ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

 

ШЛЯХИ РЕФОРМУВАННЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

ТА МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ

 

Сесійний зал Верховної Ради України

20 травня 2009 року, 15 година

 

Веде засідання Голова Верховної Ради України

ЛИТВИН В.М.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Добрий день, шановні учасники парламент­ських слухань — шановні медичні працівники, науковці, представ­ники громадськості, а також представники засобів масової інформації, які мають донести до всього українського загалу проблему, яку ми будемо сьогодні обговорювати! Я на цьому особливо акцентую увагу з огляду на те, що ця тема не є такою, що призначена винятково для спеціалістів. Вона має стати пред­метом загальнодержавної, загальноукраїнської розмови. І для цього нам потрібна не констатація фактів складного, драматич­ного стану справ у цій сфері, а осмислення, чому це відбувається, і не змагання у статистиці, хто назве влучніші, більш вражаючі цифри, а вихід на системний підхід, осмислений підхід до того, що потрібно робити.

Переконаний, що ця проблема має стати для нас національ­ною ідеєю. Сьогодні у нас відбувається змагання, хто придумає таку формулу, щоб усі мобілізувалися, вишикувалися і почали будувати світле майбутнє. Я переконаний, що треба не шукати формулювання, а визначитися, що національною ідеєю для нас має стати проблема збереження українського народу. Збережен­ня від фізичного вимирання, від моральної деградації, а подекуди дебілізації, збереження українського народу в тому сенсі, що нас мають поважати, і ми маємо поважати насамперед себе. Оце, на мою думку, та формула, якої нам важливо дотримуватися з огляду на те, що ключовий припис Конституції, що людина, її життя і здоров’я є найвищою соціальною цінністю держави, є абсолютно занедбаним.

Цілком зрозуміло, що нам треба розглядати це питання, і це також моя позиція, розуміючи загальні процеси, що відбуваються у світі. Розуміючи умови, в яких ми живемо і в яких доведеться жити нам і нашим дітям. Цілком очевидно, що планета Земля може витримати людство лише завдячуючи інноваціям і техноло­гіям, тому треба усвідомлювати, як ці інновації і технології позна­чаються на самопочутті людей, на середовищі нашого існування.

Я переконаний, що сьогодні ми маємо говорити про те, що світ переживає загальноцивілізаційну кризу, вичерпаний потенціал розвитку світу на базі тих уявлень і можливостей, які на сьогодні існують. Цілком очевидно, що нині світ стоїть перед необхідністю перейти в нову якість, у тому числі нову якість життя людини. І я вам скажу як громадянин, як людина: часто-густо я дивуюся безглуздості поведінки української влади. Відношу це насамперед на свою адресу. Коли їдеш і читаєш такі гарні гасла, вивішені за  державний кошт: “Кохаймося”, “Дякуємо за чисті узбіччя”, а ці узбіччя по коліна у смітті. А державні кошти витрачені, так? Відкати отримані.

І якщо ми закликаємо: “Кохаймося”, то, напевно, маємо осмислити проблему демографічну. Ми не вирішимо демогра­фічну проблему за рахунок заохочення народжуваності, позаяк сьогодні людина перебуває в нових умовах. Молоді люди стоять перед тим, що сім’ї будуть створювати значно пізніше, після 30 років, бо вони повинні до цього часу вчитися, утверджувати себе в цьому житті. Тому коли ми говоримо про демографічну проблему і лякаємо тим, що ми мало живемо і швидко вмираємо, то, очевидно, проблема з проблем — подовжити тривалість життя людей в Україні. І, мабуть, саме на це ми маємо спрямовувати свою енергію.

Разом з тим вважаю за необхідне наголосити, що сьогодні медична галузь, система охорони здоров’я перебуває в занедба­ному стані, незважаючи на всі гучні пропозиції щодо здійснення реформ. На моє глибоке переконання, ми проголошуємо рефор­ми тоді, коли не знаємо, що робити і не хочемо нічого робити. Цілком очевидне і зобов’язання влади, насамперед Верховної Ради України і Кабінету Міністрів, — це частка фінансування, ниж­че якої ми не можемо опускатися, інакше буде повністю дегра­дована система охорони здоров’я.

Натомість я хотів би сказати, що й медичні працівники, і  практикуючі лікарі, і наукове середовище притерпілися до умов, в яких вони живуть, і не є такими реактивними і консолідованими, як, скажімо, педагоги, не кажучи вже про інші сфери. Можливо, через те ми й не можемо вийти на нормальний, цивілізований шлях розвитку.

Водночас давайте звернемо увагу на те, скільки в нас є  документів, концепцій, рішень з приводу реформування медич­ної галузі і на перспективу, і на 2020 року, і далі, але біда україн­ська (і це ми добре побачимо, мабуть, на прикладі сьогоднішніх слухань), що в нас рішення приймаються на рішення, які не виконуються.

Можу вам навести простий приклад. Тільки цього тижня Верховна Рада України має розглянути більш як 100 проектів законодавчих актів, а готових є вже більше 500. Разом з тим ми приймаємо рішення, розуміючи, що попередні далеко не завжди виконуються, і в частині, скажімо, фінансування медичної сфери, і парламентські слухання гарні проводимо, і правильні, комплексні виробляємо рекомендації. Бракує у нас одного — контролю та практичної організації виконання прийнятих рішень.

Тому, забігаючи наперед, я дуже просив би і сподіваюся, вірю і розраховую, що комітет забезпечить предметний контроль за виконанням рекомендацій, які ми з вами узгодимо і які ми приймемо у вигляді акта Верховної Ради України.

І ще одна складова наших сьогоднішніх парламентських слухань — тема медичного страхування. Я переконаний, що ми тут, з огляду на десятки вже актів, які пропонується розглянути, повинні поставити в центр уваги людину, її проблеми та інтереси, а не інтереси певних груп чи певних осіб при прийнятті того чи того законодавчого акта. Я маю на увазі лобізм в українському вимірі. А ви знаєте, що таке лобізм в українському вимірі: коли місця людині в справах держави практично не залишається. Сьогодні на парламентських слуханнях присутні авторитетні вчені, практики, які, я переконаний, є колективним розумом і які допо­можуть нам чітко окреслити і ситуацію, і завдання, які нам нале­жить вирішувати. Тому я вітаю вас у Верховній Раді України і розраховую на нашу плідну роботу.

Разом з тим нам треба визначити регламент. О 18 годині ми повинні завершити парламентські слухання, оскільки о 18 годині припиняється пряма трансляція нашого засідання. А тоді вже буде не цікаво, принаймні депутатам. Тому пропонується такий регла­мент: для доповіді міністру — до 20 хвилин (запитання до доповідача прохання подавати в письмовому вигляді), так само і  щодо співдоповіді голови нашого профільного комітету Тетяни Дмитрівни Бахтеєвої, виступаючим пропонується до 5 хвилин. І я просив би, шановні колеги, враховувати ту обставину, що авто­матично вимикається мікрофон. Завершити нашу роботу потрібно о 18 годині. Немає застережень щодо такого порядку організації нашої роботи? Тоді переходимо до практичної реалізації завдань, визначених на парламентські слухання.

Запрошую до доповіді міністра охорони здоров’я Василя Михайловича Князевича.

 

КНЯЗЕВИЧ В.М., міністр охорони здоров’я України. Добрий день, шановний Володимире Михайловичу, шановні народні депутати, високоповажні учасники парламентських слухань! Учора я вночі повернувся з 62-ї сесії Генеральної асамблеї Всесвітньої організації охорони здоров’я, де в присутності Генерального секретаря ООН пана Гі Муна відбувалися слухання. На сесії були присутні також 193 міністри охорони здоров’я. Було порушено два основні питання: як забезпечити доступність охорони здоров’я в умовах фінансової кризи, що охоплює все-таки весь світ, і друге питання — пандемія грипу. Сьогодні я спробую коротко доповісти про своє бачення, як нам виходити з цієї ситуації.

Я дуже вдячний, Володимире Михайловичу, за ваше вступне слово, що охорону здоров’я ви визначили як національний пріоритет. Головною метою соціального розвитку в кожній державі є збереження здоров’я людини, запобігання розвитку хвороб та інвалідності, оскільки в системі людських цінностей здоров’я має особливе значення: коли його втрачають або здоров’я значно погіршується, все інше втрачає сенс.

Здоров’я громадян значною мірою впливає на процеси та результати економічного, соціального, культурного життя країни. Учора міністр економіки Швейцарії сказав, що охорона здоров’я — це основна галузь економіки будь-якої країни. У світі здоров’я людини визначають настільки важливим, що показник здоров’я стоїть першим в індексі людського розвитку, універсального визначення рівня суспільного розвитку будь-якої країни. У преам­булі статуту ВООЗ зазначається: здоров’я — це стан повного фізичного, духовного, соціального благополуччя, а не лише від­сутність хвороб або фізичних вад.

Шановні народні депутати! Шановні учасники парламент­ських слухань! Чи можу я як міністр, як член уряду, людина, відповідальна за стан здоров’я в нашій державі, сказати, що воно задовільне? Так само і ви можете сказати: стан здоров’я насе­лення України залишається незадовільним, про що свідчать наші демографічні показники.

За останні два роки показники смертності населення змен­шилися, але все ще залишаються високими. При цьому показник народжуваності населення порівняно з 2007 роком збільшився з 10,2 до 11 на 1000 населення. На таблиці ви можете побачити, що за чотири роки більше померло, ніж народилося, на 250 тисяч. Це для нас трагічно, ми йдемо до демографічного зриву.

Залишається незмінною структура причин смерті: хвороби системи кровообігу, новоутворення, зовнішні причини смерті, хвороби органів травлення, хвороби дихання. Внаслідок значного збільшення кількості факторів ризику захворювань, поширення тютюнокуріння, вживання алкоголю і наркотиків насамперед серед молодого покоління залишається високим рівень захворюваності населення. Хочу зазначити, що детальніша інформація, що харак­теризує стан здоров’я населення, та відповідні показники наве­дені в аналітичних матеріалах, які ви отримали.

Підкреслю тільки, що стан здоров’я нашого населення характеризують такі вкрай негативні показники: різке вираження феномена чоловічої надсмертності, коли смертність чоловіків у  середній віковій категорії 25–44 роки майже в 4 рази переви­щує смертність жінок аналогічного віку; низька очікувана трива­лість життя, в результаті чого розрив із середньоєвропейськими показниками становить більш як 6, а з показниками країн Євро­пейського Союзу — більше 10 років; найвищий у Європі рівень природного спаду населення, що швидкими темпами веде до депопуляції.

Демографічне навантаження на осіб працездатного віку є  вкрай несприятливим, надто в сільській місцевості, де цей показник майже в 1,5 разу вищий, ніж у містах.

Останніми роками досягнуті певні позитивні зрушення у зміні показників народжуваності, смертності немовлят, материнської смертності. Все-таки материнська смертність і смертність немов­лят є показником якості і доступності медичної допомоги. На пре­великий жаль, треба констатувати, що ці зрушення не можуть компенсувати демографічну кризу в країні.

Чи задовольняє нас система медичної допомоги? Ні нас, ні   наше населення, ні наших пацієнтів на сьогодні вона не задовольняє. Доведена до краю розбалансованість усіх позицій змусила нас вкотре порушити питання реорганізації чи раціональ­ного використання ресурсів і реформи існуючої системи.

Шановні народні депутати! Шановні учасники парламент­ських слухань! Система охорони здоров’я в Україні — це комп­лексна галузь, що має ґрунтуватися на принципах ефективної взаємодії багатьох центральних органів влади на рівні міністерств охорони здоров’я, фінансів, економіки, праці і соціальної полі­тики,  освіти і науки, з питань надзвичайних ситуацій та інших міністерств і відомств, яким підпорядковуються на сьогодні більш як 245 медичних закладів. Загалом у нас 2782 заклади. Майже 7 відсотків зведеного бюджету виділяється на охорону здоров’я у 2009 році порівняно з 11,4 відсотка, які подає Міністерство охо­рони здоров’я. Відповідно ефективна діяльність галузі неможлива без належної взаємодії центральної влади та органів місцевого самоврядування, на рівні яких питома вага видатків зведеного бюджету на охорону здоров’я становить 81,6.

Крім того, відповідно до Конституції України та Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” повноправними власниками більшості закладів охорони здоров’я первинного та вторинного рівня, до яких, зокрема, належать дільничні лікарні, амбулаторії, районні, міські лікарні, а також закладів третинного рівня, до яких належать обласні лікарні та інші заклади обласного підпорядкування, є відповідні місцеві ради. Тому здійснювати ефективну реформу системи охорони здоров’я не можливо без єдиної політичної волі та розуміння мети і шляхів реформування як органів центральної законодавчої і виконавчої влади, так і орга­нів місцевого самоврядування. Без цього навіть значне збільшен­ня державного фінансування галузі — майже в 5 разів лише з  2001 року — не сприяло істотним якісним змінам у медичному забезпеченні населення.

Міжнародний досвід свідчить про те, що збільшення фінансування системи охорони здоров’я без її структурних змін не приведе до автоматичного якісного поліпшення системи. В  умовах фінансово-економічної кризи пріоритетним має стати питання забезпечення якості та доступності медичної допомоги для населення. Ця ситуація вимагає від нас підвищення ефек­тивності та раціонального використання не тільки наявних коштів, а всіх наявних ресурсів системи, насамперед кадрових і  матеріально-технічних.

Мінімальна потреба галузі для забезпечення якісної медичної допомоги становить більш як 56 мільярдів гривень. На  2009 рік у Державному бюджеті України враховано видатки на охорону здоров’я в сумі 33,4 мільярда, що приблизно на 1 мільярд 300 мільйонів більше порівняно з минулим роком. Видатки на охорону здоров’я на душу населення в 2009 році становитимуть за рахунок загального фонду 646,1 гривні, що на 24,1 гривні більше, ніж минулого року.

Виявляються суттєві системні недоліки в галузі, зумовлені, зокрема, положеннями чинного законодавства. Серед таких недо­ліків — недостатність фінансування галузі, відсутність інвестицій у  матеріально-технічну базу. На сьогодні маємо низький рівень заробітної плати медиків, відсутність вертикалі управління, відсут­ність чіткого розмежування первинного, вторинного і третинного рівнів медико-санітарної допомоги. Спостерігаємо низький рівень надання первинної медико-санітарної допомоги, надто в сільській місцевості, та відсутність чіткої системи направлень з первинного на інші рівні медичної допомоги.

Водночас результати інвентаризації мережі закладів охоро­ни здоров’я, яка ще проводиться Кабінетом Міністрів України цьо­го року, свідчать про вкрай фрагментоване, а відтак неефективне використання наявних ресурсів системи охорони здоров’я.

Спостерігається надмірна тривалість госпіталізації та над­звичайно висока частка необґрунтованої госпіталізації (67 відсот­ків), при тому що вартість медичної допомоги, що надається у  стаціонарах, у декілька разів перевищує вартість якісного лікування пацієнта вдома або амбулаторно.

Треба сказати про низький рівень надання вторинної медико-санітарної допомоги, коли населення змушене частково або повністю оплачувати необхідні ліки при загальнодержавному декларуванні безоплатної медичної допомоги.

Наступне — розпорошеність та неефективне використання ресурсів другого рівня медичної допомоги, існування декількох паралельних систем, підпорядкованих різним міністерствам та відомствам. В Україні більше 630 лікарень, які мають до 25 ліжок. Ці лікарні об’єктивно не спроможні надавати повноцінну допомогу населенню. У наш високотехнологічний час ми розуміємо, що лікарня повинна бути безпечною для пацієнта. На сьогодні недо­статньо використовуються наукові потужності медичних навчаль­них закладів, які мають постійно залучатися до надання високо спеціалізованої медичної допомоги населенню.

Аналізуючи основні причини, що гальмують розвиток системи медичної допомоги, слід виділити такі.

Частиною третьою статті 49 Конституції визначено, що існу­юча мережа державних і комунальних закладів охорони здоров’я не може бути скорочена. Слід сказати, що на сьогодні поки що не досягнуто єдиної точки зору народних депутатів України щодо необхідності внесення змін до цієї статті. Це означає, що будь-які подальші реформи системи охорони здоров’я мають відбуватися з повним додержанням її вимог. Крім того, існує надмірна де­централізація управління, фрагментація фінансових та майнових ресурсів системи медичної допомоги, що зумовлено особливо­стями Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” та Бюджетного кодексу.

Сьогодні перед Міністерством охорони здоров’я стоїть складне завдання оптимізації використання майна, що не пере­буває в державній власності. Досягти успіху в цій роботі можна лише за умови координації та ефективної співпраці всіх рівнів влади та органів місцевого самоврядування. Водночас ми стикаємося з недостатнім розумінням визначених законодавством можливостей, ролі та повноважень органів місцевого самовря­дування, які є повноправними власниками переважної більшості медичних закладів, ми бачимо, що немає розуміння необхідності подальшого вдосконалення медичної допомоги. Через те на місцях формується політика вичікування замість активної участі у вдосконаленні системи.

Усе це свідчить про необхідність розроблення і здійснення системної реформи в галузі охорони здоров’я, яка повинна виконуватися на всіх рівнях влади. Слід зазначити, що в європей­ських країнах реформи в галузі охорони здоров’я проводяться періодично. Такий підхід сприяє наданню якісної медичної допо­моги, підвищенню кваліфікації фахівців та розвитку системи охорони здоров’я.

Міністерство залучило провідних фахівців України, врахувало кращий міжнародний досвід при розробленні Плану заходів що­до  подальшого розвитку системи медичної допомоги в Україні в  умовах фінансово-економічної кризи. Ви отримали цей доку­мент. Ми зараз розглядаємо його на рівні міністерств і будемо вносити на розгляд уряду. Це фактично комплексна програма структурного впорядкування системи на всіх її рівнях, якою перед­бачаються чітке розмежування та оптимізація функціонування пер­винного та вторинного рівнів медичної допомоги, а також вдоско­налення високо спеціалізованої медичної допомоги. Програма сприятиме підвищенню ефективності та якості надання швидкої невідкладної допомоги, підвищенню ефективності використання майнових, фінансових, кадрових та інших ресурсів, залучених до системи надання медичної допомоги. Передбачено також запро­вадження нових методів управління та нових підходів до оплати видатків на гарантовані державою безоплатні медичні послуги.

Реформуючи систему охорони здоров’я, треба пам’ятати, що головною метою цього процесу є підвищення якості та доступності медичної допомоги. Тому ми розробляємо і будемо запроваджувати систему моніторингу та оцінки якості послуг в си­стемі охорони здоров’я. Для забезпечення підтримки реформи суспільством громадянам, заради яких функціонує галузь охорони здоров’я, обов’язково треба підвищити рівень громадської обізна­ності. Без політики, без інформаційної атаки, ми не зможемо здійснити те, що плануємо.

Першим кроком реформи є утворення на рівні міст і районів центрів первинної медичної допомоги з повним адміністративно-фінансовим і функціональним відмежуванням їх діяльності від ро­боти медичних установ вторинного рівня. Вдосконалення системи первинної медико-санітарної допомоги та її розвиток на засадах сімейної медицини передбачає насамперед забезпечення доступу населення не тільки міст, а й сіл та селищ до кваліфікованої сучасної медичної допомоги, а також концентрацію уваги на захо­дах профілактики хвороб на рівні сімейного лікаря. Планується, що кожні 1200–2000 осіб обслуговуватиме один сімейний лікар.

У дискусії з одним народним депутатом, коли йшлося про те, щоб не закривати дільничну лікарню, я запитав, чи він коли-небудь лікувався в тій дільничній лікарні, чи, може, збирається там полікуватися. Медицина повинна бути одного стандарту, одного рівня і відповідно досягати результату.

Розвиток сімейної медицини в країнах Західної та Східної Європи свідчить, що сімейний лікар, який є першим пунктом кон­такту з громадянами, є ефективною ланкою профілактики хроніч­них захворювань, які нині превалюють в динаміці захворювань населення і в країнах Європи, і в Україні.

Існуюча система державних трансфертів до рівня села, селища і міста через розпорошення ресурсів не дає можливості забезпечити якісну медичну допомогу на всіх рівнях. Тому необ­хідно здійснити консолідацію коштів, що виділяються на первинну допомогу, на рівні районних бюджетів та бюджетів міст обласного підпорядкування. Крім того, треба збільшити обсяг фінансування первинної допомоги порівняно з обсягом фінансування вторинної допомоги з урахуванням реальних потреб населення. Для цього необхідно внести відповідні зміни до Бюджетного кодексу. Водно­час, внісши відповідні зміни до статей 88, 89, 90, 93 Бюджетного кодексу, ми зможемо значно підвищити ефективність використан­ня наявних бюджетних коштів та піднести якість послуг первинної допомоги навіть без збільшення обсягу фінансування. Необхідно також внести зміни до функціональної класифікації видатків бю­джету щодо розмежування функцій з надання первинної та вто­ринної медичної допомоги.

Крім вирішення вищезазначених проблем щодо впоряд­кування бюджетного законодавства, вдосконалення первинної медичної допомоги вимагає подальшого розвитку всіх дозволених законодавством організаційно-правових форм діяльності лікарів загальної практики, створення принципово нового для України типу медичних закладів, такого як центр первинної медичної допомоги, запровадження нових механізмів фінансування сімей­них лікарів. Це вимагає від держави термінових дій, бо на сьогодні ми маємо 7772 сімейних лікаря при загальній потребі більше як 25 тисяч. Міністерство охорони здоров’я активно працює над цією проблемою.

Реформування, оптимізація мережі закладів вторинного і  третинного рівня вимагає узгоджених дій центральних органів влади і органів місцевого самоврядування. Стаття 49 Конституції забороняє нам скорочувати мережу існуючих закладів. Однак не­обхідно визнати, що якісна медична допомога не може надава­тися в маленьких лікарнях, як я вже казав, на 25–40 ліжок. Такі лікарні не можуть бути оснащені технологічним і вартісним облад­нанням в жодній країні. Тому у світі спостерігається однозначна тенденція до концентрації нових технологій у лікарнях.

Сьогодні назріла необхідність вдосконалити класифікацію лікарень згідно з підходом, підтвердженим кращими міжнарод­ними практиками. Тобто потрібно забезпечити функціональну диференціацію лікарень, що надають медичну допомогу в гострих випадках, та лікарень, призначених на надання тривалої реабілі­таційної медико-соціальної допомоги. Частину лікарень треба буде реорганізувати в лікарні соціального і сестринського догля­ду, реабілітаційні центри, денні стаціонари, хоспіси тощо.

Для поліпшення якості підготовки медичних кадрів та підви­щення ефективності наукових досліджень, а також з метою забез­печення надання високо спеціалізованої допомоги ми плануємо створення університетських лікарень на базі обласних лікарень і медичних університетів.

В умовах фінансово-економічної кризи ми велику увагу приділяємо вдосконаленню і поліпшенню швидкої невідкладної допомоги: 10 хвилин у місті і 20 хвилин у сільській місцевості на  прибуття бригади швидкої допомоги мають бути гарантовані кожному з нас.

Тепер щодо проблеми запровадження медичного страху­вання. Розвиток інституту соціального медичного страхування справді має розглядатися як одна з перспективних, невід’ємних складових комплексної програми розвитку системи охорони здоров’я. Однак, на жаль, із запровадженням лише цього одного інструмента проблеми галузі не вирішаться.

Принциповими особливостями обов’язкового медичного страхування є узгодження обсягів державних гарантій щодо на­дання медичної допомоги з фінансовими ресурсами системи. Перед нами стоїть надзвичайно складне і надзвичайно важливе завдання щодо розроблення та затвердження обсягу державних гарантій надання громадянам України безоплатної медичної допо­моги, який буде переглядатися щорічно одночасно з прийняттям закону про Державний бюджет України з урахуванням обсягу видатків на охорону здоров’я. Упорядкування надання платних послуг, що не входять до гарантованого державного обсягу безо­платних медичних послуг, є одним з найболючіших питань систе­ми охорони здоров’я. Необхідність додержання положень статті 49 Конституції України вимагає від нас забезпечення оптимізації та прозорості механізмів часткової та повної прямої оплати витрат.

На сьогодні в державі є декілька підходів до запровадження системи обов’язкового медичного страхування: з можливим за­лученням страхових компаній, шляхом об’єднання соціального медичного та загальнообов’язкового медичного державного стра­хування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, запро­вадження медичного страхування як окремого виду соціального страхування.

Вважаю, що в сучасних умовах найбільш прийнятною для України є централізована модель з окремим фондом. Що особ­ливо важливо для кризового і післякризового періодів — доцільно передбачити утворення фонду медичного страхування як держав­ної установи, положення про який затверджується Кабінетом Міністрів України.

Шановні народні депутати! Шановні учасники парламент­ських слухань! У своєму виступі я торкнувся тільки окремих положень, які дають змогу окреслити пріоритетні напрями подаль­шого розвитку системи охорони здоров’я. Вдалою ця робота може бути тільки за умови об’єднання зусиль і медичної громад­ськості, і всіх гілок влади, насамперед законодавчої і виконавчої, на всіх рівнях. Сподіваюся на ваше розуміння і підтримку.

Цілком правильно сказав Голова Верховної Ради, що тема поліпшення доступності і якості надання медичної допомоги, про­довження тривалості життя кожного громадянина нашої держави може стати національною ідеєю, і ми готові її просувати.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам також. Тут є, Василю Михайловичу, декілька письмових запитань. Будь ласка, можете відповідати одразу, якщо готові.

 

КНЯЗЕВИЧ В.М. “Шановний пане міністре, чи вважаєте ви можливим при запровадженні обов’язкового медичного страху­вання внесення страхових внесків за дітей коштом держави з часу вступу в дію закону про загальнообов’язкове медичне страхування?”

Так, мається на увазі за рахунок бюджету, держави. Звичайно, що так. Я вам скажу, що ті моделі, які ми розглядали, у  тому числі й протягом останніх двох днів, передбачають, що держава бере на себе більше й більше, громадська охорона здо­ров’я бере на себе більше повноважень. Ми все намагалися піти в інший бік, але тенденції у світі змінили напрям.

“Усім зрозуміло, що дієва реформа охорони здоров’я без реформи кадрової політики є неможливою. У засобах масової інформації часто лунають звинувачення на адресу лікарів щодо їх халатного, недбалого ставлення до хворих, низького рівня профе­сійної підготовки. Водночас нам відомо, що за кордоном кожен лікар несе відповідальність у межах наданих йому повноважень, закріплених у спеціальній ліцензії. Що з цього приводу передба­чає ваша реформа?”

До кадрового питання ми підходимо дуже серйозно. Створюється інститут резидентури, і ліцензія на професійну діяль­ність — це наше майбутнє. Хто цей лікар, хто рекомендував його, хто випустив у світ? Такий підхід буде впроваджуватися, почи­наючи з вузьких спеціальностей, але з часом все це розвивати­меться, і ми будемо працювати в цивілізованому правовому полі.

“Чи переведуть відомчі спеціалізовані медичні заклади у  підпорядкування МОЗ за вашої каденції?”

Наша каденція сьогодні є, завтра немає. Не в тому справа. Справа в тому, що відповідно до запропонованої нами моделі по  всій території України кожен з нас повинен мати свого сімей­ного лікаря, хоч в якій системі, в якій галузі він працює. Це найважливіше.

Далі. Ми провели інвентаризацію і тепер можемо сказати, де в нас надлишок. У нас, виявляється, і в Збройних Силах 1,5 мільйона служать, і ще багато є перекосів. Тому ми визначи­мося і запропонуємо шлях поступового реформування. Усі інсти­туції, усі заклади повинні працювати на людей і використовува­тися ефективно і правильно. А яке підпорядкування — немає значення. Ми випишемо такі умови, що всі будуть працювати в  одному правовому полі.

“Значна частина населення України проживає в сільській місцевості. Яке бачення змін у системі надання медичної допо­моги сільському населенню, як планується зацікавити медиків працювати на селі?”

Криза, на превеликий жаль, завадила нам підняти життєвий рівень. Ви пам’ятаєте, коли я став міністром, ми ознайомилися, як живе світ, як працює сьогодні лікар у Європі, в Росії чи Білорусі. Там лікар, особливо первинної ланки, отримує достойну зар­платню, приблизно 800 доларів. На сьогодні це вже інший лікар, особливо сімейний і той, який поїде в село. Молода людина повинна мати відповідні гарантії. Ми підготували (тут присутній заступник міністра фінансів) і погодили практично з усіма міні­стерствами наказ про підвищення вдвічі заробітної платні, але, на превеликий жаль, криза на дала нам можливості здійснити цей проект.

Тому відзначимо такі тези. Сімейний лікар на селі має обслуговувати приблизно 1,5 тисячі населення по регіону. Пункт швидкої допомоги має бути в таких межах доступу, щоб за 15–20 хвилин лікарі могли прибути і надати допомогу. Має бути система направлень до районної лікарні, обласної тощо.

Щодо зацікавленості будемо працювати. Ми готуємо програму по первенції і хочемо провести її як закон (думаю, нас підтримає Голова Верховної Ради), і вже в законі вказати подушний підхід до формування заробітної плати, тоді як у лікар­нях загальний бюджет.

“До нас як до народних депутатів надходять численні звернення від громадян України з проханням допомогти у про­веденні дорогого лікування за кордоном. Найбільша частина звернень — прохання батьків дітей, які потребують трансплантації кісткового мозку. Чи запропоноване вами створення універси­тетських клінік розв’яже проблему надання медичної допомоги цим дітям? І що таке університетські клініки по-українськи?”

Так, у нас завжди виходить по-іншому.

Перше. Відколи я обійняв посаду міністра, практично з пер­ших днів ми працюємо з урядом Німеччини над створенням центрів, де проводилося б відповідне лікування. Хоча в нас ство­рено, зокрема, на базі лікарні “Охматдит” Київський центр транс­плантації. Але треба сертифікувати лабораторії, щоб мати можливість пересаджувати стовбурові клітини не тільки свого донора, а й алогенних. У медиків є такі поняття: автологічний і  алогенний. Тож цього року ми створюємо в лікарні “Охматдит” лабораторію і зможемо створити банк даних. Думаю, що ми всі тоді підемо здати кров, для того щоб створити в Україні такий банк і увійти в Європейський банк даних. А це дасть нам можли­вість не платити по 200–300 тисяч за пересадку кісткового мозку, а проводити такі операції тут. Я запрошую вас усіх і Голову Вер­ховної Ради бути присутніми на відкритті центру в цьому році.

“Чи задекларовано вами створення університетських клінік?”

Щодо цього багато зроблено. Ведеться робота, я щотижня контролюю це питання.

І ще одне запитання стосовно університетських клінік. Так сталося, що підготовка кадрів у наших університетах якось відір­вана від роботи в лікарнях. Та ми всі вже поїздили, подивилися, що таке університетська клініка в європейському варіанті.

Ми пропонуємо об’єднання наших університетів (це ми зробимо прийняттям відповідних рішень) з обласними закладами, які працюють на території. Тобто з часом мають постати такі комплекси, де головним буде лікування, потім навчання кадрів і  наука. Наука також, на превеликий жаль, у нас відстає. Це питання зачіпає дуже багато людських моментів, але є програ­ма, і ми активно працюємо. Ми беремо за приклад досвід Австрії і  Німеччини, особливо Німеччини, коли об’єднувалися, як ми всі пам’ятаємо, НДР і ФРН. Там були цікаві моменти, ми працюємо, зараз туди виїхала група фахівців.

“У 2005 році Міністерством охорони здоров’я України та Міністерством оборони США підписана угода про співробітництво в галузі запобігання поширенню технологій патологенів та знань, які можуть бути використані для розробки біологічної зброї. Чому саме МОЗ з української сторони підписував угоду, а не Міністер­ство оборони? І яке відношення МОЗ має до біологічної зброї? Чи не створить реалізація проекту додаткових ризиків для насе­лення в тих містах, де будуть розташовані такі лабораторії? Зокрема йдеться і про центральну референс-лабораторію в  Києві”.

Процес почався у 2000 році, після того, як, пам’ятаєте, до Сполучених Штатів надсилали сибірку в конвертах. Тоді вони запропонували (я з історії знаю) підписати таку угоду, оцінивши стан наших лабораторій санітарно-епідемічної служби, наше фі­нансування, а також наше ставлення до них. Кожна лабораторія в кожному обласному центрі мала тоді ті чи ті віруси для роботи. Процес міг бути неконтрольованим, і нам запропонували таку допомогу.

Чому угоду підписали Міністерство оборони США та Міні­стерство охорони здоров’я України? Тому що головний санітарний лікар у Сполучених Штатах працює у штаті Міністерства оборони. Тоді як у нашому Міноборони такої санітарної служби немає, зате є в Міністерстві охорони здоров’я. Тому уряд доручив нам підпи­сати, і міністерство виконує цю угоду.

Відбувається дискусія щодо розміщення лабораторії в Києві. Ми розглядаємо питання, де краще розмістити цю референс-лабораторію. Але перед нами виступали всі міністри щодо грипу. Першою була Мексика, потім Сполучені Штати, потім Канада, і  пішов поширюватися. На сьогодні хвороба не знає кордонів. І  країни допомагають одна одній. Тому штам був переданий тим країнам, які можуть швидше зробити вакцину проти цього грипу. І  мені дуже шкода, що ми не скористалися нашою співпрацею для розв’язання такої проблеми, і Україна не захистила себе в  цьому питанні. Тож питання розглядається. Працює серйозна урядова комісія, до якої входить головний санітарний лікар, і ми всі включаємося в роботу. Я думаю, що все нормально буде.

“Чи плануєте запровадити систему відшкодування (реімбур­сацію) споживання лікарських засобів?”

Це було б для нас найбільшим досягненням. Було б знято дуже багато питань, зокрема, контроль за ліками, стандарт лікування, поліпрагмазія відпала б. Ми нашою реформою дещо передбачаємо. Скажімо, сімейний лікар виписує рецепт на ліки, і  це частково компенсуватиме витрати. З іншого боку, без на­правлення сімейного лікаря потрапити у стаціонар дуже складно, тобто можна, але тоді вже виникають питання економічні. Реімбурсація при страхуванні як форма відшкодування витрат однозначно буде запроваджена. А наразі будемо йти шляхом компенсації поступово. Треба щось робити, бо ціни на ліки геть вийшли з-під контролю і так підскочили, що, незважаючи на урядові рішення, ліки стають недоступними для населення.

“Якими ви бачите зміни, які необхідні в системі підготовки висококваліфікованих кадрів у системі охорони здоров’я?”

Перше. Якщо в нас не будуть зверху донизу управлінці розмовляти однією мовою, ми ніколи не зробимо того, що намітили. Тому створена асоціація головних лікарів, створюється інститут менеджменту. Усі керівники лікувальних установ пройдуть навчання і отримають ліцензію. Якщо отримав — працюватимеш, не отримав — треба боротися за інше місце. З іншого боку, на жаль, у системі державного управління люди також не завжди опиняються на тому рівні, де вони можуть і готові працювати. Тому я ще раз кажу, що ми хочемо провести серйозні системні реформи, а вони потребують знання і чіткого розуміння, що ми хочемо.

Я найбільше зараз переймаюся тим, щоб управлінці були готові до цього. Ми їх будемо навчати, і будуть програми, тільки вся держава повинна працювати в одному режимі. У мене є така мрія, щоб незалежно від того, де людина потрапить до лікарні — чи десь у Луганській області, чи на Львівщині, вона змогла отримати однакові умови, однакове амбулаторне обстеження, однаково їй нададуть допомогу. Хоч де б ти був, до тебе приїхали (не дай Боже, щось трапилося) медичні працівники в однаковій формі і з однаковими діями. Тоді ми будемо цивілізованою держа­вою і будемо говорити про те, що ми в Європі. Є така мрія, і ми для цього щось робимо.

“Що планується зробити для оптимізації, поліпшення роботи мережі закладів екстреної медичної допомоги на першому і  другому рівнях?”

Я скажу, що і в контексті підготовки до “Євро-2012”, і з огля­ду на те, що в нас якісь катаклізми на кожному кроці відбуваються, система екстреної медицини повинна працювати надзвичайно серйозно. І я хочу висловити вдячність дніпропет­ровцям, з якими нам довелося співпрацювати, працювали і вночі… Спрацювали чітко. Поки що ми вчимося, але вже виходимо на чітку державну систему. Це дуже добре, але нам треба почати з  самого першого випадку. В Україні у 70 відсотках люди гинуть на місці аварії. У Європі 30 відсотків гине на місці аварії, а 70 від­сотків довозять і надають допомогу. Своєчасність, правильна під­готовка… Крім того, на місці аварії має бути міліціонер, навчений правильно надавати першу допомогу, адже він перший там опиня­ється, тож він повинен надати необхідну допомогу, доки приїде бригада швидкої допомоги.

Ми вже почали, нам треба дуже багато міняти сніпів та норм. Ми перетворюємо у лікарнях, які надаватимуть ургентну хірургічну допомогу, приймальні покої в приймальні відділення невідкладної допомоги. Ви всі за кордоном десь побували, ви бачили, як там чекають, як зустрічають і як працюють. Усе відбу­вається на місці, не втрачається жодної хвилини для надання допомоги, все розписано. Цей алгоритм також є, і є відповідні доручення.

Це останнє запитання, я завершую і дякую. Я хочу всім побажати впевненості в тому, що ми можемо і знаємо. У цей непростий політичний час, який насувається, хочу запропонувати всім політикам, які претендують на загальнонаціональну роль, долучитися до створення такої системи охорони здоров’я, яка відповідатиме нормальним світовим стандартам. І в цьому одному випадку, вважаю, потрібно підтримувати політиків. Для цього потрібно років п’ять стабільної чіткої роботи.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Василю Михайловичу. На решту запитань, я думаю, ви персонально дасте відповідь.

Запрошую до трибуни голову Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я Бахтеєву Тетяну Дмитрівну.

 

БАХТЕЄВА Т.Д., голова Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я (Партія регіонів). Уважаемый Владимир Михайлович! Уважаемые участники парламентских слушаний! Сегодня парламентские слушания продлятся всего три часа, но они очень важны для всей Украины. В течение этих трех часов мы  должны и открыто сказать гражданам Украины о состоянии здоровья отрасли и, самое главное, ответить на вопрос, каким образом ее нужно реформировать, чтобы население Украины перестало сокращаться почти на миллион ежегодно, чтобы мы смогли наконец остановить эпидемию ВИЧ/СПИД, туберкулеза, чтобы могли спасать людей от сердечно-сосудистых заболева­ний, сохранять здоровье наших детей. Это не первые парламент­ские слушания на подобную тему и, возможно, не последние. Но  именно сегодня я как инициатор их проведения надеюсь не просто услышать позицию народных депутатов, правительства, Академии медицинских наук и медицинской общественности, но и надеюсь, что будет принят ряд решений, которые в итоге отобразятся в конкретных законах, постановлениях и указах.

Ситуация, в последние годы сложившаяся в здравоохра­нении, более чем критическая. Наши граждане в среднем живут на 12–14 лет меньше, чем в европейских странах. Ежечасно уми­рает 86 человек, а рождается — 52. Каждые два часа умирает один ребенок в возрасте до года. Украина лидирует среди стран СНГ по заболеваемости туберкулезом, травматизму, сердечно-сосудистым заболеваниям. Это страшные факты, за ними стоят сотни тысяч человеческих трагедий. И мы, представители и вла­сти, и оппозиции, и коалиции, не имеем права на это дальше закрывать глаза.

Посмотрите на график. Это кривая численности населения Украины с 1991 года. Одного этого графика достаточно, чтобы понять: Украина скатывается в демографическую пропасть.

В 1999 году украинцев было 52 миллиона, а через десять лет — уже 46. За десять лет страна потеряла 6 миллионов чело­век, что сопоставимо с населением Дании, Чехии, Грузии, Молдовы. По прогнозу, еще через десять лет в Украине будет проживать 35 миллионов человек. А если такая динамика сохра­нится, то через 50 лет украинцев останется 20 миллионов, а  через 100 лет вообще не будет на карте мира.

В Европе за тот же период наблюдается совершенно противоположная тенденция: численность населения стран Евро­союза неуклонно растет, я уже не говорю о продолжительности и о качестве жизни в Европе и в Украине. Если в 1970 году жители Украины и стран Европы в среднем жили 70 лет, то на сегодняшний день разница в 14 лет, и она продолжает расти.

Уважаемые участники парламентских слушаний! О ката­строфическом состоянии украинского здравоохранения можно говорить бесконечно. Однако мы собрались сегодня не для этого, наша цель — найти выход. Для этого, прежде всего, необходимо разобраться в причинах критического состояния отрасли. По мое­му мнению, их несколько.

Во-первых, это отсутствие у высшего руководства страны понимания угрозы, которую несет в себе демографический кризис.

Во-вторых, это хроническое недофинансирование отрасли и  крайне неэффективное, нерациональное использование выде­ляемых бюджетных средств: около 80 процентов расходуется на  специализированную стационарную помощь, 15 процентов — на амбулаторную специализированную помощь и только 5 про­центов — на первичную медицинскую помощь. Должно быть, конечно, наоборот.

В третьих, это отсутствие в обществе идеи здоровья и со­знательного отношения граждан к необходимости его укрепления.

Но в основе всех обозначенных проблем лежит хроническое запаздывание с принятием стратегически важных решений, и, прежде всего, это касается реформы финансирования отрасли. Я не снимаю вины ни с кого — ни с народных депутатов, ни с  Министерства здравоохранения, ни с представителей науки, общественности, это наша общая вина: за 18 лет независимости мы не провели ни одной комплексной реформы в системе здравоохранения.

Мне могут возразить, что в Советском Союзе система здравоохранения успешно работала, и граждане были уверены, что им будет оказана качественная медицинская помощь. Но ведь Советского Союза уже нет, нет колбасы по 2 рубля 20 копеек и  хлеба по 16 копеек. И никто сегодня не требует таких цен, потому что страна живет в совершенно иных общественно-экономических реалиях.

В этих реалиях была пересмотрена политика государства и  в образовании, и в культуре, и в промышленной, и в тран­спортной сфере. Все отрасли уже давно трансформированы под новую рыночную экономику, и сегодня более или менее успешно развиваются. И только здравоохранение, оставшееся от Совет­ского Союза, продолжает существовать в Украине.

Я еще раз повторяю: люди, которые, прикрываясь Конститу­цией, говорят о незаконности медицинского страхования, уже много лет не были в государственных или даже коммунальных больницах. Они не видят, какое там материально-техническое оснащение, не знают, какое там оборудование, что есть в наших операционных.

Существующая система привела к тому, что 90 процентов всех расходов, выделяемых на медицину, идут на зарплату вра­чей и на коммунальные платежи и только 10 процентов остается собственно на лечение пациентов. При этом заработная плата у медицинских работников нищенская, самая низкая. Врач — это сегодня одна из самых низкооплачиваемых и наиболее непре­стижных профессий в Украине.

Одна из причин такого положения — отсутствие матери­альной мотивации медицинского работника к труду. На графике отчетливо видно, что заработная плата украинских врачей гра­ничит с нищенской, наши врачи зарабатывают меньше американ­ских коллег в 70 раз, меньше итальянских — в 30 раз, меньше белорусских — в 5 раз и меньше российских — в 7 раз.

В тоже время наши специалисты могут справиться с самы­ми смертельными болезнями. Наши специалисты делают опера­ции по трансплантации органов, и во многих случаях к нам приез­жают на операции из других стран, потому что высокая квалифи­кация специалистов. Каждую минуту в Украине проводится две операции, рождается один ребенок и проводится лечение 110 человек.

Однако как можно требовать от наших врачей оказывать медицинскую помощь на соответствующем уровне, если в боль­ницах стоит оборудование, которое уже является музейным экспонатом? На сегодняшний день необходимо минимум 6 миллиардов гривень на закупку достойного оборудования, на смену оборудования. Бюджетом 2009 года выделено 0 гривень.

Говоря о причинах критической ситуации в отрасли, не могу не остановиться на одной из важнейших — это вопрос об идее здоровья, мотивация к его сохранению. Мы сосредоточили все свои усилия только на лечении больных и продолжаем полностью игнорировать профилактику заболеваний. Мы сегодня не забо­тимся о сохранении здоровья пока еще здоровых людей, а их, поверьте, с каждым годом становится все меньше. С такой поли­тикой в сфере здравоохранения нам вскоре не хватит и всего бюджета страны на борьбу с болезнями и на социальные выпла­ты, связанные с утратой трудоспособности и инвалидностью на­ших граждан. Добавьте к этому еще ухудшающуюся экологи­ческую ситуацию, повсеместное употребление алкоголя, табака, наркотиков, негативные социальные стрессы в обществе, бед­ность, безработицу.

Таким образом, В ухудшении здоровья виноваты и сами люди, сказываются и окружающая среда, и социально-экономи­ческие факторы, а лечить пациента приходится только врачам, за состояние здоровья отвечаем мы.

Уважаемые участники парламентских слушаний! Для того чтобы изменить ситуацию в медицине, надо, в первую очередь, набраться смелости и наконец признать, что существующая в  Украине система здравоохранения не в состоянии удовлетво­рить запросы граждан на медицинскую помощь. У государства нет возможности финансировать медицину в объемах, позволя­ющих обеспечить конституционное право граждан в этой сфере.

Поэтому, несмотря на норму статьи 12 Основ законода­тельства Украины о здравоохранении, согласно которой государ­ственная политика здравоохранения обеспечивается бюджетными ассигнованиями в размере не менее 10 процентов национального валового дохода, за последние десять лет самый высокий показатель был 3,4 процента, в то время как финансирование здравоохранения в странах Евросоюза, а также в странах СНГ (Беларуси, России, Молдове) уже давно превысило 10 процентов. Нам необходимо увеличить бюджетное финансирование минимум на 5 процентов ВВП. Нужно принять решение о переходе к прин­ципиально новой модели финансирования отрасли и о введении в  Украине обязательного медицинского государственного стра­хования. Если сегодня не обеспечить дополнительным источни­ком финансирования медицину, ситуация в отрасли может стать непрогнозированной.

В обществе уже сформировалось положительное отно­шение к необходимости введения медицинского страхования. В пользу такого страхования свидетельствует опыт стран, кото­рые уже относительно давно перешли к модели страховой меди­цины, в частности Молдовы. Об опыте этой страны мы сегодня услышим.

Уважаемые участники парламентских слушаний! за послед­ние годы в парламент подано множество законопроектов о меди­цинском страховании. В третьем созыве Верховной Рады законо­проект о медицинском страховании был принят в двух чтениях, однако не был проголосован в третьем.

В четвертом и пятом созывах в разное время на эту тему подавались восемь законопроектов. Одним из них предлагалось создание фонда обязательного государственного социального медицинского страхования, объединив его с фондом больничных листов и другими, использовать медицинское бюро и передать функцию страхования всем коммерческим страховщикам. Пред­лагалось создать государственную страховую компанию. Остро обсуждался и вопрос взносов на обязательное медицинское страхование. Однако все законопроекты подвергались жесткой критике, в том числе и правительством, хотя мы и не дождались от правительства за все эти годы ни одного законопроекта. Это меня очень удивляет. Неужели в Кабинете Министров работают люди, которые не видят, в каком состоянии сегодня находятся районные, городские больницы, те же университетские клиники? Многие только об этом и говорят, но это действительно так.

Многие говорят, что принятие закона о медицинском страховании совершенно не является панацеей. Сегодня нужно что-то делать, но что конкретно — неизвестно. Да, нужно сокра­тить количество коек, нужно сократить количество медицинских работников, нужно полностью пересмотреть значимость район­ной, городской больницы, предназначение медицинской помощи. Но это все сделает страховая медицина, это все делается авто­матически с переходом на рыночные отношения.

Эти проблемы очень тесно взаимосвязаны. Поэтому сегодня в парламенте уже зарегистрировано четыре законопроекта о  медицинском страховании. Они все рассматривались нашим комитетом. Но, внимательно изучив данные законопроекты, ни один из них комитет не поддержал.

Нами подготовлен следующий законопроект, который, я  уверена, народными депутатами будет подписан. Это проект закона о финансировании и обязательном социальном медицин­ском страховании. Народные депутаты — члены Комитета по вопросам здравоохранения пришли к единогласному решению, что необходимо создание единого государственного обязатель­ного фонда, который будет государственным, будет подчиняться правительству, и все целевые средства будут распределяться на министерства. Ни в коем случае нельзя объединять ни с одним из существующих четырех социальных фондов.

Каждый застрахованный должен будет платить ту или иную сумму, которую будет определять Верховная Рада с принятием бюджета на каждый год. Будет установлен жесткий контроль над использованием всей сметы фонда. Мы очень твердо стоим на том, что государственное финансирование медицины однозначно должно не только сохраниться, но и ежегодно увеличиваться: не 32 миллиарда, а, как сказал министр, положенных 52 каждый год, и каждый год финансирование должно рассчитываться с учетом инфляции — это наша твердая позиция.

Хочу также подчеркнуть, что никто не собирается брать взносы непосредственно с людей — вопрос финансирования будет возложен на работодателей и государство. Я думаю, что преимущества страховой медицины очевидны уже всем.

Два дня назад мы провели (многие были участниками) научно-практическую конференцию “О финансировании здраво­охранения и обязательном медицинском страховании в Украине”, где также очень много об этом говорили. Сегодня есть поддержка медиков, есть понимание, поддержка пациентов. Нужна твердая политическая воля Президента, политическая воля Кабинета Министров и принятие закона в Верховной Раде. И все у нас будет, я уверена, по-другому.

Уважаемые участники парламентских слушаний! Мы все прекрасно понимаем, что страна сегодня переживает не лучшие времена, пребывает в условиях кризиса. Но медицина — это не та  отрасль, которая может подождать до лучших времен или на которой можно экономить. Однако почему-то мы считаем, что финансовые кризисы, политические разборки и даже Евро-2012 заслуживают государственного внимания, а потеря почти 800 тысяч граждан ежегодно — это не проблема, она когда-то сама собой разрешится. Никогда не разрешится, пока государ­ство не начнет выполнять Конституцию, где сказано, что “человек, его жизнь и здоровье являются в Украине наивысшей социальной ценностью”.

Еще в V веке до нашей эры великий Сократ сказал: “Здоровье — еще не все, но все остальное без здоровья — ничто”.

Спасибо за внимание (Оплески).

Есть один вопрос: “Как возглавляемый вами комитет использует право парламентского контроля над системой здраво­охранения?”

В нашем комитете работают народные депутаты (и огром­ное им спасибо) из всех пяти парламентских политических фрак­ций. Мы проводим постоянные заседания, на которых рассматри­ваем и вопросы рационального использования бюджета, и вопро­сы исполнения национальных программ, вопросы закупок, тенде­ров, вопросы, касающиеся многих текущих проблем. Очень тесно мы работаем с Министерством здравоохранения, но хочу сказать, что такое сотрудничество налажено, слава Богу, только в послед­нее время, ранее было не так. Мы ежедневно обсуждаем с глав­ным санитарным врачом Александром Николаевичем ситуацию, связанную с гриппом H1N1, которая, возможно, может стать чрезвычайной, так же и с Василием Михайловичем работают все народные депутаты. Мы проводим постоянный парламентский контроль работы Министерства здравоохранения и поддержи­ваем наших медиков. Спасибо вам за ваш труд.

Спасибо (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Тетяно Дмитрівно.

Шановні колеги, переходимо до виступів. Хочу нагадати, що на виступ відводиться 5 хвилин.

Запрошую до трибуни народного депутата України Сорочинську-Кириленко Раїсу Миколаївну, яка представляє “Блок  Юлії Тимошенко” і є головою підкомітету з питань медич­ного страхування та контролю за виконанням державних програм у галузі охорони здоров’я Комітету Верховної Ради України з пи­тань охорони здоров’я.

 

СОРОЧИНСЬКА-КИРИЛЕНКО Р.М., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я (Блок Юлії Тимошенко). Шановний Володимире Михайловичу! Шановні громадяни України! Шановні колеги! Я вітаю вас з нинішніми парламентськими слуханнями.

Кожній людині у своєму житті доводиться хворіти, а відтак звертатися за допомогою до лікаря. Проте, хоч як це прикро, мусимо визнати, що в сучасній Україні медицина викликає багато нарікань. Низький рівень забезпечення медичних закладів медика­ментами та обладнанням, неефективна діагностика, відсутність повноцінного диспансерного обслуговування, принизливий рівень оплати праці лікарів, внаслідок чого маємо корумпованість у галузі тощо. Ось лише неповний перелік недоліків нашої медицини, з  якими, я впевнена, знайомий кожен українець. Не буде пере­більшенням сказати, що медицина в Україні є однією із стагную­чих гуманітарних галузей. За роки незалежності нам не вдалося здійснити реформування системи охорони здоров’я.

Чому так сталося? Звичайно, для цього були і об’єктивні чинники. У державі змінилася господарсько-економічна модель, від адміністративно-командної системи ми перейшли до ринкових відносин. Водночас змінилася і модель фінансування медицини: від принципу ліжко-дня ми перейшли до принципу фінансування на утримання закладу, і фактично охорона здоров’я України поча­ла фінансуватися за залишковим принципом. І це зрозуміло, адже медицина — капіталовитратна галузь, її бюджетне утримання в  повному обсязі молода Українська держава, мабуть, і не змогла б собі дозволити, власне, тому ми фактично й маємо її руйнування.

Дуже болючою є проблема якості та доступності медичних послуг. Склалася парадоксальна ситуація: право на охорону здо­ров’я записано в Конституції, проте воно територіально обмеже­не. Часом громадяни нашої держави не можуть отримати якісних медичних послуг не за місцем реєстрації. Виходом з цієї ситуації є запровадження системи страхової медицини.

Відсутність ефективної моделі страхової медицини в Україні вже давно гальмує розвиток системи охорони здоров’я. Кожен рік зволікання з впровадженням страхової медицини обертається для України непоправними втратами — це втрачене здоров’я громадян, скорочення чисельності населення через передчасну смертність, поширення в Україні туберкульозу та інших хвороб.

Що необхідно зробити, аби виправити ситуацію? Насамперед треба реформувати систему фінансування медицини. В Україні сьогодні діє система державного соціального солідарно­го медичного забезпечення, заснованого на перерозподілі орга­нами державної влади та органами місцевого самоврядування податкових надходжень на користь медичного забезпечення.

І саме тепер, у час кризи, ми запропонували прийняти закон про державне медичне страхування, і уряд на чолі з Прем’єр-міністром прийняв рішення в пакеті антикризових законопроектів голосувати за цей законопроект. Хочу повідомити вам, що три найбільші парламентські фракції на сьогодні готові цей законо­проект підтримати.

Запропонованим законопроектом “Про фінансування охоро­ни здоров’я та медичне страхування” вибудовується ефективна соціальна солідарна система, заснована на поєднанні двох гло­бальних стратегій, а саме системи державного цивільно-правово­го солідарного страхування і системи державного соціального солідарного забезпечення.

Я мушу завершувати, але законом створюється єдина концепція розвитку охорони здоров’я, обов’язки держави перед суспільством конкретизуються, реалізуються принципи соціальних гарантій. При цьому навантаження на бюджет зменшується та переноситься на систему обов’язкового соціального медичного страхування. Найголовніше, що ми маємо можливість децентралі­зувати управління, запровадити гонорарну оплату праці медичних працівників.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. До трибуни запрошується Доніч Сергій Георгійович, міністр охорони здоров’я Автономної Республіки Крим. Після нього виступатиме Зозуля Юрій Панасович.

ДОНІЧ С.Г., міністр охорони здоров’я Автономної Республіки Крим. Уважаемый Владимир Михайлович! Уважаемые народные депутаты, приглашенные, коллеги! Я считаю, что и Василием Михайловичем, и Татьяной Дмитриевной очень четко были рас­ставлены акценты о состоянии здравоохранения на сегодняшний день, подведена база к тому, что необходимо принятие закона об  обязательном социальном медицинском страховании. Я хочу остановиться лишь на некоторых конкретных моментах, которые все-таки необходимо учесть при окончательном принятии решения.

Думаю, что мало кто из присутствующих в зале не был в  Автономной Республике Крым. Я приведу не очень радужные цифры. Хочу сказать, что, с одной стороны, это хорошо, что за прошлый год, в 2008 году, Крым посетило 5 миллионов 600 тысяч отдыхающих, притом свыше 80 процентов — это жители Украины. Но мы ежедневно сталкиваемся с такими проблемами, как дорож­но-транспортные происшествия. Вот и Василий Михайлович гово­рил об этом. По сути, идет скрытая война на дорогах. В день, к  сожалению, от двух до четырех трупов, до 20 поступлений в стационары и до 50–60 амбулаторных обращений.

Мы рассматривали курортный период, который сегодня имеет тенденцию к пролонгации. В сумме выходит почти 1 милли­он 900 амбулаторных посещений, 58 тысяч вызовов скорой помо­щи и 24 тысячи госпитализированных в стационар. Естественно, при расчете бюджетного финансирования эти средства поступа­ют из крымского бюджета, что в лучшем случае компенсирует прямые затраты, а именно расходные материалы и медикаменты.

Хочу сказать, что с принятием закона о страховой медици­не, конечно же, ситуация совершенно изменится. Это будет существенное дополнительное финансовое вливание в здраво­охранение автономии, которое имеет свои особенности.

При этом, хочу сказать, после того как завершается курортный период, фактически, расчет на жителя оказывается меньше, чем по Украине, потому что если Василий Михайлович говорил о 623 гривнях на жителя, то в Крыму — 523 гривни на жителя, потому что эти деньги уходят из Крыма, уходят на приез­жих. А вот когда жители Украины будут в равных условиях, от Луганска до Ивано-Франковска, и будут получать одинаковую по качеству медицинскую помощь, в этом будет смысл.

Хочу сказать, что, наверное, нужно учитывать и такой мо­мент, что в Крыму достаточно высокий процент жителей пенсион­ного возраста и детей. Эти социальные слои населения не попа­дают под обязательное медицинское страхование и, безусловно, не будут учитываться при расчете. Ведь все вы знаете, что сегодня бюджетное финансирование на жителя рассчитывается по формуле Министерства финансов. Таким образом, поскольку в  Крыму каждый второй — не работающий, нужно даже после вступления в действие закона об обязательном социальном ме­дицинском страховании учитывать соответственно и данную кате­горию. Без такого баланса будет достаточно сложно. И я, и крым­ские медицинские работники, присутствующие в зале, поддержи­вают проект предлагаемого закона.

Благодарю за внимание (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Запрошую до трибуни Зозулю Юрія Панасовича, віце-президента Академії медичних наук України. Потім виступатиме Григорович Лілія Степанівна.

 

ЗОЗУЛЯ Ю.П., віце-президент Академії медичних наук України. Шановний Володимире Михайловичу! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! В установах Академії медичних наук постійно обговорюються питання, пов’я­зані з організаційним удосконаленням медичної науки та системи охорони здоров’я в нашій країні. Основна мета реформування галузі охорони здоров’я на сучасному етапі розвитку України — підвищення ефективності використання ресурсів, створення прозорих фінансово-економічних механізмів надходження та вико­ристання коштів, необхідних для реалізації конституційного права громадян на охорону здоров’я.

Насамперед пропонується запровадження заходів, які про­тягом найближчих двох-трьох років не потребуватимуть значного збільшення асигнувань на охорону здоров’я, яке в перспективі, безумовно, повинно істотно поліпшуватися. При цьому може бути ефективно використаний досвід країн близького та далекого зару­біжжя, який можна викласти в таких тезах.

Перше — якнайшвидше завершити інвентаризацію нормативно-правової бази в системі охорони здоров’я.

Друге — визначити первинну медико-санітарну допомогу як  основний інструмент для усунення структурних диспропорцій у системі надання медичної допомоги. Основним принципом у си­стемі первинної медико-санітарної допомоги на засадах загальної практики сімейної медицини повинні стати профілактика, рання діагностика та лікування захворювань.

Третє — провести оптимізацію мережі медичних закладів, після чого надати медичним закладам статус повноцінних суб’єк­тів господарської діяльності.

Четверте — реалізувати передбачені Законом “Про закупів­лю товарів, робіт і послуг за державні кошти” механізми закупівлі медичних послуг для потреб населення за рахунок державних коштів з укладанням відповідних контрактів. При цьому доцільно затвердити на державному рівні орієнтовні нормативи пільгового забезпечення окремих категорій населення лікарськими засобами та іншими спеціальними засобами. Треба забезпечити населення амбулаторною і стаціонарною медичною допомогою, забезпечити медикаментами державні і комунальні заклади охорони здоров’я.

П’яте — перейти від принципу фінансування закладів охорони здоров’я залежно від кількості відвідувань у поліклініках чи кількості ліжок у стаціонарах до принципу фінансування залеж­но від обсягу та якості медичної допомоги.

Шосте — запровадити в діяльність медичних закладів прото­колів та стандартів, заснованих на принципах доказової медици­ни. Це дасть можливість об’єктивно визначити обсяг діагностич­них лікувальних та профілактичних заходів за різних патологій, а також проводити своєчасний контроль за якістю надання медич­ної допомоги.

Сьоме — привести у відповідність обсяг безоплатної медич­ної допомоги з фінансовими можливостями держави та запрова­дити механізм співучасті населення у покритті видатків на охорону здоров’я, переглянути податкову політику з метою розширення бази добровільного медичного страхування, розширити можли­вості інвестування в галузь охорони здоров’я приватних коштів за рахунок надання пільгових кредитів.

Восьме — розробити механізми інвестування приватних коштів для фундаментальних та прикладних наукових досліджень за пріоритетними напрямами і запровадити реальні механізми впровадження результатів у практичну діяльність заходів охорони здоров’я.

Дев’яте — забезпечити участь медичної громадськості за посередництва профільних асоціацій та населення за посеред­ництва неурядових організацій у розробленні, обговоренні та прийнятті рішень щодо перспектив розвитку системи охорони здоров’я.

Істотне значення для поліпшення ситуації в галузі має і  застосування відповідної системи державного медичного стра­хування, яка повинна реалізовуватися насамперед на державних засадах і тільки додаткове добровільне страхування для цього може залучатися…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте, будь ласка.

 

ЗОЗУЛЯ Ю.П. Сподіваюся, що викладені позиції не зали­шаться поза увагою народних депутатів і будуть підтримані україн­ською громадськістю.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має народний депутат України Лідія Степанівна Григорович, секретар Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, фракція Блоку “Наша Україна — Народна самооборона”.

 

ГРИГОРОВИЧ Л.С., секретар Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я (Блок “Наша Україна — Народна самооборона”). Шановний Голово Верховної Ради України! Шановна всеукраїнська медична громадо! Нинішні парламентські слухання я образно назвала б жменею доброго зерна в купі полови. Буду відверта: на жаль, робота нашого парламенту не завжди є такою результативною, яку хотіли б бачи­ти люди. З огляду на те, я хочу сьогодні подякувати насамперед голові комітету і всім моїм колегам по Комітету з питань охорони здоров’я, а також міністерству, завдяки яким ми змогли явити те, про що говорив сьогодні Володимир Михайлович Литвин, — нову якість. Комітет нарешті має консенсус і порозуміння стосовно того, що ми маємо робити. Комітет разом з медичною громад­ськістю підтримує запровадження в Україні загальнообов’язкового державного медичного страхування. Я не маю жодного сумніву, що нарешті, по вісімнадцяти роках нашої державності, цей закон таки буде прийнятий українським парламентом.

Шановні друзі! Промовці, які говорили до мене і говорити­муть після мене, перелічуватимуть дуже болючі симптоми та синдроми. Бо так само болить і так само прикро, коли ми чуємо: смертність, показники, деградація, стагнація. Минуло 18 років. Про реформу ми заговорили, але ні кроку не ступили. Уявіть собі, ми маємо найкращу в Європі Конституцію з найкращими гаранті­ями, та при цьому абсолютно відсутні механізми її реалізації.

Не було такого президента, такого прем’єр-міністра, такого міністра, такої політичної сили чи блоку, які не казали, що треба запроваджувати загальнообов’язкове державне медичне соціаль­не страхування, а воно не робилося. Хіба два роки тому ми не казали, що треба з гральним бізнесом щось робити? І вже рік як законопроект був поданий до парламенту, та дочекалися, аж доки сталося, що мало статися, аби нарешті зрозуміли і дійшли розуміння і консенсусу тут. На щастя, переважна більшість членів нашого комітету давали клятву Гіппократа. Але таки сталося: мінус 6 мільйонів. Це ж сталося. Маленька Молдова запровадила закон про загальнообов’язкове державне медичне соціальне страхуван­ня. У 2000 році взялися і в 2004 році закон запрацював. Зарплата медсестри становить 180 умовних одиниць, зарплата лікаря — близько 400. Добрі показники здоров’я, профілактики тощо.

Постає питання: що було в нас на заваді? Згадувала шановна Тетяна Дмитрівна про те, що були спроби в другому і  третьому читанні прийняти закон про загальнообов’язкове державне медичне страхування у 2000 році і згодом. А не стало сили. Перед вами стоїть один з авторів того законопроекту. То я  вам скажу, що закон був добрий, не гірше від молдовського, і  Всесвітня організація охорони здоров’я його підтримала. Та не було доброї волі парламенту. А тепер буде. У тому не сумніваюся, бо, очевидно, криза — це така річ, яка несе багато негативу, але несе й позитив.

У чому полягала дискусія в українському парламенті? Гіпотетично ми акумулюємо, наприклад, 25 мільйонів гривень від того страхування. Хто виконуватиме це замовлення? Чи це буде державний спеціальний фонд під контролем держави, Кабінету Міністрів, Верховної Ради, громадської установи при міністерстві, чи виконавцями стануть приватні страхові компанії? Криза показала: приватні компанії неспроможні. Дай, Боже, процвітання Україні і приватним страховим компаніям, але на сьогодні це буде державний фонд. Збулося.

З огляду на те, шановні друзі, я хотіла б сказати, що запро­вадження загальнообов’язкового державного медичного соціаль­ного страхування, а я відчуваю, що ми напередодні прийняття такого рішення, це тільки початок, — це не панацея. Якось ніби усталились якісь відносини, вони неприродні, вони девіантні, але вони усталилися. Але ми повинні це зробити, бо в центрі уваги має стояти людина, доступна медична допомога.

Найважче буде медикам, я в цьому переконана. Але буде програма запровадження загальнообов’язкового державного ме­дичного страхування, яка передбачає оптимізацію мережі, само­стійний господарський статус медичних установ, яка передбачає, зрештою, і посилення місцевого самоврядування, у тому числі й лікарського самоврядування. Все це ми зробимо, запровадивши програму, але стояти на місці не маємо права.

Борг і провина тягнуться за нами вже впродовж 18 років. Кажу про кожного законодавця і про себе зокрема. Тому цю вину маємо відпокутувати на цій сесії, Володимире Михайловичу, про­голосувавши в першому читанні запропонований комітетом консенсусний законопроект.

У Святому Письмі сказано: “Дорогу подолає лише той, хто йде”. Рушаймо! З Богом! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. До виступу запрошується Чобану Георгій Кирилович, директор Національного науково-практичного центру ургентної медицини Молдови, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри ургентної медицини Державного університету медицини і фармації імені Ніколае Тестемітану (м. Кишинів). Наступним виступатиме Гайдаєв.

 

ЧОБАНУ Г.К., директор Національного науково-практичного центру ургентної медицини Молдови. Многоуважаемый Председа­тель Верховной Рады Украины Владимир Михайлович! Уважаемые народные депутаты! Дорогие коллеги, приглашенные! Я бы про­сил добавить несколько минут, для того чтобы немного изложить наш опыт работы в условиях обязательного медицинского страхования.

Итак, финансирование системы здравоохранения Респуб­лики Молдова в условиях обязательного медицинского страхова­ния. В 2003 году мы в экспериментальном варианте ввели меди­цинское страхование в условиях одного из крупнейших районов республики, а благодаря политической воле народных депута­тов,  правительства, Министерства здравоохранения с 1 января 2004 года система была введена на всей территории республики.

Исходя из социального статуса субъектов обязательного медицинского страхования, страхователем для работающих граждан является работодатель, а для неработающих граждан — правительство. Кроме того, и сами лица в индивидуальном порядке могут покупать полисы. Размер взносов в процентном соотношении к заработной плате, начиная с 2004 года, составлял 4 процента: 2 процента платил работодатель и 2 процента — работающий. В текущем году это 7 процентов: 3,5 процента — работодатель и 3,5 — работающий. Одновременно правительство снизило взносы в соцфонд. Если в 2004 году мы платили 28 процентов, сегодня — 23 процента и планируем снизить этот взнос до 10 процентов в 2012 году. Средняя доля в Европе составляет 13,5 процента.

На слайде вы видите категории неработающих граждан, страхователями которых выступает правительство. Хочу сказать, что введение обязательного медицинского страхования сохраняет государственный принцип здравоохранения, и такой подход имеет очень весомый социальный компонент. Данная система обязательного медицинского страхования дает новые механизмы финансирования, которые более близко находятся к требованиям рыночной экономики, и дают возможность решения вопросов в  здравоохранении.

Стоимость страхового полиса. Мы начали с 35 долларов и  увеличивали стоимость страхового полиса ежегодно. В этом году его стоимость составляет 244 доллара. Но согласно реше­ниям правительства неработающие имеют скидку 50 процентов, если они покупают полис до 31 марта.

Таким образом, Министерство здравоохранения осуще­ствляет политику в области обязательного медицинского страхо­вания, ежегодно разрабатывая единую программу, содержащую перечень заболеваний и состояний, требующих медицинской помощи, расходы на которую перекрываются за счет средств обязательного медицинского страхования.

Итак, фонды обязательного медицинского страхования. Вчера на конференции и у вас, уважаемые народные депутаты, возникли вопросы о том, как контролировать фонды, чтобы их правильно использовать. Хочу сказать, что во главе национальной компании находится административный совет, который возглав­ляет председатель или заместитель председателя Комиссии по здравоохранению парламента, а в состав совета входят предста­вители правительства, Министерства здравоохранения и нацио­нальной компании.

Итак, структура основного фонда. Как вы видите на слайде, 51,2 процента — содержание больничного сектора, 30,02 про­цента — содержание первичной медико-санитарной помощи, почти 9 процентов — догоспитальная служба и 7,4 процента — специализированная амбулаторная медицинская помощь. И вы видите на следующем слайде рост бюджета — более чем в 4 раза за период с 2003 по 2009 год.

Введение обязательного медицинского страхования при­вело к росту государственных ассигнований на здравоохранение и к накоплению фондов обязательного медицинского страхова­ния. И фонды из госбюджета за этот период возросли более чем в 2,2 раза, а фонды обязательного медицинского страхования — в 3,3 раза.

Итак, какие выводы мы можем делать о введении общего медицинского страхования в республике? Конечно, это привело к  ряду существенных улучшений. Для системы здравоохранения это органический переход к новой системе финансирования, увеличение доли и стабильности государственного финансирова­ния, реальное равновесие между гарантиями и финансовыми ре­сурсами. Расходы на первичную медицинскую помощь возросли в  2,9 раза, на содержание службы скорой помощи — в 3 раза, расходы на содержание больничного сектора — в 3,3 раза. Расхо­ды на лечение больных в стационаре возросли в 1,9 раза, на питание — в 1,6 раза, на заработную плату медицинских работников — в 2,2 раза.

Хочу отметить, что компенсация стоимости лекарств для застрахованных лиц в первичном медицинском секторе возросла в 7,8 раза. Больные в стационаре полностью обеспечены лекар­ствами за счет фондов обязательного медицинского страхования. В первичном секторе дети до 5 лет обеспечиваются лекарствами бесплатно, а диспансерные больные получают существенные компенсации на приобретение лекарств, а также полностью покрываются расходы на лечение в дневных стационарах, уход на  дому, оказание помощи в условиях процедурных кабинетов, семейных врачей.

В результате мы наблюдаем снижение смертности населения республики за этот период: от сердечно-сосудистых заболеваний — на 10 процентов, материнской смертности — на 11,5, детской смертности — на 6,2, смертности детей до 5 лет — на 9 процентов. Улучшилась демографическая ситуация и наме­тилась четкая тенденция к снижению общей смертности и росту рождаемости, а также и ожидаемой продолжительности жизни.

Ощутима польза и для медико-санитарных учреждений — это увеличение доходов, стабильное финансирование, больше самостоятельности в использовании полученных средств, эффективное использование ресурсов и повышение качества медицинских услуг.

Рост заработной платы медицинских работников в 2004 го­ду составил 95 долларов, в прошлом году — 300,28 доллара, заработная плата медицинских работников возросла с 60 долла­ров в 2004 году до 809 долларов в прошлом году.

Появились новые возможности материального стимулиро­вания качественного труда медицинских работников. Семейный врач получает дополнительную плату за выявляемость тубер­кулеза, онкозаболеваний, гипертонической болезни, а также ран­ний учет беременных женщин. Повысилась мотивация медицин­ских работников и снизилась текучесть кадров в отрасли.

Для населения введение обязательного медицинского страхования — это реальное повышение доступа к медицинским услугам. Сегодня за счет медицинского страхования застрахо­ванный может сделать операцию эндопротезирования, а также имеет свободный доступ к высокоспециализированным медицин­ским услугам. Стало меньше неформальных выплат в лечебные учреждения, качество медицинских услуг повысилось.

Спасибо (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Запрошую до виступу Гайдаєва Юрія Олександровича, народного депутата України, представника фракції Комуністичної партії України, голову підкомітету з питань законодавчого забезпечення державної політики охорони громад­ського здоров’я, розвитку фармації та здійснення фармацевтичної діяльності Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я.

 

ГАЙДАЄВ Ю.О., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я (Комуністична партія України). Вельмишановний Володимире Михайловичу! Вельмишановні учасники парламентських слухань! Колеги! Охорона здоров’я — ключовий елемент національної безпеки держави поряд із Зброй­ними Силами і економічним потенціалом. Здоров’я народу — вища мета держави.

Для України це не тільки мета, це питання її виживання. У  1991 році нас було 52 мільйони, сьогодні — 47. На жаль, Україна стала ринком збуту генетично-модифікованих продуктів, неякісних ліків, наркотичних засобів, алкоголю і тютюну. За дани­ми ВООЗ, інтегрований індикатор алкогольної потреби в Україні є одним з найгірших в європейському регіоні. З 1999 до 2004 року смертність від алкоголізму у нас в 2,3–2,8 разу була вищою, ніж у  країнах ЄС. За інформацією МВС України, на сьогодні на про­філактичному обліку перебувають 174,1 тисячі наркоманів (вдумай­теся!), серед яких 4,3 тисячі неповнолітніх. У 2008 році на облік додатково поставлено 29,9 тисячі осіб.

За наявними даними, у 2007 році в Україні виявлено майже 4,7 тисячі фактів порушення правил обігу лікарських засобів, що містять підконтрольні речовини. За даними фактами порушено 1,5 тисячі кримінальних справ. З незаконного обігу вилучено майже 2 мільйони доз медпрепаратів.

Поширюється епідемія ВІЛ/СНІДу. Число вперше зареєстро­ваних випадків ВІЛ-інфекції з 1999 року зростає щорічно на 8–10 відсотків. За період з 1987 до 2008 року серед громадян України офіційно зареєстровано 141 277 ВІЛ-інфікованих, у тому числі 26 804 хворих на СНІД, померли 15 200 хворих, ви це знаєте. За цими показниками ми чи не найперші у світі.

Поступово зростає поширеність хвороб серед населення працездатного віку, що має негативні наслідки для стану трудо­вого потенціалу нашої країни. Кількість вперше зареєстрованих захворювань системи кровообігу збільшилася в 2,1 разу, ново­утворень — на 25 відсотків.

Ви знаєте, що згідно з положеннями статті 49 Конституції України існуюча мережа державних закладів охорони здоров’я не може бути скорочена, але на порушення вимог Конституції (ви це теж знаєте) вона скоротилася на 30 відсотків. Держава не забез­печує виконання вимог Конституції щодо збереження медичних установ, не може втримати катастрофічне підвищення вартості лікарських засобів.

Крім того, останніми роками зменшено, а в деяких випадках практично зупинено фінансування державних цільових програм. Якщо раніше бюджетними коштами покривалося 80 відсотків необхідних лікарям медикаментів, то тепер лише 20–30 відсотків. У загальному обсязі видаткової частини Державного бюджету на 2008 рік частка, спрямована на охорону здоров’я, знизилася до 3,1 відсотка, а в 2009 році становить лише 2,4 відсотка обсягу ВВП.

Більшість українських медпрацівників, які дали клятву Гіппократа, залишаються вірними цій клятві все своє життя. На жаль, перебиваючись з хліба на воду, в мороз і спеку, стомлені, без необхідних перев’язочних матеріалів та ліків лікарі йдуть і  йдуть на допомогу всім — і простим людям, і високопосадовцям, і громадянам без певного місця проживання. Ідуть, тому що знають — їхня допомога потрібна.

Однак і медичні, і фармацевтичні працівники самі потре­бують захисту. Так звана реформа охорони здоров’я, оголошена на початку 90-х років минулого століття, так і не відбулася, і ми втратили, я підкреслюю, позитивні досягнення минулих років, а  часто — довіру громадян. На жаль, то були не реформи, а  експерименти на людях, на нас з вами.

Свого часу народний комісар Микола Олександрович Семашко вперше у світі вибудував державну систему захисту громадського здоров’я на основі прямого бюджетного фінансу­вання та державного управління, яка була визнана найкращою системою охорони здоров’я у світі. Впродовж 30 років ця система охорони здоров’я була єдиною у світі централізованою держав­ною системою захисту здоров’я на основі державного управління та бюджетного фінансування. Принциповими положеннями системи Семашка, або радянської медицини, було запобігання захворюваності як окремих громадян, так і всього суспільства. З цією метою основний акцент робився на профілактиці захворю­ваності та загальній диспансеризації, ви це знаєте.

Окремо слід розглядати (на жаль, я скорочую свою допо­відь) питання профілактики захворювань і вакцинації населення, про це говорили багато, не бачу сенсу повторювати.

Ми повинні шукати нові додаткові джерела фінансування системи охорони здоров’я. Негайне впровадження страхової медицини, на нашу думку, не є панацеєю, хоча й така форма має право на існування. Наприклад, ми можемо спрямувати на по­треби охорони здоров’я податки від виробництва, реалізації та реклами тютюнової та алкогольної продукції, грального бізнесу, штрафів та зборів за забруднення навколишнього природного середовища, за порушення земле- та водокористування. Це, як ви знаєте, світова практика.

Підсумовуючи сказане, хочу підкреслити, що лише чітке визначення моделі національної системи охорони здоров’я України, напрацювання відповідної нормативної бази надасть можливість позбутися зазначених мною та іншими доповідачами негативних явищ у галузі охорони здоров’я і дасть шанс здійснити фактичні, а не віртуальні реформи в галузі.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Коновалюк Валерій Ілліч, голова підкомітету з питань планування бюджетних програм та контролю за використанням бюджетних коштів в охороні здоров’я Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, фракція Партії регіонів. Наступним виступатиме Казаков Валерій Миколайович.

 

КОНОВАЛЮК В.І., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я (Партія регіонів). Уважаемый Владимир Михайлович! Уважаемые участники парламентских слушаний! Уважаемые коллеги, друзья! Анализ основных показателей здоровья нашего народа дает оценку не только работе медицинской отрасли, но и нашим с вами европей­ским устремлениям, статусу государства, его цивилизованности, его гуманизму. И это состояние убедительно доказывает, что из-за отсутствия радикальных эффективных реформ в медицине здоровью нашего населения нанесен огромный ущерб.

С каждым годом в Украине увеличивается заболеваемость, инвалидность и смертность. Государство при этом несет ощути­мые потери. При огромном, в 26 миллиардов гривень, дефиците бюджетных средств, а именно столько необходимо сегодня для полноценного функционирования здравоохранения, результаты аудитов, проверок Счетной палаты, ГлавКРУ свидетельствуют об огромных злоупотреблениях, коррупции в системе здравоохране­ния, в Министерстве здравоохранения. Мы видим, что Министер­ство направляет свои усилия не на то, чтобы использовать имеющиеся ресурсы, правильно перераспределяя, добиваясь их качественного использования, а искусственно поддерживает дефицит медицинской помощи, именно бесплатной, во всех ее отношениях.

Мы создали подкомитет по контролю за планированием бюджетных программ и контролю использования бюджетных средств в здравоохранении. Вы знаете, я убежден, что даже при тех скудных средствах, которые поступают на здравоохранение, огромные суммы просто уходят в карманы чиновников. И прове­денная аналитическая проверка показала еще в прошлом году, что мы действительно имеем устоявшуюся систему, формировав­шуюся годами, в которой фактически каждая третья гривня из скудного бюджета здравоохранения направляется в карманы чиновников.

Вот этот документ, который мы подготовили, в том числе с  помощью одного мужественного, честного офицера СБУ, который помогал в сборе информации и которому в последствии бросили гранату под ноги, он чудом остался в живых. Это происходило в сентябре. По поручению Премьер-министра была направлена информация во все правоохранительные органы. Вы знаете, даже нет ответа. Хотя здесь указаны конкретные фирмы, суммы, схемы, каким образом сегодня строится система на ввозе субстанций, лекарственных препаратов и так далее.

Мы живем в условиях, которые, как мы понимаем, наверное, уже какая-то последняя черта. Мы видим, какие нормативы сегодня на питание больного, на медикаментозное обеспечение. Мы видим колоссальные проблемы со здоровьем населения, сокращение среднего уровня продолжительности жизни, и мы понимаем, что просто обрекаем наш народ на существование. Я уверен, что для всех вас эти вопросы являются приоритетными, потому что любые реформы должны начинаться с наведения элементарного порядка.

Мы вскрыли основные причины такого состояния в отрасли. Таким образом, видим, что принятие решений по закупкам лекар­ственных средств и дорогостоящего оборудования для медицин­ской отрасли проводятся ответственными лицами Минздрава в  сговоре с фирмами-посредниками. Вы знаете, я как-то случай­но пришел на заседание тендерного комитета и буквально за 10 минут сэкономил для Минздрава 16 миллионов гривень. Я  готов приходить каждый день на 10 минут, и, поверьте, уверен, что в ваших больницах увеличатся и средства для медицинских препаратов, и средства для нормальной заработной платы.

Отсутствие мониторинга сравнительных цен на лекар­ственные средства, медицинское оборудование приводит к тому, что цены значительно завышены (в 2 раза), что фактически приводит к вымыванию почти половины государственных средств. Отсутствие стандартов лечения дает возможность главным специалистам МОЗ Украины манипулировать заключениями о целесообразности закупки, вида и ассортимента лекарственных средств в интересах конкретных субъектов фармацевтического рынка. Закупка медицинского оборудования, медикаментов, рас­пределение сейчас осуществляются без заявок и по завышенным ценам. Наблюдается закупка просроченных и некомплектных по­ставок лекарственных средств. И все это выливается в колос­сальные потери.

Я убежден, что мы действительно сегодня лидируем в мире по росту заболеваемости на туберкулез, СПИД. Мы видим, в  каком состоянии сегодня лечение сердечно-сосудистых забо­леваний. Притом что мы слышали помпезное заявление Прези­дента Украины, что он берет под свой личный контроль борьбу с  сердечно-сосудистыми заболеваниями, а первая леди тоже обязалась построить и подарить украинским детям больницу будущего.

Закончить свое выступление я хотел бы все-таки, знаете, на оптимистической ноте, поскольку понимаю, что всем нам пред­стоит огромная работа и огромная ответственность. Поэтому для того, чтобы этот процесс был необратим, я принял следующее решение: сегодня я отзываю свой законопроект о финансиро­вании здравоохранения и медицинском страховании, для того чтобы мы в комитете с Татьяной Дмитриевной во главе в течение двух недель подготовили общий проект закона и 21 июня внесли его на рассмотрение в парламент и приняли. Это будет для вас лучшее поздравление с вашим профессиональным праздником.

Напоследок хочу сказать, что нет ничего дороже здоровья. И нет ничего ценнее тех людей, которые стоят на страже здоровья, которые это здоровье восстанавливают и которые это здоровье берегут для того, чтобы будущие поколения, развивая нашу страну, укрепляли ее и делали ее счастливой.

Спасибо (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Казаков Валерій Миколайович, ректор Донецького держав­ного медичного університету імені Горького. Будь ласка. Після нього виступатиме Толстанов Олександр Костянтинович.

 

КАЗАКОВ В.М., ректор Донецького державного медичного університету ім. М. Горького. Глубокоуважаемый Владимир Михайлович! Глубокоуважаемые коллеги! Когда я услышал о том, что наш регламент такой жесткий и короткий, то вспомнил слова Людовика ХІV, очень ценившего время: “Избавьте меня от преди­словий”. Поэтому давайте ценить время, и я постараюсь кратко остановиться на двух вопросах.

Относительно уровня высшего медицинского образования. Мне эта тема очень знакома и понятна. Но должен вам сказать, что эта проблема в том состоянии, когда мы можем сказать, что высшее медицинское образование и вообще высшее образова­ние в нашем государстве переживает глубокий кризис. Доста­точно напомнить одну вещь, которую, может быть, все знают, что в международном рейтинге флагман высшего образования в на­шем государстве — Национальный университет имени Тараса Шевченко не попал в число даже 500 лучших вузов планеты. Что  же говорить тогда о других университетах, в том числе и медицинских?

Думаю, что это плачевное состояние объясняется тремя обстоятельствами: первое — недостаточное финансирование; второе — несовершенная система управления и третье — страх перед реформами.

Второе и третье обстоятельства я опущу, остановлюсь только на первом — финансировании. Согласитесь, что это не­нормально, когда наши вузы приучены к тому, что при подготовке студентов по государственному заказу финансирование осуще­ствляется, по сути, только на зарплату и стипендию, не финан­сируются даже коммунальные услуги. То есть жизнедеятельность вуза — это уже как хотите. Вот и получается, что наши студенты, которых мы готовим по государственному заказу, в сущности, обучаются за счет контрактных студентов и за счет иностранных студентов. Именно они не только обучают наших бюджетных студентов, но и содержат вузы.

О зарплате я не буду говорить. Это такой постыдный вопрос, о нем сегодня уже говорили. Я вот о чем хочу сказать. О  том, что страховая медицина, о которой так много сегодня говорили и еще будут говорить неоднократно, имеет одну очень важную мотивацию. Суть ее состоит в том, что, кроме всего про­чего, что страховая медицина несет в себе по своей сути, она еще и таит надежду на увеличение средств, которые на здраво­охранение можно получить вне бюджета. Таким образом, мы снова приходим к проблеме средств и так далее.

И я сейчас хочу поделиться с вами одной мыслью, которая может показаться непопулярной. Вначале зададим себе вопрос: сколько средств мы должны выделить на охрану здоровья нашего народа? Ответ ясен: столько, сколько можно, и чем больше, тем лучше. Конечно, тут же возникает следующий вопрос: а как мы увидим отдачу от этого? Идеальной является ситуация, сложив­шаяся в развитых странах. Там существует линейная зависимость качества получаемого продукта от количества вложенных средств. У нас же при нынешнем уровне экономики нет и не может быть подобной зависимости вот по какой причине.

Кто-нибудь задумывался о том, что за последние десять лет бюджет отечественного здравоохранения увеличился примерно в  10 раз, потому что каждый год он увеличивается в 2 раза? И  возникает вопрос: а заметил ли кто-нибудь это увеличение финансирования? А почему? Это вот с чем связано. Дело в том, что для того, чтобы эти средства давали какой-то эффект, необходимо закрыть экономическую яму. Чем? Инфраструктурой: оборудованием, медикаментами, заработной платой медицинских работников. И пока это не будет сделано, получается такая вещь: сколько бы денег мы не вложили, эффекта нет. Ну и что же?

Последнее, что я хочу сказать, друзья мои: нельзя ждать скорого эффекта — получения качественной медицинской по­мощи — даже при очень больших инвестициях в медицину, поскольку только в условиях развитой экономики возможно до­стижение некоего критического уровня, при котором при увеличе­нии бюджета, скажем, на 20 процентов качество медицинской помощи также возрастет на 20 процентов. Здесь необходимо терпение и средства, и надо не жалеть средств. Вспомните: “Терпение, мой друг, и ваша щетина превратится в золото”.

Спасибо (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Толстанов Олександр Костянти­нович, начальник управління охорони здоров’я Житомирської обласної державної адміністрації. Наступним виступатиме Сергій Володимирович Шевчук.

 

ТОЛСТАНОВ О.К., начальник управління охорони здоров’я Житомирської обласної державної адміністрації. Шановний Володимире Михайловичу! Шановні народні депутати! Шановний пане міністре! Дозвольте в межах відведеного часу поділитися з  вами думками, які напрацьовані нами в Житомирській області протягом останніх п’яти-шести років. Ми з вами почули змістовну доповідь нашого міністра, Тетяни Дмитрівни і чітко зрозуміли ситуацію, яка є, чітко зрозуміли, що нам робити.

Протягом останніх шести років на території Житомирщини працювало і працює чотири проекти європейських спільнот, якими відпрацьовані моменти щодо реформування системи охорони здоров’я. Які можна зробити висновки?

Перший — проект планування і фінансування в системі охорони здоров’я. Ми чітко можемо зробити висновок, що на сьогодні необхідно перетворення наших медичних закладів на  комунальні некомерційні підприємства, що фінансування цих закладів має закладатися у зведеному бюджеті в загальному вимірі, а не постатейно. Ми чітко розуміємо і говоримо про те, що треба розмежувати на сьогодні і визначити постачальника та замовника медичних послуг. Це створить умови, коли гроші “йтимуть” за пацієнтом, а не на фінансування самого закладу або  ліжка. Крім того, це зацікавить, власне, і працівника, тобто людину, яка працює в закладі.

Стосовно другого проекту — щодо медичних стандартів. Відпрацьовані стандарти за 15 нозологіями. Це дало можливість адаптувати лікувально-діагностичний процес саме на території Житомирщини до існуючих конкретних умов фінансування, кон­кретного кадрового забезпечення та матеріально-технічних ресур­сів. Це дало змогу підвищити якість лікувально-діагностичного процесу, відпрацювати конкретні стандарти лікування за цими нозологіями.

Третій проект, що здійснювався на базі Житомирського обласного центру охорони здоров’я матері і дитини, стосується репродуктивного здоров’я. Було змінено підхід до ведення по­логів, коли пологи розглядалися як нормальний фізіологічний акт, а не як такий, що потребує медичних втручань у великому обсязі. Була проведена демедициналізація пологів. Крім того, втричі, я хочу звернути на це увагу, зменшилася кількість ускладнень від пологів, відпрацьовано систему виходжування маловагових дітей.

Четвертий проект, який і зараз працює на території області, стосується вторинної медичної допомоги. Завдяки такому проекту ми зрозуміли, що має бути чіткий розподіл між первинним і  вторинним рівнем надання медичної допомоги. Треба повністю виключити дублювання функцій між первинним і вторинним рів­нем. Мають бути створені міжрайонні хірургічні центри, акушер­сько-гінекологічні, що дасть можливість сконцентрувати відповід­ний кадровий потенціал і, безумовно, поліпшити якість надання медичної допомоги. Чітко має бути забезпечено належне транспортування хворих, що дасть змогу раціонально використо­вувати ресурси, які ми на сьогодні маємо.

Спираючись на ці проекти, відпрацьовані на Житомирщині, прийнято Концепцію реформування системи охорони здоров’я.

Хотілося б сказати декілька слів про позитивний досвід, який є в області щодо роботи обласної благодійної організації “Лікарняна каса Житомирщини”. На сьогодні 200 тисяч осіб, тобто 15 відсотків населення області, сплачуючи до каси по 15 гривень щомісяця, мають можливість бути забезпеченими і невідкладною допомогою, і плановою медичною допомогою. Ми уклали догово­ри з клініками Києва, так що люди можуть лікуватися і в цих клініках.

На сьогодні ця лікарняна каса вже не потребує реклами. Уже тривалий час, близько трьох років, 15 відсотків людей роблять внески до каси і користуються відповідними можливостями. Тож ми можемо зробити висновок про необхідність запровадження державного обов’язкового медичного страхування.

Таким чином, досвід впровадження цих проектів, а також дев’ятирічний досвід роботи “Лікарняної каси Житомирщини” дає нам право сказати, що вже настав час законодавчих змін, які дадуть можливість впроваджувати все те, що напрацьовано на практиці.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Шевчук Сергій Володимирович, народний депутат України, “Блок Юлії Тимошенко”, заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань євроінтеграції, голова підкомітету з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Співтовариства. Наступним висту­патиме Капшук.

 

ШЕВЧУК С.В., заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції (Блок Юлії Тимошенко). Шановний Володимире Михайловичу! Шановні колеги, учасники слухань! Позиція Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції полягає в чіткому усвідомленні того факту, що без ефективних зрушень у системі охорони здоров’я України, результатом яких мають бути зміни основних показників здоров’я населення, нам годі сподіватися на сприйняття Європейським Співтовариством наших євроінтеграційних прагнень.

Нині розпочалася кампанія виборів до Європарламенту, і  аналіз цієї кампанії свідчить про те, що ніхто з потенційних переможців навіть не говорить про розширення ЄС за рахунок України. Так відбувається не тому що вони бояться газових кон­фліктів, корупції чи інших негараздів, а тому що Україна сприй­мається ними як держава, де є епідемія туберкульозу, СНІДу, наркоманії, безробіття та інші соціальні негаразди.

З усієї різноманітності національних систем охорони здо­ров’я країн Європейської унії можна виділити їх головні відмін­ності від української системи.

Насамперед це фінансування. Усі прагнуть, щоб фінансуван­ня охорони здоров’я наближалося до 10 відсотків незалежно від того, велика держава чи маленька, багата чи є новим членом ЄС.

Модель, яка передбачає зацікавленість у впровадженні но­вих медичних технологій, оскільки в кінцевому результаті охорона здоров’я стає менш витратною і економічно виправданою.

Участь громадськості у прийнятті рішень, дотримання висо­ких стандартів безпеки продуктів харчування, екологічних вимог, юридично закріплені в національних законах права пацієнтів і на­лежна практика їх захисту.

Також це мода на здоров’я як запорука успішного старту життя молоді, а надалі успішної кар’єри.

На цьому тлі існуюча українська модель охорони здоров’я видається такою ж сучасною, скажімо, як парасолька часів наших бабусь, якщо її виставити у вітрині бутіка на Хрещатику.

Спроби змінити систему здійснювалися неодноразово, але сьогодні ми маємо говорити не про це, а про те, хто ж має розпочати реформу охорони здоров’я. Найбільш зацікавлені органи місцевого самоврядування, але ні фінансових ресурсів, ні інших повноважень вони не мають. МОЗ — так, але законодавчі зміни стосуються не лише організації надання медичної допомоги, а більшою мірою Бюджетного кодексу, податкових, інших законів, що поза компетенцією медичного відомства. Уряд — звичайно, але в будь-якому уряді, також і в нинішньому, бере гору фінансово-економічний блок, що стежить за витратами на поточ­ний фінансовий рік. Та в уряді немає стратегічного планування хоча б на п’ятирічку, щоб можна було зіставити, які суспільні витрати, зумовлені нинішнім недофінансуванням охорони здоро­в’я, держава нестиме через 10–15 років.

Отже, шановний Володимире Михайловичу, залишається парламент України, в якому функціонує профільний медичний комітет, в якому є суміжні, дотичні за функціями комітети, в якому є досвідчені кадри. Ми вважаємо, що саме профільний комітет потребує на сьогодні презумпції згоди всіх політичних сил, усіх фракцій у парламенті та комітетів на нові ініціативи, на певний пріоритет щодо законодавчих актів, яких на сьогодні в парламенті підготовлено до розгляду близько кількох сотень.

Ми переконані, що саме тепер потрібні реформи, хоча хтось може заперечити, що час невдалий, криза, але в медичному розумінні кризовий період переважно завершується одужанням (не хотілося б говорити про інше), а в філософському плані криза — це завжди катарсис, очищення від дріб’язкового, неефек­тивного і застарілого. Життя змусило українських медиків бути філософами.

І на завершення дозвольте мені як представнику Комітету з  питань європейської інтеграції вказати на ще одну відмінність європейської медичної практики від української. Українські медич­ні фахівці, на відміну від західних, за мізерної платні, за відсутно­сті сучасного медичного устаткування, всупереч дії найбільш поширеного медичного препарату в наших аптеках, який назива­ється плацебо, незважаючи на суспільну амнезію щодо створення належних житлових умов для медиків та всупереч іншим пере­шкодам, отримують далеко не найнижчі європейські показники здоров’я. У 120–150 євро оцінює держава місячну працю лікаря. В  Європі заробітна плата на порядок вища, але не на порядок вищі результати роботи медиків. Отже, інвестиції в медичного фахівця мають стати найбільш ефективним видом інвестицій для українського уряду.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. До виступу запрошується Капшук Олександр Григорович, генеральний директор страхової компанії “Нафтогаз­страх”. Після нього виступатиме Гержов Юрій Іванович.

 

КАПШУК О.Г., генеральний директор страхової компанії “Нафтогазстрах”. Вельмишановний Володимире Михайловичу! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слу­хань! Я хочу репрезентувати вам досвід роботи страхової компанії “Нафтогазстрах” у запровадженні добровільного медичного стра­хування на всій території України.

На сьогодні можна вже підбити підсумки, а почали ми таку роботу з 2007 року. Ми розуміли стратегічно, що добровільне медичне страхування фактично включає дві ліцензійні послуги — страховий захист застрахованої особи, яка має можливість купити таку послугу, і медична послуга, що надається в медичному закладі.

Знаючи, що фактично медичні заклади не фінансуються на медицину як таку, здійснюється фінансування лише на утримання медичного закладу (зарплата і оплата комунальних послуг), ми розуміли, що без поліпшення надання медичної допомоги за на­шої участі нічого в нас не вийде. Тому ми пішли таким шляхом: укладаючи договір з медичним закладом, де хотіли обслугову­ватися наші застраховані, ми авансували медичний заклад живи­ми коштами і медичними препаратами. Фактично в договорі обумовлювалося, що страхова компанія авансує медичний заклад не менш як на 80 відсотків потреби на певний період часу.

Крім того, ми розуміли, що система лікарів-координаторів, коли застрахована особа повинна шукати лікаря-координатора, який має погодити або не погодити ту чи ту процедуру, призна­чення того чи того препарату, не сприятиме позитивним резуль­татам. Тому від системи лікарів-координаторів ми фактично від­мовилися. Ми створили таку схему, коли застрахована особа, маючи на руках договір страхування з підписом фізичної особи і з печаткою та підписом генерального директора страхової ком­панії, звертається безпосередньо до лікувального закладу.

Крім того, для більш швидкого інформативного забезпечен­ня ми створили свою асистуючу компанію і контакт-центр з без­платним телефоном 8800. І знаючи, що в бюджетних закладах на сьогодні і міжміський зв’язок не завжди доступний, кожний медичний заклад, що працює з нами, ми забезпечили мобільним зв’язком з асистуючою і страховою компаніями.

Які результати ми маємо? У 2008 році наша компанія обслуговувала більш як 220 тисяч фізичних осіб, з них близько 80 тисяч пенсіонерів, які проживають на всій території України. На сьогодні ми маємо договірні відносини з більш як 120 медич­ними закладами України.

Протягом 2008 року страхова компанія “Нафтогазстрах” направила в медичні заклади 36 мільйонів гривень (це живі кошти і медикаменти), 5 відсотків виплачено на руки. Кошти на руки страхова компанія видає в різних випадках, найчастіше коли надається невідкладна медична допомога медичними закладами, з якими у нас немає договірних відносин.

На сьогодні переваги лікуватися в тих закладах, з якими ми  маємо договірні відносини, стали настільки очевидними, що 95 відсотків застрахованих лікуються саме в цих медичних закладах.

Крім того, за домовленістю з керівниками підприємств, колективами, профспілковими організаціями за результатами ро­боти за рік ми робимо перегляд фінансових справ і частину коштів реінвестуємо в медичні заклади. Так, у 2008 році було передано близько 90 комп’ютерів, 4 автомобілі невідкладної до­помоги, інше обладнання.

Розуміючи, що страхові програми, хоч які вони добрі, інколи не перекривають високотехнологічних і дороговартісних операцій, які часом потрібні, ми йдемо на те, що за особистими заявами оплачуємо застрахованим особам дороговартісне лікування в клі­ніках України. У минулому році ми виплатили таких коштів на суму більше 1 мільйона гривень.

На сьогодні ми створили систему, яка діє і може бути використана при впровадженні обов’язкового медичного страху­вання в Україні.

На жаль, найважчий момент у цьому — працювати з медич­ними закладами. Це додаткове навантаження, додаткові умови. У  керівництва медичних закладів ще збереглося мислення радянських часів. Страхова компанія жорстко контролює списання медичних препаратів, процес лікування (не за архівами), харчу­вання, вимагає, щоб застрахована людина отримала те, що обіцяно, щоб у жодному разі не склалося враження, що будуть харчувати і лікувати посередньо.

Тому як лікар за освітою, як генеральний директор страхової компанії, який знає масштаби, можливості і проблеми, я вважаю за вкрай необхідне прийняття закону про обов’язкове медичне страхування. Одна обов’язкова умова — десь мають акумулю­ватися кошти на обов’язкове медичне страхування, тобто має бути створений відповідний фонд.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте, будь ласка.

 

КАПШУК О.Г. Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Запрошую до трибуни Гержова Юрія Івано­вича, Вознесенського міського голову (Миколаївська область). За ним виступатиме Карпук Володимир Георгійович.

 

ГЕРЖОВ Ю.І., Вознесенський міський голова (Миколаївська область). Уважаемый Владимир Михайлович! Уважаемые народ­ные депутаты, участники парламентских слушаний! Сегодня, несомненно, обсуждается один из ключевых вопросов для украинского здравоохранения — закон об обязательном медицин­ском страховании. Все мы были свидетелями того, как на протя­жении последних лет многие попытки принятия этого закона проваливались, не приводили к каким-либо результатам. Я не буду сейчас вдаваться в анализ, почему это происходило. Мы все понимаем, насколько это непростое решение, которое может радикально повлиять на дальнейшее развитие отечественного здравоохранения. Причем повлиять как в позитивном, так и в не­гативном плане.

Все будет зависеть от того, насколько каждый гражданин ощутит на себе дополнительные финансовые вливания, связан­ные с введением обязательного медицинского страхования, как в качественном улучшении медицинской помощи, так и в ее коли­чественном выражении. Все будет зависеть от того, сможет ли принятие этого закона снять социальную напряженность в обще­стве, связанную с хроническим недофинансированием отрасли, перекладыванием финансовых проблем здравоохранения на плечи населения.

Мы знаем немало примеров успешного введения медицин­ского страхования в разных странах, знаем также и негативные примеры. Однако хочу сразу отметить, что большинство нацио­нальных систем здравоохранения успешно используют механиз­мы обязательного страхования в организации медицинской помо­щи населению и добиваются при этом впечатляющих резуль­татов. Украинское здравоохранение не может до бесконечности топтаться на месте. И население, и медицинские работники давно ждут конкретных, результативных шагов и от депутатского корпуса, и от правительства. Однако это ни в коем случае не означает, что принятие закона, дополнительное финансовое вли­вание в отрасль сразу изменят ситуацию к лучшему.

Закон — не самоцель, и дополнительные финансовые вливания будут тогда успешны, когда дойдут до конкретного человека, а не растворятся в очередной раз в среднестатистиче­ском гражданине. Иными словами, речь идет, в первую очередь, о готовности медицинских учреждений, системы здравоохранения в целом работать по принципам и механизмам страховой меди­цины. От этого, по нашему глубокому убеждению, в первую очередь зависит успешная реализация закона.

Мы имеем определенный опыт в разработке механизмов и  технологий по переводу системы здравоохранения региона на работу в условиях страховой медицины. И я хотел бы коротко поделиться этим опытом и своими соображениями.

С 2004 года город Вознесенск является пилотным регионом по отработке экономических форм управления, оптимизации медицинской помощи населению и затрат на ее оказание, то есть тех основных принципов, на которых строится страховая меди­цина. Реализация этих принципов потребовала развития широкой сети амбулаторий общей практики как наименее затратного зве­на, перехода на платные медицинские услуги, разработки спра­вочников и механизмов расчета себестоимости и цены этих услуг и так далее.

Важным элементом являются также разработанные техноло­гии управления себестоимостью медицинских услуг в рамках единого медицинского поля, а следовательно, маршрутизация пациентов по уровням оказания медицинской помощи с учетом как медицинской, так и экономической целесообразности. В этом плане ключевая роль принадлежит врачам общей практики, кото­рые на сегодняшний день контролируют у нас до 70 процентов пациентов, поступающих на госпитальное лечение. Такой подход позволяет гибко перераспределять медицинские услуги, прежде всего рутинные, а следовательно и финансовые потоки в пользу малозатратной первичной медицинской помощи, высвобождать безболезненно для населения дорогостоящий госпитальный фонд, перепрофилировать госпитальные койки в койки дневного стационара.

Важнейшим шагом к страховой медицине является то, что на сегодняшний день больница, а точнее, медицинское объеди­нение, может формировать портфель услуг и продавать эти услу­ги на договорной основе местной власти и страховым компаниям.

Осуществляется также дальнейшая демократизация систе­мы здравоохранения. Сегодня жителям Вознесенска предостав­лено право выбора врача общей практики. Их отношения стро­ятся на договорной основе. Это, в свою очередь, влияет на дифференцированную оплату труда в первичном звене здраво­охранения. Фундаментом такой модели является мощная инфор­мационная система, в основе которой лежат персонифицирован­ные медицинские базы данных, реестр населения администра­тивной территории, где накапливается вся медико-экономическая информация на каждого жителя на протяжении всей его жизни. В эту информационную систему входят все амбулатории первич­ного звена, структурные подразделения больницы и скорой по­мощи, то есть все медицинские учреждения. Их структурные под­разделения имеют возможность работать в едином информа­ционном поле, обмениваться информацией, оперативно решать управленческие вопросы.

В заключение я хотел бы сказать, что больница города Вознесенска на сегодняшний день готова работать в условиях страховой медицины. В связи с этим я обращаюсь и к Татьяне Дмитриевне, и к Василию Михайловичу, чтобы в качестве экспе­римента на базе Вознесенска воплотить этот закон в жизнь.

Спасибо за внимание (Оплески).

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Карпук Володимир Георгійович, народний депутат України, депутатська фракція “Наша Україна — Народна самооборона”, голова підкомітету з питань законодав­чого забезпечення медичної допомоги, здійснення лікувальної діяльності, медичної освіти і науки Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я.

 

КАРПУК В.Г., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я (Блок “Наша Україна —Народна самооборона”). Шановний Володимире Михайловичу! Вельмишановні учасники всеукраїнського лікарського консиліуму! Сьогодні у нас консиліум, а пацієнт у нас і незвичайний, і надзви­чайний — сама охорона здоров’я. Питання діагнозів тут уже порушувалося, порушується воно постійно в засобах масової інформації, порушується щоденно пацієнтами. Тому запитання, чи здійснювати нам реформи, чи приймати закон про обов’язкове медичне страхування, здається, відпадає саме собою. Нам треба діяти. Однак почну з ризиків і з тих моментів, які ми повинні враховувати, приймаючи рішення.

За такої мізерної заробітної плати реформу буде провалено — це зрозуміло. Бо не може на сьогодні заробітна плата медиків бути такою, як, скажімо, у січні — 1145 гривень, що становить 67 відсотків заробітної плати в промисловості. Це грубе порушення Основ законодавства України про охорону здоров’я, де сказано, що має бути не менше, ніж у середньому по про­мисловості. Ми побачили на молдавському прикладі, що відбу­вається паралельно підвищення заробітної плати і введення в дію закону. Отже, цю складову ми також повинні враховувати.

Наступна складова. Коли виступав на науково-практичній конференції професор Підде з Москви, він сказав про особливу важливість політичної складової. Я сказав би, що в Україні ця складова посідає перше місце, тому що без політичної стабільно­сті ніяких реформ ми здійснити не зможемо.

Подивіться на Молдову: комуністи при владі, але вони закрили всі дільничні лікарні. За перманентних виборів в Україні, коли хоч хтось насмілиться закрити якусь лікарню? Ніколи.

І я наведу приклад, Володимире Михайловичу. Розпоря­дженням Кабінету Міністрів №1487-р від 18 листопада 2008 року створено Міжвідомчу комісію з питань оптимізації мережі закладів охорони здоров’я. Однак дуже швидко ми прийняли низку законів, зокрема про соціальний захист працівників міліції, про соціальний захист працівників правоохоронних органів та інші, в яких єдина диспозиція — з метою соціального захисту не допустити скоро­чення ліжкового фонду медичних закладів цих відомств і змен­шення їх фінансування.

До прикладу нераціонального використання коштів. Це щодо того єдиного медичного простору, про який ми вже багато років говоримо. На всі високоспеціалізовані заклади охорони здоров’я системи Міністерства охорони здоров’я (міністр ці дані наводив) виділяється 462 мільйони гривень, а на стаціонарне лікування працівників залізничного транспорту — 526 мільйонів. Порівняйте цифри. Коли ми будемо багатою країною, коли будемо ефективно, раціонально лікувати?

Ще один приклад — Міністерство оборони, 756 мільйонів виділяється на лікування і збереження здоров’я особового складу. Це більше ніж на модернізацію озброєнь і закупівлю нових озброєнь для нашої армії.

Звичайно, є специфічні заклади, і я цього не торкаюся. Проте якщо ми не повернемося обличчям до проблеми, не зро­зуміємо, що всі ці політичні негаразди нічого доброго нам не дають, ми нічого не зробимо.

Має бути політична відповідальність, розуміння того, про що говорив сьогодні Володимир Михайлович, що до цього питання треба підходити як до питання національної безпеки, що це найвагоміша складова економічної безпеки і соціально-економіч­ного розвитку України, запорука нашого майбутнього. Це повинні розуміти Президент, Кабінет Міністрів, Верховна Рада, голови місцевих органів влади і органів місцевого самоврядування. Якщо такого розуміння не буде, ніякої реформи ми не здійснимо, медичного страхування не запровадимо. А відповідно ми повинні готувати керівників, тому що приходить багато керівників, які не розуміють, що таке охорона здоров’я, і ви на місцях це добре знаєте.

Щодо фінансування. Я вже казав про 15 відомств і міні­стерств, на які виділяється фінансування. З 2006 року я проводжу аналіз бюджету, і в мене викликає подив: чому цю систему так довго не можна зламати? 15 міністерств і відомств мають відомчі медичні заклади, на які здійснюється величезне фінансування. Із 32 мільярдів гривень — тільки 20 відсотків спрямовується закла­дам Міністерства охорони здоров’я.

Законодавча база. Не можна приймати один тільки цей закон, бо він не запрацює. Треба прийняти ще цілу низку зако­нів — і зміни до статті 49 Конституції, і зміни до Бюджетного кодексу, і закон про лікувальні заклади і медичну допомогу, про лікарське самоврядування й інші. Їх треба приймати пакетом. Володимире Михайловичу, пропоную виділити один день, щоб прийняти ці законопроекти в пакеті, вони практично готові.

І щодо медичного страхування. Минуло вже сім років, як ми взялися за це питання, і маємо 17 варіантів закону. Треба знахо­дити консенсус і робити перші кроки. Здається, консенсус вже знайдено, саме соціальна складова у цьому законопроекті випи­сана. Є правова дискримінація щодо внесків, але, я думаю, ми знайдемо спільну мову і закон буде прийнятий.

Щиро вдячний кожному лікарю, присутньому в цій залі. Лікарі мають найвідповідальнішу професію. Я 30 років пропрацю­вав лікарем і знаю, що якби в кожного політика була така від­повідальність, як у лікаря, справи в Україні ішли б добре.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. До виступу запрошується Афанасьєв Михайло Васильович, головний лікар Центральної клінічної лікарні “Укрзалізниці”.

І стосовно того, щоб в один день розглянути всі напрацьо­вані законопроекти. Будь ласка, нехай комітет подає на розгляд Погоджувальної ради, і ми їх розглянемо. Щоб були пропозиції.

Будь ласка, Михайле Васильовичу.

 

АФАНАСЬЄВ М.В., головний лікар Центральної клінічної лікарні “Укрзалізниці” (м. Харків). Уважаемый Владимир Михайло­вич! Уважаемые коллеги, народные депутаты, присутствующие! Готовясь к парламентским слушаниям, я поднял старые материа­лы. Обнаружил тезисы Мирового банка за 2001 год, в которых задекларированы устремления правительства на оказание качест­венной полноценной медицинской помощи населению и о созда­нии базового пакета медицинской помощи. Записано много все­го, о чем говорим сегодня. Если сопоставить 2001 год и 2009-й, то получим те же тезисы применительно к сегодняшнему дню, только усугубленные вопросами по финансированию.

Я благодарен Комитету по вопросам здравоохранения, который изменил трактовку проекта закона, назвав его “О финан­сировании здравоохранения и медицинском страховании”. Действительно, финансирование совершенно рутинное, оно не только ущербное, но и не позволяет никаких свобод руководи­телям медицинских учреждений.

Василий Михайлович, медицинские учреждения железных дорог готовы сотрудничать и работать в едином медицинском пространстве. Однако есть постановление о межбюджетных трансфертах, и мы ничего не можем делать, ведь речь идет не о  содержании медучреждений, а только о расходных материалах, которых мы не имеем. Я не понимаю, почему народному депутату так трудно воспринимать финансирование железнодорожного здравоохранения, которое на сегодняшний день, кроме заработной платы, имеет 26 процентов на энергоносители, меньше 1 гривни в день на питание и медикаменты. Чем же мы так бюджет обездолили? Может, это стоило бы посчитать?

Что касается медицинского страхования. Если бы не было медицинского страхования в медицинских учреждениях железных дорог, они, наверное, уже прекратили бы свое существование. Мы имеем семилетний опыт медицинского страхования, пусть добровольного, но на первых порах это было почти государствен­ное медицинское страхование, поскольку финансировалось же­лезными дорогами из государственных средств, а в дальней­шем — из средств самих работников железнодорожного транс­порта. И никто не отказался. В настоящее время мы имеем огромный пул, и каждый платит свои деньги за медицинское страхование.

Я говорю об этом только потому, что мы обсуждаем сейчас только отчисления предприятий от заработной платы. Правильно ли это? Не знаю. В своих аналитических исследованиях россияне предупреждали нас о том, что выделенного ими 1 процента от заработной платы совершенно недостаточно для обеспечения того уровня медицинской помощи, который граждане ждут от медицинского страхования.

И вариантов здесь, наверное, два. Первый — нужно не забывать о том, что может быть долевое участие граждан, как это сделано в целом ряде европейских стран, например в Молдове, об опыте которой мы говорили. И второй вариант касается того, что не позволяет сделать для коллективного медицинского страхования нынешнее законодательство. Речь идет о создании некоторых льгот по коллективному страхованию, чтобы предпри­ятия освободить от налогообложения. Таким образом, эти деньги будут вложены в улучшение здоровья граждан, что значительно увеличит эти ассигнования.

Говоря о медицинском страховании, самое главное — надо помнить о том, что деньги направляются не на содержание лечебного учреждения, а, как показывает наш опыт, должны тратиться на человека. Это крайне важный момент, о котором следует говорить. Мы должны заботиться о здоровье каждого человека, и соответственно должны распределяться деньги — на медикаменты, на питание, на расходные материалы. Вот что чрезвычайно важно. Потому что можно бесконечно увеличивать финансирование здравоохранения, но все равно не достичь должного уровня в лечении, обслуживании и так далее.

Поэтому разрешите поддержать внесенный законопроект и  пожелать, чтобы и комитет, и вы, Татьяна Дмитриевна, доход­чиво объяснили на заседании парламента, что закон нужно принять.

Спасибо (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Зарубінський Олег Олександрович, голова Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціо­нальних відносин. Будь ласка. За ним виступатиме Малофій Любомир Степанович.

 

ЗАРУБІНСЬКИЙ О.О., голова Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціо­нальних відносин (Блок Литвина). Шановний Володимире Михайловичу! Шановні учасники парламентських слухань! Тема наших сьогоднішніх слухань складається з двох частин. Можна сказати, що вони взаємопов’язані, а можна — що ні. Ми говоримо про шляхи реформування охорони здоров’я та медичне страху­вання. Так ось, я не тільки за браком часу, а й з інших причин не хотів би зараз говорити про медичне страхування, бо всі добре розуміють, що за кожною схемою медичного страхування стоять конкретні люди з конкретними інтересами. І зовсім не завжди за цими конкретними інтересами є альтруїстичні міркування. Тому мені здається, що саме друга частина наших парламентських слухань потребує ще дуже серйозного, неупередженого, незаангажованого аналізу.

Гадаю, аби не гаяти часу, можна паралельно, синхронно і  одночасно працювати над тими речами, які можна реально сьогодні здійснити. І не тільки в мегапроектах, які ніколи не виконуються, коли говорять про все і вся, то все так і залиша­ється лише в проектах, а є конкретні речі, які можна зробити сьогодні. А паралельно саме фахівці, а не функціонери від меди­цини мають говорити про страхову медицину, оскільки у функціо­нерів є певні не альтруїстичні інтереси.

Отже, щодо першої частини — шляхів реформування охорони здоров’я. Знаєте, для мене як не для медика, а як для споживача медичних послуг є елементарне розуміння, що шлях реформування медицини — це не слова, а дії. Є такий правильний вислів: “Недостатньо стояти на правильному шляху, треба ще ним іти”. Мені здається, ми зараз перебуваємо на тому етапі, коли треба йти. У зв’язку з цим я хотів би сказати, що для мене як народного депутата дія — це законопроектна робота. Для міні­стерських чиновників, у тому числі найвищої ланки, дія полягає в  розробленні пропозицій щодо найкращого, найшвидшого, най­коректнішого і найбільш якісного реформування конкретних галу­зей і медицини загалом.

У зв’язку з цим я хотів би торкнутися проблеми, яку я як автор законодавчої ініціативи, як народний депутат свого часу порушив у законопроекті і вніс його на розгляд від імені “Блоку Литвина”. Слава Богу, на даний час законопроект готується до другого читання у профільному комітеті. Мова йде про проблему, яка цікавить і турбує більше половини наших громадян, — це проблема раку молочної залози. Ні для кого не секрет, що на сьогодні ця хвороба турбує кожну жінку — не тільки ту, яка захво­ріла, а й ту, яка у стані елементарної фобії через Чорнобильську катастрофу, стан нашої екології тощо.

Свого часу ми внесли законопроект, яким пропонувалося створити таку вертикаль організації мамологічної служби, яка могла б справді убезпечити, профілактувати якомога більше жінок, які є потенційними жертвами цієї хвороби. До речі, як ви знаєте, на сьогодні це проблема не тільки жінок.

Проте ось вам приклад, на мою думку, недержавницького ставлення до вирішення цієї проблеми. Коли мова зайшла про те, що треба розв’язувати цю проблему, відразу стало надзвичайно багато бажаючих підім’яти її під себе. До справи взялися функціонери від медицини, кожен хоче працювати не за змістом проблеми, не розв’язувати проблему, а зробити так, щоб ця вертикаль перебувала під його орудою. Уже пропонується зроби­ти цей законопроект зовсім іншим — про жінок репродуктивного віку. Хоча зрозуміло, що після 50 років захворюваність на рак молочної залози зростає. Крім того, не охоплюються чоловіки.

Ось вам елементарний приклад того, як функціонери від медицини навіть результати тієї праці, яку здійснюємо ми, нама­гаються трансформувати у вигідні для себе схеми і системи підпорядкування. Щоб не говорити, як я сказав, про все і ні про що, я скажу так: можливо, насамперед вам, фахівцям, кожному треба долучитися до конкретної проблеми. З боку народних депу­татів, принаймні тих, які звикли працювати, буде максимальне сприяння, ми готові виступати і вносити ці законопроекти, але за умови, що вони на благо громадян, а не кишень окремих людей.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Запрошую до трибуни Малофія Любомира Степановича, начальника Головного управління охорони здоров’я Івано-Франківської обласної державної адміністрації. За ним виступатиме Коваль Вікторія Миколаївна.

 

МАЛОФІЙ Л.С., начальник Головного управління охорони здоров’я Івано-Франківської обласної державної адміністрації. Шановний Володимире Михайловичу! Шановні народні депутати! Шановний пане міністре! Шановні колеги! Мабуть, сьогодні для медицини знаковий день, бо ці парламентські слухання відбува­ються в сесійному залі, під куполом Верховної Ради України, а не так, як у ганебному, даруйте, 2005 році, коли подібні слухання мали відбутися тут, але політичні емоції і амбіції взяли гору, і слу­хання були перенесені в Міністерство охорони здоров’я. Ми втра­тили практично чотири роки, які, на жаль, не повернути, і досить багато добрих речей, які ми мали б зробити за цей час, уже втрачено. Можливо, на той час не були готові й ми. Тому що не було такої чіткої співпраці і розуміння, які є зараз між Міністер­ством охорони здоров’я, комітетом Верховної Ради та іншими установами, причетними до цього питання.

Насамперед дозвольте подякувати за плідну роботу і спів­працю голові Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я пані Тетяні Бахтеєвій. Завдяки її зусиллям ці слухання відбуваються сьогодні в парламентській сесійній залі. Хочу подя­кувати нашому шановному пану міністру за розуміння і за спів­працю, яку маємо в практичній охороні здоров’я. Усі ті документи і доповіді, які сьогодні звучали, базувалися на наших напрацю­ваннях, на наших пропозиціях, які були подані і до Міністерства охорони здоров’я, і до комітету Верховної Ради. Залишилося тільки одне — щоб ті проекти законів, які напрацьовані і розроб­лені, були втілені в життя. І це втілення залежить тільки від наших шановних народних депутатів.

Тому я звертаюся насамперед до вас, шановний Володими­ре Михайловичу. Пам’ятаю ваш виступ на з’їзді Українського медичного союзу, коли ви сказали, що будете підтримувати галузь охорони здоров’я і докладете всіх зусиль для того, щоб вивести її з ганебного становища, в якому вона перебуває. Тому вважаю, що тут першість за вами як Головою Верховної Ради, який має необхідні вміння і кваліфікацію, аби організувати розгляд і прийняття цих справді потрібних законопроектів. Це буде пер­ший крок до нашої спільної роботи, щоб вивести галузь з кризо­вого стану.

Також я звертаюся до наших шановних народних депутатів і  голів фракцій. Шановні, забудьте про політику, залиште медицину поза політикою. Зробіть єдину річ: прийміть нашу пра­цю, всіх нас — простих лікарів, починаючи з сільських медичних амбулаторій, центральних, районних, міських лікарень, управлінь охорони здоров’я областей до Міністерства охорони здоров’я і комітету Верховної Ради. І це буде найкращим дарунком, най­кращою працею насамперед не для нас, а для тих пацієнтів, про яких ми багато говоримо, але, на жаль, дуже мало для них робимо.

Я сподіваюся на ваше розуміння, на вашу підтримку і на нашу співпрацю. Сподіваюся, що ці законопроекти отримають статус законів, тому що без оновлення законів, без нової норма­тивно-правової бази про жодні реформи в галузі охорони здоров’я говорити не можна.

А тепер, якщо дозволите, декілька слів про те, що пропо­нуємо ми, аби відбулися якісні зміни в галузі охорони здоров’я. На нашу думку, є два основних блоки: фінансово-економічне за­безпечення галузі і управлінські та кадрові ресурси.

У першому блоці пропонуємо таке:

на законодавчому рівні затвердити багатоканальне фінансу­вання галузі охорони здоров’я, в тому числі прийняти закон про обов’язкове державне медичне страхування;

прийняти постанову Кабінету Міністрів України про розши­рення переліку платних медичних послуг у комунальних закладах охорони здоров’я;

удосконалити систему державних закупівель у закладах охорони здоров’я, змінити систему державних закупівель товарів та послуг, що здійснюються Міністерством охорони здоров’я України за централізовані кошти, та передати ці повноваження і  відповідні фінансові ресурси в обласні управління охорони здоров’я;

скасувати існуючу систему фінансування закладів охорони здоров’я за визначеними кодами економічної класифікації та надати керівникам повноваження щодо самостійного вирішення питань розподілу коштів відповідно до потреб закладу;

кошти, отримані з оренди приміщень, залишати в комуналь­них закладах охорони здоров’я з метою використання на їх потреби та розвиток;

змінити порядок фінансування медичної галузі безпосеред­ньо на надання медичної послуги, а не на утримання мережі;

здійснити на законодавчому рівні реорганізацію закладів охорони здоров’я в комунальні неприбуткові підприємства.

Управлінські та кадрові ресурси:

запровадити на законодавчому рівні контрактну форму праці та страхові угоди;

внести зміни до наказу №33 Міністерства охорони здоров’я, який вже морально і фізично застарів;

і найголовніше — напрацювати державну програму, яка включатиме такі питання: первинна санітарно-медична допомога, сімейна медицина (ми багато про неї говоримо, але, на жаль, поки що мало зробили), надати право лікарю загальної практики сімейної медицини скеровувати пацієнтів на вищий рівень ме­дичної допомоги у плановому порядку.

Найболючіше питання галузі — аптеки. Тобто ми вважаємо за доцільне створення в комунальних закладах охорони здоров’я комунальних аптек як структурних підрозділів цих закладів, а та­кож подальший розвиток паліативної допомоги і хоспісної служби.

Сподіваюся, що сьогодні наші слова будуть почуті в цьому високопоставленому представництві, в якому ми обговорюємо наші проблеми і подаємо наші пропозиції, і ми спільно подолаємо проблеми і вийдемо на якісно новий рівень.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Коваль Вікторія Миколаївна, голова Центрального комітету профспілки працівників охорони здоров'я України.

КОВАЛЬ В.М., голова Центрального комітету профспілки працівників охорони здоров’я України. Шановний Володимире Михайловичу! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Невід’ємною передумовою успішного соціально-економічного розвитку будь-якого суспільства є міцне здоров’я його громадян, у збереженні якого особлива роль нале­жить системі охорони здоров’я. Основним елементом цієї си­стеми є медичний працівник, самовіддана, майже безплатна пра­ця якого забезпечує сьогодні її функціонування.

Намагання влади, особливо в умовах кризи, перекласти фінансовий тягар на пацієнтів та галузь, усунутися від виконання гарантованих, але не узгоджених між собою конституційних норм щодо реалізації права громадян на отримання медичних послуг на безоплатній основі, з одного боку, та реальний рівень видатків на охорону здоров’я згідно із законом про Державний бюджет, що покриває менше половини потреби системи охорони здоров’я, з  другого, зробили галузь та її працівників заручниками ситуації.

Профспілка вважає, що для збереження системи охорони здоров’я та її кадрового потенціалу настав час чесно визначи­тися — або держава фінансує галузь відповідно до вимог статті 49 Конституції України, або її редакцію треба змінювати.

Недоліки сучасної медицини залежать не тільки від еконо­мічної кризи, недержавницького ставлення до здоров’я народу, браку державної волі щодо належного правового забезпечення існування охорони здоров’я та її реформування, а й від реалізації численних законів, указів, постанов, наказів, державних програм, які, знову-таки, часто не узгоджуються між собою. Сьогодні про це було дуже багато сказано.

На початку квітня цього року на нараді в Осло, де роз­глядалося питання охорони здоров’я в умовах глобальної еконо­мічної кризи, зазначалося, що питання здоров’я мають враховува­тися при прийнятті державних рішень в усіх сферах, інвестиції у  здоров’я корисні і для соціальної стабільності, і для економіки будь-якої держави. В умовах, коли національні бюджети опини­лися під загрозою, треба визнати, що виділення коштів на охоро­ну здоров’я належить до категорії інвестицій, а не до категорії витрат.

Реформування охорони здоров’я необхідно здійснювати також з урахуванням готовності населення і медичних працівників до цих перетворень. Про це теж вже казали. Профспілка вважає, що такі реформи мають бути поступовими, еволюційними, а не радикально-революційними. Потрібно враховувати всі фактори, що безпосередньо впливають на діяльність медичних закладів і  соціальну захищеність медичних працівників.

Я не знаю, може, треба скорочувати медичних працівників, але професії лікаря, медичної сестри на сьогодні стали непри­вабливими. Молодь відмовляється від їх отримання, галузь три­мається на людях похилого віку, 40 відсотків працюючих у галузі — пенсіонери, які змушені працювати через мізерну пенсію. Пенсія в  охороні здоров’я найнижча в Україні. А в сільській місцевості у первинній ланці в окремих регіонах цей показник сягає 70 від­сотків прожиткового мінімуму. Тож зрозуміло: хто з молодих людей поїде в село, щоб усе життя працювати цілодобово за 800 гривень, без житла, сучасного обладнання, сам на сам з пацієнтом?

Вижити в нинішніх надто складних соціально-економічних умовах, отримуючи зарплату нижче реального прожиткового рівня, і при цьому не втратити власного обличчя, ми вважаємо, — це подвиг! Необхідно терміново вжити заходів для заохочення молоді, відновлення престижності професії, довіри та поваги до лікаря. Якщо цього не зробити, то ми, мабуть, ще десять років будемо обговорювати питання реформування, бо втілювати його в  життя буде нікому.

На сьогодні немає сумніву в необхідності реформування системи, але реформування заради реформування нікому не потрібне. За браком часу дозвольте зупинитися на двох найбільш болючих для нас моментах.

Перше — щодо реорганізації закладів охорони здоров’я. Реорганізація закладів можлива, але ми вважаємо, що без попе­редньої зміни існуючої нормативної бази це небезпечно. Хочу за­значити, що відповідно до норм цивільного та господарського законодавства реорганізація шляхом перетворення тягне за со­бою припинення юридичної особи, яка реорганізується, та ство­рення нової. Тому необхідно уважно підійти до зміни організацій­но-правової форми, бо це призведе фактично до ліквідації закла­дів охорони здоров’я та створення нових юридичних осіб, а це спричинить втрату хоч і мізерних, та все ж існуючих умов оплати праці та пенсійного забезпечення.

Друге. Нині дедалі частіше (сьогодні ми про це вже чули) постає питання щодо прийому на роботу за контрактом. Контракт — це строковий договір, і він значно обмежує існуючі права працівників. Якщо й треба запроваджувати такий підхід, то, може, тільки щодо керівників.

І найболючіше питання — заробітна плата. Вимоги проф­спілки з цих питань постійно ігноруються владою. Свідченням антисоціальної політики є встановлення розмірів посадових окла­дів у галузі, виходячи з розміру тарифного розряду 545 гривень за мінімальної заробітної плати 605 гривень, а на сьогодні — 625, що фактично призвело до руйнації основ системи оплати праці.

Хотілося б, щоб нас почули. Працівники охорони здоров’я стоять на межі виживання. Але лікар не повинен бути залежним від коштів, він має отримувати гідну заробітну плату, виконувати свої прямі обов’язки і не перейматися тим, де взяти гроші.

Більшість проблемних питань, які ми хочемо висвітлити в  рекомендаціях парламентських слухань, стосуються заохочень, надбавки за вислугу років. Від імені профспілки я звертаюся до вас, Володимире Михайловичу. Є законопроект Ткача (№2416) стосовно цих питань. Якщо можливо, поставте його на розгляд і  прискорте прийняття.

І ще одне хочу сказати, про що сьогодні ніхто не казав. Ми просимо внести зміни до Кримінального кодексу, бо на сього­дні медичні працівники не тільки в жебрацькому становищі, вони ще й під загрозою. Тому пропоную внести зміни до Кримінального кодексу щодо правового захисту професійної діяльності медичних представників, встановлення кримінальної відповідальності грома­дян за протиправні дії, спрямовані проти медичних працівників при виконанні ними професійних обов’язків.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Я так розумію, що проблем багато, але на одних парламентських слуханнях про всі не скажеш.

 

КОВАЛЬ В.М. І на завершення. Ми дуже хотіли б і готові активніше співпрацювати з профільним комітетом Верховної Ради. Тетяно Дмитрівно, шановна, я вас дуже прошу, залучайте нас до  роботи, ми готові брати участь у роботі з усіх питань щодо соціально-правового захисту працівників охорони здоров’я.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні колеги, нам потрібно домовитися. Коли комітет готував парламентські слухання, то пропонував, щоб о 17 годині 50 хвилин виступив Корж Віктор Петрович. Він як заступник голови комітету відреагує на пропозиції, що прозву­чали, а потім ми підіб’ємо підсумки, щоб о 18 годині завершити парламентські слухання.

Якщо ви не заперечуєте, зробимо таким чином. Серед записаних на виступ є Симоненко Володимир Євгенович, голова Київської міської організації роботодавців у галузі охорони здо­ров’я, головний лікар київського шкірно-венерологічного диспан­серу, член Дорадчої ради при Комітеті Верховної Ради України з питань охорони здоров’я. Ми можемо продовжити роботу, але з   урахуванням того, що це буде вже вільне спілкування. Тож вирішуйте.

Будь ласка, Володимире Євгеновичу, прошу вас.

 

СИМОНЕНКО В.Є., голова Київської міської організації роботодавців у галузі охорони здоров’я, головний лікар Міжрайон­ного шкірно-венерологічного диспансеру №1 (м. Київ). Вельми­шановний Володимире Михайловичу! Вельмишановні народні депутати! Вельмишановні колеги! Я постараюся дуже коротко.

Насамперед я хотів би провести деякі паралелі. Нині на охорону здоров’я витрачається 3,2 відсотка обсягу внутрішнього валового продукту. Цих грошей бракує. А скільки лікарів є народ­ними депутатами України? У відсотках хтось рахував? Не більш як 2 відсотки. Мені здається, досить виразна паралель.

Володимире Михайловичу, ви бачите, скільки зібралося розумних, небайдужих людей. У вас є політична сила. Є в інших лідерів політичних сил можливості залучати лікарів до політичної діяльності. Я думаю, це буде запорука того, що і грошей виділяти­меться більше на охорону здоров’я, і контроль за їх вико­ристанням також буде кращим. Це перше.

Друге. Чи є альтернатива загальнообов’язковому медичному страхуванню? Я думаю, що є. Треба тільки дати відповідну кількість грошей. Це і буде альтернатива. Але чи є ці гроші? — ось у чому питання. Грошей, як ми знаємо, бракує.

Стосовно того, навіщо запроваджується медичне страху­вання. Усі вже про все знають і нікого не треба переконувати. Проте водночас ми знаємо, що запровадження страхової меди­цини зумовить вільний обіг коштів в охороні здоров’я, зумовить конкуренцію і відповідно підвищить якість послуг. Якості не може бути без конкуренції. Це створить ринок у наданні медичних послуг в охороні здоров’я.

Чому я серед інших законопроектів віддаю перевагу саме законопроекту “Про фінансування охорони здоров’я та медичне страхування”? Тому що цей законопроект, по-перше, не дає можливості використовувати гроші, призначені на медичну допо­могу, в інших цілях. У деяких законопроектах пропонується використовувати їх на санаторно-курортне лікування, що не одне й те саме. Крім того, цей законопроект нормально відпрацьо­ваний фахівцями Комітету з питань охорони здоров’я. Багато про що можна говорити, але термінологічний апарат у цьому законо­проекті відпрацьований найкраще. Вводиться поняття гонорарів, що одразу виводить медичних працівників з тіні, з кримінального поля, знімає звинувачення, від яких ми вже всі втомилися.

Враховуючи, що час обмежений, я хочу наголосити ще й на тому, що жоден комітет не працює так прозоро і так не набли­жений до медичної громадськості, як Комітет з питань охорони здоров’я. Двері комітету відчинені для кожного медичного пра­цівника, тут вислуховують і враховують думку кожного. Над зако­нопроектами, про які сьогодні говорили, працювали багато фахів­ців — і з органів управління охорони здоров’я, і керівники закладів охорони здоров’я, і практичні лікарі.

І останнє, про що я хотів би сказати. Хтось бачить калюжі, а  хтось бачить зірки, які в них відбиваються. Тому я хотів би нам усім побажати, щоб ми більше уваги звертали на зірки, а не на калюжі, бо в нас є багато досягнень.

Хочу подякувати голові Комітету з питань охорони здоров’я Бахтеєвій Тетяні Дмитрівні, вона дуже багато докладає зусиль, щоб були прийняті і цей, і інші законопроекти. Окремо хочу подя­кувати Виноградову Олегу Всеволодовичу, якого, мабуть, знають усі, який працює з нами усіма і всім приділяє увагу.

Дякую всім і бажаю, щоб зірки нарешті запалали на нашому небосхилі (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Віктор Петрович Корж, заступник голови комітету з питань охорони здоров’я. Будь ласка.

Шановні колеги, я просив би вашого розуміння. Виступили по одному представнику від фракцій. Ми ж проводимо парламент­ські слухання. Якщо ви готові, після 18 години закриємо засідання і будемо слухати всіх. Ви добре знаєте, що багато депутатів хочуть виступити. Загалом у списку до 50 людей, треба ж із розумінням ставитися.

 

КОРЖ В.П., заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я (Партія регіонів). Шановний Володимире Михайловичу! Шановні учасники парламентських слухань! Підсумовуючи сьогоднішній захід, слід відзначити, що всі учасники парламентських слухань констатували необхідність реформування галузі охорони здоров’я, зосереджували увагу на невідкладній потребі вирішенні існуючих проблем, відзначали, що кардинального поліпшення ситуації в охороні здоров’я можна досягти тільки через системну реформу та комплексний законо­давчо визначений перехід системи охорони здоров’я на модель бюджетно-страхової медицини. Саме такий підхід покладено в  основу законопроекту “Про фінансування охорони здоров’я та медичне страхування”, розробленого народними депутатами України — членами нашого комітету за участі Міністерства охоро­ни здоров’я. Тому ми закликаємо всіх, кому не байдужа доля українського народу та вітчизняної галузі охорони здоров’я (я, до речі, звертаюся, не тільки до присутніх, а й до відсутніх народних депутатів), припинити дискусії і прискорити вирішення питання про законодавчого врегулювання в Україні системи медичного страхування шляхом прийняття проекту Закону України “Про фінансування охорони здоров’я та медичне страхування”.

Водночас ми розуміємо, що запровадження обов’язкового медичного страхування потребує значного підготовчого періоду, розроблення відповідної нормативно-правової бази та підготовки закладів галузі охорони здоров’я до роботи в умовах медичного страхування. Відтак, звичайно, багато залежить від активної позиції уряду, Міністерства охорони здоров’я, Академії медичних наук і всієї медичної спільноти.

Крім того, успіх реформ значною мірою залежатиме і від бюджетного фінансування, тому ми пропонуємо в майбутньому, при формуванні Державного бюджету України на 2010 рік і на наступні роки, передбачати збільшення державних асигнувань на охорону здоров’я в обсязі не менш як 5 відсотків ВВП, як реко­мендує Всесвітня організація охорони здоров’я і як це здійсню­ється в інших цивілізованих країнах світу.

За браком часу я не зупинятимуся на всіх моментах, визначених у проекті постанови про рекомендації парламентських слухань, усім учасникам він розданий. Ми будемо дуже вдячні вам за пропозиції і зауваження, які будуть ретельно нами опрацьовані при підготовці відповідного проекту постанови Верховної Ради України і допоможуть зробити цей проект більш змістовним. Чекаємо від вас пропозицій протягом наступних двох тижнів, про­симо надсилати їх на адресу Комітету з питань охорони здоров’я і, безумовно, сподіваємося на вашу підтримку.

І на завершення, шановний Василю Михайловичу, звертаюся до вас. Думаю, ви звернули увагу, що опозиція вас не критику­вала сьогодні, тому що питання порядку денного є надважливим. Реалістичність вирішення цього питання буде пов’язана з нашою консолідацією, об’єднанням зусиль усіх гілок влади і всіх парла­ментських фракцій. Це справді надважливе питання, і я дякую всім за розуміння, підтримку і сподіваюся, що ми реалізуємо цей дуже важливий проект.

Ще раз дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні колеги! Шановні учасники парламентських слухань! Насамперед я хочу перепросити всіх тих, хто готувався, але не встиг виступити, і дуже прошу вас подати свої пропозиції до комітету, щоб вони були враховані при опрацю­ванні рекомендацій парламентських слухань. Перепрошую своїх колег народних депутатів, що вони не змогли виступити. Бо ви поїдете, а мені завтра працювати в сесійній залі.

Надійшла низка записок з проханням надати слово. Очевид­но, нам треба було відвести на виступ не 5 хвилин, а 3 хвилини, тоді більше людей виступили б. Проте дозвольте одну записку зачитати, її передав мені професор, доктор медичних наук, рек­тор Луцького біотехнічного інституту Григорій Стеценко:

“Процес пішов, закони про страхову медицину будуть прийняті. Дійсно, принцип страхової медицини прогресивний, але вона базується на трьох китах: державна гарантія, професійна надійність лікарів, наявність більшості заможного населення і ста­більність економіки. Без цього не впроваджується страхова меди­цина в жодній розвиненій країні. Тоді як у нас відсутні ці три складові. А чи будуть реалізовані ці закони, якщо з 1991 року 30 указів Президента, 180 розпоряджень і постанов Кабінету Міні­стрів щодо охорони здоров’я не реалізовані? Чи готова країна до відступу у разі провалу прийнятих законів? Вихід є — це збере­ження існуючої державної системи організації охорони здоров’я, але на наукових та економічно обґрунтованих засадах, наприклад, як на Кубі”.

Це також позиція, і я вважаю, що нам треба дослухатися до неї, щоб ми не прийняли закони, які не відповідатимуть реаліям життя і не працюватимуть.

Тому, шановні учасники парламентських слухань, від нас із вами залежить, які рішення будуть прийнятті. Поки відбувалися парламентські слухання, я попросив, щоб мені подали пошту, яку я отримую як Голова Верховної Ради України. Серед них (вдумайтеся!) більше десяти відповідей від Міністерства охорони здоров’я на мої звернення стосовно лікування в особливо критич­них випадках, коли потрібне втручання Міністерства охорони здоров’я або спеціалізованих медичних установ у місті Києві. Я вдячний, що й міністерство, і київські клініки відгукуються, коли йдеться про головне і першочергове, про наше кровне — здоров’я діток. Тому цілком очевидно, що всі наші закони повинні при­мірятися на людей. Ми говорили, і я, відкриваючи засідання, казав, що законів у нас багато, але за кожним часто-густо щось проглядається. Тому нам треба прийняти ті закони, які потрібні будуть країні, щоб це не був черговий закон про державні закупівлі. Ви знаєте, про що йдеться. Намагаємося так цей закон виштовхнути, то заходять з іншого боку.

Тому така пропозиція: доопрацювати спільно рекомендації парламентських слухань, чітко визначити перелік рішень, які має­мо прийняти на законодавчому рівні, і послідовність прийняття цих рішень, а головне — контроль за їх реалізацією.

Мені знову надійшла записка з вимогою надати слово голові Національної ради з питань охорони здоров’я населення при Президентові, професору Поліщуку Миколі Єфремовичу. Я із задоволенням, шановні колеги, міг би це зробити, але після 18 години, на превеликий жаль, я не можу цього зробити. Пере­прошую уклінно і сподіваюся на розуміння колег, які подали за­писку. У нас виходить так, що спочатку самі виступлять, а потім пишуть заяви, щоб дали можливість іншому виступити. Прошу вас бути послідовними в цьому плані. О 18 годині маємо закрити засідання.

На завершення я скажу про те, що мені наболіло, і водночас підтримаю колег з різних фракцій. Рано чи пізно ми повинні прийти до того, щоб люди, які відповідають за головне — за здоров’я, фізичне здоров’я наше, наших дітей, які відповідають за  моральне здоров’я, за розум, — мали відповідний статус у  державі. Бо такі закони ми вносимо, усі кажуть “так”, а потім рішення не підтримують. Тож усі мають бачити, хто йде, і  поважати цю людину.

І останнє. Вам, медикам-практикам, організаторам у сфері медицини, людям, які працюють на державній службі в цій царині нашого життя, бажаю одного — спокійного серця, нормального серцевого ритму. Це потрібно для того, щоб ми могли нашу впевненість, наше здоров’я, наш оптимізм, окрім всього іншого, передавати людям, коли нічим допомогти.

Дякую вам і всім тим, хто був причетний до організації парламентських слухань. До побачення.