ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

 

ОБОРОНОЗДАТНІСТЬ УКРАЇНИ У ХХІ СТОЛІТТІ:

ВИКЛИКИ, ЗАГРОЗИ ТА ШЛЯХИ ЇХ ПОДОЛАННЯ

 

Сесійний зал Верховної Ради України

23 липня 2014 року, 15 година

 

Веде засідання Голова Верховної Ради України

ТУРЧИНОВ О.В.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Доброго дня, шановні учасники парла­ментських слухань! Верховна Рада України 18 червня 2014 року ухвалила рішення про проведення сьогодні, 23 липня поточного року, парламентських слухань на тему: “Обороноздатність України у ХХІ столітті: виклики, загрози та шляхи їх подолання”.

Сьогодні ми проводимо парламентські слухання, які можна, без перебільшення, назвати важливою, знаковою подією для нашої країни. Тому що ми проводимо їх у час, коли відбувається жорстка і цинічна агресія правлячого режиму Російської Федерації проти нашої країни.

Продовжується окупація Автономної Республіки Крим. Терористичні угруповання разом з російськими найманцями і  військовослужбовцями ведуть війну проти України в Донецькій і  Луганській областях. Не є таємницею, що на північному, схід­ному, південному кордоні України продовжують концентруватися російські збройні сили, готові до вторгнення на нашу територію. І  всі запевнення президента Путіна світовій громадськості, на превеликий жаль, є брехнею.

Відбуваються також спроби дестабілізувати ситуацію в багатьох регіонах півдня і сходу нашої країни — у Харківській, Одеській, Дніпропетровській, Запорізькій, Херсонській, Миколаїв­ській областях. І я дякую всім патріотам України, представникам силових структур, які тримають ситуацію під контролем і блокують розповзання терористичної небезпеки по нашій країні.

Збройні Сили України, Національна гвардія України, інші силові структури продовжують наступ на терористів і злочинців. Я  маю переконання, що саме завдяки їхнім активним діям буде повністю звільнено від загарбників схід нашої країни, і Донецька та Луганська області знову житимуть у мирі, разом з усіма регіо­нами працюватимуть на могутню, сильну Україну.

Потрібно зробити все, щоб армія могла виконувати свій обов’язок, ми повинні дуже конструктивно і відповідально стави­тися до цього питання. І безумовно, ми завжди будемо пам’ятати героїв, які поклали своє життя за незалежність, за сильну, могутню, демократичну Україну.

Від імені учасників сьогоднішніх парламентських слухань я висловлюю щирі співчуття батькам, рідним і близьким військово­службовців, які віддали своє життя за те, щоб Україна залишалася вільною та єдиною. Україна ніколи не стоятиме на колінах! Україна ніколи не забуде імена своїх героїв! Держава виконає свій обов’я­зок, подбавши про родини загиблих, а вбивці не сховаються від суворої кари. Вічна пам’ять героям!

Шановні учасники парламентських слухань, прошу вшанува­ти пам’ять загиблих героїв хвилиною мовчання.

(Хвилина мовчання)

Дякую. Прошу сідати.

Я хотів би, шановні колеги, щоб ми сьогодні мали фахову відверту розмову по те, як нам захистити свою країну, як зроби­ти  потужною, непереможною армію, як дати гідну відповідь на всі виклики, що сьогодні стоять перед нами. Я просив би, щоб ми відверто говорили і про ті проблеми, які є, а їх — безліч, але го­ловне — про шляхи і напрями розв’язання цих проблем.

Не є таємницею, як протягом останніх 20 років держава ставилася до Збройних Сил. Фактично вони вербувалися, прини­жувалися, тисячі офіцерів і досі не мають можливості гідно влаштувати свої родини, хоча б елементарних умов для життя. Ми  знаємо, як під гаслами роззброєння фактично розкрадалася і   розпродавалася зброя, ми знаємо про проблеми корупції. Проте найбільш небезпечного удару по Збройних Силах, безумов­но, було завдано в останні роки режиму Януковича, коли наша армія знищувалася професійно і системно, жорстоко і цинічно, коли навіть громадянин Росії керував Збройними Силами нашої держави, коли фахівці і патріоти усувалися з посад, коли все ро­билося, щоб Україна не могла себе захистити. І коли після падін­ня режиму, коли фактично в Україні не було влади, розпочалася агресія, ми побачили, в якому жахливому становищі перебуває на­ша армія, і з нульової відмітки відновлювали наші Збройні Сили.

Треба сказати, що сьогодні Україна має армію, Україна має  Національну гвардію, Україна має тисячі патріотів, готових захищати свою державу, готових віддати за Україну своє життя. Але ми не можемо закривати всі наші проблеми тільки патріотиз­мом, життям наших громадян. Саме фахова оцінка того, що відбу­вається у Збройних Силах, в інших силових структурах, профе­сійна оцінка викликів і проблем та пропозиції щодо шляхів їх ефек­тивного розв’язання — це завдання нашої сьогоднішньої роботи.

Сподіваюся, що і доповідачі, і ті, хто виступатиме в обгово­ренні, зможуть не тільки дати оцінку проблемам, а й, я ще раз під­креслюю, запропонують ефективні форми і методи їх розв’язання. Щоб ми не просто гарно назвали наші слухання, а вийшли на реальні завдання, які нам спільно необхідно виконати, щоб забез­печити обороноздатність України у ХХI столітті.

Шановні учасники парламентських слухань! Пропонується такий регламент нашої роботи: доповідь тимчасово виконуючого обов’язки міністра оборони України Івана Руснака — до 20 хвилин; співдоповіді голови підкомітету з питань воєнної безпеки та обо­рони Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони Олександра Кузьмука — до 15 хвилин, першого заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони Анатолія Кінаха — до 15 хви­лин;   для відповіді доповідача на письмові запитання — до 10 хвилин, для відповідей співдоповідачів на письмові запитання — до 5 хвилин. Перед заключним словом я просив би, щоб виступив голова Комітету Верховної Ради України з питань національної без­пеки і оборони Володимир Литвин (до 7 хвилин). На загальне об­говорення відводиться 1 година 45 хвилин.

Я прошу, шановні учасники парламентських слухань, відпові­дально ставитися до регламенту. Кожен промовець матиме 5 хви­лин для того, щоб висловити свою позицію. І величезне прохання все-таки у 5 хвилин вкладатися, щоб інші також мали можливість донести свою позицію. Для відповідей доповідача та співдопові­дачів на письмові запитання буде надано час після виступів. Немає заперечень, шановні колеги?

У нас є скринька для подання запитань у письмовому вигляді, ось вона, на столику посеред залу. Шановні колеги, хто хоче поставити запитання, будь ласка, подавайте письмово, і наші доповідачі зможу дати фахову відповідь.

Отже, шановні учасники парламентських слухань, для доповіді запрошується тимчасово виконуючий обов’язки міністра оборони України Іван Руснак. Будь ласка.

 

РУСНАК І.С., тимчасово виконуючий обов’язки міністра оборони України. Дякую. Шановний Голово Верховної Ради Украї­ни! Шановні народні депутати України! Шановні учасники парла­ментських слухань! Я вдячний за можливість виступити з приводу одного з найважливіших питань сьогодення: “Обороноздатність України у ХХІ столітті: виклики, загрози та шляхи їх подолання”.

Проблема забезпечення і гарантування національної безпе­ки і оборони у воєнній сфері вимагає негайних та ефективних рішень. За результатами аналізу та прогнозами воєнно-політичної обстановки і подій, що відбуваються у світі та навколо України, до основних зовнішніх загроз необхідно віднести:

посягання на державний суверенітет України;

втручання у внутрішні справи України;

незавершення договірно-правового оформлення і недостат­нє облаштування державного кордону з Російською Федерацією;

посилення мілітаризації держав у регіоні;

нарощення угрупувань військ та озброєнь поблизу кордону України;

активізація розвідувальної та розвідувально-диверсійної діяльності спецслужб;

загроза скоєння терористичних актів на важливих стратегіч­них об’єктах;

незаконне ввезення в Україну та сприяння з боку Російської Федерації ввезенню зброї, боєприпасів, вибухових речовин і нар­котичних засобів;

використання енергетичної і торговельно-економічної за­лежності від Російської Федерації;

загострення безпекової ситуації в Молдові;

посилення економічного та інформаційно-психологічного тиску;

намагання російської сторони маніпулювати суспільною свідомістю, зокрема шляхом поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації.

Аналіз зовнішніх загроз дає підстави зробити висновок: все, що відбувається навколо України, пов’язано з триваючою росій­ською військово-політичною кампанією, яка ведеться формами і способами так званої гібридної війни. При цьому потужні військо­ві угрупування розглядаються як засіб поставлення переможної крапки, для закріплення території, коли для цього будуть створені відповідні умови.

Зовнішні загрози посилюються наявністю внутрішніх викли­ків національній безпеці України, це зокрема:

розбалансованість і незавершеність системних реформ, у тому числі у сфері безпеки України;

зниження обороноздатності держави, боєздатності Зброй­них Сил та інших військових формувань;

незадовільний стан фінансування, ремонту, модернізації та закупівлі озброєння та військової техніки;

складне економічне становище.

Усвідомлюючи зазначене, можемо констатувати, що стан обороноздатності держави не забезпечує в повному обсязі ней­тралізацію існуючих загроз і викликів. Головними причинами цього стали:

обмеження видатків на розвиток оборони, що зумовлено не лише світовою фінансово-економічною кризою, а й прийняттям невдалих управлінських рішень. Фактично, Збройні Сили фінансу­валися за залишковим принципом, а в 2010–2013 роках — у міні­мальних за останні роки обсягах, близько 0,9 відсотка обсягу внутрішнього валового продукту;

зволікання з прийняттям стратегічних рішень у сфері оборони, непродуманий перерозподіл повноважень між органами сектору безпеки і оборони. Лише через два роки після ухвалення Верховною Радою України Закону України “Про засади внутрішньої і зовнішньої політики” була затверджена нова редакція Воєнної доктрини. Понад рік не було нормативно врегульовано діяльність Збройних Сил, фактично управління заходами реформування здій­снювалося в ручному режимі, залежно від отриманих коштів;

поступова зміна пріоритетів держави у забезпеченні націо­нальної безпеки та надання переваги розвитку сил внутрішньої безпеки.

Відсутність належної уваги до проблем забезпечення дер­жавного суверенітету України і її обороноздатності стала одним із  чинників, що спровокували агресію Росії стосовно України та окупацію частини території України.

Шановні учасники парламентських слухань! Усіма гілками влади в державі за останні чотири місяці проведено колосальну роботу в питаннях нарощування системи управління Збройними Силами, створення вертикалі управління антитерористичною опе­рацією. Удосконалено нормативно-правову базу держави щодо визначення ролі і місця суб’єктів сектору безпеки і оборони, роз­горнуто промислове виробництво засобів індивідуального захисту військовослужбовців. Збройні Сили приведені у бойову готовність “Повна”. На базі внутрішніх військ утворено Національну гвардію України.

Нам вдалося провести заходи з підготовки Збройних Сил до відсічі можливої збройної агресії з боку Росії. Зокрема, проведено дві черги часткової мобілізації і розгорнуто 73 військові частини Збройних Сил, інших міністерств і відомств, сформовано 28 вій­ськових частин територіальної оборони, з них 11 — на добровіль­ній основі, розгорнуто 23 обласні військові комісаріати, здійснено розгортання на загрозливих напрямках угрупувань військ та за­безпечено їх підготовку до бойового застосування. Упродовж останнього місяця спільними діями сил АТО периметр території проведення операції вдалося зменшити вдвічі.

Слід зазначити, що Міністерству оборони України у 2014 ро­ці передбачено видатки в сумі 20,7 мільярда гривень, у тому числі в якості благодійної допомоги надійшло 136,8 мільйона гривень. Крім того, урядом прийнято рішення про додаткове виділення з  резервного фонду близько 9 мільярдів гривень для забезпе­чення заходів з мобілізації, виконання завдань із захисту держави. Такий показник фінансування є найвищим за останніх шість років, але така практика для України є безпрецедентною, і це ще раз свідчить про недосконалість оборонного планування.

У ситуації, що склалася, за підтримки народних депутатів та уряду України проведено великий обсяг робіт щодо залучення допомоги країн-партнерів. Зокрема, ми отримали 3 тисячі броне­жилетів, близько 2 тисяч медичних аптечок, 2 комплекти роботи­зованих систем для проведення розмінування, близько 380 тисяч раціонів сухих пайків. Обсяги допомоги постійно поповнюються, ми ведемо переговори про додаткові поставки броньованих машин, бронежилетів, шоломів, приладів нічного бачення тощо.

Шановний Голово Верховної Ради України! Шановні народні депутати України! Міністерству оборони вкрай необхідна ваша підтримка у вирішенні низки питань забезпечення боєздатності Збройних Сил.

Перше. Проблемою є граничний показник видатків із загаль­ного фонду Державного бюджету України для Міністерства оборо­ни України на 2015 рік, який запропоновано на рівні 2013 року — 13,7 мільярда гривень.

Верховною Радою України внесені зміни до законодавчої бази щодо спрощення здійснення закупівель засобів та послуг для потреб Збройних Сил, але й за такого спрощення строк прове­дення процедури закупівель триває від 20 до 25 діб.

Не менш складна ситуація із запасами матеріальних засобів та їх постачанням у війська. Хронічний брак коштів упродовж п’яти останніх років призвів до зниження рівня забезпеченості Зброй­них Сил непорушними запасами, які становлять менше 20 відсот­ків потреби, а за такими показниками, як бензин, авіаційний гас — ще менше. Уряд розпочав вирішувати цю проблему: у 2014 році з резервного фонду державного бюджету передбачено 2,6 мільяр­да гривень на відновлення непорушних запасів пально-мастиль­них матеріалів та матеріально-технічних засобів.

Друге. Не є таємницею, що більшість наявного озброєння та   військової техніки морально і фізично застаріли, виробниц­тва  1980–90 років. Значне недофінансування державних програм з розвитку озброєння та військової техніки унеможливило поста­чання їх у війська, зокрема вертольотів, броньованих машин, ра­діолокаційних станцій, високоточних засобів ураження. І це при то­му, що майже всі вони є вітчизняними розробками, і промисло­вість готова забезпечити потреби оборони.

Крім того, не виправдала себе державна військово-технічна політика у сфері оборони. На жаль, в Україні досі не визначено орган, відповідальний за цю діяльність, не забезпечено повно­цінної вертикалі управління.

Третє. Окремо хотів би зупинитися на військово-морських спроможностях. У зв’язку з окупацією Криму ми втратили значний бойовий потенціал нашого військового флоту та розвинену си­стему базування сил. В умовах активного нарощування військово-морського потенціалу Росії в Чорному і Азовському морях, загро­зи Україні з морського напряму значно збільшуватимуться. Все це вимагає нарощення бойового потенціалу Військово-Морського Флоту України.

Четверте. У Міністерстві оборони України на обліку пе­ребувають 389 вивільнених військових містечок, які розміщені на землях площею понад 37 тисяч гектарів. Генеральним штабом прийнято рішення про зміну чисельності та дислокації Збройних Сил, а це потребуватиме відновлення військових містечок, понов­лення їх інфраструктури та повернення до сфери управління Мі­ністерства оборони нерухомого майна. Це стосується Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької, Донецької, Луганської, Харківської та Сумської областей. Міністерство оборони планує відповідні заходи.

П’яте. За останні два місяці завдяки нашим спільним зусиллям фактично сформовано нову систему соціального захисту військовозобов’язаних, призваних на військову службу у зв’язку з  оголошенням мобілізації. Цим знято значну соціальну напруже­ність у суспільстві. Разом з тим протягом останніх років значна частина пільг і соціальних гарантій для військовослужбовців та членів їхніх сімей набули декларативного характеру або були об­межені, що негативно вплинуло на мотивацію військовослужбовців та морально-психологічний стан Збройних Сил України.

Шосте. Незважаючи на те, що за роки незалежності Україн­ської держави Міністерством оборони побудовано, придбано та отримано майже 88 тисяч квартир, житлова проблема залиша­ється дуже складною. На сьогодні більше 44 тисяч сімей військо­вослужбовців, осіб, звільнених з військової служби у запас або у  відставку, перебувають на квартирному обліку, майже половина з них — від 10 до 20 років.

Першочерговими завданнями є розміщення особового скла­ду військових частин Військово-Морських Сил та Повітряних Сил, переміщених з тимчасово окупованої території Криму, а також виділення житла учасникам антитерористичної операції та сім’ям військовослужбовців, загиблих у ході її проведення.

Сьоме. Значно знизилися можливості Міністерства оборони щодо медичного забезпечення. У нас залишилися три санаторно-курортні заклади, шість — на тимчасово окупованій території. Забезпеченню реалізації прав військовослужбовців на медичну допомогу буде сприяти повернення колишніх військових санато­ріїв “Моршинський”, “Шкло” та “Одеський” у сферу управління Міністерства оборони.

Шановний Голово Верховної Ради України! Шановні народні депутати України! Шановні учасники парламентських слухань! Якою ми бачимо стратегію нарощування наших спроможностей для нейтралізації загроз у сфері оборони?

Очевидним є те, що сектор безпеки і оборони потребує докорінних змін. Тому відповідно до указу Президента України — Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України розпочато комплексний огляд сектору безпеки і оборони. Нами сплановано провести детальний аналіз середовища безпеки, оцінку існуючих та ймовірних викликів і загроз національній безпеці, визначити перспективи розвитку Збройних Сил, інших військових формувань на середньо- та довгострокову перспективу. За результатами цієї роботи будуть внесені зміни до Воєнної доктрини України, підго­товлено проект нової редакції Стратегічного оборонного бюлете­ня та оновлено Державну програму розвитку Збройних Сил України.

На нашу думку, необхідно:

змінити саму парадигму стратегії національної безпеки і обо­рони. Це означає необхідність розуміння на рівні законодавчої та  виконавчої гілок влади того, що національна безпека і оборона повинні бути частиною прийняття будь-яких державних рішень;

чітко визначити відповідальність органів державної влади за  вжиття заходів та чітке реагування на перші несилові фази гіб­ридної війни, а також внести відповідні зміни до структури сектору безпеки і оборони України;

створити оперативні можливості Збройних Сил та інших військових формувань для перемоги у новому поколінні військових дій, а саме сформувати професійні сили швидкого реагування та нейтралізації загроз національній безпеці, а також потужні сили спеціальних операцій, спроможні тактичними діями забезпечити вирішення стратегічних завдань;

створити сили ефективної протидії деструктивному інфор­маційно-психологічному впливу іншої сторони;

визначити та реалізувати основні пріоритети військово-технічної політики — насамперед це високоточні засоби ураження, автоматизовані системи управління, сучасні системи розвідки, безпілотні авіаційні комплекси;

сформувати нову модель мобілізаційного розгортання Збройних Сил та інших військових формувань, яка повинна базу­ватися і на підготовці кваліфікованих резервістів, здатних бороти­ся і перемагати.

Таким чином, стратегічно ми бачимо систему військової оборони держави на базі двох складових: професійна, готова до адекватного швидкого реагування, та мобілізаційна, яка створю­ватиме потужні основні сили оборони.

Зрозуміло, що для реалізації програм відновлення боєздат­ності військ нам потрібна експертна допомога з боку відповідних органів державної влади, а також фінансова підтримка та гаранто­ване забезпечення розвитку Збройних Сил та інших військових формувань. Хочу звернутися до всіх народних депутатів, всіх полі­тичних сил, представлених у Верховній Раді України, із закликом до згуртування навколо вирішення одного життєво важливого зав­дання — захисту суверенітету і територіальної цілісності України.

Шановні Голово Верховної Ради України, народні депутати України, учасники парламентських слухань! Пропозиції Міністер­ства оборони України щодо підвищення обороноздатності держа­ви знайшли відображення у проекті Рекомендацій парламентських слухань, сподіваюся, що вони знайдуть підтримку і серед депутат­ського корпусу.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Шановні учасники парламентських слухань, до співдоповіді запрошується голова підкомітету з питань воєнної безпеки та оборони Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони Олександр Іванович Кузьмук. Будь ласка.

 

КУЗЬМУК О.І., голова підкомітету з питань воєнної безпеки та оборони Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, Партія регіонів). Шановні учасники парламентських слухань! Підкомітет з питань воєнної безпеки та оборони при підготовці парламентських слухань прийняв рішення не деталізувати ситуа­цію, яка склалася в державі, відмовитися від критичних зауважень, а сконцентруватися на виробленні спільно з учасниками парла­ментських слухань пропозицій і рекомендацій главі держави, Вер­ховній Раді, уряду України та іншим державним інституціям щодо посилення гарантованої обороноздатності нашої держави.

Анексія Криму і війна на сході України загострили увагу до проблем оборони держави. За ейфорію минулих років зі споді­ванням, що війна нас омине, з постійними твердженнями, що війна проти Україна малоймовірна, держава нині розплачується життям своїх громадян і тимчасовою втратою території.

Оборона України, у тому числі Збройні Сили, тривалий час залишалася у статусі формально визнаних об’єктів. Ми широко декларували їх значущість у гарантуванні національної безпеки, а на практиці тримали у злиденному становищі. “Ми зустріли війну з голими, босими і неозброєними солдатами”, — вважаю, немає сенсу деталізувати цей висновок глави держави.

Багатьом із присутніх добре відомий реальний стан наших Збройних Сил на початок антитерористичної операції, але все-таки наведу декілька показників.

Найскладніша проблема — стан озброєння. Кількість справних літальних апаратів становила 30 відсотків, 70 відсотків зенітно-ракетних комплексів вичерпали всі терміни експлуатації (найновіший комплекс — 1989 року випуску). Лише окремі бойові кораблі і катери були технічно справними, 75 відсотків перевищу­вали термін експлуатації. Серед бронетанкової техніки 100 відсот­ків потребували негайної заміни.

Бойова підготовка військ зведена до мінімуму. Наявні обсяги запасів мастильних матеріалів, пального, продовольства, речово­го майна не перевищують 2 і 7 відсотків, відповідно оперативний і стратегічний запас.

Одна з головних причин — фінансування. За всі роки існування Збройних Сил фінансування здійснювалося в межах 40–30 відсотків потреби, при цьому на розвиток озброєння і підго­товку Збройних Сил виділялося 6 і 8 відсотків відповідно.

Державний бюджет поточного року передбачає 15 мільярдів гривень. Хвала уряду в цій ситуації, із резервного фонду Міністер­ству оборони виділено 4 мільярди 600 мільйонів гривень. Маю вам сказати, що критично мінімальна необхідність на 1 січня 2014 ро­ку, у мирний час, виходячи з чисельності 100 тисяч військ стано­вила 21,7 мільярда гривень. Тільки сьогодні, під час війни, ми підійшли до критично мінімального бюджету.

За час від початку антитерористичної операції вдалося з багатьох позицій значно поліпшити ситуацію завдяки, без пафо­су, всенародній підтримці Збройних Сил. Для широких верств українського народу стало зрозумілим, що зберегти незалежність держави без Збройних Сил неможливо. Саме з цих позицій ми маємо виходити при плануванні оборонних заходів на майбутнє.

Однак перед тим як розглядати довгострокові перспективні проекти, слід насамперед вирішити сьогоденні проблеми в орга­нізації і забезпеченні антитерористичної операції. На сході, за великим рахунком, вирішується доля не окремого регіону, а йде жорстка перевірка на життєздатність Української держави. І в цьо­му аспекті одна з головних проблем — недосконалість системи управління, про яку щойно доповідав заступник міністра оборони.

Для її вирішення я підготував і направив до Президента законопроект, щоб він вніс його на розгляд парламенту як невід­кладний. У цьому проекті передбачається передача управління антитерористичною операцією військовому командуванню. Тобто треба поставити все на свої місця і назвати своїми іменами. Чи є ця операція антитерористичною? Нам мою думку, ні. Це опера­ція з визволення Донбасу. Тому що ми маємо псевдосепаратис­тів, а насправді терористів, маємо справжніх диверсантів — групи військовослужбовців, які прибули з Російської Федерації.

Законопроект враховує реальний характер конфлікту на сході України і відповідно визначає необхідні заходи для його ефективного подолання. Знаковою особливістю конфлікту якраз і  є задіяння проти нас конгломерату сил, які я назвав, та банд­формувань. На нинішньому етапі антитерористичної операції ос­новну загрозу становлять об’єднані сили збройних формувань. Тому з нашого боку пріоритет надається воєнним діям за підтрим­ки спеціальних заходів спецслужб, правоохоронних органів, а від­так є потреба передати керівництво операцією військовим.

Друга проблема стосується недосконалості механізму управ­ління військами і силами, які залучаються до проведення антите­рористичної операції. Проблема багатогранна, тому пропонуються певні аспекти її вирішення. Зокрема, у штабі АТО пропонується утворити структуру, яка координуватиме і контролюватиме діяльність військової розвідки, розвідки Державної прикордонної служби та органів технічної розвідки і залучатиме їх до проведен­ня антитерористичної операції. До цієї розвідспілки слід залучити і так звану кримінальну розвідку Міністерства внутрішніх справ, сформувати єдиний центр логістичного забезпечення в рамках антитерористичної операції.

Третя проблема — повільне впровадження в практику підго­товки військ досвіду антитерористичної операції. Характер кон­флікту на сході спонукав до необхідності освоєння нових форм і  способів боротьби, переважно спрямованих на протидію регу­лярним збройним формуванням і терористичним групам. Загалом вони не притаманні функціональному призначенню Збройних Сил, його озброєнню, а тому не відпрацьовувалися раніше в ході підго­товки військ і сил. Однак обставини змусили нас воювати з некла­сичним для Збройних Сил противником і на своїй території. Доро­гу ціну ми платимо за досвід такої боротьби. Тому й важливо, щоб він став доступним для всіх сил.

Виходячи з цього, пропонуємо доручити Генеральному штабу налагодити чітку систему вивчення та узагальнення такого досвіду, вважати обов’язковим проведення з кожним військовим підрозділом, який готується до виконання завдань в антитерорис­тичній операції, циклу підготовки і бойового злагодження на на­вчальному полігоні з урахуванням вказаного досвіду.

Порушуючи питання про майбутню систему оборони України і структуру її силового компоненту, у тому числі Збройних Сил, спочатку слід дати чітку відповідь на низку питань. Які воєнні загрози можуть очікувати нашу державу в середньостроковій перспективі, які найбільш імовірні варіанти їх реалізації? Які фі­нансово-економічні та промислово-технічні можливості України щодо створення і забезпечення функціонування належної системи оборони держави?

Продовження реалізації Росією конфронтаційної політики у    відносинах з Україною свідчить про високу ймовірність розширення нею агресії у середньостроковій перспективі, і навіть трагедія з малайзійським пасажирським літаком, до якої безпо­середньо причетна Росія, навряд чи змінить її стратегічні цілі сто­совно нашої держави. Можна очікувати, що російське керівництво продовжить практику непрямої, прихованої агресії, на зразок тієї, що нині проводиться на сході України. Її рушійною силою будуть російські найманці, армійські підрозділи сил спецоперацій, війсь­кові інструктори, а також озброєні терористи і бандити з місцево­го населення. Не слід виключати і можливість масштабної агресії під прикриттям введення в Україну російських псевдомиротворчих сил.

Агресія, найбільш імовірно, буде націлена на південно-східний регіон, її метою можуть бути:

створення сухопутних, морських і повітряних коридорів до Криму і невизнаної Придністровської молдавської республіки;

позбавлення нашої держави великих промислових підпри­ємств, зосереджених у регіоні;

перекриття Україні виходу до моря;

створення умов для зміни влади;

нав’язування політичних, економічних та інших умов.

У протидії російській агресії у коротко- та середньостроковій перспективі Україна має розраховувати на власні військові ре­сурси. У разі агресивних дій проти нас ми можемо отримати від певних країн політичну підтримку, обмежену фінансову, військово-технічну допомогу і будемо за неї вдячні, але пряма військова допомога виключається повністю.

Детальна оцінка нинішньої воєнно-політичної обстановки і  тенденцій її розвитку має стати основою для формування засад воєнної політики нашої держави. Оновлення таких засад назріло. У зв’язку з цим вважаю за необхідне невідкладно розробити нову редакцію Стратегії національної безпеки України.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Олександре Івановичу, скільки треба часу, щоб завершити? Гаразд, ще 5 хвилин.

 

КУЗЬМУК О.І. Особливості нинішнього конфлікту на сході, у  тому числі різноманіття його учасників, з високою ймовірні­стю  будуть характерні і для можливих конфліктів у майбутньому. З  урахуванням цього необхідно невідкладно і цілеспрямовано реалізувати концепцію сектору безпеки і оборони України. Даний сектор, на моє глибоке переконання, дасть змогу об’єднати в єди­ну систему можливості і потенціал різних силових структур дер­жави — військових, правоохоронних, розвідувальних і контрроз­відувальних. Саме це необхідно у сучасних воєнних конфліктах. Таке об’єднання надасть можливість адекватно реагувати на різ­номанітні форми і способи дій противника.

Створення нового суб’єкта забезпечення національної безпеки — сектору безпеки і оборони актуалізує питання про доктринальні засади його діяльності. Рамки Воєнної доктрини є занадто тісними для нього, тому природним чином постає пи­тання про новий документ — Доктрину безпеки і оборони України.

У зв’язку з цим пропонується:

прискорити проведення комплексного огляду сектору без­пеки і оборони, визначеного указом Президента;

опрацювати структуру і повноваження та визначити етапи створення системи керівництва сектором безпеки і оборони;

спланувати в аспекті реалізації концепції сектору безпеки і оборони розроблення теорії та практичне освоєння міжвідомчих операцій і дій;

переглянути систему спільної підготовки силових структур, у тому числі щодо виконання завдань із запровадження і здійснен­ня заходів правового режиму воєнного часу.

Крім того, пропоную програмам розвитку сектора безпеки і оборони та його складових, у тому числі Збройних Сил України, надати статус загальнодержавних програм і затверджувати їх законами України. Цього вимагає виняткова роль сектора безпеки і оборони.

Потребує кардинальних змін система мобілізаційної під­готовки держави. Принципово іншого підходу потребує мобіліза­ційна підготовка національної економіки, створення і утримання, розвиток мобілізаційних потужностей для задоволення потреб Збройних Сил у воєнний час.

Одним із головних завдань в удосконаленні системи обо­рони держави є перегляд пріоритетів та напрямів розвитку Зброй­них Сил України. Коротко зупинюся на деяких аспектах, що сто­суються чисельності Збройних Сил.

Вимагають збільшення загальної чисельності особового складу, кількості озброєнь і військової техніки. Однак згадану чи­сельність необхідно встановлювати з урахуванням завдань і мож­ливостей усіх складових системи безпеки і оборони.

Сама структура Збройних Сил на сьогодні недоскона­ла. Основними елементами мають бути Генеральний штаб, опера­тивні командування видів Збройних Сил і сили спецоперацій. У пе­реліку функціональних структур має бути стратегічний резерв Збройних Сил України. Головним військовим органом є і залиша­ється Генеральний штаб. За певних умов його можна інтегрувати до Міністерства оборони України, це дасть змогу удосконалити його структури, підвищити оперативність планування і прийняття рішень.

Необхідно також уточнити роль у системі управління Збройними Силами командувань видів Збройних Сил. Я не буду називати їхні завдання, їх має визначити Генеральний штаб у но­вій державній програмі, і я маю надію, що вона буде розглядатися і затверджуватися у Верховній Раді з урахуванням досвіду, який ми набуваємо.

З урахуванням прогнозної воєнно-політичної обстановки, ха­рактеру воєнних загроз необхідно розробити, і ми це пропонуємо, новий План дислокації з’єднань і частин Збройних Сил України.

Ці та інші пропозиції щодо майбутнього обрису Збройних Сил потребують більш детального опрацювання. З такими пропо­зиціями і рекомендаціями підкомітет з питань воєнної безпеки та оборони звертається до учасників парламентських слухань і обо­в’язково підтримає всі подальші пропозиції, які необхідні.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Шановні учасники парламентських слухань, для співдоповіді запрошується перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони Анатолій Кири­лович Кінах. Будь ласка.

 

КІНАХ А.К., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони (загально­державний багатомандатний виборчий округ, Партія регіонів). Шановний Олександре Валентиновичу! Шановні учасники парла­ментських слухань! Безумовно, нинішні парламентські слухання є  вкрай актуальними і своєчасними, на сучасному етапі розвитку України зміцнення обороноздатності держави є пріоритетом №1.

Ми розуміємо, що Україна зіткнулася із серйозними загро­зами і викликами, які зачіпають практично всі аспекти національ­ної безпеки, територіальної цілісності і державності загалом. Ця ситуація вимагає системного, дуже динамічного, якісного пере­осмислення та удосконалення всіх секторів національної безпеки, оскільки всі вони тісно взаємопов’язані і потребують комплексних методів вирішення проблем.

На жаль, недостатні зусилля держави на всіх етапах розвит­ку створили кризову ситуацію щодо забезпечення Збройних Сил України і в цілому воєнної організації держави сучасним озброєн­ням і спецтехнікою. Ті деякі зразки, які надходили на озброєння Збройних Сил України, були в незначній кількості, а наявна тех­ніка, як уже було сказано в доповіді, має безпрецедентно високий рівень морального і фізичного зношення. І це, безумовно, значно знижує боєздатність військ та вимагає вжиття невідкладних заходів.

Дуже важливо, що сьогодні в ході парламентських слухань ми нарешті визнали, що потенціал Збройних Сил України не від­повідає викликам часу, необхідна докорінна перебудова і відповід­но відродження оборонної промисловості.

Глибина і складність проблем, що накопичилися у сферах оборони, безпеки, оборонно-промислового комплексу, військово-технічного співробітництва, вимагають формування якісно нової державної політики та, що дуже важливо, концентрації всіх полі­тичних, інтелектуальних, ресурсних, кадрових зусиль держави і суспільства.

Ми вважаємо пріоритетним питанням необхідність роз­роблення та затвердження нової Стратегії національної безпеки України, яка має стати основою для розроблення програм воєнно-економічного та соціально-економічного розвитку країни і, безу­мовно, основоположним документом для оборонного планування, зокрема і Воєнної доктрини нашої держави.

Ми будемо наполягати на тому, щоб до розроблення но­вої  редакції Стратегії національної безпеки України обов’язково були залучені провідні фахівці, весь інтелектуальний потенціал держави, безумовно, з обов’язковим урахуванням економічної складової. Всім зрозуміло, що без сталого розвитку економіки не­можливо забезпечити високий рівень обороноздатності держави.

Дуже важливо зрозуміти наступну тезу, яку ми повинні врахувати в наших подальших діях: фактично, зруйновано систему управління оборонно-промисловим комплексом, військово-тех­нічним співробітництвом. Наприклад, реорганізовано Міністерство промислової політики, а Державний концерн “Укроборонпром” став, по суті, квазідержавною структурою, яка не має ні повно­важень, ні можливостей впливати на формування державної полі­тики у сфері оборонного комплексу. Це вимагає дуже серйозного і глибокого переосмислення.

Ми пропонуємо, щоб у Рекомендаціях парламентських слухань обов’язково була передбачена необхідність утворення по­стійно діючої Державної комісії України з питань військово-проми­слового комплексу з метою організації і координації діяльності всіх органів виконавчої влади, а також комплексної співпраці усіх складових військово-технічного забезпечення держави, безпеки і розвитку оборонно-промислового комплексу.

Дуже важливо для подальшого вирішення цих складних, системних, скажемо прямо — кризових питань сформувати єдину науково-технічну, промислову та економічну політику і реалізувати її не на папері, а в практиці стратегічного програмно-цільового планування воєнно-економічного та соціально-економічного роз­витку держави.

Відсутність такої єдиної політики, розрізненість органів виконавчої влади та управління призводять не тільки до структур­но-функціональної незбалансованості та кризового фінансово-економічного становища підприємств оборонно-промислового комплексу, а й до серйозного розриву між наукою і виробниц­твом, до втрати ряду базових, критично важливих технологій, що неприпустимо у XXI столітті.

Ми впевнені, що в рамках створення Міністерства проми­словості, економічного розвитку і торгівлі (цей процес нині відбу­вається в Кабінеті Міністрів України) всі наші Рекомендації повинні бути максимально враховані.

Дуже важливо, і це впливатиме на всі наші наміри і завдан­ня, відпрацювати нову систему затвердження урядом показників забезпечення Збройних Сил України та інших військових форму­вань, особливо щодо створення нового і модернізації існуючого озброєння та військової техніки, обсягів закупівлі, наголошую, на довгострокову перспективу. Бо ми маємо справу з наукоємною, технічно складною інтелектуальною продукцією з довгим циклом проектування, виробництва і реалізації.

Дуже важливо, щоб ці питання були максимально враховані в тих бюджетних програмах, які були затверджені раніше і нині виконуються. Ми впевнені, що тільки ті напрями, які враховують можливість щонайменше середньострокового бюджетного плану­вання, можуть бути ефективно реалізовані.

На жаль, в Україні склалася практика, коли затверджені урядом показники фінансового забезпечення реалізації заходів, визначених державними цільовими програмами, не корелюються з державним бюджетом. Це неприпустимо. Всіма рівнями влади і  на всіх етапах приймалися десятки, а то й сотні програм, які не мали відповідного ресурсного забезпечення і не вирішували дер­жавних проблем. Тобто в Україні фактично існує “програмна хвороба”.

Дуже важливо, і це потрібно передбачити в Рекомендаціях парламентських слухань, врахувати одне мудре японське при­слів’я, яке є дуже актуальним для нашої держави на 23-му році незалежності: “Стратегія без дій — це фантазія, а дії без страте­гії — це жах”. Тож нам необхідно, маючи практично одне покоління незалежної держави, відходити від ганебної практики ситуативно­го антикризового реагування на проблеми, напрацьовувати стра­тегії дій та виконувати їх незалежно від політичної кон’юнктури, складу парламенту чи уряду.

Ми переконані, що дуже важливо передбачити необхідність розроблення нової редакції Державної комплексної програми ре­формування і розвитку Збройних Сил України на період до 2017 року та Державної програми виробництва спецтехніки і зброї. Вони мають бути комплексно взаємопов’язані з напрямами роз­витку Збройних Сил України і, безумовно, оборонно-промислово­го комплексу України загалом.

Дуже важливо, і я прошу підтримати нашу пропозицію, чітко сформулювати завдання удосконалення управління підприєм­ствами, які нині підпорядковані Державному концерну “Укробо­ронпром”, насамперед розробити чітку програму інвентаризації. Доводжу до вашого відома, що декілька скликань Верховної Ради поспіль у цьому залі затверджували переліки підприємств оборон­но-промислового комплексу, що не підлягають корпоратизації, акціонуванню, приватизації. Ці десятки підприємств за останніх 15–20 років не отримали жодної гривні державного замовлення. Вод­ночас вони не мають можливості приймати рішення з урахуванням ринкової кон’юнктури, конкурентоспроможності та залучення інве­стицій і тихо вмирають. А з ними вмирають кадри, інтелект, науко­во-технічна, промислова база. Нам необхідно провести інвента­ризацію і прийняти відповідні рішення в рамках вищезазначених стратегій, дати шанс для розвитку цим підприємствам, а за ними стоять величезні колективи.

Ми пропонуємо, і є попередня домовленість з главою держави, щоб за всіма цими напрямами, з урахуванням пропо­зицій і доповнень, які будуть сформульовані під час обговорен­ня, Комітет з питань національної безпеки і оборони напрацював і подав остаточну редакцію Рекомендацій парламентських слухань, щоб вони стали основною проекту рішення Ради національної безпеки і оборони України, аби у стислі терміни провести засідан­ня Ради національної безпеки і оборони України та затвердити першочергові заходи із забезпечення Збройних Сил України, під­вищення ефективності використання науково-технічного, виробни­чого потенціалу оборонно-промислового комплексу указом Пре­зидента України, що є обов’язковим до виконання.

Щиро дякую за увагу. Бажаю нам успіхів у дуже важливій державній справі. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні учасники парламентських слухань, настав час для відповідей на письмові запитання.

Тимчасово виконуючий обов’язки міністра оборони України Іван Руснак. Будь ласка. До вас надійшли письмові запитання? Будь ласка, відповідайте.

 

РУСНАК І.С. Запитання таке: “Терміново обладнати 30 вер­тольотів, задіяних в АТО, засобами захисту від ПЗРК — системою “Адрос”.

На сьогодні у нас 6 вертольотів вже обладнано, ще 7 верто­льотів ми направляємо на дообладнання, робота виконується. Ті вертольоти, які зараз виконують практичні дії, обладнані такими системами.

“Терміново забезпечити екіпажі візирами нічного бачення (двома комплектами) з броньованими шоломами”.

Доповідаю: днями ми маємо забрати із заводу “Авіакон” модернізований Мі-24, який відповідає зазначеним вимогам, це наші національні розробки. Тут є пропозиція закупити прилади в Німеччині. Ми зараз це обговоримо, це фінансове питання.

“Забезпечити екіпажі вертольотів і групи обслуговування інженерно-технічного складу бронежилетами”.

Ось поряд сидить перший заступник начальника Генераль­ного штабу, зараз дамо команду, і всі питання будуть вирішені, тут немає проблеми.

Ще одне запитання: “Яка доля корвета”?

Корвет будувався за державною програмою, але, оскільки це потребує значних коштів, прийнято рішення про призупинення її фінансування. Програму не знято, буде продовжено розгляд цього питання.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Більше запитань немає.

Олександре Івановичу, є запитання до вас? Немає.

Анатолію Кириловичу? Поки що запитань немає.

Думаю, якщо будуть запитання, ми зможемо наприкінці дати на них відповідь.

Шановні учасники парламентських слухань, переходимо до  обговорення. Нагадаю, на це відводиться 1 година 45 хвилин, на кожен виступ — до 5 хвилин. Дуже прошу дотримуватися регламенту.

До слова запрошується Голова Служби безпеки України Наливайченко Валентин Олександрович. Будь ласка.

 

НАЛИВАЙЧЕНКО В.О., Голова Служби безпеки України. Дякую. Шановний пане Голово Верховної Ради України! Шановні пані та панове! Вітаю всіх вас на парламентських слуханнях, які є надзвичайно важливими для національної безпеки нашої дер­жави. Чітке визнання загроз національній безпеці і насамперед обороноздатності є, на мою думку, тим шляхом, яким ми маємо пройти, — від розуміння причин загроз до способів, як їх можна і  потрібно долати. Парламент дуже вчасно проводить ці парла­ментські слухання, відкриваючи для експертів, науковців, пар­ламентаріїв і військовослужбовців можливість такого обговорення.

Вашій увазі пропонуються такі висновки Служби безпеки України. Основними загрозами, які підірвали обороноздатність, а фактично зруйнували, особливо протягом останніх чотирьох років, є:

корупція;

відсутність єдиної довготривалої усталеної Воєнної доктри­ни, обов’язкової до виконання;

відсутність протидії іноземним спецслужбам, насамперед військової контррозвідки, контррозвідок системи Збройних Сил України та інших військових формувань.

Отже, тепер про кожну з названих загроз.

Перша. Корупція в Збройних Силах України та інших війсь­кових формуваннях — це та причина, через яку протягом трива­лого часу було закрито доступ до інформації для громадськості, військових експертів і парламентаріїв, зокрема до інформації Міністерства оборони України, Генерального штабу про забез­печення, планування, структуру, відповідальність, призначення на посади. Підзвітності не було, в тому числі парламенту, Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони. Під час слухань я озвучив пропозицію повернути функцію парла­ментського контролю, забезпечити повний доступ громадськості, експертів до інформації про подальшу діяльність Міністерства оборони України і Генерального штабу.

На мою думку, дуже серйозним і глибоким є аналіз, який не­щодавно зробили експерти під керівництвом Валентина Бадрака. Я не знаю, чи присутній він сьогодні в цьому залі, але пропоную учасникам парламентських слухань ознайомитися з цим детально викладеним аналізом причин, наслідків, а найголовніше — з про­позиціями, як їх подолати.

Друга загроза — відсутність Воєнної доктрини як єдиного усталеного документа з чіткими заходами і відповідальністю за їх виконання.

Я не раз обирався до парламенту і можу доповісти, що Україна починала дуже добре і системно, коли утворювалася Рада національної безпеки і оборони, випрацьовувалися підходи до Воєнної доктрини, до обороноздатності держави, у тому числі до участі в системах колективної безпеки, насамперед НАТО.

Після зміни політичного керівництва відбувалося шарахання від системи колективної безпеки в національних інтересах до тотальної оборони, до переформатування частин і з’єднань, їх так званої модернізації, а по суті — матеріально-технічного та військо­вого знищення. Все це і є, на моє переконання, найбільшою загрозою і для фахівців Збройних Сил, і для військових з’єднань, і  для обороноздатності держави. Наголошую: від командного до рядового складу, від озброєння до систем зв’язку — це серйозні речі, а відтак прорахунки, помилки, а іноді злочинна бездіяльність мали і мають руйнівні наслідки для обороноздатності, стану Збройних Сил України та інших військових формувань.

Щодо третьої загрози. Відсутність військової контррозвідки протягом останніх чотирьох років призвела до проникнення ФСБ та ГРУ Російської Федерації у керівні ланки Збройних Сил України, Міністерства оборони і Генерального штабу, інших війсь­кових формувань.

Служба безпеки України тільки за останні три місяці задокументувала за статтею “Державна зрада” та іншими команд­ний склад Міністерства оборони, а також дуже серйозні загрози. На високому рівні виявляємо людей, які відверто шпигують на користь агресора у штабі АТО і навколо військових формувань, які воюють з терористами та диверсантами у Донецькій та Луганській областях.

Все це, на наше переконання, потребує серйозних рішень. Потрібно відкинути вагання і всіляко посилити роль військової контррозвідки, протидіяти дезертирам, особливо колишнім керів­никам Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ, СБУ, які не лише дезертирували, а мають нести відповідальність за державну зраду, оскільки фінансують тероризм, вербують військо­вих найманців і сприяють їх переправленню на територію України.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово надається Горбуліну Володимиру Павловичу, раднику Президента України.

 

ГОРБУЛІН В.П., радник Президента України. Уважаемый президиум! Уважаемое собрание! Сама тематика парламентских слушаний переводит их в контекст геополитики, а геополитику, как известно, определяют внешняя политика, международные отношения и географическое окружение.

Так вот, с окружением нам не повезло. Мы оказались на цивилизационном разломе, о чем предупреждал Сэмюэл Хантинг­тон в конце 1990-х, и на изломе геополитических интересов России и Запада. А потому в каком бы направлении не выстраи­валась будущая система международной безопасности (а в том, что она нуждается в переформатировании, ни у кого нет сомнений), к сожалению, не существует, на мой взгляд, такого сценария, при котором настоящие и будущие риски, угрозы и вы­зовы обойдут Украину стороной. Дело не только в том, что Рос­сия фактически дезавуировала все договора и международного характера, и двухстороннего. В той стране сегодня господствует национал-шовинистическая идеология, в которой не находится места Украине как независимому государству. И это те положе­ния, те начальные координаты, которые должны быть положены в основу нашего оборонного строительства.

К сожалению, в последние годы мы исходили из ложной предпосылки, что стране никто не угрожает, достаточно иметь небольшую армию на контрактной основе, а в случае возника­ющих угроз обращаться за военно-технической или военной по­мощью к дружеским государствам, среди которых числилась и Россия.

Для справки. В 2009 году при Национальной академии обороны Украины я возглавлял рабочую группу по разработке Стратегического оборонного бюллетеня на период до 2025 года. Александр Валентинович руководил этой работой. В нем рас­сматривались все возможные варианты угроз, по всему перимет­ру границ Украины. Когда в 2011 году бюллетень увидел свет, в нем полностью было выхолощено северо-восточное направле­ние. Как результат — страна оказалась в 2014 году без подготов­ленной армии, без военкоматов, без мобилизационного резерва и с оборонной промышленностью, которая научилась выживать без оборонного заказа.

Вернемся в день сегодняшний. Я поддерживаю предложе­ние Александра Ивановича: стране необходима новая Стратегия национальной безопасности, и создавать ее должны не два-три института, а весь научный, интеллектуальный потенциал нашей страны. Я поддерживаю и создание новой Военной доктрины. Правда, я до конца не понимаю, когда это будет — и Военная доктрина, и Стратегия национальной безопасности.

Эти доктринальные документы должны помочь колеблю­щимся в нашей стране понять: у нас был стратегический партнер, потом он стал просто партнером, а сегодня это противник, не по­тенциальный, а действующий, с которым мы, как ни странно, про­должаем в какой-то мере поддерживать военно-техническое содружество.

И теперь к основной проблеме. В Украине незаметно, но уверенно ликвидирована система государственного управле­ния  военно-промышленным комплексом. Поддерживаю Анатолия Кирилловича: создание Государственной комиссии по военно-промышленным вопросам — веление времени. Я просто не могу понять, как можно сегодня увязать интересы Министерства обороны и оборонных предприятий, которые находятся в “Укробо­ронпроме”, Государственном космическом агентстве, Минпром­политики, Фонде государственного имущества и Государствен­ном агентстве по инвестициям и управлению национальными проектами. Это совершенно нереальная задача без серьезного государственного органа. И я считаю, что во главе такой комис­сии должен быть, в лучшем случае, первый вице-премьер-министр, в худшем (это я уже играю словами) — просто вице-премьер-министр Украины. В каждом министерстве, ведомстве, агентстве должен быть заместитель, отвечающий за оборонное строительство по своим служебным обязанностям. А в Админи­страции Президента Украины, в Аппарате СНБО должны быть восстановлены мощные структурные подразделения, возглавля­емые высокими должностными лицами. Без реализации этих предложений мы ничего не изменим.

А менять есть что. В течение десяти лет не выполняется ни одна государственная программа развития вооружений, военной техники, в том числе и программы 2013–2017 года. Причина всем известна — финансирование по остаточному принципу. Факти­чески происходило проедание бюджета, не более того.

Не выполнялись и целевые программы. Об одной хочу сказать. В 2008 году был выпущен эскизный проект, а в 2009 году устранены все многочисленные замечания по проекту много­функционального оперативно-тактического ракетного комплекса. С 2010 года я всеми правдами и неправдами пытался уговорить всех трех министров обороны дать проекту зеленый свет. Ответ был один: “Генеральный штаб возражает”.

Вопрос: насколько нагло и вольготно перешли границу бро­нетанковые колонны в Луганской области, если их можно было поражать на расстоянии 250 километров? Я думаю, что ответ на­столько ясен, что можно было и не спрашивать.

К сожалению, мне не хватает времени, я постараюсь все, что хотел сказать, передать Комитету, который будет готовить решение.

Спасибо за внимание.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Володимире Павловичу.

Слово надається заступнику міністра фінансів України Матвійчуку Володимиру Макаровичу. Прошу підготуватися Ярошенка Валерія Станіславовича.

 

МАТВІЙЧУК В.М., заступник міністра фінансів України. Шановний Голово Верховної Ради України! Шановні народні депу­тати, учасники парламентських слухань! Спочатку хочу доповісти, що в Міністерстві фінансів на особливому контролі знаходяться рі­шення та доручення Президента України, Верховної Ради України, уряду щодо забезпечення фінансування обороноздатності держа­ви, особливо проведення операцій на сході України із захисту держави.

У Законі України “Про Державний бюджет України на 2014 рік” видатки на оборону і безпеку передбачені в сумі 45,5 мільярда гривень. Крім того, у зв’язку з оголошенням частко­вої мобілізації, проведенням операцій із захисту держави на сході України окремими рішеннями виділено додаткові кошти з резерв­ного фонду державного бюджету на потреби оборони і безпеки в сумі 8,8 мільярда гривень, із них для Міноборони — 5,4 мільярда, для новоствореної Національної гвардії — 2,7 мільярда.

Зазначені кошти резервного фонду за пропозиціями сило­вих структур передбачено спрямовувати, зокрема, за такими напрямами:

закупівля, модернізація та ремонт озброєння, військової техніки, іншого військового майна та забезпечення засобами зв’язку — 4,5 мільярда гривень;

закупівля пально-мастильних матеріалів та обслуговування техніки — 1,7 мільярда гривень;

грошове забезпечення військовослужбовців — 1,7 мільярда гривень, у тому числі для виплати винагороди у розмірі 100 від­сотків грошового забезпечення особам, які безпосередньо задіяні в АТО, запровадженої з 1 травня поточного року;

забезпечення предметами індивідуального захисту та речо­вим майном — 0,4 мільярда гривень;

забезпечення харчуванням — 0,2 мільярда гривень.

З урахуванням коштів резервного фонду видатки на оборону та безпеку на 2014 рік становлять 54,3 мільярда гривень, що на 8,9 мільярда (на 19,7 відсотка) більше, ніж 2013 року. При цьому видатки для Міністерства оборони збільшено порівняно з 2013 ро­ком на 6,7 мільярда (на 47,8 відсотка) і встановлено в сумі 20,6 мільярда гривень. Видатки для Національної гвардії збіль­шено проти 2013 року на 2,7 мільярда (у 2,7 разу) і встановлено в сумі 4,2 мільярда гривень.

Фінансування силових структур здійснюється своєчасно і   в   повному обсязі. Так, за перше півріччя 2014 року бюджетні асигнування із загального фонду для Міністерства оборони та інших силових відомств профінансовано в сумі 27,4 мільярда гри­вень, з них із резервного фонду — 7,4 мільярда. При цьому касові видатки резервного фонду станом на 21 липня поточного року фактично становили 2,3 мільярда гривень, з яких по Міноборо­ни  —  1,3 мільярда. Загальний обсяг невикористаних коштів ре­зервного фонду становить 5,8 мільярда гривень, у тому числі по Міністерству оборони — 3,9 мільярда. Ці кошти будуть використані на потреби оборони держави до кінця поточного року.

Крім зазначених коштів, загальна сума благодійної допо­моги, що надійшла для підтримки Збройних Сил на рахунки спеціального фонду Міноборони від юридичних та фізичних осіб, станом на 21 липня становила 136,8 мільйона гривень. Збройним Силам також надана благодійна допомога у вигляді матеріальних засобів на суму 55,4 мільйона гривень.

З метою залучення додаткових коштів для фінансування потреб Збройних Сил України 21 травня поточного року держава в  особі Міністерства фінансів випустила казначейські військові зобов’язання, кошти від розміщення яких спрямовуються на під­тримку армії. Станом на 4 липня цього року надійшло вже 30,3 мільйона гривень, це кошти громадян України.

Слід також зауважити, що урядом внесено на розгляд Вер­ховної Ради України проект змін до Державного бюджету України на 2014 рік, якими запропоновано додатково збільшити видатки з  резервного фонду на 16,9 мільярда гривень для спрямування передусім на підвищення обороноздатності держави. Із зазначе­ної суми на потреби оборони передбачається спрямувати до кінця 2014 року додатково 9,1 мільярда гривень.

Хочу зазначити, що на даний час розпочався процес складення проекту Державного бюджету України на 2015 рік. Остаточні видатки на оборону будуть визначені при завершенні складення проекту бюджету.

Завершуючи, хочу сказати Міністерству оборони та іншим силовим структурам: необхідно визначити чіткі стратегічні, се­редньострокові, короткострокові цілі та пріоритети реформування і розвитку Збройних Сил, правоохоронних органів, здійснити оста­точну оцінку потреби у видатках, виходячи із завдань, які будуть визначені.

Хочу запевнити всіх присутніх у залі, що Міністерство фінан­сів докладе всіх зусиль до виконання Рекомендацій сьогоднішніх парламентських слухань.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

На парламентську трибуну запрошується заступник міністра соціальної політики України Ярошенко Валерій Станіславович. Прошу підготуватися Кононенка Костянтина Анатолійовича.

 

ЯРОШЕНКО В.С., заступник міністра соціальної політики України. Шановні учасники парламентських слухань! Шановний пане Голово Верховної Ради України! Враховуючи ситуацію, що склалася в державі, Міністерство соціальної політики приділяє особливу увагу питанням соціального захисту громадян, призва­них на військову службу за призовом під час мобілізації на особ­ливий період, для виконання свого обов’язку із захисту Батьківщини.

Так, у першочерговому порядку були опрацьовані законо­проекти, спрямовані на те, щоб за працівниками, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на весь період, але не більше одного року, зберігалися місце роботи, посада та середній заробіток на підприємствах, в установах та організаціях, де вони працювали, незалежно від форми власності та підпо­рядкування. Хочу вас поінформувати, що підприємствам, які здій­снюватимуть виплату збереженого заробітку, ці витрати будуть компенсовані за рахунок державного бюджету. На цей час опра­цьовується проект постанови Кабінету Міністрів про порядок про­ведення такої компенсації. Вищезазначені норми застосовуються з 18 березня цього року, тобто з початку мобілізації.

Крім того, законодавчо створені умови для захисту грома­дян, призваних під час мобілізації. Так, на цей період вони звіль­нені від штрафних санкцій за фінансовими, податковими зобов’я­заннями, їм не нараховуються відсотки за користування кредитом.

Міністерство соціальної політики також працює над важли­вим питанням соціального захисту військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу, а саме визначає грошове та пенсійне забезпечення під час мобілізації. Дозвольте вас поін­формувати, що за рішенням уряду встановлено порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації. Для цієї кате­горії з 18 березня встановлено розмір грошового забезпечення, як для військовослужбовців за контрактом.

Прийнято рішення (Постанова Кабінету Міністрів України “Про перерозподіл деяких видатків державного бюджету, перед­бачених Міністерству фінансів на 2014 рік, та виділення коштів з резервного фонду державного бюджету” від 4 червня 2014 року №158) про виплату підвищеного грошового забезпечення шляхом запровадження винагороди військовослужбовцям, у тому числі строкової військової служби, та особам рядового і начальницького складу за безпосередню участь в антитерори­стичних операціях у розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення, але не менше 3 тисяч гривень.

Що стосується пенсійного забезпечення військовослужбов­ців, членів сімей загиблих військовослужбовців та мобілізованих пенсіонерів, то на цей час законодавчо врегульовано такі питання:

щодо неприпинення виплати пенсій пенсіонерам з числа військовослужбовців у разі призову їх на військову службу під час мобілізації на особливий період. При цьому після звільнення із служби виплата їм пенсій здійснюватиметься з урахуванням до­даткової вислуги років на день демобілізації;

з 1 січня 2015 року підвищено розмір пенсії у разі втрати годувальника, що призначається членам сімей загиблих при вико­нанні обов’язків військової служби військовослужбовців та право­охоронців. Така пенсія буде підвищена з 40 до 70 відсотків грошо­вого забезпечення годувальника на одного члена сім’ї, на двох і  більше — 90 відсотків, але не менше 40 відсотків на кожного непрацездатного члена сім’ї.

Дозвольте вас також поінформувати про те, що на цей час військовослужбовцям та членам їхніх сімей визначені такі виплати: у разі загибелі — 500 прожиткових мінімумів (609 тисяч гривень); у разі інвалідності внаслідок поранення — 250 тисяч гривень, у разі інвалідності внаслідок захворюваності — 130 тисяч гривень.

Міністерство соціальної політики приділяло і в подальшому приділятиме першочергову увагу громадянам, які захищають нашу Батьківщину.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово надається заступнику директора Національного інституту стратегічних досліджень Кононенку Костянтину Анато­лійовичу. Підготуватися Кривенку Олександру Васильовичу.

 

КОНОНЕНКО К.А., заступник директора Національного інсти­туту стратегічних досліджень. Шановний Олександре Валентино­вичу! Шановні народні депутати, учасники парламентських слухань, колеги! Актуальність і важливість теми сьогоднішніх парламент­ських слухань не викликає сумніву, адже від стану оборонної сфери, від ефективності дій влади, народу і кожного українського громадянина щодо зміцнення обороноздатності Української держави нині безпосередньо залежить її існування як суверенного і незалежного актора в сучасному світі.

До нинішніх слухань експертами Національного інституту стратегічних досліджень підготовлено та направлено до Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони змістовний матеріал з аналізом поточного стану оборонної сфери та актуальних викликів і загроз обороноздатності держави з кон­кретними пропозиціями щодо шляхів їх подолання. Мені дуже приємно, що переважна більшість цих пропозицій увійшла до про­екту Рекомендацій, розданого учасникам парламентських слухань, тому у своєму виступі зупинюся лише на деяких найважливіших аспектах.

Насамперед хочу зазначити, що належна підготовка держави до оборони не можлива без якісного формування та реа­лізації воєнної, воєнно-економічної, військово-технічної та військо­во-промислової політики, а також політики військово-технічного співробітництва з іншими державами. Цьогорічні події, пов’язані з  російською анексією Криму, агресією Росії у східних областях України, засвідчили необхідність докорінного перегляду підходів до забезпечення обороноздатності держави.

Потребують якомога швидшого оновлення засади воєнної політики України. У цьому контексті слід переглянути:

оцінки воєнно-політичної обстановки, тенденцій її подаль­шого розвитку, нові зовнішні та внутрішні воєнні загрози;

джерела, масштаб та характери можливої нової збройної агресії проти нашої держави;

шляхи відсічі прихованої або звичайної агресії;

напрями підготовки держави до оборони, захисту її консти­туційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності та недотор­канності кордонів;

пріоритети та шляхи подальшого розвитку Збройних Сил, інших військових формувань та воєнної промисловості.

На підставі цього треба у стислі терміни затвердити нові редакції Стратегії національної безпеки, Воєнної доктрини, вноси­ти відповідні зміни до інших документів оборонного планування.

Конституція та закони України докладно визначають засади підготовки оборони держави під час застосування Збройних Сил при відсічі класичної агресії. Водночас актуальною залишається проблема законодавчого врегулювання питання щодо розширен­ня переліку функцій та завдань, до виконання яких Збройні Сили можуть залучатися в мирний час з метою захисту конституційного ладу і територіальної цілісності держави, відсічі так званій прихо­ваній збройній агресії тощо. Потребує правового вирішення також питання щодо визначення силової структури, яка виконуватиме функцію оборони державного кордону.

У воєнно-економічній політиці необхідно змінити пріоритети та перерозподілити обсяги фінансування різних складових видат­ків на оборону держави. У 2005–2013 роках вони становили лише 0,9–1,2 відсотка обсягу ВВП, при цьому від 80 до 90 відсотків цих коштів спрямовувалися винятково на утримання Збройних Сил, насамперед особового складу. Тому в Державному бюджеті Украї­ни на 2015 рік і наступні роки доцільно передбачити збільшення видатків на оборону до 1,8–2 відсотків обсягу ВВП, спрямовуючи 20–25 відсотків цих коштів на переозброєння Збройних Сил.

Головним пріоритетом військово-технічної політики має стати оснащення Збройних Сил модернізованими та новітніми озброєнням і військовою технікою. При цьому у короткостроковій перспективі основні ресурси варто спрямувати на оснащення Збройних Сил сучасними комплектами індивідуальної екіпіров­ки  та спорядження, особливо для дій уночі, засобами закритого зв’язку, навігації, розвідки та життєзабезпечення, сучасними бро­ньованими автомобілями типу “Дозор-Б” та “КрАЗ-АСВ”, броне­транспортерами типу БТР-4, протитанковими та переносними про­типовітряними ракетними комплексами, модернізованим верто­льотами Мі-24, Мі-8, обладнаними системами розвідки, закритого зв’язку, навігації, захисту від ракет ПЗРК, засобами для дій уночі.

У середній та довгостроковій перспективі Збройні Сили повинні отримати новітні засоби розвідки та радіоелектронної бо­ротьби, автоматизовані системи управління протиповітряної обо­рони, бойові, авіаційні комплекси, кораблі тощо. Для цього не­обхідно вже сьогодні внести зміни до відповідних державних програм та планів.

На жаль, досі жодному міністерству не визначені повнова­ження щодо формування державної військово-промислової полі­тики. Декілька років триває розгляд законопроектів про створення та виробництво озброєння, військової і спеціальної техніки, про військово-технічне співробітництво, Державної цільової програми реформування та розвитку оборонно-промислового комплексу на  період до 2017 року, стратегії військово-технічного співробіт­ництва України з іноземними державами. Відсутня система цент­ралізованого державного управління діяльністю підприємств, уста­нов та організацій воєнної промисловості. Ці недоліки треба яко­мога швидше усунути.

У цілому ми підтримуємо підготовлений комітетом проект Рекомендацій парламентських слухань. Вважаємо, що запропоно­ваний комплекс заходів сприятиме зміцненню обороноздатності Української держави, формуванню нових високопрофесійних Збройних Сил.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Запрошую до парламентської трибуни пер­шого заступника командувача Національної гвардії України, на­чальника штабу Кривенка Олександра Васильовича. Прошу підго­туватися Крючкова Георгія Корнійовича.

 

КРИВЕНКО О.В., перший заступник командувача Національ­ної гвардії України. Шановний Олександре Валентиновичу! Шановні народні депутати України! Шановні учасники парламент­ських слухань! Я вдячний за можливість виступити та довести стан і проблеми існування Національної гвардії України.

Верховна Рада України 13 березня поточного року прийняла Закон “Про Національну гвардію України”, яким утворено військо­ве формування з правоохоронними функціями. Базою для форму­вання Національної гвардії стали внутрішні війська. На сьогодні ми є наймолодшим військовим формуванням в Україні.

Законом України на Національну гвардію покладені нові функції, яких внутрішні війська раніше не виконували, основними з яких є завдання у військовій сфері:

участь у здійсненні заходів, пов’язаних з припиненням збройних конфліктів та інших провокацій на державному кордоні, а також заходів щодо недопущення масового переходу держав­ного кордону з території суміжних держав;

участь у спеціальних операціях з припинення діяльності не передбачених законом військових формувань, озброєних органі­зованих груп, злочинних організацій на території України;

участь у здійсненні заходів правового режиму воєнного часу.

Водночас на Національну гвардію покладені і основні право­охоронні функції:

захист конституційного ладу в Україні, цілісності її території від спроб зміни насильницьким шляхом;

участь у відновленні конституційного правопорядку у разі здійснення спроб захоплення державної влади чи зміни консти­туційного ладу шляхом насильства, у відновленні діяльності орга­нів державної влади, органів місцевого самоврядування.

Як бачимо, функції дуже актуальні для сьогодення України. Враховуючи зазначені функції, ми розуміємо, що Національна гвардія буде розбудовуватися і відрізнятиметься від Збройних Сил тим, що її підрозділи перебуватимуть у постійній готовності до виконання покладених завдань і будуть повністю укомплек­товані силами і засобами в мирний час, на відміну від Збройних Сил.

Підрозділи і частини Національної гвардії відрізнятимуться від органів внутрішніх справ тим, що вони будуть мобільними, тобто вони матимуть техніку, матеріальні запаси і будуть здатні протягом доби передислокуватися в будь-яку точку України. Вони будуть автономними за рахунок створених запасів, здатними функціонувати тривалий час у відриві від пунктів постійної дисло­кації і матимуть підвищену оперативну готовність до реагування. Тобто ці підрозділи збираються протягом 2 годин вдень і протягом 4 годин уночі, готові приступити до виконання поставлених зав­дань або переміщення в іншу точку України.

Для виконання цих нових завдань, визначених законом, планується розгорнути частини оперативного призначення, близько 20 тисяч військовослужбовців.

Попередні промовці вже розповідали про проблеми Збройних Сил, для Національної гвардії вони аналогічні — техніка, зв’язок, матеріальні запаси, оснащення, військові містечка — і на­віть важчі, тому що ми повинні розгортатися на новому місці. З метою сталого розвитку Національної гвардії, оснащення техні­кою пропонуємо розробити і прийняти державну програму роз­витку Національної гвардії.

Ми розуміємо, що можливості економіки не дають змоги у стислі терміни оснастити всім, що нам потрібно. Для першо­чергових заходів у цьому році ми пропонуємо утворити у складі Національної гвардії сили негайного реагування (500–600 військо­вослужбовців підрозділів спеціального призначення, найбільш під­готовлених), а також сили оперативного втручання у складі частин у Києві, Харкові, Запоріжжі, Калинівці, Вінниці, які реагуватимуть на проблемні питання, що нині виникають. Решту етапів і завдань ми зараз опрацьовуємо і сподіваємося на вашу підтримку.

Загалом я погоджуюся з попередніми промовцями щодо сучасних проблем, викликів і загроз. Хочу також додати, що, на нашу думку, найбільш актуальною є загроза внутрішнього зброй­ного конфлікту, тож у першу чергу треба реагувати на неї, утво­ривши сили оперативного втручання Національної гвардії. І друга проблема — війна в інформаційному просторі. Вона потребує опрацювання, утворення відповідних державних органів.

Я також підтримую пропозиції щодо створення засадничих нормативних документів.

Підсумовуючи, хочу сказати, що утворення Національної гвардії є логічним кроком реагування на зміну безпекового сере­довища навколо України і потребує подальшого сталого розвитку шляхом прийняття державної програми та забезпечення відповід­ного фінансування.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово надається Крючкову Георгію Корнійовичу, народному депутату України третього і четвертого скликань. Прошу підготу­ватися Підгрушну Олену Михайлівну.

 

КРЮЧКОВ Г.К., голова Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони у 1998–2000 та 2002–2006 роках. Шановні учасники парламентських слухань! Розгляда­ючи питання забезпечення обороноздатності України на перспек­тиву, у ХХI столітті, а саме таку назву мають сьогоднішні парла­ментські слухання, на мою думку, передусім слід виходити з того, що сильна, багата, справді незалежна Україна нікому в світі, окрім її громадян, не потрібна.

Не забуваймо про те, як на початку 1990-х років Сполучені Штати Америки і єльцинська Росія примусили Україну позбутися третього за потужністю у світі ядерного потенціалу, і які гарантії безпеки одержала наша країна від ядерних держав.

Замислимося і над таким: у Міністерстві оборони вже років 15, здається, перебуває уповноважений оборонного відомства однієї із західних держав. Чимало таких наглядачів є і в Службі безпеки, і в інших відомствах. У численних засіданнях за круглим столом, у яких мені довелося брати участь, представники західних військових і безпекових структур, як правило, схвально відгукува­лися про реформи, які проводяться в Україні. І це в той час, коли наша армія розвалювалася, спецслужби деградували. Вони про це знали, іноді навіть краще, ніж ми. Це перше.

Друге. Наша Воєнна доктрина є оборонною. Неодмінною передумовою забезпечення здатності і спроможності держави за­хищати свій суверенітет є, як уже згадувалося, потужний багато­галузевий оборонно-промисловий комплекс. Однак такий комп­лекс саме як комплекс за наявності ще недавно досить розвину­тої оборонної галузі досі так і не сформовано. Бо стосовно ОПК комплекс — це передусім вироблення державної політики в галузі озброєння та її реалізація.

В українському уряді всі ці роки на рівні віце-прем’єр-міністра ніхто системно і цілеспрямовано цими питаннями не займався. У проекті Рекомендацій парламентських слухань вкотре ставиться завдання хоча б визначити відповідальне міністерство. А тим часом продовжують знищуватися унікальні підприємства, інші структури, що мають працювати на оборону. Втрачено, у ба­гатьох випадках безповоротно, унікальні кадри управлінців-обо­ронників державного рівня, фахівців і робітників, зайнятих розроб­кою і виробництвом військової техніки.

Третє. З огляду на розвиток подій останнім часом, потребують перегляду підходи до нав’язаної нам свого часу так званої демілітаризації силових структур. До чого це призвело, бачимо на прикладі Державної прикордонної служби. За Консти­туцією це військове формування, покликане обороняти державний кордон, однак його функції були невиправдано надзвичайно зву­жені на шкоду інтересам держави.

Четверте. Великої шкоди завдало популістське ставлення до переходу на контрактну форму комплектування Збройних Сил. Ініціативи щодо відмови від призову на військову службу зумов­лювалися не турботою про підвищення професіоналізму армії, а  прагненням певних політиків використати штучно створений у суспільстві негативний образ вітчизняних Збройних Сил, пов’я­зані з цим виступи солдатських матерів, численні факти ухиляння юнаків від призову в армію для здобуття додаткових голосів на виборах. І це спрацьовувало, а важливу державну справу було скомпрометовано.

На службу за контрактом рано чи пізно ми перейдемо — це вимога життя, після створення, звичайно, необхідних передумов. Але це не знімає з порядку денного необхідність підготовки су­спільства, насамперед молоді, до виконання конституційного обо­в’язку — захисту Вітчизни.

Вважаю, що потрібно розглядати це питання в широкому плані. Мінімум оборонних знань за спеціальними програмами по­винні одержувати всі студенти. Військових звань їм присвоювати не потрібно, але навчити майбутніх фахівців у разі необхідності захищати свою країну держава зобов’язана. Варто придивитися до досвіду таких країн, як нейтральна Швейцарія або Фінляндія, як там організують тотальну оборонну підготовку громадян.

І останнє. Питання військового будівництва розглядається на парламентських слухання втретє. І кожного разу відзначається відсутність позитивних зрушень, а то й погіршення стану справ із забезпечення обороноздатності країни. Хто за це поніс відпові­дальність? Якщо до цього додати безпрецедентну змінюваність керівних кадрів у сфері оборони, безпеки, зовнішньополітичної діяльності, то як можна за таких умов говорити про стабільність, послідовність, компетентність і перспективний підхід, належну ефективність у проведенні оборонної міжнародної політики Украї­ни, розраховувати на забезпечення надійної обороноздатності? Час усім зробити висновки.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово надається заступнику міністра молоді та спорту Підгрушній Олені Михайлівні. Підготуватися Гриневецькому Сергію Рафаїловичу.

 

ПІДГРУШНА О.М., заступник міністра молоді та спорту України. Шановні Олександре Валентиновичу, Руслане Володи­мировичу! Шановні учасники парламентських слухань! Обороно­здатність України не можливо розглядати без вирішення питання створення ефективної системи військово-патріотичного виховання дітей та молоді. Невід’ємною провідною складовою в сучасній си­стемі військово-патріотичного виховання має і може стати фізична культура і спорт. Військово-патріотичне виховання є важливою складовою підготовки юнаків допризовного та призовного віку до строкової служби, передбачає цілий ряд заходів, спрямованих на навчання та виховання молоді.

Сьогодні, коли необхідно налагодити цю роботу, викори­стовуючи мінімум бюджетних коштів, держава має залучити до неї спортивні федерації. Всеукраїнською Федерацією військово-спор­тивних багатоборств створено вид спорту, що вирішує два зав­дання — спортивна підготовка та спеціальна підготовка майбутніх захисників Батьківщини. Створено два напрями: бойове багато­борство (двоборство), що включає стрілецьку і рукопашну підго­товку, та військово-прикладне семиборство, що включає сім дис­циплін, які є складовими бойової підготовки військовослужбовців.

Щороку Міністерство молоді та спорту, Міністерство освіти і науки, Генеральний штаб Збройних Сил України спільно із Все­українською Федерацією військово-спортивних багатоборств про­водять спартакіаду допризовної молоді з військово-прикладного семиборства за участю представників усіх регіонів України.

У Харкові 10 років поспіль проводяться змагання з військо­во-патріотичної гри “Патріот” серед старшокласників. Кожен учень демонструє свої знання та вміння з предмета “Захисник Батьків­щини”. Військово-патріотична гра “Патріот” включає тактичну під­готовку, імітацію воєнних дій, демонстрацію елементів рукопаш­ного бою. Результати цих змагань є головним критерієм зміни підходів до військово-патріотичного виховання молоді. Щороку тільки в Харкові до участі в цих змаганнях залучаються до 5 тисяч осіб.

У 1992 році на базі комплексу ГПО створено вид спорту поліатлон. У 1994 році утворено Федерацію поліатлону України. Літній поліатлон включає біг, плавання, стрільбу з пневматичної зброї, зимовий — лижні гонки, стрільбу з пневматичної зброї, си­лову гімнастику.

Військово-патріотичному вихованню також сприяє діяльність Ліги радіоаматорів України, Федерації спортивного орієнтування України, Федерації пожежно-прикладного спорту України та бага­то інших олімпійських і неолімпійських видів спорту.

Громадські молодіжні організації реалізують проекти, що сприяють військово-патріотичному вихованню молоді на засадах українських традицій. Цього року отримали гранти проекти “Вели­ка гра”, IV Всеукраїнський молодіжний історико-етнографічний фестиваль “Богуслав”, народжені Майданом “Лицарське вихован­ня 2014” та “Школа політичного успіху”.

Міністерство молоді та спорту пропонує включити до Рекомендацій парламентських слухань такі пропозиції:

ініціювати відродження багатоборств ГПО в Україні;

спільно із спортивними федераціями розробити програми для використання в загальноосвітніх навчальних закладах на уро­ках фізичної культури та спорту;

залучати молодіжні та спортивні громадські організації до  заходів, спрямованих на утвердження патріотизму, духовності, моральності та формування загальнолюдських цінностей у молоді;

рекомендувати проведення в усіх регіонах України спільно із спортивними федераціями заходів, пов’язаних з військово-патріо­тичним вихованням молоді, — змагань, ігор, фестивалів тощо.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово надається Гриневецькому Сергію Рафаїловичу, голові підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань національ­ної безпеки і оборони. Прошу підготуватися Звєрєва Володимира Павловича.

 

ГРИНЕВЕЦЬКИЙ С.Р., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони (одноман­датний виборчий округ №134, Одеська область, Народна партія). Шановний пане Голово! Шановні учасники парламентських слу­хань! Два роки тому в цьому залі відбулися парламентські слухан­ня на тему: “Про стан та перспективи розвитку Воєнної організації та сектору безпеки України”. У Рекомендаціях, які було ухвалено, говориться про всі існуючі проблеми армії та правоохоронних ор­ганів, що знайшли підтвердження під час кризи.

Що нового ми можемо додати до Рекомендацій дворічної давнини? Можливо, те, що за деякими параметрами ситуація ви­явилася ще гіршою, бо важко уявити собі ситуацію, що в армії не було не лише сучасного озброєння, а й елементарного — форми, білизни, шкарпеток, медикаментів, їжі. Військові вчаться воювати ціною помилок і значних втрат, але професійність армії може бути зведена нанівець бездарною організацією забезпечення, коруп­цією, розкраданням військового майна. Нам усім треба запам’ята­ти: армія-жебрачка не може бути чесною. Антитерористична опе­рація рано чи пізно закінчиться, проте не слід забувати, що ошу­кана і обкрадена армія не може бути лояльною до держави.

У чому першоджерела хабарництва, нам теж відомо — низький рівень соціального забезпечення. Військовослужбовець будь-якої армії європейської країни чітко знає, що після завер­шення служби він матиме достойну пенсію, можливість придбати власне житло, у тому числі на умовах пільгового кредитування, зможе пройти необхідну перепідготовку та адаптацію до цивільно­го життя. У нашій країні військовослужбовець вже з самого початку зустрічається з рядом проблем — починаючи від низької заробіт­ної плати і закінчуючи відсутністю житла. Як результат, маємо не­докомплект офіцерів на рівні взводу, роти, батальйону і водночас найбільшу в Європі кількість генералів.

Рівень соціального захисту військовослужбовців не відпові­дає вимогам сучасної армії. Стабільні закони і механізми реаліза­ції державної політики все ще не сформовані, а держава не може реалізувати гарантовані військовослужбовцям пільги, компенсації і надбавки, задекларовані у нормативно-правових актах.

Говорити про майбутнє армії не можливо без усвідомлення майбутнього держави. Якщо ми й надалі будемо будувати таку са­му корумповану олігархічну модель, яка сформувалася за останні 23 роки, то матимемо і відповідну армію. І не допоможуть ні військові успіхи, ні патріотичне піднесення. Ситуація, коли владні інституції не виконують законів, підриває довіру до влади, що, зрозуміло, не створює позитивну мотивацію для служби в армії. Ми ще, шановні, недооцінюємо розлючені жіночі бунти.

Багато що у вирішенні питання забезпечення військовослуж­бовців житлом залежить від ініціативи на місцях, але місцевим органам влади потрібно надати для цього необхідні повноважен­ня, про це теж згадується на кожних парламентських слуханнях.

Ще про одну болючу проблему хотілося б нагадати. За останні роки фактично зруйновано систему підготовки резерву для армії — офіцерського, сержантського та рядового. Виросло покоління людей віком від 20 до 40 років, які не мають військової підготовки, військово-облікової спеціальності, взагалі навичок по­водження із зброєю та військовою технікою. Товариство сприяння обороні України фактично перетворилося на мережу автошкіл. Не можна зробити із солдата бойову одиницю, а з групи солдат — бойовий підрозділ за декілька тижнів навчання. Тому сьогодні всі сподівання покладаються на тих, хто пройшов строкову службу і має певний досвід.

Необхідно відновити роботу з формування кадрового резер­ву для армії. Ця робота має бути постійною і включати не лише перепідготовку тих, хто пройшов службу в армії, а й підготовку тих, хто не мав такого досвіду. Ініціативу в цьому питанні має взя­ти на себе держава, бо інакше ми ризикуємо зіткнутися з ситу­ацією, коли під вивіскою військово-патріотичних клубів готувати­муть бійців для приватних армій або різноманітних радикальних угруповань.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово надається голові Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України Звєрєву Володимиру Павло­вичу. Підготуватися Ляшку Олегу Валерійовичу.

 

ЗВЄРЄВ В.П., голова Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України. Шановний Олександре Валентиновичу! Шановні народні депутати! Шановні учасники пар­ламентських слухань! Підрозділи Держспецзв’язку у складі тери­торіальних вузлів урядового зв’язку беруть активну участь в анти­терористичній операції, взаємодіючи із Збройними Силами Украї­ни, Національною гвардією, Службою безпеки України та іншими силовими відомствами.

Чому нас навчили місяці війни? З настанов та бойових ста­тутів відомо, що саме зв’язок є матеріальною основою управління. Як забезпечити оперативне, безперервне, захищене та приховане управління? Потрібно насамперед побудувати сучасну систему захищеного мобільного зв’язку.

Слід констатувати, що протягом останніх років питанню модернізації системи зв’язку не приділялося належної уваги. Те, що було нормою в мирний час, є неприйнятним під час війни. Мобільні телефони, тим більше з номерами російських опера­торів, не можуть використовуватися в ході операцій. На щастя, безпосередньо на лінії АТО вже використовуються спеціальні за­соби зв’язку. Проте несистемна закупівля різними відомствами різнотипних радіостанцій призведе до перевитрат державного бю­джету та відсутності взаємодії. Більше того, використання інозем­них засобів захисту інформації ставить, м’яко кажучи, під сумнів захищеність системи управління. З цього випливають два завдан­ня, до яких Держспецзв’язку привертає особливу увагу.

Перше. Вкрай необхідно побудувати систему захищеного мобільного зв’язку в інтересах посадових осіб, сектору безпеки і оборони держави та для потреб управління підрозділами під час бойових дій. Нині Держспецзв’язку за дорученням Прем’єр-міні­стра України веде роботу з усіма зацікавленими міністерствами та відомствами для вирішення цього питання. Незабаром ми відпра­цюємо єдині вимоги до системи, яка функціонуватиме в інтересах всіх силовиків на платформі вітчизняних криптографічних систем захисту, ключів та апаратури, а в перспективі необхідно отримати можливість використовувати стандарт 4G.

Друге. Існує нагальна потреба застосування вітчизняних засобів криптографічного захисту інформації (КЗІ) і ключів до них. Залишки від радянських засобів, апаратури засекречування ми були вимушені викинути на смітник. Слава Богу, Україна входить до числа небагатьох країн світу, які мають потужний науково-технічний потенціал, здатний і розробити, і виготовити національні крипто-алгоритми та засоби КЗІ. Біда одна — бракує коштів. Але історія вчить, що якщо не годуєш свою армію — годуватимеш чужу.

З початку кримських подій було прийнято рішення вивести з експлуатації засоби КЗІ радянського та російського виробни­цтва, це близько 2 тисяч комплектів. У результаті станом на сьо­годні не допущено компрометації шифрів, але на часі — потреба відновлення близько 15 тисяч комплектів ключових документів. Звертаю увагу, що це стосується всіх силових відомств. Запас ключів практично вичерпаний. Для вирішення цієї проблеми і на­працювань на перспективу потрібно модернізувати технологічну лінію з виготовлення національних шифрів та відновити їх вироб­ництво. Ціна питання — близько 12 мільйонів гривень.

Окремо хочу звернути увагу на те, що нашою службою розроблено унікальний засіб засекречування “Гарант-Т”, який не має аналогів у світі. Цей засіб надає змогу уникнути можливості компрометації в разі його захоплення, що не реалізовано в жод­ному з існуючих засобів КЗІ. Вважаємо, що засоби засекречу­вання четвертого покоління повинні бути впроваджені в усі силові структури, що забезпечить безпечний обмін інформацією з найви­щим грифом секретності.

Ще одне важливе питання, що належить до компетенції Держспецзв’язку. За результатами здійснення державного контро­лю в органах управління Збройних Сил України виявлено практич­ну відсутність організації комплексної системи заходів з протидії іноземним технічним розвідкам: від елементарного невикористан­ня маскувальних сіток у містах дислокації техніки та особового складу до недотримання жорсткого режиму радіотиші. У засобах масової інформації вже згадували про те, що масове використан­ня мобільних телефонів у зоні бойових дій є демаскуючою ознакою.

І ще про одну складову сучасної війни — кібервійну. Для протидії цьому виклику потрібно розробити ефективну норматив­ну базу, об’єднати зусилля для реалізації заходів щодо вдоскона­лення формування та реалізації державної політики у сфері інфор­маційної безпеки України, затверджених указом Президента Украї­ни від 1 травня 2014 року №449. За дорученням Прем’єр-міністра України Держспецзв’язку спільно з усіма силовиками було роз­роблено проект Стратегії кібербезпеки, який буде направлено на розгляд Ради національної безпеки і оборони. На даний момент опрацьовується також проект закону про кібербезпеку.

У нас є і практичний досвід. Є команда реагування на комп’ютерні інциденти, яка своїми силами і спільно із Службою безпеки України відбила кібератаки на ЦВК під час виборів Пре­зидента України. Проте загрози залишаються — це і DDоS-атаки, і  поширення комп’ютерних вірусів, і блокування сайтів тощо. Ро­бота триває, необхідно посилювати цей напрям. Для цього потріб­не потужне обладнання, а це близько 30 мільйонів гривень.

І на завершення. Реформування системи управління держа­вою в особливий період має відбуватися шляхом насамперед оптимізації чисельності пунктів управління, адаптації їхніх систем зв’язку і автоматизації. Потрібно переглянути…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дайте можливість завершити.

 

ЗВЄРЄВ В.П. …з метою створення умов для протидії сучас­ним викликам і загрозам обороноздатності України, подолання їх негативних наслідків, у тому числі і в кіберпросторі.

Прошу підтримати пропозиції Держспецзв’язку до проекту Рекомендацій парламентських слухань.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово надається заступнику голови Комітету Верховної Ради  України з питань фінансів і банківської діяльності Ляшку Олегу Валерійовичу. Прошу підготуватися Бондарчука Сергія Васильовича.

 

ЛЯШКО О.В., заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності (одномандатний виборчий округ №208, Чернігівська область, Радикальна партія Олега Ляшка). Шановні громадяни України! Шановний Олексан­дре Валентиновичу! Шановні учасники парламентських слухань! Насамперед дозвольте висловити щиру подяку військовослужбов­цям Збройних Сил України, Національної гвардії, добровольчих формувань, Державної прикордонної служби, інших збройних фор­мувань, перед якими ми в неоплатному боргу, які сьогодні на схо­ді нашої країни захищають територіальну цілісність, виборюють незалежність України.

Наша подяка також військовим і цивільним медикам, які рятують життя молодих хлопців.

Надзвичайна подяка волонтерам, громадським захисникам, усім громадянам України, які підтримують армію.

Сьогодні як ніколи актуально: народ і армія — єдині. Все має бути для фронту, все для перемоги! І починати треба з олігархів, які сьогодні жлоб’яться. Мільярди за 20 років незалежності на­гребли собі в кишені, а тепер не можуть бронежилета дати. Про­сті люди по 5 гривень віддають, та й ті крадуть. Чого крадете? — я  питаю. Бо совісті немає, під час війни вас на фронті розстріля­ли  б. Ви сьогодні пайки американські продаєте, а наші солдати сидять там по сім днів без води, з калюжі, як корови, воду п’ють і кукурудзу їдять у полі. Бо не можете нагадувати, не кажучи вже про те, щоб озброїти!

Агресія Росії, цього кубла зла, навіть не Росії, а путінського Кремля, показала: договори розтоптані, кордони порушені, світо­ва система безпеки зламана. Жодні гарантії, які нам давали, не варті того паперу, на якому були підписані.

Я вважаю, що стратегічна помилка нашої країни — це мант­ра про позаблоковий статус. Де оті всі, хто в цьому залі розка­зував, що позаблоковий статус — це гарантія ненападу і гарантія безпеки України. Де? Ми — позаблокова держава, але Росія на нас напала. Тому це наша величезна стратегічна помилка.

Сьогодні тут кожен виходить і розказує, що грошей немає, того нема, сього нема. І не буде ближчим часом, доки крастимуть і брехатимуть. Тому єдиний вихід — у першу чергу на себе по­кладатися, а потім на міжнародних партнерів. Але це має бути колективна система безпеки. Ми повинні через колективну систе­му безпеки, через НАТО отримати те, чого не маємо. А ми каже­мо, давайте з народу збирати гроші. І так уже людей обібрали!

Тому я вважаю, що треба відновити політику членства в  НАТО. Я вважаю категорично неправильною позицію, коли ми заявляємо, що до НАТО не вступимо. Це помилка нинішньої влади, яка боїться говорити про НАТО. Росію відсутність розмов про НАТО не зупинить. Натомість ми відмовляємося від колектив­ної системи безпеки, яка могла б гарантувати, в тому числі, і на­шу незалежність, і територіальну цілісність.

Окреме питання — інформаційна політика. Ми програємо інформаційну війну. І завдання держави, завдання парламенту — вирішувати ці питання.

Окреме питання — військова освіта. Про яку військову освіту можна говорити, якщо у єдиного провідного військового навчаль­ного закладу — Національного університету оборони України імені Івана Черняховського забрали приміщення? І сьогодні вони сидять один в одного на голові, а поряд сидять судді. Я двічі звертався до Прем’єр-міністра, щоб повернули приміщення університету оборони. Кажуть, нікуди суддів подіти. Та на вулицю виженіть тих суддів, їх і так більш як треба. А військових треба виховувати, тре­ба давати їм знання, треба давати можливості і вміння захищати нашу країну.

Окреме питання — десепаратизація. Шановні військові, хоч би що ви робили на Донбасі, але проблеми Донбасу можна вирішити лише політичними методами. Успіх воєнної операції — це 10 відсотків, а 90 відсотків — це політичний успіх, передовсім десепаратизація. Бо сьогодні ми кладемо життя наших хлопців, визволяємо міста і села, а хто приходить до влади? Усі ті, хто вчора зрадив Україну, сьогодні знову кажуть: “Ми — влада”. Гнати в шию ці так звані еліти! Той, хто зрадив раз, зрадить і вдруге, і  втретє. Для того щоб у майбутньому уникнути військових кон­фліктів, до влади треба приводити патріотів і робити Донбас справді українським. Адже за 23 роки Донбас віддали на відкуп мафії, і сьогодні ми маємо бунт мафії у змові з російською агресією.

Ну і на завершення. Правильно сказано: хто не годує свою армію, годуватиме чужу. Тому я закликаю всіх годувати свою ар­мію. Але водночас закликаю генералів: зніміть погони, ідіть рядови­ми, окопи копайте, стріляйте, показуйте приклад. У нас генералів більше, ніж рядових. Для чого нам ці генерали, що вони зроби­ли  за 23 роки? Нам усі 23 роки казали, що армія — це гарант нашої територіальної цілісності і незалежності. І що? Крим узяли 200 осіб, а сьогодні купка п'яних сепаратистів тероризує Донбас, два літаки військові збили. От до чого договорилися! Всі прези­денти живі, які нам лапшу на вуха вішали? Всіх під суд віддати, під трибунал, за знищену армію, за знищені спецслужби!

Слава Україні!

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово надається Бондарчуку Сергію Васи­льовичу, президенту Благодійного фонду “Нові традиції”. Прошу підготуватися до виступу Гриньова Бориса Вікторовича.

 

БОНДАРЧУК С.В., президент Благодійного фонду “Нові тра­диції”. Доброго дня, шановні учасники парламентських слухань! Вважаю, що головною тезою найближчим часом має бути невід­воротність покарання. Тому що в 1991 році Україна була найпо­тужнішою державою у Східній Європі: ми мали 1300 боєголовок, 2500 тактичних ядерних ракет, 1500 літаків, а також потужну еко­номіку. Що ми маємо зараз? Суцільне зубожіння.

Якщо говорити про обороноздатність, то обороноздатність складається з декількох складових: національна економіка, ідео­логія населення, матеріально-технічне забезпечення, боєздатні Збройні Сили. І є ще одна складова — здатність політичного та військового керівництва цими ресурсами користатися.

І тому наша головна проблема упродовж 23 років — відсутність військово-політичного керівництва. Тому що ми мали потужний ядерний потенціал, позбулися його, і за це ніхто не відповів. У 2010 році відбувся конституційний переворот завдяки 17 суддям Конституційного Суду, і я щось не чую, щоб відбува­лися процеси, і аналізу цього. Через це ми побачили зубожіння країни, бо попередня влада обікрала країну, і ми сьогодні не має­мо можливості фінансувати армію.

Останні моменти, починаючи з лютого, так само свідчать про неефективність військово-політичного керівництва. Тому що ми втратили територію — Крим, ми втратили схід, він горить, і на це питання треба давати відповідь.

Я хочу сказати ще одне: треба формувати нову філософію в державі. Якщо цього не буде, не буде ніякої обороноздатності. У статті 3 Конституції України визначено, щонайвищою соціальною цінністю в Україні є людина, ніхто інший. І якщо ми будемо думати про те, як забезпечити саме людину, а це і військовослужбовець у тому числі, тоді ми зможемо сформувати і нормальну обороно­здатність країни. Тому що сьогодні, і на цих парламентських слу­ханнях також, всі говорять про одне: гроші, гроші, гроші.

Як може бути, що мати відправляє свою дитину в армію, і всім селом збирають на бронежилет, на каску, на тепловізор чи коліматор? І водночас незаконно завозяться товари, продовжу­ються контрабанда, “відкати” з бюджетних платежів і звичайне мародерство. Чи може таке бути? Я вважаю, що ні.

Тому ми провели аналіз, сьогодні Валентин Наливайченко говорив про це, і спільно з військовими експертами підготували такий документ. Він засвідчує, що упродовж 10 років знищувалася обороноздатність України, тут є імена, факти. Ми направили цей документ Президенту України, до Служби безпеки, Генеральної прокуратури. І дуже хотілося б, щоб за результатами цієї роботи ми побачили хоча б одне прізвище не звичайного майора чи ке­рівника управління, а з вищого військово-політичного керівництва країни. Тоді у нас з’явиться віра в те, що ми зможемо збудувати нову країну.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово надається першому заступникові го­лови Державного агентства з питань науки, інновацій та інформа­тизації, академіку Національної академії наук Гриньову Борису Вікторовичу. Прошу підготуватися Жугаєвича Ярему Васильовича.

 

ГРИНЬОВ Б.В., перший заступник голови Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації України. Шановний Олександре Валентиновичу! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Сьогодні з цієї трибу­ни говорять дуже правильні речі щодо зміцнення обороноздатно­сті нашої армії і озброєння її сучасною технікою, бажано вітчизня­ного виробництва. А ще було б краще, щоб Україна мала повний цикл всього виробництва.

На мить може здатися, що питання лише за прийняттям політичного рішення про розміщення оборонних замовлень на підприємствах ОПК та виділення відповідних коштів, і за рік-два наша армія буде однією з найкраще озброєних. Це патріотична, але дуже оманлива ілюзія. Є одне “але”, воно називається “науко­во-технологічний потенціал розвитку ОПК”. Оборонне замовлен­ня — це замовлення на вже готовий комплексний продукт, що від­повідає жорстким цільовим характеристикам, яких неможливо до­сягти без постійного впровадження сучасних технологічних досягнень.

Пригадайте, коли Україна виграла тендер на виробництво танків для Пакистану, російські виробники стволів для гармат вмить припинили їх поставки до Харкова, поставивши під загрозу весь контракт. На допомогу прийшла вітчизняна наука, яка у стислі строки допомогла налагодити виробництво.

Це позитивний приклад, але є й інші. Ми всі тішимося, що нові українські БТР-4 добре зарекомендували себе у збройних конфліктах. Їхня підвищена стійкість забезпечується, зокрема, й тим, що з середини вони укріплюються кевларом, який в Україні не виробляється. Для виробництва бронежилетів, які можуть про­тистояти снайперським та великокаліберним кулям, також потрі­бен імпортний кевлар. Сьогодні ми комплектуємо наші нові танки та БТР французькими тепловізорами, хоча власні інфрачервоні матриці розроблено, але не налагоджено їх серійного виробниц­тва. Таких прикладів можна навести багато, і про це вже сьогодні йшлося.

Для того, щоб наука щось дала сьогодні, потрібно було інвестувати вчора. Вдумайтеся, за останні чотири роки в Україні не профінансовано жодної науково-дослідної роботи, спрямованої на розвиток бронетанкової техніки. До кого це питання? До Мін­оборони? Навряд чи. Міноборони не повинно цікавитися тонкоща­ми технології виробництва кевларового волокна чи інфрачервоної матриці. Їх має цікавити міцність і вага бронежилета чи дистанція виявлення ворога танковим прицілом, а технології має генерувати і пропонувати наука.

В Україні затверджено шість пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, з яких чотири певним чином стосуються ВПК. В Україні 30 головних розпорядників бюджетних коштів на науку, але немає цільової науково-технічної програми розвитку перспек­тивних досліджень для цілей ВПК, тому що не існує органу, який відповідав би за координацію розвитку науки загалом та її засто­сування для потреб країни, зокрема або навіть насамперед для забезпечення обороноздатності.

Два тижні тому в цій залі відбулися парламентські слухан­ня  на тему: “Про стан та законодавче забезпечення розвитку науки та науково-технічної сфери держави”. Міністр освіти і науки Сергій Миронович Квіт дуже натхненно окреслив картину рефор­мування системи науки шляхом її поступового переведення до університетів. Такий крок на тлі широко розрекламованої рефор­ми вищої освіти та надання університетам максимальної автономії, у тому числі й у виборі тематики наукових досліджень, ще більше дезорганізує науку та віддалить її від потреб ВПК, поглиблюючи технологічну залежність наших зброярів від іноземних суміжників.

Потрібно створити орган, який не буде скутий відомчими межами. Він має бути рівнонаближеним до всіх секторів науки, а не лише до університетської, та спрямовуватися Кабінетом Міні­стрів України. Цей орган має здійснювати планування та фінансу­вання відповідних державних цільових науково-технічних програм та державного замовлення на розроблення новітніх технологій. І, безумовно, Україна повинна мати цільову науково-технічну про­граму розвитку перспективних технологій подвійного призначен­ня, сам факт відсутності якої сьогодні викликає подив.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово надається Жугаєвичу Яремі Васильовичу, голові Координаційної ради профспілок оборонно-промислового комп­лексу. Підготуватися Малькову Миколі Івановичу.

 

ЖУГАЄВИЧ Я.В., голова Координаційної ради профспілок оборонно-промислового комплексу. Шановний Олександре Валентиновичу! Шановні учасники парламентських слухань! Від імені колег-профспілковців, які представляють трудові колективи оборонно-промислового комплексу та Збройних Сил України, дозвольте висловити вдячність Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони за ініціативу проведення нинішніх парламентських слухань та за запрошення взяти участь у  цьому високоповажному зібранні. Будь-яка увага до проблем ОПК дарує надію на краще.

Ми маємо досвід реалізації Рекомендацій поперед­ніх подібних парламентських слухань, які відбулися майже два ро­ки тому. У проекті Рекомендацій нинішніх парламентських слухань слушно зазначено, що попередні заходи досі не втратили актуаль­ності. Більше того, їх несвоєчасне, неповне виконання теж є одним із чинників, що зумовили гостроту сьогоднішньої ситуації в держа­ві. А тому завдання учасників нинішніх парламентських слухань — не тільки розробити нові заходи, а й, що найважливіше, досягти їх найповнішої реалізації. Як один із промовців казав, хоча б наполо­вину зробили — і то буде дуже добре.

Мені як представнику профспілок зручніше говорити про  наше бачення ризиків на виробництві в ОПК і шляхів їх ней­тралізації. Одна з найгірших і найголовніших загроз сьогодні для трудових колективів — це загроза подальшого скорочення працю­ючих. В ОПК залишилося лише 13 відсотків працюючих, це най­більше скорочення серед виробничих галузей економіки країни. Відповідно це впливає на зменшення виробництва військової продукції — і в обсягах, і в окремих виробах.

Докерувалися до того, що деякі державні чиновники напевно, забувши про правонаступництво на своїх посадах, звинувачують підприємства ОПК, їх керівників у тому, що вони не  можуть виготовляти необхідну країні військову продукцію. Не керівники і не трудові колективи винні в цьому! Найвагомішою причиною є відсутність державного оборонного замовлення, про що сьогодні вже говорили. На жаль, донині воно формувалося за залишковим принципом, кошти виділялися наприкінці року, ко­ли залишалося обмаль часу на їх освоєння. Та ще й у який спосіб виділялися! Сьогодні країна пожинає плоди такої горе-політики.

Як правильно сказав Володимир Павлович Горбулін, ми давно вже навчилися виживати без внутрішнього замовлення. Тож від імені профспілковців кажемо: в основу формування закупі­вель  військової техніки за нинішніх умов має бути покладений принцип збереження і розвитку наявної промислової і техноло­гічної бази національного оборонно-промислового комплексу. Зво­лікання з радикальним вирішенням питання держзамовлення буде катастрофічним для країни в цілому!

І є друга сторона медалі. Я дуже хочу, щоб народні депутати про неї знали. За даними експертів, одне робоче місце в ОПК створює 8–10 робочих місць у суміжних галузях. Відсутність влас­ного виробництва в ОПК веде не лише до скорочення працівників, а й до неможливості забезпечення Збройних Сил необхідною тех­нікою. У результаті зменшується кількість найманих працівників у державі.

Олександре Валентиновичу, з 20 мільйонів розрахунково зайнятих громадян України тільки 12 мільйонів — наймані праців­ники. Там присутні профспілки, там, до речі, увесь оборонно-промисловий комплекс. Решта — 8 мільйонів молодих, здорових непрацюючих громадян, — це реальна загроза і для нас, працюю­чих, і загалом для суспільства. Бо вони хочуть жити так, як радить Катя Осадча у телепрограмі, і, зрозуміло, не завжди дружать із  законом. Реальне завантаження підприємств ОПК — це головна умова забезпечення обороноздатності України, а також сталої промислової політики, до чого прагне Європа, і чого ми теж хочемо досягти.

І ще два питання хочу порушити. Профспілки не втручаються у структурні перетворення, але започаткована в країні адміністра­тивна реформа уже явно забуксувала. Сьогодні вже згадували, що  наша галузь підпорядкована трьом-чотирьом міністерствам. У результаті маємо те, що маємо — обсяги падають, чисельність працюючих зменшується. Час закінчити такі експерименти згори, бо чуби тріщать внизу. Краще скажіть, хто головніший — Мінеко­номіки чи Мінпромполітики і конкретизуйте місце Державного концерну “Укроборонпром”. Профспілкам потрібен один чітко ви­значений державний орган, з яким ми могли б нарешті підписати галузеві і міжгалузеві угоди. Це перше.

І друге — питання укладення контрактів з керівниками підприємств ОПК. Неправильно, коли керівники ОПК ходять по кабінетах, щоб продовжити контракт. Сьогодні така практика існує і в ОПК, і в інших державних органах.

Минулого року ми звернулися з проханням про розірвання контракту з керівником Державного підприємства “Закарпатське вертолітне виробниче об’єднання”, який заборгував людям зар­плату. І що? Колишнє керівництво “Укроборонпрому” так і не звіль­нило цього керівника.

Апофеозом непорозумінь є ситуація навколо успішно працю­ючого ДП “Антонов”, точніше, навколо його наукового керівника. Трудовий колектив організував три акції протесту. Кому це по­трібно? Навіщо? Це міг би пояснити заступник міністра проми­слової політики, але його у трудовому колективі ніхто не бачив за весь період негарної тяганини. Не можна…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово надається Малькову Миколі Івановичу, голові Адміні­страції Держспецтрансслужби. Підготуватися до виступу Тимченку Віктору Миколайовичу.

 

МАЛЬКОВ М.І., голова Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту. Шановний Голово Верховної Ради! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Слу­шая выступления, я решил не зачитывать подготовленный текст, а  сказать буквально несколько слов. Я согласен с депутатом Ляшко, у нас слово “генерал” стало нарицательным.

Позвольте кратко рассказать свою биографию. В 1986 году, после окончания Военно-инженерной академии имени В.В. Куй­бышева, я приехал в Киевский военный округ начальником штаба понтонного полка. Полк находился в Чернобыле. Этот вопрос мы знали не понаслышке. В 1988 году я принял полк и осенью того же года (второй понтонный батальон стоял на Куреневке, киев­ляне об этом знают), будучи командиром полка, выводил его из Чернобыля.

В 1994 году меня пригласили на должность начальника управления боевой и специальной подготовки Национальной гвардии Украины, присутствующий здесь генерал-майор Алек­сандр Кривенко был моим подчиненным.

В 2000 году Национальная гвардия стала не нужна, и ее расформировали. Командующим Национальной гвардии Украины был Александр Иванович Кузьмук, он наиболее сильно вдохнул жизнь в это военное формирование. Но правительство приняло решение, и гвардию разогнали. Теперь мы эту гвардию создаем заново.

После развала гвардии генерал Кузьмук предложил мне должность командующего железнодорожными войсками, на кото­рой я практически сейчас и работаю. Самая тяжелая ситуация у нас была с воинской дисциплиной, вследствие чего мы были на последнем месте. Через три года мы вышли на первое место в  Министерстве обороны по организации воинской дисципли­ны.  Нас решили расформировать, и только Георгий Николаевич Кирпа, великий человек, забрал нас в Министерство транспорта, где мы сейчас и находимся.

В настоящее время мои ребята, 303 человека, находятся в Славянске, 59 саперов разминировали 103 взрывоопасных пред­мета (только что командир бригады полковник Рыбалов доложил) и сняли 4 килограмма взрывчатки с заминированного моста. Кро­ме того, проверили 73 моста и перехода на взрывоопасность и дали железнодорожникам “зеленый свет” для работы. Понтон­ный полк осуществляет погрузку техники и выбывает из Ново­московска в Славянск, где послезавтра мы по указанию началь­ника Генерального штаба Вооруженных Сил Украины наведем два понтонных моста. То есть не все у нас так плохо!

Возвращаясь к сказанному, хочу напомнить сюжет одной сказки. Помните, когда дед поймал золотую рыбку и сказал: “Хочу, чтобы у меня все было”. А золотая рыбка ответила: “Так у тебя все и было”. Точно так и у нас было все.

Спасибо за внимание! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово надається Тімченку Віктору Миколайовичу, голові Товариства сприяння обороні України. Прошу підготуватися народного депутата Немілостівого Віталія Олександровича.

 

ТІМЧЕНКО В.М., голова Товариства сприяння обороні України. Шановний Олександре Валентиновичу! Шановні учасники парламентських слухань! Після прийняття Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року 26 вересня того самого року ЦК ДТСААФ України скликав сьомий позачерговий з’їзд, на якому реорганізував республіканську організацію ДТСААФ у Това­риство сприяння обороні України.

Незважаючи на складні соціально-економічні вимоги, Товариство сприяння обороні України зуміло вистояти, зберегло свої базові структури, основний матеріальний і кадровий потенціал та продовжує активно виконувати статутні завдання. На сьогодні у нас працюють майже 9 тисяч штатних працівників у 27 обласних регіональних осередках, організаціях центрального підпорядку­вання, навчальних закладах, спортивно-технічних та авіаційних клу­бах. Основу керівних кадрів становлять офіцери запасу, які мають за плечима великий досвід служби у Збройних Силах України, органах МВС та інших військових формуваннях. Ми дійсно маємо те, на чому сьогодні наголошував Микола Іванович.

Щороку для потреб держави ми готуємо близько 220 тисяч спеціалістів із 35 робітничих професій. За роки незалежності Товариство сприяння обороні України підготувало більше 500 ти­сяч призовників з військово-технічних спеціальностей. Однак нині сталося так, що ми перетворилися на мережу автомобільних шкіл і більше нічого, як сказав депутат Гриневецький.

На жаль, з початком реформування Збройних Сил України державне замовлення на підготовку фахівців різко скоротилося. Якщо у 2001 році ми готували 25 тисяч призовників з різних спеці­альностей, включаючи водіння бронетанкової техніки, то у 2004 ро­ці — 10 тисяч, у 2008 році — 3,5 тисячі, а у 2009 році замовлення припинилося взагалі. Таким чином, не маючи державної підтрим­ки, Товариство сприяння обороні України почало само себе обслуговувати.

На превеликий жаль, кожний міністр оборони має своє бачення, його команда — своє, і найчастіше всі рішення ухвалюються без урахування думки досвідчених фахівців. До чого це призвело, ми бачимо. По суті, знищено підготовку до служби у Збройних Силах України молодих людей з високим патріотичним духом, які здобували первинну військову спеціальність у Товари­стві сприяння обороні України. Хоча й на даний час наші навчальні заклади мають все необхідне для виконання таких завдань. З цієї високої трибуни я хочу щиро подякувати своїм колегам за збе­реження основної бази і впевнено доповідаю: прийдіть у будь-яку автомобільну або технічну школу, поспілкуйтеся з особовим скла­дом і самі в цьому переконаєтеся.

Ми всі переживаємо важкі часи, коли терористи топчуть нашу землю, вбивають і калічать кращих синів України. І тому вкрай необхідно згуртуватися для виконання першочергового завдання — підготовки надійних захисників Батьківщини. Ця робо­та має бути повсякденною і довгостроковою. З цією метою роз­роблено проект Закону України “Про Товариство сприяння оборо­ні України”, в якому визначені питання діяльності нашої організа­ції. І я маю дуже велику надію, Олександре Валентиновичу, що на­родні депутати його підтримають. Вкрай необхідно визначити, як має працювати Товариство сприяння обороні України.

Ми вже створили в апараті нове управління військово-патріотичної роботи та сприяння територіальній обороні. У ба­гатьох областях значно поліпшилася робота з підготовки молоді до володіння стрілецькою зброєю. Наразі ми маємо лише таку можливість.

Новоутворене управління дає нам змогу значно поліпшити підготовку членів товариства, які добровольцями їдуть у зону АТО. У Харківському аероклубі Товариства сприяння обороні України із серпня продовжиться підготовка льотчиків для Військово-Повіт­ряних Сил України на літаках ХАЗ-30 Харківського державного авіаційного виробничого підприємства.

Шановні учасники парламентських слухань! Запевняю вас, що Товариство сприяння обороні України готове до виконання завдань, які поставить перед нами держава. Нас підтримує насе­лення, ми маємо розуміння керівництва держави. Треба тільки все законодавчо закріпити, і особовий склад товариства готовий до виконання всіх завдань.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошується народний депутат України Немілостівий Віталій Олександрович. Прошу підготуватися Валентина Володимировича Бадрака.

 

НЕМІЛОСТІВИЙ В.О., секретар Комітету Верховної Ради України з питань промислової та інвестиційної політики (загально­державний багатомандатний виборчий округ, політична партія “Всеукраїнське об’єднання “Батьківщина”). Дякую. Шановний Олександре Валентиновичу! Шановні колеги! Шановні учасники парламентських слухань! Тема нинішніх парламентських слухань: “Обороноздатність України у ХХІ столітті: виклики, загрози та шля­хи їх подолання”. На мою думку, обов’язковою складовою оборо­ноздатності кожної країни є промисловість.

На жаль, як щойно розповів пан генерал, тричі знищували Національну гвардію, а також інші війська. Відбувається сплано­вана багаторічна диверсія із знищення вітчизняної промисловості шляхом ліквідації, вже вчетверте, Міністерства промислової полі­тики, яке було єдиним центральним органом виконавчої влади, що відповідав за оборонно-промисловий комплекс України.

На жаль, досі продовжується те саме. І коли ми кажемо, що хтось колись щось знищував, давайте подивимося, що відбу­вається сьогодні. Ну, невже незрозуміло: доки не буде відновлено роботу центрального органу виконавчої влади, що відповідає за промисловість, ми не можемо говорити про безпеку нашої краї­ни.  Не встигає Міністерство економічного розвитку і торгівлі, і це об’єктивно, займатися промисловістю як однією із складових економіки.

Враховуючи попередні виступи, я погоджуюся з шановним Анатолієм Кириловичем та іншими промовцями, що треба ство­рювати комісію. Однак у цій комісії хтось один має відповідати за промисловість, у тому числі військову, а також за оборонно-про­мисловий комплекс України. Тому прошу уряд зупинити знищення Міністерства промислової політики і повернути оборонно-проми­словий комплекс, галузеву науку.

Хочу вам повідомити, що п’ять років тому в Україні було майже 750 галузевих наукових установ в усіх центральних органах виконавчої влади. Так ось 450 були підпорядковані Міністерству промислової політики. Це знищення! Ми бідкаємося, що у нас розірвані академічна наука і виробництво. Безумовно, розірвані! Це перше.

Друге, про що я хочу сказати. Шановні колеги, якщо цей орган відновити, то необхідно сказати про НДДКР, про розділені етапи дослідних робіт. Є роботи з розроблення, а є з підготовки виробництва, які якраз і розірвані. До чого це призводить? До того, що розробили літак Ан-70, але не підготували виробництво, його немає. Розробили танк “Оплот”, але не підготували виробни­цтво, його немає. Я можу наводити багато прикладів. Якщо ми подивимося, скільки фінансуємо розробок і скільки з них доходить до виробництва, то побачимо різницю в 10 разів.

Необхідно реформувати систему, мабуть, повернутися до  того, як було за радянських часів, коли Міністерство оборони або інша служба військового формування дає завдання, що вони хочуть отримати, а єдиний центральний орган виконавчої влади відповідає за підготовку виробництва і розробку новітніх техноло­гій, матеріалів тощо та здає замовнику, а вже потім виділяються кошти на закупівлю. На сьогодні ці етапи розірвані.

Третє. Закінчилася дія Державної програми реформуван­ня  та розвитку оборонно-промислового комплексу на період до 2010 року, а нової немає. Тому я вважаю, що ми повинні вимагати від уряду прийняти програму реформування та розвитку обороно-промислового комплексу. Можливо, треба підвищити її статус до загальнодержавної. Також у нас вмерла Загальнодержавна про­грама створення військово-транспортного літака Ан-70 та його закупівлі за державним оборонним замовленням. Я не казатиму, скільки разів порушувалося це питання, мабуть, треба порушити ще раз.

У нас були рішення двох президентів про те, що уряд повинен визначитися і підготувати на законодавчому рівні ініціа­тиви, що таке стратегічна галузь економіки. І поки не буде ви­значено законодавчо, що таке стратегічна галузь економіки, поки не будуть розроблені державні програми розвитку стратегічних галузей, треба зупинити приватизацію або відчуження майна. З 2008 року питання залишається невирішеним, і водночас відбу­вається певна незрозуміла приватизація. Треба це вирішити.

Є ще декілька пропозицій. Ми кажемо, що немає зв’язку або даних розвідки. Однак менше року тому ми в цьому залі затвер­дили Загальнодержавну цільову науково-технічну космічну програ­му України на 2013-2017 роки, де зазначили, що зобов’язані фі­нансувати її виконання не за залишковим принципом, хоча знову коштів у державному бюджеті не передбачили. І був би зв’язок, і  були б космічні дані, і ми багато чого з вами бачили б. Треба внести зміни до Державного бюджету України і забезпечити фі­нансування цієї програми.

І найголовніше, шановні колеги. Усі правильно виступають, і  я вас підтримую, але якщо у нас не буде відповідальності та політичного…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дайте можливість завершити.

 

НЕМІЛОСТІВИЙ В.О. Ви знаєте, якщо ми будемо тільки щось рекомендувати, зривати і знову рекомендувати… Усі присутні тут керівники розуміють, що в країні панує безвідповідальність. Чому не притягнуто до відповідальності жодного державного службов­ця, жодного керівника державного підприємства за невиконання державної програми, контракту за державним оборонним замов­ленням або за військово-технічним співробітництвом під державні гарантії, що завдало шкоди?

Тому прошу в Рекомендаціях парламентських слухань зазначити про політичну відповідальність нинішнього уряду, який не виконав березневих і квітневих рішень Верховної Ради України. П’ять рішень Верховної Ради України…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка, завершуйте.

 

НЕМІЛОСТІВИЙ В.О. Щоб Генеральна прокуратура, Служба безпеки України, інші центральні органи влади жорсткіше вима­гали виконання рішень, а за бездіяльність карали винних.

Вибачте за затримку часу. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Запрошую на парламентську трибуну Бадрака Валентина Володимировича, директора неурядового ана­літичного центру “Центр досліджень армії, конверсії та роззбро­єння”. Наступним виступатиме Кравченко Ігор Федорович.

 

БАДРАК В.В., директор неурядового аналітичного центру “Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння”. Шановний Голово Верховної Ради України! Шановні пані та панове! Сьогодні ні для кого не є таємницею, що Кремль усе підготував для масштабної агресії, але це, можливо, шанс для створення іншого сектора безпеки з потужною армією. Я дуже стисло перелічу ті, на мою думку, необхідні аспекти, які варто врахувати і розбудувати.

Робота розвідувальних органів під час антитерористичної операції доводить необхідність їх істотного вдосконалення. І наші пропозиції полягають у тому, щоб негайно відновити діяльність Комітету з питань розвідки при Президентові України, до якої за­лучити всі розвідувальні органи держави. Причому багато органів потребують посилення в технічному плані.

Я також хочу підтримати пропозиції, що лунали тут багато разів, про створення Державної комісії з питань оборонно-проми­слового комплексу. Нагадаю вам, що у 2000–2002 роках, коли існувала така комісія, а Володимир Горбулін очолював її, тоді був фактично єдиний етап, коли узгоджувалися всі можливості і щодо виробництва, і щодо використання науки, у тому числі (це на сьогодні вкрай необхідно) і щодо військово-технічного співробіт­ництва, яке потребує імпорту озброєнь. Тому що, знову-таки, ні для кого не є таємницею, що наш оборонний комплекс здатний забезпечити лише 30 відсотків потреб армії, нам потрібно багато купувати.

Наступний момент. Почалася істотна і необхідна розбудова сил спеціальних операцій. Однак хочу наголосити, що сили спе­ціальних операцій — це не лише спецназівці, це має бути розумна структура, яка має і кібервійська, і потужні системи протидії ін­формаційним операціям. Тому я пропоную посилити цю складову і розглянути можливості Житомирського військового інституту іме­ні С.П. Корольова, Державного університету телекомунікацій, де вже є цікаві напрацювання.

Пан Ляшко наголошував на необхідності вступу до НАТО. Було б дуже добре. Проте я хочу сказати, що, по-перше, сьогодні НАТО нас не візьме до себе, а по-друге, ця організація сьогодні довела свою слабкість. Європа нині настільки слабка, що демон­струє побоювання Кремля. Європа демонструє, що вона боїться!

Тому в цій ситуації моя пропозиція: працювати із Сполученими Штатами Америки. Пропоную подумати всім — і на­родним депутатам, і фахівцям — над тим, що протягом трьох місяців в Україні працювала група генерала Уеслі Кларка та Філіпа Карбера, яка саме сьогодні, 23 липня, намагається переконати Конгрес у тому, щоб Україні надати інший статус та інші можли­вості допомоги.

Академік Гриньов дуже чітко сказав про проблеми нашої наукової бази. Я хочу додати, що протягом щонайменше п’яти років ми будемо мати вакуум озброєнь. Не буде так, що ми виді­лимо гроші і відразу з’явиться озброєння. Лише через 5–7 років цикл може запрацювати, і тому нам украй необхідна військово-технічна допомога.

Група Карбера пропонує, щоб Україна створила перелік можливостей для ленд-лізу. Ви пам’ятаєте, Президент України Порошенко запропонував Варшаві ленд-ліз. Усі погодилися, що це добре. Але де механізм? Механізм нагадує компенсаційний.

Що Україна може надати? Україна може розглянути можливість створення ракет-мішеней для національної системи протиракетної оборони, а також можливість надання території для  розміщення ракет-перехоплювачів. Тоді з’являться комплекси “Patriot”, які дадуть змогу 5–7 років дуже добре боронитися від Росії. І, нарешті, такі невеличкі додаткові можливості…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте виступ, будь ласка.

 

БАДРАК В.В. Можливо, створення літака Ан-124 “Руслан” з американцями, хоч і з двигунами “Pratt and Whitney”, або вико­ристання Яворівського військового полігону для миротворчих сил Європи. Пропоную подумати над цим.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово надається генеральному конструкторові Державного підприємства “Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро “Прогрес” імені академіка О.Г. Івченка” Кравченку Ігорю Федоро­вичу. Наступним виступатиме Сиротюк Юрій Миколайович.

 

КРАВЧЕНКО І.Ф., генеральний конструктор Державного підприємства “Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро “Прогрес” імені академіка О.Г. Івченка”. Шановні пане та панове! Наша армія буде сильною тільки тоді, коли матиме потужну су­часну техніку. Про це вже йшлося. Історія свідчить, що перемога завжди за тими, хто контролює повітря, тому роль авіації первин­на, а серце авіації — це авіаційні двигуни.

Тільки шість країн світу мають цикл проектування і вироб­ництва авіаційних двигунів, серед них — Україна, яка має 30 тисяч фахівців. Тут казали, що літаки випускати з двигунами “Pratt and Whitney”, але ж ми виготовляємо двигуни для літака Ан-124 “Рус­лан”. Україна виготовляє двигуни! Навіщо нам “Pratt and Whitney”, якщо ми можемо ставити українські двигуни, і літаки зараз літають з цими двигунами? Ми вже тут починаємо підводити.

Низка країн готові кооперуватися з Україною у розробленні та виготовленні авіаційної техніки, тому потрібна тісна співпраця Міністерства оборони України з Державним концерном “Укробо­ронпром”, Міністерством закордонних справ. Ми спільно з іншими розвиненими країнами зможемо виготовляти складну техніку.

Що нам на сьогодні необхідно? Це програма і замовлення на нові літаки. Ми можемо виготовляти двигуни. У нас є повний цикл для літака Ан-70. Нині ми виготовляємо новий найбільш економічний у світі двигун АІ-28 для літака Ан-178, але у нас не­має замовлень на нього. У нас є ціла низка двигунів для бойових літаків. Китайці ставлять наші двигуни на свою бойову авіацію, а в Україні таких двигунів немає.

Ми можемо виготовляти вертольоти, а також двигуни до них. ПАТ “Мотор Січ” виробляє вертольоти, і ми вже підняли в повітря перший український вертоліт. Армія знає. Ми можемо оснастити його новим озброєнням, яке теж виготовляється в  Україні. Ми можемо виробляти безпілотні ударні комплекси. Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова має всі технології для цього. Потрібні замовлення. Так, потрібна і коопе­рація, але наша промисловість здатна це робити! У нас одні із найкращих фахівців, до нас приїжджають з усього світу. Пред­ставники “Pratt and Whitney” кажуть, що ми можемо робити все, що й вони, але їм потрібні свої робочі місця, і тому вони їх захи­щають. Чому в Україні не дбають про свої робочі місця? А будуть робочі місця — буде сильною вітчизняна економіка і знайдуться кошти на армію.

Тому я закликаю до замовлень українській промисловості. Адже це і робочі місця, і заробітна плата, а це головне. Що нині відбувається? Фахівці намагаються працевлаштуватися в інших країнах, бо не бачать майбутнього у нас. Якщо я дам їм роботу, скажу, що ось замовлення української армії, вони залишаться в Україні. А це фахівці світового рівня.

Усі пропозиції я подав. Переконаний, Україна буде сильною. Я завжди був оптимістом і знаю, що наші люди можуть все зробити, якщо ми згуртуємося.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Ігорю Федоровичу.

Шановні колеги, запрошую до слова народного депутата Сиротюка Юрія Миколайовича. Ще записано багато промовців, але, на жаль, час вичерпано. У нас ще буде виступ голови комі­тету Володимира Михайловича Литвина, і підіб’ємо підсумок.

 

СИРОТЮК Ю.М., член Комітету Верховної Ради України з  питань національної безпеки і оборони (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, політична партія “Всеукраїнське об’єднання “Свобода”). Доброго дня, шановне товариство! Шановний головуючий! Шановні учасники парламентських слу­хань! Українська держава стоїть перед найбільшими загрозами за  часи незалежності. Ці загрози викликані агресією Російської Федерації, окупацією Криму, гібридною війною, що проводиться проти України на сході нашої держави. Неможливість ефективно захистити конституційний лад і територіальну цілісність держави, життя та безпеку громадян вимагає оцінки воєнно-політичних за­гроз та можливостей захисту.

Тривалі бойові дії на сході України наочно демонструють основні недоліки у структурі національної оборони.

По-перше, протягом 22 років не були чітко означені потен­ційні загрози. Повномасштабна війна із сусідньою державою, що вже давно відкрито заперечує можливість суверенітету України, не очікувалася. Пріоритетами для України була боротьба з терориз­мом і міжнародною злочинністю. У рамках цієї стратегії існувала потреба у високомобільній невеликій контрактній армії, перехід до  якої почав здійснюватися ще за часів президентства Віктора Ющенка. Однак після внутрішньополітичних змін 2010 року законо­давчо був визначений позаблоковий статус України, поєднання якого із стрімким скороченням армії призвело до катастрофічних наслідків, які ми відчуваємо сьогодні.

По-друге, протягом усіх років незалежності армію розвалювали, знищувався і знижувався матеріально-технічний ресурс. Мусимо визнати, що найбільшою загрозою залишається потенційна повномасштабна війна з Російською Федерацією, що потребує мобілізації ресурсів усієї держави. Варто розглянути можливості захисту суверенітету, які може собі дозволити Україна. Найпотужнішим військово-політичним механізмом захисту зали­шається зброя масового ураження, зокрема ядерна зброя, та наявність ракетно-ядерного щита.

Окупація Криму продемонструвала недієвість міжнародних гарантій і ще раз підкреслила пріоритетність зброї масового ураження у сфері забезпечення національної безпеки. Водночас можливість відновлення ядерної зброї потребує часу та постійних витрат. Проте це найкраща гарантія безпеки, що має бути реалізована в середньостроковій перспективі.

Підвищує безпеку країни інтеграція до міжнародних військо­во-політичних блоків. З огляду на геополітичне розташування України та пряму збройну агресію з боку Російської Федерації, вибір стає безальтернативним — НАТО. Залучення до міждержав­ної системи безпеки значно зменшить витрати на національну оборону, сприятиме підвищенню кваліфікації військовослужбовців. Однак повноцінна інтеграція до НАТО потребує часу і тривалих реформ, хоча є необхідною в середньостроковій перспективі.

У короткостроковій перспективі найбільш оптимальним варіантом є створення системи забезпечення обороноздатності Української держави і суспільства, що покладається передовсім на власні сили та максимальну кількість громадян, залучених до процесів захисту територіальної цілісності та конституційного ла­ду. Ідеться про так звану швейцарську модель організації оборони країни, реалізовану в позаблоковій Швейцарії, і в країнах Балтії, що є членами НАТО, проте межують з країною-агресором.

Ця модель передбачає фактично тотальне озброєння населення. Навіть за умов окупації чинитиметься опір, завдаючи надмірних втрат ворогу. Загроза такого сценарію стримує потен­ційного агресора від воєнних дій. Додатковий плюс — економія фінансових ресурсів, нестача яких загрожуватиме Україні ще не один рік. Ми з порівняно невеликими фінансовими витратами зможемо провести військову підготовку більшості чоловічого на­селення, поєднавши її з невеликим ядром — високопрофесійними мобільними контрактниками, які будуть забезпечені передовим озброєнням.

Для впровадження цієї моделі ми пропонуємо Концепцію створення обороноздатної Української держави та суспільства, яку я додам до матеріалів парламентських слухань. Ця концепція, зокрема, передбачає фінансування Збройних Сил України та відповідних державних програм у сфері безпеки на рівні не менше 5 відсотків обсягу ВВП до повного переозброєння армії та не менше 3 відсотків у мирний період.

Ми розуміємо, якщо не будуть профінансовані державні програми, якщо Міністерство фінансів і далі саботуватиме вико­нання цих програм, жодної мови про переозброєння і модерніза­цію армії не може бути. Тому це завдання до заступника міністра фінансів, який сьогодні брав участь у парламентських слуханнях, щоб чітко виконувалася законодавча норма, і армія нарешті отри­мала належне фінансування.

Далі. Ми повинні відродити і посилити систему військово-патріотичної підготовки, починаючи з уроків допризовної підго­товки у школах та літніх таборах. З цього приводу є Постанова Верховної Ради України “Про додаткові заходи щодо зміцнення обороноздатності та безпеки держави” від 6 травня 2014 року №1238-VII, яка, на жаль, не виконується.

Ми повинні відновити загальний призов. Кожен дорослий чоловік в Україні повинен служити в армії, а жінки — за бажанням. Після проходження строкової служби особа має набувати статусу резервіста на наступні 10 років. Протягом цього строку резервіст повинен брати участь в обов’язкових зборах, що проходитимуть у військових частинах за місцем проживання. Резервісти також матимуть право на зберігання стрілецької зброї.

В якості ядра Збройних Сил України має бути сформована високопрофесійна контрактна армія, здатна у високомобільному режимі реагувати на поточні загрози, громадяни, які пройшли ба­зову строкову службу, а також особи, які можуть за бажанням увійти до добровільного народного резерву козацтва, що форму­ється за територіальним принципом.

Усі ми не хочемо війни. Усі ми хочемо жити в мирній державі. Але запорукою мирної держави є до зубів озброєний український народ, а запорукою миру є переможна війна. Пере­можна війна за визволення наших територій і за визволення українських душ, які сьогодні потрапили в окупацію. Ми переможемо!

Слава Україні! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Шановні колеги, слово для виступу надається голові Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і  оборони Володимиру Михайловичу Литвину. Будь ласка.

 

ЛИТВИН В.М., голова Комітету Верховної Ради України з пи­тань національної безпеки і оборони (одномандатний виборчий округ №65, Житомирська область, Народна партія). Шановний Голово! Шановні учасники парламентських слухань! Сьогодні Україна складає головний екзамен на державність через війну. Ми були психологічно неготові до війни на своїй території. Цей факт очевидний, і його треба визнати. Як варто визнати й те, що ускладненим варіантом цієї війни є нова роздільна лінія кон­фронтації між Росією і Заходом, що пролягла Україною, тобто це не просто українське питання, опосередковано це міжнародний збройний конфлікт.

Цілком очевидно, що результати парламентських слухань не  повинні стати черговим прохідним заходом, як це часто у нас буває. Ми повинні й надалі забезпечувати превентивну політику воєнної організації України — політику, яка не залежала б від чужих рішень, принаймні у ключових питаннях. Україна повинна перестати триматися за чийсь поділ.

Доки ми не станемо самостійними, консолідованими, допо­ки будемо з’ясовувати політичні та інші стосунки… Ми в частині констатації дуже сильні, ми всі розказуємо про “папєрєдніков”, у нас не вистачає сил на роботу.

Україна кинута в безпрецедентний конфлікт. Росія взялася виправляти історію за рахунок нашої держави. Чи були ми готові до такого розвитку подій? Ні. Сусіди, включаючи насамперед Російську Федерацію, не розглядалися нами як імовірний потен­ційний супротивник. Збройні Сили України як системний інститут перебували фактично в небоєздатному стані. Нині вони постають через війну, можливо, це неминучий етап для становлення держави і Збройних Сил України.

Національна гвардія, спецбатальйони, сили територіальної оборони — це протоармія, яку ще належить перевести під юрис­дикцію держави, і на цьому треба особливо наголосити: під юрисдикцію держави! І треба враховувати особливі відмінності, які застосовують наші вороги, і можливості, які маємо ми.

Треба відверто сказати, що на сьогодні ми маємо справу з солдатами нового, безбар’єрного типу. Збиття малайзійського літака “Боїнг-777” є підтвердженням цього. Для України і всього світу це чергове 11 вересня. Однак я переконаний: ошукати істо­рію ще нікому не вдалося. На українському боці — закон, міжна­родна, суспільна підтримка, кількісний склад, ми маємо і важку артилерію, й авіацію.

Водночас є проблеми, про які вже достатньо було сказано. Але ми маємо нагромадження воєнного досвіду, і вже зараз на українському прикладі необхідно здійснювати аналіз та осмислен­ня характеру сучасних гібридних воєн та напрацьовувати відпо­відні рекомендації. Необхідно врахувати, що війна уже увійшла в душі людей і буде передаватися ще не одному поколінню. Треба бути готовим до перетікання цієї війни в партизанські форми і масові терористичні акти, особливо якщо ми перейдемо до чер­гових і позачергових парламентських виборів.

Повірте, гарантовано (думаю, можна буде ці слова потім перевірити) ми будемо мати війну в кожному виборчому окрузі, тим більше що є загроза поширення зброї по всій території України. Необхідно як мінімум п’ять років, як кажуть спеціалісти, щоб зібрати зброю, вона ще “говоритиме”.

Варто врахувати, що ситуація на Донбасі дестабілізована на роки, відновлення нормального способу життя вимагатиме комплексних титанічних зусиль не лише України. Необхідно опра­цювати нову схему розміщення військ, у тому числі Національної гвардії, та жодним чином не допустити конкуренції, яка вже зараз спостерігається між ними.

Дехто дотримується позиції: війна перебуває на тій стадії, коли її вже фактично не зупинити, тільки перемога і відновлення конституційного ладу. Усе це правильно, проте не варто відкидати інші засоби припинення війн і звільнення сходу України від окупантів. Треба задіяти весь можливий арсенал, у тому числі пе­реговорний. Я розумію, що це непопулярно звучить, але нам треба враховувати всі можливості. Чому я про це кажу? Мені зда­ється, що нині настав такий момент, коли такий вихід із війни від­повідав би й інтересам Росії. Сподіваюся, що після останніх подій у них з’явиться таке розуміння.

За останній час на 23 засіданнях комітету, крім іншого, розглянуто 17 питань безпосередньо щодо АТО. Лише за цей період Верховна Рада прийняла майже 30 законів і постанов відповідного змісту. У законодавчому плані, здавалося б, прий­нято все. Але одвічно українська проблема — вони виконуються мляво, а деякі взагалі не виконуються. Ми переходимо до звичай­ної української практики: у сфері дії тих законів, які не викону­ються, приймаємо нові. Причому часто ініціативи надходять з усіх боків, їх не можна стримати. Нам треба провести інвентаризацію і вийти на комплексні законодавчі акти, своєрідні кодекси, бо по­тім постане питання виконання цих законів, і буде так, як із чорнобильцями.

Держава і влада, як ніколи, повинні продемонструвати соціальну чутливість, наголошую на цьому, щодо представників сектора безпеки і оборони, насамперед їхніх сімей. Поки що це відбувається переважно на словах. І людям на запитання: “Чому я  тут?” доводиться відповідати: “Ти тут, бо завтра, якщо тебе тут не буде, вони прийдуть до тебе додому у Житомир, Рівне вбива­ти, ґвалтувати, палити і забирати!” І це все правильно, люди розу­міють, але вони повинні відчувати спокій за сім’ї.

Скажіть, що заважає взяти на облік 68 тисяч мобілізованих і допомогти їхнім сім’ям у найнеобхіднішому: змолотити пшеницю, накосити трави, завезти дрова, вугілля тощо? Але ні, домогтися неможливо! Чому? Бо заважає те, що з Києва і до села всі керів­ники займаються політикою, всі прикидають свої шанси на май­бутнє: а що буде завтра, де буду я, де буде країна? Це вже для виборчої агітації. Люди, мовляв, зачекають. Ні, вони не чекати­муть! Переконаний, що і в цьому плані наш колективний голос буде почутий у вигляді рекомендацій, які цього разу будуть виконані.

І останнє. Найближчим часом мають бути затверджені сучасні директивні документи функціонування Воєнної організації України.

Дякую всім за нашу спільну роботу! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Олександре Івановичу, заключне слово? Будь ласка.

 

КУЗЬМУК О.І. У центральному апараті Міністерства оборони України лише 6 генералів — заступник міністра і керівники провідних департаментів. У Генеральному штабі Збройних Сил України із 12 по списку — 9 генералів. На Донбасі — два команду­вачі оперативних командувань зі своїми штабами. У Сухопутних військах — один армійський корпус і його командир на передньо­му краї. У державі один начальник берегових військ, і він на пе­редньому краї. У Збройних Силах України більше 40 генералів, на відміну від наших західних сусідів. Генерал — це міра відповідаль­ності. Рядовий, капітан і генерал об’єднуються в одне велике по­няття “солдат”. І не личить ганьбити найсвятіше, коли проливаєть­ся кров на нашій землі. Честь і слава українському солдату! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Олександре Івановичу.

Шановні колеги! Ми з вами провели дуже важливі парла­ментські слухання на тему: “Обороноздатність України у ХХІ сто­літті: виклики, загрози та шляхи їх подолання”. Адже це питання стосується кожного, не тільки тих, які сидять у цій залі, не тільки тих, хто працює в Міністерстві оборони, чи тих, хто воює, а кожно­го громадянина України, тому що це його життя, це його безпека.

Ви знаєте, я не погоджуюся з виступом, де було сказано, що нам на сході протистоїть купка наркоманів. На жаль, це не так. Нам на сході протистоїть одна з найбільших армій світу, яка має на озброєнні ядерну зброю. Це дуже серйозний виклик для нашої країни. Разом з тим я погоджуюся, що Будапештський меморан­дум, відповідно до якого Україні, що відмовилася від ядерної зброї, надавалися гарантії суверенітету та безпеки, виявився нічого не вартим.

Ми повинні розуміти, що нам треба розраховувати тільки на  себе. І коли представник Міністерства оборони доповідав, що надійшла допомога аж у декілька тисяч бронежилетів, то це вся допомога, яку отримала Україна від гарантів своєї безпеки. Свого часу мої звернення як виконуючого обов’язки Президента до ке­рівників провідних країн — наших стратегічних партнерів щодо військово-технічної допомоги, сучасної зброї, сучасної техніки, на жаль, не мали відповіді. Ось і зараз немає відповіді на це важливе для нашої держави питання.

Саме тому, шановні колеги, я ще раз повторюю, це повинно проходити червоною рискою в наших рішеннях: Україні треба роз­раховувати на власні сили, на свій потенціал. І ми дійсно зараз відроджуємо не лише армію, ми зараз активно відроджуємо обо­ронно-промисловий комплекс, який нарешті почав отримувати серйозні замовлення від держави, від яких залежить життя кожного українця.

Також я хочу сказати, що ми маємо один із найкращих зразків бронетехніки. Зокрема, наші БТР-4Е, я вважаю, дуже позитивно зарекомендували себе, і попит на них, після того як вони показали, як діють у бойових умовах, значно підвищився. Я переконаний, що наша промисловість, наш інтелект нації готові забезпечити обороноздатність країни. Але для цього забезпечен­ня, шановні колеги, нам потрібна мобілізація всього потенціалу, усіх наших громадян. Усіх, я наголошую.

У чому головна проблема на сьогодні? Те, що країна воює, відчуває той, хто перебуває сьогодні на Донбасі, на передо­вій. Це відчуває поранений, який лікується у госпіталі. Це відчуває мати, яка віддала свого єдиного сина. Вони відчувають, що триває війна. Уся країна цього поки що не відчуває. Наші оборонні підприємства працюють у звичайному режимі, щомісяця узгоджу­ються контракти на постачання техніки. Наші чиновники також спокійно відпочивають у відведений час.

Я ще раз хочу сказати, що немає на кого розраховувати. Немає, мої друзі. Тільки на себе! Стиснути зуби і перемогти — іншої альтернативи у нас немає.

Завдання зрозумілі. Це, безумовно, дуже серйозне став­лення до оборонно-промислового комплексу. Це має бути нове дихання, новий етап його розвитку. І ракетобудування, і броне­техніка, і авіація — у нас колосальний потенціал. Треба відновити те, що ще не знищили. І це працюватиме. Нам потрібна сучасна зброя. Нам потрібна сучасна структура та ефективне матеріальне забезпечення Збройних Сил України.

І саме над цим ми повинні працювати, коли будемо готувати Рекомендації парламентських слухань до затвердження Верхов­ною Радою. Я погоджуюся з Володимиром Михайловичем, що ос­новне питання — це навіть не затвердити парламентом доопра­цьований проект Рекомендацій (а таке доручення Комітет зараз отримає), а забезпечити реалізацію цих рекомендацій. І тут, безу­мовно, парламент також повинен попрацювати, утворивши конт­рольну комісію, яка примусить виконувати прийняті акти.

У нас немає альтернативи: спільно з урядом, Президентом, усі разом ми повинні почати робити те, що плануємо і обіцяємо. У цьому — запорука нашої перемоги.

Дякую за спільну роботу. Разом до перемоги! До побачення (Оплески).