ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

 

ДЕРЖАВНІ ГАРАНТІЇ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ УЧАСНИКІВ

АНТИТЕРОРИСТИЧНОЇ ОПЕРАЦІЇ, РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ

ТА ЧЛЕНІВ ЇХ РОДИН: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ

 

Сесійний зал Верховної Ради України

19 жовтня 2016 року, 15 година

 

Веде засідання Перший заступник Голови Верховної Ради

України ГЕРАЩЕНКО І.В.

 

ГОЛОВУЮЧА. Доброго дня, шановні колеги! Доброго дня, дорогі учасники парламентських слухань! Розпочинаємо нашу роботу. І я хочу у вступ­ному слові сказати, що 14 липня 2016 року Верховна Рада України прийняла рішення про проведення сьогодні, 19 жовтня, парламентських слухань на тему: «Державні гарантії соціального захисту учасників антитерористичної операції, Революції Гідності та членів їх родин: стан і перспективи».

Показово, що ми зібралися, щоб обговорити ці актуальні теми, напередо­дні річниці Революції Гідності, в час, коли ми щодня, на жаль, отримуємо три­вожні, а іноді трагічні повідомлення з фронту, щодня у нас є поранені, щотижня є вбиті. І очевидно, що питання соціального захисту наших героїв, які захища­ють незалежність і територіальну цілісність України, родин загиблих сьогодні набуває особливого значення. Тому найближчі декілька годин ми з вами присвя­тимо обговоренню питань соціального захисту людей, які своїм здоров’ям, а іно­ді, на жаль, і життям відстоюють територіальну цілісність і європейський вибір України, які сьогодні захищають Україну на лінії фронту.

Як я сказала, ці парламентські слухання присвячені учасникам Революції Гідності, родинам Героїв Небесної Сотні, учасникам антитерористичної операції та членам родин загиблих учасників АТО. Спочатку трагічні цифри: 108 осіб загинули на Майдані, 60 постраждалих учасників Революції Гідності та близько 4 тисяч учасників АТО отримали статус інваліда війни, близько 1 тисячі учасни­ків Майдану отримали тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості, понад 266 тисяч учасників АТО набули статусу учасника бойових дій, маємо вже по­над 6 тисяч членів сімей загиблих учасників АТО. Ось така невтішна статистика за останні два роки.

І перед тим як ми розпочнемо нашу роботу, я прошу вшанувати пам’ять всіх загиблих під час Революції Гідності і на фронті хвилиною мовчання.

(Хвилина мовчання).

Вічна пам’ять нашим героям-побратимам. Герої не вмирають! Прошу сідати.

Дуже сподіваюся, що сьогоднішня наша розмова буде конструктивною і гідною пам’яті героїв, допоможе нам насправді вдосконалити і законодавче забезпечення, і систему виконавчої влади щодо захисту родин, які потребують сьогодні уваги.

Дорогі учасники парламентських слухань, я хочу поінформувати вас, що до участі в нашій роботі сьогодні запрошені герої – учасники подій на Майдані, учасники АТО, родини загиблих, представники громадськості. Дуже важливо, що у парламентських слуханнях беруть участь представники виконавчої влади та народні депутати України.

Кілька слів про регламент нашої роботи. Спочатку з доповіддю виступить представник Міністерства соціальної політики. Потім будуть співдоповіді від Комітету Верховної Ради України у справах ветеранів, учасників бойових дій, учасників антитерористичної операції та людей з інвалідністю, Комітету з пи­тань національної безпеки і оборони, Комітету з питань соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення та від Комітету з питань охорони здоро­в’я. На цю годину близько 40 осіб виявили бажання взяти участь в обговоренні, тому ми встановимо регламент виступу ‒ до 3 хвилин, щоб усі бажаючі мали можливість виступити. Ви маєте уважно слухати, як тільки пролунає сигнал, це означатиме, що до кінця виступу залишилося 30 секунд. Наприкінці нашого обговорення, оскільки очевидно, що буде дуже багато пропозицій до законо­давчої і виконавчої гілок влади, думаю, ми зможемо надати декілька хвилин для підсумкового слова представникам уряду та парламентських комітетів.

І зараз я запрошую до слова представника профільного міністерства ‒ заступника міністра соціальної політики. Будь ласка.

 

ІВАНКЕВИЧ В.В., заступник міністра соціальної політики України ‒ керівник апарату. Добрий день, шановні учасники парламентських слухань! Я, Іванкевич Віктор Вікторович, заступник міністра соціальної політики ‒ керів­ник апарату. Міністр, на жаль, хворіє. Він мав сьогодні виступати перед вами, але так склалися обставини, що він не може, на жаль, взяти участь у парламент­ських слуханнях.

Передусім я висловлюю подяку за можливість виступити на цих важливих для країни парламентських слуханнях. Ми всі маємо бути вдячними учасникам Революції Гідності та учасникам антитерористичної операції за те, що ціною власного життя та здоров’я вони відстоювали і продовжують відстоювати нашу свободу та гідність. Тому тема забезпечення соціальних гарантій і соціального захисту цих людей та їхніх сімей є найголовнішою і найактуальнішою для уряду і, зокрема, одним із напрямів роботи Міністерства соціальної політки.

Урядом встановлено одноразову грошову допомогу членам сімей осіб, смерть яких пов’язана з участю в Революції Гідності, та доплати до пенсії у зв’язку з втратою годувальника непрацездатним членам сімей, які перебували на утриманні осіб, смерть яких пов’язана з участю в масових акціях громад­ського протесту.

На сьогодні є чотири категорії, щодо яких уряд прийняв рішення:

• одноразова допомога сім’ям загиблих (на сьогодні 100 таких сімей) по 145 тисяч гривень;

• тим, хто зазнав тяжких тілесних ушкоджень (таких 160 людей), по 72 тисячі гривень;

• тим, які отримали ушкодження середньої тяжкості (таких 228 осіб), по 30 тисяч гривень;

• сьогодні на засіданні уряду прийнято рішення про фінансування і ви­плату допомоги 506 особам, які отримали легкі тілесні ушкодження.

Ця щорічна допомога повністю фінансується за рахунок державного бюджету, кошти виділені урядом.

Врегульовано також питання про призначення пенсій членам родин загиблих, у яких не було страхового стажу, та про призначення пенсії по інвалід­ності незалежно від наявності страхового стажу, що дає можливість призначити відповідну пенсію особам з інвалідністю, пов’язаною з ушкодженням здоров’я, одержаним під час участі в Революції Гідності.

Рішенням уряду також визначено порядок виплати довічної стипендії пам’яті Жизневського його батькам, які проживають у Республіці Білорусь, у травні 2016 року розпочато цю виплату.

Також пріоритетним напрямом є надання якісної медичної допомоги постраждалим під час участі в Революції Гідності. З цією метою надано мож­ливість отримувати безоплатне медичне обслуговування в клінічній лікарні «Феофанія» Державного управління справами, госпіталях ветеранів війни та військово-медичних закладах ‒ госпіталях постраждалим, які включені Міні­стерством охорони здоров’я до списку осіб, які за результатами судово-медичної експертизи отримали під час участі в Революції Гідності тяжкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Крім того, 79 осіб, які брали участь у Революції Гідності, на сьогодні вже мають статус інваліда війни, 152 особи отримали статус члена сім’ї загиблого, померлого ветерана війни, смерть яких пов’язана з участю в Революції Гідності.

Значна робота проводиться з упорядкування законодавства стосовно сімей учасників антитерористичної операції. Урядом врегульовано питання встанов­лення статусу ветерана війни учасникам АТО та відповідного статусу членам їхніх сімей. Станом на сьогодні, особи з числа учасників АТО мають статус: учасника бойових дій – 266 534 особи, інваліда війни – 4152 особи, учасника війни – 456 осіб, члена сім’ї загиблого, померлого учасника АТО ‒ 6731 особа.

Вдосконалено критерії надання статусу учасника бойових дій особам, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції. Статус учасника бойових дій надається особам, які були залучені до проведення АТО на строк не менш як 30 календарних днів, у тому числі за сукупністю днів перебування в районах проведення АТО. Крім того, уточнено перелік документів про безпо­середнє залучення до виконання завдань АТО, які є підставою для надання осо­бам статусу учасника бойових дій, зокрема для добровольців.

До 2015 року статус інваліда війни надавався на підставі лише довідки МСЕК про причинний зв’язок інвалідності. У 2015 році постановою Кабінету Міністрів України № 685 затверджено Порядок надання статусу інваліда війни особам, які отримали інвалідність внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забез­печенні її проведення. Однак механізм не запрацював, як ми того очікували, оскільки причиною інвалідності в довідці МСЕК було названо загальне захворю­вання без зазначення причинного зв’язку і участі в АТО.

З метою врегулювання вирішення цього питання 31 серпня цього року внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1317 «Питання медико-соціальної експертизи», надано можливість отримати статус інваліда війни волонтерам, добровольцям та працівникам підприємств, які брали участь в АТО та отримали інвалідність.

Щодо пенсійного забезпечення. Для покращення пенсійного забезпечення до низки законів України внесено зміни, які дали змогу виплачувати пенсії пенсіонерам у разі призову їх на військову службу під час часткової чи загальної мобілізації на особливий період або прийняття на військову службу за контрак­том у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці.

Також вдалося врегулювати питання призначення пенсій резервістам та зарахування служби у військовому резерві під час безпосередньої участі в АТО чи забезпеченні її проведення до вислуги років для призначення пенсій за нор­мами загального пенсійного закону.

Врегульовано питання призначення пенсій по інвалідності добровольцям, які брали безпосередню участь в АТО, незалежно від наявності страхового стажу.

Збільшено розміри пенсій у разі втрати годувальника, що призначаються членам сімей військовослужбовців.

Я хотів би подякувати членам українського парламенту за те, що вони підтримують всі ініціативи громадських організацій та уряду стосовно покра­щення соціального захисту учасників АТО.

Щодо забезпечення житлом осіб, які потребують поліпшення житлових умов. За інформацією Міністерства оборони, у 2015 році сім’ям військовослуж­бовців розподілено 658 квартир, 231 сім’я отримала грошову компенсацію за належне для отримання житло, а також із різних джерел забезпечено житлом ще 87 сімей.

У 2016 році сім’ям військовослужбовців розподілено 909 квартир, 93 сім’ям виплачено грошову компенсацію за належне для отримання житло, з різних джерел забезпечено житлом 48 сімей загиблих військовослужбовців, які брали безпосередню участь в АТО.

З фондів Міністерства оборони забезпечено житлом 302 учасника АТО, у тому числі 11 військовослужбовців, які отримали поранення. У 2015 році за бюджетними програмами головним розпорядником коштів, яким було Міністер­ство соціальної політики, закуплено 638 квартир для членів сімей загиблих військовослужбовців, які брали безпосередню участь в АТО, а також для інвалідів І і ІІ групи з числа військовослужбовців ‒ учасників АТО.

Методи закупівлі, оформлення та механізми використання коштів, на жаль, не змінювалися ще з радянських часів. На жаль, були певні моменти неякісного виконання процедур закупівлі: десь закупили неякісне житло, десь були завищені ціни, а десь відмова органів місцевої влади розуміти особливі потреби інвалідів доводили все це до конфлікту ветеранів та громадськості з ор­ганами місцевої влади. Міністерство в цьому році витратило певний час, але врахувало всі ці недоліки.

Сьогодні на засіданні уряду прийнято рішення про порядок надання цільової грошової допомоги сім’ям, які втратили годувальника під час прове­дення АТО, і сім’ям, у яких годувальник став інвалідом І чи ІІ групи. Тепер цей порядок передбачатиме можливість придбання житла за кошти, що виділяються з державного бюджету (а це на сьогодні близько 300 мільйонів), самою особою в тому регіоні, в якому вона вважає за потрібне. Ці кошти цільовим призначен­ням будуть переводитися на спеціальний рахунок, відкритий в Ощадному банку, і після придбання житла та оформлення всіх документів, що це житло належить саме цій сім’ї і цій особі, вони будуть списуватися, і тільки тоді ця сім’я буде зніматися з відповідного обліку. Ці кошти будуть нараховані за місцем перебу­вання особи та її сім’ї на квартирному обліку. Також ми добилися того, щоб під час врахування граничної вартості цього житла також враховували особу, яка загинула, щоб сім’я не відчувала, що вона є ущемленою, відповідно на загиблу особу також буде виділятися житло.

Щодо медичного, санаторно-курортного забезпечення. Важкі умови служ­би та постійні навантаження призводять до погіршення стану здоров’я учасників АТО, загострення хронічних хвороб. У зв’язку з тим, що більшість демобілізова­них учасників АТО потребують медичної реабілітації, дуже важливо було нала­годити дійсно якісне лікування в системі госпіталів ветеранів війни, які роками надавали послуги з лікування усім категоріям ветеранів.

Міністерство охорони здоров’я визначило основними закладами охорони здоров’я, на які покладено функції медичної та психологічної реабілітації учасників АТО, у тому числі демобілізованих, обласні госпіталі ветеранів війни, їх на сьогодні функціонує 30 в різних регіонах країни. Основним координацій­ним центром з організаційно-методичного забезпечення визначено Український державний медико-соціальний центр ветеранів війни Міністерства охорони здо­ров’я, розташований у селі Циблі Переяслав-Хмельницького району Київської області.

Уряд та місцева влада посилили увагу до забезпечення цих закладів: про­ведені ремонти приміщень, закуплено додаткове обладнання, підвищено рівень забезпечення фінансування та харчування, забезпечення медикаментами для обслуговування учасників АТО. Створені відділення реабілітації учасників АТО. Зараз, гадаю, вже не соромно дивитися, як лікують ветеранів у госпіталях Кропивницького, Києва, Рівного, в Українському державному медико-соціаль­ному центрі ветеранів війни МОЗ. На сьогодні майже 16 тисяч учасників АТО отримали медичну допомогу в таких центрах.

У 2016 році укладено договори на загальну суму близько 22 мільйонів гривень на закупівлю 4,5 тисячі санаторно-курортних путівок, або 99 % потреби.

У рамках децентралізації урядом у серпні цього року прийнято рішення, яким на місцевий рівень з 1 січня 2017 року делеговано повноваження із заку­півлі послуг санаторно-курортного лікування для учасників АТО. Це має значно підвищити ефективність використання бюджетних коштів та вплинути на якість надання послуг шляхом укладання договорів лише із санаторно-курортними закладами, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з ме­дичної практики та акредитацію не нижче першої категорії. Також це дасть змогу забезпечити вільний вибір самими учасниками АТО санаторно-курортно­го закладу з урахуванням побажань та потреб.

Дуже важливим питанням реабілітації учасників бойових дій є подолання психологічних наслідків травматичних подій. Ми повинні розуміти, що коли мобілізують наших батьків, синів і братів, вони йдуть в армію здоровими, але, на жаль, повертаються здоровими не всі. Для того щоб повернути цих людей у сім’ю, щоб вони були адекватними, треба з ними проводити роботу, реабіліту­вати їх.

Так, Міністерством соціальної політики розроблено проект постанови Кабінету Міністрів, що врегульовує питання психологічної реабілітації учасни­ків антитерористичної операції. Постановою передбачається затвердити порядок організації психологічної реабілітації та психосоціального супроводу військово­службовців, учасників бойових дій та прирівняних до них осіб, осіб, звільнених з військової служби, які брали участь в АТО чи виконували службові бойові завдання в екстремальних бойових умовах, та деяких інших категорій населення. Також передбачається затвердити перелік психологічних послуг, вимоги до надавачів психологічних послуг, вимоги до закладів та установ, які мають право надавати такі послуги. На сьогодні цей проект пройшов широке обговорення серед громадськості, і ми маємо намір до кінця цього місяця внести його на розгляд Кабінету Міністрів.

На сьогодні залишається актуальним питання надання реабілітаційних послуг учасникам АТО, зокрема щодо протезування та регенерації. За 2015 рік 212 учасників АТО забезпечено 487 одиницями технічних та інших засобів реа­білітації, протезування. За шість місяців поточного року 172 учасники АТО отримали 438 одиниць технічних засобів реабілітації. Загалом забезпечено про­тезуванням 276 учасників АТО, у тому числі 15 осіб пройшли реабілітацію за кордоном, троє ‒ за новітніми технологіями в Україні.

Вже другий рік регенерація кінцівок поранених бійців проводиться за рахунок підтримки волонтерів. На сьогодні наше міністерство розробило такий проект. Є відповідна програма, якою передбачено близько 40 мільйонів гривень. Ми пропонуємо, щоб за рахунок саме бюджетних коштів ті 60 учасників АТО, які мають потребу в регенерації кінцівок, одержали необхідні послуги. Про що йде мова? Постає питання: чи ампутувати ногу, руку, чи є можливість за новітніми технологіями наростити ці частини втрачених кісток, для того щоб зберегти кінцівки? На сьогодні цей проект знаходиться в Кабінеті Міністрів, він схвалений і підтриманий Урядовим комітетом з питань соціальної політики та гуманітарного розвитку, і ми маємо надію, що на наступному засіданні він буде розглянутий і прийнятий.

Верховною Радою України в грудні 2015 року внесені зміни до назви бюджетної програми щодо протезування за кордоном, де якраз передбачено фінансування регенерації кісток кінцівок важкопоранених учасників АТО. Міні­стерство соціальної політики вже розробило та внесло цей проект.

З метою вдосконалення вирішення питань медичної, психологічної реабілітації та соціальної реадаптації учасників АТО Мінсоцполітики також роз­робило проект концепції Державної цільової програми медичної, психологічної, соціальної реабілітації та адаптації учасників АТО на період до 2020 року. Метою програми є створення умов для повноцінної соціальної реадаптації уча­сників АТО до цивільного життя та забезпечення їх якісними реабілітаційними та соціальними послугами.

Розв’язання проблеми здійснюватиметься шляхом виконання комплексу завдань і заходів за такими пріоритетними заходами, як соціальний захист та соціальна реадаптація, ефективне адміністрування, фізична та медична реабілі­тація, психологічна реабілітація учасників АТО та членів їхніх сімей, забезпе­чення залучення учасників АТО та членів їхніх сімей до процесу реабілітації та соціальної реадаптації.

Я також хочу сказати, що за два роки до служби зайнятості звернулися близько 100 тисяч учасників АТО з приводу пошуку роботи…

 

ГОЛОВУЮЧА. Ви мали 20 хвилин, тому я надаю вам 10 секунд, щоб завершити. Завершуйте, будь ласка.

 

ІВАНКЕВИЧ В.В. …враховує можливість активного працевлаштування учасників АТО. Сподіваюся, наші законодавці допоможуть нам у цьому.

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякуємо, шановний колего. Пане Вікторе, звісно, нам шкода, що хворіє міністр, ми хотіли б його бачити тут, а Вам дякуємо за презен­тацію. І сподіваємося, що до кінця слухань Ви будете присутні. Якщо виникнуть запитання або треба буде підсумувати, Вам буде надано час для того, щоб це зробити, наприкінці нашої роботи. Будь ласка, проходьте до ложі уряду.

І зараз слово для співдоповіді має представник профільного комітету Максим Бурбак. У залі присутній і голова профільного Комітету, я бачу, він усе фіксує. А до співдоповіді запрошується Максим Бурбак, лідер фракції «На­родний фронт» і перший заступник голови Комітету Верховної Ради України у справах ветеранів, учасників бойових дій, учасників антитерористичної опера­ції та людей з інвалідністю. Будь ласка, пане Максиме.

 

БУРБАК М.Ю., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України у справах ветеранів, учасників бойових дій, учасників антитеро­ристичної операції та людей з інвалідністю (одномандатний виборчий округ № 204, Чернівецька область, політична партія «Народний фронт»). Доброго дня, шановні! Дуже радий бачити всіх у цьому залі, багато знайомих облич. Можу сказати, що вперше бачу цей зал повним, чесно кажучи. Тому вбачаю, що дана проблема дуже актуальна.

Коротко скажу про наш Комітет. Я вважаю, що саме він зараз повинен бути одним з основних у питаннях забезпечення і захисту соціальних потреб учасників Революції Гідності, учасників бойових дій, волонтерів ‒ усіх, хто за­хищає нашу незалежну Україну. Нас п’ятеро в цьому комітеті, але ми потужною командою працюємо над впровадженням всіх законодавчих ініціатив, боргів перед Верховною Радою, тобто нерозглянутих нашим Комітетом законопроек­тів, немає.

Прикро, що представники деяких фракцій, які дуже часто виступають з цієї трибуни, розповідаючи, як вони готові останню сорочку на собі порвати, захищаючи права соціально вразливих верств населення, не приходять на засідання комітету. Жодного разу не було на засіданні нашого Комітету голови фракції «Опозиційного блоку», який є членом нашого Комітету, жодного разу за два роки. Так що робіть висновки. Тобто я хочу сказати, що картинка з телеба­чення і реальність ‒ дуже різні, і завжди треба робити аналіз і висновки.

А тепер до нашої співдоповіді. На жаль, більше двох років Україна змушена відстоювати свою територіальну цілісність. І члени Комітету у справах ветеранів, учасників бойових дій, учасників АТО та людей з інвалідністю вий­шли з пропозицією провести ці парламентські слухання не так для звіту про виконану роботу у сфері соціального захисту учасників Майдану і АТО, а в пер­шу чергу, щоб почути від вас, що ще потрібно зробити для захисників України.

Наш Комітет, я впевнений, виконав велику роботу у правовому полі для того, щоб ці люди почувалися соціально захищеними. Зокрема, Верховною Радою прийнято 13 поданих або доопрацьованих членами Комітету законо­проектів з питань соціального захисту учасників Майдану, АТО і членів сімей загиблих. Завдяки злагодженій роботі членів Комітету у тісній співпраці з гро­мадськістю нам вдалося практично з нуля створити систему соціального захисту постраждалих на Майдані і членів сімей Героїв Небесної Сотні. Навіть такого юридичного статусу не було, ми вводили поняття Революції Гідності в законо­давство. Так воно є, цим і повинна займатися Верховна Рада. Було прийнято рі­шення формувати таку систему на основі Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». У результаті вирішено такі питання:

1) на законодавчому рівні закріплено поняття «Революція Гідності»;

2) особам, які стали інвалідами внаслідок поранень, отриманих на Майда­ні, надано право на встановлення статусу інваліда війни;

3) сім’ям Героїв Небесної Сотні надано право на встановлення статусу члена сім’ї загиблого;

4) вирішено питання про призначення без урахування страхового стажу пенсій у зв’язку з втратою годувальника членам родин загиблих учасників Революції Гідності, а також пенсії по інвалідності особам, які стали інвалідами внаслідок поранень, отриманих на Майдані;

5) особам, які отримали тяжкі і середньої тяжкості тілесні ушкодження на Майдані, дано право на безоплатне медичне обслуговування в клінічній лікарні «Феофанія», де раніше обслуговувалися лише народні депутати, а також у госпі­талях ветеранів війни та військово-медичних установах.

Важливе місце в роботі Комітету відведено формуванню системи соціаль­ного захисту учасників АТО і членів сімей загиблих. Ця система, як і для учасників Революції Гідності, також створена на основі Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Так, всі учасники АТО – і військовослужбовці, і добровольці, і працівники підприємств, і волонтери, – які отримали поранення під час участі в АТО, мають право на статус інваліда війни. Члени сімей військовослужбовців, добровольців, волонтерів, працівників під­приємств, загиблих у результаті участі в АТО, мають право на статус члена сім’ї загиблого. Всі цивільні особи підприємств і організацій, які залучалися до забез­печення проведення АТО, мають право на статус учасника війни. Це справедливо.

Дуже дискусійним було питання про статус учасника бойових дій. Після проведення консультацій, у тому числі з громадськістю, прийнято компромісне рішення про надання такого статусу військовослужбовцям та учасникам добро­вольчих формувань, які увійшли до складу Збройних Сил України та інших військових формувань. Наразі не вирішено питання лише з батальйонами «Пра­вого сектору» та ОУН, але, думаю, ми дійдемо згоди і готові до пошуку компромісу. Головне для нас, щоб нечисті на руку люди не змогли отримати цей статус і не отримували соціальну допомогу від держави. Допомога має надавати­ся лише тим, хто воював за Україну, а не видавав себе за такого. Це рішення, яке ми прийняли на першому засіданні нашого Комітету. Так, деколи воно непо­пулярне, деколи до нас приходять і розповідають, що воювали, ось і докази, але при ретельному розслідуванні цих справ ми завжди знаходимо правду і всіх лже­захисників виводимо на чисту воду.

 

ГОЛОС ІЗ ЗАЛУ. (Не чути).

 

БУРБАК М.Ю. Який? Можу сказати, що нами прийнято рішення щодо батальйону «Фантом» Державної фіскальної служби, який зараз служить у зоні АТО, ретельно перевіряє вантажі, що перевозяться, і бореться з контрабандою. Так, це явище є. Ми розробили спеціальний законопроект, який підтримали всі депутати, і надали їм статус учасника бойових дій. Вони ж там працюють, правильно? (Шум у залі).

 

ГОЛОВУЮЧА. Шановні колеги, я закликаю до порядку! Зараз у нас не передбачені репліки, прошу дотримуватися регламенту. Будь ласка.

 

БУРБАК М.Ю. Дякую. Завдяки безпосередній участі членів нашого Комітету врегульовані також питання:

• про виплату нарівні з військовослужбовцями одноразової грошової допо­моги добровольцям, волонтерам, працівникам підприємств, визнаних інвалідами внаслідок участі в АТО. Таке саме право отримали члени сімей загиблих від по­ранень волонтерів, добровольців, працівників підприємств. Нагадаю, що йдеться про суми від 217 до 725 тисяч гривень;

• вирішено питання про звільнення від оподаткування пенсій, що виплачуються інвалідам війни, у тому числі з числа учасників АТО, Революції Гідності, а також членам сімей Героїв Небесної Сотні і загиблих учасників АТО;

• сім’ям загиблих учасників АТО і Майдану дано право на пільги з оплати житла і житлово-комунальних послуг без урахування доходу сім’ї;

• учора прийнято в цілому законопроект № 3252 про надання учасникам АТО права на достроковий вихід на пенсію.

Незважаючи на виконану за минулі два роки роботу, я та інші члени Комітету усвідомлюємо, що залишилося ще багато невирішених питань. Є проб­леми з перенавчанням та працевлаштуванням учасників бойових дій. На жаль, на сьогодні дуже болючим для учасників АТО залишається питання забезпечен­ня земельними ділянками. Комітет півроку тому всім обласним радам направив листи з пропозицією створити посаду або відповідальний структурний підрозділ, який займався б координацією питання щодо виділення земельних ділянок воїнам АТО. На жаль, усі області…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, ще 1 хвилину. І прошу в залі не перебивати, тому що ми не вкладемося в наш робочий час. Дякую.

 

БУРБАК М.Ю. На жаль, усі області крім, Одеської… Це феноменально, Одеська область не надіслала жодної відповіді. А далі розкажу про придбання квартир. Вони, маючи гроші, які були виділені з державного бюджету, минулого року не купили жодної квартири, цього року також ще не купили жодної кварти­ри, а два учасники АТО, які самі знайшли квартири і просять профінансувати, просто б’ються об стіну нерозуміння. І тому коли товариш Саакашвілі (бо іншої назви в мене немає) з трибуни розказує про корупцію в усіх гілках влади України, насамперед треба подивитися на своє місце роботи, бо він як голова ОДА за це відповідальний.

Тепер на прикладі моєї Чернівецької області. Я – депутат-мажоритарник із Чернівців. У нас голова обласної ради, два заступники і 64 депутати. Не 450, як тут, а 64. То я вийшов з пропозицією: будь ласка, одну посаду заступника скоро­тіть, у штатному розписі зробіть управління по співпраці і вирішенню питань учасників бойових дій…

 

ГОЛОВУЮЧА. Пане Максиме, ні (Шум у залі). Пане Максиме, ми потім не встигнемо, 15 секунд.

 

БУРБАК М.Ю. Питання виділення землі – це питання органів місцевого самоврядування. Проте у структурі виконавчої гілки влади є радники голів ОДА, які займаються координацією дій щодо соціального захисту учасників бойових дій, а в структурі органів місцевого самоврядування ‒ обласних, районних, сільських рад, які повинні виділяти землю, таких людей немає... (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Ідея зрозуміла, дякуємо Вам.

До слова запрошується співдоповідач від Комітету з питань національної безпеки і оборони Іван Вінник. Будь ласка, пане Іване. Підготуватися пані Ользі Богомолець, я бачу, що вона доєдналася до наших слухань.

 

ВІННИК І.Ю., секретар Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони (одномандатний виборчий округ № 184, Херсон­ська область, партія «Блок Петра Порошенка»). Доброго дня, шановні учасни­ки парламентських слухань! Ви знаєте, у нашій державі, наприклад і зокрема в Києві, відчуття того, що тривають воєнні дії на сході, мені здається, у повному обсязі немає. Ми це спостерігаємо в роботі Верховної Ради, у виступах наших колег по депутатських фракціях, за результатами голосування важливих проек­тів, що стосуються питань соціального захисту, реабілітації військовослуж­бовців. А головне те, що гроші, які потрібні для розвитку армії, для підвищення стандартів соціального забезпечення, на жаль, не завжди легко проходять цей парламент, не завжди легко затверджується бюджет, не завжди легко вирішу­ються питання пошуку джерел. Я кажу про гроші Януковича, які мали б бути спрямовані в українську армію, і ще багато програм можна виконати за рахунок цих грошей.

У нашому Комітеті ми системно опікувалися питаннями соціального захисту і забезпечення соціальних стандартів військовослужбовців, учасників АТО, осіб, які брали участь в АТО, не тільки військовослужбовців. Ми провели слухання в Комітеті на тему: «Проблеми учасників антитерористичної операції та шляхи їх вирішення», за підсумками яких згідно з рекомендаціями Верховна Рада вже прийняла декілька законодавчих ініціатив, одна з них ухвалена вчора.

Учора було вирішено декілька важливих питань: ми призначили пенсії особам, які стали інвалідами внаслідок безпосередньої участі в антитерористич­ній операції, та забезпечили виплату пенсій членам їхніх родин. Про кого йде мова? Безумовно, військовослужбовець, який у відповідному статусі брав участь у проведенні антитерористичної операції, захищений Законом «Про військовий обов’язок та військову службу». Але ж в АТО брали участь багато осіб, які пішли за покликом волі, які, фактично, як військовослужбовці виконували свої обов’язки, у тому числі волонтери, і вони отримували каліцтва, поранення. Такі особи, безумовно, мають право на пенсійне забезпечення нарівні з військово­службовцями.

Ми вирішили питання виплати пенсій дружинам (чоловікам) загиблих (померлих) військовослужбовців під час проведення антитерористичної опера­ції, які зайняті доглядом за дітьми годувальника до 8 років та проходять військо­ву службу.

За ініціативою віце-спікера парламенту Ірини Геращенко вирішено питання грошового забезпечення родин, чий годувальник-чоловік потрапив у полон і зараз знаходиться чи знаходився в руках терористичних угрупувань. Такі родини отримують згідно з цією законодавчою ініціативою грошове забез­печення, і це, безумовно, абсолютно правильно. Таким чином підтверджується захист державою тих осіб, які захищають нашу територіальну цілісність.

Як я вже зазначав на початку своєї доповіді, питання вирішення дефіциту бюджету – це те, чим постійно опікується наш Комітет. І ще багато питань у зв’язку з браком бюджету на рівні держави не вирішено: це питання самореа­лізації осіб, які повертаються з антитерористичної операції, питання реабілітації, психоемоціональної реадаптації, працевлаштування, професійної реалізації.

Безумовно, є певний соціальний пакет, який вже прийнятий Верховною Радою: забезпечення першого робочого місця за спрощеною процедурою, поси­лення соціального захисту. Ми як Комітет рекомендуємо здійснити аналіз чин­них нормативно-правових актів, які регулюють питання соціального захисту учасників АТО, та підготувати пропозиції щодо їх удосконалення, для того щоб стимулювати суб’єктів господарювання надавати відповідні можливості учасни­кам АТО.

Без сумніву, однією з головних проблем є питання житлового забезпечення. І держава, дійсно, має цим опікуватися і знаходити якісь передові підходи. Сьогодні на засіданні Кабінету Міністрів йшла мова про те, що треба надавати не квартири, наприклад, військовослужбовцям, а право на отримання грошової виплати, що дасть можливість самостійно обирати відповідне житло чи земельну ділянку, чи будинок, який за ці кошти можна купити. Таким чином, безумовно, можна відійти від корупційних ризиків, які, на жаль, у нашій державі традиційно існували упродовж багатьох років при будь-яких закупівлях, при будь-яких бюджетах.

Питання додаткових соціальних пільг. Ми багато уваги приділяли питан­ню спрощення системи отримання статусу учасника бойових дій. Це статус, який дає змогу отримувати соціальні пільги, передбачені законодавством. Дій­сно, на сьогодні близько 280 тисяч осіб в Україні отримали відповідний статус, і  я вважаю, що, за великим рахунком, це питання вирішено уповноваженим центральним органом виконавчої влади при Кабінеті Міністрів, який цей статус надає.

Треба, безумовно, вирішити у прозорий спосіб питання фінансування піднайму житла для військовослужбовців Збройних Сил.

Що стосується кримінального переслідування учасників антитерористич­ної операції. На жаль, учасники АТО іноді безпідставно стають суб’єктами кри­мінальних проваджень. Верховна Рада ще має до цього питання повернутися і  чітко його врегулювати шляхом щорічної амністії, вдосконалення законо­давства. Дійсно, є захисники Вітчизни – ті, хто захищав Україну, хто діяв у коор­динації з органами військового керівництва і чітко виконував всі команди, які через якесь викривлення інформації стали суб’єктами кримінального пере­слідування. Без сумніву, такі питання треба вирішувати, і це питання на сьогодні стоїть доволі гостро. З іншого боку, безумовно, є люди, які, прикриваючись ста­тусом учасника бойових дій, намагаються уникнути кримінального пересліду­вання. У цій ситуації Верховна Рада має стати головною рушійною силою і вирі­шити питання, яким чином відокремити людей, які поклали своє життя, долю і емоційно, якісно, патріотично захищали країну, а потім стали суб’єктами кри­мінального переслідування, від злочинців, які, прикриваючись почесним стату­сом учасника бойових дій, намагаються приховати кримінальні злочини.

Питання уточнення критеріїв надання статусу учасника бойових дій особам, які брали безпосередню участь в АТО, та порядку його встановлення з метою унеможливлення отримання статусу учасника бойових дій особами, які не брали участі в бойових діях, так само гостро стоїть. Зараз багато людей у військовій формі знаходяться в цій залі, і, можливо, вони ставлять запитання, чи насправді 280 тисяч осіб безпосередньо брали участь у бойових діях. І чи, справді, це не є формою дискримінації, коли статус учасника бойових дій на­дається якомусь там псевдоміністру. Ми пам’ятаємо, як у цій парламентській ложі на початку цієї сесії була особа, яка три дні пробула в зоні проведення антитерористичної операції, незрозуміло чим займалася і отримала такий самий статус, як люди у військовій формі, які безпосередньо захищали країну. Це пи­тання дискримінаційного характеру, які так само потребують беззаперечного врегулювання.

Нам треба прискорити створення Національного центру психологічної реабілітації населення, який виконуватиме міжвідомчі, міждисциплінарні функ­ції діагностичного, науково-практичного, науково-методологічного, інформацій­ного характеру. Власне, якщо запитати, що зараз робиться країною…

 

ГОЛОВУЮЧА. Прошу, 15 секунд, тому що вже виходимо з графіка.

 

ВІННИК І.Ю. …Не можна чітко засвідчити, що робиться для того, щоб адаптувати людей, які повернулися з фронту, до цивільного життя. І напевне, цьому питанню буде присвячено багато дискусій у сесійній залі, у комітетах. Дійсно, питань багато, в межах регламенту доволі складно… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякуємо, шановний пане Іване.

Запрошую до слова голову Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я пані Ольгу Богомолець. Будь ласка. Потім співдоповідь пана Куніцина і виступи учасників парламентських слухань в обговоренні.

 

БОГОМОЛЕЦЬ О.В., голова Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, партія «Блок Петра Порошенка»). Слава Україні! Шановні колеги! Найважливіший результат будь-яких парламентських слухань ‒ це Рекомендації, обов’язкові до виконання всіма органами виконавчої влади. Тому я буду говорити трохи емо­ціями, а трохи чіткими текстами, які я хотіла би, пані Ірино, щоб були внесені до Рекомендацій цих парламентських слухань.

На сьогодні в антитерористичній операції, у війні на сході нашої країни, взяли участь понад 280 тисяч українців, понад 266 тисяч вже отримали статус учасника бойових дій. Поранено понад 13 тисяч осіб, і кожен з цих людей по­требує фізичної, медичної, психологічної, соціальної підтримки. Тільки в комп­лексі всіх цих заходів ми зможемо реально отримати здорову націю, яка буду­ватиме сильну, чесну, справедливу державу.

Дещо на сьогодні вже зроблено. Говоритиму я зараз виключно про ту сферу, якою опікуюся, сферу охорони здоров’я, фінансове забезпечення якої, на мій погляд, є абсолютно незадовільним.

Що зроблено? На сьогодні учасники бойових дій отримали право на безоплатне одержання лікарських засобів, імунобіологічних препаратів та виро­бів медичного призначення за рецептами лікарів. Чи можливо реалізувати це право? Не завжди, не в повному обсязі, а якщо й можливо, то ці ліки не забезпе­чують всіх реальних потреб. Передовсім учасники АТО не визначені як окрема категорія отримувачів цієї пільги, вони в загальному переліку категорій осіб. Не затверджена номенклатура лікарських засобів. Тому прошу включити до Реко­мендацій доручення Міністерству охорони здоров’я запровадити в Україні європейську модель забезпечення лікарськими засобами при амбулаторному лікуванні шляхом реімбурсації (відшкодування вартості) лікарських засобів, тобто перейти на адресну допомогу кожному конкретному пацієнту ‒ учаснику бойових дій. Це може бути пілотна модель, яку потім потрібно запровадити в межах всієї держави.

Ще одне доручення Міністерству охорони здоров’я ‒ запровадити вимогу щодо обов’язкового декларування ціни лікарського засобу під час його держав­ної реєстрації. Тому що відсутність задекларованої ціни не дає змоги державним закладам купувати необхідні ліки для забезпечення учасників бойових дій.

Що ще зроблено? На папері ‒ першочергове безоплатне зубопротезування. Декому здається, що стоматологічна проблема не така вже й важлива. Проте всі, хто з цією проблемою стикався, розуміють, що відсутність зубів не дає змоги людині нормально харчуватися. Неможливість нормально харчуватися повністю приводить у розлад всі системи. Саме тому, щоб вирішити цю проблему, потріб­но дати доручення (прошу включити це в Рекомендації) Міністерству охорони здоров’я провести розрахунок обсягу коштів, необхідних для забезпечення зубо­протезування учасникам АТО з використанням сучасних технологій, та ініцію­вати виділення цих коштів з державного бюджету в рамках окремої бюджетної програми.

Наступне, що зроблено. Учасникам АТО надано право на щорічне медичне обстеження, диспансеризацію, обслуговування в госпіталях ветеранів війни. Це право частково реалізується, але в деяких моментах також існують проблеми. Зокрема, недотримання грошових витрат на харчування та медика­менти в госпіталях, тому волонтери і люди з власної кишені займаються медич­ним забезпеченням. Ця проблема існує переважно в госпіталях, підпорядкованих Міністерству охорони здоров’я, мова йде про госпіталі в Циблях і Пущі-Водиці («Лісова поляна»), у зв’язку з недостатністю цільових державних коштів. Тому прошу внести до Рекомендацій доручення Кабінету Міністрів затвердити розпо­рядження про коригування та перерозподіл коштів бюджету. Рішення Комітету охорони здоров’я щодо збільшення фінансування на харчування і на медика­менти вже ухвалено.

Також у нас бракує належного кадрового забезпечення закладів охорони здоров’я для активної фізичної реабілітації учасників АТО, у тому числі спи­нальних хворих. Прошу внести до Рекомендацій доручення Міністерству охо­рони здоров’я визначити кваліфікаційні характеристики професій ерготерапевта, фізичного терапевта і лікаря з фізичної і реабілітаційної медицини, Міністерству соціальної політики – внести відповідні зміни до Національного класифікатора професій.

Державою також гарантовано право на отримання послуг з психологічної реабілітації. Нами підготовлені тисячі фахівців з психологічної реабілітації, які  на сьогодні є в кожній області. Минулого року були виділені кошти – 50 мільйонів. Як відомо, частина цих коштів використані не за цільовим при­значенням, частина розкрадена закладами, які взяли на себе ці кошти, але не змогли надати якісних послуг з психологічної реабілітації. Я вважаю це злочи­ном перед нацією і перед державою, тому що понад 70 % учасників АТО по­требують психологічної реабілітації. Такої реабілітації потребує кожен, хто пережив стрес, хто пережив втрату близької людини.

Досі немає єдиної державної цільової програми медичної, психологічної і соціальної реабілітації та адаптації учасників АТО, тому немає сенсу прово­дити психологічну реабілітацію, тримати людину в санаторії, якщо вона потім виходить і не знає, як жити, якщо в неї немає роботи, якщо вона не реабіліту­ється, не приймається суспільством, якщо не визнається її право на активне продовження життя, для того щоб реалізувати свою громадянську позицію. Тому прошу внести до Рекомендацій доручення Кабінету Міністрів прискорити затвердження концепції Державної цільової програми медичної, психологічної і соціальної реабілітації та адаптації учасників АТО на період до 2020 року та забезпечити завершення розроблення програми до кінця поточного року.

Ви всі знаєте, що колись Сполучені Штати Америки вели війну у В’єтнамі. У цій війні вони втратили 58 тисяч солдат, а за наступні 10 років після війни 62 тисячі героїв, які повернулися живими, закінчили життя самогубством. Мова йде про ризик суїцидів тих людей, які ризикували своїм життям. Тому нами розроблена і запропонована Міністерству внутрішніх справ… Прошу дати мені 3 хвилини.

 

ГОЛОВУЮЧА. Ні-ні, будь ласка, 30 секунд. Пані Олю, ви вже 8 хвилин виступаєте.

 

БОГОМОЛЕЦЬ О.В. Треба дати доручення Міністерству внутрішніх справ відновити систему реєстрації, аналізу і контролю за всіма випадками завершеного суїциду з передачею інформації Інституту судової психіатрії, для того щоб ми мали можливість отримати портрет потенційного суїциданта і під­тримати, підставити руки людині, яка може вчинити це. Тому доручення Міні­стерству внутрішніх справ ‒ повернутися до виконання збору і передачі анкет­них даних щодо завершених суїцидів.

І також доручення Кабінету Міністрів у проекті Закону «Про Державний бюджет України на 2017 рік» передбачити необхідні кошти на реалізацію цільо­вої програми щодо навчання учасників АТО та їхніх дітей. Тому що протягом двох років всі питання щодо навчання дітей учасників АТО і загиблих ми вирішували в ручному режимі… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Шановні колеги, хто не встиг всі пропозиції надати, будь ласка, передайте профільному Комітету, для того щоб вони були враховані, як правильно за­значила пані Оля, в Рекомендаціях наших парламентських слухань.

І зараз, шановні колеги, я запрошую до слова заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення Сергія Куніцина. Прошу, пане Сергію, до мікрофона.

 

КУНІЦИН С.В., заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення (загально­державний багатомандатний виборчий округ, партія «Блок Петра Поро­шенка»). Добрий день, дорогі друзі! Максим Бурбак сказав, що в Комітеті у справах ветеранів 5 депутатів, у Комітеті з питань соціальної політики ‒ 7, а в Комітеті з питань бюджету ‒ 50, бо там є що ділити. У наших двох комітетах тільки проблеми можна ділити.

Хочу вам сказати, що з початку антитерористичної операції з подачі нашого Комітету прийнято цілий ряд законів про трудові гарантії працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, про надання учасникам АТО статусів інваліда війни і учасника бойових дій, про забезпечення членам сімей загиблих гарантій у системі соціального страхування.

Коли ми зрозуміли, що проблем багато, 7 жовтня минулого року ми провели в Комітеті «круглий стіл», до участі в якому запросили волонтерів та учасників антитерористичної операції, з тим щоб глибше зрозуміти проблеми, з якими стикаються люди. Думаю, тут є ті, хто був на цьому заході, тому зупи­нюся на стані виконання деяких рекомендацій Комітету.

Верховна Рада підтримала одну з рекомендацій та ухвалила, а Президент у липні підписав Закон «Про внесення змін до статті 14 Закону України «Про зайнятість населення» щодо додаткових гарантій у сприянні працевлаштуванню учасників бойових дій, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення». Реалізація норм цього закону створить сприятливі умови для працевлаштування учасників бойових дій, а також стиму­люватиме діяльність роботодавців, спрямовану на збереження діючих і створен­ня нових робочих місць для працевлаштування безробітних громадян, які не­достатньо конкурентоспроможні на ринку праці.

По-друге, робоча група у складі народних депутатів ‒ членів нашого Комітету відпрацювала та внесла на розгляд Верховної Ради законопроект «Про внесення змін до деяких законів України щодо зарахування до страхового стажу періоду проходження застрахованою особою військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період» (№ 4769). Комітет з питань соціальної політики 14 червня 2016 року на своєму засіданні розглянув цей законопроект та вніс до парламенту пропозицію підтримати його. У разі його прийняття буде зараховано до страхового стажу як період, за який сплачено страхові внески, виходячи з розміру мінімального страхового внеску, період проходження застра­хованою особою військової служби за призовом під час мобілізації, на особли­вий період, та продовжено здійснення призначених страхових виплат у період перебування потерпілого або осіб, які мають право на страхові виплати, на військовій службі за призовом під час мобілізації, на особливий період. Отже, сподіваюся, що найближчим часом цей проект буде прийнято.

Крім того, Комітет рекомендував прискорити погодження міністерствами законопроекту «Про внесення змін до статті 119 Кодексу законів про праці України» (№ 2317а) щодо збереження за працівниками, призваними на військову службу під час мобілізації, на особливий період, які працюють у фермерських господарствах, сільськогосподарських, виробничих кооперативах, місця роботи, посади і виплати середнього заробітку. Ця законодавча ініціатива народних депутатів підтримана парламентом у листопаді 2015 року, Президент підписав цей закон. Разом з тим органи виконавчої влади не забезпечили належного контролю за дотриманням роботодавцями гарантій мобілізованих працівників, про відповідні порушення їхніх прав повідомляють у своїх зверненнях до Комі­тету громадяни.

Учасники «круглого столу» звернулися до народних депутатів з прохан­ням прискорити розгляд проекту Закону «Про внесення змін до деяких законо­давчих актів України щодо збереження грошового та інших видів забезпечення за особами, які забезпечують безпеку під час проведення антитерористичної операції та були захоплені в полон або заручниками, або визнані в установле­ному законом порядку безвісно відсутніми» (№ 2548), проте він досі не розгля­нутий профільним Комітетом з питань національної безпеки і оборони. Ми про­понуємо доповнити положення низки законів нормами, відповідно до яких за працівниками та військовослужбовцями зазначених органів зберігаються грошо­ве та інші види забезпечення. Ви знаєте, що у нас загинуло 2,5 тисячі людей, і доля майже такої ж кількості людей невідома. Ми знаємо, що багато з них загинули. Вчора парламент ухвалив закон, яким нарешті відновлена соціальна справедливість у питанні призначення пенсій добровольцям, які стали інвалі­дами внаслідок безпосередньої участі в антитерористичній операції та забезпе­ченні її проведення.

Слід відзначити, що, незважаючи на це, є проблеми, які не вирішуються.

Підсумовуючи, я хочу сказати таке. Хлопці, може, хто не знає, я ‒ голова Всеукраїнської асоціації ветеранів Афганістану. Всі питання, що стосуються учасників бойових дій, учасників антитерористичної операції, інвалідів, я даю вам слово, ми в Комітеті підтримаємо, бо ми розуміємо ці проблеми, як ніхто.

Ще одна є проблема. Насамперед я звертаюся до хлопців, які воювали і воюють на Донбасі: вам треба об’єднатися. Ми 30 років тому в Афгані вою­вали, у нас дві великі організації ‒ Всеукраїнська асоціація ветеранів Афгані­стану та Українська спілка ветеранів Афганістану. А у ветеранів АТО вже 570 чи 600 організацій. Ви уявляєте, як працювати?

Знаєте, на війні простіше: є ворог, є друг. Складно після війни, бо багато невидимих ворогів – чиновницька байдужість, бездушшя. Як нам казали: «Ми вас в Афган не посилали», так зараз вам кажуть: «Ми вас в АТО не посилали». А між нами немає різниці. Я був координатором афганців на Майдані разом із своїми братами, 150 афганців вже загинули в АТО (середній вік 53 роки), тисячі воюють, сотні поранених. І проблеми однакові, тому я вважаю, що неправильно нас розділяти. Ну, яке це АТО? Це придумали АТО. Це війна, це справжня вітчизняна війна за державу. Як можна нас розділяти – дідів, яким по 90 років (у  1941-1945 роках 7,5 мільйона українців загинуло), які від нацизму Україну визволяли, чи воїнів УПА, чи нас в Афгані (нас туди послала держава), чи тих, хто зараз на Донбасі? Яка різниця? Є статус учасника бойових дій, інваліда війни, зниклого безвісти, члена сім’ї загиблого ‒ все, крапка. А ми понапри­думували – АТО, ні се ні те.

Ми разом з побратимами рівно рік тому, 14 жовтня, на Покрову, провели за участю Президента перший установчий Всеукраїнський з’їзд ветеранів анти­терористичної операції, було 1200 людей, обрали єдину координаційну раду по допомозі ветеранам АТО, чотири Герої України – Редут, майор Олександр Пор­хун, майор Ігор Герасименко, старший лейтенант Володимир Гринюк, очолив раду майор Ігор Герасименко, командир батальйону 95-ї аеромобільної бригади. Іра Михнюк ‒ вдова героя, нашого брата-афганця Михнюка, стала заступником у справах сімей загиблих, я ‒ від афганців, Віталій Крутій ‒ від Товариства сприяння обороні України, Батя увійшов, багато людей. Ми постаралися допо­могти молодим хлопцям – ветеранам об’єднати зусилля, щоб не 600 організацій йшли вирішувати проблеми, а щоб був кулак. Тому єднайтеся хлопці, бо вам буде важко, якщо у вас буде стільки організацій. А ми готові вам у всьому до­помагати як люди, які мають більший ветеранський досвід, ніж ви. Тому я про­сто хочу вас запевнити, що ми готові вам у всьому допомагати. Слава Україні! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. І Вам дякую, що ви як колишній військовий вклалися в регламент.

Запрошую до слова Павла Сидоренка, члена Ініціативної групи осіб, постраждалих під час подій на Майдані. Нагадую, регламент ‒ 3 хвилини, дуже прошу вкладатися.

 

СИДОРЕНКО П.В., член Ініціативної групи осіб, постраждалих під час подій на Майдані. Шановні учасники парламентських слухань! Два роки тому, напередодні першої річниці Революції Гідності, поранені майданівці усвідомили, що вони нікому не потрібні, що порятунок потопаючих – справа рук самих потопаючих, і об’єдналися в Ініціативну групу осіб, постраждалих під час подій на Майдані. Хочу зазначити, що поранені майданівці ніколи не ходили з простягнутою рукою, ніколи не просили земельних ділянок, квартир чи інших матеріальних благ. На Майдан ми виходили не за це. Але питання соціального захисту кожного пораненого побратима ми завжди ставили досить жорстко і будемо відстоювати кожного і надалі.

За два роки, що минули, завдяки спільним послідовним зусиллям з голо­вою Комітету Олександром Третьяковим, членами цього Комітету, нинішнім віце-прем’єр-міністром Павлом Розенком ми змогли створити засади (підкрес­люю: не систему, а засади) соціального захисту та підтримки осіб, які по­страждали під час Революції Гідності. Ми змогли надати статус інваліда війни тим майданівцям, які цього дійсно потребують, і не допустити утворення нових 5 тисяч «чорнобильців-майданівців». Лише 98 осіб отримали статус інваліда війни через ушкодження, отримані під час Революції Гідності, станом на сього­дні. І це при тому, що 176 осіб отримали тяжкі ушкодження, 323 особи ‒ пора­нення середньої тяжкості, 640 осіб ‒ поранення легкої тяжкості.

Однак є багато проблем, і щоб їх усі назвати, не вистачить не те що 3 хвилини, навіть 3 години. Всі наші зауваження і пропозиції ми надали про­фільному Комітету і сподіваємося, що вони будуть враховані в Рекомендаціях парламентських слухань.

Наведу лише один, але яскравий приклад того, як діє соціальна система. Верховна Рада ухвалила рішення, що майданівці можуть користуватися послу­гами «Феофанії» безоплатно, але Державне управління справами при Президен­тові України ухвалило розпорядження, яким максимально забюрократизувало і обмежило доступ майданівців до лікарні «Феофанія», щоразу треба ледь не на коліна ставати перед заступником головного лікаря і просити, щоб взяли на лікування нашого побратима.

Друзі, один із найкращих синів України В’ячеслав Чорновіл колись сказав, що Україні воля і незалежність, свобода і демократія далися надто легкою ціною. Герої Небесної Сотні, вже тисячі загиблих на Донбасі платять цю ціну досі. І я сподіваюся, що це буде не дарма. Багато в чому це залежить від вас, шановні народні обранці, шановні урядовці. Тому працюйте, шановні слуги на­роду, так, щоб потім вам було не соромно дивитися в очі тим, хто проливав кров і втратив здоров’я у боротьбі за кращу, європейську, незалежну Україну. Дякую. Слава Україні! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Героям слава! Дякуємо, пане Павле.

І я запрошую до слова Лесю Василенко, керівника громадської організації «Всеукраїнська правозахисна організація «Юридична сотня». Підготуватися Оксані Корчинській.

 

ВАСИЛЕНКО Л.В., керівник громадської організації «Всеукраїнська правозахисна організація «Юридична сотня». Доброго дня, пані головуюча, шановні колеги! Сьогодні ми говоримо про найактуальніші, найболючіші питання ветеранів, які повертаються з війни додому. Готуючись до цих парла­ментських слухань, громадська організація «Всеукраїнська правозахисна органі­зація «Юридична сотня», яку я сьогодні представляю, передала Комітету понад 20 сторінок пропозицій щодо реформування системи соціально-правового забезпечення ветеранів АТО. Думаю, інші колеги теж висвітлять своє бачення законодавчих змін.

Однак, на моє особисте переконання, жодні зміни діючої чи вже реформо­ваної системи не можливі, і жодна система не запрацює, якщо, з одного боку, держава не буде регулярно цікавитися і усвідомлювати реальні потреби вете­ранів, а з другого ‒ якщо ветерани не будуть отримувати вчасно достовірну ін­формацію про їхні права і про те, де і як їх можна реалізувати. Тому сьогодні я вношу пропозицію про створення Державної програми інформаційного супро­воду системи соціально-правового забезпечення ветеранів АТО.

Насправді вже третій рік точиться війна, але кількість учасників АТО, які не знають, що робити із своїми посвідченнями учасника бойових дій, не змен­шується, а навпаки, зростає. Ветеран повертається додому і дуже часто почува­ється і забутим, і покинутим. Він не знає про підтримку, яку може отримати від держави. Він не знає, куди за цією підтримкою йти, і тим більше не знає, що робити, якщо йому відмовляють у підтримці.

Інше питання, яке виникає, коли ми спілкуємося з представниками органів державної влади на місцях, – те, що не завжди ці представники мають повне уявлення щодо тих прав, на які можуть розраховувати ветерани. І не завжди у них є бажання поділитися цією інформацією.

Ще один аспект проблеми інформаційного забезпечення: держава на сьогодні не має повної інформації про потреби ветеранів. У нас є Єдиний реєстр ветеранів АТО, його веде Державна служба України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції. Проте фактично цей реєстр є переліком прізвищ, імен, телефонів, які іноді є недостовірними. Цього недостатньо для того, щоб держава могла забезпечити потреби ветеранів і ту підтримку, на яку вони заслуговують. Відповідно моя пропозиція ‒ доопрацювати, доукомплекту­вати реєстр і розглянути питання про формування єдиної інформаційної страте­гії забезпечення ветеранів інформацією про їхні права та соціальні гарантії. Дякую за увагу. Слава Україні! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дуже дякую Вам, шановна пані Лесю.

До слова запрошується народний депутат Оксана Корчинська, яка працює в Комітеті з питань охорони здоров’я. Будь ласка. Приготуватися пані Ірині Галас.

 

КОРЧИНСЬКА О.А., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, Радикальна партія Олега Ляшка). Слава Україні! Дуже приємно бачити зал, багато побратимів і, слава Богу, вже колишніх поранених, здорових, у розсвіті сил, які готові боротися. Я вважаю, що більшість людей, які сидять зараз у цьому залі, повинні тут залишитися і в наступному скликанні бути народними депутатами. Вони більше заслуговують тут бути, ніж більшість парламенту, на жаль.

Тим не менше, навіть сьогодні наші хлопці – інваліди, які повернулися з АТО, змушені просити милостиню, сподіваючись на те, що держава їх визнає, передовсім добровольців, і хоча б надасть їм статус інваліда війни, роками су­дитися, щоб отримати цей статус.

Ми з вами, маючи кілька законів, які, на жаль, не працюють, вчора ще один закон прийняли, який, надіємося, допоможе, але два наші міністерства ‒ Міністерство охорони здоров’я і Міністерство соціальної політики ‒ два роки не могли між собою домовитися, за якою одною дорожньою картою інваліди війни отримують інвалідність. Два роки знадобилося!

У зв’язку з цим у нас одна з найбільших проблем медичного забезпечення бійців, поранених і травмованих в АТО (на війні ‒ давайте казати чесні слова), – відсутність реабілітації. Її не було в країні взагалі, з самого початку. Ті реабіліта­ційні заходи або, точніше, санаторно-курортне лікування – не для людей, які після важких поранень і після важких травм. До сьогодні, протягом двох років, родини і волонтери збирають по 100 тисяч гривень на місяць, для того щоб наші хлопці-спинальники у приватних центрах пройшли нейрореабілітацію. Велика подяка від нас усіх Науково-практичному центру нейрореабілітації «Нодус» – єдиному, який запровадив безоплатну програму для воїнів АТО, і вони місяцями там лікуються. На черзі ‒ 256 бійців АТО.

Тут сидить Анатолій Свирид, відомий кіборг Спартанець. Він третю чергу реабілітації проходить, з нього кілька десятків важких уламків витягли і ще залишаються. Я дуже прошу організаторів (там у кінці списку промовців є декілька людей, які не прийшли) надати слово голові громадської організації «Серця кіборгів» Анатолію Свириду, він чесно скаже, яка ситуація.

Для нас зараз важливо створити єдину систему реабілітації. Для нас важливо, щоб запрацював єдиний державний центр…

 

ГОЛОВУЮЧА. Оксано, 10 секунд, щоб усі встигли, у тому числі й пан Свирид.

 

КОРЧИНСЬКА О.А. …для спинальних хворих, тому що такий центр відсутній. Нам зараз із Міністерством соціальної політики терміново треба знайти базу для спинальних хворих, які будуть… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Пані Оксано, повністю погоджуємося. Героям Слава! Повністю погоджуємося. Передайте Ваші пропозиції до профільного комітету. Пану Свириду обов’язково надамо слово, звичайно.

Запрошую до слова вдову загиблого учасника антитерористичної операції Романа Галаса пані Ірину. Будь ласка.

 

ГАЛАС І.М., вдова загиблого учасника антитерористичної операції. Слава Ісусу Христу! Шановні пані і панове! Я ‒ вдова загиблого воїна, командира третього взводу 3-ї роти 16-го мотопіхотного батальйону Галаса Романа Євгеновича, Ірина Галас. Місце проживання ‒ селище міського типу Млинів Рівненської області. Місце поховання ‒ місто Сокаль Львівської області. Як ви зрозуміли, я спілкуюся з родинами загиблих та безвісти зниклих із двох областей ‒ Львівської та Рівненської. Проблем є чимало у таких родин, фак­тично, родини залишені сам на сам зі своїми проблемами і шукають різні вихо­ди з цих ситуацій. Добре, якщо трапляються люди, які їм у цьому допомагають, або вони мають власний якийсь статус, який допоможе їм це зробити. Напри­клад, мені вдалося за допомогою численних звернень знайти підтримку, зокре­ма, в особі народного депутата України Олега Мусія із Сокаля та народного депутата із Львівщини пана Юрія Шухевича, за що я їм дуже вдячна. Але, повір­те, я спілкуюся з родинами загиблих, це переважно люди з села, які не мають такої змоги і не мають до кого звертатися. Вони в розпачі, вони не знають, що робити і як, і чекають від держави, що до них держава навернеться, що хтось вирішить їхні проблеми.

Нещодавно, на Покрову, я вирішила провідати матір нашого кіборга, який захищав Донецький аеропорт, останній зв’язок з яким обірвався 20 січня, це вже буде два роки. Мама в тяжкому психологічному стані, нічого не знає і має лише одну довідку, що її ДНК не зійшлося з жодними даними, які є. Жодна особа її не привітала із Днем захисника Вітчизни. Тобто я була єдина, яка це зробила. Це дуже сумно, тому що мама дуже сильно плакала і чекає на допомогу, яку їй нададуть, але наразі такої допомоги немає.

Серед тої великої кількості проблем я хотіла б виділити дві основні – оформлення документів та ставлення соціуму до родин загиблих.

Отже, оформлення документів. Родини загиблих, починаючи з одержання лікарської довідки про смерть, свідоцтва про смерть, одержання висновку Центральної військово-лікарської комісії про причинний зв’язок загибелі, не знають, що з ними робити і де їх одержувати. Тому моя пропозиція: з моменту, коли родина довідується про загибель свого сина, брата чи чоловіка, аби до такої родини була прикріплена якась відповідальна особа чи з військкомату, чи з органів соціального захисту, яка забезпечить супровід. Адже родина в розпачі, вона не знає, що робити, до кого йти за допомогою ‒ і юридичною, і психоло­гічною, і документальною. Повірте, коли я стикалася з документами, ніколи не маючи справи…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 15 секунд.

 

ГАЛАС І.М. Слава Україні! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую Вам, пані Ірино. Дякую за влучні і важливі пропозиції.

Запрошую до слова народного депутата України Юрія-Богдана Шухевича. Приготуватися Олексію Ліпіріді.

 

ШУХЕВИЧ Ю-Б.Р., заступник голови Комітету Верховної Ради України у справах ветеранів, учасників бойових дій, учасників антитерористичної операції та людей з інвалідністю (загальнодержавний багатомандатний вибор­чий округ, Радикальна партія Олега Ляшка). Шановні учасники парламентських слухань! Насамперед я хочу від себе особисто і від цілого нашого старшого покоління тих, які боролися за волю України у 1940-х, 1950-х і 1960-х роках, привітати тих, хто сьогодні відстоює честь, гідність і цілісність нашої держави! (Оплески). Дякую.

Я працюю в Комітеті у справах ветеранів, учасників бойових дій, учасни­ків антитерористичної операції та людей з інвалідністю. Хочу вам сказати, що я пішов у цей комітет не дарма, я вже мав досвід захисту інтересів поранених учасників Майдану, учасників антитерористичної операції ще на її початку, ще до того, як став народним депутатом. Ставши депутатом, я пішов у цей Комітет, щоб захищати вас. Бо я розумію, що ми, маю на увазі учасників боротьби 1940-1950-х років, в Україні найбільш упосліджена категорія людей, ті, які вибороли цю незалежність.

Ви знаєте, вчора апеляційний суд міста Києва реабілітував отаманів Холодного Яру, які 100 років тому загинули в боротьбі за волю і незалежність України (Оплески). Їх тільки вчора визнали. Я не хочу, щоби вас, хлопці, також тільки за 100 років визнали. Бо ті, знаєте, папірці – це одне, має бути справжнє визнання суспільства і держави. Бо держава тут також винна в тому, що суспільство в якійсь мірі не визнає.

Хочу зупинитися на своїй роботі. Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щодо статусу осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України» (проект № 1688) ми визнали учасниками бойових дій і доб­ровольців, і ветеранів, усіх. Тут пан Бурбак помилився, там є і батальйон ОУН, і також добровольці з «Правого сектора», які дістали інвалідність і які загинули. Вони прирівнюються до тих, які в офіційних формуваннях служили. Цей закон має багато недоліків, але все одно на той момент це була велика перемога. Однак подумайте: рік було потрібно для того, щоби Кабінет Міністрів один рядочок змінив у своїй постанові, і ви не на підставі загального захворювання…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, пане Юрію, 30 секунд.

 

ШУХЕВИЧ Ю.Р. …а всі, які брали участь в антитерористичній операції. Рік! А вам ніхто тих пенсій і пільг не поверне.

Вчора був прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо пенсійного забезпечення окремих категорій осіб із числа учасни­ків проведення антитерористичної операції» (проект № 3252), що ви, учасники антитерористичної операції, маєте право на п’ять років раніше виходити на пенсію…

 

ГОЛОВУЮЧА. Пане Юрію, скільки вам ще треба часу? Будь ласка, ще 1 хвилина.

 

ШУХЕВИЧ Ю.Р. Це тільки через те, що Кабінет Міністрів не погодився з однією зміною, кажуть: «У нас немає війни». А треба було тільки записати рядок «і під час бойових дій на території України з квітня 2014 року». Оце увага уряду!

І ще одна дуже важлива річ. Подумайте, серед вас багато інвалідів І групи. До сьогодні діє постанова уряду № 832 від 26 липня 1996 року, згідно з якою людина, яка доглядає за інвалідом І групи, отримує допомогу (подумайте!) 4 гривні 80 копійок. І для того вона повинна дати довідку, що вона не отримує пенсії…

 

ГОЛОВУЮЧА. Пане Юрію, прошу закінчувати. Будь ласка, 15 секунд.

 

ШУХЕВИЧ Ю.Р. Я вас прошу, звертайтеся до нашого Комітету, він від­критий, він завжди вислухає ваші пропозиції, ви можете приходити на засідання Комітету, багато приходило ветеранів, ми вислуховуємо і готові допомогти, чим можемо ‒ і законопроектами новими… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякуємо за цю дуже важливу пропозицію звертатися до Комітету. Дуже дякуємо пану Шухевичу.

Будь ласка, до слова запрошується Олексій Ліпіріді, координатор центрів допомоги учасникам АТО. Підготуватися пані Ользі Литвин.

 

ЛІПІРІДІ О.Д., координатор центрів допомоги учасникам АТО. Шановні друзі! Вже майже три роки в нашій країні йде війна. У центрі нашої уваги мають бути саме солдат та його родина, для забезпечення високого рівня боєздатності ми маємо піклуватися про них.

У системі центрів допомоги учасникам АТО, як і інші громадські організації, ми робимо все можливе, надаючи практичну допомогу, аналізуючи законодавство, надаючи пропозиції. З цією метою ми координуємо свої дії з іншими громадськими організаціями. І що ми бачимо? Часто нас дивує бай­дуже ставлення органів влади до проблем ветеранів та інвалідів. Хочу сказати: візьміть приклад з волонтерського руху, як скоордино­вано, на високому рівні волонтери працюють з ветеранами, з родинами.

Які є проблеми?

Працевлаштування. Вважаємо, що державна допомога має надаватися за принципом, що потребує сам ветеран, а не заради виконання державної програ­ми, заради галочки.

Охорона здоров’я. Це відома проблема, лікування не безплатне, незважа­ючи на те, що записано в Конституції. Затверджуються якість державні програ­ми щодо лікування, але вони не виконуються. Волонтери збирають кошти і лікують.

Стосовно інвалідів. На тобі, друже, 4 тисячі гривень пенсії, а тривалі засоби реабілітації, все, що потребуєш, купуй собі сам. Так не може залишатися.

Реєстр. Вже було сказано, у нас є єдиний державний реєстр, але ключове слово тут «єдиний». Таке становище є джерелом корупційних дій.

Ще проблеми: відсутність житла, особливо для ветеранів-переселенців, відсутність пільгового кредитування, перепони при наданні землі, загальна забюрократизованість, проблеми з безоплатним проїздом, відсутність фінансу­вання ремонту житла, а також невизнання на державному рівні добровольців.

Як бачимо, проблем достатньо. Вже давно наша організація вносила пропозицію щодо створення єдиного центру прийняття та виконання управлін­ських рішень. Як приклад можу навести роботу розгалуженої системи центрів допомоги учасникам АТО. Будь ласка, зверніть увагу.

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 15 секунд.

 

ЛІПІРІДІ О.Д. Хочу звернутися до органів влади. Будь ласка, запрошуйте ветеранів та громадськість, тому що соціальний діалог ‒ це надважлива справа. Давайте змінювати стан речей у цьому питанні разом! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую, шановний колего.

Запрошу до слова Ольгу Литвин, представника Всеукраїнської громад­ської організації «Об’єднання дружин та матерів бійців ‒ учасників АТО». Підготуватися шановному колезі пану Березюку.

 

ЛИТВИН О.М., керівник Житомирської філії Всеукраїнської громадської організації «Об’єднання дружин та матерів бійців – учасників АТО». Доброго дня, шановні представники народної влади, нашої влади! Я хочу запитати: чи знаєте ви, як виглядає жінка, яка залишилася без чоловіка і вже два роки його оплакує? Коли вона випроводжає своїх дітей до школи, знаєте, що вона робить? Вона ридає, тому що до своєї серцевої травми вона отримала психологічне, соціальне навантаження і купу проблем, які тепер має вирішувати самостійно, без свого чоловіка. Як така жінка може спокійно виховувати свою дитину? Чому вона не може це робити? Тому що не працюють ваші підзаконні акти, не працюють зміни, внесені до різних законів.

Чому я особисто мала справу, декілька місяців у суді відстоюючи інтереси своєї дитини? Тому що не працюють підзаконні акти. Тому що наша категорія не відокремлена. Тому що немає закону, в якому чітко були б виписані всі наші потреби і проблеми, цього немає. Тому що ми стоїмо в одній черзі. Якщо така мати має психологічну силу, трохи кращі нерви, вона може це виборювати, від­стоювати, переносити приниження бюрократичної системи, коли їй кажуть: «Вибачте, не працює, немає такого акта, немає закону до вашої проблеми».

Проблеми наші ви знаєте: пільгове перевезення, житло, санаторно-лікувальна реабілітація. Ви це все знаєте, але воно не працює для нас. І ми маємо сьогодні не проблему, ми маємо трагедію, національну трагедію. І я вас закли­каю, народні депутати, не затягуйте, тому що ПТСР є не лише у наших шанованих, найкращих чоловіків нашої країни, посттравматичний стресовий розлад є і у нас, у жінок, і це зараз починає проявлятися потроху. Це дуже важливо, і це небезпечно.

Ми піклуємося про наших дітей, це наш стимул, але не кожний може витримати, не вистачає терпіння. Тому ми маємо бути відокремлені в окрему категорію: учасники бойових дій та члени їхніх родин. І має бути окремий закон України, в якому будуть чітко виписані всі наші потреби. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую Вам.

Олег Березюк, голова фракції Об’єднання «Самопоміч». Будь ласка. Підготуватися Олександру Алієву.

 

БЕРЕЗЮК О.Р., член Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, політична партія «Об’єднання «Самопоміч»). Доброго дня, вельмишановні пані і панове! Насправді держава має тільки дві категорії своїх службовців, яких вона має підтримувати від початку і до кінця, – це воїн і рятувальник. Тому що ці люди не чекають, що їм дозволять чи не дозволять. Їм дають команду, вони йдуть і, за великим рахунком, не думають про своє життя. А лакмусовим папірцем, чи ви­конує вона ці зобов’язання насправді, є те, як держава як інституція ставиться до дружин і матерів цих людей.

Декілька виступів, які я почув тут, є матричними, такі слова я чую, коли зустрічаюся з жінками, які втратили свого сина або свого чоловіка. Це такі самі виступи, такі самі почуття злості до держави, почуття несправедливості.

Починаючи від того, що жінка, яка втратила чоловіка, протягом півтора року по судах доводить, що він не загинув просто так, прогулюючись на Донбасі, а загинув як учасник бойових дій. Півтора року судів, приниження! Більше того, вона йде зі своєю дитиною, яка почала хворіти після того, як батько загинув, бо це також психологічна травма, а їй кажуть: «Не можемо вам випи­сати безплатний рецепт, хоча ви маєте на це право, бо у нас немає бланків безплатних рецептів, прийдіть через тиждень». А гнійний гайморит не чекає тиждень. І закінчуючи абсурдом, коли вона отримує нещасну путівку на це не­щасне оздоровлення. Чому я кажу «нещасне»? Відкриває двері ванної кімнати з маленькою дитиною, а там тисячі тарганів! І їй кажуть: «Таргани? Та ви тіш­теся, що й так отримали цю путівку». Це є, мої колеги, дорозі друзі, лакмусовий папірець ставлення держави як інституції.

І ця пропозиція, яку я щойно почув, звучить і від інших жінок. Всі ці «пільги», які державою забезпечені, розсипані в трьох, чотирьох, десяти законо­давчих актах. Бюрократи на низу не можуть їх позбирати! Це треба спільно, разом – народні депутати України, Комітет (слухайте і чуйте Шухевича), а ви маєте об’єднатися в дієві організації – звести до купи якісний Кодекс допомоги і соціального супроводу учасника бойових дій і привести це до порядку в Кабі­неті Міністрів. Це дуже важливо.

І ще одне. Держава не повинна махати все на низ. Ті воїни є в руках їхніх матерів, і громади їм допомагають, у тому числі волонтерські. І коли я сьогодні чую «місцеве самоврядування вам це поможе»… Вони туди скинуть, і воно там пропаде. Бо держава повинна любити не словами, а грошима.

Тому ці речі є складні…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 10 секунд.

 

БЕРЕЗЮК О.Р. …навколо Комітету, де є Шухевич, треба об’єднатися громадськості і робити ці справи дуже послідовно і чітко. А виступи жінок, які тут прозвучали, ‒ це слова української людини, яка страждає. Дякую вам. Слава Україні! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. І Вам дякую, пане Олеже.

Запрошується до слова Олександр Алієв, учасник АТО, інвалід війни, головний спеціаліст сектору Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції в Полтавській області. Будь ласка. Підготуватися шановній колезі Антоніні Салєєвій.

 

АЛІЄВ О.С., головний спеціаліст сектору Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції в Полтав­ській області. Доброго дня, шановні учасники парламентських слухань! Тут багато людей у формі, багато учасників АТО, як і я, і не мені вам розповідати про психологічну реабілітацію, чи є вона дієвою. Насправді, коли я приїжджаю, мені не зовсім зрозуміло, чим відрізняється психологічна реабілітація в сана­торіях від санаторно-курортного лікування. Я зовсім не помічаю різниці.

Ті речі, про які розповідала пані Богомолець, – суїциди, а також дуже високий рівень бездомності серед американських ветеранів – це проблеми саме адаптації в суспільстві, це відтерміновані довгострокові наслідки. Це те, що тіль­ки зараз у нас починає виявлятися і надалі з кожним роком буде набирати обертів.

Сама задумка програми психологічної реабілітації, закон про реабілітацію ‒ добра справа, але її треба вдосконалювати. Я багато спілкувався з  психологами, запитував у них: «Що вам потрібно, щоб ви могли працювати краще?». Виявляється, перешкоджає відсутність єдиних стандартних підходів, уніфіко­ваних методик. Тому що є три психологи, і кожен вважає, що потрібно працювати саме за тим методом, на якому він наполягає. Немає якоїсь єдиної бази.

Ще дуже велика проблема в тому, що навіть якщо психолог зміг налагодити реабілітацію в закладі, який виграв тендер, працює з бійцем 14 днів, то потім він відправляє бійця «в нікуди», він не знає, кому його передати.

От я, наприклад, був поранений, був у полоні, мене добивали, доки я не впав у кому, мені була потрібна реабілітація, але я в приватному порядку звертався до психологів, щоб проходити терапію. Терапія не може бути менше шести місяців, 14-денна програма не вирішує проблеми. А якщо у мене проб­леми, я приношу їх додому, і вже страждаю не тільки я, а й моя дитина, і моя дружина. Тому це дуже важливе питання ‒ розробити концепцію надання пси­хологічної допомоги населенню, стандарти, методики, за якими має надаватися така допомога.

Також, щоб ми не втрачали досвід, має бути створений єдиний центр, тому що психолог відпрацював, тендер далі не виграли, і він свій досвід повіз із собою. Немає структури, в якій буде накопичуватися відповідний досвід психологів.

І має бути розроблена програма професійної підготовки таких фахівців, які працюватимуть з бійцями.

Оце ті рекомендації, які я вважаю актуальними і потрібними (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дуже дякуємо, вони обов’язково будуть включені до Рекомендацій наших парламентських слухань.

Запрошую до слова Антоніну Салєєву, директора Українського науково-дослідного інституту протезування, протезобудування та відновлення працездат­ності. Підготуватися Валерію Логінову.

 

САЛЄЄВА А.Д., директор Українського науково-дослідного інституту протезування, протезобудування та відновлення працездатності. Шановні учасники парламентських слухань! Спадщина будь-якої війни ‒ на жаль, це покалічені долі і люди. Наш інститут був створений 70 років тому як база, де працюють над вирішенням медичних і технічних проблем, щоб допомогти тим, хто втратив свої можливості раз і назавжди. І тут не допоможеш лікарями, тут потрібно поєднати технічні, реабілітаційні заходи і вміння майстрів.

На сьогодні дуже важливо, більше того, надзвичайно важливо, щоб у цих людей була база, було місце, куди вони можуть пожиттєво звертатися за допомогою, за реампутацією, за обслуговуванням. Ми маємо 70-літній досвід роботи з тяжкими пацієнтами. Зараз такий центр планується створити в Ірпені. І це, мабуть, найкраща модель, яка може спрацювати, тому що на початок війни, на жаль, ми були найбільш готові до того, щоб допомогти, а тепер успішно співпрацюємо і з шпиталями, і з опіковими центрами.

А людей, яким потрібні такі послуги, дуже багато. Більше 500 людей на сьогодні вже мають ампутації рук і ніг. Це і мирні жителі, і військові, всі вони – молоді люди. І ще дуже важливо, що вони були в житті високоактивними, мали активну позицію. І таку саму позицію вони будуть займати, мабуть, і потім, бо коли вони проходять реабілітацію, просто щастя з ними працювати.

На щастя, Мінсоцполітики вирішило проблему – виділило їх в окрему категорію, вони мають граничні ціни. Це дозволило нам на сьогодні зробити прорив і забезпечити їх протезами, які не тільки гарантують міцність, а й за­безпечують функцію м’язів навкруги, ‒ це великий крок уперед. Усі учасники АТО з ампутацією нижніх кінцівок на доброму рівні змогли бути забезпечені в тих центрах, які ми на сьогодні маємо. Навіть вдалося отримати досвід роботи з електронними системами для пацієнтів спинальної травми, коли не працює нижня кінцівка. Важче було з пацієнтами верхніх кінцівок, тому що війна дає нам набагато більше таких інвалідів, ніж у мирний час. Більше того, цим людям, переважна більшість яких із села або робітничих професій, треба дати два протези, це гарантовано державою, ‒ і механічні для звичайних операцій, і елек­тронні для того, щоб працювати в офісі, якщо буде така можливість, або щоб опанувати нову професію.

Щоб мати можливість в Україні відповісти на це питання і запропонувати такий рівень функціональності протезів, як вони того варті, нам потрібно було зробити великий технічний ривок ‒ від системи 2D, де тільки два ступеня сво­боди, перейти до протезів, які дають можливість управління кожним пальцем. На щастя, ми зробили цей прорив, підготували спеціалістів. На сьогодні в Одесі, Львові, Харкові, Києві ми вже можемо відповісти на це питання і, найголовніше, ми можемо потім супроводжувати ці конструкції, які досить дорогі.

На сьогодні динаміка показала нам ще один позитивний момент: за раху­нок спільних зусиль Міністерства соціальної політики і Міністерства охорони здоров’я та наших волонтерів (всім подяка) ми змогли змістити забезпечення цих пацієнтів. Якщо в минулому році це майже все було за кордоном, і потім виникає проблема, як їх…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 30 секунд, важлива тема.

 

САЛЄЄВА А.Д. …на 50 %, а до кінці року, я думаю, на 70-80 %, і можна буде це виготовити в Україні.

Я дякую пані Богомолець за те, що вона звернула увагу. Буде дуже дорога конструкція, але потрібен початковий і фінальний момент ‒ фізіотерапевти і ерготерапевти. І ще потрібно, щоб наші хлопці мали такий рівень забезпечення. Вони настільки славні, вони дуже того варті. Вони терплячі, навіть при ліку­ванні, я їм за це дуже вдячна. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякуємо Вам, пані Антоніно. І хлопцям, дійсно, дуже дякуємо за терплячість.

Будь ласка, до слова запрошується Валерій Логінов, учасник АТО, інвалід війни, завідувач сектору Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції в Житомирській області. Підготуватися Вадиму Свириденку.

 

ЛОГІНОВ В.В., завідувач сектору Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції в Житомирській області. Доброго дня, шановні учасники парламентських слухань, дорогі побра­тими! Хочу порушити питання соціальної та професійної адаптації учасників антитерористичної операції. Перед нами виступали представники Міністерства соціальної політики, вони гарно поставили галочки про виконану роботу. Так, дійсно, система існує. Але як вона працює? Давайте звернемося до цифр.

Протягом 2015-2016 років професійно навчено 6,5 тисячі учасників АТО, при тому що загальна кількість, яку озвучували представники Міністерства соціальної політики, 263 тисячі учасників АТО, тобто лише 2,5 % цих людей.

Тепер давайте побачимо, як працює ця система на місцях. Запитую у департаменту соціального захисту населення: скажіть, будь ласка, скільки лю­дей ви професійно навчили і соціально адаптували протягом 2014 року? 400 лю­дей. А в 2015 році? 400 людей. А у 2016 році скільки запланували? 400 людей. При тому що в цій області більше 12 тисяч учасників антитерористичної опера­ції. І це область, яка не найгірша в Україні. Серед найгірших у нас місто Київ і  Луганська область. Ну, Луганська область – це зрозуміло. А місто Київ? 15 тисяч учасників АТО.

Неефективність реалізації цієї програми на місцях.

Волинська область. Громадські організації і представники державної служби сформували групу із 17 людей на здобуття другої вищої освіти. Досі вирішується це питання. Програма не запрацювала.

Житомирська область. У червні сформована група з 20 учасників АТО для вивчення англійської мови. Нагадаю, що 2016 рік проголошений Роком англій­ської мови в Україні. Те саме – провальна програма.

І ще є дуже важливе питання. У Міністерстві соціальної політики є ганебна думка про те, що проблеми соціальної та професійної адаптації учасни­ків АТО треба передати до центрів зайнятості. Маю вам сказати, що на обліку в  центрах зайнятості на сьогодні перебуває 21 тисяча учасників АТО, із них тільки 2 тисячі людей, які були…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 30 секунд, щоб усі встигли.

 

ЛОГІНОВ В.В. …Ми скорочуємо кількість людей, які підпадають під правову базу діючої програми, і маємо лише 8 %, яких можемо перенавчати. Тому потрібно змінювати механізми даної програми, а також переглядати пере­лік спеціальностей, які пропонуються за цією програмою. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Вам дякуємо, пане Валерію.

Запрошую до слова учасника АТО, інваліда війни, заступника голови правління громадської організації «Українська асоціація інвалідів АТО» Вадима Свириденка (Оплески). Підготуватися Сергій Тріскачу.

 

СВИРИДЕНКО В.В., заступник голови правління громадської організації «Українська асоціація інвалідів АТО». Доброго дня! Я хотів би звернути увагу на питання надання житла бійцям, які під час бойових дій втратили кінцівки. Ви знаєте, це дуже гостре питання. Бійці отримають квартири, так, державна служба працює, але місцеві адміністрації, які надають квартири, не враховують потреби цих бійців. І люди заходять і не знають, що робити: чи їм заселятися в ці квартири, чи звертатися до вищих ешелонів влади. Просять замінити квар­тиру, але одна відповідь: «А ти візьми цю квартиру, продай і купи нову». Ну, не можна так ставитися до людей, які втратили свої функції.

І ще одне питання, яке потрібно вирішити. Постановою Кабінету Міністрів України № 407 «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення житлом осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції та/або у забезпеченні її проведення і втра­тили функціональні можливості нижніх кінцівок» передбачено, що боєць, який втратив кінцівки, може з власного гаманця або з фондів доплатити і отримати більшу квартиру. На жаль, місцеві адміністрації кажуть, що постанова є, але як вона працює, ніхто не знає. Ми, знову-таки, звертаємося до служби, служба каже: «Все працює». Тобто ми можемо це робити, але, знову-таки, це якась стіна. Ну, нічого, ми пройшли війну, і цю стіну проб’ємо. Слава Україні! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Ми щасливі бачити Вас на трибуні Верховної Ради, пане Вадиме.

Запрошую до слова Сергія Тріскача, учасника бойових дій, інваліда війни, голову правління громадської організації «Українська асоціація інвалідів АТО». Будь ласка. А приготуватися моєму колезі, народному депутату пану Парасюку.

 

ТРІСКАЧ С.М., голова правління громадської організації «Українська асоціація інвалідів АТО». Я хочу привітати всіх на цьому зібранні, пані головуюча, панове народні депутати! Насамперед дозвольте подякувати, що сьогодні відбулася ця зустріч, такі зустрічі потрібно регулярно проводити, я думаю, що з них буде якийсь толк і результат.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» передба­чена бюджетна програма – субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на будівництво (придбання) житла для сімей загиблих військовослужбовців, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, а також для інвалідів І-ІІ групи з числа військовослужбовців, які брали участь у зазначеній операції, та потребують поліпшення житлових умов. Хочу сказати, що минулого року за цією програмою придбано 676 квартир. До кінця року залишилося два з полови­ною місяці. Ну, хочу подякувати пану міністру, що сьогодні Кабінетом Міні­стрів прийнята Постанова № 719 «Питання забезпечення житлом сімей загиблих військовослужбовців, які брали безпосередню участь в антитерористичній опе­рації, а також інвалідів I-II групи з числа військовослужбовців, які брали участь у зазначеній операції, та потребують поліпшення житлових умов», якою затвер­джено порядок виділення квартир. Я так розумію, змінюється схема, за якою будуть виділятися квартири.

Ми пам’ятаємо, як цього року виділили квартиру Герою України Івану Зубку, кіборгу. Він отримав квартиру, яка не підлягає ніякій критиці, у напів­розваленому стані. Сьогодні сім’я Героя України бореться за те, щоб покращити житлові умови, щоб ту квартиру забрали, а нову надали. Ми ставили це питання перед міністром і хочу подякувати, що він з розумінням поставився і взявся особисто допомогти у вирішенні цієї проблеми.

І щоб такі випадки у нас не повторювалися надалі, тепер не квартира буде виділятися, а будуть надаватися гроші учасникам АТО – інвалідам, сім’ям загиблих. Можливо, потрібно (це наша пропозиція) доопрацювати цю постанову з громадськістю, дати можливість її обговорити, дати можливість учасникам АТО висловити питання щодо виділення квартир. Можливо, надати право лю­дям самим вибирати, чи кошти отримувати, чи квартиру, щоб вони самі визначилися.

Хочу також наголосити, що серед учасників АТО є окрема категорія ‒ внутрішньо переміщені особи. Це люди, які приїхали з Донецька, Луганська на Майдан, які пройшли Майдан, після Майдану воювали на передовій і в резуль­таті сьогодні вони не можуть повернутися до себе додому і стали тут без­хатченками…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 15 секунд.

 

ТРІСКАЧ С.М. У них немає на сьогодні правового механізму, щоб отримати в Україні квартиру, вони залишилися безхатченками. У нас є випадки, коли людина отримала поранення в зоні АТО, але не може отримати квартиру. Ну, це просто ганьба… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Проблематика абсолютно правильна. Дуже дякую Вам, шановний пане Сергію.

Пан Парасюк запрошується до трибуни. Будь ласка. Підготуватися Валерію Сушкевичу.

 

ПАРАСЮК В.З., член Комітету Верховної Ради України з питань запобігання і протидії корупції (одномандатний виборчий округ № 122, Львівська область, самовисуванець). Слава Україні! Не мав можливості бути присутнім на слуханнях з самого початку, оскільки в Комітеті з питань запо­бігання і протидії корупції, в якому я працюю, ми обговорювали питання «Укроборонпрому». Треба було розібратися, на що хоче «Укроборонпром» 4 мільярди гривень. Ми кажемо: треба виділяти гроші, куди потрібно, а не куди ви хочете, щоб потім їх відмити. Нам треба танки, БТРи, «Рапіри», нам треба міномети, «Гради», «Урагани» – цю залізну броню, яка зможе відстояти нашу територіальну цілісність. А є якісь такі нюанси, на які ви тратите мільярди, які не приносять ніякого результату. Так не буде!

Ми сьогодні зібралися з питання соціального захисту ветеранів війни. Хочу вам сказати: ви зараз тут, де приймаються рішення, від яких залежить, як ви живете. У нас є законопроект, який дозволяє учаснику АТО пригнати один транспортний засіб без розмитнення. Немає політичної волі в цьому залі для його прийняття. Тому що тут якийсь клерк собі вирішив, що ви не заслуговуєте, що це якось не так має бути. А питання: чому? Тому що 226 людей тут не хочуть цього, просто не хочуть. Тому приїжджайте додому і запитайте: а чому ви не хочете, щоб я трохи легше жив? За що я воював? Ставте ці запитання.

Я дуже добре пам’ятаю, як наш Президент заветував закон, який дозволяв відтермінувати іпотеку людям, які перебувають у зоні проведення антитерорис­тичної операції. Теж хочу поставити запитання: чому так сталося? Я хочу запитати всіх сільських голів, які 24 роки розкрадали землю, а коли приходить ветеран додому, йому немає клаптика землі, тих 12 сотих, бо нема, бо він якийсь не такий.

Я не до вас апелюю, бо ви всі знаєте, як воно є, нас зараз дивляться міль­йони українців. Змініться, зрозумійте одне, що Україну всі повинні відстоювати, і якщо ти не можеш тримати зброю, то маєш допомогти тому, хто тримає зброю. Оце основне питання.

Бо зараз, знаєте, вже в інертний стан перейшла війна, і тепер учасника АТО не так перспективно тягати на вибори, з ним не перспективно фоткатися, то можна про нього й забути.

Тому я вас усіх дуже прошу: відстоюйте свої права, навіть коли дуже важко, коли ця стіна не посувається, довбіть її на всіх рівнях – чи це районна рада, чи обласна, чи сільська. Вимагайте своїх прав так, як ви це робили і робите зараз на східних рубежах нашої держави.

Дайте мені завершити, будь ласка, 30 секунд.

 

ГОЛОВУЮЧА. Пане Володимире, 10 секунд, щоб усі виступили.

 

ПАРАСЮК В.З. Добре, немає питань. Хлопці, поважаю! Борімося ‒ поборемо, нам Бог помагає! Дякую, що ви прийшли і є небайдужими до нашої держави. Слава Україні! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Героям слава!

Шановні колеги, я запрошую до слова Валерія Сушкевича, Уповноваженого Президента України з прав людей з інвалідністю. Будь ласка.

 

СУШКЕВИЧ В.М., Уповноважений Президента України з прав людей з інвалідністю. Дякую, Ірино Володимирівно. Шановні колеги! Як Уповноваже­ний Президента України буду говорити про права воїнів АТО і учасників Революції Гідності, які мають інвалідність, незалежно від того, чи її офіційно встановлено. Регламент жорсткий, тому вимушений говорити коротко.

Домінантою ситуації стосовно героїв АТО та Революції Гідності є пору­шення національного та міжнародного законодавства в усіх сферах життєдіяль­ності щодо їхніх прав і свобод, а також відсутність необхідних норм у законо­давстві, які повинні забезпечити права наших захисників. Торкнуся кількох найбільш очевидних.

Перше. Усвідомте, що до сьогодні ми не маємо фіксованого, офіційного обліку чисельності учасників АТО і Революції Гідності, які мають інвалідність. Немає його. Єдиний реєстр учасників АТО, який є, не передбачає відомостей про тих, які найбільш постраждали, тобто тих, хто отримав інвалідність. Цього немає. Мої звернення з цього приводу до відповідальних державних інституцій не почуті. А як відомо, якщо немає обліку, реально ми не бачимо проблеми.

Друге. Президент України у грудні минулого року видав Указ № 678 «Про активізацію роботи щодо забезпечення прав людей з інвалідністю». Декілька позицій для воїнів АТО глава держави у цьому указі визначив пріоритетними.

По-перше, порядок проведення безоплатної психологічної, медико-психологічної реабілітації військовослужбовців, учасників бойових дій. Три постанови уряду з цього питання дуже частково і дуже нечітко передбачають можливості психологічної та медико-психологічної реабілітації наших захис­ників, а протоколи МОЗ з цього питання просто відсутні на сьогодні. Я звертаю­ся до МОЗ: війна потребує такого протоколу, вже давно пора такі протоколи зробити. Які ж більш нагальні?

По-друге, спрощення процедури підтвердження участі осіб в АТО під час вирішення питання щодо надання таким особам статусу учасника бойових дій, інваліда війни та встановлення інвалідності. Уряд постановою № 602 зробив таке «спрощення», воно передбачає збільшення переліку чиновників та інших суб’єктів, які можуть підтвердити участь воїна в АТО. Це не спрощення, це зовсім інше. А МОЗ разом з Мінсоцполітики взагалі вирішили не виконувати указ Президента, заявивши, що процедура надання статусу інвалідності для воїна АТО не потребує спрощення.

Знаю сотні трагічних, безсоромних дій чиновництва під час мук воїна АТО, який з важкими пораненнями вимушений доводити їм, де йому відірвало ногу, випалило очі, перебило хребет. Я звертаюся до народних депутатів, уря­довців: відчуйте себе в такому стані, з усвідомленням, що ви захистили Україну, і вас піддають знущанню на мирній території захищеної вами Батьківщини. Це варто відчути. Хочу звернути увагу…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, завершуйте, 30 секунд.

 

СУШКЕВИЧ В.М. Дякую. Хочу наголосити, що укази Президента з цього приводу мають бути виконані.

І третя позиція, яку озвучу так: з війни ніхто не повертається здоровим, наслідки одержаних травм під час Революції Гідності та боїв в АТО, поранень та контузій виявляються і одразу, і пізніше. Проте МОЗ разом з Міноборони у цьому напрямі практично не працюють.

Хочу сказати ще про одну дуже просту і важливу річ: досі не можу пробити документ, що для воїнів, які беруть участь в АТО, наявність поранення в зоні бойових операцій фіксується одразу після поранення за допомогою по­братима, командира підрозділу, медсестри. Не зробили це. Звертаюся до всіх… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Зрозуміла ідея, дякуємо, і всі пропозиції – до профіль­ного Комітету, щоб вони увійшли до Рекомендацій парламентських слухань.

Пані Ганна Майборода, член громадської організації «Всеукраїнська правозахисна організація «Юридична сотня». Будь ласка. І потім Олег Барна. Прошу в регламент вкладатися.

 

МАЙБОРОДА Г.А., член громадської організації «Всеукраїнська право­захисна організація «Юридична сотня». Доброго дня, пані головуюча! Доброго дня, вельмишановне панство! Користуючись порадою пана Шухевича, не буду чекати 100 років і порушу питання, яке не порушувалося в цій державі поки що жодного разу за три роки. У цьому залі не раз наголошувалося слово «волон­тер», підкреслювалася значуща роль волонтерів на Майдані, коли їх були тисячі, напевно, десятки тисяч, з початку війни. Волонтери допомагали на Майдані, вивозили Крим і сьогодні вони дуже багато всього специфічного виконують і роблять в АТО. Це і Президент відзначав, і всі.

Є речі, які волонтери виконують, починаючи з 2014 року, мовчки, скром­но, не піднімаючи питань, нехтуючи собою, своїми рідними, вони проводять у зоні АТО не 30 діб, вони там знаходяться місяцями. Є речі, які вони робили, роблять і будуть робити, тому що держава це зробити не може. Це парамедики, які надають допомогу, евакуюють поранених. Це капелани, які творять Божу справу у підрозділах. Це волонтери, які відшукують загиблих, викопують їх та привозять до батьків. Це люди, які приїжджають у підрозділи і ремонтують військову техніку. Це люди, які надають психологічну допомогу. Це багато лю­дей, які навчають військових в окопах. І не визнавати і не бачити, що ці люди є, – дуже прикро.

У зоні АТО одночасно працює цілий корпус волонтерів. І що зробила держава? Вона визначила, що вона визнає волонтерів, якщо вони стають загиб­лими або пораненими. А тих, які вже третій рік працюють поряд з військовими, прикриваючи їм спини, держава взагалі не бачить. Тому я вважаю, що ці люди, які три роки допомагали державі, так само гідні уваги, і закликаю наших дер­жавних мужів звернути увагу на це питання.

Переконана, що держава має визнати офіційно присутність і участь волон­терів у подіях на сході. І хочу внести пропозицію до проекту Рекомендацій: спільно з військовими, з громадськістю, з народними депутатами розробити чіткий механізм і критерії визначення волонтерів, для того щоб у майбутньому не було зловживань, і на законодавчому рівні прийняти рішення про участь цивільних добровольців – волонтерів в АТО. Ці люди так само потребують психологічної реабілітації. Мої колеги не просили, ми проти всяких пільг, але вони потребують психологічної реабілітації і, напевно, підтримки. На це ми всі розраховуємо. Дуже дякую. Слава Україні! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Вам дуже дякуємо, пані Ганно.

Олег Барна, народний депутат України, фракція «Блок Петра Порошенка», голова підкомітету з питань контролю за дотриманням законодавства у сфері протидії корупції. Будь ласка. Підготуватися Валерію Лескову.

 

БАРНА О.С., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань запобігання і протидії корупції (одномандатний виборчий округ № 167, Тернопільська область, партія «Блок Петра Порошенка»). Слава Ісусу Христу! Шановні воїни, учасники парламентських слухань! Щиро дякую, що ви сюди прийшли. Саме завдячуючи вам, майданівцям, волонтерам, і єдності українсько­го народу ми зберегли нашу незалежність, зберегли Україну.

Матері втратили синів, дружини – чоловіків, діти втратили своїх батьків. Поряд з тим, держава і нація тоді щось варта, коли вона пам’ятає героїв і шанує тих, хто її захищав, і їхні родини. Тому обов’язок держави – зробити так, щоб діти отримали опіку, щоб дружини отримали підтримку і захист, а матері відчу­вали, що пам’ятають про їхніх синів – найдорожче, що вони втратили.

Зараз є кілька цікавих моментів. Зокрема, у Верховній Раді розробляється законопроект про статус учасника бойових дій, який треба більше регламенту­вати, тому що багато ним прикривалися. Пропонується норма, щоб надавати такий статус тільки тим, хто незалежно від бойового формування зі зброєю виконував бойове завдання на передку, знаходився під обстрілами не менше 45 днів, окрім тих, які зазнали поранення чи були вбиті. Хто відповідає цим вимогам – надати статус, хто не відповідає – треба буде переглянути, тому що бюджетні кошти обмежені, але нам треба зробити так, щоб пільгами і цими коштами користувалися саме ті, хто їх заслужив, і родини, які втратили годувальників.

Також питання щодо забезпечення житлом. Я дуже прошу і звертаюся до учасників АТО: ви стали прикладом чоловічої честі, коли пішли боронити країну, тепер ви маєте стати прикладом суспільної гідності на місцях. Тому що дуже багато є випадків, коли, прикриваючись інтересами учасників АТО, дери­банять землю. Питання забезпечення житлом має бути вирішено. Але навряд чи будуватиме житло учасник АТО, який не має грошей, бере землю з розрахун­ком, що перепродасть. Тому треба створити програму: або органи місцевого самоврядування безоплатно надають будівельним фірмам землю з вимогою 20 % житла передати відповідним соціальним категоріям (це має бути вимога органів місцевого самоврядування), і ви повинні контролювати їх, або надавати достро­кові пільгові кредити і відповідно до заслуг, у тому числі військових, тіло кредиту погашати за рахунок держави. І тут буде ряд корупційних ризиків, зокрема коли будуть визначатися забудовники і особливо, коли розподілятимуть житло.

Тому, дорогі учасники бойових дій, я знаю ваші біди, сам такий, добровольцем пішов на схід, тому що не було виходу, бо за мою так, як за вами, стояли діти, дружина і сім’я. І хочу вас просити про таке. Ми разом врятували державу, зберегли її для своїх дітей, а тепер ми повинні разом і спільно об’єднатися на місцях, починаючи з найвіддаленішого села і до Києва, для того щоб спільно будувати нову, порядну, чесну, справедливу і добротну Україну. Дякую вам. Дякую матерям. Слава Україні! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякуємо вам, пане Олеже.

Валерій Лесков, учасник АТО, заступник голови Хмельницької обласної ради. Будь ласка. Підготуватися Геннадію Мазуру.

 

ЛЕСКОВ В.О., заступник голови Хмельницької обласної ради. Доброго дня, шановні учасники парламентських слухань! Передовсім хочу сказати, що однією із складових соціальної адаптації військовослужбовців є їх відзначення, нагородження, висвітлення бойових подвигів у засобах масової інформації, про що сьогодні ніхто не говорив. Наприклад, жоден із бійців мого підрозділу не отримав медаль «Захиснику Вітчизни». Скільки та медаль коштує? Скільки треба, щоб цю медаль виготовити і вручити людям, які вже є героями, які зі зброєю в руках захищали нашу землю?

Мені довелося працювати п’ять років, і 2008 року я захистив дисертацію на тему: «Соціально-психологічна реабілітація військовослужбовців після про­ходження служби в районах загострення військово-політичної обстановки». На досвіді Афганістану, на досвіді війни в Іраку я вивчав порядок і систему реабілітації у Сполучених Штатах Америки. Сьогодні ця модель соціально-психологічної реабілітації випробовується і реалізується у Хмельницькій області.

Я вже не кажу про те, що в кожному районі, в кожному місті є програми підтримки, соціального супроводу учасників АТО, учасників бойових дій, на які виділяються гроші. Нещодавно ми провели «круглі столи» з учасниками АТО і членами їхніх сімей, на яких вони порушили ряд проблем, які сьогодні повторюються, це загальноукраїнські проблеми.

І хочу звернутися до органів місцевого самоврядування. Сьогодні в містах, селах, територіальних громадах є гроші. Не шкодуйте грошей на програми соціально-психологічної реабілітації військовослужбовців. Це той резерв, ті люди, які мають бути здоровими, які мають бути готовими до життя, а найголов­ніше – вони в резерві № 1, коли стане гаряче на фронті, це ті люди, які першими підуть захищати Батьківщину зі зброєю в руках, які захистять нашу країну від російського агресора.

Тому я прошу Кабінет Міністрів і народних депутатів України почути нас із тими питаннями, проблемами, які на сьогодні виникають, щоб вони були розв’язані. Ми віримо у вас, ми сподіваємося на вас, що ця проблематика, дуже болюча і основна, буде вирішено в нашій державі. Слава Україні! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякуємо.

Запрошується до слова Геннадій Мазур, голова постійної комісії Вінницької обласної ради з питань бюджету, фінансів та обласних програм. Будь ласка. Потім пані Людмила Овчаренко.

 

МАЗУР Г.Ф., голова постійної комісії Вінницької обласної ради з питань бюджету, фінансів та обласних програм. Доброго дня всім! Питання реалізації державної політики соціального захисту учасників АТО, Революції Гідності та членів їхніх родин є надзвичайно гострим та потребує пильної уваги влади на усіх рівнях. Тисячі учасників АТО повертаються зі сходу України додому. Наше завдання як влади – підтримати їх та зробити так, щоб ці люди, перед якими ми в неоціненному боргу, отримали весь комплекс соціальних послуг, гарантований державою.

Передовсім хочу наголосити, що політика держави щодо підтримки уча­сників АТО і членів їхніх сімей повинна мати комплексний та всеохоплюючий характер. Адже соціальний захист учасників АТО і їхніх сімей – це і питання медичного забезпечення та реабілітації, і питання придбання та будівництва житла, і питання працевлаштування та стимулювання самозайнятості, і питання надання пільг тощо. Усю цю сукупність питань можливо вирішити лише в рам­ках комплексної довгострокової державної програми підтримки учасників АТО та членів їхніх сімей.

Подібні обласні та міські програми діють уже тривалий час, у тому числі у Вінницькій області, яка працює, починаючи з вересня 2015 року. Однак мож­ливості місцевих бюджетів є вкрай обмеженими та не дають змоги фінансувати обласні, районні та міські програми підтримки учасників АТО і членів їхніх сімей у потрібному обсязі. Коштів вистачає лише для надання одноразової мате­ріальної допомоги та мінімального медичного забезпечення в рамках фінансу­вання комунальних закладів охорони здоров’я.

Тому звертаюся до шановних народних депутатів, представників уряду з пропозицією якнайшвидшого розроблення та затвердження Комплексної дов­гострокової програми підтримки учасників АТО, Революції Гідності та їхніх родин. Вважаю, що фінансування цієї програми має передбачатися в Державно­му бюджеті України на 2017 рік.

Детальніше хочу зупинитися на окремих важливих складових соціального захисту учасників АТО і членів їхніх сімей. Найперше – це забезпечення жит­лом. На сьогодні з державного бюджету фінансується програма забезпечення житлом лише тих учасників АТО, які зазнали уражень або мають каліцтво в ре­зультаті участі в бойових діях, а також сімей загиблих учасників АТО. При цьо­му решта учасників АТО залишаються поза державною підтримкою в частині придбання житла. Тому пропоную розробити і запровадити механізм широкої підтримки усіх, без винятку, учасників АТО в частині придбання або будів­ництва житла шляхом використання фінансово-кредитних інструментів з мож­ливістю компенсації відсоткової ставки з державного і місцевих бюджетів або шляхом співфінансування (спільно державний, місцевий бюджети, кошти інве­сторів, інші джерела).

Іншим важливим питанням соціального захисту учасників АТО і їхніх сімей є стимулювання працевлаштування та підприємництва. Зокрема, важливо підтримувати такий напрям самозайнятості учасників АТО, як фермерські господарства, що має величезне значення для бійців, які проживають у сільській місцевості. Вінницька область починає відпрацьовувати цей напрям через кому­нальний фонд сприяння інвестиціям та будівництву, який уже надав декілька пільгових кредитів учасникам АТО для започаткування фермерських та індиві­дуальних селянських господарств. Проте залучення коштів державного бюджету в цю сферу дало б значно більші результати, що виявляються у створенні робочих місць, додаткових надходженнях від сплати податків, сприянні соціальній адаптації бійців.

Ще одна актуальна проблема – соціальний захист і підтримка дітей учас­ників АТО. Критично важливо надати підтримку дітям загиблих учасників АТО. Зокрема, йдеться про забезпечення їх санаторно-курортним лікуванням, можли­востями щодо соціально-психологічної реабілітації, якісними освітніми послу­гами. Так, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачені інструменти компенсації учасникам бойових дій з числа учасників АТО та їхнім дітям вартості навчання у вищих навчальних закладах, але через відсутність затвердженого Кабінетом Міністрів України порядку такої компенсації цей інструмент не використовується. Тому звертаюся до представ­ників уряду з проханням якнайшвидше розробити та затвердити такий порядок, для того щоб надати можливість учасникам АТО та їхнім дітям скористатися законним правом на вищу освіту.

Підсумовуючи, хочу ще раз наголосити, що питання соціального захисту учасників АТО, Революції Гідності, їхніх сімей має велику суспільну вагу. Його вирішення вимагає консолідованої позиції усіх гілок та рівнів влади. Як депутат Вінницької обласної ради хочу запевнити, що обласна влада і в подальшому буде проводити активну політику з підтримки учасників АТО і їхніх сімей. Проте ми також очікуємо на комплексну позицію державної влади у вирішенні цього складного та важливого питання. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до трибуни Людмилу Овчаренко, голову постійної комісії Полтавської обласної ради з питань охорони здоров’я та соціального захисту населення. Будь ласка. Потім пані Світлана Литвинська.

 

ОВЧАРЕНКО Л.М., голова постійної комісії Полтавської обласної ради з питань охорони здоров’я та соціального захисту населення. Вітаю учасників вельмишановного зібрання! Думаю, що в Україні немає жодної області, яка не реалізувала б програми, спрямовані на соціальний захист учасників АТО, Революції Гідності та членів їхніх родин. У Полтавській області на сьогодні отримали статус учасника бойових дій та користуються пільгами з оплати житлово-комунальних послуг 8505 осіб, 166 інвалідів війни, 23 учасники вій­ни.  Загинули чи померли у зв’язку з участю в антитерористичній операції 138 учасників бойових дій, 127 сім’ям встановлено статус члена сім’ї загиблого.

Усі зазначені категорії населення охоплені діючими в Україні державними програмами, проте ще є багато аспектів їхнього життя, які потребують нашої підтримки. Саме з цієї причини з березня 2015 року в Полтавській області прий­нято обласну комплексну програму, у рамках якої за рахунок коштів обласного бюджету вирішуються такі питання:

1) здійснюється оздоровлення учасників АТО спільно з членами їхніх сімей в оздоровчих закладах області (2015 року оздоровлено 1782 учасники АТО та членів їхніх сімей, загальний обсяг фінансування становив 7,5 мільйона гривень, 2016 року оздоровлено 1413 осіб, загальний обсяг фінансування – 7,5 мільйона гривень);

2) здійснюється оздоровлення дітей віком до 7 років загиблих учасників антитерористичної операції разом з матір’ю (батьком, законним представником), на зазначені цілі спрямовано 200 тисяч гривень;

3) надається матеріальна допомога:

членам сімей загиблих учасників АТО у розмірі до 25 тисяч гривень (допомогу надано 148 сім’ям на загальну суму 3 мільйони 392,4 тисячі гривень);

військовослужбовцям, які отримали поранення, – до 15 тисяч гривень (допомогу надано 661 пораненому на загальну суму 4 мільйони 658,4 тисячі гривень);

членам сімей осіб, які беруть участь в АТО, – до 5 тисяч гривень (допомогу надано 364 сім’ям на суму 248,5 тисячі гривень);

членам сімей загиблих (померлих) учасників АТО на увічнення пам’яті загиблих у розмірі по 10 тисяч гривень кожній сім’ї (допомогу надано 120 сім’ям на загальну суму 1 мільйон 200 тисяч гривень);

щорічна разова грошова допомога членам сімей загиблих (померлих) учасників АТО – по 1 тисячі гривень (у 2016 році допомогу виплачено 263 осо­бам на суму 263 тисячі гривень);

4) надані пільги з оплати проїзду на міжміських та міжобласних маршрутах (на ці цілі виділено 1,5 мільйона гривень).

Загалом на зазначені цілі з обласного бюджету виділено 12,5 мільйона гривень.

Крім того, з метою розширення соціального захисту учасників АТО, Революції Гідності та членів їхніх родин на рівні районів і міст області затверджено програми, що передбачають такі додаткові соціальні гарантії:

1) надання одноразової грошової допомоги дітям загиблих учасників АТО;

2) відшкодування надавачам житлово-комунальних послуг за рахунок коштів місцевих бюджетів 50-відсоткової знижки з оплати житлово-комуналь­них послуг, що надається членам сімей загиблих учасників антитерористичної операції (додатково до державної 50-відсоткової пільги);

3) надання матеріальної допомоги демобілізованим учасникам АТО.

На виконання Указу Президента України від 19.03.2015 № 150 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту учасників антитерористичної опера­ції» в Полтавській області забезпечено проведення заходів з надання медичної та психологічної допомоги учасникам АТО, розроблено відповідну дорожню карту, визначено лікувально-профілактичні та санаторно-курортні заклади, в яких здій­снюється необхідне лікування, розроблено програму подальшої медичної та психологічної реабілітації.

За принципом «єдиного вікна» організовано роботу телефонної «гарячої лінії». Сформовано оперативні психолого-психіатричні бригади.

Налагоджено безоплатне обстеження бійців на магнітно-резонансному і комп’ютерному томографах, проведення інших інструментальних та лабора­торних досліджень.

Станом на 1 жовтня 2016 року, у лікувально-профілактичних закладах області перебувають на обліку 5977 демобілізованих учасників АТО.

У рамках проведення «Днів здоров’я» для учасників антитерористичної операції в області комплексними медичними оглядами охоплено 5376 учасників АТО. Щорічно на кожного хворого розробляються індивідуальні плани оздоров­лення. За результатами оглядів на диспансерний облік взято 3149 осіб. Серед диспансерних хворих переважну більшість становлять хворі із захворюваннями нервової системи (58,7 %), травмами (33,2 %) та захворюваннями серцево-судинної системи (8,1 %). Під час оглядів виявлено 3459 учасників АТО, які по­требують медичної та фізичної реабілітації, 3014 осіб, які потребують психоло­гічної реабілітації, оформлено 2976 довідок для отримання санаторно-курортно­го лікування.

За українсько-литовським проектом «Допомога областям Східної України шляхом реформування сектору психосоціальної реабілітації» на базі комуналь­них закладів «Полтавський обласний клінічний госпіталь для ветеранів війни» та «Кременчуцький обласний госпіталь для ветеранів війни» створено центри пси­хосоціальної реабілітації учасників антитерористичної операції, в яких працю­ють мультидисциплінарні бригади з медичної та психологічної реабілітації учасників АТО, виділено окремі приміщення та палати для роботи центрів, проведені ремонти, укомплектування необхідним обладнанням та апаратурою.

Для лікування і реабілітації учасників АТО виділено 90 ліжок: у Полтав­ському та Кременчуцькому госпіталях – по 30 ліжок, у Лубенському госпіталі – 20 ліжок, у госпітальному відділені Полтавської обласної клінічної психіатрич­ної лікарні – 10 ліжок. З початку 2016 року на зазначених ліжках пройшли лікування 726 учасників АТО, які, крім медичної допомоги, отримали і психо­логічну реабілітацію.

Упродовж 2016 року послуги із зубопротезування отримали 80 учасників АТО на загальну суму 103,8 тисячі гривень, виписано ліків та виробів медичного призначення для зазначеної категорії населення на 127,9 тисячі гривень.

Лікувально-профілактичні заклади області тісно взаємодіють з районними та міськими організаціями воїнів АТО при вирішенні нагальних питань щодо медичної допомоги. Крім того, госпіталі області співпрацюють з представни­ками Державної служби у справах ветеранів та учасників антитерористичної операції, працівниками Товариства Червоного Хреста при проведенні оздоров­чих заходів для учасників АТО, які перебувають на лікуванні в зазначених установах.

Проблемні питання та шляхи їх вирішення. На рівні депутатського корпусу області налагоджено дієвий зв’язок з громадськими організаціями вете­ранів, учасників АТО, яких на обласному рівні налічується близько 30. Саме громадські організації порушують питання щодо неврегульованості надання пільг на проїзд пільговим категоріям населення. У 2016 році, враховуючи складну ситуацію, що склалася внаслідок скасування державної субвенції на компенсацію за пільговий проїзд, та невдоволення пільгових категорій насе­лення, в області прийнято окремий порядок надання пільг на проїзд, який пе­редбачає відшкодування вартості квитка за проїзд автомобільним транспортом учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, які супроводжують інвалідів війни І групи, батькам загиблих військовослужбовців, інвалідам військової служби.

У разі відсутності державного фінансування на компенсацію за пільговий проїзд в Законі України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» просимо надати право обласним радам самостійно визначати пільгові категорії і порядок надання зазначених пільг.

В Україні передбачено державне фінансування професійної адаптації учасників антитерористичної операції за бюджетною програмою «Заходи з со­ціальної та професійної адаптації учасників антитерористичної операції». На виконання цієї бюджетної програми у 2015 році Полтавській області виділено 926,4 тисячі гривень, у 2016 році – 914,3 тисячі гривень. На сьогодні зазначені кошти спрямовуються на професійну адаптацію працюючих учасників АТО. Непрацюючі учасники АТО, які перебувають на обліку в центрах зайнятості, одержують послуги з перенавчання безпосередньо через центр зайнятості.

Вважаємо, що більш ефективним буде надання послуг з професійної адаптації, підвищення кваліфікації та перенавчання учасників АТО безпосеред­ньо через центри зайнятості, а кошти державного бюджету, передбачені на виконання зазначеної бюджетної програми, доцільно спрямувати на проведення оздоровлення учасників бойових дій та інвалідів війни з числа учасників АТО, оскільки коштів державного бюджету вистачає на забезпечення 30 % потреби.

Частина учасників АТО не вбачають потреби у психологічній реабілітації. Від цього страждають не лише вони, а й члени їхніх сімей. Необхідно забез­печити обов’язковий психологічний супровід кожній родині, в якій є учасник АТО, а також тим, хто назавжди втратив своїх рідних через події останніх років. Наші воїни та їхні сім’ї не повинні залишатися наодинці із «синдромом війни», «синдромом АТО», «донбаським синдромом» та іншими проблемами.

Необхідно визначитися із статусом воїнів, які захищали Україну у складі добровольчих батальйонів. Полтавської обласна рада ухвалила відповідне звер­нення до Верховної Ради України.

Дякую вам за увагу, за небайдужість. Слава Україні! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякуємо Вам, пані Людмило.

Світлана Литвинська, представник Всеукраїнської громадської організації «Об’єднання дружин та матерів бійців – учасників АТО». Будь ласка. Потім Анатолій Слівінський.

 

ЛИТВИНСЬКА С.В., представник Всеукраїнської громадської організації «Об’єднання дружин та матерів бійців – учасників АТО». Я дружина полков­ника Литвинського Юрія Олексійовича, який загинув 2014 року під Іловайськом, його псевдо Монгол, думаю, тут є його побратими, які знали мого чоловіка. Зараз я представляю Об’єднання дружин і матерів бійців – учасників АТО міста Києва. Хочу сказати, що потрібно розробити окремий закон про державний за­хист саме бійців – учасників війни на сході та членів їхніх сімей, в якому окремо виділити категорію сім’ї загиблих учасників АТО як найбільш потерпілу, що потребує максимального соціального захисту, а також психологічної реабілітації.

Обов’язково треба створити єдиний електронний реєстр членів сімей загиблих учасників АТО міста, району, області, держави і припинити практику постійного збирання паперових ксерокопій документів. Зокрема, як це робиться в Департаменті соціальної політики КМДА, у відділах соціального захисту районів міста Києва: у кожен кабінет відділу соціального захисту батькам загиб­лих мають окремо заносити ці паперові набори, стояти в чергах. Також постійно треба доводити своє право на медичне забезпечення, хоча воно дуже слабке. Ми маємо пільги на медичне забезпечення, право на безоплатне забезпечення ліка­ми, зубопротезуванням і санаторно-курортним лікуванням, але наразі їх отри­мати досить проблемно.

Мені довелося відстоювати пенсію у зв’язку з втратою годувальника для свого сина – студента. Тому що чиновники Пенсійного фонду назвали бій під Іловайськом, в якому загинув його батько, груповим нещасним випадком і тому зменшували пенсію. Тільки втручання народного депутата України Наталії Веселової допомогло мені повернути синові пенсію.

Ми говоримо про дітей загиблих фронтовиків, але треба також говорити про дітей, які є студентами вищих навчальних закладів. Треба збільшити вік для виплати пенсії у зв’язку з втратою годувальника. Зараз граничний вік 23 роки, якщо студент навчається на стаціонарі, але треба збільшити хоча б до 25 років або до отримання першої вищої освіти, і щоб при вступі до магістратури вони теж мали право…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 15 секунд.

 

ЛИТВИНСЬКА С.В. Дякую. Також треба внести зміни до умов прийому на навчання до вищих навчальних закладів в Україні у 2017 році за державним замовленням – замінити право на першочергове зарахування на зарахування поза конкурсом, як у Законі «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дуже дякую, пані Світлано.

До слова запрошується Анатолій Слівінський, голова правління громад­ської спілки «Всеукраїнське об’єднання учасників бойових дій та волонтерів АТО». Будь ласка. Потім Андрій Мамалига.

 

СЛІВІНСЬКИЙ А.М., голова правління громадської спілки «Всеукраїн­ське об’єднання учасників бойових дій та волонтерів АТО». Доброго дня, друзі і побратими! Два місяці тому ми розробили проект Закону про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту» щодо пільгового кредитування. Сьогодні багато говорили, зокрема народний де­путат Барна, наш побратим, про пільгове кредитування. Законопроект поданий на розгляд парламенту народними депутатами, з якими ми разом розробляли цей законопроект, Кудлаєнком Сергієм Володимировичем і Кучером Миколою Івановичем під реєстраційним № 5015. Що він передбачає?

Чинний закон про пільгове кредитування не виконується з двох причин: по-перше, немає механізму його виконання, а по-друге, кредит надається до 10 років. При цьому середньостатистична квартира в обласному центрі коштує приблизно 500-600 тисяч. А 10 років – це 112 місяців, тобто щоб погасити кре­дит, учасник бойових дій має сплачувати щомісяця 7, 8, 9 тисяч. Це нереально, неможливо це зробити. Через це ми в законопроекті запропонували одну зміну – надавати такий кредит до 30 років.

І друга причина, чому закон не виконується, – немає механізму. Про механізм нижче скажу. Я – учасник двох воєн, колись я серед перших повернув­ся з Афганістану. Нам держава сказала: ставайте на пільгову чергу і одержите квартири. І хтось одержав через рік, хтось в той же день, а є такі, які досі не одержали, вже 30 років минуло. У Вінницькій міській раді стоять на черзі пів­тори тисячі учасників бойових дій. Ну, хтось реально може розраховувати, що одержить квартиру?

А якби мені держава запропонувала 30 років тому альтернативу: або чекай квартиру, коли держава тобі дасть, або ми тобі дамо кредит до 30 років, напри­клад, під 5 % річних – звісно, я взяв би кредит. Я одружився у 22 роки і хотів тоді вже жити у своїй квартирі, а не через 20 років. Мені вже вона тоді, може, була й не потрібна. А на той час, коли я одружувався, була потрібна. І цим хлоп­цям, які повертаються, учасникам бойових дій, зараз потрібна квартира.

І з другого питання, щодо виконання, ми подали Кабінету Міністрів цілу програму виконання цього закону, зараз вона лежить у Міністерстві соціальної політики. Я прошу заступника міністра подивитися, вона насправді там є, вам передали від нашої спілки, це документи, які вирішують проблему пільгового кредитування.

І ще прошу народних депутатів підтримати законопроект № 5015, щоб все-таки був розроблений комплексний підхід до всіх цих питань, бо не можна… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякуємо, шановний пане Анатолію, зрозуміла Ваша ключова думка.

Пан Андрій Мамалига, учасник АТО, інвалід війни. Будь ласка. Потім Леонід Лисак.

 

МАМАЛИГА А.В., учасник антитерористичної операції, інвалід війни. Слава Україні! Шановні друзі! Сьогодні багато розповідали про те, що робиться, що не робиться. Дійсно, дуже багато робиться, але я хочу відзначити такий момент. Вже два роки йде війна. Два роки тому тисячі добровольців, не чекаючи наказу Генштабу, не чекаючи наказу командирів, пішли на фронт і взяли до рук зброю. Багато хто з них отримав поранення, багато хто загинув. Але на сьогодні, на жаль, не відновлена соціальна і, власне, юридична справедливість: не всі добровольці мають змогу отримати цей нещасний статус учасника бойових дій.

Завдяки профільному Комітету (так, ми дискутували протягом цих двох років) вдалося пробити зміни до Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пільги отримали поранені і сім’ї загиблих. Але на сьогодні в зоні АТО перебувають батальйон ОУН і ДУК «Правий сектор». У принципі, знову йде мова про 2 тисячі добровольців, які воюють, а частина з яких вже, можливо, не воюють. Я думаю, що було б справедливо, якби Верховна Рада все-таки внесла невеличку зміну до цього закону, визнавши учасниками бойових дій добровольців у складі добробатів, без помітки «які в подальшому вступили до Збройних Сил чи МВС». І тоді соціальна справедливість буде відновлена. Думаю, держава від цього не обідніє. До того ж не треба забувати, що війна ще не закінчена, ще не відбувся обіцяний парад у Севастополі, але перемога буде за нами. Слава Україні! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякуємо, шановний пане Андрію.

Леонід Лисак запрошується до слова, голова громадської спілки «Вища координаційна рада у справах ветеранів війни та учасників АТО». Будь ласка. Потім Петро Недзельський.

 

ЛИСАК Л.П., голова громадської спілки «Вища координаційна рада у справах ветеранів війни та учасників АТО». Добрий день, шановні учасники парламентських слухань! Перебування на території проведення антитерорис­тичної операції, наражаючи себе на смертельну загрозу, – це, безперечно, найскладніші умови для людського існування на даній території. Та коли всі негаразди соціального, побутового чи медичного характеру, з якими стикаються щодня учасники АТО, державні можновладці зазвичай поясняють тим, що Донбаський регіон – це зона збройного конфлікту, то як пояснити суспільні проблеми українських мобілізованих і демобілізованих воїнів, з якими їм доводиться боротися за межами зони АТО?

Проблеми розпочинаються ще на військових полігонах, де учасників АТО навчають військовій справі перед відправленням на Донбас. Умови проживання військових на полігонах просто жахливі, це не можливо пояснити. Кричущі факти нелюдяного ставлення влади до українських мобілізованих воїнів та солдат-контрактників на полігонах. Тож військовим можна було лише помріяти про комфортні умови, які мали би бути створені військовим керівництвом, державною та обласними владами на кожному українському полігоні. Таким чином, ще не побувавши в зоні АТО, українським воїнам підривають здоров’я, ще на стадії військової підготовки.

Від початку АТО на Донбасі залишаються не вирішеними ряд всеукраїн­ських проблем, а саме:

• відсутня єдина система, програма та методологія психологічної реабілітації, а з психологів, які поклали на свої плечі вирішення цієї міжвідомчої та міждисциплінарної проблеми, мало хто в повній мірі усвідомлює патогенез і клінічні прояви бойової психічної травми;

• надто повільний процес надання житла і земельних ділянок під будівництво житла;

• проблеми з отриманням інвалідності;

• порушення права на пільговий проїзд у громадському транспорті (це ще одна суспільна проблема, яку учасники АТО часто відчувають на собі, коли їм відмовляють у законному безоплатному проїзді, найчастіше у приміських авто­бусних маршрутах).

Не можу не сказати про ініціативи та пропозиції, які висуваються Громадською радою при Державній службі України у справах ветеранів війни та учасників АТО, членом якої я є. Рада ухвалила такі пропозиції:

1) утворення Міністерства України у справах ветеранів на зразок Міністер­ства США у справах ветеранів та аналогічних центральних органів виконавчої влади, що діють у державах ЄС;

2) створення меморіального військового кладовища у Києві та його філіа­лів в областях, як це створено в США та державах ЄС;

3) прийняття постанови Кабінету Міністрів з питань упорядкування грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України, інших військових формувань за посадовими окладами та військовими званнями;

4) перерахування пенсій військовослужбовцям, звільненим у запас та у відставку,

5) ухвалення окремого закону України про права оборонців України та членів їхніх сімей.

Маю надію, що наші спільні напрацювання дуже скоро втіляться в законо­давчі акти. Слава Україні! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую, пане Леоніде.

До слова запрошується Петро Недзельський, учасник АТО. Прошу, пане Петре. І потім пан Олексій Корж.

 

НЕДЗЕЛЬСЬКИЙ П.Д., учасник антитерористичної операції. Шановна висока громадо! Передусім, користуючись нагодою, дозвольте з цієї високої трибуни передати вітання своїм побратимам з 92-ї окремої механізованої брига­ди, де я був начальником розвідки, і її командиру полковнику Ніколюку. Це саме наші розвідники взяли в полон російських гереушників Єрофєєва і Александро­ва, яких потім обміняли на вашу колегу Надюшу Савченко. Тобто ми вже маємо позитивний досвід плідної співпраці між Верховною Радою і нами військови­ками, Міністерством оборони. Сподіваюся, настане час, і за рішенням Гаазького суду ми, українські військові розвідники, доставимо міжнародного злочинця пана Путіна на лаву підсудних (Оплески). Але це буде з часом.

А тепер по суті. Як тут казали мої побратими, для військовослужбовця, для офіцера, для українського вояка є два ключові питання: добробут його сім’ї і житло.

Щодо житла. У Законі України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» передбачені видатки для придбання житла виключно учасникам бойових дій, які є інвалідами І і ІІ групи, та членам сімей загиблих в антитеро­ристичній операції, а видатки для придбання житла іншим категоріям учасників АТО чомусь не передбачені. І в проекті Закону України «Про Державний бю­джет України на 2017 рік» відсутні бюджетні програми та видатки на придбання житла визначеним категоріям осіб. Це якийсь недолік. Тому ми пропонуємо передбачити в Державному бюджеті України на наступний рік видатки на поліп­шення житлових умов інвалідів війни ІІІ групи та учасників антитерористичної операції.

І хочу зазначити як військовий розвідник. Свого часу, 20 років тому, пам’ятаєте, була постанова Кабінету Міністрів № 996, що передбачала певні пільги інвесторам, які робили інвестиції в будівництво житла для військових. Ми будемо працювати з профільним Комітетом, тут сидять мої побратими, зокрема пан полковник Приймаченко, розробимо і подамо свої пропозиції щодо створення законодавчої бази для вирішення цієї дуже важливої соціальної проб­леми. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам, шановний пане Петре.

Олексій Корж, учасник АТО, інвалід війни, завідувач сектору Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції у Дніпропетровській області. Будь ласка. І потім Владислав Яковлєв.

 

КОРЖ О.М., завідувач сектору Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції у Дніпропетровській області. Добрий вечір, шановні побратими! Я хочу звернути вашу увагу на таке питання. Ми дуже багато кажемо про те, що у нас є закон, який встановлює статус тих, хто воював на Донбасі, тих, хто отримав інвалідність. Але на даний момент давайте говорити про те, що закон встановлює лише як меморандум, кого держава готова бачити своїм представником. І якщо так, то в усіх інших постановах має бути записано «учасник бойових дій» або «інвалід війни». А на даний момент ми відокремлюємо: окремо в постановах військовослужбовці, окремо – добровольці, окремо – волонтери. Якщо всі підпадають під дію Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», то всі вони є ветеранами війни.

Тут дуже багато казали про вчора прийнятий закон (проект № 3252), але в ньому передбачені лише військовослужбовці та представники Національної гвардії. Добровольці, волонтери не підпадають під його дію. На жаль, це так.

І друге питання. У нас є постанови Кабінету Міністрів, які встановлюють статус інваліда війни, визначають порядок надання такого статусу. І там визна­чено: особи, які одержали поранення, контузії, травмовані. Але не передбачені особи, які отримали захворювання. На даний момент у нас все більше хлопців, які повертаються з війни, мають онкозахворювання, гепатити, інші захворюван­ня, за якими мають бути встановлені групи інвалідності або процент втрати працездатності. Дуже прошу профільний комітет опрацювати це питання, наша служба надала пропозиції, бо ми маємо майже 10 % хлопців, які приходять з вій­ни, маючи захворювання, але вони не стали інвалідами і на даний час не мають відповідного статусу.

І ще одне питання, що стосується того самого профільного комітету, – ендопротезування. На даний момент, зокрема у Дніпропетровській області, жоден із хлопців, які прийшли з війни і мають потребу в ендопротезуванні, не був відпротезований. Тому просимо розглянути це питання і передбачити в Дер­жавному бюджеті України на 2017 рік кошти на ендопротезування. Дуже дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Ми Вам дякуємо, пане Олексію.

Запрошую до слова Владислава Яковлєва, учасника АТО, члена громад­ського об’єднання «Воїн АТО». І потім Віктор Палій.

 

ЯКОВЛЄВ В.Є., член громадського об’єднання «Воїн АТО». Доброго дня, шановні учасники парламентських слухань! Стосовно того, що тут відбувається. Виступали представники декількох комітетів Верховної Ради, пропонували допомогу: «Звертайтеся, ми допоможемо із законопроектами». Отже, записуйте.

Перше. Потрібно законодавчо визначити статус «учасник бойових дій – внутрішньо переміщена особа». Це найбільш незахищена категорія учасників бойових дій. Це люди, які залишили свої домівки, брали участь у бойових діях, потім повернулися до Києва чи до інших населених пунктів, але їм діватися нікуди, їхнє житло залишилося там. Тому таку категорію потрібно захистити, і велике прохання створити законопроект для цієї категорії осіб.

Друге, щодо виплат учасникам бойових дій. Є така щорічна разова гро­шова допомога до 5 травня, вона виплачується, у тому числі, учасникам бойових дій. Згідно із законом вона має виплачуватися в розмірі п’яти мінімальних пенсій. На сьогодні мінімальна пенсія в Україні становить 1130 гривень, тобто виплата має бути 5650 гривень. Але Кабінетом Міністрів ухвалено постанову, розроблену Міністерством соціальної політики, якою затверджена ця виплата в розмірі 920 гривень. Тобто закон передбачає п’ять мінімальних пенсій, а поста­нова Кабінету Міністрів – 920 гривень. Тому це питання потрібно переглянути, і заборгованість, яка виникла перед учасниками бойових дій, має бути погашена.

Третє. Наше об’єднання «Воїн АТО» проводить декілька програм. Зараз ми реалізуємо пілотний проект в одному з районів Київської області. Завдяки Олександру Талалаю і при підтримці заступника голови Київської обласної державної адміністрації Андрія Васильовича Янченка розроблено дві медичні програми – безоплатного забезпечення учасників бойових дій на рівні району та місцевих рад таблетованими медикаментами та безоплатного проходження ме­дичного обстеження.

Тому якщо не виходить у Міністерства охорони здоров’я повністю вико­нувати зобов’язання держави, ми просимо включати до робочих груп представ­ників учасників бойових дій, давайте це робити разом. Дякую. Слава Україні! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Вам дякуємо, шановний пане Владиславе.

У нас залишається ще буквально кілька виступів учасників слухань. Запрошую до слова Віктора Палія, голову Всеукраїнського союзу громадських об’єднань учасників бойових дій, ветеранів військової служби та правоохорон­них органів. Потім Петро Гаращук.

 

ПАЛІЙ В.М., голова Всеукраїнського союзу громадських об’єднань учасників бойових дій, ветеранів військової служби та правоохоронних органів. Шановні народні депутати! Шановні колеги! 30 вересня ми, 89 керівників громадських об’єднань учасників бойових дій, ветеранів військової служби і правоохоронних органів, а також учасників АТО провели «круглий стіл», на якому прийняли звернення до влади відповідно до Указу Президента України від 26 лютого 2016 року № 68 «Про сприяння розвитку громадянського су­спільства в Україні». Повинен бути діалог, на жаль, він не завжди виходить. І сьогодні ви бачили урядову ложу – критиці не підлягає. Чи почує влада? А влада повинна почути, тому що є загрози безпеці і обороні України.

Безквартирних 107 тисяч людей у погонах, 44,8 тисячі тільки у Збройних Силах. Якщо темпи будівництва будуть такі, як нині, крайні, хто в черзі стоїть, отримають квартиру через 50 років.

Багато разів ми зверталися: щоб вирішити прості питання, надати службі статус головного розпорядника бюджетних коштів. А потім вже міністерство буде, воно буде в Україні, тому що всі силові структури, як їх називають у на­роді, питаннями соціалки на сьогодні не займаються, хтось має їх замінити.

Кладовища. У Сполучених Штатах Америки 137, в Україні – жодного військового кладовища.

Перерахунок пенсії з 2008 року не здійснюється. Замість премії треба запровадити грошове забезпечення, воно повинно стосуватися всіх однаковою мірою, треба впорядкувати, за посади і за звання.

І багато інших питань у нас відображено, ми надали свої пропозиції. Головне, суспільство має бути консолідоване, і якщо держава не займається ветеранами і дітьми, дітям треба створити умови для вступу в доросле життя, і молоде покоління повинно бачити, що ветерани не забуті, захисники Батьків­щини, тоді така держава матиме майбутнє.

Ми запрошуємо 27-28 листопада на всеукраїнський форум усіх ветеранів –і Другої світової війни, і локальних військових конфліктів, і миротворчих операцій, і учасників АТО. Просимо долучитися і особливо просимо владу, щоб вона, врешті-решт, нас почула. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякуємо.

Шановні колеги, я хочу порадитися з вами. Нам залишається працювати 20 хвилин. Список, сформований профільним комітетом, у нас майже завершу­ється, залишаються ще виступи пана Гаращука і пана Кікіна з тих, хто запи­саний. Звучала пропозиція надати слово, і ми з великою радістю це зробимо, Анатолію Свириду, нашому славному кіборгу. Підсумує сьогоднішні наші пар­ламентські слухання голова Комітету у справах ветеранів, учасників бойових дій, учасників антитерористичної операції та людей з інвалідністю, який зараз акумулює всі думки, що прозвучали, принаймні пропозиції до Верховної Ради, Олександр Третьяков. І на цьому ми завершимо нашу роботу. А всі ті виступи, які не прозвучали, або якщо є бажаючі надати пропозиції, я прошу подати в письмовому вигляді секретаріату профільного Комітету, ось у цій ложі. Дякую.

Запрошую до слова Петра Гаращука, заступника голови Громадської ради при Міністерстві оборони України. Будь ласка, пане Петре.

 

ГАРАЩУК П.Г., заступник голови Громадської ради при Міністерстві оборони України. Шановні колеги! Народні депутати України! Пані Ірино! Єдине, за що можна подякувати владі, – за організацію цього заходу. На жаль, соціальна напруга, яка є в суспільстві, яка може вибухнути найближчим часом, – це все дії або бездіяльність всіх гілок влади нашої держави. Не ту владу ми хотіли бачити, коли стояли на Майдані. Не ту владу хочуть бачити люди, які зараз на фронті захищають нас, наші сім’ї, нашу безпеку. Не тільки нашу, а європейську і світову.

Те, що було названо тут у доповіді від Міністерства соціальної політики, навіть були цифри перераховані, але, на жаль, аналізу не було, не було відсотків. Аналіз – це відсотки: не скільки пройшли реабілітацію, чи надано квартир учасникам АТО, а скільки це відсотків від загальної кількості.

Я вам ще скажу. Ми багато чого говоримо, у нас такі пафосні інколи промови… Але в цьому залі присутні начальники реабілітаційних центрів. Ви знаєте, жахлива цифра: у Слов’янському реабілітаційному центрі на 300 місць на сьогодні лікуються аж 17 інвалідів! Нами що, Кремль командує чи Вашингтон, чи, можливо, Брюссель? У нас є влада, у нас є Президент, ось там інколи сидить, у нас є Кабінет Міністрів – отам сидить, у нас є народні депутати, у нас парламентсько-президентська республіка. Хто нами командує?

Чому в Трускавецькому реабілітаційному центрі лікуються 12 осіб із декількох сотень, тисяч, які потребують реабілітації – психологічної і медичної?

Чому зараз волонтери, я також до них належу, розвозять по всій Україні те, що Європа надає, яка поки що не відвернулася від України, що люди, громадські діячі надають, скажімо, засоби для лікарень, для госпіталів, для всього… Ось ми, два генерали в запасі, займаємося цією проблемою, буваємо на фронті. Де наш Президент сьогодні, на фронті? Я бачив Буша, я бачив Обаму на Різдво в Афганістані, в Іраку. Я бачив після закінчення війни, як принц Гаррі виконував святий обов’язок для кожного мужчини…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 10 секунд.

 

ГАРАЩУК П.Г. Не бачу керівництва держави в АТО, під «градами», під кулями. Туди посилають дітей, найкращих синів України, чогось ми не знаємо таких прізвищ (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую, шановний пане Гаращук. Я хочу все-таки зазна­чити, що востаннє Президент був у зоні АТО і зустрічався з мобілізованими шостої хвилі 14 жовтня, в День захисника України. Треба дивитися українське телебачення, а не російське.

Запрошую до слова Олександра Кікіна, голову громадської організації «Товариство ветеранів АТО з інвалідністю». Будь ласка.

 

КІКІН О.С., голова громадської організації «Товариство ветеранів АТО з інвалідністю». Слава Україні! Хочу ще раз порушити питання стосовно добро­вольців «Правого сектору» і ОУН. Я сам у складі «Правого сектору» Смілян­щини прибув на фронт, приєдналися до 95-ї бригади, 2-ї батареї артилерії. Проте після трьох тижнів отримав поранення і не зміг офіційно оформитися у складі 95-ї бригади. Наші хлопці, з якими ми приїхали, змогли оформитися аж через два місяці після того, як я отримав поранення. На сьогодні уже майже два з половиною роки, як я займаюся оформленням статусу інваліда війни і всіх документів.

Вибачте мені, шановні народні депутати, я відслідковую всі закони… Добре, закони приймаються, але потім видається постанова, яка не дає можли­вості виконати закон. І чому в кожному відомстві, починаючи з МОЗ (про­ходження МСЕК), потім Мінсоцполітики (соцзабези), потім у Державній службі України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції треба доводити, що ти був там, надавати всі копії документів – свідчення ко­мандира, свідчення заступника командира батареї, свідчення побратимів, які отримали статус учасника бойових дій, виписки з госпіталів? І в кожному відомстві окремо потрібно це заново доводити. Чому так відбувається?

Розказують, що все добре, ми спростили… А скажіть, будь ласка, скільки хлопців з «Правого сектору» отримали на сьогодні статус інваліда війни? Як мені відомо, лише декілька, дві-три людини отримали реально. А виплати скільки отримали? Я навіть не знаю цифри, мабуть, ще ніхто не отримав, тому що все треба доводити.

Далі питання, яке озвучувалося, з приводу подання документів і єдиної бази реєстрації. Вибачте, а чому ми не піднімаємо загальне питання? Мінсоц­політики 2014 року на створення єдиної електронної бази всіх пільговиків взяло кредит у Світового банку 300 мільйонів доларів. Де ці кошти, на сьогодні нікому не відомо. Було проведено розслідування журналісткою «Української правди», надано всі документи, декілька громадських організацій подали їх до правоохо­ронних органів, але результат – нуль. Кудись гроші використали, десь вони є, але такої бази нема. Ця база спростила б отримання і пільг, і тих самих технічних засобів, які потрібні, а не які там хтось рисує, не знаючи, скільки є людей, які їх потребують. Дякую. Слава Україні! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякуємо вам, пане Олександре.

Запрошую до слова з великою для нас приємністю Анатолія Свирида. Прошу.

 

СВИРИД А.О., учасник антитерористичної операції. Вітаю весь україн­ський народ! Особливо хочу подякувати присутнім тут медикам, згадати хлоп­ців, які загинули, від інструкторів до лікарів, подякувати тим, хто нас лікував і лікує, тому що це необхідно.

Про психологічну реабілітацію хотів би сказати: нам психологічна реабілі­тація потрібна не більше, ніж народним депутатам (Оплески).

І хотів би нагадати народним депутатам, що їх сюди, в цю залу, делегував український народ, для того щоб представляти і захищати інтереси цього народу. Не смішити тут все світове суспільство, а захищати, тобто працювати на благо народу, держави. А народ зараз в окопах сидить. Тому вношу пропозицію провести засідання Верховної Ради у промзоні Авдіївки (Оплески). Після цього з’явиться так звана політична воля, друзі.

Також це стосується всіх чиновників. Тут розказували ефемерні речі про державу. Що таке держава? Держава ‒ це ті, хто сидить в окопах, і чиновники, які сидять у кріслах і продовжують грабувати народ. Ми з цим не згодні! До речі, тут необхідно переробити крісла для інвалідів війни, які тут будуть, бо незручно сидіти, ноги терпнуть. Друзі, в цій ситуації, яка зараз у світі, тут мусить бути одна партія під назвою «Україна» (Оплески).

І коли ми бачимо тут бійки, як фракційні, шкурні інтереси відстоюють, то я пропоную їх направити на війну, там вони помиряться, я вас запевняю.

І ганьба тим державним органам, що мусять забезпечувати сім’ї загиблих, вдів із дітьми, які вже зараз, під час війни, жебрають. Ганьба!

Щиро дякую. Слава нації! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дуже дякую Вам, пане Анатолію.

Шановні колеги! Насамперед я хочу подякувати всім учасникам нинішніх парламентських слухань, за те що в залі була, дійсно, надзвичайно правильна, тепла, конструктивна атмосфера і дуже чітке обговорення проблематики – міні­мум популізму, дуже багато важливих пропозицій.

Дійсно, наша країна два роки тому зіштовхнулася з війною, з проблемами, які були для нас новими. Але абсолютно праві всі, хто сьогодні виступав, що два роки – це достатній термін, коли можна проаналізувати проблематику і щоб органи влади більш оперативно на неї реагували. Мені щиро прикро, що сього­дні не так багато народних депутатів України взяли участь у цих слуханнях. Але я хочу вас запевнити, що ті депутати, які були присутні, ми проаналізуємо та обов’язково врахуємо ваші пропозиції, у тому числі в бюджетному процесі 2017 року, про які сьогодні йшлося.

І тепер підсумовуюче слово Олександра Третьякова, голови Комітету у справах ветеранів, учасників бойових дій, учасників антитерористичної опера­ції та людей з інвалідністю… Я перепрошую, список формує Комітет, і якщо Комітет мені дає таке доручення…

Пан Роман Липинський. Будь ласка, 1 хвилина. Потім Олександр Третьяков.

 

ЛИПИНСЬКИЙ Р.В., учасник Революції Гідності. Дякую, друзі. Дякую за надану можливість виступити. Мене звати Роман Липинський, екс-ведучий Майдану під час всієї Революції Гідності. Мої вахти були нічними, хто пам’ятає, з 23:50 до 12 години наступного дня, з грудня по квітень фактично. Не про себе я хочу сказати і не про свою інвалідність, яка дійсно заважає жити, і не про свою ситуацію, коли не можеш купити ліки, а за ці два роки навіть буває час, коли не можеш купити їжу дитині.

Я прийшов на Майдан успішним бізнесменом. Потім зруйнувалася родина, залишився на вулиці з дитиною. Така ситуація у багатьох із вас. Не фізичні страждання, а той біль, коли залишаєшся сам на сам ‒ це найтяжче. Тому я ба­жаю нам не бути одинокими, не роз’єднуватися, а триматися і тримати цей зв’язок.

І зачитаю рядки, які я написав вже по завершенню Майдану:

Калиною окроплені сніги,

Летовище, бруківка і душа…

Війна триває – бій Небесних сотень

За Україну, гідність та життя!

Калиною окроплені сніги

найкращими з відомих українців… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякуємо, пане Романе. У багатьох виступах звучали слова «єдність», «відповідальність», «патріотизм» – це дійсно те, чого сьогодні потребує українська влада, Українська держава.

Пане Олександре, прошу Вас до підсумовуючого слова.

 

ТРЕТЬЯКОВ О.Ю., голова Комітету Верховної Ради України у справах ветеранів, учасників бойових дій, учасників антитерористичної операції та людей з інвалідністю (одномандатний виборчий округ № 219, м. Київ, партія «Блок Петра Порошенка»). Добрый день! Слава Украине! Наш Комитет создан ровно два года назад, осенью 2014 года, по инициативе шести людей, которые работают сейчас в комитете – это ваш покорный слуга, Глеб Загорий, Евгений Рыбчинский, Максим Бурбак, Михайло Гаврилюк и пан Юрий-Богдан Шухевич.

На самом деле очень много говорится про АТО, но я немножко скажу, может быть, политического. Все говорят про АТО, но мне – члену правящей коалиции очень прискорбно не видеть в правительственной ложе правительство. Так не должно быть, априори так не может быть. Я – член парламента, но мне прискорбно не видеть сегодня в зале, как минимум, руководство многих фракций. Присутствуют только три руководителя фракций – Максим Бурбак из «Народного фронта», я – заместитель руководителя фракции партии «Блок Петра Порошенко» и Объединения «Самопоміч». Так тоже не может быть, это неправильно.

На самом деле те законы, которые уже приняты, приняты по инициативе комитетов. Я честно скажу: нет никакой особой стратегии, к сожалению, сегодня у государства – это тоже правда. Страна была не готова к войне в 2014 году и не готова к последствиям этой войны.

Тут один выступающий (я не запомнил имя, прошу прощения) говорил по поводу переселенцев, которые решили все-таки остаться на территории Украины, а не вернуться в ДНР или уехать в Россию. По нашей инициативе в этом году создано Министерство по вопросам временно оккупированных тер­риторий и внутренне перемещенных лиц Украины, потому что те полтора мил­лиона человек, которые приняли решение остаться гражданами Украины, достойны внимания страны.

Когда мы собираемся в Комитете, вы знаете, мне, например, становится плохо, когда я вижу, как представители Министерства социальной политики, Министерства здравоохранения, Министерства внутренних дел, Министерства обороны друг на друга пытаются перебросить обязанности. Потому что они боятся их в руки брать, они боятся потом отвечать.

Как выходить из ситуации, которая на сегодняшний день сложилась? Мы почитали об опыте США, где много ветеранов войны. Это, вообще, воин­ственное государство, которое периодически участвует во всех войнах, происхо­дящих на нашей планете. Я вижу только один выход – попробовать сконцентри­ровать все вопросы в одном Министерстве ветеранов (Оплески). И мы будем инициировать это, потому что это министерство должно отвечать за все – и за семьи погибших, и за семьи ветеранов, и за самих ветеранов. Должен быть один политический орган, который отвечает за все действия. И тот человек, который возглавит этот орган, должен отвечать за свои действия, за то, чтобы люди действительно получали то, чего они достойны. На сегодняшний момент, еще раз повторю, это чисто Лебедь, Рак и Щука. И то, что, вы говорите, происходит в областях, районах, на самом деле, происходит и в Кабинете Министров: все друг на друга показывают пальцем.

Мы много приняли законов. Когда вы говорите про их реализацию на местах, поймите, что есть еще и человеческий фактор. Всегда найдется какой-то бездушный человек на чиновничьей должности, который не будет выполнять свою работу качественно. К сожалению, это было, есть и будет. Единственный вариант, как наказывать этого чиновника, – ну, наверное, придется обращаться в прокуратуру. Все-таки если несколько таких чиновников сядут в тюрьму, то другим будет немного страшновато не выполнять свою работу. Потому что государство – это кнут и пряник. Если нет кнута, то, боюсь, что чиновника по-другому заставить работать невозможно.

Поэтому по итогам наших слушаний… У меня еще маленькая ремарка. Почему мы провели сегодня наши слушания? Это тоже была инициатива Комитета. Мы хотели заставить этих чиновников хотя бы ко дню проведения парламентских слушаний разработать все соответствующие документы. Я имею в виду и в Кабинете Министров. И мне было очень приятно, что вчера Вер­ховная Рада срочно начала подтягивать «хвосты» перед сегодняшними слуша­ниями, поставила в повестку дня все соответствующие законопроекты. Кабинет Министров тоже начал подтягивать «хвосты». Я вам обещаю, что мы такие слу­шания будем проводить часто (Оплески). Потому что по-другому невозможно.

Я вам также могу пообещать, что мы заставим все-таки, чтобы Кабинет Министров в полном составе на следующих слушаниях находился здесь.

У нас 267 тысяч участников АТО. По этому поводу много говорится, что не все из них действительно участники АТО. Да, наверное, есть от 5 % до 10 % нечестных людей. Мы создадим следственную комиссию в Верховной Раде и выявим их. Но не могут 95 % людей страдать, потому что, действительно, есть 5 % нечестных. Поэтому мы доведем все до конца, я обещаю, что Комитет выполнит свою работу. Спасибо вам (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Шановні колеги, також можу просто пообіцяти, що разом з Олександром та іншими народними депутати – учасниками парламентських слухань ми принаймні цієї п’ятниці поставимо запитання, що сьогодні тут звучали, уряду під час «години запитань до Уряду». А також запитання, чому не були присутні міністри. Тому що це абсолютно неправильно.

Я хочу ще раз сказати, що для нас була дуже велика радість і честь багатьох з вас тут бачити, ще раз дякуємо вам за вашу велику роботу, яку ви робите для України. Ви дійсно сьогодні є набагато більш відповідальними, ніж 99 % політиків. І головне, щоб ми не лише проводили слухання, а щоб потім реалізовували їх підсумки в життя. Дякуємо. До побачення, дорогі друзі!

 

НЕВИГОЛОШЕНІ ВИСТУПИ

 

КУЛАКОВСЬКА О.В., координатор проектів Представництва міжна­родної організації Health Right International в Україні. Українське суспільство сьогодні переживає черговий кризовий період, зумовлений багатьма чинниками. Найбільш руйнівною обставиною сьогодення є збройний конфлікт на сході держави. Конфлікт, який розділив погляди не тільки політиків, службовців, а й сім’ї. Конфлікт, який підняв на поверхню негативні риси людини, дав мож­ливість одній людині вирішувати долі інших людей, задавати їм фізичного і психологічного болю, руйнуючи особистість.

З 2015 року за підтримки Управління Верховного комісара ООН з прав людини міжнародна організація Health Right International («Право на здоров’я») реалізує проект «Захист прав потерпілих від катувань: реабілітація, догляд та розвиток спроможності надавачів послуг в Україні». Потерпілі одержують одно­часно фізичну і психічну травми, які заважають і їм самим, і тим, хто на­магається допомогти. Досить швидко можна поліпшити фізичний стан, але не психічний. Зазвичай люди, які зазнали тортур, відчувають полегшення, якщо розповідають про пережите.

Для надання допомоги нашим клієнтам використовується досвід психо­логів із США, які надають допомогу учасникам бойових дій, ветеранам війни.

З липня 2015 року на базі Київської міської клінічної лікарні № 2 розпочав працювати Центр допомоги учасникам АТО та членам їхніх родин. Види допомоги:

• психологічна підтримка (індивідуальні консультації, групові заняття, сімейне консультування);

• соціальні та юридичні послуги (супровід у медичних та державних уста­новах, допомога у відновленні документів, отриманні статусу учасника АТО, пільг);

• забезпечення доступу до гарантованих медичних послуг.

Цей проект відрізняється від інших тим, що допомогу учасникам АТО та жертвам тортур від нелюдського поводження ми надаємо комплексно. У рамках проекту надається психологічна, соціальна та юридична підтримка учасникам АТО та їхнім сім’ям, особливо тим, які були в полоні та зазнали тортур.

Шановні колеги, учасники бойових дій, ветерани війни, їхні рідні, народні депутати! Ми з вами маємо бути вдячні тим, хто зараз на передовій береже наш спокій та мирне небо. Тож давайте об’єднаємо наші зусилля для підтримки тих, хто повернувся і з зони бойових дій та потребує нашої допомоги.

 

ЛЕПСЬКИЙ В.В., головний лікар Комунального закладу «Черкаський обласний центр медико-соціальної експертизи Черкаської обласної ради». Підтримуючи виступи попередніх промовців, хочу наголосити, що відповідно до Указу Президента України від 18 березня 2015 року № 150/2015 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту учасників антитерористичної операції» перед нами стоїть завдання забезпечити надання сучасної висококваліфікованої реабі­літаційної допомоги вищезазначеній категорії громадян.

У системі світового туристського розвитку особливе і значне місце на сьогодні відводиться інклюзивному туризму (туризму для людей з інвалідністю), що входить у структуру соціального туризму, але в Україні практично не роз­винений. Інклюзивний реабілітаційно-соціальний туризм – це система заходів, спрямованих на надання особам з інвалідністю можливості відновлення та розвитку їхнього фізичного, соціального, духовного, творчого та інтелекту­ального потенціалу з метою сприяння подальшій інтеграції в суспільство. Інклюзивний туризм розглядається як потужний засіб активної реабілітації та включає медичну, психологічну, психолого-педагогічну, професійну, трудову, фізкультурно-спортивну, фізичну, соціальну реабілітацію.

Враховуючи те, що в державі з’явилася нова категорія інвалідів – учасники та постраждалі внаслідок АТО, інклюзивний туризм може стати для них потужним засобом реабілітації, можливістю оздоровлення, спілкування з людьми, усунення наявних психологічних бар’єрів, отримання психологічного задоволення від рухової активності та праці, відчути радість і жагу до життя.

Заходи з медичної реабілітації, визначені в індивідуальній програмі реабілітації інвалідів, особи з обмеженими можливостями на сьогодні вимушені отримувати у стаціонарних відділеннях лікувально-профілактичних закладів, що, з економічної точки зору, в сучасних умовах реформуваннях галузі охорони здоров’я є необґрунтованим, оскільки неефективно використовується ліжко-фонд, який потребує оптимізації.

В Україні дуже часто говорять про «доступність» як архітектурно-будівель­ний термін, маючи на увазі пандуси і транспорт для інвалідів, а я хочу наголосити, що це має бути і соціально-психологічний термін, бо вважаю, що це не тільки можливість безперешкодного пересування, а насамперед створення середовища, в якому людина з інвалідністю комфортно почувається, може спіл­куватися, навчатися та працювати. Інформації та експертних досліджень про доступний туризм у нашій країні практично немає, хоча це перспективний напрям розвитку туристичної галузі і, що найважливіше, реабілітації людей з об­меженими можливостями.

На сьогодні перспективними напрямами розвитку інклюзивного туризму є лікувально-оздоровчий, культурно-пізнавальний, сімейно-молодіжний, профе­сійно-трудовий та неолімпійського фізично-спортивного спрямування. Фактич­но, інваліди беруть участь у паралімпійському русі лише до 40 років, а далі людина з інвалідністю вимушена підтримувати своє здоров’я самостійно. При цьому в Україні гостро постає питання не лише транспортної доступності та адаптації туристичних маршрутів, а й відсутності нормативно-правового забез­печення, системи методичного супроводу, системи підготовки фахівців, держав­ного фінансування тощо.

У даній сфері правового регулювання діють Конвенція ООН про права інвалідів, а також закони України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про реабілітацію інвалідів в Україні», «Про соціальні послуги», «Про туризм», «Про вищу осві­ту», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про громадські об’єднання», «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та гро­мадських формувань».

Закон «Про реабілітацію інвалідів в Україні», що діє з 2005 року, давно потребує внесення змін, адже учасники та постраждалі внаслідок АТО – це зазвичай молоді, активні люди, які прагнуть до активного способу життя та спілкування. Це і стало рушійним чинником для розроблення та впровадження нових видів реабілітації, а саме інклюзивного реабілітаційно-соціального туриз­му, враховуючи попередній досвід та недоліки в організації і проведенні психо­логічної реабілітації, санаторно-курортного лікування цієї категорії громадян.

Громадські організації інвалідів, учасників та постраждалих внаслідок АТО підтримують запровадження інклюзивного реабілітаційно-соціального туризму та включення його до індивідуальної програми реабілітації інваліда як нового перспективного виду реабілітації.

Очікуваним результатом реалізації зазначеного проекту стане зменшення соціальної напруги серед учасників та постраждалих внаслідок АТО і цільове використання бюджетних коштів, які будуть спрямовані на якісну та затребу­вану реабілітацію інвалідів, а також зменшить фінансове навантаження на лікувально-профілактичні заклади в регіонах.

 

ЛІШИК О.П., заступник голови Луганської обласної державної адміні­страції. Луганська область є одним із регіонів, які найбільше постраждали від конфлікту на сході України. На жаль, збройний конфлікт на території області продовжується і сьогодні.

Станом на 1 жовтня 2016 року, на обліку в органах соціального захисту населення області перебувають 4090 учасників бойових дій, які брали безпо­середню участь в АТО, 14 інвалідів війни, інвалідність яких пов’язана з про­ходженням військової служби на території проведення АТО, 36 членів сімей загиблих військовослужбовців, які брали участь в АТО. Інваліди війни з числа учасників Революції Гідності та члени сімей Героїв Небесної Сотні на обліку не перебувають.

Луганська обласна військово-цивільна адміністрація не раз ініціювала вирішення на державному рівні питання щодо забезпечення житлом демобілізо­ваних учасників бойових дій, які брали безпосередню участь в антитерорис­тичній операції та мають статус внутрішньо переміщеної особи, але, на жаль, це питання, що потребує законодавчого врегулювання, досі залишається невирішеним.

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасники бойових дій, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на першочергове забезпечення жилою площею, але статтею 36 Житлового кодексу Української РСР передбачено, що облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, здійснюється, як правило, за місцем проживання у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради. Отже, зазначена категорія громадян має право на поліпшення житлових умов, але не має мож­ливості скористатися цим правом, що призводить до соціальної напруги.

Вважаємо за доцільне доручити органам виконавчої влади розробити зміни до законодавства та ініціювати розроблення державної бюджетної програ­ми з метою сприяння вирішенню житлових проблем, підвищення соціального захисту і адаптації учасників АТО та членів їхніх сімей.

У найкоротші терміни необхідно ухвалити проект Закону про статус і соціальний захист мирних (цивільних) громадян, які постраждали внаслідок проведення антитерористичної операції (№ 4794) з метою надання всебічної підтримки та соціального захисту цивільним особам, які зазнали ушкоджень внаслідок проведення антитерористичної операції, а також визначення механіз­му соціального захисту членів сімей загиблих мирних громадян та мирних гро­мадян України, які отримали каліцтво чи інше ушкодження здоров’я внаслідок проведення антитерористичної операції.

Необхідно також удосконалити механізм надання статусу учасника війни працівникам соціальної сфери у районах на лінії розмежування (Попаснянський, Станично-Луганський райони), які під обстрілами продовжують виконувати свої посадові обов’язки з метою недопущення зриву надання соціальних послуг, субсидій та нарахування всіх видів соціальних виплат.

Усвідомлюючи потребу реформування діючих житлових програм та при­ведення їх у відповідність з реаліями сьогодення, а також розуміючи необхід­ність вжиття заходів, спрямованих на недопущення поглиблення кризових явищ у будівельній галузі, яка безпосередньо впливає на розвиток економіки країни загалом, просимо підтримати проект Закону України про внесення змін до стат­ті 4 Закону України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на роз­виток будівельної галузі та житлового будівництва» (№ 4550), в якому запропо­новано частину другу статті 4 доповнити абзацом третім такого змісту:

«Державна підтримка надається у розмірі 50 відсотків вартості будів­ництва (придбання) доступного житла та/або пільгового іпотечного житлового кредиту особам, на яких поширюється дія пунктів 19 і 20 частини першої статті 6 та абзаців четвертого, шостого і восьмого пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Така норма створить реальні можливості для громадян, які мають право на отримання державної підтримки, поліпшити свої житлові умови.

Частину п’ятнадцяту статті 4 Закону України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будів­ництва» пропонується залишити без змін.

З метою забезпечення зайнятості демобілізованих військовослужбовців із зони АТО необхідно включити зазначену категорію громадян до статті 24 Закону України «Про зайнятість населення» для надання компенсаційних виплат на оплату праці, перепідготовку, фактичні транспортні витрати на переїзд до іншої адміністративно-територіальної одиниці місця працевлаштування, витрат для проходження попереднього медичного та наркологічного огляду.

З метою стимулювання і заохочення учасників АТО до відкриття власної справи необхідно внести зміни до законодавства щодо реєстрації фізичної особи як суб’єкта підприємницької діяльності за місцем фактичного перебування та зменшити їм оподаткування хоча б на перші три місяці.

Необхідно також виділити додаткові кошти для фінансування юридичних служб, що здійснюють юридичний супровід учасників АТО на лінії фронту і після демобілізації.

У зв’язку з численними зверненнями військовослужбовців, які є учасни­ками АТО, – пенсіонерів з питання неврахування грошової винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції у складі грошового забезпе­чення, з якого обчислюється пенсія, пропонуємо внести зміни до нормативно-правових актів, що регулюють це питання, а саме до статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та пункту 7 Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальниць­кого і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» від 17 липня 1992 року № 393.

Вважаємо за доцільне внести доповнення до переліку складових грошо­вого забезпечення військовослужбовців, які мають постійний характер, у зв’язку з непоодинокими випадками позитивного вирішення в судовому порядку питан­ня оскарження дій Пенсійного фонду в частині неврахування винагороди за безпосередню участь в АТО при обчисленні пенсій. Це питання учасники АТО на сьогодні вирішують у судовому порядку.

До теперішнього часу також, на жаль, не вирішено питання щодо пільго­вого виходу на пенсію осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції та мають посвідчення учасника бойових дій. З цією метою необхідно внести зміни до пункту 3 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», доповнивши коло осіб, які мають право на достроковий вихід на пенсію за віком особами, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпечували її про­ведення, перебували безпосередньо в районах антитерористичної операції у пе­ріод її проведення та мають статус учасника бойових дій відповідно до статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Вирішення вищезазначених питань є надзвичайно важливим для Луган­ської області. Просимо врахувати порушені питання у рішеннях, прийнятих за результатами парламентських слухань.

 

ТАРКАНІЙ В.П., представник Всеукраїнської громадської організації «Сила країни». «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю» – частина пер­ша статті 3 Конституції України. На жаль, життя людей з особливими потребами в Україні надзвичайно складне і повне обмежень.

Хоча війна на нашій рідній землі змінила ставлення до багатьох проблем, на превеликий жаль, в Україні досі немає ефективної системи реабілітації. Майже щодня новинні стрічки повідомляють про нових поранених військово­службовців. Медики рятують їхнє життя, нерідко виходячи за межі всіх мисли­мих медичних постулатів. Потрібно віддати велику шану людям, які рятують та зберігають життя нашим побратимам на передовій, де йде війна, де літають кулі.

Як свідчить сумна статистика, з початку АТО близько 9 тисяч військово­службовців отримали поранення. На жаль, з кожним днем їх кількість зростає. Люди, які пройшли запеклі бої, артобстріли, бачили смерть своїх побратимів, потребують кваліфікованої медичної, психологічної та фізичної повноцінної реабілітації. Ми з вами маємо докласти всіх зусиль для покращення медичної реабілітації, тому що навіть з останнім пострілом на війні чи з останнім виписа­ним із госпіталю солдатом ця проблема не зникне, а буде актуальною ще про­тягом найближчих десятиліть. І від того, як ми її будемо вирішувати, залежить надзвичайно багато.

Статистичні дані закладів охорони здоров’я свідчать про те, що майже 67 % поранень і травм бійців припадають на кінцівки, що потребує кваліфіко­ваної допомоги та інтенсивної реабілітації. Військові госпіталі та інститути працюють у надзвичайно складних умовах. За словами віце-президента ВГО «Українська асоціація ортопедів-травматологів» Сергія Семеновича Страфуна, медичні заклади мають величезну потребу в апаратах зовнішньої фіксації, пла­стинах для остеосинтезу та протезах. Однак, незважаючи на це, структурним підрозділам Міністерства оборони України (військовим госпіталям) вдається провалювати закупівлі виробів медичного призначення, розробляючи до них технічні завдання, які провокують обмеження вільної конкуренції.

На сьогодні маємо величезну потребу в реабілітаційних центрах із спеціа­лізованим реабілітаційним обладнанням, тренажерами різного функціонального призначення, де боєць зможе під наглядом кваліфікованих спеціалістів ставати на ноги. Нині ведеться активна робота з благодійними фондами та міжнарод­ними громадськими організаціями задля створення в Києві і в подальшому в інших регіонах України реабілітаційних центрів для лікування військовослуж­бовців, які отримали поранення або стали інвалідами після сутичок із прокрем­лівськими сепаратистами на сході України.

Шановні колеги та народні депутати! Ми з вами маємо бути вдячні тим, хто зараз на передовій береже наш спокій і мирне небо, тож давайте докладемо максимум спільних зусиль, будемо наполегливо працювати задля забезпечення їм надійного та безпечного тилу, зробимо так, щоб хлопці з впевненістю по­верталися до своїх сімей, у захищену ними державу.