ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

 

РОЗВИТОК ТУРИСТИЧНОЇ ІНДУСТРІЇ

ЯК ІНСТРУМЕНТ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

ТА ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ УКРАЇНИ

 

Сесійний зал Верховної Ради України

6 квітня 2016 року, 15 година

 

Веде засідання заступник Голови Верховної Ради України

СИРОЇД О.І.

 

ГОЛОВУЮЧА. Доброго дня, шановні учасники парламент­ських слухань! Прошу займати свої місця, для того щоб ми могли розпочати нашу роботу.

Шановні учасники парламентських слухань, ще раз вітаю вас! Сьогодні ми зібралися для того, щоб обговорити розвиток турис­тичної індустрії як інструмент економічного розвитку та інвестицій­ної привабливості України. Рішення про проведення цих парламент­ських слухань було прийняте 2 лютого 2016 року, і сьогодні, власне, метою є обговорити це питання.

Кілька слів перед тим, як будуть наші головні доповіді і далі обговорення в цьому залі. Я хотіла би просто звернути увагу на те, що для провідних держав туризм ніколи не був галуззю, яка регу­люється чи про яку дбають за залишковим принципом. Наприклад, за даними Всесвітньої туристичної організації, на туризм припадає близько 10 % виробленого у світі валового продукту, це одна з клю­чових галузей, яка приносить дохід державі. І фактично, кожне      15-те робоче місце є робочим місцем у галузі туризму.

У більш як 40 країнах світу туризм є головним джерелом надходжень до державного бюджету. Що ж має Україна? Традиційно ми багато чого почуємо від вас, але я думаю, що в цій, як і в багатьох інших сферах, Україна має величезний потенціал, але не має достат­нього, належного, достойного регулювання, причому на різних рівнях.

Можна казати про багато проблем, але те, що є очевидним, те, що бачать люди… Ну, не можна казати про розвиток туризму, коли немає інфраструктури, коли немає доріг, немає можливості дістатися до тих чи інших туристичних принад. Беззаперечно, ми не можемо говорити про розвиток туризму, ніяк не позиціонуючи нашу державу. Міністерство інформаційної політики, що існує вже майже півтора року, на жаль, як вдало висловилася одна з журналісток, опікується більше управлінням «воїнами клавіатури», аніж тим, як позиціонувати Україну у світі і як привабити туристичний потенціал.

Безумовно, не буде розвитку туризму і без захисту інвестицій: допоки ми не зможемо захистити кошти, які інвестор вкладає в будь-яку галузь, зокрема і в галузь туризму, цей вид послуг не буде розви­ватися. Але не все вирішує держава. Дуже багато питань може бути вирішено на місцевому рівні, органами місцевого самоврядування: від готелів до туристичних маршрутів. Це те, чого не зробить для нас держава, про це повинна дбати кожна громада – і великого міста, і невеликого, і туристично привабливого села.

Ми втрачаємо туристичну привабливість наших унікальних міст. Це є драмою для нас, і особливо це відчувають кияни. Якщо по­дивитися сьогодні на місто Київ, то малі архітектурні форми майже повністю перекрили його архітектуру. Вже не видно за малими архі­тектурними формами великої архітектури. І на що будуть приїжджа­ти дивитися туристи?

Є й багато інших аспектів про які, я переконана, сьогодні будете говорити ви, представники виконавчої влади, парламенту і всіх тих середовищ, які опікуються розвитком туристичної галузі.

Перед тим як ми перейдемо до нашої з вами спільної роботи, я хотіла б запропонувати деякі регламентні речі для того, щоб нашу роботу організувати. Ми будемо мати кілька доповідей – головна до­повідь заступника міністра економічного розвитку і торгівлі (20 хви­лин), дві співдоповіді від профільного парламентського Комітету  (по 15 хвилин) – і ще буде виступ Президента Грузії, голови Одеської обласної державної адміністрації (до 15 хвилин).

Далі. Оскільки є дуже великий список охочих виступити, за порадою голови Комітету, ми пропонуємо регламент виступів в  обговоренні – до 3 хвилин, для того щоб якомога більше людей змогли виступити. Для того щоб встигнути висловити свої думки  (це вже з досвіду роботи тут, у залі), рекомендую головні ідеї озву­чувати на початку виступу, а не в кінці. За 30 секунд до завершення виступу ви почуєте сигнал, це означає, що у вас є півхвилини, щоб завершити свою думку. Оскільки ми запросили іноземних гостей, вони також будуть виступати, хочу звернути увагу, що для вас буде доступна послуга синхронного перекладу: ви зможете дістати на­вушники в кишеньці перед вами і послухати виступ у перекладі.

Якщо немає заперечень, я запрошую до доповіді заступника міністра економічного розвитку і торгівлі України Клименко Юлію Леонідівну. Прошу, Юліє Леонідівно.

 

КЛИМЕНКО Ю.Л., заступник міністра економічного розвитку і торгівлі України – керівник апарату. Шановні панове! Я рада всіх вас тут бачити, це дуже приємно. Я була на декількох парламентських слуханнях, але таку велику кількість учасників бачу вперше, чесно вам скажу. Дуже приємно, що галузь зацікавлена у розвитку, і те, що ви є активними учасниками.

Хотіла б розпочати свою промову зі статистики. Як вже сказала шановна пані віце-спікер, туризм – це, дійсно, один з най­більших секторів світової економіки, він становить 10 % ВВП, за даними UNWTO. На міжнародний туризм припадає близько 6 % су­купного доходу країн світу від загального обсягу світового експорту та близько 3 % – від світового експорту послуг. Це дуже і дуже ба­гато, це, фактично, одна з лідируючих галузей світової економіки.

І насправді це один із небагатьох секторів, який має позитивну тенденцію зростання. Вже до 2030 року кількість міжнародних тури­стичних відвідувань зросте з 582 мільйонів у 2014 році до 1,8 мільяр­да у 2030 році. Тобто ми маємо велику, перспективну галузь, яка повинна розвиватися швидкими темпами, щоб ми змогли прийняти в Україні частину цього світового потоку туристів та забезпечити їм належний рівень послуг.

Україна має для цього абсолютно всі умови: і географічне розташування, і наявність величезної кількості культурних та при­родних заповідників, і відносно невелику, але розвинену туристичну інфраструктуру, яка на даний час налічує 4500 засобів розміщення. Ми з вами маємо 2,5 тисячі ліцензованих туроператорів і маємо навіть шість природних курортних територій України, що мають унікальні природні лікувальні ресурси, – це Слов’янськ, Хмільник, Миргород, Бердянськ, Скадовськ та Саки. Вже не кажучи про сім культурно-архітектурних та природних об’єктів, які включені до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Тому, маючи таку Богом дану інфраструктуру, природні і куль­турні можливості, ми, безумовно, повинні приділяти галузі туризму найбільшу увагу, з точки зору формування і реалізації відповідної державної політики.

Що на даний момент відбулося? Ви знаєте, що Державне агентство України з туризму та курортів протягом 2014-2015 років було у стадії реорганізації, і Міністерство економічного розвитку і  торгівлі у 2015 році, вже в кінці вересня, отримало, фактично, функції і повноваження з розвитку туризму. У жовтні в структурі міністерства був сформований відділ, який відповідає за розвиток туризму. На даний час він уже перетворений у департамент, і має вже, скажемо так, більше потужності і ресурсу, може більш швидко і якісно здійснювати політику розвитку туризму.

На жаль, ні у 2015 році, ні у 2016 році в державному бюджеті не було передбачено жодної копійки ні на розвиток туризму, ні на туристичну інфраструктуру, ні на здійснення тих повноважень, які надавалися агентству, а на даний момент надаються Міністерству економічного розвитку і торгівлі. Тобто фактично все, що було зроблено в міністерстві за п’ять місяців – за рахунок внутрішнього ресурсу, за гроші донорів, і, скажемо так, за рахунок людської вигад­ливості. Тому що жодної копійки державних грошей у 2015-2016 ро­ках на розвиток туризму не було отримано і витрачено.

Що зроблено Міністерством економічного розвитку і торгівлі за ті п’ять місяців, коли воно могло здійснювати свої повноваження? Це передовсім представлення, скажемо так, низка маркетингових, інформаційних заходів, які були можливі для нас у ці п’ять місяців. Це національний стенд у рамках World Travel Market 2015, який відбувся в листопаді у Лондоні (Великобританія); проведено прес-конференцію щодо можливостей України для розвитку туризму в рамках IBTM; презентовано промо-ролик про туристичну Україну Experience Ukraine у грудні 2015 року разом з Мінінформполітики і трансляцію промо-ролика на державному телеканалі іномовлення UATV; взято участь у міжнародній виставці International Tourism Trade Fair 2016, яка відбулася в січні 2016 року в Мадриді (Іспанія); підготовлено та розміщено на офіційному сайті міністерства Кален­дар подій у сфері туризму на 2016 рік; забезпечено роботу націо­нального стенду на виставці в Берліні у березні 2016 року; підготов­лено проекти угод про співробітництво між Міністерством економіч­ного розвитку і торгівлі України та Державним комітетом туризму Туркменістану, між Кабінетом Міністрів України та урядом Малай­зії, Туніської Республіки. Ще багато договорів є в проекті та будуть підготовлені і подані на затвердження уряду.

Також розроблено проект Стратегії розвитку туризму і курор­тів на 2016-2020 роки. Основні компоненти цієї стратегії: безпека туристів, нормативна та законодавча база сфери туризму та курортів, розвиток туристичної інфраструктури, розвиток людських ресурсів туристичної сфери та маркетингова політика, інформаційна політика просування туризму в Україні. На даний момент проект передано на затвердження центральних органів влади, але, знову-таки, від наших партнерів по уряду, що відповідають за фінанси, ми отримуємо від­повідь: «Ви можете реалізувати вашу стратегію, але без бюджетного фінансування», – що, як ви розумієте, абсолютно унеможливлює виконання деяких компонентів цієї стратегії. Тому що неможливо здійснювати ні маркетингову, ні інформаційну політику промоції України без залучення якихось державних коштів, хоча б мінімальних.

Що ми пропонуємо зробити? Ми будемо наполягати і вино­сити на розгляд Кабінету Міністрів України питання про те, що все-таки туризм – це одна з небагатьох галузей, яка швидко зростає, яка буде швидко зростати і є величезним сегментом малого і середнього бізнесу, оскільки сектор туризму розвиває ще паралельно близько 50 дотичних галузей економіки. Це і є середній і малий бізнес, про який ми всі говоримо, який повинен стати драйвером економіки, платником податків і, фактично, стати компонентою зростання економіки.

Що ми пропонуємо, які наші плани на 2016-2020 роки? Що ми можемо зробити? Що ми пропонуємо зробити? Передовсім все-таки затвердити Стратегію розвитку туризму і курортів на 2016-2020 ро­ки, розробити детальний план реалізації цієї стратегії і державі все-таки на 2017 рік переглянути свою позицію і виділити кошти, скажі­мо, хоча б у рамках можливостей для того, щоб цю стратегію якось підтримати і розвивати. Тому що не може ні окремий оператор рин­ку, ні окреме міністерство здійснити прорив у туристичній галузі, якщо це не буде загальнодержавна політика, яка буде підтримува­тися, в тому числі, і на рівні бюджету.

Безумовно, переглянути розподіл туристичного збору, який на даний час спрямовується до місцевих бюджетів. Це невеликі кошти, здається, близько 37 мільйонів у 2015 році. Але важливо, щоб він спрямовувався не на якісь поточні потреби, а на потреби інфраструк­турні, на будівництво потужностей, доріг, на підтримку розвитку те­риторій, – всього, що може плекати і розвивати туризм на місцевому рівні.

Ми також пропонуємо обов’язково розробити та затвердити місцеві програми розвитку туризму та курортів. Для цього потрібно, щоб у кожному регіоні, в кожному виконавчому органі влади була людина або відділ, або департамент, відповідальний за туризм. Про­вівши дослідження, ми виявили, що в деяких областях навіть немає людей, які відповідають за туризм. І це є не дуже добре, тому що ми як державний орган влади не можемо здійснювати свої повно­важення, доносити інформацію, наприклад про нові можливості, що з’являються на державному рівні, на регіональний рівень. Обов’яз­ково має бути або відділ, або департамент, відповідальний за це. Для цього ми розробили примірне (типове) положення для виконавчих органів влади, для місцевих органів влади, щоб вони обов’язково включали спеціалістів з туризму, надавали їм повноваження в тих регіонах, які зацікавлені в розвитку туризму.

Обов’язково нам потрібно оновити Закон «Про туризм», гармонізувати його з європейськими директивами, а також привести у відповідність старі стандарти, які були написані багато років тому. Зараз, починаючи здійснювати категоризацію готелів, ми бачимо абсолютно абсурдні вимоги, на підставі яких може бути не надана категорія. Світ пішов вперед, ми повинні оновити ці вимоги і при­вести їх у відповідність з європейськими стандартами.

Крім того, ми повинні забезпечити створення національної мережі туристичних брендів. Україна повинна позиціонуватися як єдиний бренд. Це Україна і це туристичні бренди, які є обличчям України. Тому що на бізнес-форумах в іноземних країнах, під час офіційних візитів перше, про що кажуть іноземні інвестори та іноземні урядовці: «У вас же війна». Розумієте, ми з вами не змогли інформаційною політикою, маркетинговою політикою довести, що війна охопила тільки 5 % території. Я всім їм кажу, що війна в Украї­ні йде на 5 % території, інші 95 % можуть спокійно розвиватися. І ми впевнені, що інвестори і туристи в абсолютній безпеці, вони можуть приїжджати, ми нічим не відрізняємося від Ізраїлю чи іншої країни, яка має великий туристичний потік. Але це повинно бути донесено на широкий загал, тому що загальне сприйняття іноземного тури­ста – в Україні йде війна, туди не можна їхати.

Тому дуже важливе просування у 2016 році і надалі єдиної концепції, що Україна туристично приваблива, як основного бренду, парасолькового, і під ним – туристичних брендів. Він має бути ство­рений і спільними зусиллями має бути донесений до міжнародної спільноти. Тобто треба популяризувати Україну, всі наші природні і культурні пам’ятки. Для цього нам треба не тільки інформаційно просуватися і ролики випускати, а й бути представленими на націо­нальних і міжнародних виставково-ярмаркових заходах, на конфе­ренціях, форумах, зрештою, проводити роз’яснювальну роботу з уря­дами і з асоціаціями в інших країнах.

Нам, безумовно, треба провести лібералізацію візового режиму для іноземних туристів. Існує маразматична ситуація, коли туристи з країн, які мають набагато вищий ВВП, ніж Україна, не можуть отримати візу в Україну або отримують їх по три тижні, сплачуючи 180 доларів. Це абсурдна ситуація! Ми повинні виділити перелік держав, для громадян яких буде спрощений і лібералізований режим в’їзду. Для цього ми працюємо над проектом постанови Кабінету Міністрів, думаю, що найближчим часом ми внесемо її на затвердження уряду, і ми повинні все-таки це завдання поставити собі як один із пріоритетів на 2016 рік.

Нам потрібно забезпечити інфраструктурне та інформаційне облаштування об’єктів культурної спадщини, створити інтерактивну пошарову базу даних. На даний момент ми не знаємо повної картини про всі туристичні та рекреаційні ресурси України, вони мають бути відкриті, вони мають бути в доступному вигляді через туристич­ні  інтернет-портали, такі як Visit Ukraine, представлені в єдиному форматі для туристів. Будь-який турист із будь-якої країни світу, зайшовши туди, має отримати інформацію, яка йому потрібна.

У нас є велика проблема із статистичними даними. Ми фактич­но, як сліпі котенята, не можемо провести якісь аналітичні дослід­ження, оскільки статистична інформація достатньо бідна, вона не відповідає реаліям. Тому, безумовно, ми повинні розробити та впро­вадити більш ефективний збір та аналіз релевантної статистики у сфері туризму для того, щоб робити правильні висновки, – кіль­кість туристів, які в’їхали і виїхали, кількість операторів на ринку тощо.

Також один із пріоритетів – розробити і впровадити ефективну систему та модель управління сферою туризму. Це те, про що я ка­зала, що кожен регіон, який зацікавлений у туризмі, повинен мати свій відділ, департамент, людину, яка закріплена за туризмом, а та­кож чіткий план, концепцію, реалізацію на місцевому рівні.

Напевно, має бути створена національна туристична організація, як у більшості європейських країн, яка допомагатиме державі реалізовувати її повноваження, тому що державні ресурси замалі для того, щоб, скажімо, регулювати всю туристичну галузь. Ми повинні частину функцій передати все-таки на ринок, і ринок повинен сам себе регулювати через саморегулівні організації, через національну туристичну організацію. Це питання дискусійне, але набирання додаткових повноважень і регулювання ринку державою повинно зменшуватися. Тобто все, що максимально можна передати у приватний сектор, має бути передано, тому що інакше воно буде здійснюватися неефективно.

Безумовно, у нас є питання з фахівцями на туристичному ринку. Треба вдосконалити систему професійної підготовки фахівців у сфері туризму, а також чітко контролювати і сертифікувати, тому що це наше обличчя, особливо в очах іноземних туристів. На даний момент всі, хто розмовляє англійською мовою, вважають себе гіда­ми, що неправильно. Все-таки мають бути забезпечені якісні послу­ги, ми повинні бути впевнені, що послуги надаються на світовому рівні.

Отже, у нас є багато роботи, як мінімум 12 пунктів, які я  щойно назвала. Думаю, що після обговорення їх буде набагато більше. Ми готові, але з урахуванням того, що все-таки ресурс дер­жавний обмежений. Ми просимо вас долучитися до конструктивної дискусії, надавати рекомендації. Ми готові слухати, готові в межах того, що ми можемо зробити, імплементувати. Так що я вам дуже дякую за увагу і сподіваюся на плідну співпрацю, і що рекомендації будуть конструктивними і ми всі разом зможемо їх виконати. Дуже дякую вам (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам, Юліє Леонідівно.

Запрошую до співдоповіді голову Комітету з питань сім’ї, молодіжної політики, спорту та туризму Палатного Артура Леонідовича.

 

ПАЛАТНИЙ А.Л., голова Комітету Верховної Ради України з питань сім’ї, молодіжної політики, спорту та туризму (загально­державний багатомандатний виборчий округ, партія “Блок Петра Порошенка”). Дякую, шановна головуюча. Шановні учасники парла­ментських слухань, радий вас усіх вітати! Хочу наголосити на тому, що парламентські слухання, присвячені туризму, не проводилися вже більше 15 років. Сьогодні ми з вами маємо відповісти на першо­чергове запитання: якою ми хочемо бачити Україну найближчим часом і, можливо, через 10 років саме в розрізі туристичної приваб­ливості? І вже відповідно цього ставити цілі і завдання щодо прий­няття і виконання програм розвитку туризму.

Історичний досвід переконливо засвідчує, що за належної уваги з боку уряду, політичної волі перших осіб держави туризм мо­же стати вагомим чинником і навіть рушійною силою соціально-економічного розвитку суспільства. У таких країнах, як Іспанія, Франція, Італія, Великобританія, Туреччина, Греція на рівні керівни­ків держав та урядів це зрозуміли набагато раніше, ніж ми, на жаль. Наприкінці ХХ століття і Китай дійшов цього висновку, приділивши увагу і надавши фінансові ресурси для розвитку туризму, оголосив­ши себе «китайським тигром». Ці та інші країни досягли вражаючих успіхів у розвитку туризму, що мало результатом підвищення добро­буту всього суспільства.

Я не буду наголошувати, скільки людей задіяно у сфері надан­ня туристичних послуг, хочу лише навести цифри для порівняння. Так, у 1950 році у світі здійснили міжнародні подорожі 25 мільйонів людей, у 2014 році – близько 1 мільярда.

Я переконаний, що Україна має величезний потенціал і всі передумови для того, щоб увійти до найрозвиненіших туристичних країн світу. Водночас низка проблем та перешкод гальмують розви­ток туристичної галузі. Тим самим українська економіка недоотри­мує від туристичного бізнесу чимало фінансових надходжень. Сфера туризму і курортів сьогодні не виконує повністю своїх економічної, соціальної і гуманітарної функцій, не сприяє наповненню бюджетів усіх рівнів, створенню нових робочих місць, збільшенню питомої ваги сфери послуг у структурі внутрішнього валового продукту.

Крім того, необхідність розгляду сьогодні питання розвитку туристичної індустрії як інструменту економічного розвитку та інве­стиційної привабливості України зумовлена зміною зовнішніх і вну­трішніх умов для розвитку туризму в Україні протягом останніх років. З початку 2013 року з’явилися додаткові ризики, пов’язані як із зовнішнім впливом (дії Російської Федерації стосовно Автономної Республіки Крим, міста Севастополя та східних регіонів України), так і з внутрішніми чинниками, що породжені недосконалістю дер­жавного управління та майже повною відсутністю державної політи­ки в цій сфері.

Перед нашою країною постав виклик – агресія сусідньої держави, що також впливає на сферу туризму. Було окуповано тери­торію з величезним туристичним та рекреаційним потенціалом – Автономну Республіку Крим. На частині територій Донецької та Луганської областей відбуваються нібито збройні конфлікти, а на­справді – звичайна війна. Все це також є викликом розвитку туризму в Україні. Постало питання можливостей використання природних і культурних пам’яток окупованих регіонів у подальшому, викори­стання міжнародних інструментів впливу, щоб їх зберегти. Ця си­туація дуже негативно вплинула на туристичний імідж України та на одну з основних вимог туристів – безпеку перебування.

Відповідно перед державою постає завдання не лише відно­вити чи покращити свій туристичний імідж, а й забезпечити безпеку перебування та відпочинку туристів. Зараз у світовому інформацій­ному просторі майже відсутня об’єктивна та актуальна інформація про Україну, зокрема про різноманітність її туристичних ресурсів, через брак якісних маркетингових заходів. А це, в свою чергу, шко­дить туристичному іміджу України. У результаті Україна стрімко втрачає свою популярність як туристична держава, оскільки в уяві потенційних туристів складається враження, що в Україні точиться повномасштабної війни, а вся країна сприймається, на жаль, виключ­но як гаряча точка.

На мій погляд, одним із болючих питань є нестабільність інституту державного управління. З інтервалом у декілька років по­стійно відбувається реформа центральних органів виконавчої влади у туристичній сфері. Ці урядові структури тільки встигають прий­мати і передавати справи. Такі постійні реформи на державному рівні призводять до невиконання міжнародних домовленостей, пере­гляду напрямів розвитку, до застою в галузі, зміни кадрів та за­старілості законодавчої бази. У місцевих державних адміністраціях, міських радах забезпеченням реалізації на відповідній території дер­жавної політики у галузі туризму і курортів, розвитком туристичної та курортно-рекреаційної індустрії займаються різні структурні під­розділи, а бізнес взагалі втратив будь-які орієнтири.

Ще однією проблемою, на мій погляд, є відсутність Державної цільової програми розвитку туризму та курортів, яка закінчила своє існування ще 2010 року. Ця програма передовсім має стимулювати розвиток внутрішнього і зовнішнього туризму, але, на жаль, навіть Концепція Державної цільової програми розвитку туризму та курор­тів на період до 2022 року була скасована.

Наступна проблема – відсутність фінансування всієї галузі. Останніми роками державою (на жаль, 2016 рік не став винятком) не виділено жодної копійки.

Наступний крок у вирішенні проблеми – забезпечення законодавчого, нормативно-правого регулювання діяльності у сфері туризму та курортів.

По-перше, давайте нарешті визначимося тут, які зміни нам необхідно разом напрацювати в туристичному законодавстві.

По-друге, розробити стандарти і технічні регламенти, яких не вистачає в галузі.

По-третє, добитися використання надходжень від туристич­ного збору виключно на заходи з розвитку туризму у відповідній адміністративно-територіальній одиниці. В іншому випадку турис­тичний збір втрачає будь-який економічний сенс. Законопроект вне­сений народними депутатами – членами нашого Комітету і, на жаль, вже півроку чекає на рішення бюджетного комітету. Я вважаю, що ми подолаємо цей бар’єр.

Наступне. У результаті дерегуляції підприємницької діяльності скасовано ліцензування турагентської діяльності, тобто на сьогодні турагентська діяльність потрапила в «сіру зону». У Законі «Про ту­ризм» ця діяльність визначена, має певні критерії, але контроль за нею повністю відсутній. Без повернення ліцензування цього виду діяльності будь-які заходи з боку держави будуть втручанням у підприємницьку діяльність.

Далі. Створення сприятливих умов для залучення інвестицій та  запровадження реальних механізмів стимулювання, будівництва, реконструкції готелів та інших об’єктів туристичної і курортної рекреаційної сфери. До речі, розвиток готельного бізнесу в Україні вважається експертами одним з найбільш перспективних з точки зо­ру інвестицій, адже кількість готелів на душу населення є недо­статньою. Інфраструктура готельного ринку України не задовольняє попит на готельні послуги ні за кількістю, ні за якістю. Матеріально-технічна база великої частини готелів фізично та морально застаріла і не відповідає міжнародним стандартам. Водночас постійно зроста­ючі туристичні потоки зумовлюють необхідність приділення більшої уваги з боку державних органів влади до питання підготовки готель­ного господарства.

Наступне. Необхідно вжити заходів щодо законодавчого забезпечення рівного доступу будь-яких авіаперевізників на україн­ський ринок. Ціни на авіаквитки з України, в Україну не йдуть ні в яке порівняння з іншими країнами, на жаль.

Хочу привернути вашу увагу ще до однієї проблеми. У результаті дерегуляції скасована видача місцевими державними адміністраціями дозволів на право здійснення туристичного су­проводу. На мій погляд, за відсутності впливу держави, органів місцевого самоврядування на цю діяльність ми можемо зіткнутися з  порушенням порядку державної безпеки. На сьогодні право на екскурсійну діяльність має хто завгодно, навіть іноземці проводять екскурсії і розповідають про історію України. Це жодним чином не регулюється. Нам необхідно навести порядок у цій площині.

Потребує серйозного вдосконалення система підготовки кадрів та науково-практичних розробок у сфері туризму та курортів, екскурсійної справи, підготовки екскурсоводів, гідів, перекладачів. Відсутність окремої галузі знань «туризм» створює негативну ситуа­цію в галузі туризму і готельного господарства. Бо в недалекі часи, на мою думку, в державі вкрай бракуватиме висококласних кадрів для туристичної галузі.

Практично не використовується для залучення туристів унікальна історико-культурна спадщина країни. Наші туристи витра­чають шалені кошти, щоб провести декілька днів у замках Франції, Німеччини, Іспанії, водночас через відсутність достатнього фінансу­вання українські пам’ятки архітектури і культури занепадають.

Ситуація, що склалася у сфері туризму на даний час, потребує об’єднання зусиль органів державної влади, органів місцевого само­врядування і передовсім громадськості. Щоб розв’язати ці проблеми і забезпечити сталий розвиток галузі, ми спільно з центральними органами виконавчої влади, регіональними органами влади, підпри­ємствами галузі, громадськими організаціями повинні визначити спільні кроки з їх вирішення. Від скоординованих зусиль влади та громадськості залежатиме успішність функціонування туризму в на­шій державі. Таким чином, визначення таких кроків для розв’язання цих проблем і є головною метою наших сьогоднішніх парламент­ських слухань.

Сподіваюся, що розмова буде конструктивною, всі пропозиції ми відобразимо в Рекомендаціях наших парламентських слухань. І думаю, що разом з вами, з громадськістю, разом з виконавчою вла­дою, з місцевим самоврядуванням ми вирішимо цю дуже нагальну проблему. Дякую вам за увагу. Слава Україні! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до співдоповіді секретаря Комітету з питань сім’ї, молодіжної політики, спорту та туризму, голову підкомітету з пи­тань розвитку туризму, курортів та рекреаційної діяльності Анну Романову (Оплески).

 

РОМАНОВА А.А., секретар Комітету Верховної Ради України з питань сім’ї, молодіжної політики, спорту та туризму (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, політична партія «Об’єднання «Самопоміч»). Я дуже рада вітати всіх гостей у цій залі парламенту! Дійсно, знаменна подія. Півтора року тому, коли я тільки стала народним депутатом, коли я починала говорити про розвиток туризму, на мене всі дивилися, як на навіжену, казали: «Який туризм? У країні війна». Нічого, ми починали лупати сю скалу і постійно доводили, що туризм може принести 10 мільярдів доларів в економіку нашої країни, створити десятки тисяч робочих місць. І зараз дійшли до того, що в залі Верховної Ради ніде яблуку впасти, з таким високим представництвом обговорюється питання про перспективи розвитку туристичної галузі. Я рада вітати всіх вас, які знайшли час і приїхали до Верховної Ради обговорити болючі проблеми, а також дізнатися, що відбувається на загальнодержав­ному рівні.

Також мені дуже приємно, що на ці парламентські слухання, які відбувалися вперше і востаннє 14 років тому, приїхали пред­ставники потужного дипломатичного корпусу – Австралії, Албанії, Болгарії, Білорусі, Грузії, Індонезії, Італії, Молдови, Мальдівських островів, Німеччини, Палестини, Пакистану, Туреччини, Узбекиста­ну (Оплески). Ці оплески – для вас. Ми вас вітаємо в гостинній Україні (Оплески).

Коли ми тільки вийшли з ініціативою провести такі парламент­ські слухання, то казали, що навряд чи ми назбираємо зал людей, бо 14 років тому, як кажуть старожили, сюди прийшло небагато людей обговорити проблеми туризму і довелося заганяти студентів. Зараз нікого не доводилося заганяти до залу, на участь у цих слуханнях за­реєструвалося більше 800 людей (як бачите, повна зала, люди сидять у ложах) і було заявлено більше 50 спікерів, ми навіть обмежили регламент. Я перепрошую всіх людей, які не встигнуть виступити, але ваші тези виступу обов’язково будуть враховані в Рекомендаціях парламентських слухань, які будуть затверджуватися Верховною Радою. І це теж крок вперед, що нарешті Верховна Рада голосувати­ме за реальні кроки з розвитку туристичної індустрії.

Я ще раз наголошую, тут уже було сказано, що Україна має великий туристичний потенціал, але, на жаль, ми не вміємо його правильно використовувати. За даними НБУ, лише за минулий рік іноземні візитери за безготівковими розрахунками витратили в Укра­їні близько 1 мільярда доларів США. Раніше витрачали більше, десь по 5 мільярдів. Але дивно що? Що українці, які виїжджали подо­рожувати за кордон, витратили за минулий рік вчетверо більше ва­люти. Про що це свідчить? Що наші українці розвивали економіку інших країн, тому що ми не скористалися можливістю надати їм якісний туристичний продукт всередині держави Україна.

Ні в кого в цій залі не викликає сумніву, що Україна має значний туристичний потенціал, проте кількість іноземних туристів, починаючи з 2014 року, скоротилася вдвічі: з 25 мільйонів ми вже два роки поспіль приймаємо близько 13 мільйонів людей на рік. Основна причина – страх війни та непоінформованість іноземців про те, що війна точиться не по всій території України, як вони це сприй­мають, а воєнний конфлікт займає менше 6 % території України, і  ризик терактів у столиці України навіть менший, ніж у будь-якій іншій європейській столиці.

На жаль, на промоцію туристичного потенціалу України у світі та реалізацію заходів, пов’язаних з розвитком туризму, держава не виділяє ні копійки. І я ще раз наголошую: на жаль, незважаючи на те, що багато міністерств представлені на цьому заході, його проіг­норувало Міністерство фінансів України, саме те міністерство, яке заблокувало цього року виділення коштів для промоції України у світі. Рекомендаціями цих парламентських слухань буде передба­чено доручення уряду передбачити в Державному бюджеті України на 2017 рік кошти на промоцію туристичного потенціалу України у  світі і на участь стенду України в найбільших авторитетних світових туристичних виставках. Годі вже, що Україна на таких потужних виставках, як ІТВ в Берліні, виставляється силами меце­натів, спонсорів, місцевих адміністрацій. Смішно! З нас сміються такі країни, як Гондурас, які з державного бюджету фінансують представництво країни на міжнародній арені.

Але невже російське воєнне вторгнення завадило Україні капіталізувати свій туристичний потенціал? Недосконала інфра­структура, монополія на ринку авіаперевезень, тривалі бюрократичні процедури отримання української візи, нерозуміння значення роз­витку індустрії гостинності для економіки з боку деяких представ­ників влади та відсутність якісної промоції України на міжнародно­му рівні створюють бар’єри для розвитку галузі.

Чи знаєте ви, що українська віза втричі дорожча, ніж шенген­ська? А отримати її навіть важче (Оплески). Треба пройти купу бюрократичних процедур та чекати 15 робочих днів. Тут присутні Надзвичайні і Повноважні посли Молдови та Білорусі. Ми дуже вдячні цим країнам за те, що найчисленніші туристи в Україну за минулий рік ‒ саме молдовани та білоруси (Оплески). Але кількість туристів з країн ЄС, США, Канади, із заможних країн Сходу залиша­ється набагато меншою, ніж, наприклад, кількість візитерів з країни-агресора ‒ Росії. Для порівняння: хоча кількість туристів з Росії за останні роки значно знизилася, але все одно за минулий рік у 100 ра­зів перевищила кількість туристів з Китаю. Відповідь проста: росія­нам – безвізовий в’їзд в Україну, а китайцям треба об’їхати всю країну, подати купу довідок, заплатити 135 доларів та чекати понад два тижні на українську візу. І це при тому, що сьогодні весь світ змагається за китайських інвесторів та китайських туристів. З цієї причини минулого року із заможної країни Катар, яка входить до трійки країн світу за рівнем ВВП на душу населення та випереджає Україну в 40 разів за рівнем економічного розвитку, в Україну в’їхало лише 155 громадян. Це майже в 10 тисяч разів менше, ніж кількість візитерів з Російської Федерації.

На мої постійні звернення (не тільки мої, а й інших ентузіастів) щодо спрощення візового режиму для заможних країн деякі чинов­ники відповідають: «Ми боїмося, що в Україну хлине хвиля мігран­тів». У мене запитання: звідки? З Катару, з Об’єднаних Арабських Еміратів, з Австралії чи з Нової Зеландії? (Оплески).

Сьогодні відбувається референдум у Нідерландах, де пересічні голландці голосують за асоціацію України з ЄС. На жаль, голландці мають викривлене уявлення про Україну, і це не дивно. Звідки їм черпати інформацію про нашу країну? Якщо взяти кількість туристів із Голландії, які за минулий рік відвідали Україну, то вона теж не­значна, у 43 рази менша, ніж візитерів з Російської Федерації. І мова зараз не про те, щоб не пускати туристів із Росії. Я кажу про те, що і  на державному рівні, і на місцевому необхідно переорієнтувати цільові туристичні потоки.

Рекомендацією цих парламентських слухань до МЗС буде спрощення візового режиму для громадян ряду заможних держав світу, в яких обсяг ВВП на душу населення значно вищий, ніж в  Україні, а також збільшення терміну перебування громадян цих держав з 90 до 180 днів на рік. Це відкриє можливості для ведення бізнесу, навчання, лікування, тренування збірних команд заможних країн на наших спорудах, збудованих до Євро-2012, які не викори­стовуються, громадянами Катару, Саудівської Аравії, Об’єднаних Арабських Еміратів, Кувейту, Оману саме в Україні.

Великою перепоною для розвитку індустрії гостинності є транспортна система країни, включаючи дороги, авіаперевезення та залізничне сполучення. Чи знаєте ви, що потяг Чернівці – Одеса йде 18 годин через Молдову, що Укрзалізниця не запускає доволі по­пулярні напрямки, такі як Львів – Кам’янець-Подільський або Черні­гів – Херсон, посилаючись на нерентабельність цих напрямків? При цьому білоруська залізниця минулого літа запустила поїзд Барано­вичі – Херсон, який іде через Чернігів, і він переповнений щодня. Отже, білорусам рентабельно? І таких прикладів ‒ безліч. Рекомен­дацією цих парламентських слухань буде розроблення та впрова­дження нової логістики залізничних напрямків, які сприятимуть роз­витку внутрішнього туризму.

Чи потрібен розвиток туризму під час воєнного конфлікту? Є чимало скептиків, які вважають, що воєнні дії ‒ не час для розвит­ку туризму. З цим не можна погодитися. Ми можемо взяти приклад Грузії (зараз виступатиме Президент Грузії), Ізраїлю, Туреччини або Кіпру, де держава завжди активно сприяла розвитку туризму, незва­жаючи на наявність певної нестабільності. Девальвація національної валюти перетворила Україну на економічно привабливе місце для іноземних туристів, адже підвищення цін на туристичні послуги від­булося незначне, і за 100 доларів чи 100 євро зараз можна купити вдвічі, а іноді втричі більше товарів і послуг, ніж два роки тому. Нове дослідження, проведене у Великобританії, підтверджує, що Київ тепер ‒ найдоступніша столиця Європи, що випереджає такі традиційно дешеві міста-конкуренти, як Бухарест, Будапешт та Софія.

Анексія Криму, зростання курсу долара, піднесення патріотичних настроїв привели до великого зростання внутрішнього туризму минулого року. Вперше за багато років українці почали подорожувати рідною країною. Для багатьох українських міст, регіонів, парків та інших туристичних дестинацій зараз з’явився шанс щодо створення власного унікального туристичного продукту та економічного розвитку завдяки туристичній активності. Окрім традиційного історико-пізнавального, пляжного, гірськолижного, фестивального туризму, Україна має великі невикористані можли­вості в медичному, сільському, гастрономічному, промисловому, спортивному, так званому сентиментальному туризмі, а також у роз­витку MICE-туризму.

Україна має десятки чудових замків та національних парків у дуже гарному стані, але вони ледь використовуються, для інозем­них туристів там не створено навіть можливості безготівкового розрахунку, у більшості випадків у містах туристичних атракцій від­сутні місця розміщення та харчування, а пропозиції щодо проведен­ня в замках різноманітних заходів, фестивалів, весіль, конференцій, презентацій викликають острах, хоча це усталена європейська прак­тика. Побоювання, що проведення таких заходів призведе до руйну­вання історичних пам’яток, переважають усвідомлення того, що зароблені на цьому кошти якраз і дають змогу зберігати пам’ятки в належному стані.

Сьогодні в залі багато представників місцевого самоврядуван­ня, місцевої влади, вся Україна представлена, кожна область, навіть Краматорськ і Слов’янськ. Отже, мої рекомендації для представників місцевого самоврядування.

Перше. Передбачити або ж зберегти в обласній, районній, міській раді окремий структурний підрозділ з питань туризму та про­моції. Основне завдання цієї структури ‒ розроблення та реалізація ефективної стратегії розвитку туризму та промоції вашого регіону чи міста. Бо для розвитку туризму необхідні три взаємопов’язані речі: політична воля, розвиток туристичної інфраструктури та промоція унікальних властивостей вашого регіону.

Друге. Затвердити або подовжити програми розвитку туризму та промоції вашої дестинації на найближчі роки. Закласти достатньо коштів у бюджетах на реалізацію цих програм. Я знаю багато випад­ків, коли затверджуються якісь програми, але вони не діють, бо для того, щоб щось отримати, треба спочатку інвестувати. За підрахун­ками експертів, для того щоб 300-тисячне місто, яке розпочинає туристичний шлях, почало приймати бодай 100 тисяч туристів на рік, треба інвестувати в промоцію та програми просування туристич­ного бренду не менше 1 мільйона гривень. Але треба ефективно ви­трачати ці кошти ‒ визначити цільові аудиторії, як правильно промо­тувати свою громаду, свій край.

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 10 секунд, Анно.

 

РОМАНОВА А.А. Виготовлення та здійснення своєї промоції раджу доручити перевіреним професіоналам, наприклад туристич­ним асоціаціям.

Ну, і, звичайно, держава та місцева влада, якщо хоче розвивати туристичну індустрію, має створити…

 

ГОЛОВУЮЧА. Прошу, 10 секунд, щоб ми встигли.

 

РОМАНОВА А.А. …інвесторів, які хочуть вкладати гроші в інфраструктуру. Щоб не відбулося так, як у Затоці з естонським інвестором.

Це дуже коротко. Наш Комітет… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова Президента Грузії, голову Одеської обласної державної адміністрації Міхеіла Саакашвілі (Оплески).

 

СААКАШВІЛІ М., голова Одеської обласної державної адміністрації. Вітаю вас усіх! Це для мене перший досвід виступу на парламентських слуханнях, у Раді, я ще ніколи не виступав з цієї трибуни. Дякую, що мене запросили.

Тема туризма для меня очень знакома и очень важна, потому что для узнаваемости страны она имеет решающее значение. Как-то на заседании Национальной рады реформ у нас был спор. И я сказал, как пополнить бюджет Украины. Я спросил: почему бы его не пополнить за счет туризма? И меня половина зала обсмеяла, один из руководителей страны мне сказал: «А ты что, думаешь, что у нас есть потенциал туризма?». Причем он не шутил, он действительно так думал, что у нас в Украине нет потенциала для туризма.

На самом деле для победы нашей общей команды, Украины, туризм имеет ключевое значение. Вы прекрасно знаете, как позицио­нировали Украину во время Евро-2012 люди из тогдашнего прави­тельства: «Запомните букву U, U – это Украина». Все название никто не запомнит, но U запомнится. U – это то, то и то. И так далее.

Потом Украину узнали как страну – жертву агрессии, где сби­вают самолеты. Сейчас мы Украину в Нидерландах подаем (в по­следние дни, поэтому далеко мы не ушли), что мы выглядим, как вы, у нас тоже дети с голубыми глазами и светлыми волосами, поэтому за нас надо голосовать. Но этого недостаточно. Это неправильно. Это не позиционирует страну так, как нужно.

Страну надо позиционировать. Про Грузию, когда мы начи­нали, вообще никто не знал. У тех, кто про нее знал, она имела ужасающую репутацию. У нас было 100 тысяч или 200 тысяч визи­теров, я точно не помню, мизерное количество. Это в основном были грузины, которые ездили по стране. Я хочу, чтобы показали график, как рос туризм. Значит, мы начинали где-то с 200 тысяч и к концу моего президентства, к концу 2013 года, было 5 миллионов 400 ты­сяч – 5 миллионов 600 тысяч. Вы видите график, как он рос.

Он рос, потому что мы стали сами для себя открывать свою страну. Маленькая страна, в 10 раз меньше, чем Украина. Я начал ездить и открывать много новых мест. Они существовали, но я от­крыл для страны, например, горные пещеры. Как я их открыл? Я хочу показать, как мы проводили заседание правительства. Есть эта фотография? Заседание правительства, где мы сидим в пещере. Вот, заседание грузинского правительства (Оплески). Про них никто не знал, но все узнали, потому что были острые вопросы, прямой репортаж из пещеры – сталактиты, сталагмиты, следы динозавров. Там было много динозавров, из их костей сделаны стены. И это стало мировым брендом через некоторое время.

Или когда строили первую гостиницу. Покажите еще одно заседание правительства ‒ на крыше гостиницы «Батуми», которую мы строили, прямой репортаж. Или в молодежном лагере. Есть у вас третья фотография? Когда я в шортах и все остальные тоже в шортах.

Вы можете представить заседание правительства Украины на пляже, в шортах? А напрасно. Напрасно, потому что у нас в Татар­бунарах 50 километров самого лучшего пляжа в Европе. И в этом треугольнике Печерска про него никто не знает, всем на это плевать. Эти пляжи отданы местным сельсоветам, которые не сельсоветы, а ворсоветы, где просто вор на воре сидит и вором погоняет. Един­ственная причина, почему их не растащили на свои дачи, на дачи судей и депутатов, ‒ то, что туда нет дорог. Это спасает пляжи.

И реальность такова, что когда мы говорим… Я благодарен Ане, потому что она сделала чудо с помощью Артура и других, что эта тема реально поднялась. Украина имеет сногсшибательнейший потенциал туризма. Я сейчас очень много езжу и вижу, какой это потенциал.

Город Черновцы все знают. Город Черновцы – один из интереснейших городов мира, без всякого преувеличения (Оплески). И я вам скажу, в этот город невозможно добраться по дороге, там нет аэропорта... Как говорят, аэропорт не функционирует, какие дороги – мы все знаем. Выделены деньги на центр города ‒ обшарпанный, то есть деньги украдены. Туда должно приезжать, по моим подсчетам, как минимум 2-4 миллиона европейцев в год. Где эти люди? Их нет.

Грузия, еще раз говорю, была воюющей страной все это время, все время были провокации, ужас. У нас бум туризма начался после российского вторжения, в 2008 году, реально тогда начался бум ту­ризма. И почему? Мы приняли философское решение: или мы жалу­емся всему миру, что нас оккупировали, нас угнетают, нас стреляют, или мы вообще замалчиваем эти факты и говорим только о позитив­ной стороне Грузии (Оплески). Или мы ориентируемся на будущее, или мы думаем, как выглядеть жалкой жертвой агрессии. А этих жертв в мире столько, они всем надоели, ‒ в маленькой Грузии, даже в большой Украине, ‒ от них устают, если не предложить что-то другое, позитивное. Поэтому когда у нас есть Львов, когда у нас есть Черновцы, когда у нас есть Одесса, когда у нас есть Киев и рядом с Киевом есть родной город Анны – Чернигов, есть Полтава… Да просто надо мыслить комплексно, это такой комплекс, потому что из Киева можно сделать тур в Полтаву, Чернигов, но для этого надо восстановить центр Полтавы. Он, кстати, неплохо сохранился, но гораздо лучше можно сделать.

Я вам скажу, что в Грузии мы выдумывали центры старых городов, их не было. Мы взяли маленькое спящее горное селение Сигнахи, и я сказал: давайте построим новый город на этих холмах (и он выглядит как город ХVI века, все забыли, что он там не стоит с ХVI века), назовем его «городом любви» (Оплески), чтобы там можно было жениться круглые сутки. И повалили люди, им хотелось верить, что он с ХVI века там стоит и всегда там женили 24 часа в сутки.

А здесь это есть! Мне правильно сказал один мой украинский друг, когда мы развивали…

Вот Сигнахи, вот эти красные крыши, ничего этого не было – вообще. Там был ужасный захудалый советский совхоз, люди сбега­ли, а теперь стоимость квартир и домов возросла ровно в 100 раз. Ровно в 100 раз в результате развития! Это к слову, что приносит туризм.

Покажите Батуми, пожалуйста, вот Батуми. На самом деле Батуми был практически поселком городского типа, захудалый ма­ленький городишко, в советское время никто его не развивал. И что мы сделали? Мы сделали все очень просто: мы поверили, что там есть перспектива, и наладили public-private partnership. Мы говорили бизнесу: вот мы строим дороги, меняем канализацию полностью, мы делаем все, даем вам бесплатно землю (бесплатно!). Хотите строить пяти- или шестизвездочную гостиницу? Бесплатно, еще и деньги доплатим. Хотите строить маленькую – просто бесплатно. Хотите за­брать это место? Заплатите этому жителю, который жил там, в бара­ках на болоте. Откройте ресторан, а на втором, на третьем этаже постройте ему дом, пусть он живет на втором или на третьем этаже большого дома.

Надо иметь государственную политику. А что такое государ­ственная политика? Это когда ты сам веришь в свою страну, сам любишь ее. Как определить, что мы страну любим? Где украинская элита отдыхает? Она отдыхает в Затоке, которая в ужасном состоя­нии? Конечно, нет. Серьезные люди там не отдыхают, давайте ска­жем честно. Они выдумывают разные способы, чтобы отдохнуть где-нибудь в ужасном, скучном, мерзком Монако (Оплески). Правда, это так. Что там, в Монако, делать, кроме как смотреть на одни и те же приевшиеся рожи? Правда.

И я хорошо помню, когда я привез принца Альберта в Батуми, я с ним по многим местам в Грузии ездил. Он просто сел в 9 вечера на главной площади Пьяцца, которую я придумал за три года до этого, с нуля построил, как будто она тоже стояла там с ХV века, и сидел до 6 утра, попивал вино и никуда не хотел уходить. Намного интереснее Батуми, чем Монако, я его понимаю. Мы построили там все такое, чтобы нам неинтересно было никуда ездить. И тогда мы сами поверили, что у страны есть перспектива. Так это надо делать.

Я что сделал бы? Во-первых, я объявил бы туристические зоны, например, центр Одессы… Центр Одессы – это мировое на­следие, но он попал в руки абсолютных бандерлогов. Мэр Одессы постоянно избирается из одного участка в Одессе – поселок Котов­ского, где специфическое электоральное поле. Они его избирают и  методично разрушают центр Одессы. Покажите дом Руссова, например. Разрушен. Это мировое сокровище, оно не может быть в  руках какого-нибудь местного тарпана, какого-нибудь жулика-девелопера или бандерлога из местного горсовета, а они этим всем распоряжаются.

Надо объявить туристические зоны, изъять у них это имуще­ство, однозначно. Но для этого надо иметь правительство, которое захочет это делать. Изъять у сельсоветов пляжи, там им нечего де­лать. Изъять Каменец-Подольский. Каменец-Подольский – мировое сокровище, 80 километров от Черновцов, это один комплекс. Изъять центр Черновцов, изъять Каменец-Подольский, изъять Белгород-Днестровскую крепость, которую передали местным бандитским властям. Ну что они могут сделать?

Покажите крепость Рабат в Грузии. Вот этого ничего не было, там были руины. Мы эту крепость выдумали, за шесть месяцев по­строили, сейчас это большой туристический центр. А в Украине есть. Когда я строил эту крепость, я взял фотографию Белгород-Днестровской крепости и копировал многие вещи. Здесь ‒ все на­стоящее, каждый камень настоящий.

Многие вещи в мире выдуманы. Дубровник, например. Он есть и вроде всегда был, на самом деле Тито его во многом придумал. И так надо делать.

Поэтому надо это имущество забрать, создать центральный орган и развивать. Надо вывести на одесские пляжи дороги. Там 50 километров пляжа, нет больше в Европе оставшихся пляжей с таким сухим летним климатом, нигде больше в Европе нет такого морского климата в течение 4-5 месяцев в году. Провести туда до­роги, окруженные виноградниками, привезти инвесторов и развивать игорный бизнес.

Например, есть остров Змеиный. Мы все время боимся: отни­мут или не отнимут, высадятся или не высадятся. Остров Змеиный надо просто сделать большим игорным центром, построить гостини­цу на 600 номеров и сделать мировой бренд (Оплески). Все будут знать, что в Черном море есть абсолютное чудо, окруженное пре­красными пляжами… Запросто!

Но для этого надо иметь политическую волю. И тогда начать развивать комплекс треугольника Киев – Полтава – Чернигов, Одес­су и все эти пляжи, Черновцы, Каменск-Подольский, ну, Львов, естественно, со всеми делами, Закарпатье… Я был в Закарпатье. Вы знаете, что в Закарпатье не было ни одного украинского министра за последние несколько лет? Там есть, например, горный комплекс, ко­торый намного красивее выглядит, чем Боржоми (хотя мне стыдно, плохо об этом говорить). Но Боржоми все знают, а про этот комп­лекс никто не знает.

А реальность такова, что у Ужгородского аэропорта за­брали лицензию. Я долго об этом общался с Киевом, но никто в правительстве этим не интересовался. То есть люди запираются вот в этом треугольнике (Банковая – Грушев­ского – Кабинет Мини­стров), и многие из них исчезают для остальной Украины, как в Бер­мудском треугольнике, а Украина исчезает для них (Оплески).

Чтобы развиваться, надо просто иметь сильную волю и виде­ние. Надо верить, что это возможно, а в Украине это на 100 % воз­можно. Надо любить свою страну, потому что без любви такие вещи не делаются. Надо самому хотеть отдохнуть где-то под Каролино-Бугазом, а не в очередную поездку на яхте вырваться и смотреть, чтобы тебя не сфотографировал какой-нибудь украинский сайт. На­до хотеть сюда поехать. Надо любить, ощущать свою землю, и тогда никто ее у нас не заберет. Потому что если ты сам любишь, тогда все получается иначе.

Знаете, у нас есть зона оккупации (здесь где-то есть фотография), но там два километра ‒ потрясающий пляж. И мы этот пляж развивали, каждый квадратный метр, ‒ гостиницы, инвестиции, все… Военная зона. Со второго этажа каждой гостиницы видны рос­сийские танки, которые там стоят. Нас ничто не защищает, там нет миротворцев, они в любой момент могут перейти черту. Вот наша философия: мы все равно расстроили, на пустом месте, хоть никто не верил. А сейчас кто вкладывает деньги? Индусы и украинцы, рус­ские и китайцы ‒ все вкладывают, все поверили в нашу сумасшед­шую идею… Со второго этажа смотришь ‒ танки, но мы туда не смотрим. Это и есть концепция.

И знаете, насколько нам дорога эта земля, что мы каждый раз отвоевывали у россиян по 20, 30 метров, наш пост передвигался, еще 20 метров пляжа, 30 метров… А там дальше, в Абхазии, они окку­пируют 200 километров.

У Украины гораздо больше территория, гораздо больше будущего. Но здесь та проблема, что нет правительства. Вообще нет правительства, не то что… (Оплески). Есть все, кроме мозгов у пра­вительства. Поэтому у нас, надеюсь, когда-нибудь будет… Не следу­ющее правительство, я извиняюсь… если проголосуют в этом зале, это не будет…

 

ГОЛОВУЮЧА. Прошу, 30 секунд, завершуйте.

 

СААКАШВІЛІ М. …будет после этого, надеюсь, нормальное правительство Украины, которое поверит в страну, которое будет ее любить и которое будет строить и развивать. Щиро дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую і вам, пане Президенте.

Запрошую до виступу Андрія Вітренка, заступника міністра культури України. Підготуватися Миколі Томенку.

І дуже буду просити всіх дотримуватися регламенту у зв’язку з тим, що дуже великий список охочих виступити. Дякую.

 

ВІТРЕНКО А.М., заступник міністра культури України з питань європейської інтеграції. Дякую. Шановна пані голово! Шановні учасники парламентських слухань! Аналізуючи динаміку туристичної індустрії, насамперед хочу акцентувати увагу на потен­ціалі культурного туризму як найбільш популярного та найбільш ма­сового виду туризму. У цій сфері Україна має, безумовно, потужний потенціал, як-то глибинні народні традиції, давню історію, унікальну історико-культурну і природно-заповідну спадщину.

На території нашої держави загалом налічується близько 130 тисяч пам’яток культурної спадщини, найбільш визначні їх комплекси об’єднані в 63 історико-культурні заповідники, із них 18 ‒ національного значення. Київський Софійський собор, Києво-Печерська лавра, ансамбль історичного Києва, Резиденція митропо­литів Буковини ‒ все це включено до Списку об’єктів світової спадщини ЮНЕСКО.

Численні виставкові форуми, міжнародні фестивалі та конкур­си, мистецькі заходи, що проводяться в Україні, мають значний потенціал залучення іноземних туристів. Українська культура має попит у світі і в Європі зокрема. Підвищенню інтересу до України в  галузі культури сприяло підписання Угоди між урядом України і Європейською Комісією про участь України у програмі «Креативна Європа» ‒ одній із найбільших програм Європейського Союзу у сфе­рі культури і креативних індустрій із загальним обсягом фінансу­вання 1,5 мільярда євро. Ця програма вже набрала чинності, ми руха­ємося в її реалізації. Участь українських культурних, креативних дія­чів у цій програмі є, по-перше, важливим інструментом європейської інтеграції української культури, а по-друге, що важливо, сприятиме підвищенню обізнаності європейських партнерів з культурним, від­повідно і туристичним, потенціалом України.

З метою формування позитивного іміджу і забезпечення куль­турної присутності України у світі ми виступили з ініціативою створення Українського інституту. Головним завданням цієї інститу­ції є просування української культури, українських традицій у світі. Представлення законопроекту про Український інститут вже відбу­лося в Комітеті Верховної Ради України у закордонних справах.

Основною умовою розвитку культурного туризму є не тільки історичний і культурний потенціал України, а й рівень забезпечення доступу до нього. У питаннях реформування і розвитку туристичної галузі важливо звертати увагу на успіх інших держав у цій галузі. У європейських країнах культурну спадщину і культурний туризм розглядають як джерело сталого економічного і соціального розвит­ку. Інтеграція окремих пам’яток культурної спадщини у туристичну мережу стимулює затвердження програм реставрації як важливих джерел фінансування.

У багатьох країнах Європи та світу питання туризму прямо чи опосередковано віднесені до сфери відповідальності міністерства культури, і ми вважаємо за доцільне розглянути питання про делегу­вання Міністерству культури України функції установи, відповідаль­ної за розвиток туристичної галузі, як це було раніше, враховуючи значення культурного туризму як одного з важливих складових роз­витку економіки держави. Щиро дякую за увагу і бажаю плідної роботи (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Я вам дякую, зокрема, й за те, що дотрима­лися регламенту.

Запрошую до виступу Миколу Томенка (Оплески). І хоча тут написано «засновник Фонду «Рідна країна» і голова Оргкомітету акції «Сім чудес України», я думаю, що для багатьох пан Микола залишається народним депутатом. Прошу, пане Миколо (Оплески).

 

ТОМЕНКО М.В., засновник Фонду «Рідна країна». Дякую. Я, правда, не знаю, навіщо ми півгодини слухали уряд, який дони­щив туризм в Україні. Напевно, їм просто треба було сісти тут, ну, бажано більшим начальникам, і послухати людей, які сьогодні тягнуть на собі ідеологію і світогляд, і дух України. Бо якщо уряд Азарова-Януковича за п’ять років побудував за бюджетні кошти (130 мільйонів) вертодром у Каневі, то цей уряд донищив залишки державної туристичної політики в Україні.

А я, друзі, займаю не економічну позицію, я вважаю, що туризм в Україні – це ідеологія, це світогляд, це наша національна ідея. Бо в Донецьку, в Криму і Луганську, де 90 % людей не виїж­джали у Львів і Київ, російська пропаганда за декілька місяців зро­била їх нашими ворогами. Тому що вони не знали, що таке Україна, і ніколи по Україні не їздили.

Тому я абсолютно переконаний, що, починаючи зі школи, екскурсії по Україні, відвідування найкрасивіших об’єктів мають бути не правом, а обов’язком, це має бути складовою освітньої про­грами. І не вчителі з батьками повинні платити, щоб поїхати у наші унікальні місця, а держава повинна головою думати, що кожен українець міг їх відвідати (Оплески).

Наша країна, напевно, єдина у світі, куди поляки привозять своїх екскурсоводів і розповідають про Україну, де Московський па­тріархат не пускає нас до церков на території України і розповідає про нашу історію. Я згадую, як приїхав у Крим, я – людина, яка зробила 40 найкрасивіших фільмів про сім чудес України, а мені московська церква сказала: «Ви там здалеку десь станьте, бо це наша екстериторіальна зона». Ось тому що ми мовчали всі ті роки, і стала екстериторіальна зона і в Криму, і в Донецькій та Луганській областях.

Тому ще раз кажу: починаймо з ідеології. Державна гумані­тарна політика – це складова української ідеї, складова українського світогляду і складова української ідеології.

Після того, як ми це сформуємо, стає цілком очевидним, що наступний елемент – це економіка. Тоді все стане на місце, тому що не треба буде уряд переконувати. Два роки уряд думав, що зробити з туризмом, і придумав: управління у складі апарату Міністерства економічного розвитку і торгівлі. Ну, друзі, ви не знущаєтеся над нами? (Оплески).

У нашій ситуації це не просто має бути державна служба чи управління, цим повинні починати і закінчувати урядовці, які відма­хуються від туризму і туристичної ідеології. Тому що туризм важли­вий, щоб не допустити війни, він важливий, щоб об’єднати країну, щоб показати людям нашу унікальність.

Тому я не кажу про економіку нічого, оскільки мало часу, але ще раз кажу: просимо владу не проголошувати роки Японії, роки англійської мови – давайте на п’ять років оголосимо Рік України в Україні, Рік української мови, Рік української культури, Рік україн­ського туризму і Рік поваги до українців у державі, де ми живемо (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова пані Ірину Сисоєнко, народного депутата України, фракція Об’єднання «Самопоміч». Підготуватися Денису Силантьєву.

 

СИСОЄНКО І.В., заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я (загальнодержавний багато­мандатний виборчий округ, політична партія «Об’єднання «Само­поміч»). Шановні колеги! Україна переживає кризу, і саме зараз ми повинні шукати нові можливості для розбудови нашої держави. Однією з таких можливостей є медичний туризм, який добре показує себе у багатьох країнах світу, прибуток від лікувально-оздоровчого туризму щороку становить сотні мільйонів доларів. У багатьох краї­нах світу медичний туризм і розвиток курортів є сферами напов­нення національного бюджету.

Розвиваючи ці напрями, Україна може скласти конкуренцію іншим державам, адже ми маємо три основні пріоритети:

1) зручне географічне розташування;

2) висококваліфіковані кадри медичних працівників;

3) доступну вартість медичних послуг, набагато нижчу, ніж вартість таких послуг в інших країнах світу.

Ми зобов’язані скористатися цими можливостями і стати новим центром медичного туризму у світі.

Цікавим є приклад Ізраїлю. Це країна, яка багато років пере­буває у стані війни, але це не заважає їй бути лідером медичного туризму. Так само Туреччина, яка останніми роками стала центром медичного туризму. Прибуток, який одержують ці країні, визнача­ється мільярдами доларів щороку. Але всі ці шалені показники мо­жуть мати місце за єдиної умови ‒ підтримки уряду та держави.

Що відбувається в Україні? На жаль, саме медичний туризм на державному рівні жодним чином не був підтриманий у нашій дер­жаві. За результатами проведених мною в Комітеті з питань охорони здоров’я «круглих столів», присвячених лікувально-оздоровчому ту­ризму, ми зрозуміли, що нам є що пропонувати іноземним пацієн­там. Поки що таку готовність мають приватні медичні установи, але водночас, змінюючи законодавство України, ми зобов’язані розвива­ти і державні та комунальні медичні заклади.

Кажучи про медичний туризм, ми і всередині країни не завжди знаємо про наші можливості, а громадяни України, які мають фінан­сові можливості, дуже часто їдуть шукати здоров’я за кордоном. Для прикладу, Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М.М. Амосова має високу технологію аорто-коронарного шунтуван­ня, де показник летальності лише 0,5 %, тоді як у Сполучених Шта­тах Америки цей показник ‒ 1,5 %. За цією технологією проведено більше 10 тисяч операцій. Ця техніка використовується лише в п’я­тьох країнах світу, у тому числі в Україні.

Не менші досягнення демонструють фахівці України з офталь­мології, реконструктивної хірургії, стоматології, пластичної хірургії, репродуктивної хірургії, косметології…

 

ГОЛОВУЮЧА. Прошу завершувати, 30 секунд, будь ласка.

 

СИСОЄНКО І.В. Тож Україна має стати лідером медичного туризму. Що ми повинні для цього зробити?

Перше ‒ прийняти європейські стандарти лікування.

Друге ‒ популяризувати медичні послуги нашої держави за  кордоном, спрощувати візовий режим для пацієнтів, які їдуть в Україну на лікування.

Для вирішення всіх цих завдань мною ініційована та створена робоча група з розвитку медичного туризму при Комітеті з питань охорони здоров’я. Запрошую всіх бажаючих до спільної роботи. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до виступу Дениса Силантьєва, народного депутата України, заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань сім’ї, молодіжної політики, спорту та туризму. Підготува­тися Олександру Лієву.

 

СИЛАНТЬЄВ Д.О., заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань сім’ї, молодіжної політики, спорту та туризму (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, Радикальна партія Олега Ляшка). Доброго дня, шановні друзі! Я очолюю підкомітет з розвитку фізичної культури та спорту і сьогодні хочу продемонструвати, як пов’язані розвиток фізичної культури, спорту та туризму.

По-перше, в усьому світі масштабні спортивні заходи викори­стовуються як каталізатор залучення інвестицій в розбудову інфра­структури, промоції територій та економічного розвитку.

Простий приклад: проведення Олімпіади 2002 року в Солт-Лейк-Сіті допомогло штату Юта переміститися з передостаннього на  друге місце за рівнем соціально-економічного розвитку. Це стало можливим саме завдяки ефективній моделі підготовки з викори­станням інструментів державно-приватного партнерства, створенню умов для заохочення інвестицій, ефективній промоції заходу до та після проведення Олімпійських ігор. Більшість об’єктів спортивної і туристичної інфраструктури були побудовані за кошти інвесторів, тож після проведення Олімпійських ігор немає необхідності витра­чати бюджетні кошти на їх утримання.

В Україні було проведено чемпіонат Європи 2012 року з фут­болу. Що ми маємо в результаті? Багатомільярдні борги, недобудо­вані об’єкти та щорічні бюджетні видатки на утримання збудованої інфраструктури.

По-друге, і це найголовніше. Сучасний стан здоров’я населення України жахливий. Ми ‒ країна з вимираючим етносом, за  оцінкою ЮНЕСКО. Розвиток санаторно-курортної, спортивної та  оздоровчої інфраструктури, розбудова комплексної програми оздоровлення населення, підвищення рухової активності населення та популяризація здорового способу життя здатні запобігти демогра­фічній катастрофі. Україна здатна не лише врятувати власне насе­лення, а й стати в один ряд з провідними курортами світу, такими як Швейцарія, Австрія, Ізраїль, Чехія та інші.

На жаль, сьогодні в парламенті досить скептично ставляться до будь-яких ініціатив, пов’язаних з економічним та податковим стиму­люванням розвитку пріоритетних секторів економіки. Але світовий досвід доводить, що іншого шляху систематичного залучення інве­стицій просто не існує. На часі ‒ змінити систему фінансування соціально-гуманітарної сфери на використання інструментів проект­ного менеджменту замість залишкового принципу.

Тому вважаю за доцільне внести пропозицію до Рекомендацій парламентських слухань щодо прискорення розгляду парламентом законопроекту № 3597 про державний фонд гуманітарного розвитку України, положення якого передбачають формування певного фонду за рахунок надходжень від соціально шкідливого бізнесу та спряму­вання цих коштів на фінансування проектів у сферах культури, освіти і науки, фізичного виховання та спорту, охорони здоров’я та  соціального захисту громадян, захисту інтересів дітей та молоді, забезпечення прав національних менших, захисту прав осіб з особ­ливими потребами, а також у сфері туризму.

 

ГОЛОВУЮЧА. Прошу, 30 секунд. Завершуйте, будь ласка.

 

СИЛАНТЬЄВ Д.О. Успішність таких кроків доводить досвід Великобританії та інших країн Європи і світу. Я вважаю, що не по­трібно винаходити власний велосипед, якщо у світі вже сформовані та відпрацьовані ефективні інструменти ‒ треба просто брати їх і ви­користовувати… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Спасибі вам.

Запрошую до виступу Олександра Лієва, голову правління Асоціації індустрії гостинності України, радника міністра аграрної політики та продовольства України. Підготуватися Олександру Мазурчаку.

 

ЛІЄВ О.С., голова правління громадської спілки «Асоціація індустрії гостинності України». В індустрії гостинності України працює 1 мільйон людей. Наприклад, шахтарів в Україні ‒ майже 300 тисяч. При цьому центральна влада не вважає туристичну галузь пріоритетною. До речі, 17 областей України у своїх регіональних стратегіях розвитку визначили туризм як пріоритетну галузь. Центральна влада цього не чує.

Разом з тим нам кажуть, що зараз війна. Який може бути туризм під час війни? Саме під час війни не можна допускати мар­нотратства. А таке ставлення до туристичної галузі, як нині, – це не що інше, як марнотратство.

Саме під час війни цей інструмент можна використовувати для європейської інтеграції, бо туристична галузь, як жодна інша, вже готова демонструвати управління таке, як у Європі. Ні охорона здо­ров’я, ні вугільна промисловість не готові до європейської інтеграції так, як готова туристична галузь, але цю діяльність ніхто не координує.

Саме зараз вже можна використовувати туристичну галузь як  інструмент зовнішньої політики, бо сьогодні до нашої країни ‒ надзвичайна увага. Але нам треба викликати до себе не жалість, а зацікавленість. Вже зараз можна провести дні України в кожній європейській столиці. Не тільки в Голландії, де відбувається рефе­рендум, а в кожній європейській столиці. Для цього не потрібні ве­ликі гроші, це можна зробити за допомогою наших дипломатичних установ, це можна зробити за допомогою компаній, які займаються туризмом. У нас є розроблена концепція, в якій це все послідовно ви­писано, які кроки вже зараз можна робити.

Саме під час війни, зараз, можна і треба використовувати туризм як інструмент об’єднання країни. Так, дійсно, 70 % українців ніколи не виїжджали за межі своєї області. Так, ми втратили Крим, мій рідний Крим. Дійсно, за 20 років незалежності 70 % кримчан ні­коли не були на території материкової України, і це стало передумо­вою для афери Путіна, яку він там вчинив.

Все це можна зробити, і послідовний план є, він написаний. Ми розробили його разом з різними асоціаціями. Та багато в кого з тих, хто сидить у цьому залі, є подібні плани. І ці плани не потре­бують великих грошей, до речі. Але хтось повинен це об’єднувати і координувати. Не Міністерство культури і не Міністерство еконо­мічного розвитку, нам потрібне Міністерство туризму, яке треба створити саме зараз, під час війни (Оплески), щоб усі знали, що наша країна налаштована на розвиток туризму. Нам потрібен такий цент­ральний орган виконавчої влади. Сподіваємося, влада нас почує.

Я передаю нашу концепцію у профільний Комітет, сподіваюся, що її розглянуть, тут є послідовний план. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до виступу Олександра Мазурчака, віце-президента Всеукраїнської громадської організації «Клуб мерів». Підготуватися Ігорю Голубасі.

 

МАЗУРЧАК О.В., віце-президент Всеукраїнської громадської організації «Клуб мерів». Шановні друзі! Те, що Україна має великий туристичний потенціал, ні для кого не є секретом. На жаль, ми не бачимо конкретних реальних кроків з боку держави на підтримку туризму в Україні. Можливо, ці парламентські слухання покращать ситуацію.

Працюючи 10 років Кам’янець-Подільським міським головою, я визначив туризм як пріоритет номер один у розвитку міста ще 1998 року. І тоді теж було дуже багато скептиків. Але сьогодні ми можемо сказати, що, затвердивши програму розвитку туризму на 10 років, ми її повністю виконали, і туристичний центр у Кам’янці-Подільському відбувся. З досвіду знаю, що невеликі вливання кош­тів у туристичну галузь завжди повертаються сторицею. Колись ми створили маленький археологічний відділ у музеї, витративши на нього 36 тисяч, а він приніс уже більше мільйона гривень і про­довжує приносити кошти. І так кожен екскурсійний об’єкт.

У становленні туристичного центру нам допомагала тоді Державна туристична адміністрація України, яку очолював Цибух,  а  також Асоціація туроператорів, яку очолював Голубаха Ігор Анатолійович. І було б, напевно, правильно, щоб в Україні був центральний орган виконавчої влади в галузі туризму. Але я реаліст і розумію, що в нинішніх реаліях зробити це неможливо. Тому хочу запропонувати кілька абсолютно конкретних пропозицій, які прошу внести до Рекомендацій парламентських слухань.

Насамперед потрібно створити національну туристичну організацію, яка працювала б на принципі самоокупності, до якої увійшли б представники туристичних асоціацій, роботодавців, біз­несу туристичної галузі і представники органів місцевого самовряду­вання. Це має бути організація, що виконуватиме основні регулятор­ні функції на цьому ринку, наприклад, присвоєння категорій готелям тощо.

Міністерству фінансів – виділити Державній службі статисти­ки України 3 мільйони гривень на проведення досліджень та ство­рення необхідних індикаторів підрахунку туристів в Україні, яких на  сьогодні немає, так званий «синтетичний рахунок туризму», узгодити їх з європейськими, для того щоб вони були такими, як в інших країнах.

Мінфін має запропонувати зміни до Бюджетного кодексу, якими визначити, що туристичний збір є цільовим і спрямовується на розвиток територій, з яких він зібраний.

Мінрегіонбуду – визначити об’єкти туристичної інфраструк­тури як пріоритетні для фінансування з Фонду регіонального розвитку.

І наостанок. Нині органи місцевого самоврядування є голов­ним локомотивом розвитку вітчизняного туризму. Держава зобо­в’язана допомагати їм, хоча б фінансуванням реставрації пам’яток державного значення, ремонту доріг загальнодержавного значення, надавати інформаційну підтримку в державних засобах масової ін­формації. Найголовніше – потрібно об’єднати зусилля місцевого самоврядування, туристичних організацій, бізнесу. Якщо нам це вдасться, то все вийде. Дякую організаторам слухань за цікаве обго­ворення і дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до виступу Ігоря Голубаху, голову Всеукраїнської асоціації туристичних операторів, президента туристичної компанії «Гамалія». Підготуватися Ігорю Іваненку.

 

ГОЛУБАХА І.А., голова Всеукраїнської асоціації туристич­них операторів. Я не політик, тому не буду емоційним. Те, на чому я зараз акцентуватиму увагу, прошу не відносити до присутніх у залі.

Влада повинна визнати свою байдужість до питань розвитку туризму в Україні протягом останніх років. Головна системна помилка щодо галузі – відмова від процесів та важелів впливу на створення туристичної інфраструктури, недостатність уваги до фахо­вого розвитку регіонів, захисту прав споживача туристичного про­дукту. Чиновники не розуміють логіки успішних бізнес-проектів, можливо, тому, слухаючи поради, їх не чують.

Країна взяла курс на проведення реформ, без цього неможливо рухатися європейським вектором, тому вже настав час переводити реформування економіки з площини політичних обіцянок та презен­тацій у реалії. Але необхідно пам’ятати, що кількість країн, яким це вдалося, є меншою, аніж кількість тих, яким не вдалося провести регуляторні зміни і реформи. На жаль, більшість реформаторських спроб чиновників не змінюють систему, а лише вбудовуються в діючі схеми або все спрощують. Неможливо проводити зміни та реформи в галузі без розуміння взаємодій між учасниками бізнес-процесів. Не треба називати реформою спрощення, а фактично, зни­щення професійних зв’язків. Як приклад, скасування ліцензій для туристичних агентств посилило тінізацію галузі, знизило професіо­налізм учасників ринку, зменшило доходи до бюджетів та привабли­вість регіонів.

Туризм в умовах докорінного реформування економіки не може залишитися другорядним хобі того чи того регіону, а має бути повноправною галуззю економіки, яка сприяє розвитку територій. Туризм може прискорити структурні зміни економіки країни, модель державно-приватного партнерства у туризмі має стати рушієм про­цесів піднесення економіки регіонів. Яскравих прикладів достат­ньо – ті самі Львів і Кам’янець-Подільський, започатковуються ці процеси в Одесі. На жаль, Київ відстає.

Звертаюся до всіх бізнесменів України. Друзі, зрозумійте, системний розвиток туризму країни здатний підвищити капіталі­зацію переважної більшості ваших компаній, практично всіх галузей економіки. Вам буде не тільки комфортно жити і працювати в турис­тично розвинутій країні, а й фінансово вигідно. Тому ми розрахову­ємо на ваше розуміння і підтримку наших ініціатив щодо фахових підходів до розвитку туристичної індустрії, вони прості та зрозумілі всім:

• законодавче забезпечення розвитку туристичної індустрії;

• підвищення статусу центрального органу виконавчої влади з питань туризму та курортів;

• утворення Національної ради з питань туризму та курортів при Президентові України як органу, що координуватиме зусилля всіх державних органів.

Для підсилення уваги до цих пропозицій мною на офіційному Інтернет-порталі Президента України зареєстрована електронна петиція №22/021591, долучайтеся…

 

ГОЛОВУЮЧА. Прошу завершити, 10 секунд.

 

ГОЛУБАХА І.А. Підписуйтеся, тому що залишилося дуже мало часу до її закінчення.

І останнє. Туризм дає шанс зробити державу…

 

ГОЛОВУЮЧА. Прошу, завершуйте, 20 секунд ще.

 

ГОЛУБАХА І.А. Туризм дає шанс зробити державу привабливішою і за вмілого керування за декілька років може змінити обличчя країни, значно підвищити стандарти життя. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до виступу Ігоря Іваненка, директора Департаменту заповідної справи Міністерства екології та природних ресурсів. Підготуватися Наталії Соболевій.

 

ІВАНЕНКО І.Б., директор Департаменту заповідної справи Міністерства екології та природних ресурсів України. Шановна головуюча! Шановні учасники парламентських слухань! Світова і національна практика свідчить про те, що туристична галузь тісно пов’язана з природоохоронними територіями, більшість туристичних маршрутів в Україні містять у своєму складі той чи інший природно-заповідний об’єкт. Наприклад – це і найвища гора України Говерла, і Долина нарцисів, і Шацькі озера, і озеро Синевир у Карпатському регіоні, Дністровський каньйон та унікальні печери на Поділлі, Святі гори, «Асканія-Нова», «Бузький Гард» у степовій частині України. Об’єкти природно-заповідного фонду є перлинами України, завдяки яким і створюються туристичні продукти. Це ті унікальні місця, які хочуть відвідати не тільки українці, а й гості нашої країни.

Світова мережа природоохоронних територій охоплює понад 2 мільярди гектарів, що становить близько 15 % поверхні суші на планеті, а крім того, Європейський Союз має мережу Natura 2000, яка охоплює 21 % площі території держав-членів. Зокрема, у Фінлян­дії 35 національних парків і 10 інших природоохоронних територій отримують дохід близько 70 мільйонів євро за рахунок туристів. Причому вкладення 1 євро повертає 20 євро. Франція оцінила, що прибуток від мережі Natura 2000 за рік становить 42 євро на гектар, або в 7 разів більше, ніж витрати. Тобто тут є економіка.

Природно-заповідний фонд України складають 8184 тери­торії  та об’єкти 11 категорій. Загальна площа становить близько 4 мільйонів гектарів у межах суші України і 400 тисяч гектарів у ме­жах акваторії Чорного моря, але співвідношення фактичної площі природно-заповідного фонду до площі держави залишається одним із найменших у Європі – 6,3 %.

Міністерство екології та природних ресурсів завершує створення мережі природоохоронних територій міжнародного значення. До цих об’єктів відносяться і біосферні резервати програ­ми ЮНЕСКО «Людина і біосфера», об’єкти природної спадщини ЮНЕСКО. Ви знаєте, це об’єкт «Букові праліси Карпат та давні букові ліси Німеччини» та інші об’єкти міжнародного значення. У біосферних заповідних національних парках України уже створено 150 екологічних стежок протяжністю 1300 кілометрів, 44 еколого-інформаційні стенди, 36 музеїв природи тощо.

І, враховуючи зазначене, ми пропонуємо:

• визнати природоохоронні території важливими туристич­ними дестинаціями і забезпечити їх розвиток до середньоєвропей­ського рівня;

• створити спільну платформу для співпраці туристичних і природоохоронних організацій;

• розробити план заходів щодо посилення…

 

ГОЛОВУЮЧА. Прошу, 30 секунд, завершуйте, будь ласка.

 

ІВАНЕНКО І.Б. … і це можна проводити під гаслом: «Відкрити Україну для українців». Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до виступу Наталію Соболеву, генерального директора ТОВ «Арктур», місто Київ. Підготуватися Марині Лео (Римаренко).

 

СОБОЛЕВА Н.В., генеральний директор ТОВ «Арктур». Доброго дня! Тема мого виступу: «Взаємодія державних структур, професійних об’єднань та бізнесу для забезпечення сталого розвитку в’їзного туризму в Україні».

Проблеми:

• немає визначення та законодавчого забезпечення діяльності деяких видів туризму, таких як діловий туризм, конгресний туризм тощо, які взагалі не виписані в Законі «Про туризм»;

• немає послідовного та повного аналізу потенційно приваб­ливих для України ринків в’їзного, відпочинкового, ділового, кон­гресного, медичного та інших видів туризму, що заважає своєчасно­му створенню відповідних умов для розвитку цих ринків в Україні;

• немає цілеспрямованої державної політики з розвитку турис­тичної інфраструктури регіонів України, що перешкоджає розвитку різних напрямів в’їзного туризму в регіонах та відповідного припли­ву інвестицій у регіони;

• немає послідовної та цілеспрямованої маркетингової політики держави з розвитку всіх видів в’їзного туризму в Україну, що не дає можливості Україні посісти гідне місце серед туристичних держав світу і призводить до занепаду галузі, скорочення робочих місць у компаніях – суб’єктах інфраструктури в’їзного туризму.

Пропозиції. Створити чітку схему взаємодії державних органів з професійними об’єднаннями в галузі туризму, науковими та навчальними закладами. Саме професійні об’єднання проводять ши­рокий моніторинг потреб свого сегменту інфраструктури та суб’єк­тів галузі, за участю відповідних навчальних та наукових закладів формують виважені та обґрунтовані пропозиції. Якщо ці пропозиції стосуються законодавчих питань галузі, вони передаються до екс­пертної ради при профільному комітеті Верховної Ради і після вивчення передаються на розгляд профільного комітету. Якщо про­позиції стосуються прикладних питань розвитку туристичної інфра­структури, візових питань тощо, вони передаються на розгляд ство­реної при уряді координаційної ради. При такому підході бізнес та його професійні об’єднання, по-перше, самі визначатимуть найваж­ливіші питання для розвитку галузі, а по-друге, матимуть чітке розу­міння щодо кроків, необхідних для вирішення цих питань. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до виступу Марину Лео (Римаренко), голову робочої групи з питань готельного бізнесу та туризму Американської торговельної палати в Україні. Підготуватися Олексію Євченку.

 

ЛЕО (РИМАРЕНКО) М.В., голова робочої групи з питань готельного бізнесу та туризму Американської торговельної палати в Україні. Добрий день, шановні колеги! Питання, яке я порушу, дуже важливе для всіх готельєрів України – це ставка ПДВ. Відповідно до Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, яка була синхронно ратифікована 16 вересня 2014 року, тобто вже два з половиною року тому, ми адаптуємо наше законо­давство до європейського. І саме там зазначено, що ставки ПДВ мають бути переглянуті, у тому числі знижені для готелів та ресто­ранів. Я думаю, що це – новина для багатьох, тому що це питання ігнорується Міністерством фінансів. Ми порушуємо його вже давно, але нам завжди кажуть: «Це не на часі». Чому не на часі? Ми маємо розвивати туризм, маємо розвивати готелі, тому що без готелів, на жаль, ні туристичні парки, ні приморські території не мають можли­вості приймати гостей.

У Європі 25 країн із 28 мають знижену ставку ПДВ. Для таких країн, як Іспанія, Італія та Ірландія це взагалі було показником вихо­ду з кризи, коли вони знизили ставку ПДВ. Якщо проаналізувати топ світових країн за прийняттям міжнародних туристів, то перше місце посідає Франція (83,7 мільйона туристів минулого року відвідали цю країну). Ставка ПДВ у них 20 %, як і у нас, але для готелів та ресто­ранів діє знижена ставка 10 %. Таку саму ситуацію бачимо в Іспанії, яка посідає третє місце у світі, в Італії, яка посідає п’яте місце у сві­ті, – у них ставка ПДВ 10 %, тоді як нормована ставка ПДВ в Італії 22 %. Є такі країни, як Люксембург, де ставка ПДВ взагалі 3 %. Так, там мало туристів, лише 1 мільйон, але вони борються за кожного з них. Багато разів згадували сьогодні Нідерланди, де зараз прохо­дить референдум, так ось у них ставка ПДВ 6 %, одна з найнижчих у Європі, як і в Бельгії, хоча нормована ставка ПДВ 21 %.

Тому наша пропозиція дуже проста: внести зміни до Податкового кодексу України з метою застосування пільгової ставки ПДВ для послуг готелів, засобів розміщення та ресторанів щонай­менше на рівні 5-9 %. Зниження ставки ПДВ для нашої індустрії – це передовсім інвестиції та інвестиційна привабливість. Ми маємо розуміти, що туристи, які сюди приїжджають, сплачують втричі більшу ставку ПДВ, ніж у наших європейських колег. Зниження ставки, за всіма оцінками, забезпечить не лише зростання інвестицій, а й підвищення доходів державного бюджету.

Тому я хочу наголосити: ми всі маємо розуміти і чітко усвідомлювати, що кожен турист – це потенційний інвестор. Як готельєр можу сказати, що 90 % київських туристів – це бізнесмени, тому зниження ставки ПДВ дасть добрий поштовх до інвестицій. Бажаю всім плідної роботи (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова Олексія Євченка, радника міністра економічного розвитку і торгівлі України. Підготуватися Світлані Подлєсній.

 

ЄВЧЕНКО О.Ю., радник міністра економічного розвитку і  торгівлі України. Добрый день! Меня зовут Алексей Евченко, я  являюсь советником по туризму министра экономического раз­вития и торговли с мая 2015 года, а также являюсь одним из участников инициативной группы, которая за последние два года прошла очень тяжелый путь от практически полного забвения ту­ризма в нашем государстве до организации в Верховной Раде первых за последние 14 лет парламентских слушаний.

Для меня это исторический момент, и я хотел бы его исполь­зовать для того, чтобы кардинально изменить отношение нашего государства к туризму. Почему именно туризм может стать той движущей силой, которая преобразит Украину? Потому что это опыт самых успешных на сегодняшний день стран – США, Великобри­тании, Франции, Италии… Список этот бесконечен.

Туризм – это ресурс, дающий толчок развитию не только отдельно взятой отрасли, но и тех отраслей, которые на сегодняшний день находятся в состоянии первичного развития. Это огромная социокультурная сфера, знакомящая нас с нашим прошлым, дающая лучшее понимание о нашем настоящем и позволяющая нам лучше понимать наше будущее. Туризм не подпадает ни под какие между­народные санкции, как продукция ВВП, металлургии либо сельского хозяйства. Это отрасль, которая, в первую очередь, делает богаче местное население, наш народ. Это валюта, которая остается в стра­не. Это отрасль, которая позволяет развивать сегменты малого и среднего бизнеса в Украине. Все это – создание модели независи­мой экономики Украины. Развитие малого и среднего бизнеса, уве­личение валютных поступлений являются национальными приори­тетами развития экономики Украины в 2016 году.

Почему же тогда нам приходится прилагать такие усилия, чтобы убедить первых лиц государства в том, что нам необходимо развивать туризм? Мы только что слышали хороший пример того, как необходимо промотировать туризм в собственном государстве. Мы хотим, чтобы Премьер-министр и Президент, которых, к сожа­лению, сегодня здесь нет, так же говорили об Украине, так же говорили о развитии украинского туризма. Тогда, возможно, те ша­ги, о которых мы здесь говорим, будут сделаны благодаря, а не вопреки.

Я предлагаю четыре конкретных шага:

1) вынести Стратегию развития туризма до 2020 года на ближайшее заседание Национального совета реформ;

2) принять постановление Кабинета Министров о создании целевой программы развития туризма с указанием конкретных объе­мов и источников бюджетного финансирования;

3) Министерству финансов совместно с Министерством эконо­мического развития ввести новую методику учета экономического эффекта от туризма в Украине;

4) Министерству экономического развития разработать законо­проект о саморегулирующихся…

 

ГОЛОВУЮЧА. Прошу, 30 секунд. Завершуйте, будь ласка.

 

ЄВЧЕНКО О.Ю. …И все это должно быть сделано не позднее 1 июня 2016 года. Спасибо за внимание. Слава Украине! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Я прошу вибачення у пані Світлани. Підійшов до нас Почесний консул Республіки Албанія в Україні, який далі у списку, але він мусить відбути у справах, тому, я думаю, ми погодимося і надамо слово нашому іноземному гостю.

Прошу, пане Омаров.

 

ОМАРОВ Ш., Почесний консул Республіки Албанія в Україні. Спасибо огромное. Уважаемый спикер! Уважаемые присут­ствующие! Прежде всего, хотел бы поблагодарить организаторов за приглашение на парламентские слушания, а также выразить уве­ренность, что идеи, высказанные сегодня, будут способствовать формированию новых взглядов на развитие украинского туризма. Эта тема заслуживает особого внимания, так как туризм является одним из стратегических направлений развития сотрудничества Украины с другими странами, развитие которого будет способство­вать формированию позитивного международного имиджа страны. Будучи Почетным консулом Албании, я хотел бы поделиться своими мыслями по поводу развития украинского туризма на примере туристической отрасли Республики Албания.

Для начала хочу сказать, что дипломатические отношения наших стран начинаются с 1993 года, с момента признания Албанией независимости Украины. Албания является членом НАТО с 2009 года, в 2014 году стала кандидатом в члены Европейского Союза и в 2011 году в одностороннем порядке отменила визы для граждан Украины. К сожалению, на сегодняшний день, несмотря на старания всех ведомств, пока нам не удается добиться отмены виз для посещения Украины для 3 миллионов албанцев.

Албания – небольшая страна на Балканском полуострове, тем не менее, она является стратегически важной страной региона. Здесь находится крупнейший порт Балкан – Дуррес, через страну проходят важнейшие автомагистрали, соединяющие север и юг Европы, что упрощает доставку грузов, перемещение граждан, в том числе туристов.

В стране разработана государственная программа поддержки туристических проектов. Албания, имеющая выход к двум морям, предлагает не только так называемый пляжный и летний отдых, но и горный активный отдых, поскольку 70 % территории Албании за­нимают горы. Страна богата историческими и культурными памят­никами, и все это дает возможность Албании привлекать туристов со всего мира. В 2015 году 3-миллионное население Албании привлек­ло к себе 3,5 миллиона туристов из-за рубежа.

Туризм в Албании развивается путем европейского измерения, применяя лучшие аспекты построения системы и приводя свое зако­нодательство в соответствие с высокими европейскими нормами. Именно благодаря такой политике страна получила статус кандидата в члены ЕС.

Таким образом, Албания может послужить ярким наглядным примером для Украины в развитии сектора туризма, ведь мы сдела­ли  ставку на туризм, создали необходимую нормативную базу для развития отрасли и привлечения инвестиций, продвигая страну на международной арене. Поэтому я призываю украинские ответствен­ные ведомства ускорить отмену виз для дружеских стран, в том числе для Албании, приступить к активному развитию туристи­ческого сектора, сделать страну более открытой и комфортной для туристов (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Спасибі вам.

І тепер запрошую до слова Світлану Подлєсну, президента Міжнародного бізнес об’єднання. Підготуватися Наталії Заболотній.

 

ПОДЛЄСНА С.С., президент громадської організації «Міжнародне бізнес об’єднання». Доброго дня, шановні учасники парламентських слухань та гості! Підписання Україною Угоди про асоціацію з Європейським Союзом стало важливим інструментом оновлення підходів до всіх сфер економічного та суспільного життя. Економічна інтеграція – об’єктивний процес у розвитку стійких ділових зв’язків між компаніями в Україні та за її межами.

Завдання Міжнародного бізнес об’єднання – всебічне засто­сування європейських стандартів ведення бізнесу разом з органами державної та виконавчої влади, громадськими організаціями, широкими колами представників бізнесу. Це необхідно для сучасних стандартів ведення бізнесу, активізації інтересу інвесторів до еко­номіки України.

Одним із прикладів довіри до України та діяльності Міжнародного бізнес об’єднання хочу назвати запрошення роз­містити національну експозицію України на виставці «Експо-2016» у Туреччині (м. Анталія) з 23 квітня до 30 жовтня. Тема виставки: «Культивування екологічного життя для майбутніх поколінь». Виставка проходитиме під патронатом Президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана. На відкритті будуть присутні офіційні делегації з 47 країн. Це чудова можливість для поглиблення спів­робітництва між країнами, налагодження ділових та гуманітарних зв’язків. Участь в «Експо-2016» передбачає закладення саду за проектом уряду країни-учасниці та проведення національного дня країни-учасниці. Міжнародне бізнес об’єднання виступило з ініціа­тивою рекламної презентації на території української експозиції «Експо-2016» кращих вітчизняних готелів та відпочинкових комп­лексів, щоб зацікавити туристичних операторів – представників сві­тового готельного бізнесу та зарубіжних туристів.

Наша сьогоднішня зустріч – наступний важливий крок у процесі розвитку ділових контактів між Україною і Туреччиною. Туреччина – найбільший морський сусід України, учасниця Органі­зації Чорноморського економічного співробітництва. Окрім геогра­фічної близькості та дружніх стосунків наших народів, є важливий фактор, що покращує економічну співпрацю, – відсутність часової різниці між Україною і Туреччиною, що спрощує роботу бізнесу, позитивно впливає на туристичну інфраструктуру, авіасполучення, самопочуття туристів.

Нагадаю, що 30 березня Міжнародне бізнес об’єднання висту­пило співорганізатором проведення розширеного засідання Комітету Верховної Ради України з питань сім’ї, молодіжної політики, спорту та туризму на тему: «Обговорення шляхів розвитку і співробітництва органів місцевого самоврядування України і Туреччини у сфері ту­ризму», в якому взяли участь представники органів місцевого само­врядування Турецької Республіки, зокрема мери міст Кемер та Аланія, другий секретар Посольства Туреччини в Україні та міські голови українських міст. Це важливий крок для економічного роз­витку нашої держави.

Дозвольте висловити щиру вдячність за всебічну дієву підтримку та уважне ставлення до наших пропозицій Першому заступникові Голови Верховної Ради України Парубію Андрію Володимировичу та голові Комітету Верховної Ради України з пи­тань сім’ї, молодіжної політики, спорту та туризму Палатному Артуру Леонідовичу…

 

ГОЛОВУЮЧА. Прошу, завершуйте, будь ласка, 30 секунд.

 

ПОДЛЄСНА С.С. Хочу анонсувати ще одну дуже важливу подію для економічного розвитку та інвестиційної привабливості України, що відбудеться 6 липня за ініціативи Міжнародного бізнес об’єднання на розширеному засіданні Комітету Верховної Ради України з питань сім’ї, молодіжної політики, спорту та туризму, –зустріч власників найбільших туристичних операторів Турецької Республіки, які пропонують послуги для відпочинку та оздоровлення в найбільших туристичних комплексах по всьому світу, та міських голів курортних міст України. Мета зустрічі – презентація можли­востей українських курортів… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до слова Наталію Заболотну, генерального дирек­тора Національного культурно-мистецького та музейного комплексу «Мистецький арсенал». Підготуватися Юрію Яворському.

 

ЗАБОЛОТНА Н.П., генеральний директор Національного культурно-мистецького та музейного комплексу «Мистецький арсенал». Доброго дня! Якісний культурний контент є ефективним для розвитку туризму. Ігноруючи необхідність інвестицій у важливі культурні об’єкти, країна недоотримує в десятки разів більше коштів, аніж економить.

Як відомо, за 25 років незалежності наша країна не розробила стратегії соціокультурного розвитку, не робила ставку на культурні та етнічні потреби, етнічні особливості наших громадян. І тому ми маємо очевидні політичні наслідки (сепаратизм, анексія, війна), а та­кож репутаційні – нашу країну оминають і асоціюють виключно з негативом.

Ніяк не стимулюють розвиток туризму навіть численні збудовані готелі. Вони ніяк не змінюють ситуацію, бо люди їздять не заради них, а заради культурного продукту та вражень. Не дарма 40 % європейського туризму, тобто 240 мільйонів людей на рік, – це культурний туризм.

Неможливо говорити про розвиток туризму поза культурним контентом. Ключовим стимулом для розвитку культурного туризму є, звісно, унікальна історична спадщина. Це музеї, замки, палаци, монастирі, це якісний культурний продукт у вигляді прогресивних сучасних фестивалів, бієнале, кураторських проектів, концертів. Опера, Метрополітен-музей, Лувр, Ла Скала, Венеційське бієнале, корида в Лас-Вегасі, Пекінська опера, Франкфуртський книжковий ярмарок – це світові бренди, які водночас є виробниками та репре­зентантами якісного культурного продукту.

Територія України більша за територію Франції, однак потік туристів у нас у 680 разів менший. Якщо говорити про потенційні об’єкти культурного туризму, то в Україні їх достатньо, за кількістю ми можемо конкурувати з Францією, однак у якісному плані вони абсолютно відсталі і туристично непривабливі. Україні потрібно ін­вестувати в туристичні маршрути, в культурну інфраструктуру та, звісно, приділити увагу культурним маякам.

Наприклад, швидкі кроки, які можуть бути зроблені для того, щоб ефективно вплинути на репутацію нашої країни. Якби ми зініціювали перейменування аеропорту «Бориспіль» і надали йому назву найвідомішого у світі киянина – художника Казимира Мале­вича, це принесло б репутаційні дивіденди. Всі туристи світу обрали б за маршрут батьківщину найвідомішого митця.

Я беру участь услуханнях як ініціатор законопроекту про державний фонд гуманітарного розвитку (№ 3597), внесеного на розгляд Верховної Ради. У ньому скомпільований найвдаліший досвід прогресивних країн, таких як Великобританія та Естонія. За 20 років завдяки подібній матриці в соціокультурну інфраструктуру Великобританії було вкладено 40 мільярдів фунтів стерлінгів…

 

ГОЛОВУЮЧА. Прошу, 30 секунд. Завершуйте, будь ласка.

 

ЗАБОЛОТНА Н.П. За ці кошти було збудовано і відреставро­вано десятки тисяч музеїв, пам’ятників архітектури, організовано фестивалі, створено виставки. Навіть знаменита лондонська Олімпіа­да 2012 року на 30 % фінансувалася з цього фонду. І, до речі, потік туристів зріс на 14 мільйонів, з 13 мільярдів доларів на рік в дохід бюджету країни надійшло 30 мільярдів доларів.

 

ГОЛОВУЮЧА. Прошу, 10 секунд. Завершуйте, будь ласка.

 

ЗАБОЛОТНА Н.П. Дякую. Я дуже прошу розглянути найближчим часом і прийняти законопроект про державний фонд гуманітарного розвитку, прийняти постанову про присвоєння Між­народному аеропорту «Бориспіль» імені видатного киянина. Решту пропозицій ми подамо письмово. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую за ваші пропозиції.

Запрошую до виступу Юрія Яворського, голову правління громадської організації «Агенція розвитку курорту «Трускавець». Підготуватися Сергію Мартинчуку.

 

ЯВОРСЬКИЙ Ю.М., голова правління громадської організації «Агенція розвитку курорту «Трускавець». Доброго дня, шановні пані і панове! Як ми побачили, туристичний потенціал України на сього­дні розкритий не повною мірою, про що свідчить частка туристичної галузі у ВВП країни. На жаль, вона становить лише 2 %. За даними СОТ, обслуговування одного іноземного туриста в країні перебуван­ня створює в сукупності 9 робочих місць. Я вважаю, що це дуже серйозна цифра.

Чи має потенціал Україна? Так. Це зумовлено такими чинниками: зручне географічне розташування, сприятливий клімат, різноманітний рельєф, унікальне поєднання природно-рекреаційних ресурсів, культурно-історична спадщина, розгалужена санаторно-курортна база, наявність готового оздоровчого ресурсу.

Чи вартує уваги ринок міжнародного туризму? За даними Всесвітньої туристичної організації, надходження від обслугову­вання іноземних туристів щороку становлять близько 1 трильйона доларів. Я думаю, це для нас важлива цифра, і ми маємо в цьому брати участь.

Причини занепаду українського туризму: відсутність дер­жавної програми розвитку туризму, неефективна діяльність органів державного регулювання, нехтування міжнародним досвідом розвит­ку туризму, відсутність комплексної програми промоції туристич­ного потенціалу України, відсутність механізмів економічного сти­мулювання розвитку туризму, недостатня транспортна доступність туристичних дестинацій (до речі, якраз це і зменшує привабливість туристичного продукту).

Що нам треба зробити?

Спочатку, обов’язково, створення повноцінної системи управ­ління, яка реалізується на всіх рівнях: державному, регіональному і навіть на рівні окремого підприємства. Досвід більшості країн, які успішно розвиваються, свідчить, що лише окрема структура – Національна туристична агенція, до того ж наділена відповідними повноваженнями, може ефективно здійснювати державну політику в туризмі. Причому необхідно чітко розділити напрями її діяльності: адміністративний (у нашому випадку це департамент туризму, що представляє центральний орган виконавчої влади в галузі туризму) та маркетинговий (Національний туристичний офіс).

Наступний крок, який для нас можливий, – розроблення та затвердження стратегії розвитку туристичної галузі з чітким визна­ченням джерел фінансування та планом її покрокової реалізації.

Наступне – створення маркетингового плану просування на­ціонального туристичного продукту на внутрішньому і зовнішніх ринках, що включатиме промоційну кампанію туристичного потен­ціалу України. Дана програма може бути ефективною за межами України лише за потужної інформаційної кампанії просування пози­тивного бренду «Україна», для того щоб зруйнувати наявні психо­логічні стереотипи негативної інформації про Україну. Створення стимулів для заохочення туриста, зменшення тривалості перетину кордону (урядова постанова), інформаційна кампанія для внутріш­нього туриста, яка допоможе частково переорієнтувати виїзні потоки.

Практично всі світові курорти розвивалися за рахунок іно­земних інвесторів (Єгипет, Туреччина), для цього необхідно усунути недоліки в нормативно-правовому забезпеченні (велика кількість законів регулює цю діяльність), конкретизувати гарантії інвесторам (стаття 10 Закону України «Про режим іноземного інвестування»), запровадити механізми економічного стимулювання розвитку туриз­му та рекреації.

 

ГОЛОВУЮЧА. Прошу, 30 секунд. Завершуйте, будь ласка.

 

ЯВОРСЬКИЙ Ю.М. Для цього можна використати відомий спосіб – створення вільних туристичних зон. Не секрет, що інфра­структура туристичних дестинацій в Україні потребує значних капі­таловкладень. На мою думку, треба надати місцевому самоврядуван­ню доступ до дешевих довгострокових кредитів, які вони вкладали б в інфраструктурні проекти. Ще один шлях – створення державного грантового фонду для стимулювання інвестиційних та високоефек­тивних проектів у галузі туризму.

 

ГОЛОВУЮЧА. Прошу вас завершувати, 10 секунд.

 

ЯВОРСЬКИЙ Ю.М. І останнє – транспортна доступність, це один із найважливіших факторів. Для цього необхідно сформувати умови обслуговування так званих low cost (низькі тарифи). Тому що як мій особистий досвід засвідчує, що коли вартість перевезень становить 20 доларів, а тарифи і збори – 60 доларів… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до виступу Сергія Мартинчука, голову Печерської районної в місті Києві державної адміністрації. Підготуватися Воло­димиру Нагорному.

 

МАРТИНЧУК С.О., голова Печерської районної в місті Києві державної адміністрації. Доброго дня, шановні учасники парла­ментських слухань! Основною метою мого виступу є порушення питання розміщення хостелів, тому що таке поняття має європейську практику. Це такий економічний сегмент, коли турист і подорожує, і заощаджує кошти. Але зважаючи на те, що на сьогодні в Законі «Про туризм» взагалі відсутнє поняття «хостел», люди вимушені ім­провізовано створювати такі ліжка-місця, коли у двокімнатній чи трикімнатній квартирі проживають понад 30 осіб, притому що в да­ній квартирі одна ванна кімната і один санвузол.

Коли Печерська районна державна адміністрація здійснювала рейди щодо наявності таких хостелів, то перша проблема, з якою ми зіткнулися, – порушення санітарних норм для проживання туристів. Згідно із Житловим кодексом норма становить лише 8 квадратних метрів, а в таких хостелах і ця норма порушується. Крім того, з’ясу­валося, що там переховувалися люди, які від 2 до 5 років розшукува­лися правоохоронними органами. Це також викликає занепокоєння, і цим ми також можемо відлякати туристів.

Тому ми підготували конкретні пропозиції для врегулювання проблеми на законодавчому рівні.

Визначити в Законі України «Про туризм» поняття хостелів, наприклад у такій редакції:

«хостел – це економічний засіб тимчасового розміщення, що складається з номера або номерів різної місткості, санвузла та примі­щення (зони) для спілкування гостей. Хостели можуть розміщува­тися в окремих будівлях або приміщеннях з окремим входом від житлових багатоквартирних будинків з дотриманням встановлених норм».

Внести зміни до постанови Кабінету Міністрів від 29.07.2009 № 803, визначивши хостел як аналогічний засіб розміщення.

Внести зміни до Кодексу України про адміністративні право­порушення в частині встановлення відповідальності за розміщення хостелів у квартирах жилих будинків.

У Національному стандарті України ДСТУ 4268:2003 «Послуги туристичні. Засоби розміщування» передбачити вимоги до хостелів і норми площі на одну особу. До речі, Міжнародна органі­зація хостельєрів передбачає норму не менше 5 квадратних метрів, де площа на ліжко-місце становить 4,2 квадратного метра, а відстань між ліжками – 75 сантиметрів. Тобто хостели України мають функ­ціонувати за чітко визначеними поняттями і положеннями, за чітки­ми нормами.

Зважаючи на це, спільними зусиллями ми готові долучитися до співпраці і надати пропозиції, тим паче практичні, для врегулювання даної проблеми і розвитку туризму в Україні. Слава Україні! (Оплески). Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до виступу Володимира Нагурного, голову Об’єднання організацій роботодавців туристичних, готельних та санаторно-курортних організацій Львівської області. Підготуватися Володимиру Федорченку.

 

НАГУРНИЙ В.В., голова Об’єднання організацій робото­давців туристичних, готельних та санаторно-курортних організа­цій Львівської області. Доброго дня, колеги! Хочу вам сказати, що я готував досить серйозний виступ, але, почувши всі виступи в залі, дуже зрадів. Хочу передовсім подякувати Анні Романовій, подякува­ти нашому спікеру і всім вам, присутнім, за те, що, напевне, крига скресла. Думаю, що наша зустріч матиме результат.

Я не говоритиму багато, але скажу, що в усіх виступах дуже багато раціональних речей. Але є головні питання, на яких я хотів би зупинитися.

Перше. Потрібно відновити санаторно-курортне лікування за рахунок коштів Фонду соціального страхування. Що це дасть? Це дасть поштовх і підтримку санаторно-курортним закладам. І це дасть можливість оздоровлення найбідніших верств населення Укра­їни. Це дасть плановий розвиток сільського господарства, зниження цін на продукти харчування тощо. Це величезна галузь, яка має бути задіяна, яка працювала багато років, але на сьогодні ліквідована з не­зрозумілих причин.

Друге. Ми всі почули, що головним критерієм роботи… Нам не потрібні гроші від держави, нехай держава вкладе кошти в дороги від кордонів до найбільших туристичних та курортних об’єктів. Ми на сьогодні маємо потенціал величезний, ми нічим не гірші за курор­ти Європи. Вартість відпочинку в нашому санаторно-курортному закладі нормального рівня з повним набором послуг і харчуванням на сьогодні становить 15 євро, у Європі – 80 євро, нічим не краще. Тобто якщо зробимо дороги від кордонів, якщо зробимо візову лібе­ралізацію і плюс підготуємо відповідні кадри, бо в нас немає кадрів, особливо низової ланки, ми зможемо вийти на європейський рівень.

Третє питання, на якому я хотів би наголосити. Сьогодні Аня Романова у своєму виступі сказала, що 1 мільярд завезли цього року туристи в Україну, а 4 мільярди вивезли. Якщо стимулювати туроператорів на ввезення в Україну, забезпечити рекламу за кордоном, спрямувати діяльність Торгово-промислової палати, то я думаю, що в нас буде дуже багато клієнтів, дуже багато відпочи­вальників на наших курортах. Потрібно дати доручення Міністер­ству закордонних справ, щоб Торгово-промислова палата під час ро­боти за кордоном у кожну делегацію включала представників кра­щих культурних і туристичних закладів України. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до виступу Володимира Федорченка, президента Асоціації працівників навчальних закладів України туристського і  готельного профілю, ректора Київського університету туризму, економіки і права (Оплески). Підготуватися Володимиру Васильєву.

 

ФЕДОРЧЕНКО В.К., ректор Київського університету туризму, економіки і права. Шановні учасники парламентських слухань! Хотів би привернути вашу увагу передовсім до того, що європейське законодавство у сфері туризму сформувалося у 1970-х роках і успішно діє до сьогодні, практично без змін. У зв’язку з цим наведу цікавий, на мою думку, факт, поміркуйте над ним. Україна за роки незалежності двічі коригувала Закон України «Про туризм», зараз чинна третя редакція.

Мало хто знає (роблю висновок із виступів), що Кабінет Міністрів України двічі затверджував відповідну державну програ­му. Як вона виконана, сьогодні не будемо говорити. Дві стратегії Кабінетом Міністрів були прийняті, а наслідки, як бачите, плачевні.

У чому справа? Наводжу історичну реалію. Закінчилася війна, Іспанія в розрусі, як і інші країни Європи. Що робити? Вихід – туризм. Франко (пам’ятаєте з історії, хто це такий) сказав тоді істо­ричну фразу: «Хто образить туриста, той – ворог нації». І які сього­дні результати: 65 мільярдів доларів тільки від туризму отримує Іспанія. Це три бюджети України, уявіть собі на хвилинку.

Вихід який? Єдиний. Давайте всі ми звернемося до Президента. Президент повинен виявити політичну волю і прийняти відповідні рішення – утворити при Президентові України Комітет порятунку туристської галузі (Оплески) і, безумовно, центральний орган виконавчої влади. Без цього нічого не буде: немає штабу – немає координатора. У світі діють 168 центральних органів виконав­чої влади, жодних реорганізацій не проводиться, немає необхідності, все стабільно і, найголовніше, розвивається.

Ну, я думаю, всім зрозуміло, що туристська сфера – багато­векторна, безумовно, повинні брати участь міністерства і відомства. Гаазька декларація за підтримки Всесвітньої туристської організа­ції  рекомендувала: кожному міністерству і відомству в планах соціально-економічного розвитку мати підрозділ туристської справи. Тож давайте....

 

ГОЛОВУЮЧА. 30 секунд. Прошу завершувати.

 

ФЕДОРЧЕНКО В.К. Дуже дякую. І ми побачимо, що все буде успішно. Безумовно, науку і освіту треба підтягувати до європей­ських стандартів. Кабінет Міністрів свого часу прийняв рішення про створення наукового центру розвитку туризму і курортів. Сьогодні ніхто не знає, де він знаходиться і взагалі, існує він чи ні. Треба докопатися до істини, створити орган і на цій основі рухати турист­ську справу так, щоб вона відповідала європейським стандартам (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Зарошую до виступу Володимира Васильєва, голову правління Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні. Підготуватися Олені Куземі.

 

ВАСИЛЬЄВ В.П., голова правління Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні. Добрий день, шановні учасники парламентських слухань! Що, їдемо в українське село? (Оплески). Дякую.

Для України з підписанням Угоди про асоціацію з Європей­ським Союзом, враховуючи європейські підходи до вирішення проб­лем села, відкриваються нові можливості та перспективи розширен­ня такого важливого напряму сільського розвитку, як сільський зе­лений туризм. У фокусі політики сільського розвитку – сільська родина, яка постійно проживає в сільській місцевості.

Одним із важливих питань на сьогодні залишається питання ідентифікації сільського зеленого туризму та його визначення на законодавчому рівні. Складність визначення зумовлена тим, що це багатогранна та міжсекторальна діяльність. Перешкодою на шляху поширення ідеї сільського зеленого туризму в сільській місцевості є нерозуміння його принципової відмінності від комерційної турис­тичної діяльності у законодавчих, урядових та освітянських колах. Помилково сільський зелений туризм розглядається як сфера ту­ризму, тобто ототожнюється з високоприбутковим бізнесом на урба­нізованих територіях з усіма відповідними наслідками. Для сіль­ських територій – як у Європі, так і в Україні – це не так прибуткова комерційна діяльність, як соціально-економічне явище, яке дає змогу та шанс відродження економіки села, збереження його традиційних цінностей та сільських громад, що сьогодні дуже актуально для України.

У Верховній Раді України готовий до розгляду законопроект № 2232а, яким пропонується конкретизувати поняття «надання послуг сільського зеленого туризму» та відокремити підприємни­цьку діяльність від непідприємницької із внесенням змін до Закону України «Про особисте селянське господарство», а саме визначити:

«послуги сільського зеленого туризму – це послуги з розмі­щення, проживання не більш як на 10 місцях, харчування, а також з організації дозвілля, заходів, пов’язаних з використанням майна особистого селянського господарства, місцевими звичаями, тради­ціями гостинності».

Підкреслюю: з використанням майна та в межах території особистого селянського господарства.

Хочу зазначити, що за результатами обговорення аграрний і туристичний комітети підтримали цей законопроект. Помилковим був підхід щодо заміни словосполучення «надання послуг сільського зеленого туризму» словами «надання туристичних послуг». Навпаки, термін «послуги сільського зеленого туризму» необхідно не лише зберегти в Законі України «Про особисте селянське господарство», а й повніше застосовувати в законодавчій практиці.

Також не варто приймати і пропозиції кваліфікувати діяльність особистих селянських господарств щодо надання послуг з харчу­вання, з організації дозвілля як надання послуг з харчування за класифікацією «домова кухня» та як здійснення туристичного супро­воду відповідно до вимог законодавства. У даному разі, як я наголо­шував, туристичний супровід здійснюється лише в межах особисто­го селянського господарства.

Думаю, ви зі мною погодитеся, що багатство та ресурси українського села, гостинність українського сільського населення можуть бути родзинкою нового агротуристичного і туристичного продукту України. Слава українському селу та гостинності сільсько­го населення! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до виступу Олену Кузему, директора департаменту гуманітарної політики Кам’янець-Подільської міської ради. Підготу­ватися Назару Яворському.

 

КУЗЕМА О.Л., директор департаменту гуманітарної політики Кам’янець-Подільської міської ради (Хмельницька область). Доброго дня, шановні учасники парламентських слухань! Про Кам’янець-Подільський сьогодні, завдячуючи попереднім про­мовцям, ви вже чули, і мені набагато легше зараз говорити про унікальність нашого міста. Воно насправді таке – два національні заповідники на його території, унікальний природний, культурний ландшафт, розвинена туристична інфраструктура, імідж міста фести­вального, розвиненого подієвого туризму. Наше місто щороку відві­дують понад 300 тисяч туристів, при тому що саме місто невелике, 100 тисяч населення.

Здавалося б, маємо потужний ресурс – 177 пам’яток історії та архітектури національного значення, третє місце серед міст України, після Києва і Львова. Це, звичайно, потужний ресурс для розвитку історико-пізнавального туризму, але разом з тим – велика проблема для органу місцевого самоврядування, адже ці пам’ятки треба ре­ставрувати, зберігати. На жаль, близько 10 років місцева влада нама­гається самотужки цю проблему вирішувати, але є більше 10 пам’я­ток національного значення, які перебувають майже в аварійному стані, потрібні сотні мільйонів гривень, щоб їх реставрувати.

Ще одним потужним ресурсом для нашого міста є мінеральні води. Місцева влада самотужки розробила весь пакет документів для того, щоб оголосити наше місто курортополісом, подала його до Державного агентства України з туризму та курортів. Не розглянули, зависло питання, і можливості розвивати бальнеологічний курорт немає.

Місто, звичайно, не може розвиватися самостійно. Ми об’єдну­ємося з іншими містами Західної України, створили Подільсько-Буковинський кластер, створили міжнародний туристичний продукт «Шлях Гедиміновичів». Але, знову-таки, питання логістики. Уявіть собі, якби наше місто, яке досі має пряме сполучення тільки з Києвом, отримало сполучення зі Львовом на заході і, наприклад, з Одесою на півдні. Повірте, це був би квантовий стрибок для його розвитку. Поки що наше місто розвиває туризм самотужки. Ми вико­ристовуємо внутрішні ресурси, маємо чудовий досвід державно-приватного партнерства.

Що ми пропонуємо?

У першу чергу, держава повинна виділяти кошти на збере­ження пам’яток національного значення.

Потрібно переглянути мапу залізничного сполучення, зорієн­тувавши її на підтримку міст – туристичних центрів.

І, звичайно, ліквідувати бюрократію в оголошенні курортних зон для тих дестинацій, які мають для цього всі можливості.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дуже дякую вам.

Запрошую до виступу Назара Яворського, начальника відділу туризму Тернопільської обласної державної адміністрації. Підготу­ватися Тетяні Тимошенко.

 

ЯВОРСЬКИЙ Н.І., начальник відділу туризму Тернопільської обласної державної адміністрації. Доброго дня, шановні колеги! Зважаючи на реальний стан справ у сфері туризму, основна увага держави має бути зосереджена на створенні системних та комплекс­них передумов для розвитку туристичної індустрії як одного з пріо­ритетних напрямів для економічного зростання країни та наповнення бюджетів усіх рівнів.

Тернопілля як одна з найпопулярніших територій України всесвітньо відома пам’ятками сакрального, замкового туризму, ре­креаційними територіями в районі Дністровського каньйону, малими історичними містами, робить реальні кроки до створення повноцін­них туристичних дестинацій. Тернопільська обласна державна ад­міністрація докладає максимум зусиль для активізації розвитку пріоритетних для України в’їзного та внутрішнього туризму шляхом об’єднання зусиль органів державної влади, представників туристич­ного бізнесу та інституцій громадянського суспільства для популя­ризації нашого краю і просування бренд-меседжу «TERNOPIL*YA: new emotions».

Цей енергетичний зв’язок влади, науки, бізнесу та громад­ськості у районних та місцевих туристичних дестинаціях Тернопілля спрямований на інфраструктурний розвиток, маркетинг та промоцію. Районні туристичні дестинації є основними зонами концентрації туристичних потоків у Тернопільській області. Типізація дестинацій є основою для розроблення ефективної системи управління ними.

Однак лише завдяки зусиллям на регіональному рівні забезпечити повноцінне становлення туристичної індустрії неможли­во. А тому вважаємо за доцільне рекомендувати Кабінету Міністрів України вжити додаткових заходів для створення привабливого інвестиційного клімату в туристичній галузі. У зв’язку з цим необ­хідно забезпечити впровадження механізмів економічного стимулю­вання розвитку туризму та рекреації, зокрема, створення вільних туристичних зон з наданням додаткових пільг потенційним інвесто­рам та пільгових довготермінових кредитів органам місцевого самоврядування для розбудови об’єктів туристичної і курортної інфраструктури.

Надважливо сприяти залученню в туристичну галузь довготер­мінових низьковідсоткових кредитів з міжнародних джерел, а також коштів міжнародної технічної допомоги, надавати державні гранти для співфінансування інноваційних та ефективних проектів, спря­мованих на підвищення конкурентоспроможності регіонального туристичного продукту.

Туристична громадськість дійшла одностайної думки, що українське туристичне законодавство морально застаріло. Необхідно закріпити на державному рівні пріоритетну роль внутрішнього та в’їзного туризму з подальшою диверсифікацією туристичного продукту.

Враховуючи вектор зовнішньої політики, доцільно використо­вувати туризм як майданчик для апробації європейських стандартів і  принципів роботи. Для операторів внутрішнього туризму над­звичайно важливо розробити механізм економічного зацікавлення суб’єктів туристичної діяльності з метою вироблення пропозицій для розвитку соціального туризму в Україні. Розглянути можливість запровадження додаткових преференцій для туристичних підпри­ємств, що обслуговують соціальні категорії туристів. Адже розвиток внутрішнього туризму сприятиме вихованню в суспільстві любові до Батьківщини і буде інструментом об’єднання регіонів навіть в умо­вах кризи та воєнного протистояння.

Впевнений, що нинішні парламентські слухання стануть вирішальним кроком у виробленні спільного бачення турбізнесу, уряду, науки та органів місцевого самоврядування. Щиро дякую за увагу і, справді, сподіваюся, що ці парламентські слухання дадуть добрий результат. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до виступу Тетяну Тимошенко, голову Ради Всеукраїнської федерації роботодавців у сфері туризму України. Підготуватися Валентину Панченку.

 

ТИМОШЕНКО Т.О., голова Ради Всеукраїнської федерації роботодавців у сфері туризму України. Доброго дня, шановні друзі! Я щиро вдячна за надане слово. Я представляю платформу громадянського суспільства «Україна – ЄС». Це офіційний двосто­ронній орган Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, він діє з урядовим і парламентським органами асоціації. Основним завданням платформи є моніторинг та оцінка якості виконання Угоди.

Положеннями статті 399 Угоди чітко передбачено зобов’я­зання сторін співпрацювати в галузі туризму з метою зміцнення конкурентоспроможності та розвитку туристичної галузі як генера­тора економічного зростання і стимулювання економіки, зайнятості та валютних надходжень. Причому у статті 400 наголошується на важливості збереження культурної спадщини.

Перше, що вражає, коли спілкуєшся з інституціями в Євро­пейському Союзі, це дух партнерства між владними структурами, неурядовими організаціями та представниками реального сектору економіки. У Європі широко використовуються такі інструменти, як саморегулювання, соціальний діалог та державно-приватне партнерство.

Прописна істина для розвитку туризму – це інфраструктура. В умовах децентралізації, за обмеженості бюджетних коштів державно-приватне партнерство залишається чи не єдиним інстру­ментом реалізації інфраструктурних проектів.

Яка користь від застосування державно-приватного партнерства?

Перше – значна економія публічних фінансів, до 80 %.

Друге – залучення додаткових інвестиційних коштів, на кожен інвестований у туризм долар на виході маємо 7 доларів інвестування в інших галузях.

Третє – відновлення та модернізація інфраструктури.

Четверте – нова якість надання туристичних послуг і, як наслідок, створення нових робочих місць, збільшення податкових надходжень та гармонійний розвиток регіонів.

Більшість об’єктів туристичної інфраструктури у світі (дороги, аеропорти, готелі, курорти) побудовані, реконструйовані, відновлені з використанням саме такої моделі співпраці. Залучення приватного капіталу для реставрації історико-культурних об’єктів як об’єктів показу може стати істотним чинником розвитку в’їзного та внутрішнього туризму.

Отже, щодо механізму державно-приватного партнерства. Від органів влади бізнес очікує (про це сказав пан Саакашвілі) надання ділянок на пільгових умовах або безкоштовно, забезпечення підве­дення необхідних комунікацій, податкових стимулів, щонайменше до повернення інвестованих коштів, а також гарантій дотримання домовленостей у разі зміни влади.

Які конкретно рекомендації, щоб така модель запрацювала в Україні? Закон «Про державно-приватне партнерство» діє, тут більше запитань до гілки виконавчої влади. Потрібно чітко зрозу­міти, що у нас є і з чим доведеться працювати. Тобто треба провести повномасштабну інвентаризацію, аудит об’єктів туристичної інфра­структури, створити базу інвестиційних проектів, провести аудит існуючих угод. Таких угод, я скажу, є дві на сьогодні…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, завершуйте, 30 секунд.

 

ТИМОШЕНКО Т.О. Угод у сфері туризму дві, які, щиро кажучи, не залишають ніякого оптимізму щодо їх виконання.

І, звісно, потрібно налагодити діалог із потенційними інвесто­рами. Відкритий та дієвий діалог бізнесу і влади – це найкоротший шлях до євроінтеграції. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Спасибі вам.

Запрошую до виступу Валентина Панченка, магістранта географічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Підготуватися Людмилі Мещерських.

 

ПАНЧЕНКО В.В., студент магістратури географічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Доброго дня всім присутнім! Шановні учасники парла­ментських слухань, дякую вам за те, що зібралися сьогодні, що для вас важливо вирішити проблеми розвитку туризму в Україні.

Я хотів би наголосити дещо на іншому аспекті, аніж економіч­ний розвиток. Неконтрольований і нераціональний розвиток туризму може призвести до такого погіршення стану довкілля, що туризм у результаті становитиме загрозу для навколишнього природного середовища. Ще 1997 року Європейський Союз, до якого ми праг­немо інтегруватися, визнав за необхідне в усіх економічних видах діяльності враховувати цілі сталого розвитку.

В Україні є така практика, як рекреаційне планування терито­рій, яка довела свої переваги ще в минулому столітті. Адже сучасні курорти, відомі всім, не були сплановані чи побудовані якимись бізнес-структурами, це були спроектовані цілеспрямовані дії, що об­ґрунтовувалися науковими доказами. Загалом, саме рекреаційне проектування має в собі всі ознаки сталого розвитку, адже воно мо­же врахувати всі загрози, які постають перед туризмом у плані запо­діяння шкоди довкіллю. Рекреаційне планування територій – це не один, а комплекс інструментів, це цілий інструментарій, що активно використовується у світі для економічного розвитку регіонів.

Для України це може бути дуже великим плюсом у розвитку слаборозвинених регіонів, зокрема сільських територій. Тим паче що цей інструмент мав успіх в Україні у минулому столітті, а тепер ми, виходить, відмовляємося від власного досвіду, шукаємо якийсь іно­земний досвід, аналізуємо його. Нам потрібно всього-на-всього по­вернутися дещо назад, взяти краще з того, що створили наші науковці. І повірте, наукова база в Україні має можливості для ак­тивного і раціонального планування територій у галузі туризму.

Так, це звучить складно, дійсно. Але чи все вдається легко? Якщо ми хочемо кращого розвитку туризму, то рекреаційне плану­вання – це саме той інструмент економічного розвитку регіонів, передовсім сільських. Ми маємо ставити перед собою складні цілі заради того, щоб рухатися вперед для їх реалізації. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до виступу пані Людмилу Мещерських, завідувача відділу – заступника директора Науково-технічного центру сертифі­кації продукції, послуг та систем якості Київського національного торговельно-економічного університету. Підготуватися Павлу Бабенку.

 

МЕЩЕРСЬКИХ Л.А., завідувач відділу – заступник дирек­тора Науково-технічного центру сертифікації продукції, послуг та систем якості Київського національного торговельно-економічного університету. Добрий день, шановні, всі, кому не байдуже до туризму! Я повертаюся до конкретної складової туристичного продукту – до готельної послуги. Готельна послуга – одна з основ­них послуг у комплексному туристичному продукті. Чим вона цікава? Готельну послугу ми не можемо заздалегідь скуштувати і по­тім вирішувати, придбавати її чи ні. Тому в міжнародній практиці існують системи категоризації готелів, які поділяються на установ­лені законодавством (добровільні або обов’язкові) та комерційні. У першому випадку державні органи або національні ради з туризму відповідають за застосування та інспектування зазначених систем, а в другому – комерційні організації (туристичні фірми, транспортні агентства) створюють свою власну незалежну приватну систему класифікації або категоризації.

Як сьогодні вже відзначалося, за даними Державної служби статистики, у нас працюють 4,5 тисячі колективних закладів розмі­щення. Разом з тим у 2011 році, також за даними Держстату, у нас було 11,6 тисячі колективних закладів розміщення. Тобто можна ска­зати, що майже 70 % таких закладів працюють у тіні. Із цих закладів на сьогодні тільки 5 % мають категорію.

Навіщо створюються системи категоризації готелів? У першу чергу, для інформування споживачів. Це найбільш зручний та звичний спосіб порівняння цін та послуг у рамках готельних стан­дартів у будь-якій країні світу. Відсутність зірок на українських го­телях свідчить про слабкість та неорганізованість системи управ­ління у сфері туризму і негативно впливає на туристичний імідж держави. Тому, на мою думку, потужна система реєстрації, класифі­кації та категоризації готелів та інших засобів розміщення конче потрібна Україні.

Хочу зазначити, що в Європі майже 97 % країн мають офіційну систему класифікації, 62 % мають обов’язкову систему кла­сифікації. З метою створення повноцінної гармонізованої системи класифікації, необхідної індустрії гостинності, яка забезпечувала б права споживачів, утворена європейська система Hotelstars Union, в яку входять 16 країн.

Хочу сказати, що відповідно до європейських принципів система категоризації – це рейтингова система, яка має бути прозо­рою, доступною для розуміння, гнучкою і забезпечувати контроль за її виконанням. І, безперечно, система повинна передбачати тісну співпрацю державних органів з професійним сектором індустрії гостинності.

Маю ще багато чого сказати, але пропоную подивитися мультфільм. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧА. Давайте подивимося мультфільм. Нам готові його поставити?

 

(Демонстрація мультиплікаційного ролика).

 

Дякую (Оплески).

Запрошую до виступу Павла Бабенка, координатора ініціатив­ної групи з реформування туристичної галузі Реанімаційного пакета реформ. Підготуватися Оксані Продан.

 

БАБЕНКО П.В., координатор ініціативної групи з реформу­вання туристичної галузі Реанімаційного пакета реформ. Доброго дня, шановні колеги, друзі! Сьогодні я хочу розповісти про проект туристичного регіону Краснокутчина, що на Харківщині, над яким ми працюємо із своєю командою. Думаю, що цей регіон мало кому з вас відомий, але він є унікальним у тому плані, що поєднує велику кількість історико-культурних об’єктів та значні природні ресурси – Національний природний парк «Слобожанський» з пам’яткою архі­тектури «Співочі тераси», де фантастична акустика, Наталіївський парк (маєток Харитоненка), Пархомівський історико-художній музей з картинами Пікассо, Малевича, Рєпіна, який ще називають Сільським Лувром. Але головна проблема всіх цих об’єктів у тому, що комплексно ними ніхто не займається, тобто все тримається лише на ентузіастах.

Саме тому моя команда взялася до активного розвитку цього регіону, ми повірили в цей регіон, як казав Міхеїл Саакашвілі, повірили в його потенціал і почали його розвивати. Але проблема в тому, що місцева влада просто сидить, певно, чекає наших пози­тивних успіхів і тільки після цього, можливо, почне якось нам допо­магати. Ми не складаємо рук, працюємо активно. Хоч період роботи ще дуже малий, ми вже почали реалізацію декількох інвестиційний проектів, розробляємо інформаційну систему сайтів для кожного об’єкта в районі, в регіоні з представництвом у соціальних мережах та Вікіпедії, що в комплексі створить туристичний портал регіону. Також почали розробку туристичного бренду. Робота ведеться ак­тивно, але виникають певні проблеми. І тому рекомендації від нашо­го проекту будуть саме такі:

• в частині державного управління туристичною галуззю ми просимо доручити Кабінету Міністрів пришвидшити процес ство­рення національної туристичної організації для подальших кроків із розвитку галузі;

• в частині пошуку механізмів фінансування галузі (доручення Верховній Раді) прийняти законопроект № 2503а щодо цільового використання туристичного збору, а також забезпечити законодавче підґрунтя для створення регіональних туристичних фондів, які акумулюватимуть кошти та спрямовуватимуть цільовим чином на реалізацію програм розвитку регіонів;

• в частині системи залучення інвестицій ми рекомендуємо створити певну базу туристичних інвестиційних пропозицій, яка потім буде використовуватися для просування на зовнішніх і на внутрішньому ринку, створити законодавче підґрунтя для місцевих громад у частині надання певних пільг для інвесторів інвестиційних проектів;

• у частині розвитку дестинацій ми рекомендуємо Кабінету Міністрів спростити процес передачі пам’яток історико-культурної спадщини громадам, для того щоб використовувати інструмент державно-приватного партнерства та інші інструменти розвитку за рахунок громади.

Дякую за увагу. Раді співпраці. Успіхів усім! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до виступу Оксану Продан, народного депутата України, це буде останній виступ. Після того будемо підбивати підсумки нашої роботи. Прошу, пані Оксано.

 

ПРОДАН О.П., член Комітету Верховної Ради України з пи-тань податкової та митної політики (загальнодержавний багато­мандатний виборчий округ, партія «Блок Петра Порошенка»). Доброго дня, колеги! Я хочу вам подякувати за те, що ви займаєтеся внутрішнім туризмом, і за те, що забезпечуєте найкращі і найлегші для держави інвестиції в країну. Але окрім того, що ви забезпечуєте інвестиції, крім того, що створюєте робочі місця, ви робите те, чого не робить сьогодні, на жаль, держава: ви зберігаєте історію, розви­ваєте культуру і розвиваєте економіку України. Я вам за це дуже дякую.

І окремо хочу разом з вами подякувати Артуру Палатному за  те, що його Комітет організував парламентські слухання, які насправді на користь малого і середнього бізнесу (Оплески). Тому що туризм, ви всі – це переважно малий і середній бізнес.

І дякую вам за те, що ви, незважаючи на те, що у нас пільги для готелів то вводять, то скасовують, то обіцяють, то вже дають, а потім заднім числом забирають, все одно продовжуєте робити те, що вмієте, любите, знаєте. І хоча сьогодні деякі промовці говорили про те, що 14 років не було слухань, і держава забула про туризм, я впевнена, що кожен із вас про туризм пам’ятає щодня, тому що це частина вашого життя, тому що інакше ви не можете.

На жаль, я сьогодні прийшла послухати, але половину часу (я вже казала про це організаторам) я слухала своїх колег або представників міністерств і відомств. Насправді хотілося б послу­хати більше вас. Часу було мало, і не всі змогли виступати. Хочу вас попросити, ви маєте таку можливість, подати до Комітету пропозиції до проекту Рекомендацій парламентських слухань. Це буде таке завдання Верховної Ради в галузі туризму – що Верховна Рада має зробити сама і що рекомендуватиме Кабінету Міністрів. То я вас прошу: подайте, будь ласка, конкретні пропозиції, не взагалі що по­гано і що було б добре, а в який закон яку норму включити, до якої постанови які зміни внести. Якщо ви напишете конкретику, тоді точно можна очікувати результату.

Ви сьогодні дуже гарно виступали, особливо дехто, хто зміг прорекламувати свої власні фірми у вигляді ролика чи презентації. Молодці, на те він і бізнес, щоб бути таким ініціативним (Оплески). Я вам хочу подякувати ще раз за те, що ви робите, за те, що ви сьогодні робите більше, ніж держава, в галузі туризму, зокрема внутрішнього туризму. І хочу з вами поділитися. Дивіться, ви від­працювали тут три години, ви відчули, наскільки складно депутатам відсиджувати тут по три години. Тому ми ходимо періодично, спіл­куємося і працюємо. Дивіться, півзали немає, та сама ситуація, як коли засідає Верховна Рада. Тому ще раз дякую тим, хто зараз до останньої хвилини відпрацював разом з нами тему туризму.

І я сподіваюся, що ці слухання стануть початком розвитку внутрішнього туризму в Україні. Дякую вам ще раз (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до заключного виступу голову Комітету пана Артура Палатного. Увімкніть, будь ласка, мікрофон у ложі.

 

ПАЛАТНИЙ А.Л. Шановні колеги! Шановні учасники парламентських слухань! Я дуже вам вдячний за таку дискусію. Дуже багато було конструктивних пропозицій стосовно розвитку туристичної сфери. Ви знаєте, дуже слушну пропозицію щойно виголосила з трибуни моя колега Оксана Продан. Я дуже чекаю про­позицій стосовно законопроектів, які наш Комітет зможе прийняти, для того щоб цю сферу поліпшити, для того щоб були не тільки по­пулістичні заклики, а й те, що виконавча влада зможе втілити в жит­тя. Але я вам обіцяю, що наш Комітет зробить усе від нас залежне. Це тільки початок, 15 років не було таких слухань, і ми бачимо, що сфери туризму на сьогодні просто немає, давайте говорити, як є.

Я дуже вдячний Анні Романовій, секретарю нашого Комі­тету і голові профільного підкомітету, за організацію цих слухань. І  я  впевнений, що наш Комітет зробить все можливе, щоб сфера туризму могла не тільки розвиватися, а щоб ми бачили її як клієнти. Тому що я впевнений, що українці повинні відпочивати не тільки за кордоном, а й бачити нашу рідну Україну. У нас країна велика, а багато людей не бували в інших регіонах, не бачили дивовижних куточків нашої країни. Ми на минулому тижні, до речі, проводили комітетські слухання, мери міст приїжджали до нас, і ми бачили такі дивовижні куточки, що, знаєте, не хочу нікого ображати (маю на увазі наших іноземних партнерів), але ж у нас є така дивовижна природа, такі куточки і найголовніше – наша історія.

Я впевнений, що ми зробимо все можливе, щоб туристична сфера працювала не тільки на папері, а щоб працювала в житті, ми все зробимо для того, щоб втілити її. Я впевнений, що це надход­ження в бюджет і нові робочі місця, а головне – популяризація нашої держави у світі. Ми цього варті! Дякую вам усім (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Я на завершення також хотіла би подякувати, передовсім Комітету за організацію цих чудових слухань, бо я, оскільки за посадою часто веду парламентські слухання, можу вам сказати, що це була доволі успішна дискусія. Я також хочу подати рекомендації, які надійшли від одного з учасників парламентських слухань, який не виступав, але, як на мене, дав нам дуже влучне зауваження і про­позицію стосовно термінології. Ми послуговуємося й надалі термі­нологією, яка є фактично русизмом: «туристичний» є русизмом, на відміну від слова «туристський», яке є питомо українським термі­ном, і я думаю, що це правильно – переходити до питомо української термінології. Я бачу, тут підтримують колеги, і я рада, думаю, що треба це змінювати і вносити в законодавство.

А ще я хотіла б на завершення сказати кілька слів, послухавши всі ваші виступи. Ми почули про абсолютно різні прояви і сфери туризму – туризм медичний, туризм культурний, туризм спортивний, ми почули про те, наскільки є сильні зв’язки туризму з економікою, екологією, з усіма іншими сферами, тобто туризм є всюди. І мені здається, що найважливіше, що я для себе почула від вас, це те, що, в принципі, туризм є певною філософією – філософією бачення своєї країни, свого міста, свого регіону чи села. І насправді до розвитку туризму, до розвитку цієї філософії має долучитися кожен на тому місці, де він працює.

Можу сказати тим, хто захоплюється ідеєю створення окремо­го центрального органу виконавчої влади (міністерства): не треба мати ілюзій, не органи вирішують, а люди вирішують. У нас є Міні­стерство інформаційної політики, але чи додало нам це інформацій­ної політики? Тому, власне, треба орієнтуватися на філософію згори донизу. І я думаю, що цю філософію треба формувати тут, на рівні законодавства, у виконавчій владі на рівні регуляторних актів, але найважливіше – на місцях, на рівні міста. І як ми вже навіть поба­чили, ця філософія має рости і на рівні власника туристичної компа­нії, власника готелю, власника будь-якого малого бізнесу, який про­дукує прекрасні туристичні послуги.

Дякую нам усім за роботу. Бажаю подальшої плідної співпраці і результатів! Дякую.

 

 

НЕВИГОЛОШЕНІ ВИСТУПИ

 

БОЙКО М.Г., завідувач кафедри готельно-ресторанного бізнесу Київського національного торговельно-економічного універ­ситету. За сучасних умов потужними чинниками неоднозначних тенденцій соціально-економічного розвитку стали кризові явища, які загострили ступінь ринкової невизначеності, обумовили відчутне скорочення споживчого попиту, виявили нові господарські ризики та скоротили часові горизонти планування. Цей аспект слід підкресли­ти особливо, оскільки для суб’єктів господарської діяльності вельми важливо у відповідь на неоднозначність впливу фінансової та еконо­мічної кризи використовувати арсенал інноваційних управлінських методик для нівелювання дисфункцій управлінського процесу.

Постановка такого контексту наукового завдання особливо актуальна для розвитку туризму, оскільки територія України має значний туристичний і рекреаційний потенціал, а саме: сприятливі кліматичні умови, рівнинні та гірські ландшафти, багатство флори та фауни, велику кількість історичних пам’яток культури і архітектури, розвинуту мережу транспортного сполучення та інфраструктури розміщення, тобто держава має належні передумови стати туристич­ною дестинацією, принаймні Європи.

Дослідження туристичної привабливості країн на основі мате­ріалів статистичного спостереження ВЕФ (Всесвітній економічний форум) дає змогу переконатися в тому, що рейтинг цього мульти­показника, який узагальнює 79 мікроіндексів, що характеризують різновекторні аспекти розвитку сфери туризму, здебільшого обумов­лений наявністю туристичних ресурсів, які є первинними критерія­ми  аттрактивності туристичних регіонів і, відповідно, визначають мультикорисність території для різних учасників туристичного рин­ку. На жаль, 2015 року Україна не потрапила у рейтинг країн, при­вабливих для туризму, його лідерами стали Іспанія, Франція та Німеччина.

З цього приводу можна зазначити, що сприятливе географічне становище, привабливі туристичні ресурси, наявність визначних пам’яток, розвинена туристична інфраструктура та кваліфіковані трудові ресурси не гарантують успішного розвитку туризму. Фак­тично виникає парадоксальна ситуація, коли країни з менш при­вабливими, ніж в Україні, природними та культурно-історичними передумовами мають значно вищий рейтинг туристичної привабли­вості на світовому ринку туристичних послуг. Йдеться про те, що в умовах глобалізації для підвищення рейтингу туристичної приваб­ливості необхідно не тільки здійснювати моніторинг показників розвитку туризму, а й активно використовувати важелі геодиферен­ціації і позиціонування туристичного простору для відображення відмітних особливостей пропозиції національного туристичного про­дукту. У цьому контексті зазначимо, що стрімко впала вартість України як бренду в рейтингу Brand Finance Nation Brands 100, який щорічно складає британська консалтингова компанія Brand Finance. Серед 100 країн світу бренд «Україна» опустився на 68-му позицію: його оцінили в 44 мільярди доларів США (80 мільярдів доларів   і 53-тє місце у 2014 році). Вартість національного бренду вирахову­ють за чотирма сегментами: туризм, людський капітал, продукти та інвестиції.

Відтак у складних реаліях сьогодення ключовим фактором успіху і конкурентної переваги у глобалізованому світі є національ­ний (регіональний) бренд як найбільш очевидна і сприйнятна характеристика, від якої залежить соціально-економічний, культур­ний і політичний вплив території (держави, регіону, міста), її інве­стиційна привабливість, зовнішня торгівля та розвиток експорто­орієнтованої моделі туризму. Тому важливо формувати національ­ний туристичний бренд, концепцію якого представляє домінуюча ідея, побудована на символізації споживчих цінностей туристичних ресурсів території. Свідченням такого підходу є методика визначен­ня найбільш відомих туристичних брендів країн міжнародною орга­нізацією World Travel Market.

 

Таблиця. Стрілка вправо: Країни з сильними туристичними брендамиКраїни найбільш відомих туристичних брендів згідно з індексом країн-брендів

1.

Австралія

6.

Франція

2.

Канада

7.

Нова Зеландія

3.

США

8.

Великобританія

4.

Італія

9.

Японія

5.

Швейцарія

10.

Швеція

 

 

 

 

 

 

 

Краща країна-бренд у діловій сфері  

США, Німеччина, Великобританія, Франція, Італія

Краща країна-бренд для ділових поїздок

Австралія, Нова Зеландія, Шотландія, Японія, Ірландія

Краща країна-бренд у сфері мистецтва і культури

Італія, Франція, Єгипет, Японія, Греція

Краща країна-бренд з погляду автентичності

Нова Зеландія, Японія, Таїланд, Індія, Єгипет

Краща країна-бренд для пляжного відпочинку

Мальдівські острови, Таїті, Багамські острови, Домініканська Республіка, Австралія

Краща країна-бренд для сімейного відпочинку

Канада, Іспанія, Данія, Австралія, Нова Зеландія

Краща країна-бренд для екскурсійних програм

Єгипет, Італія, Франція, Греція, Ізраїль

Краща країна-бренд ринку зйомного житла

Об'єднані Арабські Емірати, США, Мальдівські острови, Австралія, Швейцарія

Краща країна-бренд за природною красою

Нова Зеландія, Мальдівські острови, Швейцарія, Норвегія, Австралія

Краща країна-бренд для "нічного життя"

Японія, Бразилія, Іспанія, Таїланд, США

Краща країна-бренд для "доброї вечері"

Італія, Франція, Японія, Сінгапур, Швейцарія

Краща країна-бренд у спорті

Австралія, Нова Зеландія, Канада, Беліз, Швейцарія

Краща країна-бренд для відпочинку

Мальдівські острови, Таїті, Нова Зеландія, Фіджі, Багамські острови

Краща країна-бренд у сфері безпеки

Норвегія, Швейцарія, Нова Зеландія, Швеція, Данія

Краща країна-бренд для придбань (торговельні тури)

США, Об'єднані Арабські Емірати, Сінгапур, Таїланд, Японія

Краща країна-бренд за співвідношенням ціни і якості продукції

Таїланд, Індія, Мексика, Чехія, Польща

 

Узагальнюючи наведену в таблиці інформацію, можна стверджувати, що формування національних туристичних брендів у різних країн пов’язано не тільки з особливостями економічного, соціального, політичного і культурного розвитку географічного міс­ця, а також із символізацією цінностей, які формують мультикорис­ність туристичних ресурсів території для потенційних туристів. Таким чином, багатогранність, сфокусована у туристичному бренді, свідчить про те, що базові основи його сприйняття закладаються на макрорівні – рівні стратегічному. У зв’язку з цим вирішенню науко­вого завдання розроблення туристичного бренду передує сприйняття наукових позицій щодо:

по-перше, сутності національного туристичного бренду, що розглядається як:

• основоутворюючий елемент для розроблення, позиціону­вання, просування та сприйняття національних турпродуктів;

• «пусковий механізм» економічного зростання туризму в регіонах;

• відповідь на наслідки фінансової кризи, що зумовила зростання витрат на виїзний туризм і, відповідно, переорієнтовує виїзні туристичні потоки на внутрішні;

• мегапроект, що вирізняється інформаційною свободою та орієнтований на довгострокові терміни експлуатації з метою задо­волення неоднорідного споживчого попиту та досягнення відчутного матеріального результату;

по-друге, актуальності формування національного туристич­ного бренду, що зумовлюється:

• зростанням конкуренції на туристичному ринку, що супрово­джується переходом від цінової конкуренції до суперництва на засадах нецінової конкуренції (за таких умов сильніші позиції у туристичного підприємства, що має конкурентний бренд (бренди), ніж у того, яке має сильну позицію за напрямом або ринкові можливості);

• необхідністю постійної модифікації (диференціації) туристичних продуктів;

• посиленням значущості турагентських мереж, які істотно зацікавлені в реалізації туристичних продуктів, що входять у відомі та популярні серед споживачів бренди.

Відтак ключовою особливістю формування національного туристичного бренду як інформаційного ресурсу розвитку туризму є розуміння того, що він:

по-перше, відображає соціально-економічну цінність турис­тичних ресурсів територій регіонів для учасників туристичного ринку;

по-друге, має стратегічне геоекономічне спрямування, оскільки орієнтується на успішну реалізацію національних інтересів розвитку туризму.

 

ГУЛИЧ О.І., старший науковий співробітник Інституту регіональних досліджень імені М.І. Долішнього НАН України. Економіка України впродовж тривалого часу перебуває в стагнації та в пошуку шляхів виходу з кризи, що відкриває перспективи новим альтернативним видам діяльності, які можуть оживити економічний розвиток регіонів, особливо тих, де падіння економіки було най­більш відчутним. Для багатьох із них перспективи вбачаються у роз­витку туризму і рекреації. Аргументами на підтримку розвитку туристично-рекреаційного бізнесу є успішний досвід багатьох країн, де туризм виступає однією з бюджетоформуючих галузей і забезпе­чує загальний розвиток держави. Підтвердженням важливості цієї тези є те, що стратегіями соціально-економічного розвитку значної кількості регіонів туризм і рекреація проголошені та закріплені як пріоритети розвитку.

Україна та її регіони володіють широким спектром природних туристично-рекреаційних ресурсів, мають багату і різноманітну культуру і традиції, історію та історико-культурну спадщину, вели­кий потенціал духовного розвитку, культурного збагачення і оздо­ровлення. Рекреаційно-туристична діяльність може успішно здій­снюватися практично в кожному з регіонів, особливо якщо зважити на два основні моменти:

• потреба у відпочинку та оздоровленні існує постійно і ци­клічно та охоплює значний контингент населення, яке є потенційним споживачем рекреаційно-туристичних послуг;

• розвиток рекреаційно-туристичної діяльності не потребує значних капіталовкладень і може здійснюватися невеликими рекреаційно-туристичними закладами.

Виходячи з потреб оновлення загальної парадигми розвитку суспільства і переходу до його гармонійного розвитку, потребує коректив і загальна політика розвитку туристично-рекреаційного сектору держави та його регіональних комплексів з акцентом на посилення ролі та комплексне використання соціогуманістичного потенціалу туристично-рекреаційних територій, особливо його ду­ховної складової. Таке бачення перспектив розвитку рекреації і тури­зму є найбільш відповідним із позицій пошуку ефективних чинників закладення основ міцного здоров’я від народження та підтримання його впродовж усього життя людини, гармонійного розвитку особи­стості, раціонального та ефективного використання природних оздо­ровчих і рекреаційних ресурсів, забезпечення належного розвитку рекреаційно-туристичних комплексів як одного з чинників гармоній­ного розвитку регіонів та держави.

З огляду на компонентне представлення регіонального соціогуманістичого потенціалу, кожен регіон матиме свій спектр рекреаційно-туристичних послуг індивідуального і неповторного набору і поєднання. Це практично робить необмеженими можливості створення нових пакетів туристично-рекреаційних послуг, макси­мально наближених до індивідуалізованих потреб споживачів-рекреантів.

Оцінюючи ситуацію в рекреаційно-туристичному комплексі держави і регіонів, яка склалася на сьогодні, можемо відзначити, що рекреаційно-туристичний комплекс України не лише не зумів транс­формуватися у високорентабельний сектор економіки, а й значно знизив за останні два роки показники своєї діяльності. Диспропорції у розвитку регіональних рекреаційно-туристичних комплексів продовжують залишатися значними та навіть поглиблюються, що обумовлено активізацією конкуренції на внутрішньому ринку ре­креаційно-туристичних послуг та відсутністю дієвих стратегій роз­витку регіональних рекреаційно-туристичних послуг.

Одним із найбільш проблемних питань залишається низький рівень рекреаційної діяльності переважної більшості регіонів, що не може бути виправданим ні з точки зору внутрішніх потреб регіонів в оздоровленні населення, зокрема короткочасному відпочинку на вихідні дні, ні з урахуванням вимог щодо раціонального та за при­значенням використання природних оздоровчих та рекреаційних ресурсів, які є практично у кожному регіоні, ні з позиції загально­державних пріоритетів зміцнення здоров’я населення та збереження його працездатності, поліпшення демографічної ситуації в країні.

Вочевидь, за відсутності належної уваги з боку держави до цих питань розвиток рекреаційно-туристичної сфери на місцях відбува­ється за залишковим принципом, як, зрештою, і в державі загалом.

Доступ громадян до туристичних та рекреаційних послуг обмежується у непрямий спосіб через відсутність доступного за ціною туристичного продукту та переважання закладів розміщення високого класу з відповідно високими цінами або ж закладів, що можуть запропонувати дешеві послуги з розміщення, але неприйнят­ної для споживача якості. Відсутня також політика практичної під­тримки соціально значущих видів туризму і рекреації для вразливих верств населення – дітей, студентів та молоді, людей похилого віку і людей з особливими потребами.

За таких умов не варто очікувати загального покращення у розвитку рекреаційно-туристичної сфери держави і регіонів. Без належної уваги з боку держави до розвитку рекреації та оздоровчого туризму якісні санаторно-курортні, рекреаційні і туристичні послуги будуть доступними лише обмеженому колу громадян із високими статками та залишатимуться практично недоступними для широкого загалу потребуючих. Це не стимулюватиме розширення мережі санаторно-курортних і оздоровчих закладів, готелів та інших закла­дів розміщення, загального розвитку регіональних рекреаційно-тури­стичних комплексів. Не сприяє цьому також і політика розвитку туризму з орієнтацією на іноземного туриста та на виїзний туризм, що до кінця себе не виправдовує, особливо за умов різкого зниження доходів громадян України та проведення АТО.

Виходячи з позицій пошуку ефективних чинників закладення основ міцного здоров’я від народження і підтримання його впродовж усього життя людини, раціонального і ефективного використання природних оздоровчих і рекреаційних ресурсів, забезпечення належ­ного розвитку рекреаційно-туристичних комплексів як одного з чин­ників соціально-економічного розвитку регіонів, до державної по­літики розвитку рекреаційно-туристичної сфери необхідно внести низку коректив:

1. Розвиток туризму і рекреації має визнаватися і підтримува­тися державою як стратегічний пріоритет соціально-економічного розвитку для переважної більшості регіонів, а не лише тих, що мають значний рекреаційно-туристичний потенціал.

2. Рекреаційна діяльність не може розглядатися виключно з позицій забезпечення її рентабельності та отримання прибутку. Враховуючи її соціальну значущість, з державної підтримки мають користати усі, без винятку, оздоровчі та рекреаційні заклади, а надто ті, що надають послуги соціально вразливим верствам населення, пропонують низькоприбуткові, але значущі, з точки зору оздоров­лення людей, послуги.

3. Стратегії розвитку рекреаційно-туристичних комплексів регіонів мають отримати державну підтримку, зокрема, в частині розвитку видів рекреації, орієнтованих на масового споживача, ство­рення мережі закладів економ-класу, доступних для пересічного мешканця із середніми і низькими доходами, переорієнтації на роз­виток внутрішнього туризму і рекреації.

Реалізація цих положень потребуватиме передовсім їх імплементації у стратегічні і програмні документи державного рівня та на рівні регіонів. Зокрема, у Стратегії розвитку туризму і курортів на 2016-2020 роки та Державній цільовій програмі розвитку сфери туризму і курортів на 2017-2021 роки варто передбачити:

• окремі розділи щодо комплексного розвитку регіональних рекреаційно-туристичних комплексів і територій пріоритетного роз­витку туристично-рекреаційного типу;

• механізми стимулювання розвитку туризму і рекреації;

• механізми підтримки розвитку внутрішнього туризму та соціально значущих його видів (дитячого і молодіжного, людей по­хилого віку, людей з особливими потребами, історико-краєзнавчого тощо).

Для активізації розвитку внутрішнього туризму та створення доступного туристичного продукту Мінекономрозвитку разом із зацікавленими міністерствами, науковими установами, соціальними партнерами та представниками громадськості розробити проекти актів Кабінету Міністрів України щодо:

• умов функціонування територій пріоритетного розвитку туристично-рекреаційного типу, умов встановлення їх туристичної спеціалізації і стимулювання інвестиційної діяльності;

• підтримки розвитку внутрішнього туризму та соціально значущих його видів;

• умов здійснення туристичної і рекреаційної діяльності з використанням об’єктів природно-заповідного фонду України;

• збереження історико-культурної спадщини та розвитку музейної справи як ресурсної бази розвитку туризму.

Ініціювати розроблення і прийняття Закону України «Про меценатство».

 

ЗАХАРІН С.В., керівник громадської організації «Науково-дослідний інститут економічного розвитку». Державна політика у сфері туризму і курортів має спиратися на належну інституційну базу. Необхідно створити належне інституційне підґрунтя, що умож­ливить ефективний розвиток сфери туризму і курортів.

Наші пропозиції:

Перше. Усі органи та установи у сфері туризму і курортів, що  фінансуються з бюджету, мають підпорядковуватися єдиному державному регулятору. Таким регулятором у сфері туризму і курор­тів є Мінекономрозвитку. Відтак до сфери управління Мінеконом­розвитку слід передати Державне підприємство «Навчально-консультативний центр з туризму», яке нині підпорядковується Міністерству культури. Ця пропозиція відображена у проекті Рекомендацій.

Друге. Необхідно створити Науковий центр розвитку туризму. Це не питання дискусій, норма про функціонування такого центру передбачена в частині другій статті 27 Закону України «Про ту­ризм», тобто необхідно забезпечити виконання закону. Науковий центр розвитку туризму має стати «національним драйвером» ре­формування туристичної сфери, надати науково-методичне та експертно-аналітичне супроводження реформі, забезпечувати органи влади якісними та прагматичними пропозиціями.

Громадська організація «Науково-дослідний інститут еконо­мічного розвитку» звернулася до Мінекономрозвитку з пропозицією виконати припис частини другої статті 27 Закону України «Про туризм» і створити Науковий центр розвитку туризму. Нам надано відповідь за підписом виконувача обов’язків міністра Максима Нефьодова, що ця пропозиція є актуальною і слушною, але для ство­рення центру відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 1 березня 2015 року № 65 необхідно рішення (або доз­віл) Кабінету Міністрів України. Наразі такого рішення немає.

Ми звернулися за підтримкою до голови Комітету Верховної Ради України з питань сім’ї, молодіжної політики, спорту та туризму Артура Палатного. Він також підтримав цю ідею і направив відпо­відне звернення до Прем’єр-міністра. Чекаємо на відповідь. Сподіва­ємося, уряд, врешті-решт, виконає вимогу закону та надасть необхід­ний дозвіл.

Третє. Необхідно створити Національну туристичну організа­цію. Ця установа має займатися виставковою діяльністю, некомер­ційним маркетингом, проводити рекламно-інформаційні кампанії, організовувати туристичні форуми та прес-тури для іноземних та вітчизняних журналістів. Нині цю роботу веде невеличкий колектив фахівців із Мінекономрозвитку, але, за великим рахунком, вони мають сконцентрувати свою увагу на зовсім інших питаннях. Національні туристичні організації в тій або іншій формі існують у понад 80 державах світу, це позитивний досвід просування націо­нального туристичного продукту на світовому ринку. За умови пра­вильної організації роботи, ця структура в умовах кризи може обій­тися навіть без бюджетного фінансування, хоча провідні держави виділяють на цю роботу величезні суми.

Четверте. Пропонуємо розробити нормативно-правовий акт  про можливість делегування окремих регуляторних функцій у сфері туризму саморегулівним організаціям. Це, зокрема, передба­чає здійснення окремих ліцензійних, акредитаційних та контрольно-перевірних процедур представниками підприємницького середови­ща. Належність туристичної компанії до тієї чи іншої саморегулівної організації підтверджує професійну спроможність компанії працюва­ти на ринку за високими стандартами, а в разі порушень відповідаль­ність несе і компанія, і саморегулівна організація. Такі саморегулівні організації у сфері туризму існують майже в усіх європейських кра­їнах. До речі, така практика є і в Україні, саморегулівні організації існують на фондовому ринку, у деяких сегментах фінансового посередництва.

Просимо врахувати ці пропозиції при доопрацюванні проекту Рекомендацій парламентських слухань.

 

ЛЮБІЦЕВА О.О., завідувач кафедри країнознавства та туризму Київського національного університету імені Тараса Шевченка. В Україні за 25 років створена і діє система підготовки кадрів для туризму. Ця система, при всіх її вадах і проблемах, є  конкурентоспроможною, оскільки в іншому разі її випускники не мали б попиту за кордоном, не могли б продовжувати там освіту, не брали б участі в сучасних програмах академічної мобільності сту­дентів. Проте для того, щоб розвиватися, не втратити наявні позиції, відповідати положенням законодавства, необхідно:

1) внести зміни до діючих норм і переліків;

2) довести, що сучасна «наука про туризм» має всі ознаки наукового напряму і може бути інституційована.

Підготовку кадрів з вищою освітою для туризму здійснюють[1]:

 

ОКР за напрямом підготовки 140103 – туризм/туризмознавство

Всього в Україні, од.

У м. Києві, од.

Бакалавр

103

19

Спеціаліст

59

10

Магістр

40

10

Приєднуючись до пропозицій, висловлених учасниками парла­ментських слухань, зокрема народним депутатом А. Палатним, про те, що на часі – формування туристичної науки як окремішньої, пропонуються такі рекомендації Кабінету Міністрів України.

1. Внести зміни до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти» № 266 від 29.04.2015, виклавши назву галузі знань за шифром 24 в редакції «Сфера обслуговування, туризм» та передбачивши в ній три спе­ціальності: 241 «Готельно-ресторанна справа», 242 «Туристична справа (організація подорожей та екскурсій)» та 243 «Курортна справа».

Обґрунтування. Галузь знань «Сфера обслуговування» за назвою та сутністю відтворює технологічний процес підготовки, результатом якого має бути «обслуговування» із забезпеченням ро­ботою у «сфері обслуговування». Тобто в назві відсутня галузь знань, що не дає підстав для підготовки рівня «доктор філософії» в конкретній галузі науки.

По-перше, туризм виконує багато суспільних функцій, які не  охоплюються сферою обслуговування. Сфера обслуговування не вбирає в себе всю багатогранність туризму, а навпаки, спрощує його сприйняття, зводячи тільки до надання послуг.

По-друге, науки, які мають туризм за об’єктно-предметну сферу, вже накопичили значний теоретико-методологічний і аналі­тичний здобуток, щоб, об’єднавши зусилля, завершити формування нового наукового напряму «туризмознавство / туризмологія».

По-третє, назва спеціальності «туризм» не відповідає сутності діяльності, оскільки термін «туризм» визначає явище соціально-економічного, гуманітарного змісту, а діяльністю має бути означена галузь (вид економічної діяльності). Пропонований варіант не змі­нює кількості галузей знань, не вносить істотних змін, але надає можливість:

• вивести туризм на трирівневу систему підготовки кадрів «бакалавр – магістр – доктор філософії» відповідно до Закону Укра­їни «Про вищу освіту»;

• розвивати науково-дослідну діяльність у сфері туризму шля­хом впровадження програм підготовки кадрів вищої кваліфікації;

• розширити перелік спеціальностей за рахунок введення спеціальності «курортна справа», що дасть змогу привести у відпо­відність сферу підготовки кадрів і сферу державного регулювання;

• ввести спеціальність «екскурсійна справа / екскурсознав­ство», «гід-екскурсовод», необхідну для забезпечення розвитку внутрішнього туризму (якщо замість «туристична справа» запишемо «організація подорожей та екскурсій»).

2. Ухвалити постанову про розвиток туристичної та екскур­сійної діяльності у школах, про активізацію шкільного туризму.

Обґрунтування. Потреба у пізнанні навколишнього світу має формуватися у процесі навчання, у тому числі й засобами туризму. Мова йде про введення екскурсій і туристичних подорожей до ос­новної частини програм навчання, коли екскурсія стане стандартним елементом навчання «на об’єкті», як це має місце у багатьох країнах світу. Ми не використовуємо наявний потенціал, наявні ресурси ту­ризму для патріотичного виховання. Одна справа – прочитати чи побачити на фотографії визначний об’єкт, а інша – відвідати його. Такі екскурсії, особливо в молодому віці, залишають враження на все життя, виховують почуття гордості за країну, її історію і куль­туру. Ця програма водночас може стати першим, але значним кро­ком відродження професії екскурсовода (середній вік екскурсоводів сьогодні наближається до пенсійного). Це має бути масштабна державна програма за участю МОН, Мінекономрозвитку, Мінфіну, Мінінфраструктури.

3. Ухвалити постанову про ліцензування суб’єктів туристичної діяльності. Передбачити в ліцензійних умовах квоту забезпечення суб’єкта туристичної діяльності працівниками з фаховою туристич­ною освітою.

Обґрунтування. Це не тільки дозволить підвищити якість обслуговування, а й забезпечить розвиток фахової туристичної освіти, оскільки скасування ліцензування і квоти на забезпечення працівниками з фаховою освітою нівелює саме значення такої освіти.

Пропонуємо також передбачити рекомендації:

Міністерству освіти і науки України – внести зміни до Поряд­ку формування шкільних освітніх програм, ввівши до їх складу екскурсійну і туристичну діяльність як елемент основного навчаль­ного процесу;

Міністерству інфраструктури України – забезпечити умови для здійснення екскурсійної і туристичної діяльності школярів;

Міністерству фінансів України – профінансувати даний вид шкільної підготовки;

Міністерству економічного розвитку і торгівлі України:

• розробити систему шкільних туристичних маршрутів та екскурсій пізнавального спрямування і забезпечити умови для якіс­ного розвитку шкільного туризму;

• відновити діяльність Наукового центру розвитку туризму відповідно до статті 27 Закону України «Про туризм». Затвердити в установленому порядку його правоустановчі документи, в яких серед першочергових функцій даного центру передбачити науково-дослідницьку діяльність, координацію наукової діяльності вищих навчальних закладів, які готують кадри для туризму (з урахуванням зарубіжного досвіду діяльності аналогічних науково-дослідних уста­нов у сфері туризму, наприклад Польщі, де діє Інститут туризму як науково-дослідна установа);

• розробити і подати на затвердження Кабінету Міністрів України Положення про ліцензування суб’єктів туристичної діяльно­сті, передбачивши в ліцензійних умовах квоту щодо забезпеченості працівниками з фаховою туристичною освітою. Положення має бути розроблено на основі затверджених Державних стандартів у галузі туризму «Туризм. Послуги в сфері туризму».

Верховній Раді України – прийняти нову редакцію Закону України «Про туризм», в якій передбачити розвиток наукових до­сліджень, у тому числі у вищих навчальних закладах, стимулювання розвитку професійної і вищої освіти для забезпечення багатопро­фільної туристичної діяльності в Україні.

В основі викладених пропозицій використано переважно польський досвід.

 

МАН Д.М., начальник Управління туризму та курортів Закарпатської обласної державної адміністрації. Закарпатська область має унікальне геополітичне та географічне розташування, межує з чотирма державами – Угорщиною, Польщею, Румунією та Словаччиною. Високий природно-рекреаційний та курортний потен­ціал, самобутня історія і культура, розгалужена мережа туристично-рекреаційних, санаторно-курортних та готельних закладів, супутня інфраструктура створюють сприятливі умови для відпочинку та оздоровлення.

Значну частину території області (70 %) займають Карпатські гори, 12 % – територія природно-заповідного фонду. Область має великі можливості для розвитку багатьох видів туризму, зокрема екотуризму, сільського, пішохідного, кінного, екстремального туриз­му тощо.

На території області виявлено понад 700 водопроявів мінераль­них вод та розсолів у складі 67 основних родовищ мінеральних і термальних вод, тобто є великі можливості використання термаль­них вод з лікувально-рекреаційною та з промисловою метою. Деякі з них за своїм складом є унікальними, є аналоги знаменитих кав­казьких мінеральних вод типу «Боржомі» та «Єсентуки».

Використання мінеральних вод є основою бальнеологічного лікування в оздоровницях Закарпаття. У санаторно-курортних закла­дах області є можливість лікувати понад 100 хвороб. Санаторно-оздоровчі комплекси пропонують сучасні методики лікування, про­живання у комфортабельних номерах та розвинену інфраструктуру.

Територія Закарпаття посічена густою мережею річок та озер.

До всього вищенаведеного залишається додати значний історико-культурний та архітектурний потенціал. Дерев’яні церкви Закарпаття – найцінніший внесок краю у світову мистецьку скарб­ницю. Справжньою гордістю закарпатців є триверхі лемківські і бой­ківські церкви, що збереглися для нащадків як найдавніший спосіб українського храмобудування. Закарпатська Гуцульщина представ­лена п’ятизрубними церквами. Збереглися у нашому краї і дерев’яні церкви, збудовані в готичному та бароковому стилях, що засвідчує давні зв’язки із Західною Європою. Загалом у Закарпатті збережено 118 дерев’яних церков, збудованих упродовж останніх п’яти століть.

Закарпаття – надзвичайно перспективний регіон України з точки зору туризму, рекреації та відпочинку. Туристична галузь – потужний чинник розвитку області. З року в рік туристичний по­тенціал Закарпатської області нарощується. Унікальний рекреацій­ний потенціал, що сприяє розвитку практично всіх видів туризму, з кожним роком залучає у Закарпаття дедалі більше відпочиваль­ників. Сьогодні наш край – популярне місце відпочинку не лише громадян України та країн СНД, а й мешканців багатьох країн Європи та Азії.

Для досягнення мети – якісного обслуговування туристів та рекреантів – розвиток туристичної галузі області спрямований на створення мережі малих приватних готелів і засобів розміщення інших типів, а також поступовий розвиток інфраструктури обслуго­вування. Динамічно розвивається зимовий туризм, сніговий покрив на Драгобраті зберігається до середини травня.

Основними напрямами розвитку туризму в області є бальнео­логічний, гірськолижний, сільський, пішохідний туризм. В області є всі умови для розвитку і внутрішнього, і іноземного туризму. Важ­ливо зауважити, що останніми роками відчутно зросла популярність сільського зеленого туризму. У 2016 році, за результа­тами аналізу туристичних потоків та надходжень туристичного збору до місцевих бюджетів, спостерігається зростання на рівні 25 % та 66 % відповід­но, що свідчить про підвищення уваги туристів до нашого регіону.

Разом з тим, як і більшість інших туристичних регіонів Укра­їни, Закарпатська область також відчуває вплив негативних факто­рів, що істотно впливають на розвиток туристичної галузі.

Отже, проблемні питання та пропозиції до проекту Рекоменда­цій парламентських слухань:

1. Верховній Раді України:

1) Закарпаття є своєрідними «воротами» до чотирьох держав Європейського Союзу, проте сьогодні гостро відчувається недо­статність фінансування для розбудови дорожньої інфраструктури. Обласний бюджет не в змозі самостійно вирішити питання прокла­дання якісних доріг до основних туристичних та рекреаційних зон. Пропонуємо включити Закарпатську область до «дорожнього експе­рименту», що передбачає перерозподіл коштів на ці цілі від переви­конання надходжень митниці та внести відповідні зміни до Бюджет­ного кодексу;

2) туристичний збір повинен стати цільовим податком. Рекомендуємо прискорити розгляд та ухвалення законопроектів № 2502а та № 2503а щодо туристичного збору;

3) на території Закарпаття термінового вирішення потребує питання щодо легалізації виноробства. Рекомендуємо прискорити розгляд та ухвалення законопроекту № 2739, який дозволить вирів­няти на ринку конкуренцію виноробства та дасть можливість малим виноробам стати учасниками цього ринку.

2. Кабінету Міністрів України:

1) на виконання Закону «Про Державний бюджет України на 2016 рік» подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо розподілу між місцевими бюджетами акцизного податку з реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі нафтопродуктів, скрапленого газу, речовин, що використовуються як компоненти моторних палив, палива моторного альтернативного, з подальшим спрямуванням від­повідних надходжень на будівництво, ремонт та реконструкцію авто­мобільних доріг, передбачивши набрання чинності такими змінами з другого кварталу 2016 року;

2) відкрити міжнародний пункт пропуску Лубня (Великоберез­нянський район Закарпатської області) – Волосате (Польща).

3. Міністерству освіти і науки України розробити стандарти вищої освіти за спеціальностями «Туризм», «Готельно-ресторанна справа», «Екскурсійна діяльність» та іншими, за якими здійснюється підготовка фахівців для сфери туризму, за відповідними рівнями вищої освіти.

4. Міністерству економічного розвитку і торгівлі України:

1) розробити спільно із зацікавленими організаціями кваліфіка­ційні вимоги для всіх фахівців туристичного супроводу;

2) акцентувати увагу на питанні розвитку внутрішнього туриз­му та розробленні системних заходів з популяризації молодіжного і дитячого туризму (спільно з Міністерством освіти і науки, Міні­стерством молоді та спорту) шляхом збільшення практичних занять у загальноосвітніх та вищих навчальних закладах, відвідування музеїв, пам’яток історії, культури та архітектури (спільно з Міністер­ством культури).

5. Міністерству екології та природних ресурсів України:

1) ініціювати збільшення площі заповідних територій у Закар­патській області, зокрема НПП «Зачарований край», що сприятиме активізації розвитку екологічного туризму;

2) докласти зусиль для розв’язання проблеми безсистемного масового вирубування лісів, що вкрай негативно впливає на життя людей та негативно позначається і на розвитку туризму, адже части­на туристичних шляхів пролягає територіями лісового фонду.

6. Міністерству закордонних справ України:

1) відновити представництво МЗС України в Закарпатській області, зважаючи на близькість до чотирьох європейських держав та необхідність підтримки дружніх відносин з державами – членами Європейського Союзу.

7. Міністерству інфраструктури доручити ПАТ «Укрзаліз­ниця»:

1) сприяти збереженню вузькоколійок на території України та позиціонуванню їх як важливих елементів туристичних маршрутів, розробивши концепцію їх розвитку;

2) ініціювати рух потягів підвищеного комфорту типу «Інтерсіті» до Закарпатської області з метою покращення транспорт­ного сполучення за маршрутом Київ – Ужгород;

3) відновити рух потяга Ужгород – Чернівці як туристично важливого транспорту, що сприяє промоції туристичного продукту Карпатського регіону.

 

ОНИСЬКО М.Б., член правління громадської спілки «Всеукраїнська асоціація гідів». Свій виступ хочу присвятити проб­лемам діяльності фахівців туристичного супроводу, а слово «гід» вживатиму як узагальнену назву.

Під час недавнього ознайомчого візиту в Україну президент Федерації європейських гідів Ефі Калампукіду назвала гіда амбаса­дором, якого туристична дестинація направляє до туристів. Однак у нашій країні ніколи не приділяли уваги діяльності гіда.

Перша серед багатьох проблем, яка, мабуть, є однією з голов­них, – проблема кваліфікаційних характеристик у галузі. З нею тісно пов’язані і підготовка кадрів, і оцінка якості роботи, в основі якої лежить кваліфікація.

За останні 16 років більшість міністерств і соціальних партне­рів розробили та видали кваліфікаційні характеристики для 92 га­лузей. А керівництво туристичної галузі не спромоглося розробити галузевий довідник. Так, це копітка і витратна справа: довідник має містити типові вимоги, завдання, обов’язки та права для 56 професій галузі туризму та готельного господарства, у тому числі 19 професій, включених до Класифікатора за останніх 10 років у зв’язку з адапта­цією національного законодавства до законодавства ЄС. Тому не тільки для фахівців туристичного супроводу, а й для всієї галузі дуже важливо, щоб за рік – півтора наш новий центральний орган управління галуззю розробив і видав галузевий Довідник кваліфіка­ційних характеристик «Туристична діяльність».

Друга проблема, тісно пов’язана з першою. Оскільки ми намагаємося зробити пріоритетним в’їзний туризм, а туристи з Євро­пи – це велика частка нашого ринку, то ми маємо орієнтуватися на європейські стандарти послуг. Надавати такі послуги можуть тільки відповідно підготовлені фахівці, а якість послуг має гарантувати сертифікатом.

Державами – членами Європейського Союзу ратифіковано декілька стандартів у галузі туризму, які, в тому числі, стосуються і діяльності гідів. У 2008 році прийнято стандарт EN 15565:2008 «Вимоги до забезпечення професійної підготовки гідів і кваліфіка­ційних програм», що містить базові вимоги і правила щодо підго­товки гідів, зокрема щодо тривалості навчання, переліку предметів, теорії і практики, рівня знання іноземної мови, а також екзаменів і  викладачів. Для нас ключовим питанням є імплементація цього стандарту в українське законодавство. Тому необхідно доручити Мінекономрозвитку спільно з іншими заінтересованими органами виконавчої влади протягом 2016 року здійснити заходи з імплемен­тації цього стандарту.

А тепер щодо регулювання діяльності. Який стан регулювання діяльності гідів у Європі? У 14 країнах цю діяльність регулює від­повідний державний орган, ще в 4 країнах безпосередньо діяльність гідів не регулюється, проте регулюється система їх підготовки. Отже, приблизно лише половина європейських країн регулює діяль­ність гідів.

А що ж інші країни? У кількох країнах, де регулювання було скасовано, розглядається питання, щоб його повернути, але в біль­шості країн діють принципи саморегулювання. Яскравий приклад – громадське об’єднання за фаховою належністю Institute of Tourist Guiding Великобританії. Місією цієї організації є розвиток, підтрим­ка і просування професійних стандартів діяльності гідів. При цьому організація не займається безпосередньо підготовкою гідів, вона їх лише екзаменує, визначає рівень кваліфікації, видає ID-картки та бейджі. І хоча немає жодного регуляторного акта, всі гравці на ринку погодилися і дотримуються правил, встановлених цим інститутом, про те, які види послуг може надавати гід певної категорії.

Висновок: незалежно від того, чи регулюється діяльність гідів державою, в усіх країнах, щоб стати гідом, треба скласти екзамен, підтвердити знання певним сертифікатом. Що, до речі, встановлено стандартом EN 15565.

На даному етапі розвитку наша держава не готова регулювати туристичну галузь, зокрема діяльність гідів. Тому відповідь очевид­на: туристична галузь, зокрема і діяльність гідів, має переходити на саморегулювання.

Згідно з визначенням саморегулівна організація – це неприбут­кове добровільне об’єднання за певним напрямом професійної діяльності, яке в установленому порядку набуло від держави від­повідного статусу, що дає право розробляти та запроваджувати правила щодо своїх членів, а також стежити за їх дотриманням.

На сьогодні українське туристичне законодавство не містить норм, що є основою для розвитку саморегулювання. Проте головною проблемою є те, що більшість фахівців просто не розуміють, як на  туристичному ринку діє механізм саморегулювання. Ключовим питанням щодо впровадження саморегулювання в українській турис­тичній галузі є питання «набуття відповідного статусу від держави», тобто делегування громадській організації не тільки певних прав, а й обов’язків та відповідальності. Для того щоб на туристичному ринку розпочали діяльність саморегулівні організації, треба внести зміни до Закону «Про туризм» та розробити підзаконні акти, якими буде визначено порядок набуття статусу саморегулівної організації (порядок делегування повноважень) та встановлено критерії відпо­відності статусу саморегулівної організації. У роботі над цими акта­ми мають взяти участь всі стейкхолдери цього процесу – і Верховна Рада, і Мінекономрозвитку, і громадські об’єднання туристичної сфери, і бізнес.

Отже, пропозиції:

1. Міністерству економічного розвитку і торгівлі України спільно з іншими заінтересованими органами виконавчої влади здій­снити заходи з:

1) підготовки та випуску у 2016-2017 роках галузевого Довідника кваліфікаційних характеристик «Туристична діяльність»;

2) імплементації європейського стандарту EN 15565:2008.

3) внесення змін до законодавства України щодо діяльності та повноважень саморегулівних організацій на туристичному ринку із залученням фахівців Експертної ради з питань туризму при Комітеті Верховної Ради України з питань сім’ї, молодіжної політики, спорту та туризму.

 

ОСИПЕНКО А.О., учасник Програми стажування у Верхов­ній Раді України та центральних органах виконавчої влади «Ліга інтернів». Особи з особливими потребами (інші назви – люди з обмеженими можливостями, неповносправні, інваліди) – це певна соціальна група. Сьогодні ми живемо в час, коли, незважаючи на неспроможність, людина може не відмовляти собі y пізнанні світу. Інвалід-колясочник може активно подорожувати, народжені сліпими чи глухими, – відчувати y всій повноті красу світу. Світ перестає бути закритим, навпаки, він відкриває кордони i нові можливості для неповносправних. Однак щоб туризм став для них задоволенням i цікавою пригодою, a не випробуванням, звісно, потрібні особливі умови, індивідуальний підхід до кожного[2].

Сьогодні актуальність захисту інвалідів в Україні набуває особливого значення y зв’язку з постійним зростанням їх частки y загальній структурі населення.

У нашій країні якість життя інвалідів, як правило, нижча, ніж решти населення, що зумовлено такими чинниками:

• недостатність у суспільстві гуманізму i милосердя стосовно людей з особливими потребами;

• нерозвиненість i непристосованість соціальної інфраструк­тури міст i сільських населених пунктів для задоволення основних потреб інвалідів;

• низький рівень матеріального забезпечення i соціального обслуговування, недостатня гнучкість;

• низька якість чи відсутність технічних засобів i пристосувань, необхідних для обслуговування, пересування i праці інвалідів;

• наявність значних труднощів у здобутті якісної професійної, особливо вищої освіти, в задоволенні духовних потреб[3].

У Рекомендаціях № 1185 до реабілітаційних програм 44-ї сесії Парламентської асамблеї Ради Європи від 5 травня 1992 року інва­лідність визначається як обмеження в можливостях, обумовлені фізичними, психологічними, сенсорними, соціальними, культур­ними, законодавчими й іншими бар’єрами, які не дозволяють люди­ні, яка має інвалідність, бути інтегрованим y суспільство та брати участь y житті родини або суспільства на тих самих підставах, що й інші члени суспільства[4]. І.Г. Козуб вважає, що терміни «інвалід», «особа з інвалідністю», «громадяни з особливими потребами», «осо­би з обмеженою працездатністю», «особи з обмеженими фізичними i розумовими можливостями», що використовуються для означення осіб із зниженою працездатністю, є недосконалими, a в деяких ви­падках – принизливими. Тому доцільно переглянути національне законодавство та замінити названі вище терміни терміном «особи зі зниженою працездатністю»[5].

Отже, інвалідність є явищем соціальним, уникнути якого не може жодне суспільство, i тому кожна держава відповідно до рівня свого розвитку, пріоритетів та можливостей формує соціальну та економічну політику щодо осіб з обмеженими фізичними та / або розумовими вадами. Незважаючи на це, проблема лікування, реабілі­тації та соціальної адаптації людей з особливими потребами, y тому числі і спеціалізованих туристських ринків для осіб з особливими потребами, залишається надзвичайно гострою в усьому світі.

У сфері туризму для осіб з обмеженими фізичними можливостями (інватуризму) відбуваються процеси активної інсти­туціоналізації. Про це свідчить виникнення міжнародної туристської організації SATH, яка проводить щорічні конгреси, випускає що­місячний журнал, співпрацює з урядами окремих держав. До складу SATH входять некомерційні та громадські організації з різних країн, a також організації з різних сфер туристського бізнесу. Штаб-квартира SATH знаходиться в місті Нью-Йорку (США). Кількість членів SATH невпинно зростає. На сьогодні SATH є членом Всесвітньої туристської організації, що свідчить про інтеграцію туризму для людей з обмеженими фізичними можливостями y загальносвітову систему туризму[6]. У Польщі, в м. Красноставі, діє спеціальний готель для осіб з особливими потребами[7].

Санаторно-курортна справа для осіб з особливими потребами в Україні регулюється Законом «Про курорти» та відповідною нор­мативною базою, що регламентує діяльність даної сфери, забезпечу­ючи доступність санаторно-курортного лікування для всіх громадян, а в першу чергу для інвалідів, дітей, хворих на туберкульоз, та інших категорій, економне та раціональне використання природних ліку­вальних ресурсів та їх охорону.

Спеціалізовані туристські ринки для осіб з особливими потребами на сьогодні – це, найперше, державна санаторно-курортна зона. Верховна Рада України 16 грудня 2009 року ухвалила Закон «Про ратифікацію Конвенції про права інвалідів i Факультативного протоколу до неї». Конвенція про права інвалідів передбачає, що держави-учасниці зобов’язуються забезпечувати та заохочувати пов­ну реалізацію прав людини та основоположних свобод всіма особа­ми з особливими потребами без будь-якої дискримінації за ознакою інвалідності. З цією метою держави-учасниці зобов’язуються: вжи­вати всіх належних заходів для усунення будь-яких проявів дискри­мінації щодо осіб з особливими потребами, a також сприяти наяв­ності та використанню нових технологій, зокрема інформаційно-комунікаційних, засобів, що полегшують мобільність, обладнання та допоміжних технологій, зручних для осіб з обмеженими можливо­стями, приділяючи першочергову увагу недорогим технологіям.

Фізкультурний рух інвалідів в Україні з кожним роком набирає дедалі більшого розмаху. 14 вересня 2000 року ухвалено Закон Укра­їни «Про підтримку олімпійського, паралімпійського руху та спорту вищих досягнень в Україні».

На сьогодні в м. Одесі є досвід залучення некомерційних організацій до надання окремим категоріям громадян соціальних послуг, зокрема медичних. Так, працюючи 10 років над вирішенням проблем лікування хворих на церебральний параліч, групі фахівців вдалося розробити i запровадити систему комплексної медико-соціальної реабілітації дітей-інвалідів, яку вони назвали «Майбут­нє». В основі системи «Майбутнє» лежить комплексний підхід до відновлення хворої дитини, що передбачає максимально ранній початок лікувально-реабілітаційних заходів, безперервне тривале відновне лікування впродовж декількох років, постійну психолого-педагогічну роботу, роботу з членами сім’ї дитини у поєднанні з   одночасним навчанням i подальшою соціальною адаптацією хворого[8].

Сьогодні ареал туризму для людей з обмеженими фізичними можливостями включає багато різних куточків Земної кулі, y тому числі такі екзотичні, як тундра, савана та пустеля. Проте, на нашу думку, для осіб з особливими потребами найбільш важливими зали­шаються санаторний (лікувальний) та спортивний туризм.

У довіднику з туризму для осіб з фізичними вадами, випуще­ному в Німеччині, наведено близько 1500 фірм по всьому світу, що надають послуги для інвалідів у сфері туризму[9]. Нині кількість таких фірм зростає, вони урізноманітнюють свої туристські програми, орієнтуючись більшою мірою на пригодницькі та спортивні подорожі[10].

Серед туристичних фірм, що пропонують послуги цього виду туризму, можна виділити Українське товариство «Зелений хрест», Інтеграційне товариство Magnum Bonum, «Фонд Східна Європа», Товариство молодих інвалідів «Братерство», Благодійну громадську фундацію імені Юрія Короля, Івано-Франківське обласне товариство інвалідів «Надія i довіра».

Проте, незважаючи на те, що в Україні туризм для осіб з особ­ливими потребами має попит, багато хто з приватних підприємців, які здають житло в оренду туристам, часом досить упереджено ставляться до інвалідів, мовляв, вони «відлякують» інших клієнтів. Власники виправдовуються, що облаштування житла для неповно­справних – витратна i складна справа. Хоча для такої оселі над­складного не потрібно: пандуси, додаткові ручки y ванних кімнатах та кілька правил.

Таким чином, на сьогодні в Україні туризм для неповно­справних має великий попит, але розвивається переважно на амбі­ціях небайдужих людей. Тому найважливішими завданнями держави повинні стати:

• соціальна адаптація та соціалізація осіб з особливими потре­бами y суспільство, підвищення їхнього реабілітаційного потенціалу та якості життя, y тому числі за допомогою туризму;

• розширення на законодавчому рівні (у Законі України «Про туризм») пріоритетних напрямів державної політики у галузі спеціа­лізованих туристичних ринків для осіб з особливими потребами;

• підвищення рентабельності інватуризму, заохочення національних та іноземних інвестицій у розвиток цієї галузі туризму, залучення благодійних та інших організацій, спонсорів, створення нових робочих місць;

• розвиток інватуризму в сільській місцевості, поєднання інватуризму з екологічним (зеленим) туризмом;

• створення сприятливих умов для розвитку туристичних ринків для осіб з особливими потребами шляхом спрощення податкового, митного, валютного, прикордонного та іншого регулювання;

• розширення міжнародного співробітництва у сфері інватуризму.

Україні, яка позиціонує себе як соціальну державу, потрібні спеціалізовані туристичні ринки для осіб з особливими потребами як соціальне явище та як форма реабілітації та інтеграції інвалідів у суспільство для соціальної адаптації та соціалізації таких осіб, підвищення їхнього реабілітаційного потенціалу та якості життя.

 

ПЕТРОВСЬКИЙ А.І., студент магістратури історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. У своєму виступі хочу привернути вашу увагу до того великого значення, яке краєзнавство, зокрема історичне, має відігра­ти для розвитку туристичної галузі в Україні. Наша держава має багату історію. Кожне місто, містечко, село, кожна вулиця і будинок мають своє неповторне минуле, і важливо зуміти привабити туристів історією краю, його культурними особливостями.

Слід сказати, що українська історія тісно переплітається з історією інших народів: поляків, кримських татар, греків і багатьох інших. У контексті міжкультурних взаємодій із сусідами можна зга­дати, наприклад, численні палацово-паркові комплекси, створені представниками польської аристократії на Правобережній Україні – це і знаменита «Софіївка» в Умані, і «Олександрія» в Білій Церкві, і  палац Потоцьких у Тульчині та багато-багато інших пам’яток, частина з яких на сьогодні перебувають у незадовільному стані. Варто серйозно подумати над створенням міжнародних туристичних маршрутів, які зацікавили б і дали змогу туристам з інших країн ознайомитися з неповторними перлинами історії та культури окре­мих куточків України. Безперечно, інтерес до цього є.

Дуже важливою є популяризація українських пам’яток історії та культури, особливо малознаних, які потрібно відкрити для ту­ристів. З огляду на це, вартим уваги є досвід проведення щорічного Всеукраїнського конкурсу студентських наукових робіт «Мальов­нича Україна – туристичний край», започаткованого у Київському національному університеті імені Вадима Гетьмана, у рамках якого молодь має змогу презентувати цікаві місця та пам’ятки рідного краю, показати можливості їх більш раціонального використання з метою підвищення туристичної привабливості та пошуку шляхів економічного розвитку окремих територій.

Історичне краєзнавство і туризм тісно взаємопов’язані. Взірцем плідної діяльності у цих сферах залишається, зокрема, спадщина академіка П.Т. Тронька, який доклав значних зусиль до створення низки музейних комплексів, таких як Національний музей народної архітектури та побуту України у Пирогові, Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав», Національний за­повідник «Хортиця». Вони репрезентують українську самобутність, приваблюють вітчизняних та іноземних туристів.

Особливо важливим для популяризації пам’яток історії та культури є видання науково-популярних праць, енциклопедичних видань, зокрема «Зводу пам’яток історії та культури України», актуальним залишається створення енциклопедії «Історія міст і сіл України».

Потенціал історичного краєзнавства є одним із складників, який допоможе збільшити надходження від туризму, сприятиме на­повненню місцевих бюджетів і розвитку окремих територій завдяки туристичній галузі. Лише комплексне поєднання економічних захо­дів з активною діяльністю, спрямованою на популяризацію історії та культури краю, мають зробити нашу державу привабливою і ціка­вою для туристів. І в цьому напрямі варто докладати значних зусиль.

Стосовно рекомендацій. Варто налагодити тісну взаємодію профільного Комітету Верховної Ради України, органів державної влади та органів місцевого самоврядування з науковими установами та громадськими організаціями, зокрема Національною спілкою краєзнавців України, і суб’єктами туристичного бізнесу для того, щоб знайти шляхи та можливості активнішої популяризації місцевих пам’яток історії та культури, сприяти зростанню їх інвестиційної привабливості та перетворенню в об’єкти туристичної галузі.

 

РОМАНЮК С.В., віце-президент Всеукраїнської громадської організації «Туристична асоціація України». Професійна туристична спільнота вкрай обурена багаторічною бездіяльністю виконавчої влади, яка з кожним роком дедалі більше руйнує туристичну галузь. Будь-яка держава, розуміючи, що туризм дає змогу без особливих витрат розвивати малий і середній бізнес, створювати нові робочі місця, залучати інвестиції, розвивати інфраструктуру, не руйнує, а плекає свою туристичну галузь, яка несе «золоті яйця», створює належні умови для розвитку туристичного бізнесу.

Так, у Туреччині вже протягом багатьох років реалізується державна програма підтримки туризму та курортів, складовими якої є стимулювання експорту туристичних послуг, податкові пільги, сприятлива візова і валютна політика, державне фінансування участі туроператорів і готельєрів у міжнародних туристичних виставках. У результаті кількість іноземних туристів, які щороку приїздять до Туреччини, вимірюється десятками мільйонів осіб, а доходи галузі – десятками мільярдів доларів США. Нещодавно Прем’єр-міністр Туреччини заявив, що уряд планує 2016 року виділити додатково 87 мільйонів доларів США на підтримку туристичного сектору економіки. На такі кроки уряд Туреччини вирішив піти після того, як через напруженість у відносинах із Росією туристична галузь зазнала серйозних збитків.

На жаль, Прем’єр-міністр України пан Яценюк жодного разу не ініціював підтримки туристичного сектору української економіки, який внаслідок анексії Росією Криму та війни на сході України зазнав не просто серйозних, а колосальних втрат. Практично вдвоє скоротилися іноземні та внутрішні туристичні потоки, доходи від туристичних послуг і туристичного збору, інвестиції в туристичну інфраструктуру та робочі місця. За підрахунками експертів, держава щороку недоотримує тільки від експорту туристичних послуг що­найменше 1 мільярд валютних надходжень.

Вважаємо, що основними причинами, що привели до руйнації туристичної галузі, є:

1) недооцінка державою значення туризму в економіці країни та неадекватне, а часом деструктивне ставлення до його розвитку вищого керівництва держави, що демонструє серйозну кризу довіри до державного управління. Впродовж останніх п’яти років в Україні взагалі відсутня державна політика у сфері туризму та стратегія його майбутнього розвитку, а створена при Кабінеті Міністрів Коорди­наційна рада з питань туристичної діяльності, яку очолює віце-прем’єр-міністр пан Кириленко, першим заступником якого є мі­ністр економічного розвитку і торгівлі пан Абромавичус, протягом року взагалі жодного разу не засідала. Про яку координацію органів виконавчої влади щодо формування і реалізації державної політики у сфері туризму можна вести мову? І як це можна оцінювати? Це або звичайна безвідповідальність, або саботаж чиновників вищого рангу, за що вони мають бути притягнуті до відповідальності;

2) багаторазова трансформація центрального органу вико­навчої влади у сфері туризму. За останніх 15 років замість рефор­мування туристичної галузі держава шість разів реформувала цент­ральний орган, що, як правило, зводилося тільки до зміни назви, підпорядкування та протягом року передачі справ. Все це призвело до втрати керованості туристичною галуззю та невиконання Укра­їною міжнародних зобов’язань. Зокрема, через ліквідацію Держав­ного агентства з туризму та курортів Україна не виконала своїх зо­бов’язань, передбачених Меморандумом про взаєморозуміння між Державним агентством України з туризму та курортів та Національ­ною туристичною адміністрацією Китайської Народної Республіки про сприяння груповим поїздкам китайських туристів в Україну, підписаним у Пекіні 5 грудня 2013 року. Як результат, бажаний всю­ди китайський турист, який витрачає за кордоном колосальні суми коштів, на багато років втрачений для України.

Шановні друзі, підтримуючи потуги пана Ліптуги, нового очільника туристичної галузі, щодо розроблення та презентації нової Стратегії розвитку туризму і курортів до 2020 року, Туристична асо­ціація України вважає, що цього на сьогодні недостатньо. Для того щоб вивести український туризм з глибокої кризи, потрібен цілісний, системний підхід. Необхідно зробити щонайменше три основні кроки:

Перше. Профільному Комітету Верховної Ради та Кабінету Міністрів необхідно терміново об’єднати свої зусилля, що буде найкращим прикладом співпраці парламенту і уряду та виступити єдиним фронтом і з урахуванням процесів децентралізації та дере­гуляції, що відбуваються в державі, підготувати та подати Націо­нальній раді реформ для схвалення проект Стратегії реформування туризму, що включатиме і нову (європейську) модель управління ту­ристичною галуззю.

Друге. Кабінету Міністрів, враховуючи, що українське турис­тичне законодавство морально застаріло, ініціювати розроблення но­вої редакції Закону України «Про туризм», що відповідатиме євро­пейським стандартам і принципам роботи, забезпечить нові правила гри на туристичному ринку, пріоритетність в’їзного та внутрішнього туризму, чітко визначить зобов’язання туроператора перед туриста­ми, врегулює діяльність фахівців туристичного супроводу тощо. Цей закон має бути більш прикладним, а не декларативним, містити основні вимоги, механізми створення та реалізації туристичного продукту та послуг.

Третє. Мінекономрозвитку на основі стратегії та нової редакції закону підготувати Державну цільову програму підтримки турис­тичного сектору економіки на 2017-2021 роки, що стимулюватиме експорт туристичних послуг, залучення іноземних та вітчизняних інвестицій у сферу туризму, створення конкурентоспроможного на­ціонального та регіонального туристичних продуктів, вільних туристичних зон, розбудову об’єктів туристичної і курортної інфра­структури.

І насамкінець. Для успішного проведення зазначених реформ вкрай необхідні підтримка туристичної спільноти і довіра до держав­ного управління галуззю, а для цього потрібні широке громадське обговорення цих документів та суспільна дискусія про майбутнє українського туризму.

 

ТУНИК О.М., студент Київського національного торговель­но-економічного університету. Пропозиції учасника парламентських слухань:

1. Щодо вдосконалення законодавства рекомендувати Верховній Раді України:

• ухвалити нову редакцію Закону України «Про туризм» та на його основі розпочати підготовку Туристичного кодексу України;

• виключити із Закону України «Про туризм» норму щодо виключності діяльності туроператора;

• законодавчо врегулювати діяльність туристичних операторів та агентств у мережі Інтернет, ввести в законодавство поняття «туристичне онлайн-агентство», «глобальна система бронювання» (Global Distribution System – GDS), «центральна система броню­вання» (Central Reservation System – CRS), «альтернативна система бронювання» (Alternative Distribution System – ADS) та «туристичний кластер»;

• законодавчо врегулювати можливість укладання договору на  туристичне обслуговування в електронному вигляді, ввівши в  законодавство поняття «електронний туристичний договір» та «електронний страховий договір для туристів»;

• внести зміни до Закону України «Про музеї та музейну справу» з метою приведення його у відповідність з міжнародними стандартами;

• внести зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» з метою збільшення фінансування туристичної галузі.

2. Щодо державної підтримки розвитку туризму пропонується запровадити:

• пільговий режим оподаткування туроператорів в’їзного та внутрішнього туризму і туристичних інвестицій;

• пільгове кредитування туризму.

Досвід зарубіжних країн демонструє такі основні напрями участі держави в інвестиційному процесі, спрямовані на розвиток туристичної сфери:

1) зниження ціни інвестицій в туристичні проекти, що включає позики за вигідними процентними ставками (уряд відшкодовує різницю між фіксованою процентною ставкою і ринковою);

2) продаж, оренда землі або інфраструктури за ціною, нижчою за ринкову;

3) податкові пільги, захист від подвійного оподаткування за допомогою укладення угод з іншими країнами, зниження мита;

4) прямі субсидії або надання гарантій на інвестиції з метою залучення іноземних інвесторів.

Держави використовують різні засоби державної інвестиційної політики у сфері туризму. Так, в Австрії, Португалії і Греції надають переваги пільговим позикам, у Франції, Великобританії та Італії особливу увагу приділяють субсидіям, а в Іспанії запроваджено зни­жену ставку податку на додану вартість. У Тунісі, Італії, Іспанії та Польщі потенційних інвесторів на певний період звільняють від податків на землю.

У Хорватії туристичні послуги звільнені від сплати ПДВ. Крім того, застосовуються додаткові стимули для капіталовкладень від­повідно до розміру інвестицій і рівня забезпечення роботою певної кількості персоналу. Інвесторам, які провадять діяльність у зонах спеціального державного захисту, де корпоративний ПДВ становить від 5 % до 15 %, надаються спеціальні привілеї.

Польський туристичний бізнес має найнижчу ставку оподатку­вання в Європі – 7 % при 22 % для інших видів бізнесу. З 1993 року для деяких видів інвестицій введена система прискореної аморти­зації. Як і в Хорватії, обсяг пільг диференціюється залежно від місця розташування об’єкта та рівня зайнятості.

У Словаччині реалізуються Програма підтримки розвитку туризму, що передбачає часткову дотацію державою кредитів для реструктуризації туристичної інфраструктури, та Кредитна програма підтримки реалізації проектів розвитку туристичної інфраструктури.

В Іспанії та Греції надаються пільгові податковий режим і ставка амортизаційних відрахувань, знижений податок з обороту. У Греції ПДВ на розміщення та харчування туристів становить 8 %. Крім того, урядом розроблена система знижок для туристичних фірм, які здійснюють прийом та обслуговування туристів у несезон­ний період.

3. Щодо забезпечення безпеки туристів рекомендувати Міністерству внутрішніх справ врегулювати порядок та розпочати створення туристичної поліції (муніципальної) у найбільш відвідува­них туристами містах та курортних зонах України.

4. Щодо забезпечення доступності туристичних послуг реко­мендувати органам місцевого самоврядування та місцевим держав­ним адміністраціям провести роботу із забезпечення доступності об’єктів туристичного показу і туристичної інфраструктури для ма­ломобільних груп населення, зокрема для осіб з особливими потре­бами (використання вивісок шрифтом Брайля, пандуси, аудіогіди тощо).

5. Створити в Україні постійно діючий Офіс Всесвітньої туристичної організації (UNWTO).

6. Забезпечити фінансування з Державного бюджету України членства наукових установ, навчальних закладів та неприбуткових громадських організацій у Всесвітній туристичній організації (UNWTO).

7. Створити Туристичну біржу праці з метою формування простору для взаємодії роботодавців і вищих навчальних закладів задля дієвого механізму працевлаштування випускників та участі роботодавців у навчальному процесі.

8. Забезпечити просування бренду «Україна» у світовому туристичному просторі, у тому числі через мережу Інтернет.

9. Рекомендувати органам місцевого самоврядування та місце­вим державним адміністраціям створити:

• туристичний бренд населеного пункту;

• зручну та зрозумілу для внутрішніх та іноземних туристів туристичну і транспортну навігацію.

10. Забезпечити фінансування робіт з відновлення та просуван­ня пам’яток історії та культури, палаців, музеїв тощо.

11. Спростити процедуру віднесення природних об’єктів до складу природно-заповідного фонду України.

 

ШУПЛАТ О.М., директор ТОВ «Славеніан Інвестур». Сучасна індустрія туризму є однією з найбільш прибуткових та динамічних галузей світового господарства. У 2015 році темпи зро­стання світового ринку туристичних послуг перевищили темпи зростання світової економіки загалом.

На жаль, реалії України протилежні світовим тенденціям. Підбиваючи підсумки 2015 року, міжнародні організації склали рей­тинги, що визначають місце країни у світі залежно від ряду чинни­ків. Відповідно до них Україна за останній рік багато в чому втратила.

У 2015 році, незважаючи на значний туристичний потенціал, за даними Всесвітнього економічного форуму, Україна не потрапила до рейтингу країн, привабливих для туризму, куди увійшла 141 кра­їна. Лідерами стали Іспанія, Франція та Німеччина. Індекс інвести­ційної привабливості, за методикою Європейської Бізнес Асоціації, знизився з 3,43 у 2011 році до 2,56 у 2015 році та характеризується як несприятливий.

У рейтингу національних брендів, який вираховується за чотирма показниками (туризм, людський капітал, продукти та інве­стиції), Україна знизилася на 15 позицій.

Негативні тенденції відображає і національна статистика. Внесок сфери туризму у ВВП не перевищує 2,5 мільярда доларів США, тоді як, за експертними оцінками, надходження до бюджетів усіх рівнів могли б становити близько 10 мільярдів доларів на рік. А скільки отримують країни, співставні з Україною за туристичним потенціалом? Для прикладу, прямий внесок туризму у ВВП Франції становить 80,4 мільярда євро, Італії – 68,8 мільярда, Іспанії – 62,1 мільярда євро.

За даними Всесвітньої туристичної організації, туристичний експорт в Україні у 2015 році становив 1,6 мільярда доларів, тоді як середній показник для Європи – 10,8 мільярда доларів. За рівнем залучення капітальних інвестицій у туризм, Україна посіла 115-те місце серед 184 країн з показником 0,2 мільярда доларів.

За даними Всесвітнього економічного форуму, Україна використовує менш як третину наявного туристичного потенціалу. Причина полягає в тому, що розвиток сфери туризму розглядається в Україні як другорядний, а дії влади щодо законодавчої та органі­заційно-економічної підтримки є безсистемними.

Очевидно, що сучасна державна фінансова політика у сфері туризму не сприяє формуванню достатнього фінансового капіталу для ефективного відтворення галузі. На даний час основними дже­релами інвестиційного забезпечення сфери туризму можуть бути: власні кошти підприємств у вигляді прибутку, бюджетні та позикові кошти, а також іноземні інвестиції.

Проаналізувавши динаміку та структуру фінансового забезпе­чення інвестиційної діяльності у сфері туризму, можемо зробити висновок, що обсяги державного фінансування сфери туризму, не­зважаючи на проведення Євро-2012, були незначними, а в 2015 та 2016 роках у Державному бюджеті України взагалі не передбачені кошти на розвиток туризму. Для прикладу, в середньому європейські країни на розвиток туризму виділяють від 10 до 50 мільярдів євро на рік, що в 200 разів більше, аніж Україна (Франція – 52,9 мільйона євро, Польща – 10,4 мільйона євро).

Оцінюючи власні можливості фінансування інвестиційної діяльності, встановлено, що у 2011-2015 роках 45 % підприємств сфери туризму були нерентабельними. Найбільша кількість збитко­вих підприємств була у сфері мистецтва, спорту, розваг та відпо­чинку. Проте при здійсненні інвестиційної діяльності в країні саме власні кошти залишаються для вітчизняних підприємств основним джерелом фінансування (63,3 %).

Аналіз фінансування інвестиційної діяльності підприємств сфери туризму за рахунок банківського кредитування засвідчив, що загальна сума наданих кредитів на інвестиційні потреби у 2015 році становила 98,6 мільярда гривень, з них у сфері туризму – приблизно 1,25 %, що на 6 % нижче показника 2014 року.

Негативною є тенденція щодо залучення іноземних інвестицій. Так, обсяг прямих іноземних інвестицій у розвиток сфери туризму, станом на 1 січня 2016 року, становив лише 470,5 мільйона доларів, або менше 1 % загального обсягу іноземних інвестицій в економіку України.

Аналізуючи обсяги капітальних інвестицій в країну за видами економічної діяльності, встановлено, що у 2015 році переважало фінансування інвестиційних витрат підприємствами промисловості (34,5 %), будівництва (15,4 %), сільського господарства (10,7 %).

Статистичні дані засвідчують, що у 2015 році загальний обсяг капітальних інвестиції у сферу туризму склав 1,9 мільярда гривень. Зрештою, впродовж 2011-2014 років їхня питома вага становила в середньому 1,25 % загального обсягу по країні. У 2015 році цей показник знизився до 0,8 %, найменше коштів надійшло до під­приємств з тимчасового розміщення і організації харчування (0,39 %) та підприємств з мистецтва, спорту, розваг та відпочинку (0,37 %). Зрозуміло, що такий рівень є недостатнім. Для порівняння, у світі на них припадає 4,3 % загального обсягу інвестицій.

У 2015 році з усього обсягу капітальних інвестицій, освоєних у сфері туризму, за рахунок коштів державного бюджету про­фінансовано підприємства з тимчасового розміщення і організації харчування (0,2 %) та підприємства з мистецтва, спорту, розваг та відпочинку (4,6 %).

Отже, з метою підвищення інвестиційної привабливості галузі та покращення фінансового потенціалу для інвестування розвитку її підприємств необхідно здійснити такі заходи.

1. Розробити та затвердити Державну стратегію розвитку туризму. До обговорення залучити фахівців сфери туризму та пред­ставників громадськості.

2. Створити на регіональному рівні (насамперед у депресивних та прикордонних районах) при органах виконавчої влади неприбут­кові інституції, що сприятимуть залученню іноземних інвестицій.

3. Розробити комплексні інвестиційні програми на державному та регіональному рівнях з використанням системного підходу – врахувати можливість подальшого розвитку даного об’єкта та ство­рення на його базі туристичного центру.

4. Підвищувати фінансову та інвестиційну грамотність малих та середніх суб’єктів господарювання туристичної сфери, адже завдяки впровадженню освітніх програм з питань інвестиційної діяльності можлива активна інтеграція цих суб’єктів у процес реалі­зації інвестиційних проектів на регіональному рівні.

5. Міністерству інформаційної політики більше уваги приділяти інформаційному висвітленню туристичного потенціалу України в іноземних ЗМІ.

6. Удосконалити механізми статистичного обліку (в частині виокремлення даних) щодо пасажирських перевезень та показників економічної діяльності туроператорів і турагентів, з метою розрахун­ку прямого та загального внеску сфери туризму в економіку країни.

7. Підвищити дієвість використання в галузі фінансово-кредит­них важелів шляхом:

• зрівняння умов здійснення інвестиційної діяльності для вітчизняних та іноземних інвесторів;

• скасування практики оподаткування грошових коштів при внесенні акціонерного капіталу в іноземній валюті;

• запровадження інвестиційних податкових канікул у пріори­тетних регіонах або щодо окремих туристичних об’єктів;

• звільнення від оподаткування ввезених на митну територію України устаткування, обладнання та інших засобів, необхідних для реконструкції, модернізації чи створення нового об’єкта туристичної інфраструктури.

8. Активно застосовувати інноваційні інструменти фінансового забезпечення інвестиційних проектів. Зокрема, ефективним інстру­ментом залучення довгострокових іноземних інвестицій можуть стати муніципальні або корпоративні інфраструктурні облігації, які можуть розміщуватися на міжнародних ринках капіталу. Привабли­вість таких облігацій полягає в тому, що вони є менш ризиковими (крім державних) цінними паперами, не потребують забезпечення, конкуренція між інвесторами сприяє зниженню відсоткових ставок тощо. Україна вже має досвід використання даного інструменту в процесі підготовки до проведення Євро-2012.

 

ЯРЕМЧИШИН А.А., президент громадської організації «Клуб велотуристів друзів природи «Рух». Національна мережа туристичних шляхів – основа формування туристичного продукту європейського рівня. На європейському ринку туристичних послуг останнім часом вироблені чіткі критерії якості і конкурентоспромож­ності туристичного продукту, з них найважливіші – доступність об’єктів туристичного потенціалу, безпечність та інформаційна наповненість подорожей.

Ці функції забезпечують мережі туристичних шляхів для різ­них видів туризму, на основі яких формуються пропозиції турис­тичних продуктів (маршрути, тури). Туристичний шлях – це дороги, стежки, водойми, які призначені для туристичних подорожей, з’єд­нують туристичні об’єкти, облаштовані туристично-інформаційною інфраструктурою (туристичними знаками).

Практично в усіх країнах Європи створюються національні мережі туристичних шляхів загального користування для активного туризму, які, своєю чергою, є складовими європейської мережі туристичних коридорів European long-distance tracks та EuroVelo. Вони повинні відповідати принципам та рекомендаціям міжнарод­них організацій у цій галузі, зокрема велосипедні – рекомендаціям Європейської велосипедної федерації (ECF), пішохідні – Європей­ської спілки мандрівників (ERA). Їхні концепції транс’європейських туристичних шляхів практично ідентичні, тому можна говорити про уніфікацію вимог до навігаційної інфраструктури активного туриз­му. Національні мережі є потужним каталізатором розвитку в’їзного і внутрішнього туризму, засобом пізнання потенціалу власної країни.

В Україні у 2013 році затверджено ДСТУ 7450:2013 «Турис­тичні послуги. Знаки туристичні активного туризму. Класифікація, опис і правила застосування», розроблений на замовлення Державної служби туризму і курортів України. Він є інструментом для ство­рення національної багаторівневої мережі туристичних шляхів, відповідає всім європейським рекомендаціям у цій галузі та най­кращим напрацюванням європейських країн.

Державний стандарт створювався у зв’язку з відсутністю нор­мативної бази інфраструктурного забезпечення активного туризму та з негативними тенденціями, що намітилися внаслідок реалізації різних проектів із створення такої інфраструктури на основі заста­рілої нормативної бази сусідніх країн. Так, на Прикарпатті велися роботи з відновлення довоєнної пішої польської мережі туристичних шляхів на основі тогочасної системи знакування, на Закарпатті – на основі чехословацької нормативної бази. Крім того, в Україні на той час існували елементи австрійської, швейцарської, румунської си­стем знакування, що спричиняло непорозуміння та дезорієнтацію туристів під час маршрутів. Наполягання чеської сторони на припи­ненні процесу стандартизації української системи знакування про­довжувалося на найвищому державному рівні аж до завершення процедури стандартизації (до 2013 року) одночасно з реалізацією проекту з відновлення піших туристичних шляхів Чехословацької Республіки на Закарпатті (Podkarpatska Rus – тодішня область Чехо­словаччини) та його фінансуванням. При цьому в цих проектах використовуються елементи довоєнної системи знакування (колір­ної), які непридатні для створення національної мережі туристичних шляхів і тепер практично не використовуються в Європі, крім деяких видів туризму у країнах колишнього радянського блоку.

Таким чином, на нашій території здійснюється продовження мереж інших країн, що не сприяє туроператорській діяльності, створенню власного туристичного продукту різних рівнів, веде до непорозумінь, ускладнює орієнтацію під час подорожі, знижує якість туристичного продукту. Це унеможливлює повноцінний розвиток туристичної індустрії.

Крім того, існує ряд інших недоліків колірної (східноєвро­пейської або радянської) системи навігації для активного туризму:

• недостатня безпечність, що пов’язано з властивістю зору лю­дини значно краще розрізняти чорно-білі зображення, ніж кольорові. У сутінках зникає можливість розрізняти кольорові зображення і, відповідно, визначити правильний напрямок руху. Це призводить до ускладнень у пошуку шляху і для туристів, і для рятувальних служб;

• низька ефективність навігаційної функції випливає з техніч­ної неможливості побудувати навігаційну систему на основі лише п’яти кольорів (елементів розрізнення) для області, регіону, країни. У час розвитку туристичної індустрії потребу доступу до максималь­ного числа туристичних атракцій за таким принципом задовольнити неможливо або ризиковано, з точки зору втрати конкуренто­спроможності дистинації. При цьому спроби побудувати насичену мережу ведуть до безсистемності та дезорієнтації у вузлових пунк­тах з перетином шляхів одного кольору. Так само, як неможливо для успішної міської навігації використовувати замість назв вулиць чи номерів будинків обмежену кількість кольорів.

Закономірно, що згадувані країни (Чехія, Польща) поступово переходять на принципи знакування, що дають змогу створити національну мережу туристичних шляхів відповідно до сучасних принципів уніфікації в Європі.

Система туристичних шляхів є однією із складових туристич­ного продукту України, який може стати серйозним конкурентом на європейському ринку туристичних послуг, зважаючи на наш вели­чезний природний і культурний потенціал. Отож зрозуміло, чому ряд країн веде роботу з впровадження в Україні своєї нормативної бази, пропонують застарілі, функціонально обмежені рішення у цій сфері.

Затверджена в ДСТУ 7450:2013 система знакування для активного туризму належить до колірно-цифрових систем і перева­жає запропоновані для нас і частково ще діючі сусідські системи за всіма функціональними параметрами. Вона уможливлює поєднання регіонів України туристичними трасами національного значення, охоплення всіх туристичних атракцій України багаторівневою систе­мою туристичних комунікацій, вироблення українського туристич­ного продукту з багатьма складовими та входження з ним у спільний європейський туристичний простір.

Аналогічно до багаторівневих національних складових туристичного бренду європейської дестинації, Україна повинна мати свої багаторівневі складові. Національна мережа туристичних шля­хів України є одним із таких брендів.

Проблема створення української мережі туристичних шляхів полягає в необов’язковості застосування ДСТУ без додаткового за­конодавчого і директивного закріплення (наприклад, рішення цент­рального органу виконавчої влади у сфері туризму про започатку­вання робіт з розроблення національної мережі туристичних шляхів на підставі ДСТУ; внесення змін до Закону України «Про туризм», в  якому на даний час не відображена проблематика національної мережі туристичних шляхів).

Пропозиції:

1) внести зміни до Закону України «Про туризм» щодо створення національної мережі туристичних шляхів;

2) сприяти видачі директивних документів центрального органу виконавчої влади у сфері туризму для започаткування робіт із створення національної мережі туристичних шляхів в Україні на підставі ДСТУ 7450:2013;

3) передбачити в Рекомендаціях парламентських слухань розроблення та створення національної мережі туристичних шляхів України.


[1] За даними МОН України, станом на 2015 рік.

[2] Туризм для неповносправних [Електронний ресурс] // Варіанти. – 2014. – 16 вересня. – Режим доступу: http://www.varianty.net/21910-turyzm-dlia-nepovnospravnykh.

[3] Горова О. Правове становище інвалідів / О. Горова // Юридична Україна. – 2006. – №9. – С. 4-5.

[4] Рекомендація щодо професійної реабілітації та працевлаштування інвалідів [Електронний ресурс] // Офіційний веб-портал Верховної Ради України. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/993_091.

[5] Козуб І.Г. Доцільність використання терміна «інвалід» та аналогічних термінів, що використовуються в національному законодавстві, для означення осіб зі зниженою працездатністю / І.Г. Козуб // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. праць. Вип. 435: Правознавство. – Чернівці: Рута, 2008. – С. 51.

[6] Ахметшин А.М. Спортивно-оздоровительный туризм как новый вид адаптивного спорта / А.М. Ахметшин // Адаптивная физическая культура. – 2003. – № 4. – С. 36-37.

[7] Туризм для неповносправних [Електронний ресурс] // Варіанти. – 2014. – 16 вересня. – Режим доступу: http://www.varianty.net/21910-turyzm-dlia-nepovnospravnykh.

[8] Михайленко В.Є. Одеський центр реабілітації дітей-інвалідів «Майбутнє» як форма залучення недержавних організацій до практичного розв’язання соціальних проблем / В.Є. Михайленко // Стратегія регіонального розвитку: формування та механізми реалізації: Матеріали щорічн. міжнар. наук.-практ. конф.: У 2 т. – Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2007. – Т. 1. – С. 221-222.

[9] Ахметшин А.М. Спортивно-оздоровительный туризм как новый вид адаптивного спорта / А.М. Ахметшин // Адаптивная физическая культура. – 2003. – № 4. – С. 36-37.

[10] Абрамов В.В. Спортивно-оздоровчий туризм для інвалідів як новий вид адаптаційного спорту в країні / В.В. Абрамов, М.В. Бублій // Педагогіка, психологія та мед.-біол. пробл. фіз. виховання i спорту. – 2006. – № 8. – С. 7.