ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

 

СТВОРЕННЯ В УКРАЇНІ СПРИЯТЛИВИХ УМОВ

ДЛЯ РОЗВИТКУ ІНДУСТРІЇ

ПРОГРАМНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

 

Сесійний зал Верховної Ради України

14 грудня 2011 року, 15 година

 

Веде засідання Перший заступник Голови Верховної Ради

України МАРТИНЮК А.І.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Добрий день, шановні учасники парламент­ських слухань! Верховна Рада України своєю постановою прийня­ла рішення 14 грудня 2011 року провести парламентські слухання, присвячені одній з актуальних проблем розвитку нашого суспіль­ства. Ми маємо обговорити питання створення в Україні сприят­ливих умов для розвитку індустрії програмного забезпечення.

Кожного, хто нас слухає, особливо тих, хто зібрався в сесій­ній залі парламенту, напевно, немає необхідності переконувати в перспективності і важливості цієї сфери для розвитку держави, особливо в майбутньому, навіть у недалекому майбутньому. ІТ-технології розвиваються в усьому світі, у тому числі в нашій дер­жаві, надзвичайно швидкими темпами і займають дедалі більше місце в економіці держави, впливаючи на інші сфери.

За даними Державної служби статистики України, на сього­дні у сфері інформатизації працюють майже 3200 підприємств, в яких зайнято 215 тисяч осіб, у тому числі 40 тисяч висококвалі­фікованих спеціалістів, які безпосередньо займаються IT-техноло­гіями. Разом з тим у нас є майже 2 тисячі компаній, які працюють у галузі розроблення програмної продукції. Із задоволенням мож­на констатувати, що ці підприємства, компанії виробляють про­дукції на суму більше 12 мільярдів гривень на рік, у тому числі продукція на суму 9,5 мільярда гривень спрямовується на експорт. Це також досить гарний показник, що ми таким чином завойо­вуємо своє місце в європейському світі не тільки сировиною, а й тим, до чого прагне кожна цивілізована, розвинута держава, — високотехнологічною, наукоємною продукцією.

Відповідно зростають інвестиції в цю сферу. Згідно із стати­стичними даними, якщо у 2010 році порівняно з 2009 роком обсяг інвестицій зріс приблизно на 70 відсотків, то лише за перше пів­річчя 2011 року порівняно з аналогічним періодом попереднього року інвестиції зросли більш як у 2,5 разу. Зрозуміло, це свідчить про високу динаміку розвитку ІТ-індустрії.

Щороку зростає обсяг виробництва, а відповідно постає проблема кадрів. Кадрове забезпечення, на жаль, не встигає за таким розвитком — це один бік медалі. І другий бік медалі, про що я сьогодні з тривогою прочитав в інтерв’ю відомого спеціалі­ста в цій сфері, академіка Івана Васильовича Сергієнка, директо­ра Інституту кібернетики ім. В.М. Глушкова, генерального дирек­тора Кібернетичного центру Національної академії наук України. За його оцінками, з великої і, здавалося б, достатньої кількості відповідних спеціалістів, яких щороку випускають наші вузи, лише 15–20 відсотків можуть працювати на достатньому рівні. Решту, як кажуть, потрібно “дотягувати”, вчити, перевчати, а отже — додат­ково витрачати кошти. Тобто йдеться про ефективність тих, хто здобуває вищу освіту.

Ви розумієте, у нас вищі навчальні заклади виникають вже навіть у селах і можуть навчати будь-якій спеціальності, у тому числі у сфері ІТ-технологій. Тому сьогодні ми маємо поговорити про проблеми. Передусім прошу промовців зосередити увагу на тому, що залежить безпосередньо від Верховної Ради України. А Верховна Рада України, я вам нагадаю, є вищим законодавчим органом. Тобто від Верховної Ради України, від ваших рекоменда­цій, від того, що ми порадимо, порекомендуємо для парламента­ріїв, залежатиме законодавче забезпечення розвитку цієї сфери.

На думку спеціалістів, у законодавчому забезпеченні ІТ-сфе­ри потрібно зробити два кроки: прийняти закон про економічний експеримент і підтримку розвитку індустрії програмного забезпе­чення та внести відповідні необхідні зміни до Податкового кодек­су, щоб простимулювати розвиток цієї перспективної сфери.

У роботі парламентських слухань беруть участь народні депутати, представники органів виконавчої влади, Національної академії наук і галузевих академій наук, провідні вчені, освітяни та фахівці.

Враховуючи те, що індустрія програмного забезпечення в Україні розвивається переважно зусиллями не державних, а при­ватних компаній, сьогодні тут присутні чимало представників компаній, які займаються IТ-бізнесом.

У зв’язку з тим що сьогодні розглядається саме таке питан­ня, на сайті Верховної Ради (я наголошую для тих, хто нас слухає) здійснюється пряма трансляція парламентських слухань в режимі он-лайн. Традиційно також відбувається пряма трансляція на те­леканалах “Рада” і “Перший національний”.

Усім учасникам парламентських слухань розданий проект рекомендацій, які має прийняти Верховна Рада України за резуль­татами нашої сьогоднішньої розмови, тому я прошу уважно його подивитися, а тих, хто братиме участь в обговоренні, — висловити пропозиції до цих рекомендацій.

У разі якщо хтось не зможе виступити, але має ідеї — будь ласка, ви можете передати їх працівникам секретаріату профіль­ного комітету, які знаходяться справа від мене або зліва від вас у нижній ложі. Звертаюся також до тих, хто не встигне виступити протягом відведеного часу (бо, ще раз наголошую, о 18 годині ми закінчимо парламентські слухання). Тексти своїх виступів можете подати до секретаріату. За результатами нашої розмови ми ви­пустимо видання, тож навіть невиголошені виступи будуть вклю­чені до матеріалів парламентських слухань.

У зв’язку з тим що в сесійній залі зібралися представники, які дуже добре знають і розуміють, що таке техніка, я вам нага­дую, що таймер у нас відраховує час, що залишається до кінця виступу, а регламент виступу — 5 хвилин. За 30 секунд до завер­шення виступу лунає сигнал, і на шостій секунді шостої хвилини вашого виступу мікрофон буде автоматично вимкнений. Прошу вас не просити мене ще раз його увімкнути. По-перше, той, хто виступає, завжди хоче сказати якомога більше. Отже, я вам ре­комендую починати з того, чим ви хотіли б завершити свій виступ, бо завжди на завершення лунають найкращі думки. А по-друге, кожного промовця прошу не забувати, що, крім вас, є ще п’ять десятків людей, які також мають що сказати. Тому, перебираючи час, ви забираєте його в когось іншого.

Таким чином, переходимо до реалізації програми наших парламентських слухань. Спочатку ми заслухаємо доповідь від Кабінету Міністрів України і співдоповідь від профільного комітету. Для доповіді надається 20 хвилин, для співдоповіді — 15 хвилин. У разі якщо ви матимете запитання до доповідача чи співдопо­відача, передайте їх, а наприкінці слухань, коли будемо підбивати підсумки нашої розмови, ми надамо можливість відповісти на запитання.

Отже, запрошую до слова Володимира Петровича Семино­женка, голову Державного агентства з питань науки, інновацій та  інформатизації України. Будь ласка, Володимире Петровичу, 20 хвилин.

 

СЕМИНОЖЕНКО В.П., голова Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації України. Шановний Адаме Івановичу! Шановні колеги! Наше головне завдання, що міститься в усіх рішеннях, які приймалися свого часу (Національна програма інформатизації, законодавчі акти щодо розвитку інформаційного суспільства), полягає в тому, що у 2015 році ми дійсно провинні мати інформаційне суспільство.

Інформатизація — один з головних стартових майданчиків, фундаментів, з яких ми можемо не тільки рухати вперед економіку і робити її конкурентоспроможною, а й якісно змінювати життя і  навіть у цивілізаційному виборі шукати вже інші аспекти щодо наших цінностей.

Проте сьогодні йдеться про більш конкретні завдання. Індустрія програмного забезпечення (про це дуже яскраво і чітко сказав Адам Іванович у вступному слові) за останні десятиліття стала однією з найрентабельніших, якщо говорити про статистику, про економічні показники, і швидко зростаючою галуззю світової економіки завдяки своїм специфічним можливостям. Насамперед це поєднання не надто великих капітальних вкладень, на відміну від інших галузей, та інтелектуальних можливостей. Отож завдяки досить потужній інтелектуальній спадщині, яка дісталася Україні, ми маємо можливість розвивати цю сферу, яку всі вже називають галуззю.

Український ринок програмного забезпечення не тільки характеризується тими показниками, які сьогодні вже називали, це галузь, що має рекордні темпи зростання. Навіть у післякри­зовий період, у 2009 році, ми мали зростання на рівні 32 відсотки, у 2010 році — 40 відсотків, за перше півріччя 2011 року — зростан­ня більш як 40 відсотків порівняно з 2010 роком. За результатами року очікуємо не менше 40 відсотків зростання. І якби продовжу­валася дія законодавчих норм щодо звільнення від ПДВ послуг у сфері інформатизації, я прогнозую, що темпи зростання галузі становили б 50 відсотків і більше.

Чому ця галузь приваблива? Якщо говорити про економіку України, яка, на жаль, має недостатньо привабливу структуру щодо високотехнологічних складових, то цей напрям є абсолютно хрестоматійним шостим технологічним укладом. А якщо мати на увазі, що галузь сприяє розвитку інших сфер високотехнологічних послуг, то це і основа для розвитку сьомого технологічного укла­ду, яким на сьогодні захоплений увесь світ.

В Україні існують всі необхідні передумови для більш повної реалізації потенціалу індустрії програмного забезпечення: тради­ційно сильна фундаментальна математична база в системі вітчиз­няної освіти, позитивні результати діяльності українських компаній на міжнародному ринку програмного забезпечення та ІТ-аутсор­сингу, фундаментальні наукові досягнення у сфері інформатики, системного аналізу, моделювання та програмування. Ми часто говоримо (і це дійсно не просто слова), що це та цінність, яку ми повинні конвертувати в наші успіхи. Якщо в Україні є школа Глушкова, це означає, що держава має залишатися серед світо­вих лідерів у цьому напрямі.

Я не буду повторювати те, що сказав Адам Іванович, можу лише додати, що, на жаль, на сьогодні ми не маємо чіткого по­казника обсягу валютної виручки від експорту програмного про­дукту. Згідно із статистичними даними, це більше 1 мільярда до­ларів США, але, за різними оцінками, насправді сума значно біль­ша. У цьому, напевно, якраз і полягає головна проблема, яку можна розв’язати у стінах Верховної Ради України, — потрібно вдосконалити наше законодавство, яке не тільки має дати по­штовх для розвитку індустрії програмного продукту, а й легалізу­вати цю сферу в інтересах держави, в інтересах кожної компанії, що працює в цій галузі, і кожного працівника ІТ-компаній.

І наостанок хочу наголосити. За результатами досліджень компанії Gartner, Україна входить до п’ятірки світових лідерів за обсягом експорту програмних продуктів, поступаючись Індії, Китаю, Росії та випереджаючи Бразилію. На думку незалежних експертів, українська ІТ-сфера лідируватиме в переліку найбільш перспективних галузей економіки протягом найближчого десяти­ліття, і свідченням цього є парламентські слухання, що фактично окреслюють усі ті завдання, які ми спільно маємо вирішити протя­гом найближчих 5–10 років.

На жаль, існують чинники, які стримують розвиток галузі. Насамперед це істотні недоліки в податковій та інвестиційній політиці. Якщо інші країни, зацікавлені в лідерстві на ринку висо­ких технологій, зменшують податковий тиск на ІT-бізнес, то ми, на жаль, м’яко кажучи, поки що не йдемо цим шляхом. У результаті неузгоджених дій різних відомств, як ми пам’ятаємо, 19 травня 2011 року були внесені зміни до Податкового кодексу України, якими затверджено ставки вивізного (експортного) мита на деякі види зернових культур та внесено зміни щодо оподаткування про­дуктів і послуг ІT-сфери.

Не будемо досліджувати цей випадок, але є абсолютно чіткі заяви та прагнення депутатського корпусу, ініціативних груп ІT-спільноти, є абсолютно чітка позиція уряду, що ми будемо віднов­лювати випадково втрачене, на жаль, у той день. І це особиста позиція Прем’єр-міністра України, яку він виголошував декілька разів, зокрема на міжнародному науковому конгресі з розвитку ін­формаційно-комунікаційних технологій та інформаційного суспіль­ства в Україні.

Високий рівень обов’язкових відрахувань до соціальних фондів та вагоме податкове навантаження за значної частки ви­трат на оплату праці (оплата праці має бути міжнародного рівня, а  якщо ні, то ніхто не працюватиме в наших компаніях, підуть в  іноземні) гальмують легальний ІТ-бізнес українських компаній на міжнародному ринку, на українському ринку, конкурентний тиск на якому є дуже високим.

Між тим, такі країни-конкуренти в доброму розумінні, як Індія, Росія, Білорусь (добре, що є конкуренція, це тонізує і три­має нас у спортивній формі, аби ми досягали кращого рівня), цілеспрямовано створюють режим найбільшого сприйняття для розвитку індустрії програмної продукції.

Наприклад, у Білорусі прийнята спеціальна урядова програ­ма, якою компанія у сфері інформаційних технологій звільняється від сплати податку на прибуток, ПДВ на товари і послуги індустрії, податок на доходи фізичних осіб, отриманих у вигляді зарплати, сплачується у розмірі 9 відсотків, а обов’язкові соціальні страхові платежі встановлені на рівні 30 відсотків розміру середньої зар­плати в державі. І білоруси пишаються своїм парком високих тех­нологій, який дуже динамічно розвивається, виходячи на зовнішні ринки. Такі приклади можна наводити майже щодо всіх країн, які ми сьогодні згадали і які вийшли на велике світове змагання в цій галузі.

Подальше нехтування створенням належних правових та економічних умов для стимулювання розвитку індустрії програмної продукції в Україні може спричинити вже протягом найближчих п’яти-семи років втрату ринків збуту, виїзд висококваліфікованих фахівців за кордон, вихід з України великих компаній і глибоку тінізацію малого та середнього бізнесу. Це неприпустимий сцена­рій, і, безумовно, ми його взагалі виключаємо з розгляду.

Щодо державної підтримки індустрії програмного забезпе­чення. Для забезпечення максимального зростання вітчизняної індустрії програмного забезпечення необхідно створити принайм­ні рівні можливості з провідними країнами світу, а в ідеалі — на­віть кращі.

Одним з вагомих кроків, зроблених останнім часом у цьому напрямі, стало розроблення проектів законів про економічний експеримент щодо створення сприятливих умов для розвитку в Україні індустрії програмної продукції та про внесення змін до Податкового кодексу України щодо економічного експерименту стосовно створення сприятливих умов для розвитку в Україні інду­стрії програмної продукції, спрямованих на вирішення актуальних питань законодавчого регулювання розвитку індустрії програмно­го забезпечення. Передбачено встановлення особливого порядку сплати податків та платежів для підприємців та підприємств у сфері інформатизації, що сприятиме їхній легалізації. Для уча­сників експерименту встановлюються спеціальні ставки загально­обов’язкових платежів, зокрема: податок на прибуток у розмірі 16 відсотків, єдиний внесок на загальнообов’язкове соціальне страхування в розмірі 36,7 відсотка суми, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, помноженим на кількість найманих працівників, податок на доходи фізичних осіб у формі заробітної плати у розмірі 10 відсотків.

Думаю, що всі присутні в цьому залі — не випадкові люди. Фактично в усіх громадських організаціях, серед представників  ІТ-бізнесу відбулося дуже ретельне обговорення і запропоновано найбільш оптимальні умови. Це не просто створюються пільги, щоб щось недорахував державний бюджет, навпаки, йдеться про оптимальний розмір сум, що надасть значного додаткового ім­пульсу до зростання і водночас забезпечить збільшення відраху­вань до державного бюджету, соціальних фондів.

Вищезгаданими законопроектами передбачені також запро­вадження Єдиного державного реєстру учасників економічного експерименту у сфері індустрії програмної продукції та державне планування підготовки кваліфікованих кадрів у сфері індустрії програмної продукції.

Маю сказати, що уряд цього року (можливо, представник Міністерства освіти скаже про це) вже розробив план термінових дій, аби виправити ситуацію, оскільки є велика кількість вакансій у  багатьох ІТ-компаніях, особливо провідних, що не дає змоги повною мірою розвиватися цій галузі.

Наочним прикладом ефективності встановлення преферен­цій для індустрії програмного забезпечення є звільнення від сплати ПДВ. До речі, таке звільнення забезпечить більш прозору сплату податків усіма учасниками ринку, з якими укладені госпо­дарські договори чи контракти на ІТ-послуги. Це було перед­бачено Податковим кодексом, така норма діяла упродовж першо­го півріччя 2011 року. За цей період, як я вже казав, зростання галузі становило 48 відсотків. Податковим кодексом було зменше­но податкове навантаження на ІТ-бізнес, сума сплачених податків до зведеного бюджету в першому кварталі 2011 року (коли було звільнено від ПДВ підприємства, що надають ІТ-послуги) збільши­лася порівняно з відповідним періодом минулого року (це був скромний перший крок) на 67,6 мільйона гривень. Якщо б такий стан справ зберігався й надалі, гадаю, ця сума збільшилася б і в 10, і в 100 разів.

Щодо стану забезпеченості органів державної влади ліцен­зійним програмним забезпеченням. В органах виконавчої влади використовується близько 1,5 мільйона примірників комп’ютерних програм, певна частина яких і досі залишається неліцензованою. Переважна більшість комп’ютерних програм належить до пропріє­тарного програмного забезпечення, близько 50 відсотків комп’ю­терних програм належить до операційних систем, офісних додат­ків, виробником яких є корпорація Міcrosoft.

Найбільша частина неліцензованих комп’ютерних програм припадає саме на операційні системи та офісні додатки. Відпо­відно до загальноусталеної практики в Україні, у тому числі в ор­ганах державної влади та державних установах, використовується саме пропрієтарне програмне забезпечення, що призводить до постійного збільшення витрат на його закупівлю та адаптацію. Відповідно треба сплачувати за ліцензії.

Міжнародна практика свідчить, що використання програм­ного забезпечення з відкритим кодом замість пропрієтарного дає змогу досягти значного скорочення витрат, у декілька разів. Тому Україна має зайняти більш активну позицію щодо стимулювання та державної підтримки сегмента ринку з розроблення та впро­вадження програмного забезпечення з відкритим кодом. Це саме ваша позиція, я знаю про це.

Уряд розробив і затвердив Державну цільову науково-технічну програму використання в органах державної влади про­грамного забезпечення з відкритим кодом на 2012–2015 роки, яка вже оприлюднена. Програма спрямована на створення умов для використання такого програмного забезпечення, зважаючи на його функціональні можливості, що дає змогу забезпечити оптимізацію витрат бюджетних коштів та досягти успіху в розв’язанні пробле­ми використання неліцензованого програмного забезпечення. Реалізація програми зменшить навантаження на державний бю­джет щонайменше на 80 відсотків.

І коли чується критика, що не будуть платити за ліцензійний продукт, а замість того уряд запроваджує програму, то це, звісно, не так. Права в Україні мають дотримуватися, умови мають вико­нуватися, і ніхто нікого не витіснятиме. Є вільний конкурентоспро­можний ринок, і кожний знайде там своє місце.

Підготовка спеціалістів IT-сфери, випуск IT-фахівців для індустрії програмного забезпечення, на жаль, значно відстають від потреб IT-бізнесу за кількістю і якістю, а також не відповідають структурі та переліку пропозицій на ринку праці IT-галузі. У нас відбулося багато засідань «круглих столів», громадських обгово­рень з цієї проблематики. Фактично, картина зрозуміла, навіть шляхи реалізації. Необхідно, щоб був не лише план дій уряду, а й цілісна велика серйозна програма.

За статистикою, тільки кожен четвертий випускник IT-спе­ціальності влаштовується працювати за фахом, що є дуже низь­ким показником. Причина не в тому, що державна підтримка під­готовки фахівців не узгоджується з IT-галуззю. Кожен вуз орієнту­ється на це, але, на жаль, коефіцієнт корисної дії, коли підготов­лений випускник приходить на роботу в компанію і з першого дня може ефективно працювати, м’яко кажучи, невеликий.

Тому багато з вас, як Олександр Кардаков, створюють свої центри, де готують спеціалістів, розміщують свої центри при ка­федрах різних навчальних закладів, як це робить член-кореспон­дент Національної академії наук Михайло Федорович Бондаренко у Харківському національному університеті радіоелектроніки. Не буду довго розповідати, проблема є, її треба вирішувати.

Більше того, унікальна ситуація склалася в цій галузі: потрібно підготувати фахівця, і ринок за умови чітких правил гри, організованих державою, дасть значний поштовх розвитку еконо­міки, що важко порівняти з іншими галузями. За збереження існу­ючих темпів до 2016 року може бути створено ще як мінімум   168–200 тисяч робочих місць. Ми по-різному рахували. Якщо, скажімо, прогнозувати зростання в розмірі 40 відсотків (якщо бу­дуть прийняті вищезазначені законопроекти), то у 2015–2016 ро­ках експорт програмного забезпечення може зрівнятися з рівнем експорту металургійної промисловості.

На завершення такі висновки. Індустрія програмного забез­печення є одним з найбільш динамічно зростаючих секторів національної економіки. Збереження високих темпів зростання в цій сфері позитивно впливатиме на структуру національної еко­номіки, динаміку розвитку ринку праці, бюджетне наповнення і торговельний баланс. Ми дуже часто забуваємо, що шляхи по­долання негативного торговельного балансу України — це не ли­ше імпортозаміщення, а й симетричний розвиток експорту. І саме продукція ІТ-сфери є нашою провідною експортною позицією.

Зростає конкуренція на міжнародних ринках програм­ного  забезпечення. Цілеспрямована політика країн — конкурентів України щодо зменшення податкового навантаження на IT-сектор загрожує втратою ринків українськими компаніями. Отже, існує нагальна необхідність створити сприятливі умови для розвитку індустрії програмного забезпечення в Україні. Для цього необ­хідно визначити пріоритетні напрями розвитку індустрії програм­ного забезпечення на період до 2015 року (нагадаю, що саме Верховна Рада визначила цю галузь пріоритетною серед інших сфер науки та інновацій), прискорити прийняття законопроектів №8267 і №8268, активізувати розвиток електронних секторів еко­номіки (електронної торгівлі, електронного банкінгу, електронної біржі).

Як ви знаєте, такі ініціативи є у Національного банку, в уряді готується масштабна програма щодо створення “єдиного вікна” електронної звітності. У понеділок на засіданні уряду я звітував щодо програми “Електронний уряд”, про наші найближчі плани. Необхідно посилити координацію… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має голова Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти Максим Георгійович Луцький. Будь ласка, 15 хвилин. За ним виступатиме Суліма.

 

ЛУЦЬКИЙ М.Г., голова Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти (Партія регіонів). Добрий день. Шановні колеги! Шановний Адаме Івановичу! Надзвичайно приємними є така увага і цікавість до цих парламентських слухань. І, чесно кажучи, ми прийшли більше послухати вас, що нам робити, адже ми справді хочемо досягти певних зрушень у цій галузі. Врахо­вуючи обмаль часу, розповім тезово, що вже зроблено, що плану­ємо зробити, висловлю наше бачення, щоб потім у цьому кон­тексті поєднати точки зору і почати спільно працювати в цьому напрямі.

Отже, проведення парламентських слухань на тему: “Створення в Україні сприятливих умов для розвитку індустрії програмного забезпечення” є результатом непересічної уваги активної частини громадян до проблем побудови інформаційного суспільства. Розгляд даного питання отримав значний резонанс серед освітян, програмістів, науковців.

Згідно з дослідженням, проведеним Всесвітнім економічним форумом щодо інформаційно-комунікаційних технологій як каталі­затора розвитку, під час рецесії країнами з потужною, стабільною економікою є ті, які мають високий рівень комп’ютерної грамот­ності та впровадження інновацій. Тобто спостерігається пряма за­лежність між рівнем розвитку інформатизації суспільства та рів­нем конкурентоспроможності держави.

Індустрія інформаційних технологій як реальна галузь світо­вої економіки забезпечує роботою майже 9 мільйонів високоопла­чуваних кваліфікованих фахівців. Проте українська галузь про­грамного забезпечення сформувалася стихійно, практично за від­сутності державної підтримки, завдяки інтелектуальній активності високоосвіченої частини суспільства та пошуку можливостей для існування за рахунок експорту власних здібностей.

За статистикою, в Україні на ІТ-ринку працюють майже 2 тисячі компаній. Їхній сукупний обсяг валового доходу за рік ста­новить близько 12 мільярдів гривень, середній приріст доходу — 30–40 відсотків. Кількість персоналу, зайнятого в ІТ-індустрії, ко­ливається від 150 до 200 тисяч осіб. Завдяки цій сфері українці забезпечують достаток своїх сімей, виховують дітей, купують про­дукти, оплачують послуги, тобто розвивають економіку. Водночас держава не в змозі забезпечити робочими місцями значну части­ну населення, запобігти зростанню безробіття.

Індустрія програмного забезпечення, як правило, є високо­рентабельною. Однак державна підтримка її розвитку, яка, до речі, може викликати і певний спротив, усе-таки видається стра­тегічно необхідною, адже це дасть змогу Україні вийти з кризи, модернізувати більшість сфер життя українського соціуму, задо­вольнити вимоги суспільства в підвищенні якості життя людей і посісти гідне місце серед країн — лідерів у світовому поділі праці.

Розуміючи важливість інформатизації, розвитку модерні­заційного потенціалу інформаційно-комунікаційних технологій для держави і суспільства, Верховна Рада України ще в 1998 році ухвалила два основоположних закони в галузі інформатизації — “Про Концепцію Національної програми інформатизації” та “Про Національну програму інформатизації”. Слід зазначити, що ці за­кони були першими на пострадянському просторі у сфері інформатизації.

У 2007 році прийнято Закон України “Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 ро­ки”, де розвиток інформаційного суспільства та необхідність впро­вадження новітніх інформаційних технологій в усі сфери суспіль­ного життя і в діяльність органів державної влади та органів міс­цевого самоврядування чітко визначені пріоритетними напрямами державної політики.

Значна увага стимулюванню розвитку наукових технологій та  інноваційної сфери, до якої належить індустрія програмного забезпечення, приділена у Програмі економічних реформ Прези­дента України “Заможне суспільство, конкурентоспроможна еко­номіка, ефективна держава”. Питання здійснення якісної держав­ної інформаційної політики на шляху до побудови інформаційного суспільства висвітлено також і в посланні Президента до україн­ського народу від 3 червня 2010 року.

У розвиток завдань щодо реалізації положень Програми економічних реформ Президента України Верховна Рада України у вересні 2010 року прийняла в новій редакції Закон України “Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки”, а у вересні 2011 ро­ку ухвалила Закон України “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні”.

На реалізацію цих законів Кабінет Міністрів України визначив пріоритетні напрями щодо розвитку індустрії програмного забез­печення, сформовані в Постанові “Про затвердження переліку пріоритетних тематичних напрямів наукових досліджень і науково-технічних розробок на період до 2015 року”. Серед них — інте­лектуальні інформаційні та інформаційно-аналітичні технології, суперкомп’ютерні програмно-технічні засоби, grid- та cloud-тех­нології, засоби розробки програмних продуктів і систем, техноло­гії та засоби математичного моделювання, оптимізації та систем­ного аналізу розв’язання надскладних завдань державного зна­чення, технології та інструментальні засоби електронного уряду­вання, системи підтримки прийняття рішень, ситуаційні центри.

У вересні цього року уряд затвердив Державну програму розвитку внутрішнього виробництва, згідно з якою передбачено розробити державну цільову програму розвитку технологій вироб­ництва програмного забезпечення на довгостроковий період — до 2030 року.

Шановні учасники парламентських слухань! Немає сумніву в  тому, що інформаційні технології належать до пріоритетних напрямів державної науково-технічної та інноваційної політики. Проте за умов недостатньої координації зусиль органів державної влади, розпорошеності фінансування та у зв’язку з дуже широки­ми спектром і номенклатурою компонентів ІТ-забезпечення під­тримка цього пріоритету є значною мірою декларативною.

Як свідчить досвід контрольної діяльності парламенту та його комітетів, у державі існує значна невідповідність між за­декларованою і здійснюваною політикою. Так, у Законі України “Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки” визначено, що обсяг коштів, спрямований на реалізацію кожного з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, щороку визначається законом про Державний бюджет України. Однак у бюджетах попередніх років ці кошти не були передбачені. Вперше у Державному бю­джеті України на 2012 рік буде передбачено на ці цілі 137 мільйо­нів гривень.

З цього приводу викликають тривогу подання до парламенту пропозиції про скасування Загальнодержавної комплексної про­грами розвитку високих наукоємних технологій та стан реалізації Закону України “Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки”.

Очевидно, що такий стан справ призведе до зниження позиції України у світових рейтингах щодо формування інформа­ційного суспільства. За останні декілька років відповідно до гло­бального індексу конкурентоспроможності відбулося зниження позиції України з 72 до 89 місця. Згідно з черговим щорічним дослідженням, проведеним Всесвітнім економічним форумом, у якому країни ранжовані відповідно до “індексу мережі готовно­сті”, Україна опустилася ще на 28 пунктів, тобто з 62 на 90 місце. Зниження позиції України у світових рейтингах — небезпечний фактор, який значною мірою є наслідком недосконалої державної політики у сфері розвитку національної ІТ-індустрії та неврахуван­ня об’єктивних закономірностей розвитку економіки і суспільства.

Шановні колеги! Серед проблем, що впливають на розвиток ІТ-сектора, потрібно виокремити кілька питань. Питання перше — правове регулювання, що має полягати не тільки в законодавчому закріпленні пріоритетних напрямів державної політики в даній сфері, а й у стандартизації діяльності цієї індустрії. Необхідно за­безпечити пряме введення в дію декількох десятків міжнародних стандартів у галузі програмування. У цьому напрямі спостері­гається певне покращення. Кабінет Міністрів України 12 серпня 2009 року прийняв Постанову “Про затвердження загальних вимог до програмних продуктів, які закуповуються та створюються на замовлення державних органів” №869, але цей нормативно-правовий документ передбачає досить обмежене коло об’єктів, на яких поширюється регулювання.

Друге питання — кадрове та інвестиційне забезпечення. У цьому контексті доречно згадати про національні школи програ­мування, які практично не задіяні в національній економіці. Украй незадовільно здійснюється фінансування Національної програми інформатизації, державних науково-технічних програм, немає дер­жавного замовлення на розроблення та впровадження національ­них операційних систем, систем управління базами даних, пакетів прикладних програм тощо.

Така кадрова та інвестиційна політика щодо вітчизняної індустрії програмної продукції в умовах, коли ця індустрія пере­буває на стадії становлення і активного розвитку, призвела до негативних наслідків. Україна фактично стала донором фахівців та  інтелектуального продукту. Згідно з даними інтернет-видання Goaleurope.com, провідного експерта російського та східноєвро­пейського ринків програмного забезпечення, офшорний аутсор­синговий ринок України останніми роками зріс на 47 відсотків. При цьому щороку на ринок праці виходять близько 30 тисяч ви­пускників вузів — фахівців у сфері ІТ-технологій.

Третє питання, яке потребує розгляду, — інноваційний роз­виток. Розроблення та впровадження інноваційних інформаційно-комунікаційних технологій потребують наявності власного мате­ріального виробництва, що є показником розвинутості технологіч­ної бази для виробництва апаратного забезпечення.

Четверте. В Україні Державна служба інтелектуальної влас­ності веде Реєстр виробників та розповсюджувачів програмного забезпечення, до якого, станом на листопад 2011 року, включено 1468 фірм. Однак лише близько 30 відсотків з них представляють інтереси національних виробників програмного забезпечення.

П’яте питання — конкуренція. Українські ІТ-компанії бе­руть  безпосередню участь у світовому розподілі праці, рівень експортної складової є досить високим. Наприклад, у Львові за­мовлення для США становить 50 відсотків, для європейського ринку — 30–40 відсотків. Загалом експорт послуг становить бли­зько 9,5 мільярда гривень, що дорівнює 80 відсоткам загального доходу ІТ-індустрії.

Шосте питання — попит, що відображає внутрішню і зовніш­ню затребуваність ІТ-продукції. У рамках аналізу даного фактора необхідно зважати насамперед на внутрішній попит на інфор­маційно-комунікаційні технології. Структура споживання ІТ-послуг на  внутрішньому ринку така: фінансовий сектор — 25 відсот­ків,  телекомунікації, ПЕК, державний сектор — відповідно 13, 11 і 10 відсотків, освіта — лише 3 відсотки, медицина та сільське гос­подарство до цього процесу зовсім не залучені.

Якщо візьмемо до уваги результати моніторингу використан­ня програмного забезпечення, то побачимо, що в органах дер­жавної влади використовується 750 тисяч комп’ютерних програм, з яких 8,5 відсотка — серверне програмне забезпечення, більше 90 відсотків — програмне забезпечення комп’ютерів загального призначення і лише 1,2 відсотка — програмне забезпечення, роз­роблене на замовлення органів державної влади. За даними ін­вентаризації, 2011 року в органах виконавчої влади використову­ється 45,5 відсотка неліцензованих комп’ютерних програм. Згідно з фінансовими пропозиціями правонаступників цих програм їх ле­галізація обійдеться державі у майже 2 мільярди гривень.

З огляду на це, суть обговорення проблеми полягає не  тільки у створенні системи сприятливих умов для цієї сфери, а  й у зміні діалогу між державою та суспільством на шляху до побудови інформаційного суспільства та формування економіки знань.

Зрозуміло, що проблеми, пов’язані з побудовою інформа­ційного суспільства, мають розв’язуватися комплексно. Для цього на державному рівні має бути сформована науково обґрунтована Національна стратегія розвитку індустрії програмного забезпечен­ня, в якій необхідно передбачити механізми підтримки та держав­ного стимулювання не самої індустрії, а її розвитку. В основу вироблення національної стратегії має бути покладено аналіз заходів і форм ефективного стимулювання фірм з розроблення програм, самих програмістів чи продукції, тобто комп’ютерних програм, або попиту споживачів комп’ютерних програм. Очевид­но, такий аналіз має враховувати слабкі і сильні сторони ІТ-інду­стрії в Україні, її можливості та загрози. Отже, сформована Націо­нальна стратегія розвитку індустрії програмного забезпечення має лягти в основу Концепції інформатизації і здійснюватися шля­хом концентрації всіх зусиль держави на підтримку інноваційного розвитку ІТ-сфери.

Головним завданням підтримки ІТ-сфери в Україні має бути перехід від мануфактурного і кустарного виробництва програмних засобів до індустріального виробництва програмних продуктів. Успіх у створенні потужної індустрії програмного забезпечення може бути досягнуто лише за ефективної взаємодії держави, нау­ки і бізнесу. Наше завдання — забезпечити умови для такої взає­модії і все, що ми можемо для цього зробити. Саме задля цього ми сьогодні й зібралися.

Сподіваюся, що думки і пропозиції учасників парламент­ських слухань допоможуть вирішити цю життєво важливу для держави проблему.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Сигнал свідчить про те, що співдопо­відач зекономив 30 секунд.

Слово має Євген Миколайович Суліма, перший заступник міністра освіти і науки, молоді та спорту України. За ним виступа­тиме Загородній.

 

СУЛІМА Є.М., перший заступник міністра освіти і науки, молоді та спорту України. Шановні колеги! Шановний Адаме Івановичу! Програмна індустрія — невід’ємна складова інформа­ційно-комунікаційного всесвіту. Вона створює можливості для організації інтелектуальних інформаційних середовищ в освіті, спроможних надати доступ до сучасних інформаційних ресурсів, тримати високий рівень інформаційного забезпечення навчаль­ного процесу.

Разом з тим освітня галузь є не тільки активним користу­вачем програмних продуктів, а й фактично опорою програмної індустрії. Як надійна опора вона має чотири реперні точки. Пер­ша  — освіта є величезним ринком збуту програмної продукції. Друга — освіта створює умови для розроблення програмних про­дуктів у навчальних закладах. Третя — освіта готує спеціалістів для програмної індустрії. Четверта — в освіті розробляється нау­кове та навчально-методичне забезпечення підготовки спеціалі­стів програмної індустрії.

Чотири реперні точки розвитку програмної індустрії підтри­мані заходами таких державних цільових програм з матеріально-технічного оснащення і модернізації ресурсного забезпечення системи освіти, як Комплексна програма забезпечення загально­освітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладів сучас­ними технічними засобами навчання з природничо-математичних і технологічних дисциплін, Державна цільова програма впрова­дження у навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів інформаційно-комунікаційних технологій “сто відсотків” на період до 2015 року. Виконання зазначених програм здійсню­ється в межах коштів, передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, та за кошти місцевих бюджетів на поточний рік з урахуванням стратегій соціально-економічного розвитку регіонів.

Першою реперною точкою, як я вже сказав, є освіта як ри­нок програмної індустрії. Станом на 1 вересня 2011 року, в Україні нараховується 19 815 загальноосвітніх навчальних закладів. За пе­ріод з 2000 до 2011 року у закладах першого, другого і третього рівнів системи освіти встановлено близько 19 тисяч навчальних комп’ютерних комплексів, з них за кошти державного бюджету — 18 537. Завдяки цьому значно зросла частка загальноосвітніх на­вчальних закладів, оснащених навчальними комп’ютерними комп­лексами — з 47,5 відсотка у 2005 році до 94,6 відсотка у 2011 році.

Крім того, з ініціативи Президента України до кінця поточ­ного року кожна школа-інтернат, спеціалізована школа для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, отримають по одному інноваційному навчальному комп’ютерному комплексу на основі сучасних портативних комп’ютерів з вичерпним набором програмного забезпечення. А це загалом ще 357 таких комплек­сів. За рахунок цього співвідношення кількості учнів до кількості комп’ютерів у загальноосвітніх навчальних закладах у цілому по Україні скоротиться з 29 до 27, що є одним із завдань програми.

Друга реперна точка — освіта створює умови для розроб­лення програмних продуктів у навчальних закладах. Комплектність і вимоги до програмного забезпечення, що має початися з ком­п’ютерного комплексу, визначаються обов’язковими вимогами на­вчальної програми з предмета “Інформатика” для загальноосвітніх навчальних закладів і переліками рекомендованого програмного забезпечення для вивчення передбачених програмою тем на різ­них рівнях. На меті — створення умов для багатоцільового використання комп’ютерних комплексів під час позаурочної роботи і набуття учнями знань.

Завдання збереження і розвитку вітчизняного інтелекту­ального потенціалу, удосконалення форм і змісту навчального процесу передбачають оснащення навчальних закладів не лише сучасними апаратними засобами інформаційних технологій, а й не­обхідними програмними продуктами навчального і загального призначення.

Зважаючи на фактичне становище матеріально-технічного забезпечення навчальних закладів сучасною комп’ютерною техні­кою, міністерство підготувало і подало пропозиції до проекту Дер­жавного бюджету України на 2012 рік щодо виділення бюджетних коштів у розмірі 120 мільйонів гривень для забезпечення більш як 850 загальноосвітніх навчальних закладів навчальними комп’ютер­ними комплексами та для обладнання близько 200 загально­освітніх навчальних закладів серверним устаткуванням, серверним та програмним забезпеченням.

Хочу зазначити, що основним пріоритетом держави залиша­ється забезпечення конституційного права її громадян на безо­платну загальну середню освіту. І підтримуючи законопроекти про економічний експеримент щодо створення сприятливих умов… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Ви підтримуєте законопроекти, ми це зрозуміли. Сідайте, будь ласка.

Слово має Анатолій Глібович Загородній, віце-президент Національної академії наук України, академік НАНУ. За ним висту­патиме Роєнко.

 

ЗАГОРОДНІЙ А.Г., віце-президент Національної академії наук України. Вельмишановний Адаме Івановичу! Вельмишановні учасники парламентських слухань! Насамперед хочу зазначити, що Національна академія наук України вважає вкрай актуальним і   важливим розгляд на парламентських слуханнях питання розвитку індустрії програмного забезпечення як ключової складо­вої сучасних інформаційних технологій. Високотехнологічні країни (США, країни Європейського Союзу, Японія, Китай, Росія) визна­чили розроблення програмного забезпечення одним з най пріори­тетніших стратегічних напрямів свого розвитку і докладають знач­них зусиль у конкурентній боротьбі за лідерство.

Є усвідомлення важливості цього питання і в Україні. Проце­си інформатизації дедалі глибше проникають в усі сфери нашого життя. І про це, зокрема, свідчать приклади, наведені в доповіді головою Держінформнауки академіка Семиноженка.

Однак порівняно з іншими країнами Україна, з точки зору розвитку індустрії програмного забезпечення, далеко не в ліде­рах. Більше того, навіть з існуючими темпами зростання держава приречена на відставання. І головною підставою для такого пе­симістичного прогнозу є те, що в Україні так і не сформована комплексна та цілісна політика розвитку галузі. Про це вже, вла­сне, сказав Володимир Петрович.

По суті, на цю галузь механічно поширена модель, що вико­ристовується для матеріального виробництва. Це є некоректним і  не тільки стримує розвиток інформатизації, а й призводить до серйозних негативних наслідків, а саме до виїзду кваліфікованих спеціалістів за кордон, переходу на нелегальні умови праці, а та­кож до високого рівня поширення піратства тощо. Сподівання, які покладалися на Національну програму інформатизації щодо роз­будови індустріальних засад інформаційних технологій, на жаль, не виправдалися.

Шановне зібрання! Програмні системи належать до категорії складних наукоємних продуктів, що створюються в результаті науково-технічної діяльності висококваліфікованих спеціалістів та науковців. Методологія їх створення потребує володіння фунда­ментальними знаннями з таких наукових напрямів, як математичне моделювання алгоритмів та комп’ютерних обчислень, кібернетика, системний аналіз, математична логіка тощо. Тому для забезпе­чення конкурентоспроможності вітчизняна індустрія програмного забезпечення потребує постійного та ефективного наукового супроводу.

Україна має достатній науково-технічний потенціал, зосе­реджений переважно в Національній академії наук України та вищих навчальних закладах. Поряд із значними досягненнями в  теорії програмування, є певні результати на підтримку розвитку індустрії програмного забезпечення, але реалізація наявних нау­кових досягнень у вигляді програмних продуктів, а також органі­зація їх масового впровадження науковим установам не під силу. Та це, власне, і не їхня функція. Цю роль мають виконувати інші структури, яких, на жаль, у нашій ринковій системі немає. Зокре­ма, бажано створити належні умови для відновлення активної діяльності технопарків.

З точки зору кадрового забезпечення наукового супроводу галузі, велике занепокоєння викликає стан справ з оновленням наукових кадрів у Національній академії наук України і в державі загалом. Пов’язано це з низьким притоком у науку талановитої мо­лоді. Невиправдано низька заробітна плата, відсутність перспек­тив щодо отримання житла, нестача сучасного наукового облад­нання — це основні причини, що змушують молодь, часто всупе­реч своїм бажанням і таланту, обирати інші види діяльності. Особ­ливо критична ситуація з програмістами, попит на яких на ринку праці високий, а оплата праці більш як у 10 разів вища, ніж у нау­кових установах. Самостійно наука змінити ситуацію не в змозі, потрібна екстрена допомога держави.

Шановне зібрання! Користуючись нагодою, хочу стисло поін­формувати вас, що з метою розвитку та зміцнення індустріальної комп’ютерної інфраструктури держави науковцями і спеціалістами Національної академії наук України та Міністерства освіти і науки, молоді та спорту в рамках відповідної державної цільової програ­ми створюється українська Національна grid-інфраструктура —мережа суперкомп’ютерних комплексів, об’єднаних високошвид­кісними оптоволоконними каналами передачі даних, призначена для колективного використання інтегрованого ресурсу. На сього­дні вона об’єднує більше 50 наукових та освітніх установ, ефек­тивно використовується для фундаментальних і прикладних до­сліджень у найрізноманітніших галузях. Система є складовою Європейської grid-інфраструктури і відкриває перспективи для розширення міжнародної співпраці.

І на завершення. Індустрія програмного забезпечення перебуває на початковій стадії розвитку, тому вважаємо вкрай необхідним на державному рівні розробити цілісний план заходів щодо вирішення основних питань, що стоять перед галуззю. НАНУ готова взяти активну участь у формуванні та виконанні такого плану. А законопроект про економічний експеримент щодо ство­рення сприятливих умов для розвитку в Україні індустрії програм­ної продукції ми підтримаємо (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Анатолію Глібовичу.

Слово має Микола Володимирович Роєнко, президент Асоціації “Інформаційні технології України”. За ним виступатиме Царьков.

 

РОЄНКО М.В., президент Асоціації “Інформаційні технології України”. Ассоциация “Информационные технологии Украины”, объединяющая бизнес и высшие учебные заведения, со дня своего создания в 2004 году пыталась начать диалог с государ­ством и обсудить условия ускоренного развития отрасли, пони­мая имеющийся огромный потенциал. Отрадно сознавать, что на­шлись государственные мужи среди этого депутатского корпуса, Кабинета Министров Украины, и мы сегодня в этом зале обсуждаем вопрос, касающийся будущего Украины. Здесь много людей, внесших огромный вклад в развитие отрасли.

В истории ИТ-отрасли Украины, а это очень динамичная отрасль, я выделил бы несколько этапов.

Первый этап (70–80 годы ХХ века) — расцвет кибернети­ческой науки. Украина с Кибернетическим центром широко из­вестна, разработки на мировом уровне, крупные проекты… Мы создавали трансляторы, СУБД, выпускали компьютеры. Я могу назвать проекты: система материально-технического снабжения Военно-Морского Флота СССР, где были задействованы сотни предприятий, центр находился в Киеве; система ОГАС Виктора Михайловича Глушкова, который как минимум на 30 лет предви­дел развитие отрасли.

Далее. С распадом СССР отрасль приходит в полный упа­док. Заводы, выпускающие технику, закрываются. У нас появля­ются первые компании, работающие на экспорт. Но отрасль вы­живает успешно. Здесь называли цифру — 1,5 миллиарда экспор­та, это хороший показатель. Украина завоевала стабильное, до­стойное место среди ведущих стран-экспортеров, у нас есть реальный шанс сделать Украину лидером.

Когда мы совместно с представителями исполнитель­ной власти, народными депутатами принимали активное участие в  разработке законопроектов по поддержке индустрии програм­мной продукции, то просчитывали, что даст их реализация. Здесь уже говорили, что, прежде всего, краткосрочно бюджет ничего не утратит, а долгосрочно мы можем достичь реального развития программной индустрии, сумма экспорта может превышать 10 миллиардов.

Я вспоминаю, когда впервые увидел индусов в Институте кибернетики, где начинал свою трудовую деятельность. Они вос­хищались нашими достижениями. Сумма их экспорта в то время составляла 48 миллионов долларов. Когда в 1992 году произошло становление Украины как государства, экспорт Индии оценивался в 200 миллионов, в 1996 году — 1 миллиард, в 2004 году — уже 10 миллиардов.

Что такое 10 миллиардов для нас? Сегодня 40 миллио­нов  производят экспортную продукцию на миллиард. Я думаю, в  Украине потребуется 300 тысяч специалистов, которые будут работать на экспорт. Безусловно, это реальная задача для страны такого масштаба, как Украина.

Влияние этой отрасли на другие сферы экономики повышает их конкурентоспособность. Эта отрасль сегодня изменяет общество, она делает его более открытым. Поэтому я думаю, что все присутствующие в зале депутаты, которые будут рассматривать указанные законопроекты, понимают, что это уни­кальный шанс сделать Украину известной не только в метал­лургической промышленности, сельском хозяйстве, но и в такой высокоинтеллектуальной области, как ИТ. Причем это не требует огромных инвестиций, необходимо послать сигнал инвестору, и таким сигналом будет принятие соответствующих законов. Это абсолютно реальная задача, и мы должны использовать такой шанс.

Сегодня складывается очень благоприятная международная конъюнктура, то есть надвигающаяся вторая волна кризиса уси­лит нашу конкурентоспособность. У нас есть хороший задел, у нас есть отличное географическое положение, поэтому я призываю воспользоваться этим, думать о детях и оставить им новые рабо­чие места, большие валютные поступления и конкурентоспособ­ность всей экономики (Оплески).

Спасибо.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Може, проголосуємо за закон і завершимо слухання?

Євген Ігорович Царьков, народний депутат України. За ним виступатиме Широков.

 

ЦАРЬКОВ Є.І., заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, банківської діяльності, податкової та митної політики (Комуністична партія України). Уважаемые участники парламентских слушаний! Вначале хочу сказать, почему я от имени фракции коммунистов выступил инициатором такого обсуждения. Тому есть две причины. Первая — надоело смотреть на страну, граждане которой с дипломами о высшем образовании вынуждены стоять на рынке. И вторая — я не верю в сказки о том, что благосостояние нашей страны можно повысить лопатой и де­шевой капустой. Из всех капиталов, которые сегодня есть в на­шей стране, наша фракция готова в полном составе поддержать единственный — гуманитарный. ИT-индустрия — это и есть гу­манитарный капитал нашей страны. С учетом того, что указанный законопроект подписали представители всех депутатских фрак­ций, он однозначно будет принят.

Как заместитель председателя Комитета по вопросам финансов, банковской деятельности, налоговой и таможенной политики приведу вам точную статистику по ИТ-индустрии. Итак, в сфере ИT-индустрии работают 2470 компаний. Валовой доход составляет 10,9 миллиарда гривень в год, средний прирост дохо­дов, как сказал господин Семиноженко, — 40 процентов, сумма экспорта — около 9,2 миллиарда, 82 процента.

Проблема заключается в том, что, действительно, как нам говорили айтишники на заседании “круглого стола”, средняя зар­плата нормального квалифицированного специалиста в этой от­расли составляет 12 тысяч гривень. И платить из нее социальные отчисления и остальные налоги практически невозможно. Это я сам знаю, поскольку просчитывал на калькуляторе.

Мы изучили опыт ближайших наших соседей — России и Беларуси (США не берем). По Беларуси вам данные приводили, но я расскажу подробнее о том, что платят предприятия этой отрасли в Беларуси. Они не платят налог на прибыль вообще, они освобождены от НДС на товары и услуги ИТ-индустрии, а налог на доходы физических лиц платят в размере 9 процентов от фонда заработной платы. Но самое главное, что социальные отчисления (не наши, губительные, которые действительно ду­шат) составляют 35 процентов от одной минималки. Поэтому если вывести индустрию в такую плоскость работы, все начнут платить этот сбор. Соответственно, будут поступления и в бюджет, и в Пенсионный фонд. И не будет страха (как, опять-таки, гово­рили айтишники) прихода “барсеточников” то из одного прове­ряющего органа, то из другого, которые “колядуют” в их бухгалтериях.

В нашей стране исторически ИТ-отрасль развивалась как мелкий и средний частный бизнес, как отметил предыдущий выступающий. Однако теперь рынок становится более глобализи­рованным, соответственно и риски повышаются. Следовательно, для того чтобы отрасль развивалась, необходимо бизнесу ИТ-ин­дустрии дать гарантии, что им не будут страшны риски, особенно при смене 18 правительств и налогового законодательства при каждой смене парламента.

Как отмечалось на заседании “круглого стола”, если в условиях неопределенности, например, тот же Обама в рамках заявленной программы объявит о создании новых рабочих мест, о льготных условиях для ИТ-индустрии, то мы можем потерять наших специалистов, которые семьями будут выезжать за рубеж и там работать, входить в оффшорные зоны налогообложения.

Мы часто забываем, что их благосостояние состоит и базируется в основном на наших заслугах, на нашем интеллек­те, и мы не должны этого забывать. Если брать программное обеспечение и электронику, то постсоветские умы прямо или косвенно работают на Googlе, Microsoft, ІВМ, Dell и Samsung. Если брать банки и финансовый сектор, то наши украинские умы работают в Deutsche Bank, Commerzbank, Swedbank, ОТР Bank и других. Если посмотреть на авиапромышленность, то компании Boeing, Lufthansa, Airbus — это тоже наши умы. Если посмотрим на  телевидение — Thomson Reuters, Disney — тоже наши умы. Соответственно, мы должны понимать: для того чтобы стать богаче и гордиться собой, эти умы должны работать здесь, со­здавать потенциал и конкурентно выходить на внешний рынок.

Реализация норм, изложенных в нашем законопроекте, в краткосрочной перспективе позволит, во-первых, узаконить су­ществующую экономическую реальность и модель, по которой может работать ИТ-бизнес (условия вам озвучили, вы их знаете), а во-вторых, вывести из теневого сектора эти 2400 компаний (я  уверен, их будет больше), всех специалистов этой сферы и увеличить поступления в бюджет от налога на доходы физиче­ских лиц в 6 раз. Это никакая не пропаганда, это расчеты коми­тета. И самое главное (для господина Тигипко) — мы можем уве­личить пенсионные поступления в 2,5 раза. Люди честно готовы платить, но при нормальных экономических условиях.

Если действительно будет принят такой закон, то в долго­срочной перспективе мы, во-первых, сохраним темпы роста этой индустрии, а во-вторых (и это самое главное), закрепим за Украиной ведущее место конкурентоспособной страны и оставим все умы в нашей стране. Тогда появится программное обеспече­ние с нашими фамилиями на нашем рынке, в наших госучреж­дениях на наших компьютерах, в частности, возможно, и на пи­ратских рынках, но чтобы это было наше!

Будем надеяться, что с такой помощью, которую оказывает сегодня руководство парламента в лице Адама Ивановича, дей­ствительно способствуя принятию указанных законопроектов и  проведению этих слушаний, мы, наверное, сможем до нового года сделать такой подарок стране и всей ИТ-индустрии и при­мем после парламентских слушаний необходимые законопроекты или в первом, или во втором чтении, или в целом.

Спасибо. Будем надеяться на лучшее (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Володимир Анатолійович Широков, директор Українського мовно-інформаційного фонду Національної академії наук, член-кореспондент Національної ака­демії наук України. За ним виступатиме Кардаков.

 

ШИРОКОВ В.А., директор Українського мовно-інформацій­ного фонду НАН України. Дякую. Шановний Адаме Івановичу! Шановне товариство! Питання, яке сьогодні розглядається, над­звичайно актуальне. Ми це чули з доповіді, співдоповіді і виступів. Роль і значення програмного забезпечення в комп’ютерному світі можна сміливо порівняти із роллю і значенням людської мови в людському суспільстві. Зникне мова — і суспільство розсипле­ться на окремих індивідуумів, пов’язаних між собою хіба що біоло­гічно. Так само зникнуть програмні засоби — і всі комп’ютерні си­стеми перетворяться на купу металобрухту. Програмне забезпе­чення є носієм самосвідомості систем і мереж, їх інтелектуальним складником.

Суспільна еволюція спричинила застосування промислових, індустріальних методів до виробництва програмного продукту. Україна тут справді має певні переваги, пов’язані з традиційно високим ще з часів академіка Глушкова рівнем розвитку вітчизня­ної кібернетичної науки. Проте до постановки проблеми вини­кають певні питання.

По-перше, не зовсім зрозумілими залишаються аспекти індустріальності всього виробництва в Україні. Тому зараз важко говорити, чи справді йдеться про індустрію, чи точніше було б го­ворити про щось на кшталт мануфактури, особливо за умов пере­ходу до постіндустріального суспільства або вже навіть і кустарно­го виробництва. Адже ми знаємо, що історія розвивається за спіраллю, деякі історичні форми, у тому числі й виробничі, можуть знову з’явитися на новому історичному ландшафті і в нових модифікаціях.

По-друге, під час підготовки державних програм і за­конодавчих актів необхідно провести аналіз структури вироб­ництва програмного забезпечення, його техніко-економічних, ор­ганізаційних, науково-технічних, кадрових аспектів, а також дина­міки розвитку. Зокрема, варто провести рейтингові дослідження, а також (як це робиться для світових лідерів цієї галузі, наприклад топ-100, або навіть так, як це відбувається в Росії) визначити мікропоказники галузі та їх зв’язок з відповідними макро­показниками.

Отже, передумови успішного реформування галузі ми вбачаємо у здійсненні ґрунтовного наукового аналізу становища і трендів галузі програмного забезпечення та ІТ в Україні із вста­новленням системи показників, способів їх верифікації порівняно із світовим досвідом, а також, що дуже важливо, відповідного прогнозу. Адже ситуація у цій сфері змінюється катастрофічно швидко, і плани до 2030 року за такої динаміки видаються досить дивними. Отже, необхідне глибоке комплексне наукове осмислен­ня теми, а не лише окремі глибокі думки.

Свій виступ я почав порівнянням програмного забезпечення з мовою. Насправді ця аналогія, як мені видається, ще глибша, адже природна людська мова дедалі впевненіше набуває техноло­гічного статусу і стає основним інструментом у системах комп’ю­терних комунікацій. І надалі зростання рівня інтелекту програм­ного забезпечення досягатиметься на шляху його якомога більшо­го зближення з природною людською мовою.

Отже, від того, наскільки досконалим є лінгвістичне програмне забезпечення (Lingver), залежить ефективність щонай­менше мережевих комунікацій. Це на сьогодні. А із зростанням масштабів цифрового простору (цифрова революція, зокрема реалізація системи електронного урядування, неминуче до цього призведе) настане момент, коли без глибокого семантичного ін­струментарію вся наша машина просто зупиниться.

Зрозуміло, що український Lingver нам не зробить ні амери­канський, ні будь-який інший дядько. Те, що є зараз, ґрунтується на наших моделях, на наших комп’ютерних лексикографічних системах, у тому числі на системі “Словники України”, яку ви, ша­новні колеги, одержали на лазерному диску серед розданих вам матеріалів. Проте якщо ви зробите запит у Google “Словники України”, то з’явиться декілька мільйонів посилань, і лише одне з них є законним — сайт нашого лінгвістичного порталу. Це лише одна з демонстрацій комп’ютерного піратства, яке набуло в Украї­ні якогось фантасмагоричного поширення. Звісно, для того щоб вкрасти, не треба ані великих капіталовкладень, ані великого розуму. Однак без наведення порядку в цій сфері годі мріяти про якусь там індустрію. Lingver — лише одна з ділянок державного застосування здобутків індустрії програмного забезпечення, хоча є й багато інших. Вважаю, на них треба звернути особливу увагу.

Лінгвістична ділянка має особливе значення, на ній базу­ється національна державна компонента і технологічний статус української мови. Це інструменти для різноманітних логіко лінгві­стичних експертиз, це державний тезаурус України, без якого, переконаний, неможливо підтримувати національну нормативно-правову базу в належному семантичному становищі. Це засоби підтримки віртуальних систем професійної взаємодії тощо.

І говорячи про індустрію програмного забезпечення, вважаю, треба пам’ятати про загальнодержавні завдання, серед яких — створення та впровадження засобів, що забезпечують технологіч­ний статус державної мови.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Кардаков Олександр Юрійович, голова наглядо­вої ради закритого акціонерного товариства “Октава капітал”. Підготуватися Буднік-Сіверському.

 

КАРДАКОВ О.Ю. голова наглядової ради ЗАТ “Октава капітал”. Уважаемые участники парламентских слушаний! Полторы недели тому назад я вернулся из Силиконовой долины. Обычное, заурядное на сегодняшний день явление, но было два особых события. Я выступал перед инвесторами на международной инве­стиционно-технологической конференции Silicon Valley Open Doors с докладом об ИТ-климате в Украине и встречался с Биллом Рейчертом, управляющим фонда Garage Investment, который больше известен нам как Фонд Гая Кавасаки. Билл Рейчерт ска­зал, что знает украинских программистов, работающих в первом его проекте, но ничего не знает об ИТ в Украине сегодня. Потом он добавил, что весной приедет в Киев посмотреть на все, по­скольку информация о нас очень противоречива. Как говорили мои коллеги, они не знают, что будет с нашим рынком.

И я посмотрел глазами американцев на наш ИТ-рынок, непосредственно на нас. Что с нами происходит? Нас в основном по старым известным контрактам пытаются использовать как рабочую программистскую силу — хорошую, но дешевую с каким-то там качеством. Это конечно хорошо, это дает нам достаточно работы, но не приносит никакой прибыли государству, макси­мум — налоги с зарплаты программистов.

Относительно тенденций, когда инвесторы хотят вкладывать в отрасль. Необходимо создавать свои продукты и программные услуги, выходить на рынок со своими услугами, тогда мы будем не только делать социальные отчисления в Пенсионный фонд, но и создавать реальную прибавочную стоимость. И, соответственно, у государства появятся дополнительные налоги уже с бизнеса.

По прошествии недели пребывания в Силиконовой долине и после общения я пришел к таким выводам.

Первое. Тенденция, существующая там, — не сосредоточи­вать всех в Силиконовой долине, а брать одного-двух человек, которые работают “челноками”. Вся команда остается на своей родине. А какая родина — Китай, Индия или Украина — не имеет значения, это уже не вопрос. Коммуникации позволяют сегодня работать в online-режиме в любой точке мира. Что за счет этого достигается? Себестоимость снижается, людей перевозить не надо, и самое главное — сохраняется работоспособность коман­ды, поскольку, учитывая опыт перевозки команд в Силиконовую долину, все разбегаются через год-два после завершения проек­та. То есть команда не работает. Что это дает нам? Умы остаются на родине, то есть в Украине, и мы здесь сможем зарабатывать деньги: люди — для себя, а предприятия, бизнес — для Украины.

Второе. Слабое информационное обеспечение, мало ин­формации об украинских ИТ-компаниях. Сегодня Интернету как источнику информации вообще никто не доверяет. Это вам не  надо рассказывать, потому что в Интернете можно написать все что угодно. Необходима целенаправленная информационная политика, направленная на продвижение наших ИТ-компаний за рубежом.

И третье. Принятие законов обеспечит стабильность в отра­сли информационных технологий. А инвесторам, как и нашему бизнесу, необходима стабильность, определенные условия игры на продолжительный отрезок времени. Все это может обеспечить принятие законов об экономическом эксперименте.

Поэтому я как представитель ИТ-отрасли и как человек, об­щавшийся со многими инвесторами, призываю народных депу­татов поддержать законопроекты №8267 и №8268.

Спасибо (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Виступає Бутнік-Сіверський Олександр Борисович, завідувач відділу Науково-дослідного інституту інте­лектуальної власності Національної академії правових наук Украї­ни, доктор економічних наук, професор. Підготуватися Бєлих.

 

БУТНІК-СІВЕРСЬКИЙ О.Б., завідувач економіко-правового відділу Науково-дослідного інституту інтелектуальної власності Національної академії правових наук України. Шановний Адаме Івановичу! Шановне зібрання! Однією із складових створення в  Україні сприятливих умов для розвитку індустрії програмного забезпечення є розв’язання проблеми зниження рівня неліцен­зійного використання програмних засобів, яку варто розглядати з  економіко-правових та соціальних позицій сучасних складних процесів ринкових перетворень в Україні.

Зниження рівня використання піратського програмного за­безпечення потребує комплексних заходів та пошуку відповідних адміністративних рішень з боку державних органів та громадських організацій, асоціацій, діяльність яких спрямована в цьому напрямі.

За оцінками Асоціації виробників програмного забез­печення, в Україні рівень піратства залишається дуже високим і у 2007 році сягав 83 відсотків, у 2008 році — 84, у 2010 році — 86 відсотків. Цей показник вивів Україну на сьоме місце у світі за рівнем комп’ютерного піратства. Для порівняння: рівень комп’ю­терного піратства у Китаї становить 78 відсотків, Росії — 65, Польщі — 54, в Угорщині — 41, середній показник рівня піратства у світі становить 42 відсотки. Загалом протягом 2010 року комп’ю­терне піратство завдало шкоди розробникам програмного забез­печення на 50 мільярдів доларів США.

З позиції економіко-правових процесів, зазначена проблема потребує встановлення методики визначення збитків від неліцен­зованого програмного забезпечення та заходів щодо зниження рівня піратства як соціального явища з урахуванням проблем судової практики, що може бути подальшим кроком для розв’я­зання зазначених проблем і питань.

Наведені статистичні дані свідчать, що проблеми піратства стосуються правових, технічних та економічних аспектів сфери використання неліцензованого програмного забезпечення. Саме від обґрунтування методики визначення збитків і компенсації зав­даної шкоди, оцінки вартості програмних засобів тощо залежить гострота управлінських рішень, які мають бути прийняті держав­ними органами з метою зниження рівня використання піратського програмного забезпечення в Україні.

Запропонована Асоціацією виробників програмного забез­печення (BSA) методика розрахунку рівня піратства у сфері програмного забезпечення, на нашу думку, недосконала і по­требує наукового обґрунтування та кількісних складових. В Україні має діяти своя методика розрахунку рівня активності піратського програмного забезпечення.

Так, якщо оцінюється вартість програмного продукту для придбання, застосовуються різні методи оцінки вартості майно­вих  прав, передбачені національними стандартами оцінки май­нових прав. А при оцінці рівня піратського програмного забезпе­чення оцінку завданої шкоди власнику програмного продукту по­в’язують з реальними витратами і отриманням прибутку, який розраховується за документами реального власника програмного продукту. Якщо йдеться про оцінку вартості компенсації завданих збитків від використання неліцензійних програм, розрахунок здій­снюється за даними собівартості виробництва цього програмного продукту або безпосередньо власника чи виробника піратського програмного продукту, або за даними контрагентів ліцензійних договорів.

Легалізація неліцензійного програмного забезпечення силовими методами призвела його власників та користувачів до ситуації, що склалася на сьогодні в Україні, на українському ринку програмного забезпечення. Збільшення рівня комп’ютерного пі­ратства у 2010 році на 1 відсоток свідчить про те, що на 86 пер­сональних комп’ютерах із 100 встановлено неліцензійне програм­не забезпечення. Під час легалізації неліцензійного програмного забезпечення варто врахувати наслідки таких дій та протидії тіньовому бізнесу, причини, які спонукають до цього і які треба виправляти в умовах нерозвиненої ринкової економіки, коли спо­стерігається недостатній рівень накопичення капіталу, зокрема в малому та середньому бізнесі.

Оцінка використання неліцензійного програмного забезпе­чення свідчить: по-перше, про умовну успішність застосування в Україні силових методів Асоціацією виробників програмного за­безпечення; по-друге, про проведення широкого ознайомлення контрагентів ринку з фактами порушень авторських прав; по-третє, про спонукання до пошуку інших економіко-правових меха­нізмів зниження рівня піратства програмного забезпечення персональних комп’ютерів України, а також до активних спільних та координованих дій з правоохоронними органами, зокрема що­до протиправної діяльності транснаціональних злочинних груп; по-четверте, про потребу обґрунтування суми завданих збитків влас­никам програмного забезпечення та стягнення цієї суми в судово­му порядку на їх користь; по-п’яте, про необхідність запобігання можливому завищенню суми завданих збитків.

Підкреслюємо, що пошук шляхів протидії піратству в Україні має відповідну перспективу. Саме це передбачає боротьба з пі­ратськими неліцензійними програмними продуктами. У цьому напрямі більш поширеними є комп’ютерні програми вільного користування. Можливість виконання за допомогою ідеї вільного використання програм відрізняється від комерційного… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Олександре Борисовичу.

Слово має Бєлих Дмитро Олексійович, директор компанії “Амеріа Україна”. Підготуватися Згуровському.

 

БЄЛИХ Д.О., директор компанії “Амеріа Україна”. Добрый день! Сегодня я стою на этой высокой трибуне, испытывая чувство гордости и ощущения начала важного пути. Гордости за своих коллег, за то, что всего за 20 лет новейшей истории Украи­ны мы смогли построить фундамент мощного конкурентоспособ­ного сектора экономики нашей страны.

Мы уже слышали, что в отрасли информационных техно­логий Украины (я называю ее ИT-индустрией) работают сотни тысяч украинцев. Это не только программисты, но и аналитики, тестировщики, менеджеры. При этом мы опираемся на практи­чески неограниченный и в тоже время самый ценный ресурс на­шей страны — потенциал наших людей, гуманитарный потенциал.

В глобальной экономике XXI столетия гуманитарный капитал более важен, чем ископаемые энергоносители или природные условия страны. Только собственный интеллект гражданина, раз­витый эффективной доступной системой образования совместно с институтами свободной конкуренции, прозрачными правилами игры, конкурентоспособной налоговой системой, сделает Украину экономически успешным и стабильным государством.

Наша цель очевидна – это инновации. Авторские права на новую компьютерную программу или технологию вместе с гло­бальной сетью Интернет откроют прямой доступ на внешние мировые рынки. ИТ-бизнес, как и гуманитарный капитал, невоз­можно загнать в рамки одного государства. Однако рациональное государство может создать благоприятные условия для развития ИТ-сектора, получив дивиденды в виде не только повышения поступлений налогов на доходы, но и увеличения среднего класса.

В нашем секторе 80 процентов всех расходов составляет оплата высококвалифицированного труда. На сегодняшний день в Украине есть небольшое количество специалистов, зарабатыва­ющих больше, чем их коллеги в Польше, Словакии, Румынии. Но именно эти люди, прежде всего, находятся в зоне риска. Они не могут уехать из страны, чтобы работать в США, Дании, Австра­лии. Эти опытные специалисты могут стать локомотивом иннова­ционных процессов в Украине, который нам так необходим. Многие наши коллеги, поработав за границей, подумывают о том, чтобы вернуться. Но, как и везде, в этом мире деньги не могут быть единственным аргументом, таким людям необходима пер­спектива, необходим реальный шанс на успех в этой стране. Сейчас большинство, к сожалению, этого шанса не видит.

Многие, особенно молодые, мобильные, свободные спе­циалисты испытывают некий когнитивный диссонанс, когда по­стоянно ждут и думают, что завтра уедут, им откроются неви­данные перспективы, они заживут лучше, по-новому. При этом они женятся или выходят замуж, растят детей, помогают своим престарелым родителям, ходят на встречи выпускников. Что же происходит, когда такие люди уезжают работать за границу? Реализуется худший сценарий для Украины, в которой этот чело­век родился, вырос, учился, но в самом креативном, работоспо­собном возрасте уехал и, что немаловажно, платит налоги в дру­гом государстве. Поэтому наша страна может дать нам шанс, уравняв нас в налоговых и бюрократических условиях с нашими прямыми конкурентами из Китая и Индии. Гуманитарный потен­циал Украины будет максимально востребован в мире, а наши профессионалы смогут сделать осознанный выбор и остаться работать здесь.

Что мы предлагаем? Социальные лифты в сфере информа­ционных технологий работают наилучшим образом, здесь каждый может заработать деньги своим умом. С ростом рынка коли­чество мощных компаний будет увеличиваться, больше будет ин­вестиций в развитие отрасли, больше специалистов будут рабо­тать на имидж Украины.

Поставив задачу развивать гуманитарный капитал, наша страна может стать одним из центров ИT-инноваций и передовых идей. Для этого мы создадим умственный кластер, в котором  ИT-специалистам будет комфортно работать и жить. Идея со­здания мощного отраслевого союза, озвученная Премьер-мини­стром Украины, полностью вписывается в этот план. На языке цифр: даже при налоге на доходы физических лиц 10 процентов и  едином социальном взносе в размере 800 гривень средний  ИT-специалист будет платить налогов в 2-3 раза больше, чем сейчас. Абсолютное большинство нетрудоустроенных граждан выйдут из тени и будут работать.

На этом я выражаю благодарность народным депутатам, подписавшим наш законопроект. Очевидно, что законодательной поддержкой, в том числе принятием проектов законов №8267 и  №8268, страна придаст сектору информационных технологий Украины импульс, значение которого трудно переоценить.

Спасибо (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошується Михайло Захарович Згуровський, ректор Національного технічного університету “Київський політех­нічний інститут”. За ним виступатиме Павленко.

 

ЗГУРОВСЬКИЙ М.З., ректор Національного технічного університету “Київський політехнічний інститут”. Вельмишановний Адаме Івановичу! Вельмишановні учасники парламентських слу­хань! Я хочу скористатися слайдом для деяких коментарів.

На слайді, який ви зараз бачите, зображені країни в системі двох координат: рівень освіти — вісь абсцис і рівень IТ-індустрії — вісь координат. Хочу порівняти Україну не з розвинутою групою, що зображена вище (нам ще рано з ними порівнювати свої мож­ливості), а з тією групою, що окреслена контуром: Індія, Китай, Туреччина, Бразилія, Росія. Як бачите, за рівнем освіти (по вісі абсцис) ми значно випереджаємо ці країни, особливо за рівнем фізико-математичної освіти. Однак за рівнем внеску IT-індустрії у ВВП країни ми значно поступаємося цим країнам.

Які висновки можна зробити з цього порівняння? За даними Організації Об’єднаних Націй щодо індексу людського розвитку, ми маємо організаційні, адміністративні та законодавчі вади. Ми не вміємо в державі створити умови для бізнесу. Це перший висновок.

Другий висновок. Інтереси таких складових, як освіта, наука та IT-бізнес, як і будь-якого іншого бізнесу, роз’єднані в державі, вони не гармонізуються і не збігаються.

Разом з тим, шановні друзі, ми добре знаємо, чим володіє наша держава. Тут вже багато про це казали. Прекрасна школа кібернетики, заснована Віктором Михайловичем Глушковим, і досі дає високі результати. За представниками цієї школи (не тільки з Національної академії наук, а й з деяких навчальних закладів), найбільш компетентними спеціалістами полюють провідні компанії світу.

За словами Стіва Балмера — керівника Microsoft, з 90 тисяч працівників компанії 500 є працівниками КПІ, причому 50 пра­цюють у Києві, а 450 — у Каліфорнії, в Силіконовій долині. Це ли­ше один штрих.

Звісно, якби закон, що обговорюється, по-перше, покращив умови для ведення бізнесу, по-друге, поєднав інтереси бізнесу, освіти та науки, які діють роз’єднано, без спільних цілей і загаль­ної координації, то, безумовно, Україна дуже стрімко пішла б вго­ру за віссю координат. І я переконаний (погоджуюся з Олексан­дром Кардаковим), що ми не лише продавали б свою дешеву робочу силу, а й створювали б продукт, який робив вагомий вне­сок у національний ВВП. Це без жодних сумнівів!

Тому пропонується декілька пропозицій. Звичайно, потрібно через запропоновані зміни вдосконалити інші закони щодо по­датків, захисту інтелектуальної власності, освіти, науки, а також закони, що регламентують господарську діяльність. Законодавчо обумовити участь роботодавців у підготовці фахівців для ство­рення гнучких програм проведення наукових досліджень. Нині ро­ботодавцю не завжди вигідно це робити. Це перше.

Друге. На зрозумілих усім критеріальних засадах визначити базові вищі навчальні заклади і на їх основі сформувати кластери, які вирішать питання кадрової підготовки і поєднають інтереси бізнесу та людського потенціалу.

Можна навести інші пропозиції, багато з них вже враховані, але спрацюють вони лише за умови здійснення державою послідовної і рішучої політики в цій сфері. Поки що були розмови. Якщо далі будуть дії, то все у нас вийде! (Оплески).

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Володимир Петрович Павленко, заступник міні­стра економічного розвитку і торгівлі України. За ним виступатиме Леся Оробець.

 

ПАВЛЕНКО В.П., заступник міністра економічного розвитку і торгівлі України. Шановний Адаме Івановичу! Шановні учасники парламентських слухань! Ідея щодо визначення індустрії про­грамної продукції пріоритетною на державному рівні відповідає основним стратегічним цілям модернізації національної економіки. Тому Міністерство економічного розвитку і торгівлі не лише під­тримує зазначену ідею, а й здійснює практичні кроки в напрямі створення сприятливих умов для забезпечення розвитку зазна­ченого сектора економіки.

Хочу вас проінформувати, що в Кабінеті Міністрів за ініціа­тивою Володимира Петровича Семиноженка та представників від­повідного бізнесу 21 вересня 2011 року відбулася спеціальна на­рада під головуванням Прем’єр-міністра України Миколи Яновича Азарова, що надала істотного поштовху підготовці та погодженню центральними органами виконавчої влади законопроекту, який став сьогодні предметом нашого розгляду.

Вважаємо, що в разі перших позитивних результатів економічного експерименту, передбаченого законопроектами, такі умови доцільно поширити на сферу інформаційно-комунікаційних технологій загалом.

Формування ринку інформаційних послуг шляхом широкого впровадження інформаційно-комунікаційних технологій у сфери суспільного життя визначено одним з ключових напрямів проекту Державної програми економічного і соціального розвитку на 2012 рік. Здійснено і перші практичні кроки щодо покращення інвестиційного клімату в Україні та створення сприятливих умов для безперебійного припливу іноземних інвестицій в українську економіку. У лютому 2011 року затверджено урядову програму розвитку інвестиційної та інноваційної діяльності в Україні.

Проблемні питання розвитку індустрії програмної продукції мають міжвідомчий характер і не можуть бути вирішені на рівні окремих центральних органів виконавчої влади, їх вирішення потребує застосування системних міжвідомчих заходів. Зазначені заходи полягають у здійсненні скоординованої державної політи­ки, спрямованої на підвищення конкурентоспроможності галузі шляхом формування державної стратегії розвитку, збалансування зовнішньої та внутрішньої політики, створення сприятливого пра­вового та суспільно-економічного середовища, а також забезпе­чення узгодженості дій усіх державних органів. Саме такі шляхи розвитку сфери інформаційних технологій та програмного забез­печення реалізуються сьогодні не лише найближчими потенцій­ними конкурентами України на міжнародному ринку (Російською Федерацією, Білоруссю, країнами Балтії), а й Грузією, Азербай­джаном, Молдовою, Вірменією.

Тому необхідним для нашої держави на сьогодні є розроб­лення базового загальнонаціонального стратегічного програмного документа, що визначить основні цілі, напрями, шляхи та меха­нізми формування і реалізації державної політики щодо побудови інформаційного суспільства в Україні. Основною стратегічною ціл­лю зазначеного документа пропонується визначити, розроблення новітніх вітчизняних програмних продуктів та інформаційних тех­нологій і використання їх для підвищення якості життя громадян, забезпечення конкурентоспроможності національної економіки, розвитку соціально-політичної, культурної та духовної сфер життя суспільства, удосконалення системи прийняття державних управ­лінських рішень.

Державне стимулювання розроблення новітніх вітчизняних програмних продуктів та інформаційних технологій має важли­ве  значення і для забезпечення розвитку секторів економіки: електронна торгівля, електронна біржа, електронні державні заку­півлі, автоматизація бізнес-процесів на підприємствах практично всіх галузей економіки з метою підвищення ефективності їх діяль­ності та конкурентоспроможності продукції.

З метою ефективного розв’язання проблеми кадрового забезпечення галузі пропонуємо посилити координацію дій дер­жавних органів, вищих навчальних закладів та бізнесу щодо забезпечення підготовки фахівців індустрії програмної продукції відповідно до потреб ринку.

Вважаємо, що лише застосування системних підходів у  формуванні державної політики, а також активна участь усіх державних органів, органів місцевого самоврядування та пред­ставників бізнесу у її реалізації дасть змогу забезпечити розвиток галузі в напрямі створення вітчизняних новітніх програмних про­дуктів та інформаційних технологій і гарантування технологічної незалежності України в цій сфері.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Леся Юріївна Оробець, народний депутат України. За нею виступатиме Ліпанов.

 

ОРОБЕЦЬ Л.Ю., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти (Блок “Наша Україна — Народна самооборона”). Доброго здоров’я, колеги! Гадаю, що нікого з  присутніх не треба переконувати в необхідності докорінно реформувати і перебудувати державну політику у сфері ІТ-тех­нологій. Здавалося б, у нас начебто непогано з цим, тобто є щонайменше 12 законів, 13 указів Президента, 40 постанов і роз­поряджень Кабінету Міністрів. Однак вони переважно відобра­жають не вчорашній день, а швидше позавчорашній, тоді як ми себе тішимо тим, що маємо регіональну першість за кількістю залучених осіб в ІТ-індустрії. За різними показниками, це близько 150 тисяч людей, і тут ми випереджаємо не тільки Росію, а й Біло­русь, і Польщу. Проте, як сказав пан Семиноженко, і з ним важко не погодитися, наші конкуренти тримають нас у тонусі.

Звісно, можна все списати на світову кризу, але криза відбувалася не лише у нас. І в той час, коли наша ІТ-індустрія була змушена рятувати себе сама за принципом “спасіння пото­паючих — справа рук самих потопаючих”, наші конкуренти всіляко покладалися на державну підтримку. З одного боку, Індія, Китай, Бразилія, Росія і навіть Румунія запровадили для постачальників програмного забезпечення податкові ставки в декілька разів ниж­чі, ніж ті, що діють на сьогодні в Україні. З другого — заснували спеціальні податкові структури аутсорсингу, контролю аутсор­сингу, що гарантували вигідне становище і заохочення інвестуван­ня в дану сферу.

Окремо заслуговує на увагу, хоч як дивно, Білорусь. Чому? Уряд Білорусі без особливої пробуксовки розробив спеціальну програму стимулювання індустрії програмного забезпечення, створив Білоруський парк високих технологій, запровадив особ­ливі умови оподаткування розвитку ІТ-бізнесу, безпрецедентні для європейських країн.

Чому нас має навчити білоруський досвід? По-перше, відхід від декларацій. Мав слушність ректор КПІ, коли казав, що досі бу­ли тільки слова. Потрібен перехід від декларацій, намірів і розпо­рошення програм, що передбачають хоч якесь фінансування програм ІТ-розвитку, до розуміння та визначення на законодав­чому рівні пріоритетів розвитку цієї сфери.

По-друге, треба визначити алгоритм конкретних державних дій щонайменше за трьома векторами: створення відповідної нормативно-ресурсної бази щодо стандартизації, державного замовлення і підготовки фахівців з вищою освітою; фінансування наукових досліджень в ІТ-сфері з Державного бюджету; створення відповідного мотиваційного поля, у тому числі пільгових умов кредитування та оподаткування, щоб стимулювати реінвестування прибутків софтверних компаній у свій розвиток.

Що ми можемо запропонувати? Зниження ставки соціальних податків для підприємств — розробників програмного забезпе­чення, частка витрат яких на оплату праці перевищує 50 відсотків. Звільнення від оподаткування експортних доходів, скажімо, від ліцензійних платежів за програмне забезпечення, розроблене в  Україні, тощо. Забезпечення рівних конкурентних умов для всіх учасників вітчизняного ІТ-ринку.

Між іншим, коли відбувалося засідання робочої групи щодо проведення цих парламентських слухань, я особливо наполягала на тому, щоб надали слово не лише державним чиновникам, а й представникам ІТ-індустрії. Майте на увазі, що за результатам цих слухань буде прийнято багато рекомендацій, але ключовими з них будуть рекомендації щодо прийняття вищезгаданого законо­проекту. Перша редакція цього проекту була вкрай невдалою, нехай мені пробачать його формальні автори. Проект передбачав відверто лобістський підхід, створення особливої структури, яка розпоряджалася б податковими пільгами для своїх. Маю надію, що друга редакція витримає більше критики, але принаймні буде спроба створити рівні умови для всіх учасників ІТ-індустрії.

Тому я дуже прошу, особливо представників ІТ-галузі, зосередитися у ваших виступах саме на тексті законопроекту, бо це буде ключовим продуктом нинішніх парламентських слухань.

Дякую за увагу і розуміння(Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Ліпанов Олександр Віталійович, директор Міжрегіонального наукового інформаційно-аналітичного центру “Інфобуд”, кандидат технічних наук. Підготуватися Андону.

 

ЛІПАНОВ О.В., директор Міжрегіонального наукового інформаційно-аналітичного центру “Інфобуд”. Уважаемый Адам Иванович! Уважаемые участники парламентских слушаний! Тут достаточно много называли разных цифр о том, где находится Украина в мировом рейтинге, какие у нас есть положительные моменты, над какими еще необходимо работать. Я хочу к этим цифрам добавить еще одну очень важную информацию.

Правительство Германии 7 декабря приняло решение о введении так называемой “синей карты” для программистов, математиков и инженеров. Введение в действие “синей карты” означает, что специалисты этих специальностей получают прак­тически беспроблемный въезд в Германию на работу. Это значит, что если наши законопроекты не будут приняты, в ближайшее время мы столкнемся с ситуацией, когда, как сказал Дмитрий Белых, самая активная трудоспособная часть специалистов уедет за границу. И это объективный факт! Тогда мы утратим не просто определенное количество специалистов и неуплаченные ими налоги, можно говорить о том, что мы утратим большую часть индустрии. Принятие законопроектов №8267 и №8268 может предотвратить такой экстренный отток. Кстати, по данным Мини­стерства экономики Германии, у них наблюдается дефицит около 30 тысяч специалистов ИТ-отрасли в год. Только у них 30 тысяч!

Переходим к моим предложениям. Свои идеи я хотел бы сконцентрировать, прежде всего, вокруг образования и подготов­ки специалистов для ИТ-сферы. Наша компания “Инфострой” работает на рынке уже 11 лет и разрабатывает программное обеспечение для компаний в разных странах мира. В дополнение к этому я являюсь доцентом кафедры информатики Харьковского национального университета радиоэлектроники, работаю там уже 10 лет.

Наша компания открыла специальную научно-практическую лабораторию для подготовки специалистов, за что я хочу выра­зить большую благодарность ректору университета. На базе на­шего предприятия уже 8 лет проходят практику студенты Харьков­ского национального университета радиоэлектроники. В 2011 го­ду у нас открылся филиал кафедры информатики этого университета.

Поэтому я хочу поговорить о проблемах, которые нас ожи­дают в сфере образования в связи с тем, что мы существенно увеличим спрос на высококвалифицированных специалистов. И  это правда! Не более 20 процентов выпускников вузов в со­стоянии прийти, сесть за компьютер и начать выполнять задачи, которые перед ними ставит разработка или современное производство программного обеспечения. Я это вижу каждый день и как преподаватель, и как руководитель предприятия.

Что необходимо сделать? Увеличить количество бюджетных мест по ИT-специальностям. Это понятно: если необходимо боль­ше специалистов, то надо больше мест.

Сконцентрировать подготовку наибольшего количества ИT-специалистов в ведущих университетах Украины, которые уже сегодня подтвердили свой высокий мировой и национальный рейтинг. Вы прекрасно знаете эти университеты и можете быстро назвать их по памяти.

Сделать обязательным включение представителей пред­приятий ИT-отрасли в научно-методические комиссии Министер­ства образования. Пока этого нет, соответственно, сложно влиять на процессы.

Продумать на уровне Министерства образования и нау­ки,   научно-методических комиссий вопрос о создании единой отрасли знаний “информационные технологии”. Это позволит существенно упростить процессы формирования различных учеб­ных программ, образовательно-квалификационных характеристик и образовательно-профессиональных программ подготовки специалистов.

И, конечно же, больной вопрос — необходимо сокра­тить  количество предметов, не относящихся к профессиональной подготовке студентов. Проще говоря, привести в соответствие с европейскими и американскими стандартами программы подго­товки специалистов. В частности, это касается подготовки бака­лавров и магистров. Особенно магистров!

Все остальные свои наработки передам в Комитет по вопросам науки и образования.

И в заключение хочу выразить огромную благодарность народным депутатам Януковичу Виктору Викторовичу и Царькову Евгению Игоревичу за помощь в подготовке законопроектов. Надеюсь, все-таки мы сумеем их принять, и Украина станет лидером в мировой ИT-отрасли, и мы будем не на 5 или 66 месте (кто как считает), а уверенно займем как минимум второе место.

Спасибо (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Пилип Іларіонович Андон, директор Інституту програмних систем Національної академії наук України, академік НАН України. Підготуватися Драгану.

 

АНДОН П.І., директор Інституту програмних систем НАН України. Вельмишановний Адаме Івановичу! Вельмишановні уча­сники парламентських слухань! Усім добре відомо, що вирішаль­ним фактором для конкурентоспроможності будь-якої індустрії, у тому числі й програмного забезпечення, є рівень її забезпе­ченості засобами і технологіями виробництва. Для індустрії про­грамного забезпечення засоби виробництва є ключовими у вирі­шенні найбільш складних питань у сфері програмування, продук­тивності розроблення та якості програмного продукту. Той, хто володіє ефективнішими засобами виробництва, розробляє про­грамні системи швидше, вищої якості. Як наслідок, отримує більшу користь від їх використання і, врешті-решт, створює конкуренцію на ринку.

Тому сьогодні, коли доля соціального прогресу безпосеред­ньо залежить від рівня впровадження сучасних інформаційно-комунікаційних технологій, увага до проблем виробництва про­грамного забезпечення як фундаменту для побудови інформа­ційно-комунікаційних технологій є безпрецедентно високою у сві­ті. У високорозвинутих державах комп’ютерні мегакомпанії давно визначили напрям створення індустріальних засобів виробництва програмного забезпечення пріоритетним, здійснюють потужні інвестиції в розвиток теоретичних та прикладних питань для вирішення цієї проблематики.

Для української школи програмування, засновником якої є академік Віктор Михайлович Глушков, проблематика виробництва програм є традиційною. Вчені Інституту кібернетики, Інституту програмних систем, Національного технічного університету “Київ­ський політехнічний інститут”, інших наукових установ та освітніх закладів України мають вагомі здобутки у вирішенні теоретичних і прикладних проблем програмування, створенні основ програмної інженерії, інженерії якості програмних продуктів тощо. У практич­ному плані вчені і спеціалісти Національної академії наук розро­били низку оригінальних засобів та систем підтримки побудови програм у різних середовищах програмування. На жаль, за бра­ком коштів багато з них залишаються у статусі експерименталь­них, але певну кількість вдається вивести на ринок.

Наведу такий приклад. Протягом останніх років за участю вчених Інституту кібернетики під керівництвом академіка Летичев­ського на замовлення компанії Motorola була створена унікальна інструментальна система, що дає змогу моделювати складну софтверну систему на різних стадіях її розроблення, виявляти та виправляти помилкові рішення, автоматично будувати систему тестів, здешевлюючи розроблення систем та прискорюючи їх ви­пуск на ринок. Далі події розвивалися таким чином. Нещодавно всі права на систему придбала компанія, яка модернізує системи і виконує замовлення інших софтверних фірм на базі цієї системи. Розроблена система виявилася належною, вона придбана зарубіжною фірмою, але в її основі лежать теоретичні результати, отримані вченими Інституту кібернетики.

Наведений приклад показує, що в Україні існує науковий потенціал, конкурентоспроможний на світовому ринку. Результати наукових досліджень, що проводяться в галузі програмування, мають попит, характеризуються високим рівнем інноваційності. Приклад є наочною демонстрацією використання в дії інноваційної моделі, коли наука в результаті проведення фундаментальних до­сліджень розробляє інноваційну пропозицію, великий інвестор вкладає кошти в реалізацію цієї пропозиції, отримуючи право власності на результат, а результат реалізації підхоплюється бізнес-структурами для розміщення на ринку та отримання при­бутку, який має розподілятися серед учасників процесу.

Фундаментальна наука готова і спроможна здійснювати ефективну підтримку вітчизняної ІТ-індустрії в забезпеченні її сучасними засобами і технологіями виробництва програм, сприя­ти підвищенню конкурентоспроможності на світовому ринку. На завершення скажу, що ми всіляко підтримуємо кроки, спрямовані на побудову та розвиток індустрії програмного забезпечення в державі, і підтримуємо зазначені законопроекти.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Драган Григорій Сильвестрович, директор Іллічівського інституту Одеського національного університету імені І.І. Мечникова, доктор фізико-математичних наук, професор. Підготуватися Глушковій.

 

ДРАГАН Г.С., директор Іллічівського інституту Одеського національного університету імені І.І. Мечникова. Шановний Адаме Івановичу! Шановні колеги! Пані та панове! Сьогодні програмне забезпечення, безумовно, має таке значення для розвитку інфор­маційних технологій, як паливо для енергетичного комплексу. Однак і тут виникають аналогічні проблеми, пов’язані з їх використанням.

Так, у науковій сфері всі розробки базуються на пропрієтар­ному програмному забезпеченні. Це призводить до повної залеж­ності від закордонних постачальників програмного продукту. Наші науковці не мають можливості не тільки вносити корективи до цих програм, адаптуючи їх під свої конкретні досліди, а й розібратися у принципі їх роботи. Тому вони у кращому разі переходять у роз­ряд перепродавців або персоналу, який обслуговує закордонні технологічні рішення.

Який вихід з цієї ситуації? Єдиним виходом, на нашу думку, є розроблення і використання програмного забезпечення з від­критим кодом.

На сьогодні такі провідні країни Європи, як Німеччина, Франція, Англія, широко використовують програмне забезпечення з відкритим кодом. Це дає змогу, з одного боку, знизити видатки на закупівлю програмного забезпечення, а з другого — розвиває інтелектуальний потенціал країни. Адже якщо використовувати програмний продукт з відкритим кодом, наші фахівці працювати­муть не на закордонні фірми, а на розвиток наших IТ-технологій. Це підвищить інтелектуальний потенціал України і стримуватиме виїзд наших фахівців за кордон.

В Україні активно пропагується використання вільного про­грамного забезпечення: регулярно проводяться міжнародні кон­ференції, організовано Українську асоціацію розробників і кори­стувачів вільного та відкритого програмного забезпечення.

Хочу відзначити, що в Одеському національному університеті імені І.І. Мечникова щороку проводяться конференції розробників і користувачів вільного програмного забезпечення, в яких беруть участь фахівці з країн СНД, а також із далекого зарубіжжя, які приїжджають поділитися досвідом у цій сфері.

В Одеському національному університеті імені І.І. Мечникова створено Центр суперкомп’ютерних обчислень і вільного програм­ного забезпечення. Сьогодні лунали заклики, що потрібні роз­робники, то ми пропонуємо робити це для вільного програмного забезпечення. І якщо скористатися досвідом Росії… Сьогодні Росія не просто прийняла програму про вільне програмне забез­печення, а й план її виконання, де передбачені конкретні заходи.

Кабінет Міністрів 30 листопада затвердив Державну цільову науково-технічну програму використання в органах державної влади програмного забезпечення з відкритим кодом на 2012–2015 роки, але на сайті Кабінету Міністрів ми її не знайшли. Може, вона десь і є. Хто її розробляв, хто обговорював? Невідомо. Я не розумію, чому не можна обговорити такі питання, наприклад, від­крито на конференції, де вільно присутні фахівці зможуть вносити свої пропозиції? Чому кулуарно приймаються такі програми?

На жаль, ця програма не може виконуватися без підтримки державних органів, адже, зважаючи на приклад європейських країн, Росії, вільне програмне забезпечення спочатку впроваджу­ється в начальних закладах і органах державної влади, а потім для всіх бажаючих.

Що можна зробити для підтримки вільного програмного за­безпечення (ВПЗ), щоб розвивати власний незалежний науковий продукт та інтелектуальну еліту України?

Перше — внести до Національної програми інформатизації відповідно до рекомендацій ООН та Єврокомісії пункти про необ­хідність розвитку ВПЗ та бажане його використання в державному адмініструванні.

Друге — усунути суперечності в законодавчій базі, що пере­шкоджають розповсюдженню та використанню ВПЗ.

Третє — використовувати в державних органах відкриті фор­мати даних і відкриті стандарти.

Четверте — запровадити практику відкритих дискусій серед фахівців стосовно розвитку програмного забезпечення та фінан­сування відповідних програм.

І п’яте — запровадити у школах та вищих навчальних закла­дах використання програмного забезпечення з відкритим кодом та вільних технологій.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Віра Вікторівна Глушкова, старший науковий співробітник Інституту кібернетики ім. В.М. Глушкова Національної академії наук України, кандидат фізико-математичних наук. Підготуватися Закусилу.

 

ГЛУШКОВА В.В., старший науковий співробітник Інституту кібернетики ім. В.М. Глушкова НАН України. Уважаемые коллеги! Я  хочу отметить значимость обсуждаемого проекта не только с  точки зрения развития экономики Украины в будущем, но и с точки зрения поддержки исторических тенденций и традиций, издавна сложившихся на этой земле. Позвольте остановиться на некоторых из них.

Мало кто знает, что еще до революции учеными Хрущевым и Щукаревым были задуманы и созданы первые логические ма­шины. Например, Щукарев в 1914 году создал машину механи­ческого мышления.

В 1950–80-х годах был расцвет науки кибернетики. Наши ученые не только не отставали, но и опережали лучшие западные образцы в своих работах. Здесь работали такие выдающиеся ученые, как Глушков, Лебедев, Амосов и Ющенко, которые при­несли мировую славу отечественной науке. Их вклад в развитие науки признан мировым сообществом.

Именно в Киеве, в Феофании, 60 лет назад создана первая в континентальной Европе электронно-вычислительная машина МЭСМ под руководством академика Лебедева, а 40 лет тому на­зад создана универсальная машина “Днепр”, установленная затем в Центре управления полетами в подмосковном городе Королеве. Руководителем этого проекта был Глушков. На этой неделе, в  пятницу, в Институте кибернетики отмечаются годовщины со дня создания этих машин.

В 1964–1967 годах здесь созданы прототипы первых персо­нальных компьютеров — машины серии “Промінь” и “Мир”.

В 1964 году правительству СССР был представлен один из  первых проектов глобальной сети, так называемый проект ЕСГВЦ — единой сети государственных вычислительных центров, впоследствии названный проектом ОГАС. По сути, это был первый в мире проект информационной экономики. И если мы говорим сегодня о введении е-правительства, е-демократии,     е-регионов и других электронных проектов, надо понимать, что эти проекты начали создаваться только в 1990-х годах, то есть на 30 лет позже, чем проект ОГАС.

Здесь была создана теория цифровых автоматов, послужив­шая впоследствии основой для проектирования электронно-вычислительных машин. В 1974 году запатентован принцип по­строения рекурсивной (не неймановской) ЭВМ, так называемый макроконвейер. Хочется отметить, что принципы параллельной организации макроконвейера сейчас реализованы в супер­компьютерах “Скиф”, которые находятся в Институте кибернетики.

Здесь создавались первые программы по распознаванию естественного языка, по созданию искусственного интеллекта, велись работы по медицинской кибернетике. Хочется отметить нейроподобные сети академика Амосова. В западных вузах изу­чаются методы решения задач, предложенные нашими учеными Михалевичем, Шором и Пшеничным.

Здесь создавались уникальные образцы и разработки в оборонной отрасли и многое другое.

Именно для того, чтобы все это можно было где-то прочитать, мною, членом-корреспондентом НАНУ Малиновским, инициативной группой молодых ученых при активном содействии Ассоциации “Информационные технологии Украины” создан жур­нал по истории развития информационных технологий в Украине, который начнет выходить в следующем году.

Я уверена, что рассматриваемый проект закона может и должен послужить основой для прекращения длительного упад­ка и отставания в ИТ-сфере и будет способствовать возрождению утраченных позиций в этой отрасли.

Спасибо за внимание (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошую до слова Олега Калениковича Закусила, першого проректора Київського національного університету імені Тараса Шевченка, академіка Національної академії педагогічних наук України. Підготуватися Остапенку.

 

ЗАКУСИЛО О.К., перший проректор Київського національ­ного університету імені Тараса Шевченка. Вельмишановний Адаме Івановичу! Шановні учасники парламентських слухань! На  початку свого виступу я підтримаю оптимізм Віри Вікторівни, що не все у нас лише в минулому, і скажу, що Україна відома міжнародній спільноті не тільки спортивними здобутками Андрія Шевченка і братів Кличко. Є й інша сфера, де наша держава щонайменше протягом останнього десятиліття утримує передові позиції у світі.

Про що йдеться? Щороку проводиться величезна кількість олімпіад з інформатики та програмування різного рівня. Найпре­стижнішим і найсерйознішим з них є чемпіонат світу з програму­вання серед студентів вищих навчальних закладів, який прово­диться Асоціацією комп’ютерної техніки (Association for Computing Machinery). Популярність цих змагань, які визначають престиж країни у галузі інформаційних технологій, дуже велика.

Так, у 2008 році стартувало 6700 команд із 1821 університету з 83 країн світу. А 2010 року в Харбіні (Китай) відбувся фінал чем­піонату світу, за підсумками якого команда Київського національ­ного університету імені Тараса Шевченка, який я маю честь пред­ставляти, посіла четверте абсолютне місце і здобула золоті на­городи. Коментарі зайві. Перший успіх був у 2003 році, коли ми отримали бронзові нагороду.

Тепер трохи про інше. У 2001 році у Сполучених Штатах Америки була створена корпорація (спільнота програмістів) TopCoder, що на даний час налічує більш як 170 тисяч членів, які регулярно беруть участь у різних типах змагань (алгоритми, розробка та кодування компонент, тестування). TopCoder спеціа­лізується на проведенні змагань із спортивного програмування. Світові комп’ютерні фірми фінансують проведення цих змагань, отримуючи від учасників їх розробки для використання у власних програмних продуктах.

Отже, за рейтингом TopCoder, Україна посідає п’яте місце у  світі (перше місце — Росія, друге — Китай, далі — Польща, Японія). Зокрема, на даний час рейтинг Київського національного університету — 6 місце, Таврійського національного універси­тету — 25 місце, Львівського національного університету — 36 міс­це. Рейтинг складався за результатами виступів команд на зма­ганнях спільноти за десять років, починаючи з 2001 року.

Наведені дані красномовно свідчать про дуже високий потенціал нашої вищої школи у підготовці спеціалістів з розробки програмного забезпечення. І дуже прикро, що студентів, які вибо­рювали призові місця у згаданих змаганнях, перехоплюють західні компанії. Останній такий випадок: сьогодні магістрант факультету кібернетики, який посідав високі місця, залишає навчання, бо отримав пропозицію працювати в Силіконовій долині. Звісно, він туди поїде. Прикро, що його не перехопили наші компанії.

На сьогодні перед вищою школою стоять такі завдання:

1) застосування ІТ-технологій у конкретних навчальних дисциплінах;

2) створення єдиної інформаційної бази (єдиного кодифіка­тора, адаптованого до вимог європейських стандартів) для вузів, що здійснюють підготовку ІТ-спеціалістів;

3) навчання ІТ-спеціалістів необхідно узгоджувати з потреба­ми ринку праці, зокрема з перспективами України вийти на 3–4 місце у світі з надання ІТ-послуг;

4) на якісно новий рівень потрібно піднести підготовку та перепідготовку кадрів. На сьогодні провідні ВНЗ галузі мають угоди про співробітництво з представництвами світових компаній, але перепідготовка спеціалістів з використанням світового досвіду не налагоджена на системному рівні — немає регіональних цен­трів реплікації знань, які на регіональному рівні мають забезпе­чувати перепідготовку вчителів середніх шкіл та освітніх закладів 1–2 рівнів акредитації. При збереженні кращих традицій вітчизня­ної вищої освіти (фундаментальності, практичної орієнтації), вико­ристовуючи світову практику формування навчальних програм відповідно до номенклатури, структури та змісту, необхідно роз­робити концептуальні методологічні та організаційні норми ство­рення нового покоління галузевих стандартів вищої освіти, засно­ваних на компетентному підході з урахуванням світових тенденцій зміни характеру праці. Це забезпечить усунення недоліків попе­реднього покоління стандартів (надмірна детермінованість, дета­лізація і громіздкість, відсутність практичної компоненти);

5) співпраця з провідними міжнародними корпораціями в галузі інформаційних технологій, які значною мірою визначають розвиток технологій. Такий досвід є, його потрібно належним чи­ном стимулювати;

6) розроблення механізмів стимулювання впровадження інформаційних технологій у навчальний процес, удосконалення системи реєстрації та забезпечення авторських прав на електрон­ні навчальні та навчально-методичні матеріали;

7) одним з перспективних напрямів є дистанційне навчання. У комбінації з традиційними методами організації навчального процесу ефективність дистанційного навчання можна отримати, зокрема у вечірній, заочній формах навчання, за умови що спеці­аліст здобуває другу вищу освіту. Тут можна опиратися на світо­вий досвід застосування новітніх підходів до підвищення каліфі­кації фахівців у галузі інформаційних технологій, наприклад досвід Масачусетського технічного інституту (США);

8) вимагає розв’язання проблема фінансування ІТ-освіти із залученням ресурсів бізнесу. Без пілотних проектів, які будуть ініціюватися вузами, не обійтися.

Не з усіма цими проблемами вища школа може впоратися самостійно. Зважаючи на досвід МТІ, необхідно вивчити питання додаткового фінансування ІТ-освіти. На сьогодні роль держави в  цьому питанні визначальна, але обмежена. У перспективі необхідно розробляти ефективні інструменти залучення бізнесу до фінансування вузів: навчальні класи з ліцензійним програмним забезпеченням, стипендії молодим фахівцям, фінансування ін­новаційних проектів тощо. У контексті проблеми фінансування, з огляду на орієнтацію на експорт ІТ-послуг, провідним вузам за підтримки Міністерства освіти і науки та Міністерства закордонних справ доцільно провести переговори з європейськими структура­ми щодо отримання грантів на підготовку спеціалістів у галузі інформатизації. На нашу думку, можна чекати позитивних кроків від країн Євросоюзу, зокрема Франції та Німеччини.

На сьогодні недостатня увага приділяється вивченню точних наук у середніх школах, а це той первинний матеріал, без якого нам не обійтися. Одним з перспективних напрямів взаємодії школи та вузу бачиться створення на базі вузу структур, які могли безпосередньо піклуватися про своїх майбутніх студентів. Можли­вості є, але водночас є чимало юридичних перешкод. Наприклад, ставлячи за мету ліквідувати бар’єри між середньою освітою та вищою школою, наш університет зробив спробу (щоправда, роз­почалося це досить давно) включити до свого складу Український фізико-математичний ліцей при Київському національному універ­ситеті. Нам не вдалося цього зробити внаслідок суто правових питань. Самі створюємо закони, які потім не дають змоги робити правильні кроки.

Сьогодні у виступах ректорів НТУ “Київський політехнічний інститут”, Харківського національного університету радіоелектро­ніки лунали пропозиції, з якими я повністю погоджуюся. Необхідно зосередити підготовку ІТ-фахівців у великих навчально-наукових центрах. Видається за доцільне, щоб їх підготовка відбувалася спільними зусиллями університетів і Національної академії наук.

І ще до питання про якість освіти. Дуже дивна складається ситуація, коли, вирішуючи проблеми доступу до вищої освіти, ми забуваємо про її якість. Обмежуся лише таким: ми маємо випу­скати рівно стільки спеціалістів, скільки набрали на перший курс, інакше Міністерство фінансів висуне нам претензії, що гроші, виділені на підготовку, використані не за цільовим призначенням. Цей нонсенс існує лише у нас. Треба щось робити!

Дякую за увагу(Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Олегу Калениковичу.

Слово надається Остапенку Сергію Володимировичу, віце-президенту компанії “SysIQ Inс”. За ним виступатиме Биков.

 

ОСТАПЕНКО С.В., віце-президент компанії “SysIQ Inс”. Добрый день! Я представляю американскую компанию, которая занимается веб-разработкой интернет-сайтов и магазинов для ведущих розничных сетей США. У нас есть центр разработки в Украине, в котором работают около 300 инженеров, программи­стов, дизайнеров. И все больше ценной работы (действительно той работы, которая имеет ценность для клиентов) мы переводим в Украину. За последние годы сюда перебрался отдел дизайна, мы переводим управление клиентскими счетами. И талант людей, работающих у нас, очевиден.

Хочу развеять миф, прозвучавший в нескольких выступле­ниях. Мнение о том, что это сверхприбыльный бизнес, ошибочно. Оно ошибочно потому, что это жесткий бизнес. И не надо забы­вать, что при всех традициях, которые имеет Украина, мы сегодня сотрудничаем с клиентами, перед которыми стоят талантливые, “голодные”, “жадные” до того же бизнеса китайцы, индусы, вьет­намцы, бразильцы, таиландцы. И эти люди образованы, талантли­вы, окончили ведущие университеты. Мы стоим в одной шеренге с ними.

Бизнес требует таланта и управления, это ежедневная работа. В бизнесе должна работать экономика. Экономика очень проста. Если взять среднюю зарплату программиста в Украине, возьмем хотя бы сумму 2 тысячи гривень. Да, это не самая высокая зарплата, которую получают наши люди, и компенсация, которую получают фрилансеры, но эту зарплату необходимо платить ежедневно. Все мы знаем, что утилизация этих ресурсов в лучшем случае — 60–70 процентов. И даже при почасовой ставке в 30, 35, 40 долларов, которую платит клиент, мы получим при такой утилизации ресурсов в лучшем случае 20 долларов дохода. И на эту зарплату, которая приравнивается к 20–30 дол­ларам в час, нам необходимо добавить все время и все затраты на подготовку специалистов (учебные классы, привлечение моло­дежи, их обучение, аренда офисов, закупка всего необходимого для работы).

Тем не менее, мы поддерживаем идею необходимости набора людей в штат и обеспечения им социальной защиты. Но давайте посмотрим, как это делают другие страны. Мне как финансисту было очень интересно изучить практику Китая и США. В Китае мы открываем центр разработки в феврале.

Хочу сказать о том, что США конкурируют очень жестко с  развивающимися рынками и создают рабочие места. В США действуют несколько специальных экономических зон и режимов налогообложения для высокотехнологичных компаний. В Кали­форнии существуют 36 таких зон, и в каждой из них компания, создающая новые рабочие места, имеет возможность ретроспек­тивно получить льготу. В 2009 году принят закон, согласно кото­рому все компании, создавшие новые рабочие места за послед­ние пять лет, получили по 40 тысяч долларов возврата кредитов, возврата уплаченного налога на прибыль за все эти пять лет на каждого человека. Компания, создающая новое рабочее место, имеет возможность снижать налог на прибыль на 3 тысячи долла­ров в год на каждого человека.

Кроме того, на федеральном уровне в США действуют так называемые налоговые льготы для компаний, ведущих научно-исследовательскую деятельность и опытные конструкторские раз­работки (Research and Experimental Develoment Tax Credit). Они работают таким образом, что компания может снизить сумму своих налоговых обязательств по налогу на прибыль на 20 про­центов от суммы средств, направляемых на разработки и ис­следования. Это работает!

В Калифорнии штат дополнительно возвращает 20 процен­тов компаниям, которые проводят местные исследования, зани­маются местными разработками.

В Китае каждая из провинций имеет право регулировать уровень налогов для иностранных компаний в индивидуальном порядке. Это делается для привлечения точечных инвестиций в конкретные индустриальные парки в этой провинции. Предо­ставляются скидки на аренду помещений. Кроме того, провинция и индустриальный парк принимают участие в финансировании строительства зданий, помещений, офисов, производственных зданий для привлеченных компаний.

Самое интересно, что в Китае при найме академических работников на уровне профессоров, академиков, доцентов, аспирантов компании получают единоразовые гранты. Эти гранты затем возвращаются за счет того, что подготовленные люди приходят в китайские компании. Кроме того, налог на прибыль снижается с 25 до 15 процентов, а на первые два года компания освобождается от уплаты этого налога.

Эти примеры свидетельствуют о том, что подготовленные нашей ассоциацией предложения — не нечто уникальное, а то, что используется во всем мире. И мы просим вас поддержать законопроект. Нам надо совместно думать не только о зарабаты­вании денег, но и о том, чтобы умы не уезжали из Украины. А это будет только тогда, когда заработает экономика украинского бизнеса в ИT.

Спасибо (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Биков Валерій Юхимович, директор Інституту інформаційних технологій і засобів навчання Національної академії педагогічних наук. За ним виступатиме Лисицький.

 

БИКОВ В.Ю., директор Інституту інформаційних технологій і засобів навчання НАПН України. Вельмишановний Адаме Івано­вичу! Шановні учасники парламентських слухань! Інформатизація суспільства передбачає випереджальну інформатизацію галузі науки і освіти, де в основному формується когнітивний, кадровий та науково-технічний фундамент самої інформатизації як процесу і соціально-економічного явища, закладаються майбутні досягнен­ня розвитку суспільства. Саме тому я хочу зупинитися на освітніх аспектах питання, що розглядається.

В освітній діяльності програмні засоби виступають не тільки як предмет вивчення і засоби навчання, а як ефективний інстру­мент наукових досліджень і управління усіма процесами, що здій­снюються в системі освіти. Саме використання сучасних програм­них засобів дає змогу створювати новітні методики навчання, за­безпечувати умови для реалізації ефективних стратегій досягнен­ня цілей освіти.

Відсутність індустріального підходу до створення електрон­них освітніх ресурсів є значним стримувачем процесу інформати­зації суспільства і освіти, унеможливлює реалізацію в повному обсязі принципів відкритої освіти. Переважна більшість програм­них засобів створюється в навчальних закладах, так би мовити, самотужки, а тому часто вони є педагогічно невиваженими, змі­стовно не забезпечують поширення передового вітчизняного і за­кордонного досвіду. Внаслідок паралелізму в роботі витрачається багато зайвих коштів, зв’язок професійної освіти і виробництва є слабким та неефективним. Саме через це недостатньо забезпе­чується наступність інформативної освіти в загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах.

Оскільки створення таких ресурсів має певну специфіку, пов’язану з необхідністю обов’язкового врахування психолого-педагогічних аспектів побудови методичних систем навчання, відкритого комп’ютерно орієнтованого навчального середовища, потреби обов’язкового залучення до їх створення науково-мето­дичного та професорсько-викладацького складу, кращих учитель­ських кадрів навчальних закладів, доцільно, на нашу думку, мето­дологічно та організаційно виокремити в індустрії програмних за­собів підсистему із створення електронних освітніх ресурсів.

Декілька проблемних питань, до яких я хочу привернути вашу увагу. Під час підготовки в університетах фахівців з різних галузей знань, у тому числі системних наук та кібернетики, інформаційно-комунікаційних технологій, потрібно передбачати вивчення питань, пов’язаних із створенням електронних засобів навчального призначення, що у своїй побудові мають серйозну специфіку. Це перше.

Друге. Розгорнути широку підготовку висококваліфікованих робітників у системі професійно-технічної освіти з метою задово­лення кадрової потреби для виконання робіт з програмування, що не потребують університетської освіти. Це дуже поширена прак­тика на Заході, там є програмістські фабрики, які забезпечують серйозні кадрові потреби у фахівцях такого рівня.

Ми вважаємо, що слід розширити спектр, поглибити психолого-педагогічні дослідження з проблем використання в на­вчальному процесі електронних освітніх ресурсів, освітнього застосування технологій хмарних обчислень, широкого викори­стання мобільних засобів доступу до мережних ресурсів, дистан­ційних систем навчання, технологій підтримки мережних соціаль­них спільнот.

Що стосується нашої академії, то на виконання робіт у напрямі інформатизації освіти фінансування становить не більше 1–3 відсотків потреби. А рівень надай світовий! Як це забезпечити?

На нашу думку, сьогодні рівень якості програмних засобів, що використовуються в навчальних закладах різних рівнів, є вкрай незадовільним. Вважаємо, варто створити у структурі Національ­ної академії педагогічних наук Науково-методичний центр апро­бації та сертифікації програмно-апаратних засобів навчання для організації проведення психолого-педагогічної експертизи якості електронних освітніх ресурсів.

Де сьогодні придбати педагогічний програмний засіб для навчальних закладів? Невідомо. Тому слід створити державний фонд електронних освітніх ресурсів для системного накопичення, збереження, моніторингу і доступу всіх суб’єктів освітнього про­цесу до сертифікованих ресурсів, їх колекцій.

Є ще багато питань, але головним результатом цих слухань має бути розроблення і прийняття урядом Державної програми створення національної індустрії програмних засобів, де зазначені питання мають бути поглиблені, деталізовані, а заходи щодо їх розв’язання скоординовані та організаційно, фінансово, законо­давчо, нормативно забезпечені, інакше це питання… Я вже чую його більше десяти років.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Лисицький Ігор Вікторович, член Ради підпри­ємців при Кабінеті Міністрів України. Підготуватися Бондаренку.

 

ЛИСИЦЬКИЙ І.В., член Ради підприємців при Кабінеті Міні­стрів України. Добрый день, уважаемые участники парламентских слушаний! Я сегодня выступаю как от имени Совета предприни­мателей при Кабинете Министров, в состав которого недавно был включен, так и от Ассоциации “Информационные технологии Украины”. Ассоциация была инициатором разработки законопро­ектов, о которых мы сегодня говорим, и как следствие — прове­дения парламентских слушаний.

В процессе подготовки к слушаниям мы, общаясь с депу­татами, подписавшими наши законопроекты, и другими, неодно­кратно слышали мнение, что как пройдут парламентские слушания, так депутаты и будут ориентироваться, рассматривая в первом чтении наши законопроекты. Поэтому трудно переоце­нить важность этих слушаний для наших законодательных инициатив.

В связи с этим я рад констатировать тот факт, что практически у нас сегодня не звучат альтернативные, критические мнения по поводу нашей стратегии. Мы все обсуждаем в том аспекте, как лучше достичь общих целей. Наверное, у нас здесь сформировалась какая-то общая ценность, которую я понимаю как развитие индустрии информационных технологий Украины, являющейся основой информационного общества.

Хочу сказать несколько слов о том, почему так важны эти законодательные инициативы. Как говорили предыдущие высту­пающие (Николай Роенко, Евгений Царьков), за годы независи­мости наша индустрия, развиваясь своими силами, вышла на мировой уровень, заняла достойное место в мировом распреде­лении труда. На сегодняшний день индустрия генерирует финан­совые потоки в Украину за свои услуги и сервисы в объемах, названных предыдущими выступающими, — миллиарды гривень. Благодаря этому финансированию мы можем сейчас обсуждать вопросы подъема на необходимый уровень отечественного обра­зования, отечественной науки. Поэтому так важно создать базо­вые условия, а речь идет о создании только базовых условий для развития нашей индустрии.

Кроме того, и образованию, и науке необходима постоянная шлифовка на реальных проектах, реальных задачах, поступающих с глобального рынка. Поэтому так важно закрепить успех наших компаний, завоевавших себе место под солнцем.

Видим ли мы другие направления, помимо того, что изложено в законопроекте? Конечно, видим, и свидетельство тому — наши конкретные действия. На сегодняшний день мы за­нимаемся теми шагами, которые должны последовать в развитие наших законодательных инициатив. Это была и наша инициатива.

Впервые мы год назад встречались на базе Киевского национального университета имени Тараса Шевченко, говорили о том, что необходимо скоординировать наши усилия. После упо­мянутого совещания с участием Премьер-министра было поруче­ние, и мы сегодня создаем единую мощную площадку для фор­мирования государственной политики, общественную площадку под условным названием “Союз информационных технологий Украины”, ездим по регионам. Были в Симферополе, Севастопо­ле, Николаеве, Виннице, последняя встреча состоялась в Донецке, где состоялась интересная, живая дискуссия. Везде участвуют ИТ-компании и вузы. Есть и другие инициативы в этом направлении.

Что мне хотелось бы сказать в завершение своего выступ­ления? Адам Иванович, обращаюсь к вам и в вашем лице ко всем народным депутатам с просьбой поддержать наши законодатель­ные инициативы, принять их в 2011 году, который провозглашен Президентом нашей страны Виктором Федоровичем Януковичем Годом образования и информационного общества.

Спасибо (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Михайло Федорович Бондаренко, ректор Харківського національного університету радіоелектроніки, доктор технічних наук, професор. Підготуватися Хаустову.

 

БОНДАРЕНКО М.Ф., ректор Харківського національного університету радіоелектроніки. Шановні колеги! Є дуже багато питань щодо проблем розвитку ІТ-технологій. Стосовно кількості та якості ми співпрацюємо з міністерством, тому ці проблеми можна вирішити.

Однак є дуже важливе питання: кого ми готуємо, яка в нас сировина для підготовки? Сьогодні майже 100 відсотків випуск­ників, тобто всі, кому не лінь, стають студентами. Має 1–2 бали за  п’ятибальною шкалою — і стає студентом! А раніше, коли ми навчалися, лише 15 відсотків випускників ставали студентами. Це по-перше.

По-друге. Шкода, що немає депутата Оробець. Коли слухаєш, складається враження, що депутати день і ніч тільки й  думають, як нам допомогти. Та в цьому залі (я бачив уже всіх присутніх) ми щороку збираємося, на засіданнях комітету заслу­ховуємо ці питання, а віз і нині там.

Зрозуміло, що для якісного розроблення програмного забезпечення з метою конкурування з лідерами світового ІТ-ринку необхідно поєднати зусилля ВНЗ та роботодавців. Визначаємо, що для успішного вирішення цієї проблеми необхідна комплексна державна підтримка в таких питаннях. По-перше, прискорити прийняття нової редакції Закону “Про вищу освіту”. Ми її вже п’ять років слухаємо, у тому числі в цьому залі, дай Боже, щоб цього року прийняли. По-друге, підтримати законопроекти №8267 і №8268. Проект закону про особливості здійснення закупівель освітніх послуг за державним замовленням суперечить новій редакції Закону “Про вищу освіту”.

На нашу думку, необхідно врахувати пропозиції і робото­давців, і ВНЗ. Тому що це гальмо в розвитку вищої освіти. Це гро­ші іншого кольору, шановні. Колись депутати зрозуміють, що ми робимо в державі. Ми отримуємо фінансування тільки на заро­бітну платню викладачів. Причому викладачі отримують в серед­ньому 400 доларів, а той, кого ми навчаємо, іде на роботу, де отримує 2–3 тисячі. То що ж ми далі можемо робити? Та ще й на­ші гроші забирають! А щоб щось купити, то мине півроку! Як ми можемо створювати компанії і як працювати, якщо все наше законодавство спрямоване на “ні”, “ні”, “ні”?

Збільшувати підготовку ІТ-фахівців необхідно насамперед у  тих регіонах, де планується швидке і значне зростання нових робочих місць в ІТ-галузі. Такі регіони відомі — Київ, Харків, Львів, Дніпропетровськ, Одеса. Тобто там, де де-факто сформовані ІТ-кластери. До цього необхідно додати перспективні регіони — Донецьк, Луганськ і Крим.

Необхідно створити сприятливі умови для викладачів ВНЗ. Тобто, як я вже казав, збільшити заробітну платню, зменшити кількість студентів на одного викладача, рівень навантаження, щоб справді можна було отримати результати.

Привести Національний класифікатор України “Класифікатор професій” ДК 003:2010, зокрема щодо професії “декан”, у відпо­відність з міжнародним класифікатором професій у частині, що стосується галузі.

Посилити співпрацю з міжнародними федераціями та співтовариствами з метою проходження міжнародної акредитації тощо. Наша участь у міжнародних співтовариствах потребує член­ських внесків, але наше казначейство унеможливлює таку спів­працю, шановні, і всі ми про це знаємо. Ми лише тепер вступили до Міжнародної федерації інформатики, внесок України становить 800 євро. Де їх взяти? З кишені кожного.

Активізувати роботу із створення технопарків та наукових парків за участю ВНЗ, внести зміни до відповідних нормативно-правових актів, в яких передбачити можливість ВНЗ самостійно розпоряджатися коштами, отриманими від суб’єктів господарю­вання, які здійснюють діяльність у рамках цільових програм.

Розробити прозорий та дієвий правовий комплекс, що регулює інвестиційну діяльність загалом і специфічне питання ринку програмного забезпечення та інтелектуальної власності зокрема.

І на завершення. Для того щоб українські ІТ-компанії отри­мували кваліфікованих фахівців, необхідно співпрацювати з ними так, щоб кожен випускник, прийшовши на роботу, не витрачав час на адаптацію. У нас є багато прикладів, як це робити, тоді фахі­вець дійсно працюватиме (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Хаустов Дмитро Вікторович, керівник Науково-учбового центру публічного акціонерного товариства “Укртеле­ком”. Підготуватися Ржечицькому.

 

ХАУСТОВ Д.В., керівник Науково-учбового центру публічно­го  акціонерного товариства “Укртелеком”. Шановний Адаме Івановичу! Шановні пані та панове! Насамперед хочу ще раз наго­лосити на тому, що створення в Україні сприятливих умов для розвитку індустрії програмного забезпечення є одним з пріо­ритетних напрямів для розбудови інформаційного суспільства. При цьому хочу зауважити, що індустрія програмного забезпе­чення є лише складовою частиною сучасних інформаційно-комуні­каційних систем. Я як представник “Укртелекому” саме на цьому і хочу зосередити вашу увагу.

Окрім розроблення програмного забезпечення, існують ще такі питання, як зберігання великих обсягів інформації на машин­них носіях, передавання інформації на значні відстані за обме­жений час тощо. Дійсно, IT-індустрія не вимагає значних капітало­вкладень, але необхідними елементами існування галузі є кадри, про що сьогодні багато говорилося, та комунікації, про які майже не йшлося. З них і почну.

На сьогодні одним з надзвичайно привабливих напрямів розвитку програмного забезпечення є так звані хмарні обчислен­ня (cloud computing). Це модель забезпечення доступу до таких ресурсів, як офісні додатки Word, Excel, бази даних, системи документообігу, мультимедійні додатки, коли програмне забезпе­чення не встановлено на клієнтських комп’ютерах, а розміщується десь у мережі, а з клієнтських робочих місць здійснюється лише доступ користувачів до такого ресурсу.

До переваг хмарних обчислень належать: істотне зменшення капітальних витрат кінцевих користувачів на утримання інфра­структури IT-технологій, оскільки витрати на побудову центрів обробки даних поглинаються провайдерами хмарних послуг. Зменшується частка використання неліцензійного програмного забезпечення, про це сьогодні також багато говорили. Яке нелі­цензійне програмне забезпечення, якщо воно встановлено десь у провайдера, а в мене є лише веб-браузер?

За підрахунками таких провідних аналітичних компаній, як IDC, Gartner, Deloitte Touche Tohmatsu, прогнозні показники зростання цього напряму сягнуть з 21 мільярда доларів (світовий обсяг) у 2010 році до 200-240 мільярдів у 2020 році, тобто прогно­зується зростання ринку у 6–7 разів за 10 років. Як приклад, усі знають, що світові лідери Microsoft, Google, IBM, HP, Intel, Cisco та інші вкладають величезні кошти в розвиток цього напряму. Згідно з експертною оцінкою компанії Deloitte Touche Tohmatsu, у ре­зультаті розвитку технологій і ринку хмарних обчислень обсяг інтернет-трафіка може зростати ще більшими темпами, а це, у  свою чергу, призведе до надмірного навантаження на комуніка­ційні мережі.

Тому, вважаю, вкрай важливо встигнути з інфраструктурни­ми змінами за темпами зростання ринку програмного забезпе­чення. Держава має стимулювати інвестування доходів підпри­ємств зв’язку та комунікацій (наприклад “Укртелекому”) у розвиток інформаційної інфраструктури. Розвиток технологій програмного забезпечення не повинен значно випереджати можливості інфраструктури.

Інше важливе питання, про яке сьогодні багато говорило­ся, — кадри. Підготовка та кваліфікація спеціалістів також мають встигати за розвитком технологій. Світова практика полягає в тому, що сучасна підготовка ІТ-спеціаліста складається з двох напрямів — освіти і післядипломного навчання. Пропоную це вирішувати на законодавчому рівні, усі компанії IT-галузі мають навчальні центри.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Ржечицький Валерій Мечеславович, експерт “Інтернет Асоціації України”. Підготуватися Воробієнку.

 

РЖЕЧИЦЬКИЙ В.М., експерт “Інтернет Асоціації України”. Добрый день, уважаемые коллеги! Вы уже устали. Сложно говорить после такого количества выступивших, но я попробую кратко изложить основные мысли, не претендуя на истину в последней инстанции. Воспользуюсь советом Адама Ивановича и начну, наверное, с последнего.

Необходим ли нам закон? Да, обязательно необходим! Без законодательной базы мы никуда не продвинемся. Но никаких экспериментов! Нам необходим закон со стабильными и понят­ными условиями. Дайте нам закон, где не будет слова “экспери­мент”, но будут гарантии государства.

Нам необходим сигнал (если хотите, зеленый свет) для разработчиков языков программирования, программных средств, защищенного программного обеспечения для государственных органов власти, компьютерных игр, обучающих программ, про­граммных продуктов искусственного интеллекта, программных продуктов и приложений для социальных сетей, программных продуктов для новых алгоритмов обработки речи, статичных и ди­намичных изображений. Этот перечень можно продолжать беско­нечно. Самое главное — он изменяется с каждым днем.

К сожалению, мы в законе не можем привязываться к  устаревшим кодам экономической деятельности. Надо дать право органу исполнительной власти устанавливать эти прерога­тивы самостоятельно в законодательной области.

Теперь по теме моего выступления. Я хотел сравнить нашу страну с Индией, но вам уже рассказывали, поэтому долго гово­рить не буду. Разница у нас ни много ни мало 20 лет! Посудите сами, догоним мы или перегоним Индию при такой постановке вопроса?

Политика любого государства базируется на двух китах — личные позиции лидеров государства в этом вопросе и подго­товка кадров. Что касается нашего первого кита. Надо опреде­литься, куда и как мы идем. И если мы идем в правильном направлении, то научному потенциалу, накопленному в результате интеллектуальной деятельности наших ученых, должен незамед­лительно быть присвоен статус главного стратегического запаса нашей страны.

Из разнообразия принятых законодательных актов и ини­циатив надо выделить систему действенных мер правового, организационного и технологического обеспечения ИT-бизнеса, в   первую очередь, его экономической безопасности, которая должна соответствовать вызовам мировой экономики. Нам необ­ходимо уже “на вчера” определиться с областью компетенции нашей программной индустрии, особенно восстановить систему госзаказа, прежде всего, для внутреннего рынка.

Мы должны как можно скорее перестать быть страной потребления программных продуктов иностранного производства, особенно для государственных органов — это одна из главных составляющих национальной безопасности страны. Для этого необходимо уйти от идеологии общества потребления готовых решений даже не для стран второго мира. Жизненно необходима реакция на вызовы мировой экономики для сохранения эконо­мической безопасности — это воспитание общества патриотов. Так делает Китай под лозунгом: “Нашему поколению трудно, но мы сделаем все, чтобы следующее поколение жило лучше”.

Что касается второго кита, то есть национальной подготовки кадров. Вот важнейший потенциал! В мире развернулась на­стоящая война за таланты. Все сложнее привлекать, обучать и удерживать высококвалифицированных специалистов. Поэтому становится горько и обидно, когда читаешь, как сводки с фронта, сообщения о том, что наши органы поймали хакера и упекли его на три года. Да таких людей, извините меня, надо, как крупицы собирать и заставлять работать на государство (Оплески).

Сейчас в Украине прослеживается тенденция: заполучи молодого специалиста из вуза. Основными заказчиками ІТ-про­дукта по-прежнему остаются нерезиденты. Их, в первую очередь, привлекает (как ни обидно за державу, как говорил Верещагин) недорогая квалифицированная рабочая сила.

Чтобы решить проблему оттока умов и подготовки кадров на государственном уровне, необходимо создать законодатель­ные условия для обеспечения конкурентной оплаты труда и воз­награждения (это новое поколение растет с другой психологией), возможности укрепления благосостояния при производстве про­граммного продукта. И не надо этого стесняться. Уже предельно ясно, что ведущими направлениями развития в мире являются не производство металла и добыча сырья, а биотехнологии, нано­технологии, телемедицина, высокие гуманитарные технологии, социальные, общеобразовательные сети, новый порядок приро­допользования. И здесь можно долго перечислять программные приложения для программной индустрии.

Пришло время менять учебные планы и программы. Нам необходим обоснованный госзаказ на подготовку специалистов программной инженерии с восстановлением системного препо­давания основ программирования, начиная со средней школы, особенно для всех студентов.

Нам необходимы не просто программисты, а программисты с прикладными знаниями, на что работала вся система обра­зования в советской Украине. Нам необходимы программисты в квадрате. Нам не хватает эффективных государственных мене­джеров по продвижению программных продуктов на внутреннем и внешних рынках, менеджеров от науки, объединяющих в себе чутье ученого и идеологию государственного управленца. Их тоже надо готовить и воспитывать. Так сегодня поступает Россия, готовя своих менеджеров под лозунгом: “Наши люди произво­дили ракеты и подводные лодки, а теперь мы создаем готовые программные решения и продаем их на рынке”.

Спасибо за внимание (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Воробієнко Петро Петрович, ректор Одеської національної академії зв’язку імені О.С. Попова. За ним виступатиме Ломаковська.

 

ВОРОБІЄНКО П.П., ректор Одеської національної академії зв’язку ім. О.С. Попова. Шановний Адаме Івановичу! Я підтримую попереднього промовця, тим паче я встановив таку залежність: чим далі у списку, тим менше на трибуні. Це природно, більшість з того, що я хотів сказати, уже сказали. І мені радісно, бо я в колективі однодумців.

Хочу зробити лише кілька акцентів, що вже прозвучали і в попередньому виступі, і мій колега з Одеси теж казав про за­соби програмування, середовище для програмування. Якщо ми справді хочемо створити інформаційну державу з розвинутими інформаційними технологіями, ми повинні мати свої засоби про­грамування. Однак засоби програмування не створюються заради засобів, напевно, має бути задача, проблема, яку складно вирі­шити існуючими методами.

У цьому плані у нас була пропозиція. Більшість наших пропозицій включені до проекту рекомендацій, але найголовніша чомусь не врахована. Адаме Івановичу, звертаюся до вас. Може, ви розглянете цю пропозицію, якщо ми її подамо.

Справа в тім, що в Одеській національній академії зв’язку, працюючи над інформаційно-комунікаційними технологіями, дій­шли висновку, що IP-протокол, на якому й досі будуються ІТ-технології, вже застарів. І нова, шоста, версія протоколу свідчить про кризу, тому що питання вирішується “в лоб”, ідеологія не змінилася.

Ми запропонували принципово нову технологію, яка в де­кілька разів ефективніша за існуючі, але для цього потрібні свої засоби програмування. Тобто пропозиція полягає в тому, щоб розглянули можливість створення спеціального проекту в цьому напрямі.

Далі. Михайло Федорович правильно сказав про заробітну плату викладачів. Той рівень освіти, який ми маємо на сьогодні, забезпечується самовідданою працею викладачів. За словами академіка Сергієнка, дуже розумного чоловіка, лише 20 відсотків випускників ВНЗ можуть працювати на достатньому рівні. Однак подивіться на зворотний бік: це дешевше, ніж 100 відсотків на Заході. Для держави цих 20 відсотків є дешевшими, адже це не ті зарплати.

Щодо закону. Дійсно, якщо цей закон буде так юридично обґрунтований, він вкрай необхідний. І я хочу сказати, що серед наших людей, а я спілкуюся з молодими людьми, із студентами, дуже багато інтелектуалів. Ми можемо зробити все!

Дякую за увагу(Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Ганна Віталіївна Ломаковська, директор Ліцею інформаційних технологій №79 міста Києва.

 

ЛОМАКОВСЬКА Г.В., директор Ліцею інформаційних техно­логій №79 міста Києва. Шановні учасники парламентських слухань! Вихід на цю високу трибуну директора одного з ліцеїв України означає, що тема нинішніх парламентських слухань стосується і  середньої школи. І це правда, бо кожен будинок починається з фундаменту.

Уже 10 років у нашому ліцеї учні з багатьох шкіл Києва опановують ази інформатики, програмування з 1 до 11 класу. Як  директор, учитель інформатики, автор програм і підручників я можу сказати, що з вивченням інформаційних технологій у гео­метричній прогресії зростає якість знань учнів з інших предметів. Маю на увазі розвиток логічного мислення, розвиток алгорит­мічного мислення. І наші випускники затребувані у вищих навчаль­них закладах.

Показово, що відповідно до нових державних стандартів освіти з наступного року в початковій школі розпочнеться вивчен­ня інформатики. Безумовно, це значний і важливий крок рефор­мування освіти. Яким буде наступний?

Ви говорили про дефіцит кадрів в IT-галузі, про те, що система підготовки в середній та вищій школі не відповідає сучасним вимогам IT-ринку. Дійсно, справа не тільки в кількості, а  і в якості їх підготовки. Тому потрібно не лише надати пріоритет IT-спеціальностям в системі вищої освіти, а й забезпечити взаємодію середньої та вищої освіти з IT-бізнесом. І, врешті-решт, привести у відповідність з вимогами часу законодавчу базу в цій сфері.

Експеримент “IT-освіта”, який ми розпочали з ініціативи Київського національного університету імені Тараса Шевченка спільно з Асоціацією “IT України” та компанією “Інком”, сподіва­ємося, продемонструє один із шляхів розв’язання цієї проблеми.

У ліцеї інформаційних технологій №79 м. Києва створений експериментальний 10 клас, затверджений індивідуальний на­вчальний план, узгоджені з Київським національним університетом імені Тараса Шевченка програми, розроблені програми спеціаль­них курсів. Проте метою науково-педагогічного експерименту   “IT-освіта” є не тільки підготовка молодших програмістів, а роз­роблення нової моделі організації навчально-виховного процесу підготовки фахівців для забезпечення потреб IT-індустрії, розроб­лення нормативно-правової бази взаємодії загальноосвітніх і ви­щих навчальних закладів з роботодавцями на всіх етапах здобуття освіти (цільова підготовка, проведення практики, працевлашту­вання випускників), рекомендацій щодо галузевих стандартів середньої та вищої освіти, створення нових навчальних програм і  співпраця у сфері підвищення кваліфікації з провідними вітчиз­няними та світовими ІТ-компаніями. Така система завдань проекту “ІТ-освіта”.

Нещодавно уряд затвердив стандарти середньої школи, розпочинається робота над навчальними програмами. І саме у  програмах з інформаційних технологій для профільної старшої школи (10–11 класи) мають бути передбачені такі новації. У цьому я можу вас запевнити, бо є членом робочої групи з розроблення таких програм з інформатики.

І наостанок. Будь-який експеримент за сучасних еконо­мічних умов, хоч би де він проводився, без підтримки бізнесу, інвестиційних проектів не може бути ефективним. Ми знаємо, що сьогодні в Україні підтримані освітні ініціативи відомих світових компаній — лідерів на ринку ІКТ (корпорації Microsoft, Intel), але жодна з них не спрямована на підготовку фахівців в ІТ-галузі. І  ми сподіваємося, що реалізація науково-педагогічного проекту “ІТ-освіта” щодо підготовки молодших програмістів зробить се­редню та вищу школу більш привабливою для інновацій та інве­стицій з боку ІТ-галузі.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До заключного слова і відповідей на запитання запрошую Семиноженка Володимира Петровича, голову Державного агент­ства з питань науки, інновацій та інформатизації України. Будь ласка, 3 хвилини. Підготуватися Луцькому.

 

СЕМИНОЖЕНКО В.П. Шановні колеги! Сьогодні ми були єдині: ніхто нікого не переконував, лише наводили додаткові аргументи. І, врешті-решт, ми цілком одностайно розуміємо, що закон про підтримку ІТ-індустрії має бути. Якщо така атмосфера залишиться в цьому залі, можна сподіватися, що законопроект набере необхідну кількість голосів.

Дуже добре, що ми зверталися до найбільш актуальних напрямів. Мені подобається, що не тільки в новому журналі “Інтелектуальна власність” опублікована стаття про відкритий програмний продукт, а й тут були дуже правильні, перспективні розмови про це. Я тішився з того, що ви закликаєте рішуче переходити до хмарних технологій.

Сьогодні з тектонічним зсувом порівнюють процеси перехо­ду від великих обчислювальних машин до персональних комп’ю­терів, розвитку мережі Інтернет. Це фантастична річ! Ми розумі­ємо, що це є, але що воно дасть у майбутньому, ми відчуємо вже, мабуть, протягом наступного року, враховуючи, що уряд перехо­дить на електронно-інформаційний обмін між центральними орга­нами виконавчої влади і розробив систему саме на базі хмарних обчислень. Отже, ми рухаємося в сучасному руслі завдяки вашій допомозі. Повністю національний продукт!

Більше того, уже є інтерес з боку інших країн, щоб саме так  організувати впровадження електронного уряду. Тобто вже на цьому етапі ми відчуваємо, що можемо задавати тон. Це до про­позиції, яка тут лунала, що треба не наздоганяти, а переходити до вирішення комплексних великих задач на випередження.

Пригадую, Адам Іванович це добре пам’ятає, як на межі 1999 і 2000 року вперше мова йшла про технопарки, і ваш покір­ний слуга тоді був ініціатором відповідного законодавства. Було два голосування конституційною більшістю голосів. Вистачило на чотири роки, з 2005 року вони припинили своє існування. І тепер ми знову говоримо про їх відновлення. Скільки часу втрачено і можливостей!

Тому давайте пам’ятати ці гіркі уроки, щоб законодав­ство,  яке ми приймаємо, існувало хоча б 10 років із щорічним вдосконаленням.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. У вас є письмові запитання? Немає. Усе було настільки правильно, що нічого запитувати.

Будь ласка, колего Луцький, голова Комітету з питань науки і освіти.

 

ЛУЦЬКИЙ М.Г. Дякую, Адаме Івановичу. Шановні колеги, до­звольте подякувати всім. Ми зібралися, повна зала, бо розгляда­ється надзвичайно важливе питання. Хочу всіх запевнити, що сьогодні Кабінет Міністрів і Верховна Рада працюють в одному напрямі. Ми бачимо, який актуальний цей законопроект, і зроби­мо все для того, щоб прийняти його якомога скоріше.

А щодо зауваження моєї колеги, яка сказала, що треба дивитися, щоб усі ваші рекомендації були враховані, то ми для того тут і зібралися, щоб почути вас і врахувати все те, чого в законопроекті на сьогодні немає.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Як я розумію, запитань теж немає? Немає. Дякую, сідайте, будь ласка.

Оскільки у вас немає карток, ви не можете поставити запи­тання, вас не почують. Ми на початку нашої розмови домовляли­ся: якщо в когось є запитання — напишіть записку, вам дадуть відповідь. Ви розучилися писати, я в цьому не винен.

До слова, шановні колеги. Я з тривогою прочитав інформа­цію, яка стосується, у тому числі, й нашої розмови, що зовсім недалекий той час, коли американці перестануть користуватися ручкою. Мабуть, і ми перестанемо, якщо будемо наслідувати і та­кими швидкими темпами розвивати те, про що сьогодні говори­мо. Комп’ютер замінить нам ручку, буквар і все інше. Однак кожна медаль має два боки: з одного боку, техніка і технології — це чудово і прекрасно, а з другого — якщо ми повністю перекине­мося тільки в цей світ науки і високих технологій, то можемо дуже багато втратити.

Давайте підіб’ємо підсумки нашої розмови. Крім двох допо­відачів, виступили 24 представники. Відбулося фахове, досить ці­каве і повчальне обговорення. Розмова радісна для мене як голо­вуючого, бо немає жодних проблем, і повна сесійна зала. Це мені нагадує засідання, коли опозиція виходить із залу, а залишаються лише ті, хто хоче працювати, тобто приблизно як зараз, без опо­нентів, усі в один голос говорять про те, що треба. Бо говорили, дійсно, вибачте за сленг, по ділу, про те, що має визначати наше майбутнє, чим ми маємо керуватися.

Хочу звернути увагу на деякі аспекти, які порушувалися під час цієї тригодинної розмови, а також на те, чого, на жаль, практично ніхто з вас майже не торкнувся. Ідеться про піратство, піратство і ще раз піратство. Близько 70 відсотків програмного забезпечення у нас не відповідає тому, що називається “одер­жано законним шляхом”. І це також поле діяльності, зокрема і для тих, хто тут зібрався. Бо чим більший заслін ми поставимо пірат­ству, чим більше виконуватиметься наше законодавство в цій сфері, тим більше і ширше поле діяльності буде для виробників програмного забезпечення, буде більше можливостей це робити. Тобто нам треба думати, як посилити відповідальність.

Я знаю, що виконавча влада останнім часом докладає чимало зусиль для того, щоб цю прогалину якимось чином лікві­дувати і дати можливість нашому національному інформаційному продукту заповнити те, що заповнює переважно виробництво інших компаній, хоча вони і всесвітньо відомі.

І чого гріха таїти? Ті, хто розробляв і розробляє новітні інформаційні технології, — це вчорашні наші випускники, виклада­чі, професори, які, на жаль, не змогли знайти застосування своє­му таланту тут і їх із задоволенням купили, підкупили закордонні фірми. І ми допомагаємо всьому світові, забуваючи про свою національну гордість, про те, що треба дбати про національну економіку, особливо про таку її галузь, як ІТ-індустрія.

Ще одна проблема, яка також є досить актуальною для на­шої держави, її сьогодні порушували в деяких виступах, — зв’язок між наукою і прикладним виробництвом, між студентством, вищою школою і тими, для кого ми готуємо фахівців. Я абсолютно солі­дарний з ректором, який тут говорив про тих, кого ми навчаємо.

У мене зустрічне запитання. Хоча спочатку одне зауваження, а потім запитання. У нас уже цього року випускників середніх шкіл було менше, ніж місць у вищих навчальних закладах. І тому в мене запитання до тих, хто вчить: а чому ви їх навчаєте? Чому ви їх приймаєте, двієчників? Тому що вам, на жаль, нікуди діватися. Бо  у вас державне замовлення 50 відсотків чи скільки, ви туди приймаєте тих, хто краще вчиться, а решту приймаєте — бо вам треба жити. І той, хто може заплатити, подає до вас документи, на жаль, у технічні вузи, де конкурс менший. І хочете ви чи не хочете, а практично всіх зараховуєте. Це така проблема.

Я жартую, що ми перетворимося на країну, яка незабаром ще один світовий рекорд поставить. У 1990-х роках ми були світовими рекордсменами, бо були країною суцільних мільйоне­рів, у кожного в кишені лежав як мінімум мільйон купоно-карбо­ванців. Цей мільйон нічого не вартував, але всі були мільйо­нерами. Років через десять ми станемо першою країною світу із суцільною вищою освітою, якщо будемо такими темпами, як сьогодні, розвивати вищу освіту і мати тисячу вищих навчальних закладів. Вони вже навіть у селах функціонують. Де є приміщен­ня  —  там і вищий навчальний заклад. Це добре, але яка якість освіти?

І ще одна проблема: що робити випускникам, які одержали диплом про вищу освіту? Немає місць! У нас, на жаль, переви­робництво. Але нехай буде! Я думаю, що з цього перевироб­ництва щось можна й вибрати, хоча б тих 15–20 відсотків, про які ми говорили і які можуть все-таки працювати в даній сфері.

І найголовніше — два законопроекти, про які сьогодні ми говорили упродовж трьох годин. Дуже добре, що зал у цьому єдиний. Дуже добре, що нас підтримує Міністерство економіки і  торгівлі в особі заступника міністра. Але скажу чесно: цього за­мало. Нам треба переконати в необхідності цих двох законопро­ектів (а я дещо про них скажу) ще й Міністерство фінансів. Не бу­де згоди Міністерства фінансів — не буде закону, тому що він пе­редбачає фінансові витрати (з одного боку, дотації, а з другого — зменшення надходжень до державного бюджету). І тут нам треба бути досить наполегливими, щоб Міністерство фінансів дало згоду. Бо якщо не буде згоди Мінфіну, сесійна зала може не під­тримати. А якщо й підтримає, то потім буде вето, а 300 голосів на подолання вето ми не наберемо. Це один момент.

Другий момент. Поки ви виступали і розповідали, які гарні запропоновані законопроекти, я їх подивився. Не все так, як ви розповідаєте. Я зараз поясню, чому.

Проекти внесені у квітні 2011 року. Доки він чекав на роз­гляд, за цей час чимало змінилося. Зокрема, деякі норми, особ­ливо законопроекту №8268 щодо змін до Податкового кодексу, по суті вже враховані іншими законодавчими актами. Ми постійно до  Податкового кодексу вносимо зміни, і певна частина тих 16 відсотків, про які йшлося, вже врахована.

Щодо базового закону. Зміни до Податкового кодексу випливають із проекту Закону про економічний експеримент що­до  створення сприятливих умов для розвитку в Україні індустрії програмної продукції (№8267), який, на жаль, готували ті, хто більше знає ІТ-сферу, але менше знайомий із законодавством. І  абсолютно справедливий висновок Головного науково-експерт­ного управління Апарату Верховної Ради України, що цей законо­проект більше схожий на декларацію, ніж на закон, який можна виконати, а тим більше виконання якого можна прискіпливо пере­вірити. Тому поки ми будемо розглядати проект, проводити агіта­ційну роботу, прошу суб’єктів законодавчої ініціативи (там їх до­сить багато) — народних депутатів і тих, хто допомагає народним депутатам, подумати над юридичними формулюваннями розроб­леного законопроекту. Бо, повірте, там буде більше декларацій, ніж користі, тобто ще одна декларативна заява на зразок програ­ми інформатизації (чи як вони в нас там називаються), у нас їх і так багато. А в законі потрібна конкретика: що треба зробити і як перевірити зроблене.

Я зі свого боку обіцяю бути лобістом цього законопроекту і робити все, що від мене залежить. Повірте, у мене не лише один голос, інколи є й мікрофон для того, щоб переконати депутатів, що це треба зробити. Я вам обіцяю, що ви в моїй особі маєте лобіста зазначених законопроектів, але їх треба підготувати так, щоб вони дійсно були законами (Оплески).

І завершуючи, ще раз наголошу на декількох технічних моментах. Ті, хто мав виступи, на жаль, і навіть ті, хто був запи­саний, не вклалися в наш розклад. Хоча я дякую, що ніхто з вас не ображався на мікрофон, який автоматично вимикався, і вклада­лися в регламент, не вимагаючи більше часу. Отже, ті, хто має підготовлені виступи, передайте їх до секретаріату. Звертаюся до тих, хто має бажання (крім тих, хто був записаний) і якісь цікаві думки, також передайте виступи, вони будуть опубліковані. І зви­чайно, ми їх детально опрацюємо під час підготовки рекоменда­цій, які найближчим часом, сподіваюся, будуть розглянуті Верхов­ною Радою.

І наостанок давайте подякуємо профільному комітету, ініціа­торам проведення парламентських слухань, які виступили з про­позицією, а парламент підтримав, Державному агентству з питань науки, інновацій та інформатизації. Також дякую кожному з вас за досить продуктивну, високоінтелектуальну розмову.

На цьому парламентські слухання оголошуються заверше­ними. На все добре!


НЕВИГОЛОШЕНІ ВИСТУПИ

 

ІЩЕРЯКОВ С.М., доцент кафедри комп’ютерної і програмної інженерії приватного вищого навчального закладу “Галицька ака­демія”. Згідно з крилатим висловом класика, перед нашим наро­дом завжди стояли дві проблеми. Минуло півтора століття, з’явив­ся ІТ-бізнес, але кількість проблем, що стоять перед ним, залиши­лася тією самою. Перша з них — недосконале законодавство — з  Божою поміччю сьогодні почала вирішуватися. Я хочу сказати про другу проблему — кадрову.

В Україні більше 100 вишів готують ІТ-фахівців, середня місячна зарплатня українських програмістів перевищує півтори ти­сячі доларів, інтерес абітурієнтів до ІТ-спеціальностей величез­ний. Тобто передумови всі є. Проте з більш як 30 тисяч ІТ-випуск­ників, половина з яких, до того ж, навчалися за бюджетний кошт, працевлаштовуються максимум 3–4 тисячі за щорічної потреби не менше 10 тисяч. Такі кількісні показники інакше як ляпасом вищій ІТ-освіті не назвеш.

Серед багатьох причин незадовільного становища ІТ-освіти виділяють невідповідність навчальних планів підготовки фахівців бізнес-потребам галузі. У принципі, це так, але, наприклад, на­вчальні плани підготовки бакалаврів напряму “Програмна інжене­рія”, на мою думку, є абсолютно правильними. Питання ще й у на­повненні змістом цих програм, у тому, хто цей зміст доноситиме до студентів. Аналіз причин — не для п’ятихвилинного виступу.

Мої попередники сьогодні озвучили дві тези: перша — у  системі освіти може мати місце позауніверситетська складова, що дасть змогу хоча б частково задовольнити кадровий голод   ІТ-галузі (виступ пана Бикова), і друга — університети повинні готувати не просто програмістів, а програмістів, професійно орієнтованих на певну галузь економіки (виступ пана Ржечицького).

Дозвольте розповісти, як в івано-франківському приватному навчальному закладі “Галицька академія”, який я сьогодні пред­ставляю, реалізуються ці дві тези. В основу підготовки програ­містів ми поклали вимоги сертифікаційних іспитів корпорації Oracle, які, по-перше, точно відповідають потребам ІТ-галузі, а по-друге, представляють ідеальну пропорцію у співвідношенні базо­вих знань і знань технологій програмування. У результаті дворіч­ного проведення вечірніх курсів тривалістю чотири місяці (варіант позауніверситетської складової освіти, про що говорив пан Биков) випускниками цих курсів, в абсолютній більшості — студентами, отримано 32 сертифікати корпорації Oracle.

Розуміючи, що будь-які тренінг-курси — це, скоріше, “реані­маційний засіб”, аніж повноцінне навчання, з вересня минулого року ми імплементували досвід, отриманий на вечірніх курсах, у навчальний процес, починаючи з першого семестру. Як резуль­тат — на зимових канікулах один з наших першокурсників отримав сертифікат програміста від Oracle, а з травня він успішно працює в івано-франківській софтверній компанії Bvblogic. Станом на гру­день 2011 року, шість студентів та випускників “Галицької акаде­мії” отримали сертифікати Oracle, троє з них працюють програмістами.

Реалізація ранньої здатності до працевлаштування, як вия­вилося, дає можливість вирішити цілий ряд проблем. По-перше, сертифіковані студенти зовсім інакше, професійно та свідомо, сприймають базові дисципліни.

По-друге, з них утворено поки що дві виробничі бригади, які успішно виконують комерційні проекти, одна — під керівництвом досвідченого techlead’а, друга — цілком самостійно. Гадаю, на час отримання диплома ці хлопці вже матимуть кваліфікацію, яка до­зволить їм утримувати сім’ю, сплачувати кредит за житло та інші матеріальні потреби.

По-третє, на старших курсах таких студентів можна навчати основ виробничих технологій, притаманних даному місту. На жаль, в Івано-Франківську таких характерних технологій вже немає, проте, наприклад, для Миколаєва це може бути суднобудування, для Харкова — машинобудування. Ситуація нині не спонукає кращих абітурієнтів шукати себе в технологічних спеціальностях, вони йдуть в ІТ. Досвід “Галицької академії” сприятиме вирішенню проблеми, про яку вже казав пан Ржечицький.

За підтримки асоціації “Інформаційні технології України” наш досвід поширюється та втілюється у двох проектах. Перший — знову-таки, позауніверситетський, полягає у підготовці до рівня сертифікованих програмістів спочатку декількох десятків або со­тень менторів засобами дистанційного навчання. Сертифіковані ментори надалі вже у стаціонарному режимі готуватимуть програ­містів у тренінг-центрах, які заплановано розгорнути в обласних та великих районних центрах України.

Метою другого проекту, також схваленого асоціацією, є відпрацювання механізмів забезпечення раннього працевлашту­вання ІТ-студентів, у тому числі з використанням незаангажованих викладачів гуманітарних дисциплін, переважно психологів, для підвищення у студентів рівня самоорганізації, відповідальності, здатності працювати в команді тощо.

“Галицька академія” і надалі буде полігоном для подальшого удосконалення формування професійних та психологічних складо­вих ранньої здатності до ІТ-працевлаштування. Ми відкриті для абітурієнтів з усіх регіонів України, які хочуть спробувати навча­тися ІТ-справі через опанування основами професійного програ­мування вже з першого курсу, і для кафедр університетів, яких зацікавить наш досвід.

 

КОНОВАЛЕНКО В.В., директор ГО “Товариство популяри­зації знань про інтелектуальну власність”, генеральний директор ТОВ «Нотек Лтд Ко». До питання про створення сприятливих умов розвитку індустрії програмного забезпечення за існуючого подат­кового навантаження. “Податкові канікули”, що передбачаються законопроектами №8267 і №8268, є необхідною, але не достат­ньою умовою створення сприятливого клімату для розвитку інду­стрії програмного забезпечення. Річ у тім, що Податковий кодекс України (далі — ПКУ) містить ряд норм, які навіть за наявності податкових пільг не дають змоги індустрії програмного забезпе­чення нормально розвиватися. Зупинимося на цих обмеженнях.

Перше — роялті і податок на додану вартість. Як відомо, операції з виплати роялті не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість (пункт 196.1.6 статті 196 ПКУ). Проте не всі платежі за передачу права на використання об’єктів права інте­лектуальної власності є роялті в понятті, визначеному в ПКУ (пункт 14.1.225 статті 14). Наприклад, платежі за передачу права на використання комп'ютерних програм є роялті, а платіж за передачу права на використання баз даних не є. Таким чином, операції з передачі права на використання комп’ютерних програм не є об’єктом оподаткування податком на додану вартість, а опе­рації з передачі права на використання баз даних є об’єктом оподаткування податком на додану вартість.

У зв’язку з тим, що практично будь-яке програмне забезпе­чення складається з комп’ютерних програм і баз даних, розділен­ня платежів за використання цих об’єктів авторського права на роялті і нероялті не дає можливості реалізувати норму законо­проекту №8268 про звільнення від оподаткування податком на додану вартість послуг з розробки, постачання і тестування про­грамного забезпечення. На практиці таке розділення платежів призводить до заниження податкових зобов’язань з податку на додану вартість. Відтак необхідно внести зміни до законодавчого визначення поняття “роялті”.

Друге — застосування нульової ставки податку на прибуток (пункт 154.6 статті 154 ПКУ). Слід відзначити, що суб’єкти індустрії програмного забезпечення можуть застосовувати нульову ставку податку на прибуток, але таке застосування стримується рядом норм ПКУ. Зупинимося на цих обмеженнях.

Обмеження №1. Як відомо, прибуток, що залишився у роз­порядженні підприємств, які застосували нульову ставку податку на прибуток, спрямовується винятково на переоснащення матері­альної бази, на повернення кредитів, отриманих на ці цілі, а також на поповнення оборотних коштів підприємства (пункт 152.11 стат­ті 152 ПКУ). У цій нормі закону бракує ще одного напряму витра­чання коштів, що залишилися у розпорядженні підприємства, — створення нематеріальних активів, якими можуть бути виняткові майнові права на комп’ютерні програми і бази даних. Наявність нематеріальних активів дає змогу підприємству, що застосовує нульову ставку податку на прибуток, отримувати дохід від надання ліцензій на використання комп’ютерних програм і баз даних.

Для стимулювання підприємств до застосування нульо­вої   ставки податку на прибуток необхідно внести зміни до пункту 152.11 статті 152 ПКУ, дозволивши суми коштів, звільнені від оподаткування, спрямовувати на створення нематеріальних активів.

Обмеження №2. У ПКУ передбачені обмеження на включен­ня роялті, нараховане резидентові, в інші витрати платника подат­ків, який згідно із статтею 154 ПКУ звільнений від сплати податку або сплачує податок на прибуток за ставкою, відмінною від став­ки, встановленої у пункті 151.1 статті 151 ПКУ (підпункт 2 пунк­ту 140.1.2 статті 140 ПКУ). Це означає, що особа, яка набуває ліцензію на використання комп’ютерних програм і баз даних у під­приємства, що застосовує нульову ставку податку на прибуток, не має права включати роялті в інші витрати підприємства. Напри­клад, резидент не може включити у витрати вартість ліцензії на використання комп’ютерної програми для автоматизації управлін­ських і бухгалтерських завдань підприємства.

Це обмеження не дає змоги підприємствам, що застосо­вують нульову ставку податку на прибуток, отримувати дохід від надання ліцензії на використання нематеріальних активів, якими, як вже наголошувалося, можуть бути виняткові майнові права на комп’ютерні програми і бази даних. Для усунення цього обмежен­ня необхідно виключити підпункт 2 пункту 140.1.2 статті 140 ПКУ.

Третє — роялті в доходах фізичних осіб — підприємців, які  є  платниками єдиного податку. З 1 січня 2012 року роялті ви­ключаються з доходів фізичних осіб — підприємців, які є платни­ками єдиного податку (підпункт 1 пункту 292.1 статті 292 ПКУ). Це призведе до того, що програмісти, які здійснюють розроблення програмного забезпечення, не зможуть працювати за спрощеною системою оподаткування. Річ у тім, що визначення доходів здій­снюється для цілей оподаткування єдиним податком і для надан­ня права реєструватися як платник єдиного податку або працю­вати за спрощеною системою оподаткування (пункт 292.14 статті 292 ПКУ).

Зупинимося на одній з причин, чому роялті має включатися в доходи фізичних осіб — підприємців, які є платниками єдиного податку. У зв’язку з тим, що комп’ютерні програми і бази даних є  об’єктами авторського права (стаття 433 Цивільного кодексу України — далі ЦКУ), їх розроблення здійснюється за договором про створення на замовлення і використання об’єктів права інтелектуальної власності (стаття 1112 ЦКУ). Відповідно до цього договору фізичній особі — підприємцеві виплачується два види винагороди: за створення комп’ютерної програми або бази даних та за використання комп’ютерної програми або бази даних (ця винагорода є роялті).

Виключення роялті з доходів фізичних осіб — підприємців, які є платниками єдиного податку, призведе до того, що за одним видом винагороди (за створення комп’ютерних програм і баз даних) податковим агентом буде фізична особа — підприємець, а за другим видом винагороди (роялті) податковим агентом буде замовник комп’ютерних програм і баз даних. У зв’язку з тим, що договір один, а виплати різні, неминучі помилки при оподатку­ванні винагороди, що виплачується за договором про створення на замовлення і використання об’єктів права інтелектуальної власності. Для усунення таких помилок і створення умов для участі фізичних осіб — підприємців, які є платниками єдиного податку, в роботах з розроблення програмного забезпечення необхідно включати роялті в доходи фізичних осіб — підприємців. Для того щоб це стало можливим, необхідно внести зміни до ПКУ (підпункт 1 пункту 292.1 статті 292).

Висновки. З метою створення сприятливих умов для розвит­ку індустрії програмного забезпечення за існуючого податкового навантаження необхідно внести такі зміни до ПКУ:

1) викласти визначення поняття “роялті” (пункт 14.1.225 статті 14) в такій редакції:

“Роялті — платіж за використання або передачу права на використання об’єктів права інтелектуальної власності”;

2) дозволити суми коштів, звільнені від оподаткування при застосуванні нульової ставки податку на прибуток, спрямовувати на створення нематеріальних активів (пункт 152.11 статті 152);

3) виключити підпункт 2 пункту 140.1.2 статті 140;

4) включити роялті в доходи фізичних осіб — підприємців, які є платниками єдиного податку, внісши відповідні зміни до підпункту 1 пункту 292.1 статті 292.

У зв’язку з тим, що термін “роялті”, наведений у ПКУ, вклю­чений до Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 “Дохід” (п. 4), виникає необхідність у зміні цього терміну і в даному нормативному документі.

 

САВІНОВА Н.А., доцент кафедри кримінально-правових дисциплін Навчально-наукового інституту права та психології Національної академії внутрішніх справ. В умовах розвитку інфор­маційного суспільства, запровадження експериментальних заходів загальнодержавного рівня, спрямованих на розвиток в Україні інформаційних технологій, слід передбачити системну протидію суспільно небезпечним проявам, що виникають та розвиваються одночасно з динамікою ІТ. Система заходів убезпечення суспіль­них відносин, притаманних розвитку інформаційного суспільства, має охоплювати низку галузей права, до компетенції яких можуть належати як регламентація таких відносин, так і їх гарантування та убезпечення. Разом з тим лише одна галузь права відповідно до своїх виключних засобів убезпечення суспільних відносин покли­кана захищати такі відносини від злочинних посягань, а саме кримінальне право.

Формування інформаційного суспільства в Україні зумовило необхідність прийняття Верховною Радою України спеціального нормативно-правового акта — Закону України “Про Основні заса­ди розвитку інформаційного суспільства України на 2007–2015 ро­ки”, в якому окреслені основні напрями його формування в нашій країні та заходи із забезпечення його коректного і корисного роз­витку. Однак, на превеликий жаль, у цьому основоположному пра­вовому акті не було приділено належної уваги питанням кримі­нально-правового забезпечення розвитку інформаційного суспіль­ства в Україні. Основна причина цього криється у відсутності в  нашій країні розробленої та нормативно закріпленої загальної концепції кримінально-правової політики. Протягом 20 років цього не зроблено! Це, у свою чергу, викликає нестабільність закону, постійні спроби його рецепції (як у напрямі його криміналізації, так і декриміналізації), які часто здійснюються без належного об­ґрунтування. Внаслідок цього Кримінальний кодекс України дале­кий від ідеалу, який був визначений фахівцями в галузі криміналь­ного права наприкінці ХХ століття і характеризується формулою “невеликий, але жорсткий”.

Відсутність загальної концепції негативно впливає на розроблення її складових елементів, у тому числі концепції кримінально-правової політики у сфері забезпечення інформацій­ного суспільства в Україні. Кримінально-правове забезпечення розвитку інформаційного суспільства має приймати на себе чи не найтяжчий тягар правового забезпечення розвитку цієї сфери — убезпечення її від деструктивних і руйнівних девіантних проявів, які актуалізуються, трансформуються або виникають в інформа­ційному суспільстві, завдаючи шкоди всім суспільним відносинам, що здійснюються з використанням дистанційних комунікацій.

Кримінально-правове забезпечення розвитку інформаційно­го суспільства становить сукупність кримінально-правових заходів, спрямованих на убезпечення від суспільно небезпечних посягань суспільних відносин у сфері здійснення комунікацій. Тому певною мірою досягнення й утримання стану інформаційної безпеки має виступати метою кримінально-правого забезпечення розвитку інформаційного суспільства, тим бажаним результатом, на який має орієнтуватися міжнародна і національна кримінально-правова політика, спрямовуючи динаміку норм закону про кримінальну відповідальність.

В умовах існування інформаційного суспільства інформацій­на безпека — безпека інформаційного простору є невід’ємною складовою комплексної безпеки, інформаційна складова має вклю­чатися у зміст поняття комплексної безпеки. Досягнення й утри­мання стану інформаційної безпеки має виступати метою кримі­нально-правого забезпечення розвитку інформаційного суспіль­ства, тим бажаним результатом, на який повинні орієнтуватися міжнародна і національна кримінально-правова політика, спрямо­вуючи динаміку норм закону про кримінальну відповідальність.

На сьогодні, в умовах майже невпорядкованого розвитку інформаційного суспільства в Україні, низької ефективності норм, які мали б регулювати відносини, що відбуваються на новій стадії існування людства, стану аномії суспільства, руйнування систе­ми  колишніх цінностей і відсутності побудови нової їх системи, а  також у зв’язку з фактичним нехтуванням такими вразливими в інформаційному суспільстві категоріями цінностей, як свідомість та психіка, державі потрібна ефективна і дієва Концепція кримі­нально-правового забезпечення його розвитку.

Новітні види злочинності:

1) кіберзлочинність — посягання на інформацію та її носії, що здійснюються через кіберпростір;

2) кібернетична інтервенція — посягання на безпеку кібер­простору держави, авторитет органів державної влади (у т.ч. військовий потенціал, у разі ведення бойових дій або підготовки до них);

3) інформаційна експансія — посягання на інформаційну безпеку держави, правопорядок та громадський порядок шляхом використання інформаційного простору та кіберпростору;

4) кібернетичний тероризм — посягання на громадську безпеку, що здійснюється через кіберпростір;

5) маніпулювання свідомістю населення — впливи на свідо­мість населення або його певної групи, що здійснюється при посередництві ЗМІ в інформаційному просторі та кіберпросторі;

6) трансформована злочинність — група традиційних злочи­нів, що трансформувалися в інформаційному суспільстві через новітні способи їх вчинення з використанням ІКТ, ЗМІ в інформа­ційному просторі та кіберпросторі.

Кримінально-правова політика у сфері забезпечення роз­витку інформаційного суспільства України повинна забезпечувати криміналізацію суспільно небезпечних діянь, що утворюють вказа­ні групи злочинності з метою належного кримінально-правово­го  забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні і убезпечення інформаційного простору від новітньої злочинності, яка щоденно ескалує в інформаційному суспільстві України, зде­більшого через відсутність належної і ефективної протидії засоба­ми кримінального права.

Тому всі заходи, спрямовані на стимулювання розвитку вітчизняного сегменту глобального інформаційного суспільства, влиття України у світовий простір як належного партнера міжна­родних відносин мають супроводжуватися одночасними страте­гічними рішеннями кримінально-правової політики України. Саме на неї має покладатися місія напрацювання та заправадження належних заходів кримінально-правового забезпечення відносин, які стимулюються державницькими рішеннями. Кримінально-право­ве забезпечення, спрямоване такою політикою, стримуватиме ди­наміку новітньої злочинності і убезпечуватиме позитивну динаміку вітчизняного інформаційного суспільства від дійсних та потенцій­них загроз, а також убезпечуватиме глобальний кібернетичний та  інформаційний простір від суспільно небезпечних посягань з території України.

 

ПАРАМОНОВ А.І., доцент кафедри комп’ютерних технологій Донецького національного університету. Свій виступ хочу почати з наведення деяких фактів. Так, українські фрілансери (вільні програмісти-найманці) стабільно займають першу сходинку на ринку Східної Європи та провідні позиції у світі.

За даними досліджень світових компаній у галузі ІТ-послуг, Україна входить до першої двадцятки країн — експортерів програмного забезпечення. Наші студенти-програмісти — серед найкращих у світі, вже другий рік поспіль ми отримуємо золоті та срібні медалі! Саме тому останніми роками в Україні значно зро­сла кількість філій іноземних компаній — виробників програмного забезпечення.

Разом з тим існує постійний дефіцит ІТ-фахівців. І що далі, то буде гірше, якщо ми не виправимо ситуації. Звісно, потрібні економічно-політичні заходи щодо розвитку ІТ-компаній (про що вже казали тут), але насамперед треба дивитися в корінь, маю на увазі навчання та виховання кваліфікованих фахівці.

Стосовно створення сприятливих умов для формування армії конкурентоспроможних висококваліфікованих програмістів. Як відомо, процес навчання складається з трьох основних рівнів — початкового, фундаментального та спеціалізованого. Я пропоную певні кроки на кожному з цих рівнів.

По-перше, треба загалом переглянути систему вступу до ВНЗ. Принаймні, Міністерство освіти має розглянути можливість при вступі до вищих навчальних закладів враховувати абітурієнтам перемоги в олімпіадах та конкурсах за напрямом підготовки не тільки міжнародного чи державного, а й регіонального (обласно­го) значення. Це дасть можливість на початковому рівні добирати тих, хто має бажання і має здібності до інформаційних технологій. До того ж це мотивує всіх учнів до участі в позашкільних зма­ганнях і підвищить загальний рівень знань абітурієнтів.

По-друге. Не секрет, що на сьогодні існує велика прірва між виробництвом та навчанням. Пропоную компаніям не чекати, доки з’явиться хтось на їхні вакансії, а самим втручатися у процес “створення” необхідних спеціалістів:

1) проводити або спонсорувати заходи на кшталт олімпіад та конкурсів з програмування, можливо, окремі команди чи групи обдарованих студентів. Треба визнати, що така практика існує, за що повага таким компаніям, але, на жаль, вона не набула масо­вого поширення, це лише окремі випадки. Можливо, треба на державному рівні впровадити пільги (податкові чи інші) для ком­паній, які сприяють розвитку освіти та працюють з ВНЗ;

2) організувати на постійній основі виробничу практику для випускників. Це дасть змогу готувати кваліфікований персонал за  напрямами роботи компанії. Персонал, який не треба буде повторно навчати і одразу можна залучати до виробництва;

3) постачання професійного обладнання та фірмового програмного забезпечення, що використовується у виробничому процесі, дасть можливість створити сприятливі умови для підго­товки необхідних фахівців.

Впевнений, що кожна із сторін процесу інтеграції виробни­цтва з освітою отримає значні переваги!

З боку керівництва держави має приділятися більше уваги до майбутніх фахівців. Взяти для прикладу нашого сусіда — Росію. Призерів світової першості з програмування вітають там на най­вищому рівні — міністри, прем’єр-міністр і навіть президент. У нас про досягнення студентів не завжди навіть новину напишуть. Після повернення призерів чемпіонату світу з програмування на  Батьківщину вони не отримали жодного привітання ані від Інституту інноваційних технологій і змісту освіти, що безпосеред­ньо цим займається, ані від Міністерства освіти і науки. Натомість іноземні конкуренти не втрачають нагоди зайвий раз нагадати про себе — просто привітавши з успіхом. А це психологічно дуже впливає на подальше працевлаштування найкращих фахівців, не на нашу користь.

Також слід відзначити, що обладнання для наукових та на­вчальних лабораторій не встигає за потужним розвитком техно­логій, тому в більшості випадків про сучасні технології студенти лише чують. Необхідно створювати лабораторії високих техноло­гій (технопарки), які відповідатимуть сучасним вимогам.

Окремою темою є заробітна плата освітян. Вона на порядки нижча комерційної діяльності програмістів, тому спеціалісти не залишаються в університетах. Немає наступності поколінь.

Є ще багато проблем, які потребують вирішення, але треба починати щось робити, інакше буде запізно. І найголовніше: ці та інші питання необхідно вирішувати комплексно і якомога швидше, бо ризикуємо залишитися без фахівців.

 

ФЕДОРУК П.І., завідувач кафедри інформаційних технологій, директор Центру інформаційних технологій Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника. Для розвитку індустрії програмного забезпечення потрібно створити умови з метою якісної взаємодії її складових — розробників, замовників та ринку програмного забезпечення.

Для ефективного розвитку структур, що займаються розроб­ленням програмного забезпечення, мають бути створені умови, які забезпечать реалізацію концепції “інвестиції в людей”. Най­більшим капіталом IT-компаній є саме людські ресурси. Для роз­витку людських ресурсів має бути розроблена стратегія постійно­го підвищення соціальних стандартів для розробників програм­ного забезпечення, створені механізми передачі знань для забез­печення функціонування системи освіти упродовж усього життя, що є вкрай важливим саме в IT-галузі.

Замовники мають бути зацікавлені у використанні ліцен­зійного програмного забезпечення. Треба створити умови, які забезпечать унеможливлення ведення бізнесу з використанням неліцензійного програмного забезпечення. Необхідно розробити ефективні механізми боротьби з піратським використанням про­грамного забезпечення. Використання ліцензійних програм має бути вигідним для користувачів.

Необхідне впорядкування і структуризація ринку програм­ного забезпечення. Має бути створений централізований реєстр існуючих розробок програмного забезпечення, а також сформо­ваний ефективний механізм для створення запитів користувачами у вигляді технічних завдань на розробку програмного забезпе­чення. Треба докорінно змінити схему отримання патентів на програмне забезпечення. Сьогодні можливо отримати авторське свідоцтво на програмне забезпечення, але повноцінне патенту­вання є вкрай складним.

 

ШИМКІВ Д.А., генеральний директор компанії “Майкрософт Україна”. Насамперед дякую, що запросили компанію “Майкро­софт Україна” як системотворчу компанію в українській ІТ-галузі до участі в парламентських слуханнях. Ми вітаємо той факт, що ІТ-індустрія стала предметом уваги органів державної влади і дискусії на високому рівні. Переконаний, що галузь інформацій­них технологій може стати потужним чинником розвитку україн­ської економіки та двигуном підвищення конкурентоспроможності нашої держави.

Сьогодні левову частку індустрії розробки програмного забезпечення та ІТ-послуг становлять аутсорсингові компанії. Чудово, що Україна має можливість підвищувати професійний рівень фахівців, освоювати нові технології. Проте аутсорсингова модель розвитку нашої галузі не вічна. Вона не створює доданої вартості для України. Так, вона створює робочі місця, але не бере участі у формуванні валового внутрішнього продукту.

Натомість Україна може і повинна стати центром R&D для Європи та світу. У нас можуть і повинні створюватися компанії, які коштуватимуть мільярди доларів і сплачуватимуть у державний бюджет відповідні податки. Щоб побудувати справжню економіку знань, в Україні необхідно розвивати компанії, які створюють вла­сні продукти і надають власні сервіси.

Зі свого боку, “Майкрософт Україна” вже четвертий рік реа­лізує програму підтримки ІТ-стартапів BizSpark, в якій на сьогодні беруть участь більше 270 молодих українських компаній.

Проте для того, щоб в Україні успішно розвивалися іннова­ційні компанії, необхідно створити ефективне державно-приватне партнерство, яке забезпечить чотири ключові чинники.

Перший — створити належні умови для створення та роз­витку молодих інноваційних компаній. Це і відповідні податкові умови, і створення середовища, привабливого для інвестора — іноземного та вітчизняного. З досвіду Microsoft можу сказати, що, крім США та Канади, найбільше компаній наша корпорація прид­бала у Великобританії та Ізраїлі, де створюються спеціальні умови для розвитку ІТ-компаній, а інвестори отримують значні префе­ренції. Саме тому ми підтримуємо прийняття закону про економіч­ний експеримент щодо створення сприятливих умов для розвитку в Україні індустрії програмної продукції, в якому необхідно перед­бачити, що право на участь в експерименті мають усі компанії, незалежно від розміру, в тому числі й із кількістю персоналу до 10 осіб.

Другий чинник — інвестиції держави. Сьогодні Україна практично не інвестує у власну інформаційну інфраструктуру. Держава повинна вести перед у формуванні внутрішнього ринку, будучи великим замовником ІТ-послуг та рішень. Чудовий при­клад — проекти з електронного урядування, які сьогодні впрова­джуються у Дніпропетровській області та в місті Києві. Ці проекти дадуть можливість українським ІТ-компаніям впроваджувати інно­ваційні рішення на базі найновіших технологій і напрацьовувати відповідні компетенції.

Третій чинник — захист інтелектуальної власності. Ніхто не хоче інвестувати в ідею, яка не є адекватно захищеною, а тому її  може бути легко скопійовано. У зв’язку з цим рекомендуємо Верховній Раді прийняти законопроект №6523, який захистить виробника українського програмного продукту від зловживань на внутрішньому ринку.

Четвертий важливий чинник — освіта. Про неї сьогодні багато говорили мої колеги, тому я не буду зупинятися на ньому.

На завершення дозвольте сказати, що Microsoft реалізує програму підвищення конкурентоспроможності України, і розвиток високотехнологічного галузевого кластеру — один з пріоритетів цієї програми.