ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

 

ПРО СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ ВИДОБУТКУ ВУГЛЕВОДНІВ

В УКРАЇНІ ТА ЗАПРОВАДЖЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ МОНОПОЛІЇ

НА ЦЮ ДІЯЛЬНІСТЬ

 

Сесійний зал Верховної Ради України

12 січня 2011 року, 15 година

 

Веде засідання заступник Голови Верховної Ради України

ТОМЕНКО М.В.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Добрий день, шановні учасники парла­ментських слухань, народні депутати, працівники нафтогазового комплексу, вчені, проектувальники! Сьогодні ми проводимо пар­ламентські слухання на тему: “Про стан та перспективи видобутку вуглеводнів в Україні та запровадження державної монополії на  цю діяльність”. Ініціатива такої постановки питання і таких парламентських слухань виходила з фракції Комуністичної партії у Верховній Раді України. Парламент її підтримав і сьогодні є на­года обговорити перелік проблемних питань, які пропонувалися ініціаторами.

Очевидно, що стабілізація і нарощування видобування нафти і газу, забезпечення на цій основі потреб нашої держави в енер­гоносіях є надзвичайно важливою. Вона зменшує залежність України від імпортних поставок і створює передумови для енерге­тичної незалежності держави та зміцнення засад вітчизняної економіки. Вирішення цього завдання можливе через збільшення обсягу та підвищення ефективності геологорозвідувальних робіт, відкриття нових родовищ та нових газоносних горизонтів на існуючих родовищах. Здійснити це можливо за умови належного фінансування перспективних робіт, зосередження зусиль і фінан­сових потоків у напрямі забезпечення щорічного приросту ресурсної бази вуглеводнів. А світовий досвід свідчить, що він у два-три рази має перевищувати обсяг видобутку.

Разом з тим сучасний стан сировинної бази нафтогазової промисловості характеризується низкою особливостей, які необ­хідно враховувати при регулюванні роботи галузі. Спеціалісти на слуханнях поділяться своїми думками щодо технологічних складо­вих, розкажуть про своє бачення необхідного коригування законо­давчого і нормативного забезпечення.

Хочу підкреслити, що йдеться саме про коригування, оскільки останніми роками у Верховній Раді дана проблема була предметом уваги народних депутатів, схвалено цілу низку законів стосовно нафтогазової галузі. Зокрема, у 2009 році прийнято за­кон “Про видобування газу (метану) вугільних родовищ”. На по­рядку денному — необхідні законодавчі кроки стосовно видо­бування сланцевого газу, поклади якого в Україні значні. Однак вже нині можна говорити про неврегульованість або неналежне врахування потреб нафтогазової галузі, особливо її розвитку, в  податковому, земельному законодавстві, у процесі бюджетного планування.

Я прочитав пропозиції Кабінету Міністрів, інформаційно-аналітичні матеріали, які підписав Прем’єр-міністр, і думаю, що вони також стануть предметом обговорення фахівців, науковців та  народних депутатів, оскільки є ціла низка резонансних тем. Зокрема, пропозиція уряду передати право на визначення зе­мельних відводів цінних земель з компетенції Верховної Ради до компетенції Кабінету Міністрів. Очевидно, тема дискусійна, але важлива, крім того, вона пов’язана з роллю місцевої влади у вирішенні цих питань.

Надзвичайно важлива тема, думаю, що ті з вас, хто працює в системі місцевого самоврядування, не раз її порушували, — пільги і компенсації регіонам, де активно здійснюється видобу­вання, де розташована значна кількість свердловин. Які переваги вони мають за те, що вони є територіями з природними ресур­сами? Ви знаєте, що донедавна, на жаль, це не враховувалося. У  цьогорічному бюджеті є певні ідеї, де враховані позиції місце­вого самоврядування. Однак думаю, що це не достатня фінансова підтримка регіонів, де здійснюється видобуток нафти, газу чи інших корисних копалин.

Є серйозне питання щодо запровадження державної монополії. Ініціатори парламентських слухань виходили з того, що в теорії державна монополія є правильною і корисною. І, очевид­но, вони наведуть аргументи. Є й інша точка зору фахівців, які вважають, що без інвестиційних коштів, без конкурентного сере­довища надзвичайно важко працювати в цій системі координат. Очевидно, для того й проводяться парламентські слухання, щоб зважити переваги і недоліки цих двох підходів.

Насамкінець скажу лише, що всі мої перебування в регіонах, де відбувається видобуток, де розташовані свердловини, надих­нули мене на таку популярну думку, може, не дуже наукову, про те, що в цій справі є фантастична стабільність: влада змінюється, а власники свердловин залишаються. Звідси мій висновок: або вони дуже ефективно працюють, або, можливо, вони отримали право на пожиттєве користування свердловинами. Це між іншим.

Я переконаний, що сьогоднішня дискусія буде конструктив­ною і дасть нам можливість за її результатами ухвалити відповідні рекомендації, як ми зазвичай робимо. Профільний комітет за результатами обговорення запропонує вам підключитися до цієї роботи, а потім внесе на затвердження Верховній Раді рекомен­дації, на підставі яких ми будемо вносити зміни до закону і реко­мендувати Кабінету Міністрів, як діяти.

Парламентські слухання проходять за традиційним регла­ментом. Ми працюємо до 18 години. У нас передбачені два допо­відачі, які матимуть регламент 20 хвилин. Представники організа­торів слухань, двох парламентських комітетів, які їх готували, — з  питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки і з питань екологічної політики, природо­користування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи — матимуть по 10 хвилин для співдоповідей. Ініціатор парламент­ських слухань Сергій Володимирович Гордієнко теж матиме 10 хвилин для співдоповіді. Промовці, які виступатимуть в обго­воренні, матимуть регламент 5 хвилин.

Інформую про те, що ми будемо працювати у двомовному режимі, оскільки у парламентських слуханнях беруть участь фахів­ці, експерти з інших країн. У нас діє система синхронного пере­кладу: перший канал — українська мова, другий канал — англій­ська мова. Можете протестувати.

Отож переходимо до доповідей. Запрошую до доповіді заступника міністра палива та енергетики України Ігоря Володи­мировича Кирюшина. Другу доповідь виголошуватиме Лукін Олександр Юхимович. Будь ласка.

 

КИРЮШИН І.В., заступник міністра палива та енергетики України. Шановні учасники парламентських слухань! Вуглеводні в Україні є основними енергоносіями, бо їхня частка в балансі первинних енергоресурсів перевищує 40 відсотків енергоспожи­вання в Україні. Україна належить до країн з дефіцитом власних енергетичних ресурсів, задовольняючи протягом останніх років за  рахунок власного видобутку потреби у природному газі на 28 відсотків, у нафті — на 20 відсотків.

Сьогодні одним із шляхів зміцнення енергетичної неза­лежності держави є збільшення власного видобутку нафти і при­родного газу. Обсяг власного видобутку в Україні у 2010 році ста­новив більш як 20,1 мільярда кубічних метрів газу та 3,5 мільйона тонн нафти з конденсатом. Зокрема, підприємствами НАК “Нафто­газ України” видобуто понад 3,2 мільйона тонн нафти і 18,3 мільяр­да кубічних метрів газу. НАК “Надра України” та інші підприємства за цей період видобули 294 тисячі тонн нафти і 1,7 мільярда ку­бічних метрів газу.

Останніми роками майже 80 відсотків обсягів пошуково-розвідувального буріння на нафту і газ в Україні і 90 відсотків приросту розвіданих запасів вуглеводнів забезпечує НАК “Нафтогаз України”. В Україні налічується 385 родовищ нафти і  газу, більша частина яких є комплексними. Родовища нафти і газу в Україні зосереджені у трьох регіонах: східному — 228 ро­довищ, західному — 112 та південному — 45 родовищ.

Початкові видобувні запаси вуглеводнів на родовищах України становлять близько 9 трильйонів метрів кубічних газу (в газовому еквіваленті), а нерозвідані як база для нарощення — близько 6 трильйонів метрів кубічних газу (в газовому еквіва­ленті). З них нафтовий і газовий конденсат становлять 1 трильйон тонн. Головною складовою підтримання збільшення рівня видо­бутку вуглеводнів є відкриття нових родовищ та відкриття нових газоносних горизонтів за рахунок ущільнення сітки буріння.

Протягом 1990-х років ресурсна база майже не відновлюва­лася, оскільки рівень видобутку газу набагато перевищував приріст нових розвіданих запасів. Проїдання запасів 1950–80-х років припинилося тільки 2000 року, коли вперше приріст запасів газу перебільшив його поточний видобуток. Відтоді з’явилися підстави для зростання видобутку природного газу в Україні на більш-менш віддалену перспективу.

Національною програмою “Нафта і газ України до 2010 ро­ку”  передбачалося, що у 2010 році підприємство НАК “Нафтогаз України” доведе обсяг пошуково-розвідувального буріння до 418 тисяч метрів, а приріст розвіданих запасів вуглеводів — до  46,6 мільйона тонн умовного палива. За нинішніх обсягів пошуково-розвідувального буріння компанії фактично вдається ли­ше компенсувати приростом запасів поточний видобуток, у той час як для стабільного нарощення видобутку, як свідчить світова практика, приріст запасів у 2–3 рази має перевищувати обсяг видобутку. Фактично обсяг пошуково-розвідувального буріння по підприємствах НАК “Нафтогаз України” за 2010 рік становить 76,3 відсотка планового (встановлено 151,8 тисячі метрів за плану 199 тисяч метрів). Порівняно з відповідним періодом 2009 року обсяг розвідувального буріння зменшився на 2,6 тисячі метрів.

Основною причиною такого стану справ є недостатній обсяг коштів для проведення геологорозвідувальних робіт. Слід зазна­чити, що джерелами фінансування геологорозвідувальних робіт, що використовуються для забезпечення приросту видобутку вуглеводів, є видатки із спеціального фонду державного бюджету, які формуються за рахунок надходжень від зборів, що сплачують гірничодобувні підприємства за геологорозвідувальні роботи.

Наприклад, у 2010 році підприємствам НАК “Нафтогаз України” нараховано збір за геологічні роботи в сумі 251 мільйон гривень. Підприємствами перераховано до державного бюджету 251 мільйон гривень, а отримано 63 мільйони гривень за ліміту 191 мільйон гривень. Все це вимагає певних змін у плануванні розвитку геологорозвідувальних робіт.

Ці зміни передовсім стосуються використання ресурсної бази вуглеводів та обсягів глибокого буріння, які мають відпові­дати визначеній кількості ресурсів цієї бази за видами вуглеводів, окремо на нафту і окремо на вільний газ. При цьому основним завданням є обґрунтування обсягів буріння, які в ринкових умовах мають відповідати не середньостатистичним показникам поперед­ніх років, а рентабельній частці перспективних локалізованих прогнозних ресурсів.

Обсяги сейсморозвідки глибокого буріння повинні бути реальними і враховувати такі умови та особливості.

По-перше, значне погіршення якості підготовки структур об’єктів до глибокого буріння та їх незначні перспективні ресурси (категорія С3) вимагають проведення попередньої геологічно-економічної оцінки кожного об’єкта і виключення з їх переліку еко­номічно нерентабельних.

По-друге, слід максимально використовувати поточні ресур­си вуглеводнів на глибинах до 4–4,5 кілометра.

По-третє, потребують поліпшення показники глибокого буріння за рахунок покращення якісних характеристик і кількості резервного фонду структур.

По-четверте, оновлення технічної бази сейсморозвідки та математична обробка отриманої інформації в комплексі з науко­вим обґрунтуванням дають можливість очікувати достовірніші дані про пошукові об’єкти. Це, у свою чергу, приведе до покращення результативності глибокого буріння, що дає підстави для збіль­шення обсягу видобутку.

Такий виважений і оптимізований підхід не передбачає різкого збільшення обсягу буріння, отже, не вимагає раптового значного збільшення капітальних вкладень. Щорічне збільшення бурових робіт має втримуватися на рівні 50–55 тисяч метрів і за­безпечувати пріоритет стабільного видобутку та стабільного при­росту запасів вуглеводнів. При цьому приріст запасів не має бути меншим за збільшення видобутку.

Істотно перешкоджає діяльності підприємств ситуація, що склалася з видачею спеціальних дозволів на користування надра­ми. Приріст запасів значною мірою залежить від нових площ, які відводяться для пошукового буріння у межах отриманих спе­ціальних дозволів. Для забезпечення підготовки структур пошуко­вого буріння, наприклад, НАК “Нафтогаз України” має щороку отримувати не менш як двократний запас площ для проведення на них польових геофізичних робіт і вибору з них найбільш перспективних.

Крім того, щороку виникає необхідність подовження терміну дії ліцензії через надання їх на короткий термін — 5 років. Таким чином, для забезпечення нормального проведення необхідних об­сягів геологорозвідувальних робіт щороку треба отримувати 60–70 спеціальних дозволів на геологічне вивчення ділянок надр.

Ще одна проблема — неузгодженість деяких нормативних актів, що призводить до сповільнення процесу отримання спе­ціальних дозволів на користування надрами. Так, зокрема, у НАК “Нафтогаз України” багато випадків, коли отримано позитивне рішення міжвідомчої робочої групи з питань надрокористування, але спеціальний дозвіл досі не отриманий. Постійні зміни зако­нодавства в частині ліцензування діяльності з користування над­рами призвели до того, що на НАК “Нафтогаз України”, частка якої у видобутку газу і нафти з конденсатом у державі перевищує 94 відсотки, припадає тільки 60 відсотків виданих в Україні спеці­альних дозволів на користування нафтогазоносними надрами.

З метою стабільного розвитку економіки України та підви­щення рівня енергетичної безпеки держави необхідно прискорити розв’язання проблеми надійного забезпечення країни вуглевод­ними ресурсами. Цілком очевидно, що на сьогодні шляхи вико­нання цього завдання — збільшення власного видобутку вуглевод­нів та освоєння вуглеводних ресурсів українського сектора акваторії Чорного і Азовського морів.

За умови раціонального використання наявних розвіданих запасів вуглеводнів і нарощення обсягів геологорозвідувальних робіт та приросту запасів є можливість значного збільшення видо­бутку газу і нафти в акваторії Чорного і Азовського морів, але лише за умови постійної державної підтримки вітчизняних проек­тів, що виконуються в акваторії морів, удосконалення діючої си­стеми надрокористування та законодавчих актів, що визначають інвестиційну політику, а відтак привабливість для залучення вітчизняного та іноземного капіталу.

Зрозуміло, що для виконання завдань і планів стосовно збільшення власного видобутку нафти і газу необхідні значні капі­тальні вкладення, які складно забезпечити тільки за рахунок влас­них ресурсів суб’єктів господарювання за діючої системи опо­даткування і рівня ціни на газ. Саме на це і має бути спрямована діяльність заінтересованих центральних органів виконавчої влади, зокрема, на збільшення обсягів та підвищення ефективності інвестицій у нафтогазовидобуванні.

Наприклад, тільки на попереднє облаштування Суботин­ського родовища потрібно більше 1160 мільйонів гривень. Основ­ними ж найбільш надійними інвесторами у цьому секторі є вітчиз­няні нафтогазовидобувні підприємства НАК “Нафтогаз України”: ДК “Укргазвидобування”, АТ “Чорноморнафтогаз” та ВАТ “Укрнаф­та”. Саме їхня виробнична діяльність протягом останніх років за­безпечує стабільне зростання обсягів видобування газу і нафти та є достатньо вагомим джерелом формування державного бюджету.

Розвинених обсягів запасів вуглеводів не достатньо для забезпечення стабільного нарощення власного видобутку вугле­воднів, тому стратегічними завданнями нафтогазового комплексу України у цьому напрямі є нарощення обсягів видобування вугле­воднів та приріст їх запасів як основи для збільшення обсягів видобування. За нинішніх обсягів пошуково-розвідувального бу­ріння НАК “Нафтогаз України” фактично вдається лише компен­сувати приростом запасів поточний видобуток, тоді як для ста­більного нарощення видобутку, як показує світова практика, при­ріст запасів має у 2–3 рази перевищувати обсяг видобутку.

Нарощення обсягів геологорозвідувальних робіт, приріст запасів та видобутку вуглеводнів можливі лише за умови постійної державної підтримки вітчизняних підприємств. Належне викори­стання запасів нафти і газу в комплексі з проведенням необхід­ного обсягу геологорозвідувальних робіт та за умови підтвер­дження очікуваних приростів запасів вуглеводнів відкриває цілком реальні можливості для не лише стабілізації, а й збільшення об­сягу видобування природного газу та нафти на теренах України.

Забезпечення у стислі строки істотного нарощення приросту запасів вуглеводнів та їх видобутку можна досягти шляхом при­скореної реалізації найбільш інвестиційно привабливих проектів, які потребують пріоритетного фінансування, можливо, із залучен­ням додаткових фінансових ресурсів.

Сучасний стан сировинної бази нафтогазової промисловості України характеризується низкою особливостей, які необхідно враховувати при реформуванні роботи галузі. По суті, багато родовищ на пізній стадії розробки перетворюються на складно побудовані, запаси — на важковидобувні, а недиференційовані ставки рентної плати стимулюють відбір лише легких запасів, залишаючи багато вуглеводнів у надрах.

Особливої актуальності набуває проблема підвищення ефек­тивності розробки родовищ із складною геологічною будовою, ускладненими умовами розподілу вуглеводів. Зокрема, необхідні нові технології, що вимагає значних додаткових інвестицій на їх реалізацію. Тому в таких умовах важливим є розроблення гнуч­кого та зрозумілого механізму оподаткування галузі з досягнен­ням максимального балансу інтересів держави та надрокористу­вачів, за умови збереження економічних мотивацій для них.

Вкрай негативно впливає на фінансове становище нафто­газовидобувних підприємств, а отже, і на перспективи стабілізації та подальше нарощення видобутку газу та нафти, відсутність диференціації рентних платежів залежно від геолого-промислових умов їх видобування. Рентні платежі за видобуті нафту і природ­ний газ становлять значну частку податкових зобов’язань нафто­газовидобувних підприємств — до 60 відсотків без ПДВ.

Діюча система рентних платежів за нафту та природний газ встановлює об’єктом оподаткування лише обсяг видобутих вугле­воднів, незалежно від умов їх видобування на різних родовищах. Такий підхід насамперед підриває сутність ренти як інструменту вилучення надприбутку і перетворює її характер на суто фіскаль­ний. Чинна система оподаткування не враховує стан та можли­вості сировинної бази держави, індивідуальні рентні можливості родовищ, створює нерівні конкурентні умови. Необхідно звернути увагу на те, що ставки рентних платежів постійно змінюються, до того ж винятково в бік збільшення.

Альтернативними видами вуглеводневої сировини є сланце­вий газ, метан вугільних та міжвугільних товщ, газ метан у вільних шапках над родовищами вугілля, метан щільних колекторів. Названі різновиди альтернативних джерел вуглеводневої сиро­вини характеризуються різними гірничо-геологічними умовами залягання та формування і потребують різних методів та методик їх пошуків і розвідки, розробки та видобування, і відповідно витрат на освоєння. Однак всі вони класифікуються як важко­видобувні. Перспективні запаси сланцевого газу становлять при­близно 2 трильйони метрів кубічних у газовому еквіваленті.

Проблемами газу метану в Україні фахівці займаються вже більше 15 років. У 2009 році в Україні прийнято Закон “Про газ (метан) вугільних родовищ”. Цей закон визначає правові, еконо­мічні, екологічні та організаційні засади діяльності у сфері геоло­гічного вивчення газу (метану) вугільних родовищ, у тому числі дослідно-промислової розробки, видобування, вилучення його під час дегазації та подальшого використання як матеріального та/або енергетичного ресурсу.

Найбільш привабливим для України є метан, який поділя­ється на метан вміщуючих порід і вугільних пластів, як супутня корисна копалина та газ у вільних скупченнях у пісковиках і але­вролітах над та між вугільними пластами.

Цілеспрямованим теоретичним і практичним дослідженням проблем та можливостей видобування природного газу і сланце­вих газів в Україні системно не займалася жодна організація. Деякі дослідження можливості одержання сланцевого газу в мелі­нітових сланцях Українських Карпат проводилися в кінці минулого століття в Інституті геології і геохімії горючих корисних копалин Національної академії наук України в місті Львові.

Сланцевий газ у природних умовах є дуже розсіяним. Газонасичення порід сягає від десятих часток до декількох відсот­ків. Товщина продуктових пластів змінюється в значних межах від перших метрів до сотень метрів з глибиною залягання від перших сотень метрів до 3 тисяч метрів і більше.

На цей час найбільший досвід щодо видобутку важковидо­бувних запасів газу є в компаній, що практикують на ринку. Собівартість цього газу коливається від 70 до 200 доларів США. На сьогодні закордонні компанії, які мають досвід видобутку ви­щенаведених альтернативних видів газу, виявляють інтерес до співпраці з українськими компаніями щодо видобутку сланцевого газу в Україні. В Україні вивчається їхній досвід та опрацьовуються питання взаємовигідної співпраці.

Для зміцнення енергетичної незалежності, стимулювання роботи всієї газової галузі необхідно вирішити питання надання спеціальних дозволів на геологічне вивчення, у тому числі до­слідно-промислову розробку та на видобування вуглеводнів без аукціонів для підприємств, що реалізують газ власного видобутку за регульованими державною тарифами. Отже, стоїть питання максимально зосередити видобуток вуглеводнів для задоволення потреб держави у підприємствах, частка держави у статутному фонді яких перевищує 50 відсотків, у господарських товариствах, більше 50 відсотків акцій яких перебувають у статутних фондах інших господарських товариств, акціонером яких є держава.

Одним з питань розвитку газової галузі є також спрямування коштів від збору на геологорозвідувальні роботи, які сплачуються підприємству НАК “Нафтогаз України”, для виконання державного замовлення, приросту запасів нафти і газу.

Можна зробити висновки, що необхідною передумовою успішної реалізації програм збільшення видобутку вуглеводнів України та основними напрямами діяльності з нарощення видобу­вання газу та нафти є прискорення введення в експлуатацію Одеського та Безіменного газових та Суботинського нафтового родовища в Чорному морі, освоєння структури Палласа та Скіф­ської площі на глибоководному шельфі Чорного морі; підвищення економічної ефективності буріння свердловин та вдосконалення системи розробки родовищ; підвищення ефективності та збіль­шення обсягів робіт з інтенсифікації видобутку газу та підвищення газоконденсатовіддачі родовищ.

Що стосується запровадження державної монополії на видобуток вуглеводнів, слід відзначити, що Кодексом України про надра передбачено, що надра є виключною власністю народу України і надаються тільки в користування. Надра надаються в ко­ристування, зокрема, для видобування корисних копалин. Кори­стувачами надр можуть бути підприємства, установи, організації, громадяни України, а також іноземні юридичні особи та грома­дяни. Таким чином, норми Кодексу України про надра не містять обмежень, пов’язаних з формою власності користувачів надр, що створює умови для розвитку конкурентного середовища у нафто- та газовидобувній сфері.

Запровадження державної монополії на цей вид діяльності не сприятиме розвитку конкурентного середовища в цій сфері, що, у свою чергу, не сприятиме ефективному задоволенню су­спільних потреб у відповідній продукції, а також ускладнить залу­чення приватних, зокрема іноземних, інвестицій, необхідних для розвитку галузі.

Україна вибрала інвестиційний шлях розвитку економіки. Залучення інвестицій, і вітчизняних, і зарубіжних, у геологічне ви­вчення та експлуатацію родовищ вуглеводневої сировини вида­ється доцільним, необхідним і взаємовигідним. Хочу наголосити, що досягнення максимально можливого рівня забезпечення влас­ними паливно-енергетичними ресурсами є принциповим завдан­ням економіки України.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Ігорю Володимировичу.

Шановні колеги, за традицією ми діємо таким чином. Оскільки у нас не працює система запису на запитання, як під час пленарних засідань парламенту, ви можете подати письмові запи­тання до доповідачів через секретаріат комітету або безпосеред­ньо, і в кінці вони матимуть 3 хвилини, щоб відповісти.

До доповіді запрошую Лукіна Олександра Юхимовича, директора Чернігівського відділення Українського державного геологорозвідувального інституту, члена-кореспондента Націо­нальної академії наук України. Регламент 20 хвилин. Будь ласка, Олександре Юхимовичу.

 

ЛУКІН О.Ю., директор Чернігівського відділення Українсько­го державного геологорозвідувального інституту. Шановні колеги! Катастрофічний спад у видобуванні нафти і газу в незалежній Україні, колапс її потужного паливно-енергетичного комплексу, всупереч дуже поширеним у різних колах уявленням, обумовлені не міфічним виснаженням надр, а занепадом і розвалом відповід­них державних структур та обвальним зменшенням обсягів бурін­ня і сейсморозвідки. Держава випустила з рук і кермо, і важелі керування нафтогазовою галуззю. Геологорозвідувальний процес, що мав чітку послідовність, яка забезпечувала сталий приріст запасів і відтворення ресурсної бази вуглеводнів, був розбалансо­ваний.

Порівняно з серединою 70-х років минулого століття, видо­буток газу зменшився майже в 3,5 разу, а нафти з конденсатом — більше ніж у 4 рази. У 2009 році видобуто 20,2 мільярда метрів кубічних газу, 3,3 мільйона тонн нафти з конденсатом. Хоча навіть за сучасних, дуже обмежених, можливостей Україна, як уже від­значалося, може щороку видобувати до 30 мільярдів метрів кубіч­них газу та до 5 мільйонів тонн нафти з конденсатом.

Водночас у ці вкрай несприятливі для вивчення і освоєння надр роки в інститутах НАН України, в Українському державному геологорозвідувальному інституті продовжувалися дослідження, результати яких свідчать про те, що, незважаючи на інтенсивне видобування нафти і газу в радянські часи, надра України мають потужний вуглеводневий потенціал.

У трьох регіонах України на даний час відомо 385 родовищ, включаючи 27 великих і 2 гігантських. З українських надр за всі попередні роки видобуто близько 396,4 мільйона тонн нафти і  конденсату та близько 1,9 трильйона метрів кубічних вільного газу, тоді як нерозвідані ресурси вуглеводнів за категоріями С3 та Д1 оцінюються у 5,5 мільярда тонн умовного палива, тобто майже в 2 рази більше, ніж накопичений видобуток. Причому мова йде лише про ті ресурси, що мають забезпечення значним резервним фондом виявлених та підготовлених для буріння локальних струк­тур. Про реальність цих перспектив свідчить відкриття, причому з  великим коефіцієнтом успішності, за десять років ХХІ століття 50 родовищ, пов’язаних саме з такими об’єктами.

Разом з тим ця цифра — 50 родовищ — не повинна нас втішати, бо всі вони відкриті за розробленими ще за радянських часів пошуково-розвідувальними програмами та рекомендаціями. Взагалі, з радянським минулим пов’язані усі дослідження нафто­газової галузі. Тут слід відзначити, що в ті часи, незважаючи на  величезні обсяги нафто-, газо-, геологорозвідувальних робіт у Західному Сибіру та інших регіонах Росії і Середньої Азії, Україна не мала значних обмежень. Обсяги глибокого буріння сягали 650 тисяч метрів, тоді як у середині 1990-х років вони зменши­лися майже в 10 разів, а протягом останнього десятиліття колива­ються в межах 200–250 тисяч метрів.

До того ж відбулися згубні зміни у співвідношенні видів буріння. Сучасний стан розподілу обсягів буріння на нафту і газ за  категоріями свердловин у цілому по Україні характеризується такими цифрами: загальний обсяг усіх видів буріння — 217 тисяч погонних метрів, з них на пошукове буріння припадає 73 тисячі метрів, з яких тільки 3 тисячі — за кошти державного бюджету, на розвідувальне — 144 тисячі метрів, бюджетних коштів на нього не витрачалося, практично відсутнє параметричне буріння, незва­жаючи на його необхідність для освоєння вуглеводневого потен­ціалу Чорного моря, широкого Волинсько-Подільського регіону, низки районів Дніпровсько-Донецького авлакогену та Карпатсько­го регіону.

За такого співвідношення обсягів видів буріння немає передумов для відтворення вуглеводневої ресурсної бази, бо відсутні геологорозвідувальні роботи на перспективу. Тому після колапсу 1990-х років нафтогазова галузь України ніяк не може одужати. Протягом останніх десяти років щорічний приріст запасів газу ледве покриває його видобуток, а приріст запасів нафти останніми роками почав відставати від її видобутку.

Вкрай несприятлива ситуація в галузі геофізичної розвідки, зокрема сейсморозвідки, яка необхідна у значних обсягах для на­рощення фонду нафто-, газоперспективних об’єктів та підвищення ефективності локального прогнозу нафтогазоносності. І ніякі дива методів прямого пошуку їх не замінять, хоча деякі з них, безумов­но, корисні.

Тут треба нагадати відомий принцип освоєння вуглеводне­вого потенціалу надр, згідно з яким близько 70 відсотків прибутку необхідно витрачати на геолого-геофізичні дослідження з метою оцінки нових перспективних зон, ділянок і об’єктів.

Майже половина із згаданих 5,5 мільярда нерозвіданих ре­сурсів пов’язана з надрами Східного регіону. У Чернігівському від­діленні УкрДГРІ на основі апробованого в Західному Сибіру гео­лого-математичного моделювання визначено, що у Дніпровсько-Донецькому басейні має бути відкрито принаймні ще 5 великих (із запасами більше 30 одиниць), 20 середніх і більше 500 дрібних родовищ. Значна кількість великих та середніх родовищ має бути відкрита в Азово-Чорноморському регіоні, причому в Чорному морі існує велика ймовірність відкриття також родовищ-гігантів. Є певні перспективи відкриття значних за запасами родовищ піднасувної частини Передкарпаття (Карпатський автохтон) та в інших ділянках Західного регіону, великі території якого, зокре­ма Волинське Поділля, характеризуються дуже низькою щільністю буріння.

Ступінь освоєння початкових сумарних видобувних ресурсів становить: у Східному регіоні — 58 відсотків, у Західному — 45, у Південному — 8, загалом по Україні — 37 відсотків. Таким чином, за умови належного організаційного, економічного та технологіч­ного стану галузі у найближчі 10–15 років в Україні може бути видобуто з традиційних родовищ на помірних глибинах не менше вуглеводневої сировини, ніж видобуто за весь попередній час експлуатації українських надр.

Однак зазначені 5,5 мільярда, за категоріями С3 та Д1, — це лише частина значно більших диверсифікованих геологічних вуг­леводневих ресурсів. Ще не менше 5 мільярдів зосереджено в різновікових рифогенно-карбонантних комплексах. В Україні їх перспективність доведена відкриттям низки нафтових і газокон­денсатних родовищ та покладів, хоча ступінь освоєння їх ресурсів не перевищує 10 відсотків. Значні нерозвідані ресурси пов’язані з   так званими неантиклінальними пастками та безкорінними структурами. Кількість таких об’єктів дуже велика, але для ство­рення на їх основі відповідного резервного фонду необхідні робо­ти з їх наукового прогнозування і детальні геофізичні роботи на рівні сучасних світових технологій.

Дуже великий вуглеводневий потенціал зосереджений в ін­тервалі глибин від 5 до 10 кілометрів. Тут варто згадати, що Дніпровсько-Донецька западина займає одне з перших місць у світі за кількістю родовищ з покладами на глибинах більше 5 кі­лометрів, які відкриті за радянських часів за рекомендаціями вче­них Національної академії наук та УкрДГРІ.

Взагалі, освоєння вуглеводневого потенціалу великих та надвеликих глибин — один з найважливіших світових стратегічних напрямів геологорозвідувальних робіт щодо нафти і, особливо, газу. Для його обґрунтування та здійснення першочергове зна­чення мають дослідження вчених Національної академії України в галузі глибинного походження нафти і газу, а також дані глибин­ного сейсмозондування надр. Світовим лідером у цій галузі був Інститут геофізики імені С.І. Суботіна. Маю на увазі визначення так званих сейсмічних та взагалі геофізичних міток літосфери та  мантії, що притаманні місцям локалізації гігантських родовищ вуглеводнів. Україні, яка поряд із Сполученими Штатами, була піонером освоєння глибокозалягаючих нафтогазоносних горизон­тів, прикро залишатися осторонь розробки цього вкрай важливого світового стратиграфічного напряму. Проте глибоке буріння, не кажучи вже про надглибоке, у нас було повністю згорнуто на по­чатку 1990-х років.

До найбільш важливих стратегічних напрямів належать пошуки вуглеводневих покладів у розущільнених породах криста­лічного фундаменту, значення якого особливо зросло після від­криття на Південнов’єтнамському шельфі унікального родовища “Білий тигр”, за аномально високими сталими дебетами нафти з розущільнених гранітів. До речі, обґрунтована можливість від­криття його аналогів у Чорному морі. Україна і в цьому напрямі була серед піонерів, на її сході свого часу була відкрита низка родовищ з нафтовими і газоконденсатними покладами в докем­брійському фундаменті, але нині цей напрям розробляється лише в науковому аспекті.

У цілому ми маємо всі підстави оцінювати геологічні вуглеводні ресурси у традиційних родовищах та покладах у над­рах України принаймні у 20–25 мільярдів тонн умовного палива. Однак, поряд з традиційними, у структурі світового паливно-енер­гетичного комплексу стрімко зростає роль нетрадиційних і аль­тернативних джерел вуглеводнів. Нещодавній бум навколо слан­цевого газу — одне з яскравих підтверджень цього. Їх потенціал в  Україні дуже великий. Не менше 1,5 мільярда тонн умовного палива пов’язано з покладами важких нафт і бітумів, а також із залишковою нафтою відомих родовищ.

Дуже значні ресурси низьконапірного залишкового газу. Мінімальна сумарна оцінка геологічних ресурсів вугільного метану, сланцевого і так званого центрального басейного газу в Україні становить 30 трильйонів метрів кубічних.

У газогідратних покладах українського сектору Чорного мо­ря, за даними академіка Є.Ф. Шнюкова, зосереджено не менше 7 трильйонів метрів кубічних метану. І це без урахування процесів його відновлення. Практично невичерпні ресурси метану, розчине­ного в підземних водах Дніпровсько-Донецької западини, Перед­карпатського прогину та Чорноморської западини.

Отже, у світлі сучасних наукових даних, надра України мають величезний нафтовий, а особливо газовий потенціал, нехтувати яким неприпустимо. Розробка основних напрямів освоєння вугле­водневого потенціалу надр належить до першочергових найваж­ливіших завдань, що стоять перед наукою та промисловістю України. Особливо слід підкреслити їх наукоємність.

Водночас мушу зауважити, що кількість фахівців нафтогазо­вої галузі неухильно зменшується. Я працюю в ній більше 40 ро­ків, це був час дуже напруженої колективної і творчої праці. Нині УкрДГРІ та ДГП “Укргеофізика” працюють неповний робочий тиж­день, фахівці, особливо молодого і середнього віку, розбігаються. І це при тому, що для України немає актуальнішої проблеми, ніж приріст розвіданих запасів природної вуглеводневої сировини та  відродження паливно-енергетичного комплексу, що, у свою чергу, є запорукою науково-технічного та економічного прогресу держави.

Накреслений план поетапного освоєння вуглеводневих ре­сурсів надр України на 2011–2035 роки, що включає п’ять п’яти­річних етапів. На першому етапі планується введення в пошук та розвідку досить значного фонду структур, в яких зосереджені прогнозні ресурси за категоріями С3 та Д1. Основне наукове забезпечення і супровід геологорозвідувальних робіт мають здій­снювати фахівці УкрДГРІ і “Укргеофізики”.

Разом з тим протягом першого і другого етапів фахівцями інститутів Національної академії наук та відділень УкрДГРІ мають бути підготовлені спеціальні програми освоєння вуглеводневого потенціалу рифогенно-карбонатних комплексів великих глибин кристалічного фундаменту та нетрадиційних і альтернативних джерел вуглеводнів. При цьому другий етап має бути переважно пов’язаний з освоєнням традиційних ресурсів вуглеводнів у паст­ках різного типу, тоді як на наступних етапах дедалі більше уваги планується приділяти освоєнню глибоких горизонтів та нетради­ційних і альтернативних газових ресурсів. Тут слід підкреслити особливе значення Донбасу та Чорного моря, які завдяки унікаль­ній за інтенсивністю газової віддачі надр повинні набути ролі полігонів світового рівня з дослідження та промислового освоєння процесів дегазації земних надр — невичерпного джерела метану.

Згідно з достатньо обґрунтованим прогнозом провідних екс­пертів з глобальної енергетики, ХХІ століття буде століттям газів. Газовий потенціал земних надр дуже великий, але основні розві­дані запаси газу зосереджені в регіонах з екстремальними при­родними або геополітичними умовами видобування і транспорту­вання. Тому значення власних вуглеводневих, зокрема газових, ресурсів неухильно зростатиме.

Отже, Україна не має альтернативи накресленому плану, бо інакше вона приречена на повну енергетичну залежність з усіма відповідними економічними та політичними наслідками. Його ви­конання — першорядне державне завдання, яке потребує запро­вадження державної монополії на проведення геологорозвіду­вальних робіт та видобування природної вуглеводневої сировини.

Коли йдеться про необхідність запровадження державної монополії у нафтогазовій галузі, зрозуміло, ми не маємо на думці повернення до реалій радянських часів. Хоча, відверто кажучи, освоєння надр у Радянському Союзі було на найвищому рівні, в  усіх відношеннях. Ні, відбулися незворотні зміни. У ринкових умовах змінилися принципи планування обсягів буріння та визна­чення їх рентабельності. Зрозуміло, що без великих інвестицій виконання цього плану не можливе. Необхідне залучення великих транснаціональних компаній, таких як: “Shell”, “Лукойл” та інших, що виявляють дуже великий інтерес до вуглеводневого потенціалу Чорного моря, великих глибин Дніпровсько-Донецької западини, нетрадиційних газових ресурсів надр України. Проте саме дер­жавні виробничі, наукові установи мають здійснювати постійний економічний, фінансовий та організаційний контроль з метою до­тримання відповідної стадійності геологорозвідувального процесу, запобігання неякісному бурінню та розкриттю продуктивних гори­зонтів, хижацькій розробці покладів тощо.

Особливо слід підкреслити важливість ролі державних важелів у забезпеченні високого рівня наукового, регіонального, зонального і локального прогнозу нафтогазоносності, наукового супроводу геологорозвідувальних робіт, в освоєнні та застосу­ванні нових сучасних технологій пошуку, розвідки та розробки.

За умови активної фінансової, нормативно-законодавчої та  організаційної підтримки галузі найближчими роками Україна може істотно підвищити видобуток нафти і газу, а в перспективі має повністю задовольнити власні потреби у вуглеводневій сировині.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Олександре Юхимовичу.

Запрошую до співдоповіді Олексія Петровича Купченка, пер­шого заступника голови Комітету з паливно-енергетичного комп­лексу, ядерної політики та ядерної безпеки. Регламент 10 хвилин. Прошу. Потім виступатиме Горошкевич Олександр Сергійович.

 

КУНЧЕНКО О.П., перший заступник голови Комітету Верхов­ної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки (Партія регіонів). Спасибо. Уважаемые участники парламентских слушаний! Наращивание объемов собственной добычи углеводородов и уменьшение зависимости Украины от импортных поставок являются одной из важнейших задач топливно-энергетического комплекса Украины. Специалисты добывающей отрасли утверждают, что запасы угле­водородов Украины при условии эффективного их использования, позволяют не только обеспечить на протяжении длительного времени стабильные объемы добычи, но и в перспективе на­растить их. Необходимой предпосылкой этого является проведе­ние достаточных геологических исследований и поисково-разве­дывательного бурения.

Нефтегазодобывающая отрасль характеризуется не только высоким уровнем прибыли, но и значительными предваритель­ными расходами и сроками окупаемости финансовых вложений. Чтобы получить прибыль, необходимо вложить значительные средства в геологоразведочные работы.

Главная задача геологоразведочных работ заключается в  формировании, наращивании и поддержании на соответству­ющем уровне минерально-сырьевой базы. Поэтому геологоразве­дочные работы должны быть постоянными в объемах. Уменьше­ние объема приращенных запасов приводит к снижению объемов добычи. Новые месторождения преимущественно невелики по запасам и сложны по строению, поэтому на сегодняшний день добыча углеводородов связана с рисками геологического, произ­водственного и финансового характера. Наращивание объемов геологоразведочных работ возможно лишь при условии постоян­ной государственной поддержки отечественных предприятий как путем усовершенствования действующей системы использования недр, так и принятия законодательных актов, определяющих инвестиционную политику и заинтересованность для привлечения таких инвестиций.

Поскольку природный газ относится к наиболее потребляе­мым первичным энергоресурсам, приоритетным является вопрос наращивания добычи природного газа. Действующим на сегодня порядком предусмотрено, что уровень цен на природный газ соб­ственной добычи должен обеспечивать как возмещение экономи­чески обоснованных расходов, уплату налогов, других обязатель­ных платежей, сборов и отчислений, так и получение прибыли, достаточной для обеспечения выполнения инвестиционной программы.

Наиболее тесное переплетение финансово-экономических взаимосвязей газодобывающей промышленности наблюдается с  химической отраслью, которая производит минеральные удо­брения для обеспечения сельского хозяйства. Созданный в 1960–80-х годах мощный комплекс химических производств в Украине, прежде всего в сфере производства минеральных удобрений, ба­зировался на трех основных факторах: наличие дешевого сырья — природного газа российских месторождений, мягкие климатиче­ские условия как для самого производства, так и для широкого развития аграрного сектора, приемлемая транспортная логистика как внутренних, так и экспортных отгрузок.

На данный момент первая и ключевая составляющая практически исчезла. При уровне настоящих цен на природный газ, особенно в его сырьевом потенциале, химическая промыш­ленная отрасль Украины находится в крайне тяжелом положении с достаточно расплывчатыми перспективами дальнейшего разви­тия. Учитывая ключевую роль большой химии в агропромышлен­ном комплексе как поставщика минеральных удобрений и потре­бителя научно- и материалоемких отраслей промышленности, со­циальную значимость этой отрасли, необходимо безотлагательно предпринять меры по стабилизации работоспособности пред­приятий и созданию предпосылок для их дальнейшего развития.

Учитывая, что суммарное потребление природного газа как сырья предприятиями химического комплекса составляет 8–10 миллиардов метров кубических в год, наиболее перспектив­ным вариантом видится наращивание объемов собственной до­бычи природного газа. В том числе за счет расширения таких источников сырья, как шахтный метан, сланцевый газ, что, в свою очередь, может стать мощным импульсом в инновационной дея­тельности государства. Решение этого вопроса связано с привле­чением финансовых инвестиций, и акционеры предприятий хими­ческой отрасли готовы их предоставить, как готовы принять участие в государственных программах. Для этого необходимо принятие соответствующих законов, стимулирующих деятель­ность в этом направлении.

На сегодня перспективным регионом поиска и освоения новых месторождений в Украине является шельф Черного и Азов­ского морей. Однако у нас нет соответствующей государственной программы.

К альтернативным источникам углеводородного сырья относятся угольный газ метан и сланцевый газ, которые характе­ризуются разными горногеологическими условиями залегания и  формирования, требуют разных методов их поиска, разведки, разработки, добычи и соответственно расходов на освоение. Все они классифицируются как труднодобываемые.

В 2009 году парламентом принят Закон “О газе (метане) угольных месторождений”. Данный закон разложил вопрос добы­чи газа угольных месторождений по направлениям его использо­вания и предоставил ряд налоговых льгот с целью стимулирова­ния добычи этого ресурса. Что касается сланцевого газа, то пока отсутствует оценка прогнозных и перспективных его ресурсов как по отдельным нефтегазоносным бассейнам, так и по Украине в целом.

В Украине добывающая отрасль является одной из немно­гих, где до сих пор доминирует государственный сектор, хотя официально не является монополией государства. Государство регулирует деятельность отечественной нефтегазодобывающей отрасли, предоставляя компаниям разрешения на право пользо­вания недрами. Доля негосударственных компаний в объеме до­бычи углеводородов составляет менее 10 процентов.

Комитет получил предложения по рекомендациям парла­ментских слушаний, в частности о поддержке введения государ­ственной монополии на добычу углеводородов, от отдельных облгосадминистраций. Они убеждены, что только государство может обеспечить надлежащий контроль соблюдения пользовате­лями недр обязательств, регламентирующих их деятельность. Вопросы, которые волнуют местные органы власти в нефтегазо­носных регионах, — это предоставление приоритета в получении специальных разрешений на геологическое изучение недр пред­приятиям НАК “Нефтогаз Украины” и проблемы загрязнения зе­мель и окружающей среды.

Сторонники введения государственной монополии на добы­чу углеводородов считают, что полный государственный контроль над внутренним газовым рынком положительно повлияет на укре­пление энергетической безопасности Украины. Но при этом надо учитывать, что установление нового порядка приведет к уменьше­нию объемов инвестиций, привлеченных в отрасль, и к снижению объемов добычи. Кроме того, в соответствии со статьей 42 Кон­ституции Украины государство обеспечивает защиту конкуренции.

Необходимо отметить, что как для государственных добы­вающих компаний, так и для частных инвесторов важна отработка четкого механизма выдачи разрешений, лицензий на право поль­зования недрами. Эксперты считают, что добыча углеводородов в Украине — отрасль с высокой степенью риска вследствие не только сложных геологических условий, но и, в некоторой степе­ни, неэффективного законодательства в сфере использования недр, что приводит к проблемам во многих компаниях.

Базовым законом, который регулирует отношения, связан­ные с особенностями добычи, использования природного газа, нефти, вопросы развития конкурентных отношений в нефтегазо­вой отрасли, защиты прав всех субъектов отношений, возника­ющих при геологическом изучении недр, их разработке является Закон Украины “О нефти и газе”. Кроме того, отношения в до­бывающей отрасли регулируются Земельным кодексом, Налого­вым  кодексом, Кодексом Украины о недрах, законами Украины “О принципах функционирования рынка природного газа”, “О газе (метане) угольных месторождений”, “О местном самоуправлении в Украине”, “Об аренде земли”.

Предоставленные профильными предприятиями материалы к рекомендациям парламентских слушаний свидетельствуют о це­лесообразности пересмотра некоторых положений действующих законодательных актов. В частности, необходимо рассмотреть изменения в Земельный кодекс Украины об упрощении процеду­ры отведения земельных участков под строительство объектов нефтегазового комплекса, в Кодекс о недрах и в Закон “О мест­ном самоуправлении в Украине” об отмене согласования предо­ставления разрешений на пользование участками нефтегазонос­ных недр, которые содержат стратегически важные для эконо­мики страны полезные ископаемые, с областными и местными советами.

Хочу обратить ваше внимание на судьбу Закона Украины “О рентных платежах за нефть, природный газ и газовый конден­сат”, который был разработан Комитетом по вопросам топливно-энергетического комплекса, ядерной политики и ядерной безо­пасности с целью определения порядка уплаты рентных платежей за добытый природный газ, нефть и газовый конденсат. Закон предусматривает дифференцированные ставки рентных платежей в зависимости от глубины скважин на месторождении и ее дебета. К сожалению, этот закон так и не заработал. С 2004 года его действие было остановлено, а в 2010 году он утратил силу.

Вместе с тем, как отмечали докладчики, отсутствие диф­ференцированности рентных платежей в зависимости от усло­вий, глубины добычи углеводородов негативно отражается на фи­нансовом состоянии добывающих предприятий, не стимулирует освоение месторождений с труднодобываемыми запасами.

Уверен, что эти парламентские слушания помогут разобра­ться с проблемами нефтегазодобывающей отрасли и укажут пути их решения.

Благодарю за внимание.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Олексію Петровичу.

Запрошую до слова Горошкевича Олександра Сергійовича, заступника голови Комітету з питань екологічної політики, при­родокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастро­фи. За ним — Гордієнко Сергій Володимирович. Нагадую, регла­мент 10 хвилин. Будь ласка.

 

ГОРОШКЕВИЧ О.С., заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (Партія регіо­нів). Шановний пане головуючий! Шановні народні депутати, запрошені! Одним з вагомих чинників подолання кризового стану в економіці України є належне задоволення потреб економіки у мінерально-сировинних ресурсах, насамперед у нафті та газі, та їх ефективне використання.

Згідно з прогнозами, питома частка вуглеводнів у світовому балансі виробництва та споживання енергоносіїв збережеться на існуючому рівні щонайменше до 2050 року. На жаль, за наявності значних запасів вуглеводнів на шельфі Чорного та Азовського морів, як ми вже сьогодні чули в попередніх доповідях, сланцево­го газу та газу із щільних порід на суходолі протягом останніх десятиліть нам вдається лише зберігати щорічний обсяг видобут­ку газу на рівні приблизно 18 мільярдів метрів кубічних.

В умовах відновлення економічного зростання країни збіль­шення споживання вуглеводнів, особливо на тлі незначного прогресу в енергозбереженні, неминуче призведе до зростання імпорту нафти та газу. А тому ми просто зобов’язані вжити максимум заходів для нарощення власного видобутку вуглеводнів.

Передовсім ми як народні депутати маємо зробити свій внесок у поліпшення законодавства у сфері надрокористування. Минулого року ми значно вдосконалили законодавство про угоди про розподіл продукції, адаптувавши його належним чином до особливостей пошуку та видобутку вуглеводнів на морському шельфі. Збалансованим став і режим оподаткування угод про розподіл продукції згідно з прийнятим Податковим кодексом. Проте наразі головним невирішеним питанням залишається прий­няття нової редакції базового для галузі нормативно-правового акта, а саме Кодексу про надра. Нині чинна його редакція безна­дійно застаріла, вона не узгоджується з іншими ключовими зако­нами, зокрема “Про нафту і газ” та “Про угоди про розподіл продукції”.

Згідно із Законом України “Про Державний бюджет України на 2011 рік” геологорозвідувальні роботи вперше за багато років будуть фінансуватися не за рахунок цільових відрахувань до спец­фонду, а за рахунок загального фонду бюджету. Це неминуче призведе до подальшого зменшення бюджетного фінансування пошукових робіт, а відповідно і до зниження приросту запасів корисних копалин, у тому числі нафти і газу. За таких умов особливо важливою є концентрація фінансових ресурсів бюджету та коштів державних нафтогазових компаній на пріоритетних проектах, які можуть уже в найближчій перспективі забезпечити значне збільшення запасів та обсягів видобутку вуглеводнів.

Одним з таких напрямів є робота на шельфі Чорного та Азовського морів. Навіть при абсолютно недостатніх обсягах по­шукових робіт українські геологи оцінюють вуглеводневий потен­ціал шельфу в більш як 1,6 мільярда тонн умовного палива. При цьому до двох третин запасів розташовано на глибоководних ділянках, де, на жаль, на сьогодні через брак коштів, необхідних технологій та досвіду державні нафто- та газовидобувні компанії працювати не можуть.

Тому, на наш погляд, запроваджувати державну монополію на пошук та видобуток вуглеводнів на шельфі наразі недоцільно. Навпаки, варто визначити стратегію щодо можливого залучення недержавних інвестицій в освоєння вуглеводневого потенціалу шельфу Чорного моря. Тим паче що останнім часом не тільки такі наші сусіди, як Туреччина, Румунія та Болгарія залучили мільярди доларів інвестицій провідних світових нафтогазових компаній у  пошук та видобуток вуглеводнів у своїх секторах шельфу Чор­ного моря, а й Російська Федерація також активно сприяє укла­денню своїми державними компаніями угод про розподіл продук­ції родовищ на чорноморському шельфі із західними компаніями. Так, наприклад, “Роснефть” працює на шельфі спільно з компа­нією Chevron.

Звичайно, проекти на глибоководному шельфі дуже ризико­вані та вимагають величезних інвестицій. Як відомо, Petrobras в рамках реалізації спільного проекту з ExxonMobil та державною компанією Turkish Petroleum пробурили свердловину на глибині моря близько 2 тисяч метрів вартістю більше 100 мільйонів дола­рів. На жаль, це вже друга суха свердловина на глибоководній частині цього шельфу. Проте це нікого не зупиняє, вже цього року планується буріння ще як мінімум 2–3 глибоководних свердловин. Нагадаю, що перед бурінням першої успішної свердловини в Пів­нічному морі були пробурені декілька десятків сухих свердловин. Не помиляється той, хто нічого не робить.

Важливим чинником поліпшення інвестиційного клімату у сфері освоєння вуглеводневого потенціалу морського шельфу є також конструктивне завершення переговорів щодо укладення мирової угоди між урядом України та компанією Vanco. Укладення мирової угоди дасть змогу, по-перше, уникнути виплати з бюдже­ту сотень мільйонів гривень на відшкодування збитків, завданих інвестору через неправомірне одностороннє розірвання угоди про розподіл вуглеводнів, а по-друге — виконати коштами інвестора протягом трьох років пошукових робіт більше, ніж передбачено бюджетом на всі пошукові роботи в Україні. І найголовніше — це буде ще один чіткий сигнал потенційним інвесторам, що в Україні створені стабільні та передбачувані умови для ведення бізнесу. Саме спільні проекти на шельфі між провідними світовими нафто­газовими компаніями та ДАТ “Чорноморнафтогаз” чи іншими дер­жавними компаніями можуть у середньостроковій перспективі забезпечити значне збільшення розвіданих запасів вуглеводнів та їх видобутку.

Протягом останніх років підтверджено реальні можливості подальшого приросту запасів вуглеводнів, однак через складний стан економіки держави, що зумовлює недостатні обсяги прове­дення геологознімальних, пошукових та розвідувальних робіт, темпи та обсяги відтворення власної бази запасів вуглеводнів не відповідають потребам країни. Це ми чули і в попередніх допо­відях моїх колег, тому нічого нового в цьому плані я вам не скажу. Через нестачу коштів обсяги проведення геологорозвідувальних робіт скоротилися в 3–4 рази.

Газ, нафта та конденсат. У межах території України виділя­ємо три нафтогазових райони — східний, західний і південний. Державним балансом запасів корисних копалин України облікову­ються запаси нафти, газу і газового конденсату по 387 родови­щах. Основна їх кількість (230) зосереджена у Східному регіоні, 112 — у Західному, 46 — у Південному.

Обсяг щорічного видобутку вуглеводнів за останні роки в середньому становив 4 мільйони тонн нафти з конденсатом та 18–21 мільярд метрів кубічних газу, що дорівнює відповідно 20–24 відсоткам споживання в Україні.

У Східному регіоні не розвідано від початкових сумарних ресурсів 2514 мільйонів тонн умовного палива, у тому числі га­зу — 2138 мільярдів метрів кубічних, нафти і конденсату — 378 мільйонів тонн. Таким чином, у Східному регіоні є достатній потенціал для нарощення обсягів видобутку нафти та газу.

У Західному регіоні нерозвідана залишкова частина становить 850 мільйонів тонн умовного палива. Поточна кількість прогнозних і перспективних ресурсів нафти і газу, яка може бути першочерговою, основною для відкриття нових родовищ та приросту запасів вуглеводнів, досягає 2552 мільйони тонн нафти і  154 мільярди метрів кубічних вільного газу. Отже, у Західному регіоні також є значні перспективи для нарощення запасів вуглеводнів та їх видобутку.

У Південному регіоні — це Причорномор’я, Крим та шельф у межах морської економічної зони Чорного та Азовського морів — реалізовано тільки 4,5 відсотка початкових сумарних ресурсів, що загалом становлять 2568 мільйонів тонн вуглеводнів, з яких газ — 2164,7 мільярда метрів кубічних і нафта з конденсатом — 403 мільйони тонн. Отже, потенціал цього регіону для приросту запасів вуглеводнів є найбільш перспективним.

Геологічні, геофізичні і бурові роботи, які були проведені багатьма країнами в останні роки, показали, що шельфові зони і  континентальні схили є високоперспективними на безліч видів мінеральної сировини, у тому числі щодо нафти і газу. Ці роботи підтверджують практичну можливість освоєння шельфу, а також його економічну доцільність.

Головні завдання в цьому напрямі:

геологознімальні роботи в акваторії Чорного та Азовського морів: середньомаштабні — на всій території шельфу; велико­маштабні — у берегових зонах та на деяких окремих ділянках;

міжнародне співробітництво в галузі геологічного вивчення дна Чорного та Азовського морів;

пошук в акваторії Чорного і Азовського морів родовищ вуглеводневої сировини.

Загалом протягом 2011–2020 років планується приростити 127 мільярдів метрів кубічних газу та 32,5 мільйона тонн нафти і  конденсату. На запланований приріст запасів необхідні витрати з урахуванням індексу споживчих цін становлять 72 032 мільйони гривень, у тому числі з державного бюджету — 5460 мільйонів. Частка державного бюджету в загальному фінансуванні робіт з по­шуку та розвідки родовищ вуглеводнів становить близько 8 відсотків.

Метан вугільних родовищ. Важливий додатковий ресурсний потенціал вуглеводневої сировини пов’язаний з покладами метану вугільних родовищ Донецького та Львівсько-Волинського вугіль­них басейнів. На 1 січня 2009 року балансові запаси в Україні оці­нені у 311 мільярдів метрів кубічних метану вугільних родовищ, на балансі діючих шахт — 137,5 мільярда метрів кубічних. У 2009 році видобуток газу метану в Україні становив 52,5 мільйона метрів кубічних.

Для ефективного видобутку цієї сировини необхідно здійснити цілий комплекс заходів — розроблення методів вивчен­ня та оцінки запасів метану, проведення геологорозвідувальних робіт з оцінкою запасів ресурсів метану окремих ділянок, одер­жання промислових категорій запасів газу метану вугільних родо­вищ для забезпечення його видобутку в обсязі 8 мільярдів метрів кубічних до 2020 року.

На думку фахівців, без інвестицій, імпортного обладнання, нових технологій та наукових досягнень не можливо домогтися ефективного видобутку цієї сировини.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Олександре Сергійовичу.

До співдоповіді запрошується Гордієнко Сергій Володими­рович, секретар Комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування. Це остання співдоповідь, 10 хвилин, далі перейдемо до дискусії. Прошу.

 

ГОРДІЄНКО С.В., секретар Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва та місцевого самоврядування (Комуністична партія України). Шановний головуючий! Шановні учасники парламентських слухань! Шановні громадяни України! Я  зі своїми товаришами по фракції комуністів ініціював проведен­ня цих парламентських слухань. Чому фракція Комуністичної партії України ініціювала розгляд даного питання?

По-перше, щоб висвітлити проблеми, що існують у цій галузі. Протягом двох останніх десятиріч в Україні практично не велася предметна розмова про розвиток економічного потенціалу держави, його провідних галузей. Охоче говорять про те, як роз­поділити бюджет, але не ведуть мови про те, як його наповнити. Зокрема, відсутній державницький підхід до використання голов­ного багатства країни і народу — наших надр.

По-друге, спонукальним приводом до цього стала і трагічна доля одного з флагманів нафтогазовидобувного комплексу — державного підприємства “Полтаванафтогазгеологія”, яке плано­мірно знищила сама держава на догоду інтересам приватних груп і кланів.

І по-третє, я хочу нагадати присутнім, що саме народні депутати з фракції Комуністичної партії України впродовж майже двох років добивалися наведення ладу у проведенні біржових аукціонів з продажу нафти українського видобутку, на яких через недосконалість законодавчої та нормативної бази через корупцію щороку вимивалися з бюджету державних компаній, передовсім “Укрнафти”, мільйони гривень.

І хоча нарешті порядок саме в цій царині трохи навели, залишається ще ціла низка питань. Насамперед, чи будуть розслі­дувані дії посадовців, які реалізовували схеми, за якими ліцензії на розробку родовищ та видобуток нафти і газу передавалися від державних структур приватним фірмам, і держава не отримала за це ні копійки? Чому дозволи переоформлені на приватні структу­ри, а державі не компенсуються витрати бюджету на розвідку, буріння і облаштування свердловин? Чому щороку змінюється порядок надання спеціальних дозволів на користування надрами? Чому прогресує тенденція на явне усунення органів місцевого самоврядування від процесу отримання дозволів на користування надрами? Адже там живуть люди. Чому раніше, коли видобуток нафти і газу здійснювали державні підприємства, ми мали повну інформацію про поклади, їх розробку, собівартість тощо, а тепер навіть не знаємо, скільки у нас свердловин, кому вони належать, скільки видобувають, за якою ціною кому реалізують і куди надходять кошти? Чому у державного підприємства в Україні газ  купують за ціною до 200 гривень за тисячу метрів кубічних, а  продають за тією ж ціною, що й той, який ми купуємо за кордоном? І куди йде ця різниця? Чому впродовж тривалого часу свердловини не стають експлуатаційними, а числяться у розвіду­вальних, хоча на них здійснюють видобуток? З експлуатаційних потрібно платити до бюджету, а з розвідувальних ні.

Ще одне “чому” — це проблема вкрай низької економічної ефективності використання корисних копалин, що є наслідком від­сутності в державі чітких та реальних базових нормативних плате­жів, передовсім рентних платежів за видобування нафти, кон­денсату, газово-природної та іншої мінеральної сировини. Варто відверто визнати, що в цьому питанні Україна значно відстає від світової та європейської практики, як і від змін, що відбуваються в  наших сусідів, у державах СНД. Рентні платежі у всьому світі мають єдине призначення — вилучення частини надприбутку ви­добувників до державного бюджету. У нас це черговий невигад­ливий вид податку, який своєму призначенню не відповідає.

Так, у Російській Федерації отримання додаткових надход­жень до бюджету в 2011–2013 роках планується переважно за рахунок збільшення ставок за видобування вуглеводнів. У більшо­сті країн Європейського Союзу ставки рентних платежів на нафту становлять від 50 до 85 відсотків рентного доходу. У Норвегії з  самого початку становлення галузі розроблена чітка система оподаткування нафтових компаній: крім звичайного податку на прибуток підприємств у розмірі 28 відсотків, вони сплачують до­датковий податок у розмірі 50 відсотків, тобто загалом майже 80 відсотків отриманого доходу. У Казахстані ставки рентного по­датку на сиру нафту і газ, конденсат встановлюються в розмірах, що забезпечують нафтовим компаніям мінімальну рентабельність 20 відсотків.

На відміну від наведених прикладів, в Україні ставки ренти значно нижчі. Так, у 2007 році рента становила 46,1 відсотка, а в 2009 році взагалі 26,2 відсотка. Оподаткування рентними пла­тежами у нас здійснюється залежно від обсягу видобутку вугле­воднів, інакше кажучи, всі видобувні компанії сплачують ренту в однаковому розмірі незалежно від величини отриманого прибут­ку, який може виникнути, наприклад, внаслідок підвищення ціни на продукцію.

Рахункова палата України минулого року провела аудит виконання повноважень державними органами влади щодо забез­печення повноти нарахування та своєчасності надходження рентних платежів за видобуток вуглеводнів до бюджету України. Перевіркою встановлено, що в Україні відсутня ефективна систе­ма оподаткування нафтогазовидобувної галузі, яка забезпечувала б стягнення в інтересах держави відповідної рентної плати за власні природні ресурси, стимулювала б інвестування в розвиток галузі, що відповідно приводило б до розширення податкової бази і стабілізації надходження рентних платежів до державного бюджету.

На підтвердження — досить цікава статистика. Валові дохо­ди підприємств нафтогазовидобувної галузі в 2009 році збільши­лися практично на 1 мільярд, тобто на 3,2 відсотка порівняно з  2008 роком. Водночас фактичні надходження рентних платежів за видобуток вуглеводнів до державного бюджету скоротилися з 7,4 до 4,7 мільярда гривень, тільки за рентною платою за видо­буток нафти платежі зменшилися майже на 2 мільярди гривень. Рівень податкового навантаження в цілому по галузі скоротився на 20 процентних пунктів.

Наведені цифри переконливо свідчать, що діюча система стягнення рентних платежів дає можливості нафтогазовим компа­ніям отримувати надприбутки. А держава при цьому втрачає знач­ну частину доходу від видобутку корисних копалин, які належать всьому українському народу, а не окремим особам.

Найстрашніше, що відсутність ефективної державної рентної політики аніскільки не хвилює чиновників. Мінекономіки впродовж п’яти років, відколи отримало завдання уряду, так і не запропону­вало концепції рентної політики. Велика надія була на Податковий кодекс, який ми так завзято приймали минулого року. Однак ці надії не справдилися, все залишилося, як було, тобто зберігся зручний для декого діючий порядок оподаткування. Навіть збіль­шити ставки рентних платежів на незначні відсотки вдалося з ве­личезними зусиллями. Ці ставки потрібно терміново переглядати, тоді не доведеться принизливо стояти на колінах перед МВФ, ви­прошуючи чергові транші.

Абзац восьмий пункту 4 розділу ХІХ “Перехідні положення” Податкового кодексу України взагалі сприймається як насмішка. Кабінет Міністрів України зобов’язується “внести до 1 січня 2014 року до Верховної Ради України проект закону про внесення змін до цього Кодексу щодо переходу до системи платежів за видобуток корисних копалин із застосуванням принципу рентного доходу”. Ми, комуністи, вбачаємо в такій постановці питання чер­гове зволікання з вирішенням дуже важливої для держави проб­леми. Зазначений проект закону потрібно вносити негайно! Ми будемо ініціювати відповідні законопроекти, які, в тому числі, по­силюватимуть контроль держави за підприємствами, у статутному капіталі яких 50 відсотків плюс одна акція належать державі.

Нова система платежів за видобуток корисних копалин із застосуванням принципу рентного підходу дасть можливість вста­новити справедливу плату за використання природних ресурсів, стимулюватиме залучення інвестицій у створення нових родовищ, а збільшення видобутку нафти і газу забезпечить зростання по­даткових надходжень до бюджету.

Виходячи з цього, всім зрозуміло, що необхідно істотно посилити державні важелі впливу у цій сфері, а точніше, запро­вадити державну монополію на ці види діяльності. Я розумію ваші сумніви, але те, що робиться, доводить, що такий крок необ­хідний. Всі ці проблеми надто серйозні, щоб ними зневажати. Ми  маємо їх розв’язувати по-державному, в інтересах нинішніх і майбутніх поколінь.

Природні монополії мають слугувати державі і народу України, а не окремим кланам, тоді не потрібно буде згортати соціальні програми, вести наступ на права простих людей, підви­щувати пенсійний вік, бо саме ці джерела, про які ми говоримо, значно наповнять і державну скарбницю, і цільові фонди. Ми по­винні припинити грабунок надр! Якщо ми цього не зробимо, нам не пробачать наші внуки і правнуки.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Сергію Володимировичу, за критич­но-реалістичний виступ.

Переходимо до обговорення. Регламент виступів 5 хвилин. Запрошую до слова Олега Альбертовича Проскурякова, голову правління НАК “Надра України”. За ним виступатиме Галушко Борис Павлович. Будь ласка.

 

ПРОСКУРЯКОВ О.А., голова правління Національної акціонерної компанії “Надра України”. Добрый день, уважаемые председательствующий, участники парламентских слушаний! Уважаемые слушатели! Остановлюсь на нескольких проблемных вопросах, существующих в геологоразведочной отрасли.

Первое. Постановлением Кабинета Министров №179 от 5 марта 2009 года запрещено авансирование геологоразведочных работ. Оплата может производиться только за фактически вы­полненные работы. Учитывая, что глубокое бурение достаточно дорогостоящее, необходимы значительные свободные оборотные средства, но у предприятий геологоразведочной отрасли их нет. Поэтому мы предлагаем этот пункт отменить и разрешить аванси­рование геологоразведочных работ.

Второе. Необходимо внести изменения в закон о тендерных процедурах. Даже когда есть государственный заказ, получено спецразрешение на пользование недрами, все равно мы вы­нуждены проходить процедуру тендера либо согласовывать с  Минэкономики тендерную процедуру одного исполнителя, что ведет к затягиванию до трех-четырех месяцев.

И еще один важный вопрос — необходимы изменения в  земельное законодательство. Существует госзаказ, но мы все равно вынуждены с областными советами согласовывать земле­отвод. А как они согласовывают, мы все прекрасно знаем, не всегда сразу принимаются решения, начинаются затягивания, возникают проблемы.

Ну и, естественно, необходимо разрабатывать новую редак­цию Кодекса о недрах, согласовать его с Налоговым кодексом.

Вот это основные проблемные вопросы, которые суще­ствуют в отрасли.

Спасибо.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Олегу Альбертовичу, за дотримання регламенту дострокове.

Запрошую до слова Бориса Павловича Галушка, заступника голови Полтавської обласної державної адміністрації. За ним виступатиме Джим Баун. Будь ласка.

 

ГАЛУШКО Б.П., заступник голови Полтавської обласної дер­жавної адміністрації. Шановні учасники парламентських слухань! Одним з пріоритетних завдань національної енергетичної безпеки є збільшення видобування власних паливно-енергетичних ресур­сів. Чинним законодавством на місцеві державні адміністрації по­кладено державний контроль за використанням та охороною надр.

У Полтавській області з 2006 до 2010 року обсяг видобутку вуглеводнів у перерахунку на умовне паливо зріс на 110 відсотків, у тому числі по природному газу, включаючи супутній, — на 114 відсотків, хоча обсяги видобутку нафти та газового конден­сату зменшилися відповідно на 7 та 10 відсотків. При цьому темпи зростання видобутку у приватних структурах були вищими, ніж у підприємств з державною часткою власності.

Слід зауважити, що переважна більшість спеціальних дозво­лів на користування надрами отримана підприємствами державної форми власності, недержавної форми власності — у 2001 році і  пізніше. До 2001 року на території області взагалі не було приватних видобувних компаній. На початок 2003 року приватним підприємствам належало 39 спеціальних дозволів, а на початок 2010 року — 38. Разом з тим підприємства з державною часткою власності зменшили кількість спеціальних дозволів порівняно з 2004 роком на 18, у тому числі на геологічне вивчення надр — на 20. З 12 спеціальних дозволів, що належали ВАТ “Укрнафта” та ДК “Укргазвидобування”, в 11 закінчився термін дії, а Скоробага­тівське родовище передано у промислову розробку.

Ще один важливий показник — обсяг фінансування геоло­горозвідувальних робіт, оскільки кошти, вкладені у пошуково-розвідувальні роботи на нафту і газ, — це, по суті, інвестиції в чистому вигляді. З 2006 року за темпами фінансування цих ро­біт, а з 2007 року і за обсягами фінансування підприємства не­державної форми власності випереджають підприємства з дер­жавною часткою власності, причому 2009 року — майже вдвічі.

Ще один важливий індикативний показник — обсяг сплачених податків, насамперед рентних платежів за нафту і газ, газовий конденсат. Порівняно з 2006 роком, у 2009 році частка підприємств недержавної форми власності у загальному обсязі видобутку зросла: по природному газу — з 12 до 19 відсотків, по газовому конденсату — з 6 до 12 відсотків, по нафті було змен­шення видобутку з 45 до 40 відсотків. Відповідно до зростання обсягу видобутку у 2009 році, порівняно з 2006 роком, зросла і частка підприємств недержавної форми власності у рентних пла­тежах за видобуток вуглеводнів. Темпи зростання обсягів рентних платежів по нафті, а особливо по природному газу у підприємств недержавної форми власності значно вищі. Так, обсяг видобутку газу зріс в 1,8 разу, а обсяг сплаченої ренти — майже у 18 разів. Отже, те, що у нафтогазовому комплексі України одночасно функ­ціонують підприємства недержавної форми власності та підприєм­ства з державною часткою власності, дає змогу комплексно вирі­шувати поставлені державою завдання забезпечення населення України природним газом власного видобутку.

Однак у 2010 році в області відбулося значне зниження обсягів видобутку вуглеводнів, причому і в державному секторі комплексу, і в приватному. Так, за попередніми даними, видобу­ток природного газу загалом по області порівняно з 2009 роком зменшився на 1,2 мільярда кубометрів, майже на 16 відсотків.

На нашу думку, це є наслідком неврівноваженої політики стосовно нафтогазової галузі. Стабільній роботі галузі заважає ряд проблем, що накопичилися за останні роки, а саме:

застарілість та недосконалість нормативно-правової бази, яка не відповідає сучасним економічно-правовим відносинам у суспільстві;

значне зменшення обсягів фінансування геологорозвіду­вальних робіт;

посилення податкового тиску на галузь, невідповідність тарифів на газ для потреб населення економічно обґрунтованим витратам на його видобуток підприємствами державної форми власності та пов’язане з цим вимивання обігових коштів підприємств;

наявність конфліктів інтересів видобувних підприємств, що  зацікавлені у збільшенні обсягу видобутку корисних копалин, і територіальних громад, на території яких у процесі виробничої діяльності погіршується екологічна ситуація, руйнуються місцеві дороги, втрачаються цінні землі тощо.

Для вирішення цих проблем необхідно:

припинити практику щорічного прийняття порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами та продажу їх на аукціонах;

прийняти нову редакцію Кодексу України про надра та внести відповідні зміни до Закону України “Про нафту і газ”;

збільшити обсяги фінансування пошуково-розвідувальних робіт на нафту і газ за рахунок державного бюджету;

розробити систему податкових пільг та матеріальних заохочень для підприємств, що ведуть пошук та розвідку покладів нафти і газу;

привести у відповідність тарифи на газ для потреб населен­ня з економічно обґрунтованими витратами на його видобуток підприємств державної форми власності з урахуванням необхід­ного фінансування ними перспективних проектів пошуку, розвідки покладів нафти і газу;

для врегулювання конфліктів інтересів видобувних підпри­ємств і територіальних громад затвердити такий порядок розпо­ділу платежів за користування надрами: при видобуванні корисних копалин загальнодержавного значення 50 відсотків платежів мають спрямовуватися до бюджетів розвитку територіальних громад, а  при видобуванні корисних копалин місцевого значення — 75 відсотків.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошую Джима Бауна, президента компанії “Венко Прикерченська Лтд”. За ним виступатиме Рогатин Василь Петрович. Будь ласка.

 

БАУН ДЖИМ, президент компанії “Венко Прикерченська Лтд”. Шановні пане заступнику Голови Верховної Ради України, члени комітету, учасники парламентських слухань! Я, Джим Браун, президент компанії “Венко Прикерченська Лтд”. Думаю, ви знає­те, що після майже трирічної затримки на початку 2011 року наша компанія планує розпочати роботи по розвідці запасів вуглеводнів на глибоководному шельфі українського сектору Чорного моря. Дуже радий, що мені випала унікальна нагода поділитися з вами думками щодо сфери, у якій я працюю вже багато років, а саме щодо розвідки і видобутку нафти і газу в Україні.

Цілком зрозуміло, що енергетична незалежність України є  ключовим чинником, від якого залежить успішний економічний розвиток держави та її процвітання. До того ж енергетична неза­лежність України істотно змінить політичні відносини у цілому регіоні. Це означає, що розвиток власних нафтогазових ресурсів і  на морі, і на суходолі є стратегічним національним інтересом, умовою досягнення енергетичної незалежності країни. За умови відповідної уваги з боку держави українська частина Чорного моря може легко стати другим Північним морем. Успішні резуль­тати розвідки, розробки і видобутку нафти і газу на шельфі Північного моря надали значні переваги Великобританії і Норвегії, що дали можливість обом країнам забезпечити сталий економіч­ний розвиток протягом багатьох років. Подібне може і має відбутися і в Україні, як це вже сталося в Азербайджані завдяки природним ресурсам шельфу Каспійського моря.

Звісно, розвідка та видобуток вуглеводнів на глибоководних ділянках є дуже дорогим і ризикованим процесом. Наприклад, на сьогодні вартість буріння однієї свердловини на глибині 2 тисячі метрів перевищує 100 мільйонів доларів США, а комерційна роз­робка двох основних нафтогазових родовищ на глибоководній ділянці українського шельфу Чорного моря може коштувати більше 15 мільярдів доларів США. Буріння свердловин на суходолі на глибину близько 6 тисяч метрів також є дуже дорогим і склад­ним процесом, хоча завжди дещо менш витратним, ніж на морі. До того ж для глибоководного буріння та видобутку потрібні найсучасніші технології та “ноу-хау” і сучасний досвід планування та управління подібними проектами. Таким чином, необхідність залучення значних інвестицій та новітніх технологій має спонукати Україну до активного залучення іноземних нафтових компаній у розвиток цього сектору та країни загалом. Можу вас запевнити, що іноземні нафтові компанії мають бажання працювати в Україні, але, у свою чергу, сама Україна повинна стати більш інвестиційно привабливою, ніж сьогодні.

Дуже важливими елементами, які можуть зробити Україну більш інвестиційно привабливою, є довгострокова економічна, регуляторна і законодавча прозорість, стабільність і прогнозова­ність, а також зрозумілість та спрощення законодавства і регуля­торної політики, особливо в питаннях ліцензування та оподатку­вання.

Власній розвідці і видобутку нафти та газу в Україні, безумовно, сприятимуть нещодавні довгоочікувані зміни, внесені до законодавства про розподіл продукції. На жаль, у ході даного процесу із Закону “Про угоди про розподіл продукції” виключені положення про стабільність основних умов договору, це необхідно терміново виправити. Жодна іноземна нафтова компанія, я наго­лошую на цьому, не підпише угоду про розподіл продукції на розвідку і видобування вуглеводнів у межах українського глибоко­водного шельфу Чорного моря без гарантованого захисту законо­давчих норм, що забезпечують економічну і юридичну стабільність умов договору з моменту його підписання і протягом усього, як правило, 30-річного, строку його дії.

Всі необхідні реформи в нафтогазовому секторі, про які ми багато чули сьогодні, можна провести досить легко, але для цього потрібна політична воля. Без політичної волі нічого не відбуде­ться — власні нафтогазові ресурси України не розроблятимуться і  не видобуватимуться, і Україна не зможе досягти нафтогазової незалежності, яка є ключовим елементом для енергетичної незалежності держави та її економічного успіху.

І наостанок хочу розповісти про теперішню ситуацію навколо проекту компанії “Венко” в Україні. Ми підійшли до завершального етапу на шляху до підписання мирової угоди з державою Україна щодо врегулювання спору, який триває з 2008 року. Ми сподіва­ємося розпочати програму розвідки на Прикерченській ділянці українського глибоководного шельфу Чорного моря на початку 2011 року. За оцінками наших спеціалістів, обсяг інвестицій з боку нашої компанії, необхідних для виконання робіт у рамках першого трирічного періоду розвідки, становитиме приблизно 350 мільйо­нів доларів США.

Якщо компанія “Венко” зможе ефективно розпочати роботи за підтримки уряду, це стане потужним сигналом для міжнародних нафтових компаній щодо можливості прийти на ринок України і  сприяти розробці української частини глибоководного шельфу Чорного моря.

Успішна реалізація Прикерченського проекту стане значним внеском у досягнення енергетичної незалежності України. Однак для забезпечення повної енергетичної незалежності знадобиться набагато більше проектів з розвідки вуглеводнів на всій території української частини шельфу Чорного моря. Тому Україні необхідно якомога швидше провести наступний раунд міжнародних тенде­рів, у яких, на моє переконання, візьмуть участь міжнародні нафтові компанії.

На завершення хотів би зазначити, що розробка власних нафтогазових ресурсів є для України економічною необхідністю, а  не політичною грою. Для цього потрібні дії, а не тільки розмови. Переконаний, що ці парламентські слухання стануть важливим кроком у започаткуванні необхідних дій.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Запрошую до слова Рогатина Василя Петровича, заступника голови правління ДАТ “Чорноморнафто­газ”. За ним виступатиме Гурський Дмитро Сергійович. Будь ласка.

 

РОГАТИН В.П., заступник голови правління ДАТ “Чорномор­нафтогаз”. Уважаемые участники парламентских слушаний! Высокая перспективность освоения углеводородных ресурсов Черного и Азовского морей сегодня уже ни у кого не вызывает сомнений. Об этом свидетельствует успешная деятельность на­ших соседей — стран Азово-Черноморского бассейна и актив­ность потенциальных инвесторов, изучающих возможность рабо­ты на украинском шельфе площадью 133,7 тысячи квадратных километров, ресурсы которого оцениваются в 2,2 миллиарда тонн условного топлива.

Для освоения этих ресурсов еще в 70-х годах прошлого века в Крыму создано Государственное акционерное общество “Черноморнефтегаз”. За минувшие годы нами накоплен уникаль­ный опыт, создан мощный производственный и кадровый потен­циал. На сегодняшний день предприятие разрабатывает 10 место­рождений, 6 из которых расположены на шельфе Черного и Азов­ского морей и 4 — на суше Крымского полуострова.

По итогам проведенных за последние пять лет геологораз­ведочных работ компания ГАО “Черноморнефтегаз” прирастило ресурсную базу на 13 миллиардов метров кубических газа в газо­вом эквиваленте. По темпам прироста она опережает добычу в 2,2 раза при научно обоснованном для эффективного развития отрасли показателя в 3 раза. Однако в нашем случае это доста­точно неплохой результат, особенно учитывая минимальное бю­джетное финансирование геологоразведочных работ. В 2008 году оно составило 4,8 миллиона гривень, в 2009 году — 7,9 миллиона, а в прошлом году — 5,3 миллиона. Для справки: стоимость только одной разведочной скважины на Суботинском месторождении составляет около 140 миллионов гривень.

Что касается добычи природного газа, то максимального объема 1,3 миллиарда метров кубических она достигла в 2006 го­ду, прежде всего, за счет вывода на проектную мощность новых месторождений в Азовском море. В дальнейшем этот показатель ежегодно снижался по причине естественного истощения дей­ствующих месторождений и в настоящее время стабилизиро­вался на уровне 1 миллиард метров кубических газа.

Преодолеть тенденцию спада добычи мы планируем уже в ближайшее время путем ввода в эксплуатацию новых морских газовых месторождений — Одесского и Безымянного, параллель­но будем продолжать геологические изучения Суботинского неф­тяного месторождения и других перспективных морских площа­дей и структур на лицензионных участках недр. Для этого мы отрабатываем варианты пополнения парка плавучих буровых установок и технологического флота, модернизации основных средств, а также обеспечения надлежащего уровня экологической безопасности в районах работ, проводим работу по привлечению инвесторов для освоения углеводородных ресурсов Черного и Азовского морей.

В соответствии с разработанной стратегией развития предприятия к 2015 году планируется удвоить добычу природного газа и довести ее до 2 миллиардов метров кубических в год. Что касается добычи нефти, то в результате ввода в действие Суботинского месторождения она составит 140 тысяч тонн в год. Фактором сдерживания развития морской нефтегазодобычи явля­ется ее высокая капиталоемкость, что, к сожалению, не в полной мере учитывается при формировании государственной политики в сфере ценообразования, налогообложения, построения разре­шительной системы и так далее.

Экономически не обоснованная цена на добываемый природный газ, постоянно растущая налоговая нагрузка, в первую очередь, рентных платежей, крайне недостаточное бюджетное финансирование геологоразведочных работ и высокая стоимость специальных разрешений на пользование недрами не оставляют нашему предприятию собственных инвестиционных ресурсов для развития.

Что же касается привлечения долгосрочных заемных средств, то и тут есть серьезное ограничение. Это, прежде всего, финансовое и экономическое состояние самого предприятия, вы­нужденного функционировать в условиях жесткого государствен­ного регулирования, дисбаланс между размером уставного капитала и объемом привлекаемых ресурсов, а также невозмож­ность в соответствии со статьей 7 Закона Украины “О трубопро­водном транспорте” предоставить в качестве залогового обеспе­чения основные фонды.

Принимая во внимание высокую затратность и рискован­ность проектов по освоению углеводородов на шельфе, в Украи­не может и должна применяться успешно зарекомендовавшая себя во всем мире практика применения соглашений о разделе продукции. На наш взгляд, этот механизм будет работать гораздо эффективней, если интересы страны будет представлять специа­лизированное государственное нефтегазодобывающее предпри­ятие, по примеру таких стран, как Ливия, Алжир, Азербайджан и другие.

Учитывая вышеизложенное, мы предлагаем следующие шаги, в общем-то, они здесь уже озвучивались:

разработать и принять закон, который будет учитывать специфику морской нефтегазодобычи;

предусмотреть выделение из государственного бюджета средств на финансирование работ по геологическому изучению недр, не менее 300 миллионов гривень в год;

усовершенствовать механизм выдачи специальных разре­шений на пользование недрами;

внести изменения в статью 7 Закона “О трубопроводном транспорте” и снять запрет на распоряжение собственным имуществом;

внести изменения в Закон Украины “О соглашениях о раз­деле продукции”, которые позволят определить “Черноморнефте­газ” уполномоченной стороной.

Уверен, что эти меры приведут к повышению добычи угле­водородов на шельфе. Это укрепит экономическую безопасность страны, позволит создать новые рабочие места и наполнить бюджеты всех уровней.

Хочу поблагодарить рабочую группу за то, что включила часть наших предложений в рекомендации парламентских слуша­ний, и очень надеемся, что эти слушания приведут к тому, что будет принято все то, о чем мы говорим.

Благодарю за внимание.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошую Гурського Дмитра Сергійовича, заступ­ника голови Державної геологічної служби. Будь ласка. За ним виступатиме Колесніченко Вадим Васильович.

 

ГУРСЬКИЙ Д.С., заступник голови Державної геологічної служби. Шановний Миколо Володимировичу! Шановні народні депутати! Шановні колеги, учасники парламентських слухань! Дозвольте розпочати з подяки.

По-перше, геологічна галузь України щиро вдячна народним депутатам України за прийняту вчора в першому читанні 285 голо­сами Загальнодержавну програму розвитку мінерально-сировин­ної бази України на період до 2030 року як стратегію надійного розвитку не тільки мінерально-сировинної бази, а всього міне­рально-сировинного комплексу як складової паливно-енергетич­ного комплексу.

По-друге, уже від себе особисто хочу подякувати і Ігорю Володимировичу, і члену-кореспонденту Національної академії наук Лукіну, своїм колегам за те, що, як бачите з доповідей, і  геологи, і ті, хто прогнозує, і ті, хто відкриває, і ті, хто готує до розвідки, і ті, хто експлуатує, тобто видобувники, думають одна­ково про майбутнє паливно-енергетичного комплексу України, у даному разі про нафтогазовий комплекс.

Тепер щодо теми парламентських слухань. Україна була і залишається давньою і потужною нафтогазовидобувною країною зі значним вуглеводневим потенціалом надр. Я не хочу тут повто­рювати пана Лукіна і пана Горошкевича, вони сипали цифрами, і це прекрасно. Я просто хочу сказати, що деякі оцінки іноземних спеціалістів навіть перевищують скромні оцінки наших фахівців.

Однією з ключових проблем, на думку геологів України, є забезпечення регулярного приросту запасів нафти і газу, який покривав би обсяг видобутих вуглеводнів в Україні. Проблема приросту запасів є надзвичайно складною і багатогранною. Дозвольте дуже коротко на ній зупинитися, бо я так розумію, що мене все одно зупинять.

Виходячи з технологічних можливостей, Україна може видо­бувати… Ви чули різні цифри, але за наявними запасами сьогодні ми можемо видобувати до 30 мільярдів метрів кубічних газу і до 5, максимум 7 мільйонів тонн нафти з газовим конденсатом, що становить відповідно 30 і 15 відсотків потреби національної економіки.

Слід зауважити, що в останнє десятиліття щорічний приріст запасів газу ледве покриває видобуток, а приріст запасів нафти взагалі почав відставати від видобутку.

Серед основних негативів останніх років слід відзначити такі:

відкриття дрібних, іноді дуже дрібних родовищ нафти і газу за умов різкого скорочення фінансування, а отже і виконання обсягів пошуково-розвідувального буріння та фізичних робіт;

перевищення видобутку вуглеводнів над приростом запасів;

значне погіршення продуктивності мінеральної сировини і бази вуглеводнів внаслідок її поповнення запасами нових родо­вищ із складними гірничо-геологічними умовами;

погіршення якості резервного фонду структур для пошу­кових робіт;

нерозподілений за ліцензіями фонд перспективних структур об’єктів є непривабливим для залучення недержавного капіталу для проведення насамперед геологорозвідувальних робіт, через те що немає їх оцінки ефективності, економічних показників ефек­тивності інвестицій за світовими стандартами.

До цього слід додати втрати значної частки…

От бачте, як швидко закінчився мій час. Наостанок хочу висловити вдячність обом комітетам — і профільному, і моєму рідному за те, що пропозиції геологів України враховані в реко­мендаціях парламентських слухань.

І на завершення. Як ви чули з доповідей, Україна багата мінерально-сировинна держава. І українські геологи вірять, вони оптимісти, у відкриття не тільки середніх, не тільки великих, а на­віть гігантських родовищ вуглеводнів в Україні.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Шановні колеги, на тривалість виступу посада і партійність не впливає. Тут у нас усе чітко: між шостою і сьомою секундою шостої хвилини мікрофон автоматично вимикається. Прошу це пам’ятати.

До слова запрошується народний депутат Колесніченко Вадим Васильович. За ним виступатиме Патрик ван Дале.

 

КОЛЕСНІЧЕНКО В.В., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя (Партія регіонів). Уважаемые коллеги! В позднесоветский период в Украине добывалось 30–40 миллиардов кубометров природного газа, сегодня — в 2 раза меньше. Все это обеспечивает 40 процентов потребления газа в  стране, остальное — импорт. В прошлом году мы уплатили за импортный газ около 9 миллиардов долларов.

Вместе с тем, как уже много раз говорили, ресурсы Украины для традиционных месторождений газа оцениваются до 1,5 триллионов кубометров. При текущем уровне потребления можно было бы прожить 20–30 лет вообще без импорта. Нара­стить добычу на таких месторождениях, в принципе, возможно, если осваивать пока незадействованные, расконсервировать за­крытые еще в советские времена скважины и, конечно же, задей­ствовать новые технологии. Однако такие меры лишь на какое-то время сохранят текущий и без того недостаточный уровень добы­чи, а в целом они, скорее, оттянут развал отрасли, чем решат проблему.

Покрыть большую часть своих потребностей в газе Украина смогла бы за счет разработки так называемых нетрадиционных месторождений, включая залежи на морском шельфе, особенно глубоководном. Ресурс на глубинах от 60 метров до 2 километ­ров — до 13 триллионов кубометров. Запасы газа плотных пород глубиной до 5 километров, шахтного метана глубиной до 2,5 ки­лометра и сланцевого газа составляют по несколько триллионов кубометров. При нынешней цене разработки таких месторожде­ний цена пока нерентабельна, однако при росте цен на треть их разработка станет для инвесторов прибыльной.

Освоение потребует времени: примерно шесть лет — для глубоководного шельфа и до десяти лет — для сланцевого газа. А объемы поставок сжиженного газа сегодня все равно ограни­чены пропускной способностью пропускных проливов. Строитель­ство терминала потребует инвестиций до 2 миллиардов долларов и шестилетнего срока. Государство не должно ждать, пока инве­сторы станут в очередь, а обязано привлекать их заранее.

При сохранении текущей ситуации с традиционной добычей на старых месторождениях добыча газа в итоге упадет. Для от­расли необходимы инвестиции в несколько десятков миллиардов долларов в этом десятилетии. Добыча на глубоководье, иными способами для сланцевого газа, для метано-угольных пластов требует новейших технологий. У государства таких средств и тех­нологий нет. Поэтому говорить о государственной монополии можно исключительно в разрезе регулирования.

Государство обязано разработать программу по наращива­нию добычи в газовой отрасли. Прежде всего, требуется пере­смотреть порядок выдачи лицензий с выдачей полных лицен­зий  — и на разведку, и на добычу, а также сократить перечень оснований для их отзыва.

Второе — надо отойти от уравниловки в лицензировании и  налогообложении инвесторов. Они должны стимулироваться в зависимости от видов газа и способов добычи.

И третье — необходимо регулирование соглашений о разде­ле продукции с гарантиями прав. Об этом, кстати, говорил пред­ставитель “Черноморнефтегаза” господин Рогатин.

Привлечение инвесторов для развития месторождений потребует создания совместных предприятий, возможно, даже с  частичной приватизацией, что потребует внесения изменений в  законодательство, нацеленных на демонополизацию. Но даже в  лучшем случае цены на альтернативный газ будут не ниже, а часто выше текущих цен на газ, поставляемый из России.

Решение проблемы по обеспечению газом потребностей украинской экономики — в создании совместных предприятий по добыче газа с российской стороной. Для Украины было бы вы­годно получить в России месторождения, добычу на которых мож­но организовать в кратчайшие сроки, взамен предоставив долю в СП по добыче газа, прежде всего, на нетрадиционных место­рождениях. Например, по добыче шахтного метана либо по до­быче на морском шельфе, особенно на приграничных участках, что будет стимулировать трансграничное сотрудничество между нашими странами. Для украинской добычи на российских место­рождениях должен быть заранее решен вопрос транзита по российским трубопроводам.

Россия остается ключевым газовым партнером Украины на  десятилетия, а, скорее всего, и намного дольше. Для решения текущих задач именно с Россией необходимо найти взаимовы­годные решения по добыче газа как на украинских, так и на российских месторождениях.

Спасибо.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. До слова запрошую Патрика Ван Дале, голову компанії Shеll в Україні. За ним виступатиме Гудима Олександр Миколайович. Будь ласка.

 

ВАН ДАЛЕ ПАТРИК, голова компаній Shеll в Україні. Добрий день, пані та панове! Я вдячний за можливість виступити на тако­му високоповажному зібранні сьогодні і хочу поділитися своїми поглядами на тему партнерства, а також про те, як воно допомо­же вирішити завдання майбутнього десятиліття і як воно може змінити Україну. Як народних депутатів вас хвилює розбудова майбутнього України, тому я сподіваюся, що мої думки будуть для вас корисними.

Більшість з вас знає компанію Shеll як компанію світового масштабу, однак, можливо, треба трохи розповісти про діяльність компанії в Україні. З початку своєї роботи в Україні у 2006 році Shеll керує мережею АЗС (у 20 областях України ми маємо 160 автозаправних станцій), постачає природний газ українського видобутку великим споживачам промислового сектору, проводить маркетинг мастильних матеріалів Shеll, надає технічні консультації Кременчуцькому НПЗ та здійснює пошук газу на великих глибинах у партнерстві з ДК “Укргазвидобування”. Саме таке партнерство я вважаю багатообіцяючим для України і саме про нього я хотів би сьогодні поговорити.

На мою думку, майбутнє не за державними монополіями. Сьогодні у світі ми спостерігаємо постійний перехід до більш складних вуглеводнів. Більш складних у плані їх пошуку, видобу­вання і таких, що вимагають більших капіталовкладень. Україна не є винятком у цьому процесі. За оцінками Світового банку, нафто­газовому сектору України необхідні інвестиції у розмірі 1,5 мільяр­да доларів США на рік. Погодьтеся, що наявні інвестиції стано­влять лише незначну частку цієї потреби. За таких умов, я вва­жаю, що державна монополія не спрацює, потрібен новий підхід.

Для порівняння: Shеll інвестує 25 мільярдів доларів США на рік у свої проекти з пошуку та розробки вуглеводнів, 3 мільйони доларів тільки у розробку. Порівняйте це з тими мільйонами гри­вень, про які казав пан Кирюшин. Такі великі інвестиції дали нам змогу з 2001 року щороку прирощувати по 160 мільйонів тонн умовного палива, створюючи основу для майбутнього розвитку компанії.

Тому я думаю, що є чудова можливість змінити енергетичну ситуацію в Україні, створити основу для майбутнього розвитку. Цю можливість необхідно обов’язково використати, до того ж невід­кладно. Така можливість, на мою думку, — це привабливий меха­нізм залучення технологій і практичного досвіду світового рівня, а також багатомільйонних доларів інвестицій у ваш енергетичний сектор. То чому ж в Україні так мало державно-приватних партнерств?

Загалом, в Україні можливі три форми партнерства в нафто­газовому секторі — спільне підприємство, спільна діяльність та угода про розподіл продукції. Кожен з цих механізмів має про­блемні питання, які необхідно вирішити, і цей ключ до вирішення знаходиться у вас. Ми готові разом з вами іти до цієї мети.

Перше проблемне питання — законодавство України не дозволяє передачу спеціальних дозволів на розробку надр до спільних підприємств. Вирішення цього питання стимулюватиме партнерство з державними компаніями України, такими як НАК “Нафтогаз України” та НАК “Надра України”.

Друге питання — різні державні структури мають суперечливі погляди на механізм спільної діяльності. І це відлякує інвесторів. Ці погляди необхідно узгодити та закріпити в законодавстві шляхом внесення змін до Кодексу України про надра та Закону “Про нафту і газ”.

І третє питання — необхідно завершити добру справу, розпочату паном Горошкевичем, щодо внесення змін до Закону “Про угоди про розподіл продукції”. Законопроект щодо внесення так званого стабілізаційного положення, яке є важливою складо­вою законів щодо угод про розподіл продукції у світі, вже внесено на розгляд Верховної Ради і має бути прийнято. Звичайно, якщо це буде зроблено, це відкриє ваш сектор енергетики для однієї з трьох форм співробітництва. Таке співробітництво має бути за­безпечено на рівні виконавчої влади, на рівні Кабінету Міністрів, але і на законодавчому рівні потрібно внести необхідні зміни до законів. І тут вирішальна роль належить Верховній Раді України.

Дуже дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошую до слова Гончара Михайла Михайловича, керівника енергетичних програм Центру “Номос”. За ним висту­патиме Пустоваров Володимир Миколайович. Прошу, Михайле Михайловичу.

 

ГОНЧАР М.М., керівник енергетичних програм Центру сприяння вивченню геополітичних проблем і євроатлантичного співробітництва Чорноморського регіону “Номос”. Дякую, пане головуючий. Шановні пані і панове! Стосовно теми парламент­ських слухань відразу хочу зауважити, що перш ніж вести мову чи про запровадження державної монополії, чи про збереження статус-кво, чи про здійснення політики “відкритих дверей” щодо видобувного сектору потрібно отримати чітку і ясну картину, що ми маємо забезпечити відповідний рівень прозорості. Тоді можна буде визначити, що робити на майбутнє. Те, про що говорив на початку нашого засідання віце-спікер Томенко стосовно незмін­ності власників свердловин при зміні влади, якраз відображає всю глибину непрозорості в даному секторі, яка потребує своєрідної ілюстрації. Тому, власне, важливим аспектом є те, щоб на цій позиції були прийняті рішення стосовно проведення інвентари­зації, репаспортизації та ілюстрації власності того, що ми маємо.

Не потрібно також винаходити українського велосипеда, є  ряд міжнародних ініціатив і стандартів, які забезпечують, мож­ливо, не необхідний, але достатній рівень прозорості за умови їх імплементації в галузі. Одна з них, на якій я хочу зупинитися, називається “Ініціатива забезпечення прозорості видобувних галу­зей” і є незалежним, добровільно підтримуваним на міжнародному рівні стандарт розвитку прозорості передусім у нафто- та газо­добувному комплексі, а також у гірничодобувній галузі.

Ініціатива ця була проголошена у 2002 році на світовому саміті сталого розвитку в Йоганнесбурзі, в якому брала участь і  українська делегація на чолі з Президентом України. Реалізація цієї ініціативи в кожній окремій країні передбачає головним чином звірку незалежною організацією, визначеною спільно державою, видобувними компаніями та представниками неурядових органі­зацій, які співпрацюють в рамках багатосторонньої партнерської групи, платежів, що надходять від компаній до бюджету, і відпо­відно наскільки вони збігаються з тим, що надходить до бюджету. За результатами публікується результат такої звірки.

У схематичному вигляді механізм практичної реалізації передбачає надання компаніями інформації про їхні платежі на користь держави, а також розкриття державою інформації про одержані надходження, узагальнення та звірку наданої інформації, оприлюднення результатів, регулярні публікації звітів. Загалом зобов’язання впровадити цю ініціативу взяли на себе більше 40 держав, 25 з них є державами-кандидатами. Серед них Азер­байджан, Казахстан, у 2009 році приєдналася Норвегія. Ініціатива підтримується Організацією Об’єднаних Націй, Європейським Союзом, “Великою вісімкою” і “двадцяткою”, Організацією еконо­мічного співробітництва та розвитку. Діяльність також підтриму­ється такими великими нафтогазовими компаніями, як ExxonMobile, Chevron, Statoil, Shell, Total та інші.

Важливе значення має те, що участь держави в ініціативі може бути врахована в методиці розрахунку суверенного кредитного рейтингу, що має важливе значення з точки зору залу­чення інвестицій. Наприклад, Азербайджан, який виконав необхід­ні процедури за цією ініціативою, отримав підвищення свого суве­ренного рейтингу в 2010 році з ВВВ+ до ВВВ- агентством Fitch. Таким чином, це має актуальне значення і для України.

Більше того, уряд України 30 вересня 2009 року прийняв постанову “Про приєднання України до Ініціативи щодо забезпе­чення прозорості у видобувних галузях” №1098, якою проголосив намір української сторони приєднатися до цієї ініціативи. У сере­дині 2009 року ця тематика стала актуальною на переговорах між Україною та Єврокомісією, групою міжнародних фінансових інсти­тутів щодо проблематики реформування газового сектору. Якщо подивимося останній меморандум між урядом України та МВФ, то також знайдемо там пункт про реалізацію цієї ініціативи.

Таким чином, дана ініціатива має отримати свій розвиток. Вона розглядається, поміж іншого, і як антикорупційна ініціатива. І в цьому контексті варто сказати, що збереження існуючого ста­тус-кво, себто збереження непрозорості, тільки підвищує рівень недовіри у нафтогазовому секторі України, і ті потенційні ресурси, про які тут ішла мова, так і залишаться в надрах.

Звісно, що ініціатива має спиратися на належну нормативно-правову базу. Нашим центром здійснений відповідний правовий аналіз і підготовлені пропозиції та рекомендації щодо внесення змін до чинного законодавства в частині, що стосується імпле­ментації. Це загалом стосується 21 нормативно-правового акта. Ми направимо їх до Верховної Ради, якщо вважатимете за до­цільне, то включите їх до переліку рекомендацій. На ім’я першого віце-прем’єр-міністра України як відповідального за імплемен­тацію цієї ініціативи ми вже направили ці пропозиції.

І насамкінець одне порівняння. Немає жодної гарантії, що запровадження державної монополії дасть позитивний результат, тим паче в тотально корумпованій країні, якою, на жаль, є Україна. У Норвегії це спрацьовує, але в корупційному рейтингу Норвегія на 10-му місці, а Україна — на 134-му. Нещодавно запроваджена державна монополія у Венесуелі. Результат — видобуток не тільки не зріс, а, навпаки, скоротився і деградує. Це інформація для роздумів.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Запрошую до слова Володимира Миколайовича Пустоварова, першого заступника голови прав­ління ВАТ “Укрнафта”. За ним виступатиме Зейкан Олександр Юрійович. Будь ласка.

 

ПУСТОВАРОВ В.М., перший заступник голови правління ВАТ “Укрнафта”. Шановні учасники парламентських слухань, я не надовго займу вашу увагу. Послухавши досить змістовні доповіді та виступи, не хотілося б повторюватися. Наголошую на двох моментах.

Перший момент — землевідведення. Як і колега з НАК “Надра України”, не можу оминути це питання. Сьогодні процеду­ра землевідведення займає в “Укрнафти” в середньому 2,5 року, це від подачі документів до отримання землевідводу і початку буріння. Я вважаю, що це досить неграмотний підхід. Держава по­винна забезпечити якнайшвидший доступ до ліцензійного об’єкта надрокористувачу, який отримав спеціальний дозвіл, інакше це не зовсім зрозумілі процедури.

Друге — податки повинні мати стимулюючий характер. На мою думку, ми не повинні тут якийсь велосипед винаходити, треба просто взяти для прикладу законодавство однієї з розвине­них країн. На мою думку, найбільш доцільним є законодавство Канади.

Чому саме Канади? Це країна, багато чим схожа у нафто­видобутку з Україною, вона також експлуатує досить зрілі, можна сказати, старі родовища, які є досить виснаженими, є досить складні родовища, із складними умовами видобутку. У Канаді існує Міністерство податків та зборів, яке досить гарно, на мою думку, регулює ситуацію з інвестиціями у нафтогазовидобувну галузь країни загалом. Наприклад, якщо взяти провінцію Альбер­та, як там регулюється рівень інвестицій. Так, як і в нас, є два податки. Один прямий, схожий на нашу рентну плату.

У нас, на жаль, не один прямий податок, є ще є податок на надра. За Податковим кодексом вже один, але у 2010 році ще був такий можна сказати, податок. Це плата за геологорозвідувальні роботи. Попередні промовці вже наводили дані, більше 200 міль­йонів сплачено державі, повернуто більше 60. Тобто фіскальний характер, і це можна вважати також податком. До речі, це теж треба враховувати, коли робимо порівняння за рівнем податко­вого навантаження, скажімо, з Росією, іншими сусідами чи з дер­жавами Європи. Це про що казав пан Гордієнко.

Отже, прямий податок і податок на прибуток підприємства — це два балансуючі фактори, які за умілого використання прямо впливають на рівень інвестицій. Збільшуючи прямий податок, дер­жава отримує більше податків сьогодні, але зменшує рівень інве­стицій. Знижується привабливість бізнесу та інвестицій і місцево­го капіталу, і іноземного, вони починають зменшуватися. Міністер­ство податків та зборів провінції Альберта дуже чутко реагує на ці ситуації, і коли відбувається зменшення інвестицій, вони зменшу­ють рівень прямого податку і вже найближчим часом отримують зростання податку на прибуток. Тому що прибуток підприємств, зрозуміло, при цьому зростає.

Ну, і не можу не відреагувати на тезу шановного пана Гордієнка стосовно того, що не сплачується рента з видобутку нафти з розвідувальних свердловин. Не знаю, можливо, десь так і  є, але вся нафта, яка вноситься до геологічних звітів, з усіх свердловин, які експлуатує підприємство, є базою оподаткування рентними платежами. І рента також прямо залежить від рівня прибутку підприємства, тому що з 2007 року одним з факторів її розрахунку є ціна.

Дякую за увагу. У мене все.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошую Зейкана Олександра Юрійовича, дирек­тора департаменту видобування газу та нафти НАК “Нафтогаз України”. За ним виступатиме Гожик Петро Федосійович. Будь ласка, Олександре Юрійовичу.

 

ЗЕЙКАН О.Ю., директор департаменту видобування газу та нафти НАК “Нафтогаз України”. Шановні учасники парламентських слухань! Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” виконує значну соціальну роль, яка полягає у забезпеченні насе­лення України газом за тарифами, які регулюються Національною комісією регулювання електроенергетики України. Починаючи з  1998 року, часу свого утворення, НАК “Нафтогаз України” зму­шена вирішувати проблему стабілізації ресурсної бази видобутку вуглеводнів, оскільки не отримала для розробки жодного нового родовища від геологорозвідувальних підприємств Міністерства екології та природних ресурсів України. За нинішніх обсягів по­шуково-розвідувального буріння компанії фактично вдається лише компенсувати приростом запасів поточний видобуток вуглеводнів, тоді як для стабільного нарощення видобутку, як показує світова практика, приріст запасів у 2–3 рази має перевищувати обсяг видобутку.

З метою виконання приросту запасів підприємства НАК “Нафтогаз України” повинні щороку вводити в пошукове буріння в середньому 30–35 нових перспективних площ. Для підготовки до буріння такої кількості площ необхідно щороку проводити сей­смічні роботи на 40–45 нових площах, тобто отримувати відповід­ну кількість спеціальних дозволів на геологічне вивчення. Фактич­но у 2008–10 роках підприємства компанії не отримали жодного нового спеціального дозволу. Лише у грудні минулого року компа­нія отримала перший спеціальний дозвіл на геологічне вивчення та дослідно-промислову розробку з подальшим видобуванням нафти і газу площі Паласа в Чорному морі. У 2011 році компанія планує отримати спеціальний дозвіл на геологічне вивчення та до­слідно-промислову розробку таких ділянок надр, як площі Лучиць­кого, Абіха у східній частині Чорного моря, площ Оболонської, Ямпільської, Дронівської, Будищансько-Чутівської, Слов’янської та Суходолівської Дніпро-Донецької западини.

Однією з проблем отримання спеціальних дозволів на кори­стування надрами є необхідність погодження надання дозволів на  користування ділянками надр, що містять корисні копалини загальнодержавного значення, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідними обласними радами, встановлена положенням Кодексу України про надра та Законом “Про місцеве самоврядування в Україні”.

Оскільки нафта і газ відносяться до корисних копалин, стра­тегічно важливих для держави, давно назріла необхідність спро­щення процедури отримання спеціальних дозволів на користуван­ня надрами. Зокрема, необхідно внести зміни до Кодексу України про надра та до Закону “Про місцеве самоврядування в Україні”, які передбачали б скасування необхідності погодження надання дозволів на користування ділянками нафтогазоносних надр, що містять стратегічно важливі для економіки України корисні копа­лини, з органами місцевого самоврядування.

Крім того, в порядку надання спеціальних дозволів на кори­стування надрами необхідно передбачити надання спеціальних дозволів без проведення аукціону, у разі якщо видобутий природ­ний газ реалізується для потреб населення за регульованими державою тарифами.

Основними напрямами діяльності з нарощування видобуван­ня газу та нафти два шляхи:

перший — стратегічний, що полягає в отриманні спеціальних дозволів на геологічне вивчення нових площ, проведення широко­масштабних сейсморозвідувальних та пошуково-розвідувальних робіт, оновлення та модернізація бурового обладнання, машин та механізмів, в розробці родовищ шельфу Чорного та Азовського морів;

другий — тактичний: дорозвідка наявних родовищ, ущіль­нення сітки буріння експлуатаційних свердловин на існуючих родовищах, широкомасштабне впровадження існуючих та новітніх технологій інтенсифікації видобування на родовищах компанії, будівництво та реконструкція існуючих дотискних компресорних станцій.

З метою запобігання можливому подальшому зменшенню обсягу видобутку газу та нафти необхідно забезпечити виконання вищеназваних заходів і вирішити ряд проблем на законодавчому та урядовому рівні:

1) здійснити поетапне збільшення граничних відпускних цін природного газу власного видобутку для всіх категорій споживачів до економічно обґрунтованого рівня.

2) припинити подальше зростання податкового наванта­ження на нафтогазовидобувні підприємства;

3) спростити і забезпечити ефективне функціонування про­цедури одержання спеціальних дозволів на користування надрами;

4) спростити процедуру відводу земельних ділянок для про­ведення робіт та спорудження нафтових і газових свердловин, інших об’єктів нафтогазового комплексу;

5) відпрацювати механізм залучення додаткових джерел фінансування реалізації проектів нафтогазового комплексу.

Вирішення цих питань дасть можливість підприємствам Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” збільшити обсяг видобутку газу у 2015 році до 20 мільярдів метрів кубічних.

У компанії значна увага також приділяється альтернативним джерелам вуглеводневої сировини в Україні. На сьогодні НАК “Нафтогаз України” вважає нагальним завданням вирішити за участю підприємств Міністерства енергетики та вугільної проми­словості України, Міністерства екології та природних ресурсів України та Національної академії наук питання, що стосуються організації та проведення фундаментальних та прикладних науко­во-дослідних і тематичних досліджень з наукового прогнозування та обґрунтування перспективних зон розвитку сланців, які можуть бути пов’язані з видобутком газу в усіх нафтогазоносних басейнах України, до підготовки до реалізації пілотного проекту щодо пошуку, розвідки та видобутку сланцевого газу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте, будь ласка.

 

ЗЕЙКАН О.Ю. Півхвилини.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка.

 

ЗЕЙКАН О.Ю. Що стосується запровадження державної монополії на видобування вуглеводнів, Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” підтримує позицію Міністерства енергетики та вугільної промисловості України: запровадження державної монополії на цю діяльність стане на шляху залучення інвестицій, вітчизняних та іноземних, у геологорозвідувальні робо­ти, бурінні свердловин та облаштування родовищ. Насамперед це стосується глибоководної частини українського сектору шельфу Чорного моря та альтернативних джерел вуглеводнів, де без значних інвестицій не можливий ефективний пошук і освоєння нових родовищ вуглеводнів.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошується Петро Федосійович Гожик, директор Інституту геологічних наук Національної академії наук України, академік. За ним виступатиме Іван Васильович Діяк.

 

ГОЖИК П.Ф., директор Інституту геологічних наук Націо­нальної академії наук України. Шановний Миколо Володимиро­вичу! Шановні народні депутати! Шановні колеги! Я не буду зосереджуватися на тих питаннях, які вже щойно прозвучали, хотів би наголосити на тих питаннях, які обійшли стороною.

Передовсім я хотів би, щоб ми розуміли, що стан галузі на  сьогодні є критичним. Це стосується не тільки нафтогазової, а й геологічної галузі. На моїй пам’яті це вже сьома реорганізація геологічної галузі. Скільки це ще триватиме, я не знаю, але думаю, що це може бути остання реорганізація, більше ця галузь не витримає. Через те, ставлячи питання про прискорення, наро­щення видобутку нафти і газу, потрібно розуміти, що мають бути люди, мають бути організації, які повинні це робити. Якщо ми будемо йти далі шляхом скорочення фінансування і уваги до цієї галузі, ми нічого не досягнемо.

Я підтримую виступи стосовно розширення геологопошу­кових і геологологістичних робіт на нових площах. Це стратегічний напрям. Проте я не почув одного. У нас є великий резерв малих родовищ. Ви знаєте, навіть Росія за її гігантських запасів присту­пила до його активного освоєння. У нас їх є багато. Вони можуть бути на місцевому рівні освоєні, і це буде великий резерв і допо­мога в нарощенні видобутку, особливо газу.

Ще одне питання — запровадження нових технологій. Ви  знаєте, у нас є нові технології збільшення видобутку нафти і газу, їх потрібно активно впроваджувати. Потрібно активно впро­ваджувати горизонтально-похиле буріння з боковими стовбурами, це також різко перевищить видобуток. Досвід такий в Україні є,  він отримав підтримку і дав добрі результати. Це справді за­безпечить і прискорення, і нарощення видобутку, і нарощування запасів. Це друге питання.

Ще одне. Я зовсім не зрозумів стосовно рентних платежів. Якщо, на мою думку, підвищувати їх, а не залишати кошти для того, щоб розвивати галузь, — це шлях у нікуди. Треба одне зрозуміти: або ми ці кошти вкладаємо в розвиток галузі видобу­вання, або сплачуємо податки до бюджету. Податки і збільшення видобутку нафти — це, по-моєму, несумісні речі. Я розумію, що потрібно платити, але мають бути якісь розумні межі: це ми спла­чуємо як податки, а це спрямовуємо на розширення пошукових робіт тощо. Це друге питання, на якому я хотів би наголосити.

І найголовніше. Без визнання державою нафтогазової галузі пріоритетною ми нікуди не підемо. Треба повернутися до старих часів, коли це був потужний комплекс, що об’єднував багато промислових підприємств і підприємців, які працювали на цю галузь. Якщо ми цього не зробимо, ці, я сказав би, поодинокі потуги певних підприємств не вирішать завдання, яке ми ставимо.

І ще одне. Згадайте ті часи, коли у цій сфері працювали великі творчі колективи, наукові установи, які спільно шукали шляхи подолання проблем. Це потрібно і тепер запровадити. Є проблема? Формулюємо державне замовлення і через певний час отримуємо відповідні результати. Якщо ми підемо шляхом створення колективів, то зрушимо цю справу з місця.

Ви знаєте, було багато шуму щодо сланцевих газів. Я хотів би, щоб ми це питання залишили років на десять, тому що воно абсолютно не актуальне. Ми не знаємо ні природи його… І потім, в Америці, якщо ви знаєте, якщо не було б пільг в оподаткуванні, воно і там було б нерентабельним. Навіщо ми сьогодні його порушуємо? Так, нам потрібно розробляти цю тему, вивчати, підготувати відповідну програму, а потім уже підходити до цього питання. Сьогодні це питання просто треба зняти. Треба зосере­дитися на шахтному метані. Є добрі напрацювання, цього року отримав державну премію колектив, який працював на шахті імені Засядька, де отримали конкретні результати від використання шахтного метану. Прикерченський шельф, північний борт Дніпров­сько-Донецької западини — треба всі сили кинути на це.

І на завершення. Якщо ми не запишемо до рекоменда­цій   створення програми стосовно газогідратів Чорного моря, і  відповідно доручити створення цієї програми, щоб ми хоча б через 5–10 років приступили до освоєння цих газогідратів, я ду­маю, ми зробимо велику помилку. Це також стратегічний резерв — газогідрати Чорного моря, який ми повинні задіяти.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Петре Федосійовичу, за чіткі пропозиції і повагу до регламенту.

До слова запрошую Івана Васильовича Діяка, члена Міжна­родного енергетичного клубу. За ним виступатиме Болдирєв Юрій Олександрович. Будь ласка.

 

ДІЯК І.В., член Міжнародного енергетичного клубу. У допо­віді заступника міністра вже охарактеризовано стан розвитку та експлуатації родовищ, а також приріст запасів нафто- і газо­видобутку. Я хотів би зупинитися тільки на тих питання, які сьогодні порушувалися. І вони, я вважаю, для галузі дуже важливі, оскільки на сьогодні фінансовий стан нафтогазового комплексу такий, що ми не маємо коштів не тільки на те, щоб втримати той приріст і той видобуток, який на сьогодні є, ми можемо втратити його у майбутньому.

Крім того, компанія несе додаткові збитки від того, що ми закуповуємо газ у “Газпрому” і потрібно розраховуватися за його споживання. Маю сказати, що в нас є ще й така проблема, як розрахунки за спожитий газ. Тільки тепловики цього року заборгу­вали більше 5 мільярдів гривень. А ситуація взагалі по державі — більше 8 мільярдів. Таким чином, це також різко впливає на можливість спрямування коштів на розробку перспективних родо­вищ і розвиток газовидобувної галузі.

Окремо хотілося б зупинитися на питаннях податкової полі­тики, тут про це багато говорили. Маю сказати, що за останні роки нафтогазова галузь стала донором бюджету, на сьогодні більше 60 відсотків вартості газу — це податки, які сплачуються до  бюджету. Ставка рентної плати, про яку тут багато говорили, на газ, що постачається населенню, за останні роки збільшилася в 1,7 разу, ставка рентної плати на нафту — в 6,5 разу і ставка рентної плати на газовий конденсат — у 18,8 разу. Скажіть, будь ласка, куди ще збільшувати? І як ми будемо вкладати гроші у розвиток галузі? Наші базові нормативи платежів за користу­вання надрами збільшилися у 3 рази, нормативи збору на геоло­горозвідувальні роботи за рахунок бюджету — майже в 3,2 разу.

Таким чином, якщо у 2005 році всі податки становили 2,2 мільярда, то у 2009 році — 5,2 мільярда, у 2010 році — 7,3 мі­льярда. Згідно з Податковим кодексом України податкове наван­таження на газодобувні підприємства Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” порівняно з 2010 роком зросте на 2,4 мільярда гривень. Податки будь-якої держави з точки зору впливу на економіку виконують такі основні функції — фіскальну, регулюючу та стимулюючу. У даному разі щодо підприємств наф­тогазодобувної галузі держава Україна значною мірою застосовує саме фіскальний підхід.

Важливе питанням, яке сьогодні також порушувалося, — нарощення видобутку газу, забезпечення ліцензіями на наші родовища. Було розпорядження Кабінету Міністрів від 17 вересня 2009 року про передачу 20 площ розвідки нафти і газу без аукціо­ну. Жодної не отримали! У 2009 році 26 серпня передано 12 до­зволів — нічого не отримали. Ми вважаємо, що треба припинити таку шкідливу практику видачі дозволів і заборону видачі дозволів. Є закон, розроблений за моєю участю, “Про нафту і газ”, де кон­кретно виписано, як видається дозвіл на розвиток і експлуатаційні свердловини, але ви розумієте, що комерційним структурам цей закон не подобається, і його дія щороку призупиняється, коли приймається державний бюджет. Я вважаю, що цього робити не можна, потрібно відновити цей закон, який на сьогодні діє, і таким чином ми зможемо вирішити цю проблему.

Ще я маю зазначити, що жодного слова не було сказано про програму енергетичного розвитку до 2030 року. Я вважаю, що в цій програмі передбачені всі питання, які сьогодні порушувалися і які постійно нами не вирішуються.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Іване Васильовичу.

До слова запрошую народного депутата Болдирєва Юрія Олександровича. За ним виступатиме Дмитришин Володимир Степанович.

 

БОЛДИРЄВ Ю.О., член Комітету Верховної Ради України з   питань бюджету (Партія регіонів). Уважаемый Николай Владимирович! Уважаемые участники парламентских слушаний! Я, может быть, скажу несколько слов в диссонанс общей теме, потому что я никогда не был газовщиком или нефтяником, я был шахтером. И, на мой взгляд, многие проблемы добычи жидких и газообразных углеводородов вытекают из проблемы разгрома шахтной отрасли, угледобывающей отрасли, который начался еще во времена первого президентского срока Леонида Даниловича Кучмы.

Вымывание кадров, назначение на руководящие должности людей, которые никогда не были специалистами в угольной промышленности, неоправданная приватизация лучших шахт, построенных еще в советское время, и в то же время огульное закрытие огромного количества шахт слабых (за годы украинской независимости закрыто более сотни шахт) привели к тому, что нефтегазовая отрасль из отрасли, которая должна развиваться и  решать энергетические проблемы страны, превратилась в от­расль, которую, как заметил предыдущий докладчик, из года в  год нагружали, нагружали и еще, видимо, будут нагружать дополнительными платежами.

И поэтому я считаю, что в рекомендациях наших парла­ментских слушаний необходимо отметить не только меры по развитию нефтегазовой отрасли, но также меры по развитию угледобывающей отрасли. Потому что хороша нефтяная добыча до тех пор, пока не происходит на глубоководной платформе в Мексиканском заливе авария, и эта авария практически уни­чтожает компанию British Рetroleum, которая сегодня выглядит бледной тенью того, что она представляла собой до этой аварии.

Не будем забывать, что Черное море — это гораздо более агрессивная среда, это сероводородная вода на глубинах свыше нескольких десятков метров. И что будет в случае подобной аварии в Черном море у берегов Крыма, я думаю, сегодня сложно даже прогнозировать.

Что касается нефтегазодобычи на шельфе Азовского моря, то, думаю, никто до сих пор не дал себе труда посчитать убытки, которые государство получит в результате этих действий от со­кращения лова рыбы. Потому что, как известно, после того как в  Азовское море был завезен из Дальнего Востока пеленгас, биологический баланс этого моря изменился. И на сегодняшний день Азовское море уже не тот водоем, каким оно было, скажем, 30–50 лет назад.

То есть все наши планы относительно нефтедобычи на шельфе Азовского и Черного морей, к сожалению, могут серьез­но корректироваться в результате непредсказуемых последствий этих работ. Как, например, мы знаем, в нашей стране были серьезно скорректированы планы по развитию атомной энерге­тики после Чернобыльской катастрофы.

Поэтому, на мой взгляд, все новое — это хорошо забытое старое. И я призываю рабочую группу и тех, кто будет по результатам наших слушаний писать рекомендации, вспомнить о  необходимости развития угольной промышленности. Потому что, еще раз повторю, за годы украинской независимости не было заложено ни одной новой шахты. И все, что мы добывали и  добываем, — это мы доедаем запасы, разведанные еще при Советском Союзе.

Спасибо за внимание.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. До слова запрошую Дмитришина Володи­мира Івановича, голову профспілки працівників нафтової і газової промисловості. За ним виступатиме Артур Веніамінович Прахов­ник. Будь ласка, Володимире Степановичу.

 

ДМИТРИШИН В.І., голова профспілки працівників нафтової і газової промисловості. Шановний головуючий! Шановні учасники парламентських слухань, всі, кому не байдужа доля вітчизняного нафтогазовидобування! Нафтогазова профспілка України від імені десятків тисяч підкорювачів українських надр дякує вам за бажан­ня зрушити з місця той віз проблем, що накопичувався у нашій галузі впродовж усіх років державної незалежності і призвели, врешті-решт, до кризи, наявність якої сьогодні очевидна.

У період так званої великої прихватизації французькі колеги презентували нашій профспілці плакат, на якому значилося: “Роздержавити нафтогазову галузь Франції — значить вирвати у неї серце”. На жаль, їхнє застереження не спрацювало, і ниніш­ній занепад матеріально-технічної бази, проїдання нафтогазових запасів та інші камені спотикання є прямим наслідком роздержав­лення, яке відбулося свого часу. Однак наша профспілка далека від того, щоб існуючу кризу в нафтогазовій сфері пояснювати лише відсутністю державної монополії на надрокористування, ого­лосивши її панацеєю від усіх бід.

Тенденція зменшення обсягів видобування вуглеводнів в  Україні спостерігається вже добрий десяток років, але досі це падіння мало, так би мовити, повзучий характер, у межах 1–2 відсотки на рік. Проте минулого року видобуток і нафти, і газу скоротився на 10 відсотків, у тому числі й на державних підпри­ємствах. Таким чином, наявність кризи у нафтогазовій сфері, скоріше, є закономірним результатом непослідовної політики дер­жавного регулювання, яку по черзі демонстрували всі попередні уряди та законодавці. Внаслідок цього працівники галузі стали заручниками неврегульованих законодавчих колізій, постійного недофінансування пошуково-розвідувальних робіт, надмірного по­даткового тиску тощо. Дедалі частіше наші колективи наштовху­ються на перешкоди, що заважають ефективно видобувати нафту і газ.

Однією з основних проблем є неможливість оформлення права користування земельними ділянками для потреб нафто­газовидобувної промисловості. Видаючи ліцензії, затверджуючи програми розробки нафтогазових родовищ, держава, природно, мусила б передбачати, що землі в межах гірського відведення будуть задіяні саме для цих потреб, адже використання надр без землі — це нонсенс. Проте чинне законодавство не допускає зміни цільового призначення земельних ділянок, виділених для сільськогосподарських потреб.

Таким чином, вирішуючи державну справу, працюючи згідно з отриманими ліцензіями та спецдозволами, але не маючи жодної можливості оформити земельні ділянки, працівники галузі чи то у державному, чи то у приватному її сегментах мимоволі стають правопорушниками. Численні спроби врегулювати цю проблему почалися ще у 2004 році, але й досі жодного позитивного рішення Верховної Ради чи Кабінету Міністрів немає.

У серпні 2010 року об’єктивна неможливість оформлення права користування землею перейшла в нову фазу. Органи прокуратури почали висувати вимоги щодо припинення видобутку вуглеводнів та закриття десятків діючих свердловин. Першими під ударом опинилися структурні підрозділи ВАТ “Укрнафта”, 50 від­сотків плюс одна акція якого належить державі. Звернення 5-ти­сячного колективу профспілкової організації Охтирського нафто­промислового району, направлене до Верховної Ради, на жаль, не надало прискорення законодавчому наведенню порядку у викори­станні земель для розміщення нафтогазовидобувних свердловин.

Чим глибше занурюєшся у проблеми вітчизняного нафто­газового видобутку, тим більше переконуєшся у їх штучності, небажанні насправді, а не на словах змінити статус-кво цієї стратегічної галузі.

Один із показових прикладів — ситуація з Микуличинським нафтогазовим родовищем в Івано-Франківській області. З грудня 2007 року родовище простоювало. Причина? Непродовження лі­цензії. З точки зору стратегічної важливості галузі, відмовки, якими Мінприроди пояснювало бюрократичну тяганину навколо продовження ліцензії, межують з економічним саботажем на найвищому рівні. Чи печатка не та, чи підпис не той...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте, будь ласка.

 

ДМИТРИШИН В.І. Знадобилися десятки звернень профспіл­кової організації Прикарпатського управління бурових робіт, щоб лише в листопаді 2010 року почалося повільне відродження розробки Микуличинського родовища. А за цей період економіці України не додано щонайменше 100 тисяч тонн нафти та більше 92 мільйонів метрів кубічних газу.

І це лише по одному родовищу, а їх перелік налічує добрий десяток. За це ніхто не відповідатиме. Як і за те, що в ці роки тисячі прикарпатських буровиків перебували у вимушених просто­ях, під постійною загрозою масових скорочень. Яка із заможних нафтогазових країн світу може дозволити собі тримати в опла­чуваних простоях тисячі працівників, маючи для них вже розвіда­ний фронт робіт і гостру державну потребу в результатах цієї ро­боти? Як тут не згадати знамените Верещагинське...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Володимире Івановичу, я бачу, у вас ще два аркуші, вже шоста хвилина. Останній абзац прочитайте.

 

ДМИТРИШИН В.І. Ну, я перепрошую, нас мало виступати троє…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Я теж перепрошую. Регламент у нас 5 хвилин. Або завершуйте, або останнє речення. Будь ласка.

 

ДМИТРИШИН В.І. Результат. Одну хвилину можна?

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Не можна.

 

ДМИТРИШИН В.І. Наша профспілка має конкретні пропози­ції, викладені в резолюції з’їзду профспілки, яку я хочу передати вам як головуючому. Сподіваємося, що рекомендації сьогоднішніх парламентських слухань врахують думку найманих працівників, працею яких і забезпечується той нафтовидобуток, що є становим хребтом економіки України.

Ситуацію треба змінювати негайно, бо якщо цього не станеться, то відсутність перспектив у роботі, часткова зайнятість, неадекватна оплата праці та подальше зниження безпеки праці можуть трансформуватися у масові протестні дії трудових колек­тивів, користь від яких...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошую Праховника Артура Веніаміновича, директора Інституту енергозбереження і енергоменеджменту Національного технічного університету “Київський політехнічний інститут”. За ним виступатиме Вижва Сергій Андрійович.

Шановні друзі, ми маємо унікальний історичний шанс, щоб виступили всі, хто записаний. Прошу дотримуватися регламенту. Будь ласка.

 

ПРАХОВНИК А.В., директор Інституту енергозбереження і  енергоменеджменту Національного технічного університету “Київський політехнічний інститут”. Добрий день, шановні голо­вуючий, народні депутати і учасники парламентських слухань! Мета мого виступу полягає в тому, щоб сфокусувати увагу на необхідності розробки концепції та державної програми щодо перетворення шахти з місця видобування на місце ще й вироб­лення електричної, теплової енергії. Тобто місцю видобування — шахті треба надати ще одну функцію — центральної енергетичної станції.

Чому раніше це не робилося? Тому що в технології малої генерації були невисокі коефіцієнти корисної дії. Тепер сучасні технології це дозволяють. Тим більше є щонайменше три техно­логії: перша — внутрішня циклова газифікація вугілля, тобто перетворення вугілля на газ і використання його для генерації; друга — газифікатори та когенераційні установки. Якщо ми залучаємо ці дві технології в комбіновані цикли, то створюємо нові можливості для генерації. Третя дуже важлива технологія, яка вже існує у світі, але, на жаль, її немає в Україні, — енергоблоки з уловлюванням та захороненням СО2.

Чому це потрібно зробити?

Перше. Для вироблення кожної кіловат-години в Україні сьогодні ми витрачаємо більше на 50–60 грамів умовного палива, ніж це робиться у 15 країнах ЄС. Ще 20 років тому різниця становила лише 5 грамів.

Далі. Сучасні технології нової генерації мають дуже високі коефіцієнти корисної дії і незначні шкідливі викиди та викиди СО2.

Згідно з Договором про енергетичне співробітництво з дер­жавами ЄС ми до 2018 року маємо скоротити викиди СО2 майже у 20 разів, що на наших ТЕЦ не можливо зробити в такий Корот­кий термін. Доведеться пристати на пропозицію країн ЄС щодо прийняття до кінця 2012 року концепції з нульового карбонового плану дій, який передбачає обов’язкове виконання вимог щодо міжнародного договору по змінам клімату. Також країни ЄС про­понують і, можливо, це буде досягнуто, прийняти систему все­світнього карбонового оподаткування. Це жах для нашої нинішньої енергетики, якщо це відбудеться. Сполучені Штати Америки, які відносяться до Кіотських проблем не так, як Європейський Союз, але й вони прийняли 12 дій з переведення економіки Сполучених Штатів Америки на безвуглецеву економіку. І один з цих кроків — заборона будівництва вугільних електростанцій без уловлювання CO2 і захоронення його. Це така ситуація.

Давайте відзначимо, що нам заважає, які перешкоди ми маємо:

відсутність двох з трьох технологій, добре, що маємо хоча б одну;

недостатня увага фахівців традиційної енергетики до малої енергетики;

чомусь не відбувається підвищення кваліфікації фахівців щодо освоєння нових технологій, які на сьогодні є у світі;

і, зрозуміло, та хвороба, яка завжди є, — нестача інвестицій.

Переваги:

шахти стають генеруючими потужностями;

не треба возити по всій країні вугілля;

зменшення викидів;

розвантаження передавальних мереж і створення нових робочих місць.

Ми також зможемо скористатися кіотськими і посткіотськи­ми правилами, для того щоб залучити інвестування без витра­чання власних коштів.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошую Сергія Андрійовича Вижву, декана геологічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. За ним виступатиме Нестеренко Олексій Григорович. Будь ласка.

 

ВИЖВА С.А., декан геологічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Шановний Миколо Володимировичу! Шановні колеги! Я представляю університетську освіту і науку, тому сьогодні зверну увагу на ті проблеми, які мої колеги досі не порушували — підготовки і пере­підготовки кадрів для нафтовидобувної галузі.

Ми говоримо про те, що необхідно збільшувати власний видобуток вуглеводневої сировини. І про це нещодавно у своєму інтерв’ю сказав Прем’єр-міністр України. Кажемо, що це немож­ливо зробити без збільшення обсягів проведення геологороз­відувальних робіт, у тому числі збільшення обсягів пошукового буріння і так далі. Хто ж це робитиме?

Як голова Методичної комісії з геології України я можу сказати, що сьогодні геологів готують вісім університетів в Україні, з них тільки три мають пряме відношення до нафтогазової галузі: геофізиків готують Київ, Івано-Франківськ і Дніпропетровськ, гео­логів-нафтовиків готує Івано-Франківський університет і третій рік почав готувати і Київський національний університет імені Тараса Шевченка.

Держзамовлення на перший курс всіх університетів за напрямом “геологія” становить аж 400 осіб, ще 600 набирають технікуми, загалом 1000 осіб. Як свідчить статистика, у нас в наф­тогазовій галузі працюють 137 тисяч. Тобто для простого відтво­рення треба 5 тисяч фахівців щороку, незважаючи на те, що кад­рові перекоси і на сьогодні існують.

Тепер питання полягає в тому, що ми в умовах агресивної політики переважно приватних вузів, які рекламують юристів, економістів, перекладачів, змушені боротися за абітурієнта-при­родничника з іншими нашими природничими, технічними універ­ситетами, і нам треба цих молодих людей агітувати для роботи.

Питання це можна було б частково вирішити, хоча б вклю­чити геологічну спеціальність у число пріоритетних і надавати надбавку до стипендії, яку отримують, скажімо, наші студенти з гірництва, прикладної фізики, фізики та інші. Це можна виріши­ти, не такі там великі суми грошей.

Далі питання про перепідготовку кадрів нафтогазової галузі. Я хотів би звернути на це увагу. Читав недавно аналітику, був на конгресі CAG у Денвері. Кожного року провідні компанії понов­люють своє програмне забезпечення, поновлюють технології. Раз на 2–3 роки з’являються нові технології. На сьогодні у нас питання підготовки, перепідготовки кадрів нафтогазових галузей закрите, декілька років нічого не робиться. Хоча є позитивний досвід. Свого часу цим займався Інститут Тутковського, я тут бачу Павла Олексійовича Загороднюка, цим може займатися наш університет на базі Інституту післядипломної освіти.

Тепер стоїть питання про якість підготовки фахівців. На чому ми їх готуємо? Держава нам на сьогодні компенсує тільки заро­бітну плату, нарахування на заробітну плату, стипендії, частину ко­мунальних платежів. Більше десяти років ми не отримували ніяко­го обладнання високотехнологічного і не маємо прямих видатків з бюджету на підготовку власне геологів. Ви розумієте, підготува­ти геолога-нафтовика — це не те, що підготувати юриста чи економіста, це зовсім інші витрати. Нам вдалося за останніх п’ять років відновити практично всі практики. Ми отримали додаткове фінансування на обладнання в Київському національному універ­ситеті імені Тараса Шевченка завдяки політиці нашого ректора, але це тільки завдяки тому, що ми забрали кошти, зароблені за платне навчання з інших спеціальностей.

Окремо хочу сказати про практику. Наприклад, Київський національний університет імені Тараса Шевченка п’ятий рік орен­дує базу практик Санкт-Петербурзького університету, яка розта­шована в Криму. Всі інші вузи України, які можуть провести прак­тики, орендують базу Московського університету. Нам виділили 2 гектари землі, ми зробили ескізний проект, тепер займаємося безпосередньо підготовкою бази. І в цьому також потрібна певна допомога і увага з боку урядових структур, державної геологічної служби, НАК “Нафтогаз України”.

Далі я хочу привернути увагу до наукового супроводу робіт. На чому ми можемо готувати студентів? Це аналітика, це петро­фізичні дослідження, бази геологічної інформації, моделювання тощо. Яким чином ми виходимо з ситуації? Ми отримуємо під­тримку від провідних світових сервісних компаній, таких як Schlumberger, Paradigm, Veritas, Kingdom та інші. Проте, знову-таки, виникає парадокс. Наприклад, Київський національний уні­верситет спільно з Івано-Франківським національним технічним університетом нафти і газу мають 15 ліцензій на П3, а на вироб­ництво ліцензій чистих лише 3.

Тому я прошу внести до рекомендацій парламентських слухань буквально один рядок, що підвищення видобутку вугле­воднів не можливе без цільової підготовки та перепідготовки кадрів для нафтогазової галузі.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Сергію Андрійовичу.

До слова запрошую Нестеренка Олексія Григоровича. За ним виступить Шарун Данило Васильович. І будемо радитися. Будь ласка, Олексію Григоровичу.

 

НЕСТЕРЕНКО О.Г., заступник директора ДК “Укргазвидобу­вання” з питань перспективного розвитку та взаємодії з органами влади. Шановні учасники парламентських слухань! Завданням виробничої і господарської діяльності ДК “Укргазвидобування” на 2011 рік є забезпечення видобутку природного газу в обсязі 14 800 мільйонів метрів кубічних та 620 тисяч тонн нафти з кон­денсатом, а також здійснення необхідних геологорозвідувальних та капітальних вкладень для забезпечення видобутку вуглеводнів 2012 року на рівні 15 200 мільйонів та подальше його зростання.

Хоча необхідно відверто сказати, що показники зростання додаткового видобутку природного газу 2009 року відбулися не за  рахунок геолого-технічних заходів, а за рахунок вивільнення частини технологічного газу та віднесення його до планових по­казників. Сьогодні компанія видобуває близько 76 відсотків при­родного газу в Україні та забезпечує 78 відсотків приросту розвідувальних запасів вуглеводнів, виконуючи при цьому 72 від­сотки обсягів геологорозвідувальних робіт на нафту і газ.

Залишкові балансові запаси газу на 1 січня 2010 року стано­вили 667 мільярдів метрів кубічних, або лише 29 відсотків почат­кових. Близько 60 відсотків значних за запасами родовищ компа­нії виснажені на 70 відсотків і більше. Тому стан забезпечення стабілізації та нарощення видобутку напряму залежить від попов­нення ресурсної бази вуглеводнів, відкриття та введення в роз­робку нових родовищ. Для цього щорічно компанії необхідно отримувати приблизно 15 нових спеціальних дозволів на геологіч­не вивчення нових площ і таку саму кількість площ передавати під пошуково-розвідувальне буріння.

Що ми маємо на практиці? За останніх п’ять років отримано тільки 1 спеціальний дозвіл на геологічне вивчення нової площі, який компанія придбала на аукціоні у 2007 році. Як наслідок, за останніх п’ять років обсяг пошуково-розвідувального буріння зменшився на 25 відсотків.

Незважаючи на таке становище, компанія в поточному році збільшує пошуково-розвідувальне буріння на 20 відсотків, або до 170 тисяч погонних метрів, у тому числі на глибоке буріння, що дасть можливість у 2011 році деталізувати 18 родовищ та пере­дати 14 структур пошуково-розвідувального буріння, тобто збіль­шити цей показник у 4 рази. Загалом до 2015 року компанія планує вийти на показники пошуково-розвідувального буріння в  межах 190 тисяч погонних метрів, при цьому прирости запасів вуглеводнів передбачаються в межах 26 мільйонів тонн умовного палива, а річний видобуток природного газу планується довести до 16 мільярдів метрів кубічних.

Як представник нафтогазовидобувної компанії я хочу все-таки підтримати своїх колег, що сьогодні найважливішою пробле­мою у регіонах залишаються питання землевідведення. Щодня на­ші фахівці перебувають під кримінальною відповідальністю у плані видобування вуглеводнів. З одного боку, це тривала процедура землевідведення, що триває близько трьох років, а з другого — діють перехідні положення Земельного кодексу, відповідно до яких встановлено мораторій на відчуження та заборону зміни цільового призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення приватної форми власності.

Тому вносимо пропозиції про прийняття Верховною Радою України проекту закону про внесення змін до Земельного кодексу України щодо спрощення процедури надання земельних ділянок для будівництва нафтових і газових свердловин до 5–6 місяців або про внесення змін до Земельного кодексу України щодо встановлення особистих земельних сервітутів для забезпечення видобутку вуглеводнів, а також про розгляд Верховною Радою України проекту закону про внесення змін до Закону України “Про  оренду землі”, що врегулює визначення граничного розміру орендної плати за земельні ділянки сільськогосподарського при­значення приватної форми власності.

Необхідно розширити норми статей 14 і 15 Закону України “Про нафту і газ”, закріпивши переважне право надрокористу­вача, який за власні кошти здійснив розвідку родовища, на отри­мання спеціального дозволу на користування надрами з метою видобування вуглеводнів, передбачивши безперервність процесу надрокористування. Потрібно також передбачити можливість на­дання державним підприємствам, що реалізують газ за фіксова­ними цінами, спеціальних дозволів не користування надрами першочергово, без проведення аукціону.

Питання стабілізації збільшення видобутку безпосередньо пов’язане з фінансовими можливостями компанії. Постановою НКРЕ в 2010 році встановлена для компанії нова ціна на природ­ний газ у розмірі 420 гривень за 1 тисячу метрів кубічних, але доходи, отримані від реалізації газу за вказаною ціною, не дають можливості вирішити всього комплексу фінансових проблем.

Звертаю увагу і на питання податкового навантаження на компанію, яке з кожним роком посилюється. Загалом сплата податків до бюджетів усіх рівнів у 2010 році становила 887 мільйо­нів гривень, а це вартість будівництва близько 40 свердловин, які за умови введення їх в експлуатацію дали б до 600 мільйонів метрів кубічних природного газу на рік.

Хочу також підтримати своїх колег і стосовно рентних плате­жів. Упродовж багатьох років ставки податку регулюються в руч­ному режимі. У зв’язку з вищевикладеним вносимо пропозицію внести зміни до статті 258 Податкового кодексу України щодо ставки рентної плати, передбачивши, що за хоча б понад базові обсяги нафти, природного газу та конденсату, видобутих з родо­вищ, затверджених Кабінетом Міністрів України як такі, що мають важковидобувні та виснажені запаси, встановлювати нульові ставки рентної плати.

На завершення хочу сказати, що за позитивного вирішення зазначених питань трудовий колектив виконає всі завдання, які стоять сьогодні перед компанією.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошую Данила Васильовича Шаруна, голову Західно-Української територіальної профспілки геологів. Будь ласка.

 

ШАРУН Д.В., голова Західно-Української територіальної профспілкової організації працівників геології. Шановні учасники парламентських слухань! Обговорюючи питання про стан та пер­спективи видобутку вуглеводнів в Україні, слід зауважити, що всі родовища нафти і газу, розташовані на території України, — це результат важкої і багатолітньої праці геологорозвідників попе­редніх років, які забезпечували приріст і запаси вуглеводнів.

Не такі далекі часи, я думаю, що більшість з вас їх ще добре пам’ятає, 80-ті роки минулого століття. Видобуток вуглеводнів в Україні становив: газу — 62,3 мільярда метрів кубічних, нафти — 15 мільйонів тонн. Нафтогазорозвідувальні, пошукові роботи проводилися за рахунок збору раніше виконаних робіт, за кошти держбюджету, які відраховувалися видобувними підприємствами до спеціального фонду.

На жаль, за останні роки через неналежну увагу держави до  стратегічно важливої галузі щорічне зменшення фінансування з державного бюджету на геологорозвідувальні роботи призвело до різкого зменшення обсягів цих робіт і видобутку вуглеводнів. Відсутність тривалий час ритмічності і повноти фінансування дер­жавного замовлення на геологорозвідувальні роботи призвело до накопичення цілого ряду проблем економічного, виробничо-техно­логічного та соціального характеру, що потребують нагального вирішення на національному рівні: зокрема, визначення джерела фінансування держзамовлення з приросту запасів корисних копа­лин, гостра необхідність переоснащення підприємств новітньою технікою та обладнанням, збереження і розвиток кадрового по­тенціалу, вирішення соціальних проблем трудових колективів.

У Податковому кодексі вилучено основне джерело на відтво­рення геологорозвідувальних робіт — збір за раніше виконані геологорозвідувальні роботи за державні кошти, який сплачувався видобувними підприємствами до спеціального фонду. Кодексом передбачається об’єднання платежів за користування надрами і збору за геологорозвідувальні роботи в єдиний платіж — плату за користування надрами. Однак не передбачено розподілу зазначеної плати, що позбавляє галузь стабільного надходження коштів та фінансування геологорозвідувальних робіт на 2011 і на­ступні роки.

Враховуючи передвиборні програми деяких кандидатів на пост Президента, а нині урядовців, з метою подальшого розвитку геологорозвідувальної галузі, збереження трудових колективів і висококваліфікованих кадрів, нарощення паливно-енергетичного комплексу і, основне, збільшення видобутку нафти і газу, слід вирішити такі питання.

Прискорити прийняття нової редакції Кодексу про надра, в  якому чітко встановити розподіл коштів плати за користування надрами на зміцнення мінерально-сировинної бази. Ми пропо­нуємо частину коштів, тут треба просто визначити робочій комісії, перераховувати до спеціального фонду Державного бюджету України і спрямовувати їх виключно на фінансування державного замовлення з розвитку мінерально-сировинної бази держави, а решту розподіляти згідно з Бюджетним кодексом України. Такий розподіл забезпечить геологічну галузь стабільним надходженням коштів на фінансування геологорозвідувальних робіт, що сприя­тиме забезпеченню державних інтересів з геологічного вивчення надр, відтворення та розширення власної бази запасів стратегічно важливих корисних копалин.

Відновити рішення уряду з авансування геологорозвіду­вальних робіт на початку року і кварталу, щорічно передбачати виділення коштів на оновлення обладнання, устаткування, прила­дів, транспортних засобів у межах 20 відсотків вартості обсягу всіх виконаних робіт. У зв'язку з повною залежністю підприємств від термінів надходження бюджетних коштів законодавчо врегулю­вати терміни сплати усіх видів податків, пов’язаних зі строком фактичного надходження коштів, скасувати штрафні санкції, що нараховуються за несвоєчасну сплату до бюджету передбачених податків та зборів на період затримки.

З метою закріплення кадрів законодавчо врегулювати пи­тання виділення коштів за рахунок фінансування держзамовлення з геологорозвідувальних робіт для вирішення актуальних соціаль­них проблем колективів, у тому числі часткової участі в будівни­цтві або придбанні житла.

Звільнити підприємства геології і геодезії від обов’язку сплати до Пенсійного фонду пенсій за вислугу років (геологи зна­ють, це пов’язано з польовим стажем) до досягнення працівником цієї категорії пенсійного віку або відобразити ці витрати у кошто­рисі на виконання робіт. Не оподатковувати польове забезпе­чення, оскільки це є компенсацією за підвищені витрати та умови праці при роботі в польових умовах, за наймання житла, харчуван­ня, проїзд, а не надбавка до заробітної плати, як дехто з мудрих мужів вважає.

Видача ліцензій або спецдозволів на виділення ділянок для проведення геологорозвідувальних робіт для державних підпри­ємств за рішенням уряду без проведення аукціонів.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Шановні колеги, тільки мій неосяжний лібералізм призвів до того, що у нас не виступила одна людина. Якби я жорстко і не­примиренно зупиняв виступи на шостій секунді шостої хвилин, у  нас Ярослав Бабюк виступив би. Моє прохання — передайте виступ до комітету.

Хоча скажу, що сьогодні добрий результат у нас. І доповідачі зайняли принципову позицію — відмовилися від підсумкового слова, таким чином зекономили нам трохи часу. І взагалі я оце дивлюся, аби у нас такі були депутати, що три години добросо­вісно сидять і слухають, ще й розумно виступають, ціни не було б українському парламенту. Тому я вдячний тим, хто залишився і три години тут з нами працював.

Я не фахівець в енергетичній сфері, тому якихось супер­змістовних підсумків підводити не буду. Єдине, що скажу, що мій досвід роботи з бюджетним процесом та із земельними делікат­ними питаннями наводить мене на думку, що ми можемо розв’я­зати цю справу лише в чіткій залежності і бюджету, і земельного питання.

Тому що якщо я представник місцевої громади і працюю в сільській, районній, міській чи обласній раді, мені треба сказати людям, які проживають тут, що ми отримаємо від того, що Бог і  доля дали нам можливість мати ці корисні копалини. Якщо ми максимально спростимо процедуру, відмовимося від втручання Верховної Ради і органів місцевого самоврядування, і місцевий бюджет нічого не отримає, добра з цього не буде. Тобто тут треба шукати баланс між тим, що ми повинні визначити такі пра­вила гри, щоб максимально спростити процедуру, але водночас має бути справедливість між державним бюджетом і регіоном, де здійснюється видобуток. Тоді можна зрушити з місця, якщо в парі вирішувати це питання.

Так само я переконаний, як Петро Федосійович Гожик сказав, що це та історія, коли ми в бідній державі все за раз хочемо вирішити. Поки що в бідній і, на жаль, корупційній. Тобто мусять бути чіткі стратегічні пріоритети, що ми робимо. Як все потроху будемо з державного бюджету робити, нічого не зроби­мо. Тобто має бути розуміння, що витягне енергетичну галузь, скажімо, в теперішньому бюджетному році, наступному бюджет­ному році і далі. Бо якщо ми просто в кожен напрям потроху будемо вкладати кошти, то трохи, або й ще менше отримаємо. Тому я думаю, що такі стратегічні речі надзвичайно важливі.

І власне стосовно документа. Тут уже прозвучало багато пропозицій. Я просив би наші два комітети, які займалися органі­зацією парламентських слухань, — Комітет з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики і ядерної безпеки і  Комітет з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи — ще попрацю­вати. Маємо час, думаю, як мінімум до лютого — березня, бо сесія наступна розпочнеться 1 лютого. Хоча моє суб’єктивне враження, я структурно рекомендації переробив би, тому що із 13 сторінок рекомендацій 10 сторінок аналізу того, що відбулося. Чесно кажучи, ми традиційно у Верховній Раді не аналізуємо, це не аналітична доповідь, що відбулося, то вже відбулося, то для аналітичного якогось документа. Треба вступна частина і чітко, що ми рекомендуємо Верховній Раді, Кабінету Міністрів, Національній академії наук та іншим суб’єктам. Ми мусимо визначити план дій, а не розповідати, як все погано було.

Тому, друзі, ще раз вдячний, що ви в парламенті забезпе­чили нам паливно-енергетичну, а не партійно-політичну дискусію. Це дуже корисно і показово.

Парламентські слухання оголошуються закритими. Дякую за роботу. Всього найкращого вам і вашим родинам!