ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

 

ПРО СТАН ДОТРИМАННЯ КОНСТИТУЦІЙНИХ ГАРАНТІЙ

ТРУДОВИХ ПРАВ ГРОМАДЯН

 

Сесійний зал Верховної Ради України

10 грудня 2008 року, 10 година

 

Веде засідання Голова Верховної Ради України

ЛИТВИН В.М.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Доброго ранку, шановні народні депутати, учасники парламентських слухань! Відповідно до постанови Верховної Ради України від 15 січня 2008 року сьогодні на пар­ламентські слухання виноситься питання “Про стан дотримання конституційних гарантій трудових прав громадян”. Символічно і, очевидно, закономірно, що ці парламентські слухання, які будуть другими масштабними парламентськими слуханнями за цю каден­цію Верховної Ради України, збіглися в часі з 60-річчям знаменної події в історії людської цивілізації — прийняття 10 грудня 1948 року Генеральною Асамблеєю ООН Загальної декларації прав людини.

Цей документ з’явився як результат підведення підсумків Другої світової війни, що раніше знайшли свій відбиток у Статуті ООН. Цим епохальним документом започатковано процес ство­рення міжнародних стандартів, а також контрольних механізмів з боку світової спільноти у галузі прав людини. З прийняттям цієї декларації людство отримало надію, що віднині розпочинається нова ера — ера сподівань, які будуть справджені, на право кож­ного бути вільною людиною, жити у світі без насильства, війн, дискримінації та бідності. Декларація також сприяла створенню системи міжнародно-правових зобов’язань держав у сфері прав людини та їх імплементації в національні правові системи.

Саме на базі цих загальних міжнародних документів і  розроблялася Конституція незалежної України, що увібрала в себе основоположні підходи, закладені в міжнародних докумен­тах. Розробники Конституції виходили з того, що ми від самого початку маємо надати нашому Основному Закону загальнолюд­ських, загальноцивілізаційних підходів.

У зв’язку з цим я хотів би наголосити на тому, що в роз­виток ідей декларації відповідно до Конституції нашої держави десять років тому парламент України створив незалежний дер­жавний орган з контролю за дотриманням прав і свобод людини і громадянина — інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Ніна Іванівна Карпачова, яка є Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, сьогодні присутня на парламентських слуханнях.

Враховуючи все це, а також нинішні непрості реалії, про які вже багато сказано, бо ми всі доволі сильні щодо констатацій, сьогодні, очевидно, у нас відбудеться серйозна колективна розмова про права людини загалом і насамперед про те, як за нинішніх умов забезпечити і гарантувати трудові права кожної людини, кожного громадянина України. Тому в нас сьогодні таке представницьке зібрання — у роботі парламентських слухань беруть участь представники європейських міжнародних органі­зацій, уряду, центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, всеукраїнських об’єднань профспілок, всеукраїнських об’єднань, організацій роботодавців, а також науковці, що дуже важливо.

Шановні колеги! Враховуючи нинішню дату, про яку я ска­зав, порадившись з комітетом, який є організатором наших парламентських слухань, ми пропонуємо дещо відійти від запла­нованого регламенту і запросити Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Ніну Іванівну Карпачову представити доповідь — фундаментальний документ, яким, як мені видається, ми будемо керуватися в роботі не один рік. А потім перейдемо до парламентських слухань за передбаченим регламентом. Пла­нується доповідь Уповноваженого з прав людини — до 10 хвилин, від уряду доповідь заступника міністра праці та соціальної політики — до 20 хвилин, відповіді на запитання — до 15 хвилин, співдоповідь від профільного комітету — до 15 хвилин, відповіді на запитання — до 10 хвилин, виступи від парламентських фракцій — до 5 хвилин, виступи від соціальних партнерів, що підписали Генеральну угоду, — до 5 хвилин, виступи в обговоренні — до 3 хвилин. Пропонується до 13.30, максимум до 14 години завер­шити парламентські слухання, щоб ми мали необхідний напра­цьований матеріал для затвердження Верховною Радою України відповідних рекомендацій, які матимуть практичний вимір і будуть втілені у практичній роботі.

Немає заперечень щодо такого регламенту? Дякую за те, що погодили.

Запрошую до виступу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Ніну Іванівну Карпачову.

 

КАРПАЧОВА Н.І., Уповноважений Верховної Ради України з  прав людини. Шановний Голово! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань, представники засобів масової інформації, співвітчизники! Справді, 10 грудня 1948 року розпочалася нова ера в історії людства — ера надій і сподівань, як сказала Елеонора Рузвельт, тодішня голова Комісії ООН з прав людини.

Стаття 1 Загальної декларації прав людини зазначає: “Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні діяти стосовно один одного в дусі братерства”. Автором цієї статті Загальної декла­рації прав людини є наш співвітчизник, відомий юрист, вчений, академік Володимир Корецький, який з часом став основополож­ником української школи міжнародного права, створив державний інститут у галузі прав і свобод людини, очолював Інститут держави і права. Я не можу сьогодні не згадати імена й інших розробників декларації — французького професора, лауреата Нобелевської премії Рене Кассена, китайського доктора Чанга, канадського доктора Джона Хамфрі.

Сьогодні не можна не згадати, що вперше в Україні започаткувала боротьбу проти порушення прав людини Українська група сприяння виконанню Гельсінських угод. І не випадково саме в цей день Президент, Голова Верховної Ради, високі посадовці поклали квіти до пам’ятника одного з учасників Гельсінської групи Вячеслава Максимовича Чорновола.

Декларація, а потім міжнародні пакти в галузі прав і свобод людини разом з додатковими протоколами склали міжнародний білль про права людини. Загалом на сьогодні Україна ратифіку­вала 220 угод Організації Об’єднаних Націй, 64 угоди в рамках Ради Європи і 55 конвенцій Міжнародної організації праці. Хоті­лося б сказати про те, що цей унікальний документ напередодні було роздано народним обранцям і сьогодні всім учасникам парламентських слухань, хто бажає — може його отримати. Він дійсно є унікальним, адже вміщує за всі 17 років незалежності України заключні зауваження конвенційних органів ООН до урядо­вих доповідей, якими Україна звітує перед ООН.

Хочу сказати і про те, що тривалий час ця інформація утаємничувалась від власного народу. Вона утаємничувалась і в самих доповідях, і в заключних зауваженнях конвенційних орга­нів ООН. Зроблено певний інформаційний прорив щодо високих стандартів у галузі прав людини і об’єктивної інформації щодо їх виконання, а також невиконання, недотримання цих високих стандартів.

Україна як фундатор і як член Організації Об’єднаних Націй представляє свої періодичні доповіді до шести конвенційних комі­тетів ООН. Зокрема, щодо міжнародних пактів про громадянські, політичні, економічні, соціальні, культурні права, а також за чотир­ма конвенціями — про права дитини, щодо ліквідації дискримінації стосовно жінок, проти катувань і про ліквідацію всіх форм расової дискримінації.

У цьому році відбулася визначальна для України подія. Україна вперше за свою історію представила безпосередньо Раді ООН з прав людини, яка була утворена на заміну Комісії з прав людини, свій перший універсальний періодичний огляд щодо доповіді України. І дуже важливо, що під час представлення цього огляду була врахована альтернативна позиція Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також неурядових організацій.

Про що йшлося? Йшлося про те, що Україна має дотриму­ватися міжнародних стандартів у подоланні бідності, яка є джере­лом порушення основних прав людини, продовжувати боротьбу з  торгівлею людьми, створити ювенальну юстицію, посилити захист прав трудових мігрантів і, безумовно, надати доступ до безоплатної правової допомоги тим громадянам, які її потре­бують, а це більш як 70 відсотків наших співвітчизників.

Головна вимога ООН щодо стандартів у галузі прав людини, як я вже зазначила, — подолання бідності. Бідність сама по собі є брутальним порушенням прав людини, через бідність унемож­ливлюється дотримання інших прав і свобод людини.

На сьогодні близько 70 відсотків громадян України, за кри­терієм Світового банку, перебуває за межею бідності. Це насе­лення, я підкреслюю, яке споживає до 3 доларів на добу. Півтора мільйона найманих працівників отримують заробіток нижче про­житкового мінімуму (як відомо, це 669 гривень). Заборгованість із  заробітної плати на сьогодні перевищує 1 мільярд гривень і  зросла в півтора разу порівняно з початком поточного року. Особливо потерпають сім’ї з дітьми, де бідність зростає прямо пропорційно до кількості дітей.

Безумовно, вплив глобальної фінансово-економічної кризи звів нанівець усі сподівання на соціальну справедливість. Щодня відбувається звільнення вже 7 тисяч найманих працівників, зни­жується рівень заробітної плати. За результатами соціологічних досліджень, кожен другий громадянин уже почав економити на продуктах харчування, близько 20 відсотків — на медикамен­тах. Справді, Україна — дуже багата країна, але при цьому вона залишається, на жаль, країною бідняків.

Прикро, що всі заходи з подолання руйнівних наслідків кризи всередині країни і глобальної кризи спрямовані передовсім на врятування прибутків фінансових і промислових монополій, а також транснаціональних корпорацій. Тому на сьогодні дуже важливо, щоб ми все-таки подолали цю кризу, і парламент разом з урядом прийняв комплексну антикризову програму.

У перші ж дні я звернулася до Голови Національного банку України Володимира Стельмаха з проханням забезпечити право на вільне володіння, користування та розпорядження власністю громадян України по вкладах. Ми знаємо, якою була відповідь.

Пенсійний фонд сьогодні потерпає, тому що загальний борг із сплати внесків для нього зменшився майже на півмільярда гривень. І масові звільнення, і зменшення рівня оплати праці неминуче призводять, це зрозуміло, до скорочення надходжень до Пенсійного фонду. Саме тому потрібні негайні комплексні заходи для недопущення невиплати пенсій нашим громадянам.

Наступна проблема — захист прав людини в судовій гілці влади. Ця проблема, безумовно, пов’язана з судовою реформою. На превеликий жаль, ми досі судову реформу не завершили. Європейський суд, куди звертаються наші громадяни, ухвалив уже 450 рішень стосовно України, більш як 90 відсотків яких конста­тують порушення права на справедливий і своєчасний судовий розгляд. Фактично за останні сім років на виконання рішень Європейського суду, включно з рішеннями національних судів, з  Державного бюджету виплачено більше 18 мільйонів гривень. А це, зважте, гроші платників податків, тобто наших громадян.

Нарешті, парламент Україні має ухвалити закони про безоплатну правову допомогу, про адвокатуру, адже це буде конкретною, реальною допомогою парламентаріїв у захисті прав найбідніших наших громадян.

Хотіла б також привернути вашу увагу до того, що проблема адміністративних арештів, на чому наголошують конвенційні органи ООН, є дуже глобальною для України, адже щороку через адміністративні арешти проходять майже 70 тисяч наших співвіт­чизників. І рішення щодо адмінарештів до останнього часу було майже неможливо оскаржити в судовому апеляційному порядку. Тому я хочу сьогодні подякувати Верховній Раді України, яка все-таки спромоглася через зміни до Кодексу України про адміністра­тивні правопорушення, коли розглядалося питання про безпеку дорожнього руху, запровадити апеляційний порядок оскарження судових рішень.

Я сьогодні не можу не сказати, що тисяча суддів чекають свого призначення у Верховній Раді, а значить, гальмується право на своєчасний судовий розгляд. А чого вартий Указ Президента України “Про ліквідацію окружного адміністративного суду міста Києва”? Ліквідація суду та звільнення суддів саме в такий спосіб порушують принцип незалежності суддів, закріплений у міжнарод­них документах та конвенції ООН.

Я хотіла б звернути увагу на проблему, яка є надзвичайно гострою для України. Йдеться, зокрема, про дотримання Конвен­ції проти катувань. Ми постійно зазнаємо критики як держава, де  досі не подолано таке явище, як тортури. І це дійсно правда. Тому Україна має продовжувати боротьбу з тортурами відповідно до міжнародних конвенцій.

Я хотіла б показати вам ці фотографії. Це фотографії 1996 року...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка, увімкніть мікрофон.

 

КАРПАЧОВА Н.І. Дякую, Володимире Михайловичу. Якщо співдоповідачі мають 15 хвилин, то я просила б ще хоча б декілька хвилин. Я завершую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Немає заперечень? Будь ласка.

 

КАРПАЧОВА Н.І. Спасибі. Це фотографія 26-річного робіт­ника з міста Городок, що на Львівщині, Юрія Мазоли, який був закатований у слідчому ізоляторі СБУ 1996 року. Його обвинувачу­вали у скоєнні вбивств, які, як з часом з’ясувалося, скоїв серійний маніяк Онопрієнко. Подивіться на людину, яка лежить у труні. Це був 1996 рік.

А це 2007 рік. Це батько трьох дітей Петро Худак, 1961 року народження, закатований до смерті працівниками міліції у примі­щенні Надвірнянського райвідділу Івано-Франківської області.

Що треба ще зробити в Україні, щоб припинити страшні злочини проти самого життя, найголовнішого права людини? Відстань у дев’ять років, але тортури продовжуються. І попри те, що деякі посадовці не визнають наявність масових тортур, на жаль, вони існують, і тому ми всі маємо об’єднати наші зусилля в цьому напрямі.

За безпосередньою участю Уповноваженого і за поданням омбудсмена Президенту парламент України в липні 2006 року ратифікував дуже важливий документ — Факультативний протокол до Конвенції ООН проти катувань. І саме тепер, зрештою, ми дійшли згоди з урядом про створення національного контрольного механізму із запобігання тортурам як окремого державного органу із спеціальним статусом.

Крім того, я сьогодні не можу не сказати про те, що зауваження комітетів ООН торкаються і перегляду практики вико­ристання в Україні в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах засобів спецпризначення, тобто масок, які розці­нюються координаційними органами як залякування і погане ставлення до засуджених.

Я постійно порушую питання, і на це звертають увагу комітети ООН, про порушення права на доступ адвокатів, про обмеження доступу незалежних лікарів та експертів і про зловжи­вання адміністративним затриманням на 15 діб.

Шановні учасники парламентських слухань! Шановні народні депутати! Я не можу завершити свій виступ, не сказавши про те, що Комітет ООН з прав дитини має дуже серйозні претензії до України щодо невиконання високих стандартів у галузі прав дитини. Досі наше національне законодавство не приведено у відповідність з вимогами Конвенції МОП №138, якою встанов­лено мінімальний вік для працюючої дитини 16 років. У нашій державі за деяких обставин дозволяється праця дітей з 14 років, і як наслідок маємо сьогодні 400 тисяч дітей, праця яких щодня експлуатується.

Питання наявності гендерної, расової дискримінації, а також дискримінації людей з обмеженими можливостями також на сьогодні стоять на порядку денному конвенційних органів ООН. І  дуже важливо, що за поданням омбудсмена Президент дав доручення, і вже підписана Конвенція ООН про права інвалідів та  факультативний протокол до неї. Це дійсно може створити відповідне правове поле для ефективнішого і справедливішого захисту людей з обмеженими потребами.

Ви знаєте про проблеми масової міграції, яка пов’язана з масовим безробіттям в Україні (а найближчим часом ще додасться близько 4 мільйонів безробітних в нашій державі), від 5  до 7 мільйонів громадян виїхали за межі України і працюють в інших країнах. За поданням омбудсмена ми ратифікували Євро­пейську конвенцію про правовий статус трудящих мігрантів 1977 року, але нам треба ще ратифікувати Конвенцію ООН про захист прав всіх трудящих мігрантів та членів їх родин 1990 року. Ця конвенція ООН стосується всіх трудових мігрантів, і легальних, і нелегальних. А 90 відсотків всіх мігрантів — і наших співвітчиз­ників за межами України, і всередині країни — працюють, на жаль, у статусі саме нелегальних мігрантів.

Безумовно, це торкається і проблеми захисту сезонних трудящих, моряків, які найняті на судна іноземних компаній, а також трудящих, які працюють не за наймом. Ви знаєте, що сьогодні декілька кораблів потерпають у піратському полоні. І щоб захистити права цих моряків — наших співвітчизників, Україна має зробити дуже відповідальний крок у розвиток вже ратифікованої конвенції 1982 року з Міжнародного морського права, а саме ратифікувати конвенцію МОП з цих питань.

І на завершення свого виступу, шановні учасники нинішнього вельмишановного зібрання, я хотіла б сказати, що права людини відповідно до високих стандартів ООН мають стати тією самою національною ідеєю, яка повинна об’єднати всю Україну. Вітаючи всіх присутніх і всіх співвітчизників у Міжнарод­ний день захисту прав людини, я хочу побажати, щоб наші права, права всіх співвітчизників були надійно захищені.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Ніно Іванівно.

Шановні колеги! Слово для доповіді з питань дотримання конституційних гарантій трудових прав громадян України за дору­ченням Кабінету Міністрів України має заступник міністра праці та соціальної політики Віктор Миколайович Онищук. Як ми й до­мовлялися, 20 хвилин і 15 хвилин на запитання.

Я просив би шановних учасників парламентських слухань у  письмовій формі передавати запитання, які вас цікавлять, безпосередньо доповідачу.

Прошу.

 

ОНИЩУК В.М., заступник міністра праці та соціальної політики України. Шановний Володимире Михайловичу! Шановні народні депутати! Шановні запрошені! Передовсім я хотів би передати вибачення міністра праці та соціальної політики Людмили Леонтіївни Денісової, що вона не змогла сьогодні взяти участь у такому важливому заході. Вона зараз бере участь у засіданні Кабінету Міністрів, де розглядається питання заробіт­ної плати працівників бюджетних установ.

Шановні учасники парламентських слухань! Питання, яке сьогодні розглядається, є дуже важливим і має неабияке значення для суспільства, надто сьогодні, в умовах світової економічної кризи, яка вже боляче торкнулася і нас.

Конституція України гарантує кожному громадянину право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Головне завдання держави — створити умови для повного здійснення громадянами права на працю. Тому цілком очевидною є актуальність нинішніх парламентських слухань, адже забезпечення вимог Конституції та законів України щодо належ­них, безпечних і здорових умов праці, достойного рівня та своє­часної виплати заробітної плати є одним з головних завдань уряду, керівництва держави. Законодавчі акти, які приймалися в Україні з метою регулювання трудових відносин, були спрямо­вані на визначення правових засад і гарантій здійснення грома­дянами України права розпоряджатися своїми здібностями для продуктивної творчої праці та на регулярну виплату заробітної плати в повному обсязі.

В оплаті праці важливою державною гарантією є встанов­лення мінімальної заробітної плати, обов’язкової для всіх суб’єктів господарювання. Умови визначення та порядок встановлення мінімальної заробітної плати визначені в Законі “Про оплату праці” і відповідають положенням Конвенції МОП №131, ратифіко­ваної Україною.

З урахуванням норм законодавства, фінансового становища в державі та підприємств, урядом здійснюються послідовні кроки з підвищення рівня мінімальної заробітної плати. Так, за станом на грудень поточного року мінімальна заробітна плата становить 605 гривень, тобто 90 відсотків прожиткового мінімуму, і порівня­но з груднем 2007 року зросла майже на 32 відсотки. Проте через світову фінансову кризу, яка охопила й Україну, немає можливості встановити мінімальну заробітну плату на рівні прожиткового мінімуму для працездатної особи, хоча це й передбачалося здійснити вже з початку наступного року. Розмір мінімальної заробітної плати на наступний рік буде встановлюватися відпо­відно до індексу інфляції, що передбачено Законом України “Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.

Заходи, які вживалися урядом, дали змогу забезпечити стійку динаміку зростання середньомісячної заробітної плати. За  січень — жовтень 2008 року вона становила 1787 гривень, що на 37 відсотків більше, ніж у відповідному періоді минулого року. Номінальна заробітна плата в жовтні 2008 року становила 1917 гривень, що на 30 відсотків вище відповідного періоду минулого року та майже втричі перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи. Перевищення розміру серед­ньої заробітної плати над прожитковим мінімумом для праце­здатної особи відбувалося за всіма видами економічної діяльності.

Продовжує зменшуватися частка працівників, які відпрацю­вали 100 відсотків робочого часу і отримали заробітну плату в  розмірі мінімальної заробітної плати: якщо в грудні 2007 року вона становила 4 відсотки, то у вересні 2008 року — 3,3 відсотка.

Протягом останніх років забезпечується зростання реальної заробітної плати. Реальна заробітна плата за січень — жовтень 2008 року порівняно з відповідним періодом 2007 року зросла на 8 відсотків.

Важливе значення у забезпеченні конституційних гарантій трудових прав громадян відіграє створення здорових і безпечних умов праці та забезпечення соціального захисту працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці. Так, за станом на початок 2008 року, майже півтора мільйона працюючих, або 27,5 відсотка загальної кількості працівників, зайнятих в основних галузях економіки України, працювали в умовах, що не відпові­дали санітарно-гігієнічним вимогам. За роботу в таких умовах вищезазначені працівники отримують пільги та компенсації, пе­редбачені законодавством, — пенсії за віком на пільгових умовах за списками №1 і №2, щорічні додаткові відпустки, скорочений робочий тиждень, лікувально-профілактичне харчування (молоко або інші рівноцінні харчові продукти), підвищену оплату праці тощо.

Однією з актуальних проблем українського сьогодення є  трудова міграція, тому дотримання конституційних гарантій щодо трудових прав трудящих-мігрантів є одним з пріоритетів Української держави. На сьогодні Україна є стороною 11 двосто­ронніх міжнародних договорів у сфері працевлаштування та 7 міжнародних договорів у сфері соціального забезпечення. Напрацьовуються проекти нових договорів. У жовтні 2007 року для України набрала чинності Європейська конвенція про правовий статус трудящих мігрантів, яка дасть можливість на законодав­чому рівні закріпити гарантії дотримання прав і свобод україн­ських громадян за кордоном.

Україна, яка бере активну участь у міжнародному розподілі ринку праці, забезпечує належні правові підстави для праце­влаштування іноземців. Відповідно до статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають у нашій країні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і гро­мадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Важливим механізмом регулювання іноземної робочої сили є видача дозволів роботодавцям на працевлаштування іноземців. Протягом першого півріччя 2008 року видано 14,6 тисячі таких дозволів. З метою протидії негативним проявам кризових явищ на ринку праці Державна служба зайнятості оперативно вносить зміни в організацію роботи центрів зайнятості щодо надання послуг громадянам, які звільняються з підприємств, та недопу­щення черг у центрах зайнятості.

Для недопущення безпідставного звільнення найманих пра­цівників проводяться запобіжні заходи з керівниками підприємств, оперативно аналізується поточна та перспективна потреба роботодавців у працівниках. Спільно з органами Держнаглядпраці вживаються заходи для запобігання порушенням законодавства про зайнятість та працю. Крім того, для зняття соціальної напруженості та відпрацювання необхідних заходів про ситуацію на місцевому ринку праці постійно інформуються органи виконав­чої влади.

Шановні учасники парламентських слухань! Успішний роз­виток будь-якого суб’єкта підприємницької діяльності не можли­вий без високопродуктивної творчої праці персоналу, при цьому інтереси власника та найманого працівника не завжди збігаються. Для досягнення компромісу інтересів держава має бути гарантом рівноваги і врегульовувати взаємовідносини між роботодавцем та найманим працівником шляхом видання більш чітких і зрозумілих нормативно-правових актів з питань праці.

Держава як орган, який встановлює правила поведінки роботодавців та найманих працівників на ринку праці, забезпечує державний контроль за додержанням встановлених нею правил, тобто виданих органами державної влади нормативно-правових актів з питань трудової та пов’язаної з нею діяльності. На жаль, сьогодні в Україні, незважаючи на прийняття цілої низки законів, стан додержання норм трудового права не можна вважати задовільним.

Результати перевірок, здійснених державними інспекторами праці Міністерства праці та соціальної політики у 2007 році та в січні — жовтні 2008 року, свідчать, що майже 90 відсотків переві­рених роботодавців порушують вимоги трудового законодавства. Найчастіше порушуються норми трудового законодавства щодо оплати праці, робочого часу і часу відпочинку, трудових договорів, правил введення трудових книжок, укладення та виконання колективних договорів, трудової дисципліни.

Цього року державними інспекторами праці проведено близько 38 тисяч перевірок на 30 тисячах підприємств, установ та організацій із загальною кількістю працюючих майже 4 мільйони осіб. У ході проведених перевірок 27 тисяч роботодавців виявлено 140 тисяч порушень трудового законодавства та законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, з них: 80 тисяч, або 57 відсотків — порушення трудового законодавства щодо оплати праці; 26 тисяч, або майже 19 відсотків — порушення робочого часу і часу відпочинку; 12,3 тисячі, або 9 відсотків — порушення трудових договорів; 9,2 тисячі — порушення правил ведення трудових книжок; 4 тисячі — порушення укладення та виконання колективних договорів; 4,1 тисячі — порушення трудо­вої дисципліни. Найбільша частка цих порушень припадає на організації та установи приватної форми власності, а за видами діяльності — на підприємства оптової і роздрібної торгівлі, промислової діяльності та на сільськогосподарські підприємства.

За результатами перевірок складено і передано до суду 25 тисяч протоколів про адміністративні правопорушення, з них за  19 тисячами, або 77 відсотками, судами винесено рішення, зокрема за 14 тисячами протоколів — про накладення штрафних санкцій. Крім того, винесено більше 6 тисяч постанов про накла­дення штрафів за невиконання законних вимог посадових осіб щодо усунення виявлених порушень законодавства про працю.

У ході перевірок державними інспекторами праці внесено майже 12 тисяч подань про притягнення посадових осіб до дисциплінарної відповідальності. Кількість внесених подань до правоохоронних органів для прийняття рішень щодо притягнення до кримінальної відповідальності — більш як 5 тисяч, за 873 вже порушено кримінальні справи. До адміністративної відповідаль­ності притягнуто майже 32 тисячі посадових осіб підприємств — порушників трудового законодавства.

Окремо потрібно привернути увагу до результатів перевірок, які свідчать, що на 9 відсотках перевірених підприємств не дотри­муються мінімальні гарантії з оплати праці, майже на 15 відсотках порушуються норми Генеральної та галузевих угод щодо міні­мального розміру тарифної ставки робітника 1 розряду, на 11 від­сотках порушуються міжкваліфікаційні співвідношення в оплаті праці. Найбільше порушень припадає на підприємства приватної та колективної форми власності.

На сьогодні досить гостро стоїть питання додержання роботодавцями законодавства про працю неповнолітніх. У ході перевірок виявлено працюючих неповнолітніх у віці до 14 років. Це  свідчить про порушення вимог Кодексу законів про працю України. Найбільша кількість неповнолітніх у віці до 14 років пра­цювала на підприємствах сільського господарства. Встановлено, що на окремих підприємствах не ведеться спеціальний облік працівників, які не досягли 18 років, із зазначенням дати народ­ження, не проводиться попередній медичний огляд при прийнятті на роботу неповнолітніх. Перевірками виявлено факти залучення працівників, які не досягли 18 років, до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні, випадки порушень вимог Кодексу законів про працю України щодо оплати праці працівників, які не досягли 18 років, при скороченні тривалості робочого дня та їх незакон­ного звільнення.

З метою з’ясування додержання конституційного права використання праці жінок на безпечних для їхнього здоров’я роботах територіальними державними інспекціями праці в усіх регіонах України здійснюються тематичні перевірки додержання законодавства про працю жінок. Порушення законодавства вияв­лено в 45 відсотках перевірених підприємств.

Перевірками виявлені випадки порушення щодо заборони залучення жінок до роботи в нічний час, застосування праці жінок на тяжких роботах і на роботах з шкідливими або небезпечними умовами праці, залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Є порушення щодо залучення жінок, які мають дітей віком від 3 до 14 років або дитину-інваліда, до надурочних робіт без їхньої згоди. Найбільше таких випадків виявлено на підприємствах ко­лективної форми власності, більш як 54 відсотки.

Державними інспекторами праці і Міністерством праці та соціальної політики проводяться щоквартальні тематичні перевір­ки стану використання роботодавцями найманої праці без належ­ного оформлення та виплати заробітної плати “в конвертах”. У хо­ді перевірок порушення виявлені майже в половині перевірених установ, де працівники були допущенні до роботи без належного оформлення трудових відносин. При цьому необхідно зазначити, що 98 відсотків порушень виявлено саме у фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності з правом найму працівників. За результатами проведених перевірок встановлено, що більш як у 20 відсотків перевірених роботодавців існують нелегалізовані робочі місця.

Одне з найважливіших та болючих питань, що перебуває на постійному контролі уряду, — своєчасна виплата заробітної плати. За станом на 1 листопада 2008 року, загальна сума заборгова­ності із заробітної плати становила 1 мільярд 44 мільйони гривень, за жовтень поточного року її рівень збільшився на 194 мільйони гривень (23 відсотки). Відбулося зростання і питомої ваги неви­плаченої заробітної плати у фонді оплати праці з 3,8 відсотка у вересні до 4,7 відсотка в жовтні.

Питання погашення заборгованості із заробітної плати не раз розглядалося на засіданнях Кабінету Міністрів України та Комісії з питань погашення заборгованості із заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат. Крім того, цього року державними інспекторами територіальних державних інспек­цій праці проведено майже 7 тисяч перевірок щодо виплати заробітної плати на більш як 5 тисячах підприємств-боржників. За результатами перевірок складено та передано до суду більш як 5 тисяч протоколів про адміністративні правопорушення, вине­сено майже 2 тисячі постанов про накладення штрафів за невико­нання вимог посадових осіб Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю щодо усунення виявлених правопорушень. Матеріали за результатами більш як 5 тисяч пе­ревірок подано до органів прокуратури, з них за 308 порушено кримінальні справи.

Шановні учасники парламентських слухань! Нинішній кризо­вий стан економіки та відповідні процеси на ринку праці дедалі більше погіршують ситуацію з дотриманням конституційних гаран­тій трудових прав громадян. На сьогодні Україною ратифіковано всі необхідні конвенції Міжнародної організації праці щодо інспек­цій праці, але необхідної роботи в цьому напрямі з посиленням її впливу ще не проведено. Міністерство праці та соціальної полі­тики України нині не є тим органом, який координує, розробляє та відслідковує роботу щодо реалізації державної політики у сфері праці. Нагальною проблемою стала необхідність створення інтегрованої інспекції праці, підпорядкованої Міністерству праці та соціальної політики України.

Реалізація цих заходів дасть змогу підвищити ефективність діяльності органів нагляду за додержанням вимог законодавства про працю, посилить вплив держави на політику в галузі створення необхідних умов праці, запобігання та профілактики порушень законодавства про працю та уможливить застосування економічних важелів впливу.

Наступним етапом є створення трудових судів, діяльність яких надасть можливість людині простіше та скоріше відстоювати свої права, позбавить надмірної тяганини при розгляді справ, забезпечить оперативний і неупереджений розгляд.

Окрім того, на нашу думку, необхідно посилити адміністра­тивну відповідальність власників та керівників підприємств за порушення вимог законодавства про працю, прискорити розгляд проекту Закону “Про посилення відповідальності за несвоєчасну виплату або безпідставну невиплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших встановлених законом виплат”, розробити заходи щодо більш ефективного застосування економічних важелів з  метою дотримання вимог законодавства про працю, охорону праці. Насамперед потрібно запровадити диференційовані тарифи страхових внесків у разі неодноразового порушення вимог відпо­відного законодавства, ігнорування законних вимог працівників наглядових органів.

Передбачається також:

посилити вплив держави в питаннях підвищення рівня пра­вової культури та обізнаності населення загалом і надто осіб, які за родом своєї діяльності мають відношення до застосування положень трудового законодавства, інших нормативно-правових актів;

розробити та запровадити механізм матеріальної підтримки працівників, які переведені в режим неповного робочого дня або перебувають у вимушених неоплачуваних відпустках з ініціативи роботодавця у зв’язку з погіршенням результатів діяльності віт­чизняних підприємств і організацій внаслідок світової фінансової кризи;

вжити додаткових заходів для посилення контролю за дотриманням суб’єктами приватизації Закону України “Про прива­тизацію державного майна” щодо виконання умов договорів купівлі-продажу об’єктів приватизації в частині збереження та створення робочих місць.

Все це потребує часу та підтримки і відповідних міністерств та відомств, і соціальних партнерів. Впевнений, що виконати поставлені завдання нам під силу, і ми зможемо це зробити, лише спільно працюючи на країну і народ, відкинувши взаємні звинува­чення і політичні амбіції.

Дякую за увагу.

 

Веде засідання заступник Голови Верховної Ради України

ТОМЕНКО М.В.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Вікторе Миколайовичу.

Шановні колеги, є така пропозиція організаційна. Віктор Миколайович зараз вивчає записки, які йому надійшли, у нас 15 хвилин відведено для відповіді на письмові запитання.

Поінформую вас, що Володимир Михайлович Литвин і Олександр Володимирович Лавринович зараз проведуть засі­дання Погоджувальної ради. Сподіваюся, що в четвер і п’ятницю парламент обговорить та ухвалить так звані антикризові законо­проекти і саме ті законопроекти, про які сьогодні йшлося.

Нагадую, що ми працюємо в такому регламентному режимі. Зараз ми заслухаємо співдоповідь голови Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці — до 15 хвилин і до 10 хвилин — запитання. По 5 хвилин матимуть на виступ представники сторін соціального партнерства, що підписали Генеральну угоду, і представники фракцій. Участь у дискусії — по 3 хвилини. Ви бачите систему, яка в нас працює, так що реагуйте на звуковий сигнал за 30 секунд до завершення виступу. Споді­ваюся, ми активно попрацюємо і завершимо роботу, як і перед­бачив комітет, до 13.30.

Заступник міністра праці та соціальної політики Віктор Миколайович Онищук відповідає на запитання. Будь ласка.

 

ОНИЩУК В.М. Дякую. Надійшло дві записки однакового змісту, про постанову №939. Як я на початку виступу сказав, сьогодні на засіданні Кабінету Міністрів якраз розглядається це питання. Одне можу сказати впевнено: рівень мінімальної зарпла­ти у 605 гривень з 1 грудня буде введено (Оплески). Чому буде введено? Він законом про Державний бюджет передбачений, тут немає ніякого… Я не відкриваю Америку для вас, так? Питання щодо оплати праці сьогодні якраз розглядається на засіданні Кабінету Міністрів.

“Почему в последние два года во всех случаях гибели шахтеров в шахтах обвиняются сами шахтеры или неизвестные природные явления, а не государство и не собственник?”

Ну, технічний нагляд у нас Держгірпромнагляд здійснює. Гадаю, у своєму виступі керівник дасть відповідь на це запитання, тому що технічний нагляд Міністерство праці та соціальної політи­ки практично не здійснює.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Так, Сергій Олександрович Сторчак виступа­тиме, можливо, він зверне увагу на це. Це сфера відповідальності державного комітету.

 

ОНИЩУК В.М. “Назвіть конкретні випадки звільнення грома­дян у зв’язку з економічною кризою і шляхи захисту трудових прав громадян у цьому випадку”.

Конкретні випадки щодо підприємства чи конкретного пра­цівника я не можу назвати, але вже є такі випадки, люди звер­таються до центрів зайнятості. Якщо в листопаді до центрів зайнятості зверталися 5–7 тисяч осіб на день, то сьогодні — 11–12 тисяч.

Які заходи передбачаються? Передбачаються виплати по безробіттю. Гадаю, що Верховна Рада прийме закон про інтер­вативні роботи, щоб на період, коли зупиняється виробництво, працівників не вивільняли, а залучали до ремонтних робіт, і фонд зайнятості у межах прожиткового мінімуму буде доплачувати різницю. Головне наше завдання — зберегти людей на робочих місцях, і ряд заходів для цього буде передбачатися.

“Приведите, пожалуйста, статистические данные по провер­кам перечисленных вами нарушений. Какие меры принимаются к нарушителям?”

Я статистику вже зачитував і не хочу знову вас наванта­жувати цифрами… (Вигуки із залу)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні колеги, давайте я вестиму засі­дання. Є письмове запитання — будь ласка, відповідайте.

 

ОНИЩУК В.М. Це не статистика, Державний нагляд охорони праці здійснює перевірки, у нас є свій облік...

Я в доповіді вже згадував, що майже на 90 відсотках пере­вірених підприємств встановлені випадки порушення законодав­ства про працю.

 

ГОЛОС ІЗ ЗАЛУ. Какое количество нарушений? Кто проверяет?

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Хвилиночку, будь ласка. Шановні колеги! Я  знаю настрій українського народу, і як критикують народних депутатів, які не дотримуються етики поведінки чи, що набагато сумніше, блокують трибуну. Не повторюйте цих помилок, бо відбувається пряма трансляція, на вас дивляться люди, щоб потім вам не соромно було повертатися на свої підприємства.

Шановні колеги, пропоную не чекати заступника міністра. Він всі записки перегляне, заслухає ваші виступи, все зафіксує і  наприкінці парламентських слухань йому та співдоповідачу від комітету ми надамо можливість відповісти на поставлені запи­тання, розповісти про випадки, які потребують негайного реагування. Гадаю, так буде і справедливіше, і ефективніше.

Дякую, Вікторе Миколайовичу.

До співдоповіді запрошується голова Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці Василь Геор­гійович Хара. Прошу, 15 хвилин.

 

ХАРА В.Г., голова Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці (Партія регіонів). Уважаемые участ­ники парламентских слушаний! Как было сказано, 10 декабря — Международный день прав человека, и поэтому примечательно, что наши парламентские слушания посвящены самой злобо­дневной на сегодняшний день теме — состоянию соблюдения конституционных гарантий трудовых прав граждан.

Эта тематика особенно актуальна в ситуации, которая сло­жилась в нашей стране в настоящее время. В связи с этим, прежде всего, позвольте напомнить очень кратко, какие именно права устанавливаются Конституцией Украины. Ведь Конституция, провозглашая нашу страну социальным государством, опреде­ляет целый ряд гарантий социально-трудовых прав граждан, которые являются нормами прямого действия, — это и право на труд, включающее возможность зарабатывать себе на жизнь тру­дом, право на надлежащие, безопасные и здоровые условия труда, право на защиту от незаконного увольнения, право на своевременное получение вознаграждения (статья 43), а также право на отдых, которое обеспечивается предоставлением еже­недельного отдыха и оплачиваемого ежегодного отпуска (статья 45).

На выполнение и в развитие норм Конституции трудовые права граждан определяются также Кодексом законов о труде Украины и другими законами, нормативно-правовыми актами Кабинета Министров Украины, министерств и других центральных органов исполнительной власти, общее количество которых составляет несколько сотен. Кроме того, значительная часть дополнительных прав работающих граждан устанавливается кол­лективными договорами и соглашениями, которые заключаются между работодателями, профессиональными союзами, органами исполнительной власти и органами местного самоуправления.

На протяжении 17 лет становления Украины как незави­симого государства система прав в сфере труда испытала радикальные изменения — принято значительное количество новых законов (“Об оплате труда”, “О занятости населения”, “Об  охране труда”, “О коллективных договорах и соглашениях”, “Об отпусках”, “О порядке решения коллективных трудовых споров (конфликтов)”, “О профессиональных союзах, их правах и  гарантиях деятельности”, “Об организациях работодателей”), Украина присоединилась к ряду важных международных соглашений.

Вместе с тем, нужно сказать, что за годы независимости в  Украине не проводилось глубокого, комплексного изучения состояния соблюдения прав человека в сфере труда с целью совершенствования системы защиты этих прав. Попытки отдель­ных государственных и судебных органов не давали желаемого результата. Следовательно, существует неотложная потребность в широком изучении состояния соблюдения прав человека в сфе­ре труда с учетом реалий многоукладной рыночной экономики и либерализации социально-трудовых отношений.

Необходимо отметить, что соблюдение конституционных и трудовых прав граждан, особенно в части обеспечения до­стойного труда, остается одной из самых болезненных проблем в  Украине. Это порождает бедность среди трудящихся, влечет массовую трудовую миграцию и разрушение трудового потен­циала страны, потерю конкурентоспособности национальной эко­номикой.

К сожалению, обычным явлением в Украине становятся нарушения элементарных прав работников в трудовых отноше­ниях. В соответствии со статистикой Международной органи­зации труда, четыре из пяти украинцев считают себя бедными и  не надеются на изменение ситуации к старости, 80 процентов граждан Украины считают, что у них нет доступа к удовлетвори­тельному медицинскому обслуживанию, а 40 процентов работ­ников не получают зарплату на протяжении трех последних месяцев.

И хоть на день парламентских слушаний объективно отсутствуют статистические данные о резком увеличении числа безработных в период экономического кризиса, нет официальных результатов по выплате заработной платы, которая фактически заморожена принятым законом, полностью отсутствуют данные о частичной и латентной (скрытой) безработице, уже имеющиеся первичные данные дают довольно неприглядную картину, которую нельзя считать удовлетворительной. И это несмотря на то, что сегодня еще не проявились с особой остротой социальные последствия экономического и финансового кризиса.

Анализ проверок, осуществленных государственными орга­нами и профсоюзными организациями в 2008 году (в основном в первом полугодии), свидетельствует, что почти 90 процентов проверенных работодателей нарушают требования трудового законодательства Украины. Чаще всего нарушаются нормы опла­ты труда — свыше 60 процентов, рабочего времени и отдыха — почти 17 процентов, трудовых договоров — более 8 процентов.

Из сказанного видно, что наиболее распространенными являются факты нарушения законодательства об оплате труда. Это, в первую очередь, несвоевременная или не в полном объеме выплата заработной платы. По данным Госкомстата, по состоя­нию на 1 ноября текущего года, задолженность по выплате зара­ботной платы увеличилась по сравнению с 1 октября на 23 про­цента. Мы уже достигли суммы задолженности в 1 миллиард 45 миллионов гривень. В октябре задолженность по выплате заработной платы бюджетникам увеличилась на 26,5 процента по сравнению с сентябрем и составляет на 1 ноября почти 4 мил­лиона гривень. При этом задолженность Госбюджета составляет 3,7 миллиона, а местных бюджетов — 243 тысячи гривень.

Вместе с тем, даже при отсутствии нарушений по выплате заработной платы, уровень зарплаты большинства работающих не может обеспечить минимально необходимые потребности их   семей. Минимальная зарплата еще не достигла уровня прожиточного минимума, даже при условии несоответствия этого социального стандарта реальной стоимости жизни. Мы не пере­сматривали так называемую потребительскую корзину (перечень товаров, продуктов и услуг) с 2000 года. Люди добрые, мы поль­зуемся расчетами нормативов по прожиточному минимуму 2000 года! В сентябре текущего года у каждого восьмого работ­ника насчитанная зарплата не превышала прожиточного мини­мума для трудоспособных лиц, у двух третей она была ниже среднего уровня по стране.

К новым нарушениям трудового законодательства относится так называемая теневая оплата труда. Проверками выявлены работодатели, выплачивающие заработную плату “в конвертах”, причем 96 процентов из них — частные предприниматели.

Что же делает правительство для устранения указанных проблем и для повышения зарплаты работающих, особенно в  бюджетной сфере, до уровня, который обеспечивал бы мини­мально необходимые потребности их семей, что, собственно, и  требует Конституция? А правительство принимает в октябре и  ноябре антисоциальные, антинародные постановления, по-дру­гому их нельзя назвать, №939 и №1036.

Постановлением №939 предусмотрено установление должностных окладов работникам первого тарифного разряда в размере 545 гривень. Это двойное нарушение закона! Закон гласит, что минимальная заработная плата — это плата за неква­лифицированный труд, а первый разряд уже предполагает повы­шенный тариф, но устанавливается даже не на уровне прожи­точного минимума, а ниже. Введение таких изменений факти­чески означает замораживание заработной платы, потому что предлагается повысить только минимальную зарплату, все остальные тарифные ставки не пересматриваются в 2009 году, что является грубым нарушением статьи 22 Конституции.

Хочу сказать, что вчера в Федерации профсоюзов Украины, председателем которой я являюсь, состоялось заседание президиума пяти центральных комитетов профсоюзов бюджетных отраслей. По моей просьбе именно министр докладывала перед профсоюзным активом бюджетных отраслей о сложившейся ситуации. На протяжении 25 минут было рассказано о причинах нашей плохой жизни и ни единого ответа — о размере мини­мальной заработной платы, повышении заработной платы бюд­жетникам.

Сегодня предполагается, что Кабинет Министров рас­смотрит проект бюджета на 2009 год. И мы посмотрим, какие нормативы будут заложены в проекте Государственного бюджета.

Продолжением такой политики правительства является и постановление №1036 от 26 ноября текущего года. Этим по­становлением уменьшаются на 10 процентов ассигнования на коммунальные услуги (газ, отопление, электроэнергию) бюджет­ным учреждениям и вводятся другие новшества. Категорически нельзя согласиться с содержащимися в постановлении (пункты 16 и 17) поручениями Министерству труда и социальной политики о  незаконном вмешательстве государства в деятельность Пен­сионного фонда и фондов социального страхования.

Анализ подготовленных в соответствии с этим постанов­лением проектов нормативно-правовых актов свидетельствует о  грубом нарушении принципа паритетности в управлении фон­дами социального страхования, а также о намерениях прави­тельства возложить на работников дополнительные взносы на социальное страхование, устранить профсоюзы и работодателей от  управления фондами общеобязательного государственного социального страхования.

Хочу сказать, есть определенные надежды, что этого не случится. Позавчера у меня состоялась встреча с Премьер-министром Украины Юлией Тимошенко. Я высказал категори­ческое несогласие Федерации профсоюзов Украины и комитета по данному вопросу, и мне было обещано, что предложение Министерства финансов и, к сожалению, Министерства труда и социальной политики относительно фондов социального стра­хования будут ликвидированы. В чем заключался их смысл? Взять в ручное управление государством, Кабинету Министров опреде­лять бюджеты фондов, перераспределять между ними сборы и  финансы и ликвидировать финансирование социальных услуг (санаторно-курортное оздоровление, летнее оздоровление детей, детско-юношеские спортивные школы). Премьер-министр ска­зала, что этого не произойдет.

Кроме того, решен вопрос относительно пенсионеров, они на сегодняшний день могут быть пока спокойны. Потому что готовилась норма о выплате только 50 процентов пенсии рабо­тающим пенсионерам. Все эти нормативы Кабинета Министров будут ликвидированы, по крайней мере, так было обещано.

Теперь о безопасности труда. Проверка состояния про­мышленной безопасности показывает, что в Украине в 2008 году увеличилось количество несчастных случаев со смертельным исходом. В первом полугодии 2008 года количество таких случаев увеличилось на 4 процента. На предприятиях страны смертельно травмирован 501 человек. Анализ свидетельствует, что 65,4 про­цента несчастных случаев со смертельным исходом произошли по организационным причинам, 23,2 процента — по техническим, 11,4 процента — по вине самих работников. Количество аварий в первом полугодии текущего года по сравнению с аналогичным периодом прошлого года тоже выросло.

Ситуация ухудшается еще и в связи с тем, что в последние годы увеличилось количество работающих в условиях, не отве­чающих санитарно-гигиеническим нормам. В основных отраслях экономики таких рабочих мест 27 процентов.

Ну и, конечно, одна из главных проблем, которую необхо­димо как можно скорее решать, — обеспечение занятости насе­ления, создание условий для полного осуществления гражданами права на труд. Уровень занятости в Украине остается низким по сравнению с уровнем занятости во многих странах Евросоюза. Сегодня рост занятости в Украине сдерживается, главным образом, неудовлетворительными условиями труда на рабочих местах и низким уровнем заработной платы, а также несоот­ветствием профессионально-квалификационного уровня рабочей силы потребностям экономики и рынка труда.

По последним данным, число лиц, пребывающих на учете в службе занятости, в октябре увеличилось по сравнению с сен­тябрем на 13 тысяч. И это не считая работников, пребывающих в  вынужденных отпусках (а их в октябре — 321 тысяча, то есть 2,8 процента работающих), а также тех, которые работают в ре­жиме неполного рабочего времени (в октябре было 270 тысяч, или 2,4 процента работающих).

Низкий уровень доходов значительной части населения вынуждает людей искать хорошо оплачиваемую работу за рубе­жом. Хотя официальных данных относительно потоков миграции в  Украине, к сожалению, нет. Называют разные цифры — кто 3, кто 5, кто 7 миллионов украинцев, работающих за рубежом.

Хочу напомнить известную истину: основой национального богатства и экономической безопасности является, в первую очередь, конкурентоспособный реальный сектор экономики. Только на базе эффективной экономики можно гарантировать достойные доходы и высокое качество жизни нашим гражданам, открыть дорогу для формирования по-настоящему массового и активного среднего класса.

У нас же наблюдается существенное падение производства. Данные статистики, по состоянию на 4 декабря текущего года, свидетельствуют, что только в октябре объемы промышленной продукции сократились по сравнению с предыдущим месяцем на 7,6 процента, а с октябрем 2007 года — практически на 20 про­центов. Положение дел в экономике продолжает катастрофически ухудшаться. По статистике, Украина занимает первое место среди стран СНГ с показателем в 20 процентов, а средний пока­затель по СНГ — 2 процента. В связи с этим необходима, прежде всего, корректировка налоговой политики, принятие мер, стиму­лирующих развитие экономики.

Следует отметить, что в России с 2009 года значительно ослабляется налоговое давление. Налог на прибыль будет со­ставлять 20 процентов вместо 24, что по результатам прошлого года позволит сэкономить, оставить в распоряжении бизнеса, 40 миллиардов рублей, и соответственно предприятия будут работать. В 2009 году вводится оптимизированный порядок начи­сления налога на добавленную стоимость по авансовым платежам и с 10 до 30 процентов увеличивается размер амортизационной премии для определенных групп оборудования. Предоставляется право регионам снижать ставку налога на малые предприятия, пользующиеся упрощенной системой налогообложения, с 15 до 5 процентов разницы между доходами и расходами. Все эти меры направлены на поддержание собственного товаропроизво­дителя и, в конечном счете, на укрепление экономики России. А в Украине делается все наоборот, налогами задавали нашего отечественного товаропроизводителя.

Уважаемые коллеги! Возвращаясь к теме защиты трудовых прав, возникает вопрос: о каком достойном труде может идти речь, если не выполняются минимальные стандарты, обеспечи­вающие условия жизни у черты бедности? И это несмотря на то, что подписан Меморандум о взаимопонимании между Мини­стерством труда и социальной политики Украины и Международ­ной организацией труда относительно Программы достойного труда на 2008–2011 годы.

В заключение хочу отметить, что рассмотрение данного вопроса на парламентских слушаниях направлено на достижение следующих целей:

наметить меры по соблюдению конституционных гарантий трудовых прав граждан, особенно в условиях финансово-эко­номического кризиса;

дать оценку полноты законодательства Украины в сфере труда, его соответствия нормам международного права, реаль­ным потребностям защиты социально-экономических прав чело­века, особенно в современный период, и наметить пути его совершенствования;

оценить эффективность деятельности системы предупреж­дения нарушений и возобновления нарушенных прав в сфере труда (деятельность местных государственных администраций и других органов исполнительной власти, органов государствен­ного надзора, судов, комиссий по трудовым спорам, службы посредничества и примирения, профессиональных союзов и орга­низаций работодателей).

На ваше рассмотрение предложен проект рекомендаций парламентских слушаний, призванный дать ответы на поставлен­ные вопросы и наметить пути их решения. Эти рекомендации должна утвердить Верховная Рада Украины. У меня к вам просьба: вносите предложения с целью подготовки оконча­тельной редакции рекомендаций парламентских слушаний.

Спасибо.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Василю Георгійовичу, за доповідь. Будь ласка, у вас ще є час для відповіді на письмові запитання. Прошу.

 

ХАРА В.Г. “Почему предпринимателей заставляют искать инвалидов на рабочие места, оборудование для инвалидов, и если они не находят их — штрафуют? Может быть, этим должны заниматься службы занятости и исполкомы? Они этим вопросом не занимаются”.

Люди добрые, отношение к инвалидам — это, если хотите, характеристика государства на предмет его цивилизованности. Другое дело, что существует следующая проблема: если пред­приятие предлагает рабочие места, то организации, которые занимаются вопросами инвалидов, как правило, в большинстве случаев, отказываются от рабочих мест, им лучше получить деньги в виде штрафа. Вот в этом проблема, и если вы внесете предложение в проект рекомендаций, то комитет займется этим вопросом.

“Рассматривает ли Верховная Рада Украины вопрос о воз­можности введения в действие статистической отчетности по статьям 24, 25 Закона Украины “О общеобязательном государ­ственном социальном страховании на случай безработицы”, а именно о помощи по частичной безработице?”

Такой вопрос мы рассматривали на заседании комитета. Кабинет Министров предлагает это принять, мы в пятницу будем проводить совещание с директорами, председателями правлений и их заместителями всех фондов. Во-первых, есть проблема фи­нансирования из фонда, как они отнесутся к решению этого вопроса. Поступлений в фонд в связи с экономической ситуацией будет меньше, а потребности в средствах — больше. Поэтому мы должны найти добровольный вариант, учитывая, что государство отказалось от притязаний на монополизацию фондов социаль­ного страхования, и проявить самостоятельность. Я сейчас могу ошибиться в цифрах, но недостаток фонда страхования по безра­ботице — больше 2 миллиардов гривень. Мы должны найти средства, чтобы перенаправить их в фонд и поддержать людей, оставшихся в этой ситуации без работы.

“Ви казали, що 90 відсотків работодавців порушили трудове законодавство. Чи це не горе? І де наші відповідні органи?”

Хочу вам сказать, что это действительно большая проблема. По большому счету, у нас нет особых механизмов. Законопроек­ты, внесенные от нашего комитета, по ужесточению ответствен­ности за несвоевременную выплату заработной платы, за нару­шение коллективного договора, за нарушение трудового законо­дательства, достаточно мягки. По большому счету, теми силами, которыми располагает Министерство труда и социальной политики, невозможно проверить, довести до суда и наказать. Думаю, что нужно внести в законодательство (и это одна из пер­востепенных задач) рычаги экономического влияния на работода­телей, чтобы им было невыгодно и неповадно заниматься такими бессовестными делами.

“Ваше отношение к запрету проведения заседания прав­ления Фонда социального страхования по временной потере трудоспособности Генеральной прокуратурой Украины. С уваже­нием Притоманов”.

Какое может быть отношение? Конечно же, крайне отрица­тельное. Во-первых, оно незаконно. Но учитывая то, что у нас закон вообще не действует, и его никто не признает, от Прези­дента до дворника… В этой сложнейшей ситуации, накануне нового 2009 года, правление должно было рассматривать бюд­жет, посмотреть, какие финансовые средства можно выделить на оказание этих социальных услуг. Считаю, что сорвать засе­дание — неправильное решение. Я не исключаю, что у них были основания, но таким способом действовать просто неприлично. Нужно подавать в суд, и пусть суд принимает решение.

“Керуючись нагодою, звертаюся до вас з проханням допомогти у вирішенні питання щодо розв’язання ситуації навколо АКБ “Національний кредит”.

Давайте так. Вы подойдите ко мне, и мы этот частный вопрос рассмотрим, чтобы его не оглашать на всю страну.

“Как вы относитесь к тому, что Фонд социального страхо­вания от несчастных случаев на производстве препятствует его  проверке надзорными органами, в частности Госгорпром­надзором?”

Сомневаюсь, что это правильно, как с одной, так и с другой стороны. В законе прописано, кто и каким образом имеет право проверять тот или иной фонд социального страхования. Если действовать в соответствии с законом, то никакое правление, никакой директор не откажется от проверки. Если есть такое желание, но закон напрямую не позволяет, вы можете обратиться в наш комитет. Мы предоставим вам такое право по согласо­ванию с наблюдательным советом, председателем профсоюзного комитета, руководителем, директором, исполнительной дирек­цией. Все можно решить, только нужно действовать по процеду­ре, которая существует на сегодняшний день.

Все, вопросы закончились.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Василю Георгійовичу.

Шановні колеги! Ще раз нагадую: наші доповідачі матимуть заключне слово і зможуть відповісти на запитання, які прозвучать у виступах.

Переходимо до формату 5-хвилинних виступів. Запрошую до слова голову Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду Сергія Олексан­дровича Сторчака. Будь ласка.

 

СТОРЧАК С.О., голова Державного комітету України з про­мислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду. Шановний Миколо Володимировичу! Шановні народні депутати, учасники парламентських слухань! Дотримання конституційних прав грома­дян на безпечні та здорові умови праці є основним принципом державної політики в галузі промислової безпеки. Цей принцип реалізовано Конституцією України, Законом “Про охорону праці” та іншими законодавчими актами. Ним керується весь цивілізова­ний світ, його закладено в найважливіші конвенції Міжнародної організації праці, членом якої є наша держава. Згідно з цим принципом в Україні побудовано систему державного нагляду за охороною праці, яка не залежить від будь-яких господарських організацій, громадських об’єднань та політичних формувань. Це   повністю відповідає стандартам Європейської соціальної хартії.

Протягом останніх десяти років в Україні існує чітка тенден­ція до зниження виробничого травматизму. За 11 місяців, Василю Георгійовичу, ви наводили статистичні дані за півроку, зафіксо­вано зниження смертельного травматизму у вугільній галузі на 37 відсотків, а загалом — на 11 відсотків. Однак рівень загального і смертельного травматизму залишається надзвичайно високим і  не відповідає рівню травматизму в більшості розвинених країн світу. Ми маємо один з найвищих показників за ризиком загибелі: на 100 тисяч працюючих — 6 осіб. Порівняно з Англією, цей показник більший у 8,5 разу, Японією — у 3 рази, Німеччиною — більш як у 2 рази.

Для приведення стану промислової безпеки на підприєм­ствах до належного рівня одних лише наглядових та контро­люючих заходів недостатньо. Ми жодним чином фінансово не зацікавили роботодавця у створенні безпечних і здорових умов праці та зниженні травматизму. До власників підприємств потріб­но застосовувати не лише штрафи та зупинення виробництва. Промислова безпека та охорона праці повинні стати категорією економічною.

Саме це покладено в основу наших законодавчих ініціатив після відновлення комітету у статусі центрального органу виконав­чої влади. На засіданні Ради національної безпеки і оборони нами запропоновані зміни до законодавства, спрямовані на економічну зацікавленість власника у забезпеченні належного рівня промис­лової безпеки та охорони праці. Ці пропозиції ухвалені Прези­дентом України у відповідному указі.

Це, зокрема, проект Закону “Про промислову безпеку”, який визначить основну ідеологію, філософію в питаннях безпечного ведення робіт державного нагляду і експертної діяльності.

Вносяться суттєві зміни до Закону “Про охорону праці”, які враховують положення чинного Закону “Про дозвільну систему у  сфері господарської діяльності”, значно посилюється роль профспілок. Враховані також сучасні світові напрацювання щодо управління ризиками виникнення нещасних випадків.

Ініціюємо внесення змін до Закону “Про загальнообов’яз­кове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” з метою впровадження механізму дифе­ренціації страхових внесків залежно від рівня виробничого трав­матизму та професійної захворюваності. Адже з часу створення цього фонду після аварії всі виплати він бере на себе, а під­приємства незалежно від того, чи приділяють вони увагу стану безпеки, сплачують однакові внески в межах одного класу ризику.

Вносимо зміни і до Кодексу про адміністративні право­порушення з метою збільшення сум штрафів порушникам законо­давства з охорони праці.

Комітетом вже подано до Кабінету Міністрів України проект Загальнодержавної програми поліпшення стану промислової безпеки до 2012 року. Однак, не чекаючи прийняття цього закону, ми ініціювали розроблення і прийняття регіональних програм на обласному рівні. І такі програми вже прийняті сімома облас­ними радами: Вінницькою, Рівненською, Черкаською, Чернівець­кою, Кіровоградською, Миколаївською, Дніпропетровською. Однак цього явно недостатньо, необхідно ще багато зробити, щоб управління охороною праці охоплювало всі регіони України.

І ще одне надзвичайно важливе питання. У зв’язку з  прийняттям Закону “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” в Україні може від­бутися руйнування державного нагляду. Адже згідно з його нормами інспекційні перевірки повинні проводитися лише один раз на п’ять років з попередженням підприємства за 10 днів. Ці  норми повністю суперечать міжнародному законодавству, де чітко виписана необхідність проведення перевірок державними інспекторами у будь-який час.

Тому ми підготували зміни до цього закону. Відповідний законопроект вже зареєстрований у Верховній Раді в порядку депутатської ініціативи. І ми просили б парламент розглянути його як один з першочергових.

Шановні народні депутати! Всі пропозиції, підготовлені в проекті рекомендацій, спрямовані на запобігання трагедіям та катастрофам, а не на ліквідацію їх наслідків. Ми хотіли б наго­лосити на тому, що потрібно змінити ставлення до цих питань і  робити все можливе для того, щоб не допускати катастроф. Реалізація цих законопроектів дасть змогу наблизити Україну до євроінтеграційних процесів, а стан промислової безпеки та охо­рони праці держави — до рівня розвинених країн світу. Просимо підтримати ці законопроекти.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Сергію Олександровичу. Сідайте, будь ласка.

Шановні колеги! Регламентом не передбачені запитання до промовців. Сергій Олександрович буде в урядовій ложі, можете до нього звертатися і оперативно отримаєте відповідь.

Переходимо до виступів від депутатських фракцій. Запро­шую до слова представника депутатської фракції Комуністичної партії України Спиридона Павловича Кілінкарова. Будь ласка.

 

КІЛІНКАРОВ С.П., секретар Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції (Комуністична партія України). Шановні учасники парламентських слухань! Фракція комуністів підтримала проведення парламентських слухань для розгляду стану дотримання конституційних гарантій трудових прав грома­дян. Актуальність цього питання обумовлена принаймні двома обставинами: по-перше, системними порушеннями права на працю, проголошеного в Загальній декларації прав людини, прийнятій Генеральною асамблеєю ООН рівно 60 років тому, і  зафіксованого в Конституції України; по-друге, небезпечним загостренням проблем безробіття у зв’язку з глибокою кризою, що охопила весь світ і особливо гостро нашу країну. Будьмо відвертими: умови праці нині в Україні та стан дотримання трудових прав відповідають хрестоматійним зразкам епохи дикого капіталізму і первісного накопичення капіталу. Це, насамперед, збільшення робочого часу понад встановлені нормативи; відсут­ність умов для безпечної праці на багатьох виробництвах; виплата заробітної плати “в конвертах”, що позбавляє людину права на гідне пенсійне забезпечення; приниження та залякування трудя­щих з боку роботодавців; ігнорування вимог профспілок; нехту­вання правами жінки та матері.

З початку листопада кількість лише офіційно зареєстрованих безробітних збільшилася на 54 тисячі осіб, нині їх вже близько 700 тисяч. А додайте сюди приховане безробіття, а також заробіт­чан, які втратили роботу за кордоном і тепер повертаються в Україну, то отримаємо 4–5 мільйонів безробітних. Тобто сього­дні кожний десятий — безробітний. З початку листопада чисель­ність громадян, які стоять на обліку в службі зайнятості, щоденно зростає більш як на 6 тисяч осіб. Потрібно визнати, що уряд не вжив реальних заходів, щоб якщо не запобігти цьому процесу, то хоча б пом’якшити його.

Гострим залишається питання оплати праці. Заборгованість із заробітної плати щомісяця збільшується майже на 150 мільйо­нів  гривень і в листопаді вже перетнула позначку в 1 мільярд. У Донецькій області сума заборгованості становить 289 мільйонів гривень — на 71 відсоток більше, ніж була на початку року; в Луганській області — 114 мільйонів гривень, або на 47 відсотків більше; в Харківській області — 91 мільйон гривень, або на 64 від­сотки більше.

Проблема вимагає системного підходу, зокрема, зниження навантаження на фонд оплати праці, а також активніших дій прокуратури, податкових інспекцій щодо виявлення правопо­рушень у сфері оплати праці і покарання винних керівників згідно з чинним кримінальним законодавством.

Ми виступаємо за підвищення мінімального розміру зар­плати до рівня прожиткового мінімуму, запровадження погодинної оплати праці, диференціацію податкового навантаження залежно від рівня доходів. Новітні власники промислових підприємств в  останню чергу думають про безпечні умови праці для своїх працівників, їхня головна мета — прибуток будь-якою ціною.

Порушення прав безпеки мають масовий характер. Допу­скаються приховування нещасних випадків, свавілля роботодавців у дотриманні тривалості робочого часу, відпочинку, ухилення від виплати компенсацій за заподіяну шкоду від нещасних випадків. Пріоритети в охороні праці, як і раніше, не спрямовані на здійснення профілактичних заходів. Певною мірою це зумовлено нестраховим характером механізму соціального захисту від про­фесійних ризиків, а також відсутністю організованого зв’язку між системами охорони праці та соціального страхування.

Незадовільний стан охорони праці важким тягарем лягає на економіку. Щороку майже 17 тисяч осіб стають інвалідами внаслі­док травм і профзахворювань. Зрозуміло, що за такого ставлення до цих життєво важливих питань кількість трагічних випадків зростатиме. Прикриваючись економічною кризою, власники підприємств ще більше нехтують безпекою праці, економлячи на профілактичних заходах.

У вирішенні зазначених проблем громадськість покладає надію на проект нового Трудового кодексу. Нинішня його редакція справді не враховує багатьох реалій соціально-економічних відносин в Україні, але це чи не єдиний закон, за яким проста людина може захистити свої права в суді перед всесильним роботодавцем. Цей кодекс і в нинішніх умовах стоїть на варті трудових прав, захищає людину праці і материнство.

Нова ж редакція кодексу перетворює роботодавця на рабовласника, збільшує на 10 годин робочий тиждень, полегшує звільнення працівників, створює передумови для фіктивної лікві­дації підприємства і позбавлення працівників роботи, принижує роль профспілок і зводить нанівець інститут колективного дого­вору. Про яке соціальне партнерство в таких умовах може йтися, якщо профспілки фактично позбавлені права здійснювати громад­ський контроль за дотриманням трудового законодавства? Саме з  цих причин наша фракція не підтримала прийняття в першому читанні проекту Трудового кодексу, внесла ряд пропозицій, спря­мованих на реальний законодавчий захист права трудящих на працю і справедливу оплату.

Фракція комуністів підготувала і внесла на розгляд Верхов­ної Ради пакет соціально важливих законопроектів, спрямованих на захист трудящих: про повернення майна базових галузей народного господарства, що знаходиться у власності громадян і юридичних осіб, про мораторій на підвищення цін і тарифів на  житлово-комунальні послуги і спожиті в побуті природний газ і   електроенергію, послуги громадського транспорту, продукти харчування, ліки тощо.

Ми вважаємо, що засоби виробництва у стратегічних галузях економіки мають бути повернуті під контроль трудових колективів і у власність держави. Варто нагадати, що в розви­нених країнах державі належить близько 50 відсотків національ­ного багатства. Життя настійливо вимагає підвищення ролі дер­жави в регулюванні витрат праці, заробітної плати і прибутків. Головною формулою економічних взаємовідносин повинні стати фінансування та виконання державного замовлення за стабіль­ними цінами і тарифами. Привертаючи увагу до цих життєво важливих питань, фракція комуністів вимагає від влади реальних заходів для реалізації конституційних гарантій і прав громадян.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошується представник Блоку “Наша Україна — Народна самооборона” Лілія Степанівна Григорович. Будь ласка.

 

ГРИГОРОВИЧ Л.С., секретар Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я (Блок “Наша Україна — Народна самооборона”). Шановна президіє! Шановні учасники парламентських слухань! Дозвольте привітати вас, а також усіх українців від імені нашої фракції з 60-ю річницею проголошення Загальної декларації прав людини.

Шановні друзі! Права людини — це насамперед право на правду. А правда і об’єктивна реальність часу проведення ниніш­ніх парламентських слухань є такими. Україна, як і країни світу, перебуває в реаліях світової економічної кризи, на яку накла­даються відбитки української специфіки. І щоб давати адекватну відповідь на всі виклики та забезпечити реалізацію і функціону­вання прав людей, української фінансової та банківської систем, економіки, потрібний законодавчий супровід.

Правда дня вчорашнього — оголошення про намір створення демократичної коаліції трьох фракцій і обрання Голови Верховної Ради України.

Правда дня сьогоднішнього — формування коаліційної угоди, в якій мають бути відображені всі потреби українського загалу, а не для кар’єри чи посади.

Насамперед хочу наголосити на тому, що Блок “Наша Україна — Народна самооборона” розробив проект закону про соціальний захист працюючих людей в умовах кризи. Про що він? Багато підприємств в Україні сьогодні згортають свою роботу або відправляють людей у довготривалі відпустки без оплати. Ми маємо Фонд загальнообов’язкового державного соціального стра­хування України на випадок безробіття, інші фонди, вони повинні працювати для людини. І проектом законодавчого акта перед­бачено виплату двох третин посадового окладу людям, які пере­бувають у вищеозначеній мною ситуації. Згаданий законопроект обговорений у профільному комітеті, підтриманий і, сподіваюся, буде розглянутий як невідкладний. Це повинно бути першочерго­вим завданням — прийняти його парламентом, потім Голова Верховної Ради його підпише, щоб він набрав чинності ще до нового року.

Шановні друзі! Трудові права людини — це насамперед права здорової людини. Організація Об’єднаних Націй визначає, що нині в Україні чи не найбільшим фактором ризику, загрозою нашій національній безпеці є політична нестабільність та стан здоров’я громадян.

Будьмо реалістами, за 17 років ми так і не сформували адекватних, реальних фінансових потоків у системі охорони здо­ров’я, яка забезпечує охорону здоров’я трудового люду в Україні. Якщо у 2000 році бюджет виділяв на потреби охорони здоров’я 4 мільярди гривень, то нині — 35 мільярдів, і це не відчутно, тому що, на превеликий жаль, не прийнято проект Закону “Про загаль­нообов’язкове державне соціальне медичне страхування”, який послужив би пусковим механізмом і розблокував зміни в системі охорони здоров’я відповідно до потреб сьогодення.

З огляду на це, доповідаю, що ще рік тому цей проект був поданий до Верховної Ради. Минув рік, а він, на жаль, не прийня­тий. Завдання нової коаліції — виконувати пункти коаліційної угоди і свої зобов’язання, а згаданий законопроект готовий і вне­сений до парламенту.

Зважаючи на це, шановні друзі, хочу зазначити таке: нинішні виклики можна подолати лише за однієї умови — відкинути неваж­ливе в державній діяльності і сконцентруватися на головному. Бо криза — це результат наших внутрішніх і світових обставин, а ще й невміння і нездатність відповідно зреагувати. Якщо прояви кризи були помітні в травні — червні, і весь світ про це говорив, то ми про це заговорили лише в жовтні.

Звертаюся до всіх присутніх: частіше допомагайте україн­ській владі, бо ви краще бачите реалії українського сьогодення, спонукайте давати адекватну відповідь, насамперед у діях і зако­нодавчих актах.

Гадаю, що спільна резолюція парламентських слухань буде нести в собі саме такі імперативи.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Відчувається, що ми давно не працю­вали, всі виходять за межі регламенту. Тому прошу народних депутатів і всіх промовців діяти у межах визначених часових рамок.

До слова запрошується представник депутатської фракції Партії регіонів Олександр Миколайович Стоян. Будь ласка.

 

СТОЯН О.М., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці (Партія регіонів). Шановні учасники парламентських слухань! Безумовно, головними питаннями, які ми сьогодні повинні обговорити, є проблема збе­реження робочих місць, захист людини праці в умовах економічної кризи. Я не згадуватиму про нинішній стан справ, бо про нього вже казали і ще скажуть промовці. За той короткий час, який маю, хочу внести декілька конкретних пропозицій, які, на думку фракції Партії регіонів, могли б покращити життя людей і зберегти робочі місця.

Ми вважаємо, що для цього потрібно виділити додаткові кошти. Уряд заявив, що отримав великий транш Міжнародного валютного фонду, який піде на те, щоб подолати економічну кризу в Україні, а не на розвиток банків. Ми бачимо, що банки прибрали ці гроші і нині накачують м’язи. Спочатку вони знецінили долар, тепер знецінять гривню. Накачують гроші і заробляють, стали, бачте, великими роботодавцями. Вважаю, що ці кошти мають бути витрачені на те, щоб підняти, врятувати виробництво та зберегти робочі місця. У зв’язку з цим декілька пропозицій.

Перша пропозиція. Потрібно створити з цих коштів дер­жавний фонд підтримки малого і середнього бізнесу. Конкретний приклад щодо малого бізнесу. Більшість присутніх у сесійній залі із села і знають, що сьогодні на селі немає жодної майстерні з  ремонту одягу чи побутової техніки. Чому б із згаданих коштів не надати 200–300 тисяч гривень пільгових кредитів і створити маленькі майстерні, де працювали б 3–5 осіб, а по Україні були б тисячі таких малих підприємств. Це і зайнятість, і відрахування в бюджет, і часткове вирішення проблеми. Проте ніхто цього робити не хоче.

Друга пропозиція. Вважаю, що необхідно зробити все, щоб захистити вітчизняного товаровиробника. Цими мільярдами по­трібно підтримати наші підприємства за двох умов: перша —роботодавцеві надаємо кошти, а він зберігає робочі місця і робіт­ників, інженерно-технічних працівників; друга — обов’язково не зменшує рівень заробітної плати. Лише за таких умов під контро­лем соціальних партнерів від профспілок, роботодавців можна було б посприяти виведенню підприємств із кризи.

Третя пропозиція. Потрібно негайно розробити конкретну державну програму зайнятості трудящих. Подивіться, що нині ро­биться — мільйони людей позбавлені роботи. Колеги мої вже згадували, що повернуться ще 4–5 мільйонів кваліфікованих робіт­ників з-за кордону. Раніше уряд і Президент казали, що створять 5 мільйонів робочих місць, ще жодного не створили. Головним престижем для них було повернення з-за кордону робітників, але вони нічого не зробили. Кваліфіковані робітники повернуться, бо їх у першу чергу викинуть, а ми не знаємо, що з ними робити.

По-перше, потрібно наповнити центри зайнятості, щоб вони нормально виплачували допомогу по безробіттю, бо до них звернуться мільйони людей.

По-друге, потрібна перекваліфікація робітників, і це треба передбачити в програмі зайнятості.

Є й інші пропозиції, які потрібно розглянути, але корис­туючись нагодою, що нині присутні багато профспілкових праців­ників і активістів, не можу обійти тему участі профспілок у захисті людини праці. Подивіться, що робиться — звільняють мільйони людей. Ми почули сьогодні позицію профспілок. Хіба у вас, шановні колеги (мої колеги колишні), немає законодавчої бази? Про це згадував Василь Георгійович Хара. Кодекс законів про працю старий, але він діє, і Закон “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”, і колективні договори та угоди, і пра­во подавати позови до суду — чому ми це не використовуємо? І  може, шановні колеги, завдяки нашій мовчазній згоді на 35 від­сотків підвищують тарифи на житлово-комунальні послуги. А де ж  позиція профспілок? У 4 рази підвищили вартість проїзду в транспорті, у метро. Звертаюся до профспілок міста, керівників: а чого ж ви, шановні, чекаєте? Гадаю, що лише за мовчазної згоди профспілок і насамперед байдужості Федерації профспілок України стало можливим те, про що заявляє Денісова: мінімальна заробітна плата буде 605 гривень, а база для визначення заро­бітної плати — 545 гривень. Хто давав право уряду, Міністерству праці та соціальної політики знижувати соціальні гарантії? І знову Федерація профспілок України мовчить.

Гадаю, що з приходом Василя Георгійовича Хари на посаду голови Федерації профспілок України, який очолює і наш комітет, ситуація зміниться. Однак, шановні мої колеги, скільки ж ви будете терпіти? Якщо ви не хочете нічого робити, люди без вашої допомоги це зроблять.

І ще одна пропозиція...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дайте можливість завершити думку.

 

ГОЛОС ІЗ ЗАЛУ. А что вы сделали как депутат?

 

СТОЯН О.М. Я скажу, що я зробив як депутат. Ми внесли 20 соціальних законопроектів у Комітеті з питань соціальної політики та праці.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Олександре Миколайовичу, прошу, закінчуй­те виступ. До вас підійде колега і ви потім поспілкуєтеся.

 

СТОЯН О.М. І наступна пропозиція. Сьогодні виступав представник Міністерства праці та соціальної політики, бо не було міністра праці та соціальної політики. Хочу зазначити, що міністра праці та соціальної політики жодного разу не було на засіданні комітету, який я представляю. Міністра жодного разу не було на  засіданні ради соціальних партнерів, вона, мабуть, взагалі не розуміє, що таке соціальна політика.

Тому вношу конкретну пропозицію до проекту рекомендацій парламентських слухань: за порушення статті 22 Конституції України, за участь у розробленні антинародного, антисоціального рішення Кабінету Міністрів України, що призвело до значного зниження рівня оплати праці мільйонів трудящих, за постійне ігнорування пропозицій соціальних партнерів висловити недовіру міністру праці та соціальної політики України Денісовій Людмилі Леонтіївні і звернутися до Прем’єр-міністра України Тимошенко Юлії Володимирівни з пропозицією звільнити її із займаної посади.

Прошу підтримати мою пропозицію. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Олександре Миколайовичу. Підтри­мувати або не підтримувати будуть народні депутати України, оскільки, як ви знаєте, рекомендації Верховної Ради голосуються народними депутатами України.

До слова запрошується генеральний директор Федерації роботодавців України Володимир Олександрович Грищенко. Будь ласка, 5 хвилин.

ГРИЩЕНКО В.О., генеральний директор Федерації робото­давців України. Шановні пані і панове! Ми у Федерації роботодав­ців України впевнені, що трудові права громадян можуть бути ефективно реалізовані тільки в одному випадку — коли у грома­дянина є робота. Отже, нам усім спільно — і владі, і робо­тодавцям, і працівникам — потрібно запроваджувати міжнародні норми гідної праці, це справді так.

Гідна праця — це ціла філософія. За визначенням Міжнародної організації праці, це “ефективна праця у прийнятних та безпечних умовах, яка дає працівнику задоволення від роботи, можливість повною мірою виявити свої здібності, навички та майстерність, праця з гідною оплатою та справедливим розподі­лом прогресу, праця, коли права трудящих захищені”.

Для того щоб ці гарні лозунги втілилися в життя, необхідні конкретні дії. Запровадження власних соціальних стандартів на кожному підприємстві може відбутися тільки за умови його ефективної роботи, що може бути забезпечено тільки у сприят­ливому правовому полі, яке може бути створено наявністю повноцінного та ефективного соціального діалогу між владою, організаціями роботодавців та профспілками. На жаль, в Україні такий діалог сьогодні не відбувається, на відміну від усіх розвинених країн.

Україні був наданий колосальний шанс створити в державі соціальну демократію, побудувати суспільство саме на принципах трипартизму. Як член Міжнародної організації праці Україна взяла на себе зобов’язання будувати відносини у сфері праці, ґрунтуючись на міжнародних нормах. Такі відносини гарантують встановлення балансу інтересів держави, роботодавців та найма­них працівників. Саме цей баланс дає можливість піднести еконо­мічний розвиток країни. Економіки всіх держав, де ці відносини збалансовані, ефективно розвиваються. Саме такий підхід дає змогу приймати на законодавчому рівні завжди вивірені рішення, наслідки яких є прогнозованими і для суспільства в цілому, і для кожної людини зокрема.

Проте Україна, на жаль, запроваджує не так цивілізовані норми відносин між владою, роботодавцями та найманими пра­цівниками, як норми подвійних стандартів. Ратифікувавши цілий ряд міжнародних норм, які є фундаментальними і гарантують дотримання трудових прав працівників саме через запровадження соціального діалогу, влада в Україні демонстративно їх ігнорує.

Більшість народних депутатів України навіть не знають про такі зобов’язання України, хоч вони є законодавчою нормою. У стінах цієї будівлі приймається велика кількість законодавчих актів, але в нормах роботи українського парламенту, виключаючи тільки комітет, який очолює пан Хара, відсутнє навіть розуміння, що таке соціальний діалог. Хоч це унікальний інструмент, який дав змогу країнам Західної Європи забезпечити високий рівень розвитку не тільки економіки, а й соціальних стандартів. Натомість уряди нашої країни відзначаються лише одним — невиконанням міжнародних зобов’язань та законодавства України, систематич­ним порушенням прав працівників і роботодавців, невиконанням норм Генеральної угоди. Якщо й надалі умови, в яких перебуває український бізнес, будуть погіршуватися, про високі соціальні стандарти та гідну працю марно говорити.

Світовим банком проведено дослідження більш як 170 країн щодо умов ведення бізнесу в 2009 році. Україна, зверніть увагу, посіла 145-те місце. Виявилося, що умови для розвитку національної економіки в нашій державі набагато гірші, ніж у таких країнах, як Гондурас і Папуа Нова Гвінея. Воістину, як сказала Прем’єр-міністр України, ми не папуаси. Бо щоб нам стати папуа­сами, уряд має виконувати закони України та припинити впро­вадження тоталітарних методів управління країною. У світі криза, а  в Україні вона — подвійна, бо ми не тільки відчуваємо вплив світових проблем, а й маємо внутрішні штучні проблеми, що виникли через непрофесійні дії уряду, які руйнують сьогодні нашу економіку.

Федерація роботодавців України вже декілька місяців не може достукатися до керівництва уряду з конкретними пропо­зиціями щодо подолання кризи. У жодній цивілізованій країні світу не можна собі уявити, щоб пропозиція Федерації роботодавців створити антикризовий тристоронній комітет з представників ро­ботодавців, профспілок і влади не була прийнята, це нонсенс. Ще раніше, в березні, ми звертали увагу уряду, що такі рішення, як протизаконне скасування податкових векселів, неповернення ПДВ, коштів за виконані замовлення призведуть до катастрофи. На жаль, це сталося: цілий ряд підприємств припинили свою діяльність, майже всі відчувають серйозні труднощі в роботі. Висновок один: у таких умовах бізнес не може працювати. Про які трудові права людей можна казати, якщо завтра їх можуть звіль­нити через зупинення підприємств з вини влади, і тоді вже треба буде вести мову про їх виживання.

Завершуючи, я хотів би ще раз закликати до співпраці шановних наших колег з профспілок. Дорогі колеги! В умовах кризи треба усвідомити, що ми — в одному човні, і його не можна розхитувати. Сьогодні роботодавці зіштовхуються, з одного боку, з нецивілізованістю влади, з різким поширенням корупції у владі, а з другого — часто з дуже справедливими, але нереальними в умовах сьогодення вимогами профспілок. І роботодавець, таким чином, опиняється між молотом і ковадлом. Для нас усіх сьогодні головне — зберегти наші підприємства і відповідно робочі місця. Впевнений, що ми зможемо це зробити, якщо об’єднаємо наші зусилля для того, щоб змусити владу працювати на інтереси країни, а не займатися популізмом.

Я вам вдячний, дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошую до слова заступника голови Федерації профспі­лок України Григорія Васильовича Осового.

 

ОСОВИЙ Г.В., заступник голови Федерації профспілок України. Шановні народні депутати! Шановні колеги! Шкода, немає Володимира Михайловича. Я хотів би від імені профспілок передати йому вітання з обранням на високу посаду спікера нашого парламенту в цей складний, відповідальний для України та суспільства час. Це перше.

І друге. Колеги, так складається, що йому, очевидно, як і два роки тому, доведеться знову приймати делегацію Федерації профспілок України, яка 23 грудня проведе масову маніфестацію протесту біля стін парламенту у зв’язку з масовими порушеннями трудових прав працівників.

Хочу зазначити, що, ініціюючи розгляд парламентом даного питання ще навесні цього року, ми навіть не сподівалися, яким болючим воно виявиться у цей кризовий період, коли зупиня­ються заводи, масово скорочуються робочі місця, зростають борги із заробітної плати, і лави безробітних поповнюють десятки тисяч людей. В одних випадках це дійсно пов’язано з об’єктив­ними обставинами, але здебільшого ми бачимо, що бізнес під загальний шумок кризи цинічно нехтує правами людей, елемен­тарними життєвими потребами, доводячи до відчаю і навіть до фатальних вчинків.

Тому перша проблема, яку вбачають профспілки на сього­дні: як протидіяти порушенню права людини на працю? Ми вва­жаємо, що центральне місце в антикризових заходах, які зараз розробляються і, очевидно, найближчим часом будуть затвер­джені, має бути вимога до власників усіх рівнів зберегти робочі місця і нинішній кадровий потенціал. Втратимо це — не буде коштів ні на пенсії, ні на соціальний захист бідних.

Друга проблема: як посилити державний контроль за дотри­манням роботодавцями трудових прав працівників? Будьмо відвертими, Державна інспекція праці, про це сьогодні говорили, з цим завданням не може впоратися, хоча й намагається. У  прокурорів руки просто не доходять до звичайних людей. А в судах правди теж важко знайти, надто якщо людина втратила роботу і немає коштів навіть на хабара, щоб звернутися до суду. На жаль, така прикра реальність.

Профспілки, звичайно, використовують своє право громад­ського контролю. Олександр Миколайович Стоян тут дуже кри­тикував профспілки за те, що вони пасивні. Олександре Мико­лайовичу, заглядайте на сайт Федерації профспілок, і ви трошки більше дізнаєтеся, що вона робить. Хочу сказати, що тільки за десять місяців поточного року профспілками проведено перевірки і виявлено 170 тисяч порушень прав працівників на підприємствах. Ми подали роботодавцям відповідні свої пропозиції-висновки, але  тільки у 15 відсотках випадків роботодавці зреагували на них і фактично взяли до виконання.

Тому постає запитання: що робити? Насамперед має бути посилена персональна відповідальність керівників підприємств, правоохоронних органів, які зобов’язані здійснювати державний контроль і нагляд. Ми також просили колег з Верховної Ради, Міністерства юстиції розглянути проблемні питання судового захисту.

Водночас ми порушували і сьогодні знову порушуємо питання про створення спеціалізованих трудових судів, як це зроблено в більшості країн Європейського Союзу. Це, звичайно, значно підвищило б доступ громадян до суду та справедливість рішень, оскільки вони приймаються за участю громадських судів від профспілок. Добре, що, як заявив сьогодні заступник міністра, Міністерство праці та соціальної політики підтримує цю ідею, але я хочу зазначити, що Міністерство юстиції категорично не підтри­мує цю ідею. Тому найперше наше звернення до Міністерства юстиції, відповідного комітету Верховної Ради з проханням дійсно знайти порозуміння в цьому плані.

Крім того, вважаємо, що було помилковим позбавлення профспілок в 1994 році права на здійснення державного нагляду у сфері праці і за охороною праці. Ну не можуть сьогодні контро­люючі державні органи дійти до більш як мільйона суб’єктів господарської діяльності! А профспілки діють майже на всіх вели­ких, середніх підприємствах, отже мають доступ до робочих місць і контролю. Тому нагальною є необхідність підвищення контроль­ної функції профспілок. Ніна Іванівна Карпачова у своєму виступі сьогодні заявила, що треба відновлювати права профспілок у цій сфері. Є певне розуміння в уряді, є Конвенція №150, яка дозволяє владі передавати частину контрольних функцій громадськості. Тому потрібне законодавче вирішення цього питання в парламенті.

І ще одна проблема, яка стосується самих профспілок. Для  того щоб захищати, профспілки самі мають бути добре захищеними, мати відповідні права і повноваження. Рейдерська атака, нещодавно проведена на Федерацію профспілок і її органі­зації на місцях, засвідчила, що бізнес хоче знищити… І політичний слід там є, скажемо так, є навіть слід на печерських пагорбах. Тобто хочуть знищити найбільшу громадську правозахисну органі­зацію країни, щоб полегшити собі життя, а заодно заволодіти майном, яке мають сьогодні профспілки, і звичайно, виборчим ресурсом… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні колеги, переходимо до виступів в обговоренні. Хочу нагадати, що відповідно до регламенту ми зараз працюємо у форматі 3-хвилинних виступів.

Запрошую до слова голову Національної служби посеред­ництва і примирення Олександра Ярославовича Окіса.

 

ОКІС О.Я., голова Національної служби посередництва і примирення. Шановні учасники парламентських слухань! Питання, що розглядається на порядку денному, є, безумовно, актуальним не тільки тому, що основні права і свободи громадянина в нашій країні гарантуються Конституцією, а й з огляду на те, що воно набуває дедалі більшої актуальності у зв’язку з охопленням нашого суспільства всесвітньою економічною кризою. Ми про­гнозували і повідомляли відповідні інституції нашої держави про тенденцію до зростання заборгованості із заробітної плати у  другій половині цього року, що, у свою чергу, безумовно, призвело до збільшення кількості колективних трудових спорів та конфліктів.

Як ви добре знаєте, Національна служба посередництва і примирення створена відповідно до Закону України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” з  метою сприяння своєчасному вирішенню колективних трудових спорів, запобігання їх виникненню, здійснення посередництва при їх вирішенні. Тому перед нами сьогодні і на майбутнє постає дуже відповідальне завдання — виконання на високому професійному рівні своїх обов’язків.

Не зупинятимуся на соціально-економічному становищі промислових підприємств нашої держави, ми про це вже почули, але скажу, що результат такої ситуації — зростання соціальної напруженості у трудових колективах та значне збільшення кількості колективних трудових спорів. По галузях економіки можу навести такі дані: у вугільній промисловості на сьогодні зареє­стровано 34 спори, у машинобудуванні — 21, на транспорті — 16, у бюджетній сфері — 15, у житлово-комунальному господарстві —12. Тільки сьогодні зранку до нас надійшли документи щодо реєстрації ще дев’яти колективних трудових спорів у Донецькій, Львівській, Луганській областях. Загальна сума заборгованості з виплати заробітної плати, що була основною причиною виникнення колективних трудових спорів, зареєстрованих нашою службою, перевищує 500 мільйонів гривень. Найбільша сума бор­гу в Донецькій, Луганській, Харківській, Львівській областях.

На сьогодні наша служба сприяє вирішенню 176 колек­тивних трудових спорів. Наскільки проблематичні для вирішення ці  спори, свідчать такі приклади: Харківське державне авіаційне виробниче підприємство (місто Харків) — 3020 осіб вступили у колективний трудовий спір з адміністрацією з вимогою погасити заборгованість у сумі 29 мільйонів гривень; підприємство “Радіо­прилад” (місто Запоріжжя) — 1048 найманих працівників вступили у трудовий спір з метою погасити заборгованість у сумі 9 мільйо­нів гривень.

Слід зазначити, що вирішення спорів — це не миттєвий процес, але довготривале очікування виплати заборгованості спонукає найманих працівників до застосування таких заходів, як акції соціального протесту і страйки. Декілька цифр: 1999 рік — 366 страйків, 2007 рік — 24 страйки, а за останні декілька місяців поточного року вже відбулося 13 страйків та 67 акцій соціального протесту по всій Україні.

Саме тому ми пропонуємо внести зміни до Закону України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфлік­тів)” щодо обов’язкового виконання рішень трудового арбітражу, якщо колективний трудовий спір виник у зв’язку з порушенням трудових прав працівників. Ми також вважаємо за необхідне на законодавчому рівні посилити відповідальність власників суб’єктів господарювання за невиконання рішень примирних органів, тому що відповідно до Закону “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” жодна із сторін не має права ухиля­тися від примирних процедур.

Безумовно, запобігти економічній кризі ми не зможемо, але сприяти зменшенню її наслідків — наше головне завдання.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошую до слова голову Конфедерації вільних профспілок України, народного депутата Михайла Яковича Волинця. Будь ласка.

 

ВОЛИНЕЦЬ М.Я., голова Конфедерації вільних профспілок України, заступник голови Комітету Верховної Ради України з  питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та  ядерної безпеки (Блок Юлії Тимошенко). Шановний Миколо Володимировичу! Шановні присутні, телеглядачі та радіослухачі! Україна взяла на себе зобов’язання керуватися міжнародними пактами та привести українське законодавство у відповідність з міжнародними нормами і стандартами. Однак незважаючи на те, що розроблено багато законопроектів і урядом, і різними громад­ськими організаціями, які внесені народними депутатами, на жаль, ціла низка законопроектів не розглядається з тієї причини, що сьогодні парламент працює неефективно через політичну кризу.

Я, наприклад, після аварії на шахті ім. О. Засядька рівно рік тому спільно з Держгірпромнаглядом розробив законопроект “Про промислову безпеку”, адже в Україні на вугільних шахтах найвищий травматизм у світі. І що ви думаєте? Цей законопроект ще не пройшов усі комітети, він досі не розглянутий парла­ментом.

З 2007 року я є автором законопроекту щодо приведення законодавства України у відповідність з міжнародними нормами в  частині свободи асоціації, що передбачає, зокрема, внесення змін до Цивільного кодексу, до законів “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”, “Про державну реєстрацію юридич­них осіб та фізичних осіб — підприємців” та інших. Цей законо­проект протягом трьох років блокувався в базовому Комітеті з  питань соціальної політики та праці, лише кілька днів тому розглянули його. Я не знаю, коли він буде внесений на розгляд парламенту.

Сподіваюся, що із створенням вчора демократичної коаліції в парламенті, з обранням спікером пана Литвина ситуація карди­нально зміниться, парламент запрацює, і наші сподівання справдяться.

Хочу сказати також про позитивний момент. Коли Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко ініціювала розроблення та розгляд у парламенті законопроекту “Про підвищення престижності шах­тарської праці”, ця ініціатива була підтримана депутатами з усіх фракцій, і шахтарі отримали такий закон, якого вони не мали протягом 17 років. Тобто вони отримали увагу і уряду, і парла­менту, всіх гілок влади, і сьогодні дійсно пенсія багатьох шахтарів вже підвищилася майже на 80 відсотків, вирішується багато інших питань.

При цьому хочу зауважити, що 99 відсотків порушень відбуваються на місцях. Наприклад, ЗАТ “ЛИНИК” не має їдальні на території підприємства, хоч завод розташований за 20 кіло­метрів від міста. Інші питання не врегульовані, людей викидають на вулицю, ставляться до працівників, як до бидла. Незалежну профспілку, яка там існує, просто знищують. Учора дано команду, щоб за два місяці незалежної профспілки там не було. Ще рік тому на заводі було близько 1 тисячі членів профспілки, а нині залишилося 413.

Ще одне питання. Думаю, ще виступатиме пан Симонік з комбінату імені Ілліча. Після того, як вони виступили у прямому ефірі на каналі ТРК “Україна” в передачі “Шустер live” і розповіли, що людей викидають на вулицю, їх відсторонили від роботи…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дайте можливість завершити.

 

ВОЛИНЕЦЬ М.Я. Дякую. У даному разі роботодавець розуміє, що він не має права звільнити працівників, але він звертається до працівників міліції, які приходять до мартенівської печі, беруть під руки голову та заступника незалежної профспілки і намагаються винести за межі підприємства. Що це відбувається? Я звертаюся із запитом до міністра внутрішніх справ — отримую відписку. Я звертаюся до вас, пане Віталію, і сподіваюся, що ви дасте роз’яснення кожному працівнику міліції, щоб їх не викори­стовували проти людей праці.

У той час, коли уряд підписує меморандум з власниками підприємств гірничо-металургійного комплексу разом з профспіл­ками, і саме цим підприємствам надаються дуже великі привілеї, преференції за рахунок держави в податковій сфері, за рахунок енергетики, за рахунок транспортної сфери, вони беруть на себе зобов’язання, як просить Прем’єр-міністр, не викидати людей на вулицю і зберегти рівень заробітної плати. І що ви думаєте? Пільги взяли, меморандум підписали — і масово викидають людей на вулицю. Я можу навести дуже багато прикладів, але, на жаль, просто не маю часу.

Нещодавно я разом з представницею “Блоку Юлії Тимо­шенко” Оленою Бондаренко виїжджав на північ Італії, де ми знайомилися з умовами життя наших громадян у цій країні. І що ми побачили? Ми побачили, що місцеві органи влади краще ставляться до наших громадян, ніж у консульствах в Римі та Мілані, де людей ображають, постійно вимкнений телефон і таке інше.

Наступне. Думаю, цим питанням мені персонально треба зайнятися. Нажали можливість громадянам інших країн заїжджати на три місяці в нашу країну. А для наших громадян, які працюють за кордоном, можна лише на 10 днів заїхати на власному авто. Це  справедливо чи ні? Тобто такі питання треба врегулювати. Але це не я повинен робити як представник Комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки, а фахівці.

Сподіваюся, що мої колеги якщо самі цього не зроблять, то допоможуть мені написати правильні законопроекти. І я також сподіваюся, що в рекомендаціях парламентських слухань ці питан­ня будуть відображені.

Дякую за можливість виступити. Спасибі.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Михайле Яковичу.

Запрошую до слова голову Громадської ради освітян і   науковців України Станіслава Миколайовича Ніколаєнка. Будь ласка.

 

НІКОЛАЄНКО С.М., голова Громадської ради освітян і  науковців України. Шановні друзі! Шановні колеги! Шановний Миколо Володимировичу! Дякую за запрошення взяти участь у цій дискусії. Хочу розпочати з того, що зовсім недавно у 20 най­більших європейських країнах провели соціологічне опитування на предмет того, чи відчувають люди себе щасливими. Так ось, Україна зайняла останнє місце, наші громадяни не відчувають себе щасливими. Зате вони на першому місці за участю в різних виборах, акціях тощо. І це має нас турбувати.

Ми маємо сьогодні унікальну картину, коли працююча людина в Україні є бідною. Тобто людина, яка працює на дві ставки вчителя, сьогодні не в змозі утримувати свою сім’ю. Так само це стосується і вченого, який навіть якщо на три ставки працюватиме, не зможе наздогнати інфляції, і взагалі він не розуміє, що відбувається в цій державі. Тому констатація факту про те, що Україна є соціальною державою, як записано в Кон­ституції, на жаль, не витримує ніякої критики. Ми є жорстко ліберально-буржуазною країною, де людина праці — ніщо.

Хочу сказати також про те, що на сьогодні 100 сімей утримують у своїх руках статки, еквівалентні двом третинам внутрішнього валового продукту, а решта 47 мільйонів громадян — усі разом одну третину. І які ми тут не називали б закони, конвен­ції тощо, якщо це питання не буде врегульовано, не буде вирі­шено на законодавчому, політичному, на іншому рівні, ми ніколи соціальної справедливості не досягнемо і справедливої України не буде.

Криза, яка сьогодні є у світі, множиться кризою управ­лінською, кризою професійною, кризою демографічною, кризою соціальною. І мені здається, що ми ось-ось опинимося в середині 90-х років минулого століття. Якщо взяти тільки зовнішній борг — 100 мільярдів доларів, 70 відсотків ВВП. Я вже не кажу про те, які процеси починаються сьогодні в галузі освіти, в галузі науки тощо.

Джерела збагачення нуворишів — дешева робоча сила та дешева сировина — не перекриті. Рівень експлуатації людей різко зріс, у валовому внутрішньому продукті зарплата нині становить 33 відсотки, хоч у 1990 році була 58. Нагально потрібен новий закон про працю, щоб праця займала у собівартості продукції не менше 35–40 відсотків. Необхідно, щоб дотримувалися всі закони щодо видатків, які виділяються на освіту, науку, медицину. Нам сьогодні потрібні диференційовані податки і рентні платежі, кон­троль держави над природними монополіями, і тоді ми наповнимо бюджет. Якщо ці питання не вирішимо, то ситуацію не вдасться змінити на краще.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Станіславе Миколайовичу.

Запрошую до слова виконавчого віце-президента Конфеде­рації роботодавців України Олексія Валентиновича Мірошниченка.

 

МІРОШНИЧЕНКО О.В., виконавчий віце-президент Конфеде­рації роботодавців України. Шановний головуючий! Шановні народні депутати! Шановні запрошені! Розділяючи стурбованість усіх присутніх щодо ситуації з дотриманням трудових прав грома­дян, водночас, на нашу думку, неможливо їх розглядати у відриві від реальної економічної ситуації. Ми вбачаємо, що основною тезою сьогоднішніх парламентських слухань має бути захист прав працівників через збереження робочих місць. І тому всі рекомен­дації повинні спрямовуватися на вирішення головного завдання — подолати кризу, зберегти робочі місця, заробітну плату, а відтак і соціальну стабільність в Україні.

І що ми бачимо у проекті рекомендацій? З усіх 10 сторінок шість загальних речень про подолання кризи, дев’ять абсолютно конкретних пропозицій про посилення відповідальності робото­давця і ще одна пропозиція стосовно спрощення процедури оголошення страйку. І все. Решта переписуються з рекомендацій до рекомендацій протягом декількох років, і нічого не вико­нується  —  Трудовий кодекс, Податковий кодекс та інші законо­давчі акти, які необхідно ухвалити.

Це не звинувачення на адресу профільного комітету, навпаки, комітет має напрацювання і, мабуть, найчастіше залучає інституції громадянського суспільства до своєї роботи. Наше невдоволення треба адресувати: Президенту України — за нехту­вання прав соціальних партнерів і нестабільність соціального діалогу, Кабінету Міністрів України — за непрозорість правил гри, маніпулювання організаціями бізнесу, Верховній Раді п’ятого і  шостого скликань — за неприйняття життєво важливих для України законів.

Не хочу отримати критику за демагогію, тому — до пропозицій. Ми три тижні тому направили всім гілкам влади абсолютно конкретні пропозиції, напрацьовані нашими фахівцями з урахуванням досвіду Франції, Бельгії та інших країн. Відповідь отримали лише вчора і лише від Міністерства праці та соціальної політики. Суть цієї відповіді: 90 відсотків пропозицій не можуть бути враховані, через те що порушують статтю 22 Конституції України і права працівників. А що, можливо подолати кризу, не порушуючи чиїхось прав? Чи лише права роботодавців можна порушувати? Ми що — не громадяни України?

Подумайте, шановні, де логіка, коли сьогодні посилюється адміністративний і кримінальний тиск на роботодавців, коли штрафують за нестворення робочих місць для інвалідів, наперед стягуються податки, не відшкодовують ПДВ? Проти кого спря­мовані ці заходи? Думаю, що не тільки проти роботодавців, а й проти всіх працівників.

Ще рік тому ми порушували питання внутрішньої трудової міграції, внутрішнього ринку і багато інших — нічого не враховано. Тому я пропоную доповнити наші рекомендації цілком конкрет­ними пропозиціями, створити тристоронню робочу групу і прий­няти їх за основу.

І останнє. Шановний Миколо Володимировичу, я повністю підтримую відповідь Василя Георгійовича Хари на запитання щодо блокування роботи Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, головою правління якого я є. Ну, не може Генеральна прокуратура втручатися в діяльність самоврядної організації. Не може Генеральна прокуратура за 28 хвилин до початку засідання правління, на якому розглядаються життєво важливі для країни рішення (бюджет фонду), видавати припис про зупинення роботи, неможливість скликання правління і підписання рішень. Ми входимо в наступний рік без бюджету, із загрозою несплати лікарняних, видатків на поховання, оздоровчі заходи, у  зв’язку з пологами тощо. Тому в мене абсолютно конкретне прохання до вас, шановний Миколо Володимировичу, і до нашого профільного комітету: прийняти сьогодні звернення до Гене­ральної прокуратури якомога скоріше скасувати цей припис і відновити нормальну роботу фонду.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Олексію Валентиновичу.

До слова запрошується голова Професійної спілки атесто­ваних працівників органів внутрішніх справ Анатолій Семенович Онищук.

 

ОНИЩУК А.С., голова Професійної спілки атестованих пра­цівників органів внутрішніх справ України. Шановний головуючий! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Ситуація, що склалася з дотриманням конституцій­них   прав громадян у нашій країні, є достатньо складною і  проблематичною. На даний час, на жаль, відсутні будь-які гарантії щодо їх дотримання. Крім того, хочу зазначити, що неможливо домогтися відновлення порушених конституційних прав громадян, якщо вони порушені актами Президента, Кабінету Міністрів або Верховної Ради. Саме на цьому рівні або забезпе­чується дотримання конституційних прав громадян, або навпаки — вони ігноруються. Ми пройшли всі необхідні процедури щодо захисту та відновлення порушених конституційних норм у частині соціальних гарантій працівникам органів внутрішніх справ, але позитивного результату на сьогодні, на жаль, немає. Незважаючи на те, що з цього приводу є сім рішень Конституційного Суду України!

Останнім рішення за поданням Верховного Суду України від 22 травня 2008 року Конституційний Суд України підтвердив, що соціальні права працівників правоохоронних органів та правослуж­бовців є складовою їхнього статусу, сприяють виконанню ними своїх функцій, а отже — беззаперечно підлягають державному забезпеченню та судовому захисту.

Як приклад, зазначеними рішеннями Конституційного Суду норми законодавства, що так чи інакше скасовували права працівників міліції (зокрема, на безоплатний проїзд усіма видами громадського транспорту приміського, місцевого сполучення), визнані такими, що не відповідають Конституції України. Однак, незважаючи на чітку і зрозумілу правову аргументацію, протягом майже десяти останніх років порушуються конституційні права працівників органів внутрішніх справ. З подачі держави право­охоронців виштовхують з громадського транспорту, скубають за уніформу.

За цей період з органів внутрішніх справ звільнилися майже 160 тисяч працівників міліції. Серед працівників міліції остаточно підірвано довіру до держави. Чому це відбувається? Напевно, тому що, на жаль, ми неактивно використовуємо можливості щодо свого захисту. На нашу думку, влада окремо живе своїм життям і не переймається проблемами пересічних громадян, а громадяни живуть своїм життям і вже не сподіваються на її допомогу і підтримку.

Що треба робити за такої ситуації? Свою позицію ми висловили у зверненні, яке направили до народних депутатів, сподіваюся, вони з ним ознайомляться. Хоч я вважаю, Консти­туційний Суд чітко дав відповіді з цього приводу. Ми будемо звертатися до суду, якщо конституційні права громадян, у тому числі працівників органів внутрішніх справ, будуть обмежені в Державному бюджеті на 2009 рік.

Наступним кроком ми сформуємо реєстр посадовців, у тому числі народних депутатів, які своїми проектами законів та голо­суванням за них порушують конституційні права громадян. Цей реєстр через ЗМІ ми доведемо до всіх громадян України.

Наступний крок — відповідно до рішення Конституційного Суду ми звернемося з позовом до суду, можливо, до народних депутатів. А також будемо готувати позов до Європейського суду з прав людини. Я не бачу іншого шляху, щоб захистити консти­туційні права громадян, у тому числі працівників органів внутрішніх справ.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Анатолію Семеновичу.

Запрошую до слова заступника генерального директора Федерації роботодавців України Василя Івановича Надрагу. Підготуватися Мельнику.

 

НАДРАГА В.І., заступник генерального директора Федерації роботодавців України. Добрий день, шановні колеги! Дотримання конституційних гарантій трудових прав громадян неможливе без відповідного законодавчого забезпечення — це переконання Федерації роботодавців України. Ми вважаємо, що суто законо­давче забезпечення може вирішити певну низку проблем, які нині існують.

Насамперед це прийняття нового Трудового кодексу, бо чинний кодекс прийнятий у 1971 році, а окремі нормативні акти у цій сфері діють у нашій державі ще з 1922 року, були затвер­джені Радою народних комісарів під головуванням Леніна. Ми живемо в іншому тисячолітті, життя іде, змінюється все — еко­номіка, трудові відносини. Виходячи з цього, хочу наголосити на тому, що інші держави, на які ми любимо посилатися, такі навіть як Росія та Казахстан, вже давно живуть за новими трудовими кодексами. Вони прийняли логіку змін в економіці, соціально-трудових відносинах і відповідно до цього відрегулювали свої взаємовідносини. На превеликий жаль, у нас ці перетворення стоять на місці.

Чинний трудовий кодекс не може відповідати потребам сьогодення, і Федерація роботодавців України пропонувала і про­понуватиме якнайшвидше прийняття нового Трудового кодексу, який, на нашу думку, повинен відповідати світовому досвіду соціально-трудових відносин, нормам і конвенціям Міжнародної організації праці, які вже ратифіковані Україною і є частиною вітчизняного законодавства. Ми вважаємо, що Трудовий кодекс України має збалансувати інтереси роботодавців та працівників і  представляти їх рівними сторонами у трудових відносинах з наділенням відповідними повноваженнями кожної із сторін.

Ми вважаємо, що Трудовий кодекс повинен гальмувати інтереси окремих органів держави, які продовжують вести свою ідеологічну позицію таким чином, що держава є господарем у будь-яких питаннях. Тому особливу стурбованість у нас викликає книга сьома “Нагляд та контроль за дотриманням трудового законодавства” проекту Трудового кодексу, яка всупереч міжна­родним стандартам та здоровому глузду передбачає існування репресивного органу — Державної інспекції праці з практично необмеженими повноваженнями, створеного не для запобігання порушенням норм трудового права, а лише для покарання за будь-які дрібні порушення, навіть ненавмисні.

Висновок — необхідно терміново прийняти новий Трудовий кодекс. Федерація роботодавців України наголошує на тому, що необхідно терміново прийняти Трудовий кодекс, проект Закону “Про соціальний діалог в Україні”, внести зміни до законодавства щодо діяльності профспілок і організацій роботодавців.

Вітаючи обрання Володимира Литвина Головою Верховної Ради України, ми сподіваємося, що парламент почне ефективніше працювати, у тому числі і у сфері трудового законодавства.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Василю Івановичу.

Запрошую до слова директора Науково-дослідного інституту соціально-трудових відносин Сергія Вікторовича Мельника. Приготуватися Притоманову.

 

МЕЛЬНИК С.В., директор Науково-дослідного інституту соціально-трудових відносин Міністерства праці та соціальної політики України. Шановні колеги! Вважаю, що моє, мабуть, і ваше враження: де жа вю, ходіння по колу в цій сфері, яке продов­жується роками, а то й десятиліттями, може закінчитися лише тоді, коли утвориться модель соціально-економічного розвитку країни на далеку перспективу, в тому числі й розвитку соціально-трудових відносин. І докладніше про пропозиції, які сьогодні ще не згадувалися.

Перше — зупинити галузевий лобізм на державному рівні, запровадити механізми стимулювання виробничого малого та середнього бізнесу, націоналізувати дешеві активи підприємств перспективних галузей, направити інвестиції в найменш ризикові сфери — освіту, інновації, соціально-транспортну інфраструктуру тощо.

Друге — сформувати дієву вертикаль державного управління працею, соціально-трудовими відносинами шляхом виділення в окрему одиницю Міністерства праці та соціальної політики з його регіональними відділеннями. Тому що, на жаль, на регіо­нальному рівні фактично втрачені такі аспекти, як продуктивність праці, нормування, експертиза умов праці.

Третє — запровадити на законодавчому рівні об’єктивні між­професійні, міжпосадові та міжгалузеві співвідношення зарплат. Запровадити в державі моноподаток, що дасть можливість вивести частину капіталів, робочої сили з тіні, підняти на новий рівень діяльність органів нагляду і контролю за дотриманням законодавства про працю, створити трудові суди, трудову поліцію, зупинити постійну ротацію державних службовців, відновити інститут державних секретарів. Якщо йде мова про скорочення державних службовців, то рахувати їх не по багнетах, а скоро­чувати шляхом передавання великої кількості функцій державного управління до приватної сфери.

Нинішня соціальна відповідальність бізнесу по-українськи — приклад соціальної безвідповідальності бізнесу. Є багато питань та претензій до найманих працівників, до їх представників, які   часто-густо забувають про такі поняття, як “мотивація”, “продуктивність”, “нормування”, “дисципліна праці”, “відповідаль­ність”. За нашими оцінками, менше 50 відсотків національної ро­бочої сили в змозі підтвердити свою професійну компетенцію. Щодо випускників навчальних закладів страшно навіть називати цифри.

Антикризові заходи потребують внесення змін до чинного законодавства, до чого я закликаю представників всіх зацікав­лених сторін.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошую до слова виконавчого директора Федерації металургів України Сергія Олексійовича Притоманова. Приготува­тися Александровській.

 

ПРИТОМАНОВ С.О., виконавчий директор Федерації металургів України. Уважаемые участники парламентских слушаний! Защита конституционных гарантий трудовых прав граждан не должна сводиться к тотальному усилению контроля со стороны государства за работодателями. Если мы действительно хотим найти реальные пути выхода из социально-экономического кризиса и сохранить рабочие места, то нам, прежде всего, необходимо думать о создании условий для нормальной деятель­ности работодателей и соблюдении хорошо известных эконо­мических законов.

Есть такая экономическая категория — производительность труда, и есть всем хорошо известный, надеюсь, закон о повы­шении производительности труда. То есть, проще говоря, мы должны не просто иметь право на труд и иметь работу, а нужно много и хорошо трудиться, только тогда мы сможем нормально жить. Поэтому в условиях кризиса пора, наконец, серьезно обратить внимание не только на соблюдение конституционного права на труд, но и на эффективность этого труда.

В горно-металлургической отрасли сложилась парадоксаль­ная ситуация. С 2002 по 2007 год производительность труда в черной металлургии выросла на 32 процента, а средняя зара­ботная плата — на 284 процента; в горнодобывающей отрасли — соответственно на 45 и 202 процента; в коксохимической отрасли  — на 6 и 202 процента. Никакая экономика не выдержит такого популизма!

Поэтому я считаю, что повышение производительности труда во всех сферах экономической деятельности должно стать одним из приоритетов работы всех сторон социального диа­лога  — и работодателей, и профсоюзных организаций, и госу­дарства. Нам нужно не столько заботиться о законодательном повышении доли заработной платы в себестоимости продукции, а принимать законы, позволяющие повышать производительность труда, и увязать повышение заработной платы с производи­тельностью труда.

И еще один вопрос, на котором хочу остановиться. Работо­датель платит не только заработную плату своему работнику, но и тратит значительные средства на его социальное страхование, а также на социальный пакет в соответствии с коллективным договором. С нашей точки зрения, пришло время говорить о том, сколько стоит работодателям коллективный договор. По нашим расчетам, в горно-металлургическом комплексе расходы на социальные нужды, которые не входят в фонд оплаты труда, колеблются от 7 до 18 процентов фонда оплаты труда (в среднем 12,2 процента по всему горно-металлургическому комплексу) плюс отчисления на социальное страхование. Именно поэтому доля чистой заработной платы в затратах работодателей на содержание рабочей силы составляет в среднем 55 процентов. Другими словами, ко всему, что мы платим людям, мы должны добавить еще столько же и получим реальные затраты работо­дателя на содержание рабочей силы. Я хотел бы, чтобы в кол­лективных переговорах на всех уровнях мы начали говорить, наконец, о реальных затратах работодателя на содержание рабо­чей силы и о том, как она изменяется из года в год.

Спасибо.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошую до слова народного депутата України, секретаря Комітету Верховної Ради з питань бюджету Аллу Олександрівну Александровську. Будь ласка. Підготуватися Кожевіній.

 

АЛЕКСАНДРОВСЬКА А.О., секретар Комітету Верховної Ради України з питань бюджету (Комуністична партія України). Здрав­ствуйте, уважаемые участники парламентских слушаний! Я с боль­шим интересом выслушала доклады и выступления. И у меня возник один очень простой вопрос: мы ощущаем, что находимся в Украине, в ХХІ веке, в условиях экономического кризиса, кото­рый продиктован политическим кризисом? Мне кажется, что нет.

Пусть на меня не обижаются работодатели, и не потому, что я коммунист и буду защищать наемных работников, буду просто логически мыслить. Сегодня прозвучал один интересный тезис о  том, что равноправные отношения должны быть похожи на треугольник: правительство — работодатель — наемный работник. Вот говорят: посмотрите на Запад, там гармонизированы эти отношения, давайте в Украине сделаем так же. Полный абсурд! На Западе гармонизированы отношения, но это не спасает их от кризиса, безработицы, отсутствия оборотных средств и так далее. А нас призывают по их примеру гармонизировать. Навер­ное, должны быть другие способы решения проблем, нежели те, которые нам предлагают.

Работодатель не защищен. Предыдущий оратор тоже об этом говорил. Беру проект постановления парламентских слушаний и смотрю — сплошная защита работодателя. Если сегодня в Харьковской области долги по заработной плате достигли 90 миллионов гривень, кто не защищен? Работодатель, который их не платит, или наемный работник, который их не получил и сегодня, извините, вынужден подыхать с голоду?

У нас останавливается подшипниковый завод, завод электроаппаратуры уничтожен, “Электромашина” находится на грани остановки, потому что нет заказов и так далее. Если сегодня 70 человек Харьковского завода “Гидропривод” получили уведомление о сокращении, что им делать? Как им жить?

Так кто же не защищен? Наемные работники не защищены, и гармонизации не может быть. Будем говорить откровенно: и го­сударство, и работодатель за счет труда наемного работника неплохо живут и существуют, если посмотреть на автомобили, коттеджи, на то богатство, которым сегодня в Украине обладают уже многие, не единицы. А наемный работник нищий, заработная плата не достигает прожиточного минимума.

Я не буду поддерживать проект рекомендаций парла­ментских слушаний без серьезной корректировки. Разве можно сегодня говорить о необходимости внедрения общеобязатель­ного государственного социального медицинского страхования? А  кто будет платить страховку? Работодатель? Не говорите, что  ему тяжело и он не может. Да, действительно, налоги давят, нет возможностей для реинвестиций, расширения производства и так далее. Но, как я только что сказала, наемные работники нищие по определению. Государство все время кричит, что у него нет денег. Нужно просто разобраться. Деньги есть, я говорю это как секретарь бюджетного комитета. Это неправильная посылка, ее нельзя включать.

Здесь речь идет о необходимости создания фонда обеспечения выплаты заработной платы в случае банкротства предприятия. Я — автор законопроекта, который не один год пытаюсь, извините за выражение, протащить через Верховную Раду, чтобы в случае банкротства предприятия в первую очередь получили заработную плату наемные работники. Но мне не удает­ся провести этот законопроект через Верховную Раду. Сначала — государство, потом — банки, потом — еще кто-нибудь. На сего­дняшний день у обанкротившихся предприятий 3 миллиарда гри­вень долга по заработной плате, а мы на парламентских слуша­ниях снова этот вопрос обходим стороной.

Спасибо, что вы приехали и предлагаете интересные вещи. С удовольствием все выслушиваю. Мы обязательно для решения проблемы будем отталкиваться от ваших предложений. Давайте мыслить реально: материальные ценности всегда создает наем­ный работник — врач, учитель, рабочий. Они создают богатство государства и должны иметь преференции в нашем обществе.

Спасибо за внимание (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошую до слова голову Всеукраїнської професійної спілки працівників малого та середнього бізнесу “Єднання” Наталію Дмитрівну Кожевіну. Підготуватися Кундієву.

 

КОЖЕВІНА Н.Д., голова Всеукраїнської професійної спілки працівників малого та середнього бізнесу “Єднання”. Уважаемые участники парламентских слушаний! Мы 19 лет назад создали профсоюзы, которые работают в малом бизнесе. Сегодня в ма­лый бизнес принимают всех тех, кто лишается работы на крупных предприятиях, в институтах и так далее. Что наблюдается на про­тяжении всех этих лет? Наблюдаем только ухудшение отношения к работнику. Сегодня о малом бизнесе мы говорим, как о форме, где, может быть, что-то еще теплится.

Хочу обратить ваше внимание, прежде всего, на правовой нигилизм и низкую культуру как работодателей, так и наемных работников. Наши работники не знают своих прав. Конкретное предложение: парламентский канал, когда не работает и пока­зывает точное время, может транслировать комментарии и разъяснения для работников, работодателей об их обязан­ностях и правах.

Хотелось бы обратить ваше внимание на коллективные договора. При подготовке проекта Трудового кодекса уже об­суждалось предложение — если коллектив до 15 человек, кол­лективный договор не нужен. Наемный работник на маленьком предприятии точно такой же незащищенный. Сегодня нельзя попирать права таких работников, но мы сталкиваемся с этим повсеместно. Все мои методические материалы, выезды на ма­ленькие предприятия заканчиваются словами: “Наталья, мы тебя уважаем, но, извини, — без профсоюза”. Профсоюзы не нужны.

С чем мы еще сталкиваемся: на предприятии создаются, и   на это есть право, несколько профсоюзов. Как пример — Одесский национальный академический театр оперы и балета. В   результате ремонта были нарушены технические нормы, и сегодня многие не знают, что на сцене могут быть аварийные ситуации. Работники создали профсоюз, пришли к нам, мы их проконсультировали. Прихожу к директору, а он мне отвечает: может быть 20 профсоюзов, а что мне? С трудом заставили за­ключить коллективный договор. Но и сегодня попираются права. Они провели аттестацию работников, выгоняют их, и мы не можем их защитить.

Еще одна проблема, на которую хочу обратить ваше внимание, — прием наемных работников на временную работу. В строительных организациях, магазинах, охранных фирмах при­нимают на два месяца, платят по 150 гривень в неделю, чуть-чуть кормят и выкидывают без всяких прав. Просто говорят: “Ты не подходишь”. И об этом никто не говорит.

Сегодня возникает масса проблем, и о них должен идти диалог. Думаю, что надо обратить внимание на малый бизнес, создать инфраструктуру поддержки, потому что государство должно заниматься этими проблемами.

Спасибо.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Наталіє Дмитрівно! Ваша пропозиція доречна, і я поговорю з керівництвом парламентського каналу. Єдине, що хочу зауважити: таку телевізійну юридичну кон­сультацію щодо захисту трудових прав громадян мають створити профспілки, підписати угоду з каналом, і щоб вона була належ­ного правового рівня, бо журналісти власними силами цього не зроблять. Я цю пропозицію зафіксував, гадаю, потрібно її реалі­зувати на парламентському каналі.

Запрошую до слова директора Інституту медицини праці Академії медичних наук України Юрія Ілліча Кундієва. Приготу­ватися Кригіну.

 

КУНДІЄВ Ю.І., директор Інституту медицини праці Академії медичних наук України. Шановний головуючий! Шановні учасники парламентських слухань! Насамперед від імені всіх науковців, які вивчають проблеми медицини праці, дозвольте подякувати за можливість виступити на цьому високому зібранні. Буду відвертим і скажу, що в Україні важливе конституційне право на здорові та безпечні умови праці лише декларується, а насправді постійно ігнорується. Водночас Організація Об’єднаних Націй, Всесвітня організація охорони здоров’я, Міжнародна організація праці, Євросоюз надають збереженню здоров’я працюючих першочерго­вого, пріоритетного значення.

В умовах сучасного виробництва в Україні істотно зростає загроза несприятливого впливу на організм працівника шкідливих виробничих чинників. Це хімічні речовини, фізичні фактори, в тому числі іонізуюче випромінювання, фактори біологічної природи. Всі ці несприятливі умови праці відображаються в показниках профе­сійної захворюваності працівників. Щороку в Україні реєструється 6–8 тисяч нових випадків професійних захворювань.

Порівняння з рівнем професійної захворюваності в багатьох європейських країнах засвідчує, що цей показник в Україні значно нижчий, ніж у Європі, незважаючи на те, що умови праці набагато гірші. Чому? Тому що зруйнована медицина на виробництві, і нікому реєструвати та виявляти професійні захворювання. Нині кількість діючих заводських пунктів охорони здоров’я на вироб­ництві менша, ніж у 1928 році.

Всі фахівці нашого інституту зійшлися на одному: збережен­ня та зміцнення професійного здоров’я працюючого населення в Україні повинно стати загальнодержавною справою. Необхідно усвідомити істину: суспільству і виробництву потрібен здоровий працівник, а не хворий. Лише це може бути запорукою сталого економічного розвитку держави.

На наше глибоке переконання, починати слід з повернення до, на жаль, забутого нами принципу пріоритетності медичного обслуговування працюючого населення. Ми чомусь соромимося цього старого, але правильного принципу.

Дякую (Оплески).

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Юрію Іллічу.

Вчора переглянув останні соціологічні дослідження, прове­дені в Києві. На підтвердження мудрих слів Юрія Ілліча скажу, що на запитання, на яких сферах потрібно сконцентрувати державні кошти в умовах кризи, люди відповіли — на підтримці національної економіки, охорони здоров’я, фізичної культури і спорту. Охорона здоров’я в умовах кризи має бути на другому місці за рівнем фінансування, так вимагають люди, щоб ми підтримали це в бюджеті.

Запрошую до слова голову Харківської обласної організації Професійної спілки працівників енергетики та електротехнічної промисловості України Миколу Івановича Кригіна. Приготуватися Олійнику.

 

КРИГІН М.І., голова Харківської обласної організації Професійної спілки працівників енергетики та електротехнічної промисловості України. Уважаемые участники парламентских слушаний! Прежде всего, хочу поддержать то, что сказал рабо­тодатель — нужно много и хорошо трудиться. Добавлю только: нужно много, очень много и очень хорошо трудиться, но не бес­платно и не за ту минимальную зарплату, которая планируется в  бюджете, и не за тот прожиточный минимум, который не пере­сматривался уже в течение пяти лет.

Кроме того, хочу сказать, что одним из основных путей решения проблемы является передача профсоюзам прав обще­ственно-государственного контроля по соблюдению законода­тельства о труде. Ведь такая практика уже существует, когда трудовые арбитры обучаются в Национальной службе посредни­чества и примирения Украины и влияют на процесс урегулиро­вания трудовых конфликтов.

Вторая проблема, которую я хотел бы затронуть, — пен­сионное обеспечение. За последний год наметились тенденции улучшения решения этой проблемы, однако те предложения, которые сейчас внесены Кабинетом Министров, совершенно не в ту сторону направлены. Это приведет к массовому увольнению пенсионеров, работающих на предприятиях.

Приведу такой пример: на Харьковском авиазаводе 34 процента работающих — пенсионеры, на Харьковском трактор­ном заводе — 33 процента, на “Электротяжмаше”, “Турбоатоме” — 25 процентов. Если ввести эти нормы, да еще и повысить начи­сления на пенсию с 2 до 5,5 процента, то они будут вынуждены увольняться. А тех, которые будут не нужны, и так уволят с пред­приятий без помощи правительства, я в этом уверен. Поэтому если нужно принимать такие меры, то к “специальным” пенсио­нерам, вы знаете, о ком идет речь.

Хочу остановиться на вопросах управления социальными страховыми фондами — занятости, травматизма, временной не­трудоспособности. Считаем, что управлять ими должны пред­ставители работодателей и наемных работников, то есть проф­союзы и субъекты, которые формируют средства этих фондов, но под контролем государства. Тогда можно на паритетных условиях справедливо управлять ими в интересах наемного труда.

В условиях финансово-экономического кризиса особенно актуальна проблема частичной занятости, ведь отпуск без оплаты не входит в общий трудовой стаж для пенсионного обеспечения, а в случае нетрудоспособности в этот период не оплачиваются больничные листы. Эти вопросы также нужно решать в законо­дательном порядке, в рамках антикризисных мер. И если в изме­нениях законодательства не учесть новые реалии спада произ­водства и занятости, то это обострит трудовые отношения, лишит людей гарантированных Конституцией прав.

Мы, представители профсоюзов, обращаемся к законо­дателям Украины с требованием не допустить, чтобы выход из кризиса осуществлялся за счет наемных работников, конкретных потребителей. Солидарную ответственность должны нести, в  первую очередь, собственники предприятий, банки, органы управления за то, что неэффективно управляют экономикой. Все это нужно учесть.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Шановні колеги, запрошую до слова голову Всеукраїнської профспілки працівників-мігрантів в Україні та за її межами Сергія Олексійовича Олійника. Приготуватися Степаненко.

 

ОЛІЙНИК С.О., голова Всеукраїнської профспілки праців­ників-мігрантів в Україні та за її межами. Шановні громадяни! “Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами” — третя частина статті 25 Конституції України.

За последний год только официально на работу за границу выехали 74 тысячи человек, это лучшие умы и золотые руки нации. Согласно статье 43 Конституции “кожен має право на працю”. Если наше государство не в состоянии обеспечить рабо­чего работой и достойной оплатой труда — пусть едет работать за границу. Но на каком основании этот рабочий должен платить за трудоустройство? Практически весь цивилизованный мир ратифицировал Конвенцию МОТ №181 о частных агентствах по найму, где прямо запрещается взимать плату за трудоустройство.

Наш профсоюз — за то, чтобы скорее ратифицировать Конвенцию №181. Как один из шагов, которые мы предприни­маем в Украине, — формирование информационной базы и си­стемы учета рабочих-мигрантов в рамках профсоюза как органи­зации, наиболее заинтересованной в защите прав рабочих-мигрантов и членов их семей.

В связи с глобализацией экономики в мире и как след­ствие  —  перемещением больших масс рабочих-мигрантов из слаборазвитых стран в страны с более развитой экономикой в  Украине, помимо легальных рабочих-мигрантов, находится большое количество так называемых нелегалов. По некоторым данным, их уже более 4 миллионов. Поскольку они не граждане Украины, у них полностью отсутствует социальная защита, а ведь это рабочие-мигранты, работающие на предприятиях Харькова и Киева, обрабатывающие землю и собирающие урожай на Николаевщине и Херсонщине, упорно создающие внутренний валовой продукт, который мы с вами потребляем.

“Усі люди є вільні і рівні у своїх гідності та правах” — гласит статья 21 Конституции Украины. А згідно з Рекомендацією МОП щодо працівників-мігрантів №151 соціальна політика “повинна враховувати необхідність найширшого та рівномірного розподілу соціальних витрат на міграцію серед усіх верств суспільства країни, яка надає роботу”. Все у нас есть — и Конституция, и законы, вот только почему-то статус негражданина Украины не дает возможности старику вьетнамцу получить пенсию или малы­шу китайцу поступить в школу. Издавна у нас в государстве проживают более 100 национальностей. Так почему мы не можем увеличить полиэтничность Украины всего лишь на две-три нации?

Профсоюз рабочих-мигрантов выступает с принципиально новой, на наш взгляд, единственно верной позицией: принять закон о выдаче вида на жительство всем желающим, кто живет и работает на благо нашей страны. Сейчас поздно говорить этим людям о квотах, думать об этом надо было раньше. Тот, кто создает ВВП, должен пользоваться плодами своего труда в ста­рости. Бороться с миграцией бесполезно, ее нужно использовать в интересах государства.

И последнее. В 2010 году заканчивается срок действия Государственной программы противодействия торговле людьми. Наш профсоюз просит содействия Комитета Верховной Рады по вопросам социальной политики и труда в продлении срока этой национальной программы.

Спасибо.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Шановні колеги, ми конструктивно працюємо вже майже три   години, тому поділюся нашим парламентським досвідом. Сьогодні є унікальна можливість, деякі роботодавці з представ­никами профспілок зустрілися, але зазвичай ми ведемо дискусію в кулуарах. Якщо в кого є якісь запитання, можете спокійно вийти і в кулуарах подебатувати, щоб не заважати роботі в сесійній залі.

Запрошую до слова Олену Анатоліївну Степаненко, першого заступника голови Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів. Приготуватися Мироновій.

 

СТЕПАНЕНКО О.А., перший заступник голови Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів. Трудові права як найбільш важливі соціально-економічні права людини гарантуються не тільки Україною, а й усім світовим співтовари­ством. Визнання і гарантії даних прав проголошені в таких основних міжнародних документах, як Загальна декларація прав людини, Європейська соціальна хартія тощо.

У правовому, громадянському суспільстві права людини не тільки декларуються, офіційно визнаються, а й здійснюються у максимальних межах наявних ресурсів. Ми розуміємо, що реалі­зація цих гуманістичних намірів дуже ускладнюється глибокою кризою в економічній і соціальній сферах, якою супроводжується перехід України до повноцінного громадянського суспільства. Звичайним явищем сьогодні стають порушення елементарних прав громадян у трудових відносинах.

Необхідно відзначити значне зростання питомої ваги трудо­вих спорів у загальному обсязі цивільного судочинства. Аналіз судової статистики дає змогу дійти висновку про те, що в судах найбільшу кількість спорів, пов’язаних з трудовими правовідноси­нами, складають дві категорії справ: невиплата заробітної плати (останніми роками це левова частка трудових спорів) і незаконні звільнення. Хоча ця категорія справ і не відзначається таким масовим характером, як попередня, однак такі дії службових осіб напряму спричиняють шкоду підприємствам.

До речі, в офіційній статистиці у більшості випадків відо­бражені порушення трудових прав людини на державних під­приємствах. Це не означає, що на приватних підприємствах немає проблем із захистом трудових прав. Там порушень набагато більше, просто вони більш приховані. Так, на зустрічах з праців­никами приватних підприємств наголошувалося на фактах, коли роботодавці у малому і середньому бізнесі не укладають із найманими працівниками не лише колективних, а й трудових договорів. Працівників наймають на роботу на підставі усних домовленостей, до трудових книжок жодних записів не заносять, зарплату видають “у конвертах”.

Тому ми наголошуємо, що держава має посилити правове і  економічне мотивування легалізації тіньових заробітних плат, запровадити економічну, фінансову відповідальність роботодавців за несвоєчасну оплату праці та інші порушення трудових прав працівників, на період фінансової кризи запровадити мораторій на  підвищення цін і тарифів на соціальні послуги для населення, не допустити звуження змісту і обсягу існуючих трудових прав та повноважень профспілок під час прийняття Трудового кодексу України та Закону “Про соціальний діалог в Україні”.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошую до слова голову Миколаївської обласної організа­ції Професійної спілки працівників енергетики та електротехнічної промисловості України Віру Андріївну Миронову. Приготуватися Зубець.

 

МИРОНОВА В.А., голова Миколаївської обласної організації Професійної спілки працівників енергетики та електротехнічної промисловості України. Уважаемые участники парламентских слу­шаний! К сожалению, в Украине все больше работников остаются за пределами правового поля, и причин здесь несколько. Одна из  важнейших — сокращение постоянной занятости вследствие незаконного использования временных контрактов гражданского характера. А последствия таких контрактов — в примерах.

Работник ЧП, монтажник-высотник, подписавший граждан­ско-правовой договор, во время работы упал с крыши четырех­этажного дома. Это производственная травма, о чем составлен акт. Но по результатам расследования оказалось, что это бытовая травма, и он остался без всякой поддержки.

В областных облэнерго очень часто применяются договора подряда для контролеров. По договору эти контролеры имеют шесть, в том числе и материальных, пунктов ответственности, ответственности облэнерго — ни одной. Одна из контролеров во время обхода потребителей попала под автомобиль, летальный исход, заказчик не помог семье ни одной копейкой.

Мировой кризис для ОАО “Южэнергострой”, генподрядчика на строительстве Южно-Украинской атомной электростанции, начался год назад, 1 тысяча рабочих остались без работы, потому что прекратилось финансирование, до октября остались 604 че­ловека. Администрация принимает решение уволить всех, даже тех 100 человек, для которых была работа, чтобы потом всех их принять по временным договорам. Проект такого гражданского договора уже подготовлен. У человека труда по такому договору нет ни пенсии, ни больничного, ни пакета защиты по коллек­тивному договору.

Поэтому одна из главнейших задач, которую сейчас надо решить государству — запретить соглашения контрактно-граж­данского правового характера на предприятиях, поскольку они лишают людей трудовых прав и социальной защиты.

Одна из проблем — отсутствие личной ответственности ру­ководителя предприятия за неперечисление взносов в Пенсион­ный фонд. Почему-то ответственность работодателя возложена на невинного работника, который отработал, но не имеет достаточного пенсионного стажа и нормальной пенсии. Я лично предлагаю, например, у таких предприятий-должников отбирать лицензию, убирать их с рынка труда судебным решением о лик­видации. Причем сроки на ликвидацию предприятия давать очень маленькие, чтобы не было возможности в течение пяти лет, пред­положим, в стадии банкротства полностью его разбазарить.

Следующий вопрос. Государство реализует программу профессионального обучения. А у нас учащиеся лицеев, СПТУ проходят даже производственную практику даром, за нее не платят. Такая дискриминация детского труда недопустима!

Закон предусматривает норму трудоустройства инвалидов 4 процента. Собирают огромные деньги, куда они идут — никто не знает. Я думаю, что лучше с предприятий брать какой-то взнос на организацию рабочих мест, чтобы государственная программа доходила до уровня области, города.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка, завершуйте.

 

МИРОНОВА В.А. Потому что у нас иногда инвалидов просто невозможно найти, для того чтобы трудоустроить.

И еще я хотела бы обратить внимание, что по возрастному принципу у нас тоже дискриминация. Слушаем объявления: тре­буются до 25, до 35 лет... В Румынии, например, категорически запрещено такое. А у нас работодатели не несут ответственности.

И конечно, хотелось бы еще задеть вопрос расчетов между предприятиями. Потому что даже в договорах оговаривается время расчета за выполненную работу — 30-90 дней. А ведь предприятию, выполнившему работу, надо выплатить заработную плату, уплатить налоги, на него все это накладывается штраф­ными санкциями, и нет материальных возможностей ни людям заплатить, ни повысить заработную плату, ни развивать предприятие.

И еще несколько слов об откатах. Эти откаты уже обескро­вили нашу экономику, огромные суммы… В энергостроительном комплексе до 30–35 процентов денег уходит на откаты. Если мы не поборем это, то мы будем... (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Віро Андріївно.

Запрошую до слова головного правового інспектора праці Професійної спілки трудящих металургійної і гірничодобувної про­мисловості України Ольгу Анатоліївну Зубець. Будь ласка. Підготу­ватися Супіліній.

 

ЗУБЕЦЬ О.А., головний правовий інспектор праці Професій­ної спілки трудящих металургійної і гірничодобувної промислово­сті України. У рамках підготовки до парламентських слухань 30 вересня 2008 року Федерація профспілок провела “круглий стіл” на тему: “Посилення відповідальності за порушення законо­давства про працю”. Ця тема завжди актуальна, і на “круглому столі” відзначалося, що порушення трудових прав працівників стало звичайним явищем.

Сьогодні, в умовах фінансово-економічної кризи, це питання постало особливо гостро. Нині тенденція в економічній політиці роботодавця така: як би відповідальність за свій економічний егоїзм та прорахунки у бізнес-стратегіях перекласти на плечі працівників. Замість того щоб розробити антикризові заходи, передбачити виробничі, комерційні, фінансово-економічні заходи економії на підприємстві, щоб тільки незначну частину становила економія на трудовому колективі та соціальних гарантіях, біль­шість підприємств почали з кінця — майже всі антикризові заходи починаються з економії на трудовому колективі.

Скажіть, будь ласка, чи виправить фінансове становище під­приємства зменшення фонду заробітної плати чи навіть соціаль­ного пакета колективного договору, який обчислюється кількома мільйонами на підприємствах гірничо-металургійної галузі, якщо акціонери, передбачаючи фінансову кризу, приймають рішення про виплату дивідендів за кілька років на суму в кількасот мільйонів? Адже всім відомо, що заробітна плата і соціальні ви­плати, що здійснюються в рамках колективного договору, станов­лять значно меншу частину прибутку підприємства.

Реальна картина на підприємствах ГМК така. Основна кількість працівників переведена на режим неповного робочого тижня (три, у кращому разі чотири робочих дні на тиждень) з оплатою за відпрацьований час. Ще добре, якщо працівники про це попереджені за два місяці, бо інакше це порушення. Зупинена дія положень про преміювання, а це зменшення заробітної плати на 30–40 відсотків, а то й більше. Простої не з вини працівника оплачуються у кращому разі на дві третини, хоч за галузевою угодою — 100 відсотків тарифу. Більшість “добровільно” вже вико­ристали відпустки без збереження заробітної плати по 15 днів, а  то й більше — це теж порушення. Відбуваються звільнення за  згодою сторін. Зрозуміло, що ця згода є примусовою, і тому кількість безробітних у нас значно збільшилася. І нарешті, скоро­чення чисельності, яке вже почалося на деяких підприємствах.

Картина, як бачите, невтішна. Скорочення робочого часу, зменшення оплати праці зумовлюють ще ряд негативних наслід­ків, які виникнуть у майбутньому. Наприклад, якщо працівник буде зайнятий на шкідливих умовах праці менше 80 відсотків робочого часу, цей період не зарахується до стажу. Зменшення оплати праці впливає на коефіцієнт нарахувань. Зменшення відрахувань до Пенсійного фонду також впливає на стаж. Зменшення зарплати негативно позначиться на інших виплатах.

У зв’язку із збільшенням порушень трудового законодавства інспекція праці не в змозі відстежити всі випадки і виправити становище. Суди, куди громадяни можуть звернутися за захистом своїх порушених прав, вже перевантажені справами про пору­шення Правил дорожнього руху та банківськими. Тому трудові спори будуть довго чекати...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка, завершуйте.

ЗУБЕЦЬ О.А. Конкретні пропозиції:

запровадити мораторій на прийняття рішень про виплату дивідендів;

запровадити мораторій на скорочення працівників;

внести зміни до законодавчих актів, зокрема до Закону “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та інших, щодо виключення з відрахувань при розрахунку середньої заро­бітної плати періодів простою не з вини працівника та роботи за умов неповного робочого місяця;

щоб не залишилися на папері наші намагання щодо ство­рення трудових судів, їх треба розробити і втілити;

прийняти Трудовий кодекс, який не погіршить становище працівників і, в тому числі, профспілок;

повернути профспілкам функцію державного нагляду;

реалізувати норми статей 24, 25, 26 Закону “Про загаль­нообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Ольго Анатоліївно.

До слова запрошується президент Міжнародної федерації ділових жінок “Либідь” Тамара Петрівна Супіліна. Підготуватися Шаліту.

 

СУПІЛІНА Т.П., президент Міжнародної федерації ділових жінок “Либідь”. Я благодарна за то, что сегодня мне предостав­лено слово. Вот последние четыре выступающих были женщины. И как руководитель женской организации, поскольку в зале боль­шинство мужчин, я хочу вам сказать: видите, мы готовы сегодня помочь вам выйти из этого кризиса. Так что, дорогие мужчины, вы живете на 13 лет меньше, чем женщины, но мы готовы создать вам все условия, чтобы мы с вами не только преодолели этот кризис, но и праздновали и выпивали чарку на свадьбе наших детей и внуков.

И теперь по существу. Почему я сказала, что для нашей федерации, для меня лично как руководителя этой организации сегодня очень волнительно это выступление? Потому что я родом из Донбасса, у меня донбасские корни, и 40 лет тому назад мы представляли Донецкую область в Комитете советских жен­щин как жены, сестры, дети металлургов и шахтеров. Тогда мы помогали и Кубе, и другим странам. И сегодня не будем пла­каться, а, наверное, создадим… Николай Владимирович, если вы не возражаете, я внесу конкретное предложение.

Сегодня мы слышали прекрасные деловые выступления, конкретные, так давайте из числа выступающих и тех, кто захочет к нам присоединиться, создадим экспертный совет. Который будет собираться не только чтобы поговорить, и на этом все закончилось, а чтобы подкорректировать… Очень хорошее пред­ложение внесла Наталия Дмитриевна Кожевина. Вот если еще Алла Александровская поможет, чтобы для общественных органи­заций было финансирование, то мы, конечно, сможем, этот экспертный совет и наша федерация (мы официально зареги­стрированы в Минюсте, собственно говоря, вы знаете о нашей организации), взять на себя эту работу, чтобы на вашем канале “Рада” создать передачу, рассказывать людям, вокруг чего надо объединяться, что надо делать, и кто нам мешает, чтобы мы взялись за руки и победили.

Спасибо за внимание и надеюсь, что мы победим.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Тамаро Петрівно. Зазвичай, коли комітет розглядає рекомендації, він враховує всі пропозиції, зафіксовані у стенограмі, і які надійшли письмово та усно. Думаю, що комітет не буде заперечувати активно залучити тих людей, які сьогодні виступили чи не виступили, щоб коли ми вийдемо на голосування рекомендацій у сесійній залі, це дійсно був спільний серйозний документ, який дасть можливість нам впевненіше почу­ватися в сьогоднішніх умовах.

Запрошую до слова голову президії Всеукраїнської ради директорів шкіл естетичного виховання Олександра Григоровича Шаліта. Підготуватися Гапону.

 

ШАЛІТ О.Г., голова президії Всеукраїнської ради директорів шкіл естетичного виховання. Шановні учасники парламентських слухань! На жаль, ми живемо в часи, коли порушення консти­туційних норм стає поширеним явищем. Стаття 22 Конституції не допускає звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, але в нашій державі приймаються акти, в яких нехтується ця консти­туційна норма.

Так, наприклад, Закон України “Про позашкільну освіту” гарантує вихід на пенсію за вислугою років викладачів шкіл естетичного виховання, а постанова Кабінету Міністрів скасувала цю норму закону. Кабінет Міністрів прийняв постанову, яка зміни­ла порядок визначення стажу роботи і вилучила з педагогічного стажу періоди роботи викладачів на посадах артиста оркестру, хормейстра, балетмейстера, таким чином значно погіршивши умови оплати їх праці. І таких прикладів можна навести чимало.

У більшості регіонів керівники місцевих органів влади на підставі Бюджетного кодексу і постанови Кабінету Міністрів фак­тично припиняють фінансування шкіл естетичного виховання, оскільки розрахунковий показник обсягу видатків визначається на основі фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та кори­гувального коефіцієнта до них з розрахунку на душу населення. Однак заробітна плата зростає значно швидше, ніж коригувальні коефіцієнти. Тому складається парадоксальна ситуація: підвищен­ня заробітної плати бюджетникам веде до збільшення розміру плати за навчання, що відповідно зменшує кількість учнів, а в ре­зультаті викладачі втрачають роботу, самі школи перебувають на межі самоліквідації.

Не менш гостра проблема, характерна не лише для галузі культури, — неповна зайнятість працівників, особливо в сільській місцевості. За станом на 1 січня 2008 року, більше 22 тисяч пра­цівників галузі працювали на умовах неповного робочого дня. Державним бюджетом на 2007 рік були передбачені цільові кошти в сумі 53 мільйони гривень на переведення працівників культури на повні ставки, але досі ніхто не може відповісти, куди поділися ці гроші.

Протягом усіх років незалежності з мовчазної згоди влади руйнуються заклади культури, особливо на селі. І врешті-решт, сільський працівник культури остаточно став жебраком. Невже наша влада ніколи не зрозуміє, що, лише зберігши село з його духовною культурною спадщиною, ми забезпечимо достойне майбутнє держави?

Не остання, але гостра і болюча проблема — кадрове забезпечення державних телерадіокомпаній та оплата праці їх працівників, які не є журналістами. Якщо журналістів прирівняли до державних службовців, що дало реальне підвищення їх заро­бітної плати, то працівники інших професій опинилися на межі виживання. У 2008 році журналістам підвищено оплату на 45 від­сотків, решті працівників, які не є журналістами, — на 3,5 відсотка. Сьогодні нереально знайти фахівців на посади оператора, режи­сера, звукорежисера у зв’язку з існуючими умовами оплати їхньої праці.

Всі ці питання за ініціативою ЦК галузевої профспілки не раз обговорювалися на “круглих столах” у Президента, Прем’єр-міні­стра, у комітетах Верховної Ради, але позитивних наслідків досі не спостерігається. Змінюються президенти, змінюються народні обранці, змінюється влада, дуже багато слів ми чуємо про те, як вони всі разом піклуються, але до цього часу всі, без винятку, проблеми залишаються без вирішення.

І хотів би внести конкретні пропозиції. Прошу Верховну Раду:

якнайшвидше внести зміни до глави 14 Бюджетного кодексу в частині зміни механізму фінансування шкіл естетичного вихован­ня з розрахунку на одного учня та включення цих видатків при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів;

дати доручення Кабінету Міністрів привести постанови “Про  перелік закладів і установ освіти, охорони здоров’я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років” і “Про затвердження переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників” у відповідність з вимогами чинного законодавства.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

У нас зміни у виступах. Запрошую до слова голову неза­лежної профспілки комбінату імені Ілліча Симоніка Ігоря Васильовича.

 

УЧАСНИК (не представився). Вітаю всіх учасників нашого зібрання і бажаю плідної праці, щоб наша робота принесла користь нашому народу, громадянам України!

Отже, як уже було сказано, треба, щоб ми все-таки стали людьми з тими правами, які записані в нашій Конституції. І насамперед хочу привернути вашу увагу до статті 3 Конституції України, яка декларує: “Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави”. Ще раз наголошую: обов’язком! Гарантом додержання Конституції є Президент.

Стаття 5: “Єдиним джерелом влади в Україні є народ”. На  жаль, про це останнім часом мало хто згадує, надто ті, які мають владу в цій країні.

Стаття 8 визначає, що Конституція — найвищий закон. У статтях 43, 48 йдеться про те, що праця має забезпечувати достойний рівень життя. Якщо це так, то скажіть, будь ласка, як мінімальна зарплата у 600 гривень може забезпечити достойний рівень життя громадянина та ще й членів його сім’ї? Водночас ми знаємо, що зарплатня багатьох роботодавців, депутатів дуже великий відрив має від мінімальної зарплати. Я хочу запитати: це і є воля народу? Це народ бажає так жити? Народ вибрав своїх представників, поставив керівництво в державі, для того щоб вони збанкрутували?

Наша пропозиція така: запитати у народу його волю через референдум, а також запитати у шановного Президента, чи не забув він, що обіцяв перед виборами Богу і людям зрівняти прожитковий мінімум, визначений законом, з фактичним прожит­ковим мінімумом, тобто з вартістю споживчого кошика. Може, нагадати йому, може, він забув, що він є гарантом дотримання Конституції?

Тому ми пропонуємо, я приєднуюся до попередніх промов­ців, все-таки створити з нашого зібрання якийсь орган, який кон­тролюватиме і відстежуватиме хід подій, а також заслухати Президента з питань порушення Конституції в нашій державі, щоб Президент все-таки був відповідальним.

Причина всіх наших бід у тому, що в нашій країні немає відповідальності. Ні уряд, ні Президент не несуть відповідальності перед народом, не маючи зобов’язання звітувати та висвітлювати наявні проблеми.

На підприємствах, де діють колишні радянські профспілки, умов для виживання незалежних профспілок практично немає. Тут   говорили, що Федерація профспілок України багато що робить на підприємствах. Я скажу одне: від добра добра не шу­кають. Якщо є незалежні профспілки, це свідчить про те, що ФПУ не справляється зі своїми обов’язками на підприємствах.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. У нас повна демократія в сесійній залі. Наш колега, хоч його й не оголошували, виступив. Ну, наша демократичність полягає в тому, що ми слухаємо всіх, навіть тих, кого не запрошували виступати.

Тепер давайте послухаємо все-таки Симоніка Ігоря Васильо­вича, який розкаже нам, що незалежна профспілка комбінату імені Ілліча думає про нинішню ситуацію. Будь ласка.

 

СИМОНІК І.В., голова первинної профспілкової організації Всеукраїнської профспілки “Захист справедливості” ВАТ “Маріу­польський металургійний комбінат імені Ілліча”. Здравствуйте, все присутствующие! Независимая профсоюзная организация комби­ната имени Ильича создана в 2005 году. С этого момента на наш профсоюз оказывается моральное давление со стороны админи­страции комбината, а именно собственника господина Бойко Владимира Семеновича. Наша профсоюзная организация подава­ла господину Бойко представление о заключении коллективного договора.

На данном предприятии была профсоюзная организация во главе с Михаилом Ивановичем Подъяблонским, который является учредителем и имеет основной пакет акций ЗАО “Ильич-Сталь”. В связи с этим бывший народный депутат Владимир Семенович Бойко отказывался подписывать коллективный договор с незави­симым профсоюзом, созданным на данном предприятии.

Профсоюзная организация воспользовалась своим правом и подала ряд заявлений в суды Украины. Суд отказал профсоюз­ной организации в ее требованиях. В частности, районный суд Мариуполя вынес решение, что и профсоюзная организация комбината Ильича, и независимый профсоюз комбината “Защита справедливости” не имеют права подписывать с собственником коллективный договор. Дело уже дошло до апелляционного суда и до Верховного Суда. В Верховном Суде господин Бойко заявил, что у нас ничего не получится. Именно так и случилось: Верхов­ный Суд не принял на рассмотрение нашу жалобу.

Впоследствии на комбинате имени Ильича мы требовали обеспечения безопасных условий труда. Один из работников мартеновского цеха, Мартынюк, потребовал указать, где находится его рабочее место, после того, как получил производ­ственную травму. После госпитализации и лечения в больнице господину Мартынюку было предложено забрать свое заявление об оформлении именно производственной травмы. Затем начи­нается давление на Стаса Мартынюка. Выйдя из больницы, он подает в суд заявление на администрацию комбината, начальника мартеновского цеха, в связи с тем, что на него оказывается моральное и материальное давление за то, что он отказался забрать свое заявление. За день до судебного заседания по дороге с работы домой Мартынюк был избит двумя неизвестны­ми лицами. А через две недели его снова избили, с нанесением ножевой раны, но милиция отказалась возбуждать уголовное дело.

Независимые профсоюзы требуют показать, какие финан­совые средства выделяются на охрану труда, модернизацию предприятия, внедрение новых технологий, потому что пред­приятие является народным. В нашем профсоюзе состоят акцио­неры предприятия, которые имеют полное право узнать, куда распределялись средства. А они шли на закупку аэродромов, магазинов, аптек, но только не на внедрение новых технологий. Это привело к тому, что сегодня металлургии коснулся кризис и только через пару лет все станет на свои места.

Господин Бойко заявил, что меморандум правительства Украины — полный бред и никто его выполнять не будет. Собственник не выделял средств и, как результат, на пред­приятии не внедрено ни одной новой технологии, которая позво­лила бы нашей продукции быть конкурентоспособной. Сегодня господин Бойко заявляет, что наша продукция неконку­ренто  способна, так как производственное оборудование уровня 60-х годов ХІХ столетия.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошую до слова голову Луганського обкому Профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України  Людмилу Михайлівну Шапошникову.

 

ШАПОШНИКОВА Л.М., голова Луганського обкому Проф­спілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України. В  Луганской областной профсоюзной организации работников жилищно-коммунального хозяйства, местной промышленности, бытового обслуживания населения Украины выработана система оказания консультативно-правовой помощи членам профсоюза.

Как показывает практика рассмотрения индивидуальных и   коллективных трудовых споров, трудовые права граждан Украины нарушаются. Причины нарушений: несовершенство мно­гих норм действующего трудового законодательства; несоблю­дение требований законодательства по срокам рассмотрения исковых заявлений в судах, затяжной характер их рассмотрения; невозможность комиссии по трудовым спорам эффективно ока­зывать влияние на рассмотрение индивидуальных трудовых спо­ров по причине зависимости от собственника или уполномочен­ного им органа; отсутствие у профсоюзов права законодательной инициативы и отсутствие в законодательстве Украины норм об обязательности выполнения собственником или уполномоченным им органом представления профсоюза.

Мы предлагаем:

исключить из Закона Украины “Об оплате труда” часть вто­рую статьи 14. Названная норма допускает возможность приме­нения норм коллективного договора ниже норм Генерального и  отраслевого соглашений по причине финансовых трудностей предприятия на протяжении шести  месяцев. При этом в законе отсутствуют четкие критерии финансовых трудностей;

в Законе Украины “О коллективных договорах и согла­шениях” необходимо определить срок действия коллектив­ного  договора (1 или 2 года) с обязательной регистрацией вышестоящим профсоюзным органом. И если в ходе кол­лективных переговоров по заключению договора возникли разно­гласия между профсоюзным комитетом и администрацией, право принимать решение необходимо предоставить общему собранию или конференции трудового коллектива;

в Законе Украины “О порядке разрешения коллективных трудовых споров (конфликтов)” необходимо четко определить срок обращения Национальной службы посредничества и прими­рения в суд при невыполнении ее решения. А для предприятий жилищно-коммунального хозяйства решение Национальной служ­бы посредничества и примирения должно быть обязательным, а  не рекомендательным, поскольку нам запрещено бастовать. Необходимо упростить процедуру разрешения коллективных трудовых споров;

индивидуальные трудовые споры на предприятиях рас­сматривает комиссия по трудовым спорам, а она зависима от руководства. Необходимо принять решение, чтобы трудовые спо­ры рассматривал профсоюзный комитет, а еще лучше — выше­стоящий профсоюзный орган, и принятое решение должно быть обязательным к исполнению.

Приведу такой пример. У нас уволили председателя первичной профсоюзной организации с нарушением Кодекса законов о труде и Закона Украины “О профессиональных союзах, их правах и гарантиях деятельности”. Председатель первичной профсоюзной организации обратилась к нам, чтобы мы ее вос­становили. Начальник не согласен с нашим рекомендательным письмом. В этом случае работник подал в суд. Ну и что? Суд длится четвертый месяц. Работник не работает, не получает заработную плату. Но даже если отбросить проблему, за что она живет. Ее восстановят на работе, в этом я уверена на 200 про­центов, но заработную плату за вынужденный прогул этому работнику заплатят за счет предприятия, а я предлагаю, чтобы заплатил начальник ЖЭКа, который ее не восстанавливает на работе.

И если она не согласна с моим решением, пусть она…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Закінчуйте виступ.

 

ШАПОШНИКОВА Л.М. Еще одну минуту можно?

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка.

 

ШАПОШНИКОВА Л.М. И самое главное: статью 259 Кодекса законов о труде Украины нужно дополнить пунктом, в котором указать, что профсоюзные органы Федерации профсоюзов Украины должны иметь право законодательной инициативы.

И последнее. Учитывая критическое финансовое состояние нашей отрасли, предлагаю:

освободить предприятия жилищно-коммунального хозяйства от налога на добавленную стоимость, от начисления пени и штрафов в случае несвоевременного перечисления страховых взносов в Пенсионный фонд при недофинансировании субвенций из Государственного бюджета;

установить для предприятий жилищно-коммунального хозяйства тарифы на газ и электроэнергию на уровне тарифов для населения;

пересмотреть порядок формирования тарифов на жилищно-коммунальные услуги. Предусмотреть в тарифах уровень рента­бельности и соблюдение норм Генерального и отраслевого соглашений по оплате труда.

Вот тогда будут выполняться нормы и Генерального, и  трудовых соглашений. Нашим предприятиям нужна государ­ственная поддержка.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Людмило Михайлівно.

Шановні колеги! Ми заслухали всіх, кого рекомендував комітет, і навіть тих, кого не рекомендував. Є пропозиція розпо­чати підбивати підсумки.

Запрошую до заключного слова заступника міністра праці та  соціальної політики Віктора Миколайовича Онищука. Будь ласка.

 

ОНИЩУК В.М. Дякую. Шановні учасники парламентських слухань! Передовсім дозвольте відповісти на запитання, що надійшли.

“Відповідно до Закону “Про статус гірських населених пунктів в Україні” надбавка до зарплати працівників у 25 відсотків нині лежить на плечах самого роботодавця. Складається ситуація, що робітник повинен сам для себе заробити ці 25 відсотків. Чи ведуться напрацювання в міністерстві, щоб ця сума компенсу­валася державою?”

Це державна гарантія, як і будь-яка інша гарантія, як мінімальна заробітна плата в розмірі 605 гривень. Ви знаєте, що заробітна плата — це складова собівартості продукції. А якщо це складова собівартості продукції — то це ціна товару. Тобто її сплачує споживач. Які питання до держави? Є питання в Укооп­спілки. Вони на зустрічі цікавилися, чому державні адміністрації на  місцях регулюють націнку на товари, бо націнка не дає їм компенсувати всі витрати. Безумовно, потрібно співпрацювати з адміністраціями щодо цього.

“Почему из КЗоТ не исключены статьи 32–34 о временном переводе на другую работу?”

Ви знаєте, що цими статтями регулюється тимчасове переведення працівника на іншу роботу, а також зміна істотних умов праці. Безумовно, такі випадки є і можуть бути на кожному виробництві. Якщо ці статті потребують уточнення чи удоско­налення, то ви через народних депутатів можете подати конкретні пропозиції, які будуть враховані при доопрацюванні вже підго­товленого до другого читання Трудового кодексу.

Хочу вам подякувати за запитання, за конкретні пропозиції, всі вони будуть вивчені і враховані під час нашої роботи. Гадаю, що у нас достатньо сили та енергії для того, щоб всі ці питання спільно вирішити через соціальний діалог.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Вікторе Миколайовичу.

Запрошую до заключного слова голову Комітету з питань соціальної політики та праці Василя Георгійовича Хару.

 

ХАРА В.Г. Уважаемые коллеги! Во-первых, спасибо за неравнодушный, заинтересованный и с такой болью разговор по теме сегодняшнего дня. Обещаю вам, что все предложения, которые были высказаны, будут обсуждаться на заседании коми­тета и рассматриваться при принятии рекомендаций в сессион­ном зале.

Проблем по обсуждаемому вопросу в нашем Отечестве очень много, и нужно сказать, что те вопросы, которые мы обсуждали, — самые главные вопросы страны. Они касаются 90 процентов населения. Мы можем называть их гражданами, избирателями, членами профсоюзов, проживающими на терри­тории Украины, но 90 процентов — это народ Украины. Очень хочется, чтобы это понимали не только присутствующие в зале, но и те, от решений которых зависит судьба 90 процентов населения.

Хочу сказать, что в этом зале присутствуют именно те, которые не только могут, но и обязаны принимать стратегические решения, связанные с социально-экономическим развитием на­шей страны. Здесь находятся представители законодательной, исполнительной власти, представители объединений работодате­лей, профсоюзов, то есть представлены все три силы, которые называются сторонами социального диалога, и они должны и обязаны принимать решения.

Исходя из тех выступлений, которые прозвучали, замечаний, можно сделать вывод, что самое слабое звено — Президент в лице Национального социально-экономического со­вета, от которого, по сути, никакой пользы нет, а также Кабинет Министров как сторона социального диалога и подписант Гене­рального соглашения.

Кстати, в странах Европейского Союза, где я знакомился с процессом социального диалога и работой фондов социального страхования, к стандартам которых мы так стремимся, социаль­ный диалог — основной инструмент решения всех вопросов. Ни правительство, ни парламент не принимают ни одного реше­ния, пока оно не будет согласовано с социальными партнерами.

В Украине, по большому счету, мы должны согласиться, — имитация социального диалога. Кстати, отсутствие действий на социальный диалог в Украине — на мой взгляд, это нарушение конвенции МОП, которая ратифицирована Украиной и является зоной ответственности как перед Международной организацией труда, так и перед ООН в целом.

Предлагаю предоставить слово всем трем сторонам социального партнерства. Я могу это сделать как председатель комитета, который ведет эти вопросы, и как народный депутат, и как председатель Федерации профсоюзов Украины. Мы должны предоставить слово самим себе и всем людям, которые нас слы­шат и ожидают, что после этого разговора будут хоть какие-то изменения.

Предлагаю изменить ситуацию с социальным диалогом в Украине. Возьму на себя ответственность за организацию всей работы, если вы с этим согласитесь, как председатель комитета, в ведении которого находятся вопросы социального диалога, как одна из сторон социального диалога, как председатель Феде­рации профсоюзов Украины, чтобы как минимум две стороны, которые готовы к диалогу, выступали и критиковали исполнитель­ную власть с этой трибуны, объединились и заставили Кабинет Министров и другие органы власти заниматься социальным диалогом. Если мы об этом договоримся, то я готов быть немножко впереди, чем все остальные, в организации этого процесса.

Сначала мы должны навести порядок в том бедламе, который творится среди объединений работодателей и проф-союзов. Мы в равной степени никак не наладим внутренние отношения профсоюзных движений и движений работодателей. Если мы решим все эти проблемы, то выйдем на прямую линию взаимоотношений с Кабинетом Министров.

Я представляю Партию регионов и идеологию Партии регионов. Я уже несколько раз высказывал комплименты в адрес Юлии Владимировны Тимошенко. Я много раз был обманутым в жизни, я уже немолодой человек, но хочется верить, что раз­говор с Премьер-министром был искренним. Я увидел готовность к  нормальному социальному диалогу. У нас есть возможность проверить, чего стоят слова Юлии Владимировны. Поэтому пред­лагаю объединиться и сделать социальный диалог таким, каким он должен быть.

Николай Владимирович, не могу не отреагировать на ту склоку, которая произошла на самой высокой трибуне законо­дательного органа. Откуда взялся этот молодой человек, который говорил такие нелестные слова в адрес комбината имени Ильича и его директора Владимира Семеновича Бойко?

Я 30 лет в профсоюзе, до недавнего времени возглавлял Донецкий областной совет профсоюзов и скажу, что такого пред­приятия, такого директора нет во всей Украине! (Оплески).

Как решаются социальные вопросы на этом комбинате? Три  детских оздоровительных лагеря, целый ряд баз отдыха, один из лучших в Украине Дворец культуры с замечательной самодеятельностью, плавательный бассейн, стадион — чего только нет. А что говорить о том, что этот комбинат спас свыше 20 сельскохозяйственных предприятий, дал людям работу, транспорт, горючее, спас людей от голодной жизни в сельско­хозяйственных районах.

Столько, сколько делает Владимир Семенович, сколько делает данное предприятие, не делает ни одно предприятие в  Украине. Я очень хорошо знаю, как Владимир Семенович взаимодействует с профсоюзным комитетом. Я знаю, сколько денег (не 0,3 процента) он выделяет на культурно-массовую и  физкультурно-оздоровительную работу профсоюзного коми­тета. Ему нужно каждый месяц награды давать за то, что он делает на своем замечательном предприятии, а не говорить такие скверные слова в адрес человека, которому равных нет в Украине.

И последнее. Я получил два письма на одну тему, одно зачитаю: “Шановний авторе проекту нового Трудового кодексу! Шановний лідере профспілкового руху України! Чи вважаєте ви особисто, що проект нового Трудового кодексу покращить права працівників України? Чи передано проект Трудового кодексу до МОП на експертизу та оцінку міжнародними фахівцями? Коли буде ця інформація надана громадському загалу, соціальним партнерам, які підписали Генеральну угоду? Прошу пояснити на  засіданні спільного профспілкового органу або на засіданні робочої комісії щодо Генеральної угоди”.

Хочу объяснить вам еще раз, в присутствии всего народа Украины. Честно говоря, я даже не обижаюсь на такие обвинения и вопросы. Профсоюзы говорят, что я предал интересы профсою­зов и танцую под дудку работодателей. Работодатели меня упрекают в том, что я тяну одеяло на сторону Федерации профсоюзов Украины.

Из предложений Федерации профсоюзов Украины в конеч­ном итоге не учтено четыре. Предложений работодателей, они высказали претензии, от их имени сегодня выступал Владимир Александрович, — около 90.

Хочу сказать, что Трудовой кодекс — не мой проект, мы с коллегами просто спасли его в свое время. Над проектом начали работать восемь лет назад под эгидой Международной организации труда, а финансировали проект Соединенные Штаты Америки. Работодатели, государственная сторона и профсоюзы писали проект Трудового кодекса с чистого листа. Он прошел экспертизу, я был ее участником, а с профсоюзной стороны — Михаил Яковлевич, и получил положительную экспертную оценку еще до принятия в первом чтении.

До первого чтения было три года работы над проектом Трудового кодекса. Только ленивый или недавно рожденный, или читать не умеющий не мог ознакомиться с ним.

Мы организовали рабочую группу при комитете. Кстати, на всех заседаниях комитета обязательно присутствуют стороны социального диалога — представители профсоюзов и работо­дателей, которые высказываются по всем законопроектам. Ни единого законопроекта я не провожу без обсуждения его рабо­тодателями и представителями профсоюзов.

Мы отдали работодателям и профсоюзам проект Трудового кодекса: делайте с ним, что хотите, каким вы его нам вернете, такой мы в комитете и примем. Три года его жевали, обсуждали. Комитет по регламенту принял те решения, которые принял. Но, к сожалению, в четвертом созыве мы не приняли проект во втором чтении, он перешел на пятый созыв. Пятый созыв, как вы  помните, был очень коротким, и проект Трудового кодекса перешел на шестой созыв — такой труд практический выбросили в мусорную корзину. Мы его оттуда достали, “підчепурили”, подписали и фактически восстановили результат труда многих людей, которые на протяжении восьми лет над ним трудились.

Скажу с полной уверенностью, что он соответствует всем конвенциям МОТ и международного права, значительно повышает защищенность человека труда, потому что есть нормы, которые в действующем кодексе не предусмотрены. Раньше не было у нас работодателей, наемных работников, буржуазии. Кодекс законов о труде с внесенными 74 изменениями все равно остается пере­ходным документом советской системы.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Василю Георгійовичу, ваша цікава розповідь зайняла вже два регламенти.

 

ХАРА В.Г. Мы живем в капиталистическом обществе и  должны подстроить законодательное поле под реалии сего­дняшнего дня. Сторона работодателей и сторона профсоюзов направили проект, готовый ко второму чтению, на экспертизу в Международную организацию труда. После экспертизы я пуб­лично, через средства массовой информации, доложу о резуль­татах.

Скажу, что тех отрицательных результатов экспертизы МОТ, о  которых говорят, просто нет, это вранье. Международная организация труда никогда ничего категорично не отрицает, она всегда очень мягко дает советы. Поэтому хватит спекулировать на теме Трудового кодекса, это плод работы сотен людей, это плод работы Международной организации труда, результат фи­нансирования Соединенными Штатами Америки. Кстати, недавно посол направил письма Президенту, Премьер-министру, Верхов­ной Раде Украины: люди добрые, отчитайтесь за деньги, которые потратили по этому проекту. Деньги потратили, а проекта нет.

Еще раз повторю, на сегодняшний день проект Трудового кодекса соответствует международным нормам, но мы еще раз перестрахуемся и получим очередные экспертные оценки Между­народной организации труда.

Всем большое спасибо. Надеюсь, как и все люди, которые нас смотрят и слушают, что после этих парламентских слушаний должны быть заметные позитивные результаты по изменению сложившейся ситуации. Если мы это сделаем, то выполним задачу, если же нет, то люди вправе называть нас всякими нехорошими словами.

Спасибо.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Василю Георгійовичу.

Шановні колеги! Впевнений, що сьогодні відбулося не просто важливе, а знакове зібрання. Тому що після довгої перерви в сесійній залі ми активно провели парламентські слухання. Це добрий знак, і завтра-післязавтра парламент про­довжить роботу в такому ж режимі, в якому ми разом з вами працювали. У сесійній залі обговорюватимуться законопроекти, які стосуватимуться лише соціальних питань, економіки, кризи, і жодною мірою політики. Сподіваюся саме на це.

Дякую вам за активну, конструктивну, продуктивну роботу. Як ми домовилися, всі рекомендації, які обговорили, отримали, будуть доопрацьовані в комітеті. Гадаю, Василь Георгійович прийме письмові пропозиції, ви їх можете направити від своїх організацій і пізніше. Як тільки комітет їх розгляне, ми будемо голосувати. Гадаю, що профспілки, роботодавці і влада в нинішніх умовах приречені не лише говорити, а й знаходити спільну мову і компроміс.

У нас своєрідна країна. Коли критикують Президента — нормально, Прем’єр-міністра — нормально, а коли директора заводу — то ненормально. Давайте звикати до того, що в цій країні можна всіх критикувати. І найголовніше, потрібно звикнути до того, що якщо директор заводу чи власник приватного підприємства гарно виконує свою роботу, то не обов’язково їх за це нагороджувати. Не треба, напевно, це ж їхня робота. І депутат свою роботу виконує, не треба його нагороджувати. Я подивився, до Дня місцевого самоврядування у нас стільки нагороджених… У  нас місцевого самоврядування немає, а сто людей отримали ордени. Звикаймо працювати без нагород, отоді життя зміниться на краще.

Я вчора виступав і говорив про ситуацію в Києві. У нас журналісти звикли бавитися, вони, можливо, ще не відчули, що криза є, хоча скорочення відбуваються. Ми місяць обговорюємо, як мер міста найдорожчу машину купив. А те, що в нас спортивні школи викидають, бо нічим платити… А всі приїжджають на шоу, де машини продаються і слухають, як наші вожді місцевої влади дуже класно про все розповідають.

Я мав розмову з Комітетом з питань державного будів­ництва та місцевого самоврядування і Комітетом з питань сім’ї, молодіжної політики, спорту та туризму, що в понеділок заслу­хаємо представників київської влади з приводу того, що в нас буде з фізичною культурою і спортом. Ще такого в нас не було, щоб не фінансувалися дитячі спортивні школи напередодні зимо­вих канікул.

Шановні друзі! Ще раз хочу подякувати за конструктивну роботу. Передам вітання депутатам і скажу, щоб вони вчилися у  вас, як потрібно активно працювати. Сподіваюся, що ми цей непростий період пройдемо спільно, разом, і хочу побажати вам усім жити в Україні без кризи.

Дякую.