ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

 

ПРОФЕСІЙНА ОСВІТА ЯК СКЛАДОВА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

КВАЛІФІКОВАНОГО КАДРОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ УКРАЇНИ:

ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ

 

Сесійний зал Верховної Ради України

1 червня 2016 року, 15 година

 

Веде засідання заступник Голови Верховної Ради України

СИРОЇД О.І.

 

ГОЛОВУЮЧА. Доброго дня, шановні учасники парламентських слухань. Сьогодні відповідно до рішення Верховної Ради проводяться парламентські слухання на тему: «Професійна освіта як складова забезпечення кваліфікованого кадрового потенціалу України: проблеми та шляхи вирішення». Я майже переконана, що ця зала сьогодні зібрала всіх тих, для кого рішення та подальші дії, що відбуваються довкола професійно-технічної освіти впродовж уже пів­року, є питанням виживання. Не власного, а виживання професійно-технічної освіти і майбутнього професій і професійної діяльності в Україні.

Багато хто звинувачує в цьому децентралізацію і каже, що вона стала причиною прийняття такого рішення. Насправді причиною прийняття цього рішення була не децентралізація, а, я думаю, просто нестача усвідомлення, нестача аналізу, нестача відповідальності, механічний підхід уряду до розрахун­ку бюджету. Треба було зробити так, щоб механічно баланс зійшовся, просто позбутися частини видатків державного бюджету. Я не знаю, за якою логікою (я навіть не виключаю, що за принципом випадкових чисел) була вибрана професійно-технічна освіта, на жаль, і передана на фінансування з місцевих бюджетів. Ви більше скажете про те, які наслідки це має чи може мати для професійно-технічної освіти.

Ви знаєте, що багато людей у цій залі борються за те, аби ця несправедливість була подолана. Але я думаю, що ми повинні розуміти, що поставили професійно-технічну освіту під загрозу знищення. А це не якесь абстрактне середовище, що живе відірвано від світу. Професійно-технічна осві­та ‒ це те, що потрібно людям, бо не буде професійно-технічної освіти ‒ не бу­де швачки, муляра, столяра. Якщо не буде професійно-технічної освіти, не буде робітників на заводах. Адже ті, хто отримують престижні економічні чи юри­дичні дипломи, по-перше, не захочуть там працювати. А по-друге: кому потрібні їхні високі дипломи, якщо вони не матимуть базових навичок?

Я знаю із власного досвіду, що знайти кваліфікованого працівника сьогодні дуже-дуже складно. І замість того щоб їх готувати, держава, на жаль, не дбає про це. Не дбає і з багатьох інших міркувань. Через те що простіше з технікумів робити коледжі, потім університети, комерціалізувати вищу освіту, для того щоб на цьому заробляти.

Думаю, що професійно-технічна освіта, дійсно, є важливою саме для розвитку регіону, для розвитку території, де знаходиться професійно-технічний навчальний заклад, вона дуже міцно прив’язана до громади. І якщо ми хочемо переглядати це питання і думати над моделлю, за якою має фінансуватися професійно-технічна освіта, то я думаю, що треба це робити, по-перше, з пред­ставниками середовища професійно-технічної освіти, по-друге, з представника­ми громад і регіонів, для того щоб розуміти потреби та здійснювати довгостро­кове планування пріоритетів держави в тому чи тому регіоні або в тій чи тій професії.

Наша робота сьогодні відбуватиметься в такий спосіб. Ми маємо три години для обговорення проблеми, я маю перелік тих, які братимуть участь в обговоренні. Спочатку ми заслухаємо доповідь та співдоповіді (20 хвилин і 15 хвилин), регламент виступу в обговоренні ‒ 5 хвилин. Звертаю увагу тих, хто вперше виступатиме з парламентської трибуни: за 30 секунд до завершення виступу ви почуєте звуковий сигнал, це означає, що ви маєте півхвилини, аби завершити свою думку і не затримувати тих, хто виступатиме після вас.

Якщо немає заперечень стосовно регламенту нашої роботи, я запрошую до слова міністра освіти і науки України Лілію Гриневич. Регламент – 20 хвилин.

 

ГРИНЕВИЧ Л.М., міністр освіти і науки України. Шановна Оксано Іванівно! Шановні колеги! Шановні українці, які дивляться парламентські слухання по телебаченню. Свого часу, коли я була головою Комітету Верховної ради України з питань освіти і науки, я ініціювала ці слухання. І так склалося, що зараз я відповідаю на цих слуханнях як міністр, як представник виконавчої влади. Я дуже добре знаю всі проблеми, знаю, як розгорталася ситуація у професійно-технічній освіті, і вважаю, що парламентські слухання – це нагода проаналізувати шляхи виходу з кризи, яка існує у професійно-технічній освіті. Головне – скористатися цією кризою для оновлення професійно-технічної освіти.

Знаєте, що сьогодні називають новою глобальною валютою? Долари, євро чи біткойни? Ні. Глобальною валютою сьогодні називають кваліфікацію. І тільки та країна, яка має кваліфіковану робочу силу, не програє у світовій конкуренції. Тому це питання є питанням стратегічної безпеки України, це конкурентна перевага нашої економіки і наша можливість зайняти високе місце у глобальному господарстві.

І це не парадні слова. Для мене важливо, щоб це прозвучало в цій залі з точки зору перспектив, напрямів подальшого розвитку країни у складний період відстоювання своєї незалежності та збереження державності. Нам у спа­док залишилася пострадянська, але потужна система підготовки кадрів робітни­чих професій. Незважаючи на роки байдужості та ігнорування, потенціал все ще високий. Треба зберегти те, що маємо, і на цьому фундаменті збудувати сучасну систему професійної підготовки кадрів для сучасної економіки України.

Уряд визначив три пріоритетні напрями діяльності у сфері освіти і науки, і один із них – модернізація професійно-технічної освіти. Зрозуміло, що треба говорити не тільки про високі цілі і про зірки, треба починати з тернів, які ми сьогодні маємо.

Найбільш гострі питання – це питання фінансування і власності. Всі ми знаємо, що внаслідок внесення поспішних змін до бюджетного законодавства з 1 січня 2016 року із 817 професійно-технічних навчальних закладів 722 пере­ведено на фінансування з місцевих бюджетів, а саме на рівень областей та міст обласного значення, зокрема малих міст обласного значення. Оскільки не в усіх бюджетах були кошти, з січня до березня 2016 року 50 професійно-технічних навчальних закладів не фінансувалися взагалі. Питання стояло дуже гостро, люди приїхали до Києва, під Верховну Раду, і з деким, кого я зараз тут впізнаю в залі, ми тоді спілкувалися.

На початку року ми підготували низку законопроектів, аби врятувати сферу професійно-технічної освіти. Ці законопроекти прийняв парламент, але Президент наклав вето. Тоді ми пішли іншим шляхом: вирішили виділяти стабілізаційну дотацію, щоб втримати ситуацію, а потім внести зміни до Бюджетного кодексу з 2017 року, прийнявши перед тим Закон «Про професійну освіту». Справді, уряд виділив місцевим бюджетам стабілізаційну дотацію, 500 мільйонів гривень, на фінансування професійно-технічної освіти. Це дало змогу трохи вирівняти ситуацію, але в п’яти професійно-технічних навчальних закладах досі залишаються борги з виплати заробітної плати, стипендій, з опла­ти комунальних послуг. Щодо решти професійно-технічних навчальних закла­дів, то фінансування, як правило, передбачено до 1 вересня 2016 року. Треба врахувати, що з травня підвищується заробітна плата, з червня розпочинається період відпусток і потреба у фінансуванні зростає. На кінець 2016 року не ви­стачає 1,2 мільярда гривень.

Однак проаналізуймо дещо. З січня по квітень поточного року до загаль­ного фонду місцевих бюджетів, які мають фінансувати професійно-технічні навчальні заклади, без урахування трансфертів, надійшло 30,6 мільярда гривень, що становить 42,9 % річного обсягу надходжень, затвердженого місцевими радами. Тобто те, скільки нам потрібно (я щойно сказала), і скільки надійшло – це взагалі неспівмірні цифри. Приріст надходжень до місцевих бюджетів проти аналогічного періоду минулого року в співставних умовах склав 44,1 %, або плюс 9,4 мільярда гривень. До прикладу, у місті Мукачевому Закарпатської області (я не даремно називаю це місто, там є професійно-технічні навчальні заклади, які мають проблеми з фінансуванням) – плюс 62 %, або 42,5 мільйона гривень, у місті Ізмаїлі Одеської області – плюс 67,9 %, або 30,8 мільйона гри­вень. Більше того, за минулий рік залишилися нерозподіленими (невикористани­ми) вільні залишки коштів місцевих бюджетів. Станом на 1 травня 2016 року їх обсяг у бюджетах, з яких здійснюється фінансування професійно-технічних навчальних закладів, складає 3,8 мільярда гривень. Очевидно, що ці кошти ма­ли б слугувати додатковим джерелом для фінансування професійно-технічних навчальних закладів. Тому що коли розподіляються доходи з центрального бю­джету на місцевий рівень, це передбачає певні повноваження.

Я як міністр і як колишній парламентарій маю чітку позицію щодо того, як має фінансуватися професійно-технічна освіта, і далі я про неї доповім. Це не можуть бути лише кошти місцевих бюджетів, але місцеві бюджети все-таки у процесі надходження додаткового фінансування зобов’язані спрямовувати кошти на професійно-технічну освіту. І не може бути такого, що деякі місцеві ради тримають кошти своїх місцевих бюджетів на депозитах (якщо будуть запитання, я можу надати список), але не покривають фінансування професійно-технічної освіти.

Таким чином, у місцевих бюджетах, за винятком малих міст обласного значення, де ці 44 % додаткових надходжень все одно не покривають бюджет професійно-технічних навчальних закладів, бо... Можу навести відомий приклад про Ржищів. У Ржищеві дохідна частина теж плюс 47 %, але в такому малень­кому місті це лише 1,3 мільйона гривень, а бюджет професійно-технічного навчального закладу ‒ 12 мільйонів. Зрозуміло, що це місто обласного значення не може покривати бюджет професійно-технічної освіти, але це не універсальна ситуація.

Що зробили наші обласні державні адміністрації? Шановні колеги, я звертаюся зараз до присутніх тут заступників голів обласних державних адміністрацій. Коли ви отримали 500 мільйонів з резервного фонду, замість того щоб зарезервувати більшість коштів і профінансувати проблемні малі міста обласного значення, ви «розмазали» їх по всіх професійно-технічних навчальних закладах, зокрема й тих, що знаходяться в підпорядкуванні, де є необхідні надходження до бюджету. І тепер у нас знову оголилися проблеми з фінансу­ванням.

Тому зараз ми приймаємо рішення: детально відстежувати реальні надходження до бюджету і ваші видатки на професійно-технічну освіту. Це я звертаюся до представників місцевих органів влади, на які покладено фінансування професійно-технічної освіти. Що не звільняє нас від обов’язку системно вирішити цю проблему в новому Бюджетному кодексі і в Законі «Про професійну освіту». Отже, в місцевих бюджетах, крім поодиноких випадків, достатньо ресурсів, тож органи місцевого самоврядування разом з місцевими державними адміністраціями мають забезпечити їх спрямування на фінансуван­ня професійно-технічних навчальних закладів.

Гостро стоїть і питання передачі майна професійно-технічних навчальних закладів з державної у комунальну власність, що передбачено статтею 27 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік». Це логічно: хто фінан­сує, той хоче розпоряджатися майном. Але ми маємо визначитися з рівнем під­порядкування. На нашу думку, це обласні центри і міста обласного значення з населенням не менше 200 тисяч жителів, тому що це той поріг, де є достатні находження. Лише коли ми це зафіксуємо, можна буде говорити про передачу. Тому що ми не можемо допустити передачу майна професійно-технічних навчальних закладів комусь, хто буде зацікавлений тільки в їх закритті (незалежно від того, потрібні вони чи ні) та в подальшому продажі. Це золотий фонд майна, який є на сьогодні в освіті, і освіта повинна ним опікуватися.

Далі ‒ регіональне замовлення. Що таке регіональне замовлення? Я часто чую від органів місцевого самоврядування, що їх чекає набір на перший курс, але вони не знають, якою цифрою керуватися при цьому замовленні. Колеги, хочу нагадати вам, що ви вже погодили обсяг замовлення, під яким підписалися області, підтвердивши, що їм потрібні такі фахівці. Давайте все-таки виконувати свої зобов’язання, критично аналізувати це замовлення і вважати його регіональним.

Окрім того, ми зараз ведемо перемовини – у нас досить тісна співпраця з Міністерством фінансів, – і на цьому тижні має відбутися нарада за участю великих роботодавців і платників податків, які можуть забезпечувати галузеве замовлення. Що таке галузеве замовлення? Ну, якщо у нас є ПАТ «Українська залізниця», і є 7 професійно-технічних навчальних закладів, які готують відпо­відних фахівців, то залізниця в стані заплатити за їхню професійну підготовку.

Що повинна покрити з субвенції держава? Здобуття загальної середньої освіти, це дуже важливо, і так само підготовку кадрів гостродефіцитних спе­ціальностей загальнодержавного значення, це також має покриватися за рахунок окремої державної програми.

Наступне ‒ новий Закон «Про професійну освіту». Ви знаєте, що в процесі обговорення проекту Закону «Про освіту» у Комітеті з питань науки і освіти за вимогою кількох депутатів у нас відбувся поворот стратегії щодо закладів І-ІІ рівнів акредитації, а саме було прийнято рішення, що їхня діяльність буде регулюватися окремим законом. У зв’язку з цим сьогодні у Кабінет Міністрів знову повернувся проект Закону «Про професійну освіту», який був раніше підготовлений. Ми його доопрацьовуємо і, власне, хочемо закласти в ньому нову матрицю багатоканального фінансування професійно-технічної освіти, а також інші важливі позиції реформи професійно-технічної освіти.

Засадничі принципи Закону «Про професійну освіту» такі:

• непорушність конституційного права громадян на безоплатне здобуття першої професійної освіти;

• нова різнорівнева багатоканальна структура фінансування і відповідні стимули для приватних інвестицій у сектор;

• нова модель замовлення на підготовку кваліфікованих кадрів;

• інтеграція професійної освіти у Національну рамку кваліфікацій;

• передача більшості управлінських повноважень на регіональний рівень;

• незалежний контроль якості освіти;

• широка автономія закладів професійної освіти.

Зрозуміло, що немає часу чекати, доки в парламенті будуть ухвалені новий Закон «Про освіту» і новий Закон «Про професійну освіту». Ситуація є критичною, і діяти треба терміново. Точніше, ми це робимо постійно, але зараз, напередодні виплати відпускних, напередодні тих викликів, які ми маємо перед новим навчальним роком, саме в цих проблемних містах обласного значення… Ні, вони не є проблемними, вони нормальні, просто на них поклали проблемні повноваження. Тому ми будемо повторно моніторити ситуацію і бу­демо зобов’язувати області надавати фінансування саме туди, куди потрібно, а не так, як це було зроблено з 500 мільйонами гривень стабілізаційної дотації.

Отже, нова модель фінансування професійно-технічної освіти, як ми виписали її в проекті закону, передбачає такі джерела фінансування:

1) освітня субвенція з державного бюджету на здобуття учнями системи професійно-технічної освіти повної загальної середньої освіти, а також відпо­відна державна програма фінансування здобуття професійної освіти за профе­сіями загальнодержавного значення;

2) місцеві бюджети, які фінансуватимуть підготовку кадрів для своїх регіо­нальних ринків праці. Це, ще раз повторюю, обласні центри та міста з насе­ленням не менше 200 тисяч жителів;

3) кошти роботодавців, так зване галузеве замовлення. Над цим ми ще працюємо, і тільки через те, що у нас не визначені ці механізми, ми не можемо внести до Верховної Ради відповідний законопроект. Сподіваюся, що впродовж наступного тижня ми завершимо ці консультації.

Ми добре усвідомлюємо, що ніхто не вкладатиме гроші в «чорну скриню», і тому нам потрібні нові стандарти професійно-технічної освіти, приведені у відповідність з потребами сучасного ринку праці. Модель фінансування мусить змінюватися разом з іншими компонентами. Не може бути неактуальних професій, таких як секретар керівника (як окрема професія) чи оператор комп’ютерного набору. Ми хочемо, щоб на регіональних ринках праці відпо­відні органи влади визначилися щодо актуальних для них професій. Нам необ­хідно до 1 вересня ще раз узгодити показники регіонального замовлення на 2016 рік і максимально наблизити їх до заявлених показників, які були сфор­мовані на рівні областей. Перспективи розвитку професійної освіти кожного регіону мають бути визначені в регіональних планах розвитку на період 2018 ро­ку. І ми закликаємо синхронізувати плани областей і міст обласного значення. Адже місто обласного значення може готувати фахівців для всієї області, тому цей план має бути єдиним для всієї області.

Щодо оптимізації. Зрозуміло, що треба впорядкувати мережу. Ми сьогодні маємо малокомплектні навчальні заклади, де навчається менше 200 учнів. Таких закладів 184. Але я закликаю до виважених рішень. Передовсім зрозуміти, кого забезпечують освітніми послугами ці заклади, наскільки доцільне їх існування, з точки зору дублювання спеціальностей. Тобто є багато критеріїв ‒ позитивних, негативних, які треба проаналізувати, для того щоб отримати виважене рішення. Тому що основний критерій – це можливість учня отримати кращі умови навчання і вищу якість освіти, ніж була до оптимізації. Об’єднавши слабкі і малі заклади, ми зможемо отримати на їхніх потужностях сильніший заклад, базу якого легше модернізувати.

Ми розпочали створення регіональних рад професійно-технічної освіти і наглядових рад професійно-технічних навчальних закладів. Дуже важливо, щоб до складу цих рад увійшли представники освітянської громадськості, але обов’язково – представники роботодавців ‒ місцевого бізнесу і батьків.

Ми запускаємо пілотний проект з модернізації професійно-технічної освіти і на цей рік (маю на увазі місяці, що залишилися до кінця 2016 року) визначили пріоритетними три спеціальності. У нас є три гостродефіцитні спеціальності на ринку праці:

• тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва (і ми оновимо цей стандарт);

• монтажник санітарно-технічних систем та устаткування;

• майстер з пошиття швейних виробів, ця спеціальність буде організована на базі трьох ‒ швачка, кравець і закрійник.

Багато роботи. Ми можемо її виконати тільки всі разом, якщо будемо співпрацювати, якщо будемо діяти як один кулак, і якщо влада (всі спільно ‒ і парламент, і Кабінет Міністрів, і більшість, і опозиція) зрозуміє, що профе­сійно-технічна освіта – це складова національної безпеки України. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до співдоповіді першого заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти, народного депутата Олександра Співаковського.

 

СПІВАКОВСЬКИЙ О.В., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти (одномандатний виборчий округ № 182, Херсонська область, партія «Блок Петра Порошенка»). Дякую. Шановні колеги освітяни! Шановна пані міністре! Шановна Оксано Іванівно! Дякую за мож­ливість зустрітися тут, за те, що ви знайшли час, щоб обговорити нагальні питання.

Хочу сказати, що за півтора року роботи народного депутата я зрозумів алгоритм роботи нашої політичної еліти. Все дуже просто: ви готуйте, пишіть будь-які гарні закони, а ми після цього через Бюджетний кодекс, через Дер­жавний бюджет України фактично їх нівелюємо. Це дуже важливо, і ми повинні це розуміти. І через вето Президента ми бачимо, що освіта не стала головним пріоритетом для держави. Ми воюємо, я так розумію, для того щоб мати майбутнє, а майбутнє – це освіта.

Тому, на мій погляд, те, що нині відбувається, вказує на те, що 2015 рік був роком втрачених можливостей. Це час, коли всі чекали… Після цього скинули професійно-технічну освіту на місцевий рівень ‒ без алгоритмів, без інструментів, без стратегічного розуміння місця і впливу держави на цю галузь, ‒ і в результаті маємо зараз вирішувати проблеми точковим методом. На мою думку, точкові рішення – це шлях до корупції: комусь дам, комусь не дам. Бо якщо не буде критеріїв вирішення цих проблем, то ми й надалі будемо мати ситуацію, як сьогодні.

На мій погляд, професійна освіта значною мірою є запорукою економіч­ного зростання країни. Кадровий потенціал, трудові ресурси будь-якої держави формуються саме у сфері професійної освіти. Тому стратегія розвитку профе­сійної освіти – це загальнонаціональна справа. І це означає, що головний внесок у фінансування має робитися за рахунок державного бюджету. Таку стратегію неможливо приймати кулуарно, не враховуючи потреб та інтересів усіх заці­кавлених сторін, усіх стейкхолдерів освіти. Нам необхідно виробити спільне бачення вирішення проблем професійної освіти, які ми на сьогодні маємо. Треба напрацювати таке рішення, яке буде зрозумілим, прийнятним для всіх і покаже реальну перспективу для кожного навчального закладу, кожного керівника чи працівника навчального закладу, кожного студента, роботодавця чи просто фахівця на ринку праці.

Наша спільна мета – створення такого освітнього середовища, в якому буде наявний інтерфейс для збереження мобільності осіб, які навчаються в рамках цілісного освітнього простору, без відрахувань і відновлень. Це, на мій погляд, ганебна практика, коли людина, яка не може засвоїти, наприклад, бака­лаврський рівень, не може без відрахування перейти до нижчого рівня, де кожний учасник зможе отримати ті умови праці чи навчання, які є для нього найкращими, які дадуть змогу найкраще розвинути його потенціал, щоб людина почувалася корисною не лише для держави і суспільства, а й для самої себе та своєї сім’ї. І це означає, що ми повинні фінансувати освіту не лише для того, щоб вона забезпечувала потреби ринку праці, а й для того, щоб підвищувати загальний рівень освіченості нації.

Вдало вибрана професія – це те, що робить людину щасливою на все жит­тя. Добра професія насправді поєднує багато речей. Серед них, на мій погляд, найважливіші: осмисленість вибору, якість та ефективність освіти, затребува­ність професії на ринку праці, гарантія робочого місця і належні умови праці, чесна, справедлива оплата праці кваліфікованого фахівця, можливість професій­ного зростання і самовдосконалення протягом усього життя.

Звісно, не все залежить від закладів освіти, від адміністрації технікумів, коледжів чи училищ. Поєднання цих обставин залежить від конструктивної політики нашої держави, уряду, парламенту, але не лише від них. Стратегія розвитку професійної освіти, формування висококласного продуктивного фахів­ця не може реалізуватися силами лише державних структур. Ми не тоталітарна держава! У наших умовах це вже неможливо. Суспільство, навчальні заклади, здобувачі освіти, їхні батьки та роботодавці, професійні асоціації та фахові спільноти, зацікавлені громадські організації – ми всі несемо частку відповідаль­ності за реалізацію стратегії ефективної професійної освіти. Ми всі повинні розуміти, в чому полягає наша участь, наш інтерес, якими мають бути наші дії для того, щоб досягти успіхів.

Виходячи з викладеного, хочу виділити декілька проблем.

Перша ‒ проблема затребуваності. Не секрет, що за останні роки кількість студентів, які навчаються у професійно-технічних навчальних закладах, істотно скоротилася. Це проблема не лише професійно-технічних навчальних закладів, подібну ситуацію маємо й у вищій освіті. Ситуація зумовлена насамперед об’єктивними демографічними процесами, у цьому ніхто не винен і не треба нікого звинувачувати.

Я не скажу нічого несподіваного, якщо зазначу, що від кількості студентів так чи інакше залежить обсяг фінансування закладу освіти. Навіть якщо ми не прив’язуємо наші розрахунки безпосередньо до формули «гроші за учнем» і намагаємося забезпечити соціальні гарантії для працівників навчальних за­кладів… Держава не може гарантувати фінансування навчання учнів чи студен­тів, яких немає.

Комітет Верховної Ради України з питань науки і освіти провів багато нарад, зустрічей, на яких обговорювалися питання, як нам зберегти навчальні заклади за нинішніх умовах, як забезпечити збереження матеріальної і кадрової бази. Це непросте завдання.

Не раз висловлювалася думка, що економіка країни потребує фахівців зі спеціальною професійною чи професійно-технічною освітою більше, ніж з вищою освітою. Тоді як за структурою бюджетних видатків держава більшою мірою фінансує заклади вищої освіти, ніж середні спеціальні та вищі навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації. Так, ця несправедливість дійсно існує, вона зумовлена тим, що вища освіта досі має більший попит серед наших дітей, аніж середня спеціальна чи професійна освіта. Звісно, ми можемо припинити фінан­сування вищої освіти, але навряд чи таким чином змусимо абітурієнта полюбити професійно-технічну освіту. У насильницький спосіб ми не заженемо абітурієн­тів до професійно-технічних навчальних закладів, якщо вони самі не виявлять ініціативи, бажання там навчатися.

До речі, вчора ми з Лілією Михайлівною обговорювали питання організації державного замовлення через вертикальну систему, щоб забезпечити баланс між державним замовленням на підготовку фахівців з професійно-технічних спеціальностей навчальними закладами І-ІІ рівнів акредитації і спеці­алістів з вищою освітою. Це може бути потужним інструментом вирішення цієї несправедливості.

У цій ситуації, звичайно, всі ми маємо зробити все можливе, щоб підвищити престижність середньої спеціальної та професійної освіти. Багато залежить від об’єктивних обставин розвитку економіки, яка потребує таких, а не інших трудових ресурсів. Престижність освіти значною мірою зумовлюється тим, якої якості роботу можуть знайти люди з цією освітою, навіть якщо ми маємо багато робочих місць і багато підприємств, які очікують на фахівців із спеціальною професійною освітою. Але яка заробітна плата чекає на цих фахівців, які умови праці там створені? Всі ці питання впливають на попит на середню спеціальну освіту, але вони адресовані переважно роботодавцям, власникам бізнесу, підприємцям. Від роботодавців значною мірою залежить, чи почуватимуться випускники професійних навчальних закладів потрібними на ринку праці, а отже, чи захоче молодь навчатися в закладах середньої спе­ціальної, професійної освіти.

Перспективи професійної освіти в нашій країні не в останню чергу залежать саме від здатності бізнесу і роботодавців забезпечити гідні робочі місця для людей з фаховою освітою. Тому створення спільних майданчиків, кластерів є дуже важливим.

Друга ‒ проблема фінансування. Це ще одна актуальна проблема нашої професійної освіти. Вона загострилася у зв’язку з тими рішеннями, що були прийняті наприкінці минулого року. На жаль, я також голосував за них. Закон «Про Державний бюджет України на 2016 рік», а також зміни до Бюджетного кодексу мали на меті переведення закладів професійної освіти на фінансування з місцевих бюджетів. До речі, я дуже сподіваюся на нашого нового міністра і на те, що більше ніколи член уряду не голосуватиме проти своєї системи освіти. Але на практиці це створило загрозу для більшості таких закладів.

Комітет з питань науки і освіти вжив заходів для того, щоб це незбалансоване, поспішне рішення було скасовано. Зокрема, було терміново організовано розроблення законопроектів № 3083 і № 3081-2, а також № 4365, щоб не дати можливості продати ці майнові комплекси. На жаль, ми маємо ситуацію, яку маємо, і зараз, наскільки я знаю, Кабінет Міністрів… Оскільки ми не можемо проголосувати подолання вето… Це робиться для того, щоб за ці законопроекти парламент ніколи не проголосував.

Я дуже сподіваюся, що Лілія Михайлівна разом з Володимиром Борисо­вичем все-таки знайдуть рішення, і Кабінет Міністрів вишукає необхідні кошти для того, щоб профінансувати, адже ми знаємо про долю дитячих садків – зруйнували, а тепер ви знаєте, що відбувається. У Комітеті з питань науки і освіти проведено чимало зустрічей з керівниками закладів професійної і про­фесійно-технічної освіти. Ми також маємо петицію на сайті Верховної Ради, яка набрала більше 25 тисяч підписів. Все це ми знаємо. Особливо викликає тривогу можливість втрати деякими навчальними закладами матеріальної бази у разі передання їхніх приміщень та землі у комунальну власність. Ці процеси вже пішли. У зв’язку з цим Комітетом з питань науки і освіти внесений відповідний законопроект.

Слід зазначити, що за статтею 85… І тут я погоджуюся з думкою Лілії Михайлівни, що ми повинні мати співфінансування, гібридне фінансування – це абсолютно нормальна практика всіх цивілізованих країн. Але ми повинні розуміти, що 60-70% має забезпечувати держава, а решту ми маємо отримувати від місцевої влади і місцевого бізнесу. Це абсолютно нормальний процес ство­рення спільного майданчика для мотивації стейкхолдерів, про яких іде мова.

Проблема фінансування, яка вимальовується сьогодні, показує, що, попри наше велике бажання, забезпечити 100-відсоткове фінансування закладів про­фесійної освіти з державного бюджету практично неможливо. Тому й має бути напрацьований механізм диверсифікації джерел фінансування. Хоча, чесно ска­жу, система відносин, що регулюється Бюджетним кодексом, є абсолютно нор­мальною. Поряд з фінансуванням навчальних закладів з державного бюджету, слід також працювати над тим, щоб переконати органи місцевого самовряду­вання в необхідності виділяти додаткове фінансування, залучати фінансування з приватних джерел. Є кошти Європейського Союзу, є гранти тощо, ми повинні мати доступ до цих ресурсів.

Уряд також повинен стимулювати прибуткову економічну діяльність закладів освіти, наприклад виготовлення продукції, надання послуг під час практичного навчання, без сплати податку на прибуток. Така політика обов’яз­ково буде успішною, але лише за умови лібералізації податкової та регуляторної політики. За згоди різних політичних сил можливе також запровадження спе­ціального відрахування з Фонду соціального страхування на перепідготовку та підвищення кваліфікації, трансферу податків з доходів юридичних осіб. Це зале­жить, до речі, від голів фракцій, і якщо ми знайдемо спільну позицію, ми вирі­шимо це питання.

Третя ‒ проблема якості професійної освіти. Кілька тижнів тому мою увагу привернуло дослідження Центру соціально-економічних досліджень (CASE Україна) в межах проекту «Ціна держави», в якому автори провели аналіз рівня працевлаштування випускників закладів професійно-технічної освіти і з’ясували, що серед них близько 20 % ‒ безробітні або тривалий час не можуть знайти роботу.

Щодо обладнання професійно-технічних навчальних закладів хочу сказати так: або ми будемо мати окремий рядок для фінансування розвитку навчальних закладів, або будемо витрачати кошти лише на транспорт, заробітну плату та податки на заробітну плату. Звичайно, за нинішніх умов є очевидно, що профе­сійно-технічна, професійна освіта потребує серйозної модернізації. Необхідно напрацювати стратегію розвитку професійної освіти, зокрема, з метою підви­щення її якості.

Дуже важливим є питання розробки та оновлення стандартів професійної освіти. Слід зазначити, що в цьому напрямі велику роботу здійснює Федерація роботодавців, зокрема, створений нею Інститут професійних кваліфікацій. Комітет з питань науки і освіти вдячний працівникам Інституту професійних кваліфікацій за серйозну роботу у сфері розроблення стандартів. Ми також дякуємо Національній академії педагогічних наук України, іншим галузевим академіям, які також мають відповідні напрацювання. Також закликаю інші зацікавлені професійні групи та асоціації долучитися до цих процесів.

Четверта ‒ проблема законодавства, що має регулювати відносини у сфері професійної освіти. 4 листопада 2015 року відбулося розширене засідання Комі­тету з питань науки і освіти, на якому був розглянутий і підтриманий проект Закону України «Про професійну освіту» (№ 3231). Це важливий рефор­маторський законопроект, який, ми сподіваємося, знайде підтримку у Верховній Раді. Попри це, в середовищі представників освіти, зокрема представників навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації, є ініціатива щодо створення іншого законопроекту про вищу професійну освіту, в якому буде чітко виписаний статус цієї ланки закладів професійної освіти. Комітет з питань науки і освіти не бачить причин відмовлятися від ідеї створення такого законопроекту, що має служити інтересам великої групи людей і організаціям. Вираження волі людей в законах – це і є місія Верховної Ради України. Проте хочу сказати про ризики: додатковий закон, що регулюватиме сферу професійної освіти, може створити підстави для жорсткого контролю і обмежень у роботі навчальних закладів, зокрема у процесі розвитку програм різного рівня складності. Адже в інтересах здобувачів освіти – учнів і студентів – забезпечення легкого переходу з однієї програми на іншу в межах єдиного освітнього простору.

Тому взаємодія навчальних закладів різного рівня між собою, створення наскрізних стандартів, формування ефективних механізмів взаємодії освітніх установ з інноваційним бізнесом, створення освітніх комплексів та кластерів необхідні для модернізації професійної освіти, для інновацій та розвитку. До речі, в законопроекті «Про професійну освіту» слово «кластер» не вживається жодного разу, що, на мій погляд, є великою помилкою. Чи не буде ще один закон сприяти консервації системи навчальних закладів і запобігати її онов­ленню? Адже будь-який консерватизм у наших умовах неодмінно призведе до занепаду і закриття навчального закладу.

Означивши таким чином деякі важливі проблеми професійної освіти, я хочу звернути увагу на ключові, на мій погляд, кроки. Передовсім державна політика в галузі освіти повинна йти не революційним, а еволюційним шляхом. Головним принципом освітньої політики має бути людино центризм ‒ учне- і студентоцентризм. Необхідно розвивати перелік сучасних професій, затребува­них на ринку праці, оновлювати зміст освіти, сприяти розвитку різних форм навчання, їх комбінацій. Все це є. Я запрошую вас, тому що саме від вас на місцях якраз і залежить реалізація цієї ініціативи. Слід всіляко сприяти оновлен­ню стандартів. Знання змінюються кожні 3-4 роки, технології змінюються…

 

ГОЛОВУЮЧА. Я вас дуже прошу, 30 секунд, завершуйте.

 

СПІВАКОВСЬКИЙ О.В. Крім того, нам всім слід пам’ятати, що профе­сійна освіта не може існувати сама по собі, вона тісно пов’язана з розвитком економіки і повинна служити цьому розвитку. У секторі реальної економіки навчальні заклади можуть отримати надійних союзників – стейкхолдерів і стати для бізнесу необхідним джерелом трудових ресурсів. Від того, як будемо діяти всі ми ‒ держава, заклади освіти, роботодавці, бізнес, ‒ залежить розвиток ін­новаційної складової нашої країни. Слава Україні! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до співдоповіді президента Національної академії педагогічних наук України Василя Кременя.

 

КРЕМЕНЬ В.Г., президент Національної академії педагогічних наук України. Шановна Оксано Іванівно! Шановні народні депутати! Шановні колеги, запрошені на це зібрання! У доповідях міністра освіти і науки Лілії Михайлівни Гриневич та Олександра Володимировича Співаковського, на мою думку, викладені цікаві думки і пропозиції щодо змін у цій важливій сфері освітньої діяльності. Думаю, настав час, коли потрібна дійсно цілісна, ефективна держав­на політика і сучасний науково-методичний супровід цієї важливої сфери освіти.

Національна академія педагогічних наук України займається цими питан­нями. Якісь рекомендації ми роздали вам, також багато матеріалів ми можемо надати для навчальних закладів. Зупинюся лише на деяких важливих аспектах цієї проблеми.

Перше – удосконалення законодавчої бази професійної освіти. Безумовно, потрібно прискорити прийняття законів «Про освіту» і «Про професійну освіту», для того щоб усунути певні суперечності і узгодити тлумачення основних по­нять з урахуванням досвіду Європейського Союзу.

Зокрема, доцільно, на наш погляд, ввести в законодавчий і науковий обіг поняття «професійна освіта і навчання».

Необхідно також дійти згоди щодо визначення рівнів професійної освіти. Як відомо, в законодавстві країн – членів ЄС є різні визначення рівнів профе­сійної освіти, що пов’язано з національними особливостями розвитку цієї сфери. Наприклад, у Німеччині в законі про професійну освіту поділ професійної освіти за рівнями взагалі відсутній, існує лише поділ за рівнем здобутої кваліфікації. В європейських освітніх системах поняття рівнів професійної освіти і навчання використовується лише у зв’язку з міжнародною стандартною класифікацією. Тому якщо все-таки залишати поділ національної професійної освіти за рівнями, то коректними, на нашу думку, будуть такі:

• I (базовий) рівень професійної освіти, що відповідає другому ‒ четвертому рівням Національної рамки кваліфікацій;

• II (вищий) рівень професійної освіти, що відповідає п’ятому рівню Національної рамки кваліфікацій.

Можна, безумовно, як завгодно назвати вищу професійну освіту, але я запитую вас і себе: як тоді називати університетську освіту? Це що, не вища професійна освіта?

Необхідно конкретизувати процедури ліцензування, атестації та акреди­тації закладів професійної освіти.

На наш погляд, потребують перегляду процедури формування і виконання державного замовлення. Причому мова, тут уже говорилося, повинна йти про регіональні потреби, передовсім про місцеві потреби. І я думаю, що ми повинні враховувати перспективи розвитку економіки. Думається, що Україна має перспективи колись вийти із ситуації, в якій вона сьогодні знаходиться.

Друга проблема – створення оптимальної мережі закладів професійної освіти. Нині українські коледжі, технікуми, професійно-технічні навчальні за­клади є спеціалізованими і за галузями, і за рівнем підготовки, але значною мірою подрібненими, малокомплектними. У 2014 році середня чисельність студентів вищих навчальних закладів І-ІІ рівня акредитації становила 649 осіб, у 2015 році ‒ 620, учнів професійно-технічних навчальних закладів – 380 осіб. Через вузьку спеціалізацію, подрібненість такі заклади здебільшого не спромож­ні бути гнучкими, чутливими до мінливого спектра місцевих та регіональних потреб. Вони часто здійснюють підготовку фахівців не тих професій, що потріб­ні на ринку праці, а тих, яких в змозі підготувати. До всього вони адміністра­тивно та економічно витратні, матеріально-технічно і ресурсно слабкі.

Необхідні продумані, але рішучі кроки із створення потужних професій­них коледжів та ліцеїв, які готуватимуть і молодших спеціалістів, і кваліфі­кованих робітників із багатьох спеціальностей, а також надаватимуть інші освітні послуги. У професійних коледжах, скажімо, підготовка робітників і мо­лодших спеціалістів має здійснюватися паралельно, а в професійних ліцеях – послідовно, лише з числа кращих учнів. Такі укрупнені професійні ліцеї і коледжі слід створювати за територіальною ознакою, не допускаючи надмірної віддаленості навчальної бази. Причому до складу професійних коледжів можуть входити і нинішні професійно-технічні навчальні заклади.

Назріла необхідність усунення дублювання мережі навчальних центрів Державної служби зайнятості і закладів професійної освіти у підготовці, пере­підготовці безробітних шляхом включення таких навчальних центрів до складу професійних коледжів і ліцеїв. У принципі, такої практики, як у нас, такого неефективного використання коштів немає в жодній країні Європейського Союзу.

До того ж, шановні колеги, є ще одна проблема щодо набору на навчання. У нас дуже серйозно порушене співвідношення між підготовкою фахівців професійно-технічної освіти, вищих навчальних закладів І-ІІ та ІІІ-IV рівнів акредитації. Для порівняння: у 1990 році в Україні випускники професійно-технічних навчальних закладів становили 51 % усіх випускників, середніх спеціальних навчальних закладів (тоді вони так називалися) – 31 %, вищих навчальних закладів – 18 %. У 2014 році маємо, відповідно, 28 % випускників професійно-технічної освіти, лише 11 % випускників ВНЗ І-ІІ рівня акредитації і 68 % – ІІІ-ІV рівня акредитації. Я далекий від ідеї збереження співвідношення 25-річної давнини, але зміни відбулися надмірні (Оплески). Трохи менш як удвічі змінилася частка випускників професійно-технічних училищ, утричі – технікумів і коледжів та більш як утричі ‒ випускників вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівня акредитації.

Третє ‒ розвиток партнерства у сфері професійної освіти. Безумовно, без діалогу і співробітництва системи професійної освіти з роботодавцями неможлива підготовка сучасного фахівця. Тут є багато спільних проблем ‒ це і державні стандарти, і підготовка програм професійної освіти і навчання, і контроль якості тощо. Я думаю, що в умовах децентралізації важливо здій­снити наукове обґрунтування сучасних інтеграційних форм співпраці регіо­нального рівня. Зокрема, модель освітньо-професійного кластера з формування трудового потенціалу сьогодні відпрацьовується Інститутом професійно-техніч­ної освіти НАПН України в рамках експерименту академічного рівня спільно з Запорізькою обласною федерацією роботодавців, департаментом освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації і професійними та вищими навчальними закладами області.

Хотів би також сказати, що дуже важливим у контексті законодавчого забезпечення є все-таки, після прийняття Закону «Про освіту», розроблення і прийняття закону про освіту дорослих. Це теж важлива складова професійної освіти людей, так би мовити, більш старшого віку.

Четверте ‒ розроблення і запровадження сучасних механізмів фінансового забезпечення професійної освіти. Безумовно, має бути створена сучасна система податкових і фінансово-кредитних механізмів для залучення державою коштів роботодавців, приватного сектору в розвиток професійної освіти. І тут потрібно, я підтримую Лілію Михайлівну і Олександра Володимировича, відпрацювати механізми багатоканального і різнорівневого фінансування та пільгового оподаткування підприємств, що здійснюють фінансове і матеріальне забезпе­чення розвитку професійної освіти і навчання.

Вирішуючи це питання, потрібно дивитися на те, як це робиться у світі, зокрема в європейських країнах. Наведу приклад. У європейській, світовій практиці державні витрати поділяються на рівні ‒ центральні, регіональні і міс­цеві. Тобто немає такого, що віддали місцевому бюджету чи ще комусь, і ви тягніть. Зокрема,у Німеччині 39 % фінансування цього виду діяльності – цент­ральний бюджет, 47 % – регіональний і 14 % – місцевий. В Австрії відпо­відно 73 % – центральний, 25 % – регіональний, 2 % – місцевий. Тобто ми бачимо, що у високорозвинених державах питома вага витрат на підготовку виробничого персоналу за рахунок місцевого бюджету є незначною, принаймні не панівною.

Ми не можемо не помічати ще однієї негативної тенденції у нашій системі. Наші сусіди – Польща, Білорусь та інші, – дбаючи про підготовку кваліфікова­них робітників для своєї економіки, масово запрошують українських випуск­ників 9-х класів на безоплатне навчання, забезпечують їх стипендією, гуртожит­ком, створюють для них належні побутові умови. Тобто відбувається відплив молоді з нашої держави. Передбачити втрати і спрогнозувати їх надзвичайно важко, але зрозуміло, що вони будуть великими, ми повинні враховувати це в нашій діяльності.

П’яте ‒ підвищення престижності професійної освіти в суспільстві. Ну, проблема давня, ще з радянських часів, але думаю, що наші інформаційно-комунікаційні можливості є настільки великими, що не можна не використати їх для того, аби сприяти поширенню авторитету цих професій і цих навчальних закладів серед молоді. Щоправда, тут має бути союзником наше телебачення, але, на превеликий жаль, ми часто чуємо про освіту лише тоді, коли десь трапилася якась неприємність, особливо зі скандальчиком, тоді обов’язково покажуть, обов’язково декілька вечорів цьому буде присвячено. А скажімо… Я особисто не бачив ні гарного університету, ні гарного професійно-технічного закладу, ні гарного коледжу чи технікуму за останні роки на сторінках газет, на екрані нашого телебачення.

І ще одне. Серед кроків, які потрібно використати для підвищення престижності цих закладів, ‒ безумовно, участь у світових конкурсах. Наприклад, з 1953 року відбувається Олімпіада для робітничих рук серед молодих людей віком до 22 років. У ній беруть участь 72 країни, Україна не бере. Хоча останні змагання були в Білорусі, і декілька наших закладів із власної ініціативи взяли участь у цьому змаганні.

Шосте ‒ підвищення якості професійної освіти, педагогічного персоналу. Безумовно, шановні колеги, ми повинні сьогодні і вчити учнів, студентів по-новому, і по-новому вчити тих, хто їх буде навчати. На превеликий жаль, тут якихось суттєвих змін у педагогічних університетах не відбулося. Немає стабіль­ного каналу підготовки педагогів на основі випускників професійно-технічних закладів, коледжів, технікумів. Ну, і проблема підвищення кваліфікації і стажу­вання педагогічних працівників на наших підприємствах. З цього приводу теж досі немає органічної співпраці з роботодавцями. Хоча я згоден, що у нас колегії роботодавців набирають активності і, безумовно, в майбутньому вони будуть функціонувати ще краще.

І, безумовно, ми не можемо не говорити про те, що навчити гарного фахівця може лише гарний фахівець. Шановні колеги, як ми можемо навчити сьогодні гарного токаря, слюсаря, іншого спеціаліста, якщо майстер отримує таку заробітну плату, на яку він не може ні сам прожити, ні тим паче сім’ю прогодувати? (Оплески). А поряд, на підприємстві, фахівець з меншою кваліфі­кацією отримує в 3, в 4, у 5 разів більше. Ми знайшли, і слава Богу, кошти для нової Національної поліції. Думаю, що другим кроком ми повинні знайти кошти для тих, хто працює в системі професійно-технічної освіти.

І сьоме ‒ вдосконалення науково-методичного супроводу професійної освіти і навчання. Ні для кого з нас не секрет, що наукові дослідження в нашій державі останнім часом, м’яко кажучи, недооцінюються. Багато що про це можна говорити, але водночас недооцінюється і науково-методичне забезпе­чення розвитку професійної освіти. Можу навести приклади. Скажімо, у Німеч­чині діє Федеральний інститут професійно-технічної освіти та підготовки, де працюють 600 осіб, річний бюджет – 40 мільйонів євро. У нашому Інституті професійно-технічної освіти НАПН України – 65 осіб включно з прибираль­ницями, а про бюджет я краще не казатиму.

Ми повинні усвідомити, що маємо провести зміни не тільки організацій­ного, структурного характеру (причому з точки зору інтересів нації, держави, а не окремих колективів), а й внести змінити до навчального процесу. Перед нашими випускниками стоять нові завдання. Країна так чи інакше вступить, як і весь світ, в інноваційний тип прогресу, коли швидка зміна ідей, знань, техно­логій, вимагатиме підготовки фахівця, який буде спроможний відгукнутися на цю швидку зміну і навіть ініціювати її. І ми повинні відповідним чином навчати його, тобто готувати інноваційну людину, інноваційну особистість, інновацій­ного фахівця, людину з інноваційним типом мислення, інноваційною культу­рою, здатну до інноваційного типу діяльності. Оце ‒ основа змін, які ми повинні провести у всіх закладах професійної освіти.

Найближчим часом ми плануємо звернутися до Кабінету Міністрів з тим, щоб на базі нашого Інституту професійно-технічної освіти утворити Інститут професійної освіти, який займатиметься всіма напрямами діяльності у професій­ній освіті, включно з професійно-технічною освітою і підготовкою фахівців ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації.

Завершуючи, хочу наголосити, що лише за умови цілісної державної політики, яка ґрунтується на сучасній законодавчій базі, кращому зарубіжному та національному досвіді, може бути забезпечена якісна підготовка виробничого персоналу для розвитку економіки нашої держави і всієї нації. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Шановні колеги, переходимо до обговорення. Ще раз нагадую, регламент виступів – до 5 хвилин. Також ви можете тим часом, оскільки ви почули доповіді трьох доповідачів, якщо у вас є запитання, передати їх у письмовому вигляді доповідачам. І наприкінці у них буде трохи часу для того, щоб дати відповідь на запитання, які ви до них адресуєте.

Запрошую до слова директора державного навчального закладу «Ново­град-Волинське вище професійно-технічне училище» Житомирської області Миколу Паламарчука.

 

ПАЛАМАPЧУК М.Є., директор Новоград-Волинського вищого професій­но-технічного училища (Житомирська область). Вельмишановні Оксано Іванівно, Ліліє Михайлівно, народні депутати, колеги і всі присутні! Мені випала велика честь і відповідальність виступити з цієї високої трибуни.

Необхідність змін у підготовці фахівців різних рівнів, зокрема системи професійно-технічної освіти, очевидна. Що ми маємо сьогодні? Сумновідома стаття 27 Закону України «Про Державний бюджет на 2016 рік» призводить не до модернізації, а до руйнації системи професійно-технічної освіти, яка, як вам відомо, за останні десятиліття була обділена батьківською турботою з боку держави. Однак маю право стверджувати, що, наприклад, Новоград-Волинське вище професійно-технічне училище, училища Житомирської області, хоч і по­вільно, але зміцнюють матеріальну і навчально-методичну бази, не послаб­люють, а покращують рівень підготовки робітничих кадрів. Хоча претензій у ро­ботодавців до рівня підготовки багато. Проте і в нас багато запитань до роботодавців. Одне з них: а скільки коштів вони виділяють для системи? Відповідь очевидна.

Ми розуміємо, що безпосередньо на виробництві швидше і простіше провести підготовку робітника певного спрямування, підкреслюю, працюючи з дорослими людьми. Ми ж маємо справу з дітьми, причому більшість із них із сімей з мізерними статками або й зовсім без них. Училища виконують важливу соціальну функцію. Аналізуючи контингент учнів системи професійно-технічної освіти, варто відзначити, що значною мірою ці заклади є справжньою школою життя для хлопців і дівчат, для багатьох – домівкою на цілих три роки. Дітям-сиротам, дітям з багатодітних, малозабезпечених сімей училища дають чи не єдину можливість отримати загальну середню освіту, а головне – здобути професію. Крім того, у нас системно ведеться виховна робота, яка сприяє фор­муванню у учнів культури поведінки та спілкування, виховує почуття патріо­тизму, колективізму, толерантності.

Ще одним переконливим аргументом на користь збереження закладів професійно-технічної освіти є те, що саме їхні випускники становили переважну більшість у складі будівельників захисних споруд у зоні антитерористичної операції. Досить підготовленими виявилися і випускники училищ – водії і трактористи, які пересіли на БТР і танки.

Джерелом додаткового фінансування для підготовки робітничих кадрів, на мою думку, є бюджет Міністерства освіти і науки України. Як уже говорилося, нераціонально готувати у вищих навчальних закладах чотирьох інженерно-технічних спеціалістів на одного робітника. Здоровий глузд підказує, що має бути навпаки.

Хочу звернути увагу ще на одну проблему. Із 420 учнів закладу лише третина ‒ міські діти, решта – з найближчих міст і однойменного району. Фінансувати таку кількість учнів одному місту проблематично. У січні цього року міська рада нас профінансувала на вісім місяців поточного року, за що ми вдячні депутатам, міському голові. Однак утримання закладу – це значне наван­таження на міський бюджет.  Тому в травні на базі нашого училища за участю міського голови, депутатів, управління освіти і науки, установ і організацій від­бувся «круглий стіл». Учасниками було обговорено і вироблено ряд пропозицій, які передані до профільного Комітету Верховної Ради:

1. Здійснювати фінансування професійно-технічної освіти лише з держав­ного бюджету. Від себе додам, я дуже задоволений цифрою 200 тисяч. У край­ньому разі ‒ з обласного бюджету.

2. За участю науковців, урядовців, роботодавців – всіх зацікавлених сторін – у мінімально можливий термін розробити концепцію модернізації системи професійно-технічної освіти в Україні. Я вам скажу, для нас не зовсім зрозумілі рівні професійно-технічної освіти, зокрема вища професійна освіта.

3. За умов фінансування професійно-технічної освіти з різних джерел (державного, регіонального, місцевого):

• внести зміни до державних стандартів щодо збільшення терміну навчання робітничим професіям;

• розробити механізм фінансування професійно-технічної освіти бізнесовими структурами;

• розробити механізм передачі закладів професійно-технічної освіти в комунальну власність, якщо, на жаль, таке рішення буде прийнято.

Переконаний, що наші аргументи і пропозиції будуть почуті та враховані при внесенні змін до законодавства, що регулює функціонування професійно-технічних навчальних закладів, та при доопрацюванні… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до слова Олега Домінського, директора Вінницького технічного коледжу, голову Ради директорів вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації.

 

ДОМІНСЬКИЙ О.С., директор Вінницького технічного коледжу. Шановна Оксано Іванівно! Шановна Ліліє Михайлівно! Шановні народні депутати! Дорогі колеги! Економічні та соціальні зміни в суспільстві загострюють проблеми адаптації знань до ринку праці. Відповіддю на виклики часу в Україні стали прийняття Закону «Про вищу освіту», підготовка законо­проектів «Про освіту» та «Про професійно-технічну освіту». Перед навчальними закладами постало завдання не лише вести підготовку науковців і аналітиків, а й надавати молоді перед початком продуктивної діяльності максимально висо­кого і доступного для кожного її представника рівня загальної і професійної компетентності.

У країнах зарубіжжя інтенсивно відбувається професіоналізація закладів, у яких навчаються учні, які здобули загальну середню освіту, розбудовується неуніверситетський сектор вищої професійної освіти, міцнішають зв’язки на­вчальних закладів з виробництвом, з ринком праці. До речі, Василю Григоро­вичу, робітників у вищих навчальних закладах І-ІІ рівня акредитації, як ми їх називаємо сьогодні, готували ще 30 років тому. Майже всі, хто здобував техніч­ну спеціальність, одержували відповідний робітничий розряд, включаючи навіть четвертий розряд, після закінчення технікуму. З урахуванням кон’юнктури ринку все більш затребуваними стають фахівці середньої ланки різних напрямів.

Я, шановні, не вперше з трибун озвучую ці цифри, прошу звернути увагу. У листопаді 2008 року у Франції, на черговій нараді держав ‒ учасниць Копенгагенського процесу, експерти надали матеріали, згідно з якими у 2020 ро­ці сфера зайнятості в Європі потребуватиме 31 % працівників з університет­ською освітою, 50 % кадрів з середнім професійним рівнем, а робочі місця, що вимагають невисокої кваліфікації, не перевищуватимуть 19 %.

З метою збереження окремої освітньої ланки для функціонування технікумів і коледжів на теренах України, збереження підготовки практи­коорієнтованих фахівців та недопущення соціальної напруги в країні учасники Всеукраїнської робочої наради представників технікумів та коледжів підготу­вали текст звернення до Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем’єр-міністра України, в якому виклали своє бачення розвитку нашої освітньої ланки, нашої системи освіти. І одне з наших, так би мовити, побажань, яке, на мою думку, має бути враховано, ‒ залишити на п’ятому рівні Національ­ної рамки кваліфікацій рівень підготовки фахівців у технікумах та коледжах. Це звернення підтримали учасники Всеукраїнської робочої наради представників технікумів та коледжів у кількості 127 осіб, на адресу організаційного комітету наради надійшло понад 272 тисячі оригіналів підписів представників технікумів і коледжів України.

Крім того, на сайті Президента представниками технікумів та коледжів розміщена електронна петиція «Місце технікумів та коледжів у системі освіти України», яка набрала 26 тисяч 179 голосів та отримала підтримку Президента України. Вимоги щодо створення окремого складника освіти ‒ вищої профе­сійної освіти з напрацюванням відповідних законодавчих актів були підтримані Комітетом Верховної Ради України з питань науки і освіти під час розширеного засідання 30 березня 2016 року.

Щодо зарубіжного досвіду. Освіта, яку надають у наших технікумах і коледжах, має аналоги в усіх, без винятку, країнах світу. Вона дає можливість одержати кваліфікації різноманітного спектра: технік, майстер, спеціаліст серед­нього рівня (Німеччина) тощо. Ми раді, шановні, що Комітет з питань науки і освіти підтримав позицію громадськості – працівників і студентів технікумів – і сьогодні ми бачимо в проекті Рекомендацій парламентських слухань те, чого ми очікуємо від народних депутатів, ‒ прийняття нового Закону «Про освіту». Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до слова Олега Ляшка, народного депутата України, лідера депутатської фракції Радикальної партії Олега Ляшка.

А тим часом у мене є запитання, можливо, на них дадуть відповіді представники уряду. Чи є представник Міністерства фінансів? Немає (Оплески).

 

ЛЯШКО О.В., член Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, Радикальна партія Олега Ляшка). Вітаю, шановні колеги! Чому колеги? Тому що свою першу освіту я здобув у Харківському педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди, спеціальність «викладач» (Оплески).

Немає не тільки представників Міністерства фінансів… Хочу нагадати, що міністр фінансів Олександр Данилюк водночас є директором трьох офшорних компаній. Вони вам вішають лапшу на вуха, розказують, що немає коштів у державному бюджеті, щоб профінансувати навчання дітей-сиріт, дітей із ма­лозабезпечених, багатодітних сімей. Бо хто навчається у професійно-технічних навчальних закладах? Не «блатні» дівчатка і хлопчики, а діти із простих, нормальних робочих, сільських сімей. Але кажуть, що в бюджеті на це грошей немає.

Лілія Гриневич ходить, як Попелюшка, просить грошей на освіту, на професійно-технічну освіту, а їй відповідають: грошей немає. А де ж вони будуть, якщо міністр фінансів – директор трьох офшорних компаній? Бабки в офшори вивели, податки не сплатили, тут прикидаються бідними, нещасними, голодними і забирають у тих, у кого забрати найлегше, – у культури та освіти.

Читаємо меморандум, що днями був оприлюднений. Це ми його знайшли і оприлюднили. Щоправда, Президент і Прем’єр-міністр розказують,що цей меморандум не відповідає дійсності. Ну, слава Богу, якщо через те, що ми його оприлюднили, вони відмовляються від того, що передбачили в тому меморан­думі, значить, ми зробили нормальну справу. Ось що там записано щодо профе­сійно-технічної освіти: «скорочення мережі і передача на місцеві бюджети». Що таке передача на місцеві бюджети? Це, вважай, професійно-технічної освіти немає.

Наведу приклад. Моя рідна Чернігівщина, Талалаївський район, професійно-технічне училище в селі Дігтярі. Який бюджет у Дігтярах, як вони можуть утримувати професійно-технічне училище? Чи, наприклад, Куликівка, маленький Куликівский район Чернігівської області. Відоме училище, де навча­ється багато дітей-сиріт, дітей з малозабезпечених сімей, які самі себе годують. Не було б городу, то й професійно-технічного училища того не було б. Передати до Куликівського місцевого бюджету. Та у них немає грошей, щоб освітлення в Куликівці зробити, а вони хочуть, щоб за рахунок місцевого бюджету утриму­вали професійно-технічне училище, де навчаються сотні дітей.

Тому наша фракція голосувала в парламенті за те, щоб повернути фінан­сування закладів професійно-технічної освіти з державного бюджету (Оплески). Пані міністре, я звертаюся до вас. Ми недалеко сиділи в залі, коли ви тут були, ви часто до мене підходили, просили про підтримку освітніх ініціатив. Я знаю, що ви вболіваєте душею. Нехай оці люди будуть вашим тилом. Не поступайтеся в питанні фінансування професійно-технічної освіти з держав­ного бюджету. Ніяких місцевих бюджетів!

Коли нам вішають лапшу на вуха і розказують про те, що місцеві керівники мають визначати, скільки їм треба робочих професій, скільки рук їм треба… Де ті діти працюватимуть? Навіщо місцевим бюджетам ці робочі професії? Вони ж робляться не для місцевого бюджету, не для місцевої громади, не для районної чи сільської ради, а для економіки, для підприємств. Тобто професійно-технічна освіта не має ніякого відношення до місцевих бюджетів. Завдання місцевого бюджету – ремонт доріг, ремонт під’їздів, лампочку вкрути­ти, майданчик дитячий зробити тощо. Яке відношення має професійно-технічна освіта до місцевого бюджету?

Питання професійно-технічної освіти – це питання майбутнього України. Тому що коли немає робочих рук, коли кожен хоче бути або економістом, або юристом, хто буде кладку класти? Хто буде, як я в Борзні… Я закінчив школу-інтернат, і перша моя освіта – тракторист. Тракторист! (Оплески). І коли мене у Києві не взяли на факультет журналістики у 1990 році, я повернувся у Варву на Чернігівщині, там під Варвою є село Озеряни, і півроку на тракторі працював. А якби мені не дали тієї освіти і я не отримав права тракториста, то бомжував би десь чи в тюрму попав.

Коли ви закриваєте професійно-технічні заклади, ви не просто позбавляєте людей можливості працювати і заробляти, ви позбавляєте українців, хлопців і дівчат переважно з малозабезпечених сімей (а з такою політикою, яку прово­дить нинішня влада, 90 % вже малозабезпечені), можливості здобути освіту, отримати робоче місце, прогодувати себе і свою сім’ю. Тому питання про­фесійно-технічної освіти – це питання майбутнього України: чи будемо ми потужною країною, чи будемо ми самодостатньою країною.

Покажіть мені хоч одну країну в світі, яка має потужний економічний потенціал без промисловості, без власного виробництва, без малого і середнього бізнесу. Не купи-продай, а робочими руками, своїм горбом треба створювати цей потенціал, як робили наші діди і баби. Тому руки геть від професійно-технічної освіти! Слава Україні! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова Тараса Кременя, народного депутата України, голову підкомітету з питань освіти Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти. Підготуватися Василю Андреєву.

 

КРЕМІНЬ Т.Д., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, політична партія «Народний фронт»). Пані головуюча! Вельмишановна пані міністре! Дорогі колеги! Я поділяю думку про те, що проводити такі слухання обов’язково треба за присутності керівників профільних міністерств ‒ і Міні­стерства фінансів, і Міністерства економічного розвитку і торгівлі, і новоутво­реного Міністерства з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб. Я вважаю, що систему освіти ми повинні зберегти всі разом, а не тільки складом нашого Комітету та Міністерства освіти і науки, яке впевне­но стало на шлях реформ.

Які питання хочеться порушити сьогодні? Деякі з них мають локальний характер, деякі – загальнодержавний, велика кількість ‒ хронічний, а частина – тимчасовий. Але я хотів би торкнутися питання про завдання системи профе­сійно-технічної освіти і державний підхід до витрачання державних коштів. Це питання у нас є одним із найголовніших.

Коли ми говоримо про систему професійно-технічної освіти, ми говоримо про державні професійно-технічні навчальні заклади, насамперед підпорядко­вані Міністерству освіти і науки. Але водночас є навчальні заклади, що пере­бувають у підпорядкуванні Міністерства внутрішніх справ, Міністерства оборо­ни, Міністерства інфраструктури, інших відомств, великих корпорацій, підприємств. Більшість із них видають документи власного зразка, професії не ліцензуються в Міністерстві освіти і науки. Це підготовка рятувальників, водолазів, поліцейських, інших фахівців, підвищення кваліфікації за специфікою відомства, перепідготовка, яка не здійснюється у професійно-технічних навчаль­них закладах Міністерства освіти і науки. Але, по суті, це професійна освіта, яка дорівнює третьому ‒ п’ятому рівням Національної рамки кваліфікацій. Просто за офіційним визначенням вона неформальна, хоча вона організована і структуро­вана, але без видачі документів про освіту державного зразка. І це не критика даної системи, боронь Боже. Я хочу підкреслити, це абсолютно нормально. Так може бути, і це повинно знайти місце в новому законодавстві.

Водночас хочу звернути увагу на систему, яка дублює професійно-технічну освіту Міністерства освіти і науки, – це центри професійно-технічної освіти Державної служби зайнятості. Донедавна, до окупації Криму і частини Донецької та Луганської областей, таких центрів було 10, зокрема в містах Сімферополі та Донецьку. Що собою являють сьогодні ці центри? У переважній більшості ‒ це сучасні новозбудовані комплекси з гуртожитками готельного типу, саунами, басейнами, на які витрачені бюджетні кошти. Фінансуються вони з Фонду соціального страхування ‒ державного цільового фонду, управління яким здійснюється на паритетних засадах ‒ державою, представниками застра­хованих осіб і роботодавців, а безпосереднє управління фондом здійснюють його правління та виконавча дирекція.

Ще одна проблема. Професійно-технічні навчальні заклади, що підпоряд­ковуються Міністерству освіти і науки, представники Державної служби зайнятості штучно виключають з процесу підготовки і підвищення кваліфікації безробітних, незайнятого та працюючого населення, озвучуючи демагогічні тези про те, що професійно-технічні училища «заточені» на підготовку випускників шкіл, а центри зайнятості – дорослого населення. Можна припустити, що це викривлена інформація, і на те є свої причини. Зокрема, до побудови навчальних закладів центрів зайнятості вся перепідготовка безробітних здійснювалася професійно-технічними навчальними закладами. Водночас перепідготовка і під­готовка з професійно-технічних спеціальностей, зокрема безробітних, здійсню­ється за єдиними державними стандартами.

Наступна теза ‒ можливість скорочення строків навчання на підставі раніше здобутої освіти або професійного досвіду нормативно врегульована Міністерством освіти і науки.

Далі. Методика проведення занять з різними віковими категоріями населення різна, але це не означає, що педагогічні кадри професійно-технічних навчальних закладів нею не володіють. Насправді переважна більшість центрів професійно-технічної освіти Державної служби зайнятості укомплектована кад­рами, яких переманили в якийсь спосіб (очевидно, вищою заробітною платою або іншим стимулюванням) з професійно-технічних навчальних закладів Міні­стерства освіти і науки.

Таким чином, якщо взяти до уваги професії, за якими здійснюється підготовка в навчальних закладах Державної служби зайнятості і професійно-технічних навчальних закладах Міністерства освіти і науки, вони практично однакові. Звичайно, є екзотичні спеціальності, думаю, переважній більшості вони відомі, а є й ті, що потребують відповідного коригування.

І ще одне запитання: з якого бюджету сьогодні фінансуються державні навчальні заклади ‒ центри професійно-технічної освіти Державної служби зайнятості? Звісно ж, з державного. Чому так вибірково виконується Закон України «Про Державний бюджет України на 2016 рік»? Скільки виділяється коштів на їх утримання?

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, завершуйте, 30 секунд.

 

КРЕМІНЬ Т.Д. Тому, підбиваючи підсумки, я все-таки хочу звернутися до Голови Рахункової палати (за поданням Верховної Ради України), щоб він взяв до уваги це питання, проаналізував витрати на утримання та ефективність центрів професійно-технічної освіти Державної служби зайнятості в Україні. Я обома руками ‒ за захист професійно-технічної освіти. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до слова Василя Андреєва, члена президії Будівельної палати України, голову Профспілки працівників будівництва і промисловості буді­вельних матеріалів України. Підготуватися Олексію Мірошниченку.

 

АНДРЕЄВ В.М., голова Професійної спілки працівників будівництва і промисловості будівельних матеріалів України. Дякую, шановна головуюча. Шановні працівники професійно-технічної освіти, колеги! Своїми виступами, з’їздами, протестами ми добилися цього складного діалогу, який мав би відбу­тися в січні, а не 1 червня.

Шановні Ліліє Михайлівно, Олександре Володимировичу! Проблема професійно-технічної освіти – це рукотворна проблема. Згоден, створена Мінфіном (Оплески). Без підготовки, без розробки важелів тиску на місцеві влади, які отримали додаткові кошти, щоб вони витрачали їх на професійно-технічну освіту, без обрахунку, зрештою, скільки в тому Ржищеві витрачають на професійно-технічну освіту: передали і математично проблему вирішили. Вида­ється, що це й було великим завданням статті 27 Закону України «Про Держав­ний бюджет України на 2016 рік».

Ситуація викликала великі проблеми у професійно-технічній освіті та мала результатом відгук працівників училищ, ліцеїв, центрів. Як ви вже сказали, 29 січня, а також 18 березня на з’їзді працівників професійно-технічної освіти, 14 квітня – в останній день роботи уряду Яценюка тисячі людей збиралися тут, перед Кабінетом Міністрів, перед Верховною Радою, перед Адміністрацією Президента, для того щоб сказати, що навіть їхня мізерна заробітна плата не виплачується. І це ще не були долучені молодь і батьки. Якщо подивитися на цей зал, скільки тут молодих людей? Я бачу лише трьох осіб до 20 років.

Звичайно, держава намагалася вирішити проблему, але й тут провал: 500 мільйонів, як сказала міністр, «розмазали» по місцевих бюджетах. І там доходить до фарсу. Наприклад, очільник Ізмаїла каже на зборах представникам професійно-технічних навчальних закладів: «Я краще поверну ці гроші в державний бюджет, ніж вам їх віддам». Ну як може місцевий очільник таке говорити під час публічного виступу? Виходить, уряд не може зобов’язати місцеву владу оплачувати витрати професійно-технічної освіти, а працівники мають змусити виплачувати їм заробітну плату. Прокурори, поліція – хто може змусити місцеву владу?

Профспілки – єдина сила, яка розмовляла з людьми, підставляла їм плече, пояснювала, що треба мирно, цивілізовано вирішувати цю проблему, розмовляти з урядом, а не ламати паркани місцевих адміністрацій і блокувати дороги національного значення. А виходить, що у відповідь вони отримали тиск з боку прокурорів, регіональних управлінь професійно-технічної освіти або де­партаментів освіти на вчителів, майстрів, директорів навчальних закладів, яким сказали: за те, що ви сміли публічно виступити на захист своїх прав, ‒ геть з по­сади (Оплески). Це не позиція для соціального миру.

І ці факти підтверджуються, Олександре Володимировичу, у вашому листі. Вони абсолютно підтверджуються. Звісно, люди не можуть сказати. Ізмаїл, Арциз, Лиманський професійний аграрний ліцей, багато, десятки паперів з переліком місцевих професійно-технічних навчальних закладів. А інші боять­ся, кажуть, ми не можемо сказати про те, що у нас в Арцизі заборгованість із заробітної плати 589 тисяч, у Лиманському професійному аграрному ліцеї – 746 тисяч». А знаєте, як роблять, щоб вона не виникала на папері, у статистичній звітності? Просто виплачують мінімальну заробітну плату. А надбавки, доплати, гарантії – все геть! Зокрема і тим студентам, учням, які потребують додаткової турботи. Ви розумієте, до чого ця ситуація призведе? До неконтрольованого конфлікту, коли колективний трудовий спір між урядом і працівниками професійно-технічної освіти буде здаватися рожевою мрією і надцивілізованим європейським виходом.

Хочеться подякувати вам, Ліліє Михайлівно, за те, що 18 березня ви єдина із політиків першого рангу були на з’їзді працівників професійно-технічної освіти і розмовляли з нашими колегами.

Наші вимоги до фінального документа слухань:

• подолати вето на закони № 3831, № 3831-2, ніхто сьогодні про це не казав (Оплески);

• до вирішення питання про реформування зупинити дію статті 27;

• утворити робочу групу із залученням представників профспілок до про­цесу реформування професійно-технічної освіти. Включити нас як стейкхол­дерів і заборонити перепрофілювання… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до слова Олексія Мірошниченка, заступника голови Ради Федерації роботодавців України. Підготуватися Володимиру Литвину.

 

МІРОШНИЧЕНКО О.В., заступник голови Ради Федерації роботодавців України. Шановні Оксано Іванівно, Ліліє Михайлівно! Шановні колеги! Насамперед дозвольте подякувати Верховній Раді за таку увагу до професійної освіти, яка дійсно є важливою для розвитку економіки нашої держави. У своєму виступі я спробую окреслити дві основні проблеми: яким бізнес хотів би бачити працівника завтрашнього дня, і якою ми хотіли б бачити систему професійної освіти завтрашнього дня.

Отже, перше. Наведу лише один приклад необхідності запровадження нових професій в Україні. При всій повазі до тих трьох, що були названі міністром, сьогодні роботодавці потребують спеціаліста (це абсолютно конкрет­ний приклад), який може працювати, поєднуючи не лише знання, а й навички у сфері електромеханіки, механіки, електроніки, гідравліки верстатів тощо. Іншими словами, знання – від вищої освіти, а навички – від професійно-техніч­ної освіти. Саме тому два роки тому ми розробили професійний стандарт нової професії «мехатронік», який уже впроваджується. І це тільки перший приклад. А таких широкопрофільних професій чи кваліфікацій може бути дуже багато і вони потребують не лише знань, а й реальних кваліфікованих робітничих на­вичок, яких система вищої освіти не може дати. На наш погляд, майбутнє про­фесійної освіти ‒ в тому, що вона стиратиме межі між професійною і вищою освітою та надаватиме майбутньому працівникові не тільки знання, а й практич­ні навики. Проте це тільки одна професійна складова майбутнього працівника.

Для роботодавців не менш важливі й інші, так звані універсальні навички, англійською мовою soft skills. Це вміння працювати в колективі, психологічна сумісність, стресовитривалість, вміння застосовувати знання і навички в різних ситуаціях і багато іншого ‒ все те, що допомагає людині стати членом колек­тиву, а не просто бути гвинтиком у процесі виробництва. Де таких знань чи навичок набути, хто їх надаватиме? Я думаю, не лише професійна школа, напевне, це має робити і середня школа.

Інше питання: якою ми бачимо професійну освіту завтра? Ну, я думаю, ви зі мною погодитеся, що людина перебуває в системі загальної освіти приблизно до 25 років і десь до 60 років (поки не підняли пенсійний вік) ‒ на ринку праці. Тобто впродовж 40 років людина має вдосконалювати і підтверджувати свою кваліфікацію. Дослідження свідчать про те, що в середньому людина сім разів змінює професію чи кваліфікацію протягом трудового життя. Постає запитання: чи готова і головне ‒ чи може система професійної освіти забезпечити таку можливість? І що потрібно зробити для того, щоб забезпечити навчання людини упродовж життя, щоб це стало нормою для всіх?

Система професійної освіти, на нашу думку, має включати не тільки професійно-технічні навчальні заклади, а й технікуми, коледжі. Вона має стати активним учасником у процесі навчання упродовж життя, не обмежуватися молоддю до 25 років, а охоплювати також контингент старше 45 років. Вона має надавати послуги безробітним, про це сьогодні вже говорили два промовці, бути майданчиком для підтвердження освіти, здобутої неформальним шляхом.

І ще одна серйозна проблема, про яку тут чомусь не говорять, ‒ відсут­ність центрального органу виконавчої влади, який займався б координацією професійної освіти і не тільки. Держава сьогодні явно потребує окремого органу, до компетенції якого належали б питання аналізу ринку праці, створення за­гальнонаціонального і регіонального балансу трудового потенціалу. Я не поді­ляю оптимізм наших високопосадовців стосовно того, що регіональне замовлен­ня зробить якусь революцію. Навпаки, воно може поставити бар’єр, зменшивши привабливість професійної освіти. Треба від нього відмовитися, це абсолютно неправильно (Оплески). Я вже не кажу про внутрішню трудову міграцію, я про це не кажу. Ми не повинні цим пишатися ‒ регіональне замовлення… Потрібен баланс трудового потенціалу України, ми повинні бачити загальну картину. Цей орган повинен займатися і визначенням ресурсних центрів, напрямами розвитку галузевих закладів освіти.

І наостанок. Думаю, нам треба відійти від застарілої системи, коли бізнес бачать виключно як грошовий мішок. Давайте будувати партнерські відносини. За останні три роки ми утворили 5 галузевих рад, розробили 45 професійних стандартів, з яких 23 наказами Міністерства освіти і науки впроваджуються в життя. Переконаний, що саме такими стандартами мають керуватися люди, які братимуть участь у світовому чемпіонаті робітничих спеціальностей World Skills, про який говорив наш колега Тарас Кремінь. До речі, ми теж були в Білорусі, мали розмову з президентом World Skills Саймоном Бартлі, який, до речі, у вересні буде в Україні.

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 30 секунд, завершуйте.

 

МІРОШНИЧЕНКО О.В. Я думаю, що Україна має приєднатися до цього процесу, і наші кваліфікації будуть найкращими у світі. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до слова Володимира Литвина, народного депутата України, члена Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти. Підготуватися Василю Головінову.

 

ЛИТВИН В.М., член Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти (одномандатний виборчий округ № 65, Житомирська область, самовисуванець). Шановні колеги! Я переконаний, що важливість проблеми, винесеної на парламентські слухання, потребує спокійної, а головне ‒ розумної і фахової розмови. Тим більше що нинішні парламентські слухання, на мій погляд, ‒ це чергова (можливо, остання) спроба догукатися до влади, бути почутим суспільством і підтриманим у розв’язанні тих питань, які визнача­тимуть, власне, факт існування України.

Треба визнати: сфера освіти сприймається і владою, і суспільством як щось стабільне, постійне, стале і, очевидно, як таке, що існуватиме незалежно від зміни політичних режимів. А звідси ще один висновок – її можна оптимі­зувати, називаючи це реформами за рахунок внутрішніх резервів.

На превеликий жаль, знання, інтелект, людський капітал у нас ще не стали визначальними для розуміння проблем і перспектив країни. І якщо цього не буде, то ми ризикуємо, що Україна випаде з ХХІ століття. Самообманом та ілюзією є те, що реформувати систему освіти за рахунок її внутрішніх резервів, не вкладаючи коштів.

Дійшло до того, що прийняті закони ревізуються, не виконуються ‒ Закон «Про вищу освіту», Закон «Про наукову і науково-технічну діяльність». А це обертається тим, що люди, освітянське середовище, які з ентузіазмом сприйняли ці пропозиції, тепер сприймають те, що називається реформами, як повинність і не хочуть у цьому брати участь, бо це починає виглядати, як спектакль.

Неприйнятною є тенденція, коли шляхом прийняття нових законів здій­снюється спроба перекласти соціальні зобов’язання держави, визначені Консти­туцією, і гарантії держави на місцевий рівень, а інакше кажучи, просто відмови­тися від цих зобов’язань.

Переконаний, що освіту від занепаду не врятувати, якщо ми самі не захочемо врятуватися. Не можна врятувати того, хто сам цього не хоче. До чого я веду? Має бути продемонстрована корпоративна солідарність освітянського середовища, всього без винятку. Вона, в принципі, є, але вона розділена, пропор­ційна до того порядку, про який сказав президент Національної академії педаго­гічних наук, і з тими змінами, які відбулися, і з тими викривленими пропорція­ми, які неприйнятні для України. Не може жити, розвиватися Україна, бути технологічною, індустріальною і аграрною, якщо у нас фахівці з вищою освітою становитимуть більше 60 %. Ким вони керуватимуть, за великим рахунком?

Тим більше що світові тенденції прямо протилежні: глобальні компанії, серед яких Google, відмовляються при прийнятті на роботу від такої обов’язко­вої умови, як наявність вищої освіти, натомість визначальними будуть навички і креативність людини.

Щодо власне ПТУ. Нам потрібно прийняти вичерпні рішення, щоб нас почула виконавча влада:

• зупинити розвал системи. Сьогодні це ще можна зробити, завтра буде пізно;

• не допустити переведення системи на регіональний рівень. Бо я бачу, що на регіональному рівні вже почали працювати – як під себе підігнати, як керу­вати цими навчальними закладами. Оцей містечковий підхід призведе до того, що у нас керівників освітніх закладів призначатимуть за партійною ознакою, що ми вже маємо тут, у центрі;

• вжити екстрених заходів, щоб не зірвати комплектування ПТУ;

• відновити державне фінансування, бо інакше у нас не буде освіти, не буде єдиних стандартів і не буде єдиних підходів;

• відмовитися від передачі ПТУ у комунальну власність;

• підтвердити позицію Верховної Ради щодо фінансування профтехосвіти і передбачити в законах статтю, якою визначити, що закони про освіту діють за однієї умови – коли виконується положення щодо фінансування, як це й перед­бачено.

І нарешті останнє. Нині нам потрібне національне гасло, зрозуміле всім: битву за Україну виграє вчитель! З відповідним ставленням до нього у широ­кому розумінні цього слова. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова Василя Головінова, президента Всеукраїнської асоціації працівників професійно-технічної освіти. Підготуватися Людмилі Мокей.

 

ГОЛОВІНОВ В.П., президент Всеукраїнської асоціації працівників професійно-технічної освіти. Шановне високоповажне товариство! Вибачте, якщо я дещо буду повторювати, але на цей виступ мене делегували президія і голови обласних асоціацій після сьогоднішніх зустрічей зранку.

Ми щиро вдячні і міністерству, і Комітету з питань науки і освіти за абсолютно правильні слова, що прозвучали в доповідях, але будемо ще більше вдячні за конкретні, результативні рішення.

Якщо подивитися основні нормативно-правові акти центральних органів влади, прийняті за всі роки незалежності, то обсяг просто вражає. Станом на початок квітня їх налічувалося 579, у тому числі 9 законів, 16 указів Президента і 55 актів Кабінету Міністрів. Зрозуміло, що кількість не означає якість, але в будь-якому разі це свідчить хоча б про намагання центральної влади постійно працювати над формуванням і реалізацією державної політики у сфері професійно-технічної освіти.

На жаль, починаючи з 2015 року, позиція центральної влади різко зміни­лася, про це вже зазначали у виступах. І як кажуть сьогодні профтехосвітяни, для профтехосвіти почалися часи Руїни. Намагання виправити помилки були, але вони досі не увінчалися успіхом.

Попри численні обіцянки і заяви впродовж останніх двох з половиною місяців, народні депутати повторно так і не розглянули та не подолали вето Президента на прийняті закони щодо фінансування професійно-технічної освіти, хоча за Регламентом повинні були це зробити протягом 30 днів після повернен­ня законів Президентом. Не прийнято закон про зупинення передачі майна професійно-технічних навчальних закладів з державної у комунальну власність, хоча до порядку денного цей законопроект постійно включають.

Кабінет Міністрів досі не розв’язав проблему додаткового фінансування ПТНЗ в поточному році. На це потрібно ще 1,2 мільярда, як уже було сказано.

Ми закликаємо вас, шановні парламентарії та урядовці, зробити нарешті те, що ви давно мали б зробити і за велінням совісті, і за посадами. Досить слів!

Проект Рекомендацій, з яким ми мали можливість попередньо ознайоми­тися, зберігає тенденцію щодо розуміння профтехосвіти як регіонального компонента, а не як складової, що забезпечує відродження економіки держави і національної безпеки, яким мусить опікуватися насамперед центральна влада. За великим рахунком, у проекті Рекомендацій більше йдеться не про якісні глибинні реформи, не про створення нової єдиної системи професійної освіти, яка підтримувалася і Комітетом з питань науки і освіти, і Міністерством освіти і науки, і Національною академією наук України, а про створення окремої ланки освіти на базі ВННЗ І-ІІ рівнів акредитації, збереження за цією ланкою фінан­сування з державного бюджету та системи державного замовлення на підготовку кадрів.

Водночас відбувається дистанціювання центральної влади від нинішньої системи професійно-технічної освіти. Ідея створення двох окремих законів си­стеми професійної освіти має право на існування, але якщо прагнути до законо­давчого забезпечення якості професійної освіти, то за всіма канонами, насам­перед юридичними, треба уникати невиправданого подрібнення правового поля, натомість треба рухатися в напрямі його уніфікації. Впевнені, що обидві ланки освіти – і професійно-технічна, і ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації – без будь-яких проблем мають бути детально виписані в Законі «Про професійну освіту» (Оплески) з урахуванням особливостей кожної ланки і збереженням позитивних напрацювань за всю історію їх існування, у тому числі навчальних закладів нового типу. Більше того, необхідно рухатися далі та розпочинати роботу над кодифікацією всього освітнього законодавства. Ідея створення Освітнього ко­дексу не нова, її реалізація потребуватиме великої інтелектуальної праці та часу. Ми вважаємо, що питання започаткування роботи над Освітнім кодексом має бути відображено в проекті Рекомендацій.

На завершення хотілося б сказати декілька слів про державне замовлення. У констатуючій частині проекту Рекомендацій наголошується на ключовій проблемі в державі – невиправданій диспропорції у структурі підготовки фахівців з вищою освітою і кваліфікованих робітників. Про це сказав і Василь Григорович Кремень. Представники Мінекономрозвитку, констатуючи пробле­му диспропорції в підготовці кадрів, нічого не пропонують задля того, щоб її ліквідувати. Навпаки, з року в рік вони пропонують такі самі обсяги у вищій освіті, які були в минулому році, тоді як для профтехосвіти державне замов­лення взагалі ліквідують, хоча за законом воно має бути. Вже червень, а в пе­реважній більшості навчальних закладів і місцевих органів влади досі остаточно не визначилися з так званим регіональним замовленням та фінансуванням навчання учнів, які приїхали з іншого регіону. Є реальна загроза зриву початку навчального року в ПТНЗ.

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 30 секунд, завершуйте.

 

ГОЛОВІНОВ В.П. За такого недержавницького підходу проблема буде лише поглиблюватися, а економіка держави і надалі занепадатиме внаслідок дефіциту кваліфікованих кадрів. Вважаю, що така позиція, як моніторинг використання державних коштів на державне замовлення підготовки фахівців, також має бути відображена у проекті Рекомендацій. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до слова Людмилу Мокей, голову Тернопільської обласної організації Профспілки працівників освіти і науки. Підготуватися Вадиму Івченку.

 

МОКЕЙ Л.І., голова Тернопільської обласної організації Профспілки працівників освіти і науки України. Шановні учасники парламентських слухань! Система професійно-технічної освіти на сучасному етапі, звісно, потребує модифікації та приведення у відповідність з міжнародними стандартами. Проте це не означає руйнування галузі і легковажного запровадження запозичених освітніх систем.

Економія на професійно-технічній освіті може призвести до того, що невдовзі виникне потреба ввезення в Україну кваліфікованих робітників з інших держав. Дедалі більш відчутним стає дефіцит працівників сучасних робітничих професій, що може стати на заваді економічному відродженню України. Попри те, органи влади планують скорочення державного замовлення на підготовку робітничих кадрів уже в новому навчальному році. Дійсно, країна потребує реформ, але таких, які сприятимуть стабільному розвитку суспільства. Однак часто закони, ухвалені народними депутатами без належного обговорення і, що найприкріше, з недотриманням домовленостей сторін соціального діалогу, не здатні цю стабільність забезпечити.

Саме це ми спостерігаємо на прикладі нинішнього року, коли кризова ситуація з фінансуванням виникла в окремих закладах не тільки на Тернопіль­щині, а й в інших регіонах держави. Для прикладу, працівники Кременецького професійного ліцею отримали заробітну плату за лютий – квітень цього року лише в другій половині травня, та й то лише після того, як вступили у колек­тивний трудовий спір. Працівники професійно-технічної школи сьогодні не тільки бояться втратити заробіток, вони переживають, що буде зруйновано те, що є.

Галузева профспілка наполягає на відновленні фінансування професійно-технічної освіти з державного бюджету. Усі виплати учням, які навчаються у цих навчальних закладах, також мають бути гарантовані державою. Ми категорично не погоджуємося з пропозиціями щодо надання стипендії здобу­вачам професійної освіти залежно від навчальних досягнень, бо це суперечить гарантіям статті 22 Конституції України.

Зрозуміло, що оновленню змісту професійної освіти має відповідати якісний склад педагогічних працівників, але для цього необхідно створити умо­ви для їхнього професійного зростання шляхом якісного підвищення кваліфіка­ції, стажування, а найголовніше – підвищення рівня оплати праці. Без фінансової підтримки і оновлення матеріально-технічної бази навряд чи варто нагально починати процес утворення регіональних центрів професійно-технічної освіти та професійних коледжів, як це виписано в законопроекті. Хоч він і передбачає багатоканальність фінансування галузі, але для налагодження цієї системи по­трібні час і добра воля роботодавців та меценатів.

Задля уникнення невиправданого закриття профтехзакладів, недопущення розбазарювання майна під час передачі його у власність громад, а також збереження місць для навчання сільських дітей, як правило, з малозабезпечених родин, видається за доцільне утворити там, де необхідно, НВК, в яких об’єднати загальноосвітню школу та професійну освіту. А матеріальна база профтехучи­лищ допоможе учням здобути відповідну профільну освіту. Знаю, що існування таких комплексів законодавством не передбачено, але ж ми реформуємо, зміню­ємо підходи, бачення. Тож варто розглянути такий варіант і передбачити необ­хідне для цього підґрунтя у проектах галузевих законів та механізми їх фінансування.

Отож закликаю всіх, хто причетний до законотворення, подбати, щоб реформи в освітній галузі відбувалися продумано, послідовно, поетапно, від­крито і людяно, з урахуванням інтересів держави та всіх учасників навчального процесу – учнів, працівників, батьків та роботодавців. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до слова Вадима Івченка, народного депутата України, члена депутатської фракції політичної партії Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина». Підготуватися Олегу Савруку.

 

ІВЧЕНКО В.Є., заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, політична партія «Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина»). Доброго дня, шановні учасники парламентських слухань! Шановні голово, пані міністре! Проблема адаптації знань до ринку праці сьогодні є особливо гострою. Перед навчальними закладами постає завдання вести підготовку не лише науковців-аналітиків, а й надання молоді перед початком продуктивної діяльності максимально високого і доступного для кожного її представника рівня загальної професійної компетентності. Це перед­бачає тісну співпрацю з підприємствами і значне посилення практикоорієнто­ваної складової освіти.

У переважній більшості країн світу освіта поділяється на академічний та професійний сектори.

Для прикладу, третину вищих шкіл США становлять дворічні коледжі, які за освітнім рівнем відповідають нашим технікумам і коледжам. На даний час ці навчальні заклади є найбільш динамічною частиною вищої освіти у США: 75 % громадян, які закінчили дворічні коледжі, не продовжують навчання, оскільки набутої освіти цілком достатньо, щоб забезпечити належний статус, роботу і заробіток.

У Німеччині вища освіта надається університетами і фаховими навчаль­ними закладами різних напрямів, які з’явилися на виклики часу в 1970-х роках. Фахова вища школа презентує себе як вища школа, в якій вивчаються прикладні науки. Навчання має високий рівень зв’язку з практичним застосуванням у промислових галузях.

Професіоналізація стала одним з головних векторів розвитку післяшкіль­ної освіти у Франції. На сьогодні професійну освіту здобувають більше третини французьких студентів.

Профорієнтовану спрямованість має післяшкільна освіта і у Великобри­танії. Там у 1960-х роках у системі освіти відбулися значні зміни: політехнічним коледжам було надано статус вищих навчальних закладів, які тепер є основними закладами, де зосереджена підготовка фахівців з вищою і професійною освітою.

У наш час підхід до оволодіння знаннями стає раціональнішим і більш прагматичним. Дедалі більшу частку займатиме короткотермінове навчання. Університетська освіта для багатьох студентів уже не є головним у житті. Сьогодення формує новий тип працедавця, якого найменшою мірою цікавить глибина знань працівників. Для нього важливі вміння діяти, вчасно адаптуватися до швидкоплинних технологічних змін (про це казав президент Національної академії педагогічних наук), ініціативність і стресостійкість. Раннє занурення у майбутню професію в коледжах сприяє плеканню особистості з необхідними професійними і людськими якостями.

У розвинених країнах інтенсивно відбувається професіоналізація закладів, які надають освіту після середньої, розбудовується неуніверситетський сектор вищої професійної освіти, міцнішають зв’язки навчальних закладів з вироб­ництвом та ринком праці. Усе це спонукає освітню систему України адекватно реагувати на загальносвітові тенденції та виклики часу. Потрібно розробляти освітні стратегії з урахуванням власних реалій і формувати шляхи її організа­ційної інтеграції в європейську систему освіти.

З цією метою необхідно всіляко підтримувати діяльність професійно-технічних навчальних закладів, а також технікумів і коледжів. Коледжі сьогодні реалізують соціальні функції, забезпечують не лише індивідуальні, а й суспільні потреби в освіті. У навчальних закладах формуються нові перспективні проб­леми і потреби, які зумовлює навколишній світ. У багатьох коледжах ведеться підготовка до оволодіння робітничими професіями. Ми вважаємо, що новий Закон «Про освіту» все-таки має передбачати окремий складник освіти – вищу професійну освіту, що буде регулюватися спеціальним законом про вищу технічну освіту (Оплески). І нарешті треба прийняти відповідні закони.

У Комітеті з питань науки і освіти працює представник «Батьківщини» Іван Кириленко. Деякі наші ініціативи Верховна Рада вчора провалила: де ми враховували видатки на підготовку робітничих кадрів ПТУ та інших закладів, збільшували видатки на наукові і науково-дослідницькі роботи, зокрема Національної академії педагогічних наук, законопроект № 4477-1, де говориться, що неможливо ставити під загрозу існування академічної еліти в Україні та нарешті треба виправити те, що, як ви знаєте, минулим урядом було скорочено фінансування на 19 %, законопроект № 1914-1 щодо поліпшення умов оплати праці наукових та науково-педагогічних працівників, який напрацьовано у співавторстві з вами, пані міністре.

Знаєте, я скажу, що у кожної проблеми є прізвище, як і в кожної реформи є прізвище. Ви пам’ятаєте, як приймали бюджет? А сьогодні ви щиро аплодуєте людям, які повністю зруйнували фінансування професійно-технічної освіти. Тож я хотів би, щоб кожен з вас і з нас дивився не на слова, а на дії. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до слова Олега Саврука, голову Асоціації працівників професійно-технічної освіти Львівської області, директора Міжрегіонального вищого професійного училища автомобільного транспорту і будівництва. Підго­туватися Любомиру Крупі.

 

САВРУК О.К., директор Міжрегіонального вищого професійного учили­ща автомобільного транспорту і будівництва (м. Львів). Шановна Оксано Іванівно! Шановна Ліліє Михайлівно! Шановні колеги! Шановні народні депутати! Я представляю професійно-технічну освіту Львівщини, яка на сього­дні налічує понад 27 тисяч учнів, більш як 5,5 тисячі працівників, де навчаються 705 сиріт, 113 учнів з особливими потребами. Це педагогічні працівники, які минулого року підготували переможців і призерів усіх всеукраїнських конкур­сів. Це працівники, які готують кадри для нашого регіону.

Запевняю вас, що педагогічні працівники професійно-технічної освіти Львівщини одностайно підтримують ідею реформування системи підготовки фахівців. Проте зроблені владою кроки в цьому напрямі вважаємо неконструк­тивними, а подекуди навіть руйнівними. Вважаю, що такий деструктив розпо­чався ще два роки тому. Згадайте, як у владних колах обговорювалося питання, щоб забрати середню освіту з наших навчальних закладів, коли вирішувалося питання щодо припинення виплат, надбавок за престижність, класне керів­ництво, перевірку зошитів. На щастя, активні протестні дії освітян, профспілко­вих та громадських організацій стали на заваді прийняттю незаконного рішення.

Понад два роки тривало обговорення проектів нового Закону «Про освіту», Закону «Про професійну освіту», і ми сподівалися, що ці закони сприятимуть реформуванню нашої галузі. І справді, 23 листопада 2015 року Комітет з питань науки і освіти підтримав та запропонував Верховній Раді України розглянути в першому читанні і прийняти за основу проект Закону «Про професійну освіту». А 25 грудня о 4 годині ранку народні депутати ухва­лили Закон «Про Державний бюджет України на 2016 рік», в якому передба­чено, що наші заклади переводяться на фінансування з місцевих бюджетів. Це тоді, коли більшість галузей економіки України переживають стагнацію, коли малий і середній бізнес на межі виживання, а соціальна активність роботодавців є низькою. Зрозуміло, що місцева влада намагатиметься зменшити дефіцит бюджету за рахунок скорочення видатків, у тому числі на фінансування професійно-технічної освіти. Думаю, таке рішення стало «сюрпризом» не тільки для освітян, а й для місцевих органів влади, бо вони розуміли, що їм треба спрямовувати кошти на ремонт доріг, осучаснення ЖКГ тощо.

Що ми маємо тепер на Львівщині? Навчальні заклади Львова фінансу­ються дуже добре: ми отримуємо зарплати, стипендії, кошти на поточні ремон­ти. А що ж має область, інші навчальні заклади? Дев’ять навчальних закладів отримали кошторис на два місяці і тільки після того, як були виділені дотаційні кошти, отримали кошти на чотири місяці. Вісім навчальних закладів – на вісім місяців. Такі міста, як Стрий, Дрогобич отримали тільки 60 % заробітної плати за квітень, остання стипендія виплачена за березень. Фінансування на оплату комунальних послуг, починаючи з березня, не надходить. Як навчати токарів, фрезерувальників, електрозварювальників, коли не оплачується електрична енергія? Більше того, шановні колеги, не виплачуються кошти на харчування сиріт. Замисліться, у ХХІ столітті в центрі Європи діти-сироти харчуються про­дуктами, які їм з дому приносять працівники та інші учні навчальних закладів!

Сьогодні ми чули від Лілії Михайлівни, що кошти порівняно з минулим роком були виділені з підвищенням на 10 %. Але ми знаємо, що ряд мерів міст, голови районних адміністрацій поклали ті кошти на депозит. Чому уряд не розробив методику, як ці дотаційні кошти мають розподілятися?

І ще одне. З 1 січня скасовано і харчування для дітей. Харчуються тільки діти-сироти і діти з малозабезпечених сімей. А хто ж у нас навчається? А чому стипендія 311 гривень? Як за 311 гривень дитина може прожити в гуртожитку, заплатити за проїзд, купити собі зошит чи олівець? Чому студент – ровесник нашого учня отримує 580-600 гривень, а наш учень – 311 гривень? Тим більше що навчання нашого учня триває до восьми академічних годин, а навчальні програми професійної підготовки передбачають не тільки інтелектуальне, а й фі­зичне навантаження.

На сьогодні навіть не розглядається питання модернізації. Усі чомусь думають, що модернізація – це оптимізація, а може навіть і скорочення.

Безумовно, посприяти вирішенню перелічених проблем міг би моніторинг результатів децентралізації за підсумками першого кварталу, проведення якого передбачено статтею 27 Закону «Про Державний бюджет України на 2016 рік». Але досі ніяких результатів ми не маємо.

Ми пропонуємо:

• якнайшвидше прийняти конструктивні, узгоджені між собою закони України «Про освіту» та «Про професійну освіту» (один закон), оновити під­законні нормативні акти і сприяти реформуванню професійної освіти;

• провести моніторинг результатів децентралізації і фінансування системи ПТУ;

• визначити механізм фінансування всіх діючих навчальних закладів;

• зупинити передачу навчальних закладів професійної освіти в комунальну власність до прийняття Закону «Про професійну освіту»;

• визначити у законодавстві механізм так званого регіонального замовлення;

• узаконити шляхом прийняття Закону «Про професійну освіту» підго­товку фахівців за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня «молодший спеціаліст» закладами ІІІ атестаційного рівня. На сьогодні тільки завдяки цьому ми можемо поповнювати наші кадри.

І наступне. Ми справді аплодували тим людям, зокрема Олегу Валерійовичу, який сказав: не треба нищити профтехосвіту. Де ви були, шановні колеги, тоді, о 4 годині ранку 25 грудня? (Оплески). Чому ви тоді не стали грудьми на захист нашої професійної освіти? Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до слова Любомира Крупу, заступника голови Тернопільської обласної ради. Підготуватися Олені Тівіковій.

 

КРУПА Л.Л., заступник голови Тернопільської обласної ради. Високоповажна Оксано Іванівно! Вельмишановна Ліліє Михайлівно! Шановні учасники парламентських слухань! Ліліє Михайлівно, дозвольте особисто подя­кувати вам за ініціативу проведення таких парламентських слухань, виявлену вами, коли ви очолювали парламентський Комітет з питань науки і освіти, оскільки це ознака того, що ви вболіваєте за професійну освіту і за освіту загалом. Думаю, що тепер на цій посаді, нелегкій, але дуже відповідальній, ви також працюватимете на користь професійної освіти і освіти загалом.

Амбітна держава зацікавлена у висококваліфікованих фахівцях і намага­ється підготувати їх самостійно або завербувати з інших держав шляхом різно­манітних програм та проектів. Україна уже відчуває на собі тягар відпливу спеціалістів, на що є низка об’єктивних причин.

Питання, пов’язані з професійною освітою, на сьогодні стоять особливо гостро. На жаль, наш пострадянський менталітет, за даними високодостойного і поважного Ярослава Камінецького, призвів до того, що 80 % випускників 9-11 класів продовжують навчання у вищих навчальних закладах і тільки 20 % – в училищах професійної освіти. Тільки 10 % робітників є фахівцями високої кваліфікації, тоді як у Німеччині їх 56 %. Середній вік працівників у сфері матеріального виробництва в Україні 55-60 років, у Німеччині – 42-47 років.

Ми змушені визнати, що ні економіка нашої держави, ні законодавча база не готові до реформування професійної освіти. За офіційними даними Мінекономрозвитку, 40 % економіки України знаходиться в тіні чи офшорах, що нівелює мотивацію до навчання, перепідготовки чи підвищення кваліфікації.

Існуюча методика проходження учнями виробничої практики породжує корупцію та дискредитує професійну освіту. Матеріальна база, на жаль, застарі­ла, що призводить до розриву між пропозицією професійного закладу із запитом реального сектору економіки. Без будь-якого аналізу здійснено диференціацію.

На жаль, 25 грудня 2015 року саме в цьому залі дано старт знищенню професійної освіти. Знову-таки, не дослухалися до пропозицій фракції Об’єд­нання «Самопоміч», щоб відкласти це питання, обговорити і прийняти адекватне рішення. Тому в більшості регіонів України не закладено фінансування до кінця календарного року, що призводить до спекуляцій та шантажу. Заклади профе­сійної освіти в обласних центрах мають достатню навчальну базу і є соціальним ліфтом для дітей з малозабезпечених родин, але міські голови декларують неготовність фінансувати так званих обласних дітей (тепер є новий термін).

До земельних площ є великий інтерес у будівельних компаній.

Не враховано загальнодержавний інтерес. У 2015 році Міністерством освіти і науки України було започатковано пілотний проект і створено два професійні коледжі з посиленою військовою та фізичною підготовкою. При фор­муванні регіонального замовлення такі фахівці не будуть потрібні для області і для місцевого ринку праці, що призведе до їх закриття.

Користуючись нагодою, ми закликаємо в цьому залі не декларувати, а в найкоротші терміни прийняти новий Закон «Про освіту» та єдиний Закон «Про професійну освіту» (Оплески).

На законодавчому рівні:

• визначити порядок підготовки кваліфікованих робітників з індивідуаль­ною формою навчання та покласти відповідальність на роботодавців за їх підготовку;

• розробити механізм застосування операцій лізингу для отримання сучасного устаткування;

• не оподатковувати господарську діяльність училищ, які на даний час не можуть використовувати свій ресурс;

• перевести професійні коледжі з посиленими військовою та фізичною підготовкою на державне фінансування та забезпечити відкомандирування до них офіцерів Збройних Сил із фінансовим забезпеченням. Більше того, треба створити не тільки пілотний проект, а взагалі цілу програму таких професійних закладів, оскільки ми не маємо зараз достатньої кількості фахівців робітничих кваліфікацій у Збройних Силах України. Не буду нагадувати про події, що нині відбуваються;

• вивести з обслуговування Державної казначейської служби рахунки спеціального фонду училищ та відкрити їх у банківських установах;

• запровадити ЗНО після 9 класу та підвищити прохідний бар’єр для абітурієнтів до 170 балів;

• підвищити ефективність роботи Державної інспекції України з питань праці.

І, на жаль, негатив. Все-таки у вищій школі, на жаль, у деяких закладах поширена корупція, дипломи купуються. Тому регіональне замовлення має бути зосереджено саме на обласному рівні. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до слова Олену Тівікову, маму студента коледжу, керівника проекту ІБК «Житлоінвест» (я не знаю, як розшифровується ця абревіатура). Може, ви нам скажете, що таке ІБК?

 

ТІВІКОВА О.В., мати студента коледжу. ІБК – інвестиційно-будівельна компанія. Шановна громадо! Я здесь как представитель Киевского колледжа строительства, архитектуры и дизайна. У меня два сына. Старший сын закончил Киевский колледж строительства, архитектуры и дизайна, младший учится на первом курсе. В 2015 году у всех на слуху появилась новость об изменениях в системе Министерства образования и науки, а именно об изменении статуса колледжа на профтехучилище.

Я проработала в системе строительства 30 лет и с огромным уважением отношусь к людям рабочих профессий. За четыре года обучения в колледже студент проходит школьную программу. Начиная со второго курса, он изучает специальные предметы, такие как сопротивление материалов, конструкции, технологии строительного производства. По этим предметам студенты делают курсовые работы, где проводится сложный расчет. Со слабым уровнем подго­товки этот расчет выполнить сложно. По окончанию колледжа студент защища­ет диплом, при этом он выполняет графическую часть, а именно чертежи, и на основании этого защищается. Это сложный путь, который дает базу для работы младшим специалистом.

Младший специалист является связующим звеном между руководящим составом и рабочими на строительной площадке. Нужна ли такая подготовка рабочему? Это вопрос. При этом золотые руки никто не отменял. Обучение в колледже и обучение в профтехучилище должны осуществляться параллельно. Обучение в профтехучилище должно быть направлено на подготовку рабочих, которые должны специализироваться в мастерских, оснащенных современным оборудованием. Но они не обучаются выполнять сложные расчеты, чтение чер­тежей, чтобы принимать решения по технологическим процессам на строитель­стве объектов.

Сейчас рабочие специальности требуют знаний компьютерной сварки, умения работать с опалубками, умения работать в металлокаркасном направ­лении (Оплески). Чтобы соответствовать всем этим требованиям, необходима специальная подготовка в производственных мастерских. И все эти потребности легли на голый бюджет. Сегодня мастерские, я думаю, очень сложно будет восстановить. Возникает вопрос: надо ли перечеркнуть весь потенциал кол­леджа, наработанный за 50 лет? Вопрос.

С глубоким уважением отношусь к специалистам в строительной отрасли и призываю к более предметному рассмотрению данного вопроса. Колледжи должны существовать все-таки отдельно от профтехучилищ. Спасибо (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова Ірину Суслову, народного депутата України, голову підкомітету з питань гендерної рівності і недискримінації Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. Підготуватися Сергію Редчику.

 

СУСЛОВА І.М., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, політична партія «Об’єднання «Самопоміч»). Шановна пані головуюча! Шановна пані міністре! Колеги, учасники парламентських слухань! Професійно-технічна освіта завжди була основою забезпечення кадрового потенціалу України. Саме підготовка фахівців, які сприяють розвитку економіки, виробництва, є пріоритетним напря­мом розвитку нашої держави. Україна повинна бути зацікавлена у підтримці та розвитку профтехосвіти, проте на сьогодні є низка проблем, які потрібно вирішувати, для того щоб не зруйнувати цю освітню галузь.

Хочу виділити декілька проблем, які значною мірою визначають нинішню ситуацію з профтехосвітою.

Перша – проблема затребуваності. Перспективи розвитку професійної освіти в нашій країні не в останню чергу залежать саме від здатності бізнесу і роботодавців забезпечити гідні робочі місця для людей з фаховою освітою.

Друга – проблема фінансування. Це ще одна актуальна проблема нашої професійної освіти. У цілому проблема фінансування закладів профтехосвіти на сьогодні стоїть доволі гостро, але вирішити її навряд чи можна шляхом повер­нення до радянської моделі 100-відсоткового фінансування з державного бю­джету. Тому доцільно і навіть необхідно напрацьовувати гнучкі рішення в цьому питанні. Ми дуже сподіваємося на розуміння і співпрацю з боку адміністрацій навчальних закладів у процесі вироблення таких рішень.

Третя – проблема якості професійної освіти. Дуже важливим є питання розроблення та оновлення стандартів професійної освіти. Зацікавлені сторони повинні долучатися до процесів розроблення і вдосконалення стандартів про­фесійної освіти. На нашу думку, Міністерство совіти і науки повинно створити умови для тісного співробітництва закладів профтехосвіти з фахівцями фахових об’єднань. Тільки спільними професійними зусиллями ми зможемо досягти успіхів у модернізації та підвищенні якості профтехосвіти.

І четверта проблема – законодавство, що має регулювати становище профтехосвіти в Україні.

Означивши основні проблеми професійної освіти, хочу звернути увагу на ключові кроки, які необхідно зробити для їх системного і конструктивного вирішення. Необхідно розвивати перелік сучасних професій, які затребувані на ринку праці, оновлювати зміст освіти, сприяти розвитку різних форм навчання, щоб воно було доступним для всіх верств населення незалежно від віку людини. Все це – завдання насамперед навчальних закладів, але Кабінет Міністрів України, Міністерство освіти і науки мають надавати всебічну підтримку цим ініціативам, забезпечити на рівні законодавства необхідний рівень автономії і свободи навчальних закладів. Слід також всіляко сприяти оновленню стан­дартів освіти, створенню професійних стандартів, а також забезпечити різно­бічні зв’язки між закладами освіти і професійними асоціаціями, фаховими громадськими об’єднаннями, об’єднаннями роботодавців.

Хочу подякувати всім учасникам та організаторам парламентських слухань і сподіваюся, що всі ті проблеми, які сьогодні порушувалися і міністром освіти і науки України, і моїми колегами, і вами – представниками профтехосві­ти будуть враховані в Рекомендаціях парламентських слухань і в подальшому вирішені.

Наостанок хочу додати ще одне. Я дуже ціную роботу своїх колег, які працюють у Комітеті з питань науки і освіти. Пані Лілія Гриневич, яка очолювала Комітет, Олександр Співаковський, який є першим заступником голови Комітету, Тарас Кремінь, який щойно виступав, Володимир Литвин, Іван Кириленко – вони роблять колосальну роботу. Я не раз була на засіданнях Комітету. Звичайно, можливо, не завжди ми отримуємо ті результати, на які сподіваємося. Але ми пам’ятаємо: коли постало питання фінансування профтех­освіти, коли працівники профтехосвіти перекрили рух по вулиці Грушевського, як оперативно було зібрано нараду, розроблено законопроект, поставлено на голосування. Ми пам’ятаємо, як парламент його підтримав. І повірте мені, представники політичних партій можуть багато гучних промов виголошувати з цієї трибуни, але питання не в тому, що ти кажеш, а в тому, скільки ти зусиль докладаєш і скільки працюєш на рівні Комітету і робочих груп. Я вам усім дуже дякую, ви можете сподіватися на нашу підтримку. І не просто сподіватися, а ви її обов’язково отримаєте. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова Сергія Редчика, Хмільницького міського голову Вінницької області. Підготуватися Валерію Гриценку.

 

РЕДЧИК С.Б., Хмільницький міський голова (Вінницька область). Високоповажне товариство! Шановні учасники парламентських слухань! Шановні Оксано Іванівно, Ліліє Михайлівно! Децентралізація місцевого само­врядування є невід’ємною складовою реформування демократично розвиненої держави. Це дійсно так. Втім, зазначене державне реформування має відбува­тися з одночасним внесенням змін до Конституції України та інших актів законодавства в частині чіткого визначення повноважень органів місцевого самоврядування та наділення їх необхідними фінансовими ресурсами.

Внесення змін до Бюджетного кодексу України та інших законодавчих актів України в частині передачі на міські бюджети видатків на фінансування професійно-технічної освіти без відповідних ресурсів суперечить частині третій статті 142 Конституції України, де передбачено, що витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, ком­пенсуються державою. І це однозначно, інакше й бути не може.

Крім того, такі зміни суперечать передбаченим статтею 7 Бюджетного кодексу України принципам справедливості та неупередженості бюджетної системи України, адже міста обласного значення поставлені в нерівні умови – не в усіх містах є професійно-технічні навчальні заклади, де навчаються діти з різ­них міст, районів, регіонів за державним замовленням. А нормативи? Я акцен­тую увагу на нормативах відрахувань загальнодержавних податків до бюджетів усіх міст обласного значення. Такі нормативи абсолютно однакові.

На території нашого невеликого міста – курорту державного значення з кількістю населення 28 тисяч осіб функціонують два професійно-технічні навчальні заклади державної форми власності і філіал у Могилеві-Подільському Вінницької області (фактично, третій заклад), в яких навчаються майже 900 учнів, з яких лише 25 % – це діти міста Хмільника, решта – це наші діти, я як міський голова відповідально про це заявляю. Але водночас фінансові інспекції й інші мають вимоги, що ми нерівномірно розподіляємо відповідні асигнування з міського бюджету. Це питання на законодавчому рівні не врегульовано.

Ринок праці міста не потребує такої кількості спеціальностей, як одержують випускники цих закладів, а бюджет міста неспроможний утримувати заклади, адже їх річне утримання перевищує 33 % власних та закріплених доходів міського бюджету. Ви розумієте, що таке для міста – курорту держав­ного значення 33 % спрямувати на утримання відповідних закладів?

За п’ять місяців поточного року з міського бюджету вже профінансовано більше 6 мільйонів гривень. Проте для забезпечення виплати заробітної плати, стипендій, оплати енергоносіїв, харчування потрібно ще 11,5 мільйона гривень. Таких коштів у міському бюджеті немає. Адже цим не закінчилася децентра­лізація: на міські бюджети перекладені проблеми щодо пільгового перевезення, харчування дітей у школах, соціальної підтримки учасників АТО, співфінан­сування доріг державного значення. При цьому ніхто не скасовував повнова­жень органів місцевого самоврядування щодо забезпечення в місті водопоста­чання, водовідведення, яке в місті Хмільнику надзвичайно критичне, благо­устрою, ремонту доріг місцевого значення.

Професійно-технічні заклади є державними, тобто жодних дій щодо їх оптимізації об’єднана міська рада вчиняти не може. Один із ліцеїв має філіал, розміщений за 110 кілометрів, у Могилеві-Подільському, де навчаються діти з того міста і району, а бюджет нашого міста його фінансує. Більше того, ПДФО працівників філіалу з нашого бюджету перераховується до бюджету іншого міста. Проте закриття філіалу чи приєднання його до основного ліцею не належить до повноважень органу, що його утримує, тобто міської ради.

І ще хочу звернути увагу, що в професійно-технічних закладах переважна більшість дітей здобувають загальну середню освіту. То де ж логіка? На утримання шкіл передбачена державна освітня субвенція, а професійно-технічну освіту має утримувати виключно міський бюджет без передачі відповідної субвенції.

Враховуючи ситуацію, що склалася, пропонуємо на законодавчому рівні вирішити питання фінансування професійно-технічної освіти. Я як керівник міста – міський голова готовий взяти участь і з державницьких позицій розумію, що ми можемо говорити про зменшення ПДФО, 2 % чи 3 % акумулювати в обласному бюджеті і таким чином з різних джерел рівномірно розподіляти фінансування. Ми готові 5,7 мільйона відповідних видатків передати обласному бюджету, можливо, державному бюджету і таким чином по-державницькому підійти до співфінансування, про що ми всі з вами говоримо (Оплески).

Я дякую вам за оплески і хочу сказати, що я, міський голова, свого часу також закінчив першу ланку навчання і трудової діяльності – колишнє СПТУ і пишаюся цим. Я застосував одержані знання і навички, що дало результат. Потім доля так склалася, що закінчив ще два вузи. Тому я – за професійну освіту, проводжу роботу з нашими колегами, керівниками міст обласного зна­чення, і підтримую державницький підхід до вирішення питань реформування і розвитку системи профтехосвіти, а не її збанкрутіння, у тому числі з виділен­ням додаткових фінансових ресурсів, акумулюванням їх в обласному або дер­жавному бюджеті. Дякую за увагу. Слава Україні! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова Валерія Гриценка, директора Сумського будівельного коледжу. Підготуватися Олександру Марченку.

 

ГРИЦЕНКО В.П., директор Сумського будівельного коледжу. Шановна Оксано Іванівно! Шановна Ліліє Михайлівно! Шановний Олександре Володими­ровичу! Шановні народні депутати! Дорогі друзі! Дійсно, сьогодні відповідальна місія у кожного промовця і не менш відповідальна – у кожного високопоса­довця, які присутні в цій залі. Я маю високу честь представляти не тільки свій навчальний заклад – Сумський будівельний коледж, а й робочу групу, яка вже другий рік працює над створенням законодавчої бази для професійної освіти, для двох траєкторій освіти – професійно-технічної і ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації. Тому я висловлюватиму думку не свою особисту, а позицію робочої групи.

За весь період існування технікуми і коледжі завжди були і на сьогодні ще залишаються, на щастя, єдиною ланкою освіти і надають освітні послуги, які за рівнем складності і змістом наближені до вищої освіти, а не до професійно-технічної. Ця система пройшла перевірку часом, зазнала змін та модернізації, проте вона є своєю, рідною, національною, українською, а не польською чи нідерландською, паростки яких нам хочуть прищепити. Приєднання у 1996 році ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації до системи вищої освіти, Василю Григоровичу, не було помилкою, ми говорили про це на засіданні Комітету. Така спільна робота з університетами в системі ступеневої освіти дала можливість скоротити терміни навчання у ВНЗ III-ІV рівнів акредитації, поліпшити якість підготовки таких фахівців як практикоорієнтованих молодших спеціалістів та бакалаврів, підняти на більш високий професійний та науковий рівень педагогічних працівників. Невже ці позитивні зрушення можна називати помилковими? (Оплески).

Проте чи доцільне об’єднання професійно-технічної освіти і освіти у вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації в одному законі, за що тут виступають представники ПТНЗ і їхні лобісти? Я абсолютно не проти і не хочу зіштовхнути лобами, як кажуть, профтехосвіту і вищі навчальні заклади. Ви йшли своєю траєкторією, дай Бог, ідіть своєю, ми вам будемо допомагати, як і ви допомагаєте нам, а ми йдемо своєю траєкторією. І не треба сьогодні об’єд­нувати ці дві траєкторії в одну. Ми маємо, на жаль, такий приклад у Сумській області, зокрема в Сумах. Нагадаю, що у 2004 році за примусом згори було об’єднано всі навчальні заклади, як кажуть, в одну ланку, і тоді спільнота дала влучну назву тому об’єднанню «музпедбредсельхознавоз».

То що хочуть сьогодні, з’єднати цей конгломерат? Та я не проти, Василю Григоровичу, об’єднати технікуми і профтехучилища, але дайте можливість іти нам своєю траєкторією. Не робіть помилки. Якщо ви кажете, що то була помил­ка, так то не помилка була. А це буде помилкою, яку рано чи пізно доведеться виправляти.

На сьогодні, на жаль, ми вже маємо такі «результати» реформ – від’єднали технікуми і коледжі від вищої освіти. І вже колишній високоповажний міністр Квіт минулого року прозвітував у щотижневику «Освіта України», що вже зменшилася кількість вищих навчальних закладів – саме на кількість технікумів і коледжів, які не увійшли до структури. Ось так, ні більше, ні менше. Тобто де-факто так, а де-юре де ми є сьогодні? Навіщо такі заяви робити на весь світ?

Друге. Механічна зміна назви початкового рівня вищої освіти «молодший спеціаліст» на «молодший бакалавр» залишає відкритим питання місця такого спеціаліста на ринку праці, бо обсяги освіти і програм підготовки молодшого бакалавра, який пропонується сьогодні, вдвічі менші, ніж обсяги з підготовки молодшого спеціаліста.

Третє. Професійно-технічну освіту хочуть перейменувати на професійну, що є не чим іншим, як маніпуляцією, так само як зміна назви «ПТУ» на «професійний коледж». Маніпулювання свідомістю наших громадян полягає в тому, що це, мовляв, дасть відчутний поштовх у розвитку освіти.

Шановні, у мене є всі програми державного розвитку професійно-техніч­ної освіти і вищої освіти за останніх 20 років. Якби було виконано хоча б на 30 % те, що тут пропонувалося, то ми сьогодні тут не збиралися б, усе було б зроблено. Але я не хочу, щоб ми сьогодні забалакали це питання, відклали його в довгу шухляду і чекали, що воно само вирішиться. Правильно, Ліліє Михай­лівно, ви сказали в Сумах минулого тижня, що чиновники вигадають будь-що, а втілювати в життя, впроваджувати і працювати на місцях треба викладачам, педагогам, науковцям. Тому прислухайтеся, будь ласка, до крику душі і не створюйте того, що сьогодні…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, завершуйте.

 

ГРИЦЕНКО В.П. Шановний Олександре Володимировичу, не є причи­ною інтеграції навчальних закладів необхідність у єдиному законі. Є два закони, немає причини інтегруватися нам з вищими навчальними закладами, можемо працювати обопільно цілком на користь ВНЗ ІІІ-ІV і І-ІІ рівнів акредитації. Тому це не є причиною.

Усі пропозиції, які надала робоча група на засіданні Комітету, на щастя, враховані у проекті Рекомендацій, за що дякую. Прошу, щоб Верховна Рада їх не завалила, тоді ми будемо дякувати і Верховній Раді. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова Олександра Марченка, народного депутата України, голову підкомітету з питань будівництва та архітектури Комітету Верховної Ради України з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства. Підготуватися Василеві Костицькому.

 

МАРЧЕНКО О.О., голова підкомітету Комітету Верховної Ради Украї­ни з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господар­ства (одномандатний виборчий округ № 90, Київська область, політична партія «Всеукраїнське об’єднання «Свобода»). Доброго дня, вельмиповажне зібрання! Доброго дня, Ліліє Михайлівно, головуюча, вчителі, викладачі, керівники навчальних закладів, ініціатори парламентських слухань! Насамперед я хотів би схилити перед вами голову за вашу роботу. Дякую, Ліліє Михайлівно, що процес обговорення проекту нового Закону «Про освіту», законопроекту «Про професійну освіту» і все, що пов’язано з такою державоутворюючою сферою, як освіта, сьогодні відбувається в такій площині. Не треба сьогодні кричати «ганьба» одній чи іншій категорії навчальних закладів, кожен виконує свою функцію.

Олександре Володимировичу, дуже приємно, що останнє засідання Комітету завершилося підготовкою, погодженням редакції проекту Рекоменда­цій парламентських слухань, який ми всі повинні підтримати.

У цілому, шановне товариство, для професійно-технічної освіти має бути закон, про який ми говоримо сьогодні, але просто як про теоретику. Це не фінанси. Ключові люди, я вкотре це повторюю, у цьому залі і на засіданні Комітету відсутні – немає представників Міністерства фінансів.

Я хочу привернути увагу, Ліліє Михайлівно, до ситуації, про яку міський голова Хмільника – моєї батьківщини вже сказав. Місцеві територіальні громади сьогодні отримують у процесі децентралізації збільшення повноважень, але чи є у них фінанси в умовах підвищення вартості комунальних послуг? Товариство, сумнівне питання.

Ліліє Михайлівно, я дуже уважно прочитав ваші статті про польський досвід, але вважаю, що найкраще чужому навчатися, а свого не забувати. Але є ключовий момент. Товариство, якщо проводити децентралізацію, наприклад, у сфері освіти, спочатку треба було провести децентралізацію влади, бо інакше неможливо. І тут присутня польський автор Ірена Дзежговська, яка сказала, що взагалі сама реформа в освіті, зміни в освіті – це покора і терпіння, що залежать від багатьох-багатьох. І на прикладі реформи в Польщі ми бачили, що питання погоджувалися навіть із кожним батьком. Тобто реформа здійснювалася і знизу, і згори, як вона взагалі має проводитися. Була ілюзія, коли казали, що як буде проведено децентралізацію, відбудеться наповнення бюджетів. Ідея не витримує критики. Нині посилатися на вимоги МВФ і на резолюції ЄС як на причини, я вважаю, хибно.

Сьогодні не тільки Міжнародний день захисту дітей, сьогодні Всесвітній день батьків. І я, шановне товариство, яке зібралося, дякую вам за те, що ви патріотично налаштовані, піклуєтеся про освіту, про професійно-технічні навчальні заклади, про вищі навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації, які мають свою історію, мають своє призначення і мають бути, бо вони є у світі.

Що нині відбувається? Президент і вся влада посилаються на неможли­вість фінансування з бюджету. Вважаю, що сьогодні турботу про навчальні заклади І-ІІ рівня акредитації, професійно-технічну освіту по-батьківськи повин­на взяти на себе держава. Бо складова розвитку, а правильніше – сьогоднішня складова воєнної України чи мирної, напевно, залежить від того, як ми всі з ва­ми, товариство, будемо спілкуватися.

Проблем в освіті загалом набралося. Позашкільна освіта. Є проблеми в Білій Церкві, де будинок художньої творчості, спортивні секції залишилися без фінансування. Я закликаю всіх вас об’єднати зусилля, бо освіта – це головна державна галузь. Коли держава інвестуватиме в освіту, освіта інвестуватиме в економіку. Хаос в освіті треба припинити.

Василю Григоровичу, Національна академія педагогічних наук України не  повинна бути оптимізатором освіти, вона має бути аналітиком розвитку. У жодному разі не можна допускати скорочення навчальних закладів…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 30 секунд, завершуйте.

 

МАРЧЕНКО О.О. І найважливіше. Закон «Про професійну освіту», який треба прийняти, не повинен погіршувати законодавство, це умова статті 22 Конституції. Закон про вищу професійну освіту для навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації повинен бути. Я вважаю, треба об’єднати зусилля, спільно попрацювати, Ліліє Михайлівно, депутати підтримають вас, як у 2014 році, бо я чую зауваження…

 

ГОЛОВУЮЧА. На жаль, мушу вас перервати, 10 секунд.

 

МАРЧЕНКО О.О. …закликаю урядовців не виключати з державного бюджету ні вищі навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації, ні ПТУ. Це злочинно… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова Василя Костицького, голову Асоціації українських правників, доктора юридичних наук, професора, члена-кореспондента Націо­нальної академії правових наук України.

 

КОСТИЦЬКИЙ В.В., голова Асоціації українських правників. Високодостойна пані заступнику Голови Верховної Ради! Високодостойна пані міністре! Шановні пані і панове! Фактично, сьогодні предметом наших парламентських слухань є питання великої державної політики. Бо, виконуючи свою функцію загальнодержавного менеджера, загальносуспільного менеджера, держава вирішує завдання, які ми з вами, громадянське суспільство, ставимо перед нею: шляхом управління і контролю, до яких у нас є серйозні претензії; шляхом здійснення економічної політики, яка в умовах кризи є проблемною; через інститут юридичної відповідальності, який, на жаль, не завжди забезпе­чується невідворотністю відповідальності і рівністю всіх перед законом. І тоді ми маємо останній аргумент, який може вирішувати держава, – змінювати свою освітню політику. У принципі, український народ більше не хоче миритися з тим, що у нас є факти непрофесіоналізму. Питання про те, що в умовах війни хтось має виробляти високопрофесійну зброю, а хтось – здійснювати високо­професійну політику, залишається відкритим.

І якщо говорити про те, як держава забезпечує освітню політику, то мусимо відзначити, що інституційне забезпечення на високому рівні. Щодо пра­вового забезпечення скажу як представник всеукраїнської організації – Асоціації українських правників, яка цього місяця святкує своє 25-річчя: ми як правники позитивно і високо оцінюємо доробок народних депутатів, зроблений під керів­ництвом Лілії Михайлівни Гриневич як голови Комітету, і роботу секретаріату цього Комітету, з якою добре ознайомлені. Але зараз залишаються питання інші, наприклад фінансового забезпечення. І тут ми виступаємо за збалансування державних і місцевих видатків. Вважаємо, що фінансування професійно-технічної освіти не можна покладати тільки на місцеві бюджети.

Розподіл державного замовлення, очевидно, теж треба впорядкувати.

Обладнання для професійно-технічних навчальних закладів – про це питання взагалі іноді соромно говорити, бо ми говоримо про однакові стандарти. Якщо на юридичному або кібернетичному факультеті одні умови і шикарні приміщення, а в профтехучилищі стоять верстати, яким 70 років, то, звичайно, постає питання про те, куди ж ми так дійдемо.

Отже, наступне питання – моральна складова. Видатний німецький вчений Макс Вебер свого часу написав книгу «Протестантська етика і дух капіталізму», яка стала методологічною основою побудови з роздрібнених земель держави, яка справедливо називається Великою Німеччиною. Батьки-засновники Спо­лучених Штатів Америки також заклали в основу американської конституції християнські моральні приписи. Отже, нам треба говорити про моральність вищої освіти, про моральність професійно-технічної освіти і про моральність державного менеджменту. У будь-якому разі, в Україні сформувався гострий запит на моральність. Це підтвердив VI Всеукраїнський конкурс «Моральний вчинок», який щойно завершився, переможці якого були нагороджені, в якому активну участь взяли Інститут професійно-технічної освіти і відповідний депар­тамент Міністерства освіти і науки. Найцікавіше, що найбільше робіт на цей конкурс подали учні і студенти із Луганської і Донецької областей, тобто з тих областей, де питання моральності найбільше вдарило по суспільству.

І тому ми сьогодні говоримо, що питання фінансового, матеріального і кадрового забезпечення професійно-технічної освіти – одне з першочергових.

Під час Другої світової війни до Черчилля прийшов міністр фінансів і запропонував на час війни дещо скоротити фінансування професійної освіти. Що відповів йому відомий політик? Черчилль сказав: «А для кого ми тоді воюємо?».

Український народ, так само як британський народ – це насамперед ваші вихованці – вихованці професійно-технічної освіти, а вже потім професіонали правники, економісти та інші. Тому Асоціація українських правників сьогодні виступає за рівні стандарти не тільки законодавчі, а й фінансові, матеріальні, за рівні стандарти і для вищої освіти, і для професійно-технічної освіти. Бо інакше в умовах демографічної кризи, коли наша молодь із задоволенням їде вчитися за кордон, ми можемо залишитися державою без молоді, а отже – державою без майбутнього. А я кажу, що у нас є шанси здобути краще майбутнє, я впевнений, що люди, які тут присутні, спроможні це зробити. Слава Україні! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. І останній виступ на сьогодні, перед тим як ми перейдемо до відповідей на запитання та узагальнення, – Віктора Василиненка, директора Навчально-методичного центру професійно-технічної освіти у Дніпропетров­ській області.

 

ВАСИЛИНЕНКО В.М., директор Навчально-методичного центру професійно-технічної освіти у Дніпропетровській області. Шановна Оксано Іванівно! Шановні народні депутати, представники Міністерства освіти і науки! Від делегації з Дніпровщини висловлюю велику подяку тим людям, які стали ініціаторами проведення нашої розмови. Тому що процеси, які відбуваються в державі в системі формування робітничого потенціалу, здається, незрозумілі не тільки суспільству, а навіть тим, хто їх організував. Сподіваємося, сьогодні нам вдасться означити орієнтири, які будуть виходом із ситуації, що склалася в системі формування робітничого потенціалу загалом.

Змінювати цю систему треба, адже профтехосвіта не задовольняє на сьогодні її головного користувача – роботодавця насамперед рівнем кваліфікації випускника. І справа не лише в тому, що не вистачає коштів, а в тому, що державна система підготовки кадрів навчальних закладів дуже обтяжена функціями – це реалізація в одному навчальному плані стандарту середньої освіти, професійного стандарту і, найголовніше, соціальних функцій. Якщо розглянути весь бюджет навчального закладу, то близько 30 %, а інколи й біль­ше коштів спрямовуються саме на соціальні функції. Тому сьогодні, шукаючи вихід із такого становища, треба глибоко проаналізувати можливості наявних ресурсів. Якби ті 5,8 мільярда працювали на професію, то роботодавець був би більше задоволений нашими функціями.

Наступне. У 1998 році Закон «Про професійно-технічну освіту» проголо­сив альтернативну систему підготовки робітничих кадрів – ПТНЗ І рівня атестації. Це навчальні заклади різної форми власності і підпорядкування, яких на сьогодні велика мережа. Але як вони працюють? Неефективно. Бо вони не мають відповідного наукового супроводу, не мають відповідного методичного супроводу і дуже часто мають багато бюрократичних перешкод у реєстрації та функціонуванні.

Ми вважаємо, що 2015 рік був ефективний у роботі з напрацювання законопроекту «Про професійну освіту». Цей документ мав наукове обґрунту­вання, мав підтримку роботодавців і практично вже виходив на фінішну пряму. Однак тепер з’являється нова концепція – створення двох підсистем формування робітничих кадрів, що регулюватимуться двома законами. Ми вважаємо, що це не завжди буде ефективно. Ми знаємо приклад Білорусі, де існує один кодекс освіти, немає декількох законів і є результат. Тому не треба боятися створення двох підсистем, але треба боятися створення двох документів, які регулювати­муть один процес. Думаю, що в цій ситуації потрібне наукове обґрунтування такого підходу і має бути підготовка суспільства. А як цього не буде, такий підхід породить ті самі проблеми, які спіткали окремі статті прийнятого позами­нулого року Закону «Про вищу освіту».

Треба чітко розділити функції базової та вищої професійної освіти. Для того щоб провести зміни відповідно до поняття реформ, а не чогось іншого, треба спочатку напрацювати алгоритм навчального закладу, що ми хочемо мати – це буде інтернатний заклад чи професійний.

Треба сформувати ресурси, які були б спроможні проводити зміни в регіонах, особливо в органах місцевого самоврядування. У більшості міст обласного підпорядкування керівники не знають, для чого проводиться ця ре­форма. Приємно, що в Хмільнику нині є такий патріот, який знає, для чого це робиться. А переважна більшість в областях думають, що це задля скорочення витрат. Ні, скороченням витрат ми мети не досягнемо. Має бути реформа задля задоволення потреб насамперед роботодавця, який є нашим користувачем, і потреб населення.

Не слід забувати, що система формування робітничого потенціалу – це не лише державні заклади, яких близько 800, є така ж кількість навчальних закладів інших форм власності, які на сьогодні без керма і без вітрил.

І ще про одне. Думаю, що нині нам вдасться мобілізувати в суспільстві роботодавців, для того щоб знайти вихід з цієї ситуації.

Дві ремарки. Я думаю, що не треба створювати ПТНЗ двох рівнів. Коли пропонується фінансувати в містах обласного підпорядкування – це не вихід із ситуації. Це може бути експериментом, але не системою. Сьогодні ми говоримо про майбутнє, але не можна не думати і про те, як дожити до 1 січня 2017 року. На сьогодні в багатьох містах уже… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Шановні учасники парламентських слухань і шановні представники Комітету! Ми вчергове маємо сумну ситуацію, коли список тих, кому був підтверджений виступ, значно перевищує обсяг часу, відведеного для парла­ментських слухань. Для того аби всі учасники відповідно до цього регламенту могли виступити, ми з вами мали б працювати тут без перерви щонайменше до 10 години вечора. Як ви розумієте, це неможливо. І я не можу на власний розсуд змінювати список, сформований Комітетом, бо я мушу довіряти Комітетові. Тому я звертаюся до Комітету, взагалі до всіх комітетів, які готують парламентські слухання. По-перше, прошу менше часу відводити на виступи представників парламенту, можливо, навіть і виконавчої влади, бо ми хочемо почути людей, які прийшли на парламентські слухання. А народні депутати, я переконана, мають шанс виступити в парламенті і поза межами парламент­ських слухань. А по-друге, формувати список, включаючи тільки людей, які готуються, щоб вони знали, що вони точно виступлять. Інакше ми маємо щоразу таку прикру ситуацію, коли я змушена відмовляти людям.

Я хочу зараз повідомити (багато з вас, які не вперше на парламентських слуханнях, це знають), що ті, хто не встиг виступити, можуть передати свої виступи і пропозиції до Комітету. Менше з тим, я прошу, щоб у майбутньому ми все-таки виходили на формат парламентських слухань, коли не буде півтори години відведено на виступи лише представникам влади. Вважаю, що варто все-таки розподіляти час пропорційно, тобто більше часу надавати іншим учасникам.

А зараз я запрошую до завершального слова і відповідей на запитання пані міністра. Прошу вас.

 

ГРИНЕВИЧ Л.М. Шановні учасники парламентських слухань! До нас до урядової ложі надійшло багато запитань і пропозицій. Я дуже дякую вам за пропозиції, але хочу відповісти на декілька важливих запитань, на які можливо відповісти зараз із трибуни, а не окремою відповіддю міністерства. Бо є питання надзвичайно детальні, які стосуються конкретних закладів, їх треба буде з’ясовувати.

Серед таких детальних питань є, наприклад, ситуація з професійно-технічними навчальними закладами у Стрию. Місто Стрий – це якраз показовий приклад малого міста обласного значення, в якому є професійно-технічні навчальні заклади, які готують фахівців не тільки для всієї області, а й для всієї України. Тут ми маємо приклад якраз тих спеціальностей, що стосуються добувної галузі, які постановою Кабінету Міністрів будуть визначені як спе­ціальності національного значення для фінансування, якщо ми вийдемо на ту модель, яку я сьогодні окреслила з трибуни у своїй доповіді. Ми знаємо про проблеми з фінансуванням у тих навчальних закладах, і зараз Міністерство фінансів проводить консультації з Львівською обласною державною адміністра­цією щодо того, як акумулювати кошти, щоб не було жодних заборгованостей з оплати комунальних послуг та інших соціальних виплат, які на сьогодні не виплачені. Так, вони офіційно заборгованість не показують, і це ще один привід поспілкуватися з обласною державною адміністрацією.

Шановні колеги! Я хочу, щоб ви зрозуміли: якщо влада міста не хоче фінансувати професійно-технічну освіту в цьому дуже важкому для нас 2016 році, то вона не виконує закон, і нею має займатися прокуратура за не­виплату заробітної плати професійно-технічним навчальним закладам (Оплески), навіть якщо це несправедливо. Я вважаю, що це несправедливо. Але обласні державні адміністрації зобов’язані, бачачи, що є місто, яке дійсно не має відповідних доходів, провівши консультації з Мінфіном, дофінансувати його. Бо не можуть викладачі і студенти залишатися заручниками таких управлінських рішень, до речі, спільних, я зараз про це скажу в наступній тезі.

Погляньте, яка ситуація. Асоціація міст України наполягала на тому, щоб фінансування цих навчальних закладів перекласти з рівня державного бюджету на рівень місцевих бюджетів, для обласних бюджетів були виділені додаткові ресурси. На мою думку і думку багатьох фахівців, значно професійніших у фі­нансовій політиці, ніж я, ці доходи були неправильно розподілені, що призво­дить до незбалансованої ситуації між областями. І тому я вважаю, що необхідно дописати в Рекомендаціях парламентських слухань, зокрема, Верховній Раді України, Комітету з питань бюджету, а також Кабінету Міністрів, Міністерству фінансів, щоб ми не тільки вимагали фінансування з бюджету, яке належить одержувати професійно-технічним навчальним закладам, це напряму пов’язано з перерозподілом дохідної частини між бюджетами різного рівня. Бо кращу дохідну частину ми віддали містам, а вони витрачати кошти на професійно-технічну освіту не хочуть, навіть великі міста, які можуть це робити. Тому я хочу подякувати Хмільницькому міському голові за його відважну пропози­цію, коли він сказав, що ми готові віддати частину дохідної частини на на­лежний рівень, обласний, для того щоб правильно здійснювалося управління системою професійно-технічної освіти. Оце державницьке слово.

Отже, ми повинні за результатами цих парламентських слухань подати пропозицію: дайте нам, ми готові показати джерела. Таке доручення треба дати також Комітету з питань бюджету, Верховній Раді, відповідно Кабінету Міні­стрів і Міністерству фінансів. Це наша додаткова пропозиція, яка з’явилася тут, і ми просимо врахувати її в Рекомендаціях.

Шановні колеги, мені дуже прикро, що ця зала сьогодні поділена на дві частини – заклади професійно-технічної освіти і вищі навчальні заклади I-II рівнів акредитації. Я хотіла б спростувати декілька міфів. Ніхто не каже, що технікум чи коледж будуть перейменовувати на професійно-технічні навчальні заклади. Це дві різні ніші, які готують фахівців різного рівня кваліфікації для нашого ринку праці. Так само збережено п’ятий рівень МСКО. Це відомо, вже затверджено і виписано у проекті нового Закону «Про освіту». Ми дійшли багатьох компромісів, ця дискусія вже ведеться другий рік. Я вважаю, що вже досить перекидати один одному м’ячик різних звинувачень і міфів, треба спробувати зрозуміти, як нам все-таки створити правильну систему професійної освіти, яка відповідатиме вимогам сучасного ринку праці, із збереженням особливостей і досягнень кожної ланки.

Тому коли мені пишуть записку: «Просимо авторитетно підтвердити існування в майбутньому ступеневості для випускників коледжів», я хочу вам сказати офіційно: це є в чинному Законі «Про вищу освіту» і ми цю норму перенесли в проект нового Закону «Про освіту», що на короткий цикл вищої освіти можуть вступати за спорідненими спеціальностями молоді спеціалісти. Я дивуюся, чому ви кілька разів поспіль порушуєте питання, які ми вже роз­глянули. Я вважаю, що нам треба не загострювати суперечності, а знайти мудрі рішення, щоб вийти з цієї ситуації і тиснути на владу не тільки вимогами «дай», а показувати їй, що ми розуміємо, звідки взявся цей конфлікт, і показувати джерела, яким чином можна його вирішити.

Тому я прошу приєднатися, власне, до перегляду надходжень до бюджетів різного рівня і роботодавців, і профспілки, тому що в цьому криються корені проблеми. Не можна щось забрати з державного бюджету, а потім вимагати, щоб державний бюджет і надалі фінансував усі функції. Тому нам треба або повернути ці кошти до державного бюджету, або повернути частину цих коштів до державного бюджету.

Я цілком поділяю позиції абсолютної більшості промовців і вважаю, що в системі фінансування сегмент здобуття загальної середньої освіти за будь-якого перерозподілу податків має залишитися виключно з державного бюджету, іншого шляху немає (Оплески).

І нарешті, є записка від міського голови. З контексту записки мені зрозуміло, що це окрема дуже важлива група людей, які впливають на рішення щодо професійно-технічної освіти, тому я хочу відповісти. Мова йде про те, як ми можемо покращувати ПТНЗ, якщо всі повноваження з управління майновими комплексами належать державним органам. Шановні колеги, поки не буде стабільного розуміння, на якому рівні буде надалі цей професійно-технічний навчальний заклад, ми не можемо передати майно. Крім того, для передачі майна потрібно провести землевідведення, оцінку майна, місцева рада має прийняти рішення про те, що ви готові взяти його на баланс. Поки що ця робота не зроблена – це технічна причина. І ідеологічна причина: ми маємо визначитися з правильним рівнем управління і фінансування. Якщо ви сьогодні готові для своїх жителів, які працюють і навчаються у професійно-технічних навчальних закладах, зробити будь-які справжні покращення, Міністерство освіти і науки як розпорядник майна завжди готове долучитися і погодити ці покращення.

Якщо говорити, яким чином міські голови можуть впливати на форму­вання навчальних програм професійно-технічних навчальних закладів, хочу сказати таке. За зміст освіти і освітні державні стандарти відповідає…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 30 секунд.

 

ГРИНЕВИЧ Л.М. …відповідає Міністерство освіти і науки відповідно до своїх повноважень, бо це зміст на центральному рівні. Ці стандарти будуть виписані в результатах навчання, тобто що ми очікуємо від цієї кваліфікації. Натомість сама навчальна програма, як навчати, якісь особливості спеціалізації будуть частиною автономії професійно-технічних навчальних закладів, а отже ви як міський голова, який управляє з цього рівня управління, зможете надавати їм поради… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую дуже, пані міністре.

І для короткого завершального слова запрошую першого заступника голови Комітету з питань науки і освіти, народного депутата Співаковського. Прошу.

 

СПІВАКОВСЬКИЙ О.В. Дякую, Оксано Іванівно. Шановні колеги, якщо я досить м’яко у своєму виступі сказав про те, що відбувається, то після цієї жорсткої дискусії скажу таке. Це ви бачили і в моїх публікаціях, і зараз я це хочу повторити. Отже, висновки.

Перше. Час непродуманих, непрорахованих реформ минув. Годі, досить!

Щодо того, що тут казали, що аплодували тим, хто призвів до такої ситуації. Хочу сказати, що о 4 годині, дійсно, ми за це голосували. Але є Міні­стерство освіти і науки України і є міністр, який там був. І він сказав: «Ми все прорахували, ми все змоделювали, будь ласка, голосуйте. Все буде нормально».

Шановні колеги, я вам особисто обіцяю: більше цього не буде. І я дуже сподіваюся на спільну роботу з Лілією Михайлівною як членом уряду, яка перша відстоює позицію, щоб ніколи ні профтехосвіта, ні початкова освіта, ні позашкільна освіта, ні вища освіта, ні інша не потрапляли в ситуацію, в якій ми зараз є. Непродумані реформи – це шлях до знищення.

Але, шановні колеги, чи є стратегічне бачення сьогодні у Міністерства освіти і науки, у Мінекономрозвитку, у Мінфіну щодо управління людськими ресурсами загалом в Україні? Немає такого бачення. Через те так і відбувається. Хто бачить у цілому стратегічно, як розподілені людські ресурси за галузями економіки, за територіями? Хто це бачить? Ніхто не бачить. Тому влада вирі­шила питання скорочення бюджету за рахунок профтехосвіти. І це неправильно. Профтехосвіта, це моя особиста позиція і це позиція Комітету, повинна фінан­суватися з державного бюджету, а не з обласного, тільки з державного бюджету (Оплески). Абсолютно. Достатньо цих реформ, достатньо. Якщо ми хочемо знищити робітничий клас, будемо перекладати фінансування на місцеву владу. Категорично проти!

Друге. Порушувалося питання про дисбаланс вищої та профтехосвіти. Якщо ми будемо мати стратегічне бачення реформ, то ми побачимо, який має бути баланс, і через державне замовлення, яке формує Міністерство освіти і науки, зможемо вирішити проблему цього дисбалансу. Бо якщо ми побачимо через території, через спеціальності економіку, яка формується на місцях, то зрозуміємо, які пропорції нам потрібні – 40 на 60, 30 на 70 чи 60 на 40. Шановні колеги, можна дуже багато говорити про диспропорції, але якщо у нас немає інструменту вимірювання, то про що йде мова? Будь ласка, Міністерство економічного розвитку і торгівлі, Мінфін і МОН мають надати цю статистику. Ми повинні її бачити, і тоді буде конструктивна розмова.

Третє. Має бути один чи два закони? Шановні колеги, питання пройшло всі робочі групи. Лілія Михайлівна очолювала на той час Комітет, робочі групи завершили розгляд даного питання, є рішення Комітету, воно проголосоване: має бути два закони. Я про інше хочу сказати. Я особисто проти, але мене так виховали, що якщо прийнято рішення – будь ласка, виконуй. До чого я це кажу? Це означає, що коли Міністерство освіти і науки доопрацює законопроект про профтехосвіту, тобто два проекти, ми повинні дуже уважно розглянути інтерфейси, які будуть між цими законопроектами, для того щоб вони були збалансовані, і ви не конкурували, а доповнювали одне одного і були екосисте­мою. Шановні колеги, екосистема – це єдиний шлях виходу з цієї проблеми.

Четверте. Шановні колеги, здійснюється тиск на ПТУ. Ви знаєте, Комітет направив відповідного листа, ми будемо вас захищати. Якщо будуть випадки, що на вас тиснуть, будь ласка, звертайтеся, ми будемо вас захищати. Не можна в нетоталітарній країні так вирішувати питання.

І п’яте, останнє. А Олег Валерійович тут є? Звертаюся до вас, Олегу Валерійовичу. Шановний, я вас дуже поважаю, але використовувати цей майданчик для того, щоб так вирішувати питання, зараз це Україні не потрібно. Олегу Валерійовичу, запрошую вас і представників вашої політичної сили працювати в нашому Комітеті, ми працюємо face to face, виїжджаємо до Сєвєро­донецька, до Миколаєва, там працюємо з людьми і відповідаємо на всі запи­тання. Ми запрошуємо вас працювати разом. Якщо ми будемо спільно працювати, то не будемо казати, що одні погані, а інші ні. Ми працюємо з вами незалежно від того, яку політичну силу представляємо, працюємо для освіти, бо розуміємо, що це – наш другий фронт. Слава Україні! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Олегу Валерійовичу, це не пленарне засідання, тому репліка тут не надається. Це правда. Лідер фракції Радикальної партії Олег Валерійович Ляшко провів з нами час у цій залі на парламентських слуханнях.

Шановні учасники парламентських слухань! Ще раз прошу вибачення в усіх, хто не зміг виступити. Думаю, ми попрацюємо з головами комітетів над тим, щоб більше такої практики у нас не було, щоб люди, які очікують на виступ, могли скористатися такою можливістю.

Дякую вам за вашу працю. Я розумію, що питання залишилися, точніше, їх стало, напевно, ще більше. Але я рада, що така дискусія відбувається.

Ще раз нагадую, що всі ваші виступи будуть опубліковані, що ви також можете направити ваші рекомендації і ваші невиголошені виступи до секретаріату Комітету.

Зичу вам гарного вечора! Парламентські слухання оголошуються закритими.

 

 

НЕВИГОЛОШЕНІ ВИСТУПИ

 

БАЧИНСЬКИЙ В.Г., заступник директора Департаменту освіти і науки – начальник управління професійної освіти, інноватики та науки Вінницької обласної державної адміністрації. Вимоги сьогодення не можуть оминути питання професійної та професійно-технічної підготовки. Усім зрозуміла об’єктивна реальність реформування професійно-технічної освіти, результатами якого повинні стати якісні зміни в організації системи роботи. Спільно з колегами, присутніми в цьому залі, я був задіяний у підготовці ма­теріалів парламентських слухань, які, на мою думку, є актуальними. Я в цілому підтримую проект Рекомендацій парламентських слухань.

Зрозуміло, що необхідно прийняти нові закони «Про освіту» і «Про про­фесійну освіту», що регламентуватиме діяльність закладів професійно-технічної освіти, технікумів і коледжів.

Не існує антагонізму в організації роботи з підготовки робітничих кадрів та спеціалістів. Зокрема, у Вінницькій області плідно працюють і займають свою нішу 28 вищих навчальних закладів I-II рівнів акредитації та 31 професійно-технічний навчальний заклад. Переконаний, що вступна кампанія цього року не буде винятком.

Передача фінансування державних професійно-технічних навчальних закладів на місцеві бюджети відповідно до Закону «Про Державний бюджет України на 2016 рік» спричинила низку кризових явищ у системі професійно-технічної освіти. Так, Вінницькою обласною державною адміністрацією та обласною радою вирішені питання щодо здійснення фінансування 18 закладів професійно-технічної освіти в повному обсязі. Також вирішено питання фінан­сування ПТНЗ в місті Вінниці. Разом з тим щомісячним є фінансування 4 ПТНЗ, розташованих у містах обласного підпорядкування. Я підтримую пропозицію до проекту Рекомендацій парламентських слухань, що малі міста з невеликими можливостями бюджетоутворення не в змозі утримувати професійно-технічні навчальні заклади.

Потрібно повернути до професійно-технічної освіти освітню субвенцію державного бюджету. Законотворці чомусь не врахували, що учні ПТНЗ, крім того, що здобувають робітничу професію, ще й отримують повну загальну середню освіту, а стаття 53 Конституції України гарантує безоплатність і до­ступність повної загальної середньої освіти та професійно-технічної освіти. Законодавець не врахував також соціальні функції, які виконують професійно-технічні навчальні заклади. Тому я підтримую пропозицію щодо фінансування ПТНЗ з різних рівнів.

Ми маємо досвід фінансування ПТНЗ через програми, прийняті обласною радою. Так, прийнята програма підготовки кваліфікованих робітників на 2016-2020 роки, діють програми енергозбереження та грантової підтримки, за якими кошти обласного бюджету спрямовуються до ПТНЗ області, у грантових проектах беруть участь і ВНЗ I-II рівнів акредитації. Безперечно, потрібно залучати і кошти, які можуть надаватися роботодавцями.

За дорученням керівників ПТНЗ області я вношу пропозицію про затвердження положення про базове підприємство та навчальне господарство. Потрібні сьогодні і регіональні плани розвитку ПТО. У кожній області є свої особливості.

Так, Вінниччина – це аграрний регіон, в якому ще рік тому чисельність сільського населення перевищувала міське. Тому і програма підготовки має свою специфіку – це сільськогосподарське спрямування та переробна промисло­вість. Аналіз показує, що сільськогосподарським виробництвом у приватних селянських господарствах займаються особи, які часто не мають кваліфікованої спеціалізованої підготовки, 30 % власників селянських господарств не мають базової професії, 54 % – з низьким рівнем кваліфікації.

Ми вважаємо за доцільне звернутися до Міністерства освіти і науки України щодо створення регіональних центрів аграрної освіти.

Необхідно зберегти міжрегіональні навчальні заклади, зокрема ДПТНЗ «Козятинське міжрегіональне вище професійне училище залізничного транспорту».

Потрібно, що Закон «Про професійну освіту», який з часом буде прийнято, не скасував той позитив, який є в чинному Законі «Про професійно-технічну освіту». Маю на увазі вищі професійні училища та центри професійно-технічної освіти. Адже існують ВПУ і ЦПТО, які дають знання та навички на рівні кращих ВНЗ I-II рівнів акредитації. Тому в перехідних положеннях закону необхідно передбачити збереження цих навчальних закладів.

Безперечно, я підтримую пропозицію, що міститься в проекті Рекоменда­цій парламентських слухань, щодо зупинення передачі майна державних ПТНЗ у комунальну власність до прийняття відповідних законів. Думаю, що новий закон про професійну освіту та вищу професійну освіту створить умови для того, щоб підготовка кваліфікованих робітників стала економічним підґрунтям незалежності нашої держави.

 

ВИНОГРАДСЬКА Г., голова Національного галузевого партнерства у легкій промисловості Fashion Globus Ukraine. Уявіть собі, будь ласка, півсклянки води… Хтось із вас побачить, що склянка наполовину порожня, а хтось – що наполовину повна. Але символічно, що це – стан України. Половину потенціалу країни вже втрачено, але половина ще є. І саме від нас із вами залежить, чи залишиться щось нашим дітям та онукам.

Якщо говорити про профтехосвіту, яку ми сьогодні обговорюємо, то необхідно, щоб ця склянка наповнилася, бо без професійних робочих рук не буде стабільно зростаючої економіки.

Тому ми, роботодавці України, звертаємося до вас – народних обранців із пропозицією чітко визначитися з такими чотирма питаннями:

1) яка стратегія розвитку України?

2) які професії насамперед потрібні для її реалізації?

3) які навчальні заклади їх ефективно підготують?

4) за рахунок яких коштів ми можемо це зробити?

Все чітко і зрозуміло. Ключове поняття тут – ефективність, а не велика кількість вищих навчальних закладів, після закінчення яких 80 % людей не працюють за здобутою спеціальністю. Мільйони державних коштів йдуть у пісок! Величезний профіцит спеціалістів з економіки у країні, де економіка за­гинається, і шалений дефіцит робочих рук. Врешті-решт, хто і коли подивиться на цю абсурдну ситуацію надсистемно, по-господарськи?

Навіщо створювати два окремі закони для системи ПТНЗ та ВНЗ? Тому що це хтось лобіює? Ознайомтеся з висновками Рахункової палати, де оцінена неефективність мільярдів гривень, вкладених у систему вищої професійної освіти. Краще сфокусуватися на якісній професійній освіті. Нам, роботодавцям, більше потрібні робочі руки, ніж управлінці нижчої та середньої ланок. Їх також потрібно готувати, але в пропорції: на 10 робітників – один управлінець. А не навпаки, як іноді виходить. Тут надали зайву ліцензію, там закрили очі, потрібен другий закон – будь ласка… А потім це призводить до того, що коштів на утримання системи професійно-технічних училищ не вистачає. Шановні народні депутати! Я сподіваюся, що якщо саме ви займаєте ці місця, то ви спроможні відокремити зерна від полови і розібратися в ситуації!

Ми, представники роботодавців України, просимо вас підтримати попередню версію Закону «Про професійну освіту», яка багато років готувалася фахівцями – теоретиками і практиками та стала оптимальною платформою для розвитку підготовки кадрів в Україні.

 

ГЛАЗАЧЕВ Ю.Б., директор Вищого професійного училища суднобуду­вання м. Миколаєва. Цього року Україна відзначає 25 років незалежності, це чверть століття. За цей час змінилися потреби суспільства, його економіка. Зазнав змін і світ. І ми розуміємо, що в сучасних умовах виникає потреба в реформуванні системи освіти держави, а також необхідна модернізація системи ПТО як складової загальнодержавної системи освіти. Це комплексна проблема, яка потребує комплексного державного вирішення – правового, організаційно-адміністративного, фінансово-економічного, кадрового, методоло­гічного та методичного.

2016 рік є переломним та проблемним для всієї системи ПТО України, а також для людей, які в ній працюють і навчаються. Ігнорування проблем неминуче загострить і так важкий стан професійної освіти в Україні.

Під впливом зростання кризових явищ в економіці, ускладнення демографічної ситуації в Україні упродовж 1990-2015 років мережа державних навчальних закладів та установ професійно-технічної освіти скоротилася на 34 %, обсяг підготовки кваліфікованих робітників зменшився на 56 %.

Практично не фінансується оновлення матеріально-технічної бази ПТНЗ. Реально бюджетних коштів, що виділяються на утримання професійно-технічних навчальних закладів, вистачає лише на основні захищені статті видатків (заробітна плата з нарахуваннями, комунальні послуги та енергоносії в неповному обсязі, стипендія, харчування та обов’язкові виплати дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування). Що стосується будівництва, ремонту приміщень, придбання навчальної техніки та обладнання, комп’ютерів, видання підручників та навчальних посібників, то такі видатки з державного бюджету не плануються.

Майже не фінансуються капітальні видатки, хоча понад 90 % навчальної матеріально-технічної бази потребує оновлення. Навчально-виробничі майстерні не оснащуються сучасною технікою, зовсім не виділяються кошти на придбання матеріалів, сировини, пально-мастильних ресурсів, мірильних інструментів, без чого не може бути якісної професійної підготовки кваліфікованих робітників.

Заробітна плата педагогів та стипендія учнів ПТНЗ – мізерно малі, що зумовлює низьку престижність професійної освіти в суспільстві.

Намагання Міністерства освіти і науки України покращити нинішній стан за рахунок інтеграції окремих ПТНЗ та створення регіональних центрів не розв’язує наявних проблем, оскільки об’єднання старого не є новим.

Система професійно-технічної освіти України не здатна конкурувати з системами освіти передових країн. На жаль, сьогодні спостерігається відплив нашої молоді на навчання до іноземних держав. Ніхто зараз не може підраху­вати, скільки нашої молоді навчається у Польщі та скільки ще поїде.

У Миколаївській області 6 травня 2016 року проведено виїзне засідання Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти на тему: «Про роботу органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування Миколаївської області щодо дотримання законодавства України про освіту для забезпечення функціонування та якості дошкільної, загальної середньої, позашкільної, профе­сійно-технічної, вищої освіти». Керівники професійно-технічних закладів Мико­лаївської області висловили своє бачення перспектив подальшого розвитку ПТО та окреслили коло проблем, розв’язання яких потрібно для оптимізації системи на загальнодержавному рівні:

1. Необхідність розроблення нової моделі системи ПТО, яка відповідатиме сучасним вимогам економіки держави. Для цього необхідно розробити, розгля­нути та прийняти новий Закон «Про освіту» та, відповідно, Закон «Про про­фесійну освіту». Проте прийняття нових законів та реалізація їх положень на місцях не вирішить всіх проблем, а тільки збільшить їх. Тому необхідно прийняти комплексну програму для впровадження положень нового законодав­ства у сфері ПТО шляхом прийняття підзаконних актів, зокрема положення про навчальні заклади нового типу, положення про організацію навчально-вироб­ничого процесу, положення про стипендіальне забезпечення, нові типові штатні нормативи ПТНЗ тощо.

2. Терміново потребує вирішення питання фінансування системи ПТО. Сьогодні вже зрозуміло, що підтримка та розвиток системи не можливий тільки за рахунок держави або тільки за рахунок місцевих громад. Тому пропонується розробити механізми, які забезпечать багатоканальне фінансування підготовки кадрів. Пропонується така багатоканальна модель фінансування ПТНЗ:

а) надання освітньої субвенції з державного бюджету для здобуття повної загальної середньої освіти;

б) надання державної субвенції на здобуття першої робітничої професії, гарантованої державою;

в) перепідготовка, підвищення кваліфікації робітників, а також професійна підготовка незайнятого населення за рахунок обласних або місцевих бюджетів.

Припинення державного фінансування закладів професійно-технічної освіти зумовить руйнування системи підготовки робітничих кадрів, позбавить сотні тисяч молодих людей конституційного права на здобуття професійної освіти і майже сотні тисяч педагогічних працівників – засобів до існування. Ліквідація ПТНЗ призведе до соціальної напруженості, погіршення криміно­генної ситуації, позбавить Україну не лише євроінтеграційних перспектив, а взагалі перспективи зберегти статус економічно розвиненої держави.

3. Необхідність вдосконалення співпраці ПТНЗ із соціальними партнерами шляхом забезпечення реальних пільгових умов оподаткування для роботодавців, скасування частини податків у разі фінансових витрат на оновлення та зміц­нення матеріальної бази ПТНЗ. Створення Ради стейкхолдерів, яка пропонується у проекті Закону «Про професійну освіту», не вирішить усіх питань співпраці ПТНЗ з роботодавцями. Тільки в Миколаївській області ПТНЗ готують робітників для більш як 460 підприємств та організацій різних форм власності.

4. Необхідність оновлення змісту та підвищення якості професійної освіти. Швидко підготувати висококваліфікованого фахівця для ринку праці не дозво­ляють вимоги держстандартів та квалікаційні характеристики. Ліцензування та величезна підготовка до нього не дає змоги ПТНЗ швидко освоювати підготовку сучасних фахівців для потреб місцевої економіки. А Постанова Кабінету Міні­стрів України від 30.12.2015 № 1187 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження освітньої діяльності закладів освіти», прийнята відповідно до чинної нормативної бази (закони України «Про освіту», «Про професійно-технічну освіту», «Про загальну середню освіту»), не відповідає сучасним вимо­гам у сфері освіти.

Процес модернізації системи ПТО необхідно здійснювати помірковано, науково обґрунтовано, що забезпечить перехід до державно-громадської моделі управління професійною освітою, багатоканальне фінансування, перерозподіл повноважень на користь роботодавців, але при збереженні ролі держави в забезпеченні доступності та якості освіти.

 

ГУСЄВ С.Д., перший проректор Національної академії внутрішніх справ. Професійна освіта як складова забезпечення кваліфікованого кадрового потенціалу України потребує пошуку шляхів розв’язання проблем її розвитку, чому сприяє комплексний розгляд питань змісту професійної освіти, мети, прин­ципів, завдань, структури відповідно до Національної рамки кваліфікацій, різних механізмів врахування специфіки підготовки кваліфікованих кадрів та удоско­налення системи управління професійною освітою.

З ухваленням нового Закону України «Про вищу освіту», підписанням та  ратифікацією Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, Угоди про участь України у програмі Європейського Союзу «Горизонт 2020» постало завдання інтеграції вітчизняної освіти, зокрема професійної, в європейське освітнє сере­довище, внесення змін до законодавства про професійну освіту, зокрема до чинного Закону України «Про професійно-технічну освіту». Тому до обговорен­ня проекту Закону «Про професійну освіту» залучені різні міністерства та відомства, у тому числі Міністерство внутрішніх справ України, система освіти якого входить до загальнонаціональної і у своїй діяльності керується чинними законами України «Про освіту», «Про вищу освіту», «Про професійно-технічну освіту».

Розроблений Міністерством освіти і науки проект Закону «Про професійну освіту» у запропонованій редакції сприятиме оперативності прийняття управлін­ських рішень у сфері професійної освіти, що надасть можливість вирішення відповідних завдань Міністерства внутрішніх справ України з професійної під­готовки осіб, здатних ефективно виконувати правоохоронні функції, а також запровадити механізм професійної підготовки працівників Національної поліції. Разом з тим деякі положення законопроекту не позбавлені певних недоліків.

Так, вважаємо за необхідне статтю 3 розділу І «Загальні положення» проекту Закону «Про професійну освіту» доповнити нормативним текстом щодо «створення умов для підвищення та підтримки на потрібному рівні професійної готовності». Підставою такої пропозиції є те, що відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» (пункт 7 статті 73) обов’язковим є врахування про­фесійної спрямованості, особливо при проходженні первинної професійної підготовки поліцейських. Тому видається за доцільне доповнити завдання професійної освіти умовами професійної готовності.

Відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» первинна професійна підготовка поліцейських, які вперше прийняті на службу в поліцію, з метою набуття спеціальних вмінь та навичок, необхідних для виконання завдань та повноважень поліції, за відповідними навчальними програмами (планами), затвердженими Міністерством внутрішніх справ України, належить до різновиду професійної освіти (стаття 73). Зазначені положення чітко корелю­ються та відповідають визначеним кваліфікаційним рівням чинної Національної рамки кваліфікацій (постанова Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1341), які стосуються ступеневої освіти, у тому числі професійної, що також чітко узгоджується з терміном «освітньо-професійні ступені» в систе­мі професійної освіти. Крім того, рівні, ступені та кваліфікації вищої освіти ви­значені в Законі України «По вищу освіту» (стаття 5). Тому пропонуємо частину першу статті 9 розділу ІІ «Система професійної освіти» викласти в такій редакції:

«1. Видами професійної освіти є: первинна професійна підготовка – отримання професії чи спеціальності певного освітньо-кваліфікаційного рівня та освітньо-професійного ступеня у закладах професійної освіти, яку особи здобу­вають вперше, та/або здійснення первинної професійної підготовки поліцей­ських, які вперше прийняті на службу в поліцію, з метою набуття спеціальних вмінь та навичок, необхідних для виконання завдань та повноважень поліції, які зобов’язані пройти первинну професійну підготовку за відповідними навчаль­ними програмами (планами), затвердженими Міністерством внутрішніх справ України».

За необхідності досягнення уніфікації термінології та співвідносності освітніх рівнів, визначених різними нормативно-правовими актами, вважаємо, що в частині другій статті 10 розділу ІІ «Система професійної освіти» поняття молодшого спеціаліста слід виключити, з огляду на те, що в Законі України «Про вищу освіту» (стаття 5) визначено вичерпний перелік рівнів вищої освіти, серед яких передбачено рівень «молодший бакалавр», та викласти частину другу в такій редакції:

«2. Установлюються такі види документів, що підтверджують здобуття особою професійної освіти та професійної кваліфікації за певними освітньо-кваліфікаційними рівнями та освітньо-професійними ступенями:

диплом молодшого бакалавра;

диплом кваліфікованого робітника;

свідоцтво кваліфікованого робітника;

сертифікат про професійне навчання;

сертифікат про професійне навчання поліцейського».

У частині сьомій статті 10 встановлюється термін завершення освітньої програми – 10 місяців і більше, що відповідає освітньо-професійному ступеню «кваліфікований робітник» з отриманням відповідного диплома кваліфікованого робітника. Вважаємо за недоцільне визначати конкретні мінімальні терміни під­готовки кваліфікованого робітника, оскільки для кожного напряму професійної підготовки державним стандартом визначається відповідна кількість годин, а не місяців. Тому пропонуємо частину сьому статті 10 викласти в такій редакції:

«7. Особи, які успішно завершили відповідну освітню програму обсягом, що відповідає освітньо-професійному ступеню «кваліфікований робітник», отримують диплом кваліфікованого робітника».

Вважаємо за необхідне частину першу статті 21 розділу ІV «Заклади професійної освіти» щодо принципів діяльності та основних завдань закладу професійної освіти доповнити принципом «пріоритетності прав особистості» (статті 27-35 Конституції України) та викласти її в такій редакції:

«1. Заклад професійної освіти провадить свою діяльність за принципами:

автономії та самоврядування;

прозорості і відкритості освітньої та інших видів діяльності;

поєднання колегіальних та єдиноначальних засад;

пріоритетності прав особистості на основі засвоєння норм соціальної взаємодії та професійного партнерства;

незалежності від політичних партій, громадських і релігійних організацій (крім закладів професійної освіти, заснованих релігійними організаціями)».

Права людини є пріоритетними (статті 27-35 Конституції України) та пов’язані з самою людською сутністю, що виражається у взаємодії з різними соціальними групами та представниками різних професій. Підставою зазначеної позиції є також система прав і свобод людини і громадянина (розділ II «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина» Конституції України) та враху­вання відповідних міжнародних правових актів.

Частину другу статті 21 щодо основних завдань закладу професійної освіти доцільно доповнити термінами «типові професійні ситуації» та «нестан­дартні професійні ситуації», тому що є чітко визначений опис кваліфікаційних рівнів Національної рамки кваліфікацій (постанова Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1341), в якому визначено, зокрема, рівні:

1 – виконання простих завдань у типових ситуаціях;

4 – виконання нестандартних складних завдань у певній галузі професій­ної діяльності або у процесі навчання в нестандартних ситуаціях.

Крім того, у змісті професіограми визначення професійної придатності майбутніх фахівців до основних вимог на рівні знань, умінь та навичок, а також професійно важливих їх якостей виділено як типову, так і екстремальну складо­ву (для кандидатів на військову службу, на службу у правоохоронних органах) щодо особливостей розвитку уваги, спостережливості, пам’яті, інтелекту, кому­нікації тощо.

Частину першу статті 31 розділу VІ «Зміст професійної освіти» пропону­ється викласти в такій редакції:

«1. Стандарт професійної освіти є системою державних вимог, що ґрунтуються на засадах компетентнісного підходу за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями та освітньо-професійними ступенями у межах професії або спеціальності».

Внутрішні взаємозалежні компоненти обумовлюють систему, тоді як термін «сукупність» такої характеристики позбавляє. Тому методологічно доцільним є використання терміна «система». Компетенції ж є базовими складо­вими освітніх і професійних стандартів, які повинні включати також перелік компетентностей випускника. Саме тому логічним є застосування компетент­нісного підходу до характеристики змісту професійної освіти, який включає результати навчання, знання, вміння, навички тощо, а також чинні положення Національної рамки кваліфікацій про те, що кваліфікаційний рівень визнача­ється певною сукупністю компетентностей, які є типовими для кваліфікацій даного рівня (пункт 3 загальної частини постанови Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1341).

Крім того, пропонуємо частину четверту статті 31 викласти в такій редакції:

«4. Основним компонентом стандарту професійної освіти є освітньо-кваліфікаційна характеристика випускника закладу професійної освіти, що визначає вимоги до його компетентності на відповідному освітньо-кваліфікацій­ному рівні та освітньо-професійному ступені».

Освітньо-кваліфікаційна характеристика випускника закладу професійної освіти не може охоплювати вимоги до вступників такого закладу. Система компетентностей, що формується у здобувача освіти, включає ряд компетент­ностей, у тому числі освітніх. Тому пропонуємо частину п’яту статті 31 викласти в такій редакції:

«5. Освітньо-кваліфікаційна характеристика випускника закладу професій­ної освіти розробляється за кожною професією, спеціальністю, базується на вимогах до відповідної кваліфікаційної характеристики або професійного стандарту (за наявності), сучасних технологій виробництва та сфери послуг і включає освітні та професійні загальні компетенції».

Врахування викладеного надасть змогу спрямувати систему професійної освіти на стимулювання потреб працівників у здобутті освіти за різними на­прямами діяльності. Це забезпечить фахову компетентність кадрів, дасть можли­вість встановити нові підходи до їх формування відповідно до вимог ринку праці та професійної спрямованості.

 

КОЛИШКО Р.А., директор Інституту професійних кваліфікацій Федерації роботодавців України. Дозволю собі звернути увагу на питання якості професійної освіти. Починаючи із Закону України «Про вищу освіту», в законо­проектах про освіту, про професійну освіту присутні положення про внутрішню і зовнішню системи забезпечення якості освіти. При цьому, за нашими спостере­женнями, мало що зроблено в цьому напрямі. Безперечно, будь-який навчальний заклад має дбати про якість освіти. Це природно, і для цього є цілий арсенал засобів, що належать до компетенції навчальних закладів.

Ми, роботодавці, під якістю професійної освіти розуміємо підтвердження професійної кваліфікації на зовнішньому стосовно навчального закладу уповно­важеному майданчику. Сьогодні такими майданчиками вимальовуються кваліфі­каційні центри, визначені у проекті Закону «Про освіту». Такими кваліфікацій­ними центрами мають бути центри, уповноважені на підтвердження результатів неформальної освіти, які, по суті, здійснюють незалежне оцінювання результатів навчання.

З вищевикладеного випливає логічний висновок: якщо кваліфікація підтверджується на незалежному від професійного навчального закладу майданчику, то що присвоюють професійні навчальні заклади?

На нашу думку, професійні навчальні заклади мають видавати документ про успішне проходження навчання та про первинну кваліфікацію, з якою випускник може, а в деяких випадках має піти до кваліфікаційного центру і під­твердити свою професійну кваліфікацію. В окремих випадках центри і навчальні заклади можуть збігатися. Упевнений, що в такому разі випускник з підтвер­дженою таким чином кваліфікацією матиме набагато більше шансів праце­влаштуватися, ніж той, хто такого підтвердження не матиме. Це практика більшості держав – членів ЄС, в яких функціонує система кваліфікацій, і це нинішні вимоги ринку праці. Сподіваємося на підтримку наших ініціатив.

 

КОРОТКОВА Л.І., директор Запорізького вищого професійного училища моди і стилю. Дякую за можливість донести до вас бачення проблем професій­ної освіти відповідно до висновків експериментального дослідження щодо створення освітньо-професійного кластера з формування трудового потенціалу регіону, який було започатковано з ініціативи Запорізької обласної державної адміністрації, Федерації роботодавців області, під науковим керівництвом Національної академії педагогічних наук України, Інституту професійно-техніч­ної освіти, за участю навчальних закладів та громадськості регіону. За результа­тами проведених досліджень регіонального ринку праці, закладів системи професійно-технічної освіти, вивчення світового досвіду нами була запропоно­вана кластерна модель соціального партнерства, надані рекомендації щодо мо­дернізації мережі ПТНЗ регіону та інші матеріали, що увійшли до регіональної цільової програми розвитку освіти. Дозвольте зупинитися на деяких ключових питаннях.

Щодо структури освіти та місця в ній професійної освіти. На сьогодні не існує чіткого розуміння, які освітні кваліфікації включено до Національної рамки кваліфікацій, і як це діятиме на практиці. Таким чином, виникає необхід­ність забезпечення прозорості, цілісності, узгодженості та наступності кваліфі­кацій, чіткого визначення типів навчальних закладів та їх місця в НРК, від 2 до 5 рівнів.

Виходячи з викладеного, пропонуємо передбачити в Рекомендаціях парламентських слухань доручення щодо приведення мережі закладів ПТО у відповідність з вимогами ринку праці на основі аналізу основних показників їхньої діяльності з урахуванням потреб виробництва.

Відповідно до висновків дослідження в обласних центрах на базі потужних навчальних закладів доцільно створити регіональні коледжі (центри) професійної освіти за галузевим спрямуванням, а в районних центрах – багато­профільні навчальні заклади за територіальним принципом, в яких передбачити здобуття кваліфікацій, що відповідають 2-5 рівням Національної рамки кваліфі­кацій. Впровадження таких структур дозволить не тільки впорядкувати професії відповідно до галузевого спрямування, а й дасть можливість кожній створеній навчальній структурі стати базовим навчальним закладом міста у відповідній галузі, проводити якісну підготовку фахівців усіх, без винятку, професій на регіональному рівні, знизити сукупні витрати на розвиток освіти за рахунок оптимізації наявних ресурсів.

Нове законодавство у сфері професійної освіти має забезпечити запровадження компетентнісного підходу, сутність якого полягає в досягненні результату у формуванні професійної компетентності майбутніх робітників з  обов’язковою інтеграцією професійно-теоретичної та професійно-практичної підготовки. Оновлення змісту професійної освіти з урахуванням вимог сучасного виробництва потребує розроблення професійних стандартів, які є основою для розроблення сучасних освітніх стандартів, узгоджених з рівнями НРК. На жаль, розроблені на сьогодні державні стандарти не відповідають за­значеним критеріям, що унеможливлює підготовку прозорих, гнучких навчаль­них програм, які забезпечать формування затребуваних ринком праці компетен­цій, та ставить під сумнів якість підготовки.

Розроблення та впровадження у зміст професійної освіти сучасних освітніх стандартів, узгоджених з рівнями НРК, гальмують застарілі Довідники кваліфікаційних характеристик професій працівників, в яких кваліфікаційні вимоги передбачають розряди, класи, категорії тощо.

Потребує визначення система перегляду та оновлення Класифікатора професій ДК 003-2010, перевантаженого великою кількістю застарілих професій.

Є велика потреба у створенні постійно діючого органу з прогнозування та визначення потреб економіки у кваліфікованих робітничих кадрах на основі сучасних методик, за участю наукових установ.

Для вирішення питань розвитку професійної освіти на рівні регіонів необхідно створити координаційні ради з представників соціальних партнерів.

Результати професійної підготовки мають оцінювати роботодавці. Незалежне оцінювання дасть можливість виявити недоліки змісту освіти, невід­повідність вимогам ринку праці, а також визначити конкурентоспроможність випускників системи професійної освіти.

На нашу думку, викладені позиції сприятимуть підвищенню якості та статусу професійної освіти, що є одним із головних завдань реформ на рівні країни та регіону.

 

КРИШЕМІНСЬКА Л.Д., директор Вищого комерційного училища Київського національного торговельно-економічного університету. Завдяки широкому обговоренню та ретельному підходу до проекту Закону «Про профе­сійну освіту» на сьогодні до нього вже внесено багато змін, що надає впевне­ності у подальшому розвитку професійної освіти в Україні.

Багато моїх колег висловлюють вдячність за норму статті 42, що передбачає часткове або в повному обсязі зняття стипендії з учнів – ледарів та прогульників. І сподіваємося, що передбачене статтею 50 державно-приватне партнерство у сфері професійної освіти надасть поштовх розвитку меценатства.

Хочу звернути увагу на те, що хоча частина восьма статті 22 законо­проекту визначає професійні навчальні заклади як структурні підрозділи ВНЗ, їх статус визначено лише як юридичної особи, а частина друга цієї статті передбачає діяльність структурних підрозділів лише відповідно до статуту. А що робити, якщо структурний підрозділ не має статуту, а працює на підставі поло­ження і має окремі права юридичної особи (власні рахунки, печатку тощо)?

Наше Вище комерційне училище відоме сьогодні не тільки в місті Києві та Україні, а й за кордоном. За 19 років, які ми перебуваємо у складі КНТЕУ, підготовлено більше 14 тисяч кваліфікованих робітників, 2500 молодших спеціа­лістів за ступеневою освітою, серед яких близько 2 тисяч здобули вищу освіту в КНТЕУ на заочній формі навчання за скороченими строками, а 73 випускники на сьогодні є керівниками підприємств, багато з яких стали базою практики для наших учнів. Тому вважаємо, що такий тип закладу, як структурний підрозділ ВНЗ, є доцільним для надання випускникам кваліфікації від нижчого рівня робітничих професій до рівня молодшого спеціаліста.

Частиною першою статті 48 проекту Закону «Про професійну освіту» передбачені багатоканальні джерела формування коштів закладів професійної освіти, за що ми дуже вдячні. Тому, користуючись нагодою, звертаюся до народних депутатів України і Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти з проханням передбачити в Державному бюджеті України на 2017 рік фінансування структурних підрозділів ВНЗ тільки через державний бюджет, як це було раніше. Від цього залежить доля учнів і працівників більш як 40 вищих професійних училищ України, що на сьогодні є структурними підрозділами ВНЗ, деякі без права юридичної особи.

Останнім часом педагогічний склад навчального закладу якісно змінився. Нами створено 14 україномовних підручників за професійними предметами, які видані під грифом МОН України і за якими навчаються учні всіх закладів нашого профілю в Україні. Нами розроблені освітні стандарти, що ґрунтуються на модульному компетентністному підході. У співпраці з роботодавцями та групою компаній «Фокстрот» створено професійні стандарти професій «прода­вець-консультант непродовольчих товарів» та «кухар», затверджені Федерацією роботодавців України. Наше училище розробило документацію, пройшло конкурсний відбір і наказом Міністерства соціальної політики України № 256 від 16 березня 2016 року вперше в Україні визнано суб’єктом підтвердження результатів неформального професійного навчання за професією «кухар». Цьому сприяло включення нашого вищого училища до КНТЕУ як структурного підрозділу, що дало можливість і професійного зростання педагогічного складу, і підготовки кваліфікованих робітників і молодших спеціалістів з високоякіс­ними професійними навичками роботи.

 

НЕСЕН М.Г., директор Вищого професійного училища № 7 м. Кремен­чука (Полтавська область). Сьогодні професійна освіта перебуває в очікуванні нового законодавства. Робота над ним тривала більш як півтора року. Залишився лише один крок – внести доопрацьований проект Закону «Про професійну освіту» на розгляд Верховної Ради України. Проте саме цей крок чомусь став найдовшим.

У новій редакції проекту Закону «Про професійну освіту» суттєво звужуються норми щодо системи професійно-технічної освіти, закріплені чин­ним Законом України «Про професійно-технічну освіту», зокрема щодо функ­ціонування ПТНЗ третього атестаційного рівня (вищих професійних училищ та центрів професійно-технічної освіти), які здійснюють підготовку фахівців і за освітньо-кваліфікаційним рівнем «молодший спеціаліст».

Уже більше року Управління ліцензування, акредитації та нострифікації МОН України припинило проводити ліцензійну експертизу та видавати ліцензії на підготовку молодших спеціалістів, мотивуючи тим, що відповідно до Закону України «Про вищу освіту» освітньо-кваліфікаційний рівень «молодший спеціа­ліст» у системі вищої освіти відсутній, відсутні положення і ліцензійні умови надання освітніх послуг на освітньо-кваліфікаційному (освітньо-професійному) рівні «молодший спеціаліст» у системі професійної освіти.

Понад 15 років ця процедура здійснювалася і діяла ефективно.

Реформи мають передбачати якісні зміни і нарощувати позитивні надбання попередніх років в роботі ПТНЗ, у тому числі третього атестаційного рівня, а не відкидати їх у минулі часи (на рівень 1990 року) та фактично паралізувати їхню роботу.

Чинні закони України «Про освіту», «Про професійно-технічну освіту» не містять визначення «регіональне замовлення», у них законодавчо затверджено норму формування контингенту професійно-технічних навчальних закладів за державним замовленням.

Держава відмовляє системі ПТО і не доводить до ПТНЗ обсяги державного замовлення на підготовку кваліфікованих робітників та молодших спеціалістів на 2016 рік, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування міст обласного значення, обласних центрів, областей мають розміщувати, всупереч чинному законодавству, регіональне замовлення на під­готовку кваліфікованих кадрів у закладах професійно-технічної освіти.

Сьогодні на місцях, як і загалом по країні, відсутній моніторинг перспек­тивних потреб ринку праці, а професійна освіта – це формування робітничого потенціалу, економічна складова розвитку та інноваційної привабливості ре­гіону. У багатьох регіонах нашої країни ці замовлення стають містечковими. Замовляють по 5-10 майбутніх робітників чи молодших спеціалістів з певних професій та спеціальностей. Якщо це справді потрібно і економічно вигідно, необхідно вносити зміни до законодавства щодо наповнюваності навчальних та навчально-виробничих груп, типового штатного розпису ПТНЗ – кількості майстрів виробничого навчання на певну кількість учнів.

Всупереч положенням чинних законів «Про освіту», «Про професійно-технічну освіту» щодо права дітей на здобуття професійно-технічної освіти відповідно до своїх здібностей, покликань, інтересів і нахилів висуваються вимоги до ПТНЗ про неприйняття на навчання дітей з інших міст, сіл, областей. Це питання має бути вирішено невідкладно, адже це – доля дітей, а також важливий чинник забезпечення ринку праці кваліфікованими фахівцями необ­хідних професій та спеціальностей. Адже ні для кого не секрет, що значна частина контингенту для навчання за найбільш дефіцитними на ринку праці, але непопулярними серед абітурієнтів професіями формується з числа вихідців з інших регіонів.

Президія Всеукраїнської асоціації працівників професійно-технічної освіти – за реформування системи професійно-технічної освіти, за децентра­лізацію управління, за фінансування ПТНЗ з різних джерел, за створення закладів нового типу, за прозорість і відкритість прийняття управлінських рішень, за забезпечення принципу доступності професійної освіти для всіх груп населення, за збереження загальноосвітньої підготовки у закладах професійної освіти.

Ми підтримуємо ідею створення в Україні нової єдиної системи професійної освіти, яка поєднає потенційні можливості ПТНЗ і ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації в рамках єдиного Закону України «Про професійну освіту». Проси­мо вашої підтримки. Лише спільними зусиллями ми зробимо вагомий внесок у відродження економіки та національної безпеки держави.

 

ПЕТКОВ В.З., директор Дніпропетровського індустріально-педагогіч­ного технікуму. Я представляю Дніпропетровську область, де функціонують 55 професійно-технічних та 61 вищий навчальний заклад І-ІІ рівнів акредитації, майже 20 років очолюю Дніпропетровський індустріально-педагогічний техні­кум – навчальний заклад, який готує кваліфікованих робітників і молодших спеціалістів, тому мені добре відомі проблеми і профтехосвіти, і ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації.

Хай би що робилося – все має робитися на користь справі та на користь людям. При прийнятті законів, запропонованих до розгляду, мають бути чітко визначені цілі, завдання та виконавці, щоб не сталося так, як із Законом «Про Державний бюджет України на 2016 рік».

Ми знаємо, що є підтримка пропозиції Міністерства освіти і науки України щодо багатоканального фінансування ПТНЗ, починаючи з 2017 року, за рахунок місцевих бюджетів, освітньої субвенції з державного бюджету на здобуття повної загальної середньої освіти в ПТНЗ та субвенції з державного бюджету на здобуття професійно-технічної освіти за професіями для загаль­нодержавних потреб, за що профтехосвітяни Дніпропетровщини щиро вдячні.

Проте гострою є проблема, як дожити до 2017 року, як зберегти кадри, функції профтехосвіти, захистити права дітей на здобуття ПТО у 2016 році. Бо може так статися, що з 1 січня 2017 року вже нікого буде фінансувати. Наприклад, у Дніпропетровській області чотири ПТНЗ міста Кам’янське (Дніпродзержинськ) повідомили про зупинення з 1 червня навчального процесу у зв’язку з відсутністю затверджених видатків, зокрема на заробітну плату педагогічних працівників. А в Кривому Розі – сталевому серці металургії держави міським виконкомом робляться розрахунки на утримання 12 ПТНЗ міста без врахування прийому 2016 року.

Такий стан справ потребує негайного відновлення субвенції, державного замовлення на підготовку робітничих кадрів, адже відповідно до статті 53 Конституції України «держава забезпечує доступ­ність і безоплатність професійно-технічної освіти в державних і комунальних навчальних закладах».

І на завершення хочу закликати до консолідації зусиль та ресурсів, необ­хідних для збереження системи забезпечення трудового потенціалу в поточному році та поетапного проведення реформи з відповідним ресурсним забезпеченням кінцевого результату, який задовольнить передовсім роботодавця, громадянина України і працюючих в обох сферах – профтехосвіті та ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації.

 

ФАСОЛЯ О.І., директор Департаменту освіти і науки Хмельницької обласної державної адміністрації. Розгляд цього питання на парламентських слуханнях свідчить про те, що в Україні у сфері забезпечення кадрового потенціалу настав час кардинальних змін.

Без сумніву, розв’язання проблем професійно-технічної освіти насамперед вимагає законодавчого врегулювання та дієвої реалізації державно-приватного партнерства у підготовці висококваліфікованих робітників. Зокрема, міжнарод­ний досвід свідчить (наведу приклад Німеччини), що при реалізації дуальної системи підготовки робітничих кадрів співвідношення витрат роботодавців та федеральних земель на професійну освіту становить 10 до 1 на користь бізнесу.

На превеликий жаль, український бізнес на сьогодні не готовий вкладати власні кошти у розвиток системи професійно-технічної освіти. На нашу думку, мотивація бізнесу до участі у функціонуванні професійної освіти України має бути забезпечена шляхом впровадження пільгових умов оподаткування робото­давців, віднесення коштів, спрямованих на професійну освіту, на валові витрати підприємства, а також скасування частини податку у разі вкладення коштів у розвиток матеріально-технічної бази професійно-технічних навчальних закла­дів. Це дасть змогу вирішити більшість важливих завдань, що стоять перед си­стемою професійної освіти, зокрема:

• спільне фінансування закладів професійної освіти;

• утворення в регіонах дієвих рад з професійної освіти (рад стейкхолдерів);

• формування реального регіонального замовлення на підготовку робітни­чих кадрів на середньострокову та довгострокову перспективи за професіями і кваліфікаціями, оскільки на сьогодні відсутній чіткий механізм визначення потреби регіону в робітничих кадрах;

• модернізація системи професійної освіти шляхом утворення нових типів навчальних закладів.

Загалом реалізація зазначених завдань сприятиме вирішенню головного завдання – забезпечення якості професійної освіти.

Передача видатків на підготовку робітничих кадрів у професійно-технічних навчальних закладах на фінансування з місцевих бюджетів стала як непосильним тягарем для місцевих бюджетів, що призведе до зменшення кілько­сті підготовки робітників, скорочення чисельності інженерно-педагогічних пра­цівників, які поповнять лави безробітних, так і невиправданим витрачанням коштів місцевих платників податків, які використовуються на забезпечення робітничими кадрами інших регіонів та навчання учнів з інших адміністративно-територіальних одиниць. Органи місцевого самоврядування, а особливо міста обласного підпорядкування, у більшості випадків не мають можливості забез­печити належний рівень фінансування діяльності закладів професійно-технічної освіти через незначні додаткові надходження до їхніх бюджетів, тому в умовах економічної нестабільності та соціальної напруги, які на сьогодні є реаліями Української держави, це може спричинити соціальний вибух, створити переду­мови для ще більшої дестабілізації в освітній галузі і в результаті – до руйну­вання системи професійної освіти.

Закликаємо народних депутатів України на законодавчому рівні унорму­вати механізми функціонування та фінансування державних професійно-технічних навчальних закладів, що забезпечить права молоді на здобуття про­фесійної освіти, вільний вибір професії. Просимо у процесі прийняття Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» передбачити фінансу­вання видатків на підготовку фахівців та робітничих кадрів у професійно-технічних навчальних закладах з державного бюджету. Крім того, пропонуємо внести зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», врахувавши потребу в коштах на здобуття учнями повної загальної середньої освіти у професійно-технічних навчальних закладах з державного бюджету, за рахунок освітньої субвенції.

Не варто ставитися до системи профтехосвіти як до такої, що зобов’язана вирішувати соціальні проблеми певної категорії молодих людей. Пропонуємо розробити та запровадити новий порядок призначення стипендій здобувачам професійної освіти, а також передбачити видатки на соціальне забезпечення учнів із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, з державного бюджету через Міністерство соціальної політики України.

Останніми роками виняткової гостроти набула проблема працевлашту­вання випускників. Серед причин, які спонукають випускників залишити перше робоче місце за отриманою професією, – відсутність соціальних гарантій, належних умов та оплати праці, незабезпеченість житлом (особливо для випуск­ників з числа соціально незахищених категорій). Важливе значення молодь надає і перспективам професійного зростання.

Проблеми з працевлаштуванням випускників професійно-технічних навчальних закладів не можливо вирішити лише силами навчального закладу. На нашу думку, навчальний заклад і не повинен цього робити. Одним із кроків, що має змінити ситуацію, є принципова зміна ставлення державних органів та роботодавців до самого механізму працевлаштування.

З іншого боку, маємо відверто визнати, що чимала частина випускників працюють на підприємствах тіньової економіки. Тому подолання тіньової економіки, виведення робочої сили з тіні сприятиме реальній оцінці потреби в робочій силі, формуванню замовлення кадрів.

На державному рівні має бути розроблений та затверджений Порядок формування регіонального замовлення на підготовку робітничих кадрів. Не можна робити це по-різному в кожному окремо взятому регіоні. Та й діючий Порядок формування державного замовлення потребує кардинальних змін. На нашу думку, замовлення і на державному, і на регіональному рівнях мають формувати роботодавці через органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Наявність земельних угідь є однією з вагомих складових функціонування аграрних професійних навчальних закладів. Однак на сьогодні відсутність поло­ження про діяльність учнівських навчальних господарств негативно впливає на якісну організацію навчального процесу та ефективне використання земель.

Сподіваємося, що з прийняттям нових Закону «Про освіту» та Закону «Про професійну освіту» буде визначено розподіл функцій з управління про­фесійно-технічними навчальними закладами між центральним і регіональним рівнями, а впровадження підзаконних актів, зокрема положення про навчальні заклади нового типу та їх відокремлені структурні підрозділи, про гуртожиток закладу професійної освіти, про присвоєння та/або підтвердження кваліфіка­ційної атестації, положення про наставництво тощо виведе професійно-технічну освіту на якісно новий рівень.