо закінчую свою політичну кар’єру. Моральний професор — той, який не бере хабарів. Моральний лікар — той, який вміє добре прооперу­вати, а не взяти гроші і загубити життя. Моральний журналіст і  продюсер телеканалу — не той, який буде гнати шоу “Міняю жінку”, “Міняю дитину”, “Міняю зовнішність”. А душу — поміняємо?

А тепер трохи про закон. Закон виник тоді, коли хлинули потоки вбивств, зґвалтувань, у 1997, 1998, 1999 роках. Люди волали: врятуйте наших дітей! І це правильно. Автор закону — Костицький, Черновецький просто перебрав. Я особисто внесла зміни до проекту закону, щоб не допустити цензури. Разом з тим у Норвегії заборонені видовища з кров’ю, у Сполучених Штатах Америки заборонили у фільмі “9 з половиною тижнів” дев’ять кад­рів, у Великобританії журналісти заборонили транслювати фільм “Солт” у денний час, бо героїня там розстрілює людей, а це пога­но впливає на дітей.

Тому, дорогі мої, я хочу запевнити, що нова редакція Закону “Про захист суспільної моралі” до другого читання буде достойна. Проте я хотіла б запевнити вас, що дуже “плоскостопо” зводити весь обшир, огром проблем і питань моралі виключно до цього закону. Аморальна влада закриє все це без закону. Тому плекай­мо моральність як основу демократичного суспільства.

І хочу завершити словами відомого музиканта Боба Марлі: “Якщо завоюєш весь світ і при цьому втратиш душу, то воно того не варте”. Справді (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. До слова запрошується Павло Михайлович Мовчан, народний депутат України. За ним виступатиме єпископ Маркіян Трофим’як. Прошу, Павле Михайловичу.

 

МОВЧАН П.М., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності (Блок Юлії Тимошенко). Шановний Миколо Володимировичу! Шановні учасники парла­ментських слухань! Передовсім дозвольте привітати вас з сього­днішнім святом — Днем української писемності та мови (Оплески). Хочу нагадати, що це день нашого преподобного літописця Нестора, який зафіксував і зробив нашу націю історичною.

Щоб добре жити, треба бути добромисливим — так сказано в одній древній сентенції. І тут ніби прихована відповідь не лише на запитання, як ми живемо, але й задля чого, і чим виповнюємо свій життєвий триб, про що думаємо, чого домагаємося в щоденності. І чому слово “мораль” втратило свою високу духов­ну орбіту, а його місце зайняла інша лексема — “успіх”.

У священній книзі людства велич культурних надбань свід­чить про людську велич тих, хто творив, хто піднімався до неба­чених духовних висот, до духовного сіяння, до чистоти і глибин релігійних віровчень. Хто зберігав свої божественні змісти і кос­мічну прилученість до єдиного духовного джерела. Ніхто сьогодні не заперечуватиме того, що людина є віддзеркаленням проявле­ного Бога, і кожне маленьке “я” сполучене з вселенським “ми”.

Ми сподівалися, що з проголошенням незалежності зміни відбудуться негайно, зокрема і зміни ідеології, але це омана. Адже позитивні зміни можливі лише за умови збереження і при­множення фундаментальних цінностей, які за попередні десятиліт­тя комексперименту були демонтовані.

Намагаючись модернізувати надбудовні цінності, ми були зобов’язані зберігати фундаментальні, які вироблялися тисячо­літньою християнською духовно-моральною практикою. Зрозуміла річ, що роль людського фактора у процесах модернізації велика. Проте людський фактор не зводиться лише до середньоста­тистичних економічних показників. Людське в людині, як ствер­джував патріарх Мстислав, не виводиться з жодних розрахунків, це внутрішньо неподільне почуття властиве кожному і пов’язане з глибинною мотивацією людської життєдіяльності. Без духовно­го  стрижня подолати будь-які труднощі неможливо. Неможливі ані  технічна модернізація, ані ґрунтовна модернізація суспільства, ані економічний довготривалий добробут. Підвищення морального рівня необхідне, аби досягти тривалого результату.

Донцов стверджував: “Коли жадається сповнення лише зовнішніх актів, без відповідного внутрішнього наставляння, тобто без віри, то все кінчається фарисейством”. І цілком логічно постає запитання: якими внутрішніми наставляннями керується влада, коли тотально на всій території зачищується українське слово — найвища фундаментальна цінність? Коли викорінюється українська культура. Коли світові демонструється неспроможність мати свій національний телепродукт. Коли нас призвичаюють до духовного і фізичного жебрацтва. Коли культивуються зло і агре­сія, затруюючи душі молодих лихослів’ям, блудослів’ям, профану­ванням сакрального, пониженням високих національних символів, отрута масової антикультури, агресивна до народної цнотливої, піднесеної культури. Ця антикультура проникає в усі наші інфор­маційні шпарки.

На наших очах розгортається дійство, покликане паралізу­вати національний організм. Пророцтва Іоанна Богослова ніби безпосередньо стосуються нас. Світове зло, а саме таким воно постає в Україні, ніби сконцентрувалося тут, хмеліючи від свавілля і безкарності та безмірності. Сила диявольської ентропії чомусь направлена проти всього питомо українського. І ми ще раз пере­свідчилися, що запущений 15 років тому постмодерністський про­ект по зачистці традиційних зон, де віками відокремлювали зло від добра, доброчинність від злочинності, красиве від потворності, високе від захланності, набирає все більших обертів і потуги, аби знищити рудименти національної традиції, віри, а відтак моралі, національної ідентичності, розцарившись на весь український про­стір, аби підготувати майдан для нових інтернаціоналістів, для яких принцип задоволення є вирішальним, а реальність, у тому числі й історична, скасовується.

Україна як малостійке, недоформоване утворення, ідеоло­гічно штучно поділене на Схід і Захід, на проєвропейську зорієнто­ваність та азійську проміжковість, зазнає цих деформацій, на мою думку, з двох причин. Перша — ми великі територіально, численні. І друга — стійкі традиційно. Ось чому наших заробітчан сьогодні в Європі уже більше 7 мільйонів. І саме тому я переконаний, тут запущений сатанинський механізм, який підсилює некрофільські настрої, а символічні порядки перетворює на хаотичні рухи, роз­членовуючи, деформуючи, перекроюючи. Можна стверджувати, що в нашому суспільстві не править закон, культура, мораль, тут бере гору сила. Як доречно застерігав великий грузин Мераб Мамардашвілі, варто лиш розтиснути скліпи нашої моралі, як вихлюпнеться стихія зла, руйнівна стихія, що може спричинитися до антропологічної катастрофи.

Саме тому я хотів би закликати всіх нас, щоб ми були відповідальними і розуміли, що мова — це пограниччя всього. Мова — від Бога, вона не від регіонала чи нашоукраїнця, це дар Всевишнього, і його треба берегти, ним треба тішитися, боронити на всіх наших рубежах (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. До слова запрошується єпископ Маркіян Трофим’як, який представляє Всеукраїнську раду церков і релігій­них організацій. За ним виступатиме Олена Федорівна Бонда­ренко. Прошу.

 

ТРОФИМ’ЯК  МАРКІЯН, єпископ Римо-католицької церкви, представник Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій. Шановний головуючий! Шановні народні депутати, учасники парламентських слухань! Дорогі брати і сестри! Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій, членами якої є конфесії, що представляють більш як 95 відсотків релігійної мережі України та всі основні віросповідні напрями — християнство (православ’я, католицизм і протестантизм), іслам та іудаїзм, — висловлює своє глибоке занепокоєння станом суспільної моралі в нашій країні та закликає спільно шукати правильні шляхи подолання існуючої моральної кризи.

Ми глибоко переконані в тому, що поняття моральності дане людству Богом для нашого блага.

Відомо, що кожна людина особисто визначає, які моральні принципи вважати правильними. Проте коли йдеться про грома­ду, тут природна свобода особистості має бути гармонізована зі свободою ближніх, з благом всього суспільства, яке, зрештою, є благом і для кожного зокрема. Власне, тому й виникає потреба ухвалення законодавчих актів, які мають забезпечувати належний рівень суспільної моралі. Такий закон має спиратися на досвід і мудрість поколінь наших предків. Він має бути вказівником вір­ного життєвого шляху, пересторогою від непоправних помилок.

Ми не раз чули думки, що мораль — це приватна справа, тому не слід втручатися в цю сферу, а спроби законодавчого врегулювання суспільної моралі, жорстку реакцію на аморальність прихильники таких думок оголошують обмеженням самовиражен­ня, цензурою, святенництвом.

Поширення аморальності, життя заради насолод (гедонізм), прагнення егоїстичного самовираження руйнують і особистість, і  суспільство в самих його основах. Очевидним є причинно-на­слідковий зв’язок між зниженням рівня суспільної моралі, з одного боку, і такими суспільними явищами, як алкоголізм та наркоманія, поширення венеричних хвороб, епідемія ВІЛ/СНІД, занепад сімей­них цінностей — з другого.

Нецензурна лексика в засобах масової інформації, доступ­ність порнографії, культивування статевої “свободи” та “вільних відносин”, публічне паплюження священних символів — все це підживлює в людині, а надто в молодій, відчуття, ніби “все можна”, ніби насправді немає різниці між добром і злом, законом і беззаконням, що в результаті породжує вседозволеність.

Чи зможе людина, сформована таким світоглядом, ство­рити  міцну, повноцінну сім’ю, народити і гідно виховати дітей, бути здоровим і активним членом суспільства? Навряд чи. До 25–30-літнього віку така людина спустошується, пересичується і, “спробувавши все”, втрачає сенс життя.

Саме тому церкви і релігійні організації підтримують необ­хідність існування в Україні законодавства, яке врегулює моральне життя нашого суспільства. Необхідні закони про шлюб та сім’ю, про охорону материнства і дитинства, необхідні закони, які визна­чать взаємні обов’язки батьків та дітей, необхідні чіткі законодавчі критерії моральності в суспільстві. Ми твердо переконані, що повинен існувати зрозумілий і дієвий, а не просто декларативний, закон про суспільну мораль, а також ефективний механізм його реалізації.

Проте не слід забувати, що є сили, яким аморальність приносить великі прибутки. Ці сили, за будь-яку ціну, будуть боротися проти ухвалення закону, що має на меті врегулювання правил суспільної моралі.

Саме тому ми співпрацюємо з Національною експертною комісією з питань захисту суспільної моралі і вважаємо її працю не лише корисною, а й необхідною для суспільства.

Церкви і релігійні організації України відкриті до діалогу з усіма, хто зацікавлений у моральному оздоровленні суспільства. Спільними зусиллями ми зобов’язані і можемо протистояти деморалізації нашого суспільства та зберегти його від саморуйну­вання.

Бажаємо Верховній Раді мудрих рішень! І нехай усім, хто бореться за правду і добро, допомагає Бог!

Всеукраїнську раду церков і релігійних організацій України об’єднує не лише віра в одного Бога, а й спільне почуття мораль­ності і турбота за нашу Батьківщину.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

До слова запрошується народний депутат України Олена Федорівна Бондаренко. За нею виступатиме народний депутат України Інна Германівна Богословська. Прошу, пані Олено.

 

БОНДАРЕНКО О.Ф., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і між­національних відносин (Блок Юлії Тимошенко). Всечесні отці! Високодостойні представники релігійних громад! Шановний Мико­ло Володимировичу! Шановні учасниці та учасники парламент­ських слухань! Ми з вами отримали документи, на які я дозволю собі спиратися під час виступу.

Можна цілком погодитися з позиціями, сформульованими у проекті рекомендацій наших слухань. Заслуговує на підтримку твердження, що держава має заохочувати “ініціативну та добро­чесну поведінку індивідуума відповідно до соціально схвалених моральних норм та цінностей”. Але, вочевидь, не просто держава як сукупність інституцій, а насамперед влада і владці, очільники і речники держави мають бути для свого народу взірцем добро­чесності, дотримання моральних норм та цінностей, втілених у за­кони, яких слід неухильно дотримуватися. Що маємо натомість?

Ми слушно зауважуємо про необхідність формування у мо­лоді “демократичного світогляду, дотримання громадянських прав і свобод”. Який світогляд має формуватися у молоді, коли в неї на очах відбувається брутальна розправа з лідерами опозиції, мир­них демонстрантів перепиняють кийками та сльозогінним газом, а самі слова “свобода”, “права людини” потихеньку виходять з ужитку.

Ми говоримо про потреби розвитку “гуманістичної освіти, що ґрунтується на культурно-історичних цінностях народу, його традиціях, історичній пам’яті”. А тим часом нашим дітям і онукам пропонуються переписані на замовлення українофобів від освіти підручники з історії, де вже немає місця культурно-історичним цінностям, а історична пам’ять викорчовується з корінням, нато­мість насаджуються подвійні стандарти і шизофренічне роздво­єння самоідентифікації.

7 листопада в Запоріжжі знову встановлено пам’ятник Сталіну. Чи відомо очільникам держави, що в Євросоюзі, про інте­грацію до якого досі лунає риторика, Сталіна визнано тираном, засуджено його політику, а щороку 23 серпня відзначається День пам’яті жертв сталінізму та нацизму?

Влада повинна, мусить, зобов’язана давати суспільству чіткі сигнали щодо свого ставлення до цінностей, фундаментальних для об’єднання нації. Яким є її ставлення, скажімо, до міжконфе­сійного порозуміння, якщо сьогодні на державному рівні відверто надається перевага одній конфесії? В який спосіб забезпечується єднання суспільства навколо ідеї соборності, якщо на практиці в Україні запанував трайбалізм часів первісного ладу?

“Політика держави повинна сприяти формуванню сучасної системи моральних цінностей” — говориться в констатуючій ча­стині проекту рекомендацій. Але державу сьогодні представляють корумповані чиновники, підпорядковані судді, система каральних, а не правоохоронних органів. Така держава за своєю суттю абсолютно протилежна суспільству.

Гадаю, присутні встигли трохи ознайомитися з документом під назвою: “Інформаційно-аналітичні матеріали до парламент­ських слухань “Стан суспільної моралі в Україні”, підготовленим Кабінетом Міністрів. З приємністю дізнаємося, що “основним напрямом державного регулювання обігу інформаційної продукції, що впливає на суспільну мораль, є підтримка національної куль­тури, мистецтва”. У цьому контексті якою є позиція Міністерства культури, Міністерства освіти і науки, молоді та спорту, уряду загалом щодо ухвалення пропрезидентською більшістю у Верхов­ній Раді 3 листопада закону, яким скасовуються квоти на україн­ську музику в ефірі та зменшуються квоти на національний аудіо­візуальний продукт з 50 до 25 відсотків? У країнах Європи захи­щають своє, для національного продукту діють квоти на рівні 40–50 відсотків. А український ринок передається в руки російському шоу- та медіабізнесу.

Звичайно, добре, що відповідальним, усвідомленим батьків­ством опікується Міністерство охорони здоров’я, але усвідомлене батьківство — ще й складова величезної сфери дотримання прав людини, що найтіснішим чином пов’язано з питаннями суспільної моралі. Якими є моральні цінності людини, яка виросла в родині, де чиниться насильство? Яким є суспільство, що складається з таких морально травмованих з дитинства людей? Жодним сло­вом в урядовій аналітиці не згадано про цю проблему та про необхідність підписання Конвенції Ради Європи про попередження та боротьбу з насильством щодо жінок та домашнім насильством. На щастя, два дні тому вона була підписана.

А може, варто все-таки просто домогтися дотримання норм моралі та законів з боку можновладців? А заодно й примусити належно фінансувати українську книгу, кіно, музику, забезпечити людські пенсії українським письменникам та іншим митцям, яких влада полюбляє називати “совістю нації”, та відновити, для почат­ку, сільські клуби і бібліотеки. Всього цього, судячи з проекту Державного бюджету України на 2012 рік, не передбачається. Розмови про суспільну мораль ризикують залишитися балакани­ною на загальні теми, коли на найвищих щаблях влади культиву­ється аморальність.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Запрошую до слова Інну Германівну Богословську, народного депутата України. За нею виступатиме Василь Васильович Костицький. Прошу, Інно Германівно.

 

БОГОСЛОВСЬКА І.Г., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності (Партія регіонів). Добрий день, шановні співвітчизники! Це тема, яка є гарячою, і тому я від імені фракції Партії регіонів хочу запевнити все українське суспільство і спільноту, яка представляє гуманітар­ну сферу, що законопроект про внесення змін до Закону Украї­ни “Про захист суспільної моралі”, який сьогодні розглядається і є дуже контроверсійним, є предметом великої уваги. Ви знаєте, що він був розроблений депутатами з усіх фракцій. Він має значні недоліки, які розуміються всім парламентом, тому я запевняю суспільство, що закон, якщо він буде прийнятий, буде прийнятий в такій редакції, яка не викличе навіть натяку на можливість застосування цензури в Україні. Це позиція сьогоднішньої влади і це відповідальні заява від більшості в цьому залі (Оплески). Дякую.

А тепер я хотіла б сказати про те, як суспільство оцінює моральні орієнтири, на яке місце які проблеми ставлять люди, і про що нам треба зазначити в рекомендаціях.

На перше місце (з відривом у 2 рази) серед моральних про­блем люди ставлять алкоголізм і наркоманію. У містах на перше місце вже вийшла наркоманія, 67–68 відсотків людей стверджу­ють, що це найболючіша проблема сьогодення, а в селах 73 від­сотки людей на першому місці називають алкоголізм. Я впевнена, що за таких умов говорити про моральність дуже складно, тому що скільки завгодно ми можемо казати про моральні принципи, про високі стандарти, навіть про церкву і таке інше, але якщо людина — п’яниця, ми розуміємо, що вона не слухає ні сім’ї, ні близьких, ні священика. Тому я просила б підтримати (і впевнена, що Верховна Рада підтримає) великий розділ проекту рекоменда­цій щодо профілактики та боротьби з наркоманією і алкоголізмом. Це дві проблеми, які є кричущими в суспільстві.

Що на третє місце ставлять мешканці міст і сіл? Грубе поводження. Треба зрозуміти, що ця проблема вийшла на перше місце. Подивіться, вже неможливо пройти вулицею, не почувши мату. Діти в дитячому садку слово “блін” вимовляють так, що їм важко пояснити, що це ненормативна лексика. Вони не розуміють, чому це ненормально, тому що всі навколо це кажуть.

І тому ми повинні розуміти, що глобалізація, яка нав’язує всьому світові, що їжа — це біг-мак, любов — це, вибачте, секс у під’їзді, а одяг — джинси, кидає виклик всім націям і народам, не тільки українській нації. І це те, над чим треба працювати. Треба доводити, що вареники смачніші, ніж біг-мак. І це треба доводити, починаючи з сім’ї і закінчуючи телебаченням і державною владою.

Ще одне, дуже важливе. Абсолютна більшість (87 відсотків) опитаних Інститутом Горшеніна на перше місце серед носіїв мо­ральності ставлять сім’ю — 82 відсотки, і тільки 37 відсотків —церкву як місце, де люди дотримуються моральних стандартів і  цінностей. Держава розуміє, що ми вже не можемо вимагати від людей жити тільки в зареєстрованому шлюбі, зберігати цноту до шлюбу, бо більше половини населення вже не вважає це за цінності. Такий сучасний світ. Однак ми повинні довести кожному, що кидати дитину на порозі дитячого будинку чи міліції або просто залишати дитину — аморально, суспільство це засуджує.

Тому я впевнена, що в регулюванні такого питання, як стан­дарти моралі, ми повинні розуміти, що є три групи в суспільстві. Перша група — це люди, які визнають тільки силу, і для таких людей треба мати величезні каральні санкції в адміністративному та кримінальному законодавстві і за наркоманію, і за алкоголізм…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дайте можливість завершити.

 

БОГОСЛОВСЬКА І.Г. Є друга величезна група, для якої дуже важливо, яку соціальну оцінку дасть суспільство поведінці людини. І тому нам треба розробляти етичні кодекси для різних категорій, починати з азбуки. Ось Лілечка Григорович знає, з азбуки для медиків, з азбуки для вчителів, з азбуки для державних службов­ців. Треба створювати етичні кодекси, це та стандартизація сус­пільної оцінки, яка вимагатиме від величезної кількості людей, для яких важлива соціальна оцінка, дотримання цих стандартів.

І третя група дуже невелика, на превеликий жаль, за дослід­женням Інституту Горшеніна, не більше 15 відсотків, — це люди, які дбають про самореалізацію, цінують книгу, якісне телебачення, якісне кіно, займаються саморозвитком. І для них треба створю­вати канал “Культура”, для них треба робити дотації на високе мистецтво.

Ми повинні розуміти, що всіх загнати в бібліотеки сьогодні неможливо, але треба зробити так, щоб людина, яка хоче мати туди доступ, могла скористатися ним.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Запрошую до слова Василя Васильовича Костицького, голову Національної експертної комісії України з пи­тань захисту суспільної моралі. За ним виступатиме народний депутат України Володимир Андрійович Даниленко. Прошу, Василю Васильовичу.

 

КОСТИЦЬКИЙ В.В., голова Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі. Преосвященні владики! Шановні представники релігійних організацій! Шановний Миколо Володимировичу! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Передовсім дозвольте висло­вити вдячність Верховній Раді, народним депутатам, народному депутату Вікторії Дем’янчук за те, що ці парламентські слухання їхніми стараннями сьогодні відбулися. І у зв’язку з тим, підтриму­ючи думки попередніх промовців, висловити п’ять тез.

Перша теза. Тенденції розвитку нашого суспільства справді свідчать про моральні проблеми. В основі їх — падіння рівня життя середньостатистичної сім’ї, неспроможність сучасної сім’ї забез­печити духовно-культурну передачу способу життя, зміна цінніс­них орієнтацій, проникнення насильства в засоби масової інфор­мації, криза універсального телебачення й інші. Проте найважли­віше, і це теза номер один: політична, фінансова, економічна, гуманітарна еліта, і загальнонаціональна, і регіональна, будують своє життя і працю, цілковито ігноруючи можливу думку громад­ськості, традиційний колись в Україні підхід “А що скажуть люди?”. Тому суспільство дивиться на еліту і чекає від неї, і наші слухан­ня — це можливість відповісти суспільству.

Так, ці деформації соціально-культурного порядку в першу чергу охопили молодь. Погоджуюся з тим, що першорядна проб­лема — алкоголізм. Тому завдання держави, очевидно, полягає в  тому, щоб надати можливість вибору між пляшкою пива і го­диною занять у спортзалі, відвідуванням кінотеатру чи концерту за рівною ціною. Нормальна людина вже не може собі дозволити побувати на концерті.

Низька культура поведінки, погоджуюся з Інною Германів­ною, насильство, яке проникло в дитяче середовище. А нам від­повідають, що сьогодні є модною естетизація зла. Тому, очевид­но, треба боротися і з тими, хто просуває цю ідею красивого зла і в мистецтво, і в суспільство.

І ще одна проблема — втягування у злочинну діяльність, і в порнографічну, і в іншу. Серед опитаних школярів 37 відсотків готові вчинити правопорушення, тому що так роблять їхні кумири з телебачення, з Інтернету. Це загрожує криміналізацією суспіль­ства. Демократична влада не спроможна справитися з криміналь­ним суспільством, яке буде загрожувати, якщо ці тенденції збере­жуться. І в результаті (це наступна теза) обрана сьогодні влада або та влада, яку ми оберемо завтра чи післязавтра, обов’язково поступиться місцем диктатурі, від якої першими постраждають ті, хто сьогодні сіє хаос.

Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі започаткувала свою роботу в новому складі 2008 року і визначила чотири пріоритети. Перший — суспіль­ний  діалог з медіа та інститутами громадянського суспільства. Першою підписала меморандум Всеукраїнською радою церков, і  я  сьогодні хотів би скласти шану Всеукраїнській раді церков за велику допомогу, яка була надана в роботі комісії.

Потім — створення науково-консультативної ради з юридич­них, соціально-психологічних, журналістських, національних, релі­гійних, мистецтвознавчих питань, меморандуми із 100 громад­ськими організаціями, конкурс “Моральний вчинок”. Тобто загаль­носуспільна дискусія розпочалася, і сьогодні все суспільство гово­рить про мораль, і нині відбуваються парламентські слухання з цих питань.

Робота в регіонах. Створені громадські колегії в більшості областей, запрацював громадський механізм.

Тому теза наступна: українське суспільство, українці більше не хочуть миритися з насмішками і глузуванням над ними. Народи України всі проти інформаційного насильства. Джин випущений із пляшки, і з цим усі мають рахуватися.

І останній пріоритет — нормативно-правова робота. Підготовлена Концепція захисту суспільної моралі, в основі якої — верховенство права, заборона цензури, саморегуляція засобів масової інформації і продовження суспільного діалогу на засадах поваги до споживачів. Чинний закон, очевидно, треба змінювати, проект закону, прийнятий Верховною Радою в першому читанні, очевидно, треба доопрацювати і всі розумні думки врахувати.

Завершуючи свій виступ, я хотів би сказати ще про особли­вості державної політики в цій сфері. Так, держава не може і не буде визначати за нас, що для кожного з нас є моральне, спра­ведливе чи несправедливе. Завдання держави — захищати су­спільну мораль. І захисна функція ліберальної, демократичної держави, яка закріплена в нашій Конституції, полягає в тому, щоб оберігати світоглядні основи життя суспільства від національної, релігійної ворожнечі, від українофобії і русофобії, антисемітизму та інших видів ксенофобії, від расизму, від пропаганди насильства і жорстокості, від порнографії, як це визначено законодавчими актами.

Тому, очевидно, потрібен і експертний орган. Звісно, орган не з моральних суддів, а з людей, які мають моральний авторитет і достатні професійні якості, для того щоб визначати, чи є ознаки такої продукції в тому, що поширюється в інформаційній сфері і обвалюється на наші голови, чи немає. І я вважаю, що ми здатні вирішити в нашій державі ці питання, а український парламент здатен прийняти ефективний закон.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Василю Васильовичу.

Запрошую до слова народного депутата України, до речі, одного з ініціаторів нинішніх парламентських слухань, Володимира Андрійовича Даниленка. За ним виступатиме Лесь Степанович Танюк. Прошу, Володимире Андрійовичу.

 

ДАНИЛЕНКО В.А., член Комітету Верховної Ради України з  питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (Комуністична партія Украї­ни). Шановний головуючий! Шановні учасники парламентських слухань! Сьогодні ми зібралися обговорити стан суспільної моралі в Україні. На жаль, кожен з нас чітко розуміє, що з проведенням таких слухань парламент дуже запізнився. Ті процеси, що відбува­ються в Україні протягом двох останніх десятиліть, змінили багато що не тільки в економіці й політиці, а й у повсякденному житті кожної людини, у відносинах між людьми, у розумінні того, що сьогодні є життєвим успіхом, які цілі перед собою ставити, якими засобами для досягнення цих цілей користуватися.

Якщо за радянської епохи суспільству були властиві такі цінності, як чесність, совість, відповідальність, повага до старших, турбота про ближнього і слабкого, сім’я, то після розпаду Союзу, з поширенням так званої глобалізації почали просочуватися інші цінності: гроші, гедонізм, неповага до старшого, екстремальний індивідуалізм, цинізм, егоїзм, розпуста.

На жаль, у першу чергу все це впливає на нашу молодь. Недарма кажуть: хочеш дізнатися майбутнє держави — подивися на її молоде покоління. Все, піонерів більше немає, замість них виховується нове покоління емо, скінхедів, готів, неонацистів, скаутів та інших. Нашим дітям протягом років так званої незалеж­ності свідомо насаджують західні порядки, американські моральні орієнтири. Підростаюче покоління формується на антигуманних, злих та огидних фільмах, немає жодного кінофільму без вульгар­них сцен. Замість мультфільмів, які колись навчали добру та спра­ведливості, прийшли “Сімпсони”, де що не слово, то нецензур­щина.

Зруйновано найкращі принципи виховання особистості, які формувалися протягом тривалого часу. Пригадаймо, не так давно не те що мат, грубе слово на вулиці сказати було соромно. При соціалізмі наші люди не знали, що таке наркоманія, проституція чи нетрадиційна орієнтація, це було десь там, але не в нас.

Занепад моралі можна пояснити наявністю багатьох об’єк­тивних і суб’єктивних причин, таких як руйнування духовних та моральних цінностей, а не антинародна політика держави, соці­альна і духовна криза. Відсутність державних програм, комерціа­лізація засобів масової інформації, передусім телебачення та Інтернет. Звичайно, держава повинна розуміти, що шляхом повної заборони або запровадження цензури ці питання вирішені не будуть. Людину, яка 20 років живе, не знаючи, що таке повага до старших, не можна виховати заново.

Не можуть не викликати занепокоєння такі тривожні дані. У 1990 році в Україні було 24,5 тисячі дошкільних навчальних за­кладів, на сьогодні залишилося трохи більше 15 тисяч, до того ж 900 із них не працюють. Відвідуваність театрів зменшилася з 17,5 до 6,5 мільйона осіб. З 25 тисяч бібліотек залишилося 19 тисяч. Держава мала 27 тисяч кінотеатрів, сьогодні працюють трохи більше 250.

А хіба не є свідченням втрати моральних цінностей нашою молоддю події, що відбулися у Львові 9 травня цього року? Згадайте кадри, що облетіли весь світ, де молодь з неповагою здирає бойові нагороди з ветеранів Великої Вітчизняної війни, принижуючи їхню гідність. А найнебезпечнішим є те, що деякі політичні партії та їх лідери використовують цю молодь для реалі­зації своїх політичних амбіцій.

Враховуючи викладене, фракція комуністів у Верховній Раді вважає за необхідне доручити Кабінету Міністрів розробити дер­жавну програму захисту суспільної моралі в Україні. Ця програма повинна містити норми щодо недопущення пропаганди расової і національної ворожнечі, фашизму, неофашизму, антисемітизму та інших видів ксенофобії, нетерпимості і насильства, а також подальшої комерціалізації культури та експансії іноземних культур на території України. У програмі мають бути визначені основні вимоги щодо захисту суспільної моралі серед дітей дошкільного віку. Ми підтримуємо необхідність розроблення сучасної концепції гуманітарної політики, яка має проводитися в державі.

Одним словом, до захисту суспільної моралі треба підійти рішуче та невідкладно. І почати треба з кожного з нас, адже ми є прикладом для наших дітей.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Запрошується до слова Лесь Степанович Танюк, голова Національної спілки театральних діячів України і  голова Всеукраїнського товариства “Меморіал”. Потім виступа­тиме Микола Миколайович Слюсаревський. Прошу.

 

ТАНЮК Л.С., голова Національної спілки театральних діячів України, голова Всеукраїнського товариства “Меморіал” імені Василя Стуса. Перефразовуючи Альберта Швейцера, скажу: істинна мораль починається там, де перестають гратися словами. Пропонований законопроект, власне, і є такою грою у мораль­ність, де за наспіх зліпленими текстами стирчать ослячі вуха при­боркувачів свободи і прав людини. Бачимо відверту спробу поси­лити тиск на суспільство ще жорстокішою цензурою і наступом на вже завойовані Україною свободи.

Ніхто не може бути абсолютно вільним, доки не всі вільні. Ніхто не може бути цілком моральним, доки аморальним залиша­ється суспільство. Ніхто не може бути цілком щасливим, доки не всі щасливі. Самі розумієте, ці філософські аксіоми сьогодні викликають хіба гірку усмішку.

Загальновизнано: ситуація в Україні катастрофічна, 2012-й обіцяє стати роком коліївщини й нових майданів, на жаль, уже не безкровних, бо тоді йшлося про честь і гідність, а тепер — про виживання голодної нації, про соціальне перенапруження україн­ської генетичної мережі. Культура, віра завжди були тими запо­біжниками, які не давали цій мережі самознищитися. Сьогодні ці перемикачі системно зліквідовують. Навіщо ви це робите, панове самогубці? Чи вам просто бракує розуму це усвідомити?

Сьогодні, коли світ рухається в бік інноваційних держав на базі віри, культури й етики, коли в цьому наш єдиний рятунок, наша влада тотально демонструє держимордний і хапальний ін­стинкти. Рейдерські атаки на бібліотеки й музеї, на галереї й майстерні художників, на заповідники й храми, на хорову капелу й книгарні (“Сяйво”, “А-ба-ба-га-ла-ма-га”), на кінотеатри (“Жовтень”). В Україні, до речі, 270 кіноекранів, у Франції — 6500. Це до порівняння.

З Національного центру театрального мистецтва імені Леся Курбаса — бюджетної установи — зняли плату за комунальні послуги. Попереду зима, центрові закритися? Кричущий факт: за­криті рахунки “Київнаукфільму”, а він виграв нещодавно три уні­кальних світових проекти. Я хочу запитати міністра культури: кому знадобилося ці проекти вбити?

Книгу загнано в кут. Після деякого піднесення сьогодні знову на одну українську книгу вісім російськомовних, три чверті преси — російськомовні і значна їх частина фінансується з Росії.

Пропонований закон, особливо його штрафні, карні рефлек­си, спрямований проти свободи преси, радіо, телебачення. Обмакогонювання українців тупою, нахабною і цинічною рекла­мою, телевізійним російським “милом”. Ну, для чого, поясніть ме­ні, ці страхітні серіали про війну, як у 1939 році, за часів Сталіна? Побійтеся Бога, проти кого готується воювати Росія? Для чого нам в Україні постійне людовбивче оспівування телевізійних ментів і братків? Ми бачимо їх і без того на кожному кроці — в уряді, в партіях, у телешоу — всюди братки! (Оплески).

Очевидно, існує добре фінансована програма створення в Україні нового совка, колоніального туземця, який за брязкальця купуватиме будь-який халтурний чужоземний неліквід. Хто покла­де цьому край?.. Для чого провокувати людей честі й свободи на ризиковані вчинки?

Останньою віддушиною для українського інтелігента було радіо. Але й туди прийшла цензура. Прийшла не на шансон і не на гламурну пошлятину. Прийшла туди, де йшлося про речі серйозні… Відчув це на собі — недавно закрили мою авторську програму “Політика і мораль”. Я вів її три роки, 300 передач, без­платно, 45 хвилин щочетверга, телевізійні дзвінки і мої відповіді в ефірі. Які ставали щодалі гострішими — і запитання, і мої відпо­віді, звичайно, — бо треба бути чесним і говорити правду. Рейтинг передачі був високий, мене нагородили за неї “Золотим мікро­фоном”. І ось відразу після завершення судового фарсу над Юлією Тимошенко, який повернув нас до сталінських політичних судилищ 1937 року, надійшло розпорядження: цю останню передачу з серії шістдесятників закрити. Останню, бо вже нікого із шістдесятни­ків — ні Дзюби, ні Сверстюка, ні Ліни Костенко — на радіо і теле­баченні сьогодні немає. Логічно? Авжеж — якщо логікою вважати лицемірство.

Це лише один приватний випадок. А їх сьогодні десятки й  сотні. Я одержую скарги, прохання підтримки чи не з усіх областей України: самодурство стало нормою, закон обслуговує шахраїв, прокуратура удає з себе Прокуратуру, судді розігрують ролі суддів, депутати надепутатили таке, що вже й не вилізають з цього багна — попереду кульмінація страхітного балагану без­владдя, здирства, хамства й аморалізму…

То чи не кує влада гвіздки для власного розп’яття?

Ну, і наостанок. Ми підтримуємо проект рекомендацій парламентських слухань, вони дуже добре розроблені. Єдине, що я хотів би додати туди один пункт, Михайле Андрійовичу, де йдеться про Міністерство культури. Я просив би додати пункт про відновлення премії імені Леся Курбаса. Такої ж, як премія Довжен­ка. Довженко був учнем Курбаса. А премія чомусь вже чотири роки як зникла, хоч вона визначена постановами Кабінету Міні­стрів. Я прошу внести такий пункт до рекомендацій парламент­ських слухань... (Шум у залі).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Лесю Степановичу.

До слова запрошується Микола Миколайович Слюсарев­ський, директор Інституту соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук України. За ним виступа­тиме Юрій Олексійович Павленко. Прошу, Миколо Миколайовичу.

 

СЛЮСАРЕВСЬКИЙ М.М., директор Інституту соціальної та політичної психології НАПН України. Шановний Миколо Володими­ровичу! Шановні пані і панове! Не зупинятимуся на констатації стану суспільної моралі, який і так усім добре відомий. Натомість хотів би висловити деякі міркування, виходячи з досвіду і наукових досліджень, пов’язаних з цією сферою, і співпраці з Національною експертною комісією з питань захисту суспільної моралі, зокрема, у складі створеної при ній Науково-консультативної ради, яка, як на мене, працює доволі активно.

Так, на засіданнях її соціально-психологічної секції, в якій я головую, та на спільних засіданнях з іншими секціями обговорю­валися проекти підготовлених НЕК документів, проблеми теорії і  практики експертного оцінювання інформаційної продукції, зару­біжний досвід цієї роботи, питання організації та проведення профілактично-просвітницьких заходів, розглядалися ті чи інші зразки реклами та наочності, з приводу яких зверталися до НЕК регіональні управління у справах захисту прав споживачів, право­охоронні органи та окремі громадяни. Окрім того, до експертизи зразків рекламної, інформаційної продукції нерідко залучалися провідні фахівці Інституту соціальної та політичної психології, який я  маю честь очолювати.

Усе це дає підстави привернути увагу до певних проблем, що постають в обговорюваному контексті. Перша пов’язана із специфікою експертного оцінювання сумнівного, з морального погляду, інформаційного продукту. Така експертиза в багатьох ви­падках передбачає не лише встановлення відповідності тексту чи зображення законодавству, а й з’ясування особливостей їх сприй­мання, характеру і ступеню впливу на ті чи інші соціальні або ві­кові категорії. А це, як відомо, потребує спеціальних досліджень і, відповідно, коштів.

Отже, державний орган, на який покладено захист суспіль­ної моралі, повинен мати змогу замовляти кваліфіковані експертні послуги, а також перспективні науково-методичні розробки та прогностичні дослідження. Однак навряд чи за нинішньої еконо­мічної ситуації цю проблему можна вирішити в достатньому обсязі лише за рахунок бюджетних асигнувань. Тому видається за до­цільне розв’язувати її на засадах державно-громадського парт­нерства. Заснувати Фонд сприяння зміцненню суспільної моралі, розробивши законодавчу базу для стимулювання його наповнен­ня, і нехай би внески до цього фонду слугували тестом на від­даність справі морального очищення суспільства.

І друга проблема. Нові виклики суспільній моралі, які поро­дила інформаційна доба, потребують і нових відповідей. Наївно думати, що сьогодні можна захистити суспільство від соціально шкідливої інформації лише правовим регулюванням відносин в інформаційному просторі чи за допомогою засобів суто техніч­ного штибу. Недостатніми тут є й традиційні засоби морального виховання, пропаганди морально-етичних цінностей.

У добу всепроникності інформаційних потоків моральне виховання і просвітницька робота з питань моралі мають поєдну­ватися з формуванням у людей медіакультури, під якою розуміють здатність адекватно поводитися в інформаційному середовищі, свідомо і вибірково споживати інформацію, розпізнаючи і відкида­ючи інформаційний непотріб.

Як головний засіб формування медіакультури в розвинених країнах розглядають медіаосвіту населення в цілому і передусім дітей та молоді. На жаль, в Україні медіаосвіта поки що перебуває в зародковому стані. У кращому разі намагаються імплантувати в навчальний процес тематику безпеки в Інтернеті і цим підходом, на жаль, обмежуються. Маю на увазі пункт 9 розділу ІV проекту рекомендацій. Це все одно, що підмінювати моральне виховання правилами безпечного сексу. Хоча, звісно, це краще, ніж нічого.

Однак справжній, довгостроковий результат може дати лише цілісне розв’язання проблеми, на що й націлено Концепцію впровадження медіаосвіти, яку минулого року схвалила президія Національної академії педагогічних наук. А нинішнього року за сприяння Мінмолодьспорту розпочався всеукраїнський експери­мент з впровадження вітчизняної моделі медіаосвіти. У ньому бе­руть участь більше 80 шкіл і позашкільних закладів в Автономній Республіці Крим, восьми областях та в місті Києві. Причому коло учасників експерименту, яке сформувалося винятково на добро­вільних засадах, розширюється. Отже, час іти далі. Тож пропоную передбачити в рекомендаціях парламентських слухань розроб­лення державної концепції розвитку медіаосвіти в Україні, в ос­нову якої можна покласти напрацьовані нами концептуальні підхо­ди, а в перспективі варто тримати курс на прийняття відповідної державної програми.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Миколо Миколайовичу.

Запрошую до слова Уповноваженого Президента України з  прав дитини Юрія Олексійовича Павленка. За ним виступатиме Ірина Анатоліївна Белоусова. Прошу.

 

ПАВЛЕНКО Ю.О., Уповноважений Президента України з прав дитини. Шановний головуючий! Шановні учасники парламентських слухань! Хотів би акцентувати увагу на безпрецедентному поши­ренні насильства над дітьми і нагальності боротьби з ним. Ніяке насильство стосовно дітей не може бути виправдане, адже повага до людської гідності та фізичної недоторканності є універсальним принципом.

З розвитком інформаційно-комунікаційних технологій в су­спільстві відбувається активна дискусія, і сьогодні тут вона теж проявилася, щодо негативного впливу засобів масової інформації, зокрема телебачення, комп’ютерних та інших технологій, на мо­рально-психологічний стан дітей. Сучасні діти постійно перебува­ють під деструктивним впливом інформаційних потоків через те­лебачення, Інтернет, які висвітлюють переважно трагічні події, негативну поведінку людей, пропагують вседозволеність та безкарність.

Сьогодні Україна, на жаль, визнана одним з лідерів і центрів вироблення порнографічної продукції з використанням образу дитини. За оцінками Інтерполу, український ринок такої продукції оцінюється у 100 мільйонів доларів на рік.

Органи внутрішніх справ наразі намагаються вжити заходів у межах чинного законодавства, аби протистояти поширенню порнографічної продукції, викривають чимало злочинів, однак адекватного своїм діянням покарання злочинці так і не отримують. Недосконалість чинного законодавства накладає свій відбиток на проблему та ускладнює її вирішення. Щороку органами внутрішніх справ виявляється близько тисячі таких злочинів.

Ми, дорослі, маємо забезпечити дитині доступ до безпечно­го Інтернету, чітко визначити відповідальність за розповсюдження дитячої порнографії та будь-якої реклами, яка несе шкоду дитині, та вирішення питань стосовно захисту дітей від інформаційних потоків, що надходять. У цьому контексті я вітаю ініціативу ряду компаній, які створили сайти, через які навчають дітей та батьків правилам безпеки при користуванні Інтернетом.

Вважаю, що Україна має імплементувати до свого націо­нального законодавства положення про кримінальну відповідаль­ність клієнтів сексуальних послуг дітей. Переконаний, аналогічно треба встановити кримінальну відповідальність клієнтів за кори­стування в Інтернеті порнографією з використанням образу дитини.

Якнайкращому забезпеченню прав дітей у цій сфері сприя­тиме ратифікація Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального розбещення, відповід­ний законопроект розроблений урядом. Ратифікація конвенції також передбачає внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів, законів “Про охорону дитинства”, “Про захист суспільної моралі”. Пропоную рекомендувати Кабінету Міністрів України прискорити внесення відповідних законопроектів на розгляд Верховної Ради України.

Крім того, я переконаний, що ми повинні рекомендувати Кабінету Міністрів і вивчити досвід інших країн щодо захисту суспільних цінностей у традиційних та нових електронних медіа­продуктах і послугах. Наприклад, система “Кіквайзер”, починаючи з Нідерландів, сьогодні активно поширюється в усіх країнах. Вона містить чітке маркування всієї візуальної продукції і щодо віку, і щодо змісту цієї продукції та як єдина споживацька інформаційна система надає поради батькам стосовно можливого шкідливого для дітей контенту і не є цензурою. Всього-на-всього 5 вікових показників і 6 характеристик програмного наповнення дають дітям і найголовніше — батькам вичерпну інформацію, що це за про­дукт. Згідно з цим маркуванням встановлюються обмеження, в який час цей продукт може показуватися або в яких закладах він може продаватися. Можемо, очевидно, взяти і російський досвід. Там нещодавно ухвалений закон про захист дітей від інформації, яка завдає шкоди здоров’ю та розвитку дітей. Тобто є напрацьо­ваний досвід, який має позитивну реалізацію і позитивні відгуки.

І я впевнений, що за результатами парламентських слухань ми маємо вийти на конкретні, чіткі рішення, які захистять наших дітей від пропаганди, яка шкодить їхньому здоров’ю та розвитку. Переконаний, ми повинні діяти рішуче, тому що наші діти потре­бують гарантії безпеки свого життя і розвитку.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошується Ірина Анатоліївна Белоусова, народ­ний депутат України. За нею виступатиме Ігор Іванович Горпин­ченко. Прошу, Ірино Анатоліївно.

 

БЕЛОУСОВА І.А., заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань економічної політики (Блок Литвина). Шановний Миколо Володимировичу! Шановні учасники парламентських слухань! Моральний клімат у сучасній Україні можна визначити як критичний. Найбільш точним визначенням стану морального клімату є занепад, причому занепад не як процес, що триває, а як остаточний результат. Можна навіть сказати, що на вітчизняних теренах немає проблеми суспільної моралі, бо вона майже відсут­ня як усталене суспільне явище. Тому виправляти суспільну мо­раль нам уже не на часі, потрібно її заново і системно формувати.

Після розпаду Радянського Союзу (нехай авторитарного, але організованого суспільного ладу) за два десятиліття ми втратили вкрай важливе надбання — дух колективізму і солідарності, водно­час не набувши навіть передумов, на яких будується мораль роз­винутого Західного світу. Йдеться про відчуття особистої відпові­дальності кожного за самого себе, на яке спирається західна демократія. Наразі можна згадати з посмішкою Моральний кодекс будівника комунізму. Зрозуміло, що це був ідеологічний евфемізм. Однак, як показало сьогодення, відсутність та пряме ігнорування будь-яких моральних принципів — набагато гірше.

Необхідно визнати, що, отримавши незалежність і демокра­тичні свободи, так звана українська еліта почала демонструвати не просто найгірші, а суто аномальні явища. Сьогоднішні “госпо­дарі життя” борються за місце під сонцем не шляхом чесної кон­куренції з дотриманням слова, що є проявом високої моральності, а через ігнорування законів і норм права, рейдерства, бізнесовий цинізм тощо.

Яскравою очевидністю є те, що моральність і високі грома­дянські принципи сьогодні не є атрибутивною складовою суспіль­ного та підприємницького успіху. У Західному світі людина, яка не демонструє свою моральність, не має визнання. В Україні поняття успіху зведено до влади та грошей, а моральність шляху до їх здобуття нікого не цікавить. Можна нескінченно говорити про нинішню аморальність та нехтування християнськими заповідями, однак все це — лише похідні від головного — втрати поваги до моралі як такої.

Шлях до поновлення панування моральності надзвичайно складний і тривалий. Зрозуміло, що перші кроки мають зробити ті, хто знаходиться на видноті всього суспільства: представники влади, політики, бізнесу, індустрії розваг та інші. Від них ми ма­ємо право не просто очікувати моральності, а прямо її вимагати.

Вважаю, що неморальний політик не може бути обраний чи призначений на жодну посаду. Неморальний бізнесмен не може розраховувати, що з ним укладатимуть угоди, надаватимуть кредити. Саме в такому напрямі слід будувати систему формуван­ня суспільної моралі.

На мою думку, наша держава і суспільство мають докласти величезних зусиль для розбудови справжньої моральності в су­спільстві, адже поки вона формується сама, суспільство інтен­сивно наближається до прірви. При цьому слід враховувати, що надія на досягнення успіху в розбудові суспільної моралі нормативно-правовим шляхом є хибною.

Наведу вельми показовий факт. З 2003 року діє Закон “Про захист суспільної моралі”. Іронія долі в даному разі виявилася нещадною. Його хрещеним батьком вважається пан Черновець­кий, нині безвісти зниклий “мер всіх киян”, який є антиприкладом відповідності принципам високої моральності. І справа, звісно, не в особистості Черновецького, а в помилковості самої ідеї встанов­лення моральних засад у суспільстві шляхом прийняття доскона­лого закону. Не може бути закону про мораль! У Верховній Раді зареєстровано багато пропозицій щодо вдосконалення цього закону. Насправді ж цей нормативно-правовий акт треба скасу­вати. При цьому важливо і необхідно постійно переглядати всі інші закони, враховуючи один базовий принцип: жоден закон не вправі порушувати визнані світом моральні норми. Суспільна мо­раль вища за будь-які прийняті владою закони. Вона не законом встановлюється, а має служити основою для створення самих законів.

І на завершення свого виступу хочу нагадати, що в україн­ській мові, яка є вираженням нашої національної ментальності, категорії добра і зла формулюються саме на моральних, а не на юридичних засадах. У нас дія, спрямована проти людей, держави, має назву “злочин”. У російській мові формулюється “преступ­ление”, тобто правопорушення. Можливо, це і є одним з прин­ципів формування законодавства. Але мораль треба формувати саме в докорінно українському розумінні.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошується Ігор Іванович Горпинченко, прези­дент Всеукраїнської громадської організації “Асоціація сексологів та андрологів України”. За ним виступатиме Ігор Євгенович Бойко. Будь ласка.

 

ГОРПИНЧЕНКО І.І., президент Всеукраїнської громадської організації “Асоціація сексологів та андрологів України”. Уважаемый Николай Владимирович! Уважаемые народные депу­таты! Уважаемые участники парламентских слушаний! Я являюсь членом Национальной экспертной комиссии Украины по вопросам защиты общественной морали в течение одного года, но более 40 лет профессионально занимаюсь проблемами сексологии и  сексопатологии, являюсь главным специалистом Минздрава Украины по проблемам сексопатологии.

Мне трудно представить, что в тоталитарном советском обществе мне представилась бы высокая возможность выступить в высшем законодательном органе страны. Сегодня у меня есть такая возможность, и я выскажу несколько своих соображений по поводу морали и аморальности.

Начну с того, что сексуальная жизнь является важной со­ставляющей жизни человека, и не учитывать ее значение для каж­дого индивидуума, для мужчины, женщины или ребенка, было бы неправильно. В своей врачебной деятельности я уделяю большую роль пропаганде сексологических знаний. Ранее о вопросах секса не говорили вообще, сегодня маятник качнулся в другую сторону: почти любая телевизионная программа содержит не только здо­ровый секс, но, скорее, отклонения от секса. Наша информация полна насилия над детьми, в том числе сексуального насилия, которое осуждается в любом цивилизованном государстве.

Остановлюсь на некоторых позициях, которые нам прихо­дится решать в работе Национальной экспертной комиссии. Чаще всего это вопрос о том, есть ли в том или ином произведении, в том или ином материале элементы порнографии. И мне как врачу чаще всего приходится отвечать на этот сложный вопрос.

Законодатель определил порнографию как вульгарно-нату­ралистическое изображение или, подчеркиваю, словесное описа­ние половых органов или полового акта, имеющее одну цель — нездоровое сексуальное возбуждение человека.

Отношение к порнографии даже среди сексологов неодно­значно. Подавляющее большинство серьезных специалистов считают, что порнография на физически здорового человека не оказывает негативного влияния. Более того, она может быть ис­пользована в комплексном лечении некоторых сексуальных рас­стройств, она позволяет индивидууму преодолеть границы своих сексуальных фантазий. Но порнография ни в коем случае не может распространяться среди людей, особенно среди детей.

Надо сказать, что порнографическая индустрия во всем мире — это достаточно мощная индустрия, она занимает третье место после наркотиков и оружия. И оборот порнографии в мире составляет более 100 миллиардов долларов ежегодно. Украина занимает одно из первых мест по порнографии, в том числе, к сожалению, по детской порнографии.

Доказано, что порнография оказывает деформирующее влияние на формирование сексуальности ребенка. А формирова­ние сексуальности — это залог зрелой сексуальности в дальней­шем. Формирование сексуальности — это сложный процесс, который происходит, прежде всего, в семье. Школа и другие ин­ституты дают лишь некоторое количество знаний, они могут быть и несовершенны, поскольку сексология вообще полна мифов. Эти мифы тиражируются средствами массовой информации направо и налево и зачастую являются ятрогенными факторами, то есть они приводят к сексуальным расстройствам, с которыми потом боремся мы, врачи. Фактически, не имея никакой основы, непра­вильная информация или дезинформация о вопросах секса ста­новится пагубной. Особенно это касается детей.

Однозначно все государства осуждают порнографию для детей и детскую порнографию. Причем детская порнография — это не только изображение, но и слова брутального характера. Порнография запрещена в таких странах, как Украина, Россия, Великобритания, Ирак, Сирия, Кувейт, Индия, Китай и другие. Вместе с тем разрешена, хоть и с ограничением — после 18 лет, в таких странах, как Бразилия, Израиль, Мексика, Испания.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте, будь ласка.

 

ГОРПИНЧЕНКО І.І. Трудно определить грань между эротикой и порнографией. Эротика — это отображение всего сексуального, прежде всего, в культуре. Эротичен каждый человек, каждое про­изведение искусства. Даже сказки Пушкина имеют эротический подтекст. Но, в отличие от порнографии, они не преследуют цель возбудить сексуальность у человека.

Нам зачастую приходится дифференцировать так называ­емую легкую порнографии от эротики. Это достаточно сложный процесс. Намного проще говорить о тяжелой порнографии или о так называемой…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Ігоре Івановичу, завершуйте, будь ласка. Я не хочу, щоб мене звинуватили, що я заборонив вам про секс говорити, але вже шоста хвилина. Останнє речення, будь ласка.

 

ГОРПИНЧЕНКО І.І. Спасибо. И здесь законодательство несо­вершенно, поскольку запрещает использование эротики в рекла­ме. Это неправильно. Наверное, эротика в рекламе строительных материалов неуместна, но в рекламе, скажем, оздоровительного салона она вполне возможна.

И в завершение должен сказать, что трудно построить современное экономически развитое государство, но еще труд­нее сформировать общество, приоритетом для которого является гуманизм и нравственность. Только объединив усилия професси­оналов, патриотов и нравственных людей, Украина может иметь шанс сохранить свою самобытность, сохранить свою историю и стать цивилизованным государством (Оплески).

Спасибо.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошую до слова Ігоря Євгеновича Бойка, декана філософсько-богословського факультету Українського католиць­кого університету. За ним виступатиме Олександр Миколайович Барно. Прошу, пане Ігоре.

 

БОЙКО І.Є., декан філософсько-богословського факультету Українського католицького університету. Шановний головуючий! Шановний преосвященнійший владико! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! У недалекому майбут­ньому біоетика стане однією з основних суспільно важливих наук. Саме тому вже сьогодні біоетика має стати платформою для обговорення багатьох суспільних та моральних питань, свідченням чого є нинішні парламентські слухання на тему: “Про стан суспіль­ної моралі в Україні”. І я маю надію, що вони сприятимуть форму­ванню і утвердженню в українському суспільстві загальнолюдських цінностей, зокрема поваги до людського життя і здоров’я, поша­нування людської гідності та фундаментальних прав людини.

Людське життя — це дар, який треба цінувати і підтримувати від зачаття до природної смерті. Біоетика — це міждисциплінарна наука, покликана сприяти гуманізації медицини та законодавства, а також дослідити і осмислити технологічний розвиток, для того щоб проаналізувати наслідки його впливу на людину, її життя, суспільні відносини та проблему справедливості.

На відміну від багатьох зарубіжних країн, в Україні людське життя захищається лише з моменту народження, а тому є чимало дітей, які позбавлені шансу народитися. Необхідні подальші кроки щодо захисту людського життя, яке припиняється внаслідок абор­тів. Певні кроки вже зроблено в 2006 році, але потрібен подаль­ший перегляд у бік звуження показань для здійснення аборту в  другому семестрі, наявність яких є юридичною, але не мораль­ною підставою для здійснення абортів, а також для притягнення до юридичної відповідальності лікарів, які примушують жінок до здійснення аборту шляхом обману або зловживання довірою. Такі випадки є в Україні.

Необхідно також створити належну правову базу щодо сурогатного материнства, про яке тут вже сьогодні згадували. Як  відомо, в багатьох європейських країнах воно заборонено законом. В Україні його дозволено, але при цьому належним чином не врегульовано, що подекуди спричиняє порушення прав біологічних батьків, сурогатних матерів, а також дітей, народжених у такий спосіб. Коли належна правова база нарешті з’явиться, нашу державу не згадуватимуть у такому контексті, як це відбува­ється, наприклад, у зв’язку з відомим інцидентом з громадянами Франції, діти яких були народжені за допомогою сурогатної матері в Україні.

Деякі складні випадки (а саме завершальна стадія життя людини, біомедичні дослідження, застосування репродуктивних технологій, покращення людського організму) мають бути предме­том розгляду біоетичних комітетів та етичних комісій при лікарнях, які є звичайною практикою для багатьох країн і які вже створю­ються в Україні. У цих комітетах відбуваються дискусії між лікаря­ми, фахівцями з біоетики, священиками, юристами. Критично важ­ливо, щоб члени цих комісій мали спеціальну підготовку у сфері моралі та біоетики. З цією метою в Україні необхідно створити сучасну систему моральної та біоетичної освіти і навчання членів етичних комісій та дослідників.

Церква, про яку сьогодні говорили з цієї трибуни, пропонує віруючим і всім людям відповіді на основні моральні та біоетичні проблеми, які ґрунтуються на природному праві та християнсько­му світогляді. Для прикладу можна навести тему трансплантації органів, яка в суспільній думці має переважно негативні асоціації, оскільки в ЗМІ обговорюються лише випадки торгівлі органами чи  інші зловживання. Церква і лікарі, політики і громадськість мали б розвивати культуру солідарності та дарування органів, яка існує в багатьох країнах Заходу. Тому вкрай актуальними постають проблеми сучасного викладання біоетики та моралі, формування біотичного світогляду та моральної свідомості у дітей і підлітків, вивчення біоетики в середніх і вищих навчальних закладах.

Досвід багатьох країн світу свідчить, що послідовна держав­на політика в галузі біоетики та моралі дасть можливість Україні гарантувати своїм громадянам захист особистих прав і свобод та забезпечити повагу їх людської гідності (Оплески).

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. До слова запрошується Олександр Микола­йович Барно, ректор Кіровоградського інституту розвитку людини “Україна”. За ним виступатиме Микола Адамович Козловець.

Друзі, я прошу дотримуватися регламенту, бо комітет подав великий список. А тим нашим колегам, які звернулися до мене, я  надам слово лише тоді, коли список, що раніше був підготов­лений, вичерпається. Якщо вдасться, тоді я включу додатково.

Прошу, Олександре Миколайовичу.

 

БАРНО О.М., ректор Кіровоградського інституту розвитку людини “Україна”. Вельмишановний Миколо Володимировичу! Вельмишановні учасники парламентських слухань! Тема надзви­чайно важлива. Мораль в історії людства, як ми знаємо, з’явилася набагато раніше, ніж закони. І мораль діє в суспільстві набагато міцніше, ніж закони, на жаль. Хоча хотілося б, щоб і закони діяли так само, як мораль. Мораль — це категорія, в першу чергу, свідо­мості. Свідомості кожного громадянина, кожного індивіда і зага­лом нації і народу. Тому тема надзвичайно актуальна, це, як кажуть, крик душі.

Наведу результати деяких соціологічних досліджень, прове­дених серед молоді. Отже, 95 відсотків молоді не може назвати історію свого роду вище четвертого коліна. На жаль, це справді так. Інші результати засвідчують, що молоде покоління не знає історії свого краю, не знає абсолютно. Я вже не кажу про інше.

У цій шановній залі я хотів би нагадати слова Отто Бісмарка, який свого часу сказав: “Не обов’язково йти війною на державу. Напишіть підручник з історії, який вам треба, і нехай покоління вивчає за ним історію цієї держави, а тоді можна брати її голими руками”.

Тому надзвичайно важливу проблему ми обговорюємо сьогодні. І хотілося б звернути увагу вельмишановного товариства на те, що, як і будь-яку проблему, її можна розв’язати тільки комплексно. Я згоден з тими промовцями, які особливо наголошували на цьому. Тільки комплексний підхід дасть змогу розв’язати названі проблеми. Жодні заборони ніколи не дадуть бажаних результатів. Це засвідчує й досвід розвинених країн: за комплексного підходу до вирішення проблеми можна досягти ду­же добрих результатів. Мається на увазі, що сьогодні нам потрібні не заборони. Ми маємо виробити національну ідеологію з мо­ральними цінностями, яку сприйме молоде покоління, сприйме народ, сприйме нація. І якщо така національна ідеологія буде вироблена і буде сприйнята суспільством, це буде гарантія того, що і наша суспільна мораль, і загалом наша держава буде на високому рівні.

Свого часу, у Стародавній Греції, Сократ сказав: “Ми бере­мо землю не в дідів і не в батьків, ми беремо землю в борг у дітей і онуків”. І якою ми їм залишимо цю землю, такою буде наша старість, так ми будемо доживати своє життя і таке буде майбутнє в цій державі. Тому хочеться, щоб наша держава була в надійних руках, щоб молоде покоління жило і раділо життю. Є сили в нашій державі, є в Україні науковий потенціал, для того щоб виробити національну ідею, закласти такі моральні цінності, які будуть сприйняті і суспільством, і молоддю. До речі, останні соціологічні дослідження показують, що молодь уже починає відходити від того, що їй пропонують телебачення і засоби масової інформації, їм це вже набридло.

Тому якщо ми не переборемо кризу моралі, в якій сьогодні перебуваємо, не розв’яжемо цих проблем, то треба розуміти, що не зможемо рухатися далі в будь-яких питаннях — економічних чи соціальних, не досягнемо бажаних результатів (Оплески).

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Олександре Миколайовичу, за повагу до регламенту і оптимізм.

Запрошується до слова Микола Адамович Козловець, про­фесор Житомирського державного університету. За ним виступа­тиме Олександр Йосипович Злотник. Прошу, Миколо Адамовичу.

 

КОЗЛОВЕЦЬ М.А., професор Житомирського державного університету імені Івана Франка. Вельмишановний Миколо Воло­димировичу! Шановні народні депутати! Шановні учасники парла­ментських слухань! Мені як людині, яка більше 30 років пропрацю­вала у вищій школі, боляче спостерігати за тими негативними явищами, які відбуваються сьогодні у сфері суспільної свідомості. Насильство, злочинність, алкоголізм, наркоманія, вбивства, ката­строфізм у засобах масової інформації, дефіцит оптимізму, збай­дужілість громадян, подвійні стандарти, нічим не вмотивована, не­виправдана жорстокість, радикалізація суспільних настроїв, зро­стаюча агресивність, егоїзм, тіньова економіка, небажання працю­вати тощо. Всі ці явища свідчать про те, що в суспільстві справді існує морально-духовна криза.

У романі Ліни Костенко “Записки українського самашедшо­го” дуже точно визначено діагноз українському суспільству. Ми — статисти духовної пустелі. Нас підхопило якимось грязьовим пото­ком і несе, і не дає стати собою.

Поширення суто ринкових принципів не тільки на економіку, а й на інші, неекономічні, сегменти суспільного життя призвело до відторгнення морально-етичних і духовних цінностей. Мистецтво, релігія, мораль майже такою ж мірою, як і економіка перебувають під владою всюдисущого ринкового фундаменталізму. Система моральних цінностей поступається місцем системі ринкових цін. З  людського виміру витісняються такі поняття, як любов, доброта, краса, співчуття, толерантність, совість. Навіть вибір зовнішньо­політичного вектора України розглядається не так у контексті цінностей, як крізь призму економічної вигоди.

Не менш небезпечна зміна моральних орієнтирів населення. Виснажені життєвими негараздами, наші співгромадяни, бажаючи хоч якось адаптуватися до жорстоких реалій сучасного буття та вижити, часто змушені йти на такі компроміси зі своєю совістю, які за умов нормального функціонування суспільства були б не­можливими. Чесна праця, так само як і честь, гідність, любов, щирість і багато іншого з того, що визначає основу морального здоров’я нації, самоствердження людини, дедалі більше щезають, стираються в реаліях нашого життя. Перефразовуючи вислів Фрідріха Ніцше, можна сказати, що крізь танцюючу радість утвер­дження капіталізму чується приголомшливий тужливий крик демо­ралізованого і сповненого руйнівного скепсису індивіда.

Звісно, можна багато говорити про причини, які спонукали, зумовили нинішню ситуацію, можна зважати на жорстокість ринку, на певну недолугість і обмеженість народу, на глобалізацію. Пусте, це об’єктивні речі. Образно кажучи, щоб боротися з бли­скавкою, не потрібно створювати товариство боротьби з блискав­кою, треба будувати громовідвід.

У сфері суспільної моралі такими громовідводами можуть бути:

по-перше, розроблення виваженої, ефективної гуманітарної політики. Вона має бути зорієнтована на відтворення справжнього культурного середовища, яке кристалізуватиме довкола себе гу­маністичні виміри сучасного світу, забезпечуватиме позитивне самоздійснення людини. На сьогодні, на жаль, ця сфера не кон­цептуалізована, хоча було декілька спроб виробити таку політику. Гуманітарна сфера продовжує залишатися хаотичною, безсистем­ною, неорганізованою. З режиму цілеспрямованої роботи ми перейшли в режим нескінченних перекручувань, галасу, крику, непотрібних дискусій і таке інше. Причому, щоб ця дуже важлива складова державної політики не стала черговою формою без змісту, необхідно забезпечити системну роботу над окремими програмами з реалізації гуманітарної політики, зокрема освітньої реформи, реформи царини культури, науки, оплати праці, пенсій­ного забезпечення, системи соціальних пільг;

по-друге, що, на мою думку, дуже важливо, — відродження культу чесної, висококваліфікованої праці, її адекватної оплати. Аморально платити таку низьку заробітну плату за працю, не виплачувати заробітної плати тощо;

по-третє, я хотів би сказати, що сьогодні надзвичайно великий вплив на моральний стан суспільства має і наша еліта, особливо політична. Правлячі верстви повинні вирізнятися не тільки зосередженням у своїх руках значного обсягу державної влади і становищем у суспільстві, а й високим професіоналізмом і  патріотизмом, шляхетністю і чеснотами, слугувати взірцем висо­кої моральності, тобто, власне, тим, що робить її елітою.

Ще декілька слів…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте, будь ласка.

 

КОЗЛОВЕЦЬ М.А. Освіта і наука мають адаптуватися до вимог ринку, але вони не можуть бути товаром чи послугами, оскільки вони є не просто суспільним пріоритетом і національним багатством, а єдиним гарантом стійкого розвитку країни, підви­щення безпеки та якості життя кожного громадянина.

І на завершення. Тут уже називали дві інституції, які можуть сприяти моральному оздоровленню нашого суспільства, — церква і сім’я. Я ще хочу додати надзвичайно важливу інституцію — учитель. Напевно, ви знаєте відомий вислів Отто Бісмарка: “Дайте мені тисячу вчителів, і я вам побудую нову Німеччину”. Тому надзвичайно важливо підвищити соціальний статус педагога, со­ціальний статус інтелігенції як промоутерів високих духовних цін­ностей українського суспільства. У суспільстві сьогодні існує вели­кий запит на людяність, високу мораль, доброту, світло. І ми по­винні спільними зусиллями сприяти реалізації цього запиту (Оплески).

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. До слова запрошується народний артист України, ректор Київського інституту музики імені Глієра Олександр Йосипович Злотник. За ними виступатиме Тарас Сергійович Шевченко.

 

ЗЛОТНИК О.Й., ректор Київського інституту музики ім. Р.М. Глієра. Шановний Миколо Володимировичу! Шановні пані та панове! На жаль, це дуже прикро, що доводиться з’ясовувати, потрібна чи не потрібна моральність, в якому вона стані… Це величезна біда. Я розумію, що у кожного своя правда, істина — тільки у Господа Бога. І засоби масової інформації говоритимуть про своє, інші — про своє. Тому що телебачення і FM-станції — це верстати, що друкують гроші, у них є господарі, і їм треба робити гроші, вони за гроші продають душу (Оплески). Так, на жаль, це так. Там є багато інтелігентних, розумних людей, які добре розу­міють, що не все так добре, а може, й погано, і вони розуміють, наскільки важливі духовність, культура, мова, знання, але вони — раби фінансів і вони роблять гроші.

Я розмовляв з Мішелем Леграном, відомим французьким композитором, ми з ним давно знайомі. Він каже: “Сашо, у нас те саме, у Франції. Те саме: не цікавлять гарні події”. Наприклад, жіночий хор нашого інституту під керівництвом Галини Горбатенко став найкращим у світі (Оплески). Прекрасна подія — всі пере­можці світових конкурсів між собою змагалися, і наш хор з україн­ськими творами переміг. Хто про це знає? Якби це футбол, на кожному розі кричали б, а так…

Морально — не морально. Перепрошую, коли ми говоримо про 25 відсотків українського музичного продукту в ефірі, це мо­рально чи аморально? Я вважаю, це аморально (Оплески). Як можна такий закон приймати і казати, що це приведе до конку­ренції? Перепрошую, українська народна пісня — це діаманти творчості людської, які люди накопичували впродовж віків.

Взагалі, інтелігенція — це сьогодні найбільш хисткий еле­мент, тому що фінансово вона не стоїть міцно на ногах. Вчитель — також проблема величезна.

Розумієте, коли ми говоримо про наркотики, то наркотики вживають діти і в бідних сім’ях, і в багатих. Просто багаті діти вживають дорогі наркотики, а бідні — інші. Була б мораль у тих родинах… Можливо, у батьків і є, але їм бракувало часу займа­тися своїми дітьми.

Я очолюю мистецтвознавчу раду Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі. До її складу входять поважні народні артисти, поети, письменники, герої України, режисери, актори. Ми працюємо безплатно, засідаємо, витрача­ємо свій час. Певен, що мало хто має цей час, але всі відчувають необхідність щось зробити. Ми любимо цю країну, ми хочемо, щоб тут панували добробут і злагода, щоб були збережені тради­ції, на яких тримається родина і тримається Україна, щоб були збережені культура і мова.

Дуже багато народних депутатів, обираючись до парламен­ту, обіцяли, що ми відстоїмо духовність і культуру, піднімемо її. А  мораль? Мораль вже давним-давно існує. І коли трохи більше тисячі років тому відбувалося Хрещення, то ці десять заповідей християнських — це вам і конституція, і мораль. Якби люди їх до­тримувалися, все було б у порядку (Оплески).

Ми втратили інформаційний простір вже давно. Хоч до кого я писав, ніхто цього не розумів. Ми його не маємо. І треба дуже добре подумати, все-таки треба боротися за свою культуру, за свою мову, за мораль. Україна має свої особливості, і не треба оглядатися на весь світ. Так, треба брати краще, що є у світі, але й боротися за те, що є найкраще у нас (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошується Тарас Сергійович Шевченко, дирек­тор Інституту медіаправа. За ним виступатиме Павло Унгурян.

 

ШЕВЧЕНКО Т.С., директор громадської організації “Інститут медіа права”. Добрий день! Шановний головуючий! Шановні учасники парламентських слухань! За освітою я юрист, працюю в громадській організації, яка захищає і відстоює права журналі­стів. Оскільки від журналістів сьогодні ще ніхто не виступав, то насамперед говоритиму про цей аспект. Як юрист я більше фахі­вець у юридичних питаннях, але, на моє глибоке переконання, питання моралі, більшою мірою духовності мають регулюватися не законами, а традицією, церквою, саморегулюванням. А коли черга доходить до законів, то тут якраз виникають найбільші ризики.

У 1961 році прокуратура Великобританії подала до суду позов про заборону книги “Коханець леді Чаттерлей”, оскільки вважала, що цей твір може розбестити людей, які його прочита­ють. За три місяці після цього, доки тривав розгляд, було продано 3 мільйони примірників цієї книги, що в 40 разів більше, ніж за довший час, коли вона продавалася до того. Коли законами чи заборонами намагаються щось врегулювати, як правило, це ви­кликає в суспільстві (не у всіх, але в багатьох) протест і лише зворотну реакцію — ще більший інтерес до продукту, який намага­ються заборонити, люди хочуть побачити його і почути, допоки заборона не набрала сили.

На моє переконання, регулювання у сфері медіа має здій­снюватися специфічно в кожній галузі. Вважаю, що Україні не потрібна Національна експертна комісія з питань захисту суспіль­ної моралі як специфічний орган, що займається регулюванням лише цього питання.

У галузі телебачення діє Національна рада з питань телеба­чення і радіомовлення, і вона виконує свої функції, як на мене, досить непогано, хоча могло б бути краще.

У галузі реклами діє Державна інспекція з питань захисту прав споживачів. І, на мою думку, в цій сфері держава має діяти більш ефективно. Зокрема, здійснювати контроль за рекламою і в питаннях моралі, адже вимоги закону до етичності, пристойно­сті реклами є набагато більшими. А то ми мали рекламні кампанії зі слоганами, які висіли скрізь, — “Раздвинь палочки”, “Оближи шары” — і жодного реагування держави з боку спеціального органу, який контролює рекламу. Це неправильно. І в результаті це породжує бажання багатьох створити комісію з питань моралі, що підміняє державні інституції, які мають виконувати свої функції. Проте ми вважаємо, що це відповідальність державних інституцій, і на такі факти потрібно реагувати.

До речі, у проекті рекомендацій парламентських слухань чомусь пропонується зайнятися рекламою Державному комітету телебачення і радіомовлення, при тому що немає рекомендацій Державній інспекції з питань захисту прав споживачів, на яку покладені ці функції. Ми пропонуємо їх включити.

Наші найбільші побоювання стосуються Інтернету в контексті нової редакції Закону “Про захист суспільної моралі”. Пан Томен­ко запевнив, що закон, який передбачатиме позасудове закриття засобів масової інформації, не пройде. Проте ми так само побою­ємося закону, який передбачатиме судове закриття. Законопро­ект, прийнятий у першому читанні, передбачає, що будь-який засіб масової інформації, будь-який веб-сайт закривається за рішенням суду, якщо він порушить цей закон. А які порушення в законі передбачені? Наприклад, поширення сцен цинізму і бру­тальні висловлювання. Що це таке? Я не знаю і ніхто не знає, не визначено.

Добре, що на сьогодні більшість питань, які розглядаються в  Національній експертній комісії з питань захисту суспільної моралі, слава Богу, не стосуватися політичної тематики. Проте як тільки буде прийнято такий закон, де гарантія, що завтра не змі­ниться керівництво, і з подачі нового керівника не будуть закри­ватися засоби масової інформації? Навіть якщо буде закрито лише один телеканал, ми вважаємо, що такий закон є надзвичай­но шкідливим.

Ми розуміємо, що медіа не святі, і ми не підтримуємо ме­діа  в усіх питаннях, ми цілком поділяємо стурбованість станом суспільної моралі в Україні. Проте я хотів би завершити свій виступ тезою з відомої праці стосовно свободи слова, що консти­туційний захист свободи слова базується не на наївному припу­щенні, що свобода слова нікому не шкодить, а на стійкій впевне­ності, що захист свободи слова дає набагато більші переваги су­спільству, ніж накладення заборон.

І наостанок. Я сказав, що я спеціаліст у праві і не спеціаліст в інших питаннях, але, на мою думку, якщо влада діє аморально, якщо вона незаконно використовує державні ресурси, забирає землі, то як вона може очікувати, що її громадяни будуть моральними? (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошую до слова Павла Унгуряна, народного депутата України. За ним виступатиме Катерина Сергіївна Котенко. Прошу, Павле Якимовичу.

 

УНГУРЯН П.Я., член Комітету Верховної Ради України з пи­тань соціальної політики та праці (Блок Юлії Тимошенко). Добрий день, шановні учасники парламентських слухань! Ми давно очіку­вали цих слухань, щоб провести фахову розмову. І я радий, що Тарас своїм виступом задав інший вектор, для того щоб справді відбулася дискусія.

Так збіглося, що наші парламентські слухання відбуваються саме в той час, коли суспільство обговорює нову редакцію закону, прийняту в першому читанні. Це добре, що відбувається суспільна дискусія, що є зворотній зв’язок. Ми з багатьма доречними про­позиціями, зауваженнями погоджуємося, про що сьогодні говори­ли мої колеги. Однак ми розуміємо, що сьогодні в питанні бороть­би за українських дітей, підлітків, молодь ми маємо працювати краще дещо на випередження певних проблем, ніж потім намага­тися їх вирішувати вже за фактом.

Ми вже втратили 20 років і маємо ситуацію, що Україна лідирує у світі за ганебними показниками, які сьогодні тут вже на­зивали, і щодо алкоголізму, і щодо наркоманії. Чому так сталося? Саме тому, що ми постійно наздоганяли, постійно боролися з на­слідками, а не з першопричинами. На мою думку, саме суспільна мораль, духовність, загальна культура українців є запорукою того, щоб не виникали такі ганебні явища і суспільні проблеми.

Від співавторів законопроекту, який, до речі, був внесений представниками п’яти депутатських фракцій, скажу, що ми вважа­ємо, що Національна експертна комісія з питань захисту суспіль­ної моралі потрібна. Єдине питання, навколо якого відбувається дискусія: чи має вона бути регуляторним органом, чи виконувати тільки експертні функції? Я схиляюся до думки, що це має бути саме експертна група з моральних, високодосвідчених людей, які на сьогодні зібрані в цей колектив. Це гарна формула саме для того, щоб підказувати відповідальним державним регуляторам, що, на їхню думку, доцільно пропагувати чи знімати.

До речі, білборди, про які тут згадували, — “Зайдемо до мене на каву” чи “Підемо до мене на кіно”, “Секс означає презер­ватив”, були розвішані Міністерством охорони здоров’я за кошти німецьких фундацій. І Національна експертна комісія з питань захисту суспільної моралі вела з Мінохорониздоров’я суперечку з цього приводу. Ось де мораль!

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Ганьба. Ганьба.

 

УНГУРЯН П.Я. По суті, ми інколи готуємо спеціалістів аморальних. Саме тому я пропоную, щоб ми і Міносвіти доручили включити спецкурси щодо морального виховання у програми підготовки і педагогів, і журналістів, і лікарів. Тобто передбачити відповідну підготовку ще на стадії того, як спеціалісти дозрівають.

Однозначно схвалюючи діяльність міністерства у сфері спор­ту, підготовки до Євро-2012, у гуманітарній сфері, ми розуміємо, що все-таки потрібно посилити роботу і боротися з проблемами не за фактом, а працювати на запобігання. І кошти на боротьбу із СНІДом спрямовувати не на проведення пивних фестивалів з роз­дачею презервативів, а на профілактично-роз’яснювальну роботу.

Щодо соціальної реклами. Ми внесли законопроект про соціальну рекламу, щоб вільні рекламні площі, вільний ефір від­дати не ворожкам, хіромантам чи біоенергетикам, яких уже нікуди дівати, а на програми, які формують моральне і здорове суспіль­ство (Оплески).

І останнє, про що я хотів сказати. Ми знову і знову просимо, і передбачаємо це в рекомендаціях парламентських слухань, щоб Кабінет Міністрів України, обласні державні адміністрації, районні та міські ради розглядали не рідше одного разу на квартал пи­тання захисту суспільної моралі: уряд — по всій Україні, обласні держадміністрації — у своїй області, сільська рада — у своєму селі. Хоча б раз на квартал, щоб влада дізнавалася, що, власне, робиться.

Хоча, на моє глибоке переконання, суспільна мораль і ду­ховність, на жаль, не встановлюються владою. Влада може допо­могти, може щось навіть заборонити, але реально виховують на­цію спільні зусилля церкви, сім’ї і школи. І нехай Бог нам у цьому допоможе (Оплески).

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. До слова запрошується Катерина Сергіївна Котенко, виконавчий директор Асоціації “Індустріальний телевізій­ний комітет”. За нею виступатиме Елліна Володимирівна Шнурко-Табакова.

 

КОТЕНКО К.С., виконавчий директор Асоціації “Індустріаль­ний телевізійний комітет”. Дякую. Шановні учасники парламент­ських слухань! Дуже дякую за те, що надали можливість висту­пити, бо коли ми спочатку подавали запит на виступ, сказали, що асоціація вузькопрофільна, і про що там вам, ЗМІ, говорити.

Я як єдиний з промовців представник телебачення хочу зауважити, що багато тез, які сьогодні звучали, про те, що теле­бачення — це суспільне зло, що його треба заборонити, напевно, в принципі, не треба обговорювати, давайте зразу заборонимо, і  далі у нас просто не буде предмета обговорення.

А тепер хочу зупинитися на кількох міфах довкола законо­проекту про захист суспільної моралі, довкола існування Націо­нальної експертної комісії та довкола законодавства, що стосу­ється захисту суспільної моралі. По-перше, 97 відсотків населення України мають вдома телевізор. Давайте про них подумаємо. Про нас із вами, бо, між іншим, до цих 97 відсотків і ми з вами теж належимо. І подумаємо передовсім про те, що якщо цей теле­візор взагалі існує, то що ми хочемо там дивитися, і хто це має регулювати, тобто хто має визначати, що цей телевізор показува­тиме. І по-друге, за результатами дослідження, про яке сьогодні згадували, з усіх засобів масової інформації українці найбільше довіряють телебаченню. Тож пам’ятаймо про це, перед тим як далі обговорювати.

Попрошу вас також відкрити сторінку 29 цього прекрасного документа, який нам роздали, і ознайомитися з тим, що ж реаль­но забороняє у цьому суспільному злі — телебаченні Національна експертна комісія. Так ось, будь ласка, обмеження і зауваження були до випуску телесеріалу “Щасливі разом” на “Новому каналі”. Це порнографічне зло? Цей серіал, в якому розповідається про родину Букіних, виявляється, не можна показувати. Де тут порно­графія? (Шум у залі). А, ну вибачте…

Ще називаються передачі “Речовий доказ” та “Свідок”. Це новинні, інформаційні передачі, які розповідають про кримі­нальну хроніку. Кримінальна хроніка теж заборонена, її теж не можна показувати? Тобто давайте приховувати те, що відбува­ється на вулицях. Давайте не будемо розповідати нам з вами про те, що реально відбувається на вулицях, і головне — як від цього застерегтися.

Ознайомтеся з цим списком, він просто прекрасний. Особливо зауваження до випуску телесеріалу “Леся+Рома”. Навіть не хочеться далі продовжувати. Де тут є всі ті страхови­ська, про які йшлося півгодини тому з цієї трибуни? Оце те, чим реально займається Національна експертна комісія!

Знаєте, я була членом Національної експертної комісії з пи­тань захисту суспільної моралі багато ротацій тому, і тоді, до речі, такої величезної кількості зауважень не було, комісія займалася дещо іншим, ніж претензії до серіалу “Щасливі разом” чи “Леся+Рома”.

Вирішення проблем реально починається з їх опису. Якщо ми сьогодні говоримо про алкоголізм і наркоманію, про те, що це реальні проблеми для нинішніх дітей, де законопроекти, які роз­глядаються Верховною Радою, про профілактику алкоголізму та про інформаційні кампанії на телебаченні? Де ці закони? Чому більш як 4,5 мільйона гривень державних коштів витрачаються на Національну експертну комісії, яка забороняє серіал “Леся+Рома”, а не на профілактику алкоголізму і наркоманії серед дітей? А навіщо про це говорити? Це, певне, теж заборонена тема?

До речі, хочу подякувати пану з Асоціації сексологів, який сьогодні тут сказав слово “секс”, бо якщо буде прийнятий законо­проект №7132, про який ідеться, про це не можна буде говорити. Говорити можна, про це не можна буде показувати, транслювати в ЗМІ.

Прочитайте, будь ласка, уважно, що написано в законопро­екті. Хотіла б звернутися до пані Лілії Григорович, до пана Унгуря­на, до інших авторів цього законопроекту. Дуже прошу, пообіцяй­те, будь ласка, тут і сьогодні, що ви детально вивчите проект, який написали, що знімете повтори, виключите судове і несудове закриття ЗМІ, заберете звідти зобов’язання комерційних засобів масової інформації вести пропаганду подружньої вірності.

І остання теза. Дозвольте телебаченню саморегулюватися, прийміть, будь ласка, закон про саморегулівні організації. Дозвольте нам — Національній раді з питань телебачення і радіо­мовлення, Державному агентству з питань кіно, яке видає про­катні посвідчення, — вирішувати, що буде в нашому ефірі. Ви ж не хочете приймати законопроект про саморегулівні організації. Навіщо? У нас же є прекрасні державні інституції… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошую до слова Елліну Володимирівну Шнурко-Табако­ву, голову Комітету Інтернет Асоціації України з питань захисту прав людини та свободи слова.

 

ШНУРКО-ТАБАКОВА Е.В., голова Комітету Інтернет Асоціації України з питань захисту прав людини та свободи слова. Добрый день, участники парламентских слушаний! Добрый день страна, которая сегодня может нас смотреть в прямом эфире по телеви­дению и с помощью интернет-инструментов онлайн! Это очень важно, что новые технологии позволяют сегодня гражданам уча­ствовать в жизни страны и наблюдать за тем, что происходит на этих парламентских слушаниях.

Я хотела бы напомнить, что научная, интеллектуальная элита мира считает, что гуманитарный прогресс человечества неразрывно связан с технологическим. Каждая фаза развития цивилизации характерна своим уровнем технических решений, культурными достижениями и шкалой моральных ценностей. Сегодня мир живет в переходном состоянии — от индустриальной фазы к информационной. И есть очень убедительная логика в  том, что в новом состоянии цивилизации, где информация является наибольшим достоянием и ценностью, основой высту­пают именно информационные технологии.

Во второй половине XIX века в Англии спиртное разреша­лось к продаже лицам, достигшим 13 лет. При этом ножки рояля должны были быть одеты в юбочки, потому что показывать голые ноги неприлично. В начале ХХ века добрачный секс (я вторая или третья, кто это слово вспомнил) выбрасывал женщину из ее социального окружения на несколько социальных ступеней вниз. Сегодня отсутствие добрачного секса — повод отправиться к пси­хоаналитику и получить медицинскую помощь. Вопрос пола отпал при этом сам собой. Однако совсем недавно иранским футболи­стам грозило тюремное заключение в родной стране за поцелуй фанатки в аэропорту. Встреча без галстука на высшем уровне демонстрирует обществу открытость межгосударственного обще­ния, при этом мужской костюм любого вида в полоску в опреде­ленных кругах носить неприлично, потому что он ассоциируется с гангстерской эпохой 1930-х годов.

Развитие технологий сегодня изменяет ценности и степень открытости общества. GoogIе (я надеюсь, это известное слово) имеет своей миссией структурирование мирового информацион­ного пространства. Fаcеbook делает мир прозрачнее за счет ответственности персонального общения. Возможность любого человека писать на форумах и в блогах фактически является реа­лизацией гарантированного Конституцией права на высказыва­ния, доступ к информационным ресурсам — права на получение информации, причем любой и той, которую выбирает человек.

Рейтинг готовности стран к информационному обществу, то есть фактически к переходу в новую фазу состояния человече­ства, совпадает с рейтингом терпимости к самым разным соци­альным явлениям. В первой десятке наиболее развитых стран разрешены проституция, порнография, однополые браки, легкие наркотики, эвтаназия. Монодиктат религии государства тран­сформировался в существование самых разных церквей, корпо­ративных этик, культурных ценностей и общественных объедине­ний. Фактически законы любой страны — это и есть регулиро­вание нравственных норм в государстве. Межгосударственные договоренности — это не только обязательства политиков, но и гарантия государства гражданам, что качество их прав и свобод соответствует мировым стандартам.

Что же происходит в Украине? Фактически неоднократные попытки охранять не универсальные ценности и постоянно изме­няющиеся разнородные правила поведения приводят к попытке подменить все законодательство Украины одним регулирующим органом.

Закон “О защите общественной морали”, спекулируя на теме детской порнографии, запретил порнографию в принципе. Кстати, первыми людьми, которые призывали сброситься на за­боту о детях, были, как известно, герои “12 стульев”. Именно бла­годаря этому первому закону милиция бралась наказать 700 ты­сяч украинских граждан, которые посмели зарегистрироваться и  посмотреть порнографические картинки в Интернете в своих личных целях, руководствуясь нормальным основным инстинктом человека. А по отношению к развитым странам это отбросило Украину лет на 70 назад.

Новый законопроект собирается контролировать эротиче­скую продукцию, что, безусловно, может привести к возможности наказания любого гражданина и бизнеса и отбросить страну к  концу прошлого ледникового периода, поскольку начало циви­лизации странно совпадает с появлением наскальных эротиче­ских рисунков. За периоды запретов и преследований эроти­ческих проявлений церкви уже извинялись публично.

Прикрываясь интересами детей, законопроект на самом деле не защищает их права, а пытается заняться родительскими функциями, насаждая свое понимание отношений родителей и  детей. Коллегиальность предлагаемого органа фактически сни­мает персональную ответственность с членов комиссии и делает возможными репрессии против любого общественного деятеля.

Законопроект закладывает уход в тень целых отраслей эко­номики. Более того, часть его требований невозможно обеспе­чить технически.

И первый закон, и второй полностью не соответствуют международным конвенциям о правах человека и защите детей. Более 20 ассоциаций, общественных институтов уже обратились к Верховной Раде и к Президенту с призывом не допустить при­нятия антиукраинского закона. Фактически, я представила их точку зрения.

И хотелось бы напомнить: цивилизация перейдет в новую информационную фазу вся, а не каждая страна в отдельности. Научно доказано и математически просчитано: это означает, что Украина, находясь сегодня уже на 15 мест ниже, чем пять лет назад, не имеет шансов или имеет очень маленький шанс для того, чтобы развиваться вместе с цивилизацией. Это означает судьбу аборигенов в Австралии.

И очень хотелось бы напомнить, что только рынок, либе­ральная экономика созданы человечеством как проявление свобод и демократии.

Спасибо (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Шановні колеги, як бачите, я теж у непростій ситуації. Розмірковуючи про необхідність надати можливість й іншим коле­гам висловитися і виходячи з необхідності дотримуватися закону і  регламенту, я стаю на бік закону і регламенту та оголошую під­биття підсумків, оскільки о 18 годині ми мусимо завершити.

Як і домовлялися, ми маємо невеликі підсумкові слова міністра і голови комітету. Я просив би міністра культури України Михайла Андрійовича Кулиняка з місця відповісти на запитання чи застереження, які прозвучали. Прошу.

 

КУЛИНЯК М.А. Шановні друзі! Дозвольте від імені уряду України подякувати всім за цікаві, змістовні виступи та пропозиції, які, я думаю, обов’язково будуть враховані в рекомендаціях пар­ламентських слухань.

На мою думку, основний висновок нашої сьогодніш­ньої  зустрічі полягає в тому, що тільки об’єднавши зусилля всіх інституцій влади і суспільства (це те горизонтальне партнерство, на необхідності забезпечення якого не раз наголошував Прези­дент України), ми можемо очікувати поліпшення морального клі­мату в нашій державі. Такий системний підхід, я впевнений, дасть результат. І уряд України зробить все належне, щоб сповна реалі­зувати всі рекомендації, напрацьовані на нинішніх парламентських слуханнях.

Підсумовуючи, я спробую систематизувати основні завдан­ня, які тут ставилися. Я думаю, що нам обов’язково необхідно вдосконалити законодавчу базу щодо захисту суспільної моралі. Ми обговорили нову редакцію цього закону і треба прискорити прийняття проекту закону про внесення змін до Закону України “Про захист суспільної моралі”, прийнятого в першому читанні, з урахуванням висловлених зауважень і пропозицій.

Переконаний, що нам необхідно прийняти і Концепцію захи­сту суспільної моралі в Україні, встановити чіткі критерії віднесен­ня аудіо-, відео-, друкованої та іншої інформаційної продукції до такої, що завдає шкоди суспільній моралі, врегулювати систему контролю за дотриманням суспільної моралі виробниками і реалі­заторами інформаційного та культурного продукту.

Вважаю, ми маємо вдосконалити механізми залучення громадськості, громадських організацій, структур громадянського суспільства до участі в реалізації програм захисту суспільної моралі та утвердження здорового способу життя, про що тут багато говорилося.

Я думаю, що треба посилювати державну підтримку і стиму­лювати благодійницьку діяльність з популяризації найкращих зра­зків вітчизняної, світової літературної, мистецької класики, висо­кого професійного мистецтва сучасних митців та народної музики.

Отже, пропоную врахувати ці пропозиції у проекті рекомен­дацій сьогоднішніх парламентських слухань.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Михайле Андрійовичу. Тільки одне запитання, якщо Володимир Олександрович не заперечує. Тут громадськість запитувала про позицію і реакцію Міністерства культури на прийняття закону про обмеження національного аудіопродукту на телерадіокомпаніях. Бо нагода така…

 

КУЛИНЯК М.А. Питання в чому? Я хочу сказати відверто: бюрократія наша така, що цей законопроект не був у Міністерстві культури. Це не означає, що я ніби хочу відсторонитися від нього. Я можу сказати абсолютно чітко і підтримати нашого відомого композитора Олександра Злотника, що я як міністр не підтримую цю позицію. Чому? Тому що я переконаний, що українського куль­турного продукту цілком вистачає, щоб заповнити радіопростір і телепростір України (Оплески). Я розмовляв з багатьма відоми­ми нашими виконавцями, і жоден з них не сказав, що весь матеріал, який подається, звучить.

Тому я думаю, що ми обов’язково проведемо консультації з нашими виконавцями, з носіями музики, цього українського про­дукту, який лунає, і приймемо зважене рішення. Це моя позиція.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Михайле Андрійовичу. Я єдине ска­жу, що Голова Верховної Ради не направив закон на підпис Президенту, оскільки йдеться про неузгодженість кількох норм. Тому тут позиція має бути вже без консультацій чіткою і кон­кретною. Якщо уряд має чітку позицію, він проти цього закону, то треба готувати відповідним чином пропозиції Президенту. Бо ми в  парламенті вже нічого не можемо зробити (єдине, що будуть переголосовані ці неузгодженості), тому що, незважаючи на серйозну дискусію, більшість наполягла на прийнятті закону. Тому тепер усе в руках Кабінету Міністрів і Адміністрації Президента. Позиція громадськості відома, і я просив би, щоб це була не лише позиція міністра культури, а позиція уряду з цього питання.

Володимир Олександрович Яворівський підіб’є підсумки і  скаже, як далі ми працюємо, оскільки ще є можливість попра­цювати над проектом рекомендацій, внести свої пропозиції. Прошу.

 

ЯВОРІВСЬКИЙ В.О. Я переконаний, що цих три години, які ми з вами тут провели, ми не згаяли, не викинули на вітер. Я переконаний, що нам сьогодні вдалося публічно, при всьому українському суспільстві, врізатися в цю болючу, дуже часто загадкову, дуже часто примарну, без якихось конкретних меж, тему. І від імені комітету я вам безмежно вдячний за те, що ви взяли в цьому участь.

Кілька невеличких реплік. Пан Василь Костицький кинув таку думку: демократія не може впоратися з алкоголізмом і наркома­нією. Пане Василю, а яка формація може впоратися? Назвіть мені, якщо можна. Горбачов намагався подолати алкоголізм — ви знає­те, чим це закінчилося (Шум у залі). Мені видається, що най­головніше ми повинні колегіально, нашим колективним розумом визначити ось що. Ми всі розуміємо, що на сьогодні є два чинники, здатні вплинути на підвищення моральності українського суспільства: в першу чергу — церква з її десятьма заповідями, бо нічого кращого, моральнішого людство поки що не створило, дай Боже, щоб бодай п’ять-шість виконували, і суспільство стане мо­ральним; і по-друге — це, звісно, культура, про яку ми сьогодні дуже мало говорили. Тому що без культури говорити про духов­ність — абсолютний нонсенс, взагалі немає про що говорити.

В якому стані сьогодні перебуває українська культура, ви знаєте. Буквально чи не щодня здійснюються теракти проти нашої культури. Учора — напад на видавництво “А-ба-ба-га-ла-ма-га” та хорову капелу імені Ревуцького. Одне за одним. Прийнятий закон, про який тут говорили, — я переконаний, це диверсія проти української культури. І я вдячний міністрові за його позицію. Вчора і сьогодні опубліковані великі наші заяви з вимогою до Президента накласти вето на цей закон. Про яку тоді моральність можемо говорити? Адже ніхто не бореться з російською культу­рою. А це не російська культура, це просто попса, жахлива, нікому не потрібна.

Однак найголовніше питання сьогодні, чи буде прийнято у другому читанні і в цілому законопроект, який ми сьогодні обго­ворювали. Бо моя особиста думка і, до речі, це позиція більшості в нашому комітеті, що такий закон приймати в жодному разі не можна. Наприклад, у цьому законопроекті пропонується карати за те, що принижує або ображає націю чи особистість за національ­ною ознакою. Товариство, та Табачник давно повинен за ґратами сидіти, якби дотримуватися цього. Однак комісія ж не робить цього! Вона або закриває шоу, які їй не подобаються, або викидає книжку Ульяненка. Що, до речі, і прискорило смерть цього дуже талановитого українського прозаїка. Бачте, вони там щось не так прочитали.

Через те я абсолютно переконаний, і суспільство перекона­не, я бачу, що й преса переконана, що ми повинні зробити все для того, щоб цей законопроект не пройшов. Бо цей законо­проект не для того, щоб ми з вами і суспільство загалом стали моральнішими, це законопроект, який дає хліб чиновникам з комі­сії. То ми чуємо, що ця комісія закривається, то вона знову функціонує. Пане Василю, я нічого не маю проти вас, я проти цієї комісії, вона не потрібна. Будь ласка, є Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, є Державний комітет телебачення і радіомовлення. У них є всі права. Навіщо створювати ще одну якусь надбудову? Я переконаний, що всі совісні депутати не голосуватимуть у другому читанні за цей законопроект.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Шановні колеги, ще кілька міркувань організаційних і підсум­кових тез. Ті, хто не встиг виступити в силу регламенту, мають можливість звернутися до секретаріату комітету, подати тексти своїх виступів, і ми обіцяємо, що в матеріалах парламентських слухань вони будуть опубліковані.

Від себе додам кілька тез по ходу дискусії, і будемо завер­шувати розмову. Я вам скажу, що трагедія сучасного українського суспільства полягає не в тому, що у нас немає моралі, а в тому, що у нас забагато моралей.

У нас у влади — своя система цінностей. От нещодавно Прем’єр-міністр сказав, що мріє, щоб у нас повернулася радян­ська система цінностей і радянська мораль. Хтось хоче повернути якусь там партійну систему цінностей тощо. І в цьому трагедія.

Нещодавно вчителів на з’їзді вчителів негідниками назвали. Хоча я кажу, що, напевне, більші негідники чиновники, нездатні забезпечити нормальні умови життя вчителям. А вчителям треба в пояс вклонитися, що вони сьогодні в холодних школах у сільсь­кій місцевості за ту мізерну зарплату виховують наших дітей. І це проблема в системі освіти: то вони слухають одного посадовця, він їх в один напрям веде, то другого, який веде в інший.

На мою думку, проблема більше не в суцільній аморально­сті, що ми напишемо якийсь моральний кодекс будівника капіта­лізму, і всі його виконуватимуть, а в роз’єднаності. Я не запере­чую важливої ролі церкви, але мені здається, що всі мусять роби­ти внесок — і освіта, і школа, і політична й наукова еліта — в це сумарне уявлення про теперішні стандарти моралі і моральних цінностей, для того щоб потім їх спільно і відповідально дотриму­ватися. Я не хочу тут нікого ображати, але я по телебаченню кілька разів бачив таких священиків, що я не хотів би такої моралі, як вони дні народження відзначають і агітують нас за правильний спосіб життя. Бо як на їхній спосіб життя подивишся, то краще дотримуватися чогось іншого.

Тому я думаю, що сьогодні немає в нас одного інституту чи однієї верстви, яка була б, так би мовити, індикатором морально­сті. Всі мусіли б змінитися — і парламент, який не витримує стандартів моралі і нашого суспільного уявлення, і науково-техніч­на чи інша еліта. Це перше.

Друга теза. Проблема не в тому, що сьогодні в засобах масової інформації не шанується мораль. Проблема в тому, що сьогодні почалася мода на цинізм, нахабство й агресію. Ми ж не просимо засоби масової інформації у новинах показувати якогось депутата чи чиновника і казати: оце живіть так, як він, за мораль­ними принципами. Однак логіка, контекст, вся специфіка інфор­маційного простору побудована на тому, що ви будете пра­вильним чоловік, якщо будете поводитися нахабно, агресивно і цинічно.

Ось я по TВI бачив програму про одного молодого чоловіка, генерала. Він, здається, у 30 років став генералом чи в 32 і каже: “Так это потому, что я такой модный крутой чувак, поэтому вы меня критикуете”. Тобто він, очевидно, формулює логіку думання цього покоління 30-річних, яке увійшло в історію як “молода ко­манда Черновецького”. Бо ми всі мріяли, що в політику і в дер­жавну службу прийде толерантна, вихована молодь. Тим більше Черновецький — один з авторів Закону “Про захист суспільної моралі”. Прийшла у Київ вихована і моральна молодь і показала, як вона працює в 30-річному віці.

Тому мені здається, що ми мали б делікатно просити засоби масової інформації не формувати і не просувати образ отакої “правильної” людини в українському суспільстві. Бо вона зовсім не відповідає нашій українській традиції і нашій духовності, тому, що нас батьки вчили і вчителі навчають.

Тепер стосовно Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі. Я хочу їх захистити в тому розумінні, що вони взяли на себе часом невластиві функції з однієї простої причини, що інші не виконують своїх функцій (Оплески). Якби ті органи, яких ми уповноважили, щоденно це робили... Міністр правильно казав, в нас є відповідна комісія, яка мусить перевіряти весь телевізійний продукт і чітко регулювати. Тож вона мусить працювати. Національна рада також мусить працювати, Державна інспекція з питань захисту прав споживачів, про яку тут згадував Тарас Шевченко, якого я поважаю як експерта, ми не раз дебатували і спільно працювали. Так вона ж, Тарасе, не працює. Я  сто разів до них звертався стосовно реагування на рекламу алкоголю, яка прямо заборонена законодавством. Що, хтось реа­гує на це?

Отже, проблема сьогодні полягає в тому, що треба змусити працювати всі органи, які з державного бюджету, я перепрошую, за наші гроші, фінансуються і опікуються цими питаннями. Тоді все стане на свої місця.

І тоді не треба приймати закони про профілактику алкого­лізму. А то ви ще заставите нас прийняти закон про те, що треба любити Україну — державу, в якій ти народився, і треба шанувати, що ти — українець. Не треба таких законів приймати! Треба думати, поважати і щоденно це робити, а не приймати закони про профілактику алкоголізму. Сьогодні достатньо законодавства, щоб безплатно розмістити на телебаченні, якщо у власників каналів є совість, соціальну рекламу проти алкоголю. Ви що, чекаєте, коли ми вам закон приймемо, щоб ви боролися з алкоголізмом? Це ви як громадяни України мусите робити! (Оплески).

Про національний аудіопродукт. Ну треба ж совість було мати! Олександр Злотник сказав про український продукт. Та ні, не український, йдеться про національний продукт! Це ж не те зменшили, що українською мовою, а взагалі те, що вироблено в Україні, хоч кримськотатарською мовою, хоч російською! То да­вайте ж підтримаємо тих людей, які працюють у межах України на телебаченні, на радіо, в культурі! Ми ж не ставили навіть умови, що це українською мовою. І все одно, виявляється, мало ми сюди запрошуємо.

До речі, ми ж теж мовчимо, тому що, напевно, вважаємо, що це правильно. У нас за державні кошти два стадіони відкрили і ви­рішили погуляти на славу, по півмільйона заплатили за вико­навців. Нам же гроші нікуди дівати, треба півмільйона заплатити, щоб запросити співачку, яка комусь подобається з чиновників, щоб вона виступила на стадіоні. У нас що, співаків немає чи проб­лем у цій країні немає, що ми за півмільйона їх запрошували? (Оплески). Та запросіть зірок українського футболу, нехай вони зіграють і покажуть дітям, як треба без мільйонів, які платять легіонерам, захищати київське “Динамо” і захищати Україну. І пів­мільйона не треба витрачати.

Це я до того, що є речі, які не аргументуються законом, вони регламентуються серцем, совістю, головою. І якщо ми буде­мо апелювати, дайте нам можливість саморегуляцією займатися… Якщо у нас парламент житиме за саморегулівними принципами, тут один чоловік приходитиме, кнопку натискатиме, і світитиметь­ся 250. Не може бути саморегуляції (Оплески), бо кожен мусить розуміти, що він відповідальний перед суспільством, перед зако­ном, перед державою, перед національними інтересами. Так само і телебачення відповідальне перед суспільством, перед державою, бо вона — складова цього суспільства. І я підтримую тих людей, які кажуть, що аморально голосувати чужими картками. Звісно, аморально, але вдвічі аморальніше — про три рази обирати тих людей, які постійно голосують чужими картками (Оплески).

Ми повинні розуміти, що й суспільство несе відповідальність за свої дії. Бо просто сидіти і казати, що депутати аморальні, влада аморальна і телебачення аморальне, але нічого не робити… Це так само велика проблема.

Тому, друзі, за одні парламентські слухання ми не зробимо Україну іншою. Але якщо ті переживання, ті ідеї, ті пропозиції, які сьогодні були висловлені, ми сформулюємо в рекомендаціях і дій­демо висновку, що не заборонами, не якимись реструктуризаці­ями, а просвітницькою роботою, переконанням, суспільним ти­ском, якщо хочете, будемо змінювати країну, бо далі рухатися вже нікуди, і долучаться школа і вузи, і церква, тоді, я сподіваюся, Верховна Рада України проводитиме парламентські слухання про те, як ми у справі освіти, культури і духовності стаємо стандар­тами для всього світу, а не як нам рятувати суспільну мораль. Про ці часи я мрію, цих часів і вам бажаю (Оплески).

Парламентські слухання оголошуються закритими. На все добре!