ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

 

ПРО РЕФОРМУ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я В УКРАЇНІ

 

Сесійний зал Верховної Ради України

16 грудня 2015 року, 15 година 5 хвилин

 

Веде засідання Перший заступник Голови Верховної Ради

України ПАРУБІЙ А.В.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні учасники парламентських слухань, прошу займати місця і приготуватися до початку роботи.

Шановні учасники парламентських слухань, на початку нашого засідання ми виконаємо Державний Гімн України. Прошу всіх встати для виконання Державного Гімну України. Будь ласка.

 

(Лунає Державний Гімн України).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Доброго дня, шановні колеги народні депутати України (я бачу, є багато народних депутатів), шановні учасники парламентських слухань, шановні запрошені! Відповідно до постанови Верховної Ради України від 24 листопада цього року сьогодні проводяться парламентські слухання на тему: «Про ре­форму охорони здоров’я в Україні». Від імені Верховної Ради України хочу подякувати всім за те, що знайшли можливість відгукнутися на наше запрошення: повний зал експертів, людей зацікавлених, які бажають взяти участь в обговоренні.

Хочу зазначити, що для нас ключовою проблемою є публічне обговорення проведення в Україні однієї з найбільш масштабних і найбільш довгоочікуваних реформ – реформи вітчизняної системи охорони здоров’я, спрямованої на поліпшення медичного обслуго­вування населення, підвищення його якості та доступності. Нам до­водиться проводити реформи майже в усіх сферах суспільного життя. Така доля нашої держави, що нам доводиться одночасно і  вести війну на сході, і реформувати всі сфери – від судової до силових структур, здійснювати антикорупційну реформу. І ще раз хочу наголосити, що однією з найважливіших для громадянина України є реформа охорони здоров’я.

Я не забиратиму багато часу, скажу тільки, що розраховую на  концептуальну розмову, що ми тут у публічному обговоренні зможемо дати рекомендації щодо самої концепції реформування, щодо спільного і загального бачення, яким чином має відбуватися це реформування. Без загального плану, без загальної мети дуже важко проводити етапні спеціалізовані реформи в цій галузі. Тому я хотів би, щоб ми сьогодні у виступах не просто озвучували проблеми. Вони існують, їх безліч, і вони дуже гострі. І я знаю, що інколи криком хочеться кричати, щоб розповісти про ці проблеми. Але я на­голошую і прошу, щоб у виступах ви надали пропозиції з приводу концепції, з приводу стратегії, з приводу загального бачення медич­ної реформи.

Хотів би теж кілька слів сказати про наш регламент. Насамперед хочу наголосити, що до участі у слуханнях, окрім народних депутатів, запрошені представники уряду, Адміністра­ції Президента України, Міністерства охорони здоров’я, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади, науковці, медики, представники міжнародних громадських, медичних та волон­терських організацій. Комітетом сформований порядок виступів. І навіть якщо хтось не зможе виступити у відведений регламентом час, їхні виступи обов’язково будуть опубліковані в матеріалах парламентських слухань і пропозиції будуть враховані в Рекомен­даціях.

Спочатку пропонується заслухати доповідь представника уряду, міністра охорони здоров’я, – до 15 хвилин, потім співдоповідь голови Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, а потім пропонується провести загальне обговорення з регламентом до 3 хвилин на виступ, оскільки надзвичайно багато бажаючих ви­ступити. Запитання ви зможете подавати до секретаріату в письмовій формі. У нас не передбачені запитання до доповідачів, але кожен доповідач зможе сформувати в ході свого виступу відповідь на те чи інше запитання. Загальне прохання до всіх дотримуватися регламенту.

Я вам розповім про нашу систему «Рада»: на 3 хвилини вмикається мікрофон і за 30 секунд до звершення відведеного регламентом часу пролунає сигнал, який нагадає вам, що за 30 секунд буде вичерпаний час, відведений для виступу. Чи зрозу­мілий загальний регламент?

Отже, я надаватиму слово в порядку, який запропонований Комітетом. Ще раз наголошую: всі, хто підготував доповідь, змо­жуть передати її до секретаріату, і вона буде включена до загального підсумкового документа парламентських слухань.

З вашого дозволу я надаю слово для доповіді міністру охорони здоров’я України Олександру Квіташвілі. Будь ласка, до трибуни.

 

КВІТАШВІЛІ О., міністр охорони здоров’я України. Уважаемый Андрей Владимирович! Уважаемые народные депутаты, гости, присутствующие на наших слушаниях о состоянии реформы здравоохранения в Украине! Год и 10 дней тому назад я стоял в этом зале, когда меня назначали министром, когда депутаты голосовали за новый Кабинет Министров, понимая всю значимость ситуации и всю ответственность, которую я на себя беру, и задавал себе ряд вопросов.

Передо мной стоял фундаментальный вопрос: станет ли этот  год, который мы начинаем вместе, годом фундаментальных изменений или годом упущенных возможностей? Сможем ли мы все вместе использовать момент и начать трансформацию украинской медицины, сделав ее европейской, современной и, самое главное, ориентированной на потребности пациентов? Сможем ли сделать ее доступной для всех слоев населения, открыть ворота для инвестиций в систему, модернизировать, внедрить новые технологии, изменить систему медицинского образования? Потому что быть частью Европы – это значит не только принимать европейские законы, надо стать частью, быть интегрированными, доказать, что мы тоже можем сказать свое слово в Европе. И нам надо было все это сделать.

Думал, что все мы, работая вместе, сможем улучшить качество жизни миллионов наших сограждан, и доступность медицинских услуг станет такой же, как и в других странах Европы. Тогдаш­няя  атмосфера в этом зале давала мне огромную уверенность, что в Украине не будет места и времени для упущенных возможностей, что мы все вместе будем работать над проведением этих фунда­ментальных изменений.

Сегодня, год и 10 дней спустя, я стою перед вами в этом зале и думаю: как прошел этот год? Был ли он годом упущенных возмож­ностей или фундаментальных изменений?

Цели, которые мы ставили тогда все вместе:

• создать механизмы, выстроить эффективную и лучшего каче­ства систему медицинских услуг, ориентированную на пациента;

• качественные лекарства, чтобы они были более доступными для населения;

• справедливое финансирование системы здравоохранения, позволяющее ориентироваться на качественную медицину;

• новая система общественного здоровья, которая необходима стране, ориентированная на профилактику заболеваний, введение принципов здоровья во все государственные стратегии.

Что нам удалось? Мы начали процессы реформирования на рынке лекарственных средств. Основными элементами этой рефор­мы являются:

• реформирование системы государственных закупок (и эти закупки уже в этом году проводятся согласно европейским и между­народным принципам);

• обеспечение физической и экономической доступности основных лекарственных средств для населения;

• дерегуляция фармацевтического рынка, уменьшение коли­чества лицензий и разрешений.

Это позволит рынку нормально работать и, еще раз подчерки­ваю, повысит доступность лекарств для населения.

Какие у нас результаты? Результаты следующие. В этом году мы смогли передать 60 % бюджетных средств, а это 2 миллиарда 197 миллионов гривен, на международные организации, чтобы они провели закупку уже в этом году по разным программам, которые финансируются государством. Эти организации были выбраны, в том числе и вместе с вами, народными депутатами, проголосовав­шими за внесение изменений в закон. Это Программа развития ООН, Детский фонд ООН (ЮНИСЕФ) и Crown Agents — британская компания, которая работает во всем мире. Все договоры подписаны, деньги перечислены, некоторые из них уже объявили торги, и мы надеемся, что очень быстро все эти лекарства, закупки которых проводились через международные организации, поступят в страну. Мы хотим, чтобы в будущем году 100 % закупок проводились этими организациями.

Одновременно с изменением системы государственных заку­пок мы запустили процесс дерегуляции фармацевтического рынка. Для этого разработано и утверждено 22 нормативных документа по  улучшению законодательства в сфере оборота лекарственных средств. Мы стремимся максимально приблизиться к Европе, а поэтому хотим, чтобы государственное регулирование было более европейским, а не советским. И очень много для этого сделано — и упрощение регистрации, и урегулирование вопроса ввоза, и так далее, и так далее. Мы работаем очень активно с фармацевтическими компаниями и стараемся учесть все их пожелания.

Мы стараемся внедрить систему реимбурсации для пациентов по разным направлениям. Первый этап – программа реимбурсации стоимости инсулина для больных сахарным диабетом – начинается с 1 января. В следующем году посмотрим, как она будет работать по всей стране, и надеемся максимально перевести другие программы на принципы реимбурсации.

Новые условия лицензирования медицинской практики разработаны и представлены Кабинету Министров. Естественно, мы хотим максимально уменьшить регуляторную нагрузку на этот процесс, конечно, не упуская контроль качества, и максимально расширять государственно-частное партнерство. У нас есть закон, но, к сожалению, я могу сказать, что в медицине он работает очень плохо, то есть не работает вообще. Потому что когда есть частный партнер у государственной компании, но государственные деньги не могут идти в частное предприятие – это уже не партнерство, а нечто иное. Поэтому все проекты государственно-частного партнерства, которые существуют, при правильном финансировании будут рабо­тать намного лучше и правильнее, и это отразится на качестве ме­дицины в стране.

Формирование государственной политики в сфере здраво­охранения. МОЗ было первым министерством, разработавшим стратегию реформ. Этот процесс начался в сентябре прошлого года при участии большой группы экспертов, а также при участии Все­мирной организации здравоохранения, Всемирного банка. На базисе этой стратегии разработаны план действий и пакет законопроектов, предусматривающих такие основные принципы:

• изменение механизма финансирования (переход от финанси­рования койко-места, то есть от модели Семашко, к финансирова­нию услуг, предоставляемых населению);

• изменение формы хозяйственной деятельности (не формы собственности, а формы хозяйственной деятельности) медицинских учреждений, что позволит им формализовать доходы, которые, как мы все знаем, они получают через благотворительные фонды, боль­ничные кассы, через прямые неформальные платежи из кармана в карман. Чтобы больницы смогли нормально работать, чтобы у них появился легальный источник финансирования, и чтобы они могли эти деньги вкладывать в развитие медицины и в развитие инфра­структуры, очень устаревшей и никак не отвечающей требованиям, которые у нас у всех есть, тем более с амбициями быть частью Европы.

К сожалению, эти законопроекты, внесенные правительством в  Верховную Раду, не были поддержаны Комитетом. Это было в  июле. До сентября мы не смогли рассмотреть вместе, не было времени у Комитета рассматривать. И, к сожалению, до сих пор эти изменения не приняты. Но это очень важно, чтобы они начались, потому что (я много раз об этом говорил и еще раз хочу отметить) реформа – это не процесс, который начинается и заканчивается в  какой-то определенный день, это процесс, который начинается и идет постоянно. Тем более в медицине. Потому что медицина идет вперед, развиваются технологии, управление – все. Поэтому мы должны начать и параллельно делать очень многое – от адаптации европейских протоколов в Украине до расчетов, сколько будут стоить услуги по этим протоколам.

У нас в министерстве разработан план, вот я могу его показать, потому что много было критики, – Концепция реформы финанси­рования системы здравоохранения, над которой работала группа отечественных и международных экспертов, имеющих практический опыт по реформированию системы финансирования здравоохране­ния в постсоветских странах, например в Казахстане. Грузию я уже не привожу как пример, маленькая страна, я понимаю, это вам не нравится, потому перешли на большие страны. Казахстан – большая страна, там тоже реформировалась система, и люди, работавшие над реформой финансирования, находятся в Украине и ждут момента, когда они смогут начать работу по реальным изменениям.

Я также хочу подчеркнуть, что для нас очень важно было подписание договора с Всемирным банком. К сожалению, в прош­лом году мы потеряли 100 миллионов долларов из-за опоздания с  подписанием. В 2014 году мы упустили хороший шанс, чтобы страна получила 330 миллионов, если я не ошибаюсь. Но с декабря прошлого года мы форсировано работали со Всемирным банком и смогли достичь договоренности, проект был утвержден, он начался с июня. Это очень важный проект для областей, предусматрива­ющий поддержку в общем объеме 214 миллионов долларов для ре­формированной системы. Это деньги на электронную систему, на новые протоколы, на ремонт и так далее, и так далее. Так что для нас это важный проект, и мы рады, что смогли добиться результата.

Я хотел бы еще отметить, что создание Центра общественного здоровья, консолидирующего все службы, которые должны зани­маться эпиднадзором, биобезопасностью, профилактикой, выстраи­вается по принципу центров по контролю и профилактике заболева­ний (Centers for Disease Control and Prevention) США и европейских стран.

И важные проекты. Я думаю, что большая заслуга в этих удачах народных депутатов Украины, которые смогли… (не знаю, какое правильное слово подобрать) достичь договоренности с Мин­фином о финансировании достройки нового корпуса «Охматдета». Первые этапы прошли в этом году и на следующий год уже вы­делены деньги в бюджете, которые позволят нам завершить стройку и хотя бы показать, какой должна быть современная клиника в Украине.

И вот, стоя сегодня перед вами, я думаю: достигли мы всех тех целей, которые ставили перед собой? У нас было много интерес­ных проектов, очень многие люди к нам приходили, говорили: «Мы вам поможем, мы будем с вами работать, мы сделаем все. Скажите, что нам делать». Достигли мы этих целей? Я бы не сказал, что мы достигли на 100 %, даже не на 90, даже не на 80, ну, где-то, скажу честно, на 60-70 %. Но хочу подчеркнуть: я не набиваю себе цену, то, что сделано за этот год, – это не в кредит мне, это в кредит ко­манды, работавшей в министерстве, в парламенте, всех, работающих в областных, районных отделах здравоохранения. Много сделали, больше, чем за 24 года независимости Украины. В принципе, мы уже заложили фундамент для правильных реформ в стране.

Наши цели на 2016 год:

• гарантированный доступ каждой семьи к первичной меди­цинской помощи, очень важно, чтобы села получили первичных докторов;

• модернизация первичной медицинской помощи не только введением новых протоколов, но и правильным финансированием, мы хотим, чтобы 35 % расходов шли в первичку;

• завершение создания современных оперативно-диспетчер­ских пунктов и служб в областях, запуск этого процесса;

• выведение госзакупок из-под МОЗ, независимое агентство, которое уже создано, будет разрабатывать техническое задание, а международные организации будут закупать;

• введение гарантированного пакета медицинских услуг;

• переход на систему реимбурсации;

• автономизация медицинских учреждений, изменение принципа финансирования – все это очень важно…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Скажіть, скільки часу вам треба для завер­шення. Будь ласка, 30 секунд.

 

КВІТАШВІЛІ О. …правильное финансирование, которое будет правильно нацелено на благо наших сограждан. От этого выиграют все.

Я абсолютно уверен, что следующий год будет намного лучше, чем этот, потому что мы как-то сработались, уже знаем друг друга. Вы видите, что я не приехал сюда зарабатывать какие-то поли­тические очки. Я надеюсь на вашу помощь, на вашу поддержку во  благо изменений системы здравоохранения, во благо будущего Украины. Спасибо большое за ваше внимание. Надеюсь с вами еще поработать (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

До співдоповіді запрошується голова Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я Богомолець Ольга Вадимівна. Будь ласка, регламент 15 хвилин.

 

БОГОМОЛЕЦЬ О.В., голова Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я (загальнодержавний багато­мандатний виборчий округ, партія «Блок Петра Порошенка»). Вітаю вас, шановні колеги! Надзвичайно приємно бачити в цій залі сьогодні ваші обличчя, власне, тих людей, яким не байдуже май­бутнє охорони здоров’я в Україні. Мати небайдужих людей такого високого професійного рівня – це і велике щастя, і велика радість, і, власне, надія, яку ви сьогодні даєте нашій країні.

Перед тим як почати свою доповідь щодо стратегії реформи охорони здоров’я, я хочу сказати, що протягом чотирьох місяців ми пробивали у Верховній Раді можливість провести парламентські слухання з питань охорони здоров’я, бо вважаємо, що це потрібно для всієї громади України, передовсім заради пацієнтів України ми маємо зробити ці зміни. Тому що кожен лікар, по-перше, служить пацієнтам, а по-друге, будь-якої хвилини сам може стати пацієнтом. Тому затвердження стратегії реформи та моделі системи охорони здоров’я, яку ми хочемо побудувати… Я не вживатиму сьогодні сло­во «реформа», я кажу «побудова системи охорони здоров’я євро­пейської якості».

Прошу, перший слайд щодо кроків. Кожен із цих 25 кроків буде показаний окремим слайдом. Хочу сказати, що парламентські слухання ми готували дуже структуровано. Перші виступи, які ви почуєте в обговоренні, – це доповіді, присвячені лікарському та ме­дичному самоврядуванню, яке є надзвичайно важливим. Тому що має відбутися перерозподіл функцій Міністерства охорони здоров’я, багато функцій має бути передано професіоналам, які повинні від­повідати за якість медичної послуги, за ліцензування і, власне, відпо­відати перед пацієнтами за те, що робить лікарська спільнота.

Наступний розділ – це, власне, ті системи охорони здоров’я, які на сьогодні не перебувають під контролем Міністерства охорони здоров’я. Сьогодні міністерство опікується лише 60 % діяльності, що відбувається у сфері охорони здоров’я. У нас ще є військова ме­дицина, є медицина пенітенціарної служби, Національна академія медичних наук… Власне, заклади охорони здоров’я знаходяться у 20 вертикалях фінансового підпорядкування, що створює додаткові механізми для корупції.

Я не вдаватимуся до оцінювання роботи Міністерства охорони здоров’я. На жаль, ні Міністерство охорони здоров’я, ні Кабінет Міністрів не подали парламенту звіту ні Міністерства охорони здоров’я, ні інших міністерств. Ні перед народом України, ні перед парламентом не було звіту щодо виконаної роботи. Єдине, можу сказати, що народні депутати – члени Комітету з питань охорони здоров’я визнали роботу Міністерства охорони здоров’я за цей рік незадовільною. І не тільки тому, що на міжнародні організації передано закупівлі лише на 2 мільярди, а ще 2 мільярди знову будуть спрямовані через традиційні тендерні процедури. Це, знаєте, як оптиміст каже, що склянка напівповна, а песиміст – напівпорожня. Так ось я – оптиміст і хочу, дивлячись в очі громаді України, ска­зати, що жодної копійки в охороні здоров’я на тендерах не вкрадено.

Тому ми вважаємо, що Міністерство охорони здоров’я має працювати значно краще, і ми готові йому максимально допомагати. Саме тому Комітет з питань охорони здоров’я ініціював проведення парламентських слухань для затвердження стратегії реформи охоро­ни здоров’я, для того щоб кожен із вас точно знав, яку модель ми будуємо.

Один-єдиний законопроект, який був вирваний з контексту плану реформ, – проект закону про автономізацію. Комітет з питань охорони здоров’я – за автономізацію, але той законопроект перед­бачав відсутність коштів у державному бюджеті для закладів охоро­ни здоров’я з 2016 року, переведення їх на фінансування з місцевих бюджетів (незрозуміло, якими вони будуть), зміну статусу з держав­них закладів (для всіх закладів) на комерційні акціонерні товариства (а це означає потенційний механізм банкрутства і приватизації), звільнення від аудиту на термін зміни статусу і відкриття рахунків у  комерційних банках. Комітет з питань охорони здоров’я цілком свідомо не допустив прийняття такого закону. Ще раз наголошую, ми – за автономізацію, за максимальні права і самоврядування, але без права банкрутства всієї державної системи охорони здоров’я.

Отже, наші перші кроки. Що отримають пацієнти в результаті 25 кроків, які будуть представлені вам? І право вибору лікаря, і  універсальне охоплення якісним медичним обслуговуванням, і га­рантований рівень медичної допомоги, у тому числі забезпечення безоплатної первинної та екстреної медичної допомоги, медичної до­помоги породіллям, дітям та соціально незахищеним верствам насе­лення, пацієнтам з орфанними хворобами, пацієнтам з обмеженими можливостями. Ефективні правові, організаційні інструменти. Я за­раз не читатиму весь текст, мою доповідь ви отримаєте.

Отже, пацієнти отримають право і можливість обирати лікаря і обирати медичний заклад серед усієї системи медичних закладів України, у тому числі відомчих, а лікарі отримають прозору і здоро­ву конкуренцію та можливість заробляти гроші, оскільки оплачува­тиметься не ліжко-день, а власне процедура, тобто медична послуга і медична допомога. І ми вважали, що Міністерство охорони здо­ров’я за цей рік мало б сформувати базовий пакет медичних послуг, клінічних протоколів, маршрутизації пацієнтів, який гарантуватиме держава кожному пацієнту.

На наступному слайді ви бачите переваги, які отримають заклади охорони здоров’я, вони цілком самостійно зможуть форму­вати кадрову політику і мати інші джерела фінансування.

На наступному слайді ви бачите, що отримає держава і що отримають громадяни, тому що на сьогодні наше завдання – забезпечити довіру людей, повернути і статус, і довіру, і престиж лікарській спеціальності. Бо ми втрачаємо професіоналів, які не мають можливості заробляти прозоро, а змушені перепрофільову­ватися або ставати хабарниками і займатися побутовою корупцією. Отже, це переваги, які отримають держава і громадяни.

На сьогодні реформа охорони здоров’я визнається пріоритет­ною 40 % громадян України. Саме тому протягом наступного року Комітет з питань охорони здоров’я бере на себе зобов’язання щодо формування пакета законів та щодо чіткого контролю за виконанням Міністерством охорони здоров’я покладених на нього повноважень, адже все те добре, що передбачено в Коаліційній угоді, на жаль, Міністерством охорони здоров’я за цей рік не виконано.

Прошу вас подивитися, від чого залежить реформа охорони здоров’я: і від адміністративно-територіальної реформи, і від децен­тралізації, від податкової реформи і від судової реформи.

Декілька місяців тому ми провели парламентські слухання на  тему: «Про військово-медичну доктрину України», і ви можете побачити, в яких законопроектах вирішуються питання, пов’язані з військово-медичною доктриною, з військовим обов’язком медиків і психологів. Це те, до чого ми повертаємося. Відповідні законо­проекти в парламенті вже опрацьовуються.

Прошу вас звернути увагу на наступний слайд щодо системи фінансового підпорядкування закладів охорони здоров’я. Крім Міні­стерства охорони здоров’я, у нас існують ще 19 тендерних комітетів, які купують те саме для тих самих у тих самих, тільки гроші осіда­ють у різних кишенях. Саме тому створення прозорого, відкритого механізму державних закупівель є вкрай важливою складовою змін і побудови європейської системи охорони здоров’я.

Другий крок, який має бути зроблений, – створення центру, який контролюватиме виконання кроків і парламентом, і Міністер­ством охорони здоров’я. І, безперечно, потрібно прийняти Закон «Про засади державної політики охорони здоров’я». Бо неможливо проводити реформу без чіткого визначення на рівні закону, яку мо­дель охорони здоров’я ми будуємо, в чиїй власності перебуватимуть заклади охорони здоров’я, які права матимуть пацієнти і, власне, за що сплачуватиме держава. Без цього виривати з контексту якісь маленькі, зручні комусь закони неможливо.

Третій крок – створення відкритих баз даних медичного персоналу всіх закладів охорони здоров’я і, що найбільш важливо, лікарських засобів з референтними цінами і цінами в референтних країнах.

Прем’єр-міністр у квітні скасував постанову щодо референт­них цін. А це означає, що під час тендерних закупівель сьогодні ми не можемо порівняти ціну, за якою купує препарати Міністерство охорони здоров’я, з ціною, за якою купуються ті самі препарати міністерствами охорони здоров’я Естонії, Латвії, Литви і тих країн, які визнані референтними. Ця постанова скасована, що не сприяє прозорості. Так само Прем’єр-міністром скасована постанова щодо надбавки на ліки, яка раніше становила 10 % на дороговартісні ліки, а тепер піднята до 25 %. Тому те, що говориться, на жаль, не від­повідає тому, що робиться.

Парламент створений як механізм контролю і бере на себе зобов’язання чітко контролювати, що декларує Кабінет Міністрів, а що виконує, і чому сьогодні пацієнти України не відчувають жод­них позитивних змін.

Четвертий крок – затвердження моделі розрахунку собі­вартості медичної послуги. Будь-яка притягнута «зі стелі» цифра, що процедура гемодіалізу коштує у нас 1 тисячу чи 10 тисяч гривень, – це механізм для корупції. Бо якщо немає доведеного механізму розрахунку собівартості послуги, будь-хто може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за порушення права громадян на цю послугу.

Створення механізму захисту прав пацієнтів на доступ до якісної медичної допомоги та соціального захисту. Ми маємо пам’я­тати, що пацієнт є головним учасником процесу оптимізації і побу­дови нової системи охорони здоров’я.

Запровадження професійного самоврядування в системі охорони здоров’я. Хочу зараз запросити всіх вас, всі професійні організації, всіх головних фахівців, які присутні в цій залі, до актив­ної співпраці. Не парламент, не голова Комітету чи народні депутати мають диктувати лікарям, яким має бути лікарське самоврядування. Має бути ваша ініціатива, ваше бачення щодо створення Палати лікарської, Палати стоматологічної, Палати фармацевтичної, Палати медсестринської і щодо перерозподілу функцій, які на сьогодні не­правильно, неправомочно передані Міністерству охорони здоров’я. Комітет з питань охорони здоров’я готовий підтримувати ваші ініціативи і сприяти роботі ваших ініціативних груп.

Створення системи диспетчеризації та маршрутизації, забезпе­чення роботи регіональних диспетчерських центрів. Це надважливо, тому що сьогодні ми втрачаємо до півмільйона людей тільки вна­слідок того, що у нас неадекватно працює система екстреної медич­ної допомоги, і люди з серцево-судинними захворюваннями помира­ють від інфарктів та інсультів. Прошу вас звернути увагу на те, що середній час доїзду швидкої допомоги до місця дорожньо-транспорт­ної пригоди становить у середньому по Україні 40 хвилин. За цей час пацієнт встигає вже померти, 75 % пацієнтів у нас гинуть на догоспі­тальному етапі. Поліція доїжджає до місця аварії або до того місця, де люди потребують допомоги, за 10 хвилин.

Парамедицина як обов’язкова складова громадського здоров’я. Надання повноважень, освіти і табельного оснащення нашим полі­цейським, пожежникам і тим, хто має доступ до місця подій, запро­вадження їхньої відповідальності за надання кваліфікованої, фахової домедичної допомоги, що дасть змогу зберегти життя десяткам тисяч людей.

Стандартизація і створення системи сімейних лікарів та клінік сімейної медицини крокової доступності. Прошу вас звернути увагу, що під кожним слайдом зазначений перелік законопроектів, які мають бути внесені на розгляд Верховної Ради Комітетом з питань охорони здоров’я. Так ось, без створення системи клінік крокової доступності ми не зменшимо навантаження на систему екстреної медицини. А ви знаєте, що 70 % викликів швидкої допомоги – це гіпертонічні кризи, з якими пацієнти не мають звертатися до швид­кої допомоги, їх має контролювати сімейний лікар.

Стандартизація лабораторної діагностики відповідно до євро­пейських стандартів.

Наступний крок – стандартизація відповідно до європейських протоколів системи донорства.

Прошу прогорнути наступні слайди дуже швидко, протягом 10 секунд. П’ятнадцятий крок – створення і розроблення стандартів системи медичного страхування.

Реформа системи медичної освіти та науки. Переатестація та перепідготовка фахівців. Підготовка нових управлінських кадрів. Громадська платформа «Україна 80+». Здійснення раціональної фар­мацевтичної політики на макро- і мікрорівні. Дерегуляція. Стандар­тизація протоколів військової медицини, адаптація системи…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Пані Олю, скажіть, будь ласка, скільки ще часу треба. Будь ласка, 30 секунд для завершення.

 

БОГОМОЛЕЦЬ О.В. Будь ласка, останній слайд – план роботи на 2016 рік. Я хочу подякувати всім вам, ви отримаєте всі ті кроки, які я не встигла озвучити. І хочу подякувати активним фа­хівцям, які долучилися до розроблення унікальних законопроектів, зокрема про екстрену медицину (пану Рощину), про психіатричну службу (пані Ірині Пінчук), найближчим часом вони будуть внесені на розгляд парламенту. І хочу сказати, що я сьогодні, як і весь український народ, сподіваємося виключно на вас – гідних україн­ських лікарів, професіоналів. Тому що у нас є шанс прислужитися українському народові, побудувавши систему охорони здоров’я європейської якості (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

До слова запрошується Лутковська Валерія Володимирівна, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Прошу.

 

ЛУТКОВСЬКА В.В., Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Дякую дуже. Шановний головуючий! Шановні учасники парламентських слухань! З вашого дозволу я говоритиму лише про власний досвід. Я не є лікарем, я юрист, проте отримую звернення громадян і відповідно маю займатися, серед іншого, і питаннями охорони здоров’я в межах своєї діяльності. Так ось хочу сказати, що нинішній стан медицини мені нагадує ситуацію, яку можна охарактеризувати одним реченням: «Пацієнте, допоможи собі сам». Тому що на сьогодні отримати медичну допомогу практично неможливо. І маю зазначити, що деякими кроками з реформування ми скоріше зруйнували певні речі, аніж виростили щось нове.

Один із прикладів – система педіатрії на сьогодні практично зруйнована створенням сімейної медицини. При тому що лікарю-гінекологу для того, щоб перекваліфікуватися на сімейного лікаря, необхідно шість місяців, на неонатологію відводиться три дні. Коли я приїхала в одну з реформованих лабораторій і побачила, як сімейний лікар приймала жінку з немовлям, я запитала у керівника управління охорони здоров’я: «А як взагалі може сімейний лікар з немовлям спілкуватися?» Мені відповіли: «Та ви що! Через рік роботи вона вже навіть не боятиметься підходити до дитини». Я щаслива! А коли вона зможе ставити нормальний діагноз?

Думаю, ви знаєте й інші сфери, зруйновані в такий спосіб. І  я  не вважаю, що це правильно. Напевно, мають розвиватися пара­лельні шляхи.

Друге питання, до якого я хочу привернути вашу увагу у зв’язку з тим, що скорочений час, – питання вакцинації. На сьо­годні воно є досить складним. Складним у зв’язку з тим, що немає ані державної політики, ані державної інформаційної політики, яка допомагала б роз’яснювати і батькам, і лікарям, що таке вакцинація і  чому вона потрібна. Я перепрошую, пане міністре, але у мене складається враження, що Міністерство охорони здоров’я зацікав­лене в чорному піарі, що поширюється телеканалами «Інтер», СТБ, «1+1» та іншими, бо в такому разі не буде помітно нестачу вакцин, яка на сьогодні існує в лікувальних закладах. Маю зазначити, що проблема з вакцинацією – це одна з найбільших проблем, яка відгук­неться нам не сьогодні, а в найближчому майбутньому.

У зв’язку з цим я ще раз звертаюся вже з цієї трибуни до пана міністра з пропозицією розробити державну програму інформування суспільства про необхідність вакцинації, але для цього необхідно здійснити заходи, щоб вакцина була доступною. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам, у тому числі за дотримання регламенту.

Запрошую до слова Князевича Василя Михайловича, завідувача кафедри управління охороною суспільного здоров’я Національної академії державного управління при Президентові України. Прошу підготуватися до виступу Мусія Олега Степановича. Будь ласка.

 

КНЯЗЕВИЧ В.М., завідувач кафедри управління охороною суспільного здоров’я Національної академії державного управління при Президентові України. Дякую. Шановні головуючий, пане міністре, голово Комітету, колеги! Ну, по-перше, в непростий час відбувається наша розмова, парламентські слухання. Як на мене, ця сфера найважливіша в житті кожної людини. Тому на людях, які опинилися на вершині – міністр охорони здоров’я, голова Комітету, Прем’єр-міністр, Президент, – лежить надзвичайна відповідальність за прийняті рішення. Тому що це дуже важливі рішення, які відгук­нуться в майбутньому, і всі ми з вами це відчуємо. Для цього треба розуміти хоча б, яку модель суспільства в майбутньому ми бачимо: соціально орієнтовану європейську чи ліберальну, чи ще іншу, а по­тім відповідно рухатися далі.

Оцінимо критерії сьогоднішнього стану охорони здоров’я.

Стан здоров’я населення – відставання на 10 років. Це й за три­валістю життя, і смертність чоловіків у 3-5 разів більша... Не зупиня­тимуся на цьому.

Другий критерій – рівень задоволення споживачів послуг. Розуміємо, про що йдеться: якою виходить людина після обслуго­вування, після одержання медичних послуг.

Третій – рівень захищеності населення від фінансових ризиків, що виникають через погіршення здоров’я. Згідно з соціологічними дослідженнями Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України, 30 % населення не йдуть до лікарні, коли дізнаються про свій діагноз.

На превеликий жаль, маємо стан війни, маємо, за офіційни­ми  даними, 1 мільйон 620 тисяч переселенців. Європа стогне від 1 мільйона переселенців, багата Західна Європа не може впоратися. У нас 1 мільйон 620 тисяч офіційно, а скільки неофіційно...

Маємо колосальну проблему, яка залишатиметься актуальною і для нашого покоління, і для покоління наших дітей, – після­травматичний синдром. Він суто український. Треба приступити до її вирішення, започаткувати відповідну державну програму.

Не кажу вже про пенсіонерів, в якому становищі вони перебувають.

Тому реформу охорони здоров’я в Україні потрібно розглядати також і з морально-етичних міркувань. І треба бачити кінцеву мету. Це дорога не одного дня, не одного року, але треба шукати рішення, які приведуть нас до відповідної мети.

Я хочу сказати, що ми створили всеукраїнську організацію, вже п’ять років надаємо паліативну допомогу і досягли певних результатів. Я переконаний: тільки об’єднавши зусилля громадян­ського суспільства і держави, забезпечивши співпрацю, ми можемо пройти певний етап. Необхідні комплексні заходи, зокрема ті, які пропонувала голова Комітету. Але діяти треба не покроково, має бути напрацьована комплексна політика. Медицина – надто складна система, яка повинна реформуватися.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Я перепрошую, пане Василю, скільки ще потрібно часу? Будь ласка, 30 секунд, завершуйте.

 

КНЯЗЕВИЧ В.М. Без створення комплексу «університетська клініка – лікарня» не буде майбутнього ні в освіти, ні у науки, ні перспективи підвищення якості лікування.

Можна говорити ще багато, я готовий надати свої пропозиції. Дякую за можливість виступити в цій залі.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, пане Василю.

До слова запрошується Мусій Олег Степанович, народний де­путат України, заступник голови Комітету. Будь ласка. Підготува­тися Загородньому Володимиру Васильовичу.

 

МУСІЙ О.С., заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я (одномандатний виборчий округ № 124, Львівська область, самовисуванець). Шановний пане голо­вуючий! Шановні народні депутати, колеги! За браком часу дове­деться зачитувати, хоча це не мій стиль виступу.

За сучасними дослідженнями, майже 50 % українців вважають реформу охорони здоров’я найважливішою з усіх реформ. Це най­вищий показник. Переконаний, що настав час для дій і конкретних кроків. Враховуючи повну нездатність керівництва Міністерства охорони здоров’я запропонувати українцям реальну довгоочікувану реформу чи хоча б назвати модель нової системи охорони здоров’я, ми, народні обранці, зобов’язані та, думаю, більшість із нас готові взяти на себе відповідальність і запропонувати зрозумілі системні та комплексні зміни, спрямовані на збереження здоров’я українців як запоруки зростання і процвітання нашої держави.

Часто мене запитують про модель. На сьогодні у світі не залишилося жодної класичної моделі. Кожна модель – національна і особлива. Найчастіше під моделлю розуміють вибір між бюджет­ною і страховою медициною. Моя відповідь: в Україні має бути запроваджена бюджетно-страхова модель фінансування системи охорони здоров’я. Чому так? Виключно для того, щоб позбутися Семашківських кліше та запустити сучасні, цивілізовані механізми відносин в охороні здоров’я замість існуючого дикого базару. Запро­вадження загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування слід розглядати лише як засіб, а не як мету. При цьому слід орієнтуватися на позитивний міжнародний досвід, рекомендації науковців і правдивих експертів. Саме так, правдивих експертів, а не самопризначенців, які наповнюють сьогодні медійний простір замов­ними оцінками та рекомендаціями сумнівної якості.

По-перше, Україна має перейти до дворівневої системи фі­нансування медичного обслуговування з формуванням єдиного державного замовника медичної послуги і фінансуванням обов’яз­ково за різними видами медичної допомоги – первинна, вторинна і третинна.

По-друге, потребує докорінної зміни система управління галуззю. Моя відповідь: в Україні має бути запроваджена суспільно- чи громадсько-адміністративна модель управління галуззю, що пе­редбачатиме позбавлення державних органів невластивих функцій у  сфері охорони здоров’я шляхом передачі частини повноважень професійному самоврядуванню, всебічного розвитку опікунських, наглядових, громадських рад, що дасть змогу залучити пацієнтів до прийняття рішень.

По-третє, пріоритетом розвитку первинної допомоги є про­філактична спрямованість. Сімейний лікар і медсестра мають стати основними порадниками людини щодо медичного обслуговування та збереження здоров’я.

По-четверте, ми маємо сформувати в Україні мережу загальнодоступних сучасних високотехнологічних багатопрофільних лікарень. Держава має чітко визначити заклади, здатні перебрати на себе функцію інтенсивного лікування. Тут можна було б застосувати механізм державно-приватного партнерства. Приватна медицина має бути повністю зрівняна у правах з державною, у тому числі щодо отримання…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка, 30 секунд для завершення.

 

МУСІЙ О.С. Необхідно нарешті деполітизувати реформу охорони здоров’я. Ця тема має стати територією професійності, відповідальності і партнерства. Запорукою припинення супере­чок  стане закріплення засад державної політики на рівні закону, що передбачатиме обов’язковість концепції, стратегії і покрокового плану дій з відповідальними особами. Думаю, що парламентсько-президентська республіка, якою є Україна, повинна мати адекватний правовий інструментарій для управління не тільки державою, а й охороною здоров’я. Слава Україні! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

Загородній Володимир Васильович, голова Української федерації роботодавців охорони здоров’я. Будь ласка. Підготуватися Коваль Вікторії Миколаївні.

 

ЗАГОРОДНІЙ В.В., голова Української федерації робото­давців охорони здоров’я. Шановні учасники парламентських слухань! Ми часто посилаємося на європейські стандарти, хоч знаємо про те, що кожна країна, у тому числі європейська, має свою національну модель. Єдиними базовими принципами для кожної держави, зокрема європейської, є доступність, рівність, справед­ливість. Це ті конституційні гарантії, які забезпечені в країнах, де діє верховенство права. У кожній державі є особливості щодо відносин власності, механізмів фінансування, механізмів стимулювання ме­дичних працівників та населення, форм і методів контролю обсягів та якості медичної допомоги.

На жаль, більш як за 20 років у нас ніхто не взяв на себе сміливості і відповідальності заявити, якою має бути національна система охорони здоров’я України. І якщо оцінювати ситуацію з точ­ки зору сьогодення, нагадаю, що сказав з цього приводу Президент на засіданні Національної ради реформ. За його словами, на сьогодні стан справ у національній системі охорони здоров’я можна оцінити як національну катастрофу. Це стало непомірним тягарем і для суспільства, і для медичної спільноти. Я розумію, що і для влади теж, але зворотної реакції на це немає.

Класичним варіантом для країн з перехідною економікою є децентралізація, автономізація і роздержавлення відносин в усіх секторах економіки, що дасть можливість закласти підвалини для структурної перебудови національної системи охорони здоров’я. Тим більше, що всі можливості для цього є.

І перше, на чому хочу зробити акцент, – Міністерство охорони здоров’я має скасувати левову частку регуляторних актів, деякі з них діють з 40-х років ХХ століття. Уже давно час це зробити.

Стосовно децентралізації. Необхідно затвердити державні со­ціальні стандарти для регіонів, і щоб регіони мали право їх підви­щувати (не знижувати) у межах субвенції з державного бюджету, за рахунок власних ресурсів, щоб можна було розширити можливості… Ніхто з Києва не має права диктувати, скільки чого має бути в регіоні.

Автономізація. Органи місцевого самоврядування мають повне право ліквідовувати, створювати лікувальні заклади, реєструючи їх як суб’єкти господарювання, перетворювати з бюджетних закладів, що утримуються за державні кошти, на заклади – отримувачі бю­джетних коштів. І в такому разі буде механізм договірних відносин між суб’єктами господарювання та владою в інтересах громади.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка, 30 секунд, завершуйте.

 

ЗАГОРОДНІЙ В.В. Все вищенаведене, за умови дотримання законодавства і зобов’язань за договорами, дасть змогу вирішувати всі поточні та спірні питання і забезпечити успішний менеджмент.

І на завершення. Отаких звітів, розроблених за технічної допомоги різних міжнародних організацій, – більше півтора десятка в Україні. Архітектори і виконроби реформ мали б з ними хоча б ознайомитися, і тоді у нас буде толк (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

Шановні колеги, хочу нагадати, що дотримання регламенту – це вияв поваги до інших промовців, яких сьогодні надзвичайно багато.

Запрошую до слова Коваль Вікторію Миколаївну, голову Профспілки медичних працівників України. Будь ласка. Прошу підготуватися Власенка Олега Миколайовича.

 

КОВАЛЬ В.М., голова Профспілки медичних працівників України. Шановний головуючий! Шановні учасники парламентських слухань! За 25 років ні Міністерство охорони здоров’я, ні парла­ментарії не запропонували суспільству і медичній спільноті чітких, довгострокових системних змін, які не залежали б від зміни влади чи від зміни керівництва Міністерства охорони здоров’я. Профспілку хвилює, щоб реформування галузі відбувалося у правовому полі і не завершилося лише приведенням мережі лікувальних закладів і штату працівників у відповідність з можливостями дефіцитного бюджету.

З огляду на останні рішення, постає запитання: з ким ці реформи планують проводити? Вчора на урядовому сайті з’явилася Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження нор­мативу забезпечення стаціонарними лікарняними ліжками у роз­рахунку на 10 тис. населення» від 25 листопада 2015 року № 1024. Встановлюється граничний норматив: не більше 60 ліжок на 10 ти­сяч населення. Це при тому, що на сьогодні діє норматив 80 ліжок. Постанова ні з ким не узгоджена, а наслідками її запровадження буде масове вивільнення працівників галузі та скорочення ліжкового фонду.

Так, тільки в Чернігівській області, за попередніми даними, має бути скорочено 40 % ліжкового фонду, на Полтавщині – близько 3 тисяч ліжок, у Київській області – більше 1 тисячі, на Волині – 1,7 тисячі ліжок. І відповідно мають бути скорочені медичні праців­ники, бо штатні посади практично вже скрізь скорочені за попередні роки. А програми соціального захисту медичних працівників в умо­вах реформування галузі немає. Якщо й надалі проводити таку політику, то здійснювати реформу в охороні здоров’я практично не буде кому.

Друге рішення уряду – Постанова Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості прове­дення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» від 9 грудня 2015 року №1013. З 1 грудня посадові оклади працівників підвищуються на 10 % відповідно до збільшення розміру посадового окладу працівника першого тарифного розряду, але ж «у межах видатків на оплату праці, затверджених у кош­торисах установ, закладів та організацій, у тому числі за рахунок ви­плат, пов’язаних з індексацією, надбавок, доплат, премій…». Грошей у деяких регіонах через обмеженість коштів медичної субвенції на це підвищення немає.

На сьогодні існує поточна заборгованість з виплати заробітної плати у двох регіонах понад 2 мільйони гривень. Перспективи на наступний рік теж не такі втішні, як доповідали раніше. У проекті Державного бюджету України на 2016 рік загальнодержавні витрати на охорону здоров’я планується зменшити на 3 мільярди гривень, у тому числі медичну субвенцію – на 2 мільярди гривень.

У ході проведення реформ стан забезпечення права на працю та додержання трудових прав спілчан ми оцінюємо як критичний. Яскравий приклад – реформа санепідслужби. Звільнено одразу 24 тисячі фахівців, доля ще 25 тисяч виявилася нікому не цікавою. Наші звернення до уряду проігноровані. І ми мали вдатися до судового розгляду.

Чергова новація – майбутня автономізація закладів охорони здоров’я. Може, це й добре, але без урахування специфіки галузі та завчасної зміни нормативно-правової бази це небезпечно, бо медичні працівники втратять право на підвищену оплату праці, пенсійне забезпечення тощо.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка, 30 секунд.

 

КОВАЛЬ В.М. Це тільки декілька проблем, які потребують вирішення. Бо без медичного працівника реформи не буде. На нашу думку, ми маємо будувати свою, українську модель охорони здоро­в’я з урахуванням світового та європейського досвіду, виходячи не з фінансової ситуації, яка є на сьогодні, а з тих завдань, які рефор­мована галузь має вирішувати в майбутньому (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

Власенко Олег Миколайович, заступник начальника Україн­ської військово-медичної академії з наукової роботи – начальник Науково-дослідного інституту проблем військової медицини. Будь ласка. Підготуватися Пінчук Ірині Яківні.

 

ВЛАСЕНКО О.М., заступник начальника Української військово-медичної академії з наукової роботи – начальник Науково-дослідного інституту проблем військової медицини. Вельми­шановний головуючий! Шановні учасники парламентських слухань! У рамках проекту Державної цільової програми реформування та розвитку Збройних Сил України на період до 2020 року визначені перспективи, напрями та шляхи їх медичного забезпечення. Метою розвитку медичного забезпечення Збройних Сил України є форму­вання системи медичного забезпечення військ, яка буде спроможною до медичного забезпечення Збройних Сил України в умовах повсяк­денної діяльності та під час їх застосування, а також відповідатиме вимогам щодо медичного забезпечення військ держав – членів НАТО.

Розвиток системи медичного забезпечення Збройних Сил України буде здійснюватися у два етапи. На першому етапі, до кін­ця  2017 року, планується розв’язати першочергові проблеми та зав­дання, спрямовані на створення передумов для досягнення якісно нового рівня медичного забезпечення військ та сил. Пріоритетним вважається внесення змін до чинних законодавчих актів, розроб­лення необхідних нормативно-правових актів та керівних документів з питань медичного забезпечення військ, зокрема щодо страхової медицини, імплементація стандартів медичного забезпечення військ держав – членів НАТО.

Створення ефективної системи управління медичним забезпеченням, зокрема, шляхом формування єдиного органу управ­ління на стратегічному рівні. Розроблення сучасної організаційно-штатної структури медичних підрозділів військових частин і з’єд­нань, військово-медичних закладів. Збереження наявних військово-медичних клінічних центрів Української військово-медичної акаде­мії, інших закладів охорони здоров’я відповідно до потреб Збройних Сил України та інтеграція їх діяльності з системою охорони здоров’я цивільного населення в рамках єдиного медичного простору.

На кінець першого етапу планується створити ефективну систему управління медичним забезпеченням військ та сучасну організаційно-штатну структуру медичної служби.

На другому етапі, протягом 2018-2020 років, планується створити систему медичного забезпечення військ, яка відповідатиме вимогам щодо медичного забезпечення військ держав – членів НАТО та буде спроможною до медичного забезпечення Збройних Сил України в умовах повсякденної діяльності і під час їх застосування.

Пріоритетним напрямом вважається забезпечення медичних підрозділів військових частин (з’єднань) та військово-медичних за­кладів сучасним комплектним табельним майном і санітарно-техніч­ним оснащенням, засобами медичної та аеромедичної евакуації, у тому числі броньованими.

Водночас хотів би зазначити, що навіть досконала система охорони здоров’я військовослужбовців та медичного забезпечення Збройних Сил України не спроможна самостійно вирішувати всі питання надання високоспеціалізованої медичної допомоги, прове­дення тривалого лікування і реабілітації хворих. Тому, на наше пере­конання, шлях на інтеграцію військової та цивільної систем охорони здоров’я…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

Пінчук Ірина Яківна, головний позаштатний спеціаліст Міністерства охорони здоров’я України зі спеціальності «Психіатрія. Наркологія», директор Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України. Будь ласка. Підготуватися Поліщуку Миколі Єфремовичу.

 

ПІНЧУК І.Я., директор Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України. Шановний Андрію Володимировичу! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Актуальність питання охорони психічного здоров’я на сьогодні є очевидною. Потрібні конкретні кроки, конкретні політичні рішення для ство­рення нового іміджу України, забезпечення національної безпеки та стабільності в суспільстві.

З екранів телевізорів ми сьогодні чуємо: божевілля, психічна криза, депресія, посттравматичні стресові розлади, шизофренія то­що. Фахівцям прикро спостерігати таку гіпердіагностику, тим паче від нефахівців. З одного боку, вживання психіатричної термінології суспільством ще більше стигматизує нашу галузь, а з другого – зрозумілим стає те, що держава починає визнавати важливість пи­тання охорони психічного здоров’я.

Ми звертаємо увагу на необхідність вирішення двох основ­них  питань: розгляд у першому читанні змін до Закону України «Про психіатричну допомогу» та затвердження Державної цільової комплексної програми охорони психічного здоров’я в Україні.

Проблеми, які є на сьогодні: відсутність державної стратегії в галузі охорони психічного здоров’я, повільне проведення реформи, спрямованої на соціально орієнтовану психіатричну допомогу, від­сутність мультидисциплінарного підходу.

Україна програє в Європейському суді з прав людини через невідповідність вітчизняного законодавства Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Ми підготували зміни до закону і наголошуємо на необхідності їх невідкладного розгляду.

Проблеми української судової психіатрії обговорювалися в серпні цього року в Комітеті захисту прав людини Організації Об’єднаних Націй. Основною проблемою є централізація надання психіатричної допомоги у вигляді госпіталізації з суворим наглядом та умови її надання, що прирівнюються до катування. Просимо під­тримати запровадження в пілотних регіонах європейської моделі на­дання психіатричної допомоги пацієнтам, які скоїли злочин.

В Україні до сьогодні не було офіційної статистики щодо посттравматичних стресових розладів, у 2016 році ми вперше отри­маємо достовірні дані за 2015 рік. Нами вже розроблено стандарт надання допомоги таким особам, ми просимо МОЗ затвердити цей документ до кінця року.

В Україні, на жаль, немає розуміння системи реабілітації у сфері охорони психічного здоров’я. Існує плутанина у визначенні понять медичної, психологічної, соціальної, професійної реабілітації, хто і де має її проводити. Досвід країн, які пережили воєнні події, засвідчує, що створення системи реабілітації (від визначення понят­тя «реабілітація» до створення методології) потребує декілька років. Тому для прискорення цього процесу необхідно прийняти державну програму охорони психічного здоров’я, забезпечену фінансово, де чітко будуть виписані покрокові завдання для всіх органів з ураху­ванням компетенції. Не зробивши цього, ми будемо нераціонально використовувати державні кошти, а головне – ніколи не створимо системи реабілітації. Не допоможуть ні окремі накази міністерства, ні плани заходів, безперервні засідання робочих груп. Розуміючи, що сьогодні не затверджуються державні програми…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка, завершуйте, 30 секунд.

 

ПІНЧУК І.Я. Хочу подякувати Міністерству охорони здоров’я і Комітету з питань охорони здоров’я за роботу, що була проведена у 2015 році. Ми дуже багато зробили, провели «круглий стіл», було багато онлайн-нарад, і я думаю, що наступного року ми продовжимо так само працювати.

І хочу сказати, що психічне здоров’я – це загальна справа. Якщо ми досягнемо успіху – виграють усі, а в разі невдачі заплатить кожен із нас. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую Вам.

Поліщук Микола Єфремович, завідувач кафедри нейрохірур­гії  Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика. Будь ласка. Підготуватися Етнісу Олександру Львовичу.

 

ПОЛІЩУК М.Є., завідувач кафедри нейрохірургії Національ­ної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика. Шановний пане голово! Шановні народні депутати! Шановний пане міністре! Серед усіх цінностей найвище оцінюється здоров’я. Здоров’я нації – основа соціального-економічного розвитку суспіль­ства, а відповідно оборонного потенціалу, культури, науки тощо. Визначені основні фактори, що впливають на здоров’я людей: спосіб та умови життя – 50 %, довкілля – 20, спадковість – 20, медична галузь – 10 %. Отже, захворюваність, а відтак і здоров’я залежать в основному від того, як ми дбаємо про своє здоров’я.

Медична галузь повинна фінансуватися і функціонувати не для галузі та медиків, а для пацієнтів, а медикам необхідно створити умови і мотивацію до ефективної праці. Медики становлять менше 1 % в популяції, проте відіграють важливу роль у зменшенні смерт­ності та покращенні якості життя окремих груп населення.

Реформування медичної галузі має бути спрямоване на профілактику захворюваності, де ключова роль належить лікарям первинної ланки, сімейним лікарям, які працюють як приватні під­приємці, та на якісне надання медичної допомоги в закладах охорони здоров’я, яким слід надати статус автономних неприбуткових під­приємств комунальної або державної власності. Вперше такий зако­нопроект у цих стінах обговорювався 2005 року, і досі це питання мусується, знаходяться різні причини його не приймати. Його треба приймати негайно, медики вже хочуть цього, якщо не хочуть політики.

Проте це забезпечить лише невелику частку збереження здоров’я. Основу громадського здоров’я все-таки формують умови і спосіб життя людей. Негативний вплив тютюнокуріння – 25 %, не­збалансоване харчування – 25, гіподинамія – 27, непомірне вживання алкоголю – більше 10 %.

Тютюн є основним фактором захворюваності на рак легень. Серед пацієнтів з раком легень і носоглотки 80-90 % – курці, 30 % з раком яєчників, молочної залози – курці, 30 % хворих на серцево-судинні, судинно-мозкові захворювання – курці. Від раку легень по­мирає більше людей, ніж від раку товстого кишківника та перед­міхурової залози разом.

Інфаркти та інсульти – одна з основних причин смертності: 100 тисяч інсультів, 50 тисяч інфарктів.

Смерть від алкоголізму, від прямих причин алкоголю, у 2008-2009 роках удвічі зменшилася. Чому? На 100 % були підвищені акцизи, відбулася економічна рецесія в Україні – менше стали купувати...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка, завершуйте, 30 секунд.

 

ПОЛІЩУК М.Є. Три основні стратегії:

• зменшення споживання алкоголю і тютюну шляхом обмежен­ня їх економічної доступності, підвищення цін;

• обмеження фізичної доступності алкоголю шляхом скоро­чення часу і місць продажу;

• обмеження привабливості алкоголю і тютюнокуріння шляхом заборони реклами шкідливих звичок.

В Україні прийнято закон щодо децентралізації влади, місцевим громадам надано великі повноваження. Одним з основних завдань місцевих громад та керівників місцевого самоврядування має бути збереження здоров’я здорових, а саме обмеження можливо­сті придбання, споживання тютюну, алкоголю, наркотиків, зменшен­ня травматизму, розширення спортивних заходів, створення робочих місць, сприяння зайнятості населення… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Пане Миколо, дуже вам дякую за цікаву доповідь.

До слова запрошується Етніс Олександр Львович, начальник Управління охорони здоров’я та медико-санітарного забезпечення Державної пенітенціарної служби України. Будь ласка. Прошу приготуватися Кондратенка Віталія Львовича.

 

ЕТНІС О.Л., начальник Управління охорони здоров’я та медико-санітарного забезпечення Державної пенітенціарної служби України. Шановний пане головуючий! Шановні учасники парла­ментських слухань! Для мене велика честь презентувати тут кон­цепцію реформування пенітенціарної медицини. З вашого дозволу я хотів би зупинитися на інформації стосовно того, що таке пенітен­ціарна медицина на даний час.

Загалом ми маємо більше 130 закладів охорони здоров’я, з них 18 лікарень, у тому числі 8 протитуберкульозних, 9 багатопрофіль­них та 1 лікувальний заклад профілактичного профілю. Медичний персонал, який працює в умовах, які ми маємо на даний час, можна сказати, майже героїчний. Ви розумієте, що кожна людина, за якою зачиняються двері або слідчого ізолятора, або закладу виконання покарань, моментально стає хворою. Тому для пенітенціарних меди­ків передовсім важливо зберегти право людини на честь, на здоров’я та на життя. Тому, з одного боку, ми працюємо у вкрай важких умовах, а з другого – ми просили б, щоб ви зрозуміли, наскільки нам важлива допомога всього суспільства, для того щоб наші підопічні мали змогу отримувати кваліфіковану медичну допомогу.

Як ми взаємодіємо з органами виконавчої влади, з між­народними організаціями? Багато з вас бувають у нас досить часто, ви бачите, що ми абсолютно відкриті, ми готові до співпраці з усіма міжнародними організаціями, з громадськими... (Шум у залі). Може­те жартувати скільки завгодно, я відповідаю за те, що відбувається протягом останнього року, тому що я на посаді тільки рік.

Отже, станом на сьогодні, шановні колеги, ми вперше за всю історію існування пенітенціарної медицини організували міжнарод­ну конференцію, на яку запросили наших іноземних партнерів, а також провідних фахівців із серцево-судинної хірургії, з лікуван­ня  туберкульозу та інших соціально небезпечних захворювань. На жаль, сьогодні наші хворі помирають. І помирають вони не від туберкульозу та СНІДу, а від ускладнень та супутніх захворювань, лікуванню і своєчасній діагностиці яких, на жаль, не приділяється поки що достатньої уваги.

Тому ми пропонуємо, по-перше, вивести медичний персонал з управління установами виконання покарань, для того щоб ми могли надавати суто медичну допомогу, а всі інші питання будуть вирішуватися поза межами компетенції медичного персоналу...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка, 30 секунд для завершення.

 

ЕТНІС О.Л. По-друге, ми залучаємо до співпраці всіх наших іноземних партнерів, для того щоб спільно запровадити в умовах пенітенціарної медицини всі найкращі надбання світової медицини, зокрема на засадах державно-приватного партнерства. Ми розу­міємо, що за рахунок лише державного бюджету ми не зможемо запровадити те, що потрібно, аби надавати медичну допомогу в пов­ному обсязі.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

Кондратенко Віталій Львович, головний позаштатний спеціа­ліст МОЗ України зі спеціальності «Судово-медична експертиза». Будь ласка. Підготуватися Сушкевичу Валерію Михайловичу.

 

КОНДРАТЕНКО В.Л., начальник Головного бюро судово-медичної експертизи МОЗ України. Шановні народні депутати! Шановні колеги, пане міністре! Шановна Ольго Вадимівно! Одним з основних завдань на шляху України до Європейського Союзу є реформування правоохоронної та судової систем. Судово-медична експертиза України, що виконує завдання судово-слідчих органів, також потребує відповідних реформ, тим більше що єдиної, цілісної системи судово-медичної служби досі немає.

Такий стан справ зумовлений тим, що існуючі в кожній області бюро судово-медичної експертизи фактично підпорядковані місце­вим органам влади, від яких вони й залежать. У зв’язку з цим фінан­сування всіх установ судово-медичної експертизи відбувається за залишковим принципом, що зумовлює низький рівень матеріально-технічного забезпечення. Морги, лабораторії, де проводяться судово-медичні експертизи і які є основним робочим місцем експертів, не обладнані холодильними установками, кондиціонерами, навіть при­мусовою вентиляцією, незважаючи на те, що в окремих випадках експертам доводиться досліджувати тіла у стані розкладання та гнит­тя. Значна кількість бюро працюють на морально застарілому об­ладнанні, що, безумовно, перешкоджає якісному та своєчасному виконанню експертиз.

Поряд з цим, штати бюро судово-медичної експертизи укомплектовані лише на 60 %, що пов’язано з важкими, шкідливими умовами праці, поширюваністю захворювань на туберкульоз та інші інфекційні хвороби, недостатністю приміщень для забезпечення належних умов праці, низькою заробітною платою тощо.

Сама можливість застосування управліннями охорони здоров’я економічного важеля у розподілі коштів місцевого бюджету чи їх визначальна роль у призначенні і звільненні начальників експертних установ вже може мати неабиякий вплив на об’єктивність експерт­них висновків, зокрема у разі проведення судово-медичних експер­тиз з приводу неналежного виконання лікарями своїх професійних обов’язків.

Отже, єдиною можливістю забезпечення справжніх, а не декла­рованих принципів незалежності та об’єктивності при проведенні судово-медичних експертиз, належного матеріально-технічного роз­витку галузі, підвищення ефективності діяльності судово-медичної експертизи в Україні є створення цілісної державної служби поза межами системи охорони здоров’я.

Провідними судово-медичними експертами із залученням юристів підготовлено наше бачення проекту закону України про судово-медичну експертну діяльність, який вирішить всі зазначені проблеми. Шановні народні депутати України! Звертаюся до вас із проханням про допомогу в розробленні та доопрацюванні наших напрацювань на цьому шляху, внесенні даного законопроекту на розгляд Верховної Ради та сприянні його прийняттю. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

Сушкевич Валерій Михайлович, Уповноважений Президента України з прав людей з інвалідністю. Будь ласка. Підготуватися Шипку Андрію Федоровичу.

 

СУШКЕВИЧ В.М., Уповноважений Президента України з  прав людей з інвалідністю. Дякую. Шановні колеги, Андрію Володимировичу! Шановні учасники парламентських слухань! Я говоритиму про право на охорону здоров’я людей з інвалідністю.

Одна з медичних дефініцій інвалідності – ураження здоров’я із стійким розладом функцій організму. Шановні колеги, дозволю собі власний діагноз: охорона здоров’я як галузь має всі ознаки важкої інвалідності. Це абсолютно обґрунтований аналіз. Галузь потребує лікування і реабілітації – термінової, суттєвої, ефективної.

Взагалі, охорона здоров’я є ключовою в житті кожної людини. Для людини з інвалідністю, яка втратила значущі функції і здоров’я, цей напрям особливо важливий. Але парадоксально: саме для таких громадян України найбільш недоступними є медична допомога і ме­дичні послуги. В основі незабезпеченості права людей з інвалідністю на охорону здоров’я є глобальна відсутність розуміння змісту права на охорону здоров’я людей з інвалідністю.

Колеги, сьогодні ця проблема актуалізована сотнями, тисячами наших бійців, які повертаються з фронту, а надання медичної допо­моги для них часто перетворюється просто на знущання. Це теж реалії сьогодення.

Коротко зазначу ключові проблеми у сфері охорони здоров’я.

1. Відсутня достовірна статистика щодо інвалідності за нозологічними критеріями і диференційована статистика. А якщо немає статистики, як відомо, немає і проблеми. І це один з головних чинників проблемності в цьому напрямі.

2. Заклади охорони здоров’я просто фізично недоступні для людини з інвалідністю, яка має ампутацію, протезування, яка у візку чи має інші вади, пов’язані з інвалідністю, просто фізично недоступ­ні – це глобальна і суттєва проблема.

3. Заклади охорони здоров’я не оснащені необхідним облад­нанням і устаткуванням для обслуговування осіб з інвалідністю. Колеги, знайдіть сьогодні гінекологічне відділення, де є крісло, щоб обстежити жінку, яка пересувається на інвалідному візку. Довго будете шукати.

4. Медичні працівники в основному необізнані щодо специ­фіки обслуговування людей з інвалідністю різних нозологій – незрячих, глухих, лежачих, які потребують звичайного лікування. Вони реально не знають, як їх обслуговувати і як забезпечити їх медичними послугами.

5. Відсутнє ефективне використання коштів, що виділяються на медицину, і раціональне використання коштів для того, щоб надавати послуги людям з інвалідністю.

6. Сьогодні практично відсутня…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка, 30 секунд для завершення.

 

СУШКЕВИЧ В.М. Андрію Володимировичу, у зв’язку з тим, що до мене надходить дуже багато звернень людей з інвалідністю, я прошу ще хвилину.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка, 1 хвилина, завершуйте.

 

СУШКЕВИЧ В.М. Дякую. Шановні колеги, в Україні практично відсутня реальна профілактика інвалідності на рівні галузі. Яскравим прикладом є проблема з поліомієлітом. Злочинна недбалість у цій сфері і відсутність боротьби з важкими інфек­ційними хворобами призводять до інвалідності. Це елементарні речі. І стосовно епідемії поліомієліту висновків, на мою думку, не зроблено.

Колеги, далі у мене йде розділ «Ймовірні шляхи вирішення проблем». Часу немає, я передам свої пропозиції. Але один із голов­них моментів, про який не можна не сказати, – відсутність у галузі комунікації, системної роботи з громадянським суспільством, з тими людьми, громадськими інституціями, які опікуються проблемами людей з інвалідністю і забезпеченням їхніх прав. Така комунікація практично відсутня.

Читаю реформу уряду, і в стратегічних…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Вибачте. Ну, ще 10 секунд. Завершуйте, будь ласка.

 

СУШКЕВИЧ В.М. У реформі уряду практично відсутнє – і в стратегічних, і в операційних цілях – все те, що торкається прав людей з інвалідністю.

Шановні колеги, я хочу подякувати всім вам, багатьом ліка­рям, багатьом організаціям… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Валерію Михайловичу, дуже вам дякую.

До слова запрошується Шипко Андрій Федорович, народний депутат України. Будь ласка. Підготуватися Лехан Валерії Микитівні.

 

ШИПКО А.Ф., член Комітету Верховної Ради України з  питань охорони здоров’я (одномандатний виборчий округ №35, Дніпропетровська область, самовисуванець). Шановний Андрію Володимировичу! Шановні учасники парламентських слухань! «Якщо проти якоїсь хвороби пропонується занадто багато ліків, то вона невиліковна» – це слова Антона Павловича Чехова. Це про на­шу медицину, і нам треба знайти рецепт для її одужання.

Сьогодні я хочу зупинитися на трьох проблемах.

Перша – автономізація медичних закладів, яку нам підготував уряд. На жаль, це не реформа. Це пігулка для хворого, який потребує негайно хірургічного втручання і комплексної терапії. Чинне за­конодавство і нині дозволяє переведення лікарень із статусу бюджет­ної установи у статус підприємства. МОЗ 2010 року навіть типовий статут такого підприємства затвердило. Проте справжнє набуття ме­дичними закладами більшої самостійності можливе, якщо на рівні закону будуть виписані норми, що регулюють всі аспекти роботи медичних закладів, – процес укладання договорів на медичне обслу­говування, розрахунок потреби в наданні медичної допомоги, пла­новий обсяг бюджетних коштів. Інакше поверхове реформування призведе тільки до дискредитації цієї ідеї.

Друга проблема – платність та безоплатність медичної допомо­ги і медичних послуг та обов’язкове державне медичне страхування. Треба чесно визнати: держава не може забезпечити за рахунок бюджету всі потреби медицини. Але це не повинно лягти непідйом­ним тягарем на плечі пацієнта, треба залучати інші джерела. Потрібно провести чітке розмежування платних і безо­платних послуг. Звертаючись за допомогою, кожен пацієнт повинен знати: є гарантований державою обсяг медичної допомоги, яку він отримає безоплатно, а якщо потрібні додаткові послуги – за них треба платити.

Ще складнішою виявилася проблема запровадження в Україні обов’язкового медичного страхування. Через високий рівень подат­кового навантаження на підприємства держава не може собі до­зволити встановити високий розмір внесків на медичне страхування. Відсутня також повноцінна система стандартів, протоколів і тарифів на медичні послуги. І взагалі немає бачення комплексної стратегії страхової медицини.

Третя проблема – вивчення досвіду пілотних регіонів, де протягом чотирьох років проводився експеримент з реформування. Рівно рік тому цей експеримент закінчився, його не продовжили, МОЗ навіть не вивчило як слід плюси та мінуси.

З досвіду Дніпропетровської області можна сказати, що концентрація на рівні області фінансових, кадрових та матеріальних ресурсів дала змогу юридично забезпечити маршрутизацію пацієнта, створити єдину політику фінансування закладів за рівнем надання медичної допомоги. Звичайно, були й мінуси. Невтішна ситуація з педіатричною службою, яку фактично ліквідували, а також сімей­ний лікар не завжди може надати повноцінну допомогу в умовах амбулаторії. Все це потрібно враховувати.

І на завершення. При всіх реформах мусимо пам’ятати безсмертну заповідь Гіппократа: «Не зашкодь». Дякую за увагу (Оплески).

 

Веде засідання заступник Голови Верховної Ради

України СИРОЇД О.І.

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до слова Лехан Валерію Микитівну, головного позаштатного спеціаліста Міністерства охорони здоров’я України з організації та управління охороною здоров’я, завідувача кафедри соціальної медицини, організації та управління охороною здоров’я Дніпропетровської медичної академії Міністерства охорони здоров’я України. Підготуватися Андрію Реві.

 

ЛЕХАН В.М., завідувач кафедри соціальної медицини, організації та управління охороною здоров’я Державного закладу «Дніпропетровська медична академія МОЗ України». Шановні учасники парламентських слухань! Мені пощастило, що я виступаю після Андрія Федоровича Шипка, який сказав, що Міністерство охо­рони здоров’я не провело аналізу роботи в пілотних регіонах. А я хо­чу довести, що провело такий аналіз, і я вам про нього дуже коротко доповім.

Пілотна апробація реформ, незважаючи на нетривалість проекту, продемонструвала ефективність низки використаних інструментів.

Юридичне, структурне і фінансове розмежування первинної та вторинної медичної допомоги зі створенням закладів нового типу – центрів первинної допомоги в усіх пілотних регіонах дало змогу вперше в нашій історії забезпечити реальну пріоритетність розвитку первинного рівня, про що, зокрема, свідчать:

• зміна структури витрат на користь первинного рівня (майже в 4 рази);

• підвищення доступності первинної допомоги шляхом зростання забезпеченості амбулаторіями (у 2 рази) та комплекту­вання більшості з них медичним обладнанням і персоналом.

Крім того, концентрація управлінських функцій у центрах первинної допомоги сприяла поліпшенню якості управління та скороченню управлінських витрат.

Без перебільшення, знаковим компонентом реформи в пілот­них регіонах стало об’єднання фінансових потоків на обласному рівні для надання вторинної, третинної та екстреної допомоги. Це дало змогу усунути фінансові бар’єри та почати формувати опти­мальні маршрути пацієнтів, а також підвищити сталість системи охорони здоров’я, що особливо чітко виявилося в умовах АТО.

У результаті, за даними Дніпропетровської області, за один рік знизилася післяопераційна летальність хірургічних хворих, напри­клад при кровотечах – у 3,5 разу.

Дієвим мотиватором стало запровадження на первинному рівні оплати праці, що враховує обсяг та якість виконаної роботи.

Всі названі компоненти і деякі інші (регіональна концентрація управління екстреною допомогою, підвищення доступності окремих лікарських засобів за рахунок застосування референтних цін та реімбурсації, стандартизація медичної допомоги) отримали позитив­ну міжнародну оцінку, зокрема в огляді Європейської обсерваторії з політики та систем охорони здоров’я.

Однак не всі апробовані механізми довели свою ефективність. Через брак роз’яснювальної роботи серед населення і серед медич­ного персоналу недостатньо спрацювали вільний вибір пацієнтами лікаря первинної ланки та «система воротаря». Застосування дого­вірних відносин обмежилося деклараціями, передусім через непідго­товленість менеджменту органів та закладів охорони здоров’я до роботи в нових умовах. До речі, такі самі проблеми можуть постати під час майбутньої автономізації закладів охорони здоров’я.

Цей короткий аналіз свідчить, що реформу треба продовжувати за апробованими ефективними напрямами, поступово збагачуючи її іншими перевіреними складовими та механізмами. Крім того, досвід пілотних регіонів засвідчив, що успішні реформи можливі лише за наявності чіткої політики їх реалізації, дієвої під­тримки органами влади всіх рівнів та за умови формування прибіч­ників змін серед лідерів громадської думки у медичному середовищі та в суспільстві загалом. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до слова Реву Андрія Олексійовича, заступника Вінницького міського голови. Підготуватися Уляні Супрун.

 

РЕВА А.О., заступник Вінницького міського голови. Шановна головуюча! Шановні учасники парламентських слухань! Це неправ­да, що в Україні ніхто не писав концепції реформування охорони здоров’я. Якщо говорити відверто, з 2011 року їх написано стільки, що вистачило б не на одну країну. І сьогодні ми з вами є свідками презентації ще однієї програми, яку можна поставити в один ряд з попередніми, тому що вони мало чим відрізняються одна від одної, бо там написано, що ми за все хороше проти всього поганого. Однак проблема полягає не в тому, яка концепція краща, тому що критику­вати хороше (а вони всі проти поганого) дуже важко. Критикувати можна лише практичні кроки із втілення хоча б однієї програми. І такий досвід є, а саме негативний досвід, який ми маємо внаслідок так званого реформування 2011-2014 років.

Пам’ятаю, як пан міністр приїздив до нас у Вінницю буквально рік тому, це був візит з презентацією його програми реформ. Тоді, виступаючи, він сказав, що у процесі реалізації концепції, яку готує міністерство, необхідно врахувати позитивний досвід експерименту, який відбувся у чотирьох регіонах України. Я тоді не стримався і запитав: «Скажіть, будь ласка, а хто вам сказав, що цей досвід має виключно позитивне значення?». Відповідь була приблизно така: «Мені так доповіли». І коли я слухаю деякі виступи, особливо тих, хто розробляв реформу 2011 року, які сьогодні самі себе хвалять, розповідаючи про видатні успіхи Дніпропетровської області, то я, пане міністре, розумію, чому вам так важко працюється (Оплески). І ще важче працюватиметься.

Подивіться, як грамотно нам представили цю концепцію. Там про все було сказано, тільки не сказано про головне: як буде управлятися ця система. А те, що сказали сьогодні промовці, про її параліч, про те, що вона лежить при смерті, це називається простим терміном «параліч управління». І якщо говорити про найбільш паралізовану ланку управління, то я вам її назву – це обласний рі­вень. Хто призначає головного лікаря обласного медичного закладу? Обласна рада. Хто має право застосовувати до нього дисциплінарні заходи? Обласний департамент? Ні. І сьогодні пропонується ще по­силити цю гіперцентралізацію, яка є в Україні.

Ми критикували цю реформу, ще коли Вінницьким міським головою був Володимир Борисович Гройсман, саме за те, що органи місцевого самоврядування усуваються від процесу медичного рефор­мування. За гіперцентралізацію, за централізацію бюджетних ресур­сів, яку деякі реформатори…

 

ГОЛОВУЮЧА. Завершуйте, будь ласка, 30 секунд.

 

РЕВА А.О. …в результаті якої сьогодні нічим людям зарплату платити.

Ми говоримо про корупцію. А звідки вона взялася? Вона взялася, знову-таки, від гіперцентралізації. Державний розподіл кадрів молодих спеціалістів хто у нас здійснює? Міністерство охорони здоров’я. Як це вирішується, треба пояснювати? Хто про­водить тендери і закупівлі? Централізовано! Я кажу не тільки про ліки, а й про медичне обладнання, яке іржавіє на складах, бо закупи­ли не те, що людям потрібно… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Я вас дуже прошу, 10 секунд, тому що це час інших учасників.

 

РЕВА А.О. Я вибачаюся, я не хотів говорити так, у мене написаний виступ, але я його відклав.

Останнє, про що я хочу сказати. Зараз запропоновані зміни до Бюджетного кодексу, які передбачають, що фінансування закладів вторинного рівня покладається на місцеві бюджети. У Вінницькій області це означає… (Не чути).

 

ГОЛОВУЮЧА. Я вас дуже попрошу… (Шум у залі). Увімк­ніть мікрофон. Але, шановні учасники парламентських слухань, у  нас вже не раз була ситуація, коли завершується час і у списку залишається багато людей, які не змогли виступити, вони висловлю­ють претензії до учасників. Прошу, увімкніть мікрофон. На вимогу залу я дозволяю вам виступати стільки, скільки ви…

 

РЕВА А.О. У нас 25 років медициною керують тільки спеціа­лісти, фахівці – результат бачать усі. Тому не треба говорити, хто спеціаліст, а хто ні. Проаналізуйте те, що зроблено в пілотних ре­гіонах, і ви побачите, що ті бравурні рапорти, які дає Дніпропетров­ська область, далекі від дійсності. Приїдьте до нас у Вінницьку область і ми вам покажемо, що насправді відбувається і як (Оплески).

Тому ми вимагаємо, щоб ці зміни до Бюджетного кодексу, де передбачено фінансування з обласного бюджету вторинного рівня, були виключені Верховною Радою. Це наша категорична вимога! (Оплески).

І останнє: припиняйте «междусобойчики». Реформування медицини – це справа не тільки медиків. Тому що величезна маса людей, які мають відношення до медицини, – це пацієнти. Давайте їх запитаємо про ставлення до цих реформ. І якщо ви приїдете і спи­таєте пацієнтів, вони вас, пані Лехан, винесуть на вилах! (Оплески). Це я вам обіцяю.

Тому, шановні колеги, будьте здорові, будьте щасливі! Я закликаю вас до єдності. Тому що всі ці концепції, написані паном Надутим і компанією, які сьогодні фігурують як спеціалісти, вже показали себе у всій красі. Вас, пане міністре, критикують саме ті,  хто, займаючи високі посади, показали свою неспроможність в управлінні – оце головний висновок (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова Уляну Супрун, позаштатного консультанта Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я. Підготуватися Мирону Угрину.

 

СУПРУН У., позаштатний консультант Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я. Шановні народні депутати, представники міністерств, шановні колеги! Дякую за нагоду поділи­тися з вами своїми пропозиціями щодо зміни системи екстреної медичної допомоги.

В Україні щороку гинуть у ДТП майже 5 тисяч людей. У Європі на 100 тисяч населення щороку від травм помирає 37 осіб, у Києві – 55, що у півтора рази більше, ніж у Європі, а в Кіровоград­ській області – 111 осіб, тобто в 3 рази більше.

Травма є однією з основних причин смертності у світі. В осіб молодшого віку – першою. Серед причин смертності дітей в Україні травма становить 34 %, підлітків – 70 %. Ситуація критична! Пора бути чесними самим з собою.

Згідно зі звітами Центру медицини катастроф, час приїзду швидкої допомоги у містах становить 10 хвилин, а в селах – 20 хви­лин. Щоб повірити у такі цифри, необхідно заглушити голос недо­віри. Два тижні тому я була свідком, як швидка допомога приїхала через 24 хвилини після виклику до станції метро «Театральна».

Ми живемо в цивілізованому світі. Досвід західних держав показує, що кожна хвилини затримки на догоспітальному етапі зменшує шанси виживання на 5 %. Монреаль у 1990-ті роки дуже нагадував сучасний Київ з його проблемами. Канадці, забравши ліка­рів зі швидкої допомоги та замінивши їх більшою кількістю параме­диків, зменшили час прибуття на місце інциденту та скоротили час доставки пацієнта до лікарні. Коли лікар надавав допомогу на місці інциденту, це займало 25 хвилин. Парамедики робили це за 22 хви­лини. Різниця в часі 3 хвилини збільшує шанси виживання на 15 %.

Ми є частиною світової спільноти, і світовий досвід кидає нам виклик! Щоб вижити, ми мусимо його прийняти. Як ми це зробимо?

Завдяки світовому досвіду і разом із західними партнерами ми створили нашу нову поліцію. Пропонуємо так само створити нову парамедичну службу.

Екстрена медична система в Україні повинна працювати, як чіткий механізм. Без однієї складової він вийде з ладу, і тоді люди платять за це власним життям. За час і кошти на навчання одного лікаря можна навчити шість парамедиків. На сьогодні бригада швидкої допомоги складається з лікаря, який навчався шість років, медсестри, яка навчалася три роки, і водія без навчання.

 

ГОЛОВУЮЧА. Прошу завершувати.

 

СУПРУН У. Це все вимагає багато часу і великих коштів. У новій парамедичній службі у швидкій допомозі будуть лише парамедик та екстрений медичний технік, яких підготують відпо­відно за 40 і 6 тижнів. Заощадимо кошти і час.

Збільшення кількості парамедиків та підстанцій – це якісна і швидка перша медична допомога і зменшення часу доставки па­цієнта до лікарні. За кожну виграну парамедиками хвилину ризик смерті знижується на 5 %.

І на завершення. Культура допомоги – це не лише бути добрим, це бути готовим взяти на себе відповідальність. Для цього потрібна підготовка. Успіх у будь-якій сфері на 90 % залежить від постійного і якісного навчання. Дякую. Слава Україні! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова Угрина Мирона Мироновича, голову Національної лікарської ради, президента Асоціації стоматологів України. Підготуватися Ларисі Матюсі.

І ще раз дуже прошу вас структурувати доповідь так, аби вкластися у 3 хвилини.

 

УГРИН М.М., голова Національної лікарської ради. Шановні народні депутати! Шановні колеги! Реформа і війна – два найважливіші питання сьогодення. І не лише факт підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом змушує проводити реформи, саме війна загострила проблеми медицини в Україні та показала необхідність негайних змін для підвищення якості надання медичної допомоги.

На сьогодні в Україні немає узгодженої державної політики у сфері охорони здоров’я, немає лікарського самоврядування, яке в усьому світі є основою діяльності галузі охорони здоров’я. Само­врядування в галузі медицини ставить за мету започаткувати чесний діалог між державою, пацієнтом та лікарем, створити єдиний лікар­ський простір з метою координації дій всіх вертикалей у межах ме­дичної спеціальності, нову для України, проте широко застосовувану в усіх країнах Європи модель функціонування галузі.

Повна безпорадність існуючого державного адміністрування в галузі за два роки вилилася, наприклад, у повну відсутність органі­зації надання стоматологічної допомоги в умовах проведення війни на всіх її етапах, все лягло на плечі волонтерів-стоматологів та війсь­кових лікарів. І це є яскравим прикладом самоврядування та само­організації лікарів, як зазначала народний депутат Оксана Корчинська.

Ініціативна група Асоціації стоматологів України почала активну роботу над створенням самоврядного органу – Палати сто­матологів України. З ініціативи Всеукраїнського лікарського товари­ства розпочато роботу над запровадженням лікарського самовряду­вання і 23 листопада відбулися установчі збори Національної лікар­ської ради – самоврядної лікарської організації Українського лікарського товариства.

Стоматологи як представники найбільш готової до самовря­дування галузі та лікарі загальної практики зініціювали розроблення спільно з народними депутатами законопроектів про запровадження лікарського самоврядування. Звертаюся до народних депутатів з проханням підтримати ці два законопроекти, що дасть змогу прий­мати динамічні та високопрофесійні рішення для запроваджен­ня  справжньої реформи в галузі медицини. Цю реформу можуть зініціювати самі лікарі, бо і надалі всі негаразди, пов’язані з меди­циною, і в мирний час, і під час воєнних дій несуть на своїх плечах лікарі. Але вони і надалі залишаються прохачами, які ланцюжками ідуть до міністерства, до департаменту охорони здоров’я за ліцензія­ми, за категоріями, чекаючи під дверима міністерських кабінетів, коли їм з великої ласки дадуть черговий дозвіл, на що вони й так мають право. Слава Україні!

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до слова Матюху Ларису Федорівну, завідувача кафедри сімейної медицини та амбулаторно-поліклінічної допо­моги  Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, головного позаштатного спеціаліста Міністерства охо­рони здоров’я України зі спеціальності «Загальна практика – сімейна медицина». Підготуватися Олександру Торбасу.

 

МАТЮХА Л.Ф., завідувач кафедри сімейної медицини та амбулаторно-поліклінічної допомоги Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика. Дякую. Шановна голо­вуюча! Шановні учасники парламентських слухань! Відомий лікар Микола Пирогов сказав: «Спочатку організація, а тоді медицина». Організація нової системи охорони здоров’я повинна орієнтуватися на такі цінності, як життя і здоров’я людини, центром цієї системи нарешті має стати пацієнт, а не інтерес медичного закладу та його керівника, а державна політика має бути чітко сформульована, закріплена законодавчо, з визначенням принципів і пріоритетів.

Нам рекомендують світовий менеджмент, доказовий ме­неджмент. Всесвітня організація охорони здоров’я в процесі рефор­мування як шлях до якості пропонує зміцнити передусім первинну медичну допомогу як фундамент системи. У нас же досі цей основ­ний вид медичної допомоги не в пріоритетах, як і престижність про­фесії сімейного лікаря. Так, сімейний лікар і взагалі лікар повинен служити пацієнту, це надважливо. Але при цьому він не повинен думати, як вигодувати десяток кабанів, щоб дати освіту своїм дітям, чим доїхати на третє село, щоб надати невідкладну допомогу пацієнтові. Отже, компетенції, отже, вмотивованість, зокрема еконо­мічна, та оснащення.

Проблемами залишаються демотивація студентів на додиплом­ному рівні і практична відсутність системи безперервного профе­сійного розвитку. Медичні сестри досі виконують функцію писаря при лікареві. Шановні, ми витрачаємо бюджетні кошти на підготов­ку медсестер, які не здатні працювати самостійно, на відміну від наших колег за кордоном. Не визначені функції медсестри-бакалав­ра. Отже, треба змінювати підходи до сестринства, до підготовки кадрів, вирішувати питання піднесення престижу медсестри в суспільстві.

Амбулаторії. За останніх декілька років завдяки відокрем­ленню первинної допомоги від вторинної первинна вперше посіла окреме місце у свідомості керівників галузі та очільників громад. Значно покращилася територіальна доступність. Однак відсутність наступності та послідовності державної політики вже спровокувала деструктивні, руйнівні процеси і на центральному, і на регіональ­ному рівнях. Закриваються амбулаторії і центри, відбуваються спро­би знову злити первинну ланку з вторинною. Асоціація була змуше­на спільно з представниками громад ініціювати судові процеси, щоб відстояти право первинної ланки на самостійну структуру і фінансу­вання. Отже, посадовці всіх суб’єктів державної політики у сфері охорони здоров’я, від центральних аж до місцевого самоврядування, повинні нести персональну відповідальність за порушення законо­давства.

Щоб наповнити професійну спільноту повноваженнями щодо захисту прав пацієнта, необхідне професійне самоврядування та відповідний закон. Запорукою успіху державної політики є продук­тивна взаємодія…

 

ГОЛОВУЮЧА. Завершуйте, будь ласка, 10 секунд.

 

МАТЮХА Л.Ф. …між професійною асоціацією і централь­ним органом виконавчої влади. За останні півроку ми задоволені співпрацею з профільним заступником міністра. Хотілося б відпо­вісти пані…

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую, ще раз прошу дотримуватися регламенту.

Запрошую до слова Торбаса Олександра Михайловича, начальника Управління охорони здоров’я Житомирської обласної державної адміністрації. Підготуватися Андрієві Сердюку.

 

ТОРБАС О.М., начальник Управління охорони здоров’я Житомирської обласної державної адміністрації. Шановна головуюча! Шановні учасники парламентських слухань! До вашої уваги представлена модель дорожньої карти медичної реабілітації учасників антитерористичної операції в системі охорони здоров’я Житомирської області.

Як бачимо, основним суб’єктом даної програми реабілітації є учасник антитерористичної операції. Він може бути з числа мобілізованих або демобілізованих військовослужбовців. Учасник АТО потрапляє в систему охорони здоров’я або за направленням військового шпиталю, або за направленням лікаря за місцем про­живання, або може бути самозвернення.

Ключовим об’єктом початку маршруту для медичного забезпечення є обласна клінічна лікарня, яка проводить первинний огляд пацієнта, визначення маршруту учасника антитерористичної операції, повне клініко-діагностичне обстеження, у тому числі за договорами у приватних діагностичних закладах, та обов’язкова консультація психолога. Хочу звернути вашу увагу, що для даної категорії створені окреме вікно в реєстратурі поліклініки, окремі кабінети і окрема лікарсько-консультативна комісія.

Наступний крок – скерування на лікування та реабілітацію учасників АТО. Це вторинний рівень – районні, міські лікарні та територіально-медичні об’єднання. На третинному рівні 6 ліку­вально-профілактичних закладів, ви бачите кількість ліжок, яких вистачає повністю, щоб забезпечити потреби для виконання даної програми.

Окремо в даній схемі хочу зупинитися на стоматологічній допомозі. Якраз програму було доповнено цією частиною, тому що під час її реалізації ми побачили дуже багато проблем щодо стоматології. Розпочинається даний розділ з положення про обласне стоматологічне об’єднання, де проводиться первинний огляд, визна­чення обсягу стоматологічної допомоги і зубопротезування, після чого пацієнт скеровується на вторинний рівень – до основних полі­клінічних утворень нашої області.

Невідкладною складовою на всіх етапах реабілітації є психо­логічна реабілітація. Її проводять лікарі-психологи та психотера­певти, які пройшли відповідну спеціальну підготовку. І не можу не наголосити на тому, що дуже активно в системі реабілітації працю­ють релігійні конфесії, які активно співпрацюють із системою охорони здоров’я області в даному напрямі.

На наступному слайді ви бачите схему відшкодування фактич­но здійснених витрат. Звичайно, це рішення сесії, розпорядження голови обласної державної адміністрації, після чого щомісяця зби­рається профільна комісія при адміністрації, яка затверджує кошти, і витрати лікувально-профілактичних закладів відшкодовуються.

Результати програми. Хочу сказати, що за період роботи цієї програми пройшли реабілітацію 2,5 тисячі учасників АТО на за­гальну суму 2,5 мільйона. Тут ще є цифри…

 

ГОЛОВУЮЧА. Прошу, 10 секунд.

 

ТОРБАС О.М. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до слова Сердюка Андрія Михайловича, президента Національної академії медичних наук України. Підготуватися Василеві Чехуну.

 

СЕРДЮК А.М., президент Національної академії медичних наук України. Шановна голово! Шановні учасники парламентських слухань! Я хочу підтримати яскравий виступ Андрія Олексійовича Реви і почати з критики моїх колег – міністрів охорони здоров’я різних часів, за винятком нинішнього. Він працює, а ми своє вже відпрацювали, як кажуть.

Шановні колеги, ще 1998 року колегія міністерства розглянула шляхи реформування охорони здоров’я на обласному рівні, зробив­ши досвід Львівської області прикладом для всієї країни. І це було правильно. Не треба починати зразу з усієї країни. Відпрацюйте, за­ступник Вінницького міського голови правильно сказав, давайте зробимо. Що ми зробили з чотирма областями? Нічого немає.

Тому, шановні колеги, реформи охорони здоров’я не можуть бути відділені від медичної науки. І ми спрямували наші наукові колективи разом з Міністерством охорони здоров’я, підкреслюю, на вирішення ряду нагальних проблем охорони здоров’я. Це, в першу чергу, організаційні засади, які ось тут розписані по роках: напра­цювання нормативно-правової бази, децентралізація управління, створення єдиного медичного простору, реструктуризація мережі лікувально-профілактичних закладів, визначення базового гаранто­ваного рівня, ліцензування, акредитація тощо, про що вже говорило­ся з цієї трибуни.

Над чим ми зараз працюємо? Ми маємо прискорити іннова­ційний розвиток медичної науки на основі державно-приватного партнерства, запровадити грантову форму фінансування установ, персоналізацію фінансування проривних груп науки, а не давати загалом, а там дивіться – чи потрапить йому, чи ні, опрацювати медико-економічні стандарти надання високоспеціалізованої допо­моги. І це далеко не повний перелік наших проблем.

Ще з перших днів Революції гідності установи академії долучилися до надання медичної допомоги і значно розширили її у зв’язку з воєнними діями. У клініках академії створено свій шпи­таль на 550 ліжок, працює оперативний штаб під головуванням віце-президента Цимбалюка Віталій Івановича, він тут присутній, який контролює цю важливу роботу. Станом на сьогодні, проліковано 986 учасників АТО, проконсультовано ще більше.

Що ми втратили за роки незалежності? Медична наука пере­стала бути престижною галуззю. Молодь не йде в науку. Тому я вва­жаю, що нам треба визначити разом з міністерством, я наголошую на цьому…

 

ГОЛОВУЮЧА. Прошу, 10 секунд, завершуйте.

 

СЕРДЮК А.М. …і посилити існуючу співпрацю та почати працювати разом з асоціаціями. Потрібен професійний контроль на кожному кроці, і тоді все у нас буде… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до слова Чехуна Василя Федоровича, академіка Національної академії наук України, директора Інституту експери­ментальної патології, онкології і радіобіології імені Р.Є. Кавецького Національної академії наук України. Підготуватися Оксані Корчинській.

 

ЧЕХУН В.Ф., директор Інституту експериментальної пато­логії, онкології і радіобіології імені Р.Є. Кавецького НАН України. Шановна голово! Шановні учасники парламентських слухань! Морально-психологічна атмосфера досить часто визначається не лише економічними та політичними факторами, а й станом медичної галузі. Тому сьогодні, коли ми обговорюємо причини та підстави реформування медичної галузі, варто було б зупинитися передовсім на тих складових, які дійсно турбують суспільство.

Сьогодні вже говорили, що було багато спроб реформувати медичну галузь, але, на жаль, маємо небагато результатів. Тому передовсім хотілося б зупинитися на проблемах, що стримують позитивний рух вперед, який ми задекларували, коли визначили, що рухаємося в європейському напрямі.

По-перше, шановні колеги, давайте згадаємо про те, що записано у статті 49 Конституції. Всі свідомі того, що там записано, а наша дійсність свідчить про інше. Постає запитання: чи не це є  першопричиною негараздів у медичній галузі і в суспільстві загалом?

По-друге, занепала економіка країни, майже повністю зруйно­вана система диспансеризації і профілактики патологічних процесів.

По-третє, швидке формування ринкових відносин призвело до елементів дикого капіталізму, що виявилося у формуванні касти вибраних лікарів, у яких з’явилися спільні інтереси з фармацевтич­ними компаніями, що не відповідає принципам фармекономіки.

І таких прикладів можна наводити досить багато. Однак ми чітко задекларували європейський напрям розвитку нашої еконо­міки. Тому постає запитання: чи вистачить терпіння у суспільства, а у нас з вами – мудрості, знань і послідовності рухатися в цьому напрямі?

Тому, коли йдеться про оздоровлення медичної галузі, варто брати до уваги думку не лише політиків, громадських діячів, а все-таки і фахівців також. Щоправда, у нас перевага надається менедже­рам. Варто дослухуватися до їхньої думки, але мені здається, що колективний підхід і ті засади, які є, і можливості, які є в державі, зокрема в Національній академії наук, яку я представляю, варто обов’язково враховувати. Це велика скарбниця технологій, які сього­дні не впроваджуються у медичну практику і які, за великим рахун­ком, можуть не лише забезпечити ринок медичної галузі, а й стати стартом економічного розвитку нашої держави. Шановні колеги, я хотів би…

 

ГОЛОВУЮЧА. Прошу, 10 секунд.

 

ЧЕХУН В.Ф. Я хотів би, щоб у цій залі ми згадали чудовий вислів, який латиною звучить так: Salus populi suprema lex esto (Здоров’я народу – найвищий закон). Тому, шановні народні депутати… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до слова Корчинську Оксану Анатоліївну, народного депутата України, першого заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я. Підготуватися Володимиру Руденку.

 

КОРЧИНСЬКА О.А., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я (загальнодер­жавний багатомандатний виборчий округ, Радикальна партія Олега Ляшка). Вітаю всіх. Моя доповідь мала бути присвячена результатам міжнародних закупівель. Позаяк цих результатів, на жаль, на сього­дні ми не отримали, хочу побажати або все-таки надзвичайно просити керівництво Міністерства охорони здоров’я, щоб 2016 року наші міжнародні закупівлі почали відбуватися з початку року, і па­цієнти змогли на зекономлені кошти докупити ліки, які ми розрахо­вували закупити цього року, але через те, що закупівлі відбуваються у листопаді – грудні, шансів у пацієнтів України отримати додаткові ліки на зекономлені кошти, на жаль, не буде.

Тому хочу присвятити свій виступ тим реформам, для яких не потрібно приймати окремих законів. Вчора я цілий день працювала в дитячих лікарнях міста Львова. Була в дивовижному Західноукра­їнському спеціалізованому дитячому медичному центрі, що є флаг­маном педіатрії України і, можливо, зразком для більшості дитячих лікарень. Там уже 25 років діє відкрита реанімація, і батьки мають вільний доступ до своїх діток. Це показово, нам треба взяти за зразок цю модель.

Натомість під час моєї розмови з керівництвом лікарні та волонтерами, які прийшли зі мною, коли я попросила в дійсно, на жаль, жорсткій формі все-таки надати мені інформацію про залишки за державними програмами, що надходять до лікарні, мені запропо­нували зробити депутатський запит. Я зробила його онлайн. І тоді я зрозуміла, що… Пане міністре, я вас дуже прошу провести одну маленьку реформу, для якої достатньо одного вашого наказу, щоб з 1 січня кожна лікарня України 1-го і 15-го числа кожного місяця оприлюднювала наявні залишки державних закупівель. Це мізерна реформа, але вона забезпечить відкритість і прозорість для всіх пацієнтів України.

Більше того, у нас є два регіони, де організації пацієнтів вже зробили онлайн-сервіс, – це місто Київ і Одеська область. І пацієнт може, зайшовши на сайт або зателефонувавши, отримати інформа­цію, де і які ліки, закуплені за державний кошт, є в наявності. Це надзвичайно важлива для нас мізерна реформа, яка подарує про­зорість і відкритість пацієнтам. На мою думку, нічого важливішого для пацієнта не може бути.

Іще на завершення хочу сказати. Ви – найчемніша аудиторія в цьому залі, яку я бачила за рік (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую, пані Оксано.

Мушу вам сказати, що на парламентських слуханнях завжди найчемніша аудиторія, це я можу з досвіду сказати. Це правда.

Запрошую до слова Руденка Володимира Васильовича, дирек­тора Всеукраїнської громадської організації «Аптечна професійна асоціація України». Підготуватися Костянтину Яринічу.

 

РУДЕНКО В.В., директор Всеукраїнської громадської органі­зації «Аптечна професійна асоціація України». Шановні учасники парламентських слухань! Одна з головних проблем, яка на сьогодні негативно впливає на діяльність фармацевтичної галузі та обігу лікарських засобів, – відсутність державного регулятора. Держлік­служба перебуває у процесі реорганізації та не має керівництва, що фактично зупинило її роботу. Як наслідок, ми отримали аптеки, що відкривалися без ліцензії, які працюють без спеціалістів з фарма­цевтичною освітою, а отже, мають всі умови для реалізації неякісної продукції. Це реальна небезпека, в якій сьогодні опинилися пацієнти. Крім того, через недієздатність державного регулятора неможливо прийняти нові ліцензійні умови.

Вирішувати ці проблеми потрібно негайно. Аптечна професій­на асоціація України просить Верховну Раду звернутися до Кабінету Міністрів та Міністерства охорони здоров’я з вимогою завершити реорганізацію Держлікслужби.

Метою прийняття та затвердження нової редакції ліцензійних умов є не тільки встановлення правил ведення фармацевтичної діяльності, а й підвищення її стандартів до європейського рівня. Наприклад, можливість відповідального зберігання лікарських засо­бів. Ми підтримуємо цю діючу норму та вважаємо за потрібне, крім збереження у ліцензійних умовах, внести її до Закону «Про лікарські засоби», що забезпечить реалізацію альтернативних шляхів поста­чання лікарських засобів безпосередньо від виробника до аптечних закладів, виключивши посередника, а отже і зниження цін.

Фармацевтична галузь – це соціальна галузь. Ми, представ­ники Аптечної професійної асоціації України, вбачаємо потребу та  можливість об’єднання з метою саморегуляції нашої діяльності. Такий досвід є в багатьох європейських країнах. Від підвищення стандартів діяльності виграє насамперед пацієнт, для якого ми пра­цюємо. Саме тому запровадження самоврядування у фармацевтичній діяльності є необхідним та важливим кроком. Однак підходити до його запровадження потрібно зважено.

Акцентую вашу увагу, що проект Закону «Про фармацевтичне самоврядування» № 3054, внесений на розгляд Верховної Ради, написаний під керівництвом однієї нещодавно створеної громадської організації. Важливо, щоб самоврядування сьогодні не стало части­ною корупційної складової і не працювало на чиїсь бізнесові інте­реси. У законі має бути виписана процедура створення такої органі­зації та порядок її діяльності: обрання керівництва, ведення реєстру фахівців, делегування державою повноважень, контролю за їх реалі­зацією. Самоврядування покликане насамперед захищати професійні інтереси, впроваджувати належну аптечну практику, вболівати за доступність лікарських засобів та надавати пацієнтам кваліфіковані фармацевтичні послуги.

Ще одна проблема фармацевтичної галузі – потреба прийняття нової редакції Закону України «Про лікарські засоби». Однак, детально проаналізувавши всі основні розділи наявних проектів зазначеного закону, ми пропонуємо розширити перелік регламенто­ваних законопроектом питань і прийняти закон більш широкого про­філю – про фармацевтичну діяльність. Прийняття такого закону унормує правила ведення фармацевтичної діяльності, зменшить кіль­кість аптек, що працюють без дотримання стандартів, підвищить рі­вень фармацевтичної галузі України загалом та стане запорукою європейського рівня провадження аптечної діяльності, виробництва та дистрибуції.

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, завершуйте, 10 секунд.

 

РУДЕНКО В.В. Виходячи з наведеного, ми готові і хочемо запроваджувати нові стандарти, вдосконалювати регулювання та реформувати галузь. Прохання допомогти в цих прагненнях і спів­працювати. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до слова Яриніча Костянтина Володимировича, народного депутата України, члена депутатської фракції «Блок Петра Порошенка». Підготуватися Ігорю Шурмі.

 

ЯРИНІЧ К.В., член Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я (одномандатний виборчий округ №99, Кіровоградська область, партія «Блок Петра Порошенка»). Доброго дня, шановні колеги, друзі! Шановна головуюча! Мені дуже приємно, що я від імені свого колективу, від імені лікарів тут присутній сьогодні з вами і маю можливість як практикуючий лікар розглядати питання, найважливіші для нашої реформи. Не знаю, чи встигну я за 3 хвилини розкрити питання, яке для мене досить важливе, але буду намагатися.

Відповідно до затвердженої Президентом Стратегії сталого розвитку «Україна-2020» одним із першочергових завдань порядку денного розвитку країни є системне реформування охорони здоро­в’я, здатної забезпечити якісне та доступне медичне обслуговування для всіх громадян. У світовій практиці це завдання вирішують через налагоджені механізми державно-приватного партнерства.

Для того щоб такий механізм повноцінно запрацював, інвестор повинен розуміти, яку частку вартості послуги, наданої пацієнту, йому компенсує держава. Необхідно надати медичному закладу ста­тус, який забезпечить його автономність та самоврядування, а також перейти на фінансування за принципом «гроші ходять за пацієнтом». У кінцевому підсумку виграють всі: пацієнт отримає якісні доступні медичні послуги, держава – відновлену інфраструктуру та новітнє обладнання, інвестор – дохід, а лікарі і медичний персонал – гідну заробітну платню.

З вашого дозволу я перейду до досвіду Кіровограда, округу, від якого я обраний народним депутатом. Я пишаюся тим, що сього­дні Кіровоград з впевненістю можна назвати одним із перших міст, яке почало залучати іноземні інвестиції через механізм державно-приватного партнерства. На базі Кіровоградського обласного он­кологічного диспансеру, головним лікарем якого я мав честь бути, 17 червня цього року відкрито унікальний Український центр томо­терапії. Це технологічний, організаційний прорив для всієї онколо­гічної служби. Інвестором центру томотерапії стало словацьке під­приємство. У закладі встановлено новітнє американське, шведське та японське обладнання, працюють три десятки фахівців, всі пройшли навчання за кордоном.

Зі свого боку держава в особі обласної ради надала згоду на передачу 1 тисячі квадратних метрів онкологічному диспансеру в довготермінову оренду на пільгових умовах для реалізації проекту. При цьому однією з вимог такого партнерства, на чому я особисто наполягав і наполягаю, є безоплатне лікування дітей з усієї Кірово­градської області. Це соціальний внесок центру у справу боротьби з раком, на Кіровоградщині один із найвищих рівнів захворюваності в державі.

 

ГОЛОВУЮЧА. Я вас прошу, 30 секунд, на жаль, я більше не можу вам дати часу.

 

ЯРИНІЧ К.В. …даний проект, щоб показати суспільству, як галузь повинна розвиватися. Це наочна модель, за якою держава оплачує послуги, а інвестор забезпечує можливості для реалізації лікування. Як наслідок, вже сьогодні в засобах масової інформації згадка про Кіровоград лунає набагато частіше.

Саме тому, користуючись нагодою, я офіційно звертаюся до Олександра Квіташвілі з пропозицією об’єднати зусилля міністер­ства, Кіровоградської обласної державної адміністрації, обласної та міської рад та спільно реалізовувати бачення міністерства з рефор­мування галузі на Кіровоградщині як пілотний проект. Ми прагнемо довести всій країні ефективність та правильність даного вектору розвитку.

Дякую за увагу. І окрема подяка нашому колезі Реві Андрію Олексійовичу, заступнику Вінницького міського голови, який сказав важливі речі, які, я думаю, ми ще довго будемо цитувати… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова Шурму Ігоря Михайловича, народного депутата України, члена депутатської фракції політичної партії «Опозиційний блок». Підготуватися Ірині Синюті.

 

ШУРМА І.М., член Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, політична партія «Опозиційний блок»). Шановні учасники парламентських слухань! Передусім я хочу звернутися до всіх медичних працівників України, лікарів, медичних сестер, мо­лодшого медперсоналу, які сьогодні працюють в умовах хронічного недофінансування, у дуже складних умовах, але, тим не менше, виконують свою місію – лікують людей і зберігають їм життя. Дякуємо їм.

Люди хочуть жити. Люди хочуть довго жити. Люди хочуть, щоб не вмирали новонароджені діти, щоб не вмирали матері. Люди хочуть змін в охороні здоров’я. Людям, які надають медичні послу­ги, вже набридло бути злидарями, вони хочуть отримувати гідну заробітну плату. А це означає, що всі хочуть реформи. Хочуть ре­форми всі? Хочуть. А реформи йдуть? Не йдуть. А чому реформи не йдуть? А тому що кожна реформа буде підтримана тоді, коли її підтримуватимуть люди, які її впроваджують. А для цього міністер­ство, яке є ініціатором і генератором реформ, повинно почути про­фесіоналів – практиків у сфері охорони здоров’я. Але воно живе своїм життя, а регіональна медицина живе своїми проблемами.

Як можна почути проблеми регіону, якщо за весь період часу не проведено жодної колегії Міністерства охорони здоров’я? Те, що Ви провели, пане міністре, це не колегія, це була лекція Прем’єр-міністра. Почуйте людей, і тоді ваші ініціативи будуть підтримані знизу, і тоді потрібні закони будуть прийняті в сесійному залі.

На сьогодні комунікація взагалі відсутня. Ви прекрасно почи­нали роботу, зустрічалися з людьми, розповідали про своє бачення розвитку охорони здоров’я. Ви навіть розказували всілякі смішинки про розетки, про 220 вольт, що не потрібні трудові книжки і декла­рації. Але все це можна було пробачити, коли люди чули про те, що буде реформа. Ні сотні Ваших брифінгів, ні прес-конференції, ні Ваші заступники не замінять живого контакту з трудовими людьми. Вони Вам скажуть, де є проблема, бо сьогодні є 27 регіонів і там є 27 проблем.

Щоб приступити до реформи, людям треба говорити правду. Реформа – це не сьогодні і не завтра, це все брехня. У нас було 28 міністрів, у нас було 28 реформ, але сьогодні ми стоїмо там, де стояли. Сьогодні людям треба сказати, що це системна робота, яка потребує трьох, п’яти, десяти років, щоб люди знали, куди їм іти.

Для того щоб робити реформу, необхідно виконувати чинне законодавство. Що ми маємо на сьогодні? Маємо революційний Закон «Про екстрену медичну допомогу». Його впроваджують? Ні. Цього року було передбачено 30 мільйонів на диспетчерські. Вони впроваджені? Ні. А далі я відповім про Монреаль. Ви знаєте, чому у нас не доїжджає екстрена допомога за 10 хвилин? Тому що закон не впроваджений. Впроваджуйте закон, і вона доїжджатиме до 10 хвилин. І наша модель, українська, буде однією з найкращих.

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 10 секунд.

 

ШУРМА І.М. Я не встигну за 10 секунд. Якщо зал мені дозволить, я скажу, що потрібно ще робити.

Нам потрібно боротися з материнською і малюковою смерт­ністю. Ми мали…

 

ГОЛОВУЮЧА. Пане Ігорю… Ви розумієте, зал може дозво­лити, але у нас більшість учасників не зможуть виступити, які йдуть після вас. Я вас дуже прошу: ще 10 секунд і, будь ласка, завершіть. Всі знають регламент, 3 хвилини.

 

ШУРМА І.М. Я вам скажу, що мені не вистачає часу розповісти про своє бачення першочергових кроків, я їх опублікую в «Голосі України». Але якщо не буде соціального захисту медичних працівників, якщо вони не будуть знати, куди ми йдемо, нічого у нас не вийде… (Оплески).

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова Ірину Сенюту, завідувача кафедри медич­ного права Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, президента Всеукраїнської громадської органі­зації «Фундація медичного права та біоетики України». Підготува­тися Ірині Сисоєнко.

 

СЕНЮТА І.Я., завідувач кафедри медичного права Львівсько­го національного медичного університету імені Данила Галицького. Дякую. Вельмишановні учасники парламентських слухань! Якщо говорити про реформу системи охорони здоров’я, варто відзначити, що на сьогодні вона відбувається фрагментарно, немає єдиної, цілісної нормативної мапи.

Якщо говорити словами Нікколо Макіавеллі: «Немає справи, суть якої була б складнішою, ведення небезпечнішим, а успіх сумнівнішим, аніж заміна старих порядків новими». Україна вибрала для себе цю реформу, цей новий порядок, і базуватися він має на системі координат міжнародних стандартів – це охорона здоров’я в усіх політиках держави, як визначено в Угоді про асоціацію, а та­кож те, що система охорони здоров’я має бути орієнтована на люди­ну та її права, як визначено у програмі ВООЗ «Здоров’я-2020».

Якщо говорити про конкретні пропозиції, необхідно при­швидшити ратифікацію міжнародних зобов’язань, які взяла на себе Україна. Підписані численні міжнародні документи, які Україна до сьогодні не ратифікувала. Для прикладу, Конвенція про права люди­ни та біомедицину, а також Факультативний протокол до Міжнарод­ного пакту про економічні, соціальні і культурні права. Це дуже важливі документи, які забезпечують реалізацію прав людини, а та­кож зможуть надати нові механізми для громадян України.

Основи законодавства України про охорону здоров’я. Важливо змінити не тільки інститут закладу охорони здоров’я чи механізм фінансування, дуже важливо внести зміни до правового статусу людини і громадянина, оскільки там є чимало контроверсій і супе­речностей. Обов’язково потрібно гармонізувати нормативні новели, які на сьогодні є, з Конституцією, внести зміни до статті 49 Конституції України.

Важливо привернути увагу і до рекомендацій Комітету ООН з  питань економічних, соціально-культурних прав, зокрема щодо пришвидшення прийняття закону про медичне страхування з обо­в’язковим гарантуванням безоплатного рівня медичної допомоги.

У законі про лікарське самоврядування, про який сьогодні не раз говорили, потрібно врахувати і правову позицію Європейського суду з прав людини, який чітко вказав, що самоврядна організація – це інститут публічного права, створений законодавцем. І це дуже важливо, тому що мета такої самоврядної організації – захист охоро­ни здоров’я, а також публічний контроль за професійною діяльністю медиків і медичний нейтралітет.

Який захист медичних працівників в умовах сьогодення, в умовах збройних конфліктів, надзвичайних ситуацій? Для того щоб забезпечити захист прав людини, це дуже важливо. І тому це має бути відображено в Основах законодавства України про охорону здоров’я, у Кримінальному кодексі, оскільки це дуже важлива на сьогодні проблематика для України. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую дуже, пані Ірино.

Запрошую до слова Сисоєнко Ірину Володимирівну, народно­го  депутата України, заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, члена депутатської фракції політичної партії «Об’єднання «Самопоміч». Підготуватися Радмилі Гревцовій.

 

СИСОЄНКО І.В., заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я (загальнодержавний багатоман­датний виборчий округ, політична партія «Об’єднання «Само­поміч»). Шановні колеги! За рік роботи Верховна Рада, на жаль, не прийняла жодного закону, який був би спрямований на реформу охорони здоров’я. Під час звіту уряду Прем’єр-міністр вперше наголосив на необхідності термінових змін у медичній сфері.

Видатки на охорону здоров’я в Україні в середньому станов­лять 3,8 % ВВП, тоді як в інших країнах – не менше 7 %. Якщо дер­жава не може збільшити фінансування, то ми зобов’язані ефективно використовувати ті кошти, які маємо. Фінансування медичних уста­нов повинно відбуватися за принципом оплати відповідно до кілько­сті та якості наданих послуг. Це безпосередньо вплине і на підви­щення заробітної плати медичних працівників, яка має визначатися пропорційно до кількості пролікованих пацієнтів.

У форматі децентралізації потрібно передати фінансування до місцевих бюджетів. Закупівля лікарських засобів, медичного облад­нання має відбуватися безпосередньо з місцевих бюджетів з ураху­ванням потреб конкретної громади. Як результат – подолання бюрократії та корупції під час тендерних закупівель лікарських засобів.

І про атестацію лікарів. Цю функцію необхідно передати від держави до професійних самоврядних організацій, які мають бути зацікавлені самостійно організовувати підвищення кваліфікації ме­дичних працівників, захищати їхні інтереси та активно працювати над мінімізацією лікарських помилок. За даними ВООЗ, в Україні щодня саме через лікарські помилки помирають 6-7 людей, 20 ста­ють інвалідами. З огляду на це, ми повинні побудувати баланс між створенням належних умов для медичних працівників, достойної за­робітної плати, а з другого боку – захистити права пацієнтів.

Згідно із законодавством відповідальність перед пацієнтом несе медичний заклад, який є бюджетною установою, і це майже не дає можливості пацієнту ані притягти лікаря до відповідальності, ані одержати відшкодування завданих збитків.

Не можна ігнорувати факт, що в Україні 2 мільйони 800 тисяч людей з обмеженими можливостями, 124 тисячі учасників АТО, і всі ці люди потребують постійної та комплексної реабілітації.

І найголовніше. У нашій країні – 8 мільйонів дітей, здорових серед них з кожним роком дедалі меншає, подвоїлася кількість вро­джених патологій. Лише половина школярів здорові, а серед випуск­ників шкіл 90 % мають проблеми із здоров’ям. За моєї ініціативи відбувся «круглий стіл» з питань охорони материнства і дитинства, учасники якого чітко визначили необхідність збереження спеціаль­ності «педіатр» у рамках розвитку сімейної медицини та затверджен­ня державної цільової програми охорони здоров’я дітей та підлітків і репродуктивного здоров’я нації на 2017-2027 роки.

Всі ми, народні депутати, маємо усвідомлювати, що ніякі законопроекти не мають такого значення, як медична реформа, бо саме від неї залежить життя та здоров’я кожного з нас. Дякую за увагу (Оплески).

 

Веде засідання Перший заступник Голови Верховної Ради

України ПАРУБІЙ А.В.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дуже Вам дякую.

До слова запрошується Гревцова Радмила Юріївна, директор Навчально-наукового центру медичного права юридичного факуль­тету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Будь ласка. Приготуватися Вахненко Ларисі Михайлівні.

 

ГРЕВЦОВА Р.Ю., директор Навчально-наукового центру медичного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Шановний пане головуючий! Шановне товариство! Здоров’я і родина – саме ці цінності, за резуль­татами соціологічних досліджень, є найважливішими для українців. Що маємо зробити, аби система охорони здоров’я дійсно стала на службі здоров’я людини і громадського здоров’я?

По-перше, слід чітко визначитися з тим, якою буде рефор­мована система охорони здоров’я, і логіка законотворення має ви­пливати з архітектури реформ.

По-друге, маємо закласти наріжний камінь у фундамент систе­ми охорони здоров’я, а це цілі, цінності, принципи та пріоритети. Ті положення, які наразі містяться в Законі «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» та в Основах законодавства України про охо­рону здоров’я, вже не виконують функцію орієнтирів реформування. Тож особливого значення набуває належне законодавче закріплення засад державної політики охорони здоров’я.

По-третє, маємо знайти вихід із замкненого кола, що утво­рилося навколо статті 49 Конституції України. І відповідь на цей виклик знаходиться не тільки у площині реформи охорони здоров’я, а й у площині конституційної реформи.

По-четверте, слід звернути увагу на таку важливу складову системи охорони здоров’я, як громадське здоров’я, законодавчо визначивши основи побудови системи громадського здоров’я в Україні.

По-п’яте, особливого значення набуває інтеграція послуг, що надаються в системи охорони здоров’я, і послуг у системі соціаль­ного забезпечення. На виконання вимог Угоди про асоціацію між Україною та ЄС вітчизняне законодавство, що регулює відносини в усіх секторах економіки, має врахувати принцип «охорона здоро­в’я – в усіх політиках держави».

По-шосте, мають бути чітко ідентифіковані точки напруже­ності, які зменшують інвестиційну привабливість галузі охорони здоров’я, ускладнюють діяльність закладів охорони здоров’я усіх форм власності. І зняття цих точок напруженості знаходиться не тільки у площині реформи системи охорони здоров’я і законодавства про охорону здоров’я, а й інших галузей законодавства. Це вимагає комплексного підходу. І маємо надію, що проект Рекомендацій пар­ламентських слухань, який ми з вами маємо, враховує ці моменти.

По-сьоме, визначаючи широкий перелік прав пацієнтів, законодавство, на превеликий жаль, не містить ефективних механіз­мів реалізації цих прав. Крім того, захищеність прав пацієнтів залежить від захищеності прав лікарів, і ключовим інструментом у цьому має бути самоврядування в охороні здоров’я. До речі, як адвокат скажу, що приклад професійного самоврядування в Україні вже є, він запроваджений Законом України «Про адвокатуру і адво­катську діяльність».

По-восьме, перебуваючи на порозі біоінформаційної доби, слід ратифікувати Конвенцію про права людини та біомедицину…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Перепрошую, скільки вам ще? Будь ласка, 10 секунд для завершення.

 

ГРЕВЦОВА Р.Ю. Нарешті, зверну увагу на важливість враху­вання євроінтеграційного порядку денного та глобалізаційного контексту. Нещодавно аналітики Economist Intelligence Unit предста­вили дослідження, в якому…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Радмило Юріївно, вас вже не чути. Дякую дуже вам.

Шановні колеги, у нас залишилося промовців більше, ніж часу, передбаченого для слухань. Тому коли ми закликаємо до регламенту, це виключно з поваги до тих людей, які чекають на виступ. Я дуже вас прошу намагатися базові думки сконцентрувати в 3 хвилини, відведені для виступу, і не перевищувати регламент. Я ще раз закли­каю всіх до поваги до інших учасників наших слухань.

Запрошую до слова Вахненко Ларису Михайлівну, президента Міжнародної громадської організації «Асоціація безкорисливого донорства крові «ПоКроВа». Приготуватися Василю Корнацькому. Будь ласка.

 

ВАХНЕНКО Л.М., президент Міжнародної громадської організації «Асоціація безкорисливого донорства крові «ПоКроВа». Уважаемые участники парламентских слушаний! Проблемы службы крови во время АТО приобретают особый смысл и особую важность. У нас не было и нет единого руководства в службе крови, поэтому в ходе даже самых тяжелых военных действий можно было заме­тить, как мирные жители сдают кровь в обычном порядке, 1-2 до­нора, а в госпиталях доходило до 100 человек в сутки. Но зато при участии Минздрава закрывались в это время станции, производ­ственные отделы станций переливания крови.

Мы перестали производить кровоостанавливающие препараты. И волонтеры вынуждены были доставать импортный препарат «Селокс» и привозить его солдатам. А холодильники в наших стан­циях переливания переполнены плазмой до сих пор. В результате Национальный координационный комитет содействия противо­действию коррупции направил письмо в Минздрав с призывом помочь сохранить киевское производство. На что Минздрав отвечал упорно: они не нашего подчинения, они нами не финансируются. Такая пассивная реакция. В результате оказалось, что из тонн плаз­мы, гниющей в этих холодильниках, часть закупает частное пред­приятие «Биофарма», а остальная часть утилизируется.

К тому же Кабинет Министров выдал разрешение «Биофарме» экспортировать кровоостанавливающие препараты и препараты из крови, что не разрешено законодательством. У нас есть два закона, запрещающие экспортировать препараты крови, если населению их  не хватает. Тем менее, увеличился экспорт препаратов крови «Биофармы» и 1 тысяча упаковок фактора VIII, который нужен нашим гемофиликам, пошла на экспорт, альбумин пошел на экспорт в огромных количествах. А у нас недавно гемофилики выходили на   митинг, потому что им не хватает кровоостанавливающих препаратов.

Почему такие привилегии «Биофарме»? Да потому что их инвесторы – миллиардеры Хмельницкий и Ефименко, американский инвестор Horizon Capital, основанный Натальей Яресько, и Голланд­ский банк развития. И благодаря этим инвесторам они захватывают службы крови, Сумская и Житомирская почти перешли под их контроль.

Значит, что нам необходимо сегодня для службы крови, крайне необходимо.

1. Сделать кровь безопасной. Для этого необходимо немедлен­но ввести генотестирование методом полимеразной цепной реакции.

2. Реорганизовать одну из лабораторий, создать референс-лабораторию, которая…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка, 30 секунд.

 

ВАХНЕНКО Л.М. …проверяет тест-система. Нельзя дальше монополизировать тестирование крови некачественными отечествен­ными тест-системами.

3. Провести аудит потребности в препаратах крови. Направить в Минздрав депутатский запрос с требованием разъяснить, откуда взяты вот эти цифры обеспеченности населения.

4. Создать независимый Национальный центр службы крови, который будет подчиняться Кабинету Министров и будет регулиро­вать, координировать всю службу крови вместе с ведомственными структурами.

5. И подготовить договор для контрактного фракционирования крови.

Спасибо (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

Корнацький Василь Михайлович, головний лікар Націо­нального наукового центру «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска». Будь ласка. Підготуватися Іонову Максиму Миколайовичу.

 

КОРНАЦЬКИЙ В.М., головний лікар Національного наукового центру «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска». Високоповажні народні депутати! Вельми­шановні колеги! Мій практичний досвід більше 40 років керівника закладу охорони здоров’я, на жаль, дає підстави з великою пере­сторогою ставитися взагалі до поняття «реформа». Бо за останніх 25 років так зване реформування охорони здоров’я було фактично прилаштуванням ще існуючої системи охорони здоров’я до фінансу­вання, можливого на той чи інший період. За 25 років 20 міністрів уже здійснили 20 реформ. Як показує досвід, кожна наступна була не краща, м’яко кажучи, за попередню.

Формування здоров’я і його збереження фактично складається (сьогодні вже про це говорили) з чотирьох складових – природні фактори, генетичні, екологічні, кліматичні. Це також соціально-економічні фактори, бо здоров’я – це товар, який має свою ціну. Це, зрештою, умови праці, де проходить більша частина нашого життя, і умови в наших медичних закладах, установах. При цьому важливо враховувати ресурсне забезпечення системи охорони здоров’я, бо просто так нічого не буває, і якщо хочеш щось зробити, треба мати за що.

Так ось, виходячи з цього, на мою думку, напевно, було б до­цільніше розглядати реформу як адаптацію системи охорони здо­ров’я до цих умов. Оскільки система охорони здоров’я не з’явилася ні сьогодні вранці, ні позавчора. З середини ХІХ століття вона фор­мувалася спочатку як земська медицина, потім як цехова, дільнична, і ми з вами так працювали. Нарешті, із зміною суспільно-політичних відносин вирішили, що буде сімейна. Хоч як її назвіть, це первинна медико-санітарна допомога. І вона просто має бути реальна в тих умовах, в яких ми на даний час живемо.

Друге питання щодо послуг: доки будуть послуги, доти й буде такий рівень здоров’я.

І на завершення я хотів би просто звернути увагу, що, вихо­дячи з цього, і має бути розроблена законодавча основа реформи. Тобто передовсім має бути економічна зацікавленість людей бути здоровими, відповідальність за збереження і втрату здоров’я. І якщо ми говоримо про страхову медицину, вона повинна бути хоча б із персоніфікованими рахунками.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка, 30 секунд, звершуйте.

 

КОРНАЦЬКИЙ В.М. Спасибі. А взагалі, медицина повинна бути багатоукладною, різноджерельною, і якщо говорити про якість, то вона передовсім повинна відповідати ресурсам, що виділяються, та, безумовно, вирізнятися етичною поведінкою лікарів. Спасибі за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую дуже вам.

До слова запрошується Іонов Максим Миколайович, голова Громадської ради при МОЗ України. Будь ласка. Підготуватися Затолокіну Олександру Петровичу.

 

ІОНОВ М.М., голова Громадської ради при МОЗ України. Доброго дня, шановний головуючий! Доброго дня, шановний міністре! Доброго дня, шановні учасники парламентських слухань! Я на сьогодні готував доповідь, але, м’яко кажучи, я її згорнув, тому що більшість присутніх зазначають одну головну суцільну пробле­му – впровадження реформи системи охорони здоров’я. На превели­кий жаль, ми цього процесу зараз не спостерігаємо.

Ми мали можливість заслухати доповідь міністра. Вона, скоріше, нагадувала сповідь людини з бажанням щось зробити, яка потрапила в українські крамольні реалії, в пастку, і не має шляхів виходу з цієї ситуації.

На сьогодні ми маємо чітко визначені цілі реформи, їх всі знають – зміна системи фінансування, медичні послуги і контроль якості, державні закупівлі лікарських засобів, вакцинація (це питан­ня вже слід вивести на рівень національної безпеки держави) та впровадження нової системи громадського здоров’я.

Які ще потрібно пропозиції вносити і скільки ще можна концепцій, стратегій вислуховувати протягом стількох років, щоб відповісти на одне запитання, і я закликаю вас всіх на нього відпо­вісти: коли нарешті буде проведена реформа системи охорони здоров’я? Я вам дуже дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

До слова запрошується Затолокін Олександр Петрович, науко­вий керівник Програми ООН по населених пунктах (ООН-Хабітат) зі  стратегічного планування в Україні. Підготуватися Москаленку Ярославу.

 

ЗАТОЛОКІН О.П., науковий керівник Програми ООН по населених пунктах (ООН-Хабітат) зі стратегічного планування в Україні. Шановний пане голово! Шановні учасники парламент­ських слухань! Дякую за запрошення та за можливість висловити свою позицію і дозвольте акцентувати вашу увагу на декількох аспектах проблеми, яка сьогодні розглядається. По-перше, діяльність місцевих органів влади з розроблення та впровадження місцевих програм охорони довкілля. І по-друге, співпраця місцевих органів влади з міжнародними організаціями – донорами щодо залучення міжнародної технічної допомоги для їх фінансування в умовах хронічного недофінансування галузі, про що сьогодні говорили.

Особливо нагальною ця проблема постала для внутрішньо переміщених осіб, і я хотів би саме на цьому акцентувати вашу увагу, які вже протягом року не можуть знайти себе у місцевих програмах охорони здоров’я міст і районів, де вони зареєструвалися. Хоча саме держава взяла на себе зобов’язання надавати їм необхідну медичну допомогу.

Так, наприклад, місту Сєвєродонецьку з населенням 123 тисячі осіб на 2016 рік доведена медична субвенція в розмірі 87 мільйонів гривень, а на 50 тисяч внутрішньо переміщених осіб, які зареєстро­вані на сьогодні в місті, не доведена зовсім – нуль. І незрозуміло, де гроші на цих внутрішньо переміщених осіб, принаймні 40 мільйонів гривень, бігають по Україні. Постає цілком слушне запитання: цент­ральна влада хоче таким чином дискредитувати місцеве самовряду­вання чи створює нову корупційна модель «зароби на внутрішньо переміщених особах»?

Аналіз практики фінансування місцевих програм охорони здоров’я засвідчує, що органи місцевого самоврядування практично не знайомі і не використовують механізми та процедури співфінан­сування цих програм за участю міжнародних організацій – донорів, організацій системи ООН та Європейського Союзу.

Вся сукупність цих та багатьох інших чинників не сприяє про­веденню прозорої та зрозумілої реформи охорони здоров’я, насам­перед для внутрішньо переміщених осіб, яких, за офіційними даними, на сьогодні налічується понад півтора мільйона. Вони на своєму прикладі бачать, що гроші на їхнє медичне обслуговування, на жаль, у Державному бюджеті України на 2016 рік не передбача­ються, тож їм не варто очікувати в наступному році, що запрацює модель «гроші ходять за внутрішньо переміщеною особою».

На пошук можливих шляхів вирішення цих проблем був спрямований проект у Луганській області. Тому сьогодні я хочу надати пропозиції, насамперед Комітету Верховної Ради України з  питань охорони здоров’я: при прийнятті Державного бюджету України на 2016 рік передбачити в медичній субвенції місцевим бюджетам на 2016 рік окремий рядок «Фінансування медичної до­помоги внутрішньо переміщеним особам», а також підтримати ініціативу районів і міст Луганської області та надати їм практичну допомогу в реалізації пілотного проекту «Організація пільгового за­безпечення внутрішньо переміщених осіб лікарськими засобами»…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка, 10 секунд.

 

ЗАТОЛОКІН О.П. …передбачає пряме постачання лікарських засобів комунальним закладам охорони здоров’я за участю міжна­родних організацій – донорів (ПРООН, ЮНІСЕФ, ВООЗ) за участю… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

До слова запрошується Сошинський Сергій Олегович, Профспілка медсестер України. Будь ласка. Підготуватися Котузі Андрію Степановичу.

 

СОШИНСЬКИЙ С.О., керівник департаменту розвитку Профспілки медсестер України. Доброго дня, шановна громадо! Чим цінна медсестра? Про це може сказати будь-який лікар і будь-який пацієнт. В Україні існує ціла армія медсестер – більше 400 тисяч. Я чув, що пробують створити міністерство для учасників АТО. А чи не варто поговорити про міністерство медсестер? Сьогодні у висту­пах тільки три людини згадали про медсестринство взагалі.

«Унікальне завдання медичної сестри – надавати допомогу людині, хворій чи здоровій… І робиться це так, щоб він (пацієнт) знову якнайскоріше отримав свободу» – сказала Вірджинія Хендер­сон, одна з провідних фахівців медсестринства минулого століття. І  її почули в більшості країн світу, але тільки не в Україні. Однак я впевнений, що від сьогодні ви будете згадувати про медсестер, і ми з медсестрами вам обов’язково в цьому допоможемо.

Про гроші. До 2 тисяч гривень отримує сьогодні медсестра за­робітної платні. Чи довірите ви свою дитину або свого онука медич­ному фахівцю, який отримує менше 2 тисяч гривень? Чи бачили ви очі медсестри, яка поставила катетер двомісячній або дворічній дитині? Невже в тих очах написано: де гроші? У тих очах написано: як вижити? Медсестри стали рабами лікарів, рабами суспільства і втікають із професії. За різними даними, йде досить велика кіль­кість медсестер, які в Україні навчаються, і треба говорити про це, щоб максимально збільшити зарплату медичних сестер. Я говорив з багатьма мерами міст, вони на це погоджуються, тобто на місцево­му рівні розуміють, що медсестри сьогодні виживають, вони живуть на межі бідності. Ці кошти, за рахунок яких буде підвищена заро­бітна платня медсестер, залишаться в економіці України. Звісно, від того не виграє жоден олігарх, але ці гроші знову повернуться в регіон.

Освіта та самоврядування. ВООЗ наголошує на тому, що медсестри – це реальний потенціал, який може задовольнити потреби населення в медичній допомозі, яка економічно обґрунто­вана. У більшості країн світу існує законодавство, що врегульовує самоврядування, яке дає співпрацю з асоціаціями та профспілками. Попередній аналіз можливостей допомоги Європейського Союзу показав, що ЄС готовий допомогти Україні в розвитку медсестрин­ства. Мова йде про 200-300 мільйонів гривень, які ЄС протягом найближчих років готовий надати Україні, для того щоб довчати медсестер. У нас на сьогодні медсестри не мають бакалаврського рівня, ви це знаєте.

Україна щороку витрачає близько 1 мільярда гривень на освіту  медсестер, які фактично не потрібні системі, і цю ситуацію треба змінювати. Відбулася розмова із заступником міністра паном Шафранським, з яким ми знайшли порозуміння. І я впевнений, найближчим часом Міністерство охорони здоров’я зробить все для того, щоб медсестринство отримало значну підтримку і мало на­решті програму розвитку, яка востаннє була підписана ще міністром Поляченком.

«Коли я більше не буду спогадом, а тільки іменем, маю надію, мій голос зможе продовжити роботу всього мого життя», – сказала Флоренс Найтінгейл. Я думаю, якщо всі можновладці, всі депутати, всі працівники системи охорони здоров’я так вважатимуть, ми від­будуємо цю країну. Слава Україні!

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Котуза Андрій Степанович, виконавчий директор Української асоціації якості медичної допомоги. Підготуватися Юрію Чижмарю. І я дуже рекомендую у виступах надавати пропозиції щодо стратегії і свої рекомендації. Будь ласка.

 

КОТУЗА А.С., виконавчий директор Української асоціації якості медичної допомоги. Високоповажний головуючий! Вельми­шановні учасники парламентських слухань! Перш ніж перейти до змісту доповіді, дозвольте висловити подяку за надану можливість виступити перед такою шанованою та авторитетною аудиторією. Сьогодні практично в усіх доповідях рефреном звучали завдання щодо необхідності вирішення актуальних проблем реформування системи охорони здоров’я. Безумовно, це є прагненням кожного громадянина України і всіх працівників системи охорони здоров’я.

Медицина не може бути безпечною та якісною для одних і  третього сорту – для інших. Медична допомога повинна бути тільки якісною і тільки безпечною, іншої нам не потрібно. І ось тут постає запитання: чи готові ми прийняти засадничі елементи управ­ління якістю, які визначила передова світова спільнота та реалізу­вали більшість країн світу? У тому числі наші найближчі сусіди, які вийшли з системи Семашка та мали майже однакові з нами вихідні можливості.

На жаль, складові управління, такі як ліцензування, акредита­ція, контроль, сертифікація та інші, є надто ласими з точки зору побудови тіньових схем збагачення та неузгодженими з принципами системи охорони здоров’я країн Європейського Союзу. Існуюча не­досконалість вітчизняного нормативно-правового регулювання охо­рони здоров’я і невизначеність її засадничих аспектів сприяє фраг­ментованості та непрозорості. Відтак як перший крок ми пропонуємо законодавчо закріпити засадничі елементи управління якістю, а саме її принципи і функції, і в подальшому саме на цих елементах будувати цілісну систему з усіма її взаємоузгодженими елементами.

Сьогодні ми доволі часто чуємо гасла про те, що пацієнт має право притягти лікаря до відповідальності за лікарську помилку. Безумовно, відповідальність повинна бути, але така, як це прийнято у світі, – персональна, відповідно через ліцензування професійної діяльності. При цьому регулювання управління якістю медичної допомоги потрібно здійснювати, базуючись на виключенні караль­них принципів і залученні професійної спільноти до обговорення та розв’язання актуальних проблем системи управління якістю. Інсти­туційне забезпечення має виключати надмірну концентрацію владних повноважень, інструментів управління якістю в органах виконавчої влади, а також потенційні конфлікти інтересів.

Ці констатації мають бути законодавчо закріплені, а потім нормативно втілені як засадничі елементи державної політики у сфері охорони здоров’я та знайти свою реалізацію у комплексному законодавстві з цих питань. Виключно за таких умов ми можемо сподіватися, що систему управління якістю не розтягнуть на окремі князівства, і ми отримаємо справді об’єктивний інструмент для системи охорони здоров’я, яка відповідатиме європейським вимогам. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

Чижмарь Юрій Васильович, народний депутат України. Будь ласка. Прошу підготуватися Кисельова Андрія Олександровича.

 

ЧИЖМАРЬ Ю.В., член Комітету Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, Радикальна партія Олега Ляшка). Шановний головуючий! Шановні учасники парламентських слухань! Зрозуміло, що здоров’я нації – це одне з основних завдань, що стоїть перед країною, і зрозуміло, що в першу чергу ми повинні звертати увагу на пер­винну медицину, тому що саме там і формується здорова нація. На жаль, у спадок від радянських часів ми отримали систему неефектив­ну за структурою управління і за системою фінансування.

Я хотів би зупинитися на первинній медицині саме на селі, тому що сьогодні це питання майже ніхто не зачіпав. А там, як ми знаємо, а я колишній голова обласної державної адміністрації, якщо в селі був колгосп, то мала бути лікарня, а в ній обов’язково хірургія. Зрозуміло, що ця система не може існувати сьогодні, ми повинні її оптимізувати.

Проте оптимізація, яка впродовж 25 років проводиться на селі, призвела до того, що в малих населених пунктах вже не те що фапа не збереглося, немає навіть медсестри, щоб оглянути літніх людей. І, на жаль, сьогодні чиновники з Міністерства охорони здоров’я цинічно заявляють, що в селах, де 300-400 мешканців, не потрібно утримувати фельдшерсько-акушерський пункт чи інший медичний заклад. Але ж той, хто був у таких селах, добре знає, що там немає здорових людей, там, як правило, літні люди, які в першу чергу потребують медичної допомоги. І це елемент гуманізму українського суспільства. Тому ми не можемо сьогодні розраховувати на те, що реформа, яку нам пропонують, дійде до найменшого села.

Комерціалізація і страхова медицина потрібні, їх дуже легко впроваджувати в містах, де є великі бюджети, де є багате населення, але їх дуже важко впроваджувати на селі. І я думаю, ми свідомі того, що комерціалізація медичних закладів і страхова медицина на селі, де у нас немає щорічних належно налагоджених оглядів населення щодо стану здоров’я, не спрацює.

Тому нам необхідно сьогодні, у переддень децентралізації, яку ми запроваджуємо… А ми знаємо, що вона за собою тягне укруп­нення населених пунктів. І правильна ідея міністерства створювати саме амбулаторії як трохи вищий рівень надання медичних послуг. Однак, згадайте, села знаходяться за 20-30 кілометрів від міст, які будуть центром об’єднаних громад. Стан автодоріг дуже низький. Стан автотранспорту в медичних закладах теж вкрай незадовільний. Тому дійти до споживача медичних послуг, особливо літніх людей, особливо в зимовий період, коли дороги засніжені і їх нічим розчищати, буде вкрай складно.

Тому я звертаюся до міністра охорони здоров’я Олександра Квіташвілі і до голови Комітету Ольги Богомолець: здійснюючи реформу, ми не повинні забувати, що на перехідному етапі на селі повинна бути система більш сильного бюджетування. Тому що та бюджетна реформа, яку ми сьогодні запроваджуємо в межах децент­ралізації, не забезпечить наповнення місцевих бюджетів для задово­лення потреб населених пунктів у медичних послугах. На жаль, інвестиційна привабливість українського села ще вкрай низька, щоб ми мали власну базу фінансування, у тому числі медичних закладів. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

Кисельов Андрій Олександрович, голова Славутицької міської громадської організації «Небайдужі». Будь ласка. Підготуватися Піскуну Андрію Михайловичу.

 

КИСЕЛЬОВ А.О., голова Славутицької міської громадської організації «Небайдужі» (Київська область). Я – украинец, и сердце мое болит от того, что вижу сегодня в Украине. И сердце мое болит от того, что я вижу сегодня в здравоохранении. Но я здесь не для того, чтобы жаловаться, ругать кого-то и, тем более, о чем-то про­сить. Я – волонтер и занимаюсь этой деятельностью как обществен­ной вместе с группой неравнодушных людей, среди которых есть и медики, и пациенты. И я так же, как все вы, хочу, чтобы Украина совершила мощный рывок от вчерашнего темного прошлого к завтрашнему светлому европейскому будущему. И поэтому при­шел с предложением.

Поскольку мы привыкли руководствоваться конкретными вещами и определенными сроками, мы предлагаем свою помощь, во-первых, в создании Закона о врачебном самоуправлении, по кото­рому часть и ответственности, и полномочий будет передана про­фессиональному сообществу врачей, и во-вторых, готов оказать помощь в построении нормально работающей медицины первого уровня – семейной медицины. Потому что у нас она работает, и работает хорошо.

Прошу воспринимать это выступление как предложение. Мы предлагаем партнерство. Спасибо. Слава Украине! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

Піскун Андрій Михайлович, представник Української асоціації «Комп’ютерна медицина». Будь ласка. Підготуватися Головні Роману Григоровичу.

 

ПІСКУН А.М., представник Української асоціації “Комп’ю­терна медицина”. Доброго дня! Шановні пані і панове, я хочу привернути вашу увагу до інформатизації у сфері охорони здоров’я. Дуже великий запит є в суспільстві на послуги інформатизації, на збільшення швидкості роботи, на статистику – багато переваг, які може дати інформатизація сфері охорони здоров’я. На даний час вектор політики інформатизації постійно змінюється, від міністра до міністра, навіть від заступників залежить напрям розвитку інформа­тизації, якщо він взагалі є. На даний час навіть стандарти медичної інформатики відсутні в Україні, вже майже рік їх намагаються запустити, але результатів немає.

Тому не буду витрачати час, його вже мало, просто приверну увагу до інформатизації. Інформатизація може дати дуже багато – скорочення часу, скорочення витрат, обмеження корупційних схем тощо. Але найголовніше – дати вектор розвитку медичним інформа­ційним системам, електронній охороні здоров’я. Задати його як ста­лий, постійний, щоб він не змінювався від персоналій керівництва міністерства, відомств чи якихось нижчих ланок.

Наприклад, у проекті Закону «Про засади державної політики охорони здоров’я» № 2409а фахівцями з медичної інформатики (професори Майоров, Мінцер, Коваленко) чітко сформульовано поняття електронної охорони здоров’я, виписано, як вона має діяти. Я бачу це як перший крок до сталого розвитку електронної охорони здоров’я. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

До слова запрошується Головня Роман Григорович, заступник Глухівського міського голови Сумської області. Будь ласка. Підготу­ватися Вітковській Оксані Петрівні.

 

ГОЛОВНЯ Р.Г., заступник Глухівського міського голови Сумської області. Доброго вечора, шановні учасники парламент­ських слухань! Хотів би довести до вас думку місцевої громади в контексті саме реформи системи охорони здоров’я.

Найперше я хотів би почати з питання визначеності. Сьогодні органи місцевого самоврядування, медичний персонал і, звісно, гро­мада потребують визначеності. Ми хочемо розуміти, чи буде рефор­ма охорони здоров’я. Якщо буде, то якою вона буде. І найголовніше: коли вона буде? Ми, фактично, не можемо діяти. У цьому контексті потрібно порушити питання всеосяжності процесу, тому що, крім питання важливості, є питання суті. І кожен лікар, кожна медична сестра і кожен пацієнт мають розуміти суть цієї реформи, вже не кажучи про те, буде вона чи не буде.

Я хотів би також сказати про те, чого ми чекаємо від центру. Ми від центру сьогодні чекаємо: по-перше, стандартів; по-друге, правил взаємодії в системі охорони здоров’я і, по-третє, принципів.

Попередній промовець порушив важливе питання, якого я теж хотів би торкнутися, а саме питання інформатизації – впровадження програмного забезпечення, закупівлі софтів, створення баз даних. Сьогодні потрібно дати відповідь, як ми це все будемо об’єднувати в  єдину систему. Звісно, потрібні стандарти, і не тільки в цьому процесі.

Ще раз хочу звернутися і до законодавців, і до виконавців, нам потрібні:

1) чіткі правила і розуміння правил взаємодії всередині системи охорони здоров’я і поза нею;

2) чітке розуміння фінансування і навантаження фінансування між тими, хто дотичний до системи охорони здоров’я;

3) стандарти в системі охорони здоров’я;

4) захист прав пацієнтів і захист прав лікарів.

Нам потрібно розуміння цього, для того щоб діяти.

На завершення хотів би сказати, що сьогодні багато говориться про те, що є певний спротив, нерозуміння і небажання впроваджу­вати реформу. Хочу вам сказати, що Глухівська громада не тільки готова, вона вимагає від нас реформ. У нас є бажання, прохання до вас – дати нам можливість. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дуже вам дякую.

Я на правах головуючого продовжую наші слухання на 15 хвилин, до 18:15. У ще чотири промовці, тому ще раз дуже прошу дотримуватися регламенту.

Отже, Вітовська Оксана Петрівна. Будь ласка. Прошу підготуватися Онищенка Владислава.

 

ВІТОВСЬКА О.П., завідувач кафедри офтальмології Націо­нального медичного університету імені О.О. Богомольця. Шановний пане головуючий! Шановні добродії! Щоб зрозуміти, що відчуває людина, яка втратила зір, спробуйте зав’язати хустиною очі та вико­нати звичні для нас дії – пройти знайомими дорогами, прожити один день.

За даними ВООЗ, сліпі та слабкозорі втричі частіше потрап­ляють у ДТП та страждають на депресії, вдвічі частіше травмуються під час прогулянок. Якість життя слабкозорих людей та сліпих, за результатами досліджень, наближена до стану фізичної смерті.

У 2013 році ВООЗ схвалила План дій для забезпечення загального доступу до здоров’я очей на 2014-2019 роки, мета якого – зменшення масштабів порушень зору, яким можна запобігти, на третину.

За офіційними даними, в Україні щороку реєструється понад 4,5 тисячі первинних інвалідів внаслідок захворювання органа зору, з них половина – сліпі. Загалом кількість сліпих та слабкозорих в Україні перевищує зазначений показник вдесятеро. Втім, світова практика засвідчує, що у 80 % випадків можна уникнути сліпоти.

У нашій країні серед первинних інвалідів найвищі показники сліпоти та слабкозорості мають інваліди, хворі на глаукому. Факторами, які спричиняють постійно зростаюче число інвалідів-сліпих, є пізня стадія захворювання на момент його виявлення та малоефективне лікування через високовартісні медичні препарати. Водночас останніми роками поширеність глаукоми зросла на трети­ну серед працездатного населення. Цей факт свідчить не лише про медико-соціальну, а й про економічну значущість патології, пов’я­зану з витратами держави.

Враховуючи зазначене, за підтримки керівництва Міністерства охорони здоров’я України, зокрема профільного заступника міні­стра, із залученням фахівців Національної академії медичних наук розроблено проект Плану заходів щодо профілактики сліпоти вна­слідок первинної глаукоми, головна мета якого – зниження рівня інвалідності (слабкозорості та сліпоти) внаслідок цієї патології. І визначені завдання, серед яких основними є:

• відновлення системи профілактики, скринінгу цієї патології;

• розроблення науково обґрунтованого переліку лікарських засобів, виробів медичного призначення та медичного обладнання, які мають забезпечуватися за рахунок державного або місцевого бюджету;

• створення Національного реєстру хворих на глаукому та осіб із високим ризиком її виникнення.

Тому буду дуже вдячна за фахову та цільову підтримку в роз­робленні саме державної програми з профілактики сліпоти внаслідок глаукоми, що дасть змогу досягти мети, зазначеної у Плані дій ВООЗ, та вийти Україні в питанні оздоровлення нації на рівень роз­винених європейських країн.

Шановні друзі! Варто зазначити, що, на жаль, в Україні з’явив­ся досвід надання допомоги при воєнних травмах. Зазначені питання не раз обговорювалися на спільних нарадах провідних фахівців у га­лузі офтальмології МОЗ, Міністерства оборони та Національної ака­демії медичних наук. Воєнні ураження органу зору, як правило, призводять до незворотних анатомічних змін – втрати ока, інвалідно­сті. Оскільки понад 90 % випадків ураження при воєнній травмі є комбіновані, необхідно забезпечити комплексну реабілітацію, а при втраті ока – очне протезування, що потребує так само допомоги з боку держави.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка, 10 секунд.

 

ВІТОВСЬКА О.П. Враховуючи вищезазначене, хочу звернути увагу на нагальність вирішення найгостріших проблем інвалідності населення внаслідок хвороб ока. І хочу нагадати, що наш зір – це світ навколо нас. Просто не забувайте про це. Давайте його збере­жемо разом.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

Онищенко Владислав Валентинович. Будь ласка. Підготува­тися Черешнюк Галині Семенівні.

 

ОНИЩЕНКО В.В., голова правління громадської організації «Союз споживачів медичних послуг, лікарських засобів та виробів медичного призначення». Шановний головуючий! Шановні учасники парламентських слухань, доброго дня! Майже в кожному виступі сьогодні звучало, що це все робиться для інтересів пацієнтів. Шкода, що замало представників саме організацій пацієнтів мали можли­вість виступити.

Жодна система охорони здоров’я не може функціонувати без належної фармакотерапії. Державна політика щодо лікарських засобів має спрямовуватися на гарантоване забезпечення лише трьох складових:

1) якості, безпечності та ефективності лікарських засобів;

2) рівного доступу населення до основних препаратів та їх помірної вартості;

3) раціонального застосування лікарських засобів.

В Україні жоден із цих принципів не забезпечується. Існуюча в країні контрольно-дозвільна система лікарських засобів не відпові­дає сучасним вимогам функціонування фармацевтичного ринку та не спроможна в повному обсязі ефективно та неупереджено забезпечи­ти виконання її основних завдань.

Зупинюся лише на одній проблемі, хоч їх дуже багато, але обмежений час. Законодавством України закритий доступ до інфор­мації про доклінічні дослідження та клінічні випробування лікар­ських засобів. Це призводить до корупції при реєстрації ліків. Які ж наслідки цього?

У вітчизняних спеціалізованих виданнях та наукових журналах містяться хибні рекомендації щодо ефективності та безпечності лікарських засобів.

В інструкціях домедичного застосування ліків та в довідковій літературі містяться показання, не підтверджені науковими даними, з точки зору доказової медицини. Є підґрунтя для засилля недобро­совісної реклами та створення системи обману пацієнтів.

Лікарі не мають доступу до незалежної медичної інформації, а перебувають під потужним пресом комерційної інформації.

Фармацевтичний ринок України насичений препаратами з недоведеною ефективністю та безпечністю. Призначається, відпус­кається та застосовується громадянами велика кількість препаратів не за медичними показаннями, з недоведеною ефективністю та без­печністю тощо.

Корупція в системі реєстрації лікарських засобів в Україні – набагато небезпечніше явище, ніж у системі тендерних закупівель. Завищуючи ціну лікарського засобу під час торгів, учасники коруп­ційної схеми крадуть народні гроші. А в разі реєстрації неефектив­них ліків, безпечність яких не доведена в ході відповідних дослід­жень, учасники цього процесу крадуть здоров’я, а іноді й життя наших співгромадян, а також сприяють викачуванню значних коштів із сімейних бюджетів на придбання непотрібних для лікувального процесу та невивчених препаратів. Зверніть увагу: серед топ-20 пре­паратів тільки одиниці внесені в Державний формуляр лікарських засобів.

Загальновідомо, що вільний доступ громадян та фахівців до інформації – важлива складова боротьби з корупцією. Тому, кори­стуючись нагодою, я звертаюся з цієї високої трибуни до представ­ників Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я із  закликом передбачити в новій редакції Закону «Про лікарські засоби», яка розробляється, доступ до інформації про доклінічні дослідження та клінічні випробування лікарських засобів, щоб вона не була закритою.

І включити до Рекомендацій наших парламентських слухань доручення розробити та впровадити в Україні національну політику лікарських засобів, яка впроваджена більш як у 100 державах – чле­нах Всесвітньої організації охорони здоров’я. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

Черешнюк Галина Семенівна, старший викладач кафедри соціальної медицини та організації охорони здоров’я Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова. Будь ласка. І потім буде останній виступ, підготуватися Гущуку Ігорю Віталійовичу.

 

ЧЕРЕШНЮК Г.С., старший викладач кафедри соціальної медицини та організації охорони здоров’я Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова. Шановні колеги! Шановний головуючий! На хвилі нещодавно проведеної виїзної колегії Міністерства охорони здоров’я України в нашому місті, на базі нашого медичного університету, яку проводив заступник міні­стра охорони здоров’я Віктор Шафранський, дозвольте висловити вдячність йому від імені медичної еліти нашого міста, науковців за підтримку, за розуміння в питаннях реформи медичної галузі, за принциповий підхід до проблем і шляхів їх вирішення.

Я викладаю сімейну медицину в медичному університеті вже багато років, маю багаторічний досвід практичної роботи і хочу сказати, що питання кадрів дуже серйозне. Як ми всі знаємо: кадри вирішують все. Тому у своєму короткому виступі хочу зупинитися саме на питанні кадрового забезпечення.

Сьогодні у нас великі вимоги до сімейного лікаря, і це правильно, але настанови з підготовки сімейного лікаря в навчаль­ному процесі і програми підготовки в університеті, в інтернатурі, на мою думку, треба докорінно змінювати. Тому що змінилися підходи, відбулося реформування нормативної бази, змінився пакет докумен­тів, які треба донести до сімейних лікарів, а особливо до керівників центрів сімейної медицини.

Я хочу наголосити на цьому питанні, тому що сьогодні не­має  програми підготовки керівників центрів сімейної медицини, це зовсім новий напрям, і ми з цим зіштовхнулися, коли проводили в себе реформи. Ми вийшли з ситуації, підготували програму і про­йшли підготовку самі у своєму вузі, але така програма, ми вважаємо, має бути на державному рівні.

Ще одне питання. Ніде у світі не перевчають досвідчених терапевтів і педіатрів на сімейних лікарів, це не тільки нееконо­мічно, це аморально, на нашу думку. Швидкими темпами проводити реформи в охороні здоров’я в країні з низьким рівнем розвитку економіки, якою є наша країна, просто неможливо. Кращий шлях – підготовка через інтернатуру, яка дає можливість підготувати фахів­ців значно краще, ніж перевчати їх із терапевтів та педіатрів.

Сімейним лікарям треба дати «зелену вулицю», треба дати їм гідну зарплату. Академік Лехан говорила про те, що сьогодні наші сімейні лікарі мають все, і достойну зарплату також. Так, їм випла­чують надбавку за якість роботи, але, шановні друзі, цю якість не тільки важко забезпечити за цими десятками документів…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка, 30 секунд, завершуйте.

 

ЧЕРЕШНЮК Г.С. Десятки різних бланків, різних документів. Вони пишуть, а не лікують і не проводять профілактику серед пацієнтів. Це треба докорінним чином змінювати! А ще важче нам перевірити достовірність цієї інформації.

Шановні друзі, я дуже вдячна пані Лутковській за принци­повий виступ, я вас абсолютно підтримую. Дякую вам за це.

А враховуючи, що дуже мало часу… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

Гущук Ігор Віталійович, експерт громадської ініціативи «Реанімаційний пакет реформ» у групі «Реформа охорони здоров’я» за напрямом «Громадське здоров’я». Будь ласка.

 

ГУЩУК І.В., експерт громадської ініціативи «Реанімаційний пакет реформ». Шановний головуючий! Шановні учасники парламентських слухань! Дозвольте передати вам вітання від колег з Реанімаційного пакета реформ, у тому числі з консенсусним рішен­ням Комітету Верховної Ради щодо автономізації закладів охорони здоров’я. При цьому експерти і громадські активісти наголошують на необхідності включення до законопроекту під час підготовки до другого читання положення про терміни його виконання, яке на даний час відсутнє. Інакше складеться враження, що реформа є необов’язковою.

Тепер щодо розбудови системи громадського здоров’я. Мене як фахівця з громадського здоров’я, який все своє професійне життя віддав профілактичній медицині, надзвичайно хвилює питання здій­снення реформ у цьому контексті. Всі ми бачимо, що на сьогодні профілактична складова в діяльності галузі практично нівельована, відсутня чітка державна політика у сфері громадського здоров’я, а 10 основних функцій, визначених ВООЗ, які здійснювала Держсан­епідслужба, на даний час практично знищена, виконуються в Україні фрагментарно різними міністерствами, центральними та місцевими органами виконавчої влади, науково-дослідними установами та ін­шими інституціями. Як наслідок, заходи дублюються, кошти викори­стовуються неефективно, основна мета – продовження життя і зміц­нення здоров’я населення – не досягається.

Тому під час організації нової національної системи охорони здоров’я питання щодо розбудови системи захисту громадського здоров’я повинні бути ключовими, а принцип «охорона здоров’я – в усіх політиках держави» має бути віднесений до фундаментальних принципів діяльності міністерства.

Хочу зазначити, що наразі проблеми, які існують у сфері захисту громадського здоров’я, створюють загрозу національній без­пеці держави і потребують оперативного вирішення. Акцентую вашу увагу на тому, що держава, здійснюючи заходи із зменшення тиску контролюючих органів на бізнес, повинна забезпечити захист життя і здоров’я своїх громадян від ризиків негативного впливу шкідливих чинників на середовище життєдіяльності людини.

Для вирішення зазначених проблем та розбудови системи захисту громадського здоров’я в Україні необхідно підготувати та прийняти відповідні нормативно-правові акти – концепцію, страте­гію, закон про забезпечення громадського здоров’я шляхом впрова­дження базового принципу «охорона здоров’я – в усіх політиках держави». Що, власне, і передбачається проектом Закону «Про за­сади державної політики охорони здоров’я» № 2409а, який майже місяць тому обговорювався на «круглому столі», організованому Комітетом Верховної Ради.

У даному разі утворення національної інституції у складі МОЗ, яка матиме функціональну дотичність до всіх сфер середовища життєдіяльності людини, є логічним кроком у дотриманні вимог Конституції, в якій задекларовано, що людина, її життя і здоров’я визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Дякую за увагу. Слава Україні! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

Шановні колеги, у нас ще є бажаючі виступити, ще дуже про­сив слова представник міністерства, але, на жаль, час вичерпаний, і я не зможу, на жаль, більше нікому надати слово. Ми не можемо виходити за регламент.

З вашого дозволу я надам слово організатору парламентських слухань, голові Комітету пані Богомолець. Будь ласка, 1 хвилина, і будемо завершувати парламентські слухання.

 

БОГОМОЛЕЦЬ О.В. Шановний головуючий! Шановний пане міністре! Шановні представники Міністерства охорони здо­ров’я! Шановна громадо! Шановні колеги! Дякую вам за те, що ви сьогодні доєдналися. Робота наша насправді тільки починається. Після того як ви вийдете за ці двері, ми до кінця тижня чекаємо від вас, по-перше, ваших тез, які будуть опубліковані, і по-друге, окре­мим документом пропозиції щодо Рекомендацій парламентських слухань, які мають стати дорожньою картою для Комітету з питань охорони здоров’я і міністерства. Власне, сьогодні від вашої позиції, від позиції кожного професіонала залежить, чи все залишиться так, як було, чи ми зробимо зміни. Я запрошую вас до Комітету з питань охорони здоров’я. Всі наші засідання відкриті, ми чекаємо на ваші пропозиції щодо реформування педіатрії, акушерства і гінекології, реанімаційної служби – всього, що ви вважаєте за потрібне. Ви є фахівцями, ми – тільки ваші представ­ники, які будуть у владі про­сувати закони, потрібні громаді. Дякую вам і сподіваюся на плідну співпрацю. До побачення (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

Шановні колеги, прошу залишатися на місцях, товариство, я ще не закрив парламентські слухання, я хочу зробити коротке повідомлення на завершення.

Ми провели жваву дискусію, прозвучало багато гострих думок, дуже багато пропозицій. І це закономірно. Система охорони здоро­в’я, яка десятиліттями була незмінною, сьогодні має виробити за­гальну стратегію змін. І я дуже попросив би всіх промовців, а також усіх тих, хто має пропозиції, але не зміг виступити, протягом най­ближчих днів передати свої пропозиції Комітету.

Я хочу подякувати також Комітетові за організацію парламент­ських слухань. І попросив би надати секретаріату Комітету свої електронні адреси і подати всі пропозиції до проекту Рекомендацій парламентських слухань. Ми хотіли б, щоб усі ваші думки і всі ваші пропозиції були враховані під час остаточного вироблення цього документа і під час голосування тут, у сесійному залі Верховної Ради України.

Дякую Комітету з питань охорони здоров’я, представникам органів державної влади, громадських організацій, науковцям та фахівцям за участь у парламентських слухань, міністру, що стільки часу провів з нами і мав можливість послухати всі думки, всі про­позиції, які звучали в залі. І хочу запевнити всіх, що у нас є полі­тична воля для змін, для реформ, і всі ваші пропозиції знайдуть відображення у Рекомендаціях цих парламентських слухань. Ще раз вам дякую.

На цьому парламентські слухання оголошуються закритими. Для виконання Державного Гімну України прошу всіх піднятися.

 

(Лунає Державний Гімн України).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. До побачення.

НЕВИГОЛОШЕНІ ВИСТУПИ

 

БАЗИЛЕВИЧ А.Я., проректор з лікувально-профілактичної роботи Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького. Сьогодні настав час нагальних змін управлін­ських методів системи охорони здоров’я, які впливають на якість, безпеку і доступність медичної допомоги та забезпечення прав лю­дини у сфері охорони здоров’я. Серед змін системи управління галуззю визначено створення системи професійного самоврядування з поступовими передаванням регуляторних та управлінських функ­цій до самоврядної інституції, яка повинна стати одним із вагомих чинників на шляху забезпечення прозорості та відкритості однієї з ключових систем державного і суспільного життя.

Майже в усіх розвинених державах світу, насамперед Європи, основне місце в організації лікарської практики традиційно посідають національні самоврядні інституції (товариства, асоціації, лікарські палати, ізби, комори, колегіуми лікарів тощо), які несуть юридичну та моральну відповідальність перед державою і суспіль­ством за якість медичної допомоги, професійну підготовку лікарів, дотримання ними норм медичної етики, безпеку та забезпечення прав пацієнтів, а також вирішують інші питання охорони здоров’я.

При підготовці проекту закону було враховано міжнародні та  регіональні стандарти щодо організації і діяльності лікарського самоврядування. Вимоги та рекомендації щодо запровадження лікар­ського самоврядування містяться в низці декларацій, прийнятих Всесвітньою медичною асоціацією та Світовим лікарським товари­ством. Одне з ключових положень у цьому аспекті визначено в Мад­ридській декларації про професійну автономію і самоврядування, прийнятій 1987 року, де зазначено, що Всесвітня медична асоціація вимагає, аби національні медичні асоціації в своїх державах розроб­ляли, підтримували і брали активну участь у системах лікарського самоврядування. Такий внесок в ефективне самоврядування буде вирішальним у забезпеченні професійної автономії при ухваленні рішень щодо надання медичної допомоги пацієнтам. Основною тур­ботою будь-якої системи самоврядування має бути якість медичної допомоги пацієнтам і компетентність лікарів, які надають таку допомогу.

Окрім цього, при підготовці законопроекту до уваги бралися висновки та рекомендації робочої групи з підготовки проекту за­кону, спрямованого на впровадження в Україні лікарського самовря­дування, пропозиції провідних вітчизняних науковців, Національної академії медичних наук України, професійних медичних організацій, а також національні традиції функціонування Українського лікар­ського товариства.

Завданнями законопроекту є:

• запровадження інституту лікарського самоврядування в систему охорони здоров’я як рівноправного, поряд з державним, управлінського механізму;

• нормативне забезпечення створення і діяльності самоврядної лікарської організації – Українського лікарського товариства;

• законодавче закріплення перерозподілу управлінських функ­цій між Міністерством охорони здоров’я України та професійною самоврядною організацією лікарів – Українським лікарським товариством (УЛТ);

• забезпечення якості та доступності медичної допомоги, яку отримують пацієнти, і компетентності лікарів, які надають таку допомогу;

• утвердження професійної автономії лікарів крізь призму самокеруючої професії та корпоративної відповідальності за діяння лікарів;

• захист професійних прав лікарів і створення дієвої системи персональної відповідальності за вчинені професійні діяння;

• боротьба з корупцією у системі охорони здоров’я України;

• забезпечення прав людини у сфері охорони здоров’я.

Завданнями лікарського самоврядування визначено:

• дотримання органами лікарського самоврядування незалеж­ності лікаря, захист від втручання у здійснення лікарської діяльності;

• забезпечення рівності прав та обов’язків лікарів ‒ членів УЛТ;

• підтримання високого професійного рівня лікарів;

• створення сприятливих умов для здійснення лікарської практики та забезпечення балансу у взаєминах «лікар ‒ пацієнт»;

• забезпечення прав людини у сфері охорони здоров’я;

• забезпечення ведення реєстру та інші.

Згідно з проектом членами УЛТ стануть усі фізичні особи, які  отримали сертифікат лікаря-спеціаліста чи інший прирівняний до нього документ і подали заяву про вступ до УЛТ установленого зразка. Крім того, закріплено підстави набуття членства УЛТ після створення організації.

До кола прав членів УЛТ належать:

• брати участь в управлінні в центральних і регіональних органах УЛТ;

• обирати та бути обраним до центральних та регіональних органів УЛТ із темпоральним застереженням перебування на посаді, а саме не більше двох строків поспіль;

• одержувати всі види допомоги при провадженні лікарської практики тощо.

Обов’язками члена УЛТ є:

• дотримання положень Конституції та законодавства України, статуту та інших внутрішніх документів УЛТ, а також Етичного кодексу лікаря України;

• виконання рішень органів лікарського самоврядування;

• своєчасна сплата членських внесків у розмірі та порядку, встановлених УЛТ, та інші.

Передбачено створення і функціонування Єдиного реєстру лікарів України. Єдиний реєстр лікарів України ведеться Радою УЛТ з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інфор­мації про чисельність і персональний склад лікарів України, лікарів іноземних держав, які отримали право на професійну діяльність в Україні, а також про професійну практику.

Врегульовано професійну відповідальність лікарів. Відповідно до проекту лікарі ‒ члени УЛТ несуть професійну відповідальність за порушення своїх професійних обов’язків.

Якісно нова й ефективна система управління лікарською прак­тикою, яка повинна стати результатом реалізації положень цього Закону, дасть змогу не тільки поєднати державні та професійні само­врядні механізми управління лікарською практикою, а й сприятиме відкритості, прозорості системи охорони здоров’я.

Отже, прийняття такого закону дасть змогу:

• встановити корпоративний устрій діяльності лікарів в Україні;

• забезпечити права людини у сфері охорони здоров’я;

• привести законодавство України у сфері охорони здоров’я у відповідність з міжнародними та регіональними стандартами;

• підвищити якість, безпеку та доступність медичної допомоги;

• підвищити престиж лікарської професії;

• запровадити систему ліцензування лікарської практики;

• створити та налагодити функціонування Єдиного реєстру лікарів України;

• запровадити механізми професійної відповідальності лікарів;

• забезпечити незалежність лікаря і захист від втручання у здійснення лікарської практики.

 

КАНЮС С.М., представник громадської організації «Право на здоров’я». Здоров’я є невід’ємною складовою щасливого жит­тя  людини. А організація надання медичної допомоги населенню України є невід’ємною функцією держави. Не варто сподіватися, що перехід з суто державного фінансування на комерційну основу (стра­хову, приватну, автономізацію закладів охорони здоров’я) позбавить державу, тобто чиновників, від великої відповідальності за якість надання медичної допомоги населенню, тому саме на чиновника покладається відповідальність за дотримання правил усіма гравцями ринку.

В успішних країнах світу (США, Канада, Австралія, Німеччина, Франція) існують моделі організації охорони здоров’я. Чи потрібно Україні вигадувати власну модель? Ні, на це потрібно дуже багато часу і грошей, а ні першого, ні другого ми не маємо. Україна вже згаяла 25 років для розробки та впровадження власних шляхів розвитку галузі.

Нам необхідно взяти існуючу модель та поетапно впроваджу­вати її в Україні. З нашої точки зору, процес має відбуватися таким чином: прийняття стратегічного бачення моделі охорони здоров’я в Україні на рівні міністерства охорони здоров’я, затвердження даної моделі на рівні Кабінету Міністрів та Верховної Ради, одночасна підготовка законодавчої бази для функціонування затвердженої мо­делі та впровадження на місцях.

Яка модель може бути взята за основу? Ми пропонуємо змішану модель, за якої ринкові відносини в галузі між суб’єктами зможуть стати рушійною силою для покращення якості послуг, доступності медичної допомоги населенню. Як виглядатиме така модель? У цій моделі головною є людина ‒ громадянин України або гість держави, який звертається за медичною допомогою та має право на надання якісної медичної допомоги. Головними критеріями даної моделі є доступність допомоги та її якість. Доступність, у свою чергу, поділяється на доступність за географічним принципом та вартістю послуг.

Географічний принцип ‒ це відстань від пацієнта до закладу, де йому буде надано медичну допомогу. За певних ситуацій ця від­стань або час від отримання виклику до початку надання медичної допомоги є вирішальними факторами в подальшому житті або пра­цездатності пацієнта.

Вартість медичних послуг може визначати рівень надання медичних послуг, навіть їх якість. Адже сучасні медичні технології в діагностиці, оперативному лікуванні, фармації коштують дорого, і   за недостатніх фінансових можливостей пацієнт не може самостійно їх оплатити. З другого боку, що складніше захворювання, то більше спеціалістів необхідно залучити для його точної діагно­стики та правильного лікування.

Однак головною складовою рушійної сили в нашій моделі охорони здоров’я з боку медичних закладів є якість надання медичної допомоги. Чому? Тому що саме пацієнт визначає ступінь задоволеності наданою допомогою. Саме пацієнт визначає, в якому медичному закладі він буде лікуватися, його позитивні відгуки фор­мують імідж медичного закладу серед інших потенційних пацієнтів. Такий принцип стимулюватиме медичні заклади, а точніше, їх ке­рівників, набирати високоякісний медичний персонал, підвищувати його фаховий рівень, впроваджувати новітні технології в діагностиці та лікуванні захворювань.

Де взяти кошти? Ми пропонуємо впроваджувати в Україні страхову медицину. Навіть нині, в період кризи, вона існує здебіль­шого як добровільне медичне страхування через приватні страхові кампанії. Більше того, в Україні були успішні експериментальні проекти лікарняних кас у Полтавській та Житомирській області, на Українській залізниці. У нашій моделі страхова кампаніє є посеред­ником послуг та контролером фінансового потоку від пацієнтів до медичних закладів. Саме вона є акумулятором коштів, що надходять від пацієнта у вигляді щомісячних внесків, контролює ціну на на­дання медичних послуг та укладає договори з медичними установами.

Обсяг ринку медичного страхування. Все населення України має бути охоплено медичним страхуванням. При щомісячному страховому внеску в розмірі 10 доларів (при нестабільному курсі національної валюти його важко брати для прогнозу) та кількості застрахованих осіб близько 42 мільйонів страхові кампанії отриму­ватимуть 420 мільйонів доларів на місяць. Річний обсяг ринку ме­дичного страхування ‒ 5,04 мільярда доларів. При перерахунку в гривню за курсом Національного банку станом на 22.01.2016 це 124,9 мільярда гривень, що на 68,3 мільярда гривень більше, ніж видатки державного бюджету на охорону здоров’я. Таким чином, запровадивши систему обов’язкового медичного страхування, дер­жава залучить у медицину в 2,2 разу більше коштів, ніж вкладає сама сьогодні.

Де людям взяти кошти на оплату страхових полісів? Українці витратили на ліки у 2015 році близько 61,5 мільярда гривень. Це не були дотації держави. А загальний обсяг ринку приватних медичних послуг становить 62,5 мільярда гривень. Якщо до цих цифр додати «тіньову» частину ринку ‒ гонорари лікарям у конвертах (близько 30 мільярдів гривень), отримаємо 154 мільярди гривень. На жаль, ми  можемо оперувати тільки офіційною статистикою, для аналізу недоступні «тіньові» частки аптечного, медичного ринків. Але, спи­раючись на інформацію з різних джерел, що на сьогодні тіньовий сектор економіки сягає 50 %, можна збільшити цю цифру вдвічі ‒ 308 мільярдів гривень. Тобто в Україні у 2015 році обсяг ринку охорони здоров’я, за який громадяни сплачували самостійно, стано­вив близько 12,3 мільярда доларів, тобто у 2,44 разу більше, ніж за­пропонований нами страховий. Отже, в Україні можна з упевненістю впроваджувати страхову медицину для всіх верств населення.

Стратегія може бути імплементована поетапно.

На першому етапі ‒ обов’язкове медичне страхування всіх пра­цівників бюджетних організацій, правоохоронних органів, військо­вих, державних службовців, всіх осіб, які перетинають кордон України. Водночас розвиток добровільного страхування.

На другому етапі ‒ обов’язкове страхування дітей перших трьох років життя (за рахунок коштів, що виділяються на допомогу по догляду за дитиною, і добровільного внеску батьків) та пенсіо­нерів, які виходять на пенсію (за рахунок коштів Пенсійного фонду і добровільного внеску пенсіонера).

На третьому етапі ‒ загальнообов’язкове медичне страхування для всіх, включаючи інвалідів, непрацездатних осіб і тимчасово безробітних.

Для імплементації цієї стратегії необхідна кропітка спільна робота міністерства, парламенту, всіх гравців фармацевтичного та медичного ринку, ринку страхових послуг і громадських організацій.

 

КОРОЛЕНКО В.В., член Громадської ради при МОЗ України. Сфера громадського здоров’я України, що існувала до цього часу відповідно до радянської моделі М.О. Семашка та була орієнтована переважно на протидію інфекційним хворобам, перестала відповіда­ти вимогам сьогодення, тому існує нагальна необхідність її рефор­мування. Першочерговим завданням для цього є визначення концеп­туальних підходів стосовно удосконалення публічного управління у сфері громадського здоров’я в Україні з урахуванням глобальних викликів.

Основними документами щодо розвитку системи громадського здоров’я в Україні як частини глобального здоров’я на період до 2020 року є:

• резолюція «Здоров’я-2020. Основи політики та стратегія», прийнята 62-ю сесією ЄРБ ВООЗ 2012 року (EUR/RC62/8);

• Європейський план дій щодо зміцнення потенціалу та послуг громадського охорони здоров’я, прийнятий 62-ю сесією ЄРБ ВООЗ 2012 року (EUR/RC62/12 Rev.1);

• Рішення 851/2004/ЄС Європейського Парламенту та Ради ЄС від 21 квітня 2004 року про утворення Європейського центру з про­філактики та контролю за захворюваннями;

• Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами ‒ членами, з іншої сторони, на 2014-2017 роки.

Відповідно до цих документів можна сформулювати такі основні концептуальні підходи до розвитку сфери громадського здоров’я в Україні:

1. Розроблення Програми (плану дій) розбудови громадського здоров’я України як інкорпорованої частини громадського здоров’я Європи та глобального здоров’я з визначенням строків виконання та всіх задіяних сторін ‒ інституції державної влади, громадянського суспільства, підприємницькі структури, медичні працівники, всі громадяни.

Доцільно її затвердити на загальнодержавному рівні як нормативно-правовий акт (можливо, пакетом з покроковою Стра­тегією реформування системи охорони здоров’я України, передба­ченою Угодою з Європейським Союзом) ‒ правова складова комп­лексного механізму публічного управління у сфері громадського здоров’я. Національна стратегія реформування системи охорони здо­ров’я в Україні на період 2015-2020 років, розроблена стратегічною дорадчою групою з питань реформування системи охорони здоров’я в Україні, оприлюднена у 2015 році, проте досі не отримала нор­мативно-правового визнання.

2. Забезпечення підготовки пулу фахівців з громадського здоров’я, що мають знання, вміння та навички з біомедичних наук, епідеміології, біостатистики, екології людини, політики та управ­ління охороною здоров’я, біоекономіки, медичної соціології, медич­ної кліодинаміки, психології.

Щоб побудувати сучасну систему охорони здоров’я, необхідно готувати відповідно навчені кадри, які не повинні бути менеджерами загального профілю. Охорона здоров’я ‒ специфічна і водночас стра­тегічна галузь ‒ потребує спеціальних менеджерів. Основи біомедич­них знань у їхній освіті є необхідними. Такі кадри доцільно готувати на колишніх медико-профілактичних факультетах, реорганізувавши їх у факультети громадського здоров’я, а існуючий фах «Організація і управління охороною здоров’я» розділити відповідно до світового досвіду на два ‒ «Громадське здоров’я» та «Менеджмент в охороні здоров’я» і здійснювати відповідну підготовку фахівців.

Доцільно внести відповідні зміни до університетських програм медико-профілактичних факультетів, ввівши зазначені дисципліни згідно із світовими стандартами. Епідеміологія як базова дисципліна громадського здоров’я має бути переорієнтована з виключно інфек­ційної епідеміології (як вона викладається в Україні) на епідеміо­логію неінфекційних та інфекційних захворювань.

3. Оптимізація мережі установ і закладів, що виконують функ­ції громадського здоров’я, ‒ створення Національного та регіональ­них центрів громадського здоров’я з використанням потенціалу Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України, Українського інституту стратегічних досліджень та спеціа­лізованих центрів МОЗ України, органів і закладів Держсанепід­служби, Держслужби з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань, регіональних центрів медичної статистики та центрів здоров’я, фтизіатричної, дерматовенерологіч­ної, наркологічної служб.

Можна запропонувати таку орієнтовну структуру Центру громадського здоров’я:

адміністративний підрозділ;

підрозділ з охорони здоров’я в аспекті навколишнього природ­ного середовища;

підрозділ з контролю і запобігання травматизму;

підрозділ з інформації та комунікацій в охороні здоров’я;

підрозділ зі статистики в охороні здоров’я;

підрозділ з маркетингу в охороні здоров’я;

підрозділ з неінфекційних захворювань (серцево-судинні, он­кологічні захворювання, діабет, орфанні захворювання, наркологія);

підрозділ з питань психічного (ментального) здоров’я;

підрозділ з імунопрофілактики та інфекційних захворювань;

підрозділ з ВІЛ/СНІДу, вірусних гепатитів, інфекцій, що пере­даються статевим шляхом, і туберкульозу;

підрозділ з промислової безпеки та професійних захворювань;

підрозділ з військово-медичних питань;

підрозділ з глобальних питань охорони здоров’я.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2015 року № 909-р утворено державну установу «Центр громадського здоров’я Міністерства охорони здоров’я України», а наказом МОЗ України від 18.09.2015 № 604 затверджено його статут та визначено перелік установ МОЗ України та Державної санітарно-епідеміологічної служби України, злиттям яких утворюється зазначений центр. На жаль, статутом недостатньо передбачено протидію сучасним глобальним викликам щодо неін­фекційних захворювань, передовсім серцево-судинних, онкологіч­них, травматизму.

4. Залучення до виконання окремих функцій громадського здоров’я медичних працівників усіх фахів, а не лише первинної ланки. Медичні кадри мають розглядатися як стратегічний капітал, 70 % всіх капіталовкладень в галузь охорони здоров’я у світі спря­мовуються саме на кадрове забезпечення. Натомість стан кадрового забезпечення галузі залишається складним та потребує дієвого удосконалення у процесі реформ. Нині на перший план виходить потреба підготовки якісно нової генерації медиків. Доцільно перебу­дувати всю систему підготовки медичних кадрів, від студентської лави і протягом усього професійного шляху, таким чином, щоб фор­мувати і підтримувати профілактичний світогляд у лікарів усіх фахів та рівнів надання медичної допомоги, що дозволить, за висловом ідеолога профілактики Е.А. Паркса, «зробити розвиток людини най­більш досконалим, її занепад ‒ найменш швидким, життя ‒ найбільш сильним і смерть ‒ найбільш віддаленою».

5. Адвокаційно-комунікаційна програма залучення до вико-нання окремих функцій громадського здоров’я усіх громадян. Основами Європейської політики та стратегії «Здоров’я-2020» серед головних цілей передбачено «забезпечення підтримки у повній реа­лізації кожною людиною її потенціалу здоров’я та добробуту». Наш видатний хірург і фахівець з громадського здоров’я М.М. Амосов у своїх «золотих правилах співіснування з медициною» задеклару­вав: «Не сподівайтеся, що лікарі зроблять Вас здоровим. Вони мо­жуть врятувати життя, навіть вилікувати хворобу, але лише підве­дуть до старту, а далі ‒ щоб жити надійно ‒ покладайтеся на себе». Саме тому кінцевою метою розвитку громадського здоров’я відпо­відно до світових стандартів є на сьогодні залучення кожної людини до активної повсякденної, відповідальної турботи про власне здоров’я.

 

КОТЛЯР Т.М., голова правління громадської спілки Всеукраїнська фармацевтична спілка «ФармУкраїна».

1. Щодо реформування податкової системи. Підготовка нової редакції Податкового кодексу України напередодні нового бюджет­ного та податкового року є продовженням хибної політики уряду прийняття комплексних та всеохоплюючих змін без участі бізнесу, без громадського обговорення, за відсутності часу не тільки для їх імплементації, а й для підготовки поправок та елементарного ознайомлення з новою редакцією кодексу.

Вважаємо недопустимим у період економічної кризи та зубожіння населення підвищення ставки ПДВ на всі лікарські засоби та медичні вироби з 7 % до 20 %, що призведе до зростання цін, яке ляже тягарем на плечі пацієнтів, за відсутності жодної системи від­шкодування вартості ліків пацієнтам та страхової медицини, які за європейськими та світовими нормами забезпечують передовсім економічну доступність лікарських засобів та медичних виробів.

Розуміємо, що є заяви уряду стосовно того, що ПДВ з лікарських засобів та медичних виробів залишиться на рівні 7 %, але хотілося б мати формалізовану позицію Кабінету Міністрів у законопроекті.

Вважаємо також необхідним скасування додаткового митного збору на лікарські засоби та медичні вироби шляхом внесення змін до Закону «Про заходи щодо стабілізації платіжного балансу Укра­їни відповідно до статті XII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року» вже з 1 січня 2016 року.

2. Щодо проекту нової редакції Закону «Про лікарські засоби» (об’єднана редакція законопроектів № 2162 та № 2162-1). Згідно з протокольним рішенням від 9 квітня 2014 року Комітет Верховної Ради України з питань охорони здоров’я уповноважив юридичну групу здійснювати супровід цього процесу з точки зору побудови документа та його юридичної складової. З того моменту робота велася у двох напрямах: у межах робочих груп на території України та в рамках взаємодії з європейськими інституціями, які надава­тимуть допомогу у формуванні цього надважливого акта.

Як і було сформульовано в дорученні, розробники доклали всіх зусиль, щоб максимально наблизитися до духу та літери Дирек­тиви 2001/83/ЄС і відповідних законодавчих актів низки європей­ських країн, які було взято за основу, зокрема Чехії, Данії, Польщі, певною мірою Німеччини. На нашу думку, законопроект має бути основним документом щодо введення в обіг лікарського засобу ‒ регулювати відносини щодо введення та подальшого контролю за безпекою та якістю лікарського засобу.

Разом з тим законопроект не відповідає Директиві 2001/83/ЄС та містить норми і положення, які не мають відношення до зазначе­ного вище предмета. Як приклад, розділ «Введення в обіг лікарсько­го засобу» містить статтю 25 «Галузеві стандарти щодо призначення лікарських засобів», статтю 26 «Формулярна система лікарських за­собів», статтю 27 «Національний перелік основних лікарських засо­бів», статтю 28 «Здійснення фармацевтичної практики», які не мають відношення до введення в обіг лікарських засобів та врегу­льовані частково Основами законодавства України про охорону здоров’я.

Зовсім випадає з контексту законопроекту норма:

«Суб’єкт господарювання, який здійснює оптову торгівлю лікарськими засобами, може зберігати на своєму аптечному складі лікарські засоби та інші товари, що не є його власністю, відповідно до ліцензійних умов провадження господарської діяльності з оптової торгівлі лікарськими засобами».

Вона суперечить Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», Настанові «Належна практика дистрибу­ції» і не відповідає Директиві 2001/83/ЄС та аналогічним європей­ським законам.

3. Щодо Національного переліку основних лікарських засобів. Вважаємо його другим за важливістю після Закону «Про лікарські засоби» документом, який має бути для забезпечення доступу па­цієнтів до гарантованої медичної допомоги. Підтримуємо ініціативи МОЗ з цього питання та пропонуємо пришвидшити роботу з прий­няття такого документа з подальшим впровадженням реімбурсації та страхової медицини.

4. Щодо дерегуляції фармацевтичної галузі та імплементації європейського законодавства. Певна робота в цьому напрямі прово­диться на платформі МОЗ, але вважаємо, що цей процес має бути системним: потрібно визначити напрями, провести аудит норма­тивно-правових актів (що потрібно змінити) і відповідно рухатися у визначених напрямах.

5. Щодо ліцензування господарської діяльності. Новий Закон «Про ліцензування видів господарської діяльності», що набрав чин­ності 28.06.2015, відповідно до статті 7 передбачає ліцензування ви­робництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікар­ськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фарма­цевтичних інгредієнтів) ‒ з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про лікарські засоби».

Законом «Про лікарські засоби» визначено проведення перед­ліцензійної перевірки:

«Стаття 19. Порядок торгівлі лікарськими засобами

Оптова, роздрібна торгівля лікарськими засобами на території України здійснюється підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами ‒ підприємцями на підставі ліцензії, яка видаєть­ся в порядку, встановленому законодавством.

Підставою для видачі ліцензії є наявність матеріально-технічної бази, кваліфікованого персоналу, відповідність яких встановленим вимогам та заявленим у поданих заявником докумен­тах для одержання ліцензії характеристикам підлягає обов’язковій перевірці перед видачею ліцензії у межах строків, передбачених для видачі ліцензії, за місцем провадження діяльності органом ліцензу­вання або його територіальними підрозділами у порядку, встанов­леному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує фор­мування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Суб’єкт господарювання може здійснювати оптову, роздрібну торгівлю лікарськими засобами за умови відповідності ліцензійним умовам провадження певного виду діяльності».

Разом з тим проблема полягає в тому, що коли суб’єкт господарювання відкриває структурний підрозділ, то норма перед­ліцензійної перевірки вже не діє ‒ ліцензію суб’єкт господарювання вже отримав, відповідно діє декларативний принцип. На нашу дум­ку, декларативний принцип при відкритті структурного підрозділу аптечного закладу є недопустимим, особливо в частині виробництва лікарських засобів. Необхідні зміни до законодавства.

 

КРИВОБОК В.І., проректор з лікувальної роботи Харківської медичної академії післядипломної освіти. Структурні реформи в національній системі охорони здоров’я, з точки зору політико-економічних відносин, мають своєю метою створення цивілізованого соціально орієнтованого національного ринку медичних послуг. Один із його суб’єктів, що є основним ресурсом системи, ‒ медичні спеціалісти. В умовах формування договірних відносин, масової автономізації медичних установ наступним кроком буде формування ринку праці, на якому контрагентами будуть окремі медичні заклади, їх власники та медичні спеціалісти як наймані працівники.

Держава за таких умов має виконувати функцію регулятора ринку. У медичній сфері це особливо важливо та є обов’язковим, тому що здоров’я є особливим товаром, що забезпечує невід’ємні права людини і, зрештою, саме існування держави та соціальну ста­більність у суспільстві.

В умовах ринку медичних послуг та медичних трудових ресурсів інтереси та права окремих суб’єктів – спеціалістів можуть ігноруватися або бути істотно порушені іншими учасниками ринку ‒ як самою державою та уповноваженими органами влади, так і провайдерами медичних послуг, що є надавачами робочих місць.

На даний час в Україні накопичено певний досвід функціо­нування медичних закладів приватної та колективної власності, що діють у формі медичних підприємств. Одна з основних проблем їх функціонування ‒ забезпечення належної кваліфікації спеціалістів.

Дослідження цієї проблеми доводить, що існують запити як від власників та менеджерів цих підприємств, так і від найманих спеціалістів. Проте форма та можливості, доступність та ефектив­ність освітніх програм, які є на ринку освітніх послуг і які про­понують заклади післядипломної освіти, не повною мірою задоволь­няють потреби споживачів навчальних послуг. Крім того, формують­ся нові запити на нові фахи, зокрема економічні та правові, які є необхідними для успішної діяльності будь-якого підприємства чи установи.

Вищевикладене дає підстави для розширення співпраці між  професійними медичними асоціаціями та закладами державної системи післядипломної освіти. Крім того, слід виходити з того, що саме ця система є державним інструментом, що гарантує право ме­дичного спеціаліста на його професійний розвиток, право на здобут­тя знань та набуття вмінь відповідно до державних стандартів якості освіти.

Розвиток ринкових відносин у медичній галузі вимагає ство­рення системи відносин між державною системою медичної освіти і медичним самоврядуванням. В свою чергу, вже існуючим інстру­ментом цього є формування державно-громадського інституту щодо розробки стандартів якості підготовки медичних спеціалістів.

 

МИХАЙЛОВ Б.В., завідувач кафедри психотерапії Харківської медичної академії післядипломної освіти МОЗ України. У зв’язку із надзвичайною важливістю питань реабілітації учасни­ків  бойових дій та на виконання Розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.03.2015 № 359-р «Про затвердження плану заходів щодо медичної, психологічної, професійної реабілітації та соціальної адаптації учасників антитерористичної операції» вносимо такі пропозиції.

За напрямом реабілітації:

1. Мають бути розділені як окремі види реабілітації психологічна реабілітація, що має надаватися поза лікувальними закладами, та медико-психологічна реабілітація, що має надаватися в  лікувальних закладах. Медико-психологічна реабілітація визна­чається як комплекс лікувально-профілактичних, реабілітаційних та оздоровчих заходів, спрямованих на відновлення психофізіологічних функцій, оптимальної працездатності, соціальної активності осіб, які  постраждали під час виконання обов’язків військової служби (службових обов’язків).

2. Контингентами для надання медико-психологічної реа­білітації мають бути особи із встановленим медичним діагнозом відповідно до Міжнародної класифікації хвороб, прийнятої в Україні. Насамперед: посттравматичний стресовий розлад, розлади адаптації, інші невротичні і соматоформні розлади (діагностичний кластер F4). Медико-психологічна реабілітація має здійснюватися психотерапевтами, лікарями-психологами, практичними психолога­ми лікувальних та санаторно-курортних закладів, в яких функціону­ють відповідні кабінети, відділення, центри.

3. Психологічна реабілітація поза лікувальними закладами має надаватися особам, у яких розлади психічної сфери не досягають рівня хворобливих і належать до психологічних проблем, пов’язаних з певними психосоціальними обставинами (тероризм, військові дії, стихійні лиха та інші) (діагностичний кластер Z65).

За напрямом підготовки кадрів:

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року № 266 «Про затвердження переліку галузей знань і спе­ціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти» в галузі знань 22 «Охорона здоров’я» введена окрема спе­ціальність 225 «Медична і психологічна реабілітація». Надзвичайно важливо визначити фахівців з цієї спеціальності відповідно до між­народної практики, а саме «медичний реабілітолог» та «медич­ний/клінічний психолог». Термін «лікар-психолог» принципово не може вживатися ані за суттю, ані за формою, оскільки не має прецедентів у світовій практиці.

 

ПРУДНІКОВА О.Є., голова правління громадської організації Всеукраїнське об’єднання «Миколаївська фармацевтична асоціація «ФармРада». Всі, без винятку, оператори ринку усвідомлюють, що настав час докорінних змін у системі державного нагляду в фарма­цевтичній сфері. Всі дорікають їй значним рівнем корупції, бюро­кратизмом та неефективністю існуючих механізмів процедур нагляду та дозвільних функцій.

Пропоную до вашої уваги загальну концепцію реформи Держлікслужби.

Певне скорочення штатів через реформу структури Держлік­служби. Слід переглянути формат центрального апарату служби, доцільність функціонування окремих відділів та департаментів. Оптимізація штату центрального апарату повинна виходити з таких критеріїв: доцільність, необхідність, корисність, ефективність, про­зорість діяльності, зменшення паперового документообігу шляхом запровадження електронного документообігу, перевага функціону­вання фахівців замість багатоповерхових пірамід чиновників-бюрократів.

Думаю, що центральний апарат має складатися виключно з фахових спеціалістів із певним стажем та досвідом управління. Водночас слід перезавантажити і територіальні органи Держлік­служби. Видається доцільною заміна обласних органів системою регіональних центрів. У кожній області мають залишитися 2-3 фа­хівці-практики, які є працівниками регіонального центру, та лабора­торія контролю якості лікарських засобів. Оперативне управління обласним представництвом здійснює регіональний центр (економія за рахунок бюрократичної надбудови ‒ 1 начальник та заступник замість 3-4 керівників та їхніх заступників, плюс зменшення кілько­сті суто технічного персоналу ‒ секретарів). До функцій представни­ків регіонального центру на місцях включаються контроль дотри­мання ліцензійних умов та передліцензійна перевірка, контроль яко­сті лікарських засобів, їх вилучення та направлення до лабораторії. Зменшується корупційна складова, оскільки представники регіональ­ного центру не залежать від місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Скорочуються витрати на утримання та оренду адміністративних будівель, енергоносії. Щорічні плани перевірок суб’єктів господарювання Держлікслуж­бою свідчать про те, що 2-3 фахівці-професіонали в області цілком здатні виконати їх вчасно та ефективно. Належність фахівців до апарату регіональних центрів дає можливість маневру та мобільності і за виникнення екстрених потреб чи збільшення навантаження можливо коригувати кількість обласних представників за рахунок сусідніх областей.

Необхідно скоротити кількість планових перевірок, об’єднати їх за часом проведення (контроль якості та ліцензійних умов). Регіональний центр може одночасно спланувати та провести пере­вірку суб’єкта господарювання, аптечні заклади якого розташовані в кількох областях. Це істотна перевага, особливо під час позаплано­вих перевірок (всі знають вичерпний перелік підстав для їх про­ведення). Таким чином, значно підвищується контроль та профілак­тика обігу фальсифікату. Слід запровадити практику контрольних закупівель зразків в аптечних закладах з подальшим лаборатор­ним  аналізом. Виявлення фальсифікату та неякісної продукції тягне штрафні санкції та відшкодування лабораторних витрат, а також буде підставою для проведення позапланових заходів. При запрова­дженні таких заходів є реальна можливість скоротити кількість пла­нових перевірок, які відволікають як апарат Держлікслужби і суб’єк­тів господарювання від основних обов’язків, створюють передумови для фіксації дрібних, малозначних порушень задля обґрунтування витраченого перевіряючими часу.

Задля профілактики корупції у центральному апараті та в кожному з регіональних центрів можливо ввести по одній штатній одиниці з юридичною фаховою освітою (антикорупційний представ­ник) та підпорядкуванням виключно голові Дерлікслужби. Запрова­дити «гарячі лінії» телефонів довіри та відповідні скриньки. Запро­вадити механізм обов’язкової участі антикорупційних представників у розгляді скарг підприємців до Експертно-апеляційної ради, перед­бачити їх співпрацю з профільними громадськими організаціями.

Відкриті конкурси на посади керівництва центрального апарату та регіональних центрів. Відмова від практики погодження керівників з головами обласних державних адміністрацій (що ство­рює залежність територіальних органів від місцевої влади). Все це також мінімізує корупційні ризики в роботі служби.

Оптимізація штатів та структури забезпечить значну економію бюджетних фондів на їх утримання, створить можливість перероз­поділу фінансування, підвищення рівня заробітної платні фахівців з   одночасним підвищенням їх відповідальності за результати діяльності.

 

УБОГОВ С.Г., доцент кафедри контролю якості і стандар­тизації лікарських засобів Національної медичної академії після­дипломної освіти імені П.Л. Шупика. Проблеми охорони здоров’я населення та діяльність, спрямована на збереження і зміцнення здоров’я, вимагають постійної уваги з боку держави. Однією з пе­редумов ефективного функціонування національної системи охорони здоров’я є неухильне дотримання принципів професійної етики і деонтології медичними та фармацевтичними працівниками. Ця ви­мога закріплена в пункті «г» статті 78 Основ законодавства України про охорону здоров’я, що обумовлено визначеністю охорони здоро­в’я як пріоритетного напряму державної політики та фактора націо­нальної безпеки країни. Тому створення ефективних законодавчо закріплених механізмів забезпечення дотримання норм професійної етики працівниками охорони здоров’я є актуальним та важливим завданням вітчизняної медицини і фармації.

Декларація етичних принципів медичної і фармацевтичної професії закріплена в етичних кодексах, прийнятих на всеукраїн­ських з’їздах працівників охорони здоров’я, а саме: Етичному кодексі медичної сестри України (1999), Етичному кодексі лікаря України (2009) та Етичному кодексі фармацевтичних працівників України (2010), невід’ємним додатком до якого є Правила належної промоції фармацевтичними компаніями лікарських засобів професіо­налам охорони здоров’я. Дані документи розроблялися на основі законодавства України, етико-нормативних документів міжнародних організацій (ЄС, ВООЗ, Всесвітньої медичної асоціації, Міжнародної фармацевтичної федерації та ін.), а також клятв, присяг та джерел з історії світової медицини і фармації. Порівняння структур чинних етичних кодексів працівників охорони здоров’я України наведено в таблиці.

 

Таблиця. Структура етичних кодексів працівників охорони здоров’я України

 

Структура Етичного кодексу медичної сестри України

Структура Етичного кодексу лікаря України

Структура Етичного кодексу фармацевтичних працівників України

Передмова

1. Загальні положення

2. Медична сестра і пацієнт

3. Медична сестра та її професія

4. Медична сестра і суспільство

5. Професійні медсестринські організації

6. Дія Етичного кодексу медичної сестри України, відповідальність за його порушен­ня та порядок його перегляду

Вступ

1. Дія кодексу

2. Лікар та суспіль­ство

3. Лікар і пацієнт

4. Колегіальність лікарів

5. Наукові дослід­ження за участю пацієнта

6. Новітні медичні технології

7. Інформація

8. Повага до профе­сії лікаря

Вступ

1. Загальні принципи та положення

2. Фармацевтичний працівник у сучасному суспільстві

3. Взаємовідносини фармацевтичного працівника і пацієнта

4. Взаємовідносини фармацевтичного працівника і лікаря

5. Взаємовідносини фармацевтичного працівника з колегами

6. Фармацевтичний пра­цівник і науковий прогрес

7. Фармацевтична інфор­мація

8. Новітні фармацевтичні технології

9. Повага до професії фар­мацевтичного працівника

10. Дія Етичного кодексу фармацевтичного праців­ника. Відповідальність за його порушення та поря­док перегляду

 

Як видно з таблиці, розділи діючих в Україні етичних кодексів працівників охорони здоров’я достатньо повно охоплюють основні аспекти медичної та фармацевтичної діяльності. Однак, незважаючи на наявність цих документів, останніми роками в Україні спостері­гається погіршення ситуації щодо дотримання морально-етичних норм і працівниками охорони здоров’я, і пацієнтами. Це пов’язано передусім із загальною духовною та соціально-економічною кризою в українському суспільстві, а також нерозбудованістю системи про­фесійного самоврядування та відсутністю чітко виписаного у норма­тивно-правових актах України механізму сприяння впровадженню та дотриманню етичних кодексів працівників охорони здоров’я.

Фахові асоціації працівників охорони здоров’я, громадські організації пацієнтів, а також медико-правового, біоетичного, еколо­гічного спрямування та інші об’єднання громадян, на які покладено функцію громадського контролю за діяльністю у сфері охорони здо­ров’я, не в змозі забезпечити впровадження та дотримання етичних кодексів без належного законодавчого підґрунтя та підтримки з боку держави. До компетенції комісій з питань етики, що діють при за­кладах та установах у сфері охорони здоров’я, належить обов’язок щодо контролю за дотриманням етичних принципів під час прове­дення науково-дослідних досліджень та клінічних випробувань лі­карських засобів, а морально-етичні проблеми, що виникають на інших ділянках медичної та фармацев­тичної діяльності, як правило, залишаються поза їхньою увагою.

Крім того, наказом МОЗ України № 255 від 11.04.2012 лікві­довано Центральну комісію з питань етики МОЗ України. У сфері фармацевтичної діяльності короткий час був чинним наказ МОЗ України № 870 від 09.10.2013 «Про затвердження настанови «Лікар­ські засоби. Належна практика промоції», яким врегульовувалися питання етичної поведінки представників фармацевтичних компаній, але європейська практика етичної промоції лікарських засобів не знайшла місця у національному законодавстві. Ця настанова була скасована наказом МОЗ України № 984 від 18.11.2013. Очевидно, що все зазначене значно ускладнює процес гуманізації та розвитку си­стеми охорони здоров’я України.

Із вищевикладеного випливає, що законодавче закріплення вимоги щодо забезпечення дотримання етичних норм у сфері охоро­ни здоров’я, поряд з налагодженням ефективного механізму громад­сько-державного партнерства, є одним із пріоритетних та невідклад­них завдань. Для реалізації цього завдання пропонується здійснити такий комплекс заходів:

• внести зміни до Основ законодавства України про охорону здоров’я в частині забезпечення дотримання етичних норм у сфері охорони здоров’я;

• розробити та затвердити постановою Кабінету Міністрів України концепцію механізму сприяння впровадженню та дотриман­ню етичних кодексів працівників охорони здоров’я;

• оновити склад або заново створити за участю фахових та інших громадських організацій комісії з етики при органах, закладах та установах у сфері охорони здоров’я;

• розробити та затвердити наказом МОЗ України типові поло­ження про комісії з етики, на які покласти обов’язок щодо забез­печення впровадження та здійснення контролю за дотриманням етичних кодексів;

• забезпечити подання МОЗ України та фаховим асоціаціям інформації про органи, заклади та установи, що приєдналися до етичних кодексів;

• внести відповідні зміни до програм та навчальних планів підготовки на етапах додипломної та післядипломної підготовки фахівців медичного і фармацевтичного спрямування;

• імплементувати норми етичних кодексів у медичні та фармацевтичні стандарти (належні практики).

У рамках громадської ініціативи 02.07.2015 експертами Громадської ради при МОЗ України розроблено та подано на розгляд Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я проект Закону України «Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я (щодо дотримання етичних норм у сфері охорони здоров’я)», яким передбачається доповнити роз­діл IІІ статтею 242 такого змісту:

«Стаття 242. Дотримання етичних норм у сфері охорони здоров’я

Принципи та норми професійної етики і деонтології працівни­ків охорони здоров’я, правила етики пацієнтів визначаються в етич­них кодексах, що приймаються всеукраїнськими з’їздами медичних і фармацевтичних працівників та громадських організацій пацієнтів.

Концепція механізму сприяння впровадженню та дотриманню етичних кодексів затверджується Кабінетом Міністрів України. Контроль за їх дотриманням здійснюють комісії з етики, що утво­рюються при органах, установах та закладах у сфері охорони здо­ров’я. Типове положення про комісію з етики затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я.

Комісії з етики не менш як на половину складаються з пред­ставників фахових громадських організацій працівників охорони здоров’я, громадських організацій пацієнтів та інших об’єднань гро­мадян, у тому числі міжнародних. Члени етичних комісій здійсню­ють свою діяльність на громадських засадах.

Комісія з етики при центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, веде реєстр органів, установ та закладів, колективи яких підписали етичні ко­декси. До реєстру вносяться також фізичні особи ‒ підприємці, які провадять господарську діяльність з медичної практики, суб’єкти господарювання, які провадять господарську діяльність з вироб­ництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами, фахові громадські організацій працівників охорони здоро­в’я, громадські організації пацієнтів та інші об’єднання громадян, які підписали етичні кодекси.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, забезпечує впровадження основних норм етичних кодексів у галузеві стандарти у сфері охорони здоров’я, а також вивчення положень етичних кодексів на етапах додипломної та післядипломної підго­товки фахівців медичного і фармацевтичного спрямування.

Держава за участю фахових громадських організацій праців­ників охорони здоров’я, громадських організацій пацієнтів та інших об’єднань громадян, у тому числі міжнародних, сприяє утвердженню принципів етики у сфері охорони здоров’я шляхом встановлення системи морального і соціально-економічного стимулювання осіб, які у своїй професійній діяльності або пацієнтській практиці дотри­муються етичних норм».

Метою даного законопроекту є створення законодавчого під­ґрунтя для забезпечення дотримання етичних норм у сфері охорони здоров’я. У розділі «Прогноз соціально-економічних та інших на­слідків прийняття акта» пояснювальної записки до законопроекту зазначено, що прийняття цього законодавчого акта забезпечить практичне впровадження та дотримання етичних кодексів у сфері охорони здоров’я, що суттєво сприятиме гуманізації, розвитку та більш ефективному функціонуванню всіх секторів національної си­стеми охорони здоров’я. При цьому реалізація положень запропоно­ваного законопроекту не вимагає додаткових витрат із Державного бюджету України.

Водночас слід зазначити, що 07.07.2015 Кабінетом Міністрів України поданий законопроект № 2309а «Про внесення змін до де­яких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань охорони здоров’я». Цим документом пропонується викла­сти статтю 24 Основ законодавства України про охорону здоров’я в такій редакції:

«Стаття 24. Участь громадськості в охороні здоров’я

Органи та заклади охорони здоров’я зобов’язані сприяти реалізації права громадян на участь в управлінні охороною здоров’я і проведенні громадської експертизи з цих питань.

При органах та закладах охорони здоров’я можуть створюватися громадські консультативні або наглядові ради, які сприятимуть їх діяльності та забезпечуватимуть поінформованість населення і громадський контроль у сфері охорони здоров’я.

Наглядова рада закладу охорони здоров’я є колегіальним органом, що здійснює громадський контроль за дотриманням прав та забезпеченням безпеки пацієнтів, додержанням етичних принципів і законодавчих вимог щодо здійснення медичного обслуговування закладом охорони здоров’я, розглядає фінансово-господарську діяль­ність закладу охорони здоров’я.

Порядок утворення, права, обов’язки наглядової ради закладу охорони здоров’я і типове положення про наглядову раду закладу охорони здоров’я затверджуються Кабінетом Міністрів України.

У визначенні змісту та шляхів виконання державних цільових та місцевих програм охорони здоров’я, здійсненні відповідних заходів, вирішенні кадрових, наукових та інших питань організації державної діяльності в цій сфері можуть брати участь фахові громад­ські організації працівників охорони здоров’я та інші об’єднання громадян, у тому числі міжнародні».

Як бачимо, законопроектом № 2309а функцію громадського контролю за додержанням етичних норм у закладах охорони здоро­в’я пропонується покласти на громадські наглядові ради. Проте тут виникає низка питань, що підлягають експертному обговоренню, а саме:

1. У частині другій статті 24 Основ законодавства України про охорону здоров’я зазначено, що громадські консультативні або на­глядові ради «можуть створюватися». З цього положення випливає, що створення наглядової ради є не обов’язковою, а цілком добро­вільною процедурою. Такий підхід в умовах відсутності належної мотивації керівництва закладів охорони здоров’я та недостатньої активності і правової підготовленості громадськості, наприклад на рівні районних центрів, гальмуватиме процес формування наглядо­вих рад, на які, зокрема, пропонується покласти функцію здійснення контролю за дотриманням етичних норм.

Крім того, у нових частинах статті 24, запропонованих законо­проектом № 2309а, згадуються лише наглядові ради закладів охоро­ни здоров’я, а органи та установи охорони здоров’я не включені. У цьому законопроекті також не передбачено механізму здійснення громадського нагляду за фізичними особами ‒ підприємцями, які провадять господарську діяльність з медичної практики, суб’єктами господарювання, які провадять господарську діяльність з вироб­ництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами.

2. Дотримання вимог професійної етики і деонтології є законо­давчо закріпленою вимогою (пункт «г» статті 78 Основ законодав­ства України про охорону здоров’я), тому функцію із здійснення моніторингу та контролю за додержанням етичних принципів не­можливо перекладати тільки на громадські наглядові ради. В орга­нах, установах та закладах охорони здоров’я має діяти ефективний самоконтроль щодо дотримання медичними і фармацевтичними працівниками принципів та норм професійної етики і моралі. Саме тому в поданому нами законопроекті запропоновано поділити від­повідальність за здійснення контролю у сфері етики щонайменше 50/50.

Крім того, етичні норми мають бути конкретизовані та узгоджені з прийнятими в Україні етичними кодексами працівників охорони здоров’я, механізм запровадження та контролю за дотри­манням яких дотепер не затверджено. На цьому не раз наголошували відомі вітчизняні вчені у галузі медицини та фармації (академік Ю.І. Кундієв, професор А.А. Котвіцька та ін.).

3. Враховуючи те, що законопроектом №2309а передбачає доволі широке коло обов’язків громадської наглядової ради, у тому числі розгляд фінансово-господарської діяльності закладу охорони здоров’я, є значний ризик, що етичні та морально-правові питання розглядатимуться за залишковим принципом або й взагалі не будуть розглядатися.

Таким чином, нові частини третя і четверта статті 24, запропо­новані законопроектом № 2309а, потребують додаткового обгово­рення та доопрацювання.

 

ХВИСЮК О.М., ректор Харківської медичної академії післядипломної освіти. Здійснення структурних реформ, покликаних радикально змінити організаційні та структурні засади функціону­вання національної системи охорони здоров’я, найбільшою мірою мають вплинути на структуру її основного ресурсу – спеціалістів та  професіоналів, які забезпечують діяльність кожного медичного закладу.

Аналіз досвіду європейських країн, що вже пройшли цей шлях, надто країн Східної Європи та Балтії, свідчить про необхідність значних змін саме в кадровому забезпеченні системи охорони здо­ров’я. Україна вже має певний досвід з 2000 року, коли було розпо­чато впровадження засад загальної практики ‒ сімейної медицини. Реальні та успішні зміни відбулися саме там, де було застосовано системний підхід до підготовки кадрів. Зокрема, масова, у стислі терміни перепідготовка терапевтів, педіатрів та інших медичних спе­ціалістів дала змогу забезпечити розгортання та успішну діяльність нових медичних закладів первинного рівня у низці регіонів України.

Вітчизняна післядипломна освіта знає й інші приклади підго­товки спеціалістів за новими спеціальностями в хірургії, анестезіо­логії, променевій діагностиці, лабораторній медицині тощо. Аналіз запропонованих законодавчих актів щодо автономізації бюджетних медичних установ, їх трансформації у медичні підприємства, впрова­дження культури договірних відносин у процеси управління терито­ріальними підсистемами охорони здоров’я, опанування перспективи страхових відносин у сфері фінансування медичної допомоги дає підстави зробити прогноз щодо значного запиту на професіоналів, які мають забезпечувати ці процеси. Поряд із цим, невідворотно виникнуть запити від вже працюючих медичних спеціалістів на зміну медичного фаху відповідно до вимог медичного ринку, який також буде стрімко розвиватися.

Досвід провідних країн світу, країн ‒ сусідів України свідчить, що визнані вимоги до забезпечення якості медичних послуг належ­ного рівня обґрунтовують необхідність забезпечення системного під­ходу до таких масових процесів із кадрового перезавантаження національної системи охорони здоров’я та кожного з медичних закладів, що до неї входять.

Вітчизняна система післядипломної медичної освіти також має бути включена до цих процесів структурної перебудови. Як свідчить досвід її співпраці із спеціалістами з інших країн, заклади після­дипломної освіти мають необхідний потенціал, який може стати ефективним важелем у реалізації складної стратегії структурних змін. Його повне використання дозволить зменшити ризики виник­нення соціальної напруги, яка є невіддільним супутником подібних складних та масштабних соціальних процесів, підвищити їх медичну ефективність та зменшити економічні витрати.

Безумовно, потрібно вже тепер здійснити аналіз відповідних навчальних програм та форм їх реалізації з метою більшої адаптації до потреб споживачів навчальних послуг, які вже діють в умовах ринку медичних послуг.

В Україні вже діє значна кількість медичних підприємств на базі приватної власності, які мають значну кількість робочих місць. Лідером за цим показником протягом останніх 10 років залишається стоматологія. Хоча і в інших напрямах спостерігаються стійкі проце­си з розвитку недержавного сектору медичних послуг. Так, приватні лабораторії вже нині забезпечують понад 25 % обсягу складних інформативних досліджень, зробивши їх рутинною практикою для тисяч клініцистів.

За таких умов назріла нагальна потреба в адекватних ринковим формам діяльності споживачів медичних освітніх послуг пропози­ціях з боку державної системи післядипломної медичної освіти. Їх метою має стати комплексна та якісна безперервна медична освіта, доступна за територіальним та економічним показниками для всіх медичних спеціалістів. Крім того, саме система післядипломної ме­дичної освіти має забезпечувати і пропонувати державі та суспіль­ству нові стандарти якості знань і вмінь медичних фахівців, профе­сіоналів медичної сфери.

Реалізація зазначених завдань також неможлива без інститу­тів  громадянського суспільства, представниками яких у медицині є медичні асоціації. А відтак і вимоги до якості підготовки, і форми реалізації післядипломної підготовки та професійного розвитку мають бути спільним продуктом фахової діяльності освітян, учених і громадської професійної позиції клініцистів.

 

ЧАЛА Н.Д., завідувач кафедри «Школа охорони здоров’я» Національного університету «Києво-Могилянська академія». Сучасні процеси розвитку державного управління, невпинна дина­міка соціально-економічних процесів та суспільних потреб населен­ня країни вимагає проведення реформ, з яких реформа охорони здоров’я та реформа місцевого самоврядування у контексті консти­туційних змін щодо децентралізації влади є першочерговими.

Низька якість медичних послуг, що надаються населенню, не завжди зумовлена тільки роботою лікарів, у більшості випадків позитивні зміни спроможна забезпечити модернізація інфраструк­тури, що значною мірою залежить від діяльності місцевих громад. Отже, наголошуємо на тому, що реформа охорони здоров’я та ре­форма місцевого самоврядування мають бути узгодженими. За прин­ципом субсидіарності надання первинних медичних послуг має бути передано на місцевий рівень, бо саме тут їх надання буде найбільш ефективним, раціональним та відповідатиме потребам населення і  стану епідеміологічної ситуації. Це означає, що у місцевих бюджетах мають бути передбачені фінансові ресурси для забез­печення надання медичної допомоги.

Зміни до Бюджетного кодексу від 28 грудня 2014 року запро­вадили нову модель фінансового забезпечення місцевих бюджетів та міжбюджетних відносин. Зокрема, було скасовано дотацію вирівню­вання, натомість серед інших нововведень запроваджено медичну субвенцію та субвенції на забезпечення медичних заходів. У першо­му півріччі 2015 року медична субвенція була профінансована в роз­мірі 21,8 мільярда гривень, тобто 47,8 % плану на рік. Крім того, профінансовано як інші субвенції видатки на придбання витратних матеріалів для закладів охорони здоров’я та лікарські засоби для інгаляційної анестезії в сумі 19 мільйонів гривень, або 10 % річного плану.

Нова модель фінансового забезпечення змінила структуру видатків державного та місцевих бюджетів. Зокрема, у 2015 році спостерігається зменшення частки видатків на охорону здоров’я у структурі видатків державного бюджету, яка в першому півріччі 2015 року фактично становила 3010,9 мільйона гривень, або 1,2 % загального обсягу видаткової частини державного бюджету, а в ана­логічному періоді 2013 року – 2,3 %. Загалом медична субвенція з  державного бюджету місцевим бюджетам у першому кварталі 2015 року профінансована в повному обсязі та становила 21,8 мільярда гривень. Цілком природно, що такі зміни вплинули на збільшення частки видатків на охорону здоров’я у місцевих бю­джетах на 2,7 відсоткового пункта, що склало 22,7 % (27 мільярдів гривень). Водночас варто зазначити, що частково таке збільшення відбулося за рахунок проведення операцій з обліку землі, на якій розташовані медичні заклади в місті Києві.

Для повноти аналізу варто звернути увагу на те, що 42,2 % видатків місцевих бюджетів становлять видатки на виплату заробітної плати, 23,9 % ‒ на поточні трансферти населенню на соціальне забезпечення, а 7,1 % ‒ на оплату комунальних послуг та енергоносіїв. Отже, основним ризиком та обмеженням децентра­лізації для реформи охорони здоров’я є фінансова спроможність міс­цевих бюджетів. За підрахунками Асоціації міст України, недофінан­сування делегованих повноважень щороку становить 18-20 мільярдів гривень. Тому пропонується передбачити зміну механізму форму­вання місцевих бюджетів.

Реформа місцевого самоврядування, серед іншого, передба­чає формування спроможних територіальних громад шляхом добро­вільного об’єднання територіальних громад сіл, селищ, міст, де основним критерієм є здатність самостійно забезпечити належний рівень надання послуг. Водночас у вітчизняному нормативно-право­вому полі чітко не розмежовано визначення медичної послуги та медичної допомоги, так само як і немає чіткого розуміння, що саме означає «належний рівень». Отже, для уникнення непорозумінь що­до обов’язків та повноважень органів місцевого самоврядування у сфері охорони здоров’я мають бути чітко визначені категорії «ме­дична послуга», «медична допомога», а також показники якості, за якими можна буде чітко оцінити, на належному рівні надається медична послуга чи ні.

Одночасне проведення медичної реформи і об’єднання територіальних громад може привести до соціального спротиву, пов’язаного з побоюванням мешканців наявних адміністративно-територіальних одиниць втратити статус та інфраструктурні перева­ги. Тому важливо провести всі заходи із скорочення медичних за­кладів, відкриття і оснащення амбулаторій та фельдшерсько-акушер­ських пунктів до зміни адміністративно-територіального устрою. Це значною мірою зменшить навантаження на бюджети новоутворених територіальних громад і знизить соціальну напругу.

Таку послідовність дій підтверджує сумнозвісний досвід реформування охорони здоров’я у Грузії, коли в результаті проведе­ної реформи істотно скоротилися бюджетні витрати, натомість утри­чі зросла смертність у лікарні в першу добу.

Отже, наголошуємо, важливо передовсім сформувати нову мережу системи надання медичної допомоги на території майбутньої укрупненої територіальної громади, ознайомити місцеве населення з новими маршрутами отримання медичної допомоги і тільки після цього формувати укрупнену територіальну громаду та її бюджет. Окремо треба підкреслити важливість забезпечення принципу екстериторіальності при наданні екстреної медичної допомоги.

Підводячи підсумки, зазначимо такі основні рекомендації:

1. Впровадження конституційних змін щодо децентралізації влади, формування спроможних територіальних громад має бути узгоджено з проведенням секторальної децентралізації охорони здо­ров’я. При оцінці фінансової спроможності територіальної громади має бути зроблена оцінка контингенту та потреб у медичних по­слугах даної територіальної громади.

2. Вважаємо, що для забезпечення належного рівня медичних послуг має бути чітко розмежовано поняття «медична послуга», «медична допомога», визначено основні показники оцінки якості надання медичної послуги, а екстрена медична допомога надаватися за принципом екстериторіальності.

3. Задля мінімізації соціальної напруги рекомендуємо в першу чергу оптимізувати мережу медичних закладів відповідно до потреб населення, поінформувати населення про маршрути отримання ме­дичної допомоги і тільки після цього проводити об’єднання громад.

4. Низька фінансова спроможність місцевих бюджетів залиша­ється основним ризиком децентралізації. В існуючих умовах нівелю­вання цього обмеження можливе тільки шляхом запровадження оновленої системи фінансування медичних послуг на державному рівні.