ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

 

СТАН ПРОВЕДЕННЯ ПЕНСІЙНОЇ РЕФОРМИ

ТА ШЛЯХИ ЇЇ ВДОСКОНАЛЕННЯ

 

Сесійний зал Верховної Ради України

16 лютого 2011 року, 15 година

 

Веде засідання Голова Верховної Ради України

ЛИТВИН В.М.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Добрий день, шановні колеги, шановні учасники парламентських слухань! Відповідно до рішення Верхов­ної Ради України сьогодні ми маємо провести парламентські слу­хання, які стосуються ключової, визначальної для майбутнього України проблеми — пенсійної реформи.

Я переконаний, шановні учасники парламентських слухань, що сьогодні ми з вами в результаті діалогу (а я розраховую і вірю, що в нас буде діалог) маємо вийти на рекомендації, які належить врахувати у процесі прийняття цього, скажу без перебільшення, доленосного рішення.

Я думаю, політики в основному свої позиції задекларували. Зрозуміло, що позиції ці полярні. Одні кажуть про необхідність прийняття рішення, інші критикують. Відтак поле для маневру, для компромісу надзвичайно велике. У нас так: або білий колір, або чорний. Щілини, щоб між цими кольорами втиснутися, практично немає. Я думаю, часто-густо немає можливості для такої спокій­ної, зваженої розмови.

Тому я дуже просив би, щоб сьогодні в процесі нашого діалогу менше було політики, маніфестації політичних позицій та взаємних звинувачень. Доданої вартості від них абсолютно, як ви розумієте, не буде. Ми вже залюбили свій народ, наших людей, до нестями. Давайте зробимо так, щоб сьогодні ті, хто дивиться, хто слухає нас, відчули певну надію. Жити в негативі абсолютно неможливо.

Я не буду висвітлювати своє бачення, бо вважаю, що при­значення парламентських слухань — у тому, що парламент має почути позицію практиків, експертів, незаангажованих спеціалі­стів. І, слухаючи, парламент у такий спосіб вибирає оптимальні варіанти і підходи до розв’язання того чи іншого питання, у дано­му разі питання пенсійної реформи. Те, що ми приречені прийма­ти рішення, я думаю, сумнівів ні в кого немає.

І я просив би, щоб ми не зациклювалися на одному, щоб сподобатися, а саме на трудовому стажі, на продовженні роботи, особливо для жінок. Давайте говорити про те, яка система по­трібна. І я думаю, тоді це питання автоматично відпаде, коли буде принцип зацікавленості, добровільності і прозорості в усіх цих питаннях.

Я розумію чутливість цієї проблеми і те, що є дуже багато бажаючих виступити. У нас відбулася з цього приводу дискусія. Я  попросив і Погоджувальну раду, і Верховну Раду домовитися таким чином, що народні депутати виступлять тільки по одному представнику від фракцій, щоб була можливість висловити свою позицію, так би мовити, людям з місць, які безпосередньо спілкуються з громадянами.

Відтак пропонується такий регламент. Для доповіді від уряду, з якою виступить віце-прем’єр-міністр України — міністр соціальної політики Сергій Леонідович Тігіпко, — до 20 хвилин. Оскільки відповідно до Регламенту передбачені запитання до допо­відача і до співдоповідача, просив би підтримати таку пропозицію: всі запитання у письмовому вигляді надавайте, будь ласка, допо­відачу та співдоповідачу, ми залишимо півгодини для підведення підсумків, тобто для відповідей на запитання і для того, щоб відреагувати на зауваження і пропозиції, які прозвучать у ваших виступах. Для співдоповіді — до 15 хвилин. І 30 хвилин ми зали­шаємо на підведення підсумків, відповіді на запитання та завершення наших парламентських слухань. Виступи в обгово­ренні — до 5 хвилин. І, очевидно, ви погодитеся, що ми будемо надавати слово двом промовцям, умовно кажучи, з місць, а потім народним депутатам, поки не виступлять шість представників фракцій. Просив би, шановні колеги, вкладатися в регламент, який ми з вами погодили. Немає заперечень?

Ну, звісно, не всі бажаючі зможуть виступити. Я прошу передати всі ваші пропозиції до комітету, вони будуть уважно ви­вчені і опрацьовані при підготовці рекомендацій парламентських слухань. Нам треба вийти на рішення, яке матиме правову основу і яке буде сприйнято людьми, тобто на рішення, яке буде мораль­ним, а відтак буде виконуватися, а не провисне.

Запрошую до доповіді віце-прем’єр-міністра — міністра соціальної політики Тігіпка Сергія Леонідовича. Будь ласка.

 

ТІГІПКО С.Л., віце-прем’єр-міністр України — міністр соціальної політики України. Шановний пане Голово! Шановні пані і панове! З 1998 року в Україні декілька урядів пробували прово­дити пенсійну реформу. Проте, на жаль, на мою думку, ми обме­жилися незначною кількістю кроків, з яких хотілося б відзначити два.

Перший — з 2000 року ми запровадили персоніфікацію пенсійних рахунків, і на сьогодні точно можемо визначити, скільки кожна людина, починаючи з 2000 року, внесла до солідарної системи Пенсійної фонду.

І друге важливе рішення стосовно пенсійної системи — з  2004 року ми запровадили третій рівень пенсійного забезпе­чення, і на сьогодні діє досить велика кількість приватних пенсій­них фондів. Не можна стверджувати, що вони зробили якусь серйозну революцію, але й чекати від них надзвичайно бурхливої діяльності за нинішньої ситуації неможливо. До речі, можна ска­зати, що в усьому світі, де існує трирівнева система, найбільші обсяги все-таки забезпечують солідарна система і другий рівень.

Не реформували, не вистачало чогось, але важливо те, що ми на сьогодні маємо, до чого ми прийшли в пенсійній системі за цих 12 років спроб.

Перше. В Україні на кінець 2010 року жили 13 700 тисяч пенсіонерів. Середній розмір пенсії на кінець 2010 року, за остан­німи підрахунками, становив 1151 гривню. Водночас 2800 тисяч пенсіонерів отримували пенсію менше 800 гривень, 4100 тисяч пенсіонерів — від 800 до 900 гривень. Загалом 65 відсотків пенсі­онерів мали пенсію нижче 1 тисячі гривень.

Друге. Третій рік поспіль ми маємо дефіцит пенсійної системи.

У 2009 році доходи Пенсійного фонду становили 138 200 мільйонів гривень, витрати — 169 300 мільйонів, дефі­цит — 31 100 мільйонів гривень.

У 2010 році доходи становили 159,2 мільярда гривень, витрати — 193,7 мільярда, дефіцит Пенсійного фонду збільшився і  становив 34,4 мільярда гривень.

На 2011 рік ми розраховуємо, що доходи мають бути 183,7 мільярда гривень, витрати — 201,4 мільярда і дефіцит, якщо будуть прийняті всі рішення, які ми запропонували щодо пенсійної реформи, має становити приблизно 18 мільярдів гривень.

Можу сказати, що це оптимістичні розрахунки, тому що за останніх три роки ми жодного разу не вийшли на прогнозний розрахунок збільшення обсягу заробітної плати, який передба­чався в державному бюджеті. Боюся, це може статися і 2011 року, а це означатиме, що ми не отримаємо тих доходів, які повинні отримати до Пенсійного фонду.

Маючи такі показники Пенсійного фонду, можна стверджу­вати, що без докорінного реформування пенсійної системи ми не можемо підійти серйозно до вирішення проблеми низьких пенсій. Передовсім я кажу про тих людей, які вже не можуть працювати. За статистикою, найнижчі пенсії мають люди, які виходили на пен­сію 15–20 років тому. Ми маємо великі проблеми і великі ризики в  державі, що майбутні пенсіонери можуть мати проблеми з ви­платою пенсій. Чи можемо ми повернутися до старих часів, до яких дуже не хотілося б повертатися, коли була заборгованість з  виплати заробітної плати і пенсій?

Третя позиція, третій ризик і третій висновок — ці гроші ми компенсуємо переважно за рахунок дотацій з центрального бю­джету. Тобто це те, що недоотримують вчитель, лікар, військовий, що не спрямовується на капітальні вкладення, у розвиток інфра­структури.

У когось може виникнути пропозиція: чому б не підвищити соціальні відрахування, не збільшити соціальні внески, які ми сплачуємо до пенсійної системи? Думаю, що це буде складно, і як людина, яка займається цим, не радив би цього робити. Чому?

Сьогодні ми маємо навантаження пенсійних внесків на фонд заробітної плати 35 відсотків: 33 відсотки сплачує роботодавець і  2 відсотки — працівник. Якщо взяти всі соціальні фонди, а їх ще три, крім пенсійного, то маємо навантаження на фонд заробітної плати в середньому 41,2 відсотка, у когось трохи вище, в когось нижче. Однак якщо порівнювати з іншими країнами, то можу сказати, що у нас як мінімум на 5–6 відсотків це навантаження більше. Для прикладу, Росія мала 26 відсотків, з 2011 року — 34 відсотки, Білорусь — 36 відсотків, Казахстан — 26 відсотків, Естонія — 35 відсотків.

Я називаю ті країни, з якими можна порівнювати. Я не кажу про Канаду, де 9,9 відсотка навантаження на роботодавців і на працівників, Великобританія має 23,8 відсотка, Сполучені Штати Америки — 15,4 відсотка.

Для того щоб мати комплексний аналіз, ми повинні проана­лізувати і демографічну ситуацію. Про це сьогодні скажуть фахівці, я переконаний. Однак як висновок можемо сказати, що ми маємо досить загрозливі демографічні тенденції стосовно Пенсійного фонду. Якщо 2006 року ми мали 15 800 тисяч стабільних плат­ників внесків до Пенсійного фонду, то на кінець 2010 року — 14 400 тисяч. При цьому за останніх п’ять років кількість пенсіонерів в Україні практично не змінилася, їх приблизно 13 700 тисяч.

Також маємо загрозливі проблеми із соціальною справедли­вістю. Якщо подивимося на те, що відбувається в пенсійній систе­мі, то треба відзначити, що чоловіки у 2010 році мали середню пенсію 1327 гривень, жінки — 872 гривні.

Ми не маємо обмеження максимального розміру пенсії, хоч багато європейських країн мають такі обмеження. У нашій пенсійній системі вони не були передбачені, і як результат маємо 3802 особи, які мають пенсії вище 10 тисяч гривень. Щоправда, треба зазначити, що 800 з цих людей — Герої Радянського Союзу, Герої України і прирівняні до них особи.

Якщо говорити про соціальну справедливість, також треба зауважити, що державні службовці і ще 20 категорій мають окремі закони про пенсійне забезпечення, де існують інші підходи до нарахування їм пенсії.

Якщо проаналізувати це все, то можна стверджувати, що альтернативи пенсійній реформі на сьогодні немає. Ми обов’яз­ково повинні проводити пенсійну реформу, на мою думку, чим швидше, тим краще.

Шановні пані та панове, проблема серйозна, тенденції справді загрозливі. Однак ми не перші і не останні стикаємося з  такими проблемами. Вся Європа мала чи має приблизно ті самі тенденції. Я вважаю, що потрібно відверто, спокійно подивитися в  очі цій проблемі та швидко братися за її вирішення.

Де вихід і куди рухатися? Які пріоритети потрібно сьогодні визначити, на мій погляд? Треба швидко змінити співвідношення платників внесків до Пенсійного фонду і пенсіонерів — ось ключ до вирішення нашої проблеми.

Що ми маємо? В Україні співвідношення зайнятого насе­лення і пенсіонерів становить 68 відсотків (зайнятого населення). Якщо подивитися в інших країнах, цей показник у Росії становить 52,6 відсотка, у Польщі — 41,6, в Естонії — 58,2 відсотка. Країни Західної Європи: Австрія — 39,5, Німеччина — 39,1, Франція — 35,9 відсотка. Це зайняте населення, до якого включаються і  самозайняті працівники, які не мають постійної роботи, і безро­бітні, і сільське населення, яке не сплачує внесків до пенсійної системи. А якщо візьмемо стійких платників внесків, то їх співвід­ношення і пенсіонерів є надзвичайно загрозливим показником — 95 відсотків. Тобто у нас практично кожна працююча людина утримує одного пенсіонера. Якщо подивимося в інших країнах, то там три, мінімум дві особи утримують одного пенсіонера.

Яким чином збільшити кількість людей, які будуть постійно сплачувати внески до пенсійної системи? Насамперед, на мою думку, ми повинні використати важіль легалізації — легалізація заробітної плати і легалізація робочого місця. Ми проаналізували останні рішення і останні спроби вирішити цю проблему в Україні. Можу сказати, що за останні роки була одна постанова Кабінету Міністрів, яка практично не дала результатів і яку я не відносив би до комплексної реформи чи до комплексної спроби вирішити ці проблеми. Тепер вивчаємо досвід інших країн, і можу сказати, що є чому повчитися. Тому що навіть країни з ринковою економікою вживали досить жорстких заходів задля легалізації, передовсім щодо легалізації робочих місць.

Яким чином і куди рухатися, які пріоритети?

У першу чергу, я вважаю, треба посилити адміністративну відповідальність за нелегальне робоче місце.

Друге. Нам потрібно думати про зменшення навантаження на фонд заробітної плати для роботодавців. Я казав, що у нас воно одне з найвищих, наводив приклади. Це сумарні цифри, у  нас вони надзвичайно високі. І тут ми можемо сказати ще про одну тенденцію: практично все навантаження у нас несе робото­давець, люди платять надзвичайно мало із своєї заробітної плати.

Третя позиція. Нам потрібно змінити трудове законодавство, щоб надати можливість працівникам і роботодавцям більш гнучко вирішувати свої проблеми. Нам потрібна гнучка система визна­чення тимчасової роботи, контрактне право.

Четверте. Безумовно, нам потрібно запроваджувати другий рівень пенсійної системи, який стимулює легалізацію і зацікавлює людей, щоб вони самі перевіряли свої рахунки і дивилися, що вони сплачують і що потім отримають, вийшовши на пенсію.

І останній, може, напрям — соціальна реклама, яка повинна підштовхнути насамперед роботодавців, щоб вони чітко знали: не заплатити легальної заробітної плати — це те, що недоотримає пенсіонер.

Ми також повинні стимулювати людину працювати довше. Я  розумію, що це непросто сприйматиметься в суспільстві, але ми маємо вибудовувати стимули до більш тривалої роботи, бо самою легалізацією ситуацію не виправити.

Які тут рішення можуть бути? Збільшення мінімального трудо­вого стажу. Практично в жодній країні немає мінімального тру­дового стажу, який дозволяє отримувати мінімальну пенсію, п’ять років. Нам потрібно збільшувати повний трудовий стаж. Потрібно підвищувати пенсійний вік певним категоріям і збільшувати ви­слугу років. Це забезпечить більше працюючих людей, змінить співвідношення працюючих і пенсіонерів.

Безумовно, однією пенсійною реформою всі проблеми пенсіонерів не вирішити. Проблема комплексна, вона потребує також паралельно економічних та інших соціальних реформ, які в  остаточному підсумку стимулювали б інвесторів — і внутрішніх, і  зовнішніх. З приходом інвесторів, безумовно, збільшиться кількість робочих місць, зросте заробітна плата. Ми бачили такі тенденції у 2007 році, і тут ми теж бачимо такий ключовий крок.

Ще один аспект — більш справедливо мають розділятися гроші, які надходять до Пенсійного фонду. І тут я вважаю, що ми маємо запровадити обмеження максимальної пенсії. Ми повинні обмежувати, зменшувати обсяг грошей, які отримують спеціальні пенсіонери. Передовсім маю на увазі державних службовців та  інші прирівняні до них категорії. Треба обмежити максимальні рівні, в тому числі і для військових. Ми все це передбачили у  запропонованому законопроекті.

Також ви бачили, що ми збільшили обсяг заробітної плати, з  якого сплачуються пенсійні внески. Досі це було 15 мінімальних заробітних плат, ми поставили 17. Більше не можна ставити, бо всі вчені кажуть, що інакше знову буде тінізація заробітної плати, і  результату ми не отримаємо. І то кажуть, що забагато ми зро­били, бо максимальна заробітна плата, з якої сплачуються внески, повинна співвідноситися з рівнем максимальної пенсії, яку людина може отримати. За нашими пропозиціями таке співвідношення 17 до 12.

Більш радикально переглядати підходи до нарахування пенсій державним службовцям та іншим категоріям на сьогодні недоцільно. Ми розуміємо, і тенденції в усіх європейських країнах про це свідчать, що має бути один принцип, за яким здійснюється нарахування пенсії для всіх. Проте я вважаю, що підійти до цього питання ми зможемо найближчим часом, здійснивши адміністра­тивну реформу, реформу заробітної плати для цих категорій, тіль­ки після цього треба братися серйозно за вирішення цих питань.

За останні місяці ми провели багато робочих зустрі­чей, нарад з фахівцями, профспілками, роботодавцями, з різними категоріями громадян. Ми слухали і робили висновки. До чого ми  прийшли, що уже сьогодні ми можемо сказати, що потрібно було б змінити в тій законодавчій пропозиції, яку ми внесли до Верховної Ради? До речі, можу сказати, що ці пропозиції ми відпрацювали спільно з Прем’єр-міністром, вони сприйняті ним, їх підтримала і вся робоча група, яка працювала над цим законодавством.

Перше. Як ви пам’ятаєте, ми пропонували обмежити макси­мальну пенсію розміром 12 мінімальних пенсій. На всіх зустрічах люди запитували: а чому ця норма стосується тільки новопризна­чених пенсій? Поширюйте її на всіх пенсіонерів. І коли ми посилалися на статтю 22 Конституції, люди казали: прочитайте статтю 24 Конституції, де визначено, що “громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом”. Тому я вважаю, що таку пропозицію для Кабінету Міністрів ми сприй­няли б. Більше того, ми вважаємо, що максимальний рівень пенсії не має перевищувати 10 мінімальних пенсій по Україні.

Друга позиція. Ми вважаємо, що більш м’яким має бути підвищення вислуги років для військових. Ми запропонували підвищити з 20 до 25 років за п’ять років. Вважаємо за доцільне зробити це протягом десяти років — шість місяців на рік.

Третя позиція. Те саме стосується чоловіків — державних службовців і ще 10 категорій, які до них прирівняні. Ми пропону­вали з 2013 року підвищити для них пенсійний вік на два роки. Тепер у наших пропозиціях передбачається, що можна це зробити з 2014 року протягом чотирьох років, щоб також по шість місяців на рік додавати.

Четверте. Ми також пропонуємо дозволити до 1 січня 2016 року брати за бажанням заробітну плату до 2000 року для призначення пенсії. Проте хочу сказати, що тут на сьогодні досить багато зловживань. Маючи персоніфікацію, ми вважаємо, що ще на п’ять років можна було б продовжити це. Після цього по 15 років було б у кожної людини персоніфікованих рахунків і ми могли б повернутися до персоніфікації.

П’яте. Ми вважаємо слушними зауваження щодо разових виплат вчителям, лікарям, працівникам культури, спорту, соціаль­ного захисту. Вони стосувалися двох питань: по-перше, щоб не обтяжувати Пенсійний фонд цими разовими виплатами (як ви пам’ятаєте, ми пропонували десять призначених пенсій разово виплачувати), ми погоджуємося з тим, що це буде проблема бю­джету, а не Пенсійного фонду; по-друге, ми також погоджуємося з  тим, щоб поширити цю пільгу на медичних та педагогічних працівників центрів реабілітації і територіальних центрів адаптації звільнених з місць позбавлення волі, центрів для бездомних громадян.

Шосте. Вважаємо за доцільне чітко визначитися з датою запровадження другого рівня пенсійної системи і вважаємо, що ми могли б це зробити з 1 січня 2013 року. Це дало б можливість повністю запровадити персоніфіковані рахунки стосовно катего­рій, які визначені законодавством. Витрати ми порахували, і можу сказати, що для економіки це буде надзвичайно важливий крок, і  для людей це буде цікавий крок, бо гроші належатимуть практично їм.

Ми відпрацьовуємо ще цілу низку пропозицій і зауважень, які надійшли. Думаю, що й сьогодні відбудеться цікава розмова, яка теж дасть нам можливість врахувати і взяти до роботи від­повідні пропозиції.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам також.

Запрошую до співдоповіді голову Комітету у справах пенсіо­нерів, ветеранів та інвалідів Валерія Сушкевича. Будь ласка.

 

СУШКЕВИЧ В.М., голова Комітету Верховної Ради України у  справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів (Блок Юлії Тимо­шенко). Шановна президіє! Шановні колеги! Шановні учасники парламентських слухань! Вийшовши на цю трибуну, я хотів би, щоб разом зі мною вся українська влада відчула сором і відпові­дальність за те, що сьогодні більше 13 мільйонів українських пенсіонерів отримують пенсійні виплати, а не пенсію в тому ви­значенні, яке відоме в усьому цивілізованому світі, коли пенсія залежить від двох основних чинників, прозорих і абсолютних, — заробітної плати людини і її трудового стажу. На жаль, очевидної і  зрозумілої залежності від цих двох чинників українська пенсія не має, бо, на мою думку, не реалізований ще один чинник дієвої пенсійної системи, який, на жаль, поки що відсутній в Україні, а   саме ефективність державного управління в цій сфері. Запитання: коли пенсія в Україні стане пенсією у цивілізованому сприйнятті?

В Україні діє відома у світі солідарна система пенсійного страхування. На мою думку, на сьогодні питання стоять таким чином: по-перше, що потрібно зробити в солідарній системі, і по-друге, коли і як запроваджувати реформи в напрямі накопичу­вальної системи? І головні вади державної політики в цій сфері — безсистемність, локальність, інколи непередбачуваність. Більше того, на жаль, розвиток подій стосовно анонсованого варіанта реформ призводить до загострення проблем пенсійного забезпе­чення нинішніх пенсіонерів.

Як стабілізувати солідарну систему? Як зменшити дефіцит? Нам потрібно серед усіх стабілізуючих факторів визначити пріоритети законодавчого регулювання в цій сфері, які істотно зменшать дефіцит Пенсійного фонду і стануть вагомим ресурсом для запровадження другого рівня пенсійної системи.

Чи визначили ми на сьогодні реальні пріоритети, які мають відповідний фінансовий ресурс для стабілізації солідарної си­стеми? Я погоджуюся з тим, що однією з глобальних проблем у  сфері пенсійного страхування, як сказав Сергій Леонідович, є  прогресуюче старіння населення. Проте я переконаний, що криза солідарної системи не тільки в демографічній ситуації. На сьогодні не можна стверджувати, що підвищення пенсійного віку (а це додатково 500 мільйонів на рік) дасть змогу вирішити проб­леми наповнення Пенсійного фонду. Навпаки, доки точаться роз­мови довкола цієї проблематики, громадяни використовують всі можливості для дострокового виходу на пенсію. І це зрозуміло.

Як приклад наведу тільки один невеликий район Київської області, в якому в кінці минулого і на початку цього року одразу звільнилися у зв’язку з виходом на пенсію більше 100 осіб з числа педагогів, медиків, міліціонерів та інших категорій. Тобто люди, які могли поповнити ряди пенсіонерів через рік і пізніше, стають пенсіонерами вже сьогодні, створюючи додатковий дефіцит Пен­сійного фонду. І ця проблема, на жаль, глобальна, це відбувається по всій країні. Вона має й інший бік: ідуть на пенсію фахівці, які забезпечують функціонування цілих установ, у тому числі на селі.

Крім того, необхідно також врахувати, що на сьогодні на вітчизняному ринку праці склалася доволі чітка сегрегація зайня­того населення за молодіжними і старечими видами економічної діяльності. Молодь, зрозуміло, захопила найбільш оплачувані види діяльності. Пенсіонери працюють переважно у сфері бюджетних закладів з низьким рівнем заробітної плати. Тобто пенсіонери компенсують низьку зарплату тим, що вони мають інше джерело доходу — пенсію. Чи захочуть, зокрема, наші жінки працювати на таких посадах без пенсії? Вважаю, що нам передовсім необхідно проаналізувати цю ситуацію, створити відповідні умови, а потім вже просити громадян працювати довше.

Є й інші гострі питання. Зокрема, чи готовий ринок праці до використання цієї нової робочої сили предпенсійного віку? Наскільки захищеними будуть такі особи, які почнуть працювати? Чи не поповнять вони лави безробітних та одержувачів різних видів державної допомоги? А це державні гроші з тієї самої кише­ні, які можуть значно зменшити позитивний баланс надходження коштів до Пенсійного фонду внаслідок підвищення пенсійного віку. Чи свідомі ми цих додаткових витрат? Чи хтось їх рахував? Відповіді на ці питання ніхто не дає, але найгірше, ніхто не аналізує цього.

Переконаний, що одним з ресурсних пріоритетів дій уряду, який може значною мірою стабілізувати солідарну систему, є  реформування заробітної плати та виведення її з тіні. Низький рівень задекларованої зарплати, з якої сплачуються страхові вне­ски, є проблемним питанням для української солідарної системи, оскільки ми досі не усвідомили: тіньову зарплату можна отриму­вати, проте тіньової пенсії не буває.

Декілька цифр для роздумів. Середньомісячна заробітна плата в Україні у 2010 році становила 2239 гривень, найнижча у  рибальстві — 1191, сільському господарстві — 1430 і у сфері діяльності готелів та ресторанів — 1455 гривень. Чи може хтось повірити, що це реальна заробітна плата?

Інша цифра: середня заробітна плата в будівництві стано­вила 1754 гривні. Трохи більше, як у сільському господарстві. Знову-таки запитую: чи можна в це повірити?

Не менш цікавою є інформація про те, що в Україні близько 120 тисяч керівників підприємств, або більше 30 відсотків дирек­торів підприємств, одержують заробітну плату на рівні мінімаль­ної. Послухайте, 30 відсотків директорів підприємств отримують 941 гривню! Спробуйте в це повірити.

А тепер невеликий підрахунок. Якщо зазначені керівники підприємств задекларують свою зарплату лише на рівні середньої зарплати (не високої, а середньої зарплати, підкреслюю, близько 2240 гривень), то річний бюджет Пенсійного фонду додатково поповниться на 700 мільйонів гривень. Це повністю покриває річний додатковий ресурс внаслідок підвищення пенсійного віку. Тобто зменшення тіньової складової в заробітній платі може змінити ситуацію в пенсійній системі вже найближчим часом, а не в довгостроковій перспективі. За обсягом це просто може бути ще один бюджет Пенсійного фонду.

Однак для цього потрібна політична воля щодо такого пріоритетного кроку реформування. Владі потрібно подумати над тим, що зробити, щоб середня зарплата в Україні не була в 2 ра­зи меншою, ніж у Росії, в 3 рази меншою, ніж у Литві, і більш як у 3 рази, ніж у Польщі та Угорщині.

Ще один пріоритет пенсійного реформування, який може дати великий ресурс для збалансування Пенсійного фонду, — вирішення проблеми трудової міграції українців. Відомою причи­ною цього явища є неадекватно низька оплата робочої сили, недостатній попит на роботу в Україні. Необхідно зазначити, що загальна кількість українців, які сьогодні тимчасово працюють за межами держави, не має навіть сталого статистичного обрахунку, ми не знаємо її. За різними оцінками, мова йде про від 3 до 6,5 мільйона громадян України. Це величезний трудовий потен­ціал, який Україна віддала іншим державам.

За скромними підрахунками, якщо ці українці сплатять страхові внески хоча б у мінімальному розмірі, Пенсійний фонд отримає додатково річний ресурс у сумі 12 мільярдів гривень. Це другий великий ресурс, який може бути задіяний як пріоритет для стабілізації солідарної системи.

Далі. Ганебним, але, на жаль, вже звичним явищем є забор­гованість із заробітної плати і відповідно із сплати страхових внесків. На початок цього року, шановні колеги, залишилася не виплаченою заборгованість із зарплати в сумі більше 1,3 мільярда гривень. Крім того, заборгованість із сплати страхових внесків, без урахування списаних сум (а ми й це робили), перевищує 2,2 мільярда гривень — це третій ресурс для стабілізації Пенсій­ного фонду. Прошу звернути увагу, це не 500 мільйонів від підви­щення пенсійного віку, це мільярди, і вже сьогодні, а не в пер­спективі.

Ще одна сумна безсистемність. Поговоривши наприкінці минулого року про критичний дефіцит Пенсійного фонду, новий рік ми розпочали з того, що відмовилися від 1,5 мільярда гривень, які могли б надійти від операцій з купівлі-продажу безготівкової іноземної валюти. А це вартість першого кроку пенсійної рефор­ми, відомого як урядовий законопроект №7455, що передбачає і  підвищення пенсійного віку, і підвищення стажу, в тому числі для інвалідів. Отже, звертаю вашу увагу на ще одне втрачене джерело ресурсу стабілізації Пенсійного фонду.

Торкнуся особливо болючої для мене теми — пенсійного забезпечення інвалідів. Я вимушений висловити своє здивування та обурення пропозиціями зазначеного урядового законопроекту, які спрямовані на погіршення пенсійного забезпечення інвалідів і  дають так звану економію в 50 мільйонів гривень на інвалідах, які відпрацювали, реально відпрацювали, щоб заробити пенсію. Для інвалідів, ви тільки послухайте, в урядовому законопроекті пропонується втричі збільшити трудовий стаж для призначення пенсії — з 5 до 15 років.

Шановні колеги, які писали цей урядовий законопроект, проаналізуйте, будь ласка, чи виконане українське законодавство, щоб забезпечити можливість працевлаштування інвалідів. Бар’єр­ність транспортної, соціальної, виробничої інфраструктури, недо­ступність середньої, вищої, професійної освіти для інвалідів, непристосованість робочих місць для інвалідів — все це порушен­ня чинного законодавства стосовно інвалідів. На жаль, поки що трудовий стаж українського інваліда — це не забезпечення держа­вою доступності праці для інваліда на рівні здорової людини, а  велике досягнення самого інваліда, який героїчно цей стаж здобуває. Виконайте, будь ласка, національні закони щодо забез­печення прав інвалідів в Україні, а потім підвищуйте стаж, необ­хідний для призначення їм пенсії.

Системним чинником, який також впливає на пенсійну систему, є стан здоров’я української нації. Здорове населення — це активні учасники трудового процесу і це зменшення видатків на виплату лікарняних, пенсій по інвалідності та у зв’язку із втратою годувальника.

Наведу декілька сумних статистичних даних. Кожен четвер­тий робітник працює в умовах шкідливих і небезпечних виробни­чих факторів, рівні яких перевищують гранично допустимі. Майже 17 тисяч громадян щороку стають інвалідами через шкідливі та небезпечні виробничі фактори. Більше 20 відсотків громадян, вперше визнаних інвалідами, втратили працездатність у віці 45–50 років, тобто напередодні пенсії. Протягом 2010 року на підпри­ємствах України більше 1 тисячі осіб померли на роботі через раптове погіршення самопочуття.

У цьому контексті коротко зупинюся на такій важливій складовій пенсійної системи, як система пільгового пенсійного забезпечення осіб, які працюють у шкідливих умовах. Між іншим, це 20 відсотків усіх пенсіонерів. Держава стабільно не поліпшує зайнятість у нормальних умовах праці, витрачаючи додатково пенсійні кошти, стимулює населення до зайнятості у шкідливих та несприятливих умовах. І за таких умов, підвищуючи пенсійний вік за незадовільної діяльності системи охорони здоров’я, мені як законодавцю соромно виводити людину на пенсію перед смертю.

Дуже коротко про можливість запровадження другого рівня. Підкреслюю, про можливість, бо ні економіка, ні реалії фінансової сфери України абсолютно не готові навіть у першому наближенні до його запровадження. Після прийняття законів “Про загально­обов’язкове державне пенсійне страхування” і “Про недержавне пенсійне забезпечення” ми мали шанс, адмініструючи розвиток третього рівня пенсійної системи, регулюючи ринок недержавних пенсійних фондів, відпрацювати модель викликів для економічної стратегії уряду щодо запровадження загальнообов’язкової нако­пичувальної системи, одночасно отримуючи її як дієздатну систе­му недержавного пенсійного забезпечення. Ми цього не зробили. І найсумніше, що навіть не плануємо щось робити по третьому рівню сьогодні.

Від уряду пролунала заява, що накопичувальна система буде запроваджена у 2013 році. Досвід всіх країн, які переходили на запровадження другого рівня, яскраво показує, що доки не буде наведено лад у банківській системі, не буде належного регу­лювання фондового ринку, доки не з’являться надійні довгостро­кові інструменти інвестування, не буде повністю виключена мож­ливість вкладення пенсійних накопичень громадян у сміттєві цінні папери, запровадження другого рівня не можливе. Давайте зро­бимо це 2013 року, але давайте зробимо! Бо на сьогодні ми бачимо пропозиції щодо пенсійного реформування тільки від соці­ального блоку уряду, який намагається здійснити не системні і, на мою думку, не завжди пріоритетні, локальні кроки для виведення з кризи солідарної системи, але не бачимо фахових пропозицій від економічного блоку. У мене є підозри, що ні Міністерство економічного розвитку і торгівлі, ні Міністерство фінансів взагалі не були залучені до цієї роботи. На моє переконання, цими питан­нями мають опікуватися саме ці міністерства спільно з Міністер­ством соціальної політики, а не навпаки. Критично, що від загаль­нонаціональної проблеми пенсійного реформування дистанційо­ваний Національний банк України, я про це вже казав.

Не можу не сказати про людей, про громадян України, яких влада своїми діями відсторонила від участі в пенсійній реформі. Визнаною у світі аксіомою успішної пенсійної реформи є довіра населення. Як правило, громадяни формують свої погляди через позитивний досвід розвитку і, головне, обізнаність у цій сфері. У  нас довіру до пенсійної реформи населення втратило давно, і  ми продовжуємо “ефективні” зусилля для подальшої її втрати.

Результати останніх опитувань показали, що 65 відсотків українців взагалі нічого не знають про пенсійну реформу, а про особливості накопичувальної системи знають лише 4 відсотки опитаних. Тобто не знають про пенсійну реформу ті, для кого ми її здійснюємо чи намагаємося здійснити. Ми повинні усвідомити необхідність реальних кроків влади, спрямованих на сприйняття населенням України пенсійного реформування.

Підсумовуючи сказане, хотілося б зазначити, що реформу­вання пенсійної системи є абсолютно необхідним кроком, що має здійснюватися на комплексних, системних засадах. Сподіваюся, що і мої пропозиції, і конструктивні пропозиції, які надійдуть у ході парламентських слухань, стануть основою реальних кроків пенсій­ного реформування не за рахунок пенсіонерів і не всупереч їхнім інтересам, а на основі ефективного державного управління та системного врахування всіх економічних і соціальних чинників (Оплески).

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Шановні колеги, я прошу, передавайте записки сюди або доповідачу, співдоповідачу чи секретаріату комітету. Організуйте роботу, проблеми немає. Головне, щоб на них були вичерпні відповіді.

Тепер переходимо до основної частини парламентських слухань — до виступів в обговоренні, до дискусії, до діалогу. Запрошую до виступу Цибенка Петра Степановича, який виступа­тиме від фракції Комуністичної партії України. І прошу підготува­тися Ніну Іванівну Карпачову, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

 

ЦИБЕНКО П.С., перший заступник голови Комітету Верхов­ної Ради України у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів (Комуністична партія України). Дякую. Фракция Компартии Украины, председатель Совета Организации ветеранов Украины. Уважаемые коллеги! Уважаемые избиратели! Вопрос, вынесенный на обсуждение, — не просто актуальный, не просто важный, он жизненно важный для миллионов наших соотечественников и уже поэтому заслуживает, как минимум, честного, откровенного раз­говора, без вранья и тумана. Поэтому я призываю представителя Кабинета Министров Украины на парламентских слушаниях гово­рить правду, не передергивать. Иначе принятие этого закона мо­жет обернуться пирровой победой над собственным народом.

А правда состоит в том, что главная цель этого закона — вовсе не в том, чтобы существенно улучшить пенсионное обеспе­чение граждан, о чем без устали трубят угодливые чиновники и  провластные СМИ, а в том, чтобы ликвидировать дефицит бюджета Пенсионного фонда. Давайте же, наконец, об этом честно скажем. Причем принципиально важно, что сделать это планируется не за счет работодателя, не за счет государства, не за счет бюджета и, тем более, не за счет олигарха, а исключи­тельно за счет человека труда.

Если бы это было не так, то Верховная Рада Украины не стала бы с подачи Кабинета Министров Украины отменять допол­нительный сбор в бюджет Пенсионного фонда от купли-продажи безналичной валюты, что было сделано буквально в январе. Кому непонятно, что с безналичной валютой работает не человек тру­да, не ветеран, а банкир и олигарх. Этим власть еще раз под­твердила, что денежный мешок для нее — священная корова. Еще раз подчеркиваю: буржуазия не будет решать проблемы человека труда в ущерб себе любимой.

Теперь по некоторым ключевым моментам. Повышать пенсионный возраст сегодня — не просто аморально, но и пре­ступно. Это значит сознательно, целенаправленно лишить часть наших граждан самой возможности просто элементарно дожить до пенсии. Я понимаю, что повышение пенсионного возраста сегодня — общемировая тенденция. Но, видя и осознавая это, надо все-таки дружить с головой и понимать, что пенсионный возраст напрямую связан со средней продолжительностью жиз­ни. А она у нас на 12–15 лет короче, нежели в Европе.

Меня умиляет, когда кое-кто из наших псевдореформаторов заявляет: а давайте, как в Европе, установим пенсионный возраст 63, 65 или 67 лет. Я не возражаю, давайте, как в Европе. Но давайте все, как в Европе. А то у нас продолжительность жизни, качество жизни, зарплата — как в Африке, а пенсионный возраст подавай, как в Европе.

Тем, кто особенно озабочен этой проблемой, я хочу пред­ложить не останавливаться на полумерах. А почему, собственно, увеличение пенсионного возраста касается женщин и только части мужчин? А давайте увеличим пенсионный возраст для всех мужчин, средняя продолжительность жизни которых сегодня 62 года, а в моем родном Донбассе — 59 лет. Давайте установим 65 лет, причем не поэтапно, а сразу. Представляете, сколько сэкономим денег! Сколько за эти деньги можно купить верто­летов, самолетов, яхт и прочих житейских мелочей для хозяев жизни!

За неимением времени перехожу к предложениям.

Первое — пенсионный возраст не менять, а создать ряд предпочтений для более позднего выхода на пенсию. Задача государства в том и состоит, чтобы создать преференции для более позднего выхода на пенсию, и именно в этом — суть рыночных подходов к решению этой проблемы.

Второе — коренным образом изменить к лучшему положе­ние дел в экономике, создать в ближайшей краткосрочной перспективе хотя бы 5 миллионов дополнительных рабочих мест, а в отдаленной перспективе — 10 миллионов, для того чтобы эту проблему снять навсегда.

Третье — активнее проводить политику реформирования заработной платы в сторону ее увеличения, что станет ключевым элементом наполнения бюджета Пенсионного фонда.

Проблема пенсионной реформы абсолютно не решаема, неразрешима в принципе без коренного улучшения положения дел в экономике. Без этого компонента она обречена на провал, даже установление пенсионного возраста 70 или 80 лет в таком случае не сбалансирует пенсионную систему.

И еще. Давайте делать выводы из чужих ошибок. Пенсионная реформа вполне может стать детонатором, который выведет людей на улицу. Не хотелось бы, чтобы снова работал принцип: “Хотели, как лучше, а получилось, как всегда”.

И одна ремарка. Сергей Леонидович, у нас действительно плохое соотношение количества работающих и пенсионеров. Но я  вам напомню одну цифру: в Советской Украине было 32 милли­она рабочих мест. Наверное, надо задать вопрос: а куда же поде­вались и во что превратились рабочие места, которых сегодня так не хватает?

Благодарю (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Запрошую до виступу Карпачову Ніну Іванівну, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Підготуватися Українцю Сергію Яковичу.

 

КАРПАЧОВА Н.І., Уповноважений Верховної Ради України з  прав людини. Шановні учасники парламентських слухань! Шановні співвітчизники! Сьогодні за обговоренням пенсійної ре­форми спостерігає, без перебільшення, вся Україна. Кожна люди­на очікує від пенсійної реформи соціальної справедливості, по­ваги до її трудового внеску, від якого має залежати розмір пенсії, унеможливлення дискримінації будь-яких категорій пенсіонерів. Кожен сподівається, що на зароблену пенсію можна буде жити, а не виживати.

Серед тисяч звернень, які надходять до мене як до Уповно­важеного з прав людини, кожне п’яте — від родин пенсіонерів. Люди з відчаєм зазначають, що сьогодні пенсії не вистачає ні на  харчування та лікування, ні на оплату комунальних послуг за новими тарифами.

Моніторинг Уповноваженого з прав людини свідчить, що за останніх десять років бідність і злиденність у родинах людей похи­лого віку значно зросла. Пенсії майже 9 мільйонів пенсіонерів не перевищують на сьогодні 1 тисячі гривень. При цьому розмір міні­мальної пенсії досі базується на застарілому механізмі визначення прожиткового мінімуму.

На недостатній рівень пенсій у нашій країні звертають увагу вже й за кордоном. Так, зокрема, Комітет соціальних прав Ради Європи, Федерація профспілок України зазначають, що темпи збільшення пенсій у 5 разів нижчі, ніж темпи збільшення заробіт­них плат.

Соціальна несправедливість, прірва між бідними та багати­ми породили дискримінацію більшої частини суспільства, заго­стрили проблеми майнового розшарування. Не можна не помічати наростаючої загрози соціального конфлікту в суспільстві.

Кожен п’ятий пенсіонер змушений сьогодні працювати. Крім того, люди обурені несправедливим механізмом перерахунку пен­сій, зароблених важкою працею, який у багатьох випадках при­зводить навіть до її зменшення. Багато людей у своїх зверненнях скаржаться на те, що не можуть підтвердити свій страховий стаж для призначення пенсії. Держава фактично зняла з себе відпові­дальність за належний контроль, за атестацію робочих місць, за збереження документів про стаж та заробіток у разі ліквідації підприємств. Навіть відповідальність за невиконання роботодавця­ми зобов’язань із сплати пенсійних страхових внесків також пере­кладена на людей.

Військові пенсіонери у зверненнях обурюються зростанням диспропорцій у розмірах пенсій, призначених після 2008 року. А  нам пропонують сьогодні за рахунок військових та більшості низькооплачуваних державних службовців поповнювати Пенсійний фонд.

Що робити? Передусім у державі мають бути реальна боротьба з тіньовою економікою, у тому числі із заробітною пла­тою в конвертах, реальна боротьба з корупцією і реальна підтрим­ка малого та середнього бізнесу. А не переслідування, як це відбувається сьогодні з учасником “Податкового майдану”, 36-річ­ним Ігорем Гаркавенком, якого заарештовано за надуманими об­винуваченнями в пошкодженні комунального майна, з яким я мала розмову в умовах Лук’янівського СІЗО, на жаль.

Серед найважливіших завдань, вважаю, необхідно забезпе­чити динамічний розвиток сфери зайнятості як основи формуван­ня Пенсійного фонду та гарантії його стабільного функціонування.

Які сучасні перекоси у цій сфері? Недостатня кількість високооплачуваних, я це підкреслюю, робочих місць. Безробіття, особливо серед молоді. Низькі розміри заробітної плати, які не відповідають професійному рівню високоосвічених фахівців. Це спричиняє відплив робочої сили за кордон і підриває основи пенсійного страхування.

Сьогодні, за даними омбудсмена, за межами України пра­цюють від 5 до 7 мільйонів наших співвітчизників. Тільки в Росій­ській Федерації сезонно працюють 3 мільйони наших громадян. Це дані посольства України в Російській Федерації.

Під час моїх зустрічей з трудовими мігрантами за кордоном зазначалося, що вони бажають повернутися на Батьківщину, чека­ють і волають про це, але не можуть дочекатися елементарного — створення відповідної кількості робочих місць. І також просять українську владу зрештою укласти з країнами їх перебування дво­сторонні угоди, які дали б можливість враховувати весь трудовий стаж — і в Україні, і за кордоном. До цього часу не виконано рі­шення Конституційного Суду щодо реалізації конституційного пра­ва на пенсію громадян, які виїхали на постійне місце проживання до інших країн.

Сьогодні Верховна Рада не підтримала законопроект про запровадження мораторію на штрафні санкції з громадян за не­своєчасну оплату комунальних послуг. А в проекті Житлового кодексу пішли навіть далі — можна буде виселити людину з її власної домівки, якщо вона заборгувала хоча б за місяць. Нага­дую, що тільки заборгованість із заробітної плати на сьогодні ста­новить 1200 мільйонів. То за що ж карати людину? Де повага до людської гідності і до елементарного права на справедливість?

Тому, на моє глибоке переконання, пенсійна реформа повинна мати комплексний характер, бути зрозумілою співвітчиз­никам, а не проводитися за рахунок простих громадян. Вона має бути підтримана абсолютною більшістю суспільства, а морально-психологічний клімат має базуватися на довірі і соціальному діалозі.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Запрошую до виступу Українця Сергія Яковича, заступника голови Федерації профспілок України. Наступним виступатиме Андрій Павловський.

 

УКРАЇНЕЦЬ С.Я., заступник голови Федерації професійних спілок України. Шановні учасники парламентських слухань! На розгляді парламенту і суспільства — чи не найбільш резонансний законопроект, який торкається інтересів 13,5 мільйона пенсіонерів та 22 мільйонів працездатних.

Які висновки зробили професійні спілки, провівши експерт­ний аналіз проекту? Основний — реформу в черговий раз за десять років спробують провести за рахунок урізання і так обме­жених пенсійних прав, особливо пенсіонерів з низькими пенсіями та працюючих пенсіонерів. Саме це, на думку авторів, є найкра­щим способом покращити фінансовий стан Пенсійного фонду та позбавитися державних дотацій. Спільний представницький орган профспілок України висловився однозначно: законопроект спря­мований проти людей і за своєю суттю не є системою заходів для справжньої реформи.

Ми висловили цю позицію представникам уряду на профспілкових пенсійних слуханнях 31 січня і вчора на засіданні Національної тристоронньої соціально-економічної ради. Проф­спілки також попередили місію Міжнародного валютного фонду під час зустрічі 7 лютого, що в них немає жодних підстав вимагати обмеження пенсійних прав, особливо негайного підвищення пен­сійного віку для жінок, оскільки економія коштів Пенсійного фонду буде мізерна, яка практично не вплине ні на державні фінанси, ні на повернення Україною позики.

У всіх нормальних країнах пенсійний вік підвищується тоді, коли не вистачає робочих рук. У нас з 20,5 мільйона працездатних не має роботи кожний третій. Про це вчора відкрито заявили представники роботодавців. Отже, справжня причина зовсім не у  пенсійному віці, а в тому, що держава разом з бізнесом не створили умов для праці та гідної заробітної плати.

Якщо МВФ і надалі розвиватиме таку активність, профспілки змушені будуть розгорнути публічну кампанію за припинення спів­праці з цією організацією.

Ми вказали і уряду, і МВФ на конкретні джерела коштів для стабілізації пенсійної системи. Матеріальною основою пенсійної системи є фонд оплати праці. По суті, це відкладена на старість частина заробітку. Чим більше виплачена зарплата — тим більше надходження пенсійних внесків. Замість урізання пенсій ми запро­понували навести порядок в системі заробітної плати та зайня­тості, адже саме високий рівень зайнятості та зростаючі зарплати можуть стати фінансовим локомотивом пенсійної системи.

Отже, джерел три.

Перше — виведення з тіні щонайменше 120 мільярдів гри­вень зарплати, які мають принести Пенсійному фонду як мінімум 40 мільярдів. Сьогодні ви почули, що уряд підтримує цей шлях.

Друге — забезпечити зайнятість 5–7 мільйонів людей, які не мають легальної оплачуваної роботи. Кожен мільйон зайнятих додасть до Пенсійного фонду ще 10 мільярдів.

Третє — спонукати бізнес сповна заплатити людям зароб­лене. Нині у структурі собівартості зарплата не сягає і 7 відсотків. Це вдвічі менше, ніж за радянських часів, коли зарплату допов­нювали безоплатні освіта, медицина, квартири, дешеві кредити та   низькі ціни. Тобто сьогодні трудящим не доплачують 250–300 мільярдів гривень, а це ще 100 мільярдів до Пенсійного фонду.

Щоб допомогти прозріти скептикам, наведу одну цифру. За  визнанням самого уряду, порівняно з країнами Євросоюзу витрати на робочу силу у складі собівартості в Україні занижені рівно у 5 разів. Різницю присвоює і вивозить за кордон власник підприємства. Отже, гроші є. Давайте підвищимо цю частку від 7 до 20 відсотків, і ми готові обговорювати зменшення наванта­ження на фонд оплати праці. Отже, всілякі розмови про дефіцит та дотування державою Пенсійного фонду відпадають.

Тепер про саму реформу. Люди чекають від неї двох речей.

Перше — відновлення справедливості. Кожна зароблена ко­пійка, кожен відпрацьований місяць не повинен пропасти. Різниця навіть у два роки стажу має відчутно позначатися на розмірі пенсії.

Друге — розмір пенсій має забезпечити достойне життя і  позбавити необхідності щодня думати, де взяти на хліб.

На сьогодні діє напрацьована у 2009 році сторонами соціального діалогу концепція подальшого проведення пенсійної реформи. У ній чітко визначено етапи, строки і заходи. Обгово­рюваним законопроектом не охоплено навіть третину необхідних напрямів роботи. Залишилися за бортом негайне фінансове оздоровлення солідарної системи за рахунок збільшення бази нарахування пенсійних внесків, виведення з ями бідності більше 8 мільйонів пенсіонерів, куди їх завів попередній уряд заниженням прожиткового мінімуму у 2008–2009 роках. Немає у проекті при­значення пенсій одним законом замість двадцяти восьми, віднов­лення справедливості в розмірах пенсій залежно від персональ­ного трудового внеску, а не 750–900 гривень для всіх.

Пропозиції до проекту рекомендацій. Чітко сформулювати завдання уряду.

Перше — відкликати законопроект і підготувати справжню, глибоку пенсійну реформу, бо проблеми дійсно є. Вчора робото­давці і профспілки висловили готовність до спільної роботи.

Друге — розпочати разом із соціальними партнерами реформу заробітної плати, яку спрямувати на легалізацію всіх трудових виплат та постійне зростання зарплати.

І третє — внести на затвердження парламенту Державну програму зайнятості на п’ять років, передбачивши поступове залучення до роботи всіх, хто хоче працювати.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Доки Андрій Михайлович іде до трибуни, скажу, що у нас профспілки вже гарно навчилися боротися з державою, якби ще вони навчилися так відстоювати інтереси трудящих у приватника, ціни б їм не було (Оплески). Це перше.

І друге. Я щось не чув жодного разу, щоб ініціативи, які, на превеликий жаль, провалюються щодо частки заробітної плати у  собівартості продукції і щодо погодинної оплати праці, були підтримані профспілками. Давайте від ультиматумів перейдемо до практичної роботи (Оплески).

Слово має Павловський Андрій Михайлович від депутатської фракції “Блок Юлії Тимошенко — “Батьківщина”. Прошу підготува­тися Олексію Мірошниченку.

 

ПАВЛОВСЬКИЙ А.М., член Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці (Блок Юлії Тимошенко). Партія “Батьківщина”. Шановні співвітчизники! Шановні учасники парламентських слухань! Чи треба модернізувати і покращувати пенсійну систему України? Відповідь: безумовно, треба. І ми всі добре пам’ятаємо обіцянки щодо покращення пенсійного забез­печення, дані виборцям старшого віку на початку минулого року тоді ще кандидатом у президенти Віктором Януковичем, щодо мінімальної пенсії з 1 січня 2011 року в розмірі 1200 гривень та середньої пенсії в розмірі 2000 гривень. Наразі маємо 750 гри­вень мінімальної пенсії і 1150 гривень середньої.

Запропоновані урядом законодавчі ініціативи важко назвати комплексною, системною реформою. Скоріше, це неприховане бажання влади вирішити серйозні проблеми дефіциту бюджету Пенсійного фонду, зекономити за рахунок самих пенсіонерів та простих громадян. Тобто суть закону навіть не відповідає його назві. Я запропонував би уряду назвати цей закон про скорочення виплат або про секвестр бюджету Пенсійного фонду.

Тож давайте розглянемо напрями пропонованої економії коштів Пенсійного фонду.

Найбільш скандальна пропозиція — механічне підвищення пенсійного віку на п’ять років. Пропонують почати з жінок та державних службовців. І це при тому, як зазначали попередні промовці, що середня тривалість життя в Україні значно менша, ніж в європейських країнах, і медичне забезпечення у нас не таке, як у Європі, і якість життя не така, і заробітні плати не такі. Давайте хоча б порівняємо тривалість життя чоловіків в Україні — 62 роки, в Європі — 78 і в Японії — 80 років. Я вже не кажу про пенсії. Наприклад, в Австрії пенсія 750 євро. Порівняйте з нашими пенсіями, які ледь сягають 100 доларів!

Хочу звернути увагу, що пропозиція підвищення пенсійного віку найбільш непопулярна серед населення. Не нашими соціоло­гами, на замовлення американської агенції USAID минулого року було проведено опитування. Так ось, 92 відсотки населення різко негативно до цього ставляться. Яким чином уряд буде запрова­джувати цю норму? Знову через коліно? Чи тут криється розраху­нок, що більшість людей, особливо чоловіків, просто не дожива­тиме до пенсійного віку?

Однак, знаєте, парадокс у тому, що, за підрахунками фахів­ців Пенсійного фонду, механічне підвищення пенсійного віку дасть економію всього 500 мільйонів гривень на рік. Інші напрями економії — це обмеження всілякими способами працюючих пенсі­онерів, фактично обмеження права виходу на дострокову пенсію за вислугу років, за скороченням штатів, за здоров’ям. У першу чергу це стосується військовослужбовців, яким підвищать вислугу років на п’ять років, замість того, щоб, як сьогодні, після 20 років служби виходити на пенсію, вони будуть виходити через 25. І при цьому їм зменшать пенсії залежно від грошового забезпечення.

Будуть пенсії, як нам називають як велику перевагу, за персоніфікованим обліком нараховуватися. Проте це ж буде тільки з 2000 року. А хто мав стаж до 2000 року, цей заробіток взагалі не буде враховуватися.

Також дуже непопулярна пропозиція — збільшити тривалість трудового стажу на п’ять років, для жінок — з 20 до 25, для чоловіків — з 30 до 35. І ще багато різних непопулярних заходів. Але що цікаво: ціна всіх цих непопулярних заходів, так званих пенсійних реформ, як пише уряд, — 1,7 мільярда гривень. Це при тому, що скасували пенсійний збір з валютних операцій, як казали, який давав по декілька мільярдів гривень на рік.

І хотів би сказати, що проблеми пенсійного забезпечення не  є головними, вони є похідними від проблем неефективної, нераціональної структури нашого національного виробництва, де найбільші прибутки приносять застарілі галузі економіки. Запро­вадження сучасних технологічних виробництв — ось основне зав­дання уряду, це дасть змогу і створити нові високооплачувані робочі місця, і збільшити надходження до Пенсійного фонду.

Я вже не кажу про офшорні зони, де ховаються мільярди доларів, яких з головою вистачило б, щоб вирішити проблеми і  Пенсійного фонду, і дефіциту державного бюджету.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Мірошниченко Олексій Валентинович, перший заступник голови Спільного представницького органу сторони роботодавців на національному рівні. Наступним виступатиме Адам Олів’є.

 

МІРОШНИЧЕНКО О.В., перший заступник голови Спільного представницького органу сторони роботодавців на національному рівні. Шановна президіє! Шановні колеги! Давайте поставимо собі запитання: що ми очікуємо від пенсійної реформи?

Ну, зрозуміло, що очікують пенсіонери. Вони очікують збільшення розмірів пенсій та справедливого її розподілу. Тут наше бачення збігається, тому що роботодавці теж за те, щоб пенсіонери мали гідну пенсію, а працівники — гідну зарплату. Тому що це 14 мільйонів споживачів наших товарів і послуг, і чим краще вони будуть забезпечені, тим краще буде розвиватися внутрішній ринок.

Роботодавці очікують, що від проведення пенсійної реформи зменшиться навантаження на фонд оплати праці.

Ми також очікуємо, що запрацює накопичувальна система, недержавне пенсійне забезпечення, а отже, ми будемо мати довгострокові і недорогі кредитні ресурси.

Нарешті, ми очікуємо, що все-таки рано чи пізно закінчиться соціальний популізм, держава не дотуватиме соціальну сферу, а  всі вивільнені кошти спрямує на розвиток економіки.

З чого починати? Ну, всі кажуть, що треба починати з пен­сійної реформи, але, на мій погляд, вона базується на двох основних документах — Податковому і Трудовому кодексах. Якщо з Податковим кодексом більш-менш зрозуміло, як і із Законом “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове дер­жавне соціальне страхування”, хоча питань дедалі більше виникає, то, на мою думку, ми повинні серйозно попрацювати над про­ектом Трудового кодексу, тому що він має вирішити два основних завдання — реформувати систему оплати праці, підвищити заро­бітну плату, пов’язати її з підвищенням продуктивності праці, збільшенням обсягу виробництва і найголовніше — вивести її з  тіні. Ми маємо серйозно поговорити про розподіл внесків між найманими працівниками і роботодавцями.

Другий аспект, який має вирішити Трудовий кодекс, — лега­лізація зайнятості, особливо в малому і середньому бізнесі. Ми повинні взагалі проаналізувати статистику щодо трудових ресур­сів. За нашими підрахунками, близько 5 мільйонів працівників вза­галі не обліковуються у нашій статистиці, а отже, зростає наванта­ження на легальний бізнес, порушується здорова конкуренція.

А тепер давайте поговоримо про те, про що казав Валерій Михайлович Сушкевич: 120 тисяч керівників підприємств встано­вили собі мінімальну зарплату. А хтось поцікавився, чому вони це зробили? Не один, не два, не три, 120 тисяч! Невже всі такі погані? Невже у нас вже подолана корупція? Невже ми почали повертати ПДВ? Невже ми вирішили проблеми підвищення тиску на митниці, дерегулювали господарську діяльність і таке інше? Можливо, причина в економічній сфері? Я думаю, тут теж треба спитати, це з одного боку. А з другого боку, справді, є проблема прийняття і звільнення працівників, і це проблема Трудового коде­ксу. Тому, я вважаю, спочатку треба прийняти Трудовий кодекс, а  потім приступати до пенсійної реформи. Це одна проблема.

Друга проблема. Ніхто собі не ставив запитання: а чи не виникне у нас конфлікт поколінь при створенні робочих місць для людей більш старшого віку? На мій погляд, підвищуючи пенсійний вік, ми створюємо конфлікт поколінь, тому що, з одного боку, бу­дуть притримуватися робочі місця, а з другого — молодь не мати­ме першого робочого місця. Цю проблему теж треба вирішувати.

Особливо постає питання робочих місць для людей стар­шого віку, ми її називаємо “програма 45 плюс”, тут потрібна державна підтримка. На цей рік задекларовано більше 600 тисяч на створення робочих місць. Давайте порахуємо, скільки це кош­тує. За нашими розрахунками, навіть якщо брати 30 тисяч доларів на одне робоче місце (хоч це дуже малий показник), то це 21 мільярд доларів. Де їх брати?

Ще одна проблема — списки №1 і №2. Роботодавці, повірте мені, уже не в змозі утримувати пенсіонерів, відраховуючи кошти за списками №1 і №2. Це більше 3 мільярдів гривень щороку. У  нас уже є підприємства, де фонд оплати праці менший, ніж відшкодування по пенсіях.

Тому проблема назріла. Як її вирішувати? З одного боку, потрібна солідарна участь держави, з другого — недержавне пен­сійне забезпечення, і третє, найголовніше, — атестація робочих місць. Тут вже про це говорили, це, мабуть, одна з найголовніших проблем, яку ми повинні вирішити.

І на завершення. Реформа назріла, ми готові брати участь, допомагати, тому що це — наше майбутнє.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має пан Адам Олів’є, координатор си­стеми ООН, постійний представник ПРООН в Україні. Наступним виступатиме Ярослав Сухий. Прошу.

 

ОЛІВ’Є АДАМ, координатор системи ООН, постійний пред­ставник ПРООН в Україні. Ми в ООН дуже задоволені, що уряд України справді робить кроки на реалізацію пенсійної реформи, і  що відбуваються такі конструктивні дискусії. Як уже зазнача­лося, перед українською пенсійною системою стоїть низка різно­манітних викликів, зокрема в демографічній сфері, що зумовлює її фінансову нестабільність.

Показник витрат на виплату пенсій в Україні у 2010 році становить 18 відсотків обсягу ВВП є одним з найвищих у світі. Пенсійний фонд постійно отримує трансферти від уряду в розмірі 7 відсотків ВВП. Це абсолютно неприпустимо, оскільки ці кошти спрямовуються з державного бюджету, замість того щоб фінансу­вати інші важливі сектори, особливо соціальної сфери. Разом з  тим, як уже підкреслювали, багато пенсіонерів отримують дуже низькі пенсії.

Реформи у цій сфері є невідкладними. На думку ООН, є  чотири набори ключових принципів, які треба взяти до уваги. Насамперед це збільшення бази нарахування та покращення адміністрування внесків до Пенсійного фонду. Збільшення бази нарахування пенсійних внесків є критично важливим не тільки щоб показати, що дотримуються базові права працівників, а також і  для того, щоб створити фінансовий простір, необхідний для підтримки пенсійної системи. Подальше розширення та охоплення пенсійною системою тих працівників, які нині не охоплені, легалізує робочі місця і таким чином збільшить кількість платників внесків. До того ж таке примусове співробітництво (сплата внесків раніше нелегальними працівниками) у зборі коштів під ефектив­ним наглядом і повним контролем приведе до підвищення сплати інших податків та обов’язкових платежів.

Наступні два принципи — стійкість і адекватність системи. Стійкість системи є критично важливою у довгостроковому пері­оді. Необхідно гарантувати забезпечення адекватного гарантова­ного доходу, особливо для вразливих груп, таких як люди похилого віку та люди з інвалідністю. Надаючи перевагу рефор­муванню шляхом внесення певних змін до існуючої системи і  порадившись, ми підсумували наші основні пропозиції.

Ми вважаємо за доцільне і рекомендуємо поступове підви­щення пенсійного віку для жінок до 60 років, по шість місяців що­року, як вже запропоновано.

Ми також підтримуємо необхідність збільшення трудового стажу для отримання пенсії на 10 років.

Ми рішуче виступаємо за збільшення мінімально необхід­ного стажу для отримання пенсії з 5 до 15 років і за скасування всіх пільгових пенсій та можливостей більш раннього виходу на пенсію.

Зрештою, ми вважаємо, що пенсійні виплати для працюючих пенсіонерів мають бути обмежені.

Наші дослідження засвідчують, що питання підвищення пен­сійного віку не є предметом вибору, це необхідність для забезпе­чення стійкості системи. Це непопулярний захід. У Франції, моїй рідній країні, він теж був непопулярним, але це необхідно.

Далі. Треба бути дуже обережними у запровадженні другого рівня пенсійної системи. Два ключових питання мають бути роз­глянуті в контексті відповідності реформи.

Перше: чи доцільна така стратегія реформи? Бо пенсійна реформа буде спрямована на економічне зростання за рахунок збільшення заощаджень на доповнення до гарантованої пенсії.

Друге: чи відповідає Україна первинним умовам макро­економічної стабільності? Готовність фінансового ринку, помірна сума державного боргу та низький ризик корупції — це нормальні передумови для ефективності такої реформи. Країна, яка не забезпечує цей рівень макроекономічних показників, приречена на провал реформи і на втрату важелів регулювання колишньої пенсійної системи. Більше того, передумови нової пенсійної си­стеми зачіпають проблеми стійкості системи, а демографічні тен­денції справді є загрозливими.

Нарешті, основною рекомендацією є необхідність забезпе­чення адекватного регулювання пенсій та ефективне державне управління процесами реформування, щоб позиції і працівників, і роботодавців були враховані. Однак ми переконані, що насправді Україна має дуже незначний проміжок часу для реалізації пен­сійної реформи, тож треба зробити цей крок, поки ще не стало запізно.

Ми в ООН цінуємо готовність уряду і парламенту розпочати пенсійну реформу і готові надати допомогу у її здійсненні, щоб подолати негативну суспільну думку, страх перед реформою та досягти економічного процвітання.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам також.

Запрошую до виступу Ярослава Михайловича Сухого від фракції Партії регіонів. Підготуватися Мартіну Райзеру.

 

СУХИЙ Я.М., заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці (Партія регіонів). Шановні учасники парламентських слухань! Тотальне заперечення положень пенсійної реформи, яке лунає сьогодні в суспільстві і  ще лунатиме тут, у сесійному залі, змушує мене нагадати, що пенсійна реформа в Україні, як і в інших країнах Європи, має свою історію і є об’єктивно обумовленою.

Пригадаймо, у 1991–1999 роках, упродовж восьми років, здійснювався перехід до пенсійної системи на страхових засадах. Було створено Пенсійний фонд, розмежовані джерела фінансу­вання між Пенсійним фондом і державним бюджетом.

У 2000–2004 роках були закладені основи солідарної системи за страховими принципами. Пенсійний фонд поступово опановував функції щодо призначення та виплати пенсій. Після бурхливих дебатів у сесійному залі прийнято базовий Закон “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та Закон “Про недержавне пенсійне забезпечення”. Сама процедура нара­хування пенсій стала дедалі зрозумілішою і прозорішою для лю­дей, запрацювали дані персоніфікованого обліку, реальною стала безпосередня участь (що дуже сподобалася людям) застрахо­ваної особи у формуванні майбутньої пенсії, що обумовлювало успіх пенсійної реформи на початковому етапі. Пенсійна реформа починається не сьогодні, не з виступу віце-прем’єр-міністра, вона має бути продовженою.

Протягом цих років спостерігалися визнані світом стале економічне зростання, позитивні тенденції на ринку праці, зро­стання обсягу ВВП, підвищення заробітних плат, а також дуже важливу роль відігравали спільні, узгоджені дії гілок влади. Прем’єр-міністр з Президентом ще не обмінювалися образливими епітетами та метафорами. Технічну допомогу надавало Агентство США з міжнародного розвитку через Програму “Впровадження пенсійної реформи в Україні”. Матеріали справи є, і координатор цієї програми сьогодні з нами в сесійній залі.

Широко вивчався і обговорювався досвід європейських країн, у тому числі пострадянських та постсоціалістичних. Було залучено, згадайте, весь спектр ЗМІ — від електронних до друко­ваних, від регіональних до загальноукраїнських. Було надруковано і поширено мільйони брошур. Надзвичайно важливу роль у пози­тивному сприйнятті населенням пенсійних новацій відіграв цикл передач на українському телебаченні “Пенсійна реформа: крок за кроком”. Цим займалася, як ви пам’ятаєте, автор і ведуча Євдокія Колесникова.

Що було після 2005 року, говорити не будемо. Усім було не до реформ. Однак у 2006–2007 роках недержавне пенсійне за­безпечення ще отримало певний розвиток, оскільки в першому читанні ми ухвалили законопроект про накопичувальну систему. І  все — пенсійна реформа забуксувала. Отже, сьогодні йдеться не про початок пенсійної реформи, а про її продовження, кажучи комп’ютерною мовою, про перезавантаження.

Чому я зробив короткий екскурс в історію? Аби зазначити, спираючись на здобутий нами досвід, що нам необхідно продов­жувати реформування пенсійної системи неухильно, але, наголо­шую, поступово.

Ми починали разом з Польщею. Пам’ятаєте 1990-ті роки? Так, до 2006 року Польща завершила свої перетворення і людей не мордує, забезпечила своїм громадянам майже 500 євро середньої пенсії щомісяця. Розуміючи можливі майбутні негативні наслідки демографічних процесів середини 1980-х років, європей­ські держави до середини 2000-х років реформували свої пенсійні системи, забезпечуючи виплату пенсій у розмірі 1,5–2,5 тисячі євро на місяць.

Чому, на думку фракції Партії регіонів, пенсійну реформу слід продовжити? Чому вона необхідна суспільству? Нас не може задовольнити мінімальний розмір пенсії близько 80 євро і се­редній у 100 євро. Це не тільки принизливо для людини праці, ми  втрачаємо купівельну спроможність носіїв масового попиту. Ми знищуємо мотивацію розвитку внутрішнього ринку, прирікаючи суспільство знову і знову переживати різного роду кризи. Нас не влаштовують нерівні умови пенсійного забезпечення. Ми розумі­ємо, що пенсійна система несправедлива, що пенсійні видатки не можуть зростати випереджальними темпами порівняно з можли­востями економіки, бо комусь дуже хочеться сподобатися ви­борцям. Нас турбує низький рівень залучення працездатного населення до пенсійного страхування. Це справжня катастрофа: більше 20 мільйонів працездатного населення і 14 мільйонів плат­ників пенсійних внесків. Нерівність у розмірах пенсій. Однак на сьогодні найбільше нас турбують, і про це зазначали на остан­ньому засіданні члени Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці, методи кавалерійського наскоку у  спробах продовження реформ.

Шановні колеги, особливо урядовці! Повірте мені, це не той метод і не той випадок. Такі підходи суспільство не зрозуміє, а  сесійна зала, я вам гарантую, ніколи не підтримає. Що зава­дило Пенсійному фонду й уряду розгорнути реальну роз’ясню­вальну роботу серед населення?

Отже, для відповідального політика питання про продов­ження пенсійної реформи не стоїть. Пенсійній реформі — так! А  методи здійснення пенсійної реформи слід відкоригувати.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні колеги, запрошую до виступу Мартіна Райзера, голову представництва Світового банку в  Україні. Наступним виступатиме Семішан.

 

РАЙЗЕР МАРТІН, голова представництва Світового банку в Україні, Білорусі та Молдові. Добрый день, уважаемый господин спикер! Уважаемые члены парламента! Позвольте выступить на  русском языке. Я хочу кратко объяснить, почему Всемирный банк поддерживает предложенный правительством законопроект №7455.

Для начала позвольте остановиться на некоторых фактах. Затраты Украины на пенсионное обеспечение на сегодняшний день самые высокие в мире. В 2010 году они составили 18 про­центов ВВП. Украина также имеет самый высокий в Европе размер отчислений в Пенсионный фонд, достигающий 35 процен­тов совокупной заработанной платы.

Несмотря на это, в 2010 году бюджетные трансфер­ты в Пенсионный фонд составили 7 процентов ВВП. Эти колос­сальные бюджетные трансферты, направляемые на покрытие пен­сионных выплат, сокращают возможность использования бюджет­ных средств для финансирования других направлений, ключевых для граждан Украины, — от инфраструктуры до здравоохранения и образования.

Если ничего не делать, сложившаяся ситуация будет толь­ко  ухудшаться. Через 10 лет в стране на каждого работающего будет один пенсионер. Согласно прогнозам, численность работо­способного населения и далее будет сокращаться. Пенсионная система Украины в нынешнем ее состоянии финансово нежизнеспособна.

Что же можно сделать? Поскольку средняя пенсия в стране и так невысока, сокращение размера пенсии не является решением проблемы. Повышение ставок пенсионных отчислений также не будет выходом из данной ситуации. Они и так весьма высоки, а дальнейшее их повышение будет способствовать лишь расширению теневой экономики.

Правительство предлагает ряд решений, которые должны сработать:

Во-первых, постепенное повышение пенсионного возраста для женщин с 55 до 60 лет, на шесть месяцев каждый год;

Во-вторых, увеличение стажа, дающего право на получение минимальной пенсии, на 10 лет;

В-третьих, первые шаги по приведению специальных пенсий в соответствие с нормами общей пенсионной системы.

Эти меры, предлагаемые в данном законопроекте, позволят добиться экономии пенсионных выплат в объеме порядка 1,5 процента ВВП в год.

Хочу вас заверить, что реформа, которую предлагается провести в Украине, входит в число наиболее социально сбалан­сированных реформ в Европе. Женщины, которых непосредствен­но коснется повышение пенсионного возраста, в течение пере­ходного периода получат надбавки к пенсиям, а работники бюджетной сферы — дополнительные компенсации.

Кроме того, реформа будет проводиться постепенно. Про­цесс повышения пенсионного возраста растянется во времени на 10 лет, но начинать его необходимо уже сейчас. Многие говорят, что при повышении пенсионного возраста до 60 лет, притом, что средняя продолжительность жизни в стране только на несколько лет выше, у людей просто не останется времени на заслуженный отдых в старости. Это неправильная точка зрения.

На самом деле ожидаемая продолжительность жизни женщины, достигшей возраста 60 лет, составляет 8–10 лет. А это значит, что такая женщина вполне может прожить еще 20 лет после выхода на пенсию (Шум у залі). Это демографические дан­ные Государственного комитета статистики Украины. Это правда.

Позвольте также подчеркнуть, что в решении проблемы теневой заработной платы применение только административ­ного заявления не является выходом. Люди начнут честно декла­рировать зарплату и платить пенсионные взносы только тогда, когда увидят связь между уплаченными взносами и полученной пенсией. Это произойдет, когда пенсионная система станет финансово сбалансированной и жизнеспособной. Пока этого не произошло, даже взносы во второй уровень могут быть небезо­пасными. Об этом свидетельствует опыт ряда стран во время кризиса.

В заключение, уважаемый господин спикер, я хочу подчерк­нуть, что, по нашему мнению, сегодня не существует альтернати­вы мерам, предложенным в законопроекте. Мы считаем, что эти меры финансово ответственны, что они закладывают фундамент пенсионной системы, способной обеспечить выплаты не только нынешним, но и будущим пенсионерам.

Благодарю за внимание (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні колеги, у мене одне прохання: давайте спокійно вислуховувати всі думки, тим паче що велике бачиться з відстані. Тому прошу спокійно реагувати. Давайте бра­ти для нашої роботи позитивні аргументи.

Запрошую до виступу Семішана Олексія Івановича, голову Всеукраїнської організації інвалідів війни та Збройних Сил. Наступним виступатиме Володимир В’язівський.

 

СЕМІШАН О.І., голова Всеукраїнської організації інвалідів війни та Збройних Сил. Шановна президіє! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Я — фрон­товик Великої Вітчизняної війни, танкіст, у 19-річному віці брав активну участь у штурмі Берліна (Оплески). Від імені всіх інвалідів Великої Вітчизняної війни, Збройних Сил та учасників бойових дій України прошу народних депутатів України, Кабінет Міністрів, тих, хто готував проект закону про заходи щодо законодавчого за­безпечення реформування пенсійної системи, виправити існуюче дискримінаційне, несправедливе соціальне ставлення до літніх людей, особливо до інвалідів Великої Вітчизняної війни.

Упевнений, усі присутні підтримають, що люди, які втратили здоров’я, захищаючи Батьківщину, повинні мати переваги в пен­сійному забезпеченні, як це встановлено в усіх цивілізованих країнах. У нас, на жаль, виходить навпаки. Фронтовиків, інвалідів Великої Вітчизняної війни, особливо рядового і сержантського складу, тих, хто ніс на своїх плечах основну ношу найважчої, чор­нової фронтової роботи, при нарахуванні базових пенсій фактично прирівняли до пенсіонерів, які вийшли на пенсію за віком, а в окремих випадках навіть нижче.

Нині базові пенсії згідно з постановою Кабінету Міністрів №656 від 28 липня 2010 року для інвалідів війни І групи встанов­лені в розмірі 240 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, ІІ групи — 215, ІІІ групи — 190 відсотків.

А що сказано в законі, який прийняла Верховна Рада 22 жовтня 1993 року? Там встановлено пенсії для інвалідів війни I групи в розмірі 400 відсотків мінімальної пенсії, ІІ групи — 350, ІІІ групи — 200 відсотків. Чому цей закон протягом 20 років незалежності України не виконується урядом і державою?

Наведу приклади бездушного ставлення до інвалідів війни.

Так, до 1997 року при нарахуванні пенсій застосовувалася так звана регресивна шкала. У 1997 році її скасували для всіх пенсіонерів, крім інвалідів Великої Вітчизняної війни рядового і  сержантського складу, до яких ще вісім років після скасування застосовували регресивну шкалу, тим самим обмежуючи і так мізерну пенсію.

Ще один приклад. Відповідно до бюджету на 2008 рік перераховували пенсію з урахуванням показника середньої заро­бітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, за 2006 рік усім пенсіонерам, крім інвалідів Великої Вітчизняної війни рядового і сержантського складу, які одержують трудову пенсію згідно із Законом “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”. Така несправедливість, приниження інвалідів Великої Вітчизняної війни не усунуті і в бю­джеті на 2011 рік, незважаючи на наші звернення.

Нас, фронтовиків, згадують лише один раз на рік — у День Перемоги, а решту 364 дні для влади України ми не існуємо, адже молодим фронтовикам нині за 80 років.

Чому в проекті закону про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи нічого не перед­бачено щодо покращення пенсійного забезпечення інвалідів Великої Вітчизняної війни? Нас просто в цьому законопроекті не помітили. Інвалідів Великої Вітчизняної війни, які працювали в на­родному господарстві по кілька десятків років, з фронтовими пораненнями, контузіями, інвалідністю прирівняли до всіх тих, хто виходить на пенсію за віком.

Упродовж 20 років незалежності України інвалідам Великої Вітчизняної війни не дораховували пенсії відповідно до Закону “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. Чому? Хтось має відповідати, адже є країна, є держава, є влада!

Чому Постанова Верховної Ради України “Про Рекомендації парламентських слухань на тему: “Про соціальне, медичне і пенсійне забезпечення ветеранів війни та відзначення 65-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 років” від 9 жовт­ня 2009 року органами виконавчої влади не виконується? А це гарна постанова, і вона чинна, але до неї не звертаються, її не виконують.

Всеукраїнська організація інвалідів війни та Збройних Сил вважає за необхідне подати до цього проекту закону наші пропозиції, які певною мірою покращили б пенсійне забезпечення інвалідів Великої Вітчизняної війни рядового і сержантського складу.

Перше. Починаючи з 1 січня 2011 року і щорічно здій­снювати перерахунок трудових пенсій відповідно до Закону “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” з урахуванням середнього заробітку в галу­зях народного господарства за попередній звітний рік.

Друге. Органи соціального забезпечення, посилаючись на Закон “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, вимагають від інвалідів Великої Вітчизняної війни для перерахунку пенсії з більш високої зарплати відпрацювати два роки. Вважа­ємо, це непорозуміння необхідно усунути на законодавчому рівні. Де і як працювати інвалідам, яким за 80–90 років?

Тому пропонуємо абзац другий пункту 4 статті 42 цього закону доповнити словами: “а для непрацюючих інвалідів Великої Вітчизняної війни перерахунок пенсій здійснюється з більш висо­кої заробітної плати за час їхньої попередньої трудової діяль­ності”. Чому Кабінет Міністрів, Міністерство соціальної політики, Пенсійний фонд систематично порушують Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”?

Нас, фронтовиків, які стали інвалідами війни внаслідок пора­нень у 1941–1945 роках, залишилося зовсім мало — разом з при­рівняними 194 тисячі. І обов’язок держави — забезпечити нам достойну пенсію.

Крім досить низького пенсійного забезпечення, навіть порів­няно з Росією, Білоруссю, Казахстаном, у нас не вирішуються пи­тання щодо житла, забезпечення безоплатним лікуванням і ліка­ми. Вперше за 20 років незалежності Президент доручив уряду забезпечити у 2010 році житлом інвалідів Великої Вітчизняної війни І групи, які тривалий час перебувають на квартирному облі­ку. Кабінет Міністрів 12 травня 2010 року прийняв постанову №354, якою виділено необхідні кошти на такі цілі, але влада на місцях гальмує вирішення цього питання. Без законного обґрунтування знімаються з черги інваліди Великої Вітчизняної війни І групи, які тривалий час перебували на квартобліку, всупереч чинним зако­нам встановлюються власні правила одержання інвалідами житла, затримується видача ордерів. Це відбувається і в Києві, і в інших регіонах України.

Чому і яке право має уряд брати курс на ліквідацію пільг інвалідам війни, ветеранам у проекті закону про гарантії держави щодо виконання рішень суду (№7562)?

Науковцям-реформаторам треба ґрунтовно попрацювати над усуненням соціальної несправедливості в нарахуванні пенсій громадянам України, зокрема інвалідам Великої Вітчизняної війни.

Ліквідувати незаконні, незароблені пенсії вище 6000 гривень всім чиновникам державних установ та народним депутатам.

У містах всіх областей для одиноких інвалідів Великої Вітчизняної війни створити пансіонні заклади.

У повному обсязі виконати Закон “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”: інвалідам війни І групи під­вищити пенсії на 400 відсотків, II групи — на 350, III групи — на 200 відсотків. Щороку до 5 травня виплачувати разову грошову допомогу для інвалідів І групи в розмірі 10 мінімальних пенсій, II групи — 8 мінімальних пенсій, III групи — 7 мінімальних пенсій. Врегулювати, врешті-решт, питання щодо визначення мінімаль­ного розміру пенсії для таких виплат, взявши за основу розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Відновити та фінансово забезпечити інвалідів війни безоплатними ліками за рецептами лікарів, позачерговим без­платним зубопротезуванням, щорічним позачерговим безплатним санаторно-курортним лікуванням, безоплатним проїздом усіма ви­дами міського та сільського пасажирського транспорту, позачер­говим ремонтом житлових будинків і квартир, позачерговим за­безпеченням житлом протягом двох років з дня оформлення на квартоблік.

У всіх областях України для інвалідів війни мають бути шпиталі, в яких інваліди Великої Вітчизняної війни І групи оздо­ровлюватимуться двічі на рік. У Київській, Тернопільській областях немає шпиталів для інвалідів війни, а в Дніпропетровській області в обласному госпіталі закривають хірургічне відділення.

Протягом 2011–2012 років повернути інвалідам війни заощадження з Ощадбанку.

І найголовніше. Шановні реформатори пенсійного забезпе­чення! Інваліди війни занепокоєні тим, що пенсійна реформа призведе до фінансової неспроможності держави забезпечувати пенсійні виплати в розмірах, що існують на сьогодні. Велике про­хання: здійснюючи пенсійну реформу, візьміть до уваги, що ниніш­ні інваліди війни, ветерани, пенсіонери повинні бути безпере­шкодно забезпечені такими пенсійними виплатами, за які не бу­ло  б соромно уряду, Верховній Раді, а головне — Президенту нашої держави (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має В’язівський Володимир Михайлович, фракція Блоку “Наша Україна — Народна самооборона”. За ним виступа­тиме Людмила Денісова.

 

В’ЯЗІВСЬКИЙ В.М., секретар Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці (Блок “Наша Україна — Народна самооборона”). Дорогі українці! Обговорюючи пенсійну реформу, “Наша Україна” виходить з принципу, що пенсійна система має бути реформована в інтересах громадян. Тому фракція виступає проти намірів уряду Азарова звести пен­сійне реформування до точкового латання Пенсійного фонду, прикриваючись вимогами Міжнародного валютного фонду та ве­личезним дефіцитом Пенсійного фонду.

Хочу нагадати, що негативна оцінка так званої пенсійної реформи, запропонованої нинішнім урядом, підтримана не тільки “Нашою Україною” та опозиційними силами, вона підтримана пра­цівниками і, врешті-решт, їхніми роботодавцями.

Запропонований законопроект змусив говорити про так звану пенсійну реформу кожного українця в метро, автобусі, трамваї, він стурбував усіх. Проте на виході ні працівники, ні роботодавці, ні, врешті-решт, сама влада не потребують такого закону. Це було висловлено на засіданні Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці, що відбулося вже цього року. Наш комітет, мабуть, є унікальним, у його складі є  достатньо досвідчених депутатів, які не один рік і не одне скли­кання працюють у цьому комітеті та, зокрема, приймали перші реформаторські закони щодо пенсійної системи в Україні. Отож усі депутати без винятку — і опозиційні, і провладні — одного­лосно прийняли рішення відхилити запропонований законопроект.

Хотілося б, щоб і керівництво, коли формуватиме остаточні рекомендації сьогоднішніх парламентських слухань, максимально дослухалося до пропозицій, що лунали від багатьох виступаючих, у тому числі від профспілок. Цей законопроект не можна прий­мати як базовий для майбутнього, бо весь тягар відповідальності влада спихнула на найменш захищених громадян.

Саме тому маємо виходити з того, що успішне реформуван­ня пенсійної системи вимагає створення економічних передумов. Про такі передумови говорили сьогодні представники бізнесу, роботодавці. Вони не раз спілкувалися з владою, але віз і нині там. Згадували і про митників, і про податківців, і про пожежників, і про тих, хто приходить і думає, як би то у свій спосіб уже сьогодні заробити на пенсію. Це теж певна категорія питань, які треба окремо вирішувати.

Щодо соціальних аспектів. Не можу не наголосити на питанні заборгованості із заробітної плати, це проблема, яка не прикрашає нашу державу. Хочу звернутися до тих колег, які дають в багатьох випадках розумні рекомендації з європейського і світо­вого досвіду. Якщо ви хочете, зокрема і представники Світового банку, щоб кошти, які ви вкладаєте в Україну, повернулися до вас, не призводьте до того, щоб Україною прокотилися революції, які  вже відбуваються у Північній Африці і можуть повернутися на пострадянський простір.

Тому я хочу, щоб влада адекватно підходила до тих пропо­зицій, які вона вносить, максимально враховувала настрої грома­дян і зробила їх співучасниками цього процесу.

Передовсім ми хотіли б справедливості. Ця справедливість полягає в такому. Хлопці, що ви розказуєте, що немає коштів? Красти менше треба (Оплески). Тут стояло питання заборонити офшорні зони? Ніхто не порушував! Влада промовчала. А це мільярди коштів.

Ми говоримо про зрозумілість, хто така влада і за які кошти вона живе. Чому не порушується питання про декларування витрат і майна державними службовцями найвищого штибу? Врешті-решт, і підприємцями, директорами зокрема, бо отриму­ють мінімальну заробітну плату, але всі на “мерседесах” їздять. Тому в мене запитання: а де ж ті грошенята? Чому ви не починаєте з себе? Маю на увазі народних депутатів, колишніх міністрів, прем’єр-міністрів, які отримують непомірно високі пен­сії. Хлопці, почніть з себе, покажіть, що ви, маючи достатній нагу­ляний жирок, можете підтягти пасок, а потім звертайтеся за підтримкою до громадян.

Дякую вам. Слава Україні! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Запрошую до виступу Людмилу Леонтіївну Денісову, незалежного експерта з соціального захисту населення. Наступною виступатиме Лібанова Елла Марленівна.

 

ДЕНІСОВА Л.Л., незалежний експерт з соціального захисту населення. Добрий день, шановний пане головуючий! Шановні пані та панове! Сьогодні фактично завершується так зване все­народне обговорення законопроекту про пенсійну реформу.

Що таке всенародне обговорення? На мою думку, це передовсім обговорення проекту з тими, для кого ця реформа. Такого обговорення просто не було. Чому я так кажу? Тому що просто небажання почути простих людей, представників проф­спілок, роботодавців, експертів призвело до того, що до Верхов­ної Ради надійшов абсолютно сирий, нелогічний, не обґрунтова­ний розрахунками антинародний проект пенсійної реформи, який і  реформою назвати не можна.

А кому буде добре жити за новим пенсійним законом? Тим, кому й досі жилося добре. Хто отримував високі пенсії, буде отримувати їх і надалі. А всі інші громадяни, нинішні і майбутні пенсіонери, їм теж буде добре? Обговорюваний законопроект не вирішує жодної проблеми, жодного завдання, які ставила перед собою влада, — не покриває дефіцит Пенсійного фонду, не поліп­шує пенсійне забезпечення ні для нинішніх, ні для майбутніх пенсіонерів.

Ніхто з чиновників цієї влади не зміг чи просто не захотів пояснити людям, що дасть підвищення пенсійного віку для жінок. Лише 500 мільйонів гривень до бюджету Пенсійного фонду? Знаєте, один із заступників пана Тігіпка в одній з областей казав, що ми просто виштовхуємо жінок з робочих місць, вони хочуть працювати, а ми їх виганяємо, нехай ідуть і їдять десь морозиво. Звідкіля ми їх виштовхуємо, звідки? Сьогодні 60 відсотків жінок, які ось-ось виходитимуть на пенсію, взагалі не працюють, їх уже давно скоротили. Можливо, вони працюють за кордоном, а можливо, чекають останні місяці, щоб отримати пенсію і додати до сімейного бюджету хоч невеликі гроші.

Ми провели в Криму обговорення і почули кожного, хто до нас прийшов, кожну історію. Ви знаєте, є такі жінки, яким сьогодні 54 роки, у них 29 років стажу, і якщо буде прийнято цей закон, вона вийде на пенсію в 57 років, але вже ніде не заробить цей один рік, тобто в неї буде 29 років стажу, і вона отримуватиме мінімальну пенсію. А за чинним законом вона отримає і за 29 ро­ків, і за 20 років, і плюс ще 9 відсотків мінімальної пенсії. То чому ви позбавляєте жінок можливості вийти на пенсію в 55 років? А  хто працюватиме? Нехай працює, адже людина сплачуватиме пенсійні внески. Ми свого часу теж думали, підвищувати чи не підвищувати, але тоді й пенсійних внесків ми не отримаємо, розумієте?

Окреме питання — додаткових 10 років, які сьогодні за якимось вироком держава додатково хоче додати кожному громадянину. Я вже наводила приклад жінки, яка має 29 років стажу. Як вона допрацює цей рік? А в нас є кримські татари, які взагалі мають стаж 13 років у 52 роки. Як вона відпрацює ці роки, щоб отримати хоча б мінімальну пенсію?

Знаєте, коли я готувалася до цих парламентських слухань, думала, що говоритиму про інше, але почула пана Тігіпка і скажу таке. Після податкової реформи має бути розгорнута програма уряду стосовно перетворень в економіці та забезпечення зайня­тості населення, а вже потім повертатися до проблем пенсійної реформи. Не відбирати у людей, а покращувати їхнє життя за рахунок підвищення заробітної плати, тоді й внески до Пенсійного фонду зростатимуть, і не буде жодних проблем. Тому я дуже про­шу провести наступні парламентські слухання з питань реформ в економіці та у сфері зайнятості.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошую до виступу Лібанову Еллу Марленівну, директора Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи Національної академії наук України. Наступним виступатиме Микола Шершун.

 

ЛІБАНОВА Е.М., директор Інституту демографії та соціаль­них досліджень імені М.В. Птухи НАН України. Шановні учасники парламентських слухань! Як і Людмила Леонтіївна, я готувала зовсім інший виступ. Проте, послухавши всі попередні виступи, хочу привернути вашу увагу до одного: пенсійна реформа не мо­же ототожнюватися з програмою діяльності уряду, з програмою розвитку України загалом.

Ми сьогодні говоримо про те, що необхідно забезпечити зайнятість, необхідно підвищити заробітну плату, необхідно підви­щити участь населення в пенсійному страхуванні. Безперечно, все це так, але не все стосується пенсійної реформи. Пенсійна реформа, даруйте мені, значно вужча. Ми говоримо про те, що необхідне економічне підґрунтя, без якого не може існувати суспільство в цілому. Якщо в нас буде половина економіки в тіні, то питання вже не про пенсійну реформу, це питання взагалі існування держави, існування українського народу. Якщо ми не будемо дбати про скорочення зайнятості у шкідливих умовах, про підвищення середньоочікуваної тривалості життя, про зниження смертності і захворюваності, то це питання не пенсійної реформи, це питання існування України, української нації, українського народу.

Ми мусимо визнати, що пенсійну реформу потрібно прово­дити негайно. У нас немає невідкладнішого завдання, ніж продов­жувати наводити лад в пенсійній системі. Ми дійсно зробили перші кроки на початку 2000-х років, у чомусь вони були вдалі, у чомусь не дуже, але ми їх зробили, а потім пенсійна реформа забуксувала. Ми нічого не робили, а лише руйнували страхові принципи, які були закладені. Я не хочу зараз розбиратися, хто в цьому винен, і які причини. Є те, що є. Тепер треба покращу­вати ситуацію.

Що треба зробити нагально?

Перше. Ми дійсно маємо дбати про економічне підґрунтя пенсійної реформи. Це те, про що всі говорять. Є ще соціальна складова цієї реформи. Пенсії мають призначатися за однаковими правилами, зрозумілими для всіх і дуже простими. Не може бути в солідарній системі такий рівень диференціації, як сьогодні. І про це треба говорити, це треба змінювати (Оплески).

Друге. Ми повинні говорити про те, що пенсія має бути заробленою. Питання не в тому, знайдемо ми кошти в Пенсійному фонді чи не знайдемо. Я зараз кажу про те, що пенсія має абсо­лютно чітко визначатися двома речами: тим, скільки перераховано за людину чи людиною до Пенсійного фонду за все її життя, і тим, скільки років вона працювала. Це все! І питання не в тому, знай­демо ми гроші чи не знайдемо, я ще раз повторюю, це питання соціальної справедливості.

Третє. Є політична складова пенсійної реформи, як взагалі є  політична складова державного розвитку. І ця політична скла­дова, на мою думку, передусім полягає в соціальній відповідаль­ності: по-перше, держави; по-друге, бізнесу; по-третє, громадян­ського суспільства та громадян. І цю соціальну відповідальність має відчувати кожен з тих, хто живе в Україні. Ми всі, хто працює, маємо повертати борги старшому поколінню, завдяки зусиллям яких ми свого часу здобули освіту, завдяки зусиллям яких побудо­вані дороги, хоч які вони є, але вони побудовані. І ми маємо цьому старшому поколінню віддати борг, розраховуючи на те, що  покоління наших дітей свого часу повертатиме борги нам. На цьому побудована вся система, іншого не може бути.

І, нарешті, останнє. Не треба щоразу винаходити україн­ський велосипед. Ми 20 років тільки цим і займаємося. Ну коли весь світ іде сюди, чому ми маємо йти направо, наліво чи назад? Давайте вже йти туди, куди всі йдуть. Думаю, що гірше від цього нам не буде.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Запрошую до виступу Шершуна Миколу Харитоновича, депутатська фракція Народної Партії. Наступним буде виступати Федоренко.

 

ШЕРШУН М.Х., перший заступник голови Комітету Верхов­ної Ради України з питань екологічної політики, природокористу­вання та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (Блок Литвина). Шановна президіє! Шановні колеги, учасники парла­ментських слухань! Проведення парламентських слухань зумовле­но потребою суспільства обговорити, почути, виявити вузькі місця і внести відповідні корективи в запропоновану урядом таки не­обхідну, треба підкреслити, пенсійну реформу. Адже реформуван­ня має бути не заради реформування, тут потрібен спокійний, виважений підхід.

Наближати пенсійний вік до європейських стандартів необхідно за принципами добровільності та аргументованості. Кожній особі треба надати право вибору та створити мотивацію. Це принципова позиція фракції Народної партії, адже тільки так можна стимулювати більш пізній вихід на пенсію.

Безперечно, в урядовому законопроекті є позитивні момен­ти — це і запровадження другого рівня пенсійної системи, (обов’язкової накопичувальної системи пенсійного страхування), і  здійснення виплати у разі виходу на пенсію працівниками освіти, культури, охорони здоров’я одноразової грошової допомоги. Однак при цьому всьому позитивному законопроект залишається незбалансованим і потребує серйозного доопрацювання.

Реформа стосується мільйонів громадян. На сьогодні у лю­дей більше запитань, ніж відповідей. Не треба поспішати, треба почути думку кожного і тоді приймати виважені рішення. Саме так ставлять питання виборці, з якими я зустрічався останнім часом.

Особливе занепокоєння у громадян викликає підвищення пенсійного віку, стажу, необхідного для виходу на пенсію. Люди по-державницьки запитують: а чи зможе держава за такого підходу, як ми пропонуємо, забезпечити робочі місця для молоді? Логічне запитання? Логічне. Проте відповідь поки що незрозуміла.

Занепокоєння викликає розміщення та інвестування коштів накопичувальної системи. Тут будуть ризики і втрати. Не можна допустити створення нових пірамід. Накопичувальний фонд треба робити державним. Не може рада накопичувального фонду діяти на громадських засадах, як передбачено законопроектом. Занадто висока ціна питання. Потрібні гарантії держави щодо надійного збереження коштів накопичувального фонду (коштів громадян) та здійснення їх індексації у разі інфляції, щоб вони не втратили свою цінність через 20–30 років.

Потрібно залишити норму щодо 2-відсоткового збору з опе­рацій купівлі-продажу безготівкової іноземної валюти. Чомусь випала ця норма з проекту закону. Обов’язково треба передба­чити і спеціальні відрахування до Пенсійного фонду з високих заробітних плат. Багатий має платити більше, це однозначно!

Тепер щодо пенсій, які призначаються за списком №1. Це  стосується передовсім шахтарів, окремих працівників ядерної енергетики, хімічної промисловості, тобто категорій та професій, пов’язаних з ризиком для життя. Для цих категорій необхідно передбачити спеціальний механізм пенсійного реформування.

Важливе питання — наслідки пенсійної реформи для чорно­бильців. Постраждалі внаслідок Чорнобильської катастрофи — категорія, яка потребує додаткових гарантій соціального захисту з  боку держави. Пенсія із зниженням пенсійного віку признача­ється їм як компенсація за шкоду, заподіяну здоров’ю за роботу в особливо шкідливих умовах. Такі гарантії для учасників ліквідації були надані ще союзним урядом та підтверджені вже за часів не­залежної України. Це данина тим, хто добровільно пішов у пекло в   той страшний 1986 рік та в наступні роки. Чорнобильці потрапляють у категорію найбільшого ризику. То про яке підви­щення пенсійного віку для чорнобильців може йтися?

Необхідно також звернути особливу увагу на працівників сільського господарства, які на сьогодні в основному отримують мінімальний розмір пенсії. Пенсійна реформа має визначити як пріоритет істотне підвищення пенсій для цієї категорії громадян з обов’язковим запровадженням для них корпоративних пенсійних схем.

І на завершення. Щоб пенсійна реформа була ефективною та мала найменші негативні наслідки для громадян, паралельно необхідно покращити стан системи охорони здоров’я та загалом підвищити рівень життя громадян, забезпечити зростання еконо­міки, виведення її з тіні, створення нових робочих міць, подолання безробіття, врешті-решт, збільшення частки заробітної плати в  собівартості продукції, про що говорив сьогодні Володимир Михайлович, до європейського рівня, тобто майже вдвічі. І ми одразу вирішимо багато питань — виплати заробітної плати в  конвертах, запровадження прогресивної шкали відрахувань до Пенсійного фонду, справедливого оподаткування, створення на­дійного функціонування усіх трьох рівнів пенсійної системи.

Головним завданням держави, я вважаю, має стати не зменшення пенсії тим, хто її заробив, а підвищення пенсій для решти пенсіонерів. Не треба робити всіх бідними. Спробуймо зробити всіх якщо не багатими, то хоча б заможнішими!

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Я прошу всіх промовців починати з  кінця, тобто з пропозицій, тоді й часу вистачатиме.

Запрошую до виступу Федоренка Анатолія Васильовича, провідного наукового співробітника Інституту економіки та прогно­зування Національної академії наук України. За ним виступатиме Турманов Віктор Іванович.

 

ФЕДОРЕНКО А.В., провідний науковий співробітник Інституту економіки та прогнозування НАН України. Добрий день, президіє, народні депутати, учасники парламентських слухань! У  2002–2003 роках я входив до складу авторського колективу Верховної Ради з розробки законопроекту про недержавне пенсійне забезпечення. Протягом останніх шести років працюю в  наглядовій раді недержавного пенсійного фонду і є учасником такого фонду. Тобто ситуацію знаю і з боку законодавства, і з бо­ку науки, і з боку практичної діяльності.

На мене теж впливає загальна атмосфера зали, про що вже казали попередні промовці, і в мене складається гнітюче вражен­ня безвиході. Ми нагадуємо байку про Рака, Лебедя і Щуку, які тягнуть воза в різні боки, а він ніяк не зрушить з місця. Елла Марленівна сказала, що треба все-таки рухатися в тому векторі, за яким іде весь світ. А світ іде за трирівневою пенсійною систе­мою, щоб із трьох джерел людина могла отримувати повноцінну пенсію у старості, оскільки солідарна система забезпечити гідний рівень пенсійного утримання в Україні поки що не може.

Як казав відомий сатирик, у найгірше вірю одразу, в повно­му обсязі і без будь-яких аргументів. Тому я можу назвати вам сто причин, чому реформу не треба робити, або не можна робити, або вона не вдасться, або призведе до якогось краху тощо, але нас закликали виступати конструктивно.

Пенсійна система має два крила — соціальне та економічне. Мене найбільше турбує і цікавить другий рівень накопичувальної системи — загальнообов’язкова система пенсійного страхування, яку ми ніяк не можемо розпочати. У нас є перший поверх — солідарна система. Третій поверх — це добровільна система, дах, який ви збудували. Другий поверх у нас стоїть без оздоблення ще з 2003 року. І ми ніяк не можемо піднятися цими сходами, бо в  нас там десь якісь завали. Нам бракує грошей. Ми інституційно не готові. Ми не знаємо, куди вкладати ці кошти.

Перша перешкода на цьому шляху — збалансування бюджету Пенсійного фонду України. Сергій Леонідович сказав, що за два роки вдасться збалансувати. У мене як економіста немає такого відчуття, тому моя перша пропозиція така. Я вилучив би із закону застереження, що лише після збалансування Пенсійного фонду України ми почнемо сплату пенсійних внесків до накопи­чувального фонду. Тим паче що ця норма запроваджена у  2003 році, але ситуація наразі дуже змінилася: потреба накопи­чувального рівня на сьогодні втричі менша, ніж та, що планува­лася сім років тому.

Друга пропозиція. З метою створення конкурентного сере­довища на ринку пенсійних послуг водночас із впровадженням накопичувального фонду я дозволив би відібраним за спеціаль­ними критеріями недержавним пенсійним фондам конкурувати за кошти громадян, які свідомо обрали б такі недержавні пенсійні фонди для управління своїми страховими внесками. Росія пішла цим шляхом, і на сьогодні вже 20 відсотків громадян перебувають у недержавних пенсійних фондах, хоча на початку впровадження цієї системи їх було лише 5. Тобто тенденція така, що відбува­ється відплив з державного пенсійного фонду до недержавних.

Третя пропозиція. Куди вкладати ці гроші? Колеги справед­ливо відзначали, що ми не знаємо, куди їх будемо дівати. Їх треба ефективно вкласти, щоб захистити від втрат і знецінення. Пропо­нують, давайте все вкладемо в облігації внутрішньої державної позики. Це шлях у нікуди. Я пропоную на перші три роки еталон­ний портфель здійснення інвестицій: 40 відсотків — в облігації (ми  нікуди не дінемося, інакше уряд фінансово не потягне цю систему), 20 відсотків — у депозити державних банків, 40 відсот­ків  —  у реальний сектор української економіки, в акції елітних українських підприємств. Ми не маємо права позбавити вироб­ника цього довгострокового джерела фінансових ресурсів.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякуємо.

Запрошую до виступу Турманова Віктора Івановича, голову Центрального комітету профспілки працівників вугільної проми­словості України. Наступним виступатиме Володимир Каплієнко.

 

ТУРМАНОВ В.І., голова ЦК профспілки працівників вугільної промисловості України, член Комітету Верховної Ради України з  питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки (Партія регіонів). Уважаемые участники парла­ментских слушаний! Сегодня в нашем парламенте идет серьез­ный, предметный разговор о предстоящей пенсионной реформе. И если все мы задаем себе вопрос “Нужна ли реформа?”, то, наверное, послушав академика Либанову, ответ понятен. Мы еще раз почувствовали, что реформа давно назрела, она необходима.

Учитывая тот факт, что я представляю профсоюз угольщи­ков и не понаслышке знаю, что такое угольная отрасль, еще раз хочу напомнить, что предстоящая пенсионная реформа для шах­теров очень важна, особенно для работающих пенсионеров. Их численность сегодня на шахтах составляет 60 процентов. Это лю­ди, которые уже отработали, заслуженно получают пенсию, но продолжают работать. И не зря в этом зале в 1998 году принят Закон “О повышении престижности шахтерского труда”.

Поэтому я предлагаю в соответствии со статьей 22 Консти­туции Украины оставить без изменения действующую законо­дательную норму о досрочном выходе на пенсию трудящихся, которые имеют право на льготную пенсию. То есть при сокра­щении численности, ликвидации или реорганизации предприятия шахтер должен иметь право выйти на пенсию за 1,5 года до достижения им 50 лет, а не 60 лет, как предлагается в законо­проекте.

Почему я говорю, что шахта — особое предприятие? Если она закрывается, то человек теряет работу, имея стаж. Я еще раз обращаю ваше внимание, Сергей Леонидович, на эту отрасль. Если шахтер получил травму, стал инвалидом, не может работать, по действующему закону мы отправляем его на пенсию за 1,5 года до 50 лет, а в новом проекте предусмотрено 60 лет. Какая пенсия у него будет, если он будет получать пособие по инвалидности? Значительно меньше. Мы с этим категорически не согласны. Это первое предложение.

Второе. В законопроекте должна быть предусмотрена норма о пересчете пенсий работающим пенсионерам с учетом средней заработной платы в Украине за календарный год, пред­шествующий году пересчета пенсии. А если сказать правильно, то надо возобновить ранее действующую норму. То есть не так, как пересчитывали в 2009 году и в 2010 году продолжают, при­меняя показатели 2007 года, что привело к существенному уменьшению размера пенсий шахтеров.

Третье. Предлагаю также возобновить ранее действующий порядок установления заработной платы при назначении пенсии, когда каждый человек, оформляя пенсию, мог взять самые выгод­ные размеры заработка за 60 месяцев из всего периода своей трудовой деятельности, а не только с 1 июля 2000 года.

И последнее. Считаю, что доплата за сверхнормативный страховой стаж не может включаться в минимальную пенсию, поскольку в таком случае она утрачивает свое назначение как стимул продолжительной трудовой деятельности. Поэтому ныне действующая статья должна быть оставлена в прежней редакции, в том числе относительно уровня минимальной пенсии шахтеров не ниже трех прожиточных минимумов, установленных для нетру­доспособных лиц, а также нормы о размере пенсии шахтеров на уровне 80 процентов средней заработной платы. Это действую­щие на сегодняшний день нормы Закона “О повышении престиж­ности шахтерского труда”.

В заключение скажу, что реформа необходима, но она должна быть взвешенной и продуманной. Нет времени, чтобы более детально обосновать, поэтому я передаю в комитет предложения, касающиеся пенсионного обеспечения людей, ра­ботающих в очень сложных и опасных условиях труда, — шахте­ров Украины.

Спасибо (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні учасники парламентських слухань, я  запрошую до виступу Володимира Володимировича Каплієнка, депутатська група “Реформи заради майбутнього”. Наступною виступатиме Казьміна.

 

КАПЛІЄНКО В.В., член Комітету Верховної Ради України з  питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяль­ності Верховної Ради України (Блок Юлії Тимошенко). Шановні колеги! Вітаючи вас у цьому поважному залі, хочу розпочати свій виступ з такого. Сьогодні лунало багато тез та обґрунтувань, що нам потрібна пенсійна реформа. Повторювати не буду, перей­демо до предметного питання.

Я хотів би поглянути на цю проблему з точки зору проект­ного менеджера. Є проблеми, які ми всі знаємо, — демографічна криза, низькі заробітні плати, тіньова зайнятість, відсутність чітко визначеної моделі бажаної системи пенсійного забезпечення чи страхування, коливання влади та брак політичної волі на здій­снення цієї реформи. Це перше.

Друге питання — стратегія реалізації. Це головне питання, на якому я сьогодні зупинюся.

І третє питання — методи реалізації планів, які ми напрацюємо.

З точки зору проектного менеджменту, пенсійна реформа України є довгостроковим проектом, термін реалізації якого пере­вищує 20 років, тому вона має базуватися на методології проект­ного управління. Щоб реалізувати такий проект, треба чітко розуміти, що ми повинні мати державний орган, який здійсню­ватиме загальний контроль за його реалізацією. На сьогодні така установа визначена, це Державне агентство України з управління національними проектами. Я не кажу про виконання предметної сфери.

Далі. Якщо на сьогодні ми маємо проект пенсійної реформи, то він повинен підпорядковуватися такій тезі. Це комплекс заходів, який виконується в певній послідовності, спрямований на 100-відсоткове досягнення результату в умовах обмеженості часу, людських та фінансових ресурсів. Якщо це так, то до стратегії реалізації цього проекту ми повинні ставитися з великою повагою. Про що я кажу? На сьогодні ми маємо відпрацювати стратегію до того часу, поки зробимо перший крок.

Безумовно, внесення законопроекту щодо пенсійної рефор­ми передчасне, адже сьогодні, судячи з цього залу, ми не знаємо, що робимо. Ми не знаємо, в який спосіб, ми навіть не знаємо кінцевого результату, якого хочемо досягти. Тому дозвольте ви­класти декілька базових компонентів, на які треба звернути увагу під час розроблення стратегії пенсійної реформи в Україні.

Наявність лібералізованої податкової політики. Податки на заробітну плату є першою і майже основною перепоною для реалізації проекту реформи пенсійної системи. На сьогодні над­високий базис щодо нарахування податків для бізнесу, майже 37 відсотків, що знижує конкуренцію та фактично гальмує підви­щення заробітних плат.

Наступне питання — заробітна плата. Сьогодні ми маємо наднизькі заробітні плати в державі. Шановний Сергій Леонідович наводив статистику, я також її маю. Пенсійна реформа не може бути проведена без істотного підвищення заробітної плати найманого працівника. Зменшення надмірного податкового наван­таження на заробітну плату неминуче приведе до її збільшення. Показник середньої заробітної плати має максимально наблизи­тися до європейського рівня. Безумовно, не завтра, не через два чи п’ять років, а хоча б через десять років давайте підійдемо до рівня зарплати 20–40 тисяч євро на рік, а не 3–4 тисячі, як сього­дні в Україні.

Економічне, а не адміністративне вирішення проблеми дефіциту базової державної солідарної системи пенсійного страхування. Про що йдеться? Треба забути про те, що проблема дефіциту Пенсійного фонду є проблемою не держави, а лише найманого працівника. Це фактична складова, без якої пенсійна система існувати не може. Тому держава не може самоусунутися від проблеми дефіциту Пенсійного фонду.

Тіньова зарплата. Чому ми сьогодні говоримо про тіньову зарплату? У 2007 році, за статистикою, 15 відсотків українців отримували заробітну плату в конвертах повністю, не частково. На сьогодні цей тренд не змінився. Базисом для вирішення проблеми бюджету Пенсійного фонду України є підвищення рівня зайнятості населення та позбавлення суспільства проблем, коли вигідніше отримувати заробітну плату в конверті, ніж офіційно.

Наступне питання — зміна ставлення до державних регуля­торних повноважень у сфері видобування природних ресурсів задля збільшення дохідної частини, яку треба спрямувати на по­криття дефіциту бюджету Пенсійного фонду. Сьогодні видобува­ються нафта, газ, дорогоцінне каміння, слюда тощо. То чому лю­ди, які володіють цим бізнесом, не відраховують 5 доларів з тонни, задля того щоб покрити дефіцит Пенсійного фонду? Це ресурс, який взагалі не використовується, сьогодні ми про це не чули.

Необхідність виведення на поле пенсійних послуг додат­кових недержавних операторів. Сьогодні ми про це не кажемо, мовляв, давайте через 2–3 роки. Але це необхідно сьогодні! Зокрема, недержавні пенсійні фонди накопичувальної системи пенсійного забезпечення, банки, страхові компанії, підприємства-роботодавці та профспілки.

І останнє, про що я сьогодні скажу, це інвестиції в економіку…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошую до виступу Казьміну Надію Василівну, голову Федерації незалежних профспілок Автономної Республіки Крим. Підготуватися Владиславу Вікторовичу Безрукову.

 

КАЗЬМІНА Н.В., голова Федерації незалежних профспілок Автономної Республіки Крим. Уважаемые участники парла­ментских слушаний! Мне предоставлена возможность выступить и  выразить позицию членов профсоюза — жителей Автономной Республики Крым по проекту закона о мерах по законодатель­ному обеспечению реформирования пенсионной системы, кото­рый затрагивает интересы каждого гражданина Украины.

Буду предельно лаконична, поскольку профсоюзная позиция по данному законопроекту уже озвучена, она звучала практически во всех выступлениях. Крымчане также не поддерживают данный законопроект.

С целью определения отношения крымчан к реформиро­ванию пенсионной системы, наряду с другими мероприятиями, нами проведен социологический опрос среди различных слоев населения по наиболее важным положениям законопроекта.

Следует, конечно, отметить, и это уже звучало в зале, что практически нет ни одного человека, принявшего участие в обсу­ждении, который сказал бы, что пенсионная реформа в Украине не нужна. Она необходима и должна усовершенствовать пенси­онную систему в интересах как нынешних, так и будущих пенсио­неров, которые сегодня зарабатывают свои пенсионные права.

В то же время 98 процентов опрошенных против повышения пенсионного возраста для женщин. Более 70 процентов поддер­живают прежний страховой стаж для женщин и мужчин при назначении пенсии по возрасту в минимальном размере, а также прежний показатель средней заработной платы, который приме­няется для начисления размера пенсии.

Что касается введения обязательной накопительной пен­сионной системы, то практически все опрошенные предлагают ее ввести не ранее 2013 года.

Это только отдельные фрагменты нашего соцопроса.

В условиях инфляции, безработицы, выплаты заработной платы в конвертах, несоответствия уровня заработной платы жиз­ненным потребностям населения, непродолжительности жизни нельзя проводить реформу в том виде, в котором она предло­жена. Мы, Федерация независимых профсоюзов, еще раз отме­чаем: чтобы провести пенсионную реформу на должном уровне, в  первую очередь, надо провести определенные изменения в  сфере занятости населения. Сегодня показатель численно­сти занятых зачастую поддерживается на стабильном уровне за счет снижения продолжительности труда на предприятиях — введения сокращенного рабочего дни или сокращенной рабочей недели.

Не секрет, что сегодня характерной чертой украинского рынка, да и крымского, является наличие скрытой безработицы. С целью изучения реальной ситуации в этом вопросе федерация провела анкетирование по проблемам занятости в четырех регио­нах Автономной Республики Крым.

Среди опрошенных трудоспособных лиц в возрасте от 15 до 70 лет 29 процентов не работают. Притом что, по данным госу­дарственной статистики, этот показатель по Автономной Респуб­лике Крым колеблется от 7,5 до 6,7 процента. То есть, по резуль­татам нашего исследования, уровень безработицы гораздо выше, чем показывает статистика, почти в 3 раза.

Необходимо решать острые проблемы занятости в малых городах с одним-двумя бюджетообразующими предприятиями, где на одно вакантное место претендуют ни много ни мало 60 человек (как, например, в городе химиков Армянске). В сель­ской местности этот показатель составляет 15 человек на одно вакантное место.

Почти 40 процентов незанятых граждан зарегистрированы в  службе занятости Автономной Республики Крым. Ситуация может еще более усугубиться в случае повышения пенсионного возраста для женщин в рамках предлагаемого правительством законопроекта.

И еще раз о женщинах. Особо негативную реакцию в рес­публике вызвали положения законопроекта о повышении пенси­онного возраста. Об этом уже говорила Людмила Денисова. Данное предложение необходимо рассмотреть очень вниматель­но, потому что сегодня есть особые условия для трудоспособных женщин Крыма, и об этом тоже говорилось. В Крыму 60 процен­тов незанятых граждан, зарегистрированных в службе занято­сти, — женщины. А что будет с ними в 59–60 лет, в преддверии пенсионного возраста, если сегодня 40-летние женщины не могут трудоустроиться?

Об условиях, в которых трудятся наши женщины. Крым — это, конечно, благодатное место, но женщины, работающие в  сельском хозяйстве, как и по всей Украине, еще не получили достойных условий труда и быта. Незавидное положение женщин, которые живут и работают в курортной зоне. Ведь они работают от силы 3–4 месяца, получают небольшую заработную плату, а остальное время находятся без средств к существованию. И как ей доработать до 60 лет? А что говорить о женщинах, которые трудятся на химических предприятиях Красноперекопска? Зар­платы у них, конечно, повыше, но условия труда и состояние здоровья значительно хуже.

Поэтому необходимо провести более детальный анализ целесообразности повышения пенсионного возраста для женщин, изучить его влияние на ситуацию на рынке труда.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Владислав Вікторович Безрукий, директор Інсти­туту геронтології Національної академії медичних наук України. Прошу шановних колег стисло, оскільки нам треба завершувати.

 

БЕЗРУКИЙ В.В., директор Інституту геронтології Національ­ної академії медичних наук України. Глубокоуважаемый Председа­тель! Уважаемые народные депутаты, участники парламентских слушаний! О таких компонентах пенсионной реформы, как повы­шение возраста выхода на пенсию и, соответственно, перенос пенсионных выплат на более поздние строки, я выскажусь как геронтолог и медик.

Мне понятны экономические мотивы шагов, предприни­маемых правительством в связи с удручающей финансово-экономической ситуацией в стране, дефицитом бюджета вообще и Пенсионного фонда в частности, и не в последнюю очередь из-за жесткой позиции Международного валютного фонда. Но при этом нельзя забывать и о гуманитарной, этической и медико-демографической составляющих этой проблемы.

На справедливости и благодарности государства за вклад пенсионеров в экономику страны при неприлично низких зарпла­тах и нищенских условиях существования большей части насе­ления до выхода на пенсию я не буду останавливаться.

Здесь говорили о таком показателе демографии, как ожидаемая продолжительность жизни в определенном возрасте. Да, правильно было сказано, что сегодня возраст выхода на пенсию составляет 55 лет для женщин и 60 лет для мужчин. У  наших мужчин после выхода на пенсию остается всего 9 лет жизни, чтобы пожить в свое удовольствие на пенсию, которую выделило государство. Но забывают сказать о сравнении с Кана­дой, Францией, Великобританией, там 15–16 лет. Если говорить о женщинах, то у нас 18 лет, а в этих странах — 24–25.

Есть и медицинские аспекты повышения пенсионного воз­раста. Сэкономив на пенсиях, мы не должны забывать заложить в  бюджет расходы на здравоохранение (обслуживание больных, больничные листы, а с возрастом заболеваемость растет, и это всем известно, на выплаты по инвалидности). Сейчас многие пен­сионеры предпочитают получать пенсию по возрасту, а не по инвалидности. Возникает вопрос и о физических и интеллек­туальных возможностях пожилых людей работать в своей профес­сии. Чуть более 1 процента наших пожилых людей являются прак­тически здоровыми. Так что, увы!

Есть профессии, где уже сейчас пожилые люди не могут справиться физически, интеллектуально, хотя и здесь есть вели­колепные примеры долгожительства и сохранения умственных способностей до довольно позднего возраста. Например, бывшие директора нашего института: Горев дожил до 93 лет, Дмитрий Федорович Чеботарев — до 97 лет в полном здравии и рассудке.

Если мы повышаем возраст выхода на пенсию, то должны подумать о рабочих местах, об этом уже говорили. Уже сегодня не только в частных, но и в государственных учреждениях, предприятиях существует практика дискриминации по возрасту. А  что будет после реформы? Сегодня в ряде профессий растет безработица среди молодых, хотя во многих рабочих или, на­оборот, высокоинтеллектуальных профессиях дефицит рабочих рук либо мозгов, извините за такое выражение.

Не хочу, чтобы мое выступление стало обоснованием эйджизма — негативного отношения к пожилым людям или же анафемой пенсионной реформе. От нее никуда не деться. Но не люди для государства, а государство для людей. Причем для конкретных людей с их проблемами, а не какого-то абстрактного населения Украины.

Время введения той части реформы, которая касается повышения пенсионного возраста, должно быть увеличено. К примеру, пенсионная реформа в Великобритании заняла поряд­ка трех десятков лет. Ну, и противоположный пример: попытки ускоренно повысить возраст выхода на пенсию в некоторых европейских странах привели к взрыву в обществе. Наверное, нам все-таки такого не надо.

И еще несколько тезисных пунктов к проекту рекомендаций.

Дифференцированный подход к определению возраста выхода на пенсию. Есть профессии, где повышать пенсионный возраст просто неразумно.

Адаптация рабочих мест, условий, режима труда к особен­ностям и возможностям стареющего организма, создание воз­можностей и условий для смены профессии.

Исключительно важный аспект: с одной стороны, профилак­тическая направленность нашего здравоохранения, а с другой — ответственность граждан за их собственное здоровье. Алкого­лизм, курение, ожирение — можно перечислять очень долго. Но  государство должно создать условия для того…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте, будь ласка.

 

БЕЗРУКИЙ В.В. И последнее, хотя не менее значимое, — наука. В этом году завершается программа “Здоровье нации”. Наверное, ее стоило бы продлить и включить пункт о различных аспектах здоровья и трудовой деятельности...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Шановні колеги, я пропоную, щоб ще виступила Кучер Галина Михайлівна, начальник управління праці та соціального захисту населення Уманської міської ради, депутат Черкаської об­ласної ради. Потім віце-прем’єр-міністр відповість на запитання, за ним — голова комітету, і будемо завершувати. Будь ласка.

 

КУЧЕР Г.М., заступник Уманського міського голови, началь­ник управління праці та соціального захисту населення Уманської міської ради. Шановні учасники парламентських слухань! Аналіз проведеної роз’яснювальної роботи в державі засвідчив, що пенсійна реформа давно назріла, і здійснювати її потрібно. Проведена титанічна праця. Ще жодний законопроект так не обговорювався за участю фахівців. Жодне управління праці та Пенсійного фонду не позбавлено уваги, кожен мав можливість поспілкуватися, подати свої пропозиції, взяти участь в обговорен­ні. Федерація профспілок, зокрема в Умані, провела окрему на­раду, на яку запросила представників регіонів, громадських орга­нізацій, профспілкових діячів, активістів, щоб роз’яснити основні постулати проведення пенсійної реформи.

Усі розуміють, що основними компонентами проведення такої реформи, втілення її в життя є піднесення економіки, зайня­тість, створення робочих місць, зростання заробітної плати, за­безпечення робочими місцями і молоді, і людей, збагачених досвідом.

Ми не повинні йти шляхом зменшення пенсій більшості населення. Маємо підвищувати рівень забезпечення кожної люди­ни. Звісно, треба ліквідувати позахмарні пенсійні виплати, усунути катастрофічні розриви між мінімальним і максимальним розміром та ліквідувати зрівнялівку. Пенсії повинні бути справедливими, єдиним мірилом яких є стаж і заробіток. Процедура, механізм призначення мають бути зрозумілими і чіткими, щоб кожна люди­на знала, за що вона працювала все своє свідоме життя.

Відомо, що сьогодні в Україні, як і скрізь, жінки народжують у дещо пізнішому віці. І дітям потрібна їхня підтримка і допомога. Тому мої колеги жінки і я як мама двох дітей, як депутат і керівник вважаємо, що відсутність можливості працевлаштуватися після 40–50 років, а ще й деякі законодавчі обмеження перебування на певних роботах за віком є значним бар’єром у реалізації людиною соціально значущої діяльності — приносити користь суспільству і, звичайно, своїй родині.

Однак для того щоб втілити реформу в життя, необхідно провести певні пом’якшувальні заходи.

Перше. Ми пропонуємо поступово підвищувати необхідний страховий стаж, так, як це пропонується щодо пенсійного віку.

Друге. Залишити за людиною право обирати період для  обчислення середньої заробітної плати, тобто 60 місяців, до 1 липня 2000 року. Адже саме тоді людина мала можливість заробляти і сплачувала внески до соціальних фондів та бюджетів усіх рівнів.

Третє. При призначенні перерахунку і переведенні пенсії по інвалідності на пенсію за віком вперше брати до уваги середню заробітну плату за рік, що передує року звернення за пенсією.

Четверте. При обчисленні заробітної плати виключати із страхового стажу період, коли людина отримувала допомогу по безробіттю. Ми підтримуємо, щоб пенсія за неповного стажу призначалася пропорційно до заробленого стажу, а не в мінімаль­ному розмірі, як і тій людині, яка має повний стаж.

І я стою сьогодні на захисті державних службовців низової ланки, від спеціалістів до міських голів, які забезпечують життє­діяльність територіальних громад, безпосередньо обслуговують населення, реалізують соціальну політику держави, які є обличчям та іміджем влади. Вони не отримують високої заробітної плати, не користуються жодними пільгами, але для них встановлені значні обмеження — не мають права працювати за сумісництвом, займа­тися підприємницькою діяльністю, отримувати інші доходи, і при цьому протягом всієї трудової діяльності сплачують вищі пенсійні внески. Саме тому ми пропонуємо для державних службовців, які відпрацювали 10 років і більше, зберегти чинний порядок призна­чення і виплати пенсій.

Ми знаємо, що сьогодні існує дефіцит підготовлених кадрів. Тому ми повинні виростити нове покоління, новий потенціал, нову еліту, людей, які прийдуть нам на заміну, будуть творити нашу Україну, піднімати на вищий рівень нашу державу і шанувати закони, які діють у нашій державі, вірити в них, дотримуватися правил, встановлених парламентом. Тому я скажу ось про що. Дитині 32 роки, вона не має страхового стажу. Коли вона заро­бить його? Треба задіяти державні важелі впливу, провадити більш жорстку політику. І я глибоко переконана, що прийняті змі­ни служитимуть людям, змусять багатьох вийти з тіні, легалізувати свою трудову діяльність, тому що пенсійна реформа — справа кожного і стосується всіх.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Шановні колеги, відповіді на ваші запитання надасть віце-прем’єр-міністр України Сергій Тігіпко. А потім голова комітету. Шановні колеги, прошу вкластися відповідно у 15 і 10 хвилин.

 

ТІГІПКО С.Л. Дякую. Шановні пані і панове, я вдячний за обговорення. З самого початку, коли ми починали це обговорен­ня, ми підготували близько 150 фахівців, які провели тисячі зустрі­чей по всій Україні. У нас постійно працює сайт, постійно працює пряма лінія! Тепер ми намагаємося остаточно зібрати всі пропо­зиції. Переконаний, що і сьогоднішня наша зустріч допоможе нам знайти правильне рішення.

Тепер щодо відповідей. Запитання: коли буде запроваджена пенсійна реформа? Ще раз наголошую: це вирішуватиме Верхов­на Рада. Закон має бути прийнятий, підписаний Президентом, після цього опублікований, і лише потім почнуть діяти нові прави­ла в пенсійній системі, що визначатимуться цим законодавством.

Щодо дострокового виходу на пенсію. Підкреслюю, ми не чіпали достроковий вихід на пенсію за вислугою років, у тому числі за списками №1 і №2. Жодних змін щодо шахтарів, жодних пропозицій за списками №1 і №2 не вносилося. Тому все залиша­ється так, як є, у тому числі щодо дострокового виходу на пенсію вчителів, які мають 25 років стажу. Це перше.

Друге. Що відбувається сьогодні з третім і другим рівнями пенсійної системи? Ми маємо 102 приватних пенсійних фонди, які об’єднали 482 тисячі вкладників і зібрали 887 мільйонів гривень. Мало, але я переконаний, що ми як держава зробили свого часу правильний крок. Адже криза засвідчила, що нам потрібно вно­сити незначні зміни до третього рівня пенсійної системи. Там потрібні невеликі зміни, ми їх внесемо.

Щодо другого рівня. Я щойно відвідав Естонію і Словаччину. Дві держави-лідери, які свого часу його запровадили, Естонія вже почала виплачувати перші внески з другого рівня пенсійної систе­ми. Можу сказати, що і там, і там урядовці та населення надзви­чайно тримаються за цей другий рівень, незважаючи ні на що. І та сама Естонія, яка також вийшла з Радянського Союзу, має сього­дні середню пенсію на рівні 305 євро, що у 2,92 разу вище, ніж у  нас. І це при тому, що країна має певні проблеми, але вектор цілком, на мій погляд, зрозумілий.

Щодо розмов про те, що Пенсійний фонд створюватиметься за рахунок пенсіонерів. На мою думку, це необ’єктивні розмови, тому що якраз навпаки: усе, про що ми сьогодні говоримо, спря­мовано на покращення ситуації для пенсіонерів. Якщо і втратять якісь пенсіонери, то лише у разі прийняття рішення про обмежен­ня пенсій тим, хто отримує їх сьогодні. Ми також запропонували для державної служби і ще для 10 категорій, прирівняних до них, що у разі, якщо вони працюватимуть на пенсії, то отримуватимуть робочу пенсію, а не повну державну пенсію до того часу, поки не перестануть працювати. Ми внесли таку пропозицію. Нічого іншо­го пенсіонери практично не втратять, це їх не стосується.

Те, що ми намагаємося покращити становище Пенсійного фонду, — це не звинувачення. А яким чином ми можемо підійти до підвищення пенсій передовсім для найбільш незахищених грома­дян, маючи дефіцит Пенсійного фонду? Жодним. Збалансуємо і почнемо робити відповідні підвищення. До того ж індексації за­лишаються повністю.

Щодо економічного ефекту я хочу ще раз надати інформацію. У разі запровадження цієї реформи з початку року ми мали б результат по тих рішеннях, які запропонували, приблизно 3 мільярди гривень. Однак стверджувати, що це весь ефект, буде неправильно, тому що він накопичується практично щороку. Якщо в цьому році ми матимемо приблизно 0,2 відсотка ВВП, то за де­сять років отримаємо 1,8 відсотка ВВП. За нашими розрахунками, на той час це становитиме близько 15 відсотків бюджету Пенсій­ного фонду, а це досить великі гроші.

Чому пропонується підвищення мінімального стажу з 5 до 15 років і стажу з 20 до 30 років для жінок і з 25 до 35 років для чоловіків? Для довідки, середній стаж в Україні на сьогодні стано­вить 37,5 року.

Чому пропонується підвищення пенсійного віку? Я вважаю, що соціально несправедливо, коли людина, яка відпрацювала 5 років, може отримувати мінімальну пенсію. А сьогодні Пенсійний фонд, навіть якщо робоча пенсія 400 чи 500 гривень, доплачує до мінімальної пенсії, до 750 гривень, усім! І можу сказати, що ми порушили питання про скасування цього перенавантаження, не­притаманного Пенсійному фонду, щоб перекласти його на бю­джет. Ми сьогодні це відпрацьовуємо, за рахунок цього збалан­суємо бюджет і вже у 2013 році зможемо спокійно запровадити другий рівень пенсійної системи. Якщо ж зараз не запровадимо, знову відкладемо на десять років… Я вважаю, що те, що ми зараз робимо і про що чітко говоримо (тобто 2013 рік) — цілком правильне рішення.

Збалансувати заборгованість із заробітної плати. Уряд прий­має цю критику. Проте хочу нагадати, надійшов 1737 мільйонів, тепер 1237,6 мільйона. В основному проблеми з надзвичайно складними підприємствами, де відбувається банкрутство і таке інше. Але це наш обов’язок, і ми вважаємо, що з таким ганебним явищем, як заборгованість із заробітної плати в Україні треба покінчити і поставити на цьому крапку.

Щодо середнього віку чоловіків і жінок я хочу внести ясність: середній вік в Україні чоловіків становить 62 роки і 9 місяців, жінок — 73 роки і 10 місяців. Коли ми говоримо про пенсійну систему, то повинні зважати на так званий строк доживання після виходу на пенсію. Який він сьогодні в Україні? Якщо чоловік дожи­ває до пенсії, тобто до 60 років, то в середньому проживає на пенсії ще 14 років. Якщо жінка виходить на пенсію у 55 років, то вона в середньому проживає 24 роки. Це абсолютно чіткі стати­стичні дані, повністю підтверджені науковцями.

Щодо осіб, які визнані інвалідами і мають право на пенсію за чинним законодавством. Яка норма працювала до цього часу? Якщо вік 23 роки, трудовий стаж мав бути 2 роки, якщо 24–26 років — 3 роки, якщо 27–31 рік — 4 роки, якщо старше 32 років потрібно 5 років стажу, щоб отримати право на пенсію. А що про­понується запровадити? До 32 років ті самі норми, з 32 до 34 ро­ків — 5 років стажу, далі все підвищується до 15 років.

Вважаю це справедливим, тому що в нас солідарна пенсійна система, і якщо хтось хоче отримувати з солідарної пенсійної системи, то необхідно робити внески. Якщо буде погіршення ситуації для інвалідів, вважаю, ми повинні вирішувати ці проблеми іншим шляхом — через соціальну допомогу і не чіпати бюджет Пенсійного фонду, де й так складно сьогодні.

І за будь-якої ситуації ми повинні стимулювати людей, щоб вони робили більше внесків до пенсійної системи, до Пенсійного фонду.

І наприкінці побажання: спочатку Трудовий кодекс, потім ле­галізація заробітних плат, після цього пенсійна реформа. Я вва­жаю, що все потрібно робити разом, ми відпрацьовуємо проект Трудового кодексу і внесемо відповідні пропозиції. Уже в березні ви побачите всі комплексні пропозиції щодо легалізації заробітної плати, і я думаю, що там будуть передбачені непопулярні кроки для роботодавців. Ми повинні на це піти, бо останніми роками багато розмовляли про цю проблему, але ніхто нічого системного не пропонував, усі боялися політичної відповідальності. Ми підемо на це. До цього я додам, що і всі інші реформи в економічній та  соціальній сферах потрібно починати невідкладно. Швидше зробимо, швидше отримаємо результат.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Сушкевич Валерій Михайлович, голова Комітету Верховної Ради України у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів. Будь ласка.

 

СУШКЕВИЧ В.М. Шановні колеги! Шановні учасники парла­ментських слухань! Знаєте, я дуже намагався, щоб у моїй промові не було політичної складової, і вважаю, що мені це вдалося. Думаю, що і в залі склалася така атмосфера, яка забезпечила відповідний рівень внесення пропозицій та їх озвучення.

І головне, щоб ми сьогодні побачили пріоритети пенсійного реформування. І коли ми говоримо про підвищення пенсійного віку для жінок, це може бути відповідним кроком у цьому напрямі. Чи є це на сьогодні пріоритетом? Я просто хочу назвати деякі цифри. Щоб ви знали, на сьогодні середня заробітна плата жінок на 40 відсотків менша, ніж у чоловіків. А сказати вам, наскільки менша пенсія у жінок? Скажу і це: пенсія у жінок утричі менша, ніж у чоловіків! Чи може бути сьогодні пріоритетом підвищення пен­сійного віку саме для жінок? Ось про це я і сказав у своїй промові. Про те, що є мільярди джерел, які можуть бути альтернативою для збалансування Пенсійного фонду. Хотів би, щоб це почули урядовці.

Шановної колеги, до мене є запитання Тамари Дмитрівни Іщенко, заступника голови Сумської облдержадміністрації: “Що заважало вам як члену фракції БЮТ, партії “Батьківщина” виріши­ти питання погашення заборгованості, легалізації заробітної плати? Знаєте, заважало те, що сьогодні, як я сподівався, не заважатиме тут, — політика. Політика! Тому що я згадую часи, коли законопроект №5556 щодо легалізації заробітної плати і  виведення її з тіні не пройшов у залі, оскільки відповідна політична сила не мала більшості. Ось вам і все запитання!

Тому я вважаю, що сьогодні ми не про політику маємо говорити, а про ті конструктивні речі, які спрацюють на збалансо­ваність Пенсійного фонду. Саме про це я говорив, назвавши чотири реальних джерела і невідомо чому втрачених 1,5 мільярда на початку року на збалансування Пенсійного фонду від продажу валюти.

Нагадую, що підвищення пенсійного віку для жінок вартує на рік майже 500 мільйонів. Я ще раз це повторюю, щоб ви були свідомі, навіщо було сказано те, що сказано. Я не хочу зараз вести дискусію з віце-прем’єр-міністром, я поважаю його як людину, яка намагається зробити реальні кроки в цьому напрямі. Хочу сказати одне: сьогодні правильні і реальні пріоритети, орієн­товані не на конкретні міжнародні інституції, які від нас щось вимагають, бо нам треба щось отримати. Це також слід врахо­вувати, але треба враховувати насамперед соціальні та економічні чинники, які спрацюють спочатку на збалансування солідарної системи і згодом на запровадження другого рівня пенсійної системи.

Дякую всім за увагу. Дуже сподіваюся на те, що всі пропозиції, які надійдуть до нашого комітету, після опрацювання будуть враховані урядом і народними депутатами в залі і ми зро­бимо конкретні, пріоритетні кроки, які спрацюють на громадян України, на потенційних пенсіонерів і особливо на нинішніх.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Шановні учасники парламентських слухань! Я розумію, що коли потрібно закінчувати, якраз починається конструктивна розмова. Переважно виступали політики, а коли починають гово­рити практики, зменшується політичне навантаження цієї надзви­чайно складної, болючої проблеми, яка має загальнодержавний і  загальнонаціональний характер. Бо вона фактично або сьогодні, або завтра, або ще через деякий час буде стосуватися кожної людини.

Переконаний, що нинішня пенсійна система веде Україну до  банкрутства. Це ми всі розуміємо і єдині в тому, що систему потрібно змінювати, що треба вибудувати цілісну, сучасну та за­гальноприйняту пенсійну систему, яка включала б по максимуму три рівні. Я розумію, що одразу все це зробити не можна. І ми всі свідомі того, що потрібна довіра людей до держави, до тих інсти­туцій, що розпоряджатимуться коштами людей, які вкладатимуть їх у своє майбутнє пенсійне забезпечення.

Нам для початку треба встановити довіру до банківської системи, а потім рухатися далі. А головне — мають бути закони, які виконуватимуться, щоб люди були впевнені в тому, що їхні кровні не пропадуть. Не пропадуть!

І я вважаю, що в нас буде результат, якщо ми всі будемо працювати спільно, а не лякати один одного. Щоб кожна людина, починаючи з першого дня своєї роботи, могла розраховувати, що вона отримає на виході. І тоді в нас не буде проблеми з пенсій­ним віком. Людина буде дивитися, чи достатньо їй накопичень, і  прийматиме для себе рішення.

На превеликий жаль, у нас конфлікт завжди зводиться до політики і грошей, маю на увазі на політичному рівні. Цілком зро­зуміло, що нам потрібно перевести розмову в іншу площину. Цілком очевидно, що нам, можливо, потрібно провести декілька таких слухань, для того щоб більше висловилися ті, хто відчуває реальне життя, і все по краплинах, по ідеях зібрати, акумулювати в один документ. Треба досягти компроміс між державою та су­спільством щодо пенсійної реформи. А в нас виходить так, що одні говорять про владу, а інші говорять про те, що вони хочуть владу забрати. Поле для компромісу звужене максимально. Розумієте, біле або чорне, щілини, куди просунутися людям із своїми життєвими проблемами, практично не існує.

Зрозуміло, що ми запізнилися з цим питанням. Зрозуміло, що далеко не завжди є політична воля і бажання хоча б підступи­тися до цієї теми. Ну, простіше обіцяти, що після виборів будемо працювати. Ви знаєте, є одна закономірна істина: всі політики знають, що і як потрібно зробити для країни, вони лише не зна­ють, як зробити цю роботу так, щоб потім люди їх обрали. Ви ж добре розумієте, що будь-яке рішення внаслідок наших оцих полі­тичних розбірок апріорі сприймається з величезною підозрою.

Ось давайте візьмемо законопроект про пенсійну реформу. Звісно, він не викликає захоплення у кожного з нас, особливо в  тих, кому вже стукнуло за 50 чи майже 50. Читаючи цей доку­мент (я кажу не про вас, а про себе), починаєш приміряти його до себе. І це зрозуміло. Давайте тоді знайдемо компромісні підходи і скажемо, в якій послідовності, поетапності ми будемо вирішувати цю проблему.

Наприклад, сьогодні були палкі заклики і виступи про те, що треба обмежити пенсії. То давайте обмежимо. Чому ж не прого­лосували? Це я апелюю до вас, щоб ви також впливали на депу­татське середовище. Був такий законопроект. Чому не проголо­сували? Посилаються на те, що є рішення Конституційного Суду і  є конституційний принцип, що закони зворотної сили не мають. Однак ми ж приймаємо закон для тих, хто виходитиме на пенсію з  державної служби в майбутньому. А в нас інколи палкими прихильниками цього є ті, хто вже встиг оформити свою пенсію, а  тепер закликає поділитися з народом. Це один підхід. І я, і ви добре розуміємо, що це не вирішить проблеми дефіциту Пенсій­ного фонду, але я думаю, що цей крок дасть якусь бодай надію на те, що буде довіра, що всі стають на більш-менш однаковий рівень.

Тому я прошу не зациклюватися на тому, що роз’єднує, що є неприйнятним, давайте говорити про те, що сьогодні є очевид­ним, і які рішення ми можемо і повинні прийняти. Зрозуміло, в  ідеалі необхідно вийти на прийняття одного рішення, щоб усі перекричали, перехворіли і змирилися. Якщо не зможемо, треба знайти компенсатори, щоб кожна людина зрозуміла, що вона від цього отримає. Давайте тоді йти поетапно в розв’язанні цього питання.

Шановні і дорогі учасники парламентських слухань! Я ще раз перепрошую, що не всі змогли виступити. Надзвичайно цікаві люди, список величезний. Подайте, будь ласка, свої пропозиції. Я  попрошу комітет спільно з Кабінетом Міністрів оперативно їх узгодити. А потім давайте опублікуємо в газеті “Голос України”, через інформаційні мережі і ресурси донесемо пропозиції, “сухий залишок” парламентських слухань. І, зрозуміло, з урахуванням цього будемо працювати над відповідним законопроектом. Мож­ливо, комітету треба буде провести розгляд цього проекту (Шум у залі).

Шановні колеги, давайте таким чином. Верховна Рада України визначиться, адже є різні пропозиції з цього приводу (Шум у залі).

Я стою на тому, що парламентські слухання — це коли парламент слухає, тому давайте не будемо кричати. На превели­кий жаль, усі не можуть виступити, але хоч представнику низового рівня... Ми не дійшли до рівня сільської ради, а треба було б на­дати можливість виступити людині, яка працює в селі з бабцями. У нас є можливість виступати у Верховній Раді України щодня, тому я пропоную істерику припинити.

Таким чином, шановні колеги, завершуємо наші парламент­ські слухання. Усі пропозиції прошу надати до комітету, а комітет спільно з урядом прошу оперативно опрацювати пропозиції, що надійшли, і потім ми визначимося щодо подальшого алгоритму дій. У будь-якому разі подальше обговорення цього питання, як і  всіх інших питань такого рівня і такого ґатунку, має відбуватися гласно, для того щоб бачили, якою мотивацією керуватиметься Верховна Рада під час прийняття рішення.

Щиро дякую всім, хто взяв участь у парламентських слуханнях. До кращих часів! (Оплески).

Дякую вам.

НЕВИГОЛОШЕНІ ВИСТУПИ

 

БАЗИЛЕВСЬКА Н.В., голова Комітету із страхування життя Європейської Бізнес Асоціації, голова правління ПрАТ “Граве Україна Страхування життя”. У світі існує практика трирівневої системи пенсійного забезпечення (страхування): перший рівень — обов’язкова солідарна система, другий рівень — обов’язкова накопичувальна система, третій рівень — добровільна накопичу­вальна система. На нашу думку, запровадження в Україні другого обов’язкового накопичувального рівня у процесі здійснення пен­сійної реформи є абсолютною необхідністю, адже люди повинні брати безпосередню участь у формуванні своїх пенсій, а розмір пенсії кожного пенсіонера має залежати від розміру його відраху­вань до Пенсійного фонду протягом усієї трудової діяльності.

Насамперед зазначу, що члени Комітету із страхування життя Європейської Бізнес Асоціації схвально оцінюють ініціативу реформування пенсійної системи України та запровадження дру­гого обов’язково накопичувального рівня пенсійного забезпечення в Україні, що має покращити фінансову спроможність пенсійної системи загалом та буде стимулом для легалізації заробітної плати. Разом з тим вносимо на ваш розгляд такі пропозиції.

Перше. Необхідно чітко визначити строк запровадження накопичувальної системи пенсійного страхування, а саме не пізні­ше 1 січня 2013 року, а не з року, в якому буде забезпечено без­дефіцитність бюджету Пенсійного фонду України. Адже, на нашу думку, запровадження другого рівня апріорі сприятиме збалансу­ванню пенсійної системи України, а визначеність із часом дасть змогу якісно підготуватися до цього.

Друге. Пропонуємо підвищити граничний вік осіб, які беруть участь у накопичувальній системі пенсійного страхування, до встановленого в Україні пенсійного віку мінус один рік (тобто за станом на 1 лютого 2011 року це становитиме 54 роки для жінок та 59 років для чоловіків). Такий підхід, на наше переконання, забезпечить усьому працюючому населенню рівні права та заці­кавленість в участі у другому накопичувальному рівні пенсійної системи, адже запрацює механізм накопичення пенсійних коштів, що повністю належать вкладникам за будь-яких обставин. Вважа­ємо, що реалізація такого підходу дасть можливість нівелювати негативне ставлення старшого покоління до пенсійної реформи, оскільки фактично покаже готовність держави віддати частину пенсійних активів у приватну власність населення. У разі якщо накопичена сума буде недостатньою для виплати довічної пенсії, вона може виплачуватися одноразово або бути предметом спад­щини (у разі смерті особи до початку періоду виплат).

Окрім того, варто підкреслити, що відповідно до Закону України “Про недержавне пенсійне забезпечення” громадяни України мають право вибору віку, з якого вони бажають отримува­ти пенсію, акумульовану на другому рівні. Разом з тим мінімальна пенсія (за віком) виплачується лише після досягнення віку, вста­новленого Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.

Третє. Вважаємо за необхідне збільшити максимальний розмір внеску до накопичувальної системи пенсійного страхуван­ня з 7 до 15 відсотків. Наприклад, у Польщі внески становлять 12,22 відсотка — у перший (солідарний) рівень та 7,3 відсотка — у другий (накопичувальний) рівень, в Угорщині — 18,5 та 8 відсот­ків відповідно, у Словаччині — по 9 відсотків, у Казахстані — 15 та 10 відсотків. Зважаючи на те, що в Україні один з найвищих рівень пенсійних внесків (35,2 відсотка), 7 відсотків відрахувань на пер­соніфікований рахунок є незначним і сприятиме підвищенню зацікавленості працівників у легалізації їхньої заробітної плати та припиненні практики виплати зарплати в конвертах.

Метою пенсійної реформи має стати поступове перенесення основного навантаження із забезпечення пенсій від солідарної системи до накопичувальної. Тому, на наше переконання, у май­бутньому відрахування до першого (солідарного) рівня пенсійної системи мають поступово скорочуватися за рахунок зростання внесків до другого (накопичувального) рівня.

Четверте. Пропонуємо передбачити поступове зменшення рівня диференціації пенсійних виплат у солідарній системі пенсій­ного забезпечення з 20 до 2 разів упродовж 2012–2028 років, адже основна функція солідарної системи — гарантія мінімальної пенсії після досягнення пенсійного віку. Отже, основна диференці­ація в пенсійних накопиченнях має відбуватися саме на другому рівні системи.

П’яте. Вважаємо, що створення Накопичувального пенсій­ного фонду як інституції, що інвестуватиме пенсійні активи, а  також провадитиме операції, які дублюватимуть роботу недер­жавних пенсійних фондів, створить перешкоди функціонуванню приватного сектора на другому рівні пенсійного забезпечення, що призведе до зменшення інвестиційних ресурсів та гальмування розвитку недержавних пенсійних фондів і компаній із страхування життя.

Шосте. На наше переконання, необхідно надати можливість компаніям, які мають ліцензію на страхування життя, отримати ліцензію на адміністрування відкритого недержавного пенсійного фонду. Необхідно зазначити, що в багатьох європейських країнах у другому рівні пенсійного забезпечення, поряд з недержавними пенсійними фондами, беруть участь компанії із страхування життя.

На сьогодні страхові компанії, які пропонують послуги із страхування життя, мають реальний досвід укладення та супрово­дження договорів з пенсійного забезпечення (третій добровільний рівень) та можуть забезпечувати довічну виплату пенсій відповід­но до методик розрахунку, що базуються на актуарному обчис­ленні страхових тарифів. Крім того, розгалужена інфраструктура та інші ресурси таких компаній дають їм можливість брати активну та ефективну участь у системі пенсійного забезпечення.

Разом з тим вважаємо, що до страховиків, які мають намір отримати ліцензію на обов’язкове страхування довічних пенсій, мають бути встановлені вимоги щодо розміру капіталу (не менше 3 мільйонів євро), досвіду роботи (не менше двох років) та наяв­ності мережі для обслуговування застрахованих осіб на всій території України.

Сьоме. Необхідно також змінити норми, що передбачають запровадження конкурсів (тендерів), які мають проводити терито­ріальні органи Пенсійного фонду або адміністратор недержавного пенсійного фонду для обрання страхової компанії для виплати довічної пенсії громадянам, що самостійно не визначилися з ви­бором страховика, оскільки цей механізм може використовува­тися в корупційних схемах. Тому пропонуємо передбачити укла­дення таких договорів згідно з методом випадкового вибору стра­ховика пропорційно до кількості укладених відповідними страхови­ками договорів обов’язкового страхування довічної пенсії (роз­робляється Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України).

Окрім того, держава має гарантувати стабільність функціо­нування приватного сектору в накопичувальній системі пенсійного страхування, щоб зменшити інвестиційні ризики та залучити додатковий капітал до другого накопичувального рівня пенсійного забезпечення.

Аналізуючи досвід інших країн, варто наголосити на пробле­мах, яких Україна має уникнути під час реформування пенсійної системи:

недостатність пенсійних накопичень для гідного рівня пенсійних виплат (варто збільшити рівень відрахувань до другого рівня пенсійної системи);

низький рівень фінансової грамотності та інвестиційної куль­тури населення (держава має проводити освітню та роз’ясню­вальну роботу, зокрема щодо використання переваг інвестиційної складової другого рівня пенсійної системи);

недостатній рівень розвитку системи добровільних пенсій­них накопичень (лише ефективна трирівнева пенсійна система забезпечить гідний рівень життя в пенсійному віці).

 

КАЧМАРИК Я.Д., голова Комісії з питань бюджету, соціально-економічного розвитку та комунальної власності Львівської облас­ної ради. Реформа пенсійної системи за важливістю соціально-економічних наслідків однаково стосується і кожного пенсіонера, і людей, які працюють над забезпеченням непомірно зростаючого страхового стажу для призначення пенсії за віком.

Реформа — процес довготривалий, що не передбачає відпо­відальності особистої чи партійної, оскільки, як правило, його розпочинає одна політична сила чи влада, а продовжує вже інша. Про пенсійну реформу та її законодавче забезпечення йдеться щонайменше з 1999 року, а результат — дигресивний.

Пенсійну реформу розпочинають з прогнозів, що вже не збуваються. Для прикладу, дефіцит Пенсійного фонду у 2010 році очікувався в розмірі 26,6 мільярда гривень, а реальний показник на кінець року більший щонайменше на 18 мільярдів гривень. Прогноз бездефіцитного Пенсійного фонду до 2013 року, закла­дений в основу економічного розрахунку організаційної системи пенсійної реформи, є не лише оптимістичним, а й економічно необґрунтованим та безвідповідальним. Прогноз щодо реальних результатів пенсійної реформи років за 10–15 є не інакше, як соціально шкідливим, оскільки означає, що ризик втратити роботу чи не отримати пенсію існує вже завтра, а зростання рівня пен­сійного забезпечення та індексу рівня життя — у далекому майбутньому.

Економічно та соціально неефективний стан пенсійної системи свідчить про необхідність здійснення пенсійної реформи в Україні. Основною метою пенсійної реформи має стати забезпе­чення доходів та соціальних стандартів, гарантованих громадянам України Конституцією і законами.

Основні організаційно-правові та соціально-економічні проблеми пенсійного забезпечення:

зростання частки пенсіонерів у структурі населення (Україна демографічно характеризується старіючим населенням, що зумов­лює динамічне погіршення співвідношення між громадянами працездатного і непрацездатного віку). В Україні 13,7 мільйона пенсіонерів. Нині на 88 пенсіонерів припадає 100 осіб, які спла­чують пенсійні внески, у 2025 році один працюючий утримуватиме одного пенсіонера, а в 2050 році вже буде 125 пенсіонерів на 100 працюючих;

рівень пенсій не відповідає мінімальним соціальним стандартам (більше двох третин пенсіонерів отримують пенсію до 1 тисячі гривень, тоді як середній розмір “спеціальних” пенсій щонайменше у 2,5 раза перевищує середній розмір пенсії, при­значеної на загальних умовах);

диспропорції формування та використання бюджету Пенсій­ного фонду (у 2010 році з державного бюджету на покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду виділено майже 27 мільярдів гривень; видатки на пенсійне забезпечення вже сягнули 16,3 від­сотка ВВП; розмір пенсійних внесків становить 35 відсотків, що набагато більше, ніж в інших країнах Європи: Угорщина — 26,5, Франція — 24, Чехія — 28, Швеція — 18,9 відсотка);

диспропорції розмірів пенсій та пенсійних витрат жінок і  чоловіків (нижча межа працездатного віку для жінок, менша тривалість стажу; середня заробітна плата жінок на 30 відсотків нижча, ніж у чоловіків; середній розмір пенсії за віком у жінок становить 872,6 гривні, у чоловіків — 1327,06 гривні).

Очевидною є необхідність збалансувати доходи і видатки Пенсійного фонду. Водночас важливим є соціальний ефект пенсійної реформи в Україні.

Проект закону про заходи щодо законодавчого забезпечен­ня пенсійної реформи містить ряд суперечностей з Конституцією України (стаття 24), законами України “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам” (стаття 1), “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страху­вання” (статті 40, 42), “Про державну службу” (стаття 23).

Здійснення реформування пенсійної системи згідно із законопроектом про заходи щодо законодавчого забезпечення пенсійної системи призведе до зменшення чисельності пенсіо­нерів (за рахунок підвищення працездатного віку та зменшення частки пенсіонерів у чисельності населення), негативно вплине на рівень пенсійного забезпечення та рівень життя в Україні.

Передбачене зменшення дефіциту Пенсійного фонду за рахунок переважання зростання страхових внесків над страхови­ми видатками призведе до зменшення реальних пенсій, оскільки лише у 2011 році темпи зростання страхових видатків (3,5 відсот­ка) є меншими за очікуваний рівень інфляції (8,9 відсотка).

На нашу думку:

підвищення пенсійного віку для жінок є негативним за умов економічної кризи і переважання пропозиції над попитом робочої сили, що призведе до зменшення рівня зайнятості та відповідного зростання реального безробіття (близько 0,8 відсотка щороку);

встановлення максимального розміру пенсій на рівні 12 міні­мальних прожиткових мінімумів є завищеним та призведе до знач­ної диференціації розмірів пенсій і зростання частки пенсіонерів, що проживають за межею малозабезпеченості;

підвищення нормативного стажу роботи на 10 років та за­провадження нового порядку нарахування пенсії за віком у міні­мальному розмірі є недопустимими за умов низької тривалості життя та збільшення реального рівня безробіття і призведе до зниження рівня пенсійного забезпечення;

запровадження солідарної системи фінансування пенсійних виплат призведе до зростання заборгованості перед Пенсійним фондом (поточний період строком 1 рік) та різкого зростання дефіциту Пенсійного фонду (стратегічний період строком більше 10 років);

проект закону не об’єднує всі норми права, що регулюють виплату пенсій за рахунок державного бюджету;

зростання податкового тиску на фонд оплати праці призве­де до подальшої тінізації заробітної плати та зменшення попиту на діяльність недержавних пенсійних фондів;

не передбачено диференціацію пенсійного забезпечення для працівників, які працюють у шкідливих і особливо важких умовах праці або на роботах, що дають право на пенсію за вислугою років, через професійні та корпоративні фонди;

не узгодженим є питання можливості застрахованих осіб, старших 35 років, за особистим бажанням брати участь у накопи­чувальній системі пенсійного страхування;

необґрунтованим є використання для розрахунку розміру пенсії середньої заробітної плати (доходу) в середньому на одну застраховану особу загалом по Україні, що не враховує територі­альних та особистих показників оплати праці.

Таким чином, громадське та соціальне сприйняття пенсійної реформи є негативним і вимагає відкликання проекту закону про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсій­ної системи. Водночас, оскільки пенсійне забезпечення є резуль­татом формування і використання фонду оплати праці на рівні під­приємств та зростання валового продукту на макрорівні, рефор­мування системи оплати праці в реальному секторі економіки є необхідним. Натомість система запропонованих владою реформ, відповідних кодексів і законів призведе до зниження соціально-економічних гарантій та рівня життя населення.

 

МАЗУР О.А., голова Всеукраїнської громадської організації “За Україну, Білорусь і Росію”, народний депутат України третього скликання. Нагадаю, що необмеженим джерелом підвищення добробуту населення, основою життя будь-якого суспільства є  виробництво матеріальних благ і аж ніяк не іноземні кредити. Уряд України навіть не маскує того факту, що здійснення пенсійної реформи з підвищенням пенсійного віку для жінок до 60 років та значним обмеженням пенсій для всіх категорій гро­мадян України — вимога Міжнародного валютного фонду. Заради чергового мізерного траншу.

Особливо трагічно те, що ці вимоги наш уряд готовий виконувати, незважаючи на стрімке зменшення населення України (за неофіційними даними фахівців, за останніх 20 років — майже на 20 мільйонів, з 52,2 до 33 мільйонів), на значне зменшення тривалості життя (на чотири роки, з 71 до 67 років), на тотальну злиденність і щорічне зростання безробіття тощо.

Зазначимо, що такі вимоги іноземної громадської організа­ції  є втручанням у внутрішні справи суверенної держави Україна, а  реалізація цих вимог — тотальний геноцид громадян України. Це підтвердив і представник Світового банку Райзер, визнавши, що тривалість життя в Україні значно нижча середньоєвро­пейської.

Здійснення нав’язаної іноземцями пенсійної реформи — це грубе порушення Конституції України, відповідно до якої Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, право­вою державою (стаття 1), право визначати і змінювати консти­туційний лад в Україні належить виключно народові і не може бу­ти  узурповане державою, її органами або посадовими особами (стаття 5), укладення міжнародних договорів, які суперечать Кон­ституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України (стаття 9), захист суверенітету і терито­ріальної цілісності України, забезпечення її економічної та інфор­маційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу (стаття 17).

Стаття 106 (“Президент України забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави”) і стаття 116 Конституції (“Кабінет Міністрів України забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України... вико­нання Конституції і законів України”) зобов’язують Президента та уряд забезпечувати незалежність, державний суверенітет і еко­номічну самостійність України, дотримання Конституції і законів України. Тому будь-які посилання вищих посадових осіб на необ­хідність виконання вимог МВФ є антиконституційним злочином.

Додержуючись Конституції України, Всеукраїнське об’єднан­ня ЗУБР не може стояти осторонь, коли нашому народу нав’я­зують політику тотального геноциду, в тому числі такою пенсійною реформою.

У чому полягає причина таких вимог МВФ? У чому суть пенсійної системи, яку вони хочуть нам нав’язати, так званих накопичувальних фондів? “Благодійники” замовчують, що внаслі­док глобальної економічної кризи збанкрутували не лише західні банки, а й пенсійні фонди, які там виконують банківські функції. Необмежена приватизація в Україні з листопада 2010 року дасть змогу західним пенсійним фондам оздоровитися за рахунок українців. Саме в цьому причина вимог і щодо значного підви­щення комунальних послуг (наші олігархи поділяться з іноземцями приватизованими міськгазами, облтеплоенерго, водоканалами тощо).

Крім того, нас дуже хвилюють зобов’язання уряду щодо виплати пенсій негромадянам України за рахунок громадян України, які не дожили до пенсії, що теж є антиконстутиційним (мало того, що зрадили Батьківщину, ще й пенсії їм за це давай). Де ваша совість, панове зрадники? Приїздіть в Україну, ставайте громадянами України, разом з нами вирішуйте проблеми — і не­має заперечень, отримуйте пенсію як громадяни нашої держави.

Нагадую, середня тривалість життя українця — 67 років, японця — 82 роки, британця — 81 рік, італійця та ізраїльтянина — 80 років.

Будь-яку проблему в Україні, у тому числі й пенсійну, можна вирішити лише за рахунок збільшення національного виробни­цтва, але аж ніяк не за рахунок тотального розпродажу держави та міжнародних позичок.

Українській владі необхідно визначитися стратегічно: або визнати, що Україна є колоніальною територією, скасувати Кон­ституцію і надалі стрімко вимирати за вказівками іноземців та їх креатури в Україні (тоді нам не потрібні ні Президент, ні уряд, ні Верховна Рада, достатньо буде якогось гауляйтера), або відно­вити статус незалежної і суверенної держави, визначити державну політику в напрямі постійного зростання національної економіки і державної підтримки національно виробника (тоді грошей виста­чить на вирішення всіх державних проблем і потреб без усіляких міжнародних позичок).

У разі якщо уряд, Верховна Рада і Президент України обирають другий напрям, то ми пропонуємо:

відхилити як антиконстутиційний і геноцидний законопроект про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи;

розірвати всі відносини з МВФ за постійне втручання у  внутрішні справи України і диктатуру геноциду відповідно до чинної Конституції України;

стабільно і бездефіцитно наповнювати Пенсійний фонд лише за рахунок відновлення національного виробництва, а не за рахунок підвищення пенсійного віку.

Для цього необхідно:

1) законодавчо заборонити відплив капіталів через офшорні зони;

2) зупинити приватизацію і повернути державі приватизовані підприємства, які працюють гірше, ніж до приватизації, та постій­но підвищують ціни на свої товари і послуги;

3) запровадити прогресивний податок на цінні папери;

4) надавати податкові пільги лише виробникам матеріальних благ, особливо тим, які нарощують виробництво і знижують собі­вартість своїх товарів і послуг;

5) невідкладно розробити комплексну програму розвитку промисловості і сільського господарства, законодавчо закріпити політику державного протекціонізму для українських товаро­виробників;

6) законодавчо закріпити, що право на пенсійне забезпе­чення державою Україна мають лише громадяни України, які постійно проживають на її території;

7) зупинити пенсійну реформу до досягнення показника обсягу ВВП хоча б на рівні 1990 року (у 2009 році — 63,3 відсотка) і підвищення доходів українців до європейського рівня;

8) відновити радянські критерії розрахунку пенсії;

9) після завершення цих парламентських слухань протягом тижня створити постійно діючий всеукраїнський громадський ор­ган з перспектив відновлення та розвитку України.

 

МЕЛЬНИК С.В., директор Науково-дослідного інституту соціально-трудових відносин Міністерства соціальної політики України. Щоб не повторювати попередніх промовців, зазначу чотири узагальнюючих висновки.

Перше. Реформувати систему пенсійного забезпечення за будь-яких умов необхідно, оскільки вона давно втратила свою відтворювальну, розподільчу, соціально справедливу функцію, пе­ретворившись на дране корито, до якого дориваються найсприт­ніші та найнахабніші.

Друге. Слід розуміти, що пенсійне забезпечення — це похідна від міграційної, демографічної політики, політики у сферах оплати праці, надання соціальних пільг та послуг, регулювання ринку праці і зайнятості, у тому числі на шкідливих виробництвах.

Третє. Реформа має бути не елементом “шокової терапії”, а  гнучкою, послідовною, зрозумілою, прозорою та системною, ставити ключовим завданням не зменшення дефіциту Пенсійного фонду, а справедливий розподіл доданої вартості, у тому числі для забезпечення безбідної старості.

Четверте. Пенсійноутворюючі проблеми — це не проблеми нинішньої виконавчої влади, а загальносуспільний виклик, що виник ще з часу набуття Україною незалежності. Найбільш сприятливий час для системних реформ був у 2002–2006 роках, але, як завжди у нас буває, промітингували, промайданили та проколядували.

У цьому контексті, зважаючи на розпорошеність пенсійного законодавства між 28 законодавчими актами та на необхідність викладення відповідних норм у повному, доступному для пересіч­них громадян вигляді, пропоную розробити та подати на розгляд до Верховної Ради кодекс законів України про пенсійне забезпе­чення (Пенсійний кодекс України) і привести у відповідність з ним інші законодавчі та підзаконні акти.

Враховуючи нагальну потребу врегулювання, у першому півріччі 2011 року пропоную розробити та подати на розгляд Верховної Ради проекти законів про пенсійне страхування (забез­печення) за професійною ознакою, про обов’язкове державне пенсійне страхування інвалідів та інших категорій громадян, які потребують регулярної та систематичної допомоги, про індекса­цію пенсій за уніфікованими принципами та нормами, про недер­жавні спеціалізовані фонди за професійною (галузевою) ознакою тощо.

Для збалансування фінансових зобов’язань Пенсійного фонду на визначений (постійний) період розробити у першому півріччі 2011 року та подати на розгляд Верховної Ради проекти нових законів та про внесення змін до чинних законів щодо:

відрахування з грошових переказів на Україну, інших джерел надходжень коштів нелегальних трудових мігрантів внесків до Пенсійного фонду в розмірі 3–5 відсотків як часткової складової їх майбутньої соціальної пенсії;

запровадження для ФОП недержавних підприємств — природних монополій, банківських та інших фінансових інституцій додаткового соціального внеску до Пенсійного фонду в розмірі 10 відсотків з віднесенням відповідних витрат на прибутки цих суб’єктів господарської діяльності;

поступового запровадження (протягом десяти років) єдино­го соціального внеску в розмірі, що дасть змогу досягати рівня, не нижчого за рівень соціальної пенсії, юридичним та фізичним осо­бам, які оподатковуються за спрощеною системою;

узгодження з державами, де сконцентроване працевикори­стання українських нелегальних мігрантів (Росія, Італія, Чехія, Польща, Іспанія, Португалія тощо), питання щодо часткового від­шкодування Україні відрахувань до фондів загальнодержавного соціального страхування;

скасування мораторію на дію Єдиної тарифної сітки для працівників бюджетної сфери з індексацією їх посадових окладів за компенсаційним (за інфляційні втрати періоду дії мораторію — 2008–2010 роки) коефіцієнтом 1,4 (на 40 відсотків, починаючи з  другого тарифного розряду);

запровадження норми для нинішніх пенсіонерів, у яких розмір пенсії перевищує чотири середньомісячні заробітні плати, яка виплачуватиметься їм у грошовому еквіваленті (на сьогодні це близько 9,5 тисячі гривень), а решта покриватиметься державни­ми облігаціями із строком погашення, кратним 3 чи 5 рокам. Такий підхід не порушує статтю 22 Конституції України, оскільки не знижує рівень виплат, а лише розтягує їх у часі.

Щодо пом’якшення норм обговорюваного законопроекту пропонується таке.

Перше — запровадження більш гнучкого строку підвищення пенсійного віку для жінок, наприклад, починаючи з цього року, на один квартал щороку до 2031 року. Вивчити питання про можли­вий 10-річний перехід для жінок без дітей та батьків і жінок, які бажають у більш стислий строк вийти на пенсію в 60 років.

Друге — підвищити до 65 років період виходу на пенсію працівників (незалежно від статі) бюджетної сфери, які обіймають керівні посади, посади державних службовців I, II і III категорій та отримують середньомісячний дохід, що перевищує чотири се­редньомісячні заробітні плати. Перехід осіб з цих посад на нижче оплачувані дасть їм право на нарахування пенсій на загальних підставах. Надання іншим державним службовцям — чоловікам у межах категорій права вибору граничного строку виходу на пен­сію за солідарною системою (60, 62, 65 років), якщо це відповідає потребам органів державної влади.

Третє — розтягнення в часі переходу:

при обчисленні спеціальної пенсії з 24-місячного до 60-мі­сячного страхового стажу — починаючи з 2011 року, на шість місяців щороку, тобто до 2017 року;

при обчисленні пенсії за віком з 12-місячного до 36-місяч­ного стажу — починаючи з 2011 року, на шість місяців щороку, тобто до 2016 року;

до підвищення мінімального страхового стажу з 5 до 15 років — починаючи з 2011 року, на один рік щороку, тобто до 2021 року;

до підвищення загального страхового стажу на 10 років для чоловіків і жінок — починаючи з 2011 року, на один рік щороку, тобто до 2021 року.

Четверте — виплата працівникам бюджетної сфери 6 розмірів місячного доходу (оклад та встановлені надбавки), а не 10 розмірів нарахованих пенсій, оскільки останнє порушує трудові норми, бо звільняється працівник, а не пенсіонер. Тобто слід оперувати видатками з ФОП, а не Пенсійного фонду.

П’яте — обмеження максимального розміру солідарної пенсії 10 прожитковими мінімумами (три розміри середньомісячної заробітної плати) для всіх категорій осіб, без винятку. Зазначимо, що показник середньомісячної заробітної плати по країні більш об’єктивний, ніж прожитковий мінімум.

Шосте — більш повне та активне запровадження накопичу­вального рівня пенсійної системи.

Сьоме — збільшення максимальної величини бази нараху­вання єдиного соціального внеску для працездатних осіб до 24 прожиткових мінімумів (дев’ять розмірів середньомісячної заробітної плати).

 

МОСТІПАН У.М., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів (Блок Юлії Тимошенко). Сьогодні ми обговорюємо надзвичайно важливе та болюче питання. Це питання всіх наших виборців, без винятку. Осторонь не мають залишатися ні роботодавці, ні працівники підприємств усіх форм власності. Адже пенсійна реформа — лише невелика складова цілісної економічної реформи, і саме на цій тезі маємо зосереджуватися.

Своїм стислим виступом хочу привернути увагу уряду як розробника законопроекту про заходи щодо законодавчого за­безпечення реформування пенсійної системи до конкретних проб­лем, про які знаю з депутатської діяльності, як член Комітету Вер­ховної Ради України у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів.

Перше, на чому зобов’язана зупинитися. Мене дуже турбує той факт, що від пенсійних новацій найбільше постраждають люди з інвалідністю. Адже саме їм змінені кардинально, причому на гірше, вимоги до страхового стажу та обрахування заробітної пла­ти. Наприклад, необхідний страховий стаж для призначення пенсії по інвалідності для осіб у віці 32 роки і більше підвищується за­лежно від віку з 5 до 15 років. Як бачите, у середньому погір­шення в 3 рази!

А чи помітили ви, шановні урядовці, що останнім часом посилилася тенденція до звільнення інвалідів з роботи? Незважа­ючи на пільги, які надають роботодавцям, людей з інвалідністю звільняють, а отже, у таких людей залишається все менше можли­востей заробити нормальний страховий стаж і нормальну пенсію. До мене особисто і до комітету звертаються люди зі скаргами, з проханням захистити їх від свавілля роботодавців. Як доказ — нещодавно в газеті “Голос України” одеські інваліди просто во­лали про факти звільнення десятків інвалідів у їхньому місті. Тому звертаюся до розробників законопроекту з пропозицією перегля­нути цю норму в бік пом’якшення.

Друге, щодо обговорення пенсійного законопроекту у ЗМІ. Пан міністр багато зробив, активно захищав урядовий законо­проект, вислуховував усі точки зору. Але ж він сам — представник уряду! А із власного досвіду скажу, що на шпальти місцевих газет дуже складно пробитися з альтернативною думкою навіть народ­ному депутату, якщо він представляє опозицію. Тепер райдерж­адміністрація вказує, кому що і коли друкувати в місцевій пресі, бо вона є засновником і розпорядником коштів. У мене до Адміні­страції Президента прохання: забезпечте виконання законодав­ства про інформацію на місцевому рівні.

І ще одне важливе питання. Нагадаю, що складовою пенсійної реформи є також працівники, які її впроваджують. Я  багато років працювала в системі соціального захисту насе­лення і сьогодні не втратила зв’язку з людьми, які працюють у цій системі, а тому знаю їхні проблеми. Весь тягар реформаторських пенсійних змін вже давно ліг на плечі районної ланки, відколи в  листопаді 2003 року почалося масове перерахування пенсій. А  середня заробітна плата працівників районної ланки становить близько 2000 гривень, посадовий оклад керівника районного від­ділення Пенсійного фонду — 1400 гривень, головного спеціалі­ста — 900 гривень. Хіба це нормально?

Верховна Рада України прийме гарні закони, уряд розробить підзаконні акти, але на місцях ці документи не зможуть бути виконані так, як задумано. З 1 січня 2011 року ще збільшилося на­вантаження на Пенсійний Фонд внаслідок запровадження єдиного соціального внеску. При цьому уряд не додав органам Пенсійного фонду ні коштів, ні кадрів. Тому звертаюся до уряду з проханням подбати про тих людей, які будуть впроваджувати пенсійну реформу.

А тепер щодо пенсій державних службовців. Можете підрахувати, які пенсії будуть у працівників районної ланки Пенсійного фонду. І такі пенсії у переважної більшості державних службовців, а в законопроекті їх хочуть знизити на 10 відсотків.

Відомо, що існує 20-кратний розрив між заробітними плата­ми державних службовців різних категорій, і це потрібно враху­вати під час розроблення механізмів призначення їм пенсій. Тоді це буде справедливо!

Захищаючи інтереси рядового державного службовця, пропоную уряду розібратися з надвисокими пенсіями, які нівелю­ють, плюндрують усю державну службу. Пояснювати, що пенсія в  розмірі 100 тисяч гривень призначена в рамках закону (такі ви­падки непоодинокі) сьогодні аморально. Адже лише одна така пенсія на місяць може забезпечити майже 87 тисяч пенсіонерів, які отримують середню пенсію. Вдумайтеся, шановні, у ці розра­хунки. Навіть якщо така пенсія одна, вона не має права на існування.

Зважаючи на обмеження в часі, стисло окреслю ще декілька проблем, над якими невідкладно потрібно працювати.

Заборгованість з виплати заробітної плати. Від цього страж­дають передовсім люди передпенсійного віку та працюючі пенсіо­нери. Адже саме для них цей факт є перепоною для розрахунку пенсій. Не виплачена заробітна плата, значить, не сплачені стра­хові внески до Пенсійного фонду, отже, цей період не зарахова­ний до страхового стажу, і як результат — зменшений розмір пенсії чи перерахунку.

Виплата заробітних плат у конвертах — це не проблема роботодавця, це проблема держави і працівника, і вона задавне­на. Передовсім від цього страждатимуть наші діти. Адже сьогодні вони за мовчазною згодою обирають велику заробітну плату в  конвертах, не думаючи про пенсійне майбутнє. А їхнє майбут­нє — мінімальна пенсія чи державна соціальна допомога.

Реорганізовані чи ліквідовані підприємства — величезна морока для людей, які на них працювали. У моїй депутатській практиці є випадок, коли за чотири роки переписки з різними інстанціями я не змогла допомогти людині, яка працювала на ліквідованому підприємстві. Не допомогли ні депутатські звер­нення, ні депутатські запити.

І на завершення хочу ще раз звернути увагу на те, що урядовий законопроект передбачає лише параметричні зміни, від яких очікуваних результатів не буде. Потрібно терміново починати реформи в усіх чотирьох видах соціального страхування і якнай­швидше запроваджувати медичне страхування.

Натомість нещодавно у Верховній Раді всі три законо­проекти про медичне страхування були зняті з розгляду. Вважаю, що це велика помилка, і її невідкладно потрібно виправляти. Треба відновити роботу з підготовки проекту закону про запрова­дження обов’язкового медичного страхування, який стане важли­вим захисним механізмом для нинішніх і майбутніх пенсіонерів.

Принагідно нагадаю, що з січня 2011 року діє єдиний соціальний внесок на всі види соціального страхування. Це можна вважати першим кроком до комплексної реформи системи со­ціального страхування, а подальшими кроками мають стати опти­мізація роботи всіх чотирьох фондів соціального страхування та зменшення навантаження на роботодавця, від якого залежить наповнюваність Пенсійного Фонду, а отже, і майбутнє наших пенсіонерів.

 

МОШНЯГУЛ В.В., голова постійної Комісії з питань праці, соціальної політики, у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів Кіровоградської обласної ради. Ця висока зала за свою історію чула й бачила багато різних експериментів над жителями України, особливо за останніх два десятиліття, коли ми з квітучої держави перетворилися на жебраків і з протягнутою рукою пішли по світу. Однак те, що пропонується сьогодні як пенсійна реформа, переходить усі межі.

За нинішнього життєвого рівня в Україні говорити про подальше погіршення життя людей просто неможливо. Сергій Леонідович з комсомольських часів, мабуть, пам’ятає, що радян­ська влада всіляко підтримувала своїх громадян, співчувала їм і словом, і ділом, не брала на озброєння негативний досвід урядів Західної Європи стосовно своїх громадян, де життєвий рівень не порівняти з нашим. Тепер, на жаль, усе хочуть зробити навпаки. Хто цього не розуміє?

Думаю, нинішні керівники держави зовсім не там шукають гроші для наповнення Пенсійного фонду. Ці гроші не в худеньких гаманцях знедоленого народу, їх там просто немає. Шукайте гро­ші в офшорних зонах, і не тільки на Кіпрі, на банківських у біль­шості своїй кримінальних рахунках тих, хто продав Чорноморський флот, розтринькав потужне озброєння та майно Радянської Армії, порізав на металобрухт цукрові заводи та вкрав інші виробничі потужності країни, перетворив село на руїну. Шукайте їх у посе­редників постачання газу, нафти та електроенергії. Потрусіть ки­шені інших шахраїв та кровососів. Розберіться з казнокрадами. Поверніть у державну власність стратегічно важливі об’єкти.

Негайно організуйте або просто відновіть широкомасштабне промислове та сільськогосподарське виробництво. Надайте нові або залиште чинні податкові пільги виключно підприємствам, які випускають конкурентоспроможну продукцію, а все інше (передо­всім численні комерційні банківські установи, шоу-бізнес, торгівлю коштовностями та зброєю, туризм, спиртні напої та цигарки) об­кладіть вагомими податками, щоб не кортіло безпідставно в міс­цях загального користування та відпочинку людей будувати шоку­ючі своїм багатством панські маєтки, як казав один з класиків горезвісної української демократії Леонід Кравчук, “хатинку для мами”.

Коли, як не сьогодні, вивчати на ділі унікальний досвід комуністичного Китаю, де змогли чітко організувати неймовірну за нашим масштабом кількість людей на виробництві та завалити весь світ товаром? І тепер нам пропонують кредити. А в цей час наші співвітчизники в ролі лакеїв по всьому світу шукають роботу.

У нас можна зовсім безболісно на деякий час припинити роздачу різних премій. Наприклад, є письменники, які за свої ні­кому не потрібні фантазії стали лауреатами всіх можливих і немож­ливих премій. Чи знає пан Яворівський, скільки він роздав на­родних грошей? Могли б і чиновники вищих рівнів обійтися без тих нескінченних пільг, які вони собі придумали.

Я назвав лише деякі джерела наповнення бюджету, а скільки їх насправді, знають Президент України, Прем’єр-міністр та їх оточення, і передовсім Сергій Леонідович Тігіпко. Сергію Леоні­довичу, не беріть страшного гріха на свою душу, прошу вас! Громадяни України довгі роки згадуватимуть вас недобрим, лихим словом.

Пропоную цей документ повернути на доопрацювання і зробити його більш людяним.

 

НАГОРНА А.М., професор Інституту медицини праці Академії медичних наук України. Обговорення реформування пенсійної системи є своєчасним і актуальним, оскільки вона, на нашу думку, не відповідає інтересам суспільства та програмі Президента щодо покращення життя людей уже сьогодні. Є незаперечні позитивні позиції щодо обмеження максимального розміру пенсій, а також впровадження накопичувальної системи, принаймні у разі ліквіда­ції заборгованості із заробітної плати, зменшення безробіття.

Пропозиції щодо виплати пенсій працюючим пенсіонерам у  розмірі мінімальної пенсії є порушенням їхніх прав, захищених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав лю­дини і основоположних свобод, а також статтею 22 Конституції України щодо недопущення звуження обсягу існуючих прав і  свобод.

Сьогодні ми хочемо привернути увагу влади до трудового потенціалу. Тягар пенсійної реформи лягає на його плечі. Ми впевнені, що втрата здоров’я працівника є втратою наповнення Пенсійного фонду. За роки незалежності Україна втратила майже 7 мільйонів осіб, чисельність зайнятого населення у віці 15–70 років становить 20,1 мільйона, а облікова кількість штатних працівників — 10,8 мільйона. Майже всі пункти реформування стосуються людей, які забезпечують економічний розвиток країни, її незалежність. Ці працівники мають погані показники здоров’я як покоління, ослаблене за спадковим принципом, народжене від батьків, які пережили Голодомор, Велику Вітчизняну війну, Чорно­биль, живуть в екологічно несприятливих умовах.

Розвинені країни, на стандарти яких ми звикли посилатися, коли це стосується цін на газ, електроенергію, комунальні та інші послуги, а не коли йдеться про рівень заробітної плати, соціальні стандарти, розглядають здоров’я працівника як необхідну умову, що безпосередньо впливає на виробничий процес і якість продукції.

У трудових відносинах здоров’я є товаром, що має свою ціну, працівник до наступного робочого дня чи тижня має відно­вити свій фізичний і психічний стан за рахунок соціально-побуто­вих умов, харчування тощо. Проте рівень заробітної плати не дає змоги цього зробити. Накопичується втома, хвороби набувають хронічного характеру, з’являється інвалідність, відбувається пе­редчасне старіння працівників низки професій, біологічний вік яких на 5–8 років вищий за паспортний.

Робітники мають мінімальний доступ до санаторіїв, рекреа­ційних послуг. Медицина на виробництві зруйнована. За якістю життя Україна посідає 73-тє місце і має один з найнижчих у Євро­пі показник середньої тривалості життя. Україна, за оцінками ООН, потрапила до дев’ятки країн, де показник тривалості життя нижчий за 70 років.

Здоров’я працівників знаходиться в руках роботодавців, які не вкладають коштів у розвиток виробництва, а за рахунок їхнього здоров’я намагаються одержати максимальний прибуток. Поки що не йдеться про цивілізований бізнес. Санепіднагляд за умовами праці зустрічає опір з боку роботодавців, результати наукових досліджень не затребувані. Результатом цього маємо 6–8 тисяч нових випадків професійних захворювань на рік, 16–18 тисяч ви­падків виробничого травматизму, більше 2 мільйонів інвалідів.

Про стан захворюваності на хвороби системи кровообігу, злоякісні новоутворення, психічні розлади, цукровий діабет тощо знає кожний з нас. Система охорони здоров’я поки що мало впливає на стан здоров’я і демографічні показники. Охорона здо­ров’я потребує зміни парадигми з лікування хворих на профілак­тику і реабілітацію.

Стаття 14 Основ законодавства України про охорону здоров’я передбачає щорічний звіт Президента перед Верховною Радою про здоров’я населення і заходи щодо його поліпшення. За 20 років незалежності жоден з президентів цього не зробив, бо це питання поки що не стало пріоритетним.

Вирішення проблеми пенсійного забезпечення паралель­но має передбачати збільшення робочих місць, підвищення заро­бітної плати, заходи з повернення мільйонів трудових мігрантів (найбільш здорових, професійних, кмітливих і творчих), які замість того щоб наповнювати бюджет Пенсійного фонду, мають зруйно­вані родини і психіку. Необхідно розробляти комплексні, дієві, реальні, а не на папері соціально-економічні програми із збе­реження трудового потенціалу України. Необхідно підвищувати якість державного управління, щоб людина пенсійного віку не розглядалася в державі лише як загроза Пенсійному фонду.

Здійснення пенсійної реформи має надати чітку, економічно обґрунтовану відповідь на запитання: що ми надамо трудовому народу замість відібраного?

 

ПАЛІЙ В.М., голова Ради Всеукраїнського союзу громад­ських об’єднань учасників бойових дій, ветеранів військової служби та правоохоронних органів. Враховуючи те, що нами оприлюднені деякі документи (відкритий лист всеукраїнських гро­мадських організацій ветеранів та інвалідів війни, учасників бойових дій та жертв нацистських переслідувань, ветеранів військової служби і правоохоронних органів, органів цивільного захисту, ветеранів праці та інвалідів, а також Резолюція “круглого столу” на тему: “Що дасть і що забере пенсійна реформа у пра­цівників силових структур?”), за дорученням керівників названих організацій виголошую спільну заяву громадськості.

Перше. Людина — головна цінність суспільства, права люди­ни є пріоритетом держави, тому головним завданням держави є захист інтересів людини, її прав і свобод. Основним міжнарод­ним актом, що регулює права людини, є Загальна декларація прав людини. Пріоритетом у цій системі прав є право людини як  члена суспільства на соціальний захист. Конституцією України за громадянами закріплено право на соціальний захист, у тому числі право на гідне забезпечення старості. Разом з тим якість життя населення значною мірою залежить від необхідного рівня пенсійного забезпечення людей похилого віку та впевненості в завтрашньому дні осіб, які нині працюють. Саме тому найбільш актуальним питанням на сьогодні є успішне здійснення пенсійної реформи.

Друге. Пенсійну систему в Україні необхідно було б рефор­мувати ще на початку 90-х років минулого століття. Метою ре­форми є створення додаткового джерела пенсійного забезпе­чення, утримання громадян, які вийдуть на пенсію за умов зміни основної форми власності — державної на приватну та збільшення чисельності пенсіонерів майже до рівня працюючих. На жаль, влада таких кроків не здійснила. Це призвело до погіршення пенсійних прав громадян України в солідарній системі та до незапровадження накопичувальної пенсійної системи.

Третє. Влада, з одного боку, змушена декларувати розви­ток внутрішнього ринку і підтримку вітчизняного товаровиробника, а з другого — намагається зменшити доходи майже 14-мільйонної армії пенсіонерів і ветеранів.

Четверте. Заходи щодо реформування системи пенсійного страхування, затверджені Програмою економічних реформ в Укра­їні на 2010–2014 роки, спрямовані на погіршення існуючих пен­сійних прав працівників, військовослужбовців та на виконання вимог міжнародних фінансових інституцій до України. На жаль, так склалося, що пенсіонери повинні розраховуватися за безглуздість в економічній політиці вищих державних посадовців, які забез­печували власні інтереси шляхом отримання зовнішніх запозичень під гарантії держави, створюючи ілюзію благополуччя під час свого керівництва державою.

П’яте. Автори законопроекту зменшують пенсійні права гро­мадян у солідарній системі, проте намагаються запустити накопи­чувальний фонд (другий рівень пенсійної системи), забравши частину доходу Пенсійного фонду. Держава пропонує зменши­ти розміри пенсійних внесків з роботодавців, пропорційно підви­щивши ці внески з працівників.

В Україні також діють спеціальні закони в інтересах держав­них службовців, суддів, прокурорів, народних обранців і їх поміч­ників та інших, за якими фактично утримується другий штат по­садовців на пенсії (розмір пенсій становить 90 відсотків заробітку за останньою штатною посадою перед звільненням) і третій штат  — їхні діти (розмір пенсій у разі втрати годувальника ста­новить 70 відсотків заробітку за останньою штатною посадою державного службовця). Представники влади “дореформували” пенсійну систему до того, що ті, хто створює загальні національні блага для всієї країни, отримують найменшу пенсію, а чиновники, які завели країну в глухий кут, отримують пенсії, які в багато разів перевищують пенсії трудящих.

Шосте. Проект закону, що звужує права та свободи пере­важної більшості громадян, може стати небезпечним для суспіль­ства. Це підтверджується подіями, які відбулися в Тунісі, Єгипті та продовжуються в інших країнах, де влада тривалий час не врахо­вувала інтереси народу.

Сьоме. Виходячи з вищевикладеного, вважаємо, що проект закону про заходи щодо законодавчого забезпечення реформу­вання пенсійної системи (№7455) не може бути прийнятий, оскільки він спрямований на звуження прав і свобод, гаранто­ваних громадянам України Конституцією та встановлених чинним законодавством України, у тому числі для військовослужбовців та працівників правоохоронних органів, а також суперечить Консти­туції України.

Тому з метою недопущення порушення Конституції, закон­них прав та свобод громадян, уникнення загострення соціально-політичної ситуації та закладення підвалин для дійсного реформу­вання пенсійної системи в Україні, збереження платоспроможно­сті майже 14 мільйонів пенсіонерів пропонуємо таке.

Перше. Зняти законопроект №7455 з розгляду як такий, що суперечить міждержавним угодам, Конституції та чинним законам України, а його розробників притягти до відповідальності.

Друге. Під час подальшого реформування пенсійної системи в Україні визначити два напрями: пенсійне забезпечення праців­ників, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцями, та пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і на­чальницького складу правоохоронних органів, органів та підрозді­лів цивільного захисту. Підготувати зміни до законодавства з ме­тою приведення системи пенсійного забезпечення у відповідність з правовідносинами працівників за вільним наймом, а військово­службовців — з порядком проходження військової служби.

Третє. Включити до фінансових планів підприємств державної форми власності та передбачити в тарифах витрати на недержавне пенсійне забезпечення всіх працівників. Окремо додатково передбачати витрати працівників, які працюють у важ­ких та шкідливих умовах праці. Зобов’язати власників та робото­давців запровадити недержавне пенсійне забезпечення праців­ників через недержавні пенсійні фонди відповідно до чинного законодавства.

Четверте. Припинити незаконне утримання з грошового за­безпечення військовослужбовців сум єдиного соціального внеску як порушення Конституції України, Закону України “Основи зако­нодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування”, Указу Президента України “Про Основні напрями реформування пенсійного забезпечення в Україні” від 13 квітня 1998 року №291/98.

П’яте. Вирішити питання виплати військовослужбовцям, осо­бам рядового і начальницького складу правоохоронних органів, органів та підрозділів цивільного захисту, інших військових форму­вань усіх незаконно утриманих сум страхових внесків до фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Шосте. У подальшій роботі щодо реформування пенсійної системи врахувати пропозиції, викладені у відкритому листі та в  рекомендаціях “круглого столу”.

 

ПАСТУШЕНКО В.М., голова Донецької обласної ради профспілок. Проект пенсионной реформы затрагивает многие аспекты, болезненные для общества, с одной стороны, и для государственного управления — с другой.

Образно сегодня реформу можно рассматривать как социальное заболевание. Лечить его надо, но как? Естественный разумный подход к выбору методов лечения любой болезни: поставить объективный диагноз, максимально использовать все формы консервативного лечения и только тогда, когда это даст желаемый результат в оздоровлении организма, сделать заклю­чение о необходимости хирургического вмешательства, даже если это в ущерб всему организму.

Думаю, все вы согласны с тем, что данный проект пенсионной реформы задуман и выписан на основе оперативных методов лечения проблемы. Свидетельство тому — ужесточение почти всех параметров действующей системы пенсионного обеспечения (не буду их называть) с целью “стабилизации и са­модостаточности фонда”. Сегодня дефицит бюджета Пенсионного фонда составляет примерно 20 миллиардов гривень.

Перейду к методам консервативного лечения финансовой системы Пенсионного фонда.

Первое. Пенсионный фонд, по своей сущности, — корпоративное объединение работников и работодателей (в том числе государства), которые в течение своей производственной жизни делают отчисления для пенсий в старости. У нас суще­ствуют социальные пенсии для тех, кто никогда не работал, не имеет необходимого стажа работы или по другим причинам. Это хорошо, когда государство социальное, но средства на эти цели, на наш взгляд, должны выделяться из государственного бюджета, а не из Пенсионного фонда.

Второе. Классики утверждают, что в решении любой про­блемы необходимо “отыскать то звено, ухватившись за которое можно вытянуть всю цепь”. Таким звеном, на взгляд профсоюзов, является цена труда, то есть заработная плата. Скажите, если бы заработная плата была хотя бы в 2 раза выше, стоял бы вопрос наполнения и самодостаточности Пенсионного фонда? Нет. Стоял бы вопрос о повышении тарифов на газ, воду, тепло-, электро­энергию и доведении до самоокупаемости? Нет.

Весь вопрос в том, достаточно ли сегодня большинству наемных работников доходов для нормальной жизни? Можно ли вообще прожить на минимальную заработную плату и минималь­ную пенсию? Такое впечатление, что Украина движется в Европу с их ценами, тарифами, пенсионным возрастом и т.д. Предложе­ния, требования профсоюзов о повышении заработной платы встречают мощное сопротивление как власти, так и работо­дателей.

Почему мы готовы перенести из Европы цену одной гигакалории тепла и не готовы перенести цену труда слесаря, токаря, сварщика, которая там в десятки раз выше? Нам говорят, что есть экономические законы, не позволяющие повышать зара­ботную плату, ее темпы роста не должны опережать темпы роста производства, точнее, производительности труда. Хочу напом­нить, что в годы обвала нашей экономики объемы производства снизились на 40, а иногда на 60 процентов, тогда как заработная плата — в 3,5 раза, или на 350 процентов. Систему оплаты труда в этой ситуации обнулили, а теперь выставляется требование соблюдения объективного экономического соотношения темпов роста заработной платы и производительности труда.

Кстати, производительность труда нашего работника в традиционном понимании (производство товарной продукции за единицу времени) действительно ниже европейской. Однако на доллар заработной платы наш работник производит товара и услуг в 2–3 раза больше!

Этот анализ подкрепляется Указом “Про Концепцію даль­шого реформування оплати праці в Україні”, который в 2000 году издал Президент Л.Д. Кучма. Его идеологией (как сейчас модно говорить) было установление реальной цены труда, обеспечива­ющей воспроизводство рабочей силы. К сожалению, дальше концепции дело не пошло. Мы понимаем, что реформа заработ­ной платы — дело не одного дня, но ей надо отдать приоритет перед другими реформами.

Напомню, что бюджеты местных советов, испытывающих сегодня огромные трудности, на 85 процентов зависят от налогов на доходы трудящихся. Растет заработная плата — покупается больше продукции, развиваются предприятия, экономика. По расчетам, выведение из тени заработной платы хотя бы наполо­вину добавит Пенсионному фонду 20 миллиардов гривень в год, а  предоставление рабочих мест незанятому трудоспособному населению добавит еще 10 миллиардов гривень. Эти консерва­тивные меры решат проблему дефицита бюджета фонда, и не будет необходимости “резать по живому”.

Предлагаю учесть это в рекомендациях парламентских слушаний.

 

ПЕКЛУШЕНКО О.М., голова Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності (Партія регіонів). Нынешние парламентские слушания привлекли внимание всей страны и общества. Причина очевидна: нет ни одного человека, которого не коснулась бы эта проблема. То есть с самого начала мы понимаем, что говорим о проблемном состоянии пенсионного обеспечения в стране.

Сегодня одно из самых популярных и часто употребляемых слов — “реформа”. Почему это понятие так часто употребляется? Лично я для себя нашел ответ на этот вопрос в афоризме: когда в стране заканчиваются деньги, то начинаются реформы.

Мы должны честно и прямо сказать, что в стране давно закончились деньги. Страна имеет 300 миллиардов гривень госу­дарственного долга. Большой удельный вес в этом долге за­нимают суммы, связанные с дотированием Пенсионного фонда. И в этом нет вины ни Пенсионного фонда, ни пенсионеров. Вина всецело лежит на нас, народных депутатах, независимо от их нахождения при власти или в оппозиции. И нам как главным виновникам надо перестать ждать чуда, а необходимо вместе с  правительством предложить обществу долгосрочную конкрет­ную программу экономического и социального развития, где в  разделе о социальном развитии выписать пошаговые действия власти по реализации новой модели пенсионного обеспечения.

Ничего не изменив в экономике, мы ничего не сможем добавить к социальным стандартам и пенсионным выплатам. Пенсионную реформу можно начать только на подъеме экономики страны. И если говорить о проблемах наполнения Пенсионного фонда, то они очевидны: низкая заработная плата и высокий уровень теневой экономики. Поэтому главные пути увеличения поступлений в Пенсионный фонд — повышение размера средней заработной платы, создание новых, а также защита существу­ющих рабочих мест.

Сегодня в экономически развитых странах существует прак­тика, когда работодатель, закрывая одно рабочее место, обязан выплатить государству сумму в размере 140 тысяч евро, которые государство как раз и направляет на создание новых рабочих мест.

Причины высокого уровня теневой экономики лежат в непо­мерно высоких налогах и коррупции. Одним из инструментов удара по коррупции предусматривается введение второго уровня пенсионного обеспечения. Этим шагом создается система мер, которая четко дает сигнал наемному работнику, что в случае получения зарплаты в конверте ты обворовываешь себя и свою семью. Человек должен с первого дня своей трудовой деятель­ности быть заинтересованным в получении легальной заработной платы.

Введение в Украине второго уровня пенсионной реформы, по расчетам специалистов, позволит уже в 2012 году аккумули­ровать почти 4 миллиарда гривень, в 2013 году — 10 миллиардов, к 2020 году на этих счетах уже будет четверть триллиона гривень. Конечно же, такой ресурс, почти равняющийся нынешнему госу­дарственному бюджету, очень привлекателен и для государства, и для каждого отдельно взятого человека. Очень важно, чтобы эти деньги стали локомотивом развивающейся украинской экономи­ки, прежде всего, в секторе малого и среднего бизнеса, осо­бенно на селе.

Следующий вопрос, который волнует всех: где гарантии сохранения выплаченных взносов? Разработчики реформы отве­чают: в организационной структуре накопительного фонда. Люди, естественно, задают вопрос: в стране, где лопнул банк “Украина” и никто не наказан, где были такие проблемные для вкладчиков банки, как “Славянский”, “Наш банк”, а сегодня добавились банки “Надра”, “Родовид” и кредитные союзы, гарантирует ли власть неповторение этих трагических для людей историй? Мне кажется, что эти взносы должно страховать государство. Либо доверить эту работу государственным банкам, либо же давать вкладчикам на эти суммы государственные гарантии.

Еще одна составляющая пенсионной реформы — негосудар­ственное пенсионное обеспечение. Надо отметить, что самое большое влияние на динамику роста пенсионных взносов имеет корпоративный негосударственный пенсионный фонд Националь­ного банка Украины. То есть люди понимают, что наши политики могут все, но развалить Национальный банк им не под силу. Из этого вытекает главное, к чему должна стремиться власть, прово­дя реформы, — доверие народа.

Мне очень хотелось бы, чтобы сегодня разговор не шел между двумя параллельными точками зрения. Одни от большин­ства говорили только о плюсах, а представители оппозиции — только о минусах. Говоря о плюсах и минусах, мы должны сойтись на необходимости проведения пенсионной реформы. Важно, что­бы люди были проинформированы обо всех шагах власти в этом направлении. Важно, чтобы мы руководствовались не чьими-то пожеланиями из-за рубежа, а реалиями нашей жизни.

Налоговый кодекс показал, что законы, оторванные от реа­лий и ущемляющие права и интересы людей, никогда не будут поддержаны Президентом Виктором Федоровичем Януковичем.

 

ПІКСОТОВА О.В., віце-президент Ліги страхових організацій України. Від імені Ліги страхових організацій України — найбіль­шого об’єднання страховиків України дозвольте подякувати про­фільному комітету, який організував ці парламентські слухання, оскільки для нас як для представників майбутніх учасників даної реформи дуже важливо, що на законодавчому рівні визначаються і обговорюються питання, які сьогодні хвилюють всіх без винятку.

Дозвольте привернути вашу увагу до норм урядового зако­нопроекту стосовно запровадження другого накопичувального рівня пенсійної системи. Найважливішим, на нашу думку, є визна­чення у проекті конкретного строку запровадження другого рівня (2012–2013 роки).

Говорячи про його суб’єктів, наголошуємо на необхідності залучення до участі на другому накопичувальному рівні саме рин­кових суб’єктів системи недержавного пенсійного забезпечення. Громадяни України мають право вільно обирати фонд з тих, що відповідають законодавчим вимогам.

Прийняття законів України “Про страхування” та “Про недер­жавне пенсійне забезпечення” у 2001 та 2004 роках відповідно забезпечило створення 70 компаній із страхування життя, у тому числі 25 з іноземним капіталом. Обсяг інвестицій у сферу переви­щує 3 мільярди гривень та представлений і світовими брендами, і  провідними фінансово-промисловими групами України.

На ринку страхування життя працюють більше 25 тисяч фінансових консультантів, які пройшли підготовку та підвищення кваліфікації за методиками найкращих бізнесових шкіл і провідних страховиків світу. Упродовж десяти років у фінансових установах відпрацьована методологія надання накопичувальних послуг, ведеться персоніфікований облік більш як 3,5 мільйона застра­хованих, здійснюється інвестування коштів та нарахування доходу клієнтам (за 2009 рік страхові компанії нарахували застрахованим від 15 до 20 відсотків річних). Рівень довіри населення до стра­хових компаній становить 15 відсотків, а 45 відсотків населення загалом знайоме з програмами пенсійного страхування та очікує початку пенсійної реформи.

Саме тому Ліга страхових організацій, спираючись на досвід країн ЄС та вимоги відповідної Директиви Європейського Союзу про початок і ведення діяльності у сфері страхування і перестра­хування, виступає за надання можливості компаніям, які мають ліцензію на страхування життя, у разі якщо вони є власником відкритого пенсійного фонду або здійснюють контроль за таким фондом, виконувати функції компанії з управління активами та адміністратора.

Хочу наголосити, що багато в чому під час проведення пенсійної реформи використовується польський досвід, який також спирається на трирівневу систему пенсійного забезпечен­ня. Так ось Польща стимулює громадян брати участь у третьому добровільному рівні пенсійного забезпечення, звільняючи такі виплати від оподаткування. Внески до установ третього рівня в  певних межах також звільняються від оподаткування. Саме по­даткові пільги, що надаються державою, стали в Польщі поштов­хом для розвитку третього добровільного рівня пенсійного забез­печення. Ми також повинні це розуміти.

Завершуючи свій виступ, зазначу, що за обставин, які склалися, держава вже не може бути стороннім спостерігачем, а  повинна з найменшими витратами для бюджету сформувати правила гри, створити стимули для інвестування коштів в еконо­міку, запровадити механізми контролю та відповідальності бізнесу перед суспільством у цій сфері.

 

СЕМЕНЮК-САМСОНЕНКО В.П., голова Союзу жінок України “За майбутнє дітей”. Сьогодні Україна опинилася перед надзви­чайно важливим вибором: або остаточно втратити самостійність та надалі погіршувати життя громадян, або стати на шлях еконо­мічного розвитку із значним покращенням соціального захисту громадян.

Процеси, які сьогодні відбуваються щодо пенсійної рефор­ми, є не чим іншим, як черговим забалакуванням питання пенсій­ного реформування, підміною понять з боку віце-прем’єр-міністра Тігіпка, що таке пенсійна реформа, та штовхання країни у  прірву, тобто фактично є злочином проти українського народу. Проект закону №7455 обмежує права громадян та порушує статтю 22 Конституції України, Конвенцію про захист прав людини і осново­положних свобод, Угоду “О порядке пенсионного обеспечения военнослужащих и их семей и государственного страхования военнослужащих государств — участников Содружества Незави­симых Государств”, підписану в Ташкенті 15 травня 1992 року. Треба підвищувати пенсії, а не пенсійний вік. Тому цей законо­проект необхідно відхилити.

За допомогою соціалістів у 2003 році були прийняті закони  “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхуван­ня” (№1058-IV) та “Про недержавне пенсійне забезпечення” (№1057-IV), які повністю регламентують положення, відображені в  урядовій програмі 1998 року щодо переходу України на трирів­неву систему пенсійного забезпечення.

У 2005 році Фондом державного майна України створений реєстр майна, що залишилося в руках держави. А 2008 року Президент України видав указ №200 про недопущення до прива­тизації об’єктів, які є державним надбанням (енергетика, літако­будування, космічна галузь та інші), який діє досі, і це фактично є  державною гарантією для створення другого рівня пенсійного забезпечення.

Тому Союз жінок України вимагає від уряду невідкладно розпочати виконання законів, пов’язаних з реформуванням пен­сійної системи, прийнятих у 2003 році, які покликані забезпечити кожному громадянину України як мінімум три пенсії! Нинішні про­позиції пана Тігіпка є лише намірами переписати закони і вилу­чити з них соціальні гарантії держави, які були виписані ще у 2003 році.

Запрошуємо до співпраці в питанні супроводу пенсійної реформи всі громадські організації, соціально орієнтовані політич­ні сили, профспілки, органи місцевого самоврядування та всіх без винятку небайдужих громадян, з тим щоб пояснити, що у грома­дян буде право вибирати, в яких фондах відкривати накопичу­вальні рахунки — у державних пенсійних фондах, які мають мате­ріальне забезпечення, чи у приватних, де Державний комітет фінансового моніторингу контролюватиме і звітуватиме громадя­нам, як працюють їхні кошти і який рівень накопичення.

Нашим головним на сьогодні завданням є інформування громадян, адже поінформована людина — захищена людина. А  закон є інструментом. Наше завдання — в технології виконання законів 2003 року дати можливість людям самим приймати рішен­ня щодо пенсійних внесків.

Закликаємо Президента України взяти під особистий контроль виконання вищезазначених законів.

 

СІРУК М.Д., голова Федерації профспілок Рівненської області. Шановні учасники парламентських слухань! Звертаюся до вас від імені 200-тисячного загону профспілчан Рівненської об­ласті. За ініціативи Федерації профспілок у більшості профспілко­вих організацій, які входять до нашого об’єднання, відбулося ак­тивне обговорення проекту закону щодо реформування пенсійної системи. Профспілки категорично проти такого механізму рефор­мування. Ми висловили тверде “ні” дискримінаційним положен­ням, що закладені авторами у проекті пенсійної реформи. Фактич­но цей проект зводить нанівець усе добре, що досягнуто в со­ціальному захисті людей похилого віку за роки незалежності України.

Запропонований проект закону в той чи інший спосіб позбавляє багатьох достатнього рівня забезпеченості у старості. Чого варте, скажімо, положення щодо визначення розмірів пенсії при її призначенні із застосуванням середньої заробітної плати в  Україні за три календарних роки. Це означає, що жодного кори­гування заробітку і жодного осучаснення заробітної плати праців­никам за минулий період не буде.

А хіба не нонсенсом є положення, що при обчисленні коефіцієнтів заробітку за період отримання допомоги по безро­біттю передбачається враховувати мінімальну заробітну плату? Ми  ж добре знаємо, що більшість безробітних отримують допомогу у значно вищому розмірі, ніж мінімальна заробітна плата, тому при обчисленні коефіцієнтів слід враховувати розмір допомоги по безробіттю або дати можливість вилучати зазначе­ний період при визначенні коефіцієнта.

Вважаю неприйнятними такі “новації”, як збільшення трива­лості страхового стажу з 5 до 15 років для призначення пенсії по інвалідності та у разі втрати годувальника, що значно погіршує умови пенсійного забезпечення громадян.

Збільшувати тривалість необхідного страхового стажу на даний час також неприпустимо. Бо якщо в місті можливо заро­бити 20–25 років стажу для жінок та 30–35 років стажу для чоло­віків, то в українському селі майже неможливо заробити такий стаж. Де, скажіть, сільські люди, переважна більшість яких важко працювали в колгоспах, а після їх розвалу втратили роботу, за­роблять ті 25–35 років стажу, необхідні для призначення мінімаль­ної пенсії?

Не згодні ми і з тим, що при перерахуванні розміру пенсій за основу пропонується брати середню заробітну плату, що застосовувалася при обчисленні попереднього розміру. Багатьох працюючих пенсіонерів обурює той факт, що проект передбачає перераховувати пенсії лише з урахуванням стажу роботи після її призначення. При цьому розрахунок пропонується проводити із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, відповідно до якого раніше було призначено або перераховано пенсію. Несправедливість і абсурдність цієї пропозиції очевидна, адже пенсіонери, продовжуючи працювати, сплачують (і за них сплачують) внески на пенсійне страхування. І ці внески досить солідні, тому пенсії для працюючих пенсіонерів мають признача­тися в більшому розмірі порівняно з непрацюючими.

Профспілкова сторона пропонує перерахунок пенсій працю­ючим пенсіонерам здійснювати з урахуванням середньої заробіт­ної плати в Україні за календарний рік, що передує року зверне­ння. У нас в області ми маємо тисячі скарг на вже запроваджений на практиці несправедливий перерахунок пенсій працюючим пенсіонерам. Сотні людей цю несправедливість оскаржили в суді і  домоглися перемоги. То чому ж розробники проекту закону нагнітають у такий спосіб соціальну напруженість і йдуть всупереч положенням передвиборної програми Президента щодо захисту прав працюючих пенсіонерів, створення стимулів для їх залучення до трудової діяльності?

І, врешті-решт, те, про що не можу не сказати: підвищення пенсійного віку для жінок означає регрес у гендерній політиці держави. Людей намагаються залякати тим, що через 15–20 років один працюючий утримуватиме двох непрацюючих. Вважаю, що вирішувати ці питання за рахунок українських жінок — справжній злочин. Крім того, навряд чи можна це підвищення назвати економічно обґрунтованим, адже економія Пенсійного фонду у  2011 році планується лише в сумі 554 мільйони гривень з про­гнозним збільшенням у наступні роки.

Звичайно, пенсійну реформу потрібно здійснювати, але, на моє тверде переконання, вона повинна працювати на благо громадян України, бути орієнтованою на людину праці і спрямо­ваною на досягнення соціальної рівності в Україні, а не навпаки.

Реформа повинна розв’язати існуючі проблеми. А проблеми пенсіонерів і решти громадян нашої держави очевидні: низька соціальна допомога, низький рівень життя, мізерні заробітні пла­ти, з яких формується Пенсійний фонд, тіньова заробітна плата в конвертах.

Боротися потрібно насамперед з безробіттям. Створювати належні умови праці та нові робочі місця, дати людям достойну заробітну плату, що підвищить соціально-економічний рівень жит­тя. А для цього потрібно жорстко контролювати фінансову си­стему, вивести заробітну плату з тіні, розвивати економіку, вироб­ництво, послуги тощо. Тоді в бюджеті з’являться додаткові ресур­си і таким чином вирішиться проблема з дефіцитом Пенсійного фонду.

 

ФІЛІПЧУК П.В., начальник Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області. Проведення громадського обговорення законопроекту про заходи щодо законодавчого за­безпечення реформування пенсійної системи дало можливість залучити до роботи щодо його вдосконалення сотні тисяч гро­мадян, одержати значну кількість пропозицій та зауважень, які сприятимуть поліпшенню зазначеного документа.

Стабільність солідарної системи пенсійного забезпечення значною мірою залежить від спроможності регіонів, у тому числі такого невеликого, як Волинь, забезпечити фінансування виплати пенсій власними коштами. На сьогодні річна потреба на виплату пенсій в області становить 3/4 фонду оплати праці, а в 14 районах перевищує його. На нашу думку, вирішення даної проблеми вимагає реформування і оплати праці.

Підтримуючи в цілому запропоновані урядом заходи щодо оптимізації видатків на пенсійне забезпечення, хочу привернути увагу ще до одного питання.

Останнім часом органи Пенсійного фонду втягнуті в безкі­нечні судові перипетії, пов’язані переважно з призначенням та виплатою різних надбавок та підвищень до пенсій, найпоширені­шими серед яких є встановлення за рішеннями судів підвищень до пенсії дітям війни та особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Виконання судових рішень призво­дить до не передбачених державним бюджетом видатків та відво­лікання пенсійних коштів від цілей, на які вони призначені за законом.

У зв’язку з цим потребує додаткового законодавчого врегу­лювання питання виплати надбавки до пенсії дітям війни відпо­відно до Закону “Про соціальний захист дітей війни”, а також визначення розміру мінімальної державної пенсії, додаткової пен­сії та щомісячної компенсації відповідно до Закону “Про статус і  соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорно­бильської катастрофи”.

Вирішити зазначене питання можна шляхом внесення змін до вищезгаданих законів та надання права уряду встановлювати розміри цих величин, що дасть можливість зменшити кількість судових справ, забезпечити стабільність та соціальний спокій.

 

ШЕВЧЕНКО О.О., заступник начальника Головного управ­ління державної служби України. Необхідність здійснення пенсій­ної реформи в Україні є вимогою часу, зумовленою погіршенням співвідношення між громадянами працездатного і непрацездат­ного віку та проблемами розвитку економіки загалом. 25 січня 2011 року ми провели засідання “круглого столу”, на якому ви­словили всі пропозиції державних службовців до проекту. Зупи­нюся лише на основних.

На жаль, у запропонованих законопроектом заходах не надається належна експертна оцінка прогнозуванню вирішення питання розвитку потенціалу державної служби та її впливу на якість державного управління. У цьому контексті, на нашу думку, взагалі переоцінюється значення та частки в пенсійній реформі такого фактора, як пенсійне забезпечення державних службовців.

Так, кількість пенсіонерів, які отримують пенсію державного службовця, становить 100 тисяч із 13,7 мільйона всіх пенсіонерів. Працюючих державних службовців — менше 2 відсотків усіх працюючих в Україні. Пенсію більше 10 тисяч гривень на сьогодні отримують трохи більше 3,5 тисячі осіб. З них половина — дер­жавні службовці, народні депутати, військові та інші.

При цьому слід звернути особливу увагу на те, що насправді під час розгляду питання щодо пенсій необхідно розглядати його як один з головних чинників конкурентоспроможності державної служби як виду професійної діяльності на ринку праці України. Заробітна плата державних службовців менша порівняно і з секто­ром матеріального виробництва, і з бізнесом, де у працівників є  можливість отримувати додатковий заробіток, окрім заробітної плати. Вчитель, наприклад, має право займатися підприємни­цькою діяльністю, а для державного службовця на законодавчому рівні встановлені обмеження, порушення яких вважаються коруп­ційним діянням. Заробітна плата — єдине джерело доходів дер­жавного службовця.

Здійснюючи заходи щодо пенсійної реформи, основний акцент робиться на негативному ставленні в суспільстві до дер­жавних службовців взагалі. Проте насправді щодо обмеження граничного розміру пенсії йдеться лише про 2,5 тисячі потенцій­них пенсіонерів — вищих державних службовців І–ІІ категорій. І це не має жодного відношення до державних службовців у цілому, які отримують низькі заробітні плати.

У цьому контексті хочу наголосити на нашій пропозиції щодо залишення норми про можливість отримувати пенсію до 90 від­сотків для державних службовців III-IV категорій, які мають стаж державної служби 11–20 років і більше.

Здійснюючи заходи з реформування пенсійної системи, експерти мають враховувати, що треба не зменшити пенсію дер­жавним службовцям взагалі, а вирівняти пенсію державних служ­бовців вищого корпусу державної служби, про яких постійно йде мова.

Не підтримується позиція щодо підвищення пенсійного віку, оскільки, як свідчить світова практика, запровадження такого під­ходу відбувається лише тоді, коли визначається старіння населен­ня, тобто збільшується тривалість життя.

За даними офіційної статистики, в Україні тривалість життя у  1991 році становила 69,6 року, у 2009 році — 68,5 року. Відпо­відно підстав для підвищення пенсійного віку для жінок та чоловіків — державних службовців не вбачається. При цьому мають враховуватися такі два нерозривних фактори, як тривалість життя і підвищення коефіцієнта добробуту.

За попередніми даними, у 2010 році розмір заробітної плати  на державній службі зменшився на 3 відсотки порівняно з 2009 роком. Також не впливає на підвищення розміру заробітної плати державних службовців проведення її індексації. Разом з тим у всіх працівників бюджетних підприємств, установ, організацій зростання заробітної плати співвідносне з рівнем інфляції.

Отже, здійснення реформи пенсійної системи, зокрема в державній службі, слід реалізовувати через запровадження змін, які не завдали б серйозної шкоди стратегії розвитку державної служби, виконанню управлінських функцій через відплив кваліфі­кованих кадрів.

 

ШУХЕВИЧ Ю.Р., Герой України, голова УНА–УНСО. Шановні громадяни України! Я, Юрій Шухевич, Герой України, реабілітова­ний довголітній (більше 35 років) політв’язень радянських конц­таборів, інвалід I групи по зору внаслідок політичних репресій, вперше маю честь виступити з трибуни Верховної Ради України, аби донести до української громадськості правду про пенсійну несправедливість та показати шляхи подолання однієї з найбіль­ших проблем в Україні.

За всі роки незалежності України парламент провів сотні слухань на усілякі теми, одначе з питань пенсійної реформи парламентських слухань жодного разу ще не було, хоча ця тема стосується прав та законних інтересів десятків мільйонів громадян України пенсійного та передпенсійного віку.

Починаючи з 2004 року, я щороку надсилав сотні звернень до народних депутатів України, в яких просив їх зареєструвати конкретні законопроекти, що передбачають встановлення спра­ведливого механізму нарахування пенсій для всіх громадян, та провести парламентські слухання щодо проблем пенсійної рефор­ми та шляхів подолання пенсійної несправедливості в Україні.

Одне з останніх моїх звернень було скеровано 27 липня 2010 року Президенту України, Прем’єр-міністру України, Голові Верховної Ради України, головам парламентських комітетів та багатьом іншим високопосадовцям. Дякую народним депутатам України за те, що прислухалися до мого прохання про необхід­ність невідкладного проведення парламентських слухань щодо стану здійснення пенсійної реформи. На жаль, усі інші мої прохання поки що залишилися поза увагою можновладців.

У своєму наступному зверненні від 31 грудня 2010 року до керівництва парламенту я попросив надати мені слово для висту­пу з трибуни Верховної Ради України під час проведення парла­ментських слухань щодо стану проведення пенсійної реформи. Зокрема, в цьому зверненні я зазначив таке: “Якщо мені не буде надана така можливість, то я розцінюватиму позицію керівництва Верховної Ради України як небажання чути правду про пенсійну несправедливість в Україні та про шляхи її подолання і в такому разі зроблю все від мене залежне, щоб кожне слово неправди, яке прозвучить у парламенті з уст тих людей, які довели пенсійну систему до нинішнього катастрофічного стану, буде належно оцінене, і на кожне слово брехні буде відповідна реакція з боку небайдужих українців”.

Оскільки мені надана можливість виступити з трибуни парламенту, я розцінюю таку позицію керівництва Верховної Ради України як бажання чути правду про пенсійну несправедливість в  Україні та про шляхи її подолання. Тож, зважаючи на обмеже­ний час, спробую стисло зупинитися на основних проблемах пен­сійної несправедливості в України та показати шляхи подолання цих проблем.

Детальнішу інформацію щодо пенсійної тематики можна знайти на сторінках газети “Україна молода”, яка лише одна з усіх українських ЗМІ відгукнулася на мої звернення, а також про при­чини виникнення та шляхи подолання несправедливості в пенсій­ному забезпеченні звичайних “чорних” українських громадян мож­на ознайомитися, прочитавши дослідження Олекси Чорноти “Пенсійна несправедливість”, до якого я написав заключне слово.

Шановні українці! Ви повинні нарешті зрозуміти, що ті люди, які були при владі протягом усіх років незалежності України та довели нинішню пенсійну систему в Україні до абсурду, не здатні скасувати пенсійну несправедливість і навіть більше — не здатні встановити справедливий механізм обчислення пенсій для всіх українців!

Я хочу, щоб кожна людина, яка дивиться або слухає ці парламентські слухання, відповіла сама собі на такі запитання. Хто поділив українців на “білих” та “чорних” пенсіонерів? Чому за однакових умов тривалості стажу та величини заробітку звичайні “чорні” українські пенсіонери повинні одержувати утричі меншу пенсію, ніж привілейовані “білі” особи? Чому внаслідок того, що довше працюєш та більше сплачуєш страхових внесків до Пенсій­ного фонду, розмір пенсії може зменшитися на 1 тисячу гривень? Чому особі, яка має більше 20 років (для жінок) чи 25 років (для чоловіків) стажу, можуть призначити пенсію в тому самому розмі­рі, що й особі, яка жодного дня не працювала? Чому розмір пенсії звичайних “чорних” українців залежить від дня звернення за при­значенням пенсії? Чому звичайного “чорного” українського пенсіо­нера прирівняли за пенсійним статусом до корупціонера-злочинця?

Хіба до такого порядку призначення пенсій додумалися б звичайні українці — гірники, металурги, освітяни, медики, колишні колгоспники? Ні, цей порядок витворили так звані “фахівці”, яким призначають пенсію як привілейованим особам, а не як звичай­ним українцям.

Щоб підтвердити висновок про встановлення привілеїв у пенсійному забезпеченні для деяких категорій осіб, проілюструю на конкретному прикладі відмінності в порядку нарахування пенсій привілейованим “білим” та звичайним “чорним” пенсіонерам.

За майже однакових умов стажу і заробітку державному службовцю — жінці, яка має 20 років привілейованого стажу, з  1 січня 2004 року нарахують пенсію в розмірі 90 відсотків її заробітку за останній місяць роботи. Водночас звичайній “чорній” пенсіонерці, яка має 20 років звичайного стажу, з 1 січня 2004 ро­ку нарахують пенсію в розмірі 20 відсотків її середнього заробітку за більш як 100 місяців роботи.

Зважаючи на те, що з 1 жовтня 2008 року для звичайних “чорних” пенсіонерів величина оцінки одного року страхового стажу дорівнює 1,35 відсотка, “чорній” пенсіонерці, яка має 20 ро­ків звичайного стажу, з 1 жовтня 2008 року нарахують пенсію в  розмірі 27 відсотків її середнього заробітку за більш як 13 років роботи.

Таким чином, за майже однакових умов стажу і заробітку сума пенсії привілейованого “білого” пенсіонера могла перевищу­вати з 1 січня 2004 року суму пенсії звичайного “чорного” пенсіо­нера в 4 рази, а з 1 жовтня 2008 року — у 3 рази. Хіба це не дискримінація?

Незважаючи на те, що встановлення привілеїв прямо суперечить статті 24 Конституції України (в якій визначено, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками), всупереч цьому конституцій­ному положенню народні депутати понастановлювали в пенсій­ному забезпеченні безліч привілеїв та пільг не тільки для себе та членів своїх родин, а й для таких категорій осіб, як державні службовці, представники силових структур, прокурори, судді, жур­налісти державних та комунальних ЗМІ та інших. Кожна привілейо­вана категорія осіб має свій закон, згідно з яким призначається привілейована пенсія. А більш як 12 мільйонам звичайних “чор­них” українських пенсіонерів призначають пенсії відповідно до загального пенсійного закону, згідно з яким кожен місяць офіцій­ної роботи після 2000 року може вплинути не на збільшення, а на зменшення розміру пенсії!

Підтверджено різними дослідженнями, що у двох осіб з  однаковим стажем та заробітком до 1 липня 2000 року розмір пенсії може відрізнятися майже на 1 тисячу гривень на місяць. Причому меншу пенсію отримує особа, яка працювала після 1 липня 2000 року і заробляла додатковий стаж, а особа, яка після 1 липня 2000 року не працювала або працювала в тіні, може одержувати набагато вищу пенсію.

Уявімо ситуацію, що двоє осіб, які мали однаковий стаж та заробіток до 1 липня 2000 року, звернулися за призначенням пен­сії в один день, скажімо, 1 січня 2011 року. Відмінність між цими особами полягає лише в тому, що одна з цих осіб вирішила після 1 липня 2000 року одержувати свій заробіток у конверті і не спла­чувати страхових внесків до Пенсійного фонду України, а друга після 1 липня 2000 року одержувала таку саму зарплатню, як і  перша, але ще 10 років слухняно сплачувала страхові внески до Пенсійного фонду і заробила на 10 років більше стажу. Як же вплинуть додаткові 10 років стажу на збільшення розміру пенсії?

Щоб не наводити численні розрахунки розмірів пенсій цих осіб, зазначу лише таке. За те, що із заробітку другої особи ще 10 років сплачувалися внески до Пенсійного фонду, які були до­волі високими (від середнього заробітку в державі за 10 років з  2000 року до 2010 року необхідно сплатити більше 30 тисяч гривень), ця особа заробила додатково ще 10 років страхового стажу. А перша особа, яка одержувала в конверті від роботодавця приблизно середню заробітну плату в державі і свідомо ухилялася від сплати внесків до Пенсійного фонду, не тільки разом із робо­тодавцем “зекономила” більше 30 тисяч гривень, а й отримала за це від органів Пенсійного фонду суму пенсії, майже на 1 тисячу гривень вищу, ніж друга особа, яка “тішиться” тим, що заробила додатково ще 10 років стажу, хоча за таке “задоволення” було сплачено більше 30 тисяч гривень.

Вищенаведений приклад яскраво засвідчує той факт, що тривалість стажу не тільки не впливає на збільшення розміру пенсії, а навпаки — може призвести до його зменшення. Сплатити на 30 тисяч гривень більше страхових внесків до Пенсійного фонду і одержати за це майже на 1 тисячу гривень менший роз­мір пенсії — ось у чому полягають справжні результати ганебної пенсійної реформи, яку спотворили пенсійні “реформатори”, багато з яких досі “вдосконалюють” пенсійну систему в Україні, доводячи її до цілковитого краху!

Якби цим пенсійним “реформаторам” нарахували пенсії не відповідно до їхніх привілейованих пенсійних законів у розмірі 90 відсотків заробітку за останній місяць роботи на привілейова­ній посаді, а відповідно до “справедливого”, за їхніми словами, порядку нарахування пенсії, який вони витворили для звичайних українських пенсіонерів, тоді українці почули б справжню пісню про пенсійну справедливість!

Коли з високих трибун і в різних ЗМІ політики та урядовці постійно просторікують, що в Україні з 1 січня 2008 року усунена зрівнялівка в пенсіях і встановлена диференціація розмірів пенсій залежно від стажу та заробітку, то перше, що мали б зробити звичайні “чорні” українські пенсіонери, — почати оцінювати діяль­ність політиків не за їхніми словами, а за справами.

Багато звичайних “чорних” пенсіонерів мали б замислитися над тим, чи варто було їм працювати стільки років, щоб на схилі літ одержувати майже таку саму пенсію, що й особа, яка жодного дня не працювала.

Якщо ви не погоджуєтеся з такою “справедливістю”, наді­шліть листи до своїх “улюблених” політиків та урядовців (адреса Президента України — вул. Банкова, 11, м. Київ, 01220; Верховної Ради України — вул. Грушевського, 5, м. Київ, 01008; Кабінету Міністрів України — вул. Грушевського, 12/2, м. Київ, 01001) і за­питайте їх, що конкретно вони зробили для усунення несправед­ливості в пенсійному забезпеченні, які законопроекти зареєстру­вали, які нормативно-правові акти ухвалили, які пенсійні ініціативи започаткували.

Якщо відповідь від цих осіб не надійде, або вони перешлють лист іншим посадовцям, то знайте, що нічого з того, про що ви запитували, ці особи досі не робили і робити не збираються.

Якщо ж вам надішлють відповідь із загальними фразами про поліпшення пенсійного забезпечення, підвищення життєвого рівня пенсіонерів, що із зростанням економіки будуть підвищуватися розміри пенсій, і не буде жодної інформації про конкретну роботу з подолання пенсійної несправедливості, то знайте, що цими осо­бами нічого не було і не буде зроблено для її усунення.

Постійні заклики політиків та урядовців про те, що спочатку треба підняти економіку держави, а вже потім можна говорити про пенсійну справедливість, — це величезний обман, бо спра­ведливість можна встановити незалежно від того, в якому стані перебуває економіка держави. Якщо у двох осіб однакові стаж і  заробіток протягом трудової діяльності, але одній особі призна­чили пенсію в розмірі 4 тисячі гривень, а другій — в 4 рази меншу, то хіба це можна назвати справедливим? І завтра внаслідок зростання економіки або інфляційних процесів першій підвищать пенсію до 8 тисяч гривень, а другій — до 2 тисяч.

Ці кошти вже сьогодні можна розподілити справедливо. Однак цього не хочуть привілейовані “білі” особи, які ніколи добровільно не відмовляться від своїх “законних” привілеїв та пенсійних пільг. Необхідно примусити цих осіб погодитися з тим, що в Україні має бути єдиний справедливий пенсійний закон — один для всіх.

Саме на те, щоб усунути ганебний поділ українських пенсіо­нерів на привілейованих “білих” та звичайних “чорних”, і спрямо­ваний проект закону про скасування привілеїв у пенсійному за­безпеченні. Цей законопроект передбачає скасування пенсійних привілеїв та нарахування пенсії всім громадянам України відпо­відно до Закону “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. Одразу зазначу, що цей закон є недосконалим і не­справедливим, але таким його витворили пенсійні “реформато­ри” — представники привілейованих “білих” осіб.

Мій гіркий досвід свідчить: хоч скільки говоритиметься чи писатиметься про необхідність вдосконалення цього закону, він завжди буде недосконалим і несправедливим, доки тим, від кого залежить розроблення і ухвалення законодавчих актів, признача­тимуть пенсії відповідно до привілейованих пенсійних законів. Лише після того, як “білим” особам нарахують пенсії відповідно до загального закону, як усім звичайним “чорним” пенсіонерам, вони відчують на собі “справедливість” витвореного ними закону та запропонують внести до нього зміни.

Однак спочатку треба скасувати привілеї в пенсійному забезпеченні. І ця боротьба за встановлення справедливості буде нелегкою. Якщо серед громадян України знайдуться готові до цієї виснажливої боротьби, вони передовсім мають озброїтися знан­нями, а вже потім вирушати в бій за свої права і свободи, за скасування привілеїв та встановлення справедливих пенсій. Тільки “стережіться фальшивих пророків, що приходять до вас у одежі овечій, а всередині — хижі вовки. По їхніх плодах ви пізнаєте їх” (Євангелія від св. Матвія, 7.15-16).

Я звертаюся з цієї високої трибуни до всіх народних депу­татів України з проханням підтримати під час розгляду в комітетах і в сесійній залі парламенту законопроект про скасування приві­леїв у пенсійному забезпеченні (№5391), текст якого я надсилав декілька разів протягом 2008–2009 років до більш як 100 народ­них депутатів України, Президента України, Прем’єр-міністра України та членів уряду.

Після того, як жоден з можновладців не виявив ініціативи щодо реєстрації в парламенті законопроекту про скасування пенсійних привілеїв, я звернувся з проханням до свого “колеги” по совєтських концтаборах, колишнього політв’язня, а нині народ­ного депутата України пана Миколи Кульчинського, аби він зареє­стрував у парламенті цей законопроект. Я сподівався, що хтось із народних обранців усе-таки зареєструє в парламенті законопро­ект про скасування пенсійних привілеїв, і тому попросив пана Миколу зачекати трохи з реєстрацію, незважаючи навіть на те, що він був уповноважений учасниками народного віча у Львові виго­лосити з трибуни Верховної Ради України резолюцію цього віча та зареєструвати в парламенті законопроект про скасування пенсій­них привілеїв. Пан Микола виконав доручення народного віча і  15 травня 2009 року виголосив з трибуни українського парла­менту резолюцію народного віча, а 1 грудня 2009 року зареєстру­вав законопроект №5391.

Зрозуміло, що після прийняття цього законопроекту в пер­шому читанні треба буде підготувати ще один проект або доопрацювати прикінцеві положення, для того щоб внести зміни до цілої низки нормативно-правових актів, оскільки не достатньо лише скасувати привілеї в пенсійному забезпеченні, необхідно також змінити сотні правових норм щодо нарахування привіле­йованим особам пенсій за віком, вислугу років, по інвалідності, у  разі втрати годувальника. Можливо, треба створити робочу гру­пу з фахівців, які оперативно підготують проекти змін до чинного пенсійного законодавства України у зв’язку з прийняттям такого закону.

Якщо працівники Апарату Верховної Ради України, відпо­відних парламентських комітетів, помічники народних депутатів спільно з відповідними міністерствами, відомствами, інститутами, академіями не здатні будуть розробити зміни до чинного законо­давства України внаслідок скасування пенсійних привілеїв, тоді я  зі своїми побратимами готовий самостійно розробити такі зако­нодавчі зміни. Найголовніше — щоб у народних депутатів була воля прийняти в першому читанні проект закону про скасування привілеїв у пенсійному забезпеченні (№5391), а тоді вже до дру­гого читання ми оперативно його доопрацюємо.

Сподіваюся, що найближчим часом законопроект про скасу­вання привілеїв у пенсійному забезпеченні буде включений до порядку денного Верховної Ради України, і в сесійній залі пар­ламенту більшість народних депутатів України проголосує за прийняття його в першому читанні.

Зрозумійте, що кожен рік, місяць, день зволікання з вирі­шенням проблеми пенсійної несправедливості в Україні є поглиб­ленням ганебного поділу українського народу на привілейованих “білих” і звичайних “чорних” пенсіонерів та неодержанням справедливо нарахованих пенсій мільйонами звичайних “чорних” громадян, які відходять у потойбічне, так і не дочекавшись спра­ведливості в пенсійному забезпеченні!

Наприкінці виступу я хочу зробити офіційне звернення до керівництва парламенту, що безпосередньо не стосується теми парламентських слухань, але стосується моїх прав та прав моєї сестри Марії. Я передаю звернення Голові Верховної Ради України і лише зазначу, про що в ньому йдеться.

Отже, зважаючи на те, що народний депутат України Симо­ненко Петро Миколайович досі не виконав рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 січня 2010 року, яке набрало за­конної сили 26 січня 2010 року (копія рішення суду, копії виконав­чих листів та копія постанови про відкриття виконавчого прова­дження додаються) і в якому, зокрема, зазначено:

“Визнати інформацію, поширену 30 травня 2007 року на пле­нарному засіданні Верховної Ради України Симоненком Петром Миколайовичем про одержання Романом Шухевичем двох “Заліз­них хрестів” з рук Гітлера такою, що є недостовірною, принижує честь і гідність дітей Романа Шухевича, Шухевича Юрія-Богдана Романовича, Трильовської Марії-Софії Романівни.

Зобов’язати Симоненка Петра Миколайовича на найближ­чому з моменту набрання законної сили рішення суду пленарному засіданні Верховної Ради України спростувати поширену ним недостовірну інформацію про Романа Шухевича”.

Зважаючи на вищезазначене, прошу Голову Верховної Ради України взяти до уваги це рішення суду та не надавати права виступу на пленарних засіданнях Верховної Ради України народ­ному депутату України Симоненкові Петру Миколайовичу, допоки він не виконає рішення суду, яке ухвалене іменем України і від­повідно до статті 124 Конституції України є обов’язковим до виконання на всій території України.

Слава Україні!