ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

 

ПРО СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІЧНИХ

ВІДНОСИН З ЄС (ЗОНА ВІЛЬНОЇ ТОРГІВЛІ)

ТА МИТНИМ СОЮЗОМ

 

Сесійний зал Верховної Ради України

11 травня 2011 року, 15 година

 

Веде засідання заступник Голови Верховної Ради

України ТОМЕНКО М.В.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Добрий день, шановні колеги, учасники парламентських слухань! Вітаю вас у Верховній Раді України. Сьогодні згідно з рішенням Верховної Ради України ми проводимо парламентські слухання на тему: “Про стан і перспективи розвитку економічних відносин з Європейським Союзом (зона вільної торгівлі) та Митним союзом”.

Тема даних парламентських слухань є надзвичайно актуаль­ною, останнім часом про неї почали багато говорити в політичних та інших суперечках. Гадаю, ви мали можливість ознайомитися з  новими підходами до відносин України насамперед з Митним союзом з уст керівників Російської Федерації. Позиція керівництва Європейського Союзу так само відома.

Думаю, що сьогодні важливіше сформулювати і обговорити позицію України стосовно цього питання. Для всіх вас очевидно, що йдеться про питання не лише тактичні, а передовсім про питання стратегічні. І це стратегічне, геополітичне, я сказав би, світоглядне питання має відповідати національним інтересам України, а не настановам передвиборчих програм. Тому я переко­наний, що сьогодні і фахівці, і експерти, і політики говоритимуть саме мовою державних інтересів України, національних інтересів України, на підставі цього, як зазвичай ведеться, будуть ухвалені рекомендації Верховної Ради, і відповідно до цих рекомендацій ми можемо сподіватися на правильні, вивірені дії і уряду, і Україн­ської держави в зовнішньополітичних відносинах.

Формат нашої роботи традиційний. Ми працюємо до 18 години. Уряд запропонував трьох доповідачів, і парламентські комітети, які готували ці парламентські слухання, пропонують двох співдоповідачів. Ми працюємо без системи “Рада”, це означає, що поставити запитання чи уточнити щось можливо лише в пись­мовому вигляді. Отже, після виступів доповідачів і співдоповіда­чів ви матимете можливість передати в письмовій формі записки, а  я  наприкінці парламентських слухань надам час для коротких реплік чи виступів доповідачам і співдоповідачам.

Щоб ми успішно працювали, тим нашим колегам, які вперше у Верховній Раді, нагадую, що за 30 секунд до завершення виступу пролунає попереджувальний сигнал, щоб ви зорієнтува­лися. Прохання дотримуватися регламенту, щоб усі колеги, запи­сані на виступ, мали можливість презентувати свою точку зору. Прохання до комітету в разі необхідності, якщо хтось із бажаючих не встигне виступити, прийняти тексти виступів, щоб ми долучили їх до стенограми і до матеріалів парламентських слухань, які від­повідно до постанови Верховної Ради будуть видані для ознайом­лення фахівців.

Отже, ще раз нагадую, що ми маємо три доповіді від уряду. Першим до виступу запрошую першого заступника міністра еко­номічного розвитку і торгівлі України Вадима Анатолійовича Копи­лова. За ним виступатиме Валерій Тезійович Пятницький.

Будь ласка, Вадиме Анатолійовичу. Регламент 10 хвилин.

 

КОПИЛОВ В. А., перший заступник міністра економічного розвитку і торгівлі України. Шановний пане голово! Шановні народні депутати! Шановні колеги! Питання розвитку економічних відносин з Європейським Союзом, зокрема щодо створення зони вільної торгівлі, та з Митним союзом (Росія, Білорусь, Казахстан) є надзвичайно актуальними і потребують додаткового аналізу з  формуванням виваженої позиції України.

Загалом Україна може одночасно мати зону вільної торгівлі з Європейським Союзом та країнами СНД, розвивати відповідні відносини з Митним союзом, а також утворювати в майбутньому нові зони вільної торгівлі. Це світова практика. Так, наприклад, ЄС має угоди про вільну торгівлю з 24 державами, а з трьома дер­жавами — Андорра, Туреччина, Сан-Марино — митні союзи.

У межах Європейського Союзу існує спільний ринок та спільна митна політика, яка передбачає спільний митний тариф по  відношенню до третіх країн. На сьогодні у зовнішньоторго­вельному обороті України частка держав ЄС становить близько 25 відсотків, а держав Митного союзу — близько 33 відсотків. При цьому експорт до Російської Федерації (близько 26 відсотків) в  умовах зони вільної торгівлі та експорт до держав ЄС за ви­сокого тарифного захисту спільного ринку Євросоюзу становлять практично однакові частки у загальному обсязі українського екс­порту товарів.

Таким чином, з одного боку, ми маємо достатньо відкритий ринок держав Митного союзу на умовах зони вільної торгівлі, а з другого — великий і перспективний ринок держав ЄС, до якого наші виробники мають бажання отримати максимальний доступ, і  який ще не освоєний. І не лише через його високий тарифний захист.

Для просування на європейський ринок необхідно модерні­зувати українську економіку та підвищити конкурентоспроможність вітчизняних товарів. З цією метою створюються сприятливі умови для залучення іноземного та національного капіталу. Ми розрахо­вуємо, що спрощення митного режиму в рамках зони вільної торгівлі з ЄС дасть змогу Україні не тільки розширити ринки збуту товарів і послуг власного експорту, а й наростити імпорт іннова­ційних техніки і технологій для прискореної модернізації вироб­ництва, що стане передумовою стабільного довгострокового зростання економіки.

У зв’язку з цим підготовка економічного обґрунтування змін зовнішньоторговельного режиму та обґрунтування позицій України у переговорному процесі набуває особливої значущості. Правову основу для таких обґрунтувань становлять Закон України “Про засади внутрішньої і зовнішньої політики”, відповідні положення Щорічного послання Президента України до Верховної Ради України “Модернізація України — наш стратегічний вибір”, а також Указ Президента України від 10 грудня 2010 року №1119/2010 “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 17 листопада 2010 року “Про виклики та загрози національній безпеці України у 2011 році”, яким Кабінету Міністрів України до­ручається вжити додаткових заходів щодо укладення угод про вільну торгівлю із Співдружністю Незалежних Держав, Канадою та іншими перспективними торговельними партнерами.

Як визначено у Щорічному посланні Президента України, “інтеграція в європейський політичний, економічний, правовий та  гуманітарний простір є орієнтиром для проведення системних реформ для модернізації країни. Послідовне та ефективне вико­ристання механізмів співробітництва з ЄС має стати базисом стійкого економічного розвитку нашої держави, основою стратегії реформування всіх основних сфер суспільства та запровадження європейських стандартів з метою підвищення якості життя насе­лення України... Цей процес продовжуватиметься і має завер­шитися прийняттям оновленої Стратегії європейської інтеграції України... Україна робить наголос на тому, що її інтеграція в ЄС відповідає інтересам не лише українського, а й загальноєвро­пейського розвитку... Українська сторона вже досягла суттєвого прогресу на шляху укладання Угоди про асоціацію”.

Щодо російського вектора у посланні визначено таке: “Російська Федерація є одним із глобальних світових гравців, най­більш зацікавлених у розвитку динамічного діалогу з Україною... Для України нормалізація відносин з Російською Федерацією ста­ла невід’ємною складовою її європейського вибору. Динамічний розвиток українсько-російського партнерства є необхідною передумовою для формування стабільного економічного та без­пекового середовища в Європі... Відновлення повноцінного бага­торівневого діалогу стало визначальним кроком на шляху до поетапного формування нової формули стратегічного партнерства України та Росії. Свідченням серйозності намірів обох сторін і  закономірним результатом спільної роботи стане підписання Декларації про зміст українсько-російського стратегічного партнерства”.

Відповідно до зазначених основоположних документів Україна зберігає та посилює вектор євроінтеграції і водночас розвиває економічні відносини з країнами СНД, зокрема з Росій­ською Федерацією, та іншими країнами світу, які визначаються стратегічними і перспективними партнерами нашої держави. Ці найважливіші питання зовнішньої політики знайшли відображення у здійсненні системних соціально-економічних реформ, ініційо­ваних Президентом України Віктором Федоровичем Януковичем.

Стосовно розвитку економічних відносин України з ЄС. Інтеграція України до спільного ринку з Євросоюзом шляхом ство­рення поглибленої зони вільної торгівлі у форматі ЗВТ+ сприяти­ме активізації торговельно-економічного співробітництва. Фор­мат ЗВТ+ робить акцент на регуляторному середовищі і перед­бачає, що скорочення та усунення торговельних обмежень сто­суватимуться не лише двосторонньої торгівлі товарами, а й згоди сторін лібералізувати додатково такі сфери, як торгівля послуга­ми, режими прямих іноземних інвестицій та державні закупівлі, що забезпечить максимально глибоку економічну інтеграцію, до якої будуть готові сторони. Це означатиме, що закони України та стандарти, які стосуються торговельної сфери, відповідатимуть тим, що діють у ЄС. Тобто, наближаючи свої правові норми до правових норм Євросоюзу, Україна водночас інтегруватиметься до його внутрішнього ринку.

За оцінками Європейської комісії переговорів з Україною, ЄС запропонував найвищий рівень торговельної лібералізації, який взагалі будь-коли пропонувався країні з-поза меж Європей­ського Союзу. Передбачається, що укладення угоди дасть змогу вирішити низку проблем та скасувати бар’єри, з якими стика­ються українські експортери на ринках держав ЄС. До зазначених проблем, серед інших, належить високий тарифний захист ринку ЄС, насамперед ринку сільськогосподарських товарів.

Основним принципом, яким керується українська делегація на переговорах з Європейським Союзом щодо створення зони вільної торгівлі, є максимальне забезпечення інтересів українсько­го бізнесу, з точки зору реальних перспектив доступу на ринки ЄС, а не формальне завершення переговорного процесу до якоїсь конкретної дати. Тобто ефективне просування переговорів залежить передовсім від отримання реальних перспектив доступу на ринки товарів, послуг та капіталу.

З часу започаткування у лютому 2008 року офіційного переговорного процесу щодо створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС проведено 16 раундів переговорів. Обговорення здійснюється паралельно за 18 напрямами. На сьогодні досягнуто принципових домовленостей у таких сферах, як сприяння торгівлі та співробітництво в митній сфері, торгівля товарами і захист прав інтелектуальної власності, конкуренція та державна допомога. Попередньо завершено узгодження таких розділів, як транспа­рентність, адміністративне співробітництво в митній сфері, пра­вила походження товарів, врегулювання суперечок, державні заку­півлі і технічні бар’єри в торгівлі.

Водночас, як засвідчили зустрічі з членами Європейської комісії Штефаном Фюле, Карелом де Гухтом та Хоакіном Альму­нією, є низка питань, які становлять для сторін особливий інтерес, що вимагає додаткової концентрації зусиль для пошуку взаємоприйнятних компромісів. У першу чергу, це тарифна лібе­ралізація торгівлі товарами, торговельні аспекти енергетичного співробітництва, взаємний захист географічних зазначень, торгів­ля послугами та інструменти торговельного захисту.

Передбачається провести 17-й раунд переговорів у Києві 20–24 червня. Робота триває і в міжраундовий період з метою прискорення переговорного процесу. За взаємної згоди сторін на 16–17 травня у Брюсселі заплановано проведення міжраундової робочої зустрічі для обговорення окремих питань.

Вам відомо, що на урядовому рівні створено спеціальну робочу групу для проведення консультацій з окремими держа­вами — членами ЄС з метою досягнення обопільно прийнятних та збалансованих домовленостей щодо майбутньої конфігурації зони вільної торгівлі між сторонами, а також отримання підтримки позицій України на переговорах. Відповідні консультації вже про­ведено з представниками профільних міністерств Німеччини, Франції, Польщі, Італії, Австрії, Португалії, Іспанії та Швеції.

Таким чином, Кабінет Міністрів реалізує цілий комплекс заходів, спрямованих на успішне завершення переговорів щодо створення зони вільної торгівлі з ЄС. Ми добре розуміємо, що перспективи розвитку економічних відносин з ЄС і насамперед ефективне функціонування майбутньої зони вільної торгівлі знач­ною мірою залежать від належного ступеня гармонізації законо­давства України із законодавством ЄС у відповідних сферах. Тому Кабінет Міністрів готовий до активізації ефективної співпраці у цьому напрямі з Верховною Радою.

Стосовно розвитку економічних відносин з Митним союзом Російської Федерації, Білорусі та Казахстану хотів би зазначити таке. Україна підтримує та активно розвиває торговельно-еконо­мічні відносини із своїми традиційними партнерами, членами Митного союзу, — Російською Федерацією, Білоруссю, Казахста­ном. Ми уважно стежимо за станом функціонування Митного союзу, рівнем задоволення інтересів кожного з його учасників.

На сьогодні за норми, що регулюють діяльність Митного союзу, прийнято та використовується більше 80 угод. Не всі з них відповідають вимогам СОТ. Уряд здійснює аналіз цих угод і роз­глядає можливість приєднання лише до тих із них, які відпові­дають вимогам СОТ та нашим домовленостям, досягнутим у про­цесі переговорів щодо створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС.

Розв’язанню проблемних питань сприятиме й те, що на останній зустрічі президентів України та Російської Федерації Віктором Федоровичем Януковичем та Дмитром Анатолійовичем Медведєвим погоджено продовжити роботу щодо подальшої спів­праці України та учасників Митного союзу у форматі “три плюс один”.

На сьогодні Україна має чинні двосторонні угоди про вільну торгівлю з країнами СНД, зокрема з Російською Федерацією, Білоруссю та Казахстаном. Відповідно до положень цих угод сторони не застосовують стосовно одна до одної мито, податки і  збори, що мають еквівалентну дію на експорт та/або імпорт товарів. Угоди також передбачають можливість вилучень з торго­вельного режиму за погодженням номенклатури товарів, які оформлюються відповідними протоколами та є невід’ємною ча­стиною угод. Відповідно до двосторонніх домовленостей вилучен­ня передбачаються лише в угодах з Російською Федерацією (цукор білий — до 1 січня 2013 року) та Казахстаном (алкогольні напої, тютюн та промислові замінники тютюну). Таким чином, Україна на сьогодні має доступ до ринків Російської Федерації, Білорусі та Казахстану.

На сьогодні в рамках СНД ведуться переговори про укла­дення нового Договору про зону вільної торгівлі держав — учас­ниць СНД. Україна бере активну участь в цьому переговорному процесі. Переговори ведуться з 2008 року, за цей час відбулося 12 раундів.

Проект нового договору розроблений відповідно до норм та правил СОТ. Підписання договору сприятиме формуванню єдиної сучасної договірної бази, яка дасть можливість повномасштабно лібералізувати торговельні відносини на економічному просторі СНД, ліквідувати бар’єри у взаємній торгівлі, які виникли за роки існування Співдружності і не завжди виправдані за сучасної економічної ситуації.

При вступі до будь-якого митного союзу Україна як член Світової організації торгівлі повинна дотримуватися угод цієї орга­нізації, зокрема Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року, що регулюють утворення таких союзів.

Сьогодні входження України до Митного союзу можливе лише на умовах СОТ, що означає прийняття державами — членами Митного союзу умов України. В іншому випадку нашій державі доведеться нести значні втрати через відхилення від визначених умов членства України в СОТ, зокрема через пору­шення своїх зобов’язань у частині, що стосується рівня зв’язаних тарифів. Після вступу до Митного союзу Україна буде вимушена провести фактично новий процес приєднання до СОТ, проте вже разом з Російською Федерацією, Білоруссю та Казахстаном. При цьому через коригування Україною своїх зобов’язань постане проблема компенсації державам — членам СОТ, яка може стано­вити близько 5 мільярдів доларів. Крім того, у Митному союзі діють кількісні обмеження у сфері торгівлі послугами, що роблять цю сферу непривабливою для припливу іноземних інвестицій, а  це не відповідає стратегічним пріоритетам розвитку економіки України.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Вадиме Анатолійовичу, завершуйте, будь ласка, бо народ вже нервується.

 

КОПИЛОВ В.А. Слід зазначити, що досі з СОТ виходили тільки Сирія та Ліван, протестуючи проти вступу до цієї організації Ізраїлю, але тепер вони намагаються знову вступити до СОТ. Вихід з СОТ мав для цих держав негативні політичні наслідки. Процес повернення до СОТ для них є дуже й дуже важливим.

Тому на даний час оптимальний рівень інтеграції, який може запропонувати Україна за таких умов, — створення зони вільної торгівлі з державами СНД, зокрема з Митним союзом.

Враховуючи викладене, можна вважати, що конкретні кроки України щодо розширення торговельно-економічної взаємодії у рамках зони вільної торгівлі СНД не перешкоджають європей­ським прагненням України.

Таким чином, на даному етапі найбільші дивіденди нашій державі принесе поєднання проведення послідовних переговорів з ЄС щодо укладення Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, включаючи створення зони вільної торгівлі на максимально вигід­них для України умовах, з одночасною участю в реалізації про­ектів щодо створення зони вільної торгівлі з СНД. Розраховуємо у вищезазначених питаннях на підтримку Верховної Ради України.

Дякую за увагу і вибачаюся за те, що перевищив регламент.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Вадиме Анатолійовичу, сідайте. Якщо надійдуть записки, наприкінці засідання матимете можливість відповісти.

Шановні колеги, я вперше і востаннє зайняв таку проуря­дову позицію — дав можливість на 5 хвилин і 35 секунд пере­вищити час виступу, решта будуть виступати лише в рамках регламенту.

До 7 хвилин на другу співдоповідь має заступник міні­стра  економіки Пятницький Валерій Тезійович. Я не помилився, в Україні триває адміністративна реформа, тож посада заступника міністра економіки ще чинна, як я зрозумів. За ним виступатиме Мунтіян Валерій Іванович.

Валерію Тезійовичу, ще раз нагадую, у вас 7 хвилин. Прошу.

 

ПЯТНИЦЬКИЙ В.Т., заступник міністра економіки України. Дякую. Шановний головуючий! Шановні учасники парламентських слухань! Я навіть спробую говорити більш стисло, тому що Вадим Анатолійович висвітлив основні питання, на яких ми збиралися зупинитися. Тому буквально декілька слів.

Угода про вільну торгівлю з Європейським Союзом — це, можливо, передовсім не зниження тарифів і будь-які інші речі, а  серйозна регуляторна реформа. І сьогодні ведеться робота над формуванням стратегії адаптації українського законодавства, інституційних змін, підвищення спроможності урядових структур та бізнесу виконувати умови майбутньої Угоди про вільну торгівлю, а  головне — конкурувати з Європейським Союзом на єдиному ринку. Тому що фактично амбіції цієї угоди полягають у тому, щоб створити економічний простір, де було б забезпечено вільний рух товарів, досить вільний рух послуг, певні свободи руху капіталу і,  звичайно, певні свободи руху робочої сили в частині, що безпо­середньо стосується переважно торгівлі послугами.

Якщо говорити про те, які елементи на переговорах визна­чають українську позицію, то насамперед виходимо з того, що Україна є членом Світової організації торгівлі. Однак надзвичайно важливо те, що позиція є, скажімо так, концентрацією інтересів різних сфер бізнесу. З самого початку, коли почалися переговори і формувалася позиція України, було зібрано пропозиції бізнесо­вих структур і всіх зацікавлених інституцій, асоціацій, неурядових організацій, на основі яких сформована пропозиція, і на сьогодні ця робота триває. Вона триває в тому оперативному режимі, який дає можливість до кожного раунду переговорів справді робити погодження з бізнесом, уточнювати нашу позицію.

На сьогодні залишаються декілька проблемних моментів, які  є основою переговорного процесу і технічних узгоджень. Насамперед це питання доступу до ринку сільськогосподарських товарів. Звісно, ми ведемо мову про максимальну лібералізацію. Якщо говорити в цілому, то на сьогодні досягнуто рівня лібера­лізації щодо всіх товарів більше 95 відсотків як тарифних ліній, так  і обсягів товарів. Якщо говорити про сільське господарство, то така частина сільськогосподарських товарів перевищує 80 відсотків. Є частина, яка підпадає під певне регулювання. Це можуть бути і тарифні квоти, і поступова лібералізація протягом певних перехідних періодів, і застосування різних захисних інстру­ментів, що дають можливість реагувати на зростання експорту або імпорту тих чи тих товарів, які є чутливими для сторін.

Дуже важливим у цьому контексті є те, що невід’ємною частиною домовленостей щодо сільського господарства є питання узгодження норм санітарного, фітосанітарного регулювання. Тому що без створення в Україні єдиної системи, яка відповідатиме європейській, марно сподіватися на те, що ми зможемо забезпе­чити зростання експорту сільськогосподарської продукції, особ­ливо в такому чутливому секторі, як м’ясо-молочна продукція, де висуваються надзвичайно високі вимоги щодо якості та без­печності продукції. Однак це питання має і зворотний бік — підви­щення вимог на внутрішньому ринку. А відтак можна очікувати підвищення якості та безпечності продукції, яка буде пропону­ватися на українському ринку.

Досить складними є також питання у сфері послуг. Для Європейського Союзу ця сфера надзвичайно важлива, навіть з  точки зору формування валового продукту, оскільки 70 відсотків валового продукту створюється у сфері послуг. І тут вже досяг­нуто важливих домовленостей, які стосуються лібералізації досту­пу до ринків фінансових послуг, телекомунікаційних, поштових, деяких видів транспортних послуг. Нас цікавить, наприклад, сфе­ра послуг автомобільного або наземного транспорту. Нас цікавить ціла низка професійних послуг, де ми маємо певні конкурентні можливості, для того щоб надалі розширювати свою присутність на європейському ринку.

Зрозуміло, що не все може бути вирішено відразу після  набрання чинності угодою, передбачаються певні перехідні періоди і щодо торгівлі товарами, і щодо торгівлі послугами. Однак перехідний період — це не час очікування якогось дива, він має бути наповнений конкретною роботою, передусім у сфері законодавства. Тому тут потрібні спільні зусилля і урядових орга­нів, і законодавчого органу, для того щоб наповнити змістом норми, про які ми домовляємося сьогодні в рамках переговорів з Європейським Союзом.

Є ще ціла низка технічних моментів, але вони лежать у дуже специфічних професійних сферах, як, скажімо, митне співробітни­цтво, технічне регулювання тощо.

На сьогодні ми підійшли до того моменту, що наприкінці року, гадаю, зможемо завершити переговори і приступити до процедур, які передбачає набрання чинності відповідної угоди. Що важливо? Щоб, не чекаючи цього часу, і уряд, і бізнес, і  парламент працювали над тим, щоб ті положення, які заклада­ються в угоді, набували практичних рис. Вже сьогодні і бізнес, і  уряд, і парламент повинні працювати над імплементацією цієї угоди.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, пане Валерію.

До слова запрошую Урядового уповноваженого з питань співробітництва з Російською Федерацією, державами — учасни­цями Співдружності Незалежних Держав, Євразійського економіч­ного співтовариства та іншими регіональними об’єднаннями Валерія Івановича Мунтіяна. До 7 хвилин регламент. Потім пере­ходимо до співдоповідей, першим виступатиме Борис Іванович Тарасюк.

Валерію Івановичу, прошу. У вас 7 хвилин.

 

МУНТІЯН В.І., Урядовий уповноважений з питань співробіт­ництва з Російською Федерацією, державами — учасницями Співдружності Незалежних Держав, Євразійського економічного співтовариства та іншими регіональними об’єднаннями. Шановний Миколо Володимировичу! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Проблематика, яку ми сьогодні розглядаємо, має не просто стратегічне, а життєво важ­ливе значення для перспективи соціально-економічного розвитку держави і її безпеки. Ті швидкоплинні зміни, які сьогодні відбува­ються у світі, лише підтвердили, що геоекономіка вийшла на пер­ше місце, а геополітика і геостратегія стали її підсистемами.

Існуюча економічна модель не впоралася з навантаженням, призвела до фінансово-економічної кризи, зруйнувала обличчя однополюсного світу і лише загострила боротьбу світових гравців за основний, як то кажуть, острів — материк Євразія.

Тому уряд змушений рахуватися з тими викликами сучасності, які на сьогодні існують. Це, насамперед, формування постіндустріальної цивілізації, екологічний імператив, демографіч­ний імператив, технологічний переворот, економічні трансфор­мації і кліматичні зміни.

Якщо центром економічного розвитку завтра буде материк Євразія, а це вже світові гравці вирішили, тому що тут найбільша територія, населення 4,8 мільярда із 7 мільярдів і буде виробля­тися 70 відсотків валового внутрішнього продукту. І лозунг “Хто володіє Євразією, той володітиме світом” може бути реалізований на практиці.

Хотів би нагадати, що фінансово-економічна криза призвела до кризи віртуальної економіки. Тому той, хто володіє реальним сектором, має набагато більші переваги. І хай би що сьогодні говорили, на всьому материку Євразія Україна, як і держави СНД, за наявністю унікальних ресурсів, якими є земля, вода, повітря та енергетичні ресурси, має унікальне значення, що можна побачити на слайдах.

Оскільки Україна є географічним центром Європи, то зрозуміло, куди їй рухатися. Біля неї повинні рухатися. Ми бачимо центри впливу. Найбільший — Європейський Союз. Це союз, який посідає на сьогодні перше місце у світі за обсягом валового внутрішнього продукту, — 15,95 трильйона доларів США у  2010 році. Це союз, який посідає перше місце за товаро­обігом, — 24,5 відсотка загального товарообігу світу. Серед таких гравців Китай — 9,4 трильйона, Японія — 5,4 трильйона доларів, Індія і, зрозуміло, Росія, яка за 2010 рік вийшла за купівельною спроможністю на сьоме місце у світі. Зусилля цих основних грав­ців спрямовані на створення на материку Євразія спільного еко­номічного простору, це вже визначено. Тож Україні треба прово­дити таку мудру і виважену політику, щоб вона могла отримати від цього зиск, а не таку, щоб потрапити під цих “слонів”, і вони по ній “потопталися”.

Тому Міністерство економічного розвитку робить усе можли­ве: не поспішає, вивчає досвід, здійснює економіко-математичне моделювання, вивчає і навіть замовляє розрахунки науковим центрам, які показують, що і в одному, і в другому напрямі є не лише переваги, а й ризики. І щоб не опинитися на межі цих роз­ломів, потрібно мати ще й відповідний потенціал, адже за 20 років Україна ослабла.

Ми бачимо, що на сьогодні головне — зробити перший крок у напрямі економічної інтеграції. І якщо такий крок буде правиль­но зроблений, всі решта кроків теж будуть добрі, якщо ж він буде хибним, то всі інші будуть спрямовані на виправлення. Таким кро­ком, як уже сказав Вадим Анатолійович, має стати новий договір про зону вільної торгівлі з країнами СНД. І хочу вас поінформу­вати, що 19 травня цього року планується, що цей договір, в укла­денні якого Україна зацікавлена, має бути підписаний на засіданні глав урядів у Мінську.

Таким чином, хочу зауважити, що, крім того, куди йти, ще треба зважити, який потенціал ми маємо, бо ми його втратили.

Внаслідок економічного спаду ми сьогодні вийшли на рівень валового внутрішнього продукту 65,9 відсотка обсягу 1990 року. Тобто ще не піднялися з дна.

Другий показник — середньомісячна заробітна плата, у  2010 році вона становила 282 долара. До речі, середньомісячна зарплата у країнах СНД становить 580 доларів. Тобто економіки Європейського Союзу і України різні, ми повинні про реалії говорити.

А які ми маємо здобутки і на що ми треба звернути безпосередньо увагу? Це те, що частка товарообігу з країнами СНД у нас становить 40,2 відсотка. І хочемо ми чи не хочемо, його сьогодні ніхто не перекриє і не замінить. У нас лише з  Російською Федерацією товарообіг більший, ніж з усіма країна­ми Європейського Союзу.

Тому Міністерство економіки сьогодні розробляє економіко-фінансові моделі, проводить розрахунки, прогнозує тенденції розвитку, які ризики існують і в одному, і в другому варіанті. Мови немає про те — Європейський Союз чи Митний союз. Це непра­вильний підхід. Українські національні інтереси є і на Заході, і на Сході. Мова йде про те, щоб їх поєднати, знайти баланс і ні в  якому разі не відкидати.

Проведені розрахунки (основна, базова модель) показують, що по всіх 38 галузях, які покладені в основу розрахунку, Україна матиме плюс при зоні вільної торгівлі та поглибленій інтеграції з державами Митного союзу. Основний приріст валового внутріш­нього продукту, за розрахунками академічних вчених, становити­ме 1,56 відсотка. До 2015 року цей показник зменшиться і стано­витиме 0,4–0,6 відсотка приросту. Чому? Тому що ціни, за якими будуть преференції, все-таки вирівнюватимуться зі світовими, і цей ефект Україна втратить, про це теж треба казати.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте, будь ласка, останні ремарки.

 

МУНТІЯН В.І. Остання ремарка, яку я хотів сказати щодо переговорних процесів з Європейським Союзом та Митним сою­зом. Наші позиції в переговорах з ЄС можуть бути посилені, якщо Україна стане членом Митного союзу, ніж якби вона ввела такі переговори самостійно. І знову-таки, спільно з Європейським Союзом і з державами Митного союзу ми можемо посісти гідне місце, не втративши ті матеріальні сфери, про які я сказав, усунувши перешкоди для нового технологічного укладу в єдиному економічному просторі материка Євразія.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Шановні колеги, урядова позиція представлена трьома доповідачами. Тепер маємо дві співдоповіді від парламентського блоку.

Отже, запрошую до співдоповіді голову Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції Тарасюка Бориса Івановича, регламент 10 хвилин. Потім співдоповідатиме Білорус Олег Григорович. Будь ласка, Борисе Івановичу.

 

ТАРАСЮК Б.І., голова Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції (Блок “Наша Україна — Народна самооборона”). Дякую. Шановний пане головуючий! Шановні учасники парламентських слухань! Європейська інтеграція визна­на пріоритетом державної політики на законодавчому рівні, і не­від’ємною складовою європейської інтеграції України є створення з Європейським Союзом всеохоплюючої і поглибленої зони віль­ної торгівлі.

Комітет з питань європейської інтеграції в січні цього року провів засідання і обговорив це питання. Ми визнали, що поста­новка питання, як вона звучить на парламентських слуханнях, є  неадекватною, оскільки нам пропонується обговорювати два різних рівні економічної інтеграції: з одного боку — Митний союз, з другого — зона вільної торгівлі з Європейським Союзом. Ми вважаємо, що не можна поєднувати дві абсолютно неспівмірні, різні за суттю і наслідками категорії.

Так, зона вільної торгівлі передбачає скасування торго­вельних бар’єрів між країнами-членами, збереження права на самостійне і незалежне визначення режиму торгівлі за кожною країною-учасницею, збереження митних кордонів між країнами-учасницями.

Тоді як Митний союз — це значно глибша інтеграція, яка передбачає встановлення однакових митних ставок на зовнішньо­му кордоні, проведення спільної зовнішньої торговельної політики, створення наднаціонального органу для її реалізації.

Вважаю, що приєднання України до Митного союзу Росії, Білорусі та Казахстану в його класичній формі є неможливим з  декількох причин.

Перше. Згідно із Законом “Про засади внутрішньої і зовніш­ньої політики” європейська інтеграція залишається головним зов­нішньополітичним пріоритетом нашої держави. На цьому напрямі здійснюється кропітка системна робота з підготовки Угоди про асоціацію, невід’ємною складовою частиною якої має бути все­охоплююча і поглиблена зона вільної торгівлі. До кінця 2011 року Україна та ЄС прагнуть шляхом компромісу усунути розбіжності в позиціях сторін та вийти на підписання цього документа. Хоча дата не є імперативом.

Приєднання України до Митного союзу повністю виключає можливість створення зони вільної торгівлі з Європейським Союзом, а відтак і підписання Угоди про асоціацію, що не раз підкреслювали високопосадовці Європейського Союзу. Хотів би відзначити, що деякі урядовці повинні утримуватися від вислов­лювання своїх особистих думок, які не збігаються з офіційною позицією уряду, оскільки це викликає занепокоєння в Європей­ському Союзі щодо відданості України задекларованому курсу на європейську інтеграцію.

Друге. Неможливість приєднання до Митного союзу зумов­лена також необхідністю зміни всіх умов членства у Світовій організації торгівлі, що практично означатиме вихід із Світової організації торгівлі та початок нових переговорів.

Нагадаю, що переговорний процес між Україною і Світовою організацією торгівлі про умови вступу до СОТ тривав 15 років. Необхідно також розуміти, що у разі виходу з СОТ Україна не тільки зазнає значних фінансових втрат від погіршення торгівлі та інвестиційної привабливості країни, а й втратить можливість нада­лі самостійно проводити такі переговори від свого імені.

Третє. Делегування повноважень формувати єдину митну політику країн-членів наднаціональному органові не відповідає на­ціональним інтересам України. У Митному союзі Росія має 57 від­сотків голосів при вирішенні питань союзу, Білорусь та Казах­стан — по 21,5. Цілком зрозуміло, що в разі вступу України Росія матиме переважну кількість голосів, що позбавить нашу державу можливості впливати на єдину митну політику союзу.

Четверте. Економічні переваги від вступу України до Митно­го союзу є доволі сумнівними, адже в даний час з державами — членами Митного союзу вже діють режими вільної торгівлі, тож у разі приєднання до цього угрупування для України будуть ска­совані лише окремі обмеження щодо торгівлі товарами в рамках вилучень з цих режимів.

Крім того, зарахування і розподіл сум ввізного мита встановлюється у Митному союзі в таких розмірах: Республіка Білорусь — 4,7 відсотка, Республіка Казахстан — 7,33 відсотка, Російська Федерація — 87,97. А це означає, що після вступу України до Митного союзу практично всі надходження від митних платежів будуть спрямовані в бюджет Російської Федерації.

Таким чином, цілком зрозуміло, що співпраця України з дер­жавами — членами Митного союзу не може будуватися на засадах класичного митного союзу, який передбачає вироблення єдиної митної політики та утворення наднаціональних органів. Україна має виробити таку форму співпраці з Митними союзом, яка відпо­відатиме зобов’язанням, взятим перед вступом до Світової орга­нізації торгівлі, а також майбутнім зобов’язанням у рамках по­глибленої і всеохоплюючої зони вільної торгівлі з Європейським Союзом.

Враховуючи зазначене, вважаю, що Україна має насамперед зосередити зусилля на завершенні переговорного процесу щодо створення поглибленої і всеохоплюючої зони вільної торгівлі з  Європейським Союзом як складової частини Угоди про асоціа­цію, а найкращою формою співпраці з Митним союзом було б укладення нового договору про створення зони вільної торгівлі в рамках СНД на принципах Світової організації торгівлі.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Борисе Івановичу, за повагу до слухачів і регламенту. Ви чітко виступили і дали можливість іншим колегам виступити.

До слова запрошую голову Комітету Верховної Ради України у закордонних справах Олега Григоровича Білоруса. Після нього виступатиме Арсеній Петрович Яценюк. Олегу Григоровичу, будь ласка, до 10 хвилин.

 

БІЛОРУС О.Г., голова Комітету Верховної Ради України у  закордонних справах (Блок Юлії Тимошенко). Шановний головуючий! Шановні учасники парламентських слухань! Комітет Верховної Ради України у закордонних справах, який є головним комітетом з підготовки і проведення цих парламентських слухань, приділяє надзвичайно велику увагу проблемам глобальної, регіо­нальної європейської інтеграції. Виходячи з імперативів безпеки розвитку України у жорстких умовах сучасного етапу силової гло­балізації, ми вважаємо, що надзвичайно актуальною є сама тема, хоч постановка її звучить дещо незвично. Деякі колеги читають розвиток економічних відносин з ЄС VS (тобто проти) відносин співробітництва з Митним союзом. Така постановка не є і не може бути коректною, і нам треба шукати продуктивну, ефективну, конструктивну модель рішення.

Ми знаємо, що головною тенденцією економічного розвитку на XXI століття залишається глобалізація. Сучасна перманентна криза економічної системи глобалізму, силового глобалізму, — це криза надспоживання і надвиробництва віртуальних грошей, валюти. Ця криза ставить перед національними економіками, у то­му числі й України, дедалі складніші завдання безпеки розвитку, забезпечення конкурентоспроможності у міжнародному масштабі.

Розвиток світової системи економіки на сучасному етапі характеризується двома взаємопов’язаними тенденціями: розши­рення економічної відкритості та утворення регіональних еконо­мічних і торговельних союзів. Геополітичне і стратегічне положен­ня, величезний економічний потенціал, транзитний та експортний потенціал надають Україні значні можливості для ефективної інтеграції до світової та європейської економіки. Це наша стра­тегія, наше майбутнє, на цьому зосереджена надія нашої нації.

Разом з тим хочу особливо підкреслити необхідність досяг­нення консенсусу, насамперед у рамках виконавчої гілки влади, а  також серед політичних сил і українського суспільства в питан­нях інтеграції України до Європейського Союзу та поглиблення співпраці з нашими традиційними економічними партнерами з  числа держав — учасниць СНД на двосторонній основі. Неприпустимо, а це ми бачимо сьогодні із цілком змістовних, але суперечливих доповідей представників уряду, щоб чільні пред­ставники виконавчої влади висловлювали протилежні точки зору щодо напрямів інтеграції до торговельно-економічних союзів, що знижує довіру міжнародних партнерів до України.

Розглядаючи альтернативні моделі та шляхи співробітництва та інтеграції України з Європейським Союзом і співробітництво з  державами Митного союзу, необхідно погодитися, що питання не вичерпується виключно економічними ефектами. Зона вільної торгівлі з ЄС і співпраця з Митним союзом не може трактуватися як арифметична сума економічних показників експорту та імпорту. Можна сказати, що вибір моделей та шляхів інтеграції до різних за природою, інтересами, діяльністю регіональних економічних союзів для України — це вибір цивілізаційної стратегічної моделі, який визначатиме її обличчя і роль у світовій економіці протягом багатьох років ХХІ століття.

Серед учасників цього обговорення має виникнути чітке усвідомлення того факту, що при виборі моделі співробітництва з  ЄС та державами — членами Митного союзу підхід має бути україноцентричним, тобто виходити виключно з національних інтересів України, що слугуватиме підвищенню конкурентоспро­можності нашої економіки.

Важливо досягти також консенсусу між чинною владою та опозицією з приводу того, що питання напрямів і шляхів співробіт­ництва з ЄС та Митним союзом мають вирішуватися виключно Україною і в Україні, а не в сусідніх державах. Впевнений, що чітке усвідомлення того, що Україна має бути суб’єктом, а не об’єктом міжнародних відносин та чужих інтересів, не дозволить втягти нашу державу в чужу гру за принципом “об’єднуй та владарюй” або “танцюй враже, як пан скаже”.

Наша суверенна держава Україна перебуває на початку довгого і складного шляху економічної розбудови. Саме на цьому етапі багаторічні зусилля нашої держави в напрямі лібералізації торгівлі з найбільшими сусідами ЄС та державами СНД почали переходити у практичну площину і мають всі шанси набути нового якісного статусу і результату.

Вже не раз казали, що Законом “Про засади внутрішньої і  зовнішньої політики” чітко визначена європейська інтеграція як основний стратегічний зовнішньоекономічний пріоритет нашої держави. Тому головним завданням усіх гілок влади, у тому числі законодавчої, є всебічний аналіз переваг і ризиків, що виникають для економіки України в напрямі створення зони вільної торгівлі з  ЄС та поглиблення співробітництва з Митним союзом за фор­мулами “три плюс один”, “один плюс один” або навіть на умовах цілковитого членства в Митному союзі за правилами і принципами Світової організації торгівлі.

Про позитиви Митного союзу багато сказано в доповідях представників влади, але подивімося і на загрози. Не забуваймо про те, що Україна не є членом СНД, а є лише країною-заснов­ником. Цей обмежений статус не гарантує рівноправного членства України в Митному союзі. Тим більше що стоїть вимога: перед тим як вступити до Митного союзу, Україна повинна стати членом СНД і членом ЄврАзЕС. Митний союз у рамках СНД означає утворення єдиної митної території, що не відповідає національним інтересам України і підриває її державний суверенітет.

Митний союз як найбільш жорстка і глибока форма інте­грації, на відміну від зони вільної торгівлі з ЄС, прямо суперечить Конституції України, яка забороняє вступ нашої держави до складу наддержавних структур і об’єднань. Для України є неприй­нятним поступове перетворення СНД на нове державне утво­рення, що є формою реставрації, а Митний союз може стати механізмом одержавлення СНД. Україна вважає, що координа­ційні, інтеграційні структури СНД, у тому числі й Митний союз, не повинні мати владних функцій і повноважень, а сьогодні вони їх мають та, очевидно, матимуть і в майбутньому.

Для України є неприйнятною монополізація повноважень в  рамках Митного союзу однією державою, про яку вже говори­лося, яка має 57 відсотків голосів при вирішенні всіх принципових питань. Без принципу консенсусу Митний союз не є дієздатним. Неприйнятною є монополізація квот ввізного мита і зборів з боку Росії: 88 відсотків валютних надходжень — до бюджету Росії.

Як член СОТ, Україна не може не враховувати вимоги СОТ при вступі до складу інших інтеграційних утворень. ЄС і СОТ вва­жають, що вступ України до складу Митного союзу є несумісним із членством у СОТ і з інтересами України щодо створення зони вільної торгівлі. Це лише деякі із загроз, які мають бути оцінені та враховані.

Оцінюючи ризики запровадження зони вільної торгівлі з ЄС, не можна обійти увагою, і це особливе завдання уряду, такі проб­леми, як можливе зниження надходжень до державного бюджету, скорочення соціальних програм, згортання споживчих цін, зро­стання безробіття, зменшення доходів Пенсійного фонду тощо. Тому уряду необхідно зважити на це і вжити всіх необхідних запобіжних заходів. Іншого виходу немає. Разом з тим стратегічні інтереси безпеки розвитку України вимагають її форсованої зба­лансованої інтеграції в ЄС. Тільки сильна, активна політика Украї­ни із захисту національних інтересів дасть безсумнівно позитивні результати.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Олегу Григоровичу.

Шановні колеги, переходимо до обговорення, регламент виступів — 5 хвилин. Запрошую до слова ініціатора парламент­ських слухань — народного депутата України Арсенія Петровича Яценюка. Після нього виступатиме Леонід Олександрович Кожара.

 

ЯЦЕНЮК А.П., член Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я (Блок “Наша Україна — Народна самооборона”). Добрий день, шановні колеги! Коли ми з колегою Мартиненком ініціювали ці парламентські слухання, мета була тільки одна — Верховна Рада України має дати чітку відповідь, яким чином буде реалізовуватися стаття 11 Закону України “Про засади внутрішньої і зовнішньої політики”. Хочу нагадати всім: курс на європейську інтеграцію Української держави визначений чинним законом і не підлягає дискусії. Однак ми розпочали цю дискусію для того, щоб довести, чому це потрібно зробити.

Мова йде не просто про зону вільної торгівлі. Це не еконо­мічна категорія, це насамперед категорія політична. Це категорія, яка визначає наш цивілізаційний вибір: куди ми йдемо, яку дер­жаву творимо, чого хочемо досягти і яким стандартам та крите­ріям прагнемо відповідати.

У нас є варіант: бути пострадянською державою з відста­лою  економікою, із зруйнованою медициною, з убитою освітою, з неймовірною корупцією, державою, яка й надалі претендувати­ме на статус держави виключно за рахунок ресурсів.

У нас є інший варіант: боротися і довести, що ми можемо входити до кола країн, які є демократичними, розвиненими, циві­лізованими, які демонструють політичний і економічний розвиток. Це, звісно, Європейський Союз. Так, це непросто. Так, це склад­но. Так, там не роздають пиріжків, не обіцяють дешевого газу, але це саме ті країни, які довели, що здатні вистояти у періоди криз. Це саме ті країни, які на сьогодні мають найбільший світо­вий ринок.

Саме тому я знову повертаюся до політичного моменту. Угода про зону вільної торгівлі є не що інше, як частина Угоди про асоціацію між Україною і Європейським Союзом, а точніше, про реальну інтеграцію України до Європейського Союзу в рамках і  політичної, і економічної складової.

Поясніть, як можна збудувати здорову економіку в абсолют­но хворій політичній системі, де корупція є основним правилом, де є неймовірний ресурс влади, який впливає на весь бізнес, де основа завезення імпортних товарів — контрабанда? Саме тому реалізація демократичних реформ в Україні на підставі угоди про політичну асоціацію — це наше перше завдання.

Друге — щодо економічного блоку. Думаю, не має потреби наводити цифри, який рівень життя, яка тривалість життя у дер­жавах — членах ЄС. Я усвідомлюю, що ЄС також зіткнувся з ма­сою проблем, пов’язаних із світовою економічною кризою, але при цьому вони їх розв’язують, складно, важко, але вони намага­ються їх розв’язувати і, в принципі, успішно. Жодна з держав ЄС не оголосила дефолту, жодна з держав ЄС на сьогодні не перебуває на межі банкрутства, вони допомагають одна одній.

Під час переговорів України з Європейським Союзом треба врахувати, що всі європейські товари дуже легко надходять на територію України. І якщо мені хтось сьогодні скаже, що україн­ський ринок закритий для європейських товарів, то я готовий аргументовано довести, що це не так. Будь-яка європейська компанія може легко продати свій товар на території України, чого не скажеш про Україну. Саме тому Україні потрібна зона вільної торгівлі з ЄС, нам потрібний доступ до їхнього ринку, а це 500 мільйонів людей, доступ до їхніх грошей, до їхніх інвестицій, до їхніх стандартів, нам потрібен доступ до тих, хто сильніший і  кращий.

З огляду на це, під час переговорів нам важливо усвідомити, що їхня економіка на декілька порядків сильніша, ніж наша. І  перемовини, які я проводив минулого тижня з усією верхівкою Європейської комісії, свідчать про те, що Європейський Союз більш оптимістично налаштований на перемовини з Україною, ніж тут, всередині України, кажуть окремі чиновники. Перехідний пе­ріод для українських товарів обов’язково має бути, і я думаю, що в рамках переговорного процесу наші переговорники цього доможуться.

Отже, підсумовуючи, я хотів би сказати про те, що необхідно відобразити в постанові парламенту як реальні кроки реалізації європейської стратегії України.

Перше. Членство України в Митному союзі та підписання Угоди про асоціацію і створення повноцінної зони вільної торгівлі з ЄС — речі несумісні. Не робіть монстра і самі собі не приду­муйте, що можна бути десь посередині. Посередині — це завжди між двома стільцями. Тому насамперед конче потрібно, щоб були завершені переговори про підписання Угоди про вільну торгівлю між Україною та Європейським Союзом до кінця поточного року.

Друге. Формат “3+1”, який оголосив Президент Янукович, мені не зовсім зрозумілий. Я думаю, що єдиний правильний формат, який Україна повинна чітко продемонструвати, такий: Україна після підписання Угоди про вільну торгівлю з ЄС повинна розпочати переговорний процес щодо підписання такої самої уго­ди з державами Митного союзу, підкреслюю, угоди про вільну торгівлю з державами Митного союзу, а не щодо членства України в Митному союзі.

Думаю, якщо парламент прийме таку постанову і висловить свою не декларативну, а справді реальну позицію щодо того, куди ми йдемо, то ми точно дійдемо.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Арсенію Петровичу.

До слова запрошую народного депутата Кожару Леоніда Олександровича. Будь ласка. За ним виступатиме Шишкіна Зоя Леонідівна.

 

КОЖАРА Л.О., заступник голови Комітету Верховної Ради України у закордонних справах (Партія регіонів). Дякую. Шановні народні депутати! Ваша високоповажність посли! Шановні гості! Чесно кажучи, я поки що не дуже задоволений рівнем дискусії на рівні парламенту. Наприклад, два голови комітетів більше висту­пали не на підтримку якогось із шляхів інтеграції України, а проти. Зокрема, голова Комітету з питань європейської інтеграції, зда­ється, взагалі відійшов від теми і почав чомусь критикувати Мит­ний союз, що не належить до сфери повноважень Комітету з пи­тань європейської інтеграції.

Я думаю, що нам сьогодні якраз треба проаналізувати все детальніше і не відкидати жодної інтеграції. Тому що жодна країна світу сьогодні не в змозі існувати поза світовими та регіональними інтеграційними процесами. Наше спільне завдання — знайти вда­лу формулу поєднання участі України в різних інтеграційних про­цесах з максимальною вигодою для нашої економіки. Це пози­ція  тієї політичної сили, яку я представляю, позиція Президента і уряду України.

Спочатку хотів би зупинитися на принципових, базових речах.

По-перше, Партія регіонів вважає європейську інтеграцію України ключовим напрямом зовнішньої політики нашої держави. Це записано у програмі партії, цей постулат є світоглядною заса­дою Президента України Віктора Федоровича Януковича.

По-друге, Партія регіонів підтримала новий Закон “Про засади внутрішньої і зовнішньої політики”, яким визначено, серед іншого, забезпечення інтеграції України в європейський політич­ний, економічний, правовий простір з метою набуття членства в  Європейському Союзі. Саме ці положення є для нашої політич­ної сили пріоритетом у сфері зовнішньоекономічної політики.

Нагадаю, що створення зони вільної торгівлі з Європей­ським Союзом як зовнішня політична ціль присутня в українському законодавстві з часів набрання чинності Угодою про партнерство і  співробітництво між Україною та Європейським Союзом. Якщо врахувати, що ця угода була ратифікована 1994 року, то вже протягом 17 років у країні спостерігається повний консенсус щодо необхідності створення зони вільної торгівлі з Європейським Союзом. Партія регіонів завжди була і є частиною цього загально­національного консенсусу. Впевнений, що представники уряду, які вже сьогодні поінформували нас про хід переговорів, також переконані в цьому.

Хочу зі свого боку наголосити на такому. Ми маємо пам’я­тати, що результат будь-яких переговорів завжди є компромісом. В історії дипломатії ще не було випадків, коли результат перего­ворів на 100 відсотків збігався б з попередніми позиціями тільки однієї із сторін. Хіба коли йшлося про військову капітуляцію. Отже, результат переговорів з ЄС у будь-якому разі буде компромісним. Тобто позиції галузевих лобістів чи то в Україні, чи то в Європі на 100 відсотків задоволені не будуть.

Для нас важливим має бути інше — сукупний баланс втрат  і  здобутків у результаті створення зони вільної торгівлі з  ЄС, баланс, вирахуваний не в короткотерміновій площині, а на перспективі. І наскільки я поінформований, цей баланс для України буде, безумовно, позитивний.

Безперечно, цей позитив матиме місце, якщо ми належним чином підготуємося до запровадження зони вільної торгівлі, зокрема, якщо в тексті угоди міститимуться певні запобіжники, наприклад, перехідні періоди для запровадження окремих поло­жень. Завдання Верховної Ради — забезпечити вчасну законодав­чу підтримку наших кроків до імплементації зони вільної торгівлі.

Вважаю також, що серйозною політичною помилкою було б стверджувати, що економічна інтеграція з Європейським Союзом апріорі суперечить будь-яким формам участі України в інтегра­ційних процесах з іншими країнами світу, у тому числі з Росією та  іншими державами пострадянського простору. За підсумками минулого року, на країни СНД припадає 40,2 відсотка товарообігу України. Усім зрозуміло, що такий величезний сегмент зовнішньої торгівлі, за яким стоять аналогічний сегмент реальної економіки, сотні тисяч та мільйони робочих місць, потребує максимальної уваги держави.

Тепер кілька слів про взаємодію України з Митним союзом. Вважаю за необхідне спростувати провокаційну тезу про те, що нібито Російська Федерація усіма силами тисне на Україну, дома­гаючись її прискореного вступу до Митного союзу. Досить уважно вивчити останні заяви російського керівництва, щоб зрозуміти, що російська сторона вважає суверенним правом Києва вибір форм співпраці з Митним союзом. Офіційна позиція Москви з цього приводу чітко висловлена міністром закордонних справ Російської Федерації паном Лавровим під час його візиту до Києва 10 квітня цього року, а також першим віце-прем’єр-міністром паном Ігорем Шуваловим та іншими посадовими особами Росії.

Україна сама визначатиме для себе модель співпраці з Мит­ним союзом на цілком добровільній основі, виходячи з власних економічних, суто прагматичних інтересів. Відкидаю будь-які інсинуації з приводу того, що нібито керівництво України під зовнішнім тиском може погодитися на якісь невигідні для країни рішення.

Моє переконання базується на тому, що саме Президент України першим запропонував формулу взаємодії з Митним сою­зом, яка виходить за межі примітивного протистояння за форму­лою Схід або Захід. Нагадаю, Віктор Федорович бачить цю фор­мулу як нову договірну базу про зону вільної торгівлі та можливу пакетну угоду про співпрацю за формулою “3+1”. Це абсолютно прозорий і зрозумілий підхід. Він означатиме активну співпрацю з Митним союзом на основі зони вільної торгівлі з елементами більш тісної інтеграції без формального входження до цього союзу.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Леоніде Олександровичу.

Шановні колеги, хочу нагадати, що в нас, на щастя, в сесій­ному залі Верховної Ради немає обмежень на предмет вислов­лювань, навіть якщо цей предмет виходить за межі повноважень комітету. На щастя, тут у нас демократія, кожен може висловлю­ватися, як вважає за потрібне. Тому, я думаю, нормально, що у нас широка дискусія ведеться.

Запрошую до слова народного депутата України Шишкіну Зою Леонідівну, фракція “Блок Юлії Тимошенко — “Батьківщина”. Прошу. За нею виступатиме Ляпіна Ксенія Михайлівна.

 

ШИШКІНА З.Л., член Комітету Верховної Ради України з  питань аграрної політики та земельних відносин (Блок Юлії Тимошенко). Дякую. Шановні учасники парламентських слухань! Сьогодні на порядок денний винесено надзвичайно важливе питання співробітництва України з Європейським Союзом та з  державами Митного союзу.

На жаль, на сьогодні Україна в політичному і суспільному плані, як і раніше, розколота на проросійський і прозахідний табір і залишається важливим інструментом впливу для обох сторін. На мою думку, перш ніж приєднатися до будь-якого союзу, спочатку потрібно визначитися, що є економічно вигідним для нашої краї­ни — створення зони вільної торгівлі з Європейським Союзом чи приєднання до Митного союзу Росії, Білорусі та Казахстану.

Україна — одна із найбільших європейських держав з вели­ким, значною мірою нереалізованим потенціалом. Країна великих можливостей, яка зацікавлена у взаємовигідному співробітництві і  з ЄС, і з Росією. На пострадянському просторі Україна займає друге місце за чисельністю населення та за економікою, поступа­ючись у цих категоріях лише Росії. Ці показники, а також відносно високий показник валового внутрішнього доходу на душу на­селення перетворюють Україну на привабливий ринок і принадний актив для іноземних держав.

Для Європи Україна важлива насамперед своїм географіч­ним положенням, особливо як країна — транзитер енергоресурсів. Україна як транзитна країна також важлива і для Росії, але Москва високо цінує її також і за інші галузі економіки, такі як стале­варіння, сільське господарство та інші, оскільки вони дають знач­ний приріст економіці Росії ще з радянських часів.

Як бачимо, Україна є важливою для європейців, але вона також має вирішальне значення і для Росії з причин, які виходять далеко за рамки економічних і торговельних зв’язків, у тому числі і з причин військового характеру, оскільки в українському місті Севастополі розміщується штаб російського Чорноморського флоту. Крім того, Україна займає стратегічно вигідне положення, знаходячись між Росією і Європою.

На сьогодні Україна стала для Заходу і для Росії полем битви. Переговори з ЄС та з Росією показують, наскільки заго­стрилося економічне суперництво між ними за Україну. Україна опинилася на роздоріжжі. На жаль, налагоджувати взаємини стра­тегічного партнерства в обох напрямах не вдається, та Україні таки доведеться зробити це найближчим часом.

Однією з передумов входження України до Митного союзу є  її входження до Євразійського економічного співробітництва, а  згідно з правилами ЄврАзЕС країни мають нерівні права, оскільки всі рішення приймаються простою більшістю голосів, а  кількість голосів визначається залежно від внесків. Фактично Російська Федерація щонайменше має право вето на будь-яке рішення. Для того щоб прийняти рішення, відмінне від бажання уряду Росії, теоретично потрібно створити єдиний фронт з усіма державами-учасницями.

Крім того, за договором між Росією, Білоруссю і Казахста­ном про створення Митного союзу створюється Комісія Митного союзу як єдиний регулюючий орган у сфері митного права. Її  рішення є обов’язковими для виконання на території держав-учасниць. Отже, всі рішення зазначеної комісії мають пріоритет над нормами національного законодавства, у тому числі консти­туції. Будь-які митні суперечки мають вирішувати судді ЄврАзЕС за правом Російської Федерації, що фактично звужує правоздат­ність національних судів та обсяг суверенітету держав-учасниць.

Рішення Комісії Митного союзу приймається двома трети­нами голосів, а оскільки Росія має 57 відсотків голосів, їй достат­ньо заручитися підтримкою будь-якої з держав-учасниць, щоб ветувати будь-яке рішення в рамках Митного союзу. Згідно з умо­вами договору про створення Митного союзу місцем перебування комісії є місто Москва, що суперечить етиці Європейського Союзу, керівні органи якого зазвичай розташовуються у державах, які не мають переважного впливу на прийняття рішень.

Враховуючи викладене, можна зробити висновок, що в разі приєднання України до Митного союзу відбудеться делегування суверенних прав України наддержавному органу, де відносна більшість голосів належить Російській Федерації, а з урахуванням союзного договору між Білоруссю та Російською Федерацією — призведе до абсолютного домінування…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте, будь ласка.

 

ШИШКІНА З.Л. Підсумовуючи викладене, на мою думку, через цілу низку причин Україна сьогодні не може стати повно­цінним членом Митного союзу. Насамперед членство України в СОТ виключає приєднання до Митного союзу в рамках ЄЕП. Якщо ми станемо членами Митного союзу, нам потрібно вийти з СОТ. А надалі ще й відмовитися від підписання Угоди про асоці­ацію між Україною та Європейським Союзом. На мою думку, на сьогодні створення зони вільної торгівлі з ЄС є найкращим спо­собом реалізації національних інтересів України, побудови еконо­мічно розвинутої, демократичної держави.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Зоє Леонідівно.

До слова запрошую народного депутата України Ляпіну Ксенію Михайлівну, фракція Блоку “Наша Україна — Народна самооборона”. За нею виступатиме Ігор Вікторович Алексєєв.

 

ЛЯПІНА К.М., заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань промислової і регуляторної політики та підпри­ємництва (Блок “Наша Україна — Народна самооборона”). Дякую. Шановні колеги! Шановні учасники парламентських слухань! Я  пропоную розглянути питання, що сьогодні стоїть перед на­ми, — щодо зони вільної торгівлі з ЄС та Митного союзу — у двох площинах.

Насамперед це, безумовно, геополітична площина, оскільки перед нами насправді така дихотомія вибору між шляхом у май­бутнє і шляхом у вчора. Чому зона вільної торгівлі в геополітич­ному плані — це шлях у майбутнє? Тому що це частина нашої Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Тому що напрям на євроінтеграцію є частиною нашого національного законодавства. Тому що ми бачимо динамічно розвинуті і такі, що продовжують свою високу динаміку розвитку, європейські країни і розуміє­мо,  що ми за культурними, економічними та іншими ознаками є  частиною європейського простору, а отже, в майбутньому маємо стати частиною Європейського Союзу.

Що може запропонувати нам Митний союз? Власне, члени Митного союзу мають ті всі родові ознаки, які має й Україна. Це пострадянський простір з усіма відповідними наслідками — корупцією, проблемами інфраструктури тощо. Тобто та сама близькість, на якій сьогодні наголошували деякі представники уряду, є якраз негативом, який несе нам Митний союз. Ми му­симо від нього відходити, і саме зона вільної торгівлі і Угода про асоціацію з ЄС — шлях відходу від цього “постсовка”.

Друга площина, в якій треба розглядати питання зони вільної торгівлі, — це, безумовно, економічна площина. Українська економіка — дуже відкрита економіка, у нас дуже відкритий ринок. І я цілком згодна з Арсенієм Яценюком, що український ринок давно відкритий для європейських товарів. Можна розглядати багато аспектів Угоди про зону вільної торгівлі щодо економіки України — це, безумовно, і розширення ринків для українських товарів, і вплив на ВВП, і вплив на українську валюту, і таке інше. Проте я виберу напрям, який мені, напевно, найближчий, а саме зміни в українському регуляторному середовищі.

Що, власне, ми маємо зробити, щоб стати нормальними учасниками зони вільної торгівлі?

По-перше, це питання митниці. Мова йде про спрощення і  підвищення прозорості митних процедур. Невже це не потрібно українській економіці і українському бізнесу? Я думаю, що це перше, що потрібно. Півроку тому, коли ми проводили парламент­ські слухання з питань розвитку підприємництва, кожен другий підприємець і бізнесмен, який тут виступав, наголошував на тому, що питання митниці болить сьогодні українському бізнесу. Отож, підписуючи Угоду про вільну торгівлю, Україна має зробити все, щоб ми стали такі самі прозорі, як держави Євросоюзу. Це, безу­мовно, боротьба з корупцією на митниці, бо наша нинішня непрозора, корумпована митниця просто не дасть нам стати членами зони вільної торгівлі.

По-друге, це зміни в питаннях технічних бар’єрів. Упродовж 10 років бізнес в Україні намагається домогтися змін у регулю­ванні саме технічних бар’єрів. І якщо ми цього досягнемо шляхом підписання Угоди про зону вільної торгівлі, і це підштовхне уряд нарешті здійснити не позірні, а реальні регуляторні зміни щодо контролю за якістю і безпечністю продуктів, щодо технічних бар’є­рів, то ми вже будемо мати дуже і дуже великий плюс.

Тобто фактично якщо ми подивимося на зміни регуляторні, яких потребує на сьогодні наша співпраця і підписання Угоди про зону вільної торгівлі, то побачимо, що, власне, нам потрібно зро­бити все те, чого прагне український бізнес.

І, нарешті, останнє маленьке зауваження. Тут порушувалися питання, що у нас дуже різні економіки, що в Україні значно менша заробітна плата, ніж у Євросоюзі. Так, друзі мої, якщо у  нас значно менша заробітна плата, а вона в нас у рази менша, то і вартість нашої продукції мала б бути в рази менша. Чому це не так, ви замислювалися? А я скажу, чому. Застаріла інфраструк­тура, корупція і все інше, про що ми тут роками говоримо і з чим впоратися не можемо. Це те, що ми маємо подолати в Україні, для настання змін на краще. І ці зміни на краще, безумовно, настануть з підписанням Угоди про зону вільної торгівлі між Україною та ЄС.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошую народного депутата Алексєєва Ігоря Вікторовича, фракція Комуністичної партії України. Прошу. За ним виступатиме Сергій Рафаїлович Гриневецький.

 

АЛЕКСЄЄВ І.В., секретар Комітету Верховної Ради України у закордонних справах (Комуністична партія України). Шановні колеги! Говорити про можливі перспективи України можна, оперуючи тільки конкретними фактами. І можна, оперуючи цими фактами, оцінити подальший розвиток України в разі її можливого приєднання до зони вільної торгівлі з ЄС або вступу до Митного союзу.

Проаналізуймо факти новітньої історії, останніх років. Прихід європейського капіталу в Україну у 2004–2008 роках обмежився роздачею кредитів під споживання європейських товарів. Резуль­тат ми бачили на власні очі: дестабілізація фінансового сектору, борги і банкрутство українських виробників, підприємців та громадян.

Яскравим прикладом аналогічної політики є такі країни, як Греція, Португалія, Ірландія, країни Балтії, які свого часу відкрили ринки для транснаціонального капіталу, відмовилися від захисту національного товаровиробника і підтримали соціальну стабіль­ність за рахунок кредитів. На сьогодні результат: ці країни балан­сують на межі банкрутства, тотального безробіття і краху економіки.

Продуктивність праці в Україні сьогодні становить близько 30 відсотків середньоєвропейських показників. Саме тому вітчиз­няному товаровиробнику важко виграти конкурентну боротьбу за ринки збуту у потужних транснаціональних компаній, які мають більш технологічну виробничу базу та доступ до дешевих кредит­них ресурсів. Відтак єдине, що Україна буде в змозі постачати на ринки ЄС, — на жаль, звична сировина, але й тут наша “вільна” торгівля буде обмежена квотами.

Ще одним важливим питанням є фінансування програм приведення продукції до норм стандартів ЄС. Наприклад, Литва на ці потреби отримала від Європи близько 1 мільярда євро. Польща тільки на програму модернізації переробних підприємств отримує близько 2 мільярдів євро. Що стосується України, у жод­ному документі чітко не виписана процедура чи хоча б сума коштів для згаданих потреб.

Чомусь замовчують також, що створення зони вільної торгівлі з ЄС призведе до прямих втрат державного бюджету, а  це більше 20 відсотків надходжень від тарифів, сплачених євро­пейськими імпортерами. Найбільша складова нашого експорту в  Європу — залізна руда та залізорудні концентрати. Цілком оче­видно, що економічна система, орієнтована на торгівлю сирови­ною, не в змозі забезпечити високі стандарти життя громадян.

Одним з яскравих прикладів незацікавленості ЄС в наших високих технологіях є приклад намагань України започаткувати спільні проекти в літакобудуванні, зокрема з компанією “Air Bus”. Тому, на жаль, кінцевий підсумок створення зони вільної торгівлі з  ЄС означає, що ми просто здамо наш внутрішній ринок і на довгі роки законсервуємо нашу країну як сировинний придаток Європи з карликовою, напівколоніальною економікою.

Натомість вступ до Митного союзу дасть можливість Україні гарантувати довгострокову енергетичну безпеку та знизити ціни на базові енергоресурси. Інтеграція України в Митний союз дає можливість прискорити темп зростання ВВП, який, за різними оцінками, становитиме від 0,9 до 1,5 відсотка щороку. Поряд з віт­чизняним машинобудуванням, найбільший позитивний ефект отри­мають сфери транспорту, сільського господарства, виробництва електроенергії.

Не буду наводити цифри, їх вже наводили, стосовно товарообігу з країнами Митного союзу і з країнами ЄС. На жаль, чи, може, не на жаль, перевага сьогодні на боці країн Митного союзу.

Минулого року серед усіх секторів національної економіки найбільш швидкі темпи відновлення після кризи спостерігалися в  машинобудуванні — 33,5 відсотка. І відбувалося це, в першу чергу, за рахунок нарощення експорту на ринки Росії та країн СНД. У разі вступу до Митного союзу, поряд з іншими державами-членами, буде гарантовано представництво в Комісії Митного союзу. Таким чином, на відміну від СОТ, де з нами ніхто не рахується, ми отримаємо реальну можливість відстоювати наші позиції в рамках Комісії. Це питання переговорів і компромісу з  партнерами.

Інтеграція до Митного союзу та розширення співпраці з  державами-членами насамперед дасть можливість Україні зберегти свої позиції виробника продукції з високою доданою вартістю, що забезпечить високооплачувані робочі місця, замов­лення на кваліфіковану робочу силу, а відповідно розвиток вітчиз­няної освіти і науки.

Якщо ми не будемо вести ці переговори сьогодні, то вини­кає загроза витиснення українських товарів з ринків держав — членів Митного союзу. В умовах запровадження мита тільки прямі втрати українських транспортників можуть сягнути мільярда дола­рів. Втім, найбільшу загрозу для національної економіки становить зростання цін на енергетичні ресурси. Якщо таке зростання триватиме, то ситуація, яка склалася у 2008 році, на жаль, може повторитися, а це становить загрозу для гірничо-металургійного комплексу, хімічної промисловості України.

Виходячи з наведених фактів, хочу підкреслити позицію фракції Компартії України, яка полягає в тому, що сьогодні ми пропонуємо почати переговори про умови вступу України до Митного союзу. Україна має почути від партнерів офіційні пропо­зиції щодо параметрів такої співпраці. Ми також будемо вимагати від Кабінету Міністрів розкрити зміст політичних зобов’язань, які бере на себе Україна при підписанні Угоди про асоціацію з ЄС.

Ми вимагаємо від Кабінету Міністрів, Міністерства економіч­ного розвитку і торгівлі, Міністерства закордонних справ надати вичерпну інформацію, навести розрахунки ризиків та переваг участі України у створенні зони вільної торгівлі з ЄС та відмови від участі у Митному союзі. Повторення епопеї із вступом України до  СОТ, внаслідок чого рівень митного захисту України виявився одним із найменших у світі, неприпустиме. Ми вважаємо, що тільки після опрацювання фактичних даних можна приймати остаточне рішення щодо вибору вектору інтеграції. Інакше це не інтеграція, а розпродаж країни.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. До слова запрошую народного депутата Гриневецького Сергія Рафаїловича, фракція Народної партії України. Прошу. За ним виступатиме Гасюк Петро Петрович.

 

ГРИНЕВЕЦЬКИЙ С.Р., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони (Блок Литвина). Шановний Миколо Володимировичу! Шановні учасники парламентських слухань! Насамперед я хотів би при­вітати всіх нас із значною подією в міжнародному житті нашої держави — сьогодні вперше Україна очолила Комітет міністрів Ради Європи. І гадаю, що актуальність розгляду питання про стан та перспективи економічних відносин з Європейським Союзом та Митним союзом, окрім того, що зумовлена значним суспільно-політичним резонансом, набуває зовсім іншого виміру.

Дійсно, 1 липня виповнюється рік відтоді, як у цій залі був ухвалений Закон “Про засади внутрішньої і зовнішньої політики”, який дав нам можливість створити правову основу для прийняття ключових рішень. І я хотів би нагадати три, на мою думку, клю­чових питання цього закону:

по-перше, законом визнано дотримання Україною політики позаблоковості, що означає її неучасть у військово-політичних союзах;

по-друге, закон забезпечує інтеграцію України в європей­ський політичний, економічний, правовий простір з метою набуття членства в Європейському Союзі;

по-третє, закон підтримує розвиток торговельно-економіч­ного, науково-технічного та інвестиційного співробітництва Украї­ни з іноземними державами на засадах взаємної вигоди.

Саме питання вигоди має лежати і в основі відносин нашої держави з тим чи тим економічним союзом. На жаль, під час дискусії щодо зони вільної торгівлі або вступу до Митного союзу політичні аргументи переважають економічні розрахунки. Причини нашої невпевненості — у відсутності зрозумілої та легітимної стратегії розвитку держави та її поведінки на міжнародній арені. Поки що зовнішня політика України підпорядкована вирішенню тактичних питань сьогодення, внаслідок чого складається вражен­ня, що ми кожного разу прокладаємо зовнішньополітичний курс на чистому аркуші, не маючи орієнтирів та досвіду. На мою думку, це зумовлено тим, що ми досі не відповіли на ключові конститу­ційні питання: яку державу ми прагнемо збудувати, який буде її устрій, яка буде форма правління, який буде політичний режим?

У нас на сьогодні є значна договірна база із державами, що входять до Митного союзу, безліч протоколів про наміри та угод з Росією, у тому числі так званий “великий договір”. Вважаю, перш ніж обговорювати питання про нові угоди, треба провести ревізію чинних, з’ясувати, чи працюють вони, а якщо ні, то чому.

6 липня 2010 року Верховна Рада України в цій залі ухвалила Заяву про надання Україні реальних гарантій безпеки, в  якій ми звертаємося до законодавчих органів держав, що 5 грудня 1994 року підписали Будапештський меморандум, із за­кликом укласти нові угоди з Україною. Тому, на мій погляд, варто активізувати переговорний процес щодо укладення цих угод, які забезпечували б нашій державі гарантії від будь-яких форм тиску, передовсім економічного. І робити це треба з такою ж рішучістю, як Європа вимагає від України надання гарантій безперебійного транзиту російського газу.

Подальший розвиток відносин і з Європейським Союзом, і з Митним союзом багато в чому залежить від успіху внутріш­ніх реформ. Неефективний державний механізм, зарегульованість економічних відносин та пов’язана з цим корупція, заплутана податкова система, низька спроможність захистити свої інтереси в суді здатні звести нанівець всі переваги, які можуть дати чи то зона вільної торгівлі, чи то митний союз.

Не вирішено ключове питання — грошових відносин. Доки будемо кредитувати і підтримувати імпорт, доти будемо продуку­вати бідність та відсталість. Звідки чекати порятунку чи допомоги, якщо ми самі на найкращих у світі чорноземах збираємо врожаї по 25 центнерів з гектара? Про який ефективний ринок можемо говорити?

Нам наводять різні розрахунки майбутніх прибутків або втрачених вигод, але жодна із сторін не враховує прибутків, які може отримати Україна внаслідок поліпшення ділового клімату, який формується суто внутрішніми чинниками.

Подивіться, адже створення Митного союзу не позбавило Росію проблеми значного відпливу капіталу з російської еконо­міки. Один з аргументів на користь Митного союзу — здешевлен­ня енергоносіїв. Ми розуміємо важливість цього питання, особ­ливо в умовах рецесії, водночас слід подивитися на нього з по­зицій економічної модернізації. Свого часу дешеві енергоносії не  тільки дали можливість відродити національну промисловість, а й відіграли негативну роль, сприяючи консервації технологічного відставання та неефективного житлово-комунального господар­ства, і під час кризи ми пережили жорстку “ломку” від тривалого сидіння на “газовій голці”.

Підсумовуючи сказане, хочу наголосити на необхідності прискіпливого вивчення всіх “за” і “проти”. Україна вже має нега­тивний досвід прийняття поспішних рішень при вступі до Світової організації торгівлі, нам не слід повторювати помилок. Наше рішення має бути легітимним, базуватися на нормах Конституції та Закону “Про засади внутрішньої і зовнішньої політики”. І, врешті-решт, треба навчитися відстоювати свої національні інтереси, як це роблять інші.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Сергію Рафаїловичу.

До слова запрошується Гасюк Петро Петрович, народний депутат України, депутатська група “Реформи заради майбут­нього”. За ним виступатиме Кінах Анатолій Кирилович. Прошу, Петре Петровичу.

 

ГАСЮК П.П., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції (Блок Юлії Тимошенко). Шановний головуючий! Шановні учасники парламентських слу­хань! Сьогодні історія вкотре ставить нас перед вибором — Європа чи Євразія, що артикулюється як створення зони вільної торгівлі з Європейським Співтовариством чи входження до Мит­ного союзу. Усвідомлюючи всю повноту відповідальності перед нашими виборцями і майбутніми поколіннями, ми зобов’язані підходити до цього питання особливо виважено та керуватися Конституцією і національними інтересами України.

Насамперед треба відзначити, що надзвичайно важливе питання ціни на енергоносії не є частиною домовленостей про створення Митного союзу і буде предметом окремих домовлено­стей. До того ж досвід Білорусі показує, що членство в Митному союзі не гарантує внутрішньоросійських цін на нафту і газ, тож щодо цього не повинно бути жодних ілюзій.

Входження до Митного союзу обмежує державний сувере­нітет, оскільки передбачає вступ до Митного союзу із створенням наднаціонального органу — суду, рішення якого можуть зупиняти або змінювати рішення державних органів України.

Слід також зазначити, що в разі входження до Митного союзу Україна втратить свої переваги як транзитна держава, оскільки буде змушена запровадити не вигідні для себе транзитні тарифи, які діють в Азії.

Треба взяти до уваги й зобов’язання України перед СОТ, про які сьогодні говорили більшість промовців, які необхідно буде переглядати у разі вступу до Митного союзу.

У зв’язку з цим слід зазначити, що створення зони вільної торгівлі між Україною і ЄС не містить подібних загроз. Більше того, в ЄС позиція сильних партнерів завжди може бути врівнова­жена думкою багатьох менш впливових держав. Ринок ЄС є най­більш привабливим для України, оскільки становить 501 мільйон населення при ВВП 15 трильйонів євро, тоді як населення держав Митного союзу — 167 мільйонів, а ВВП — 1,5 мільярда доларів.

Незрівнянними є також інвестиційні можливості ЄС, обсяг яких в економіку України на 1 січня 2011 року становив 35,2 міль­ярда євро, тоді як обсяг прямих інвестицій в Україну з Росії — 1,1 мільярда доларів США. Крім інвестицій, ЄС володіє техноло­гіями, що дають можливість модернізувати нашу економіку.

Зазначене свідчить, що немає альтернативи курсу на євро­пейську інтеграцію, який проводиться чинним Президентом і про­водився попередніми президентами України.

Депутатська фракція “Реформи заради майбутнього” наго­лошує на необхідності якнайшвидшого доведення до логічного завершення переговорів про створення зони вільної торгівлі Україна — ЄС. Водночас ми виступаємо за розширення співробіт­ництва в рамках двосторонніх угод про вільну торгівлю з держава­ми — членами Митного союзу, які функціонують згідно з норма­тивними актами Митного союзу.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Запрошую до слова народного депутата України, голову Українського союзу промисловців та підприємців Кінаха Анатолія Кириловича. За ним виступатиме Шибко Віталій Якович. Прошу, Анатолію Кириловичу.

 

КІНАХ А.К., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони (Партія регіонів). Дякую. Шановні учасники парламентських слухань! Ми сьогодні розглядаємо питання державного значення. Тому абсолютно впевнений і маю можливість передати думку людей, які формують валовий національний продукт, що це питання однозначно потре­бує розуміння всіх, незалежно від поточної політичної кон’юнктури чи ідеологічних уподобань, концентрації політичної волі, інтелекту, ресурсів, з тим щоб напрям і результати розвитку подій були однозначно в контексті національних інтересів України.

Питання дуже серйозне. Що ми хочемо бачити в перспек­тиві — державу, яка є полігоном для споживання імпортної продукції, експортером дешевої робочої сили, чи державу, яка ви­робляє сучасну конкурентоспроможну продукцію з високою дода­ною вартістю і незалежно від напрямку, Захід чи Схід, формує рівноправні взаємовигідні умови співпраці зі своїми партнерами?

Інтеграційні процеси у світі мають незворотний характер. І  поки політики сперечаються, українська економіка має досить вагомі результати. Близько 50 відсотків валового внутрішнього продукту України формують наші експортери: 30 відсотків — до Європейського Союзу, близько 32 відсотків — до Російської Федерації та до інших країн. Водночас ми повинні чітко зрозуміти, що треба не сперечатися з приводу вектора, а формувати умови для зміцнення конкурентоспроможності нашої економіки.

Хочу нагадати, що в цьому залі декілька років тому, коли приймалося рішення про ратифікацію Протоколу про вступ Украї­ни до СОТ, парламент України прийняв рішення і дав доручення уряду протягом місяця відпрацювати програми адаптації ризико­ваних галузей економіки України до умов діяльності в СОТ. Програм немає.

Нагадайте мені, коли в Україні востаннє затверджува­лася  якісна програма імпортозаміщення, що спиралася на наші національні можливості виробляти конкурентоспроможну продук­цію. У тих, хто працює в реальному секторі економіки, серйозне занепокоєння викликає той факт, що ми як держава, що формує половину всієї економіки, на сьогодні не маємо сучасної екс­портної політики. Страхування ризиків, державний сучасний протекціонізм, доступ до кредитних ресурсів, особливо середньо- та довгострокових, — це питання, які є нагальними, і їх треба вирішувати.

Незалежно від напряму у світі існувала і буде існувати жорстка конкуренція. Коли ми кажемо про стандарти, які треба формувати на українській землі, то йдеться, безумовно, про су­часні європейські, світові стандарти рівноправної конкуренції, високого рівня захисту прав власника, прав інвестора, йдеться про принцип верховенства права і вміння держави захищати свої національні економічні інтереси.

Я дуже хотів би, щоб під час переговорів (я впевнений, це питання буде окремо розглядатися, і сьогодні я не почув про це в доповідях представників уряду) ми мали чітке уявлення про ризики для певних галузей економіки, зумовлені специфікою галузі, зокрема для автомобілебудування. Одне робоче місце в   автомобілебудуванні забезпечує щонайменше 8–9 робочих місць у галузях за кооперацією. Є й інші галузі, які також мають для нас принципове значення.

Одночасно з переговорами необхідно формувати програми адаптації, програми структурних змін, виходячи з точки зору конкурентоспроможності, енергоємності нашої економіки, в кон­тексті покращення цих показників тощо.

Дуже важливо, щоб ми розуміли стратегічний вибір, і я хочу навести декілька цифр. На сьогодні 80 відсотків усіх прямих іноземних інвестицій в Україну, 70 відсотків інвестиційного техно­логічного імпорту — з держав Європейського Союзу. Наше зав­дання — модернізація України. Тому ми повинні чітко розуміти наші пріоритети і, захищаючи інтереси України по всьому пери­метру, робити все, щоб Україна як держава формувала сучасну конкурентоспроможну економіку і вміла захищати свої національні інтереси незалежно від напряму.

А стосовно стратегії, то її чітко визначає Закон “Про засади внутрішньої і зовнішньої політики” і позиція Президента України. Євроінтеграція має незворотний характер, але на умовах, які по­винні відповідати національним інтересам України.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Анатолію Кириловичу.

Запрошую до слова голову Координаційної ради Інституту демократії та соціальних процесів, народного депутата України другого, четвертого і п’ятого скликань Шибка Віталія Яковича. За  ним виступатиме народний депутат Ляшко Олег Валерійович. Прошу, Віталію Яковичу.

 

ШИБКО В.Я., голова Координаційної ради Всеукраїнської громадської організації “Інститут демократії та соціальних процесів”, народний депутат України попередніх скликань. Дякую організаторам за можливість висловити свою думку. Я хотів би розглянути цю важливу проблему, яка зараз дебатується в нашо­му залі, дещо в іншому аспекті.

Ви, мабуть, добре пам’ятаєте, але все-таки нагадаю, що саме в середині травня 2008 року виповнюється три роки відтоді, як Україна стала повноправним членом Світової організації торгів­лі. Працюючи в цій залі, мені довелося докласти чималих зусиль для того, щоб парламент проголосував за вступ до Світової організації торгівлі та за прийняття деяких законів, які відповідали б статусу нашої держави в цій організації.

Хочу сказати, що саме тоді був зроблений неминучий та важливий крок до сталої економічної співпраці з Європейським Союзом та інтеграції у глобальну економіку. Однак, як ми бачимо з виступів та доповідей, які пролунали сьогодні, це був лише невеличкий плацдарм, з якого має починатися формування довіри до економіки, яка прагне залучати інвестиції, розвивати торгівлю, бути ліберальною і принциповою щодо всіх тарифів і мита, перед­бачених відповідною статтею ГАТТ від 1994 року. Далі, як свідчить і наша розмова, розвинути успіх нам щось заважає. І це “щось”, на мою думку, більше залежить від нас, ніж від партнерів — членів СОТ, ЄС та Росії.

Наприклад, розглянемо сферу так званих технічних бар’єрів у торгівлі, які має Україна, що залежать тільки від нас, — це національні промислові стандарти, системи оцінювання і контро­лю якості, вимоги технічної безпеки, правила пакування і марку­вання, санітарно-гігієнічні норми і адміністративні формальності. Давайте подивимося на всі ці складові і поставимо собі запитан­ня: чи все ми виконали з того, що передбачено членством у  Світовій організації торгівлі? А це не просто наші зобов’язання, це вимоги, які тісно кореспондуються із законодавством інших держав, зокрема Європейського Союзу, до якого ми так прагнемо увійти, хоча б шляхом укладення Угоди про зону вільної торгівлі та Угоди про асоціацію.

Подивімося, наприклад, на національні промислові стандар­ти. На сьогодні створена система національних стандартів на про­мислову продукцію замість відомих ГОСТів, ОСТів, технічних умов тощо, але чи вона запроваджена? За даними науково-технічної ради Мінпромполітики за 2007 рік, машинобудування, авіаційна, суднобудівна, електронна галузі тісно пов’язані з відповідними галузями Російської Федерації, і продукція цих галузей випуска­ється за одними нормативними документами, які напрацьовані ще за часів Радянського Союзу.

Тобто ми не маємо на сьогодні відповідних напрацювань, які дали б нам можливість сказати в Європейському Союзі: “Дивіться, панове, ми виконали всі наші зобов’язання в рамках Світової організації торгівлі, для того щоб мати паритетні можливості для перемовин з вами про зону вільної торгівлі”.

Візьмемо, наприклад, пакування і маркування. На сьогодні ще й досі ведуться дискусії про уточнення термінів, як їх перекла­дати українською мовою. Це також є бар’єром для того, щоб ми могли висловити свою цілковиту готовність бути членом Світової організації торгівлі. Я вже не кажу про адміністративні формальності, які повсякчас випливають то в цій залі з прийнят­тям певних законів, чи в Кабінеті Міністрів.

Україна є членом СОТ, але наші виробники не мають на сьогодні досвіду, навіть щоб вести антидемпінгові розслідування, протистояти навалі товарів, які надходять до нас за демпінговими цінами. Хіба лише шприци та курятина на сьогодні є темами розгляду стосовно демпінгу, ініційованими з нашого боку, інших немає. Хоча й тут багато говорили про те, скільки надходить до нас товарів з Європейського Союзу, ми не маємо можливості цьому протистояти.

Тому я хочу привернути увагу своїх колег до питання нашого членства у Світовій організації торгівлі, щоб ми ретельніше розі­бралися з цим, а не марили якимись далекими перспективами. Тоді в нас буде продуктивніша розмова з відповідними організа­ціями. І прошу, щоб ці мої пропозиції були відображені в рекомен­даціях парламентських слухань.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошується народний депутат Олег Валерійович Ляшко. За ним виступатиме Ірина Володимирівна Геращенко. Прошу, пане Олеже.

 

ЛЯШКО О.В., заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань бюджету (Блок Юлії Тимошенко). Дякую. Шановний Миколо Володимировичу! Шановні громадяни! Питан­ня, яке нині розглядається в парламенті, вкрай важливе для по­дальшого шляху і розвитку України.

Мушу приєднатися до тих, хто вважає, що перебування України поза межами Митного союзу призведе до економічних втрат для українських експортерів. За експертними оцінками, обсяг поставок української продукції, на які може поширюватися дія захисних заходів у Митному союзі, обчислюється орієнтовно в  1,2 мільярда доларів США щороку.

Водночас Україна у відповідь також може запровадити обмежувальні заходи, які сьогодні застосовуються до кожної з  держав Митного союзу окремо. У сукупності для експорту з  Росії, Білорусі та Казахстану втрати можуть становити близько 1,1 мільярда доларів США щороку.

Отже, втрати практично рівнозначні. Тому йти на жорсткі обмежувальні заходи не вигідно ні Україні, ні учасникам Митного союзу.

При вступі до Митного союзу Україна також буде вимушена провести новий процес приєднання до СОТ разом з Росією, Білоруссю і Казахстаном. При цьому постане проблема компен­сації Україною збитків державам — членам СОТ, які можуть сягнути 5 мільярдів доларів США.

Вступ України до Митного союзу призведе також до зростання цін на внутрішньому ринку України в середньому на 10–12 відсотків, як це вже відбулося в Казахстані.

Тепер про Євросоюз і про створення зони вільної торгівлі. Інтеграцію України до цього об’єднання варто розглядати не лише в суто економічному аспекті, оскільки ЄС сьогодні — величезний і  перспективний інвестор та джерело новітніх технологій. Облаштування кордонів, енергозбереження, покращення держав­ного управління, розвиток людських ресурсів, захист довкілля — це лише деякі програми, що успішно реалізуються в Україні за фінансової підтримки Євросоюзу.

Створення зони вільної торгівлі з ЄС, безумовно, несе багато ризиків, однак ці ризики не є критичними для економіки України в цілому. Водночас створення зони вільної торгівлі з ЄС підвищить конкурентоспроможність українських товарів за рахунок впровадження нових стандартів та системи технічного регулю­вання. Це дасть можливість нашим товарам просунутися на нові ринки. Чи це не мета, до якої ми йдемо довгих 20 років?

Водночас, на моє переконання, ми повинні мати якнайтісніші взаємовигідні, партнерські відносини з Російською Федерацією. Днями я був у Луганську, мав зустріч на місцевому авіазаводі. Так ось заводчани поскаржилися, що не можуть отримати підшип­ники з Росії, із Самари, які виготовляються з української сталі, і  внаслідок цього сотні луганчан стоять перед загрозою втрати роботи. Тому ми ні в якому разі не можемо псувати відносини з  Росією, а повинні їх поглиблювати і робити взаємовигідними, аби завдяки кооперації, яка склалася між нашими державами, між  Росією, Казахстаном і Україною, поглиблювалися економічні відносини.

Для більш чіткого уявлення про наші потенційні втрати і  переваги від створення зони вільної торгівлі з Європейським Союзом я запустив проект під робочою назвою “Зона вільної торгівлі з ЄС: можливі втрати та надбання для українських товаро­виробників”. Його реалізація та презентація результатів плану­ється на осінь поточного року. Я хотів би, щоб наші потенційні експортери на ринок Євросоюзу хоча б більш-менш чітко уявляли собі, що означає зона вільної торгівлі з ЄС.

На завершення хочу сказати про таке. Незалежно від того, з  ким ми торгуємо, куди рухаємося (хоча цілком очевидно, що місце України — в європейській сім’ї народів), насамперед мусимо захищати інтереси національного товаровиробника. Що ми маємо натомість? Хоч у який супермаркет зайди — чи в “Фуршет”, чи ще в бозна-який, — бачиш тільки єгипетську картоплю, китайську гречку, турецькі огірки, помідори, польський часник. Я запитую: а  де в цих злощасних “фуршетах” місце для українських товарів?

Чому мільйони українських селян, які вирощують картоплю, напевне знають, що не зможуть її продати? Хіба що на узбіччі міжнародних трас у них за копійки її скуплять перекупники. Чому сьогодні 7 мільйонів українців працюють за кордоном у тому ж Євросоюзі, у тій же Росії? Бо немає в Україні роботи, немає зар­плати, а через те немає впевненості у завтрашньому дні. І скільки не виплачуй допомоги на народження дитини, якщо молода сім’я не має доходів, не впевнена у завтрашньому дні, вона дітей не народжуватиме. Тому захист національного виробника — головне завдання нинішньої влади.

Тому я звертаюся з ініціативою до Президента, до Прем’єр-міністра, до урядовців, до народних депутатів, які сидять у цій залі. Зараз триває посівна кампанія, селяни садять картоплю. Давайте вийдемо з цієї зали, роз’їдемося по селах і кожен з нас хоча б одному селянину допоможе посадити картоплю. Це буде найкращий приклад підтримки національного виробника. А ще треба створити умови, щоб селяни мали можливість продавати свою продукцію в українських магазинах.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Олегу Валерійовичу, за практичні поради.

До слова запрошую народного депутата України Геращенко Ірину Володимирівну, фракція Блоку “Наша Україна — Народна самооборона”. Прошу. Потім виступатиме Ландик Валентин Іванович.

 

ГЕРАЩЕНКО І.В., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції (Блок “Наша Україна — Народна самооборона”). Шановні учасники парламент­ських слухань! Я вважаю надзвичайно важливим той факт, що тему можливого приєднання України до Митного союзу ми обго­ворюємо напередодні можливого старту такого проекту, а не постфактум, як це сталося, наприклад, із харківськими угодами. Коли навіть самі дипломати з подивом дізналися від російських журналістів про те, що перебування Російського флоту в Україні пролонговано на 25 років. Коли з усіх каналів телебачення ми чули від влади, що російський газ тепер буде дешевшим для україн­ських виробників, що не підвищиться ціна на російський газ для населення. Однак все це не так. Тому надзвичайно важливо, що сьогодні ми обговорюємо не постфактум, а говоримо про те, куди ж має йти Україна, і за це треба подякувати організаторам пар­ламентських слухань, насамперед Арсенію Яценюку і Миколі Мартиненку.

Складно виступати вже наприкінці, але я спробую не повторювати сказане попередніми промовцями. Як член Комітету з питань євроінтеграції, зосереджуся не на економічних питаннях, про які багато говорили сьогодні колеги, а на політичному питанні інтеграційного шляху України.

Законодавство України визначає стратегічну мету України — євроінтеграція. І приєднання до зони вільної торгівлі є обов’язко­вою складовою цього процесу.

Що важливо? Що тема євроінтеграції в цьому поляризова­ному залі, де щодня відбуваються такі баталії, як сьогодні, коли опозиція залишила зал, є чи не єдиною, яка об’єднує, бо і опози­ція, і влада погоджуються з тим, що це тема, яка є в гарному сен­сі сталою для всіх президентів, прем’єр-міністрів, урядів України. І нинішня влада має абсолютний шанс зробити все, щоб євро­інтеграція стала національною ідеєю. Я вважаю, що в цьому пи­танні і опозиція підтримає нинішню владу, щоб тільки ми стали ближче до Європи, подалі від тоталітаризму, авторитаризму.

Що цікаво? Що сьогодні в українському парламенті насправ­ді, мабуть, із 450 депутатів 400 відчувають себе друзями України. Ось виступав з цієї трибуни Анатолій Кирилович Кінах. Він очолює сьогодні міжфракційне об’єднання “Європейський вибір”, куди вхо­дять представники і більшості, і опозиції. В українському пар­ламенті створюється група дружби “Україна — ЄС”. В Європей­ському парламенті всі ці люди будуть спільно працювати. Є Комі­тет Верховної Ради з питань європейської інтеграції, який веде ключову роботу з адаптації українського законодавства до євро­пейського. Власне, це свідчить про те, що 400 народних депута­тів, які входять до різних фракцій, належать до різних політичних сил, працюють у різних комітетах, хочуть бути друзями ЄС. І це прекрасний процес, який має очолити влада, який має підтримати опозиція, де ми маємо бути єдиними.

Чи є тут місце для Митного союзу? — ось про що ми сьогодні говоримо. Насправді аргументи експертів свідчать про те, що тут є дуже багато ризиків. І ось про що я хочу вам, шановні колеги, сказати. Соціологічна фірма “Соціовимір” до Дня Євро­пи  провела дуже цікаве соціологічне дослідження — опитування на  тему відданості народних депутатів процесу євроінтеграції. Результати опитування будуть презентовані до Дня Європи в Україні. Соціологи скаржаться, що народних депутатів дуже важко опитувати, але це було таке перше презентаційне опиту­вання, в якому взяли участь дуже багато українських депутатів, представників усіх фракцій, керівництво парламенту, керівники парламентських фракцій.

От що цікаво, послухайте результати: близько 70 відсотків депутатського корпусу України погоджується, що саме тема євро­інтеграції належить до національних інтересів України, і, незважа­ючи на належність до різних політичних сил, більше половини опитаних (52 відсотки) вважають, що саме ідея європейської інтеграції має найбільше шансів об’єднати громадян України. Що таку роль відіграє ідея побудови ринкової ліберальної економіки, вважає 31 відсоток народних обранців. Ще одна цифра: переваж­на більшість народних депутатів (76 відсотків) вважають, що гро­мадяни України не мають достатньої інформації про країни ЄС. Що вже казати про Митний союз, якщо навіть самі можновладці плутаються в тому, що таке сьогодні Митний союз.

І, користуючись нагодою, я хочу звернутися до уряду. Дуже часто ви лаяли попередній уряд за багатоголосся. А що відбува­ється сьогодні? Деякі чиновники на рівні керівників департаментів чи представників уряду дозволяють собі заяви взагалі про завтра­шній вступ до Митного союзу, шокують цим журналістів, роздають на цю тему інтерв’ю. І вони не отримають ні по руках, ні по губах ані від Президента, ані від Прем’єр-міністра, ані від уряду. Вибачте, будь ласка, ви лаяли попередню владу за багатоголосся. Тож давайте сьогодні в один голосом говорити про те, що Україна йде до Європейського Союзу. Тут ми будемо єдині.

І я дуже сподіваюся, що політична кон’юнктура ніколи не впливатиме на європейський поступ України, що в нас ніколи не буде так, що після кожних президентських виборів ми зміню­ємо свій поступ, змінюємо вектор і підморгуємо сусідам чи то зліва, чи то справа, чи на Сході, чи на Заході, куди ми інтегруємо­ся. Треба чітко визначити: ми інтегруємося до Європейського Союзу, а з іншими державами треба справді створювати зони вільної торгівлі.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошую народного депутата України Ландика Валентина Івановича. За ним виступатиме Чалий Валерій Олексійович. Прошу, Валентине Івановичу.

 

ЛАНДИК В.І., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань економічної політики (Партія регіонів). Шановні учасники парламентських слухань! Шановні народні депутати! Шановний головуючий! Я все-таки не буду сейчас о политике говорить, я выступаю перед вами как настоящий националист Украины, потому что на предприятиях Группы “Норд” трудится около 10 тысяч человек. А это значит, что 10 тысяч граждан Укра­ины имеют работу, имеют зарплату и не идут на биржу с протя­нутой рукой, чтобы получить мизерное пособие по безработице. Эти люди не уезжают за границу, чтобы там зарабатывать деньги на содержание своей семьи и вместе с тем работать на благо­состояние и экономику другой страны.

Я, как и вы, хочу жить по европейским стандартам в соци­альной политике, образовании, здравоохранении, но для этого надо много работать и ежегодно поднимать валовой продукт на 10–12 процентов. Иначе мы никогда не достигнем их уровня жизни. Ведь на протяжении 10–12 лет Украина должна проводить политику, которая способствовала бы росту экономического и про­мышленного производства и сдерживала инфляцию. Надо расши­рять и защищать свой рынок.

Теперь давайте рассмотрим преимущества и недостатки Таможенного союза и зоны свободной торговли с ЕС.

Во-первых, вся без исключения продукция, которая производится в Украине, на сегодняшний день не может состав­лять конкуренцию в странах ЕС. Сейчас там доминируют китай­ские и турецкие производители (к слову, нас пока ставят на одну ступеньку с ними), а более известные и более дорогие брен­ды  производят продукцию в Европе, и там Украине места нет. Наше производство помидоров, огурцов, сала, других товаров не  может конкурировать по цене и качеству с азиатскими производителями.

Во-вторых, когда мы рассказываем, что в Европе прожива­ют более 500 миллионов человек, а в государствах Таможенного союза — около 180 миллионов, и в Европе рынок больше, то это так, но не для нас. Мы забываем, что наша продукция, кроме железной руды и твердых сортов пшеницы, Европе не нужна. Им  надо сбывать куда-то свою продукцию, а не смотреть на нас. Кстати, и Таможенному союзу мы тоже очень интересны с другой стороны, ведь Украина — это большой рынок сбыта, это 46 мил­лионов человек. И поэтому мы России интересны.

В-третьих, на территории России (может быть, вы не знае­те, я вам расскажу) на границе с Луганской и Донецкой областя­ми построены громадные таможенные переделы — “Изварино”, “Успенка” и другие, которые вот уже два года не вводятся в эк­сплуатацию. Почему? Это громадные территории по 5 гектаров. Видимо, в любое время протянут веревочку, поставят границу, введут против украинских товаров таможенные пошлины, как и для других стран, а это в среднем 25 процентов. И мы будем неконку­рентными и в России, и в Беларуси, и в Казахстане.

В-четвертых, относительно инвестиций в Украину могу ска­зать следующее: европейским компаниям, кроме банковского сектора, мы не интересны, у нас не создан благоприятный ин­вестиционный климат. Они не спешат размещать высокие техно­логии в нашей стране, ведь наш рынок открыт, мы сегодня в ВТО, все в порядке.

России тоже надо куда-то сбывать свою продукцию, поэто­му они скупают наши предприятия и останавливают их. Приведу такой пример. Запорожский алюминиевый комбинат выкупила компания RUSAL, и практически он теперь не работает. Подняли цены, завысили, чтобы мы не покупали здесь продукцию, а поку­пали российскую. Поэтому здесь тоже есть вопрос. И я вам могу привести тысячу примеров предприятий, которые россияне оста­навливают, для того чтобы здесь свою продукцию продавать.

Заканчивая свое выступление, хочу сказать, что сегодня такая страна, как Украина, одна, сама по себе, не выживет. Вы  видите, как глобализируется мир, и если нас зовут в Тамо­женный союз, то надо брать за основу документы Таможенного союза, исключающие лидерство какой-либо страны. Кстати, есть соглашение о Таможенном союзе от 15 апреля 1994 года, где никакой стране не дается ни 60 процентов, ни 62 процента, а все как равные голосуют и работают. Поэтому надо посмотреть эти документы и принять правильное решение.

Спасибо за внимание.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Валентине Івановичу.

До слова запрошується Чалий Валерій Олексійович, за­ступник генерального директора Українського центру економічних і політичних досліджень. За ним виступатиме народний депутат Коновалюк Валерій Ілліч. Прошу.

 

ЧАЛИЙ В.О., заступник генерального директора Українського центру економічних і політичних досліджень імені О. Разумкова. Дякую, Миколо Володимировичу. Шановні учасники парламентських слухань! По-перше, я дуже вдячний за те, що це один з не багатьох випадків, коли політична позиція певним чином підтримується експертною. Тепер таких дискусій справді мало, а  сьогодні тут присутні представники уряду, і ми маємо реальну можливість висловитися і спільно виробити остаточне рішення.

Чому, власне, ми обговорюємо це питання? Все дуже про­сто: тому що на сьогодні немає затвердженої стратегії національ­ної безпеки України, стратегії зовнішньої політики, оновленої стратегії європейської інтеграції, можна перераховувати ще, чого немає. Тому ми думаємо: а куди ведуть нас очільники?

Чому відбувається так, що ми не довіряємо деяким заявам? Тому що рівень довіри в залі до заяв знизився. Якщо говорити про заяви, то вже в цьому році ми мали б підписати Угоду про асоціацію, а починаючи з 1 січня наступного року, мати безвізовий режим поїздок українських громадян до країн ЄС. Однак як експерт скажу вам, що це майже нереально, тим більше що дуже часто декларації не підкріплюються реальними діями.

Чому в нас немає інформації про те, які відбуваються пер­шочергові заходи з інтеграції України до ЄС, що уряд насправді робить? Хотілося б зробити цю інформацію більш публічною, а не говорити про загальні цифри товарообігу.

До речі, про цифри товарообігу. Ви не нагодуєте україн­ських громадян зростанням загального товарообігу. Якщо ви за­питаєте будь-кого, чи відчув він зростання цих показників, він скаже “ні”. Тому що людина відчуває зовсім інакше, вона відчуває те, що вона може витратити, вона дивиться на збільшену вартість послуг у своїх платіжках. Тому не в товарообігу справа.

Я можу вам навести приклади багатьох відмінностей держав Митного союзу і ЄС. Проте ви самі знаєте, що сьогодні серед провідних 50 країн світу — 26 із 27 країн Європейського Союзу, там немає Росії, немає Казахстану, немає Білорусі і, на жаль, не­має України. Тому це для нас орієнтир. Шлях до Європейського Союзу — це однозначно шлях до вищих стандартів, шлях на будь-які формули з Митним союзом — це консервація ситуації.

Більше того, танго танцюють двоє. Ми зараз говоримо про українське бажання, а ви спитали Росію, Білорусь, Казахстан, чи готові вони взагалі до такої співпраці? А я вам скажу, що не го­тові, бо вони хочуть будувати Союз — спочатку митний, потім еко­номічний і монетарний, щоб рубль був новою валютою, і тоді, звісно, гривня втратить всі можливості, емісія буде відбуватися в  Москві. Є багато ризиків, але зараз не про це, а про те, що треба зробити вже сьогодні.

Скажу відверто, за експертними даними, в найближчій пер­спективі, десь за рік, втрати можуть бути і від такого, і від іншого рішення, переваги не очевидні. У стратегічній перспективі, в серед­ньостроковій і довгостроковій, звичайно, зона вільної торгівлі — це абсолютна перевага, ніж будь-які формати з Митним союзом.

Що це за формат “3+1”? Я знаю єдиний формат — “1+1”, де Україна має відносини чи з державою, чи з утворенням, яким є  Митний союз. Будь ласка, зона вільної торгівлі сьогодні пропо­нувалася, можна її створювати. Однак перед тим треба підписати Угоду про асоціацію, включно з поглибленою і всеохоплюючою зоною вільної торгівлі, а потім говорити про інші напрями інтеграції.

Я хотів би підкреслити, що вже давно і чітко визначено: не  можна бути одночасно у двох інтеграційних моделях, це не­можливо, нереально. І тому той, хто говорить про таке, думаю, або не хоче договорювати до кінця, або не розуміє ситуації. Максимум одночасно можна створювати зони вільної торгівлі в різних напрямах.

Якщо говорити про оцінки, які звучать не тільки в цій залі, а  й, до речі, на підтримку того, що вже говорилося, то Центр Разумкова провів буквально для цих парламентських слухань екс­пертне опитування 115 експертів. Частина з них сидять у цьому залі, і я їм дуже вдячний. Це і народні депутати, і керівники аналі­тичних структур, державних і недержавних. За п’ятибальною шка­лою, у якій п’ятірка — це повна відповідність національним інте­ресам, а одиниця — повна невідповідність, позиція щодо приєд­нання України до зони вільної торгівлі набрала 4,26 бала, тобто на “четвірку”, тоді як позиція щодо ЗВТ — 2 бали.

Однак якщо ми говоримо про перспективні дії, то, виходячи з тих проектів постанов, які я сьогодні подивився, я вважаю, що урядовий проект, скажемо так, досить слабенький. Треба брати за основу проект постанови, внесений Аресенієм Яценюком. У  ньому чітко визначено цілі, механізми, конкретні завдання для Президента, для уряду і те, що має зробити Верховна Рада.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошую народного депутата України Коновалюка Валерія Ілліча, фракція Партії регіонів. За ним виступатиме Васадзе Таріел Шакрович. Прошу.

 

КОНОВАЛЮК В.І., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я (Партія регіонів). Уважаемый Николай Владимирович! Уважаемые коллеги! Украина сегодня возглавила Совет Европы. Для нас это значимое событие и возможность получить ответы на непростые вопросы, касаю­щиеся нашей дальнейшей европейской интеграции, — о перспек­тиве создания зоны свободной торговли и либерализации визового режима.

Мы прекрасно понимаем, что сегодня позиция государства должна определять основные направления нашей внутренней и  внешней политики. Экономические ресурсы страны должны полноценно работать на национальную экономику, на благососто­яние наших граждан.

Я понимаю выступающих, которые в дискуссии приводят аргументы, что экономика Евросоюза более развита, и необхо­димо интегрироваться в ЕС. Украина — европейское государство, вне всякого сомнения. Мы должны понимать, что главная задача последних лет как раз и состояла в том, чтобы полноценно выполнить План действий “Украина — ЕС”, который был подписан и принят 21 февраля 2005 года. Мы помним, как Евросоюз и дру­гие государства щедро предоставили Украине более 100 милли­ардов долларов кредитов. У нас были все условия, чтобы дей­ствительно за короткое время провести структурные реформы и обеспечить долгожданную цель и задачу — европейскую инте­грацию. Каков результат? План действий “Украина — ЕС” реали­зован на 7 процентов, глубина интеграции — ноль.

Поэтому мы должны реально говорить, где нам лучше, и как лучше сформировать экономическую политику, чтобы она созда­вала условия для полноценной реализации программы реформ. Украине необходима четкая стратегия национального развития. Политика многовекторности себя исчерпала. И мы должны четко понимать, где нам на сегодняшнем этапе выгоднее.

Примечательно, что Украина, возглавив Совет Европы, при­няла эстафету у Турции, которая в своих экономических, торговых отношениях с Евросоюзом и в других вопросах стандартов инте­грации гораздо серьезнее продвинулась. Тем не менее, Турция на свои настойчивые требования о членстве в ЕС получает совер­шенный ноль, однозначное “нет”.

Я не буду вспоминать высказывания Штефана Фюле, евро­комиссара по расширению ЕС, который сказал, что в ближайшие 10 лет у Украины нет никакой перспективы интеграции в Евро­союз. А что же нам делать эти 10 лет?

Может, надо вспомнить о том, что торговые отношения с  государствами Таможенного союза у нас составляют в струк­туре торгового оборота 40 процентов? Что мы сегодня очень близки как технологически, так и технически, научно-технически в  контексте интеграции. Может, мы определим вектор направ­ления, который обеспечит развитие базовых отраслей?

Ведь это не значит, что зона свободной торговли с Евро­союзом не будет подписана, а в структуре украинского экспорта доля Евросоюза изменится. Какие украинские товары мы хотим видеть на европейском рынке? Сегодня в структуре экспорта в  Евросоюз у нас 17 процентов — химия, 32 процента — метал­лургия, 19 процентов — транспортные услуги. Вот и все. Поэтому я думаю, что политика прагматизма должна преобладать, в том числе и в реализации основных задач, которые стоят перед страной.

Давайте подробнее поговорим, какова ситуация сегодня в  Евросоюзе. Дефицит бюджета при плановых 3 процентах со­ставляет 8,5 процента, государственный долг при плановых 60 процентах — 84 процента, безработица при плановых 5 про­центах — 10 процентов. Я не буду говорить о внутренней эконо­мической ситуации в Литве, Болгарии, Румынии, там очень много проблем.

Безусловно, в этом зале 400 депутатов — друзей ЕС. Это понятно, ведь они очень часто бывают в Евросоюзе, отдыха­ют  там, получают лечение и так далее. В отличие от миллионов граждан Украины, которые фактически остались у разбитого ко­рыта с такой политикой. Почему на нашем рынке засилье евро­пейских товаров, которые имеют свободный доступ? Потому что мы сами ничего не производим. Мы лишены возможности произ­водить эффективную высокотехнологичную продукцию с высоким уровнем добавочной стоимости.

Потому эти 10 лет нам необходимы для обеспечения струк­турных реформ. А Евросоюз сегодня нам поставляет, например, 100 тысяч тонн секонд-хенда в год, 2 килограмма на каждого гражданина Украины. С такой политикой соглашаться нельзя.

В Европейском Союзе тоже есть различные формы торгово-экономического сотрудничества, например Европейская ассоциа­ция свободной торговли. Не в противоречие зоне свободной торговли, соглашение о которой подписали Люксембург и госу­дарства, не входящие в Европейский Союз, — Швейцария, Норве­гия, Исландия, Лихтенштейн. Бенилюкс — тоже пример экономи­ческого сотрудничества.

И в завершение хочу все-таки напомнить, что Европейский Союз начался с договора, подписанного в Люксембурге, о созда­нии Европейского объединения угля и стали. Это была экономи­ческая интеграция. Вот и мы должны пройти путь экономической интеграции в рамках Таможенного союза, чтобы реально обеспе­чить нормальную модернизацию экономики, повышение благосо­стояния людей и понимание того, что Украина была, есть и будет европейской страной.

Спасибо.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошую народного депутата України Васадзе Таріела Шакровича. Прошу. Потім виступатиме Бураковський Ігор Валентинович.

 

ВАСАДЗЕ Т.Ш., член Комітету Верховної Ради України з  питань фінансів, банківської діяльності, податкової та митної політики (Блок Юлії Тимошенко). Уважаемый Николай Владими­рович! Уважаемые народные депутаты, участники парламентских слушаний! В своем выступлении с небес высокой политики я  хотел бы опуститься на грешную землю, в реальный сектор экономики, который определяет благополучие нашей страны и то место, какое мы займем в союзе - в западном или в восточном.

Создание зоны свободной торговли с Евросоюзом — тема, остро волнующая украинских машиностроителей. Потому что это стратегический для государства шаг — определить, быть или не быть высокотехнологичным отраслям национальной промышлен­ности. К сожалению, история борьбы Украины за интеграцию в  мировые рынки показывает, что во главу угла руководство страны независимо от партийной принадлежности всегда ставило не интересы украинских предприятий, а политические лозунги и  формальное выполнение навязанных со стороны сроков и  тарифов.

Мы понимаем, что одна из основных задач зоны свободной торговли — создание благоприятных условий для инвестиций из Евросоюза в Украину и установление более понятных, прозрачных и предсказуемых правил. Однако нельзя игнорировать тревоги украинских предприятий, в частности автомобильных, авиацион­ных, судостроительных, приборостроительных, относительно пер­спектив развития, а точнее, перспектив самого их существования. Как не прискорбно, но после ратификации Соглашения о зоне свободной торговли с ЕС надежда на приход серьезных инвести­ций в машиностроение останется лишь иллюзией. Согласно мировой практике отсутствие тарифных барьеров при экономи­ческой интеграции полностью блокирует приток инвестиций в те отрасли промышленности, которые не имеют большого экспорт­ного потенциала, такого, как, например, сырьевые отрасли.

На встречах с представителями исполнительной власти мы неоднократно указывали на реальные риски для Украины при создании зоны свободной торговли с ЕС, а именно на то, что планируемое снятие тарифных барьеров и изменение законо­дательства в сфере нетарифного регулирования резко усиливают конкурентное давление на национального производителя и при­ведут к его окончательному вытеснению с внутреннего рынка Украины.

Также стоит помнить, что за зоной свободной торговли с ЕС неминуемо последует пересмотр условий доступа украинских товаров на наш главный и наиболее объемный внешний рынок — стран СНГ. Таможенный союз вполне предсказуемо установит тарифные ограничения на импорт из Украины. А это сделает ситуацию в нашей промышленности просто патовой. Почему? Да потому что беспошлинный доступ нашей продукции на рынки СНГ, особенно России, — это сегодня главный козырь Украины в  переговорах с потенциальными инвесторами.

Снятие для Евросоюза тех минимальных защитных барье­ров, которые Украине удалось сохранить после вступления в ВТО, неизбежно приведет к переориентации с производства на импорт готовой продукции. Результатом станет прогрессирующий рост отрицательного сальдо международной торговли, которое и так уже находится на критическом для страны уровне.

Экономика Украины до сих пор с трудом переживает нега­тивные последствия поспешного вступления в ВТО на невыгодных для страны условиях (особо подчеркиваю: на невыгодных для страны условиях), которое так необдуманно ускорила предыду­щая власть. К примеру, снижение без переходного периода ставок ввозной пошлины на автомобильный транспорт. К тому же, мы в середине бюджетного года вступили в ВТО.

Украинский автопром, который ранее демонстрировал одну из лучших динамик роста в Европе, понес фатальные потери: объем производства упал более чем на 80 процентов, числен­ность занятых в автопроизводстве уменьшилась почти на 30 ты­сяч человек, заморожены программы модернизации производ­ства и запуска новой продукции. А по стране в целом мы полу­чили нарушение платежного баланса и 100-процентную деваль­вацию национальной валюты, остановку и банкротство многих промышленных предприятий.

Удар по украинскому автопрому привел к резкому увеличе­нию доли импортной продукции на внутреннем рынке, которая в  первый же год после вступления в ВТО выросла с 40 до 70 процентов. При этом изменилась структура импорта. Если доля ЕС в импорте транспортных средств в 2008 году составляла 29 процентов, то в 2010 году — уже 50 процентов.

Кто провел анализ влияния такой интеграции на реальный сектор экономики? Кто реально выиграл от вступления в ВТО на подписанных условиях? Судя по приведенным цифрам, выиграла не Украина, а иностранные производители, прежде всего евро­пейские. И достался им этот выигрыш почти даром, ведь мы, в  отличие от других стран, в ходе переговоров не потрудились отстоять для себя какие-либо переходные условия или преференции.

Что же происходит сейчас? Собираясь войти в зону свободной торговли с ЕС без обеспечения адекватной защиты внутреннего производства, мы сознательно ставим крест на дальнейшей судьбе ряда отраслей, в частности машиностроения.

Уважаемый Николай Владимирович! Уважаемые народные депутаты и слушатели! Сегодня очень важно вступить в Евросоюз, очень важно, может, важнее, чем на Восток пойти. Но очень важно, на каких условиях мы туда вступим и как отстоим свои интересы. И потому машиностроители подготовили предложения провести переговоры: ввести или квотирование, или какую-то защитную пошлину. Это очень важно. Не надо бояться, что мы потеряем ВТО. Да мы ничего не выиграли от этого ВТО!

Спасибо за внимание.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Таріеле Шакровичу.

До слова запрошую Бураковського Ігоря Валентиновича, голову правління Інституту економічних досліджень та політичних консультацій. За ним виступатиме Катеринчук Микола Дмитрович. Прошу, Ігоре Валентиновичу.

 

БУРАКОВСЬКИЙ І.В., голова правління Інституту економічних досліджень та політичних консультацій. Дякую, Миколо Володими­ровичу. Я не хотів би повторювати відомі речі, які вже були сьогодні сказані. І я хотів би у своєму виступі зупинитися на трьох коротких тезах. Тут дуже багато говорилося про політичні речі, але я хотів би повернутися до економіки.

Ми всі маємо виходити з того, що в те чи інше інтеграційне об’єднання, в ту чи іншу інтеграційну структуру вступає вся економіка країни. І це означає, що ми повинні говорити про інтегральний, або інтегрований, ефект від створення зони вільної торгівлі або вступу до Митного союзу, залежно від варіантів нашої політики. І, звісно, при цьому хтось виграє, хтось програє, але я  одразу хочу сказати, що це ринок. І в Європейському Союзі, і в багатьох інших країнах одні галузі вириваються вперед і є ло­комотивом розвитку, інші галузі, на жаль, зникають. Це, так би мовити, логіка ринкового механізму, виступати проти якої дуже і дуже складно.

Якщо відійти від політичних питань, я хотів би сказати про те, що сьогодні мені відомо щонайменше сім досліджень стосовно ефективності різних варіантів економічної інтеграції. І якщо їх, так би мовити, коротко підсумувати, то приблизно шість досліджень говорять про те, що більший позитивний ефект має участь України в зоні вільної торгівлі з Європейським Союзом, і десь приблизно одне чи півтора, умовно кажучи, дослідження говорять про досить високі ефекти від вступу до Митного союзу.

Одразу хочу сказати, що, не називаючи цифри, ми можемо сьогодні просто поміркувати про три варіанти нашої політики. Наші дослідження показують, що три варіанти політики є дуже прості: ми можемо створювати зону вільної торгівлі і не вступати до Митного союзу; ми можемо вступити до Митного союзу і  відповідно відмовитися від зони вільної торгівлі; можемо взагалі нікуди не вступати, скасувати всі регіональні інтеграційні домов­леності та існувати в такому варіанті.

Наші підрахунки показують, що якщо ми створюємо зону вільної торгівлі, то приріст залежно від часу отримання валового внутрішнього продукту може коливатися від 0,9 до 4,7 відсот­кового пункту додатково до того, що ми будемо мати без цього. Якщо ми підемо в Митний союз, то можемо говорити про втрати від 0,4 до 2,4 відсотка. Зрозуміло, що можна ці цифри обгово­рювати, але, тим не менше, ці втрати є. І якщо ми не йдемо нікуди, то ми також однозначно зазнаємо економічних втрат.

Тому, як мені видається, об’єктивні економічні дослідження підказують, що в цілому для економіки вигідніше все-таки руха­тися в напрямку створення зони вільної торгівлі з Європейським Союзом, але при цьому ніхто не заперечує необхідність скасу­вання обмежень і розвитку відносин з державами Митного союзу. Навпаки, ми зацікавлені в тому, щоб ці держави були у Світовій організації торгівлі. Тоді якщо вони будуть проводити політику на обмеження торгівлі з Україною, ми можемо скористатися механіз­мами Світової організації торгівлі. Це й зараз не пізно, щоб такі зазіхання припинити.

Звісно, вигоди від такого варіанта інтеграції не є автома­тично гарантованими. Тому я хотів би просто назвати декілька тез, які, на мою думку, є принципово важливими, особливо коли ми говоримо про масштабні економічні реформи.

Теза перша. На даний час я як експерт змушений, на жаль, констатувати, що у нас поки що немає механізму ефективного вироблення та реалізації зовнішньоекономічної політики. У новій системі адміністративних координат дуже важко, чесно кажучи, зрозуміти, як співпрацюють ці організації. Будемо сподіватися, що ця співпраця зробить нашу зовнішньоекономічну політику ефек­тивною і такою, яка справді захищатиме наші національні інте­реси. Тут є зовнішні виміри і внутрішні, як усе це робиться.

Теза друга. Якщо ми хочемо отримати максимально можли­вий виграш від зони вільної торгівлі з Європейським Союзом, то повинні пам’ятати, що для цього, по-перше, треба розвивати конкуренцію на внутрішньому ринку, без цього ми нікуди не підемо, а по-друге, ми повинні говорити про те, що розвиток такої конкуренції також випливає з того, що ключовим елементом зони вільної торгівлі буде не так торгівля товарами, як торгівля послу­гами. Це якісно нова ситуація.

І два коротких висновки. Нам, очевидно, треба говорити про новий механізм і новий підхід до використання технічної допо­моги. Сьогодні технічна допомога пропонується Європейським Союзом, у тому числі й на допомогу підприємствам адаптуватися до нових умов, але значно більша частка в питомій вазі технічної допомоги виділяється саме на допомогу органам державної влади, щоб розробляти ефективну економічну політику. Тому, я  думаю, що на сьогодні ми робимо два висновки.

Перший висновок: все-таки зона вільної торгівлі за багатьма параметрами є більш вигідним варіантом економічної інтеграції.

І висновок другий: для того щоб максимально скористатися цим потенціалом, треба здійснити адміністративну і деякі інші реформи, які стосуються зовнішньої політики.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Ігорю Валентиновичу.

Запрошую до слова Катеринчука Миколу Дмитровича, народного депутата України, фракція Блоку “Наша Україна — Народна самооборона”. За ним виступатиме Кармазін Юрій Анатолійович. Прошу, Миколо Дмитровичу.

 

КАТЕРИНЧУК М.Д., заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, банківської діяльності, податкової та митної політики (Блок “Наша Україна — Народна самообо­рона”). Добрий день, шановні учасники слухань! Добрий день, шановні колеги! Тут небагато народних депутатів, на жаль.

Я хотів би поговорити про ілюзії. Сьогодні є ілюзія, що  Україна стоїть перед певним вибором, куди інтегрувати свій економічний потенціал, як його розвивати, на яких принципах, на яких засадах. Такого вибору немає, бо вектор нашого розвитку визначено на законодавчому рівні, і більшість експертів-економістів кажуть одне: йдемо туди, де наш інтерес, де вигідніше. Це укладення угод з ЄС про зону вільної торгівлі та про асоціацію.

Не можна сьогодні порівнювати Митний союз і зону вільної торгівлі. Це різні структури за своєю природою, за політичним, економічним регламентом. Тому сама дискусія, на мій погляд, корисна, але вона не має підґрунтя.

А що, у нас сьогодні є офіційна пропозиція вступити до Митного союзу? Ні.

Що, у нас уряд приймав рішення щодо Митного союзу? Ні. То навіщо ми сьогодні піддаємо це аналізу, з точки зору, куди рухатися? У нас немає на сьогодні альтернативи.

У нас є тільки одне: 1994 року Україна стала учасником Угоди про зону вільної торгівлі СНД, однак Росія, ключовий учасник, досі не ратифікувала цю угоду. Чому? У чому причина? Небажання російської еліти продавати своїм сусідам — братнім народам нафту і газ без експортного мита. Тобто на братніх народах Росія готова заробляти, чим більше — тим краще.

Наш вибір має чітко відповідати національним інтересам. Що таке “національний інтерес”? Багато про це говорять, до речі. Це інтерес кожного українця, його перспективи, передовсім матеріальні, прогнозування зростання його доходів і можливості витрачати. Це — майбутнє.

І справді, Росія нас навчила рахувати гроші. Вони нас навчили через свою цілком зрозумілу політику щодо енергоносіїв. Тому зона вільної торгівлі з ЄС — це крок до економічного розвитку, хоч і складного. Треба працювати, я згоден з цим. Митний союз — це, вибачте, непрогнозована економічна політика.

Хотів би також сказати, що сьогодні наводилося багато аргументів і з одного, і з другого боку, але визначення все-таки за українським народом. Я хотів би, щоб ці парламентські слухання стали прелюдією до того, щоб парламент все-таки дослухався до людей, що вони хочуть жити краще, бо вони знають, де вища заробітна платня, де більше люди захищені, і хочуть тієї моделі, де на першому місці стоїть не інтерес держави, а інтерес особистості.

І я впевнений, що вибір, який сьогодні зробили і влада, і  опозиція... Це складний вибір для влади, до речі. Тому що я  пам’ятаю, як чотири місяці тому в цій залі був провалений проект постанови щодо можливості подати заявку на членство в  ЄС, його провалила фракція Партії регіонів. Сьогодні вони — євроінтегратори, єврореалісти, і я це підтримую. Чим більше людей в Україні буде щиро говорити про євроінтеграцію і робити це, хоч так, як робить уряд, тим швидше втілиться ця мета.

Однак вступ України до Митного союзу призведе до виходу з СОТ, зменшення іноземних інвестицій, запровадження анти­демпінгового мита до українських експортерів, найголовніше — до різкого зростання цін на всі товари. Чому? Справа в тому, що середньозважене імпортне мито в Україні становить приблизно 5 відсотків ціни товару. У Митному союзі мито вдвічі більше — 10 відсотків. Отже, вступ до Митного союзу автоматично призведе до подорожчання, з урахуванням ПДВ, іноземних товарів на 7–10 відсотків, а таких категорій, як автомобілі, м’ясо, одяг — на 15–25 відсотків. Ми готові до цього? Це ми пропонуємо українському народу? Не знаю, не думаю.

Я хотів би ще сказати про те, як у Митному союзі прийма­ються рішення. Ми ж пам’ятаємо, як може зупинитися білоруське борошно чи якась казахська продукція. Там просто будь-який чиновник середньої ланки виписує постанову про невідповідність технічним стандартам, і це все зупиняється.

Все-таки я як голова Європейської партії хотів би, щоб ми керувалися здоровим глуздом, який полягає в економічній і полі­тичній визначеності українського народу і влади. І опозиція в цьо­му допомагатиме, бо це відповідає національним інтересам нашої держави, кожного українця. Тому будь-яку агітацію за Митний союз я розглядаю як провокацію проти української економіки та майбутнього українського народу.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Миколо Дмитровичу.

До слова запрошую Кармазіна Юрія Анатолійовича, народного депутата України. Прошу.

 

КАРМАЗІН Ю.А., перший заступник голови Комітету Верхов­ної Ради України з питань правосуддя (Блок “Наша Україна — Народна самооборона”). Шановний Миколо Володимировичу! Високоповажні посли! У нашому зібранні беруть участь посли трьох держав — Фінляндії, Болгарії і Молдови. Шановні громадяни України! Насамперед хочу нагадати всім про 47 градусів 57 хви­лин 40 секунд північної широти і 24 градуси 11 хвилин і 10 секунд східної довжини — це географічний центр Європи. Нагадую всім, і  зокрема хотів би, щоб через високоповажних послів нагадали і  в  Європейському Союзі, що ми не можемо бути сусідами Європи, ми є центром Європи. Це перше.

Друге. Я хотів би сказати деяким представникам уряду, бо немає представників уряду... Я з повагою ставлюся до кількох присутніх заступників міністра, але без поваги до того заступника, який керував вступом до СОТ. Хіба ми, українці, зробили висновок із вступу до СОТ, з провального вступу до СОТ? Ні, ми не зробили висновків, ми присвоїли орден вам, пане Пятницький, в особі Ющенка. Ми не спромоглися затягти сюди сьогодні великого знавця філології, всіх наук, у тому числі й аграрної, Прем’єр-міністра Азарова, який закликав всіх до лопат, а сюди не прислав навіть жодного міністра.

Немає міністра сьогодні, Миколо Володимировичу, а ми інтегруємося кудись. Уявіть собі таке в Бельгії, у Франції, в Німеч­чині, де завгодно. Там це неможливо. Це повага до українського парламенту чи до українського суспільства? Це плювок! Я думаю, що народ на це відповість відставкою.

Я думаю, чи можливо було б взагалі комусь пояснити на  Заході, що ми залучаємо кредити в український бізнес під 25 відсотків і ще й не повертаємо податок на додану вартість? Вам скажуть: 3–5 відсотків — це стеля. А ми обговорюємо, куди нам іти. Та йти туди, де прозоро буде, де держава збиратиме на митниці кошти, а не так звані “смотрящие” за певним районом чи галуззю. А завтра це буде відомо всьому світові. Тільки так ми подолаємо корупцію. Подолання олігархозалежності України — це перше, що нам треба зробити!

Олігархозалежність починається в голові. От я з цієї трибуни не раз наголошував на тому, що нам необхідно денонсувати Угоду ще між урядом Союзу Радянських Соціалістичних Республік та урядом Республіки Кіпр. Щороку від нас відпливають мільярди, а ми не звертаємо на це увагу.

Шановні учасники парламентських слухань! Тільки у нас одна людина за рік може збагатіти на 8 мільярдів. Це більше, ніж нам надали всі світові банки за час кризи.

Вступаючи до СОТ, нам треба було вступити попереду Росії, на яких умовах — неважливо. Тепер нам кажуть про технічні регламенти. А що зробив уряд з органом, який приймає технічні регламенти? А нічого. Поміняли трьох голів, за вісім місяців — жодного регламенту, нічого, суцільна корупція! І все нормально, все класно. І ніхто не прийшов сьогодні сюди, що найцікавіше. Ні  Перший віце-прем’єр-міністр Клюєв, який був заявлений, ні Прем’єр-міністр — ніхто.

Я запитую тоді: чому не підходить проект постанови, який запропонував Арсеній Петрович Яценюк? Абсолютно правильна постанова! І візьміть проект, запропонований урядом, він ні туди, ні сюди, так само, як і весь цей уряд. Вони нас запитують, куди йти? Закон “Про засади внутрішньої і зовнішньої політики” визна­чив, що може бути інтеграція України тільки в європейський політичний, економічний і правовий простір з метою набуття членства в ЄС. Але не будь-якою ціною, а тільки на умовах, вигідних для України. Через те я наголошую на тому, щоб у ре­комендаціях ми обов’язково передбачили залучення опозиції до переговорів, щоб ми знали, про що йдеться, щоб не здавали знову наші інтереси.

Дехто з наших колег запитував, куди ж ми направляємося. Ось тут, у цій книжці — Конституції, записано: “Зовнішньополітич­на діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигід­ного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права”. То давайте туди і рухатися, куди вказує Конституція, а не думати, як її ламати. Думаю, що це відповідатиме інтересам українського народу і суспільства.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Юрію Анатолійовичу.

Я не за формою, а за змістом погоджуюся з Юрієм Анатолі­йовичем в частині представництва уряду. Ось у мене лист Прем’єр-міністра до Верховної Ради, яким передбачалося, що доповідачем на парламентських слуханнях буде Перший віце-прем’єр-міністр України — міністр економічного розвитку і торгівлі Клюєв Андрій Петрович, але так сталося, що ситуація змінилася. Тому в цій частині я, звісно, підтримую ідею, щоб все-таки члени уряду спілкувалися з народними депутатами і учасниками парла­ментських слухань.

Тим не менше, я з радістю повідомляю, що всі записані на виступи, які фізично прибули до сесійної зали Верховної Ради, виступили. І в мене немає жодних обмежуючих факторів, щоб перейти до заключних слів наших доповідачів і підбивати підсум­ки. Наскільки я поінформований, з урядового боку заключне слово хотіли б висловити Пятницький Валерій Тезійович і Мунтіян Вале­рій Іванович. До 3 хвилин, можна з місця.

Слово надаю Пятницькому Валерію Тезійовичу. Будь ласка.

 

ПЯТНИЦЬКИЙ В.Т. Дякую. Передовсім я хотів би подякувати за всі конструктивні пропозиції, які пролунали під час виступів представників, депутатського корпусу, громадських організацій та  бізнесу. Тому що для нас надзвичайно важливо, що в рамках переговорів з Європейським Союзом ми відстоюємо позицію всього суспільства, позицію економіки України, і наша позиція саме й базується на баченні, яке є інтегральним, а не відображає тільки одну точку зору. Через це, можливо, інколи й виникає конфлікт, тому що захист однієї галузі інколи суперечить захисту іншої галузі. І тут дуже важливо знайти параметри, які дадуть можливість створити вікно можливостей для всіх, хто працює, живе і житиме в нашій країні.

Тут пролунав цілий ряд критичних зауважень. З багатьма, можливо, можна погодитися. Якщо говорити про вступ до Світової організації торгівлі, я думаю, що це один з прикладів успішної реалізації зовнішньоекономічної політики нашої країни. Тому що при всіх критичних зауваженнях я, на жаль, відверто кажучи, не почув жодної конкретної оцінки, що було зроблено не так. Бо якщо говорити про Світову організацію торгівлі, то 90 відсотків — це правила. Взагалі 90 відсотків того, що є в рамках Світової організації торгівлі, — це міжнародні угоди, які виконують 153 дер­жави. І ми так само їх виконуємо. А 10 відсотків — це якісь інди­відуальні особливості, які відображають, знову-таки, особливості кожної держави. І порівнювати, хто краще вступив, а хто гірше, досить складно.

Можу навести приклади. Скажімо, дуже часто згадують про Росію, як вона відстоює свої інтереси.

Візьмемо цукор. Наше мито — 50 відсотків, у Росії на сього­дні мито в адвалорному еквіваленті приблизно 20–25 відсотків, про які вони домовляються в рамках Світової організації торгівлі. Що краще: мати вище чи нижче мито? Що краще для споживача? Тобто це питання. З одного боку, ми захистили свого виробника, а з другого — ми час від часу створюємо проблеми на ринку.

М’ясо. Дійсно, у нас мито, можливо, нижче у 2,5 разу, ніж у  Митному союзі. Проте ніхто не згадує, що в Митному союзі сотні тисяч тонн — тарифні квоти, які є нульовим митом. Якщо ми приєднаємося до Митного союзу, те саме нульове мито буде і в нас. Тому порівнювати треба порівнянні речі і бути дуже обе­режним у своїх оцінках.

Ще раз дякую всім промовцям. Думаю, що ця дискусія була корисною, для того щоб і широке суспільство більше дізналося про процес євроінтеграції.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, пане Валерію.

Запрошую до заключного слова Мунтіяна Валерія Івановича. Теж з місця, будь ласка, до 3 хвилин.

 

МУНТІЯН В.І. Дякую. Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Я хочу сказати, що те, що від­булися ці парламентські слухання на вкрай актуальну тему, справ­ді є корисним для всіх. Уряд нічого не зробив такого, що могло б налякати суспільство. Просто є управлінські функції, і уряд їх якісно виконує: по-перше, наукове передбачення, по-друге, прог­ноз і, по-третє, планування щодо глобальних процесів і викликів, які сьогодні постали перед українським суспільством.

Ми вдячні тим промовцям, які виступали за реальний сектор економіки, практикам. Чому? Тому що критерієм істини є прак­тика. Це стосується галузі машинобудування, виробництва холо­дильних установок та інших. Було підтверджено і сказано, що ні в  якому разі ми не повинні плекати ілюзії і втрачати те, що ми маємо. І в державах Митного союзу — Російській Федерації, Білорусі, Казахстані — ми вкрай зацікавлені не лише тому, що так склалася інтеграція. А Російська Федерація й інші не можуть без України, тому що вони інтегровані.

І найголовніше, що тут дві позиції: попит і пропозиція. Це економічний закон, економічна категорія. І ми його повинні ефек­тивно реалізувати, виходячи з національних інтересів.

Що стосується національного інтересу, то, по-перше, це по­треба, а по-друге, цінність. Тобто насамперед ми повинні задо­вольнити потребу кожної людини. А щоб це зробити сьогодні, треба забезпечити зростання валового внутрішнього продукту, створення додаткових робочих місць. І цим ринком, який за об­сягом займає 42 відсотки, нехтувати не можна.

Крім того, у структурі експорту 64 відсотки — продукція машинобудування, у тому числі 56 відсотків — до Російської Федерації.

Ще хотів би сказати щодо розрахунків. Тут шановний пан Бураковський навів дані дев’яти розрахунків. Міністерство еко­номіки з ними ознайомлено, але в основному за базу був взятий 2004 рік. Після того і криза відбулася, і багато що змінилося. Не треба з експертів роботи ікону, тому що це лише восьмий рівень інтеграції, евристичні методи дослідження.

А Міністерство економіки і торгівлі робить розрахунки економічно-математичні, які базуються на моделях, балансах, на реальних цінностях, і вони показують розрахунково, які є виклики, ризики, і як цими ризиками управляти. І це правильно.

Дякую за увагу.

І ще одна ремарка. Тут Арсеній Петрович сказав про те, що є лише одна перевага — Європейський Союз. До Європейського Союзу теж треба критично підходити, як сказав Коновалюк, сього­дні він переживає кризу. Жодна держава СНД не має дефіцит бюджету, що перевищує 6 відсотків, а в ЄС — 6,4 відсотка. І хочу сказати, що три держави Митного союзу не мають стагнації, навіть в умовах кризи. Сьогодні Білорусь — 7,4 відсотка зростан­ня, Казахстан — 7 відсотків, Російська Федерація — 4 відсотки. Тобто вони вийшли з кризи. Європейський Союз — плюс 1,7, але падіння було мінус 4,1, тобто ще мінімум два роки треба.

Ми повинні виходити з того, що сказали нам практики. Уряд вам вдячний і ці зауваження врахує, вийде з пропозиціями на Верховну Раду у вигляді проектів законодавчих актів, і просимо підтримати ті, які відстоюють національні інтереси України.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Валерію Івановичу.

Переходимо до заключного слова співдоповідачів від парламенту. Тарасюк Борисе Івановичу, маєте 3 хвилини. Потім Білорус Олег Григорович, і будемо завершувати.

 

ТАРАСЮК Б.І. Дякую. Передовсім дозвольте від імені Комітету з питань європейської інтеграції подякувати всім, хто взяв участь у цих парламентських слуханнях. Хоч участь народних депутатів не така вражаюча, як мала б бути, сподіваюся, що через засоби масової інформації суспільство отримає більше інформа­ції, буде краще орієнтуватися у відмінностях між Європейським Союзом і Митним союзом.

Як голова Комітету з питань європейської інтеграції маю сказати, що комітет приділяє постійну увагу питанням розвитку взаємин між Україною і Європейським Союзом. Ми регулярно проводимо комітетські слухання, зокрема, нещодавно провели комітетські слухання щодо ходу переговорів про зону вільної торгівлі. І на думку членів комітету, які слухали представників делегації, керівництво делегації України на переговорах з Євро­пейським Союзом — і заступник міністра Клімкін, і заступник міністра Пятницький — продемонструвало фаховість. Повірте, у  нас склалося враження, що переговори в надійних руках. Ці  професіонали дбають про забезпечення національних інтересів України.

Нинішні парламентські слухання дали нам можливість розібратися і в тому, чим відрізняються зони вільної торгівлі з  Європейським Союзом і з СНД. Зону вільної торгівлі з СНД ми намагаємося започаткувати вже 17 років. А з Європейським Союзом розпочали в 2008 році, а цього року маємо всі шанси і  підстави завершити, тобто за три роки.

Необхідно всім — українському суспільству, експертному середовищу, Верховній Раді і уряду — виявляти послідовність і,  визначивши пріоритети, слідувати їм. Я хочу закликати всіх учасників парламентських слухань, насамперед народних депута­тів, виробити виважені рекомендації. Комітет з питань європей­ської інтеграції готовий до співпраці. За основу цих рекомендацій можна було б взяти проект, підготовлений Арсенієм Яценюком.

І останнє, про що я хотів сказати. Тут не зовсім вдало прокоментував виступ представника неурядового середовища Бураковського заступник міністра Мунтіян. Я хочу процитувати слова з листа його керівника: “Інтерв’ю, коментарі та публічні виступи Мунтіяна В.І. з питань формату співпраці України з  Митним союзом є його особистою думкою як фахівця та науковця у цій сфері”.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Борисе Івановичу.

До слова запрошую Білоруса Олега Григоровича, голову Комітету у закордонних справах, який організовував парламент­ські слухання і відповідальний за підготовку їх рекомендацій. Будь ласка, Олегу Григоровичу.

 

БІЛОРУС О.Г. Шановний головуючий! Шановні учасники парламентських слухань! Керівництво Верховної Ради і Погоджу­вальна рада сподівалися, що на сьогоднішні парламентські слу­хання з такої доленосної проблеми прийде повний склад уряду на чолі з Прем’єр-міністром і повний склад Погоджувальної ради, а Президент України принаймні по телевізору їх дивитиметься. Гадаю, що ці парламентські слухання дали нам декілька уроків.

Перший урок. Такі парламентські слухання ми повинні проводити щороку, аж поки Україна не зробить реальні кроки, втілюючи свій стратегічний вибір, а це відповідно до Конституції і  Закону “Про засади внутрішньої і зовнішньої політики” європей­ський вибір. Якщо для нас повноцінне членство в ЄС є відкладе­ним рішенням, не з нашої причини, то інтеграція в європейські системи і структури поки що без членства в ЄС для нас є найви­щим національним пріоритетом та імперативом.

Сьогоднішні парламентські слухання підтвердили, і це ще один урок і для уряду, і для парламенту: спільно ми повинні зробити все, щоб забезпечити відповідне законодавче супрово­дження складних, нелегких процесів вибору і просування шляхом європейської інтеграції.

Цей напрям нашого рішення зовсім не суперечить поглиб­ленню, підвищенню ефективності економічної співпраці з нашими традиційними партнерами — Росією, Казахстаном та Білоруссю. Хто заважає нам з Росією виконувати Угоду про зону вільної торгівлі СНД? Ніхто. Лише 202 вилучення з товарної номенклатури заважають. Таким чином, на двосторонній основі, без членства в  Митному союзі, ми можемо забезпечити більше користі для України, ніж при формальному членстві, де Україна матиме вкрай обмежені статуси і можливості.

Комітет Верховної Ради України у закордонних справах вдячний всім членам уряду, всім учасникам, доповідачам і тим, хто взяв участь в обговоренні, за висловлені думки, ідеї, рекомен­дації, побажання. Найближчим часом на базі проекту постанови, який вніс уряд (який є дещо однобічним, в основному з орієнта­цією на Європейський Союз, і це відображає істинну ситуацію в уряді), а також проекту рекомендацій, який внесли ініціатори — народний депутат Яценюк та інші, враховуючи хід і атмосферу нашої дискусії, комітет найближчого тижня виробить проект рекомендацій і після розгляду на засіданні комітету винесе його на розгляд Верховної Ради.

Дякую всім за участь.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Олегу Григоровичу.

Шановні колеги! Я теж декілька слів скажу на користь конструктивності нашої дискусії. На жаль, як ви бачите, ми працю­ємо в такому режимі, що життя триває, і комітети працюють, і  фракції, і уряд працює, тому я тут менш категоричний в частині такого повноцінного представництва. Тим не менше, звичайно, як я вже казав, уряд міг би бути представлений більш серйозно. Сподіваюся, що представники уряду донесуть думку сесійної зали, щоб зміст рекомендацій відповідав характеру дискусії, яка в нас відбулася.

Натомість хочу сказати від себе, що тут все-таки домінували представники всіх фракцій, представники експертного середо­вища і промисловці, які говорили мовою економічних відносин, мовою економічного прагматизму.

І це надзвичайно важливо, тому що поки ви готувалися до виступів, Міністерство закордонних справ України зробило заяву, яку я підтримую як громадянин і як віце-спікер парламенту, де висловило стурбованість реакцією російської сторони на львівські події і вважає, що така реакція є інструментом з арсеналу анти­української кампанії минулого, яка й досі не викинута на смітник історії. Так сказав представник МЗС.

Що це означає? Це означає, що все-таки є спроба політи­зувати відносини і в основу їх поставити не національні економічні інтереси, а якісь політичні обставини. Так само як я переконаний, що ревізія ідеї Митного союзу — це ревізія політичного проекту, ідеологічного проекту, але жодною мірою не економічного. І ви бачили реакцію російської сторони навіть на компромісний варі­ант Президента України “3+1”. Такого варіанта в Росії ніхто не чекає, бо йдеться не про економіку, а про політику.

Тому я скажу про позитивні речі. Я мав нагоду ознайомитися з усіма документами і не бачу серйозних стратегічних розбіжно­стей у варіанті, який запропонував уряд за підписом Прем’єр-міністра Азарова. Я зачитаю пропозицію, яку уряд подав нам до рекомендацій: “...продовжити роботу щодо створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, а також щодо укладення нового Договору про створення зони вільної торгівлі в рамках СНД на принципах Світової організації торгівлі... із врахуванням націо­нальних інтересів”.

Рекомендації Арсенія Яценюка: “...співробітництво України з  Митним союзом... (замість СНД — Митний союз, але принцип той самий) має відбуватися... через підписання угоди між Украї­ною та Митним союзом про зону вільної торгівлі на принципах та нормах СОТ”.

В урядовому документі я не зустрів жодної підтримки ні короткої, ні широкої версії Митного союзу. Я вважаю, що це правильний, конструктивний підхід. І якщо комітет систематизує підходи уряду, підписані Прем’єр-міністром, підходи народних депутатів, ми можемо отримати добротний документ. І щоб зня­лися ілюзії, які запанували протягом останніх кількох місяців, про те, що якесь нове добро на нас чекає у вигляді якоїсь структури, яка ощасливить Україну. Очевидно, економічна конкуренція досить серйозна, і нам треба будувати відносини в такий спосіб, щоб ми були впевнені, що ті чи ті документи, які ми підписуємо з будь-якою державою, захищають наші економічні та державні інтереси. Бо, думаю, у сесійній залі всі мене підтримають, що мусимо діяти так, щоб національні інтереси України були понад усе.

Якщо цей лозунг ви підтримаєте, дозвольте закрити парла­ментські слухання і побажати вам і Україні всього найкращого.