ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

 

УКРАЇНСЬКА ТРУДОВА МІГРАЦІЯ: СТАН, ПРОБЛЕМИ

ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

 

Конференц-зал Верховної Ради України

(вул. Банкова, 6-8)

3 липня 2013 року, 15 година

 

Веде засідання заступник Голови Верховної Ради України

КОШУЛИНСЬКИЙ Р.В.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Прошу організаторів допомогти учасникам зайняти вільні місця. Прошу вибачення за те, що ми сьогодні зустрічаємося в цій залі, а не в сесійній, оскільки Верховна Рада ухвалила рішення проводити сьогодні вечірнє пленарне засідання.

У нас були два варіанти: або переносити парламентські слухання на пізнішій час, або вибрати цю залу для спілкування. Хоч і в тісноті, але так ми стаємо ближчими, краще один одного відчуваємо. Парламентські слухання будуть записані і транслюва­тимуться на телеканалі “Рада”. Тож усі наші зауваги, всі пробле­ми, які сьогодні будуть висвітлені, будуть зафіксовані. І навіть ті, які не встигнуть виголосити, бо за списком промовців я бачу, що багато людей зі своїми проблемами і пропозиціями приїхали з да­леких куточків не тільки України, а й світу. Отож, шановне това­риство, від імені Верховної Ради хочу подякувати вам за те, що знайшли змогу і відгукнулися на запрошення взяти участь у ни­нішніх парламентських слуханнях.

Питання, яке ми будемо обговорювати, важливе і актуальне. Трудова міграція — процес загальносвітовий, однак в Україні він став практично загальнонаціональним явищем. За статистикою, щороку за кордоном легально працевлаштовуються близько 50 тисяч громадян України.

Основним фактором, що стимулює трудову міграцію, звісна річ, є рівень оплати праці. За даними соціологічних опитувань Державної служби статистики спільно з Інститутом демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи Національної академії наук України, середньомісячний заробіток одного трудового мігранта становить 930 доларів США, що практично втричі більше заробітку в Україні (приблизно 330 доларів США). Якщо порівнювати заро­бітки з європейським рівнем, різниця величезна. Робітник у Євро­пейському Союзі, наприклад у Німеччині, в середньому отримує близько 40 євро за годину, в Україні — 2–2,5 долара США. У Скан­динавських країнах цей показник ще вищий — до 80 євро за годину.

Точна кількість трудових мігрантів, які виїхали з України, на  сьогодні невідома. Практично, Україна не знає кількості людей, які виїхали за кордон. Станом на кінець 2008 року, за даними Українського інституту соціальних досліджень, чисельність грома­дян України, які працювали за кордоном, становила 4,5 мільйона осіб. Більшість громадян, виїжджаючи на роботу за межі України за туристичними або приватними візами, працюють без необхідних документів, що, звісно, негативно позначається на їхньому со­ціальному статусі.

Міжнародна організація з міграції оцінює кількість трудових мігрантів з України у 2,5 мільйона осіб, половина з яких працюють у Російській Федерації, інша — у державах Європейського Союзу. Найбільше наших громадян виїжджає на роботу до Італії, Чехії, Польщі, Угорщини, Іспанії та Португалії.

Разом з тим сьогодні в Україні спостерігається тенденція до зменшення кількості трудових мігрантів. Проте ми розуміємо, що це не є заслугою України, думаю, всі ви свідомі того, що це зумовлено насамперед впливом економічної та фінансової кризи у Європейському Союзі — зростає рівень безробіття, зменшується кількість робочих місць. Так, у травні 2013 року рівень безробіття у Європейському Союзі перевищив 12 відсотків. У середньому кожен четвертий громадянин ЄС віком від 18 до 25 років безробіт­ний. У Греції та Іспанії в цій віковій категорії не має роботи кожен другий громадянин. В Україні офіційний рівень безробіття у 6 ра­зів нижчий, ніж у Єврозоні. Уявляєте, які дані подає наша офіційна статистика?

Крім того, в Україні існує проблема офіційної трудової мігра­ції молоді. За результатами опитування, 80 відсотків студентів виявляють бажання поїхати навчатися за кордон і залишитися там після завершення навчання. Масовий відплив молоді за кордон обертається для нас втратою свіжих ідей, інновацій та кращих фахівців у майбутньому. Так само у перші 10–15 років незалежно­сті ми спостерігали відплив за кордон українських вчених.

Останніми роками кількість українських науковців скороти­лася втричі. Доктори, кандидати наук, зокрема фізики, біологи, масово виїжджають за кордон, де вища заробітна плата, краще розвинута матеріально-технічна база і, головне, здійснюється фі­нансування науки. Найбільше українських вчених працюють у США, Росії та Німеччині. Німеччина є однією з країн-лідерів у Євро­пейському Союзі за кількістю фахівців медичної галузі — вихідців з  України. Щороку на роботу за кордон виїжджають кілька тисяч українських лікарів. Країною-лідером, де на сьогодні працює най­більше наших фахівців, є Росія.

Щороку з України виїжджають близько 6 тисяч кваліфіко­ваних IТ-спеціалістів. Тобто навіть у галузі, яка в Україні є однією з найбільш високооплачуваних, ми втрачаємо величезну кількість фахівців.

Трудові мігранти відіграють величезну роль у підтримці економіки України. Заробляючи кошти за кордоном, вони пере­казують їх на батьківщину з метою підтримки та утримання своїх сімей, вкладають їх в індивідуальне будівництво, освіту своїх дітей, розвиток сімейного бізнесу. У 2012 році, за даними Міжнародної організації з міграції, українські заробітчани надіслали в Україну 7,5 мільярда доларів США. Це на 1,5 мільярда більше, ніж вклали інвестори протягом 2012 року в Україну. Тобто на сьогодні трудові мігранти — найбільші інвестори в Україну.

Як мінімум 10 відсотків заробітчан створили за кордоном власний бізнес. Майже всі вони спершу намагалися відкрити власну справу на батьківщині, однак натикалися на численні бю­рократичні бар’єри, що свідчить про існування широкого поля для законодавчої роботи в частині спрощення процедури ведення бізнесу в Україні.

Серед основних причин, через які українці готові виїхати за кордон, вони називають: неможливість самореалізації, забюро­кратизованість державних процедур, корупція, правова незахище­ність і невіра у перспективи розвитку країни. Це основні проблем­ні питання, над вирішенням яких мають спільно працювати органи законодавчої і виконавчої влади, адже від вирішення питань мігра­ції, створення сприятливих умов праці всередині країни, забезпе­чення конкурентоспроможної заробітної плати залежить майбутнє України.

З вашого дозволу, оголошу декілька організаційних питань нашої сьогоднішньої роботи. Згідно з Регламентом ми працюємо до 18 години, тобто маємо близько трьох годин для роботи.

Пропонується заслухати доповіді представників виконавчої гілки влади. Маємо надію, що до нас прибудуть заступник міністра соціальної політики Дроздова Лідія Миколаївна та заступ­ник міністра закордонних справ Демченко Руслан Михайлович. Співдоповідатимуть голова Комітету Верховної Ради України з пи­тань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відно­син Пацкан Валерій Васильович та Уповноважений Верховної Ра­ди України з прав людини Лутковська Валерія Володимирівна.

Враховуючи великий перелік людей, які записалися на виступ, пропонується такий регламент: доповідь — до 10 хвилин, співдоповідь — до 7 хвилин, виступ в обговоренні — до 3 хвилини.

Перед тим як надати слово для доповіді, з вашого дозво­лу  я  назву представників 30 закордонних організацій, які надали пропозиції до сьогоднішніх парламентських слухань. Пропозиції я передам голові профільного Комітету Валерію Васильовичу Пац­кану, зачитаю лише їх ініціаторів:

Григорій Селещук, голова Комісії УГКЦ у справах мігрантів;

Оксана Огданська (Ващук), програмний директор громад­ської організації Інформаційно-правовий центр “Наше право”;

Юрій Журавель, голова Української громадської правозахис­ної організації громадян України в Італії “Оберіг” (м. Венеція, Італія);

Олег Гуцько, голова Асоціації українців у Португалії “Собор” (м. Лісабон, Португалія);

Роман Рокицький, голова Об’єднання українських організа­цій Німеччини (м. Франкфурт-на-Майні, Німеччина);

Павло Садоха, голова Спілки українців у Португалії, коор­динатор Комісії УВКР з питань української трудової міграції (м. Лісабон, Португалія);

Марія Курницька, голова Асоціації “Оберіг” у Кантабрії, (м. Сантандер, Іспанія);

Лариса Пономаренко, президент Асоціації українців регіону Мурсія (Іспанія);

Олександр Яворський, голова Асоціації українців у Респуб­ліці Ірландія;

Лариса Ратич, голова Асоціації “Міжнародний прогрес і люд­ство” (Іспанія);

Мирослава Роздольська, голова Координаційної ради Всеамериканського громадського об’єднання “Нова українська хвиля” (США);

Оксана Горін, директор Українського культурно-освітнього центру “Дивосвіт” (м. Мадрид, Іспанія);

Іван Онищук, голова Асоціації “Християнський рух українців у Португалії” (м. Лісабон, Португалія);

Ольга Вдовиченко, президент Італо-української культурної асоціації “Надія” (м. Брешія, Італія);

Володимир Степанюк, президент Асоціації української громади Сардинії “Барвінок” (м. Кальярі, Італія);

Ірина Сушко, керівник громадської організації “Європа без бар’єрів” (Україна);

Андрій Васькович, голова Міжнародного благодійного фонду “Карітас України”;

Георгій Клімов, директор Валенсійського навчального центру “Престиж” (Іспанія);

Анжела Шевчук, президент Християнсько-культурної асоціа­ції українців “Разом” (м. Тренто, Італія);

Галина Ріжик, голова Асоціації “Anna Sofiya” (м. Варезе, Італія);

Алла Мулявка, представник української громади міста Падуя (Італія);

Оксана Чиж, представник української громади міста Тревізо (Італія);

Ганна Паров’як, представник української громади міста Віченца (Італія);

Ігор Федорків, президент Культурної асоціації “Л’Україна” (м. Венеція, Італія);

Олеся Муйсюк, Культурна асоціація “Україна — Венеція” (Італія);

Марія Гаврилюк, директор Суботньої української школи “Ерудит” (м. Прага, Чехія);

Ольга Берга, голова Українського центру молоді та дітей Латвії;

Олесь Городецький, голова Християнського товариства українців в Італії, голова Комісії Світового конгресу українців з прав людини (м. Рим, Італія);

Стефанія Шевцова, голова Асоціації батьків та вчителів “Українська родина” (м. Мурсія, Іспанія);

Юрій Чопик, голова Асоціації “Українська громада Іспанії за права, честь і гідність українців” (м. Мадрид, Іспанія).

Перелік пропозицій, вагомий і опрацьований, я із задово­ленням передаю голові профільного Комітету.

Отож, товариство, переходимо до роботи.

Запрошую до слова голову профільного Комітету Валерія Васильовича Пацкана. Прошу, Валерію Васильовичу, у вас 7 хви­лин. Оскільки відсутні необхідні технічні засоби, з вашого дозволу я візьму на себе функцію годинника і попереджатиму про закін­чення часу. Прошу.

 

ПАЦКАН В.В., голова Комітету Верховної Ради України з  питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, Політична партія “УДАР (Український демократичний альянс за реформи) Віталія Кличка”). Добрий день, шановні учасники парламентських слухань! Передусім від імені Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, а також від імені всієї Верховної Ради і від себе особисто прошу вибачення за такий формат зустрічі. Ми прийняли таке рішення разом з Головою Верховної Ради та його заступником задля того, щоб ці парламентські слухання відбулися, щоб ми обговорили проблематику.

Формат наших слухань дещо змінений, на засіданні Комітету ми ухвалили рішення, що необхідно відійти від доповідей та спів­доповідей тривалістю 20–30 хвилин і максимально надати можли­вість виступити вам щодо проблем, які вас хвилюють.

Що включає в себе поняття трудової міграції? За різними експертними оцінками, на сьогодні за кордоном працюють від 3  до 5 мільйонів громадян України. Переважна більшість із них —трудові мігранти. Наша країна є основним постачальником робо­чої сили до Європейського Союзу та Російської Федерації. Разом з тим відплив громадян за кордон негативно впливає на демогра­фічний і соціальний розвиток України. На сьогодні наша держава має від’ємний приріст населення, має від’ємне сальдо з міграції. Таким чином, невпинно зменшується приріст населення, праце­здатна його частина виїздить з України.

Щойно заступник Голови Верховної Ради України пан Руслан Кошулинський зазначив, що близько 80 відсотків молоді хочуть залишитися працювати за кордоном. Відбувається відплив найпотужнішого потенціалу — молоді, яка має змогу і бажання розвиватися, яка може формувати майбутнє нашої держави і  здатна змінити нашу державу, зробити в ній не “пакращення”, а покращення.

Найчастіше наші громадяни шукають роботу за кордоном, звертаючись до своїх знайомих, близьких. Вони потрапляють на роботу за кордон через посередників, і переважна більшість із них (близько 30 відсотків) працевлаштовуються на чорному ринку праці. Тобто такі працівники не мають ні соціального статусу, ні пенсійного забезпечення, ні права на відпустку, вони обмежені у своїх правах.

За даними Національного банку України, обсяг міграційного капіталу, що надійшов в Україну минулого року через банківську систему і формувався на підставі звітності про фінансові операції з нерезидентами через міжнародні платіжні картки або через пе­рекази, становить близько 6 мільярдів доларів США. Це означає, що наші трудові мігранти переказали в Україну майже такий са­мий обсяг коштів, як ми залучили від іноземних інвесторів. Дер­жава має дякувати трудовим мігрантам за те, що вони заробляють гроші для себе, для своїх сімей, не стоять у черзі за соціальною допомогою, за субсидіями, а самі себе забезпечують.

Зазначене є лише однією з проблем, пов’язаних з трудовою міграцією. Основні проблеми залишаються невирішеними — це захист українських громадян за кордоном, їхнє пенсійне, медичне, соціальне забезпечення. Найбільшою проблемою трудової міграції в Україні є розлучення сімей, виховання майбутнього покоління бабусями і дідусями, позбавлення дітей опіки, батьківського теп­ла, батьківського піклування.

Хочу зауважити, що я сам є вихідцем із Закарпатської області і в недалекому минулому, будучи студентом, теж виїжджав за кордон на заробітки, тому що хотів мати власний капітал, хотів сам себе забезпечувати. Переважна більшість членів нашого Комітету також є вихідцями із прикордонних областей, тому всі знають цю проблему не з переказів чи слів, ми її відчули на собі. І розв’язання цієї проблеми є для нас пріоритетним завданням.

Наш Комітет після шестимісячної роботи вніс пропозицію про проведення парламентських слухань щодо української трудо­вої міграції. Ми хотіли не лише зібрати вас і вислухати, нам цікаво почути від вас конкретні рекомендації стосовно того, що ми може­мо змінити, врегулювати на законодавчому рівні, як допомогти трудовому потенціалу нашої держави, який перебуває за кордо­ном, яким чином спонукати трудових мігрантів до повернення в Україну. Саме це ми хотіли б почути від вас.

Ми розуміємо, що мало часу, за 3 хвилини висловитися майже неможливо, але спробуйте максимально висвітлити свої пропозиції, коротко зупинитися на проблематиці. Якщо хтось не встигне виступити, усі рекомендації будуть розглянуті Комітетом, а тези виступів включені до збірника матеріалів парламентських слухань. У роботі наших слухань беруть участь представники дер­жавної влади, тож я пропоную звертатися до них із запитаннями у  письмовому вигляді, передавати через працівників секретаріату нашого Комітету. Ми хотіли б провести парламентські слухання у форматі “запитання — відповіді”, щоб представники органів дер­жавної влади дали вам відповіді на максимальну кількість запи­тань, і ми знали, вирішення яких питань треба врегулювати на законодавчому рівні.

Наголошую, що до проекту рекомендацій будуть внесені зміни за результатами сьогоднішніх слухань. Після цього Комітет пропонуватиме Верховній Раді України затвердити зазначені ре­комендації постановою Верховної Ради України. Таким чином, рекомендації стануть обов’язковими до виконання органами державного управління.

Від себе особисто і від імені всіх членів Комітету запевняю вас, що Комітет працюватиме над вирішенням проблем трудових мігрантів. Ми не будемо стояти осторонь цих процесів, ми докла­демо максимальних зусиль для того, щоб трудові мігранти отри­мали статус і мали змогу повернутися в Україну.

Дякую всім за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Валерію Васильовичу.

До співдоповіді запрошується перший заступник міністра закордонних справ Демченко Руслан Михайлович. Прошу.

 

ДЕМЧЕНКО Р.М., перший заступник міністра закордонних справ України. Шановний пане головуючий! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Забезпе­чення захисту прав та інтересів громадян України за кордоном, у тому числі трудових мігрантів, є одним із пріоритетів нашої держави, а відтак і зовнішньополітичного відомства України. Ця робота забезпечується на системній основі Міністерством закор­донних справ за трьома основними напрямами: перший — дого­вірно-правова складова; другий — взаємодія із закордонними українцями і трудовими мігрантами; третій — забезпечення кон­сульського захисту українських трудових мігрантів за кордоном. Зупинюся на кожному з цих напрямів детальніше.

Розпочну з договірно-правової складової, з її забезпечення. У щорічному посланні до Верховної Ради України Президент України Віктор Федорович Янукович чітко наголосив на необхід­ності забезпечення належного соціального захисту працівників-мігрантів за кордоном.

У цьому контексті пріоритетним для нас є впровадження спільно з Мінсоцполітики заходів, спрямованих на укладення дво­сторонніх угод у сфері соціального забезпечення з країнами, в  яких постійно перебуває значна кількість українців-мігрантів. Важливим кроком у цьому напрямі було підписання таких угод з Республікою Польща у травні 2012 року, з Державою Ізраїль — у вересні 2012 року. Важливе значення має також набрання чин­ності угодами про соціальне забезпечення з Республікою Естонія (1 лютого 2012 року), з Португальською Республікою (1 березня 2012 року) та Конвенцією про правовий статус трудящих-мігрантів і членів їхніх сімей держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав (1 березня 2012 року).

На сьогодні проводиться робота з укладення таких угод з Іспанією (на останній стадії погодження), Білоруссю, Бразилією, Люксембургом, Сербією, Чорногорією, Угорщиною. Вживаються заходи з метою актуалізації відповідної угоди з Німеччиною.

Надзвичайно важливим виміром договірно-правової роботи є забезпечення доступу українських громадян до ринку праці та, особливо, спрощення процедури оформлення віз. У цьому кон­тексті слід відзначити досягнуті домовленості щодо оформлення безплатних національних віз з Польщею, Литвою, Словаччиною.

Водночас найбільш принципове значення мало укладення Угоди між Україною та Європейським Союзом про внесення змін до Угоди між Україною та Європейським Співтовариством про спрощення оформлення віз, яка набрала чинності два дні тому, 1 липня 2013 року. Зазначеною угодою передбачена можливість, що дуже важливо, оформлення українськими трудовими мігранта­ми п’ятирічних віз одному з подружжя, дітям, батькам, які відві­дують громадян України, які мають дійсний дозвіл на проживання і перебування на території держав — членів Європейського Союзу.

Крім того, Міністерство закордонних справ активно долу­чається до роботи з подальшого реформування національного законодавства в міграційній сфері, у тому числі до підготовки проекту Закону України про зовнішню трудову міграцію, поклика­ного регламентувати питання, пов’язані з провадженням громадя­нами України трудової діяльності за кордоном та дотриманням їхніх прав у зазначеній сфері.

Другий напрям роботи, на якому я хотів би зупинитися окремо, — забезпечення активної взаємодії із закордонними українцями і трудовими мігрантами. На виконання доручення Президента України за результатами проведення V Всесвітнього форуму українців (серпень 2011 року) МЗС розроблена та викону­ється Державна програма співпраці із закордонними українцями на період до 2015 року. У рамках зазначеної програми у 2012 році МЗС впроваджено низку цільових проектів з надання допомоги закордонним українцям на суму більш як 2 мільйони гривень. Йдеться, передусім, про надання фінансової підтримки україн­ським громадам Польщі та Словаччини для проведення ремонту Українського народного дому в Перемишлі та Центру української культури у Пряшеві, про фінансову підтримку науково-освітніх та культурно-мистецьких заходів, про сприяння розвитку медійної мережі Організації української громади в Російській Федерації, про допомогу українським школам за кордоном. Реалізація відпо­відних проектів продовжується і в поточному році.

Третьою складовою у контексті забезпечення захисту прав та інтересів громадян України за кордоном є забезпечення консульського захисту трудових мігрантів, а саме:

– оперативне реагування на надзвичайні події за кордоном, надання допомоги, якщо постраждали громадяни України;

– проведення інформаційно-роз’яснювальної роботи серед українських громадян щодо особливостей працевлаштування за кордоном і безпосередньо у країні їх перебування;

– забезпечення належного захисту прав та інтересів трудо­вих мігрантів у місцях їх компактного проживання;

– захист українських моряків за кордоном;

– розширення консульської присутності у країнах, в яких проживає значна кількість українців, у тому числі шляхом запрова­дження інституту почесних консулів;

– забезпечення спільно з Центральною виборчою комісією умов для вільного волевиявлення громадян України, які на момент проведення виборів, виборчих процесів перебувають за кордоном;

– сприяння боротьбі з торгівлею людьми;

– ряд інших напрямів.

Хочу підкреслити, що в цій роботі Міністерство закордонних справ виходить з того, що кожен співвітчизник за кордоном має отримувати від консульських посадових осіб України всю необхід­ну допомогу, незважаючи на статус перебування за кордоном. Лише у 2012 році закордонними дипломатичними установами на­дано сприяння більш як 1 тисячі громадян України у поверненні недоотриманих зароблених коштів, більш як 200 громадянам України, потерпілим за кордоном, надано матеріальну допомогу на суму близько 60 тисяч доларів США за рахунок консульського фонду.

Підсумовуючи, хочу наголосити, що Міністерство закордон­них справ України вживає і надалі вживатиме необхідних заходів для забезпечення захисту прав та інтересів трудових мігрантів за кордоном, збереження їхніх зв’язків з Батьківщиною.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Руслане Михайловичу, сідайте, будь ласка.

До слова запрошується заступник міністра соціальної політики України Дроздова Лідія Миколаївна. Прошу.

 

ДРОЗДОВА Л.М., заступник міністра соціальної політики України. Шановний Руслане Володимировичу! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! У своєму виступі я хочу зосередитися на питаннях, що характеризують сучасний стан трудової міграції, розкрити проблеми у цій сфері та окреслити шляхи їх розв’язання.

Як відомо, зовнішня трудова міграція пов’язана з впли­вом  низки соціально-економічних чинників. Зокрема, на трудову міграцію впливають розбіжності в рівні економічного розвитку окремих країн, в розмірах заробітної плати, рівень безробіття, рі­вень соціального захисту населення та можливості для продуктив­ної зайнятості на національному ринку праці.

На сьогодні зовнішня трудова міграція громадян України набула величезних обсягів та характеризується стабільністю мі­граційних потоків. Це підтверджують дані дослідження трудової міграції громадян України, проведеного у 2012 році Державною службою статистики України спільно з Інститутом демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України за сприяння Європейського Союзу, Міжнародного бюро праці та Міжнародної організації з міграції.

Проведене дослідження показало, що з початку 2010 року до середини 2012 року за кордоном працювали або шукали ро­боту 1,2 мільйона громадян України. Аналогічне дослідження, проведене 2008 року, зафіксувало показник 1,5 мільйона осіб, але воно охоплювало трирічний період. Тому можна вважати, що чи­сельність громадян України, які виїжджають на роботу за кордон, істотно не змінилася.

Отримані дані свідчать, що серед трудових мігрантів пере­важають чоловіки (66 відсотків). Інтенсивніше до трудової міграції залучається сільське населення (54 відсотки). Однак якщо брати співвідношення трудових мігрантів до загальної кількості населен­ня, побачимо, що з сіл виїжджає 6,3 відсотка мешканців, а з міст — лише 2,2 відсотка.

Потоки трудової міграції мають доволі чітку географічну спрямованість. Найбільшими країнами — реципієнтами вітчизняної робочої сили є Російська Федерація (43,2 відсотка) та європейські країни: Польща — 14,3 відсотка, Італія — 13,2, Чехія — 12,9, Іспа­нія — 4,5, Німеччина — 2,4, Угорщина та Португалія — по 1,8 від­сотка. Серед українських трудових мігрантів велику частку ста­новлять жителі Західного регіону, звідки на заробітки виїздить близько 11 відсотків населення. Участь у трудовій міграції жителів Центрального та Північного регіонів значно нижча — лише 1 відсоток населення.

Освітній рівень трудових мігрантів нижчий, ніж серед зайня­того населення України, однак дві третини трудових мігрантів мають повну загальну середню освіту. Закономірно, що трудові мігранти з низьким рівнем освіти працюють переважно за робіт­ничими спеціальностями, що не потребують високих професійних навичок. Водночас близько 30 відсотків трудових мігрантів мають вищу або неповну вищу освіту, але при цьому у високотехноло­гічних галузях за кордоном працюють лише 11 відсотків україн­ських трудових мігрантів.

Найпоширенішими видами економічної діяльності трудових мігрантів є будівництво, робота в домашніх господарствах, в аграрному секторі та сфері послуг. Як наголошував Руслан Воло­димирович, і дані про співвідношення середньої місячної заробітної плати в Україні та країнах-реципієнтах це також доводять, для спо­вільнення міграційних процесів необхідний активний розвиток національної економіки та створення високооплачуваних робочих місць.

Поширення трудової міграції українців зумовлює численні проблеми і для економіки, і для соціальної сфери, зокрема:

– відплив кваліфікованої робочої сили, інколи на безпово­ротній основі. За роки незалежності України міграційне сальдо становить мінус 720 тисяч осіб;

– ризик порушення прав і свобод громадян України за кордоном, особливо серед тих, хто працевлаштовується в інозем­ній країні незаконно;

– ризик руйнування сімейних відносин та збільшення кількості дітей, які потребують додаткової опіки з боку держави, оскільки зростають у сім’ях, де один або обидва батьки працюють за кордоном;

– погіршення демографічної ситуації внаслідок виїзду молоді за кордон. Середній вік трудових мігрантів, які виїжджають за кордон, становить 37 років.

Серед осіб віком від 15 до 34 років частка тих, хто сього­дні  хотів би виїхати на заробітки за кордон, становить 50 відсот­ків. Економіка країни втрачає найактивнішу частину громадян, які могли б працювати або започаткувати власний бізнес в Україні.

Основним чинником, що уповільнює трудову міграцію, є створення високооплачуваних робочих місць. Уряд здійснює ряд заходів у цьому напрямі.

Зокрема, з метою забезпечення ефективної зайнятості населення, стимулювання роботодавців до створення нових робо­чих місць, розвитку підприємницької ініціативи 2012 року ухвалено Закон України “Про зайнятість населення”. Основними новаціями цього закону є стимулювання роботодавців до створення нових робочих місць, зокрема, шляхом компенсації єдиного соціального внеску, надання стартових виплат у розмірі 10 мінімальних заро­бітних плат молодим спеціалістам, які погодилися працювати в сільській місцевості за потрібними державі спеціальностями, та забезпечення їх житлом. Громадяни віком від 45 років, які мають страховий стаж не менше 15 років, можуть отримати ваучер для оплати курсу прискореного навчання новій професії або підви­щення кваліфікації.

Крім того, минулого року затверджено Програму сприяння зайнятості населення та стимулювання створення нових робочих місць на період до 2017 року. Очікується, що реалізація зазначе­них актів дасть змогу значно пришвидшити створення нових робо­чих місць, сприятиме зростанню заробітної плати та стимулювати­ме офіційне працевлаштування.

Також 1 червня минулого року сторонами соціального діалогу та урядом підписано Національну тристоронню угоду про зайнятість та робочі місця “Підвищення рівня зайнятості — ключ до посилення соціального захисту населення шляхом зростання економіки”. Угода розрахована на п’ять років і передбачає реалі­зацію ряду конкретних ініціатив, що сприятимуть покращенню си­туації на ринку праці, підвищенню рівня заробітної плати та про­фесійному зростанню працівників.

Розроблено проект Закону України про зовнішню трудову міграцію, що передбачає закріплення прав трудових мігрантів та членів їхніх сімей, встановлення рівня відповідальності держави перед ними. На сьогодні утворено експертну робочу групу з доо­працювання законопроекту, до складу якої входять представники центральних органів виконавчої влади, соціальних партнерів, наукових установ, громадських та міжнародних організацій.

На виконання Плану заходів щодо інтеграції мігрантів в укра­їнське суспільство на 2011–2015 роки проводиться інформування українських мігрантів, які повернулися в Україну, з питань зайня­тості, провадження підприємницької діяльності та соціального за­безпечення. На постійній основі проводиться інформаційно-роз’яснювальна робота.

На сьогодні пріоритетом для нашої держави є посилення соціального і правового захисту трудових мігрантів шляхом укла­дення двосторонніх угод та приєднання України до багатосто­ронніх міжнародних договорів. Україна є стороною Європейської конвенції про правовий статус трудящих-мігрантів, Угоди про спів­робітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів і Протоколу до неї, що регулює процес при­кордонної міграції в рамках СНД.

Україна ратифікувала Конвенцію про правовий статус трудя­щих-мігрантів і членів їхніх сімей держав — учасниць Співдруж­ності Незалежних Держав та Угоду про гарантії прав громадян держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення.

Руслан Михайлович Демченко висвітлив питання про особ­ливості договірно-правової роботи, я на ньому не зупинятимуся.

Для посилення соціально-правового захисту трудових мігрантів, які перебувають за кордоном, розроблено ряд заходів. Зокрема, розроблено законопроект про зовнішню трудову мігра­цію, проект Державної програми повернення та реінтеграції тру­дових мігрантів, планується підписання угод у сфері соціального забезпечення трудових мігрантів з Російською Федерацією, Іспа­нією, Німеччиною, Сербією, Чорногорією, Білоруссю, Бразилією, Угорщиною, Люксембургом.

Ми всі добре розуміємо, що на нинішньому етапі соціально-економічного розвитку України неможливо забезпечити всіх бажа­ючих високооплачуваними робочими місцями. Інтенсивність процесів трудової міграції безпосередньо пов’язана зі станом економіки, тому лише динамічний розвиток економіки, залучення інвестицій та створення якісних робочих місць можуть зробити міграційний процес зворотним.

За останній рік Україні вдалося досягти певних результатів. У минулому році порівняно з 2011 роком кількість зайнятого насе­лення віком від 15 до 70 років збільшилася на 30 тисяч осіб і ста­новила 20 354,3 тисячі осіб. Рівень зайнятості населення зазначе­ної вікової групи зріс з 59,2 до 59,7 відсотка. Кількість безробіт­ного населення цієї вікової групи зменшилася на 75 тисяч осіб. Рівень безробіття населення знизився на 4,04 відсотка. Як відомо, цього року уряд започаткував масштабну Державну програму активізації розвитку економіки на 2013–2014 роки, у рамках якої передбачається реалізація великої кількості інвестиційних проек­тів і відповідно створення нових робочих місць.

На які результати ми очікуємо? У результаті реалізації Закону України “Про зайнятість населення”, виконання Програми сприяння зайнятості населення та стимулювання створення нових робочих місць на період до 2017 року та Державної програми активізації розвитку економіки на 2013–2014 роки очікується зро­стання рівня зайнятості до 63,7–64,3 відсотка, зниження рівня безробіття до 6,3–6,6 відсотка.

Такий концептуальний підхід до політики у сфері зайнятості та втілення в життя всіх перелічених заходів не лише істотно збільшить можливості для реалізації права громадян на працю, а й створить умови для повернення трудових мігрантів та забез­печення їх продуктивної зайнятості на національному ринку праці.

На завершення хочу зазначити, що додаткові заходи для вирішення проблем, пов’язаних з трудовою міграцією, розробля­тимуться з урахуванням рекомендацій Верховної Ради України (Оплески).

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, сідайте.

До співдоповіді запрошується Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Лутковська Валерія Володимирівна. Прошу, 7 хвилин.

 

ЛУТКОВСЬКА В.В., Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Дуже дякую. Шановний головуючий! Шановні учасники парламентських слухань! Я спробую не до кінця викори­стати свої 7 хвилин, тому що мені, як і всім у цій залі, важливіше послухати вас. Поясню, чому.

Давайте говорити відверто. Те, про що зараз говорили, у тому числі урядовці, — це практичне вирішення проблем офіцій­ної, легальної трудової міграції. За рахунок міжнародних угод, міжнародних конвенцій тощо можна вирішити проблеми легальних трудових мігрантів. І тоді, дійсно, домовитися з країною, в якій людина працює, про те, що частину пенсії за відпрацьований стаж можна отримувати в Україні, а частину, якщо людина відпрацю­вала на території іншої держави, має заплатити ця держава. Це справді можливо зробити.

Проте давайте говорити відверто: більшість трудових мігрантів, які стикаються з проблемами, працюють нелегально. За нашими досить оптимістичними даними (я думаю, це не зовсім об’єктивна інформація), лише кожен третій трудовий мігрант працює за письмовою угодою про працевлаштування. Це означає, що дві третини залишаються абсолютно беззахисними. Більше того, залишаються з невстановленим статусом на території цієї держави. Можна лише уявити, з якими проблемами вони стика­ються, зокрема і з проблемами соціального та пенсійного забез­печення. Важко навіть уявити все коло проблем, з якими стика­ються нелегальні мігранти.

Крім того, держава обов’язково має вирішити питання соці­ального сирітства дітей, які залишилися у закарпатських селах, у селах Івано-Франківщини, Луганщини. Батьки поїхали, надсила­ють гроші, діти витрачають ці гроші, витрачають нерозумно, виходячи зі свого дитячого розуміння необхідного, але при цьому залишаються без відповідної турботи, без нагляду з боку родини, батьків. Питання соціального сирітства — це величезна проблема, яку держава так чи інакше має вирішити, інакше ми втратимо ціле покоління дітей, які виросли практично без догляду батьків.

Тому мені, так само як і голові Комітету (я вдячна Валерію Васильовичу за таку позицію), дуже важливо почути вашу точку зору, вашу думку щодо тих проблем, з якими стикаються трудові мігранти. Вже потім будемо спільно думати над тим, яким чином ці проблеми вирішувати, можливо, на законодавчому рівні, мож­ливо, шляхом укладення міжнародних угод.

Мені здається, що найбільш важливою, з точки зору держа­ви, є інформаційна політика, яка має бути спрямована на те, щоб пояснити кожній особі, яка хоче виїхати за кордон, ризики і на­слідки нелегального працевлаштування, нелегального перебуван­ня на території іншої держави. Кожна людина має виїжджати з розумінням того, що потім вона зіткнеться з величезними про­блемами, навіть коли захоче повернутися в Україну, тому що не зможе довести трудовий стаж, трудове каліцтво тощо. Тому, на мою думку, інформаційна політика має бути значно посилена і спрямовуватися саме на те, щоб вказати на імовірні ризики.

І я хочу послухати ваші пропозиції (Оплески).

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, сідайте.

Розпочинаємо обговорення. До слова запрошується голов­ний науковий співробітник Національного інституту стратегічних досліджень Малиновська Олена Анатоліївна. Підготуватися Садосі Павлу Олексійовичу. Прошу.

 

МАЛИНОВСЬКА О.А., головний науковий співробітник Націо­нального інституту стратегічних досліджень при Президентові України. Шановний головуючий! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Дякую вам за можли­вість висловитися щодо досить важливої для нашої держави проблеми. За браком часу дозвольте виголосити лише кілька тез, які видаються мені важливими у питанні формування та вдоскона­лення політики України у сфері трудової міграції.

Передусім хочу наголосити, що ставлення до трудової міграції як виключно до суспільної проблеми вже застаріле. Провідна політична і наукова думка у світі розцінює міжнародну міграцію як вагомий і дуже важливий чинник розвитку людства, адже завдяки роботі за кордоном держава отримує значні валютні надходження. Трудові мігранти набувають знань, досвіду, пере­дових ідей, що сприяє розвитку держави. Разом з тим такий пози­тивний потенціал міграції може бути використаний лише за на­явності цілеспрямованої, свідомої політики держави.

Другий аргумент на користь того, що в Україні має здійсню­ватися така політика, полягає в тому, що в постіндустріальному суспільстві не газ і не нафта, а саме людські ресурси є найбільш цінним і дефіцитним ресурсом. Тому на сьогодні конкуренція за людські ресурси надзвичайно загострилася. Навіть в умовах серйозної економічної і фінансової кризи провідні держави про­довжують заохочувати в’їзд на свою територію кваліфікованих мігрантів, легалізувати і заохочувати в’їзд певних категорій неква­ліфікованих мігрантів, оскільки в умовах скорочення (старішання) населення розвинутих держав обійтися без зовнішніх вливань людських ресурсів неможливо.

Зважаючи на те, що в Україні демографічна ситуація досить складна, що частка працездатного населення в нашій державі постійно зменшується, що невдовзі може стати гальмом економіч­ного розвитку, вкрай необхідна політика, яка забезпечить відповіді на ці виклики. На мою думку, така політика має бути забезпечена законодавчо, ресурсно і мати три основні стратегічні мети:

перша — скорочення виїзду трудових мігрантів шляхом забезпечення гідної продуктивної зайнятості на Батьківщині;

друга — захист прав працівників-мігрантів, і не лише шляхом укладення міждержавних угод, а й шляхом забезпечення їхнього національно-культурного життя, освіти, підтримки сім’ї, що зали­шається на Батьківщині, розвитку в Україні різних форм соціаль­ного страхування, зокрема добровільного соціального, пенсійного страхування;

і головна, на мою думку, стратегічна мета такої політики має полягати у поверненні трудових мігрантів на Батьківщину і ство­ренні умов для найбільш продуктивного та ефективного викори­стання фінансових та ідейних здобутків, отриманих за кордоном, для розвитку України, для добра всього нашого народу (Оплески).

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошується голова Спілки українців у Португалії Садоха Павло Олексійович. Прошу підготуватися народного депу­тата України Бенюка Богдана Михайловича.

 

САДОХА П.О., голова Спілки українців у Португалії. Шановний пане головуючий! Шановні народні депутати! Шановні співвітчизники! Відповідаючи на запити українських трудових мігрантів, яких у світі, за різними оцінками, налічується від 3 до 5 мільйонів, Світовий конгрес українців на початку цього року за рішенням Ради директорів створив Комісію з питань громадян України за кордоном, від імені якої я сьогодні звертаюся до вас.

Як відомо, Світовий конгрес українців є міжнародною коор­динаційною надбудовою українських громад у діаспорі, що пред­ставляє інтереси понад 20 мільйонів українців у світі. Світовий конгрес українців об’єднує у своєму складі українські організації із 33 країн та підтримує зв’язки з українцями ще 14 країн.

Понад 45 років захищаючи інтереси українців незалежно від місця проживання, Світовий конгрес українців звертає особливу увагу на проблеми українських трудових мігрантів, адже з часу проголошення незалежності до сьогодні уряд не зміг створити в Україні належних економічних та соціальних умов, внаслідок чого у пошуках праці задля виживання своїх родин за кордон виїхали мільйони громадян працездатного віку. Це активні люди, переваж­на більшість яких тримають постійний тісний зв’язок з Україною.

Переживаючи негативні наслідки, пов’язані з міграцією за кордон, ці люди тільки офіційно здійснили грошові банківські перекази в Україну на суму 7,5 мільярда доларів США у 2012 році, 7 мільярдів — у 2011 році та подібні суми раніше. Враховуючи інші способи передачі грошей, за розрахунками експертів Національ­ного банку України, валютні вливання в Україну від трудових мігрантів можуть становити від 19 до 23 мільярдів доларів США щороку. Таким чином, українська трудова міграція стала одним із  найбільших інвесторів в економіку України, який не потребує виплати дивідендів. Та головне, що ці кошти фактично допов­нюють соціальну функцію держави: утримання батьків-пенсіонерів, оплата лікування родичів, навчання дітей, вирішення житлових проблем та, врешті, забезпечення гідного рівня життя рідних.

Чи оцінила держава ці зусилля гідно? Спочатку, не маючи відповідної підтримки від України, трудові мігранти досить швидко самоорганізувалися у країнах проживання або долучилися до вже існуючих громадських організацій діаспори і на сьогодні є органі­зованою структурою і в кожній країні, і загалом у світі. Таким чином, вони не тільки успішно обстоюють свої інтереси у країнах проживання, а й пропагують Україну, її культуру, звичаї, відкри­вають іншим народам свою історію.

Слід зазначити, що протягом останніх років уряд України підписав низку міждержавних угод про соціальний і правовий захист громадян, які перебувають за кордоном. Цей процес необхідно продовжувати. Наприклад, підписання такої угоди по­требують українці Греції та Італії. Проте внутрішня державна полі­тика України щодо трудових мігрантів залишається невизначеною, що призводить не до партнерського, а до критичного ставлення трудових мігрантів до уряду України. Наприклад, нещодавній ко­ментар Міністерства доходів і зборів про оподаткування грошових переказів, яке трудові мігранти сприйняли як політику подвійного оподаткування, викликав у середовищі українських трудових мі­грантів масове обурення, оскільки у країнах отримання доходу вони вже сплатили податки.

Іншим прикладом бездіяльності влади України є ситуація з відсутністю закордонних паспортів у консульських установах. Громадяни України за кордоном вже понад півроку чекають на отримання паспортів і з цієї причини часто опиняються у неле­гальному становищі. Все це не сприяє поверненню українців на Батьківщину.

Болючими для українців за кордоном є випадки, коли урядо­ві представництва не тільки не сприяють збереженню національ­ної самоідентифікації українців за кордоном, а й співпрацюють з організаціями, що входять до складу фонду “Русский мир”, відо­мого своїми шовіністичними програмами.

З огляду на зазначене, Комісія Світового конгресу українців з питань громадян України за кордоном зібрала та узагальнила проблеми українських трудових мігрантів і рекомендує Кабінету Міністрів та Верховній Раді докорінно переосмислити феномен масової трудової міграції і на цій основі виробити окрему дер­жавну політику та внести до законодавства відповідні зміни. Це за­безпечить функціонування реальних механізмів задоволення основних конституційних, економічних, соціальних, культурно-освітніх прав і свобод громадян України, які перебувають за кор­доном. Детальні пропозиції ми передамо до Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і між­національних відносин.

У світі існує багато прикладів, коли країни вирішували свої економічні та соціальні проблеми частково за рахунок раціональ­ного використання капіталу і досвіду трудових мігрантів. Сподіва­ємося, що наша держава не змарнує нагоди налагодити успішні та взаємовигідні відносини зі своїми дітьми, розкиданими по всьому світу.

Дякую за увагу. Слава Україні! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошується народний депутат України Бенюк Богдан Михайлович. Прошу підготуватися голові Української все­світньої координаційної ради Ратушному Михайлу Ярославовичу.

 

БЕНЮК Б.М., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціо­нальних відносин (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, політична партія “Всеукраїнське об’єднання “Свобода”). Доброго здоров’я, брати і сестри! Шановне товариство! Ви знає­те, країна мрій, про яку ми всі мріємо, на території якої знаходи­мося, небайдужість, яка живе в наших серцях, і привели нас сьогодні до цієї зали. І бореться багато почуттів. Передусім обра­за, що ми зустрічаємося не у великій сесійній залі, що все так змінилося… Проте якщо всі ці образи відкинути, то розумієш, що не в цьому головне. Найголовніше — громада, яка зібралася, аби окреслити коло питань, що є надзвичайно важливими для вирі­шення подальшої нашої долі в Україні і тих українців, які перебу­вають за порогом нашої держави. Бо ми розуміємо, наскільки це важливо.

Скільки ще століть нас хитатимуть хвилі — перша, друга, третя, четверта хвилі міграції? Невже це від доброго життя? Без сумніву, ні. Ми розуміємо, що допоки маємо проблеми отут, на нашій українській землі, до того часу буде котитися те цунамі, ганятиме наш народ по цілому світу. Проте за всіх обставин ми розуміємо, що найважливіше — знайти ті ланочки, які триматимуть міцно наш зв’язок з рідною землею. І, окреслюючи плани майбут­ньої співпраці, на мою думку, найважливіше — дивитися на мо­лодь, на її перспективи, чи повернеться вона на рідну землю, чи залишиться там, де працюють батьки.

Думаю, що ці та інші найважливіші питання будуть окреслені вами. Я щиро вдячний за те, що ви не пошкодували коштів, за те, що приїхали з найрізноманітніших куточків для того, аби душа в душу, дивлячись в наші очі, громадян України, обговорити най­важливіші речі, які нас будуть гріти і тримати.

Один із персонажів п’єси театру імені Івана Франка, в якому я продовжую служити, каже такі слова:

“Для жінки й чоловіка — честь, їх добре

ім’я — то найцінніший скарб душі.

Хто вкрав мій гаманець — украв дрібницю;

він мій був, став — його, а був до цього

уже рабом у тисячі людей.

Та хто у мене добру славу вкраде,

украде те, чим сам не збагатиться,

у мене ж відбирає все”.

Вас сюди “пригнало” добре ім’я, яке ми хочемо створити разом, свою країну — Україну мрій.

Дякую вам. Доброї співпраці! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Богдане Михайловичу.

Доки йде Ратушний Михайло Ярославович, я оголошу, хто бере участь у сьогоднішніх парламентських слуханнях: заступник міністра соціальної політики України Дроздова Лідія Миколаївна, перший заступник міністра закордонних справ України Демченко Руслан Михайлович, директор Департаменту зв’язків із закордон­ним українством та культурно-гуманітарного співробітництва Міні­стерства закордонних справ України Яценківський Володимир Володимирович, заступник міністра освіти і науки України Жеб­ровський Борис Михайлович, заступник міністра внутрішніх справ України — керівник апарату Лекарь Сергій Іванович, заступник го­лови Державної прикордонної служби України — директор Депар­таменту оперативної діяльності Риньков Ігор Миколайович, дирек­тор Департаменту паспортної роботи та громадянства Державної міграційної служби України Пімахова Діна Вікторівна, перший заступник начальника Управління експертизи соціально-трудових відносин Секретаріату Кабінету Міністрів України Максимчук Олександр Спиридонович.

Шановне товариство, прошу подавати запитання в письмо­вій формі, наприкінці слухань представники органів виконавчої влади дадуть відповіді на запитання, які наболіли для вас.

Отже, запрошую до слова Ратушного Михайла Ярославо­вича, голову Української всесвітньої координаційної ради. Прошу.

 

РАТУШНИЙ М.Я., голова Української всесвітньої координаційної ради. Дякую. Шановні учасники парламентських слухань! Це перші в історії України слухання із зазначеної проб­лематики. Це перші в історії України парламентські слухання, що проводяться не в залі пленарних засідань. Це перші слухання, на яких не присутній жоден член Кабінету Міністрів, жоден міністр. Це перші парламентські слухання, на яких не здійснюється прямої ні теле-, ані радіотрансляції. Тому від імені Української всесвітньої координаційної ради — організації, що ініціювала ці слухання, я прошу вибачення у кожного з вас.

Близько 150 людей із-за кордону, витративши час і кошти, прибули сюди. Багато хто, з огляду на зміну формату парламент­ських слухань, відмовився від виступу. Проте я думаю, що завдяки цим слуханням влада в Україні все-таки почує мільйонну армію людей, які не просто працюють для своїх сімей, а працюють для України, для народу України.

Українська всесвітня координаційна рада два тижні тому розробила рекомендації, що лягли в основу розданого вам про­екту рекомендацій парламентських слухань. Сподіваюся, ви всі уважно його прочитаєте, тому не буду дотримуватися прийнятого формату виступу, а розповім, чого найперше потребують трудові мігранти.

Трудові мігранти потребують не грошей, адже вони самі переказують гроші в Україну. Вони потребують не високих слів, вони їх чули. Вони потребують уваги і поваги. Вони потребують ставлення до себе як до громадян України, а не як до валютних донорів, яких кожен новий уряд намагається обкласти новими податками, їхні мільярдні перерахування в українську економіку і для своїх родин. Це перше, чого вони хочуть.

Друге. Трудові мігранти хочуть, щоб нарешті був прийнятий закон про українську зовнішню трудову міграцію, в якому чітко було б визначено, хто такий трудовий мігрант, хто є членом його сім’ї, щоб їхні заощадження, матеріальні і нематеріальні цінності, які вони направляють в Україну, визнавалися інвестиціями і не оподатковувалися, власне, як це роблять інші держави. Щоб був прийнятий нормальний європейський закон, розроблений за уча­стю трудових мігрантів, а не законопроект, що гуляє коридорами Міністерства соціальної політики, який є перекладом міжнародної конвенції.

Третє. Трудові мігранти, які в переважній більшості є грома­дянами України, хочуть, щоб їхнє конституційне право обирати і бути обраним було забезпечено незалежно від того, де вони пе­ребувають. На останніх парламентських виборах лише 500 тисяч виборців за кордоном змогли проголосувати. І ви знаєте, що громадяни України, які перебувають за кордоном, Конституційним Судом були позбавлені права голосувати за мажоритарними округами. Якби ці мільйони проголосували, запевняю вас, Верхов­на Рада знайшла б можливість провести ці слухання у визначено­му Регламентом приміщенні (Оплески).

Четверте. Трудові мігранти хочуть, щоб нарешті, через 22 роки, були підписані міждержавні угоди, і якщо людина відпра­цювала, заробила трудовий стаж, то пенсія їй нараховується будь-де, як прийнято в усьому світі, як це роблять Іспанія, Італія, Португалія. Відпрацювавши 10 років, повернеться трудовий мігрант в Україну — 500 євро мінімальної пенсії прийдуть за ним сюди. Чому ці угоди не підписуються? Чому тут немає представника Пенсійного фонду? Вони кажуть, що інші держави не хочуть підпи­сувати таких угод. Однак, як показує практика спілкування за кор­доном, українська сторона не ініціює їх підписання.

П’яте. Трудові мігранти хочуть, щоб їхні доходи, за які вже сплачені податки в інших державах, Міністерство доходів і зборів не оподатковувало вдруге. Це є порушенням міждержавних угод про уникнення подвійного оподаткування.

Насамкінець хочу сказати, що нарешті необхідно прийняти програму, спрямовану на повернення всіх українців в Україну, на забезпечення повернення трудових мігрантів, які в переважній більшості повернуться сюди, хай би що казали про нову хвилю. І  тут я згоден з промовцем, який порівнював ці процеси з цунамі, бо 80 відсотків випускників українських вищих навчальних закладів прагнуть продовжувати освіту або працювати за кордоном. Ми вилюднюємо Україну! А замість цього високоінтелектуального ре­сурсу в Україну приїздить набагато нижчий інтелектуально ресурс, який не має ніякого відношення до української національної самобутності (Оплески).

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошується Хортяні Ярослава Юріївна, президент Європейського конгресу українців. Підготуватися Городецькому Олесю Євгеновичу.

 

ХОРТЯНІ Я.Ю., президент Європейського конгресу українців. Вельмишановний пане головуючий! Шановні народні депутати! Не знаю, скільки вас у залі, могла б сказати, щоб встали, показа­лися, до кого ми звертаємося. Дорогі наші українці за кордоном і  українці в Україні! У 2009 році від імені Європейського конгресу українців я мала можливість виступити з доповіддю про українську трудову міграцію на засіданні комісії ПАРЄ у Страсбурзі. Тоді до нас дослухалися, в Європі почали розробляти проекти на допо­могу українським емігрантам.

І ось через повних чотири роки ми приїхали в український парламент. Виправляюся, у мене тут написано, в кінотеатр україн­ського парламенту (Оплески). І коли мені кажуть, що не важливо, де проводяться парламентські слухання… Ні, як сказав пан Михайло Ратушний, повага до держави починається з поваги цієї держави до громадянина. Я вже думала, нам покажуть фільм, як живеться тут, на Русі! (Оплески).

Ми, українці з-за кордону, приїхали сюди не вимагати, наго­лошую, не повчати вас, а послухати один одного, почути і змусити владні структури держави повернутися обличчям до своїх грома­дян. Без активної участі України неможливо вирішити нагальні проблеми трудових мігрантів!

У більшості випадків українці виїжджають за кордон (тут уже  було сказано) не через брак грошей, а через втрату бізнесу чи заборгованість. Хочу наголосити також тривожний факт, що з України виїжджають науковці вищої кваліфікації. За цей і попе­редній роки їх виїхало з України втричі більше, ніж раніше. Чому вони виїжджають? Якщо Україна втратить науковий потенціал, то втратить і незалежність!

Українську трудову міграцію можна назвати круговою міграцією, адже 70 відсотків мігрантів мають намір повернутися в Україну. Ці люди мають звичайне людське бажання — заробити грошей, щоб придбати квартиру, оплатити навчання дітей або за­початкувати власний бізнес. Звісно, з надією, що цей бізнес у них не відберуть з метою “покращення життя вже сьогодні” (Оплески). Більшість трудових мігрантів зберігають українське громадянство, навчившись працювати по 10–15 годин на добу, побачивши світ та зрозумівши велику різницю між “чесно працювати — нормально жити” і “виживати”, на що приречені мільйони українців.

На гроші, зароблені за кордоном однією українкою чи одним українцем, утримується ціла сім’я з 3–4 осіб. Я вже не кажу про кошти, які інвестують в Україну українці за кордоном. Ці інвестиції сприяють розвиткові системи платежів, банківських переказів, банківської системи України.

Трудові мігранти, проживши певний час за кордоном, втрачають комплекс “гомо совєтікус”. Якщо ми хочемо будувати незалежну Україну, треба домогтися, щоб ці емігранти повернули­ся, вони вже не “гомо совєтікуси”, це українці з українською гід­ністю! (Оплески). Повертаючись в Україну, вони несуть сюди нову трудолептику, стають прикладом для оточення, центрами криста­лізації українського суспільства. Вони хочуть європейської Украї­ни, де є соціальний захист, а демократія базується на чіткій грі за правилами.

Виходячи з цього, пропонуємо владі України створити фонд підтримки трудових мігрантів. По-перше, для забезпечення освіт­ніх та культурних потреб трудових мігрантів. І по-друге, для допо­моги поверненню сімей трудових мігрантів в Україну. До роботи такого фонду пропонуємо залучити українські громадські органі­зації за кордоном, які знають становище мігрантів у різних краї­нах, а також виробити прозору процедуру видачі закордонних паспортів.

Не може залишатися така ситуація, як нині, коли ви приму­шуєте українців за кордоном бути безвиїзними, як за радянських часів. До нас звернулися українці з Подністров’я, діти яких хочуть навчатися в Україні, але їм не видають паспортів. Чи бачили ви державу, що не може видати своїм громадянам паспорти? Вони не можуть в’їхати в Україну, це нонсенс! Необхідно скасувати успадковану радянську процедуру, коли при виїзді українських громадян за кордон обов’язково потрібно виписувати їх з місця проживання в Україні. Чому досі існує ця система?

Міністерство закордонних справ, представники якого тут присутні, має дати чіткі вказівки дипломатичним представникам України за кордоном, по-перше, звертатися до громадян україн­ського походження державною українською мовою (Оплески), а по-друге, забути про підтримку “Русского мира”, який вже кілька років як розпочав активну гру на теренах української діаспори, бо самі не мають такої діаспори.

І останнє — необхідно завершити реалізацію Плану дій щодо лібералізації ЄС візового режиму для України, розпочату 2000 року.

Дорогі українці, ми є вашими лобістами. Ми живемо для України і від України чекаємо лише “дякую”, а не грошей. А тим, хто хоче повернутися в Україну, — допоможіть (Оплески).

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Товариство, прошу все-таки дотримуватися регламенту, бо багато людей мають бажання виступити.

Запрошую до слова Городецького Олеся Євгеновича, голову Християнського товариства українців в Італії. Прошу, пане Олесю.

 

ГОРОДЕЦЬКИЙ О.Є., голова Християнського товариства українців в Італії. Шановний головуючий! Дорогі українці! Хочу зазначити дві речі.

Перше, що трудові мігранти — не заробітчани (це образливе слово), а українці, працевлаштовані за кордоном. За кордоном, тому що в рідній державі їм не знайшлося робочого місця! Трудова міграція лише де-юре була добровільною, де-факто вона була примусовою. Лише війна чи природне лихо може відірвати матір від дитини. Порівнянними з ними є безвихідь, несправедли­вість та відсутність державницького мислення у влади, що, по суті, вигнала мільйони українських матерів на чужину. Ми їх бачимо в Італії. Мільйони українців за кордоном — це приховане знищення свого народу.

Друге. Мігранти — це найбільший постійний, стабільний і безкоштовний інвестор української економіки та соціальний амортизатор. З огляду на вищесказане, влада України повинна приділяти належну увагу проблемам своїх громадян за кордоном. Тим паче що більшість з них потребують не фінансових витрат, а лише банального нормативного врегулювання на основі здоро­вого глузду. Нинішні парламентські слухання є підтвердженням ставлення влади в Україні — ігнорування, проведення поза сесій­ним залом за присутності кількох депутатів.

Конкретно щодо проблем. Кричущим порушенням конститу­ційних прав громадян України за кордоном є їх дискримінація у виборчому праві. Конституція гарантує всім невід’ємне право обирати та бути обраним. Сумнозвісне минулорічне рішення Кон­ституційного Суду вперше законодавчо закріпило нерівність українських громадян. Право вибору — це основа демократії. Оскільки у мільйонів громадян України забрано половину права голосу, чи можемо ми назвати демократією український устрій?

Незважаючи на протести емігрантських організацій, влада нічого не зробила, щоб вирівняти правове становище українців, яким залишили половину права голосу — лише за партії, за­бравши право обрання кандидатів-мажоритарників. Відкриття до­даткових дільниць, дистанційне голосування, реєстрація виборців у день голосування і досі залишаються лише на папері численних звернень організацій мігрантів до влади. Жодна з цих та інших пропозицій не були взяті до уваги. Таким чином, мігранти позбав­лені єдиної можливості демократичного впливу на владу України, а саме повноцінного виборчого права. Мігранти позбавлені права на свою репрезентацію в парламенті, адже пропозиції трудових мігрантів по закордонному округу не були підтримані політичними силами у Верховній Раді.

Кричущою проблемою є відсутність паспортів. Сплативши 170 євро, громадяни чекають на паспорт шість місяців. Це можна класифікувати як посадовий злочин, що призводить до обмеження свободи цих осіб. Вони не можуть пересуватися, не можуть вчи­нити будь-яку юридичну дію у країні проживання. Шість місяців, подумайте, не видаються посвідчення дитини! Тобто, по суті, ди­тина, яка проживає за кордоном, не має документів. Їм потрібно повертатися в Україну, не завжди є можливість. Люди, по суті, стають нелегалами, довіреності, засвідчені в консульстві, внесені до державних реєстрів, не визнаються в Україні.

Останній випадок. З районних центрів Тернопільської об­ласті я вже отримав інформацію телефоном, коли летів сюди. Нам зробили подарунок: 27 червня, якщо не помиляюся, підвищено консульський збір на 10 відсотків. Ми просили: якщо й підвищу­вати консульський збір, то створіть соціальний фонд при консуль­ствах, щоб його розпорядником був консул, а не щоб ця сума надходила до державного бюджету. Тоді будуть гроші на конкрет­ні нагальні проблеми, для допомоги хворим тощо.

Щодо відправки трун. Ви часто чуєте по радіо і телебачен­ню, що в Італії гинуть люди. Я особисто минулого року зустрівся з керівництвом “Міжнародних Авіаліній України”, яке погодилися подумати над тим, щоб зробити економічний тариф для відправки трун з тілами, а також визначитися з днем: один день відправки раз на тиждень. Немає звернення МЗС. Я запрошую пана заступ­ника міністра і всіх зацікавлених представників знайти час зустрітися.

Потребує перегляду штат працівників. Не може бути вісім консульських працівників в Італії, де 250 тисяч легальних україн­ських емігрантів. Неможливо елементарно додзвонитися до кон­сульства в Мілані та Неаполі, крім Риму. Чому не взяти на роботу не професійного дипломата, а технічного працівника за угодою на 500 євро?

Гострою залишається проблема в Італії, що турбує дуже багатьох людей, — транспортні перевезення. Вона вирішується виключно включенням до двосторонньої угоди лібералізації бусів. Я особисто зустрівся з керівництвом Міністерства інфраструктури та транспорту Італії. Сподіваюся, що завтра зможу зустрітися з представниками Міністерства інфраструктури України, щоб вирі­шити проблему, що стосується десятків тисяч громадян.

Шановна владо, повернися обличчям до еміграції! (Оплески).

Дякую. Слава Україні!

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошую до слова народного депутата України (фракція Партії регіонів) Герман Ганну Миколаївну.

 

ГЕРМАН Г.М., заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціо­нальних відносин (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, Партія регіонів). Дорогі друзі! У цьому залі лише чотири народні депутати України, але ми досить сильні депутати і маємо достатньо впливу, щоб ніколи не дозволити українському парла­менту голосувати за будь-яке оподаткування заробітків українських мігрантів. З цієї трибуни я від імені Ірини Луценко, Валерія Пацка­на і Богдана Бенюка, який вже, мабуть, пішов на голосування, обіцяю, що такого у Верховній Раді України не буде ніколи! (Оплески).

Україна має погану радянську традицію: вона ставиться до  тих людей, які поїхали заробляти собі на хліб і залишили її, як колись ставилися в Радянському Союзі до тих, кого силоміць вивозили на роботу до Німеччини, — їх вважали зрадниками. І така ментальна традиція, на жаль, в Україні зберігається. І доки ми не забудемо цієї традиції і не сприймемо як факт те, що українські громадяни, хоч де вони живуть у нинішньому відкри­тому глобальному світі, є однакові і рівні перед законом, доти ми весь час будемо стикатися з якимись непорозуміннями між Украї­ною та її громадянами.

Отже, перше, що ми повинні зрозуміти насамперед. Я не кажу “зробити”, я кажу “зрозуміти”. Якщо Україна хоче стати чле­ном Європейського Союзу, якщо Україна хоче стати державою європейських стандартів, вона повинна зробити дуже просту річ: повернути на свою землю тих людей, які вже мають досвід життя в європейських країнах, які розбавлять каламутну воду чимось чистим, позитивним, тим, що треба. І тоді ментальність народу відразу зміниться. Рівень громадянського суспільства зросте настільки, що ніхто в суспільстві не дозволятиме тотальних зло­вживань. Зловживання будуть доти, доки народ це дозволятиме. Народ високосвідомий, народ з досвідом життя у суспільствах вищої організації диктуватиме свої умови життя в цій країні. Така правда! Вона, може, не симпатична ані мені, ані вам, але такою вона є.

Державі потрібна програма, що забезпечить організацію еміграційних банків, для того щоб гроші, які ви надсилаєте в Укра­їну, працювали на вас. І лише гроші, які вже заробили гроші, можуть обкладатися податками. Лише такі гроші! Треба створити банк, як колись були створені кооперативні спілки. Треба ство­рити систему, що забезпечуватиме вашим інвестиціям можливість працювати, заробляти, творити бізнес, з тим щоб ви, навіть живучи там, закладали економічні основи повернення в Україну.

Я вірю і знаю, що й ви вірите, що всі ми будемо жити у кра­щій Україні. Цю кращу Україну ми створимо спільно, і нашими, і вашими руками. Не маю більше часу для виступу, але я вийшла на цю трибуну, щоб ви зрозуміли, що серед нас, тієї влади, яку є за що сварити, на яку є за що ображатися, все-таки є люди, які розуміють, як багато для нас важить закордонне українство (Оплески).

Дякую вам за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошую до слова Петруняка Михайла Андрійовича, прези­дента Асоціації українців в Іспанії “Україна”. Прошу підготуватися Гіржова Віктора Григоровича, відповідального секретаря Україн­ського конгресу Росії.

 

ПЕТРУНЯК М.А., президент Асоціації українців в Іспанії “Україна”. Добрий день, шановна громадо! Добрий день, шановні учасники парламентських слухань! Важко виступати після пані Ганни. Як кажуть, вашими б устами та мед пити! Але біда в тому, що ми живемо в інших країнах і бачимо, в якій країні живуть наші родичі. Як сказав пан Олесь, наші конституційні права порушені, але конституційні права українців в Україні також досить часто порушуються.

Я хочу привітати хоча б із тим, що, як сказав пан Ратушний, слухання відбуваються в такий незвичайний час, не перед вибора­ми і не під час виборів, тобто не тоді, коли є необхідність у голосах виборців. Ми хочемо вірити в те, що голова Комітету пан Пацкан справді професійно взявся за роботу, і готові допомагати, у чому зможемо.

Хочу також передати вітання від українців в Іспанії і від голо­ви Івано-Франківської обласної державної адміністрації, радником якого з питань європейської інтеграції та інвестицій я працюю. І хочу сказати, що проблеми українців в Іспанії ті самі, що й в Іта­лії, Греції, Німеччині тощо. Єдина різниця, напевно, що в Іспанії більш сімейна діаспора, бо для трудового мігрантства (не вжива­тиму слово “заробітчанства”) була спрощена процедура об’єд­нання сімей порівняно з іншими країнами. На сьогодні близько 100 тисяч українців мають дозвіл на проживання і на працю в Іспа­нії, і їх число збільшується. Більше того, збільшується кількість лю­дей, які просять надати громадянство, звісно, не відмовляючись від українського.

Важко виступати після таких професіоналів, як Олесь Горо­децький і Павло Садоха. Михайло Ратушний теж сказав багато. Тому я хочу зосередитися лише на одному питанні, оскільки у  мене залишається 1 хвилина. У нас дуже часто сварять спец­служби сусідніх країн і нашу внутрішню п’яту колону.

Я дуже часто буваю в Україні, практично щомісяця. У мене була газета, яка виходила в шістьох країнах, я брав участь у ро­боті громад Німеччини та Італії, у різних заходах, наскільки мені дозволяли час і можливості. Я бачив, як зовнішні чинники зава­жають нам як державі і нам як українській діаспорі порозумітися і вирішити питання, які ми могли б вирішити, забути, переступити та йти далі. У нас такий уряд, який є, такий Президент, який є, такі чиновники, які є, і ми такі, якими є українці на сьогодні! Вибачте за емоційність. Ми всього-на-всього 20 років як держава. Може, нам варто побороти зовнішні чинники, повернутися один до одного обличчям і, як кажуть за кордоном, штовхати місцеву владу? Ми домоглися в Іспанії, Італії, інших країнах, щоб з нами рахувалися. Невже ми не можемо домогтися, щоб з нами рахува­лася українська влада?

Наприклад, румуни у провінції Кастельйон (Іспанія) вважа­ють, що, маючи таке лобі, як Україна має за кордоном, було б великим гріхом не рахуватися з послами доброї волі, народними дипломатами. Десять років очолюючи діаспору, Асоціацію україн­ців в Іспанії “Україна” (Валенсія), Федерацію українських асоціацій Іспанії, я бачив багато заяв, резолюцій тощо. Гадаю, вже настав час братися до роботи своїми силами. І якщо чиновники будуть виконувати свої зобов’язання, ми готові надати посильну допо­могу зі свого боку.

Слава Україні! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошую до слова Гіржова Віктора Григоровича, відпові­дального секретаря Українського конгресу Росії. Підготуватися народному депутату України Баландіну Сергію Вікторовичу.

 

ГІРЖОВ В.Г., відповідальний секретар Українського конгресу Росії. Добрий день, шановні учасники парламентських слухань! Голова Товариства “Україна-Світ” Іван Федорович Драч вибачив­ся, що не може взяти участь у парламентських слуханнях за станом здоров’я, і просив звернутися до шановного пана голову­ючого, щоб мені надали 3 хвилини його виступу. Якщо можна, хоча б 2 хвилини.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Товариство, я перепрошую, але ви не в ме­не забираєте час, а в тих, хто приїхав сюди і має бажання виступити. Виступайте, а якщо залишиться час, ми надамо вам його пізніше, якщо ваша ласка (Шум у залі). А іншим ми що скажемо, шановний? Я вас дуже прошу, ми домовилися. У всіх є проблеми.

 

ГІРЖОВ В.Г. Російські проблеми дуже серйозні, хоча б озву­чити їх.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Може, я назву вам всіх бажаючих виступити? Давайте не будемо виходити за межі регламенту, я вас дуже прошу, тут багато бажаючих.

Товариство, щоб ми один одного розуміли. Перед вами сидить заробітчанин, який багато років свого життя провів на заробітках за кордоном. Що спонукає людину прийти в політику? Заробітчанство. Ми один одного прекрасно розуміємо. І ті про­блеми, які є у вас і в мене, вони однакові, тому сьогодні ми чуємо один одного, тому легко спілкуватися і з головою профільного Комітету — заробітчанином, і з заступником Голови Верховної Ра­ди — також офіційним заробітчанином, за трудовою книжкою. Мені й досі згадують деякі мої конкуренти-політики: як ти міг багато років працювати за кордоном? Я багато років працював у тайзі, на півночі Красноярського краю в Росії, мив золото. Ми один одного розуміємо, тому поважаймо один одного, поважаймо товариство, яке є, і я прошу вас дотримуватися регламенту, аби спільно знайти точки дотику.

Дякую.

 

ГІРЖОВ В.Г. Закордонне товариство можна умовно поділи­ти  на дві категорії: системну (інтегровану) діаспору і трудову міграцію. Не треба плутати ці поняття. Розглядаючи саме в цьому аспекті українську громаду в Росії, слід зазначити, що там пере­буває найбільша кількість етнічних українців і туди приїздить най­більше трудових мігрантів. Водночас у Росії існує найбільше проблем.

Згідно з останнім переписом, у Росії працюють близько від 1,5 до 2 мільйонів українських трудових мігрантів. Основні сфери зайнятості: будівництво, транспорт, видобувна галузь. Спостеріга­ється незначна інтелектуальна міграція (наукові дослідження, журналістика, викладацька діяльність, навчання). За гендерними показниками в Росії переважають чоловіки мігранти, на відміну від Італії. Найбільша концентрація українських заробітчан у Москов­ському регіоні (Москва і ближнє Підмосков’я).

Розмір коштів, перерахованих в Україну мігрантами 2012 року, як вже було сказано, становив 7,5 мільярда доларів США. Українські мігранти з Росії у 2012 році перерахували 2,3 мільярда доларів, що на 18,2 відсотка більше, ніж у 2011 році.

Звичною ситуацією для трудових мігрантів у Російській Федерації є порушення прав людини: ненормований робочий день, недотримання техніки безпеки, виконання небезпечних ро­біт, пов’язаних із ризиком для життя та здоров’я, несвоєчасна та неповна виплата заробітної плати. Мігрантам загрожує небезпека опинитися у принизливих умовах існування, бути депортованими або стати жертвами торгівлі людьми (а то й просто жертвами). Медична допомога нелегальним мігрантам, як правило, надається неофіційно і тільки на платній основі.

Російська влада неоднозначно ставиться до проблем трудо­вої міграції. Парадокс полягає в тому, що, маючи дефіцит тру­дових ресурсів унаслідок несприятливої демографічної ситуації, Росія проводить дедалі жорсткішу міграційну політику: за вказів­кою президента Путіна у 2015 році в Росії мають запровадити ві­зовий режим і дозволити перетин кордону лише за закордонними паспортами. Нині готується закон про заборону використання національних посвідчень водія у сфері російських пасажирських перевезень (необхідно отримати російські посвідчення), що за­вдасть удару по українських мігрантах — водіях. Запроваджено також обов’язкове отримання сертифікатів на знання російської мови при оформленні дозволів на роботу у сферах обслуговуван­ня та житлово-комунального господарства.

Окремі депутати Держдуми пропонують запровадити так звані “міграційні векселі” — при перетині кордону людина має за­лишити своєрідний депозит у розмірі 1 тисячі доларів, тобто роз­мір виплат на її можливу депортацію, який потім повертається при поверненні в Україну. На мою думку, це робиться з метою напов­нення бюджету. Для порівняння: у 2012 році з Росії було депор­товано лише 35 тисяч нелегальних мігрантів, а в’їхало за цей час 18 мільйонів осіб! Дехто по декілька разів перетинав кордон.

У Росії існує заборона на деякі види діяльності для мігрантів (зокрема у сфері торгівлі), а для роботодавців, які використовують приїжджих без оформленого дозволу на роботу, встановлено штраф у розмірі 800 тисяч рублів (близько 26 тисяч доларів).

Ставлення російського населення до приїжджих (особливо з Середньої Азії) негативне. Наприклад, за даними останніх соціо­логічних досліджень, 65 відсотків москвичів висувають на перше місце серед міських проблем питання міграції, навіть корки на дорогах — традиційна біда столичного мегаполісу — відійшли на другий план. “Понаехали тут” — традиційне ставлення москвичів до приїжджих.

Популістські гасла, спрямовані на боротьбу з гастарбайте­рами, активно використовують радикальні націоналістичні органі­зації та деякі політики Росії (зокрема Жириновський, Затулін).

Проте бажаючих виконувати низькокваліфіковану та низько­оплачувану роботу серед росіян мало. Росія не може не бути зацікавлена в українських мігрантах — людях близької ментальної культури, мови. Це підтвердив голова Федеральної міграційної служби Росії Костянтин Ромодановський на нещодавній україн­сько-російській конференції в Москві, організованій парламентами України і Росії, що відбулася 25 червня. Разом з тим він застеріг, що в разі підписання Україною в листопаді цього року асоціації з Європейським Союзом на Вільнюському саміті з Росії може бути депортовано 700 тисяч українських мігрантів, які перебувають там нелегально. Уявіть собі, це не діти, жінки і люди похилого віку, а працездатне населення, що призведе до великої проблеми. Тобто спостерігається політичний нюанс у цьому питанні.

Що потрібно робити? Потрібна інформаційна допомога. Громадські організації України справді проводять велику роботу, але нам бракує на це коштів, фінансових можливостей. Тим паче, як відомо, дві федеральні організації були закриті. І ми зараз відкриваємо нову…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Вікторе Григоровичу, ви вже використали два регламенти, завершуйте, будь ласка.

 

ГІРЖОВ В.Г. Має бути чітка державна міграційна політика. І країна-донор, і країна-реципієнт повинні шляхом укладення між­державних угод забезпечити соціальні гарантії для мігрантів.

Варто всім учасникам процесів, які ми обговорюємо, розуміти, що питання, пов’язані з діаспорою і трудовою міграцією, для України і світового українства завжди залишатимуться акту­альними. І тому треба серйозно працювати в цьому напрямі на далеку перспективу. Тут можлива формула співпраці: Україна до­помагає діаспорі — діаспора підтримує Україну.

Що стосується активної рееміграції, то вона стане можли­вою лише за умови створення в Україні нових робочих місць, умов для бізнесу, а також набуття Україною іміджу сучасної європей­ської цивілізованої країни, де людина стане об’єктом і суб’єктом державницької роботи, а не залишатиметься гвинтиком держав­ного механізму (Оплески).

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. До слова запрошується народний депутат України Баландін Сергій Вікторович (фракція Комуністичної партії України). Підготуватися Гаврилюк Марії Іванівні, директору субот­ньої української школи “Ерудит”, місто Прага.

 

БАЛАНДІН С.В., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань підприємництва, регуляторної та антимоно­польної політики (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, Комуністична партія України). Шановні учасники парламент­ських слухань! Проблемы трудовой миграции Украины довольно специфические (Шум у залі). Як і всі проблеми в нашій державі.

З розпадом Радянського Союзу Україна, відкривши свої ринки для імпортерів, виявилася не готовою до конкуренції. Масо­во закривалися підприємства, кількість робочих місць з 27 мільйо­нів скоротилася до 10 мільйонів. В умовах тотального безробіття кваліфіковані робітники та спеціалісти були змушені виїхати за кордон, щоб прогодувати свої сім’ї.

Найбільше постраждало село. На сьогодні основна маса жителів села — пенсіонери. Молодь виїхала на заробітки до вели­ких промислових міст або за кордон. В Україні працюють заводи та підприємства переважно хімічної промисловості та чорної ме­талургії. Вони випускають сировину, а не готову продукцію. Вихо­дить так, що більшість працездатного населення працює на економіку інших держав.

Для того щоб вирішити проблеми відпливу трудової си­ли  і  повернути наших громадян в Україну, необхідний розвиток внутрішнього ринку, а саме: відродження переробної промислово­сті в сільському господарстві, відновлення великих сільськогоспо­дарських підприємств, розвиток легкої промисловості, машинобу­дування, суднобудування, підтримка бізнесу, який створює робочі місця. Ніхто, крім нас, не вирішить наших проблем.

Упевнений, що прийняті на парламентських слуханнях рі­шення мають трансформуватися в конкретні законопроекти для розв’язання проблем трудових мігрантів.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошую до слова Гаврилюк Марію Іванівну, директора суботньої української школи “Ерудит”, місто Прага. Прошу підготу­ватися Галину Маслюк.

 

ГАВРИЛЮК М.І., директор суботньої української школи “Ерудит” (м. Прага, Чехія). Добрий день, шановне товариство! Шановний головуючий! Шановні учасники парламентських слу­хань! Як директор суботньої української школи знаю на практиці, як працює шкільництво за кордоном, тобто як працює освіта за кордоном.

Стисло щодо освітніх шкіл за кордоном. На першому місці, напевно, найбільш відомі і невідомі нам школи, що працюють за українознавчими предметами. Це і Європа, і США, і Канада тощо.

На другому місці це, звичайно, найпопулярніші нині комп­лексні школи, що працюють за українознавчими предметами за системою навчання дистанційно.

На третьому місці — денні школи, але їх нині найменше.

Що потрібно нам? Проблем багато. Багато проблем з орен­дою приміщень, з методичним забезпеченням, але стисло в де­кількох пунктах (намагатимуся вкластися у 3 хвилини).

Передовсім, і це моя найболючіша проблема у Чехії, — невизнання українських атестатів про повну загальну середню освіту. Що пропонуємо? Укладення саме міжнародних угод про визнання документів про українську освіту. Чим мотивують це чехи? Українці навчаються у старшій школі, тобто в 10–11 класах, два роки, а чехи — чотири роки. Вони не визнають нашої освіти, і  це закриває нашим дітям шляхи вступу до європейських на­вчальних закладів, особливо це стосується саме Чехії.

Інше питання — надання цільових направлень випускникам наших суботніх шкіл для вступу до вищих навчальних закладів, що, на мою думку, сприятиме виконанню програми повернення українських дітей в Україну.

Ще одне з найважливіших питань — це те, що Україна нарешті повинна затвердити державний стандарт української мови і, врешті-решт, відповідно до європейських вимог розробити програму вивчення української мови як іноземної. Варто забезпе­чити підручниками систему оцінювання, тобто забезпечити серти­фікацію української мови. Якщо ми це матимемо, наші діти повер­нуться до наших шкіл, отримають головний стимул, діти будуть пишатися тим, що вони українці, а головне — вони отримають за сертифіковану українську мову в атестаті іншої країни додатковий бал і будуть гордими від цього. Ось це найголовніше, як на мене.

Необхідно активізувати переговорний процес з міністерства­ми освіти країн-реципієнтів щодо викладання української мови як іноземної у навчальних закладах і надалі розробляти підручники для викладання української мови як іноземної саме в цих країнах.

Далі. Українських шкіл доволі багато, більш як 2700 учнів у складі Міжнародної української школи. А вчителі, які працюють на місцях, що мають? Нічого! Пропоную внести зміни до Кодексу законів про працю, щоб вчителі, які працюють у суботніх (недільних) школах, мали змогу отримати стаж. Це буде вели­чезна допомога Україні!

Необхідно передбачити кошти в державному бюджеті на проведення курсів підвищення кваліфікації українських вчителів, які працюють за кордоном. Розробити державні програми з украї­нознавчих предметів. Школи, що працюють тільки за українознав­чими предметами, не мають навіть чітко розробленої навчальної програми.

Варто організувати роботу різного виду таборів, мистецьких конкурсів для учнів українських закордонних шкіл. Якщо це буде зроблено у країнах масового проживання українців і в Україні, то відбуватиметься живе щире спілкування. Саме воно стане одним з основних стимулів, щоб ці діти повернулися для нас.

Ще одне з найважливіших, на мою думку, питань — забезпе­чення умов для дистанційного навчання дітей трудових мігрантів, які разом з батьками перебувають за межами держави, і затвер­дження положення про дистанційне навчання. Якщо буде таке положення, ми зможемо від нього відштовхуватися.

Наступне, але не останнє питання — сприяння діяльності кафедр, відділень та факультетів україністики в іноземних на­вчальних закладах, передбачивши наповнення їхніх бібліотек, про­ведення різних лекцій, семінарів, конференцій тощо.

Головне, щоб ця робота проводилася продуктивно (Оплески).

Дуже вам дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Допоки готується до виступу голова Товариства української діаспори у Греції “Українсько-грецька думка” Галина Маслюк, ще раз прошу, шановне товариство, подавати письмові запитання до президії, ми передамо їх представникам виконавчої гілки влади, щоб вони могли відповісти.

Прошу.

 

МАСЛЮК  ГАЛИНА, голова Товариства української діаспори у Греції “Українсько-грецька думка”. Дорогі земляки, вітаю! Я не планувала виступати, оскільки наша позиція, яку ми узгодили, була висловлена головою Спілки українців у Португалії Павлом Садохою, який очолює комісію Світового конгресу українців. Однак вирішила використати свої 3 хвилини для того, щоб більш наочно і детально показати, що все це означає для нас.

Українці, які емігрували до Греції раніше, з 1993 року, пережили п’ять — шість страшних років переслідувань, коли на них просто полювали на вулицях, їх виловлювали, депортували, але вже з 1997 року вони офіційно сплачують податки у Греції. Практично ці люди несуть подвійний тягар уже давно. І дуже часто українські мігранти сплачують не тільки свою частку відрахувань на медичне страхування, до пенсійного фонду, а й частку, яку має платити роботодавець, лише щоб мати роботу, щоб бути вільною людиною, жити і працювати у Греції. Тому проблема подвійного оподаткування з боку України виглядає дуже-дуже негарно.

З посиленням кризи в зоні європейських країн навантажен­ня на мігрантів стало подвійним, не враховуючи безробіття, що дуже сильно впливає на нашу громаду. Хочу сказати, що зараз слушний момент для України повернути цих людей додому, створити їм усі умови для повернення. Буквально декілька днів то­му я зустрічалася з головою провідної компанії мобільного зв’язку у Греції, який сказав, що найкращими працівниками є українці, у них тямущі голови. Скажу, що українських тямущих голів у Євро­пі і світі є дуже-дуже багато. Нам треба намагатися все-таки повернути таких українців в Україну. Нині дуже слушний момент, щоб це зробити. Українці вміють працювати, Україна має вели­чезний потенціал. Це просто необхідно зробити.

Звертаюся до представників влади. Україна з Грецією, як і  з  Італією, не має угоди про соціальне забезпечення. Це дуже важливо, тому що українці у Греції мають по 20 років втраченого трудового стажу. Вони сплачують гроші до грецького фонду, але ніколи не отримають пенсії, як ви розумієте, ні в Україні, ні в Греції. Це перше.

Друге питання дуже важливе для нас, воно стосується української школи за кордоном. Сьогодні багато було про це ска­зано. Зауважу, що для нас важливим є те, про що говорила моя попередниця — і про розроблення програм для українців, і про вивчення української мови як іноземної. Це для нас дуже-дуже важливо! І боюся, що своїми силами ми лише щодня будемо ви­находити велосипед, але це дуже тривалий процес. За цей час ми багато що втратимо, наші діти розмовлятимуть всіма мовами світу, окрім української. І табори, про які йшлося, теж дуже важли­ві. Але нам, наприклад, зараз не підходять табори в Україні, тому що, як сказала мені колега з Угорщини, дитина, приїхавши з та­бору, в аеропорту сказала їй: “Здравствуй, мама”. Знаєте, нам це зовсім не підходить.

Українці, які побували у світі, мають досвід. Пані Ганна дуже правильно сказала, що вони мають принести в Україну культуру поведінки у трудовому колективі. Учора ввечері я прилетіла до Києва після півтора року відсутності і перше, що зі мною стало­ся, — мене обдурили. Мене обдурили! Напевно, жоден з українців, який працював за кордоном, цього не зробить, адже він розуміє, що це його майбутнє. Отже, школа — це наступне питання, що потребує вирішення.

Ще одне дуже серйозне питання — паспорти, про які говорили всі мої колеги. Хочу сказати, що після всіх податків, після того, що українці змушені терпіти у чужій країні, коли вони йдуть з роботи, їх відправляють до приватної структури, де в них, крім того, що візьмуть великі гроші, ще й обдурять, адже це за­великий строк, який вони чекають і просто залишаються без документів.

Як ви розумієте, Греція — це численні острови, і людина має особисто приїхати для того, щоб подати документи для отри­мання паспорта, а консул може прийняти чомусь лише дві особи за п’ять годин. А поряд під консульством стоїть особа, яка роздає свої візитні картки і запрошує до себе, як ви розумієте, до при­ватної структури. І це дуже серйозний момент, на який Україна повинна звернути увагу, щоб вийти переможцем, щоб все-таки повернути свій потенціал в Україну або надати можливість працю­вати на користь України (Оплески).

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошую до слова Парфана Тараса Дмитровича, депутата Івано-Франківської обласної ради. Підготуватися Карпачовій Ніні Іванівні, першому Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини.

 

ПАРФАН Т.Д., депутат Івано-Франківської обласної ради. Добрий день, шановне товариство! Спробую побудувати свій ви­ступ у правовій площині. Держава Україна взяла на себе зобов’я­зання забезпечити та створити умови для виконання громадян­ських прав українців, громадян України, у тому числі забезпечити право, що в усьому світі вважається одним з основних, — право на власність. На жаль, коли українці виїжджають працювати за кордон (багато з присутніх тут працюють за межами України біль­ше трьох років), а потім повертаються в Україну через 10–12 ро­ків, вони потрапляють у дуже цікаву ситуацію, коли держава дискримінує своїх громадян порівняно з іноземцями.

Зокрема, стаття 374 Митного кодексу передбачає, що інозе­мець, який в’їжджає в Україну на постійне місце проживання, має право на ввезення великої кількості товарів для облаштування свого повсякденного життя, не сплачуючи державного мита. А українець, який повертається після багаторічної перерви на по­стійне місце проживання у свою рідну державу, коли на кордоні подивляться у його рідний український паспорт, зобов’язаний за   аналогічний товар сплатити державне мито. Що це, як не дискримінація? Напевно, це треба виправляти. І виправити дуже просто — внести зміни до Митного кодексу, інших нормативних документів, що регламентують таке повернення. Це перше.

Друге. Аналогічна дискримінація і в інвестиційній діяльності. Іноземець, який має намір провадити в Україні підприємницьку діяльність і ввозить в Україну обладнання, інші основні засоби для ведення підприємницької діяльності, звільняється від сплати дер­жавного мита та інших митних платежів на підставі Закону України “Про режим іноземного інвестування” та Митного кодексу. А украї­нець, який повертається після багаторічної перерви, заробивши невеликі, за європейськими мірками, гроші, і має намір провадити підприємницьку діяльність та ввозить для такої діяльності облад­нання або інші основні засоби, зобов’язаний сплатити державне мито. Що це, як не дискримінація? Знову-таки, треба вносити змі­ни до Митного кодексу.

Далі. Ці питання можна врегулювати, чітко визначивши статус. Ми багато говоримо про закон про зовнішню трудову міграцію, але навіть у різних нормативних документах на сьогодні різне визначення резидента України. І саме питання резидента могло б стати ключовим при вирішенні питань, про які я казав, — про захист приватної власності і сприяння інвестиціям. Якщо ви­значити, що та особа, яка певний період часу перебуває за межа­ми України, уже не є резидентом, хоча ще є громадянином України, тоді вона може бути прирівняна у правах з іноземцем під час перетину кордону та у разі провадження інвестиційної діяльності.

Більше того, ми говоримо про те, що останніми роками дуже багато іноземних інвестицій спрямовуються в Україну. Насправді з кожним роком все менше, все більше з Кіпру. А те обладнання чи речі, які ввозять українці, могли б сприяти роз­витку саме підприємницької діяльності, економіки та інвестиційної діяльності.

Група представників громадських організацій за межами України і в Україні напрацювали конкретні пропозиції. Якщо пред­ставники Міністерства доходів і зборів не знають, які зміни треба внести до Митного кодексу та інших законодавчих актів, ми готові надати свої пропозиції. Пропонуємо навіть провести засідання “круглого столу”, яке організує міністерство, запросити зацікавле­них представників громадських організацій, серед яких є багато юристів, готових надати пропозиції і зробити роботу замість міні­стерства. А далі — лише подати готову пропозицію (Оплески).

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошую до слова Карпачову Ніну Іванівну, першого Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, члена правління Європейського інституту омбудсмена. Прошу підготу­ватися Роздольську Мирославу Матвіївну, голову Координаційної ради ВГО “Нова українська хвиля”.

 

КАРПАЧОВА Н.І., член правління Європейського інституту омбудсмена. Шановний Руслане Володимировичу! Шановні учас­ники парламентських слухань! Шановні співвітчизники! Шановна наша українська громадо, яка сьогодні приїхала на українську землю! Звичайно, я хотіла б, щоб у цьому залі були всі народні депутати. Ми спільно з вами мали б бути в сесійному залі, щоб послухати про весь той біль, з яким ви приїхали сюди, на українську землю. На жаль, так не сталося. Але, пропри все, хочу сказати, що сьогодні саме представники української трудової мі­грації стали найкращими послами України у європейських країнах. І національна свідомість, і ті підходи, які ви нам доносите, демон­струють, що кращих патріотів України годі шукати.

Мені довелося у 2003 році представляти у Верховній Раді України спеціальну доповідь “Стан дотримання та захисту прав громадян України за кордоном” щодо стану української трудової міграції. Я свідомо переглянула цю доповідь, постанову Верховної Ради, розпорядження уряду і з’ясувалося, що дуже мало нам вдалося зробити щодо системної проблеми, шляхи розв’язання якої ми спільно з вами розробляли за підтримки і громадських ор­ганізацій, і українських профспілок закордонних мігрантів, і Україн­ської іноземної юридичної колегії (Курдельчук Данило Маркович присутній у цьому залі), і української дипломатії.

Однак, попри все, нам вдалося ратифікувати Європейську конвенцію про правовий статус трудящих-мігрантів, і це дало нам абсолютно новий правовий механізм.

Крім того, нам вдалося підписати низку угод з омбудсме­нами тих країн, де є потенційною наша трудова міграція, зокрема з Польщею, Росією, Іспанією, Португалією і навіть Францією. Ми це зробили як додатковий захист, але цього, на жаль, виявилося замало.

Що є причиною трудової міграції, і чи змінилися чинники трудової міграції? На превеликий жаль, останні події, що сталися цими днями у Врадіївці Миколаївської області, засвідчили, що українці не мають на сьогодні гарантій безпеки свого здоров’я і життя на власній українській землі. І це величезна проблема! Отже, проблеми страху за своє життя, за майбутнє своїх дітей, за бізнес, що забирається, безробіття, неможливість отримати ро­боче місце за фахом, низький рівень оплати праці, хронічні забор­гованості з виплати заробітної плати продовжують гнати українців за межі нашої держави, і тому проблема залишається.

Можу назвати офіційні дані, які я наводила в доповіді: 5–7 мільйонів українців, які виїхали з України 10 років тому (тільки в Росії їх було 3 мільйони, враховуючи сезонну міграцію), на сьогодні залишаються за кордоном. А, за даними Світового банку, кількість українських трудових мігрантів становить 6,5 мільйона осіб. І не треба нашим можновладцями вигадувати якісь цифри, занижувати їх. Необхідно, по-перше, цінувати внесок української трудової міграції, а по-друге — створити всі правові, соціальні умови, щоб українці були захищені за межами держави і мали можливість повернутися на українську землю. Це дуже важливо.

Залишається найболючіша проблема — проблема нелегаль­ної трудової міграції. З цією метою вже 10 років поспіль (зами­сліться, 10 років поспіль!) вимагають ратифікувати Міжнародну конвенцію про захист прав всіх трудящих-мігрантів, яка дає мож­ливість захищати і легальних, і нелегальних мігрантів.

І, мабуть, найгостріша проблема — проблема, про яку всі говорять, вона не нова. Дійсно, у Податковому кодексі України з’явилася стаття, що встановлює податок на грошові перекази трудових мігрантів. Це не майбутнє, це відбувається вже сьогодні. Тому в рекомендаціях парламентських слухань треба чітко запи­сати, що цей податок має бути скасований парламентом України. І я хотіла б, щоб сесійний зал, де зараз відбувається пленарне засідання, почув нас.

І наостанок щодо 100 тисяч наших моряків. Сьогодні я знову звертаюся до тих, хто лобіює і робить усе, щоб ми не ратифіку­вали Конвенцію Міжнародної організації праці 2006 року про пра­цю в морському судноплавстві. Ми зобов’язані це зробити заради наших моряків, які, на жаль, працюють під чужими прапорами, оскільки знищений український флот.

У питанні захисту прав українських трудових мігрантів Україна має подолати бідність, безправ’я і страх. У цій меті ми з вами єдині і заради цієї мети об’єднуємося (Оплески).

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошую до слова Роздольську Мирославу Матвіївну, голо­ву Координаційної ради Всеамериканської громадської організації “Нова українська хвиля”. Прошу підготуватися Ірині Луценко, на­родному депутату України (фракція “Батьківщина”).

 

РОЗДОЛЬСЬКА М.М., голова Координаційної ради Всеаме­риканської громадської організації “Нова українська хвиля”. Шановний головуючий! Шановне товариство! Дозвольте передати вітання цьому поважному зібранню від Українського конгресового комітету Америки і від нашої організації “Нова українська хвиля”, що об’єднує нових емігрантів, які за останніх 20 років прибули до Сполучених Штатів Америки.

На попередніх парламентських слуханнях ми подавали наші пропозиції стосовно змін до Закону України “Про вибори народ­них депутатів України” щодо кореспондентського голосування та пропозиції до міждержавної угоди про отримання пенсій, зароб­лених у країнах тимчасового проживання, зокрема у Сполучених Штатах Америки. Жодної відповіді на ці пропозиції ми не отри­мали з 2009 року.

Сьогодні я ще раз хочу нагадати про ці пропозиції в надії на  те, що вони будуть розглянуті, і що громадяни, які бажають повернутися (а з кожним роком їх кількість більшає, особливо це стосується генерації мого покоління), які заробили свої пенсії у Сполучених Штатах Америки (ця пенсія є достатньою, щоб жити тут на певному рівні соціального забезпечення), зможуть отриму­вати їх в Україні. Для цього необхідно укласти міждержавну угоду між Україною і США. Такі міждержавні угоди зі Сполученими Штатами Америки мають Росія, Чехія, Польща, інші країни.

І перші кроки, що мають бути зроблені в цьому напрямі, — прямі вклади, які можна отримувати через банк в Україні. Тому передовсім варто здійснити банківську реформу, що дасть змогу отримувати прямі вклади в Україні. Для того щоб отримувати пенсію, зароблену у США, громадянин України чи громадянин США мусить щопівроку повертатися до США, але для людини пенсійного віку це незручно і надто дорого. Тому ці питання мають бути впорядковані.

Наступний крок — укладення сумарного договору, за яким можна додавати стаж, зароблений в Україні, і стаж, зароблений у  США, і мати саме той мінімум пенсії, заробленої у США, що значно вища, ніж в Україні. Дуже дивно, що Україна не має за­цікавленості в таких надходженнях. Мабуть, є страх, що Україна, маючи таку взаємну угоду, виплачуватиме певні кошти тим, хто все-таки залишиться проживати у Сполучених Штатах Америки. Однак у будь-якому разі Україна виграє, оскільки пенсії, зароблені у США, значно вищі, і надходження в Україну будуть значно біль­шими, ніж ті, що Україна виплачуватиме своїм громадянам у США.

Ми надали всі пропозиції, вони розроблені, я не буду їх повторювати, бо вони, мабуть, не настільки цікаві. Тому дякую за увагу, будемо працювати спільно (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, пані Мирославо.

Запрошую до слова народного депутата України Ірину Луценко (фракція “Батьківщина”). Прошу підготуватися Перцева Дениса Павловича, голову Товариства українців у Фінляндії.

 

ЛУЦЕНКО І.С., заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціо­нальних відносин (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, політична партія “Всеукраїнське об’єднання “Батьківщина”). Добрий день, шановне товариство! Знаєте, вперше у 2006 році ми  з чоловіком відчули, що страх перед злиднями, безробіттям в Україні, бажання і право на гідне життя розкидали українців по світу. Ми були у Бразилії за офіційним запрошенням цієї держави, мали вільний час і прогулювалися вулицями Ріо-де-Жанейро, хоча й буквально півгодини під наглядом, бо на той час там була досить серйозна криміногенна ситуація. Аж ось їде вантажівка, з якої водій і пасажир на ходу вигукують: “Пане Луценко, свободу не спинити! Реформуйте Україну, ми повернемося”. Це був 2006 рік, і я відчула, як багато українських трудових мігрантів роз­кидано по світу.

Слухаючи вас і почувши статистику, я розумію, що більшість українських мігрантів сконцентрована у Європі. Можна сказати, що це дуже активне, працездатне, відповідальне населення, яке не лінується працювати, яке несе відповідальність за свої родини. На сьогодні в Європі утворилося перша українська європейська спільнота, готова повернутися в Україну.

Не буду розповідати те, про що говорили сьогодні, про причини, чому українці виїхали, скільки їх виїхало, скільки вони інвестують у свої родини, як опікуються дітьми, як лікують своїх батьків, як купують і будують тут житло, стимулюють розвиток в  Україні малого та середнього бізнесу. Так, тут мало народних депутатів, лише члени Комітету, але ми відчуваємо дуже серйозну відповідальність за вашу долю. Розуміємо, що ці люди хочуть повернутися в Україну, тому ми повинні створити умови, щоб за­охотити їх повернення.

А найстрашніше, що спонукає нас, народних депутатів, до серйозних дій, — це те, що, за результатами дослідження Організації Об’єднаних Націй, у 2050 році з 46 мільйонів українців в Україні залишиться лише 26 мільйонів. Нація старішає, це пов’я­зано з тим, що виїжджає працездатне населення, молодь. І оскіль­ки в Україні зроблено ставку на дешеву робочу силу, такі активні, працездатні, розумні громадяни не повернуться найближчим ча­сом. Маємо катастрофічну ситуацію, тому відчуваємо відповідальність.

Не буду перед вами бити себе в груди, а просто зачитаю вам декілька пунктів, що ми плануємо змінити на законодавчому рівні, аби довести: проблему відчуваємо, знаємо і розуміємо.

Для того щоб заохотити українців повернутися додому та використовувати в подальшому їхній трудовий, професійний потенціал і досвід, мати можливість інвестувати зароблені ними кошти в економіку саме нашої держави, потрібні дієві зміни в законодавстві. Трудовим мігрантам потрібен закон, і ми про це вже говорили.

Перше — закріпити норму про те, що держава має інформу­вати потенційних трудових мігрантів про легальні можливості пра­цевлаштування за кордоном, а саме про умови праці, проживан­ня, характер роботи, необхідний рівень кваліфікації, можливості для возз’єднання родини, соціальне забезпечення, харчування, умови перетину державного кордону, культурну та релігійну си­туацію у країнах можливого працевлаштування. Ми говорили про так званий “Русский мир”, говоримо про мусульман тощо.

Друге — забезпечити реалізацію конституційного права трудових мігрантів та членів їхніх родин на повну середню освіту. Це те, про що ви говорили сьогодні, — потреби дітей, які виїхали разом з батьками за кордон, в отриманні середньої освіти, щоб вони повноцінно могли повернутися в Україну, вступити до наших вузів, здобути кваліфікацію і бути повноправними членами україн­ського суспільства.

Третє — забезпечити соціальні та пенсійні гарантії шляхом укладення урядом України двосторонніх та багатосторонніх угод про соціальний захист, пенсійне забезпечення. Про це ви багато говорили, про це говоримо ми і для цього будемо напрацьовувати законодавство, яке на сьогодні є суто декларативним.

Четверте — узаконити норму про те, що трудовий мігрант сплачує податки в країні, де він працює чи працював, або в Україні. Подвійне оподаткування неприпустиме! Про це ви також говорили. Я повторюю, що ми знаємо проблеми і будемо над ними працювати.

П’яте — надати заробленим та інвестованим в економіку України коштам статус іноземних інвестицій або запровадити пільговий режим, тобто надати можливість використовувати кош­ти як інвестиції, якщо особа пропрацювала за кордоном більше двох років. Про це також ідеться на засіданнях нашого Комітету.

І насамкінець. Проблему надходження міграційного капіталу варто піднести на національний рівень. Порівнювалися цифри — 6 мільйонів доларів США залучених іноземних інвестицій та 7,5 мільярда, які українці інвестували в Україну. Це величезні кошти, які треба цінувати, надати їм правильний статус і захисти­ти, визнати їх важливою складовою системи формування грошово-кредитної банківської політики. Відбувається глобалізація еконо­міки, фінансових ринків, тому ми повинні піднести це питання на національний рівень. Тільки в такому разі ми відчуємо, що мігра­ційний капітал може стати справжнім генератором соціально-економічного розвитку нашої держави.

Шановні українці! Не битиму себе в груди, ми знаємо ваші проблеми, ми так само переживаємо за долю України, як і ви. Тому даємо слово, що напрацюємо відповідне законодавство, а  вас прошу не забувати свою Батьківщину, думати про неї і не полишати бажання повернутися і бути разом.

Слава Україні! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Героям слава! Дякую, пані Ірино.

Запрошую до слова Дениса Павловича Перцева, голову Товариства українців у Фінляндії. Підготуватися Григорію Павло­вичу Селещуку, голові Комісії Української греко-католицької церк­ви у справах мігрантів. Прошу.

 

ПЕРЦЕВ Д.П., голова Товариства українців у Фінляндії. Доброго дня! По-перше, мені дещо дивно, що деякі народні де­путати, які вже залишили зал, нам розповідають, що треба зроби­ти в Україні, щоб поверталися мігранти, однак нічого не роблять. Це мають робити депутати, а не роздавати обіцянки. По-друге, мені шкода, що деякі народні депутати з провладних фракцій вже залишили зал. Виходить, ми їм не цікаві. Це дуже прикро.

Тепер про ті питання, які потрібно вирішувати владі. Перше питання — постійний консульський облік та реєстрація постійного місця проживання. Це анахронізм, який залишився ще з часів Радянського Союзу, нічого не дає Україні. Він не дає захисту родинам українців. Тобто якщо хтось хоче поїхати з України, він поїде і житиме за кордоном 20 і 30 років, але ніякої допомоги своїй родині в Україні надавати не зможе. Але щоб отримати цей постійний консульський облік, людині треба провести в Україні три місяці. Щоб коли ти виїхав на ПМЖ, а потім повертаєшся, тебе митник не запитував: “А що в тебе за машина? А що в тебе за скарб?” Як ми будемо повертати наших українців, якщо вони не можуть повернути своє майно?

Як правильно сказав пан Тарас Парфан, для цього треба врегулювати питання реєстрації та резидентства українців. Як  я  можу бути резидентом України і Фінляндії протягом останніх 12 років, якщо перебуваю в Україні щонайбільше місяць на рік? Це неприпустимо.

За світовою практикою, якщо 186 днів на рік перебуваєш у країні, ти — резидент. Чому наша влада не хоче це затвердити? І запровадити в митне законодавство всі питання стосовно по­стійного консульського обліку.

Ми просимо скасувати поняття “постійне місце проживання” або “тимчасовий консульський облік” і залишити просто “консуль­ський облік”. Щоб виїзд на постійне місце проживання був декларативним. У всіх країнах Європи, якщо ти залишаєш країну, просто декларуєш магістрату, що виїздиш із країни, і тобі не треба збирати для цього тисячу довідок. Я хочу, щоб так само було в Україні.

Щоб на консульський облік приймали людей, які перебува­ють за кордоном, без подання тисячі якихось незрозумілих дові­док. Щоби консульські установи обслуговували українців, а не перевіряли, чи є у них дозвіл проживати в цій країні і чому вони туди виїхали. Від цього українець не перестає бути українцем. Консульство має обслуговувати громадян України незалежно від того, що вони там роблять. Українцям потрібні послуги консуль­ства, яке має їх задовольнити.

Хочу подякувати послу та уряду Грузії, які надали велику допомогу в організації роботи посольств у Грузії. У них взагалі немає людей, які приходять до консульств, — усе вирішується за принципом “єдиного вікна”. Існує єдиний сайт юстиції, де кожна людина завдяки відеозв’язку може зв’язатися з посадовою осо­бою Грузії та замовити паспорт, будь-яку довідку, все, що по­трібно, через Інтернет. Отримати ці документи можна поштою або в консульстві, або в Грузії. Приблизно 6 осіб, які не мають до­статнього досвіду або не можуть користуватися комп’ютером, приходять у посольство Грузії за півріччя. А у нас 10, 100, 300 осіб на день приходять у консульство. Навіщо ми так перевантажуємо консульство, яке просто фізично не має відповідних ресурсів?

Наступне питання. Чому наша країна не створює при консульствах або посольствах шкіл? Чому в Росії, майже в кожній країні є школи? У Грузії є суботні школи при посольстві. Чому українські школи є лише там, де їх створюють українці або місцева влада? Так, посольство іноді допомагає, але ініціатива завжди йде від українців, а насправді це має ініціювати Українська держава.

Дуже сподіваюся, що рекомендації парламентських слухань, які ми зараз обговорюємо, принаймні частина з них, будуть виконані. Ми сюди прийшли просити про допомогу, бо ми українці (Оплески).

Дуже дякую. Слава Україні!

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Героям слава! Щиро вдячний.

Запрошую до слова Григорія Павловича Селещука, голову Комісії Української греко-католицької церкви у справах мігрантів. Підготуватися Юрію Михайловичу Журавлю, голові Української громадської правозахисної організації громадян України в Італії “Оберіг”. Прошу.

 

СЕЛЕЩУК Г.П., голова Комісії Української греко-католицької церкви у справах мігрантів. Добрий день, шановний головуючий, шановні народні депутати, учасники парламентських слухань! Хочу розпочати зі слів подяки тим небагатьом народним депута­там, які все-таки залишилися і слухають нас. Профільний Комітет Верховної Ради України організував ці парламентські слухання і  величезна заслуга Української всесвітньої координаційної ради в тому, що вони відбуваються.

Сьогодні ми вже почули багато різних політичних лозунгів. Ми трохи “випустили пару”, що також важливо. Разом з тим пролунала ціла низка дуже конкретних пропозицій. Дозвольте на них зупинитися. Ми над ними працювали, деякі з них викладені в документі, який назвав пан головуючий. Тут є кілька десятків дуже конкретних пропозицій, які варто і треба робити. Буде дуже шкода, якщо наші напрацювання, які ми передали до профільного Комітету, не будуть враховані під час доопрацювання проекту рекомендацій парламентських слухань. На превеликий жаль, до­свід попередніх парламентських слухань свідчить, що більшість пропозицій, якщо не всі, так і залишаються на папері, це найсумніше.

Яка причина цього? На мою думку, причина дуже проста: немає жодного механізму постійно зв’язку між організаціями мігрантів і владою. Навіть такий банальний механізм, як вибори, про це вже говорили, не працює. Тобто однією з можливостей постійного контролю за тим, як втілюються ці пропозиції, є зв’язок між мігрантами та владою. Дозвольте відверто сказати: на сього­дні на інституційному рівні такого зв’язку немає, він тримається виключно на таких ентузіастах, як Богдан Бенюк, Валерій Пацкан, Олег Панькевич, Михайло Хміль та інші. Вони особисто контакту­ють з мігрантами, порушують ці питання, хоча розуміють, що політичного бонусу в них немає.

Якщо говорити про органи виконавчої влади, у Міністерстві соціальної політики створено маленький відділ з 3–4 осіб, які займатимуться питаннями трудової міграції. Слава Богу, що цього року його створили, бо дотепер не було й такого. Державна служ­ба зайнятості, яка має реалізовувати державну політику у сфері трудової міграції, лише тепер починає цю роботу і має відповідні повноваження. Однак у який спосіб вона реалізовуватиме політику у сфері трудової міграції, якщо така політика не сформована? Мені важко сказати, я собі це слабо уявляю.

Є ще один механізм у вигляді експертних груп при Раді з питань трудової міграції громадян України при Кабінеті Міністрів України, пані Лідія Дроздова згадувала про це. Експертні групи зараз працюють над законопроектом про зовнішню трудову мігра­цію. Слава Богу, що створили таку раду. Мені здається, завдяки цьому механізму вдалося зупинити процес прийняття абсолютно декларативного закону про зовнішню трудову міграцію, який аб­солютно нікому не потрібен, і про це говорять експерти, депутати і навіть представники Міністерства соціальної політики кажуть: не виходить закон у такому вигляді, в якому він має бути, через проблеми з міжвідомчими погодженнями. Слава Богу, що такий механізм створено, бо на даному етапі це чи не єдиний інститу­ційний механізм хоч якогось зв’язку між органами виконавчої влади і громадськими організаціями мігрантів.

Що потрібно зробити? Потрібні кардинальні зміни, це всі розуміють. Дуже стисло скажу про них. На мою думку, слід почати з Верховної Ради України. Так, саме на парламент покладається функція і обов’язок формування міграційної політики і правового поля її реалізації. Тому, на мою думку, у Верховній Раді України має бути створено Комітет з питань трудової міграції. Сьогодні вже говорили про важливість цього питання. Переконаний, що його слід піднести на такий рівень. Зрозумілі всі фінансові проб­леми, пов’язані із створенням ще одного комітету, однак питання цього вимагає. У цьому комітеті, зважаючи на специфіку, мають бути сформовані три структурні елементи: громадська рада з чис­ла лідерів трудових мігрантів, експертна група фахівців з питань міграції і технічна група юристів, які будуть юридично доопрацьо­вувати всі подані пропозиції.

Дуже дякую вам за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошую до слова Юрія Михайловича Журавля, голову Української громадської правозахисної організації громадян Украї­ни в Італії “Оберіг”. Підготуватися Ірині Михайлівні Ключковській, директору Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з  діаспорою Національного університету “Львівська політехніка”. Прошу.

 

ЖУРАВЕЛЬ Ю.М., голова Української громадської право­захисної організації громадян України в Італії “Оберіг”. Добрий день, шановні учасники парламентських слухань! 17 червня 2013 року в Брюсселі оприлюднено річну доповідь Єврокомісії з питань міграції та біженців. Українці утворюють найбільшу групу легальних мігрантів у Євросоюзі. У 2011 році громадяни України отримали 204 тисячі дозволів на легальне перебування у країнах Євросоюзу.

Враховуючи попередні 15 років української міграції, сьогодні вже називали цифри, усі ці люди з тих чи інших причин опинилися за кордоном. Якщо у них виникають проблеми, вони звертаються до дипломатичних установ, тому що ми не забуваємо, що ми громадяни України і такими залишаємося. Наприклад, в Італії під консульствами щодня стоять сотні людей, дипломати змушені всіх прийняти, обслужити, видати довідки чи прийняти якісь докумен­ти. Люди записуються в чергу з 5 години ранку. Число дипломатів не збільшується, додаткові консульства не відкриваються.

Попередні промовці вже говорили, що в консульства набирають працівників за контрактом, зовсім непідготовлених, вони не можуть надати достовірну інформацію громадянам, які звернулися за допомогою, для вчинення тих чи інших консуль­ських дій. Якщо людина звернулася до консульства, щоб отрима­ти відповідь на питання, де потрібна участь адвокатів, їй порадять звернутися в Укрінюрколегію. Можливо, тут є її представники. Складається враження, що наша Укрінюрколегія більше співпра­цює з країнами старої міграції — Сполученими Штатами Америки, Канадою і приділяє менше уваги країнам нової міграції. Наприклад, в Італії втрачаються зв’язки з італійськими адвока­тами. Адвокати запитують: чому нас не залучають, чому до нас не звертаються? А проблем у людей не зменшується, навпаки, збільшується.

Кричущим є той факт, що в Іспанії, Італії й інших країнах Європи існує практика, за якою у матерів-українок соціальні служ­би за рішеннями відповідних установ країн перебування забира­ють дітей. Забирають дітей не лише у одиноких матерів, а навіть із змішаних сімей. Цих дітей направляють до відповідних структур або передають на виховання в інші сім’ї.

Згідно з конвенціями та угодами про дипломатичну службу держави, в яких виникають проблеми з іноземними громадянами, мають інформувати відповідні консульські установи про факти за­тримання, засудження, поміщення в центр тимчасового утриман­ня, видворення іноземців, поміщення в спеціалізовані заклади для душевнохворих тощо. Однак стосовно України чомусь це не вико­нується належним чином. Інформація до дипломатичних установ майже не надходить. Постає запитання: чому? Можливо, на якомусь етапі щось не працює?

Це тільки деякі проблеми, з якими ми стикаємося, пере­буваючи за межами України. Отже, з метою покращення роботи пропонуємо:

1)  у країнах значного перебування українських трудових мігрантів відкрити нові консульства, за можливістю ввести додат­кові посади консулів, віце-консулів чи помічників консулів для ро­боти з громадянами для надання їм допомоги у вирішенні питань, пов’язаних з перебуванням у цій країні, особливо щодо юридично-правового інформування та юридичного супроводу. Укомплекту­вати ці посади можна за рахунок трудових мігрантів, які мають відповідний рівень освіти;

2)  уніфікувати роботу консульських установ, щоб для вчинення тих самих дій усі консульства вимагали однаковий пере­лік документів (а не так, як відбувається між Римом і Міланом);

3)  запровадити в консульських установах термінали для розрахунку за консульські послуги шляхом застосування кредит­них карток. За рахунок цього покращиться якість обслуговування;

4)  відновити практику дистанційно-кореспондентського обслуговування;

5)  переглянути питання (це стосується України) легалізації документів, щоб це не було справою трьох-чотирьох міністерств. Передайте ці повноваження обласним управлінням юстиції.

Наостанок хочу сказати, що всі пропозиції, які зачитували на початку, є результатом співпраці українських громадських органі­зацій Європи, Сполучених Штатів Америки у межах Міжнародного скайп-форуму українських трудових мігрантів щодо роботи з під­готовки пропозицій до проекту Закону про зовнішню трудову міграцію.

Прошу включити Григорія Селещука в комісію для підготовки рекомендацій парламентських слухань.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Юрію Михайловичу. Товариство, я вас прошу, ваші пропозиції я особисто зачитав. Всі чули, що ваші громадські організації були оголошені.

Запрошую до слова Ірину Михайлівну Ключковську, дирек­тора Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспо­рою Національного університету “Львівська політехніка”. Підготу­ватися Тарасу Паславському.

 

КЛЮЧКОВСЬКА І.М., директор Міжнародного інституту осві­ти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету “Львівська політехніка”. Вельмишановний пане Кошулинський! Вельмишановний пане Пацкан! Шановні учасники парламентських слухань! Проведення масштабних заходів, конгресів, науково-практичних конференцій, “круглих столів” та наукових досліджень, які здійснює Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з  діаспорою Національного університету “Львівська політехніка” з 2005 року, дає можливість зробити такі висновки.

Ми підтримуємо всі проголошені ідеї щодо створення єдиного державного центрального органу с функціями управління міграційними процесами, прийняття Закону України про правовий статус трудових мігрантів, необхідність ратифікації міжнародних угод та конвенцій, зокрема Міжнародної конвенції про захист прав всіх трудящих-мігрантів (про яку говорила шановна пані Карпачо­ва), приведення нормативно-правових норм України у відповідність з міжнародними, підписання двосторонніх угод з основними краї­нами-реципієнтами щодо взаємного працевлаштування, пенсій­ного забезпечення трудових мігрантів, їх соціальних гарантій тощо.

Проте вважаємо за необхідне провести якісний та кількісний аналіз сучасного стану українських трудових мігрантів, укласти двосторонні міжурядові угоди між Україною та країнами ЄС про взаємне визнання документів про середню освіту, дипломів, свідоцтв про навчання, вчених ступенів та звань.

Без сумніву, програми повернення українців в Україну дуже важливі. Те, що зробили наші сусіди із західного, східного кордо­нів, Казахстан, — розроблені, затверджені, реалізуються програми повернення українців в Україну. Однак ми маємо розуміти, що значна частина людей, які виїхали, їхні родини, які вони туди спровадили, їхні діти залишаться жити і працювати у тих країнах. Тому ми пропонуємо створити окрему законодавчу базу для на­дання інформаційної, фінансової, освітньої, юридичної, культурної допомоги українцям зарубіжжя щодо збереження національної ідентичності та позбавлення відчуття національного сирітства.

Ми пропонуємо підтримати роботу громадських організацій та освітніх закладів українського зарубіжжя щодо інтеграції україн­ської освіти в мовно-освітній простір країн-реципієнтів. Йдеться про сертифікацію предмета “українська мова як іноземна”.

Вивчити та імплементувати досвід іноземних країн щодо по­зитивних практик, які враховують проблематику транснаціональної сім’ї, розділеної кордонами, укладати двосторонні та багатосто­ронні угоди та протоколи намірів з метою підтримки і захисту транснаціональних родин. На жаль, це нове явище, яке прийшло в Україну.

Провести моніторинг або іншими методами облікувати родини трудових мігрантів, дітей, людей похилого віку, залишених без піклування (чомусь про це ніхто не говорить), створити робочі групи для дослідження проблем дітей трудових мігрантів, зокрема в сільських районах. Забезпечувати соціальний супровід дітей трудових мігрантів. До речі, згідно із затвердженою Національною стратегією профілактики соціального сирітства на період до 2020 року необхідно надавати психологічну допомогу дітям та чле­нам родин трудових мігрантів, запобігаючи всім негативним проя­вам девіантної поведінки.

Збільшити квоти соціальних педагогів та психологів у серед­ніх загальноосвітніх навчально-виховних закладах України.

І, що дуже важливо, розробити директивні документи дер­жавних органів щодо змісту та форм інформаційної роботи із запобігання неврегульованій трудовій міграції.

Ми напрацювали цілий пакет документів, які передамо до Комітету для розгляду. Усіх запрошую продовжити нашу розмову на IV Міжнародному конгресі “Діаспора як чинник утвердження держави Україна в міжнародній спільноті”, що відбудеться у Львові 23–24 серпня (Оплески).

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, пані Ірино.

Запрошую до слова Тараса Паславського, представника Асоціації молодих професіоналів і кваліфікованих робітників Канади. Підготуватися Любові Петрівні Дяченко, голові Україн­ського конгресу Росії.

 

ПАСЛАВСЬКИЙ  ТАРАС, член Ради директорів Асоціації молодих професіоналів і кваліфікованих робітників Канади. Шановний пане головуючий! Шановні народні депутати, учасники парламентських слухань! Наша асоціація — неприбуткова органі­зація, зареєстрована федеральним урядом Канади, метою якої є сприяння молодим спеціалістам, кваліфікованим працівникам та новоприбулим щодо налагодження контактів у професійних, політичних та бізнесових колах Канади.

Сьогодні пан Кошулинський казав, що 80 відсотків молоді мріють про майбутнє за межами України. Така їхня мрія, і не можна сказати, що вона неправильна, оскільки в кожної людини має бути право вибору.

Конкурентоспроможність України залежить від конкуренто­спроможності її громадян: фахівців, професіоналів і української молоді. Сьогодні зрозуміло, що отримати справжню конкуренто­спроможну освіту в одному середовищі, обмежуючись лише Украї­ною, неможливо. У часи глобалізації необхідні західний досвід та освіта.

Хто з присутніх скаже, що не хотів би, щоб його дитина після отримання ступеня бакалавра в Україні навчалася за кордо­ном? Покладімо руку на серце, кожен хоче, щоб його дитина здо­була такий досвід. І це нормальна практика. Сьогодні так думає молодь і Канади, і Сполучених Штатів Америки: хоча б рік про­вчитися десь за кордоном.

Щороку до Канади приїздять 200 тисяч іноземних студентів, серед них 500 українців. За часи імміграції приблизно 10 тисяч студентів приїхало, це дуже мало. З Китаю приїжджає 52 тисячі студентів, з Індії — 18 тисяч, з Росії — 2 тисячі. І я хочу запросити, ми хочемо бачити більше української молоді, ваших дітей, щоб вони навчалися, здобували додаткову освіту в Канаді.

Після здобуття освіти молода людина має право три роки офіційно працювати за фахом, отриманим у Канаді. Однак постає питання: які потрібні умови, щоб ця людина повернулася чи за­хотіла повернутися в Україну?

Вносимо таку, можливо, трохи інноваційну пропозицію (хоча у нас така система працює): зараховувати стаж навчання до трудового стажу. Це буде маленький стимулюючий фактор моло­дій людині повернутися в Україну. Звичайно, ми хотіли б, щоб зараховувався до стажу і період роботи в Канаді після навчання, однак для цього потрібна угода між урядом України та урядом Канади. Такі урядові угоди Канада підписала з низкою країн. Міні­стерству закордонних справ України варто зайнятися цим пи­танням, яке не несе жодного фінансового навантаження.

Рекомендувати Міністерству освіти і науки України створити умови для закордонних українців або тих, які перебувають на постійному місці проживання, для здобуття базової вищої освіти за рахунок бюджетних місць. Це також буде стимулом для бага­тьох людей, які мають базову освіту і хочуть її продовжити в Канаді.

Наостанок найважливіше. Ще один стимулюючий фактор — необхідно припинити нострифікацію іноземних дипломів, про це вже говорила пані Ключковська. Невизнання освіти, здобутої в Канаді, — це нонсенс, бюрократичний механізм, що звужує пра­ва молодих людей, які хочуть повернутися в Україну.

Дозвольте подякувати організаторам і прошу уряд прислуха­тися до наших рекомендацій (Оплески).

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, пане Тарасе.

Запрошую до слова Любов Петрівну Дяченко, голову Українського конгресу Росії. Підготуватися Олександру Андрійо­вичу Шокалу, голові Всеукраїнської громадської організації “Українська взаємодопомога”.

 

ДЯЧЕНКО Л.П., голова Українського конгресу Росії. Добрий день. Шановний пане головуючий! Шановні учасники парламент­ських слухань! Дозвольте подякувати голові Української всесвіт­ньої координаційної ради пану Михайлу Ратушному за його напо­легливість щодо проведення парламентських слухань. Говорити про ставлення Верховної Ради України до нас ми не будемо, про це вже багато сказано.

Як відомо, найбільша українська діаспора знаходиться в Росії, де є 83 регіональні відділення, які працюють не лише на Росію, а й на Україну. Можна сказати, що саме ці організації замі­няють українську владу в Росії, тому що вони вирішують питання трудової міграції, які існують у Росії, розглядають інші проблеми. Я, проживаючи в Якутії більше 20 років, займаюся українськими справами, очолюю українську діаспору.

Хочу сказати, що міграційні питання виникли з моменту розпаду Радянського Союзу. Саме тоді постало питання про громадянство, і дуже багато українців, які на той час не знали, що з ними буде далі, отримали громадянство України. Це отримання було фіктивне, тобто в радянському паспорті ставився штамп, що особа є громадянином України. Повернувшись до Росії, ці люди залишилися без громадянства.

Наведу приклад. У 1996 році батьки — на той час громадяни Росії перевезли дитину з України до Якутії. Батьки мали штампи, а ця дитина не отримала паспорта України, а в подальшому і пас­порта Росії. На сьогодні цій жінці 32 роки, вона добивається свого права на громадянство десятки років. Лише 2009 року, після звернення до Президента Росії, вона отримала підтвердження, що вона громадянка України! Про що це свідчить? Їй допомогла наша якутська організація. Десятки років вона зверталася до Посоль­ства України в Росії, до консульства у Владивостоці… Тепер вона, отримавши громадянство України, не може отримати паспорт України. У неї вже двоє маленьких дітей, які взагалі незрозуміло ким будуть. Отаке ставлення української влади до тих українців, які свого часу поїхали працювати за кордон. Однак вони залиши­лися українцями за своєю вірою і хочуть повернутися в Україну, але не мають такого права.

Сьогодні вже промовці порушували питання, що стосуються пенсійного забезпечення українців, які працювали на Півночі. Таких людей пенсійного віку, які повернулися в Україну, багато, але пенсію вони отримують у Росії. Чому? Тому що вони впевнені, що отримають пенсію у розмірі, встановленому в Росії, а в Україні вони цю пенсію не хочуть отримувати в такому розмірі. Незважа­ючи на те, що між пенсійними фондами України і Росії є угода, згідно з якою Росія має забезпечувати цю пенсію. Хоча я не знаю, якою мірою виконується ця угода. Фактично, таку пенсію люди не отримують.

Ще одна велика проблема трудових мігрантів, про яку ніхто не говорить. Різні бувають випадки у громадян України, які приїхали в іншу країну: хтось потрапив до в’язниці, хтось загубив документи. До кого вони звертаються? Не до представників влади, яка їм не допомагає, а до представників громадських організацій, які є в цих країнах (передовсім маю на увазі Росію), до представників українських громад, які намагаються вирішувати питання. Ці представники працюють десятки років керівниками громадських організацій, не маючи ніякого статусу. Про те, що керівникам, які працюють багато років, буде надаватися звання почесного консула, говориться з 1995 року. Сьогодні теж прозву­чало, що це питання буде розглядатися, але воно досі не вирішується.

Вносимо пропозицію: надати звання почесного консула тим керівникам громадських організацій, які працюють більше 10 років і надають юридичну допомогу та підтримку громадянам, які до них звертаються.

У Росії дуже мало консульств. Тому ми просимо:

1) відновити ліквідоване консульство на Далекому Сході;

2) надати можливість працювати з консульствами через скайп-конференції. Сьогодні така можливість є, давайте її викори­стовувати;

3) підготувати та видати нові довідники (колись МЗС видавало такий довідник, але він застарів), в яких опублікувати угоди між Україною і Росією щодо пенсійного забезпечення, щоб ми могли ними користуватися (Оплески).

Дякую за увагу. Слава Україні!

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Героям слава! Дякую, пані Любове.

Запрошую до слова Олександра Андрійовича Шокала, голову Всеукраїнської громадської організації “Українська взаємо­допомога”. Підготуватися Андрію Васьковичу, президенту Міжна­родного благодійного фонду “Карітас України”.

 

ШОКАЛО О.А., голова Всеукраїнської громадської організа­ції “Українська взаємодопомога”. Доброго здоров’я, достойні українці! Розкажу про гіркий досвід громадських ініціатив. Спільно з об’єднаннями трудових мігрантів за кордоном послідовно 10 років поспіль ми вносимо свої пропозиції щодо їх розв’язання на державному рівні.

У 2007 році Всеукраїнська громадська організація “Україн­ська взаємодопомога” та Міжнародна громадська організація українців “Четверта хвиля” зініціювали та провели спільно з Укра­їнською всесвітньою координаційною радою перший Економічний форум українців світу. Ми залучили до роботи форуму практиків з різних сфер і розробили проект програми цілісного культурного, соціально-економічного розвитку нашого суспільства на базі Національної стратегії стійкого поступу України, що передбачає як  складову взаємодію України з українцями за кордоном. На цій основі мала б діяти державна комплексна соціально-економічна програма повернення на Батьківщину українських трудових мігрантів.

Так, держава могла б забезпечити відновлення цілісності і розвиток українського суспільства. Наприклад, у Казахстані за 10 років дії державної програми повернення оралманів (репатріан­тів) на батьківщину повернулися 5 мільйонів казахів. А українці дедалі частіше повертаються із заробітків “вантажем 200”.

Отже, наші громадські ініціативи не підтримані на держав­ному рівні. Чесні люди пояснили: ви пропонуєте систему управ­ління, а їм не потрібна система, їх задовольняє ручний режим.

Для системного забезпечення культурного розвитку закордонного українства в єдиному українському інформаційному просторі ми зініціювали запровадження державної програми куль­турного інформаційного забезпечення українців за кордоном. Вся наша ініціатива обмежилася тим, що на базі Міжнародної гро­мадської організації українців “Четверта хвиля” почала діяти на громадських засадах, без жодної фінансової підтримки, Україн­ська світова інформаційна мережа. Ми також домагалися підтрим­ки з боку України українських інформаційних ініціатив за кордо­ном, зокрема телеканалу UATV та Незалежного українського радіо у США. Відповідь представників влади була одна: державними програмами не передбачено. А одна депутатка сказала: “Шукайте підтримки у свого сенатора”. Хоча таку стратегічну інформаційну політику успішно провадять за кордоном наші найближчі сусіди — Росія і Польща, конкуруючи з найпотужнішими державами. Україн­ська присутність у світовому інформаційному просторі нагадує на­дувного човна серед могутніх іноземних флотилій.

Ми пропонували створити при закордонних дипломатичних установах України систему інформаційно-консультативної допо­моги українським трудовим мігрантам у країнах їх перебування. Однак наштовхнулися на формальну перешкоду: виявляється, не­можливо облаштувати інформаційно-консультативні пункти для українців на території українських дипломатичних установ.

Такі наші громадські ініціативи та старання, ухвали та резо­люції різних комісій, рекомендації двох слухань не дали жодних результатів.

Маючи кожного третього українця за кордоном, Україна заради власного порятунку зобов’язана розробити геополітично обґрунтовану Національну стратегію стійкого поступу. Тоді ми будемо не сподіватися на заробітчанські мільярди та обговорю­вати їх використання, а розраховувати на свою збірну силу.

Визнаймо відверто: українці перебувають у безправному статусі заробітчан незалежно від того, роботодавцем є держава чи приватні структури. Чому на сьогодні 20 відсотків українців прагнуть виїхати до Німеччини? Чому така бажана для них Німеч­чина? Тому що Німеччина — це країна із справедливим суспільним устроєм. Українці в Україні хочуть жити, як німці в Німеччині, бо українці такі ж старанні, як німці. Та поки німці дивуються: чому наші люди працюють у них? Що у вас за держава, яка випустила у світ таких цінних людей?

Отже, причина української трудової міграції і всіх проблем, пов’язаних з нею, — у самій Україні. Тож мало що дадуть усі зовнішні заходи навздогін цим процесам. Необхідно почати з вну­трішньої ліквідації в Україні соціально-економічних причин масової трудової міграції. Це докорінна проблема національної безпеки України.

Суттю нової національної парадигми має стати нова філософема: “Українці для України” (Оплески).

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошую до слова Андрія Васьковича, президента Між­народного фонду “Карітас України”. Підготуватися Володимиру Даниловичу Лозинському, керівникові Представництва в Україні Асоціації українців у Португалії “Собор”.

 

ВАСЬКОВИЧ А.Г., президент Міжнародного благодійного фонду “Карітас України”. Шановний пане головуючий! Шановна громадо! Шановні учасники парламентських слухань! “Карітас України” — благодійний фонд Української греко-католицької церк­ви вже більше 10 років працює у сфері міграційних питань за трьома основними напрямами.

Перший — ми аналізуємо тенденції міграційних проблем в Україні.

Другий — ми допомагаємо українським трудовим мігрантам, зокрема, боремося з негативними соціальними наслідками трудової міграції.

Які це негативні наслідки? Перший аспект — проблема дітей мігрантів, які залишилися в Україні без батьківської опіки. Вони економічно забезпечені, і це створює великі соціальні проблеми, оскільки вони можуть стати жертвами кримінального світу, напри­клад у сфері наркотиків.

Другий аспект — опіка над літніми родичами трудових мігрантів. “Карітас України” має систему домашньої опіки, яку ми використовуємо як модель для допомоги самотнім людям, яких нікому доглядати.

Третій аспект — конкретна допомога в репатріації трудових мігрантів. Ми намагаємося супроводжувати трудових мігрантів, які добровільно вирішили повернутися в Україну, з країн проживання аж до України, допомагаємо їм реінтегруватися в Україні.

Третій напрям нашої роботи — боротьба з торгівлею людь­ми. Цим ми займаємося понад 11 років, створивши консультативні служби, будинки для жінок, які постраждали від насильства і тор­гівлі людьми та потребують психологічної допомоги, допомагаємо їм реінтегруватися в Україні.

Через партнерські організації за кордоном ми консультуємо наших трудових мігрантів. “Карітас України” для багатьох із них в   Італії, Німеччині, Франції, Іспанії та Португалії є відомою структурою, яка має міграційні служби та допомагає мігрантам, які потрапили у скрутне становище.

Саме цей практичний досвід роботи з трудовими мігрантами предестинує “Карітас України” лобіювати міграційні питання, оскільки ми їх лобіюємо на основі практичного досвіду і нашого бачення цих проблем.

Сьогодні ми лобіюємо питання щодо створення критеріїв та  принципів, за якими має розвиватися і формуватися державна міграційна політика. Такими критеріями, які повинні обговорюва­тися в суспільстві, мають бути:

верховенство прав мігрантів над усіма іншими підходами;

обов’язкова участь самих трудових мігрантів у формуванні міграційної політики. Ця участь до сьогодні не повністю забезпе­чена ані в Україні, ані, до речі, за кордоном;

бачення міграції як великого шансу для розвитку суспільств країни походження і країни призначення наших трудових мігрантів. Тому, що люди виїжджають і повертаються в Україну, приносять свій досвід, ми сподіваємося — позитивний, назад в Україну.

Лобіювання “Карітас України” наразі стосується двох проблем. В Україні ми намагаємося долучитися до того, щоби вплинути на законодавство про трудову міграцію, яке модифіку­ється сьогодні. А за кордоном основною ціллю є вплив на те, щоби було більше шляхів для легальної міграції наших трудових мігрантів.

Сьогодні відповідальний за людські права в українському парламенті згадував про те, що саме це є однією з основних проблем: більшість наших трудових мігрантів є мігрантами нерегу­лярними, і їхній статус не визначений країнами. Тому є дуже ба­гато негативних наслідків трудової міграції, бо ті люди незахи­щені, і ми можемо захистити їх, тільки якщо у двосторонніх дер­жавних договорах забезпечимо їм можливість легально виїжджати за кордон.

Наостанок хочу наголосити: нам потрібно у сфері трудової міграції створити структури, які зможуть репрезентувати трудових мігрантів в Україні та вирішувати всі питання у конструктивному діалозі з державою.

Сьогоднішні парламентські слухання надзвичайно корисні. Надійшло дуже багато різних пропозицій, які потрібно зібрати і сформулювати в рекомендаціях парламентських слухань. Ми має­мо вимагати змін на переговорах з державними чиновниками, бо ми — громадяни України (Оплески).

Дякую вам за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, пане Андрію.

Запрошую до слова Володимира Даниловича Лозинського, керівника Представництва в Україні Асоціації українців у Португа­лії “Собор”. Це останній виступ на сьогоднішніх парламентських слуханнях.

 

ЛОЗИНСЬКИЙ В.Д., керівник Представництва в Україні Асоціації українців у Португалії “Собор”. Шановний пане голову­ючий! Шановні народні депутати, учасники парламентських слухань! Духовною і матеріальною основою людської цивілізації завжди була, є і буде сім’я. Людство протягом свого історичного розвитку шукало і випробовувало різні варіанти виховання дітей, але врешті дійшло висновку, що краще сім'ї важко щось знайти.

Сучасна міграція спричиняє низку економічних, демографіч­них і соціальних проблем у державі. Однією з них є соціальні сироти — це діти, які мають батьків, але позбавлені належного батьківського піклування. За даними опитування, проведеного серед трудових мігрантів, 9 із 10 мігрантів мають дітей. Отже, йдеться про мільйони дітей, які стали соціальними сиротами. Про мільйони!

Діти, позбавлені батьківської любові, мають надзвичайно бідну емоційну сферу, малий досвід переживання позитивних почуттів, що в подальшому визначатиме домінування негативних емоцій і почуттів у їхньому ставленні до інших. Позбавлення бать­ківського тепла, уваги, піклування позначається на психоемоцій­ному стані мільйонів українських дітей, впливає на формування їхньої особистості. Психологи вважають, що покинуті діти створю­ють сім’ї за такою самою моделлю, як їхні батьки. Вони вже не матимуть страху залишити свою дитину напризволяще.

Переживання даної категорії дітей яскраво висвітлено у кни­зі “Діти емігрантів про себе”, виданій Міжнародним інститутом освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного універ­ситету “Львівська політехніка”. Головна думка, яка пронизує цю книжку, про що пишуть діти: краще прожити півжиття з любов’ю, ніж ціле — без неї.

Що таке національне сирітство? Пані Олена Малиновська з цього приводу сказала (цілком погоджуюся з її думкою), що це ситуація, в якій опинилися не лише діти, які виїхали за кордон разом з батьками і позбавлені звичайного соціального оточення (виховання, друзів, освіти), але і їхні батьки, які працюють за ме­жами України. У цих людей виникає почуття відірваності, непо­трібності рідній країні, ізольованості, тобто сирітства, яке дорослі емігранти за кордоном переживають так само гостро, як і їхні діти, залишені в Україні або відірвані від рідної землі та вивезені за кордон.

Дітей трудових мігрантів можна порівняти з міною сповіль­неної дії, яку ми самі закладаємо. Відповідальність за виховання дітей має лежати, так би мовити, на трьох китах — сім’я, держава, громада. Громадську діяльність можуть започатковувати і започат­ковують самі мігранти, які отримали за кордоном, в умовах розви­неного громадського суспільства, життєвий досвід і можуть пере­нести його в Україну. Громадськість може вирішувати (і вирішує по можливості) питання інформування про проблеми національ­ного і соціального сирітства через засоби масової інформації та державні структури, захисту прав мігрантів та їхніх сімей, веде культурно-просвітницьку діяльність, надає допомогу в непередба­чуваних, нестандартних ситуаціях у сім’ях трудових мігрантів, юри­дичні, психолого-педагогічні консультації.

Подальший аналіз впливу еміграції передбачає проведення соціологічних та психолого-педагогічних досліджень, за результа­тами яких може бути запропонована програма заходів щодо по­ліпшення соціального і морального становища сімей трудових мігрантів, покращення стосунків між батьками та дітьми у цих ро­динах, підвищення відповідальності державних інституцій за подо­лання негативних наслідків трудової міграції, визнання статусу трудових мігрантів та їхніх сімей, роботи з дітьми трудових мігран­тів служб у справах дітей у регіонах, формування цілісної та ефек­тивної державної системи захисту дитинства, у тому числі дітей трудових мігрантів. До речі, у Загальнодержавній програмі “Націо­нальний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права ди­тини на період до 2016 року” жодного слова немає про дітей тру­дових мігрантів. Ні в кого немає сумніву, що діти — це наше май­бутнє, бо вони творці прогресу, культури і науки в майбутньому.

Наостанок нагадаю слова Тараса Григоровича Шевченка:

“Раз добром нагріте серце

вік не прохолоне”.

Тож нагріваймо! (Оплески).

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошую до заключного слова голову Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і між­національних відносин, народного депутата України Валерія Васильовича Пацкана. Будь ласка.

 

ПАЦКАН В.В. Хочу подякувати вам усім. Запевняю вас, що ті напрацювання, які сьогодні будуть передані до Комітету, ми обо­в’язково врахуємо. Ми обов’язково опрацюємо їх, тому що Комі­тет Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин сьомого скликання перефор­матовує свою роботу з підготовки законодавчих актів. Ми не пишемо законопроектів на коліні під столом, ми проводимо обговорення разом з вами на комітетських та парламентських слуханнях.

У парламенті цього скликання є 30–35 відсотків “нової кро­ві” — це фракції “Свобода”, УДАР та оновлена фракція “Батьків­щина”. Ця “нова кров” залишилася разом з вами, щоб провести до кінця парламентські слухання. Решта вже пішли, напевно, у них є важливіші справи — голосування, дерибан, переділ тощо.

Хочу подякувати представникам органів виконавчої влади, які залишилися разом з нами до закінчення слухань. Ми хотіли змінити формат проведення парламентських слухань, щоб звуча­ли не лише доповіді, щоб надійшли конкретні запитання від вас, пропозиції, що потрібно зробити, що реформувати, щоб покра­щити життя наших трудових мігрантів. Напевно, ми не почули один одного.

Комітет з питань прав людини, національних меншин і між­національних відносин переформатовує свою роботу і запевняє вас у тому, що всі виступи будуть систематизовані, опрацьовані і трансформовані у конкретні законодавчі акти. Ми розішлемо (хто залишить свою адресу) рекомендації парламентських слухань, і ви побачите наші конкретні кроки уже на початку третьої сесії, у вересні.

Те, що ми зараз тут із вами знаходимося, — це повага до всіх нас, повага до українців, повага до тих людей, які приносять в Україну кошти. Я не знаю, де пан Ратушний, хоч як він на мене сварився, я все-таки відстояв парламентські слухання, тому що їх взагалі мали в понеділок скасувати, бо треба працювати над за­конодавством для Європейського Союзу, запроваджувати нову політику. Ми за те, щоб працювати за європейськими законами і стандартами, але ми й за те, щоб були почуті наші громадяни, які живуть у Європі, щоб повернути наш інтелектуальний потенці­ал в Україну.

Не даватиму вам обіцянок, за нас скажуть наші дії. Прошу вас: любіть Україну, поважайте Україну, бо ми — українці і ми того варті.

Слава Україні і слава українцям! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Героям слава! Щиро вдячний голові Комітету.

Шановні колеги! Шановні учасники парламентських слухань! Підсумовуючи сьогоднішню нашу роботу, хочу ще раз попросити всіх, хто не встиг виступити, подати свої виступи до секретаріату Комітету, де вони будуть узагальнені та опрацьовані під час під­готовки рекомендацій парламентських слухань.

Я задоволений, що сьогодні все-таки відбувся діалог, ми почули про ваші проблеми, законодавці активно думають і працю­ють у напрямі налагодження співпраці, допомоги та напрацювання юридичної складової для вирішення цих проблем. Були присутні представники виконавчої влади, ви можете безпосередньо поставити їм запитання, можливо, і вирішити їх.

Проблема міграції в Україні стоїть дуже гостро і заслуговує на те, щоб це питання було взято під чіткий державний контроль. Щороку близько 20 тисяч студентів виїжджають з України для здобуття освіти за кордоном. Сьогодні молоді люди бажають здо­бути гарну освіту та забезпечити собі високий рівень життя, і це прагнення у них все більше переважає любов до рідної країни. Такі тенденції ми не можемо зневажати.

За даними статистики, доросле населення виїжджає на заробітки за кордон практично з усіх областей України. Найбільша частина, звісна річ, із прикордонних областей.

Так, у Закарпатській та Чернівецькій областях у кожній 8-й родині один з членів сім’ї перебуває на заробітках. У Львів­ській, Івано-Франківській, Волинській, Тернопільській областях — у кожній 10-й родині. На сході цей показник значно нижчий. Зокре­ма, у Харківській, Сумській, Донецькій областях тільки в кожній 50-й родині хтось на заробітках. Найнижчий цей показник у місті Києві, тут заробітчанин є в кожній 100-й родині.

Трудова міграція — це не тільки заробляння грошей, це неповні родини і, як наслідок, конфліктні ситуації в сім’ях. Тому проблема міграції має важливий соціальний характер. Ми вже це питання порушували і почули про проблеми, які сьогодні вас турбують.

Соціологічні дослідження свідчать, що українці досі масово планують виїжджати на заробітки. Основною причиною, через яку громадяни України продовжують шукати кращої долі за кордоном, є відсутність реальних робочих місць і низький рівень оплати праці. Для вирішення проблеми трудової міграції необхідно ство­рювати нові робочі місця. Тому це питання має бути на постійному контролі законодавчої та виконавчої влади, які спільно мають створювати умови для того, щоб наші громадяни мали змогу пра­цювати в Україні.

Дякую всім учасникам парламентських слухань. Зичу всім гарного настрою і доброго здоров’я. З гарними думками повер­тайтеся до своїх родин і поміркуйте, як нам далі спільно жити.

Дякую. Слава Україні! (Оплески).

 

НЕВИГОЛОШЕНІ ВИСТУПИ

 

ДРАЧ І.Ф., голова Товариства зв’язків з українцями за межами України “Україна — Світ”. Вже на початку ХVІІІ століття жила нечисленна політична українська еміграція в Туреччині і на Заході після поразки під Полтавою (1709 рік). Враховуючи ці істо­ричні посилання виникнення української діаспори та окремих українських спільнот за межами України, можна говорити про створення в Україні Музею української діаспори, який зібрав би матеріали про створення за межами України громадських об’єд­нань, їх нелегкий шлях становлення на чужій землі далеко від України.

Тільки в Товаристві зв’язків з українцями за межами України, якому виповнилося 52 роки, та в Українській всесвітній координа­ційній раді, яка має 20-річний досвід роботи з діаспорою, зібрані важливі історичні матеріали щодо культурологічно-освітнього, інформаційного та громадсько-політичного життя українців за ме­жами України. Міжнародний конкурс малюнків дітей українського зарубіжжя з цілого світу “Моя Україна”, організований спільно з Міністерством культури України, має близько 200 малюнків, що виставляються в Україні та за її межами. Аудіо-, відео-, кіно- та друковані матеріали, видані в Україні та за кордоном, завжди викликають велику зацікавленість серед глядачів.

Звертаюся до вас з проханням передбачити в рекомен­даціях парламентських слухань питання про створення Музею української діаспори.

 

МЕЛЬНИК C.В., директор Науково-дослідного інституту соціально-трудових відносин Міністерства соціальної політики України. З часу здобуття незалежності та зростання відкритості українського суспільства в Україні значно активізувалися процеси трудової міграції. Разом з тим точна інформація щодо загальної чисельності трудових мігрантів з України невідома, оскільки спеціальна статистика з цих питань, на нашу думку, навмисно не ведеться. За офіційними статистичними даними, загальна чисель­ність наших співвітчизників, які працюють за кордоном, становить близько 80 тисяч осіб. Натомість за прогнозними підрахунками фахівців цей показник коливається в межах від 3 до 7 мільйонів осіб.

Слід враховувати й те, що виїздять за кордон найбільш цінні працівники (освічені, молоді та здорові), і значна їх частина за­лишаються там назавжди. Так, соціологічне опитування студентів львівських вищих навчальних закладів дало вражаючі результати: 65 відсотків випускників націлені на виїзд за кордон, причому в будь-який спосіб. Тобто формується наступне покоління трудо­вих мігрантів.

Такі тенденції не лише призводять до погіршення якості трудового потенціалу, а й загрожують національній безпеці України.

Основними причинами, що спонукають громадян України до трудової міграції, є:

відсутність в Україні роботи взагалі та роботи, яка прино­сила б стабільний дохід, зокрема;

дискомфорт від загальної нестабільності в Україні;

повсюдна корупція;

відсутність можливостей мати достойний рівень та якість життя (якісну освіту, власне житло, медичне, культурне обслуго­вування), максимально самореалізуватися в житті, стати успішною людиною тощо.

Таким чином, громадяни України вдаються до трудової міграції з головною метою — пошук кращих умов життя.

Однак трудова міграція, як і будь-який складний та багато­гранний феномен, має дуже неоднозначні наслідки. Вони є як позитивними, так і негативними і для України, і для країн — реци­пієнтів робочої сили з України.

Основними позитивними наслідками трудової міграції для громадян України і для країни є зниження напруженості на віт­чизняному ринку праці, можливість отримання трудових доходів за кордоном і надання допомоги своїм сім’ям в Україні, яким дер­жава не спроможна створити умови для гідного життя. Так, за розрахунками вітчизняних експертів, трудові поїздки українців за  кордон сприяють зниженню чисельності безробітних в Україні в 1,6–2 рази. Фінансова допомога трудових мігрантів своїм сім’ям, за різними оцінками, щорічно коливається в межах від 5 до 20 від­сотків обсягу ВВП України.

Найпомітніші негативні наслідки зовнішньої трудової міграції українців:

відплив “інтелекту” і кваліфікованих кадрів, що призводить до зниження технологічного потенціалу України, її культурного та наукового рівня. Так, наприклад, якщо врахувати, що середня вар­тість підготовки фахівця у США оцінюється в 400 тисяч доларів, інженерного працівника — 800 тисяч доларів, а одного науковця — 1,5 мільйона доларів, то стає очевидним, яких великих людських і матеріальних втрат зазнає українська економіка внаслідок виїзду за кордон високоосвічених та високопрофесійних кадрів;

послаблення сімейних зв’язків, несталість шлюбів, поширен­ня соціального сирітства, що негативно впливає на народжува­ність та розвиток сім’ї;

погіршення рівня здоров’я трудових мігрантів унаслідок ви­снажливої праці та некомфортних умов перебування за кордоном;

зниження кваліфікації працівників унаслідок працевлашту­вання за кордоном на некваліфікованих роботах. Так, за даними соціологічного дослідження, проведеного Міжнародною академією рейтингових технологій та соціології “Золота фортуна”, серед опитаних українських трудових мігрантів в Італії, які на 90 відсотків представлені жінками, 58 відсотків мають вищу освіту, 18 відсот­ків  —  незакінчену вищу. Однак у переважній більшості випадків вони працюють прибиральницями, доглядають за дітьми, хворими та літніми людьми;

переважно нелегальний статус мігрантів, що ускладнює соціальний захист цих осіб та підвищує їх ризик потрапити в тенета торговців людьми;

через збільшення валютних ресурсів сімей мігрантів відбува­ється зростання цін на товари і послуги на внутрішньому ринку без відповідного підвищення купівельної спроможності основної маси населення.

До негативних наслідків трудової міграції для Української держави та суспільства належить також і те, що українські трудові мігранти у найбільш продуктивний період свого життя не беруть участі у створенні національного доходу, але при цьому зберіга­ють право на пенсійне забезпечення у старості. Трудова міграція, м’яко кажучи, не сприяє наповненню пенсійного та інших соціаль­них фондів, бо заробітчани не сплачують податків із своєї заробіт­ної плати в Україні. Разом з тим після повернення на Батьківщину питання їх соціального захисту лягає на плечі Української держа­ви. Тобто, не сплачуючи податки в Україні, трудові мігранти фак­тично залишаються користувачами суспільних благ.

При цьому в умовах демографічної кризи та старішання населення країн ЄС, а також Російської Федерації, які є тради­ційними реципієнтами робочої сили з України, наша країна й на­далі буде розглядатися як найпотужніший донор “робочих рук”. До того ж імміграційний приплив з України розглядається в ЄС та РФ як найбільш прийнятний, з огляду на історичну, культурну, релігійну спорідненість, менші ризики і витрати на інтеграцію іммігрантів. Тож вирішення міграційних проблем постає як одне з найважливіших завдань держави, якщо вона не на словах, а на ділі піклується про збереження і розвиток своєї нації.

Отже, постає одвічне запитання: що конкретно треба ро­бити? Вважаємо, що насамперед необхідно продовжувати фор­мувати державну міграційну політику, яка відповідатиме інтересам Української держави та суспільства в цілому і, зокрема, перед­бачатиме:

1) у сфері правового забезпечення:

розроблення законопроектів про основні засади державної міграційної політики, про прикордонну трудову міграцію, про регу­лювання міждержавної трудової міграції, про соціальний захист працівників-мігрантів тощо;

продовження практики укладення договорів та досягнення домовленостей щодо спрощення візового режиму, умов перетину кордонів та перебування українських громадян на території інших країн;

поширення укладення угод про співпрацю прикордонних регіонів з державами, що межують з Україною, з питань розвитку прикордонних міграцій і взаємного врегулювання трудової діяль­ності громадян, які працюють на прикордонних територіях за ме­жами своїх держав;

ратифікація Верховною Радою України Конвенції МОП про працівників-мігрантів (переглянутої 1949 року) №97 та Конвенції МОП про зловживання в галузі міграції і про забезпечення праців­никам-мігрантам рівних можливостей і рівного ставлення №143 (1975 року), якими встановлені основні норми соціального захисту трудових мігрантів;

2) у сфері методично-інформаційного забезпечення:

розроблення механізму статистичного, методичного та інформаційного забезпечення міждержавної трудової міграції;

прийняття постанови Кабінету Міністрів України про порядок обліку міждержавної трудової міграції громадян України;

розроблення методичних рекомендацій щодо визначення обсягів міждержавної трудової міграції;

розроблення програм, спрямованих на донесення об’єктив­ної інформації до українських громадян — потенційних трудових мігрантів про всі правила та ризики роботи за кордоном шляхом поширення інформації (рекламно-інформаційні буклети, спеціальні телепередачі, цільові випуски газет, спеціальні лекційні заняття у вищих навчальних закладах) про міжурядові угоди про взаємне працевлаштування громадян та їх соціальний захист, а також про можливості отримання трудовими мігрантами — громадянами України під час їх перебування за кордоном допомоги від закор­донних дипломатичних установ України;

організація державних консультативних центрів для населен­ня з питань трудової міграції при регіональних центрах зайнятості;

3) у сфері інстутиціонального забезпечення:

формування окремого виконавчого органу з реалізації державної міграційної політики, здійснення цим органом контролю за виїздом трудових мігрантів з України, дотриманням укладених договорів і контрактів між фірмами-посередниками та робото­давцями;

відкриття у країнах, де працює найбільша частка українських заробітчан, у тому числі нелегально, центрів з нагляду за їх умо­вами зайнятості;

4) у сфері економічного забезпечення:

вжиття заходів щодо раціоналізації регіональної соціально-економічної політики, вирівнювання умов життя населення в різних регіонах України, забезпечення можливостей продуктивної зайня­тості, прийнятних побутових умов життя, рівного доступу до осві­ти, інформації, якісного медичного обслуговування мешканців усіх територій України;

вжиття заходів до зниження безробіття серед молоді шляхом впровадження комплексу соціальних програм щодо поси­лення професійно-освітньої підготовки, підвищення кваліфікації, перекваліфікації, стимулювання самозайнятості та мікропідприєм­ництва, орієнтованих на молодь;

стимулювання розвитку підприємництва, створення нових робочих місць у наукоємних видах економічної діяльності, у сфері туризму насамперед у депресивних регіонах України;

створення умов для подолання тенденцій до виїзду висо­кокваліфікованих фахівців за кордон на низькокваліфіковані роботи шляхом розроблення науково обґрунтованого механізму оплати їхньої праці на Батьківщині, що передбачатиме винагороду залежно від посади, здібностей, результатів праці, кваліфікації, забезпечуватиме потреби фахівців та скоротить розрив в оплаті праці з розвиненими країнами;

5) у сфері соціального захисту трудових мігрантів:

розроблення механізму обов’язкового соціального страху­вання українських трудових мігрантів;

укладення міжнародних та двосторонніх угод з державами Європейського Союзу щодо запровадження солідарної та субсиді­арної відповідальності за пенсійне забезпечення громадян Украї­ни, які працюють у цих країнах;

розроблення механізму здешевлення послуг, що надаються трудовим мігрантам — громадянам України з переказу в Україну зароблених за кордоном коштів, підвищення банківського відсотка на їхні грошові вклади;

створення системи оподаткування трудових мігрантів — громадян України;

створення трудовим мігрантам сприятливих умов для інвестування зароблених за кордоном коштів у започаткування власної справи;

6) у сфері координаційного забезпечення:

розширення квоти для працевлаштування українців у тих країнах, з якими укладено міждержавні угоди;

посилення контролю за діяльністю компаній — вербуваль­ників вітчизняної робочої сили для роботи за кордоном;

розширення штату працівників МВС України, які займаються виявленням та припиненням незаконної діяльності, пов’язаної з   посередництвом у працевлаштуванні громадян України за кордоном.

 

ОЛІЙНИК С.О., голова Всеукраїнської профспілки працівників-мігрантів в Україні та за її межами. Вопросы, которые необходимо отразить в рекомендациях парламентских слушаний:

1. Упрощение процедуры получения гражданства ино­странными гражданами, оканчивающими вузы вне стран происхождения.

2. Разрешить иностранным студентам во время каникул в вузах официальное устройство на работу.

3. Упрощение процедуры трудоустройства для сезонных рабочих-мигрантов, прибывших из страны происхождения в без­визовом режиме.

4. Для стран с безвизовым режимом повсеместно перейти от получения разрешения на наем рабочего-мигранта работо­дателем к разрешению, выдаваемому рабочему-мигранту.

5. Перечень документов для получения разрешения сезон­ными рабочими-мигрантами сократить до четырех-пяти самых не­обходимых, одним из которых должно быть ходатайство профсою­за мигрантов.

6. Выезд трудовых мигрантов за границу только через профсоюз, что позволит резко сократить торговлю людьми.

7. Как альтернативу согласия владельца квартиры для регистрации в миграционной службе допустить ходатайство профсоюза мигрантов.

8. Ввести систему патентования видов деятельности для работы у физических лиц с обязательным ходатайством от профсоюза мигрантов.

9. Независимо от правового статуса обеспечить рабочим мигрантам свободный доступ к образованию, здравоохранению.

10. Принципы проведения миграционной амнистии должны быть унифицированы. Само же проведение миграционной амни­стии должно стать одним из основных принципов определения цивилизованности общества.

Для выполнения вышеперечисленных вопросов постановле­нием Кабинета Министров создать рабочую группу из числа научных специалистов в области трудовой миграции (представи­телей ведущих институтов Украины) и представителей профсоюза мигрантов, которые отработают текст постановления.

Профсоюз берет на себя обязательства:

1) обучение членов профсоюза украинскому языку;

2) через председателей диаспор — членов президиума профсоюза мигрантов активно презентовать Украину мировому сообществу с положительной стороны;

3) с помощью совместных мероприятий активно интегриро­вать мигрантов в украинское общество.

 

САДОВА У.Я., завідувач відділу соціально-гуманітарного розвитку регіону Інституту регіональних досліджень НАН України. Сучасна міграція — економічна. Відтак назріла гостра потреба вирішення проблеми економічними методами. За результатами щойно завершеного опитування, проведеного в рамках міжна­родного дослідницького проекту ЕUMAGINE у співпраці з Центром міграційних досліджень “Компас” (Оксфордський університет, Великобританія) у 2010–2012 роках, саме економічна мотивація пояснює бажання майже половини опитаних респондентів в Украї­ні виїхати за кордон за появи такої можливості.

Існує кілька принципових моментів, на яких слід наголосити у ході обговорення проблематики парламентських слухань.

Перше. Створенню умов для скорочення трудової міграції повинна слугувати і міграційна, і вся економічна політика держави. Уроки світової кризи переконливо доводять, що в Україні вихід із  ситуації, що склалася, слід шукати шляхом переходу до вну­трішнього реінвестування економіки, причому галузей з високою часткою доданої вартості, реалізації політики імпортозаміщення, а в структурі експорту продукції зосередитися на видах з глибо­кою переробкою сировини та на застосуванні нових технологій.

Міністерству економіки України слід критично оцінити досвід стратегічного планування основних видів економічної діяльності на території держави. Колись кожна область мала власну програму формування економічного обличчя: Миколаївщина — суднобуду­вання, Донеччина, Луганщина — важка, вугледобувна промисло­вість, Дніпропетровщина — авіаційна, космічна галузь, Харківщи­на, Львівщина — електроніка, машинобудування тощо.

Нині треба розробляти нові загальнодержавні програми соціально-економічного розвитку великих регіонів України, відро­джувати потужні галузі промисловості на новій технологічній осно­ві. Саме великі інноваційні виробництва (технологічні парки) здатні локалізувати навколо себе малий і середній бізнес, забезпечити створення робочих місць, сприяти поверненню мігрантів на Батьківщину.

Такі програмні проекти мають далекосяжні системні цілі. Адже залежно від того, як “осідають” капіталовкладення, робоча сила, інтелект, так і формується нова геопросторова організація суспільства. На неї “нанизуються” демовідтворювальні, економічні, соціальні, електоральні, етнокультурні взаємовідносини.

До фінансування таких проектів доцільно залучити розпоро­шений на місцях міграційний капітал, обсяг якого (тільки що надходить через офіційну банківську мережу) щороку перевищує 6 мільярдів доларів США. Залучити цей вид фінансового ресурсу в  економіку можна шляхом випуску міграційних облігацій. Такий досвід вже мають Індія, Ізраїль, Греція. Залучені кошти — це дже­рело фінансування інфраструктурних проектів, будівництва об’єк­тів енергетичної сфери, а головне — це реальний спосіб створен­ня робочих місць для дітей трудових мігрантів.

Друге. Результативність міграційної політики держави без­посередньо залежить від рівня сформованості міграційного зако­нодавства, від гармонізації його положень з іншими норматив­ними документами (пропозиції передаю до Комітету).

Третє. Ефективність міграційної політики держави безпосередньо залежить від її маркетингового та інформаційно-аналітичного забезпечення. В Україні наразі немає єдиної систе­ми показників моніторингу трудової міграції (можливо, з побудо­вою електронного атласу), в основі якої лежала б ідея:

1) паспортизації міграційних явищ і процесів, що вже мають місце на рівні низових міграційних систем (індикаторів стану);

2) формування геоінформаційної та інноваційної карти само­організації територіальної громади мігрантів (індикаторів факторів);

3) оцінки реагування територіальної громади мігрантів на сценарні умови її соціально-економічного та культурного розвитку (індикаторів реагування).

В Україні слід гармонізувати вітчизняну методологію збору та обробки статистичних показників міграції з методологією інших країн. Провести черговий перепис населення, який дає найбільш повну картину про міграційну ситуацію в країні.

Четверте. Сучасна трудова міграція є віддзеркален­ням  гострої боротьби за зайнятість. Вона не лише витримує конкуренцію на зовнішніх ринках праці, а й успішно структурується за видами (виділяється трудова, освітня, нелегальна, циркулююча, кругова рееміграція). Кожна з них виступає потужним чинником транспортування європейських цінностей, нових соціальних стан­дартів на рідну землю.

До речі, українські студенти теж доволі показово демон­струють свої міграційні аспірації. У ВНЗ Польщі їх частка серед усіх іноземних студентів найбільша — 23 відсотки і швидко зро­стає. Зокрема, за останні чотири роки вона збільшилася у 2,2 разу (у 2008 році — 2831 особа, у 2011 році — 6321 особа).

Особливо хочу звернути увагу на міграційні втрати науко­вого потенціалу України. Це принципово підриває можливості побудови в Україні “нового дому”, який в умовах інформаційної (постіндустріальної) епохи має здійснюватися людьми-інтелектуалами.

Можна поставити риторичне запитання: що нині найбільше притягує українського мігранта в Європу? Відповідь: високий рі­вень оплати праці, високі стандарти у сфері освіти та медичного обслуговування. В Україні вже давно перезріла реформа оплати праці. Те, що зрозуміле людям, зближуватиме нас із Європою. Бо коли ми вимовляємо слово “Європа”, то на підсвідомому рівні спрацьовують асоціації гідного рівня оплати праці, медицини, освіти, культури, соціального захисту.

П’яте. Геокультурний аспект міграції і її вплив на віднов­лення рівноваги економіки України. У цьому плані доречно згадати про українських учених, які наголошували на високій ролі держави у формуванні свого дому. Достойно продовжуючи справу Івана Франка, Євген Маланюк вказував на існування геокультурного європейського кола, в якому місце України визначене історично. Сучасна трудова міграція знову демонструє системні засади його організації.

Перелік заходів для вирішення міграційних проблем великий. Проте в даному разі важливішою є конкретизація цілей нової міграційної політики та інструментів її реалізації в контексті відновлення економічної рівноваги України.

 

СТЕПАНЮК  ВОЛОДИМИР, президент Асоціації української громади Сардинії “Барвінок” (м. Кальярі, Італія). Доброго дня, на­ші “дуже дорогі” депутати та шановні представники українських громад за кордоном! Не від занадто солодкого життя, а через економічні проблеми і неможливість гідно заробляти на потреби сім’ї, дати гідне майбутнє своїм дітям, працюючи (а часто і не маючи можливості працювати в Україні), багато людей вимушені були виїхати за кордон в пошуках роботи, щоб вирішити всі ці проблеми. За кордоном життя не мед, але там ми маємо можли­вість реально допомагати своїм близьким, які залишилися в Украї­ні, та й для України трудові мігранти є одним із найбільших інвесторів у її економіку.

Держава Україна, на жаль, мало дбає про своїх громадян, які волею долі опинилися за її межами. Так, серед основних проб­лем — недостатнє, точніше, практично нульове фінансування кон­сульських установ, яким не залишають нічого навіть із консуль­ського збору, що його сплачують громадяни за різні консульські дії, недостатня кількість консульських установ і працівників (на­приклад, в Італії на 250 тисяч легальних трудових мігрантів маємо лише три консульства з мінімальним штатом і шаленим наванта­женням). Все це не дає змоги вчасно та якісно надавати допомогу громадянам України в екстремальних випадках чи просто у разі необхідності. По суті, працівники консульств вимушені працювати у складних умовах, без матеріальної бази і без нормального за­конодавства, що надавало б їм більше прав та свободи дій у роботі.

До шляхів вирішення консульських проблем, яке залежить лише від законодавства, тобто від Верховної Ради, належать:

належне фінансування;

надання права консульствам видавати дитячі паспорти, за­кордонні паспорти дітям, які досягли повноліття (наразі проблема з юнаками), паспорти для дорослих незалежно від їх правового статусу у країні перебування (тобто і для нелегалів);

створення фонду (при консульських установах) на випадок непередбачених ситуацій (смерть, нещасні випадки) для громадян України, які перебувають за кордоном, який фінансувався б за рахунок частки від сплати консульського збору та часткового державного фінансування;

інше, про що казали і ще скажуть промовці.

Дуже важливим питанням є прийняття закону, що визначить статус трудових мігрантів. І не тільки трудових, бо є громадяни, які навчаються за кордоном, перебувають у шлюбі чи на лікуванні.

Останнім часом ми дуже багато чуємо, що Україна створює умови для повернення трудових мігрантів на Батьківщину, але це все лише розмови. І якщо не внести конкретних змін до законо­давства, таке повернення є безперспективним. Якщо трудовий мігрант чи хтось, хто тривалий час проживав за кордоном (напри­клад у шлюбі), вирішить повернутися, то він не може ввезти в  Україну своє майно (автомобіль, обладнання для підприєм­ницької діяльності тощо), бо повинен сплатити шалене мито... Чому б для заохочення не звільнити їх від митних зборів, як це передбачено, наприклад, для громадян, які виїжджали на постійне місце проживання? Чому б не створити умови для інвестування капіталу чи знань в економіку України?

Оскільки вже зайшла мова про мито, то не можу не сказати про те, що робиться на митниці. Мені соромно перед італійцями, коли вони розповідають про їхні враження після відвідування України. На митниці бардак, корупція, хамство. Прикордонники, які намагаються віддерти фотографію в паспорті українця, при­мушуючи дати хабара, даїшники, які зупиняють машини без будь-якого порушення, аби лише здерти гроші. Звертаючись до іно­земців українською, вони голосно і по-складах вимовляють слова, вважаючи, що їх мають розуміти і давати хабара. І це не смішно, бо всі іноземці кажуть, що люди у нас добрі, роботящі і чесні. За це їх і поважають. І дивуються, як такі люди терплять це свавілля і  безлад, як могли українці обрати владу, яка стабільно погіршує ситуацію.

Іноземці дуже добре знають ситуацію в Україні. І тому не дивуйтеся, що вони не хочуть інвестувати в нашу економіку. Вони називають основні причини, які стримують їх від інвестування та налагодження економічних зв’язків:

недосконале законодавство, яке, окрім того, прийняте з по­рушеннями (відоме на весь світ кнопкодавство та “оркестр піані­стів”). Вони це усвідомлюють і кажуть, що всі ці закони та договори будуть денонсовані новою владою як такі, що прийняті з порушеннями, а отже — нелегітимні;

невиконання українською владою і чиновниками навіть такого законодавства;

постійні порушення Конституції України всіма гілками влади;

відсутність незалежного судочинства і недотримання судами законодавства (про наші суди там вже анекдоти розповідають);

бандитизм і рейдерство;

міліція, яка не захищає народ, а воює з ним;

обмеження прав і свобод громадян.

За таких умов жоден розумний інвестор не вкладе свої кошти в нашу економіку. А намагаючись оподаткувати перекази заробітчан рідні, ви, дорогі депутати, можете перекрити існуючий потік інвестицій в економіку України, тобто гроші, які заробітчани надсилають на Батьківщину.

Дякую за увагу і сподіваюся, що Ви врахуєте наші заува­ження і зробите правильні висновки, бо так далі тривати не може.

 

УШИНСЬКИЙ О.Є., директор Асоціації дослідників голодо­морів в Україні. Шановні брати і сестри, посланці України у світі, народні депутати України та учасники парламентських слухань! Українська трудова міграція — це не лише заробляння грошей для утримання своїх сімей та наповнення державної казни. Українці закордоння несуть у світ нашу історію, самобутню культуру та ми­стецтво. Вони є посланцями великої європейської держави, яка має глибоке історичне коріння, прекрасну мову, багатовікову історичну та культурну спадщину, працьовитих людей та родючу землю.

На превеликий жаль, українська трудова міграція залишена державою наодинці із своїми проблемами та клопотами. Не раху­ється з нами ні Президент, ні Прем’єр-міністр, ні Голова Верхов­ної Ради України. Це ми й сьогодні відчули, коли представників української закордонної родини для висвітлення їхньої проблема­тики запроторили до тісного, необладнаного депутатського клубу. На парламентські слухання не прибули перші особи відповідних міністерств і відомств, а прислали своїх малокомпетентних у мі­граційних процесах представників. Закрадається думка, що в чер­говий раз будуть порушені наші конституційні права та для “галоч­ки” заговорені наші проблеми.

Шановні друзі! Світ знає та сприймає Україну передовсім завдяки великій і численній українській діаспорі та трудовим мігрантам. Це працьовиті, законослухняні, культурні люди, які ста­ли трудовою частиною тієї чи іншої держави.

Як директор Асоціації дослідників голодоморів в Україні та член Президії УВКР у рік вшанування 80-ї річниці голоду-геноциду 1932–1933 років в Україні хочу звернутися до керівництва дер­жави, до міністра закордонних справ пана Кожари з проханням через закордонне українство продовжити роботу з державами світу про подальше визнання голоду 1932–1933 років геноцидом української нації.

Прикро констатувати той факт, що за часів президентства Віктора Януковича не було жодного офіційного звернення до керівництва держав світу з цього приводу. Знову на державному рівні замовчується історична правда про ті страшні часи комуні­стичного лихоліття, ігнорується або зволікається будівництво пам’ятника жертвам голоду-геноциду 1932–1933 років в Україні у місті Вашингтоні (США).

Єдиний державний національний телевізійний канал не став носієм історичної правди та культурної спадщини української на­ції. Інші комерційні телевізійні канали взагалі мають антиукраїн­ський, а іноді антидержавний характер.

В Україні цілеспрямовано знищується видавництво україн­ської книги, україномовних газет, катастрофічно бракує підручни­ків для учнів загальноосвітніх шкіл та інших навчальних закладів. А  як навчати дітей закордонних українців? Яку допомогу надає їм рідна держава у далеких від домівки державах?

Український трудовий мігрант є складовою частиною україн­ського суспільства, а тому для нього не є байдужими проблеми на Батьківщині. Спільними зусиллями ми повинні долати їх та дбати про своїх братів і сестер українців за межами держави, перейма­ючись і їхніми проблемами. Особливу увагу слід звернути на пра­вове забезпечення українського заробітчанина за кордоном. Держава Україна повинна всіляко дбати про те, щоб створити належні умови для повернення українців на рідну землю.

Шановні друзі закордонні українці! Ви є носіями української національної ідеї за кордонами держави.

Бажаю учасникам парламентських слухань міцного здоров’я, оптимізму та кращої долі їхнім родинам і всій Україні.

Слава Україні!