ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

 

ЗАКОНОДАВЧЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА

В УКРАЇНІ

 

Сесійний зал Верховної Ради України

18 червня 2014 року, 15 година

 

Веде засідання заступник Голови Верховної Ради України

КОШУЛИНСЬКИЙ Р.В.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Доброго дня, шановні учасники та гості парламентських слухань! Поки наші учасники заходять, організа­ційно ми розпочнемо з технічних питань, що стосуються наших парламентських слухань.

Нагадаю, що сьогодні, 18 червня, відповідно до постанови Верховної Ради України ми проводимо парламентські слухання на тему: “Законодавче забезпечення розвитку інформаційного су­спільства в Україні”. Ініціатором парламентських слухань є Комітет Верховної Ради України з питань інформатизації та інформаційних технологій і відповідно до постанови Верховної Ради до підготов­ки та проведення парламентських слухань також були залучені комітети Верховної Ради з питань науки і освіти та з питань сво­боди слова та інформації. До участі у парламентських слуханнях запрошені представники органів виконавчої влади, провідні вчені, фахівці, громадськість.

Шановне товариство! Ми зараз виходимо у прямому ефірі Першого національного каналу та Першого каналу Українського радіо і будемо працювати до 18 години. Коротко про регламент нашої роботи. Для доповідей ми пропонуємо нашим доповідачам до 10 хвилин. Промовців, які виступатимуть в обговоренні, будемо просити у 3 хвилини вкладатися. Нагадаю тим, які вперше в се­сійній залі (надіюся, не востаннє): за 30 секунд до завершення вашого виступу прозвучить звуковий сигнал, що означатиме, що за півхвилини мікрофон автоматично вимкнеться. Тому просити­му  вас максимально ощадливо ставитися до часу, для того щоб велика кількість людей, які сьогодні записані на виступ, змогли виступити з трибуни Верховної Ради і донести свою точку зору.

Враховуючи те, що лейтмотивом сьогоднішніх парламент­ських слухань є розвиток інформаційного суспільства, зазначу, що філософи поділяють інформацію на три сегменти: перший — це точне відображення реалій, тобто істина; другий — це інформація, передана через чесну людину, тобто правда; третій вид інформа­ції, який з давніх-давен називається “неправда”, тобто брехня, — це спотворена інформація.

Живучи в інформаційному суспільстві, ми маємо дати собі відповідь на запитання: які ми є, на якому етапі сьогодні Україн­ська держава, чи є ми конкурентоспроможними в інноваційних секторах суспільного життя, чи зможемо ми конкурувати з іншими державами у творенні, убезпеченні нашого інформаційного поля, творячи не просто інформаційне суспільство, а мудре суспільство?

Щодо правди і неправди згадуються слова геніального Юрія Герасимовича Іллєнка, який казав, що неправда, як правило, більш переконлива, вона завжди дбає про свій вигляд, а правді байду­же, як вона виглядає. Тому неправда завжди бездоганна, а правда, як правило, “нечесана і немита”.

Отже, шановне товариство, я щиро вдячний за те, що комітети сьогодні підготували відверту розмову, дискусію провід­них фахівців, науковців, для того щоб за допомогою ваших думок, ваших порад законотворець зумів створити такі умови в нашому суспільстві, громадянам, щоб в час інформаційної доби ми мог­ли  отримувати, надавати, примножувати, передавати інформацію, а головне, я наголошую, убезпечити нашу країну від великої кількості інформаційних атак, інформаційних воєн тощо.

Якщо ви маєте бажання отримати відповідь на ті запитання, які не прозвучать у ваших виступах, прошу в письмовій формі передавати запитання до ложі представників виконавчої влади. Після завершення обговорення ми надамо можливість відповісти на ваші запитання.

З вашого дозволу я запрошую до трибуни Валерія Павлови­ча Омельченка, голову Комітету Верховної Ради України з питань інформатизації та інформаційних технологій. Будь ласка. І прошу підготуватися Миколу Володимировича Томенка, голову Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації.

 

ОМЕЛЬЧЕНКО В.П., голова Комітету Верховної Ради України з питань інформатизації та інформаційних технологій (одноман­датний виборчий округ №55, Донецька область, Партія регіонів). Доброго дня. Шановний головуючий! Шановні колеги, учасники та гості парламентських слухань! Дозвольте привітати вас від імені Комітету з питань інформатизації та інформаційних технологій, який є ініціатором проведення цих парламентських слухань. Хочу також подякувати комітетам з питань науки і освіти та з питань свободи слова та інформації за небайдужість до цього питання і допомогу в організації.

Тут присутні представники органів державної влади, експерти, лідери ІТ-компаній, представники провідних міжнарод­них асоціацій. Спікери, які беруть участь у сьогоднішньому заході, представляють еліту експертного співтовариства у сфері розвитку інформаційного суспільства. І ми вдячні за те, що ви знайшли час бути присутніми в цьому залі.

Тема парламентських слухань вам відома, і тому я не буду зупинятися, аби дати вам можливість більше висловитися з цього питання.

Головною метою розвитку інформаційного суспільства в  Україні є підвищення якості життя громадян, забезпечення конкурентоспроможності країни, розвиток економічної, соціально-політичної, культурної та духовної сфер життя суспільства, вдо­сконалення системи державного управління на основі використан­ня інформаційних і телекомунікаційних технологій.

Безумовно, розбудова інформаційного суспільства дає нам величезні економічні та політичні можливості. У 2007 році Верхов­на Рада України прийняла Закон України “Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 ро­ки”. Минуло майже сім років, але ступінь розбудови інформаційно­го суспільства в нашій країні порівняно зі світовими тенденціями є недостатнім і не відповідає потенціалу та можливостям України.

За цей час прийнято ряд нормативно-правових актів, які, зокрема, регулюють суспільні відносини щодо утворення інформа­ційних електронних ресурсів, захисту прав інтелектуальної вла­сності на ці ресурси, впровадження електронного документообігу, захисту інформації.

Необхідною умовою побудови інформаційного суспільства є процес інформатизації, що означає широкомасштабне застосу­вання відповідних технологій для задоволення інформаційних і ко­мунікаційних потреб громадян, ринку та держави. Світовий IT-сек­тор продовжує стрімко розвиватися, і ми повинні встигати за його швидкими темпами.

У 2012 році був утворений Комітет Верховної Ради України з  питань інформатизації та інформаційних технологій, який став першим органом законодавчої влади у сфері інформатизації та інформаційних технологій, і я маю честь його очолювати. Вперше в українському парламенті окремий комітет займається цим напрямом.

Ми розуміємо, що в Україні за майже повної відсутності підтримки з боку держави сформувалася ціла індустрія, яка успіш­но експортує результати інтелектуальної праці вартістю в мільяр­ди доларів. Визначення чітких критеріїв, прозорих правил, змен­шення рівня державного регулювання, скорочення формально-бюрократичних процедур — це те найменше, що держава може зробити для бізнесу, який сприяє зміцненню позитивного іміджу України у світі.

У 2013 році наша держава покращила свій показник у   рейтингу розвитку інформаційних і комунікаційних технологій Міжнародного союзу електрозв’язку, посівши 68-ме місце серед 157 країн світу. За оцінками Світового банку, до 2015 року Україна може зайняти 6-те місце за обсягом IT-експорту. Це вкотре дово­дить, що IT-галузь має вагомий потенціал, що дасть можливість забезпечити швидкі темпи зростання обсягу ВВП України.

За результатами 2013 року, ІТ-сферу в Україні становили щонайменше 66,5 тисячі суб’єктів господарювання за видами еко­номічної діяльності “інформатизація” та “інформаційні технології”. Частка ІТ-сфери у ВВП у 2013 році становила майже 1,5 відсотка, експорт комп’ютерних послуг порівняно з 2012 роком зріс на 39 відсотків. Кількість абонентів мережі Інтернет, станом на 1 квіт­ня 2014 року, перевищила 6 мільйонів.

Україна посідає у світових рейтингах дуже високі позиції і  продовжує розвивати інформаційне суспільство, але за деякими напрямами досить повільними темпами.

Зокрема, не вирішуються надзвичайно важливі питання що­до створення національних інноваційних структур з розроблення конкурентного програмного забезпечення, відсутні системні дер­жавні рішення, координація зусиль державного і приватного секто­рів економіки. Досі наявне відставання у впровадженні технологій електронного бізнесу (електронних бірж, аукціонів, депозитаріїв), використанні безготівкових розрахунків за товари та послуги.

Окрім того, у світі вже давно існує зв’язок 4G, так званий LTE. У нашій країні це дуже відстала галузь, за всіма показниками. Враховуючи те, що розвиток мереж четвертого покоління активно триває, в Японії вже ведуться розробки із створення мереж п’я­того покоління мобільного зв’язку. У цьому контексті цікавим є той факт, що у звіті 2014 року, підготовленому експертами Всесвіт­нього економічного форуму, Україна посідає 6-ту позицію серед 144 країн за показником тарифів на широкосмуговий доступ до Інтернету. Тобто українські громадяни мають чи не найдешевший у світі доступ до глобальної мережі, але при цьому поширення Інтернету потребує дуже-дуже швидких темпів.

Зазначу, що швидким і простим способом введення нових стандартів зв’язку третього і четвертого поколінь в Україні є за­безпечення можливості використовувати радіочастотний ресурс. Для впровадження нових технологій необхідно внести зміни до Плану використання радіочастотного ресурсу України, а також законодавчо забезпечити надання державної підтримки реалізації системи супутникового зв’язку “Либідь”. Цей супутник може нада­вати послуги регіонального і закордонного телерадіомовлення, мультимедіа та Інтернету, а також забезпечувати передачу даних, телефонію, відеоконференції та Інтранет на основі VSAT.

Розв’язання цих проблем вимагає вдосконалення державно­го управління галуззю, визначення оптимальних завдань і принци­пів державної політики та її розвитку на середню та довгострокову перспективу.

Профільний комітет працює трохи більше року. Через те, що ми нічого не отримали у спадок, ми весь рік займалися вивченням законодавчої бази і безпосереднім впровадженням правових за­сад побудови інформаційного суспільства в Україні.

На сьогодні процеси розвитку не узгоджені між собою, роз­порошені за гілками влади, коштами, методами та засобами, мають недостатнє фінансування.

В Україні на державному рівні було здійснено декілька спроб оптимізувати державне управління інформаційною сферою, проте до істотних зворушень це не привело. Зазначу, що на парла­ментських слуханнях цю тему обговорювали ще 2005 року. Була пропозиція утворити при Президентові України консультативно-дорадчий орган — Національну раду з питань інформаційного суспільства. Однак ці ідеї так і залишилися на папері.

При цьому в Україні фактично з однаковими повноваження­ми у сфері інформатизації діють два державні органи — Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України та Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації. З метою усунення дублювання повно­важень постає необхідність обговорення та внесення пропозицій щодо врегулювання цього питання на законодавчому рівні.

Крім того, питаннями інформатизації займаються ще близько 10 державних органів. Можливий сценарій для України — утворення принципово нового державного органу, наприклад міністерства, беручи до уваги досвід інших країн, чи іншого цент­рального органу виконавчої влади, який здійснюватиме регулю­вання всього спектра діяльності в інформаційно-комунікаційній сфері. За рішенням Комітету я не раз звертався до уряду з про­позиціями про утворення такого органу. Знаю, що наші колеги з  виконавчої гілки влади вже мають конкретні пропозиції щодо вирішення цього питання, тому цікаво буде почути їхню позицію.

Після утворення такого державного органу доцільно за­пропонувати уряду розробити загальнодержавну програму щодо впровадження електронного документообігу, застосування елек­тронного цифрового підпису тощо. Реалізація такої програми з часом забезпечить значне вивільнення державних коштів, у тому числі за рахунок скорочення державних службовців. Держінформ­науки має напрацювання та реалізовані програми в цьому напря­мі: створено автоматизовані системи та реєстри органів державної влади, розпочато впровадження ключових елементів електронного уряду тощо. Вважаю, що необхідно продовжувати цю роботу.

Важливим аспектом зменшення витрат державного бюджету в середньостроковій перспективі може стати поступовий перехід до впровадження так званого відкритого програмного забезпе­чення (можливо, частково) у деяких сферах життєдіяльності су­спільства, не виключається його застосування у сферах із кон­фіденційною інформацією. Ця модель розробки програмного забезпечення має істотні переваги з точки зору і ціни, і безпеки. У світі вже існує досить багато позитивних і результативних при­кладів переходу на використання відкритого програмного забезпечення.

Окрім того, до кінця літа поточного року ми очікуємо виконання рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2014 року “Про заходи щодо вдосконалення форму­вання та реалізації державної політики у сфері інформаційної безпеки України” щодо створення національної захищеної опера­ційної системи, національного антивірусного програмного забез­печення, затвердженого Указом Президента України.

Необхідне також оновлення законодавчої бази та запровадження значних і сфокусованих пільг для hi-tech бізнесу. Це єдиний реальний шлях до формування інноваційно орієнто­ваної економіки замість сировинної. У багатьох країнах світу діють особливі умови оподаткування цієї галузі, бо технологічний роз­виток будь-якої держави не можливий без необхідної інфраструктури.

Існуючі законодавчі умови значно обмежують привабли­вість  України для розвитку бізнесу у сфері високих технологій. Прикладом цього є те, що на сьогодні в Україні функціонує лише один науково-дослідний центр провідної міжнародної корпорації, тоді як, наприклад, в Ізраїлі — 290, у Чехії — 49.

Учора Верховна Рада за результатами розгляду в першому читанні не підтримала законопроект “Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей оподаткування суб’єктів індустрії програмної продукції та учасників національного проекту “Технополіс” — створення інфраструктури інноваційного розвитку та високих технологій” і його складових” (№2063-д), але, сподіваюся, завтра ми повернемося до розгляду цього питання, і рішення буде прийнято. Зазначу, що нещодавно під будівлею Верховної Ради навіть відбувся пікет активістів, які вимагали від парламентаріїв прийняття законопроектів №2063-д та №2330а стосовно пільг для ІТ-галузі.

Наприкінці хочу наголосити, ми маємо пройти непростий шлях і досягнемо результату, зокрема, завдяки системному підхо­ду до цього питання, постійній налагодженій співпраці, а також об’єднанню зусиль громадськості, бізнесу та держави.

Сподіваюся, що думки і пропозиції учасників сьогоднішніх парламентських слухань допоможуть подолати чинники, які стри­мують розвиток галузі. Усі пропозиції будуть опрацьовані та вра­ховані при підготовці відповідних рекомендацій уряду України.

Дякую за увагу. Сподіваюся на плідну співпрацю (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякуємо.

До парламентської трибуни запрошується голова Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації Томенко Микола Володимирович. Прошу підготуватися Лілії Михайлівні Гриневич.

 

ТОМЕНКО М.В., голова Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації (загальнодержавний багато­мандатний виборчий округ, політична партія “Всеукраїнське об’єднання “Батьківщина”). Доброго дня, шановні учасники парла­ментських слухань! Коли ми ухвалювали у Верховній Раді рішення про такі парламентські слухання, ситуація в країні загалом, як і у світі, була інакшою, і ми думали сконцентруватися на техноло­гічній, функціональній, можливо, інституційній моделі інформацій­ного суспільства.

Я планував вам доповісти, що ми у справі просування інфор­маційного суспільства як відкритого, доступного і такого, що за­безпечує свободу слова, відсутність цензури, виходимо на перші місця у світі.

Зокрема, ви знаєте, ми прийняли закон, який я називаю “закон про доступ до інформації–2”, яким передбачена практич­но тотальна відкритість діяльності чиновників — від Адміністрації Президента, Верховної Ради і до сільської ради. І ми гордимося, що він набирає чинності, є маса перехідних положень. Ми фак­тично розкриємо інформацію — від архівних документів Служби безпеки до таких надзвичайно важливих, як, наприклад, генплани розвитку міст, сіл, селищ, які досі частково засекречені.

Ми ухвалили низку законопроектів і, навпаки, не допустили врегулювання інтернет-спільноти, бо вважали, що треба діяти за принципами міжнародного співтовариства, тих міжнародних фору­мів, які відбувалися в інформаційній сфері, що Інтернет має діяти в системі саморегулювання, а не через механізми регулювання, які пропонували нам правоохоронні органи і які ми у Верховній Раді мусили б розглядати.

Натомість ситуація в Україні розгорнулася в такий спосіб, що я хотів би привернути увагу до загроз і ризиків відкритого інформаційного суспільства, шляхом побудови якого ми пішли. Ми  не допускали, що у нас можуть виникнути проблеми, напри­клад, як нам співіснувати, коли ми створюємо інформаційне су­спільство, а по сусідству діє дезінформаційне, або вороже, або агресивно налаштоване суспільство, яке намагається всіляко дезінформувати і свого споживача і громадянина, і нашого спо­живача і громадянина.

Виходячи з цього, мені видається, треба розглянути ці загрози і виклики нашого реального життя, а не лише думати над  тим, як ми на функціональному рівні будемо вдосконалювати життя в інформаційному суспільстві.

Перша проблема, на мою думку, пов’язана не із сьогодніш­ньою ситуацією, а з наслідками останніх років, коли почалася боротьба за монополізацію телерадіопростору. На сьогодні ми в медіапросторі маємо кілька фінансово-політичних угруповань, які фактично тотально монополізували телерадіопростір.

Більше того, через видачу ліцензій цифрового мовлення, якщо ми нічого не зробимо (під “ми” я розумію нового Прези­дента, уряд, Верховну Раду), то у 2015 році, коли відповідно до Женевської угоди Україна перейде на цифрове мовлення, у нас буде група людей, яка через кіпрську компанію “Зеонбуд” та че­рез офшорних засновників багатьох наших телекомпаній повністю контролюватиме телерадіопростір України.

Наприклад, у нас група компаній “Інтер” отримала вісім ліцензій на цифрове мовлення. Наголошую, згідно із Законом “Про телебачення і радіомовлення” одну ліцензію може отримати одна фізична або юридична особа. І коли мене запитують, як дія­ла попередня Національна рада з питань телебачення і радіомов­лення, я кажу, що лише у справі групи компаній “Інтер” Нацрада вісім разів порушила законодавство. Це по одній компанії! А в ін­ших компаній теж є братські структури, ви знаєте, та отримала п’ять ліцензій, та — три.

І так сталося, що ми сьогодні через Антимонопольний комі­тет, Генеральну прокуратуру не можемо отримати інформацію, як могло статися, що на Кіпрі є структура, яка через рік повністю контролюватиме телевізійний простір України. І ми не знаємо жодного механізму, як на неї впливати. Тому, я переконаний, що Президент на одному з найближчих засідань Ради національної безпеки і оборони повинен доручити з’ясувати структуру власно­сті цієї незбагненної компанії “Зеонбуд”. У принципі, я знаю струк­туру власності, але треба офіційно це оприлюднити, щоб ми по­чули прізвища людей, які володіють нею.

Друге. Я прихильник того, щоб ми повністю анулювали всі рішення про видачу цифрових ліцензій і по-новому, під Стратегію розвитку в Україні цифрового мовлення, ухвалили всі рішення. Ви знаєте, що більшість регіональних мовників не отримали ліцензії цифрового мовлення з однієї простої причини — сума грошей, які треба було сплатити і сплачувати вже другий рік (“гріючи повітря”, як кажуть телевізійники, бо ще не запущена машина), настільки велика, що будь-який регіональний державний чи комунальний мовник не може її заплатити.

Друга проблема через монополізацію “Зеонбудом” пов’яза­на з тим, що ми сьогодні на інституційному рівні фактично не маємо моделі не те що управління, а й координації діяльності інформаційного простору. У нас структури, уповноважені чи Вер­ховною Радою, чи Президентом, настільки розрізнено працюють і не мають чіткої системи комунікацій…

Сьогодні ми запросили багато колег, от я сиджу з колегами з уряду. Виявляється, у нас відсутні представники Держком­телерадіо. Хоча, думаю, мали б тут бути. Представників Націо­нальної ради з питань телебачення і радіомовлення також немає, а мали б бути. І багато інших структур. Усі ці структури повинні взаємодіяти і, хоча я противник утворення нових органів, думаю, мали б координуватися через Раду національної безпеки і оборо­ни і через відповідні рішення, які приймає РНБО на чолі з Прези­дентом. Нам необхідна нова зрозуміла державна політика в інфор­маційній сфері і інформаційний суспільний розвиток як складова інформаційної політики.

Ми повинні прийняти рішення для себе. Ви знаєте, що  Президент найближчим часом призначить свою четвірку до Нацради. Ми у Верховній Раді відібрали 16 кандидатів, будемо голосувати. Сподіваюся, що ми утворимо Національну раду з  питань телебачення і радіомовлення, яка не видаватиме ліцензії фінансово-політичним угрупованням, а визначатиме характер і  зміст того, як працює система телерадіопростору. Тому на рівні державного управління надзвичайно важливо цю модель виписати і відповідно діяти.

І найважливіше — ми не вибудували систему захисту нашого інформаційного суспільства, як я вже казав, від сусідніх неінфор­маційних чи дезінформаційних суспільств. І мене критикують, я  був ініціатором, коли фактично розпочалася агресія Російської Федерації проти України, я звернувся до Національної ради з пи­тань телебачення і радіомовлення, Нацрада звернулася до суду. Ми призупинили ефірне мовлення чотирьох російських телекана­лів, де слово “інформація” чи навіть “дезінформація” виглядає ду­же толерантно, виходячи з того, що там показують. Ну, мовлення призупинили. Ви ж розумієте, що в кабелі, через супутник транс­люється, це тільки ефірне мовлення призупинено.

Сьогодні ми на засіданні комітету обговорювали і Нацрада обговорює питання ще чотирьох каналів. Оскільки є деякі росій­ські телевізійні канали, які ще жорсткіше, так би мовити, і агре­сивніше діють стосовно України, аніж ті чотири, мовлення яких призупинено.

Так, ми розуміємо, що відповідно до принципів міжнарод­них  угод, які ми підписали, ми діємо неправильно. Але коли проти нас воюють і розпалюють міжнаціональну ворожнечу, чи, скажімо, діють терористи, навіть наших законів щодо боротьби з терориз­мом достатньо для того, щоб захищати своє інформаційне су­спільство, наших громадян і національні інтереси України. Тому, хоч як це парадоксально, сьогодні мусимо думати не лише про розвиток інформаційного суспільства, а й про захист інформацій­ного суспільства, про інформаційну безпеку, про захист інформа­ційних національних інтересів України.

От був безпрецедентний випадок: учора Верховна Рада ухвалила звернення до міжнародних журналістських організацій і навіть до Міжнародного олімпійського комітету, щоб ті відповідно реагували на громадські інституції Росії. Оскільки через медіа ми вже почули про Україну таке, що уявити собі кілька років тому було неможливо. Я, ви знаєте, активно підтримую спорт, є почес­ним президентом Федерації біатлону України. І нещодавно ми об­говорювали питання, як ми могли дійти до ситуації, що російські медіа показують матеріал про нашу олімпійську чемпіонку Олену Підгрушну, яка ніби ходить із снайперською гвинтівкою і людей убиває. І це на одному з центральних російських каналів!

І коли я з керівником ОБСЄ говорив про те, що ми змушені захищати свій інформаційний простір всупереч ратифікованим міжнародним документам, тому що ми не можемо дозволити… А  це ж не тільки Російська Федерація, ці канали транслюються за кордон, на російськомовну аудиторію всього світу. Ми мусимо себе захищати і пояснювати, а також хочемо, щоб і Міжнародна федерація журналістів, і Міжнародний олімпійський комітет реагу­вали на такі речі, і не ми одні захищали свій інформаційний простір.

Тому, друзі, сьогодні надзвичайно важливо, думаючи про те, які місця ми посядемо в рейтингу нашої відкритості та розвитку інформаційного суспільства, не забути про те, що ми мусимо захищати свої інформаційні інтереси, свою державу і свою країну. Як не навчимося захищати — ніяке інформаційне суспільство нам не допоможе.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошую народного депутата Мочкова Олексан­дра Борисовича. Прошу підготуватися Лілії Михайлівні Гриневич.

 

МОЧКОВ О.Б., секретар Комітету Верховної Ради України з питань інформатизації та інформаційних технологій (загально­державний багатомандатний виборчий округ, Політична партія “УДАР (Український демократичний альянс за реформи) Віталія Кличка”). Доброго дня! Шановний головуючий! Шановні колеги, учасники парламентських слухань! Мій виступ присвячений стану інформаційної безпеки нашої держави, а також окресленню мож­ливих шляхів реформування цієї галузі в контексті утворення спе­ціального органу виконавчої влади, відповідального за формуван­ня та реалізацію державної політики у сфері інформаційної безпеки.

З жалем доводиться констатувати, що на даний час стан інформаційної безпеки в Україні є незадовільним. З моменту ви­никнення нашої держави політичне керівництво не надавало питанню інформаційної безпеки належної ваги — не було вибуду­вано ефективної стратегії розвитку галузі, не вжито елементарних заходів щодо захисту власного інформаційного простору.

За 1995–2004 роки зафіксовано кілька випадків витоку таємної, компрометуючої та службової інформації, більшість якої успішно використана. Витоки та компрометація траплялися вна­слідок саботажу з боку особового складу, яскравим прикладом якого є так званий “касетний скандал” як результат непродума­ного реагування вищих осіб держави на негативні події, а також внаслідок некомпетентності службовців важливих державних струк­тур, оприлюднення маршрутів пересування вищих державних по­садовців внаслідок вірусної атаки.

У 2004–2005 роках були не лише численні випадки витоку інформації, а й так звана “війна компроматів”, яка деморалізувала націю, звела нанівець спалах народного ентузіазму, завдала шкоди іміджу перших осіб держави. Спроби відновлення та покра­щення іміджу держави здійснювалися настільки непрофесійно, що призводили до ще гірших наслідків.

За останні чотири роки мали місце вкрай негативні явища в інформаційному просторі нашої держави. Як тепер стало зрозу­міло, агенти впливу отримали повний доступ до інформації державної ваги, у тому числі до таємної. Не раз були оприлюднені конфіденційні відомості про високопосадовців, зареєстровані ін­формаційні атаки на засоби зв’язку, зламані облікові записи в електронній пошті та соціальних мережах. Слід зазначити, що до такої ситуації призводила не лише технічна недосконалість засо­бів захисту, а й украй низька культура роботи з сучасними інфор­маційними технологіями.

На жаль, доводиться визнати, що й на даний час розумна державна політика в галузі інформаційної безпеки відсутня. Інформування громадян про перебіг антитерористичної операції ведеться незадовільно, і це призводить до дискредитації її ре­зультатів: люди більше довіряють коментарям у мережі Інтернет, ніж офіційній інформації. Найвищий рейтинг довіри має нечислен­на група патріотично налаштованих громадян з мінімальними технічними та фінансовими можливостями. Якби не схильність громадян України до самоорганізації у критичні моменти та висо­ка насиченість сучасними засобами зв’язку, неоголошену інфор­маційну війну проти України вже було б закінчено з украй нега­тивними для нас наслідками.

Наприклад, російські телеканали, як вважають фахівці СБУ, використовують напівправду, зміщення акцентів, використання ярликів і широко застосовують емоційну форму подачі матеріалів, так званий 25-й кадр, із написами “Правый сектор — каратели”, “Национальная гвардия — убийцы”, які не видно при звичайному перегляді сюжету, але чітко помітно на розкадруванні. Такі методи подачі інформації заборонені міжнародним законодавством. Чис­ленні витоки конфіденційної, таємної та приватної інформації про­довжують призводити до людських жертв, втрат техніки, дискре­дитації державних інституцій, зокрема СБУ та Збройних Сил України, а також державної політики загалом. Спроби поставити рух інформації під контроль були так само непрофесійними і при­звели лише до обурення громадян та протестів.

У цілому ж забезпеченням інформаційної безпеки України опікуються більше 10 державних органів і центральних органів виконавчої влади. Незважаючи на це, досі не налагоджено ефек­тивної міжвідомчої взаємодії та не визначено єдиного спеціально уповноваженого органу, який займався б комплексним вирішен­ням всього спектра проблем у зазначеній сфері. Відсутність на­лежної централізації управління та координації діяльності відповід­них органів державної влади обумовлює неефективність системи формування та реалізації державної політики у сфері інформацій­ної безпеки. Вищенаведене дає підстави стверджувати, що вкрай нагальним завданням є утворення єдиного державного органу для контролю та державного регулювання у сфері інформаційної безпеки.

Пропозиції щодо захисту інформаційного простору України:

1)  створення механізмів об’єктивного інформування грома­дян про перебіг подій у державі;

2)  розроблення ефективної Стратегії інформаційної безпеки України та її громадян;

3)  утворення єдиного державного органу з питань контролю та державного регулювання у сфері інформаційної безпеки.

На цьому пункті я зупинюся більш предметно. У відповідь на виклики, які сьогодні постали перед нашою державою та наро­дом України, та на виконання рішення РНБО України, затвердже­ного та введеного в дію Указом Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2014 ро­ку “Про заходи щодо вдосконалення формування та реалізації державної політики у сфері інформаційної безпеки України” №449 від 1 травня 2014 року, Кабінет Міністрів негайно має розглянути та прийняти на своєму засіданні рішення про утворення відповід­ного органу, у найкоротші терміни затвердити структуру, повно­важення та компетенцію цього органу, визначити цілі та завдання, наділити достатніми фінансовими, матеріально-технічними та ка­дровими ресурсами.

Слід також зазначити, що добір кадрів на посади у держав­ному органі з питань контролю та державного регулювання у сфе­рі інформаційної безпеки має відбуватися виключно за критеріями професійних навичок та досвіду роботи в цій сфері, без участі політиків. Профільний парламентський комітет підтримує цю іні­ціативу та висловлює готовність надати вже існуючі напрацювання і залучити представників Комітету та фахівців галузі з числа гро­мадськості до спільного розроблення проектів нормативно-право­вих документів.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До парламентської трибуни запрошується голова Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти Гриневич Лілія Михайлівна. Прошу підготуватися Полянського Павла Бронісла­вовича.

 

ГРИНЕВИЧ Л.М., голова Комітету Верховної Ради України з  питань науки і освіти (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, політична партія “Всеукраїнське об’єднання “Батьківщина”). Шановний пане головуючий! Шановні учасники парламентських слухань! Я говоритиму про те, що необхідно зробити для розбудови інформаційного суспільства в системі освіти і науки. І для цього хотіла б виділити чотири виміри по­літики щодо розвитку інформаційного суспільства.

Перший вимір — це вимір соціальної нерівності. Освіта має подолати цифрову нерівність у суспільстві між тими, які мають доступ до інформаційних ресурсів, і тими, які не мають. Ми добре усвідомлюємо, що в першу чергу ми маємо це робити через си­стему середньої освіти, гарантувати кожному отримання цифрової компетентності.

А що ми маємо сьогодні? В українських школах бракує сучасних комп’ютерів: на один комп’ютер у середньому припадає 22 учні. У Європі і Сполучених Штатах Америки — 5–7 учнів. З  наявних комп’ютерів дві третини — технічно несправні або за­старілі. До Інтернету формально підключені 45 відсотків комп’юте­рів, тобто менше половини. Але якщо зважимо на те, що це має бути підключення, яке функціонує і дає змогу користуватися ши­роким спектром матеріалів, то з 80 відсотків, які за документацією шкіл підключені до Інтернету, насправді лише 56 відсотків підклю­чені на швидкості від 512 кілобіт за секунду. Фахівці розуміють, що це за швидкість. У Фінляндії, наприклад, ще з 2009 року держава гарантує кожному (не закладу освіти, а кожному домогосподар­ству) підключення на рівні 1 мегабіт за секунду, тобто вдвічі швид­ше. Ми повинні законодавчо гарантувати кожному, хто навчається, і кожному, хто навчає, доступ до широкосмугового Інтернету. І відповідна норма має міститися в новому базовому Законі “Про освіту”, проект якого нині розробляється.

Особливу увагу слід приділити підключенню до Інтернету сільських шкіл. Для багатьох учнів малокомплектних шкіл це єдина можливість здобути освіту нормальної якості. Потрібна спеціальна урядова програма із залученням бізнесу з охоплення широко­смуговим Інтернетом усіх шкіл в Україні.

Зрозуміло, що необхідна наступна складова — кваліфіковані вчителі. Вважаю за доцільне закріпити на законодавчому рівні обов’язок педагогічних і науково-педагогічних працівників володі­ти сучасними інформаційно-комунікаційними засобами навчання. І  з цією метою ми маємо цілу низку нормативно-правових актів, до яких необхідно внести зміни.

Другий вимір — це моральний вимір. Саме сучасні технології надають можливість викорінити корупцію і зловживання. І це так само необхідно робити у сфері освіти і науки.

Наведу приклад. Завтра у Верховній Раді буде роз­глядатися   законопроект “Про вищу освіту”. Цей законопроект вперше в українському законодавстві містить антиплагіатні норми. Ви  знаєте, що плагіат є давньої болячкою в нашій країні. Так ось, кожна дисертація перед захистом буде оприлюднюватися саме в  інтернет-просторі, проходити публічну процедуру перевірки. Ми  також стимулюємо вищі навчальні заклади, спеціалізовані вчені ради користуватися відповідним антиплагіатним програмним забезпеченням. Прозорість забезпечується саме сучасними ін­формаційними технологіями.

Так само передбачено створення і подальший розвиток Єдиної державної електронної бази з питань освіти, яка буде доступною і відкритою для споживача. І споживач зможе переві­рити наявність ліцензії, наявність сертифікатів про акредитацію. Таким чином, підтримка нового Закону “Про вищу освіту” стане реальним кроком до утвердження інформаційного суспільства у цій сфері.

Третій вимір — інноваційний. Інформаційне суспільство не можливо побудувати, якщо доступу до сучасних інформаційних технологій не мають ті, які продукують інновації, — науковці.

З цією метою нам терміново потрібно забезпечити коорди­націю вже наявних в Україні академічних мереж обміну даних, таких як “Уран” і “Уарнет”. Необхідно створити єдиний науковий інформаційний простір, що забезпечить інтеграцію різних видів наукових ресурсів.

Потрібно також на державному рівні укласти централізо­вані  угоди на закупівлю наукової інформації. Це відкриє вищим навчальним закладам і науковим установам доступ до електрон­них ресурсів комерційних наукометричних баз “SciVerse Scopus”, “Web of Science” і наукової періодики провідних світових видав­ництв. У нас витрачається на це непомірно мало коштів, на по­рядки менше, ніж у країнах Європейського Союзу чи у Сполучених Штатах Америки.

А тепер є ще одна проблема. Наукові інституції навіть зароблені кошти не можуть витратити на те, щоб підключитися до цих баз, у зв’язку з тим, що ці кошти контролюються Державним казначейством. Законопроект, який завтра буде розглядатися в цій залі, повинен зняти цю проблему для вищих навчальних за­кладів і наукових установ.

Особливим сектором ІТ-індустрії, який має принципо­ве  і  навіть критично важливе значення для сучасної України, є  “lingware” — лінгвістичне забезпечення інформаційних техноло­гій. Саме від нього залежить рівень інтелекту інформаційних си­стем і систем опрацювання знань. Національну систему знань неможливо створити без українського лінгвістичного забезпечен­ня. Це питання національної безпеки держави. Необхідно на зако­нодавчому рівні забезпечити обов’язкове обладнання всіх україн­ських персональних комп’ютерів потужними українськими елек­тронними словниками та іншими системами підтримки української мови. Розроблення такого лінгвістичного забезпечення є дуже важливим завданням вітчизняної науки, насамперед академічної, адже імпорт у цій галузі неможливий.

Взагалі, потенціал науки в галузі розроблення нових пер­спективних інформаційних технологій необхідно сконцентрувати на найважливіших проблемах, від яких залежить майбутнє Украї­ни. Серед них — розроблення, створення суперкомп’ютерів, над­швидких обчислювальних мереж, інтелектуальних автоматів, тобто ІТ подвійного, у тому числі оборонного, призначення. За умов складної зовнішньої і внутрішньополітичної обстановки ці завдан­ня набувають першочергового значення. І в цьому сенсі я не буду зараз повертатися до того, про що сказав мій колега голова ко­мітету, — необхідні бізнес-умови для розвитку цього сектора.

Четвертий вимір, про який я хотіла б сказати, — це глобаль­ний вимір. Сьогодні не можна брати повноцінну участь у ство­ренні, обробці та розповсюдженні знань, не володіючи кількома іноземними мовами. Це зобов’язує нас надати при здобутті за­гальної середньої освіти кожній дитині принаймні одну з інозем­них європейських мов на рівні В1 — незалежний користувач середнього рівня. Цей стандарт має бути закладений у новий базовий Закон “Про освіту” та інші нормативні акти.

Бо знання іноземної мови потрібно для того, щоб мати доступ до найбільш сучасних способів отримання якісної освіти, а саме до масових освітніх онлайн-курсів, які створюють потужні університети або такі відомі платформи, як “Coursera”. І ми, так чи  інакше, створюємо можливість нашим громадянам долучатися до таких найкращих зразків здобуття освіти, чи це короткочасні курси, чи певний модуль, який цікавить людину в той чи інший спосіб на певному етапі її життя, — через знання іноземної мови, а також через створення власних дистанційних платформ. Думаю, що провідні університети України повинні рухатися в цьому напрямі.

Звичайно, нам потрібний сучасний освітній мультимедійний контент. І Комітет з питань науки і освіти підтримав ініціативу створення репозитарію цифрових навчальних матеріалів з досту­пом до європейських бібліотек, де зберігаються найкращі зразки навчального змісту.

Ось так ми бачимо ті першочергові речі, які необхідно закласти в проекті Рекомендацій парламентських слухань.

На завершення хочу сказати, що перед нами стоїть справді складне завдання — подолати цифровий розрив між Україною і розвиненими країнами світу. Якщо ми хочемо увійти до їх числа як конкурентоспроможна партнерська країна, маємо здобути клю­чову конкурентну перевагу у світі, використовуючи сучасні інфор­маційні технології, найбільш інноваційний, креативний спосіб, у міру наших талантів і здібностей.

Завдання освіти — виховати такого активного і продуктив­ного члена інформаційного суспільства, який не тільки володіє інформацією, має доступ до інформації, а здатний нею мудро розпоряджатися. Із цим завданням ми всі разом, без сумніву, впораємося.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Для доповіді до парламентської трибуни запрошується заступник міністра освіти і науки України Полянський Павло Броніславович. Прошу підготуватися Семиноженка Володимира Петровича.

 

ПОЛЯНСЬКИЙ П.Б., заступник міністра освіти і науки України. Високоповажний пане заступнику Голови Верховної Ради України! Шановні народні депутати, учасники парламентських слухань, колеги! Вочевидь, ще декілька років тому, можливо, років 5–10, ми могли б говорити в контексті освіти про інформатизацію, ІТ-технології як щось додаткове, щось модерне, щось те, що ми можемо долучити до традиційної класно-урочної системи, і тим хизувалися б.

А на сьогодні ситуація зовсім інша. І це саме той випадок, коли можна сказати, що в української освіти справді є вибір. Вона може і далі існувати без широкого впровадження ІТ-технологій, інформатизованих систем, але вона буде саме існувати. Якщо ж говорити про розвиток освіти (а мова йде про наших дітей, ону­ків,  власне, найдорожче, що у нас є), то інформаційні технології є вже давно невід’ємною складовою сучасної системи освіти. І це вже давно не розкіш.

Тому що навіть сьогодні, якщо взяти те, що зрозуміло кож­ному, хто працює в освіті, і батькам, — це система звітності. На­вчальні заклади тонуть у тоннах паперу всілякої звітності. Ці інші, не альтернативні засоби, вони нині є природними, та електронні ресурси навчання мають органічно співіснувати, у всякому разі, в  найближчій перспективі, із традиційними, на паперових носіях, навчальними ресурсами.

Зокрема, це стосується освіти людей з особливими потре­бами. Ми нещодавно проводили в цій залі парламентські слухання з цього питання. Саме таким чином можна дуже ефективно до­помогти таким людям. Тому що безбар’єрний доступ поки що, на жаль, для нашої країни є гаслом, цей тренд ще потребує часу, щоб він набув якихось практичних форм. Тобто якщо ми говоримо про інформаційне суспільство і про освіту, ці терміни вже можна вживати як синоніми.

Природно, що, окрім відомих переваг, які дає інформатиза­ція освіти, інформація таїть у собі й певні ризики, і ми маємо бути свідомими цього. Це і безпекові ризики, це і можливість транс­ляції не зовсім високоморального типу продуктів у відкритому доступі, і вплив на фізичне здоров’я людини. На сьогодні наша нормативна база досить непогана, якщо порівнювати із загально­європейською, до якої ми прагнемо, але, поза сумнівом, законо­давство має розвиватися і надалі. Тому, очевидно, є сенс у тому, щоб у Рекомендаціях парламентських слухань передбачити відпо­відне доручення щодо подальшої модернізації українського зако­нодавства, тим паче напередодні повноцінного підписання Украї­ною Угоди про асоціацію з Європейським Союзом.

Пані Гриневич абсолютно глибоко і фахово проаналізувала аспекти, пов’язані з необхідністю інтенсивнішого впровадження інформаційних технологій в освіту. Чим можемо втішитися, справ­ді, це наше досягнення. Тому що варто пам’ятати, з чого ми розпочинали.

На сьогодні меншою мірою гостро стоїть питання створення матеріальної бази для інформатизації освіти у навчальних закла­дах. Власне, мова йде про прилади. Але є проблема їх оновлення, осучаснення. Тому що на обліку в навчальних закладах зберіга­ється багато техніки, яка не лише морально застаріла, а й фізично не може використовуватися. Впровадження інформаційних техно­логій у навчальний процес — це справді першорядне завдання.

Сьогодні глобально, і це визнають у світі, освіта переживає певну кризу. Цю кризу можна спрощено охарактеризувати як подвійну: по-перше, це втрата значною частиною молодих людей мотивації до пізнавальної діяльності і до навчання, а по-друге, дуже складно, і без інформаційних технологій практично неможли­во, вийти за рамки класно-урочної системи, яка цементує тради­ційне уявлення про те, що освіта здобувається лише в чотирьох стінах навчального закладу, вимушено — у формі монологічних викладів вчителя, шляхом суб’єкт-об’єктного навчання. Таким чи­ном ми отримуємо певною мірою конфронтацію, тому що одна людина посилає знання, але гарантій, що молода людина їх пере­йме, трансформує, застосує, за такого підходу дуже складно очікувати.

Природно, що сьогодні, в умовах зовнішньої агресії, ми всі свідомі того, що паски маємо таки затягнути. Разом з тим є пи­тання ефективності використання коштів державного бюджету. Свідчення того — висновки Рахункової палати щодо головного виконавця програм інформатизації. Є статистика (і про це колега Гриневич теж сказала), до речі, не завжди точна, щодо забезпе­чення інформаційними технологіями, комп’ютерною технікою. Тому що справді, і я зумисно повторю, розуміючи, що це вже було сказано головою профільного комітету: без стабільного високо­швидкісного Інтернету питання інформатизації освіти не може бути вирішено в принципі. Без цього ми не зможемо навчити вчителів працювати з дітьми.

Ті, хто працює в освіті, знають, що насправді ситуація дещо інша. Гарні вчителі беруть уроки у молодих людей, які є досить фаховими користувачами комп’ютерної техніки. І відбувається ідеальна і єдина можлива в освіті модель самонавчання того, хто навчає, і відповідно він навчається у тих, кого має честь навчати. Питання інформаційної безпеки — це питання і державної полі­тики, і збереження родинних засад в українській родині, і загалом невід’ємний елемент громадянського суспільства.

Сьогодні команда, яка працює в міністерстві, взяла собі за правило, і ми намагаємося йому слідувати, хоч ми не досконалі: нічого не продукувати директивним способом для вчителів, не запитавши думки вчителів, батьків і молодих людей. Однак прово­дити традиційні, у радянському форматі, багатолюдні наради — неефективно. Тому навіть обговорення проектів нормативних до­кументів, змісту навчальних програм, текстів підручників, що пла­нуються до друку, сьогодні не можливе без застосування інфор­маційних технологій. І важливо, щоб не тільки центральний орган виконавчої влади викладав в інформаційний простір ці ресурси для експертного оцінювання, набагато важливіше отримувати зво­ротній зв’язок, щоб потім його трансформувати у нові програми і нові підручники.

Останнім часом міністерство збільшило частку державного замовлення на підготовку фахівців з інформаційної безпеки в аспі­рантурах і докторантурах. Звісно, це не масові цифри, в межах 30–50 осіб. Але мова йде про тих фахівців, які працюють на без­пеку вищих посадових осіб держави, які захищають інформацію, що становить державну таємницю. І це також має стосунок і до освіти.

Дуже важливий аспект, шановні колеги, у контексті інформа­тизації освіти — це створення замкнених, але водночас і відкритих інформаційних систем, щоб українські університети могли комуні­кувати із загальносвітовим простором вищої освіти, а також для забезпечення комунікації між вчителями. Сьогодні міжнародні об­міни є настільки активними, що модель освіти України зазнає по­зитивної модерної експансії педагогічних технологій, які є в Євро­пі. І втішно, що маємо і зворотній зв’язок. Тому що вкрай непра­вильно думати, що українська педагогічна традиція, українська педагогічна концепція є якоюсь несучасною. Багато зарубіжних колег намагаються переймати її і також запроваджувати.

І на завершення, шановні колеги. Дійсно, сьогодні вся освітянська, і не тільки освітянська, громадськість в очікуванні завтрашнього дня у цій сесійній залі. І, користуючись нагодою (ну, може ж чиновник скористатися такою нагодою), я переконливо прошу народних депутатів, які беруть участь у наших парламент­ських слуханнях, а також тих, які стежать за нашою роботою, і всіх без винятку, незалежно від партійної належності, світоглядних, гендерних та інших орієнтацій, завтра одностайно підтримати за­конопроект “Про вищу освіту”. Це не заради політики, це заради наших дітей.

Слава Україні! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошується член президії Національної академії наук України Семиноженко Володимир Петрович. Прошу підготу­ватися Тягнибока Олега Ярославовича.

 

СЕМИНОЖЕНКО В.П., член президії Національної академії наук України. Шановний головуючий! Шановні учасники парла­ментських слухань! Думаю, зайве говорити про актуальність теми нинішніх парламентських слухань. Інформаційне суспільство — це не просто гучні слова, це та реальність, яка сьогодні перед наши­ми очима, — від дуже бурхливого розвитку соціальних мереж до проблем ІТ-бізнесу як одного з головних динамічних напрямів розвитку економіки України. І, можливо, для всіх тих рівнів, які об­говорюються, все-таки саме інформаційно-комунікаційні техноло­гії  — це питання, про проблематику якого варто сьогодні говорити.

Що було зроблено протягом значного періоду, майже три з половиною роки, коли я очолював орган влади, що реалізував державну політику в цій сфері? Дійсно, навіть не існувало доку­мента під назвою “Стратегія розвитку інформаційного суспіль­ства”. На сьогодні він є, причому з перспективою до 2020 року.

Упродовж чотирьох років Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України у співпраці з ІТ-спіль­нотою та громадськістю, з багатьма з вас, майже з половиною залу безпосередньо, реалізувало цілий ряд проектів, які вважа­ються сьогодні вагомими успішними кроками в напрямі розвитку інформаційного суспільства та розбудови електронного урядування.

За цей час створені ключові елементи електронного урядування — системи електронної взаємодії органів виконавчої влади на базі хмарних технологій. На сьогодні тисяч 50–60 доку­ментів вже пройшло через цю систему, підключаються до неї вже й Апарат Верховної Ради України, Адміністрація Президента України та інші органи.

Вже працює дослідний зразок української інформаційної шини, яка вирішує ключове завдання — забезпечення інформацій­ного обміну між державними інформаційними ресурсами. Система готова для масштабного впровадження, дослідний зразок вже реалізується.

У 2011 році прийнято, а наприкінці 2013 року за результа­тами досвіду, накопиченого за цей період, оновлено план заходів щодо реалізації Концепції розвитку електронного урядування в Україні, схваленої наприкінці 2010 року. Дуже довго вона була на виході, узгоджувалася цілий рік.

Відновлено державну реєстрацію електронних інформацій­них ресурсів у Національному реєстрі. Нагадаю, що загалом в  Україні функціонують 726 державних інформаційних ресурсів, серед яких 143 електронні реєстри.

Національна система індикаторів розвитку інформаційного суспільства — це не просто методика, це наша внутрішня оцінка, як нас бачить світ. Тому що будь-який рейтинг електронної готов­ності — це насамперед наш кредитний рейтинг, не кажучи про ставлення світової спільноти до України як цивілізованої держави.

Про ініціативу “Партнерство “Відкритий уряд”, яка енергійно розвивалася, думаю, ще буде сказано, тому що навіть наш націо­нальний звіт було визнано в Ріо-де-Жанейро одним з найкращих у світі. Це відомий, так би мовити, хрестоматійний факт.

Хочу також зазначити, що коли ми обговорюємо проблеми Інтернету, то важливим є також налагодження постійних прямих контактів з відповідними міжнародними організаціями. У нас скла­лися гарні стосунки, ми увійшли навіть до керівного складу ком­панії “Aiken”, у результаті Україна має нарешті свій національний кирилічний домен “.укр”.

Думаю, що варто згадати також про “єдине вікно” подання електронної звітності, яке вперше передбачено в Податковому ко­дексі, і нова фіскальна служба повинна якомога швидше інтегру­ватися в цю систему, яка вже також створена.

Безумовно, суспільство чекає набагато більшого результату. Хочу сказати…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Прошу завершувати виступ.

 

СЕМИНОЖЕНКО В.П. Тут говорили про те, що координувати всі напрями цієї діяльності — інформатизацію, комунікації — дуже важливо сьогодні. Натомість ми виявилися єдиною країною в Європі, яка їх роз’єднує, відокремлює. Більше того, має бути орган влади, який не тільки реалізує, а й формує державну полі­тику в цій сфері.

Я повністю підтримую позицію і комітету, і промовців, що потрібен чіткий крок уперед для того, щоб можна було розвивати ці проекти, зводити будівлю на вже створеному фундаменті.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. До виступу запрошується народний депутат України Тягнибок Олег Ярославович. Підготуватися Бондарчуку Ігорю Володимировичу.

 

ТЯГНИБОК О.Я., член Комітету Верховної Ради України з питань інформатизації та інформаційних технологій (загально­державний багатомандатний виборчий округ, політична партія “Всеукраїнське об’єднання “Свобода”). Дякую. Ми називаємо наш час “інформаційною ерою”. Напевно, я нікого не здивую, якщо скажу, що всі сучасні геополітичні процеси супроводжуються ма­сованими інформаційними, медійними кампаніями.

Від самого початку Революції гідності Російська Федерація та підконтрольні їй засоби масової інформації розгорнули неба­чену досі пропагандистську війну, де чорне називали білим, а бі­ле — чорним.

Іще задовго до тих подій Всеукраїнське об’єднання “Свобода” — політична сила, яку я очолюю, стояла на засадах державницької інформаційної політики, яка має не тільки надавати українцям доступ до якісних телепередач, преси та книжок, а й формувати імідж Української держави.

Дешева інформаційна продукція переважно російського виробництва заполонила наш ментальний простір, а на значній території України у важливий для нашої держави момент, коли ми боролися проти влади крадіїв і вбивць, за рахунок свого моно­польного становища остаточно надламала нашу цілісність. Наразі ми значною мірою пожинаємо плоди зрадницької державної інформаційної політики.

Саме тому ми вважаємо, що інформаційну безпеку України треба розглядати в рамках кількох аспектів.

Перше: якісний український продукт — на заміщення росій­ської пропаганди. Потрібно витіснити з ефіру російські телеканали, які впливають на людей, які не мають доступу до альтернативних каналів інформації.

Друге — розробити національну інформаційну політику. Ми заплатили і продовжуємо платити дорогу ціну за нашу незалеж­ність. Наше телебачення має працювати на зміцнення державно­сті та національної самосвідомості.

Третє. Відсутність мовного кордону робить нас відкри­тими  і  вразливими до експансії Москви. Також є проблема не­санкціонованого доступу до інформації, зокрема у вигляді атак на електронні скриньки. Неявний доступ до поштових серверів міні­стерств, українського парламенту або скриньок окремих посадо­вих осіб може становити загрозу життю наших військових, наших героїв, які сьогодні виборюють українську незалежність на східних кордонах України, нашим планам розвитку та персональним даним громадян України.

Необхідно відмовитися від російського програмного забезпечення, насамперед антивірусів, які мають доступ до ядра операційних систем, встановлених на численних комп’ютерах в  органах влади, а також присвятити увагу аудиту захищеності інформаційних компонентів.

Щодо доступу до Інтернету. Людина має отримати вільний доступ до інформації. Саме Інтернет може надати таку змогу. Нам необхідно забезпечити покриття населених пунктів Wi-Fi-зв’язком, впровадити 3G і 4G-інтернет. Це дасть поштовх не тільки до більш відкритого суспільства та доступу до інформації, а й сформує потужний ринок для інформаційних рішень.

Дуже важливо, щоб Українська держава могла контролю­вати  канали передачі інформації іноземними державами: “МТС” і “Київстар” мають відношення до російського капіталу, всі про це знають. Ми не раз отримували повідомлення про те, що згадані компанії передають дані про українських користувачів третім сторонам. До речі, під час подій на Майдані ці компанії не раз розсилали SMS-повідомлення погрозливого змісту учасникам ак­цій, локалізованим за допомогою трансляційних вишок. Вихід —створення національного оператора, можливо, на базі репривати­зованого “Укртелекому”, який на сьогодні перебуває не в держав­них і не в українських руках, надання йому державної підтримки, зокрема в доступі до частот зв’язку четвертого покоління, на за­конодавчому рівні.

До речі, скажу пану заступникові міністра, що завтра фракція Всеукраїнського об’єднання “Свобода” стовідсотково підтримає проект Закону “Про вищу освіту”. Нам необхідно за­безпечувати захист інформаційного простору, ухвалювати відпо­відні постанови та закони, які чітко регулюватимуть правила гри на інформаційному полі.

Учора український парламент ухвалив Постанову “Про Звер­нення Верховної Ради України до Міжнародної федерації журна­лістів, Європейської федерації журналістів, Асоціації європейських журналістів, Міжнародної організації “Репортери без кордонів”, Міжнародного олімпійського комітету щодо інформаційно-психо­логічної агресії, що здійснюється засобами масової інформації Російської Федерації проти України”.

Спільно ми обов’язково забезпечимо українську національну інформаційну безпеку!

Слава Україні! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. До слова запрошується заступник міністра юстиції України Бондарчук Ігор Володимирович. Підготуватися Георгію Вашадзе.

 

БОНДАРЧУК І.В., заступник міністра юстиції України. Дякую. Шановний пане головуючий! Шановні учасники парламентських слухань! Міністерство юстиції України як утримувач основополож­них інформаційних ресурсів — державних реєстрів розглядає подальший розвиток інформаційно-комунікаційних технологій, їх широке застосування в різних сферах життєдіяльності особи, суспільства та держави як один із найважливіших інструментів сталого розвитку та забезпечення прав людини в нашій державі. Одним із головних викликів сьогодення є оперативне та ефек­тивне забезпечення максимальної зручності, надійності та доступ­ності послуг, що надаються державою, кожному громадянину України в будь-якій точці держави.

У частині розвитку інформаційного суспільства Міністерство юстиції України як головний орган у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації дер­жавної правової політики очолює унормування діяльності органів державної влади за напрямами: адаптація законодавства України до законодавства ЄС, питання банкрутства, використання елек­тронного цифрового підпису, архівної справи, діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації, нотаріату, захисту персональних даних, державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців, реєстрації об’єд­нань громадян, інших громадських формувань, статутів, друкова­них засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб’єктів інформаційної діяльності, розвитку електронного урядування.

Зокрема, досвід країн Європейського Союзу свідчить про те, що є потреба першочергового формування шляхом адаптації законодавства України до законодавства ЄС з питань уникнення дублювання інформації в інформаційних системах усіх рівнів, захисту персональних даних, використання електронного цифро­вого підпису як надійного інструменту ідентифікації та уніфікації користувачів об’єднаної системи інформаційних ресурсів держави та її окремих складових — об’єктів автоматизації, телекомуніка­ційної інфраструктури тощо. Це ключові питання, які потребують першочергового вирішення.

Окремо слід зауважити, що серед основних питань інформа­ційного обміну, які потребують постійного вирішення, існує потре­ба забезпечення цілісності, надійності, доступності та достовір­ності інформації. Одним з інструментів, що забезпечує вирішення цих питань, є електронний цифровий підпис.

Державна служба України з питань захисту персональних даних, яка є центральним органом виконавчої влади при Міністер­стві юстиції, вживає необхідних заходів, спрямованих на вдоско­налення нормативно-правових актів, інших документів. Зокрема, опрацьовано 39 проектів нормативно-правових актів. Їх мета — приведення норм та змісту у відповідність з вимогами законодав­ства, забезпечення прав суб’єктів персональних даних у сферах міграційної політики, діяльності Збройних Сил України, прикор­донної служби, комунальних послуг, фінансового моніторингу.

Окремого розгляду потребує питання вдосконалення вико­ристання електронного цифрового підпису. Для інтеграції та вигідної співпраці України з європейським та світовим співтовари­ством, з метою євроінтеграції та розвитку експорту всіх вітчизня­них галузей виробництва необхідно запровадити в нашій державі відповідні норми ООН, СОТ та ЄС, забезпечивши їх технологічну підтримку в частині цілісності та неспростовності обміну електрон­ними документами, засвідченими електронним цифровим підписом.

Складність питання масового використання електронного цифрового підпису нерозривно пов’язана з тим, що електронний цифровий підпис — це складне технічне рішення, яке дає змогу підтвердити цілісність відповідного набору електронних даних та ідентифікувати власника підпису. У зв’язку з цим є потреба у відповідних інформаційно-роз’яснювальних та освітніх заходах.

Міністерством юстиції, Адміністрацією Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації з метою вдосконален­ня державного регулювання у сфері електронного цифрового під­пису, контролю за додержанням законодавства, а також реформу­вання законодавства у сфері інфраструктури відкритих ключів та надання електронних дочірніх послуг з урахуванням досвіду Євро­пейського Союзу розроблено проект Закону “Про внесення змін до Закону України “Про електронний цифровий підпис”. Його прийняття сприятиме:

1)  забезпеченню реалізації державної політики з питань використання електронного цифрового підпису;

2)  створенню сприятливих умов для розвитку і функціону­вання сфери надання електронних довірчих послуг;

3)  забезпечення рівних можливостей для доступу до на­дання електронних довірчих послуг, захисту прав їх суб’єктів;

4)  визнанню в Україні іноземних електронних підписів та сертифікатів інтернет-ключів, що використовуються при наданні юридично значущих електронних послуг резидентам.

З метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та  юридичних осіб, їх об’єднань з 5 травня 2014 року цей проект Закону України розміщено на офіційних веб-сайтах Міністерства юстиції України та центрального засвідчувального органу.

Нагальною є також потреба вирішення питань взаємо­визнання в автоматичному режимі сертифікації різноманітними інформаційними ресурсами місцевого, регіонального, відомчого, банківського сектору, адміністративних послуг громадян України у Європейському Союзі та США на міждержавному рівні інтеграції.

Наші рекомендації:

1)  усунути дублювання повноважень органів влади у сфері інформатизації;

2)  сприяти прийняттю Інформаційного кодексу України;

3)  унормувати законодавство України у сфері інформатиза­ції та імплементувати норми законодавства ЄС;

4)  внести зміни до нормативно-правової бази щодо вдоско­налення механізму формування та розгляду бюджетних запитів органів державної влади;

5)  забезпечити безумовне виконання органами державної влади та Державним казначейством вимог статті 48 Бюджетного кодексу України;

6)  розробити основні засади оприлюднення органами дер­жавної влади відкритих даних;

7)  прийняти у 2014 році Закон “Про електронну комерцію”;

8)  удосконалити механізми інтернет-оподаткування;

9)  удосконалити захист прав громадян як споживачів інформаційних продуктів.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Ігорю Володимировичу.

До парламентської трибуни запрошую нашого колегу, депу­тата парламенту Грузії Георгія Вашадзе (Оплески). Будь ласка.

 

ВАШАДЗЕ  ГЕОРГІЙ, депутат парламенту Грузії. Здравствуй­те! Прежде всего, приветствую вас и извиняюсь, что выступлю на русском языке — украинский еще не выучил, но обязательно выу­чу. Потом обязательно будем говорить на украинском, а не на русском.

Сегодня мы обсуждаем общество знаний, информационную эру. И что надо сказать в первую очередь? Самое главное в ин­формационной эре — не нефть и газ, а знания, не фабрики, а  веб- и мобильные технологии, не физическая сила, а рацио­нальность, не конфронтация, а сотрудничество. Именно так понимают общество знаний во всем мире.

Глобализацию делят на три этапа:

первый этап — когда мотиваторами глобализации были, как пример, Британская империя, в состав которой входило множе­ство стран, потом содружества, как ЕС, и так далее;

второй этап — когда мотиваторами глобализации были транснациональные компании (ВР, IBM, Мicrosoft, Apple), они не­сли разные практики в разные страны;

сейчас мы участвуем в третьем этапе глобализации, когда самое главное — глобальные интернет-сети и сотрудничество между конкретными личностями. То есть автором глобализации является каждый гражданин, каждый человек в любом городе мира.

И когда мы думаем о развитии, то обязательно должны ду­мать о 7 миллиардах людей, живущих в мире, потому что каждый из них может быть нашим конкурентом сегодня. Так что мы дол­жны быть конкурентоспособными в глобальном мире.

Именно поэтому мы думаем, что сегодня у Украины есть очень большой шанс стать символом новой эпохи. Почему?

Потому что у Украины хороший интеллектуальный потенциал. Это первое.

Второе — в Украине сформировалось серьезное граждан­ское общество.

Третье — в Украине есть сильный бизнес-сектор.

И четвертое — сегодня в Украине есть политическая воля, чтобы модернизировать страну.

Но вы не должны копировать то, что происходило в разных странах. Вы должны создавать новое, предлагать его и Европе, и  Грузии, и другим странам, для того чтобы и вправду стать символом Европы и символом нового развития.

Какие проблемы сегодня в Украине? Высокая бюрократия и коррупция в государственной системе, низкое доверие к госу­дарственным структурам, отсутствие ощутимых символов измене­ний, гражданская нестабильность, отсутствие ясной и общей стратегии изменений, интервенция извне.

В результате существует высокий риск того, что может быть утрачено доверие общества к новому правительству. Именно поэтому необходимо очень быстро начинать изменения. Не надо долго думать, долго обсуждать, надо начинать конкретные рефор­мы. Потому что хуже, чем сегодня, и вправду не будет. Хуже тех систем, которые действуют сегодня в Украине, точно не будет завтра или послезавтра.

Очень интересная статистика. Самым эффективным в мире считается правительство США, у них из 310 миллионов граждан 4 миллиона — госслужащие. А в социальной сети Facebook (по данным 2012 года) 900 миллионов пользователей, так назы­ваемых граждан, и всего лишь 3 тысячи сотрудников. Давайте сравним, кто из них более эффективен, и в чем разница между США и Facebook, Google и так далее.

Почему успешны Википедия, Facebook, Google, Apple и дру­гие? Потому что это платформы, где множество людей общаются между собой. Они сами не создают контент, это просто платфор­мы, где люди могут обмениваться продуктом: я создаю продукт для вас, вы создаете продукт для меня. Именно поэтому мы счи­таем, что государство в будущем должно стать похожим на эти платформы.

Самое главное — надо думать не о том, как мотивиро­вать  людей, чтобы они стали частью информационного общества, а о том, как устранить различные факторы демотивации, что им мешает участвовать в таком сотрудничестве? В чем состоит фак­тор демотивации? Это коррупция, это бюрократия, это множество разных процедур, которые необходимо проходить. Именно из-за этого очень многие не могут самореализоваться. Самое главное — надо думать о том, как устранить эти факторы демотивации, а  люди уже сами начнут использовать то пространство, те воз­можности, которые есть в разных странах.

Мы предлагаем пять главных компонентов для улучшения ситуации:

1)  дерегуляция и оптимизация бюрократии;

2)  ориентированные на граждан простые электронные сервисы;

3)  развитие человеческих ресурсов;

4)  развитие инфраструктуры;

5)  развитие механизмов сотрудничества.

Когда мы говорим о дерегуляции, существует принцип гильотины. Сейчас в Украине существует множество лицензий и разрешительных документов. И откуда начинать, что снять — никто не знает. Поэтому лучше просто обратиться ко всем этим службам и сказать: пожалуйста, предъявите аргументы, почему должны существовать те лицензии, регуляции либо разъясни­тельные документы. Я уверен, что около 50 процентов структур просто не принесут документы, для чего вообще существуют раз­ные процедуры. Эти 50 процентов по принципу гильотины и мож­но отбросить, а с остальными уже по очереди разбираться, какие нужны, а какие — нет. Потому что множество лицензий и разре­шительных процедур мешают гражданам начать свой бизнес, создавать продукт или стать частью информационного мирового общества.

Второе направление — это административные сервисы, административные услуги. Надо упразднить эти административ­ные услуги, там сегодня очень большая бюрократия. Если прийти на регистрацию имущества или компании, то надо много других документов приносить. Вот, к примеру, в Грузии мы создали Дом юстиции, куда можно прийти и за 15 минут или чуть дольше за­регистрировать все, что угодно — от регистрации компании или имущественных прав до регистрации брака или рождения ребен­ка. Самое главное, что за час можно открыть бизнес.

Давайте посчитаем, за сколько дней можно открыть бизнес в Украине. И это тоже фактор демотивации. Потому что люди не  начинают бизнес или просто не хотят инвестировать в стране, где засилье бюрократии, где мешают разные процедуры, где фактически невозможно пройти эти барьеры.

Так что надо проводить реформы снизу вверх. И самое главное, надо ориентироваться на самих граждан — чего они хотят, что им нужно, как они хотят жить в этой стране — и упразд­нять все эти процедуры.

Есть большие проблемы с идентификацией личности, с  обменом базами данных между разными государственными агентствами. Но самое главное, надо создавать системы и очень простые стандарты, как обмениваться такой информацией. Не на­до пытаться понять всю сложность системы, к примеру, с помо­щью какого программного обеспечения администрируется база данных. Проактивные сервисы — это будущее любой страны.

В Грузии мы уже создали проактивные сервисы. В чем состоит их задача? Сегодня человек, которому исполняется 65 лет, чтобы получить пенсию, должен куда-то идти, писать заявление, потом комиссия будет заседать и решать, назначать ему пенсию или нет. В реальной базе данных уже существует ин­формация, что ему исполнилось 65 лет. В будущем можно создать сервис, чтобы в день рождения человек просто по мобильному получил сообщение: поздравляем, вам исполнилось 65 лет и вам назначена пенсия в таком-то размере. Это проактивный сервис, когда я, гражданин, вообще не думаю о разных процедурах, о бю­рократии, существующей в стране, когда система сама организу­ется вокруг меня, чтобы упростить мою жизнь. Это дает мне шанс больше думать о развитии бизнеса или других направлений.

Третье направление — развитие человеческих ресурсов. По этому направлению мы тоже много сделали в Грузии. Инве­стирование в систему образования — это самое главное. Как пример, компьютеризация всех школ. Всем первоклассникам мы бесплатно выдавали компьютеры, чтобы они начинали привыкать к новым технологиям. Потому что у кого-то из детей есть компью­тер, у кого-то нет возможности его купить, и они реально отстают и не используют все возможности современного глобального ми­ра. Развитие электронных учебных ресурсов — тоже обязатель­ный фактор, для того чтобы система образования стала более доступной.

Четвертое направление — развитие инфраструктуры. В  Украине действительно существует проблема с высокоскорост­ным доступом к Интернету, потому что фактически нет 3G. Ну, очень мало, 5 процентов, по-моему, пользуется, эксклюзивы и  так далее. Честно говоря, глубоко не знаю ситуацию. Но когда мы говорим об информационном обществе, то без высокоско­ростного доступа к Интернету оно фактически невозможно. Сей­час в стране работает только 2G, так что надо обязательно раз­вивать и оптоволоконные линии.

К примеру, в Грузии мы создали инициативу, что когда строят дорогу, то государственная организация — заказчик объявляет тендер и предлагает интернет-провайдерам проложить оптические кабели вместе с новой дорогой. Это стоит вполовину меньше, чем если отдельно прокладывать кабель. Можно очень много создать таких маленьких инициатив, способствующих раз­решению проблемы доступа к Интернету.

И последнее направление — развитие механизмов сотруд­ничества. Мы говорим, что государство должно быть не гребцом, а штурманом в этой ситуации, и обязательное условие — де­централизация. И самое главное — public and private partnership — тесное взаимодействие гражданского общества и бизнес-сектора.

К примеру, тот же сервис государственного сектора в буду­щем можно вынести на аутсорсинг, и бизнес-сектор тоже может этим заниматься. Например, в Грузии имущество можно зареги­стрировать прямо в банке, там же получить ипотечный кредит, бизнес-кредит и так далее. Так что эта процедура уже прямо привязана к конечному продукту — что необходимо гражданину от государства.

В конце хочу еще раз подчеркнуть, что самое главное — начинать прямо сейчас и долго не думать. Надо создавать конкретные новые символы новой Украины, модерной Украины, потому что общество этого ждет, а также и все мы.

Большое спасибо (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошується Євтушенко Сергій Анатолійович, голова Державного агентства з інвестицій та управління націо­нальними проектами України. Прошу підготуватися Мерило Яніці Борисівні.

 

ЄВТУШЕНКО С.А., голова Державного агентства з інвестицій та управління національними проектами України. Доброго дня. Шановний пане головуючий! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Мені надзвичайно приємно сьогодні говорити про освіту та індустрію сучасних інформаційних технологій. Сьогодні вона зростає в усьому світі, а в Україні — особливо динамічно, деколи навіть двозначними темпами, незва­жаючи на кризові явища в економіці. Сьогодні наше агентство не залишається осторонь і розвиває два національні проекти, які спрямовані на підвищення конкурентоспроможності України саме в цих двох галузях. Я хочу коротко зупинитися на цих проектах і наголосити на їхній важливості та очікуваних результатах.

На сьогодні Україна є країною з досить непоганим, високим рівнем освіти — ми посідаємо 10-те місце в рейтингу ООН “Global Talent Index”. Але нині темпи розвитку освіти є настільки швидки­ми, що кожні п’ять років необхідно ґрунтовно переосмислювати та шукати нові підходи, нові технології  апроваджувати їх в освітній процес.

Наприклад, у Європейському Союзі було проведено пан’європейське дослідження, опитано 20 тисяч вчителів у 25 кра­їнах ЄС. Його результати ми наклали на результати опитування в українських школах і побачили цікаву закономірність. У країнах ЄС 26 відсотків шкіл мають доступ до Інтернету, 67 відсотків — доступ до високошвидкісного Інтернету. Співвідношення “учень — комп’ютер” — 1 до 9, це втричі більше, ніж в Україні… (Шум у залі). Про що? Звісно, розкажу.

У рамках проекту “Відкритий світ” ми закінчили перший етап… (Шум у залі). Перепрошую, я лише два місяці працюю. Кабінет Міністрів взагалі зупинив реалізацію цього проекту, ми його зараз повертаємо до життя. Ми намагаємося реалізувати даний проект за кошти технічної допомоги, оскільки на даний час державного фінансування не передбачено. На другому етапі ми планували реалізувати цей проект у 2 тисячах шкіл.

Що це означає? Ми впроваджуємо в українських шко­лах  найсучасніші технології навчання за допомогою комп’ютерів, цифрових лабораторій, мультимедійних комплексів. Кожен учень отримає власний комп’ютер за соціальною ціною. Аналогічні про­екти були втілені в Португалії і Туреччині і, в принципі, дали дуже обнадійливі результати: близько 90 відсотків вчителів Туреччини вважають цей досвід успішним і вартим розвитку.

Якщо Україна реалізує цей проект у повному масштабі (в принципі, у п’ять років можна вкластися), то ми будемо однією з перших європейських країн за рівнем проникнення комп’ютерів в освітній процес. Ми станемо країною-лідером, а не…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Прошу завершувати виступ.

 

ЄВТУШЕНКО С.А. Дякую. Ми тут ведемо діалог просто. Україна має шанс стати країною-лідером, на яку будуть рівнятися, фактично ми створюємо модель для наслідування. Сьогодні бе­ремо за приклад Естонію та Португалію.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Власне, продовжуючи тематику, я запрошую до парламент­ської трибуни генерального директора Центру європейської інте­грації та розвитку України пані Мерило Яніку Борисівну з Естонії.

 

МЕРИЛО Я.Б., генеральний директор Центру європейської інтеграції та розвитку України. Шановні пані та панове! Я, пред­ставник Естонії, хочу вам розповісти, чому Естонія — одна з пере­дових країн світу з розвитку електронного суспільства. Основою є  стратегія інформаційного суспільства — державні стандарти, законодавство, що підтримує стратегію, і відповідальний орган, що контролює виконання державних програм.

Після визначення стратегії і послуг, які держава хоче запро­понувати громадянам, приватний сектор теж може розпочинати розвиток своїх послуг. Без загальних стандартів дуже складно приватному сектору співпрацювати з державою, коли немає впев­неності, що й завтра його стандарти відповідатимуть встановле­ним державою.

В Естонії дуже велику роль зіграв приватний сектор,        по-перше, у навчанні громадян, по-друге, у забезпеченні доступу до  Інтернету, по-третє, у розвитку послуг. Наприклад, в Естонії розробниками всього софту були приватні компанії, а банки і те­лекомунікаційні підприємства допомагали населенню з доступом до Інтернету і навчанням.

В Естонії діють такі основні закони.

Закон про збереження, відкритість та закритість даних. З  одного боку, я маю знати, що держава знає про мене, а з дру­гого — я можу змінювати свої дані і обмежувати доступ до них. Принцип “Need to know basis”, тобто мої дані доступні тим дер­жавним органам, які мають право їх знати.

Закон про бази даних. Мої дані один раз вводяться в базу даних населення, і вже звідти інші бази беруть відомості про ме­не. Тобто дуже важливо, щоб бази між собою співпрацювали, а не працювали паралельно.

Закон про ідентифікацію. При народженні я отримую осо­бистий код, який протягом усього життя є моїм ідентифікатором. Навіть якщо я зміню ім’я, код все одно залишиться. На цьому ґрунтується і обов’язкова з 15 років ID-картка — документ, що посвідчує особу, з допомогою якої я можу голосувати на виборах, ставити цифровий підпис.

Закон про цифровий підпис прирівнює цифровий підпис, який я проставляю за допомогою ID-картки чи мобільного теле­фона, до підпису, поставленого власноруч. І що дуже важливо, всі державні органи та приватні підприємства зобов’язані приймати такий підпис.

Всі послуги повинні ґрунтуватися і відповідати цим зако­нам  — про особисті дані, про бази даних, про ідентифікацію та про цифровий підпис.

Що ми хочемо сьогодні запропонувати? На нашу думку, в  Україні потрібно:

1)  створити державну стратегію і стандарти цифрового суспільства;

2)  утворити вищий державний орган (можливо, окреме міністерство), який контролюватиме втілення в життя стратегії інформаційного суспільства;

3)  ухвалити закони, які сприятимуть втіленню цієї стратегії, особливо про захист даних та цифровий підпис. За основу можна взяти європейські стандарти в рамках інтеграції.

Електронне урядування дає змогу істотно зменшити коруп­цію, заощаджувати час та гроші. І ми, естонці, радо вам у цьому допоможемо і підтримаємо, ділячись своїм досвідом і техно­логіями.

Слава Україні! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошую до парламентської трибуни голову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформації, Семенченка Андрія Івановича. Прошу підготуватися Звєрєва Володимира Павловича.

 

СЕМЕНЧЕНКО А.І., голова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформації. Шановні колеги! Я підготував доповідь, але, враховуючи те, що обмаль часу, намагатимуся без офіційного документа зупинитися на ос­новних проблемах, що існують сьогодні в цій сфері.

Ми чекаємо на черговий Всесвітній саміт з питань інформа­ційного суспільства і маємо дати оцінку, де ми сьогодні знахо­димося, які у нас основні проблеми і куди маємо рухатися далі. Цей зал, де ми знаходимося, фактично визначив тематику, яку ми маємо розглядати, — законодавче забезпечення. Але насправді проблем у цій сфері значно більше. Україна останнім часом, на жаль, знизилася на 10 і більше позицій у міжнародних рейтингах щодо оцінки електронної готовності, мережевої готовності, техно­логічної готовності тощо.

На сьогодні відсутня дієва координація діяльності основних суб’єктів розбудови інформаційного суспільства, насамперед органів державної влади. Мої колеги сьогодні про це вже зга­дували. Ця сфера, на жаль, розпорошена між різними органами державної влади, і продовжується конкуренція за вплив на різні процеси, що відбуваються в цій сфері.

Хочу сказати, що, незважаючи на те, що на сьогодні існує близько 3 тисяч різних документів, які регламентують розвиток цієї сфери, основними нагальними проблемами є несистемність законодавчої бази, її неузгодженість, а іноді й суперечність та де­кларативність різних документів, неузгодженість з базовими доку­ментами Європейського Союзу. А якщо ми інтегруємося до ЄС, то маємо максимально адаптувати наші документи до механізмів цифрового порядку денного.

Серед основних законодавчих проблем хочу зазначити такі:

1)  досі не прийнятий Інформаційний кодекс, передбачений ще Законом України “Про Основні засади розвитку інформацій­ного суспільства в Україні на 2007–2015 роки”;

2)  відсутність Закону “Про електронну комерцію”;

3)  недосконалість Закону “Про електронний цифровий підпис”;

4)  відсутність законодавчо визначеного переліку адміністра­тивних послуг;

5)  відсутність програми розвитку інформаційного суспіль­ства, стратегії та програми розвитку електронного урядування.

І цей перелік законодавчих актів можна продовжувати.

На сьогодні вкрай важливою проблемою залишається об­ґрунтування та об’єктивізація законодавчого процесу, залучення кращих методів моніторингу, оцінки, прогнозування, планування, у тому числі стратегічного, для того, щоб ми мали справжнє під­ґрунтя для тих законодавчих актів, які створюються.

Необхідно терміново провести інвентаризацію існуючих механізмів державного управління в цій сфері. На сьогодні існують близько дев’яти різних механізмів, які між собою не узгоджені, конкурують, заважають один одному. Необхідно вирішити це пи­тання, об’єднати, взяти найкраще і запропонувати новий механізм, максимально адаптований до механізмів Європейської Спільноти в цій сфері.

Уже згадувалося, що невідкладно необхідно здійснювати подальші заходи із забезпечення мобільності ринку телекому­нікацій, впровадження сучасних технологій 3G та 4G. Сьогодні над цим працює Національна комісія, що здійснює державне регулю­вання у сфері зв’язку та інформації, яку я очолюю. Необхідно здійснити й інші заходи з удосконалення нормативно-правової бази у сфері інформатизації.

Дозвольте чітко сформулювати основні проблеми і пропо­зиції:

1)  підготувати та прийняти закони України про концептуаль­ні засади розвитку національно-інформаційної комерційної струк­тури, про інфраструктуру телекомунікаційних мереж, про основі засади державного регулювання у сфері інформатизації, про вне­сення змін до законів України “Про радіочастотний ресурс Украї­ни” та “Про телекомунікації”;

2)  здійснити заходи з підготовки до Всесвітнього саміту з  питань інформаційного суспільства, який має відбутися у  2015 році;

3)  здійснити оптимізацію структури функцій та завдань ор­ганів державної влади з урахуванням вимог входження України до Європейського Союзу з проведенням адміністративної реформи;

4)  розробити та схвалити нову редакцію Концепції розвитку телекомунікацій в Україні.

Можна і далі продовжувати цей список, але обмаль часу.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошую голову Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України Звєрєва Володимира Павло­вича. Прошу підготуватися В’юника Олександра Григоровича.

 

ЗВЄРЄВ В.П., голова Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України. Добрий день. Шановний Руслане Володимировичу! Шановні учасники парламентський слу­хань! Користуючись нагодою, хочу висловити свою повагу до всіх присутніх у залі, всіх, кому не байдужа доля інформаційного су­спільства України. Хочу підтримати промовців з окремих питань і  зауважити, що галузь зв’язку справді потребує змін, це веління часу, і створення потужного центрального органу виконавчої вла­ди у сфері інформатизації та зв’язку — на порядку денному.

Питань дуже багато, але я хочу зупинитися на одному, яке є найбільш знаковим на сьогодні, — питанні інформаційної безпе­ки. Невід’ємною складовою інформаційної безпеки є забезпе­чення захисту інформації від несанкціонованого доступу, витоку її через технічні канали та блокування доступу до неї, а також за­безпечення сталого функціонування інформаційно-телекомуні­каційних систем України.

Я хочу сказати, що на даний час Держспецзв’язку створено інформаційно-телекомунікаційну систему, яка дає змогу органам державної влади здійснювати покладені на них завдання із за­безпеченням відповідного рівня і відповідних ступенів захисту інформації, обмеження доступу. На сьогодні діють більше 140 нор­мативних документів, розроблених Держспецзв’язку для забез­печення цих завдань. Проте саме недотримання законодавства в цьому питанні залишається головним чинником витоку інфор­мації. Фактично, відповідальним за виконання цих вимог є саме виконавець.

Проте я хочу зосередитися на тих проблемних питаннях, які стоять перед нами і перед суспільством.

У нас взагалі відсутній загальносистемний базовий законо­давчий акт у системі захисту інформації. Актуальність його роз­роблення зумовлена необхідністю визначення на законодавчому рівні єдиної концепції захисту інформації на об’єктах інформа­ційної діяльності, в інформаційно-телекомунікаційних системах та на об’єктах протидії технічним розвідкам, а також необхідністю систематизації організаційної структури системи захисту. Такий за­кон потребує кореляції із законами України “Про державну таєм­ницю”, “Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах”, “Про ліцензування певних видів господарської діяльно­сті”. Над цим питанням Держспецзв’язку безпосередньо працює.

На законодавчому рівні також досі не врегульовано питан­ня  забезпечення кібернетичної безпеки України. Протягом 2012–2013 років у Верховній Раді України було зареєстровано три зако­нопроекти з цього питання: розроблений свого часу Міністер­ством внутрішніх справ проект Закону “Про внесення змін до За­кону України “Про основи національної безпеки України” щодо кібернетичної безпеки України” (№2483), поданий групою народ­них депутатів проект Закону “Про кібернетичну безпеку України” (№2207а) та проект Закону, внесений народним депутатом Дер­качем у шостому скликанні, “Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення кібернетичної безпеки України” (№11125). Жоден законопроект не прийнятий.

На даний час на підставі рішення РНБО України та Указу Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і  оборони України від 28 квітня 2014 року “Про заходи щодо вдо­сконалення формування та реалізації державної політики у сфері інформаційної безпеки України” №449 уряд виходить з ініціативою розроблення проекту Закону України “Про кібернетичну безпеку”, і Держспецзв’язку призначено відповідальним за його розроб­лення. Цим законопроектом передбачається визначити правові та організаційні засади забезпечення кібернетичної безпеки України, основоположні принципи державної політики у сфері кібернетич­ної  безпеки, національної системи кібернетичної безпеки, а також повноваження суб’єктів забезпечення кібернетичної безпеки. І, можливо, не потрібно створювати новий центральний орган ви­конавчої влади, а достатньо об’єднати зусилля тих органів, які на даний час вже працюють і мають повноваження у цій сфері.

Існує також проблема захисту інформації, що обробляється в автоматизованих системах технологічного управління об’єктами критичної інфраструктури. Це теж важливе питання.

Я також наполягаю на тому, що потрібно вже зараз робити конкретні кроки для реалізації питань розбудови інформаційного суспільства. Одним із таких шляхів є національний план розвитку широкосмугового доступу до мережі Інтернет, формування якого розпочато з ініціативи уряду України. Є відповідне доручення Кабінету Міністрів України, яким передбачається вирішення ряду питань, що стоять перед нашим суспільством.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошую першого заступника голови Вінницької обласної державної адміністрації В’юника Олександра Григоро­вича. Прошу підготуватися Приваловій Нелі Євгенівні.

 

В’ЮНИК О.Г., перший заступник голови Вінницької обласної державної адміністрації. Шановний головуючий! Шановні народні депутати, урядовці, представники засобів масової інформації! Дорогі співвітчизники! Представляючи Вінниччину, насамперед хо­чу зазначити, що на Поділлі завдяки зусиллям віце-прем’єр-міні­стра України Володимира Борисовича Гройсмана зроблено знач­ний крок до впровадження електронного урядування. Проте зараз я зупинюся тільки на проблемах і пропозиціях, які ми пропонуємо до вашої уваги.

Перша проблема — відсутність діючої, ефективної і захищеної інформаційної інфраструктури, зокрема відсутність ка­налів прямого зв’язку між державними органами влади, що не може бути компенсовано використанням мереж окремих інтернет-провайдерів. Для розв’язання зазначеної проблеми пропонуємо сформувати і затвердити цілеспрямовану програму побудови оп­товолоконних каналів зв’язку між державними органами влади та органами місцевого самоврядування.

Наступний крок. Вважаємо за необхідне переглянути поря­док впровадження і використання Комплексної системи захисту інформації (КЗСІ). Висока вартість впровадження, довготривалість проведення робіт із запуску КЗСІ, відповідні експертизи, складно­щі з отриманням сертифіката відповідності не сприяють поширен­ню систем, покликаних забезпечити збереження персональних даних, службової інформації, інформації з обмеженим доступом. Все це призводить до того, що нині використання КЗСІ можливе лише на локальному рівні, на окремих персональних комп’ютерах, де опрацьовується інформація з обмеженим доступом.

Наші пропозиції:

1) спрощення запровадження КЗСІ в органах державної влади та органах місцевого самоврядування;

2) прозорість процедури отримання сертифікатів відповід­ності вимогам КЗСІ, зниження вартості її впровадження.

Деякі проблеми не можуть бути розв’язані окремими органами виконавчої влади і потребують вирішення на держав­ному рівні. Це стосується насамперед впровадження єдиної си­стеми стандартів ідентифікації користувачів. Наявність кількох несумісних між собою стандартів цифрового підпису, які нині використовуються, не дає змоги здійснювати ефективний обмін електронними документами між різними органами влади. Тому вкрай важливо відпрацювати державні рекомендації щодо єдиних стандартів ідентифікатора та цифрового підпису для використання по всій Україні.

Наступне питання. Ефективність роботи державних установ безпосередньо пов’язана з наявністю сучасних інформаційних систем, баз даних, класифікаторів. На даний час у містах нашої держави функціонують окремі інформаційні системи як складові системи управління. Однак спроби їх суміщення з іншими інфор­маційними системами чи базами даних або поширення викори­стання в інших установах у більшості випадків зазнають невдачі, позаяк платформи, на яких вони побудовані, стандарти і формат даних несумісні між собою.

Вважаємо за потрібне наголосити на необхідності створення і підтримки в актуальному стані єдиних загальнодержавних довідників.

Далі. Наявність різнорідних спеціалізованих баз даних, про­грамних засобів, несумісних між собою, призводить до дублюван­ня окремої інформації. Забезпечення взаємної сумісності плат­форм різноманітних структур є важливою потребою сьогодення. Спільні формати і протоколи для представлення, зберігання і пе­редачі інформації забезпечать здатність різних програм, систем та мереж до ефективного співпрацювання.

Виконання законів України вимагає від нас забезпечити від­критість, прозорість і доступність для громадян будь-якої інфор­мації, яка знаходиться в органах влади, за винятком відомостей, доступ до яких обмежений законом. Тому інформація для грома­дян має бути представлена наочно, способи її обробки та поши­рення — зручними і зрозумілими. Важливо використовувати су­часні формати в представленні інформації та новин, за допомогою яких можна автоматично експортувати та оновлювати інформацію з сайтів органів влади на інші ресурси та комп’ютери користувачів.

І наостанок. Після впровадження сервісів електронного урядування і забезпечення їх доступності громадянам, зважаючи на наявні технології передачі даних та широке поширення мобіль­них пристроїв, перед нами стоїть завдання реалізувати доступ до таких сервісів з використанням технологій Wi-Fi на всій території України.

На завершення хочу наголосити, що дотримання сучасних загальноприйнятих державних стандартів у напрямі впровадження електронного урядування дасть змогу якісніше та ефективніше надавати послуги громадянам.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошується директор Департаменту координації нормотворчої та методологічної роботи з питань оподаткування Міністерства доходів і зборів України Привалова Неля Євгеніївна. Прошу підготуватися Товажнянському Леоніду Леонідовичу.

 

ПРИВАЛОВА Н.Є., директор Департаменту координації нормотворчої та методологічної роботи з питань оподаткування Міністерства доходів і зборів України. Шановний головуючий! Шановні учасники парламентських слухань! Вагомий внесок у роз­виток інформаційного суспільства, безумовно, забезпечується за допомогою діяльності суб’єктів ІТ-індустрії. Одним з економічних стимулів розвитку інноваційних галузей у нашій державі є надання податкових пільг, зокрема пільг суб’єктам індустрії програмної продукції з податку на прибуток підприємств та з податку на дода­ну вартість, які з початку минулого року втілені в Податковому кодексі і вже діють.

Щодо податкових пільг з податку на додану вартість. Податковим кодексом для суб’єктів індустрії програмної продукції, які відповідають певним критеріям, визначеним цим кодексом, і  отримали відповідне свідоцтво суб’єктів індустрії програмної продукції, передбачені окремі преференції. Зокрема, протягом де­сяти років, з 1 січня 2013 року до 1 січня 2023 року, для таких платників податків передбачено знижену ставку податку на прибу­ток у розмірі 5 відсотків, яка майже в чотири рази є нижчою за ставку податку на прибуток, передбачену для інших платників.

Суб’єктами індустрії програмної продукції вважаються суб’єкти господарювання, які протягом попередніх чотирьох по­слідовних звітних податкових кварталів сукупно одночасно відпові­дають таким критеріям:

питома вага доходів суб’єкта від здійснення профільних видів діяльності становить не менш як 70 відсотків доходів;

первісна вартість основних засобів та нематеріальних акти­вів перевищує 50 розмірів мінімальної заробітної плати, встанов­леної законом на 1 січня звітного року;

у суб’єкта відсутній податковий борг;

щодо суб’єкта судом не прийнято постанови про визнання боржника банкрутом.

Наказом Міністерства фінансів №12 від 14 січня 2013 року затверджено Порядок ведення реєстру суб’єктів індустрії про­грамної продукції, які застосовують особливості оподаткування. Цим наказом також затверджена форма реєстраційної заяви суб’єкта індустрії програмної продукції як суб’єкта, який засто­совує особливості оподаткування.

Хочу повідомити, що 159 суб’єктів включено до реєстру суб’єктів індустрії програмної продукції. За результатами декла­рування податку на прибуток за 2013 рік, суб’єкти ІТ-індустрії задекларували дохід у сумі понад 3,5 мільярда гривень, що на 700 мільйонів гривень більше порівняно з аналогічним періодом 2012 року. Витрати суб’єктів ІТ-індустрії за 2013 рік збільшилися на 485 мільйонів гривень порівняно з відповідним періодом мину­лого року і становлять 2,9 мільярда гривень. При цьому об’єкт оподаткування збільшився на 217 мільйонів гривень порівняно з  2012 роком і становить 531 мільйон гривень.

Що стосується пільг з оподаткування податком на додану  вартість, слід зазначити, що з 1 січня 2013 року до 1 січня 2023 року запроваджено звільнення від оподаткування ПДВ опе­рацій з постачання програмної продукції. Таке пільгове оподатку­вання застосовується на всіх етапах постачання програмної про­дукції — від виробника до кінцевого споживача. І на всіх етапах постачання здійснюється відповідна передача майнових прав на таку продукцію.

Враховуючи обмаль часу, декілька слів хочу сказати про законопроект, про який згадував голова профільного комітету Омельченко Валерій Павлович. Я розповіла про механізми дер­жавної підтримки у вигляді податкових пільг, які діють на даний час.

Щодо подальшого розвитку державної підтримки у вигляді пільгового оподаткування хотілося б звернути увагу на таке.

Перше. Загалом підтримуючи, безумовно, розвиток еконо­мічної діяльності підприємств, у тому числі підприємств ІТ-інду­стрії, вважаємо, що запровадження нових податкових пільг має відбуватися відповідно до державної програми розвитку інформа­ційного суспільства, про яку також згадував голова профільного комітету, яка визначить галузі, що в першу чергу потребують державної підтримки.

Друге. З урахуванням того, що Україна спрямовує свій курс на європейську інтеграцію, мушу нагадати, що наше національне законодавство має бути гармонізоване з європейським законо­давством, у тому числі з питань інформаційних технологій та інте­лектуальної власності.

І третє. З урахуванням того, що Державний бюджет України на 2014 рік затверджений з урахуванням діючих ставок податків, будь-які зміни з питань оподаткування мають розглядатися з но­вого бюджетного року паралельно з проектом закону про Держав­ний бюджет України на відповідним рік.

І ще буквально декілька слів про те, що Міністерство дохо­дів   і зборів у своїй діяльності значну увагу приділяє наданню електронних безкоштовних сервісів платникам податків. Широкий спектр сервісів розміщено на офіційному сайті Міністерства дохо­дів і зборів — це і електронний кабінет платника податку, і початок запровадження електронного сервісу…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте виступ, будь ласка. Реклама вашого міністерства — це дуже добре, ми з цього тішимося, але прошу, завершуйте.

 

ПРИВАЛОВА Н.Є. У мене все.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До парламентської трибуни запрошується ректор Національ­ного технічного університету “Харківський політехнічний інститут” Товажнянський Леонід Леонідович. Прошу підготуватися Лук’янчу­ка Руслана Валерійовича.

 

ТОВАЖНЯНСЬКИЙ Л.Л., ректор Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут”. Шановний голо­вуючий! Шановні учасники парламентських слухань! На сьогодні Україна є привабливою для створення аутсорсингових фірм, що створюють програмний продукт, який дуже цінується на світовому ринку. Нині 2 тисячі таких фірм працює в Україні. Завдяки цьому в Україну надходять інвестиції, а вартість продукту, що експорту­ється з України, сягає 2 мільярдів доларів США. Усі працівники таких фірм — випускники вищих навчальних закладів.

Отже, якщо сьогодні розглядається питання про поліпшення ситуації в цій сфері, то насамперед треба звернути увагу на вищі навчальні заклади — які в них умови, як вони забезпечують якість освіти.

Наш політехнічний інститут, зокрема, питання якості освіти вирішує за рахунок фундаменталізації та інтернаціоналізації осві­ти. Це розбудова власної комп’ютерної мережі, в якій на сьогодні працює 9 тисяч комп’ютерів. На жаль, велика частка з них застарі­ла, і програмний продукт не завжди, м’яко кажучи, ліцензований.

Освіта і наука у вищих навчальних закладах повинна пра­цювати в конкретному секторі економіки. У співпраці з лідерами IT-індустрії налагоджується електронне навчання. Треба сказати, що всі питання вирішуються завдяки зусиллям і потенціалу людей, які працюють в університеті. Електронне навчання відкриває ши­рокі можливості, воно охоплює всю корпоративну систему плюс електронну бібліотеку, яку ми створили минулого року, за допо­могою якої є можливість зайти в будь-який ресурс будь-якої бібліотеки Європи. Тому ми хочемо, щоб і на це звернули увагу, щоб вищі навчальні заклади мали такі ресурси.

Ми знаємо, що протягом останніх років на адресу вищих навчальних закладів, які готують спеціалістів для ІТ-сфери, надхо­дили зауваження щодо мовної підготовки, що наші випускники не знають іноземних мов. Тому на підставі відповідного наказу Міні­стерства освіти і науки за участю Британської Ради ми найближ­чим часом запровадимо принципово нову концепцію вивчення іноземної мови, згідно з якою до навчальної програми вводиться нормований курс і курс поглибленого вивчення іноземної мови на весь період навчання — з першого до шостого курсу.

Реальний сектор економіки. Політехнічний вуз не може тіль­ки готувати спеціалістів, не долучаючись до розв’язання конкрет­них проблем. На сьогодні вищі навчальні заклади, у тому числі наш університет, активно працюють з секторами економіки. На­приклад, ми спільно з “Турбоатомом” працюємо над створенням парових і газових турбін, з тракторним заводом — сучасних трак­торів, із заводом імені В.О. Малишева, Харківським конструктор­ським бюро з машинобудування імені О.О. Морозова — сучасної бронетехніки, яка сьогодні потрібна Збройним Силам України. Ми займаємося проблемами сучасного проектування із залучен­ням програм Рro/Engineer. Беремо участь у розв’язанні проблем у галузі створення авіаційних двигунів, долучаємося до створення і сертифікації літаків ДП “Антонов”, ДПКБ “Південне”.

Вирішувати всі ці питання можливо саме завдяки здобуттю фундаментальної освіти в цих галузях та опануванню новітніми інформаційними технологіями. Сьогодні ми не можемо не спрямо­вувати свої зусилля на об’єднання освіти з бізнесом в ІТ-галузі. На сьогодні ми співпрацюємо з великою кількістю фірм — “IT-Solu­tions”, “Gameloft”, “Sigma Ukraine”, ПАТ “Хартрон”, “Teлесенс Ака­демія” та іншими. Це дає нам можливість оновлювати програмні продукти, знаходити нові технічні рішення.

Пропозиції:

1)  розробити національну програму оновлення матеріальної бази вищих навчальних закладів і надання ліцензійного програм­ного продукту;

2)  підвищити рівень стипендій і призначати іменні стипендії в галузі ІТ-індустрії;

3)  направляти студентів на навчання за кордон;

4)  залучити ІТ-фахівців до розроблення стандартів освіти, навчальних планів і навчальних програм;

5)  налагодити державно-приватне партнерство між універ­ситетами та ІТ-бізнесом;

6)  сприяти створенню юридичних осіб університетами та бізнесом.

На сьогодні бізнес створює матеріальні цінності — лабора­торну базу, програмний продукт. Проте ніякого договору ми не можемо укласти, немає ніякої правової основи. Треба передба­чити прийняття відповідних рішень на державному рівні, щоб під­вищити використання інформаційних технологій в економіці України.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошується народний депутат України, перший заступник голови Комітету з питань інформатизації та інформа­ційних технологій Лук’янчук Руслан Валерійович. Прошу підготува­тися Демедюкові Сергію Васильовичу.

 

ЛУК’ЯНЧУК Р.В., перший заступник голови Комітету Верхов­ної Ради України з питань інформатизації та інформаційних техно­логій (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, полі­тична партія “Всеукраїнське об’єднання “Батьківщина”). Дякую. Доброго дня. Шановний головуючий! Шановні учасники парла­ментських слухань! Сьогодні вже багато було сказано про динамі­ку розвитку інформаційних технологій, які вийшли на такий рівень, що стали невід’ємною складовою практично всіх економічних, по­літичних, соціальних та культурних процесів і диктують якісно нові шляхи подальшого розвитку суспільства. Я хочу зупинитися на питанні забезпечення інформаційної безпеки в частині кібербез­пеки, саме до нього привернути вашу увагу.

В інтернет-просторі розгортається справжня війна, що несе не менше небезпеки, ніж реальні військові дії. Так, наприклад, під час війни в Південній Осетії 2008 року Росією була здійснена масштабна атака на сайти парламенту, уряду, міністерства оборо­ни, інформагентств Грузії, внаслідок чого багато державних ресурсів виявилися заблокованими, банки не могли проводити операції. Оперативне реагування органів державної влади у кри­зовий час, їх можливості виявилися досить обмеженими. Цей аспект особливо показовий для України саме тепер. Він демон­струє, наскільки вразливою є держава, якщо вона не вживає заходів для захисту від кіберзагроз.

Інший приклад зовнішньої кіберагресії — масовані атаки проросійських хакерів на системи електронного уряду Естонії під час інциденту з так званим Бронзовим солдатом у 2008 році. Шкода, заподіяна урядовим сайтам та мережам, підштовхнула Естонію до комплексного розв’язання проблем інформаційної безпеки шляхом створення відповідних систем захисту державних органів та їх координації.

Не менш важливе питання захисту від кіберзагроз стратегіч­них об’єктів національної інфраструктури — атомних електро­станцій, гідроелектростанцій, трубопроводів, електронних фінан­сових систем. У наш час лише фізичний захист даних об’єктів не закриває і повністю не вирішує питання безпеки, оскільки керу­вання ними здійснюється за допомогою складного програмного забезпечення та мережевих технологій, які можуть стати мішенню для кібератаки. У світі вже було багато випадків, коли внаслідок інтернет-війн без світла залишалися цілі міста, унеможливлюва­лася діяльність приватних, державних та оборонних підприємств. В Україні налічуються 5 атомних електростанцій, 8 ГЕС і 14 потуж­них теплових електростанцій. Разом з газотранспортною систе­мою, ці об’єкти становлять особливу категорію об’єктів, що вима­гають захисту від кібервторгнення.

Ще одним важливим об’єктом захисту є національні інфор­маційні ресурси (портали Верховної Ради, Кабінету Міністрів, СБУ, МВС, інших органів державної влади), державні бази даних та державні реєстри (ЦВК, Пенсійного фонду, Міндоходів, Мін’юсту). Під час кібервійни на них можуть бути здійснені напади з метою незаконного заволодіння таємною інформацією, шпіонажу, вне­сення неправдивої інформації, викривлення даних. Так звані DDoS-атаки можуть взагалі причинити функціонування порталів. Нагадаю, що у травні цього року виявлено та своєчасно знешко­джено вірусну закладку в системі обробки даних Центральної виборчої комісії. Незахищеність таких ресурсів спричинює перебої в роботі органів державної влади.

Третій клас потенційних об’єктів нападу — мережі інтернет-провайдерів, магістральні канали зв’язку та власне комп’ютери споживачів. Шкідливе програмне забезпечення, що віднедавна розробляється в тому числі і навмисно для ведення кібервійн, дає можливість формувати так звані ботнети — потужні мережі зара­жених комп’ютерів, керованих з одного порту, здатних виконувати будь-які команди. Проникнення таких вірусів у комп’ютери мереж державних установ може стати причиною витоку інформації, що становить державну таємницю, чи даних, що становлять особливу цінність для опонента, противника і супротивника.

На даний час стан інформаційної безпеки в Україні є неза­довільним. Про витоки інформації та негативні наслідки цього детально розповів мій колега Мочков Олександр Борисович, тому я це питання пропущу.

Отже, Україна потребує комплексного вирішення питання кібербезпеки, а саме створення комплексної системи захисту від загроз у кіберпросторі. Ця система має забезпечити захист ос­новних об’єктів державної інфраструктури та громадян, а саме: систем органів державної влади, автоматизованих систем управ­ління військами і зброєю, систем управління правоохоронних органів, систем управління промисловими об’єктами, програмно-технічних комплексів мереж зв’язку, систем фінансової та банків­ської діяльності, систем управління транспортом, водо-, енерго-, і теплопостачанням.

Необхідні кроки для впровадження таких систем: розроблен­ня нормативно-правової бази, створення координуючого органу, розвиток державно-приватного партнерства, залучення компаній з досвідом роботи в цій сфері, тісне міжнародне співробітництво, налагодження обміну інформацією про інциденти.

Узагальнюючи, хочу наголосити на важливості якомога швидшого вирішення питань із забезпечення кібербезпеки Украї­ни, оскільки ігнорування цієї частини оборонного комплексу дер­жави може призвести до істотніших втрат, аніж від традиційних загроз. На мою думку, як і на думку мого колеги Мочкова, нагаль­ним завданням є створення державного органу чи координацій­ного центру для контролю та регулювання державної політики в галузі інформаційної безпеки.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Власне, вашу думку продовжить начальник Управління боротьби з кіберзлочинністю Міністерства внутрішніх справ Украї­ни Демедюк Сергій Васильович. Прошу. Підготуватися Кицмею Тарасу Володимировичу.

 

ДЕМЕДЮК С.В., начальник Управління боротьби з кіберзло­чинністю Міністерства внутрішніх справ України. Здоров’я бажаю, шановні учасники парламентських слухань! Я також хочу зосере­дити увагу на деяких основних проблемних питаннях щодо захис­ту від злочинних посягань учасників інформаційного суспільства у кіберпросторі.

На жаль, відставання нашої держави у сфері інформаційних технологій та протидії кіберзлочинності не сприяє зміцненню без­пеки держави, а, навпаки, надає реальні можливості злочинцям безперешкодно посягати на економіку держави та її цілісність.

Різні методи інформаційних атак, які дедалі частіше викори­стовуються злочинцями для досягнення протиправних цілей, нині є суворою реальністю. Водночас зростає кількість протиправних втручань в інформаційні ресурси держави. Як згадувалося, вже були прецеденти, коли групи хакерів зупиняли діяльність сайтів державних органів і намагалися зламати бази даних. Окрім того, інформаційні технології використовують і для вчинення правопо­рушень у сфері економіки. Збитки від онлайн-злочинів та інших цифрових махінацій на сьогодні вже перевищили збитки від тра­диційних форм злочинності в Україні. Тому необхідно посилити законодавче забезпечення інформаційної та кібернетичної без­пеки держави.

На даний час боротьба з кіберзлочинами у більшості випад­ків закінчується тимчасовим припиненням протиправної діяльності сайтів-файлообмінників, а також порушенням кримінальних про­ваджень стосовно осіб, які використовують шкідливе програм­не  забезпечення, а не тих, які їх створюють. Цьому сприяє ряд суб’єктивних чинників, що унеможливлюють проведення якісної боротьби з такими протиправними діями.

Перше. У нашому законодавстві досі не визначено осново­положні поняття “кібернетична безпека”, “кібернетичний простір”, “кіберзлочинність”, “шкідливе програмне забезпечення” та інші, вкрай необхідні для правової кваліфікації протиправних дій, що вчиняються в цій сфері.

Друге. Законодавством не передбачено жодних механізмів щодо фіксування та використання у цивільному і кримінальному процесі цифрових доказів. Законодавчо не врегульований поря­док тимчасового блокування або обмеження діяльності іноземних сайтів та інших електронних ресурсів, що використовуються для вчинення незаконної діяльності.

Третє. Як уже зазначали інші промовці, на законодавчому рівні не визначено орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері забезпечення інформаційної та кібернетичної безпеки.

За сучасних умов державна політика у сфері інформаційної та кібернетичної безпеки має спрямовуватися на встановлення порядку взаємодії органів державної влади, передусім правоохо­ронних, з підприємствами, установами та організаціями, що нада­ють доступ до мережі Інтернет, та іншими суб’єктами ІТ-індустрії. Необхідно створити національну систему оперативного реагуван­ня на інформаційні загрози та кіберзлочини, вжити заходів до за­безпечення активної участі України в міжнародній діяльності, пов’я­заній з кримінально-правовим переслідуванням кіберзлочинців.

Зазначене потребує розроблення та ухвалення відповідних нормативно-правових актів, вдосконалення чинного законодав­ства. Насамперед потрібно внести зміни до Закону України “Про основи національної безпеки України, визначивши кібернетичну безпеку як окрему сферу національної безпеки держави. Такий законопроект вже внесено на розгляд Верховної Ради. Його прий­няття створить правову основу для подальшої нормотворчої діяльності, спрямованої на створення та вдосконалення націо­нальної системи кібернетичної безпеки, зокрема прийняття закону про кібернетичну безпеку та внесення відповідних змін до інших законодавчих актів. Тому потрібно завершити розроблення та за­твердити Стратегію кібернетичної безпеки України.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякуємо.

До парламентської трибуни запрошується засновник корпорації “SoftServe” Кицмей Тарас Володимирович. Прошу підготуватися Валеєва Віктора Вікторовича.

 

КИЦМЕЙ Т.В., засновник корпорації “SoftServe”. Шановний голово! Шановні учасники парламентських слухань! Я представ­ляю компанію “SoftServe” — одного з лідерів IT-індустрії України, компанію, яка посідає 29-те місце в Міжнародному рейтингу кра­щих аутсорсингових компаній світу, за версією журналу “Fortune” (спецвипуск “Fortune 500”).

Наша індустрія розробки програмного забезпечення — одна з найбільш динамічних індустрій України. Ми зростаємо на 30 відсотків за рік. Ми створюємо високоосвічений середній клас. І сьогодні, користуючись нагодою, я прошу підтримати два зако­нопроекти про стимулювання IT-індустрії України, які зараз зна­ходяться на розгляді парламенту.

З точки зору розвитку інформаційного суспільства, потрібно використати весь міжнародний досвід нашої індустрії для розбу­дови інформаційного суспільства. На сьогодні ми маємо низку передумов: це наша індустрія, це система освіти, доступність Інтернету, мобільний зв’язок, низка працюючих державних інфор­маційних ресурсів. Однак за рейтингом ООН щодо доступності електронних сервісів Україна посідає 68-ме місце. Чому? Відпо­відь проста: за рівнем корупції ми посідаємо одне з перших місць у світі. Корупція і прозорі інформаційні технології — несумісні.

Отже, що робити?

Перше — організаційна структура. Ми повинні домогтися, щоб цілі ставили перші особи держави, щоб організаційна структура була під патронатом Президента і Прем’єр-міністра. Координаційна експертна рада має виконувати наглядову функцію. Єдиний координаційний орган має виконувати виконавчу функцію. Неприпустимо, що на сьогодні ми маємо декілька центрів роз­робки плану розвитку інформаційного суспільства.

Друге — економічна модель. Держава не може покривати всі витрати на розвиток інформаційного суспільства. Потрібно ство­рити умови для залучення бізнесу. Ми маємо на основі децентра­лізації і створення відкритих ринків залучити компанії, щоб вони інвестували, щоб вони монетизували свої рішення, а конкуренція повинна вибирати кращі рішення.

Маємо дуже добрий досвід у Львові, де налагоджено парт­нерство між бізнесом і міською радою. Ми автоматизували житло­во-комунальне господарство із залученням бізнесу, банків, фінан­сових установ, комунальних підприємств, і тепер є повна прозо­рість у прийнятті всіх рішень.

І наостанок хочу сказати: щоб це зробити, потрібні прозорі правила гри. Ми повинні забезпечити прозоре ведення всіх реєстрів, одна організація має відповідати за достовірність і за доступність даних. Ми маємо перейти на європейські стандарти безпеки та ідентифікації користувачів. Необхідно створити відкриті технологічні платформи для комунікації будь-яких комп’ютерних систем між собою.

І ще додам: не треба видумувати велосипед, багато країн уже пройшли цей шлях. Треба скористатися їхнім досвідом.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошую виконавчого директора Асоціації “Інформаційні технології України” Валеєва Віктора Вікторовича. Підготуватися Костицькому Василю Васильовичу.

 

ВАЛЕЄВ В.В., виконавчий директор Асоціації “Інформаційні технології України”. Доброго дня. Шановний пане головуючий! Шановні народні депутати! Шановні представники органів влади, бізнесу та громадськості! Насамперед хочу наголосити, що Украї­на сьогодні може не тільки споживати та імпортувати інформаційні технології, ми в змозі виробляти та експортувати по всьому світу власний ІТ-продукт.

Якщо говорити про світовий ринок програмного забезпечен­ня, на сьогодні його обсяг становить близько 407 мільярдів дола­рів, і в 2013 році він продемонстрував 5-відсоткове зростання. Обсяг світового ринку ІТ-аутсорсингу, де найбільш плідно працює Україна, становить 288 мільярдів доларів.

Що з цього має наша країна? В Україні працюють більше 50 тисяч розробників, експорт їхньої продукції сягає 2 мільярдів. Слід зазначити, що 80 відсотків цієї суми — це те, що безпосе­редньо споживається домогосподарствами.

Наших клієнтів на світовому ринку ви бачили. Тобто, на­приклад, якщо ви користуєтеся системою Cisco у Верховній Раді, пересуваєтеся за допомогою літаків “Boeing” чи автомобілів “Volvо”, використовуєте меблі “Іkеа”, знайте, що там всюди вико­ристовувалися українські ІТ-продукти. Але ми конкуруємо на сві­товому ринку — і з далекими Китаєм та Індією, і з нашими близькими сусідами, дружніми Польщею, Білоруссю і не досить дружньою Росією.

Чому, на мою думку, Україна має досить значні перспективи, і як ми маємо їх досягти? Більш як 60 років тому, у 1951 році, саме в Києві було створено третю у світі електронно-обчислю­вальну машину. Це так, по-дружньому, до наших колег з колиш­нього радянського табору, які тепер намагаються нас навчати, як треба працювати. Дякуємо, але все-таки слід розуміти, що Украї­на має славетні традиції кібернетики.

Що ще? Фрілансери з України за обсягом надходжень є третіми за обсягом оплати праці у світі. Наприклад, українські фрілансери вдвічі більше експортують, ніж російські. Слід зазна­чити, наприклад, що продукт, який розробив виходець з України пан Ян Кум, коштує 19 мільярдів доларів, що більше, ніж “Запоріж­сталь”, “Криворіжсталь” та “Укртелеком” разом узяті, удвічі біль­ше. Отже, бачимо, який у нас потенціал.

Що ж маємо зробити? На глобальному рівні треба усвідо­мити, по-перше, що галузь розробки програмного забезпечен­ня — це окрема виробнича індустрія, це не частина сфери теле­комунікацій, це трохи інше; по-друге, що ця галузь є пріоритетною для розвитку нової країни; по-третє, ця галузь потребує спе­ціальних умов для розвитку. Це з приводу дискусії щодо спеціаль­них умов для розвитку ІТ-галузі.

Дуже гарні заклики лунають від деяких посадовців, що треба створити рівні умови, однакові для всіх, мовляв, уся Україна має бути зоною зниженого оподаткування. Але, вибачте, наприклад, якщо аграрна галузь потребує кредитування дуже системно (що підтвердить пан Лук’янчук, який працював в аграрному комітеті у минулому скликанні), то ІТ-галузі до кредитів, взагалі кажучи, досить індиферентно. Водночас для нас критичне значення мають ставки податку на прибуток фізичних осіб, єдиного соціального внеску та пов’язаних з цим податків, а не пільгове оподаткування податком на прибуток, яке у нас запроваджено.

Що ж для цього потрібно робити, які пріоритети? Ми маємо створити стимул для розвитку галузі та зупинити “беспредел”. Коли я про це писав, мені здавалося, що з настанням нової епохи “маски-шоу” в ІТ-компаніях мають залишитися у темних часах диктатури Януковича. Але що ми бачимо? На сьогодні вже три компанії, представники яких присутні сьогодні в цій залі, постраж­дали від набігів податкової міліції, СБУ та інших структур. Я дуже прошу, щоб, виконуючи контрольну функцію Верховної Ради України, Комітет з питань інформатизації та інформаційних техно­логій, шановний Валерій Павлович, усі члени комітету взяли під особистий контроль усіх випадки “наїздів” на ІТ-компанії. Таке не має повторюватися.

І ще одне дуже важливе для нас питання — освіта. Необхідно забезпечити розвиток фізико-математичної освіти. Інформаційні технології — це похідна, база — це фізика і матема­тика. Що потрібно зробити вже сьогодні, якнайперше? Уряд має створити галузі міжнародну promotion-компанію для розвитку та сприяння експорту. Маємо затвердити державну програму роз­витку ІКТ (проект близько півроку тому подано на розгляд уряду) і  запустити пілотні проекти реформування ІТ-освіти.

Щодо державного стимулювання. Ви бачите, що роблять для розвитку ІТ-галузі країни Далекого Сходу, Європи, наші сусіди росіяни, навіть Сполучені Штати Америки.

Дуже коротко стосовно освіти. Які системні проблеми ми  маємо в освіті? Зниження якості фізико-математичної освіти. Ви бачите, система ЗНО не дає можливості відібрати відповідні кадри для ІТ-освіти, а зміст навчання слабко відповідає сучасним запитам ІТ-галузі. Ми проводили дослідження, на слайді ви бачите коефіцієнт корисної дії: співвідношення державного замовлення на підготовку фахівців та кількості випускників, які працевлашто­вуються в галузі. Це досить сумна статистика, у деяких вузах 15–20 відсотків.

Ми маємо відповідну конкуренцію. Неподалік станції метро “Політехнічний інститут” створено приватний навчальний заклад, який навчає ІТ. Вибачте, якщо таке відбувається біля КПІ, в якому я, до речі, викладаю, постає запитання: навіщо тоді утримувати вищу освіту? Серед розробників 40 відсотків взагалі не мають ви­щої ІТ-освіти.

Наші пропозиції. Насамперед треба зрозуміти, що система освіти — це не річ у собі, а це є система для постачання кадрів для ІТ-галузі та інших галузей економіки, а також генератор технологій, які будуть не покладені під стіл, а будуть затребувані бізнесом. Контроль якості освіти, формування програм навчання та розподіл держзамовлення мають відбуватися за активної участі ІТ-компаній.

Особливо хотів би звернути вашу увагу, що має бути врегульовано питання щодо тристоронніх договорів, які дозволять захистити інвестиції компаній у навчання фахівців. Наразі цього немає, компанії не мають законодавчого механізму та стимулу ін­вестувати в навчання достатньою мірою.

І наостанок. На жаль, пішла колега з Міністерства доходів і зборів. Не все так гладко, не все так працює відповідно до законів, які були прийняті. ІТ-галузь має отримати чіткі, прозорі правила, не боятися використовувати передбачені законом сти­мули. Завтра будуть розглядатися законопроекти 2063-д і 2330а. У зв’язку з цим я хочу сказати, що якщо Україна не створить умов для розвитку галузі програмного забезпечення, то ми будемо експортувати не програмне забезпечення, а програмістів.

Щиро дякую за увагу. Нехай нам вистачає сил. Слава Україні! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошується голова Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі Костицький Василь Васильович. Прошу підготуватися Пєтухова Івана Михайловича.

 

КОСТИЦЬКИЙ В.В., голова Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі. Шановний пане голо­вуючий! Шановні учасники парламентських слухань! Висловлюючи вдячність профільному комітету і його голові пану Омельченку за ці парламентські слухання, хотів би відзначити, що рівень вироб­ництва і споживання інформаційної продукції у глобальному су­спільстві вже давно перевищив рівні споживання і виробництва продукції всіх інших галузей і вивів людину до статусу грома­дянина світу, зробив її сильною, спроможною творити дива, але, на жаль, і руйнувати також глобально. Це теза перша.

Як каже всесвітньовідомий філософ Френсіс Фукуяма, необ­хідна глобальна етика. І це теза друга. Етика, яка спроможна, як це передбачено Законом України “Про захист суспільної моралі”, вберегти суспільство від расизму, українофобії, антисемітизму, інших видів ксенофобії, насильства, жорстокості.

В інформаційному суспільстві відсутні територіальні кордо­ни, але є адресати, споживачі, які в Україні тривалий час є об’єк­том агресії. Антиукраїнська інформаційна війна формує нові не­безпечні стандарти поведінки.

З одного боку, ми боремося із сумним лідерством за споживанням алкоголю на одного українця і процвітанням дитя­чого алкоголізму, а з другого — позитивні герої телеінтерпродукції постійно пиячать. Відзначаємо високий рівень корупції, а герої “ментів”, “бригад”, “глухарів” беруть хабарі для “добрих справ”, убивають, ґвалтують і безоплатно роздають рецепти скоєння злочинів. Тому не треба дивуватися, що 37 відсотків українських школярів готові порушувати закон. А криміналізація суспільства виправдовує диктатуру, про яку ми говоримо вже п’ять років, яка спроможна розстрілювати народ, як це було на Майдані, проти чого виступив із заявою єдиний державний орган — Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі.

На підставі проаналізованої нами продукції встановлено, що у 2013 році із 191 телесеріалу, 25 фільмів, 45 мультфільмів, 114 шоу-програм 90 відсотків були продукцією російського вироб­ництва. Звичайно, можна поспівчувати російському суспільству, але нам болить своє.

І хочу сказати, що на сьогодні інформаційна війна набула дещо інших обрисів, вона спрямована на формування неповаги до України, посягання на її територіальну цілісність і конституційний лад всупереч Конституції України і Закону “Про захист суспільної моралі”. За останні місяці нами виявлено вже 287 таких матері­алів, про що ми інформували відповідні правоохоронні органи.

Тому хочу сказати на завершення, що Україна в принципі знайшла відповідь на ці виклики. Ми відповіли тим, що на засі­данні “круглого столу”, що відбулося за нашою ініціативою у Вер­ховній Раді, представники майже 100 націй визнали, що в Україні немає соціально-економічного підґрунтя для міжнаціональної во­рожнечі, і якщо такі випадки трапляються, то вони інспіровані ворогами. І це наступний висновок.

Ми відповіли тим, що за Україну пролили кров і віддали життя українці — вірмени, поляки, євреї, росіяни. Цим ми про­демонстрували, що в Україні створена українська політична нація. І це ще один наш висновок.

Я думаю, що Україна спроможна, розвиваючи ті дива, які створює інформаційне суспільство, водночас вирішувати питання інформаційної безпеки, передовсім дітей та молоді.

Тому пропозиції такі:

1)  інституційні зміни спершу у вигляді утворення Координа­ційної ради з представників усіх 11 органів, які відповідають за інформаційну безпеку, під егідою Кабінету Міністрів, можливо, з подальшим утворенням Міністерства інформації;

2)  ухвалення Інформаційного кодексу України, який врегу­лює є всі ці питання, з тим щоб держава, з одного боку, не втру­чалася в діяльність інформаційного бізнесу, виключила будь-які можливості здійснення цензури, а з другого — щоб забезпечува­лася національна безпека і майбутнє наших дітей було захищено.

Дякую за увагу. Слава Україні!

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. До слова запрошується голова Комісії з  питань науки та інформаційних технологій Українського союзу промисловців і підприємців Пєтухов Іван Михайлович. Прошу під­готуватися Чалу Катерину Павлівну.

 

ПЄТУХОВ І.М., голова Комісії з питань науки та інформа­ційних технологій Українського союзу промисловців і підприємців. Добрий день. Шановний головуючий! Шановні пані та панове! Одним з основних проблемних питань розвитку інформаційного суспільства є забезпечення інформаційної безпеки держави.

На українські інформаційні системи і телекомунікаційні ме­режі останнім часом здійснюються атаки по всіх фронтах — зни­щуються кабельні мережі та пункти зв’язку, заражаються вірусами комп’ютери громадян для створення на них бот-мереж агресора, проводяться масовані комп’ютерні атаки за допомогою зарубіж­них і вітчизняних мереж на інформаційні ресурси органів держав­ної влади. Це новий вид війни, з яким зіткнулася Україна, — війна з використанням інформаційно-комунікаційного простору. Україна вперше за роки незалежності безпосередньо наразилася на про­яви такої війни в таких масштабах. Однак дух українців виявився сильнішим за інформаційну зброю агресора, і це головне.

Наші державні органи це ще не зовсім усвідомили і повер­тають “опять вспять” до кримінальних законів, ухвалених 16 січня, які вводив Янушеско. Такі прагнення ми вже чуємо з цієї трибуни. Однак професійне співтовариство та приватні ініціативи не змушу­ють довго чекати на себе. Колективний розум і взаємодопомога виявляються сильнішими, ніж технічні засоби і спеціалізовані ін­ститути агресора, і цей феномен ще належить осмислити та вивчити глибше.

Інформаційний простір, новинні стрічки заповнені фейковою інформацією, але все це нічого не варте проти чистого, без ко­ментів, стріму, який дає набагато більший ефект, ніж геббельсів­ська пропаганда з боку путінської влади. Що саме по собі є добрим аргументом на користь побудови в Україні відкритого су­спільства і відмови від контролю за громадянами та інформацією, тобто того формату, який постійно нав’язувала і нав’язує нам путінська Росія.

Не можу не відзначити минулої політики контролю і “наїздів” на приватні інформаційні ресурси. На даний час 90 відсотків цих ресурсів зберігається за межами України. Очевидно, що така політика зжила себе, тому її варто відправити на звалище історії. Після народної революції досить нам орієнтуватися на підходи і методи сусіда-агресора. Ми не повинні повторяти помилок, нам треба на більш високому інтелектуальному та організаційному рів­нях, за рахунок відкритості і свободи показати новий рівень відно­син і стати добрим орієнтиром на пострадянському просторі.

На цих слайдах ви бачите пропозиції, які я підготував:

1)  відмовитися від ідеї тоталітарного інформаційного конт­ролю і на базі відкритого суспільства будувати інформаційну політику держави;

2)  створити новий діючий орган під егідою РНБО;

3)  ввести в курс освітньої школи уроки з навчання інфор­маційної грамотності, роботі в соцмережах і на форумах, збері­ганню паролів та персональних даних. Це на противагу тому, чому нас тут зараз навчав пан Костицький;

4)  у технічній сфері:

переглянути умови приватизації “Укртелекому”, дати належні оцінки і зробити правильні висновки, передати інфраструктуру державі;

на базі переданої інфраструктури забезпечити надійну та безперебійну роботу телекомунікаційної мережі спеціального призначення;

5)  створити умови для побудови та функціонування мережі державних і приватних центрів захисту інформації на кшталт CERT-UA;

6)  забезпечити підтримку приватних ініціатив у галузі інфор­маційної безпеки;

7)  переглянути принципи побудови, формування і захисту державних інформаційних порталів;

8)  визначити координуючий орган державної влади з питань інформаційної безпеки.

Дякую за увагу. Слава Україні!

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. До парламентської трибуни запрошується генеральний директор ІТ-холдингу “MMI Group” Чала Катерина Павлівна. Підготуватися Кривенкові Віктору Миколайовичу.

 

ЧАЛА К.П., генеральний директор ІТ-холдингу “MMI Group”. Доброго дня, шановні колеги! Я дуже вдячна, що маю можливість виступити як представник українського ІТ-бізнесу, українського національного ІТ-холдингу, який має на меті не лише реалізувати, власне, ІТ-проекти, а й вносити інновації, і саме це ми будемо пропонувати у співпраці з державою.

Звісно, про роль ІТ вже багато сказано в цій залі і дуже багато проблем озвучено. Зупинюся лише на тих, які, на мою думку, є головними і на яких треба зосередитися.

Отже, для того щоб створити умови для подальшого роз­витку ІТ-галузі, треба спільно з відповідними державними органа­ми розробити і затвердити нову державну програму розвитку сфери інформаційно-комунікаційних технологій в Україні і план її реалізації. Ця програма має розроблятися за участю спеціалістів-практиків, які вже багато років працюють у цій галузі і знають, як шляхом розвитку технологій можна поліпшувати економіку і наро­щувати потенціал країни.

На мою думку, ця програма має включати такі напрями.

Перше — інформаційна безпека державних електронних ресурсів і збереження даних. Ми бачимо, що вразливість елек­тронних ресурсів — тема доволі болюча. Так що ж робити? Ми пропонуємо розглянути можливість створення єдиного національ­ного ІТ-депозитарію, такої резервної копії (backup) тих інформа­ційних ресурсів, які є критично важливими для держави.

Критично важливим є також створення єдиного електрон­ного архіву документів, який може стати основою для реалізації електронного урядування в Україні. Проект електронного уряду­вання багато обговорюють, зроблені певні кроки і певні дії, але маємо рухатися вперед.

Головна проблема означена в темі нинішніх парламентських слухань — удосконалення законодавчого забезпечення. Проблема саме в асинхронності законодавства, у численних колізіях, ми по­стійно перебуваємо у процесі приведення нормативних докумен­тів у відповідність. У відповідність із чим? Потрібно раз і назавжди випрацювати прозорі правила гри, у тому числі для ІТ-бізнесу, щоб ми розуміли, як ми працюємо сьогодні, як будемо працювати завтра.

Ну, і, звісно, кадрове забезпечення. Дуже важливо, щоб в органах державної влади за розвиток ІТ відповідали люди, які є висококваліфікованими спеціалістами.

Ми готові ділитися досвідом, але і держава має зробити крок назустріч тим компаніям, які готові впроваджувати технології. І я думаю, що завтрашнє голосування за законопроекти і щодо вищої освіти, і щодо підтримки програмної продукції покаже, на­скільки ми готові рухатися вперед, чи не закінчиться наша робота цими парламентськими слуханнями.

Щиро вам дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До парламентської трибуни запрошується керівник Коорди­наційної ради національного проекту “Технополіс” Кривенко Віктор Миколайович. Прошу підготуватися Сивицького Юрія Ігоревича.

 

КРИВЕНКО В.М., керівник Координаційної ради національ­ного проекту “Технополіс”. Доброго дня. Шановний головуючий! Шановні учасники парламентських слухань! Мені хотілося б корот­ко зупинитися на нашій темі і просто поговорити, чому на сьогодні ІТ-галузь розвивається.

По-перше, тому що в нас є потужна освіта, яка збереглася і,  за оцінками фахівців, ще протягом 5–7 років буде конкуренто­спроможною. І саме прийняття закону Згуровського — Квіта, яке завтра, дуже сподіваємося, відбудеться, може закласти фунда­мент співпраці освіти, бізнесу і науки, який дасть надію на майбутнє.

По-друге, завдяки прогалинам у законодавстві. Тому що ІТ-галузь не може сплачувати 62 відсотки навантаження на фонд оплати праці. Завтра будуть розглядатися вкрай важливі законо­проекти, які є повністю консенсусними в цьому середовищі (ви чули промовців) і в разі їх прийняття створять умови для ле­галізації працівників ІТ-галузі.

До чого це призвело? Це призвело до того, що на сьогодні creative ІТ, яким ми так пишаємося, є таким самим сировинним додатком, як і інші галузі економіки. Ми — країна-аутсорсер. Це теж не погано. Аутсорсинг має розвиватися, але так само повинна бути і продуктова складова, і для цього потрібно ухвалити завтра законопроекти, про які я казав. Я хотів би окремо подякувати 202 народним депутатам, які вчора проголосували за один із них. Хочу попросити всіх присутніх звернутися до своїх колег, до знайомих народних депутатів, пояснити їм важливість завтраш­нього голосування, бо ми стоїмо на рубіконі і маємо можливість піти шляхом країн, які вже пройшли певні етапи розвитку.

Наприклад, як Білорусь. Нагадаю, що сім років тому ІТ-експорт Білорусі становив 40 мільйонів доларів. Вони створили парк високих технологій, прийняли стимулююче законодавство, і  минулого року ІТ-експорт становив уже 540 мільйонів, і 54 від­сотки — це вже продуктові компанії.

Або Малайзія. Там на порожньому місці створили преферен­ційне законодавство, дискримінаційне до інших учасників ринку. За 15 років у місті Сайберджая з населенням близько 100 тисяч створено 2 тисячі компаній, які виробляють ІТ-продукцію, обсяг реалізації якої перевищує 10 мільярдів доларів.

Отже, що пропонується:

1)  підтримати і внести до проекту Рекомендацій парламент­ських слухань позицію щодо необхідності ухвалення законо­проектів 2330а і 2063-д;

2)  прийняти законопроект Згуровського — Квіта “Про вищу освіту” та законопроект “Про електронну комерцію”;

3)  легалізувати програмне забезпечення в органах держав­ної влади. Перейдемо ми чи не перейдемо на програмне забез­печення з відкритим кодом, це питання дискутується, але красти не можна. Треба проводити з компаніями-постачальниками пере­мовини, досягати дисконту у 80–90 відсотків, але все-таки мусимо платити. Іншого квитка в розвинений світ немає;

4)  потрібно рішуче реформувати систему захисту інтелекту­альної власності. На сьогодні наші висококваліфіковані фахівці тримають за кордоном компанії, гроші, реєструють там інтелекту­альну власність.

На завершення хочу подякувати середовищу, яке підтримує ці законопроекти, зокрема, компаніям “Microsoft”, “Cisco”, “Hewlett Packard”, аутсорсинговим компаніям “Ciklum”, “SoftServe”, “ELEKS” та іншим. Також органам місцевої влади у Дніпропетровській, Київській, Львівській (Садовий Андрій Іванович написав листа під­тримки) областях. Один із законопроектів щодо ІТ одноголосно підтримав профільний комітет, членами якого є панове Тягнибок, Омельченко, Тігіпко. Пан Турчинов також підтримав. Дякуємо за підтримку Держінформнауки.

Тобто на сьогодні ІТ — це єдина сфера, де ми маємо повний консенсус. І якщо завтра народні депутати нас не підтримають, то незрозуміло тоді, кого представляє Верховна Рада, і як ми взагалі плануємо розвиватися.

Дякую вам (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошується член наглядової ради ІТ-консорціуму “Intecracy Group” Сивицький Юрій Ігорович. Прошу підготуватися Шимківу Дмитру.

 

СИВИЦЬКИЙ Ю.І., член наглядової ради ІТ-консорціуму “Intecracy Group”. Добрий день, шановні пані і панове! Я пред­ставляю не только консорциум “Intecracy Group”, который являет­ся крупнейшим в Украине по созданию сложных приложений для украинских компаний, крупных и очень крупных, а также для гос­сектора, но еще представляю рабочую группу крупнейших про­граммистских компаний при Ассоциации “Информационные тех­нологии Украины”, которая разрабатывает для Украины модели  e-Government. У нас состоялось несколько встреч с Павлом Ше­реметой, к сожалению, больше никто из чиновников с нами не встречался.

Согласно нашему анализу, Украина в настоящий момент теряет порядка 5 миллионов долларов только из-за того, что не используются современные средства e-Government. Это отдель­ная история, если кому-то интересно, я могу рассказать более подробно. Для того чтобы страна вернула эти деньги и разви­валась дальше, необходимо решить несколько элементарных задач, но которые требуют усилий от парламента и исполнитель­ной власти.

Первое — надо определиться с идентификатором каждого из нас. У нас должен быть какой-то уникальный номер, для того чтобы мы могли получить доступ к сервисам.

Второе — необходимо создать стандарт взаимодействия систем, а также стандарт базовых справочников или эталонов. Это необходимо закрепить на государственном уровне. О чем я говорю? Нельзя, чтобы госорганы дублировали информацию друг друга, они должны общаться друг с другом через так на­зываемую общую шину.

Третье. Для обеспечения безопасности необходимо взаимодействие электронных цифровых подписей, которые, к со­жалению, до сих пор не взаимодействуют. Без этого невозможно полноценно запустить сервисы. Также необходимо, чтобы сер­висы работали без участия посредников в виде чиновников, каких-то коррупционных схем. Необходимо запустить безбумаж­ные процессы в госструктурах, которые обеспечат неискаженную передачу базовых данных через общую шину.

Четвертое. Мы считаем, что было бы идеально ограничить государство в оказании услуг населению и бизнесу. Потому что оно не способно это делать. Это может сделать только компания, выжившая в условиях конкуренции, которая борется за качество продукта. Поэтому мы считаем, что такие сервисы, как, например, лицензирование машин, открытие счета, открытие бизнеса, должны оказываться где угодно — в кафе, дома, в банке, в любом месте (как это происходит в Грузии, Польше, Эстонии), а не толь­ко в центрах оказания услуг, которые в настоящий момент плодят справочники и очереди. Для этого необходима, я еще раз хочу подчеркнуть, политическая воля первых лиц государства, в част­ности Президента и Премьер-министра, а также надо создать единый центр стандартизации данных, который смогут исполь­зовать частные компании для оказания сервисов населению.

Спасибо.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошується Дмитро Шимків, генеральний директор “Майкрософт Україна”. Прошу підготуватися Палагіна Олександра Васильовича.

 

ШИМКІВ Д.А., генеральний директор “Майкрософт Україна”. Шановний головуючий! Шановні народні депутати! Шановні колеги! Насамперед хочу подякувати за можливість виступити тут як представнику компанії, яка є системоутворюючою на сьогодні в Україні. Ми вітаємо той факт, що ІТ-індустрія стала предметом уваги органів державної влади, дискусії на високому рівні. Я хочу зупинитися на трьох кроках, які необхідно зробити, щоб реалізу­вати інноваційний потенціал України.

Перший — запровадження електронного урядування, яке складається з двох основних компонентів: підвищення внутрішньої ефективності роботи державних органів та поліпшення взаємодії громадян і бізнесу. Необхідно запровадити 20 базових сервісів, які надаються Європейською Спільнотою своїм громадянам та біз­несу. Треба говорити не про якесь ефемерне електронне уряду­вання, а про прості зрозумілі сервіси — реєстрація бізнесу, сплата податків, реєстрація автомобілів тощо.

Необхідно також звернутися до впорядкування внутрішньої інформаційної інфраструктури держави. Адже на сьогодні держ­службовець, який працює з паперами, може їх рухати, а може не рухати. Ефективність держслужбовця жодним чином не вимірю­ється. А отже, це вимагає створення ефективних документообігів, які будуть відслідковувати та контролювати держслужбовців, це також дасть змогу зменшити їх кількість.

А від цього переходимо до питання національної безпеки, зокрема державної інформаційної безпеки. На сьогодні багато державних службовців користуються безкоштовними поштовими сервісами, на яких зберігають державну таємницю. Вони запису­ють паролі на клаптиках паперу, зберігають їх у відкритих тексто­вих документах. А також закуповують апаратне забезпечення без ліцензійного програмного забезпечення або взагалі без програм­ного забезпечення.

Сьогодні, як ніколи, постала нагальна вимога створення єдиного органу прийняття рішень щодо інформаційної безпеки, а також розбудови електронного урядування. Це стосується пер­шого кроку.

Другий крок — це законодавчі зміни. Тут вже згадували про законопроекти 2330а і 2063-д, які завтра будуть голосуватися. Ми повинні створити умови, які допоможуть розвиватися україн­ському ІТ-бізнесу — продуктовому, аутсорсинговому, розробникам баз даних, реєстрів тощо. І створення спеціальних умов дасть можливість Україні просуватися на світовому рівні.

Третій крок — освіта. Сьогодні промовці висловлювали багато цікавих ідей. Я хотів би запропонувати ще одну. Якщо ми говоримо про майбутнє, то маємо взяти до уваги, що у світі сьогодні говорять про чотири основні навички — вміння читати, вміння писати, вміння розмовляти і вміння програмувати. То чо­му  б не почати в Україні викладати програмування з першого класу?

Усі не стануть програмістами, але якщо ми це започаткуємо, то країна матиме людей, які вмітимуть аналізувати і мислити, не гратися в ігри, а створювати їх, вони зможуть аналізувати великі обсяги даних. Якщо ми подивимося, хто сьогодні працює на Уолл-Стріт, то побачимо, що дуже часто найуспішніші фінансисти — це колишні інженери або програмісти. Тому що аналітичне мислення дає можливість бути попереду. І якщо ми сьогодні це започаткує­мо, то через десять років в Україні буде 4 мільйони людей, які вмі­тимуть програмувати, вмітимуть спілкуватися з технологіями, і ми значно випередимо більшість країн світу.

Отже, я ще раз підкреслю: електронне урядування, підтрим­ка законодавчих ініціатив і освіта — це три кроки, які виведуть Україну вперед.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошую заступника директора Інституту кіберне­тики імені В.М. Глушкова Національної академії наук України Палагіна Олександра Васильовича. Будь ласка.

 

ПАЛАГІН О.В., заступник директора Інституту кібернетики імені В.М. Глушкова НАН України. Шановний голово! Вельми­шановні учасники парламентських слухань! Хотів би сказати, що аналіз міжнародних індексів інтегрованого рейтингу свідчить про кореляцію між фінансуванням Національної програми інформа­тизації та місцем України у цьому рейтингу і підтверджує низький рівень фінансування цієї програми протягом останніх п’яти років. Критичним пріоритетом для України на сьогодні є створення нормативно-правової бази, національних стандартів, які визначать прозорі правила гри і критерії оцінки, без яких виконання про­грами має стихійний характер.

До речі, в умовах економічної кризи Європа теж зіткнулася з  аналогічною проблемою, і для її подолання Європейська Комісія розробила документ “Digital Agenda for Europe”, в якому визначені напрями реформ у сфері електронного суспільства до 2020 року. Порівнюючи їх із тими, що визначені у Законі України “Про Кон­цепцію Національної програми інформатизації”, можна зробити висновок, що ця концепція досі не втратила актуальності.

Певний внесок у виконання цієї програми зробила Націо­нальна академія наук. Достатньо сказати, що в цьому залі при­сутні люди, які розробляли програму, і я міг би сказати про очіку­вання, які ми тоді мали. Але скажу про те, що зроблено протягом останніх років.

Протягом останніх п’яти років, наприклад, тільки Інститут кібернетики провів більше 200 науково-технічних експертиз різно­манітних інформаційних систем державних органів на вимоги Держінформнауки, Мінфінінспекції, СБУ, МВС, прокуратури та ін­ших. Зокрема, ведеться активна робота з розбудови системи аналітичної звітності для Державного казначейства.

Варто сказати і про роботи, пов’язані з підсистемою підтримки прийняття рішень у складі системи “Електронний пар­ламент”, моніторингом аналізу економічних процесів на макрорів­ні, бюджетного процесу. Для КМДА, міністерств і відомств — за­безпечення автоматизації житлово-комунальної сфери, енерго­забезпечення, розроблено концепції типової системи екомоніто­рингу великих міст, методологію гармонізації міжнародних стан­дартів, що дуже важливо, — понад 200 пропозицій з розробки таких стандартів на сьогодні внесено.

Для чого я все це розповідаю? Я хотів би буквально в теле­графному стилі навести декілька прикладів наукової складової програми. Хочу сказати, що сьогодні наука і технології пережи­вають етап трансдисциплінарного розвитку, тож системоутворю­юча функція інформатики та інформаційних технологій, як ніколи, значуща. Тому в Національній академії наук розроблено засади побудови нового класу систем, що реалізують інформаційні техно­логії комплексної обробки предметно орієнтованих знань, які дуже важливі при переході від інформаційного суспільства до суспіль­ства знань, коли знання набувають конструктивних якостей і ста­ють об’єктом інтелектуальної власності.

Згадаю і про інтелектуально-інформаційні технології сприй­няття, розпізнавання та інтерпретації об’єктів навколишнього середовища, методологію технологічного передбачення, страте­гічного планування і програмування інноваційної діяльності. Хочу сказати про значний прогрес у розвитку суперкомп’ютерного комплексу, який маємо в Інституті кібернетики, це наша база. На сьогодні він найпотужніший в Україні — близько 40 терафлопсів. За підтримки влади він може стати основою системи загально­державного управління. Якщо пам’ятаєте, за радянських часів бу­ла така пропозиція академіка Глушкова, проект “ОГАС”.

Розроблення нових засобів програмування. Можу тільки зга­дати інсерційне моделювання, компонентне, генеруюче програ­мування тощо.

Є така галузь — космічна інформатика. Можу сказати і про участь у реалізації космічного експерименту “Потенціал” на борту супутника “Січ-2”. Створено перший в Україні веб-портал супутни­кових спостережень, розроблено методи оцінювання ризиків над­звичайних ситуацій на основі геопросторової інформації.

Створено важливі системи для експрес-діагностики стану біологічних, фізичних об’єктів, зокрема магнітних властивостей вугільних пластів, що дуже важливо для захисту життя шахтарів.

Багатий спектр високотехнологічних виробів медичного при­значення. Зокрема, створено і запатентовано довготерміновий сапфіровий диск (десятки тисяч років), що не має аналогів у світі. У залі присутній його розробник академік Петров.

Щодо напряму інформатизації я вже сказав, хочу сказа­ти  кілька слів стосовно міжнародного співробітництва. Нашими партнерами у світі завжди були провідні країни, а сьогодні ми приділяємо особливу увагу співпраці з ЮНЕСКО. Наші рекоменда­ції передані до ЮНЕСКО і обговорювалися на 36-й сесії Гене­ральної конференції.

Вже немає часу, щоб зупинитися на проблемах і викликах, скажу тільки, що змушені констатувати значне зниження інтересу до науки на державному рівні.

Щодо пропозицій.

Перше. Ми підтримуємо рекомендацію Кабінету Міністрів щодо утворення єдиного органу з питань інформатизації і теле­комунікації в Україні, який справді відповідатиме на виклики.

Друге. З метою входження України до топ-50 за індексом мережевої готовності (зараз ми на 90-му місці) значно збільшити фінансування Національної програми інформатизації, зокрема, за напрямами: нормативно-правова база, стандарти, заходи інфор­маційної безпеки, інформаційні ресурси.

Третє. Дуже важливо, на нашу думку, ініціювати створення державної програми розвитку вітчизняного суперкомп’ютерного комплексу і на його базі — створення інформаційних технологій для розв’язування задач трансобчислювальної складності. Голов­ною організацією можна визначити Кібернетичний центр Націо­нальної академії наук. Це насправді проблема стратегічного зна­чення. Обама у США і Путін у Росії особисто опікуються цією сферою.

Четверте. З метою зміцнення кадрового забезпечення наукових досліджень, утримання на роботі перспективних молодих фахівців підвищити заробітну плату молодим науковцям, аспіран­там, докторантам, дозволити їм працювати за сумісництвом у базових організаціях.

П’яте. На законодавчому рівні звільнити від оподаткування спецкошти, отримані від небюджетних видів діяльності наукових установ, і дати їм можливість вільно розпоряджатися цими коштами.

І останнє, шосте. Відновити роботу Консультативної ради з питань інформатизації при Верховній Раді України.

Державна політика в галузі інформатизації має стимулювати зростання виробництва та впровадження засобів інформатизації, інформаційних продуктів і послуг задля добробуту людей.

Слава Україні! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Шановне товариство, час підбивати підсумки. Я сподіваю­ся,  що насамперед ми подякуємо нашим профільним комітетам, які спромоглися на цю відверту фахову розмову, — Комітету з пи­тань інформатизації та інформаційних технологій, Комітету з питань науки і освіти, Комітету з питань свободи слова та інформації. Для себе я занотував, що ми почали розмову із супутника “Либідь” і  розглянули широке коло питань: уроки програмування у школі, електронне урядування, лінгвістичне забезпечення, утворення єди­ного органу, Інформаційний кодекс, захист державної таємниці, кібернетична безпека тощо. Те, що ми оглянули такий великий пласт проблем, означає, що метою наших сьогоднішніх слухань має бути максимальне законодавче сприяння галузі, для того щоб органи державної влади, бізнес-співтовариство, профільні гро­мадські організації, система середньої і вищої освіти, наукові уста­нови стали єдиним фронтом трансформації національної ІТ-сфери в одну з найважливіших, найбільш значущих галузей в Україні. Отже, я бажаю нам усім якісної роботи.

Зичу вам усіляких гараздів, міцного здоров’я, а народним депутатам завтра бажаю якісно виконати свій обов’язок і втілити ті побажання, які ви сьогодні нам висловили. Отже, всім вам щира дяка за те, що взяли участь. Парламентські слухання оголошу­ються закритими.

Дякую. До побачення! (Оплески).