ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

 

РЕГУЛЮВАННЯ ОБІГУ ЗЕМЕЛЬ

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ:

ПОШУК УКРАЇНСЬКОЇ МОДЕЛІ

 

Сесійний зал Верховної Ради України

21 грудня 2016 року, 15 година

 

Веде засідання заступник Голови Верховної Ради України

СИРОЇД О.І.

 

ГОЛОВУЮЧА. Шановні учасники парламентських слухань, прошу вас займати місця. Тих, хто приєднується до парламентських слухань, я прошу оперативно займати місця, щоб ми могли розпочати роботу.

Шановні учасники парламентських слухань, ще раз вітаю вас усіх! Сього­дні ми зібралися для того, щоб обговорити тему: «Регулювання обігу земель сільськогосподарського призначення: пошук української моделі». Парламентські слухання ініційовані Комітетом Верховної Ради України з питань аграрної полі­тики та земельних відносин. Беззастережно, це питання є вчасним і, на жаль, перезріло за десятки років, коли ми не маємо рішення.

Я ось, розмірковуючи над тим, чому ми не маємо цього рішення, ще в полоні вражень від нинішньої бюджетної ночі. Я думаю, тут багато людей, які так само це ще переживають. І хочу, щоб ми разом розуміли причини цього. Тому що природа вчорашньої бюджетної ночі і природа того, що ми не маємо рішення щодо сільськогосподарських земель, є однією й тою самою. А полягає вона в тому, що контроль за бюджетними коштами, контроль за тим, як уряд збирає і витрачає бюджетні кошти, ‒ це основна функція парламенту. Не закони приймати. Усіх депутатів ви обираєте, ми разом їх обираємо для того, щоб вони контролювали, як уряд збирає і витрачає людські гроші і як він розпоряджається природними ресурсами, у тому числі землею.

І ось я думаю, що бюджетна ніч є дуже гарним показником того, кого представляють люди, які є в парламенті. І чому бюджетна ніч взагалі існує як ніч, а не як день. Чи ви задумувалися над тим, чому це вночі. А я вам скажу: тому що велика частина людей, які присутні в цій залі, представляють не інтере­си людей, а інтереси капіталу, який вони отримали через привілейований доступ до державного бюджету, не через прозорий бізнес. Це така природа, я нікого не звинувачую, так є. У нас є великий прошарок людей, які отримали великий ка­пітал через привілейований доступ до бюджету. І ось вони представлені тут, і для них бюджет – це, розумієте, як для хижака шматок м’яса, тобто природа така, вони мусять його використати. Вони сприймають це не як інструмент розвитку держави, а сприймають бюджет, як хижак сприймає жертву, розумі­ючи, що ці домовленості щодо поділу, кому який шмат м’яса відійде, існують дуже короткий проміжок часу: поки вони тримають один другого за руки. Якщо підуть спати, то на ранок бажання щодо шматка м’яса може змінитися, і треба передомовлятися спочатку. Тому це може відбуватися лише впродовж одного дня, незалежно від того, як довго цей день триває, доки не завершиться ухвален­ням бюджету, змін до Податкового та Бюджетного кодексів.

На жаль, такою є реальність сьогодні, і такою вона була впродовж десятків років, це не вчора народилося. Просто зараз ми можемо про це трохи відвертіше говорити, бо в парламенті вже є інші люди, які трохи по-іншому бачать свою місію з представництва інтересів людей. Але ми мусимо спільно розуміти, що тільки тоді це зміниться, коли в цьому залі будуть люди, які представлятимуть інтереси українців.

Якщо ми кажемо про те, що на сьогодні в Україні немає моделі ринку сільськогосподарських земель чи взагалі розуміння, як управляти сільськогоспо­дарською землею, це є наслідком того самого хижацтва, тому що земля сприй­малася і сприймається цими хижаками як ресурс для накопичення капіталу, а не як ресурс для розвитку держави. І не можуть вони за своєю природою сформу­вати інше рішення, не можуть, тому що це суперечить їхній природі.

Що ми можемо зараз спільно зробити, ті, хто зацікавлений у тому, щоб був поступ? Ми можемо, поки маємо такий склад парламенту, контролювати цих людей, бо без зовнішнього тиску вони не приймуть таке рішення, шукати ці рі­шення і впливати на те, щоб вони були прийняті. Але головне: думати, кого ми будемо обирати наступного разу.

Тут серед вас є колега фермер, якого я мала честь слухати, пан Цокалов. Колись він сказав дуже вдалу фразу: це наша влада, і ми всі несемо за неї відповідальність. За цей парламент несемо відповідальність і я, і ви однаково. І якщо ми будемо усвідомлювати цю відповідальність, тільки тоді ми зможемо народжувати трохи якісніші рішення.

Я переконана, що тут ми почуємо багато і якісних думок, і порад, і емоційних речей. Я хочу, щоб це обговорення було максимально ефективним.

Регламент нашої роботи пропонується такий: ми будемо мати дві допові­ді ‒ міністра не буде, буде доповідь першого заступника міністра пана Максима Мартинюка і президента Національної академії аграрних наук Ярослава Гадзала, а потім співдоповідь заступника голови Комітету Григорія Заболотного. І обго­ворення, тобто ваші виступи. Шляхом моїх власних емпіричних досліджень за час, поки я веду парламентські слухання, пропоную відразу і дякую, що Комітет погодився, щоб усі учасники парламентських слухань, які не є народними депу­татами, мали змогу виступати до 5 хвилин, тому що 3 хвилини ‒ це рамки, в які досить складно вкластися. А народні депутати будуть мати можливість виступа­ти впродовж 3 хвилин, тому що вони вже треновані, по-перше, вони мають на­вички, як вкладатися в 3 хвилини, а по-друге, вони мають доступ до цієї трибуни набагато частіше, ніж решта присутніх. І за загальною згодою, знову-таки попе­редніх слухань, лідерам фракцій ми надаємо до 4 хвилин.

Отже, в такому режимі я пропоную працювати, якщо не має заперечень. Для тих, хто в цьому залі вперше і вперше виступатиме з цієї трибуни, я хочу повідомити, що за 30 секунд до завершення вашого виступу ви почуєте сигнал. Це означає, що у вас є півхвилини, щоб завершити свою думку. Дуже прошу вас поважати цей час і намагатися вкластися в 5 хвилин, тому що ваші колеги також хочуть висловити свої думки.

Якщо немає заперечень, я запрошую до доповіді першого заступника міністра аграрної політики та продовольства України пана Максима Мартинюка, регламент – 15 хвилин.

 

МАРТИНЮК М.П., перший заступник міністра аграрної політики та продовольства України. Шановні колеги! Шановні учасники парламентських слухань! Шановна пані головуюча! Передовсім дозвольте передати вітання міні­стра аграрної політики та продовольства пана Тараса Кутового, який зараз при­сутній на засіданні Кабінету Міністрів. Для міністерства загалом і для міністра зокрема питання земельної реформи і її завершення є одним із пріоритетних, тому це питання завжди в полі зору міністерства, і міністерство працює над на­працюванням різних моделей ймовірного запуску ринку землі. Я коротко скажу про наші принципи, підходи і взагалі бачення ситуації.

Дуже символічно, що ми проводимо парламентські слухання саме в ці дні, коли 18 грудня ми відзначили 26-ту річницю проведення земельної реформи. У далекому вже 1990 році Верховна Рада тоді ще Української РСР прийняла постанову, якою оголосила всі землі Української РСР об’єктом земельної рефор­ми. Станом на сьогодні, ми маємо ситуацію, що сільськогосподарська земля так і не стала повноцінним засобом виробництва та повноцінним активом, а продов­жує бути, на жаль, лише об’єктом реформи. Це найбільш тривала реформа, яка здійснюється в країні. І у нас з вами, як і в попередніх поколінь, є шанс нарешті її завершити.

Мораторій на продаж сільськогосподарських земель продовжено вже увосьме. На перших порах він, дійсно, відіграв позитивну роль, заради якої його запроваджували. Аналогічні рішення були прийняті свого часу в Чехії і Румунії. Але наразі у Чехії і Румунії діє ринок землі, земля є повноцінним активом.

Мораторій на продаж сільськогосподарських земель призвів до ситуації, яка у нас є на сьогодні в частині розпорядження землями. Тобто ми маємо си­туацію, коли 52 % всіх сільськогосподарських земель передані в оренду і в тако­му режимі використовуються. Ці обмеження не завадили українському АПК ста­ти феноменально успішним. Усім відомі успіхи нашого сільського господарства, яке генерує 12 % валового внутрішнього продукту України. Україна стабільно входить до топ-10 світових торгівців зерном. Ми маємо й інші успіхи.

Натомість найпростіші розрахунки свідчать про те, що завдяки мораторію ми щороку недоотримуємо 3,3 мільярда доларів, або 43 мільярди доларів з 2014 року, того валового внутрішнього продукту сільського господарства, який ми могли б отримати. Ці наші можливі рекорди втрачені назавжди.

Крім іншого, мораторій також призвів до інших викривлень в сільському господарстві, зокрема на користь вирощування культур з найпростішим циклом виробництва – зернові, соняшник і кормові культури. Вони займали загалом 92 % посівних площ у 2015 році. Натомість площа під багаторічними насаджен­нями стала настільки незначною, що Держстат навіть перестав публікувати від­повідну статистику.

Але основні проблеми, напевно, містяться не в сільськогосподарському виробництві, не в агробізнесі, а в нинішньому стані українського села. Рівень безробіття на селі, за даними офіційної статистики, перевищує міський рівень лише на 4 %, але я думаю, що ні для кого не секрет, що фактичний рівень безро­біття на селі іноді сягає навіть 100 %. Питання в тому, що державна статистика враховує такий вид зайнятості, як самозайнятість, але насправді це є, у кращому разі, утримання корів і здача молока. І сім’ї живуть за рахунок цього, маючи при цьому такий актив у власності, як сільськогосподарська земля.

Жахливою є демографічна ситуація на селі. Це не дуже озвучується, але зменшення населення України в основному пов’язано саме з його сільською частиною. Чисельність населення в сільській місцевості за останніх 16 років ско­ротилося майже на 3 мільйони людей, це на 60 % більше, ніж темпи скорочення міського населення. На 60 %!

Єдиним джерелом отримання доходів від землі для селян є орендна плата, яка є необґрунтовано низькою. За сприяння Світового банку в Україні вже другий рік здійснюється моніторинг земельних відносин, який показує, що у нас середня ставка орендної плати становить 850 гривень. Але навіть якщо ми візьмемо ставку 2,5-3 тисячі гривень в окремих регіонах, це все одно не так ви­соко, як могло би бути.

За час дії мораторію виникли надвеликі аграрні формування.

Я називаю проблеми, які у нас виникли саме завдяки і під час дії морато­рію. Це, очевидно, наштовхує на думку, що нам треба щось змінювати в земель­них відносинах. З іншого боку, ми розуміємо, що будь-які зміни в земельних відносинах мають ґрунтуватися і розглядатися через призму розуміння того, як має розвиватися українське село в цілому. І ключова теза, яку відстоюють Міні­стерство аграрної політики і уряд, що на селі має з’явитися середній клас.

Середній клас ‒ це підприємці, дрібні і сімейні фермери, які мають створювати робочі місця і забезпечувати сталий розвиток сільської місцевості, її  інфраструктури. У даному аспекті земельні відносини є надважливим інстру­ментом, завдяки якому цей середній клас можна створити. Очевидно, що для того, щоб цей середній клас утворився, нам необхідно дати їм таку можливість. Тобто ми бачимо, що на певний, досить тривалий, час після запуску ринку землі до ринку землі має бути обмежений доступ великого капіталу, байдуже якого, іноземного тим більше, але і вітчизняного в тому числі. Протягом п’яти або навіть 10 років (це вже політичне рішення) купувати і продавати українську землю мають українські селяни. І ми хотіли б, щоб основна кількість цих купівель і продажів здійснювалася між людьми, які знаходяться на одному рівні достатку, в одному соціальному прошарку.

На сьогодні є дуже популярною теза, що, за даними соціологічних досліджень, селяни проти скасування мораторію. Але соціологія ‒ це така наука, за всієї поваги до неї, яка може отримати певні відповіді залежно від того, як поставлено запитання. Наведу простий приклад. Агентство США з міжнарод­ного розвитку (USAID) фінансувало дослідження, яке проводилося два роки тому, і на два різні запитання «Чи підтримуєте ви продовження мораторію?» і «Чи хочете ви вільно розпоряджатися своєю землею, в тому числі продаючи її?» відповідно 78 % і 70 % опитаних відповіли «так». Тобто ви розумієте, що відповіді на ці два запитання суперечать одна одній, при тому що респонденти були одні й ті самі.

Тому я впевнений, що при прийнятті будь-якого рішення щодо земельної реформи ми маємо ґрунтуватися, в тому числі, і на думці людей, суспільства. Більше того, ми маємо орієнтуватися на думку тих людей, які безпосередньо володіють сільськогосподарськими землями. Але жодна соціологія не має бути інструментом для політичних маніпуляцій.

Ми також вважаємо, що в Україні після запровадження ринку має бути обмежено граничний розмір концентрації землі в одних руках. Це підтверджу­ється досвідом тих європейських країн, модель яких ми могли б взяти для себе за основу. Зокрема, в Румунії така площа обмежується 200 гектарами, в Литві ‒ 300 гектарами, у Польщі ‒ 300 гектарами, у Данії ‒ 30 гектарами. І при цьому ще потрібні фахова підготовка, фермерський досвід. Для того щоб купити землю в Німеччині, необхідно або проживати в тій місцевості, або мати намір туди переїхати. У Німеччині максимальний обсяг землі в одних руках ‒ 450 гектарів.

Важлива також роль держави на ринку землі. На мою думку, було б непо­гано, якби держава була покупцем «останньої надії» для селян. Тобто у випад­ках, коли на них чиниться певний тиск з метою спонукання до продажу, вони завжди повинні мати можливість продати свою землю швидко і за ринковою ціною державі. Крім того, держава просто приречена бути учасником ринку, оскільки володіє досить великим земельним банком, і для цього необхідно утво­рити державного агента, який здійснюватиме від імені держави операції із зем­лею. Це також досить поширена практика в різних країнах Європи. Вони мають різну назву ‒ бюро, агенція, земельний фонд, але в усіх випадках вони є пред­ставником держави і своєрідною подушкою безпеки для власників землі, особ­ливо для дрібних власників.

Будь-яка реформа, в тому числі земельна, напевно, особливо земельна, має свої ризики. Основні ризики запуску ринку ‒ це швидка концентрація землі, обезземелення селян, подальше поглиблення тих негативних явищ на селі, які ми маємо в соціальній сфері і в демографії. Але серед усіх ризиків, будь-коли названих у дискусіях (повірте, я особисто не в одній такій дискусії брав участь), немає жодного, який не можна було б нівелювати, який не можна було б застерегти і якому не можна було б запобігти. Питання тільки в тому, що нам конче потрібна професійна, беземоційна дискусія щодо запровадження ринку.

У нас на сьогодні, за великим рахунком, є дуже великий пласт потенційної економічної активності, в якому нічого не відбувається. Ми маємо ситуацію, коли 27 мільйонів гектарів української землі вже перебувають у приватній власності. Єдине, що власники не можуть нею повноцінно розпоряджатися.

Метою земельної реформи не може і не має стати ситуація, що всі люди мають продати свою землю, але вони повинні мати право вибору. І ми маємо виставити якісь запобіжники, для того щоб не відбулося надмірної концентрації землі і щоб не відбувалося тиску на власників землі з метою спонукання їх до продажу.

Власне, не є новиною, що за декілька днів до парламентських слухань внесений законопроект про обіг сільськогосподарських земель, внесений трьома народними депутатами. Це вже шоста, якщо не помиляюся, спроба провести через зал подібний законопроект, всі попередні були невдалими. Я думаю, що питання, чи мають право 7 мільйонів наших громадян розпоряджатися своєю власністю, вже стало більше питанням навіть світоглядним, яке можна порів­няти із скасуванням кріпосного права. Чи вистачить у нас політичної волі для прийняття рішення цього разу? Подивимося. Але ще раз хочу сказати, що за умови адекватного і розумного запуску земельного ринку він міг би стати драй­вером дуже позитивних процесів на селі. Дякую щиро за увагу (Шум у залі).

 

ГОЛОВУЮЧА. Шановні колеги! Я вам відверто скажу, на жаль, режим парламентських слухань не передбачає такого механізму, як можливість поставити запитання. Це неправильно, як на мене. Парламентські слухання мали б відбуватися в такий спосіб, щоб спершу виступали люди, які мали б висловити запитання, а представники уряду виступали останніми і давали відповідь на поставлені запитання. Я особисто звернулася з такими пропозиціями до Голови Верховної Ради і до голів усіх парламентських комітетів, тому що це має бути їхнє рішення, парламентські слухання готують комітети. Сподіваюся, що ми дійдемо консенсусу і перейдемо на інший режим парламентських слухань, коли головний голос тут звучатиме від тих людей, які сюди приїжджають. А тим часом я мушу подякувати, що ви все-таки слухаєте від початку до кінця. Я знаю, що тут буде багато критичних зауважень, і ви всі будете мати на це право, але відповідно до списку промовців.

 

ГОЛОС ІЗ ЗАЛУ. (Не чути).

 

ГОЛОВУЮЧА. Добре, дякую.

Я прошу уточнити вас, пане перший заступнику міністра: це є політика міністерства ‒ та позиція, яку ви щойно озвучили? Увімкніть, будь ласка, мікро­фон у ложі уряду.

 

МАРТИНЮК М.П. Так, це є політика міністерства (Шум у залі).

 

ГОЛОСИ ІЗ ЗАЛУ. Ганьба! Ганьба!

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до доповіді президента Національної академії аграрних наук пана Ярослава Гадзала.

 

ГАДЗАЛО Я.М., президент Національної академії аграрних наук України. Дякую. Вельмишановна пані голово! Шановні народні депутати! Учасники парламентських слухань! Насамперед хочу зазначити, що за активної участі вчених-аграріїв українська модель розбудови ринку земельних відносин розпо­чалася ще в 1992 році з визнання приватної власності на землю. Це дало змогу пройти найважливіший етап земельної реформи – передачу селянам у власність земель сільськогосподарського призначення та утвердження інституту оренди, що забезпечило створення на новій організаційно-правовій основі господарств ринкового типу та надало певний позитивний поштовх до активізації сільсько­господарської діяльності.

Проте досі не задіяні інші базові чинники, які дали б відчути всі переваги ринку і земельних відносин передовсім для селян-власників, а також для місце­вих громад, для сільськогосподарських виробників і, врешті-решт, для держави загалом. У результаті залишається невирішеним питання ощадливого, раціо­нального та екологічно безпечного використання земельних ресурсів, яке є важ­ливою складовою національної безпеки нашої держави.

Гальмування земельної реформи вже призвело до специфічного укладу сільськогосподарської діяльності ‒ від агрохолдингів, які займають вагоме місце в агропромисловому виробництві, до фермерів, особистих селянських та інших дрібних господарств, для яких державою не створено умов для саморозвит­ку. Більше того, відбувається прогресування монополізму, однобокого, сировин­ного, експортоорієнтованого виробництва, спотворення системи оподаткування, поглиблення процесів деградації ґрунтів, соціального зубожіння села та інших негативних явищ, що, за великим рахунком, збіднює економіку нашої держави.

Стримування земельної реформи, яка фокусує сукупність ринкових відно­син, порушило системність реформування, зупинило взаємопов’язані процеси розвитку сільського господарства та не дало можливості розвинути приватну ініціативу селян і сформувати дійсного господаря на землі та досягти такого рівня ефективності використання угідь, як у країнах Європейського Союзу.

Всі ми усвідомлюємо, що проблеми України не унікальні. Розвинені країни давно пройшли шлях становлення інституту приватної власності на зем­лю, напрацювали безцінний досвід, який можна уніфікувати з урахуванням вітчизняних особливостей.

На переконання вчених, запровадження ринкового обігу сільськогоспо­дарських земель має не тільки врегулювати купівлю-продаж земель, на чому особливо загострюють увагу окремі політики, а в комплексі створити правову базу для побудови ефективної системи земельного іпотечного кредитування та розвитку інвестування, спрямованих передовсім на підтримку дрібного і серед­нього виробника та особливо на організацію жорсткого державного контролю за збереженням земель, відновленням їх родючості, вирішення проблем територі­ального планування та консолідації земель. У цьому контексті головним залиша­ється визнання земельного капіталу як об’єкта земельного обігу, що примусить усіх ставитися до землі не лише як до виробничого ресурсу.

Нещодавно членами НААН України за участю Міністерства аграрної політики та продовольства України, Держгеокадастру, ряду народних депутатів розроблено та презентовано Національну доповідь щодо завершення земельної реформи та Національну програму з охорони ґрунтів, які надіслані урядовим структурам та направлено аналітичну записку до Ради національної безпеки і оборони України для врахування у формуванні державної політики.

Крім того, науковою спільнотою опрацьовано дорожню карту системного обігу земель сільськогосподарського призначення в Україні та запропоновано алгоритм поетапного його запровадження. Зупинюся лише на декількох складо­вих цієї дорожньої карти.

Нам слід зрозуміти, що приватна власність на землю і ринок мають бути передовсім підпорядковані формуванню сильного, заможного селянина як базо­вого виробника сільськогосподарської продукції та головного чинника збере­ження унікальної сільської поселенської мережі України. У державі необхідно законодавчо утвердити передумови для того, щоб селянин думав не про продаж землі, а про її придбання та оренду для організації власної підприємницької діяльності, створення дрібних, малих, середніх ферм з широким використанням принципів виробничої і обслуговуючої кооперації, іпотечного кредитування та механізму державної підтримки.

Тому пропонується на першому етапі, протягом трьох-п’яти років, перед­бачити, що формування первинного ринку земель може базуватися на купівлі-продажу земель лише фізичними особами з одночасним створенням реальних сприятливих умов для розвитку аграрного підприємництва. Слід також чітко регламентувати обмеження обсягу земель у приватній власності однієї фізичної особи. У нас законом передбачено не більше 100 гектарів, можливо, запропону­вати не більш як 200 гектарів. Необхідно розблокувати іпотеку земель приват­ної, комунальної та державної власності, а також аукціонні торги землями окре­мих комунальних і державних підприємств, які на сьогодні є банкрутами.

На наступному етапі можна певною мірою лібералізувати земельний ри­нок, визначивши при цьому законодавчо допустимі площі земель, якими можуть володіти в перспективі юридичні особи.

Друга не менш важлива складова дорожньої карти: держава ні в якому разі не має усуватися від управління земельними ресурсами. Тому науковці наполя­гають на неухильному виконанні статті 14 Конституції України, яка передбачає, що земля перебуває під особливою охороною держави. Усунення держави від своїх конституційних обов’язків вже призвело до значної деградації наших ґрунтів. Тільки вдумайтеся: площа деградованих і малородючих земель в Украї­ні становить близько 10 мільйонів гектарів, а щорічні втрати від основних видів деградації перевищують 1,5 мільярда євро. У цьому плані було б доцільно відно­вити законодавчу норму щодо спрямування земельного податку та коштів, отри­маних від відчуження земель комунальної і державної власності, на вирішення проблем, пов’язаних із збереженням та покращенням родючості ґрунтів.

На наш погляд, не менш важливо, щоб земельні відносини регулювалися не численними окремими законами, а щоб усі законодавчі ініціативи стали складовими єдиного закону ‒ Земельного кодексу України. Безперечно, запрова­дження обігу земель сільськогосподарського призначення можливе лише після законодавчого врегулювання всіх необхідних норм.

Крім того, вбачається невідкладним удосконалення державної системи управління земельними ресурсами. Діяльність інституцій, які ми маємо в держа­ві, відповідальних за регулювання земельних відносин, на сьогодні значною мі­рою розбалансована. Вважаємо, що за управління земельними ресурсами має відповідати єдиний центральний орган виконавчої влади в особі Держгеокада­стру з розширенням його повноважень щодо контролю за раціональним викори­станням земель, виконанням функцій з охорони і збереження родючості ґрунтів.

Нині також слід визнати, що усунення сільських громад від цієї роботи було і залишається величезною стратегічною помилкою. Зокрема, концентрація великих масивів земель і діяльність великих сільськогосподарських підприємств чи агрохолдингів повинна регулюватися територіальними громадами.

Важливим кроком відкриття ринкового обігу земель є проведення суціль­ної інвентаризації і розмежування земель приватної, комунальної та державної власності, видача правонаступних документів на всі земельні ділянки, що забез­печить довіру до земельного кадастру всіх суб’єктів правових відносин.

Розглядаючи проблеми обігу земель сільськогосподарського призначення, доречно також підкреслити, що частково ринок земель у державі існує давно. Це стосується вільного продажу і купівлі присадибних ділянок, дачних ділянок, успадкування та відчуження земель для суспільних потреб. Інші питання обігу земель ‒ застава, оренда, обіг, емфітевзис, суперфіцій тощо ‒ теж частково вре­гульовані різними законодавчими актами, які вимагають на сьогодні фахової експертизи і певного вдосконалення.

Шановні учасники парламентських слухань! На завершення хочу підкрес­лити важливість комплексного наукового забезпечення земельної реформи, без чого держава не матиме науково обґрунтованої системи ведення сільськогоспо­дарського виробництва у сучасних умовах на основі використання земельних ресурсів. Ми не раз зверталися до Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України про відновлення в системі Національної академії аграрних наук Інсти­туту землеустрою, який свого часу був переданий Держкомзему і на сьогодні втратив свою актуальність. Академія залишилася без наукової установи, яка цілеспрямовано забезпечувала б наукове супроводження розвитку земельної реформи. З цієї трибуни хочу ще раз наголосити, що це не наше особливе бажання, це об’єктивна необхідність сьогоднішнього дня.

Також вимагає усвідомлення той факт, що земельна реформа, хоч і є над­звичайно важливою, є лише складовою загальної аграрної реформи в Україні. На сьогодні в країні назріло питання прийняття окремого закону про аграрний устрій та довготермінову аграрну політику України, який законодавчо закріпить стратегічну мету та забезпечить належний розвиток аграрного сектору економі­ки та сільських територій на наступні 20-30 років. Саме за таких умов буде за­безпечено системність і послідовність аграрної політики держави, а всі складові реформи будуть підпорядковані єдиній стратегічній меті – розвитку конкурент­ного аграрного сектору економіки. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую Вам.

Запрошую до співдоповіді народного депутата України, заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин пана Григорія Заболотного.

 

ЗАБОЛОТНИЙ Г.М., заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, партія «Блок Петра Порошенка»). Дякую. Шановні учасники парламентських слухань! Я радий усіх вас вітати в цій парламентській залі і, звичайно, ще більше радий буду почути, що думають ті, хто найближче до землі, хто на ній живе і хто на ній працює. Довго виношу­валася ідея обговорення найгострішої проблеми для українського села. Нарешті ми зібралися для того, щоб почати пошук української моделі регулювання обігу земель сільськогосподарського призначення у площині реалій, що склалися на даний час.

У кожного з присутніх на парламентських слуханнях, безумовно, вже сформувався власний погляд на це питання. І хоч би скільки ми дискутували та, що природно, мали різні точки зору, все одно ми змушені знайти спільне ком­промісне рішення, щоб усі зацікавлені сторони залишилися задоволені. Адже буде абсолютно неправильно, якщо після парламентських слухань кожний зали­шиться при своїй думці. Дуже важливо врахувати інтереси власників та користу­вачів сільськогосподарських земель, а також інтереси територіальних громад, про що тут уже наголошували, і, безумовно, держави.

Хочу попросити промовців не піаритися, а вносити конкретні пропозиції. Адже сьогодні одні політики та виробники вимагають продовження мораторію, а інші політики і виробники просто волають про необхідність негайного запро­вадження продажу земель сільськогосподарського призначення. Ми сподіває­мося на конструктивну дискусію і фахові пропозиції. Тому я прошу головуючу зупиняти виступ і позбавляти слова тих, хто просто виголошуватиме політичні гасла, піаритиме певні політичні сили замість внесення конкретних пропозицій.

Шановні колеги! Шановні учасники парламентських слухань! Сьогодні від  експертів, від науковців, від представників асоціацій, фермерів, керівників сільськогосподарських господарств, від власників паїв і орендарів ми хочемо почути відповідь на такі запитання: чи потрібен Україні ринок землі? Якщо так, то яким ризикам ми маємо запобігти? Яку роль мусить відігравати держава? Хто матиме право купувати землю і в якій кількості, якщо буде запроваджено ринок землі? Як бути з іноземцями? Чи матимуть право купувати землю юридичні особи? І ще багато інших запитань.

А тепер спробую висловити свою думку і окремі висновки Комітету. Впевнений, що члени Комітету, які тут присутні, мене доповнять у своїх висту­пах, а можливо, й виправлять.

Отже, перше. Чи потрібен Україні цивілізований, я хочу підкреслити, законодавчо врегульований ринок землі? Однозначно – так.

Друге. Чи створені в Україні умови для запровадження ринку землі? Однозначно – ні. Не визначено на даний час роль держави як учасника ринку. Спроба створення земельного банку так нічим і не завершилася. Немає систем­ного державного контролю за використанням та охороною земель через постійні реорганізації, ліквідацію контролюючих органів. Вкотре констатуємо, що інвен­таризація земель сільськогосподарського призначення досі не проведена. Дуже повільно формується державний земельний кадастр та реєстр прав на нерухоме майно. При цьому існує безліч проблем, які роблять систему далекою від досконалості.

А найголовніше: ми повинні створити рівні умови доступу до ринку землі всім без винятку. Я хотів би наголосити: саме рівного доступу і можливостей. Чи є такий рівний доступ? Зрозуміло, що немає. Адже можливості простого селянина, фермера і керівника холдингу, м’яко кажучи, істотно відрізняються.

Щодо ролі держави. Ми вважаємо, що держава повинна відігравати актив­ну роль на ринку, якщо він буде запроваджений. Держава повинна викуповувати і регулювати обсяг проданої землі. Ми знаємо з досвіду, що багато держав у пер­ші роки дуже великий обсяг викидали на ринок, що призводило до демпінгу і до дуже небажаних наслідків. Тому держава повинна викупити ці землі і в майбут­ньому не перепродавати, а передавати в оренду тим, хто підросте, щоб вони пра­цювали на ній. Водночас держава контролюватиме використання цієї землі та системно отримуватиме орендну плату. Я вважаю, що це один із базових показників.

Отже, поки що питань більше, ніж відповідей. Разом з тим ми не знаємо чіткої позиції громадськості, яка має визначити основоположні засади відкриття ринку земель сільськогосподарського призначення. Для нас це дуже важливо. Тому дуже важливо на місцях провести «круглі столи», опитування, зустрічі, здійснити, так би мовити, інформаційну атаку з цього питання. Дуже важливо почути ваші думки щодо термінів запровадження ринку.

Разом з тим, шановні учасники парламентських слухань, не можна не враховувати того факту, що, незважаючи на мораторій, який з року в рік продов­жується, «чорний» ринок землі існує – землі сільськогосподарського призначен­ня скуповуються за різними тіньовими схемами, а останніми роками процвітає ще й рейдерство. Ви знаєте, що робиться, як б’ються, як вивозять охорону, тракторами їдуть одне на одного, стріляються і таке інше. Це ще раз підкреслює, що це надзвичайна проблема на селі, і її потрібно вирішити м’яко, чітко, розумно, щоб не зумовити якихось страшних коливань у суспільстві. Про це теж треба казати і не можна мовчати.

Хотів би ще раз наголосити на тому, що Конституція України і Земельний кодекс надають власнику паю право самостійно, за власною волею розпоряджа­тися своєю власністю – право обміну, дарування, передачі у спадок і реалізації, що означає продаж. Тому я вважаю, що ринок земель сільськогосподарського призначення в Україні, як і в інших цивілізованих державах, з часом, під­креслюю це, має бути, але лише після відпрацювання вищезазначених умов та законодавчого врегулювання цього питання.

Шановні учасники парламентських слухань, шановні мої земляки, шановні аграрії! Я теж аграрій з дитинства, починав з помічника бригадира рільничої бригади, був і керівником району, і керівником області, знаю, що це таке, не з чужих вуст, як кажуть. Тому пропоную зробити наші слухання максимально результативними: не свистіть, не плещіть, не кричіть – це все в минулому, це ознаки безкультур’я, вмійте вислухати думку та опонуйте фактами і цифрами. Факти і цифри ‒ річ надзвичайно вперта. Хотілося б, щоб виступи містили чітко визначену позицію щодо запровадження ринку земель сільськогосподарського призначення, основні ризики, які викликають побоювання, і шляхи їх врегулю­вання. Запрошую вас до дискусії, ваші пропозиції стануть базою для формуван­ня Рекомендацій парламентських слухань. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую Вам.

І ми переходимо до обговорення. Запрошую до слова голову громадської спілки «Аграрний союз України» пана Геннадія Новікова. Підготуватися Олегу Кулінічу.

 

НОВІКОВ Г.В., голова громадської спілки «Аграрний союз України». Доброго дня, шановні колеги! Сьогодні ми обговорюємо надважливе питання. Регулювання обігу сільськогосподарських земель чомусь завжди зводиться до того, що ми обговорюємо, як краще продати землю, саме продати, і починаємо про конституційні права, про все інше говорити. А мені хотілося б говорити про тих, хто працює на землі, бо мета реформи була ‒ надати землю селянину.

І тому якщо ми хочемо говорити про обіг земель, про купівлю-продаж землі, то, напевно, треба говорити про те, що необхідно створити фінансові ін­струменти, щоб селянин зміг взяти довгостроковий кредит, купити землю, офор­мити її справедливо тощо. І встановити запобіжники, що ми ще й зберігаємо села. Тобто якщо ми говоримо про земельну реформу, ми не можемо розглядати її як щось відокремлене від життя. Земельна реформа повинна забезпечити розвиток сільських територій, розвиток держави, підтримку якоїсь моделі роз­витку. Без затвердження цієї моделі ми не можемо розглядати окремо земельні відносини, тому що тоді незрозуміло… Якщо ми говоримо про розвиток, каже­мо, що фермер – це головне, то тоді яким чином розвиваються холдинги? І де земля залишиться для сімейних ферм, якщо у нас гуляють по території і немає ніяких обмежень для оренди землі?

Тому перше, що ми повинні зробити, напевно, ‒ обмежити оренду землі. Зробити це швидко і сказати: те, що є на сьогодні, – хай буде, а більше ‒ не можна. І не можна нікому більше визначеної для певної зони кількості землі.

Тепер щодо запобіжників, які є в країнах, на які часто-густо посилаються. На жаль, іноді так маніпулюють інформацією… Наприклад, часто посилаються на Францію. У Франції 84 % землі перебувають в орендних відносинах, а не у власності. А в нас зараз 75 %, нам треба ще до Франції трошки дотягтися.

Ми не використали ще всіх можливостей орендних відносин в Україні. Ми не зробили безпечними ці відносини, не зробили їх надійними, гарантованими і для того, хто передає земельну ділянку в оренду, і для того, хто бере землю в оренду. Ми залишили шпарини, через які лізуть оці рейдерські, я сказав би, тварини, бо людьми їх назвати не можна. Знаєте, що відбувається? Реєстратор реєструє новий договір на ту саму земельну ділянку, яку зареєстровано в земель­ному кадастрі, і за законом він не зобов’язаний, шановні народні депутати, дивитися обтяження на цю земельну ділянку. Як це може бути, дорогі мої? Тому треба врегулювати ті питання, які вже зараз на часі, що регулюють наше життя і відносини в аграрному секторі.

До речі, аграрний сектор на основі орендних відносин дав у 8 разів зростання орендної плати, у 6 разів – валового внутрішнього продукту і так далі, і так далі, в тому числі інвестиційний клімат, що підтверджує життєздатність таких відносин. І у світі дуже багато країн, в яких переважають орендні відно­сини над власністю на землю.

Попередні промовці сказали про те, що у нас є багато питань, які треба вирішити до того, як ми запустимо ринок землі. Ми розуміємо, що треба дати можливість людям скористатися своїм правом і таке інше, але при цьому необ­хідно запровадити запобіжники, про які вже говорили. Я не буду повторювати, їх багато, але основний, на мій погляд, ‒ це те, що людина, яка хоче придбати землю, має купувати її для того, щоб на ній працювати, а відповідно вона повин­на проживати на цій території. І це я вважаю основним критерієм, який має бути запроваджений для обігу землі.

Тому зараз давайте сконцентруємося на впорядкуванні орендних відносин і будемо працювати над створенням і відпрацюванням умов для поступового запровадження ринку землі, щоб людям було зрозуміло, яким чином купувати, хто перший купує і таке інше. І, до речі, ніде в світі юридичні особи землю не купують…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 10 секунд, завершуйте.

 

НОВІКОВ Г.В. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую Вам.

Запрошую до слова народного депутата України, члена депутатської групи партії «Відродження», голову підкомітету з питань земельних відносин Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин пана Олега Кулініча. Підготуватися Олегу Березюку.

 

КУЛІНІЧ О.І., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин (одномандатний виборчий округ № 147, Полтавська область, самовисуванець). Дякую. Шановна пані головуюча! Шановні учасники парламентських слухань! Питання скасування мораторію на відчуження земель сільськогосподарського призначення у суспіль­стві, я вважаю, надзвичайно заполітизоване. Фактично, люди поділяються на тих, хто підтримує негайне скасування мораторію, і тих, хто категорично проти. Я думаю, що продовження мораторію на один рік було правильним рішенням, і дуже позитивно, що ми маємо можливість провести такі парламентські слу­хання і обмінятися думками.

Я представляю Полтавщину, мажоритарний округ, і часто спілкуюся з власниками земельних паїв. Дуже багато випадків є, коли люди просять видати орендну плату за якийсь період наперед, є прохання викупити земельний пай, і ви всі про це добре знаєте. Це свідчить про те, що існує тіньовий ринок землі, укладаються договори оренди на 49 років, абсолютно невигідні для власників землі. Давайте казати відверто: якщо ми зараз запитаємо у власників земельних паїв, чи хотіли б вони збереження мораторію, то впевнений, що більшість відповість негативно.

Хотів би зазначити, що постійне продовження мораторію породжує рейдерство, тіньовий ринок землі і розбалансовує нормальні орендні відносини. Тому ми маємо перейти від популізму, від балаканини до чіткої законодавчої бази, яка дасть відповіді на конкретні запитання.

Перше: чи буде у нас системна підтримка дрібного фермерства? Малі та середні підприємства ‒ це основа, яка забезпечує зайнятість населення, на якій тримається соціальна сфера на селі. Подивимося, як наступного року працюва­тиме ця 5-мільярдна дотація, за яку ми проголосували сьогодні вночі. Якщо вона справді дійде до малого і середнього фермера (Шум у залі) і буде системною, кожного року, тоді можна буде сказати, що це позитив.

Друге. Нам треба негайно вирішувати проблему консолідації земель. Це проблема, про яку ви всі знаєте, ‒ «шахматка». Це надзвичайно важливе пи­тання, і формулу вирішення цієї проблеми ще ніхто не дав.

Третє. Якщо ми говоримо про власність на землю, то слід вирішити на законодавчому рівні питання концентрації землі в одних руках. Якщо в районі після відкриття ринку з’явиться один оператор, то про соціальну сферу можна забути.

Четверте. Треба визначити, хто буде покупцем землі, якщо ми говоримо про ринок, – тільки фізичні чи і юридичні особи? Бо якщо будуть і юридичні особи, то ці обмеження можна буде легко обійти.

Без вирішення усіх цих питань запроваджувати ринок надзвичайно ризиковано.

Я представляю земельний комітет і хотів би наголосити, що ми наполег­ливо працюємо над удосконаленням земельного законодавства. Були розроблені та прийняті закони щодо земельних аукціонів, відумерлої спадщини, спрощення реєстрації прав на землю, ви добре про це знаєте. Питання колективної власності та питання невитребуваних паїв вирішується в законопроекті № 4355, який ми два роки не можемо винести в сесійну залу і проголосувати. Думаю, з цього треба починати.

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 10 секунд, завершуйте.

 

КУЛІНІЧ О.І. …Коли законодавча база буде підготовлена, я впевнений, що ми про мораторій взагалі не будемо говорити. Тому закликаю всіх відійти від популізму, від балаканини, а перейти до конкретних питань напрацювання зе­мельного законодавства. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую Вам.

Запрошую до слова народного депутата України, голову депутатської фракції Політичної партії «Об’єднання «Самопоміч», члена Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва, регіональної політики та місце­вого самоврядування пана Олега Березюка. Підготуватися Олексію Цокалову.

 

БЕРЕЗЮК О.Р., член Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, політична партія «Об’єднання «Самопоміч»). Вельмишановна пані головуюча! Вельмишановні пані і панове! Я не аграрій і до аграріїв не маю стосунку, крім того що мої дальні родичі народилися і жили на селі. Але як народний депутат, виконуючи свої функціональні обов’язки і знаючи, що цей рік буде важливим для прийняття такого рішення, протягом шести місяців багато їздив і глибоко вивчав цю ситуа­цію. Скористайтеся сьогодні моїми спостереженнями як людини збоку.

Перше. Чи потрібен ринок? Ну, це смішне запитання, без сумніву, ринок завжди потрібен.

Чи ринок землі може бути сьогодні в Україні? Відповідь дуже однозначна: ні. Він не може бути не тому, що хтось поганий чи хтось добрий, а тому що немає для нього основи ‒ розуміння в самому суспільстві. Приблизно, за моїми спостереженнями, 50 % дуже хочуть і 50 % дуже не хочуть. А серед тих 50 % відсотків, які дуже не хочуть, частина аргументує, а інші просто бояться. Навіть за такої констеляції ми не можемо впроваджувати ринок, тому що він апріорі провалиться.

Чому так стається? Чому ми вже стільки років говоримо, і воно не ста­ється? Тому насправді в той час, коли впроваджується мораторій, і це правильне рішення, ніхто не працює над тим, щоб, по-перше, людям пояснити, а по-друге – розказати, як це буде відбуватися.

Але ринок відбувається сам. Сьогодні на селі є прекрасні середовища, які конкурують одне з одним. І найсильніші з них – не агрохолдинги. Агрохолдинги захопили ситуацію, але найсильніші ‒ потужні одноосібники, які стали конку­рентами агрохолдингів. І деколи це не рейдерська атака, це конкуренція одно­осібника з агрохолдингом, уважно до цього придивляйтеся. Це фермери, особли­во дрібні і середні, це так звані ЧП-шники – ще одна величезна група людей. Ці люди створили реальну конкуренцію, вони на сьогодні є джерелом інформації.

Чи можна відкрити ринок? Ні, тому що вони не в рівних умовах з  агрохолдингами та іншими олігархічними комерційними структурами, які мають необмежену кількість грошей. Чи скоро буде відкритий ринок, чи можна його відкрити? Ні, не скоро. Тому що ці можливості швидко не вирівнюються.

Що для цього треба зробити? Для цього має бути активною держава:

• це повернення спецрежиму фінансування у правильний спосіб. Так, є  проблеми з МВФ, але МВФ так само розмовляє, треба торгуватися, держава повинна це робити;

• це фінансові інструменти, і треба вчити людей їх правильно викори­стовувати, у прозорий спосіб, а це не відбувається за один день;

• і, без сумніву, це спосіб підтримки, я навіть не знаю, який. Бо насправді малі і дрібні сімейні фермери не хочуть державної підтримки. Бо це більше менінгіту, ніж тої підтримки, більше корупції, ніж того всього, що вони отрима­ють, більше проблем з прокуратурою, яка хоче відкати, ніж самої допомоги.

Але чому так стається? Тому що держава самоусунулася. Держава – це парламент, уряд. А знаєте, чому? Дуже просте рішення: тому що оцей великий пласт справжнього селянства, яке за 25 років народилося, оцей правильний Холодний Яр на сьогодні не представлений, їхні інтереси не представлені у вла­ді. Лобістські інтереси в парламенті і уряді ‒ виключно агрохолдингів, а вони мають природну причину з вами конкурувати і не відпускати цю землю.

Тому величезну роль сьогодні, послухайте мене, відіграють справжні неполітизовані громадські професійні організації фермерів, сімейних фермерів, малих фермерів ‒ це є панацея. Якщо ці професійні асоціації стануть суб’єктами перемовин з парламентом, парламент буде зовсім інакшим, і буде результат. І я вважаю, що це основне, і що люди, які сьогодні тут сидять і представляють 60-70 % цього ринку, мусять це зрозуміти. Ніхто, крім професійних селянських організацій, не стане лобістом (у справжньому, європейському розумінні цього слова) українського аграрія в державі. Без держави ринку швидко не буде. Дякую вам (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую Вам.

Запрошую до слова фермера, представника Асоціації фермерів та приват­них землевласників Бобринецького району Кіровоградської області пана Олексія Цокалова. Прошу. Підготуватися Миколі Люшняку.

 

ЦОКАЛОВ О.С., фермер, представник Асоціації фермерів та приватних землевласників Бобринецького району Кіровоградської області. Шановне това­риство! Я хвилююся, але те, що я скажу, я говоритиму від себе, щиро, і можли­во, ви мене зрозумієте.

Я Олексій із села Олексіївки, так вийшло. Шість років тому ми з Віктором Чміленком отут на балконі тримали Шевченкові слова:

Та не однаково мені,

Як Україну злії люде

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять…

Віктор загинув на Майдані.

Отам сиділа злочинна влада, «папереднікі». Вони все розповідали, яка буде капіталізація, як ми заживемо, як треба забезпечити право людини. Але ми з Віктором розуміли, що це похоті однієї людини, можливо, сім’ї, можливо, декількох людей.

У мене запитання: а що змінилося? Після загибелі Віктора і хлопців, не тільки на Інститутській, на фронті, до влади прийшли люди, які можуть розпо­вісти, який закон як… Я тут почув: треба щось змінювати. От я знаю, що треба змінювати. Вас треба змінювати, шановні, вас (Оплески)!

І знову чую те саме, що казали «папереднікі»: державні підприємства неефективні, державна земля неефективна. А можливо, менеджмент неефектив­ний? Може, красти менше треба (Оплески) і жити за якимсь людським розумін­ням, а не просто «це комусь треба». Запитання: кому?

Пам’ятаєте, коли приймали Конституцію, казали, що ми є власниками фабрик і заводів. Мої мама і тато ще й досі тримають сертифікати – іменні, номерні. Вони не розуміють, що ці сертифікати втратили цінність, це просто папір з номером і серією. А люди ж вірили, що їх не обдурять. Розумієте? Але вони обдурені! Я не можу це мамі сказати, їй 83 роки.

І коли я чую, що хочуть забезпечити право моєї мами на продаж землі, у мене запитання: а правове поле у нас є? Права моєї мами будуть захищені? Тими суддями ‒ Вовком, Зайчиком, Лисичкою, тими прокурорами, що влашто­вують царські полювання з нашими земельними феодалами. Ви не знаєте, як це відбувається? Там людини немає, в цій схемі. Вона боїться вийти на це полюван­ня, бо буде вбита, життя позбудеться. І це теж проблема. Так, тіньовий ринок, безумовно, є. Але це проблема. Є попит-пропозиція, але хтось у цьому зацікав­лений. Але ж питання: ми хочемо конструктиву? Хочемо. Давайте жити за зако­ном. Давайте приймати ці закони, а головне – їх дотримуватися і виконувати, не тільки приймати.

Найкраща Конституція, ура! Дбаємо про дотримання прав людини. Але що дітям скажете? Що своїм онукам скажете? Фабрики і заводи можна побудувати за новими технологіями, але якщо втратимо землю – шансів не буде. Хлопці, не буде, не дуріть! (Оплески).

Віктор Чміленко, Герой України, казав: «Ми можемо розпоряджатися тим, що створили і що придбали або виростили, але тим, що створила природа, ‒ не маємо права».

Люди мають право реалізувати своє право на те, щоб продати земельну ділянку. Я розумію це. Але я не просто виступаю проти, я пропоную. От як розглядав Віктор село, бо ми всі хвилюємося за село. Це соціальний проект? Якщо це соціальний проект, потрібні кошти. Немає коштів. Якщо це бізнес, значить, маємо бізнес: рейдерство і таке інше. У нас скрізь усе «схвачено» – із суддями, з прокурорами, з усім – застіллями, саунами, «полянами». Так, десь ка­дастр. До речі, я не знав, а в залі мені кажуть, що на сході України є 300 доларів якісь. Я не знаю, що це за 300 доларів. І потім, знову-таки, якщо ми хочемо мати…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 30 секунд, завершуйте.

 

ЦОКАЛОВ О.С. Для мене це спосіб життя: жити гідно в селі. І для цього  треба всі умови створити, щоб людина була господарем у себе в селі. Обов’язково обмеження повинні бути, не можна, бо «дах рве» трошки. І от для всього цього треба прийняти закон, а головне – його виконувати. Слава Україні! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую Вам.

Запрошую до слова народного депутата України, члена депутатської фрак­ції партії «Блок Петра Порошенка», члена Комітету Верховної Ради України з  питань аграрної політики та земельних відносин пана Миколу Люшняка. Підготуватися Юлії Тимошенко.

 

ЛЮШНЯК М.В., член Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин (одномандатний виборчий округ № 166, Тернопільська область, партія «Блок Петра Порошенка»). Шановна пані головуюча! Шановні колеги! Ви знаєте, жодна держава у світі не роздала безоплатно стільки землі, як Україна. Чи повинні ми це оцінити і залишити щось своїм дітям? Тому що моїм дітям і онукам вже нічого буде роздавати, і вони вже не скористаються конституційним правом отримати свій земельний наділ.

Сьогодні парламент став майданчиком для обговорення і для прийняття рішень. Якщо громадськість скаже: ми не хочемо ринку землі до 2050 року – парламент прийме це рішення. Тому що ви формуєте парламент, парламент не формується сам по собі, саме ви формуєте. Але просто брати політичний прапор і з року в рік переносити невирішене питання ‒ так не можна робити, я особисто не хочу в цьому брати участь. Я хочу сказати: якщо ми приймаємо рішення, що ми землю в Україні не продаємо до 2050 року, ми повинні його прийняти і про нього забути.

Я спілкувався з нашими колегами з Європейського Союзу, Сполучених Штатів Америки та інших країн. Десь мені була близькою Східна Німеччина, тому що у них теж була колективізація. У 1989 році, після того як впала Берлінська стіна, постало питання: як повестися із землею? І вони поставили завдання – до 2030 року вирішити всі земельні питання. Вдумайтеся, вони дали собі 40 років, щоб не одне покоління приймало це рішення. Тому що ми маємо одну думку, наші діти і внуки мають зовсім інакшу думку. Але ми повинні розу­міти: іншої землі у нас не буде ніколи.

І тому зважена позиція: не заговорювати, не розказувати, відкинути політику геть. Є рішення українського народу: питання ринку землі відкласти на 20, 30, 50 років, якщо треба ‒ на 100. Але повірте, цей тіньовий ринок і це не­врегульоване питання всім наболіли. І я хотів би, щоб ми не просто розійшлися звідси з тим, що ми землю не продаємо, а щоб ви дали думки, ідеї, внесли пропозиції, тому що парламент саме ви створюєте…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 30 секунд, завершуйте.

 

ЛЮШНЯК М.В. Тому що це ви виношуєте, ви ‒ саме той найнижчий майданчик, який повинен формувати думку парламенту і уряду. Дякую за увагу. Слава Україні! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую Вам.

Запрошую до слова народного депутата України, голову депутатської фракції політичної партії «Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина» у Верховній Раді України, члена Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних менших і міжнаціональних відносин пані Юлію Тимошенко. Під­готуватися Володимиру Рубанському.

 

ТИМОШЕНКО Ю.В., член Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних менших і міжнаціональних відносин (загально­державний багатомандатний виборчий округ, політична партія Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина»). Доброго дня всім! Сьогодні в цьому залі розгляда­ється питання життя України – це земля, сільськогосподарська земля. Поди­віться на ложу уряду. Де Прем’єр-міністр? Де міністр аграрний? Де весь уряд? Коли треба було вчора вночі дерибанити бюджет… (Оплески). Коли вчора вночі ділили бюджет, тут було забито все, ніде було пройти, ногу поставити – так ді­лили. Дорогі друзі, знаєте, чому? Тому що вони роблять якісь декорації нібито спілкування, і тут доповідає заступник міністра, який, до речі, зовсім не аграрій, він архітектор міста Вінниці, якщо я не помиляюся. Ну, так ми живемо.

Хочу вам сказати, що сьогодні в Україні вже почалася друга війна: одна на сході, а друга масштабна війна ‒ за землю. От щойно мені дали стос документів, як в абсолютно тіньовому режимі відбувається, по суті, купівля землі, масово, під прикриттям влади.

Ми що, не знаємо, як сьогодні рейдерство захлеснуло Україну? Одна область, в якій ми починали аграрні форуми, – 3 тисячі рейдерських атак.

Ми що, не знаємо, що сьогодні в тіньовому секторі масово оформляється емфітевзис?

А чому, ви думаєте, не врегульовані орендні відносини? Та тому що їх ніхто і не планує врегульовувати, бо вони користуються неврегульованістю цих відносин і сотні тисяч гектарів скуповують.

Сьогодні тут немає і керівника парламентського аграрного комітету. А ви знаєте, що у нас більшість в парламентському аграрному комітеті ‒ представ­ники аграрної мафії. Це ті, які мають сотні тисяч гектарів землі, або їхні пред­ставники. Для кого вони формують політику, для вас? (Оплески). Та ні, не для вас, вони формують політику для себе.

І тому сьогодні треба говорити цифрами і фактами, не треба вигадувати велосипед. Нам треба створити абсолютно чітку стратегію, який уклад аграрного сектору ми хочемо бачити: чи великих аграрних монополістів, у яких по пів­мільйона гектарів землі, чи розвинуте сімейне фермерське господарство, коли люди живуть на землі, працюють на землі, своїм дітям цю землю передають, навчають їх, як це робити, і мають землю, яку в них ніхто не забере.

Тут є наївні люди? Ви чули про продаж землі через аукціони. Є наївні люди, які думають, що на цих аукціонах фермер виграє, що у нього є гроші, щоб позмагатися? А навіть якщо є гроші в якихось унікальних випадках, то скажіть: хто дасть чесно цей аукціон виграти? Якщо вони зараз рейдерством забирають, то що, вони дадуть вам землю просто так, у подарунок? Та ніколи вжитті!

І тому питання дуже важливе. Нам потрібно розвинути фермерство і уклад аграрного сектору, використання сільськогосподарської землі побудувати так, щоб фермер міг працювати. На сьогодні в Україні 43 тисячі фермерських гос­подарств, а в сусідній Польщі – 2,5 мільйона. Візьміть Грецію, там взагалі немає іншої землі, ніж як під фермерськими господарствами.

І тому я хочу вам сказати, що, на жаль, сьогодні вище керівництво держави очолює масштабне рейдерство землі. І Президент України є головним латифундистом (Оплески), у нього сотні тисяч гектарів, у його родини. І що він буде врегульовувати?

Тому нам сьогодні треба поборотися за це. Подивіться, в Ізраїлі 95 % сільськогосподарської землі в державній власності, у Канаді, найпотужнішій аграрній країні, – 90 %…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 30 секунд.

 

ТИМОШЕНКО Ю.В. …і лише 9,8 % продається, у Франції – 60 %, у США, де взагалі все ринкове, – 50 %, у нас 35 % землі у державній власності залишилося.

І тому нам потрібно абсолютно чітко сказати: поки не буде створено 2,5 мільйона фермерських господарств, за ними закріплена земля, зроблена система кредитування і забезпечена переробка продукції, – не чіпайте продаж землі, тому що вона буде не ваша, вона належатиме тим, хто сьогодні має владу в Україні. Нам потрібно об’єднатися для того, щоб сімейне фермерство стало головним укладом аграрного сектору, і щоб не допустити, що остання цінність – ваша земля…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, ще 30 секунд, завершуйте.

 

ТИМОШЕНКО Ю.В. …не буде вам належати. Землю продавати – це як матір продавати! Це останнє, що у нас є, і це буде головним фактором підне­сення України як заможної, сильної європейської держави. Тому боріться, не здавайтеся! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова голову Селянського (фермерського) господарства «Рубін» Володимира Рубанського. Підготуватися Миколі Кучеру.

 

РУБАНСЬКИЙ В.І., власник Селянського (фермерського) господарства «Рубін» (Мурованокуриловецький район Вінницької області). Шановні учасники парламентських слухань! У цій високій залі українського парламенту я пред­ставляю аграріїв Вінниччини, людей, які щодня вкладають свою працю у роз­виток сільськогосподарського виробництва.

Для нас надзвичайно важливо знати і розуміти, яким чином розвива­тимуться земельні відносини в Україні, бо земля – єдиний ресурс, який годує і забезпечує життя всіх українців. Уже десятиліттями ми шукаємо українську модель відносин, але ні в законодавстві, ані в підзаконних актах досі не ви­значено поняття обігу сільськогосподарської землі. На прикладі свого рідного Мурованокуриловецького району я бачу, як скуповуються землі, як різними шляхами намагаються обезземелити селян ті, хто вбачає в землі не годуваль­ницю, а засіб збагачення.

Ми вважаємо суспільно небезпечним таке вдосконалення права емфітевзи­су. Йдеться про проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) № 4010а від 15 липня 2016 року. Так зване «правове регулювання» спрямовано на розширення досту­пу до користування землею великого капіталу.

Пропонується договори емфітевзису укладати за результатами аукціону, до якого допускаються фізичні та юридичні особи, а перемагає той, хто запро­понував найвищу ціну. Уявляєте конкуренцію між потужним агрохолдингом та особистим фермерським господарством?

Або ще одна новація цього законопроекту: емфітевт отримує можливість продавати право користування чужою землею, здавати її в оренду, передавати в заставу, у спадок. Тобто пропонується вдосконалити володіння чужою землею аж до повного володіння нею.

Буквально вчора ми зібралися з однодумцями, послухали експертів, науковців. Наша позиція однозначна: законопроект № 4010а треба відхилити (Оплески). Натомість важливо справді вдосконалити право емфітевзису для де­градованих та малопридатних для сільськогосподарського виробництва земель.

Крім того, українська модель землекористування має формуватися з гаран­туванням сільським мешканцям доступу до сільськогосподарських земель як до джерела доходів та місця прикладання праці. У цій моделі важливо передбачити систему захисту права власності на земельні ділянки. Держава має подбати про вільний доступ селян до фінансових та матеріально-технічних ресурсів, забезпе­чити селянам конкретні можливості для виходу на ринки збуту.

Наразі важливо думати і говорити про те, як підготувати селян до від­криття ринку землі, а не замилювати очі, блукаючи манівцями пошуків моделі, яка може й не згодитися українцям. Слава Україні! Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова народного депутата України, члена депутатської фракції партії «Блок Петра Порошенка», члена Комітету Верховної Ради Украї­ни з питань аграрної політики та земельних відносин пана Миколу Кучера. Перепрошую.

Тоді я запрошую до слова народного депутата України, голову депутат­ської фракції Радикальної партії Олега Ляшка, члена Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики пана Олега Ляшка. Підготува­тися Вадиму Івченку.

 

ЛЯШКО О.В., член Комітету Верховної Ради України з питань податко­вої та митної політики (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, Радикальна партія Олега Ляшка). Передовсім вітаю вас у цьому залі, шановні сільгоспвиробники, шановні українці, шановні фермери, шановні представники сільськогосподарської науки! Я так само, як і моя шановна колега Юлія Тимо­шенко, зайшовши до залу, одразу звернув увагу, що під час розгляду архі­важливого для України питання ‒ питання землі, питання майбутнього нашої країни – немає ні Президента, ні уряду.

Чому немає? Тому що вони вже вирішили для себе це питання, вони хочуть продавати землю. Вони довели людей до ручки, для того щоб люди за копійки віддали землю. Потім вони перепродадуть її нашим двоюрідним братам – китайцям чи троюрідним братам – арабам, зароблять на рівному місці мільярди, а наші люди жебраками як ходили, так і ходитимуть. Тому я вважаю, що відсутність вищого керівництва держави в цій поважній аудиторії демон­струє неповагу до села і нерозуміння села. Це діти асфальту, які не знають, з якого боку підійти до корови, а якби підійшли, якби хвицнула їм поміж очей, може, менше зла було б від їхньої діяльності Україні.

Позиція фракції Радикальної партії однозначна: землю продавати не можна, треба продавати товар. І результати сільськогосподарського господарю­вання на українській землі впродовж останніх років це підтверджують: незва­жаючи на те, що немає ринку землі, у нас постійно зростає обсяг реалізованої продукції. Ми встановлюємо рекорди, ви встановлюєте рекорди у зборі врожаю, при тому що кредити берете під 30 %, пально-мастильні матеріали, посівний матеріал, мінеральні добрива купуєте за космічними цінами, а скуповують у вас продукцію за копійки трейдери, які потім ще й ПДВ собі повертають, вам не дають.

Учора аграрний комітет проголосував поправку, щоб три компанії (курятники, свинарники) отримали все, що можна в бюджеті. А вам, фермерам, яких треба підтримувати, ‒ дулю без маку!

Наведу деякі цифри щодо України: поголів’я корів ‒ 2 мільйони (останнє місце в Європі), споживання м’яса на душу населення ‒ 6,5 кілограма (останнє місце в Європі), споживання молока на душу населення ‒ 2,5 літра (останнє міс­це в Європі). Ситуація з тваринництвом: було 10 мільйонів голів худоби, на сьогодні ‒ 2 мільйони. Оце результати їхнього господарювання!

Треба не землю продавати, а створювати робочі місця, відновлювати поголів’я великої рогатої худоби. Бо коли корова є на селянському подвір’ї – є життя: є молоко, є масло, є сметана і є українське село. А коли хочуть прода­вати землю, як отам закликають (не знаю, хто вони, ті представники влади – чи архітектори, чи космонавти), то для кожного очевидно, що якщо величезний масив землі винести на ринок, їй ціни немає, і сьогодні-завтра не буде, буде про­фіцит землі, і її заберуть у людей задарма. Прийдуть транснаціональні корпора­ції, яким байдуже соціальна сфера, тваринництво, рослинництво, їх цікавлять лише технічні культури – соя і рапс, щоб швидко заробити гроші і поїхати. Один комбайн загнали, три райони опрацювали, і на цьому все закінчилося.

Ну, і останнє. Шановна Юлія Володимирівна тут сказала, що продавати землю – це як продавати матір. Юліє Володимирівно, можливо, Ви забули, я Вам нагадаю: у 2008 році Ви підписали меморандум з Міжнародним валютним фондом, де пропонували продаж землі. У 2009 році Ви як Прем’єр-міністр під­писали розпорядження № 743 про продаж землі (Оплески). Для чого Ви рідну матір продавали, будучи Прем’єр-міністром? Чому Ви, будучи Прем’єр-міні­стром, підписували продаж землі, а сьогодні кажете, що проти? (Шум у залі).

Тому я сподіваюся, що Ви щиро підтримуєте позицію Радикальної партії проти продажу землі. Не беріть репліку, Вам нічого сказати, не треба брехати людям! Дякую (Шум у залі).

 

ГОЛОВУЮЧА. Так, шановні учасники парламентських слухань (Шум у залі), я запрошую вас до порядку. Дякую.

Пані Юліє Тимошенко, я можу Вам зазначити, що режимом парламент­ських слухань не передбачено такого виступу, як репліка. Але я Вас прошу, 30 секунд, будь ласка. І підготуватися народному депутату Івченку.

 

ТИМОШЕНКО Ю.В. Шановні друзі! Я хочу вибачитися перед вами за це, чесно. Не хотілося б, щоб ви бачили всі ці розборки. Але хочу дуже чітко сказати. Вчора ви були позбавлені пільгової системи оподаткування, це бюджет. Вчора у вас забрали 24 мільярди гривень і віддали їх латифундистам, і це бюджет. І людина, яка щойно виступала, за цей бюджет проголосувала, яким вас позбавили усього.

З іншого боку, я хочу вам сказати, що в усіх меморандумах я підписувала лише одне: що держава може викуповувати землю у селян, які мають паї. Обіг ‒ тільки через державну закупівлю. Не може бути прямого ринку! І це наша пози­ція вже багато років, скільки я в політиці, стільки ця позиція.

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую, ми продовжуємо нашу роботу. Ні, репліки на репліку точно немає. Все, продовжуємо роботу.

Запрошую до слова народного депутата України, члена депутатської фракції політичної партії «Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина», заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та зе­мельних відносин пана Вадима Івченка. Прошу. Підготуватися Івану Томичу.

 

ІВЧЕНКО В.Є., заступник голови Комітету Верховної Ради України з   питань аграрної політики та земельних відносин (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, політична партія Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина»). Шановні учасники парламентських слухань! Розмірковуючи про відкриття ринку землі, потрібно відповісти на головне запитання: хто сьогодні її може купити? Хіба це може зробити селянин, який працює в домо­господарстві, не маючи навіть статусу сільськогосподарського товаровиробника, продає перекупникам за копійки молоко, м’ясо в живій вазі, овочі та фрукти з городу, або фермер, якого вчора позбавили спеціального режиму оподатку­вання, і деякі керівники фракцій приклали до цього свої пальці?

За даними Міністерства аграрної політики та продовольства, лише 2 % фермерів беруть участь у програмі відшкодування відсоткових ставок сільсько­господарським товаровиробникам. У них сьогодні просто вимиваються обігові кошти. Статистика свідчить, що 86 % сільськогосподарських товаровиробників, а це 44,5 тисячі, обробляють площу до 500 гектарів. Ось така у нас еволюція при незакінченій аграрній реформі!

Головний аргумент, який наводять пропагандисти відкриття ринку, ‒ дати право продати і купити землю. А ви впевнені, що цим вони хочуть покращити життя саме селянам? За даними різних досліджень, лише 15 % власників паїв згодні сьогодні продати свої наділи. І я вважаю, що вони повинні мати на це право. Але продати землю не олігарху або агрохолдингу, а державі або тери­торіальній громаді, яка надалі буде цю землю здавати в оренду, максимально за­лучаючи місцевого товаровиробника або фермера-переробника. Це єдиний мож­ливий обіг на сьогодні ‒ від людини до держави.

Хоча варто замислитися: якщо у людини не буде землі в селі, то що її там триматиме? Нас захлесне тотальна урбанізація, і це в аграрній країні!

Перше питання, яке ми маємо собі поставити, перш ніж робити такі вирішальні для країни кроки: чи все ми зробили в законодавчому плані, аби:

• остаточно вирішити питання спадщини, невитребуваних паїв, земель КСП та фермерських господарств;

• чи проведена інвентаризація земель сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності;

• чи передана у власність земля поза межами населених пунктів;

• чи сформована програма і взагалі політика щодо охорони земель, і як ефективно здійснювати нагляд за використанням земель;

• чи створені відповідні правила гри земельно-орендних відносин, щоб власник землі справді почувався власником?

Депутати мають, засукавши рукави, розпочати активно працювати над вирішенням всіх цих питань, а не шукати шляхи для продажу сільськогоспо­дарської землі в обхід мораторію.

Наші найближчі сусіди – країни Європи дуже помірковано ставляться до продажу землі і до майбутніх власників висувають досить жорсткі кваліфіка­ційні вимоги. У Німеччині за повоєнні роки продано лише 2 мільйони гектарів. За 70 років ‒ 2 мільйони гектарів! А знаєте, чим ми відрізняємося від Європи? Юлія Тимошенко сказала: у Польщі ‒ 2,5 тисячі сільськогосподарських товаро­виробників, в Італії ‒ 1 мільйон 800 тисяч, а у нас ‒ 51 тисяча 900…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, завершуйте, 30 секунд.

 

ІВЧЕНКО В.Є. Насправді я бачу тільки одну причину для того, аби не­гайно запровадити ринок землі: дати можливість казково збагатитися декільком сім’ям за рахунок простих людей і отримати у володіння єдиний ресурс, який залишився в українського народу.

А розмови про те, що нині працює тіньовий ринок… Тіньовий ринок повинен регулюватися виключно Кримінальним кодексом і змінами до земель­ного законодавства, аби унеможливити тіньовий обіг та рейдерство, і проблем не буде!

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 10 секунд, завершуйте.

 

ІВЧЕНКО В.Є. Ще раз наголошую:

завдання депутатів ‒ створити відповідне законодавче забезпечення земельної реформи, забезпечити захист прав власників, а також трансформацію аграрного устрою на користь сімейного фермера;

завдання уряду ‒ створити розвинені фінансові інституції та забезпечити дешеві кредитні ресурси виключно державними банками зі 100-відсотковим капіталом, які матимуть право отримувати в заставу земельні ділянки для забез­печення аграріїв обіговими коштами;

а суспільству – нарешті усвідомити, що потрібно обмежувати великих латифундистів у володінні величезними масивами сільськогосподарських зе­мель. Ну не можуть бути тисячі гектарів в одних руках!

Дякую за увагу. Слава Україні! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова президента Асоціації фермерів та приватних земле­власників України пана Івана Томича. Підготуватися Валерію Давиденку.

 

ТОМИЧ І.Ф., президент Асоціації фермерів та приватних землевласників України. Щиро дякую. Шановна пані головуюча! Шановні хлібороби! Шановний український народе! Неправильна постановка питання: обіг землі. Питання землі ‒ це питання долі української нації, її життєвого простору. Саме виходячи з такого розуміння порядку денного, сьогодні потрібно вести дискусію на на­ціональному рівні. Щоб будувати завтрашній день, необхідно проаналізувати вчорашній і сьогоднішній. Отже, про 26 років земельної реформи.

У четвертому скликанні Верховної Ради України аграрним комітетом, Верховною Радою було сформовано дві третини законодавства у сфері земель­них відносин, базових законів. Тут приймалися рішення про виділення зе­мельних часток (паїв) людям у натурі, про охорону земель. І сьогодні ця законо­давча база дає нам можливість вести дискусію. На жаль, після цього періоду до сьогодні не здійснено необхідного законодавчого, політичного, аграрного спіль­ного лобіювання інтересу української нації, а лобіювання олігархічних кланів системно здійснювалося. І не шукайте відповіді, чому не було законів, чому так сталося і що є причиною негативних наслідків.

У результаті ми отримали найвищий рівень тінізації землі на континенті. Вдумайтеся: близько 10 мільйонів гектарів найкращих світових чорноземів на сьогодні в тіні, відповідно 65 % валового виробництва аграрної продукції в тіні, ми маємо найвищий рівень корупції у сфері земельних відносин, маємо безпре­цедентне, майже п’ятикратне, реформування державного комітету ‒ основної інституції у сфері контролю за землею, її використанням, руйнування кадрів у цій системі, ми маємо, як наслідок, найвищий рівень рейдерства (рейдерство, вбивства, захоплення майна і власності) – і жодних ефективних кроків з боку влади.

Ці та інші фактори створили феномен: Україна, маючи найкращі потенційні можливості у сфері земельних відносин – українські ґрунти, має найвищий рівень бідності. Чому це відбулося? Рішення просте: аграрна політика протягом останніх років здійснювалася на користь олігархічних кланів, а не української нації, нашого співвітчизника ‒ селянина, щоб зробити його замож­ним і багатим.

Тому, виходячи з цієї ситуації, Асоціація фермерів та приватних земле­власників України, Всеукраїнський комітет захисту рідної землі пропонують сім кроків, які повинні змінити життя, господарювання і розвиток України загалом.

Перше ‒ прийняття нової редакції Закону «Про оренду землі», де чітко і ясно сформувати ефективні правила захисту орендаря і орендодавця, а не по­міщика і кріпака, де чітко і ясно вибудувати землеустрій, проект розвитку місце­вих громад і перспективу розвитку аграрного сектору.

Друге. Для вирішення хоча б частини названих проблем нам сьогодні потрібно заспокоїти суспільство і запровадити мораторій на п’ять років. Такі за­конопроекти про емфітевзис та їм подібні не мають права на розгляд у націо­нальному парламенті (Оплески).

Третє. Сьогодні треба чітко і ясно сформувати нову аграрну політику, якої вимагає…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 30 секунд, і я Вас дуже прошу завершувати, тому що ми вибиваємося з графіка. Дякую.

 

ТОМИЧ І.Ф. …Нова аграрна політика має бути спрямована на формування фермерського устрою, платоспроможного покупця, який здатний буде купувати землю. І коли будуть сотні тисяч фермерів, тоді ми зможемо говорити про відкриття цивілізованого ринку у багатій європейській країні і про заможне життя. Я переконаний, що народ має право змусити владу в такому напрямі сформувати аграрну політику. Слава нації! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова народного депутата України, члена депутатської фракції партії «Блок Петра Порошенка», члена Комітету Верховної Ради Украї­ни з питань аграрної політики та земельних відносин пана Валерія Давиденка. Підготуватися Андрію Мартину.

Дуже прошу всіх наступних промовців дотримуватися регламенту. Відповідно до сформованого списку нам треба продовжувати обговорення до 18:40, а час парламентських слухань завершується о 18:00. Я готова з вами пра­цювати довше, але парламентські слухання не можуть тривати до 18:40. Тому кожна хвилина, яку ви затримуєте, ‒ це час ваших колег. Прошу.

 

ДАВИДЕНКО В.М., член Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин (одномандатний виборчий округ № 208, Чернігівська область, політична партія «Всеукраїнське аграрне об’єд­нання «Заступ»). Шановні учасники парламентських слухань! Хочу вам нагадати, що близько двох місяців тому ми провели засідання аграрного комітету в Батурині. І якщо хтось не пам’ятає, то нагадаю, що там було прийнято рішення про продовження мораторію на продаж земель сільськогоспо­дарського призначення і, як ви знаєте, пізніше парламент вніс відповідні зміни до закону.

Хочу сказати, що ми з вами сьогодні не визначаємо, хто має продавати землю. Ми не повинні казати, що давайте будемо продавати землю і шукати покупця чи продавця. Ми повинні говорити взагалі про обіг земель сільсько­господарського призначення, має бути суспільна дискусія. Ми з вами сьогодні якраз тут маємо знайти і обговорити українську модель ринку земель сільсько­господарського призначення.

Виступав Ярослав Михайлович Гадзало. Ми співпрацюємо з Національ­ною академією аграрних наук, і я добре знаю, що вже напрацьовані всі складові майбутнього ринку земель сільськогосподарського призначення. Однак доки ці механізми не запрацюють, мораторій повинен працювати.

Тут говорили про латифундистів, як вони з’явилися. Знову-таки, це плід того самого мораторію, який на сьогодні діє. І якщо ми з вами не встановимо обмеження, або вони не будуть розуміти законодавчо, що через п’ять чи десять років вони не зможуть купити цю землю, або будуть ще якісь запобіжники для того, щоб вони були власниками, можливо, у нас подальшого розвитку цієї ситуації не буде, і дійсно, фермер отримає можливість працювати на своїй землі.

От ми говоримо про емфітевзис, щойно казали, що не можна вносити відповідні зміни. Але я вважаю, що над цим законом важливо попрацювати, тому що дуже велика кількість сільськогосподарської землі сьогодні продається через механізм корпоративних прав. Ви це знаєте добре, продавалося і прода­ється, але громада нічого не отримує. Тому я не кажу, що ми приймемо законо­проект у тій редакції або що він вже завтра буде прийнятий, але попрацювати над цим потрібно.

Ну, і потім, є такі прості елементарні речі, як право безплатної привати­зації. Якщо наша країна воює, і ми повинні забезпечити наших захисників, дати їм можливість отримати 2 гектари вільної землі, то сьогодні у вас є така «вкладочка» про закон. Ми не можемо продавати державну землю, як хтось про це каже. Ми повинні створити потужний банк землі…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 10 секунд, завершуйте.

 

ДАВИДЕНКО В.М. …побудувати своє фермерське майбутнє. Дякую всім. До побачення! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую Вам.

Запрошую до слова доктора економічних наук, завідувача кафедри земле­впорядного проектування Національного університету біоресурсів і природо­користування України пана Андрія Мартина. Прошу. Підготуватися Сергію Лабазюку.

 

МАРТИН А.Г., завідувач кафедри землевпорядного проектування Національного університету біоресурсів і природокористування України. Дякую. Шановні народні депутати, учасники парламентських слухань! Ми ніколи не побудуємо успішної держави, допоки не зрозуміємо, що громадяни України – це вільні люди, які живуть у вільній країні на своїй землі.

Питання про те, чи повинен український селянин мати право розпоряджа­тися власною землею, яка вже десятиліттями є його власністю, за великим рахунком, не має ні юридичного, ні економічного, ні морального сенсу. Це конституційне право людини, і ніхто не вправі вирішувати за власника земельної ділянки, як йому розпорядитися його землею.

Хто сьогодні найбільш зацікавлений у збереженні мораторію? Це аж ніяк не 7 мільйонів власників земельних ділянок. Де ви бачили хоч одну людину, яка, перебуваючи у здоровому глузді, воліла б обмеження власних майнових прав?

Для початку слід чесно визнати: в Україні вже давно сформувався ринок непідмораторних сільськогосподарських земель. Є й поточна ринкова ціна: від 25 до 70 тисяч гривень за гектар. І все важче пояснити нашому типовому землевласнику – звичайній сільській бабусі, чому вона має доживати свій вік у злиднях, попри те, що формально вона дуже багата, адже її 4-гектарний пай коштує щонайменше 200 тисяч гривень, а це, вибачте, її пенсія за 10 років! Чому ж тоді ми вперто не даємо власнику самостійно вирішити, потрібні йому ці гроші чи ні?

Мораторій продовжує впевнено вбивати українське село (Шум у залі). Сьогодні треба чесно визнати, що головним «вигодонабувачем» від існування мораторію вже давно є агрокорпорації, які користуються надзвичайно дешевим доступом до земельних ресурсів на умовах оренди.

 

ГОЛОСИ ІЗ ЗАЛУ. Ганьба! Ганьба! (Шум у залі).

 

МАРТИН А.Г. Реальний же власник паю, якому держава не надає ніякої підтримки, давно на цьому паї не працює і отримує в кращому разі крихти – десяту частину доходу, який його земля приносить підприємцю.

Ми хвалимося здобутками агробізнесу, але пам’ятаймо, що ці здобутки побудовані, в тому числі, на мізерній орендній платі, масовому безробітті та виснаженні ґрунтів.

Якщо ми так боїмося олігархів, іноземців та інших дуже поганих людей, які, очевидно, так і мріють скупити всю нашу землю, то давайте краще обме­жувати їхні права, а не права українського селянина. Давайте обкладемо корпо­ративних власників та землекористувачів вищими податками. Давайте заборо­нимо компаніям із іноземними бенефіціарами брати землю в оренду. Давайте зупинимо наглий дерибан державних земель. Хто заважає виконувати чинне жорстке антимонопольне законодавство України, аби не допускати надмірної концентрації земель в одних руках?

Наша система кадастру і реєстрації прав на нерухомість цілком успішно обслуговує ринок оренди і так само може обслуговувати й інші типи транзакцій. Хіба поганим є переважне право на придбання сільськогосподарських земель місцевими громадами і місцевими жителями, яке їм гарантує Земельний кодекс?

Шановні народні обранці передовсім! Україна вже давно готова до вклю­чення земель сільськогосподарського призначення в економічний обіг. Не треба недооцінювати мудрість українського селянина. Він і без нас з вами та корум­пованих державних бюрократів добре розбереться, що робити зі своїм майном. Якщо хочеться з кимось боротися, давайте краще боротися з агрохолдингами, це точно буде набагато захопливіше та цікавіше. Земля повинна належати тому, хто на ній працюватиме. Дякую. Слава Україні!

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Шановні учасники парламентських слухань! Перше, про що я вас дуже прошу, ‒ щоб ви вміли чути. Від того, що ви будете заперечувати один одному, краще не стане. І без того, що ви почуєте думку один одного і знайдете контр­аргументи, ситуації іншої не буде. Тому дуже вас прошу: чуйте! Це не означає, що треба погодитися, але принаймні дослухати до кінця, що кажуть, ви можете.

Друге. Надходять записки з проханням надати слово, підходять люди з проханням надати слово. Я ще раз повторюю, що відповідно до списку тих лю­дей, які в мене вже є записані, ми повинні працювати щонайменше до 19 години, при тому що парламентські слухання тривають до 18. Я не можу волюнтарист­ськи дати слово комусь одному і не дати іншому. Тому я не зможу надати слово тим, хто не включений до списку. Я прошу вибачення за це, але це правила, які встановлені для всіх.

Якщо у вас є пропозиції, ви можете надати їх Комітету. Якщо вам потріб­но виступити, є багато інших способів. Я справді мушу діяти в тих рамках, які встановлені для мене і для вас. Дякую.

Запрошую до слова народного депутата України, члена депутатської групи партії «Воля народу», члена Комітету Верховної Ради України з питань агарної політики та земельних відносин пана Сергія Лабазюка. Підготуватися Олександру Морозу.

 

ЛАБАЗЮК С.П., член Комітету Верховної Ради України з питань агарної політики та земельних відносин (одномандатний виборчий округ № 188, Хмельницька область, самовисуванець). Шановні учасники парламентських слухань! Питання, винесене на порядок денний, є вкрай важливим для всього українського суспільства. Не може позиція влади бути над долею кожного селянина. Земля – це найбільше наше національне багатство, а тому ми не маємо морального права вчинити невірні дії, за які ніколи нам не пробачать наступні покоління.

Конституція України передбачає право кожного громадянина розпоряджатися землею. А що потрібно селянину? Зовсім небагато: мати право вільно користуватися, працювати на своїй землі, обробляти її, отримувати від цієї діяльності дохід, достатній для забезпечення гідних умов життя.

Однак що відбувається на сьогодні? Люди бояться, що можуть втратити землю. Знаю це дуже добре, бо провів сотні зустрічей на Хмельниччині, звідки я обирався, де я розпочинав свою трудову діяльність як аграрій. Тому розгляд питання продовження мораторію на продаж землі не можна переводити в суто політичну площину.

Що ми сьогодні з вами спостерігаємо? Щороку політичні партії та політики піаряться, вкладають вам у голову різні нісенітниці, для того щоб отримати свої рейтинги. Сьогодні, відверто вам скажу, набагато комфортніше бути з вами в залі, тому що атмосфера набагато тихіша, мудріша, виваженіша, ніж буквально вчора, коли галділи, кричали, стояли задом один до іншого і голосували тільки тоді, коли необхідно було вирішити якісь особисті питання.

Я думаю, що сьогодні нам потрібно визначитися щодо ключового питання. І моя позиція, з чим я прийшов до вас, ‒ довести до вашого відома, що у нас в аграрному комітеті створена робоча група, до якої увійшли члени різних по­літичних партій, представники профільних асоціацій фермерів, міністерства, яка працює над тим, щоб виробити об’єктивно правильний шлях: знайти ту золо­ту  середину, з якої ми зможемо рухатися далі. Нам потрібно протягом 2016-2017 років напрацювати ряд законопроектів. На жаль, в одному вмістити всю істину неможливо. І не відкладати це питання знову до наступних виборів, під які набиратимуть політичні бали ті чи інші політичні партії. Наше завдання ‒ аби будь-який крок був спрямований на розвиток країни. Тому дуже добре, що сьогодні ми маємо можливість висловитися і почути один одного. Переконаний, що всі думки, висловлені сьогодні, робочою групою будуть враховані, напра­цьовані позиції будуть передані на обговорення суспільства, і тільки після того можуть бути прийняті рішення.

І наостанок. Запам’ятався вислів Жана-Жака Руссо, який ще декілька століть тому сказав такі слова: «Єдиний засіб утримати державу в стані незалеж­ності від будь-якого – це сільське господарство. Володій ви хоч усіма багат­ствами світу, якщо вам нічим харчуватися – ви залежите від інших. Торгівля створює багатства, але сільське господарство забезпечує волю»… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова народного депутата України першого ‒ п’ятого скликань пана Олександра Мороза. Підготуватися Володимиру Литвину.

 

МОРОЗ О.О., народний депутат України першого ‒ п’ятого скликань, Голова Верховної Ради України у 1994-1998 та 2006-2007 роках. Шановні учасники парламентських слухань! Я спочатку хотів би з порадою звернутися до представників влади, до Кабінету Міністрів: обережно користуйтеся аргумен­тами. Бо як ви починаєте говорити, що немає припинення мораторію, немає реформи земельної, через те немає ефективності в сільському господарстві… А виходить, у промисловості є? Там все приватизовано, а результат, очевидно, такий же, тільки гірший. Тому не в тому справа.

Я уважно прочитав проект закону, внесений на розгляд Верховної Ради. Можу трошки розбиратися в цій справі, тому що я є співавтором першого Земельного кодексу, і можу сказати, що над законом ще треба працювати. Це аб­страктно підходячи до цієї проблеми. А по суті, це спроба юридичного оформ­лення найбільшого злочину проти України. Перетворення землі на товар до цього приведе (Оплески).

І підтверджується це, наприклад, навіть вчорашнім нічним прийняттям бюджету. У мене виникає запитання: а де в дохідній частині бюджету земельна рента? Її могло бути приблизно 3 мільярди доларів. А її немає, тому що це не потрібно, бо це сьогодні використовується тими, хто користується землею для власного збагачення під покровом влади, а влада і є власником. Тому тут я ду­маю, що далі… Григорію Михайловичу, це не політичні заяви, я не для цього кажу, а тому що знаю, що кілька років тому ми були абсолютними однодумцями в цьому питанні.

Для кого готується ринок землі? У нас 643 власники мають офшорні рахунки, вони створили більше 500 офшорних компаній. Уявімо собі, що вони сьогодні продали все – Нікопольський завод феросплавів, Київську кондитер­ську фабрику імені Карла Маркса тощо – і на ці гроші купили за європейськими цінами українську землю. Вистачить їхніх грошей лише на 10 % землі. Тоді для кого ми готуємо землю?

Можна багато говорити, що власник той, хто в селі. Вже в селі нікому працювати, вже там і немає того власника, який міг би ефективно працювати, окрім тих господарств, які зберегли традиційні методи господарювання. Тобто менеджмент, управління ‒ це важливіше, аніж відносини власності. А потім, навіщо власнику консервувати капітал, купуючи землю? Йому треба використо­вувати кошти для одержання доходів від бізнесу. Я так розумію? Хоч я ніякого відношення до бізнесу не маю. Тому велика небезпека.

І ще хочу вказати на дві обставини, які змусили мене звернутися до всіх представників різних політичних партій. Люди добрі, існує загроза знищення України. Перший крок – це так зване добровільне об’єднання громад, яке сьо­годні нав’язується владою всупереч Конституції (Оплески), а другий – перетво­рення землі на товар. Таке об’єднання ще у 5-7 разів відсторонює людину від публічної влади, а другий крок забирає в неї останнє, за що можна триматися. Тому в сукупності це призведе до втрати державності.

Який вихід? Перше – викуп державою земельних паїв.

Друге – створення земельного банку і передача в оренду, тут правильно казали промовці, тільки в оренду користувачам землі. Причому обережно до цього питання поставитися, бо є вже і по 300, і по 700 тисяч гектарів. І відразу обрізати ‒ можна лиха великого надбати. Треба поставити відповідні умови. Згодом це все владнається, але однією з умов: будь ласка, на два гектари – одну голову великої рогатої худоби маєш утримувати, тоді будеш думати, як вести господарство (Оплески). Тут виступав президент академії, він мав би сказати, що вже науковці говорять, що приблизно 20 років треба для відновлення родючості ґрунтів, а без великої рогатої худоби цього не вийде. Нічого не вийде!

Тому ось на це треба звернути увагу, і тоді ми можемо розраховувати на те, що Україна буде все-таки не тільки для 10-15 олігархів годівницею чи за­безпечувати їхнє багатство, а для всього народу. А поки що ми маємо те, що маємо. Я вже не буду в даному разі згадувати ні двох Леонідів, ні двох Вікторів, ні Петра нині першого. Тому що справа від вас залежить: треба розмежувати бізнес і владу… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова народного депутата України, члена депутатської групи партії «Воля народу», члена Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти пана Володимира Литвина. Підготуватися Руслану Соколу.

 

ЛИТВИН В.М., член Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти (одномандатний виборчий округ № 65, Житомирська область, само­висуванець). Шановні хлібороби і шановні законороби! Тут про Конституцію згадували. Після того як приймали бюджет, про Конституцію забудьте, її немає в Україні! Це перше.

І друге. Я боюся, що сьогодні ці парламентські слухання зібрали для того, щоб потім сказати, що громадське обговорення відбулося, і треба негайно прийняти закон. Іще одна ніч, і цей закон буде прийнятий.

Дещо статистики. У нас сотня найбагатших людей має майже 27 % націо­нального багатства країни. І серед них не останні місця займають найбагатші аграрні барони. І ще статистика, для того щоб зрозуміти, про що ми говоримо. За роки незалежності в Україні зникло, списали 641 село. Тільки за останні два роки закрили 400 фапів, дільничних лікарень і амбулаторій. Тільки за останні два роки в Україні закрили 2400 шкіл. Я думаю, якщо, боронь Боже, буде прий­нято це рішення, про село можна забути. Втратиться зміст України!

Ви знаєте, що Сталін тримав під підозрою селян, а українських селян під подвійною підозрою ‒ як хліборобів і як українців. У мене складається таке враження, що ці сталінські традиції продовжуються і насаджуються сьогодні (Оплески).

Постає запитання: що робити? Я підтримаю пропозиції, які тут прозву­чали, і перша з них: треба розібратися з землею, провести інвентаризацію землі і віддати землю громадам. Прийняти оцей закон, який не приймають, а напло­дили зверху громад (Оплески). Чому не приймають цей закон? Лежить він, під­готовлений до другого читання. Землі не добрали ще, не вистачає! Отже, ін­вентаризацією показати у кожному населеному пункті – кому, скільки і за які заслуги.

Третій момент. Де 400 тисяч земельних паїв, які до цього часу не запитані? Хто ними користується? Я звертаюся до міністра. От мама моя, 88 років, у мене запитує: «Сину, що мені брати на земельний пай – мішок борошна чи мішок кукурудзи?». А у вашій статистиці читаю: за 1 гектар – 3200 гривень. Що за брехня?

Нарешті, земельний банк. Банк «Україна» успішно розікрали, зараз ще один приклад, як вкрасти банк, – створити державний банк! Я згоден з тим, що людина, яка має земельний пай, має право його туди віддати, але за реальну ціну. А держава має надавати землю у розпорядження, в оренду. Все інше треба закрити.

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 30 секунд, завершуйте.

 

ЛИТВИН В.М. Це абсолютний блуд – те, що пропонується.

І останнє. Ви знаєте, хто вносить закони? «Мальчики из церковного хора», чисті і незаплямовані, які не знають, що таке пшениця, що таке жито – ніколи не бачили (Оплески). Знаєте, мені це нагадує слова відомого поета:

Одни идут годами к трудной славе,

Другим всего-то перейти тетрадь.

От вони зошит перейшли і повчають нас, як жити. Але ми з вами їх підсадили у владу. Дякую за увагу (Оплески).

І останнє. Оцю картину подарували мені на парламентських слуханнях років п’ять тому і сказали: дивись, що залишиться. Сім років, так? Я взяв…

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова фермера, заступника голови Селянського (фермер­ського) господарства «Сокіл» пана Руслана Сокола. Підготуватися Миколі Фурсенку.

 

СОКОЛ Р.О., заступник голови Селянського (фермерського) господар­ства «Сокіл» (Бориспільський район Київської області). Шановні народні обранці, експерти, колеги! Я маю лише 5 хвилин, аби донести до вас позицію дрібного фермера, і дякую за таку можливість. Отже, варто зрозуміти, заради кого затіваються аграрні реформи.

Перше. Мусимо чесно визнати: ринок землі давно є. Ті, хто каже, що лише продаж угідь відкриє цей ринок, або не розуміють реального стану справ, або відверто лукавлять.

Як цей ринок сьогодні діє? Дуже просто – через оренду. А оренда і є розпорядженням землею. І цим правом користуються всі пайовики, воно нічим не обмежене.

Те, що ринок працює, підтверджує і висока конкуренція на ньому. Мова про конкуренцію орендної плати! Чи цікавилися ви тим, наскільки за останні роки зросли виплати пайовикам? Чи знаєте, як фермери та великі агрохолдинги конкурують за паї, які додаткові бонуси вигадують, аби лиш вмовити передати землю в користування? Отже, у землевласника є вибір.

А те, що ми проти ринку землі, – це міф. Ми вже давно працюємо на цьому ринку.

Друге. Чи ефективно працює цей ринок? Відповідь на це запитання ще простіша. Колеги з досвідом добре знають, які врожаї збирала Україна 15-20 ро­ків тому. Валовий збір зерна у кінці 1990-х ‒ на початку 2000-х років становив у  середньому 20 мільйонів тонн. Що ми маємо сьогодні? Усі пишаються! Не перший рік Україна збирає понад 60 мільйонів тонн. Отже, ринок ефективний! Агропідприємства активно інвестують у виробництво. А розмови про поля в бур’янах ‒ ще один міф.

Третє. Чому саме тепер комусь так пече скасувати мораторій? Запуск вільного продажу угідь ‒ це питання національної безпеки. Чи можна його вирішити хоча б у найближчу п’ятирічку? Чи готова країна до цього? Відповідь однозначна: ні.

Пояснюю. Ми маємо корумповану і недієздатну систему державного управління земельними ресурсами. Що таке Держгеокадастр? Це монополія у наповненні земельного кадастру. Ця система розбалансована, майже зруйно­вана. Останнім часом уряд «освятив» ліквідацію райземів, пілотні проекти, які суперечать Земельному кодексу. Чи не тому дані в Національній кадастровій системі спотворені, часто недостовірні та неповні?

Ще один момент. Чи є в законодавстві достатні запобіжники від обезземе­лення та концентрації масивів в одних руках? Тут ми знову повертаємося до найголовнішого запитання: заради кого сьогодні все це затівається? І чому ніхто не запитує думку землевласника, пайовика? Бо він мав би стати головною дійовою особою в цій реформі!

Чи зустрічали ви у відкритих джерелах дані щодо кількості бажаючих продати пай? Тиша. Замість цього ми бачимо іншу картину. Всі хто завгодно, навіть зірки естради, долучилися до пропаганди розпродажу угідь. Чи не бачите ви за цією лавиною публікацій і виступів тінь таємничих лобістів? Хто вони? Чому реальному землевласнику ніхто не дає слова? Невже ніхто, окрім зірок естради, столичних реформаторів-грантоїдів не може дати чітку відповідь на головне запитання: що дасть купівля-продаж землі пайовикам і фермерам?

Нас чомусь переконують, що масово розквітне дрібне фермерство. Яким чином? Господарство, яке я представляю, нещодавно переуклало 300 коротко­строкових договорів емфітевзису (просимо не лякати всіх цим поняттям), і жоден з пайовиків не виявив бажання відокремитися.

Нам обіцяють кредити під заставу землі. Ще вчора держава рятувала найбільший банк, а вже завтра ми отримаємо кредити під 3 % річних у гривні? Яким чином? Від кого?

Тож ми чітко бачимо: бажаючих продати землю ‒ разюча меншість! Референдум серед власників паїв дав би чітку відповідь і розуміння напряму земельної реформи.

Ще раз наголошу: сільськогосподарське виробництво зростає. То чи не свідчить це про те, що нинішня модель земельних відносин є вдалою?

І останнє. Чи хотів би фермер-підприємець купити землю? Звісно! Але реальних можливостей зробити це тепер немає. Ні напрацьованої нормативної бази, ні вирішення проблем так званої «шахматки», ні доступу до грошових ре­сурсів. Все це є лише в деклараціях чиновників.

Шановні експерти, народні депутати, урядовці, розробіть спочатку чіткі  правила. Розпочніть продаж державних земель, зокрема раніше наданих у постійне користування фермерським господарствам, під сільськогосподар­ськими будівлями, мораторій на які взагалі абсурдний. Припиніть знущатися з сільських громад і врешті прийміть у другому читанні законопроект № 4355. Тільки за умов повної стабільності в державі, прогнозованості, доступу до де­шевих кредитних ресурсів можна говорити про купівлю-продаж земель сільсько­господарського призначення.

Нормальною альтернативою для тої меншості, яка хоче отримати кошти вже сьогодні, бачимо розвиток обігу похідних прав на землю, зокрема емфітев­зису, прийнявши зважений, конструктивний закон (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова голову Всеукраїнської асоціації сільських та селищних рад, Фурсівського сільського голову Білоцерківського району Київської області Миколу Фурсенка. Підготуватися Сергію Хланю.

 

ФУРСЕНКО М.І., голова Всеукраїнської асоціації сільських та селищних рад. Доброго всім вечора! Дозволили виступити і представнику органів місцевого самоврядування сільських територій, голові асоціації. Хочу сказати, що дійсно, душа болить. Послухав всіх промовців, ніби всі кажуть правильні речі… Але чому так погано живе наш люд? Чому так погано йдуть реформи на селі?

У Конституції України записано, що земля є «об’єктом права власності Українського народу». Особливе значення земля має, безумовно, для жителів сіл, особливо тих, які працюють на землі. Сільський люд на сьогодні становить 31 % населення України, це понад 13,5 мільйона жителів, і залишається основою і резервом українства. Якщо ми це втратимо, то, мабуть, не буде й нашої держави.

Земельні відносини стають каменем спотикання для населення сіл, тому що у структурі земельних реформ вони не бачать логіки. Хто сьогодні керує землею? Тут вже було сказано: 50 % землевласників ‒ приватні, 44 % ‒ органи виконавчої влади, 4 % ‒ органи місцевого самоврядування і 2 % ‒ колективна власність та землі з невизначеним статусом. При цьому землі сільськогосподар­ського призначення становлять 71 % території України. Органи місцевого само­врядування, де 4 %, ‒ це і міста, і містечка, села і селища. Можете уявити, які повноваження у нас, коли ми не можемо впливати на те, що робиться за межами населених пунктів.

Я глибоко переконаний, і ви, мабуть, теж, що без потужних органів місцевого самоврядування і належних повноважень ми нічого не зможемо ‒ ні належним чином провести земельну реформу, ні покращити життя сільських жителів. У нас, дійсно, не завершена інвентаризація земель, в більшості населе­них пунктів і районів немає ні схем планування територій, ні генеральних пла­нів. Як можна контролювати, що робиться на цій землі? Все робиться згори. Тому й виходить, що 30 % відсотків чорноземів використовуються неефективно, бо невідомо, хто там господар, як він працює і що дає для сільського люду.

Маю сказати, що це стосується не тільки земель сільськогосподарського призначення, а також земель оборони, стратегічних об’єктів. Іде війна, а у нас процвітає продаж земель Міністерства оборони. Невідомо, хто там керує, і чим займаються контролюючі органи.

Тому у селян є відчуття, що у них забирають частину їх самих, коли йде мова про ринок землі. Це важке питання, і ми розуміємо, що селянин, по суті, усунутий від впливу на вирішення земельних питань, хоча він має бути гос­подарем на своїй землі. Ми бачимо, що в більшості країн Європи саме фермер і селянин-кооператор працюють на землі, на власній і орендованій ‒ від 40 % до 80 %.

Щодо мораторію бачення асоціації таке. На сьогодні, дійсно, є три точки зору:

перша ‒ терміново скасувати мораторій на землю і запровадити вільний продаж. Ми проти цього;

друга – земля не має бути товаром. Селяни теж не дуже погоджуються, тому що люди доживають віку, нікому передати і, можливо, хочуть продати або передати комусь в оренду за вигідну ціну, щоб покращити своє життя і стан здоров’я;

і третій найбільш прийнятний крок ‒ це коли землі сільськогосподарського призначення будуть товаром, але за умови, що попередньо буде здійснена низка інституційно-організаційних заходів та прийняті відповідні закони, про що сьо­годні вже йшла мова, щоб унеможливити дерибан землі, особливо на селі.

Нині сільське господарство переживає соціально-економічну та екологічну кризу. Важка ситуація. Немає аграрної політики, головним елементом якої має бути стратегія аграрно-продовольчого комплексу України, в основу якої має бу­ти покладено:

•  вирощування сільськогосподарської продукції та переробка тут, на місці, а не вивозити за кордон і там мати великі статки;

•  відновлення таких галузей, як льонарство, шовківництво, вівчарство, хмелярство, текстильна промисловість. Це все колись було, але пропало. Чому не дати можливість малому і середньому бізнесу розвиватися? Це будуть робочі місця і солідні надходження до місцевих бюджетів;

•  визначення шляху розвитку сільського господарства – чи це буде кооперативно-фермерський шлях, про що ми мріємо, як це зробила Європа ще 150 років тому, чи шлях розвитку великотоварного виробництва – холдинги, латифундії, великі агрофірми, що призведе до…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 30 секунд, я вас дуже прошу завершити.

 

ФУРСЕНКО М.І. Коментарі асоціації щодо законопроекту: проект не відповідає основним засадам публічності, відкритості і демократичності та міс­тить цілий ряд корупційних загроз. У законопроекті задекларовано одним із завдань сталий розвиток місцевого самоврядування, сільських громад, але фак­тично ми усунуті від участі в регулюванні обігу землі. Питання виключної компетенції земельного банку, пріоритет…

 

ГОЛОВУЮЧА. Я Вас дуже прошу завершити, бо це час Ваших колег. Будь ласка, завершуйте думку.

 

ФУРСЕНКО М.І. … але тут є корупційна складова.

Не можна сказати всього, що наболіло на душі, скажу так: шановні, у сільських радах вже закінчується земля для воїнів АТО, водночас відбувається дерибан, продаж землі на стороні, де можна було б вирішити цю проблему. Це дуже болюча проблема… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую і ще раз закликаю вас поважати час інших.

Запрошую до слова народного депутата України, члена депутатської фрак­ції партії «Блок Петра Порошенка», голову підкомітету з питань ціноутворення та розвитку зовнішньоекономічної діяльності в агропромисловому комплексі Комітету Верховної Ради України з питань агарної політики та земельних відносин Сергія Хланя. Підготуватися Григорію Калетніку.

 

ХЛАНЬ С.В., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з  питань агарної політики та земельних відносин (одномандатний виборчий округ № 65, Житомирська область, партія «Блок Петра Порошенка»). Доброго дня, шановні учасники парламентських слухань! В Україні 16 років діє мора­торій на продаж земель сільськогосподарського призначення. До чого дійшли? Що надбали? За 16 років утворилося декілька дуже потужних агрохолдингів, які майже монополізували землі в своїх руках ‒ 100, 200, 500, 700 тисяч гектарів. То давайте подивимося, чому так сталося. Тому що мораторій, фактично, знівелю­вав ціну на землю. Коли людина може знати, яка справжня ринкова вартість землі? Тільки тоді, коли в країні є ринок. На превеликий жаль, так званий мора­торій знівелював цю норму, і люди, дійсно, як ви кажете, не знають, чи мішок кукурудзи брати за свій пай, чи мішок соняшникового насіння, а інколи з ними розраховуються сіном. Дійсно, вони не знають, скільки коштує земельний пай (Шум у залі).

Я слухав вас уважно і прошу вислухати мою думку. Саме тому морато­рій – це фікція і не більше, це тільки політичне гасло. Тому що в Земельному кодексі чітко записано, що ринок земель відбудеться тільки після прийняття за­кону про обіг земель. А мораторій ‒ це політична фікція, якою задурюють голо­ви простих людей перед виборами або на загостренні політичного сезону.

Саме тому ми з колегами внесли законопроект про обіг земель. Як ви кажете, «церковные мальчики» (Шум у залі). Але «церковные мальчики» і мо­жуть щось змінювати в нашій країні, бо комуністичні «дедушки» можуть тільки продовжувати мораторій, не більше того. Ви критикуєте уряд, але цей уряд вперше запровадив електронну систему торгів державною землею. Дійсно, вам це не подобається, бо ви не сплачуєте ринкову ціну, а людей обманюєте (Шум у залі). Цей уряд вперше вніс державний бюджет, і за нього проголосували 274 депутати, не під новорічну ніч. А деякі попередні уряди за копійки роздавали державну землю своїм…

 

ГОЛОСИ ІЗ ЗАЛУ. Ганьба! Ганьба!

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 10 секунд, завершуйте.

 

ХЛАНЬ С.В. …дуже приємно брати землю за копійки. То цей уряд – уряд реформаторів. І уряд і депутати ‒ «церковные мальчики» зможуть провести реформи в нашій країні (Шум у залі).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова голову Селянської спілки України, народного депутата України четвертого ‒ сьомого скликань пана Григорія Калетніка. Підготуватися Валентину Дідичу.

 

КАЛЕТНІК Г.М., голова Всеукраїнської громадської організації «Селянська спілка України імені І.О. Мозгового». Шановні учасники парламент­ських слухань! Шановні теле- і радіослухачі! Досить гарна розмова сьогодні складається, як завжди на парламентських слуханнях, практично, з усіх питань. Тільки який буде результат? Історія прийняття закону, який дозволив би купівлю-продаж землі, тягнеться вже понад 20 років і має яскраво виражений характер. Кожна політична сила, яка знаходиться при владі, намагається розпо­чати продаж землі, і кожна політична сила, яка опиняється в опозиції, одразу починає боротися за мораторій. Але при цьому, шановні колеги, під час дії мораторію ніхто не працює над тими законодавчими актами, які необхідно прий­няти для того, щоб можна було відкрити ринок землі. І на сьогодні більшості таких законопроектів не існує, не зроблені. Тому, звичайно, ринок землі сього­дні запроваджувати не можна.

Чому ж така боротьба? Тут зрозуміла відповідь: в українських реаліях основний заробіток отримає не той, хто є власником землі, а чиновник, який її продасть. Тому йдуть такі змагання.

Тут згадували, що землі колгоспів розпаювали і передали колгоспникам та колгоспним пенсіонерам. Не заздріть, це було абсолютно правильно. Всі села в Україні, вся інфраструктура – будинки культури, школи, дитячі ясла, лікарні, фельдшерсько-акушерські пункти, дороги – все це було побудовано за рахунок заробітної плати селян. І те, що вони отримали 17 мільйонів гектарів землі колишніх колгоспів, ‒ це правильно.

Інша справа, що ми зробили помилку в Україні, яку не допустила жодна країна соціалістичного табору, які теж проводили роздержавлення, і колишні республіки Радянського Союзу, – запровадили прив’язку до координат та ще й використали систему координат, яка застаріла ще за часів Радянського Союзу. І якщо реально розпочати продаж землі, ніхто ще не знає, які там проблеми нас чекають. Це була створена велика проблема, і її необхідно вирішити. Без її ви­рішення жоден закон, хоч би який він був, не працюватиме.

Кожен раз, коли продовжується мораторій, перемагають латифундисти і ті політичні сили, які знаходяться в опозиції. Європа і світ давно сформували правила використання земельних ресурсів та їх обігу. Враховуючи, що всі прези­денти, уряди і парламент України говорили і говорять про європейський вибір розвитку, гармонізуючи українське законодавство з європейським, можна бу­ло б, не зволікаючи, закласти основні європейські норми у закон про обіг земель і провести роз’яснювальну роботу з людьми.

Думаю, що громадяни України сприйняли б ці європейські норми, а саме: покупцем землі є фізична особа – громадянин України, який не менше 10 років проживає в Україні, має українську сільськогосподарську освіту (хай ті, хто хочуть купувати землю, повчаться в наших університетах), досвід роботи в сіль­ському господарстві не менше трьох років, проживає не далі як за 25 кілометрів від земельної ділянки, і придбати можна не більше 500 гектарів на одного грома­дянина, в одні руки. Як записано в Аграрному кодексі Франції, землю купує не той, хто має гроші, а той, хто доведе, що він на ній працюватиме. Саме за таких умов і громадяни України, нарешті, змогли б реалізувати своє конституційне право.

А тим часом, поки ми міняємося мораторіями і законами, у нас виросли вулкани у вигляді агрохолдингів, які знищують села, землю, обезземелюють селян, фермерів і навіть добралися до середніх сільськогосподарських підпри­ємств. Сьогодні 100 латифундистів в Україні орендують уже більше 10 мільйо­нів гектарів земель, 8 із яких сформували свої земельні банки понад 500 тисяч кожний. Якщо у нас сьогодні верхні ешелони влади і олігархи ‒ це батьки і діти, то сподівання на варіант закону, що захистить селян, фермерів і весь середній клас працюючих у сільському господарстві, дуже малоймовірні. Тому всі й бояться ринку землі.

У кожному полі, якщо продавати землю, з’являться по 10-15 ділянок, які будуть заважати веденню бізнесу. Тому втратити власність і втратити робочі місця при відкритті ринку землі сьогодні може кожен. Покупець власності при­носить насамперед не інвестиції, а свої порядки, тому Європа й не поспішає продавати землі, а сотні років тримають на рівні 800 гектарів ‒ фермер у Сполу­чених Штатах, Польща ‒ 500 гектарів, Угорщина ‒ 300 гектарів, а не так, як у нас по 500, 700 тисяч.

Який крок ми зробимо? Потрібно радитися…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 10 секунд.

 

КАЛЕТНІК Г.М. …і добре подумати про майбутнє, на чиїй землі жити­муть наші діти ‒ на батьківській чи батраками у чужинців?

І хотів би ще подякувати сьогодні за позицію… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова народного депутата України, голову підкомітету з питань удосконалення структури державного управління у сфері агропромис­лового комплексу, інновацій та з питань базових галузей в агропромисловому комплексі Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин пана Валентина Дідича.

А перед тим, пане Валентине, як ви будете говорити, я вже вислухала від всіх тих людей, які сюди підходили, і тих, які навіть сюди не підходили, про те, що депутати мають трибуну парламенту щотижня, не тільки на пленарних тижнях, щоб виступати і висловлювати свою позицію. А люди сюди їхали, щоб висловити те, що хочуть сказати, але вони не мають такої змоги.

Я вам ще раз кажу, що я звернулася до кожного голови комітету чи заступника, який виконує обов’язки голови, з проханням під час підготовки пар­ламентських слухань розподіляти час так, щоб більша частина часу була відве­дена на виступи не депутатів, не представників органів державної влади, а тих людей, які сюди приїхали. На жаль, кожний депутат вільний у своєму статусі, і список промовців формує комітет. Я маю список, який сформований коміте­том. Я можу тільки працювати з вами до того часу, поки всі не виступлять. Це те, що я можу для вас зробити. Але, знову-таки, я прошу всіх, хто виступає: якщо ви не вкладаєтеся у свій час, це означає, що ви забираєте час в інших. І особливо звертаю на це увагу народних депутатів. Дякую.

 

ДІДИЧ В.В., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин (одномандатний виборчий округ № 40, Дніпропетровська область, партія «Блок Петра Порошенка»). Дякую, пані Оксано, я все-таки хочу виступити. Я – сільський житель, як і всі ми, тому мені болить, як і всім вам. Мій 40-й виборчий округ, село Весела Божедарівка, Криничанська земля, яка має добру славу на Дніпропетровщині і славних хліборобів.

Я дякую своїм колегам депутатам із нашого Комітету, що ми все-таки аграрії… Сьогодні звучали від політиків різні слова, що там мафія, мафіозі… Ну, хай приїдуть до мене, подивляться, як я живу – запрошую всіх. Не всі такі. Наш агарний Комітет став доброю, щирою надією для всіх нас, у тому числі для мене, що буде вироблена спільна політична, юридична систему захисту україн­ських національних інтересів. Вони якраз лежать у системі збереження, недопу­щення продажу земель сільськогосподарського призначення. Сьогодні ми всіх чуємо і, дійсно, хочемо спільними зусиллями застерегти Україну від майбутніх потрясінь, не дай Боже, ми втратимо цю землю.

Проведу історичну паралель, вона історично-повчальна. Тут, у Києві, загинув Столипін, ви знаєте історію. Якщо ми сьогодні (тут колега депутат показував картину) загнали людей у бідність через недолугі дії і тепер цей останній клапоть, на якому стоїть селянин, заберемо – впаде Україна.

Тому ми працюємо над тим, щоб вибудувати запобіжники. І сьогодні не стоїть питання, я звертаюся до всіх політичних сил, про продаж земель сільськогосподарського призначення. Сьогодні йде мова про підготовку законо­давчого забезпечення обігу земель сільськогосподарського призначення. Бо до мене як до народного депутата приходять люди, які не мають рідних, близьких, запитують: що робити, як робити? І я не маю відповіді на це. Наша відповідь ‒ це прийняття законопроекту № 4355, який наш Комітет ініціював, і ми будемо боротися за те, щоб цей закон був ухвалений. Закликаю всіх: давайте спільно працювати над єдиною формулою.

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 10 секунд, завершуйте.

 

ДІДИЧ В.В. Я всім бажаю плідної праці, ми чуємо вас. Давайте спільно працювати над цим. Дякую вам.

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова члена Ради Асоціації «Земельна спілка України» пана Сергія Біленка. Підготуватися Ользі Ходаківській.

 

БІЛЕНКО С.Б., член Ради Асоціації «Земельна спілка України». Доброго дня, шановні учасники парламентських слухань! В Україні дуже бурхливо обговорюється питання скасування або нескасування мораторію. Але чомусь всі ці розмови закінчуються двома пропозиціями: або ми збережемо мораторій на­вічно, або одразу знімемо всі запобіжники і завтра запровадимо продаж сіль­ськогосподарських земель без жодних обмежень. І парламентські слухання ‒ це теж показник, тому що майже не було запропоновано жодних кроків, які могли б нормально врегулювати ці відносини. І це не дуже добре, на мій погляд.

Давайте подивимося, за що всі агітують. Ми всі говоримо про те, що нам треба захистити національного виробника. Національний виробник у нас – орендар, і фактично все те, що сьогодні говорилося, спрямовано на те, щоб ще захистити орендаря. Україна ‒ напевно, єдина країна у світі, де інтереси оренда­ря, повторюю, тимчасового користувача, превалюють над інтересами власників. Так не має бути, власність має бути первісною, а вже потім ‒ інтереси особи, яка тимчасово користується землею.

Давайте подумаємо, в які умови поставлений власник земельної ділянки. Він, фактично, кріпак. Це людина, яка змушена надавати землю в оренду, вона не має жодного вибору. Або вона за тіньовими схемами ділянку продає (схем дуже багато), або надає земельну ділянку в оренду. Це не дуже добре, це не право власності. На мій погляд, нам треба задуматися, що ми маємо зробити для того, щоб інтереси власника все-таки були дотримані, і напрацювати такий закон про обіг земель сільськогосподарського призначення, який нормально збалансує інтереси всіх. Це ж не значить, якщо ми сьогодні, наприклад, приймемо закон про обіг земель сільськогосподарського призначення, що завтра всі юридичні особи, всі транснаціональні компанії зможуть придбати такі землі? Ні, вони діятимуть за правилами, які будуть встановлені законом. То давайте встановлювати нормальні правила.

Тут багато фермерів, і я хочу запитати. Якщо, наприклад, у цьому законі на першому етапі буде дозволено фермерам викупити землі, які зараз пере­бувають у них в постійному користуванні, по 50, по 100 гектарів ‒ це погано? Це абсолютно нормально, людина отримає нормальний кредитний ресурс і зможе якісь довгострокові інвестиції вкласти. Навіть із забороною передавати ці землі в оренду чи суборенду, щоб не було якихось спекуляцій, із забороною пере­продажу – це нормально!

Чи хтось проти, щоб дозволити придбавати у власність землі під господарським будівлями і дворами? А не так, як зараз, коли все це через оренду оформляється. Це нормальні речі, і всі вони мають бути встановлені в законі про обіг земель сільськогосподарського призначення, щоб були встановлені нор­мальні правила, які збалансують всі інтереси.

А в нас виходить так, що ми обрали одного учасника земельних відносин – орендаря і поставили його на п’єдестал, а решта – селяни-кріпаки, і політики краще знають, як їм розпоряджатися своєю власністю. Це неправильно. Якщо ми колись надали право власності людині, ми маємо це право забезпечити. Право надавати землю в оренду – це не право власності.

Тому я хотів би всіх закликати сконцентруватися на тому, що ми маємо зробити, які саме норми мають бути в законі, щоб усі ці ризики, про які сьогодні говорили, не спрацювали. Щоб ризиків не було і був запущений нормальний, цивілізований ринок. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова завідувача відділу земельних відносин Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки» пані Ольгу Ходаківську. Підготуватися Ларисі Майсак.

 

ХОДАКІВСЬКА О.В., завідувач відділу земельних відносин Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки». Шановна Оксано Іванівно! Шановні учасники парламентських слухань! Регулювання ринкового обігу зе­мель є досить важливим питанням для переважної більшості країн світу. Останнім часом окремі експерти висловлюють думки щодо необхідності запро­вадження абсолютно «вільного» ринку земель, мотивуючи це тим, що у світовій практиці відсутнє таке регулювання або воно з часом себе не виправдало і було скасовано. Проте це не так. У результаті досліджень встановлено, що кожна країна у той чи інший спосіб здійснює регулювання ринкового обігу, виходячи з конкретних особливостей та національних інтересів.

Обмеження можуть встановлюватися на державному, регіональному та місцевому рівнях. Найбільш поширеними регуляторними інструментами є:

• обмеження суб’єктного складу покупців з наданням пріоритету фізичним особам та місцевим жителям;

• встановлення переважного права для орендаря або власника суміжної ділянки, за умови що він є фермером, самостійно господарює на землі та відпо­відає кваліфікаційним вимогам.

Поширеною практикою є надання пріоритетного права спеціалізованій агенції, що здійснює регулювання ринкового обігу. Приміром, як Агентство сільськогосподарської нерухомості в Польщі або Товариство з управління зем­лями у Франції чи Німеччині. Або ж переважним правом на викуп земель користуються територіальні громади, якщо потенційний покупець не відповідає вимогам. Так, Агентство сільськогосподарської нерухомості Польщі із 270 тисяч угод (загалом на 400 тисяч гектарів) використало своє пріоритетне право 293 ра­зи, викупивши земельні ділянки площею 6,5 тисячі гектарів.

Серед обмежень практикується встановлення граничних розмірів земель­них ділянок ‒ максимальних і мінімальних ‒ з метою запобігання їх подріб­ненню або надконцентрації. Так, у Польщі одна особа може мати у власності не  більше 300 гектарів, у Румунії – 100, Угорщині – 300, Данії – 150 гектарів. А в Швейцарії, Італії, Португалії, Іспанії, Австрії, Сербії не допускається надмір­не подрібнення наділів.

Крім того, особлива увага приділяється контролю за раціональним використанням та охороною земель. Практично всі країни, що пройшли етап становлення ринкового обігу земель, мали довгострокові цільові програми, які, крім іншого, передбачали надання пільгових кредитів на придбання земель міс­цевим фермерам. Зокрема, у Польщі кредит на придбання земель можна отри­мати на 15 років під 2 % річних, у Латвії ‒ взяти до 140 тисяч євро на 20 років під 3,3 %.

Країни, які дбають про майбутнє своїх громадян, запровадили механізми придбання земель із розстроченням платежу. Зокрема, в тій же Польщі ‒ на 30 років для новоствореного фермерського господарства та на 20 років для роз­ширення існуючого.

Україна не має бути винятком. Світовий досвід показує, що запроваджен­ня ринкового обігу земель має супроводжуватися цілеспрямованою державною політикою, орієнтованою на формування потужного середнього класу на селі. Це гарантуватиме продовольчу безпеку, сприятиме розв’язанню проблем сіль­ської зайнятості та недопущенню обезлюднення сільських територій.

Але для цього нам потрібно мати політичну волю і перестати вже надто дослухатися до рекомендацій Міжнародного валютного фонду, особливо в частині лібералізації земельного ринку. Політика неолібералізму довела свою неефективність та шкідливість для країн, що розвиваються. І це визнали провід­ні вчені світу! Ми не повинні робити так, як диктують нам міжнародні креди­тори та їхні високооплачувані ставленики. Треба діяти так, як чинили свого часу самі ж економічно високорозвинені країни світу, коли перебували в нашому становищі, тобто всіма силами захищати вітчизняного виробника та відстоювати власні національні інтереси. Неоліберальні доктрини не працюють у таких краї­нах, як наша, а збагачують лідерів глобальної економіки. Тобто бідні залиша­ються бідними, а багаті стають ще багатшими. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую Вам.

Запрошую до слова голову Ради сільськогосподарських підприємств Фастівського району, члена Аграрного союзу пані Ларису Майсак. Підготу­ватися Івану Мірошниченку.

 

МАЙСАК Л.Д., голова Ради сільськогосподарських підприємств Фастівського району Київської області. Доброго вечора, шановні учасники парламентських слухань! Колись відомий у сільськогосподарських колах Герой України Іван Мозговий сказав, що землі однаковісінько, який над нею прапор – соціалістичний чи капіталістичний, їй потрібен справжній господар. На мою думку, це дуже мудрі і справедливі слова. За роки пошуків шляху в політичних лабіринтах ми понабивали стільки ґуль, що вважаю, так думають уже всі.

Моя думка з цього приводу однозначна: земля повинна належати тільки тому, хто її обробляє і хто на ній живе. У кожному населеному пункті мають бути землі запасу, і розпорядниками цих земель повинні бути виключно місцеві громади, а не область. На жаль, на сьогодні це не так. Місцеві громади навіть не знають, хто орендує землю, не сплачує податки, ніхто не укладає з сільськими радами навіть якихось умовних договорів.

Зважаючи на останні зміни земельного законодавства, які набрали чин­ності в січні 2013 року, повноваження з розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення покладені на Держземагентство України. Така ситуація створює підґрунтя для зловживань, непрозорого прийняття рішень та, як наслідок, поширення корупції. Так не повинно бути. У кожному селі ко­жен гектар землі повинен бути на контролі громади, і за кожен гектар землі мають сплачуватися податки.

Пропоную також внести зміни до статті 17 Закону України «Про оренду землі», згідно з якою земля вважається переданою в оренду з моменту державної реєстрації. Чому так? Необхідно внести поправку і вважати зареєстрованими договори оренди на земельні паї між юридичною та фізичною особою, адже не всі селяни мають фінансову можливість поїхати до районного центру і зареє­струвати. А цим користуються рейдери, проводять захоплення землі, знищуючи сільськогосподарські підприємства (Оплески).

Стосовно мораторію на продаж землі скажу відверто, на прикладі своїх орендодавців. За час після розпаювання землі, з 2000 року, у нас вже 45 % паїв перейшли до спадкоємців. Хтось із них живе в Києві, хтось у Львові, за законом земля належить їм. Сьогодні вони отримують належне за оренду свого земель­ного паю, а завтра захочуть продати його, і вони повинні мати на це право. Тому переконана, що з часом земля в Україні, де є більше 30 мільйонів гектарів земель сільськогосподарського призначення, продаватиметься, але нині це не на часі.

По-перше, треба зробити нормальну нормативно-грошову оцінку землі, основним критерієм якої має стати аналіз ґрунтів.

По-друге, землю слід продавати не в приватні руки, а тільки державному земельному фонду з подальшим правом надавати її в оренду українським то­варовиробникам. Лише так держава не втратить свого національного багатства, до слова, єдиного, яке ще в неї залишилося.

Здається, все так зрозуміло. Але чи так буде? Чи нас із вами почують? Як ми бачимо, у нас була наука ‒ її загнали, була промисловість ‒ її вбили. Тож не дамо вкрасти сільське господарство, бо і його затягнуть в офшори.

А насправді ми не потрібні ні Сходу, ні Заходу, їм треба наша земля і наші ресурси, а не українці. Задумайтеся, в Україні 25 % світових чорноземів, працьо­виті люди, є все для того, щоб бути успішними, а не жебракувати з простягну­тою рукою і здавати свої національні інтереси.

Ми, аграрії, вміємо працювати і в дощ, і в сніг. Але ми дуже хочемо, щоб депутати нас почули і почали поважати. На жаль, сьогодні дуже прикро, що ми проводимо ці парламентські слухання самі для себе. Хіба ми з вами не заслу­жили, щоб тут сиділи Президент і Прем’єр-міністр (Оплески), щоб тут сиділи депутати від усіх партій? Усі вони повинні бути тут, незважаючи на те, що бюджет приймали о п’ятій ранку. А коли на роботу йде оператор машинного доїння?

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 30 секунд, завершуйте.

 

МАЙСАК Л.Д. І що це за приймання бюджету в нічний час? Є для цього повноцінні робочі дні – приймайте.

У мене звернення до депутатів, і хоч тут дуже мало представників депутат­ського корпусу, все-таки скажу: хто поважає аграріїв, будьте мудрими, чесними, справедливими у прийнятті доленосних рішень для свого народу. Працюйте так, щоб діти, внуки… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую Вам.

Запрошую до слова народного депутата України, члена депутатської фракції політичної партії «Об’єднання «Самопоміч», члена Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин Івана Мірошніченка.

 

МІРОШНІЧЕНКО І.В., член Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин (загальнодержавний багатомандат­ний виборчий округ, політична партія «Об’єднання «Самопоміч»). Доброго дня! Передовсім хочу вас усіх привітати, я дуже багатьох серед вас знаю, з багатьма працював, тому дякую, що ви знайшли час і приїхали. Щоб ви не слухали де­путатів, я хочу передати своє слово фермеру з Чернівців, якщо не заперечуєте. Але перед тим кілька слів щодо ринку землі.

Звісно, я підготував свій виступ і презентацію, яка мала бути на екрані, я її опублікую. Коротко скажу, що ситуація, в якій ми зараз перебуваємо, унікальна. Тому немає якогось визначеного шляху, щоб у простий спосіб перейти до цивілізованого ринку землі. Чому? Тому що ми вже знаходимося в унікальній ситуації. Тому ми спільно з вами маємо знайти цей вихід, і він буде тільки наш ‒ український. Ми маємо знати досвід інших, але мусимо знайти свій шлях.

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

 

МІРОШНІЧЕНКО І.В. І друге, ще 10 секунд. Ми не можемо запускати ринок, доки не забезпечимо рівні умови та альтернативу і власникам землі, і орендарям. Коли всі будуть мати рівні умови, тоді можна прийти до ринку. Дякую за увагу, а мої матеріали ви побачите.

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Михайло Воєвідко, голова Асоціації фермерів Заставнівського району Чернівецької області. Прошу.

 

ВОЄВІДКО М.С., голова Асоціації фермерів Заставнівського району Чернівецької області. Доброго вечора, шановні учасники парламентських слухань! Я фермер, так само як і багато з вас. Хочу сказати, що мені дуже прикро, що ми дійшли до такого становища. Я вважаю, що Україна ‒ це велика держава, у нас є земля – найбільше надбання, яке дав нам Бог, і прекрасні люди, але нам дуже не щастить на людей, які створюють закони, і уряд, який у нас постійно змінюється, все гірший і гірший. І нас, фермерів, не чують.

У нас відбулося багато страйків. У нас небагато вимог, ми просто хочемо працювати чесно. Коли ми проводили страйк під Верховною Радою, було лише дві вимоги ‒ зберегти мораторій і залишити спецрежим, який дозволяв нам чесно і прозоро працювати. Цього не відбулося. Вчора бюджет прийняли вдосві­та, я не знаю, що там прийняли, нам точно обрізали все.

Я багато чого не розумію, але й сьогодні, коли формувався порядок денний, не дають слово фермеру. Дуже дякую народному депутату, який надав мені можливість виступити. Ми вислухали багатьох народних депутатів, які є противниками нормальної земельної реформи. Сьогодні на порядку денному стоїть не питання ринку землі, а питання національної безпеки України – як буде розвиватися сільське господарство. Нам треба врегулювати Закон «Про оренду землі». У світі в багатьох країнах працюють тільки на оренді, і в них не виникає питань, що треба все продати.

У нас немає нормальних дрібних фермерів, які зможуть цю землю купити, тому що завтра не буде за що купити міндобриво, насіння і заплатити заробітну плату людям. Ми сьогодні формуємо соціальну сферу на селі, створюємо робочі місця. Чому народні депутати цього не визнають? У них сьогодні одне питання –продати землю. Китайці чи хто її купить? Ми не купимо цю землю, бо не маємо коштів. Але ми хочемо, щоб нам дали можливість працювати на своїй землі.

Я дуже прошу всіх народних депутатів не робити дурницю і не запускати сьогодні ринок землі, а унормувати Закон «Про оренду землі», прийняти ряд інших законів, зокрема щодо децентралізації. Треба землі повернути в межі населеного пункту і дати можливість селам розвиватися. Оце треба робити, а не якісь питання незрозумілі вирішувати. Дуже дякую всім (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую Вам.

Зараз я запрошую до слова Парафіївського селищного голову об’єднаної територіальної громади Ічнянського району Чернігівської області, власника паю пані Валентину Карпенко.

Але нам треба порадитися. У нас ще досить багато людей у цьому списку, я хотіла б, щоб усі вони виступили. Чи погодитеся ви, якщо ми скоротимо регламент до 3 хвилин, і тоді ми зможемо… Я буду працювати, поки не виступ­лять усі, але трошки в скороченому режимі. Гаразд?

Тоді, будь ласка, 3 хвилини.

 

КАРПЕНКО В.Ф., Парафіївський селищний голова Ічнянського району Чернігівської області. Шановні учасники парламентських слухань! Я не буду розповідати, в якому становищі на сьогодні село і селяни, хоча багато чого могла б сказати, бо весь свій вік прожила в селі, протягом 14 років очолювала найбільшу в Чернігівській області громаду і тепер керую об’єднаною територі­альною громадою. Я тільки хочу звернутися до всіх тих, хто виступав за впро­вадження ринку землі, хочу запитати: ви справді не розумієте, до чого призведе впровадження ринку сьогодні, чи це свідомо? (Оплески). Кожен, хто живе в селі, розуміє, що це буде некерований, неконтрольований ринок, який призведе до ще більшої корупції. Ринок потрібен, але не на часі. Насамперед потрібно удоско­налити земельне законодавство.

По-перше, надати право і надати повноваження громадам розпоряджатися землями як у межах, так і поза межами населеного пункту. Часто-густо сільський голова і громада в останню чергу дізнаються, хто там хазяйнує, хто використовує сади, хто розорює сіножаті, і взагалі, чи надавалася йому та земля в оренду чи не надавалася. Бо у нас немає обліку, ми не знаємо, кому надав Держземкадастр. Часто до нас приходять запити, щоб ми дали відповідь, чи надавалася громадянину земля. Ми даємо відповідь Держземкадастру: так, цей громадянин вже отримав землю, і йому надають право на виготовлення земле­впорядної документації на земельну ділянку. Часто-густо одна й та сама зе­мельна ділянка надається не одному, а двом чи навіть трьом громадянам, тоді ходять по судах, судяться.

Хто ж, як не громада, може проконтролювати використання цих земель? Переконана, що тільки громада, і їй треба надати це право. Децентралізація ‒ це не тільки об’єднання територіальних громад, це і надання повноважень у сферах освіти, медичного забезпечення і земельних відносин. То, будь ласка, шановні народні депутати, надайте нам таке право.

По-друге, інвентаризація земель. Якщо коротко, потрібно вирішити питан­ня з невитребуваними паями, з відумерлою спадщиною, з дорожньою мережею, яка безконтрольно використовується.

По-третє, треба вирішити питання консолідації земель, щоб ці землі, як ка­жуть, у зручному для землекористувача місці були, а не так, що вони розкидані і неконтрольовані.

Я отут подивилися законопроект № 5535. Надайте нам, об’єднаним територіальним громадам, з липня…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 30 секунд, завершуйте.

 

КАРПЕНКО В.Ф. …законопроектом передбачено, що Держземкадастр і надалі продаватиме землі державної власності. Це не реформи і не децент­ралізація! Таке ставлення і прийняття закону про обіг земель призведе до ще більшої корупції в нашій державі (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую Вам.

Запрошую до слова директора фермерського господарства «Насен» Кременчуцького району Полтавської області пана Івана Панасенка. Підготува­тися Олексію Мушаку.

 

ПАНАСЕНКО І.Я., директор фермерського господарства «Насен» Кременчуцького району Полтавської області. Доброго вечора, добрі люди! Дочекався. І все-таки, пані Оксано, я Вас дуже прошу, бо я приїхав виступити не для галочки, надати в межах регламенту 5 хвилин. Шановні учасники парламентських слухань! Маю честь і велику відповідальність виступати перед вами з цієї високої народопредставницької трибуни і як вільний громадянин висловити свої сокровенні думки та пропозиції щодо обговорюваної теми.

Я, Іван Панасенко, 67 років, селянський нащадок, фермер з Полтавщини, стверджую, мої дорогі земляки українці, що настав час іспитового вибору, який має для нас і для декількох поколінь наперед доленосне, світоглядне і загально­цивілізаційне значення: кому належатиме, в якому вигляді існуватиме і для чого служитиме священна українська земля ‒ цей Божий дар, даний усім нам.

Чи маємо ми право піднімати питання про земельний ринок, про торгівлю українською сільськогосподарською землею? Люди добрі, без краплини фари­сейства, з упевненістю на 100 % у своїй правоті відповідаю вам: ні, ні і ще раз ні (Оплески). Хоч би як нас тут молоді не називали комуністичними «дедушками», ще вмийтеся по відношенню до нас. Хіба може хлібороб-християнин висловлю­вати свою довіру тим, які одягли маски доброчинців і розумників, а насправді хочуть заради своєї жадібливої хіті виштовхнути його із земельного раю? А на­томість створити земне пекло у вигляді протистоянь, війни, рік крові, згону з об­житих місць тисяч, мільйонів зі зламаними долями у вигляді понищеного села ‒ основи української нації. Ми всі це знаємо.

За 25 минулих років державна аграрна політика майже геть втратила своє обличчя і здоровий глузд. Тепер на її місці ‒ корупційна пляма. А ще новоявлені агресивні діячі-флібустьєри, які докладають немало політичних, посадових та законотворчих зусиль, аби опустити розділених і загнаних у податковий кут фермерів нижче планки дикунства. Адже погодитися на продаж землі, приму­сово чи добровільно, означає продавати своє історичне, цивілізаційне родове гніздо. Чи ми цього не розуміємо?

Що ж робити, аби зарадити подальшому проникненню вірусу безглуздя в державотворення загалом і в земельне законодавство зокрема?

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 30 секунд, завершуйте.

 

ПАНАСЕНКО І.Я. Перше – внести до Конституції України дві нові нор­ми, одна з яких не допускатиме продажу сільськогосподарської землі, а друга заборонятиме будь-які дії з нею, надто стосовно обслуговування накопичених зовнішніх боргів.

Друге – невідкладно, без зволікань та умовностей, взятися за формування якісно нової аграрної політики, в якій фермерський устрій з системною коопера­цією стануть домінуючою…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, ще 30 секунд, але я Вас дуже прошу, завершуйте.

 

ПАНАСЕНКО І.Я. Третє – треба рішуче сказати «стоп» антисільській децентралізації (чи ми не бачимо цього?), замінивши її стратегією відновлення життєздатності районних міст і містечок за рахунок посилення в рази їхньої виробничо-інфраструктурної бази і капіталізації.

Четверте – передати громадам достатню повноту влади щодо розпоряд­ження земельними ресурсами, сьогодні говорили про це… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова народного депутата України, члена депутатської фракції партії «Блок Петра Порошенка» пана Олексія Мушака.

 

МУШАК О.П., член Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин (загальнодержавний багатомандатний вибор­чий округ, партія «Блок Петра Порошенка»). Доброго дня, шановна українська громадо! Почну свій виступ із трьох запитань.

Перше до фермерів, до представників бізнесу, які тут виступали. Добре, землю не можна продавати. Погодимося з цим для початку, о’кей. У мене запи­тання: чому ж тоді за найкращу в світі землю, за найродючіші ґрунти ви платите найнижчу в Європі орендну ставку? (Шум у залі). Секундочку, в декілька разів у Європі вища ставка (Шум у залі).

Друге запитання до тих, хто проти ринку землі і є прихильником мораторію (Шум у залі). У 2001 році, коли мораторій запроваджувався, великих латифундистів не було. За 15 років вони виросли, як гриби після дощу. Продов­ження мораторію означає одне: державних земель стає менше, а латифундистів стає більше. Це факт.

Третє ‒ до тих людей, які не прихильники продажу або купівлі землі. Я вам хочу нагадати, що така позиція ось у цій брошурі викладена, це декрет Леніна 1917 року він один в один каже: не можна землю продавати і купувати. Я хочу нагадати, що суспільство винесло вирок комуністичній ідеології, кому­ністів у Верховній Раді вже немає, соціалістів, до речі, також (Шум у залі).

Від запитань перейду до пропозицій. Мною з колегами зареєстрований законопроект № 5535, яким ми пропонуємо запровадити ринок землі поетапно, протягом 13 років. Шановні колеги, ринок землі існує! Він просто тіньовий, якщо ви цього не знаєте (Шум у залі). Є можливість купувати і продавати землю.

Послухайте, ринок землі існує. Моє завдання ‒ ввести його в легальний спосіб. Прочитайте, будь ласка, там все розбито на етапи. На першому етапі державна земля продається по 50-100 гектарів у кожному районі, щоб зрозуміти, яка індикативна ціна землі. Покупці ‒ тільки громадяни України, ніяких юри­дичних осіб, ніяких іноземців. З 2018 року дозволяється 47 мільйонам громадян України продавати свою землю і купувати. Чому ви хочете забрати у них це право? Там виписані запобіжники проти концентрації, там також визначена міні­мальна ціна, за якою можна купувати, і додаткові мита, якщо ви це передаєте (Шум у залі).

Шановні колеги, можна кричати, можна не кричати, але ринок землі буде. Розумієте, у світі переміг капіталізм, а не комунізм, який ви хочете пропагува­ти  (Шум у залі). Я вам хочу сказати, що без відкриття ринку землі насправді 7 мільйонів громадян України ніколи не отримають справедливу орендну ставку, а український аграрний сектор ніколи не розкриє свій потенціал. Більше того, Україна як багата країна бідних людей ніколи не стане багатою країною середнього класу. Дякую вам за увагу (Шум у залі).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова президента Асоціації «Земельна спілка України» пана Андрія Кошиля. Підготуватися Леоніду Козаченку.

 

КОШИЛЬ А.Г., президент Асоціації «Земельна спілка України». Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Я вам скажу, що мораторій уже продовжували вісім разів, думаю, він буде продовжений і вдев’я­те. І судячи з того, що нам не вдається організувати цивілізовану дискусію, це засадниче питання може розділити наш соціум навпіл.

Про що я хочу сказати? Чи можна назвати сьогодні земельні відносини цивілізованими і нормальними? На мій погляд, ні. Почнемо з «шахматки» на по­лях. У нас 500 тисяч власників паїв уже померли, і 2 мільйони гектарів зависли в  повітрі, і тепер ви самі зіткнетеся з тим, що не можна буде оформити поле нормальним чином. І в принципі, ситуація з кожним роком поглиблюється.

Про що я хочу сказати? Сьогодні на земельному ринку вакуум правил гри.  У нас немає чітких правил, якими користувалися б і орендарі, і власники земельних ділянок, і держава, і органи місцевого самоврядування. Ми можемо ховати голову в пісок, як ховали 15 років до цього, і щороку обіцяти скасувати мораторій, а потім знову ховати голову і червоніти перед громадянами, яким ми обіцяли надати право розпоряджатися своєю землею. Все одно не вдасться за­морозити ці відносини надовго. Щороку поглиблюється криза, і щороку ми стаємо заручниками ситуації, а тіньовий ринок і тіньові схеми розширюються та поглиблюються. Мораторій взагалі суперечить Конституції та законам України. Ми не зможемо зупинити процеси такими карними методами, бо є багато цілком легальних способів розпорядження землею, ви всі про це знаєте.

Тому я вважаю, що нам потрібно шукати суспільний компроміс, потрібно напрацювати правила гри на цьому ринку, бо заморозити все в такому вигляді, як є, не вдасться. Тому запрошую всіх до компромісу, до пошуку якогось рішен­ня з приводу мораторію. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую Вам.

Запрошую до слова народного депутата України, члена депутатської фракції партії «Блок Петра Порошенка», голову підкомітету з питань еконо­мічної і фінансової політики в агропромисловому комплексі Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин пана Леоніда Козаченка. Підготуватися Людмилі Музичці.

 

КОЗАЧЕНКО Л.П., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, партія «Блок Петра Порошенка»). Доброго дня, шановні колеги! Сьогодні багато цікавого сказано з цієї трибуни. Я хотів би долучитися до тих думок, які вже були висловлені. Мабуть, не треба багато говорити, ви знаєте мою позицію. Багато років, усвідомлюючи те, що ринок землі має функціонувати в Україні, я виступав проти того, щоб прискорювати його запровадження. Тому що всі спроби, пов’язані з прийняттям відповідних законів, були, на жаль, пов’язані з тим, що за цими законами були приховані певні схеми, які створювали недовіру у мене і у більшості з вас.

Я багато чую, дехто каже, давайте, нехай все-таки держава забере цю землю і потім чесно роздасть її нам. Не забувайте, що останній закон про викуп землі державним земельним банком, який мав перший пріоритет викупу, було створено саме для того, щоб потім цю землю віддати «правильним» власникам на 49 років, які нею ефективно користуватимуться. Я дуже критикував цей підхід, бо знав, що більше десятка таких власників в Україні не знайдеться.

Мене запрошували в певний кабінет і казали: «Ти краще не критикуй, будь правильним. Ми тобі дамо, на твій вік вистачить. Але ця позиція правильна: держава забирає землю і надає тому, хто правильно на ній працює». Я таку точку зору не поділяю, тому що я не впевнений, що хтось із присутніх у цьому залі буде «правильним», може, один знайдеться чи два, всі решта будуть «не­правильні» і кусатимуть собі лікті.

Що робити в такій ситуації? Я не хочу повторювати, тому що є класичні речі, які використовували всі наші сусіди, що приватизували землю. Іноземцям заборонити, як мінімум на 10 років, ‒ це точно, кожна східноєвропейська країна через це проходила. Деякі, як Угорщина, ще на п’ять років продовжила таку за­борону. Це перше.

Друге ‒ обмеження розміру земельної ділянки. Не буду зараз обґрунто­вувати, я знаю всі норми, що діють у розвинених країнах. Ми теж можемо їх застосувати.

Третє ‒ хто має пріоритет: той, хто живе тут, чи будь-хто на території України? Той, хто орендує, чи будь-хто? Це виписується чітко. Я про це зараз не буду говорити, витрачати час.

Дуже важливо ‒ хто має право проводити аукціони, продавати або надавати землю в оренду і контролювати. Кращого досвіду, ніж Німеччина, не має ніхто. Це земельні спілки, які складаються не менш як із 100 власників землі, які формують і реєструють спілку як саморегулівну організацію. Держава надає право, контролює, здійснює нагляд, але вони самі проводять аукціони, реєструють оренду землі тощо.

Можна надати ці повноваження державному органу, який правильно це робитиме. Я підкреслюю: правильно, бо немає такого дня, щоб до мене не при­ходили люди з відповідними скаргами. Я не довіряю сьогодні державі.

 

ГОЛОВУЮЧА. Я Вас дуже прошу, завершуйте, 30 секунд.

 

КОЗАЧЕНКО Л.П. …проект можна було б зробити, в одному регіоні випробувати, як це буде діяти. Рік мине, є позитив ‒ рухаємося далі, ні ‒ зупи­няємося. Але просто казати: віддай державі, вона нам роздасть, я «правильний», тому в цьому регіоні отримаю ‒ це неправильно. Повірте, колеги, це неправиль­но. Точно так, як не контролювати розмір земельної ділянки, віддавати будь-кому. Точно так, як через емфітевзис віддати без контролю будь-кому на 49 ро­ків землю в оренду… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова Потіцького сільського голову Миронівського району Київської області пані Людмилу Музичку. Підготуватися Наталії Гришко.

 

МУЗИЧКА Л.А., Потіцький сільський голова Миронівського району Київської області. Доброго вечора, шановні учасники парламентських слухань! На жаль, ми залишилися такою дуже вузькою компанією, депутатів обмаль, один одного тепер будемо слухати.

Я представляю місцеве самоврядування, яке безпосередньо і тісно по­в’язане з розвитком аграрного бізнесу на селі, бо від цього залежить відповідно розвиток наших територіальних громад. Земельна реформа в Україні насправді найдовша у світовій практиці, трансформація земельних відносин відбувається, на жаль, не на користь жителів сіл і територіальних громад.

Сьогодні в державі немає суспільно-політичного консенсусу у сфері зе­мельних відносин, діє напівринок-напіворенда. Система кадастру працює лише з  2013 року, маємо дуже слабкий захист права власності. Земельні частки люди отримали, договори оренди укладають, не маючи елементарної інформації про використання права власності на землю на довгостроковий період.

На початку земельної реформи реєстрацію договорів оренди здійснювали сільські ради, і жителі мали можливість отримати інформацію про орендарів, зміст договорів, ризики. Все це здійснювалося за місцем проживання людини та розташування земельного паю безоплатно. Наразі реєстрація права власності та користування земельними ділянками відбувається з ходінням по колу, тому що Міністерство юстиції і Держгеокадастр не можуть поділити сфери впливу, а власник землі став заручником ситуації.

Земельна реформа залишила багато прогалин у використанні сільсько­господарських земель. Зокрема, щодо використання земель колективної власно­сті, господарських дворів, які зазвичай знаходяться за межами населених пунк­тів, і органи місцевого самоврядування не мають повноважень розпоряджатися цими землями, лісопосадок, яких немає у балансоутримувача, тож відбувається тотальне вирізання дерев у зв’язку з різким підвищенням цін на енергоносії, віртуальних польових доріг, які використовуються незаконно, безоплатно, на грані ризику, тому що це кримінальна відповідальність, невитребуваних паїв, відумерлої спадщини, безпідставне розорювання сіножатей та пасовищ. До речі, вони надаються чиновникам із Києва в користування, якимось невідомим людям, а це розвиток тваринництва на селі, створення робочих місць, адже це громадські пасовища. Необхідно законодавчо врегулювати статус зазначених земель і право розпорядження цими землями надати органам місцевого само­врядування, адже це потужне джерело наповнення місцевих бюджетів.

Після розвалу колгоспів в Україні сформувався міцний середній клас фермерів, але сьогодні політика держави чомусь спрямована проти цих трударів. Існує проблема юридичної недосконалості використання земель фермерських господарств відповідно до державних актів на право постійного користування. Після смерті фермера спадкоємці не можуть оформити право користування і власності на цю землю.

І одна з найбільш болючих проблем ‒ передача повноважень у сфері земельних відносин органам місцевого самоврядування за межами населених пунктів. Адже тільки ради, обрані представниками громад, мають розпоряджа­тися цими землями.

Багато є різних позицій, але ні для кого не секрет, що ринок землі діє – через договори емфітевзису, обміну тощо…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 30 секунд, завершуйте.

 

МУЗИЧКА Л.А. Необхідно напрацювати гарну нормативно-правову базу. Знову-таки, зосередити регулювання земельних ринкових відносин через органи місцевого самоврядування. Нехай сільські ради встановлюють максимальний розмір земельних ділянок в одні руки, регулюють ціну, першочергове право на викуп земель. Якщо цих повноважень не буде, то молодь, яка ще дивом зали­шається на селі, мігрує в місто, не буде у молоді стимулу працювати на селі, тому що і землі не буде.

Ми всі повинні чітко усвідомлювати: не буде розвиненого українського села – не буде держави (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова власницю земельного паю у Бахмацькому районі Чернігівської області пані Наталію Гришко. Підготуватися Андрію Гордійчуку.

 

ГРИШКО Н.Б., власниця земельного паю у Бахмацькому районі Чернігів­ської області. Шановні учасники парламентських слухань! Питання купівлі-продажу землі давно розбурхує українське суспільство, а простий селянин із жахом очікує тих часів, коли він позбудеться єдиного джерела доходу – своєї землі. Цим питанням спекулюють багато депутатів, готуючи свої передвиборні програми. А ми, власники земельних паїв, як тут уже говорилося, знаходимося в  умовах кріпосного права: ми не можемо розпоряджатися своїми паями, не можемо навіть укласти договір оренди з кимось, бо у нас немає вибору.

Здавалося б, за таких умов скасування мораторію буде нам на користь. Але як насправді? Чи готові до цього селяни? І що зробили можновладці за 15 років дії мораторію? Розробили схеми, як забрати в селянина землю, як обезземелити його. Від імені своїх односельців-бахмаччан із Чернігівщини я хочу сказати, що ми не готові до скасування мораторію на продаж землі.

По-перше, у нас немає цивілізованого ринку землі, нам ще потрібно над цим працювати. Ми знаємо, як ведеться облік землі, адже дуже багато землі використовується не за призначенням, ми навіть не знаємо, хто користується нею.

По-друге, нормативна грошова оцінка занижена, що значно зменшує справжню вартість землі. Ми – власники земельних часток (паїв) отримуємо низьку орендну плату, тому що справжня вартість землі не визначена. Ми знає­мо із статистики, що вартість землі, на якій ми працюємо, найнижча в Європі.

По-третє, немає законодавчої бази, яка захистила б аграріїв і фермерів, які створюють середній клас на селі, бо вони не можуть в сучасних умовах конкурувати. Чи зможе простий українець – фермер, власник невеликого сіль­ськогосподарського підприємства конкурувати з власниками агрохолдингів на земельних аукціонах?

По-четверте, на жаль, власники земельних паїв мають низьку правову освіту. Хіба важко ошукати бабусю, яка весь вік пропрацювала в полі і навіть не знає, в які двері постукати, щоб оформити договір чи продати земельний пай? А низький рівень життя селян спонукає до продажу земельних паїв за копійки. Адже чи зігріватиме душу людині те, що вона є власником великого шматка зем­лі, якщо вона не в змозі оплатити лікування, навчання?

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 30 секунд, завершуйте.

 

ГРИШКО Н.Б. Потрібно розробити таке законодавство, яке захистить селянина і зробить його господарем і справжнім власником своєї землі. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую Вам.

Запрошую до слова голову Ради директорів холдингу NTI, засновника громадської організації «Фундація «Аграрна наддержава» Андрія Гордійчука. Підготуватися Анатолію Борщенку.

 

ГОРДІЙЧУК А.А., голова Ради директорів холдингу NTI. Добрий день, шановні учасники парламентських слухань! Коли ми починали цей захід, хо­тілося подякувати організаторам за те, що сьогодні в парламенті мала відбутися важлива подія – відкрите і прозоре обговорення надважливого питання для нашої держави. Але що ми бачимо у процесі? Першу годину ми витратили на те, щоб послухати, як народні депутати піарять свої політичні сили. Після того як вони пішли, навіть дві нещасні телекамери пішли з цього залу. З проблемами аграріїв залишилися лише самі аграрії.

Що хотілося б сказати про дискусію, яка сьогодні відбувається? Мораторій на продаж сільськогосподарських земель продовжено ще на рік. Начебто це непоганий «режим тиші», для того щоб на загальнонаціональному рівні прозоро обговорити і знайти досконалу українську модель існування ринку землі в нашій державі як однієї з головних цінностей, що закріплена в Конституції.

Замість цього робляться провокації у вигляді законопроекту № 5535, щоб подивитися, як відреагують аграрії, чи будуть вони боротися за свої права і від­стоювати справу, якою займаються все життя, незалежно від форми сільськогос­подарського суб’єкта чи тих, хто працює на українській землі, від того, це ве­лике підприємство чи малий фермер. А чи забезпечені сьогодні реальні засади для того, щоб скористатися можливістю придбати землю? Звісно, не забезпечені.

Інше питання. Ми маємо другу хвилю трудової міграції, хоча це вже не міграція, а чиста евакуація, ми це бачимо. Близько 2 мільйонів заробітчан ви­їхали до сусідньої Польщі. Сьогодні вже неможливо знайти людину на якісь прості роботи в селі. Не це є головний законопроект для сьогоднішніх наших депутатів, головний проект – продати землю.

Я рекомендую тим, хто є прихильником продажу землі, народним депутатам, можливо, членам уряду поїхати трохи далі ‒ до Аргентини, Бразилії і побачити, до чого призвела земельна реформа, колись надиктована МВФ (Оплески). Побачите фермерів без землі, побачите тих, хто не має засобів існу­вання, тоді не будете розповідати про європейський досвід.

Запитайте, скільки коштує земля у Південному Тіролі, це недалеко. 500 ти­сяч доларів за один гектар. Запитайте, скільки коштує гектар землі у Німеччині. Ціна пропорційна до рівня доходу на душу населення. Який дохід українця на сьогодні, такою буде ціна землі.

Від тих, хто залишився в цьому залі, якраз і залежить, хто захищатиме українську землю.

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 30 секунд, завершуйте.

 

ГОРДІЙЧУК А.А. Тому на загальнонаціональному рівні потрібно (хотілося б, за ініціативи Президента та уряду) створити загальнонаціональну земельну асамблею для прозорого обговорення і пошуку української сільсько­господарської моделі. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова фермера, представника Асоціації фермерів та приват­них землевласників Бобринецького району Кіровоградської області пана Анато­лія Борщенка. Немає, не дочекався.

Тоді запрошую до слова директора Національного наукового центру «Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н. Соколовського» Національної академії аграрних наук України пана Святослава Балюка. Підготуватися Ігорю Швецю.

 

БАЛЮК С.А., директор Національного наукового центру «Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н. Соколовського» НААН України. Шанов­ні колеги! За я фахом ґрунтознавець, тому хочу розвіяти два міфи, які у нас на різних рівнях часто повторюються.

Перший, що площі чорноземів в Україні становлять 20-30 % світових запа­сів. За даними обстеження ґрунтів у 1957-61 роках, у нас 26 мільйонів гектарів, а всього у світі 320 мільйонів, тобто у нас не 20 %, не 30 %, а 8-9 % відсотків.

І другий міф – про винятково високу родючість наших чорноземів. Вітчизняні чорноземи, на жаль, поступово стають ґрунтами з середнім рівнем родючості. Досить сказати, що за 130 років після Докучаєва вони втратили майже 20-30 % гумусу. Сьогодні в наших ґрунтах вміст живильних елементів удвічі нижчий, ніж у ґрунтах Західної Європи, де ера хімізації землеробства триває вже 150 років. Якщо до цього додати ще різні види деградації, а ми вважаємо, що в Україні майже 15 мільйонів гектарів деградованих ґрунтів, то маємо близько 20 мільярдів гривень на рік втрат лише через зниження врожай­ності та погіршення якості сільськогосподарської продукції, не враховуючи еколого-економічних втрат. При цьому важливо відзначити, що інтенсифікація деградаційних процесів збіглася із земельною реформою, це показник її ефективності.

Дозвольте внести низку пропозицій і дуже сподіваюся на підтримку народних депутатів.

Перше. Ми спільно з Міністерством аграрної політики та продовольства підготували проект Закону про збереження ґрунтів і охорону їх родючості. На жаль, такий унікальний природний ресурс досі не має правового статусу, і ми дуже просимо народних депутатів підтримати цей законопроект.

Друга пропозиція. Країна, що володіє унікальним ґрунтовим покривом, не має державної програми охорони ґрунтів. Але ж це, напевно, найактуальніша програма для України, на основі якої ми могли б розробити регіональні, обласні та районні програми. Проект такої програми в Національній академії аграрних наук України розроблено, і ми готові його подати на розгляд. Головне – змінити споживацьке ставлення до ґрунтових ресурсів.

Третє. Увесь світ заснований на моніторингу, тобто на одержанні інфор­мації у просторі та часі. У нас досі немає єдиної системи моніторингу земель, і ми вважаємо, що моніторинг повинен зафіксувати насамперед початковий стан ґрунту.

Четверте – створення Державної служби охорони ґрунтів шляхом об’єднання існуючих служб. Сполучені Штати Америки 80 років тому створили таку службу, і вона несе всю повноту відповідальності за стан ґрунтових ресурсів.

І останнє. На заключному етапі земельної реформи основною її метою має стати охорона і раціональне використання ґрунтів, відтворення їх родючості. Саме це положення є своєрідною національною ідеєю, національною моделлю, тому що від стану ґрунтів залежать забезпечення продовольчої безпеки та здоров’я нації. Ми повинні залишити наступним поколінням ґрунтові ресурси у кращому, а не в гіршому стані.

Виконання всіх цих умов і буде підставою для розгляду в майбутньому питання про ринок земель. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую Вам.

Запрошую до слова голову громадської організації «Інститут аграрної політики», народного депутата України сьомого скликання, міністра аграрної політики України у 2014 році пана Ігоря Швайку. Підготуватися пані Олені Бородіній.

 

ШВАЙКА І.О., голова громадської організації «Інститут аграрної політики». Брати і сестри українці, слава Україні! Земля – це Україна. Україна не продається, і земля не продається. Це має бути єдиним проукраїнським гас­лом, визначальним і об’єднувальним для всіх.

Існує позиція бізнесу – продати землю. Існує позиція національної перспективи – забезпечити економічне зростання і соціальний, інфраструктур­ний розвиток. Я хотів би зупинитися стисло на п’яти тезах проукраїнської зе­мельної політики.

Отже, теза перша: заборонити торгівлю землею сільськогосподарського призначення, викуповувати у громадян землю, отриману під час розпаювання, може лише держава через спеціально створений державний земельний банк.

Хтось скаже, що немає грошей. Позавчора за одну ніч знайшлися гроші для викупу найбільшого українського банку у приватних далеко не найбідніших акціонерів. До слова, рішення про проведення загальних зборів акціонерів «Приватбанку» ніхто не бачив. Це рішення ухвалив уряд, і називається це одним словом – рейдерство начебто в інтересах загального блага.

Теза друга: розпоряджатися землями сільськогосподарського призначення мають місцеві громади, без жодних винятків. Лише громада знає, як краще, лише громада має можливість контролювати, як використовується та чи інша земельна ділянка.

Теза третя: набувати в користування землі в обсязі більше 30 гектарів вправі громадяни України, за умови наявності відповідної освіти або складення кваліфікаційного іспиту, передавати землю у довгострокове володіння громадя­нам, які особисто на ній працюють, з правом успадкування нащадками.

Теза четверта: забезпечити непорушність права приватної власності на присадибні ділянки. Так споконвіку і природно було для українського госпо­даря, для українського куркуля, мільйони яких за 1-2 гектари, за дві корови і  троє свиней були знищені більшовицькими окупантами. І їхні нащадки, які сьогодні називають себе великими реформаторами, хочуть відібрати українську землю, чим остаточно пограбувати українських селян.

Теза п’ята: заборонити іноземцям та особам без громадянства право власності на землю сільськогосподарського призначення. Без обговорень, без консенсусів, це світоглядна проукраїнська позиція!

Квазіконцепції про буцімто інвестиційну привабливість, багаторічні ман­три про так звану неефективність державної форми власності, псевдостратегії про загальне благо від приватизації всього і вся ‒ це лише прикриття для гра­бунку української нації. Це все від лукавого!

Цілком прагматично наостанок. Земля… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова координатора громадської спілки «Українська мережа сільського розвитку», доктора економічних наук, професора, головного науко­вого співробітника відділу форм і методів господарювання в агропродовольчому комплексі Інституту економіки та прогнозування НАН України пані Олену Бородіну.

 

БОРОДІНА О.М., головний науковий співробітник відділу форм і методів господарювання в агропродовольчому комплексі Інституту економіки та прогнозування НАН України. Дякую. Шановні учасники парламентських слу­хань! Мені випала честь поставити крапку в сьогоднішньому нашому бурхли­вому обговоренні, і я говоритиму про українську модель, бо хоч би як ми ховали голову в пісок, все одно мусимо повернутися до цього питання.

Якою має бути українська модель обігу земель сільськогосподарського призначення? Передовсім вона має бути максимально наближеною до тієї, що існує в цивілізованому світі, в цивілізованих країнах. Яка ця модель в цивілізо­ваних країнах?

Насамперед вона визначає кінцеву мету, для чого ми запроваджуємо обіг земель сільськогосподарського призначення. І ця кінцева мета лежить не у пло­щині підвищення економічної ефективності використання землі, а у площині досягання цілей сільського розвитку. Що це означає? Передовсім земля повинна гарантувати певний дохід тим, хто працює на ній, – фермерам, для яких земля є засобом існування.

Друге. Вона гарантує залучення молоді, для того щоб було кому фермеру­вати на землі, щоб був подальший розвиток країни.

Третє. Земля має використовуватися таким чином, щоб забезпечувати економічну основу розвитку територіальної громади, для якої це є основним джерелом доходів і розвитку.

І четверте. Земля використовується таким чином, що зберігає біорізно­маніття, родючість і гарантує певні інші екологічні детермінанти.

Отже, для того щоб сповідувати ці цінності, треба чітко визначити не те, хто буде продавати землю, а те, хто буде купувати землю. Це питання № 1 в усіх країнах, в тому числі і для нас. І виходячи з європейських цінностей, які орієн­туються на досягнення цілей сільського розвитку, слід зазначити, що таким покупцем або набувачем прав власності є тільки фізична особа ‒ селянин-фермер, який працює на цій землі.

Тобто землю може купувати лише людина, яка водночас відповідає трьом основним вимогам:

1) живе на території сільської ради;

2) працює на землі;

3) має відповідний рівень кваліфікації, підтверджений освітою або стажем роботи.

Як у нас це здійснити? У нас виходить так, що економічна ситуація склалася таким чином, що саме ця людина на даному етапі не має можливості бути повноправним учасником ринку землі. Це вирішується теж просто, потріб­на лише політична воля. Створюється спеціальна інституція, не будемо її нази­вати, яка одночасно…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 30 секунд, завершуйте.

 

БОРОДІНА О.М. …організаціях або в донорських організаціях, в тому числі власні ресурси, видає дешеві довгострокові кошти не тільки на придбання землі, а й на модернізацію господарства. Це робиться одночасно. Без цього не може бути далі розвитку. Якщо на якомусь етапі пропозиція землі буде біль­шою, ніж можливість покупців купити цю землю, землю викуповує територіаль­на громада…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, завершуйте, 30 секунд.

 

БОРОДІНА О.М. …користується цією землею за своїм розсудом. Для України, на мою думку, було б найбільш ефективно консервувати цю землю, для того щоб потім надавати її молодому поколінню і таким чином залучати молодь на село, заліснювати або використовувати якимось іншим чином. І так буде до­сягнута мета розумного, сталого і довгострокового господарювання на землі шляхом поєднання аграрного зростання і сільського розвитку. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую Вам.

І запрошую до заключного слова заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин пана Григорія Заболотного.

 

ЗАБОЛОТНИЙ Г.М. Шановні колеги! Хочу сказати, що я щиро вдячний усім, хто приїхав сьогодні, тому що для нас це дуже важливо. По-перше, хочу сказати, що таких слухань ніхто не намірювався організувати, щоб послухати, що кажуть. Я знаю, що це завжди неприємно, тому що дуже добре знаю, як люди ставляться до цих питань. Сам був, ще раз кажу, помічником бригадира, агрономом із захисту рослин, агрономом великого господарства, головним агрономом району і начальником управління сільського господарства у Бершад­ському районі Вінницької області. Потім був заступником голови з питань агропромислового комплексу, першим заступником голови Вінницької обласної державної адміністрації, головою Вінницької обласної ради і знаю, як це все робиться.

Найперше я хочу подякувати всім, хто взяв участь в обговоренні. Звичайно, не всім вдалося сказати, що треба робити. Я хочу вас поінформувати, що ведеться стенографічний запис нашого засідання, ми будемо збирати Комітет і розберемо кожен виступ, кожне сказане слово. Це я вам обіцяю, я вмію слово тримати.

Хочу також зауважити, бачите, які політики у нас: покритикували уряд, Президента, а самі – фіть і побігли, нікого вже немає. Залишилися тільки депу­тати з аграрного комітету, я як заступник голови Комітету, який відповідає за ці питання.

Хочу вам сказати, що практично те, про що ви казали, із моєю співдоповіддю збіглося слово в слово. Я вам казав: чи треба ринок? Треба. Чи може він бути сьогодні? Ні. Чи є умови для цього? Ні. Чи ми створили рівний доступ? Ні. Але все-таки нам потрібно працювати на перспективу. Хтозна, коли він буде, цей ринок. Але ми не можемо так жити, тягнутися-тягнутися, а потім сказати в один день: «Завтра ринок настане». Ми повинні працювати, обговорю­вати, чути, що кажуть люди.

Мені багато виступів дуже сподобалося, я хочу ще раз усім вам подякувати. І користуючись нагодою, оскільки ми, напевно, вже в цьому році не побачимося, хочу подякувати науковцям, представникам асоціацій, фермерам, орендарям, власникам паїв – всім, хто сьогодні виступав. Подякувати секрета­ріату Комітету за підготовку матеріалів. Подякувати своїм колегам народним депутатам, які цікавляться цими питаннями. Подякувати своєму рідному Він­ницькому національному аграрному університету, представленому тут найпо­тужнішими викладачами на чолі з президентом університету. Я хочу всім вам побажати в Новому році, а він вже настає, всіх благ. Хай Бог дасть, щоб у нас в Україні завжди панували мир, тиша, спокій, благополуччя. Здоров’я вам, ва­шим дітям, вашим сім’ям! До зустрічі! Думаю, що такі зустрічі будуть у нас від­буватися. Дякую вам (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Я зі свого боку також хочу подякувати всім тим, хто дочекався. На жаль, багато хто пішов – ті, які мали тут бути як слухачі, а не як проповідники. Але я хочу вам сказати, те, що ми говоримо, іноді навіть дуже емоційно, ‒ це добре. Ще нам треба навчитися чути, для того щоб ми отримали продукт, ‒ дослухати до кінця, почути іншу точку зору і знайти той аргумент, який переконає. Бо якщо ми щоразу будемо залишатися кожен на своїй точці зору, це буде, як у байці про Лебедя, Рака і Щуку, і ми будемо залишатися там, де ми є.

Тому я закликаю нас усіх до того, щоб ми працювали разом. Дякую вам дуже за вашу участь. Перепрошую усіх тих, хто не зміг висловитися. До зустрічі! До побачення!


 

 

НЕВИГОЛОШЕНІ ВИСТУПИ

 

БІЛОЗІР О.В., народний депутат України (загальнодержавний багато­мандатний виборчий округ, партія «Блок Петра Порошенка»). Питання «Регу­лювання обігу земель сільськогосподарського призначення: пошук української моделі», яке винесено сьогодні на парламентські слухання, є не новим, і вже доволі довгий час обговорюється в українському суспільстві.

Я також хочу долучитися до цієї дискусії, оскільки земельне питання – це одвічне питання для нас, українців, а земля – чи не єдине, що у нас залишилося після відомих процесів приватизації промислових підприємств кінця 1990-х – початку 2000-х років, коли в остаточному підсумку держава набула статусу олігархічної, а виручені від реалізації продукції цих підприємств кошти, як пра­вило, виводяться в офшорні компанії та не працюють на українську економіку.

Із землею ситуація, на щастя, склалася дещо інакше. Більше 20 років тому, ще в 1995 року, на підставі указу Президента України Л. Кучми в Україні роз­почалося розпаювання сільськогосподарських земель із видачею громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай). Однак, отримавши у володіння по кілька гектарів землі, українці так і не стали її повноважними господарями. В Україні неодноразово на законодавчому рівні запроваджувався мораторій на обіг земель сільськогосподарського призначення, а по суті – гальмувався запуск ринку сільськогосподарських земель.

При цьому всі прекрасно усвідомлюють, що ринок землі конче потрібен, і де-факто він давно працює за різними напівзаконними схемами: через укла­дення попередніх договорів про відчуження землі, продаж права на земельну частку / пай (схеми у різні роки були різними). Спритні ділки знайшли не один спосіб прихованої купівлі-продажу земель, узаконюючи це через нотаріусів чи суди.

Крім того, існує величезна кількість земельних ділянок, власники яких померли, не маючи нащадків, або нащадки яких не оформили спадок, а також невитребуваних паїв – за деякими оцінками, площа такої землі сягає 1,8 мільйо­на гектарів. Вигода від використання таких земель лягає в кишені недобросовіс­них орендарів, які нікому не сплачують ні копійки.

При розпаюванні земель землевпорядними організаціями також були розроблені схеми під’їзних доріг до кожного паю, загальна кількість землі під такими дорогами може становити від 2 % до 4 %, або до 1 мільйона гектарів.

Таким чином, площа землі, яка на сьогодні використовується, але ніхто за неї не платить ні гривні, становить приблизно 2,8 мільйона гектарів.

Значне число орендарів на сьогодні влаштовує така невизначеність, і вони в різний спосіб намагаються залишити цю ситуацію без змін, а законодавець ніяк не може зорганізуватися та ухвалити необхідну законодавчу базу для успішного запуску ринку землі.

Тому ринок земель сільськогосподарського призначення потрібно запроваджувати, але за дотримання таких умов:

1. Стабільність фінансової та банківської системи України, про яку поки що говорити не доводиться.

Запровадження ринку земель призведе до вкидання на український ринок великої кількості безготівкової і готівкової грошової маси, не підкріпленої на­ціональною пропозицією товарів та послуг. А це загрожує зростанням інфляції та підвищенням курсу долара. Експерти прогнозують, що ринковий діапазон цін після скасування мораторію становитиме від 1,5 тисячі до 6 тисяч доларів за гек­тар залежно від якості ґрунтів, наявності зрошення, регіону.

2. Законодавче врегулювання використання земель сільськогосподар­ського призначення: дотримання затверджених сівозмін, підтримання родючості ґрунтів, забезпечення товаровиробників засобами захисту рослин, мінеральними добривами тощо.

3. Запровадження місцевого збору з власників земельних паїв на користь територіальної громади (збір на розвиток територій): потрібно наповнювати бю­джети сільських рад, для того щоб покращувати стан доріг, фінансувати фельд­шерсько-акушерські пункти, школи, дитячі садки тощо.

4. Утворення Міністерства сільського господарства та сільських територій. У ході запровадження ринку земель сільськогосподарського призначення сіль­ські громади не повинні залишатися осторонь, вони мають йти у фарватері цих процесів. Міністерство має не лише контролювати дотримання земельного зако­нодавства, а й захищати інтереси сільського жителя.

Створення ефемерного, як сьогодні пропонується, державного підприєм­ства (а точніше, державного монополіста з продажу державних та комунальних земель) апріорі є утопією. За останніх 20 років складно пригадати хоч одне дер­жавне підприємство, яке тривалий час працювало б ефективно, тому в поступо­вій корумпованості такого органу можна не сумніватися.

5. Проведення інвентаризації та паспортизації землеволодінь, їх норматив­ної грошової оцінки, досліджень агроекологічного стану земель сільськогоспо­дарського призначення.

6. Запровадження прозорого ринку земель сільськогосподарського призна­чення, де обов’язково мають бути забезпечені:

• безготівковість розрахунків;

• відкритість майданчиків для торгів;

• відкритість терміну експозиції.

Лише реалізація і дотримання таких умов дасть змогу побудувати модель ефективного ринку земель сільськогосподарського призначення. Ми маємо піді­йти до цього моменту підготовленими та, що найголовніше, не маємо права на помилку.

 

БОБОВ Г.Б., член Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин (одномандатний виборчий округ № 196, Черкаська область, самовисуванець). Сьогодні дискусія щодо пошуку україн­ської моделі ринку землі розгортається навколо декількох питань: Продавати чи ні сільськогосподарську землю? Якщо продавати, то які обмеження встанов­лювати? Коли це доцільно робити?

На мою думку, це не найголовніші питання. Основне запитання, на яке нам потрібно знайти відповідь: яким чином провести земельну реформу, щоб відродити українське село? Саме цього чекають від нас люди. Саме це питання є на сьогодні головним.

Нині в Україні дуже мало соціально відповідального аграрного бізнесу. Багато агрохолдингів і фермерів поводяться, як загарбники, не зважають на інтереси людей, які живуть у сільській місцевості. Важка техніка розбиває до­роги, земля і вода псуються добривами і хімікатами, постійно виникають кон­флікти між громадами і агрокомпаніями за землю.

Я вже не кажу про добровільну допомогу агрофірм на соціальну інфраструктуру населених пунктів, на території яких вони займаються бізнесом. Дуже мало компаній допомагають сільським громадам, школам, лікарням, фельдшерсько-акушерським пунктам. Державі також не до цього. У результаті українське село вимирає, віддалені населені пункти за рівнем розвитку повер­таються у ХІХ століття.

Звертаю увагу, що це відбувається попри те, що агрокомпанії та фермери залежать від громад і людей, адже вони орендують у них землю. Що ж буде, коли земля перейде у приватну власність агрофірм і фермерів? Переконаний, що в такому разі на соціальну інфраструктуру українського села ніхто не зважатиме й поготів. У результаті ми назавжди втратимо українське село.

У нас на Черкащині діє практика укладення соціальних угод між агрофірмами і громадами сіл, у яких вони беруть землю в оренду. Хтось сплачує на розвиток населених пунктів 50 гривень з одного гектара орендованих земель, хтось – 100, хтось 150 гривень. На жаль, сплачують не всі. Але й такі добро­вільні внески все-таки допомагають селам виживати.

На мою думку, необхідно встановити законом єдині правила стягнення з усіх користувачів землі відрахувань на соціальні потреби сільських громад. Винятків не може бути ні для кого, адже мова йде про майбутнє українського села. Вважаю, що такий закон обов’язково має увійти до пакета реформ, які встановлять нові правила гри на ринку сільськогосподарської землі в Україні.

Бездумно продавати землю не можна!

 

ГУЛЯЄВ В.О., член Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування (одномандатний виборчий округ № 140, Одеська область, самовисуванець). Уважаемые народные депутаты, участники парламентских слушаний! Земля – величайшее богатство нашей страны. Думаю, что по этому поводу не может быть никаких сомнений и споров.

Что бы мы ни обсуждали, следует помнить главное: земельная реформа должна быть выгодна и владельцам земли, и бизнесу, и государству. Нельзя допустить, чтобы хотя бы одна из сторон понесла потери или ущерб.

Хочу отметить, что даже в самые сложные для Украины времена экономи­ка страны держалась благодаря агропромышленному комплексу. Поэтому мне­ние сельскохозяйственных предпринимателей в данном вопросе крайне важно. Также необходимо учесть позицию владельцев земли, поскольку это их соб­ственность, они имеют полное право распоряжаться ею по своему усмотрению.

Сегодня здесь собралось много профессионалов своего дела, людей, имею­щих непосредственное отношение к сельскому хозяйству, аграриев, представи­телей органов местного самоуправления. Я знаю, что для вас это один из перво­степенных и волнующих вопросов. Поэтому нам важно услышать именно ваше видение земельной реформы.

Уверен, что по результатам ваших рекомендаций нам удастся разработать и принять четкие и понятные законы, в которых будут максимально уменьшены возможные риски и учтены интересы всех сторон.