ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

 

РОЛЬ, ЗНАЧЕННЯ ТА ВПЛИВ

ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА НА ФОРМУВАННЯ

ЕТНОНАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ЄДНОСТІ В УКРАЇНІ

 

Сесійний зал Верховної Ради України

11 березня 2015 року, 15 година

 

Веде засідання заступник Голови Верховної Ради

України СИРОЇД О.І.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Доброго дня, шановне товариство! Прошу займати свої місця. Дуже рада вітати всіх учасників парламент­ських слухань.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 4 лютого 2015 року сьогодні ми проводимо парламентські слухан­ня на тему: “Роль, значення та вплив громадянського суспільства на формування етнонаціональної політики єдності в Україні”. За результатами обговорення будуть прийняті Рекомендації парла­ментських слухань. Я вдячна всім, хто виявив зацікавленість пи­танням, знайшов час прийти і долучитися до обговорення, а також послухати виступи з надзвичайно важливого питання.

Щодо теми нашого обговорення. Україна перебуває у стані війни. Звичайно, цей стан передовсім змушує задуматися над створенням системи захисту, системи безпеки. Але, на мою думку, війна, так само як і хвороба людини, — це привід замисли­тися над тим, що стало передумовою нинішнього стану. Думаю, ми всі маємо визнати, що однією з причин нинішньої агресії та   нашої певної неспроможності вирішити ситуацію є, власне, відсутність послідовної державної етнонаціональної політики, яка стосувалася б національних меншин і, в принципі, взаємодії всередині суспільства.

На превеликий жаль, взаємини між етносами ніколи не були предметом конструктивного осмислення. Українці й інші народ­ності, які проживають на території України, самі по собі завжди були спроможні до пошуку компромісу, але, на жаль, держава не  опікувалася зміцненням цих стосунків. Навпаки, на мою думку, ми впродовж дуже тривалого часу перебували в шорах чужої парадигми, нав’язаної нам Росією, яка сьогодні воює з нами, парадигми підміни понять. Думаю, багато з вас знають, що навіть Європейська хартія регіональних або міноритарних мов перекла­дена некоректно, перекладена як Європейська хартія регіональ­них мов, або мов меншин. Ми всі розуміємо, що у нас підмінені поняття національних меншин, тому що замість вирішення проб­лем російської національної меншини ми опікувалися проблемами російськомовного населення, а такої проблеми, на мою думку, не було, немає і не може бути.

Для того аби виграти війну, ми маємо осмислити і прийняти нову державну політику у сфері етнонаціональних взаємин. Це ду­же потрібно всім, хто проживає на території України. Але це вкрай необхідно загроженим націям, передовсім кримським татарам, які перебувають під особливою загрозою. Тому я переконана, що всі ці нагальні, невідкладні завдання об’єднають нас у дискусії. Я ба­жаю всім нам плідної роботи.

З огляду на кількість бажаючих виступити в обговорен­ні  питань етнонаціональної політики, пропонується такий регла­мент: доповідь віце-прем’єр-міністра — міністра культури України Кириленка В’ячеслава Анатолійовича — до 15 хвилин, співдоповіді Урядового уповноваженого з питань етнонаціональної політики Друзенка Геннадія Володимировича та голови Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних менших і між­національних відносин Немирі Григорія Михайловича — до 10 хви­лин, на обговорення відводиться 2 години 30 хвилин.

Шановні учасники парламентських слухань! Кожен промо­вець матиме до 3 хвилин, щоб висловити свою позицію. Я прошу дотримуватися регламенту, щоб інші промовці мали змогу до­нести свою думку, оскільки дуже щільний графік виступів.

Нагадаю тим, хто вперше бере участь у парламентських слуханнях і виступатиме з трибуни, прошу мати на увазі, що перед вами зліва знаходиться циферблат, який показує зворотний відлік часу, скільки залишилося до закінчення виступу. За 30 се­кунд до кінця виступу пролунає звуковий сигнал, що означатиме, що у вас є півхвилини для завершення виступу і узагальнення думки.

Після завершення обговорення ми заслухаємо заключне слово голови Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Немирі Григорія Михайловича. Немає заперечень, шановні колеги?

Отже, шановні учасники парламентських слухань, до допо­віді запрошується віце-прем’єр-міністр — міністр культури України Кириленко В’ячеслав Анатолійович.

 

КИРИЛЕНКО В.А., віце-прем’єр-міністр — міністр культури України. Шановні учасники парламентських слухань! Шановні радіослухачі, телеглядачі, які спостерігають за цим обговоренням! Передовсім хочу від імені уряду засвідчити важливість сьогодніш­ньої теми, а також розуміння того, що міжнаціональна злагода, міжнаціональний мир, добра зважена етнонаціональна політика є   одним із пріоритетів діяльності Кабінету Міністрів України, власне, всієї української влади.

Хочу щиро подякувати всім громадським організаціям на­ціональних громад України, окремим активістам за роботу, яку ви здійснюєте в інтересах міжнаціонального миру і злагоди в Україні. Безумовно, зараз непростий час, хотілося б у більш комфортній обстановці обговорювати ці питання. Але сьогодні в Україні війна, нав’язана нам російським агресором, проросійськими терориста­ми, тимчасово окуповані Крим і частини Донецької та Луганської областей. Це значною мірою відволікає увагу українського народу від конструктивної творчої праці. Значною мірою, але не повною, бо, попри зусилля російського агресора, в Україні все одно відбуваються зміни, реформи, діалог і дискусії, часом гострі. Але все це відбувається завдяки тому, що майже рік тому люди всіх національностей України (а їх у нашій рідній країні проживає понад 130) плече до плеча стали боронити свою особисту, націо­нальну і громадянську свободи, що дає змогу нам творити.

На сьогодні ми дуже занепокоєні масовими порушеннями прав людини, понад усе щодо кримських татар, у Криму. Усі ці акти документуються, супроводжуються Міністерством юстиції України спільно з відповідними кримськотатарськими органами, готуються до передачі для розгляду в міжнародних інстанціях. Оскільки всі злочини проти прав людини і прав народів, що здійснюються окупантами, неодмінно зазнають оцінки і покарання з боку міжнародної спільноти, яка, безумовно, не визнає ані окупації Криму, ані окупації частини території Донецької і Луган­ської областей, яку зараз намагаються здійснити російсько-теро­ристичні війська.

Разом з тим ми маємо реагувати на потреби кримськотатар­ського народу і всіх національностей, які переслідуються тепер у   Криму, ухвалюючи відповідні акти (що ми робимо), і в міру можливостей намагаємося фінансово допомагати організаціям, які  переймаються проблемами кримських татар. Треба сказати, що й українська громада у Криму зазнає переслідувань, це сто­сується релігійних, особистих і національних прав українців, які продовжують проживати в Криму як на своїй рідній землі.

Ми не можемо також здійснювати повноцінний моніторинг порушень прав людини і національних меншин, які мають місце на тимчасово окупованих територіях Донбасу. За наявною інформа­цією, що передається Збройними Силами України, підрозділами Національної гвардії та іншими структурами, що діють у зоні анти­терористичної операції, такі порушення мають масовий характер. Це відверте переслідування за національною ознакою на тимча­сово окупованих територіях Донбасу українців та представників багатьох інших національностей, якщо вони не згодні з політикою правлячого терористичного режиму, який тимчасово там панує.

Разом з тим ми розуміємо, що першочерговими завданнями уряду є прийняття відповідних рішень, що дозволять зберегти і  посилити міжнаціональну злагоду. Протягом минулого року ухва­лена низка нормативно-правових актів, що передовсім стосува­лися питань прав кримських татар, серед яких Закон України “Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою”, Постанова “Про Заяву Верховної Ради України щодо гарантії прав кримськотатарського народу у складі Української держави”, укази Президента “Про День боротьби за права кримськотатарського народу”, “Про Уповноваженого Президента України у справах кримськотатарського народу”, “Про Положення про Уповноваже­ного Президента України у справах кримськотатарського народу”, а також постанови Кабінету Міністрів України “Про Раду міжнаціо­нальної злагоди” від 4 червня 2014 року №195, “Про Урядового уповноваженого з питань етнонаціональної політики” від 4 червня 2014 року №164 (який присутній у залі і виступатиме із співдопо­віддю) та Розпорядження “Про утворення держаного підприємства “Кримський дім” від 16 травня 2014 року №454-р. Це підприєм­ство отримало понад 3 мільйони гривень фінансування з дер­жавного бюджету, зараз готується його запуск. Але це не так під­приємство, як середовище для культурного спілкування кримських татар. Не все відбувається гладко, але є приміщення, є директор, є перші бюджетні призначення, іде робота.

Звичайно, часто згадуючи кримськотатарську національну спільноту, я жодним чином не хочу применшувати значення будь-якої з інших меншин. Просто ми всі розуміємо, що ця спільнота на  своїй рідній землі, на якій вони є корінним народом, зазнає значних переслідувань.

Окремо хочу порушити питання про російську національну меншину, оскільки елементом агресивної російської пропаганди є міф про нібито переслідування російської національної меншини (як вони стверджують) на території України. Ми будуємо модерну політичну націю, де належність до громадянства України уже га­рантує отриманням повних прав і можливостей у нашій країні, а також дає змогу спільно просуватися до європейських цінностей і структур Євросоюзу.

Однак зрозуміло, що комусь вигідно представляти пору­шення, які начебто мали місце. Ми можемо впевнено сказати, що мільйони росіян, які за останнім (щоправда, дуже давнім) перепи­сом населення проживають в Україні, не зазнають жодних утисків прав, і це підтверджують усі спостерігачі.

З метою забезпечення права на навчання мовою національ­них меншин в Україні функціонують 1085 дошкільних навчальних закладів з російською мовою виховання, 621 загальноосвітній навчальний заклад з навчанням російською мовою, у яких на­вчаються 356 262 учнів. Також діють професійно-технічні та вищі навчальні заклади І, ІІ, ІІІ, IV рівнів акредитації, де навчання прово­диться українською та російською мовами. Це означає, що будь-яким питанням щодо прав російської національної спільноти уряд приділяє і надалі приділятиме велике значення. Утім, на мою думку, жодних переслідувань ця спільнота ніколи не зазнавала, оскільки це невід’ємна частина усього етнонаціонального роз­маїття українського народу.

Крім того, слід зазначити, що в Україні зареєстровано понад 2 тисячі громадських організацій національних меншин. Це я по­рахував організації не лише всеукраїнського рівня, а й місцевого, а в кожній області їх дуже багато, причому деякі представляють одну й ту саму національну меншину. Якщо всі громадські органі­зації порахувати, виходить 2 тисячі. Усі вони діють згідно з україн­ським законодавством, співпрацюють з органами влади. Частина з них фінансується за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів, а також міжнародних організацій, меценатів, спонсорів або просто прихильників. Ці організації дієві, їхні права застере­жені, вони відомі в Україні і помітні на міжнародній арені. Органі­зацій, пов’язаних з діяльністю російської національної спільноти в  Україні, понад 160. Це означає, що кожен має змогу працювати і  відстоювати свої культурницькі погляди. При цьому, безумовно, претендувати на те, щоб держава чула потреби національної меншини, надавала їй сприяння, виконувала свої зобов’язання щодо неї.

Безумовно, слушними будуть ваші пропозиції, виголошені під час парламентських слухань, щодо покращення структури участі громадських організацій національних меншин у прийнятті державних рішень. Це актуальне питання не лише щодо нашої сьогоднішньої проблематики, воно актуальне стосовно всього.

Ви знаєте, що Україна взяла курс на максимальну відкри­тість органів влади. Органи влади діють відкрито, працює велика кількість громадських рад при будь-якому міністерстві чи іншому органі центральної влади, це також стосується місцевих органів. Якщо залишилися якісь недопрацювання, пов’язані із старим ро­зумінням чи нерозумінням з боку вже нових людей при владі, про такі випадки необхідно повідомляти, і ми спільно будемо виправ­ляти ситуацію.

До складу Громадської ради при Міністерстві культури України входять 120 представників. Створено окрему комісію з  питань міжнаціональних відносин і етнонаціональної політики, до якої входять 24 представники. Безумовно, це не вичерпний спектр, треба ще збільшувати, і ми до цього готові.

Департамент у справах релігій та національностей Міністер­ства культури України виходить з пропозицією про утворення Ради представників громадських організацій національних мен­шин, до якої ввійдуть консолідовано по одному представнику від кожної національної меншини, якщо буде на те згода шановних учасників парламентських слухань і взагалі суб’єктів етнонаціо­нальної політики в Україні. Можливо, це буде форма, яка нам дозволить оперативніше вирішувати питання, що стоять на по­рядку денному. Утім, є й інші пропозиції.

Вважаю доброю роботу Урядового уповноваженого з питань етнонаціональної політики, за що ми йому виголошуємо вдячність від імені уряду. Ви, я думаю, виголосите свою вдячність. Це новий інститут, утворений лише в середині минулого року, але це активний і абсолютно європейський інститут. Спільно з іншими структурами та інституціями влади акумулювавши і згрупувавши всі ресурси, передовсім фінансові, ми зможемо вийти на новий рівень етнонаціональної політики.

Переконаний, у ваших виступах гостро стоятиме питання про фінансування. Звісно, фінансування з державного бюджету зараз обмежене за багатьма напрямами. Воно обмежене також і   Департаменту у справах релігій та національностей, оскільки бюджетні призначення обмежені всім, крім Збройних Сил України, Національної гвардії та інших військових формувань, з огляду на  російську агресію. Але ця справа не довічна. Так чи інакше Україна повернеться до мирного життя, і ми зможемо говорити про збільшення бюджетного фінансування прямих потреб громад­ських організацій національних меншин і національних спільнот. Робити це треба вже, і ми відкриті до будь-яких ваших пропо­зицій.

Крім того, уряд і Міністерство культури готові сприяти будь-яким конструктивним ініціативам національних меншин, оскільки ми чітко розуміємо, що ми всі — одна країна, ми всі — одна українська політична нація, і наше головне завдання — вивести Україну в нові східноєвропейські лідери, перед тим перемігши у цій нав’язаній нам війні.

Безумовно, це потребує згуртування зусиль. Ми будемо з   великою увагою ставитися до потреб національних меншин, оскільки цих потреб дуже багато. Я особисто зустрічаюся з пред­ставниками національних меншин, заступник міністра культури Андрій Вітренко спілкується з ними. Безумовно, цим займається Урядовий уповноважений з питань етнонаціональної політики, працює над цими питаннями і директор Департаменту у справах релігій та національностей Міністерства культури пан Юраш (про діяльність цього департаменту я згадував).

Я навмисно не цитую вам доповідь, яку мені, як ви розу­мієте, підготували. Я міг би вас засипати переліком постанов, рішень, цифр: що виконано, поглиблено і покращено. Але це, на мою думку, минулий стиль. Треба працювати з нагальними потре­бами простих людей і реально діючих національних спільнот, які користуються безумовною повагою з боку уряду.

Ми дуже уважно ставимося до делікатного питання церковного життя і діяльності релігійних організацій, тому що дуже часто потреби національних громад ідуть поруч з необхідністю задоволення їхніх релігійних потреб. Це означає, що діяльність церкви та релігійних громад має підтримувати уряд, влада, зага­лом Українська держава.

Добре, на мою думку, функціонує Всеукраїнська рада церков. Вона регулярно збирається і обговорює гострі теми, ухва­лює рішення шляхом консенсусу. Очевидно, що в такій тонкій і  делікатній матерії, як етнонаціональна політика, нам також потрі­бен консенсус. Особливо сьогодні, коли Україна перебуває у стані нав’язаної нам війни.

Уряд готовий враховувати усі потреби, готовий до діалогу і  до обговорення найгостріших питань. Якими б гострими вони не були, це все одно питання нашої країни, у якій нам жити і яку вести до звершень, бо інакше вся ця робота позбавлена особли­вого змісту.

Сподіваємося на розуміння і підтримку з боку національних громад. Готові до співпраці! Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую дуже, пане В’ячеславе.

Слово для співдоповіді надається Урядовому уповноваже­ному з питань етнонаціональної політики Геннадію Друзенку.

 

ДРУЗЕНКО Г.В., Урядовий уповноважений з питань етнона­ціональної політики. Дякую щиро. Шановна заступнику Голови Верховної Ради України! Шановний пане віце-прем’єр-міністре! Шановні народні депутати! Шановні пані та панове! Для мене велика честь виступати з цієї трибуни щодо надзвичайно актуаль­ної теми. Актуальної, тому що українське громадянське суспіль­ство засвідчило свою зрілість, ставши основним локомотивом Революції гідності, підставивши державі своє плече у нелегкий час війни, російської агресії та економічної кризи.

Для мене дуже відповідально виступати на сьогоднішніх парламентських слуханнях, оскільки саме етнонаціональна політи­ка була вибрана як вістря атаки Російської Федерації на Україну, намагаючись переконати багатоетнічне українське суспільство і  весь світ, що у нас відбувається щось на кшталт Балканської війни, де україномовні “каратели”, “бандеровцы” начебто здійсню­ють терор проти російськомовного населення, проти “русского мира”, проти православ’я, et cetera, et cetera, et cetera.

Тому тема нинішніх парламентських слухань подвійно акту­альна. Ми всі свідки і учасники того, що відбувається в Україні, це точно не етнонаціональний конфлікт. Я часто буваю на сході, як і  багато з вас, і ми всі можемо свідчити у будь-якому суді і трибу­налі, що конфлікт, який відбувається на сході України, — це точно не ситуація Боснії чи колишньої Югославії. Насправді це конфлікт цінностей, світоглядів, конфлікт, якщо завгодно, минулого, яке не хоче помирати, і майбутнього. У цьому конфлікті наявність в Украї­ні громадянського суспільства і його роль суттєво відрізняє нас від наших ворогів, опонентів, тих, хто стоїть по той бік барикад.

Саме боротьба за вільну, багатоетнічну, мультикультурну, полірелігійну Україну, в якій кожна особистість відчуває себе собою і не має достосовуватися до якогось загальноприйнятого стандарту, до прокрустова ложа, і є головною цінністю, за яку ллється кров найкращих синів і дочок України.

У зв’язку з цим ми маємо бути дуже відповідальними у формулюванні пропозицій щодо етнонаціональної політики. Хоча ця політика де-факто існує і вона зрозуміла, усі присутні від уряду, Верховної Ради чи громадянського суспільства всіма своїми си­лами свідчать, що українська політична нація — єдина, незалежно від етнічного походження, мови спілкування, релігійної належності чи культурних уподобань.

Проте, на превеликий жаль, ми не маємо чітко сформульо­ваної, виписаної і закріпленої у відповідних законодавчих актах етнонаціональної політики. Сам цей термін зустрічається дуже рідко, ми досі апелюємо до прав національних меншин, хоч я во­лів би використовувати термін “етнонаціональні спільноти”, аби позбутися конотації, меншовартості.

Хочу звернути вашу увагу на декілька чітких меседжів. Нині чудовий час, щоб переосмислити пріоритети і парадигми етно­національної політики. Від патерналістського минулого, коли дер­жава контролювала, керувала, спонсорувала і взагалі виконувала роль “старшого брата” щодо етнонаціональних спільнот і громад­ських організацій, ми мусимо відмовитися. По-перше, оскільки ця  модель вже не працює. І по-друге, тому що держава, пере­буваючи в економічній скруті, просто мусить сконцентрувати весь свій ресурс, щоб вижити. Тому замість парадигми патерналіст­ського ставлення до етнонаціональних спільнот в основу етно­національної політики має бути покладена модель співпраці. Достатньо тверезо подивитися на реалії сучасності, щоб поба­чити, що організації, які об’єднують національні спільноти чи навіть які є “парасольковими”, мають набагато більший людський, інтелектуальний, фінансовий, організаційний потенціал, ніж уряд і   Верховна Рада у своїх профільних структурах разом узяті. Подивіться, скільки людей зараз на трибуні та в урядовій ложі, і  скільки в залі, і стане зрозуміла приблизна пропорція.

Отже, основними функціями держави має стати координація (оскільки держава є природним монополістом у цій сфері), моде­рація (оскільки врешті-решт хтось має сидіти на чолі стола і мо­дерувати дискусію) і безумовне жорстке припинення будь-яких спроб розхитати ситуацію чи привнести в українське суспільство елементи етнонаціонального конфлікту. Тут правоохоронні органи мають бути безкомпромісними, рішучими та переконливими у своїх діях.

На мою думку, провіденціальним було те, що попередні скликання українського парламенту не ухвалили концепцію дер­жавної етнонаціональної політики, яку не раз подавали на розгляд парламенту уряд України і окремі народні обранці. Напевно, на часі саме зараз, з огляду на сьогоднішні пріоритети, повернутися до цього питання і спільними зусиллями народних депутатів і уря­ду розробити саме такі засади етнонаціональної політики, які відповідатимуть викликам сучасності і закріплять коопераційну модель співпраці між громадянським суспільством і державою.

І наостанок. Буквально на днях у нас відбулося засідання Ради міжнаціональної злагоди, яка на сьогодні є основним постійно діючим майданчиком для діалогу уряду і етнонаціональ­них спільнот, а також академічного світу і представників виконав­чої влади, задіяних у цій сфері. Ця зустріч засвідчила, що не лише уряду треба переосмислювати свою роль і позицію у сфері етно­національної політики. Не менше мають переосмислити свою функцію і представники традиційних громадських організацій, що об’єднують етнонаціональні спільноти. Замість позиції “меншого брата”, який традиційно просив уряд про пільги, фінансування і сприяння, треба ставати повноцінним партнером, а іноді й голов­ним партнером у цій країні.

Ще раз повторю: українське громадянське суспільство засвідчило свою надзвичайну зрілість, якою ми маємо всі підстави пишатися перед усім світом. Я як Урядовий уповноважений з пи­тань етнонаціональної політики завжди готовий і радий бути партнером, навіть молодшим партнером у будь-якому проекті, який ви запропонуєте. Бо насправді держава має сконцентру­ватися на головному — виграти цю війну, встановити мир, відбу­дувати інфраструктуру.

Тому я закликаю всіх присутніх за результатами цих парла­ментських слухань створити робочу групу, яка, з огляду на євро­пейський досвід і на наші нові знання, абсолютно унікальні знання, здобуті українською політичною нацією протягом остан­нього року і цієї весни, підготує законопроект, в якому будуть чітко визначені мета етнонаціональної політики, ресурси і принци­пи, на яких вона має базуватися, коопераційна модель, про яку я говорив у своєму виступі.

На цьому я хочу вам щиро подякувати, ще раз засвідчити, що ми з вами — партнери у цій нелегкій, але надзвичайно важливій справі, та закликати нас усіх до рівноправної, плідної і  взаємовигідної співпраці. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую дуже, пане Геннадію.

Запрошую до співдоповіді голову Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціо­нальних відносин Немирю Григорія Михайловича.

 

НЕМИРЯ Г.М., голова Комітету Верховної Ради України з  питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, політична партія “Всеукраїнське об’єднання “Батьківщина”). Дя­кую. Шановна пані головуюча! Шановні учасники парламентських слухань! Your Excellencies! Шановні пані та панове! Від імені Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, націо­нальних меншин і міжнаціональних відносин хочу привітати всіх вас, більшість з яких за власною ініціативою і з доброї волі відгукнулися на ініціативу комітету провести такі парламентські слухання.

Хочу зазначити, що тема цих парламентських слухань, з  одного боку, видається звичайною справою. Про громадянське суспільство і етнонаціональну злагоду говорили в минулому, гово­рять зараз і говоритимуть у майбутньому. Однак, з другого боку, наші парламентські слухання відбуваються у парламенті нового скликання, сформованому після Майдану, після Революції гідності, як уже зазначали попередні промовці, і в абсолютно надзвичай­ному контексті. Те, що зараз відбувається в Україні, не є ізольо­ваною, внутрішньоукраїнською справою. У цьому є засторога від спрощеного ставлення до спокуси керуватися звичайними рецеп­тами, рекомендаціями, голими закликами до національної зла­годи, толерантності тощо.

Справа в тім, що те, що відбувається в Україні, — це частина великого конфлікту. Конфлікту, з одного боку, тих, хто хоче “нової Ялти”, коли великі визначають долю малих, їхнє місце на цій землі навіть без консультації з ними. Цього, виявляється, хоче російське керівництво. З іншого боку, тих, хто наполягає, що на основі “старого Гельсінкі” має постати “новий Гельсінкі”, який врахує реалії після епохи холодної війни, реалії глобалізації, врахує те, що часто-густо не лише старі загрози постають у новій формі, а  й  виникають нові загрози, до яких суспільство і держави не готові.

Проте, у будь-якому разі, є одна константа, на яку звертали увагу учасники слухань у комітеті, що відбулися нещодавно. Константа полягає в тому, що боротьба з дискримінацією, расиз­мом, ксенофобією і нетерпимістю завжди має бути пріоритетною для держави та суспільства. У цьому контексті хочу ще раз під­креслити свою позицію як голови комітету, який представляє політичні сили всього парламенту: боротьба проти всіх форм расової та етнічної ненависті, антисемітизму, ксенофобії, дискри­мінації, а також проти переслідування за релігійними переконан­нями, гарантування всім особам, які проживають на території України, рівного ефективного захисту проти дискримінації за будь-якою ознакою мають бути пріоритетами постійної дії.

Війна. Війна породила феномени, з якими ми не стикалися. Достатньо сказати, що ми на сьогодні маємо більше 1 мільйона внутрішньо переміщених осіб. Це наші громадяни (переважна більшість зі Східної України, з мого рідного Донбасу), які були вимушені з різних причин, але основною є війна і небезпека власному життю, залишити цю територію. Де вони перебувають? Вони виїхали не лише до областей, що межують із Донбасом, вони перебувають у Києві, на Закарпатті, у Львівській області тощо. Чи готова держава визнати це як проблему, з якою не стикалася раніше? Чи готова держава визнати, що інструменти і  заходи, що застосовуються на сьогодні, не є адекватними, і  потрібно їх посилювати, а подекуди й застосовувати нові? Це питання, яке не вирішуватиметься, якщо не буде конструктивного тиску громадянського суспільства.

Ми говоримо, що це не просто феномен, пов’язаний з вій­ною, все відбувається на тлі очевидного погіршення соціальних стандартів, і ми маємо бути свідомими цього. А коли життєвий рівень погіршується, виникає спокуса перекласти провину на когось. На того, хто ходить до іншої церкви чи говорить іншою мовою, або вважає, що він належить до правильної етнічної спільноти, а інші — до неправильної етнічної спільноти. Це є оче­видні загрози, які ми маємо сприймати.

Анексований Крим. Окупована частина території Донбасу. Ми зараз говоримо про дії, які потрібно здійснити. Ми маємо бути свідомими, що створюються певні можливості, вони існують. І я хотів би зазначити, які необхідно використати можливості.

Ми зараз маємо те, що називають конституційним момен­том. Переважна більшість громадян вважають, що треба зміню­вати, реформувати Конституцію України. Що це таке? Це цілком слушний момент, який має бути врахований під час прийняття політичних рішень. Це означає, що будь-яка реформа Конституції буде половинчастою, неадекватною, якщо не буде врахована дум­ка громадянського суспільства, зокрема у контексті збереження і  навіть посилення етнонаціональної політики єдності України.

Більш того, якщо організуючою ідеєю конституційних змін є  децентралізація, то ми маємо дати відповідь: а що це означає на практиці? Що означає делегування більших прав місцевим громадам, делегування на місцях? І як це вплине на відносини по горизонталі, на відносини між громадами і центром? Не лише з  точки зору обсягу контролю, а й з точки зору механізмів спів­праці, координації, про що вже говорилося.

Отже, конституційний момент — децентралізація. Переко­наний, що це можливість для всіх присутніх на парламентських слуханнях, з огляду на свою професійну діяльність, і для активістів громадянського суспільства зробити конструктивний і посильний внесок у цю справу.

Наступне. Більшість із вас знають, що зараз завершується підготовка проекту Національної стратегії з прав людини, до 31 березня Міністерство юстиції має завершити цей процес, узго­дити і передати проект Президенту. Ті, хто мав змогу ознайоми­тися з цим проектом (комітет нещодавно проводив дуже цікаві слухання), знають, що цей документ є недосконалим, але, оче­видно, кроком уперед. Розумію, що краще може бути ворогом доброго. Водночас є розуміння, що за цим має бути план дій. Національна стратегія не може бути самоціллю, має бути план дій. Пропонується відвести аж шість місяців на розроблення плану дій. Це розкіш, з огляду на умови, в яких ми всі з вами перебуваємо. Але це є вікно можливості для того, щоб у Національній стратегії з  прав людини і плані дій була реакція щодо старих загроз, які виявилися в новій формі тощо.

Хочу висловити сподівання, що нинішні парламентські слу­хання, не перші і не останні, сприятимуть створенню простору для діалогу, взаєморозуміння заради єдності України.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам дуже, пане Григорію.

Запрошую до слова голову підкомітету з питань грома­дянства, міграційної політики та етнічних груп України Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних мен­шин і міжнаціональних відносин Фельдмана Олександра Борисо­вича. Підготуватися Зісельсу Йосифу Самуїловичу.

 

ФЕЛЬДМАН О.Б., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і між­національних відносин (одномандатний виборчий округ №174, Харківська область, самовисуванець). Шановна пані головуюча! Шановний віце-прем’єр-міністре! Шановні учасники парламент­ських слухань! Специфіка державної етнонаціональної політики України завжди полягала у намаганні поєднати в часі вирішення двох завдань: з одного боку — формування єдиної української політичної нації, відродження та розвиток української культури і  мови, а з другого — дотримання на рівні міжнародних стандартів прав національних меншин України та забезпечення умов для збереження і розвитку їхньої культурної самобутності.

Як же нам вдалося витримати такий політично складний баланс протягом 23 років? Відповідь на це питання — у спромож­ності до суспільної єдності нас, рівноправних громадян різного етнічного походження і віросповідання, у нашій здатності до кон­солідації заради забезпечення майбутнього України як суверенної держави.

Як політик і громадський діяч я переконаний, щоб витримати іспит на громадянську зрілість у цей критичний час для України, ми маємо діяти рішуче і відповідально, при цьому адекватно сучасним викликам, коли йдеться про загрозу самому існуванню нашої країни. Інколи треба тимчасово поступатися етнічними інте­ресами на користь загальнонаціональних.

Саме з метою спільного вироблення стратегії і тактики наших дій я ініціював проведення даних парламентських слухань, адже інститутам громадянського суспільства, що уособлюють усі   наявні в Україні погляди, думки та переконання, належить особлива роль в об’єднавчих процесах. Сьогодні громадянське суспільство покликане згуртувати всі етнічні спільноти заради успіху довгоочікуваних в Україні реформ, залучаючи до їх реалі­зації широкі верстви населення.

Переконаний, що стабільне та успішне державотворення, утвердження авторитету України як європейської держави прямо пропорційно залежить від здатності та консолідації всіх етнічних груп нашого суспільства. Представники різних етносів, для яких Україна є рідною домівкою, мають стати надійним місточком у  налагодженні співпраці та партнерства їхніх етнічних батьківщин з Україною. Така командна діяльність дасть змогу знайти для нашої держави надійну міжнародну підтримку та захист у цей нелегкий час. Я закликаю всіх вас взяти на себе цю нелегку і від­повідальну роботу.

Я свідомий того, що громадянське суспільство в Україні для своєї політичної суб’єктивності потребує оновлення і законодав­чого забезпечення, адже наразі у вітчизняному законодавстві відсутній єдиний механізм взаємодії, координації діяльності дер­жави та відповідних інститутів громадянського суспільства. Існуючі форми співпраці або розпорошені за нормативними актами різної юридичної сили, або виписані декларативно, без визначення дієвих механізмів реалізації.

Аналізуючи вищезазначені проблеми в контексті тематики парламентських слухань, слід підкреслити необхідність належного законодавчого врегулювання форм і методів спільного вироблен­ня етнонаціональної політики держави та представниками грома­дянського суспільства, насамперед етнонаціональними спільно­тами України. Тому у планах моїх законодавчих ініціатив на най­ближчий час є нормативно-правове визначення статусу інститу­тів   громадянського суспільства, чітке окреслення їхніх прав та обов’язків, форм взаємозв’язків з державою і найголовніше — закріплення механізмів імплементації їхніх напрацювань у держав­ні рішення, надання цим напрацюванням статусу складової за­гальнодержавної етнонаціональної політики.

Наостанок. Усі учасники парламентських слухань отримали проект Рекомендацій. Він підготовлений на основі пропозицій, що надійшли до нашого комітету від представників громадськості, органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Впевнений, що після завершення парламентських слухань проект буде змістовно удосконалений у напрямі конкретизації взятих гро­мадським сектором на себе зобов’язань щодо їх реалізації.

У зв’язку з цим хочу зазначити, що виконання ухвалених на  парламентських слуханнях рішень, станом на сьогодні, ніким не контролюється. Задля того, щоб рекомендації парламентських слухань не залишилися тільки на папері, вважаю за необхідне ініціювати законодавче закріплення норм, що визначатимуть по­рядок контролю за виконанням рекомендацій парламентських слухань і встановлювати відповідальність за їх ігнорування.

Вважаю символічним, що врахування думки громадськості при прийнятті державних рішень розпочнеться саме з етнонаціо­нальної політики (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, пане Олександре.

Запрошую до слова Зісельса Йосифа Самуїловича, вико­навчого віце-президента Конгресу національних громад України, голову Асоціації єврейських організацій і общин України. Будь ласка. Підготуватися Єленському Віктору Євгеновичу.

 

ЗІСЕЛЬС Й.С., виконавчий віце-президент Конгресу націо­нальних громад України. Доброго дня! Вітаю пані головуючу, членів уряду! Вітання представникам дипломатичного корпусу! Шановні учасники парламентських слухань! Я дуже вдячний за можливість виступити перед вами в залі, до якого сьогодні прикута увага не лише громадян України, а й багатьох людей за її межами.

Якби я виступав півтора чи два роки тому, свій виступ побудував би на тому, на чому ми будували виступи 23 роки: на проблемах етнічних спільнот, меншин, на проблемах національних культур, на проблемах реституції, на проблемах ксенофобії, на проблемах недосконалого законодавства. І це було б правильно, оскільки всі ці роки ми спостерігали, як гілки влади не дуже, м’яко кажучи, уважно прислухалися до наших потреб. І це не було упередженістю до наших проблем, бо ми бачили, що держава поверхово і не дуже компетентно ставиться також і до інших проблем — економічних, політичних, соціальних.

Однак нині ми живемо в іншому світі. Ми перейшли до іншого стану, до іншого життя. На сьогодні ми перебуваємо у  стані війни, у стані агресії, яку проявляє Росія до України. І я не можу не говорити про це сьогодні. Більше того, я закликаю вас, як це робив зі сцени на Майдані Незалежності 15 грудня 2013 року, на деякий час відкласти наші проблеми, наші претензії до дер­жави (їх багато, ми їх всі добре знаємо) до кращих часів.

Давайте зосередимося на одному питанні: чим ми, націо­нальні меншини, національні громади можемо допомогти Україні боронитися від російської агресії і долати проблеми, пов’язані з цією агресією. Якщо ми так ставимо питання, то варто акценту­вати увагу на тому, що представники національних громад, прості люди, громадяни України дуже багато роблять. І на Майдані ро­били багато, боронили його, багато роблять і сьогодні для армії: допомагають матеріально, устаткуванням, теплими речами, про­дуктами харчування — усім, чим можуть. Я не кажу про керівників. Люди не чекають, поки керівники національних громад скажуть, що їм робити, вони відгукуються на той виклик, що є загрозою. І ми можемо зробити це завдяки нашим діаспорам у світі.

Рік тому розпочався процес створення широкої Міжнародної громадської мережі “Коаліція за демократичний вибір”. Ми звер­нулися до багатьох спільнот через свої світові діаспори з прохан­ням допомогти Україні захистити себе і свій демократичний вибір. У серпні минулого року Світовий конгрес українців прийняв резо­люцію на підтримку цієї ідеї. Я щойно повернувся з Канади і Спо­лучених Штатів Америки, де вже почала працювати ця коаліція.

Чим може займатися коаліція світових діаспор? Ми вже узгодили, як я сказав, із Світовим конгресом українців, ведуться переговори із Всесвітнім єврейським конгресом. Представники конгресів кримських татар, естонців знайомі з цією ініціативою та  розглядають можливість приєднання до них. Я нещодавно був у   Канаді, де відбувалася зустріч представників різних діаспор, зокрема з Естонії.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам, пане Йосифе.

Запрошую до слова народного депутата України Єленського Віктора Євгеновича, члена депутатської фракції політичної партії “Народний фронт”. Підготуватися Кресіній Ірині Олексіївні.

 

ЄЛЕНСЬКИЙ В.Є., заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, політична партія “Народний фронт”). Шановні учасники парламентських слухань! Упродовж останнього року громадянським суспільством було виконано ро­боту, що за своєю суттю є здійсненням політики ідентичності, а   саме: символізація простору, його ревіталізація, здійснення спільної справи, що гуртує людей і сприймається як вищою мірою значуща, а також формування сукупності уявлень про те, хто ми такі і чим вирізняємося.

Громадянське суспільство відкинуло ексклюзивний варіант політики ідентичності. У виконанні саме громадянського суспіль­ства ця політика є інклюзивною, її творцями є люди, незалежно від етнічного походження, релігійних переконань і мови. Належно фінансовані системні дії з відповідним організаційним та інфор­маційним супроводом, що почалися за часів Майдану і досягли кульмінації під час війни, зустріли жорсткий спротив саме гро­мадянського суспільства. Маємо справу з наслідками мерзотної кампанії з розшматування України, що здійснювалася режимом Януковича під псевдоантифашистськими гаслами. Політика на­цьковування однієї частини суспільства на іншу, стигматизація одних та індоктринація інших має авторів і виконавців, які повинні нести свою частину відповідальності за “криваві сходи”, які дала ця політика.

Процес свідомого конструювання загальноукраїнської іден­тичності, що набрав принципово нової динаміки, вимагає невід­кладної синхронізації зусиль держави, громадянського суспіль­ства  і підприємництва. За цією банальністю стоїть завдання, яке 109 років тому сформулював Михайло Грушевський у своїй статті “Галичина і Україна”: задіяти соціально-економічну і громадсько-культурну інженерію для консолідації української нації.

Програма такої консолідації повинна передувати, можливо, концепції етнонаціональної політики, що буде лише створюватися і має включати заохочення мобільності населення, інтенсифікацію міжрегіональних економічних і культурних зв’язків, запровадження міжрегіональних студентських та академічних обмінів, розвиток внутрішнього туризму, запровадження екстериторіального прин­ципу формування військових підрозділів, тобто формування під­розділів із жителів різних регіонів. Особливо варто обговорити етнополітичний аспект децентралізації. На жаль, є підстави ствер­джувати, що у процесі її здійснення ставлення місцевих органів влади до окремих конфесійних чи етнічних спільнот не на рівні.

Завдяки громадянському суспільству ідея об’єднання країни навколо спільних цінностей вільних людей, які відстоюють свою свободу перед іноземною навалою, стає наскрізною. Фінансова підтримка цієї ідеї з боку держави зробить її домінуючою та всезагальною.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

Запрошую до слова Кресіну Ірину Олексіївну, доктора політичних наук, професора, член-кореспондента Національної академії правових наук України, завідувача відділу правових проб­лем політології Інституту держави і права імені В.М. Корецького Національної академії наук України. Підготуватися Нагорному Сергію Сергійовичу.

 

КРЕСІНА І.О., завідувач відділу правових проблем політо­логії  Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Шановні учасники парламентських слухань! Я представляю україн­ських етнополітологів, які протягом усіх років незалежності напра­цювали величезний теоретичний і законотворчий потенціал для покращення нашої етнонаціональної політики, для вироблення тієї  законодавчої бази, що дала б змогу забезпечити практичну реалізацію цієї політики.

На жаль, варто сказати, що цей вагомий доробок україн­ських учених виявився абсолютно не витребуваним. І війна, сепа­ратизм та інші біди, що звалилися на нашу голову, є результатом того, що не проводилася послідовна та ефективна етнонаціональ­на політика. Усі цікаві доробки і напрацювання у сфері концепції національної політики були просто проігноровані, а закони, що могли дати адекватну відповідь на виклики часу, не приймалися. Про що казати, якщо з 1992 року ми не маємо жодного законо­давчого акта у сфері етнонаціональної політики.

Отже, я стисло в межах регламенту зупинюся на тих меха­нізмах, які сьогодні треба задіяти для покращення взаємодії дер­жави і громадянського суспільства задля утвердження політики етнонаціональної єдності.

Насамперед політичні механізми:

1) популяризація поліетнічності і багатокульторності як цінності та переваги, а не слабкості українського суспільства, подолання етнокультурного розколу шляхом формування і поши­рення спільних цінностей, поширення цінностей української націо­нальної ідеї;

2) формування ідеології консолідації, що ніколи у нас не запроваджувалася, напрацювання відповідних механізмів на осно­ві консолідаційних ідеологій, імплементація їх у законодавство і  практику етнонаціональних відносин;

3) політична консолідація еліт навколо спільної мети загальнонаціональної єдності;

4) формування атмосфери толерантності, поваги до прав людини незалежно від мови, релігії та регіону проживання;

5) налагодження діалогу між державою і громадянським суспільством;

6) підвищення рівня довіри громадян до держави, просу­вання ініціатив, пов’язаних з ідеєю національної єдності, через інституції, що мають найвищий рівень довіри в суспільстві (ЗМІ, громадські організації);

7) координація етнонаціональної та інформаційної політики, узгодження етнонаціональної політики з економічною і соціальною політикою.

Нарешті, правові механізми:

1) усунення протиставлення понять “нація” і “національні меншини” у Конституції України є нагальною проблемою;

2) прийняття нової редакції Закону України “Про національні меншини в Україні”, що передбачатиме інститут національно-культурної автономії… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Пані Ірино, дуже вам дякую. Сподіваюся, ви скерували пропозиції до комітету.

Думаю, що результатами цих слухань ми повинні надати пропозиції всім комітетам, щоб у майбутньому під час плануван­ня  парламентських слухань надавати регламент для виступу до 5 хвилин, оскільки промовці, на жаль, не встигають висловити основну думку.

Слово має Нагорний Сергій Сергійович, генеральний дирек­тор Української конфедерації журналістів. Підготуватися Брензо­вичу Василю Івановичу.

 

НАГОРНИЙ С.С., генеральний директор громадської органі­зації Об’єднання “Українська конфедерація журналістів”. Вельми­шановна пані головуюча! Вельмишановна президіє, іноземні гості, пані та панове! Щиро дякую за запрошення та можливість ви­ступити на парламентських слуханнях, актуальність тематики яких  воістину залишатиметься перспективною найближчим часом і  в  Україні, і у світі. Досвід попередніх років не залежності, ста­новлення України переконливо свідчить, що розбудова потужного громадянського суспільства та потужної держави — це справді обґрунтована нині об’єктивна необхідність.

На сьогодні громадянське суспільство — це авангард незалежної держави, що підтверджується доленосними подіями для нашої країни на початку третього тисячоліття. Без потужного громадянського суспільства не буде потужної демократичної України серед держав Європейського Союзу.

Невирішення гострих політичних та економічних проблем, що майже довели країну до банкрутства, де-факто знайшло відо­браження в політичному процесі та де-юре — у безвідповідальній політиці як антифакт, що призвело до революційних подій 2012–2013 років в Україні, ad hoc Євромайдану та Революції гідності, що поширилися на інші регіони.

Завдяки українському суспільству президентські вибори 2014 року стали віхою сучасної історії України, а саме після вищезазначеної президентської виборчої кампанії в Україні від­крилася нова епоха розбудови потужної європейської демократії, на стратегічну перспективу — потужного громадянського суспіль­ства. У цьому контексті для нової влади ключовим шляхом розв’язанням українсько-російського конфлікту і повного припи­нення ворожої агресії проти демократичної України та її європей­ських цінностей у майбутньому стане подальша розбудова потуж­ного громадянського суспільства.

Тези моєї доповіді буде оприлюднено на офіційному веб-сайті Української конфедерації журналістів, з нею можна буде ознайомитися, вона називається “Перспективи громадянського суспільства, бізнесу і держави” із серії “Україна в ІІІ тисячолітті”. Перспективи утвердження громадянського суспільства в Україні як третього компонента соціальної системи: забезпечення реалізації соціальних, гуманітарних, політичних і культурних цінностей, спря­мування зусиль для зміцнення соціального капіталу, утвердження нових можливостей для їх активної участі в суспільному житті, захист громадян від політичного та економічного тиску з боку державної еліти та впливових економічних груп.

Нова модель взаємовідносин між потужним громадянським суспільством, державою та бізнесом має базуватися на засадах дискурсивної етики, за принципами субсидіарності, відкритості та раціональності у прийнятті рішень, чіткого розмежування повно­важень та відповідальності. Рекомендації будуть надані.

Дуже дякую за запрошення і увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую дуже.

Запрошую до слова Брензовича Василя Івановича, голову підкомітету з питань міжнаціональних відносин Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і між­національних відносин, голову Товариства угорської культури Закарпаття. Підготуватися пану Еліаву Бєлоцерковські, Надзви­чайному і Повноважному Послу Держави Ізраїль в Україні.

 

БРЕНЗОВИЧ В.І., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і між­національних відносин (загальнодержавний багатомандатний ви­борчий округ, партія “Блок Петра Порошенка”). Шановні учасники парламентських слухань! Формування етнонаціональної політики єдності в Україні є важливою складовою розбудови сучасного демократичного правового суспільства. Вона має базуватися на двох фундаментальних принципах. По-перше, єдність етнонаціо­нальної політики означає єдність правового простору в державі, що має забезпечити не лише абстрактну рівність прав і свобод національних меншин, а й надати насправді рівні можливості для  реалізації цих прав. По-друге, етнонаціональна політика має забезпечити юридичні засади для реалізації самобутності всіх етносів і національних меншин, включаючи можливості створення інститутів культурної та освітньої автономії.

Варто зазначити, що єдність держави насправді базується не на юридичних актах владних структур, а на лояльності грома­дян держави. Однак лояльність громадян не може бути фактом раз і назавжди, вона завойовується щодня діями, що слугують народу. І тому забезпечення потреб громадян, які належать до певних національних меншин, не тільки не ослабить державу, а   навпаки, зміцнить її єдність. Історичний досвід показує, що утиск мовних, освітніх, культурних, представницьких та інших прав і можливостей національних меншин може стати серйозним де­стабілізуючим фактором. І навпаки, поліпшення самопочуття цих груп людей різко зменшує відцентрові прагнення.

Для того щоб з’ясувати суть проблем і прагнень націо­нальних меншин, необхідно насамперед відновити діалог з пред­ставниками різних етносів та національних меншин. Нинішні парламентські слухання є позитивним кроком у цьому напрямі. Необхідно сміливо використовувати європейські методи для за­безпечення прав національних меншин, що вже десятиріччями дають добрі результати. І це потрібно робити паралельно, в рам­ках всіх організацій українського та європейського правового простору.

Шановні учасники парламентських слухань! Я є головою Товариства угорської культури Закарпаття. Це одна з найдавніших організацій національних меншин, адже заснована ще 1989 року, тож ми маємо велику практику щодо боротьби за права націо­нальних меншин. Основною проблемою в нашій державі, на мою думку, є хронічне невиконання і нефінансування прийнятих за­конів. Знаємо, що нині наша держава перебуває у стані війни, і  фінансів обмаль. Не можеш дати фінансів — можеш дати більше свободи. Адже коли ми прийдемо в Європу, я думаю, Україна буде вільною демократичною правовою державою, де визнавати­муться права національних меншин.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошую до слова Його Високоповажність Еліава Бєлоцер­ковські, Надзвичайного і Повноважного Посла Держави Ізраїль в Україні.

 

БЄЛОЦЕРКОВСЬКІ  ЕЛІАВ, Надзвичайний і Повноважний Посол Держави Ізраїль в Україні. Уважаемые члены правительства Украины! Уважаемые члены парламента, коллеги по дипломати­ческому корпусу! Я хочу поблагодарить вас за возможность по­делиться опытом нашей страны — Государства Израиль. Украина проходит непростой исторический этап, и я думаю, что этот опыт будет ценным для украинского общества.

Как вы, наверное, знаете, Израиль — это маленькая страна, которая постоянно находится в состоянии конфликта. У нас всего 8 миллионов человек, и это состояние приводит к тому, что мы  относимся к людям как к ресурсу. Каждый человек является ресурсом для страны. Именно на этой основе и строятся отно­шения между государством и индивидуумом. В итоге граждане Израиля чувствуют принадлежность к этому государству без связи со своим этническим происхождением или религиозными убеждениями.

На основе такого чувства осуществляется волонтерская деятельность. Эта деятельность, в общем-то, осуществляется согласно религиозным традициям и вследствие того, что люди хотят помочь своим ближним, а также в знак общественной солидарности.

Волонтерская деятельность начинается с системы образо­вания. Когда дети в Израиле начинают ходить в детский сад, школу, они получают базовые знания и понимание того, что должны заниматься волонтерством, помогать в тех вопросах, которые находятся вне их непосредственного интереса. И когда эти дети становятся взрослыми, они понимают, что у них, как и  у  всех, есть работа, дом, но есть еще и волонтерская деятель­ность. И эта деятельность приводит их к тому, что они чувствуют себя частью своей общины, частью своего города, частью своей страны. И тогда, когда у них есть это чувство, они готовы риско­вать, они готовы жертвовать, а иногда жертвовать даже своей жизнью.

В результате этого в Израиле действует сегодня свыше 15 тысяч организаций, работающих в тех сферах, какими прави­тельство не занимается. Будь это наиболее эффективное пра­вительство, все равно есть сферы, которым оно просто не может уделить внимание и выделить средства. И поэтому в Израиле существует много организаций, работающих в разных сферах, — благотворительность, защита окружающей среды, религиозные ассоциации, культура, спорт, гендер и другие.

Финансовой база для работы ассоциаций как одной из главных финансовых ресурсов является связь между Израилем и   еврейской диаспорой за границей. Это чрезвычайно тесная связь, потому что еврейская диаспора знает, что Израиль — национальный дом для всех евреев. На основе этого диаспора и осуществляет свою деятельность.

У меня есть еще несколько примеров, которыми при случае буду рад поделиться. Еще раз благодарю за внимание. И я хочу сказать, что Израиль — это партнер Украины во всех сферах. Мы рады сотрудничать с вами.

Спасибо (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дуже дякую, пане Посол.

Запрошую до слова Його Високоповажність Корнела Іонеску, Надзвичайного і Повноважного Посла Румунії в Україні.

 

ІОНЕСКУ  КОРНЕЛ, Надзвичайний і Повноважний Посол Румунії в Україні. Вельмишановна пані головуюча! Шановний віце-прем’єр-міністре! Шановні народні депутати! Дорогі колеги! На­самперед хочу подякувати пану Немирі за запрошення на парла­ментські слухання і можливість виступити перед вами. З вашого дозволу я виступатиму російською мовою.

Кроме правительства и сферы бизнеса, гражданское обще­ство можно считать третьим элементом, участвующим в развитии государства. Гражданское общество собирает актеров частной сферы, начиная с семьи, сообщества церковных ассоциаций, вплоть до региональных национальных и международных непра­вительственных организаций.

Вклад гражданского общества в развитие государства и  государственных политик не регулируется национальным либо международным законодательством. Это фактор, который позво­ляет применять максимально гибкий подход с широким участием всех представительских сегментов. Но его роль в создании и  имплементации государственных политик становится все более активной, будучи неотъемлемой частью процессов модернизации и демократизации.

В ХХІ веке гражданское общество стало партнером прави­тельства, а любой важный процесс, подразумевающий изменения законодательства, должен быть представлен к рассмотрению общественности таким образом, чтобы любой заинтересованный актер мог подчеркнуть свою точку зрения и классическим путем, и посредством блогов в таких социальных сетях, как Facebook, Twitter, YouTube и других.

Развитие и укрепление гражданского общества благоприят­ствует интегрированию этнических, религиозных, сексуальных и  других меньшинств, и их вовлечению в публичную жизнедея­тельность, а также в процесс принятия решений, касающихся их состояния и статуса.

Я приветствую присутствие на этой встрече своих коллег послов и дипломатов, представляющих государства, у которых есть сообщества этнических граждан в Украине, пострадавшие в  результате конфликта на востоке Украины, а также незаконной аннексии Крыма. Их присутствие является вотумом доверия, адресованным инициативе Комитета Верховной Рады по вопро­сам прав человека, национальных меньшинств и межнациональ­ных отношений рассматривать в расширенном формате возмож­ность создания этнической политики единства в Украине.

Считаю, что сегодняшняя встреча является положительным шагом украинской власти в более широком процессе приме­нения   законодательства по защите прав лиц, принадлежащих к  нацменьшинствам. С точки зрения Румынии, первым этапом могла бы стать консультация всех представителей этих групп. Сделав ответственными упомянутых актеров в создании и импле­ментации законодательства по нацменьшинствам, они обретут новое качество, а именно качество участника. А участие является выражением интегрирования, равенства и может предотвратить напряжение или конфликты, генерируемые порой чувством дискриминации.

Единая этническая политика является четким выражением богатства этнического разнообразия в Украине. Правильная этническая политика не должна предоставлять привилегии или ограничения дискриминирующим образом. Чувствительность этой темы должна исключить так называемый подход “primus іnter pares” (первый среди равных) и предоставить возможность при­бегнуть к измеримым и паритетным критериям.

Государству проживания предстоит главная задача — гарантировать соблюдение прав национальных меньшинств, нахо­дящихся на его территории. Процесс разработки и имплемента­ции подобных мер является комплексным и зависит от поли­тической воли. Сфера этнических отношений является важной в  создании государства или же в реконфигурации таких особо важных политик, как, например, децентрализации в Украине. Процессы, влияющие на конституционные изменения, должны быть всеобъемлющими, прозрачными и ответственными. Этни­ческое разнообразие является элементом, определяющим свое­образие Украины.

С точки зрения такой перспективы в совокупности с опытом Румынии, я считаю необходимым проактивный подход со стороны государства, в котором граждане, принадлежащие к нацио­нальным меньшинствам, определяются как лояльные партнеры. Метафорически говоря, принцип заинтересованности националь­ных меньшинств является своего рода путешествием для обеих сторон (как для большинства, так и меньшинства), а место встречи находится посредине расстояния.

И последнее. Государство нуждается в союзниках и партне­рах не только за границей, но и внутри страны, и группы нацио­нальных меньшинств в Украине квалифицируются для подобного подхода.

Не в последнюю очередь хотелось бы подчеркнуть отдель­ные примеры успешной практики по измерению интегрирования национальных меньшинств путем гарантирования прав в соот­ветствии с европейскими стандартами. Этнические украинцы в Румынии пользуются политическими, гражданскими, экономи­ческими правами без дискриминации по отношению к другим гражданам. Румынское государство предоставляет значительное финансовое участие в сохранении идентичности украинского меньшинства в Румынии путем поощрения этнической самоиден­тификации с целью качественного воспитания и образования на родном языке. Политическое право быть представленным, вопро­сы культуры и религии, финансирование СМИ на родном языке, неограниченный доступ к публикациям лиц, принадлежащих к нацменьшинствам.

Вышеизложенное содержится в европейских стандартах о  защите прав лиц, принадлежащих к национальным меньшин­ствам, которые Румыния считает исключительно важными в функ­ционировании демократического общества. На европейском уровне идея о привлечении гражданского общества к дебатам в  сфере разработки национальных политик принимается очень хорошо. Примером является общественная платформа Восточ­ного партнерства как одно из многосторонних измерений, ини­циатива, которая может стать вече для активизации рассмотре­ния тем, представляющих интерес для гражданского общества, в   том числе и, с перспективой ассоциации, для организаций этнических меньшинств в Украине.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам, пане Посол.

Запрошую до слова Садаєва Салмана Аюбовича, голову правління Всеукраїнської громадської організації “Діаспора че­ченського народу”. Підготуватися Ломброзо В’ячеславу Олек­сандровичу.

 

САДАЄВ С.А., голова правління Всеукраїнської громадської організації “Діаспора чеченського народу”. Шановні колеги! Учора відбулося чергове засідання Комісії з питань міжнаціональних відносин та захисту національних меншин України Громадської ради при Міністерстві культури України, на якому мене було уповноважено звернути вашу увагу на деякі з основних проблем­них питань і передати розроблені рекомендації на розгляд про­фільного парламентського комітету.

Ми вважаємо за доцільне рекомендувати таке:

1) розроблення на рівні держави системного бачення роз­витку пріоритетних напрямів етнонаціональної політики у вигляді концепції або стратегії державної етнонаціональної політики як частини загальної внутрішньої і зовнішньої політики України. Про­понуємо утворити робочу групу при Комітеті Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжна­ціональних відносин для системної роботи над ключовими питан­нями, зокрема для відновлення роботи над Концепцією держав­ної  етнонаціональної політики та планом її реалізації на 2015–2020 роки, і залучити представників національних меншин до її розроблення з перших кроків;

2) визначення термінології, що вживається для регулювання етнополітичних відносин, з метою усунення суперечностей між Конституцією України та чинними законами;

3) прискорення перегляду положень та оновлення чинної редакції Закону України “Про національні меншини України” від 25 червня 1992 року;

4) налагодження механізму координації та взаємодії дер­жавних органів, які відповідають за здійснення етнополітики в  Україні, чітке розмежування функцій та визначення сфер їх від­повідальності. Члени комісії рекомендують вдосконалити меха­нізми державного управління шляхом відновлення окремого цент­рального органу виконавчої влади у будь-якій формі (міністерство, служба, агенція або, наприклад, національний департамент у  справах різноманіття та консолідації нації), посилення кадрової чисельності Департаменту у справах релігій та національностей Міністерства культури України або шляхом розподілу повноважень між Урядовим уповноваженим з етнонаціональної політики та Міні­стерством культури України;

5) утворення окремої громадської ради з етнонаціональної політики та міжнаціональних відносин при Міністерстві культури України або при новоутвореному центральному органі виконавчої влади;

6) запровадження інституційних механізмів здійснення дер­жавної політики протидії расизму, ксенофобії та нетерпимості, наприклад, шляхом покладення функцій ліквідованої Міжвідомчої робочої групи з питань протидії ксенофобії, міжетнічній та расовій нетерпимості на Раду міжнаціональної злагоди, утвореній при Кабінеті Міністрів України.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

Запрошую до слова Ломброзо В’ячеслава Олександровича, юриста Фонду досліджень та підтримки корінних народів Криму. Підготуватися Олексі Петріву.

 

ЛОМБРОЗО В.О., юрист Міжнародної громадської органі­зації “Фонд досліджень та підтримки корінних народів Криму”. Доброго дня! Для того щоб відповісти на питання, винесене як  тема цієї дискусії, чи є вплив громадянського суспільства на етнонаціональну політику, я вважаю за необхідне з урахуванням регламенту проаналізувати нормативні акти, що були прийняті, діють чи не діють і чи регламентують правовідносини саме в етнічному сенсі.

Постанова Верховної Ради України “Про Заяву Верховної Ради України щодо гарантії прав кримськотатарського народу України у складі Української держави” прийнята лише 20 березня 2014 року, тобто тоді, коли Крим вже був окупований, і фактично вона діяти не могла. Однак питання не в цьому. Питання в тому, що коли називали корінні народу Криму, забули всіх інших, крім кримських татар. Це неправильно. Не тому що кримські татари набагато численніші, ніж, наприклад, караїми та кримчаки, це неправильно з інституціональної точки зору.

Більше того, нещодавно на розгляд парламенту внесений проект Закону України “Про права корінних народів України”, у  якому теж не регламентуються правовідносини у сфері етно­національної політики, а регламентуються правовідносини між органами державної влади та органами місцевого самовряду­вання, інституціями, наприклад, кримськотатарського, кримчаць­кого, караїмського народів. Це не регулювання державної політики.

Чомусь під час розгляду таких питань, впровадження певних державних механізмів не прислухаються до пропозицій інших етнокультурних, монокультурних країн, наприклад Ізраїлю, що мають певний досвід.

Вважаю за необхідне порушити питання і щодо того, що багато людей кримськотатарських національностей нині пережи­вають майже другу депортацію. Деякі з них вимушені були виїхати і залишити територію традиційного проживання.

У зв’язку з тим, що у нас зараз така нагода, і відповідно до норм міжнародного права та їх механізмів ми можемо саме етнічні питання включати до розгляду таким чином, щоб можна було розв’язати проблему окупованих територій.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошую до слова Олексу Петріва, отця Української греко-католицької церкви. Підготуватися Залізнюк Інні Анатоліївні.

 

ПЕТРІВ  ОЛЕКСА, керівник Департаменту зовнішніх зв’язків Української греко-католицької церкви. Високоповажна пані заступник Голови Верховної Ради України! Високоповажний пане віце-прем’єр-міністре! Високоповажні народні депутати України! Високоповажні представники іноземних держав! Шановні учас­ники парламентських слухань! На початку свого виступу хочу нагадати вислів Івана Драча, який на світанку нашої незалежності, майже чверть століття тому, сказав, що незалежна демократична Українська держава забезпечить євреям краще життя в Україні, ніж в Ізраїлі, росіянам — краще, ніж у Росії. Я хочу продовжити цей девіз побажанням: а українцям — краще, ніж деінде у світі.

Гідне життя має дві основні складові — духовну і матері­альну. Щодо матеріальної, яку ми називаємо “добробут”, усім представникам різних націй народу України кинуто виклик з вели­кими потенційними можливостями стати дійсно державою над­звичайного добробуту. І нам не обійтися без істотного внеску представників національних меншин українського народу своїми Богом даними національними харизмами.

Що стосується духовної складової, аналіз нинішньої ситуації свідчить, що, незважаючи на часи потрясінь, міжнаціональний і   міжрелігійний мир та злагода в нашому суспільному домі непохитні, попри те, що існують у цьому світі сили, які всіляко інспірують серед нас міжнаціональну та міжрелігійну ворожнечу. Не дочекаєтеся! Не дочекаєтеся, бо демократична Українська держава є матір’ю для нас усіх, незалежно від кольору шкіри, національності чи релігійної належності.

Однак мусимо бути свідомі того, що мир і злагоду треба пильно оберігати, а також гуртуватися, спілкуватися та взаємо­допомагати. Хоча б так, як це ми, віруючі люди, робимо в межах Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій — унікальної для всього світу спільноти, в якій всі різні та всі рівні, і яка демонструє нове чудове свідчення того, що ми маємо реальний шанс збудувати зразкову з позиції людяності державу.

Українська греко-католицька церква, яка налічує понад 1 мільйон вірян у 25 країнах світу на п’яти континентах, добре усвідомлює, як почуваються люди за межами Вітчизни, з якими турботами стикаються. І пам’ятаючи ці печалі, ми можемо краще розуміти тих, хто перебуває в такій ситуації серед нас.

Узагальнюючи цей різноманітний досвід, можемо лише ще раз повторити, що заповідав нам Ісус Христос: “Отож у всьому, як хочете, щоб з вами поступали люди, так поступайте і ви з ними, бо в цьому Закон і Пророки”. Це лежить в основі усіх наших законів.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам, отче.

Запрошую до слова Залізнюк Інну Анатоліївну, президента громадської організації “Всеукраїнська академія автентики”. Будь ласка. Підготуватися Ровшану Тагієву.

 

ЗАЛІЗНЮК І.А., президент громадської організації “Все­українська академія автентики”. Дорогі друзі! Шановні учасники парламентських слухань! Новітня історія нашої держави є безза­перечним аргументом необхідності формування виваженої, дале­козорої, поміркованої етнонаціональної політики єдності. Ефек­тивність такої політики переважно залежить від налагодження діалогу між державою та представниками громадянського суспіль­ства, від дієвості механізмів співпраці і втілення у життя спільних напрацювань. Саме тому особливу роль у таких об’єднавчих про­цесах відведено інститутам громадянського суспільства як рупору та уособленню всіх наявних у суспільстві думок, прагнень та переконань.

Популяризація і розвиток українських національних культур­них цінностей, а, відповідно, і повага та гарантії забезпечення свобод, розвитку національної самосвідомості та самовиявлення усіх етносів України є однією з передумов утвердження миру.

З цією метою громадська організація “Всеукраїнська акаде­мія автентики” у співпраці з Асоціацією національно-культурних об’єднань України провела всеукраїнський “круглий стіл” на тему: “Шляхи відродження етнічної автентики та її об’єднавча функція”. У роботі “круглого столу” взяли участь представники всіх регіонів України. Знаковою ознакою цього заходу стала дружня атмо­сфера, взаємоповага та взаємосприйняття. Такі приклади вкотре переконують про надуманість проблеми антагоністичних настроїв у нашому спільному домі.

За наслідками “круглого столу” ухвалено резолюцію зі зверненням до очільників держави, парламенту та уряду. Одним із  визначених резолюцією пріоритетів є прийняття закону України про державну політику розвитку та відродження автентики, спря­мованого на підтримку, популяризацію та поширення знань, вмінь та навичок, що мають автентичну цінність, на стимулювання реалі­зації мистецького і творчого потенціалу України. Йдеться не про надання якогось особливого статусу майстрам чи митцям, тим паче у такий складний для України час. Ми щиро сподіваємося, що цим законом будуть встановлені правила гри — основні напрями державної політики щодо автентики. Тому сьогодні з цієї високої трибуни звертаюся до національного парламенту з про­ханням підтримати таку законодавчу ініціативу у разі її внесення на розгляд.

Загалом хочу відзначити, що винесення на обговорення в  сесійній залі Верховної Ради України тематики нинішніх парла­ментських слухань є добрим знаком і свідчить про правильний підхід держави до такої актуальної теми.

Переконана, що одним із напрямів об’єднавчої політики має стати саме автентичне мистецтво, знання та пошана до нашого такого схожого, а водночас такого різнобарвного культурного надбання. Бо насправді це різнобарв’я не роз’єднує нас, а демон­струє всьому світові велич та унікальність нашої нації.

Як представники громадянських організацій, ми готові стати не опонентом, а надійним союзником влади у спільній праці заради єдиної мети — побудови вільної та квітучої країни щасливих людей.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую дуже.

Запрошую до слова Ровшана Тагієва, голову Асамблеї національностей України. Будь ласка. Підготуватися Кдировій Інеш Осербаївні.

 

ТАГІЄВ РОВШАН, голова громадської організації “Асамблея національностей України”. Шановна пані головуюча! Шановні чле­ни уряду України, парламенту України, дипломатичного корпусу! Шановні пані та панове! Я виступатиму російською, бо хочу охопити більшу аудиторію, яка дивиться телеканал “Рада”, а саме російськомовних громадян країн колишнього Радянського Союзу, у тому числі росіян, українців, азербайджанців та представників інших національностей, щоб вони знали, яке насправді життя сьогодні в Україні.

Дорогие дамы и господа! Ассамблея национальностей Украины — это организация, объединяющая представителей большинства этнических групп населения Украины, которая создана в украинском обществе для решения повседневных задач. За полтора года существования Ассамблеи националь­ностей Украины мы провели десятки заседаний, “круглых столов”, выездных заседаний, направленных на борьбу с такими явле­ниями, как ксенофобия, расизм и другие виды нетерпимости, которые не присущи нормальному демократическому обществу.

Мы были первыми, кто провел расширенный “круглый стол” в Донецке в конце апреля, когда система безопасности дала сбой, люди боялись туда ехать, но мы собрали представителей из многих городов Донецкой области — Горловки, Макеевки, Ясино­ватой, Мариуполя, Донецка и других городов. Были представи­тели разных конфессий, профсоюзов шахтеров. Люди могли выразить свое мнение по поводу сложившейся ситуации и до­нести его до представителей Верховной Рады, Кабинета Мини­стров и других. Наши заседания проходили и в Николаевской, и в Херсонской, и в Днепропетровской, и в других областях.

Мы считаем, что наша работа по консолидации именно в   украинском обществе представителей разных национальнос­тей   вышла за границы Украины. Мы являемся основателями Ассамблеи диаспор мира в Соединенных Штатах Америки, она выступала через средства массовой информации в поддержку Украины. Мы проводили слушания и в Конгрессе США. Мы также являемся членами Европейского федерального союза националь­ных меньшинств. Представители разных общественных организа­ций, которые входят в ассамблею, будут выступать и говорить о существующих вопросах и проблемах.

Предлагаю правительству и парламенту учитывать наш опыт и возможности на международном уровне, мы также можем выступать поддержкой в решении украинского кризиса. Мы также можем сделать вклад и поделиться своим опытом, потому что мы выступали и в ОБСЕ, и на других мероприятиях, где правитель­ство Украины и Министерство иностранных дел Украины нужда­лись в помощи. Например, когда в сентябре я выступал с докла­дом по линии ОБСЕ в Варшаве, Российская Федерация приехала с мощным “арт-обстрелом”, как говорят…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Ще 30 секунд, але прошу вас завершувати.

 

ТАГІЄВ РОВШАН. Также хочу отметить, что я сегодня высту­паю на русском языке, у нас в Украине нет притеснений по языковому или по национальному признаку. Если мы объеди­нимся и построим гражданское общество, когда часть власти будет делегирована государством населению, мы сможем стать политической нацией.

Спасибо (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

Запрошую до слова Кдирову Інеш Осербаївну, віце-президента Міжнародного благодійного фонду “Сприяння куль­турному розвитку”, представника Ради національних товариств України. Підготуватися Корнат Лесі Ярославівні.

 

КДИРОВА І.О., віце-президент Міжнародного благодійного фонду “Сприяння культурному розвитку”. Шановні друзі, вітаю всіх у цій залі! Події сьогодення згуртували весь народ України в єдину націю, незалежно від етнічного походження кожен із нас відчуває нині свою відповідальність.

Рада національних товариств України, як і інші об’єднання етнічних спільнот, активізувала свою діяльність та залучає органи державного управління до скоординованої спільної праці.

Нинішня складна політико-економічна ситуація в Україні обмежує фінансову підтримку державою етнічних культур. Однак ми не сидимо, склавши руки, а працюємо і проводимо численні благодійні акції: концертні програми на підтримку та реабілітацію воїнів-інтернаціоналістів, сімей переселенців та дітей-сиріт.

На сьогодні дуже важлива скоординована співпраця етнічних товариств і державних структур, затвердження нових нормативних актів щодо зміцнення ролі недержавних організацій. З метою забезпечення фінансової підтримки національної культурної полі­тики потрібно створити умови для стимулювання спонсорської ініціативи щодо підтримки культурних закладів і проектів, сприяти доброчинній діяльності, спрямованій на підтримку соціального, мовного і культурного розвитку корінних народів і національних меншин.

Громадські організації національних товариств України мають величезний мистецький потенціал. І я як людина мистецтва дуже пишаюся тим, що поруч зі мною на сцені працюють пред­ставники багатьох етнічних колективів. Сьогодні ми як ніколи потребуємо державної технічної підтримки в інформаційному просторі, а саме висвітлення нашої культурної, мистецької, про­світницької, благодійницької діяльності на телебаченні та радіо. Професійні та аматорські колективи треба обов’язково залучати до культурних, регіональних та загальнодержавних програм куль­турного розвитку, а також запрошувати кращих представників етнічних громад на телепрограми і радіоефіри, щоб засвідчити могутність нашої єдиної української нації і багатонаціонального українського народу.

Необхідно також розглянути можливість безоплатного або пільгового надання будівель і споруд, що перебувають у держав­ній і комунальній власності, для проведення національно-культур­ними товариствами благодійних і культурних програм просвіт­ницького спрямування.

Для розв’язання згаданих проблем потрібне спільне поєднання зусиль — наших і влади, тому що метою державної етнонаціональної політики України є створення рівних можли­востей для всіх громадян держави, незалежно від політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального похо­дження, мовних або інших ознак.

Нині ми всі разом. Ми сильні. І я бажаю кожному з нас перемоги на своїй ниві, а взагалі — перемоги нашої великої єдиної Україні!

Вітаю (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам дуже.

Запрошую до слова Корнат Лесю Ярославівну, начальника відділу культурно-просвітницької роботи та навчальних закладів Департаменту з питань культури, національностей та релігій Львівської обласної державної адміністрації. Підготуватися Ратуш­ному Михайлу Ярославовичу.

 

КОРНАТ Л.Я., начальник відділу культурно-просвітницької роботи та навчальних закладів Департаменту з питань культури, національностей та релігій Львівської обласної державної адміні­страції. Доброго дня, шановні учасники парламентських слухань, пані головуюча, пане віце-прем’єр-міністре, народні депутати, представники дипломатичного корпусу! Сьогодні вже не раз у цій залі звучали слова про те, що останні події в суспільно-політич­ному житті України свідчать про те, що необхідно своєчасно реагувати на проблеми, які виникають в етнонаціональній сфері. Особливо потрібно звернути увагу на проблеми, які можуть у   майбутньому загрожувати територіальній цілісності та безпеці України.

І щоб уникнути подібних загроз, необхідно проводити послідовну, тобто адекватну викликам, етнонаціональну політику. Звичайно, держава повинна мати чітку позицію щодо згаданої сфери, і ця позиція має бути зафіксована в законі про Концепцію державної етнонаціональної політики України. Процес розробки етнонаціональної політики держави є досить складним, тому що немає єдиної узгодженої думки ні серед експертів, науковців, ні в суспільстві щодо її принципів.

Знаємо, що впродовж останніх років напрацьовано декіль­ка  проектів такої концепції, але жоден із них не був прийнятий за   основу. Просто немає єдиної думки щодо таких понять, як “українська нація”, “український народ”, “корінні народи”. Дискусії тривають навколо статусу української мови як державної, є й ба­гато інших спірних питань. Однак усі ці законопроекти поєднує намагання забезпечити розвиток і української нації, і національних меншин, зокрема забезпечити інтеграцію етнонаціональних груп в  українське суспільство, створення умов для консолідації україн­ської нації.

Як відомо, інтеграція може відбуватися різними шляхами. Це  може бути шлях асиміляції, тобто уподібнення, або амальгації, чи мультикультуралізму. На нашу думку, найбільш прийнятною для нашої держави є м’яка, модифікована до українських реалій форма інтегруючого мультикультуралізму, орієнтована саме на консолідацію української нації. Чомусь слово “мультикультуралізм” дуже часто відлякує своїм іноземним звучанням, але якщо ми розумітимемо, що це культурна різноманітність, багатокультур­ність, то цей термін буде прийнятним і зрозумілим. Тому що це принцип етнокультурної освітньої політики, яка визнає і підтримує право громадян зберігати і розвивати свої особливості, а державу зобов’язує підтримувати ці особливості.

Хочу сказати, що Україна різноманітна, але сьогодні ми бачимо, що вона єдина. Нині Україна об’єдналася для подолання спільних загроз, навколо спільної проблеми. А що буде далі, коли ці загрози минуть? Тобто етнонаціональна політика потрібна, і  вона повинна формуватися навколо цінностей — єдина країна, ми різноманітні, людське життя є найбільшою цінністю. І, звісно, ця політика повинна базуватися і на інтеграції всіх представників нашого суспільства в єдину державу. Насамперед ми повинні думати про те, що маємо бути єдиними, цілісними і консолідо­ваними.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам дуже.

Запрошую до слова Ратушного Михайла Ярославовича, голову Української всесвітньої координаційної ради. Підготуватися Аванесяну Ашоту Дадікоєвичу.

 

РАТУШНИЙ М.Я., голова Української всесвітньої координа­ційної ради. Шановна пані головуюча! Шановні учасники парла­ментських слухань! Російська агресія, окупація частини України засвідчили величезну загрозу не лише існуванню України як неза­лежної держави, а й правам етнічних груп, які проживають на території нашої країни.

Досвід засвідчує, що в “русском мире”, в “Новороссии” немає місця не те що громадянському суспільству, а й правам національних меншин, визнаних у міжнародному праві. І це дуже серйозний виклик.

Наведу приклад української етнічної групи в Донецьку і   Криму. За нинішніх умов російської окупації будь-який прояв своєї національної ідентичності українцями, кримськими татарами, представниками інших національностей означає загрозу бути незаконно затриманим, побитим, звільненим з роботи, а то й поз­бавленим життя.

Щодо прав на мову, життя і свободу. Якщо ти заговориш українською в якійсь установі чи навіть на вулиці, то ти не лише можеш отримати ярмо неблагонадійності, а й бути затриманим кримською самообороною — незрозумілим та незаконним воєні­зованим формуванням, своєрідним “кримським гестапо”, дії якого не регулюються жодним правовим актом, чи терористами. Ці люди без санкцій і суду вриваються до приватних помешкань неблагонадійних, затримують на свій розсуд людей, і є непооди­нокі факти, коли після затримання люди зникають або їх знахо­дять мертвими зі слідами тортур.

Щодо права на свободу світогляду і віросповідання. Відомий випадок, коли представники “кримського гестапо” увірвалися до храму Української православної церкви Київського патріархату, погрозами примусили залишити храм, а священика попередили, що йому забороняється проводити богослужіння, і це приміщення буде передано для потреб Російської православної церкви. Не поодинокі випадки, коли проповідників, пресвітерів євангеліст­ських та греко-католицьких церков переслідували під час меси чи богослужіння.

Щодо права на вільне використання інформації. Українці та   представники етнічних груп позбавлені права отримувати інформацію не лише з України, а й своєю рідною мовою. Єдину україномовну газету в Криму “Кримська світлиця” закрито. Украї­номовні радіостанції і телебачення закрито.

Щодо прав на працю та користування власністю. Скорочу виступ, з огляду на регламент.

Хочу зазначити, що російська агресія зробила дуже серйоз­ний виклик і викристалізувала дві серйозних проблеми.

Перша. З одного боку, ми стикаємося на окупованій території з практикою своєрідних етнічних чисток, і про це треба говорити відкрито. Я звертаюся не лише до українців чи крим­ських татар, а, користуючись нагодою, хочу звернутися до при­сутніх тут представників дипломатичного корпусу. З другого блоку, ця агресія…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Прошу завершувати, 30 секунд.

 

РАТУШНИЙ М.Я. …міжетнічний мир і злагоду всередині української політичної нації і українського народу російським окупантам та агресорам зруйнувати не вдалося!

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Запрошую до слова Аванесяна Ашота Дадікоєвича, голову Ради національних товариств України, заслу­женого діяча культури України. Підготуватися Оніщенко Наталії Миколаївні.

 

АВАНЕСЯН А.Д., голова Ради національних товариств України. Добрий день, шановні друзі! Шановний віце-прем’єр-міністре! Шановні члени уряду та представники дипломатичного корпусу! Шановні учасники парламентських слухань! Дорогі друзі, нині дуже важкий час для всіх нас у нашій державі, але життя продовжується, і потрібно якось жити.

Знаете, сегодня мне было приятно слышать из уст Вячеслава Анатольевича о том, о чем мы на предыдущем сове­щании 5 марта говорили, — о создании совета представителей национальных общин при министерстве. И сегодня я слышу, что уже есть диалог, что это реально, что возможно создание такого совета при Министерстве культуры Украины. Мы обязательно будем вам помогать, это для нас очень важно, такой совет всегда был при Министерстве культуры, естественно, мы должны помо­гать друг другу и работать сообща.

Говорить о деятельности Совета национальных общин Украины я не буду. В прошлом году скоропостижно скончался Илья Михайлович Левитас, светлая ему память. В прошлом году мы также отметили 25 лет нашей организации, в этом году 26-я годовщина. Отведенных для выступления 3 минут не хватит для того, чтобы все озвучить, но я думаю, что мы должны все время работать сообща с нашими коллегами. Позвольте тезисно озву­чить несколько моментов.

Относительно Геннадия Владимировича Друзенко. Просьба к вам, Вячеслав Анатольевич, если возможно, предоставьте немножко больше полномочий уполномоченному, потому что нынешних полномочий недостаточно. Это наша просьба, мы ее не единожды обсуждали — нужно больше полномочий, если это возможно.

По поводу культурного центра. Мы всегда говорим о том, что культурный центр народов Украины, обязательно нужен. По поводу “Крымскотатарского дома”. Сегодня в столице Украины у  нас нет никакого помещения. Крымские татары — наши братья, абсолютно никаких проблем у нас с татарскими друзьями не было. Но сегодня это отдельное понятие — “Крымскотатарский дом”. А как быть представителям остальных национальностей? Все эти 23 года мы постоянно говорим об этом. Это тоже огромная просьба.

И, конечно же, увеличение бюджетного финансирования для общественных организаций, которые занимаются развитием куль­тур национальных общин на территории всей Украины.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Прошу, 30 секунд.

 

АВАНЕСЯН А.Д. Спасибо. Можно много говорить о тех вопросах, которые сегодня прозвучали.

О терминологии. “Етнонаціональна спільнота” — мабуть, так   буде правильно, Геннадію Володимировичу. Національними меншинами нас не потрібно називати. Я думаю, що сьогодні ми   спільно, дорогі друзі, будуємо нову європейську країну… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

Запрошую до слова Наталію Миколаївну Оніщенко, доктора юридичних наук, професора, академіка Національної академії пра­вових наук України, завідувача відділу теорії держави і права Інституту держави і права імені В.М. Корецького Національної академії наук України. На жаль, її немає.

Тоді я запрошую до слова Шарафетдінова Петра Ільясо­вича, президента Всеукраїнського татарського культурного центру “Туган тел”. Підготуватися Фєтєску Анатолію Семеновичу.

 

ШАРАФЕТДІНОВ П.І., президент Всеукраїнського татарсь­кого культурного центру “Туган тел”. Добрый день, госпожа пред­седатель! Добрый день, господа члены исполнительной власти! Добрый день, уважаемые гости! Добрый день, коллеги! Хочу всем напомнить, что мы есть Украина, мы есть Конституция и мы есть источник власти в этой стране. Кем бы мы ни были — татарами, русскими, украинцами, евреями, мы есть источник власти в этой стране. Поэтому поддерживаю предложение законодательной и  исполнительной власти и призываю всех вас воспользоваться возможностью, о которой вы все слышали. И сегодня в этом зале всем вместе принять решение не о форме органа, который будет нам помогать строить нашу страну, а о факте его создания, о наделении этого органа полномочиями и ответственностью.

Хочу всех попросить вспомнить о том, что сегодня не мирное время, сегодня наша страна воюет. В связи с этим у нас совсем нет времени, мы должны что-то оставить нашим детям, нашим внукам, и это должны быть не только учебники татарского языка или журнал, который выпускает еврейская община. Это должна быть страна, в которой мы будем жить, и за нее надо бороться сегодня (Оплески).

Благодарю вас за внимание (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

Запрошую до слова Фєтєску Анатолія Семеновича, прези­дента Всеукраїнської національно-культурної молдавської асоціа­ції. Підготуватися Кокошу Філіппу Іллічу.

 

ФЄТЄСКУ А.С., президент Всеукраїнської національно-культурної молдавської асоціації. Шановне панство! Молдовська спільнота України нараховує більше чверті мільйона громадян і   є   третьою за чисельністю в нашій державі. Вона найбільша з   молдовських спільнот за межами історичної батьківщини — Республіки Молдова.

Права молдовської спільноти в Україні переважно забезпе­чені, але в основному завдяки підтримці місцевої влади Одеської області. До речі, в Одеській області діє програма, узгоджена представниками національних меншин і затверджена обласною радою, яка розрахована на три роки. І це дає змогу плідно спів­працювати і забезпечувати мир і злагоду в регіоні та в цілому в   Україні. Вважаю за доцільне поширити таку практику на всі регіони нашої держави замість діючого механізму підтримки на­ціональних меншин — постанови Кабінету Міністрів №1049 від 12 жовтня 2011 року.

Якщо дозволите, висловлю деякі міркування та пропозиції щодо теми наших парламентських слухань. По-перше, хочу ска­зати, що ми завжди збираємося, завжди відкрито обговорюємо всі ті наболілі питання, які маємо вирішувати. І завжди лунають правильні пропозиції. На жаль, замало зрушень. Хочу довести до  вашого відома, що з усіх існуючих проблем найбільш послі­довно з національними меншинами співпрацює Міністерство освіти і науки України. Що стосується інших органів, важко щось конкретне додати до вже сказаного.

По-друге, мої колеги вже згадували, а я доповню, що не на користь справі, коли ми дуже часто змінюємо статус державних органів, що опікуються проблемами національних меншин. І те, що ми маємо сьогодні, теж не відповідає вимогам сучасності. Сучасній Україні потрібна дієва, професійна, авторитетна, само­стійна структура з відповідними повноваженнями, для того щоб вирішувати питання, які повинна вирішувати держава.

І останнє. Молдовська спільнота зіштовхується з пробле­мою, яка не характерна для інших спільнот. Наші сусіди, окремі румунські політики і дипломати, дуже часто втручаються у справи молдовської спільноти України. Я думаю, що на це мають звер­нути увагу…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Прошу, 30 секунд.

 

ФЄТЄСКУ А.С. Дякую за увагу. Хай щастить усім! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую дуже.

Запрошую до слова Кокоша Філіппа Ілліча, директора Департаменту з питань внутрішньої та інформаційної політики Херсонської обласної державної адміністрації. Підготуватися Федораку Володимиру Васильовичу.

 

КОКОШ Ф.І., директор Департаменту з питань внутрішньої та інформаційної політики Херсонської обласної державної адмі­ністрації. Добрый день! Доброго дня! Guten Tag! Good afternoon! Buenos dias! Не важливо, якою мовою ми спілкуємося, важливо лише те, що ми спільно розбудовуємо нову державу. Споглядаю­чи ситуацію, яка нині розгортається в Україні, хочеться, по-перше, подякувати Господу Богу Ісусу Христу, подякувати ініціаторам, а  також організаторам даного заходу, який дає змогу звернути увагу на серйозні та гострі проблеми.

Як представник Херсонської області, хочу зазначити, що ряд питань, передбачених у порядку денному, мають бути вирішені, і   деякі з них уже налагоджені. Насамперед хочеться сказати, зважаючи на виступ віце-прем’єр-міністра України, що на Херсон­ській землі живуть представники 115 національностей (найбільше з усіх регіонів України), а також діють приблизно 50 громадських організацій, з якими співпрацює Херсонська обласна державна адміністрація.

Хотілося б сказати про те, що вже здійснено, бо це доволі вагомий крок у розвитку міжнаціональних відносин. На Херсонщи­ні діє єдиний в Україні загальноосвітній навчальний заклад, який має профіль з вивчення мов національних меншин. Це перше.

Друге. У Херсонській загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів №55 відкрито Центр болгарської культури, а також, що дуже важливо для всієї України, рішенням Новоолексіївської селищної ради Генічеського району Херсонської області №770 “Про реалі­зацію окремих норм Закону України “Про засади державної мов­ної політики” на території Новоолексіївки затверджено кримсько­татарську мову як регіональну. Це означає, що перший крок зроблено, і потрібно рухатися далі.

Хочу також сказати, що багато що залежить від керівництва областей, але централізована політика України сприяє розвитку наших відносин. Щодо керівництва Херсонської області зазначу, що воно завжди, а останнім часом системно зустрічається з Мустафою Джемілєвим та Рефатом Чубаровим.

Наприкінці виступу хочу звернутися безпосередньо до пана Кириленка з питанням, яке сьогодні винесено на розгляд — про організацію розроблення Кабінетом Міністрів України законопро­екту про статус кримськотатарського народу як корінного народу України.

Слава Україні! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошую до слова Федорака Володимира Васильовича, начальника Управління культури національностей та релігій Івано-Франківської обласної державної адміністрації. Підготуватися Монастирському Аркадію Іллічу.

 

ФЕДОРАК В.В., начальник Управління культури, націо­нальностей та релігій Івано-Франківської обласної державної адміністрації. Шановна пані головуюча! Шановний віце-прем’єр-міністре — міністре культури України! Шановні учасники парла­ментських слухань! Шановні пані та панове! Оскільки я представ­ляю Івано-Франківщину, хочу нагадати славні дві фрази велета духу Івана Франка, який, до речі, за життя говорив, писав і ро­зумів близько 20 іноземних мов. Сто років тому він сказав: “Ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не бу­ковинськими українцями, а українцями без офіціальних кордонів”. І друга його геніальна фраза, яку можна сьогодні згадати: “Гро­мада — великий чоловік”. Він мав на увазі значення громади як рушія прогресу, власне, тієї сили, яка будує суспільство.

Зважаючи на сьогоднішню важливу тему, хочу сказати, що на Івано-Франківщині також існує чимало різних національних меншин і культурних товариств. Загалом у нас з понад 1 мільйона 400 тисяч населення у структурному розрізі: 97,5 відсотка — етнічні українці, 2,5 відсотка — представники 92 національностей і   народностей. Також хочу сказати, що в нашій області зареє­стровано і діють 36 громадських організацій та національно-куль­турних товариств, 20 обласних організацій, 15 культурно-етнічних товариств, діють суботні, недільні школи, де викладається на польській, литовській, російській, івриті та інших мовах національ­них меншин, і це дуже добре. Два роки тому, 2013 року, в Івано-Франківську відкрито Центр польської культури та європейського діалогу у приміщенні, яке надано в довготривалу оренду. Є чи­мало й інших цікавих моментів, які можна згадати.

Проте, очевидно, потрібно рухатися значно швидше, тому озвучу конкретні пропозиції, які потрібно продумати і обговорити:

1) затвердити спеціальну програму для реалізації міжна­ціональної політики в Україні на виконання Рамкової конвенції про захист національних меншин, Європейської хартії регіональних мов, або мов меншин;

2) сприяти подальшому розвитку міжнародного співробітни­цтва на рівні не лише окремих країн, а й національно-культурних товариств;

3) потрібно й надалі активізувати роботу з культурно-мистецькими товариствами діаспор, зокрема, активізувати між­національні та етнокультурні туристичні проекти, які можуть бути дуже корисними;

4) надати всебічну підтримку випуску книжок та музичної продукції класиків світової літератури і сучасних авторів, які є представниками нашої держави;

5) активізувати реалізацію міжнародних молодіжних проектів серед молоді, студентів та учнів.

І насамкінець хочу запросити всіх присутніх і бажаючих взяти участь у Міжнародному фольклорному фестивалі етнографічних регіонів України “Родослав”, який відбудеться у травні наступного року в Івано-Франківську.

Слава всім, хто підтримує культуру свого народу, своєї нації! Слава Україні! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошую до слова Монастирського Аркадія Ілліча, прези­дента Всеукраїнської громадської організації “Єврейський форум України”, голову Громадської ради керівників освітніх програм всеукраїнських громадських об’єднань національних меншин України при Міністерстві освіти і науки України. Підготуватися Омарову Мураду Анверовичу.

 

МОНАСТИРСЬКИЙ А.І., голова Громадської ради керівників освітніх програм всеукраїнських громадських об’єднань націо­нальних меншин України при Міністерстві освіти і науки України. Шановні друзі! Величезне значення для формування етнонаціо­нальної політики і єдності в Україні має сучасна освіта, зокрема освіта національних меншин. Три роки я очолюю громадську раду при Міністерстві освіти і науки, до складу якої входять керівники 39 громадських організацій.

За роки незалежності Верховна Рада законодавчо забезпе­чила створення і функціонування системи освіти національних меншин в Україні. Україна є однією з небагатьох країн Європи, де  в системі освіти навчально-виховний процес здійснюється не лише державною українською мовою, а багатьма мовами націо­нальних меншин. Загальна середня освіта надається 10 мовами, зокрема 8 мовами національних меншин. У школах вивчається 31 мова, у тому числі 19 мов національних меншин.

В Україні за роки незалежності створено необхідне навчально-методичне та кадрове забезпечення для вивчення багатьох мов. Ви маєте статистичні дані про кількість шкіл, дитя­чих закладів і закладів вищої освіти, вони говорять самі за себе. Отже, ми можемо констатувати, що в Україні забезпечено вико­нання конституційних норм, вимог Декларації прав національ­ностей України та законодавства щодо освіти національних меншин.

Хотілося б відзначити найбільші досягнення нашої громад­ської ради, які сприяють розвитку освіти національних меншин. Так, за ініціативою членів громадської ради протягом останніх років Міністерство освіти і науки України друкує тести для зовніш­нього незалежного оцінювання мовами національних меншин.

Незважаючи на проблеми з фінансуванням, наприкінці мину­лого року надруковані підручники для початкової школи болгар­ською, гагаузькою, молдавською, угорською мовами та на івриті за державні кошти або за гранти Європейського Союзу. Підруч­ники створені за ініціативою представників національних мен­шин — членів нашої громадської ради.

Вперше в історії нашої держави з ініціативи громадських організацій етносів зараз у містах України проводяться всеукраїн­ські олімпіади з рідної мови та літератури. У квітні цього року відбудуться олімпіади серед школярів — знавців польської, росій­ської, угорської, румунської, єврейської, болгарської мов. Прове­дення цих олімпіад під егідою міністерства є вагомою підтримкою обдарованої молоді, зокрема тих її представників, які в майбут­ньому викладатимуть і вивчатимуть мови і літературу національних меншин.

Водночас хочеться звернути увагу і на проблеми, які існують у царині освіти. Потрібно розробити заходи для збереження мов, що зникають, — караїмської, кримчацької, урумської, румейської, ідиш. Вдосконалити підготовку педагогічних кадрів для навчальних закладів з навчанням мовами національних меншин, вивчення цих мов насамперед вчителями. Більше уваги приділяти вивченню представниками національних меншин…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте, 30 секунд.

 

МОНАСТИРСЬКИЙ А.І. Особливу увагу треба приділити освіті школярів-переселенців з Криму та сходу України, зокрема ство­рити можливості для вивчення разом з державною українською мовою кримськотатарської, новогрецької, російської мов.

Проблемою залишається також забезпечення доступу до освіти дітей-ромів.

Потрібно ширше впроваджувати елементи міжкультурної освіти у програми, підручники та навчальні посібники, зокрема створити підручник історії культури народів України і розширити існуючі…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Прошу ще додати 10 секунд. Завершуйте, будь ласка.

 

МОНАСТИРСЬКИЙ А.І. …і програму щодо виховання у дітей та молоді основ толерантності, взаємоповаги і взаєморозуміння у полікультурному соціумі України. Але центральним…

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую й вам. Перепрошую, що мушу зупи­нити ваш виступ, але ми повинні вкладатися в межі регламенту, щоб усі, хто є у списку, змогли виступити. Тому я дуже прошу вас бути акуратними й дотримуватися регламенту.

Запрошую до слова Омарова Мурада Анверовича, голо­ву  Харківського обласного товариства азербайджано-української дружби “Достлуг”. Підготуватися Володимиру Богайчуку.

 

ОМАРОВ М.А., голова Харківського обласного товариства азербайджано-української дружби “Достлуг”. Добрий день, ша­новна головуюча! Шановний віце-прем’єр-міністре! Шановні друзі! Как президент Ассоциации национально-культурных объединений Украины я благодарю всех собравшихся в зале за готовность к  достижению общественного согласия и выработке механизма его достижения в это сложное для многонациональной Украины время.

Глядя на ситуацию в мире, сегодня как никогда необходимы общие усилия по сохранению в каждой стране межнационального и межрелигиозного мира. Здесь важны и широкая общественная консолидация вокруг государственной национальной политики, и  поддержка всех институтов государственной власти и общест­венности. Именно обеспечение национального единства и со­борность Украинского государства занимает первое место в  Стратегии национальной безопасности Украины, которая сего­дня приобретает особую актуальность.

Решение этой проблемы осложняется по двум причинам:

1) вследствие мировоззренческого расслоения украинского общества, обусловленного культурно-историческими особенно­стями отдельных регионов;

2) вследствие спекуляции на этой проблематике определен­ных внутри — и внешнеполитических сил.

Кроме того, надуманная руководителями отдельных госу­дарств тема защиты интересов отдельных этносов, надуманная языковая проблема сегодня являются официальным поводом для  вторжения на территорию других стран, манипулированием сознанием людей, разжиганием межнациональной розни.

На этом фоне вопрос о содержании и механизмах реа­лизации государственной этнонациональной политики Украины заслуживает самого серьезного внимания, тщательного анализа и учета мнения общественности. Сегодня главной задачей нашего общества должно стать единение, достижение общественного согласия всех институтов государственного и общественного секторов. Именно поэтому представители различных этносов в  Украине заинтересованы в консолидации украинского полити­ческого общества и должны всячески этому способствовать.

События на юго-востоке страны объединили азербай­джанцев как между собой, так и с украинским народом. Нашими общими делами стали возрождение новой Украины, защита и  сохранение ее территориальной целостности. Ведь сегодняш­няя ситуация в Украине очень схожа с той, что была в Азербай­джане в период Нагорно-Карабахского конфликта. Многие азер­байджанцы проводят эту параллель и выражают чувство патрио­тизма к Украине и украинскому народу.

Именно по этой причине обществом “Достлуг” была организована доставка гуманитарной помощи украинским воинам в зоне АТО и переселенцам из Славянска в Святогорском монастыре. Наша деятельность в Украине направлена на объеди­нение наших народов путем сохранения памяти о наиболее важ­ных событиях, объединяющих наши страны.

Таким образом, главной предпосылкой утверждения мира является популяризация и развитие украинских национальных этнокультурных ценностей, уважение и действенные гарантии обеспечения политических, социальных, экономических, культур­ных прав и свобод развития национального самосознания и само­выражения всех этносов Украины. Решение этих первоочередных задач будет содействовать формированию толерантного отно­шения в обществе, предупреждению конфликтов на межнацио­нальной почве, а также объединению разных национальностей в единую украинскую нацию.

Спасибо (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

Запрошую до слова Володимира Богайчука, члена Коорди­наційної ради з питань захисту української мови при Київській міській організації товариства “Меморіал” імені Василя Стуса. Підготуватися Товту Михайлу Михайловичу.

 

БОГАЙЧУК В.О., член Координаційної ради з питань захисту української мови при Київській міській організації товариства “Меморіал” ім. В. Стуса. Шановне товариство! Протягом всього часу незалежності України замовчувалася тема мовних прав українців. Ця тема замовчувалася і на парламентських слуханнях, присвячених функціонуванню української мови. Заради замовчу­вання цієї теми ігнорувався ратифікований Верховною Радою між­народний документ — Рамкова конвенція про захист національних меншин — лише виключно тому, що в цьому документі чітко обме­жені визначені рамки функціонування мовних прав національних меншин.

Тому Координаційна рада з питань захисту української мови, а також Українська всесвітня правозахисна асоціація з Канади виступають з пропозицією провести парламентські слухання, при­свячені дотриманню мовних прав україномовних українців, власне, українців в Україні і в діаспорі, а також функціонуванню україн­ської мови в Україні і в діаспорі.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую дуже.

Запрошую до слова Товта Михайла Михайловича, почесного голову Демократичної спілки угорців України, члена правління Київського товариства угорців, народного депутата України дру­гого скликання, старшого наукового співробітника Інституту дер­жави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України. Підготуватися Асланову Тимуру Георгійовичу.

 

ТОВТ М.М., почесний голова Демократичної спілки угорців України. Доброго дня, шановна головуюча! Шановні представники уряду! шановні пані і панове! Всі ми різні, але всі ми хочемо бути єдині, принаймні про це свідчить те, що ми зібралися сьогодні в  цьому залі і обговорюємо, дискутуємо дуже важливі для нас питання.

Дозвольте мені у відведений час ознайомити вас з під­ходами нашої спілки — Демократичної спілки угорців України. Я спробую це сформулювати у трьох позиціях.

Перша позиція — саме щодо громадянського суспільства і   проблеми впливу на формування етнонаціональної політики. Якщо в контексті етнонаціональної політики згадуємо про грома­дянське суспільство, то насамперед маємо на увазі громадські організації, громадські об’єднання національних меншин. І ми свідомі того, що можливості впливу таких організацій на форму­вання етнонаціональної політики лише незначною мірою залежать від активності, наполегливості, креативності активістів цих това­риств.

Однак у юридичному і в практичному сенсі можливості громадських об’єднань національних меншин детермінує їхній юридичний статус. А який їхній статус? Відповідь дуже проста: такий самий, як і в усіх інших громадських об’єднань, що визна­чено відповідним законом. Наприклад, такий самий, як у това­риства філателістів. І тому, звісно, вплив товариств національних меншин на формування етнонаціональної політики подібний до впливу товариства філателістів на політику щодо виготовлення поштових марок “Укрпоштою”, тобто практично нульовий.

А що треба робити, щоб підвищити статус таких товариств? Відповідь проста, вона сьогодні вже прозвучала і у виступі голови комітету пана Немирі, і у виступі професора Кресіної. Вона сфор­мульована у статті 6 Закону “Про національні меншини в Україні”: реалізувати гарантоване державою право національних меншин на національно-культурну автономію. Що це означатиме на прак­тиці? Це означатиме, що загальний процес децентралізації в дер­жаві повинен передбачати також і національно-культурне само­врядування — національні громади. Тобто утворення шляхом прямих виборів легітимного представництва національних громад, які, крім вирішення певних питань свого внутрішнього життя, також матимуть повноваження представляти і захищати націо­нально-культурні інтереси цих спільнот в органах влади.

Про концепцію, підхід я не можу розповісти за браком часу, залишилося лише півхвилини.

Тому третя думка. Хотів би наголосити на актуальності і  болючих викликах сьогодення, зумовлених глибокою економіч­ною кризою та суспільною напруженістю, спричиненою війною. У  результаті цих негативних явищ в середовищі багатьох націо­нальних громад, слід сказати, не тільки меншин, а й серед пред­ставників угорського титульного етносу, посилилися емігрантські настрої.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка, 30 секунд, завершуйте.

 

ТОВТ М.М. Не є винятком і угорська національна меншина. Тому, на мою думку, сьогодні ми всі повинні консолідувати свої зусилля задля якомога скорішого завершення війни та виправ­лення ситуації в економіці. Адже поглиблення і затягування в часі загальної кризи, яка панувала в нашому суспільстві, може при­звести, а частково вже призводить до незворотних змін у демо­кратичних показниках і в етнонаціональному ландшафті України. Дай Бог нам сили в цьому напрямі… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

Запрошую до слова Асланова Тимура Георгійовича, заступ­ника голови громадської організації “Асамблея національностей України”. Підготуватися Ленчовській Ганні Романівні.

 

АСЛАНОВ Т.Г., заступник голови громадської організації “Асамблея національностей України”. Доброго дня, шановна го­ловуюча! Шановні міністри! Шановні народні депутати України! Шановні учасники парламентських слухань! Вера, язык и искус­ство — это тоже оружие. И Украина должна адекватно реаги­ровать и действовать соизмеримо с той ситуацией, которую мы  сейчас наблюдаем в нашей стране. А особенно украинское современное кино, мы считаем, является не только консолиди­рующим фактором, но и мощнейшим оружием, а также фактором, способствующим формированию истинно этнонациональной политики единства в Украине.

К сожалению, сейчас украинское кино не сможет выжить без поддержки государства, однако вопрос не только в финан­сировании. Слава Богу, государство содействует, финансирует съемки, постобработку, однако частные компании и бизнесмены не спешат инвестировать свои деньги в кино. Это объясняется многими факторами, но основная причина — это, безусловно, бизнес, то есть прибыль, потому что по реалиям нынешнего налогового законодательства им это просто невыгодно.

Мы считаем, что украинское кино является консолиди­рующим, объединяющим фактором, формирующим национальное сознание и украинскую политическую нацию, потому что кино владеет душами людей. Мы предлагаем внести изменения в на­циональное налоговое законодательство Украины и ввести нало­гообложение отечественного кино по нулевой ставке, что позво­лит стимулировать бизнесменов, меценатов принимать участие в  финансировании отечественного кино. Сделать это хотя бы на ближайшие три года. Это минимальное время, которое позволит вырасти отечественному кино до мирового уровня.

Украина показала, что она может, умеет и знает, как снимать. Есть чем снимать. Есть где снимать. Есть кому и есть с  кем снимать. Поэтому я предлагаю уважаемому министру куль­туры обратить внимание на этот фактор. Эта законодательная инициатива, я думаю, будет поддержана народными депутатами Украины, и украинское кино действительно выйдет на мировой уровень, где оно и должно быть.

Слава Украине! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

Запрошую до слова Ленчовську Ганну Романівну, пред­ставника громадської організації “Конгрес національних громад України”. Підготуватися Конденку Миколі Циновичу.

 

ЛЕНЧОВСЬКА Г.Р., представник громадської організації “Конгрес національних громад України”. Салям алейкум! Здрав­ствуйте! Доброго дня! Шановні пані головуюча, пані і панове! Процитую слова Євгена Сверстюка: “Міжнаціональні відносини — це вічно пульсуючі вулкани, над якими темні сили століттями запа­люють вогнища війни”. Яким чином нам зараз, у ситуації війни, поляризації настроїв і короткого шляху від стереотипів до зброї, зберегти повагу до людської гідності та міжнаціональну злагоду? Яким чином нам зробити нашу багатоманітність нашим ресурсом, нашою сильною стороною? І, врешті-решт, як нам виховувати дітей у цей непростий час?

З 2002 року Конгрес національних громад України органі­зовує дитячий міжнаціональний табір “Джерела толерантності”, метою якого є формування активної громадянської позиції у мо­лоді національних громад. Учасники мають унікальну можливість подивитися на світ очима громад і культур, які здавна живуть в  Україні. Наприклад, навчитися танцювати хайтарму, відвідати синагогу в Новоселиці, писати вірменські літери, розмальовувати писанки та ще багато-багато іншого. Результатами табору є по­слаблення упереджень і зміцнення толерантності та поваги до розмаїття. У нас уже є 5 тисяч випускників і випускниць, які зараз є молодими лідерами національних громад і активними учасни­ками громадянського суспільства.

З 2008 року у наших програмах беруть участь діти-біженці з  Афганістану та Ірану. Раніше ми допомагали їм, а тепер ці діти допомагають нам. Цього року ми використали досвід табору “Джерела толерантності”, відповідаючи на виклики часу, і органі­зували табір “Будуємо мости замість стін” для дітей вимушених переселенців, дітей з Києва та інших регіонів України, які не були переселенцями. Адже ми вважаємо, що дуже важливо робити саме інтеграційні заходи змішаними групами, тому що саме в   тому, що ми різні, і є наш ресурс. У проекті взяли участь 80 підлітків, більшість з яких були переселенці, і, власне, автор­ська програма дала змогу дітям знайти свої внутрішні ресурси для подолання проблем і можливості для спільних дій.

Конгрес національних громад України готовий надати експертну та організаційну підтримку для державних і суспільних заходів з освіти щодо формування толерантності. Я хочу завер­шити словами Папи Римського: там, де будують стіни, закри­ваються серця. Потрібно будувати мости, а не стіни.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, пані Ганно.

Запрошую до слова Конденка Миколу Циновича, помічника головного юриста Всеукраїнської правозахисної організації “Центр об’єднання та захисту прав ромів”. Підготуватися Супліній Тамарі Петрівні.

 

КОНДЕНКО М.Ц., помічник головного юриста Всеукраїнської правозахисної організації “Центр об’єднання та захисту прав ромів”. Шановні пані та панове! Наша Всеукраїнська громадська організація “Центр об’єднання та захисту прав ромів” щиро вдячна голові Комітету Верховної Ради України з питань прав лю­дини, національних меншин і міжнаціональних відносин Григорію Михайловичу Немирі за запрошення на цю зустріч.

Багато років тому мої пращури, кочуючи по планеті Земля, зупинилися на теренах України. Вже більше 600 років роми про­живають пліч-о-пліч з українським народом. За цей тривалий час ми разом пережили моменти печалі та радості.

Однією із сторінок нашої спільної історії була Друга світова війна. 19 вересня 1941 року війська фашистської Німеччини уві­йшли до Києва та окупували Україну. Етнічні чистки фашисти по­чали вже в перші дні окупації. Для масових розстрілів фашисти обрали Бабин Яр, використовуючи його як полігон для масового знищення людства. Свої звірячі злочини вони відпрацьовували на ромах, які стояли таборами у лісах біля Києва. Для увіковічення пам’яті розстріляних ромів 8 жовтня 2004 року Верховна Рада України прийняла Постанову “Про відзначення Міжнародного дня голокосту ромів”, але, на жаль, жоден пункт цієї постанови не виконувався ні за каденції Віктора Ющенка, ні за каденції Віктора Януковича.

На сьогодні представники народу ромів все більше відчу­вають на собі прояви антициганізму. Незважаючи на це, народ ромів України, усвідомлюючи себе невід’ємною частиною українського громадянського суспільства, вважає за доцільне обговорення проекту Національної стратегії у сфері прав людини.

На території України проживає понад 130 національних меншин. Майже кожна національна меншина звертає увагу на ті адміністративно-правові інструменти, які окреслюють можливості представників кожної з національних меншин у реалізації їхніх прав. Не винятком у цьому питанні є національна меншина ромів.

Є національні меншини, які є корінними на території інших держав, а більше є титульними націями в інших країнах, тому захист їхніх прав, свобод та законних інтересів широко регулю­ється на рівні міждержавних угод.

Поряд з тим, є національні меншини, які є корінними в  Україні, зокрема, русини, кримські татари, гуцули, караїми та інші, що також об’єктивно створює для них можливість безпосе­реднього впливу на етнонаціональну політику та питання само­врядування на території, з якої вони походять.

А є національні меншини, які не мають ані додаткового захисту, наданого міждержавними угодами, ані можливості бути визнаними корінними на тій чи іншій території України. Це об’єктивно зумовлює нижчий обсяг їхніх прав та фактичних мож­ливостей для їх здійснення. Такими національними меншинами є роми та синті, які, з огляду на їхні традиційні особливості, можна віднести до кочовиків.

Ми пропонуємо внести до вітчизняного законодавства зміни, які передбачали б різне законодавче регулювання для трьох груп національних меншин, та, зокрема, закріпити, при­наймні за останньою групою, особливий правовий статус, щоб за допомогою створення системи задоволення додаткових соціаль­них потреб компенсувати об’єктивну нерівність у їхньому стано­вищі та створити ситуацію не формальної рівності прав, а реаль­ної рівності можливостей їх забезпечення.

Саме з цією метою юристи нашої організації розробили проект закону про особливий статус національних меншин — кочівників в Україні, в якому враховуються положення міжнародних нормативно-правових актів у сфері інтеграції ромської етнічної групи, а також європейський досвід у цій сфері. Проект закону разом з пояснювальною запискою ми передаємо до секретаріату комітету та просимо Григорія Михайловича Немирю дати дору­чення компетентним особам розіслати їх учасникам парла­ментських слухань та членам комітету для ознайомлення, а також розглянути даний проект на найближчому засіданні Комітету з  питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, на яке запросити представників нашої організації.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

Запрошую до слова Супліну Тамару Петрівну, президента Міжнародної федерації ділових жінок “Либідь”. Пані Тамара не змогла виступити на минулих парламентських слуханнях, то тепер ви маєте таку можливість.

 

СУПЛІНА Т.П., президент Міжнародної федерації ділових жінок “Либідь”. Дякую. Я немного отвлекусь. Дело в том, что у  меня цыганские корни… (Оплески). У меня дедушка был цыган, и так получилось, что он решил вести оседлый образ жизни, а  бабушка — хохлушка, они жили в Донецке. Папа у меня был настоящий цыган, они с мамой закончили Донецкий мединститут. Во время войны папа был хирургом на теплоходе “Грузия”, дважды тонул. Поэтому я с глубоким уважением отношусь к этой нации, хотя я, вы видите, по конфигурации — така маленька кругленька бабуся.

Мне подарили азбуку цыганского языка, у меня есть экземпляров 15–20, и я готова передать их для вашего общества, пусть детки учат азбуку. Мне уже поздно, конечно. Я прошу прощения, что отвлеклась.

Оксана Ивановна, в прошлый раз я должна была выступать на парламентских слушаниях, посвященных Чернобылю, но до меня не дошла очередь, да и я не очень-то рвалась, потому что знала, что буду выступать сегодня. Поэтому я вас очень прошу. Вы помните, выступал Удовиченко и рассказал о том, что в  Славутиче проживают люди 49 национальностей. У него есть проблемы, вопросы. Вы знаете, что такое Чернобыль, что финан­сирования нет. И очень жаль, что вице-премьер-министр ушел, а  встретиться он никак с ним не может. Поэтому я очень вас прошу, учитывая, что вы по-настоящему деловая, жесткая жен­щина, помогите, чтобы они встретились. Хорошо?

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Добре, домовилися.

 

СУПЛІНА Т.П. Учитывая, что времени мало из-за того, что я  отвлеклась на цыганские корни, внесу два конкретных пред­ложения.

Первое. Дело в том, что федерация взяла шефство над госпиталем, отделением гнойной хирургии, это двухэтажное зда­ние. И когда я пришла, там не было лифта, а ребята молодые — 20–21 год, вы понимаете, без ног… Слава Богу, сегодня там уже есть лифт. Это не моя заслуга…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Прошу, пані Тамаро, ще 1 хвилина.

 

СУПЛІНА Т.П. За два месяца сделали лифт. Я была 8 марта в госпитале. Наши девчата из “Сільпо” написали ребятам пожела­ния, поздравления. И мы передали им вот такую фотографию. И  вам, Оксана Ивановна, я хочу передать эту картинку “Боже, храни Україну! Це наші діти”, вот с таким звоночком.

И последнее, буквально несколько слов. Когда я пришла 8 марта к солдатам, говорю им: “Ребята, у вас у всех есть мамы, и когда я буду выступать, я от вашего имени поздравлю ваших мам”.

Разрешите, я зачитаю буквально несколько строк:

“За мир на всей земле — я.

За то, чтоб мать дождалась сына.

Чтоб слезы жен и матерей

Не падали, не капали в могилу”.

Слава Украине! Героям нашим слава!

Спасибо за внимание. Я вам все свои материалы передам. И мы встретимся. Вот колокольчик зазвонит… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам дуже, пані Тамаро.

Запрошую до слова Орос Ілдіко Імріївну, голову Закар­патського угорськомовного педагогічного товариства, президента Закарпатського угорського інституту імені Ференца Ракоці ІІ, депу­тата Закарпатської обласної ради.

 

ОРОС І.І., президент Закарпатського угорського інституту імені Ференца Ракоці ІІ. Шановне товариство! Потреби національ­них меншин та мовне питання надзвичайно політизовані в Україні. Така ситуація не сприяє вирішенню проблемних питань, яких залишається чимало, хоча за рік у вирішенні цих питань зроблено більше, ніж за останніх десять років.

Я мушу інформувати вас про питання, які турбують насе­лення угорців у Закарпатті. Найголовнішою проблемою в цьому році є і залишається зовнішнє незалежне оцінювання знань випускників з української мови та літератури. Обов’язкові вступні іспити і вступні випробування з української мови та літератури на всі напрями підготовки складаються з однаковими вимогами щодо знань і вмінь випускника незалежно від мови навчання у середній школі.

Отже, випускники загальноосвітніх навчальних закладів з    навчанням мовами національних меншин після закінчення 11 класу володітимуть українською мовою не на такому рівні, як учні українських шкіл, для яких ця мова є рідною і які всі предмети вивчали рідною мовою.

Тому ми пропонуємо за напрямом “українська філологія” вступні випробування проводити за загальними вимогами, а для вступників на інші напрями для випускників шкіл національних меншин розробити вимоги і тести ЗНО з урахуванням навчаль­ного  плану та умов навчання даної нацменшини. Про це йдеться і  в  Рамковій конвенції про захист національних меншин, у пункті 3 статті 12 якої записано: “Сторони зобов’язуються створити осо­бам, які належать до національних меншин, рівні можливості для доступу до освіти всіх рівнів”.

Наступне мовне питання — як вивчати українську мову. На  даний час немає чітко визначеної мети щодо рівня володіння українською мовою учнів шкіл з викладанням мовами національ­них меншин. У програмах з іноземних мов чітко визначено цілі мовної освіти. Наприклад, рівень володіння іноземною мовою на кінець четвертого класу відповідає рівню А1, на кінець дев’ятого — рівню А2 і так далі відповідно до загальноєвропейських реко­мендацій з мовної освіти.

Пропонуємо подібні рівні встановити для всіх національних меншин при вивченні української мови. І тоді це приведе до інтеграції національних меншин в українське суспільство.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую дуже.

Запрошую до слова Вуйчицького Юрія Романовича, голов­ного редактора польськомовної газети “Слово польське”, місто Вінниця. Підготуватися Найману Олександру Яковичу.

 

ВУЙЧИЦЬКИЙ Ю.Р., головний редактор польськомовної газети “Слово польське” (м. Вінниця). Шановні пані та панове! Шановні друзі! Формула сьогоднішньої співпраці органів влади з  громадськими організаціями національних меншин, яка значною мірою залишилася нам у спадок від Радянського Союзу, давно застаріла і на сьогодні є швидше гальмом, ніж інструментом для відродження традицій і культури етносів, що проживають на території нашої держави. Система центрального розподілу коштів застосовується сьогодні, крім нашої держави, лише в країнах з авторитарною формою правління, зокрема в Росії та Білорусі.

У країнах Європи, які змогли вирватися з-під російського впливу, наприклад у Польщі, існує конкурсний відбір проектів для фінансування діяльності організацій, колективів національних мен­шин і пунктів навчання мови. Кожного року відповідне міністерство затверджує перелік субвенцій на друк часописів, утримання офі­сів, купівлю костюмів, інші потреби та автоматично продовжує їх на наступний рік у разі ефективного використання цих коштів. Так, на 2015 рік уряд Польщі виділив на потреби національних меншин у перерахунку на наші гроші близько 125 мільйонів гривень, при­чому понад 25 мільйонів з них отримали українська та лемківська спільноти. На один лише часопис “Наше слово”, який видає українська меншина в Польщі, поляки витратили близько 3 мільйонів гривень.

Звичайно, нинішній підхід, мовляв, влада принаймні вам не  заважає, є кращим, ніж виділення Росією 1 мільйона доларів на діяльність національних товариств у їхній країні під ковпаком Роскомнадзору і ФСБ. Але наше суспільство, у тому числі й міль­йони представників національних меншин, очікує від нової влади рішучих дій у сфері приведення законодавства у відповідність з  європейськими нормами, у тому числі у сфері діяльності націо­нально-культурних товариств.

Для впровадження механізмів конкурсу і подальшого пошуку коштів потрібно змінити законодавство, насамперед Закон “Про національні меншини в Україні”, чітко виписати в ньому поняття “регіональна мова” і механізм її впровадження, створити спільну комісію уряду і нацменшин, до якої увійдуть по одному або по два представники найбільших етносів. І це не тільки на рівні Міністер­ства культури. На наше переконання, до цієї комісії мають увійти представники кожного міністерства і Адміністрації Президента. Ця  комісія повинна визначати переможців конкурсу задля отри­мання державних субвенцій, а контроль за використанням коштів покласти на відділи або представників нацменшин у справах релігій місцевих органів виконавчої влади.

Відповідний проект змін до Закону України “Про національні меншини в Україні” наша польська громада запропонувала на розгляд Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин у попередньому скликанні. На жаль, чомусь він не був внесений на розгляд, ніякої зворотної реакції не було, хоча ми передали проект через народ­ного депутата з Вінниччини Олексія Фурмана.

Сьогодні я знову передам проекти змін, їх тут 28. Ми розробили їх на підставі подібних законів інших європейських країн, у тому числі Польщі. Це діючі, живі норми. Я маю надію, що  ви їх принаймні розглянете і якась реакція буде — негативна чи позитивна.

І останнє. Окремою дуже болючою темою для всіх присутніх є питання вивчення мови наших предків.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Прошу, 30 секунд.

 

ВУЙЧИЦЬКИЙ Ю.Р. Тут підтримка держави якщо є не першо­черговою, то, напевно, пріоритетною. Механізмом, який дав би можливість сплатити рахунки за оренду класів, роботу вчителів та  купівлю підручників, може стати той самий конкурс, про який я  згадував раніше, а також передбачення у місцевих бюджетах статті видатків на впровадження системи вивчення там, де є по­треба, мов національних меншин.

Дякую за увагу. Слава Україні! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошую до слова Наймана Олександра Яковича.

 

НАЙМАН О.Я., член президії Всеукраїнської громадської організації “Антифашистський комітет України”. Шановне това­риство! Я дуже вдячний за можливість виступити перед таким шановним зібранням. На відміну від виступів, які містять загальні положення, хочу звернути вашу увагу на деякі конкретні деталі. Як кажуть, диявол криється в деталях. Отже, деякі факти.

Громадська рада при Міністерстві культури України звер­нулася до пана Кириленка з проханням допомогти в реалізації постанови Верховної Ради, відповідно до якої заповіднику “Бабин Яр” має бути передана невеличка будівля — колишня контора єврейського цвинтаря. Минуло майже два місяці — відповіді нема.

Інший лист, також до пана Кириленка, щоб Національний музей історії України виділив один зал для експозиції, присвя­ченої історії культури національних меншин. Відповідь заступника міністра Андрія Вітренка була негативна. Я запитав Андрія Мико­лайовича: ви що, вважаєте, що національні меншини України не гідні хоча б одного залу музею? Його відповідь була незмістовна.

Водночас хочу вам сказати, що в Україні досі немає жодного посібника, жодного підручника з історії культури національних меншин України.

Ще хочу звернути вашу увагу на такий відомий факт. У  центрі Києва багато років поширюється нацистська і антисеміт­ська література. За всіх голів міськради, за всіх президентів — нічого не можна зробити. Хоча це питання дуже швидко можна вирішити: контрольна закупка, передача відповідних видань до експертів і відповідно до рецензії, експертизи…

ГОЛОВУЮЧИЙ. Прошу, 30 секунд, завершуйте.

 

НАЙМАН О.Я. …Але в Україні немає державних експертів з  міжнаціональних проблем. Необхідно лише внести невеличку поправку до відповідного наказу Міністерства юстиції і визначити, наприклад, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України відповідним експертом.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

Запрошую до заключного слова голову Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і між­національних відносин. Прошу, 5 хвилин.

 

НЕМИРЯ Г.М. Дякую. Шановні учасники парламентських слухань! Я пропоную подивитися на цей плакат, він висить тут і  під час пленарних засідань. Це плакат про Надію Савченко, але в  Надії Савченко — Україна. Тому гасло “Одна за всіх — всі за одну!”, я думаю, відбиває організуючу ідею мотивації виступів сьогодні: Україна за всіх — всі за Україну!

Ми почули сьогодні про різні підходи, деякі виступи були більш загальними, деякі — більш конкретними з огляду на те, чим займається та чи інша організація. Ми також говорили про вікна можливостей, які існують. І, узагальнюючи, можна сказати, що є  законодавче вікно можливостей, про яке йшлося. І не лише Конституція і Національна стратегія у сфері прав людини нази­валися, а й внесення змін до відповідних законів, затвердження законом концепції, про яку говорили.

Є інституційне вікно можливостей. Тут ми не отримали відповіді на питання, яке ставилося: яка інституція, який механізм кращий — залишаємо уповноваженого, повертаємося до дер­жавного комітету або створюємо щось інше? Але йшлося про те, що має бути дієвий механізм, який працює, а не який створений для галочки і для імітації роботи.

Третя тема, про яку говорили, — виклики, які стоять попереду. І дуже важливо, я зараз пригадую, що під час заго­стрення подій на Майдані, коли пропаганда сусідньої держави стверджувала, що тут фашисти, що тут порушуються права націо­нальних меншин, культурні, мовні права, багато з присутніх тут виступили із заявами, що такого немає. Але сьогодні в цій залі йшлося про справжні проблеми, які існують, які або не вирішують­ся роками і до них треба привернути увагу, або це нові проблеми, ми про це також говорили.

Окрема тема, на яку я звернув увагу, думаю, вона допоможе знайти консенсус, що Україна не живе в міжнародно-правовому вакуумі. Україна, з одного боку, є частиною конвенцій міжнарод­них організацій, є міжнародна правова практика, міжнародно-правовий фундамент, є рекомендації відповідних організацій — від ООН до ОБСЄ.

До речі, наступного тижня до України з візитом приїздить Верховний комісар ОБСЄ у справах національних меншин, кілька тижнів тут буде. Думаю, багато з вас із ним зустрінуться.

І тому сумісність українського законодавства з міжнародним, оця рамка, яка об’єднує те, що ми називаємо європейською інтеграцією, часто може бути тим дороговказом, який дасть можливість знайти консенсус. Безумовно, точки зору різні, є різне розуміння, як краще, але це нейтральний, найбільш цивілізований показник. Тому я сподіваюся, що і в Рекомендаціях сьогоднішніх парламентських слухань про це йтиметься окремо.

Знаєте, коли я уважно слухав виступи, було відчуття, нібито це відбувається так, як раніше, ніби немає війни, немає цього конфлікту. Можливо, це інерція, тому що в деяких виступах я  просто почув теми, які турбують, але вони турбували і до того, і  важливо їх триматися, бути послідовними. Але все-таки, я спо­діваюся, що це буде складовою діалогу, до якого запрошуємо я,  комітет і Верховна Рада, щоб ми говорили і про проблеми, які справжні. Зауважте, 7 тисяч загиблих, навіть за офіційними дани­ми, із них чотири п’ятих, близько 6 тисяч, — мирні громадяни, які не тримали зброї в руках. Це і питання примирення розділених сімей, і питання відновлення справедливості, вони важливі.

І нарешті, я сподіваюся, що віце-прем’єр-міністр — міністр культури залишив парламентські слухання з поважної причини. Але з етичних міркувань потрібно було повідомити про це зазда­легідь, інакше складається враження…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Він попередив.

 

НЕМИРЯ Г.М. Тоді треба було попередити й зал. Сподіваю­ся, що наступного разу такого не буде (Оплески).

Хочу подякувати всім присутнім за активну участь. А колеги…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Прошу дати можливість завершити.

 

НЕМИРЯ Г.М. …долучені до стенограми виступів. Безумов­но, у нас ще є час для того, щоб врахувати ваші пропозиції — і  письмові, й усні — в Рекомендаціях парламентських слухань.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, пане Григорію.

Я також зі свого боку, перед тим, як ми завершимо нашу роботу, хотіла б висловити декілька думок. Передовсім я пере­прошую, мені, напевно, треба було озвучити той момент, коли віце-прем’єр-міністр залишив сесійну залу, він справді підходів і  попереджав. Нехай це буде на моїй відповідальності, що я не оголосила вам про це вчасно. Але я все-таки хотіла б подякувати і  пану віце-прем’єр-міністру, і представникам уряду, які прийшли і  висловили своє бачення, запросили вас до діалогу.

Безумовно, я також хочу подякувати голові комітету і в ціло­му Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжна­ціональних відносин, який також пропонує вам майданчик для того, аби ви могли й далі шукати ідеї, які допоможуть нам рухатися вперед.

Але я хочу сказати про те, що почула сьогодні головне — передовсім про нашу єдність. Тобто практично це було наскріз­ною ниткою сьогоднішньої розмови, і видно, наскільки це щиро, наскільки, власне, ви всі, незалежно від національного походжен­ня чи від інтересів тих організацій, які ви представляєте, як тут правильно сказав один із доповідачів, є, власне, джерелом влади тих, які тут сидять. Це робить нас ще більш зобов’язаними вам щодо формування повноцінної етнонаціональної політики.

Я тільки озвучу конкретні пропозиції, які почула від вас, можливо, вони увійдуть до Рекомендацій:

– оновлення редакції Закону України “Про національні меншини в Україні”. У цьому контексті я хотіла б також додати виправлення перекладу Європейської хартії регіональних або міноритарних мов;

– регулювання мовних прав усіх етносів, які проживають на території України. Я розумію, що це може бути предметом регу­лювання різних законів, можливо, освітнього закону, можливо, і  закону, який стосуватиметься прав національних меншин, але ми повинні це робити;

– ми повинні дбати про гарантії мовних прав українців, які також у деяких регіонах України загрожені;

– окрема увага до захисту прав кримськотатарського на­роду, який сьогодні перебуває в загроженому стані. Це люди, які особливо потребують нашої спільної підтримки.

Етнонаціональна політика завжди була таким чутливим предметом. Мені здається, що всі скільки могли, стільки зволікали з її формуванням. Я думаю, що війна, напевно, і може стати тим тлом, який дасть нам можливість перестати боятися і просто подивитися у вічі один одному. Ми пережили вже таку історію разом, тобто такий період, який дозволяє нам довіряти один одному і рухатися далі. Я переконана, особливо побувши сьогодні серед вас, що ми маємо той ґрунт, який дасть нам можливість сформувати повноцінну етнонаціональну політику і зробити ефек­тивним законодавство, щоб усі етноси в Україні почувалися захищеними.

Дуже дякую вам за роботу і сподіваюся на наступну зустріч в цьому залі (Оплески).